Patriarhat 1969 04 by Patriyarkhat Journal

за У К Р А ЇН С Ь К О Ї

ЧИСЛО 4 ( 1 1 )

К А Т О Л И Ц Ь К О Ї ГРУДЕНЬ,

Ц Є Р К Б И

1969

*3*2*353 ^ ■ рік III.

ХбфУВИМН ОДВУ СПІВАЮТЬ Святом Різдва Христового і Нового Року сердечно вітаємо Верховного Архиєпископа, Його Еміненцію Кардинала Йосифа Сліпого - Голову Помісної Української Католицької Церкви і висловлюємо найщиріші побажання в День Його Патрона С в . Йосифа. Вітаємо Високопреосвященніших Архиєпископів, Єпископів, • Всечесне Духовенство, Монашество та Український Нярод на рідних землях і в розсіянні. с

Вітаємо Управи Відділів Товариства, Мужів Довір'я., усіх наших Членів і Симпатинів і бажаємо Веселих Свят та Щасливого Нового Року. . Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

digitized by ukrbiblioteka.org

Степан Процик ПОСИНОДАЛЬНА ДІЙСНІСТЬ Синод Українських Єпископів, який відбувся у вересні-жовтні 1969 року, підніс високо надії вірних на покращання, стану Української Като лицької Церкви приверненням конституційного правопорядку, єдности і завершення її структури патріярхатом. Роки намагань і переконувань як серед ієрархії так і серед вірних були конечними щоби прийшло до того світлого історичного моменту, і коли врешті народ побачив його і прочитав про нього, то тяжко було допустити думку про те, що так негай но, пляновано й необхідно знова прийде обструкція. Хоч народ був обуре ний іґнорацією Синоду Філядельфійським Митрополитом Амброзієм О^нишиним і не вірив його облудному оправданні хворобою, то не мав нагоди вияви ти назовні свій прихований гнів. Замкненість праць Синоду і спосіб його комунікації з вірними не направили підозрілої ситуації а лише помогли ширенні непевности й заслони обструкційних замірів Митрополита Сенишина, які були скриті й пляновані наперед. Одним із сталих доказів несубординації Митрополита Сенишина є спра ва непоминання Верховного Архиєпископа на богослужбах. У ЗСА як перед Синодом т-ак і після цього не було жадного доручення в цій справі, і священики поступають як хто бажає. Хоч поминання в літургії не є ще визнанням' юрисдикції', але й це Митрополит Сенишин використовує на демон страцію окремішности, незалежности й іґноранції всієї Української Матір ної Церкви. Він колись іґнорував Конференції Українських Єпископів, ос кандалився своїм спізненим підписом на одному із звернень 7/країнських Єпископів до вірних весною 1967 року і дальшою своєю поведінкою, торпе дував скликання Синоду декілька років. А коли врешті Синод став дійсніс тю, то він затріюмфував там відсутністю. Дякуючи політичному діябітісові він мав можливість ні одної години не показатись на Синоді Українсь ких Єпископів, зате відбути літаком подорож через океан і зовсім добре почуватись у Філядельфії,щоби лише не дати доказу приналежности до на шої Церкви. Зате він радо бере участь у коференціях Американських Єпис копів, асоціюється із Владиками других східних обрядів поширюючи видума ний і історично не оправданий ,!бізантин райт”, облатинщує й обіднює свою Церкву ради заспокоєння своїх амбіцій серед чужого й ворожого нам світу, й веде подвійну розкольницьку політику як у своїй архиєпархії, так і супроти цілої Церкви. Цураючись своєї Матірної Церкви Митрополит Сенишин шукає підтримки в чужих церквах претендуючи на якогось провінційного зверхника усіх так званих візантійців, бо в тій цілі і назвав вибудо.вану насильними контрибуціями наших убогих парафій катедру "катедрою усіх візантійсь ких парафій у ЗСА” , як це подається у кожному двомовному катедральном^ б ’юл^тені. Усі такі заходи Митрополита Сенишина, зроблені ним на дору чення римських монсіньйорів, без консультації й апробати легальної вла ди нашої Церкви Синоду Українських Єпископів спрямовані на розчетвертуй вання нашої Церкви, тобто на розкол насамперед в архиєпархії, а опісля" на відділення архиєпархії від цілости Церкви. Митрополит Сенишин ніколи не марнував ні одної нагоди щоби виявити ворожість і непошанівок до Української Церкви та народу. Ігноруванням ухвал Єпископських Конференцій з запроваджуванням на власну відповідаль ність облатинщуючих практик у нашій Церкві він сепарував себе і став своєрідним удільним князем у нашій Церкві* Але ніколи ще його руїнниць кі потягнення не були такі відкриті й такі шкідливі, я к саме теїіер, коли віц відмовився взяти участь у Синоді, відмовився підписати патріярхальну конституцію й прохання до Святійшого Отця* про підвищення нашого Вер ховного АрхиєпископСтва до гідности патріяршої. - 2 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Десятиліття Філадельфійської Митрополії: Вірні "вітають” Митрополита Кир Амврозія Сенишина, ЧСВВ

Уся його диявольська акція від давна вже супроводилась нападами на український нарід,фальшуванням його історії, виявами примітивного українофобства, а при тому як на іронію - молитвою, патріотичною фразеологією, підступством, дискримінацією і фальшом. Такими мішаними методами він старається прикрити перед народом, а головно перед непоінформованими й легковірними один-одинокий специфічний факт відступлення: від Української Католицької Церкви, факт поставлення себе й ці лої архиєпархії поза її конституцією і поза юрисдикцією її проводу. Іншими словами вірні поставлені тепер перед доконаний факт церковного розколу зі всіми його трагічними наслідками. Від початку жовтня до 7 грудня не так далеко, але кожна мінута того невеличкого часового простору була використана на те, щоби у Філядельфії заперечити на ділі Синод Українських Єпископів, його поста нови, і показати світові що володарем тут є Кардинал де Фюрстенберґ. Згідно з першими пресовими повідомленнями митрополичої канцелярії ні кого більше з українських Владик, крім двох із Американської Митропо лії, не запрошено, а уся церемонія мала відбутися з участю "візантій ських Владик", над якими Кардинал де Фюрстенберґ має юридичну зверх ність, і латинських, як гостей, і своїм антиукраїнським і розкольниць ким характером мала анулювати не тільки зверхність Синоду Українських Єпископів на Американському терені, але і його змагання до єдности і патріярхату взагалі. Щойно під натиском людського гніву, який почав вибухати, появились публікації про нагле запрошення на церемонію укра їнських Владик і Верховного Архйєпископа. Не коментуватимемо цього кро ку через брак місця у цьому квартальному журналі, лише підкреслимо,що народ не дав себе одурити, і Митрополит Сенишин оскандалив себе таким трюком черговий раз. Факт, що жаден із українських Владик.таким запро шенням не скористався дозволяє нам на ствердження, що святкувальні за міри Філядельфійського Митрополита були шкідливими і руїнницькими для української Церкви. - З digitized by ukrbiblioteka.org

Імпреза 7 грудня була, заплянована напевно не ще одним церковним пікніком для філядельфійських бабунь, але вона мала свої політичні цілі, і її дириґент напевно не мусів бути мешканцем Філадельфії• Ус пішне закінчення Синоду Українських Єпископів хоч- не знайшло відповід ного резонансу у пресі й громаді, то воно знайшло його у зовнішному політичному світі* Ще може не усі наші Владики р оз ’їхалися з Риму як там уже прибули з Москви "паломники” Нікодим і Філярет, -представник патріярха Алєксєя і екзарх для України, на кількатижневе братання саме із Східньою Конґреґацією. Предметом братання напевно не було лише "ві— но б ’янко" і золоті панагії, але й такий предмет спільного екуменіч ного заінтересування як патріярхальна система для Української' Като лицької Церкви. Що конкретно вторгував тим разом Нікодим - ще не знати. Кардинал Фюрстенберґ міг мати багато причин опонувати помісності нашій Церкві - економічні, престіжеві,організаційні, а дуже незручно додались до них ще й зовнішньо політичні, і вже зовсім помилкою його було з ’яв лятися у Філядельфії у такій хронології подій. Кардинал Фюрстенберґ мав багато нагод виявити позитивне ставлення його високого уряду до української Церкви, хоч би навіть під час таких уррчистостей, які відбулись осінню в Римі* Там правдива і не'підфальшована воля українських мирян мусіла торкнутися його кардиналького сум ління, спеціяльно коли її репрезентував у найкращій дипломатичній фор мі сенатор Павло Юзик з Канади. Ного не зворушили навіть тисячі петицій з усіх кінців світу. Ані він сам ані його дорадники не звернули уваги на неминучі комплікації в зв’язку з тим, коли високий церковний достой ник одержавши золоту панагію від Московської казьонної церкви з ’явиться в українській Церкві перед українськими вірними. Вже безпосередньо пе ред виїздом до Америки він видав листа до Єпископів, в якому заперечив леґальність Синоду Українських Єпископів, що, зрештою, він і "повторив у філядельфійській католицькій газеті "Стендарт енд Тайме" від 18 груд ня цього року, і що ,зрештою, тими самими словами висловив англомовний філядельфійський "Шлях" ще 12 жовтня цього року*

Десятиліття Філядельфійської Митрополії: Пастир і його вірні

- 4 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Не зважаючи на ці разючі факти Кардинал де Оюрстен-берґ твердо по становив -бути приятелем української Церкви. Про це вже тут постаралися Йілядельфійські приятелі. Коли у Римі потягнуть за шнурочки, то у Фі ладельфії маріонетки підскакують... В неділю ЗО листопада в усіх церквах Філядельфійської Архиєпархії відчитано заяву митрополичої канцелярії, підписану о.Михайлом Федоро вичем, в якій не заперечується але у відповідний спосіб пояснюється візантійський комплекс,заперечується вороже ставлення до нас- Кардинала де Фюрстенберґа,заперечується антиукраїнський характер плянованої фі лядельфійської імпрези тим, що мовляв, усі українські Владики й Верхов ний Архиєпископ запрошені на неї, при чому й прочитано текст такого за прошення, й закликається при кінці священиків.й людей доброї волі пода ти до канцелярії прізвища осіб, які поширюють невірні вістки. Як що ця заява мала, зробити з Кардинала де Фюрстнберґа нашого приятеля, то вона розбіглася з ціллю. Її оцінили люди як невдалий трюк, негідний місця перед церковним престолом, який ширив лише дизінформацію, неправду, і фальшиві контробвинувачення. Високий церковний достойник—дипломат,який акцептує такі методи, не може бути приятелем нашої Церкви. Тиждень перед десятиліттям миряни міста Філядельфії зійшлися на ві че ✓ Там були розкриті пляни святкування, факт відступлення Митр* Сенишина від Української Церкви, факт претенсій до неї Східньої Конґреґацїї та акції дальшого баламутства, дизінформації й облатинщування подані у пресі, б ’юлетенях та в інших урядових потягненнях Митрополита. Президія зборів вислала негайно телеграми до Святійшого Отця, з проханням здержа ти свого представника від виїзду до Оілядельфії через обурення народу, до Кардинала де Фюрстенберґа з проханням відломити свою поїздку до Філядельфії^бо тут заповідаються демонстрації, та до Верховного Архиєпископа Кир Иосифа з проханням прийняти наше занепокоєння станом у нашій Церкві й передати його Святійшому Отцеві разом із нашою вимогою резиґна ції Митрополита Сенишина. Збори схвалили резолюції до тих справ,які вис лані до усіх наших Владик, та постановили ігнорувати !|дар любови” , про сити усі товариства не брати участи у бенкеті, й закликати усе громадянс тво прийти 7 грудня перед катедру з портретами Верховного Архиєпис копа і транспарентами на демонстрацію. В цей час Митрополит Сенишин приступив до всесторонньої протиакції. Він прикликав до себе делегацію нашого товариства і старався вплинути на неї в примирливому тоці щоби вона припинила свої акції, а він за два місяці напевно полагодить усі свої розбіжності з Верховним'' Архиєпископом. .делегація просила переложити святкування на пізнішу дату, і зложи ла Митрополитові своє мемо на письмі.Крім того Митрополит Сенишин вніс до суду скаргу проти трьох громадян,/Богдан Артимишин,Степан ГІро.цик і Степан Ковалишин/,за образу наведену в опублікованій у Клівленді летюч ці з таки розрахунком, що урядник суду приніс кожному обжалованому до хати акт оскарження 24 години перед початком демонстрації.А вже в ночі перед неділею якийсь анонімний поліційний інспектор замкнув залю гороканського клюбу, де мала починатись демонстрація.Остаточно розповсюдже но чутки, що на свято приїжджає Верховний Архиєпископ, та що демонстра ція відкликана. Жоден із тих християнських засобів не виправдався. Філядельфійська громада, при співучасті'багатьох вірних з інших міст, сказала Кардина лові Фюрстенберґові що її ніхто не відтягне від її Церкви і від її леґального проводу.Спрепарований акт ліквідації' єдности й помісности нашої Церкви й обманути народ (скрахували ще перед порогами катедри Непо рочного зачатія, заки до неї ввійшли римські й візантійські достойники зі своїми почотами. Там їх зустріли сотні демонстрантів з транспарентами й портретами Верховного Архиєпископа. Вони мовчали, і ця мовчанка була для декого голоснішою за грім. Це можна було вичитати з облич тих, які навчились ігнорувати волю тисяч вірних.

- 5 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Десятиліття Філадельфійської Митрополії: ГОЛОС НАРОДУ - ГОЛОС БОЖИЙ

Дві години демонстранти простояли під холодним сніговим дощем, і коли під кінець богослуження весь5 почот почав виходити з катедри, число демонстрантів доходило до півтори тисячі. Уся ця маса людей з різним розумінням проблем і різними темпераментами встоялась в якнай кращому взірцевому порядку, так що надія на холод, дощ, зневіру або й провокативні виступи, які зразу зліквідували б весь замір, демонст рації', не оправдалась. При виході походу з катедри, коли бук заплянований найважніший ет^ап демонстрації, пролунали два кличі по англійськи: "Хай живе Святійший Отець" і иХай живе Кардинал Сліпий11. Настрої людей спонукали їх сказати більше як було запляновано, й коли чоло демонст рації’ заініціювало церковну пісню "Боже Великий Творче Всеоильний", то з другого її кінця понеслись ще оклики без ініціативи проводу "Фшрстенб^рз? ґов гом" та "Юдо зрезиґнуй!" до тих,до кого це могло відноситись. Посинодальна дійсність є більш вимогливою як передсинодальна. Кардинал де Фюрстенберґ ліквідує помісність нашої Церкви й Синод Українських Єпископів. Наше яничарство йому помагає. ТЗід становища мирян залежатиме те, чи збережеться в такій ситуації наша Матірна Церква як духова вартість нашого народу і як засіб спасіння душ на ших у традиційних вірі и обряді, а чи затріюмф-ують гробокопателі її. Філядельфійський епізод доказав, що Митрополит може відступити ї»ід Церкви, але народ того не зробить. -

digitized by ukrbiblioteka.org

ЛИСТ

ПАТРІЯРХА

МАКСІМОСА V

ДО ПАПИ

ПАВЛА

ШОСТОГО

Друкований нижче лист треба розглядати в світлі довгої кампанії патріярхів Максімоса IV /Са-єг/ і Максімоса V /Такім/ і їхніх патріярших Синодів за відновлення їхніх старинних прав і прероґатив, згідно з постановами II Ватиканського Собору. Конкретно це означає драматич ний змаг між патріярхом і римською куріяльною Східньою Конґреґацією для Східних Церков за те, хто має номінувати нового мелхітського ек зарха у Бостоні,/ЗСА/. Конґреґація обстоює, що навіть коли II Ватиканський Собор привернув патріярхам їхні традиційні права, то коли йдеть ся про номінацію бостонського єпископа, то тут ще діє закон " Motu Proprioм(Cleri Sanctitati),із 195? року. Згідно з цією процедурою Рим номінує єпископа, який має бути залежний лише від Римського Престола, а не від патріярхального Синоду. Події,що призвели до цього листа були такі: після смерті єпископа Юстина Найми у червні 1968 року патріярх Максімос Т скликав синод мелхітських єпископів у вересні 1968 року, який просив Папу Павла Шостого про уживання традиційного патріяршого права щоби іменувати бостонсь кого єпископа. Папа запевнив,що він персонально заінтересований в цьо му й обіцяв скору відповідь. 12 листопада 1968 року від Східньої Конґреґації відповідь прийшла така, що Папа повірив цю справу Понтифі'кальній Канонічній Комісії, яка саме ревідує канонічне право,але тимчасом Рим мав би призначити його власного апостольського екзарха для мелхітів у ЗСА. Патріярх і Синод знова звернулись з проханням до Папи, чи не мог ли б вони прислати одного із їхніх мелхітських єпископів на апостоль ського адміністратора до Бостону, доки каноністи не сформулюють нових процедур. 16 грудня минулого року Східня Конґреґація дала неґативНу відповідь. 20 лютого 1969 року була скликана пленарна сесія Сх.Конґреґації щоби вирішити це питання. Цей лист, датований 16 лютого, вислав патрі ярх Максімос 7 Папі безпосередньо перед своїм виїздом до Риму. 20 лю того на пленарній сесії це питання не було обговорюване, але Східня Конґреґація вислала патріярхові письмо такого змісту, що мелхітське духовенство, яке живе у ЗСА, вибере зпоміж себе трьох кандидатів на ТБпископа, а Папа зробить остаточний вибір єпископа. Мелхіти зробили останню спробу. 9 і 10 травня патріярх Максімос У скликав синод 18 єпископів у Айн—Траз, у Лібаноні, який твердо вирі шив домагатись юрисдикції патріярхату над американськими мелхітами. За усі неґативні висліди із такого змагу у сфері екуменічних відносин з православними синод робить відповідальною перед Вселенською Церквою і перед історією, виключно Східню Конґреґацію. # *

Патріярх Антіохії і цілого Сходу Александрії і Єрусалиму Байрут 16 лютого,1969Серед грізних труднощів, з якими я тепер зустрічаюсь, я нормально звертаюся до Батька и Найвищого Зверхника Церкви у кого я завжди вірив і для кого я плекаю батьківський респект і тотальну відданість. передруковано із скороченнями з журналу "Діяконія”, видання число 3, І9б9

- 7 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Я приїжджаю до Риму щоби бути учасником Кардинальського Збору, яки*" дискутуватиме вибір майбутнього екзарха для мелхітів уг ЗСА. Ви знаєте, Ваша Святосте, наші позиції і позиції Східньої Конґреґації. Проблема, яка різнять нас із Східньою Конґреґацієїа в в наших очах дуже в а ж н ^ Н а підставі багатьох студій,реляцій і заяв авторитетних істориків і каноністів я стверджую, що право^нашої Церкви і нашого патріярхату завжди оспорювалось тими, хто займає відповідальні ста* новища у Східній Конґреґації. Моя поїздка до Риму могла б бути пояснена як резиґнації з прав, до$і я обороняю. Багато наших вірних листами відраджували нас цю по їздку через можливість понижуючої деструктивної персональної невдачі як цо йдеться про права, за які я борюсь вже^ вісім місяців, не згаду*фяи тут старань мого блавної пам’яті попередника. Тому моя подорож - це риск, який я беру, маючи повне довір’я до В'ашої блаженної особи. Я впевнений, що обіт Вашої Святости полагодити справи супроводиться* повним розумінням моїх мотивів за які я бор юсь, іменно за майбутнє й за саме існування Мелхітської Церкви• І це дає мені переконання, що Ваша Святість сповнятиме ролго арбітра поміж мною і Східньою КонґреґаціеЮ. Канонічне право перед її Ватиканським Собором,встановлене чужою екуменічним проблемам й принципам церковної єдности ментальністю,несп раведливо обмежило юрисдикцію нашого патріярхату до кордонів О т а м а н ської Імперії, а наші емігранти ставались залежними від місцевих ієрар хій. Ми зносили цю несправедливість в надії на покращання ситуації поскільки наша еміґрація була ще в початковій стадії і нечисленна. Але від тоді усе змінилось: 1. Останній Екуменічний Собор відновив права Східніх Церков управ ляти себе згідно з їхніми традиційними законами, /Декрет про Східні Церкви ч.5«/, і відновив патріяршу гідність з правами і привілеями, які вони мали в старині,/Декрет ч.9./, так що юрисдикція,за яку я борюсь є нормальним правом нашого патріярхату. Мало того — істбрико-юридичними студіями ми доказали, що наш патріярхат встановляв колись екзархати поза його територією,/Католікуси/, і поза Римською Імперією. 2. Через сучасну політичну і соціяльну ситуацію в арабських кра їнах христіяни емігрують в застрашаючих пропорціях. Східніх хрисітіян вцеміґрувало більше як залишилось в їхніх рідних краях, і ця тенденція продовжується. Чи можемо ми в таких умовах уживати застаріле канонічне право і зредукувати наш патріярхат до географічного або історичного поняття? 3. Проблема екуменізму і єдности зобов’язує усіх заінтересованих знайти найкращі можливости для їх реалізації. Ватиканський Соббр пі шов так далеко, що прийняв постанову першого Собору Апостолів у Єру салимі, ”Не можна настановляти того, що непотрібне”. Чи потрібним є встрявання певних авторитетів у номінацію нашого єпископа у ЗСА коли наш Синод і патріярх бажають,можуть та мають право і відповідальність вибору пастиря для їхніх вірних? Коли відмовляється Східним Церквам їхнє традиційне право, то що варті тоді екуменічні старання католиків і їхні поїздки та відвідини голов автокефальних церков? 4*. Православні патріярхи, вірні своїм старинним традиціям, і ви могам часу, виконують їхню юрисдикцію над їхніми вірними в цілій діяспорі, із ЗСА включно, без яких небудь обмежень. Чому така юрисдикція має бути відмовлена Східнім Католикам? Чи вони мають бути упосліджени ми за те, що стали католиками? Секретаріят Єдности й Східня Конгрегація стали останніми часами опозиційними й ворожими до нас. Чи ми маємо^бутв жертвою виправлення століттями повторюваних помилок, латинських місіоне рів і Апостольських Делегатів?

digitized by ukrbiblioteka.org

5. Богом інспірованого жесту Вашої Святости відвідати Єрусалим і обняти Патріярха Атанаґораса ніхто так щиро не прийняв, як м и к східні християни. Це наша Церква сприяла такому зближенні Сходу" й Заходу сто літтями, за що вона приймала денунціяцію і навіть удари. 6. Опозиційне ставлення до нас певних латинських каноністів і ла~ тинізаторів походить від неправильного розуміння обряду і від їхнього самолюбства. Бони не зрозуміли того,що патріярх для орієнтальних є центральним елементом у формації їхньої Церкви, історії і навіть сус пільного життя. Сьогодні це поняття поширене серед вірних на патріяршій території, і поза нею в інших краях. 7. Наші діти за кордонами прив’язані до нашого патріярхату. Цю відданість потверджують листи від нашого священства, питомців і вір них, які рішуче відкидають можливість відірвання їх від патріяршого престола який вславив їхню Церкву й обряд, і який репрезентує одиноку дорогу духового збереження їх в країнах їхнього замешкання. І чи буде це гуманно під претекстом ануляції старих прав проти волі вірних не дозволити їм бути собою в країнах, де респект до людських прав є недискусійний? 8. Закінчуючи ці міркування, за дозволом Вашої Святости,говоряни прямо від щирого серця, нехай мені можна буде поставити питання: як що завтра їх Блаженство Патріярх Атанаґорас і його Синод об’єднаються канонічно з Римом, чи будуть вони змушені до підданости Римові так, як їхні братя католики, яким Рим святочно обіцяв задержати їхні тра диційні права і привілеї? І чи не будуть їхні вірні колонізовані під латинським мандатом без права бути собою коли лише латинський інтерес заопонує їм? Ваша Святосте! Це сумаричне міркування є доказом наших вимог, з якими я приїжджаю до Риму. Але понад усі ці міркування ми ставимо обіт Вашої Святости даний нам... Я прошу Вашу Святість вибачити цю безпосередність, бо це є без посередність сина Церкви, який має на думці не лише свою малу Церкву, але й Церкву Вселенську. Це безпосередність зраненого сина, який має повне довір’я до доброти і справедливости Отця. Прошу прийняти, Ваша Святосте, вияви мого респекту й відданости. Цілую сердечно Ваші святі руки, Максімос У Такім Патріярх Антіохії і всього Сходу, Александрії і Єрусалиму. # *

Як доносять останні пресові агенції, гострий конфлікт між католи ками мельхітського обряду та Східньою Конґреґацією який тривав майже рік, полагоджено полюбовно.Мельхітеький Синод вибрав на: екзарха до Аме рики архиєпископа Тавіля, дотеперішнього патріяршого вікарія в Дамаску, Папа затвердив цей вибір. Його вибір як і затвердження, згідно з пові домленнями світової преси, оголошено одночасно в Дамаску і Римі. Архиспископ Тавіль знає місцеві обставини й одночасно буде намагатися зберігати церкви мельхітського обряду від латинізації та затіснювати єдність з усією мельхітською Церквою та її головою, патріярхом Максімосом У. Це не дише поразка Східньої Конґреґації, але й просуваної де ки» думки про творення окремої "візантійської церкви з різних східніх обрядів” а Америці.

-9 digitized by ukrbiblioteka.org

ВІ ДОЗВА Д О М И Р Я Н УКРАЇНСЬКОЇ К А Т О Л И Ц Ь К О Ї Ц Е Р К В И У ЗСА На початку минулого місяця жовтня представники організацій мирян вернулися з Риму, і привезли зі собою вісті про події історичної ваги — про Синод Українських Єпископів. В слід за тим вірні мали нагоду запізнатись із комунікатом Президії Синоду, із Зверненням Єпископату до Вірних, та із звідомленнями про цю подію очевидців і коментаторів. Нарід зі щирим серцем і радіс тю прийняв ці події, бо це сповнилось його невідкличне бажання — привернено правопорядок, і осягнено помісність Української Католицької Церкви. Патріярхальну конституцію Української Католицької Церкви прийнято, і передано Святішому Отцеві прохання про підвищення Верховно го Архиєпископства до гідности Патріярхату. Юридично Українська Католицька Церква одержала своє завершення патріярхальною конституцією, будучи очоленою Верховним Архиєпископом з патріяршими правами, наданими йому Святішим Отцем. Ц ю історичну подію осягнено завдяки пози тивній поставі більшости наших Владик, яким належить признання й синівська відданість усіх вір них, як також завдяки щирим зусиллям активних мирянських організацій. Не зважаючи на це, у більшості мирян панує занепокоєння через прояви певної неґації цього історичного здобутку, певних старань шукати якоїсь інтернаціональної обрядової солідарности на американському терені замість помісности, і виявів надмірного прив’язання до Східньої Конґреґації вже після того, як наша Церква унезалежнилась від цієї адміністративної інституції. Пляноване завершення святкувань десятиліття Філядельфійської Митрополії дня 6 і 7 грудня цьо го року із участю їх Еміненції Кардинала Де Фюрстенберґа дало причину до глибшої застанови вірних над тими фактами політичної натури, які несумісні із новим юридичним положенням у на шій Церкві, ані тимбільше із настановою і почуваннями переважаючої більшості мирян. 1. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин був присутний на торжествах у Римі лише до участи в них Святішого Отця, і не був на Синоді Українських Єпископів ні одної хвилини. 2. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин одинокий із нашого Єпископату відмовив ся підписати прохання до Святішого Отця в справі підвищення нашого Верховного Архиєпископ ства до гідности Патріярхату. 3. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин не запросив на святкування десятиліття Філядальфійської Митрополії Голови нашої Помісної Церкви Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир Йосифа Сліпого, а запросив Римських Латинських Достойників. 4. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин не організував своїх вірних на прощу до Риму на час Синоду Українських Єпископів, і не опікувався, як другі Владики, тими, які там бу ли без його заохоти. Мала участь мирян із Філядельфійської Єпархії могла б бути невірно пояс нена як їхня незаінтересованість у Синоді Українських Єпископів. 5. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин відмовився прийняти делегацію від .Передсинодального З’їзду Мирян у Філядельфії, і не бажав вислухати її становища до пекучих справ церковного життя. 6. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин прийняв делегацію УККА, але про дійсний зміст авдієнції ніхто не довідався. Преса естаблішменту і власті УККА, за мовчазною згодою М и трополита, закрили перед народом дійсні вислови Кир Амброзія на тему помісности нашої Цер кви, і поінформували нарід фальшиво. 7. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин ініціює без порозуміння із Синодом або Вер ховним Архиєпископом Конференції Представників Східніх Обрядів у ЗСА, не подаючи вірним їх цілі ані програми. Через це багато вірних інтерпретують їх як несумісних із функцією і плянами Синоду Українських Єпископів. 8. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин у Митрополичому органі „Шлях” від 2 лис топада 1969 в суперлятивах, і через це невірно, інформує мирян про ролю Східньої Конґреґації, акцентуючи її, а не Синод Українських Є п и ск о п ів , господарем Української Католицької Церкви. 9. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин акцептує облудні статті в щоденнику „Аме рика” від 20 листопада 1969 року, про Римо-Католиків Східнього Обряду, — концепт спрямований на відчуження нас від українськости, а зближення з чужинцями під одним Римо-Католицьким дахом. 1 10. Владика Митрополит Кир Амброзій Сенишин в газеті „Шлях” від 12 жовтня 1969 року подав англійською мовою скрайнє негативну оцінку Синоду Українських Єпископів, називаючи його „мітінґом” і заперечуючи його канонічність і юрисдикцію. Вельмидостойні Миряни! Вірні Українській Католицькій Церкві і Українському Обрядові! Минув вже час заяв льояльности і благань до Митрополита Сенишина бути нашим добрим Архипастирем, і стати разом із другими нашими Владиками й Верховним Архиєпископом за єдність і помісність нашої знедоленої Матері Церкви. Наші благання не вислухані, і наша воля зіґнорована! М и маємо вже за багато проявів обструкції і ми стоїмо перед небезпекою трагічних посунень у нашій Митрополії. Саме тепер, коли пишним бенкетом і Вашими „дарами любови” бажається переконати Римські власті, що теж є і друга частина вірних, яка не бажає помісности ані патрі ярхату, прийшов час поставити межі тим злонамірам. Завернімо порожними усі призначені на грудневе торжество конвертки Адресатові, або, для кращої інформації, вложімо туди цю відозву. Докажімо, що ми є народ, і що ніхто не позбавить нас права мати нашу рідну Церкву. Від стоюймо наше право повною піддержкою акції Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, і станьмо його послідовниками. Відкиньмо невтральність і пасивність, і будь мо активні в обороні нашої найбільшої духової цінності — нашої Матірної Церкви. Товариство за Патріярхальний Устрій Листопад, 1969. Української Католицької Церкви.

- 10 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Експозе Делегата Мирянських організацій др. Василя Маркуся на Синоді Українських Католицьких Єпископів у Римі, 1 жовтня 1969 року.

Блаженніший наш Первоієрарше і Господарю дому цього, Високопреосвященніші Митрополите і Архиєпископи, Преосвященні і Боголюбиві Єпископи, Всечесніші Духовні Отці, Члени Синоду Українських Католицьких Єпископів! Важко нам, учасникам цих кількаденних українських урочистостей у Вічному місті, отрястися з багатства й різноманітности вражень. Але одне почуття переважає над усіма. Це були і є історичні дні та хвили ни, можливо, історично переломові у житті нашої Церкви, Коли в суботу Ваше Блаженство заповіли, що відбудеться Синод Українських Владик, неначе великий камінь упав з багатьох сердець, який нас, тут зібраних, і чи не весь український Божий люд пригнічу вав великим питанням - "буде чи не буде?” Сьогодні Синод е дійсністю. Усунено реальні і сповидні перешко ди: наші Владики на чолі з їх Блаженством дійшли до спільної формули його переведення і - сподіваємося - знайдуть теж спільну концепцію щодо сучасного і майбутнього нашої Церкви. За це всім тим з-поміж Ієрархії, які причинилися до цього початкового успіху, належить від мирян сердечна подяка і доземний поклін. Коли сьогодні представники мирян мають шану і привілей промов ляти на Синоді Єпископів, то це великий і важливий крок у влаштуванні нових взаємин у нашій Церкві між єпископами і вірними - новий і такий бажаний для того, щоб віднова і самоствердження нашої Української Церкви послідовно реалізувалися. Культивована досі подекуди, головно за океаном, девіза для мирян Ппей, преі^-антт що зводила мирянську частину Божого люду до ролі пасивних статистів, заломилася. Це не означає, що ми бажали б усунути з практики ці гарні прикмети віру ючого члена Церкви. Ні! Ми хочемо платити, і то більше, щоб наша Церква стала ще сильнішою і матеріяльно незалежною людською установою! Ми мусимо молитись, і то щиріше, бо ми, як духова і Божа спільнота, потребуємо більше духового начала і Божих ласк. Ми будемо і повинуватися своїй церковній владі й надалі - проте гідно, розумно і відпові дально, але не сліпо! Та ми хочемо ще чогось більшого: співучасти і співвідповідальности за долю Церкви - на своєму місці і в-своїй сфері дії та так, як диктує дух Божої спільноти - Церкви! Рух, який почався в останніх кількох роках в лоні Української Католицької Церкви, не є революційний; він не є ніяким радикалізмом, протестантизмом чи іншим деструктивним явищем у нашій Церкві. Навпаки, зродився він з глибокої свідомости співвідповідальности й турботи за долю Церкви, за її зміст, за її живучість. Ідейні мотиви цього руху наскрізь конструктивні, а мета благородна, навіть, якщо *тут чи там доходило до ферментів і небажаних конфліктів. Я б сказав, що цей рух і фермент, що, може, не завжди виявивсь у конвенційних формах та не завжди і не як слід був зрозумілий, є для нас благословенням. Не для заспокоєння власного "еґо", не ради інших користей акти візуються миряни в церковних справах. Вони бачать у Божій установі Церкві щось більше, як лите традиційну Інституцію,^що виконує корисну ролю для суспільства і яку тільки через це треба підтримувати. Ми ба чимо у ній глибший і властивий лише їй зміст та післанництво заснова- 11 -

digitized by ukrbiblioteka.org

відкидаємо всякі спроби і підсувані концепції розводнити справу їїс.тріярхату. Для нас ідея Патріярхату в Україні й удільних церковних провінцій поза її межами є н е с п р и й н я т н о ю ! Для нас поняття патріяршої території і суверенних позапатріярших одиниць - митрополій, екзархатів чи чинів, є ч у ж и м! Це, на ділі, не патріярхальний устрій, а продовження того поділу, самочинства, що існує досі. Ми є за автономію певних одиниць, за їхні привілеї, за те, щоб не задале ко вмішуватися у внутрішні справи, але ми рішуче проти всіляких т.зв. е к з е м п ц і й в і д в л а д и в л а с н о г о П а т р і я р х а ! Це істотне, якщо ми не маємо бути поділені, наставлені про ти себе самих, якщо ми бажаємо перестати біти знаряддям кого іншого. Вирішуймо ми самі свої власні справи! Це далеке від' т.зв. автокефалії, що - ми чули вже й тут у Римі - дехто недоброзичливо нам закидає. Ми є і повинні бути складовою частиною Вселенської Церкви під учительським урядом Її Голови та у тісній співпраці з Її головним управлінням. Але ми мусимо позбутися тієї підопічної ролі і мусимо перестати бути о б ’єктом адміністрування, чого ми зазнавали досі з боку деяких римських установ. Люди, які там г~тті л и , чи й сидять, брали мало до уваги наші інтереси та ще менше їх і Не розуміють вони, за малими вийнятками, і природи нашої Церкви. Ще**» наша самоуправність не була лише паперовим стату сом, мусить постати дійсний і діючий патріярхальний осередок з усіма необхідними установами. До того часу, поки він зможе ефективно діяти на Рідних Землях, звідки беруть корінь і наші дочерні Церкви у всьому світі, у золотоверхому Києві,мусить постати ще тут, і то чимскоріше, патріярший осередок. На цьому римському горбку вже існує зародок патріярхії - україн ського католицького Загорська чи Фанару. Тут, поруч собору Святої Софії, мали б постати ще інші патріярші установи. Католицький Універ ситет, що вже існує, нехай стане справжньою нашою центральною бого словською школою для всіх митрополій та єпархій. Нехай Мала Семінарія "тане підготовним закладом до Академії! Нехай тут постануть нові бу дівлі для поширеної бібліотеки, музею тощо! Нехай тут зберігається, розбудовується та твориться все те з нашої національної і релігійної культури, в чому нам відмовлено на землі батьків і дідів. Я свідомий, що всі ці "нехай" вимагають фінансових засобів. Ду маю, що вони є! Я не уповноважнений робити обіцянки, але, знаючи добре наші ресурси і мету їх призначення, думаю, що до двох років спільними заходами ієрархії, духовенства, вірних, релігійних і націо нальних товариств може постати десятимільйонний патріярший фонд для покриття з відсотків коштів утримування патріярхії. Це, розуміється,крім коштів на дальшу розбудову, на яку громада далі може і мусить бути готовою! В такому осередку бачимо рятунок для нашої Церкви, ґарантію її дальшого розвитку і віднови в одності й повноті. Інакше, вона буде нидіти і за деякий Час стане лише н е з ’ясованим додатком до потужних римо-католицьких Церков в окремих країнах. Т-акий осередок повинен створитися нашими спільними зусиллями вже тепер, не зважаючи, чи зараз або лише десь завтра формально патріярхальний устрій мав би бути ‘санкціонований, бо статус українського Верховного Архиєпископа з патріярхорівними правами вже дає нам можливість будувати' помісність та цементувати єдність нашої Церкви. Хотілось би врешті висловити ще одну думку. До неї зокрема надхнули нас слова нашого Первоієрарха, Блаженнішого Йосифа, виголо^шені п а м ’ятного 28 вересня Року Божого 1969- Слухаючи оце новітнє "Слово О законі і благодаті" Верховного Архиєпископа, ми відчуваємо глибокий сенс, призначення і своєрідність нашої поміснод Церкви Церкви святих.Ольги і Володимира, Теодосія Печерського, Митрополита -

1 2

digitized by ukrbiblioteka.org

ної Христом і живучої в Ньому спільноти. Церква є для нас не лише не дільною конторою священика чи домом Церковного служіння. Це є духова спільнота, продовження наших особистих існувань у ширшому спільнотному існуванні, вона є нашим існуванням у Бозі. Дивлячись так на ролю і місце мирян у нашій Церкві, мусимо ви знати за ними статус творчих співвідповідальних членів, які з своїми Владиками і священством при пошануванні ієрархічної структури дбають за внутрішнє здоров’я, зовнішній ріст і всесторонній розвиток цієї Церкви, Така концепція вимагає іншого розуміння, форм праці й участи мирян у Церкві на різних щаблях її організації. Здається нам, що на явні тепер форми церковних організацій при парафіях, а може більше їх зміст, повинні бути по-новому схоплені, переставлені на інші мето ди й повинні поширити свій обсяг дії. Якщо йдеться про адміністратив ну сторінку парафії, левина частина цього повинна б перейти на світ ський елемент, даючи змогу духовним особам займатися більше душпастирськими завданнями і священнослужінням. Більшою, ніж досі, мала б стати участь мирянства в епархіяльному керуванні суспільно-релігійними, а то й фінансовими спра*вами. Не думається тут про якесь встрявання у права ієрархії, застережені їм церковним правом, а радше про ряд інших функцій, де участь мирян більш, аніж побажана* Важко з тим погодитися, що в багатьох наших єпархіях і екзарха тах немає церковно-мирянської організації в епархіяльному обсязі. Та кож ненормально, що кількісно найсильніша наша митрополія в ЗСА, скла дена з трьох єпархій, немає загальнокрайової централі, спільних з ’їз дів усіх українських католицьких організацій, спільної плятформи та спільного єдиного речника перед єпископатом. Ми вважаємо, що пара лельно до уконституування Синоду Єпископів Української Католицької Церкви повинен постати також і координаційний осередок українських католицьких організацій мирян та священства. Коли ми при згадці про духовенство, то бажалось би висловити одне засадниче побажання. В нашій Церкві на майбутнє має зрости також роля священиків. Вони мають нині багато розпорядної влади й адміністра тивних функцій, але лише щодо своїхг вірних. Чому не визнати духівниц тва гідним мати вплив і на епархіяльні справи? Є нові й цікаві форми притягання духовенства до вирішування і співкерування епархіяльними справами, тільки ці нововведені форми не сміють бути фіктивними і ли ше для людського ока! Мирянський і священичий чинники повинні виявлятися й у співпра ці та керуванні загальними справами нашої Церкви хоч би так, як ці чинники були активними в організації римських урочистостей. Ми бажа ли б цю працю бачити інституційно оформленою. Теперішний Синод Єписко пів, що - як відомо - має за завдання випрацювати конституцію Україн ської Католицької Церкви, мав би включити постанови й виробити наше партикулярне церковне право, відроджуючи елемент соборовости у нашій Церкві. Конкретно маємо на увазі, щоб наша Церква, крім свого постій ного Синоду Єпископів на чолі з Первоієрархом як правлячою інституці єю, мала свій Собор, у якому були б заступлені єпископат, речники чернецтва, духівництва й вірних. Коли ми при цій важливій справі патріярхального устрою нашої Церкви, то бажаємо ствердити, що ми, миряни, - і вірю - також свяще ники й Владики - всі бажаємо Патріярхату не номінального, а дійсного, з повнотою прав і влади. Це значить практично, що нас не вдоволяє ще один титул для одного з наших Архиєреїв, але це має дати нашу само управу, нашу одність і наш спільний діючий церковний керівний осере док для всіх одиниць і вірних нашої Церкви й обряду у світі. Тому ми -

digitized by ukrbiblioteka.org

Іларіона, Кардинала Ізидора, мученика за єдність Святого Йосафата, відновителя українського православ’я Митрополита Петра Могили, Церкви західніх окраїн і Церкви центральних земель України, Церкви замучених українських православних і католицьких Владик, Церкви Слуги Божого Андрея і новітніх мучеників у катакомбах. Ця Церква має свою самобут ність не 'лише щодо форми, але й глибокий органічний національний зміст із сильними підкладами візантійської обрядовости і слов’янської духовости. Ми це хочемо зберегти і розвинути. Ми бажаємо Божий твір - народну культуру і духовість - не змарнувати, але збагатити. Для вселенськости Христової Церкви вони потрібні. Природне право і сама істота речей у пляні Божого Провидіння диктують нам збереження етніч них і культурних вартостей. Хто підважує єдність і національно-етніч ний характер Церкви, нашого обряду і народу, стає співучасником духо во-культурного ґеноциду. Це противиться Божому й людському законові! - Не убиваймо душі народної, не збіднюймо великого і пишного Божого твору! Скажу ще, що немає у цих наших намаганнях нічого з шовінізму чи якогось супернаціоналізму, як дехто нам закидає. Здається, що біль ше націоналізму є в заходах асиміляції нашої Церкви і зміни літургічної мови на нову мову, мову неукраїнського оточення. Збереження етніч ної самобутности в багатонаціональних країнах, плекання культурного плюралізму, пошанування прав меншин є глибокими гуманними і християн ськими засадами, про які говорив на Ватиканському Соборі один з при сутніх тут українських Соборових Отців. В тому дусі бажаємо і про те благаємо, щоб наш Синод віднісся до проблеми мови, народної культури і обрядової самобутности нашої Церкви. Наша Церква стоїть і буде стояти до того часу, доки вона розви ватиме свою вікову традицію, про яку так переконливо говорив Святіший Отець у неділю. А наша традиція не лише візантійська, але й тисячоліт ня русько-українська, і її ми не сміємо розтратити! Віримо, Дорогі Високопреосвященні Отці Синоду, що задушевні ба жання українських мирян будуть здійснені цим Синодом не лише щодо структури і помісної форми нашої Церкви, але і щодо її релігійно-на ціонального змісту. Молитви Божого люду, його сподівання і тривоги супроводять Ваші наради разом з благанням від Всевишнього для них усіх Божих Ласк. Щасти Боже Вам і нам!

digitized by ukrbiblioteka.org

НАРАДИ ПРЕДСТАВНИКІВ СХІДНІХ ЦЕРКОВ У СПРАВІ СТВОРЕННЯ СПІЛЬНОЇ ЕКУМЕНІЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ /УПБ, РИМ/ - У Ватикані, в резиденції Верховного Архиєпископа Блаженнішого Кир Йосифа, відбулися дня 23 жовтня ц.р. наради представників Східніх Церков, учасників Папського Єпископського Синоду в Римі. Метою нарад було покликати до життя спільну Екуменічну Конференцію Східніх Церк;ов, Ініціятором і господарем, який запросив на наради всіх на Синоді присут ніх представників Східніх Церков, був Блаженніший Кир Йосиф. На наради були запрошені; Блаженніш!: Кард. Стефан І Сідарус, Патріярх Александрійський Коптів; Кард. Петро Меучі, Патріярх Антіохійський Мароні тів; Кард. Максімос У Такім, Патріярх Антіохійський Мелхітів; Кард. Ігнатій Антоній Гаєк, Патріярх Антіохійський Сирійців; Павло II Шейко, Патріярх Вавилонський Халдейців; Ігнатій Петро XI Батаніян, Патріярх Киликійський Вірмен; Кард. Иосиф Перекатіль, Архиєпископ-Митрополит Ернакулюм Малябарців, Індія. Високопреосвященні: Ґреґоріос В. Варґезе Танґалятіль, Архиєпис коп-Митрополит Трівандрум Малянкарців, Індія; Матей Кавакут, АрхиєпископМитрополит Чанґаначеррі Малябарців, Індія; Максим Германюк, АрхиєпископМитрополит Вінніпеґський Українців; Асрате Маріям Єммеру, АрхиєпископМитрополит Адіс Абеба Етіопійців; Амвроз Сенишин, Архиєпископ-Митрополит Філядельфійський Українців; Стефан Коцішко, Архиєпископ-Митрополит Мангальський Русинів /.Українців/ і Преосвященний Методій Дімітров, Єпископ-Коадютор Апостольського Екзарха Софії в Болгарії. Блаженніший Верховний Архиєпископ Кир .Иосиф привітав усіх присутніх і поставив на обговорення три теми: 1. Однообразність представників Східніх Церков, якщо вони беруть участь в різних богослуженнях латинського обряду. 2. Ставлення різних Східніх Католицьких Церков до виявів ворожої пос тави деяких екуменічних кіл до цих Церков. Справа т. зв. уніятизму. 3. Плян праці на екуменічному полі Східніх Католицьких Церков. При обговорюванні цих тем присутні присвятили найбільшу увагу двом останнім темам, при чому Митрополит Кир Максим, член Секретаріяту Христи янської Єдности поінформував присутніх про справжні проблеми відносно цьо го комплексу питань, піддаючи деякі суґестії, як повинні поступати Східні Католицькі Церкви. Після обміну думок присутні вирішили: 1. Відбувати свої спільні наради в Римі кожний раз, коли тільки будуть відбуватися наради Папського Єпископського Синоду. 2. Уповажнити Митрополита Кир Максима - діяти в характері Секретаря групи представників Східніх Католицьких Церков та інформувати всі ці Церкви про всі важливіші справи і події з ділянки екуменічної праці всіх інших Церков. 3. Уповажнити; Митрополита Кир Максима - в Секретаріяті Християнської Єдности бути речником Східніх Католицьких Церков.

1.5

digitized by ukrbiblioteka.org

Ваоиль Маркусь РОЛЯ І МІСЦЕ СВЯ1ДЕНСТВА У НАШІЙ БОРОТЬБІ ЗА РЕЛІГІЙНО-НАЦІОНАЛЬНУ САМОБУТНІСТЬ /Тії/ /історичні паралелі та оцінка теперішнього отану/ Якщо йдеться про православних українців у Польщі, то наявне свя< щенство, хоч в більшості українського роду, просте русофільське і не плекає українського духа в Польській Автокефальній Церкві, яка скла дається з українців і білорусинів. Там є доповнення сйященствд, бо двадцять років діє богословський православний факультет, але .знов важко встановити, чи молоді випускники є національно свідомими. ^Рад ше ні, бо такими не є і їхні виховники. Зрештою, польські офіційні кола толерують цю Церкву, щоб Її на довшу мету полонізувати. В Чехословаччині, де в 1968 р. формально відновлено Греко-Католицьку Церкву, ситуація дуже складна. Частина священиків, які в 1950 році прийняли православ’я, хоч національно не були свідомими, згодом прийняли часткову українізацію. Поряд з словацькими публікаціями для цієї. Церкви, друкувалися деякі речі й українською мовою, і частина духівництва, колишніх греко-католиків, як і нових випускників Бого словського факультету в Пряшеві, щиро підтримала український курс. На всякий випадок, зробили це щиріше, як їх владики. Що ж до більшої частини греко-католицьких священиків, які не прийняли православ’я, то вони, зберігаючи свій католицизм, прикривалися словацькістю й фак тично увійшли в римо-католицьку Церкву. В 1968 р. вони включилися в рух віднови Греко-Католицької Церкви, але вже з позицій свого новоспеченого "словацтва", яке їх рятувало вісімнадцять років перед пра вослав’ям. Більшість з них не була національно свідомою і перед тим. На всякий випадок, для них католицизм був важливішим від ’’руської” національности і Церкви. Вони сьогодні відпекуються від русинства чи українства, бо це нагадує їм насильну "православізацію" 1950 -тих ро ків. Крім цього, словацькість їх забезпечує перед новою можливістю "православізації”. Цим то священикам дають повну підтримку словацькі римо-католицькі кола, і це вони висунули тепер монсиньора Гірку на ординарія Пряшівської єпархії. Національно свідомих українських греко-католицьких священиків в Чехословаччині є значно менше. їх за цьковують, проти них є словацька стихія і тиха антисовєтська пропа ганда, бо там часто тепер утотожнюють руськість чи українськість з більшовиками, Росією, совєтчиною, а найновіше - із совєтською окупа цією 1968 року. Таким чином, українське священство і відновлення Греко-Католицької і Православної Церков Чехословаччини опинилося у важкому положенні. Годі очікувати покращання ситуації тут, якщо по літичні умови не зміняться. Але одна річ бачити важкий стан і принайменше про нього говорити правду, а друга - як це дехто з суперревних наших священиків і монахів робить на еміґрації - закривати очі на дійсність і твердити, мовляв, все те дуже гарно з відновленою ГрекоКатолицькою Церквою... В Югославії, де наша Церква має забезпечені обмежені можливості дії, справи стоять краще. Тут священство віддане своєму народові і, побіч суспільних чинників, працює над збереженням національної свідомости. Є тут також доплив в ряди священиків і це одинока наша спіль нота в діяспорі, яка видала низку священиків для інших єпархій чи ек зархатів. На жаль, чисельно це невелика група нашого розселення 14 /40-45 тисяч/ і тому не може відограти поважнішої ролі у всій нашій Українській Католицькій Церкві.

digitized by ukrbiblioteka.org

В країнах Західньої Европи живе понад сто українських католи цьких священиків, в тому частина ієромонахів, що обслуговують близь ко вісімдесять тисяч наших вірних. Це в принципі священики-емігранти, хоч між ними є деяка кількість чужинців та вроджених заокеаном. Ду ховну формацію частина з них набула на українських землях, а може більше як третина - вже на еміґрації. Є це назагал елемент національ но свідомий, суспільно заанґажований і конструктивний. Крім душпастирської праці, в багатьох громадах несуть вони на своїх плечах тягар громадської й культурно-освітньої праці. Виховання молоді і україно знавча освіта значною мірою залежить від них. Серед робітників-еміґрантів у Франції часто священик є єдиним інтеліґентом в середовищі наших людей у цілій околиці. Такий самий склад і характер та й суспільна роля [півтора десят ка наших священиків в Австралії. Дуже вийняткове становище і роля нашого духівництва в Південній Америці. Як взагалі на цьому континенті число священиків в порівнянні до кількости вірних дуже мале. Є це ще місійна територія серед наших людей, а священики є справжніми місіонарами. Мало тут організованих й устабілізованих осередків-парафій, а більше розкинених скупчень по хуторах на великі віддалі. Священик мусить виконувати піонерську пра цю, крім чисто душпастирської, й українську суспільну, виховну та ос вітню. Отці Василіяни в обидвох країнах були першими, що поклали осно ви під наше місцеве релігійне життя та організацію обидвох екзархатів. В Арґентіні більш як половина священиків це Василіяни, а в Бразілії - майже три четвертини. Решта світське духівництво, а в Арґентіні кілька Салезіян, до Чину яких належить і сам єпископ. Варта відзначи ти, що більш як половина цих священиків є вже уродженці Південної Аме рики. Назагал, є це високоідейний елемент, відданий Церкві і народові, з місіонерським духом і готовий послужити своїм вірним і спільноті. В обидвох країнах священики беруть живу участь і в громадсько-культур ному житті. Ці священики не є зіпсуті північно-американським добробу том та ментальністю адміністраторів фінансів і будинків. Тут є також високий відсоток покликань з яких найбільше користае Чин 00. Василіян, як також різні римо-католицькі чини й семінарії. Між іншим, в середо вищі уроджених в Арґентіні й Бразілії священиків не підносяться жодні голоси про зміну літургічної мови на еспанську чи португальську. .Вони є оборонцями українського характеру нашої Церкви. Для них голоси, підношувані деким в Канаді ^ Америці, є прямо незрозумілими. Це саме сто сується погляду монахинь, сестер різних чинів, які майже поголовно вже уроджені в Латинській Америці. Складніша є проблема з нашим священством в країнах Північної Америки. Говорячи про еміґрацію, ми обмежилися до характеристики ли ше українських католицьких священиків, бо ця стаття в кінцевій части ні присвячена зокрема їм та їх завданням. Щодо Америки, то ми обмежи мося знов лише до священиків українського обряду, себто тих, що пра цюють в. системі Філядельфійської і Вінніпеґської митрополій, залиша ючи на боці Закарпатську чи т.зв. Мунгальську митрополію. Проблемати ка того священства дуже «специфічна сьогодні і це не входить в рямки нашої статті та деяких наших висновків. Приблизно 300 в Америці і 250 в Канаді, за станом в 1968 р . , українських католицьких священиків - епархіяльних та ієромонахів можна поділити на такі катеґорії: а/ старшого і середнього віку свя щеники, які здобули освіту і часткову практику в Галичині чи Західній Европі; б/ священство середнього віку, уроджене в нових країнах і зде більшого з місцевим священичим вихованням; в/ молодші священики, ви пускники місцевих семінарій. Такий розподіл менш-більш відповідатиме

digitized by ukrbiblioteka.org

й іншій характеристиці нашого духівництва, яку ми коротко хочемо пред ставити. . . . . 1. З-поміж понад двістіп’ятьдесятьох священиків, які у висліди війни опинилися в Німеччині та інших західньо—європейських країнах, більше як половина під час переселенчої акції переїхала до США і Ка— ^ нади. Якщо ці люди, залишаючи рідні землі, були у силі віку, сьогодні вони вже в похилих роках, відійшли від життя, або відходять. Яким пригноблюючим може бути факт, що лише в одному місяці серпні цього року в Америці померло з цієї ґенерації шість священиків. Люди, які виїхали молодими священиками з України, нині вже є у своїх 50—тих чи 60-тйх роках та ще вповні активні. До них приєднуються ті, які^здобу ли теологічну освіту на еміґрації і сьогодні є в роках між 4-0 і. 50. Всі вони від 20 до 25 років попрацювали вже на еміґрації, з чого го ловну частину священичого життя в заморських країнах. Чим стала ця катеґорія священиків, що вона внесла у наше релі гійно-національне життя, яка її роля, вага, впливи? Немає сумніву, що це була патріотична група нашого священства, незалежно від того, чи вони стали священиками як жонаті, або неодру жені. З повного українською формацією і високою свідомістю, вони могли багато в н е с т и у наше-церковне життя в Новом^Г Світі. Але це сталося лише частково, і то лише в Канаді, де це священство було краще'потрактовано, йому запропоновано впливові місця, воно було включене в адміністративні функції. І тут його роля досі важлива, а можливо й залишить воно слід на майбутньому нашої Церкви в Канаді. Не так сталося в США. Тут політика епархіяльного, а згодом мит рополичого управління була така, щоб новоприбулих священиків не до пускати до впливів. їм давано гірші парафії, радше як харитативний засіб, аби "священик на вулиці не помер". Тільки два з новоприбулих священиків добилися сякого-такого впливу в оточенні філядельфійського архиєпископа, а згодом митрополита. В такі установи як Велика Семіна рія у Вашінґтоні чи Колеґія в Стемфорді їх майже не допускали. Часто вже старші священики і з стажем з рідних земель висилалися десь на глуху провінцію, де ті люди не могли виявитися. Ряд жонатих священи ків взагалі не були покликані до активної праці. Здібні проповідники й катехити, які у великих наших осередках з більшістю новоприбулих могли багато чого зробити, опинилися в малих пенсилванських парафіях, де їм не було легко пристосуватися до умов і людей другої і третьої ґенерації. Існувало якесь упередження в тут роджених священиків, яке передавалося ієрархією, до новоприбулих, і навпаки. Відкритих кон фліктів зразу не було, але підшкірне тертя’й непорозуміння існували. Вони вибухли у справжній фермент щойно пізніше. Але найгірше було те, що не використано священиків інтелекту алістів, які прибули з Европи для вищої праці - в семінаріях, для' катехізації, у видавництві чи навіть в церковній організації на вищо му рівні. Розуміється, були вийнятки, і ми маємо на увазі при цій критичній аналізі більше Америку, аніж Канаду. Але одного годі про стити ієрархії в обидвох країнах, а саме, що вона на початку 1950 -тих роках не змоглася на перенесення Гіршберґської Духовної Семінарії /пізніше в Кулемберґу/ до Америки чи Канади й заснування тут з неї центральної семінарії, можливо з назвою і статусом Академії для Аме рики й Канади. Цей заклад, якщо був би існував, міг підготувати за останніх 1 5 - 1 8 років цілу плеяду нових священиків, справді підго тованих в українському і східньому літургічно-обрядовому дусі до пра ці серед наших людей, а <може і в Україні.

digitized by ukrbiblioteka.org

Майже 20 років свого цінного життя колишні викладачі-теологи, як також і нові потенційні теологи, втратили. Це їх особиста втрата, але ще більшою є це втрата усіх нас. Цього годі зміряти числами і фунтами, але чийсь маловагомий мозок таки переважив на терезах ці наші потенційні духовні ресурси лише тому, що мав силу уряду. Факт, що не утворено по війні і взагалі досі української католицької високошкільної установи для підготови нашого клиру в Америці і Канаді є непростимим гріхом і він досі жахливо відбивається на наших церков них справах. Гро цих, т.зв. краєвих чи європейських священиків, повторюємо, в Канаді ще відіграли й відіграють певну ролю. За те в Америці, вони стали в більшості невикористаними ресурсами. Дехто зжився з новою ситуацією, пристосувався, а дехто навіть вмів прислужитися. Але, як цілість сила і потенції цієї групи були поважно надщерблені.. А від неї багато чого могло залежати. 2. Друга категорія священиків існує в Америці й Канаді, але в США вона більш видна і з поважнішими впливами. Це водночас друга Генерація наших еміґрантів. З покликання або із збігу обставин пішли вони в число 1930-тих і 19^0-вих роках на теологічні студії, маючи українське виховання з рідного дому та від перших організацій і до даткових шкіл. Ці люди розуміли важке життя батьків і готові були зробити немало для його поправи. Але водночас ця ґенерація мала ще й інше: типовий "комплекс другої ґецерації" - відштовхнення від минуло го, іміґрантського, соціяльно й культурно нижчого, та захоплення чу жим. Це є ґенерація, яка бажає чимскорше асимілюватися. Не маючи глибшого, підбудованого інтелектуальною працею, національного усвідом лення, українство цієї групи людей було доволі примітивне. Але най більшим лихом було, що ця катеґорія людей здобувала освіту в чужих семінаріях, за справді незначними вийнятками, які студіювали в Римі. І по цих можна пізнати різницю! В чужому католицькому оточенні, зокре ма з перевагою ірляндських впливів й ірляндської /краще: айрішської/ ментальности, свідомість цих людей була звихнена. Вони залишилися українцями, бо іншими не могли стати, вміли мову народу, бо були при значені йому служити, але духово від нього були відчужені і не хотіли нічого спільного 'з ним мати. В дійсності, вони підсвідомо зненавиділи українство й готові б всіляко з ним зірвати. У цьому психологічному стані й криється сьогоднішня настанова багатьох до асиміляції, викреслення українства з нашої Церкви, нама гання окриватися ширмою "візантійства”, аби тільки не українство! Наслідки занедбань у вихованні цього покоління священиків ми відчува ємо тепер. Як буде в майбутньому, годі сказати, бо є ще катеґорія третя. На всякий випадок, сьогоднішні монсіньйори і прелати рекруту ються з цієї катеґорії, там є також кандидати на єпископів, там для декого є ідеальний тип сучасного, американського священства. Забува ється все ж, що це є тип минулого і в латинському клирі. І проти ньо го саме тепер підноситься реакція не лише в нас, але і в латинників. Оскільки тут говориться про тип, а не про вікову категорію чи людей певного походження або місця народження, я не лише припускаю, але )к особисто знаю цілий ряд вийнятків. Тому застерігаюся перед узагаль ненням. 3. Священство наймолодше рекрутується з різних сфер і шкіл. В більшості, воно знов кінчає чужі школи, хоч дехто переходить через т.зв. українську семінарію. Дехто мав нагоду побувати кілька років у Римі, чи то в Колегії Святого Йосафата, чи то у Василіян. І тут, і там /зрештою, під тим самим проводом/ молоді кандидати на духовний

digitized by ukrbiblioteka.org

стан мали змогу більше познайомитися зі світом, українським і неукра їнським. Якщо не іншого, то позбулися вони комплексу "америка фирст". Рим допоміг їм відчути, що не тільки світа, "що за вікном". Не кажемо, що набули вони там справді таку формацію, яку би потрібно молодим і ідейним клирикам, майбутнім священикам Української Католицької Церкви в плюралістичній Америці чи Канаді. Але все таки їх формація краща як тих, що виховуються лише в Америці. Походженням ці священики є різні: в більшості -* третя Генерація, але подекуди й діти новоприбулих, хоч треба визнати правду старій іміграції, що новоприбулі не дали стільки покликань, скільки треба було. На це є цікаві соціологічні і психологічні причини, але не про це тут говорити. Ми констатуємо лише факт. Ця Генерація священиків чи ще клириків по семінаріях має дві цікаві властивості: перше, її українська формація, якщо ця молодь не пройшла українознавчої освіти, дуже низька. Часто ці молоді люди слабо володіють українською мовою. Друге, що вони вже не мають "комп лексу другої Генерації”, тобто відштовхнення від свого пня, етнічної групи, а то й Церкви з окремим обрядом. Навпаки, в багатьох із них є бажання зрозуміти свою ідентичність, є шукання за своєрідністю і самобутнім характером українського Християнства. Інакше кажучи, є це вдячний матеріял для виховної богословської праці, правдоподіб но, кращі кандидати до духовного стану, бо в більшості приймають рішення ставати священиками не під різними соціяльно— економічними пресіями, але з глибокого переконання. Але мржливо, що й вони будуть тими, хто через невластиву формацію, з-за браку- уваги до них з-боку нашої Церкви, готові силою факту повністю відчужитися. Щоб так не сталося, ціла,політика формування священиків в Північній Америці по винна б бути доосновно перевірена й поставлена на нову основу. Але це є одна із засадничих проблем із коплексу завдань чи наших 'аґенд на майбутнє, і тому відноситься до останньої статті з цього циклу. /Закінчення буде/

Десятиліття Філядельфійської Митрополії: Вірні з траспарентами - 20 -

digitized by ukrbiblioteka.org

МИТРОПОЛИТ СЕНИШИН ОБВИНУВАЧУЄ ТРЬОХ МИРЯН ПЕРЕД СУДОМ

В суботу,дня б грудня 1969 року, судовий урядник доручив трьом громадянам міста Філядельфія, а саме панам Богданові Артимишинові, Степанові Ковалишиному та Степанові Процикові, судове оскарження, в якому Митрополит Сенишин оскаржує їх в умисній і злонаміреній інтенції пошкодити його й нанести йому публічного скандалу, тим, що вони 23 листопада 1969 року й під другими датами фальшиво, злонамірено й злосливо компонували, публікували, або спричинювали компонування, публікування й поширювання друкованими циркулярами фальшивих, скан дальних, злонамірених і понижуючих очорнювань на позовника. До акту оскарження долучено копію летючки, виданої Відділом То вариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви у Клівленді й Комітетом Оборони Обряду, Традицій і Мови Української Ка толицької' Церкви у Клівленді, Огайо, та її англійський переклад, якуоскаржені мали б роздавати прохожим біля церкви Царя Христа при 16-тій і Каюґв вулицях у Філядельфіх. Цією акцією обвинувачених добре ім’я позовника, його кредит і репутація глибоко пошкодились. Позовника також пошкоджено як Архиєпис— копа і провідника, через що він мав великі фінансові страти й шкоду. Тому він вимагає відшкодування у висоті понад три тисячі долярів від кожного пізваного. Формально оскаржені мають заявитись до справ у акті оскарження найдальше до двадцяти днів від дня доручення їм акту оскарження. 14 грудня усі три оскаржені просили свого пароха отця Василя Головінського говорити в їхньому імені з Митрополитом Сенишиним і про понувати йому відтягнення справи із суду, тому, що жаден із них не по чувається до вини, як подано у акті обвинувачення. Вони просили зверну ти увагу й на те,що не тільки фальшиве оскарження трьох мирян їхнім Мит рополитом, але й сам факт такої скарги у суді, де кожний документ є пуб лічний і доступний для публікації й інтерпретації, може вийти на шкоду Митрополитові, Архиєпархії і усій Церкві. Того самого дня за посередництвом панів М.Лисогора та А.Драґана Митрополит Сенишин звернувся до Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви щоби вислати до нього делегацію на роз мову. Голова товариства пан В.Качмар переказав, що жадна делеґація не може піти до Митрополита через те, що він подав трьох мирян до суду. Локи це оскарження не буде відтягнене, або полагоджене іншою дорогою, то жадна делеґація не буде з Митрополитом говорити. У понеділок 15 грудня В.Качмар одержав і переказав до оскаржених відповідь Митрополита, щоби оскаржені прийшли до митрополичої канцелярії і полагодили справу скарги особисто. У вівторок,16 грудня,о.Головінський переказав оскарженим відповідь, подібну до тої,що її одержав В.Качмар. Оскаржені повинні б прийти до канцелярії і полагодити з о.Лостеном цю справу особисто. Митрополит є добрий, і він зла нікому не бажає. Вистарчить написати лише письмо що нього, і зазначити, що усі три не бажали образити Митрополита, і тоді скарга буде відтягнена. А коли це буде несприємливе для оскаржених, то нехай тоді полагодять справу наші адвокати. Перед кінцем двадцятиденного речинця оскаржені передали справу адвокатові. Місцевий відділ товариства плянує оборону оскаржених.

- 21 digitized by ukrbiblioteka.org

З А Я В А ГЕНЕРАЛЬНОЇ КАПІТУЛИ ВАСИЛІАНСЬКОГО ЧИНА Як відомо, в днях 1.IX - 26.Х діяла в Римі Надзвичайна Генеральна Капітула Василіянського Чина, в якій узяло участь 31 управнених його чле нів з усіх країн василіянської праці в світі. Повних 8 тижнів провела во на над перевіренням свого Уставу, за баханнями Ватиканського Собору і Апостольського Престолу, щоб пристосувати його до вимог нашого часу і по треб Церкви і тим завершила трирічну підготівну працю в неодиноких манастирях і Провінціях. Найвищий Збір Чина присвятив свою увагу теж актуальним його справам, у тому ж і стосункам певної частини українського громадянства до цілого Василіянського Чина, а зокрема його Головного Проводу. Маючи на це догід ний час, Генеральна Капітула зібрала в одне і перевірила різні застереження і спостереження, а то й. виразні закиди певних кіл на адресу Чина, як корпо рації, в його минулому і сучасному. Тож, сконфронтувавши і перевіривши все, Найвищий Збір Василіянського Чина подає до відома української Громади наступне: 1. Є повнотою безпідставним і не відповідає правді, а то й є фальши вим і кривдним, будьтоби Василіянський Чин був колибудь, в чи й сьогодні, противний завершенню устрою Української Церкви патріярхатом. Подібні за гальникові твердження являються видумкою не поінформованих чи злонамірених людей, які ніколи не подали жодних доказів чи фактів, що такі твердження могли б довести. Навпаки, вони грунтуються на непоінформованості, чи пере кручених явищах, на підозрілих інсинуаціях, а чи просто на неправді й фаль ші, з вираними деструктивними цілями. З перших уже років формування сучасного Василіянського Чина, його Про відники /митроп. Рутський, Корсак, Сєлява, Коленда/ внесли таке .завершення устрою Церкви в свої програмові завдання. В останніх же двадцяти роках на шого часу Василіяни працювали над цією справою, щоб створити клімат власти вого її розуміння в своїх і в чужих /"Записки ЧСВВ”: документи, статті; праці, відчити/, а то й оформити її компетентного вирішення Церквою /праці в Підготівній і Соборовій Комісії і виготовлення проекту про піднесення Київського Престола до гідности патріярхату в 1961 р./. Тому просто недо речним безглуздям є робити супротивниками чи ворогами українського патріяр хату тих, які віддали для цієї справи свій життєвий труд і поклали тривкі підвалини своїми дослідами і працею. Тож прилюдно ми заявляємо, з повним знанням справи, що Ьасиліянський Чин був, є і буде за те, щоб Українська Церква завершила врешті свою єрархічну структуру патріярхатом, який прова див би її по нелегкому шляху до перемоги справедливости і правди* Тим то, Українські Василіяни, разом з усім народом будуть першими, які з радістю і вдоволенням приймуть упрагнену вістку, що їх довгосотлітні труди, і зма гання всієї ерархії, духовенства й вірних увінчалися успіхом. Також ми, сучасники і учасники цих пр^жувань і намагань будемо щасливі, коли доживе мо цієї довгожданної хвилини. 2. Як найвищий законодатний орган Чина, подаємо до прилюдного відома, що стосовно так зв. "екземпції" тобто вийняття з-під правосуддя місцевих єрархів, відламок української преси, а з ник і ширший загал нашого суспіль ства, неточно поінформований» А справа в тому, що екземпції в католицькій Церкві ніхто не всилі сак собі надавати, і ніхто теж не може від неї від мовитися, а єдино найвища Церковна Влада може її якомусь Чинові надати чи її касувати. Тому, як не даргди зректися своєї екзепції українські Ред&мптористи чи Салезіяни, бо це проти ц е р к о в н о г о права, так не могли її з р е к т и с я

2 2

digitized by ukrbiblioteka.org

і м и , ь а с и л і я н и . Якщо ж найвища Церковна Влада нам її відійме, то ми не будемо мати найменших труднощів цьому рішенню повинуватися. 3. Генеральна Капітула заявляє також ось що: с неправдою і негідним очерненням, буцімто українські Басиліяни ведуть якусь свою окрему церковну "політику”, шкідливу інтересам української Церкви і народу* Вони є, членами і синами цієї Церкви і народу, з нього походять, для нього працюють, раді ють його радощами і боліють його болями і ніколи не стануть проти нього та його правдивих інтересів, як засвідчує довговікова історія і сучасність, і в Батьківщині, і в діяспорі. Українські Василіяни були і будуть в своєму житті і в своїй праці такими, яких Чинові давав і дає з-поміх своїх синів український нарід* Історична доля зв’язала їх нерозривно. 4* Заявляємо, вкінці, що Василіянський Чин репрезентує і за нього го ворить та його д у м к у висловлює тільки його Головний Настоятель, коли виступ пає і говорить в імені цілого Чина; і Генеральна Капітула, правно зібрана, як його Найвищий Збір. Поодинокі члени Чина, хто б вони не були, відповіда ють за свою працю і свої погляди, зберігаючи за його правними Настоятелями право вносити поправки канонічно-дисциплінарного порядку, прослідивши ра ніше відповідно і задовільно справу.'Тому і позначка "ЧСВВ" /Чина Святого Басилія Великого/ висказує звичайно тільки духовну і корпоративну приналеж ність ченця до Чина, а ніяк не висказує погляду цілої корпорації тобто Чина та висловлені Василіянином думки. Видається цю деклярацію з нагоди діянь нашої Капітули для всіх незлоби вих людей доброї волі для загального добра, правди і справедливости, автори зуючи Президію Капітули довести її до відома заінтересованих.

Рим, 26 жовтня 1969 рЗа Генеральну Капітулу і з її мандату о. Атанасій Г. Великий, ЧСВВ Предсідник Капітули

о* Володимир В. Ґавліч, ЧСВВ Секретар Капітули

Десятиліття Філядельфіиської митрополії: Владики, Священики і Монахи на тлі вірних digitized by ukrbiblioteka.org

Передрукувавши Заяву Генеральної Капітули Басиліянського Чина, ми дозволимо собі додати нашим Читачам статтю сту^ студента бйл університету п. М. Мельника про його, розцо^ ву літом 1969 Р- з монахом Чину ОО.Василіян у Римі. Дуц^ ки зафіксовані паном Мельником були висловлені блище не зіндентифікованим священиком-монахом. Вони кидають пону ре світло на провід Чину, що як відомо претендує на хово-елітне становище серед української» католицького духовенства. На жаль, їхнє н а с т а в л я н н я д о справи Українського Като лицького Патріярхату с неприхильне, а відношення до осо би Верховного Архиепископа, Кардинала Кир Йосифа Сліпого є скрайно вороже. ЗАЯВА на тлі вище наведеної статті звучить сумним акордом та компромітує 00. Василіян в очах усього прихильно нас тавленого до Патріярхату українського суспільства /Ред./. Мирон Мельник ПАТРІАРХАТ - ЧИ РЕФОРМА?1 ..... Минулого літа, зовсім припадково, я мав нагоду розмовляти в Римі з монахом-василіянином. Розмов& тривала кілька годин порушуючи різ ні теми, включно з патріярхатом. Мій співрозмовець неохоче про це говорив, кажучи, що василіянам назовні Чину не вільно висловлюватись на цю тему, а якщо він про це взагалі зі мною розмовляє то тільки тому, щоб мене осо бисто повчити. В часі розмови, він густо-часто згадував василіянського на уковця, мислителя і плодовитого автора о. Великого, що як кажуть, в часі II. Ватиканського Собору очолив опозицію проти створення Патріярхату. Ви глядає, що о. Великий посвятив багато часу на дослідження цеї справи т.а пильно організував сили до протинаступу. Мій василіянський співрозмовець заєдно підкреслював, що погляди, які він висловлює, є пропаговані о. Вели ким. І тому, я дуже здивувався, коли поповороті до ЗСА, я прочитав статтю в ’’Новому Шляху” у,що о. Великий знечев’я став палким оборонцем патріярхату. Атака о. Великого зосереджується на двох головних пунктах. Перший, дотичить практичних користей з патріярхату, його позитиви проти негативів, а інтенсивні досліди і розумування - змушують о. Великого прихилитись до думки, що негативи переважають. Другий відноситься до кваліфікацій Карди нала Сліпого на Патріярха. Василіянський монах заявив, що о. Великий шанує і поважає Кардинала Сліпого особисто; але він вважає, що його вдача, спо сіб думання і особистий стиль - не кваліфікують його очолити Українську Католицьку Церкву під сучасну пору. Протягом деякого часу о. Великий досліджував розвиток інших існуючих Патріярхій Східніх Церков і прийшов до висновку, сак Патріярхат ледви чи є панацеєю /цілющим ліком/ для тих же братів-в Христі. Український Патріяр хат не піднесе престижу українців в світі.так, як дехто каже нам надіятися. Він навіть заявив, що аргумент престижу, про який так часто говорить прихильники Патріярхату, є радше ілюзорний. Бо в дійсності, скільки людей знає хочби назви чотирьох чи п ’ятьох існуючих Патріярхатів, не згадуючи вже про деталі? 0. Великий і його послідовники вважають, що релігійне об’єднанню католиків з православними завершене політичним об’єднанням поміж українцями ^Myron Melnyk I Patriarchate - Or Reform?11, БОВІ^НапряМИ, T.II, 4. 1 /жОВТЄНЬ 1969/. Статтю пйреложено з англійської мови І”скорочено /Ред/. -

digitized by ukrbiblioteka.org

треба почати з усунення всіх перешкод, що їх створила 400 літ тому Берес тейська Унія /1598/, коли то частина православних українців принялн примат шши. На його д у м к у , різниці поміж обома Церквами є штучні і незначні, і культивуються підозрінням і недовір’ям. /Православна Церква не визнає влади Папи і не вірить в чистилище, і до цього долучуються інші догматичні різниці/» 0. Великий вважає, що менше пристрастей,7більшеєконтактів, та к р а щ е розуміння питомих проблем, причиняться найкраще до осягнення порозу міння ба навіть 6годи. Католицький Патріярхат, який охоплює 15^-20$ укра їнців, відчужить величезну більшість православних українців» Сучасна "криза11 зросте на значенні до схизми1 . Кожна Православна Церква матиме пов не право домагатись патріярхату і кожна буде вважати себе за правдивого представника українського народу. В дійсності, всі надії на об’єднання розвіються з вітром, а фрагментація шкодитиме і Церкві і Україні. Без сумніву, Патріярхат приведе до більшої автономії Української Ка толицької Церкви. Одначе «о* Великий заявляє, що закиди, мовляв,Диктатура Еимської Курії, служить певним^інтересам,є перебільшені, бо Курія ніколи не діє без порозуміння і є прихильна українським Церковним Справам. В до датку її опіка обмежена до призначування владик, /усі більші призначування є застережені за Куріею/як видно це з великої автономії якою втішаються українські єпископи в ЗСА і Канаді. Другий пункт походить з поважних застережень, що їх має о. Великий, відносно кваліфікацій Кардинала Сліпого на Патріярха. Старі львівські не порозуміння тут ні при нічому. Існує переконання, що Кардиналі Сліпий за довго жив відокремлено від решти світу і тому не в силі зрозуміти потреб українського народу. Він є за суворий і занадто заскорузлий у своїх плянах, щоб могти.достосуватись до сучасних проблем. Дійсно, кард. Сліпий картав провід Української Католицької Молоді у Канаді за публікації газет англій ською мовою і вживання англійської мови підчас засідань. Дуже суворий Патріярх може спричинити розкол поміж католицькими гру пами. /Нпркл. "старо-календарникй' проти "ново-календарників"/. Українці потребують тактовного політика, дуже вразливого на постійно змінні потреби своїх вірних, а не педанта-військовика, що за словами мойого василіянського співрозмовця - хворіє від "Наполеонівських тенденцій". Як доказ браку адміністративних здібностей кардинала Сліпого, мій о. Василіянин представив "фіяско" з побудовою Церкви св. Софії і Українського Католицького Університету в Римі. Церкву збудовано за тяжко-запрацьовані гроші. Церква не мас жодної практичної цілі бо вона положена поза центром міста, яке і так не має багато українських мешканців. Будова є скромна у своїй красі і не імпозантна, а її ціль є виключно символічна в тому часі, коли нам треба практично розв’язувати проблеми. Ще не закінчений Україн ський Католицький Університет є примітивний навіть на італійські стандар ти і буде вічним доказом наших адміністративних здібностей. Лице Василія-* нина почервоніло, коли його закиди досягли кольмінацийного пункту. "Як посмів Сліпий братись за таке нерозважно марнотравне діло тільки на те, щоб піднести свій власний престиж в очах усіх українців католиків в світі?" /Бажаю заявити, що я не претендую на знавця церковної політики чи історії. Оце є лише моє намагання передати як найточніше подані ар гументи з моїм спів-бесідником. Я певний, що читач матиме поважні застереження до деяких висловлених думок. Я мав їх також. Тому я рішив прослідити цю справу глибше і докладніше. В слідуючому чвслі /Нових Напрямів/ я постараюсь насвітлити прихильну патріярхатовї сторінку - примітка М.М./. - 25 digitized by ukrbiblioteka.org

С л а в а І с у с у Х р и сту !

Ф іл а д е л ь ф ія 4» г р у д н я 1 9 6 9 -

д° їх Ексцеленції Кир Амвррзія Сениишна, ЧСВВ Митрополита й Архиєпископа Філядельфійського Справа: Ювілейні Святкування Установлення Митрополії Української “ Като лицької Церкви у Філядельфії за участю Їх Еміненції Кардинала Максимілі^на де Фюрстенберґа, дня 6 і 7 грудня 1969*

1. Крайова Управа лицької Церкви інший реченець громади вірних.

Товариства за Патріярхальний Устрій Української Като прохає Їх Ексцеленцію переложити ці святкування на з огляду на велике незадоволення і заворушення серед Української Католицької Церкви у ЗСА.

2. Відбути такі святкування в такому часі, коли в них зможе взяти участь їх Блаженство Верховний Архиєпископ і Кардинал Кир Йосиф Слі пий у характері Голови Української Католицької Церкви враз із Синодом Єпископів, що був оформлений як провідне тіло Помісної Української Католицької Церкви» 3# Прохаємо їх Ексцеленцію до того часу: а/ стати шіенои Синоду Єпископів Української Католицької Церкви та в порозумінні з їх Блаженством зайняти відповідне місце в цьому славному зборі священної ієрархії нашої Церкви, б/ поставити ласкаво свій підпис під Конституцію Помісної Української Католицької Церкви, як і всі інші постанови Помісного Синоду Вла дик нашої Церкви, що відбулися в Святому Місті Римі в вересні— жовтні цього року, включаючи і письмо-прохання до їх Святости Папи Павла щоб зволив ласкаво піднести Верховне Архиєпископство до гідности Київсько-Галицького Патріярхату. в/ спинити публікування протиукраїнських матеріялів у органі Філядельфійської Архиєпархії, "Шлях", г/ повідомити загал вірних окремим Пастирським Листом про Помісний Синод Владик Української Католицької Церкви, та про те, що його постанови будуть зобов'язуючими для всіх вірних Української Като* дицької Церкви. Було б вказаним зазначити в цьому листі, що їх Ексцеленція являється повноправним членом Синоду Владик нашої Церкви та, та що враз з іншими Владиками перебирає на себе відпо* відальність за Її долю в майбутньому так в Україні, як і в країнах поселення Її вірних. Всечесніші Отці Душпастирі повинні одержати поручення поминати їх Блаженство Верховного Архиєпископа Кир йоеифаЗ висловами глибокої пошани і з християнським привітом Члени делегації: Василь Качмар, Роман Осінчук, Мирослав Лабунька Члени Управи: : Стефанія Бережницька, Рома Навроцька, Степан Процик

2 6

—

digitized by ukrbiblioteka.org

Слава Ісусу Христу! Ф і л я д е л ь ф і я 21 л и с топада

1969

До їх Ексцеленції Кир Амврозія Сенишина, ЧСВВ Митрополита й Архиєпископа Філядельфійського

Ваша Ексцеленціє! Запізнавшись із програмою святкувань десятиліття Філядельфійської Митрополії, Головна Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Україн ської Католицької Церкви з великим здивуванням та журбою прийняла вістку, що в тих торжествах не передбачено участи їх Блаженства, Верховного Архи єпископа Кир Йосифа Сліпого. В наслідок повищого Головна Управа нашого Товариства звертається до Вашої Ексцеленції з проханням про ласкаве вияснення і відповідь на питання, які під цю пору важко турбують усю нашу українську католицьку спільноту: 1. Чому на святкування десятиліття Філядельфійської Митрополії не за прошено Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого? 2. Синод Українських Католицьких Єпископів у Римі схвалив Помісцість Української Католицької Церкви та постановив звернутися до Святі шого Отця з проханням вивищити Верховне Архиєпископство Української Католицької Церкви до гідности Київсько-Галицького Патріярхату. Чому на тому проханні, яке підписали всі наші Владики у вільному світі, бракує підпису Вашої Ексцеленції? Посвячення Собору Святої Софії та Синод наших Владик цроходили під знаком великої радости і єдности,. якої то єдности бажає ввесь український нарід, та якої ніхто не зуміє підважити в нашій Церкві. Святкування десятиліття Митрополії не відзеркалюють тої єдности схваленої Синодом наших Владик у Римі, але підривають авторитет нашої Церкви і обра жають найглибші почування вірних нашої української католицької спільноти* Ми глибоко переконані, що лиш основні вияснення зі сторони Вашої Екс целенції в тих важливих питаннях зможуть причинитися до спокою і єдности в нашій єпархії. З огляду на важливість порушених справ та короткий час, сподіємося, що Ваша Ексцеленція зволять ласкаво якнайскорійше відповісти на повищі питання * 0стаємо з християнським привітом За Крайову Управу: ©.Володимир Білинський почесний голова

Василь Качмар голова

Дарія Кузик секретар

За Крайову Раду: Др. Михайло Тершаковець почесний голова

Др. Роман Осінчук голова

- 27 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Др. Володимир Пушкар голова Світового Т-ва

Р Е З О Л Ю Ц І Ї

уаВДмММ. учасниками громадського віча вірних Української Католицької Церкви цо відбулося у Філядельфії, дня 30-го листопада 1969 року, заходами Това- * риства Ьа Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, Відділ у Філядельфії,Па. Заслухавши інформативної доповіді Голови Крайової Управи Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви Василя Качмара про ситуацію нашої Церкви у ЗСА після відбутого цього року Синоду Владик Помісної Української Католицької Церкви в Римі, що на ньому була схвалена Конституція помісности нашої Церкви, учасники зборів - вірні Української Католицької Церкви в числі понад, триста осіб провели дискусію і прийняли наступні постанови й ствердження з дорученням Управі Відділу Товариства за Патріярхальний у с т і й Української Католицької Церкви та Почесній Прези дії Зборів, довести їх до відома Верховному Архиєпископові й Кардиналові, їх Блаженству Кир Иосифові, усім українським Владикам, Проводам українських Центральних і льокальних політичних, громадських і професийних товариств і установ, всім Всечеснішим Отцям душпастирям, усьому Високопреподобному Монашому Клірові та загалові вірних Української Католицької Церкви: 1. Серед українців католиків немає під сучасну пору ворогів чи противників Святого Римського Престола, Святішого Отця Папи Павла УІ, чи інших ієрархів Святої Вселенської Католицької Церкви. Вірність Вселенській Церкві засвідчена в історії мученичою смертю українських владик, свя щеників і багатьох вірних. Законна церковна влада завжди втішалась серед вірних Української Като лицької Церкви великою пошаною, льояльністю і відданістю. Останніми ча сами вірні нашої Церкви засвідчили свою відданість законній владі, коли з великим одушевленням вітали їх Блаженство Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир йосифа в усіх країнах, що їх він відвідав. При цій нагоді вірні виявляли свою пошану до всіх владик Української Католицької Церкви, що супроводжали свого Архипастиря у цій його візитаційній подорожі. Посвячення катедрального храму св. Софії - Божої Премудрости у вересні місяці цього року в Римі стало черговим таким моментом вияву пошани г льояльности й відданости вірних нашої Церкви до церковної влади. Цим разом велика кількість українських вірних мала можливість вперше в істо рії виявити ці свої почування у присутності видимого голови Святої Все ленської Католицької Церкви, їх Святости Папи Павла УІ. 2. З огляду на те, що Митрополит Філядельфійської Архиєпархії у ЗСА відмо вився від участи в Синоді Владик Помісної Української Католицької Церкви, не погодився підписати постанови цього Синоду ані Конституцію Україн ської Католицької Церкви, ухвалену на Синоді й потверджуючу патріярхаль ний устрій нашої Церкви, та не вважає їх обов*язуючими для себе й сво єї архиєпархії, Владика Амврозій Сенишин таким чином вилучив себе само вільно із рядів ієрархії Української Католицької Церкви й тим самжм пе рестав бути законним архипастирем для вірних Української Католицької Церкви. Беручи до уваги цей факт, стверджуємо на цьому місці, що всі зарядження Кир Амврозія Сенишина, що стосуються всечесніших отців дужпастирів і вірних Української Католицькеї Церкви можна уважати не зо бов'язуючими.

- 28 digitized by ukrbiblioteka.org

3. 1 овЗяаку із таким станом речей у Філядельфій^ькій Архиєпархії, зак ликаємо оцим проводи українських товариств і установ, всечеснівдіх отців парохів та весь преподобний клір і всіх вірних відмовитись від участи у заповіджених торжествах 6 - 7 грудня цього року у Філядельфії з наго ди десятиріччя встановлення Філядельфійської Митрополії. Вважаємо, що було помилкою зі сторони їх Еміненції Кардинала Максиміліяна де Фюрстенберґа принимати запрошення на ці ювілейні святкування від владики, що відмовляється визнавати свою безпосередню церковну вла ду, яка була законно встановлена Святішим Отцем, та відмовляється в цей критичний час від участи у проводі Української Католицької Церки разом з іншими владиками, об’єднаними у Синоді Помісної Української Католиць кої Церкви* Всупереч інформаціям, що виходять із Митрополичої канцелярії у Філядельфії, ніхто з українців не вважає їх Еміненцію Кардинала Максиміліяна де Фюрстенберґа ворогом Української Католицької Церкви, чи народу. Відома всім є його участь у торжествах нашої Церкви в Римі ц.р., за що йому належить наша подяка. їх Еміненцію Кардинала Максиміліяна де Фюрстенберґа українські вірні привітали б і у Філядельфії з належною високому римському достойникові увагою і пошаною^ якщою їх Еміненція відвідував українських вірних у то варистві їхньої власної [церковної влади, себто в товаристві Голови Архиєпископського Синоду Помісної Української Католицької Церкви, їх Блаженства Верховного Архиєпископа і Кардинала Кйр Йосифа та в това ристві Українських Владик, членів Синоду. 4. Вважаємо, що вище висказаного становища у відношенні до їх Ексцеленції Кир Амврозія Сенишина., повинні придержуватись вірні Української Като лицької Церкви до часу, коли Владика Амврозій прийме, як зобов’язуючими для себе й своєї архиєаарХІї,постанови Архиєпископського Синоду Укра їнських Владик враз із Конституцією нашої Церкви, та стане повноправ ним членом Синоду Владик Помісної Української Католицької Церкви. За згідність: Василь Качмар Голова Крайової Управи Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви Управа Відділу Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви у Філядельфії: Роман Левицький Голова

Володимир Бачинський Скарбник

Юліян Колтун Секретар

Почесна Президія: Тетяна Цісик, Оксана Фаріон, Степан Ковалишйн, Мирослав Лабунька, Мирослав Навроцький, Осип Петрович, Степан Процик, Михайло Викрйкач, Богдан Артимишин.

- 29 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Філадельфія, дня ЗО листопада 1969*

До їх Блаженства Верховного Архиєнископа і Кардинала Йосифа Сліпого у Ватикані Ваше Блаженство* Ми, миряни Української Католицької Церкви Філядельфійської Архиєпархії, вірні і льояльні Синодові Українських Єпископів як верховному керів ництву нашої Помісної Церкви, дозволяємо собі оцим передати Вашому Бла женству наше глибоке занепокоєння акціями Філядельфійськото Митрополита Високопреосвященного Кир Амврозія Сенишина в зв’язку із святкуваннями де сятиліття Філядельфійської Архиєпархії. Підбір Церковних Достойників на цю імпрезу, облудні й українофобські публікації Митрополичої Канцелярії по радіо, у пресі, /"Шлях” ч. 40 і ч. 47 в англійській мові/, та листами, а передовсім відсутність Кир Амворзія на Синоді Українських Єпископів та відсутність його підпису на листі від Синоду до Святішого Отця, свідчать про негативне ставлення нашого Митрополита до єдности й помісности нашої Церкви. Сьогодня на зборах ми даємо вислів зростаючому обуренні серед народу і просимо Ваше Блаженство прийняти й передати на руки Святішого Отця Папи Павла УІ наше невідкличне бажання негайного і повного підпорядкування на шої Митрополії Верховному Архиєпископству, припинення Митрополитом Сенишиним дальших обструкцій, або його резиґнації із Митрополичого Престола. У повній льояльності до Святішого Отця і до Проводу Української Ка толицької Помісної Церкви, Почесна Президія Зборів: Тетяна Цісик, Оксана Фаріон, Степан Ковалишин, Мирослав Лабунька, Мирослав Навроцький, Осип Петрович, Степан Процик, Михайло Викрикач, Богдан Артимишин

Всім нашим Клієнтам- Покупцям у Філядельфії та околиці Рідним, близьким і дальшим Знайомим, українській громаді з

П р а з н и к о м

Р І З Д В А

Х Р И С Т О В О Г О і

Н О В О Г О

Р О К У

сердечні побажання всього найкращого пересилають Михайло і Валя Дуциловичі власники підприємства ”0 Р І 0 Н" Філядельфія, Па. ij.923 Олд Иорк Рд.

- ЗО -

digitized by ukrbiblioteka.org

З М І С Т

Степан Процик: Посинодальна дійсність

. 2

Лист Патріярха Максімоса У до Папи Павла УІ

Експозе Делегата Мирянськкх організацій др. В*. Маркуся на Синоді УК Єпископів у Римі, 1 жовтня 1969 року

.10

Наради Представників Східніх Церков у справі створення спільної екуменічної конференції .

-15

Василь Маркусь; Роля і, місце священства у нажій боротьбі за релігійно-національну самобутність III. .

Митрополит Сенижин обвинувачує

Заява Генеральної Капітули Василіднського Чина

Мжрон Мельник: Патріярхат - чи реформа

Листи Крайової Управи Товариства до: Кир Амврозія Сениижна від 4 грудня 1969 - • Кир Амврозія Сенишина від 21 листопада 1969

26 27

Резолюції вірних УКЦерки, ухвалені ЗО листопада 1969 у Філядельфії, Па.

Телеграма до їх Блаженства Верховного Архиєпископа і Кардинала Йосифа Сліпого

ЗО

Десятиліття Філядельфійської Митрополії /знимки в тексті/

ЗА ПАТРІЯРХАТ - видає Крайова Управа Товариства за Па*ріярхальний Устрій Української Католицької Церкви. FOR THE PATRIARCHATE - published by Society foi- the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church. Редакційна Колеґія: інж. Степан Процик /головний редактор/, Др. Зиновій Ґіль, Богдан Ясінський. Адміністрацію журналу провадить Др. Володимир Процюк« ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить 4 рази на рік /квартально/. Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, не конче висловвлюють погляди чи становище Редакції. Адреса Редакції: Ukrainian Catholic Association P. 0. Box 11012 Philadelphia, Pa., 19U1 U.S.A. - 31 _ digitized by ukrbiblioteka.org

ДЕСЯТИЛІТТЯ ФІЛЯДЕЛЬФІЙСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ?

digitized by ukrbiblioteka.org