Patriarhat 1970 01

гмтгаеш

м

БЮАетеНЬ ТОВАРИСТВА .ЗЛ ПАТРІАРХАЛЬНИЙ УСТРІЙ у к р а їн с ь к о ї к а т о л и ц ь к о ї церкви іеззкакзя

БЕРЕЗЕНЬ, 1970

ЧИСЛО 1 (12)

РІК IV.

З М І С Т

Д-р Зиновій Ґіль: Хибна харизма Ще про акцію Римських властей в справі нашого Патріярхату Коротка пан9ять Віллебрандса "Залізна заслона" у Римі • г Лист української юначки до Митрополита Д-р Євген Ґіль: Целібат: свобідний вибір чи духове насилля? Вавішь Маркусь: Р о л я і місце священства у нашій боротьбі за релігійно-національну самобутність /IV/ # . Микола Галів: 3 приводу Заяви Митрополита А* Сенивина За кулісами Митрополичої Заяви З кии маємо до діла? М.Л*: Наради в Торонті ДОКУМЕНТИ НАШОЇ ДОБИ: Лист з Ню Бране віку до Екзекутиви СУК "Провидіння" Лист Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, Рочестер до Ексцеленції Кир Йосифа Шмондюка Лист від Митрополичого ОрдинарІяту до Впр.о. А. Борси Метрика хрищення і метрика вінчання Катедри Філядельфійської Митрополії .

• У власній справі З ЛИСТІВ £0 РЕДАКЦІЇ: Лист Впр. о. М* Войнара, ЧСВВ і відповідь

2 5 7 9 10 11 15 17 19 20 22 23 26 27 28 ЗО 31

«с*Ф

І

Л

А

Д

Е

Л

Ь

Ф

І

Я

,

digitized by ukrbiblioteka.org

П А .

Д -р З и н о в і й Ґ і л ь

Х И Б Н А

X А Р И З М А

В початках християнства харизмою вважалась особлива, Богом да­ на, здібність людини лікувати хворих та висловлговати віщі думки. Цею здібністю відрізнялись провідники перших християн, що їх життя було повне небезпек та містики. І харизма, - особливий Божий дар? - тримав їх на дусі та допоміг пережити неодне лихоліття* В сучасному наша Українська Католицька Церква також потребує харизми, отого віщого слова, що допомогло б нам видержати, не заламатись та зберегти нашу віру і нашу національну окремішність. І ми християни - католики шукаємо за тим духовним кормом в нашій вільній україгіській пресі, епеціяльно в католицькій, як.філядельфійський "Шлях” , офіційний орган української католицької єпархії. З жалем треба ствердити, що йо* го харизма облудна і фальшива. Події з релігійно-церковного життя пе­ редаються в цьому часописі так перекручено-фальшиво, недостойно та глупо-наївно, що аж сором стає за те, що його очолюють духовні особи, шейх ціллю є вести лйдей дорогою правди до Христа. Та це в "Шляху” фсе традиційний спосіб писання. Згадати б хоча поміщувані тамже писан­ ня з "АгсЬЬіаЬор’з СЬаповгу0 , що рясніли від образливих епітетів в сторону мирян, гніву, ненависти та насміху з релігійних ідеалів ук­ раїнського патріота. Це ж мало за завдання заялозити шляхотні почуван­ ня тої частини мирян, ідо в тому часі йшла в аванґарді борби за права Української Католицької Церкви. Обурені такою писаниною католицького часопису миряни мовчазно приховували свої почування. Очевидно, що багато відмовлялись від пренумерування ”Шляху” , який насильно, тероризуючи парохів та забираючи з парафіяльних кас гроші на його передплату, видавництво розсилало усім мирянам на прика^ філядельфійського Владики. А коли гнівні про­ тести вірних також не помагали, то батьки нищили пШлях” зі страху, щоби цей суроґат ненависти до всього, що змістом і формою українське, не дістався до рук дітей та не вбив в них плеканої батьками любови до своєї Церкви і свого народу. Опісля на деякий час авторам ніби забракло' репертуару, тематики, а може й фантазії. Аж ось після величавих святкувань в Римі, та після "захворіння” духовного покровителя ”Шляху” філядельфійського Владики, ”Ц1лях” обізвався знову. Цікаво, що писателі зі "Шляху" вживають англо­ мовний часопис для боротьби з "відьмами" з противного їхньому способо­ ві думання табору та звертаються епеціяльно до старих еміґрантів та їхніх тут народжених дітей, які не поінформовані про дійсний стан в Українській Католицькій Церкві, не знають та не цікавляться нашою цер­ ковною проблематикою, а беруть за "євангелію" те, що їм з проповідальниць та почерез ‘‘Шлях*1 подають до відома прибічники філядельфійського Владики.Ці люди не знають дійсних фактів про змагання українського на­ роду за помісність їхньої Церкви, патріярхат, Синод українських Вла­ дик, про становище Священної Конґреґації для Східних Церков, про захо­ ди совєтського владики Нікодима перед кардиналом Фюрстенберґом /карди­ нал Фюрстенберґ посвоячений з родиною Толстих та інших російських ро­ дів/, про шкідливість українських т. зв. "сепаратистів" в лоні Україн­ ської Католицької Церкви, та врешті про сумну ролю в цьому змаганні філядельфійського Владики. Замість писати правду, англомовний ’ ЧІІлях"^ дальше обезцінює Синод наших Владик у Римі, намагається осмішити н®ші змагання за Патріярхат, звеличує ворожі до справи помісности Україн­ ської Католицької Церкви римські та американські церковні елементи, та в той спосіб наставляє мирян на ворожнечу і внутрішнє розбиття.

-

2 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Виглядає, що "Шлях” робить це на чийсь приказ, що о.Роберт є на чиїхсь услугах. Ці безглуздні статті мало пишуться українською мовою, мабуть із переконання, що такий матеріял не апелюватиме до того, хто розуміє українську мову. Бо хто нині повірить, що Синод українських Владик це "мітінґ", а захворіння в час Синоду філядельфійського Владики це дійс­ на причина його відсутности на ньому. Всі ж знаємо, що поступовання владики, який одинокий не підписав конституції і домагання за патріярхат, не можливо оправдати хворобою. Хворого жовніра відсилають до лічниці, але коли він перейшов до ворога, то його вважають зрадником і ставлять під полевий суд. До т. зв. пікантних передовиць "Шляху" треба зачислити статтю з 18 січня 1970 Р* п.н. : “The enemy does not evan permit one to prajr0. Ця стаття дочекалась навіть перекладу на українське. Авторбм є о.Борис/вже не Роберт/ Москаль. Можна з титулу статті догадатись, про що там говориться і хто є тим ворогом, що пне дозволяє навіть моли­ тись". Ось, як перекручено і невірно ставиться справа домагань українця-?католика за права своєї Церкви. І тому, хай о. Москаль запамятає раз на завжди, що події з 7 грудня 1969 у Філядельфії були і ввійдуть до історії, яко спонтанний вислів почувань мирян звернений проти РОЗЧЛЕНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА. Ці події відбувались у центрі, а не на периферії життя української католицької громади, при повній свідомості цілей. Відсутність Верхов­ ного Архиєпископа, канадських ^ладик, визначних представників грома­ дянства /не естаблішменту/, товариств, жіночих та молодечих органі­ зацій - були доказом, що святкування річниці єпархії були доказом розколу в Українській Католицькій Церкві та помилкою. Кардинал Фюрстенберґ "got the message" а нашому бідному опущеному владиці чне за­ лишилось нічого іншого, як благословити "воріженьків", як над цим убо­ ліває, заливаючись гіркими сльозами, в своїй статті о.Москаль. Та' й було чого плакати, бо свято-ювілей звеличувало лише невелике число стероризованих священиків і декілька поплентачів. Кардинал Кроль із Філядельфії не вважав за вказане засідати при бенкеті у непопулярного українського Владики. Він навіть, як кажуть, висловив своє невдоволен­ ня кажучи, що філядельфійський Владика поступив немудро, бо наразив римського достойника на вияв "осіітяі populi11 /ненависть народу/. Тому і не слід "Шляхові" писати про анархічну поведінку демонстрантів, бо в дійсности такою є віддавна поведінка філядельфійського Владики в лоні Української Католицької Церкви. Прикривати анархізм е негідне для українського католицького часопису та йде в розріз із етичними приписами, що зобов’язують пресу. Щоб ще більше применшити моральний успіх демонстрації, автор доглядів серед демонстрантів "некатоликів і атеїстів". І ось постає курйоз: ідея патріярхату захопила навіть некатоликів і атеїстів, бо така вона притягаюча та сильна. Вона, одначе, не в силі захопити фі­ лядельфійського -Владику і його воїнів, всіх нібито членів Української Католицької Церкви. Очевидно, що ніяких атеїстів там не було, а, де­ монстрантами були практикуючі миряни Української Католицької Церкви: члени церковних організацій, членкині Марійських Дружйн, члени Пласту, СУМА, церковних комітетів, плеяда’професорів американських універси­ тетів, інженерів, лікарів, редакторів, учнів католицьких шкіл, пред­ ставників політичних угрупувань, бувших в ’язнів польських, совєтських та німецьких тюрем та конц-таборів, та багато старших і молоді. "Атеїсти і некатолики" це привид уяви автора. Цікаво, що він не доглянув цим разом "в’єтконґів", що очолюють Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, а вони там були. Мабуть про це незручно писати, бо всім було ясно, хто є дійсним аранжером -

З

-

digitized by ukrbiblioteka.org

"в’єтконґу" в Українській Католицькій Церкві, І треба жаліти й боліт*®, що поплентацтво, рабство та вислужництво ще живе в нашій Церкві, хоч дух Другого Ватиканського Собору щораз кріпшає та розвивається в ін­ ших, навіть у муринських, католицьких провінціях. Філядельфійське "святкування" з 7 Грудня 1969 Р* це один сумний досвід у нашому націо­ нально-релігійному житті, за які всі платимо втратою авторитету нашої Церкви, Бо в нас все ще багато сервілізму не лише серед політичних, але також церковних провідників. А могло бути інакше. Коли б філядельфійський ^ладика запросив був Верховного Архиєпископа, Голову нашої Церкви, на святкування річниці Митрополії, то це було б свято україн­ ської людини в цілому світі, доказом нашої гідности й вартости, та дороговказом для молодшої ґенерації українців. Замість подвигу ми, через невторопність духовної влади, потерпіли поразку та приниження перед своїми й чужими. А це можна було оминути і нашу еміґраційну дійсність обернути на вияв єдности та внутрішньої згоди. І тоді міг би "Шлях" писати про любов свого Владики до вірних, а його благосло­ вення мало б дійсну вартість. Мабуть, не припадково сказав один миря­ нин до філядельфійського Владики підчас сумного походу: "ВЛАДИКО, БЛА­ ГОСЛОВІТЬ СЕБЕ, ВИ ТОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ НАЙБІЛЬШЕ ПОТРЕБУЄТЕ'1! В статті, про яку згадуємо, автор висловив подив для філядель­ фійського Владики за його спокій, рівновагу та благословення вірних в часі демонстрації, що своїм вістрям була спрямована проти нього. Поставимо питання: що ж іншого міг зробити Владика? Не мав ні воїнів з мечами, ні громів з ясного неба, щоб розігнати демонстрантів. І то­ му залишилось йому благословити вірних та робити добру міну до пога­ ної -ситуації,. А як знаємо, ситуація не була захоплюючою. Не є вона такою і зараз, хоч всі сподіються, що так, як це було раніше, після кожного вияву непримирености філядельфійського Владики до Української Католицької Церкви, він .дістане з Риму ще вищі відзначення. Мабуть цим разом штука не вдасться. Зачуваємо, що зі Східної Конґреґації за­ раз віє іншим вітром. Кардинал Фюрстенберґ, як догадуються, зараз старається о б ’єднати нашу Українську Катрлицьку Церкву в .§СА із За­ карпатською, та є пляни створити одну митрополію, з двома частинами: філядельфійською/східною/ та пітсбурзькою/західною/. Ця церква, річ ясна, буде відлучена від решти Української Католицької Церкви в сві­ ті. В цих плянуваннях мабуть не передбачується жодної визначної пози­ ції для жодного із наших трьох Владик. Виходить, що шанси філядель­ фійського Владики стати патріярхом східних церков на терені ЗСА, про що він все мріяв, розвіялись з вітром. Вияв “odium populi*1 до вла­ дики є непростимим гріхом. Вправді не знаємо точно, що саме заміряє Рим, але вважаємо за вказане подати ще одну прогнозу. Якщо кардинал Фюрстенберґ зустрічався з президентом Ніксон'ом, головою великої і ба­ гатої країни, яка своїм "Петровим грошем" удержує Ватикан, то він на­ певно буде піддержувати американську церковну політику, а не україн­ ську, в додатку такої церкви, до якої один владика на терені цієї держави не признається. .1 тому наші змагання за Патріярхат треба ще більше посилити та скріпити. При відсутності вірного Українській Ка­ толицькій Церкві Владики на терені нашої єпархії в ЗСА тут створюєть­ ся вакуум і наша Церква може попасти під зверхність котрогось із карпаторуських Владик, бо для. Риму не є важливою єдність Української Церкви, але вірність римському престолові. А під тим оглядом карпаторуські владики мають найкращі кваліфікації. І навіть філядельфійський Владика не в силі їм дорівняти. Нам українцям-католикам не залишається нічого іншого^як вірно і твердо постояти за свою Церкву та свою віру в цей грізний^час.^Нам треба молитись теж за нашого Владику, щоб він не ввійшов у історію -

Ч-

-

digitized by ukrbiblioteka.org

Української Католицької Церкви як "дух руїни"! Молімось, щоб Св. Дух просвітив його ум та попровадив на шлях зрозуміння наших національних та релігійних ідеалів* І тоді "Шляхові" не треба буде проливати крокодилячих сліз тому, що, мовляв, ворог не дає навіть молитись. Бо не українські миряни пе­ решкоджають молитись. Роблять це саме владики, що не засвоїли ні пасто­ рального ні соціологічного підходу до своїх вірних. Діється це у нас, у Чікаґо, і заміряє це від літ філядельфійський Владика своїми плянами створення американсько-візантійської Церкви. А українська людина бажає молитись у своїй Українській Католицькій Церкві і в цьому їй допоможе Бог. І це саме є одиноким правильним шляхом. Хай же філядельфійський "Шлях" поверне на цей правдивий український шлях, по якому йдуть усі українські патріоти. І тоді його харизма не буде хибною.

ЩЕ ПРО АКЦІЮ р и м с ь к и х : в л а с т е й в с п р а в і НАШОГО ПАТРІЯРХАТУ Поїздка Кардинала Максиміліяна де Фюретенберґа до ЗСА була не одино кий засобом римських властей заперечити Постанови Синоду Українських Єни бкопів. Про інші акції інформують нас достовірні джерела* Синод Українських Єпископів закінчився, дев’ятою' сесією перед полуд­ нем, 4-го жовтня 1969 року. На тій сесії Митрополит Максим Германюк зві­ тував, що попереднього дня, в п ’ятницю, Він відвідав Кардинала Війо, Се­ кретаря Стану, який казав повідомити усіх наших Єпископів, що тепер є не можливо піднести нашу Церкву до Патріярхату з трьох причин: 1. Причини церковного порядку: це викликало б більше переслідування нашої Церкви в Україні і ми не маємо території^ 2. Причини екуменічного порядку: це перешкодило & екуменічним кон­ тактам з московським і константинопільським патріярхами.

3. Причини порядку політичного: спротив зі сторони Радянського Со­ юзу. ВПреосв. Митрополит Кир Максим у відповідь заявив, що українські Єпископи якраз тепер приготовляють рв тій справі листа до г ітішого Отця в якому домагаються вивищення Верховного Архиєпископства Енської Ка толицької Церкви до гідности Київсько-Галицького Патріяі. бо це їм диктує: їхня совість, почуття відповідальносте перед Богом * нашим наро­ дом* Присутні Отці Синоду прийняли відповідь Митрополита Кир Максима з признанням. Після того Блаженніший Верховний Архиєпископ сказав кінце­ ве слово, в якім зібрав висновки: ..."Подяка Господу Богові, що упродовж цілого Синоду відчувалась однодушність, єдність і журба за добро цілої нашоХ Церкви. Ця єд­ ність існує також в Україні і Польщі. Очевидно, нам ніхто нічого даром не дасть, ми мусимо самі осягнути. Ці справи,* про які ми го^ ворили на Синоді, та які ми вирішили, є для спасіння нашої Церкви. Дай Боже, щоб та єдність у нас зростала, а тоді наша Церква вийде переможцем у цім змаганні11. Синод Єпископів Помісної Української Католицької Церкви прийняв 24- постанови. Найголовнішою постановою була перша точка - Справа Укра­ їнського Патріярхату. Ця постанова звучить так: 1. Виразно станувши в часі Вселенського Собору Батиканського П на патріярхальних началах в устрої і правлінні Помісної Укра­ їнської Церкви, які — устрій і правління - від віків зберіга­ ються в усіх Помісних Церквах Сходу, в. тому числі і в Київсько-

5 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Галицькій Митрополії, Синод рішає на ццх канонічно-правних на­ чалах виконувати свою пастирську службу у правлінні Католиць­ кої Церкви в усіх країнах поселення її вірних під проводом Вед ховного Архиєпископа зглядно Патріярха, як Помісного Голови, 2. Конституція й устрій українського патріярхату є такі, як і ін­ ших патріярхатів на Сході, з узглядненням властей Київсько-Га­ лицького Митрополита до часів Берестейської Унії.

3. Синод рішає вислати письмо до Святішого Отця, підписане всіми Владиками, з проханням вивищити Верховне Архиєпископство Укра­ їнської Католицької Церкви до гідности Патріярхії.

4. Синод поручає Українському Католицькому Університетові видати окремі праці і студії в цьому напрямі.

25-го жовтня, їх Блаженство Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф повідомив Східню Конґреґацікг, що Синод Українських Єпископів відбувся і ухвалив рішення, які разом зі Спільним Посланням українських Ієрархів пересилає Конґреґації. Дня 1-го грудня Голова Східньої Конґреґації, Кардинал М. де Фюр­ стенберґ, відповів Блаженнішому, щр на підставі канонічних прав які те­ пер обов’язують, ніхто в українській Церкві не має права скликати ані виборчого ані законодавчого синоду і твердив, що права Верховного Архи­ єпископа є обмежені тільки до території Львівської Митрополії. Днж і5*-го грудня Верховний Архиєпископ відповів кардиналові де $ю|> стенберґ, що Синод Українських Єпископів рішав не на підставі "Клері Санктітатіи канонів 324-339, але на підставі Декрету про Східні Католи­ цькі Церкви, даного в Римі, 21—то листопада 1964 року. Дня 18-го грудня, Блаженніший вислав копію своєї відповіді Східній Конґреґації: до вс£х українських Ієрархів. Тимчасом кардинал де Фюрстенберґ на запрошення Митрополита Сениши­ на виїхав до Америки. Він брав участь у ювілейних святах Філядельфійської Митрополії і об’їжджав головні центри Східнізс Церков в різних єпар­ хіях* Тими відвідинами, він наче хотів злагіднити удар, який Священна КонґреґацІя мала завдати нашій Церкві і вірним.

9-го грудня кардинал де Фюрстенберґ був на прийнятті в кардинала Кука в Нью-Йорку. Там він дав інтерв’ю кореспондентам католицької преси і висловився, що збір українських католицьких єпископів у Римі ине був синодом11, але звичайною конференцією, яка могла бути корисною, одначе не мала жодної законної власти. Це твердження обурило українську спіль­ ноту. Вислано листи до преси з протестами. Того самого дня, 9-го грудня, секрета.р Східньої Конґреґації Архи­ єпископ М. Бріні вислав офіційне письмо.до Апостольського Делеґата у Вашінґтоні. Він повідомив, що в неприсутності Голови Східньої Конґреґа­ ції доручено йому повідомити всіх українських'єпископів, що з огляду на існуючі канонічні права, які обов’язують тепер, ніхто в Українській Ка­ толицькій Церкві не має права скликати синоду - ані виборчого ані законодатного. Він цоручив Апостольському Делеґатові повідомити українських католицьких єпископів в Америці, що синод є неправний. Він залучив ко­ пії переписки їх Блаженства Архиєпископа Кардинала Йосифа з кардиналом де Фюрстенберґ і поручив Апостольському Делеґатові переслати їх разом із повідомленням про неправність Синоду всім нашим єпископам. Дня 20-го грудня 1969 року, Апостольський Делеґат точно виконав припоручення Східньої Конґреґації.Він3вислав листа й копії, які архиєпйскоп Бріні з рамени Конґреґації йому переслав, до кожного українсько­ го єпископа. Наші Владики одержали ці документи й мовчать усі, за ви­ нятком одного, якому ці документи послужили оправданням його відсутности на Синоді Помісної Української Католицької Церкви.

- 6 -

digitized by ukrbiblioteka.org

КОРОТКА ПАМ’ ЯТЬ ВІЛЛЕБРАНДСА*)

Нечуване втручання Ватикану в користь Митрополита Філарета Ватикан. - Італійські поліційні власті дали минулого тижня доказ подивугідної рішучості відносно одного радянського горожанина, Філарета, Митрополита офіціяльної Православної! Московської Церкви, підпорядкованої Кремлеві. Цей, маючи транзитну візу через італійську територію, домагав­ ся поїхати до Барі, щоби віддати пошану - говорив він - Овятому Миколає­ ві, мощі якого зберігаються власне у цьому місті* Просьбу Філарета під­ держав кардинал Віллебрандс, президент Секретаріату для: Об’єднання Хрис­ тиян і архиєпископ Августин Кассаролі, секретар Конґреґації Публічних Справ Церкви. Цей останній - це невдалий дипльомат, що заключив різні контроверсійні договори з державами за залізною заслоною:. З найбільшою чемністю, але і не меншою рішучістю, італійські влас­ ті заявили так Філяретові як і цим двом визначним представникам Церкви^ що італійські громадяни у Росії (!) не мають свободи руху по радянській території. З тих причин не можна також дозволити російському громадяни­ нові свобідно подорожувати в Італії. Поліція не виявила ніякого здиву­ вання із-за того, що якраз високі достойники Святої Столиці піддержува­ ли домагання Філарета. Не треба забувати, що сьогодні Філарет є головою цієї галузі московської церкви, що жорстоко співпрацювала з радянською поліцією у знищенні Української Католицької Церкви. Ще нині, в Києв£, Філарет переслідує католиків, які змушені потайки виконувати релігійні практики. Він лютує на багатьох православних, які, хоч не визнають Риму, не бажають, щоби Свята Православна Церква підпорядковувалась комунізмові і була об’єктом зловживання Кремля. Якщо це позірно побожне бажання Фі­ ларета, поклонитись мощам Св. Миколая, могло виглядати підозрілим для італійської поліції, то рівночасно зовсім незрозумілим був вияв надмір­ ної любови й всепрощення Ватикану в зустрічі з митрополитом, який у сво їй батьківщині таких тенденцій не виявляє. Знову ж централя: поліції могла б пригадати, особливо Кардиналові Віллебрандсові, упокорення і незатаєну образу заподіяну якраз йому, ко­ ли його, тоді ще звичайного монсеньйора Віллебрандса, вислано до Москви привезти Архиєпископа Иосифа Сліпого, визволеного з радянських лагерів особистою інтервенцією папи Івана XXIII. Тоді большевики пря&о не доа^ волили йому залишити московське ^летовище і грубо настоювали ^а тому, щоб Віллебрандс тайно супроводив Архиєпископа Сліпого до Ватикану і зро бив так, щоб він з ніким не говорив про свої враження з ув’язнення. От­ же ^чому сьогодні Ватикан вимагає прихильного ставлення до Філарета? їт^а лійська поліція не поставила цього питання.Це могло б виглядати як вмі шування у справи Ватикану, просити будь якого вияснення наглядної неспівмірності між теперішніми претенсіями Філарета і способом, в який росіяни повелися з самим Віллебрандсом. Для повної дискретності навіть не підкреслено, що просьба кардинала Віллебрандса в користь Філарета була незаслуженим великодушним втручанням, хоч і не офіційним, Ватикану у правила, які регулюють, свободу руху італійських, громадян у Росії (і), Відмовна відповідь італійської поліції уможливити Філаретові "по­ клонитися Св. Миколаєві1* в Барі викликала лише деякЬ негодування у тих кругах Апостольської Столиці, що шукають і пропагують діялог з Москвою, але не у Секретаряті Стану, де осуджують уступки Церкви відносно большевиків під плащиком любови миру. Не можна іі не треба забувати, щр Філарет в дійсності це Кремлем поставлений противник‘Верховного Архиєпископа і'кардинала СЬіпого, який Йереклад статті, що появилася в італійському часописі неділя 1 березня 1970. Рік XIII, число 9.

- 7 digitized by ukrbiblioteka.org

11Ло

Спеккіо”

є; правдивим Головою Української Церкви, хоч він і змушений жити на ви­ гнанні. Архиєпископа і Митрополита Сліпого вкинено до в ’язниці якраз тому, що він зневажливо відсунув большевицькі домагання відлучитись 3 4 своєю Церквою від Риму. Йому навіть пропонували стати патріярхом Москви і усеї Росії (!), якщо б він був погодився на зірвання з Римом. Також: треба пригадати, що його вірність Римові коштувала його 18 років ув’я­ знення і каторжних таборів праці. Звільнення для нього прийшло по майже чотирьох: п ’ятирічках терпінь у лагері Інта, за північним полярним колом, при ги|>лі ріки Печори. Це був табір, з якого людей висилали до Нової Землі для обслідування дій радіоактивного випромінювання на людські організми. Можна заключити* що Верховний Архиєпископ і Кардинал Сліпий уникнув цієї жахливої судьби зовсім припадково. Дивно отже, що голова тієї церкви, що виставила Верховного Архиє­ пископа і Кардинала Сліпого без скрупулів на таку небезпеку, тепер по­ кірно просить дозволу на прощу до Барі. Це тим більше неймовірне, що та­ ку просьбу піддержують, хоч би навіть дискретно, деякі ватиканські пре­ лати. Належиться признаная італійській поліції за відмову задовільнити таку просьбу Філарета. Завдяки поліції Філарет, під час свого побуту в Римі, мусів задовільнитися тільки одним смачним обідом в його честь приготованим Секретаріятом Єдності так неначе б: він був заслуженим церковним достойником. По обіді Філарет приїхав автом на віа Боччеа, де нині височіє Українсь­ ка Католицька Церква, збудована з і н і ц і а т и в и Кардинала і Митрополита Сліпого, для скріплення віри і національної свідомості українців католи­ ків на вигнанні. Це є центр де збираються: деколи всі українські католи­ цькі єпископи, розкинені по цілому світі. Це смолоскип українського на­ ціоналізму проти Москви. Храм при віа Боччеа є посвячений "Святій Софії" - це значить Божій Премудрості. Вона є точною репродукцією святині тієї самої назви збудованої у Києві і мала б бути катедрою Кардинала Сліпого. Але є суттєва різниця між храмом у Києві і цим у Римі. Перший за активною згодою Філарета, був збезчещений і нині є світським музеєм, де про Бога навіть не згадується. Натомість "Свята Софія” в Римі понад це, що є світильником українського націоналізму^ стає центром притягання зрс стаючої громади італійських вірних, що збирається тут кожної неділі в 12-тій годині, щоб вислухати співану Службу Божу, бо воліє стару східню літургію, помимо того, що вона по російськи (!)(українськи), чим пли тку і конфузійну літургію латинської Церкви.

З нагоди світлого празника Воскресіння Христового усіх читачів, прихильників і приятелів журнала,щиро вітають та багато щастя і всього добра бажають Редакція і Адміністрація "ЗА ПАТРІЯРХАТ"

- 8 -

digitized by ukrbiblioteka.org

"ЗАЛІЗНА. ЗАСЛОНА" У РИМІ Коли прочани у вересні минулого року прибули на подвір’я церкви Св. Софії в Римі, вони застали там останні приготування до посвячень і до відвідин цього осередку Святійшим Отцем. Крім розставлювання гучномовців, фільмових камер,очищування площі від залишків будівель­ них матеріялів і насаджування зелених кущиків вони спостерегли, що в одному місці розібрано частину огорожі поміж подвір’ями У.К. Уніве^ ситету й Малої Семінарії та що робітники вистелюють через городчик асфальтову стежку. Зрозуміло,що ці заходи відбувалися в останній хви­ лині приготувань головно для переходу туди Святійшого Отця в наступну неділю, але у думці кожного відкривалась ще одна перспектива,що наші студенти Малої Семінарії могтимуть від тепер у вільний час свобідно заходити до У.К.Університету;, до бібліотеки,музею, на відправи до цер кви Св. Софії і стати духово частиною того осередка. З цієї м о ж л и в о ю ті молоді студенти могли б багато скористати в їхній науці й вихован­ ні. І справді ці молоді юнаки користали з цього переходу,співали хором усі різдв’яні відправи цього року у Св. Софїі,аж поки не прийшла їм заборона від одного секретаря Східньої Конґреґації. Після заборони вони дальше приходили співатиі,але вже не на хорах,але на долині у цер кві,поміж іншими присутними. Але натиск і погрози ішли дальше від Сх.Конґреґації, включно з такйм що коли ще раз підуть питомці "йому" співати, то будуть припинені фінанси для семінарії. В числі ізоляцій­ них заходів прийшло також доручення загородити пліт,який був розібра­ ний раньше,зруйнувати асфальтову стежечку й засадити там буряки. У Римі говорять,що такі заходи "нашої" церковної влади виторгував мабуть Нікодим. Отці Селезіяни, котрі ведуть Малу Семінарію,опинились так між дво­ ма силами:,наказами Східньої Конґреґції і власним сумлінням, і напевно не легко ім приходиться бути виховниками молодих семінаристів,котрі вже починають розуміти закрути курійної церковної політики. Коли стеж КУ зруйновано і пліт загорожено,мотивуючи " щоби молоді питомці не згіршувались",то тепер треба джати спеціяльний дозвіл на те щоби їм прийти ДО церкви. Така ізоляція української молоді від церковного осередку говорить про ще один засіб римських монсеньйорів проти потреб Української Церкви і проти інтересу українських вірних. Ми вже звикли до таких понять у міжнародній політиці, як "залізна заслона" або "мур ганьби" у Берліні, і до призначення тих технічних споруд. Тепер мусимо пристосуватись до ще одного ізоляційного плота у нашому житті,який нам спорядила "вдячна" рука Нікодимського.симпатика. Це не є публіцистичне, але чисто практичної натури питання:Що на це скаже наша Ієрархія,священство і врешті мирянство ? Як наша Ієрар­ хія зуміє пояснити факт,що нашим молодим студентам заборонено відві дувати осередок і молитись у церкві,котрі недавно поблагословив Свя­ тійший Отець Папа Павло Шостий,оглянув їхні приміщення і влаштування і з захопленням побажав якнайкращого розвитку. Яка буде реакція нашої

Ієрархії на те, що нашу молодь секретарі Східньої Конґреґації будуть виховувати в латинській духовості і плотами відгороджувати її від укра їнськости? Хто буде відповідальний за те, що з юнаків чесних наших українських родин виростуть пухові відчуженці? Чи не було б доцільне замість дорогих презентів римським достойни кам і бенкетів на їхні ювілеї в найдорожчих римських залях, гроші від американських єпархій слати на вдержання й виховання українських юнаків для доповнення проріджених рядів нашого священства, замість того, щоби

- 9 -

digitized by ukrbiblioteka.org

бути нараженому на такі погрози від сучасних наших духових покровителі» у Римі, що "коли вони хочуть йому співати, тоСне^ай він їх годує..." Чи не в силі були б наші американські і канаді^ські єпархії своВіи за­ собами "годувати" тих стодвадцять молодих українських людей Д виховати їх для добра цілої знедоленої Церкви у діяспорі? І чи не прийшла вже пора, щоби про виховання священичого поповнення призадуматись нашій і^ рархії основно і вирішити ці питаннш в ґльобальному засягут замість мГ го, щоби цей доріот виховувавс® по латинських семінаріях, в чужих сер? доввдах, в різірис місцях та на різний лад? А коли наша мовчазна Церква має також мовчазну Ієрархію, то вже прийшов час» щоби до цієї проблеми заговорило свящеиство, і в свою чев мирянство• Священство перше повинно бути свідомим усіх недостач та перспективи нашої Церкви та шукати доріг, щоб запобігти неминучій ката строфі через брак священослужителів або поповнення їхніх рядів, чужим* нашій дфховості і нашим потребам, доростом. Миряни ж мусять бути свівд мі того, що це їхній тяжко запрацьований гріш, яким господарють наиі Владики, і вимагати якнайекономічнішоґо господарювання ним. Коли не Пав для наших семінаристів грошей у Римі, то мусимо подбати нро них са мі. Як знаємо, Східдо Конґреґація спомагає Малу Семінарію допомогою у висоті 2 доларів місячно для кожного студента. Отак, Дорогі Владики, дешево продаємо свій дорібок ворожій Конґреґації. Чи не пОра направити це лихо?

ЛИСТ УКРАЇНСЬКОЇ ЮНАЧКИ ДО МИТРОПОЛИТА. Вашінґтон, 1 0 лютого,1 9 7 0 . Ваша Ексцеленціє І .„«.«■ ~ Я маю п ’ятнадцять років і жию у Вашінґтоні, Д.К. Я є на першому році середньої католицької школи, і ходжу також до української су — ботньої школи. Мене цікавлять справи громади і церкви,тому я пишу цього листа. ._ . В неділю, 8 лютого, наш Отець Парох прочитав у церкві Ваш лист, Владико. Ви закликаєте молодь вступати до манастирів. Пишете, що на­ ша молодь відходить від Української Церкви бо дістає в дома багато матеріяльного добра, а християнського духа не дістає. ^ ^ На заклик до молоді я згоджуюся,бо розумію, що Українській Церкві потрібно багато священиків і с е с т е р , щоби вони вчили у наших школах. А з другою темою то я не погоджуюся. Діти не відходять від Церкви через те, що не Є виховані по христіянськи, але тому, що наша Церква не є з’єднана. Вони бачать Її поділену, Її провідників у сварці між собою,і через те мабуть відходять. ^. Ви, Владико, вишагаєте від молоді багато. Але забуваєте, що від Вас також вимагається. Коли я іду до американської школи, то я є горда що можу сказати, що я з українка - католичка. Чи Ви, Владико, маєте таку саму гордість. з християнським привітом, Ірка Ясінеька. digitized by ukrbiblioteka.org

др.

Є вген Ґ іл ь

ЦЕЛІБАТ: СВОБІДНИЙ ВИБІР ЧИ ДУХОВЕ НАСИЛЛЯ? Згідно з повідомленням преси, вісім голяндських владик Римо-католицької Церкви недавно заявили, що в їхній Церкві є доволі місця не ли­ ше для нежонатих, але також для жонатих священиків. Ця заява була заве£ шенням домагань голяндських- мирягн та священиків, що згуртовані вв релі­ гійних організаціях своєї Церкви, вважали за вказане заявитись за потре бою жонатого священства в Католицькій Церкві, Подібних заяв та домагань різних груп та поодиноких людей було в останніх роках після IX Ватиканського Собору чимало, а всі вони мажть пря ще відношення до справи целібату в Римській Церкві. Та не лише в-Римській: Церкві. Практику/ нежонатого священства введено також в тиж Східних Цер­ квах, що добровільно чи недобровільно на протязі Історії обладнались з Римським Престолом. І справа целібату не сходить зі сторінок преси, нав­ паки, про неї зараз багато пишуть. Як виходить із голосів преси, між боожим людом зараз перемагає погляд, що целібат повинен бути добровільний* Примусовий целібат - стає щораз більше непопулярний не лише між миряна­ ми, але також між кандидатами в сан безженного священства. Однак цей погляд був недавно відкинений самим Папою в його енциклі­ ці "САЦЕРДОТАЛІС ЦЕЛІБАТУС” в 1967 р«; а останньо Папа поставив вимогу до священиків щороку - в Страсний Четвер - відновляти священичі обіти послуху, включно з целібатом. Недавно, одначе, під тиском домагань, ш п а дещо поступився, дозволяючи на жонате священство у вийняткових випадках, як приміром тоді, коли є значний брак нежонатих священиків. Коли зважитц, щр багато священиків вже покинуло сан священства та, що окояо 1 0 , 0 0 0 священиків домагаються зараз у Ватикані звільнення від священичих обітів, а в додатку около 6 , 5 0 0 монахинь лише в минулому 1 9 6 9 році покину­ ло келії? то заходи Папи - перешкодити втечі з Церкви - вимогою поновлю­ вати обіти - треба вважати нервовим дефензивним потягненням, а не кон­ структивним запобіжним заходом. І тому - найбільша від часів Реформащіївтеча священиків з Церкви продовжується. Історично, целібат був засобом для вдержання оперативної армії на услугах Папи, коли Церква була в експансії. Сьогодня та експансія ізза різних причин є тихою, і дуже обмеженою. Целібат, в додатку, не є доста­ сований до вимог добиг, в якій живемо, бо ця доба відкидає всяке фізич­ не та духове насилля .над людиною. А целібат - поза його фанатичними об’явами деяких лібі'бй, чй суспільних верств, як пр. у .ірляндців, італій­ ців, чи навіть наших сусідів, поляків, що був зумовлений матеріяльнимн причинами, б^£ Шайилзшм вимушеним способом життя над більшістю свя­ щеників. Цей ^адздуд ^івенн^і11 мав за ціль створити Людину з неподільним серцем, апаві^шм щ ) о р щ до Бога і Церкви. І в цьому соціологи добача­ ють трагедію безженного свящбника, яко людини. Бо кожна людина у віль­ ному суспільстві мав; право розвивати свою Індивідуальність, а до цього без сумніву - належить також полове життя. В сучасній антропології пе­ реважає іідгляд, що полового життя людини неможливо є пояснювати виклю>чно звіфячим *оном до розмножування, хоч в церковній, моральній науці від війів зобов’язує аксійома, що подружжя є виключно 11ад пролем ґенерандаїь & ш в е едукандам" (для народження та ЙйХОваІтня нащадків ). Це по­ твердив Ш?давно папа^Павло ТІ в иГ^мане віте” і це є причиною великої кризи & Церкві. В дійсности полове жіиття це також звільнення енергії, скинення тягару двох людей противного пола, для кращих і вищих пори­ вів.

0 чимало людей і подруж, що під цим оглядом недомагають і тому їхні подружжя не є гармонійні. З ним зустрічаються не лише психіятр -

11 : -

digitized by ukrbiblioteka.org

в свойому офісі, /групова психотерапія/, але також священик в спові­ дальниці, І якщо католицька пасторальна наука має дійсно служити люди­ ні, то для неї немає іншого виходу, як наломитись до погляду на важли­ вість полового життя в супружжі, бо саме воно є одним із важливих чин­ ників в розвитку індивідуальности людини. Але якраз тут Церква ставить до священства вимогу примусового парубоцтва. Він є відразу виставлений на іґноранцію в так важливому секторі своєї праці. Не набрав він цього знання в семінарії від своїх учителів, бо вони також не обізнані прак­ тично з цими делікатними справами. Целібат надає такому священикові знамено НЕЗНАЙКА у так важливій функції свойого довкілля. Під цим огля­ дом він не може дорівнювати знанням жонатому священикові. Досвід із жо­ натим священством так у Східніх Церквах, як і протестантських громадах, є безперечно позитивні. Яко муж і батько родини священик під С О Ц І А Л Ь ­ Н И М оглядом був і є невідємною частиною свойого суспільства та тішився більшим престижем, ніж його нежонатий сусід. Про це ми українці найкра­ ще знаємо, бо у нас був досвід із першої руки. Чейже великий відсоток наших родин - це такі, що їхнім прадідом, дідом, батьком чи братом був жонатий священик. Також, всім відомо, що на протязі нашої історії, в на шій Церкві священство завжди було одружене, а ті кандидати в сан свяще­ ників, що бажали зберегти безженство, вступали в монаші чини. В той спо сіб в нашій Церкві еліміновано дискримінацію у відношенні до кандидатів у жонатий чи безженний сан священства. Очевидно, жонатий священик віді­ грав важливу ролю в розвитку родинного та суспільного життя в нашому на роді. Жонатий священик жив і цікавивсь тими самими проблемами, що і йо­ го довкілля; через це він краще розумів проблеми своїх вірних і він соціодогічно зближавсь до своєї пастви. Родини священиків видали чимало інтелігенції, запевняючи сталий доплив; вони були осередком зацікавлен­ ня освітно-культурним життям наших сіл та містечок; вони теж у великій мірі були заборолом проти винародовлювання та асиміляції. У всіх цих важливих ділянках життя суспільства жонатий священик - був приміром та дороговказом. Не міг цього робити нежонатий священик саме із суті сво­ його парубоцького стану, бо він не лише був необізнаний із родинними проблемами, але також саме встрявання у такі інтимні справи, як родин­ не співжиття подруг, могло легко наразити його на підозріння та обмову. Не від речі буде пригадати обосновані чи не обосновані сплітки про "ро­ манси” деяких нежонатих священиків, що про них ми всі, чи на рідній зем лі, на еміграції в Европі, чи таки тут в країнах нового поселення, нераз чули, хоч для цієї статті не є важливим настільки вони були правди­ ві чи фальшиві. Кажуть католицькі соціологи, що в загальному около ЗО відсотків кандидатів, студентів теології покидають мури семінарій зі страху перед целібатом. А якщо зважити, що багато молодих- людей "апріорі" відкидають священичий сан саме із-за целібату, то виглядає, що причиною браку свя­ щеників - є саме целібат. Це і є причиною, що Папа дещо поступився у ви­ мозі целібату в тих випадках, де є обмаль нежонатого священства. Цим також можна пояснити брак охочих студіювати теологію серед нашого сус­ пільства. Не можна прикривати факту браку покликань у наших єпархіях в ЗСА й не можна навіть мріяти про розвій Церкви на цих теренах, чи чва нитись їх розростом, коли у Семінарії св. Иосафата у Вашінґтоні є всьо­ го 10 студентів й нема певности, чи всі вони задержаться там аж до за­ кінчення студій. Навіть оптимісти вважають, що вкоротці цю інституцію треба буде^закрити. Мабуть не помогло навіть вживання англійської мови в семінарійних Богослужбах - для виховання борців за Українську Католи­ цьку Церкву, на що дозволив ректор Семінарії, щоб в якийсь спосіб "скап тувати" тих кандидатів у священики Української Католицької Церкви, що вже не вміють чи цураються української мови. Целібат є виставлений на ще одну критичну заввагу суспільства., яке -

12 -

digitized by ukrbiblioteka.org

не погоджується на елітарне становище священиків-целебсів. Целібат є ознакою експонованого сану в матеріяльно-наставленому суспільстві. Вся кі елітарні становища деяких груп при сьогоднішній Інтеграції суспіль­ ства є несприємливі для демократичного способу думання і тому елітарне становище целєбсів є постійним визовом для цього модерного суспільства. Треба поставити ще одне питання: Що є суттю священства? Чи є ним целібат? Теологи є того погляду, що людина, яка приймає сан священства, одержує в Тайні Священства нестерту печать. Ця печать є незнищима і так сильна, що навіть тяжкий гріх поповнений священиком, дотичить його лише яко людину,а не яко священика. Священик в людині є сильнііиий, ніж люди­ на, що є Священиком. Це є містерія, що переростає індивідуальність лю­ дини, що приймає сан священства. Але з цею суттю священства - целібат не має нічого спільного. Бельгійський кардинал Сюненс висловивбь* з наго ди папської енцикліки про целібат з 1967 року ось так: “зв’язок*між священичим саном і безженним станом не належить до суті самого священи­ ка” . Безженність священика є виключно засобом дисципліни в Церкві й мо­ же бути знесена без наражування суті священства. Для Римської Церкви це є делікатна справа і тому Отці II Ватиканського Собору рішили покищо цеї справи не порушувати. Одначе католицькі теологи, як приміром, Ранер та Форґліммер, застановляються над значенням і ціллю' целібату в. житті священика. Вони висловили недавно погляд, що "полова повзде^жлив^еть не має жодної обичаєвої вартости і не можна її вважати засобом для бороть­ би з похотями”. Ще недавно панував погляд, що целібат є прикладом мо­ ральної вартости для: світу, що живе в грісі і розпусті. Католицькі тео­ логи опрокидують цей погляд, та вважають, що повздержливість - оре вияв любови через зречення з особистого щастя, що його да& родинне життя. Папа Іван ХХІТІ також в той сам спосіб з’ясував ціль целібату і з такою інтерпретацією безженности погоджуються нині всі католицькі теологи. І тому целібат - не дає безженному священикові якогось вищого стажу перед жонатим. Бо целібат, якщо він має бути допоміжний санові священства М£ сить бути підтверджений духовими вартостями, а не погордою та з^хвальством до свойого довкілля. Без духового капіталу - целібат буде лише ви явом сильйої волі людини, чи дисциплінарно-вимушеним зобов’язанням, як це є у військових одиницях,на-в<з4р* індійського ”йоґі” , що його мОжна до сягнути при помочі фізичних засобів та медитації. Теологи також вважають, що целібат не є здісненням "духового” в противенстві до "тілесного”. Такий погляд панує, на жаль, між самими це лебсами і він є фальшивий, бо безшлюбність не належить до суті священ­ ства. Целібат - це форма дисципліни серед католицьких священиків Римсь­ кої Церкви. Якщо він не є обраний добровільно, він є духовим насиллям над людиною. Полова повздержливість є неприродним явищан.: це є бунт проти фізіологічного буття людини. Одначе булоб помилкою вважати, що полова повздержливість є найбільшим тягарем дл& безженних священиків. Правда, під фізіологічним оглядом - це дуже важливий момент, бо він ді© на особисту рівновагу священикам в світі. Але є ще інший фактор, також дуже важливий в житті целебса, що роблять його життя особливо осоружим. Цим фактором є: САМОТА. Німецький католицький дослідник та автор, • Целлер, пояснює і чим є самота для нежонатого священика. Він пише та­ ке : ”Коли інженер, лікар, чи інший працівник повертається з праці до­ дому, змучений, він сідає у вигідний фотель, його дружина оточує його любовним піклуванням, а діти веселим щебетанням; він знахо­ дить тепле, привітне, родинне гніздо. Його нерви відпружуються, він думає про шкільні турботи своїх дітей, кухонні та інші досяг­ нення: дружини, а це дає йому нову охоту та силу до життя. А свяще­ ник, що ввесь день трудився в церкві, школі, лічниці, де відвідуй вав хворих, в канцелярії приходства, а вечором брав участь в засї-

^

-

13 -

digitized by ukrbiblioteka.org

даннях церковних

організацій та комітетів, цей^священик повертаєся додому - змучений, вичерпаний, напівживий. Його очікують чотири стіни, Вправді його хата впорядкована, їжа готова, але її пригото­ вила не дружина, а якась чужа, безіменна особа, в додатку також нещаслива як і він, і через те часто до нього неприхильна* “’ Хоч ні­ бито все є готове, то бракує ніжности дотику руки люблячої дружини, бракує прихильного слова розради. І ще бракує простого вияву чи жесту любови, що освободжує змучене серце та зболілу душу людини, що її заняття ввесь день кружляли між життям та смертю поодиноких людей довіреної йому пастви. І в подружньому житті - не полове жит­ тя є тим засобом, що додає нових сил, а любов другої людини, що об’єднує в собі символ подруги і матері. Оце дає лише родинна атмо­ сфера, і це діється щодня в кожній родині і в різних формах. Цього не дає аж ніяк целібат і самота. Целебсові залишається - не світсь­ кі радощі, не родинне життя, а дїялог з хрестом. І ввесь свій внутрішний тягар священик-целебс складає у стіп хреста, молиться, а відтак роздумує про свої досягнення, помилки,та старається боротись з тими споконвічними покусами, що стають йому перед очим’ а та на які був виставлений на протязі^дня* X вже це він мусить поборювати сам, без нічияї помочі ззовні. Йому залишається одиноко його духовна си­ ла, те "ирґі", що йому накинено, або яке він прийняв^ добровільно. І це його обрронна сила”. Стільки німецький автор про самоту. На жаль, ніхію не в силі висвободити безженного священика від само­ ти: ані церковний комітет, ні організації, ні цілоденні труди, ні навіть люблячий владика, бо сан безженного священика - це вічна самота.

IX Ватиканський Собор теж не звернув належної уваги на ролю священи ка в Церкві. Замість того, підкреслено лише ролю владик, а священики ос-, тались презвитерами другої кляси. Можливо, що в будучому заіснують кращі умовини для' існування для безженних. Цього вони сподіються від слідуючо­ го Ватиканського бобору, а покищо існує в Католицькій Церкві інший поря­ док, що його влучно висловили французькі теологи: "Влада - владикам, пра ва - мирЯнам, приємности - діяконам, тяжка праця - священикам!” І тому не диво, що втеча священиків з Церкви продовжується. Крім це лібату на це є ще багато інших причин, що змушують священиків шукати ін­ ших форм служіння ближнім, ніж їх забезпечує священстао. Ці інші причини це неспівмірність Божого слова голошеного Церквою та практичного відно­ шення до світових справ, як війна між народами, голод, нужда, людське терпіння, перенаселення і т.п. Так було, приміром, з одним латинським владикою, що за критику війни у В ’єтнамі дістав догану від Апостольсько­ го Делеґата, Архиєпископа Ваньоцці, у Вашінґтоні, Д.К. Інший священик єзуїт, покинув Чин тому, що духові бар’єри його Чину ограничували його стремління служити свойому оточенню. Один монах в Перу — вважав недореч­ ним служити Богослуження немічним, що потребували лікарської допомоги та ліків, але не могли їх оплатити. Тому і він опустив манастир та став ме­ диком—санітарем. Всім нам відомо, що кардинал Лє^ер з Монтреалю скинув пурпури та став місіонарем між прокаженими в Африці. Не в усіх випадках .втечі з Церкви - полова жадоба відігравала головну ролю. Найчастійше жінка була лише природнім каталізатором у реакції целебоїи На викиди с^ мління з огляду на непродуктивність його власного життя серед стаґнації Церкви після II Ватиканського Собору. Підложжям до цього є щирий бунт целебсів проти авторитарної, перестарілоі, завмерлої форми організації Церкви, в якій для них немає місця тому, що Церква ограничує їхню осо­ бисту свободу та нанівець зводить їхнє щире бажання служити Богові доро­ гою- служби людині. І ті, що покидають сан священства, світські та монахи та монахині опинюються між молотом ПАСИВНОЇ чесноти послуху супроти ста*~ родавньої церковної структури, що править над ними, та ковалом АКТИВНОЇ чесноти служіння стурбованому та неспокійному світові# /закінчення на стор. 27-мій/ -

14 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Василь Маркусь РОЛЯ І МІСЦЕ! СВЯЩЕНСТВА 7 НАЛИЙ БОРОТЬБІ ЗА РЕЛІГІЙНО-НАЦІОНАЛЬНУ САМОБУТНІСТЬ /17/ /Історичні паралелі та оцінка теперішнього етану/ Автор мабуть відповів в дотепершніх розважаннях на питання, які випливають з підзаголовку цього циклю статтій. Все ж залишаються нез’псованими або порушеними лише натяками деякі істотні справи, що їх очікує читач від цієї статті. Сам заголовок зобов’язує автора їх не оминути. Маємо на увазі комплекс питань,які стосуються наших завдань або ^аґенд", так би мовити, що слід би було зробити, щоби наявний стан поправити, якщо не докорінно змінити. Пишемо ці ря£ки у свідомості, що входимо у чужу сферу. В нас чомусь з'авівся погляд, мовляв, нецокликаному не слід входити у справи іншої професії чи іншого інтелектуального зацікавлення, а головне, не дай Боже, щоб мирянин порушував справу священиків чи єпископів. Це штучне "компетенційне" розмежування не витримує сьогодні критики. Важливе не хто, але що і як говорить! У нашому випадку важливе, щоби погляди були висловлені щиро і відповідально та з добрими намірами. Неважливе також, що автор може помилятися /це людеьке!/,але засадниче, щоби про ці ^ечі говорити, тим більше, що ті самі, хто покликаний говорити про свої справи, на жаль, м о в ч а т ь . Якщо у нас узагалі є якась дискусія про священичий стан і проблеми українського католицького душпастирства в діаспорі, то це єдино в пля -ні покликань.Вислід цих писань і розмов, якими шляхетними мотивами вони не булиб викликані,досить мізерний. Мені здається, що Ми нарешті мусимо говорити про саме священство, його ситуацію, завдання, трудно­ щі, можливості, його відношення до вищої церковної влади, до своїх вірних,його місце в спільноті тощо., Якщо в цих справах у нас будуть ясні погляди, якщо1наша спільнота саме про них усвідомить собі якелід, тоді в неі буде й правильніше ставлення до такої справи, як покликан­ ня. Тоді батьки ясніше усвідомлять собі чому вони мали б спрямовувати нахил своїх дітей до священослужіння, а самі молоді ясніше усвідомлять собі, що їх очікує і яке властиве поле душпастирської праці відкрите перед инми. Цікаво тут навести один /або~'два/ приклади заохочування молоді чи батьків її до справи священичого покликання. З Казальниці /амбони/ я чув два такі звихне ні-аргументи: 1/ В обличчі боротьби частини мирян із священиками на тлі календарного спору один священик заявляє; "Я;кже наші діти можуть полюбити священиче звання і взагалі вибрати шлях слу­ жіння Богові, коли бачать підривання авторитету єпископа і священиків деякими мирянами ? !" 2/ Будуючи коштовні парафіяльні будинки для священиків і сестер, свящецик звертається так до жертвенности парафіян "Якщо наші отці і сестри будуть жити у вигідних та репрезантативних будинках, це заохотить і нашу молодь піти до семінара і вибрати свя щениче покликання».." Чому я назвав ці "арґументи” звихненими? А саме тому,що до праці у Винограднику Христа не можна заманювати авторитетами чи популярністю. Найрозумніше булоб усвідомити про обоЗязки, відповідальність та впоюван­ ня салу ідею служіння в молоді безогляду на нагороди.Може ейме представ­ лення громади такою,як вона є,більше заохотить молоду людину присвяти тися праці серед людей, аніж ілюзорні примани про авторитет і шанування. Шанувати люди будуть того, хто на це заслужить своєю працею і відповід­ ним ставленням до людей. Сьогодні ще сама ряса ./ чи тут в Америці вже лише "кодьоратка"/ нікого не зобов’язує до пошани, як вже не зобов’язує і владичний перстень чи мітра. Пошану викликують: любов до свого стада, відданість і служба йому, велике серце в грудях і корисна праця.

- 15 -

digitized by ukrbiblioteka.org

А вже цілком не розумно приманювати молодих людей до священичого стану комфортом і вигодами.Здаєтьея нам, що зокрема нинішній молоді це найменше імпонує.Її ще єдино може натхнути до рішення віддатися на службу Богові і народові якась ідея,жива і реальна,ідея знайти своє самовиявлення і самоздійснення,віддаючи себе і своє життя та працю іншим задля Бога і вищих вартостей. Ніякі інші матеріяльні чи йрак тичні арґументи не спонукають молодих людей до справді повного й ідей -ного самовіддання себе Богові. Якщо щось може штовхнути молоду людину на шлях священичого покли­ кання, то найбільше приклад праці і життя доброго, відданого та сучас ного священика. Провідницькі і Суспільні властивості священика імпон^ ють найбільше, бо вони є найвидиміншими* Священик, котрий дає кожночасно доказ, що він є щасливий і вдоволений із свого знання, що йому дає повне духове вдоволення його щоденна душпастирська праця,є най кращим мобілізуючим чинником щодо покликанню• Таким священиком може бути в однаковій мірі ■- одружений і неодру­ жений свяще’ник.Тут ми приходимо до доволі засадничого питання життя і статуту нашого українського католицького духівництва,питання, що його чогось не порушується чи не добачається. Без того, щоб на цьому місці вичерпнійше говорити про це,слід ствердити для повноти цієї статі позицію автора щодо жонатого ©вященства. Українська Католицька Церква повинна устами своїх ієрархів,зіб *раних на Синоді виразно заявити: У нашій церкві діє далі засада священства в. жонатому і нежонатому стані. Цього ніхто не зніс, цього наша /церква не зреклася і тому всякі тиски,епархіяльні чи реґіональні інструкції декого з наших Владик чи римських чинників не можуть бути зобов’язуючими. Сьогодні, коли вирівнюється й виправляється богато деформацій нашої церковної адміністрації, ми повинні це ясно поставити. Традиції східньої Церкви і нашої довголітньої церковної історії мають бути пошановані. Ми миряни, а це мають заявити й самі священики, навіть неодружені,бажаємо,щоб свячення в безженному стані було добровільним.Всі кандидати на духовний стан, котрі мають інші освітні та моральні дані стати священиком, проте, бажають здійснювати ці обов’язки як одружені, мали право одержувати тайну рукоположення у всіх Єпархіях та екзархатах, як також мали право в них священослу жити. Треба також висловитися проти політики дискрімінації супроти одружених священиків. Деякі Владики приймали їх лише,так би сказати, заднім входом,пвід біди” ,або й ховали таких священиків,мовляв,щоби інші не "згіршувалися”. Такий обскурантизм мислення не повинен мати місця в наших рядах. Нашим жонатим отцям священикам та їхнім панімат­ кам вже не має куди згіршувати римо-католицьких целебсів; вони не згіршуються вже навіть своїми одруженими колеґами, навпаки, турбують* ся у церковної влади, якби за ними визнати право здійснювати хоч до­ поміжну священичу функцію. Поряд з цим стоїть у нас відкритою справа діяконату. Цю проблему також належало б спільно р озв’язати усім Владикам £ запровадти не ли­ ше на папері,але і в житті цю нову допоміжну інституцію, щоб людей, охочих до тіснішої співпраці зі священиками й праці в церкві, відпо­ відно підготованих, включити не лише функційно,але й тайною рукополо­ ження в діяконил'до цього важливого допоміжного священослужіння. Роз­ роблення-спільних вимог для цього ступеня свячень,устійнення модусу посіпування,програми та доповнюючої богословсько - душпастирської освіти для кандидатів,узгіднення і спільне планування мало б входити в коло спільних дій єпископату по митрополіях чи територіяльно. Притягнення якихось сто - півтора сотні діяконів до співпраці в най­ ближчі п ’ять років поважно б облегшило критичний брак священиків, що дуже буде відчутим в найблищому майбутньому. /Закінчення буде/.

-

16 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Микола Галів

З ПРИВОДУ ЗАЯВИ МИТРОПОЛИТА АМБРОЗІЯ СЕНИШИНА Заява Митрополита Амврозія Сенишина, яка появилась в "Америці" і була передрукована 11 березня 1970 р. у "Свободі", вимагає пояснень і уточнень. Якщо взяти до уваги відомі нам справи діялогу з Москвою, "палом­ ництво" леніградського митрополита Нікодима до Риму, яке відбулося без­ посередньо після Синоду Українського Єпископату, як також друге "палом­ ництво" екзарха московського патріярха Алєксєя для- України, єпископа Фі. ларета у Ватикані, та, що предметом розмови була Українська Католицька Церква, то побачимо перед якою небезпекою вона стоїть. Коли ж до цього пригадати акцію Священної Конґреґації для Східніх Церков, зглядно її Префекта кардинала де Фюрстенберґа який виступив проти Синоду Українсь­ кого Єпископату, заперечуючи його, мовляв, це не був синод, але конфе­ ренція без зобов’язуючих ухвал і секретаря Східньої Конґреґації єписко­ па Бріні, який письмом до Апостольського Делеґата у Вашінґтоні, доручив повідомити українських владик в ЗСА, що є неправний то побачимо справ­ жні пляни наступу на нашу Церкву. В тій ситуації існує незаперечна ко­ нечність єдности нашої Ієрархії, священиків і мирян, і ясности думки, згл. заяв. В перших днях жовтня 1969 року у Римі відбувся Синод Українського Єпископату, на якому[црийнятбКонституцію,патріярхального устрою Україн ської Католицької Церкви. В цій історичній події взяли участь всі наші Владики, за виїмком Митрополита А. Сенишина, який одинокий відмовився бути учасником Синоду і не підписав прохання до Святійшого Отця в спра ві підвищення нашого Верховного Архиєпископства до гідности Патріярхату. В останній своїй заяві Митрополит Сенишин пише: ..."він, як украї­ нець, працює для України та стоїть на грунті помісности Української Ка толицької Церк&и й визнає потребу завершення її патріярхатом, про що неодноразово заявляв усно й писемно". В .тому справді немає нічого ново го, це повторення гарних фраз і слів, нажаль без діл. Дозволимо прига­ дати що до цієї справи Митрополит Сенишин сказав в минулому. Не будемо тут писати про те, як заборонялось мирянам і Комітетові за Патріярхат збирати в цій справі підписи й висилати до Святійшого Отця. Пригадаймо пресову конференцію Митрополита А. Сенишина у Філядельфії 26 грудня 1964 року. На запит: "Ваша Ексцелєнціє, а яка Ваша думка щодо Україн­ ського Патріярхату? Відповідь: Я, як кожний свідомий.українець, здаю собі справу з то го, що Український Патріярхат - це справа великого значення:, і то не тільки церковного, але й національного для українського народу?.." Та на жаль, до сьогодні не поставлено ясно справи, як цей патріярхат мав би виглядати? Не поставлено його на властивій площині та не взято до уваги православних українців"... "А тепер треба багато любови і взаємо пошани до себе щоб прийшло до повного церковного о б ’єднання"• О б ’єднання з нашими православними братами, це благородне діло, але як його сповнити, коли Митрополит Сенишин не захотів стати одним фронтом з нашими Українськими Католицькими Єпископами і прилучитись до Синоду Української Католицької Церкви? Пригляньмось, що писалось на сторінках українського католицького) офіціозу фіяяделззфійської митрополії "Шлях" /24 квітня 1966/' в статті п •з • "Партизанський В ’єтконґ діє в нашому суспільстві"... " "Цю партизанську боротьбу проти Церкви і народніх установ комуні£ ти ведуть пляново і під кличами патріотично-національних ідеалів. Пер­ ше вони кинули клич за українським патріярхатом. Сама ідея патрішрхату прекрасна, але так звані "ревнителі" українського патріярхату дали се­ бе зловити на пропаґандивну вудку комуністів".

- 17 -

digitized by ukrbiblioteka.org

В тому виявляється цікава аргументація, називається труднощі, але не говориться чому Митрополит не може покласти свого підпису під про­ ханням до Святійшого Отця про піднесення Верховного Архиєпископства до гідности патріярхату. Спершу перепоною до патріярхату висувалось спра­ ву з нашими православними українцями, опісля - зроблено закид,,*що спра ву патріярхату перші кинули комуністи, а останньо все інше в порядку,"" тільки ще "існують дрібні різниці поглядів на юридичні проблеми патріярхальної структури", не називаючи їх. Нажаль, ці "дрібні різниці" є непереступимі, бо в іншому випадку Митрополит повинен був вже давно стати членом Синоду Українського Єпископату і солідарно покласти свій підпис під прохання до Папи. В заяві зроблено закид делегації Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, мовляв - Митрополит їм сказав: ..."що всі ці різниці поглядів будуть усунені до двох місяців! На жаль представники Товариства за Патріярхат на це не погодились". Тут є маленьке непорозуміння, бо делегація не мала чого годитись, чи негодитись, вона прийняла до відома, що Митрополит А. Сенишин сказав,щін цю справу до двох місяців полагодить. Два місяці проминуло і в тій справі Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій написала листа до Митрополи та Сенишина, щоби довідатись, як властиво ця справа полагоджена? Нажаль по сьогодн вона не одержала відповіді на листа. Але повернімось до де­ легації Т-ва і тут дозволимо собі навести, які вимоги вона ставила Ми­ трополитові. В перших двох точках делегація прохала відкласти свято 10-ти річчя Філядельфійської Митрополії і відбути в такому часі, щоби в ньому міг взяти участь Верховний Архиєпископ,Голова Помісної Україн­ ської Католицької Церкви Блаженніший Кир Йоси^ Сліпий. В наступній, 3-тій точці написано: "Прохаємо їх Ексцеленцію до того часу: а) стати членом Синоду Єпископів Української Католицької Церкви та в порозумінні з їх Блаженством зайняти відповідне місце в цьому славному зборі священної ієрархії нашої Церкви. б) покласти ласкаво свій підпис під Конституцію Помісної Української Католицької Церкви, як і всі інші постанови Помісного Синоду Вла­ дик нашої Церкви, що відбулися в Святому Місті Римі в вересніжовтні року, включаючи і письмо-прохання до їх Святости Павла VI, щоб зволив ласкаво піднести Верховне Архиєпископство до гідности Київсько-Галицького Патріярхату. в) спинити публікування протиукраїнських матеріялів у органі Філя­ дельфійської Архиєпархії, "Шлях". г) повідомити загал вірних окремим Пастирським Листом про Помісний Синод Владик Української Католицької, Церкви, та про те, що його постанови будуть зобов’язуючими для всіх вірних Української Ка­ толицької Церкви..." Цитований документ є в посіданні Митрополита Сенишина. Отже склада. т і ї вину на делегацію,^а тим самим на Товариство є безпідставним. Митро­ полит твердить, що майже 7 років виступають проти нього, але це діється навпаки, бо Митрополит А. Сенишин майже сім років виступає проти ство­ рення церковного правопорядку і Помісности Української Католицької Це£ кви з Патріярхальним Устроєм, про що наявним доказом є цитоване його Інтерв’ю, публікації в "Шляху", відсутність на Синоді Українського Като лицького Єпископату і брак підпису на проханні до Папи про піднесенн нашої Церкви до гідности патріярхату. Невже ж ці незаперечні факти можна вважати, що вони, є позитивними для добра Української Католицької Церкви і українського народу?

1969

Папи

-

18 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ЗА

КУЛІСАМИ

МИТРОПОЛИЧОЇ

ЗАЯВИ

Заява Митрополита Амврозія. Сенишииа в справі акцій нашого Товарис­ єдність Церкви і патріярхальну систему,/обговорена в іншій стат­ ті цього журнала/, була висловлена делегації ГУ СУК "Провидіння” і дру­ кована в щоденниках "Свобода" й "Америка". Згідно з практикою цієї не жовтої преси вона не відзеркалила правдивого перебігу цієї авдієнції ані висловлених там заяв, а подала усе спрепароване у вигідній і потріб ній для Йитрололита Сенишина формі. В такий самйй спосіб 4ба щоденники звітували і про делегацію УККА до Митрополита Сенишина два рови тому. Таку практику слід рахувати скрайнє шкідливою1не тільки тому, щ о так об брізсується громадянство але й тому, що так зредагованим звідомленням Прикривається й вибілюється багато шкідливих потягнень Ієрарха та утруд нювтьоя громадянству пізнати, хто він є в дійсності* тва за

В газетах пишеться, що о. шамбелян М. Харина привітав МитррпЬлита, ніби у відповідь на привітальне слово, Митрополит заявив., що він уКраїнець, працює для України, що він за патріярхат та що він не зрезиіГйув ti. свого становища. На ділі, це не було про "образи і гарбузи", бо Здиші ^ * $ и ш о л и т а відносилась до експозе о* М. Харини /яке редактори по була представлена критична ситуація серед членства "Прови­ діння** відзеркалена в листах, заявах і домаганнях Відділів та в домаганнях, щобщ ГУ не мовчала але натискала й вимагала в їхньому Імені змі ки настанови Митрополита до пекучих церковних справ,* або його резигнацйД» б & через поставу Митрополита до цих справ терпить "Провидіння" . Щодо самого факту відвідин нашої делегації у Митр. Сенишина в груд ні минулого року слід ствердити, що делегацій миршн, або товариств, не може покликати собі персонально жадний Владика, ані навіть Синод Владик. Делегація вибирається и авторизується тими чинниками, чию волю вона реп резентує*

Основною ціллю публікації новинки про відвідини ГУ "Провидіння" у Митрополита було зложити вину на наше Товариство, мовляв,його делегація не погодилась на пропозицію Митрополита полагодити справу церковного спору до двож цісяців. Це розраховане на ефект у тих, що є необізнані зі справою. Церковний, або радше персональний конфлікт існує ніж Митро­ политом Сенишиним і Синодом Українських Єпископів. Наше Товариство не вважає: себе партнером, посередником, ініціятором, ані екзекутором між конфліктними сторонами, і його делегація не могла ані приняти ані від­ кинути пропозицій Митрополита Сенишина. Митрополит Сенишин добре знаа де тому слід полагодити конфлікт і з кигл, та що таких справ він не мо­ же лагодити з нашим Товариством. Товариство існує- лише для вияву волі мирян і для оборони Церкви перед розколом і обчуженням. Треба ири цій нагоді ствердити, що в повищу пропозицію полагодити спір, не вірив сам. Митрополит Сенишин, бо саме тоді, коли приймав деле­ гацію Товариства за Патріярхат, він мав приготоване судове оскарження трьох членів цього Товариства, а також було готове, з датою 1-го грудня 1969 року, письмо Митрополита до нью-джерзського декана Всч. Отця Анто­ на Борси, в справі переведення судової процедури проти Всч. Отця Володи мира Білинського, пароха Пасейку та Почесного Голову Товариства за Пат­ ріярхат, в зв’язку з його негативною поставою до заходів Митрополита розчленувати нашу Помісну Українську Католицьку Церкву. Це інквізицій­ не письмо філядяльфійського Владики друкуємо в іншому місці цього чис­ ла! В свою чергу Митрополит заявив делегації *Провидіння", що Синод Ук*раїнських Єпископів не був правосильний, бо там не було представника Па пи, та що є різниці поглядів на проблеми патріярхальної структури. Що до патріярхату - то він є за ним, але це ще питання "як, де і хто", /повторив тут тезу ідеологічно спорідненого з ним проф. Л. Добрянського

- 19 -

digitized by ukrbiblioteka.org

із "Юкренієн Квотерлі"/ пояснивши, що патріярхом не конечно муднть бу­ ти українець. І колй дальше розвинулись питання на тему "хто", Владика почервонію і почав доводити піднесеним тоном, що тут вже сім років ве­ дуть атаку на митрополію, воюють проти нього, грозять йому, але це» все даремне, бо він має завжди коло себе чотирьох добрих псів... Деякі присутні були обурені, кидали гострі репліки й виходили. Таким неорганізованим порядком імпреза закінчилась, залишивши, прикре враження у присутних через ще раз понад всякий сумнів виявлене негатив не ставлення Митрополита Сенишина до єдности і правопорядку у нашій ~ Церкві, та до внутрішньої ситуації у "Провидінні”. Як виявилось - ЯІро видіння" було чи не одиноким бастіоном Митрополита, коли другі органі­ зації солідарно збойкотували його бенкет у десятиліття митрополії. Те­ пер і ця організація починає думати про шкідливість церковної політики Митрополита Сенишина і його обструкцію Синодові Українських Єпископів, і прилучуватись до голосу народу. Провідні люди цієї організації відч£ ли, що організація терпить і слабне саме через політику Митрополита, та що здорові членські кадри ставлять свої вимоги. Як Митрополит Сенишин, так і редактор "Америки", переочили тут од ну деталь. Йдеться не про боротьбу проти Митрополита або митрополії, /бо ж: миряни це також митрополія/, але про повернення Митрополита до Синоду Українських Єпископів і про єдність митрополії із всією Церквою. Іншими словами - йдеться про помісність Церкви. Коли ж Митрополит Сени шин припине розкол і допоможе осягнути цю одноразову історичну цінність -відзискає назад льояльність усіх вірних і леґенда про боротьбу з мит­ рополією відійде в забуття. Коли ж ні - тоді Владика мусітиме нести відпЬвідальність за свою протинародну і протиукраїнську роботу! На жаль, такого негативною опініею серед українців? він зараз втішається. І не поможуть тут в нічому облуїіні та спрепаровані "заяви".

З

КИМ

МАЄМО

ДО

ДІЛА ?

Мирянський рух за правопорядок у нашій Церкві має своїх прихиль­ ників, і противників. Прихильників видно бо з ними можна подискутувати вони провадять акції, деклярують свої цілі, фінансують свої організаці ї і дбають про релігійне життя. Противників не видно, але вони є. Мі­ зерні вони і вбогі духом, як що судити по їхніх методах, але не вияв­ ляють вони ні своїх цілей ані своїх прізвищ, і діють "на славу Божу" скрито. Ми бачили вже наших противників у різних видах: редакторів ле­ тючок у Римі, продуцентів пашквілів у Бразилії і творців інших на­ хабств у Канаді. Усе це потрапляло нераз до нашої преси як цікаві новини із такого то чи іншого жерела, для стравлення малокритичному і. наївному читачеві. З тими невидимими величинами приходилось нераз боротись, і тому канцлер Верховного Архиєпископа о. др. Іван Хома писав у "Вістях з Риму" ч.7»рік 1966: "Від майже двох літ мала група людей веде, послідовно і систе­ матично, в різних напрямах, нерозумну й лихої волі шкідливу й компромітуючу нашу Церкву і нарід акцію. Та група розпускає видумані, не­ гідні сплетні, і розсилаючи клеветливі летючки, підсуває здогади, немов би вони походили від якихсь урядів, або від редакцій, пере­ довсім чужомовних, або від якихсь установ, і т.п. В дійсности це саме ці люди видумують умисно сензації і розпу­ скають вістки, щоби баламутити загал, дезорієнтувати опінію та в той спосіб понижувати і висмівати наші змагання за єдність, наш Патріяр-

20 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Високоповажаного проф. д-ра МИКОЛУ ЧУБАТОГО визначного історика та популяризатора ідеї Патріярхату, з нагоди 80-річчя життєвого шляху, щиро вітає та бажає Многих Літ Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви

хат, український Католицький Університет, Кардинала Йосифа і наших Владик. Шановні читачі пригадують собі такі вісті, як про якісь про­ тести дипломатичних кругів перед Ватиканом, про іменування ”Апосто­ льського Амбасадора в Москві” , про недугу і смерть Кардинала, про Братства в обороні Патріярхату і ін. Прохаємо усіх громадян бути обережними в прижиманні таких не— белиць"..• Коли зухвале й провоквтивне "Звернення від Українського Като­ лицького Університету" передрукувала в добрій вірі навіть "Свобода", тоді від редакцій "Вістей з Риму" знова поміщено пересторогу: "Звертаємо увагу Хвальних Редакцій українських часописів, що деякі "репортери" з Риму розсилають ріщїі неправдиві відомості при помочі ніби то бразилійських чи інших джерел, які то вістки другі не критично повторюють, а наша і чужа преса передруковує" /"Вісті з Риму" Т5 лютого 1968/. ВД. дві перестороги з Риму треба повторити саме тепер, коли в Канаді й Америці багатьом нашим членам І прихильникам пошта при­ носить фальсифікат журнала "За Патріярхат", видрукований £ спрепарований тими нашими противниками, які не мають суспільної відваги заступати свої думки чесно такими засобами, які в культурному світі існують. Ця фальшівка, під нашою: назвою і адресою, надрукувала де­ кілька резолюцій зборів нашого товариства, які появились ранше в інших часописах, дві статті позитивні до справи Патріярхату, а решту тридцятьох сторінкового о б ’єму виповнила скрайнє неґативними а то й; провокативними передруками із йругих, в тому контроверзійних ча­ сописів* В. результаті це видання є наскрізь баламутне, бо під де­ кількома позитивними фразами пропихає серед людей основну масу шкід­ ливого для церковного і релігійного життям матеріялу з руїницькими замірами. Хто придумав і реалізував Таку провокацію*- тяжко буде дізнати­ ся, і нема у нас засобів на поліційне дослідження того вчинку* Зате не тяжко сконстантувати хто ці матеріяли розсилає із Канади. З пев­ ністю сьогодні можемо ствердити, що працюють в тому напрямі цивіль­ ні і' духові особи. З глибоким жалем приходиться ствердити, що наші анонімні про­ тивники впали так низько і стали воювати проти нас фальшівками зза плота. Ми їх трактували серіозніше і сподівались людської з ними бесіди на всі актуальні теми нашого мирянського життя в журналах чи у прилюдних дискусіях. Виходить, що нам говорити з ніким. Мораль, яку вони репрезентують несприємлива жадній нормальній людині, і є виявом глибокої недуги нашого еміграційного суспільства.Воно, занед­ банням і неґацією нормального людського демократичного процесу стало ідеальним середовищем для росту ось таких моральних величин. Ми віримо,що принайменше кожна думаюча о б ’єктивна українська людина зможе дати такій "пресовій роботі" належну оцінку, а нашим анонімним противникам бажаємо якнайскорійшого видужання і привер­ нення їм людського вигляду в моральному розумінні.

- 21 digitized by ukrbiblioteka.org

м. л НАРАДИ В ТОРОНТІ Про конференцію світських діячів акції за патріярхат і поніс— ність Української Католицької Церкви, що відбулась у д н я х 7 - г о і 8-го березня ц* р. в Торонті, Канада, подала вже досить обширні відомості і коментарі українська щоденна і тижнева преса. Це звільняв^ нас від подрібного звітування про цю подію) на сторінках нашого журналу. Хоче­ мо однак подати декілька загальних завваг і думок з того приводу. Потреба тако$ зустрічі католицьких діячів, а також організацій, щО^Шід років діяли в ЗСА і Канаді для здійснення поміеноети нашої Цер­ кви й старались про піднесення Її голови до гідности патріярхат існу­ вала від давна. Вона виявилась особливо пекучою після: цього, я# амер£ камська провінція Української Католицької Церкви під проводом свого Митрополита А. Сенишина стала на шлях відступу від єдности цієї Церкви бдність Української Католицької Церкви може бути збережена лише за умовою збереження інтеґральности. Навіть найбільші зусилля вірних: аме­ риканської провінції в тому напрямі не будуть успішними, коли в цій провінції діятимуть відосередні сили, і коли не наспіє поийч від Іє­ рархів^ священиків і вірних всіхпровінщій УКЦеркви. У цій боротьбі за єдність і одність особливо важливою є Канада. Канадійська церков­ на провінціям зараз є найсильнішою в нашій Церкві* В Канаді відноснійвпорядковані Д Ієраїзіія Української Католицької Церкви відіграє; керів­ ну ролю-в житті, української спільноти; там справді існує співзвучність у й р а ц £ ієрархії і широких кругів українського патріотичного громадян­ ства. Організаторам конференції ішлося про те, щоо на спільній зустрі­ чі світських діячів обох церковних провінцій вияснити в першу чергу яке є правне й фактичне становите нашої Церкви після Помісного Синоду Українських Католицьких Владик, що відбувся у вересні - жовтні 1969 року у Римі, і на якому схвалено і прийнято Конституцію патріярхального устрою, а тим самим - помісности і єдности Української Католиць­ кої Церкви. В доповідях і дискусії наведено ряд аргументів у користь помісности нашої Церкви та стверджувано, що на основі діючого права Вселенської Церкви не є можливо правно оспорювати важність скликання Синоду Домісної нашої Церкви, а там самим і правних зобов’язань того Синоду. Учасники конференції застановлялись також над тим які заходи належить поробити тепер для того, щоб рішення Синоду в справі поміс­ ности й єдности нашої Церкви були здійснувані на міецях у всіх части­ нах і одиницях нашої Церкви. Особливу увагу присвячено тим відосередним силам,, що діють в американській церковній провінції. Обговорено ряд пропозицій як протидіяти того рода шкідливим.акціям. Багато часу прйсвя тили учасники нарад також обговоренню питання організації фон­ дів "Церква в Потребі”. Справа координації праці поодиноких товариств що діють в тому самому напрямі й з тими самими цілями, а також узгіднення на майбутнє певних більших акцій мирян нашої Церкви були остан­ ньою точкою нарад конференції. Вислідом нарад конференції можна вважати схвалення Декляряції і Резолюцій та покликання до життя т. зв. Координаційної Ради, що скла­ дається з представників обох церковних провінцій. На закінчення конференції відбулось велике громадське віче в То­ ронті /в неділю 8-го березня/, на якому промовці з Канади й ЗСА ін­ формували громадянство про осяги й труднощі, що є зараз на шляху до здійснення повної помісности й єдности нашої Церкви.

- 22 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ДОКУМЕНТИ НАШОЇ ДОБИ:

Слава Ісусу Христу!

67-ий Відділ СУК "Провидіння" в НюБраневік, Н.Дж.

4-го лютого 1970 р.

До Хвально^ Екаєкутиви СУК "Провидіння" Філядельфія, Па» Високопреподобний Отче 1£>едсіднику, Високоповажані Пані і Панове! Відповідь головного секретаря ^Провидінням на наші два листи, що ии їх вислали до Вас, одного з початком грудня м.р. і другий з початкомсічня Ц.р., далеко не вдоволяюча, бо вона не заторкує порушеної на­ ми т|мк. В наших листахми трівожимось поступованням Митрополита Сенишина і палко Вас хфохали старатись порадити нашому Владиці зрезиґнувати із митрополичогопрестола. До цього прохання подали ми сильні аргументи, що випливаю?*» з некорисної для нашого загалу праці Владики Амврозія. Закиду, що до Вашого відношення, чи радше піддержки справи П&трія£ хату Української Католицької Церкви ми не висували. Хоч, правду кажучи, ilt захоплену ми Башо» піддержко® тих преважливих: заходів І зусиль, що Ір спрямовується для двигнення нашої Церкви до висоти Патріярхату. Це fapfto, щ§ £$Лбвний секретар "Провидіння", відвідртчи Відд щ "ПровидінAiif висвітлював фільм "ВІді Митрополита Андрея до Кардинала Иосифа"; що Екз: кутива "Провидіння" передала до розпорядимости кардинала Сліпого більші грошеві пожертви на фонд будови собору св. Софії в Римі; що чле ниЕкзкутиви "Провидіннй* були в:Риііі на торжествах посвячення згада­ ного сЬбору. Все це що болю замало! А на таку організацію я щ "Провидін Ж%‘ •*такими шляхетними завданнями, про які часто пишеться і говорить мізерно! Думаємо* що якраз "Провидіння” повинно було стати ентузіястичним прапороносцем ідеї Патріярхату і да слові і на д і л і. "Провидіння!" пошвно було бути в першій лінії цього змагу за велич і силу в с і ©ї української Церкви. "Провидіння." повинно було боронити те святе діло перед Митрополитом Амврозієм, ставлячи його на відповідній висоті в про тивагу до штучної ідейки філядельфійського чи американського патріярха­ ту візантійського обряду. Наш Митрополит не зумів, на жаль, збагнути ширкни завдань і можливостей росту нашої Церкви. Керівні чинники "Провидіння" могли і повинні були твердо і небояз­ ко діяти в користь здійснення далекосяжних задумів нашого Архипастиря Кїфдицаяа Иосифа. Невідрадна ситуація в нашій Церкві в Америці напевно була б прояснилась і наладнались відносини. Не треба було б за це бра­ тись, як це залюбки круги о. Москаля і філядельфійського канцлера заяв "загатці*, "безвідповідальним , "атеїстам" і комуністичним аґентакт* за підтримку справедливих стремлінь української Церкви. Пригадуємо собі бенкет в честь кардинала Иосифа у Філядельфії. Як палко і довго, довго сплескували в с і присутні ті, на диво відважні, звороти, що торкались справи Патріярхату, у промові Впреп. о. шамб. Ми­ рослава Харини, шашого вже вдруге головного предсідника. Як раділи ми, як гордились предсідником "Провидіння"! Думалось, що за тим святочним словом консеквентно буде проведена тягла, невтомна, всебічна, повна посвяти* старань і зусиль дія. Але слово прогомоніло, а після бенкету завмерло, а дії /за вийнятком висвітлювання фільму/ ніхто не міг спос­ терегти. digitized by ukrbiblioteka.org

А наш Митрополит на тому ж бенкеті говорив невинні жартики про поліцаїв -айришів. Даремно ждали ми на аналізу наших обставин і спроможностей, на вказівки, на віщі проекції в майбутнє. Справи Патріярхату Владика Амврозій не торкнувся, бо хоч Він і український Владика, то справа ор— ганізаційного зміцнювання української католицької Церкви-страдниці ма­ буть не була і не є в крузі Його заінтересувань. ^ На величніх: святкуваннях в Римі ми чули і бачили виступи сен. Кїзи ка, провідників наших політичних організацій, але даремно і з болем серця ждали ми на бодай одно речення від керівних чинників Союзу Укра­ їнців Католиків "Провидіння” . Тут, де була велика потреба, наша Екзек^ тива ”Провидіння” заховалась в далекому запіллі* Може і з того приводу “захворів” Митрополит Сенишин і то нагло і то так серйозно, що не взяв участи в Синоді всієї української католицької Ієрархії. Архиєписк<щ €е нишин покинув українських католицьких Владик! Але повернімо знову до нашого основного до Вас прохання. Митропо­ лит Амврозій є зверхним покровителем "Провидіння” , тому мабуть не слуш но пише головний секретар ”Провидіння", що ані члени Екзекутиви, ані ціла установа не можуть поносити консеквенцій за рішення Владики. Нам, здається, що члени Екзекутиви і “Провидіння” поноситимуть консеквенції, УККА і ми всі, якщо врешті не зарадимо лихові. Поноситимуть консеквен­ ції і наші діти і весь український нарід, проклинаючи Митрополита, ”Про видіння” і нас усіх. Головний секретар пише, що "Провидіння” не є дієцезальною устано­ вою і не має ніякого впоиву на поступовання Владики. Яке це траґічне. Невже ж Владика Амврозій не слухає голосу мирян? "Провидіння" - це укра їнська католицька організація, репрезентант кількох тисяч^добрих і ідейних мирян. Ні! Не хочеться вірити, щоб Владика Амврозій нехтував Вашу думку. Заходить питання, чи Ви маєте відвагу і силу, щоб Ваш пог­ ляд, щиро і без викрутів предложити Митрополитові? Кожну людину можна сильним і річевим арґументом переконати, а Владика Сенишин хиба теж лю дина. В листі, за підписом голов oro секретаря, Ви просите Предсідника нашого Відділу, щоб він з ’ясував всі неясні справи в зв’язку з Патрія£ хатом, наним Митрополитом і т.п. Тому ми ще раз ввічливо і ставимо ось такі питання: 1. Чи це правда, що Митрополит Амврозій виломився із спільного фронту українських Католицьких Владик і не підписав документів, що їх оформив недавній Синоді всіх Ієрархів Української Католицької Церкви, і таким поступуванням підкопав єдність, силу, повагу нашої Церкви і як Владика-душпастир наніс спустошення в душах вірних українців-католиків?

2. Якщо у Вас є на це позитиви відповідь, то тоді виринає п тання друге: чи Ви піддержуєте поступовання Митрополита Амврозія?

3. Якщо у Вас буде заперечуюча відповідь на цей запит, то тоді че£ гове питання: чи не тривожить Вас ситуація, що витворилась в нашій Цер­ кві на цьому терені? Що робите, щоб лихові зарадити? Нас турбує питання, чи Ви сказали Митрополитові Амврозієві офіцій­ но і ясно, що Ви підтримуєте справу Автріярхату УКРАЇНСЬКОЇ Католицької Церкви і не схвалюєте поступовань Митрополита Сенишина. Чи зготовили Ви в тій справі відповідний меморіял і передали його до рук Митрополита? Чи старались Ви вірно інформувати Митрополита^Сенишина про біль, неспо­ кій, тривогу Його вірних? Чи переконували Ви Його, що йде злою дорогою? Ми прохаємо Вас знову домагатись о авдієнцію в^Митрополита Амвро?зія і у достойній формі вказати Йому н^а конечність Його резиґнації із Митрополичого престола. Ваша заява, що Ви не можете втручатись в справи нашої Церкви зву­ чить неймовірно. Хіба ж нана Церква Вам мачуха? Пощо тоді підкреслювати ці знамениті завдання організації "Провидіння” в площині духа! Обезпе-

24

-

digitized by ukrbiblioteka.org

В день Празника Світлого Воскресіння Христовсго

усіх покупців

і приятелів крамниці О

Р

І

О

Н

а передовсім усіх членів і прихильників мирянського руху за єдність і помісність Української Католицької Церкви вітають Валя та Михайло Дуциловичі у Філядельфії

читись ножна деінде. Не лише обезпеченням живе людина. Ви, яко керів*НИЙ. зинник, мусити відчути те, що болить та тривожить широкі круги 7 членства. Невже ж Ви не спостерігаєте, що ця "мовчазна більшість" по­ чинає: тратити терпеливість, що хмарою нависла загроза? Ви не смієте в: безсиллі опустити рук, заявляючи, що це "не н&ша справа". А чия ж во­ на? Чи маємо ми про клопоти в нашій Церкві писати до Товариства Вете­ ринарних Ліккрів? Не обурюйтесь на нас, коли до Вас звертаємось. І не називайте нас неґативними назвами, а вмійте, опанувавши своє негодуван ня, поставити собі питання: а може ті люди, що до нас пишуть,, протес­ тують та пікетують то не "комуністичні аґенти"? Може це про що вони го ворять таки їх болить, сильно і нестерпно? Порадьте Митрополитові Амврозієві, щоб Він зрезиґнував з Митропо^ личого престола, бо в широких кругів? вірних Він втратив довір’я і вжав не є їх духовим провідником. Зголосіть Митрополитові прохання про Його резиґнацію, навіть тоді, якщо це не буде Вашим особистим наставленням і переконанням, заявіть, що робитр це на основі прохань соток, членів "Провидіння". У Ваших підсумках з місячного засідання: Ек зекутиви, що їх надру­ кувала "Америка" з "дня 21 січня ц.р. наші зверненню до Вас трактзгеться шорстко і непрлзио. Пишете: "Тому всякі закиди, обвинуваченшгта злобні Інсинуації в с ь о м у напрямі несумлінних людей в сторону "Прови­ діння" т глибоко кривдячими і по суті шкідливими для нашої організації." Чому крик серця: називаєте "злобними інсинуаціями"? Чому називайте несумлінними людей що мають зажалення? Чи не варто радше, в д е т а л е об­ говорити закиди і обвинувачення: і оборонитись перед ними, але не корто туватись викрутом? Чи не спостерігаєте, що ті "несумлінні ляди" -* це наша нйродня ^гуща? Чи відомо Вам, що ця: наша українська народна гуща добра, толерантна, поздержлива, жертвенна? Вона коштом кількох міль­ йонів долярів річно утримує нашу Церкву, та щедро і часто жертвуй на різні народні й церковні цілі. В цієї народної гущі - добре серце і чутлива душа. Ц я народня гуща занадто довго терпить Митрополитові Амврозієві! Звичайний член "Провидіння" позбавлений ясноїг політики Проводу "Провидіння11 та має малі можливости для вислову свого обурення і про­ тесту дроти поступування Митрополита Амврозія. Це і причина, чому май же десяток членів у нашому Відділі передають мені їхні членські грам£ ти і покидають нас. Так, вони перед часом покидають обезпечення^ саме

- 25 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви Відділ Рочестер, Н.Й. їх Ексцеленція Кир Йосиф Шмондюк Єпископ Стемфорду Ваша Ексцеленціє! Коментуючи Вашу промову, виголошену на посвяченні угольного каменя церкви Богоявлення Господнього в Рочестер, Н.Й., хочемо звер­ нути Вашу увагу на слідуюче: Ми пішли в світ не шукати легкого хліба. Ми покинули своїх батьків, свої хати тоді, коли на нашу землю сунула комуністична навала. Прийняти Ваше твердження,що кожна еміґрація, а в тому й наша, мусить бути покарана тому, що покинула рідну землю, а цією карою мала б бути асиміляція, то це означало б, прийняти пасивно як Божу Волю Вами передану та виректися всяких моральних зобов’язань супро­ ти свого народу. Ми є політичною еміґрацією і шукали в світі тільки азилю. Цю форму побуту вважаємо не карою, тільки Божою ласкою, щоби поборювати комуністичне зло і тут і там на рідних землях і нести в цей спосіб допомогу нашому народові в боротьбі з окупантами. Щоби не допустити до асиміляції зводимо тут свої церкви, школи й устано­ ви, де можна б плекати власну культуру, свою рідну мову, наші тра­ диції і все те, що скріплює наш духовий зв’язок з нашим поневоленим народом. Ми не можемо погодитись з Вашим твердженням, що еміґрація призначена на асиміляцію. Асимілюється тільки цей, хто цього хоче і вважає все своє за меншевартісне. Пособляти асиміляції - означає шкодити свому народові, а еміґраційній спільноті відбирати надію на краще завтра. Протиставитись асиміляції вважаємо почесним обо­ в ’язком кождого свідомого українця. Ваша промова зробила на всіх учасників цього свята дуже при­ гноблююче враження. Ніхто з нас цього від нашого духовного провід­ ника не сподівався. В аспекті цього, ми висловлюємо Вам, Ваша Ексцеленціє, наше глубоке співчуття за Вашу нефортунйу промову. Ми й надальше будемо невтомно працювати над недопущенням до всяких асиміляційних тенденцій без огляду, чи вони від духовних чи світських провідників виходять. Нашим моттом залишится Тарасове "бо хто матір забуває того Бог карає". Остаємо з належною пошаною до Вас Голова

Секретар

М. Єйна

М. Лонкевич

/продовження зі сторони 25 -тої/ для підкреслення трагічної ситуації, створеної нашим Митрополитом. ни заявляють: "Чи варто клопотатись обезпеченням, тоді, коли основи нашої рідної Церкви підривають сам Владика і його симпатики? Ми бажали б собі, щоб Митрополит Сенишин був дорогоцінним жемчугом серед нашої української католицької Ієрархії. Ним Він не є! Вина з приводу цього лиха не наша, бо ми завжди були готові респектувати і йти за нашим Владикою. На жаль, Його шлях не веде до цілі. Управа Відділу -

26 -

digitized by ukrbiblioteka.org

УКРА ЇНСЬКИМ„КАтолицький МИТРОПОЛИЧИМ ОРДИНАРІЯТ т ФІЛЯДЕЛЬФІЇ Злучені Стейти Америки

1 грудня 1969

Високопреподобний Отець Декан Антін Борса в Джерсі Сіті, Н.Дж.

1651-69 СВ

Високопреподобний Отче Декане, Залучую Вам фотостат листа підписаного Всеч. о. Володимиром Білинським. В цьому листі є клевета на його законного Митрополита, заклик проти прощі на ювілейне торжество до катедрального Собору у Філядельфії, Па. Це є бунт не тільки проти церковної законної влади, але явне підбурювання проти молитовної прощі людей. Митрополичий Ординаріят доручає Вам закликати Всеч. о. Воло­ димира Білинського до себе і при двох свідках /Впр. о. С. Сулика і Всеч. Д. Клуні/ провірити, чи він апробував руїнницьку акцію своїм підписом і згодою. Якщо він не брав участи в цій злобній пропаганді та осуджує таке нечесне поступовання, і зрікається головства того товариства, яке не має апробати від Митрополичого Ордйнаріяту. Якщо він буде твердити, що він підписав вище згаданого листа, і не думає цього відкликати, тоді треба йому сказати, що до нього приміниться карне поступовання після законів Церкви, 'Всі питання і відповіді записувати й опісля прислати до Митро­ поличого Ордйнаріяту, покликуючись на число і дату цьбІЧ) письма. Цю справу треба полагодити негайно. Від Митрополичого Ордйнаріяту + Амврозій Митрополит /продовження зі сторони 14— тої/ Очевидно, що целібат є знаряддям того насилля стародавньої струк­ тури Церкви й теологи світські та духовні, а навіть сам Папа, беруть його під розгляд. Оцих кілька спостережень про целібат подаємо на доказ, що потреба переоцінки Ерелібату - це не видумка ворогів Церкви. Про неї думають від­ повідальні круги Церквиці проти переоцінки виступають особливо естеблішмент у Ватикані та ті, і;о не мають сили глянути правді увічі. Всякі за­ соби насилля, страху, гніву, ограничува'ння духового розвитку людини, що їх ще так густо-часто зустрічаємо в нашому суспільстві, в Церкві, в ро­ дині, не повинні мати місця сьогодні, якщо ми маємо жити зрілим життям. Застрашування лкщей касами, пеклом, як це роблять все ще деякі священи­ ки а особливо монажж підчас так званих місій по наших парафіях в ЗСА, не поривають до шляхотних діл,а осмішують таких проповідників Бо жого слова і саму Церкву. Такого невторопного "Божого Слова" - треба ви стерігатись. І дійсно настав час про ці справи свобідно говорити та дискутувати без наражування себе на спалення на костирі - як це було в часах Інкві­ зиції. Для нас, українців, це нагода домагатись віковічних прав нашої Церкви, з яких одним є право на жонатий сан священства. Це право ми ма ли із зарання нашого церковного життя, його нам, католикам, забезпечила Берестейська Унія, і його нам насиллям і підступом майже в цілости заб­ рала Римська Церква. Пора постояти за свої права, надходить нагода відвоювати втрачене. Миряни є готові постояти за свої права, а чи готові наші владики?

- 27 -

digitized by ukrbiblioteka.org

G><^>(G><I^><D><^>C0><rzX0><C3><O><CI><0XZ><0><=><0

BAJPZ\SÌÌ]A£, л ц в СОЦРІЯЩ АТЩ CE&ZÌRCAZE Certificate jjf З ш ї !гіш 0ії£ name chllcSof_

паще

anò Ьопргь оті _

M arch

SLVfé 25.

natrje were united ІГ)the bor\6s of когу ЩАТтЩОПу according to the Byzantine rite of the Koli/ Catholic Churc^

1969

was reborn of mater and t\\e ffoly Spirit as a child of QoS at Baptisrrj arjtireceived the seal of the gift ofthe f/oli^Spirit at Corifirniatiori ori O c to b e r 1 9 ,. 1969 -, _______ administered by__________ _________ according to tlieByzantine RiteoftheCatholic Churcfj irjthe Churcll of ___________________

b y -----------

Rev. Stanis I au____________________________

according to the lau>softljestateof.Penn. fr j t h e C h u r c h o f . Cathedral ly it n e s s e d

Godfather_________________ _____ Godmother________ _______________

of іммлсшате

3.X)0__________________ ________ . o r ) is s u e d

appears itithe Register of this Church issued bij. . o n - D ecem ber 1 0 .

( \/

bjy ....

Q

6IÓ

Срнсертиш----

by------------- ------

t U

[ \ J o r t k - P r a n k lin

r J

-------------------o ftl»

Novembeh Rt 1Q6Q

Ot]

Novembeh

8. ^Я6Я

| m n n a c u la t'e C o n c e p t i o n P h i la d e l p h ia 2 3 , P e n n s y lv a n ia

O | | \ /

Вище ми помістили репродукції формулярів метрики хрищення й мет­ рики вінчання, які урядово вживаються у Філядельфійській Митрополії. В обох документах немає: правдивої назви нашої Церкви, а є натомість ви­ разно введена нова назва "Бизантін Райт Католік Чирч". Звертаємо увагу наших читачів на далекойдучі шкідливі потягнення нашого Філядельфійського Митрополита в зв’язку зі змінами назви Церкви й церковних доку­ ментів, які він на власну руку без якогонебудь відомого нам церковного декрету переводить. /А як що не на власну відповідальність, тоді на поручення його зверхників із Східньої Конґреґації без відома й апробати зверхньої української церковної влади/. Таким кроком Філядельфійський Митрополит розколкгє нашу Церкву і робить зі своєї митрополії свою пашківську республіку не визнаючи Синоду Українських Єпископів і не кон­ сультуючись з ніким в таких важних справах як лєґальне оформлення народин і одружень. Він так глибоко кривдить ціле чучасне покоління ді­ тей і молоді чесних українських родин, вихованих в дусі любови до рід­ ної Церкви, мови, історії і традицій, відбираючи на силу їм назву рід­ ної Церкви, позбавляючи їх якогонебудь видимого знаку їхньої ідентичности із українським народом, створивши з них перед зовнішним світом "Іванів без роду", людей без національного імені, матеріял у американ­ ський "мелтінґ пат". Бо усі наші діти, вся наша молодь,що одружиться, усі вони носитимуть ці документи при собі ціле своє життя, леґітимуватимуться перед світом своєю ідентичністю, зведеною їхнім Митрополи­ том до духового нуля, і демонструватимуть століттями хворобу нашої до­ би - церковну анархію. У приміненні цих двох формулярів до нашого церковного життя кри­ ється більше лихо, як це зверху виглядає. Коли ворог нищить нашу Цер­ кву фізично, то там діє природна самооборона: на місце замордованих єпископів приходять другі, на місце арештованих священиків їхню функ-

28

-

digitized by ukrbiblioteka.org

цію заступають "цивільні" люди, і так Церква стає незнищимою. Духовість християнська передається з одного покоління в друге. Але коли тут відір­ вуть християнина від Матірної Церкви, викинуть її традиційну назву на смітник і пустять її дітей з ось такими документами у світ - то тут вже нічого не реґенерується, ніхто на зміну не приходить, жодного допливу нема®,і на тому кінчається все фізичне й духове життя Церкви, а постає новотвір, візантійський гибрид. Тому чого не доконййи московські кому­ ністи силою й терором, то це значно спритніше робит# український Влади­ ка своєю політикою. По дорозі еміґраційної мандрівки людина пережила досить специфічну історію із її національною ідентифікацією. Ішлося тут про простеньку річ - вписання у персональні документи національну приналежність людини. Вже поводи забувається скільки то старань, вияснювань, леґалістичних до­ казів та історичних переконувань зайняло, щоби в оцьому папірчику який репрезентував українську людину, було написане що вона українська. Скіль ки то болючих історій пережили деякі родини| які натрапляли в процесі леґального оформлення своїх мандрівок на шовіністичних націоналів серед тупоголових, бюрократів, біженців, харчових приділів, скільки коляборації підшивано і скільки з тим зв’язано було інших небезпек. І коли укра­ їнської людини не позбавила її національної приналежности зґрая бюрокра­ тів у переселенчій машині, то це зовсім легко і без труду зробив її Вла­ дика у Філядельфії, прикриваючись тим, що він "як українець працює для України..." Метода - гідна українського Владики. Коли власники одного репроду­ кованих документів, панство Винницькі із Філядельфії, звернулися листом до Митрополита за виясненням.у двох основних справах - на чиє зарядження леґальні документи у Катедральному Храмі мають назву, яка не відповідав дійсній назві нашої Церкви, і, прохання, щоби парохіяльні отці мали пра­ во виставити їм документ із правдивою назвою нашої Церкви, їх Бксцеленція, що "працютє для України", відповідач ось так:

У К РА ЇН С ЬК И Й к а т о л и ц ь к и м

UK RAINIAN CATHOLIC ARCHDIOCESE

М ИТРО П О ЛИ ЧИ И О РД И Н А РІЯ Т

815 North Franklin Street

У

Ф І Л Я Д Е Л Ь Ф І Ї

PHILADELPHIA, PENNSYLVANIA 19123 United S tatu of America

Злучені Стейти Америки

3 . гр у д н я 1969

В исокоповаж ане П ан ств о В олодимир і Ір е н а В и н н и ц ь к і В и с о к о п о в а ж а н е П а н с т в о В и н н и ц ь к ії Дякую з а Важ ц ін н и й л и с т

з дня 1 3 .ли стоп ад а

1969. В ід н о с н о п р а в и л ь н о ї н а з в и У к р а ї н с ь к о ї К а ­ т о л и ц ь к о ї ІЩеркЕИ б а г а т о з м ін и л о с я н а к р а щ е .Є щ е ^ б а г а т о о с т а є до п р а ц і . Дякую з а с п ів п р а ц ю в ц і й с п р а в і. О стаю в Х р и с т і Г о с п о д і і б л а го сл о вен н я .

бажаю Вам Б ож о го

митрополій *

- 29 -

digitized by ukrbiblioteka.org

У ВЛАСНІЙ СПРАВІ. Згідно з пляном, прийнятим Крайовою Управою нашого товариства, приписаний статутом Крайовий З ’їзд має відбутися на початку черв­ ня цього року. З появою дванадцятого зошита цього журналу,безпосе­ редньо перед Крайовим З ’їздом делєґатів нашого товариства,редакто­ рам його вигасає мандат. Вони складуть звіт з їхньої діяльности Третьому З ’їздові і запропонують плян дальшої праці. Від постанов З ’їзду залежати ме дальший напрям, стиль, рівень і функція журналу, і також персональний склад редакції на наступний період. З цієї нагоди Редакція бажає висловитись, що журнал, який вона давала до уваги читачам, мав сповнити фунцію. інформатора, спеціяльно у початкових роках діяльности Т-ва за Патріяльхальний Устрій Укр. Католицької Церкви, коли воно обмежувалось до невеликого гурту єн тузіястів церковного-правопорядку й коли йому із багатьох сторін від­ мовлялось права на екзистенцію І Ані інформація про загрозливі для нашої Церкви події, ані про далекойдучі неґативні церковно - полі тичні потягнення як на внутрішньому так і на зовнішному відтинках не доходила до заінтересованого громадянства й цю прогалину зачав виповняти наш журнал.Він мусить виповняти її і сьогодні. Публіцистичне обговорення тих постулятів, які у нашій світській і церковній пресі подавались неправдиво, викривлено, тенденційно і з україножерськими нахилами було другою функцією нашого журналу. Її треба сповняти й сьогодні. Третьою фунцією його було висвітлювання перед суспільством акцій нашого й споріднених з ним товариств в напрямі помісности і збере ження єдности нашої Церкви. На такі публікації не знайшлось місцяна шпальтах існуючої преси за невеликими вийнятками. Наш журнал сповнятиме цю ролю дальше. До усіх тих нелегких завдань Редакція поставилась з повного від­ повідальністю. Вона принципово придержувалась засад - подавати людям правду, і стати для української христіянської людини необхідним посібником. Умови для такої відповідальної праці були не надто сприятливі. Кожний із нас працює повний свій час професійно, і для журналу приходилось працювати ночами,або у відірваний від своїх родин час. З інформацією, яка кожній здоровій громаді конечна як рибі вода,не було і не є краще. У нашій громаді толерується і плекається позакулісовість і конспіративність, народові подається очищену від зерна газетну полову,відредаґовану нераз від найістотнійших відомостей. Вільному обігові правдивої інформації сприятиме наш журнал і на дальше. Специфічна роля журналу й труднощі навколо ставили нераз його під уважну оцінку критики як з позитивного так і з неґативного нап­ рямів, за яку Редакція вдячна, бо критика була певним унапрямленням її праці. Наш журнал фінансується лише доходами із передплат, кольпортажі і невеличких пожертв на пресовий фонд. Усім нашим Друзям, котрі пра­ цюють при поширюванні журналу,а з окрема жертводавцям,список, котрих поміщений на .іншій сторінці цього видання,Редакція і Адміністрація складають якнайщирійшу подяку. Закликаємо усіх наших прихильників, і головно Управи відділів нашого товариства, присвятити поширюванні журналу трошки більше уваги, щоби,можливо,видавати його у збільше ному до 32 сторінок форматі,без підвишки ціни за нього. При збільше­ ному зацікавленні нашим журналом, і при добрій волі його прихильни­ ків це буде можливе. Щира подяка належить також тим Усім, Хто словом і ділом причи нився до появи й поширення цього журналу. Редакція і Адміністрація.

- ЗО -

digitized by ukrbiblioteka.org

З ЛИСТІВ ДО РЕД А КЦ ІЇ 15

ЛЮТНЯ,

1970

Високоповажаний Пан Др. Зиновій Ґіль 35 Нершінґ Ст. Трентон, Н.Дж. 08618 Високоповажаний Пане Докторе: Недавно був я в Римі, де відвідав нашого Верховного Архиєпископа та перебував якийсь, час у домі нашої Василіянської Генеральної Ку­ рії. У цій останній звернули мені увагу на одну неточність, що є у Вашій ^статті: "Рефлексії з нагоди укр. святкувань у Римі" /"За Патрі*дрхат-% ч.З за 1969 р., ст.11/, що мовляв о.Павло Миськів - наш Василіянеький Генеральний Вікарій - "не з ’явився на святкування посвячен­ ня Св. Софії". Тому я хочу тепер Вам сказати, що пі'дчас посвяти Св. Софії о.Павло Миськів представив мене Кардиналові Аґаджаніянові саме перед престолом, що був тамже при вступі до Св. Софії. То ж по-христіянськи треба б, щоб Ви справили згаданий недогляд у наступному числі: "За Патріяхат". Остаю з пошаною та христіянським привітом слуга в Христі о. Мелетій Войнар, ЧСВВ

Високопреподобний Отець Др. Мелетій Войнар , ЧСВВ у Вашінґтоні, Д.К. Високопреподобний Отче Докторе! Дякую за Вашого листа к за замітку про присутність на посвячен­ ні храму Св. Софії в Римі о.Павла Миськова. Зі щирістю мушу Вам довести, що усі три ми, редактори нашого журнала, були присутні в Римі й слідкували за кожною святочною хвили­ ною і кожною подією, та що крім нашої пильної уваги ми для ще більшої певності звірили наші спостереження з деякими іншими прочанами, й у висліді я можу сповнити свій християнський обов’язок редактора като­ лицького журнала й запевнити Вас, що о.Павло Миськів, Генеральний Вікарій Василіянського Чина, не був присутний на посвяченні храму Св. Софії в Римі, яке відбулося в суботу, дня 27 вересня 1969 року. Запевняю Вас також, що під час традиційного посвячення Верхов­ ним Архиєпископом і Українськими Владиками храму Св. Софії в суботу жодного престола при вступі до Св. Софії не було, та що представлен­ ня Вас о.П. Миб'ьковим Кардиналові Аґаджаніянові не могло там відбути­ ся, бо К а р д и н а л Аґаджаніяна в суботу у Св. Софії також не було. Це могло статися в неділю, коли туди прибув Святіший Отець, але це було вже після посвячення храму. Жалую, що не можу позитивно відповісти на Вашу замітку, ані ввести "заднім порядком" о.Павла Миськова туди, де йому належало бути. Зі щирим привітом, Ваш Зиновій Ґіль -

31 -

digitized by ukrbiblioteka.org

НА

ПРЕСОВИЙ

ФОНД

ЖУРНАЛУ

ЖЕРТВУВАЛИ

™ С Т А _ Ч И С Л О _ І£ С . Б азю к, Е д м о н то н А К анад а 3 .0 0 Д -р О. Б а р а н , Н ью -Й о р к , ЗСА 3 .0 0 Р . Б о д н а р , Ч і к а ґ о , ЗСА . .

3 .0 0 П - н і А . Г а м у л я к , Д е р б і, ЗСА . . .

3 .0 0 Д -р Н. Г н а т ч у к , Л я м б е р с в іл ь , ЗСА . 2 8 . 0 0 о . Ю. Г н а т и ш а к , П і т с в і л ь д , ЗСА .

3 .0 0 В . Д а р м о х в а л , Н ь ю -Й о р к , ЗСА . . 1 0 .0 0 В . Д ж уль, Ч і к а ґ о , З С А .........................3 . 0 0 Д -р І . Д о м б ч е в с ь к и й , Я н ґ с т а в н , З С А 5 .0 0 Я . Ж евко , Г а р т ф о р д , ЗСА . . . .

3 .0 0 Д -р М. З а р и ц ь к и й , Б р у к л и н , ЗСА 1 0 .0 0 0 . 3 . З о лоти й , В ін н іп е г , Канада 3 .0 0 П - н і І . К и р и л ю к , Г а р т ф о р д , ЗСА 1 .0 0 1 . К р а в ч у к , Д ж е р с і с і т і , ЗСА .

1 .0 0 М. К р и ж а н ів с ь к и й , Р о ч е с т е р , ЗСА .1 .0 0 о . 0 . К у л и н и ч , Н ью -Й о р к , ЗСА 3 .0 0 Т овариство

Б . К о з а к , Г а р т ф о р д , З С А ....................1 . 0 0 о . І . Л е б е д о в и ч , Ч е с а п ік С і т і , З С А ^„00 о . М о н с. Р . Л о б о д й ч , Ф іл я д е л ь ф ія .

3 .0 0 М. Л о н к е в и ч , Р о ч е с т е р , ЗСА . . . .

8 .0 0 Д -р Б . Л о н ч и н а , Д е т р о й т , ЗСА . .

3 .0 0 о . І . М а к, Г у д с о н , ЗСА . . . . ' .

2 .0 0 Д -р М. Н е б е л ю к , С а с к а т у н , К а н а д а .

8 .0 0 о . Б . О л е с ь , Ґ л є н Л я й о н , ЗСА . .

3 .0 0 0 . 3 . П а в л о в и ч , А с т о р і я , ЗСА 3 .0 0 В . П а с і ч н я к , М о р іс т о в н , ЗСА . .

3 .0 0 1 . П о в х , Г а р і с б у р ґ , З С А ....................3 . 0 0 о . М о н с. Ц. П р и й м а , Б р у к л и н , З С А . б . 00 Д -р Р . С м и к , Кол С і т і , ЗСА . .

4 5 .0 0 о . В . Т а н ч а к , Нью Б р у н с в ік , З С А 5 .0 0 Р . Т у р к о , Ф іл я д е л ь ф ія , ЗСА 1 .0 0 Д. Х о р в а т , А л л е н т о в н , ЗСА 3 .0 0

з а П а т р ія р х а л ь н и й У с т р і й У К Ц е ркви в Б а л т и м о р , М ер.

2 5 .0 0

Л И СТА _Ч И СЛ 0_2:

д- р А . Б а з и л е в и ч , Т о р о н т о , К а н а д а 0. В. Б іл и н с ь к и й , П а с с а й к , ЗСА 0. Е . Б о д н а р , К л ів е л а н д , ЗСА П. Б о ш к о , К а р а к а с , В е н е з у е л я п- н і А . Г а м у л я к , Д е р б і, ЗСА в. Д ж уль, Ч і к а ґ о , ЗСА . . . м. З а в и ц ь к и й , Н ью ар к , ЗСА . . .

0. 3 . З о л о т и й , В і н н і п е ґ , К а н а д а о. І. Я.

І . К а б а й , В іл ь м е р д ін ґ , ЗСА К а р в а н , Ф іл я д е л ь ф ія , ЗСА К р а в ч у к , П ар м а, ЗСА.

3 .0 0 1 0 .0 0 3 .0 0 2 0 .0 0 5 .0 0 3 .0 0 8 .0 0 3 .0 0 1 .0 0 8 .0 0 5 .0 0

4 .0 0 Д- р Я . К р и в ’ я к , К л ів е л я н д , ЗСА 3 .0 0 о . 3 . П а в л о в и ч , А с т о р і я , ЗСА 1 0 .0 0 п. П а н ч и ш и н , Ф іл я д е л ь ф ія , ЗСА .

2 3 .0 0 м. П и р с ь к и й , Н ь ю -Й о р к , ЗС А . . І. П о в х , Г а р і с б у р ґ , ЗСА .................... .3 .0 0 п- н і С . С и д о р и к , Нью Г е й в е н , ЗСА. 2 . 0 0 д- р Р . С м и к , Кол С і т і , ЗСА . . . 1 0 . 0 0 1 .0 0 о . Е . Ц е г е л ь с ь к и й , П а р м а , ЗСА . . п-« і Ю. Ц є п л и й , Д е т р о й т , ЗСА . . 3 . 0 0 д- р С . Ш е р е м е та , Б ір ґ г е м т о н , ЗСА . 3 . 0 0

ЗА ПАТРІЯРХАТ - видає Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви.

FOR THE PATRIARCHATE - published by Society for the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church. Редакційна Колеґія: інж. Степан Процик /головний редактор/, Др. Зиновій Ґіль, Богдан Ясінс*>кий. Адміністрацію журналу провалить Др. Володимир Процюк. ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить 4 рази на рік /квартально/. Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, не конче висловвлюють погляди чи становище Редакції. Адреса Редакції:

UKRAINIAN C A T H O L I C ASSOCIATION P. O. Box 11012 Philadelphia, Pa. 19141 U. S. A.

Ціна: 50 центів

digitized by ukrbiblioteka.org