Patriarhat 1971 03

Special Issue qMCJIO 3 / 1 8 /

BEFECEKb,1971

digitized by ukrbiblioteka.org

PIK V

digitized by ukrbiblioteka.org

-

ли -

digitized by ukrbiblioteka.org

- 4 -

digitized by ukrbiblioteka.org

-

5

-

digitized by ukrbiblioteka.org

Преподобному Нашому Братові, Кардиналові Святої Римської Церкви Йосифові Сліпому, Львівському Верховному Архиєпископовіі Українців Папа Павл® VI Преподобний Наш Брате: Поздоровлення і Апостольське Благословення.

Пошана й велика братня любов, що ними Тебе наділяємо, як теж трудність іі важливість питань, що з ними Ти й інші українські вла­ дики звернулись до Нас, спонукали Нас до переведення поновного й якнайбільш уважного розслідування подайото вами прохання про ство- \ рення Українського патріярхату. Спонуканий тою причиною, як також і тому, щоб це питання роз­ глянути основно, кардинал Йоан Війо, Наш секретар стану, а також? ' префект Ради публичних справ Церкви, звернувся був до Тебе, щоб) Ти подав на письмі звідомлення, в якому були б подані повністю усі арґументи, що їх Ти, як і інші українські єпископи уважалй б* такими,! що мали б бути узгляднені при переоцінці цієї справи у так важли- ! вому моменті. Відповідаючи на це запрошення, Ти ввазеав за відповідне перес­ лати важливе своїм авторитетом вияснення враз із опініями майже всіх українських єпископів. | Ми однак вважали за відповідне передати ту цілу справу для точ-( ного розслідування і студії певному малому зборові отців кардина-* | лів. Вони рівно ж предложили заключення порученого їм розслідування й пояснили їх /заключення/ всесторонньо на зібранні керівників ресортів Римської курії, що відбулось минулого місяця, дня 22-го> червня. Недовго після цього, Ми коли* зважили переді Господом ОПІНІЇ от­ ців кардиналів, хоч у душі схильні були приняти Твоє прохання, прийшли однак до висновку, знову з жалем, що - принаймні у теперіш­ ньому часі - неможливо здійснити створення Українського^ патріярхату* Бо існують канонічні, історичні, духовні й дупшастирські при­ чини, які у сучасному укладі справ, не дозволяють Нам задоволити мольби і прохання католицької ієрархії українців. Поперше треба взяти до уваги, що канонічна практика східних /Церков/, яка тепер зобов’язує і яку, до речі, потвердили: соборо* вий декрет ”Про Східні Церкви” і "Деклярація” про термін ”-аґреґатуеи проголошена дня 25-го, місяця березня, року 1970-го, визначує юрис­ дикцію патріярхів внутрі границь власної територій. Неможливо пе­ редбачити чи провірка і достосування канонічного права східних /Церков/ зможе взяти до уваги певні намічені зміни зобов’язуючих /тепер/ норм. Тому, якщо б під сучасну пору був створений український патріярхат, то з усією певністю виринуло б канонічне питання особливої! вагомости. Крім того, коли взяти до уваги болючі умовини, що в них зараз находиться Твоя дуже шляхотна і Нам дорога батьківщина, то в цьому випадку не йшлося б про поширення законного виконування пат-

6 -

digitized by ukrbiblioteka.org

ріярших прав і обов’язків поза територією патріярхату - що однак в дійсности заіснувало б', якщо б той , хто очолював би такий патріярхат, одержав би більшу владу, як ця, що мають її тепер інші патріярхи — але було б допущенням виконувати /їх - ці права й обо­ в ’язки/ виключно поза межами його території. По суті й в наслідок причин, які пронизують мою душу найбільшим болем,; могло б так ста­ тися, що під сучасну пору патріярх був би позбавлений можливеєти виконувати юрисдикцію внутрі самих границь своєї території. Можна легко передбачити труднощі, що постали б у самій Католицькій Церкві, якщо б була визнана патріярша юрисдикція на територіях, які підля­ гають іншим канонічним юрисдикціям. Крім цього хто може заперечити, що інші патріярхати не захотіли б скористатись з такої можливосте, щоб: поширити власну владу поза границі /своєї/ території і /поза/ приписи канонічних прав, що ними зараз? визначується; іхня влада?

3: другої яг сторони, належить також; узгляднити розсудно, які це може мати в майбутньому наслідки для українців католиків, що досі змуше­ ні до мовчанки задля вірности своїй вірі, бо живуть на землях, на яких в сьогоднішніх умовинах не визнається законного існування Ук­ раїнської Церкви; чи не погіршився б- стан цих вірних христіян, що відзначились щирою вірою, якщо на чужих землях був би публично ус­ тановлений новий патріярхат, який отверто оборонявби їхні права І надії, без тогос однак, щоб бути співучасником їхньої долі й улегшувати її своєю присутністю? При цій нагоді, Преподобний Наш Брате, прийми запевнення Нашої певної, повної батьківської опіки й любови до Тебе й Катоашцькоїі Церкви українського обряду, як також Нашої духової участи в усіх труднощах цеї Церкви. Ми віримо зз певністю, що станеться так, що рі­ шення, що Ми його оцим Тобі подали до відома, Ти зволиш приняти в дусі об’єктивної оцінки речей. Коли про це Тебе повідомляємо, прохаємо в наших молитвах у Все­ вишнього Бога повноти багатств , небесних ласк для Тебе й для всіх твоїх починів, і у сподіванні на ці ласки пересилаємо Тобі, Вельми­ шановний Наш Брате, і цілій Католицькій Церкві українського обряду з любов’ю в Бозі Апостольське благословення. Дано в Римі, у св. Петра, дня 7» місяця липня, у свято святих Кирила і Методія, року 197 % у дев’ятому році Нашого понтифікату. Папа Павло VI

- 7 digitized by ukrbiblioteka.org

To Our Venerable Brother Joseph of the Holy Roman Church Cardinal Slipyj Major-Archbishop of Lviv of the Ukrainians SUPREME PONTIFF PAUL VI Our Venerable Brother greetings and Apostolic Benediction The respect and the greatness of the paternal love which We have for you as well as the difficulties and the importance of the question which you and the other Ukrainian bishops have brought to Us have im­ pelled Us to institute a new and most thorough review of the petition presented by you concerning the establishment of a Ukrainian patriarchate.

Because of this as well as to enable a full examination of the question, Jean Cardinal Villot, Our Secretary of State and Prefect of the Council for the Public Affairs of the Church, requested that you prepare a written report expounding once again all the arguments which in your opinion and that of the other Ukrainian bishops should be con­ sidered in reviewing a matter of such great importance.

It was your pleasure to comply with this request and you chose to submit an authoritative exposition together with the opinions of almost all of the Ukrainian bishops.

It seemed to Us, however, that the entire question should be sub­ mitted to a detailed examination and study of a small commission of Cardinal Fathers. At a meeting of the heads of the Congregations of the Roman Curia held on the 22nd day of the pasf month of June, the members, of this commission explained from every possible angle the conclusions that they arrived at from their examination of the question assigned to them.

Having seriously weighed before the Lord the opinions of the Cardinal Fathers, even though Our own mind was most inclined to accept your petitions, nevertheless, We have come with difficulty once again to the conclusion that it is impossible, at least at this time, to es­ tablish a Ukrainian patriarchate.

There are canonical, historical, spiritual, and pastoral rea­ sons which, due to contemporary circumstances, do not, alas, permit Us to satisfy the wishes and desires of the Ukrainian Catholic hierarchy.

Firstly, it is to be noted that the canonical discipline of the Eastern Churches which now has binding force— and which has also been confirmed by the conciliar decree Orientalium Ecclesiarum and the ex­ planatory note ["Declaratio91] concerning the word 1"aggregatus11given on the 25th of March 1970— limits the jurisdiction of patriarchs within the boundaries of their own territory. Given the present norms now in force, it is impossible to foresee whether reinterpretation and accomo­ dation of the Eastern canonical law could bring about certain contempla­ ted changes in the existing canons.

- 8 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Wherefore, if in these present times a Ukrainian patriarchate were to be erected, this would give sudden birth to a canonical question of an entirely peculiar seriousness. Nonetheless, taking into consideration the sorrowful conditions in which your most noble and to Us most cherished fatherland finds itself at the present time, it would not be a question here of extending the legitimate exercise of patriarchal rights and duties beyond the territory of the patriarchate— a thing which would certainly result in the head of this particular patriarchate being granted greater authority than that which the other patriarchs now enjoy— but it would be rather a recognition of the possession of this kind of rights exclusively beyond the boundaries of the patriarchal territory. By the same token be­ cause of reasons which touch Our heart with the greatest grief, it would then follow that this particular patriarch at present would lack the possi­ bility of exercising jurisdiction within the very limits of his own terri­ tory. Furthermore, the problems which could arise within the Catholic Church itself may be easily foreseen if such patriarchal jurisdiction, detrimental to other existing canonical jurisdcitions, were to be recog­ nized in those territories. In addition, who could prevent other patri­ archs from seeking to enjoy the same faculty of extending their own compe­ tency beyond the limits of the territory and the prescriptions of canonical laws by which their authority is at present defined? On the other hand, diligent consideration must be given to situations which may result there­ from to Ukrainian Catholics who have been forced to silence thus far for fidelity to their own Faith in countries in which they live but which do not recognize the legitimacy of the Ukrainian Church. Would not the status of those Christian faithful, who at present.distinguish themselves by their sincere faith, be rendered more difficult if a new patriarchate were to be erected publicly in foreign lands whose patriarch would openly take upon himself the task of defending their rights and hopes yet could not share their fate and alleviate it by his own presence?

Venerable Brother of Ours, since you know well of Our paternal and loving solicitude toward you and toward the Catholic Church of the Ukrainian Rite and also of Our participation in all the spiritual vicissitudes of this Church, We are full of confidence that you will accept with just evaluation the conclusions which We have now communicated to you.

Communicating this to you, We beseech and pray from Almighty God for you and all your labors a great abundance of heavenly graces and as a token of this We lovingly bestow in the Lord Our Apostolic Benediction upon you, Venerable Brother of Ours, and upon the entire Catholic Church of the Ukrainian Rite, most dear to us.

Given at Rome at Saint Peter's, the 7th day of July on the Feast of-Saints Cyril and Methodius, 1971, in the ninth year of Our Pontificate. * Pope Paul VI.

- 9 ~

digitized by ukrbiblioteka.org

George A. Maloney, S.J. A COMMENTARY ON THE POPE'S LETTER TO MAJOR-ARCHBISHOP JOSEPH SLIPYJ At the Fourth Archiépiscopal Synod of the Ukrainian Catholic Bishops convened in Rome, September 29- October 4, 1969,, it was unanimously agreed

by Major-Archbishop Joseph Slipyj and the other 20 bishop members that a petition be sent to Pople Paul VI to establish a patriarchate for the Ukrainian Catholic Church. Nearly two years later, on July 7, 197If Metropolitan Slipyj received the Pope's answer. It was N o * The contents of the letter can easily and briefly be summarized: the Pope tells of the verdict reached by the small commission of cardinals that he appointed to examine Metropolitan Slipyj's reasons for establishing a patriarchate. The inopportuneness of erecting such a Ukrainian patriar­ chate at the present time stemmed from canonical, historical, spiritual, and pastoral considerations. Then the Pope proceeds to develop only one of these reasons: the canonical ruling that prevents patriarchs and majorarchbishops from exercising rights outside of their own territory.

One cannot help but be moved by a certain sympathy and compassion towards the Pontiff in reading his letter. Like Hamlet, he appears torn dramatically in two directions. He tells us of his great love for the Ukrainian people; his admiration for their sufferings for the faith over centuries; and his personal esteem towards Metropolitan Slipyj. He goes so far as to assure the Metropolitan that his "own mind was most inclined to accept your petitions." This would imply that the Pope personally wish­ ed to establish the Ukrainian Patriarchate.But stronger reasons than his own personal convictions changed his mind: "Having seriously weighed be­ fore the Lord the opinions of the Cardinal Fathers....We have come with difficulty once again to the conclusion that it is impossible, at least at this time, to establish a Ukrainian patriarchate."

Though stated that important contemporary canonical, historical, spiritual, and pastoral reasons dictated this most recent refusal, yet the sole reason adduced in the letter touches on canonical d i s c i p l i n e . The es­ sence of his argument is that the canon law binding upon Eastern Catholic Churches today limits the jurisdiction of patriarchs to within the bounda­ ries of their own territory.

If such a patriarchate were to be established by the Holy See, the Pope argues, the Major-Archbishop and his synod would have jurisdiction only within the historical boundaries of his metropolia of Lviv. But due to Soviet domination of that region, his presence there and any such exer­ cise of ecclesiastical jurisdiction within this territory are at present out of the question.

The Pope points out that if the Ukrainian Patriarch could not exer­ cise his jurisdiction within his own territory, but wished to exercise his patriarchal rights outside of his own territory, he would be asking for powers that no other Catholic patriarch now enjoys. The Pope poses the clinching argument in the form of a question: "Who could prevent other patriarchs from seeking to enjoy the same faculty of extending their own competency beyond the iimits of the territory and the prescriptions of canonical laws by which their authority is at present defined?"

-

10

-

digitized by ukrbiblioteka.org

His final argument skirts what is apparently the major consideration in the mind of Cardinal Villot and the "small commission of Cardinal Fathers.

The Pope turns with great feeling towards the suffering Ukrainians in the USSR "who have been forced to silence thus far for fidelity to their own Faith." He suggests that their suffering would increase if a patriarchate were granted to them. One cannot help but ask the sardonic question: "When the Ukrainian Catholics in the Ukraine have for over 25 years suffered all imaginable persecutions, even including the complete disolution of their Church, is there any more suffering possible for them to endure?" As one reads this section of the Pope's letter, it is difficult not to conclude that there are two main reasons— vaguely hinted at but not explicitly men­ tioned— which account for the refusal to create a Ukrainian Patriarchate.

That the Pope is concerned about the suffering Ukrainians in the USSR no one can doubt. But it cannot be denied that Vatican politics with Moscow play a greater role in formulating the answer given to Metropolitan Slipyj than the canonical reason provided.

Why did the Pope ask Metropolitan Slipyj to send a new report giving all the arguments thgt he and his bishops felt warranted a patriarchate to Jean Cardinal Villot, the Vatican's Secretary of State? Villot is also, as the Pope mentions in the letter, the Prefect of the Council for the Public Affairs of the Church. Canon 202 of Cleri Sanctitati (the Eastern Catholic canon law on Persons,promulgated on June 11, 1957 describes this Council as the agency that deals with setting up new divisions of church order when these would touch the affairs of civil governments.

"Especially does this Congregation have responsibility for those affairs which fall under its competence by the Supreme Pontiff through the Cardinal Secretary of State in a special manner for those which touch civil laws and refer to pacts entered upon with nations."

Anyone can see that the question of a Ukrainian patriarchate touches upon the Vatican rapprochement that the Pope's ambassador to the Iron Cur­ tain countries, Archbishop Agostino Casaroli,has been pursuing within the past few years. When Jan Cardinal Willebrands, head of the Secretariat for Promoting Christian Unity, represented the Pope at the enthronization of Patriarch Pimen of the Russian Orthodox Church in June, 1971, the newlyelected head of that Church chose that occasion to joyfully reiterate the announcement of the complete liquidation of the Ukrainian Catholic Church, or rather, as the Patriarch put it, "the triumphal return into the Orthodox Church in 1946 of the Uniates who had been forced into union with Rome at the Union of Brest, 1596." Not a word of protest was registered then or afterwards by Cardinal Wiilibrands or Cardinal Villot. (This silence on Rome's part about the violent destruction of the Ukrainian Catholic Church in the Ukrainian S.S.R. is clearly a matter of policy. With her great sensitivity for history and protocol, the Vatican's official publications studiously took no note, made no mention of the sorrowful 25th anniversary of the psuedo-Council of 1946 which marked the end— for Moscow's purposes— of the Ukrainian Catholic Church). Rome seems to be playing the perennial game of politics. To gain some concessions, especially for the Latin Ca­ tholics in Czechoslovakia, Lithuania, Poland, Rumania, and Russia, the Ukrainian Catholic Church must not b:o allowed to take on new life. The Soviet authorities fear any native, popular movement, especially when it is -

11

-

digitized by ukrbiblioteka.org

deeply religious and bound in its allegiance to a center outside the USSR | like the Vatican* The more impelling (although not explicitly stated) reason for re­ fusing the patriarchate is the fear on the part of the Roman Curia of what would happen in predominately Roman Catholic countries if a Ukrainian or Melkite patriarch and his synod were to have jurisdiction outside of the t home territory, embracing his faithful wherever they might reside. The Pope registers his alarm in these words: "Furthermore, the problems which could arise within the Catholic Church itself may be easily foreseen if sucl patriarchal jurisdiction, detrimental to other existing canonical juriisdictions, were to be recognized in those territories.*1 For years there have lived in Poland 300,000 Ukrainian Catholics ("Ukrainskyj katolycyzm u sviti," Visti z Rymu. Rome, May 20, 1970, p. 12.) without a bishop of their own rite. Cardinal Wyszynski has bitterly opposed any Catholic ecclesiastical jurisdiction in Polish territories other than that given to him and his Polish Latin rite bishops. The pressure exerted in the U.S.A. and Canada by American bishops and Rome itself to retain as long as possible the Eastern-rite Catholics inferior jurisdictions (called exarchates or eparchies) answerable directly to Rome, are well known to all Utter uniformity of church discipline, liturgy, and practice creates a sit­ uation with few problems. To be sure if the Church took seriously the solemn declaration of 2,600 bishops in an Ecumenical Council that all rites in the Church are of equal dignity, this would make for many changes in curia1 circles. But unless the following words were meaningless, a revolu­ tion was in fact launched by Vatican II: "For this reason [this Council] solemnly declares that the Churches of the East...fully enjoy the right and are in duty bound to rule themselves. Each should do so according to its proper and individual procedures...” (No. 5 of the Decree on the Easten Churches.)

The Pope clearly saw that granting a patriarchate to the Ukrainian Church would displease the Soviet authorities and the Russian Orthodox Chun dignitaries. It does not make much sense to have a patriarch who can not rule within his own patriarchate. But would a newly appointed patriarch (whoever he might be) ignore the million and a half Ukrainian Catholics living throughout the rest of the world? Or did Rome really think Eastern Catholics were of the same dignity as Roman rite Catholics and hence had the right to be ruled by their own bishops irrespective of preferences show by the majority of Roman Catholics and the stranglehold now exercised by the Congregation for the Eastern Churches? Can one imagine, for example, what would happen in America if Eastern bishops could ordain married men according to their ancient custom of a married clergy? No, a Ukrainian patriarchate is simply out of the question. It would cause too many pro­ blems for other nduly constituted jurisdictions"— that is, the Roman Rite !

And so the viide affair is dismissed,by a Roman tour de force. The canon law binding upon Eastern Catholics since Cleri Sanctitati and the latest interpretation of March 25, 1970 (the Declaration, "Apostolica Sedes declares that no patriarch and his synod can exercise any jurisdiction out­ side his territory. The Pope entreats Metropolitan Slipyj and his bishops and people to accept his verdict, since "it is clear by law" that Ukrainian Catholic bishops cannot, outside of the Ukraine, be under the rule of a patriarch and his synod.

- 12 -

digitized by ukrbiblioteka.org

For many Ukrainians the Pope's letter will be a disappointment. They had felt confident that he would grant them a patriarchate as a necessary means to continue as a unique Eastern Church within the Catholic Church. The real issue is not whether or not to have a Ukrainian patriarchate. The real issue is to bring the Ukrainian Catholic Church to awareness of the autonomy that is theirs already. There is no question here of the Pope granting any­ thing . Rights to rule their Church autonomously have been enjoyed by the Ukrainian major-archbishops and their bishops in synod from the days of the Metropolia of Kiev— then of Halych— and finally a recognition of the Metropolia of Lviv in 1807 to be the successor of the ancient See of Kiev-Halych.

These rights were solemnly guaranteed by Rome at the Union of Brest in 1596 and reaffirmed once again by the Vatican Council II in the Decree on the Eastern Churches.

Article 7 of this Vatican II decree, like Cleri Sanctitati« recogni­ zed that a ma1or-archbishop is equivalent to a patriarch. This means that in substance the Ukrainian Catholic Church has everything,according to its ancient rights and privileges, everything that all other Catholic patriar­ chal Churches, such as the Melkite, Armenian, Coptic, Maronite, have. To further remove any doubt in anyone's mind, we have the statement from the Sacred Congregation for the Eastern Churches dated December 23, 1963 which declares that the Ukrainian Metropolitan of Lviv, Joseph Slipyj, is a majorarchbishop in accordance with Cleri Sanctitati» therefore equivalently a patriarch— at least in terms of his administering the Ukrainian Church.

The Pope has refused to establish a Ukrainian patriarchate. But what is, at stake is a totally different question— one which he himself and the Eastern Churchsi canon law have already answered. The Ukrainian Catho­ lic Church, being under a nmjor-archbishop, now possesses all the powers to rule itself as a particular Church through a type of synodal administration according to its ancient rights and privileges.

A further question and the really crucial one here is: Does an Eastern Patriarch or Major-Archbishop have jurisdiction only within his own territory? This is so important that it merits a bit of historical develop­ ment.

The principle of jurisdiction limited to defined territories was es­ tablished at the Ecumencial Council of Constantinople I (381) and reiterated in more specific form at the Council of Chalcedon (451). Cleri Sanctitati (Canon.240, #2) and the Decree on the Eastern Churches (no. 9) restrict the jurisdiction of patriarchs and major-archbishops to their defined territo­ ries without citing any documents to prove the authenticity for such a tra­ dition in the Eastern Churches.

The fact is that both the Eastern patriarchs and the Western patriarcl the bishop of Rome, have constantly violated this principle of territory. Tfr reason is found in the Eastern Churches' Canon Law itself. Cleri Sanctitati explicitly states that the principle of territory holds "unless some other reason demands otherwise from the very nature cif the case or constituted by some right, ("Nisi aliud ex natura rei vel jure constet," Can. 326, #2).

A very concrete case, an exact parallel to that of the Ukrainian Major-archiepiscopate, is found in the seventh century when in the Synod of Trullo (692) it was decreed that the Cypriotes who fled from Arab persecu­

- 13 -

digitized by ukrbiblioteka.org

tion in Cyprus to take up residence near Constantinople were to be under the jurisdiction of their own Major-Archbishop and not under that of the Patriarch of Constantinople in whose territory they now lived. This may well be the first case of double jurisdiction in the same territory. But it can be multiplied by innumerable examples. How many times has the Latin Church set up its own jurisdiction in Eastern lands because their faithful had either migrated there or because Latin missionaries had madeccQnverts to the Latin rite of the native Eastern rite Christians or non-Christians The examples are clear: the extension of Latin rite jurisdiction to such Eastern lands as Palestine and the Near East during and after the Crusades, in India, side by side with the Eastern Malabar Christians, in Egypt, and in Ethiopia.

In Lviv itself there had existed for centuries three jurisdictions within the very same territory: a Ukrainian Catholic Archbishop, an Arme­ nian Archbishop, and a Latin rite Archbishop. The question which should be asked is why does the Pope of Rome suddenly call upon the principle of territory to restrict the Ukrainian Church in its demands for autonomy to exercise jurisdiction wherever Ukrainian Catholics reside when for cen­ turies the good of souls has dictated that this out-dated principle of territory be ignored?

To appeal solely to this principle and to forget the good of the faithful is to play legal games and to forget that the Church is the Body of Christ. Jurisdiction is given to help the faithful grow in Christ.

When modern circumstances of life under Communism have created situations in which a Church of six million cannot function according to ancient rules, then the good of the faithful clearly demands that rules be changed— in fact, that they be automatically Ignored because a greater principle is at stake— the good of the faithful demands another principle.

The Holy See has already recognized that Ma1or~Archbishop Joseph Slipyj enjoys jurisdiction over his Ukrainian faithful wherever they reside.

Article 18 of the decree of Vatican II on Eastern Churches prescribed a new marriage form allowing any Catholic validly to marry an Orthodox in an Ortho­ dox Church. The Latin rite Archdiocese of Detroit asked the Holy See when this new provision obliged Ukrainian and Ruthenian Catholics in the U.S.A.: whether from January 22, 1965 when Pope Paul VI ordered the new legislation, or from April 7, 1965, the date when Major-Archbishop Joseph Slipyj decreed it to be in force for the Ukrainians. The Sacred Congregation for the Eastern Churches replied "that the Decree for the Eastern Churches began to oblige the Ruthenians of the United States on January 22, 1965. It began to oblige the Ukrainians of the United States on April 7, 1965.11 This would indicate that Major-Archbishop was,by his ruling, exercising extra-territo­ rial jurisdiction over the Ukrainian Catholics wherever they reside.

Another example of the relationship between Patriarchs (including Major-Archbishops) and their bishops living outside of their limited terri­ tory was clarified in the Declaration, "Apostolica Sedes" of March 25, 1970.

It was decreed that bishops may participate with deliberative vote in all patriarchal synods both for the election of a new patriarch or of new bi­ shops or for any other synodal business. The Patriarch and the synod were to submit three candidates for bishoprics outside of the patriarchal terri­ tory. Yet a few weeks later, on April 10, 1970, Cardinal de Furstenberg -

14 -

digitized by ukrbiblioteka.org

com m unicated the decision of the Pope that the Ukrainian bishops, when they met together, did not constitute a synod but only ,fa conference of Ukrainian bishops." The following spring of 1971 the Holy See clearly disregarded its own Declaration, and appointed two Ukrainian auxiliary bishops for the Arch­ diocese of Philadelphia without any consultation from the Major-Archbishop or his synod.

A noted Eastern canonist teaching at the Pontifical Oriental Insti­ tute, J. Rezac, S.J., argues in a recent article ("The Extension of the power of Patriarchs and of the Eastern Churches in general over the faithful of their own Rite," in Concilium. 8/5;1969) that the jurisdiction of patri­ archs and major-archbishops must be extended outside of the limits of their own territories. His basic reason is that the Mother Churches are obviously more capable of taking care of their own faithful. Such church leaders are able not only to obtain capable priests and bishops who know the traditions of their Church, but they will zealously maintain and foster their ancient rights and customs. The Church is not a legal entity but a living organism whose health must be determined by the spiritual assistance given to the individual members. Patriarchs have a moral duty to their faithful to take care of them; but this means they must enjoy jurisdiction over those faith­ ful wherever they live. The Church has changed much and with so much inter­ mingling of nationalities in today's world, the personal aspect is more important in questions of jurisdiction than the principle of territory.

Another reason Fr. Rezac gives flows from the principle propounded by Vaticar II that insists so strongly on the observance of subsidiarity* If a lower unit, a person, or a community, can effect something with efficiency, there is no need to appeal to a higher authority. Surely a Synod of Ukrainian bishops under the Major-Archbishop is more capable of knowing and meeting the needs of their own people than the Eastern Congregation headed by a Belgian Latin rite Cardinal, whose secretary is an Italian Latin rite Arch­ bishop. Another reason is the ecumenical dimension. If the Catholic Church is sincere about showing Orthodox, Anglican, and Protestant Christians that she respects their true ecclesial elements— and for the Orthodox the basic form of Church administration is the patriarchal system— Rome will have to back up its high-sounding rhetoric about the respect it professes for the patriarchal form of administration by recognizing that form as viable and allowable for the Eastern Catholic Churches.

The Orthodox have found from experience that such a patriarchal sys­ tem is more effectively pastpral and produces greater good when each Orthodox Patriarchal Church is allowed to extend its jurisdiction outside of its territory to wherever the faithful of their respective Churches live.

If the Orthodox were to unite with Rome, would the Pope of Rome refuse the Patriarchal Orthodox Churches jurisdiction over their faithful,in America because this was outside of their patriarchal limits?

The ultimate reason that summarizes all of the foregoing is that the good of the Ukrainian faithful demands that the Ukrainian Catholic Church not be given something new to better assist its people, but that the good of the faithful demands the full recognition of what has been an integral part of the rights of the Ukrainian Church since the Union of Brest in 1596 The Roman Catholic Church has stated for decades and reaffirmed with special - 15 -

digitized by ukrbiblioteka.org

vigor at Vatican II that the Eastern Catholic faithful be ruled by the leader* of their respective Churches according to their ancient rights and privileges, This is to make the Church truly Catholica, allowing a richness of diverse forms of liturgical, canonical, theological, and spiritual ex~ pression flowing from the particular Churches that develop in Christlike charity and harmony with their sister-Churches, all under the loving service of the head of the Church of Rome. Then jurisdiction will be seen not as power to be jealously held on to and fought for, but an opportunity to give greater service to Christ's flock. Only by recognizing the autonomy that the Ukrainian Catholic Church always had the right to exercise will the Ukrainian Church grow dynamically as a part of those Eastern Churches .that the Catholic bishops at the Second Vatican Council "solemnly declared... fully enjoy the right and are in duty bound to rule themselves" (no. 5).

If the Ukrainian Catholic Church cannot rule itself under its Major-Archbisho and his synod of bishops but must continue to be legislated for by the Eastern Congregation, the Ukrainian Church will be extinct in a few years together with the other Eastern Catholic Churches. The Roman Church will have ceased to be Catholic and a particular Churth will wrongly claim to be the universal Church founded by Christ. But history will rise up to haunt that claim.

- 16 digitized by ukrbiblioteka.org

Thomas E. Bird

EPILOGUE

Doctor Maloney*s incisive analysis demonstrates the poverty of the arguments adduced in the Pope's letter and underscores the remarkable inconsistency with which the papacy has addressed itself to the question of the Ukrainian Patriarchate. The letter makes clear that what Rome most fears is any diminution of. her absolute, centralized authority. It gives no indication that there has been any movement beyond Vatican Ifs vision of the Catholic Church as one large diocese* What is perhaps most remarkable about this papal missive Is the disjuncture between its superstructure-»»»the florid epistolary style which asserts Mthe respect and the greatness of the paternal love" with which the Pope approached the Ukrainian bishops' petition concerning the esta­ blishment of the Ukrainian Patriarchate— and its underlying substance which is parochially conceived and narrowly executed.

The writer says that the gravity and importance of the issue im** pels a, new and detailed examination of the entire question in its ca­ nonical, historical, spiritual, and pastoral dimensions. However, the negative decision ultimately rendered is in fact based solely upon a simplistic and subjective consideration of canonical factors. The bur­ den of the canonical argument is that if Catholic (Eastern rite) patri­ archs were to be recognized as possessing jurisdiction in existing Latin-rite dioceses, "problems would arise" for the Latin-rite authori­ ties. The intent of the final decision is*to safeguard Roman preroga­ tives on the implicit grounds of the superiority of the Latin rite. In this respect the letter echoes the spirit of an earlier decree of the Congregation for the Eastern Churches (dated July 23* 193^) which stated that outside of its homeland, the Eastern Catholic Church "represents an immigrant element and a minority, and it could not, therefore, pretend to maintain /abroad/ its own customs and traditions which are%in contrast with those which are the legitimate customs and traditions of /Latin-rite/ Catholicism..."

The Pope's manner of dealing with the question of establishing the Ukrainian Patriarchate is a stunning example of how the religious credi­ bility of the Catholic Church is squandered when the functional demands of executing political policy (in this case, the construction of a VaticanSoviet detente) co-opt curial attitudes. The confusion of ecolesial and political principles could hardly be more blatant. The Pope writes that the Secretary of State (who is also the Prefect of the Council for Public Affairs), chaired "a small commission of Cardinal Fathers'1, and" presented their conclusions"to2 Ma meeting of the heads of the Congregations of the Roman Curia." Contrary to the Pope's own personal inclination, the cardi­ nals recommended that “the wishes and desires of the Ukrainian Catholic hierarch" be denied.' Apparently this organ of Vatican foreign policy feels that the Fathers of Vktican Council II erred when they legislated in the Decree on Ecumenism (Article 16) that "the Churches of the East... have the power to govern themselves according.to their own disciplines, since these are better suited to the temperament of their faithful and better adapted to foster the good of souls."

1971 will surely be recorded as the year in which the Pope trans­ ferred the prerogatives of church government from the curial dicasteries-*which have until now maintained at least a facade of pastoral and eccle­ siastical concern— to the Secretariat of State, the Vatican State's office for governmental, diplomatic, and non-ecclesiastical affairs. w ft ft

Pope Paul said on February 25, 1965 that by elevating Major-Archbishôp Joseph Slipyj to the dignity of cardinal, he wished to give the Ukrainian nation "an authoritative leader, on whom you can rely, and whom you can -

17

-

digitized by ukrbiblioteka.org

trust implicitly,...a high spokesman for your unity,«..a strong center for your religious and national life . 41 The oath which the Pope administered to the Major-Archbishop differed in two particulars from that taken by the other twenty-three Latin-rite bishops: he asked Metropolitan Joseph not for "subjection", but for "brotherhood;" and he granted the Metropolitan a title and office not in "the Holy Homan Church," but in "the Ho?Ly Gatfioli Church." Both of these gestures emphasized that a different kind of re­ lationship exists between the Bishop of Rome and the head of the Ukrainian Catholic Church from that which exists between the See of Home and the Latin-rite bishops. The dlscrepency between the Pope's speech In 1965 and his letter of 1971 amounts to counter-apologetics by curial fiat. Upon the advice, of his foreigh affairs advisers, the Pope has chosen to betray his earlier promises, violate the spirit and the letter of the Decree on Ecumenism and the Decree on the Eastern Catholic Churches, and assure that the community which he governs will continue for some time to be Roman ra­ ther than Catholic.

It is chilling to explore the ramifications of Pope Paul's letter.

Church polity validated by a millennium and a half is being jettisoned; the ecclesiology so carefully elaborated by the bishops of the Catholic world at Vatican II is being reversed; the brutal martyrdom in our day of the largest Eastern 'Catholic Church is being passed over in silence; and the solemn synodal decisions of an entire national hierarchy are being set aside by the stroke of a curialist's pen. All this is being accomplished for the sake of political expediency masquerading as a hlstory^making ecu­ menical break-through. **■ * # # What is especially painful to even the casual reader Is the absence of any judgment by the Pope about the 1946" "Synod of Lviv," the legalistic ploy which served to legitimize the liquidation of the Ukrainian Catholic Church. The author invokes a tactful circumloculation: "...the countries in which /Ukrainian Catholics/ live*..do not recognize the legitimacy of the Ukrainian Church." This "policy of irenic silence" is regnant in Roman circles. The rector of the Russian Pontifical College in Rome expressed the same attitude in March 1971 when he explained that Ukrainian Catholics "cannot expect the Holy See to risk the embarrassment of raising the ques­ tion of the existence of the Ukrainian Catholic Church in the Soviet Union when there is the possibility of having a dialogue with the Russian Orthodox Church •Tr~ What should not be lost sight of is the indisputable fact that accord ing to the most narrow interpretations of Roman canon law the Ukrainian Ca«* thollc Church already possesses a patriarchal- synodal, structure? of governmen with all the prerogatives inherent in such a structure, including the uni­ versal jurisdiction of the Major-Archbishop over the faithful of his (Ukrai­ nian) rite everywhere in the world. This principle has been clarified, de­ fended, and invoked by the Melkite Patriarchs Maximos IV (Saigh) and Maximos V (Hakim) and affirmed by decisions issued in the names of three Roman Pon­ tiffs: Pius XII, John XXIII, and Paul VI. It is important to note that the Roman decisions in question (those of June 2, 1957; December 23, 1963; and November 28, 1966) did not grant the Ukrainian Metropolitan of Lviv patriar­ chal character, but rather recognized that that see already possessed such character.

The Pope concludes his letter with the hope that the Major-Archbishop will accent his conclusions "with just evaluation." A just evaluation of Pope Paul's letter of July 7, 1971 can only confirm the correctness of his proclamation on April 22, 1967 that "the papacy is the greatest obstacle on the road to ecumenism.

- 18 -

digitized by ukrbiblioteka.org

д -р З е н о в ій Ґ і л ь

ЛАПА ПАВЛО VI ВІДКИНУВ ПРОСЬБУ СИНОДУ УКРАЇНСЬКИХ ЄПИСКОПІВ /Завваги до листа Папи Верховному Архиєпископові/ 1. Стан старань про заснування Патріярхату від 11 жовтня 1963 до 7 липня 1 9 7 1 року. Заки Синод Українських Єпископів рішився? перейти під юрисдикцію Апостол, Столиці в Римі в 1590-их роках, він переговорював з Папою впродовж кількох років, щоб запевнити своїй Церкві помісні права, якимй вона користувалась до того часу* Папа Климент VIII дав їм таке торжественне запевнення по всі часи. Одначе скоро показалося, що не всі .його наслідники цього держалися. Урядники римських декастерій задумали самі рядити Українською Церквою, поволі напихаючи в неї чу­ жі їй духові латинські норми та звичаї. Опинившись перед такою ділемою українські єпископи, духовенство та миряни дійшли до переконання, що така небажана практика може бути стримана тільки тоді, коли Українська Церква відзиска© свого повну помісність, а це станеться через заснування Українського Києво-Галицького Патріярхату. Вони щиро вірили, що тільки український патріярх є в силі об’єднати всіх українських християн. На жаль, втрата своєГ Гетьманської Держави й окупація наших зе­ мель поляками й москалями, а по розпаді Польщі австрійцями, перешко­ дили здійсненню цього великого проекту. Римські Архиєреї: Урбан VIII, Олекеандер VII, Григор XVI, Лев XIII і св. Пій X ставилися прихильно до такої розв’язки українського церковного питання. Про це є вже чи­ мала література й не маємо змоги докладніше про те говорити* Після другої світової* війни справа знову віджила. На другій сесії" Вселенського Другого Ватинансько^р Собору цю справу на цілий ріст видвигнув Києво-Галицький Митрополит-Ісповідник Кир Йосиф VII Сліпий, що в лютому 1963 р. завдяки старанням Папи Івана XIII був звільнений з табору смерти на Сибірі й прибув до Р му на Собор.

11 жовтня 1963 року в часі генерального зібрання в соборі св. Петра в Римі він видвигнув до Отців домагання: - заснувати Український Патріярхат. Це він вчинив на взір голов помісних Церков старовини, що ставили такі домагання до Отців Вселенських Соборів, нар., на Соборах в Ефезі і Халкедоні. Отці Собору прийняли прихильно його домагання, як про те свідчить офіційний комунікат Президії Собору того дня. Про те свідчить факт, що Отці схвалили декрет Про Східні Католицькі Церкви" і в цьому зрівняли права верховного архиєпископа з правами патріярхів, як також уповноважнили Папу установляти нові патріярхати, як зайде цьому потреба. Цей декрет увійшов у нашій Церкві в силу з днем 25 березня 1966 року. На ній же основі Синод Українських Католицьких Єпископів восени 1969 року схвалив перехід Української Церкви на патріярщий устрій і пере­ дав всі евоЗГ ухвали Папі Павлові VI до затвердження. Домагання заснувати український Патріярхат те було приємне москов­ ським большевикам, ані цілковито від них залежному патріярхові Олек­ сієві. І він наказав своїм обсерваторам на Соборі протестувати перед Курі^ю, бо Москва лякалася, що насильно загнана в катакомби Українська Католицька Церква, об’єднавшись під одним патріярхом, стане великою моральною силою, яка скріпить відпорність поневоленого українського народу. Нам відомі численні і£ҐБівські мітинги, де комісарі протесту­ вали проти намагань "Сліпого” відірвати Україну від Москви. Це свідчить про,важливість проекту.

-

19 -

digitized by ukrbiblioteka.org

В письмі Папи подаються такі причини взідкинення щроєкту Синоду Українських Католицьких Єпископів: канонічні, історичні, духовні й пастирські. Історичні й духовні причини лист не обговорює., а тільки канонічні й пастирські, тому згадаємо про них докладніше. Читач Папського листа не може шозбутись враження*, що перша,тобто канонічна причина,є найважнішою. Папа базує своє рішення на існуючім каночнім праві Східних Церков, до речі, скодифікованім латинськими каноністами, що було проголошене після другої світової війни листом !ІКлері Санктітаті”. Проти цього права гаряче запротестували східні патріярхи зараз після його проголошення і, напевно, якщо б Папа Пій XII був прожив ще кілька років, він був би змінив його основно. Папа Іван XXIII обіцяв це зробити в часі Собору, але скоро помер. Відомо, що східні Отці піддали його гострій' критиці в часі Собору за те, що позбавляло Східні Церкви їх давніх прав, і домагалися його якнайшвидшого відкликання* їх підтримали західні Отці* Л, саме, в нас­ лідок тієГ критики й підтримки західніх Отців, Собор схвалив декрет "Про Східні Католицькі Церкви”, що привернув їм всі давні права, якими вони користувалися ще до роздору Церкви в XI сторіччі. На жаль, ЗЦхні права ще й досі не привернені, бо установлена Папою Павлом VI канонічна комісія, до якої належать і деякі українські єпи­ скопи, ще й досі не відбула ані одного пленарного засідання, хоч від закінчення Собору вже минуло шість років. Видно, предсідник комісії" має наказ не спішитись з приверненням Східнім Церквам їх давніх прав, і тому доходить до конфліктів.

7 лютому 1969 року Мелхітський патріярх Максим V Такім написав у цій справі листа до Папи Павла VI, в якому вияснив становище своєї Церкви. Він написав, що права Східних Церков були колись і є сьогодні ©спорювані тільки урядниками свящ. Конґр. Східніх Церков, не зважаючи на те, що саме вони вже з свого уряду є покликані ці справи боронити. Канонічне право, на яке завжди і при кожній нагоді покликається ті урядники, - писав патріярх Максим V, - було зібране і встановлене ; лалатинниками, які не розуміли, ані не розуміють, ментальности східніх християн. Вселенський Собор, що діяв під впливом Святого Духа, відновив всі стародавні права Східніх Церков, які згадана Конґреґація обмежила. Па­ тріярх Максим Vпереконав П&пу Павла VI, що політичні та економічні об­ ставини наших часів змушують людей масово еміґрувати в нові країни і там вони продовжають славити Бога способом і в обряді своїх предків, тому держать тісний зв’язок із своїм "Старим Краєм”. Чому ж Східна Конґреґація забороняє їм мати свого пастиря, голову своєЗТ Церкви "Ста­ рого Краю"? Це роблять православні братя, бо вони не підлягають Схід­ ній КЬнґреґації. Чи католики, які мають Палу за свого спільного Отця?, мають бути гіршими від православних? На думку Патріярха Максима V Гакіма всі застарілі і середньовічні норми і погляди, чи історично-ґеографічні поняття, на яких спирається Папська Курія, не повинні мати жодного практичного шримінення в наших часах, бо вони анахронічні і не сповняють своєї цілі. Патріярх стверджує ффкт, що опозиція заскорузлих латинських каноністів та інтерпретаторів права є виявом їх самлюбства та охоти верховодити над східніми християнами. В модергних часах цього не повинно бути. Це авторитетне ствердженя східнього патріярха має свою велику вагу і для нашої Церкви, що є одною зі Східніх Церков і знаходиться в такому самому положенні. Маємо переконання, що арґументація патрярха Максима V є дуже добрим виясненням слова "аґреґатус", яке дивним дивом зайняло левину частину Папського листа до нашого Верховного Архиєпископа. Пригадуємо? що Отці Собору в своєму декреті рро Східні Церкви вжи­ вали такого вислову: "Денебудь буде поставлений єпископ якогось обряду -

20 -

digitized by ukrbiblioteka.org

На превеликий жаль, старання москалів знайшли дорогу і прихиль­ ність до найвищих чинників Римської Курії і вони зачали впливати на українських єпископів, щоб не підтримали митрополита-ісповідника Слі­ пого. І це їм вдалось осягнути: митрополит Амброз Сенишин, ЧСВВ, з Філядельфії ,ЗСА, не солідаризувався з рештою українських єпископів та прихилив до своєї опозиційної партій ще двох владик-василіян* Кир А* Горняка І Англії та Кир Йосифа М.ртинця з Бразилії. їх опозиційна акція послужила згаданим чинникам основою до стягнення проекту патрі­ архату з нарад Собору,мовляв, ноли самі українські єпископи ще не дійшли в цій справі до згоди, то хто яг може їх змусити мати свій патріярхат? І так три згадані владики-василіяни викликали внутрішню не­ згоду в нашій Церкві, що триває до сьогодні, і стали оруддям латині­ зації' в руках преф. СхідньоїГ Конґеґації;, кард. Фюрстенберґа. На щастя, два з тих владик, пізнавши свою велику помилку чесно вицофалися’ з позицій, але завдану шкоду вже не могли направити. За­ лишився тільки сам митрополит Амброз Сенишин, ЧСВВ, помагати "з мате­ рі полатану сорочку здіймати”,замість .ужитії талан і свій уряд до її“ піднесення. Кардинал-префект всіми силами і засобами виступив проти старань наших патріотичних єпископів, а з особливою настирлістю про­ ти рішень Арихиєпископськопо Синоду, що відбувся в Римі восени 1969 р. і вислав Папі Павлові VI формальне домагання заснувати український патріярхат. На весні 1971 року верховний архиєпископ Йосиф VII Сліпий одер­ жав від префекта Конґ. Східніх Церков Фюрстенберґа письмо з повідом­ ленням, що Папа Павло VI відкинув домагання Синоду Українських Єписко­ пів в справі заснування патріярхату. Коли ж єпископи, духовенство, ми­ ряни, не зважаючи на те, в своїх численних заявах, телеграмах і ли­ стах просили Папу Павл& VI об’єднати Українську Католицьку Церкву під одним патріярхом, 7 липня 197^ року Лапа переслав своє письмо кардина­ лові Сліпому, якого зміст подаємо на іншому місці цього номеру нашого піріодика.

2. Які ж причини змусили Папу відкинути просьбу Синоду Українських Єпископів? Лист Папи написаний по-латині і має напівприватну форму з ноткою особистої' приязні Папи до українського Ісповідника-Архиєпископа Слі­ пого, взагалі, а до Церкви в Україні и її сильних духом мирян, зокрема. У листі' подаються причини,, що змусили Папу видати свій неґативний вирок у справі заснування Українсьсо Патріярхату, "принаймні в цьому часі”. Які ж то причини змусили Петрового наслідника відкинути просьбу пастирів "Мовчазної і Мученицької Церкви в Україні” , що вже чотири сто^ річчя несе жертви за ідею єдности Христової’ Церкви, а тепер мучиться в кігтях безбожного режиму?' Папа,найперше, заявляв, що видав свій вирок на основі студій та опінії "невеличкого гурту Отців Кардиналів", під проводом кард. Йоана ВііІЬ, папського секретаря стану і префекта публічних справ Церкви. І на жадання останнього український верховний архиєпископ поновно та ав­ торитетно представив арґументи Синоду Католицьких Єпископів Українсь­ кого Обряду. І після розглянення тієї опінії' "гурту Отців Кардиналів" Папа не може прихилитисьіДР просьби Синоду Українських Католицьких Єпископів, хоч особисто має прихильну настанову до їх проекту, і принаймні в цьо­ му часі не може рішитися заснувати український Патріярхат. Після такого ствердження Папи ніхто не може мати сумніву, що до того "гурту” кардиналів напевно належали кардинали: Євген Тіссеран, Іван Віллебрандс і Максиміліян Фюрстенберґ, і ще кілька менших спів­ робітників, як архиєп. Бріні та Казаролі. Всі вони ведуть розмови про унію Московської Церкви з Римом і за те одержали навіть від патріярха Олексія ордени. digitized by ukrbiblioteka.org

поза межами патріархальної: території., він по приписам права остається приєднаним /аґреґатус/ до ієрархії патріархату”. /§ 7/* Отож, деякі латинські каноністи /і "Горрібілє дікту” - їх підтри­ мав "надворний каноніст" Митроролита Сенишина, о. Віктор Поспішіль/, не звертаючи уваги на цілість тексту і дух декрету, випира£тьса~, що цей зворот тексту означає, немов би голова Матірної* Церкви не мав жадного відношення?, ані права до своєї Дочерної Церкви, і нібито це право мав: тільки Східняг Конґреґація. Що так воно не було і не є, свідчить декларація СхідньоГ Конґреґації з 23 квітня 1970 року, за нкою східні єпископи Дочерних Церков, що діють поза межами патріарших територій, є зобов’язані брати участь у патріарших Синодах з активним і пасивним правом. їх запрошує сам патрі^ ярх, а в часі спорожнення: престола патріарший заступник. ПГо до вибору єпископів Дочерних Церков патріарх предкладає Папі імена трьох кандида­ тів на ©порояенені пархії”, а Папа іменуй одного з них. Ось так Східна Конґреґація під тиском східніх патріархів відступила із свого твердого становища і видала деклярацію ближчу духові Собору. Ця декларація^ відноситься^ також до Української Церкви, але згадана Кон­ ґреґація ще впирається, мовляв, Українська Церква не є патріаршою Цер­ квою, дарма, що саме право дає їй патріарші права, як також згаданий декрет Собору зрівняв права нашого Верховного Архиєпископа з правами східніх патріярхів. І, саме, упертість кард. #5орстенберґа була при­ чиною, що він виключив нашого Верховного Архиєпископа від іменування кандидатів на двох єпископів ЗСА, а це спричинило гарячі протести ми­ рян, які довели до нечуваних досі демонстрацій, бо миряни не принима— ють так іменованих єпископів.

3. Доля наших братів у Совдепії турбує Папу. У своєму листі Папа турбується, що як би був заснований українсь­ кий патріярхат на нових поселеннях, то український новоіменований патріярх одержав би більші права, як їх мають східні патріярхи за кано­ нічним правом і тому не засновує його, бо лякаєтьсяг великої" котравер• -

311.

Та, одначе, найбільшим арґументом відкинення проекту українсько­ го патріархату є великий лак Папи за долю українських католиків уг ка­ такомбах у царстві "серпа і молота”. Як буде установлений7український патріарх, - пише Папа, - то він зараз же схоче боронити прав своєї па­ стви під гнобителами, а через те погіршиться ЗГхна доля. Чи може їх бо^ ронити неприсутній патріарх?? /тобто з еміґрації/, - питає Папа. І цей уступ становить пастирську основу відмовного рішення Папи. Відмітимо, що епітет “бідний еміґрантський Верховний Архиєпископ" кіль­ ка разів уживав митрополит Сенишин, ЧСВВ, і його каноніст Поспішіль, уживали його архиєпископ Бріні і сам кардинал Фюрстенберґ. Цим епіте­ том вони хотіли понизити престиж Кардинала-Ісповідника Сліпого,мовлав, чого йому пхатиса до Дочерних Церков, хай вертав* до своєї Львівської Архиєпархії, а ми вже тут самі без нього дамо собі раду. Правда, Кар­ динал Сліпий перебуває в Римі, але його єпископи управлають “Мовчазною Церквою” і з ними він є у стадому контакті. Папа також не може бути присутнім у Церквах під большевицьким режимом, але ніхто не важитьсш заперечити, що він має до них лраво, і в їх імені говорить. При цій нагоді варто запитати Східню Конґреґацію, що вона вчинила в обороні нашої "Мовчазної Церкви", починаючи від смерти Папи Івана XXIII? Зовсім нічого! Маємо добру основу думати, що вона підтримує; екуменічні розмови представників Курії з московськими казьонними єпи­ скопами, нпр., кард. Віллебрандс, архєп. Казаролі й інші, акі не тіль­ ки, що нічого не помогли, але навпаки пошкодили нашим братам ”у царстві серпа і молота”. Щогірше, Конґреґація не дозволяє єпископові В.Топкові перейняти свою єпархію в Пряшеві. Кард. Вілл:ебрандс і єзуїт о. Лонґ, - 22 digitized by ukrbiblioteka.org

беручи участь в соборі Московської Церкви в Заґорську цього року ані одним словом не запротестували, коли москалі домагались "уваженення" свого собору у Львові 1946 року, на якому була знищена наша Церква. Це було крайнім опуртунізмом і ооШ'узством* Правдивий ХристовиЖ настир повинен завжди боронити переслідуваних безбожниками християн. По-друге, хто дна.є краще обставини і духові потреби українських християн у катакомбах? Українські єпископи, що вийшли з народу, а осо­ бливо Ісповідник-Кардинал Сліпий, - чи архиєп. Казаролі, Б&іні, або навіть сам кард. Фюрстернберґ, що щойно по своїй номінації на префекта СхідньоЗГ КонґреґаціЗГ зачав заниматися "Мовчазного Церквою" в Україні? Всі вони знають дещо про большевиків із книжок, але не розуміють, що Московською Церквою жерує не патріярх, але войовничий безбожник Куроєдов, що іменує, переносить і суспендує: єпископів, цензурує всі патріярші видання та всі промови митр. Нікодима і патр. Пімена. Ватиканські політики не здають собі справи, що в МосковіГ правдиво христи­ янською не Є' "казьонна" Цекрва Пімена, але "Мовчазна Церква" в катакомб бах, як і Українська Церква. Ця остання є: страшною режимові, бо він не може ЇЗГ контролювати. Єпископи українського обряду просили Папу установити патріярхат в глибокому переконанні, що це об’єднає нашу Церкву, піднесе високо її престиж і скріпить ЇІ; внутрішню силу, щоб вона ставила більший опір безбожникам, а в діяспорі створила резерву для відр®ф$ешш наро­ ду", як прийде слушний час. На предложеннж "гурту кардиналів" Папа відкинув наше домагання^ домагання наших єпископів, хоч запевняв свою любов до нашої Церкви та її сильних духом християн. Папа відмовив Ш свою поміч7у найважчих для неї часах. Не попадаймо через те у зневіруІ Бог нас досвідчаф! УкраЗГнська помісна Церква мусить заховати своЖ стародавні тради­ ції та ніколи не перестати змагання: до заснуванню свого патріярхату. Ми переконані, що відмова Папи & тимчасовим непорозумінням, тому не зражуймось, а всіма силами змагаймо до нашої мети. Лист Папи залишить­ ся прикрим епізодом в історії; нашої Церкви, де нарід своєю кров’ю дає свідоцтво правді: "Хай усі будуть одне!"

- 23 digitized by ukrbiblioteka.org

М и р о сл а в Л а б у н ь к а

ROMA LOCUTA EST - SED CAUSA NON EST F IN IT A

/Рим сказав своє - справа тим не закінчена/ Лист Папи Павла VI від 7-го липня ц*р. до їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кйр Йосифа Сліпого є останнім словом Риму в справі укра— Енського патріархату на цьому етапі змагань за його здійснення. Від віків відома є латинська фраза, яка вживалась для харантеристики відмовних відповідей Римської Курії в різних справах, що належали до її компетенцій: 11Roma lo c u t a e s t — ca u sa f i n i t a e s t 11 — "Коли Рим сказав своє слово, справа закінчена**' Лист Папи Павла однак, як побачимо в дальшому, справи не закінчує. В нашому коментарі постараємось розглянути наперед зміст самого листа, а дальше - наші думки про те, що привело до такого листа, його значення в сучасній ситуації, та вкінці які є вигляди на упорядкування церковних відносин серед української діяспори у світлі становища Риму під сучасну пору*

І. Перегляд змісту листа. У листі Папи Павла VI можна розрізнити такі частини, якщо мова про його зміст: 1* Процедура, що привела до становища Папи, висловленого в його листі до Верховного Архиєпископа Кир йосифа Сліпого; 2. Формальна відмова створити Український Католицький Патріярхат; 3* Обосновання цієї відмови; 4* Особисте ставлення Папи до справи створення Українсь­ кого Католицького Патріярхату й до ситуації Української Католицької Церкви на батьківщині, і 5* Вступні й кінцеві формальні привіти й бла­ гословення* До першого пункту належить ствердити, що заки наспіло остаточне рішення, справа Українського Католицького Патріярхату розглядалась різними ватиканськими чинниками і то в релятивно короткому часі, себто від жовтня 1969 року,/коли відбувся Четвертий Архиєпископський Синод, про який згадки в листі немає/, до липня цього року. Почалось з того, що після закінчення Синоду Верховний Архиєпископ враз із владиками, учасниками Синоду, вислав прохання до Папи, щоб був створений Україн­ ський Києво-Галицький Патріярхат. Кардинал Війо, державний секретар Ватикану звернувся до Верховного Архиєпископа, щоб він подав обосновання згаданої петиції. Таке обосновання, чи аргументація враз з опініями в тій справі "майже всіх українських владик" була предложена кардиналові Війо* Реченців тих заходів у листі не подається. Папа передав справу до розгляду й студії групі кардиналів, треба розуміти тих. що перебу­ вають в Римі й є членами Курії. Ця група видала свою опінію в справі українського патріярхату й пояснила різні аспекти справи на окремому зібранні референтів чи начальників різних відділів Курії, що відбулось 22 березня цього року. Папа прийняв позицію тих чинників і висловив її в своєму листі, хоч особисто схилявся в бік іншої думки.

Основною частиною листа є очевидно та, в якій висловлено його суть, відмову у позитивному змислі полагодити справу Українського Католицького Патріярхату. Ця частина дуже проста й коротка: "Принайменше у теперіш­ ньому часі - неможливо здійснити створення Українського патріярхату". Найдовшою частиною є та, де подається обосновання відмови створити патріярхат* На початку цього обосновання вичислюється одним реченням причини загального характеру: "канонічні, історичні, духовні і душпас-

24 -

digitized by ukrbiblioteka.org

тирські." Додано при тому характеристичну фразу,що ці причини"в сучас­ ному укладі проблем не дозволяють Нам задоволити мольби й просьби ка­ толицької ієрархії для українці^.11 В дальшому поставлено натиск на при­ чини канонічні й політичні, хоч останніх не згадано прямо у вступному реченні* Не наведено жадних історичних причин, хіба що під ними треба розуміти сучасні політичні, які, як побачимо, наведено в листі» Властиво і канонічні причини згадано радше загально й однобічно, а саме: "кано­ нічна практика східніх /питання чи розуміти під тим східні Церкви а чи східніх християн в загальному?/! що тепер зобов’язує.•. визначує юрис* дикцію патріярхів внутрі границь власної території”• При цьому зробле­ но відклик до "Декрету про Східні Церкви? прийнятого Другим Ватиканським Вселенським СобЬром, який пц» норму" визначення юрисдикції патрі­ ярхів потверджує, як кажеться в листі, а також до "Деклярації" про тер­ мін "аґреґатус", від 25 березня 1970 року. Ця деклярація є додатковим поясненням згаданого терміну, що його вжито у згаданому соборовому "Декреті" /ст.7/. Відкликом до теперішньої практики "східніх” і до згаданих двох документів, підчеркнено принцип територіяльности, як одиноку базу для існування і дії будьякого патрі­ ярхату у Вселенській Церкві* Прийнявши принцип територіяльности, як ви­ хідний пункт аргументації', в листі висунено ряд дійсних і здогадних труднощів, що могли б виникнути у зв’язку із створенням Українського Католицького Патріярхату. Як першу трудність подається загально -"комплікації правного характеру”. Дальше кажеться,що у випадку встановлення Українського Католицького Патріярхату його юрисдикцій обмежувалася б до теренів поза межами власної території /!/, а тим самим це не було б звичайним поширенням його влади на нові території,що на них постали нові церковні одиниці внаслідок поширення; його Церкви* Український патріярх у сучасній ситуації не міг би виконувати своїх обов’язків на влас­ ній території. У зв’язку з тим постали б труднощі для Римокатолицької Церкви, бо український патріярх виконував би свою юрисдикцію на терито­ ріях* що є під іншими юрисдикціями* І вкінці, прецеденс українського патріярхату - з юрисдикцією поза власною територією - міг би заохотити інших патріярхів /треба думати - східніх Церков/ до поширення своєї влади поза власні території і поза приписи зобов’язуючого канонічного права. В листі знаходимо й ряд арґументів політичного характеру /хоч вони так і не названі/, що стоять на дорозі до створення українського патрі­ ярхату* Вони в основному такі: а/ Український Католицький Патріярхат неможливо створити аа українських землях, бо Українська Католицька Церква існує там лиш нелеґально; б/ українці католики на батьківщині змушені до мовчанки й тим самим /намірялось мабуть сказати/ участи в змаганнях за встановлення патріярхату не беруть; в/ становище тих вір­ них погіршилося б, коли б створено патріярхат на чужих землях; г/ бо цей патріярхат став би в обороні їхніх прав і надій, але нічим у їхній тяжкій долі не допоміг би з огляду на свою "неприсутність"• Вже було згадано вище, що Павло VI підчеркує у своєму листі те,що його особиста думка в цій справі була інша від думок його дорадників, і тільки з огляду на сучасні обставини він рішився на відмовну відпо­ відь* "Хоч у душі Ми схильні були прийняти Твоє прохання", читаємо в листі,"прийшли Ми до висновку, знову з жалем", і т.д. Про це варто пам’ятати* Додамо, що і в інших місцях, крім звичайних конвенціональних фраз, що є типічні для ватиканської канцелярії, знаходимо вислови,що переходять межі звичайної чемности, як напр. комплімент у сторону вір­ них на рідних землях за їхню витревалість, запевнення "духової участи в усіх труднощах" нашої Церкви й особливо вислів про установлення - 25 digitized by ukrbiblioteka.org

"нового патріярхату" на чужих землях, що був би зі шкодою для матірної Церкви. Не беремось розгадувати на цьому місці значення слова "новий” у тому контексті, хоч воно може означати більше, як виглядає./Рівно­ часно мусимо застерегтись, що такий вислів міг бути вжитий випадково, або навіть внаслідку непорозуміння/. Такий в основному зміст листа Папи Павла VI від 7 липня цього ро­ ку в справі Українського Католицького Патріярхату. Багато дечого не сказано в листі, хоч цього можна було очікувати, як, наприклад, сто­ їть справа важности архиєпископських синодів; і це також не без значення.

II. Думки з приводу листа Папи Павла VI. Здаємо собі справу з того, що лист Папи Павла VI до Верховного Архиєпископа і Первоієрарха Української Католицької Церкви Кир Йосифа Сліпого буде аналізований і коментований сотні разів майбутніми істориками й суспільними діячами* Багато дечого, що для нас сучасни­ ків невідоме, їм відкриється* Довша відстань часу від сучасних подій дасть їм можливість бачити речі у кращій перспективі й тому їхні ко­ ментарі будуть, без сумніву, більше вичерпні і докладні* Це однак не звільняє сучасників від обов’язку кинути бодай декілька думок, хоч і хаотичних, та висловлених у поспіху й під пресією пережитих подій. З тої то причини ми й рішились на тих кілька думок, що їх тут наміря­ ємо висловити.

1/ Значення листа Папи Павла VI в сучасній кризовій ситуації' Української Католицької Церкви. Хоч лист не належить формально до катеґорії офіційних письм,що виходять з папської канцелярії за його власноручним підписом, себто , не є він конституцією, енциклікою, буллею,чи рескриптом "моту пропрійо” і тим самим не зобов’язує до виконання якогось чину чи акції, ані їх не забороняє, - його важливість для Української Католицької Церкви та для релігійного життя? її вірних тепер і в майбутньому тим не менша. Відмова Папи Павла VI піднести до гідности патріярхату Києво-Галицький Верховний Архиєпископат означає,що за його понтифікату Українського Католицького Патріярхату сподіватись не можна* Хіба що змінилися б обставини, які, за словами Папи, є зараз непригожі для здійснення такого наміру, наступила б зміна осіб чи в думанні Римської Кур£ї і в найближчому окруженні Папи, або коли б вкінці відбувся в скорому часі черговий вселенський собор, що також має право рішати про патріяршу гідність поодиноких помісних церков. /Диви ”Декрет про Східні Церкви”, ст. 11'/. Усіх тих можливостей виключати неможна, але й надії на такі нагальні зміни немає* Важливим фактором однак може стати в тому від­ ношенні зміна настанови й постанови української ієрархії до справи патріярхату й помісности Української Католицької Церкви. Тільки укра­ їнська католицька ієрархія, коли б виступила єдиним фронтом, може проламати цю ледяну кригу, що задушила у ватиканських кулюарах усі дотеперішні почини стосовно українського патріярхату* Вже сам факт, що в листі двічі згадано про старання і прохання української ієрархії враа із Верховним Архиєпископом в справі Укра­ їнського Католицького Патріярхату, вказує на ключеву позицію укра­ їнської католицької ієрархії у змаганнях за патріярхат. Цієї своєї позиції наша ієрархія, на жаль, не використала в такій мірі, як цьо­ го вимагала й вимагає сучасна історична хвилина. Потвердження цього факту знаходимо в найбільш авторитетному джерелі, бо - в самому листі Папи, де сказано, що авторитетна арґументація Верховного Архиєписко-

26

-

digitized by ukrbiblioteka.org

па їх Блаженства Кир Йосифа Сліпого у справі Українського Католицького Патріярхату була передана кардиналові Війо враз "із опініями майже всіх /значить не всіх! Підчеркнення наше/ українських єпископів." Не всі владики підписали й попереднє, синодальне прохання в цій самій справі від 4 жовтня, 1969 року, як це потверджує знаний вже лист кардинала Фюрстенберґа від 10 квітня, 1970 року. Вже хоч би са­ мим виявленням факту,що не всі владики Української Католицької Церкви вважають за відповідне й потрібне включитись у акцію за створення Українського Католицького Патріярхату, лист Папи набирає особливого значення для організованої української спільности. Не важливим зараз являється те, хто є це, чи цей владика, але жалюгідним є сам факт,що серед української ієрархії у цій важливій хвилині й в цій найважливі­ шій справі немає єдности й одности. Жалюгідним являється факт, що хтось з українських владик докладає своїх рук до цієї чергової в на­ шій історії релігійної і національної трагедії і руїни. Найвища пора припинити таку діяльність. Хоч у листі Папи не згадується про рол», мирян у дотеперішньому змаганні за Український Католицький Патріярхат, немає однак сумніву, що вона розглядалась ватиканськими міродайними чинниками перед тим, заки появився лист Папи. І треба сподіватись, що ці чинники могли з легкістю ствердити, що й українські миряни не дали належної піддерж­ ки цій справі. Коли вони приглянулись літеплим, спізненим, не підго­ тованим і погано переведеним починам провідних чинників організованого українського суспільного і політичного життя, не важко догадатись яке вони зробили заключення. Не будемо входити в подробиці і причини та­ кого стану, бо й не місце тут на те. Але коли взяти до уваги те,що загально відоме й те, що було вже нераз сказане в тому відношенні, не можна аж надто дивуватись, що відповідь Риму не українські старан­ ня саме така, а не інакша. В дечому однак таки приходиться дивуватись* Вислів у листі про те, що український католицький патріярх на еміґрації "не міг би бути співучасником /важкої/ долі своїх вірних /на бать­ ківщині/ і улегшувати її своєю присутністю", могли собі римські автори листа подарувати, коли б мали трохи більше зрозуміння до правдивих терпінь за віру,та коли б виявили більше християнської любови. Могли вони вибрати також іншу дату для цього прикрого для українців докумен­ ту. Коли вош^дали Папі Павлові VI підписати листа до Верховного Архиєпископа Кир Иосифа Сліпого 'в день свята св.св. Кирила і Методія, апостолів слов’ян, вони тим самим пригадали нам нещасну долю обох братів, а також наругу,що один з них /Методій/ пережив з рук представ­ ників Ritus praestantis , латинських братів у вірі, які не завагались його навіть ув'язнити, хоч цьому противися тодішній Папа Римський. Історичні аналогії самі насуваються на думку,коли приходиться читати кінцеві фрази листа сучасного Папи Павла VI. 2/ Аргументація відмови непереконлива. В арґументації відмови створити Український Католицький Патріярхат можна знайти цілий ряд слабих сторін так із формального як і з речевого боку. Більшість арґументів, що вичислені в листі Папи, можна знайти уже в листі кардинала Фюрстенберґа. Цей факт наочно доводить, що авто­ рами листа Папи Павла VI були ці самі люди, що писали листа префекта Східньої Конґреґації, себто урядники цієї ж таки Конґреґації. В обох випадках наголос поставлено на формальні юридичні труднощі, що поста­ ли б у зв’язку з установленням українського патріярхату. їх вичислено в листі Папи. Належить в першу чергу ствердити, що відклик до Декрету про Східні Церкви, наче б то він потверджував територіяльний принцип в існуванні -

27 -

digitized by ukrbiblioteka.org

і діянні східніх патріярхатів, не вповні вірний. В такий спосіб, як вище, його інтерпретують представники Римської Курії, але можлива є й інша інтерпретація, коли взяти до уваги наприклад статтю сьому, де мова про те, що патріярх мав юрисдикцію "на власній території, або над своїм обрядом”, або статтю одинадцяту, де мова про права і приві­ леї верховного архиєпископа і де знову згадується про те, що його права, як і у випадку патріярха, відносяться до "цілої помісної церкви або обряду," Правда, що в деяких інших статтях говориться тільки про територію* Того рода конфліктні ствердження причинюються до труднощів не лише Української Католицької Церкви, але усіх інших східніх церков. Стверджуючи в своєму листі /принайменше посередньо/, що усі українські владики, які підписали прохання про створення укра­ їнського патріярхату 1969 року і пізніше подали свої додаткові опінії у цій справі, тин самим належать до одного обряду, Папа не заперечує, що юрисдикцію над ними може мати патріярх, або верховний архиєпископ. Про це, як повинна бути розв’язана справа організаційної і юридич­ ної структури української Церкви в листі взагалі не говориться./Про це однак знаходимо відомості в листі кардинала Фюрстенберґа, де про­ понується українській ієрархії прийняти форму консультативної конфе­ ренції під проводом Верховного Архиєпископа. Правдоподібно спротив Верховного Архиєпископа причинився до того,що ця пропозиція не попала у лист Папи/. Таким чином питання в цій справі все ще остається отвертим і тому помісність Української Католицької Церкви може і повин­ на бути здійснювана зусиллями і заходами самої української ієрархії, священства і вірних, хоч тимчасово і без патріярхату. Базою для цього повинне стати визнання юрисдикції - з усіми належними правами і при­ вілеями - Верховного Архиєпископа в усіх провінціях і єпархіях Укра­ їнської Католицької Церкви, а також Архиєпископські чи Помісні Си­ ноди всієї нашої Церкви. В жадному випадку неможливо прийняти так званих єпископських конференцій, що є чисто латинським новотвором і структура яких противиться прямо духові Декрету про Східні Церкви, як і традиціям усіх східніх церков. їхньої вартости для Римської Церкви не оспорюємо. Вертаючись ще раз до основного аргументу,що його знаходимо в лис­ ті, себто, що патріярхат може існувати тільки на базі визначеної тери­ торії, де в давнині постала певна помісна церква, а не на базі етніч­ но обрядової єдности, то мусимо сказати, що висунення цього /територіяльного/ принципу,тяк основного в розв’язці засадничих проблем Схід­ ніх Церков, означає такі дві речі: а/ виразне фаворизування латинсь­ кого обряду і державних народів зі шкодою для церков Східнього Обряду та з кривдою для недержавних народів і національних меншин; б/дальші комплікації для Східніх Церков,що є в злуці із Апостольською Столицею, в їхніх намагання упорядкувати своє релігійне життя в адміністративно­ му, юридичному й душпастирському відношеннях згідно зі своїми традиці­ ями, обіцяними правами й сучасними потребами. Лист Папи таким чином заторкує своїм змістом багато ширший засяг справ, як сама тільки проблема українського патріярхату. Він заторкує основні життєві проб­ леми всіх Східніх Церков,що їхні вірні порозкидувані по цілому світі /деколи у відношенні один-до-один/ і тим самим находяться поза терито­ рією власної патріярхії, та на землях,що є під іншою юрисдикцією. Можна припускати, що лист в справі українського патріярхату Папи Павла VI викличе неґативний відгомін серед первоієрархів усіх Східніх Церков і взагалі насторожить інші віровизнання у їхніх екуменічних діялогах з Апостольською Столицею. Неможливо прийняти в добрій вірі і деяких практичних арґументів, що ними в листі обосновується вдімову створити український патріяр-

- 28 -

digitized by ukrbiblioteka.org

хат під сучасну пору* Важко,наприклад, повірити в те, що український патріархат погіршив би становище вірних в Україні. Можна сподіватись що якраз навпаки - ці вірні з радістю прийняли б створення українсько5ге патріярхату, як видимий і переконливий знак опіки над ними зі сто­ рони Апостольської Столиці. Вважаємо, що відмовна відповідь тим самим погіршить становище тих вірних, бо нею вбивається останки надії,що її вони оправдано покладали на Апостольску Столицю, звідки могли сподіва­ тись бодай справедливости за свою вірність і терпіння. Хто і чим може їх заохотити тепер до дальшої витревалости й віри? Відмовкою відповід­ дю тим самим перечеркнуто особливу нагоду, якої скоро не буде. Додамо, що Апостольська Столиця до-недавна не мала дипломатичних зносин з кра­ їнами східнього бльоку, сусідами України, та й досі не; має їх із СРСР і тому не має офіційних зобов’язань супроти урядів тих країн, які зі зрозумілих причин можуть противитись створенню українського патріяр­ хату. Не менш дивними видаються побоювання, висловлені в листі, що укра­ їнський патріярхат, коли б постав, заохотив би до експанзії на нові території інші патріярхати. Такі побоювання,очевидно, зайві. Деякі із тих патріярхатів і так виконують вже свою владу поза межами їхніх іс­ торичних територій, як наприклад мелхітський, вірменський і інші, і це їхнє право, хоч і не радо, за ними визнається. Зрештою, сили всіх з’єдинених Східніх Церков ані в Курії, ані в діяспорі, де живуть їхні вірні, не є аж такі великі,щоб могли загрожувати церквам латинського обряду. Вкінці, існують латинські дієцезії, на територіях, що історич­ но підлягали східнім патріярхатам. Цих дієцезій не ліквідується, ані не наміряється підпорядкувати ієрархії Східніх Помісних Церков. Варто пригадати на цьому місці, що в Галичині, де існувала Українська Като­ лицька Церква східного обряду, існували рівночасно також латинська польська й вірменська церкви з рівним засягом прав і привілеїв їхніх ієрархів на цій самій території, хоч тодішня практика і зобов’язуюче канонічне право такого укладу речей не передбачували, і хоч це було з очевидною і відомою шкодою для Української Католицької Церкви. На сьогодні ситуація змінилась на стільки, що паралельні юрисдикції ієрархії різних обрядів на цій самій території визнаються, доказом чого є існування українських католицьких митрополій у ЗСА та Канаді. Коли візьмемо до уваги ці факти 'постає питання чому в Римі уважають що незалежні українські церковні провінції, як і менші церковні одиниці не можуть підлягати юрисдикції Українського Католицького Києво-Галицького Патріярхату? Відповіді на це питання лист не дає, без огляду на те як би не інтерпретувати його аргументацію. З/ Засадниче непорозуміння. Коли уважно читати аргументи проти створення українського католиць­ кого патріярхату в Листі Папи Павла УІ, мається враження, що зайшло десь якесь непорозуміння. Основним і засадничим аргументом є той, де говорить­ ся про те, що такий патріярхат не може бути створений поза власною тери­ торією. Але ні власної, ні іншої території не названо. Не подано також аргументів, що їх подав за створенням патріярхату Верхрвний Архиєпископ і інші українські владики. Відомим однак є те, що коли у 1963 році Верховний Архиєпископ, тоді Митрополит Галицький, Кир Йосиф Сліпий, звернувся в тій справі до Отців Вселенського Собору, то запропонував, щоб піднести до гідности патріярхату Києво-Галицьку митрополію. Маємо право припускати, що саме таку концепцію і на цій базі ставив Верховний Архиєпископ враз з іншими владиками й у пізніших зверненнях і петиціях до Апостольського Престолу в цій справі. Саме за такий патріярхат ведуть змагання широкЦ круги українського організованого громадянства. Але

- 29 -

digitized by ukrbiblioteka.org

виглядає, що повищу концепцію Українського Католицького Патріярхату цілковито зігноровано в листі Папи. В листі взагалі не знаходимо згад­ ки про Києво-Галицьку митрополію Української Католицької Церкви* Говориться натомість про те, що якщоб повстав Український Патріярхат, то він існував би поза "власного територією", іт.п. Виглядає наче б в листі була мова про іншу концепцію Українського Католицького Патріярхату, ‘ Зле та, що її поставив у 1963 році Верховний Архиєпископ Кир Йосиф Сліпий* Таку іншу концепцію Українського Католицького Патріярхату, як до­ відуємось, насправді було поставлено в часі передеоборових підготовчих праць над "Схемою Декрету про Східні Церкви", себто перед прибуттям до Риму їх Блаженства Кир Йосифа Сліпого. Згідно з цією концепцією Укра­ їнський Католицький Патріярхат мав би був повстати для українців на * еміграції і тим самим був би існував у дійсності поза територією ма­ тірної Церкви* /Див* про це Коментар на "Декрет про Східні Церкви".• о* J. М* Hoeck, OSB, Ьехікоп f. Theol* u. Kirche (1966). т. І. Про 2-гий Ватиканський ЬселенськийИ?бб0р,“ст7~376/. лодять слухи, що пропоновано ще й третю концепцію (можливо як відміну щойно згаданої), а саме — концепцію "Візантійського Патрірхату" в Америці, але знову ж таки на базі північно-американськ.ої провінції нашої Церкви. Прямих офіційних, чи півофіційних потверджень на це однак немає. Без огляду на те, хто, де й коли не ставив би був послідні дві концепції і які були причини й спонуки для цього, належить ствердити, що обі вони скрайньо шкідливі для Української Церкви. Вони заслуговують на те, щоб їх рішуче відкинути. Треба припускати, що якщо такі концеп­ ції ставлено, а виглядає що так, бо як тоді розуміти натяки в Листі на еміграційний патріярхат, то вони й зіграли ролю цього посліднього цв’яха в труні, що ним припечатано справу Українського Католицького

Патріярхату на базі єдиноправильної концепції, що її поставив Верхов­ ний Архиєпископ; припечатано принайменше у теперішньому часі.

III. Що робити? В хвилині, коли висловлюємо наші думки до відмовної відповіді Папи Павла УІ в справі Українського Католицького Патріярхату, важко передбачити які дальші пляни має Апостольська Столиця по відношенні до нашої Церкви на ближче й дальше майбутнє. Вже бо сама відмова створення патріярхату означає ще глибшу кризу у нашому церковному житті, кризу, що її ми всі гостро відчуваємо й переживаємо. Таким чином доводиться щераз повторити, що хоч "Рим сказав своє слово справи не розв'язав.* Справа Українського Католицького Патріярхату, хоч гієрархічно й найважливіша, є і буде одною лише із цілого ряду таких, що ждуть розв'язки * деколи негайної, як нпр0 загальна й нездо­ рова ситуація у ЗСА, де відчуження ніж вірними і ієрархією все більше

поглиблюється. Найбільш серйозною, очевидно, являється проблема життя й буття Української Католицької Церкви на рідних землях. Загалові української католицької ієрархії на чолі з Верховним Архиєпископом Із Блаженством Кир Йосифом Сліпим, як і загалові вірних видавалось, що багато із цих пекучих проблем будуть розв’язані, коли постане патріярхат і тим самим буде завершена організаційна структура нашої Церкви та забезпечена її помісність і єдність. Зрісши у силі і значенні,наша Церква і її ієрархія були б приступили до полагодження всіх інших проблем, не виключаючи також і тих, цо є основними для наших братів у вірі на рідних землях. Цього ідеального стану нашій Церкві, на жаль, не судилось осягнути на цьому етапі її розвитку і іс­ нування . Постає питання - якщо Рим вважає, що неможливо тепер створити Український Києво-Галицький Патріярхат, то що тоді пропонують в Римі -

ЗО -

digitized by ukrbiblioteka.org

на його місце? Яку організаційну структуру Української Католицької Церкви,як церкви помісної. вони собі уявляють? Вкінці - хто й чому перешкаджає у здійснюванні помісности нашої Церкви в діяспорі на цій базі,що вона її має, себто на базі інституції Верховного Архиєпископства і його помісних синодів? Ці питання повинні ставити римсь­ ким чинникам українські католицькі владики, а також загал священиків і вірних. Ці питання в світлі не заперечення, але лиш відкладення створення українського патріярхату Апостольською Столицею повинні б стати ви­ хідними положеннями в оцінці сучасної ситуації та напрямними у плянуванні дальших починів і акцій для загального добра нашої Церкви й народу. На нашу думку такі почини належить взяти до уваги: 1.Змагання за створення Хиєво-Галицького Патріярхату належить посилити. Ініціятива тут належить в першу чергу українській ієрархії в цілому світі, і то без злощасних вийнятісів.

2.Належить зібрати додатково аргументацію в користь створення ук­ раїнського католицького патріярхату, якщо ця, що її дотепер подано невистарчальна щоб переконати відповідальні чинники Курії. ./Ми сві­ домі того, що досі зроблено це було в більшій мірі,як було^б потрібно в іншій політичній ситуації. Але самі повторні акції мають^своє зна­ чення: "Стукайте, а відчиниться вам", сказав Христос/. Очевидно, що найсильнішии аргументом будуть єдність і спільні зусилля в цій спра­ ві всієї нашої ієрархії,а також священиків і мирян, та взагалі світсь­ ких чинників.

3. Належить всюди і при всіх нагодах усім чинникам підчеркувати права на помісність і єдність Української Католицької Церкви. Доброю нагодою для того буде Папський Синод, що незабаром почнеться в Римі, зокрема для тих українських владик, які братимуть в ньому участь.

4. Належить в усіх провінціях нашої Церкви подбати про те,щоб здійснювались постанови попередніх Архиєпиекопських Синодів української ієрархії. Це буде найкращою демонстрацією волі й бажань української ієрархії, священиків і вірних.

5* Належить докласти усіх старань для того, щоб чимскорше відбувся черговий V Архиєпископський Синод, на якому були б узгляднені і вирі­ шені напрямні для дальшої праці всіх чинників Української Католицької Церкви для піднесення релігійного життя громади, та для покращання долі нашої Церкви.

6. Належить дати всецілу піддержку починам у справі патріярхату і здійснення помісности нашої Церкви Верховному Архиєпископові їх Блаженству Кир Йосифові Сліпому, та всім владикам, що працюють в тому самому напрямі*

-

31 -

digitized by ukrbiblioteka.org

З м і с т

1. Репродукція автографу листа Папи Павла VI

стор.

2. Український текст листа Папи Павла VI 3

. English ^translation

1

м

6

of Pope Paul's Letter

8

4. George A. Maloney: A Commentary on the Pope's Letter to Major-Archbi­ shop Josyf Slipyj

11

10

5. Thomas E. Bird: Epilogue

,f

17

6. Зиновій Ґїіль: Папа Павло VI відкинув просьбу Синоду Українських Єпископів . . . .

7* Мирослав Лабунька: Roma locuta est - sed causa non est finita

" 1 9 ,f

ЗА ПАЇРІЯРХАТ - видає Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви FOR THE PATRIARCHATE - published by The Society for the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church Редакційна Колегія: Степан Процик /головний редактор/, Євген Ґіль, Богдан Ясінський Адміністрацію журналу веде Володимир Процюк This issue of FOR THE PATRIARCHATE was put out with the coopera­ tion of Eva Piddubcheshen, Chairman of Public Relations Depart­ ment of the Society for the Patriarchal System of the Ukrainian Catholic Church. ЗА ПАТРІЯРХАТ - виходить чотири рази на рік

/ квартально /

Адреса Редакції і Адміністрації: Ukrainian Catholic Association P.O. Box 11012 Philadelphia,?a. 19141 U.S.A.

-

32

digitized by ukrbiblioteka.org

24