Poradnyk from melitopol by Regional Voices

ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ДЕМОКРАТІЇ УЧАСТІ Практичний порадник

Проект здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина

УДК 364-786:321.7-056.24(477.64-37)(072) ББК 60.55 (49УКР-4ЗАП-2МЕЛ) З 36 Зміст публікації є предметом відповідальності авторів матеріалів та не обов’язково відображає погляди Представництва DVV International в Україні.

З 36

Застосування інструментів демократії участі: практичний порадник / Авт. колектив; за заг. ред. С. Прийми. – Мелітополь: ФОП Однорог Т.В., 2017. – 74 с.

ISBN 978-617-7566-07-5 Практичний порадник застосування інструментів демократії участі з аудіосупроводом створено в рамках проекту «Включення людей з інвалідністю Мелітопольщини в демократичні процеси громади», що є частиною проекту «Регіональні Голоси - Створюємо Мости для демократії», реалізованого в 2017 році Благодійним об’єднанням «Соціальний фонд» спільно з Представництвом DVV International в Україні за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина. ISBN 978-617-7566-07-5

ЗМІСТ ПРО ПРОЕКТ.......................................................................4 ВСТУП..................................................................................7 ДЕМОКРАТІЯ УЧАСТІ.........................................................8 СТАТУТ ГРОМАДИ............................................................11 ІНСТРУМЕНТИ ДЕМОКРАТІЇ УЧАСТІ.............................13 Звернення громадян..................................................13 Громадські слухання..................................................17 Загальні збори громадян..........................................22 Місцева ініціатива......................................................24 Місцевий референдум...............................................26 Створення консультативно-дорадчих органів......29 Органи самоорганізації населення..........................32 ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ МІСЦЕВОЇ РАДИ.....................34 БЮДЖЕТ УЧАСТІ..............................................................37 АДВОКАЦІЙНА КАМПАНІЯ............................................39 ІСТОРІЇ УСПІХУ.................................................................46 ВИСНОВКИ........................................................................52 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................55 ДОДАТКИ...........................................................................57

ПРО ПРОЕКТ Відмінною рисою успішної й стабільної демократії є наявність сильного й вільного громадянського суспільства, зокрема ефективна співпраця влади й громадського сектора. У демократичних процесах у країні загалом і в громаді мають брати участь усі категорії населення, серед яких і соціально незахищені. Саме їхні права доволі часто реалізуються не в повному обсязі, а їх громадянська компетентність не завжди дає змогу самостійно лобіювати власні інтереси. Особливо гострим це питання є для людей з інвалідністю, оскільки деякі з них не можуть відстоювати свої права ще й через наявність фізичних порушень. Наразі не лише фізичні порушення стають перешкодою. Донедавна люди з інвалідністю здебільшого навчалися вдома, що унеможливлювало їхню соціалізацію. Люди старшого покоління, які більшу частину свідомого життя зазнавали впливу радянської ідеології, з острахом і не розумінням ставляться до демократичних процесів у суспільстві, не кажучи вже про активне долучення до них. Сьогодні в Україні кількість людей з інвалідністю становить 6% від загальної чисельності населення і, нажаль, цей показник постійно зростає внаслідок військових дій на Сході. Тому вкрай важливим є залучення цієї категорії населення до активної громадської діяльності й формування в неї вміння відстоювати свої права та інтереси. На розв’язання цієї проблеми спрямовані зусилля багатьох громадських і благодійних організацій України, однією з яких є Благодійне об’єднання «Соціальний

фонд» (м. Мелітополь, Запорізька область). Серед напрямів його діяльності — освітньо-просвітницька, націлена на формування активного громадянського суспільства. Благодійне об’єднання «Соціальний фонд» протягом трьох років є одним з 9 регіональних учасників проекту «Регіональні Голоси – Створюємо Мости для Демократії», який реалізує Представництво DVV International в Україні за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина. Мета всеукраїнського проекту полягає у сприянні плюралістичним процесам ухвалення рішень на місцевому рівні шляхом підвищення якості демократичної співпраці та створення умов для діалогу між громадськими активістами, журналістами й представниками місцевих органів самоврядування. У межах цього проекту Благодійне об’єднання «Соціальний фонд» у мікропроекті «Включення людей з інвалідністю Мелітопольщини в демократичні процеси громади», який тривав з лютого по жовтень 2017 року, втілював свою ініціативу щодо залучення таких людей до активної громадської діяльності. Над розробкою проектної ідеї працювали не лише члени організації, а й представники влади та ЗМІ, що розуміють актуальність запропонованої тематики. Мета проекту полягала в підвищенні рівня участі людей з інвалідністю в демократичних процесах громади шляхом розвитку їхньої громадянської компетентності і соціальної активності. Учасниками проекту стали 25 людей з інвалідністю, які є членами профільних громадських організацій: Мелітопольське міське та районне товариство людей з інвалідністю, фізкультурно-оздоровчий клуб інвалідного спорту «Фокіс», Благодійне об’єднання «Соціальний фонд». Проект передбачав не лише теоретичне навчання, а й можливість застосувати здобуті знання на практиці. У процесі опанування теоретичної частини проекту його учасники поглиблювали знання про політичну культуру, інструменти демократії участі, ознайомлювалися з бюджетним процесом в місцевому самоврядуванні, особливостями медіаграмотності, взаємодії з засобами масової інформації та лідерства в громадському секторі. Для проведення тренінгів залучалися професіонали-практики, які працювали в партнерстві – фахівець з іншого регіону країни й місцевий представник. Тренінгова частина проходила на базі Мелітопольського міського товариства людей з інвалідністю, оскільки важливим було

питання доступності та пристосованості приміщення для людей з особливими потребами. Практична частина проекту передбачала проведення учасниками адвокаційних кампаній, спрямованих на вдосконалення місцевої політики у сфері соціального захисту людей з інвалідністю, зокрема: •

забезпечення за рахунок міського бюджету надання транспортної соціальної послуги «Соціальне таксі» людям з інвалідністю 1, 2 групи зі стійкими порушеннями опорно-рухового апарату.

•

створення умов безперешкодного доступу маломобільних груп населення до об’єктів міської інфраструктури міста.

•

формування толерантного ставлення суспільства м. Мелітополя до осіб з інвалідністю як до рівноправних партнерів, які мають право на повноцінне життя та самореалізацію.

Експертами в розробці планів адвокаційних кампаній стали представники партнерських організацій з різних міст України: •

координатор програм із забезпечення доступності в громадській організації «Гармонія» Людмила Нецкіна (м. Вінниця);

•

голова громадської організації «Чорнобильська історична майстерня» Любов Негатіна (м. Харків),

•

голова Запорізького міського благодійного фонду «Єврейський громадський центр «МазальТов» Інеса Носенко (м. Запоріжжя).

Для поширення досвіду, набутого під час реалізації проекту, і для залучення більшої кількості громадян, а особливо людей з інвалідністю, до демократичних процесів у громаді, було створено навчальні продукти: • відеокурс з матеріалами тренінгів; • аудіокнигу «Основні положення Законів про права осіб з інвалідністю»; • практичний порадник «Застосування інструментів демократії участі».

Відеокурс складається з 5 серій: 1. «Основні процеси законодавства держави. Конвенція про права людини» від начальника Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради Галини Кучер і головного спеціаліста відділу з питань людей з інвалідністю, ветеранів війни та праці управління соціального захисту населення Мелітопольської міської

ради Вікторії Опришко; 2. «Я – громадський лідер» від наукового співробітника Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, викладача психолого-педагогічних дисциплін Інституту підвищення кваліфікації державної системи центрів зайнятості, психолога по роботі з демобілізованими та їх сім’ями Товариства Червоного Хреста України Ольги Плетки; 3. «Застосування інструментів демократії участі» від консультанта у сфері місцевого самоврядування, депутата Знам’янської міської ради Сергія Левінте й начальника управління внутрішньої політики, взаємодії з правоохоронними органами та з питань запобігання, виявлення корупції та зв’язків з громадськістю, депутата Мелітопольської міської ради Павла Тімофєєва; 4. «Адвокаційна кампанія як метод впливу для здійснення перетворень» від консультанта у сфері місцевого самоврядування, депутата Знам’янської міської ради Сергія Левінте та голови Громадської ради при Мелітопольській міській раді Ірини Сінделі; 5. «Взаємодія з 4 владою – ЗМІ. Медіаграмотність» від авторки й ведучої телепередачі для людей з інвалідністю «Повір у себе. Ти зможеш!» ПАТ «Національна громадська ТРК України. «Запорізька регіональна дирекція» Ольги Дроздовської, виконавчого директора Благодійного об’єднання «Соціальний фонд» Катерини Кучиної та PR-менеджера Благодійного об’єднання «Соціальний фонд» Тетяни Однорог. Партнером у розробці відеокурсу виступила місцева КП ТРК «TVM-Мелитополь», зокрема її співробітники кореспондент Світлана Лук’янченко та оператор Віктор Величко. Аудіокнига «Основні положення Законів про права осіб з інвалідністю» створена в зручному форматі викладення матеріалу – «запитання – відповідь». Аудіокнига складається з 5 розділів: • конституційні права; • право соціального забезпечення; • медичне право; • трудове право; • право пенсійного забезпечення. Партнером у розробці змістовної частини аудіозапису виступив Мелітопольський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги; окремо кожен розділ було погоджено з відповід-

ними міськими державними структурами (Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради, Мелітопольським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду, Мелітопольським міським центром зайнятості) й Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів. Практичний порадник «Застосування інструментів демократії участі» містить інформацію про інструменти та механізми участі в демократичних процесах громади. Усі створені інформаційні продукти є загальнодоступні й розміщені на сайті Благодійного об’єднання «Соціальний фонд» (socfond.org.ua).

ВСТУП Громадянське суспільство є критично важливим елементом забезпечення стійкої демократії в Україні, тому підвищення здатності захищати свої права та можливість мати власний голос у процесі ухвалення державних і місцевих рішень є для громадян вкрай необхідними. Люди, які живуть у демократичному суспільстві, повинні бути найактивнішими охоронцями власної свободи й знаходити власні шляхи до ідеалів. Демократію (від грецького слова «демос» – народ) найчастіше визначають як спосіб урядування, за якого найвища влада належить народові. За певних форм суспільного устрою втілювати демократію в життя може безпосередньо народ, але коли суспільство велике, то в ньому народ втілює демократію через своїх виборних представників. Тобто демократія може бути двох видів – пряма й представницька. Запропонований практичний порадник є одним з результатів утілення проекту «Включення людей з інвалідністю Мелітопольщини в демократичні процеси громади» і має на меті структурувати уявлення про пряму демократію (демократію участі), а також про різноманітні форми участі громадян у справах громади. У практичному пораднику розглянуто ті складники демократії участі, що безпосередньо пов’язані з участю членів громади в місцевих справах. Умовні позначки:

Витяг із Закону України

Варто запам’ятати

ДЕМОКРАТІЯ УЧАСТІ Демократія участі (демократія співучасті, партисипативна, партисипаторна демократія) – вид демократії, що передбачає безпосередню участь членів територіальної громади в управлінні громадою (або громадян – в управлінні державою), тобто в процесах підготовки, ухвалення управлінських рішень та контролю за їх реалізацією [1]. Головною відмінною ознакою демократії участі є те, що участь особи в суспільних процесах має бути безпосередньою, тобто член громади бере участь в управлінні громадою не через когось (іншу уповноважену особу чи орган), а сам особисто через відповідні механізми участі. Особливого значення демократія участі набуває на місцевому рівні і, насамперед, на рівні громади. Участь громадян у місцевому самоврядуванні – головний і найбільш масовий практичний вияв демократії участі. Провести чітку межу між механізмами демократії участі та іншими виявами громадянської активності інколи доволі складно. Насправді досить багато форм громадянської активності мають ознаки, за якими вони можуть бути кваліфіковані як інструменти демократії участі [1]. Під інструментами демократії участі (у вузькому розумінні) слід розуміти лише ті механізми громадянської активності, які передбачають реагування влади в певний визначений спосіб. Інакше кажучи, формами демократії участі є лише ті види/способи участі громадян в управлінні, які мають певні правові наслідки.

До них належать (цей перелік не є вичерпним): • референдуми • громадські ініціативи щодо рішень влади з місцевих питань • збори громадян за місцем проживання • громадські слухання • органи самоорганізації населення • громадська експертиза • громадські ради • консультації з громадськістю. Виділяють три основні рівні взаємодії влади з громадськістю: інформування, консультування й активна участь [1]. Інформування – надання інформації громадськості або зацікавленим групам чи організаціям, на які потенційно впливає відповідна політика. Цей процес є цілком однобічним – владу, за великим рахунком, не цікавить, як сприймається надана інформація і які думки має громадськість з приводу предмета інформування. Водночас, інформування має дуже важливе значення, оскільки саме на ньому базуються такі рівні взаємодії. Без належного інформування справжня громадська участь неможлива. Але інформування – це ще не участь. Консультування – консультації з громадськістю в процесі вироблення та реалізації політики, під час ухвалення рішень на всіх рівнях влади. Цей процес є також однобічним, оскільки влада самостійно визначає коло питань, з яких має намір консультуватися, а після отримання порад, пропозицій від громадськості – вчиняє з ними на власний розсуд. Дуже часто через таку однобічність консультації використовуються формально – не для отримання й урахування громадської думки, а для легітимізації владних рішень. Отже, консультування далеко не обов’язково стає участю, а лише в окремих випадках – коли влада насправді прислуховується до отриманих порад. Залучення – участь громадян та їхніх об’єднань за власною ініціативою у формуванні публічної політики, а також у її реалізації, експертизі, моніторингу та оцінці. Цей тип взаємодії є двостороннім, а пропозиції, отримані владою в процесі залучення, мають бути розглянуті та/чи враховані за певною відомою процедурою. Саме це є запорукою зворотного зв’язку, а тому чим краще прописані згадані процедури, тим більшою є вірогідність реального врахування позиції громадськості, тим реальнішою є сама участь. Без зворотного зв’язку навіть залучення не перетворюється на реальну участь.

Механізми демократії участі в чинному законодавстві України регулюються: • Конституцією України • Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» • Законом України «Про органи самоорганізації населення» • Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» • Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» • Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» • Законом України «Про звернення громадян» та деякими іншими. Законом урегульовані лише загальні норми й лише для деяких механізмів участі. Цього замало для їх практичного впровадження в громаді. Необхідно на рівні громади врегулювати порядок (правила та процедури) реалізації механізмів участі й зробити це якомога чіткіше та ретельніше.

СТАТУТ ГРОМАДИ Порядок реалізації механізмів участі можна врегулювати через окремі положення, однак краще це зробити в головному документі територіальної громади – статуті. Статут є своєрідною конституцією громади. Ухвалення статуту територіальної громади є дієвим шляхом реалізації права громади на самоврядування, його вдосконалення через урахування місцевої специфіки та потреб [10]. Закон України «Про місцеве самоврядування» Стаття 19. Статут територіальної громади села, селища, міста 1. З метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста. 2. Статут територіальної громади підлягає державній реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань. 3. Підставою для відмови в державній реєстрації статуту територіальної громади може бути його невідповідність Конституції та законам України. Відмова в реєстрації статуту територіальної громади може бути оскаржена в судовому порядку.

Стаття 19 ЗУ «Про місцеве самоврядування» визначає статут територіальної громади як документ, що ухвалюється місцевою радою й у якому враховуються історичні, національно-культурні, соціальноекономічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування. Водночас цей Закон встановлює, що статут «може бути прийнятий», тобто законодавець не визначає обов’язковість статуту для громади. Також у Законі зовсім не йдеться про структуру та зміст статуту. Статут територіальної громади є нормативним документом обов’язкової дії на території громади, при цьому він має найвищу силу щодо інших нормативних документів, які ухвалюють органи місцевого самоврядування цієї самоврядної адміністративно-територіальної одиниці. Це свого роду конституція громади. Статут територіальної громади на сьогодні є найкращим засобом захисту особистих самоврядних прав будь-якого члена територіальної громади, а також посадових осіб місцевого самоврядування [1]. До Статуту територіальної громади громадяни-власники можуть вносити будь-які норми, що безпосередньо стосуються їхньої власності. Орієнтовну структуру статуту територіальної громади наведено у додатку 1.

Статут територіальної громади визначає її керівні органи. Це голова територіальної громади та виконавчі органи; комітети територіальної громади; громадські представники, присяжні засідателі тощо. Статут територіальної громади визначає склад комітетів та їх повноваження. Статут територіальної громади також може регламентувати процедуру висловлення недовіри радам, головам рад і окремим депутатам, процедуру проведення місцевих референдумів. Якщо в громаді немає консенсусу щодо необхідності ухвалення статуту та/чи його змісту, слід розробити й затвердити окремі положення для врегулювання порядку реалізації хоча б визначених законом механізмів демократії участі. 14

ІНСТРУМЕНТИ ДЕМОКРАТІЇ УЧАСТІ Звернення громадян Звернення громадян – найпростіший спосіб спілкування громадян з представниками влади [3]. Звернення громадян регулюються Законом України «Про звернення громадян», у якому визначено три види звернень: пропозиція (зауваження), заява (клопотання) та скарга. Звернення може бути усним (викладене громадянином під час особистого прийому посадовій особі) чи письмовим, індивідуальним (один автор) і колективним (група осіб, колектив). Звернення можна надіслати поштою (рекомендованим листом) або ж передати особисто до установи, відповідного органу чи уповноваженої ним особи [3]. Звернення мають бути оформлені за таким вимогами [11]: • необхідно вказати кому адресовано звернення (саме цей орган чи посадова особа зобов’язані дати вам відповідь); • необхідно зазначити прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, бажано контактні телефони; • необхідно зрозуміло викласти суть порушеного питання; • необхідно поставити підпис та дату подання звернення. У разі недотримання цих вимог, не пізніше як за десять

днів від дня надходження, звернення можуть повернути, вказавши на помилки. Приклад написання звернення наведено у додатку 2. Закон України «Про звернення громадян» Стаття 3. Основні терміни, що вживаються в цьому Законі Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Звернення розглядають і дають відповідь на них упродовж 1 місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Анонімні звернення розгляду не підлягають!

Електронні петиції Електронні петиції — це звернення громадян до органів державної влади та місцевих рад з вимогою розглянути важливе питання чи розв’язати проблему. Рішення про впровадження електронних петицій у громаді ухвалює місцева рада. Розгляд електронної петиції може бути ініційований громадянами шляхом збору підписів на офіційному веб-сайті органу влади або на веб-сайті громадського об’єднання. Електронна петиція розглядається в тому разі, якщо було зібрано встановлену кількість підписів. Кожен громадянин може створити електронну петицію й розпочати процес збору підписів: для цього достатньо у відповідному розділі на веб-сайті органу влади сформулювати суть звернення (проблеми, яку потрібно розглянути), зазначити свої ПІБ та адресу електронної пошти [4]. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Стаття 46. Сесія ради 8. Сесія ради скликається для розгляду електронної петиції, що набрала необхідну кількість підписів, протягом строку, встановленого для її розгляду.

Електронна петиція, яка набрала встановлену кількість підписів, підлягає обов’язковому розгляду органом влади, зокрема виноситься на розгляд сесії місцевої ради в першочерговому порядку.

Відкрите місто (opencity.in.ua) Проект «Відкрите місто» – це електронна платформа, що дає змогу мешканцям міст комунікувати з місцевими органами влади й комунальними підприємствами та в інтерактивному режимі висувати пропозиції щодо покращення благоустрою та розв’язання нагальних проблем міста. На сайті також розміщується офіційна інформація для громадян і наповнюється карта із корисними об’єктами [4]. Проте робота місцевих органів влади з цим порталом регулюється нормативно-правовими актами, що ухвалюються відповідною радою. Кожен, хто реєструється на порталі, має можливість повідомити про наявну міську проблему в розділі «Проблеми і рішення». Для цього потрібно позначити на карті те місце, на яке мають звернути увагу відповідні установи чи організації, сформулювати суть проблеми й зазначити, яке рішення очікується. Після розгляду звернення (не пізніше, ніж на третій день після його публікації) про результат його опрацювання й поточний стан справи відповідальний орган зобов’язаний публічно проінформувати заявника. Мешканці можуть не тільки ініціювати розв’язання міських проблем, й отримувати важливі повідомлення про життя міста й функціонування окремих служб у розділі «Офіційна інформація». Підписавшись на оновлення цього розділу, можна також отримувати всі новини на електронну пошту.

Громадські слухання Громадські слухання – це загальні збори (віче) значної частини дорослих членів громади з питання, що має важливе значення для цієї громади загалом або її переважної частини, у ході яких ініціатори озвучують проблему й пропонують шляхи її розв’язання, а учасники – представники громади – обговорюють цю проблему, пропонують свої варіанти рішень або схвалюють якісь певні рішення, плани, документи [2]. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Стаття 13. Громадські слухання 1. Територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. 2. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. 3. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. 4. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Закон не визначає порядку проведення громадських слухань і делегує це право представницьким органам місцевого самоврядування, які уповноважені ухвалювати статут територіальної громади. За відсутності статуту територіальної громади або на період до його ухвалення, може бути розроблено й ухвалено такий місцевий нормативний акт, як Положення про громадські слухання [10]. На громадських слуханнях, по-перше, розглядаються питання, що турбують територіальну громаду міста або більшу її частину, тобто є загальноміськими, а, по-друге, ці питання мають бути у віданні міського самоврядування [11]. До питань загальноміського значення можуть належати: • реконструкція центральної частини міста; • затвердження міського бюджету; • збільшення тарифів на електроенергію; • захоронення на території міста відходів промисловості;

• очищення води; • приватизація; • питання землеустрою тощо. Ініціатором слухань можуть виступати або влада, або громадськість. Підготовка та проведення громадських слухань [2] І етап. Створення робочої групи Підготовку бажано розпочинати за 30-40 днів до дати, на яку призначені слухання. За цей час ви повинні з’ясувати: • як закон регулює проведення таких слухань; • яких посадових осіб та установи слід про них повідомити; • яку інформацію повинні містити офіційні повідомлення про проведення слухань тощо. Склад робочої групи Координатор. Завданням координатора є розробка програми та регламенту слухань, вибір доповідачів і ведучого, підготовка роздаткових матеріалів, контакти з органами місцевого самоврядування та громадськими об’єднаннями. Адміністратор. Він повинен обрати оптимальне місце для проведення слухань, повідомити потенційних учасників, розмножити роздаткові матеріали, забезпечити встановлення та експлуатацію аудіо- і відеотехніки, реєстрацію тих, хто виступатиме. Прес-секретар. Це має бути людина, яка вміє успішно працювати зі ЗМІ, складати й поширювати оголошення, прес-релізи про хід слухань та їх результати. ІІ етап. Складання плану План має уточнити, у якій формі проходитимуть громадські слухання. У ході розробки робочого плану з організації підготовки й проведення слухань слід ураховувати, що подібні заходи необхідно проводити в ті дні, коли у відповідному населеному пункті немає інших привабливих розважальних чи культурно-масових заходів.

ІІІ етап. Виконання плану заходів з підготовки громадських слухань 1. Визначення зацікавлених сторін: представників місцевої влади, фахівців з тих чи інших питань, представників партійних і громадських організацій, підприємств, їх асоціацій та інших структур від бізнесу, мешканців міста. 2. Визначення інформаційних джерел, у яких висвітлюватимуться заплановані заходи, і робота з ними.

3. Залучення експертів. До потенційних кандидатів можуть належати: учасники громадських акцій; колеги, знайомі організаторів слухань; автори публікацій на тему слухань; представники центральних органів виконавчої влади, що займаються питаннями розвитку комунального господарства; фахівці відповідних науково-дослідних установ; експерти, запрошені з інших регіонів. 4. Реалізація медіаплану. У медіаплані повинно бути передбачено не тільки те, в який спосіб громадяни дізнаються про проведення громадських слухань, й заходи, що забезпечать високу вірогідність їхньої участі. Громадяни повинні отримати чітку інформацію про те, «де», «коли», «о котрій годині» та «з якого питання» планується провести громадські слухання. У всіх інформаційних джерелах необхідно подавати контактні телефони організаторів для можливості налагодження прямих контактів, діалогу з зацікавленими мешканцями, які можуть виявити бажання отримати додаткову інформацію про захід, який ви плануєте провести. 5. Розробка тимчасового регламенту та сценарію проведення громадського слухання передбачає врахування таких основних питань: 1. Хто виступить з вітальним і заключним словом? 2. Хто відкриває й закриває слухання? 3. Якими роздатковими матеріалами необхідно забезпечити учасників слухань? 4. Якими будуть основні питання для дискусії? 5. Скільки часу потрібно виділити на обговорення кожного питання? 6. Яку нову і яку додаткову інформацію необхідно повідомити учасникам слухань. 7. У якій формі ставитимуться питання під час дискусії? 8. Як у разі потреби стимулювати активність учасників? 9. Хто буде ведучим, секретарем слухань? 10. Які «провокаційні» питання слід порушити, щоб активізувати дискусію? 11. Скільки часу планується відвести на питання з місць, щоб встигнути відповісти? 12. Що робити, якщо час обговорень уже вичерпано, а є ще багато охочих виступити? 13. Які рішення очікується ухвалити на слуханнях, і що потрібно зробити для закріплення їх успіху? 14. Які практичні доручення можуть бути розроблені в результаті слухань, і хто їх виконуватиме? 15. Реєстрація учасників: форми, процедури, виконавці. 16. Збір і обробка пропозицій учасників слухань.

6. Робота з експертами, збір і обробка пропозицій від громадян та інших зацікавлених сторін. 7. Технічне забезпечення слухань. Потрібно взяти до уваги вимоги щодо місця (приміщення) проведення слухання. Цей фактор може суттєво змінити кількість присутніх на заходах, адже чинить серйозний психологічний вплив на учасників. Не варто проводити громадське слухання в актових залах державних і представницьких органів влади. Проектор, мультимедійні дошки полегшують роботу тих, хто виступає, а для слухачів набагато краще сприймати заздалегідь підготовлену і добре продуману візуальну інформацію, яка спрощує усвідомлення всієї інформації. Якщо приміщення велике або планується присутність понад 30 осіб, слід використати систему підсилення звуку з мікрофонами для голови, фахівців і тих, хто виступає. За потреби слід встановити обладнання для стенограми.

IV етап. Проведення громадських слухань Вступна частина слухань повинна містити такі елементи: • коротке обговорення ролі громадських слухань у процесі ухвалення управлінських рішень, опис процедури реєстрації на виступ; • визначення регламенту – часу, що надаватиметься для виступів (як правило, 1-5 хвилин), визначення порядку виступів тощо. Час виступів. Виступи на слуханнях мають бути обмеженими в часі й конкретними. Перерви. Одразу після вступної частини та презентації доцільно оголосити 10-15-хвилинну перерву для того, щоб учасники громадських слухань мали можливість оглянути експонати, ознайомитись з роздатковими матеріалами, зареєструватися на виступ, поспілкуватися між собою, а також поставити свої запитання до голови слухань і представників органів влади. Голосування й документування слухань. Голосування є важливим елементом громадських слухань. Спочатку оголошується голосування за проект документа, підготовлений організаторами (робочою групою). Якщо є альтернативні проекти документа, то за них пропонується проголосувати в тому разі, якщо не пройшов перший документ. Помічники ведучого підраховують голоси. Ведучий оголошує результати голосування. У ході підготовки до заходу заздалегідь потурбуйтесь про обладнання для запису громадських слухань (диктофон), попередньо ретельно перевірте його справність.

Штатний розклад. Якщо планується проведення багатоденних громадських слухань, підготуйте штатний розклад так, щоб завжди на засіданнях була достатня кількість працівників.

Однією з головних рис вдалих громадських слухань є присутність представників усіх зацікавлених сторін. За наявності різних поглядів на розв’язання проблеми присутнім громадянам буде легше зорієнтуватися й виробити власний погляд на неї. Заключне слово. Промовець узагальнює результати, досягнуті в ході слухань, окреслює шляхи втілення їх у життя й оголошує перелік заходів, які планується провести в зв’язку з цим. IV етап. Втілення в життя результатів громадських слухань Група організаторів слухань обов’язково повинна провести зустріч за результатами заходу. Темою обговорення на такій зустрічі може бути аналіз виступів, активність громадян, результативність заходу, недоліки в підготовці. На зустрічі варто зосередитися на питанні, як саме результати слухань потрібно втілювати в життя. Необхідно підготувати звіт за результатами слухань і поширити його серед усіх зацікавлених посадових осіб, громадських організацій, організаторів слухань, журналістів і максимальної кількості учасників слухань.

Пропозиції, що вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Головна особливість громадських слухань полягає в тому, що вони не можуть бути засобом розв’язання політичних питань. На відміну від місцевих ініціатив, де місцева влада повинна реагувати на подібну ініціативу ухваленням відповідних рішень, правові наслідки громадських слухань полягають у тому, що рада повинна розглянути на пленарному засіданні висновки й пропозиції слухань, однак ухвалення якихось конкретних рішень, по суті, не є обов’язковим.

Загальні збори громадян Загальні збори громадян за місцем проживання є формою безпосередньої участі членів територіальної громади в розв’язанні питань місцевого значення, одним зі способів реалізації ними своїх прав на участь у місцевому самоврядуванні на території юрисдикції місцевої ради [1]. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Стаття 8. Загальні збори громадян 1. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. 2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. 3. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Загальні збори скликаються за місцем проживання громадян – міста, села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення. Для скликання загальних зборів, відповідно до статуту громади або Положення про проведення загальних зборів у громаді необхідно [5]: • визначити проблему, для розв’язання якої громаді або її частині потрібно домовитися між собою та/або спонукати владу до врахування колективного рішення громадян; • створити ініціативну групу з числа членів громади, що досягли вісімнадцяти років; • зібрати необхідну кількість підписів на підтримку проведення зборів; • проінформувати відповідного сільського, селищного, міського голову, голову районної в місті (у разі її створення) ради про проведення загальних зборів не пізніше ніж за десять календарних днів до запланованої дати. Інформація в повідомленні повинна містити прізвища, імена та по-батькові, дату народження, домашню адресу, контактний телефон членів ініціативної групи та має бути засвідчена їхніми підписами. На початку проведення зборів необхідно організувати реєстрацію осіб, які прибули для участі в зборах. У списку реєстрації учасників загальних зборів мають бути зазначені: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, серія і номер паспорта громадянина України або іншого документа, що засвідчує особу, домашня адреса з зазначенням номера телефону (за його наявності). Ця інформація має бути засвідчена

особистим підписом кожного учасника загальних зборів. Список реєстрації учасників загальних зборів повинен містити посилання на згоду учасників на розголошення персональних даних про них [5]. Загальні збори є правомочними за умови, що в їх роботі бере участь більше ніж половина членів територіальної громади. Рішення загальних зборів ухвалюється більшістю голосів учасників з правом вирішального голосу шляхом відкритого або таємного голосування. За результатами проведення загальних зборів складається протокол, який оформлюється в двох оригінальних примірниках у триденний термін після їх проведення й підписується головою і секретарем загальних зборів.

Рішення загальних зборів, ухвалені в межах власної компетенції, не потребують додаткового затвердження органами місцевого самоврядування чи їхніми посадовими особами. Рішення загальних зборів, які стосуються органів місцевого самоврядування чи їхніх посадових осіб, підлягають обов’язковому розгляду по суті в місячний термін після отримання протоколу загальних зборів на відкритому засіданні відповідного органу місцевого самоврядування або посадовою особою. Загальна схема функціонування інструменту «загальні збори громадян за місцем проживання» така: • ініціація зборів; • повідомлення про це місцеву раду; • збір підписів (за потребою); • видання рішення про скликання зборів і визначення порядку денного; • донесення інформації до мешканців за 7-14 днів до дати проведення зборів; • проведення зборів (за умови відповідного кворуму); • ухвалення рішення зборів і доведення його до відома керівництва громади; • розгляд сесію місцевої ради або відповідальною посадовою особою рішення загальних зборів; • ухвалення за результатами розгляду рішення зборів управлінського акта з подальшим інформуванням ініціатора зборів. 25

Місцева ініціатива Місцевою ініціативою є право територіальної громади безпосередньо вносити на розгляд місцевої ради проекти рішень з будь-якого питання, що належить до компетенції місцевої ради [11]. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Стаття 9. Місцеві ініціативи 1. Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. 2. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». 3. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. 4. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Законом передбачено, що дієздатні особи (віком від 18 років), зареєстровані в територіальній громаді, мають право ініціювати розгляд у раді питань у порядку місцевої ініціативи. Такі особи створюють ініціативну групу, кількісний склад якої законом не встановлено. Створювати ініціативну групу доцільно на загальних зборах громадян, надавши їй при цьому повноваження збирати підписи, готувати всі документи щодо місцевої ініціативи, зареєструвати її у відповідному органі місцевого самоврядування [10]. Місцева ініціатива оформлюється у формі проекту рішення місцевої ради. Місцеву ініціативу реєструє Секретаріат місцевої ради.

Для реєстрації ініціативна група подає такі документи: 1. Заяву (підписану всіма членами ініціативної групи) про внесення на розгляд відповідної ради місцевої ініціативи. 2. Протокол загальних зборів.

3. Проект рішення, підготовлений у порядку місцевої ініціативи. 4. Пояснювальну записку до проекту рішення, підготовленого в порядку місцевої ініціативи, з необхідним обґрунтуванням і додатками. 5. Підписні листи у визначеній кількості з підписами громадян (членів відповідної територіальної громади), які мають право голосу. Проект рішення, поданого в порядку місцевої ініціативи, міський голова чи голова відповідної ради може направити на розгляд профільних депутатських комісій або управлінь виконавчого органу для підготовки відповідних висновків [6]/ Після цього проект рішення включають до порядку денного найближчого сесійного засідання.

Порядок розгляду місцевої ініціативи на сесійному засіданні визначається Регламентом роботи ради, з дотриманням таких вимог: • засідання ради має бути відкритим; • участь у ньому мають брати члени ініціативної групи; • рада не має права відмовитися від розгляду місцевої ініціативи. Розгляд місцевою радою проекту рішення, внесеного в порядку місцевої ініціативи, може завершитися: ухваленням його цілком або за основу; відхиленням проекту рішення; поверненням його на доопрацювання за обов’язковою участю членів ініціативної групи в термін, визначений Регламентом ради, і з обов’язковим винесенням проекту рішення на наступне пленарне засідання ради [6].

Місцевий референдум Місцевий референдум – форма ухвалення територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування [6]. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Стаття 7. Місцевий референдум 1. Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. 2. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування. 3. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади. 4. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов’язковими для виконання на відповідній території. 5. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Ініціювати та призначити місцевий референдум можуть [11]: • депутати місцевої ради в кількості не менше ніж половини складу відповідної ради шляхом поіменного голосування на пленарному засіданні; • депутати місцевої ради шляхом зібрання підписів депутатів у кількості не менше ніж половини складу відповідної ради (підписи депутатів має засвідчити голова відповідної ради); • громадяни України в кількості не менше ніж однієї десятої від тих, що проживають на відповідній території і мають право брати участь у референдумі. Процедура ініціювання місцевого референдуму громадськістю [10]:

1. Створення та реєстрація ініціативної групи. Ініціативна група референдуму, яка складається не менше як з десяти громадян України (для міст обласного значення – не менше як з 200 громадян України, а в містах районного значення – не менше як з 50 громадян України), що

мають право брати участь у референдумі й постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, створюється на загальних зборах громадян. Результати проведення зборів громадян потрібно зафіксувати в таких документах, скріплених підписами голови та секретаря зборів: • список учасників загальних зборів з зазначенням прізвищ, імен та по-батькові, місця проживання; • список членів ініціативної групи із зазначенням документів, що посвідчують їхні особи. • протокол зборів; • точне формулювання питання, що пропонується винести на референдум. Зазначені вище документи подаються голові відповідної місцевої ради. Голова місцевої ради в десятиденний термін реєструє ініціативну групу місцевого референдуму, а у триденний (після реєстрації) – видає їй свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи встановленого зразка. Плата за реєстрацію не стягується. 2. Збір підписів під вимогою про проведення референдуму ініціативна група розпочинає з моменту її реєстрації. Мінімальна кількість необхідних підписів, яку ініціативна група має зібрати протягом місяця з моменту її реєстрації, зазначається у свідоцтві про реєстрацію групи. Кількість зібраних підписів реально має бути більшою (відсотків на десять). Питання про проведення місцевого референдуму виноситься на розгляд сесії відповідної місцевої ради в разі, коли фактів порушення чинного законодавства в процесі збору підписів не встановлено й загальна кількість зібраних підписів (за винятком визнаних недійсними) є достатньою для ініціювання місцевого референдуму. 3. Рішення про проведення референдуму. Питання щодо проведення референдуму місцева рада розглядає в місячний термін з моменту подання відповідної пропозиції. Дата місцевого референдуму призначається не раніше як за місяць і не пізніше як за два місяці від дня ухвалення рішення місцевою радою про проведення референдуму. У 10-денний термін після ухвалення рішення щодо призначення місцевого референдуму в місцевих засобах масової інформації повідомляється про дату його проведення, зміст рішення та питання, що виносяться на референдум.

Підготовка та проведення місцевого референдуму цілком фінансуються з місцевого бюджету (за винятком організації та діяльності ініціативних груп).

Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше ніж половини громадян, внесених у списки для голосування. Рішення місцевого референдуму вважається ухваленим громадянами, якщо за нього проголосувала більшість громадян з числа тих, хто взяв участь у референдумі. Повідомлення про результати референдуму публікуються відповідною комісією не пізніше ніж на десятий день після референдуму. Змінити або скасувати рішення, ухвалені місцевим референдумом, можна: • рішенням іншого місцевого референдуму; • рішенням відповідної ради, ухваленим кваліфікованою більшістю (не менше як дві третини від загальної кількості депутатів місцевої ради) з обов’язковим затвердженням на референдумі, який проводиться впродовж шести місяців після внесення зміни або скасування рішення.

Створення консультативно-дорадчих органів Консультативно-дорадчі органи — органи, що створюються громадянами при органах влади для участі громадян у процесах вироблення рішень, надання можливості для вільного доступу до проектів рішень, іншої інформації. Консультативно-дорадчі органи можуть мати такі форми: громадські ради, експертні комісії, консультаційні ради тощо. Такі органи можуть бути створені при місцевій раді, виконавчому комітеті, виконавчих органах ради, постійних депутатських комісіях. Громадські ради – це неформальні громадські структури, що працюють з органами державної влади та місцевого самоврядування у визначених ними сферах і організаційних формах. Основними завданнями громадської ради є [8]: • сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами; • забезпечення врахування громадської думки в процесі підготовки та організації виконання рішень центральних і місцевих органів виконавчої влади. Виходячи з мети утворення громадської ради, можна виділити два основні види таких рад, а саме [10]: • громадська рада як представник громадськості. До складу такої ради входять громадські діячі, які є представниками певних груп громадян (як правило, це керівники громадських організацій); • громадська рада як консультаційно-експертний орган. Такі ради часто називають експертними (спеціалізованими), до їхнього складу входять представники неурядових установ, які є експертами та фахівцями в певній галузі. Громадські ради утворюються [11]: • за рішенням владного органу, який зобов’язує відповідні державні органи в межах певного формату утворити «при собі» громадські ради; • за спільною потребою в такому органі з боку місцевої влади та громадськості; • за ініціативою громадськості.

У разі створення громадської ради за підтримки та участі влади, її діяльність і повноваження регламентуються Положенням про громадську раду. Процедура створення громадської ради за ініціативою громадськості: 1. створення ініціативної групи; 2. визначення концепції діяльності та розробка декларації про утворення громадської ради; 3. оприлюднення декларації та її підписання (визначається кінцевий термін); 4. проведення установчих зборів. Правові акти, що регламентують діяльність громадської ради (установчі документи): • меморандум (декларація) про громадську раду; • положення про громадську раду; • регламент громадської ради; • угода про спільну діяльність між громадською радою та органом влади (Угода про співпрацю). У Декларації та Положенні про створення громадської ради необхідно передбачити завдання та функції ради, її структуру, права й обов’язки членів ради, форми її діяльності, порядок припинення діяльності ради. Регламент громадської ради повинен містити дані про режим роботи ради, організацію засідань, про правомочність ухвалених рішень і протоколи засідань ради. Регламент може бути внесений як один з пунктів (розділів) до Положення чи Декларації громадської ради. Угода про спільну діяльність громадської ради та органу влади – це двосторонній договір між радою та органом влади про співпрацю.

Рішення громадської ради мають рекомендаційний характер і є обов’язковими для розгляду відповідного органу.

Побудова громадської ради (крок за кроком) [8]: • Ініціюйте створення громадської ради. • Поширте запрошення до участі.

• • • • • •

Розробіть статут (положення) про громадську раду та регламент її роботи. Оберіть голову і секретаріат громадської ради. Ухваліть статут (положення) і регламент на першому засіданні громадської ради. Підготуйте і затвердіть у міській раді та на засіданні громадської ради її план роботи. Проводьте відкриті засідання й оприлюднюйте інформацію про вашу роботу та її результати. Регулярно аналізуйте й оцінюйте вашу роботу.

Громадська рада з метою виконання поставлених перед нею завдань має право: • отримувати в установленому порядку від відповідного органу влади інформацію, необхідну для своєї роботи; • утворювати постійні та тимчасові робочі органи (комітети, комісії, експертні групи) відповідно до напрямів роботи ради; • залучати до своєї роботи представників виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, вітчизняних і міжнародних експертних та наукових організацій (за згодою їх керівників), а також окремих фахівців; • проводити асамблеї, конференції, збори.

Органи самоорганізації населення Органи самоорганізації населення – представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста. Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення й наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна [10]. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Стаття 14. Органи самоорганізації населення 1. Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. 2. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються законом.

Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення регулюється ЗУ «Про органи самоорганізації населення». У будь-якому разі природа створення й функціонування органів самоорганізації населення дають змогу говорити про те, що законодавець моделював їх як одну з дієвих форм залучення членів територіальної громади до ухвалених рішень на місцевому рівні, оскільки [8]: • органи самоорганізації населення є представницькими органами; • формою ухвалення кадрових питань є збори (конференція) жителів, зокрема й питання про дострокове припинення діяльності органів самоорганізації населення; • розширюється коло осіб з муніципальною правосуб’єктністю при формуванні органів самоорганізації населення (реалізація частини повноважень місцевого самоврядування в безпосередній формі). 34

Повноваження органу самоорганізації населення: • представляти інтереси жителів будинку/вулиці/кварталу в місцевій раді, зокрема брати участь у засіданнях, подавати пропозиції до проектів рішень, програм, бюджету міста; • здійснювати контроль за якістю надання житлово-комунальних послуг, якістю проведення ремонтних робіт у будинках (ремонт під’їздів, утеплення, підготовка до зими тощо; • організовувати заходи з облаштування території, проведення робіт з благоустрою, озеленення, утримання в належному стані прибудинкової території. Відповідно до чинного законодавства, порядок створення органу самоорганізації населення є таким [8]: 1) скликання зборів (конференції) жителів за місцем проживання, на яких ухвалюється рішення про створення органу самоорганізації населення й обирається ініціативна група; 2) звернення ініціативної групи до відповідної ради про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення; 3) розгляд питання про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення відповідною радою; ухвалення рішення про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення або про відмову в його наданні; 4) проведення установчих зборів (конференції) органу самоорганізації населення, обрання органу самоорганізації населення, затвердження положення про орган самоорганізації населення; 5) легалізація органу самоорганізації населення (через повідомлення або реєстрацію). Детальний алгоритм створення органу самоорганізації населення наведено у додатку 3.

ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ МІСЦЕВОЇ РАДИ Одними з представницьких органів територіальних громад згідно з Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», є відповідні місцеві ради. Не зважаючи на те, що місцева рада є представницьким органом, громадяни можуть впливати на рішення, які вона ухвалює. Місцеві ради в межах своїх повноважень можуть ухвалити рішення щодо політичних, економічних, соціально-культурних, екологічних та інших питань місцевого рівня. Порядок ухвалення рішень місцевою радою такий: 1. Проект рішення Проект рішення має бути оприлюднений за 20 робочих днів до дня його ухвалення. Персональну відповідальність за це несе секретар ради. Закон України «Про доступ до публічної інформації» Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками 3. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. 36

Громадяни можуть подавати пропозиції до проектів рішень. Подані пропозиції можуть бути розглянуті автором проекту рішення на засіданні постійної депутатської комісії або пленарному засіданні місцевої ради [3]. 2. Розгляд проекту рішення Попередній розгляд відбувається на засіданнях постійних депутатських комісій, а остаточний – на сесіях місцевої ради, які зазвичай відбуваються один раз на місяць. Про скликання сесії міський голова видає відповідне розпорядження, яке оприлюднюється не пізніше як за 10 днів до сесії. Пленарні засідання ради та засідання постійних депутатських комісій є відкритими. Тому члени громади можуть відвідувати пленарні засідання, засідання постійних депутатських комісій і брати активну участь в обговоренні проектів рішень, подавати пропозиції щодо їх покращення, робити фото- та відеозйомку обговорення питань порядку денного та голосування депутатів місцевої ради [3].

Закон України «Про доступ до публічної інформації» Стаття 46. Сесія ради 5. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. 7. Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної ради - також за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації. 10. Рішення про скликання … доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради. 17. Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством… 37

Детальний порядок участі громадян у засіданнях може регулюватися Регламентами місцевих рад і Положеннями про постійні депутатські комісії. 3. Ухвалення рішення Рішення ухвалюється більшістю депутатів від загального складу ради шляхом голосування. Голос присутнього сільського, селищного, міського голови, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, ураховується також. Після ухвалення рішення воно підписується міським головою та оприлюднюється впродовж 5 робочих днів з дня затвердження. Оприлюднення забезпечує міський голова, а персональну відповідальність за вчасність і повноту оприлюднення несуть міський голова і секретар ради. Закон України «Про доступ до публічної інформації» Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками 1. Розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати: 2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності; 2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Оскаржити в судовому порядку можна ухвалені рішення, проекти яких не були оприлюднені за 20 робочих днів до дати їхнього розгляду. 38

БЮДЖЕТ УЧАСТІ Бюджет участі – ініціатива, завдяки якій члени територіальної громади певної адміністративно-територіальної одиниці мають право витратити частину виділених коштів бюджету на реалізацію власних проектів, що спрямовані на покращення життя та виконання першочергових, на думку громади, завдань [4]. Громадяни подають до місцевої ради пропозиції та проекти, які можуть бути профінансовані за рахунок коштів громадського бюджету участі. Для виділення з бюджету коштів на фінансування громадських проектів необхідно, щоб місцева рада ухвалила окреме Положення. Можливості для громадян: • подавати проекти на фінансування з громадського бюджету; • брати участь у конкурсній комісії з відбору таких проектів; • контролювати, щоб місцева рада виділяла кошти з місцевого бюджету в передбаченому Положенням обсязі. Механізм упровадження в громаді бюджету участі передбачає декілька етапів 1. Місцева влада • ухвалює рішення ради про впровадження бюджету участі; • розробляє Положення про бюджет участі; • оголошує конкурс і початок відбору заявок;

2. Громадяни подають свої проекти на фінансування. 3. Експертні комісії оцінюють проекти й визначають перелік проектів, пропонованих до голосування. 4. Місцева влада • визначає терміни та способи голосування, ураховуючи можливості для голосування всіма членами громади 5. Голосування за проекти. 6. Місцева влада • видає розпорядження про затвердження результатів голосування • формує бюджет для реалізації проектів; • упроваджує проекти.

АДВОКАЦІЙНА КАМПАНІЯ Слово «адвокасі» чи «адвокація» походить від англійського «advocacy» (дієслово «to advocate»), яке можна перекласти як рекомендація, підтримка, аргументація, просування чогось. Поряд з використанням в англійській мові слова в його прямому значенні, за ним закріпилось і специфічне значення – особливий рід занять з характерними рисами і спрямований як правило на соціальну проблематику. Явище адвокації постало внаслідок необхідності реагування на гострі проблеми, які виникають у суспільстві, або ж вироблення комплексної відповіді на систематичні негаразди чи кризи. Особа чи група осіб, які потрапили в скрутне становище, або ж які усвідомлюють наявність певної проблеми, не завжди мають змогу цю проблему розв’язати. Тому постає необхідність знайти того, хто здатний розв’язати проблеми, і вплинути на нього. Звідси і визначальна риса адвокації – вплив на особу, яка ухвалює рішення [9]. Адвокаційна діяльність може бути спрямована на розв’язання будь-якої проблеми в суспільстві, незалежно від того наскільки широке коло осіб вона зачіпає. Така діяльність може тривати, як кілька годин, так і кілька років. Кампанії адвокасі можуть здійснювати громадяни, їхні ініціативні групи (двоє та більше осіб), громадські (професійні спілки, молодіжні та дитячі організації, організації роботодавців, творчі спілки тощо), благодійні та інші організації, засоби масової інформації (як окремі журналісти,

так і телевізійні канали, друковані, електронні видання та інші). Проте успішною кампанія адвокасі є тоді, коли вказані суб’єкти діють спільно, у коаліції [9]. Адвокація – це дії, що виконують люди або організації з метою впливу на ухвалення рішень на місцевому, регіональному, національному та міжнародному рівнях для вдосконалення політики або змін у ній. Адвокасі привертає увагу громадськості до важливих проблем і дає змогу надати рекомендації відповідальним особам для ухвалення ними правильного рішення. Будь-яка авдокаційна діяльність повинна мати три головні очікувані наслідки / результати [7]: • Зміна політики (взаємодія влади з елітами без залучення громадян), що, власне, і є громадським лобіюванням; • Системні зміни (залучення громадян до процесу ухвалення рішень; прозорість ухвалення рішення; підзвітність тих, хто ухвалює рішення) – зміна в практиці ухвалення рішення; • Демократичні зміни (громадяни усвідомлюють свої права і свою можливість бути залученими до процесу ухвалення рішення й використовують ці права й можливість для участі в прийнятті рішень на всіх рівнях влади) – основа становлення громадянського суспільства.

ОСНОВНІ ЕТАПИ АДВОКАЦІЙНОЇ КАМПАНІЇ [7] ЕТАП 1: ПЛАНУВАННЯ ТА ВИБІР СТРАТЕГІЇ Стратегія – це система, яка спрямовує нас обрати дії, що визначають сутність і напрям досягнення цілей.

Стратегічне планування адвокаційної кампанії слід розпочинати зі стратегічного аналізу. Аналіз включає такі пункти: • Ідентифікуйте й визначте пріоритетну проблему, за розв’язанням якої ви повинні чи можете взятись. • Проаналізуйте глибинні причини проблеми. Адже від правильного визначення проблеми залежать напрям і завдання адвокаційної кампанії, а отже, і результат. • Оцініть можливості вашої групи, організації чи коаліції зайнятись цими питаннями, залежно від вашого бачення і наявних ресурсів. Не варто братись за розв’язання проблеми, нехай на-

•

віть дуже важливої для вас, якщо у вас немає достатніх, передусім, людських і часових ресурсів. Звичайно, адвокаційна кампанія потребує певних матеріальних і фінансових витрат, але, як свідчить досвід, ці ресурси не є визначальними для успіху кампанії. Вивчіть середовище, у якому є проблема: соціально-економічне становище, політична ситуація, громадська думка, вплив традицій та звичаїв. Проаналізуйте всі зацікавлені сторони, які впливають на ситуацію позитивно чи негативно: хто може бути вашими союзниками, хто – опонентами. Здійсніть аналіз мішеней. Розробіть адвокаційну стратегію, яка не тільки якнайкраще стосується питання й порушує глибинні причини проблеми, а й допомагає громадам усвідомити, що в них є влада, яку вони можуть використати для ефективної участі в процесі ухвалення рішень.

Для роботи над розробкою стратегії адвокаційної кампанії слід відповісти на такі питання: • •

• • •

ХТО ваша аудиторія? ЯКИЙ спосіб донести інформацію до цільової аудиторії є найкращим – радіо, телебачення, листування або щось інше? Яке враження ви хочете справити? Чи буде це ефективною частиною ваших загальних комунікаційних зусиль? КОЛИ завершиться кампанія? Скільки часу вам потрібно для отримання перших результатів? СКІЛЬКИ це коштуватиме? Чи це найбільш ефективний спосіб витратити наявні кошти? ЧОМУ це найкраща стратегія для цієї проблеми?

Вибір стратегії також залежатиме від: • • •

розробки цілей вашої адвокаційної кампанії; аналізу зацікавлених сторін; аналізу взаємовідносин зацікавлених сторін (які стосунки та зв’язки наявні між зацікавленими сторонами, як їх можна використати для побудови стратегії).

Аналіз зацікавлених сторін передбачає ідентифікацію: •

Прихильників (люди, яких зачіпає проблема; люди, яких проблема не зачіпає проблема, але хвилює).

•

• •

Союзників (люди, групи людей, організації, які готові надати вам обмежену підтримку – державні структури, журналісти, бізнес, інтереси якого зачіпає проблема). Мішеней (люди, які ухвалюють рішення, а не ті, що його підписують) - Основна мішень (людина, яка має найбільший вплив на ухвалення рішення); - Другорядні мішені (конкуренти основної мішені, але з меншим впливом); - Офіційна мішень (часто не ухвалює рішення, але саме з нею важливо мати офіційні зносини); - Мішені підтримки (офіційні особи, які мають незначний вплив, але можуть підтримати вас або ж бути нейтральними); - Мішень доступу (людина, через яку ви можете «вийти» на вашу основну мішень. Опонентів (люди, які проти вашої позиції; мотиви опонентів). Тих, хто сидять на паркані (люди, які займають нейтральну або невизначену позицію. Їх треба привернути на свій бік)

Інструменти адвокації: •

•

• 44

Дослідження. До них належать, наприклад, наукові, соціологічні дослідження, зокрема й фокус-групи; аналіз законодавства, підготовка аналітичних документів, оглядів; моніторинг преси, наукових публікацій тощо. Опитування. Бліц-опитування представників місцевих громад, професійних, етнічних чи релігійних груп, експертне опитування для з’ясування, наприклад, їхньої поінформованості про ситуацію, їхнього ставлення до ситуації та бачення розвитку подій. Громадська експертиза діяльності органів виконавчої гілки влади та місцевого самоврядування. Якісно здійснена громадська експертиза діяльності органів влади може стати ключовим аргументом у діалозі з нею, так само, як результати громадської експертизи – добрим інформаційним приводом для ЗМІ. Семінари та конференції – гарний майданчик для професійного обговорення проблеми та пошуку шляхів її розв’язання, для фахових дискусій і поширення інформації про вашу адвокаційну кампанію серед фахівців. Круглі столи – чи не єдиний прийнятний формат для ефективного діалогу з владою.

• •

•

Співпраця зі ЗМІ. Основними формами співпраці зі ЗМІ є 1) прес-конференції; 2) прес-тури; 3) підготовка власних мате ріалів і статей з подальшим розміщенням їх у ЗМІ; 4) інтерв’ю. Інформаційні та інформаційно-просвітницькі акції, а також флешмоби. Такі акції дають змогу залучати до кампанії одразу кілька тисяч, а у великих містах, і десятки тисяч людей, які є вашими однодумцями. Одночасно ви дуже промовисто можете висловити свою позицію і владі, і суспільству. Це шанс чітко пояснити чого ви хочете і як ви бачите досягнення своєї мети. Громадські слухання, місцеві ініціативи, органи самоорганізації населення, загальні збори громадян Лобі. Лобіювання – це спроба організацій або окремих громадян впливати не тільки на ухвалення, відхилення чи зміну законів у парламенті, а також спроба впливати на адміністративні рішення уряду, спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів, а й різних політичних партій, державних і недержавних установ, а також підтримку громадськості через засоби масової інформації. Судові позови. Судові позови, як інструмент, застосовуються не так часто в ході адвокаційних кампаній. Зазвичай, громадськість в Україні уникає судових позовів проти влади, оскільки не вірить у чесність та справедливість суду. Також судова тяганина, як правило, виключає можливість діалогу між сторонами. Тому цей крок повинен бути добро обдуманим і виваженим. Акції протесту (демонстрації, мітинги, пікетування, страйки, марші) – це, як правило, масовий, публічний захід громадян або окремої категорії громадян, що проводиться для привернення уваги суб’єктів влади, громадськості, роботодавців до неврегульованих проблем у різних сферах життя суспільства й супроводжується гаслами, застосуванням у деяких випадках наочних засобів (плакатів, символіки), аудіо- та відеообладнання. Створення коаліції. Коалíція — ситуативний союз інституцій громадянського суспільства, політичних партій, фізичних осіб, які домовилися про спільні дії з тих чи інших питань.

ЕТАП 2: УПРОВАДЖЕННЯ АДВОКАЦІЙНОЇ КАМПАНІЇ Створення коаліції. Як уже зазначалось, коаліція допомагає консолідувати зусилля багатьох організацій для розв’язання однієї проблеми. 45

Перш ніж створити коаліцію, треба відповісти собі на такі запитання: • Хто може ввійти до вашої коаліції і чим саме підсилити її? • Яку саме допомогу може надати кожен з учасників коаліції (фахові дослідження, волонтери, матеріально-технічні засоби, медіапідтримка тощо)? • Що може запропонувати членам коаліції ваша організація? • Які переваги і які недоліки може мати ваше коаліційне об’єднання? Створюючи коаліцію, ви можете запропонувати її учасникам підписати меморандум, у якому ви домовляєтесь про спільні дії в рамках тієї чи іншої адвокаційної кампанії. Розробка ключових повідомлень Комунікація – ключовий інструмент діяльності організацій громадянського суспільства. Інформації, яку ви надаєте, мають довіряти. Ваша комунікація повинна викликати суспільний резонанс, і відповідати можливостям аудиторії сприймати інформацію. Кожна громадська організація, особливо та, яка займається адвокацією, повинна мати свою комунікаційну стратегію. Комунікаційна стратегія є невіддільним складником стратегії кампанії й визначає цілі та засоби, завдяки яким проект досягає бажаних змін у свідомості. Вона відображає: • очікуваний результат – змінене ставлення до ситуації; • наявні стереотипи та моделі поведінки; • цільові аудиторії; • канали комунікації; • перешкоди; • інструменти; • ключові (стратегічні) повідомлення Ключове (стратегічне) повідомлення – це чітке, зорієнтоване на цінності аудиторії твердження, яке має викликати суспільний резонанс та позитивну реакцію на діяльність організації, а також спонукати до дії. Ключове повідомлення дає відповідь на такі питання: • У чому суть проблеми? • Чому важливо цим перейматися? • Чому і як треба діяти?

Завданням ключових повідомлень є: • усвідомлення проблеми; • усвідомлення того, як проблема впливає на людину / групу людей;

• • • •

залучення до роботи; мотивування, спонукання до дії; координація дій людей; зміна поведінкових стереотипів.

Розробляючи ефективне ключове повідомлення, слід ураховувати: • Мети і цілей кампанії • Стратегії кампанії • Аудиторії або кількох аудиторій ЕТАП 3: МОНІТОРИНГ І ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ Щоб можна було здійснювати моніторинг і оцінку результатів адвокаційної кампанії, необхідно розробити для себе індикатори, які свідчитимуть про поступ у вашій діяльності. Можна скористатися такою матрицею моніторингу й оцінки: • результат; • показник (що?); • джерело інформації (люди, документи); • метод збору (як?); • хто збиратиме? коли? • до початку кампанії, наприкінці кампанії.

ІСТОРІЇ УСПІХУ За час проекту учасники започаткували три адвокаційні кампанії.

СОЦІАЛЬНЕ ТАКСІ, КОМУ ВАЖКО – ПІДВЕЗИ! Мета адвокаційної кампанії – забезпечити за рахунок міського бюджету надання транспортної соціальної послуги «Соціальне таксі» людям зі інвалідністю 1, 2 групи з стійкими порушеннями опорно-рухового апарату. Хід проведення кампанії учасниками проекту: 1. Проаналізовано потребу людей з інвалідністю 1, 2 групи зі стійкими порушеннями опорно-рухового апарату в послузі «Соціальне таксі». 2. Проведено розрахунок вартості послуги «Соціальне таксі». 3. Проведено наради з представниками влади для визначення механізму впровадження послуги «Соціальне таксі»: з заступником міського голови; секретарем міськради; з відділом транспорту міськради; Управлінням соціального захисту населення; Територіальним центром. 4. Проведено вибірку та складено список 40 потенційних користувачів послуги «Соціальне таксі» і маршрутів життєво необхідних об’єктів відвідування для пілотування послуги.

5. Р о з р о б л е н о спільно з Територіальним центром Порядок надання послуги «Соціальне таксі». 6. Подано на конкурс «Бюджет участі 2017» проектну ідею «Соціальне таксі, кому важко – підвези». 7. Виготовлено інформаційну продукцію «Підтримай проект «Соціальне таксі, кому важко – підвези» у конкурсі Бюджет участі 2017»: відеоролик, борд, плакати, флаєри. 8. Проведено вуличні акції «Підтримай проект «Соціальне таксі, кому важко – підвези» у конкурсі Бюджет участі 2017». 9. Отримано 502 голоси від мешканців міста, які дали змогу ввійти до списку проектів-переможців і отримати фінансування в сумі 200 тис. грн. бюджетних коштів для пілотування транспортної соціальної послуги «Соціальне таксі». Подальші кроки в 2018 році: • Пілотування соціальної послуги «Соціальне таксі»; • Створення робочої групи з розробки проекту міської програми транспортної соціальної послуги «Соціальне таксі»; • Супровід програми під час розгляду її на профільних депутатських комісіях; • Супровід програми під час розгляду та ухвалення її на сесії міської ради; • Контроль за виконанням заходів міської програми соціальної послуги «Соціальне таксі» та використанням ресурсів.

МЕЛІТОПОЛЬ, КОМФОРТНИЙ ДЛЯ КОЖНОГО Мета адвокаційної кампанії – створення умов безперешкодного доступу маломобільних груп населення до об’єктів міської інфраструктури міста. Хід проведення кампанії учасниками проекту: 1. Затверджено розпорядженням міського голови склад робочої групи з проведення моніторингу безбар’єрного доступу маломобільних груп населення до будівель і приміщень загального користування комунальних об’єктів для виявлення об’єктів, що не відповідають вимогам ДБН В.2.2-17. До складу робочої групи, окрім представників влади, увійшли й двоє членів громадських організацій – учасники проекту. 2. Проведено моніторинг безбар’єрного доступу маломобільних груп населення до 40 комунальних об’єктів та 25 аптек міста. 3. Складено та надано у формі офіційного листування рекомендації щодо адаптації, згідно з ДБН, недоступних об’єктів для маломобільних груп населення. 4. Проведено акції-нагородження відзнакою «Заклад, дружній до всіх» доступних об’єктів для маломобільних груп населення. 5. Проведено акції «Пам’ятай про ДБН» для приватних проектувальників. 6. Виготовлено просвітницьку інформаційну продукцію: наліпки, борд, відеоролик «Заклад, дружній до всіх».

Подальші кроки: 1. Налагодити співпрацю з відділом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Мелітополі, створеним 10 жовтня 2017 року, і посилити контроль за дотриманням ДБН. 2. Продовжити моніторинг безбар’єрного доступу маломо більних груп населення до будівель і приміщень загального користування всіх форм власності для виявлення об’єктів, що не відповідають вимогам ДБН В.2.2-17, або ж для нагородження відзнакою «Заклад, дружній до всіх» доступних об’єктів. 3. Продовжити лобіювання розпорядження міського голови щодо облаштування об’єктів громадського призначення засобами безперешкодного доступу до них маломобільною категорією населення.

ТАК! МИ РІВНІ! Мета адвокаційної кампанії – формування толерантного ставлення суспільства м. Мелітополя до осіб з інвалідністю як до рівноправних партнерів, які мають право на повноцінне життя та самореалізацію.

Хід проведення кампанії учасниками проекту: 1. Подано зміни до бюджету міської програми «Фінансова підтримка громадської організації Мелітопольського міського товариства людей з інвалідністю» на 2018 рік з включенням додаткової статті «Проведення інформаційної кампанії з формування усвідомленого ставлення суспільства до осіб з інвалідністю». Створено комітет «Швидке реагування з питань осіб з інвалідністю» при Мелітопольському міському товаристві людей з інвалідністю. Проведено за рахунок бюджетних коштів акцію «Я за інклюзивне суспільство» з відвідуванням структур виконкому та врученням сувенірної продукції. Проведено за рахунок бюджетних коштів Інклюзивну спартакіаду людей з інвалідністю та однодумців-прихильників інклюзивного середовища. В и гото в л е но просвітницьку інформаційну продукцію: брендовані кулькові ручки та кубарики «Я за інк люзивне суспільство».

Подальші кроки: 1. Посилити роботу комітету «Швидке реагування з питань осіб з інвалідністю» при Мелітопольському міському товаристві людей з інвалідністю. 2. Продовжити лобіювання питання включення до міської програми «Фінансова підтримка громадської організації Мелітопольського міського товариства людей з інвалідністю» додаткової статті «Проведення інформаційної кампанії з формування усвідомленого ставлення суспільства до осіб з інвалідністю». Проміжні результати трьох адвокаційних кампаній: 1. Підвищено рівень участі людей з інвалідністю в демократичних процесах громади, що є прикладом для пасивної категорії населення. 2. Підвищено рівень поінформованості населення про життя людей з інвалідністю. 3. Налагоджено ефективну взаємодію з вказаними структурами влади. Отримано дофінансування адвокаційних кампаній від Мелітопольської міської ради в рамках конкурсу соціально-культурних проектів: • «Мелітопольці ЗА рівні можливості!» (БО «Соціальний фонд»); • «Інклюзивна спартакіада» (Мелітопольська міська організація людей з інвалідністю). Адвокаційна компанія завжди допоможе в розв’язанні нагальних проблем!

ВИСНОВКИ

Демократія участі дає чи не найпотужніші практичні інструменти реальної політики. Їх правильне й системне використання є одним з найважливіших чинників успішного розвитку як на рівні громади, так і на рівні держави. Демократія участі зачіпає не лише політичну сферу, а й соціальну також. Сприяючи розвитку відносин взаємності, відтворюючи соціальну взаємодію, вона допомагає відновити структурні суспільні зв’язки, які так ослаблені сьогодні, а також згуртувати суспільство, нагадавши про поняття солідарності, яке встигло стертися у світлі панівного індивідуалізму та постійної конкуренції в процесі прагнення задовольнити особистий інтерес. Відтворюючи елементарну соціальність, демократія участі передбачає відродження спільнот, повернення сусідської, квартальної, трудової солідарності та ін. Даний порадник дає загальне уявлення про механізм застосування на практиці інструментів демократії участі в житті громади й не розкриває всіх тонкостей їх використання в повному обсязі. Адже порядок реалізації більшості з інструментів демократії участі в певній громаді регулюються статутом громади чи окремим положенням. Ми сподіваємося, що викладений матеріал та позитивний досвід учасників проекту з реалізації адвокаційних кампаній спонукатиме читачів не лише до активного відстоювання власних інтересів, а й до всебічного їхнього включення в життя громади.

БЛАГОДІЙНЕ ОБ’ЄДНАННЯ «СОЦІАЛЬНИЙ ФОНД» Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Сухова 157 тел.: 067-280-67-60 e-mail: kuchina.e.o@gmail.com socfond.org.ua www.facebook.com/SocFond

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрам’юк І. Демократія участі: механізми громадської участі на місцевому, регіональному та національному рівнях / І. Абрам’юк. – К., 2014. – 50 с. 2. Громадські слухання як засіб вирішення проблем територіальних громад: практичний посібник / [М. Д. Городок., А. В. Карташов, О. О. Радченко, В. Ю. Стасюк, ], за заг. ред. М.Д. Городка – К., 2016. – 112 с. 3. Дмітрієв О. Як контролювати місцеву владу? / О. Дмітрієв, В. Краснопьоров, П. Островський. – К.: Центр UA, 2015. [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.gromady.dn.ua 4. Інструменти е-демократії у містах України: інформаційно-аналітичний довідник / А. Ємельянова М. Довбенко, П. Завадська, Д. Хуткий, С. Лобойко, М. Наход; За ред. С. Лобойка, М. Находа, Д. Хуткого. – К., 2017. – 58 с. 5. Липовська Н.А. Загальні збори громадян : методологія проведення / Н.А. Липовська // Аспекти публічного управління. – 2015. – № 5-6 (19-20). – С. 90-97. 6. Місцеві ініціативи та залучення громадськості до здійснення місцевого самоврядування. Навчальний посібник для посадових осіб місцевого самоврядування /Карий О.І., Панас Я.В./ Асоціація міст України – К., ТОВ «ПІДПРИЄМСТВО «ВІ ЕН ЕЙ», 2015. – 176 с. 7. Навроцький В.В., Кампанія адвокасі як інструмент демократичних перетворень / В.В. Навроцький, М.В. Менджул. – Ужгород: «Видавництво Олександри Гаркуші», 2011. – 59 с. 8. Посібник з розвитку громад: практичний порадник для небайдужих / Кол. авт.: Л.О. Єльчева, І.М. Ібрагімова та ін. – К., 2007. – 458 с. 9. Станкевич-Волосянчук О. І. Адвокація як метод впливу: практичний посібник / О. І. Станкевич-Волосянчук. – Ужгород, 2013. – 80 с. 10. Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні: навчально-методичний посібник / ДП «Укртехінформ». – Київ, 2013. – 250 с.

11. Форми та методи залучення громадськості: навчальний посібник / Інститут громадянського суспільства; за заг. ред. В. Артеменка. – К. : ІКЦ «Леста», 2007. – 240 с.

ДОДАТКИ

Додаток 1 СТРУКТУРА СТАТУТУ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ Преамбула Розділ І. Загальні положення • Загальна характеристика села (селища, міста) • Система місцевого самоврядування села (селища, міста) • Символіка громади села (селища, міста) • Нагороди територіальної громади • Об’єднання та міжнародні зв’язки Розділ II. Територіальна громада • Територіальна громада села (селища, міста) • Принципи здійснення місцевого самоврядування на території села (селища, міста) • Компетенція громади села (селища, міста) Розділ III. Матеріально-фінансова основа місцевого самоврядування села (селища, міста) • Визначення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування села (селища, міста) • Процедура реалізації фінансових та майнових інтересів територіальної громади • Основні засади управління об’єктами комунальної власності Розділ IV. Форми здійснення місцевого самоврядування членами територіальної громади села (селища, міста) • Право членів громади села (селища, міста) на участь у здійсненні місцевого самоврядування • Місцевий референдум • Місцеві вибори • Загальні збори громадян за місцем проживання • Колективні та індивідуальні звернення жителів села (селища, міста) • Громадські слухання • Місцеві ініціативи • Інші форми участі жителів села (селища, міста) у здійсненні місцевого самоврядування Розділ V. Територіальна основа місцевого самоврядування • Адміністративний устрій (межі) села (селища, міста)

Розділ VI. Органи та посадові особи місцевого самоврядування • Сільська (селищна, міська) рада • Сільський (селищний, міський) голова • Виконавчий комітет сільської (селищної, міської) ради • Інші органи сільської (селищної, міської) ради • Робочі органи сільської (селищної, міської) ради • Органи самоорганізації населення Розділ VII. Заключні положення • Правова основа статуту • Внесення змін і доповнень до статуту. Джерело: [8]

Додаток 2 ЗРАЗОК ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН Секретарю назва міської ради Прізвище Ім’я По-батькові Іванов Іван Іванович адреса телефон ПРОПОЗИЦІЯ На місцевих виборах ми обрали представників, які від нашого імені будуть управляти містом, та забезпечувати умови для повноцінного та комфортного проживання. Ми делегували частину своїх повноважень на право управляти та приймати рішення міському голові та депутатам. Разом з тим, ми залишаємо за собою право на участь у житті територіальної громади безпосередньо, через ряд механізмів громадської участі, які є ознакою розвинутої демократії, та передбачені нормативно-правовими актами. Так, законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачені наступні механізми взаємодії: Стаття 7. Місцевий референдум; Стаття 9. Місцеві ініціативи; Стаття 13. Громадські слухання; Постанова Кабінету Міністрів України № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» передбачає проведення консультацій з громадськістю. Статтею 231 закону України «Про звернення громадян» встановлена можливість громадян взаємодіяти з місцевою владою через подання електронних петицій. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» визначає порядок проведення громадської експертизи. При аналізі Регламенту назва міської ради номер скликання крім загальних зборів громадян, та доручення виборців не було закріплено жодного механізму вирішення громадою питань місцевого значення. Також на місцевому рівні не прийняті: Положення про місцеві ініціативи; Положення про громадські слухання; Положення про консультації з громадськістю; Положення про електронні петиції; Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування; Порядок звітування голови громади, виконавчих органів, постійних комісій та депутатів місцевої ради;

Порядок інформування про діяльність комунальних підприємств; Положення про постійні депутатські комісії місцевої ради. Зважаючи на те, що в назва міста не визначений жодний механізм активної участі громадян у вирішенні проблем міста, чим порушується право мешканців безпосередньо вирішувати проблеми життєдіяльності, оскільки зазначені інструменти взаємодії можуть реалізовуватися лише за умови прийняття на місцевому рівні відповідних актів. З метою встановлення на місцевому рівні інструментів взаємодії територіальної громади та місцевого самоврядування, контролю за ефективною роботою органів місцевого самоврядування, на підставі викладеного, керуючись ст. 40 Конституції України, законом України «Про звернення громадян», ПРОШУ: 1. Розглянути та затвердити рішенням назва міської ради розроблені вказати ким саме наступні акти: Статут територіальної громади; Положення про місцеві ініціативи; Положення про громадські слухання; Положення про консультації з громадськістю; Положення про електронні петиції; Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування; Порядок звітування голови громади, виконавчих органів, постійних комісій та депутатів місцевої ради; Порядок інформування про діяльність комунальних підприємств; Положення про постійні депутатські комісії місцевої ради; Регламент назва міської ради. 2. Прошу надати відповідь у визначений законом термін на електронну адресу: _____________________ ДОДАТКИ: 1. Регламент міської ради. 2. Положення про місцеві ініціативи. 3. Положення про громадські слухання. 4. Положення про консультації з громадськістю. 5. Положення про електронні петиції. 6. Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. 7. Порядок звітування голови громади, виконавчих органів, постійних комісій та депутатів місцевої ради. 8. Порядок інформування про діяльність комунальних підприємств. 9. Положення про постійні депутатські комісії місцевої ради. Дата

підпис

/І.І. Іванов Джерело: [3]

Додаток 3 АЛГОРИТМ СТВОРЕННЯ ОРГАНУ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (на прикладі будинкового комітету) 1. Створення бази даних будинку, насамперед списку мешканців. При визначенні статусу мешканця (особи, що проживає) будинку варто відштовхуватися від реєстрації (хоча це чітко у Законі не прописано), дієздатності і вікового цензу (18 років). Відомості про реєстрацію можна взяти у відповідному органі внутрішніх справ. 2. Повідомлення всіх учасників про проведення зборів. У повідомленні варто звернути увагу на те, щоб учасники приходили з паспортами. 3. Збори мешканців будинку. У зборах можуть брати участь усі мешканці, які досягли 18 років і проживають на території будинку. Перед проведенням зборів необхідно провести реєстрацію учасників. При реєстрації складається список учасників за такими даними: прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, серія і номер паспорта, домашня адреса. Збори є дійсними, якщо присутні більше половини мешканців. На зборах потрібно обрати голову, секретаря. Процедура ведення зборів не регламентується, але бажано, щоб збори включали: затвердження порядку денного, доповідь, співдоповідь, виступи, питання і відповіді. У порядку денному зборів мають обов’язково бути такі питання: а) про звернення до районної ради щодо надання дозволу на створення ОСН; б) про обрання ініціативної групи, члени якої будуть представляти інтереси жителів у раді. Результатом зборів є прийняття рішення щодо цих двох питань, наприклад: а) “звернутися до Суворівської районної у місті ради про надання дозволу на створення будинкового комітету будинку №__, що знаходиться за адресою:________”; б) “обрати ініціативну групу зі створення будинкового комітету будинку №__, що знаходиться за адресою:________, члени якої будуть представляти інтереси жителів у раді, у складі:__________ (не більше 35 осіб). Рішення приймається більшістю голосів. 4. Подання рішення зборів будинку у відповідну раду (у відділ, який займається реєстрацією ОСН). 5. На наступному етапі має розглядатись питання надання дозволу на створення будинкового комітету на засіданні ради. Питання про створення будинкового комітету розглядається на найближчому засіданні ради

за участю членів ініціативної групи. При прийнятті рішення мають бути обумовлені такі питання: 1) назва; 2) основні напрями діяльності; 3) повноваження, умови їх здійснення; 4) територія. (Зверніть на це особливу увагу: на етапі прийняття рішення про надання дозволу на створення будинкового комітету часто ради не визначають повноважень). За результатами розгляду рада надає дозвіл або відмовляє у наданні дозволу на створення комітету. Але реальних причин, щоб відмовити у наданні дозволу на створення будинкового комітету, Закон не передбачає (за винятком порушення процедури проведення зборів). 6. Збори мешканців будинку. У випадку надання дозволу на створення будинкового комітету проводяться ще одні збори мешканців за процедурою, передбаченою для зборів, призначених зафіксувати ініціативу на створення ОСН (пункти 1-3). Порядок денний: • Утворення будинкового комітету, затвердження складу будинкового комітету: керівника (голови), заступника (заступників) керівника, секретаря, інших членів (для будинкового комітету оптимально вибрати лише голову і секретаря). • Вибори членів будинкового комітету. Рішення приймається більшістю голосів. • Затвердження Положення про будинковий комітет. • Про обрання уповноважених представників для проведення реєстрації органу самоорганізації населення (не більше 23 осіб). Рішення зборів оформляються протоколом. Відповідно до Закону, у Положенні зазначаються: 1) назва та юридична адреса органу самоорганізації населення; 2) основні завдання та напрями діяльності органу самоорганізації населення; 3) права і обов’язки членів органу самоорганізації населення; 4) територія, у межах якої діє орган самоорганізації населення; 5) строк повноважень органу самоорганізації населення та порядок їх дострокового припинення; 6) порядок використання коштів та іншого майна, порядок звітності; 7) порядок припинення діяльності органу самоорганізації населення; 8) інші питання, пов’язані з діяльністю органу самоорганізації населення. У Положенні обов’язково впишіть пункт про неприбутковість будинкового комітету.

7. Легалізація будинкового комітету. Легалізація будинкового комітету може проводитись через: 1) повідомлення; 2) реєстрацію. Доцільно провести реєстрацію будинкового комітету, тобто з набуттям ним статусу юридич-

ної особи. При реєстрації уповноважені представники будинкового комітету звертаються із заявою до виконкому відповідної ради, до якої додаються такі документи: 1) копія рішення відповідної ради про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення; 2) протокол зборів жителів за місцем проживання з рішеннями про обраних членів органу самоорганізації населення, про затвердження Положення, про обрання уповноважених представників для проведення реєстрації органу самоорганізації населення; 3) Положення, затверджене зборами жителів за місцем проживання, – у двох примірниках; 4) персональний склад членів органу самоорганізації населення із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, року народження, місця проживання. 8. Реєстрація будинкового комітету як платника податків. З податковою інспекцією можуть бути проблеми при реєстрації будинкового комітету як неприбуткової організації. Податківці можуть відмовляти у реєстрації ОСН згідно з пунктом 7.11.1 а) Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки там не згадуються ОСН. Водночас, є всі підстави дотримуватися позиції, що відповідно до статті 5 Закону України “Про місцеве самоврядування”, ОСН відносяться до системи місцевого самоврядування, а отже, утримуються на рахунок бюджету, та є неприбутковими організаціями.

Джерело: [8]

Громадсько-політичне видання

Застосування інструментів демократії участі Практичний порадник За загальною редакцією С. Прийми Колектив упорядників: Л. Кучина, К. Кучина, Т. Однорог, А. Ткаченко Коректор І. Черненко Макетування та дизайн Т. Однорог

Підписано до друку 19.10.2017 р., Формат 60*84/16 Папір крейдований. Гарнітура Myriad Pro. Друк цифровий. Ум. друк. арк. 3,72. Наклад 350 примірників. Замовлення № 2256. Видано та надруковано ФО-П Однорог Т.В. 72313, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда, 3а, тел. (098) 243-96-51 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виробників і розповсюджувачів видавничої продукції від 29.01.2013 р. серія ДК № 4477.