Караван історій про Реформацію by ROMCBKR

Черкаської райдержадміністрації КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

серія «500 років Реформації» Випуск 3.

(Сценарії масових заходів до відзначення в Україні 500-річчя Реформації)

Черкаси 2017

86 К 21 Караван історій про Реформацію: сценарії масових заходів до відзначення в Україні 500-річчя Реформації / КЗ «РОМЦ БКР» Черкас. райради; уклад. Л.В. Гріщенко – Черкаси: [б. в.], 2017. – вип.3. – 20с. (серія «500 років Реформації»)

У третьому випуску брошури пропонуємо тематику до масових заходів, приуроченою до відзначення в Україні 500-річчя Реформації. Сподіваємося, що інформація, яку отримаєте у цьому випуску, буде цікавою і потрібною у проведенні масових заходів, особливо з юнацькою та молодіжною аудиторією. Це видання рекомендоване бібліотечним працівникам, освітянам та іншим категоріям користувачів, які пов’язані з проведенням масових заходів.

Автор-укладач Л.В. Гріщенко Редактор А.Г. Кирдода Відповідальний за випуск В.М. Канюка Комп’ютерний набір Л.В. Гріщенко

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2017

Важливою складовою щодо реалізації завдання, відповідно до запропонованої тематики, є активізація засобів впливу в юнацькому та молодіжному середовищі. Навчити юнацьку аудиторію висловлювати власну позицію щодо реформаційних ідей в контексті змін українського суспільства та сприяти їхньому вихованню громадянської, соціальної та життєвої компетентностей. Сьогодні ми вільно користуємося благами цивілізації: досягненнями науки і культури, медицини, освіти, маємо соціальний захист та право. Але не завжди так було, і не всюди так є. Звідки в нас це? Маємо розібратися і з’ясувати сутність Реформації, причини її виникнення, охарактеризувати основоположників Реформації, проаналізувати їхні ідеї, а також встановити причинно-наслідкові зв’язки між духовними та політичними, соціальноекономічними змінами в суспільстві на прикладі фактів про Реформацію. У другому випуску ви ознайомилися з витоками Реформації та її впливом на хід історії всього людства. А в цьому випуску продовжуємо тему Реформації і вам допоможуть наступні заходи:

1. Полілог «Соціальне та політичне значення Реформації» Завдання заходу – полілог:  Створити майданчик для спілкування між присутніми на заході, щодо історії Реформації.  Організувати діалог щодо проблем, ідентичностей та здобутків протестантизму під час Реформації.  Залучити присутніх до дискусії стосовно реформаційних рухів.  Активізувати читання друкованих видань для більш глибокого ознайомлення з питань історії реформаційних рухів у східноєвропейському контексті та їх ролі в церковних перетвореннях і суспільно-культурних процесах періоду постреформації. Для проведення цього заходу створіть групи за напрямками, які розглядатимуть різні питання, що стосуються Реформації: Історико-культурологічна: Зародження Реформації: причини та наслідки. Реформація і Контрреформація в Європі. Особливості реформаційних процесів у країнах Європи, Скандинавських країнах, Азії, Африки, Америки та Австралії. Вплив реформаційних рухів на суспільно-політичні перетворення у Східній Європі. Історія протестантських рухів у Східній Європі. Протестантизм в Україні. Вплив Реформації на формування естетичних засад європейської культури. Культурологічні аспекти реформаційних процесів в Україні.

Історичні умови та соціально-політичні причини формування ренесансної культури України. Протестантизм та мистецтво. Освітньо-культурна: Вплив Реформації і протестантизму на розвиток європейської та національної освіти і науки. Роль християнської освіти в розвитку реформаційних процесів. Богословські та освітні засади Реформації. Особливості теологічної освіти сучасного східноєвропейського протестантизму. Протестантські школи в минулому та в сучасності. Економічна група: Роль християнства у виникненні сучасної фінансової системи країнлідерів. Перша та друга промислові революції, як економічний результат християнської культури. Вплив релігійно-конфесійних ідей на формування сучасних економічних систем. Реформаційні процеси в основних течіях християнства та форми соціально-економічної й освітньої модернізації. Інші питання для полеміки: • Чому культуру милосердя, співчуття та благодійності заснували послідовники вчення Ісуса Христа? Як християни ввели у практику поняття «хрещені батьки» та доглядали дітей-сиріт, а згодом відкрили перші дитячі притулки? Чому співчуття віруючих людей до хворих та страждаючих спричинило виникнення, як першого шпиталю, так і організації «Червоного хреста»? • Як християнське розуміння цінності людського життя лягло в основу сучасного правосуддя та морального кодексу? Чому завдяки християнам поняття рабства та торгівлі людьми стали неприйнятними у суспільстві? • Чому наука, яка зародилася в Індії, Африці, Китаї, арабському світі, не мала подальшого розквіту у Стародавній Греції? Як класична наука розвивалася саме у Європі в часи Реформації з її християнським розумінням Бога? • Як саме християни принесли в цей світ розуміння, що освіта повинна бути доступна кожному, незалежно від статі, достатку та соціального статусу? Чому перші школи та університети були засновані в ім’я Ісуса Христа, а християнські місіонери-просвітителі пішли до різних народів? Як пов’язане просвітительство з виникненням кирилиці та перекладу Біблії більше ніж на 1200 різних мов світу? Чому саме християнство посприяло розквіту літератури та дало форму літературній мові?

• Чому розвинуті країни свого часу застосували біблійні принципи у трудовій етиці? Як інші країни почали розвиватися, перейнявши економічні моделі попередніх? • Чому сучасні ноти є винаходом християн? Як відомі музичні, художні та літературні шедеври світових класиків писались «в ім’я Бога»? • Якби можна було витягнути магнітом, з історії всі події, пов’язані із ім’ям Ісуса Христа та подіями Реформації, то що б залишилося? Чи можемо ми втратити ці надбання? Які наші перспективи? • Колись було сказано: «Щоб сміливо йти в майбутнє, треба знати минуле». Чи потрібно це нам відносно теми про Реформацію? Слово бібліотекаря: Реформація (від лат. Reformatio – перетворення, виправлення) – католицький церковно-релігійний, духовно-суспільний і політичний рух оновлення в країнах Західної та Центральної Європи в XVI столітті та спрямований на повернення до біблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади. Реформацію пов’язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі, яку ще називають протестантською, лютеранською або євангелічною. Передумовою до Реформації була криза папства в XIV-XV ст. Рух поступово переростав із церковного у суспільний через невтілені надії на церковну реформу після рішень Константського собору 1414-1418 років (папа Мартін V) і особливо – Базельсько-Флорентійського собору 1431-1449 років (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату 1448 року щодо Німеччини, між римсько-німецьким кайзером Фрідріхом ІІІ і папою Миколаєм V. Протягом усього Середньовіччя церква відігравала визначальну роль у житті суспільства, ідеально вписуючись у панівний на Заході феодальний лад. Як великий феодал, католицька церква в різних державах Європи володіла до 1/3 обсягу всієї оброблюваної землі, на якій використовувала працю кріпаків, застосовуючи ті ж методи та прийоми, що й світські феодали. Монархи Європи, у свою чергу, йшли на будь-які витрати, щоб отримати від кліриків вищу санкцію на своє панування. У Німеччині католицька церква з її нескінченними поборами і здирництвом викликала загальну ненависть, а численні зловживання та непристойна поведінка священиків цю ненависть посилювала, адже їхні настанови для простих людей, пов’язані з невибагливістю й утриманням від розкоші, йшли в розріз з їхнім власним життям. Не останню роль відіграла також торгівля індульгенціями, безсоромний продаж яких викликав обурення усіх верств населення, в тому числі й щирих вірян. Реформація займає центральне місце в історії світу. Соціальні феномени, народжені Реформацією, залишаються найбільшими досягненнями людства за всю історію. «Сенсом історії нового часу» назвав

Реформацію німецький філософ Гегель. Це був почин масштабного духовного відродження, що змінило хід історії. Реформатори наголошували, що людина повинна себе поводити однаково не залежно від того, чи вона є в церкві, чи вдома, на роботі, в будьякому місці, оскільки Бог бачить явні та тайні людські вчинки, а перед Ним неможливо сховати навіть свої думки. Це настільки підняло статус людини й її цінність, що породило такий соціальний феномен західної цивілізації, як цінність особистості. Проповіді про присутність Бога поступово сформувала певний менталітет законослухняності, характерний лише для протестантських суспільств. Грамотність і освіта – плід Реформації. На відміну від католицької церкви, що вживала в богослужбі латинську мову, діячі Реформації вводили в церкві живі мови – вони були першими, хто відкинув латинь і навчання велося рідною мовою, що зміцнило національну свідомість і культурний розвиток. Чим є Реформація? Реформація – це духовно-суспільний рух, що почався з виступу німецького ченця Мартіна Лютера, який виразив свій протест проти деформації біблійної істини в римо-католицькій церкві того часу. Мартін Лютер, як і наступні реформатори після нього, виступали за повернення церкви, людини до біблійних домінантів, від яких середньовічна церква протягом віків відійшла. Починаючи з XVI століття Реформація сприяла появі прогресивних течій у католицизмі і православ’ї. Ці течії прагнули повертатись до біблійних стандартів у теології та житті церкви. Реформація, як церковно-релігійна і політично-соціальна течія тривала кілька століть у Західній Європі (звідки поширилася й на Україну), пробудивши національну свідомість і розвиток культури окремих народів та створивши низку протестантських церков. Вона була спрямована однаково, як проти догм і устрою, так і проти економічного і політичного становища церкви (секуляризація1 церковних земель, торгівля індульгенціями 2 тощо). Після Люблінської унії, 1569 року, особливо сильно реформаційні рухи почали проникати на Україну, проте, вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з іншими чинниками, Реформація певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, для яких (особливо після Берестейської унії 1596), «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. ХVІ століття, в українській історіографії, вважається періодом першого відродження. Реформація мала колосальний вплив на формування України. Не було б Реформації – не з’явилися б Острозька та Києво-Могилянська Академії. Пересопницька Євангеліє й Острозька Біблія – теж плід Реформації.

Скоріше за все, не було б Берестейської унії, а значить грекокатолицизму, оскільки церковна унія з 1596 року була реакцією на «єресь Лютерову». Не було би унії – може не було б і козацьких війн… Духовний імпульс Реформації був настільки значний в Україні насамперед через діяльність братств, що назавжди провів чітку межу між українським православ’ям і російським. Католицизм, з часів Тридентського собору, аж до наших днів радикально трансформується завдяки впливу протестантизму на нього. Провідник православної опозиції до унії, князь Василь-Костянтин Острозький, схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596, 1599 роках. Реформація посилила традиційну рису української церкви – її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церковних братств (ХVІ-ХVІІ ст.). Братчики практикували читання Святого Письма не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів (Статут Львівського Братства, 1588 р.). У освітній ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українсько-білоруська молодь (наприклад, соцініянські 3 й аріанські4 школи на Волині). Реформація в Україні позначилася зростанням національної свідомості й політичної активності козаччини, яка ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала православну церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, козаччина, у своїй зовнішній політиці почала орієнтуватися на допомогу протестантських держав (Швеції, Трансільванії, Бранденбурґу). Вплив і успіхи Реформації в Україні не були тривалими. Пов’язана з прогресивними релігійними течіями, Реформація опинилася між двома протилежними силами – католицькою Польщею й православною Україною, ворожих між собою, але й ворожих до протестантизму. «Сьогодні, як ніколи, українці заговорили про необхідність моральної революції, про зміни в суспільстві, які повинні початися з внутрішніх змін окремо взятої особистості. У цей кризовий час суспільству пропонується єдиний справжній вихід, який не принесе розчарування – побудова життя особистості й народу на біблійних принципах» (Я. Лукасік). Розминка. Історична вікторина: 1. Суспільний рух за перебудову католицької церкви. (Реформація) 2. Учений-монах, що виступив проти торгівлі індульгенціями. (Мартін Лютер) 3. Початок Селянської війни. (1524 р.) 4. Назва нової церкви. (протестантська) 5. Найбільш відомий ватажок Селянської війни. (Томас Мюнцер)

6. Зображення на прапорах повсталих. (черевик) 7. Назва однієї з програм повсталих. («12 статей») 8. Суспільна верства, що підтримувала Реформацію, але виступила проти селян. (князі) 9. Автор проекту пам’ятника повсталим селянам. (Альбрехт Дюрер) 10. Річка, яку називали «Папська дорога». (Рейн)

2. Історичне повідомлення «Коротко про Реформацію» Ми можемо задати питання: «Чому так відбувається? Чому західноєвропейський релігійний рух заслуговує на увагу мільйонів людей у офіційно секуляризованих країнах?» Справа в тому, що Реформація торкнулася не лише суто релігійних питань. Вона вплинула на багато сфер суспільного життя, і наслідки Реформації ми можемо відчути сьогодні. Можна сміливо сказати, що цивілізація, яка зараз існує, могло б і не бути, якщо б реформаційний рух не розпочався, або зазнав поразки. Щоб зрозуміти справжній влив Реформації, треба заглибитися в її історичні корені. Європейське суспільство ХVI століття було дуже релігійним. У західних країнах у всіх сферах життя домінувала католицька церква на чолі з Папою Римським. Церква контролювала всі сфери суспільного життя: освіту, науку, економіку, родину… Від самого народження, коли немовля потрібно було охрестити і до смерті, коли над покійним треба було звершити похоронний ритуал та поховати на церковному кладовищі, життя людей було пов’язане з релігією. Найтяжчою карою було відлучення від церкви, що викреслювало людину з соціальних зв’язків і могло вартувати життя. Раніш вважалося, що святі минулого часу та тогочасні монахи здійснювали стільки добрих справ, що їх із надлишком вистачало для їхнього спасіння. А ось «надлишок» добрих справ, як вважалося, наповнював «невичерпну скарбницю добрих справ». З цієї «скарбниці» Церква мала право брати «благодать» і надавати тим, хто займався звичайною повсякденною працею: селянам, ремісникам, підприємцям, солдатам та князям. Саме тому, що тодішнє вчення церкви говорило, що добрі діла є основою спасіння, простий люд бачив єдиний шлях викуплення від мук у чистилищі в долучені до цих «надлишкових заслуг». Саме це й стало підґрунтям до практики індульгенцій, продаж яких і став приводом до Реформації. Авторитет Папи Римського, який був майже абсолютним, суттєво похитнувся. У період Ренесансу понтифіки5, м’яко кажучи, не відзначалися благочестям, часто поводилися, як світські государі, що турбуються лише про власний добробут і владу. Кульмінацією падіння авторитету папської влади стала Велика Західна схизма, розкол, (1378-1417 рр.), коли за панування над церквою боролися три претенденти на титул Папи Римського. Подолана ця криза була лише на Константському соборі після 50 років розколу.

Тісно пов’язаним із релігійним життям було життя економічне. Основою економіки все ще було сільське господарство. Великими господарствами володіли дворяни й єпископи. Багато селян були в залежності від них і страждали від надмірної експлуатації. Господарства на початку XVI століття перейшли від системи відпрацювання панщини до оброків, але ця система не дуже полегшила життя селян. Дворяни потребували все більше грошей, у тому числі для купівлі індульгенцій, війн, що постійно велися того часу та задля розкішного способу життя. Тяжка чесна праця не приносила ані матеріальних благ, ані морального задоволення, адже церква вчила, що цей труд не має значення для спасіння та не є Божим покликанням. Освіта також була під контролем церкви. Навчанням піклувалися парафії та монастирі. Але рівень цих шкіл був невисокий. Більшість людей, особливо жінок, були неграмотні. До того ж Біблія та більшість літератури видавалася лише латинською мовою, якою прості селяни та робітники не володіли. Дещо краща ситуація була з вищою освітою. Університети, як такі, були створені в лоні католицької церкви в Середньовіччі для вивчення так званих вільних мистецтв. Закінчивши повний курс навчання, студент міг стати юристом, лікарем або теологом. Ці професії дуже шанувалися, і випускник університету міг зробити блискучу кар’єру. Навчання в університеті потребувало значних коштів, тому небагато людей могли собі його дозволити. Головним методом пізнання світу була схоластика6. Вона ґрунтувалася на авторитетних творах минулого античних філософів, у першу чергу, використовуючи, як основу метод дослідження логіки Аристотеля. Практичні експерименти, що є базисом сучасної науки, вважалися чимось незначними, а релігійні істини, як вважалося, не могли суперечити висновкам вчених. Це призвело до відірваності науки від реального життя та кризи в теології, де вчення церкви увійшло в численні протиріччя з Святим Письмом. Головною мовою церкви, науки й освічених людей була латина. Латиною проводилося богослужіння, лише переклад Біблії латинською мовою, що був здійснений святим Ієронімом у V столітті дозволялося друкувати та читати. Національна мова була вторинною і вважалася негідною для перекладу Святого Письма, проведення богослужіння. Англієць Джон Уікліф, що переклав Біблію англійською мовою, зазнав переслідування, його переклад був знищений, а сам він дивом уникнув смерті. До того ж не існувало усталених національних мов, і мешканці різних частин однієї країни могли не розуміти один одного, хоча розмовляли на споріднених діалектах. Кордони держав й етнічних груп не співпадали, тому національна держава в той час була неможлива.

У такі часи в саксонському місті Айслебені народився Мартін Лютер, який згодом став ключовою фігурою Реформації. 3. Історичне повідомлення «У полум’ї селянської боротьби. Томас

Мюнцер натхненник найрішучіших виступів селянства» У містах Німеччини з’явилися проповідники, які закликали людей жити так, як написано в Євангелії: «І всі віруючі були разом, і мали все спільне: і продавали свої володіння та будь-яку власність, і роздавали всім за їхніми потребами». Прихильників цих ідеалів майнової та соціальної рівності називали анабаптистами (перехрещенці). Дітей вони не хрестили, вважаючи, що хрещення слід приймати свідомо, дорослою людиною. Вступаючи до їхньої громади, хрещення треба було прийняти вдруге, що й дало назву їхньому рухові. Одним із найвідоміших проповідників ідеалів анабаптистів став спершу друг, а пізніше ворог Лютера Томас Мюнцер. Він закликав народ підняти меч проти панів і силою встановити на землі Царство Боже. За його переконаннями, боротьбу належало розгорнути не лише проти католицької церкви, а й проти всіх тих, хто жив, порушуючи християнські заповіді, – князів, рицарів, лихварів. Усі повинні бути рівними перед Богом, монастирі і замки слід знищити, а панів – оселити у простих хатинах і змусити працювати. Томас (Фома) Мюнцер (нім. Thomas Müntzer, бл. 1490-27.05.1525р.) – радикальний проповідник часів Реформації, який став повстанським лідером під час Селянської війни. Він першим від Лютера виступив проти католицької церкви. Колишній послідовник, а згодом непримиренний противник Лютера. «Взяти молот у руки і вдарити по старому світові» – такими словами Томас Мюнцер закликав здійснити переворот і встановити владу народу. Проповідник казав, що священики збивають із глузду простих людей, а «безбожні тирани» – князі і пани – розорюють і грабують їх, лицемірно твердячи при цьому: «Не вкради!» Дворян не турбує становище народу, вони діють проти християнської віри та самі вчиняють так, що бідна людина стає їхнім ворогом. Тому Мюнцер закликав встановити Царство Боже, де пануватиме справедливість, а влада належатиме самому народу. У такому ідеальному суспільстві знайдеться місце лише для тих дворян, які не гнобитимуть народ. Усіх інших необхідно стратити, а їхні замки – зрівняти з землею. Тільки тоді запанують злагода та любов. Лютер давно попереджав князів про «бунтівний дух» Мюнцера, про його намір «застосувати кулак». Він порівнював заколотників зі скаженими собаками і вважав за необхідне безжально їх знищувати. Шляхи Лютера та діячів народної Реформації повністю розійшлися. Особливо зрозуміло це стало, коли влітку 1524 року на півдні Німеччини вибухнула Селянська війна. Її спричинило погіршення становища селянства після того, як на початку XVI столітті у Західній Європі зріс попит на хліб, і Німеччина різко збільшила його вивіз. Прагнучи заробити більше грошей на торгівлі зерном, дворянство почало розширювати власні посівні

площі за рахунок зігнання з землі селян. Аби змусити їх працювати на себе, дворяни переводили селян на панщину й обмежували їхню особисту свободу. Це явище отримало назву «Друге видання кріпацтва». Особливо важким виявилося становище на півдні Німеччини. Різке обурення селян викликали особисті повинності, насамперед «посмертний побір», який стягували при передачі землі у спадщину. Він становив третину майна селянина, причому в останнього забирали все найцінніше – кращий одяг, кращу худобу. Іноді траплялося, що з селянського двору виводили єдину корову. У відповідь селяни збиралися в озброєні загони, штурмом брали замки і монастирі, руйнували та розорювали їх. Рух швидко поширювався, до повсталих приєднувалося населення невеликих міст, а також дрібні рицарі. Вони допомогли скласти програму селянських вимог. Найвідомішою серед них стала програма «12 статей». За роки війни вона виходила друком 24 рази та була дуже популярною. У ній селяни вимагали повернути загарбані дворянами землі та пасовища, скоротити панщину й оброк, знищити особисту залежність, зменшити податки. Вони виступали також проти сплати церковної десятини, наполягали на праві самим обирати священика. Ось деякі штрихи селянської програми «12 статей»: По-перше, наше уклінне прохання та бажання мати право всією громадою обирати собі священика й усувати його. По-друге, ми згодні давати справедливу зернову десятину, але лише так, як належить. Адже якщо її потрібно давати Богові та його людям, то вона дістається священику, якщо він звіщає правильне слово Боже. Надалі ми бажаємо, щоб цю десятину збирали наші церковні старости та давали б належне утримання священику, обраному всією громадою. Малої ж десятини ми не хочемо давати зовсім. По-третє, до цього часу звичним було вважати нас «власними» людьми. Беручи до уваги, що Христос пролиттям своєї дорогоцінної крові звільнив усіх нас, тому відповідає Св. Письму, аби ми були вільними. По-п’яте, наші пани привласнили всі ліси. Ось наша думка: ліси повинні знову перейти в користування всієї громади. По-шосте, ми зазнаємо великого обтяження від панщини, яка зростає і збільшується щодня. Ми бажаємо, щоб нас не приневолювали так сильно. По-десяте, дехто привласнив громадські луги, а також ріллю. Ці землі ми хочемо знову повернути в наше спільне користування. У перебігу Селянської війни свою програму підготували також ватажки тієї частини бюргерства і дворянства, яка приєдналася до повсталих. Це був проект імперської реформи, спрямованої на централізацію країни. Передбачалося, що вся влада в державі зосередиться в руках імператора, всевладдю князів буде покладено край, а самі вони перетворяться на державних посадовців.

Духовенство усувалося від світської влади, церковне майно підлягало секуляризації. З цього фонду планувалося надати землю рицарям, які натомість мусили нести військову службу державі. Велика увага приділялась інтересам городян. Для сприяння розвитку ремесла, торгівлі та підприємництва пропонувалася низка заходів: скасування мит між окремими німецькими князівствами, введення єдиних мір і ваги, монетної системи. Вважалося, що бюргерство отримає право брати участь у розробці державних законів. Прагнення селян також були враховані, їм програма обіцяла скасування особистої залежності і звільнення від повинностей, щоправда, тільки за умови виплати великого викупу. Внести його могли не всі, а лише заможні селяни. Створюючи проект імперської реформи, його автори сподівались об’єднати німецьке суспільство на основі загальнодержавних інтересів. Але розходження в лавах повстанців і розгром частини селянських загонів зробили це неможливим. Утім, перші невдачі не зупинили рух. Під знаменами повстанців продовжували збиратися тисячі людей. Центр війни перемістився до Тюрінгії, де перебував Мюнцер. Він натхненно закликав селян до боротьби, пророкував швидкий кінець «безбожним тиранам» і перехід влади до простого народу. Вирішальна битва відбулася біля міста Франкенхаузен. Перед її початком князі вступили в переговори з повсталими, пообіцявши, що дозволять їм розійтися по домівках, якщо вони видадуть Мюнцера. Серед селян почалося замішання, але якраз у цей момент на небі з’явилася веселка. Мюнцер переконав селян, що це добрий знак – сигнал про підтримку з боку небесних сил. Адже веселка, яка з’єднувала землю і небо, була зображена на знаменах селянських повстанців. Поки селяни слухали проповідь Мюнцера, ворог оточив їх. Вдарили гармати, після перших пострілів зчинилася паніка. Безпорадне селянське військо розбіглося в різні боки та було безжально знищене. Пораненого Мюнцера схопили, піддали тортурам і стратили. Невдовзі один за одним були ліквідовані інші осередки опору. Учасники погано озброєних і неорганізованих селянських загонів не мали належної військової підготовки і не могли протистояти важкій артилерії, кінноті та вимуштруваній піхоті князів. Розгром повстання супроводжувався незліченними жертвами. Повну підтримку діям князів висловив Лютер. Він писав, що бунтівників необхідно безжально знищувати, інакше вони загублять державу. З цього моменту Лютер поєднав свою долю зі князівською владою. Подекуди налякане дворянство пішло селянам на поступки, але в цілому їхнє становище погіршилось. Не здійснились прагнення тих, хто сподівався на проведення політичної реформи і створення єдиної Німеччини. Переможцями в боротьбі вийшли князі. Після придушення селянських виступів у їхніх руках опинилася не тільки доля церкви, а й доля Німеччини в

цілому, від протистояння до релігійного миру. Покінчивши з Селянською війною, князі, прихильники Лютера, продовжили Реформацію. На своїх землях вони очолили церкву, і тепер самі вирішували, яку релігію сповідатиме підвладне їм населення. Світські правителі секуляризували церковні землі і привласнили багатства монастирів. Відповідно до вимог Реформації в їхніх володіннях перебудовувалася шкільна й університетська освіта. Все це дуже посилювало владу князів. Занепокоєний імператор Карл V переконав рейхстаг прийняти рішення про повсюдне відновлення католицького богослужіння. У відповідь п’ять князів і 14 міст висловили йому свій протест. З цього моменту прибічників Реформації почали називати протестантами. Так відбулося народження протестантизму. Сьогодні протестантами вважають усіх прихильників Реформації, а національні церкви, які не визнають влади Папи Римського, носять назву протестантські. У 1530 році на рейхстазі в місті Аугсбурзі найближчий соратник Лютера – Філіпп Меланхтон (1497-1560 рр.) вручив імператору документ, відомий під назвою «Аугсбурзьке віросповідання». У ньому були викладені основи лютеранства. Главою церкви замість папи ставав князь. Помітно спрощувались обряди: зберігалися тільки два таїнства – хрещення і причастя, а пишна католицька меса замінювалася проповіддю священика. Проповіді відводилася центральна роль у церковній службі. У лютеранській церкві залишався клір7, але сама вона ставала «дешевою»: відмовлялася від надмірного оздоблення, розкішного вбрання, вшанування ікон і святинь. Карл V відхилив пропозицію вступити в переговори стосовно «Аугсбурзького віросповідання» та разом із католицькими князями почав війну проти лютеран. Німеччина розкололася на два ворожі релігійні табори. Виснажлива боротьба закінчилася лише у 1555 році підписанням Аугсбурзького релігійного миру. Імператор був змушений визнати рівноправність католиків і лютеран. Карл V дозволив кожному із князів вводити у своїх землях ту релігію, якої дотримувався сам місцевий правитель. У життя увійшов принцип: «Чия влада, того й віра». Частина князівств, розташованих переважно в центрі та на сході Німеччини (Саксонія, Пруссія, Бранденбург та інші), стали протестантськими, решта залишилася католицькими. Це остаточно закріпило роздробленість Німеччини та на тривалий час поховало сподівання на її політичне об’єднання.

4. Полілог «Вікові корені українських протестантів» «Український корабель плив повними вітрилами під вітром Реформації і спустив вітрила, коли цей вітер опав».

(Михайло Грушевський) Слово бібліотекаря: Одне з найдорожчих і найважливіших придбань, які цінують мудрі люди протягом століть – це знання. Наявність повної та точної інформації завжди давало освіченим перевагу над малограмотними невігласами. За повну інформацію платили гроші, щоб отримати гідну освіту, жертвували тимчасовими перевагами та перспективами, знаючи, що потім це «окупиться сторицею». Але також очевидно, що мудрих і втаємничених людей в усі часи було небагато, а «філософствуючих» і поверхневих набагато більше. Це створювало і створює «проблему» громадської думки, яка, як правило, формується на підставі неповних фактів необізнаними людьми. Але стереотипи руйнуються, коли істина відкривається у всій повноті. Давайте обговоримо кілька стереотипів: 1. Чому протестантизм, євангельське християнство має коротку та «бідну» історію на українських землях? 2. Яку роль грали протестанти, євангельські християни в історії України і чи була вона значна? Ведучий 1: Варто для початку розглянути, що взагалі завжди відрізняло протестантів і близьких до їх руху? Перелік може бути досить довгим, але в будь-якому разі, він міг би включати такі пункти:  Проголошення Св. Письма, як єдиного та виключного авторитету, неприйняття інших джерел у вигляді абсолютної істини.  Затвердження, що Христос, а не який-небудь інший духовний лідер є главою Церкви.  Наголос на важливості дотримання духовними особами, священнослужителями моральних вимог, виражених в Св. Письмі.  Критика церковної практики, яка не відображеної в Біблії – поклоніння іконам, мощам, продаж індульгенцій, поклоніння святим, як посередникам між віруючими та Христом.  Наголос на загальне священство всіх віруючих.  Переклад Св. Письма національними мовами та популяризація цього перекладу серед широких верств населення.  Акцент на важливості духовної освіти. Ведучий 2: Рухи, частково або повністю збігаються з розглянутими нами вище характеристиками, а чи можна простежити їх в історії Європи з періоду «похмурого середньовіччя»? Так – це богомоли (ХI ст.), які заперечують поклоніння іконам, церковну ієрархію, прагнення священства до збагачення

та формалізації богослужіння; альбігойці (XII ст.), які виступали проти аморальності священиків, поклоніння святим та іконам, широко користувалися Святим Письмом. До цього переліку можна додати вальденсів (ХII-XIII ст.), які критикували розпусту та марнотратство духовенства, відкидали молитви за мертвих і чистилище. Їх лідер – Петро Вальдо вчив, що Біблія є єдиною нормою віри та життя. У певному сенсі наступниками вальденсів були лоларди (ХIV ст.) – учень Джона Вікліфа, який перевів Біблію англійською мовою і зробив все для поширення основних істин Св. Письма. Ян Гус (XV ст.), ректор Празького університету, заперечував чистилище, поклоніння святим і богослужіння вів іноземною мовою. Він намагався ввести в богослужіння елементи новозавітної простоти, зробивши переклад Св. Письма чеською мовою та залишивши після себе послідовників – «моравських братів». Відлуння та сліди деяких із цих рухів можна виявити на українських землях. Ідеї болгарських богомолів у XII столітті внаслідок близьких контактів із церквами Русі проникли і на наші землі, і отримали певне поширення всередині місцевого православ’я. Чеська реформація ХV століття торкнулася також і західноукраїнських територій. Це сталося завдяки географічній близькості й ідеї відносної віротерпимості, яку сповідують на наших землях. Послідовники Яна Гуса явно користувалися симпатією серед українців. Це можна підтвердити листом короля Ягайла, 1423 року, до львівської шляхти та населенню Руського воєводства Польського королівства. У ньому зазначалося, що «коли потрібно було йти на допомогу гуситам, то галичани охоче пішли з чеськими лідерами навіть без обіцянки про винагороду, тепер же, коли король і папа закликають їх йти проти, ніхто не пішов навіть після королівської обіцянки про плату та гарантії Папи про відпущення гріхів». Очевидно, що значний вплив на формування нового реформаційного спрямування громадської думки на українських землях мали передові ідеї, просвітницька та видавнича діяльність Франциска Скорини. Його переклади книг Святого Письма набули широкого поширення на білоруських і західноукраїнських землях. Скорина горів бажанням дати своїм співвітчизникам Біблію на доступній «народній» мові. Він зробив ряд видань біблійних книг під назвою «Біблія Руська», які випустив спочатку у Празі в 1517-1519 роках, а потім у Вільно в 1525 році. У тексті Франциска Скорини помітно вплив чеської Біблії, перекладеної працями Яна Гуса та його учнів. Противники та недоброзичливці критикували книговидавця, проте визнавали популярність його праці серед православного населення. Рух духовної та релігійної реформи, розпочато Мартіном Лютером у 1517 році в сусідній Німеччині, незабаром безпосередньо торкнулося й українських земель, що перебували у складі Литви та Польщі.

Ідеї німецької Реформації несла молодь, яка навчалася в Лейпцігському та Кенігсбергському університетах. У 1544 році в Кенігсберзі відкрився лютеранський університет, де навчалися і протестанти з східнослов’янських земель. Тут друкувалася євангельська література для поширення у князівства. У 1540-х роках на західноукраїнських землях з’являються перші громади протестантів. До кінця XVI століття реформаційний рух у литовській державі представляв вже значну силу та був порівняно під впливом католицької та православної церков. У цей період Литовська держава стала притулком євангельських доктрин з усього світу: крім кальвіністів, поширення набули лютерани, моравські брати й ін. Серед магнатів, за словами Михайла Грушевського, «стало хорошим знаком протегувати протестантам, і за їхнім прикладом йшла і шляхта». Західноукраїнські та білоруські землі вкрилися досить густою мережею протестантських громад різних конфесій. Головним розповсюджувачем і натхненником кальвінізму на українських землях був Микола Радівілл (1515-1565рр.), воєвода Віленський, канцлер Великого князівства Литовського. Радівілл був двоюрідним братом дружини короля Сигізмунда Августа і тому мав сильний вплив при дворі. З моменту свого звернення у 1553 році він не шкодував коштів для поширення євангельської віри. Радівілл зібрав навколо себе відомих діячів протестантської церкви і створив всі умови для їх діяльності. Канцлер заклав прекрасну друкарню у Бресті, що випускала переклади книг Біблії й іншу духовну літературу. За словами Івана Огієнка, «він (Радівілл) привернув за собою до нової віри багато знатних православних родин». Кальвінізм був головним напрямком протестантизму, який набув широкого поширення у Великому князівстві Литовському, а пізніше – в Речі Посполитої. На думку ряду українських істориків, за короля Сигізмунда II Августа в Литві кальвінізм став панівною, домінуючою релігією. Де тільки можливо, магнати і шляхтичі перетворювали костели і церкви в молитовні зібрання. Євангельський рух зробив сильний вплив на православне суспільство. Досить сказати, що знамениті православні братства були організовані під впливом Реформації та у своїй структурі наслідували пресвітеріанські громади. Принцип соборної організації церковного життя, коли церковні питання почали вирішуватися на зборах духовних і «світських» представників церкви, був значною мірою натхненний прикладами кальвіністів: їх з’їздами, зустрічами лідерів церков і т.п. Самовпевненість і категоричність, з якою протестанти «розправлялися» з католицькою ієрархією, вплинула також на сміливість, з якою православні миряни вимагали звіту у своїх пастирів і настоятелів. Реальний наслідок Реформації – це початок проповіді живою українською мовою. Саме в період Реформації з’являється Пересопницьке Євангеліє (1556-1561рр.), перекладене архімандритом Григорієм і протопопом Михайлом Саноцьким.

Наслідуючи приклад Франциска Скорини, Костянтин Острозький організував у родинному маєтку друкарню, де при безпосередній участі нашого першодрукаря Івана Федорова побачила світ «Острозька Біблія». Знову ж, розуміючи на досвіді Реформації в Європі важливість освіти, спочатку в Острозі (Острозька слов’яно-греко-латинська Академія), а потім у Києві (Києво-Могилянська Академія) створюються національні вищі навчальні заклади, де могли отримати гарну освіту багато християн. Найрадикальніші кроки, які зробило українське православ’я, було зроблено під впливом і в союзі зі протестантами. Можна сказати, що на західноукраїнських землях енергія, сміливість, інтенсивність православного руху проявилася в тісному зв’язку з євангельським рухом і згасла не без зв’язку зі кризою реформаційного табору. Знаменитий історик Михайло Грушевський висловився так: «Український корабель плив під піднятими вітрилами з вітром Реформації і спустив вітрила, коли вітер стих і не стало ні сміливих союзників, ні їх надихаючих прикладів!». Ось тут дозволимо собі не погодитися з великим вченим. Сміливі союзники не зникли. Гучні відгомони Реформації на українських землях можна було побачити у створенні православних братств і затвердженні Острозької Академії (ХVI ст.), в церковній реформі Петра Могили (XVII ст.), богошуканні українських духоборів і молокан (XVIII ст.). Неважко їх розгледіти і в біографії, і творах Григорія Сковороди, в запалювальних проповідях німецьких і голландських колоністів, які принесли Реформаційні ідеї на землі півдня України. Ні з чим незрівняна любов до Слова Божого спонукала Пантелеймона Куліша зробити перший переклад Біблії українською мовою, зі сторінок, якого до нас, як би чути трубний поклик перших протестантських виступів: «Правда бо Божа в Йому відкривається до віри у віру, якщо ж написано: Праведний вірою живий буде!». Протестантська Реформація не зникла. Її симфонія і зараз звучить у тисячах храмів, залах і будинках молитви по всій Україні. Слово Боже, доступне і зрозуміле, прийшло на наші землі і продовжує змінювати життя мільйонів людей. І це буде тривати до тих пір, поки Христос не прийде за Своєю Церквою. Питання для дискусії. 1. Якщо не було б Реформації, або її впливу на формування української нації, культури та державності, тоді…. 2. Якщо не було б Реформації, тоді… (не було б ні Острозької, ні КиєвоМогилянської Академій. Їх створення було реакцією українських православних еліт на успіхи, як протестантів так і пізніше – єзуїтів (ці зі свого боку також реагували на виклик протестантської Реформації) у завоюванні молодого покоління української шляхти через освітні проекти). 3. Якщо не було б Реформації, скоріше за все…(не появилася б у 1561 році Пересопницька Євангелія – перший твір сучасною українською мовою).

4. Якщо не було б Реформації, не було б… (Берестейської унії 1596 року, яка стала реакцією частини православної ієрархії та католиків на успіхи «лютерської єресі» серед українців і білорусів. Саме грекокатолицизм став згодом найбільш проукраїнським віровизнанням, серцем української національної ідеї). 5. Якщо б не було Реформації, не було б… (козацького підйому часів Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького, адже це була (перед усім) реакція на Берестейську унію й окатоличення православних українських земель). 6. Як пов’язана європейська Реформація з розбудовою громадянського суспільства в Україні сьогодні? (На прикладі життя Мартіна Лютера й основних тез Реформації можна сформувати активну мотивовану позицію, аби брати активну участь у процесах становлення громадянського суспільства в Україні.) Бібліотекар: І взагалі, щоб зрозуміти сучасні події, необхідно використовувати причинно-наслідковий зв’язок, адже в історії (як і в нашому особистому житті) не буває випадковості, лише закономірності. Саме з Реформації, розпочатої Мартіном Лютером 31 жовтня 1517 року, бере свій початок новий час, в якому і зараз ми живемо. Німецький мислитель Гегель назвав Реформацію сенсом історії Нового часу. На думку відомого українського історика, громадського та політичного діяча Михайла Грушевського, саме Реформація (а точніше – відносини наших предків до неї), як визначили долю України, так і кожного іншого народу Європи. Соціальні, політичні, культурні й економічні феномени, народжені Реформацією, залишаються найбільшим досягненням людства за всю історію. Західна цивілізація має витоки з духовних ідеалів Реформації, до них мають прагнути й українці. Використання досвіду впливу Реформації на становлення державності у Німеччині й інших країнах Європейського союзу, є більш ніж актуальним для України сьогодні. Отже, Реформація вплинула на всі сфери суспільного життя, і наслідки Реформації ми можемо відчути сьогодні. Можна сміливо стверджувати, що цивілізація, яка зараз існує, могло б і не бути, якщо б реформаційний рух в Європі не розпочався або зазнав поразки. Сподіваємося, що історія успіху Реформації надихатиме молодих громадян України кинути виклик забобонам і несправедливості, привести свою країну до миру і процвітання.

5. Історичне повідомлення «Мандрівні проповідники» Одного разу купець і лихвар прогулювався по рідному місту. На одній із площ його увагу зовсім випадково привернуло уявлення мандрівних акторів, які розігрували постановку про подвиг відомого духовного подвижника V століття, сина багатого римського сенатора, святого Олексія. Відомо, що Олексій у шлюбну ніч таємно покинув своїх батьків і наречену та довго

мандрував у вигляді ніким не впізнаваного жебрака. У сирійському місті Едесса своїми аскетичними подвигами він отримав загальне шанування, але це обтяжувало його, і подвижник зважився бігти на кораблі до Греції. Сильна буря розбила корабель біля самих берегів Італії, і тоді ніким не пізнаний святий Олексій повернувся до рідного дому. До кінця життя праведник жив милостинею від власних батьків, кожен день бачив свою наречену, але не відкривався їм. Лише коли він помер, у його руках був знайдений сувій, що описує все його життя та поневіряння. Петро Вальдо разом із натовпом уважно дивився постановку до самого кінця і, вражений величчю подвигу, раптом відчув бажання у всьому наслідувати духовного подвижника. У Вальдо з’явилося палке бажання ближче познайомитися зі книгами Святого Письма, але він не знав латинської або грецької мови. Тоді купець звернувся з проханням до двох осіб – писарів із духовного звання і граматики, – щоб вони перевели для нього Писання народною романською мовою. Що вони і зробили, додавши до своєї праці і творіння чотирьох найбільших отців Західної Церкви: святих Амвросія і Григорія Великого, блаженних Августина й Ієроніма. Говорили, що на Вальдо дуже велике враження справила несподівана смерть одного з найвпливовіших людей Ліона, після чого він роздав своє багатство бідним і почав мандрівне життя проповідника, наслідуючи апостолам. Незабаром у Петра знайшлося чимало послідовників, які з натхненням взялися за вивчення Святого Письма рідною мовою та жадали його проповідувати. У справі цьому Вальдо спробував заручитися підтримкою католицької церкви. 1179 році зі своїми найближчими прихильниками він відправився в Рим, де папа Олександр III зібрав тоді третій «вселенський» Лютеранський собор. Вони привезли з собою романський переклад багатьох біблійних книг і просили, щоб папа його схвалив, а також просили собі у нього благословення на проповідь Євангелія. Однак англійський прелат 8 Вальтер Мап, якому папа доручив вступити в переговори з «ліонськими жебраками», подивився на їх депутацію занадто зневажливо, вважаючи їх всього лише зібранням неосвічених людей. Сам Олександр III поставився до них набагато прихильніше й уважніше. Він із любов’ю їх вислухав, особливо самого Вальдо, похвалив їх за рішення вести бідне мандрівниче життя та навіть обняв Петра. Проте, папа не дав їм прямого дозволу проповідувати народові, сказавши, що вони можуть вести свою проповідь, тільки з особливого дозволу священиків. Незабаром ліонські ентузіасти впевнилися, що це було рівнозначно прямій відмові. Після їх повернення з собору, ліонський єпископ Іоанн, під приводом, що вони за своїм неуцтвом і легковажністю багато в чому помиляються і вводять слухачів своїми проповідями у спокусу, заборонив їм проповідувати. Побачивши, що ніхто з прелатів та інших членів церковної ієрархії не думає закликати їх до себе на допомогу у справі проповіді,

прихильники Вальдо вирішили знову почати своє місіонерське мандрування, до якого вони вважали себе покликаними від Бога. Це вже католицька церква визнала прямим непослухом з їх боку, і через два роки після третього Лютеранського собору Нарбонська, архієпископ Бернар закликав їх на суд і підпорядкував духовному нагляду. Коли цей захід виявився безсилим і марним, архієпископ влаштував із ними релігійний диспут. Сила переконливості виявилася на стороні послідовників Вальдо. Вони ґрунтовно знали Святе Письмо та у своїй проповіді постійно на нього посилалися. Їхні прості природні тлумачення настільки ясно виявляли безпідставність багатьох сторін західного церковного вчення і так сильно викривали неправду багатьох сторін життя католицького духовенства, що проти їх доводів важко було висловити що-небудь дійсно аргументоване і ґрунтовне. Залишалося застосувати лише силу влади, що з боку Ватикану незабаром і стало: на веронському соборі 1184 року папа Люций III у присутності німецького імператора Фрідріха Барбадосі відлучив їх від церкви. Але ефект вийшов зворотним. Із цього часу вальденси стали називатися прихильниками починання Петра Вальдо, стали знаходити собі все нових прихильників у Франції та в сусідніх країнах. Їх громади з’явилися в Іспанії й італійській Калабрії, у Дофіне, Провансі, Страсбурзі, Кельні, Майнці, Цюріху та багатьох інших місцях. Вальденси дуже дорожили Святим письмом і називали його «духовним хлібом», «світлом для душі» й «їжею, яка солодша меду». Вони читали Євангеліє щодня, і важко було серед них знайти навіть найбіднішого селянина, який би не знав напам’ять не тільки окремих текстів Писання, але і цілих біблійних книг, особливо новозавітних. Ще сам Вальдо розділив своїх послідовників на два ранги: скоєних, тобто мандрівних вчителів, які вели особливо суворе життя, цілком відмовившись від власності і присвятивши себе справі проповіді, і віруючих, які були їх учнями. Згодом у сектантів склалася своя ієрархія, подібна католицькій. Нижчий ступінь її складали диякони, які разом із місцевим проповідником становили парафіяльну раду або консисторію. Вище за них стояли старійшини, а очолювали секту так звані модератори. Вчителі під час своїх подорожей, щоб не потрапити в руки інквізиції, часто переодягалися. Один із таких проповідників, наприклад, з’являвся то в капелюсі, прикрашеної морськими мушлями, із посохом пілігрима, то у вигляді каючого аскета, то під личиною мандрівного башмачника або цирульника. Середньовічний хроніст так зображує їх проповідні подорожі: «Вони є в замках дворян в якості продавців дрібного товару. Вони пропонують матерії на сукню, кільця й інші прикраси. А якщо їх запитають, чи немає у них ще чого на продаж, вони відповідають: так, у мене є ще великі коштовності, і я дам вам їх, якщо ви не зрадите мене священикам. У мене є

дорогоцінний камінь, за допомогою якого можна бачити Бога, а інший – запалює в серці любов до Бога. Потім вони наводять слова Святого Письма, що показують істинно благочестиве життя, потім ті, в яких Господь зображує життя фарисеїв і книжників». Відмінною рисою вальденсов була виняткова працелюбність. Вони ніколи не дозволяли собі залишатися дозвільними. Ця якість у них була тим більш цінною, що вальденси працювали не для наживи, а тільки для щоденного прожитку, залишаючись убогими та цінуючи цю бідність, як найбільшою християнською чеснотою. Разом із тим вони були надзвичайно гостинні, вірні, щирі та чесні. Ці їхні якості настільки високо цінувалися самими католиками, що охоче брали собі на службу саме вальденсов, цілком довіряючи їм свої будинки та майно. При цьому французькі вальденси були досить лояльні по відношенню до католицької церкви; італійські ж, особливо ломбардні, різко повставали проти римської курії9. А їхні німецькі «брати по ту сторону Альп» доходили до того, що називали римську церкву школою сатани, а папу і священиків – його слугами. Часом це викликало різку реакцію у відповідь. Так, у 1229-1931 роках в Ельзасі проти вальденсів лютував жорстокий інквізитор Конрад Марбурзький, а у 1316 році велика кількість прихильників цієї єресі була віддана аутодафі10 в Австрії. Сильно постраждали вони і в ході Альбігойських воєн – Хрестового походу проти катарів – на півдні Франції. Римський же папа Інокентій III, навпаки, звернувся до сектантів із листом, перейнятим духом істинної пастирської любові, в якому він напучував їх, що «бажання дізнатися Святе Письмо й отримати від вивчення його душевну користь – похвально. Але таке бажання не повинно задовольнятися таємно та жодним чином не повинно вироджуватися у претензію, щоб стати проповідниками і приводити до відкидання авторитету духовних осіб». Єресь вальденсов виявилася вельми довговічною. Фахівці відзначають, що вальденси зробили свій вплив навіть на чеських таборитів і послідовників Яна Гуса. Аж до теперішнього часу вальденсіанская церква існує в Італії, Аргентині й Уругваї. Крім того, невеликі громади вальденсів можна зустріти у США та Німеччині, де вони здебільшого злилися з протестантамипресвітеріанами.

Примірні питання до бесіди «Реформація та контрреформація». І. Реформація і протестанство: 1. Назвіть основні напрями протестантизму. Чим вони відрізнялись один від одного? 2. Проти кого були спрямовані рішення Тридентського собору? 3. Методи боротьби проти Реформації. ІІ. Реформаційні погляди Томаса Мюнцера. 1. Чиї інтереси виражав Томас Мюнцер? 2. Що спільного в поглядах Мюнцера та Лютера?

3. Чим відрізнялися погляди Мюнцера та завдання Реформації від вчення Лютера? 4. Що дозволило Мюнцеру стати ідеологом селянсько-плебейського табору? ІІІ. Селянська війна. 1. Які причини могли викликати Селянську війну в Німеччині на початку XVI століття? 2. Яким чином ріст міст впливав на становище залежних селян? 3. Якою владою користалися великі феодали у своїх володіннях? 4. Як сприйняли селяни ідеї Реформації? ІV. Про створення Ордену єзуїтів. 1. Для чого було, на вашу думку, створено ще один чернечий орден? 2. Чому його члени мали особливий статут і повноваження? 3. Чи згодні ви із твердженням, що мета виправдовує засоби? 4. Чи можна навіть заради високої мети користуватися підступними, жорстокими засобами? V. Розвиток промисловості та торгівлі. 1. Які галузі промисловості розвивалися найбільш успішно у XVI столітті? 2. Що нового з’явилося в організації виробництва? 3. Яку роль відігравали німецькі землі у світовій торгівлі кінця XVпочатку XVI століття?

Словничок незрозумілих слів 1.

4. 5. 6. 7.

Секуляризація (фр. sécularisation, від лат. saecularis) – це вид змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. Індульгенція (лат. Indulgentia від латини indulgeo – дозволяю ) – у римокатолицькій церкві, відпущення тимчасових покарань Церквою за гріхи, які були раніше прощені Богом у таїнстві примирення (Сповіді). Социніанство, социніянство, соціньянство – раціоналістична течія у протестантизмі, яка дістала назву від свого засновника італійця Фаусто Паоло Соцціні. Аріанство, аріянство – один із напрямків ранньої християнської церкви. Понтифік (від лат. pontifex – «будівельник мостів») – титул голови Католицької Церкви. Схоластика (походить від грец. schole – школа) – панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод. Клір (грец. κλήρος – жереб) – узагальнена назва священнослужителів у Християнській Церкві, на відміну від мирян. Особа, яка належить до кліру – клірик. Прелат (від лат. praelatus букв. – «найкращий», «найвищий» церковнослужитель; винесений (висунутий) вперед) – у католицькій, англіканській, лютеранській церквах – почесний титул представника вищого духовенства (кардинала, архієпископа, єпископа тощо).

Курія (лат. Curia) – поняття, яке має декілька значень:  У Стародавньому Римі – об’єднання кількох родів патриціїв, аналогічне грецькій фратрії. Відповідно до традиції, курій було 30, по 10 у кожній родовій трибі. У період утворення держави курії стали найважливішим військовополітичним осередком римського суспільства.  Феодальна курія – рада сеньйора з його васалами у країнах Західної Європи в середні віки. Феодальна курія, що складалась із безпосередніх васалів короля, називалась Королівською курією (лат. Curia Regis). З посиленням королівської влади перетворилася в більш вузьку раду наближених короля, причому фінансові та судові справи були виділені у ведення особливих палат. В «підавстрійській» частині України й інших країнах Європи, дожовтневій Росії курія – розряди, на які поділялись виборці за майновим цензом, національністю й іншими ознаками.  Курія – будинок для громадських зібрань.  Курія – структурний підрозділ у Католицькій Церкві (зокрема, УГКЦ). 10. Аутодафе (лат. actus fidei, порт. auto da fé, ісп. auto de fe, ауто-да-фе, ауто де фе, «акт віри»): А) Урочисте оголошення вироку Інквізиційного суду у середньовічній Іспанії, Португалії й їхніх колоніях, у справах єретиків та апостатів. Б) У минулі часи – прилюдне спалення на вогнищі людей, оголошених інквізицією єретиками, або так званих єретичних творів.

Використані джерела: 1. Вікові корені українських протестантів [Електронний ресурс] // сайт «RISU» (Религиозно-информационная служба Украины); блог «Между Афинами и Иерусалимом». Блог «Александра Шульги reserved» – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http: //risu.org.ua/ru/index/blog/~Kir/65051/ – Назва з екрана. – Опубліковано: 09.10. 2016. – Дата перегляду: 23.01.2017. 2. Реформація. Виникнення, поширення та наслідки [Електронний ресурс] // сайт «R500» / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskih-krayinah-komparativnijanaliz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017. 3. Реформація в Німеччині [Електронний ресурс] // сайт «edufuture.biz Гіпермаркет Знань» (2008-2017) – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80% D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%B2_%D0%9D%D1%96%D0%BC%D 0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%96. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017. 4. Реформація та її вплив на розвиток людства: Виховний захід [Електронний ресурс] // сайт «R500» / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http:// www.r500.org.ua/.../Vihovnij-zahid-Reformatsiya-ta-yiyivpliv-na-rozvitok-lyudstva-... – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

Науково-популярне видання

Караван історій про Реформацію Сценарії масових заходів до відзначення в Україні 500-річчя Реформації

Автор-укладач Л. В. Гріщенко Комп’ютерний набір Л.В. Гріщенко Відповідальний за випуск В.М. Канюка Підписано до друку 20.04.2017. Тираж 25.

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2017 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 E-mail: bibliotekaromc@gmail.com http://romcbkr.ck.ua/