Кащенко А. by ROMCBKR

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Біобібліографічна довідка (до 160-річчя від дня народження А.Ф. Кащенка, українського письменника)

Черкаси ― 2018

83 (4Укр)6-4 К 31 Адріан Кащенко – оспівувач козацької доби: біобібліографічна довідка (до 160-річчя від дня народження А.Ф. Кащенка, українського письменника) / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради, авт.-укл. Л.В. Гріщенко. – Черкаси: [б. в.], 2018 – 20 с.

Адріана Кащенка називають Літописцем Запорозької Січі. Свої твори він писав із великим піднесенням та романтичним запалом і присвятив їх славному минулому рідного народу. Довгий час твори Адріана Кащенка лишалися невідомими для читача. Біографія Адріана Кащенка практично не вивчена. Єдина підставова стаття для неї – це спогади його старшого брата, вченого-зоолога Миколи Кащенка. Біографічні відомості з цих спогадів переписуються з однієї статті до іншої, не маючи ніяких додаткових підтверджень або документальних даних. Дана біобібліографічна довідка буде цікавою для юнацької аудиторії та молоді. Скористатися нею можуть бібліотечні працівники та вчителі.

Укладач: Редактор: Відповідальна за випуск:

Л.В. Гріщенко Л.В. Воскобійник В.М. Канюка 2

…Таким Адріан Кащенко був для нас, таким і нині постає – талановитим повістярем, чиє правдиве уславлення української історії є таким доречним сьогодні, коли Україна виборола свою державність і коли кожен чесний твір здатен пробуджувати в читачів почуття лицарського побратимства, прекрасне й людяне почуття національної гордості, гідності й честі... Олесь Гончар

Спитайте нині першого-ліпшого читача, хто такий Адріан Кащенко, і почуєте у відповідь: «Не знаю...». А був час, коли в середовищі людей, яким не байдужа була доля України, її історія, культура, зачитувалися книжками цього письменника. Своїми творами Адріан Кащенко виховував багатьох. Тих, хто прагнув соціальної справедливості, не забував про потреби пригнобленого народу; тих, хто будував нове життя в перші пореволюційні роки, і тих, хто опинився по той бік несправедливо встановленого кордону на Збручі або й узагалі за межами України. Тож було б несправедливо, якби після багатьох років мовчання Адріан Кащенко знову не заговорив до своїх читачів, починаючи від наймолодших і кінчаючи тими, які щось там пам’ятають про нього ще з років своєї юності. Народився Адріан Феофанович Кащенко (псевдо – А. Торішній, А. Тертишний, А. Будій, М. Дніпровий та інші) 19 вересня (за старим стилем 1 жовтня) 1858 року в родині небагатого дворянина козацького походження, Феофана Гавриловича Кащенка, на хуторі Веселий, що входив до складу Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині с. Веселе Запорізького району і області), український письменник і видавець, співець козацького краю. Рід Кащенків сягає часів легендарного Запорожжя. Дід його належав до останніх запорозьких козаків, тому передав онукові пам’ять про славні роки України, який з часом став визначним. Родина була багатодітною – п’ятеро синів і чотири дочки. У цій багатодітній сім’ї діти рано стали самостійними, старші виховували молодших. 3

З 1867 року Адріан навчався в катеринославській гімназії разом зі старшим братом Миколою. Спокійний і мрійливий Адріан мав собі за наставника енергійного та заповзятливого Миколу. Брат писав про їхнє з братом дитинство: «Ми з Андріаном мовби складали окреме маленьке товариство й між собою були приязні та нерозлучні. В наших спільних іграх заводієм завжди вважався я, бо був старшим, і мав порівняно жваву вдачу. Андріан же був незамінним, майже повсякчас на все згодним товаришем – із ангельською поведінкою. Незважаючи на притаманну мені нестриманість і деяку вайлуватість, я зовсім не пригадую, щоб ми з ним коли сварилися. Та й чи це могло бути з його надзвичайно лагідним, спокійним і врівноваженим поводженням. У тих виняткових випадках, коли він у чомусь заперечував мені, то це висловлював так м’яко діловито, що неможливо було не поступитися перед ним. Він уже з малих літ набув репутацію вдумливого й навіть мовби досвідченого дідуся… Ніколи в жодних дитячих іграх і справах Адріан не виступав ініціатором, але й не відставав від інших, якщо не вбачав у задуманому ділі чогось безглуздого чи ганебного». У дорослому житті їхні інтереси розійшлися. Микола Кащенко став знаменитим ученим з двома докторськими дипломами – вченимбіологом, академіком, одним з фундаторів ВУАН, дійсним членом АН УРСР. Він був засновником і директором Київського ботанічного саду. Адріан обрав собі невдячну долю українського літератора. Однак, маючи велику любов до читання, розумний і тихий хлопчик з хуторка не зміг довго витримувати схоластичного навчання в гімназії, тому батько віддає його після третього класу до міського юнкерського училища, де він як син відставного офіцера мав змогу навчатися безоплатно. Закінчив училище у 70-і роки і отримав диплом та офіцерське звання. Кілька років був на військовій службі, де активно студіював українську мову, мав змогу спілкуватися з солдатами-українцями, зі слів яких записав чимало народних легенд, оповідань, переказів, які згодом використав у своїй творчості. У справах служби побував 4

у різних містах, але з 1913 року знову опинився в тому ж Катеринославі. Під кінець служби Адріан Кащенко отримав чин дійсного статського радника (який прирівнювався до генерал-майора). Приїхавши в 1913 році до Києва, він прицінювався до однієї хатини, що височіла на Лук’янівському горбі, під яким стоїть Кирилівська церква, та з’ясувалося, що вона не по кишені і повертається до Катеринослава. Одружується і купує маленький будиночок на вулиці Польовій, з невеликої платні допомагав навіть старим батькам, а коли в 1888 році померла мати, він узяв на своє утримання батька і доглядав його до смерті. Не пощастило Адріану Кащенку в сімейному житті. Дружина, свавільна, сварлива особа, часто кидала його і врешті покинула остаточно, але з умовою, що він утримуватиме її довіку. Письменник мріяв жити та писати в Києві, над Дніпром, ближче до українського національнокультурного життя, до брата, не покидає Адріана Феофановича, але цим сподіванням не судилося. Він продав власну хату, щоб купити собі оселю на одній із київських круч. Гроші поклав у банк, який збанкрутував на другий же день, і всі його заощадження пропали. Фінансовий стан письменника став надто важким. Після відставки з військової служби довелось тягнути лямку контролера. Спочатку молодшим контролером на Катеринославській залізниці, а потім начальство перекидало його з місця на місце: до Москви, а потім – аж на Урал до Пермі. На засніжених сибірських дорогах він часто зустрічав українців, які опинилися тут ще за часів кріпацтва. Ці зустрічі та спілкування із земляками згодом утілилися в оповіданні письменника, що отримало назву «Перерід» (1908). На сторінках якого Адріан Кащенко розмірковував про знищення памʼяті про Україну у нащадків українських вигнанців: «мені вважається вже недалекий той час, коли вмруть останні діди «першого коліна», коли по йому незабаром підуть в домовину сини, «друге коліно», що знає ще Україну хоч через оповідь батьків… і ніхто вже тоді по цих хатах не ридатиме по далекій Україні». 5

Згодом, у першій половині 1908 року, Адріана Феофановича перевели в Петербург, де він став помічником головного контролера залізниці. Активно долучився до суспільного та культурного життя української громади в російському місті, де спілкується з відомими письменниками, науковцями та громадськими діячами, співпрацює із «Громадою» та «Благодійним товариством видання загальнокорисних дешевих книжок» тощо. У 1911 році Адріана Кащенко перевели на Кавказ, де він мав працювати на будівництві залізниці Туапсе – Майкоп – Армавір. Свої ж глибокі душевні запити задовольняв посильною працею на ниві українського письменства.

Меморіальна дошка

У 1914-1921 роках Адріан Кащенко проживав у Катеринославі і наймав квартиру в будинку по вул. Басейній, 24 (нині – вул. Писаржевського). Брав активну участь в роботі місцевої «Просвіти», його обирають заступником голови товариства. Він виступає з літературними, історико-етнографічними рефератами, видає спеціальну брошуру-довідник «Як і для чого ми уряжаємо «Просвіти» (1917), де в белетризованій формі розповідається про різноманітну діяльність товариства, про необхідність закладати його осередки на селі. З роками активізація творчої діяльності стимулювалася частими переїздами по службі. Перебування далеко від рідного краю, близьких по духові людей сприяли тому, що Адріан Кащенко «глибше увійшов у свою душу й свої думки, взявся за 6

письменство», а захоплююча праця в катеринославських драматичних та співочих гуртках, організованих «Комісією народних читань» ще у 1880-х роках, посіяла в ньому зерня національної свідомості на все життя. Твердо вирішивши займатися літературною діяльністю, письменник розширює жанрові діапазони, пише вірші, історичні, соціально-психологічні, ліричні, сатиричні оповідання, драми, повісті, нариси, памфлети. У 1917-1919 роках у Катеринославі діяло Українське видавництво, воно невдовзі стало видавництвом «Українське видавництво А. Кащенко». Утримував його Адріан Феофанович за власні кошти і був не тільки організатором, але й головним працівником цього видавництва. Видає і перевидає фактично все ним написане. Виходили й нові твори, зокрема, оповідання з часів першої революції (1905) «Тяжкий гріх». В умовах революційного піднесення в країні й дальшої активізації національного руху в Україні його історичні твори користувалися величезною популярністю. Тут надрукував багато своїх творів, серед яких п’єсу «Напровесні», пройнятою щирим ліризмом і співчуттям до трагедії дослідження «Бусурманська неволя в українській народній поезії», оповідання про Самійла Кішку та Петра Сагайдачного, популярний історичний нарис «Великий Луг запорозький» (1917 р.), історичні портрети національних героїв України – «Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя» (1917 р.), «Славні побратими» (1919 р.). Протягом 1917-1919 років деякі книжки письменника перевидавалися по 4-5 разів, що, звичайно, вимагало від нього великої уваги та праці. За короткий час свого існування (до кінця 1918) видавництво видало 23 назви творів (43 видання) кількістю 401 550 примірників. Велика кількість виданих книжок змусила Адріана Кащенка утримувати власний склад, платного коректора й службовця при складі. На видавництво працювало чотири друкарні. Видавництво відбирало дуже багато сил і часу і, здається в 1917 році Кащенко вже не писав нових творів. 7

Про цей період життя Адріан Кащенко писав: «…Мов неприкаяний тинявся я щоліта по запорозьких степах, їздив на руїни Запорозької Січі, пробігав з бистрою хвилею Дніпровою пороги, думав думки на скелях Сагайдачного і Хортиці, плавав по протоках лиману Великого Лугу, лазив попід кручами Микитиного Рогу і Капулівки, схилявся над могилами славних, вільних лицарів». Майже все своє життя Адріан Феофанович працював над своїм монументальним твором «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове», яке вважається вершиною його історичної публіцистики. Книжка вийшла наприкінці життєвого шляху письменника трьома виданнями. Перше побачило світ 1917 року, друге – 1918 (майже все воно було знищене денікінцями), а третє вийшло в 1919 році. Останнє було найбіднішим з поліграфічної точки зору, але найбагатше за змістом, бо вийшло без нищівної цензури. У 1917 році Адріан Кащенко востаннє відвідав Київ. Тяжко хворіючи, перенісши інсульт, він звернувся з проханням до Центральної Ради щодо отримання відставки та пенсії. Але там, високо оцінюючи внесок письменника у справу національного відродження, йому запропонували попрацювати ще, але це було ненадовго. Перевантаження фізичне і розумове, невлаштованість та постійні сімейні негаразди далися взнаки – у кінці 1917 року Адріан вже не міг повернутись до активного життя. Через тяжку хворобу Адріан Кащенко змушений був полишити творчу працю. Брат письменника Микола Кащенко згадував про це: «У своєму сімейному житті Адріан був справжнім мучеником. Із ним не лише повторювалася історія Сократа і Ксантиппи, а ще й вона ускладнювалася тим, що Ксантиппа неодноразово кидала його, потім знову поверталася. Адріан усе терпів із чисто ангельською покірливістю й ніколи не нарікав на свою долю… Тільки наприкінці життя він зважився влаштуватися незалежно від дружини, хоча й залишив за собою піклування про її матеріальне забезпечення…». Окрім того, письменник опікувався й дітьми – сином та двома доньками. 8

Восени 1918 року Українське учительське товариство організувало святкування 60-річного ювілею і 35-ліття літературної діяльності Адріана Кащенка, до кінця днів опікувало тяжко хворого письменника. Видавництво вели інші люди (невідомо, хто саме), воно працювало в 1918 та 1919 роках, і тільки московські «визволителі» поклали йому край. Доля архіву й рукописів Адріана Кащенка невідома. Фрагментарно збереглися його листи до полтавського видавця Григорія Маркевича, українського діяча в Петербурзі Петра Стебницького, але це листування не зібране, не систематизоване, не вивчене й не опубліковане. Фотографій Кащенка відомо тільки дві. Кащенко зустрічався і листувався з Чикаленком (Євген Харлампійович – визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист), Оленою Пчілкою, Жебуньовим (Леонід Миколайович – публіцист, громадський діяч, учасник українського національного руху) та Степаненком (Василь Пилипович – завідувач книгарнею «Київська Старовина), а в Полтаві з Падалкою (Лев Васильович – український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч), Маркевичем (Григорій Іпатійович – український літератор і фольклорист, книговидавець, культурноосвітній і громадський діяч) і Панасом Мирним. Три останні роки свого життя письменник був прикутий до ліжка. Помер Адріан Феофанович 16 березня 1921 року. Як розповідали очевидці, письменника ховали за козацьким звичаєм, труну, вкриту червоною китайкою, везли волами. Траурна процесія розтяглася на багато кілометрів, у останній шлях небіжчика вийшли проводжати тисячі робітників із заводів лівого та правого берегів міста, гімназисти та викладачі багатьох навчальних закладів Катеринослава. Адріана Кащенка було поховано в Катеринославі на престижному Севастопольському цвинтарі (назва його походить від поховань воїнів Кримської війни 18541855 рр., які померли в Катеринославі). 9

«Вдячні» нащадки зруйнували цвинтар і перетворили його на Севастопольський парк. Могила Адріана Кащенка була при цьому знищена.

Творчість письменника Творчість Адріана Кащенка можна поділити на три періоди. У ранній період (1883-1887 роки) він займався літературною працею лише епізодично. У другому періоді (1903-1908 роки) увага письменника притягнута до сучасних йому проблем українського життя, зокрема, до революції 1905 року. Третій період (1912-1916 рр.) був найбільш плідним і значущим. Кащенко нарешті знайшов себе як автор історичних повістей та популярних нарисів з історії України, власне, з історії козацтва. Адріан Кащенко завжди живо цікавився історією, багато читав. Перший свій твір Адріан Кащенко надрукував у 1883 році. Ця невеличка книжечка мала назву «Жар-птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи» і стала першою, надрукованою українською мовою на Придніпров’ї. Оповідання про могили-кургани Близьнюки вийшло друком у «Екатеринославском Юбилейном листке» у 1887 році. Однак основною темою прозових творів Адріана Кащенка була історія України від початку козаччини, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького до заснування Задунайської Січі. «В історію, як полізеш, – писав він, – то береш матеріал для однієї речі, а вже десять нових тем просяться, щоб їх на світ божий повести». Першим твором Адріана Кащенка на історичну тему можна вважати оповідання «Сіркова слава», написане в 1903 році. Наступні його твори з’явилися вже після 1905 року: оповідання «Мрії і дійсність» (1906), «Запорозька слава» (1906), «Дим» (1907), «За що» (1907), «На руїнах Січі» та «Сіркова могила» (обидва – 1907). У п’єсі «Зоря нового життя» (1907) порушено проблему освіти, мови й місця інтелігенції у відродженні духовності. Історична повість «Під Корсунем» про перемогу Богдана Хмельницького над поляками під Корсунем у 10

1648 році написана в 1913 році. Вперше була надрукована в Києві в 1914 році. Надзвичайно красивий твір «Над Кодацьким порогом» (1913) відкриває для нас одну з найвеличніших постатей славного гетьмана Івана Сулима, який був патріотичним борцем за перемогу українського народу над польськими загарбниками. Основою для написання оповідання стала перемога козаками-запорожцями над поляками, які утримували добре захищену з усіх сторін польську фортецю Кодак під керівництвом Івана Сулими. Пізніше з’являється історична повість «З Дніпра на Дунай» (1914) – про відхід запорозьких козаків на Дунай після зруйнування Січі і охоплює події 1775 року. Проблема етноциду в Україні – центральна в повісті «Зруйноване гніздо» (1915), де зображено дійсність кріпосної доби. Впровадження кріпацтва після руйнації Запорозької Січі зумовило формування нових міжнаціональних відносин. Система соціально-побутових і психологічних антитез «козаки» – «переселенці-кріпаки», «хохли» – «кацапи» проектується на систему «Україна – Російська імперія». Адріан Кащенко намагається знайти витоки протистояння, а звідси й розвитку стосунків. П’єса «Напровесні» – драма з життя української «Просвіти» на 5 дій (1917) тематично перегукується з повістю «Зоряно». Адріан Кащенко порушує в ній ту ж проблему взаємин особистості й соціуму, драми людини на тлі світоглядних змін, її місця в долі країни, національного покруцтва, виродження козацького роду. Окрім історико-психологічних повістей, Адріан Кащенко пише й історико-географічні нариси. Центральна тема цих творів – ставлення до природи. Письменник із болем спостерігає за тим, як гине природа від рук людей. Адріан Кащенко бачить тісний зв’язок між знищенням природи та духовним занепадом народу: «Хутко, невпинно біжить час. Рік по року відходять у вічність минулого й відносять з собою не тільки людей, свідків колишніх подій, але й зовнішні ознаки давнього життя і природи... І те, чого ми через свою недбайливість не хочемо бачити сьогодні, того вже не зможемо побачити завтра». 11

У 1916 році, уже маючи проблеми зі здоров’ям, Адріан Кащенко здійснив подорож Дніпром і його притоками. Зібраний матеріал ліг в основу висвітлення питання єдності людини й довкілля, збереження природи, історичної пам’яті і є наскрізними в історикокраєзнавчій публіцистиці «Великий Луг Запорожський», «Гетьманське урочище», «Мандрівка на Дніпрові пороги». У нарисі «Великий Луг Запорозький» Адріан Кащенко проводить масштабне історико-географічне дослідження і доходить висновку: «….коли б не було Великого Лугу, то не існувало б і запорожців, бо чи втрималась б у XV–XVI і, навіть, у XVII століттях на низу Дніпра невелика християнська громада – серед численних татарських орд». Письменник тонко відчув невблаганність часу та вразливість природи: його улюблені місця пішли під воду після побудови дамб. Та кожен із нас може доторкнутися до незайманої природи, яку описав Адріан Кащенко у своїх творах. В останньому з названих нарисів письменник порушує й проблему дитячого сприйняття історичного минулого. Знайомство з творчістю Адріана Кащенка за радянських часів тривало до 1933 року, на Західній Україні – на років двадцять довше. Він не встиг написати нічого про більшовиків; більшовики, зі свого боку, не знайшли часу і натхнення розстріляти «колишнього царського генерала». Вони спохопилися тільки в 1932 році, оголосивши Кащенка «українським націоналістом» (буржуазним, ясне діло) і незаслужене забуття… У радянській Україні після 1933 року книги Кащенка потрапили під заборону, що тривала майже шістдесят років. Всі його твори були вилучені, а його ім’я піддане повній забороні. Певне піднесення інтересу до його творчості в 1991-1992 роках звелося до перевидання трьох збірників його історичних повістей і змінилося звичною для України байдужістю. Після смерті Кащенка дослідник його творчості Петро Єфремов підготував до друку шість томів творів Адріана Феофановича. Його біографія практично не вивчена. Єдина підставова стаття для неї – це спогади 12

(1920) його старшого брата, вченого-зоолога Миколи Кащенка. Біографічні відомості з цих спогадів переписуються з однієї статті до іншої, не маючи ніяких додаткових підтверджень або документальних даних. Адріан Кащенко – вірний син свого краю. У творах він чуйно змальовував як історичні події та постаті, так і природу рідного краю. Вже пішли з життя сиві діди-запорожці, рукотворні моря стерли з лиця землі історичні місцини вольних лицарів, але славна українська давнина і досі постає в уяві нинішніх поколінь, завдяки творам Адріана Кащенка.

Основні видання творів письменника 1. Вибрані твори. / А.Ф. Кащенко – Київ: Сакцент Плюс, 2018. – 607с.: іл., портр. 2. Вибрані твори. – Київ: Грамота, 2006. – 464с. – (Серія «Шкільна бібліотека») (Українська література). 3. Велика Січ. До славм, до смерті, до Бога: повісті та оповідання. / А.Ф. Кащенко – Донецьк: БАО, 2011. – 223с. – (Видатні українські твор: історія в романах та повістях). 4. З Дніпра на Дунай: оповідання для юнацтва з часів скасування Запорозької Січі / А.Ф. Кащенко. – К.: Веселка, 1993. – 64 с.: іл. – (Золоті ворота). 5. Збірка творів/ А.Ф. Кащенко. – Харків: Оберіг, * 2008. – 480 с. 6. Зруйноване гніздо: історичні повісті та * оповідання / А.Ф. Кащенко. – К.: Дніпро, 1991. – 647 с. 7. Над кодацьким порогом: історичні повісті та оповідання / А.Ф. Кащенко. – К.: Дніпро, 2001. – 600 с. – * (Б-ка істор. прози). 8. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове: Оповідання / А.Ф. Кащенко; упоряд. * М. А. Шудря. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 493 с. 9. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове: коротка історія Війська Запорозького з малюнками, картами й планами. Оповідання. Для середнього та старшого шкільного віку. / А.Ф. Кащенко – К.: Веселка, 1992.– 268 с. 13

10. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. – Київ: Нац. кн. проект, 2011. – 512с.: фото. – (Бібліотека шкільної класики). 11. Під Корсунем: іст. повість / А.Ф. Кащенко. – К.: * Молодь, 1992. – 320 с. 12. Сіркова могила // Гусейнов Г.Д. На землі, на рідній... – Кривий Ріг, 2000. Кн. 3: Дорогою стріли. Літературні твори. – С. 35-38. 13. Славні побратими: уривок з іст. Оповідання / А.Ф. Кащенко // Дніпро. – 2013. – №10. – С.64-68

*Друковані видання, які є в наявності у фонді КЗ «РОМЦ БКР».

Бібліографія творів Адріана Кащенка

Слід знати, що систематично укладеної бібліографії літературних творів Адріана Кащенка досі не існує. Дані про видання його творів дуже суперечливі, непевні й неповні. Додаткову складність вносять численні перевидання його творів у 1917-1919 роках – ніколи не можна бути певним, що описано саме перше видання. Тому цей список треба розглядати як орієнтацію для подальших пошуків. Оскільки дати перших видань творів не усталені, список відсортовано за назвами творів. Занотовано тільки прижиттєві видання, пізніше перевидання не враховані, хоча їх було чимало (на еміграції). 1. Борці за правду: історичний роман [про І. Богуна]. – Полтава: Г. Маркевич, 1913. 2-е вид: Катеринослав: 1917 р.; Перевидання: Катеринослав: друк. І. Висьмана, 1919. – 112 с. 2. Бусурманська неволя в українській народній поезії. – Катеринослав: 1915. – 58 с. Перевидання: Катеринослав: друк. І. Вісьмана та І. Мордхилевича, 1917. – 64 с. 3. Великий луг запорозький. – Єкатеринослав: 1917. – 106 с. [написано в 1916 р.] Перевидання: Катеринослав: 1917. – 112 с., з малюнками і картою. 14

4. Гетьманове урочище: згадки про Сагайдачне. – Дніпрові хвилі, 1911. – № 2 – 4. Перевидання: Згадки про Сагайдачне та його околиці. – Катеринослав: 1916.; Перевидання: Згадки про Сагайдачне. – Катеринослав: 1917. – 111 с. 5. Дим. – Катеринослав: 1907. [оповідання на сучасну тему] 6. Дрібні оповідання. [Ми не знаємо вихідних даних такої книги, якщо вона існувала]. 7. Жар-птиця, або З паном не братайся, у прийми не бери і жінці правди не кажи. – 1883. 8. З Дніпра на Дунай: оповідання з часів скасування Запорізької Січі. – Катеринослав: 1914. – 116 с. 9. За віру і честь (Зразки життя українських козаків XVII віку). [п’єса, опублікована під псевдонімом В. А. Тертичний, але вихідних даних ми не маємо]. 10. Запорозька слава: історичні оповідання. – 3-є вид. – Катеринослав: 1917. [написано 1906р.] Перевидання: Катеринослав: друк. І. Висьмана, 1918. – 93 с. 11. За що? – Черкаси: Сіяч, 1917. – 40 с. [Оповідання про революцію 1905 року, написане й опубліковане 1906? 1907? року.]. 12. Зоря нового життя. – Полтава: 1907. [Комедія, розпочата в 1887 р.] Перевидання: Джерсі сіті (Нью Йорк): 1917. – 62с. 13. Зоряно. – «З неволі», Вологда, 1908. [Повість на сучасну тему, написана 1907 року]. Перевидання: Катеринослав: 1917. 14. Зруйноване гніздо: історична повість. – Літературно-науковий вісник, 1914, т. 65 (2), с.202-232, 434-489. Перевидання: Катеринослав: 1917 [?]. 15. Казка про рибалку та рибку / переклад з О. С. Пушкіна.–Полтава: 1907. 16. Кость Гордієнко-Головко: останній лицар Запорожжя. – Катеринослав: друк. І. Висьмана, 1917. – 50 с. Перевидання: Катеринослав: Українське в-во, 1919. – 40 с.; Перевидання: Дніпро, 1991. – № 4, с. 148-165. 15

17. Мандрівка на Дніпрові пороги. Оповідання для дітей з малюнками. – Катеринослав: 1916. Вид. 2-е: Катеринослав, 1917. – 40 с.; Вид. 4-е: Катеринослав – Ляйпціг: [1922 р.] – 24 с. 18. Мрії і дійсність. [Оповідання на сучасну тему, написане в 1906р. За іншими даними, надруковане в Полтаві в 1900 р.]. 19. На руїнах Січі. – Катеринослав: друк. І. Висьмана, 1917. – 16 с. [Нам невідомо, чи це не те саме, що й «На руїнах Старої Січі». Начебто перше видання було в Катеринославі в 1907 році]. 20. На руїнах Старої Січі. – Рідний край (Полтава), 1907. – № 1, 7 січня. [Оповідання написане 12.12. 1906 р.] 21. Над Кодацьким порогом: історичне оповідання про Івана Сулиму. – Дніпрові хвилі (Катеринослав), 1912. – № 20-24. Перевидання: К.: Час, 1913. – 28 с. 2-е вид.: Катеринослав: 1917. [сам автор вважав це видання другим.] 22. Напровесні: драма з життя української «Просвіти» на 5 дій. – Катеринослав: друкарня б. Бр. Св. Володимира, 1917. – 118 с. 23. Оповіді про славне військо низове Запорозьке. – Катеринослав: 1917. – 370 с. [Твір розпочато в 1914 р., в 1916 р. подано до цензури, дозвіл якої надійшов на початку 1917 р. Перше видання слід датувати 1917 роком, численні звістки про видання 1916 р. є непорозумінням. Друге видання надруковане в 1918 р., третє (доповнене невідомо ким і коли) – в 1919 р.] Перерід. – Катеринослав: 1916 р. [Оповідання на сучасну тему, надруковане нібито в 1908 р.]. 24. Під Корсунем: історична повість. – К.: Час, 1914. – 135 с. [Є звістки про видання 1913 р., вихідні дані якого нам не відомі]. Перевидання: Катеринослав: 1919 р. 25. По закону: сатирична комедія на 2 дії. – Київ: 1909. 26. Предание о могилах «Близнецах». – Екатеринославский юбилейный листок, 1887. 27. Пригода з Кобзарем. [Оповідання про Т. Г. Шевченка, написане 1906. Ми не знаємо вихідних даних]. 16

28. Про гетьмана козацького Самійла Кішку: історичне оповідання. – Катеринослав: 1916. – 35 с. [Начебто було видання 1914 р.] 29. Про гетьмана Сагайдачного. – Катеринослав: друк. І. Висьмана, 1917. – 38с., 9 арк. ілл. [Начебто було видання 1914р.] 30. Сіркова могила. – Добра порада, 1906 – 24 лютого. 31. Сіркова слава: дитяче оповідання. [Рукопис з авторською датою 11 лютого 1903 р. надіслано до «Літературно-наукового вісника», не надруковано, зберігається в архіві журналу]. 32. Славні побратими: історична повість. – Санктпетербург: 1913; 2-е вид.: Катеринослав: 1917. 33. Слушний час. – Вісник товариства «Просвіта» у Катеринославі, 1917. – № 2 (24 березня). [Стаття опублікована під псевдонімом А. Будій]. 34. Три шляхи: вірш-алегорія. – Літературно-науковий вісник, 1904. – № 6. – с. 221. Перевидання: Розвага: український декламатор. – К.: 1905. 35. Тяжкий гріх. – Катеринослав: 1917р. [Оповідання з часів першої російської революції]. 36. У запалі боротьби: історична повість. – Полтава: 1914; 2-е вид.: Катеринослав: 1917. Перевидання: Катеринослав: 1919. – 116 с. 37. Щирі малороси. – 1906. [Оповідання на сучасну тему]. 38. Як і для чого ми уряжаємо «Просвіти». – Катеринослав: 1917

Книги, в яких надруковані твори А. Кащенко↓

Про нього: 1. Василенко Н. Адріан Кащенко // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2008 рік: Бібліограф. покажчик.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2007. – С. 141147. 2. Герасимова Г. Кащенко Адріан Феофанович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Г. П. Герасимова; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – К.: Наук. думка, 2007. – Т. 4: Ка – Ком. – С. 159. 3. Савельєв А. Адріан Кащенко – співець козацької слави / А. А. Савельєв // Прометеї духу. – К.: Видавництво «Стікс», 2016. – С. 45-76. 4. Харлан О. Співець славетного Запоріжжя // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2008 рік: Бібліограф. покажчик.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2007.– С. 138–141. 5. Чабан М. Будій приспаних сердець // Вічний хрест на грудях землі: Худож.-документ. нариси. – Дніпропетровськ: УкВ ІМА-прес, 1993. – С. 32-38. 6. Чабан М. Доба спалила й пропекла // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін. – Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. – С. 72-75. 7. Чабан М. Кащенко А.Ф. // Діячі Січеславської «Просвіти» (1905-1921): Біобібліограф. словник. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2002. – С. 232-241: фот. 8. Чабан М. Кащенко Адріан Феофанович // Енциклопедія сучасної України: у 30 т. / М. П. Чабан; ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.]; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. – К., 2003-2016. – т. 12. – С. 621. 9. Чабан М. Адріан Кащенко // Птахи з гнізда Придніпров'я.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005. – С. 329-339. 10. Чемерис В. Таємниця Адріана Кащенка // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін. – Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. – С. 39-48. 11. Українська літературна енциклопедія. Т. ІІ.– К., 1990. – С. 437–438. 21

Використані джерела 1. Бєляєв В. «…Україна стоїть повсякчас перед очима»: історична проза Андріана Кащенка / Віктор Бєляєв // Кащенко А. Зруйноване гніздо: [історичні повісті та оповідання]. – К.: Дніпро, 1991. – С. 597-644. 2. Оспівувач козацької доби: до 160-річч від дня народження А.Ф. Кащенка // Календар пам’ятних дат ІV квартал 2018 року.– К.: «Книжкова палата України» – 2018.– С. 29–40. 3. Кара Т. Ґендерні проблеми в історичних повістях Адріана Кащенка // Сайт Наукові праці. Філологія. Літературознавство./ [Електронний ресурс] – Текст. дані – Режим доступу: Кара http://litstudies.chdu.edu.ua/article/view/32859 (дата звернення: 14.08.2018). – Назва з екрана. 4. Кащенко А. Співець славетного Запорожжя / Адріан Кащенко // Сайт Мистецька сторінка [Електронний ресурс] – Текст. дані – Режим доступу: https://storinka-m.kiev.ua/user_page.php?u_id=3337 (дата звернення: 14.08.2018). – Назва з екрана. 5. Пінчук С. Слово про Адріана Кащенка / Степан Пінчук// Сайт [Електронний ресурс] – Текст. дані – Режим доступу: http://kaschenko.national.org.ua/main/pinchukslovo.html (дата звернення: 14.08.2018). – Назва з екрана.

Науково-популярне видання

Адріан Кащенко – співець козацької доби (до 160-річчя від дня народження А.Ф. Кащенка, українського письменника) Біобібліографічна довідка

Укладач: Л.В. Гріщенко Редактор: Л.В. Воскобійник Відповідальна за випуск: В.М. Канюка Підписано до друку 31 серпня 2018 року Тираж 20 прим.

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18035 м. Черкаси, вул. Дахнівська, 52 E-mail: bibliotekaromc@gmail.com htt p://romcbkr.ck.ua/