Крушельницький by ROMCBKR

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Він був одержимий роботою для України Біографічний нарис (до 135-річчя від дня народження А. В. Крушельницького, українського письменника, педагога, видавця)

Черкаси ― 2018

83 (4Укр)6-4 В 78 Він був одержимий роботою для України: біографічний нарис (до 135-річчя від дня народження А.В. Крушельницького, українського письменника, педагога, видавця) / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради, авт.-укл. Л.В. Гріщенко. – Черкаси: [б. в.], 2018 – 20 с.

4 серпня виповнюється 135 років від дня народження українського письменника, літературознавця і літературного критика, видавця, педагога, міністра освіти УНР (1919), редактора шкільних хрестоматій з української літератури Антiна Владиславовича Крушельницького. Літературна спадщина Крушельницького (десятки прозових творів і збірок, п'єс, перекладів, літературнокритичні та науково-педагогічні праці, публіцистика і рецензії) і його ім'я були на довгі роки вилучені з української культури та літературного процесу. Даний нарис адресований молодим читачам, освітянам, бібліотечним працівникам, всім хто цікавиться літературознавством, творчістю та життям видатних людей України.

Укладач: Редактор: Відповідальна за випуск:

Л.В. Гріщенко Л.В. Воскобійник В.М. Канюка 2

Антiн Владиславович Крушельницький (псевдоніми і криптоніми — Л. Журбенко, Антін Володиславич, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.) був представником славної родини Крушельницьких, історія якої є прикладом трагічної долі галицької інтелігенції ХХ століття. Належить до когорти українських письменників доби Розстріляного Відродження. Для всіх галичан він залишився символом української інтелігенції, при чому інтелігенції, яку сталінський режим знищував цілими родинами. Уся родина Крушельницьких виїхала на радянську Україну 1932 року і майже вся була знищена, за невеликими винятками малолітніх дітей, які лишилися живі і написали дуже цікаві книги про дитинство на радянській Україні, про сибірські роки, про роки таборів, заслань та переслідувань як ворогів народу. Антін Крушельницький народився 4 серпня 1878 року в містечку Ланьцут (тепер це територія Польщі) в сім'ї юриста, судового урядовця, нащадка шляхетського роду. Прізвище його свідчить про те, що його предки походять з української шляхетної родини. Протопласт родини походить зі села Крушельниця на Самбірщині. Закінчив Перемишльську гімназію (тепер м. Пшемисль, Польща) та філософський факультет Львівського університету. Викладав у гімназіях Львова, Відня, Коломиї, Рогатина, Бережан, Городенки (протягом 8 років був директором української приватної гімназії «Рідна школа» в місті Городенка). У 1891 році (м. Львів) одружився на актрисі Українського театру «Руська бесіда» Марії Слободі (Слобода-Крушельницька). Його дружина була не тільки акторкою, а і письменницею, громадською діячкою, друкувалася в газетах «Буковина» та «Діло», альманахах, журналах «Літературно-науковий вісник», «Нові шляхи», 3

«Нова хата». Брала участь у виданні читанок, організації театральних гуртків та культурно-освітніх закладів. Пропагувала ідеї емансипації жінок, зокрема в альманасі «Жіноча доля» (Коломия, 1928) опублікувала статтю «Нова жінка», в якій виклала свої думки про новий тип жінкиукраїнки. З 1901 року Антін Крушельницький почав співпрацювати з різними виданнями, зокрема, з газетою «Буковина», журналом «Літературно-науковий вісник» і був одним із редакторів журналу «Прапор» (від 1907 до 1912 року), це був орган українських вчителів Галичини, ініціював заснування у краї осередків «Просвіти», філій товариств «Січ» та «Сокіл», товариства «Учительська громада». Антiн Крушельницький познайомився з Іваном Франком, став активним діячем самостійницької групи «Молода Україна» (видавав однойменний журнал 19001903) та Української радикальної партії. Належав до Українсько-Руської радикальної партії, також відомої як Українська радикальна партія (УРП; спершу РуськоУкраїнська радикальна партія – РУРП, а з 1926 року Українська соціалістично-радикальна партія – УСРП). Це була перша українська політична партія на території України, заснована 4 жовтня 1890 року у Львові Іваном Франком і Михайлом Павликом на базі радикальних молодіжних (драгоманівських) гуртків, що постали в Галичині в кінці 1870-х років під впливом Михайла Драгоманова. У 1915 році Антiн Крушельницький був обраний бургомістром м. Городенка. З 1918 року він член Української національної ради ЗУНР і, як один з лідерів українських радикалів, підтримував переобрання президентом з повноваженнями диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича. Після падіння влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка». У жовтні 1919 року очолив педагогічну місію вже в екзильному уряді міністерства освіти УНР з випуску підручників. Наприкінці 1928 року повернувся до Львова. Польські власті заборонили йому займатися педагогічною 4

діяльністю і тому 15 січня 1929 року він заснував видавничу спілку «Нові шляхи» та однойменний журнал. У 1932 році журнал було закрито, а Крушельницького 28 вересня цього ж року ув'язнено в тюрмі «Бригідки». Після звільнення в 1933 році заснував журнал «Критика». У 1934 році разом із родиною на запрошення уряду УСРР переїхав до м. Харків; прийняв радянське громадянство, отримав посаду в редакції «Української радянської енциклопедії». У Харкові сім'я жила в будинку «Слово», побудованому в кінці 1920-х років кооперативом літераторів. Цей будинок незабаром, за свідченням Івана Багряного (арештований у 1932 році), отримає прізвисько «Крематорій», так як до 1938 року були репресовані мешканці сорока квартир цього будинку з шістдесяти восьми. Там жили Іван Багряний, Микола Бажан, Остап Вишня, Василь Вражливий, Лейб Квітко, Арон Копштейн, Лесь Курбас, Аркадій Любченко, Валер'ян Підмогильний, Михайль Семенко, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Трублаїні, Наталя Ужвій, Микола Хвильовий і багато інших. Антiн Крушельницький був одним з перших арештованих жителів цього недоброго будинку: вже 6 листопада 1934 року він був заарештований органами НКВД у Харкові. Під час трусу в Крушельницького вилучили рукописи, сотню особистих листів, 38 фотокарток, автобіографію – все нагадувало польські ревізії 1931-1933 рр. у Львові. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Владиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду». Справу Крушельницького розглядала 28 березня 1935 року виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заслання відбував у Соловецькій тюрмі, містився на табірному пункті Муксалма, 5

оголошував голодування. Через два роки рішенням «трійки» УНКВД Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937 року все в тому ж страшному карельському урочищі Сандармох Медвеж'єгорського р-ну (тепер Республіка Карелія, РФ). Від Антона Крушельницького зберігся лише один лист, в якому він описує життя у Соловецькому таборі. У 1957 році реабілітований посмертно. Сім'я отримала реабілітаційні документи, що Антін Крушельницький помер у Ленінграді у 1941 році. Такі повідомлення про соловецьких в'язнів отримали більшість родин. Однак Крушельницького з синами розстріляли в урочищі Сандармох. Із секретної записки тюремного управління НКВД від 16 червня 1941 року відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941». Майже вся родина Крушельницьких була знищена НКВДистами. Їхня донька лікар-дерматолог Володимира Крушельницька (1903-1937), публіцист, редактор, культурна діячка була заарештована 12 грудня 1934 року. 27 лютого1935 року вона була засуджена до 3-х років таборів, відбувала покарання на Соловках, де працювала лікарем, потім етапована з Соловків і вбита через місяць після цього (1937). Молодший син, викладач, дослідник кіно i журналіст Остап Крушельницький разом із більшістю своєї великої родини 1934 року переїхав з Галичини до східної України. Того ж року був також заарештований НКВД. Восени 1937-го розстріляний, як і його батько і брат Богдан – економіст i педагог, у карельському урочищі Сандармох. А трьома роками раніше (17 грудня 1934) ще два сини Антіна Крушельницького – 29-річний Іван, художник і поет, драматург і літературний критик та 25-річний Тарас, письменник і перекладач, член Пласту – були розстріляні більшовиками в підвалах Жовтневого палацу в Києві. Де їхні останки, родина донині не знає. 6

Не довго пережила Марія Степанівна загибель п'ятьох дітей та членів родини. Тяжко захворіла і, як слушно констатували радянські лікарі, від невиліковної хвороби серця померла в одній із лікарень Харкова. Невісток колись щасливої родини Крушельницьких, Наталю і Стефу з дитиною Марією, котра народилася за два тижні після розстрілу батька Тараса, й Іванову донечку Ларису вислали в Курськ. Галина Левицька намагалась повернути дочку через знайомих міжнародних діячів. Допомогла їй вдова прем’єр-міністра Польщі Юзефа Пілсудського. В Женеві вона влаштовує Галині зустріч з Катериною Пєшковою, дружиною Максима Горького, головою політичного червоного хреста СРСР. Після зустрічі Пєшкова, не отримавши офіційного дозволу влади, переправляє Ларису через радянський кордон «контрабандою» по лінії Червоного хреста. А ось невістку Наталю заслали до Сибіру, де сердешна й загинула. Онука Марія Тарасівна Крушельницька стала видатною піаністкою, знаною професором Львівської консерваторії, навіть двічі була ректором того вузу. Онука Лариса Іванівна Крушельницька – також професор, доктор історичних наук. Вони вціліла у тій бойні, влаштованій сталінським режимом над українською інтелігенцією. На ділі доля багатої талантами родини Крушельницьких – це доля тисяч українських сімей у Радянській імперії зла. Можливо пробачити таке лютим ворогам України і всього людства? Чи повинно це залишитися безкарним? Робіть висновок самі.

Літературна творчість

Перша збірка оповідань Крушельницького «Пролетарі» вийшла в 1899 році. Як письменник, виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії. Як літератор крім збірки оповідань «Пролетарі» виступив з повістю «Буденний хліб» (1900), романом «Рубають ліс» (1914), у яких відобразив життя галицького суспільства між 19-20 ст.. У ряді п'єс – «Артистка» (1901), «Філістер», «Тривога», «Герої» (усі – 7

1902), «Чоловік честі» (1903), «Зяті» (1905), «Орли» (1907) порушував злободенні соціальні теми. У повістях «Надаремне» (1921), «Дужим помахом крил» (1932) звернувся до тем Першої світової війни й українських визвольних змагань 1917-1920 рр. Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників». Перекладав твори Cенкевича, Пшибишевського, Запольської. Створив ряд літературно-критичних розвідок – «Іван Франко» (1909), «Нариси з сучасної української літератури» (1910) тощо. Архів Крушельницького зберігається в Центральному державному історичному архіві України в м. Львів (ф. 361). Більшість книг Антіна Крушельницького зберігається в Інтернет-архіві (Internet Archive» – вебсервіс архівування, неприбуткова організація, розташована в Сан-Франциско, Каліфорнія, метою якої є збереження культурного надбання). Праці Антіна Крушельницького: Літературно-критичні нариси. Станіслав, 1908. Ірена Оленська: Оповідання. К. – Відень-Львів, 1921. Буденний хліб. Рубають ліс: [Повісті]. Львів, 1960. Дужим помахом крил: Роман із часів визвольних змагань 1918–1920 рр., т. 1–2. Львів, 1992.

Спогади Лариси Крушельницької

Лариса Іванівна Крушельницька – український археолог, доктор історичних наук, бібліотекознавець, професор. Зниклий світ галицької інтелігенції ХХ століття в силуетах родів Крушельницьких та Левицьких. Так у власній трилогії «Рубали ліс» Лариса Крушельницька виклала історію свого роду. Історія складається із трьох частин: перша – про родину Крушельницьких, друга – про родину Левицьких і третя – Силуети. Книга вийшла за редагування Юлії Фінковської. В книзі-спогад вона аналізує причини, чому її дідусь вирішив виїхати з Польщі в Радянську Україну. Галицька інтелігенція хотіла щось зробити для українського народу і покладала великі надії на Велику Україну. Антін Крушельницький листувався з українськими діячами культури, письменниками, науковцями. До того ж, після Першої Світової війни в Західній Україні запанувала атмосфера нетерпимості, переслідування з боку польської адміністрації. Антона Крушельницького цькували і звинувачували в непослідовності. Родина Крушельницьких опинилася перед вибором: їхати або до Канади, або «на Велику Україну». Як говорить сама Лариса – «Дідуньо був одержимий роботою для України». 10

У травні 1934 року виїхали в Харків. Не поїхала лише Галя Левицька (мама Лариси, дружина Івана). Її затримала хвороба та не до кінця виконана програма концертів. Коли вони від'їжджали, їх «приїхало проводжати пів-Львова. Ми їхали у двох вагонах, забравши все з 10кімнатного помешкання. Їхали меблі й бібліотека…», – пригадує Лариса Крушельницька. Свої речі родина Крушельницьких так і не встигла розпакувати. Їх спочатку розселили по кількох квартирах, а вже напередодні жовтневих свят почались арешти. Першими забрали Івана й Тараса. Далі прийшла черга самого Антіна Крушельницького, а там і Богдана, Остапа та Володимири. Лариса Крушельницька пише: «Бідні знищені душі! Справді, зрубали найкращий, наймогутніший ліс, дощенту зрубали, а залишили «щепки». Лариса з сестрою Марією (дочка Тараса, відома піаністка) завжди сподівалась, що знайдуть місце вбивства їхнього дідуся і двох стрийків (дядьків). У 1989 році вони вперше побували на півночі Росії. Їх тоді запросила дирекція Соловецького музею-заповідника. Пливли рікою цілу ніч. Яка там красива земля! Але почуття жаху було сильнішим. Вони побачили не соловецький Кремль, а тюрму. Тут у Соловках сиділи дід Антін, Володимира, Богдан і Остап. Сестри побачили Сандармох, місце спочинку їхніх рідних – величезний цвинтар. У 1997 році Лариса Крушельницька приїхала в Сандармох на жалобну панахиду. На дерев'яних дверях жахливого карцера Сєкірки побачила малюнок і впізнала в ньому авторство свого діда! Це був автопортрет її діда, зроблений олівцем. Усі Крушельницькі малювали. Вона перемалювала його до своєї книжки ... «У мене серце просто зупинилось, коли я побачила малюнок. Він був перекреслений», – каже онука Антіна Крушельницького.

У книзі-спогадів вона пише: «Хвороблива амбіція при пересічних знаннях (або взагалі неуцтві) – це страшна річ. Сталінізм опирався на людей саме з такими якостями. Таких людей використовували для найпідліших вчинків; тупаки з амбіціями були досконалим знаряддям влаштованого «батьком народів» геноциду РОЗУМУ». На 89 році життя (листопад 2017 року) померла Лариса Іванівна Крушельницька, яка довший період свого життя присвятила роботі у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника.

Фотогаларея

На фото: Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): дочка Володимира (лікар і письменник), син Тарас (письменник), дружина Марія (актриса і письменниця, померла в 1935), внучка Лариса і сам Антон. Стоять сини: Остап (кінокритик), Галя (дружина Івана), Іван (драматург, поет і графік), Наталія (дружина Богдана), Богдан (економіст). Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.

← Іван Крушельницький, син

↑ Тарас Крушельницький, Син ← Володимира Крушельницька, дочка

↑ Богдан Крушельницький, син

↑Остап Крушельницький, син

← Левицька Галина Львівна, мати Лариси

← Крушельницька Лариса Іванівна, донька Івана Крушельницького і онука Антіна Крушельницького

← Марія Крушельницька, онука А. Крушельницького та М.С.Крушельницької, племінниця В.Крушельницької, І.Крушельницького, Б.Крушельницького й О.Крушельницького, двоюрідна сестра Л.Крушельницької.

Джерела для більш детального ознайомлення 1. Білинська Л. Речиталь Марії Крушельницької / Л. Білинська // Культура і життя. – 1987. – 23 серп. – С. 3. 2. Дубина М. Антін Крушельницький: Літ.-крит. нарис/ М.І Дубина – К., 1993. – 47 с.: портр. 3. Дубина М. Антін Крушельницький: Шляхами письменницької долі / М. Дубина // Літ. Україна. – 1990. – 13 груд. – С. 3. 4. Ільницький М. Весняна пісня в чорному ореолі / Микола Ільницький // Слово і час. – 1993. – №11. – С. 4051. 5. Качкан В. Згаслі крила натужного лету (Нове прочитання Антона Крушельницького) // В кн.: Качкан В. Хай святиться ім'я твоє. – Львів, 1998 – 289 с. 6. Кашкадамова Н. Грає Марія Крушельницька / Н. Кашкадамова //Музика. – 1985. – № 5. – С.18. 7. Крушельницький А. Рубають ліс [Електронна копія]: повість / Антін Крушельницький. – Електрон. текст. дані (1 файл: 744 Мб) – Режим доступу: http://elib.nplu.org/object.html?id=8916 – Київ; Ляйпціг: Укр. накладня, [1914?] (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2017). 8. Крушельницький А. Буденний хліб; Рубають ліс: Повісті / А. Крушельницький; вступ. ст. С. Трофимчука. – Л., 1960. – 399с. 9. Крушельницький А. Том третій: вибране / Антін Крушельницький; упоряд. і передм. Ю Коваліва. – Київ: Академія. – 2016. – 320с. 10. Крушельницький А. Чужим помахом крил: Роман із часів визвол. змагань, 1918-1920 рр. / Антін Крушельницький – Л., 1992. – Т.1. – 175 с. – (Іст. б–ка; Ч.1). 15

11. Крушельницький І. Поезії / І.А. Крушельницький; упоряд., вступ. ст. та прим. М.М. Ільницького. – К.: Укр. письменник, 1993. – 206 с. – (Б-ка поета). 12. Крушельницька Л. Рубали ліс…: Спогади галичанки / Л. Крушельницька – Л., 2001. – 52 с.; 2008. – 55 с. 13. Крушельницька Л. Рубали ліс... // Дзвін. – 1990. – №3. – С.119–133; №4. – С.118–131; №5. – С.121-132. 14. Крушельницька М. Спогади. Статті. Матеріали / Марія Крушельницька – Львів: СПОЛОМ – 2004. – 234 с. 15. Овсієнко В. Пом'янімо жертв соловецького етапу: [політичні репресії 1937-1938 років, розстріляні в урочищі Сандармох] / Василь Овсієнко // Слово просвіти. – 2017. – 2-3 листопада (№44). – С. 5. 16. Панкевич Г. Антін Крушельницький – педагог: [До 110–річчя від дня народж. письм.] / Г. Панкевич // Жовтень. – 1988. – №7. – С. 113-115. 17. Погребенник Ф. Іван Крушельницький / Федір Погребенник. // З порога смерті: Письменники України жертви сталінських репресій / авт. кол.: Бойко Л. С. та ін. – К., 1991. – Вип. 1 [упорядн. О. Г. Мусієнко]. – С. 286288. 18. Попович Ж. Двічі народжена із Крушельниць / Ж. Попович // Дзеркало тижня. – 2005. – № 42 (570), 29 жовт. – 4 листоп. – С. 3. 19. Радько Г. Антін Крушельницький. У лещатах Білопольської дефензиви та радянської НКВС: [До трагічних роковин Розстріляного Відродження] / Ганна Радько // Рідний край. – 2016. – № 2 (35). – С. 197-205. 20. Рудницький М. Доля одного таланту / М. Рудницький // Вітчизна. – 1961. – № 7. – С. 31-34. 21. Славутич Я. Іван Крушельницький / Яр Славутич // Розстріляна муза / Яр Славутич. – К., 1992. – С. 147–152.

22. Справа А. Крушельницького [№ П-5186] // В кн.: Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937–1938 роках, т. 1. К., 2003. – С. 123. 23. Сухорський С. Рубали ліс...: Освітнє подвижництво Антіна Крушельницького / С. Сухарський // Рідна школа – 1997 – № 5 – С. 21-23. 24. Тарасюк П. Слово – на вагу кулі / П.М. Тарасюк, Т.П. Тарасюк – Житомир, 2006 – 324 с. 25. Трофимук С. Антін Крушельницький і його повісті / С. Трофимук // Крушельницький А. Буденний хліб. Рубають ліс. Повісті / А. Крушельницький. – Львів, 1960. – С. 3–14. 26. Трофимук С. Антін Крушельницький – кореспондент Івана Франка / С. Трофимук // Жовтень. 1968. – № 9. – С. 21-22. 27. Філіпчук Н. Розстріляна мрія, або Яку ціну заплатив міністр освіти за підтримку нової влади: [Антін Крушельницький] / Н. Філіпчук, О. Бантишев // Голос України. – 2010. – 12 черв. (№107). – С. 20-21. 28. Франко І. Зібрання творів: У 50 т./АН УРСР. Ін-т л–ри ім. Т. Г. Шевченка; Редкол.: М. Д. Бернштейн, Г. Д. Вервес, А.Т. Гордієнко та ін. – К., 1981-1986. – [Про А. Крушельницького див.] Т.32–34, 37, 41, 48, 50. 29. Чорна С. «Наш народ знищували цілеспрямовано і за планом»: [політичні репресії українців в урочищі Сандармох] / Світлана Чорна // Голос України. – 2016. – 3 листопада (№309). – С. 22. 30. Чорна С. Розстрілять … на честь Жовтневої революції: [жертви політичних репресій в Сандармосі] / Світлана Чорна // Укр. слово. – 2016. – 2-15 листопада (№44-45). – С. 5. 31. Юсип Д. «...І час каміння збирати» / Д. Юсип // Дзвін – 1994 – № 7 – С. 12-14.

Використані джерела 1. Безсмертний-Анзіміров А. Антiн Крушельницький / Андрій Безсмертний-Анзіміров [Електронний ресурс] // Сайт Україна Incognita Сторінка авторів – Текст. дані. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/antinkrushelniczkij.html (дата звернення: 04.07.2018). – Назва з екрана. 2. Врублевська Г. Антін Крушельницький – символ української інтелігенції / Ганна Врублевська [Електронний ресурс]// Сайт Вголос – Текст. дані. – Режим доступу: http://vgolos.ua/articles/antin_krushelnytskyy__symvol_u krainskoi_inteligentsii_114006.html (дата звернення: 04.07.2018). – Назва з екрана. 3. Зуляк М. Антін Крушельницький – головний редактор «Нових шляхів» і «Критики» / Мар'яна Зуляк // Рідний край. – 2016. № 2 (35). – С. 197-205. [Електронний ресурс] – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/6546/1 /Zuliak_M.pdf (дата звернення: 04.07.2018). – Назва з екрана. 4. Терещук Г. Мій дід був одержимий роботою для України / Галина Терещук [Електронний ресурс] // Сайт Радіо Свобода – Текст. дані. – Режим доступу: https://www.google.com.ua/webhp?authuser=1 (дата звернення: 04.07.2018). – Назва з екрана. 5. Тріумф і трагедія: [до 130-річчя від дня народж. А.В. Крушельницького, педагога, і як письменника] // Знаменні дати. Календар 2008. – К., Україна. – 2008. – С. 148-151. 6. Українська літературна енциклопедія. – Т. 3. – К.: УЕ, 1995. – С. 77-78; Енциклопедія історії України. – Т. 5. – К.: Наукова думка, 2008. – С. 425-426.

Науково-популярне видання

Він був одержимий роботою для України (до 135-річчя від дня народження А. В. Крушельницького, українського письменника) Біографічний нарис

Укладач: Редактор: Відповідальна за випуск: Підписано до друку 16 липня Тираж 20 прим.

Л.В. Гріщенко Л.В. Воскобійник В.М. Канюка 2018 року

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18035 м. Черкаси, вул. Дахнівська, 52 E-mail: bibliotekaromc@gmail.com http://romcbkr.ck.ua/