Брошура Марія Проскурівна by ROMCBKR

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Письменниця із роду кибинських козаків Біографічна довідка (до 155-річчя від дня народження Марії Проскурівни)

Черкаси ― 2018

83 (4Укр)6-4 П 65 Письменниця із роду кибинських козаків: біографічна довідка (до 155-річчя від дня народження Марії Проскурівни) / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради, авт.-укл. Л.В. Гріщенко. – Черкаси: [б. в.], 2018 – 16 с.

Цього року виповнюється 155 років від часу народження української письменниці із села Кибинців Миргородського району Полтавської області Марії Проскурівни. Проскурівна – це і її літературний псевдонім, і батьківське прізвище, у шлюбі ж вона – Марія Степанівна Семенко. Дана довідка містить коротку інформацію про її життя, творчість та характеристику творів. Біографічна довідка розрахована на викладачів навчальних закладів, студентів-філологів та учнів, бібліотекарів.

Укладач: Редактор: Відповідальна за випуск:

Л.В. Гріщенко Л.В. Воскобійник В.М. Канюка

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 2

Біографія письменниці Дані про народження Марії Степанівни суперечливі: за одними джерелами, вона народилася 15 червня 1863 року, за іншими 15 лютого, а ще інші називають 1860 рік. Основи грамоти вона здобувала вдома і в початковій сільській школі, яка тоді називалася училищем: закінчила лише три класи. Першим учителем був її брат Платон. Читати вона вчилася самотужки. Під впливом старшого брата Івана, освіченого унтер-офіцера, який на початку XX століття був головою Кибинського сільськогосподарського товариства, Марія виявила велике прагнення до знань і літератури. Пізніше допомагав їй і син Михайло – відомий поет Михайль Семенко, який готував її твори до друку. Проскури належали до старовинного козацькошляхетського роду, який згадується ще з XVII століття. Близько 1646 року український шляхтич Іван Проскура-Сущинський втримав привілей польського короля – угіддя в містечку Багачці на Пслі. Відтоді й розпросторився великий рід Проскур на території Миргородського полку. Роман Проскура 1711 року був багацьким сотником. Яким Проскуренко, житель Кибинців, 1723 року належав до розряду «Товариство можнійшие з діда і отця козаки». Були в родові Проскур значкові й військові товариші, полкові канцеляристи й сотенні писарі. За переписом 1900 року у Кибинській волості налічувалося аж три хутори Проскурів. Здавна це був міцний освічений рід, який, либонь, мав схильність до письменства. Тож і донька кибинського козака Степана Проскури Марія відчула потяг до українського слова. 3

Так, як родина Проскур була досить заможною, то Марія мала можливість ознайомитися з творчістю українських класиків красного письменства. Сама почала писати рано, але друком її твори вперше вийшли тільки напередодні війни 1914 року. Її чоловік Василь Леонтійович Семенко служив волосним писарем у Кибинцях, а в 1912-1913 роках – писарем повітової земської управи в м. Хоролі, де подружжя мало власний будинок на вулиці Кладовищенській. Марія Степанівна й Василь Леонтійович Семенки мали трьох синів і доньку Олександру. Діти успадкували творчу натуру матері. Найстарший із синів Михайло Васильович Семенко (1892-1937), відомий український поетурбаніст, засновник течії кверофутуризму в українській літературі, був репресований за сталінщини. Середульший син Василь (18951915) став художником, який започаткував кубізм в українському образотворчому мистецтві. За світоглядом митець був дуже схожий із братом Михайлом. У його малярстві відчутна близькість до урбаністів – це картини «Місто», «Залізниця» та інші. Василь Семенко загинув на фронті під час Першої світової війни. ↑Марія Проскурівна з сином Василем

Наймолодший із синів Марії Проскурівни Олександр Семенко (народився близько 1900 року) навчався в Миргородській художньо-промисловій школі, згодом працював інженером у Києві. Там, у 4

родині сина, й доживала віку Марія Степанівна, у Києві вона й померла 19 жовтня 1945 року. Рідня письменниці за батьківською лінією – Проскури – теж залишила помітний слід в історії Миргородщини. Михайло Проскура підтримував Директорію УНР, у квітні 1919 року схвалював миргородське повстання під проводом Сергія Дубчака проти засилля чекістів. Ще один представник роду – Андріян Степанович Проскура (1889-1938) став співзасновником парафії Української Автокефальної Православної церкви в Кибинцях. За часів сталінських репресій він був замучений і розстріляний у лубенській тюрмі. Творчість письменниці Твори Марії Проскурівни мають широкий тематичний діапазон, відзначаються різноманітною проблематикою, досить багаті жанрово, що свідчить про її неабиякий письменницький хист, уміння вести цікаві життєві спостереження, активно реагувати на повсякденне життя. Жінка з простою селянською зовнішністю, Марія Проскурівна була плоть від плоті народу. Вона добре знала життя людей, про яких писала. Письменниця чула розмови селян і селянок, часто записувала їхні розповіді. Здебільшого це долі близьких їй людей – сусідів, знайомих. Письменниця досить удало компонує сюжет, її мова, стилістика, інтонації дуже близькі до народних. 5

Проте відчутним у творчості Марії Проскурівни залишається вплив письменників класичної української літератури, зокрема Г. КвіткиОснов'яненка, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького та ін. Для її творів властиві елементи романтичної оповіді, де відчувається вплив Панаса Мирного й традицій Марка Вовчка. Друкуватися Марія Проскурівна почала досить пізно, коли їй було вже понад 50 років. Але в її домашньому архіві-скрині зберігалося ще чимало рукописних прозових творів-оповідань, повістей, навіть романів, однак не все було опубліковане: завадила Перша світова війна, грозові події Української революції 1917-1921 років. А ось із середини 20-их років ім'я напівзабутої письменниці знову виринає на літературному видноколі, її оповідання охоче друкують часописи «Рідний край», «Червоний шлях», «Глобус», «Всесвіт» та інші. Багато творів Марії Проскурівни написані на автобіографічному матеріалі, відображують життєві реалії й побут рідного села Кибинців. Угадуються й кибинські пейзажі – з долиною й панським маєтком, фігурують місцеві кибинські прізвища. Оповідання «Пані писарка» теж багате на особисті життєві враження, адже Марія Степанівна й сама була «пані писаркою». Три її книжки – повісті «Уляся» (1913) та «Од сіна до соломи» (1913) й оповідання «Пані писарка», які вийшли окремим друком, а також оповідання «Маруся-Московка» позначені автобіографізмом і були досить схвально зустрінуті критикою.

Творчість письменниці має, здебільшого, соціальне, морально-етичне та побутово-етнографічне спрямування. У оповіданнях «Святий дух», «Опорок», наприклад, вона порушує тему людської жорстокості. Оповідання «Клопітна річечка і опорні береги» розкриває нещасливу й трагічну долю селянинабідняка. Протягом останніх років життя письменниця зверталася до сучасної їй тематики радянської доби. Звернення до сюжету про жіночі долі, традиційного для української літератури, має місце і в оповіданні «Сестра» (1910). Письменниця висвітлює взаємини свекрухи та невістки («Галя», 1902; «Заручини», 1928), гостро ставить питання про гармонію та дисгармонію родинних стосунків. Марія Проскурівна часто зверталася до кримінальних мотивів, теми порушень моральних християнських законів, до трагічних сюжетів і ситуацій. Гріх, учинений супроти християнських норм моралі, – в центрі п'єси Марії Проскурівни «МарусяМосковка» (1912), в основу якої письменниця поклала трагедію зрадженої і покинутої Марусі, доведеної до відчаю, яка, не контролюючи своїх дій, закінчує життя самогубством. В оповіданні «Святий дух» (1927) Марія Проскурівна подає опис феномену патологічної жорстокості. Головний персонаж оповідання – жебрак, який вирізав сім'ю селянина, що впустила його до себе переночувати. До теми людського гріха Марія Проскурівна звертається і в новелі «Опорок» (1928), у якій змальовує обставини, що призвели молодицю до відчайдушного кроку «самоабортування», а далі – до смерті.

Увага до внутрішнього світу особистості, показ трагедії «маленької людини» простежується у повісті Марії Проскурівни «За Олексія» (1913). Твір наскрізь пронизаний почуттям, в основі якого – безмежне страждання батьків – винуватців неповноцінного життя своїх дітей. У повісті «Макар» (1924) письменниця відтворює настрій чоловіка, який залишився сам із дітьми після смерті дружини. Відповідальність за виховання дітей, стосунки батьків та дітей лягли в основу повісті «Хата-покритка» (1912). Звертається Марія Проскурівна й до проблеми людини – «пропащої сили». Персонаж оповідання «Олексій, Божий чоловік» (1925) міг піти працювати та вести праведний спосіб життя або ж занехаяти себе пиятикою. Письменниця докладно простежує етапи деградації людини, демонструючи, як низько вона може впасти, позбавлена моральної опори. В оповіданні «Годуй матір» (без дати) стара хвора жінка стала «зайвим ротом» для синової родини та й для інших дітей. Жінка прагне скоріше померти, щоб не бути для них тягарем. Бабуся заморює себе голодом і помирає. Читач слідом за письменницею мусить бути враженим байдужістю дітей. Марія Проскурівна порушує у своїх творах проблему соціальної несправедливості. Стурбованість безправ'ям українського селянина, любов до простої знедоленої людини яскраво виражені в оповіданні «Як пани забили мого батька» (1928), «Живий труп» (без дати). У повісті «Втікачі» (1936), створеній на історичному матеріалі, йдеться про кріпаків, доведених до безвиході злиднями та панською жорстокістю, що спонукає їх до втечі. Марія Проскурівна реалістично показує нестерпне 8

становище пригноблених селян, стихійні вияви селянської непокори. Окреслюючи тематику творів Марії Проскурівни, слід звернути увагу на роль теми праці в них. У невеликому оповіданні «Перед жнивами» (1919) зображується селянська праця, а саме підготовка селян до збирання врожаю і самі жнива. Марія Проскурівна бачить щастя людей і їхню красу саме у вільній праці. Продовжує тему праці оповідання «Весною» (1929). Марія Проскурівна використовує у своїх творах й українську народну пісню. Так, скажімо, у повість «Сестра» (1910) вплетено низку народних пісень: це й обрядові пісні, і пісні про кохання. Словами пісні один із героїв «Сестри» освідчується в коханні: «Кохав я дівчину, як мати дитину, // Вона не полюбила, забула мене... // Другого кохала, мене забувала, // Ой горе на світі мені...». Прислів'ями і приказками переповнені і твори Марії Проскурівни «Уляся» (1913), «Опорок» (1928) та ін. Широко використані фольклорні зразки у мові персонажів оживлюють її, надають додаткової образності діалогам. Християнсько-етичну основу художнього світогляду Марії Проскурівни виявляють також описи християнських свят. Серед багатьох жанрів українського фольклору її увагу привертає календарно-обрядовий цикл: Різдво, Великдень та пов'язані з ними жанри народної творчості – колядки, щедрівки тощо. У невеликому оповіданні Марії Проскурівни «Бабуся і багатий Святий вечір» (1941) письменниця подає яскраву картину народного святкування Різдва. Вона не приховує свого замилування побаченим. 9

В оповіданні зображена сім'я перед Святою вечерею, описано процес колядування. Авторка з етнографічною точністю змалювала обряд СвятВечора. Прикметною є й картина приготування до свята Великодня і освячення пасок в повісті «Уляся». Похоронний обряд широко описується у повісті Марії Проскурівни «Уляся». Невід'ємним складником обряду є голосіння. У творах Марії Проскурівни «Уляся», «Сестра», «За Олексія», «Маруся-Московка» знаходимо елементи народних голосінь, які у письменниці пов'язані з мотивами смерті, вічної розлуки, невтішної туги. Так, скажімо, Марія Проскурівна у повісті «Уляся» описує похоронний обряд, який супроводжується голосіннями, у повісті «Сестра» – це голосіння за померлим хлопцем, а в повісті «За Олексія» – за померлими дітьми, у повісті «Маруся-Московка» Маруся голосить через зраду чоловіка. У творах Марії Проскурівни у народнопісенному стилі подано портрети жінок. У повісті «Уляся» та «Галя» (1902) є прекрасні, виразно фольклоризовані дівочі портрети. Ось портрет Улясі: «Уляся така була весела та щаслива, як квітонька після дощу, як роса вранці, як пастух на полі. А довга коса чорна стежкою нагору вилася по плечах, а стьожки різні й без вітру розвівалися...». А ось фрагмент портрету Галі з однойменного оповідання «Галя»: «Чорні очі, чорні брови; зуби білі, рівні, дрібненькі, як дорогі перли. Пишні губи, як у калину вимазані, хороше вдягнута вся. А як у неділю та ще й до церкви, то Господи милостивий». У повісті «Уляся» Марія Проскурівна щедро описує красу дівочого танцю, не забуваючи при

цьому згадати й барвисте традиційне вбрання танцюристок. У творчості Марії Проскурівни є оповідання, сюжети яких взяті як зі спостережень реальної дійсності, так і ті, які письменниця, за її словами, «записала з народних уст». До останніх належить оповідання «Од сіна до соломи» (1913), в якому вона наголошує на таких християнських істинах, як уміння глибоко розуміти інших, всепрощення. Цікавим є невелике оповідання «Клопотна річечка і спорні береги» (1925); центральним тут виступає персоніфікований образ річки, яка, як і герой твору, стає учасником і свідком усіх подій, що відбуваються в селі за довгі роки. Із народних оповідей про циган, почутих від батька і знайомих, виникло оповідання «Мати Ганна» (1935). Реальна дійсність була джерелом вражень для письменниці аж до останніх років її життя; йдеться зокрема про події, пов'язані з війною. В оповіданні «Як мати сина виряджала на війну» (1943) письменниця змальовує безмежне горе жінки, в якої гинуть три сини. Такі твори, як «Сім день арешту» (1936), «Живий труп», позначені рисами автобіографізму, додають чимало істотного до уявлень про життя письменниці. Як окремий жанр у белетристиці Марії Проскурівни варто виділити «спомини» або «спогади» – саме вони виступають найповнішим на сьогодні джерелом біографічних відомостей про письменницю. У спомині «Косарі» (1908) йдеться про відпочинок письменниці в Хоролі, про її спілкування з полтавською природою. 11

Повніш свій життєвий шлях Марія Проскурівна відтворила у спогадах «Татусеве горе» (1911) та «Тисяча думок» (1912). Письменниця змальовує постаті батька й матері, братів та сестер, своє дитинство, дівочі роки, тих людей, які допомогли їй сформуватися як письменниці. Серед споминів Марії Проскурівни можна назвати: «Погана баба» (1925), «Моє дитинство» (1934), «Спомини про Михася» (1936), «Подорож до Шевченкової могили» (1936), «Бомба» (1936), «Замітки війни» (1944) та ін. З великою любов'ю описує вона побут свого села, народні звичаї. В такий спосіб письменниця намагалася увести в художній світ факти власного життя. Ще одна важлива грань творчості Марії Проскурівни – її оповідання для дітей. Серед дитячих творів письменниці – оповідання «Собачка і Кіт» (1926), «Як воювала з шулікою мамина курка» (1926), «Жалісливий хлопчик» (без дати), «Калічка» (1933), «Нещаслива знахідка» (1935). У багатьох її оповіданнях ідеться про милосердя, про уміння співчувати, творити добро. Цікавими є казки Марії Проскурівни «Два горобчики» (1932), «Портний Василь» (1935), «Мисливець» (1936), «Піп та Іван» (1937), «Два брати» (1937). У більшості випадків літературні казки Марії Проскурівни створені на основі народних. Письменниця, обробляючи народні казки, інкрустує їх сюжети елементами авторського фантазування. Повісті, оповідання, новели та п'єси Марії Проскурівни, в основу яких покладено драматичні, а то й трагічні події й долі «маленьких людей», позначені ліризмом, простотою письма, влучними портретними й пейзажними замальовками, увагою письменниці до 12

психології, внутрішньої мови (діалогів, монологів). У більшості таких творів важливим компонентом є опис природи, яка то радіє разом із персонажами, то співчуває їхньому горю, в цілому допомагає розкрити внутрішній світ людини. Письменниця час від часу порушує оповідну манеру авторськими характеристиками, роздумами, оцінками подій або вчинків. Так, у повісті «Уляся» філософічними роздумами супроводжується чималий фрагмент із описом посту та свята Великодня, фігурують згадки про Бога, про світоустрій. Самобутня авторська точка зору панує у розмірковуваннях про кохання, якому нібито неуникно підлягає у свій час кожна жіноча істота. В цьому ж таки творі мають місце спроби заглиблення авторської уяви в емоційну сферу життя тварин, наділення їх подібними до людських переживаннями. Марія Проскурівна мала докладне знайомство із багатьма зразками української класичної літератури. В її творах знайдемо сліди впливу сентименталізму (це особливо позначилося на оповіданнях та повістях про кохання, про жіночу долю). Не оминала вона й літератури просвітницького спрямування, змальовуючи героїв, які могли б стати взірцями для наслідування (учителі з повісті «Уляся» та оповідання «Пані писарка»). Окремі з її творів мають відчутне соціальне звучання. Літературна спадщина Марії Проскурівни пов'язана з невичерпними скарбами народної творчості. На сторінках її творів часто зустрічаються фольклоризовані картини природи, такого ж типу портрети парубків чи дівчат.

Письменниця широко застосовує етнографічні описи побуту, у деяких мотивах прози звертається до звичаїв, повір'їв. Високо поціновує авторка і народну пісню, яку подеколи майстерно вплітає у тканину творів. Слід разом з тим констатувати і суто авторські спроби художньої деталізації, афористики (так, приміром, про героїню повісті: «Витягла пісню Уляся, ніби з великої ями землі мішок винесла. А сльози одно – кап, кап, як спілі ягоди, котяться…»). У творах Марії Проскурівни можна вказати й поодинокі зразки підтексту, динамічної зміни ракурсу зображення, синтаксичні інверсії, що керують інтонацією викладу («І замовкли обидві, все життє в кожної в умі перебігало, клопотне й важке. Й у хаті тихо, тихо стало» («Пані писарка»).

Про письменницю Сергій Єфремов (колишнє прізвище предків – Охріменко; народився 6 [18] жовтня 1876 року, с. Пальчик, тепер Катеринопільського району Черкаської області — помер 10 березня 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук (з 1919), віце-президент ВУАН (з 1922), дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики) дав таку характеристику творам Марії Проскурівни: «Спокійним тоном і в простенькій, напіветнографічній формі вміє Проскурівна мережити гарні картини з українського життя, даючи пластично вимальовані постаті дійових людей».

Використані джерела 1. Брижицька І. Фольклорні мотиви у творчості Марусі Вольвачівни, Марії Проскурівни та Тетяни Сулими / Ірина Брижицька [Електронний ресурс]. – Текст. дані. – Режим доступу: dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/2345/1/b rugutska0.pdf (дата звернення: 27.04.2018). – Назва з екрана. 2. Розсоха Л. Письменниця із роду кибинських козаків / Людмила Розсоха [Електронний ресурс] // Сайт пошукового загону «Славія». – Текст. дані. – Режим доступу: http://slavia.do.am/ (дата звернення: 27.04.2018). – Назва з екрана. 3. Творчість М. Вольвачівни, М. Проскурівни та Т. Сулими в контексті української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття. [Електронний ресурс] / Сайт Allbect. – Текст. дані. – Режим доступу: ttps://revolution.allbest.ru/literature/00602301_0.ht ml (дата звернення: 27.04.2018). – Назва з екрана.

Науково-популярне видання

Письменниця із роду кибинських козаків (до 155-річчя від дня народження Марії Проскурівни) Біографічна довідка

Укладач: Л.В. Гріщенко Редактор: Л.В. Воскобійник Відповідальна за випуск: В.М. Канюка Підписано до друку 18 травня 2018 року Тираж 20 прим.

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18035 м. Черкаси, вул. Дахнівська, 52 E-mail: bibliotekaromc@gmail.com http://romcbkr.ck.ua/