Депортація кримських татар

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр народної творчості» відділ бібліотечної та краєзнавчої роботи Черкаської районної ради

(до відзначення 75-річчя з депортації кримськотатарського народу (1944) Методична пам’ятка

Черкаси 2019

087:323.1 В 52 Вирване з корінням дерево киримли: депортація кримських татар у 1944 році: методична пам’ятка до відзначення 75-річчя з депортації кримськотатарського народу (1944) / Комун. закл. «ЧРОМЦ НТ» Черкас. райради, авт.-укл. Л.В. Гріщенко. – Черкаси: [б. в.], 2019 – 24 с.

Нібито через співпрацю з державами Осі під час Другої Світової війни радянський уряд поклав колективну провину і покарання на десять національностей, серед яких кримські татари. Значна частина представників народів піддались депортації у віддалені райони Центральної Азії та Сибіру. Деякі активісти, політики та історики вважають цю депортацію злочином геноциду. Радянські дисиденти Ілля Габай і Петро Григоренко класифікували цю подію як геноцид.

12 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову, якою визнала цю подію геноцидом і запровадила 18 травня «День памʼяті жертв кримськотатарського геноциду». Дана методична памʼятка буде корисною для бібліотечних працівників та працівників освіти.

Укладач: Л.В. Гріщенко Редактор: В.М. Канюка Відповідальна за випуск: В.М. Канюка Підписано до друку 2 квітня 2019 року Тираж 10 прим.

2

Велике переселення народів, яке відбувалося протягом ІV-VII століть на території всієї Європи, повторилося всередині століття ХХ. Цього разу – на задимлених руїнах Другої світової війни. Глобальні історичні катаклізми загалом часто призводять до подій, яким в інший час і в інших обставинах важко було би знайти пояснення. Депортація кримських татар у 1944 році писалася тим самим почерком, що й голодомор українців у 1933, що й голокост євреїв, що й операція «Вісла» та інші глобальні злочини проти людства. Ще в 1920-1930-х роках двадцятого століття кримські татари складали 25-30% від усього населення півострова. Однак вождеві Йосипу Сталіну ніколи не подобалися деякі «території» в імперії – особливо ті, де спостерігався небезпечний рівень національної свідомості, адже це могло в будь-який час створити проблеми й урешті-решт звалити хистку споруду СРСР, зліплену з різнорідних і непоєднуваних частин. Щороку 18 травня у світі відзначають памʼять жертв депортації кримських татар. В Україні з 2014 року цього дня офіційно відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу, а з 2016 року – День памʼяті жертв геноциду кримськотатарського народу. У 2008 році британська журналістка Лілі Гайд, що живе в Україні, опублікувала роман під назвою «Дрімленд», який обертається навколо кримськотатарських сімей, що повертаються на батьківщину в 1990-х роках. Історія розповідається через погляд 12-річної дівчинки, яка переїжджає в зруйноване село з батьками, братом, і дідусем з Узбекистану. Дідусь розповідає їй історію про героїв і жертв серед кримських татар. Ветеран кримськотатарського національного руху Нуріє Біязова в 2018 році видала автобіографічну книгу про депортацію кримськотатарського народу з Криму в 1944 році. Книга називається «Віддзеркалення» («Отражение»). У 2018 році видавництво «Віват» видало українською мовою книгу Аліма Алієва та Севгіль Мусаєвої «Мустафа Джемілєв. Незламний». Як це – бути персоною нон ґрата на 3

рідній землі? Витратити роки наполегливої боротьби, все втратити, але не здаватися? Як ніхто інший про це знає Мустафа Джемілєв – колишній політвʼязень, активіст, борець за права людини. У 1991 році він зміг вперше за довгі роки повернутися на батьківщину. У 2014 році він знову її втратив. Радимо провести презентацію цієї книги. Пісня «1944» української співачки Джамали здобула перше місце на конкурсі Євробачення 2016. Пісня присвячена трагічним подіям депортації кримськотатарського народу. Джамала, яка сама народилася в засланні в Киргизстані, присвятила пісню своїй депортованій прабабусі. Вона стала першою кримською татаркою, яка виступила на Євробаченні, і перемогла на ньому, представляючи Україну. Були зняті документальні стрічки про трагічну історію кримських татар, художні фільми, присвячені героям кримських татар, а саме: «Хайтарма» (Повернення) режисера Сейтаблаєва, який створено на основі реальних подій і розповідає про сталінську депортацію кримських татар у травні 1944 року, а також долю льотчика, національного героя кримських татар Амет-Хана Султана. За його словами в масових сценах знімалися більше тисячі чоловік зі всього Криму. Серед них і ті, хто особисто пережив депортацію 1944 року. Режисером фільму і виконавцем головної ролі став актор київського Театру на Лівому березі Дніпра Ахтем Сейтаблаєв. Фільм вийшов в український прокат 17 травня 2013 року. Одразу після премʼєри фільм став центром міжнародного скандалу, оскільки тоді консул Росії в Криму Володимир Андреєв не рекомендував відвідувати показ російським льотчикам і заявив, що кримські татари співпрацювали з німцями під час Другої світової… Але «Хайтарма» переміг на міжнародному фестивалі в Італії! Повнометражний художній фільм «Чужа молитва» режисера Ахтема Сейтаблаєва, який створений за підтримки Держкіно України. Фільм «Чужа молитва» присвячений подвигу кримської татарки Саїде Аріфової, яка під час 4

окупації фашистами Бахчисарая врятувала життя 88 єврейським дітям. Фільм «Коли цей вітер вщухне». Фільм був знятий студією «Еверест» (Лодзь, Польща), компанією «Белсат» і Польським телебаченням. Документальний українськопольський фільм про життя кримських татар після російської анексії Криму. Повнометражна документальна стрічка «Боротьба за дім: Кримські татари» («A Struggle For Home: The Crimean Tatars», – англ.) американського кінорежисера з українським корінням Христини Пашин. Фільм розповідає про багатовікову історію цього мусульмансько-тюркського народу. Російська імперія, яка захопила півострів у 1783 році, уже з того часу змусила людей боротися за свою батьківщину й свободу. Картина також знайомить глядача з трагічними сторінками сталінської депортації 1944 року, повернення кримських татар на півострів після набуття Україною незалежності та повторної російської окупації Криму в 2014-му. Фільм включає інтерв’ю кримчан, активістів, істориків, лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Д/ф «Кримські татари: «Крим – наш!» (ф.1), автор стрічки – Сергій Братішко, режисер – Петро Мироненко. Життя кримськотатарського народу за останні роки кардинально змінилося. Перед багатьма людьми постав важкий вибір – покинути батьківщину або залишитися... Коли думаєш про минулорічну анексію півострова, одразу згадуються сумні події 1944-го – масова депортація кримських татар, яка забрала життя майже половини корінного народу Криму. Вони поверталися на історичну батьківщину десятиліттями, з неймовірними втратами і труднощами. Для широкого читацького загалу радимо організувати в бібліотеці візуальне розкриття документів, а саме: виставкупозицію, виставку-обговорення, виставку-хронологію, виставку-документ, виставку однієї книги або статті, викладки друкованих видань, які розкривали б теми: «Трагедія незнищенної волі», «У світлі воскреслої правди», «Таке не повинно повторитися», «Крим, як невід’ємна складова частина 5

України», «Діячі Мусульманського виконавчого комітету», «18.05. Право на памʼять», «Велика трагедія маленького народу», «Свічі пам’яті горіти» тощо. Для різних груп користувачів доцільні наступні просвітницькі заходи: історично-патріотичні альбоми, репортажі-огляди, історичні екскурси та повідомлення, хвилини пам’яті, панорами подій, експрес-інформації «Вигнали всіх без суду і безправно», «Вирок: забути себе», «У світлі воскреслої правди», «Як народжувалася державність кримських татар», «Меджліс кримськотатарського народу: історія створення і боротьба за національні інтереси», «Зона без «колючки», «Депортація кримських татар. Вузлики пам’яті на стрічці часу», «Відновлення відібраних прав». Про сьогоднішній день кримськотатарського народу бажано провести з юнацькою та молодіжною аудиторією публічні дискусії «Як знизити рівень дискримінації у публічному просторі», «НІ! Дискримінації як за етнічним походженням, віросповіданням, так і за політичними переконаннями», «Поточна ситуація з правами людини в АР Крим», «Крим – що сьогодні?». Доповненням буде перегляд відеороликів та фільмів: «Самолѐт. Амет Хан Султан. Дуэт Люди из прошлого». – Режим доступу: www.youtube.com/watch?v=0fBCPpMPWss. «18 мая день депортации крымских татар» (Розмова з сином. Присвячується Усману Джалилову, який зник у день виселення 18 травня 1944року у віці 2-х років…). – Режим доступу: www.youtube.com/watch?v=42kuKrf2mNY. «Хайтарма» (Повернення) режисера Сейтаблаєва – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=xtMlLuWmLPc. Д/ф «Кримські татари: «Крим – наш!» (ф.1), автор стрічки Сергій Братішко, режисер Петро Мироненко. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=izD7GAmsYM8. «Чужа молитва»: художній фільм режисера Ахтема Сейтаблаєва – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=ju8i84W9OLI. 6

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Перше виселення кримських татар з Російської імперії було за Катерини ІІ. У 1783 році князь Григорій Потьомкін заходився усувати ногайців з Таврії до Волги, Уралу, Великого та Малого Іргизу. Татари мали право переміщуватись і до Туреччини, причому в основному заохочувався виїзд із півострова мурз і гірських татар. Усього у переміщенні взяло участь до 300 тис осіб. У 1787 році у зв’язку з черговою російсько-турецькою війною з’явився наказ виселяти родини приморських мешканців Криму. Щоб уникнути репресій, зберегти життя та віру вони самі кидали домівки та емігрували. Вважають, що в цей час Крим покинули ще до 100 тис. татар. Навесні 1944 року радянська влада повернулась у Крим й відразу вдалася до масових репресій. Вже шостого дня після початку Кримської операції, 13 квітня 1944 року, нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія та нарком держбезпеки СРСР В. Меркулов підписали наказ «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Йшлося насамперед про кримських татар, звинувачених у «зраді Батьківщини» та «пособництві на користь німецьких окупантів». За даними НКВС-НКДБ, з 10 по 27 квітня 1944 року було заарештовано 49 членів мусульманських комітетів, створених кримськими татарами під час війни. Радянські каральні органи розпочали підготовку масштабної операції з виселення кримськотатарського населення з півострова ще задовго до прийняття рішення вищим військово-політичним керівництвом про її проведення. У доповідній записці на ім’я очільника НКВС Л. Берії від 7 травня 1944 року повідомлялося: «Підготовчу роботу до операції вважаємо можливою закінчити 18-20 травня, а всю операцію – до 25 травня». Нарком внутрішніх справ 10 травня 1944 року особисто доповідав Сталіну: «… НКВС СРСР вносить на ваш розгляд проект рішення ДКО про виселення усіх татар з території Криму. Вважаємо доцільним розселити кримських татар як спецпоселенців у районах Узбецької РСР для використання на 7

роботах як в сільському господарстві – колгоспах, радгоспах, так і в промисловості та на будівництві».

11 травня 1944 року Державний комітет оборони СРСР прийняв історичну постанову №°5859 про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку СРС. До 1 червня 1944 року кримські татари отримували статус «спецпоселенців». 21 та 29 травня 1944 року були прийняті додаткові постанови про нові переселення татар із Криму в Марійську АРСР, Горьковську, Івановську, Костромську, Молотовську та Свердловську області РРФСР. НКВС та НКДБ СРСР вважало можливим закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково до 18-20 травня 1944 року. Згідно з графіком операція з «детатаризації» Криму мала розпочатися вранці 18 травня. Однак у деяких населених пунктах виселення корінного населення розпочалося пізно ввечері 17 травня. На збирання речей татарам давали від 5 хвилин до години. Відповідно до постанови ДКО, переселенцям дозволяли взяти з собою «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг», але ця цифра дуже слабко співвідноситься з реальністю. Деяким родинам дозволяли зібрати тільки невеличкі вузлики, а деяким – і взагалі абсолютно нічого: за лічені хвилини зібратись і йти, у чому були. Кому як пощастило – в залежно від того, настільки були ретельними й оперативними «товариші на місцях», ті, що виконували вождеву волю. Тих, хто пручався або фізично не міг іти далі, часто розстрілювали на місці.

8

70 залізничних ешелонів (по 50 вагонів у кожному) везли татар у вигнання – для подальшого розселення, здебільшого на території Узбецької РСР. У дорозі людей годували рідко, здебільшого солоною їжею, її було легко зберігати, вона не псувалася. Після неї хотілося пити – а з водою було вже набагато складніше. У районах, якими рухався потяг, оазиси майже не траплялися. Якщо звернутися до цифр, то депортація кримських татар була неприкритим і нахабним пограбуванням. У людей силоміць забрали більше 80 тисяч будинків, близько 500 тисяч голів худоби, запаси харчів, посуд, предмети побуту та реманент для сільськогосподарської роботи. Крім цього, десятки тисяч тон корму для тварин та іншої с/г продукції. А те, що татари зуміли довезти до місця призначення, у них часто конфісковували просто біля потягів. Однак уранці 18 травня татари ще не знали, що вже завтра вони не думатимуть про залишені будинки та домашній скарб, а перейматимуться тільки одним запитанням: «Чи доїдемо живими?» Але витримали далеко не всі. Пізніше дослідники намагатимуться рахувати, скільки татар не доїхали до місця призначення. За деякими відомостями, загинуло більше 8 тисяч людей. Скорботний кортеж подекуди супроводжували глузування, цькування та «одностайна» ненависть – вірні слуги тоталітарного режиму. У телеграмі НКВД Сталіну йдеться про те, що під час операції було виселено 183°155 осіб. Останній потяг розвантажували 8 червня 1944 року. Звісно, на «нових землях» кримських татар ніхто не зустрічав із оркестром та квітами. Не було для них ані житла, ані їжі, ані будь-яких умов для існування. Часто людей висаджували просто в чистому полі – без води. За 1944-1945 роки переселенці, і без того виснажені за період німецької 9

окупації, масово помирали – від голоду, холоду та епідемій. Підрахунки точної кількості загиблих за цей час суттєво відрізняються: від 15-25 % до 46 %. Для тих же, хто зумів вижити, гостинно відчиняло свою браму радянське пекло. Доповідав Берія Головнокомандуючому про успішне завершення операції. «А як щодо Арабатської стрілки?» – спитав той, що мав унікальну пам’ять. Там проживали декілька десятків родин пастухів, про яких зовсім забули. А згадавши, тут же спорядили оперативні групи… Поїзди з депортованими вже пішли, і не було ніякої необхідності замовляти нові через якийсь десяток людей. Цих нещасних загнали в баржі, вивезли в Азовське море, відкрили кінгстони, і на морському дні ці люди знайшли останнє пристанище. Хто спливав – розстрілювали. Із доповідної Берії: «У зв’язку з одночасним переселенням татар до Узбецької РСР, вважаю за доцільне прибулих татар утримувати на умовах з мобілізованими свого часу німцями, тобто організованими загонами, на шахтах, з розміщенням і охороною у гуртожитках, ходінням на роботу строєм». Шахти, охорона, бараки й ходіння строєм – аналогії з гітлерівськими таборами смерті навіть навіювати не треба. Приходить непрохана. Це вже друга аналогія. Але ще не остання. Утеча зі спецпоселень передбачала покарання – 20 років каторжних робіт. Це якщо формально. А де-факто такою втечею товариші з НКВД часто визнавали похід у сусіднє село до родичів або по хліб. Після виселення татар із Кримського півострова в деяких тамтешніх районах населення майже не залишилося. Настала черга для «ідейних» перетворень. Наступним кроком послідовної політики Сталіна стає перетворення Кримської АРСР на Кримську область – 30 червня 1945 року, усупереч своїм же нормам конституції. У 1945-1948 роках двома відповідними указами було перейменовано майже всі поселення півострова, назви яких мали кримськотатарське походження. Та й саме поняття «кримські татари» зникло з 10

усіх радянських документів – бажання радянської влади витравити сам факт існування цього етносу з людської свідомості було тотальним, прискіпливим і послідовним. Дорога в «нікуди»… Як це було? Спогади свідків та очевидців депортації. Листи з минулого. Ділявер Еннанов: «З вечора 17 травня 1944 року у Сімферополі з’явилося багато вантажних машин, – пригадує Ділявер Еннанов. – Їх розмістили по обидві сторони вулиці. Одночасно у місті з’явилося багато-багато солдат. Ми, маленькі хлопчики, бігали вулицями і рахували. Починали і збивалися з рахунку. Чи ми могли собі уявити, для чого вони призначені? У місті не було скасовано комендантської години, і ми з мамою лягли спати раніше. Раптом серед ночі сильний гуркіт у двері. Прокинувшись, я побачив, як заспаній матері офіцер сердитим голосом щось читав на папері. Поряд з ним стояло двоє солдат. Офіцер поспішав. Повідомив, що на збори є 10 хвилин. Нас вивели з дому в двір. Під дощем в оточенні солдат внутрішніх військ сиділи зі своїм скарбом наші сусіди, також кримські татари. Разом з ними ми просиділи до світанку. Підігнали машини і нас відвезли на окраїну міста, до залізничної станції. Пам’ятаю, нас посадили в подвійний вагон № 44. Сльози, стогін, крики – і поїзд рухається з місця. Коли перетинали кордон Криму, всі, хто був в ешелоні, заспівали якусь пісню. Співали і плакали, оглядалися назад. На шляху двері вагону відкривалися на коротких зупинках, коли вважала за потрібне охорона. На зупинках думали про воду… виносили із вагонів покійників. На більш тривалих зупинках із наявних продуктів, хто встиг що схопити з дому, під наглядом конвоїрів готували собі їжу. За два тижні шляху ті, хто витримав це перевезення, страшно вихуділи, завошивіли, стали непізнаваними». Володимир Еннанов, – «Мій батько Дилявер Еннанов, якому в ту пору було 11 років розповідав мені, що пізно ввечері, 17 травня 1944 року у наші двері у Сімферополі гучно постукали. Мама сонна, пішла відчиняти. В приміщення буквально увірвались троє військових: один офіцер та двоє рядових. Офіцер швидко прочитав постанову, зміст якої важко 11

було зрозуміти і усвідомити: «Всіх татар виселити з території Криму». І сказав: «Даю вам 10 хвилин на збори». Мій батько дуже злякався і завмер у своєму ліжку. Його мама, що майже кричала від хвилювання, спробувала обуритися: «І заради цього ми так чекали визволителів два з половиною роки?» Питання так і повисло в повітрі… А за кілька днів до цього вони отримали звістку, що 6 травня при штурмі Сапун-гори під Севастополем загинув старший брат батька, 19-річний Зубієр Еннанов. Трагічну звістку приніс в дім його однополчанин, поранений у ногу білорус Льоня Пінчук. Не встигли оговтатись від однієї біди, як прийшла друга. Що можна було зібрати за 10 хвилин? Мама ридала, одягаючи пальто, одягався і її син. З собою взяли: матрац, дві подушки, каструлю, відро, миски та документи. Більше і нікуди було, і ніколи. Їх тут же провели у двір, де під дощем вже мокли сусіди. Так і просиділи до ранку. Заходити назад в квартири їм не дозволили, там «наводили порядок» енкаведисти». Люди були дуже здивовані і схвильовані. «Що відбувається, за що нас висилають?» – питали вони один в одного. І з жахом починали розуміти, чому в місто вже з вечора прибуло так багато військових у вантажівках». Тамара Протасова: «На світанку 18 травня 1944 року нас розбудив гуркіт у двері, – розповідає кримська татарка Тамара Протасова. – Троє озброєних солдат наказали нам швидко зібратися для виїзду. Перелякана мама вирішила, що нас повезуть на розстріл, як німці розстрілювали євреїв. Вона мовчки взяла мене за руку і, не збираючи ніяких речей, пішла до виходу. На щастя, нам трапилися хороші конвоїри. Вони пояснили: вас виселяють, шлях некороткий, беріть із собою все, що зможете взяти. До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли затравлених, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів.

12

Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі». «По дорозі в Сімферополь проїжджали в темноті пусті села. В кожному з них сумно і страшно вили собаки, вили корови – просто страх брав. У Сімферополі нас битком набили в товарні потяги, можна було тільки сидіти. Проїжджали ми різні міста та села, часто у відкриті двері вагонів летіло каміння, доносилися крики: «Везуть зрадників Батьківщини!» – згадує депортована Лілія Яртубашева. Феріде Меджитова: «Народилася в 1932 році в с. К'оз Судакського району. Коли я закінчила 3 класи, почалася війна, продовжити навчання мені так і не довелося. Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас – шестеро дітей солдати викинули з будинку, ми так і не встигли нічого із собою взяти. Голодні та роздягнені ми дісталися в Узбекистан, в колгосп «Назарбай» Бекабадського району. Дали нам маленький будиночок, де дах був нарівні з землею. Ми ледве вмістилися туди зі своєю сім’єю. У 1944 році першим помер братик Решат, наступного року сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 дні. Наступного дня після смерті мами зайшов сусід Абдулла аг'а і передав страшну новину про те, що помер брат…. Того вечора померла ще одна моя сестра. Через два дні померла друга. Я залишилася зовсім одна. Я так і поневірялася по домівках, випрошуючи милостиню. Якось сусіди пошкодували мене і пішли зі мною на базар, щоб поміняти на продукти речі, що залишилися. Мене залишили біля входу, я лежу на землі, піднятися сил немає. Хтось вигукнув моє ім’я – я ледве відкрила очі – це мій родич запитує «що ти тут робиш?». Я все розповіла, він звалив мене на спину і поніс до себе додому. Так мене врятували від смерті. Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту. Він ішов, покинувши вдома дружину і шестеро дітей, а залишилася у нього одна я. Мама померла в 34 роки, старшому братові було 16 років.

13

Ці страшні роки хіба можна описати і розповісти? Я їх буду памʼятати до кінця свого життя». Мелія Османова: «…18 травня 1944 року, у ході спецоперації військ НКВС, я та члени моєї сім’ї, а також усі наші сусіди та односельці, що мешкали у селі Дуванкой, були насильно виселені з території Криму. На заслання нас везли в товарних вагонах, у яких раніше перевозили військовополонених, і після того, як ми сіли у вагон, нас одразу обліпили воші. У дорозі ми перебували 19 днів, запам’яталися тиснява, задуха вагону, страх перед конвоїрами і, голод (хоча дітям віддавали останній шматок). Через 19 днів ми дісталися до станції Кугай Наманганської області Узбецької РСР. Поселили нас у польовому таборі серед полів бавовнику: глинобитні стіни, очеретяний дах, без вікон та дверей. Приміщення складалося з однієї кімнати, а сім’я там розмістилася не лише наша, а ще були сім’ї, не пам’ятаю скільки. Наступного дня усіх погнали в поле підгортати бавовник, тато втратив на війні ногу, тому працював на колінах. Їжі не було, в арику (зрошувальний канал) текла каламутна холодна вода, пили цю воду. Через спеку ми, діти, залишені без догляду, купалися в арику. Захворювання малярією, дизентерією косили людей. Я особисто була при смерті. На маминого брата Меметова С. Джеліла прийшов папір, що пропав без вісті у боях під Красноперекопськом. Інший брат мами, Меметов Сеітвелі, був на фронті, повернувся вже в Узбекистан. Сестра батька, Османова Уріє, випускниця Бахчисарайського медичного училища, загинула в Бахчисараї, рятуючи поранених. Брат батька Османов Сейдамет дійшов до Берліна і повернувся до Узбекистану близько 1947 року. Брат батька Османов Мамут теж воював і повернувся живим. (Із спогадів Мелії Османової, кримської татарки 1937р. н. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kirimtatar.com/index.php?option=com_content&task=blogca tegory&id= 50&Itemid=403).

14

Леннар Ібраїм оглу Тизиков: «На момент виселення до складу нашої родини належали: бабуся, батько, мати, я, двоє братів і дві сестрички. На початку війни 1941 року були мобілізовані до Червоної Армії двоє моїх дядьків, вони так і не повернулися з фронту. Нас зібрали на площі коло підвалу і протримали до вечора. Пізніше повантажили у вагони для худоби. У кожному вагоні було по 6 та більше родин. Спали просто на підлозі, усі люди завошивіли. Туалету і води для вмивання не було, годували раз на добу. Померлих ховати не було можливості, їх тіла залишали вздовж дороги під час зупинок. Жодних лікарів чи медперсоналу в дорозі я не бачив. До Узбекистану доїхали за 18 діб. Нашу сім’ю розмістили у кімнаті в бараку з місцем для вогнища на долівці, без грубки. Паливом не забезпечували, воду брали в арику, що тік через село. Жодних продуктів харчування нам не видавали. Жодних земельних ділянок теж не надавали. Наша сім’я позику від держави не одержала, але декотрі сім’ї отримали. Хто міг, той працював на колгоспних полях. У перший рік проживання на засланні ми усією сім’єю захворіли малярією, від чого померли мої сестрички, а також бабуся. Захворювання серед кримських татар були масовими внаслідок невлаштованості побуту і недоїдання. Декотрі сім’ї вимерли повністю. Навчатися могли лише в узбецьких школах. Я вступив вчитися до російської школи через рік, коли наша сім’я переїхала до райцентру Учкопрюк Молотовського району. (Із спогадів Леннара Ібраїм оглу Тизикова, кримського татарина, 1936 р.н.) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kirimtatar.com/index.php?option=com_ content&task=blogcategory&id= 50&Itemid=403) Таір Халілов: «В нашому вагоні жінка з шестирічною дитиною загинули від того, що вночі на них зверху упали погано закріплені дошки від нар, де лежали люди. На одній із станцій два голодних підлітки украли пару пиріжків, їх схопили і забили на смерть. Нас не умертвляли в газових камерах, але придумали інший спосіб знищення: вагони для худоби при 15

перевезенні, голод, хвороби, клопи і таргани, душевні муки, спецпоселення. Люди вмирали сім’ями». Шевкет Байбуганов: «Нас привезли в м. Ленінськ. Спека була 50 градусів. Місцеві жителі спочатку зустріли нас мирно, але дізналися від влади про причину нашого виселення і закидали нас камінням, кричали, що ми зрадники. В кімнаті 8кв.м. жили 13 чоловік. Спали на голій підлозі. Даху, вікон і дверей не було. Порушення комендантського режиму каралося висланням у Сибір на 20 років». Кримський татарин Ісмаїл: «Тоді нам знадобилося 18 днів. Ми рухалися на південний схід, через Кавказ і Каспійське море, викидаючи мертвих із вагонів для худоби на кожній зупинці. Ніколи не думав, що доживу до повернення. Але ось він я, з невісткою й онуками, а переді мною і за спиною в мене – інші кримські татари: ряди й ряди нас, понімілих від надії та страху. Ми всі згадуємо жахи нашої подорожі на заслання: лемент, молитви, вигуки росіян, які кляли нас за зрадництво», – розповідає про своє повернення на батьківщину герой роману британської письменниці 43-річної Лілі Хайд «Омріяний край» кримський татарин Ісмаїл. Книжку «Омріяний край», Лілі Хайд, про депортацію корінного населення Криму 1944-го надрукували у Великій Британії. Згодом переклали французькою, кримськотатарською та українською мовами.

— «Не знала, що слова можуть так діяти на людей. Кримські татари багато років жили на чужій землі. Проте бабусі й дідусі постійно розповідали їм про батьківщину. Ці історії були для них реальнішими за життя в Узбекистані, – каже Лілі Хайд. – Багато спілкувалася з депортованими. Почула багато цікавих історій. Наприклад, як через місяць після виселення вийшов наказ про зміну назв усіх міст у Криму».

16

БЕСІДА Примірні питання: 1. Які пам’ятні дати відзначають в Україні 18 травня? – прогнозована відповідь: Міжнародний день музеїв, День боротьби за права кримськотатарського народу.

2. Чи пов’язані між собою якимось чином ці дні? – прогнозована відповідь: музей – це місце, де зберігається історична, культурна, національна пам’ять того чи іншого народу; кримські татари, так само як і інші народи, мають право на пам’ять про своє минуле, тим більше про такі трагічні сторінки, як депортація кримськотатарського народу навесні 1944 року. Цю пам’ять необхідно зберігати, щоб не допустити її повторення.

3. Що вам відомо про події 18 травня 1944 року? – прогнозована відповідь: саме у цей день почалася депортація кримських татар за часів сталінського тоталітарного режиму.

4. Які народи стали жертвами політичних режимів?

5. Назвіть країни, в яких відбувалися геноциди і депортації.

6. Який період був найтрагічнішим згідно з критеріями інтенсивності і масовості цинічного нехтування правами народів?

7. Чи існує зв’язок між геноцидами і світовими війнами? Аргументуйте свою точку зору. Випереджальне інформативне повідомлення «Кримські татари – герої Другої світової війни». При можливості показати слайд-шоу з портретами татар – Героїв Радянського Союзу і повних кавалерів ордена Слави. Сьогодні на увесь світ відомі імена восьми татар – Героїв Радянського Союзу і Польщі та трьох повних кавалерів Орденів Слави. На всіх фронтах Другої світової війни вони показали зразки героїзму і стійкості. Серед Героїв Радянського Союзу – гвардії полковник, командир авіаполку Абдураїм Решидов, який здійснив 220 бойових вильотів, збив 18 ворожих літаків. Нагороджений орденами Леніна, Олександра Невського, Червоного Прапора, 17

Суворова, Кутузова, Вітчизняної війни, Хрестом Чехословацької Республіки, 7 бойовими медалями. Капітан Абдуль Тейфук 26 вересня 1943 року із своїм стрілецьким батальйоном у складі Степового фронту форсував Дніпро і захопив плацдарм поблизу Верхньодніпровська, за що був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.Загинув 19 березня 1945 року. Старшина Узеїр Абдураманов у вересні 1943 року під безперервним вогнем противника брав участь у наведенні мостів через річки Десна і Мор, забезпечуючи їх успішне форсування. Командир розрахунку 45 мм гармати винищувальнопротитанкової батареї Сейтнафе Сеітвелієв обороняв Одесу, форсував Березину, звільняв Білорусію. Командир взводу окремого саперного батальйону 337-ї стрілецької дивізії Ібраїм Беркутов 16 вересня 1943 року з групою саперів підірвав греблю та міст через річку Сула в тилу ворога, позбавивши його маневру і можливості нанести контрудар, а 28 вересня при форсуванні Дніпра його взвод забезпечив переправу бійців та військової техніки на правий берег річки для закріплення на захопленому плацдармі. Гвардії підполковник, командир 130 стрілецького полку 44-ї гвардійської дивізії Анатолій (Фетислям) Абілов обороняв Москву, форсував Дніпро, визволяв Білорусію, Україну, Польщу, дійшовши до Берліна. За мужність і відвагу нагороджений орденами Леніна, Кутузова, Суворова, Червоної Зірки, Вітчизняної війни, 4 орденами Червоного Прапора, медалями. У 1944-45 роках Абілова двічі представляли до звання Героя Радянського Союзу, але через національну належність нагороду ветеран отримав лише через 45 років. А військовому льотчику 1-го класу Чалбашу ЕмірУсейну, який здійснив 360 бойових вильотів і збив у повітряних боях 17 ворожих машин, незважаючи на неодноразові подання, звання Героя так і не було присвоєно. За заслуги перед Батьківщиною він тричі нагороджувався орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки, Олександра Невського, Богдана Хмельницького тощо.

18

Ще один кримчанин – капітан Умер Акмолла Адаманов, командир радянсько-польського партизанського загону ім. Котовського, відомий під псевдонімом «Мишко-татарин» – Герой Польської Республіки. Серед кавалерів Орденів Слави 3-х ступенів, що прирівнюються до Героїв Радянського Союзу, гвардії старший сержант Сеїт Небі Абдураманов, що брав участь у боях під Сталінградом і Курською дугою. У районі польського міста Пулави 6 бійців на чолі з Абдурамановим увірвалися у ворожу траншею, схопили гітлерівця – «язика» і під прикриттям загороджувального вогню без втрат повернулися до своїх. У одному з боїв Вісло-Одерської операції Абдураманов у рукопашному бою один знищив 8 гітлерівців і 4 узяв у полон. Командир розвідгрупи Насибула Веліляєв захищав Сталінград, пройшов з боями через Одесу, Ковель, Польщу до Німеччини, удостоївшись за бойові подвиги крім орденів Слави, багатьох інших орденів та медалей. Командир взводу розвідників Бахий Сеттаров бився з фашистами на Південно-Західному фронті, захищав Новоросійськ. Його тричі виносили з поля бою тяжко пораненим. В січні 1942 року у бою за Керч втратив обидві ноги. Хронологія подій 18-20 травня 1944р. Початок депортації кримських татар; упродовж 1944-1945 рр. з Криму депортовано більше 300 тис. мешканців, з них – більше 200 тис. кримські татари; до 1 жовтня 1948 р. на спецпоселення додатково вислано 7 219 осіб.

28 листопада 1948р. Президія Верховної Ради СРСР приймає Указ «Про карну відповідальність за втечі з місць обов’язкового та постійного проживання осіб, виселених у віддалені райони СРСР в період Великої Вітчизняної війни», який встановлював, що депортовані, розміщені у спецпоселеннях довічно, за втечу каралися 20 роками таборів.

28 квітня 1956р. Cпецпереселенці з Криму звільнені від адміністративного нагляду, але з них не зняли звинувачення у зраді батьківщини та залишили заборону на повернення в Крим.

19

Друга половина 1950-х років. Зародження національного руху за відновлення прав кримськотатарського народу.

5 вересня 1967р. Указ Президії ВР СРСР щодо реабілітації кримськотатарського народу, який не розглядав питання щодо права на повернення. Початок повернення перших родин кримських татар на батьківщину.

1967-1977 рр. 577 родин кримських татар повернулися в Крим.

20 червня 1987р. Багатотисячні акції кримських татар у Москві з вимогою права на повернення у Крим.

14 листопада 1989р. Прийняття Декларації Верховної Ради СРСР «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Початок масового повернення депортованих у Крим.

2011р. В АР Крим мешкає більше 250 тис. кримських татар. За межами України залишається близько 100-120 тис. депортованих кримських татар та їхніх нащадків. Більшість з них проживає в Узбекистані, Росії, Таджикистані, Киргизії.

2014р. Анексія Автономної Республіки Крим та м.°Севастополя Росією військова агресія Росії, спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України та їх приєднання до Російської Федерації на правах суб’єктів Російської Федерації, що було здійснено протягом березня 2014 року. Насильницька анексія Криму не визнається українською державою, не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеціанської комісії, натомість російською владою трактується як «повернення Криму до Росії». Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

20

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК: Геноцид – цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. Депортація – примусове виселення з місця постійного проживання особи, групи осіб чи народів, визнаних владою соціально небезпечними. Депортації здійснювали на основі адміністративного або судового рішення і часто супроводжувалися терором. Впродовж 20–50-х рр. XX ст. примусові виселення «соціально й політично небезпечних» осіб та народів стали складником репресивно-каральної системи СРСР. Депортації гальмували небезпечний для радянської влади політичний та національно-культурний розвиток народів. Історична памʼять – сукупність відомостей про історичне минуле особи або суспільства; одна з основ усвідомлення людиною свого «я» у сімейному родоводі, в історії свого народу, у національній і культурній спільноті, у межах загальнолюдської цивілізації. Колабораціонізм – усвідомлене й добровільне співробітництво в період війни з ворогом в його інтересах і на шкоду своїй батьківщині або союзних з нею країн. Кримські татари (самоназва кримці, кр.-тат. къырымлар) – корінний народ Криму, який виник на його теренах у результаті тривалого змішування представників різних народів, що свого часу оселялися там: таврів, скіфів, сарматів, аланів, болгар, греків, готів, римлян, італійців, хозар, печенігів, кипчаків (половців), черкесів, турків. [1]. Ось чому кримські татари називають Крим своєю "золотою колискою". Об’єднанню мешканців Криму в єдиний народ сприяло розповсюдження ісламу [2], спільність історичного буття та мови, що відноситься до тюркської групи мов, а також відносна державна незалежність за часів Кримського ханства (144-1783).

21

Національна ідентичність – усвідомлення особою власної причетності до певної нації, її культури та системи цінностей. Репатріація – повернення на батьківщину, з поновленням їх громадянських прав, військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. Особливого політичного змісту набув термін «репатріація» стосовно повернення політичних емігрантів до країни їх походження. При підготовці видання використані джерела: 1. Алядин Ш. Фонари горят до рассвета: роман / Ш.°Алядин; пер. с крымскотатарского. – М.: Художественная литература, 1993. – С. 3.

2. Бекірова Г. Сторінки кримської історії. «Я хочу писати вільно...» – О. Некрич і Крим. [Електронний ресурс] // сайт «Крим. Реалії». – Текст. дані. – Режим доступу: http://ua.krymr.com/content/article/26883388.html (дата звернення 29.03.2019) – Назва з екрана.

3. Бекірова Г. Сторінки кримської історії. «Спецпереселенці не мають права...» [Електронний ресурс] // сайт «Крим. Реалії». – Текст. дані. – Режим доступу: http://ua.krymr.com/content/article/26780808.html(дата звернення 29.03.2019) – Назва з екрана.

4. Бугай М. Депортація кримських татар у 1944 р. / М.Ф. Бугай // Український історичний журнал. – 1992. – № 1. – С. 32.

5. Гісем О. Історія України: Плани-конспекти уроків. 11 клас / О. М. Гісем, О.О.Мартинюк – Харків, 2003. – 48с.

6. Капелюшний Л. Немає вигнанцям раю…/ Свобода. – 2004. – 25-31 травня – С.2.

7. Пагіря О. Депортація кримських татар у травні 1944 року / [Електронний ресурс] / сайт Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» – Текст. дані. – Режим доступу: http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=405(да та звернення: 20.03.2019). – Назва з екрана.

22

8. «Чорний світанок» і «Поїзди смерті» – картини памʼяті жертв депортації кримських татар [Електронний ресурс] // сайт Gazeta.ua – Текст. дані. – Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/culture/_cornij-svitanok-i-poyizdi-smertikartini-pamyati-zhertv-deportaciyi-krimskih-tatar/545002 (дата звернення 29.03.2019) – Назва з екрана.

9. Шестаков А. Знедолені двічі / Україна молода. – 2004. – 18 травня – С.2. Пропонуємо прочитати: 1. Березовець Т. Анексія: острів Крим. Хроніки «гібридної війни» / Тарас Березовець. – Київ: Брайт Стар Паблішинг. – 2015. – 392с.

2. Джемилев М. «На протяжении десятилетий голос крымских татар не был услышан…» / Мустафа Джемилев; укл. Гульнара Бекірова. – Киев: Стилос, 2014. – 208с.

3. Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940-2015). Збірник документів та матеріалів. 2-е вид. / Упоряд.: О. Г. Бажан (керівник), О. В. Бажан, С. М. Блащук, Г. В. Боряк, С. І. Власенко, H. В. Маковська. Відп. ред. В. А. Смолій. ‒ Київ: TOB «Кліо», 2016. ‒ 1092с.

4. «Мы видели ад на земле…». К 70-летию депортации крымскотатарского народа / під. ред. Гульнари Бекірової. – Киев: Стилос, 2014. – 144с.

5. Севгіль М. Мустафа Джемілєв. Незламний / Севгіль Мусаєва. – Харків: Віват, 2018. – 252с. – (Гордість нації).

23

Науково-популярне видання

Вирване з корінням дерево киримли: депортація кримських татар у 1944 році (до відзначення 75-річчя з депортації кримськотатарського народу (1944))

Методична пам’ятка

Укладач: Л.В. Гріщенко Редактор: В.М. Канюка Відповідальна за випуск: В.М. Канюка Підписано до друку 2 квітня 2019 року Тираж 10 прим. Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр народної творчості» Черкаської районної ради Відділ бібліотечної та краєзнавчої роботи

19604 Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Мошни, вул. Спасо-Преображенська,56 «А» Е-mail: bibliotekaromc@gmail.com http://romcbkr.ck.ua/ 24