Іван Франко: міфи і реальність Великого українця: літературне досьє

Відділ культури і туризму Черкаської РДА КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Літературне досьє

Черкаси – 2016 83.3(4УКР)1

Ф 83 Іван Франко: міфи і реальність Великого українця: літературне досьє [до 160-річчя з дня народження письменника, вченого, громадського діяча] / КЗ «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Т.В. Крупченко. – Черкаси: [б. в.], 2016. – 12 с.

У 2016 році минає 160 років від дня народження та 100 років від дня смерті українського генія світового масштабу Івана Яковича Франка. Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої діяльності Іван Франко плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик, і публіцист, багатогранний учений – літературо -, мово -, перекладо - й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист. Його творчий доробок, писаний 14 мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Людинаакадемія так називали його сучасники, адже його феноменальні здібності дійсно вражали і продовжують вражати й понині. Видання містить бібліографічний список джерел та розраховане на бібліотечних працівників, вчителів, учнівську та студентську молодь та на широке коло читачів.

Автор-укладач: Т.В. Крупченко Комп’ютерний набір: Т.В. Крупченко Відповідальна за випуск: Л. В. Гріщенко

Підписано до друку 25.07.2016 Тираж 35

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2016 … мета мого життя й деяких моїх 2

товаришів полягає в тому, щоб підтримувати життєві духовні зв'язки української інтелігенції з високорозвинутими націями Європи, а, з іншого боку, ближче познайомити ці нації з духовним життям українського народу… І. Франко Іван Франко – знакова постать у новітній історії України, не тільки літературній та загальнокультурній, а й політичній. Це не лише багатогранно обдарований письменник та вчений, феноменальна продуктивність та різнобічність інтересів якого не має аналогів у вітчизняній традиції та рідкісна у світовому контексті, а й харизматичний громадський та політичний діяч, один із перших наших професійних політиків, співзасновник та голова першої української політичної партії (РУРП – Русько-української радикальної партії), симпатик та промотор феміністичного руху, невтомний борець за емансипацію людини і нації від будь-якого поневолення, гніту й визиску – соціального, економічного, політичного, освітнього, релігійного... Іван Франко – автор праць з історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассировавилонської та інших мов. Твори Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано. Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля. Проте назвати родину селянською можна лише умовно. По матері він походив з давнього шляхетського роду Кульчицьких. Окрім Івана Франка, двома іншими найвідомішими представниками цього роду є відомий козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та Юрій Кульчицький, герой Віденської битви 1683 року і власник першої віденської кав'ярні. Місцеві шляхтичі ніколи не забували про Франкове шляхетське походження і твердили, що такий талант не міг народитися серед «простих хлопів».

3

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік – у Дрогобицькій школі василіан, після навчався в Дрогобицькій гімназії. Його батько, Яків Іванович, помер, коли Іванові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871 році Іван Франко написав свій перший вірш «Великдень», оскільки батько помер у великодню ніч. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 р.), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883 р.), у поемі «Гадки на межі» (1881 p.). І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Іван виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях, глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. Читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Ще в гімназії хлопець брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» (одну зі знаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеського національного відродження).

1874 року у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом «Джеджалик» уперше з'являються вірші вісімнадцятирічного Івана – «Моя пісня» і «Народна пісня». Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Досконало володіючи німецькою і польською мовами, Франко у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії. В 1874 році Іван вперше побував у Лолині, де познайомився з сім'єю Рошкевичів. Тут Франко записував етнографічний і фольклорний матеріал. До збирання матеріалів він залучав і своїх лолинських знайомих – Ольгу і 4

Михайлину Рошкевич. Під його впливом Ольга Рошкевич зібрала й за допомогою Івана Франка видала «Обряди й весільні пісні українців села Лолин Стрійського повіту». Окрема сторінка біографії Франка, яка пов'язана з Лолином – це взаємини з Ольгою Рошкевич. Молодий Іван був закоханий в Ольгу, деякий час вони навіть були заручені. Та, на жаль, стосунки не склались, і заручини було розірвано. Скінчивши Дрогобицьку гімназію 1875 року, юнак вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут він поринає у вир українського суспільного життя, стає членом «Академічного гуртка», знайомиться з М. Павликом та І. Белеєм (з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у виданні журналу «Друг». У 1878-1881 роках Франко входив до складу редакції першої у Галичині соціалістичної газети «Praca» та організованого навколо неї польсько-українсько-єврейського соціалістичного комітету. В червні 1877 року за активну пропагандистську діяльність Іван був заарештований. Взагалі, за громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду Франко чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Вийшовши на волю в березні 1878 року, Франко підтримав М.Павлика, який також звільнився із ув'язнення, та розпочав організацію та видавництво нового журналу – «Громадський друг», у якому друкував свої вірші «Товаришам із тюрми», нарис «Патріотичні пориви», початок повісті «Boa constrictor». Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на «Дзвін». Тут Франко вперше друкував свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» та оповідання «Моя стріча з Олексою». У 1883 році Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут», де опоетизовано героїчну боротьбу Галичини проти монголо-татарської навали. Це твір із динамічним сюжетом, глибокими психологічними портретами персонажів, майстерно виписаним історичним тлом. Крім того, після звільнення з-під варти Франко відновив навчання у Львівському університеті восени 1880 року. Згодом він навчався в Чернівецькому (1890 р.) та Віденському (1890-1893 рр.) університетах.

1 липня 1893 року захистив дисертацію і отримав ступінь доктора філософії Віденського університету.

5

Політичні погляди Івана Франка спричинили певну його ізоляції від громадсько-політичного життя у Галичині аж до кінця 1890-х років. Через «неблагонадійність» його усували від редагування провідних українських газет і журналів, перешкоджали членству у «Просвіті» та Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), не допускали до кафедри української літератури у Львівському університеті (1895 р.). Прагнучи щонайтісніше об'єднати патріотичну інтелігенцію України обабіч кордону, Франко у 80-х роках двічі нелегально приїздив до Києва й вів переговори про видання великого всеукраїнського журналу. Проект не було реалізовано, але встановилися тісні зв'язки з київськими діячами. Серед його нових знайомих були М. Лисенко, О. Кониський, В. Антонович. Пізніше саме за посередництва Франка в Західній Україні вийдуть «Гамлет» у перекладі М.Старицького, «Книга пісень» Г. Гейне в перекладах Лесі Українки і Максима Славинського та інші твори. Перебуваючи у травні 1886 р. в Києві, Франко познайомився з освіченою, розумною, щирою дівчиною – випускницею Вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською. Курсистку приваблювала популярність його як політичного діяча й письменника. Любовних віршів Франко їй не писав, та після недовгого листування, виходячи зі своїх політичних ідеалів, узяв із нею шлюб. У каплиці Колегії П.Галагана на весіллі, що сприймалось як вінчання Західної та Східної України, були Микола Лисенко та інші члени «Старої громади». «З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого», – згодом розчаровано писатиме поет. Спочатку стосунки подружжя тримались на порозумінні й повазі. Вони разом видавали журнал «Житє і слово». У подружжя було четверо дітей: Андрій (1887-1913), Тарас (1889-1971), Петро (1890-1941) і Анна (1892-1988). Але вічні нестатки, тяжка непродуктивна праця й негаразди озлобили Ольгу. Через кілька років подружжя бачилося таким: нещасний, 6

недбало зодягнений Франко і засмикана бідністю й дітьми Ольга. Для пані Франкової життя у шлюбі стало нестерпним. А Іван Франко знаходив порятунок у творчості. Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі». У прозі Франко виявив себе видатним майстром складних характеристик. Проза Івана Франка охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів. Франко-прозаїк був новатором у багатьох жанрах. Зокрема, його можна вважати одним із піонерів українського детективу, хоча говорити про це донедавна вважали ніби неетичним на тлі його соціально спрямованих та історичних повістей і новел. Наприкінці XX століття за повістю І.Франка «Перехресні стежки» було знято один із перших в Україні детективних телесеріалів «Пастка», автори якого кінорежисер О. Бійма та оператор Л. Зоценко одержали Державну премію імені Т. Г. Шевченка. Проблемам сучасності були присвячені повісті «Boa constrictor», «Борислав сміється», «Бориславські оповідання», новели з життя галицького селянства «Сам собі винен», «Ліси і пасовиська», «Лесишина челядь». Жорстоко правдиві, гнівно-трагічні, ці твори зображували злидні, горе, а часто й загибель галицького селянина. Проте найбільшої слави Франко зажив як поет. Він називав поезію «вогнем в одежі слова». Його доробку притаманні зображення найтонших відтінків інтимних переживань, скорбота, пафос, сміливість передбачень. Він використав величезний арсенал поетичних форм, засобів, прийомів, збагативши українську літературу світовим поетичним досвідом. За життя Івана Франка протягом майже сорока років вийшло десять збірок його поезій: «Балади і розкази», «З вершин і низин» (виходила двічі), «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Semper Tiro», «Давне і нове», «Вірші на громадські теми», «Із літ моєї молодості». Це ціла поетична скарбниця, блискучі і дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все Іван Франко визначився як поет-громадянин. На час виходу першої збірки «З вершин і низин» (Львів, 1887) Франко був уже відомим громадським діячем, знаним письменником і ученим, твори якого читали й перекладали в Києві, Петербурзі, Варшаві, 7

Відні. У цій збірці вміщено значну кількість поезій першого десятиліття літературної діяльності письменника. У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші спроби на цьому полі походять з гімназії: «Юґурта» (1873), «Три князі на один престол» (1874), інші. Найбільше п’єс Франко написав у 90-х роках. Найвизначніші з них – соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893), віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895). З більших п'єс відомі комедії «Рябина» (1886), «Учитель» (1896), з одноактівок «Останній крейцар» (1879), «Будка ч. 27» (1893), «Кам'яна душа» (1895), «Майстер Черняк» (1896), «Суд святого Миколая» (вперше вийшла 1920) У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами «Коли ще звірі говорили» (1899), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895) тощо. Особливо треба відзначити перекладацьку діяльність Франка (не припиняв усе своє життя). Франко перекладав з 14 мов, серед інших Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Б'єрнсона. Зі слов'янських класиків Франко перекладав Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Герцена, Некрасова, Міцкевича, Ґомуліцького, Асника, Гавлічка-Боровського, Яна Неруду, Махара, Халупку та інших. В 1890 році Франко став одним із засновників та першим головою (до 1898 року) Радикальної партії в Галичині, що згодом переросла у національно-демократичну, редактором її друкованих органів – газет «Народ» (1890-1895), «Хлібороб» (1891-1895), «Громадський голос» (з 1895). У 1895, 1897 і 1898 роках Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й галицького сейму, але – через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників – без успіху. У 1887-1897 роках працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». За участю Івана Франка були видані альманахи «Ватра», «Веселка», «Перший вінок». Саме Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» – так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905 р.) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

8

На початку XX століття ім'я Франка набуває широкої популярності. «Академія в одній особі» – називали його сучасники, відзначаючи, до того ж, володіння 14 мовами. 1905 року його обирають членом Чеського наукового товариства, 1906 року Харківський університет приймає рішення «о возведении галицийского ученого исследователя Ивана Франко в степень доктора русской словесности», а 1916-го Російська академія наук присуджує йому премію за працю «Студії над українською народною піснею». У 1908 році він захворів на нервову хворобу – контрактуру рук і пальців. Лікування у Ловрані (на Адріатиці) і в Одесі давало тільки тимчасове полегшення. Свої праці він диктував синові Андрієві, і сам міг писати тільки за допомогою спеціального пристрою, припасувавши до руки олівець. Проте не припиняв працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910 р.), «Студії над українськими народними піснями» (1913 р.), здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913-го року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка. Період останнього десятиліття життя Франка – дуже складний. За розповідями сина Андрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…». «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» – писав Іван Франко. За таких умов за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. А оскільки був «такий бідний, як цілий наш народ», ховали Івана Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій (померлого перед тим Шухевича) вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в «позиченій» ямі на шість домовин... Спочатку письменника поховали у чужому склепі (родини Мотичинських), через 5 років домовина з прахом Франка (розпізнана з допомогою Ольги Роздольської) була перенесена в окрему могилу, відому своїм пам'ятником (споруджено 1933 року), на якому Франко-каменяр навіки «лупає сю скалу».

Рекомендовані джерела для ознайомлення:

9

1. Великий Каменяр: [До 160 річчя від дня народження Івана Франка] // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2016. – № 3. – С. 59-78.

2. Гавришко М. «На Україні вона була би зовсім на місці, а в Галичині не вміла дати собі ради»: [дружина Івана Франка Ольга Хоружинська] / Марта Гавришко // Країна. – 2016.–№ 20.–С. 46-50.

3. Горак Я. Іван Франко та музика: аспекти контактів / Яким Горак // Слово Просвіти. – 2016. – 23-29 червня (№ 25). – С. 10-11.

4. Дорош Є. Простий і скромний геній: [100 років з дня смерті Івана Франка] / Євген Дорош // Пенсійний кур'єр. – 2016. – 27 травня (№ 21). – С. 10.

5. Ковальчук А. «Лупайте сю скалу!»: [До 100-х роковин пам'яті Івана Франка] / Анатолій Ковальчук // Слово Просвіти. – 2016. – 2-8 червня (№ 22). – С. 3.

6. Лук'янчук Г. До 100 роковин з дня смерті великого сина України: [Іван Франко] / Георгій Лук'янчук // Українське слово. – 2016. – 1521 червня (№ 24). – С. 11.

7. Павличко Д. Іван Франко – будівничий української державності / Дмитро Павличко // Слово Просвіти. – 2016. – 4-10 серпня (№ 31).

– С. 10-11.

8. Присяжнюк Ю. Український Мойсей: життя після смерті: [Іван Франко] / Юрій Присяжнюк // Черкаський край. – 2016. – 27 травня (№ 42). – С. 6.

9. Цимбалюк В. Не пізнаний нами Франко: [творчість Івана Франка] / Василь Цимбалюк // Слово Просвіти. – 2016. – 12-18 травня (№ 19). – С. 9.

10. Чоп Г. Маловідомий Франко / Галина Чоп // Українське слово. – 2016. – 20-26 квітня (№ 16). – С. 12.

11. Шалата М. Вічний у вселюдському поступі: [Іван Франко] / Михайло Шалата // Літературна Україна. – 2015. – 10 вересня (№ 34). – С. 6-7.

12. Шульга П. «Спасибі тобі, спасибі тобі!»: [до 160-річчя від дня народження Івана Франка] / Петро Шульга // Слово Просвіти. – 2016. – 16-22 червня (№ 24). – С. 13.

Інтернет-ресурси:

10

1. Біографія Івана Франка [Електронний ресурс] // Сайт «OnlyArt». − Текст. дані. – Режим доступу: http://onlyart.org.ua/biographies-poetsand-writers/ivan-franko-biografiya/ – (дата звернення: 20.07.2016). – Назва з екрана.

2. Іван Франко (1856-1916) біографія, творчість [Електронний ресурс] // Сайт «Энциклопедия замечательных людей и идей». − Текст. дані.

– Режим доступу: http://www.abc-people. com/data/franko/dat1.htm – (дата звернення: 20.07.2016). – Назва з екрана.

3. Франко Іван: Біографія [Електронний ресурс] // Сайт «Клуб Поезії». − Текст. дані. – Режим доступу: http://www.poetryclub. com.ua/metrs.php?id=109&type=biogr – (дата звернення: 20.07.2016). – Назва з екрана.

4. 15 цікавих та маловідомих фактів про Івана Франка [Електронний ресурс] // Сайт «Репортер». − Текст. дані. – Режим доступу: http://report.if.ua/istoriya/15-cikavyh-ta-malovidomyh-faktiv-proivana-franka/ – (дата звернення: 20.07.2016). – Назва з екрана.

5. Франко Іван Якович [Електронний ресурс] // Сайт «Вікіпедія». − Текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/ wiki/ %D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0% – (дата звернення: 20.07.2016). – Назва з екрана.

6. Іван Франко: життєвий та творчий шлях [Електронний ресурс] // Сайт Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка. − Текст. дані. – Режим доступу: http://lib.if.ua/franko/1250252476.html – (дата звернення: 20.07.2016). – Назва з екрана.

7. Іван Франко – поет, перекладач та громадський діяч [Електронний ресурс] // Сайт Київського університету культури. − Текст. дані. – Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/15845/ – (дата звернення: 20.07.2016). – Назва з екрана.

8. Іван Франко. Справжнє життя «Каменяра» [Електронний ресурс] // Сайт «Хроніки Любарта». − Текст. дані. – Режим доступу: http://www.hroniky.com/articles/view/55-ivan-franko-spravzhniezhyttia-kameniara – (дата звернення: 20.07.2016). – Назва з екрана. Науково-популярне видання 11

Автор-укладач Т.В. Крупченко Комп’ютерний набір Т.В. Крупченко Відповідальна за випуск Л.В. Гріщенко

Підписано до друку 25.07.2016 Тираж 35

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18000 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 e-mail: bibliotekaromc@gmail.com

12