… Аж ось, мов блискавка… Дивіться! Та думка гарно зодяглась – Як на Великдень молодиця, А далі в віршах розплилась… О. Корсун Олександр Олексійович Корсун — український письменник, поет-романтик і видавець, реформатор українського правопису, якого дуже цінував Тарас Шевченко, і який незаслужено забутий в Україні. В історію української літератури увійшов, передусім, як видавець альманаху «Сніп» і біограф Миколи Костомарова. Народився майбутній письменник 8 червня 1818 року на Таганріжщині, в родовому маєтку Богданівська Антипівка (тоді Ростівського повіту Катеринославської губернії), в родині поміщиків. Рід Корсунів, хоч і був дворянським, походив із запорізьких козаків. Початкову освіту Олександр здобув удома. Згодом навчався в Таганрізькій гімназії, яку закінчив з відзнакою. В 1837 році склав іспити на юридичний факультет Харківського університету. На той час у Харкові діяв український літературний гурток, членом якого відразу став Олександр Корсун. Душею цього гуртка був майбутній великий історик Микола Костомаров та Григорій КвіткаОснов’яненко. Костомаров називав учасників цього гуртка «відданими ідеї відродження української мови і літератури». Участь в літературному гуртку підштовхнула Олександра до видання етнографічних матеріалів (казок та легенд), які письменник збирав та записував з переказів місцевих селян ще мешкаючи в Богданівській Антипівці. Так, в 1839-му році побачили світ «Українські повір’я», де було вміщено сім народних казок, записаних ним на Таганріжщині.
Гаряче відгукнувся Корсун на появу шевченківського «Кобзаря» в Харкові, на що написав поетичне звернення «До Шевченка» (1841-й рік, надруковано в 1845-му). Під впливом Тарасових поезій теж починає писати вірші в народному дусі. Вони не були на рівні Кобзаря, проте на поезію «Сирітська доля» чекало велике майбутнє – вона стала народною піснею, щоправда народ переробив поезію Олександра Корсуна на свій кшталт, вбравши з неї відверто слабкі місця та змістивши акценти твору. В 40-ві роки найпопулярнішою формою для популяризації творів вітчизняних письменників стають українські альманахи. Так, 1841-го року року Олександр Корсун видає у Харкові свій альманах «Сніп». Перед альманахом письменник ставить такі завдання, яких ще не було до нього в українській літературі. По-перше Корсун намагається зібрати у своєму виданні найкращі твори молодих українських авторів, маловідомих тодішньому українському читачу, але які вже подавали надії на велике літературне майбутнє. Другим завданням, яке поставив Олександр Корсун перед своїм альманахом це показати суспільству, що українською мовою можна не тільки писати вірші та оповідання з життя селянства, але й перекладати твори іноземних авторів. Так, в альманасі «Сніп» вміщалася ціла добірка перекладів з іноземних мов, зокрема «переспіви» Миколи Костомарова з Джорджа Байрона, переклади Марфи Писаревської сонетів Петрарки і Порфирія Кореницького з чеської народної поезії та переклади з польської поезії Адама Міцкевича. По-третє, Корсун використав для свого альманаху нові правила українського правопису. Українська «и» писалася як «ы», а «е» та «є» однаково літерою «е». Це було дуже незручно, до того ж виявляло меншовартість української мови у відношенні до російської. Олександр Корсун
спробував змінити це становище. Для всіх текстів свого альманаху він використовує нові правила – замість «ы» скрізь ставить «и», а російську «и» замінює на латинську «j». Вихід у світ альманаху «Сніп» став неабияким явищем для всієї читаючої України. Особливо радісно відгукнувся на нього з Петербурга Тарас Шевченко. В 1842 і 1845 роках Олександр Корсун друкувався в журналі «Маяк», де було надрукувано низку його віршів — «Могила» (з мотивом запорозької вольниці), «Мана», «Перська пісня», «Козак та гулянка», «Рідна сторона», «До Шевченка» та ін. З часом Корсун вирішив видати у другий том альманаху «Сніп». Цього разу він збирається надрукувати кращих письменників України. Крім Шевченка, він звертається, особисто та письмово, до Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Нестора Кукольника, Петра Гулака-Артемовського, Амвросія Метлинського, Григорія КвіткиОснов’яненка, Івана Бецького. Зокрема, Шевченко надіслав Корсаку для публікації початок поеми «Мар’яна-черниця» (котра так і лишилась незакінченою) та поезію «Вітер з гаєм розмовляє…». Проте альманах, який готувався упродовж 1842 року, так і не побачив світ. Новий «Сніп» був підготований до друку, зданий на перевірку у цензуру, але дозволу на оприлюднення він не отримав. Влада злякалася «неросійського» правопису, а ще більше тієї популярності, яку мав поет у суспільстві за перший випуск альманаху. Після заборони цензурним комітетом друкування другого тому «Сніп», Корсун помітно розчаровується в українській справі. А арешти його друзів, київських братчиків, 1847-го року, не дають спокою, і він надовго покидає Україну. На батьківщину Олександр Корсун повертається лише у 1860-му році, успадкувавши батьківський маєток Богданівська Антипівка. Та туга за