Leonidnedolya

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Життєвими шляхами Леоніда Недолі 120 років від дня народження (19.09.1897 – 1963) Біографічний нарис

Черкаси 2017

Життєвими шляхами Леоніда Недолі: 120 років від дня народження (19.09.1897 – 1963): біографічний нарис / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Л.В. Воскобійник. – Черкаси: [б.в.], 2017. – 8 с.

Даний біографічний нарис містить матеріал про життєвий і творчий шлях українського письменника, поета, драматурга, журналіста, уродженця села Червона Слобода Черкаського району Леоніда Недолі. Це видання рекомендоване бібліотечним працівникам, освітянам, учням, студентам та широкому колу читачів.

Автор-укладач Комп’ютерний набір Відповідальна за випуск

Л.В. Воскобійник Л.В. Воскобійник В.М. Канюка

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2017.

2

Справжнє ім’я Леоніда Недолі – Гончаренко Лук’ян Володимирович. Народився майбутній письменник 19 вересня 1987 року в багатодітній родині в селі Червона Слобода Черкаського району Черкаської області. Нестатки змусили батьків Льоні – Володимира Івановича і Тетяну Яківну – переселитися разом з дітьми до Казахстану, сподіваючись на краще життя. Так у 1904 році Леонід Гончаренко разом з батьками, братами і сестрами залишив рідне село, де народився. В десять років хлопець пішов у найми до баїв (бай – великий землевласник або власник великої кількості худоби). У 1914 році Леонід за порадою добрих людей поїхав до Москви. Певний час підробляв випадковими «чорними» роботами, а на початку 1915 року йому поталанило влаштуватися різноробочим на завод «Динамо». На заводі хлопець швидко здобув високу робітничу кваліфікацію, став токарем. Відразу ж записався і до «Пречистенских вечерних классов для рабочих». Невдовзі його, кмітливого, беручкого до роботи, відчайдушного, робітники залучили до революційної роботи. В листопаді 1915 року Леонід вступив у більшовицьку партію, а вже в грудні 1916 року за участь у революційній діяльності його заарештували і засудили на довічне заслання у Сибір. Та незабаром відбулася Лютнева революція і Леонід повернувся до Москви на свій завод. А у жовтні як командир загону червоногвардійців брав участь у московському повстанні. Життя Леоніда Недолі настільки багате найнесподіванішими подіями, що їх вистачило б не на один пригодницький роман. Тут і героїчне, і драматичне. І навіть авантюрне… Зокрема, на початку травня 1919 року його – старшого політінспектора Українського фронту – відрядили для переговорів з отаманом Григор’євим, який підняв заколот проти Червоної Армії. Григор’євці хотіли розстріляти посланця, але його врятував щасливий випадок. На розстріл Недолю конвоювали земляки з Червоної Слободи, котрі воювали у Григор’єва. Вони впізнали сина свого односельця і відпустили хлопця. У липні 1919 року головний штаб Червоної Армії направив НедолюГончаренка на навчання до перших Московських кремлівських кулеметних курсів. А вже восени того ж року його перевели до Вищої стрілецької школи. По її закінченні у званні полковника Леоніда Недолю послали на денікінський фронт. Згодом перевели на посаду командира загону 3

особливого призначення Одеської губернії. У липні 1920 року його знову направили на фронт – начальником політвідділу дивізії Першої Кінної армії. Тут і закінчив громадянську. Незважаючи на тяжкі поранення, Леонід Володимирович після війни жив насиченим життям. У травні 1921 року він, студент Московського університету ім. Свердлова, приїхав на канікули в рідне село Червону Слободу, де жили його рідні (сім’я після революції повернулася на батьківщину). Тут він створив сільськогосподарську комуну «Муравище». А далі знову Москва і Хабаровськ, Київ і Харків. Чим тільки не випало йому займатися. Був організатором та учасником футуристських угрупувань Юго-Леф, АсКК, журналу «Нова генерація». Очолював видавництво, займав посаду директора театру.

На фото: учасники одеського Юго-Лефу, внизу зліва направо Семен Кірсанов, Леонід Недоля, Сергій Бондарін, вгорі другий зліва Михайло Голодний, третій зліва Михайло Свєтлов (Одеса, 1924)

Стояв біля колиски спортивного товариства «Динамо» – перебуваючи тоді (у 1923 році) на посаді начальника політвідділу військ ДПУ Московського округу, був одним з його організаторів і запропонував назву «Динамо» на честь заводу, на якому свого часу працював. Цікаво знати «Це було в один з лютневих вечорів 1923 року. У Москві розігралася хуртовина… У Протопопівському провулку, в будівлі штабу військ ОДПУ (Об’єднаного Державного Політичного Управління) Московського округу, в невеликій холодної кімнатці затрималися після роботи троє бойових друзів. Вони, звичайно не 4

боялися підставити свої обличчя під свистячу пургу. Просто справ було не переробити… За витонченим віденським шаховим столиком… сидів високого зросту комісар – Павло Семенович Уралець і зосереджено перевертав з ребра на ребро сірникову коробку… До нього підійшов Леонід Володимирович Недоля-Гончаренко – начальник політвідділу військ ОДПУ Московського округу. …він підкреслено обережно вийняв з рук Уральця сірникову коробку і сказав: - Ти, Павло Семенович, бачу, вічний двигун вирішив винайти … У розпал полеміки в кабінет увійшли працівники штабу Михайло Іванович Лаврентьєв і Кирило Іванович Кузьмін …

- Послухайте, а чи не створити нам на базі наявних в ОДПУ спортивних гуртків пролетарське спортивне товариство? – вигукнув Уралець. Уявіть, в товаристві легкоатлети, гімнасти, акробати, футболісти і, звичайно, свій статут, дисципліна. А спортсменів – тисячі. Скільки людей потягнеться до нас!.. Питання про створення справжнього спортивного товариства зі своїм клубом, спортбазами, статутом було вирішене одноголосно. І назва йому…

- Вірно, товариші, а як же назвемо? Може, «Сила»? – запропонував Кузьмін - Та ні, – заперечив Дмитро Іванов. – «Сила» не відображає прагнення йти вперед, удосконалюватися…

- Може, «Чекіст»? Але і це не підійшло. І коли, здавалося, усі більш-менш підходящі назви були відкинуті, розмову перервав Недоля-Гончаренко.

- А чи не назвати наше товариство «Динамо»? Це якраз саме те, що потрібно спортивному товариству. І звучить коротко, красиво. Усім сподобалося. На цьому і порішили. Тут же була прийнята й пропозиція Кузьміна про значок для членів товариства. Домовились розробити проект значка ромбовидної форми з написом у центрі «Динамо», Москва…» (наведено зі значними скороченнями). Про це усім динамівцям і їх уболівальникам повідав один з багатьох радянських письменників – винахідників легенд, перший літописець московського «Динамо» Володимир Кузьмич Верхолашин у своїй книзі «Динамовцы».

В той же час Леонід Володимирович також редагував всеросійський сатиричний журнал «Крисодав». До участі у роботі журналу вирішили запросити Маяковського. На переговори з поетом послали Леоніда Недолю. Він зустрівся з Маяковським у того вдома, у Луб'янському проїзді. І вже перший номер «Крисодава» вийшов з програмним віршем поета. Ця зустріч відіграла велику роль у подальшому житті Леоніда Володимировича. З того часу почалося його співробітництво з Маяковським у «Лефі» (ЛЕФ («Левый фронт искусств»). Недоля навіть створив «Юголеф» в Одесі, де в ті роки творче життя вирувало не менше, ніж у столицях. Але у жовтні 1923 року Леоніда Володимировича направили у розпорядження командуючого Українсько-Кримським військовим округом 5

М.Ф. Фрунзе, котрий призначив його організатором і комісаром дивізії. Та рани давалися взнаки, і з армійським життям довелося невдовзі розпрощатися. У 1923 році Леонід Володимирович почав публікувати вірші. «Перехворівши» на футуризм, став у творчості на позицію реалізму. У 1926 році Недоля став членом «Всеросійської Спілки червоних письменників». Писав він і російською, і українською мовами. Не останнє місце в його віршах займала українська природа. У 1927 році Леоніда Володимировича надіслали до Китаю – на посаду коменданта радянського генконсульства у Шанхаї. Від перебування в Китаї у Недолі залишилося багато вражень. Ними він поділився з співвітчизниками, написавши книгу «Жовті брати». Свою «відмітину» залишив у його долі період репресій 30-х років. Лише щасливою випадковістю, мабуть, пояснюється, що Недоля уникнув сталінських застінків. І сам він не міг зрозуміти цього, бо стільки політичних ярликів навішували на нього. Якось, це було на Україні, йому стало відомо, що за ним уночі прийдуть. Друзі порадили негайно поспішати на московський поїзд. Так він і зробив, ранком зійшов на перон столичного вокзалу. І завдяки цьому врятувався. А скільки вірних товаришів він втратив… З початком Другої світової війни Леонід Володимирович відправився на фронт добровольцем. Як військовий кореспондент міряв шляхи війни аж до її закінчення. З війни Леонід Недоля приїхав до Черкас, тут і залишився. Його запросили на роботу в місцеву газету «Черкаські вісті». Їздив він по району, писав і про місто. На дозвіллі, поступаючись проханням колег, читав свою поезію. Однією з найулюбленіших була «Амуртаєва дочка». Цю поему колись похвалив сам Маяковський, допоміг надрукувати. І Недоля, коли був у настрої, читав так, як любив Маяковський – з гиканням і свистом, для чого закладав у рота пальці. І тоді здавалося, що проноситься степом табун коней. Окремими виданнями вийшли твори Леоніда Недолі: книги оповідань і нарисів: «Смерть приватної кухні» (1925 р.); «Жовті брати (Крізь Хіну)» (1930), «Поневолені хінці» (1931), «На китайській землі» (1934); «Про червоного богатиря Косовського»; «Свої права» (1931 р.); п’єси: «Підземна комуна»; «Стоколос» та ін. В останні роки Леонід Володимирович – директор Музею історії Корсунь-Шевченківської битви, пенсіонер всесоюзного значення. Помер Леонід Недоля 5 липня 1963 року.

6

Джерела 1. Айзенберг Й. «Мій любий Недолько» / Йосип Айзенберг // Черкаський край. – 1997. – 1 жовт. (№77). – С. 6.

2. Григорович А. У книги ювілей / А. Григорович // Черкаська правда.

– 1990. – 5 грудня (№ 277). – С. 4.

3. Письменники Радянської України: біобібліографічний довідник / Упоряд. Олег Климник, Олександр Петровський. – К.: Радянський письменник, 1970. – С. 308-309.

4. Українські письменники. Бібліограф. словн. В 5-ти том. – Т. 5. Радянська література. – К., Дніпро, 1965. – с. 191-192.

5. Шолохова Т. Доля Недолі / Т. Шолохова // Місто. – 1997. – 2 жовтня.

– с. 10. Інтернет-ресурси 1. Історія. Фізкультурно-спортивне товариство Динамо // Сайт фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України . – Текстові дані.

– Режим доступу: http://dynamo.ua/istoria/historia/ (дата звернення: 14.08.2017). – Назва з екрана.

2. Звідки з’явилася назва «Динамо» [Електронний ресурс] // Сайт Федерації футболу м. Києва. – Текстові дані. – Режим доступу: http://ffk.kiev.ua/4193-zvidky-z-yavylasya-nazva-dynamo-u-radyanskomufutboli.html (дата звернення: 14.08.2017). – Назва з екрана.

3. Леонід Недоля [Електронний ресурс] // Сайт «Фейсбук». – Текстові дані.

– Режим доступу: https://www.facebook.com/permalink.php?id=788154331214621&story_fbid=1 025546914142027 (дата звернення: 14.08.2017). – Назва з екрана.

4. Яворская А. Авангардная журналистика [Електронний ресурс] / Алена Яворская // Сайт «Мигдаль». – Текстові дані. – Режим доступу: http://www.migdal.org.ua/times/64/5710/ (дата звернення: 15.08.2017). – Назва з екрана.

7

Науково-популярне видання

Життєвими шляхами Леоніда Недолі 120 років від дня народження (19.09.1897 – 1963) Біографічний нарис

Автор-укладач Л.В. Воскобійник Комп’ютерний набір Л.В. Воскобійник Відповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 28.08.2017 Тираж 5

Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18000 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 e-mail: bibliotekaromc@gmail.com 8