Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради
Історична година
Черкаси – 2017
86.375-3 Р45 Реформація на землях України: історична година [до 500річчя Реформації] / КЗ «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Т.В. Крупченко. – Черкаси: [б.в.], 2017. – 12 с.
2017 року весь прогресивний світ відзначає 500-річчя Реформації. Президент України Петро Порошенко підписав указ «Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації». Адже Реформація – це важливе явище європейської культури, яке змінило хід історії як у країнах Європи в цілому, так і в Україні зокрема. Видання містить список інтернет-ресурсів та розраховане на бібліотечних працівників, вчителів, учнівську та студентську молодь та на широке коло читачів.
Автор-укладач Т.В. Крупченко Комп’ютерний набір Т.В. Крупченко Відповідальна за випуск В.М. Канюка Підписано до друку 27.02.2017 Тираж 35 Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2017
2
У першій половині XVI століття в Європі набув поширення антикатолицький рух, який дістав назву Реформація. Прибічники руху вимагали обмеження влади духовенства, здешевлення обрядів і проведення їх національними мовами, відміни церковного землеволодіння та інше. Реформація була спрямована однаково як проти догм і устрою, так і проти економічного і політичного становища Католицької церкви (секуляризація церковних земель тощо). На відміну від понад національного характеру католицької церкви, що вживала у богослужбі латинську мову, діячі Реформації вводили живі мови у церкві, а тим самим і в літературу багатьох народів, зміцнюючи їхню національну свідомість і культурний розвиток. У кожній країні Реформація мала свої особливості. В Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 16 столітті з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де в XVI столітті реформаційні течії дуже поширилися серед магнатів і шляхти. Головною рушійною силою протестантизму в Україні як складової частини польсько-литовської держави на той час став економічний і політичний інтерес шляхетського стану. Ще в середині XIV століття Польське Королівство захопило Галичину. Волинь, Київщина та Поділля входили до Великого князівства Литовського (9/10 його території та населення становили східні слов’яни, зокрема білоруси й українці, які сповідували православ’я і говорили руською мовою). Закарпаття у цей час належало Угорському королівству, Буковина – Молдавському князівству. У 1569 році Польща і Литва об’єдналися в єдину державу – Річ Посполиту зі спільним центральним органом (вальним сеймом), і до Польщі перейшла більшість українських земель, що належали раніше Литві. Окрім політичних, в Україні відбувалися і соціальноекономічні зміни. Її господарство на зламі XV-XVI століть поступово переходило від натурального до грошового. Важливим фактором піднесення економічного життя, насамперед у західних землях, стала 3
активізація сільськогосподарського експорту, розширення торговельних зв’язків із зарубіжними країнами, переважно північними (німецькими князівствами, Нідерландами, Англією, Швецією), а також з багатьма східноєвропейськими державами. З розвитком економічного життя зростало значення міст і збільшувалася їх кількість. І не тільки у західних українських землях (у люстрації 1565 року про Сяноччину йшлося як про край, де «міста великі, людей в них насіло чимало»). Так, у Києві 1552 року налічувалося 487 дворів, а 1570 року – вже 808. У містах, з одного боку, розвивалося ремісництво, торгівля, зароджувалися паростки нових економічних – перед буржуазних відносин. З іншого – міста ставали осередками політичного і культурного життя. Реформаційний рух на Україні розгорнувся в той період, коли у Речі Посполитій вже почався наступ контрреформації. У другій половині XVI століття в Україні поруч із посиленим наступом католицизму деякого поширення набула одна з течій протестантизму – соцініанство. Назва течії походить від імені головного теоретика-богослова Фавста Соціна. Основою віровчення соцініан було визнання істинним з трьох осіб Святої Трійці лише Бога-Отця. Ісус Христос відповідно до соцініанських принципів мав людську природу, а його місія полягала в посередництві між Богом і людьми. Дух Святий не є особою, а тільки проявом сили Божої. Людина має свободу, волю, природну чистоту. Соцініани заперечували ікони та всю церковну зовнішню обрядовість, не визнавали воєн і смертної кари як посягання на образ Божий – людину. Феодали ж, здебільшого великі й середні, підтримували кальвінізм, бо він виступав проти католицизму й давав, отже, релігійну санкцію на захоплення земельних володінь католицької церкви, водночас не порушуючи основ феодально-кріпосницького ладу; крім того, сам устрій кальвіністської церкви – виборність із світських осіб старійшин та проповідників («міністрів»), що стояли на чолі кальвіністських громад, відкривав перед феодальною аристократією широкі можливості для захоплення керівництва новою 4
церквою з метою використання її, зокрема, у боротьбі проти посилення королівської влади. Крім шляхтичів, до кальвіністських громад належали міщани. Натомість селяни, як правило, не сприймали проповіді шляхтичів-кальвіністів, що залишалися для них такими ж експлуататорами, як і феодали інших релігій. Нерідко пани, особливо на Закарпатті, запроваджували серед своїх кріпаків «нову віру» примусово. Як тільки феодальний власник відходив від кальвінізму, селяни, а часто й міщани поверталися до віри батьків. Певний успіх кальвінізму в Україні пояснює те, що, як у більшості європейських країн, реформатство діяло тут у напрямі адаптації до місцевих традицій та народної культури. Це знаходило відображення, зокрема, в його науково-освітній, перекладацькій, полемічній практиці, у зверненні до національних мов. В українських та білоруських етнічних землях у XVI – XVII століттях виникла низка кальвіністських шкіл, друкарень, культурно-освітніх центрів. Деякі особливості кальвінізму робили його зрозумілішим для православних, культова практика і церковне життя яких також будувалися на демократичних елементах (участь мирян в євхаристії, застосування зрозумілої мови у богослужінні, відсутність целібату). Православ’ю в українських землях у XVI – XVII століттях були притаманні активна участь мирян у церковних справах, менша, ніж у Росії, залежність нижчих церковних ланок від вищих, слабкість релігійної верхівки через практику патронату. Утвердження політичного статусу православних (як і протестантів) зазнавало в Україні перешкод з боку католицьких сил. Саме з кальвіністського середовища вийшов перший віросповідний твір, написаний слов’яно-руською мовою – славнозвісний «Катехізис» Симона Будного (Несвіж, 1562). Відомо, що Будний був автором ще одного руськомовного твору – «Оправданнє грішного чоловіка перед Богом». А у невеличкому списку, вміщеному наприкінці «Катехізису», згадує він свою працю «Про святе хрещення і вечерю сина Божого», «писану у мові руській» (ці твори, на жаль, втрачені). 5
Цінна пам’ятка української Реформації – «Крехівський Апостол», знайдений у 20-х роках XX століття у Крехівському монастирі. Це переклад (ім’я перекладача невідоме) окремих частин Апостола з Берестейської Біблії, яка за матеріальної підтримки відомого покровителя кальвіністів у Великому князівстві Литовському Миколи Радивила (Чорного) була видрукувана у Бересті 1563 року. «Крехівський Апостол» (збережений у рукописах) перекладено у другій половині XVI століття у Галичині мовою, наближеною до народної. Вплив ідей Реформації на українських землях проявився не стільки в поширенні нових (протестантських) віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православ'я, що перебувало у кризовому становищі. Насамперед православні підтримали думку про використання в церковних обрядах живої української мови. Утілення цієї ідеї потребувало високоосвіченого духовенства, наявності національних шкіл і друкарень. Видатною подією національно-культурного відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило культурний розвиток в Україні. Точна дата початку книгодрукування в Україні не відома. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 року у Львові Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий львівський міщанин Степан Дропан 1460 року подарував церкві Святого Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 року. 1574 року у Львові у друкарні Федорова вийшов перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт» (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків Острозьку Біблію (1581 p.). Це було перше повне друковане видання Біблії слов'янською мовою. 6
З-поміж перших українських книжок були граматики (підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р.) та «Граматика словенська» (1596 p.). «Адельфотес» - греко-слов'янська граматика, складена у Львівській братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український учений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» - першого українського друкованого словника, де церковнослов'янські слова перекладалися українською мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала «Граматика» Мілетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 року. Протягом двох століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії. Наприкінці XVI століття набуває розвитку полемічна література, спрямована проти полонізації українського народу, насадження католицизму та унії. Одним з найвідоміших письменників-полемістів був ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат «Ключ царства небесного» (1587 р.), у якому лунало звернення до українського та білоруського народів стати на захист національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI столітті належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну («Послание до всех обще в Лядской земли живущих», «Обличение диаволамиродержца» та інші) він різко виступав проти польсько-католицької реакції. У 1621 році митрополит Іов Борецький від імені «народу російського» склав трактат «Протестація», суть якого полягала в наступному: український та білоруський народи мають право на свою церкву та віру; не можна насильно насаджувати унію, переслідувати та пригнічувати православних у Речі Посполитій. «Протестація» є пам'ятником політичної літератури і мала велике значення для визвольного руху українського народу.
7
До сьогодні збереглося близько 200 пам'яток полемічної літератури, які відтворюють полум'яний заклик до збереження унікальної національної і культурної спадщини українства. У другій половині XV століття українські православні міщани – торговці й ремісники – створили перші братства, які обстоювали інтереси православної церкви. Спочатку братства надавали матеріальну допомогу храмам, підтримували дисципліну в церкві, опікувалися сиротами і старцями. Згодом вони почали впливати на обрання священиків, єпископів. Братства існували в кожному місті й містечку Галичини, Волині, Поділля, Київщини. Іноді опікунство над храмами призводило до конфліктів між братствами й вищим духовенством. Через грецьких церковних служителів братства також встановлювали зв'язки з Москвою, отримували матеріальну допомогу для діяльності своїх шкіл і друкарень. Від патріарха Єремії (1586 р.) Львівське Успенське братство, а згодом і братства Києва та Луцька отримали право контролювати духовенство й підпорядковуватися не своїм єпископам, а безпосередньо константинопольському патріарху. Це право називалося ставропігією, а братства стали ставропігійними. За структурою братства нагадували міські ремісничі цехи, мали власні статути, у яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували братства на членські внески братчиків і пожертвування. Братства організовували друкарні, де видавали церковні книги, засновували школи, у яких навчання велося українською мовою. Особливо відомими були Успенське братство у Львові (1585 p.), Київське Богоявленське братство (1615 p.), Луцьке Чеснохрестське братство (1617 p.). На початку XVII століття братські православні школи Львова, Києва, Луцька взяли на себе роль національно-культурних просвітницьких закладів. Перша братська школа була відкрита у Львові в 1585 році. У 1615 році на кошти Гальшки Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві, першим ректором якої був Іов Борецький. Викладання предметів у школах велося рідною мовою, а двері шкіл були відчинені для всіх бажаючих, незалежно від походження або соціального становища. 8
У 1631 році архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила заснував при лаврі школу вищого типу, яку через рік було об'єднано з Київською братською школою і названо КиєвоМогилянською колегією (з 1701 року – Київська академія). Ця школа, зберігаючи національні традиції, прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Викладання велося латинською мовою. Курс навчання тривав 12 років. В академії було вісім класів, а кількість предметів перевищувала 30. Основу навчання складали «сім вільних наук», які поділялися на «тривіум» (граматика, риторика, діалектика) і «квадріум» (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії, як і скрізь у Західній Європі, викладалися латиною. Проте дбали тут і про належне знання української мови. Нею писалися літературні твори ї наукові трактати, вірші, літописи тощо. Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України і всього православного світу. Після Берестейської церковної унії 1596 року кальвіністські діячі намагалися домовитися з православними про спільну боротьбу проти наступу католицизму. 1599 року у Вільнюсі було підписано угоду про конфедерацію кальвіністів і православних для захисту політичних та релігійних прав шляхтичів, духівництва, міщан. Однак ця угода не стала тривкою. Не без впливу протестантів на українських землях набуває поширення практика вільної інтерпретації біблійних текстів, у т. ч. й світськими людьми. З'являються біблійні переклади розмовною мовою. Світські люди починають втручатися в релігійні справи. Дедалі більше підтримується ідея світського патронату над церквою. Вона навіть починає реалізовуватися на українських землях. Також інші реформаційні ідеї, зокрема ідея спасіння особистою вірою, у відкритій чи прихованій формах стають набутком тогочасних православних мислителів. Щоправда, Реформація в Україні не вилилась у «відкриті» форми. Протестантські громади на українських землях, переважно кальвіністські й унітаріанські, фактично були 9
маргінальним явищем. Багатьма українцями вони сприймалися як «чужі». Учасниками класичних реформаційних змін було чимало українців. Деякі з них стали знаними постатями в історії протестантизму. Передусім це стосується Станіслава Оріховського і Юрія Немирича. У 1632 році київським митрополитом став Петро Могила. Для відновлення авторитету православної церкви Петро Могила розпочав поступове проведення реформи церкви, першим кроком якої стало налагодження суворої дисципліни з-поміж ченців і духовенства. Для нагляду за церковним життям Петро Могила запровадив посади двох митрополичих намісників. Контроль за духовним життям повинні були здійснювати єпархіальні собори. Петро Могила вважав неприпустимим, щоб влада мирян перевершувала владу духовенства. Хоча цю внутрішню реформаційність постійно приглушували, вона, проте, давала про себе знати протягом тривалого часу – аж до середини ХІХ століття. Так чи інакше вона проявлялася в діяльності й творчості представників релігійно-філософської думки XVIII століття – Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди та інших. Лише остаточна русифікація українського православ'я в ХІХ столітті, що супроводжувалася, зокрема, усуненням мирян із церковного життя, спричинилася до популяризації в Україні течій пізнього протестантизму, передусім баптизму. Отже, в кінці XV – першій половині XVII століть стався глибокий перелом в духовній історії України. Вона поступово увійшла у загальноєвропейський реформаційний процес, зацікавлюючись новою західною культурою. Відбувалось активне запозичення передових філософських, етичних, релігійних ідей, що зумовлено потребами вітчизняного національно-культурного відродження. Це вилилося у пошуки нових поглядів на світ і людину. Такі погляди готували освічену еліту тодішнього суспільства до сприйняття протестантських ідей і стали наслідком загального духовно-пробуджуючого процесу. 10
Рекомендовані інтернет-ресурси: 1. Історія України від найдавніших часів до початку ХХ ст. Українські землі під владою Речі Посполитої у другій половині XVI – першій половині ХVII століть [Електронний ресурс] // Сайт «History». − Текст. дані. – Режим доступу: http://history.vn.ua/book /zno2010/32.html – (дата звернення: 27.02.2017). – Назва з екрана. 2. Кралюк П. Що дала Реформація Європі і Україні? [Електронний ресурс] // Сайт газети «Дзеркало тижня». − Текст. дані. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/HISTORY/scho-dala-reformaciyayevropi-i-ukrayini-_.html – (дата звернення: 27.02.2017). – Назва з екрана. 3. Реформація в Україні [Електронний ресурс] // Сайт централізованої бібліотечної системи Дарницького району. − Текст. дані. – Режим доступу: http://cbsdarniza.com.ua/index.php/kalendaryuvilyariv-2016-roku/1861-kalendar-dat-i-podij-reformatsiji-500 – (дата звернення: 27.02.2017). – Назва з екрана. 4. Реформаційний процес на українських землях [Електронний ресурс] // Сайт «Osvita.ua». − Текст. дані. – Режим доступу: http://osvita.ua/ vnz/reports/relig/20760/ – (дата звернення: 27.02.2017). – Назва з екрана. 5. Реформація в Україні [Електронний ресурс] // Сайт «Электронная библиотека Князева». − Текст. дані. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua /Book/ synopsis/istoriya/part4/021.htm – (дата звернення: 27.02.2017). – Назва з екрана. 6. Бычков А. Реформация в Украине. Ее распространение, особенности и значение [Електронний ресурс] // Сайт «500 років Реформації». − Текст. дані. – Режим доступу: http://r500. ua/reformatsiya-v-ukraine-ee-rasprostranenie-osobennosti-i-znachenie/ – (дата звернення: 27.02.2017). – Назва з екрана. 7. Кралюк П. Реформація – втрачений шанс українців? [Електронний ресурс] // Сайт «Радіо Свобода». − Текст. дані. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/ 27966515.html – (дата звернення: 27.02.2017). – Назва з екрана. 11
Науково-популярне видання
Автор-укладач Т.В. Крупченко Комп’ютерний набір Т.В. Крупченко Відповідальна за випуск В.М. Канюка
Підписано до друку 27.02.2017 Тираж 35
Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18000 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 e-mail: bibliotekaromc@gmail.com
12