Реформація виникнення, поширення, наслідки

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Серія «500 років Реформації» Вип. 2

Спецвипуск світського історичного видання, присвяченого 500-річчю Реформації

Черкаси 2017

78.3 Р 45 Реформація. Виникнення, поширення та наслідки: [Спецвипуск світського історичного видання, присвяченого 500-річчю Реформації] / КЗ «РОМЦ БКР»; уклад. Л.В. Гріщенко – Черкаси: [б. в.], 2017. – Вип. 2. – 24с. (серія «500 років Реформації)

У поточному році весь християнський світ та Україна відзначає 500-річчя від початку масштабного духовного відродження, яке назавжди змінило хід історії. Наше завдання – перетворити теперішні можливості на справжній громадський рух, познайомити читачів із життєвими цінностями Реформації, закликати до оновлення всіх сторін особистого й суспільного життя згідно з біблійними принципами. Реформація це поверненням людини, церкви і суспільства до біблійних стандартів. У другому випуску брошури ви зможете дізнатися про коротку інформацію з даної теми. Брошура рекомендована для бібліотечних працівників, вчителів, студентів, учнів шкіл та широкому колу читачів.

Укладач: Редактор: Комп’ютерний набір:

Л.В. Гріщенко А.Г. Кирдода Л.В. Гріщенко

Підписано до друку 17.02.2017. Тираж 25. Видавець: КЗ «РОМЦ БКР» 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail.com 2

XVI століття ознаменоване Реформацією в Європі. Завдяки праці таких відомих діячів і їх послідовників, як Петро Вальдо (1140-1218) і вальденси1, Джон Вікліф (1320-1384) і лоларди2, Ян Гус (1369-1415) і гусити3, і моравські брати4, Європа на початку XVI століття представляла собою добре приготовлений ґрунт для майбутньої Реформації. Насіння Реформації були посіяні завдяки масовому поширенню перекладів Біблії національною мовою. Жителі Європи, читаючи Біблію, бачили явні протиріччя між істиною Писання й практикою католицизму і не хотіли миритися з цим. Миряни не хотіли так жити, а католицький клір5 не міг дати достатнього біблійного обґрунтування того, що робив. Так з’явилися перші плоди Реформації в Європі: німецькі лютерани5, англійські пуритани6, шотландські ковенантери7 і французькі гугеноти8. Початком Реформації прийнято вважати виступ німецького ченця Мартіна Лютера 31 жовтня 1517 року, який у цей день прибив 95 тез до брами собору у Віттенберзі. Соціальні явища, породжені Реформацією, є одними з найбільш впливових в історії людства. Західна цивілізація немислима без здобутків Реформації; до них можуть долучитись і ми – українці.

Джерела виникнення Реформації Довідково: Реформація (від лат. reformatio – перетворення, виправлення) – католицький церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення в країнах Західної та Центральної Європи у XVI столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади. У широкому сенсі слова реформація – це відновлення, перетворення або перебудова, поновлення або повернення колишнього, але поліпшеного стану (інституції, суспільства, держави). Реформацію пов’язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі – і називають протестантською, лютеранською або євангелічною. Передумовою до Реформації була криза папства у XІV-XV ст. – західна схизма9. Безпосереднім початком Реформації вважають розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких він доводив, що спасіння та Божа милість досягаються завдяки вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року в місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями10. Ініційований Мартіном Лютером церковно-релігійний рух спричинив розрив єдності західноєвропейської церкви – появу національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму. Попередники Економічний тиск, помножений на утиски національних інтересів, викликав ще в XIV столітті протест проти авіньйонських пап в Англії.

3

Виразником невдоволення мас тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи і секуляризації монастирсько-церковної землі. Вікліф з огидою ставився до «полону» та розколу і після 1379 року почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними ідеями. У 1379 році він зазіхнув на авторитет Папи Римського, висловивши у своїх творах ідею про те, що Христос, а не Папа Римський, є главою церкви. Він стверджував, що Біблія, а не церква, є єдиним авторитетом вірянина, і що церкву треба будувати за образом Нового Завіту. Щоб підкріпити свої погляди, Вікліф зробив Біблію доступною людям їхньою рідною мовою. До 1382 року він завершив перший повний переклад Нового Заповіту англійською мовою. Микола Герфордський завершив переклад більшої частини Старого Заповіту англійською мовою в 1384 році. Таким чином, вперше англійці мали повний текст Біблії своєю рідною мовою. Хоча погляди Вікліфа були засуджені в Лондоні й Римі, його вчення про рівність у церкві було застосоване до економічного життя селян і сприяло селянському повстанню 1381 року. Студенти з Чехії, що навчалися в Англії, перейняли його вчення й привезли до себе на батьківщину, де воно стало підґрунтям для ідей Яна Гуса. Лютеранська реформація До Франції реформаторські ідеї Мартіна Лютера (1483-1546) почали проникати вже в 20-х роках XVI століття. Франція в той час була ще одним з наймогутніших католицьких держав в Європі. У цей час французька влада «переслідувала будь-яких протестантів, які траплялися їм на очі». Крім вчення Лютера на появу протестантизму у Франції вплинув французький гуманіст, теолог, математик і філософ Жак Лефевр з Етапль (14551536). Історики Реформації називають його «батьком французької Реформації», «піонером Реформації у Франції» і вважають, що саме він посіяв насіння Реформації у Франції. Саме в цей час (приблизно в кінці 1532 року) в Орлеані або в Парижі звернувся з своїм вченням до мирян Жан Кальвін (1509-1564), згодом відомого французького реформатора. Незабаром після цього в 1534-1535 роках стався новий сплеск гонінь на протестантів у Франції, і Кальвін був змушений покинути свою батьківщину, переїхавши до Швейцарії. Потрібно відзначити, що, незважаючи на вимушену еміграцію до Женеви, Жан Кальвін, як і раніше продовжував брати активну участь у розвитку протестантського руху на своїй батьківщині. Головна праця Кальвіна «Повчання в християнській вірі» була написана ним незабаром після переїзду до Швейцарії в 1536 році і адресована королю Франції Франциску I на захист французьких протестантів, які в цей період зазнавали сильні гоніння за свою віру. Крім цього, Женева стала регулярно посилати до Франції своїх проповідників, часто з числа самих французів, спеціально навчених в інституті Кальвіна.

4

Відома фраза Кальвіна, яка розкриває його зв’язок з поверненням до себе на батьківщину для поширення вчення Реформації французькими протестантами: «Пришліть нам дерево і отримаєте назад стріли». В результаті у Франції «виникло багато громад, влаштованих за зразком женевської». Як пише один з дослідників Реформації: «На ранньому етапі існування французького протестантизму відмінності між містичними реформаторськими тенденціями і євангельським лютеранством, що проникали з Німеччини, були розмиті і неясні. Однак до кінця п’ятдесятих років французький протестантизм знайшов женевське забарвлення, оскільки французькі переселенці поверталися на батьківщину для поширення своєї віри і кальвіністська література поширювалася ширше і ширше». В результаті впливу Женеви, французькі лютерани прийняли кальвінізм, як своє основне богословське вчення і приблизно з 1560 році стали називатися гугенотами11. Труднощі існування У 1666 році Людовик XIV видає наказ переліком з 60 пунктів, згідно з якими можна було по-різному карати гугенотів. У відповідності до цього наказу короля уряд закривав протестантські лікарні, школи, університети; грошові пожертвування передавалися, минаючи гугенотів, католицьким організаціям. Приблизно 650-700 церковних будівель були зруйновані. У батьків-гугенотів насильно відбирали дітей і виховували їх в суворих католицьких традиціях. У 1685 році Людовіком XIV був остаточно скасований Нантський едикт12 і заборонено протестантське богослужіння у Франції. Це послужило початком нових офіційних гонінь на гугенотів. Їх стали насильно повертати в католицизм, а тих, хто відмовлявся, відправляли на каторжні роботи, саджали в тюрми або просто страчували. Історична спадщина В результаті вимушеного масового переселення, а це близько 250 тисяч релігійних біженців, протестанти Франції мали значний вплив на релігійний, економічний, соціальний, військовий і політичний підйом в тих країнах, куди вони емігрували. Швейцарія, Нідерланди, Англія, Германія і навіть Америка, — ось невеликий перелік країн, які зазнали на собі сприятливий вплив протестантських переселенців з Франції. Багато державних діячів європейських країн з радістю брали працьовитих гугенотів на свої землі, так як вони приносили з собою навички роботи і накопичені капітали. У Голландії ..., протягом 12 років, втікачі були звільнені від сплати голландських податків. У Пруссії великий князь надав двадцяти тисячам гугенотів безкоштовні землі біля Берліна, приблизно близько трьохсот тисячам біженців з Франції. Серед них були найталановитіші французькі ремісники, розселення яких в країнах, прилеглих до Франці, зробило значний вплив на їх промисловість. Людовик XIV заплатив дуже високу ціну за національну католицьку ортодоксію.

5

Людовик XIV був більш освічений, але він зробив ту ж грубу помилку, що і Філіп II Іспанський – зруйнував власну державу в ім’я релігії». Так, як вже в той час Париж був законодавцем моди, то французькі протестанти мали сильний естетичний вплив на ті країни, куди вони емігрували. Наприклад, в Англії «гугеноти стали першими жителями Лондона, які завели вдома канарок (пташки ставали їм компанією під час довгих годин роботи за ткацьким верстатом), а житло прикрашали зрізаними квітами». А виробництво капелюхів, яке почали в тій же Англії гугеноти-емігранти, досягло такої популярності, що навіть «католицькі кардинали з Риму замовляли собі капелюхи у протестантських біженців в Англії». Гугеноти першими у Франції відкрито виступили супроти абсолютної влади католицької церкви, підтримуваної абсолютною монархією короля Франції. З подвижницьким релігійним завзяттям, гугеноти проголосили свою свободу віросповідання і показали приклад непокори владі, що йде врозріз з Біблією. Їх приклад посвячення своїм ідеям сформував, особливі «умонастрої, що склали згодом духовні ідеали Французької революції». Після їх вигнання Франція стала значно відставати в своєму економічному розвитку на відміну від сусідніх країн, що поступово справило загальне невдоволення існуючої абсолютної монархії у аристократії і простого населення та призвело до французької революції. Але на відміну від релігійних воєн гугенотів, ця революція носила чисто політичний і навіть антирелігійний характер. Королівська влада і католицьке духовенство Франції з часів гонінь на гугенотів послідовно дискредитували себе в релігійних, економічних, політичних і соціальних сферах. В результаті вони пожинали плоди своєї нетерпимості до інакомислячих і прагнення до абсолютної влади в вигляді загального невдоволення Франції, що вилилася в повалення монархії і встановлення громадянської свободи під девізом «Свобода, рівність, братерство».

Поширення Реформації на інші країни Реформація, як загальноєвропейське явище охопила більшість країн Західної та Центральної Європи, проникла і в слов’янські землі, де і сьогодні досить розповсюдженими є різні напрямки протестантизму. Скандинавські країни У 1500 році вся Скандинавія була католицькою. Церква володіла значним відсотком землі у кожній країні, а її лідери були вагомими у політичних, економічних, соціальних та культурних питаннях. Однак існувала лише незначна критика щодо діяльності Церкви, а за межами деяких міст люди не виявляли бажання покидати стару релігію. Двома декадами потому Римська Церква піддалась нападкам по всій Скандинавії. До середини 1530-х років офіційні зміни щодо впровадження лютеранства прокотились північчю; до 1600 року вся Скандинавія була лютеранською за структурою і практично релігійною.

6

Земельна власність Церкви перейшла у володіння держави, її політичний вплив зменшився, і духовенство стало фінансово залежним від правлячої верхівки держави. Реформація в Данії і Норвегії Ідеї лютеранства дійшли до Данії рано, сила народного інтересу до Реформації була сильнішою, ніж у інших країнах Скандинавії. По-перше, через близькість до центрів нового мислення, по-друге, ступінь впливу німецьких університетів у королівстві, по-третє, більшу урбанізацію населення. Молоді реформатори, котрі навчались у Віттенбергу або інших німецьких університетах, принесли ідеї Лютера та гуманістів у Данію. Реформатори відкрили свою найпершу царину для проповідування у володіннях герцога Крістіана (майбутнього Християна ІІІ): Шлезвіг-Гольштайн та особливо Гадерслев-Тоннінг. Нові ідеї також проникли за межі великих міст та вплинули на вельмож та сільську громаду. Перемога Крістіана ІІІ у Графській війні дала йому можливість впливати на структурні аспекти Реформації. Нові Церкви та обрядовість, робота віттенберзького теолога13 Йоханнеса Бугенхагена (прибл. 1485-1558 рр.) та групи датських реформаторів, були оприлюднені латиною у 1537 році та датською у 1539 році. У теологічному аспекті нова церква була загалом лютеранською, однак зі значними прихильниками Цвінглі. Католицькі прихильники поступово зникли. Залишки приватної власності Церкви було конфісковано, а будинки релігійного характеру поступово знищено, в залежності від потреб корони. З’явилось декілька катехізисів14 та церковних книжок датською. Біблія Крістіана ІІІ, перекладена і упорядкована Крістіерном Педерсеном, була видана у 1550 році, декілька книжок псалмів датською включно із «Тендебіндерса» Клауса Мортенсена від 1534 року та Ганса Томесена від 1569 року. Поряд з іншими роботами того періоду книжки були важливими у розвитку письмової датської мови. Структурно Реформація у Норвегії розпочалась швидко. Дії Крістіана у 1536 році запустили процес, і новий церковний порядок був нав’язаний Норвегії, де не було значної критики існуючої Церкви; лише деякі реформатори знайшли підтримку. На відміну від Данії чи Швеції, Реформація не допомогла розвитку літературної мови у Норвегії. Нова церква була датською. Датська стала мовою літератури та офіційних документів. Біблія у датському перекладі була представлена у 1550-х рр. В той самий час, церковні інтер’єри поступово «очищувались». З них зняли образи святих та інші артефакти католицької віри, натомість було встановлено лавки та кафедри. Ісландія та Ґренландія Реформація в Ісландії пройшла за тим самим зразком, що й у Норвегії. Офіційна трансформація була нав’язана Копенгагеном, однак власне прийняття лютеранства забрало майже все століття.

7

Як і для решти Скандинавських країн, Реформація в Ісландії була важливим моментом у культурно-лінгвістичній історії країни. У 1548 році було видано ісландський переклад Біблії, зроблений Гудбрандуром Торлакссоном. Збірник церковних гімнів з’явився у 1589 році, а молитовник – у 1594 році. На початку XI ст. до Ґренландії почало проникати християнство. Згідно з сагами, його приніс сюди Лейф Ерікссон, другий син Еріка Рудого, який відвідав Норвегію і був обернений до християнства норвезьким королем Олафом I, а потім був посланий ним назад до Ґренландії з метою розповсюджевання християнства серед місцевих вікінгів. На зворотному шляху Лейф Ерікссон збився з курсу і потрапив до Вінланду (більшість спеціалістів ототожнює його з островом Ньюфаундленд). Повернувшись до Ґренландії, Лейф почав проповідувати християнство і обернув до нього свою мати, яка збудувала першу на острові церкву в маєтку Еріка Рудого Браттагліді. У 1126 році в Ґренландії було засноване єпископство в Гардарі (сучасний Ігаліку), підпорядковане архієпископу Нідароса (сучасний Тронхейм) в Норвегії; археологи знайшли залишки принаймні п’яти ґренландських церков. В 1378 році було скасоване єпископство в Гардарі. Останнє письмове свідоцтво про ґренландських поселенців – церковний запис про шлюб – належить до 1408 року; починаючи з цієї дати, ніяких прямих свідоцтв не існує. Мабуть саме тому, скандинавські поселенці повністю зникли з острова протягом наступних 150 років. Данські місіонери, які прибули до Ґренландії в XVIII ст., сподіваючись знайти нащадків колишніх європейських поселенців, зустріли тут самих інуїтів15. Реформація у Швеції та Фінляндії Історія шведської Реформації більш заплутана і переважно через те, що керівна верхівка не забезпечила послідовного догматичного курсу; протягом довгого періоду була відсутня підтримка народу щодо зміни віри. Густав Ваза був мало зацікавлений у теологічному аспекті Реформації, однак протягом його тривалого правління лютеранство зробило значний прогрес. Густав надавав підтримку лютеранським священикам та вплинув на розрив із Римом, конфіскації церковного майна, розбудови державної Церкви, виходячи виключно з політичних та економічних факторів. У Вестеросі в 1527 році парламент санкціонував кроки, котрі ініціювали цей процес. Деяку церковну власність було конфісковано, земельні донації16 Церкви з 1454 року було повернено вельможам, у єпископів відібрали їхні приватні армії та позбавили багатьох управлінських функцій. Швеція була виключно лютеранською. Реформація у Фінляндії проходила паралельно до шведської. Декілька священиків, котрі отримали освіту у Швеції, почали поширювати лютеранські ідеї у 1520-х рр. Першою людиною в Фінляндії, що поширив ідеї Реформації, був Піетарі Сяркілахті. Реформація в Фінляндії почалася як рух серед нечисленної, але впливової і освіченої верхівки єпархіального духовенства.

8

Літургійні зміни в Фінської Церкві були тісно пов’язані з загальним ходом Реформації в Швеції, тим більше, що всі вони здійснювалися виключно відповідно до директив Стокгольма. У першій половині 1530-х були усунені з практики приватні меси, освячення верб у Вербну неділю, вживання освяченої води. Початок корінним реформам поклав Упсальський синод 1536. У тому ж 1536 році в Кафедральному соборі Турку була вперше здійснена меса національною мовою (шведською) і було закуплено кілька шведських молебників, які стали основою для розробки богослужіння фінською мовою. У ці ж роки відмовилися від вживання єлею, а число Таїнств скоротилося до трьох. Богослужбові облачення були збережені. Проповідь стала обов’язковою. Особливістю Фінляндії була мовна ситуація. Латинь продовжувала залишатися мовою церковної адміністрації та шкільного викладання. Шведи становили 1/5 всіх жителів, населення міст було змішаним, тому містяни, як правило, володіли обома мовами. Шведською була мова адміністрації, торгівля та світська культура. Фінські селяни в основній своїй масі цією мовою не володіли. Це робило актуальною проблему перекладу Св. Письма і богослужбових текстів фінською мовою. Саме цим і зайнялися фінські реформатори в 1530-1540-і роки. Величезну роль тут зіграв єпископ Турку Міхаель Агрікола, працями якого створилася фінська літературно-писемна мова. Таким чином, за фінською поступово закріпилася роль мови богослужіння, проповіді і корисного для душі читання. До кінця 1540-х рр. фінська мова стала основною в богослужінні мовою. Лютеранські богослужіння в Фінляндії відбувалися на двох мовах, але ідентичними вони не були. У Фінляндії були відсутні передумови для бурхливих богословських суперечок, тому що перший університет в країні був відкритий лише в 1640 році. Провідні церковні діячі, як і раніше, трималися меланхотонівських установок (інтерес до церковної історії, повагу до святоотцівської спадщини, традиції біблійного гуманізму). Особливостями фінського лютеранства початку XVII століття є: збереження латинської мови, середньовічних шат, повсюдне збереження в церквах статуй і мальовничих зображень Діви Марії і святих, принесення в церкву вотивних 17 дарів з нагоди одужання, повернення з подорожі та ін.; зберігалося поклоніння святим, читання розарію (католицькі читання). Велике значення мала приватна сповідь. Деякі з цих особливостей згодом були ліквідовані. Більш, ніж будь-де у Скандинавських країнах, Реформація зіграла роль у розвитку народної мови, хоча фінська і раніше використовувалась для проведення церковних служб, і деякі релігійні тексти були перекладені нею до Реформації, релігійна революція значно прискорила цей тренд і була життєво важливою для розвитку фінської, як мови письма. Буквар фінською Мікаеля Агріколи 1542 року та його ж переклад Нового Заповіту (виданий у 1548 р.) є центральними у цьому контексті.

9

Загалом, внаслідок проведення Реформації почалось значне підвищення у багатстві держави та зростання авторитету корони, революція землеволодіння, трансформація духовенства у залежний від корони соціальний клас зі зростаючою важливістю місцевих політичних справ, поширення народних мов та розвиток модерної літератури, а також повільне перетворення власне релігійних прихильників. З іншого боку, наслідком Реформації також була втрата культурного багатства, що раніше культивувалось Церквою, занепадом освітніх закладів та добробуту. Вона також звузила можливості для жінок шляхом закриття жіночих монастирів. Таким чином, Реформація набула різного масштабу у Скандинавських країнах, однак серйозно і надовго утвердилась у кожній з них, ставши першим і рішучим ударом по світовому Середньовіччю. Поруч зі змінами формального та структурного характеру вона також забезпечила трансформацію особистості на духовному рівні, що певною мірою вплинуло на світосприйняття. Реформація в Англії Реформація в Англії мала інший характер у порівнянні з Німеччиною або Швейцарією та розпочалася з ініціативи керівної верхівки. Англіканська віра спирається на Святе Писання, яке містить усе необхідне для порятунку і є вищим авторитетом у справах віри і церковного життя; три історичні символи віри (Апостольський, Нікейский та Афанасьєвський), які коротко викладають християнське віровчення; положення чотирьох вселенських соборів ранньої церкви (Нікейського, Єфеського, Константинопольського і Халкідонського), які затвердили основи церковного віровчення; 39 статей Церкви Англії: вони не є повним викладом віровчення, але вказують на проміжну позицію, яку займала церква у міжконфесійних суперечках XVI ст. між Римом, з одного боку, і радикальним протестантизмом – з іншого; єдиний служебник – «Книга суспільного богослужіння» (The Book of Common Prayer), що є працею архієпископа Кранмера. Слід відзначити, що англійська церква еклектично поєднала у собі протестантські та католицькі догмати18. Насамперед, католицьке вчення про рятівну місію церкви з протестантським догматом спасіння однією вірою та майже недоторканим залишило організаційну будову і культ католицької церкви. Вона є прикладом компромісного варіанту протестантизму, якого було досягнуто внаслідок тривалої боротьби англійської королівської влади проти політичних та економічних домагань папського престолу. І, звичайно, не можна обійти увагою 24 статтю «Про застосування в спільному богослужінні мови, зрозумілу народу», в якій мовиться: «Зазвичай здійснювати громадську молитву або таїнства в Церкві мовою, незрозумілою народу, явно суперечить слову Божому і звичаям ранньої Церкви». Біблія була переведена англійською мовою ще в XIV столітті Джоном Уїкліфом, а розвиток книгодрукування і підвищення загального рівня грамотності населення дозволило вчасно створити «39 статей» і багатьом самостійно 10

ознайомитися зі змістом Нового Заповіту (переклад Нового Заповіту, здійснений і надрукований Вільям Тіндейлом, побачив світ в 1525 році.) Крім цього, ще ряд соціокультурних факторів сприяв тому, що ідея богослужіння національною мовою була прийнята вкрай позитивно. Реформація у Прибалтиці Реформація у Прибалтиці почалася з земель Тевтонського ордену. У 1511 році його гросмейстером був обраний Альбрехт Бранденбурзький. Він намагався проводити незалежну від Польщі політику, внаслідок чого в 1519 році поляки спустошили всю Пруссію. Тоді Альбрехт вирішив скористатися розповсюдженням в Пруссії Реформації. 1525 році секуляризував орден і отримав його від польського короля як герцогство. Німецький імператор скинув Альбрехта, папа відлучив його від церкви, але він не відмовився від своєї справи. Активно поширювалося нове вчення і в Великому князівстві Литовському. У 1547 році литовською мовою Мартінасом Мажвідасом було перекладено євангелічний Катехізис. Він взагалі став першою книгою литовською мовою, такщо автору крім власне перекладу довелося створювати литовський алфавіт і основні правила читання. Польсько-Литовська держава У Польсько-Литовській державі ідея проведення церковної реформи отримала схвальний відгук. Сприятливий ґрунт для проникнення протестантизму було створено як соціально-економічними, так і ідеологічними чинниками. Виступаючи як найбільший у державі землевласник і володіючи 20 відсотками загальних земельних площ країни, католицька церква отримувала величезні прибутки від розміщення на своїх землях господарств і за рахунок систематичного збору десятини з населення. Католицький клір мав суттєвий вплив на визначення курсу зовнішньої та внутрішньої політики монархії, а до складу польсько-литовського сенату були включені всі місцеві єпископи. Така широка низка повноважень не могла не викликати заздрощів і застережень із боку шляхти, особливо враховуючи гучні приклади того, як духовенство зловживало своїм соціальним статусом. Шлях Реформації до Польщі було розчищено не тільки різким занепадом авторитету Католицької церкви, але й відсутністю достатнього рівня її етнізації 19, який би міг забезпечити більш тісний контакт із простим населенням. Фактично, головна проблема католицизму полягала в недостатньо сформованому взаємозв’язку компонентів релігійної та етнічної ідентичності, відсутність якого запропонували компенсувати протестантською моделлю християнства. Лідери різних течій європейської Реформації та їх послідовники були одностайні в тому, що єдиним достатнім авторитетом для церковної практики повинна служити Біблія. «Я схвалюю лише ті соціальні інститути, які побудовані на авторитеті Бога і взяті зі Святого Письма», – стверджував Кальвін у своїх «Настановах в християнській вірі».

11

Першими похитнули монополію католицької церкви на визначення релігійної ідентичності населення Польсько-Литовської держави лютерани, які у 1520 році проникли на територію Королівства Пруссії і швидко поширились у західній частині Великопольщі, Сілезії і Любуській землі. Особливого поширення лютеранство набуває у регіоні Західного Помор’я, де у 1534 році місцевий сейм проголосив його офіційною релігією і Князівства Пруссії, де 1525 році це віросповідання публічно прийняв Альбрехт І Гогенцоллерн. Королівська влада в особі Сигізмунда І була змушена вдатися до суворих заходів з метою попередження наступу лютеранства на ПольськоЛитовські землі і видати цілу серію так званих «антипротестантських королівських едиктів». Перший з них, датований 1520 роком накладав заборону на розповсюдження лютеранських ідей будь-якими засобами і виїзд в ті закордонні міста, які були охоплені лютеранством. Католицька церква отримала право цензурувати книги перед їх виданням. Проте, незважаючи на прийняті на юридичному рівні рішення, розвиток ситуації вийшов з-під контролю центральної влади. Головним осередком непокори став Гданськ – найбільший польський торговельний центр і одночасно найбільший порт Балтійського моря. Незважаючи на блискучі первинні успіхи і стрімке поширення, лютеранство не отримало значної і стійкої підтримки серед населення Польсько-Литовської держави. Лютеранство стало першою із протестантських релігійних течій, які гостро поставили питання про етнічний вимір конфесійної приналежності. Приблизно аналогічна модель релігійної ідентичності була продемонстрована у випадку із спільнотою чеських братів, етнічне походження історії якої було включено до складу назви релігійного руху. Будучи спадкоємцями гусизму, члени братської общини втекли до Польщі після поразки Празького повстання 1547 року. На час вибуху Реформації релігійна громада охоплювала 10 відсотків усього населення Чехії. На території Польського Королівства чеські брати закріпились лише в регіоні Великопольщі, пройшовши тривалу еволюцію від станової, ізольованої селянсько-міщанської громади, до відкритої для всіх протестантських конфесій. Досягнуті у процесі кількісного зростання успіхи були тісно пов’язані із розвитком протестантської освіти і книгодрукування. Зовсім інший тип релігійної ідентифікації відрізняв появу кальвінізму на польсько-литовських землях. Набувши більш масштабного, попереднє поширення за лютеранства, кальвіністське віровчення отримало характер інтернаціональної релігії із великим потенціалом адаптації до локальних історико-культурних особливостей. У другій половині 50-х рр. XVI ст. кальвінізм став провідним конфесійним напрямом протестантської Реформації у Польщі. У Речі Посполитій, 1570 році, нараховувалися 420 кальвіністських церков. Оскільки головою церковної громади вважався її світський фундатор, кальвінізм швидко здобув популярність у середовищі польсько-литовської шляхти, яка 12

отримувала можливість фактично конфіскувати майно і землі Католицької церкви при перетворенні майже в приватновласницьку протестантську. Кальвіністська шляхта брала активну участь в екзекуціоністському русі, вимагаючи обмеження католицької судової юрисдикції щодо світських осіб і скасування участі католицького духовенства у державних повинностях. Так, протестантська політична програма на сеймі 1550 року включала позиції про позбавлення католицької церкви десятини і секуляризації 20 її маєтків. Рішенням сейму 1552 року призупинялось виконання вироків церковних судів щодо єретиків, а 1555 року – узаконено вільне існування реформованих церков, що виникли до цього року. На Пьотрківському сеймі 1562-1563 рр. було остаточно скасоване виконання гродськими старостами вироків католицьких церковних судів. Політична діяльність кальвіністської шляхти досягла свого апогею при укладенні акта Варшавської конфедерації. В останній день роботи конвокаційного сейму в 1573 році було прийнято рішення про запровадження свободи віросповідання щодо всіх християнських конфесій та дотримання принципів релігійної толерантності у суспільстві. Світська влада позбавлялась права карати смертю, конфіскації майна, ув’язненням чи вигнанням за релігійні погляди. Задекларовані принципи толерантності запровадили юридичне закріплення досягнутої у суспільстві поліконфесійності. Реформація у Речі Посполитій інституйована головним чином в формах кальвінізму, антитринітаризму і лютеранства. У протестантизмі вона знайшла свій конфесійний вираз, але не вичерпувалася ним. Братська реформація в Білорусії Певні реформаторські тенденції були властиві і братньому руху на українсько-білоруських землях в кінці ХVI – першій половині ХVII століть. Виникнули в другій половині ХVI століття як переважно цехові корпоративні торгово-ремісничі організації. Братства трансформувались в національнорелігійні організації головним чином міського православного населення. Їх діяльність була спрямована на боротьбу проти унії і войовничого католицизму, за свободу віросповідання та розвиток національної культури. Вже на початку XVII століття Могилівське братство 21 встановило контроль над більшістю церков міста. Єпископ позбувся права на їх доходи, а братство обирало священнослужителів і укладало з ними спеціальні договори, залишивши за єпископом перевірку богословських знань. Свій вплив на церковне життя міста Могилівське братство використовувало і для протидії унії. Важливо відзначити, що, прагнучи до впорядкування церковного життя, братський рух не ставив під сумнів істинність православної віри, що не посягав на її канонічні підвалини. По суті, складається особливий тип «братньої реформації» або «братнього реформування», відмінний від класичної Реформації у формі протестантизму. Його рисами була боротьба зі зловживанням духовного сану, 13

прагненням до встановлення контролю над кліром і церковним життям, виборністю духовенства, а в духовній сфері – доступ мирян до Біблії та іншої духовної літератури, зрозумілою простому народу, мовою. Реформація на чеських коронних землях На початку XVI ст. в чеських землях крім католицького напряму віровчення почали формуватися такі реформовані християнські напрями, як утраквізм22, «Громада братська», староутраквізм та новоутраквізм. Значний вплив тут мало мовне середовище, тому й не дивно, що швидше за все Реформація поширювалась в німецькомовних областях, і богослужіння велось німецькою мовою. Ідеї Лютера спочатку отримали широку підтримку в Чехії у Крушногірській області завдяки німецьким шахтарям та металургам, які переселились в районі Крушних гір із сусідньої Саксонії в зв’язку із широким розвитком видобування срібла в Яхимові у 20-х роках XVI ст. Поступово реформаційні ідеї Лютера поширились на колишні католицькі німецькомовні області в Моравії, на великі королівські міста Їглава і Знаймо. З конфесійної точки зору відбулося значне зближення чеських коронних земель. Зменшилась кількість католиків в Чехії та Моравії, оскільки лютеранську Реформацію сприйняла більша частина католицького населення в прикордонних німецькомовних областях. В результаті швидкого поширення реформаційних ідей Лютера на Півночі цілі землі чеського королівства поступово переставали бути католицькими, і не лише більша частина Чехії, але і частина Моравії. Московщина і Реформація Як такої Реформації у Московщині не було. Тим не менш, з огляду на тісні контакти з державами Центральної Європи, так само як і військові сутички, тут стали з’являтися майстри, а також військовополонені, яким царем було дозволено сповідувати свою віру. Наймасовіше переселення відбулося під час Лівонської війни, під час якої углиб Московщини потрапляли не тільки ремісники, але навіть ієрархи лютеранської церкви. Так, у 1556 році до Москви у складі посольства їздив єпископ міста Абофінськ реформатор Мікаель Агрікола. У 1569 році в складі наступного посла був єпископ Турку Паавалі Юстен. Цього посла було заслано російським царем у Муром, де і перебував протягом двох років. Надалі у Москві (і низці торгових міст, наприклад, в Архангельську) існували «німецькі слободи», де жили протестанти та діяли протестантські церкви. Російська влада зазвичай не втручалася в їхнє внутрішнє життя, іноді співпрацюючи з керівництвом громади у покаранні єресеїв (наприклад, страта проповідника Квіріна Кульмана в кінці XVII ст.). Богословське осмислення Реформації в Росії починається вже незабаром після виступу Лютера. Воно згадується у Максима Грека, причому той, 14

відкидаючи позитивну програму Лютера, згоден із ним із приводу оцінки папства. До 1640-х років відноситься сатиричний віршований «Переказ на Лютера» московського книжника Івана Насєдки, що спирався на досвід полемічних творів українця Захарія Копистенського. З протестантським впливом ряд дослідників асоціює діяльність Петра I з перетворення Російської православної церкви (скасування патріаршества з підпорядкуванням церкви світській владі, обмеження на чернецтво). Втім, до лютеран у Московщині періодично відносили досить екзотичних осіб. У старообрядницькій книзі «Виноградар Російський» розповідається про якогось Вавилова, що прославився своїми аскетичними подвигами і був спалений у 1666 році.

Роль Османів в появі протестантів і їх відносини Римський папа Лев X ввів практику індульгенцій 18 жовтня 1517 році в цілях покриття витрат на будівництво собору святого Петра в Римі. Невдоволення політикою Риму і практикою індульгенцій спостерігалися і раніше, але доктор теології та монах-августинець Мартін Лютер торкнувся теологічного аспекту цієї практики, який ліг на благодатний ґрунт. Опублікування 95-ти тез викликало різку реакцію в Римі і розуміння німецьких князів, що зумовило релігійний розкол Європи на переважно німецьких протестантів і романських католиків. Через три роки після випуску тез тоді вже відомий Мартін Лютер був відлучений від Католицької церкви рішенням Папи Римського, що стало початком швидкого розгалуження і великого розколу в церкві. Від цих конфліктів спалахнула хвиля релігійних конфліктів і воєн в Західній Європі. З іншого боку деякі німецькі курфюрсти23 підтримали Лютера через те, що Папа втручався у внутрішні справи курфюрстів. Вони думали, що Карл V буде діяти разом з ними, але він оголосив, що нічого не буде робити проти Папи. Розкол серед європейських держав був вигідний в політиці Османів. У період з 1528 по 1576 роки. Османи вели активну дипломатію проти Габсбургів і Папи Римського. Сулейман обіцяв допомогти Лютеру. У відправленому Сулейманом листі Лютеру говорилося, що якщо протестанти нападуть на Францію, то Османи не втручатимуться в їхні справи. У релігійні справи втрутився і ще один фактор – політичний. Османська імперія, яка перебувала тоді на піку політичного й військової могутності, вела безперервні війни з Австрійською імперією Габсбургів за контроль над Європою. Австрійський імператор Карл V і його брат Фердинанд були обидва ревними католиками, присягнувся знищити протестантизм на території своєї імперії і одночасно, щоб вести війну з «жахливими турками». За іронією долі, Габсбурги були змушені пом’якшувати свою позицію по відношенню до протестантів, потребуючи союзників для продовження боротьби з османами.

15

Серія перемог османів, що почалася битвою при Мохаче і продовжилася взяттям Буди і Белграда, змусила Габсбургів тремтіти так, що в 1531 році Карл писав своїй дружині: «Турецька загроза така велика, що я вже подумав про союз з лютеранами з метою запобігти більшому лиху». У завойованій Угорщині османи проводили політику релігійної рівності серед християн. Наприклад, коли католицькі священики в Буді в 1548 році зажадали страти протестантського проповідника, паша, який керував містом, не тільки відкинув цю вимогу, але видав указ про віротерпимість і дозволив протестантським проповідникам проповідувати по всіх усюдах вільно і безпечно. А вже через 20 років після цього в угорській (нині румунській) провінції Трансільванії місцевий правитель – васал Османської імперії, князь Янош II Запольяі, прийняв Тордський едикт (за назвою села Торда), який історики вважають першим європейським документом, що проголошував свободу віросповідання для прихильників різних християнських деномінацій: католиків, лютеран, кальвіністів і унітаристів. Ця подія відбулася за чотири роки до того, як у Франції відбулося масове вбивство протестантів, відоме в історії як Варфоломіївська ніч, і в той самий час, коли в Нідерландах іспанці вогнем і мечем знищували всіх незгодних з догматами католицизму. Все це змусило лідера голландських протестантських кіл Вільгельма I Оранського за допомогою французьких дипломатів звернутися з проханням про підтримку до Османської імперії. Султан Сулейман Кануні запропонував пряму військову допомогу голландцям, повсталим проти релігійного диктату іспанців, і написав лист-звернення лютеранам Фландрії з пропозицією допомоги військами. У цьому листі Сулейман підкреслював, що віра протестантів йому більш зрозуміла, «так як вони не поклоняються ідолам, вірять в єдиного Бога і воювали проти папи і імператора». Гаслом морських голландських повстанців – гезів24 став девіз: «Краще турки, ніж Папа». На своєму прапорі вони зобразили півмісяць, а на головних уборах також носили емблему із зображенням цього османського символу. Лідери протестантів вважали османські завоювання «справжньою Божою милістю», а можливість вільного сповідування своєї релігії з тими, хто жив на землях Османської імперії, здавалися ідеалом для тих послідовників протестантизму, які залишалися в імперії Габсбургів. А Європі довелося пройти через релігійні війни і Контрреформації, поки, нарешті, через десятки років кровопролиття, вона змогла утвердитися, як справжня релігійна толерантність. Османи підтримали Реформацію в Європі і заохочували дії спрямовані проти Папи. Османи і протестанти ніколи не воювали разом проти спільного ворога. Протестанти ставилися до Османів також вороже, як до Папи, але вони цього не виявляли в своїх діях. Лютер вважав, що Османи послані Богом для того, щоб вони знищили папство. Але в міру збільшення загрози з боку Османів протестанти змінили свою думку.

16

Основною причиною поширення протестантизму в Європі є протиборство між Османами та Габсбургами. Карл V і Фердинанд також потребував воїнівпротестантів для захисту своїх кордонів від турків. Ця ситуація дала можливість протестантам заявити про свої права. Аугсбурзький мир узаконив протестантизм в 1555 році.

Контрреформація Реформація викликала відповідну реакційну політику з боку католицької церкви, яка отримала назву Контрреформація. У результаті католицькими залишилися Італія, Іспанія, південь Німеччини, частина кантонів Швейцарії, Ірландії. В кінці XVI століття католицизм переміг на півдні Нідерландів (сучасна Бельгія) і в Речі Посполитій. Франція виявилася державою, де державною релігією був католицизм, однак протестанти довгий час користувалися правом вільного віросповідання. Реформація потрясла Західну церкву. Це був сильний удар по її позиціях. Церква вела боротьбу з Реформацією, одночасно намагаючись провести внутрішні перетворення, необхідність яких була очевидна. Початком Контрреформації можна вважати відлучення папою Львом X від церкви Мартіна Лютера в буллі25 «Exurge Domini» 15 червня 1520 року. Спочатку папство не вважало церковний розкол серйозним. У Римі ситуація бачилася тимчасовою кризою, яку можна досить швидко вирішити. І тому ні про який компроміс тоді не говорили, варіанти реформ не розглядалися. Папа Адріан VI (1522-1523рр.) на Нюрнберзькому рейхстазі піддав критиці злочин і помилки пап, вважаючи, що визнання промахів церкви не вирішить ситуацію. З 1524 року Римська церква систематично посилала в усі єпархії Італії, особливо на північ, суворі інструкції по боротьбі з єрессю. У 1536 році вийшла булла Павла III (1534-1549рр.), що загрожувала відлученням від церкви за всяку апеляцію до собору і ставила духовенство в привілейоване становище в разі залучення духовної особи до суду. У 1542 році з’явилася булла «Licet ab initio». Вона засновувала в Римі центральний інквізиційний трибунал з широкими правами. Його влада поширювалася на всі країни, він боровся з єрессю і засудив таких діячів епохи як Дж. Бруно і Дж. Ч. Ваніні. Папа Павло III сприяв оновленню церкви, «поклав початок ідейнотеоретичній підготовці антиреформаційного настання». При ньому важливі пости в курії і Архиєпископства зайняли такі діячі, як кардинал Гаспаро Контаріні, Джакопо Садолето і «батько неаполітанської-іспанської інквізиції кардинал Караффа». Караффа 1543 році наклав заборону на друк будь-яких книг без дозволу інквізиції. Пізніше, вже в 1559 році був вперше виданий «Індекс заборонених книг», який розсилався в усі куточки католицького світу. Ті видання, які входили в нього, не могли бути офіційно надруковані, їх заборонялося мати у себе. Серед 17

таких книг були роботи Лоренцо Валли, Макіавеллі, Ульріха фон Гуттена, Боккаччо, Еразма Роттердамського.

15 березня 1545 року відкрився Вселенський собор в місті Тренто (на латині – Тридент), названий Тридентським собором. В буллі Папи, присвяченій відкриттю собору, позначалися його завдання: визначення католицької віри і реформа церкви. Також прослідковувалась необхідність систематизації та уніфікації католицького вчення. Вони бажали дозволити допускати до обговорення багатьох важливих питань світських осіб, провести переговори з протестантами. Імператорська партія була дуже слабка, і Павлу III вдалося нав’язати собору свою програму. Але в 1549 році помирає папа Павло III і новим понтифіком став Юлій III. Імператор зажадав відновлення засідань собору. Це було зроблено в травні 1551 року, а в квітні 1552 року собор знову припинив діяти. У січні 1562 року Тридентський собор знову почав працювати. Тепер мова йшла про те, щоб реставрувати папство в дусі «істинного початку католицизму», як єдиної релігії. Ні про які поступки протестантам не могло бути й мови. Папа Пій V (1566-1572рр.) став проводити в життя реформи Тридентського собору. Він вів боротьбу з непотизму, торгівлею посадами. При ньому була утворена Конгрегація Собору, яка пильнувала за правильним тлумаченням рішень Тридентського собору. У 1566 році був виданий римський катехизис22 для духовенства, а в 1568 році реформований на «Римський псалтир». Такі заходи були покликані зміцнити єдність віри як у духовенства, так і у мирян. Остаточне формування єдиного римського молитовного ритуалу було закріплено 14 липня 1570 року буллою «Quo primum», яка вимагала обов’язкового використання в католицькій церкві виданого тоді римського молитовника. У роки понтифікату Григорія XIII була проведена реформа календаря. Ще на Тридентському соборі постало питання про те, щоб привести у відповідність рік Юліанського календаря і рік астрономічний. Було вирішено, що за 4 жовтня 1582 року слідуватиме 15 жовтня. Спочатку це рішення було схвалено в католицьких державах, протестантські держави взяли його через 100 років, а Греція і Росія, де панувало православ’я, перейшли на цей календар тільки на початку XX століття. Крім того, за Григорія XIII було створено кілька церковних університетів. Так, в Римі був заснований Грегоріанський університет, 1569 році Німецька колегія («Германікум») була реорганізована, відкрили Грецьку колегію («грекорум») в 1577 році для греків і вірмен, в 1579 році – Англійську колегію, пізніше – шотландську, Ірландську і інші. Священики, що навчалися там, повинні були не тільки стати опорою оновленої церкви, а й бути готовими зіткнутися з тими труднощами, які неминуче проявилися б у країнах, де були сусідами католицизм і протестантизм. Однак при 18

Григорію XIII знову відродився непотизм26, проти чого намагалися боротися до нього.

Підсумки Реформації В результаті католицької реформи церква зазнала адміністративних змін, які зміцнили її становище. Централізація влади в руках Папи, поява семінарій і навчальних закладів нового типу і, як наслідок, оновлення складу духовенства, боротьба з явними недоліками, на які давно звертали увагу, – все це допомогло Католицькій церкві відновитися в епосі. Вестфальський мир 1648 року остаточно закріпив ті зміни, які сталися на карті Європи в результаті Реформації, в тому числі й існування нових держав. Більше значних релігійних воєн в континентальній Європі не велося. У результаті прихильники лютеранства становили більшість населення в Північній Німеччині, Данії, Скандинавії, Прибалтиці. Реформати ж переважали в Шотландії та Нідерландах, а також в кількох кантонах27 Швейцарії, хоча послідовники цього віровчення були і в Угорщині, Центральній Німеччини та Франції. В Англії утвердилася Англіканська Церква. Представники невеликих протестантських конфесій збереглися практично по всій Північній і Центральній Європі, проте часто вони піддавалися переслідуванням як із боку католицьких, так і з боку протестантських державних структур. Надалі багато хто з них виїхали до Америки або до Росії. Підсумки реформаційного руху неможливо охарактеризувати однозначно. З одного боку, християнського світу, який об’єднував всі народи Європи під духовним керівництвом Папи Римського, більше не існувало, так само як і не існувало єдиної християнської культури. Єдина церква була замінена безліччю національних церков, які часто знаходилися в залежності від світських правителів, тоді як раніше клірики могли апелювати до папи як арбітра. З іншого боку, національні церкви сприяли зростанню національної свідомості народів Європи. При цьому істотно підвищився культурний та освітній рівень жителів Північної Європи, яка до цього була як би околицею християнського світу – необхідність вивчення Біблії приводила до зростання як початкових навчальних закладів (в основному у формі парафіяльних шкіл), так і вищих, що виразилося в створенні університетів для підготовки кадрів національних церков. Для деяких мов спеціально була розроблена писемність, щоб мати можливість видавати Біблію. Проголошення духовної рівності стимулювало розвиток уявлень про політичну рівність. Так, в країнах, де більшість становили реформати, мирянам надавалися великі можливості в управлінні церквою, а громадянам – в управлінні державою. В економічному плані Реформація сприяла зміні старих феодальних економічних відносин на нові капіталістичні. Прагнення до економії, до розвитку промисловості, до відмови від дорогих розваг (так само як і дорогих богослужінь) сприяло накопиченню капіталу, який вкладався в торгівлю і виробництво. У 19

результаті протестантські держави почали випереджати в економічному розвитку католицькі та православні. Навіть сама етика протестантів сприяла розвитку економіки.

Вплив Реформації на Україну В Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у XVI ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливала наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де у XVI ст. реформаційні течії дуже поширилися серед магнатів і шляхти. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати в Україну після Люблінської унії 1569 року, проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з іншими чинниками, Реформація певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, для яких загроза католицького наступу, особливо після Берестейської унії 1596 року, «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. Провідник православної опозиції до унії, князь Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599 року. Чималий відгук Реформація мала у церковно-культурній ділянці. Чеські переклади Святого Письма були знані на українських землях у XVI ст., з’явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як Новий Заповіт (переклад В. Негалевського, 1581 р.), Євангеліє (переклад В. Тяпинського у кінці XVI ст.), Пересопницьке Євангеліє (1556-1561рр.), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживалися не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664 р.). Одночасно ширилася проповідь живою мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом Реформації, поряд із традиційною в Україні церковнослов’янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства. Особливо характерні були публікації католиків російською мовою (як «Катехизм или наука всем православным християнам…», 1585) та двомовні паралельні публікації окремих творів, – українсько-білоруською і польською мовами. У освітній ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищувала своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українськобілоруська молодь (наприклад, соцініанські28 й аріанські29 школи на Волині). Реформація посилила традиційну рису української церкви – її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церковних братств (XVIXVIІ ст.). Братчики практикували читання Св. Письма не тільки на сходках, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів, аж до виступів проти декого з них, як «ворога істини» («Статут Львівського братства», 1588). Єпископи не погоджувалися з такими широкими повноваженнями світського елементу, і 20

їхній перехід на унію з Римом був у деякій мірі спричинений реформаційними впливами у православних громадах. У соціально-політичній царині Реформація в Україні позначилася також зростанням національної свідомості й політичної активності козаччини, яка, переймаючи у першій половині XVIІ ст. провід українсько-національного життя, ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала православну церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, козаччина у своїй зовнішній політиці почала орієнтуватися також на допомогу протестантських держав (Швеції, Трансільванії, Бранденбурґу). Але вплив і успіхи Реформації в Україні не були тривалими. Пов’язана з прогресивними релігійними течіями, Реформація опинилася між двома протилежними силами – католицькою Польщею й православною Україною, ворожими між собою, але й ворожими до протестантизму. Успішна боротьба католицької церкви (особливо ордену єзуїтів30) і польського уряду проти протестантизму й негативне ставлення православної церкви до «Лютерів», зокрема до поширеного в шляхетських колах Правобережжя антитринітаризму та інших радикальних протестантських течій, позбавили Реформацію певної соціальної бази, а перемога української національної визвольної революції у середині XVIІ ст. відкривала в Україні шлях іншим культурно-політичним течіям та впливам (бароко).

Словник основних термінів та назв 1. Вальденси – послідовники вчення ліонського купця П’єра Вальдо, які, закликаючи до «євангельської бідності», вважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили.

2. Лоларди – прихильники релігійного вчення доби середньовіччя (XIV ст.), яке виникло в Антверпені (нині Бельгія) і поширилося на інші країни. В Англії так називали у 1360-1381 роках послідовників Джона Болла.

3. Гусити – прихильники антикатолицького і національного руху в Чехії (частково в Словаччині) у першій половині XV ст., послідовники вчення Яна Гуса.

4. Моравські брати, релігійна секта в Чехії, що виникла в середині ХVст.

5. Клір (грец. κλήρος – жереб) – узагальнена назва священнослужителів у Християнській Церкві, на відміну від мирян. Особа, яка належить до кліру – клірик.

6. Лютеранство – напрямок протестантизму, названий так на честь засновника – Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід.

7. Пуритани (від англ. purity – чистота) – послідовники кальвінізму в XVI-XVII столітті в Англії, що вимагали очистити англіканську церкву від старих католицьких обрядів.

21

8. Ковенантори (англ. Covenanters) – прибічники «Національного ковенанту» 1638 року, маніфесту шотландського національного руху на захист пресвітеріанської церкви.

9. Західна схизма або Папська схизма (також відома як Велика схизма західного християнства) — розкол у Римо-католицькій церкві (1378–1417). На час її закінчення три особи одночасно вважали себе справжнім папою Римським. Розкол, причиною якого були радше політичні, а не теологічні суперечки, закінчився на Констанцькому соборі (1414–1418).

10. Індульгенція (лат. Indulgentia від латини indulgeo – дозволяю) – у РимоКатолицькій Церкві, відпущення тимчасових покарань Церквою за гріхи, які були раніше прощені Богом в таїнстві примирення (Сповіді).

11. Гугеноти (фр. Huguenots, можливо від женевського городянина Гюга, чи перекручене Eidgenossen – спільники), – прихильники кальвіністської віри у Франції.

12. Едикт (лат. edictum – оголошення, від edicere – оголошувати) – нормативний акт. В українській мові аналогом едикту є указ. Має схожість з таким правовим актом, як декрет.

13. Теологія (греч. theología, від theós – бог і lógos – слово, учення), богослів’я, сукупність релігійних доктрин про суть і дію бога, побудована у формах ідеалістичного умогляди на основі текстів, що приймаються як божественне одкровення, як наука і предмет викладання.

14. Катехизм – релігійна книга, що містить стислий виклад догматів християнської віри римо-католицького обряду в питаннях і відповідях. Слугує підручником для катехізаторів – викладачів віри.

15. Інуїти (англ. Inuit, інуїтськ. ᐃᓄᐃᑦ) – етнічна група корінних народів Північної Америки, яка проживає на близько 1/3 північних територій Канади від півострова Лабрадор до гирла річки Макензі 16. Донатор (лат. donator – особа, що дарує, даритель) – в церковному житті РКЦ і в мистецтві середньовіччя і доби Відродження – церковна чи світська особа, що дарує.

17. Вотивні предмети, вотивні дари (лат. votivus – присвячений богам, від votum – обітниця, бажання) – різні речі, принесені в дар божеству за обітницею, заради зцілення або виконання певного бажання. Звичай приношення вотивних предметів є пом’якшеною формою жертвопринесення.

18. Догмат зазвичай це поняття стосується царини релігії, релігійного вчення.

19. Етнізація – це становлення, розвиток і закріплення в особистісних структурах якостей, що відбивають особливості культури етносу, членом якого є особа.

20. Секуляризація (від лат. saecularis – мирський) – в історичній науці вилучення будь-чого із церковного, духовного відання і передача світському, цивільному віданню, перетворення церковної власності в державну.

21. Могилівське братство (Могилівське Спаське братство) – національнорелігійна громадська організація православних білоруських шляхтичів та 22

22.

23.

24.

25.

26.

27.

28.

29.

30.

міщан Могильова-на-Дніпрі (Велике князівство Литовське) наприкінці XVIIXIX ст. Слід не плутати з Могилівським братством, яке існувало в МогильовоПодільському, яке було утворено у 1597 році. Утраквізм – поміркованість, якої додержувалося праве крило гуситського руху. Курфюрсти (нім. Kurfürst, від kur, kure, küren – вибори, вибирати – князь, герцог). Гези (нід. Geuzen, фр. Les Gueux, буквально – «жебраки», як їх зневажливо називали їх противники за кальвіністську прихильність скромною одязі без прикрас) – учасники антііспанской революції в Нідерландах. Булла папська – особливий вид патенту або грамоти, що видається Папою Римським. Непотизм (від лат. Nepos – «родинне» або nepotis – «онук», «племінник») – надання родичам або знайомим посад незалежно від їхніх професійних здібностей. Кантон – адміністративна одиниця в деяких країнах. Социніанство, социніянство, соціньянство – раціоналістична течія у протестантизмі, яка дістала назву від свого засновника італійця Фаусто Паоло Соцціні (італ. Fausto Paolo Sozzini, 1539-1604). Аріанство, аріянство – один із напрямків ранньої християнської церкви. Протилежним йому було юдео-християнство. Єзуїтський орден, або Товариство Ісуса (лат. Societas Iesu, скорочено S.J., або S.I.) – християнський чернечий орден Римо-Католицької Церкви.

23

Використані джерела: 1.

Внешняя политика Османской империи в XVI в. / Юсуф Йилмаз [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskih-krayinahkomparativnij-analiz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

2. Гугеноты – протестанты Франции / Дмитрий Лукьяненко [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskih-krayinah-komparativnijanaliz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

3. Історичні трансформації феномена релігійної ідентичності у польськолитовському реформаційному русі XVI-XVII ст. / Станіслав Черкасов [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskihkrayinah-komparativnij-analiz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

4. Как османы помогали протестантам / Ільдар Мухамеджанов [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskih-krayinahkomparativnij-analiz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

5. Реформация и братское движение в Беларуси второй половины XVI в. — начала XVII в. / В. Старостенко [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiyau-skandinavskih-krayinah-komparativnij-analiz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

6. Реформація. Виникнення, поширення та наслідки [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskih-krayinah-komparativnij-analiz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

7. Реформація у Скандинавських країнах: компаративний аналіз / А. М. Тростогон [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskihkrayinah-komparativnij-analiz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

8. Особливості англіканського віровчення / Ольга Ігнатьєва [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskih-krayinah-komparativnijanaliz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

9. Особливості розвитку реформаційних течій в землях Корони чеської на початку ХVІ ст. / Т. І. Волошин [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiyau-skandinavskih-krayinah-komparativnij-analiz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

10. Специфика английской Реформации XVI века / Л. С. Хачатрян [Електронний ресурс] // сайт R500 / 1517-2017 All right reserved – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://r500.ua/reformatsiya-u-skandinavskih-krayinahkomparativnij-analiz/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.01.2017.

24