Роми на українських теренах by ROMCBKR

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Мандрівний народ: роми на українських теренах Історичне досьє

Черкаси 2017

63.5 М 23 Мандрівний народ: роми на українських теренах: [історичне досьє]/ КЗ «РОМЦ БКР»; уклад. Л.В. Гріщенко; ред. А.Г. Кирдода – Черкаси: [б. в.], 2017. – 20с.

Сьогодні циганський народ, або ж, як вони самі себе називають, роми, з усіх національних меншин найменш інтегровані у суспільство. Як їм вдалося упродовж століть зберегти свою мову, традиції, культуру? Як живеться сучасним ромам в Україні? Які існують стереотипи у сприйнятті цього народу? На які етнічні групи розшаровується циганська спільнота? Чи замислювались роми про створення своєї держави? Про окрему державу вони ніколи не ставили питання. Вони живуть за інерцією. У них своя психологія. Вони намагаються не втручатися у суспільне й політичне життя навколишнього оточення, щоб не спровокувати до себе негативне ставлення та не привертати до себе особливої уваги. Ми сподіваємося, що дане видання дасть змогу ознайомитися з цим найбільш волелюбним народом. Історичне досьє стане в нагоді бібліотечним працівникам, молодим читачам, освітянам та широкому загалу читачів, яких цікавить історія циганського народу – ромів.

Укладач: Редактор: Комп’ютерний набір:

Л.В. Гріщенко А. Г. Кирдода Л.В. Гріщенко

Підписано до друку 25.01.2017. Тираж 25. Видавець: КЗ «РОМЦ БКР» 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail.com

Національна символіка ромського народу Гасло ромів Відсутність у ромів своєї держави, не означає, що в них не може бути єдиної, загальновизнаної символіки. Вона існує для того аби інтегрувати представників різних ромських груп, які живуть на території різних країн, навколо образу своєї народності. Також, вона є тим ключем, який «відкриє двері» до впізнавання та поваги до ромського народу іншими людьми. Гасло «Opre Roma!» або «Вставайте Роми!» є впізнаваним для будьякого представника ромської громади, який його почує. Ромський Прапор Образ ромського прапору був визначений та прийнятий у 1933 році на міжнародній конференції «Об’єднані роми Європи», яка була організована в Бухаресті (столиця Румунії) Асоціацією ромів Румунії. Спочатку, на ньому були зображені дві горизонтальні смуги: нижня зелена та верхня синя. Зелений колір символізує колір трави на полях, родючості та плодівництва; вічні земні цінності; синій – силу неба, вічні духовні цінності. У 1971 році, в Лондоні, відбувся Всесвітній ромський конгрес на якому був прийнятий загальний та єдиний прапор для ромського народу. Тепер, окрім двох смуг, в нього увійшов новий елемент «чакра». Колесо в центрі прапора символізує безперестанний рух та прогрес. Прапор розділений на два поля — синє (верх) і зелене (низ), що символізують небо і землю відповідно. У центрі прапора знаходиться червона чакра (колесо), що символізує індоарійське походження циганського народу (аналогічна чакра є на прапорі Індії). Замість герба цигани використовують ряд впізнаваних символів: колесо кибитки, підкову, колоду карт. Такими символами звичайно прикрашаються циганські книги, газети, журнали і сайти, один з цих символів зазвичай входить в логотипи заходів, присвячених циганській культурі.

Ромська «чакра» «Чакра», яка поставлена в центр прапора ромів – є офіційною емблемою ромів. Вона нагадує індуську чакру «колесо». Ця емблема була обрана свідомо в честь індійської спадщини ромів. 16 спиць колеса, які прикрашають цей прапор – нагадують колеса «вардо» або «вагончиків», які слугували домом для мандруючих ромських сімей. Колесо-чакра символізує все життя рома. Недарма, всі елементи на прапорі ромів розміщенні пропорційно. Вони й взаємопов’язані: ром все життя знаходиться на шляху свого зростання у фізичній та духовній площинах. Червоний колір колеса означає «кров»: всі ті роми, які пролили свою кров в часи Другої світової війни; всі ті роми, які постраждали в період геноциду. Це свого роду нагадування про трагічні події в історії ромського народу. Незважаючи на загальноприйняту емблему для ромів, колір колеса може варіюватися: від країни чи організації. Наприклад, чакра, яка зображена на прапорі ромського руху в Хорватії не червона, а золотиста. Ромський Гімн На Конгресі, у 1971 році, був прийнятий ромський гімн, який був написаний на основі народної пісні «Джелем, джелем» (автори слів Югослав Ром та Зарко Йованович). Цікаво, що в ньому відсутня одна встановлена мелодія – кожен виконавець аранжує народний мотив по-своєму. До прикладу, роми Угорщини все-таки мають свій власний гімн ромів. Слова (ромською мовою): Джелем, джелем, лунгонэ дромэнса, Маладилэм бахталэ ромэнса, Джелем, джелем, лунгонэ дромэнса, Маладилэм бахталэ ромэнса. Ай, ромалэ, ай, чявалэ! Ай, ромалэ, ай, чявалэ! Ай, ромалэ, катар тумэн авэн Лэ церенса бахталэ дромэнса Ви манса су бари фамилия Мудардала э кали легия. Авэн манса са лумниякэ рома, Кай путайлэ лэ романэ дрома,

Акэ вряма — ушти ром акана Амэ сутаса мишто кай кэраса. Ай, ромалэ, ай, чявалэ! Ай, ромалэ, ай, чявалэ!

Слова (російською мовою) Ехал я, ехал долгими дорогами, Я встречал счастливых цыган. Ехал я, ехал долгими дорогами, Я встречал счастливых цыган. Ай, цыгане, ай, ребята. Ай, цыгане, ай, ребята. Цыгане, откуда вы едете С шатрами по счастливым дорогам? Прежде была и у меня большая семья, Да убили её Чёрные Легионы… Идёмте со мною, цыгане мира, Открыты цыганские дороги! Время пришло цыганам подняться, Высоко мы поднимемся, если будем действовать. Ай, цыгане, ай, ребята. Ай, цыгане, ай, ребята.

Всесвітній день ромської мови Вперше, проблема ромської мови чи «романі чіб» була піднята на тому самому конгресі у Лондоні. Проголосили День ромської мови 5 листопада 2015 року учасниками 38 сесії Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО. Це дуже важливий крок у питаннях консолідації та солідаризації ромських громад, з огляду на те, що своєї держави вони не мають. Циганські субетноси на території України представлені сервами, сервуря або лівобережними циганами (найчисельніша циганська група в Україні) та влахами, влахуря, мова яких належить до Української діалектної групи, згідно з лінгвістичною класифікацією, яку запропонував Л. Н. Черенков. Ще однією групою циган, яка склалася на території України є кримські цигани, або киримітіка рома, татарітіка рома (аюджі, гурбети та інші), мова яких зазнала великого лінгвістичного та етнографічного впливу з боку місцевого тюркомовного населення.

Влашська – третя велика мовна група, до якої належать молдовські цигани (Одеська та Чернівецька області), частина яких (кишинівці) оселилася у 20-30 роках XX століття у Донецькій, Луганській областях. Також до цієї групи належать келдерари та ловарі, які мешкають маленькими групами скрізь на території України. Четвертою мовною групою є Карпатська, до якої належать словацькі (сервіка рома) та угорські (унгріко рома) цигани, які мешкають у Закарпатській області. Лише 40 відсотків циган у містах вважають циганську мову рідною, у селах – 35 відсотків; решта за рідну мову вважає українську, угорську, російську та румунську мови. У Черкаській області 979 осіб ромської національної меншини рідною мовою володіють 63 відсотки. З 1999 року в Ужгороді циганською, українською та російською мовою виходить газета «Романі Яг». 17 циганських національно-культурних товариств нині діють в Україні, 8 з яких – у Закарпатті. Дві ромські школи функціонують в Ужгороді. Ромський центр та недільна школа діють у місті Ізмаїл. На Закарпатському обласному телебаченні створена й працює редакція передач ромською мовою.

Роми в Україні: особливості, традиції та стереотипи Цигани в Україні (роми) – ромська етнічна меншина, яка проживає на території України. За даними останнього перепису, в Україні мешкають майже 48 тисяч ромів (менше 1% від усього населення), але самі ж лідери циганських громад називають цифри від 200 до 400 тисяч. В основному представники ромської національності мешкають на Закарпатті, в Одеській та Донецькій областях і в Криму. В Україні, за останніми даними, проживає 15 етнічних груп циган, серед яких: серви, келдерари, ловарі, кримці (крими), сінті, унгріко рома, словацькі цигани, расейці (гімпени), кишенівці, урсари та інші. Як їм вдалося упродовж століть зберегти свою мову, традиції, культуру? Як живеться сучасним ромам в Україні? Які існують стереотипи у сприйнятті цього народу? На які етнічні групи розшаровується циганська спільнота? Чи замислювались роми про створення своєї держави?

Історія поширення Вони вийшли з Індії понад 1000 років тому і за кілька століть розселилися по всьому світу. Зараз їх налічується до 10 мільйонів. Перша згадка про появу циган на території сучасної України датується початком XV століття (в охоронній грамоті, виданій великим литовським князем Олександром циганському ватажкові Василю), а їхні перші поселення були в місті Ужгород, в Бессарабії та в Криму. Згадуються вони і у саноцьких актових книгах за 1428 і 1436 роки та у львівських за 1428 і 1455. На територію України цигани потрапляють з Валахії та Молдови і до XVI століття вони кочували вже по всій Україні. Вони переселилися сюди з країн Південної і Центральної Європи, і ставлення корінного народу до кочівників було швидше доброзичливим, ніж ворожим. Згодом у Центральну Україну переміщуються польські цигани, які були змушені переїжджати через запровадження Сеймом Речі Посполитої законів, про виселення циган у віддалені області. Вони розселяються в районах, де за часів Богдана Хмельницького спостерігався великий попит на ковальський та зброярський промисли. Розселившись на різних територіях цигани утворили кілька етнічних груп: цигани, розселені на Волині, Поліссі й частково на Полтавщині, належать до балтійської групи; влахи, близькі до бессарабських і румунських циган, заселили територію Поділля; серви (колишні вихідці із Сербії), найбільша група циган, розселилися по всій Україні. Згодом в Україні оселилися й угорські цигани. Польські королі після 1624 року підпорядковують циган управлінню й суду «циганських королів», які обиралися із середовища циган і отримували при призначенні королівську грамоту. Їх резиденція знаходилася у місті Мір Мінської губернії. Останніми циганськими королями були Ігнатій Марцинкевич (1780 рік) та Ян Марцинкевич (1788 рік). Оподаткування циган здійснювалося пошатрово, визначений оброк сплачувався до Військової малоросійської скарбниці. Відомо про участь циган у визвольній боротьбі українського народу. У «Реєстрах усього війська Запорізького» були зазначені такі прізвища козаків: Валько Циган, Федір Циганський, Степан Циганчук, Дмитро Циганчик.

У 1765 році кочових циган вперше було проголошено поза законом — кожний з циган повинен був обрати собі постійне місце проживання. Влада Російської імперії також намагалася «осадити» циган, змусити їх оселитися на постійні місця проживання. Щоб примусити циган до осілого способу життя, Київська військова комісія (XVII століття) надавала їм річний термін для обрання постійного місця проживання, а по його закінченні їх вважали бродячими і переслідували. Постанови проти бродяжництва виходили у 1809, 1811 та 1818 роках. Згідно з указом про «Правила для поселення циган» 1800 року осілі цигани-землероби протягом 4 років звільнялися від рекрутської повинності та усіх податей. Їм дозволялося, за указом 1818 року, вступати до міщанських міських товариств. Поява сіл Циганівка, Цигани, Каменецького повіту та Червоногородського повіту, відповідно, Подільської губернії було спричинене переходом циган на осілий спосіб життя. У 1836 році було затверджене положення про «оселення корінних циган у Бессарабії на колишній основі», а у 1839 році вийшов закон «О поселении цыган на вольных казенных землях». Згідно з останнім законом у Бесарабії 782 родини отримали 9902 десятин землі, заснувавши села Каїр і Фараонівку. Проте особливих успіхів ці заходи не дали. В українській частині Російської Імперії в 1897 році жило приблизно 8,8 тисяч циган, більшість (5,6 тис., 64%) – у степових південно-східних губерніях. Одна з найбільших хвиль кочівлі припадає на початок першого і другого десятиліть XX століття: найбільше таборів проходило з півдня Поділля в Росію та на Слобожанщину. За радянських часів влада намагалася змусити всіх циган до осілого життя, активно залучали до колгоспів. ВУЦВК РН УРСР 23 лютого 1927 року видав постанову про допомогу кочуючим, які виявили бажання перейти до осілості. Для виконання цієї постанови була розроблена спеціальна «Інструкція про проведення заходів економічного та організаційноадміністративного порядку для допомоги переходу кочуючим циганам для осідлого життя та втягування їх в трудові процеси», яка передбачала їх залучення до трудового процесу, до кустарних артілей, у сільському господарстві, пропонувалось давати переселенцям кредити, наділяти їх землею з державних фондів. 10

Така політика спочатку давала результат і у 20-тих роках XX століття 81,3 відсотків циган України були вже осілими. На вільних землях у 1927 році оселилося 500 кочових родин. Проте насильна колективізація початку 30-х років, під яку підпадали й цигани, припинила процес осідання. З одного боку – показували театр ромів у Москві, а з іншого – жорсткі переслідування, в тому числі за відсутність прописки, за мобільний спосіб життя. Наприкінці 20-х років друкувалися циганомовні журнали «Романи зоря» («Циганська зоря») та «Небо дром» («Новий шлях»), які на початку 30-х років були закриті. Під час Другої світової війни було знищено 80% усього ромського населення країн Європи. На території Росії, України та Криму, за даними директора Варшавського музею борців гетто Міріам Нович, жертвами геноциду стали 300 тисяч циган. В ніч на 24 грудня 1941 року у місті Сімферополі було розстріляно 800 чоловіків, жінок і дітей. Багато кримських циган, які здавна проживали в Криму, зазнали репресій з боку радянської влади після здобуття нею контролю за півостровом. Вони, разом із кримськими татарами, були депортовані до республік Центральної Азії. 5 жовтня 1956 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом», що забороняв кочовий спосіб життя та прирівнював його до дармоїдства. За законами СРСР за «кочування й паразитичний спосіб життя» циган позбавляли волі до 5 років. Але вони забули, що цигани найбільш волелюбний народ і їхній спосіб життя йшов урозріз з радянським розумінням тотального закріпачення та контролю. Риси національного характеру Цигани вирізняються своєрідним одягом, мають багатий фольклор, зокрема, у сфері народної поезії (особливо казки), музики, танцю. Вони належать до народів, які легко сприймають елементи культури населення, серед якого проживають. Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Миколи Гоголя, Івана Франка та ін. Щедрість, гостинність, вірність сімейним традиціям – це риси національного характеру ромів. Шлюби з представниками інших національностей для циган – виняток, і саме тому упродовж тривалого часу 11

їм вдається зберігати мову і культурні традиції. Якщо якась людина приїжджає з іншої країни, то вона шукає готель, де зупинитися. А ром – завжди знайде іншого рома, завжди його зрозуміє. Віросповідання залежить від місця проживання. Наприклад, багато з кримських ромів – мусульмани. Основна маса їх в Україні – православні. Святкують більшість християнських свят, зокрема Різдво («Кючуно»), Пасху («Патраді»), Трійцю («Русаля») і День Святого Петра, тому що вони вважають його своїм покровителем. На святах дотримуються традиційних звичаїв, наприклад «уникання» — чоловіки сідають окремо від жінок. Циганський фольклор має жанри, в яких розповідається про зв'язки циган з Богом та святими. Також їм притаманна віра в лісових, водяних та маленьких чоловічків, які приходять на допомогу в складній ситуації. Своєрідність пісенного розспіву і текстові поліфонії циган є свідченням зв’язку їх мелосу зі східною музичною традицією. У текстах пісень містяться звернення до слухача (наприклад, слова-клятви, слова-прохання), які посилюють емоційний ефект. Усна народна творчість представлена піснями, казками, переказами та бувальщинами, прислів’ями, загадками. Авторитетами у ромів є циганські барони – найавторитетніші, найрозумніші представники нації. У 16-17 століттях грамоти на баронство видавали європейські королі. Тепер це вже радше елемент циганського фольклору. Кодекс циганської честі: слухай старших і чоловіка Закон поваги старших – непорушний. Діти повинні слухати батьків. Не дай Боже, дітвора ослухається батька, карають дитину батогом. Не рукою або ще якось, а саме батогом. Так робили і батьки, і діди. У кожному домі зберігається батіг. А дружини повинні в усьому слухатися чоловіка. Дружина повинна вміти і приготувати, і розважити, і заробити. Якщо ж є розлади, то за порадою йдуть до старійшин, яких гаджо (нецигани) називають циганськими баронами. Але в циганів немає баронів, є просто шановані люди, які серед ромів мають авторитет. Міжнародний день ромів 8 квітня, відзначається Міжнародний день ромів, міжнародне свято ромського народу. Встановлене на IV-му Всесвітньому конґресі ромів, що відбувся 1990 році у Сероцьку (Польща). В цьому ж році, в цьому ж місті був 12

створений Міжнародний союз ромів. Роми оголосили себе нацією без єдиної території, проте з національними символами: прапором та гімном. Метою свята є самоідентифікація ромської етнічної групи, як єдиного народу, привернення уваги до самобутньої культури та історії етносу ромá та 80 ромських субетносів, подолання дискримінації, утисків та відчуження ромів. Свято приурочене до дня проведення I-го Всесвітнього конґресу ромів у Лондоні 1971 році та дня ромського свята у Трансильванії – «дня коней» (свята, коли коней виводили з їхніх зимових стаєнь та прикрашали вінками). Цього дня, за традицією, цигани у певний час запалюють на вулицях свічки, як символ єдності ромського народу та спускають на воду річок вінки, що має символізувати нелегку долю народу — вічного блукальця без історичної батьківщини. Але День ромів – це не лише свято для цього народу. Це свято для шанувальників ромської культури: для всіх тих, кому не байдужий ромський народ. 8 квітня 2016 року – є вагомою датою у житті 12ти мільйонів ромів світу. В рамках святкування Міжнародного Дня Ромів увійшла в обіг перша поштова марка, присвячена ромам. Поява цієї марки – є, певного роду, визнанням ролі ромів в історичному процесі. Міжнародний день голокосту ромів Колись була і у мене велика сім'я, Так вбили її Чорні Легіони ... Ходімо зі мною, роми світу, Відкриті ромські дороги! Час прийшов ромам піднятися, Високо ми піднімемося, якщо будемо діяти. Вже протягом декількох десятиліть ці слова з ромського гімну лунають в багатьох країнах світу, як заклик пам’ятати трагедію більш ніж 70-ти літньої давнини – нацистський геноцид сінті та рома під час Другої світової війни. Міжнародний день голокосту ромів – пам’ятна дата, встановлена Прокламацією Міжнародної ради пам’яті геноциду ромів, яка була ухвалена 23 листопада 1996 року лідерами ромських організацій 10 країн Європи та Сполучених Штатів Америки на конференції «Геноцид — Пам’ять — Надія», що відбулася в Освенцимі 21-23 листопада 1996 році. 13

Відзначається щорічно — 2 серпня. День ромського спротиву (Romani Resistance Day) 16 травня 1944 року у таборі Аушвіц-Біркенау в’язні «циганського табору» намагалися підняти повстання у відповідь на спробу есесівців зліквідувати сектор B-IIe – не вийшли на традиційну перекличку, натомість забарикадувалися у своїх бараках, озброїлися чим могли та стали чинити опір. Однак згодом нацисти жорстко помстилися повстанцям. По-перше, посадили всіх в’язнів B-IIe на голодний пайок. По-друге, частину в’язнів перевели до Аушвіц-І, інших перенаправили до Бухенвальду, Флоссенбургу та Равенсбрюку. У «циганському таборі» залишилося близько 3 тисяч ромів. Уніч з 2 на 3 серпня 1944 року у нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау у газових камерах було знищено 2897 циган. Загалом у цьому таборі з 23 тис. циган, депортованих з 14 країн, загинуло понад 20 тис. Вважається, що під час голокосту від репресій загинуло від 600 тис. до 1 млн 500 тис. ромів. В процентному відношенні ромська етнічна група найбільше потерпіла від вбивств нацистів. Понад 90 відсотків ромського населення Австрії, Німеччини та Естонії було знищено фашистськими режимами. Під час Другої Світової війни в каральних акціях окупаційного режиму в Україні було знищено порядком 19-20 тис. осіб національності роми, проте немає даних про загиблих на примусових роботах, у таборах-гетто, під час рейдів проти УПА та радянських партизан тощо. Частина циган, які проживали на території Криму, вдалося врятуватися. Раніше група ромів прийняла іслам, тож, наприклад, мер Бахчисарая Фенеров захистив своїх людей, сказавши нацистам, що вони належать до іншого, не ромського етносу. Не всі союзники Німеччини покірно віддавали своїх людей на вірну смерть. Так, до 1943 року Італія відмовлялась етапувати циганів у табори, намагалися захистити ромів Фінляндія, Болгарія і Угорщина. У геноциду ромів кілька назв – Пораймос, Самударіпе, Калітраш. Втім, термін «пораймос» вважають не зовсім коректним, адже він перекладається як «наруга, зґвалтування». «Самударіпе» означає «убивство всіх», а «Калітраш» – «чорне жахіття».

Починаючи з 2004 року, Україна долучилася до відзначення цього трагічного дня на державному рівні. З 2011 року на державному рівні цей День відзначає також Польща. Німеччина обмежилась формальним визнанням геноциду ромів у 1982 році. Важливе місце в тривалій боротьбі за громадянські права і встановлення історичної справедливості належить голові Центральної ради німецьких сінті та рома Романі Розе (з 1982 року), директору Документального і культурного центру німецьких сінті та рома (відкрито в Гейдельберзі 1990 році). 13 осіб з його родини були вбиті нацистами в таборах Аушвіц і Равенсбрюк під час геноциду. Юліан Кондур здійснив синхронний переклад з англійської відео-програми «Німецька хвиля» (відео є в ютубі), у якій Романі Розе розповідає про історію створення Меморіалу загиблим ромам в Берліні і його відкриття наприкінці 2012 року. 2 серпня по всій Європі проходять траурні марші, фотовиставки, мирні акції. Всі вони покликані виразити солідарність із трагедією, яка сталася із ромами. І ніколи не забувати ці жахи минулого, аби не допустити їх повторення у майбутньому. Жертви в Бабиного Яру Першими жертвами в Бабиному Яру були чотири ромські табори. Це були кочові роми, які приїхали до Києва. Зазвичай восени роми кочували у міста, оскільки там знаходились великі ярмарки, де вони торгували. Впродовж окупації в Києві періодично проводились облави на ромів, які змушені були переховуватись у підвалах та тікати у сільську місцевість. Пам’ятник «Ромська Кибитка»: історія спорудження Створення пам’ятника було ініційоване у 1998 році Київським міським товариством історії та культури ромського народу «Романіпе». Проект пам’ятника було виконано безкоштовно, а належав він українському скульптору ромсько-польського походження лауреатові Шевченківської премії Анатолію Ігнащенку. Друга назва пам’ятника – «Чорний жах», або Калі Траш (Kali Tras) – геноцид ромів у роки Другої світової війни. Початковий варіант був виточений з каменю та призначався для монументального комплексу жертвам Бабиного Яру. На заводі «Ленінська кузня» за символічну ціну виготовили ковані гірлянди й таблички з текстом ромською й українською мовами. Завод «Укрграніт» виділив кам’яні брила 15

загальною вагою 50 тонн, на яких алмазними дисками було висічено колеса кибитки. Закам’яніла кибитка була виконана в натуральну величину з колесами, навіки вгрузлими у землю. Пам’ятник споруджувався на місці розстрілу ромів народною толокою. Студенти київських вузів, об’єднані міжнародним рухом «Громада святого Егідіо», безкоштовно вирили котлован і залили бетоном фундамент. Проте цей проект було відхилено та накладено заборону на будівництво. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення пам’ятник розбили на щебінь, яким згодом вимостили Хрещатик, а на фундаменті майбутнього пам’ятника був встановлений пам’ятний знак з написом «В пам’ять про ромів, розстріляних у Бабиному Яру». Після повторного виготовлення з корабельної сталі декілька років сумна колісниця простояла в гаражі в двохстах метрах від Бабиного Яру і, зрештою, знайшла собі стоянку далеко від Києва, на опорних колонах у Кам’янці-Подільському на шістдесятиметровій скелі над річкою Смотрич. А на ціпу сорокаметрового дишла гойдається від вітру колесо з розіп’ятим циганом. «Ромська Кибитка» над каньйоном Смотрича в Кам'янці

Рішенням Кам’янець-Подільської міської ради від 12 липня 2016 року № 7/15 «Ромську Кибитку» передано Міністерству культури України та встановлено 23 вересня 2016 року у 75-у річницю першого масового розстрілу п’яти циганських таборів, яких вивезли з Куренівки. Монумент «Ромська Кибітка» у Бабиному Яру Ромська поетеса, киянка Рані Романі (Раїса Борисівна Набаранчук) написала свої вірші про Бабин Яр, серед яких були і члени її родини, трагедію війни ромською мовою. 16

«Dikh he na bister» (Дивись і не забувай) – так кажуть роми. Тож не забуваймо і ми трагедію ромського народу, аби самим не опинитися в забутті.

Ромські національні меншини в українській культурі Важко знайти якийсь жанр українського фольклору, де б обійшлося без образу цигана. Українці настільки звикли до присутності цього непосидючого народу, що здавна вважають його невіддільним від своєї історії, хоча на території України циганський народ з’явився лише у ХV-ХVІ ст. Упродовж віків цигани, або ж, як вони самі себе називають, роми, завжди залишалися своєрідним загадковим етносом із характерним типом поведінки, власними правилами, мовою, знаннями, ремеслами та мистецтвом. Водночас їхній кочовий та відокремлений спосіб життя витворив дещо негативний стереотип цигана, за який їм не раз доводилося потерпати. Г. Булашов зазначав: «Тоді як «жиди» експлуатували українське поспільство головним чином через посередництво, так би мовити, панів в операціях більш чи менш великих і прибуткових (гуртові скупки, різноманітні оренди), цигани промишляли в народі безпосередньо, виключно по дрібницях… Цигана народ вважає незрівнянно нижчим за розумом і хитрістю, аніж «жида», і певен, що його завжди можна обманути й провести, якщо тільки бути з ним обережним, тоді як «жида» й сам чорт не проведе». Серед традиційних занять циган головним, поряд з обміном коней та коновальським промислом, було ковальство зі спеціалізацією виготовлення тонких підків, пряжок, «циганських» голок, ножів тощо. Похідними від ковальства були інші численні ремесла, пов’язані з обробкою металів і лагодженням металевих речей (котлярство, лудження, виготовлення прикрас зі срібла й золота). Ковальство та коновальство в Україні вважали настільки спеціальними промислами, що в документах просто значились як «звичайний циганський промисел». Кузня й таємниця вогню та заліза завжди були оповиті для українського селянина містичним ореолом і вважались пов’язаними з нечистою силою. До того ж традиційним і поширеним стереотипом було сприйняття циган (переважно жінок) як носіїв езотеричного знання – ворожок, гадалок.

Циганському світові притаманна замкненість, хоч він і перетинається подекуди зі світом інших народів. Це захищає циган від асиміляції з тією нацією, в оточенні якої вони певний час живуть. Тому расова чистота мала для них велике значення. Існування власних, внутрішніх етичних законів давало можливість циганам порушувати зовнішнє (українське) звичаєве право. Тому формується ще один стереотип цигана-злодія, конокрада, розбійника. Існує ряд апокрифічних легенд, заснованих на євангельському сюжеті про розп’яття Христа й у яких бере участь циган-коваль, говорять про те, «що циганам не гріх брехати й божитися, тому що це дозволив їм сам Бог». Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Миколи Гоголя, Івана Франка та ін. Циган – поруч із Жидом, Іродом (Царем), Смертю, Ангелом та іншими – традиційний персонаж української вертепної драми. Традиційним є образ цигана у вертепній драмі, а також у різдвяній грі «Коза». З добрим, співчутливим гумором згадується бідний циган в побутових казках та анекдотах: «Цигане, твого сина в коморі піймали!» – «Е, в коморі!.. Як би то в полі, та на добрім коні – то б йому було стидно!» Найчастіше циган виступає в образі хитруна-трікстера, який обдурює пана («Про циганське мантило») або ж попа («Як циган сповідався»). Обдурити ж кмітливого ґазду циганові не завжди вдається («Циган на заробітках», «Як циган молотив»). Образ циганки-ворожки зустрічаємо в баладах та ліричних піснях, звідки він перейшов і ранньої романтичної поезії. Характерні риси побуту, характеру та способу життя циган відбили українські прислів’я та приказки: Не робив жид на хліб, та й циган не буде; казав циган – нема ні в кому правди, тільки в мені трошки. Крутить як циган сонцем; Цигане, а якої ти віри. А якої треба? Циганський піт пройма; Хочеш бо ти в цигана пугу видерти (бідність); Обійдеться циганське весілля без марципанів; Цікавий, як циган до бджіл; Як циганська кобила: день біжить, а три дні лежить. Проте ні хитрування, ні крутійство чи конокрадство не приносять тривалого добробуту циганській родині, яка зазвичай була дуже бідною. Якщо додати до цього ще й тонке мистецьке чуття циган, їх музичність та

співучість, то виявиться складний, багатогранний образ, який широко представлений в українському фольклорі. Загальне ставлення творців фольклору до циганського народу з огляду на його нужденність та простоту більш позитивне, ніж до представників російського та єврейського народів. В основі цього теж можна побачити соціальне підґрунтя – бідний український селянин співчував бідному циганові, хоча й іноді міг засуджувати, висміювати або по-доброму кепкувати із цього улюбленого в українському фольклорі персонажа. Ряд українських народних пісень пов’язані з циганами, зокрема: «Ой на горі цигани стояли…»; «Я сой Циган» (лемківська пісня); «Заграй ми, цигане старий» (авторського походження: слова і музика Сидора Воробкевича). В українській художній літературі циганам присвячено оповідання Олеся Гончара «Магда», Степана Васильченка – «Циганка». У повістях Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала..» та «Земля» цигани вірні своїм традиціям, прагнуть до свободи від обов’язків, проте особливості традицій та побуту змальовано досить поверхнево, лише в загальних рисах. Більше уваги автор приділила запальній вдачі та свободолюбивості циган. Деякі паралелі вічних мандрівок циган із позбавленим батьківщини єврейським народом дали підстави для створення в народі легенд про «прокляття» циган. Про одну з них, що спричинила вороже ставлення буковинців до циганського табору, пише Ольга Кобилянська в повісті «В неділю рано зілля копала…»: «Вже сама легенда, що в’язалася з ними, хоч і не всім знана, буцім-то їх предки не прийняли на відпочинок Марії, що втікала з божим дитятком і Йосифом, чинила з них якихось ворогів». Циганська художня складова шевченківської спадщини постійно зацікавлювала ромологів, які вважали, що існує щонайменше чотири твори Тараса Шевченка на циганську тематику. У Санкт-Петербурзі 1840 році 26-річний слухач Академії мистецтв Тарас Шевченко отримав срібну медаль другого ступеня за картину олією «Циганча», а у 1841 році намалював аквареллю «Циганка-ворожка».

Славу принесла третя робота – «Циганський табір», легендарна ілюстрація Шевченка до поеми О. С. Пушкіна «Цигани» накресленням Людвіга фон Майделя, виконана для нездійсненого видання в друкарні Є. Ф. Фішера (1843 р.). Четверта робота Тараса Шевченка – автоілюстрація «Шатро. Циганський табір» до поеми «Відьма», виконана 1847 році. Зі спадщини художника добре відома сепія «Циган», яка входить у серію «Т.Шевченко серед товаришів». У ролі «цигана» був представлений поляк Броніслав Залєський, товариш Шевченка. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 1. Бєліков О. Цигани України наприкінці ХХ ст.: проблеми та шляхи їх вирішення / О.В. Бєліков // Наука. Релігія. Суспільство. – 2003. – № 4. – С. 69-79. 2. Бєліков О. Цигани України під час Другої світової війни / О.В. Бєліков // Наука. Релігія. Суспільство. – 2002. – № 4. – С. 64-73. 3. Бессонов. Н. Цыганские артисты в годы войны [Електронний ресурс] / Николай Бессонов // «Цыганская трагедия. 1941-1945. Том 2. Вооружённый отпор». Глава «Мир искусства» – Електрон. текст. дані // сайт Свэнко – Цыганский электрон. журн. — Режим доступу: http://www.romasintigenocide.eu/media/neutral/Vooruzhenniy_otpr.pdf – Заголовок з титул. екрана. – Дата перегляду: 12.01.2017. 4. Бессонов. Н. «Цыганская трагедия. 1941-1945. Том 2. Вооружённый отпор». [Електронний ресурс] / Николай Бессонов – Електрон. текст. дані // сайт «Цыгане России»; автор сайту: Николай Владиславович Бессонов — Режим доступу: http://gypsy-life.net/history-main4.htm – Заголовок з титул. екрана. – Дата перегляду: 12.01.2017. 5. До 70-тої річниці Ромського Голокосту [Електронний ресурс]. — Відео – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=KtkFO_HgtTc.– Назва з екрана – Опубліковано: 31.08. 2014. – Дата перегляду: 12.01.2017. 6. Корогодський Ю. Чому українцям варто пам’ятати про трагедію Бабиного Яру / Юрій Корогодський [Електронний ресурс]. – Електрон. дані — Режим доступу: http://espreso.tv/article/2016/09/27/babyn_yar_75_rokovyny – Назва з

екрана. – Дата останньої правки: 27.09.2016 – Дата перегляду: 12.01.2017. 7. Ліна Костенко «Циганська муза» / Костенко Л. Вибране // Ліна Костенко. — К.: Дніпро, 1989. — С. 402–410. 8. Переслідування та вбивства ромів на теренах України у часи Другої світової війни: Збірник документів, матеріалів та спогадів [Електронний ресурс] – Електрон. дані — Режим доступу: http://www.holocaust.kiev.ua/news/roma_bookl.pdf — Назва з титул. екрана. – Дата перегляду: 12.01.2017. 9. Посилання на епізоди «Ромських казок» на YouTube: ‒ «Циганка і диявол» [Електронний ресурс]. — Відео – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=U-hzdzGVWwA – Назва з екрана: – Опубліковано: 04.03. 2015. – Дата перегляду: 12.01.2017. ‒ «Кало» [Електронний ресурс]. – Відео – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=M4X-KzydXVY – Назва з екрана. – Опубліковано: 08.09. 2015. – Дата перегляду: 12.01.2017. ‒ «Дойя, ромська фея» [Електронний ресурс]. — Відео – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=hIn2rxZF-hU – Назва з екрана. – Опубліковано: 08.09. 2015. – Дата перегляду: 12.01.2017. 10. Ромська Кибитка [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енцикл. – Електрон. дані — Режим доступу: https//uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C %D0%BA%D0%B0_%D0%9A%D0%B8%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA% D0%B0 – Назва з екрана. – Дата останньої правки: 29.12. 2016. – Дата перегляду: 12.01.2017. 11. Голокост ромів. [Електронний ресурс]. – Відео. Тиса-1. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=sIqkSWe0VlU – Назва з екрана. – Опубліковано: 05.08. 2013. – Дата перегляду: 12.01.2017. 12. Голокост. Живі свідчать [Електронний ресурс]. – Відео. Романо джівіпен. Тиса-1. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=5QVzPZDbxC8 – Назва з екрана. – Опубліковано: 06.08. 2013 – Дата перегляду 12.01.2017. 21

13. Трегубова Я. Бабин Яр. Трагедія ромів / Ярослава Трегубова, Роман Ребрій [Електронний ресурс] – Відео — Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/28016695.html – Назва з екрана. – Опубліковано: 27.09. 2016. – Дата перегляду: 12.01.2017. 14. Циганська кибітка в Кам’янці над Смотричем [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://k-p.net.ua/istoriya_kamyantca/pamiyatku/1577ciganska-kibtka-v-kamyanc-nad-smotrichem.html – Назва з екрана. – Опубліковано: 21.09.2012. – Дата перегляду: 12.01.2017. 15. Шляхами ромських страждань [Електронний ресурс] / сайт Український центр вивчення історії Голокосту. – Текст. дані — Режим доступу: http://romagenocide.com.ua/shlyakhamy-romskykh-strazhdan/ – Назва з екрана. – Опубліковано: 02.08.2016 – Дата перегляду: 12.01.2017.