Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради
Історичне досье
Черкаси 2017 1
Україна – НАТО: 20 років Хартії про особливе партнерство: [історичне досьє] / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач А.Г. Кирдода. – Черкаси: [б. в.], 2017. – 20с.
Відносини між Україною і НАТО почали розвиватися ще на початку 90-х років XX ст. Починаючи із 2014 року, внаслідок російсько-українського конфлікту, питання захисту національної цілісності та суверенітету української держави набули світового значення. Одним із найбільш дискусійних питань залишається перспектива можливого вступу України до НАТО. Видання рекомендоване бібліотечним працівникам, освітянам та широкому колу читачів.
Автор-укладач: Відповідальна за випуск: Комп'ютерний набір:
А. Г. Кирдода В. М. Канюка А. Г. Кирдода
Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2017 Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail. сom 2
Що таке НАТО? HATO (від англ. North Atlantic Treaty Association) – Організація Північноатлантичного договору, яку також називають Північноатлантичним альянсом – це міжнародна організація, військово-політичний союз, створений для колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки, що входять до її складу, та який відповідає цілям та принципам Статуту ООН. Північноатлантичний альянс – перший союз післявоєнного часу, створений 4 квітня 1949 року внаслідок підписання Північноатлантичного договору у Вашингтоні. Привід для підписання угоди і створення Альянсу безпосередньо пов'язаний з подіями, що відбувалися у світі після Другої світової війни: загроза післявоєнного реваншизму в Німеччині, агресивна політика СРСР, холодна війна (період політичного протистояння та загострення відносин між СРСР і США). Договір підтримали дванадцять країн: США, Канада, Франція, Італія, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Ісландія, Данія, Португалія, які і стали країнами-засновниками НАТО. Штаб-квартира організації розташована в Брюсселі (Бельгія). 1952 року до Альянсу увійшли Греція і Туреччина. П'ятнадцятим членом НАТО стала Федеративна Республіка Німеччини, в 1955 році. В 1982 році до складу НАТО увішла Іспанія. 1999 року членами Альянсу стали Угорщина, Польща, Чехія. У 2004 році членство в НАТО здобули Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія, Болгарія. Албанія та Хорватія стали членами НАТО в 2009 році. Наймолодшою країною, що стала членом організації стала Чорногорія, вона здобула членство в НАТО 5 червня 2017 року. Так, наразі, членами НАТО є 29 держав Європи та Північної Америки. Основним принципом Альянсу є втілення життєво важливих партнерських відносин та спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, а також слугує форумом, на якому країни Північної Америки і Європи можуть консультуватись зі спільних питань безпеки та здійснювати спільні дії для їх розв'язання. Головні завдання та цілі безпеки НАТО зазначені в Стратегічній концепції Альянсу. Як публічний документ, концепція вперше опублікована у 1991 році, відкрита для 3
обговорення і коментарів парламентів, фахівців у галузі безпеки, журналістів і широких кіл громадськості. У 1999 році глави держав і урядів країн-членів НАТО переглянули документ та затвердили нову Стратегічну концепцію Альянсу, союзники взяли на себе зобов'язання забезпечувати не тільки спільну оборону, але й мир і стабільність в усьому євроатлантичному регіоні. На даний час діє Стратегічна концепція 2010 року, затверджена в листопаді під час Лісабонського саміту. Відповідно до статутних документів Альянсу головною метою та завданням НАТО є система колективної безпеки, взаємного захисту та оборони всіх її країн-членів від агресії чи від загрози нападу на них з використанням політичних і військових засобів, тобто напад на одну чи декілька країн НАТО буде розцінюватися як напад на усі країни Альянсу. Основні напрямки діяльності НАТО: ˗ здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення пост-конфліктного будівництва; ˗ боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей; ˗ впровадження міжнародних освітніх та наукових програм; ˗ надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф; ˗ сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління. Офіційна символіка Північноатлантичного альянсу або НАТО це герб, прапор та девіз, затверджений у 1953 році. Головною емблемою є зірка з чотирма променями всередині кола. Біле коло представляє єдність і співпрацю, компас («роза вітрів»)— спільний шлях до миру, а синє полотно символізує Атлантичний океан. 4
НАТО є надзвичайно потужною політико-військовою організацією, яка об’єднує найбільш розвинуті країни світу та забезпечує кожній з них захист і національну безпеку. Посткомуністичні держави, які приєдналися до Альянсу, суттєво посилили систему національної безпеки та зменшили витрати на розвиток військово-оборонного сектора. Для того, щоб стати членом НАТО, будь-яка країна має відповідати високим політичним, економічним, соціальним, ресурсним та безпековим стандартам. Україна – НАТО. Історія партнерських зв’язків. Співробітництво НАТО з Україною має вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно так склалось, що Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи, має спільний кордон з чотирма країнами НАТО — Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Розвиток взаємовідносин України з Північноатлантичним альянсом має доволі тривалу й складну історію. Офіційні відносини України і НАТО розпочалися ще в 1992 році, коли Україна приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці. Важливою подією у розвитку цих відносин стало відкриття у вересні цього ж року Посольства України в Брюсселі, яке було сполучною ланкою в контактах між нашою державою та НАТО. Проте офіційним стартом наших відносин з НАТО вважають 1994 рік, в якому Україна, першою з країн СНД, приєдналася до програми військової співпраці «Партнерство заради миру», яка була створена для взаємодії з країнами пост-радянського простору та деякими країнами Європи, які не є членами Альянсу. В рамках програми підрозділи Збройних Сил України отримали можливість брати участь у спільних з країнамичленами та партнерами НАТО військових навчаннях, як на території країни, так і за кордоном. За часів президентства Леоніда Кучми, співпраця з НАТО переживала різні моменти. Труднощі співпраці полягали в тому, що Росія намагалася завадити зближенню Києва з Альянсом. Україна перебувала в унікальній геополітичній ситуації: на її західних кордонах були розташовані майбутні члени розширеного альянсу, на східних і північних кордонах — Росія і Білорусь, позиція яких стосовно розширення НАТО відрізнялася від позицій інших держав Центрально-Східної Європи. 5
Протягом січня-березня 1996 року між Україною і НАТО було узгоджено спільний документ «Реалізація розширення і поглиблення відносин між Україною і НАТО», який передбачав розширення співробітництва України з НАТО на всіх рівнях: політичному, військовому, економічному, екологічному, науково-технічному, інформаційному, тощо. Насичені офіційні переговори щодо відносин особливого партнерства між Україною та НАТО беруть свій початок з березня 1997 року, які врешті-решт призвели до підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору, яка стала основою двосторонніх відносин. Договір був підписаний на Мадридському саміті 9 липня 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою, Генеральним секретарем НАТО Хав'єром Соланою та лідерами 16 країн-членів НАТО. У поточному році виповнюється 20 років з часу особливого партнерства між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. У Хартiї передбачено створення практичних механiзмiв двостороннього спiвробiтництва Україна – НАТО, зокрема засідання та робочі зустрічі на рівні послів і військових представників, міністрів закордонних справ і міністрів оборони та начальників Генеральних штабів тощо. Для виконання роботи у сферах оборонної реформи, озброєння, економічної безпеки, науки та довкілля створено спільні робочі групи, практикується обмiн експертами, а також вирішуються такі оперативні питання, як врегулювання кризових ситуацій і підтримка миру, цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій. Важливим напрямом спiвробiтництва залишаються полiтичнi консультацiї. Таким чином угода про особливе партнерство визначає політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні та розвиває ефективні відносини з метою сприяння стабільності і просуванню спільних демократичних цінностей у ЦентральноСхідній Європі. Документ складається з 5 розділів та 19 статей. Для успішного виконання Хартії 10 жовтня 1997 року було створено Комісію Україна – НАТО, яка стала органом прийняття рішень, спрямованих на розвиток спільної діяльності та поглиблення взаємовідносин між Північноатлантичним альянсом і Україною. Комісія також забезпечує проведення консультацій з питань безпеки, здійснює нагляд за належним 6
виконанням положень Хартії та відповідає за виконання спільних заходів у рамках щорічних робочих планів. У квітні 1999 року у Києві було відкрито офіс зв’язку НАТО. Офіс активно підтримує зусилля України, спрямовані на реформування галузі безпеки й оборони, сприяє контактам між НАТО й українською владою на усіх рівнях, тісно співпрацює з українськими збройними силами над питаннями участі в спільних навчаннях, тренуванні та миротворчих операціях під проводом НАТО. В травні 2000 року Верховна Рада України ратифікує Угоду про статус збройних сил, що беруть участь у заходах «Партнерство заради миру» (ПЗМ), яка сприяла участі України у військових навчаннях. У травні 2002 року незадовго до п’ятої річниці підписання Хартії тодішній Президент Леонід Кучма оголосив про бажання України увійти до НАТО. У листопаді цього року, у Празі, на засіданні Комісії на рівні міністрів закордонних справ було затверджено План дій Україна – НАТО, на якому чітко визначили стратегічні цілі та пріоритети України на шляху до цілковитої інтеграції в євроатлантичні структури безпеки. Для досягнення результатів плану узгоджуються та реалізуються щорічні Цільові плани, за станом виконання яких стежить Комісія Україна – НАТО. Після Помаранчевої революції 2004-2005 років НАТО і Україна започаткували інтенсифікований діалог про співпрацю. Проте, вчорашні можновладці чинили відчайдушний спротив. Ними був ініційований референдум, на якому громадян запитали, куди вони хочуть – в НАТО і ЄС чи в Єдиний економічний простір з Росією. В наслідок опитування результати були такими: вступ до НАТО підтримує 19,2%, проти 55% населення України. Втім, Ющенко своєї мети не полишав. Значного прогресу у відносинах України з НАТО було досягнуто у 2005 році. Так, у лютому на саміті Комісії Україна – НАТО, в Брюсселі, Президент України Віктор Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом. В період з 2006 по 2008 роки НАТО оголошує політику відкритих дверей для України. 15 січня 2008 року Президент Віктор Ющенко, Голова ВР Арсеній Яценюк, Прем’єр Міністр Юлія Тимошенко подали 7
офіційну заяву (так званий «лист трьох») щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) в НАТО. 2008 року на саміті НАТО в Бухаресті, на рівні глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної Ради, вирішувалося питання про приєднання Грузії і України до ПДПЧ. США активно агітували союзників піти назустріч Києву і Тбілісі, проте деякі країни-члени НАТО були проти вступу цих країн до Альянсу. ПДПЧ Україні і Грузії так і не надали, але сказали, що дорога в НАТО для країн відкрита і в майбутньому, після виконання ряду необхідних умов, вони можуть стати членомами Альянсу. 21 серпня 2009 року в Брюсселі, в штаб-квартирі НАТО, підписана «Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО». У документі показані зміни у відносинах між Україною і НАТО, зокрема, в контексті рішень ухвалених на Бухарестському саміті й на зустрічі міністрів закордонних справ у грудні 2008 року. За часів Віктора Януковича, який з подачі Кремля взяв курс на позаблоковий статус, почався зворотній процес – віддалення від НАТО та зближення з Росією. Так, у лютому 2010 року, новий уряд України ухвалює рішення про продовження співробітництва з НАТО, однак знімає з порядку денного питання про потенційне членство України в Альянсі. 2 грудня 2014 року Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна може стати членом альянсу, якщо вона подасть відповідну заяву, то НАТО її розгляне. Він підкреслив, що для членства в НАТО Україна має відповідати стандартам та принципам, які є умовою набуття членства в Альянсі. Після Майдану, анексії Криму, окупації частини Донбасу, коли матеріально-технічна підтримка Альянсу для посилення обороноздатності країни та спроможності захистити себе стала потрібною як ніколи, українці різко змінили своє ставлення до Альянсу – відбулось нове зближення України та НАТО. Так, за даними опитування в 2014 році, на початку війни, цифра підтримки вступу в НАТО сягнула 54%. 23 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним у контексті безпеки держави від зовнішньої агресії та тиску. Відповідно, внесені зміни до ст. 6, 8 Закону «Про основи національної безпеки України» і ст. 11 8
Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», згідно з якими, відновлено курс євроатлантичної інтеграції, а основними напрямами державної політики з питань національної безпеки і основними засадами зовнішньої політики України визначено поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації. У квітні 2013 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна – НАТО на 2015 рік». Програма передбачає комплекс заходів з метою впровадження в Україні стандартів НАТО. У вересні 2015 року проходили багатонаціональні військовоморські навчання Sea Breeze («Сі Бриз») в Одеській і Миколаївській областях, а також у північно-західній частині Чорного моря, в яких брали участь до 2,5 тис. військовослужбовців від України та країн НАТО. 26 лютого 2016 року Президент України підписав Закон «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Організацією Північноатлантичного договору про статус Представництва НАТО в Україні», відповідно до якого центр інформації та документації НАТО об’єднується з офісом зв’язку НАТО в єдину дипломатичну установу. Наприкінці березня 2016 року Главою Представництва НАТО в Україні призначено Олександра Віннікова. В 2017 році продовжено розвиток політичного діалогу України з НАТО та практичну співпрацю з Альянсом з метою підвищення рівня обороноздатності України та розширення можливостей протидії російській агресії. Таким чином, 8 червня 2017 року, Петро Порошенко підписав Указ «Про затвердження Річної національної програми під егідою Комісії Україна – НАТО на 2017 рік». Нинішній документ включає заходи щодо реформування важливих сфер функціонування держави: від сектору безпеки і оборони до ключових соціально-політичних та правових перетворень, боротьби з корупцією та здійснення децентралізації, метою яких є не просто «досягнення критеріїв», а поглиблення співпраці з НАТО, наближення до її стандартів, задля отримання членства в організації. Відповідні зміни мають бути внесені до законів України «Про основи внутрішньої 9
та зовнішньої політики», а також «Про основи національної безпеки України». Отже, відносини між Україною та НАТО мають два основних виміри: політичний діалог і практичне співробітництво. Політичний діалог України з Альянсом забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях, включно з міжпарламентським виміром. Провідну роль у поглибленні цього діалогу відіграє Комісія Україна – НАТО (КУН). Для розвитку практичного співробітництва під егідою КУН створено п’ять спільних робочих груп Україна – НАТО з таких питань, як: ˗ воєнна реформа; ˗ оборонно-технічне співробітництво; ˗ економічна безпека; ˗ планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру; ˗ співробітництво з питань науки і довкілля. Чому ми не можемо здобути членство в НАТО сьогодні? Відсьогодні вже можна говорити про те, що Україна відновлює курс на здобуття членства в НАТО, яким вона рухалася з 2003 по 2010 рік. Але нині є чотири ключові перепони нашому вступу до Альянсу. По-перше, якщо ми подивимося на критерії членства в НАТО, то Україна не відповідає найважливішим з них, оскільки має територіальні суперечки та збройний конфлікт з Росією. Альянс не візьме до лав державу, яка перебуває у стані війни, нехай навіть ця війна не є офіційно оголошеною. По-друге, в Північноатлантичному договорі, документі, що регулює роботу НАТО, є стаття №10, яка передбачає, що розширення Альянсу вимагає повної згоди всіх 29 державчленів, і якщо хоча б одна з цих держав накладе вето, то шлях для України в НАТО буде закритий. 10
Якщо в 2008 році були заперечення з боку Франції та Німеччини, то зараз набагато більше країн, які не зацікавлені в тому, щоб ставити під сумнів спроможність Альянсу виконувати свої зобов'язання. Країни-члени НАТО зважуватимуть усі «за» та «проти», і навряд чи ризикуватимуть бути втягнутими в збройне зіткнення з Росією. По-третє, вступ до НАТО – це не лише геополітика. Країни, що претендують на участь в Альянсі, мають відповідати багатьом вимогам, як щодо рівня демократії, так і взаємної сумісності збройних сил, і ці вимоги не є лише декларативними. Україна наразі ще далека від мінімально необхідного рівня. По-четверте – Альянс не певний, чи не розвернеться Україна на Схід за 3-5-10 років. Думка про те, що після російської агресії шлях на Схід для нас закритий, доволі популярна в Україні, але в НАТО добре пам’ятають про непевність українських настроїв у минулому, а тому не поспішають із висновками. Отже, перешкоди є, і вони серйозні. Але, водночас, жодна з них не є достатньою підставою для того, щоб Україна зупинила рух до НАТО. Переваги членства України в НАТО: 1. Надання гарантії безпеки, у відповідності до яких, напад на Україну, означає напад на всіх членів НАТО. 2. Надання «ядерних гарантій», у відповідності до яких, напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї, означає адекватну відповідь з боку ядерних держав-членів НАТО (США, Велика Британія, Франція). 3. Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціальноекономічних реформ в усіх сферах суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України. 4. Вступ до НАТО істотно знижує ризик війни проти України. 5. Внаслідок вступу до НАТО Україна зміцнить свою політичну незалежність (захищеність від зовнішнього втручання у внутрішні справи країни). 6. Ліквідація можливості зовнішньополітичних провокацій проти України. 11
7. Зміцнення територіальної цілісності держави (Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору). 8. НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану «Катріна» та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 роках. 9. Вступ до НАТО означає остаточний і захищений вихід України з-під впливу Москви та ліквідацію можливості його прояву в майбутньому. 10. Різке збільшення іноземних інвестицій, оскільки безпека пов’язана з економікою. 11. Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентноздатних нових виробництв (конкурентною перевагою України є високотехнологічний ВПК, а також здатність України до створення деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння в таких галузях, як літакобудування, танкобудування, суднобудування, ракетобудування, а також системі протиповітряної та протиракетної оборони). 12. Вступ нашої держави до Альянсу дозволить знизити рівень хабарництва (згідно з дослідженнями організації Транспаренсі Інернешнл серед 20 найменш корумпованих країн світу, 10 є державами-членами НАТО). Недоліки членства в НАТО: 1. Україні необхідно буде надавати збройну підтримку союзникам по НАТО, якщо на їхню територію буде здійснено напад в Європі, Північній Америці та в Атлантичному океані на північ від тропіка Рака. 2. Ймовірне збільшення витрат на оборону в Україні (при підготовці до членства в НАТО Україна змушена реагувати на вимоги НАТО). 12
3. Деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень в галузі зовнішньої та оборонної політики. 4. Розширення Альянсу може значно погіршить діяльність НАТО з огляду на широку географію об’єднання. 5. Реформа Збройних Сил України відповідно до критеріїв побудови армії оборонного типу більшості країн-членів НАТО передбачає скорочення особового складу (після війни на сході це може збільшити соціальну напругу серед військовослужбовців та суспільства загалом). 6. Подальше просування НАТО на Схід покращує стратегічні відносини між Альянсом та Польщею. Україні ж тут відводиться роль буферного утворення. 7. Навіть членство в НАТО не убезпечує її (підтвердження цьому конфлікт Греції та Туреччини). Цікаві факти Україна, а точніше УРСР, вперше подала заявку на вступ до НАТО ще у 1954 році. Відбулося це за наступних обставин: 10 березня 1954 року 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР Андрій Громико направив В'ячеславу Молотову проект доповідної записки до Президії ЦК КПРС, яка стосувалася просування проекту Загальноєвропейського договору з колективної безпеки. Аби довести мирні цілі проекту і вибити з рук опонентів аргумент про спрямованість майбутньої системи безпеки проти Північноатлантичного альянсу, пропонувалося висловити готовність СРСР вступити в НАТО: нота була виграшною в будь-якому випадку — якщо Захід відмовлявся, СРСР міг оцінити це як ворожу позицію і розпочати створення власної Організації колективної безпеки, в разі ж згоди, а така можливість не виключалася, після вступу СРСР до Північноатлантичного союзу «останній докорінно змінив би свій характер, — вважав Громико, — і був би підірваний як агресивна, спрямована проти СРСР група держав». Ініціатива отримала найвищий пріоритет. Було навіть призупинено розгортання Комісії з роззброєння, «оскільки спроба оживлення Комісії могла бути використана для відволікання уваги від нашої ноти 31 березня». Так, 31 березня 1954 року СРСР направив дипломатичну ноту західним країнам з проханням про вступ до НАТО. Одночасно з СРСР, але окремо від нього, аналогічні заявки на 13
вступ до НАТО подали й формальні країни-засновниці ООН: Білоруська і Українська РСР. Але у травні 1954 року США, Франція і Велика Британія відповіли відмовою. Хоча Україна не стала першою пострадянською державою — членом НАТО, але зрештою вона стала першою пострадянською країною СНД, яка приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру», що відбулося через сорок років — 8 лютого 1994 року. Інтернет-джерела 1. Міжнародні перспективи інтеграції України до НАТО в умовах «української кризи» [Електронний ресурс] // сайт «cfqn Free Voice Information Analysis Center». – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://iac.org.ua/international-perspectives-ofukraine-integration-into-nato/– (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана. 2. Відносини з Україною [Електронний ресурс] // сайт Організація Північноатлантичного договору. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://www.nato.int/cps/uk/natohq/topics_37750.htm /– (дата звернення: 19.06.2017). –Назва з екрана. 3. Відносини Україна — НАТО [Електронний ресурс] // сайт «Вікіпедія». – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%B D%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D0%A3%D0%B A%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0_%E2%80%94_%D 0%9D%D0%90%D0%A2%D0%9E/ – (дата звернення: 05.06.2017). – Назва з екрана. 4. Переваги членства України в НАТО [Електронний ресурс] // сайт «Європейська Україна». – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://eukraina.com/publ/european_integration/2-1-0-166 – (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана. 5. Переваги, недоліки та перспективи членства в НАТО (інфографіка) [Електронний ресурс] // сайт Слово і діло. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: https://www.slovoidilo.ua/articles/6566/2014-1225/preimucshestva-i-nedostatki-perspektiv-nato-infografika.html – (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана. 14
6. Особливе партнерство України з НАТО [Електронний ресурс] // сайт Міністерство закордонних справ України. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/internationalorganizations/nato – (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана. 7. Три проблеми, які не пускають Україну в НАТО [Електронний ресурс] // сайт Апостроф. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: https://apostrophe.ua/ua/article/politics/government/2017-0608/tri-problemyi-kotoryie-ne-puskayut-ukrainu-v-nato/12823 – (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана. 8. Взаємовідносини України і НАТО [Електронний ресурс] // сайт Навчальні матеріали онлайн. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1378030536534/politologiya/vzayemovid nosini_ukrayini_nato – (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана. 9. Розвиток відносин між НАТО і Україною [Електронний ресурс] // сайт Кіровоградська обласна державна адміністрація. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://www.kr-admin.gov.ua/start.php?q=Nato/Ua/relations.html – (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана. 10. Історія розвитку відносин України з НАТО [Електронний ресурс] // сайт Міністерство юстицій. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу:http://old.minjust.gov.ua/2644 – (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана. 11. Відносини Україна-НАТО в цифрах і фактах [Електронний ресурс] // сайт Державна служба фінансового моніторингу України. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу:http://www.sdfm.gov.ua/articles.php?cat_id=273&art_id= 1674&lang=uk // – (дата звернення: 19.06.2017). – Назва з екрана.
15
Науково-популярне видання
Україна – НАТО: 20 років Хартії про особливе партнерство Історичне досьє
Автор-укладач: Відповідальна за випуск: Комп'ютерний набір:
А. Г. Кирдода В. М. Канюка А. Г. Кирдода
Підписано до друку 21 червня 2017 року. Тираж 25
Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційнометодичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18000 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 e-mail: bibliotekaromc@gmail.com
16