Гусениця

Гусінь притислася до листочка і з цікавістю спостерігала за комахами, які співали, стрибали, бігали наввипередки та літали. Все навколо було в постійному русі. І лише одна вона, бідолаха, не могла ні з ким поговорити, ні побігати, ані політати. З великим зусиллям гусениця могла тільки повзати. І доки незграбно перебиралася з одного листка на інший, їй здавалося, що вона здійснює навколосвітню мандрівку. І все-таки мала не нарікала на свою долю, нікому не заздрила й усвідомлювала, що кожний повинен займатися своєю справою. Ось і їй належало навчитися ткати тонкі шовкові нитки, щоб із них звити для себе міцний будиночок-кокон. Без зайвих міркувань гусениця старанно взялася за роботу і в належний час виявилося, що вона вже з ніг до голови закуталася в теплий кокон.

– А далі що? – спитала вона, відрізана в своєму укритті від світу. – Всьому своя черга! – почулося у відповідь. Наберись трохи терпіння і тоді побачиш. Коли настала пора й вона прокинулася, то вже не була колишньою, непривабливою гусінню. Спритно звільнившись від кокона, вона з подивом помітила, що у неї відросли легенькі крильця, щедро розмальовані в яскраві кольори. Весело змахнувши ними, вона, немов пушинка, знялася з листка і полетіла, розчинившись у блакитному серпанку.