Устриця та мишка

Якось устриця потрапила в сітку і разом із багатим уловом опинилася в оселі рибаків. – Тут нас усіх чекає неминуча загибель, – сумно подумала вона, дивлячись, як задихаються без води і б’ються в передсмертних муках її брати по нещастю.

Раптом звідкілясь з’явилася миша. – Послухай, добра мишко! – благала устриця. – Зроби милість, віднеси мене до моря!

Миша хитро поглянула на неї: устриця була досить величенькою та гарною, тож і м’ясо її – мабуть, соковите й смачне!

– Що ж, гаразд, – відповіла мишка, адже захотіла поживитися легкою здобиччю, яка сама буквально йшла в лапки. – Але, перш за все, ти повинна розкрити стулки своєї раковини, щоб мені зручно було нести тебе до моря. Інакше ніяк не впораюся з тобою…

Шахрайка говорила так переконливо і зворушливо, що устриця зраділа її пропозиції, не відчула жодного підступу й довірливо розкрилася.

Вузенькою мордочкою мишка одразу ж сунулася всередину раковини, щоб міцніше вчепитися зубами в м’ясо. Проте, поспішаючи, вона забула про обережність. А устриця відчула загрозу й встигла закрити стулки – стиснула міцно, ніби капканом, голову гризуна. Мишка голосно запищала від болю, а кішка, що сиділа неподалік, почула писк і одним стрибком спіймала та з’їла брехуху.

Недаремно кажуть: хитруй, але хвіст бережи!