Ліщина

У великому садку за огорожею росли в добрій злагоді і мирі фруктові дерева. Навесні вони тонули в молочно-рожевому вирі, а наприкінці літа гнулися під тягарем стиглих плодів.

Випадково в цю дружну трудову сім’ю пролізла ліщина, яка швидко й буйно розрослася і запишалася собою. – Чому це я повинна стирчати в садку за огорожею, – невдоволено бурчала вона. – Я не збираюся жити тут у самотині. Нехай мої гілки перекинуться через огорожу на вулицю, щоб усі невдовзі дізналися, які в мене чудові горіхи!

Ліщина наполегливо взялася долати високу огорожу, щоб здивувати перехожих своєю красою. Однак, коли надійшла пора, і на її гілках з’явилися горіхи, кожен, кому не лінь, став їх обривати. А коли руки не діставали, в хід ішли палки і каміння…

Скоро побита й обламана ліщина розгубила не тільки плоди, а й листя. Її покалічені гілки, мов огудиння, звисали через пліт. А в густій зелені саду красувалися налиті соком яблука, груші та персики.