Виховна година в 7-А класі Тема: «Ти біль мого народу - Афганістан» Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про миколаївців, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям. Донести до учнівських сердець основну думку: війна - це безумство, це невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, вміння співпереживати. Учень 1. Війна — складне суспільно-політичне пов’язане
з
протиріч
між
явище,
розв’язанням державами,
народами, національними і соціальними
групами
з
переходом до застосування засобів збройної боротьби, що
відбувається
бойових
дій
у
формі
між
їх
збройними силами. Учень 2. Війна - усього-на-всього труслива втеча від проблем мирного часу. Томас Манн Учень 3. Війна – засіб розв’язання зубами політичного вузла, який не піддається язику. Амброз Бірс Учень 4. Війна – це більшою частиною каталог грубих помилок. Вінстон Черчілль Учень 5. Старики оголошують війну, а вмирати йдуть молоді. Герберт Губер
Учитель. Дорогі учні! 15 лютого
ми
відзначатимемо
скорботний День пам'яті воїнівафганців. Сьогодні дізнаємось про героїв цієї страшної війни. Мені дуже хочеться, щоб поезії, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі - це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, недокохав. Що ми знаємо про афганську війну? Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна у цифрах - це моторошно й страшно. Учень 1. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. Для тих, хто не повернувся : 9511 убитих у боях, 2386 померлих від ран, 817 - від хвороб, 1793 - чиї життя забрали аварії і катастрофи. І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. У цій війні загинуло більше 15 тисяч наших солдатів, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Учень 2. (показує на карті) Афганістан - це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. - афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги,
масова
неписьменність
серед
населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність. Учень 3. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув
монарха,
проголосив
Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було
видано
закони
про
ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу. Учень 4. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони "маджахетів" ("борців за віру"). У країні спалахнула громадянська війна. У результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов'язувався переозброїти афганську армію. Учень 5. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 1985 роки.
Учень
1.
Вся
службу
вулиця
на
проводжала
Улюбленця свойого – Василя, А
парубчак
потрапив
до
Афганістану. Там уже не служба. Там – війна!..
Учень 2. Як захлинався бій останній І ущухав вогонь атак, Упав юнак в АфганістаніДвадцятирічний мій земляк. Упав, з очей спадали зорі, Темніла неба пелена… О, боже мій, що тільки творить Людьми придумана війна. Учень 3. Ховали інтернаціоналіста, Блищала глухо цинкова труна, Нестерпно пахло тополиним листом І плач дівочий танув, як струна. Руда земля розверзлась перед ним. Чекає вона мовчки на своє, А мати на колінах у труни У відчаї кричить: чи ж там він є?!! Учень 4. Ти – вічний біль, Афганістан, Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран В борні жорстокій. І не злічить сліз матерів, дружин, дітей – Не всі вернулися сини із тих ночей…
Учитель. Так, дійсно, вернулися не всі але й досі є ті, які свято оберігають пам'ять про своїх товаришів, про ті страшні часи. Ми надаємо слово саме такій людині – Мєзєнову Володимиру Івановичу. Виступ ветеранаінтернаціоналіста Володимир
Іванович
розказав учням не лише про важкі
бойові
будні
радянських
солдат,
а
поділився
спогадами
й і
враженнями від самої країни –
Афганістан.
Особливо
запам’яталася йому природа, місцеве
населення,
його
звичаї та традиції. Але все ж таки основну частину його розповіді займали спогади про бойових товаришів, яких він втрачав щодня. Ветеран продемонстрував учням власний художній альбом із замальовками, де зібрано багато матеріалів про буденне і бойове життя радянських солдат, їх радість і жаль, які завжди були поряд. Найстрашнішим вважає Володимир Іванович був моральний стан солдат, які не розуміли справжньої мети цієї жорстокої війни, виправданість її жертв. Учні хвилиною мовчання вшанували пам'ять про загиблих співвітчизників.
Війна 1979—1989 років у Афганістані Політичне становище Афганістану на початок війни Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розміщенням країни, рельєфом місцевості (80 % території — гори та безводні
пустелі),
особливостями свідомості афганських племен.
а
також
релігійної
Афганці здавна сповідують
іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військових в Афганістані була звичною для азіатської країни. Король Захір-Шах наприкінці 1950-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. На початку 60-х років у Кабулі навчалися Бабрак Кармаль, Наджибулла, Ґульбуддін Хекматіар, Ахмад Шах Масуд, Бургануддін Раббані. Всі вони дійшли до висновку, що в умовах наявного режиму еволюційним шляхом перетворень не здійснити. Корумпований апарат посадовців був категорично проти будьяких, навіть косметичних змін у державному врядуванні. Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, кожне з яких поставило собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот. Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіткнулась із запеклим опором афганського селянства,
що
не
бажало
коритися
кабульським
«реформаторам». Скориставшись непродуманими й різкими заходами комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Народнодемократична партія Афганістану розпочала репресії проти населення.
Причини війни У вересні 1979 року до влади в результаті палацового заколоту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін,
репресивна політика котрого не
влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, яка загрожувала самому існуванню комуністичного уряду, — і вторгнення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. У Політбюро ЦК КПРС утворено так звану «афганську трійку», до складу якої увійшли Ю.В.Андропов,
А.А.Громико
й
Д.Ф.Устинов.
Маршали
розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав. Офіційне рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану. Сторони У
конфлікті
брали
участь
збройні
сили
уряду
Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану.
Моджахедам в ході
конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. 25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка—Шинданд— Кандагар,
Термез—Кундуз—Кабул,
Хорог—
Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар. До складу радянського контингенту входили:
управління 40‑ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи. Афганська війна йшла з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. Етапи війни Перебування радянських військ в Афганістані і їхня бойова діяльність умовно розділяються на чотири етапи. 1‑й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р. Введення
радянських
військ
до
Афганістану,
розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів. 2‑й
етап:
березень 1980 р. — квітень 1985 р. Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями й частинами. Робота з реорганізації і зміцнення збройних сил ДРА. 3‑й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р. Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки
дій
афганських
військ
радянською
авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи
спецпризначення
вели
боротьбу
з
припинення доставки зброї і боєприпасів із‑за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину. 4‑й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь радянських
військ
у
проведенні
афганським
керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.
Політичне врегулювання 28 липня 1986 року М.С. Горбачов у промові під час перебування у Владивостоку оголосив про рішення радянського керівництва: починаючи з 15 жовтня і до кінця 1986 року з Афганістану вивести 6 полків — один танковий, два мотострілецьких і три зенітних з їх штатною технікою і озброєнням. Повертатися ці частини мали в райони їх постійної дислокації в СРСР. 14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9‑місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів. Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням
військ
40-ої
армії
керував
останній
командувач
контингентом
генерал‑лейтенант Борис Громов. Втрати За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців. За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими. За національним складом втрати склали: росіян — 6.888 чол., українців — 2.378 чол., узбеки — 1.066 чол., білорусів — 723 чол., татари — 442 чол., казахи — 362 чол., туркмени
— 263 чол., таджики — 236 чол., азербайджанці — 195 чол., молдавани — 195 чол., чуваші — 125 чол., киргизи — 102 чол., народності Дагестану — 101 чол., башкири — 98 чол., вірмени — 95 чол., грузини — 81 чол., мордва — 66 чол., литовці — 57 чол., марійці — 49 чол., чеченці — 35 чол., осетини — 30 чол., кабардинці — 25 чол., латиші — 23 чол., калмики — 22 чол., удмурти — 22 чол., комі — 16 чол., естонці — 15 чол., інгуші — 12 чол., балкарці — 9 чол., євреї — 7 чол., карели — 6 чол., каракалпаки — 5 чол., тувинці — 4 чол. За віком втрати склали: до 20 років — 8655 чол. (у тому числі — 2 офіцера); 20-25 років — 3557 чол. (842 офіцери); 25-30 років — 878 чол. (640 офіцерів); 30-40 років — 573 чол. (396 офіцерів); понад 40 років — 170 чол. (99 офіцерів). За військовими званнями втрати склали: офіцерів — 1979 чол. прапорщиків — 691 чол. сержантів — 3166 чол. солдат — 7879 чол. робітників та службовців Радянської армії — 118 чол. Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік. Участь українців Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули,
в
тому
числі
60
вважаються
зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців
Афганістан сьогодні Кабульський аеропорт вітає гостей гаслом «Ласкаво просимо в Афганістан - землю хоробрих!». Зустрічаючі поліцейські й прикордонники
у
формі
вимагають
не
користуватися
фотоапаратами. В очі відразу ж впадають ознаки панування тут «поганого миру». Місто
оповите
тисячами
кілометрів
колючого
дроту.
Найпопулярніша професія в Кабулі - «людина з рушницею» автоматом Калашникова. Дрібний, їдкий пил, що висить у повітрі, миттєво забиває очі і вуха. У бруду і нечистотах борсаються діти, тут же моляться ревні мусульмани. Аборигени, закриваючи обличчя хустками, бредуть в свої будинки, зліплені з гною, глини та соломи. П'ятимільйонних Кабулу тісно в ущелині між гір, і халупи бідняків будуються на кам'янистих схилах, що різко йдуть вгору. У цих оселях немає водопроводу, каналізації. Але ще страшніше виглядають табори біженців, які втекли від військових дій. Військові західної коаліції воліють без потреби не виходити з розташування частин, а по місту пересуваються на броньованих джипах або важкій техніці. Натовські бази нагадують фортеці - височенні паркани, обмотані до верху «колючкою». Офіційно в Афганістані знаходиться 150 тис. військовослужбовців регулярних військ. При цьому на озброєнні у них коштує легка артилерія і навіть вертольоти, літаки, бронемашини і т. д. Практично всі товари, що продаються в магазинах, і продукти на ринках іноземні. Навіть овочі та фрукти завозять з сусіднього Пакистану. Легальної економіки в країні практично немає. З 12 млрд. дол. держбюджету 10 млрд. - іноземна допомога. Зате щороку тут проводиться 150 млрд. разових доз героїну, дві третини якого складується, а решта йде на експорт. За даними ООН 2,5-3 млн. афганців (більше 10 % населення) зайняті у виробництві наркотиків. Цей бізнес приносить своїм організаторам 100 млрд. доларів на рік, в той час як місцеве населення заробляє по 70 доларів у рік.