Культурологічний підхід до управління навчальним закладом

Культурологічний підхід в управлінні навчальним закладом Упорядник: Тарасова О.В., заступник директора науковометодичного центру Рецензенти: Удовиченко О.О., методичного центру,

директор

науково-

Чайкіна Л.А., директор ЗОШ І-ІІІ ступенів №10 Відповідальна

за

випуск:

О.О.Удовиченко, директор науково-методичного центру

Затверджено науково-методичною радою НМЦ управління освіти Миколаївської міської ради, протокол № 2 від 12.11.08

Матеріали збірки розкривають суть культуротворчої місії школи; зміст, методи та форми реалізації культурологічного підходу до управління загальноосвітнім навчальним закладом. Наведена анкета допоможе знайти шлях до створення соціокультурного середовища в навчальному закладі. Рекомендовано широкому колу педагогічних працівників.

1

Культурологічний підхід до управління навчальним закладом Тарасова О.В., заступник директора НМЦ Розглянемо питання «Культурологічний підхід до управління навчальним закладом». У ході роботи з матеріалами теми вам знадобиться зошит, до якого ви будете записувати свої міркування, пропозиції, запитання. Також спробуємо вдосконалити одну із складових управлінської культури: культуру спілкування (через використання технологій критичного мислення та активне читання). Спочатку пригадайте що таке культура, принцип культуровідповідності і перевірте себе за словничком. Культура - 1. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

2. Освіченість, вихованість.

3. Рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності. Культурологія – галузь знання, пов’язана з вивченням духовної культури суспільства. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - // Київ; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.) Культура (від лат. cultura – виховання, освіта, розвиток) – сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності. У вужчому розумінні К. – це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, вузи, клуби, музеї, театри, спілки, товариства 2

тощо). Водночас під К. Розуміють рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності. Культуровідповідності принцип – відповідність виховання вимогам середовища й часу. К.П. запропонував Ф. А. Дістервег, який вважав, що людину необхідно формувати відповідно до вимог сучасної їй передової культури й науки, зокрема передової культури й науки її вітчизни. (Гончаренко С. Український педагогічний словник. // К., „Либідь”. – 1997). Культурологічний підхід – сукупність методологічних прийомів, які забезпечують аналіз любої сфери соціального і психологічного життя ( в тому числі сфери освіти і педагогіки) через призму системоутворюючих культурологічних понять, таких, як культура, культурні зразки, норми і цінності, уклад і спосіб життя, культурна діяльність і інтереси і т.д. (Крылова Н.Б. Культурология образования. М., 2000. С. 65). Культурне середовище школи – сукупність матеріально-технічних, знаково-символічних, інформаційних і психолого-педагогічних умов, які впливають на культурний розвиток і саморозвиток дітей і дорослих в просторі навчального закладу (Крылова Н.Б. Культурология образования. М., 2000. С. 190). Епіграфом до нашої розмови я взяла слова Дістервега: «Школа повинна відповідати вимогам часу, рівного розвитку окремої людини і тієї ступені культури, на якій знаходиться народ», в яких закладена суть культуровідповідної школи. Ще Гіппократ казав, що людина є продуктом системи відношень, які склалися в навколишньому світі. Нове суспільство розвивається на основі нових потреб і категорій життя. Сьогодні світ, який нас оточує, ставить перед людиною підвищені вимоги. Нові умов і вимоги спрямовують 3

вектор шкільної освіти у площину особистісного розвитку – “освіта для людини”. Домінантою стає культуротворча, розвивальна місія школи. Протягом останніх двох десятиліть ми стали свідками інтенсивної розробки широкого кола культурологічних проблем в освіті. Розроблені і використовуються програми полікультурної освіти, створені концепції культурологічного, культуровідповідного виховання й навчання. Сформовані наукові школи, які працюють у даному напрямку. Однак, практика свідчить: навчання і виховання в масовій школі не набуло необхідного для розвитку особистості культурного спрямування. Сьогодні культурологічний підхід залишається тільки «підходом», тобто сукупністю методологічних і методичних принципів відносно до освіти з позиції культури. В цьому сенсі він займає своє скромне місце поряд з діяльнісним, системним, компетентнісним. Чому «скромне»? Тому що, його використання обмежується рамками конкретного застосування. Проблема і в тому, що все ще не вдається перебороти відношення педагогів до питання зв’язку культури й освіти. Вони вважають, що: «Є математика, українська мова, є і світова художня культура. Ось і вдосконалюйте свій культурний підхід в рамках світової художньої культури або історії» Однак культура – це не додаток до математики, біології або хімії. Це суть всієї освіти. Друга складність – домінує урочна система над самостійним навчанням дітей, яка націлює вчителів на перевірку запам’ятовування учнями інформації. В цей час відсутні умови для індивідуалізації та багато іншого. Також, далеко не повною мірою використовуються навіть наявні ресурси середовища для культуровідповідного виховання учнів. Сьогодні в науці бракує глибоких досліджень соціокультурного середовища української школи. Вивчаються 4

лише окремі напрями впливу цього середовища на соціальний розвиток учнів. Частково досліджено управлінські аспекти взаємодії соціокультурного середовища і виховного, соціалізаційного процесу в навчальному закладі. У своїх працях кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії управління освітніми закладами Інституту педагогіки АПН України Валентина Болгаріна обґрунтовує необхідність приділення значної уваги культурологічному аспекту діяльності української школи. Культурологічний підхід розглядається як принцип-вимога, яким слід керуватися задля якісного виконання головної функції освіти. В її статтях висвітлено методологічні проблеми дослідження соціокультурного середовища загальноосвітньої школи як об'єкта управління. Аналіз процесів, тенденцій в системі освіти, школи сучасні дослідники все частіше здійснюють з позицій культурології. Ця наука не лише вивчає культуру як цілісне явище, а й створює методологію вивчення змісту, способів існування соціокультурного досвіду людства. А найважливішою соціальною функцією освіти, як відомо, є передача культурних надбань наступним поколінням. І культурологічне спрямування навчально-виховного процесу є одним з найважливіших чинників якісного виконання основної функції освіти, мета якої: виховання «людини культурної», а не «людини освіченої» (4, с.337). Яку ж задачу перед нами сьогодні ставить суспільство? Мета освіти – залучення людини до культури суспільства, ефективна соціалізація, становлення людини повноцінним членом суспільства, яка готова до індивідуальних зусиль, особистих гуманістично орієнтованих рішень, володіє багатофункціональною компетентністю, здатна розв’язувати соціальні, професійні, особисті проблеми і бути відповідальною за них.

5

Основними аспектами реалізації нової парадигми освіти обираються соціальні функції особистісно-орієнтованої освіти: гуманістична або людинотворча – відновлення, розвиток моральності, духовності особистості; культуротворча – виховання засобами освіти людини Культури, а отже, і збереження та відтворення Культури суспільства; соціалізаційна – розвиток особистістю необхідних рис своєї індивідуальності, набуття здатності до життєтворчості. Розглянемо їх. Кожна людина, перш ніж вступити у світ дорослого життя, проходить процес соціалізації. І здійснюється він передусім у школі. Саме тут молоде покоління формує свої цінності та смисложиттєві пріоритети, виробляє моделі поведінки та комунікації, вчиться цінувати чи зневажати, підтримувати чи протидіяти, створювати чи руйнувати. Весь спектр можливих способів діяльності, оцінки, реакції на ситуації закладається в людині нашою школою. Якщо там діє людяність, гуманність – це продукує гуманістичний спосіб життя всього суспільства – і через перенесення цих відносин на сім’ю та навколишнє середовище, і через утвердження людьми отриманих гуманістичних цінностей вже в дорослому житті. Осмислений до певного світоглядного рівня гуманізм у школі породжує покоління хороших людей і, відповідно, досконале суспільство, яке з них складається. Якою повинна бути гуманна, культурозорієнтована школа? Пригадаємо зразки гуманістичної школи, які створили такі педагоги як К. Вентцель (Дім свободної дитини), В. Сухомлинський (Школа радості), Ш. Амонашвілі (Школа життя). Головна їх ознака – цілісне культурне середовище, в якому охороняється й відтворюється світ дитинства, забезпечуються психологічний комфорт, духовно-моральне благополуччя і досягнення успіху в діяльності дітей, їх 6

успішний загальнокультурний та індивідуально-творчий розвиток. Демократичні зміни в Україні, які відбуваються останнім часом, підкреслюють невідповідність вітчизняної школи завданню моделювання гуманістичних соціальних відносин. Попри всі гуманістичні реформи і нововведення, вітчизняна школа залишається авторитарною й антидемократичною, мало пов’язаною з реальними потребами людини і суспільства сьогоднішнього дня, з практично відсутніми механізмами громадської саморегуляції, самоактуалізації особистості. Як першочергові зміни, ректор Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, доктор філософських наук, професор Михайло Романенко пропонує відносно нескладні організаційні реформи (ознайомтеся з ними, запишіть собі в зошит, які ви вносите пропозиції): 1. Ввести принцип рівноправності у спілкуванні педагогів та учнів на рівні старшої школи.

2. Ввести особистісний вимір профільної спеціалізації, формування варіативності складової навчального плану.

3. Максимально зменшити роль зовнішньої оцінки навчальних успіхів учнів з упровадженням практики самооцінки та самотестування.

4. Переглянути методику проведення уроку в напрямі зосередження зусиль на мобілізації механізмів самостійної активності учнів з відповідними змінами в оцінці діяльності педагогів.

5. Упровадити в школи реальне учнівське самоврядування з обов’язковою участю представників учнівського колективу у вирішенні всіх важливих проблем життя школи.

6. Встановити рівновагу прав та обов’язків учнів і педагогів.

7

7. Організувати реальне управління школою через піклувальні ради, що дозволить забезпечити громадський контроль за дотриманням прав учнів у школі.

8. Переглянути критерії оцінки діяльності освітніх закладів та педагогів з тим, щоб гуманістично-особистісні аспекти навчально-виховного процесу складали не менше двох третин загального обсягу оцінювання (Романенко М. Соціальні орієнтири освітянських реформ. // Директор школи, ліцею, гімназії. 2005. - №5,6. – С.12-14). Президент АПН України, академік НАН та АПН України, доктор філософських наук, професор Василь Кремень підкреслює: “Необхідне формування у майбутньому громадянина і професіонала сучасних ціннісних орієнтацій – це надзвичайно важлива і надзвичайно складна проблема. Складна, можливо, тому, що в самій Україні, враховуючи її перехідний етап у розвиткові, ще не сформувалась у загальнонаціональному масштабі нова система цінностей, не стала такою, яка б утвердилася в свідомості дорослого населення, навпаки, дорослі дуже часто є носіями системи цінностей, які були адекватними минулому часу і є неадекватними й неправильно орієнтуючими в сучасних умовах”. Соціолого-педагогічні дослідження показують: як педагоги, так і учні не повно уявляють, що таке культура. За нашими спостереженнями, навіть саме слово «культура» не є широковживаним як у змісті навчальних занять, так і в позанавчальному середовищі. Здебільшого йому відводиться певне місце у розділах планів роботи школи з організації дозвілля. Щодо культурознавчих дисциплін, використання потенційних соціокультурних можливостей методів навчання та виховання — все це залишається поза увагою керівництва. Серед учнів уявлення про культурну людину як ідеал досить примітивне.

8

Процес освіти — це процес творення культури. Які ж головні показники культуровідповідної освіти? Це: - єдність учбової і позакласної діяльності дітей, базових і додаткових компонентів освіти; - забезпечення широких прав дитини на вибір і самовизначення в освітніх процесах і просторах; - забезпечення самостійного навчання дитини в процесі його різноманітних культурних практик в міжпредметних освітніх областях; - тісний взаємозв'язок сфер освіти і культури в регіоні, аж до злиття мережі культурних і освітніх установ (наприклад, «культурний центр-школа-музей» або «освітній центр-театрстудія). Перша позиція нової школи – створення культуроорієнтованої моделі школи. Друга принципова позиція – розуміння вчителя як носія педагогічної творчості. Він виступає першим активним суб’єктом педагогічної практики, організує освітній простір школи і сам розвивається в ньому. Третя позиція нової освітньої парадигми – організація освітнього (навчального) процесу в школі як соціокультурного середовища. На відміну від традиційної організації навчального процесу, який пред’являє дитині для засвоєння фрагменти фундаментальних знань, в школі культуротворчого типу педагогічний акцент зміщується від повідомлення вчителем суми знань до їх конструювання самим учнем. Думаю, всі погодяться з тим, що діяльність кожного освітнього закладу залежить не лише від облаштованості макросередовища, культури конкретного суспільства, а й від власного соціокультурного стану. Зараз ви попрацюєте за технологією «Робимо позначку». Протягом 2 хв. ви читаєте текст і на полях робите позначки: З – закономірності, Ц – цілі. Культура школи 9

Поняття «культура школи» вже тривалий час цікавить науковців. У багатьох сучасних джерелах культура школи трактується як складний для визначення феномен, існування якого є, однак, загальновизнаним та достатньо стабільним фактором шкільного життя, що охоплює переконання, цінності, точки зору, позиції, норми, символи, ритуали, церемонії та способи поведінки. Найбільш важливим є створення відповідного соціокультурного середовища, в якому кожен член педагогічного процесу почуватиметься особистістю, творцем, якого шанують, якому довіряють; де заохочується прагнення до розвитку духовних потреб людини, культивуються духовні цінності, де цілеспрямовано і послідовно забезпечується цілісний процес фізичного, психічного, морального та духовного розвитку особистості. Адже тільки управління, орієнтоване на конкретні цілі, засноване на гуманістичних засадах, здатне реалізувати концепцію життєтворчості й забезпечити нові освітні зміни. Важливою складовою соціокультурного середовища школи і джерелом формування культури сучасної школи, на наш погляд, є сповідувані на рівні переконань і практичних дій педагогічні цінності, філософсько-світоглядні підходи до навчання, виховання, соціалізації школярів. Одним з основних показників рівня культури школи є наявність у ній сприятливих умов для особистісного розвитку дітей, можливість реалізації потенцій кожного суб'єкта в культуротворчих процесах. А таким має бути все, що складає життєдіяльність колективу школи. В кожному разі, зусилля керівників шкіл варто сконцентрувати на створені умов для підвищення рівня культури суб'єктів навчальновиховного процесу, насамперед для забезпечення культурної компетентності педагогів.

10

Соціокультурне середовище школи ми розглядаємо як сукупність умов та предметних і людських елементів, з якими взаємодіють суб'єкти навчально-виховного процесу і зазнають їх впливу. Це складна мікросистема з певними складовими. Вони мають свою ієрархію за потенційними можливостями впливу на соціокультурний розвиток тих, хто перебуває у цьому середовищі. І це стосується не лише учнів, а й інших учасників шкільного життя. Звичайно, вихованці не обмежуються лише безпосереднім середовищем школи. Хоч саме у сфері останнього вони перебувають значну частину дитинства та юності. Це — реальність, у якій живе учень. Нам необхідно аналізувати, як вони оцінюють, сприймають цю реальність, ставляться до неї та почуваються в ній. Без такої інформації неможливо оцінити ситуацію, а тим більше управляти нею. Отже, соціокультурне середовище школи — це система певних сфер: соціально-правової, інформаційної (освітньої, навчальної), виховної і ін. Тобто маємо багатомірне явище, яке включає систему елементів людського та предметного середовища, умов, що впливають на культурний розвиток суб'єктів освітнього закладу і зазнають змін у результаті їхньої культуротворчої діяльності цих суб'єктів. Специфіка соціокультурного середовища школи полягає в тому, що воно є спеціально організованим і передбачає цілеспрямоване засвоєння учнями соціокультурного досвіду. Отож педагогічний аспект наступний: соціокультурне середовище школи безпосередньо впливає на результати навчально-виховного процесу — соціалізацію, культурний розвиток особистості. Потенційні можливості цього впливу піддаються коригуванню з метою досягнення кращих педагогічних результатів. Результати соціологопедагогічного дослідження свідчать про те, що діти не завжди почуваються комфортно у шкільному середовищі. Менше половини старшокласників вважають, що створено 11

умови для їхньої самореалізації у навчально-виховному процесі, і лише близько 11% опитаних — для плідного співробітництва з педагогами. Позитивним є те, що 98,8% вихованців висловили бажання стати культурними людьми. Ланцюг хочу - знаю можу - вмію передбачає значні зусилля педагогів і самих учнів. Прагнення, що продемонстрували наші вихованці, може стати сильною мотивацією, певним ідеалом визначити вектор руху до духовності. Вихованці мають усвідомити, що бути культурним — цікаво, престижно і вигідно, А прагнення високої духовності варте стати сенсом життя. На нашу думку, дуже важливо, щоб молодь ставила перед собою мету бути Людиною Культури. Фактором значного впливу на розвиток вихованців є спосіб життя членів шкільного колективу, культура школи. Це залежить не лише від макросоціуму, а й значною мірою і від здатності самих учасників соціально-педагогічної системи до самоорганізації, саморозвитку. Метою і практичним завданням шкільного колективу має стати створення умов, які спонукали б кожного діяти культурно. Хочу звернути вашу увагу на таку важливу складову культурного середовища, як шкільна бібліотека. Вона мусить бути осередком культурного простору школи. Культ книги, а тепер уже й електронних носіїв інформації - це невід’ємний атрибут культури школи. Поки що і фонди шкільних бібліотек, і технічне оснащення у переважній більшості є застарілим. Попри всі складнощі, в ЗОШ 3, І Українській гімназії ім. М. Аркаса, економічному ліцеї №2, гімназії №3 бібліотеки відповідають сучасним вимогам. Школа не може постійно «транслювати», тобто нав'язувати дитині якісь вічні культурні істини, норми або ідеї, цінні з позиції педагогів, оскільки це — примушення до засвоєння, в рамках якого навчання ніколи не стане 12

освоєнням. На ділі школа повинна створити умови для самостійної культурної (продуктивної) діяльності дітей, в просторі якої і будуватиме їх самоосвіту. Тільки тоді культурні норми можуть бути привласнені дітьми як власні цінності, адекватні їх інтересам. Все це робиться на основі вибору дітей. Якщо школа ставить собі за мету «трансляцію культурних норм» — то їй достатньо розширювати і уточнювати навчальні плани і програми, насичуючи їх новим культурним змістом, а також зробити «культурнішим» освітнє середовище. Саме так і поступають в значній частині традиційних шкіл. У них домінують учбовий процес і дисциплінарне вивчення основ наук. Цей шлях легше для вчителя-предметника. Якщо ж школа ставить мету створити освітній простір, де дитина реально діє на основі власного вибору і самостійно освоюваних культурних норм, то «ключик вирішення проблеми» в розширенні не учбових планів і програм, курсів і факультативів, а поля творчості, дослідницької і соціальної практики. Така школа ставить мету забезпечити умови для привласнення дітьми культурних норм на основі широкої культурної діяльності. Для цього необхідна інтеграція учбового і виховного процесів, щонайтісніший зв'язок («злипання», взаємопроникнення) навчального і позакласного часу, відкриті студійні форми роботи дітей і дорослих не в рамках окремих предметів, а інтегрованих освітніх областей. Цей шлях важчий, але він-то і культуровідповідний. Управління освітою розглядається як різновид соціального управління, цілеспрямований вплив суб'єктів управління різних рівнів на всі ланки освіти з метою гармонійного розвитку підростаючого покоління, життєдіяльність якого забезпечує збереження і подальший розвиток соціального організму та культури суспільства (Єльникова Г. Управлінська 13

компетентність. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с. – (Б-ка „Шк. світу”). Без сумніву, важливим елементом культури школи, складовою її соціокультурного середовища є управління. Управління школою (навчальним закладом, закладом освіти) полягає у забезпеченні необхідних умов для реалізації стратегічної мети — розвитку культурної особистості. Цей вид управління — багатоаспектний. У ньому інтегруються соціальний, економічний, правовий, психологічний аспекти. Але провідним залишається педагогічне управління, що, по-суті, означає управління навчально-виховним процесом і вирішення пов'язаних із ним проблем. Саме через цю функцію забезпечується взаємодія різних компонентів соціально-педагогічної системи, здійснюється намічена стратегія. Існують перевірені практикою теоретичні основи управління загальноосвітніми закладами. Однак, на думку сучасних дослідників (В.Гузєєв, Л.Даниленко, Л.Калініна, Н.Крилова, Н.Островерхова, Н.Побірченко, О.Савченко і ін.), гуманістична освіта, якої ми прагнемо, вносить значні корективи в стиль, технології управління. Планування, контроль мають набувати демократичного характеру, здійснюватись за безпосередньої участі суб'єктів шкільного життя. Гуманістична освіта передбачає іншу культуру управління, де першочергове значення мають не функції перспективного планування і контролю за виконанням планів, а ситуативне управління, самоуправління і самоорганізація, не керівництво, перевірка і фіксація результатів, а підтримка ініціативи. Самоуправління, самоорганізація, співробітництво за такого стану стають невід'ємними атрибутами життєдіяльності шкільного колективу, важливими елементами його культури. Управління, відповідне культурі гуманної педагогіки, повинно стати не проявом маніпуляції й адміністрування, а інструментом співпраці з педагогічною спільнотою. Одним із визначальних 14

критеріїв ефективності управління стає здатність суб'єктів забезпечити культуровідповідне функціонування соціальнопедагогічної системи на різних її рівнях. Формами такої моделі управління виступають діалог, взаємодія різних культур, що сприяє узгодженості цінностей і інтересів членів колективу освітнього інституту, розвитку їхніх культуротворчих потенцій. Це стає можливим завдяки культурологічному підходу до освітньо-виховної системи. Розглянемо суттєву різницю між традиційним та культурологічним підходом до педагогічної діяльності, НВП. Стисло порівняємо їх основні елементи. Проаналізуйте таблицю. Традиційний підхід до НВП

Культурологічний підхід

Основна мета – засвоєння Основна мета - опанування знань з навчальних предметів інтегрованим знанням про оточуючий світ та культурними зразками діяльності; розвиток стійких пізнавальних інтересів, творчих здібностей (спрямованість на культурний розвиток особистості) Формально-рольові Співробітництво педагога й відносини учителя і учнів на учня, спільний творчий уроці пошук, культурна взаємодія у добуванні інформації, потрібної для культурного розвитку школяра; стимулювання саморозвитку Навчальна діяльність Навчально-пошукова, творча діяльність

15

Культурологічний підхід до управління навчальним закладом на практиці означає: 1. Вся діяльність навчального закладу розглядається в контексті культури і спрямовується на формування Людини Культури як стратегічної мети педагогічного процесу.

2. Зміст кожної навчальної дисципліни аналізується з метою ефективного використання не лише для формування знань, але й визначення потенційних можливостей загальнокультурної підготовки учнів. Зокрема , формування культури пізнавальної діяльності, мислення, етичних норм тощо.

3. Спрямованість на постійне підвищення педагогічної культури, майстерності вчителів у використанні таких методів навчання і виховання, способів організації навчально-виховного процесу, які дозволяють якнайповніше реалізувати їх соціокультурні функції. Так, наприклад, використання діалогових методик дозволяє налагодити культурну взаємодію суб’єктів педагогічного процесу. Її результатом стає формування вміння самореалізуватись, здатності толерантного ставлення, поваги до інакомислячих і навичок пошуку компромісу в межах гуманістичного правового поля.

4. Послідовну націленість на формування культурного середовища навчального закладу. Залучення до його формування всіх членів колективу (учнів, вчителів, батьків, обслуговуючого персоналу тощо).

5. Використання набутих та творення нових традицій. Вони мають вивірятись критеріями сучасного розвитку культури, а отже – й педагогічної науки. Водночас серед переглянутих записів відвідуваних уроків керівниками шкіл відсутній культурологічний аналіз навчально-виховного процесу. Серед проблемних тем, над якими працюють педагогічні колективи, рідко зустрічаються 16

теми, пов'язані з формуванням культури особистості, культури школи тощо. Напрошується висновок, що культурологічний підхід не посів чільного місця в ієрархії цінностей нашої педагогіки. Управлінська культура керівника загальноосвітнього навчального закладу являє собою міру і спосіб творчої самореалізації особистості керівника у різноманітних видах управлінської діяльності, спрямованої на освоєння, передачу та створення цінностей і технологій в управлінні [Сластенин В.А. и др. Педагогика: Уч. пособие для студентов ВУЗов. – М: Академия, 2002. – 576 с.]. Це визначення В. А. Сластьонін доповнює трьома компонентами управлінської культури — аксіологічним, технологічним і особистісно-творчим. Культурологічний підхід до управління навчально-виховним процесом реалізується через усі названі компоненти. Українська дослідниця в галузі управління освітою Г. Єльнікова серед складових управлінської культури керівника називає політичну, культуру спілкування (мовну культуру), естетичну, правову тощо. Вона слушно зауважує, що управлінська культура може існувати лише за наявності загальнокультурної компетентності керівника і є інтегрованим складником усіх видів та галузей культури. Культура управління є одним з вирішальних факторів успіху. Важливим чинником формування культури навчального закладу є спосіб управління. Сучасна школа має опиратися на теорію і практику минулого, кращі традиції, але головне завдання полягає в тому, щоб створити у навчальному закладі таке соціокультурне середовище, яке було б адекватним потребам сучасного суспільного розвитку, відповідати сучасній культурі і дещо випереджати її, забезпечуючи прогрес. В основі культури навчального закладу — цінності, які сповідують члени колективу. Основна ж цінність — це сама людина (учень, учитель і ін.). Як правило, високої ефективності у своїй діяльності досягають ті керівники, у центрі уваги яких 17

знаходяться саме члени колективу, люди, а не організаційні, господарські та інші турботи. І тим більше, не інструкції та приписи, які іноді не враховують саме людського фактору. Здебільшого ж керівники шкіл опікуються тим, щоб забезпечити певні умови для функціонування школи – дати лад реалізації навчальних планів і програм (насамперед), отже – укомплектувати кадри, упорядкувати згідно нормативних документів їх діяльність. А ще – контролювати якість навчання на рівні ЗУНів. Поточні справи забирають практично весь робочий час. Діяльність же керівника, пов’язана з прогностико-аналітичною, а отже – стратегічною сферою управління, обмежена як часом, так і іншими факторами. Культура школи як цілісне явище, необхідна умова якості сучасної освіти, розвитку особистості як найвищої мети, залишається поза увагою. Це призводить до негативних результатів – низького рівня загальної культури значної частини випускників, що, у свою чергу, негативно впливає на культуру суспільства у всіх сферах його життєдіяльності. Посилення культурологічної спрямованості навчальновиховного процесу, підвищення культури шкільної роботи загалом - проблема варта ключової ролі у стратегії управління освітнім закладом. Потреба культурологічного підходу до навчально-виховного процесу у загальноосвітній школі зумовлена тим, що загальна культура народу, нації визначається передусім культурою її особистості, становленням її духовності. Розглянемо алгоритм запровадження культурологічного підходу до управління навчально – виховним процесом, який передбачає етапи та методи, властиві будь – якому виду діяльності. Це - аналіз наявного стану, нормативно – правових аспектів, підготовка кадрів, визначення невикористаних потенційних можливостей змісту навчальних предметів та методичного забезпечення посилення їх 18

культурологічної спрямованості тощо. Систематизуємо їх в таблиці.

Зміст, методи та форми реалізації культурологічного підходу до управління ЗНЗ Зміст

Методи

Форми Самоосвіта, консультації з науковцями, одержання інформації та Ознайомлення Аналіз стану колективне керівників та дослідження обговорення колективу з суттю проблеми, питань: „Освоєння культурологічного наявності культурних підходу до організації практичного цінностей як сенс життєдіяльності ЗНЗ, досвіду, навчально – особливостями актуалізація знань виховного управління навчально тощо процесу”, „Людина – виховним процесом культури – стратегічна мета освіти” (тематика орієнтовна) Обговорення з Колективне педагогами, учнями, батьками, прийняття ідеї Переконання, культурологічного громадськими генерація ідей, підходу, принципу структурами. стимулювання культуровідповідності Інтерактивні заняття, створення освіти банку ідей тощо 19

Діагностика стану реалізації культурологічного підходу навчально – виховному процесі, рівня культури навчального закладу та наявності умов для забезпечення культурного розвитку суб’єктів шкільного життя. Виявлення потреб, інтересів суб’єктів, особливостей учнівської субкультури

Аналіз шкільної документації, відвідування уроків, позакласних Діалог, аналіз, заходів з опитування, культурологічних тестування, позицій, експертні оцінки, проведення спостереження учнівських творчих робіт та інші форми навчально – виховної діяльності

Підвищення культурологічної підготовки педагогічного колективу

Просвітні

Визначення мети, завдань, технологій запровадження культурологічного підходу (підвищення загальної культури педагогів, освітніх процесів, у цілому культури школи, управління)

Проектні, програмно цільові, моделювання

20

Організація постійно діючих семінарів з культурології, культурології освіти; заняття тренінги Створення культурних моделей розвитку школи, цільових – програм посилення культурологічної спрямованості діяльності навчального закладу, організації

сприятливого культурного середовища і т.д. Виявлення основних проблем і потенційних можливостей навчальних дисциплін, різноманітних форм позакласної, позашкільної роботи для формування загальнокультурної компетенції вихованців. Внесення необхідних змін до планів, навчальних програм

Аналіз нормативних документів з позицій культурологічного підходу, метод творчих груп, самоаналіз

Науково – дослідна Експеримент робота

21

Засідання методичних об’єднань (кафедр). Робота творчих груп

Вироблення програми, вирішення організаційних питань (визначення кола дослідників, експериментальних та контрольних класів). Підвищення науково – дослідної компетентності учасників дослідно – пошукової

Підведення підсумків науково – дослідної роботи, внесення змін до шкільної документації, проектування

роботи (семінари, майстер – класи) Створення підсумкових документів (аналітичної Аналіз результатів довідки, порівняльних характеристик, оновленої моделі тощо.)

Звичайно, ці рекомендації носять орієнтований характер. Важливо врахувати культурні традиції, особливості як національні, регіональні так і навчального закладу. Але сподіваємось, що вони допоможуть тим колективам, які усвідомлюють гостроту проблеми здійснення найважливішої соціальної функції освіти – вирощування культурної особистості. Управління процесом культурологічного розвитку особистості безпосередньо здійснює директор навчального закладу в тісній взаємодії з педагогічним колективом і радою закладу. До процесу управління культурологічним розвитком особистості залучаються фахівці різних спеціальностей: науковці, педагоги, медичні працівники, соціальні педагоги. Основне місце в цьому процесі посідає родина вихованця, за безпосередньою участю якої вибудовуються особистісні програми з визначенням близької та перспективної зон розвитку. Мета культурологічного розвитку особистості має конкретизуватися в наступних завданнях: (вони у вас на листах) 22

· формування здатності особистості усвідомлювати свій власний розвиток як невід'ємну складову національної культури, частку культури світової; · формування світогляду особистості, естетичного ставлення до навколишнього середовища на основі її активної художньо-творчої діяльності; · підвищення креативності, розвиток індивідуальних особливостей засобами комплексного використання різних видів мистецтв у створеній полімодальній системі художнього виховання; · виховання потреби особистості реалізувати власні творчі інтереси та здібності в галузі мистецтва, науки, виробничої діяльності; · усвідомлення взаємозв'язку між неодмінністю збереження й зміцнення власного здоров'я (морального й фізичного) із становленням загальної культури суспільства; формування екологічної свідомості, визначення своєї власної значущості в збереженні природи та рідної землі; · формування правової культури та соціальної активності; уміння усвідомлювати свою роль у прогресивному розвитку суспільства, уміння визначати рівень своєї участі в житті суспільства; · виховання етичного ставлення і поваги до оточуючих, формування толерантності у взаємозв'язках і взаємодіях з іншими людьми. Надзвичайно важливим для формування духовно та інтелектуально збагаченого середовища шкільного колективу є визначення складових аксіології виховання, орієнтація на цінності, що сприяють задоволенню потреб особистості кожного суб’єкта освітнього процесу, є для нього вкрай значущими. Методологічною базою у вирішенні цих питань в ШМіПР стала розроблена і впроваджена модель авторської 23

школи Ганни Матвєєвої. Головна її ідея полягає в тому, що стрижневі освітні й виховні домінанти морально-духовного розвитку особистості проектуються та реалізуються в культуротворчому, поліхудожньому середовищі за умов організації активної художньої, творчої діяльності суб’єктів навчально-виховного процесу, в якому відтворюється виховання особистості, здатної до самовизначення й самоствердження в різних сферах життєдіяльності. Концептуальні засади діяльності Академії дитячої творчості визначають стратегічні державні документи. Навчально-виховна модель, яка функціонує на таких засадах, пропонує учням освітнє середовище, де панує свобода вибору, де пріоритетними в навчально-виховному процесі стають розвиваючий і культуротворчий напрями. Здійснення реформ у концепції авторської школи було б неможливим без відповідної стратегії, вироблення нових технологій, нововведень у зміст освіти закладу. За ці роки було розроблено величезну кількість методик і програм для викладання інтегрованих мистецьких предметів. Колектив працює з великим натхненням над дальшим удосконаленням навчального й виховного процесу. Чим пояснити той факт, що в одних і тих же типових умовах макросередовища, схожих соціально – економічних проблемах у навчальних закладах існують різні способи життя, соціокультурні ситуації. Одні керівники, як вправні диригенти, забезпечують гармонію життєдіяльності в усіх основних сферах – інтелектуально – пізнавальній, спілкуванні, культурній взаємодії. Інші – зводять свої функції до контролю за якістю ЗУНів, заявляючи, що їм „не до культури”. Зустрічаються подекуди і ті, хто заперечує саму правомірність спрямованості навчально – виховного процесу на вирощування Людини Культури як такого, що не входять у нормативну базу діяльності шкіл. І вони мають певні підстави для таких заяв. Звичайно, основні Закони України в галузі 24

середньої освіти („Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Положення про загальноосвітній навчальний заклад”) передбачають культурологічну спрямованість педагогічної діяльності. Але, по – перше, далеко не всі виконуються. Крім того, норми цих законів не завжди послідовно втілюються у так званих підзаконних актах (інструкціях, наказах тощо). Примітивне розуміння культури навчального закладу на кшталт сучасного оформлення інтер'єру та організації дозвілля спостерігається на різних рівнях управлінської ланки. Про це свідчать результати досліджень. Прикладом може слугувати виданий у лютому 2005 р. наказ МОН України за №99 «Про затвердження орієнтовних критеріїв оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів». Про оцінювання рівня загальнокультурного розвитку учнів та вчителів, як і загалом культури школи, тут не йдеться. Лише у розділі «Організація навчально-виховного процесу» передбачено такий показник, як «зовнішня естетична культура загальноосвітнього навчального закладу». На жаль, зміст його зведено до стану шкільної та пришкільної території. Ніхто не заперечуватиме, що це один з показників культури школи, але далеко не основний... Отже, кожному колективу необхідно творчо обдумати і створити оптимальний педагогічний проект для конкретних умов саме цієї школи. Тобто з урахуванням особливостей свого мікросоціуму, контингенту учнів, професійного потенціалу вчителів, стану навчально-матеріальної бази школи тощо. Ми глибоко переконанні: успіх запровадження культурологічного підходу до управління загальноосвітніми навчальними закладами визначальною мірою залежить від рівня культури керівників. Ознайомтеся з критеріями культурологічної підготовки керівників ЗНЗ та їх показниками: 25

1. Загальна культурологічна підготовка: - знання про культуру як суспільне явище; розуміння культурологічних закономірностей; - володіння базовими цінностями і нормами культури; - рівень усвідомлення необхідності оволодіння культурологією, як складовою його педагогічної управлінської культури; - розуміння різноманітності культур, наявність знань про характер взаємодії між різними її типами; - усвідомлення значення культури для становлення відкритого демократичного суспільства, громадянських якостей.

2. Володіння національною культурою: - знання основних складових елементів національної культури; - усвідомлення значення рідної мови, як основного елемента національної культури; - розуміння ролі і місця національної культури серед інших світових культур; - наявність певних знань про особливості єтнокультур у соціокультурному середовищі; - уявлення про спільне та відмінне між різними культурами полікультурного соціуму.

3. Ступінь володіння культурологією освіти: - наявність позитивної мотивації опанування культурологією освіти; - володіння основами культурологією освіти; - вміння та навички здійснення культурологічного підходу до управління та організації життєдіяльності НЗ.) Мовби про нашу сьогоднішню ситуацію йдеться в афоризмі І.П. Павлова – у нас прекрасні вчителі, але за власним свідченням 70% з них, вони не відповідають викликам сьогодення.

26

Склалося так, що значна частина педагогічних кадрів не вивчала культурологічного курсу. Певним чином знання про культуру формувались у процесі вивчення гуманітарних дисциплін — філософії, літературознавства, етики тощо. Але інтегрованих знань про культуру педагоги не засвоїли. Майже 70% опитаних учителів загальноосвітніх шкіл мають фрагментарне уявлення про культуру. У процесі дослідження помічено зв'язок між глибиною уявлень педагогів про суть культури і потребами її вдосконалення. Чим вужче розуміння культури, тим менша потреба її удосконалювати і, як це не парадоксально, тим вища самооцінка. Встановлено і таку взаємозалежність: чим глибше вчитель розуміє суть культури, тим успішніше реалізує культурологічні можливості свого навчального предмета у педагогічному процесі. Тому зміст педагогічної освіти, конструйований з позицій культурологічного підходу, невідворотно передбачає залучення педагогів до культури й загальнолюдських цінностей на основі духовності, моралі та законності; створення в них цілісного образу професійної культури; розвиток гуманітарного мислення й гуманістичної позиції; пошук особистісних і культурних смислів педагогічної діяльності; залучення до різних видів творчої діяльності й рефлексію власного особистісно-професійного розвитку. Розв’язання кардинальних завдань передбачає переглянути мету і завдання методичної роботи з педагогічними кадрами, розробку принципів добору змісту культуротворчої педагогічної освіти. Все це вимагає кардинальних змін у післядипломній освіті вчителя. Зокрема, доцільно подолати традиційний бар’єр науково-методичного забезпечення авторитарної педагогіки та спрямувати професійні орієнтири вчителя на культурно-творчу діяльність у проблемному полі інноваційного, гуманного типу освіти.

27

У перекладі з латині “школа” – це драбина, щаблями якої піднімається учень до вершини знань. Впевнена, що професійні якості і досвід учителя-наставника стануть надійною підтримкою юній людині в цій подорожі. Чи стане вчитель життєдайним джерелом пізнання для учня, чи буде цікавим не тільки як фахівець, а й як людина – це важливі питання сьогоденної освіти. Звичайно, потрібно мати педагогічний талант, володіти вмінням оцінити роботу колеги, бути здатним поділитися досвідом і щиро радіти чужим успіхам. Зрештою, ідеться про високий рівень внутрішньої культури кожного педагога. Важливим проявом культури педагога виступає його вміння спілкуватися з учнями. Через це культуротворча діяльність вчителя та учнів сьогодні реалізується насамперед в діалозі. Таке педагогічне спілкування не тільки зумовлює спільну діяльність, воно також виступає як важливий засіб виховання, сприяє розширенню світогляду, розвитку інтелекту, виробленню позитивних загальнолюдських якостей, знань і навичок у формуванні особистості учня. Пряме відношення до розглядуваної нами проблеми має моральна мотивація вчителів до свого професійного розвитку. Спроби змінити вчителів, як зазначає Ф. Ньюменн, вимагають більшого, ніж просто нової інформації щодо змісту, методів та організації викладання. Будь-яка фундаментальна реформа повинна передбачати дискусію вчителів та адміністрації стосовно цінностей, на яких будується навчальний процес. Без чіткого розуміння моральної мети персонал не бачить сенсу у професійному розвитку, втрачає до нього інтерес. Отже, в основі подолання ціннісного бар’єру розвитку культури школи лежить «зміна суб’єктивних реалій» педагогів (за М. Фулланом), що досягається їх об’єднанням навколо спільних цілей та спільної діяльності. Хочу порушити ще одну досить складну проблему, яка дискутується в педагогічній науці. Ідеться про визнання 28

педагогами так званого принципу локалізації педагогічної відповідальності. Суть цього принципу в тому, що педагог не повинен нав’язувати вихованцю той чи інший світогляд, адже вибір світогляду – справа самого вихованця. Завдання педагога – створити вихованцю таке педагогічне середовище, яке відкривало б йому можливість і спонукало до гуманістичного вибору ціннісних орієнтацій, давало приклади істинно гуманної поведінки і відкривало б можливість реалізовувати себе як проект. Під цим кутом зору роль учителя здобуває нову якість. Він не тільки залучає дітей до наукових надбань. А й стає носієм культури, вселюдських цінностей, ідеї державотворення і демократичних змін. Таким чином, учитель не обмежується викладанням власного предмета, а й виконує міжрольові зв’язки у контексті соціокультурного простору. Право вибору, партнерство у стосунках педагогів та учнів - один із вимірів європейськості освіти, що так не просто і вкрай повільно входить в наше шкільне життя. Пригадаймо пораду Василя Сухомлинського: дух співробітництва між учителем і учнем оберігає директор школи. Метою його діяльності є налагоджування системи партнерства між учнями та педагогічним колективом, в основі якого лежать потреби розвитку учнів і включення педагогів у життя дітей. Створення системи неформальної комунікації, в якій учні та вчителі спілкуються як особистості, а не формальні функції, є основою організації конкретного навчально-виховного процесу. Керівник навчального закладу – педагог і господар, що будує свої стосунки з учителем на довірі і великій пошані до його надзвичайно складної праці, знає і сповідує важливу істину: не нівечити індивідуальності вчителя, а налагоджувати з ним суб’єкт-суб’єктні стосунки. Він надзвичайно тонко відчуває взаємозалежність, взаємовплив, своєрідне дублювання методів і прийомів у 29

системі директор – учитель – учень, яка має бути органічною, цілісною, самодостатньою. Директор мусить турбуватися про моральний мікроклімат серед учителів, адже для нього є цілком очевидним: діти добре сприймають спокійного, врівноваженого педагога-оптиміста. Врешті, директорособистість не повинен остерігатися іншої сильної, талановитої особистості в очолюваному ним колективі. Більше того, він має розвивати у своїх підлеглих почуття власної гідності, вміння обстоювати власну думку, прагнення бути свідомим своїх прав. Нам конче необхідно сформувати нову культуру взаємин у шкільних колективах, засновану на гуманізмі, демократизмі, моральних, етичних засадах. Зазвичай результатом стане зростання якості культури на особистісному рівні не лише учнів, а й вчителів. А це прямо впливає на рівень культури навчального закладу, освіти загалом. Сьогодні вивчення предметів художньо-естетичного циклу в системі загальної середньої освіти є важливим чинником безперервного духовного розвитку, естетичної і загальної культури учнівської молоді, гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу. З метою посилення практичної спрямованості НВП доцільно активізувати та вдосконалити інтеграцію навчальної діяльності в позакласну та позашкільну творчу діяльність учнів, організовувати відвідування музичних театрів, філармоній, концертних залів, літературних та художніх музеїв, вивчення і відтворення елементів народних обрядових свят із урахуванням регіональних особливостей, умов та місцевих традицій. Всім відома істина: в інноваціях – сила суспільного розвитку. Разом із тим сила без духовної основи приречена на провал. Інноваційне рішення набуває більшої життєвої спроможності на духовних засадах. В яких НЗ міста 30

інноваційні процеси забезпечують організаційний простір для виявлення творчих тенденцій у духовній сфері? В новій системі освіти закон „знання – сила” не повинен бути самоціллю. Знання – лише засіб розвитку особистості. Другий засіб – художньо-естетичне виховання. Якими повинні бути умови естетичного розвитку кожного учня? В школах нашого міста є досвід вирішення цієї проблеми. Так, педагогічні колективи І Української гімназії ім. М. Аркаса, ММК займаються науково-дослідною експериментальною роботою з проблеми „...” Педагоги І Української гімназії ім. М. Аркаса добре розуміють, що виховання культурної людини – це не тільки засвоєння певних знань, а й розвиток в учня здатності сприймати художній текст на інтуїтивному, чуттєвому рівні, пробудження в ньому задатків поціновувача краси і таланту творця. Тому цілком закономірним бачиться поява нових форм творчих пошуків гімназистів І Української гімназії ім. М. Аркаса, коли результатом навчальних проектів стає самостійна оригінальна творчість (поезії, літературнокритичні твори, науково-пошукові роботи для МАН). Особливості навчального закладу: запроваджено викладання курсів..., розроблено програми, методичні рекомендації викладання цих предметів, авторські посібники та програми з цього напрямку. Яскравим прикладом урахування особливостей учнівської субкультури в управлінні процесом розвитку та гармонізації культурних потреб і інтересів у шкільному колективі може слугувати робота педколективу ММК. У духовному відродженні українського суспільства чільне місце посідають народні традиції. У ММК вони є одним із важливих чинників виховання. Традиційними стали свята: Різдва Христового, Великодня, Покрови Пресвятої Богородиці, Святого Миколая, свято Покрови. Автори експерименту ММК, розбудовуючи духовно та 31

інтелектуально збагачене середовище навчального закладу, усвідомлюють, що гармонізація стосунків між основними суб’єктами освітньо-виховного процесу – учнями, вчителями, батьками є одним із найважливіших засобів виховання особистості. Адже діти цінують те, що сповідують дорослі, авторитетні для них люди – батьки, вчителі, старші друзі. Культивуючи гуманістичні цінності в шкільному середовищі, залучаючи до їх освоєння членів сім’ї, можна сподіватися на закорінення гуманістичних цінностей в самому суспільстві. Педагоги школи впевнені, що культурні традиції представляють багатий і поки недостатньо засвоєне джерело гармонійного розвитку людини нового тисячоліття, вони тільки частина змісту освіти в культуровідповідній школі. По всіх загальноосвітніх школах прокотилася хвиля «моди» на створення українських світлиць, етнографічних куточків тощо. Це дуже добре, що учні мають змогу ознайомитись з давніми українськими традиціями, одягом і т.д. Але пізнавальні орієнтири вихованців мають бути спрямовані і на засвоєння сучасної української культури, а особливо – на участь у культуротворенні її, розумінні багатоетнічності культур в Україні і різноманітних культур у світі. Адже ментальність – це не лише застиглі психологічні стереотипи. До речі, саме поняття ментальності належить до основних категорій культурології. Творення системи цінностей означає і творення менталітету. Щоб пізнати народи, треба пізнати їх культуру. Тож полі культурність – елемент загальної культури. Ядром її виступають знання особливостей культур народів світу, вміння сприймати найкраще в них і цим збагачувати власну культуру. Потенційні можливості для цього закладені майже у всіх навчальних дисциплінах, насамперед, гуманітарного профілю. Особлива роль належить історії, літературі та іноземним мовам, якщо їх вивченню надати справжньої культурологічної спрямованості. У багатьох навчальних 32

закладах нового типу запроваджуються спеціальні курси, що сприяють культурному розвитку учнів. З метою пізнання культури інших народів НЗ міста співпрацюють із ДНЗ і школами Болгарії (№16), Росії (гімназія №4, спеціалізована школа мистецтв і прикладних ремесел, управління освіти – фестивалі дитячої творчості «Слов’янська мозаїка», «Золотий лелека»), Польщі (гімназія №3, ЗОШ №45), Німеччини (ЗОШ №1, спеціалізована школа мистецтв і прикладних ремесел), Молдови (спеціалізована школа мистецтв і прикладних ремесел). Випускники ЗОШ №16 навчаються у ВУЗах Болгарії. Наші діти, вчителі, директори мають можливість вчитися і працювати в Америці. Миколаїв – багатонаціональне місто. І ми повинні вчити дітей толерантно ставитись один до одного. Миколаївська обласна державна адміністрація видала розпорядження від 12.05.08 №208-р «Про введення в програму навчання в навчальних закладах області курсу «Національне розмаїття Миколаївщини». Управління освіти пропонує викладання даного курсу через тематику виховних годин. На задоволення потреб національних меншин в школі №16 введено спецкурс з болгарської мови, на базі ЗОШ№45 працює армянська недільна школа. Що змінилося в освіті за більш ніж півтораста років, які пройшли з часу появи статті Дістервега? Що нового в школі і педагогіці, які, як то кажуть, повинні відповідати принципам природовідповідності і культуровідповідності? Відповідь напрошується одна: школа формою змінилася трохи, оскільки її основа — класно-урочне навчання і вчитель-транслятор — домінує в колишньому вигляді, трохи розширився віртуальний зміст шкільного навчання, але воно розвивається значно повільніше, ніж в просторі Інтернету. Це свідчить про те, що, не дивлячись на заявлену модернізацію, школа катастрофічно відстає від «вимог часу». Однак, сьогодні зроблено інший акцент у визначенні 33

культуровідповідної школи. Це школа, яка створена і діє на основі культурних норм, що адекватні дитині, яка росте і розвивається. На сьогодні розроблена доцентом, к.п.н., докторантом ЛПУ ім. Т.Г. Шевченка, головним редактором всеукраїнського науково-практичного журналу „Директор школи, ліцею, гімназії” Ольгою Виготською Концепція людини. Коротко суть розробленої концепції може виглядати так: „Людиною – індивідуальністю народжуються. Особистістю стають. Людини-вершини досягають!” У цій фразі – суть шкільної програми розвитку дитини, головне призначення педагогічної діяльності. Подумаємо над питанням: „Чому в дійсності ситуація не є такою, якою вона повинна бути? В чому причини? Сьогодні руйнується старе і відтворюється нове мислення. З поглибленням економічної кризи погіршуються умови життя, зростає кількість неблагополучних сімей, погіршуються й умови виховання. Особливо непокоїть нас, педагогів, розгубленість суспільства, втрата ідеалів, неоптимістичне сприйняття життя, руйнування духовних і моральних цінностей молоді та більшості дорослих. Значною перешкодою у процесі виховання за всіх часів була невідповідність між закликами педагога та його особистим життям, переконаннями. Діти чутливі до фальші. Їх здатність розпізнавати внутрішній світ дорослих зумовлюють необхідність високого рівня не тільки професійних, а й моральних, духовних якостей педагога. Що необхідно зробити, щоб усунути причини? Головне: перейти від репродуктивної моделі освіти, яка працює на відтворення наявних соціальних відносин, до продуктивної, культуроорієнтованої моделі. Її головна відмінність – в принципово іншому розумінні людини. Вона розглядається як цілісний суб’єкт культури, який знаходиться в постійному становленні. Звідси і мета школи – створити 34

умови для такого (подібного) становлення людини з рефлексивною свідомістю, який може оцінити себе і свою діяльність і буде здатен до творчості, продуктивного діалогу з природою і соціумом. Для того, щоб школа не просто «давала знання» («за всяку ціну» набивала однаковою інформацією різні голови), а забезпечувала умови для культурного розвитку і саморозвитку (допомагала становленню серця і душі, тренувала руки і тіло), потрібно дві основні умови: такий культурний устрій, такий внутрішній устрій життя школи, які дали б можливість і дітям, і дорослим реалізувати їх потенціал, інтереси і творчі задуми; такий мікроклімат взаємин дітей і дорослих, який би створював їх органічне співтовариство (а не просто роз'єднані колективи — «педагогічний» і «дитячий», — що живуть своїм інтересами). Необхідно створити нову модель школи: культурологічну. Побудувати освітній процес як соціокультурний простір. Посилити спрямованість навчально – виховного процесу, як одного з чинників якісного виконання основної функції освіти. Створити соціокультурне середовище. Доцільно подолати традиційний бар’єр науковометодичного забезпечення авторитарної педагогіки та спрямувати професійні орієнтири вчителя на культурнотворчу діяльність у проблемному полі інноваційного, гуманного типу освіти. Необхідно підвищити культуру шкільної та науковометодичної роботи. Переглянути мету і задачі методичної роботи з педкадрами. В. Болгаріна пропонує орієнтовну програму з основ культурології освіти (В. Болгаріна. Шкільна освіта у контексті культури. // Освіта і управління. 2005. Т.8.- №3-4. - С.95-96).

35

Які ресурси ми маємо, щоб реалізувати ці пропозиції? Запишіть в свій зошит перспективи вдосконалення, які ви бачите для свого навчального закладу. Можемо змінити відношення до: - учня як суб’єкта життя; - педагога як посередника між школяром і культурою; - освіти як до культурного процесу; - НЗ як до цілісного культурно-освітнього простору. Можемо: працювати над формуванням педагогічної культури і культури вчителя; оволодіти новими формами, методами, прийомами навчання і виховання учнів, відроджувати національну культуру, вивчати надбання світової культури. Протягом 2 хв. попрацюйте з анкетою. АНКЕТА 1. Яке місце Ви відводите проблемі аналізу культурологічного аспекту навчально-виховного процесу у своїй управлінській діяльності?

1.1. Пріоритетне (стратегічне).

1.2. Важливе.

1.3. Вважаю цей аспект другорядним.

1.4. Не задумувався (лась) над цим.

1.5. Інше________________________________________ 2. Якщо аналіз культурологічного аспекту НВП не знаходить відображення у вашій управлінській діяльності, вкажіть, будь ласка причини.

2.1. Не вважаю це важливим.

2.2. Вважаю важливою дану проблему, але потребую більш глибокого ознайомлення з нею.

2.3. Немає належного науково-методичного забезпечення вирішення даної проблеми.

36

2.4. Культурологічні аспекти НВП не відображені належним чином у нормативних документах освітянської галузі.

2.5. Проблемі формування культури особистості приділяється мало уваги як в процесі навчання у педагогічному ВНЗ, так і в системі післядипломної освіти.

3. Які, на вашу думку, необхідні зміни в освіті для вдосконалення процесу входження вихованців у світ Культури? (Виберіть із запропонованих 3-4 найважливіших).

3.1. Поглибити культурологічну та культурознавчу насиченість змісту навчання і виховання.

3.2. Створити сприятливі умови у соціокультурному середовищі школи.

3.3. Підняти культурний рівень педагогів.

3.4. Визначити вирощування Людини Культури стратегічною метою НВП (на нормативному рівні) і створити необхідну науково-методичну базу.

3.5. Створити необхідні соціально-економічні умови в країні на державному рівні.

3.6. Підняти культуру управління в освіті.

3.7. Зміцнити зв'язок і взаємодію культурно-освітніх та навчальних закладів.

3.8. «Окультурити» засоби масової інформації.

3.9. Знайомити керівників НЗ з основами культурології, зокрема, культурології освіти.

3.10. Інше_________________________________________ Думаю, що відповіді на запитання вказали вам шлях до дії. Отже, на моє тверде переконання, очевидною стає необхідність усвідомити мету освіти у сучасному навчальному закладі, яка передбачає підтримку, розвиток, 37

плекання активного суб’єкта Культури. Всі напрями управлінської діяльності, на мій погляд, мають базуватись на культурологічному підході. І якщо в змісті діяльності навчального закладу домінують соціокультурні цінності, а відносини суб’єктів мають характер культурної взаємодії в культурно організованому середовищі, то можемо говорити про наявність культурологічного підходу. А ключовою ланкою в цьому процесі, на мою думку, є директор навчального закладу. Я бажаю кожному з вас зробити свою школу цікавою, змістовною, культуровідповідною, захопливою, щоб діти казали: “Я хочу вчитися тільки в цій школі, я хочу, щоб тільки ця людина була її директором”. Література: • Болгаріна В. Культурологічний підхід як імператив управління школою // Освіта і управління – 2003. - №3 с. 2934 • Мармаза О. Культура навчального закладу: управлінський аспект // Завуч (Шк. св.) – 2004. №30. - с. 2-3 • Болгаріна В. Управління розвитком культурного середовища ЗНЗ: теоретико-прикладна модель // Управління освітою – 2007. - №17 – с. 2-6 • Дахин А.Н. Содержание образования как культуросообразная модель жизнедеятельности // Пед. Технологи. – 2004. - №2. – с. 3-14 • Болгаріна В. Шкільна освіта у контексті культури // Освіта і управління – 2005. - №3-4. – с. 92-99 • Куревина О.А. Культуросообразная модель образовательного учреждения // Нач. школа +. – 2007. - №1. – с. 3-6 • Гонтаровська Н.В. Культурологічний розвиток особистості // ДШ (Шк. св.). – 2007.- №39. - с.14-17 38

• Болгаріна В.С. Культурологічний підхід до управління освітою – Харків, 2006. – 112 С.

• Крылова Н.Б. Культурология образования – М., 2000. – 272 С.

• Культуросообразная школа М., 2002 – 192 С.

• Єршова В. Реалізація культурологічного підходу до навчально-виховного процесу (З досвіду роботи) // Освіта і управління - 2006. -№3-4. – с. 173-179 • Операйло С.І. Зміст інтеграктивно- культурологічного освітнього процесу // Шлях освіти. -2006. -№3.-с. 35-37 • Крылова Н.Б. Культуросообразность образования в современных условиях // Школьные технологии. - 2006. - №2.

- с. 3-13

39