Молодіжне середовище і молодіжні субкультури

Укладачі:

Т.В. Селецька, Т.О.Сливінська, методисти НМЦ С.І.Небот, заступник директора з виховної роботи Миколаївської гімназії №3, Т.І.Гіштимулт, практичний психолог Миколаївської гімназії №3

Рецензенти:

О.О. Удовиченко, директор НМЦ М.Ф. Письменна, директор гімназії №3

Затверджено науково-методичною радою Миколаївського науково-методичного центру, протокол від 12.11.08 №2

У збірці викладені матеріали семінару-практикуму з питання ознайомлення з різними напрямками молодіжних субкультур, їх впливом на формування особистості , а також практичні поради вироблення навичок індивідуального підходу до підлітків-неформалів та уміння вести роз’яснювальну роботу з батьками таких дітей щодо порозуміння між ними. Представлені матеріали можуть бути використані у роботі заступників директорів з виховної роботи, шкільних психологів.

Селецька Т.В., Сливінська Т.О., Небот С.І., Гіштимулт Т.І. Молодіжне середовище і молодіжні субкультури: вплив на формування особистості. – Миколаїв, 2008. - 80с.

1

Дитина в полі культурному просторі Створення культурного середовища, культурного простору — одна з найважливіших задач, що стоять перед сучасною школою. Чому саме з культурою пов'язуємо ми свої надії? Перш за все тому, що тільки в цілющій атмосфері культури можливо виховати людину, яка прагне до самореалізації, володіє відчуттям соціальної відповідальності, яка уміє критично мислити і цінувати духовні і матеріальні багатства, накопичені людством, людину, яка чуйна до світу, що постійно змінюється і здатна творчо збагатити його. Під культурою розуміються переконання, цінності і виразні засоби, які є загальними для певної групи людей і служать для впорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення і передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації-засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів попередніх поколінь. Різноманіття відчуттів і думок виявляється у дитини тоді, коли розширюється коло її спілкування: з іншими людьми, поглядами і традиціями. Знаходячись у «полі культурної напруги», дитина вчиться самовизначенню, виробленню життєвої позиції, відвертості новим знанням, терпимості до інших думок. А що може бути важливішим для вихованої людини, ніж терпимість і доброзичливість по відношенню до іншої культури, іншої релігії, іншої психології й ідеології?! Саме культура, за думкою М. К. Мамардашвілі, допомагає „поставити себе під питання”, „розібратися, що ж саме тебе більше хвилює, чому ти радієш, на що ображаєшся”. Тому школа, вчитель, вихователь можуть допомогти дитині зробити перші кроки в культуру знань, мислення, мотивів, починаючи з прилучення вихованців до національної культури, моральних, етичних норм.

2

Спектр норм дуже широкий - від побутових звичаїв, традицій, моральних норм до юридичних законів. Якщо вони приймаються більшістю, то прийнято говорити про домінуючу культуру. Але життя кожного індивіда протікає в умовах субкультури, яка притаманна певним групам ( національним, професійним, віковим тощо). У шкільних колективах досить часто співіснують так звана формальна і неформальна субкультури. Остання іноді превалює в житті підлітків, будучи не лише сумнівною за якістю, але відверто шкідливою для розвитку особистості, що формується. Тому одним із напрямів культурологічного аспекту діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів є вивчення й аналіз молодіжної (учнівської) субкультури, соціально – культурних проблем, які існують в учнівському середовищі. Оскільки під субкультурою розуміємо культуру якогонебудь соціального середовища, якій притаманні специфічні риси, цінності і норми, які відмінні від норм та цінностей домінантної культури, а структуротворчою особливістю молодіжної культури є заперечення (повне чи часткове) норм домінантної культури. Особлива значущість молодіжної субкультури полягає в тому, що її існування пов'язане зі спробами вирішення молоддю суспільно важливих проблем, які створюють протиріччя, проте всі шляхи виходу виявляються дієвими лише певний проміжок часу і лише на культурному рівні, ніколи не доходячи до соціально-економічної реальності. Молодому поколінню здається, що воно само себе створює і робить своє життя цікавим. Проте це його власна точка зору, а насправді ж особистостями його робить і середовище, і досвід, і мікросоціум, що сприяють найповнішому прояву індивідуальних умінь, навичок, прояву власного Я. Включаючись до субкультури, молодь реалізує 3

свої індивідуальні потреби, що й доводить важливість вивчення субкультури як психолого-педагогічного явища. На думку А. Мудрика, молодіжна субкультура як об'єкт ідентифікації людини є одним зі способів її вирізнення у суспільстві, тобто стає однією з тих сходинок автономізації особистості, що і визначає її вплив на самосвідомість особистості, її самоповагу та само сприйняття. Усе це свідчить про надзвичайну важливість вивчення субкультури в соціально-педагогічному аспекті. Входження молоді до молодіжних субкультурних груп відбувається в старших класах у той момент, коли отримання освіти сприймається як безглуздя з точки зору можливих перспектив роботи і продовжується, як правило, до моменту створення власної сім'ї. Говорячи про самореалізацію, самоствердження особистості опосередковано говоримо про соціалізацію молодої людини, тобто адаптацію до соціальних умов життя реального світу. Цей процес зумовлюється певними чинниками. Субкультура входить до групи чинників мікрорівня і через свій автономний характер транслює норми та цінності суспільства і слугує чимось на зразок мікромоделі статусів та ролей особистості. У цьому значенні її роль настільки дієва, що переважає іноді роль сім'ї. Учений А. Мудрик вказує, що в рамках субкультури діє стилізований механізм соціалізації, що впливає на особистість настільки ж, наскільки і якою мірою носії групи референтні для неї. У рамках концепції соціалізації молодіжна субкультура розглядається так: передбачається, що залучення до культурних стандартів, входження у світ панівної культури — процес складний і сповнений протиріч. Дитина постійно натикається на психологічні труднощі, що породжує особливі життєві потяги (із загальної духовної культури людина бере для себе те, що їй найбільше до душі).

4

З точки зору психологічної теорії групового пристосування, вплив субкультури на розвиток особистості молоді здійснюється через прийняття нею певних норм, бо саме вони дають можливість відрізнити своїх від чужих, утвердити свій соціальний статус, що призводить до індивідуалізації використання групових норм, оскільки кожному членові субкультурної групи приписані певні правила, права та обов'язки. Результатом цього процесу є самоідентифікація молодої людини як індивідуума у групі, у сім'ї та в суспільстві. Молодіжна субкультура формується на певному етапі розвитку суспільства і відображає відповідні рівні ускладнення суспільного життя. Цим пояснюється існування в сучасній молодіжній субкультурі елементів, які відмінні від загальнолюдської культури, і протиставляються їй у багатьох важливих аспектах, зокрема в нетрадиційному ставленні до людського життя, що спричинює втрату почуття співпереживання, емпатії та, частково, самозахисту. Щоб зрозуміти причини таких змін, можна проаналізували структуру молодіжної субкультури, що дало б нам можливість виявити, які саме компоненти змінились останнім часом. Проаналізувавши окремі наукові джерела, ми дійшли висновку, що причини появи окремих елементів, які ведуть до деморалізації цінностей панівної культури, криються в кожному компоненті окремо, а разом утворюють загальну картину. Подаємо наше бачення причин виникнення молодіжних субкультур по кожному компоненту. Знання. Молоде покоління швидше сприймає нову інформацію про зміни, які відбулися в науці та техніці, оперативніше включається до нових експериментальних досліджень, що і стає основою формування нового світогляду із власними нормами, стереотипами та орієнтирами. Цінності. У зв'язку із техногенними змінами, що сталися в останні роки, відбулась і значна трансформація системи цінностей. Якщо ще наприкінці 80-х — на початку 90-х років 5

XX століття сім'я, освіта, релігія, активне громадське життя були визначальними, то на початку XXI століття на перший план виходять кар'єра та матеріальний добробут. Відвідування клубів та ресторанів, вечірки та вільні стосунки стають засобами відпочинку. Стиль та спосіб життя на сучасному етапі визначаються тими цінностями, про які йшлося вище. І саме від цього залежить соціальний статус людини та роль, яку вона виконує: "господаря", "найманця" чи "раба". Тут доцільно згадати теорію надлюдини Фрідріха Ніцше, який також поділяв людей на касти, відповідно до яких вони і виконують ролі "панів" або "рабів". Соціальні інститути. Тут спостерігається тенденція до ієрархізації, тобто визначення кожній людині її місця у тому чи іншому соціальному інституті. Потреби та схильності сучасного молодого покоління визначаються цінностями, які воно обирає для себе. А оскільки цінності мають в останні роки яскраво виражений матеріальний характер, то й потреби меркантилізуються, а схильності формуються під впливом тенденції до збільшення матеріальних статків. Молодіжна субкультура виконує низку функцій: - комунікативну; - групоутворювальну; - хронологічну; - компенсаторну; - аксіологічну; функцію ідентифікації із подібними до себе; - функцію самореалізації та самоствердження; - функцію ескапізму. Молодіжна субкультура є важливим чинником соціалізації старшокласника, бо надає можливість відчути себе дорослим, незалежним від сім'ї, рівним серед ровесників — а це і є головними умовами позитивної соціальної адаптації молодої людини.

6

Вважається, що субкультура живе недовго. Так чи варто про це говорити? Пара років - і вчорашні неформали перетворюються на звичайних молодих людей, студентів, підприємців, чоловіків, дружин, правда, трохи видозмінених. Можливо, вже після того, як вони спробують приміряти на себе вигляд якогось неформала і якщо це, звичайно, не нашкодить їх психічному і фізичному здоров'ю, відносинам з однолітками, дорослими, навчанню - це можна вважати нісенітницею. А якщо це заважає розвиватися особі, нівелює її, завдає шкоди фізичному і психічному розвитку? Звичайно, зручніше не помічати, не хотіти знати, що частина наших учнів - це частина сучасних неформальних угрупувань, частина молодіжної субкультури, яка існувала завжди. І ми, вчителі, повинні знати: • що таке субкультура?

• які причини виникнення молодіжних субкультур?

• які молодіжні неформальні угрупування найбільш поширені ?

• у чому специфіка взаємостосунків в неформальних угрупуваннях?

• чи існує небезпека від них?

• що повинні знати батьки про неформальні об'єднання, як поводитися з власними дітьми, які попали під вплив неформалів?

• що повинні знати і робити вчителя, працюючи з учнями - неформалами? Селецька Т.В. методист науково-методичного центру

Соціально-виховний вплив молодіжної субкультури на особистість дитини З початком побудови в Україні демократичного суспільства, ринкової економіки відбулися значні зміни як у політичному, так і в соціальному житті країни. Реалізація основних принципів демократії (свобода вибору, свобода 7

думки і слова, доступність інформації тощо) сприяла активному залученню українського народу до світового суспільно-політичного процесу, а отже - і до інформації про суспільно-культурне життя, причому безпосередньо, а не опосередковано, як це було раніше. Це вплинуло на процес соціального становлення особистості сучасного молодого українця. Відкритий доступ до інформації про життя молоді за кордоном сприяв активізації молодіжного культурного руху в Україні і став причиною виникнення величезної кількості молодіжних груп, які, на жаль, мають як позитивну, так і негативну спрямованість. Тому проблема соціальновиховного впливу молодіжних субкультурних груп є актуальним питанням. У шкільному просторі давно вільно гуляє поняття «неформальні молодіжні об'єднання», за якими вгадується явна відсутність надійних форм. Рання юність — важливий соціальний ступінь особи, що росте, для входження в смугу гідного дорослішання і продуктивного повноліття. З урахуванням тривалого реформування освітньої системи дуже важливо передбачити роль соціально-психологічних труднощів і не упустити цілий спектр дій на допомогу гідного становлення молодого покоління. Ні для кого не таємниця, що сучасні старші підлітки в більшості своїй виховуються в неповних сім'ях, в сім'ях, де лише одна дитина, де вплив старших поколінь стає мінімальним. На цих дітей більше впливає вулиця. Очевидно, проблемність для себе і для інших, що властива цьому віку, поєднується з високою агресивністю, тривожністю за своє становище і за своє майбутнє. До того ж реальна відсутність доступу до культурних цінностей, якнайменша можливість реалізувати свої здібності в сфері, що цікавить підлітків, підвищують їх незадоволеність у взаємостосунках як в сім'ї, так і в шкільному просторі. Школа повинна давати глибоку і конкретну інформацію 8

учням про соціальну дійсність, розкривати свою позицію до неї, це підвищує творчу активність учнів, прискорює їх соціальну зрілість, громадянськість, патріотизм і спонукає їх до розуміння важливості своїх зусиль, свого внеску в покращення середовища. Якщо цього в школі немає, то учень починає активно діяти за межами школи, шукати там своє місце. У таких випадках потреба учня в діях штовхає його на пошук позашкільних молодіжних угрупувань. Нами було проведено анкетування учнів, педагогів деяких навчальних закладів міста з метою вивчення виникнення дитячих, молодіжних, „неформальних” об’єднань. На питання, - Що ви вбачаєте у прагненні молоді до створення незалежних організаційних форм свого життя?

1. Прояв стихії «групового» інстинкту - 17% 2. Протест проти авторитаризму старших, заорганізованості i формалізму – 29% 3. Потреба у спілкуванні з однолітками – 70%, 4. Конфлікти в школі i вдома – 20% 5.Необхідність відстоювати свої інтереси – 62% 6. Зростання самосвідомості, ініціативи i соціальної активності – 42% 7. Бажання звільнитися від опіки i контролю дорослих – 35% 8. Недосвідченість – 12% 9. Молодіжний максималізм – 25% 10. Бажання бути в опозиції до офіційної влади – 5% 11. Мода на участь у політичних акціях – 11% 12. Інше – 5%.

- Як вам вдається налагодити контакти з дитячими і молодіжними організаціями?

1. Поки без проблем – 25% 2. Згоди i взаєморозуміння досягаю, але є також 9

i деякі проблеми – 27% 3. Стає все важчим впливати на членів організації та об'єднань – 8% 4. Визнаю, на жаль, що контакт встановити не вдається–1% 5. Моя робота ще не вимагала особливого контакту – 20% 6. Важко сказати – 13% 7. Iнша відповідь – 9% ( серед оточуючих таких немає, я з ними не спілкуюсь, намагаюсь уникнути контакту); - У молодіжному середовищі поширені „неформальні” об’єднання, як ви їх оцінюєте?

1. 3агалом позитивно – 20% 2.Стримано, залежно від конкретної спрямованості даної організаційної форми – 52 % 3. Загалом негативно – 15% 4.Важко сказати – 12% - Чи навчаються у вашому навчальному закладі учні, які входять до формальних” молодіжних об’єднань. Вкажіть назви.

1.Так – 56 % 2. Hi - 28% 3. Не знаю – 26% Назви: - Скейтери, паркур, екстремали – 19% - Емо – 27% - Готи – 6% - Рокери – 1% - Репери, гопники – 12% - Панки – 10% - Сатаністи – 0,7% - Скінхеди – 4,5% - Графіті – 5% 10

- Чи вирізняється, на вашу думку, поведінка таких учнів?

1.Так – 60% 2. Hі – 18% 3. Не знаю – 22% - Чи є у ваших навчальних закладах програми роботи з учнями, які є членами громадських, „неформальних” об’єднань?

1. З громадськими об’єднаннями: - Є– + - Немає – - Не знаю – 2. З „неформальними” об’єднаннями: - Є – 2% - Немає – + - Не знаю – Проаналізувавши анкету ми бачимо, що неформальні об’єднання в місті є і наші учні є їх учасниками, чому так склалось? Добре це? Чи погано? Актуальність даної проблеми вимагає невідкладного і глибокого її вивчення педагогами і практичними психологами. Часто приєднанню підлітка до неформалів сприяє неблагополуччя в сім'ї, коли батьки не приймають дитину такою, якою вона є. Такий неприйнятий батьками підліток починає підсвідомо шукати те середовище, в якому він міг би бути собою, зі своїм внутрішнім світом, суб'єктивним відношенням до того, що відбувається і де б його приймали таким, яким він є. Є ще ряд причин приєднання дитини до різних неформальних об'єднань, угрупувань — це відсутність навчальної мотивації, маса вільного часу, ізольованість і віддаленість дітей від батьків, занедбаність, бажання знайти захист у кого-небудь або «нагнати страху» на інших, застійні явища в суспільному житті, дефіцит правди, лицемірство, 11

звідси потяг до фальшивих цінностей, авторитетів, ідеалів, які вони вважають істинними і престижними. А зовнішні атрибути - це лише бажання бути не схожими на інших, це реалізація індивідуалістичних і егоїстичних потреб і інтересів, і навіть можливість здійснення аморальних дій: хуліганство, куріння, вживання алкоголю, наркотиків. У чому специфіка взаємостосунків у неформальних групах? Чи існує небезпека від них? Сьогодні у будь-якому великому місті України є місця, де можна побачити представників різних молодіжних угрупувань. У нас в місті – це Сіті-центр, Каштановий сквер, ОПК, бордюри, парапети тощо. Кожні угрупування мають власний стиль одягу, поведінки, навіть життя. Деякі мають власні способи спілкування з допомогою різних знаків, жестів, звуків. І зовнішній вигляд: зачіска, манера одягатися відіграють велику роль. Адже зовнішні ознаки завжди були символами належності до тієї чи іншої групи. Молодіжні угрупування живуть своїм життям, за своїми законами. Водночас суспільні закони розвитку накладають свій відбиток і на відносини між групами. Представники деяких груп спокійно ставляться одна до одної, в основному не створюють соціальних проблем, поки не пропагують антисоціальні ідеї та не порушують норми поведінки, прийняті в суспільстві. Відносини ж між деякими часто виходять за межі закону. Захист своїх "інтересів", "території" набуває агресивності, анти законності. Сучасна наука виводить певну класифікацію молодіжних субкультур. В короткому викладі їхня типологія виглядає так: l. романтико - ескапітські субкультури (хіпі, толкієністи, байкери .)

2. гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери .)

3. кримінальні (гопники, скінхеди .)

12

4. анархо-нігілістичні (панки та інші). Варто звернути увагу на парадокс молодіжних субкультур: з одного боку вони культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, а з іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього дорослого суспільства. Особливістю неформальних об'єднань є добровільність вступу в них і стійкий інтерес до певної мети, ідеї. Друга особливість цих груп - суперництво, в основі якого лежить потреба самоствердження. Молода людина прагне зробити щось краще, ніж інші, випередити в чомусь навіть найближчих йому людей. Це призводить до того, що всередині молодіжні групи неоднорідні, складаються з великого числа мікро угрупувань, що об'єднуються на основі симпатій і антипатій. Саме в просторі неформального спілкування можливий первинний, самостійний вибір підлітком свого соціального оточення і партнера. Ці групи стають тим мікросоціумом, у якому відсутнє і звуження вільного пересування в просторі, і суворий регламент часу для творчого самовираження, які нав'язують старшокласникові соціальні інститути (школа, ПТУ, частково сім'я). Обмеження свободи веде до суперечностей із дорослими, які не лише не встигають за прогресом, а й не хочуть встигати, вважаючи, що вони завжди праві, тим самим провокуючи ще більше відчуження своїх дітей від них, що призводить до автоматичного зменшення їхнього авторитету. Неформальне молодіжне об'єднання, здійснює величезний вплив на змістову насиченість вільного часу, забезпечуючи тим самим комфортні умови для душевно самотньої молоді. У таких об'єднаннях молодь створює свою культуру, що відповідає саме її уявленню про навколишній світ, про естетичні цінності та сенс життя, тобто в рамках цієї культури відбувається моральне виправдання відхилень від загальноприйнятих норм, що схвалюються всіма членами даної групи.

13

Таку культуру називають молодіжною субкультурою, тому що, по-перше, вона містить систему колективно прийнятих молоддю цінностей, взірців, норм поведінки та спілкування, які відмінні від цінностей та норм домінантної культури, а, по-друге, включає лише одну соціально-демографічну спільноту - молодь, осіб віком від 12 до 28 років (у деяких джерелах від 15 до 25 років). Молодіжні субкультури стали одним з істотних чинників соціалізації міських школярів.

- позитивна тенденція (освоєння соціальних ролей в групі однолітків, соціальне і культурне самовизначення на основі соціальних проб і експериментування), - соціально-негативна (наркотизація, ухвалення ідеології націоналізму, екстремізму, залучення до кримінального способу життя), - індивідуально-негативна (мораторій на соціальне і культурне самовизначення, самовиправдання інфантилізму і ескапізму - „втечі” від соціальної реальності. Дані соціологічних досліджень підтверджують, що значна частина учнів старших класів, ідентифікує себе з тією або іншою субкультурою, і певна кількість старших школярів випробовує на собі її відчутний вплив. У той же час вплив на учнів ряду неофіційних молодіжних культур приховує в собі соціальні небезпеки, оскільки одні субкультури транслюють ідеї екстремізму, расової і національної дискримінації, інші проповідують кримінальний спосіб життя, треті - пропагують вживання психоактивних речовин і т.д. Дані субкультури створюють ризик для соціалізації учнівської молоді. У зв'язку з цим реакція офіційних органів влади, громадськості, педагогів навіть на нешкідливі прояви юнацької субкультури часто буває украй жорсткою. Нерідко у вихователів, вчителів виникають сильні негативні емоції, перешкоджаючі самовизначенню і побудові конструктивної взаємодії з представниками юнацьких субкультур. Крім того, 14

педагоги, вимушені мати справу з учнями, які яскраво демонструють субкультурну приналежність, в більшості випадків позбавлені чітких орієнтирів при конструюванні професійної діяльності. Таким чином, можемо говорити про те, що: v Субкультури та неформальні об’єднання є обов'язковою умовою існування будь-якого демократичного суспільства, неодмінним атрибутом громадянського суспільства; міра їх розвитку є ознакою демократичності держави загалом; v субкультури є способом ідентифікації з соціальним середовищем, із власною групою в субкультурі, зі всією системою субкультур, з молодіжним рухом, зі світом поза субкультурами; v кожна субкультура має свою, притаманну тільки їй, особливу форму комунікації у власному субкультурному товаристві (особлива мова; особливості одягу або спеціальні знаки на одязі, зачіски, татуювання; обряд ініціації, що є способом розпізнання «свій - чужий»; v субкультури різняться також і мірою та методами конфлікту (протистояння) — протесту та (чи) співпраці їх із зовнішнім світом, до якого належить як світ поза субкультурами, так і світ інших субкультур; – З віком потяг до тієї чи іншої субкультури мине. Неформальний спосіб життя притаманний людям підліткового віку. А належність до тієї чи іншої субкультури це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим свої власні погляди на життя. Тим більше, що підліткам взагалі характерне протиставлення себе дорослим. І тому тінейджери об’єднуються з іншими однодумцями та демонструють те, що у них є власні життєві позиції. Зазвичай бажання належати до певної субкультури з віком зникає. До цього потрібно ставитися лише як до одного з етапів життя. А батькам таких підлітків можна порадити не реагувати бурхливо на таке волевиявлення їхніх дітей. Між іншим, практично всі підлітки проходять через певні групи, хай то якісь гуртки, секції чи ті 15

ж неформальні об’єднання. У психології навіть вважається, що це сприятиме їхньому подальшому розвитку. Багато людей упереджено ставляться до представників молодіжних субкультур, зовсім не знаючи, що більшість з них не мають ні найменшого відношення до криміналу, сексуальної розбещеності, сатанізму тощо. А навпаки - це звичайні у спілкуванні підлітки, більшість з яких початківці - музиканти, письменники, художники та досить обдаровані молоді люди. Кожен має право бути індивідуальним. А молодіжні організації існували завжди, лише самовиражалися порізному.

Сливинська Т.О. методист науково-методичного центру

Особливості психології неформальності Поняття психології неформальності складається з багатьох аспектів . Прагнення бути самим собою лише перше з них. Підліток стурбований пошуком свого «Я», визначенням свого призначення в житті – настирливо захоплює на шляху пошуку чогось незвичайного. А визначити це незвичайне дуже просто. Якщо дорослі не забороняють – це справа звична і тому нудна. Якщо забороняють – ось він, той самий солодкий плід. Другий аспект психології неформальності – зародження і підтримка. Підліток починає наслідувати когось, навіть не помічаючи, що поступово це стає звичним для нього і це його маскарад. Зародження і підтримка полегшують задачу виділення з навколишнього середовища - сушити голову доводиться тільки першим. Інші ж, як слухняне стадо, йдуть услід. Третій аспект – стадний інстинкт. Груповим він здається лише зовні. Глибинно, психологічно це стадна поведінка. Прагнення виділитися, знайти автономність і незалежність 16

носить індивідуальний характер але одному виділитися важко. А в купі – легше. Зараження і наслідування, нашаровуючись на індивідуалістичне прагнення до виділення, спотворює мету, ради якої підліток робить неформальні дії, у результаті не виділяє, а розчиняє підлітка в натовпі собі подібних. Переважна більшість неформальних угрупувань тримаються не на свідомій єдності – це буває у підлітків рідко, а на подібності почуттів, емоцій , які переповнюють членів групи. Неодмінний атрибут майже будь-якого групи і одночасно ще один доданок психології даного типу – наявність конкурентів, опонентів і навіть ворогів. Ними можуть бути , практично, хто завгодно: підлітки з сусіднього двору, і прихильники іншої музики, і просто дорослі. Тут діють принципи відокремлення, але вже не на індивідуальному, а груповому рівні. Не погоджуючись з світом дорослих, підліток приходить у неформальне угрупування, і його стихійний протест починає розповсюджуватися і на інших неформалів. «Ворогів» може бути дуже багато. Підтримка образу ворога - одна з умов існування подібних груп. Психологія неформальності за природою свою носить подвійний, активно-реактивний характер. З одного боку, це багато в чому природне виплискування енергії молодості. З другого боку, ми самі ж часто провокуємо на те, щоб ця енергія прямувала в некращу сторону. Забороняючи навіть те, що корисно і вигідно суспільству, ми викликаємо у них подив і підштовхуємо до сліпого протесту в явно негативних формах. На жаль, сучасне суспільство виявилося нездатним відповісти інтересам молоді. Науковці (В.В. Морозов і А.П. Скрьобов) виділили наступні суперечності соціалізації молоді за останній період Сучасні вимоги молоді до і реальність нашого суспільства суспільства

17

Об'єктивно ускладнюються суспільні відносини, що всі зростають вимогами з боку суспільства до соціалізації і виховання молодого покоління Прагнення бачити суспільство процвітаючим

Прагнення до демократії і гуманізму Безперервність процесу соціалізації і культурного виховання

недостатнє використовування соціально - економічних, ідеологічних, політико – виховних засобів дії на людину. сучасна соціальна і економічна нестабільність.

адміністративні методи виховання, що залишилися. залишкова система фінансування державних культурних і виховних установ.

Певна система цінностей

невизначеність в умовах існування одночасно «старих» і «нових» цінностей.

«Кожному по праці»

даремність чесної праці

Потреби у високому добробуті

можливості держави задовольнити такі потреби. апатія від безрезультатних політичних дебатів

Відповідність слова і справи

соціальна незахищеність при загальному курсі на правову державу.

18

Загальна причина утворення молодіжних субкультур незадоволеність життям, а в соціологічному аспекті - криза суспільства, нездатність його відповісти базовим потребам молоді в процесі її соціалізації. Ще одна особливість психології неформальності – завищенні домагання. Це той самий «споживацький спосіб життя», який так часто ми ставимо молодим у вину. Відкритість інформаційного простору дозволяє порівнювати різні сторони життя, а потім і голосно виражати результати цього не лісного для нас порівняння. Підлітки сприймають навколишній світ по-своєму. Особливості психологічного стану підліткового віку не дозволяють більшості молодих людей виражати поодинці свій погляд на світ. Тому підлітки вважають за краще об'єднуватися в компанії, «збиватися в зграї», вельми досягнувши успіху в справі створення своїх особливих співтовариств, де «відчуття ліктя» — єдино можливий для них спосіб виживання в суспільстві. Для підлітків приналежність до таких співтовариств була і залишається надзвичайно привабливою, оскільки, виходячи із замкнутого соціального осередку сім'ї, молода людина в сучасному світі неминуче потрапляє в соціальний вакуум. Цей феномен є специфічною особливістю різних соціальних груп, зокрема неформальних малих груп. Причинами створення неформальних об’єднань є : прагненням проявити незалежність, самостійність, бажання задовольнити потреби та інтереси, необхідність у спілкуванні, як форма прояву індивіда, пошук відчуття захисту, комфортності, доступ до інформації, яку неможливо отримати вдома, у формальному колективі, спілкування у межах неформального об’єднання й поза ним, прагнення до отримання гострих відчуттів. Які причини „відходу в андеґраунд”, молодь називає: 1) Виклик суспільству, протест.

2) Виклик сім'ї, нерозуміння в сім'ї.

3) Небажання бути як все.

4) Бажання затвердиться в новому середовищі.

19

5) Привернути до себе увагу.

6) Не розвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні.

7) Копіювання західних структур, течій, культури.

8) Релігійні ідейні переконання.

9) Дань моді.

10) Відсутність мети в житті.

11) Вплив кримінальних структур, хуліганство.

12) Вікові захоплення. Серед них є і подвійна мораль, бездуховність, цинізм, пияцтво, користолюбство, вещизм, розгубленість перед життям, втрата сенсу життя, руйнування ідеалів. Особливістю неформальних об'єднань є добровільність вступу в них і стійкий інтерес до певної мети, ідеї. Друга особливість цих груп – суперництво, в основі якого лежить потреба самоствердження. Молода людина прагнути зробити щось краще, ніж інші, випередити в чомусь навіть найближчих йому людей. Багатьом з них, молодим і повним сил, часто хочеться вити ночами від туги і самотності. Багато хто з них позбавлений віри, сповнені власною непотрібністю. Серед найбільш важливих причин, що спонукають підлітків „піти в неформали” потреба в друзях, в чомусь незвичайному, а також конфлікті в школі і удома, недовіра до дорослих, протест проти формалізму і брехні,. Тому підлітки намагаючись розібратися в собі, відправляються на пошуки сенсу життя і пригод в неформальні молодіжні об'єднання. Це призводить до того, що всередині молодіжні групи неоднорідні, складаються з великого числа мікроугруповань, що об'єднуються на основі симпатій і антипатій. Багато з неформалів – люди вельми неординарні, талановиті. Вони проводять на вулиці дні і ночі безперервно, не знаючи, навіщо. Цих молодих людей ніхто не організовує, не примушує збиратися разом. Вони збираються самі – всі вони дуже різні, і в той же час чимось дуже схожі. Головним для підлітків в неформальних угрупуваннях є не тільки можливість відпочити, провести вільний час, а і 20

можливість спілкуватися з близькими собі по духу людьми, розвивати і проявляти свої здібності, тим самим залишатися самим собою. Сьогодні цілий комплекс суперечливих проблем та неоднозначність процесів, що відбуваються в молодіжному середовищі і в нашому суспільстві в цілому, викликають бурхливі суперечки. На жаль, наша держава продовжує дивувати своєю нікчемною увагою до молодіжних проблем або спробами вирішувати їх адміністративними методами . Вплинути на цю ситуацію в державному масштабі нам навряд вдасться, але в наших силах не повторювати подібних помилок і не сприяти їм Якщо народ має той уряд, який він заслуговує, то народ і уряд мають справу з тією молоддю, яку вони самі виховують — будь-який прояв неуваги до молодіжних проблем здатен, повертаючись, подібно бумерангу, з другого боку в найнепередбачуваніший момент, створити ще більші проблеми для справжнього і майбутнього суспільства.

Небот С.І. заступник директора з виховної роботи гімназії №3

Сучасні діти. Які вони? Сучасні діти. Які вони? Дати відповідь на це питання нелегко, а точніше – неможливо. По-перше, кожна людина – особлива, неповторна, надзвичайна. По-друге, у кожного своє бачення світу, своє сприйняття навколишнього, а звідси – і різні життєві висновки. По-третє, існує ще й дитяча субкультура зі своїми нормами, правилами поведінки, а це одна з причин ускладнень у спілкуванні з дорослими. Підлітково-юнацький вік характеризується переходом від залежного дитинства до відповідальної дорослості.

21

Найважливішим процесом перехідного віку є розширення життєвого світу особистості, усвідомлення власної індивідуальності, поява життєвого плану. Поведінка підлітка вимірюється перш за все маргінальністю, проміжком його становища. Переходячи із дитячого світу у дорослий, підліток повністю не належить ні одному, ні іншому. Цим зумовлені внутрішні протиріччя, нечіткість вимог, здатність приймати крайність у позиціях. Ця напруга і конфліктність є більш напруженими, коли різниця між світом дитинства і дорослості є більш різкими, вимогливими. Психологія спілкування в підлітковому та юнацькому віці будується на основі двох, зовсім протилежних, потреб: уособлення і потреба в приналежності. Почуття уособлення виявляється в емансипації від контролю дорослих. Уособлення – це можливість поринути у свій внутрішній світ, а в деяких випадках – почуття неприкаяності, суму, ізоляції, незрозумілості. І тоді у підлітків з’являється необхідність спілкування і угрупування з ровесниками, в суспільстві яких вони знаходять спонтанність, спасіння від суму, визнання власної значимості. Типова риса підліткових та юнацьких угрупувань – надзвичайно висока конформність. Відстоюючи свою позицію від дорослих, вони абсолютно некритично ставляться до думки угрупування та його лідера. У цьому є велика небезпека. Чи зможуть підлітки, які входять до складу тієї чи іншої неформальної організації, знайти себе, своє місце у компанії ровесників, а згодом і в дорослому житті чи «зависнуть» у негативізмі, невизнаності, нереалізованості залежить від нас, оточуючих дорослих: батьків та педагогів.

22

Гіштимулт Т.І. практичний психолог гімназії №3

Круглий стіл «Територія Z» «Я не знал, что это моя вина, я просто хотел быть любимым…» Борис Гребенщиков ЗДВР: «Розпустили молодь!» - нарікають оточуючі люди старшого віку. «Куди дивиться школа?» - обурюються батьки. «Заборонити! Закрити! Привести зовнішність у порядок!» ось, напевне, найбільш традиційна і звична установка педагогічного і громадського впливу. Не будемо говорити які, неформали, чого прагнуть? Що треба робити: боротися чи співпрацювати. Сьогодні ми спробуємо розібратися, хто ж вони? А зараз давайте звернемось до мови цифр. Хоча, на жаль, ніяких конкретних цифр знайти не можна. Пропонуємо вашій увазі невтішні статистичні дані, хоча їх навряд чи можна назвати статистичними. /«Статистика» через слайд-показ: Неформальні угрупування є неофіційними. Частина офіційна, друга зареєструється завтра, третя – ніколи. Одні групи виникають стихійно, інші – за ініціативою офіційних осіб./ Ось така невтішна статистика. На засіданні нашого круглого столу присутні гімназисти, їх батьки та вчителі. І перше питання, на яке хотілося б отримати відповідь: «Як ви вважаєте чи, можливо, знаєте напевно, які причини того, що наші діти раптом стають так званими неформалами і чому цих дітей називають саме неформалами?» /відповіді усіх трьох сторін/ Ми вислухали різні думки. Але де ж заховане раціональне зерно істини? Без допомоги фахівця, звістно, розібратися 23

неможливо. Я запрошую приєднатися до нашої розмови першого експерта, психолога нашої гімназії, Гіштимулт Тетяну Іванівну, яка ознайомить вас з терміном «неформали». /виступ супроводжується слайд-показом/ Виступ психолога: Неформали... Це слово сьогодні викликає різні асоціації: для одних воно стало символом конформізму великої поваги – в деяких молодіжних колах «неформалом» бути досить престижно, для інших це слово повне загрози, асоціюється із вторгненням в невідомий світ ворожих і сторонніх впливів. Треті пов’язують його з безплідним мулом від екстравагантної самореклами людей, не здібних на серйозні справи. Журналісти інколи просто насолоджуються цим словом – будь-яка розмова викликає напружену увагу масової аудиторії. Вчені від нього відхрещуються, вважаючи досить негативним терміном. Дійсно, термін трохи не за призначенням. У соціології поділ діяльності людей на формальну і неформальну пов’язаний з певними організаційними формами або відсутністю таких. Будь-яка людина, яка живе в суспільстві, виконує як формальну, так і неформальну діяльність. Це ніби дві грані життя суспільства. Вони обидві дуже важливі й не заміняють одна одну, а протікають за різними законами. Якщо, наприклад, сім’я без неформальних взаємостосунків – то це шлюб за розрахунком. Симпатія, дружба, кохання – все це із сфери неформального. Хто ж такі неформали? Ситуація нагадує відому притчу про трьох мудреців, котрі підійшли з різних боків до слона. «Слон – це дещо м’яке, гнучке, дуже рухливе»,- сказав перший із них, тримаючись за хобота. «Слон – це жива шершава колона», - заявив другий, помацавши ногу. «Слон твердий і гострий», - зробив висновок третій, коли доторкнувся до бивня. Всі вони були праві, але не зовсім... Не важко помітити, що терміни «формальний» і «неформальний» ніяк не характеризують змістову сторону і 24

загальну направленість спільної діяльності і належать лише до способів її організації. Як би там не було, але термін «неформали», як відомо, живе другорядними життям і міцно ввійшов в побутове життя. Завдяки засобам масової організації в очах суспільної думки він асоціюється з розпливчастим, але екстравагантним способом групи ровесників, які входять до дорослого життя з шумом і галасом. І, що принципово важливо, цей образ несе на собі яскравий відбиток конформізму, конфлікту із суспільством, претензії на схильність до нетрадиційних для дорослих життєвих орієнтирів. Для традиційно орієнтованої частини суспільства неформали – незвична і незрозуміла молодь. Вони з’являються як альтернатива нецікавим, бюрократичним формам дозвілля, хоча деякі з них самі схильні до формалізму і породжують у собі черв’як бюрократизму. Неформальна молодь сьогодні – це частина сучасної молоді, яка намагається жити інакше, ніж їхні батьки. Тобто сьогодні ми всі повинні навчитися в неформальному суспільстві. Час, коли одні люди могли підім’яти життя інших під свої стереотипи мислення, „кануло в лєту”. Як і методи силового тиску старших на підростаюче покоління. Зрозуміти молодь, простягнути їй руку допомоги у вирішенні складних життєвих питань, проявити наполегливість і не втрачати терпіння в дискусіях, визнавати за молоддю право самостійних рішень – це зобов’язання зрілої частини суспільства у ставленні до юної зміни. Але перш за все – зрозуміти... ЗДВР: А зараз зустрічайте ще одного експерта, представника Ради міністрів гімназії Антошко Наталію, яка разом із ЗДВР проводила опитування серед гімназистів та учнів інших шкіл Корабельного району, виявляючи причини переходу підлітків до неформальних молодіжних об’єднань. І зараз вона озвучить ці причини, а ми всі разом спробуємо погодитись чи не погодитись із думками дітей.

25

/через слайд-показ/ Причини, через які підлітки стають неформалами: - потяг молоді до самодіяльних рухів, самореалізації особистості; - нецікава культурно-масова робота та форми організації дозвілля в школах. Часто програма занять гуртків та клубів є нецікавою, а то й нудною; - постійна відсутність батьків удома (вони постійно заробляють гроші, підвищують свій кваліфікаційний виступ); - невміння батьків серйозно говорити зі своїми дітьми, небажання їх зрозуміти, висміювання проблем, які турбують; - у школах постійна регламентація, адміністрування шкільного життя, підміна реального самоврядування одноденними акціями чи іграми в «дні дублера»; відсутність реальних, соціально значущих справ, відчути свою потрібність, відповідальність за свою ділянку роботи; - зневіра у власні сили; відчуття комфортності серед тих, кого називають неформалами; - харизматичний лідер; - прагнення до неформального спілкування, одвертості, безпосередності, можливість вільно розмовляти, висловлювати свої думки, співпереживати. ЗДВР: Чи погоджуєтесь ви, шановні дорослі із вище сказаним, чи, можливо, у вас є контраргументи? /думки-висловлювання дорослих/ З яким із вище названих причин не можуть погодитись гімназисти? Які думки дорослих вас здивували чи занепокоїли? /висловлювання учнів/ ЗДВР: Ми перерахували багато причин, але про одну, проте дуже важливу, сказати забули. Ця причина є соціальною. «Як це?» - запитаєте ви. Відповідь на це питання 26

спробуємо знайти разом із Маханьковською Людмилою Йосипівною, учителем історії та такого цікавого предмета, як «Людина і суспільство». Молодіжний рух на Заході почався в 60-х роках XX століття. Про «бурхливі шістдесяті» написано багато статей, сотні книжок, знято кінофільми. Спробуємо розібратися, чому ж з’явився бунт у 60-х роках. У США – сильний вплив корпорацій в системі вищої освіти, обмеження на свободу політичної діяльності. У Франції відбулися зміни в суспільному положенні інтелігенції і напружена ситуація в сфері вищої освіти. У Німеччині з’явились проблеми подолання духовної спадщини нацизму. Реакція західної молоді була на гіпертрофований раціоналізм оточуючого життя в цілому. Раціональність тодішньої сучасної цивілізації в свідомості молодого покоління пов’язана з придушенням особистості, позбавленням людини можливостей саморозвитку. Звідси – протест проти всієї системи соціальних інститутів як знаряддя підкорення індивіда. Публіцисти тоді писали, що юна парость піднялась на гребінь «руху 60-х», оглянулась і нічого не побачила, окрім пустелі міст, в яких всякий рух душі зводився до страху втратити розкішне життя біля телевізора з кондиціонером. У 1969 році американський соціолог Люіс Фойєр створив книгу «Конфлікт поколінь» в якій сказав, що «…історія всіх до цієї пори існуючих суспільних верств є історією боротьби між поколіннями. Старі і молоді, батьки і діти, зрілі майстри і молоді підмайстри, дорослі роботодавці і молоді робочі, старі професори і юні студенти почали між собою суперництво за володіння ситуацією в суспільстві. Ця боротьба продовжувалась безперервно: то приховано, та відкрито, але ніколи не закінчувалась перемогою молодих, бо до того часу, коли вони перемагали, то ставали людьми середніх літ». І так, молодіжні рухи були завжди екстремальними, емоційними, відрізнялись ентузіазмом і 27

ніколи не були раціоналістичними. Загальним для усіх молодіжних груп є глибоке песимістичне ставлення до майбутнього. Молодь завжди підкреслювала, що старше покоління безкарно зіпсувало світ і потрібна радикальна революція, щоб все розпочати спочатку. Молодіжний рух ніколи не хотів визнавати уроки минулого, кожне покоління завжди вважало себе першим і останнім в історії. Ті події, які відбувались на Заході, в якійсь мірі можна вважати сценарієм для наступного «відкриття молоді» в нашій країні на хвилі нової політики гласності (1985-1986 роки). Конфлікт поколінь потрібно розглядати не тільки як об’єктивно неминучий, але і як цінний механізм життя суспільства, який служить відбору і впровадженню корисних нововведень, що відкидає все непотрібне, шкідливе. Інша справа, що з точки зору суспільних інтересів цей конфлікт повинен протікати зовсім в інших формах, ніж це відбувається на сучасному етапі. Не через суперечки у родинах із биттям посуду та грюканням дверей, а через зіткнення думок, вільні дискусії в умовах демократії та гласності, коректний діалог різних, але рівноправних поколінь батьків та дітей, адже обом поколінням у нашому суспільстві належить майбутнє. ЗДВР: Коли вже мова зайшла про сучасні субкультури, так по-іншому називають неформальну молодь, давайте спробуємо розібратись чим схожі, і чим різняться молодіжні угрупування. Але спочатку звернімось до словника /через слайд-показ/. Субкультура – результат постійної взаємодії людей, яка протікає в особливих умовах. ЗДВР: Що ж це за особливі умови, чим відрізняються різні субкультури? /через слайд-показ/ - фетишами (атрибутикою): для своєї епатажної, вичурної, іноді скандальної поведінки, представники угрупування 28

використовують шокуючі, з точки зору нормальної людини, прикраси та одяг, татуювання; - сленгом (аби мова видавалась колоритною, для виявлення емоцій, речей, явищ); - місцем «тусування» (зібрань). Одні збираються на кладовищі, інші – на байкерському полі; - ідеологією (ставленням молоді до дійсності); - музикою, яка є пропуском у сферу життєдіяльності молодіжного дозвілля. Про музику хотілося б поговорити дещо докладніше, оскільки саме із захоплення тією чи іншою музикою народжувались перші неформали. А почати хочеться зі слів відомого усім нам композитора сучасності Р.Паулса: «Встаёт вечная проблема: разница вкусов. Я никогда не спорил с отцом, потому что он всю жизнь обожал танго. С этим супермодным танцем связана его молодость. В моей молодости появился твист, о котором моя мать говорила, что это ужас, но коней света, как известно, не произошёл, а твист просто вышел из моды. Потом появился рок. И моя дочь танцует уже совсем по-другому, и ей нужны совсем другие мелодии и ритмы… Разумеется, мы должны помнить о наших прежних достижениях, о лучшей эстрадной музыке прошлых лет и давать её в эфир. Но старую традицию необходимо развивать, обогащать, создавать музыку, созвучную времени. Заставлять молодёжь слушать лишь мелодии прошлых лет нельзя». /розповідь учня про музичні напрямки та жанри сучасної молоді/ ЗДВР: Можливо, потреба в нових словах з’являється і тоді, коли старі слова перестають задовольняти, як сказав один із гімназистів, видаються «недостатньо соковитими, колоритними» для визначення тих чи інших емоцій, речей, явищ:

29

Прикид – одяг, колеса – наркотик (пігулки), крутий – дуже сильний або стильний чи такий, що викликає подив; тусовка – компанія, група людей; поламати – побити…. Від суспільства вимагається рух за молоддю. Ті, хто не готовий з якихось певних причин до порозуміння, потребує від молоді неможливого: «замріть», «не рухайтесь», «будьте, як ми». Так створюється субкультура людей старшого покоління. Очевидно, що для людей цього типу є більш доцільний вихід: не треба рухатися за поколіннями новими, тими, що рухаються більш динамічно, визнавати їх право на особисте обличчя і навчитися жити поруч, по можливості допомагаючи, або просто не заважаючи. Треба визнати, що молоді дістається не тільки спадщина поколінь-посередників, але і проблеми. А зараз пропоную познайомитись із самими субкультурами: Готи. Зовнішній вигляд – все, що має відношення до естетики смерті. Згодом готи стали додавати до свого образу містичні символи, причому без намагання хоч якось пов’язати їх між собою та усвідомити. Ця неусвідомленість і є слабке місце готичного руху, що не має чіткої ідеології, що не завжди красить репутацію готів. Суттєвим є те, що вони сприймають свій рух як протест проти масової свідомості, позбавлення смаку в одязі та метушні. Поки попса складає свої „три слова, два акорда” про кохання, гот, увесь вигляд якого нагадує про смерть іде на кладовище. „Безполі” готи. Весь їх макіяж направлений на те, щоб приховати свою статеву приналежність. Корсети, спідниці, бандажі, латексний та вініловий одяг, високі каблуки, нашийники.

Hippie Goth. Мішкуватий одяг, капюшони, плащі. Волосся натурального кольору, вільно спадає, із вплетеними стрічками. Амулети із дерева чи каменю із зображенням магічних знаків.

30

Corporate Goth. Готи, що працюють на великих підприємствах і вимушені одягатися відповідно до корпоративного стилю. Офісний одяг приближений до готичності по мірі можливості. Ніякого макіяжу, мінімум прикрас, все строге та чорне.

Cuber Goth. Кіперпанківська естетика, активне використання техно -дизайну: шестерні, шматочки мікросхем, провода. Одяг в основному з вінілу чи неопрену. Волосся вибрите або фарбується у фіолетовий, зелений чи блакитний кольори. Класичні готи. Це готи-естети, в основному творчі люди. Готика для них не культ, а джерело натхнення, звідки можна без кінця знаходити ідеї та образи. Такі готи мають екстравагантну поведінку та нестандартне світосприйняття. Готи-вамп. Найсучасніший та модний різновид готів. Це зазвичай замкнені персонажі, які ображені на весь світ. Найприємніший час проведення – розповісти товаришу про тільки-но винайдений спосіб самогубства чи порозмірковувати про свої хвороби.

Punk Goth. Стиль готів-ветеранів: ірокези, англійські шпильки, рвані джинси, шкіряні куртки – практично стовідсоткові панки.

Victorian Goth. Віддають перевагу стилю історичних епох. Камзоли, ботфорти, сорочки з жабо та оборками. У жінок – корсети, широкі спідниці, віхало, печатки. Це єдині готи, які не дотримуються чорного кольору. Зачіски – історичні, а не панківські, натуральний колір волосся. В основі готівського руху лежить готична музика, яка виросла із пост-панка. Тому готів прийнято вважати музичним напрямком. Улюблене місце зборів – кладовище, оскільки там тихо, безлюдно, ніщо не заважає дружньому готівському спілкуванню або просто веселитися. Однак сенс життя – це сама готика, а не культ смерті. Готика – явище екзотичне, а похмурі образи – не більше, ніж епатаж. Недоречно шукати 31

сенс життя у смерті – його там немає. Смерть – це нагадування, поштовх намагатися жити. Готи мають так званий готичний світогляд (життєву філософію, яка поєднується з двома основними елементами: абсолютний індивідуалізм та незвичайна романтика). Завжди намагаються здобути більшого і в житті, і в музиці, і в арті, вони шукають красу навіть у тому світі, де її немає, завжди дивитись на всі сторони життя (і позитивні, і негативні), не закриваючи ні на що очі. Намагаються змінити сірі будні, вносячи в них емоції та почуття через музику, стиль одягу, мейк-ап. Їхнє кредо – знати правду і вміти іронізувати над нею (принцип такий "Die laughing!"

- помирай посміхаючись). Готи переплавляють свої емоції, як позитивні, так і негативні: біль, відчайдушність, радість у життєву енергію і намагаються відчувати себе нормально зі своїми «недоліками»: похмурим настроєм, іронією, дивними поглядами на життя і брати із цього всього силу. Емо. Із недавнього часу ця субкультура набула широкої популярності по всьому світі. Від англійського слова «emotional» означає емоційний. В основі субкультури – різновид панк-музики, особливість якої полягає в манері вокалу, який може включати в себе писк, шепіт, крик та стогін. Тематика емопісень пов’язана зі стражданнями від нещасного кохання, мріями, смертю, а інколи навіть з політикою. Правильні емо дотримуються здорового способу життя: вони не палять, не п’ють, не вживають наркотиків, не вступають до необачних статевих стосунків. Атрибути зовнішнього вигляду емо-кіда: - рожево-чорний колір. Одяг з рукавами у смужку. Поширений орнамент шахового порядку.

- Футболки з дитячими малюнками або чорні з назвами емогруп.

- Вузькі штани, частіше – чорні джинси, можуть бути порваними та звуженими донизу або ті, що облягають.

32

- Подвійний пасок. Один звичайний, інший – із заклепками.

- На нігтях – лак чорного кольору.

- Піджаки із безліччю значків.

- Браслети на руках (нібито прикривають порізи вен).

- Чорні кросівки чи кеди з рожевими шнурками.

- Окуляри в темній оправі.

- Великі горошини намиста на шиї.

- Сумки чи рюкзаки через плече із безліччю значків, м’яких іграшок, нашивок.

- Взимку – довгий шарф поверх чорної куртки чи фіолетово-чорного пальта, прикрашених значками.

- Волосся чорного чи темно-каштанового кольору, деякі прядки можуть бути висвітлені в оранж.

- І хлопці, і дівчати фарбують губи під колір шкіри, використовуючи світлий тональний крем – обличчя бліде, яскравою плямою виділено підведені чорним очі – дзеркало душі, душа ж – емоції. Правильний емо називається «тру» (від англ. true – правда), але це поняття досить відносне. Емо вважають, що кохання – ідеальне почуття, яке не можна приховувати. Тому, коли серце розривається на шматки від кохання, емо не будуть мовчати – вони відкрито сумуватимуть, переживати і навіть плакати навзрид. Особливо сильні емоції у Емо - кідів викликає музика. На Емо - фестивалях групи Емо - кідів у яскравому одязі не в змозі справитися зі своїми емоціями, виставляючи сльози на показ або ж просто сумуючи, не ховаючи зі своїх емоцій або ж, навпаки, відкрито показує свою радість чи захоплення музикою, світоглядом, нікого не соромлячись. Емо – групи, що складаються з багатьох юних, депресивних людей, які замкнулись у собі. Як тільки вони стають частиною Емо, їхні дії до самогубства, депресивний стан душі автоматично стають частиною щоденного життя, нормою (наприклад, порізи зап’ясть, інші нанесення шкоди своєму 33

тілу і багато інших природних дій, що засуджує більша частина суспільства). Як правило, молоді люди ідуть на цей крок, оскільки відчувають себе відкинутими від ровесників. Будь-який психіатр підтвердить, що через міру емоційні люди мають заохочуватись суспільством з метою допомогти вийти із депресивного стану, але звичайнісіньке з’ясовування стосунків може призвести до ще більшої депресії. Важко сказати чи справжні емо ходять вулицями нашого міста, можливо, це просто молодь, яка маскується під емо з метою просто виділитись із натовпу, бути несхожими на всіх. Рольовики. Зачинателями Рольвого напрямку стали члени клубу письменників-фантастів. У 1989 році на черговому з’їзді фантастів Радянського Союзу гаряче обговорювався твір Дж. Р. Р. Толкієна «Володар кілець», і в рамках фестивалю було прийнято рішення спробувати інсценізувати події, описані в книзі. Люди, які взяли участь у цьому заході, рознесли ідею по всьому Союзі, у тому числі і на Україну. Перший офіційний Український клуб було створено і навіть офіційно зареєстровано у 1990 році. Перших рольовиків так і називали – Толкієністи. Молоді, романтично налаштовані підлітки, не спокушені творами фентезі, були шоковані детальним описом Толкієнового світу, і кожен знайшов у ньому щось близьке для себе. І поскільки твір був казковим, то перший смак незвичайного відчули юні хлопці та дівчата, граючи міфічних персонажів. Так з’явились ельфи, гноми, орки. Якщо актори, що грають на сцені, тимчасово вчать свою роль, читаючи одні і ті ж фрази, займаючись з професіоналами, маючи підказку режисера, то рольовики повинні були протягом декількох днів тримати себе в образі та імпровізувати з діалогами, що у багатьох викликало просто потрясіння, і вони на багато років так і залишились грати, імпровізуючи, не маючи за плечима нічого, окрім ентузіазму, 34

юні актори почали створювати собі костюми з того, що трапиться під руку. На цьому етапі Толкієністи дискредитували себе перед суспільством, носячись по міських парках із клюшками замість мечів, кришками від каструль замість щитів, у зв’язку з чим громадськість не приділяла особливої уваги цим загадковим підліткам, вважаючи їх ще одним проявом важкого пострадянського спадку. Але йшли роки, рух поширювався, підлітки росли. Звичайно, одного лише Толкієна їм стало замало і вони почали організовувати ігри за творами інших письменників, а також на основі подій, що мали місце в історії. З’явились клуби, на базі яких молоді люди могли поділитися досвідом один з одним. З’явились і кузні, і майстри, які уміли кувати мечі, виготовляти збрую та арбалети. У швейних майстернях почали замовляти костюми. Є в наявності спеціальна література та відеофільми. Хлопці та дівчата, які займалися спортом та бойовими мистецтвами, організували тренування, створювали різні системи навчання історичного фехтування. На сьогоднішній день рицарські турніри набули практично єдиного стандарту і регулярно проводяться у всіх великих регіонах. Уже нікого не здивуєш історичними фестивалями, які проходять за підтримки спонсорів і приносять прибутки організаторам та учасникам. З’явились вузькоспеціалізовані угрупування, наприклад, файтери - бійці, які присвячують себе в основному підготовці до турнірів, реконструктори – ті, що займаються лише реконструкцією зброї, збруї, костюмів. Вони до найменших дрібниць намагаються відтворити ті речі, які носили наші пращури 40 – 700, а може й більше років назад, є й фахівці, які намагаються відновити і побут, створюючи невеликі поселення, що повністю відповідають духові середньовіччя. А є й такі юнаки та юнки, які уміють відтворювати фолк та писати сучасні балади і пісні. І, звичайно, завжди є і будуть Майстри, які створюють та організовують ігри. Слід 35

зазначити, що молодь, яка входить до Рольового руху – це, в основному, добрі, чесні, освічені і, найголовніше, порядні люди. Графіті. Графітчиків важко назвати групою, «тусуванням», якщо це й тусування, то дуже закрите. Воно й зрозуміло, розписування стін навряд чи може викликати захоплення у громадськості та правоохоронців. Тому «діяльність» свою графітчики не афішують. З новим тисячоліттям яскраву настінну творчість починають все частіше використовувати в рекламних цілях. Наприклад, розписують авто мийки, стіни ресторанів. Екстримали. Ці молоді люди проводять стрибки з «Тарзанки», а з початком нового тисячоліття стає помітним рух скейтерів та ройлерів. Помічають їх, в основному, на телебаченні, однак уважний погляд може помітити екстрималів із вікна громадського транспорту. Стритрейсніг (буквальний переклад – «вуличні перегони»). З появою фільму «Форсаж» на вулицях нашого міста з’являються гонщики. Вихідними багато молодих людей самовіддано «убивають» батьківські машини. Перегони відбуваються, звичайно ж, за гроші. Гопники (скорочено – гоп) – 1. Особа, яка належить до гопруху і живе під лозунгом «Жити, аби красти!», 2. Представник пострадянської субкультури, яка виникла у результаті інфільтрації кримінальної естетики в робоче середовище. Близькі до хуліганів. Для гопників є характерним жаргон крадіїв. Гопниками, як правило, стають діти із неблагополучних родин. Найчастіше зустрічаються при так званих гоп-стопах: вуличних крадіжках, що супроводжується характерною «гопнічною» розмовою із жертвою, а інколи і насиллям. Розпізнати гопника можна за такими ознакам: - пляшка дешевого пива; - дешевий спортивний костюм та кросівки; - підпалює сірниками; 36

- постійно жує насіння; - у розмові велика кількість нецензурних слів; - безтактна чи агресивна поведінка: наскрізь оглядають перехожого, фамільярне звертання. Одяг: - гоп-шапка – в’язана шапка темних кольорів, загорнена на 2-3 оберти догори (лежить на маківці голови) або є просто зсунута з лоба догори; влітку – кепка-таблетка, кепка-восьмиклинка чи бейсболка; - на спортивному костюмі перекручені назви відомих фірм, наприклад, «Pуma», «Abibas»; - спортивна гоп-куртка із дермантина, влітку –біла футболка, яка облягає тіло; - шарф, є атрибутом футбольної команди; - білі дешеві кросівки або черевики з тупим чи довгим носком, влітку – резинові сланці; - абсолютна не потрібна цій категорії людей «барсетка», яка завжди порожня. Байкери – одне із найсуворіших угрупувань. Для їх ідеології характерним є злиття людини і техніки в єдиний організм. Між собою байкери є друзями, захисниками одне одного. Це група однодумців, яка може протистояти мегаполісу, відстоювати групові та індивідуальні інтереси байкерів. Це не тільки їзда на мотицикла, які об’єднують членів байкерського товариства. Носять довге волосся, зачесане назад, хустку на голові (бандану), шкіряні штани, ковбойські чоботи на підборах, мають татуювання. Мають дуже дорогий мотоцикл, на який ніколи не шкодують коштів, постійно вдосконалюють техніку катання та свої уміння, майстерність. Дуже люблять задушевні розмови із «собі подібними», тому й збираються на байкерські тусовки, де діляться своїм досвідом, допомагають новачкам. Репери Рейвери. Молодь, яку бавлять дорослі великою кількістю грошей. Ці молоді особи у постійній гонитьбі за модою, 37

дорогими речами, екзотичною їжею, тому через деякий час стають залежними від матеріального світу. Їхні розмови виключно про нові сукні, костюми, дорогі спа-салони. Хоча поклоняються перед ді-джеями, адже саме в клубах молоді рейвери демонструють себе. А, як відомо, саме ді-джеї керують музичними напрямками клубів, і тому, що слухати рейверам вирішують саме вони. ЗДВР: Як, на вашу думку, чи можуть субкультури зашкодити людині, нести загрозу суспільству? /висловлювання учасників круглого столу/ Психолог: А зараз хочеться навести декілька прикладів із життя тих, хто є членами різних субкультур. Більшість представників ведуть подвійний спосіб життя. У школі – це слухняний учень, поза нею – непокірний репер, у школі – охайно одягнений і зачесаний, поза нею – носить епотажне вбрання і прикраси, виставляє напоказ татуювання. А це зазвичай веде до дволикості і в майбутньому житті. Серед неформалів є немало слабких, невпевнених у собі дітей, які заплутались і намагались знайти вихід у тій чи іншій субкультурі, але через деякий час зрозуміли, що не хочуть бути членом угрупування (про це було сказано у кабінеті психологічної служби). Проте такі діти бояться сказати своїм новим друзям, що їх дороги мають розійтися, а за зовнішнім виглядом, за вдалим маскуванням, що все добре, потреби у допомозі не помічають ні однокласники, ні батьки, ні педагоги. Наслідки у даній ситуації можуть бути різними: у душу людини назавжди поселиться страх, особа на все життя приречена маскуватись, від безвиході може навіть з’являється думка про суїцид. Особливу увагу хочеться приділити такій контркультурі, як скінхеди. Ці люди не приділяють фактору релігійності та моральності суттєвої ролі, для них головне – расова боротьба, неважливо якою ціною. Їхній лозунг: «Віра роз’єднує, кров об’єднує!», ідеологія - слова Девіда Лейна «Ми повинні захистити існування свого народу і майбутнє для наших білих 38

дітей». Як наслідок – смерті ні в чому невинних людей з іншим кольором шкіри. Невже це не жахливо? Тож, мабуть, має бути вихід? Яким він має бути? Що треба змінити, аби дітям не хотілося самореалізовуватись у субкультурах, а самостверджувались у навчальних закладах, гуртках та секціях, поруч з батьками? /висловлювання усіх сторін обговорення/ ЗДВР: Пропонуємо вашій увазі спільний план-проект виходу із різних субкультур (попередньо розроблений під час методичного об’єднання класних керівників, батьківських зборів та класних годин з даної теми): - організувати громадсько-соціальні та дискусійні клуби, де можна буде висловитись з проблемою, що хвилює; - організувати спортивні та культурологічні об’єднання на основі партнерських стосунків із старшими; добровільна самореалізація в органах учнівського самоврядування з метою самовираження; - залучати до школи активу «Лідер» усіх бажаючих для отримання практичних навичок з метою стати саме харизматичним лідером, а не лідером-керівником; - провести практичні заняття із подолання страху для дітей, що бажають вийти із молодіжних субкультур, але бояться це зробити; - організувати клуб соціально значимої діяльності із залученням громадських організацій району та міста; - продовжувати роботу із формування здорового способу життя, .... радості творчості, бажання до самовдосконалення, пізнання істини, сенсу життя із залученням батьків-фахівців; - продовжувати роботу консультпункту психологічної служби; - встановити «Скриньку довіри», у якій від дітей та батьків міститимуться питання , що потребують кваліфікаційної допомоги; - провести фестиваль альтернативних музичних напрямків «Просто неба» під час якого зможуть виступити всі бажаючі з 39

метою ознайомлення із своєю музичною та мистецькою культурою. ЗДВР: Я дякую усім присутнім за цікаву розмову та наполегливу працю. І хочу нагадати про те, що у стінах гімназії найпрекраснішим є словосполучення «гімназійна родина» як символ єдності між учнями, їх батьками та вчителями. Тож розуміймося та співпрацюймо разом, і тоді усі труднощі ми обов’язково подолаємо!

Педагогічний всеобуч для класних керівників «Сучасні молодіжні субкультури»

ЗДВР: Наші гімназисти – наша гордість. Ми з радістю констатуємо факти, що серед них багато переможців олімпіад різних рівнів, у МАН вони теж блискуче захищаються. Звісно, є переможці у спорті та мистецтві. Нам, педагогам, приємно спостерігати за особистісним зростом кожної нашої дитини. Але часом все ж таки виникають дзвіночки тривоги. Щось трапилось із ще вчора вихованою Марійкою, яка стала грубити вчителям та однокласникам, а Максим, який був один із кращих у навчанні, відпустив довге волосся, одягнув кеди замість пристойних туфель і почав грати якусь незрозумілу важку музику. До психолога гімназії, перемагаючи свою гордість, раптом почали приходити батьки (поки що, слава Богу, це поодинокі випадки) з проханням допомогти, бо їхні (ще вчора слухняні) діти стали не просто неслухняними, а почали говорити про приналежність до неформалів. У той же час підлітки приходять з аналогічною проблемою, але з точністю до навпаки: батьки та педагоги їх не чують, не розуміють, не хочуть розібратися у їхніх проблемах, і тому вихід діти бачать у різних неформальних організаціях та угрупуваннях, де знаходять (за словами дітей-неформалів) повне порозуміння. Тому сьогодні ми, класні керівники, маємо розібратися, чому 40

ж наші діти, незважаючи на належне виховання у сім’ях, комфортні умови навчально-виховного процесу все-таки стають членами певних субкультур, тобто неформалами? Вправа "Мозковий штурм" - Як, на вашу думку, що означає поняття "неформали" /варіанти думок/ Неформали... Цей образ несе на собі яскравий відбиток конформізму, конфлікту із суспільством, претензії на схильність до нетрадиційних для дорослих життєвих орієнтирів. Для традиційно орієнтованої частини суспільства неформали – незвична і незрозуміла молодь, вони з’являються як альтернатива нецікавим, бюрократичним формам дозвілля, хоча деякі з них самі схильні до формалізму і породжують у собі черв’як бюрократизму. Неформальна молодь сьогодні – це частина сучасної молоді, яка намагається жити інакше, ніж їхні батьки. Тобто сьогодні ми всі повинні навчитися жити в неформальному суспільстві. Час, коли одні люди могли підігнати життя інших під свої орієнтири пройшов. Субкультура – результат постійної взаємодії людей, яка протікає в особливих умовах. Субкультури продукують та репродукують особливі символи та переконання, виокремлюючи себе зі світу. Контркультури грунтуються на нетерпимості, неприйнятті чужих цінностей, втручанні в особисті справи носіїв інших субкультур (наприклад, скінхеди).

- Які види субкультур ви знаєте? /відповіді класних керівників/ (класні керівники отримують роздатковий матеріал про молодіжні субкультури, на кожну групу (усього 3 групи) по 2 субкультури).

- Кожна група знайомилась із певною субкультурою, а зараз за допомогою стратегії "кубування", спробуємо презентувати кожне неформальне угрупування. Стратегія "кубування" (на кожній стороні кубика 41

міститься питання, на яке треба дати відповідь - усього 6 питань). Питання, які слід розглянути: - Які особливості субкультури?

- Зовнішній вигляд.

- Сленг.

- Місце "тусовок".

- Вільний час.

- Музика. /презентація субкультур групами/ Усі підліткові субкультури мають одну узагальнюючу ознаку - вони є спробою втекти від реальності в удаваний, віртуальний світ. Фальшиві, на думку таких підлітків, цінності дорослих варто відкинути, бо замість них мають панувати цінності іншого змісту, які і створять «прекрасний новий світ». Така спроба втечі від дійсності має назву ескапізм (від англійського дієслова to escape – «втікати». Зіткнення громадськості із неформалами існували завжди. Із короткою історичною довідкою стосовно таких "зіткнень" виступить класний керівник 7А класу, учитель історії Маханьковська Людмила Йосипівна. /ознайомлення з історичними фактами/ На жаль, сучасна європейська цивілізація вчить людей якнайменше виявляти назовні свої переживання. Підлітки мають приховувати свої емоції. На запитання «Як справи?» дуже часто батьки, вчителі очікують від дітей відповідь про прекрасні результати у школі, високі досягнення у позашкільній діяльності. «Це ваші проблеми!» - дуже часто чують сучасні підлітки від дорослих у той час, коли їм потрібна допомога, порада чи підтримка. Суспільство культивує людей виключно успішних, таких, які завжди досягають своєї мети. Тому сучасні батьки, які з ранку до пізнього вечора самореалізовуються у своїй професії, уміють заробляти, вимагають від своїх дітей ставити високу планку.

42

А в субкультурах діти раптом відчувають, що можна бути собою, вони бунтують проти емоційної закритості, проти придушення зовнішніх проявів переживань: можна з легкістю розсміятися на людях чи розплакатися, якщо цього вимагає твій душевний стан. Із психологічними обгрунтуванням неформалів вас познайомить психолог Гіштимулт Тетяна Іванівна. /виступ психолога/ (Після виступу психолог пропонує вправу "Дискусійна сітка Алвермана" (в центрі розміщено питання, на які є два варіанта відповіді: так або ні. Класні керівники на липких папірцях аргументують свій вибір, згодом прикріплюючи на дошку у певну колонку та озвучуючи) так Чи повинне суспільство ні терпляче ставитись до дітей-неформалів? Часто приналежність до тієї чи іншої субкультури є просто втечею від повсякденних проблем життя: ходити в секцію чи гурток, які нав’язали батьки чи педагоги, просто «не висуватися», «бути як усі», «не вигадувати собі зайвого клопоту в житті». Старші не можуть зрозуміти, чому хлопець чи дівчина одягаються в незрозуміле вбрання, ходять на якісь непотрібні суспільству збори, власне, витрачають свій час не на суспільні потреби, а на свої власні витребеньки. У свою чергу, представники субкультур не можуть зрозуміти ні «звичайних» людей, ні представників інших субкультур. Значна частина дітей стає представником тієї чи іншої субкультури через захоплення фетишем (різні знаки, стрічки (як правило, яскраві, бездоганної якості). Але головна причина вступу до субкультур – спілкування з ровесниками (саме в підлітковому віці на перший план виходить не думка старших, а саме думка ровесників) та самовираження (приходить час, коли підлітки не хочуть 43

носити одяг, що нав’язують дорослі, а свій смак ще не вироблено, тому альтернатива чорного чи рожевого в одязі як спосіб самовираження видається їм найоптимальнішою). Дуже часто діти вступають у «неформали» «за компанію», а згодом бояться вийти з якогось угрупування, бо ними керують більш впливові чи авторитетніші ровесники. Є й такі, що бояться вийти із певної субкультури через те, що «вже зробили свій вибір – і дороги назад немає», не розуміючи, що інший вибір теж існує, таким чином, опиняючись у глухому куті. І наша задача – допомогти дітям розібратися у собі, знайти спосіб поговорити, а не сварити через те, що в зовнішньому вигляді чи поведінці дитини щось «не так», адже оте «не так» почалося недавно, а значить, винні не тільки діти, а й ми, дорослі, десь авторитарно поводячись з ними. Дорослі говорять про те, що і навчальних закладах, і позашкільних є безліч гуртків та об’єднань, вибирай, що душі завгодно. Та знову виникає «але» - керівна роль знову дістається старшим, часто діти, які «приміряють» на себе одну роль у цих організаціях, отримують зовсім іншу, буває, навіть без аргументації. З одного боку державі ніби не вистачає молодіжних організацій, а з іншого… Хочеться процитувати Олега Хуснутдінова, кандидата наук з державного управління: «Всеукраїнська спілка молодіжної організації створена у лютому 1996 року, у 1998 – зареєстрована у Мін’юсті України. Кожна людина має знайти та реалізувати себе, своє «Я», здібності, тому молодіжна організація - це сектор, в якому держава бачить реальну опору та помічника, здатного виконати суспільству соціальне замовлення. УСМО співпрацює з урядом, Міністерством у справах сім’ї та молоді, органами виконавчої влади на місцях, благодійними фондами. Жодна молодіжна організація не афішує своїх зв’язків з політичними організаціями, хоча, на жаль, саме політичні інтереси є першочерговими у їх практиці, часто 44

організації залежать від «своїх» партій. В основу молодіжних організацій треба покласти принцип: Краще один реальний проект, ніж сотня гасел!» Психолог: З останніми словами не можна не погодитися. Тому нам, дорослим, слід задуматись над словами наших підлітків, які відвідують ту чи іншу субкультуру про те, що у «своїй компанії» вони вільно себе почувають, там панує одвертість, є можливість вільно розмовляти, висловлювати свої думки, співпереживати. Все це – можливість пошуків резервів психологічної підготовки всіх тих, хто причетний до виховання. Починати, звісно, потрібно із себе. Нам треба вчитись жити серед таких дітей, вчитись розуміти їх, відмовлятись від авторитарного стилю, переходячи на дружню співпрацю. А тепер спробуємо розглянути кілька життєвих історій, наше завдання – обговорити ситуації та допомогти дитині. /Практична частина: поділ класних керівників на 5 груп, кожна група отримує аркуш з описаною ситуацією, на обговорення дається 5-7 хвилин, після чого групи пропонують шляхи виходу із певних ситуацій чи поради. Представники інших груп можуть доповнити виступаючих/ Ситуація 1. Конфлікт між учителем та учнем, і як наслідок – непорозуміння. Ніхто не визнав своєї провини, конфлікт продовжувався із уроку в урок. У результаті учень замкнувся у собі, не уміючи самостійно подолати конфлікт, у своїх негативних емоціях юнак став звинувачувати учителя. Через деякий час хлопець опинився у рядах емо. Ситуація 2. Юнак ніжно залицявся до своєї однокласниці, але та його відшила. До цього часу хлопець був упевненим у собі, вважав себе неперевершеним. Під впливом такого випадку самооцінка дуже похитнулась, виник внутрішній конфлікт. У цій ситуації у юнака були такі варіанти реакції: - Ну й нехай! Нічого вона із себе не представляє. І взагалі, це я її кинув.

- Вона мене не зрозуміла, не оцінила. Але нічого. Зрозуміють 45

інші, набагато кращі. А вона ще пошкодує.

- Я їй не сподобався через слабку статуру. Ось стану качати тіло – тоді подивимось.

- Я їй не сподобався через слабку статуру. Зі статурою нічого не поробиш, візьму іншим – ось скоро наша рок-група виступатиме не молодіжному фестивалі. Там я її й підкорю. Всі навкруги мене заметушаться.

- Пішла? Ну й нехай. У житті є більш цікаві речі. Спочатку хлопець намагався діяти за прописаним рецептом: «клин клином вибиває». Але ще декілька разів отримав фіаско. Ці невдачі його в якійсь мірі надломили. Юнак позбувся впевненості у собі, знизилась його самооцінка. Ті якості, які раніше видавались йому такими, що заслуговують на повагу, почали викликати зневагу. На цьому підгрунті хлопець втратив контакт зі своїми батьками, які ще й іронізували із приводу його невдач (думаючи, що роблять краще, бо ж у хлопця ще все життя попереду). У результаті – віддалення від батьків, потяг до самотності. Познайомившись ще з двома, такими ж малозначимими на думку дорослих, хлопцями, почав проводити з ними весь свій вільний час. З ними ж в кінці-кінців пристав до гопників. Ситуація 3. Із розмови, почутої під час вечірньої прогулянки.

- Я влізла сюди і вже шкодую про це, але мені, напевно, не вийти… Однак зовні не було помітно, що дівчинці потрібна допомога: у виразі обличчя – самовпевненість, яскравий різнобарвний одяг, розкуйовджена зачіска. Як тільки до дівчинки підійшли «друзі» і запитали щось про батьків, пролунала відповідь: «Плювати! Як вони зі мною, так і я з ними!» То як же бути? Ситуація 4. Я не знаю як жити, я страшенно одинока. Уже декілька разів намагалася закінчити життя самогубством, але завжди щось в останню хвилину зупиняло. У сім’ї на мене не звертають уваги, я чужа. У школі – «тихоня», до того ж ще й посередня учениця. Клас у нас сильний, бореться за звання найкращого по школі, а зі мною і вчителям, і однокласникам 46

морока. Якось чекала на двоюрідну сестру неподалік від супермаркету. Стояла на тротуарі майже одна. З’явилась група хлопців та дівчат, які десь чи від когось бігли. Виглядали вони дивно. Я навіть не зрозуміла, як усе вийшло. Хтось схопив мене за руку, і я виявилась серед них. Ми прийшли на доволі екзотичне місце – кладовище, всі були дещо збуджені, говорили про щось своє. Помітили і мене, без злісно посміхнулись, запропонували залишитись. Коротше кажучи, через тиждень я без них просто ні про що інше вже не думала, окрім, як про моїх нових друзів. Всі вони думали антигромадські, але ставились до мене як до рідної. Від безвиході (не можу обрати між батьками, хорошими однокласниками і новими друзями) почала палити, навіть спробувала алкоголь, отримую двійки. Я знаю, що готів не розуміють, але що як мені з ними краще, ніж вдома та в школі. Що ж робити? Ситуація 5. Серед деяких контркультур є поділ на еліту (ті, хто керує, планує діяльність), учні (безпосередні виконавці) і занепалі (молодь, яка грає в неформала, не розуміючи правил гри. З ними «справжні» неформали обходяться жорстоко: ображають, принижують, знущаються, забирають аксесуари, що вказують на приналежність до групи, одним словом – «опускають». Як донести дітям таку інформацію, аби вони могли зробити правильний висновок, при цьому не поранивши їхні почуття, не образивши нікого. ЗДВР: /Стратегія "прес" (аргументація своєї точки зору)/ - Звісно, серед нас, дорослих, є такі, що розуміють неформальну молодь і такі, що не сприймають, тож за допомогою стратегії "прес" ми маємо підбити підсумки своєї роботи. Ця стратегія містить ключові фрази, за допомогою яких ви маєте висловитись "за" чи "проти": - Я вважаю, що...

- ...., тому що...

47

- Наприклад (факти)...

- Отже... Висновок: таким чином, можемо говорити про те, що: - Субкультури є обов’язковою умовою існування будь-якого демократичного суспільства, неодмінним атрибутом громадянського суспільства; - Субкультура є способом ідентифікації з соціальним середовищем, із своєю системою субкультур; - Кожна субкультура має свою, притаманну тільки їй, особливу форму комунікації (особлива мова; особливий одяг чи спеціальні знаки на одязі, зачіски, татуювання); - Субкультура різниться також і мірою та методами конфлікту (протистояння) – протесту та (чи) співпраці їх із зовнішнім світом, до якого належить світ поза субкультурами, так і світ інших субкультур; - Є власне субкультури і контркультури. Якщо субкультури продукують та репродукують особливі символи та переконання, виокремлюючи себе зі світу, однак не протиставляючи себе йому, то контркультури грунтуються на нетерпимості, неприйнятті чужих цінностей, втручанні в особисті справи носіїв інших субкультур. Пропозиції: 1. Чути голос дітей і надавати їм практичну допомогу (а не стояти осторонь проблеми чи робити вигляд, що її не існує), бо більшість підлітків, які потрапили в те чи інше неформальне угрупування знаходяться в глухому куті наодинці зі своїми проблемами і не знають який у них є вихід (підлітки вказують на те, що, зробивши вибір, вони не мають права, зраджувати ідею, тому дітям потрібна невідкладна допомога: спілкування старшої досвідченої людини, переконання в тому, що вихід навіть з «глухого кута» завжди є).

2. Дітям, які заплутались в своїх поглядах, не знаходять підтримки дорослих, не можуть знайти способу 48

самовиразитись як альтернативу запропонувати виявити себе в органах учнівського самоврядування, знайшовши їм справу, яка подобається і в якій можна про себе яскраво заявити.

3. Провести круглий стіл «Територія Z», на якому буде висвітлено причини вступу підлітків до неформальних угрупувань та альтернативні шляхи виходу із субкультур за участю учнів, їх батьків та вчителів гімназії.

4. Провести батьківський педвсеобуч із даної теми. Правові засади про існування субкультур Характеризуючи правові засади існування субкультур, слід посилатися на Конституцію України, яка гарантує право на свободу слова і думки, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Крім того, громадянину гарантовано право на свободу світогляду та віросповідання (стаття 35). Конституція забезпечує також право на об’єднання політичних партій та громадських організацій для здійснення і захисту прав і свобод та задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів (стаття 36). Підставою для обмеження діяльності представників субкультури, згідно з Основним законом, є: інтереси національної безпеки, загроза для територіальної цілісності або громадського порядку, загроза для охорони здоров’я населення, загроза для репутації та інших прав людей (стаття 35). Крім того, заборонено створення таких громадських організацій, програмні цілі яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету та територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення (стаття 37).

49

Неформали. Лекторій для батьків Чи легко бути молодим? Конфлікт поколінь – випадковість? Закономірність? … Необхідність! Молодь – це неоднорідна соціально-демографічна група суспільства, яка включає в себе людей 14 – 25 років. Молодість – це період, пов’язаний з важким процесом самопізнання, пошуку свого «Я». Людині потрібно виділити межі реальних можливостей, зрозуміти на що вона здатна , утвердитися в суспільстві. З іншого боку слід сформувати максимально достовірне уявлення про оточуючий світ, систематизувати ціннісні орієнтири, політичні, моральні, естетичні погляди, необхідність стати особистістю. Поведінка молоді обумовлена не тільки суспільним положенням, але і вразливістю, психічною рухомістю і збудливістю, інтелектуальною мобільністю, перевагою емоцій над розумом. Вчора тихий, слухняний 16-річна хлопчик, а сьогодні він наговорив батькам усіляких дурниць і побіг з дому, грюкнувши дверима. Що робити? Перш, ніж діяти, треба зрозуміти в чому причина такої поведінки. У чому ж справа? Неправильно виховали? Важкий вік? Реагує на соціальну чи іншу несправедливість? Стає дорослим і бореться за самостійність? Що ми, як батьки, знаємо про неформалів, про причини захоплення дітей субкультурами? Зараз дізнаємось, наскільки ви володієте даною інформацією і про що хотіли б дізнатися. /стратегія «ЗХД» (знаю, хочу дізнатися, дізнався) – перші дві колонки батьки заповнюють одразу, третю по мірі надходження нової для них інформації/ Знаю, раніше

відомо Хочу дізнатися

50

Дізнався

/озвучення батьками інформації, яку вони занотували у 1 та 2 колонки/ ЗДВР дає коротку довідку про неформальні організації (див. інформацію про субкультури у матеріалах круглого столу «Територія Z»). Психолог: А зараз кожна із груп (за рядами) отримає ситуації, які можуть трапитися між нами та нашими дітьми. Ознайомтесь, будь ласка, з ними і спробуйте разом знайти вихід, заповнивши таблицю (стратегія «Таблиця передбачень»). Що, на вашу Яке обгрунтування Що відбулося думку, дійсно ви можете насправді? трапиться? навести? Ситуація 1. Дитина позбавлена самостійності. За неї все роблять і вирішують батьки. Наростає невпевненість у собі, у своїх можливостях, невміння приймати рішення, страх самостійності, інфантильність. Проходить час, і у такого підлітка з’являється прізвисько «мамин синок». Як наслідок – падіння самоповаги. Дитина поступається сильнішому від себе і в моральному. І у фізичному ставленні своєму супротивнику. І тут на допомогу приходять нові друзі… Ситуація 2. Дівчинка з’явилась на світ, коли на неї зовсім не чекали, тим самим порушивши плани амбітних батьків щодо майбутньої кар’єри. Тому у вихованні переважали емоційна холодність, черствість у ставленні до своєї дитини. Дівчинку постійно у чомусь попрікали, робили несправедливі зауваження, морально принижували. Дитина ж жила у постійному страху зробити чергову помилку. Результат – невпевненість у собі. Страх перед покаранням переростає в насторожене ставлення до оточуючого світу, який видається дівчинці можливими неприємностями. Але набути впевненості у собі хочуть допомогти нові друзінеформали.

51

Ситуація 3. юнака виховують у дусі гіпопротекції (коли дитина представлена сама собі). Дорослі при цьому не використовують ніякої серйозної зацікавленості до справ своєї дитини. Махнули рукою на виховання дитини. Інколи увага батьків лише імітувалася. (прихована гіпопротекція), а хлопець це відчував. Як результат – знайшлася компанія, яка веде бездіяльний спосіб життя, шукаючи сумнівні веселощі… Висновок батьків. Батьки анонімно заповнюють аркуш паперу, на якому занотовують пропозиції щодо подолання конфліктних ситуацій у сім’ї, що сприяють вступу у неформальні об’єднання. (після того, як батьки напишуть пропозиції, психолог озвучує їхнє бачення про вихід дітей із неформальних об’єднань). Психолог. Давайте повернемося до стратегії «ЗХД» і за бажанням озвучимо 3 колонку таблиці. (озвучення). Зрозуміти молодь, протягнути їй руку допомоги у вирішенні складних життєвих питань, проявити наполегливість і не втрачати терпіння в дискусіях, визнавати за молоддю право самостійних рішень – це наше зобов’язання, шановні дорослі. Але перш за все ми повинні вчитися розуміти своїх дітей. Успіхів вам, шановні батьки, у вихованні дітей!

52

Додатки Кожному з нас доводилося йти по вулиці, їхати в транспорті або просто дивитись телевізор і бачити людей, які у чомусь не схожі на інших. У когось на голові ірокез, хтось увесь в металі, а хтось у чорній шкірі проноситься повз вас на мотоциклі. Найчастіше це і є представники сучасних субкультур. Представники різноманітних субкультур намагаються показати свою індивідуальність, сказати сірій масі: “Я — особистість”, кинути виклик світу з його нескінченними буднями та вистроюванням усіх в один рядок. Все більше підлітків кожного дня у всіх країнах світу приймають ту чи іншу субкультуру. Тому необхідно знати про цю культурне явище, розуміти його та бути готовим зустрітися з представниками у реальному житті.

Поняття субкультури Субкультура – соціальне угрупування, яке об'єднане тим, що кожен з його представників себе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування (компанії, клуби, тусовки), але їхній зв'язок одне з одним може відбуватися і віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура "толкієністів", які грають в рольові ігри за мотивами фентезі-повістей Толкієна найчастіше мають власні клуби, а "поттеромани" (фанати Гаррі Поттера), як одна з наймолодших субкультур, ще тільки формується, то її прихильники згуртовані тільки віртуально завдяки книжкам Джоан Роулінг.

53

Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності, картину світу, стиль життя та інше – за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про приналежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленґ), зачіска, одяг, зовнішній вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге волосся, а для панків – вистрижена голова зі смужкою волосся посередині, яка називається "ірокез". Чи от інша ілюстрація – скінхеди своїм взуттям вважають тільки черевики фірми "Dr. Martins", а байкери не визнають черевиків і воліють навіть влітку ходити в шкіряних чоботях, і бажано з кованою підошвою. Найчастіше субкультури виникають довкола певного центру чи ініціатора, який проповідує певні новації у сфері музичних стилів, способу життя, ставлення до якихось соціальних явищ. Ідейний центр формує цілісну картину світу, ставлення до нього, випрацьовує спеціальні тексти, які набувають статусу культових (або у когось запозичує ці тексти і проголошує їх такими, що пасують до їхнього вчення, як було з роботами Карлоса Кастанеди, які писалися ним зовсім не для хіпі, але які хіпі визнали за свої, головно через те, що в них багато йшлося про вживання галюциногенних речовин). Поняття молодіжної субкультури Молодіжні субкультури у теоретичній частині практично нічим не відрізняються від опису субкультури загалом. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь, а не хтось інший. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі. Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур: 1. Специфічний стиль життя і поведінки; 54

2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді; 3. Протиставлення себе решті суспільства; 4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення; 5. Ініціативний центр, який генерує тексти. Таким чином можна вивести наступне означення: Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності. Дуже часто термін молодіжна субкультура плутають з поняттям молодіжна контркультура. Для того, щоб уникнути цієї термінологічної незрозумілості, наведемо таке визначення: Молодіжна контркультура – об'єднання молоді, що має всі ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і цінностей. Безперечно, що деякі субкультури є контркультурними, але зовсім не означає, що ці два терміни можна протиставляти. Ще одна поширена помилка, яка стосується нашої теми – це підміна поняття молодіжної субкультури поняттям "неформальний молодіжний рух". Річ у тому, що вони не цілком тотожні. Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності у взаємозв'язку між 55

собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища – „андеґраунду”. Молодіжні субкультури Хіпі У наш час досить складно знайти прихильників "хіпізму", які б свідомо називали себе "хіпі". Натомість люди, які зараховують себе до цієї категорії, воліють називати себе "я патлатий", "піпл", "системна людина" і навіть "людина". При цьому вони усвідомлюють, що оточення сприймає їх саме як "хіпі", але самі не бажають потрапляти під це визначення. Найочевидніше, що це відбувається через старомодність самого слова "хіпі", та через усі асоціації, які пов'язалися з цим терміном починаючи з його виникнення у другій половині 60-х років 20-го століття. Сьогодні чітко виділяються два прошарки цього руху: так звана "стара система" ("олдові хіпі" від англійського old, тобто старий, "справжні хіпі", "мамонти") та "нова система". "Стара система" складається з людей старшого віку (навіть до 50-ти років), для яких "хіпізм" - це все їхнє життя. Найчастіше ці люди не мають ані постійної роботи, ані постійної сім'ї. Більшість із них деградували і стали наркоманами, бомжами чи психічно хворими особами. "Нова система" об'єднує в собі молодь віком від 14-ти до 20-ти років, які примудряються поєднувати свій "хіпізм" із навчанням у престижних закладах і не завжди дотримуються найважливішої заповіді, яку визначили ідеологи руху - незалежність від соціуму. Натомість молодь робить основний акцент на атрибутиці, перебираючи на себе сленг, манеру одягатися, прикраси та ін. Через це існує непорозуміння між двома цими поколіннями, яке, щоправда, не заважає існувати жодній зі сторін. І обидва ці табори вірять, що саме вони є справжніми "хіпанами", які ведуть свій початок з 66-го року зі Штату Каліфорнія (США). Хоча особливо ревні історики починають відлік цього руху ще із початку минулого сторіччя. Справді, у 56

20-х роках у Німеччині з'явилося те, що нагадує "хіпі". Сотні молодих людей об'єдналися у в групи із назвою WANDERVOGEL. Вони мандрували країною, не визнавали дорослих авторитетів, носили довге волосся, читали індійських філософів і проголошували принципи вільної любові. Але не дивлячись на все це WANDERVOGEL так і не змогли зробити бодай мінімальний переворот у тогочасній культурі, через що і пішли в історичне забуття. Стосовно ж руху, що веде своє коріння з 60-х, то тут все було значно серйозніше. Для його виникнення існував ряд соціальних та культурних причин, які не в останню чергу були викликані і другою світовою війною. Річ у тому, що після перемоги на Гітлером, західний світ опинився перед необхідністю якось перебудовуватися і підлаштовуватися під нові реалії геополітики. З середини 50-х почали міцнішати консервативні умонастрої, що у філософії вилилося у течію "структуралістів", які наполягали, що все життя - це певна структура. І кожна людина повинна виконувати відведену їй роль. Але паралельно з цим у повітрі того часу уже незримо був присутній дух революції, вибух якої припав на студентські виступи 68-го року. І тут хіпі проявили себе цілком життєздатною силою у боротьбі з консерваторами і ретроградами. Основна частина цієї субкультури складалася із дітей цілком забезпечених батьків. Під впливом східних містиків, які проповідували пошуки гармонії і щастя за межами матеріального світу, тисячі хлопців і дівчат, тікали з дому, поселялися комунами і жили ні від кого незалежним життям, відрощуючи якомога довше волосся.

57

Волоссю хіпі надавали неабиякого значення. В одному з найвідоміших маніфестів хіпі - "Маніфесті Сталкера" написано: "Недаремно споконвіку бунтарі, які протестували проти надмірної раціоналізації суспільного життя, люди мистецтва - художники, музиканти, поети - не дуже поважали перукарів . Волосся - це наче антени, які дозволяють вловлювати найтонші коливання фізичних і біологічних полів". Окрім розкішних патлів на голові, хіпі мали і інші форми відзнак, найвідомішою з яких є "фенічка", або "фенька", котра вважається вершиною хіповського самовираження. Фенька може бути якою завгодно. Саме слово походить від вільної інтерпретації англійського "thing", тобто "річ". Початково так називалися будь-які дрібнички, які дарувалися одне одному. Пізніше, так стали називати прикраси, причому виключно саморобні. Найчастіше "феньки" це сплетені з бісеру браслети, які крім функції декору несуть і інше смислове навантаження. Для того, щоб зрозуміти приховане послання, зашифроване у ній, треба звернути увагу на кольори, розміри, стиль виробу. Крім того, у більшості "феньок" існує своє ім'я, яке придумує сам автор. Звісно, що існують і легендарні феньки, які переходять з рук в руки. Окрім зовнішніх прикрас і яскравого одягу, дуже часто хіпі асоціюються у людей і з вживанням наркотиків. Починаючи з 60-х років, коли різні психотропні речовини почали активно використовуватися молоддю для "пробудження своєї духовної і творчої потенції", хіпі не стояли осторонь цього процесу. В історію вони потрапили з двома наркотиками - коноплею, та LSD. Відкидаючи всі звинувачення у наркоманії, вони завжди наводили цитату відомого дослідника Теренса Маккени: "Я виступаю на захист психоделіків не тому, що вважаю їхнє вживання справою простою і легкою, а тому, що часто це єдиний засіб. Все інше — неефективне. Якби слова були хоч трохи дієві, то людям 58

би вистачило однієї Нагірної проповіді". Прикриваючись цим великомудрим філософствуванням, хіпі вживали наркотики, як вони це називали, для розширення власної свідомості та виштовхуванням за звичні межі тогочасного світу. Треба визнати, що частково це їм вдалося: музика 60-х, театр 60-х, живопис 60-х — це все спроба вийти за рамки звичного життя і значною мірою цьому посприяли саме хіпі, які на кожному кроці пропагували ідею свободи. Головним внеском хіпі у мистецтво стало внесення у творчість елементу спонтанності. Дотепер неперевершений гітарист Джимі Гендрікс став символом спонтанної концертної імпровізації, геніальний дизайнер і художник Енді Воргол заклав основи спонтанності малюнку, а Боб Ділан - спонтанність тексту. В результаті цього потужного енергетичного викиду ми маємо саме таке сучасне мистецтво, яке спостерігаємо довкола, саме таку музику - яку чуємо, і саме такі книжки - які читаємо. І весь цей вибух відбувався під гаслом, взятим з пісні Beatles: All You Need Is Love — все, що тобі потрібно — це любов. Тема любові до всіх і до всього є настільки наскрізною для хіпі, що навіть немає сенсу зупинятися на ній. Але все має своє закінчення. З середини 70-х рух хіпі занепадає. Більшість його активних учасників стрижуть волосся, знімають феньки і повертаються до своїх батьків перебирати досвід сімейного бізнесу. Але не варто думати, що рух цей у своїй класичній формі повністю зник. Зрозуміло, що сьогоднішнє покоління хіпі далеке від тих духовних засад своїх попередників. Сучасники уже не горланять на кожному перехресті гасло Сартра "Вони украли в мене сенс життя!" і не збиваються у комуни. Тепер це просто своєрідний клуб за 59

інтересами, де переважає потяг до класичної рок-музики і плетіння з бісеру. Але хіпі заслуговують на увагу хоча б тому, що стали тим середовищем, у якому виросли найрізноманітніші "нові" молодіжні субкультури, вони дали поштовх молодіжному протестові і привнесли ідеали толерантності та розкутості в сучасне суспільство. Іншою важливою субкультурою, очевидно, є "панк". Деякі панки вважають, що вони — справжні нащадки хіпі. Панки Писати про панк завжди складно. І для цього є дві цілком об'єктивні причини: по-перше панки самі про себе мало що пишуть, бо воліють спілкуватися усно чи через музику, а подруге — саме слово "панк" уже настільки втратило свій первинний сенс і так часто вживається в найрізноманітніших контекстах, що говорити про таке явище субкультури як "чистий панк" — уже не випадає. Тому те, що буде написано в цьому розділі, — це свого роду збірний образ молодіжної субкультури, яка дуже тісно пов'язана з музикою. Термін "панк" прийшов в українську мову з англійської. Оригінально він пишеться "punk" і має дуже багато значень. Найдавніша згадка про нього належить ще до часів Вільяма Шекспіра, коли воно означало найдешевшу категорію вуличних повій. В сучасній англійській "punk" означає "гниле дерево", "гниль", "непотріб", "неповнолітній сексуальний партнер" і все інше у цьому ж дусі. Наприкінці 60-х років, коли власне і зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його витоків. Вони вважали, що таким принизливим словом відіб'ють популярність цього руху. Але такий хід себе не виправдав і слово прижилося у тогочасному лексиконі. Грубо кажучи, є два типи панків: 1) люди належать до цього руху тому, що вони слухають відповідну музику (панк-рок музику); 2) люди, які окрім того що слухають цю музику, ще і в житті сповідують панківські принципи.

60

Панк-музика є невід'ємною частиною субкультури. Перші групи такого напрямку зародилися ще у 1964 році у Сполучених Штатах. Тоді вони мислили себе як альтернатива рок-н-ролові. Вимоги до неї були простими: вона повинна була бути доволі жорсткою, швидкою, голосною, а тексти серйозними та такими, що порушували б проблеми, які хвилювали більшість молоді. Але американський типаж не став прообразом усього руху і панки, як рух, зародилися на початку 70-х у Великобританії. Серед самих представників цього руху існує красива легенда про те, що панками стали хіпі, які розчарувалися в ідеї загальної любові. Можливо, це так і є, тим більше, що ідеологія оригінального панку, а не його сурогатної місцевої версії полягає у невизнанні будь-якого насильства, повазі до батьків і абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму гуморі. Для того, щоб краще собі уявити суть панку, наведемо одну історію, котру можна вносити в підручники з історії субкультури, бо вона є кольоровою ілюстрацією панківського духу. По всьому світові корпорація McDonald's відома своїми гамбургерами і безкоштовними туалетами. Так сталося, що в одному місті цей фаст фуд було побудовано безпосередньо біля точки збору місцевих панків. Зрозуміло, що після пива, яке панки дуже поважають, їм треба часто бігати до туалету, що зовсім не сподобалося менеджерам "ресторану". Тому через деякий час туалет вирішили зачинити. Що роблять панки? Вони викрадають пластмасового містера Рональда Макдональда (рудого кучерявого клоуна, символу McDonald's) і наступного для на ім'я директора забігайлівки приходить пакет, в якому вкладено відрізаний палець ляльки. Пакет супроводжується листом, у якому сказано, що у 61

випадку, якщо туалет не відчинять найближчим часом, то панки кожного дня відсилатимуть керівництву фаст-фуду по якійсь частині тіла клоуна. У цій історії — суть панку як моделі поведінки. Але для того, щоб зрозуміти суть панку, як моделі музики, то слід послухати відповідні музичні групи. З найвідоміших рекомендуються для прослуховування Sex Pistols, Velvet Underground, Stooges, Iggi Pop та інші, які працюють в такому ж дусі. Саме з музикою пов'язані й "ірокези" - очевидно, найвідоміший символ панку. У більшості людей існує хибна думка, що панк обов'язково повинен бути саме з такою зачіскою. Це не зовсім так, тому що "ірокези" виникли на початку 80-х років минулого століття і тоді їх носили тільки британські панки. Ні до, ні після того такі зачіски більше не культивувалися і зараз їх носять тільки ті панки, які в такий спосіб виявляють ностальгію за золотим часом європейського панку (1981-83 рр.) "Ірокез" був запозичений у північноамериканських індіанців, а в Європу їх вперше занесли музиканти панк-груп Wattie та Exploited. Вони є кількох різних типів. Що ж до процедури встановлення такої краси на своїй голові, то зараз для цього користуються лаком для волосся і для однієї такої зачіски йде майже повна банка лаку. Доки косметична індустрія його не придумала, панки користувалися підручними засобами, найпопулярнішими з яких було пиво, а деколи навіть і блювотиння. В Україні є нечисленна групка людей, яка сповідує цю ідеологію, але серйозного впливу на культурну ситуацію вона не справляє. З найвідоміших груп, які працюють з панкмузикою чи якимось чином використовують її здобутки у свої творчості, можна назвати Воплі Відоплясова (панк-рок), Щастя (панк), дуже ранній Скрябін (панк). Шлях навпростець 62

Straight edge (англ. шлях навпростець, скорочено sXe) — більш філософське відгалуження панк-культури, рух, характерними рисами якого є повна відмова від наркотиків (включаючи узаконені алкоголь і тютюн), розбірливість в статевих зв'язках, здоровий спосіб життя, а також політичні погляди, характерні всьому панк-руху. Шлях навпростець з часом поставили на озброєння різні політичні рухи і молодіжні угрупування. І спочатку аполітичний панківський рух тепер політизувався і служить цілям дуже різних політичних сил - від антифашистів до нацистів. Straight edge — субкультура, що не припускає саморекламу або нав'язування свого способу життя оточуючим, тому у прихильників руху немає яких-небудь переваг в одязі, зачісці і тому подібне. Єдиний засіб самоідентифікації — використання хреста («X») або абревіатури «sxe» Скінхеди Часто скінхедів вважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи і дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять одяг темних кольорів. Насправді скінхедів-фашистів не існує, як не існує християн-мусульман, чи українських індіанців. Субкультура скінхедів не зберегла для історії точну дату свого зародження. Достеменно відомо, що це сталося десь у портових містах Великобританії наприкінці 50-х - початку 60х років двадцятого століття. Якщо спробувати творчо підійти до цього моменту, то можна намалювати таку картину . Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих сімей після звичайного трудового дня сиділи собі в пересічному 63

пабі і пили пиво в очікуванні чергового конфлікту з матросами з торгових суден. Довго чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям доброго прочухана . Котрогось разу після бійки хлопці поголилися налисо, що дуже зручно у вуличних бійках, бо нема за що вчепитися (звідси і походить назва "скінхед" skinhead - в перекладі з англійської - гола голова), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робітничі черевики Dr. Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то, принаймні, агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало і вони переважно таки давали хлопакам по дупі, але сам імідж міцно засів у головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і швидко поширили цю моду по країні. Саме в цей час у Лондоні почали селитися вихідці з Ямайки. Вони шукали тут пристойну роботу, але дуже часто її і не могли знайти, тому проводили багато часу на вулиці, збиваючись у групи, які називалися rude-boys — "грубіяни" (до речі, "руді-боєм" у молодості був відомий музикант Боб Марлі). Біла молодь часто навідувалася у квартали чорних, цікавилася їхньою культурою і саме з того часу походить захоплення скінхедів музичним стилем "ска", який і став на початках мало не офіційною музикою субкультури. Ще одна річ поєднувала в той момент чорних і білих хуліганів: усі вони були любителями "святого" напою — пива. Політичні переконання скінхедів тоді визначені не були. Точніше вони існували, але абсолютно різні, як і сама молодь. Серед чорних були любителі побазікати про чорношкіре братство, а серед білих знаходилися такі, що співчували правим рухам, хоча расизму і шовінізму як офіційної ідеології скінхедів ніколи не існувало. Навпаки, частенько бувало так, що скінхеди спільно з чорними руді-боями атакували представників середнього класу teddy boys, до яких відчували

64

класову ненависть і билися з рокерами-расистами, яких часто наймали охороняти мітинги правих партій. Звісно, не можна стверджувати, що ця субкультура була повністю ангелоподібною. Серед скінхедів був дуже поширений чоловічий шовінізм, а в 70-х роках до нього домішався ще і побутовий расизм, хоча в основній своїй масі політичні погляди рух формував в дусі інтернаціонального пролетаризму. Але хитросплетіннями політики рядові скінхеди не цікавилися. Вони проводили час у бійках, пили пиво, слухали музику "ска" і поміж усім цим придумали до свого гардеробу ще одну річ, яка стала сьогодні є класичною ознакою приналежності до цієї групи — підтяжки. Хоча, тут варто зробити одну ремарку — тяжкі черевики, закочені джинси з підтяжками і куртки без комірів — вважаються "робочим одягом скінхедів". Парадна форма — це чорні строгі костюми з такими ж чорними туфлями. Правда, для бійок вони використовували все-таки зручнішу робочу форму. А билися вони з будь-ким — з чорними, з білими, з жовтими, з багатими, з фанатами, які вболівали за інший футбольний клуб, з іншими скінхедами і, особливо, з хіпі. Хіпі найбільше діставалося від бритоголових, бо в їхній уяві "діти квітів" були представниками середнього класу і завжди могли відійти від своїх захоплень і зайнятися нормальним життям. Хіппі носили довгі коси, а скіни голили голови. Після 1972 року рух скінхедів занепав і бритоголові стали рідкістю на вулицях. Більшість із них подорослішали, відростили волосся і закинули свої черевики з тяжкими носаками на горище. Але через кілька років на світ чекав новий бум — прийшли панки! Панки принесли з собою нові символи і нову музику. Скінхеди, принаймні те, що від них залишилося, визнали частину цієї музики своєю. Але їх не цікавив увесь панк, вони слухали тільки ті групи, які в своїх текстах піднімали проблеми робітничого класу, продажних 65

політиків, патріотизму. Журналіст популярного британського видання "Sun" Гарі Бушелл обізвав такий панк простим, але змістовним словом "Ой!" (Oi!). серед найвідоміших груп цього напрямку можна назвати Sham 69, The business і The angelic upstarts. Стиль Оі! вирізняється дуже брудним звуком та майже немелодійним співом. Головним у цій музиці — є викрикнути голосніше якийсь лозунг. Характерним для стилю є викрикування «Oi! Oi! Oi!». В Україні таку музику грає київський гурт "Rebel boys". Тут і заклалася та ідеологічна основа скінхедів, яку ми знаємо тепер. Висловити його можна гаслом: "Люблю країну - ненавиджу уряд!". Багато з цих груп мали навіть лівий ухил і тому, коли одна з таких команд, а саме Skrewdriver провела свій концерт під гаслом "Рок - проти комунізму" — то від неї відвернулися справжні скіни. Відтоді Skrewdriver уже не належить до стилю Oi!, а є представниками нацистської музики, яка має назву "white power!" Стиль White power характерний для нацистів. Це варіації на теми треш-музики, з ідеологічним текстами. Однак все співається трешовим голосом, тому фактично розібрати можна переважно приспіви. В Україні у цьому стилі грають київський гурт «Сокира Перуна», львівський "Білий шквал", львівський "Нахтігаль", миколаївська "Цирюльня ім.Котовського". Для того щоб чітко відділити себе від нацистів, у 1993-му році у Нью Йорку було створено міжнародний рух RASH (Red & Anarchist Skinheads). З назви видно, що учасники цього руху стоять на комуністично-анархістських позиціях. Вони також виступають проти расизму і є прихильниками фемінізму. Є також і інша організована група міжнародного рівня SHARP (Skinhead Against Racial Prejudices). Це скінхеди, які борються проти расистів і ультраправих. Вони регулярно 66

проводять концерти, мітинги і значно радикальніші акції — організовані побиття boneheads (тупоголових), як вони називають неонацистів. Але основну частину скінів і далі складають прості хлопці з робітничих кварталів, які особливо не переймаються своєю політичною орієнтацією, а просто збираються вечорами разом, п'ють пиво, влаштовують бійки і коротко стрижуться. Їх і надалі варто остерігатися в темних переходах, але не варто плутати з неонацистами. В країни колишнього СРСР цей рух потрапив разом з панк рухом, на даний момент цей рух сильно змішався з рухом футбольних хуліганів в Україні, скінхедів можливо часто побачити коли вони вболівають за свою улюблену команду в якомусь пабі чи на стадіоні. Хіп-хоп Останнім часом, зважаючи на навалу хіп-хопу в молодіжну культуру, доводиться чути підміну цього поняття словом “реп”. Отож “реп” – це виключно музичний стиль, в той час як “хіп-хоп” є тією субкультурою, якій присвячений цей розділ, і яка окрім репу вбирає в себе ще і ді-джеїнг, ґрафіті, специфічну форму одягу, деякі види спорту, брейкденс та ін., а відповідно, є значно ширшим поняттям, аніж просто “реп”. Історія хіп-хопу – це приклад того, як буквально за одне покоління босяцький фольклор американського негритянського ґетто перетворився на світовий мейнстрім, а дворові хулігани – на світових суперзірок. Почалося все приблизно у 1969-му році у “чорних” кварталах Нью-Йорка, які називаються Південний Бронкс. Легенда свідчить, що започаткував цей рух DJ Кул Херк, який запустив у мову слівце "b-boys" (скорочення від "break boys", тобто, “ламані хлопці”, ті, які танцюють брейк). Але 67

суспільство розшифрувало це як "bad boys" (хулігани), а їхніх подруг охрестили "flygirls" – тобто “мушки” – крикливо одягнені і густо намальовані дівчата з вулиці. Зрозуміло, що це ще не був хіп-хоп (саме слово у 1974 придумав Африка Бамбаатаа), але початок було покладено. Кул Херк приїхав до Нью-Йорка з Ямайки, звідки і привіз традицію організовувати вуличні танці під музику з платівок, на яку поети наживо начитують речитативом свої вірші. Центром цієї імпрези завжди був ді-джей і вся сіль таких акцій була в тому, що вони виникали спонтанно і на вулиці. Так зародилася система вуличної культури ”street culture”, і так зародилася провідна роль ді-джея, який до того був тільки людиною, яка вчасно міняє платівки. Херк же ж привніс у цю схему активну позицію. Ді-джей сам вибирав музику, горланив щось у мікрофон, заводив людей і давав цей мікрофон іншим. Кул також першим придумав принести на вечірку не один, а два програвачі вінілів щоб пускати музику нон-стопом. Правда для цього треба було трохи міксувати платівки, що він успішно і почав робити, закладаючи підвалини сучасного ді-джеїнгу. Скоро особливо талановитих DJ-їв стали називати MC ("master of ceremonies" – майстер церемонії), хоча саме словосполучення взялося з телевізора, де так іменували ведучих різних шоу. До 1972-го b-boys та їхні подружки flygirls вже могли похвалитися організованою структурою, наявністю своєї музичної культури, власного одягу і стилем життя, який можна окреслити словом “безтурботне”. Все це було показане у фільмі "Beatstreet", який вийшов у 1982-му і став для хіпхопу культовим, у найпрямішому сенсі цього слова. Але поки що субкультура розвивалася і на порядку денному була уніфікація одягу. Після нетривалих вуличних боїв і мирних переговорів між різними групами було встановлено типовий “прикид” хіп-хопера – як правило, тоді це були спортивні 68

костюми, дуті болонієві безрукавки, несиметрично натягнуті на голову бейсболки і обов’язковий елемент – величезні кросівки (бажано білі) зі ще більшими “язиками”. Аксесуарами до цього всього слугували золоті ланцюги на шиї зі знаком $ та вузькі затемнені окуляри. Масивні золоті прикраси у поєднанні зі спортивними костюмами були подібні на медалі олімпійських чемпіонів, що дуже подобалося хіп-хоперам. У 1972-му році також уже сформувалися так звані “бригади” – групи адептів субкультури, які ділили між собою міста на райони, в яких кожна могла влаштовувати свої танці і змагання. Окрім слухання музики і вигинання в брейк-денсі хлопці і дівчата обмальовували стіни свого району різними ґрафіті та каталися на екзотичних у той час роликових ковзанах. Можливо, усе б так і залишилося на рівні чорного ґетто, якби у 1975-му хіп-хоп не здійснив прорив, який був пов’язаний з виникненням музичного стилю реп. А почав його Кул Херк, який під час одного зі своїх виступів у клубі став розмовляти через мікрофон з публікою у такт музиці. Безперечно, це не був його винахід, тому що ще на початку 20-го сторіччя чорношкірі діти у своїх кварталах мали подібну забавку – вони змагалися у вмінні якомога чіткіше і ритмічніше зімпровізувати віршований текст. Причому метою цих віршів було намагання якомога більше образити супротивника, а ще краще його маму чи сестру. Це було праобразом репу, але в сучасному вигляді він з’явився саме в 1975-му, хоча історія його назви залишається невідомою. За найпопулярнішою версією слово «реп» розшифровується як «Ритмічна Американська Поезія», хоча ця гіпотеза має багато противників, які готові довести її хибність. Перший серйозний успіх до репу прийшов у 1982-му, коли група "Public Enemy" випустила альбом "The Message", який складався з покладеної на музику поеми Еда Флетчера про те, 69

як погано жити у чорному гетто. З того часу за репом закріпилася слава політичної музики, яка тримається, за рідкісними винятками, і до наших днів. Через 4 роки після виходу цього запису фурор робить ще одна тепер відома реп-команда "Run DMC", яка записала хіт "My Adidas". Під час одного з його виконань музиканти скинули свої кросівки і кинули в натовп, який шаленів від цього. Підприємливі репери записали все це на відео і відіслали в офіс "Adidas", щоб виробники потішилися. Виробники потішилися, і запустили у виробництво ще кілька нових моделей своїх кросівок. І матері по всьому світу почали страждати від дитячого крику, і старатися зрозуміти, чим ці кросівки кращі за всі інші і чому їхні діти хочуть тільки "Adidas". Репери швидко зловили головну комерційну тему своєї творчості і почали перетворювати до того тиху вуличну культуру на величезне комерційне підприємство. Що краще йшли у хіп-хоперів комерційні справи, то більше занепадала некомерційна вулична частина цієї субкультури. Ризикну навіть сказати, що зараз вона вже навіть не збереглася у своєму первинному вигляді, але закони комерційної гри вимагають, щоб у кожної дії була якась історія, тому міфи про гетто до цих пір культивуються самими ж чорношкірими. Також їм знадобилася і солідна ідеологія, яка б поєднувала всі напрацювання чорної вуличної культури, об’єднані під дахом хіп-хопу. Тому ідеологія була чітко сформована з того, що було під руками. А оскільки початково хіп-хоп формувався у системі гетто і був формою самозахисту чорних і своєрідним виявом протесту, то ідеологи, імена яких до нас не дійшли, вирішили на цьому і базувати свої маніфести. Отож хіп-хоп став виявом протесту, причому в найпростішій, лозунговій формі. Але якщо спершу це був расовий протест чорних проти расизму білих, то з подальшою комерціалізацією руху расистська тема відійшла на другий план, а на головні ролі вийшов чистий 70

протест – незалежно проти кого чи чого він був спрямований. У хіп-хопі почало з’являтися все більше білих облич і вони, як це властиво білим, таки змогли протиснути на передові позиції «свого», якого звати Емінем. Продажі його альбомів у кілька разів перевищують найближчого чорношкірого конкурента, а сам він є справжнім адептом хіп-хопу, хоча зараз побутує жарт про те, що спершу Майкл Джексон зі шкіри ліз, щоб співати і виглядати як білий, а тепер Емінем з усіх сил старається щоб співати і виглядати як чорний. Найважливіші елементи хіп-хопу: Читка (читання репу) – при видимій простоті цього уміння, воно вимагає від майстра значно більше старань, аніж може здатися на перший погляд. Читання текстів повинно бути не монотонним, а таким, щоб запам’ятовувалося. Тому величезна увага приділяється правильному підборові рим, інтонацій, і велика увага приділяється алітерації. Брейк (бі-боїнг) – танцювальний елемент даної субкультури. Описувати його надзвичайно складно. Це точно той випадок, коли краще один раз побачити . а побачити можна майже у всіх кліпах реперів, а останнім часом і не тільки у їхніх кліпах. Ґрафіті – оригінальні малюнки на стінах та інших поверхнях міста, які зроблені балончиками з фарбою. Для графіті майже обов’язковою є присутність тексту в малюнку, хоча останнім часом спостерігається поступовий відхід від цього канону і перехід до просто живопису. Ґрафіті ще називають бомбингом, від слова “бомбити”, а воно, в свою чергу, походить від слова “бомба” – так у 80-х називалися зображення ґрафітчиків на будинках, у переходах, на мостах . Ді-джеїнг – музичний супровід для репу і брейку, хоча, діджеїнг може існувати і окремо. Традиційно для нього використовуються вінілові платівки, які крутять ді-джеї. Як 71

один з підвидів ді-джеїнгу існує «скретчінг» (від англ. Scratch – подряпина). В цьому випадку з платівок видобувають специфічний звук який виникає від контакту вінілу та звукознімальної голки. Хоч перелічені елементи разом складають хіп-хоп як субкультуру, вони живуть окремим життям. Сьогодні бі-бої рідко танцюють під реп, графіті малюють вже далеко не тільки репери. Може скластися враження, що хіп-хопер – це людина, яка володіє хоча б одним вмінням, перерахованим вище. Насправді це не так, і більшість реперів тільки те й роблять, що слухають музику і ходять “тусуватися” у свої компанії, а в найкращому випадку мають тільки якісь початкові знання цих умінь. Найчастіше вони переймають атрибутику руху і не переймаються ніякою філософією. Хоча все-таки варто вже визнати, що хіп-хоп – субкультура, яка сформувалася і перебуває зараз у стадії свого найбільшого впливу на молодь у всьому світі. Гопники Го́пник (гоп, гопота) — представник радянської та пострадянської субкультури, утвореної в результаті проникнення кримінальної естетики в робітниче середовище; людина, що вимагає гроші або інші цінні речі від інших людей, шахрай, грабіжник, хуліган. Зазвичай походить з малозабезпечених сімей. Слово походить з російської мови. За однією з версій, утворилось від старої абревіатури ГОП – рос. городское общество презрения (ГОПи існували на початку XX століття у Петербурзі), за іншою - від слова «гоп-стоп» (на 72

злодійському жаргоні - пограбування, напад, збройний грабіж). Гопи виникли в післявоєнному СРСР як наслідок вкрай низького рівня життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, діти яких виховувались вулицею та тотальної зубожілості. В умовах такої „боротьби за шматок хліба” з хлопців-підлітків виростали справжні злодії. Сталінське керівництво боролось з ними посередництвом таборних ув’язнень, рідше – розстрілів, але гоп-рух не зникав. Річ у тім, що „великий вождь” не здогадувався про „ефект мультиплікатора”, що спричинив широку масовість „огоління” молодого населення. Доклала зусилля до цього мультиплікатора ще й післявоєнна ностальгія підлітків, які ніби й бачили, що воно, – війна – але зброї в руках так і не тримали (замалі ще були, а як підросли – війна завершилась), а повоювати-то так хочеться! Характерні особливості гопів: - Ходять зграйками по декілька осіб - Носять «кепку» та спортивні штани - Улюблене прохання: «дай рубас», «єсть пара двацать пять коп», «займи гривень десять, завтра віддам, мамой клянусь» - Усі один одного називають «васями» - Лузають насіння («сьомки») Слід згадати і про основну ознаку гопа – слово „пацан”, яким так гордяться всі гопи в Україні. Варто зауважити, що самі гопи себе називають так і не інакше, адже гопами вони себе йменувати соромляться. Представники ж нормального населення „пацанами” гопів називають рідко, деякі – з міркувань етичності, а інші – просто через класичне розуміння даного слова. Але і ті, і ті погоджуються на стандартному найменуванні „гоп”. Слово „пацан” походить від давньоєврейського слова „поц” (нецензурна назва чоловічого статевого органу). Частина “ан” означає “маленький”. Ось чому це слово зазвичай не вживається нормальними людьми. Носії ж даного слова або відверто 73

відмовляються визнавати його зміст, або просто його не знають. Стиль одягу середньостатистичного гопа виглядає приблизно так: спортивний костюм, кросівки, на верх цього може бути надягнута шкірянка або сільська „дубльонка” (в зимню пору року), а найголовніше – „кєпка”, цей елемент одягу є гордістю і честю кожного гопа. Хоча досі у вжитку знаходяться класичні чорні „шапки-воровки”. Стиль розмови гопів — українсько-російський суржик. Гопи зазвичай дуже обмежені і нецікаві особи, та це й не дивно, адже вони – наслідок ніяк не задовільного стану державної економіки і суспільно-ментальної ситуації. Готи Го́ти — представники готичної субкультури, натхненних естетикою готичного роману, естетикою смерті, готичної музики й відносять себе до готики-сцени. Представники руху з'явилися в 1979 році на хвилі пост-панка. Панківський епатаж готи направили в русло пристрасті до вампірскої естетики, до темного погляду на світ. Характерний зовнішній вигляд готів: l. Чорний (темний) одяг. Чорне довге волосся. Високі шнуровані черевики.

2. Чорний корсет, облягаючі чорні нарукавники і чорна максі (для дівчат), одяг під старовину, кльошовані рукави, шкіряний одяг.

3. Шипований нашийник.

4. Срібні прикраси окультної тематики. Готична естетика різноманітна за набором вживаних і популярних символів, можна зустріти і єгипетську і християнську і кельтську символіку. Основним готичним символом є єгипетський «Анх», символ вічного життя — ймовірно, у зв'язку з темою вампірів. Також часто вживаються й інші єгипетські символи, такі як «Око Ра». Християнськая символіка використовується менше, переважно в вигляді звичайних розп'ять (тільки зі стильнішим 74

дизайном). Кельтська символіка зустрічається у виді кельтських хрестів і різних кельтських орнаментів. Досить широко представлена окультна символіка - використовуються пентаграми (як звичайні, так і перевернуті), перевернуті хрести, восьмипроменеві зірки (символи хаосу). Також використовується безліч різних символів смерті — прикраси з могилами, черепами тощо. До чисто готичних символів можна віднести кажанів - різні зображення кажанів (зв'язок з вампірами і з готами очевидний) можна зустріти на тисячах готичних сторінок в Інтернеті і на багатьох прикрасах. Рейв Рейв (англ. rave) — масова нічна дискотека з виступом дискжокеїв; також загальна назва електронної танцювальної музики, що грають на таких дискотеках. Точного визначення рейву немає. В 1960-х роках сленгове слово рейв вживали мешканці Лондона карибського походження у значенні імпрези. В кінці 1980-х термін почав функціонувати у значенні субкультури, що виросла з рухів ейсид хауз в Чикаго та Нью-Йорку після чого завоювала британську сцену. Початково рейви були величезними нічними дискотеками, що проводилися в складських приміщеннях або на полях під відкритим небом, куди з'їжджалися тисячі людей. Ці ніким не контрольовані масові збори викликали в суспільстві негативну реакцію, зокрема через широке вживання «екстазі» та більш важких наркотиків на таких вечірках. Незабаром багато британських клубів стали проводити рейви у своїх стінах, використовуючи багатоярусні танцмайданчики, для кожного з яких грав свій діджей. Основна музика на рейвах була ейсид хауз і техно та їхні подальші різновиди - (транс, хардкор, драм-енд-бейс та ін.). Серед найвідоміших колективів, що асоціюються з рейвом, були 808 State, The Shamen, A Guy Called Gerald, The Prodigy, Grid. Культуру рейвів увібрали в себе запроваджені в 1990-і роки в Берліні, а потім інших містах світу «паради любові».

75

На пострадянському просторі рейви проводилися з початку 1990-х років, найбільшим з них став фестиваль "КаZантип", що спочатку проводився на Кримському мисі Казантип, а потім поміняв назву на «Республіка KaZaнтип» і переїхав спочатку у село Веселе (поблизу Судака), а потім під селище Поповка (поблизу Євпаторії). Фурі Субкультура фу́​́рі (англ. furry) поєднує людей, які захоплюються антропоморфними тваринами в образотворчому мистецтві, анімації, художній літературі та дизайні. Відмінною рисою субкультури є прагнення до втілення образу антропоморфної тварини у творчості, або у собі через ідентифікацію з нею. Антропоморфною твариною прийнято вважати вигадану істоту, що поєднує у собі якості людини та тварини як в анатомічному, так і духовному плані. Наділяються людськими якостями в основному хижі ссавці леви, гепарди, лиси, вовки, а також гризуни. Ці звірі покриті хутром, тому у англомовних носіїв субкультури мають призвісько «пухнасті» (furrіes). Це слово традиційно є назвою субкультури. Антропоморфні тварини присутні у творчості різних епох. Завдяки розвитку інформаційних технологій, головним чином Інтернету, стихійно утворилося спільне співтовариство, що поєднало розрізнені групи шанувальників антропоморфної анімації вже не на основі симпатії до того чи іншого твору, а заради антропоморфності як такової. Через нечисленність представників субкультури і нерівномірного розподілу по планеті, основним засобом їх спілкування є Інтернет. Поняття субкультури furry поєднує: l. Шанувальників анімаційних фільмів або оповідань з участю антропоморфних тварин. Наприклад: мультфільм «The Lion King» або цикл романів «Редволл» письменника Брайена Джейкса.

76

2. Художників, що полюбляють малювати антропоморфних тварин, тобто митців фурі-арта.

3. Усіх, хто ототожнює себе з антропоморфними тваринами. Теріантропія Теріантро́пія (англ. therіanthropy) — це термін, що використовується для позначення трансформації людини у іншу тваринну форму в міфології. На даний час утворилася субкультура, що прийняла термін “теріантропія” як опис відчуття інтенсивної духовної чи психологічної ідентифікації себе як тварини. Представники цієї субкультури звичайно називають себе теріантропами або теріанами. Більшість теріантропів відносять себе до вовчих або котячих, серед яких часто зустрічаються вовки, леви, тигри, але є також представники рептилій, птахів, інших ссавців і комах. Теріантропія як субкультура не має єдиних догм і авторитетів. В Інтернеті існують численні співтовариства теріантропов, які поєднують християн, язичників, атеїстів. Є безліч форумів і чатів співтовариства, і кожному місцю притаманна власна атмосфера, в деяких панує повне сприйняття, а в деяких презирлива нетерпимість одне до одного. За межами Інтернету не відомо жодної організації теріантропів. Відмінності теріантропів від фу́рів: - Як правило, теріантропи зосереджені на відчутті себе як тварини або тваринній стороні своєї сутності та її природі; на духовному розумінні явища теріантропії.

- «Ми не уявляємо себе звірями — ми справжні звірі» затверджують теріантропи.

- У субкультурі фурі, напроти, приділяється більша увага фу́ррі-арту - образотворчому мистецтву, метою якого є антропоморфізація і стилізація тварин; а також анімація, де тварин наділяють рисами людської подоби.

77

Теріантропи вважають, що ідентифікація фурів з тваринами є проста гра звірячих ролів, і не містить іншого глибинного змісту. Геймери Геймери — це прихильники комп'ютерних ігор, які вбачають в іграх сенс свого життя. Найчастіше геймерами є підлітки. Фактично гра у підлітка займає увесь вільний від навчання час. Найбільш організованим різновидом геймерів є “квакери”, прихильники комп’ютерної гри “Quake”. Субкультура геймерів зародилася нещодавно. З появою комп'ютерних ігор, а пізніше й Інтернету молодь стала активно спілкуватися в мережі. Комп'ютерні мережеві ігри для них — це можливість спілкуватися в дії: разом з іншими, часто іноземними, однолітками проходити завдання та перемагати ворогів. Існують також і не мережеві ігри, у яких чисто розважальна функція. Багато ігор типу “Діабло” чи “Варкрафт”, які дуже поширені у молоді, мають сюжет, і процес проходження перетворюється нібито в читання книги, де є скелет — сюжетна лінія, а решту потрібно нарощувати на скелет самостійно. Очевидно, залишилося дуже мало підлітків, які жодного разу в житті не сідали за гру. А є і такі, які буквально живуть в цій віртуальній реальності. Іноді ігри негативно діють на психіку підлітків, але більшість все ж знає міру. Геймер за зовнішнім виглядом нічим не відрізняється від звичайної людини. У геймерів свій жаргон, свої клуби за інтересами. Свій кінематограф, нарешті: останнім часом популярні ігри екранізують досить часто, досить згадати “Лару Крофт”, “Doom” чи “Ненсі Дрю”. Тепер ось і своя література, наприклад, серія романів “S. T. A. L. K. E. R.” Ігри діють зовсім не тільки негативно на геймерів — вони розвивають бистроту реакції та швидкість думки, наполегливість та цілеспрямованість, навіть спритність. Ігри через Інтернет допомагають підучити англійську та розширити коло своїх знайомих. Американські дослідження 78

доводять, що геймери, які прийшли в бізнес (відповідно досить юні хлопці) демонструють небачені результати, оскільки бізнес для них — та ж гра. Металісти Їх надихає та об'єднує музика у стилі метал. Представники даної субкультури зазвичай носять чорні джинси або кожані штани, кожана куртка “косуха”, чорні футболки або балахони з логотипом улюбленої групи, напульсники — кожані браслети з заклепками або шипами, ланцюги на джинсах, звичайні чоботи, кросівки. В основному мають довге волосся. Однак одяг не є основним атрибутом субкультури. Байкери Байкер — це водій мотоцикла. Хоча не все так просто. Байкери — це саме субкультура. Для них байк — стиль життя, а не просто швидкий та зручний спосіб пересування. Серед байкерів зустрічаються релігійні люди, чимало й атеїстів. Але всіх їх об'єднує віра в одного кумира — Швидкість. Байкер живе і помирає, прагнучи до позамежного. У цьому байкери схожі на спортсменів. У певній мірі байкінг є спорт, але спорт екстремальний. Закований у чорну шкіру бородач, з ніг до голови покритий татуюваннями, може виявитися майстром спорта міжнародного класа по мотокросу та чемпіоном країни у якомусь році, але він прийшов у субкультуруру байкерів, щоб насолоджуватися свободою та швидкістю.

79

ЗМІСТ Дитина в полі культурному просторі.................1-6 Соціально-виховний вплив молодіжної субкультури на особистість дитини...............6-15 Особливості психології неформальності........15-20 Сучасні діти. Які вони? ....................................20-21 Круглий стіл „Територія Z”............................21-38 Педвсеобуч для класних керівників. „Сучасні молодіжні субкультури”.................38-48 Неформали. Лекторій для батьків................48-51 Додатки.............................................................52-79

80

Для нотаток

81