Розвиток педагогічної культури by Управління освіти

Укладачі:

Т.В. Селецька, методист НМЦ Т.О. Сливінська, методист НМЦ

Рецензенти:

О.О. Удовиченко, директор НМЦ

Затверджено науково-методичною радою Миколаївського науково-методичного центру, протокол від 20.05.09 №4

Збірка містить матеріали педагогічних читань з питань формування педагогічної культури вчителя, класного керівника. Розкривається сутність педагогічної культури у поглядах, творчій спадщині визначних педагогівнауковців. Подається досвід навчальних закладів міста з зазначеного питання. Представлені матеріали можуть бути використані у методичній роботі заступників директорів з виховної роботи, класних керівників

Т.В. Селецька, Т.О. Сливінська Педагогічна культура педагога. – Миколаїв, 2009. - 48 с. 1

Вступ У «Національній доктрині розвитку освіти» чітко сформульовані завдання забезпечення всебічного розвитку, гармонійного і цілісного виховання особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури. При вирішенні цих завдань особлива роль належить школі, де закладається фундамент підготовки до життя, забезпечується інтелектуальне, духовне й фізичне становлення особистості, формується цілісне світосприймання і світовідчуття. Та розвиток здібностей учнів здійснюється, насамперед, за допомогою розвитку творчого потенціалу самого вчителя, через удосконалення досвіду його творчої діяльності. Саме тому ключем до розв'язання завдань докорінного перегляду процесу цілісного, гармонійного розвитку особистості є відповідна професійна підготовка викладачів, істотне підвищення культури педагога в період його професійного становлення, що підкреслює національна програма „Вчитель". Вчитель при багатьох параметрах виступає як елемент культури. Одна з його найважливіших педагогічних функцій – бути живим носієм певних видів діяльності та культуротворчого досвіду. У цьому й полягає питання актуальності ґрунтовної художньо – естетичної підготовки, що допомагає вчителеві подолати вузький професіоналізм, прилучитись до творчості, забезпечити розвиток емоційної культури та культури спілкування. Удосконалювання підготовки вчительських кадрів вимагає не тільки систематичного поліпшення змісту і методики їхнього навчання, але і становлення і розвитку духовної культури особистості, що забезпечує повноцінну професійну діяльність педагога в умовах суспільства, що оновлюється.

Селецька Т.В., методист НМЦ

Розвиток педагогічної культури – основа успішної роботи педагога "Якщо медикам ми довіряємо своє здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум наших дітей, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої Вітчизни. " К. Ушинський

Кожен із нас учився в школі, у вищому навчальному закладі. У кожного збереглася добра пам’ять про першу вчительку, про викладача того предмета, що став нам особливо цікавий, став вашою долею, про викладача ВНЗ, спілкування з яким надихало, приносило радість. Що цінуємо ми у своїх учителях? За що зберігаємо пам’ять про них і неминуче почуття подяки? Особливістю педагогічної праці є те, що, учитель покликаний допомогти дитині відбутися як особистості, і як професіоналові. Ті корінні зміни, що відбулися в суспільстві в останні роки докорінно змінили уявлення про школу, її цілях, можливостях і перспективах розвитку, гостро порушили питання про пріоритети утворення і виховання у відновленні суспільства. Сутність цих змін зв'язана зі створенням у країні цілісної системи безперервного навчання, що побудована на принципах демократизації, гуманізації, розвитку, і професійно компетентними кадрами, здатними здійснити перехід від "валового" підходу в утворенні до індивідуально творчого виховання кожної особистості . Необхідною передумовою успішного рішення цих проблем є істотне підвищення педагогічної культури педагога. Сьогодні ми 3

спробуємо з’ясувати поняття педагогічної культури у творчій спадщині педагогів – науковців та розкрити сутність педагогічної культури сучасного педагога. Термін культура (лат.cultura) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених усіма видами перетворюючої діяльності людини і суспільства. Сама людина формується в процесі власної діяльності як культурно-історична істота, що засвоює мову, прилучається до традицій і цінностей, що існують у суспільстві, оволодіває властивими для конкретного суспільства і його культури прийомами і навичками діяльності. Людина, отже, є продуктом загальнолюдської культури, її представником і носієм. Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах. Педагогічна культура педагога є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є: наукова ерудиція і науковий світогляд, педагогічна майстерність, культура спілкування і культура мовлення, педагогічна етика, духовне багатство, прагнення до самовдосконалення. За результатами анкетування педагогів деяких навчальних закладів міста на поставлені питання ми отримали такі відповіді: 1. Педагог, який володіє педагогічною культурою – це гуманістично спрямована, високоморальна, всебічно розвинена, сучасна особистість; вчитель з досвідом, з високим потенціалом, професіонал; 2. Які складові компоненти педагогічної культури педагога ви знаєте? Любов до дітей і бажання співпрацювати з ними, професійні етичні норми, педагогічне спілкування, 4

культура мовлення, зовнішнього вигляду, самоосвіта та самовдосконалення, позитивне сприйняття, духовність, творчі способи педагогічної діяльності, педагогічна майстерність, професійна компетентність; 3. Які з них, на вашу думку, є найбільш значущі. Чому? - гуманістична спрямованість, бо впливає на розвиток довіри і взаєморозуміння; - культура професійної поведінки, бо є зразком для наслідування; - освіченість у галузі предмета, бо є мотивація; - творча діяльність, бо без творчості немає натхнення педагогічної діяльності та активної взаємодії між педагогом і учнем. - всі без винятку якості є значущими, бо вчитель – це партнер, схильний до фасилітативної функції. Отже бачимо, що наукові складові педагогічної культури та визначення наших педагогів досить схожі, і це значить, що ці поняття є в арсеналі наших вчителів, але нажаль, інколи ми не втілюємо їх в практику своєї педагогічної діяльності. „Кращим знаряддям виховання є особистість педагога, його приклад, здатний викликати наслідування” Сорока –Росинський . Виділимо наступні якості педагога, необхідні для формування його педагогічної культури: 1. Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна біти притаманна вчителю – любов до дітей. Любов до дитини – це, за словами В.Сухомлинського, “ плоть і кров вихователя, як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору ”.

Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити. Роздумуючи над компонентами педагогічного таланту, Іван Франко писав: Усяким людям всякі дари: Одному ясний, сильний ум, Що не знаходить в світі пари; Другому рій крилатих дум, Що, мов орли, летять за хмари. Для інших руки золоті: Що очі бачуть, руки вдіють. Який же дар дістали ті, Що так дітей учити вміють? Мені здається, в скарбі тім Любві найбільш дісталось їм. Працю справжнього педагога живить віра в людину. Він повинен бути оптимістом, глибоко вірити в силу й можливості дітей, бачити насамперед усе краще, що їм притаманне, “проектувати хороше” (А.Макаренко). Учитель має підходити до кожної дитини з оптимістичною налаштованістю, навіть, якщо ризикує помилитися. Водночас він не повинен ідеалізувати їх позитивних рис, ігноруючи їх недоліки. Завдання вчителя – „не загубити ” жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього вчитель повинен цікавитись кожним учнем як особистістю, важливо бачити в дітях типове і особливе та використовувати систематично індивідуальне навчання і виховання. Вчитель має пам’ятати, що до кожної дитини в класі треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. „Для багатьох учителів невстигаюча, відстаюча дитина – це таємниця за сімома печатками. Без знання душі дитини, особливостей її мислення, сприймання навколишнього світу слова про чуйність залишаються звуком пустим; без знання 6

душі дитини нема педагогічної культури, нема наукового керівництва школою.” Сухомлинський В.О. Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності. Кожен школяр для вчителя – безцінний дар, це найдорожча і найцінніша істота на землі, за яку вчитель відповідає перед своєю совістю і суспільством. 2. Громадська відповідальність, соціальна активність. Нинішній стан освіти в Україні показує, що одним із його обов’язкових чинників має бути відповідальне ставлення педагога до своїх професійних обов’язків. Від правильного виховання дітей залежить благоустрій усього народу. Джон Локк ...Якщо медикам ми ввіряємо наше здоров’я, то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої вітчизни. К.Д.Ушинський 3. Справжня інтелігентність – високий рівень розвитку інтелекту, освіченість у галузі предмета викладання, ерудиція, висока культура поведінки педагога. Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. „ Лише особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, лише характером можна створити характер.” К.Д.Ушинський 4. Правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність, працьовитість, самовідданість. Важливу роль відіграють особистісні якості педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність у помислах і діях. 7

Але це не знижує актуальності такої його риси як вимогливість. Більшість видатних педагогів обстоювало єдність вимогливості й поваги, бо саме у вимогливості до людини полягає повага до неї. Обов’язковою нормою в ставленні учителя до учнів є справедливість. Будь-які прояви несправедливості з боку педагога (виділення “любимчиків”, необ’єктивне оцінювання знань, необґрунтовані вимоги, безпідставні обвинувачення, упередженість тощо) ранять дитячі душі, обурюють учнів і завдають непоправної шкоди справі навчання й виховання. важливою для вчителя є позитивна емоційна налаштованість, яка виявляється в умінні залишати за дверима школи неприємні переживання, поганий настрій. Водночас він не повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення. Якщо учні того заслужили. Гнів, як і радість. Повинні бути педагогічно спрямовані, не переходити меж, за якими вони стають шкідливими у вихованні. У стосунках з учнями завжди потрібне почуття міри, неприпустимість крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності. Учитель завжди має біти твердим, непохитним, послідовним у своїх вимогах і водночас гнучким, здатним переглядати окремі свої рішення і вимоги, якщо це зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи. Він є старшим другом, товаришем учнів, але насамперед їхнім наставником, керівником. Тому дружні взаємини учителя й учня не повинні переходити у фамільярність та панібратство. Учитель, якому властиве почуття міри, рішуче і неухильно вимагає від учнів виконання своїх обов’язків, будучи при цьому розсудливим, спокійним. Він завжди доброзичливий, але не ліберальний, чемний і делікатний, але не улесливий; охочий на похвалу, але не захвалює учнів. „Що таке учитель-неук, пасивний керівник інших, як не тінь без тіла, хмара без дощу, джерело без води, лампа без 8

світла, отже, пусте місце... Ти удаєш із себе вчителя – так учи або скинь із себе цю машкару.” Я.А.Коменський 5. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень. Справжній учитель не енциклопедичний словник, а Сократ. П.П.Блонський Я кажу вам: без прагнення до наукової роботи вчитель елементарної школи неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається. А.Дістервег ...Якщо ви хочете бути улюбленим вчителем, дбайте про те, щоб вихованцеві було що в вас відкривати. Якщо ж ви кілька років однаковий, якщо минулий день нічого не додав до вашого багатства, ви можете стати обридлим і навіть ненависним... Серця й уми юнацтва можна завоювати в наші дні тим сплавом моральної краси та інтелектуального багатства, який відкриває перед юнацтвом все нові і нові якості людини. В.О.Сухомлинський. 6. Любов до предмета, який викладається, потреба в знаннях, у систематичній самоосвіті. “Учитель живет до тех пор, пока он учится. Как только он перестаёт учиться, в нём умирает учитель”. Ці слова Ушинського як ніколи є актуальними сьогодні. Кожен спеціаліст має поповнювати, поглиблювати та вдосконалювати свої знання. Щоб успішно вирішувати завдання, які стоять перед педагогом, щоб бути для учнів завжди цікавою людиною треба постійно навчатися самому. Кожен учитель має активно працювати над собою – це залог професійного успіху. Учитель має обов’язково займатись самовихованням. Двигуном цього процесу є бажання змінити себе і вдосконалитись. 9

„...Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, а ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не змушував учити, наука не здійснить виховного впливу.” Л.М.Толстой. 7. Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів; наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя, спричиняє упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності, доброті, толерантності. Обов’язкова передумова педагогічного такту – знання індивідуальних особливостей психічного стану, настрою і переживань учнів. Один і той же засіб виховного впливу може дати різні результати, залежно щодо кого, коли, за яких умов і як його застосовують. У цій справі немає стандартних рецептів. Педагогічний такт, за словами В.Сухомлинського, передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня, бачити себе в учневі та учня в собі. По своїй сутності педагогічна культура - це творча самореалізація особистості педагога в різноманітних видах педагогічної діяльності й спілкування. Ми розглядаємо педагогічну культуру як сукупність моральних, професійних позицій, підходів, змісту, форм і методів роботи, індивідуально-професійних якостей, вироблених на основі досвіду й індивідуальних особливостей особистості. Особистісно-творчий компонент педагогічної культури класного керівника включає індивідуальний стиль, готовність до саморозвитку в процесі педагогічної діяльності, мотиваційно - ціннісне відношення до педагогічної професії й педагогічну ерудицію, інтуїцію, здатність до імпровізації, спостережливість, такт, емпатію, оптимізм. Особливо виділимо готовність педагога до надання допомоги дитині в його розвитку й проблемах, що відповідає поняттю педагогічної майстерності. 10

К.Д. Ушинський вважав, що головне - це виховання серця, душі, людського духу, що в спогадах учнів повинні залишитися «не школа і її німі стіни», а «величний образ їх енергійного й доброчесного вихователя, що вчив їх більше власним прикладом, повсякчасним одухотворенням, повсякчасною готовністю на самопожертву для їхнього блага, ніж словами». „Педагогічна культура - це жива, творча педагогіка повсякденної творчої праці, та педагогіка, в якій теоретичні закономірності процесу вплину на духовний світ вихованця ніби зливаються з особистістю вчителя. Педагогічна культура — це, образно кажучи, техніка і технологія взаємодії майстра і об'єкта його праці. Багатогранність, різноманітність, відточеність, зразковий стан інструментів нашої творчості, уміння володіти ними так само тонко, як прекрасний музикант володіє скрипкою, — все це і є педагогічною культурою”. Насамкінець хочу нагадати одну притчу Бруно Ферраро. ... На торгах розпорядник підняв догори скрипки. Були вони подряпані, понищені, а струни порозтягувалися й обвисли. Торговець вважав, що не варто марнувати час на старі скрипки, проте показав їх усім, посміхаючись: „Скільки за них дасте? Почнемо від...ста тисяч лір”. „Сто п’ять!”, обізвався якийсь голос. Потім сто десять.115 – вигукнув інший . Потім 120. „120 тисяч - раз, сто двадцять тисяч –два, 120 тисяч ...” Тут якийсь сивоголовий чоловік із кінця зали піднявся зі свого місця і підійшов ближче. Чоловік узяв до рук смичок. Хустинкою витер стареньку скрипку, наладнав розтягнені струни, енергійно торкнув їх – і залунала дивовижна чиста мелодія, подібна до ангельських співів. Коли він перестав грати, торговець спокійним низьким тоном запитав: „Скільки хто пропонує за стару скрипку? Мільйон! А хто два мільйони? Два мільйони – раз, три 11

мільйони – два, три мільйони – три! Продано!”, - проказав торговець. Люди стали аплодувати. Хтось запитав: „Що так змінило вартість скрипки?”. І пролунала відповідь: „Дотик майстра”... Усі ми – наче старі інструменти, запилюжені, понищені. Але можемо зіграти божественну мелодію. Досить лишень одного дотику Майстра. Пишаймося, бо ми є Майстрами! Пишаймося, бо це про нас! І біймося, бо, мабуть, душ тих, хто так низько цінує працю вчителя, не торкнувся Майстер!!!

Сливінська Т.О., методист НМЦ

Культура вчителя в системі педагогічних поглядів В. О. Сухомлинського В історії кожного народу є постаті, до чиєї спадщини звертатися завжди доцільно. Такою постаттю є В. О Сухомлинський, вчений, письменник, талановитий педагог, який усім своїм життям доводив, що професія вчителя — це найвища посада під сонцем. У його педагогічних працях можна знайти джерела для дослідження багатьох освітніх проблем. Однією з них є проблема педагогічної культури 12

вчителя, культури його спілкування з вихованцями. В. О. Сухомлинський ґрунтовно розкриває поняття «педагогічна культура», яка, на його думку, передовсім проявляється в умінні орієнтуватися в складних питаннях науки і практики: «Якщо вчитель вдумливо аналізує свою роботу, в нього не може не виникнути інтересу до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення пояснити причин-но-наслідкові зв'язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою». Він також стверджував, що педагогічна культура проявляється у постійній увазі до духовного світу вихованців. В. О. Сухомлинський бачив у вчителеві «першого і головного світоча інтелектуального життя школяра, бо він породжує у дитини потяг до знань, повагу до науки, культури, виховання». Видатний педагог писав, що педагогічне безкультур'я і невігластво починаються там, де вчитель, не розуміючи духовного світу дитини, намагається перетворити дитячу беззахисність на клітку. Учитель має знати і відчувати, що на його совісті доля кожної дитини, що від його духовної культури та ідейного багатства залежить розум, здоров'я, щастя людини, яку виховує школа. Аналіз багатогранної творчої спадщини великого педагога дає можливість зробити висновок, що педагогічну культуру він пов'язує з активною життєвою позицією вчителя. Глибоку гуманістичну сутність активної позиції самого В. О. Сухомлинського як педагога і громадянина точно визначено в його вислові: «Вік математики» — добрий крилатий вираз, проте він не віддзеркалює того, що відбувається в наші дні. Світ вступає у вік Людини. Більше, ніж коли б то не було, ми зобов'язані думати тепер про те, що ми вкладаємо в душу людини». Педагог виділяє два джерела виховання, в кожному з них виняткове місце відводить взаєминам. Громадсько-політичні стосунки він називає першим джерелом. Друге джерело виховання, як стверджує Василь Олександрович, — складні, 13

різноманітні взаємини, в яких перебуває дитина. «Вони є для неї середовищем, яке дає наочні уроки, що розвивають зміст моральних понять. Ці відносини ніким не мисляться як спеціальний засіб виховання, але чим менше думають дорослі як про силу, що діє на духовний світ дитини, тим більше вона, ця сила, виховує. Тут треба ще раз підкреслити слово «відносини», бо в усьому, що оточує дитину (не тільки люди, а й речі, явища), вона бачить матеріалізовані людські погляди, судження, звички, наміри». На думку В. О. Сухомлинського, «гармонійного, всебічного розвитку, освіченості, духовного багатства, моральної чистоти — усього цього людина досягає за умов, коли поряд з інтелектуальною, моральною, естетичною культурою вона досягає високого ступеня культури праці, трудової творчості». Педагогічну культуру він розглядає як містке, багатогранне поняття, що охоплює різні сторони особистісних проявів діяльності вчителя. Особливе місце в структурі складових педагогічної культури В. О. Сухомлинський відводить культурі педагогічного спілкування. Культура педагогічного спілкування — поняття набагато ширше і складніше, порівняно з моральною культурою особистості. Основою педагогічної культури, і культури педагогічного спілкування зокрема, є не тільки загальні моральні цінності, норми і принципи, а й, що особливо важливо, глибоке розуміння вихователем внутрішніх психічних закономірностей розвитку дитячої особистості, її духовного становлення. Емпатійна чуйність педагога до внутрішнього, духовного життя своїх вихованців, глибоке розуміння дитячого світу думок, спонукань та почуттів, на думку В. О. Сухомлинського, є альфою і омегою культури педагогічного спілкування.

Закликом, сповненим мудрого гуманізму, звучать слова педагога, звернуті до колег: «...Якщо ви хочете увійти в чудовий палац — дитинство з його особливими законами, — засвойте насамперед ту істину, що в дитини ніколи не буває бажання навмисне робити зло... Педагогічне невігластво в тому й проявляється, що вихователь приписує дитині бажання творити зло, виставляючи її перед колективом як зловмисника, змушуючи думати колектив так, як помилково думає він, вихователь. Не поспішайте; оголошувати дитячі пустощі зловмисним порушенням порядку, дитячу неуважність — лінощами, дитячу забудькуватість — недбалістю. Зрозумійте, що дитячі пустощі, неуважність, забудькуватість — усе це було, є і буде. Все це потрібно зрозуміти; не ламати, а старанно, мудро виправляти і направляти». Василь Олександрович вважав головною причиною конфліктів, що виникають між педагогом і вихованцями, нерозуміння вчителем внутрішнього світу дитини, несправедливі покарання, грубість, погрози. Важливим умінням, яке характеризує перцептивний аспект культури педагогічного спілкування, є вміння вчителя слухати учнів. «Уміння слухати дитину — велике педагогічне мистецтво. Там, де немає цього мистецтва, немає і не може бути виховання», - стверджував В. О. Сухомлинський. Культура педагогічного спілкування проявляється не тільки в тому, наскільки точно й неупереджено вчитель сприймає учнів, розуміє їхні почуття й індивідуальні особливості, а й у способах і прийомах, які він використовує для організації педагогічної взаємодії, здійснення виховного впливу на учнів. Інший важливий параметр культури педагогічного спілкування — «доброзичливість — критичність». Він відображає валентність емоційного ставлення педагога до учнів і проявляється в зацікавленості, симпатії, безумовному прийнятті, приязні, проявах теплих, позитивних почуттів, у чуйності, допомозі, довірі, тактовності, переважному вико15

ристанні заохочень чи, навпаки, в байдужості, неприязні, холодності, антипатії, недовірі, ворожості, безцеремонності в негативних оцінках особистості, принизливих, іронічних зауваженнях, погрозах та покараннях тощо. В. О. Сухомлинський особливо наголошував на тому, щоб слово вчителя було лагідним, доброзичливим, використовувалося для «піднесення людини»: «Доброзичливість, розумна доброта — ось що має бути головним тонусом взаємовідносин педагога і дітей... Бути доброзичливим — означає ставитися до дитини так, як і ви поставилися б до власного сина». Вихователь з високою культурою педагогічного спілкування не ображає гідності учня, ніколи не допускає його нищівної оцінки. Одне з головних правил культури такого спілкування — оцінювати конкретні дії, знання, вчинки учня, а не його особистість, індивідуальність. Мистецтво зауваження, осуду полягає в мудрому поєднанні суворості й доброти. В. О. Сухомлинський у статті «Слово вчителя в моральному вихованні» наголошує: «В розумному осуді завжди є відтінок здивування: «Я ніколи не сподівався від тебе такого вчинку, я вважав і вважаю тебе кращим, ніж ти сам говориш про себе своїм вчинком». Отже, ефективні зауваження -- це такі, Що мають форму поради, здивування, а не гніву, осуду, вони не принижують власної гідності учня. Роздуми над проблемою покарання займають особливе місце в працях В. О. Сухомлинського, його міркуваннях про суть педагогічної культури: «З кожним роком я все більше переконувався, що влада над дітьми — це одне з найважчих випробувань для педагога, це критерій, показник його педагогічної культури». Вчитель у слові виявляє себе, свою культуру, моральність, своє ставлення до вихованців. І тому ворожість, несхвалення, глузування, окрик, роздратування, підвищений тон — все це прояви не влади, а безсилля 16

вчителя. Використання таких інструментів виховання -ненормальне явище у взаєминах педагога й дітей. Спираючись на багатий власний педагогічний досвід тонке розуміння дитинства, В. О. Сухомлинський сформулював, на перший погляд, прості й очевидні, а насправді, визначальні, базові вимоги до спілкування вихователя: ніколи нікому не скаржитися на дітей; не виставляти на публічне обговорення дитячих вчинків; берегти дитячі таємниці. Важливе значення в педагогічному спілкуванні має комунікативна культура, або культура мовлення вчителя. Вона проявляється в додержанні нормативності мови, в умінні залежно від стилю мовлення й ситуації спілкування логічно, зрозуміло, доречно, виразно й естетично висловлювати думку. Вважаючи, що одним із напрямів формування мовної культури є лексичний, педагог зазначав: «Багата мова — багатий духовний світ, розвинуте почуття краси | слова — висока моральна культура...». Василь Олександрович підкреслював, що слово педагога має бути точним, вагомим, емоційним. В. О. Сухомлинський вважав, що слово вчителя не може бути брутальним, фальшивим, непристойним. Вислови «душа дитини» і «слово вчителя» він ставив поряд. Професійне мовлення вчителя має відповідати вимогам культури мови. Це показник його освіченості, загальної культури, інтелігентності. Слова вчителя мають нести в собі енергію його почуттів, переживань. В одних ситуаціях мовлення вчителя повинно бути засобом збудження активності учнів (наприклад, пізнавальної активності на уроці), в інших — засобом гальмування негативних психічних реакцій. Слово справжнього вчителя викликає в учнів відповідні почуття, навіює, переконує. Тому вчитель, спілкуючись з учнями, має спрямовано добирати мовні й мовленнєві засоби. Ефективність професійного мовлення вчителя — його спрямованість на учнів. Спрямованості мовленню надає 17

насамперед наявність власного ставлення до того, про що і йдеться, щирість слів учителя, вміння будувати свій монолог як діалог з учнями, як пряме звертання до їхнього розуму, почуттів. В. О. Сухомлинський закликав учителів бути надзвичайно обережними, «щоб слово не стало батогом, який, торкаючись ніжного тіла, обпалює, залишаючи на все життя грубі рубці. Слово оберігає душу... тільки тоді, коли воно правдиве і йде від душі вихователя, коли воно позбавлене фальші, упередженості...» Педагог-майстер завжди будує своє мовлення, передбачаючи можливу реакцію учнів на свої слова, навіть на тон, голос цих слів. «В руках вихователя слово — такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптора». Культура слова, за В. О. Сухомлинським, виховує емоційну культуру, яка впливає на загальну поведінку людини. Педагог прагнув того, щоб «це життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя», домагався, щоб «діти відчували красу слова, дбали про його чистоту» . Обов'язковою передумовою ефективності професійного мовлення вчителя є також володіння ним технікою мовлення, що є не лише елементом культури педагогічної діяльності вчителя, а й передумовою позитивного сприйняття вчителя учнями, батьками, колегами. Мовлення вчителя може по-різному впливати на учнів. Значною мірою це залежить від його комунікативних якостей, зокрема, такого важливого показника, як виразність. Для виразного мовлення характерними є також конкретність, безпосередність, здатність викликати у слухачів візуальні картини, яскраві бажання, відчуття і співпереживання. Різні ситуації педагогічного спілкування потребують використання відповідних типів мовленнєвої виразності. 18

Рекомендації видатного педагога для вироблення цінних якостей вчительського мовлення, педагогічної культури загалом не втратили свого значення й досі. Сьогодні, коли школа переорієнтовується на вимоги ринкової побудови всіх сфер соціального життя держави, найперше змінилася роль вчителя як центральної фігури в організації навчальновиховного процесу. Школі потрібен учитель, який би виконував свою роботу професійно. Є підстави говорити про тенденцію до розшарування вчителів середніх шкіл за рівнем майстерності. З'являється так званий елітний учитель. Його характерні риси — професіоналізм, упевненість у собі, оптимістичне сприйняття світу, заповзятість, творчість. За аналогією з економічним чуттям такому вчителеві притаманне чуття педагогічної реальності. Такий учитель поєднує в собі вузьку спеціалізацію з широким світобаченням. Він готовий завжди опановувати нові форми, методи, технології навчання й виховання, що дає йому впевненість у завтрашньому дні. Такий учитель утверджує оптимістичний підхід до дійсності, стійкий у стресових ситуаціях, сам соціалізується в умовах кризи і допомагає соціалізуватися учневі. Для нього характерною є висока загальна і професійна культура. На жаль, наші дослідження в школі свідчать про те, що вчителі не завжди відповідають таким вимогам. Навчальновиховний процес у школі зберігає офіційно-авторитарний характер (68% учителів мають зі школярами формальні, дистанційні, авторитарні стосунки). Майже половина учнів незадоволені рівнем одержуваних знань, кожний п'ятий не хоче відвідувати школу. В результаті обстеження випускників шкіл виявлено: 15% випускників ставляться до школи негативно, 44% — байдуже, 6% -- ненавидять школу; позитивно характеризують школу тільки 31%, а з любов'ю ставляться до неї лише 4%. Отримані дані свідчать про те, що вчитель не завжди є взірцем для учнів. На взаєминах педагога й учня негативно позначилася складна фінансово-економічна 19

ситуація: майже 80% учителів приходять до школи засмучені, роздратовані, настроєні на крик, повчання, авторитаризм. Тому 90% учнів хочуть бачити вчителя життєрадісним, веселим, добрим. В умовах теперішнього кризового соціуму учень особливо гостро реагує на дисгармонію у стосунках з учителем та потребує з його боку особливого педагогічного вміння тонко реагувати, ненав'язливе любити, бути чуйним і людяним, вибирати оптимальні методи впливу.

Ірклій О. Ю., заступник директора з виховної роботи Миколаївської гімназії №2

Особливості педагогічної культури сучасного класного керівника Перш за все потрібно звернутися до історії педагогічної думки щодо питання моральності педагога (вчителя, вихователя), тому що історія надає багато матеріалу для роздумів. Наприклад, Демокрит пов’язував виховання з природою дитини і говорив, що «Кращим з точки зору благочинності буде той, хто спонукається до неї внутрішнім покликом і словесним доказом, ніж той, хто законом і силою». Плутарх дотримувався спартанської системи виховання, яка відрізнялася суворістю та жорстокістю. Платон відстоював ідею необхідності «підрядності дітей волі вихователя, необхідності постійного контролю над ними, а Аристотель вважав виховання державною справою. Квінтіліан застерігав учителя від використання примусу, щоб дитина не зненавиділа навчання, і орієнтував учителя на використання позитивних почуттів.

Доба середньовіччя мало цікавилась питаннями педагогічної моралі – релігія підкорила собі все, а гуманісти доби Відродження в свою чергу критикували середньовічну систему і відстоювали гуманістичні ідеали. Ян Коменський, видатний педагог 17 сторіччя, ґрунтовно розглядав питання педагогічної моралі і проповідував ідеал учителя-гуманіста. Його слова «Вчителями повинні бути кращі з людей, що видаються своєю моральністю» і «Ніхто не може зробити людей мудрими, окрім мудрого, ніхто – красномовним, окрім красномовного, ніхто – моральним чи благочестивим, виокремлюючи морального і благочестивого…» доводять глибину його підходу до питання. Джон Локк звертав увагу на моральні відносини між вихователем і вихованцем і говорив про приклад учителя як необхідну складову виховання. Педагоги доби Просвітництва визначали «три кита», на яких стоїть виховання: «добре серце», «добру волю», «добрі судження». Вони наполягали на тому, що виховання «може багато чого». Песталоцци заговорив про те, що моральність починається з любові матері до дитини і відстоював необхідність будування правильних взаємовідносин вчителя і батьків учнів. Заслуговують на увагу слова Дістервега: «Ідея, якій служить учитель, складається з насадження моральності в роді людському… Цінність школи дорівнює цінності її вчителя». Як і Джон Локк, соціаліст-утопіст Оуен ставив питання про моральні відносини між учителем і учнем і 21

вважав, що любов учителя до учнів навіть важливіше його освіченості і спеціальної підготовки. Педагоги 19-го і 20-го сторіччя ввели багато нових напрямків стосовно педагогічної моралі: Ушинський наполягав на тому, що головна мета педагогічного впливу – виховання моральної людини, корисного члена суспільства; в моральному вихованні головне – «запалити в учнях природу серйозної праці»; Луначарський вважав, що педагог, з одного боку, «універсальна і прекрасна» людина в державі, з іншого – «повинен здійснювати в собі людський ідеал»; Макаренко говорив про ставлення поваги і вимогливості у відношенні вчителя до учня; Сухомлинський зазначав, що вчитель «не тільки наставник, але й друг учнів» Отже, синтезом попереднього матеріалу є наступне: ПРОБЛЕМА ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ НЕ НОВА – ВОНА ПОСТАЄ ЗНОВУ І ЗНОВУ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СУСПІЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ, ОСОБЛИВОСТЕЙ І ЗАВДАНЬ ЧАСУ “ПОСТІЙНИЙ РОЗВИТОК ЗАГАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ – КАТЕГОРИЧНА ВИМОГА, ЩО ВИСУВАЄТЬСЯ БУДЬЯКОМУ ВЧИТЕЛЕВІ, АЛЕ ОСОБЛИВО ТВОРЧОМУ, ТОМУ ЩО САМЕ ЗАГАЛЬНА КУЛЬТУРА ЛЮДИНИ Є ТИМ ФУНДАМЕНТОМ, НА ЯКОМУ БУДУЄТЬСЯ ДИДАКТИЧНА, ВИХОВНА, ПРИВАТНОМЕТОДИЧНА, УПРАВЛІНСЬКА – БУДЬ-ЯКА ТВОРЧА ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ”

М. М. Поташник

Відштовхуючись від того, що ключовим у сьогоднішній розмові є слово «сучасний», розглянемо проблеми, що виникають у сучасній школі: Економічна, соціокультурна ситуація, що склалася в суспільстві, країні й світі, визначає нині проблеми виховання сучасних школярів, серед яких: - низький рівень культури молоді, захоплення нею масовою культурою, втрата культурного імунітету; - пріоритет матеріальних цінностей над духовними; - відсутність інтересу до класики, нерозуміння класичних творів справжнього мистецтва; - відсутність інтересу до читання; 22

- дефіцит почуттів у взаєминах з оточенням, байдужість і моральна глухота, відсутність співчуття, егоїзм; - низький рівень культури поведінки в громадських місцях; - брутальність, низький рівень культури мовлення; - нерозвинений естетичний смак; - поширення шкідливих звичок: куріння, алкоголізм, наркоманія; - ранні статеві зв'язки; - неповага до представників іншої статі; - недотримання правил особистої гігієни тощо Що ж є причинами такого порядку? * низький рівень професійної компетентності педагогів, зокрема явно недостатній рівень їхньої діагностичної, технологічної культури; * функціональний підхід до виховання (за окремими другорядними напрямами виховання втрачається цілісність особистості, її суб'єктність); * як і раніше, спостерігається перенасиченість шкільного виховання методами і формами словесного впливу на учнів; * пріоритет у виховній практиці роботи школи авторитарноімперативного, особистісно-відчуженого виховання; * низький соціальний статус педагога, класного керівника; * формалізм у роботі класних керівників, однобокість виховних впливів, не орієнтованих на вихованця як суб'єкта своєї діяльності; * відсутність у масовій виховній практиці школи постійного моніторингу якості виховання, діагностики вихованості учнів; * відсутність належної взаємодії педагогів і батьків, школи і сім'ї у вихованні дітей; * неоперативність школи, педагогів в освоєнні новітніх досягнень педагогічної науки і практики; * низький рівень науково-методичної роботи з педагогами, класними керівниками в школі тощо. 23

Хотілося б навести для роздуму слова американського педагога-дослідника Ернста Бауера: «Найнебезпечніший результат освіти – це прекрасно інформовані люди, не обтяжені совістю». Досвід останніх 5 років показує, що ми живемо саме у той час, коли нівелюються такі поняття, як «совість», «честь», «гідність», милосердя» тощо. Які ж шляхи вирішення проблем? Як класному керівникові працювати з учнями, щоб не деградувало молоде покоління і з любов’ю і гордістю згадувало школу? Це, перш за все, знання складових педагогічної культури (професійна етика, професіограма, основи педагогічного спілкування), що допоможуть кожному. На прикладі анкетування учнів під час підготовки до педради 2006-2007 н.р. «Класний керівник – провідна фігура у формуванні комфортного освітньо-виховного середовища», можна прослідкувати, чого прагнуть діти, яким вони бачать ідеального класного керівника ІДЕАЛЬНИЙ КЛАСНИЙ КЕРІВНИК: ЯКИЙ ВІН?

ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ ТОГО, ЩОБ КЛАСНИЙ КЕРІВНИК БУВ ІДЕАЛЬНИМ? - МАЄ ПОСТАВИТИ СЕБЕ ТАК, ЩОБ ЙОГО ПОВАЖАЛИ; - ПОЛЕГШИТИ ЖИТТЯ КЛАСУ;

- ПОВИНЕН ОБЕРІГАТИ, ДОПОМАГАТИ, А НЕ ДАВИТИ; - БУТИ І РОДИТЕЛЕМ, І НАСТАВНИКОМ; - ЗАХИЩАТИ ДІТЕЙ; !!! Причина в учнях: - МАТИ ОРГАНІЗАТОРСЬКІ ЗДІБНОСТІ - БІЛЬШЕ СПІЛКУЙСЯ, ВІДКРИЙСЯ КЛАСНОМУ КЕРІВНИКОВІ; - ЛЮБИТИ ДІТЕЙ, КРАЩЕ – - ПОТРІБНО СТАТИ САМИМ ПЕРЕДАВАТИ ЇМ; ПОМІЧНИКАМИ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА; - ПОВАЖАТИ КОЖНОГО УЧНЯ; - ІДЕАЛЬНІ УЧНІ – ІДЕАЛЬНИЙ КЛАСНИЙ КЕРІВНИК! - ЗНАТИ, ЩО ЙОГО ДІТИ – КРАЩІ - ДІТИ ПОВИННІ ПОВАЖАТИ ЗА ВСІХ; КЛАСНОГО КЕРІВНИКА; - ДОПОМАГАТИ КЛАСУ ЙТИ ВПЕРЕД; !!! КЛАСНИЙ КЕРІВНИК НЕ ПОВИНЕН МАТИ ЛЮБИМЧИКІВ - ЕРУДИЦІЯ СПРИЯЄ ІДЕАЛУ; - МАТИ ОСОБЛИВИЙ ПІДХІД ДО НИНІШНЬОГО ПОКОЛІННЯ; - МАЄ БУТИ ВИСОКИМ ДУХОМ; - МАЄ БУТИ СВІТЛОЮ ЛЮДИНОЮ. 24

Якщо повернутися до попереднього слайду, можна зробити висновок, що наші учні не вимагають від класного керівника більшого, ніж від нього вимагає його професійне призначення. У контексті зазначеного питання хотілося б звернути увагу на кодекс професійної етики сучасного класного керівника, і ключові складові кожного з 9-ти пунктів, що теж є підтвердженням попереднього висновку. Кодекс професійної етики сучасного класного керівника Ставлення до обов’язків (свідомий вибір професії) Ставлення до учнів Учень-особистість, Я - професіонал

Ставлення до учнівського колективу (сприяння формуванню, розвитку та укріпленню)

Ставлення до колег (увага і тактовність, непримиренність до антипедагогічної поведінки) Ставлення до себе (бути прикладом самовдосконалення для підтримання авторитету)

Ставлення до батьків (педагогічна вимогливість стосовно виховання; неможли вість приниження і нехтування батьківською любов’ю)

Ставлення до педагогічного колективу (робити свій внесок у педагогічний досвід колег)

Ставлення до керівника школи (дисципліна, відповідальність і повага)

Ставлення до суспільства виконання державного замовлення – виховання гідного громадянина України)

Класному керівникові важливо володіти високим рівнем педагогічної культури, яка складається з багатьох чинників: - мати моральні, професійні позиції, засновані на гуманістичних цінностях: прийняття особистості кожної дитини, готовність допомогти в її саморозвитку; 25

- володіти сучасними методиками виховання; - мати особистісно-професійні якості, вироблені на основі досвіду і індивідуальних особливостей особистості (емпатія, любов до дітей). У реалізації педагогічної культури класного керівника важливі такі компоненти: онтологічний (ставлення педагога до своєї професії); аксіологічний (сукупність соціальних і моральних цінностей людства, включених у цілісний педагогічний процес) - виявляється в педагогічній позиції, де захист і допомога дитині в її розвитку – одна з важливіших педагогічних цінностей; методичний (все, що складає поняття «педагогічна компетентність) – включає методи і прийоми захисту дитини. Також слід акцентувати увагу на двох особистісних компонентах: особистісно-професійному (допомога дитині у вирішенні її проблем) і особистіснотворчому (готовність педагога до саморозвитку в процесі педагогічної діяльності). Отже, справедливим буде уже зараз наголосити на тому, що педагогічна культура - це творча самореалізація особистості педагога в різноманітних видах педагогічної діяльності і спілкування, спрямована на реалізацію поглиблених програм, на засвоєння і створення педагогічних цінностей і технологій. Головний висновок, який потрібно зробити сьогодні, це те, що класний керівник не транслятор культури суспільства, контролер і наставник молоді, а помічник і захисник дитини в процесі її розвитку на основі культурологічного принципу співдружності і взаємодії. Педагогічна культура класного керівника – має свою специфіку, виражену в її професійному самовизначенні, змісті, формах і методах роботи, де педагогічна підтримка виступає її системоутворюючими елементом, основним сенсом позиційної взаємодії з дітьми, основною функцією в діяльності класного керівника. 26

Отже, новий час диктує нові умови, і у зв’язку з цим хотілось би навести як приклад одну з останніх порад класному керівникові, які пропонуються зараз у багатьох фахових журналах: «Не порівнюй себе з іншими педагогами, порівняй себе сьогоднішнього із собою вчорашнім!» Арзуманова І.Ю., заступник директора з виховної роботи Миколаївського муніципального колегіуму

Школа як культурно – духовне середовище Процес розбудови й утвердження суверенної, демократичної держави органічно пов’язаний із розвитком духовності громадян, вихованням вільної, відкритої особистості на засадах загальнолюдських і національних цінностей. Це особливо важливо для України, яка знаходиться у новій соціальній реальності, що вносить принципові зміни і в механізми людської взаємодії, й у визначення пріоритетності життєвих цінностей та ідеалів. Складні соціально – економічні та політичні умови сучасного становлення і розвитку української держави привносять у молодіжне середовище такі негативні соціальні явища, як аморальність, злочинність, розбещеність, які, в свою чергу, ведуть до агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Наслідком цих деструктивних процесів стає відчуження дітей та молоді від моралі, бездуховність, зневажливе ставлення до культури і традицій свого народу, байдужість до долі держави і своєї власної долі; тобто певне заперечення духовності та моральності як суспільно й особистісне значущих феноменів. 27

Саме педагогіка життєтворчості, яка визначатиме стратегію розвитку освіти в Україні у XXI столітті, свою головну місію вбачає у тому, щоб «дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам і здібностям дитини, який піднімає її особисту вартість і дасть майбутній людині змогу бути корисною для малого чи великого кола громадянства» (С.Ф. Русова). Тому, виховання духовно зрілої особистості, для якої поняття добра, справедливості, совісті, обов’язку стали власними ціннісними орієнтирами, є головною метою сучасної освіти. Однак досягнення її – справа надзвичайно складна. Існуюча сьогодні ціннісна анемія потребує створення цілісної системи нових ціннісних орієнтирів, спонукає до подолання усталених стереотипів, застарілих цінностей, до пошуку нових ідей створення школи XXI століття – школи самореалізації особистості, школи життєтворчості, полікультурного виховання, у якій дитина є головним пріоритетом і цінністю, суб’єктом культури і життя Нова філософія духовно – морального виховання утверджує погляд на особистість вихованця як найвищу цінність, суб’єктний розвиток і творця власного життя. Зміст полягає в тому, щоб навчити вихованців виходити із потреб дітей і молоді в пізнанні навколишнього світу, у засвоєнні здобутків світової і національної культури, спонукати їх до духовного пошуку – повсякденно відкривати для себе те, що людство створило в ході розвитку цивілізації. Важливим у розвитку системи духовно – морального виховання є співвідношення принципів і заповідей української моралі. Неможливо відмінити чи замінити мораль, бо вона не залежить від політики, влади, ідеологічної моди, вона сама є ідеологією. Я вважаю, що саме школа покликана навчити дітей вмінню дотримуватися високих моральних принципів, гуманістичному способу освоєння світу; олюднити процеси 28

пізнання; допомогти встановити взаємозв’язок всієї багатомірної реальності з людиною, її працею, талантом, творчістю і життям. Щоб вижити, українській спільноті необхідно виховати у молоді позитивне ставлення до людини як найвищої цінності. Цілком зрозуміло, що духовно – моральне виховання буде успішним тоді, коли воно є системним. На реалізацію такої системи виховання повинні бути спрямовані не тільки дирекція, а й усі педагоги, керівники гуртків. Для педагогів нині загострилася проблема виховання історичної пам’яті. Пам’ять попередніх поколінь є феноменом зв’язку між поколіннями. Щоб молодь зростала , пам’ятаючи про свій рід, необхідне постійне спілкування людей старшого віку з молоддю. Класним керівникам, вчителям, керівникам гуртків слід уважно ставитися до історичних надбань попередніх поколінь, уникаючи знецінювання окремих з них, показуючи світову цінність інших, формуючи таким чином громадянську позицію, виховуючи гордість і патріотичні почуття в кожної дитини. Діти і батьки повинні усвідомлювати історію сім’ї, родини як частки історії народу, вивчати образи і діяльність своїх предків, турбуватися про продовження роду, збереження і примноження його добрих традицій. Відродження народної педагогіки і її переломлення на теперішні виховні реалії створить відповідний вплив на формування загальнолюдських цінностей, які створювалися віками, протягом всієї історії людства. При цьому школа повинна відмовитися від «прокурорського» осуду наших предків та руйнування історії. Біль за помилки і трагедії попередніх поколінь повинні викликати активну, творчу позицію вихованців. Завдання педагогів – виховати шанобливе, бережне ставлення до історії свого народу, його духовної культури. Наша Батьківщина дана нам долею і дісталася від наших 29

предків. На даний час вона стала іншою. Але ми повинні прикласти всіх зусиль, щоб патріотичні почуття, моральність і духовність учнівської молоді стали ще більш загостреними, вони були гордими своєю Вітчизною та історією своїх попередників. Звичайно ми не можемо захистити дитину від негативного впливу середовища, але в змозі заповнити її у вільний час, надати можливість самореалізовуватись і самовиразитися через зв’язок з традиційною народною культурою, духовною спадщиною українського народу. І тому головне завдання освіти полягає в тому, щоб дитина здобула доступ до всіх сфер духовного досвіду, щоб її «духовне око» розплющилося на все значуще й священне в житті. Як педагогічний колектив колегіуму створює культурно – духовне середовище в закладі? Для визначення рівня соціокультурного середовища та вивчення виникнення дитячих, молодіжних, „неформальних” об’єднань в колегіумі була проведена діагностика учнівського та педагогічного колективів. За результатами діагностики планування роботи з педагогами і учнівським колективом. З метою поглиблення знань щодо культурологічного підходу до виховання і навчання педагогічним колективом колегіуму було проведено: - круглий стіл «Педагогічна культура»; - семінар – практикум: «Школа як духовно-інтелектуальне середовище»; - психолого – педагогічний семінар «Культурологічний підхід до виховання і навчання: суть і шляхи реалізації»; - семінар – практикум «Молодіжне середовище і молодіжні субкультури; вплив на формування особистості»; - педагогічні роздуми: «Наодинці із собою та суто професійними запитаннями: подолання негативних педагогічних стереотипів»; 30

- семінар «Реалізація культурологічного підходу шляхом модернізації змісту освіти»; - засідання педагогічної ради «Культурологічний підхід у вихованні як одна з умов формування ключових компетентностей учня» Крім того, створені порадники для вчителів «Культурологічне виховання: суть і шляхи реалізації» (кафедра початкової школи), «Молодіжні субкультури: вплив на формування особистості» (психологічна служба колегіуму). Великою подією у колегіумі стало відкриття культурномистецького центру «Україна духовна». У межах роботи центру учні та вчителі колегіуму мали змогу поспілкуватися з миколаївськими поетами В. Пучковим, Д. Кременем, Л. Чижовою, акторами Миколаївського художнього російського драматичного театру та його директором М. Кравченко, київським письменником Володимиром Осипчуком – Сковородою, дуже захоплююче та яскраве пройшли вже традиційні фестивалі дитячої творчості «Дзвіночки Миколайчика», концерт для батьків «Щедрий вечір». На базі науково-методичного центру колегіуму почав працювати кіно клуб, де учні та вчителі можуть ознайомитись з науково-популярними та художніми кінострічками з подальшим обговоренням. Ми вважаємо, що така форма спілкування є одним з найефективніших методів формування ціннісних орієнтирів. Цей клуб може стати гідною альтернативою «дешевому» масовому телебаченню. Для організації змістовного дозвілля учнів та вчителів на перервах та після уроків учасникам НВП надана можливість грати в шахи, настільний теніс, волейбол, бадмінтон тощо. Всі ці заходи, безумовно сприяють, 31

підвищенню культури тіла та Духа. У колегіумі працює відлагоджена система гурткової роботи, яка сприяє розвитку творчих здібностей учнів та підвищенню їх загального рівня культури. Діяльність гуртків проходить через роботу Шкільної дитячої філармонії та школи «Кобзарська наука». Особливістю філософії колегіуму є поєднання інтелектуального та художньо-естетичного розвитку дітей. Велика увага приділяється музичній освіті, бо саме вона розвиває культуру розумових здатностей взагалі. Потреба в прекрасному у дітей, які часто співають та слухають музику виявляється в різних сферах духовного життя, у робочій естетиці, культурі поведінки, в підході до використання навчальних завдань взагалі. Реалізація культуротворчого підходу через навчальний план. Слід зауважити, що культуротворчий підхід, який є системним в нашому закладі, має відображення і в навчальному плані. Зміст предметів «Світова художня культура», «Людина та суспільство», філософія, український хороспів, музикування на бандурі, етика, логіка, історія, українська та зарубіжна література, формують не тільки самосвідомість учня, а й його загальний рівень культури. Саме на цих предметах закладаються основи ключових ціннісних орієнтирів. Роль вчителя на таких уроках, безумовно, дуже важлива; власною толерантністю, творчим підходом, вмінням бути цікавим, даром створювати атмосферу творення – вчитель надихає учня на бажання змінюватись на краще та самовдосконалюватись. За результатами відвідування виховних та класних годин в 1 – 11 класах, спілкування з учнями та діагностики учнівських колективів можна зробити висновки, що практично всі класні керівники розуміють важливість розвитку національної культури, національної самосвідомості учнів, духовної культури як однієї з передумов формування особистості. 32

Багато уваги приділяється правовому аспекту культурологічного підходу. Слід відмітити дієвість проведення виховних годин за темами: - « Дисципліна і культура», «Твої норми поведінки» (1-4 кл.); - « Права та обов’язки учнів», «Дотримання шкільної етики» (5-7кл); - «Дисципліна: свобода чи необхідність?», «Право і мораль» (8-9кл); - «Мистецтво жити гідно», «Обов’язок, відповідальність, совість» (10-11кл). Принесли позитивний результат години спілкування, спрямовані на формування у школярів вміння знайти своє місце в соціумі: «Вчимося етикету», «Прекрасне очима дітей» (1 – 4 кл.); «Естетика побуту». «Культурна людина. Яка вона?» (5 – 7 кл.); «Азбука спілкування», «Вміння знаходити себе в суспільстві» (5 – 7 кл.); «Яка людина заслуговує на повагу інших», «У колі симпатій» (8 – 9 кл.); «Я та інші», «Як подолати конфлікт?» (10 – 11 кл.). Сьогодні на тлі загального послаблення політико – ідеологічного протистояння різних систем першорядної ваги набувають проблеми виховання, що часто пов’ язані з більшими чи меншими проявами шовінізму та расизму в різних регіонах та країнах. І знову актуальним стало інтернаціональне виховання, в основі якого – потреба вивчати й застосовувати культуру інших народів. У світових педагогічних колах усе послідовніше утверджується концепція виховання, базовою засадою якої є теза, що Земля – спільний дім людства. Поряд з інтернаціональним вихованням актуальною є проблема полі культурного виховання – врахування 33

культурних та виховних інтересів національних та етнічних меншин. Останнє акцентує увагу на взаємозв’язку культур, одна з яких є домінантною. Полі культурне виховання має підтримати існування національних меншин в умовах політичних та економічних інтеграційних процесів в сучасному світі.. Для педколективу колегіуму важливо, щоб уже на порозі школи діти зрозуміли: вони живуть у складному багато культурному й багатомовному світі і, усвідомлюючи свою етнічну і культурну приналежність, знали про існування інших народів з їх культурою, мовою і, зрештою, були готові до зустрічі з ними. На даний час учні колегіуму мають змогу вивчати іспанську, французьку, англійську, німецьку, російську та польську мови. Планується створення Євро клубу сумісно з Університетом ім. Сухомлинського та співпраця з радою національних меншин м. Миколаєва. У справжній педагогіці немає ні переможених, ні переможців – учителів та батьків. Звернімо увагу, як творчо – пізнавальна співпраця викладачів та батьків розкриває, формує та виховує духовну культуру наших учнів. На батьківських зборах ми достатньо приділяємо уваги і вихованню. З метою підвищення рівня знань батьків з питань фізіології, розвитку, психології та педагогіки проводились і тематичні батьківські збори, лекторії з переглядом кінострічок «Віртуальна агресія» Так, були проведені такі лекції: · «Умови успішного виховання дитини: єдність вимог школи і сім’ї”». · « Батьківська педагогіка за В.О.Сухомлинським». · «Виховання морально-етичних норм у дітей». · «Культура спілкування. Запобігання конфліктам удома і в школі». 34

· «Школа і здоров’я дітей». · «Роль народних традицій, звичаїв, обрядів у сімейному вихованні». · «Культурні цінності родини і їхнє значення для дитини». Були залучені фахівці: лікарі, психологи. Але не лише вони повинні виступати перед батьками, а й самі діти (розкривати таланти та обдарованість). У нас вже є позитивний досвід проведення заходів із залученням батьків і для батьків. Підвищення педагогічної культури батьків передбачає насамперед відродження системи масового психолого – педагогічного навчання. Необхідно при цьому змінити погляд на сім’ю, визнати за нею роль основного інституту соціалізації особистості та, поважаючи сім’ю, здійснювати партнерські взаємини з нею в педагогічному процесі, надаючи допомогу батькам в оволодінні основами педагогічної культури. І на останнє хочеться наголосити, що формуванню творчої особистості, високодуховної, з нерозривним внутрішнім зв’язком зі своїм народом, сприяє створене культурно – духовне середовище в школі, яке базується на невичерпній народній духовно – ціннісній скарбниці. «Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть і до цього часу найдавніші з них – хлібороба, лікаря, будівельника, вчителя. Та й серед цих вічних професій вчительська посідає особливе місце: вона – початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути людиною». І пам’ятаймо: велика душа народу починається з душі кожної дитини.

Бондаренко М.Г., заступник директора з виховної роботи економічного ліцею №1

Культура спілкування педагога як складова педагогічної культури Шановні колеги, так трапилося, що наша особистість знаходиться в постійному центрі уваги, ми маємо великий вплив на всіх учасників навчально – виховного процесу, а наш авторитет формується не лише в навчальному закладі, а й далеко поза ним. З моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилася передусім виховна функція. Учитель – це вихователь, наставник. У цьому його громадянське, людське призначення. Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на розв’язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості шляхом організації виховного середовища і управляння різноманітними видами діяльності вихованців. Сіячі розумного, доброго і вічного – говорять про вчителів. Від них – все найкраще в людині. Про авторитетну людину завжди говорять, що в неї були хороші вчителі і звідси пішло прислів’я «дерево та вчитель пізнаються по плоду». Результатом педагогічної діяльності вчителя є людина, яка оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до соціального саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві. «…Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати море світла, ні на хвилину не відходячи від променів вічно сяючого сонця знань, людської мудрості», переконаний В.Сухомлинський. Як же стати світилом для учнів, втіленням людської мудрості? Ми переконані, що для цього треба мати високу педагогічну культуру! 36

Важливим складовим компонентом педагогічної культури є особистісні якості вчителя, що багато в чому визначають рівень його професіоналізму. Дуже важливою характеристикою діяльності вчителя є його мовна культура. Мова – найважливіший засіб спілкування учня з вчителем, головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього впливу на свідомість та поведінку учнів. Для сучасного вчителя – людини, що працює з людьми, здатність до ефективного спілкування життєво необхідна та є однією з найважливіших навичок, якими він має володіти. Саме тому спілкування необхідно будувати на непорушних принципах культури педагогічного спілкування: - виправдовувати щодня і щохвилини довіру всіх тих, з ким маєш справу, кого навчаєш і у кого вчишся сам; - неухильно дотримуватися професійної етики спілкування: в будь – якій ситуації координувати свої дії зі своїми колегами; - бути добре підготовленим до будь – якого діалогу, з будь – якою людиною з усіх питань, що належать до кола вашої професійної компетенції; - знаючи, що педагогічне спілкування потребує духовної та фізичної витривалості, постійно розвивати в собі цю рису. Важливі показники мовної культури вчителя – змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота, емоційна виразність, яскравість, образність, барвистість мовлення, правильна літературна вимова, вільне, невимушене оперування словом, фонетична виразність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція, правильне використання логічних наголосів та психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом та тоном, між словами, жестами та мімікою. Важливим у мовленні педагога є постановка голосу, його тон. З учнями 37

треба розмовляти так, щоб вони відчували у мові педагога його волю, душу і культуру. Щоб вдосконалити культуру спілкування з дітьми, вчителю необхідно ознайомитися з психолого – педагогічною літературою, робити спостереження, спеціальні вправи та постійно спілкуватися, розвивати педагогічні, комунікативні, ораторські здібності. Не забувайте, що відносини з дітьми – це фундамент діяльності педагога. Найчастіше спілкування починається зі слухання. Як заступникам з виховної роботи нам часто доводиться вчитися самим і вчити інших. Щоб виявити, як саме слухають члени вашого колективу та надати їм можливість відчути, наскільки важливо дотримуватися цих принципів, варто провести практичну вправу. Об’єднайте групу в пари. Попросіть спочатку одного партнера розказати іншій «стороні» протягом двох хвилин про якусь приємну подію життя, наприклад святкування Дня народження. Потім запропонуйте тим, хто слухав, переповісти партнерові протягом хвилини почуте. Занотовувати протягом розповіді не дозволяється. Попросіть другого партнера слухати активно, використовуючи відповідні прийоми і не розмовляти ці дві хвилини. Потім «сторони» міняються місцями. Для цього знов повторюються питання для іншої сторони. По закінченню вправи спитайте, що було легше – говорити, слухати чи переповідати? Чи всі дотримувалися принципів активного слухання? Як саме? Головне в роботі – дотримуватися важливих правил спілкування. Насамперед потрібно налагодити контакт зі співрозмовником. Існують деякі прийоми, правильне застосування яких дозволяє викликати прихильність до себе, наблизити, завоювати довіру іншої людини. Ці прийоми не можуть завжди бути успішними. Вони – лише перші, однак обов’язкові кроки до ефективності спілкування.

1. «Власне ім’я» - звук власного імені завжди приємний (підсвідомо) людині. Використовуйте у розмові «приємну мелодію імені» співрозмовника 2. «Дзеркало відносин» - досвід показує, що посмішка на обличчі – сигнал про добрі відносини. Щоб позитивно налаштувати до себе співрозмовника, слідкуйте за виразом його обличчя. Безумовно, не треба весь час випромінювати посмішку, але слід пам’ятати, що добра посмішка має здатність притягувати людей 3. «Золоті слова» - використовуйте компліменти, тобто слова, що містять невелике перебільшення позитивних рис співрозмовника. Пам’ятайте, щоб комплімент був дійсно компліментом, він має бути однозначним (говорити тільки про позитивні якості людини), без гіпербол (перебільшення позитивного має бути незначним), ураховувати власне ставлення людини до тих якостей, про які ви говорите, не містити рекомендацій щодо їх поліпшення, не містити «ложки дьогтю» 4. Педагогічне спілкування не терпить метушні, марнослів’я, слова не повинні розходитися з ділом 5. Педагогічне спілкування – це вимогливість до себе та інших людей у всьому, що стосується навчання та виховання характеру 6. Лаконізм, динамізм спілкування залежить від вашої внутрішньої зібраності: в справах, вчинках, мові 7. У будь – якій ситуації слід пам’ятати про обов’язок, чесність та порядність, а головне – про святість справи, якій служиш 8. Гнів ніколи не повинен затьмарювати розум і душу: тільки безмежне терпіння, наполегливість і увага зможуть допомогти вам з честю вирішити поставлені в спілкуванні завдання 9. Завжди вміти підсвідомо оцінювати міру свого педагогічного впливу, намагатися знаходити єдино 39

правильний вихід з буквально кожної, навіть і неможливої, ситуації спілкування 10. Учитель мусить вміти визнавати і виправляти свої помилки, допущені у спілкуванні 11. Треба мати мужність, щоб переглянути свій метод, свою тактику спілкування, якщо не виходить, або виходить погано 12. Бути чуйним у спілкуванні – це означає вникати в переживання всіх, з ким маєш справу 13. Бути відважним у спілкуванні – це означає не губитися й не ніяковіти в будь – якій атмосфері спілкування, якою б складною й не передбачуваною вона б не була 14. Слід завжди тверезо оцінювати дійсність, зокрема й особисті досягнення, щоб не впасти в манію величі, не зарозумітися після кількох успішних кроків педагогічного спілкування, і невдачі, щоб не впадаючи у відчай, зуміти подолати їх. У нашій роботі важливо бути зрозумілим і переконати інших, уміння формулювати. Необхідно не лише навчитися самому, а й навчати інших. Здійснити це можна через дискусійну тему з життя вашого закладу для аргументованого захисту вашої позиції. Наприклад: чи потрібно оновити роботу органів самоврядування? Визначте позицію представників навчально – виховного процесу з даного питання за допомогою слів : «Так», «Ні», «Не можу висловитися, оскільки це складне питання». Після обдумування, використайте метод «Прес», чітко сформулюйте виступ щодо вибраного питання, коротко запишіть його та приготуйтесь до представлення вашої думки іншим через «Відкриту трибуну». Наш заклад проводив подібну вправу у визначенні питання : «Якій формі бути у ліцеїста?» Знання та розуміння особистості учня – обов’язкова передумова та основа успішної діяльності педагога. Учителю необхідно розуміти та приймати учня, незважаючи на те, чи збігаються їхні системи цінностей, моделі поведінки та 40

оцінювання; це також передбачає знання вихователем психічних механізмів та закономірностей поведінки, спілкування. До методів навчання, спрямованих на спілкування в нашому закладі, ми відносимо роботу в групах, навчальні дискусії, ігрове моделювання, рольові ігри, «круглі столи», засідання експертної групи, дебати кандидатів в президенти ліцею. Окреме місце належить постійно діючому клубу «Я – лідер», де для розвитку комунікативних якостей в наших потенційних лідерів президент ліцею та психолог проводять семінари – тренінги. Подібні заняття дозволяють ліцеїстам самостійно розв’язувати складні завдання, створюють потенційно високу можливість перенесення знань та досвіду діяльності з ситуації у реальну , психологічно привабливішу. Так, як успіху діалогу вчителя з учнями сприяють жести, міміка, якоюсь мірою і зовнішність, то не лишається поза увагою і цей аспект. У ліцеї діє клуб «Тонкощі етикету», на якому діти мають долучитися до культурного спілкування та поведінки, демонстрація досягнень учасників клубу охоплює всіх ліцеїстів і вчителів, так як проводяться загальноліцейні заходи «Турнір джентльменів», конкурс ораторів тощо. Для вчителів доречним буде проведення систематичного тренінгу «Як навчитися самому спілкуватися та навчити інших», в межах якого розкриватимуться питання: «Яким має бути стиль ділового спілкування?», «Що може серйозно заважати у спілкуванні?», «Як підготувати публічний виступ?» Аби справити добре перше враження на партнера, деякі закордонні фахівці рекомендують користуватися так званим ПРАВИЛОМ 12: «Перші 12 кроків назустріч повинні бути рішучими, впевненими, перші 12 слів – приємні, перші 12 дюймів зверху та перші 12 дюймів знизу – бездоганні». Таке правило є доречним і в нашій діяльності. Магістральний напрям перебудови системи народної освіти, який висуває все наше життя, - гуманістична 41

педагогіка співробітництва вчителів і дітей, школи і батьків, школи та її соціального оточення. Суть педагогіки співробітництва полягає в тому, що її можна реалізувати лише на основі найвищого рівня культури професійного спілкування, за якого буде передусім знято перешкоди, що розділяють учителів і учнів, коли знайдуть своє втілення принципи повноцінного міжособистісного спілкування, побудованого на поважанні будь – якої думки, на довірі, на звільненні учнів та вчителів від взаємних підозр, неприязні, нещирості, страху. Єдиний загальношкільний колектив, що становить співдружність учителів та учнів, утверджує спілкування, за якого безумовна рівність учителя та учня, навіть найменшого, передбачає право кожного на повагу, довіру, взаємну вимогливість як неодмінну умову їх плідного співробітництва. Таке спілкування не є самоціллю, воно – це засіб виховання, розвитку, вдосконалення особистості людини, основною характеристикою якої має стати внутрішнє відчуття свободи та особистої гідності. Наостанок хочу запропонувати уривок з учнівського твору на тему «Ідеальні вчителі: міфи та дійсність»: «…Хтось буде переконувати, що бути вчителем сьогодні немодно, але потайки кожен з нас не раз захоплювався неабиякою витримкою, мудрістю та щирістю людини, яку нагородила доля почесним званням Вчитель! Ми приходимо і йдемо, а Вчитель, вкладаючи в нас часточку себе, буде дарувати хвилини радості вже іншим дітям, викликаючи у нас подив: звідки в нього беруться сила і снага? Мені здається, що лише в очах вчителя можна побачити і співчуття, і небайдужість до наших дитячих бід, і пораду, на котру не завжди вистачає часу в батьків. Може і парадоксально звучить, та чомусь зовсім не хочеться йти у світ, в якому немає твого улюбленого вчителя, його впевненого голосу і глибоких очей. Лишається тільки переконуватися в тому, що навчившись стійкості та прагнення до прекрасного у свого Вчителя, я комфортно буду 42

почуватися в дорослому житті і довічно залишуся вдячним своєму наставнику». Коваль Н.Л., практичний психолог НМЦ

Професійний імідж як складова педагогічної культури Ще в педагогіці стародавнього світу було відомо: «Ніхто не може нічому навчитися у людини яка не подобається».(Ксенофонт) Імідж педагога - один із основних способів реалізації важливого принципу педагогіки – принцип виховання самим собою. Поняття "імідж" з'явилося в середині ХХ століття для позначення особливого явища в політиці і торгівлі, пов'язаного з демонстрацією суспільству і споживачам достоїнств фірми та її продуктів; переваг політичних партій та їх лідерів. Дуже важливе для професійного зростання вміння створити свій імідж. Раніше говорили про такий чинник, як репутація. Але репутація — це лише частина вашого іміджу, який є цілим комплексом якостей особистості і способів самовираження. Дослівно з англійського «image» переводиться як «образ», причому під образом розуміється не лише візуальний, зоровий образ (вигляд, подоба) людини, але і образ її мислення, дій, вчинків. Імідж може мати не лише людина, але і організація, Таким чином, можна говорити про двосторонній вплив — і імідж кожного фахівця впливає на імідж школи, і, відповідно,

статус установи визначає те, яким має бути кожен її педагог. Чому імідж такий важливий? Річ у тому, що коли у якоїсь людини складається певна думка про іншу людину або про якийсь об'єкт, то це сформоване в свідомості (підсвідомості) відношення формує готовність діяти стосовно цього об'єкту (людині) певним чином, тобто створюється певна психологічна установка. Для педагога імідж важливий, можливо, більше, ніж для будьякого іншого фахівця, тому що саме він впливає на формування установок, цінностей і переконань у вихованців.. Яким може бути імідж? Він може бути позитивним і негативним. Професійним (тобто в області ваших професійних якостей) і особистим (у непрофесійній сфері). Наприклад, можуть сказати: «Він чудовий фахівець, але непорядна людина». І в цьому немає жодного протиріччя. Що ж краще — бути хорошою людиною або хорошим професіоналом? Іміджмейкери вважають, що важливіше саме особисті якості, оскільки міра довіри до фахівця безпосередньо залежить від того, наскільки він етичний. До людей порядних і обов'язкових частіше звертаються за допомогою і більш охоче слідують їх порадам, їх авторитет набагато вищий. Імідж завжди суб'єктивний і може відрізнятися від вашого власного уявлення про ваші достоїнства і недоліки. І ще однією властивістю володіє ваш імідж — міцністю. Його дуже важко змінити! Не даремно ж говорять, що справити перше враження ви можете лише один раз. На чому ґрунтується уявлення про вас у інших людей? По-перше, на інформації — отриманою від вас і про вас. Не секрет, що деякі педагоги мають навіть прізвиська, які даються на підставі їх особистих характеристик або звичок. По-друге, на тій соціальній ролі, в якій ви знаходитеся. Молодий вчитель — значить, недосвідчений; без діток — 44

значить, такий, що не має уявлення про виховання маленьких дітей, і тому подібне. Імідж може створюватися довільно («який є, такий є»), а може — сповна усвідомлено, тобто його формуванням треба зайнятися спеціально. Наприклад, педагог вранці виходить до учнів, які хочуть бачити в ньому одне; вдень до нього на відкритий урок приходять методисти, колеги і адміністрація, і кожен зі своїми очікуваннями, а увечері - батьківські збори, на яких має відбутися випробування прискіпливими поглядами дорослих людей. Багато в чому характер спілкування з аудиторією і, відповідно, його ефективність залежить від враження, який складається від вас у перші секунди. Саме перші 10-15 секунд необхідні для "сканування" поведінки людини і формування про неї певної думки. Яким же хочуть бачити педагога професіонала ті, хто його оточує? Кожен з присутніх може провести таке дослідження самостійно, попросивши аудиторію, яку ви обрали назвати вам 5-10 якостей "ідеального вчителя (педагога)". При цьому, як показує досвід, виявиться, що підліткам поважно бачити перед собою уважного, розумного, сучасного і доброзичливого співбесідника, що поважає їх думку. Батькам також хочеться, аби з їх дітьми працював чуйний і дбайливий, але одночасно і вимогливий фахівець. А ось адміністратори і методисти в першу чергу звертають увагу на організаційні і професійно-методичні уміння педагога. Всі ці якості утворюють набір очікувань, які учені називають Необхідним або Бажаним іміджем. У той же час окремо взяті відгуки певних учнів, колег і батьків можуть намалювати іншу картину - Сприйманого або Поточного іміджу.

І, звичайно ж, педагог може мати уявлення про себе сам. Цей образ свого "я" називають Дзеркальним іміджем або Самоіміджем. Вміст перерахованих "іміджевих координат" може накладатися один на одного, при розвиненому самопізнанні і рефлексії навіть збігатися, але може і істотно розрізнятися. І тоді педагог задається питанням: що ж слід зробити для того, щоб мене сприймали так, як я цього хочу відповідно до прийнятої для себе професійної місії? Відповідно структурі, запропонованій професором А.Ю.Панасюком, особистий імідж, з точки зору чинників, що формують його, включає наступні складові: - габітарну (від латів. Габітус - зовнішній вигляд) - одяг, зачіска, взуття, аксесуари, макіяж, парфум, силует. А.С. Макаренко наполягає, що вихователь не може нехтувати етикою свого зовнішнього вигляду. - кінестетичну - постава, хода, жестикуляція, міміка (вираз обличчя, посмішка, напрям і тривалість погляду). Манери вчителя повинні бути природніми і невимушеними. На це звертав увагу К.Д. Ушинський « Природними та не вимушеними мають бути міміка і жести вчителя, вони повинні виражати непідробну зацікавленість у подіях, що відбуваються під час навчання » - мовну - культура усної і писемної мови, письменність, стиль, почерк, середовище - створене людиною місце існування (інтер'єр квартири, оформлення кабінету, порядок на робочому столі і тому подібне). - матеріалізовану - створення людиною продуктів її праці. Перші три складові іміджу пізнаються при особистому спілкуванні, дві останні - можуть нести інформацію про людину заочно. Інтегруючись, вони формують уявлення про людину як про особу (особистий імідж) і професіонала (професійний імідж). 46

Ідеальний варіант - коли обидві думки позитивні: "І людина хороша, і навчає чудово!" Найважливішими напрямами діяльності, важливими для формування іміджу, є візуалізація (зорова матеріалізація професійної якості), вербалізація (демонстрація професійної якості за допомогою слова) і створення події, що дозволяє спільно проживати моменти втілення смислових акцентів буття в професії. Лише після цього має сенс думати над визначенням вмісту презентації і засобів вираження цієї якості. В ході роздумів з'ясується, що одне в професії можна виразити за допомогою зовнішнього вигляду і манери триматися. Інше - мовними засобами, а для третього, не виключено, і взагалі слів не знадобитися: результати праці виявляться красномовнішими. Зазвичай самопрезентація починається з візуальної заявки про себе, і це влучно помічено в прислів'ї "По одягу зустрічають. "Але психологи стверджують, що не менше важливий враховувати в спілкуванні "закон краю": запам'ятовується самий початок і кінець комунікації; вхід і вихід з ситуації спілкування. Роздуму про вибір того або іншого костюма для роботи з певною аудиторією досить органічні для педагогів, серед яких в основному - жінки. А ось побачити свої жести, почути себе з боку, відчути свої можливо стереотипи у момент здійснення професійних дій непросто. Для цього необхідно скористатися або технічними засобами (відеокамера, магнітофон) або зацікавленим поглядом з боку інших людей. Неупереджений аналіз способів вираження професійно особовій позиції в діяльності вкаже на ваші сильні і слабкі сторони. Правда, зустріч з самим собою може викликати неоднозначні емоції, тому в цій справі просто необхідна доброзичлива участь фахівця. Лише уважно спостерігаючи за собою і довколишніми людьми, можна дбайливо "вирощувати" імідж, який повинен органічно "прорости" і 47

"прирости" до вашої особистості, розширивши діапазон професійного вплив. Пам'ятаєте слова А. П. Чехова? «У людині все повинно бути прекрасно: і особистість, і одяг, і душа, і думки». Педагог виховує перш за все власною особистістю, бо, як говорили у стародавні часи, не можна дати того, чого не маєш. На Сході кажуть: «Відійдіть, щоб не наступати на тінь учителя». Давайте і ми у своїй роботі будемо пам’ятати, що всі професії від людей і тільки три від Бога – навчати, лікувати, і судити. Від педагога залежить, яким буде майбутнє покоління, а отже майбутнє народу. Для формування іміджу педагог – повинен володіти навиками спілкування, дивитися набагато вперед, не зупинятися на досягненнях сьогодення, бути терпимим, толерантним, вміти поставити себе на місце іншого, розуміти і сприймати іншого, бути поряд.

ЗМІСТ Вступ...........................................................................1-2 Розвиток педагогічної культури – основа успішної роботи педагога ........................2-11 Культура вчителя в системі педагогічних поглядів В.О.Сухомлинського....11-19 Особливості педагогічної культури сучасного класного керівника.............................19-26 Школа як культурно - духовне середовище ..............................................................26-34 Культура спілкування педагога як складова педагогічної культури.....................35-42 Професійний імідж як складова педагогічної культури............................................42-47