Живе джерельце 1 2017 by Smirna Cherkassy

0456-3991 NSSI

rd 1-2017 ukr.indd 1

9 771993 654006

1 ( 61 ) • 2 0 1 7

31.03.2017 9:55:38

Діти, як ви думаєте, чия любов до вас найсильніша? Так, справді, мама дуже любить своїх дітей. Тільки на руках у мами дитина відчуває себе добре і затишно. Вона годує, одягає, терпляче доглядає за своєю дитиною. Всім дітям потрібна мама, її любов і турбота. Але є Бог, Котрий любить тебе більше, ніж твоя мама.

а ĩ і ˩˨˧ у ≡

б ī ї ‫ﬤ‬ ф ‴

в ŀ к ‫כֿ‬ х ┘

г ǁ л Ɫ ц ‼

«__

ґ Ŀ м • ч ⁞

д ◘ н ‪ ш ‭

__ __ __

ī ∆

е ľ о ∆ щ <

є Ⱡ п ⌂ ь ɵ

◘ ∆

__ __

Ɫ

‬

∆

◘ ∆

┘

ⱡ

⁄

∩ ╤ ∆ ∩

__ __ __ __ __ __ __

з ʘ с ∩ я ʑ

и ⁄ т ╤

__ __ __ __ __ __ __ __

__ __ __ __ __

__ __

ж ő р ⱡ ю ‬

__ __ __ __ ‫∆ כֿ‬

∆ ◘

⁄ ╤

__ __ __ ‪

∩

≡ •

ⱡ

__ __

Ɫ ⁄

•

⁄

∩ ŀ

∆

‬

•

< ∆

__ __ __, __ __ ╤

__ __ __ __

⁄

__ __ ʘ ĩ

‪

__ __ __ __ ī

≡ Ɫ

•

⁄

__ __ __, ĩ ∩

⁄

__ __ __ __ __ __ __ __ __ __» (__ __ __. 5:8). ǁ

ⱡ

˩˨˧

‭

‪

⁄

‫כֿ‬

ⱡ

⁄

•

2 rd 1-2017 ukr.indd 2

31.03.2017 9:55:44

rd 1-2017 ukr.indd 3

31.03.2017 9:55:47

Праворуч, ліворуч і позаду світилися маленькі яскраві вогНики. — Вовки! — в розпачі вигукнув він. ув холодний зимовий день. Лапатий сніг Дружина зойкнула. ДітИ зі страху ще тісповільно падав на земЛю. У будинках ніше притиснулися до матері. у цей час тепло і затишно. В одному з таких Вовки невідступно переслідували сани. будинків зібралися учні недільної школи. Їх Найсильніші намагалися обігнати коней. учитель — добродушний, богобійний дідусь, «Що робиТи?! Рушниці немає, захищатися який так багато знає всього. Цього разу він нічим…» — з острахом думав батЬко. Він хоче розповісти дітям дивовижну розповідь. швидко зняв із себе кожушок і щосили жбур— ЛЮбі мої, — почав учитель, — сьогодні ми нув його на поле. Голодні звірі тут же накинубудемо міркувати про найбільшу в світі любов. лися на нього і стали люто рвати на шматки. Це — Божа любов. У Біблії написано, що «Бог Розправившись іЗ кожухом, вони знову кинудоводить Свою любов до нас тим, що Христос Лися за саньми. умер за нас, коли ми Були ще грішниками». Коли я готувався до уроку, то згадав один випадок, який свідчить про велику любов. Послухайте. Це сталося на Північному Уралі. Одного зимовОго вечора батько, мати і двоє дітей поверталися додому з сусіднього села. Сани, запряжені дВома кіньми, легко і швидко ковзали по засніжеНій лісовій дорозі. Кіньми керував батько. Мати і діти, закутані у велиБатько не знав, як врятукий кожух, дрімали. ватися від хижаків. «Треба Коли виїхали з лісу, розпрягти одного коня, — коні раптом зменподумАв він. — Але як?» шили крок і напруЗробити це на ходу Було жено нашорошили вуха. дуже важко. Зграя голодних Батько підвівся, алЕ вовків ось-ось нападе на них, ніЧого підозрілого не помізволікати ніяк не можна. тив. Навколо все було тихо і — Тримай! — скомандував батько спокійно. А коні зафиркали, захродружині і засунув віжки в її тремтячі руки, а піли і так гайнули вперед, що батько ледь втри- сам, тримаючись за спини коней, став пробимався на санях. ратися вперед по голобЛі. «Вовки!» — зрозумів він і відчув, як по Гнані страхом смерті, коні мчали з неймоспині побігли мурашкИ. Батько став вдивля- вірною швИдкістю. Нарешті батькові вдалося тися в темряву і обімлів від того, що побачив. перерізати упряжку одного коня. Він відскочив

4 rd 1-2017 ukr.indd 4

31.03.2017 9:55:48

і провалився в сніг по саме черево. На нього тут Же накинулася голодна зграя. Благополучно повернувшись в саНи, батько знову взявся за віжки. — Вовки відстали. Скоро ми будемо вдома, до села зовсім недалеко! — потішив дружину і дітей, які плакали. КінЬ біг щосили, але відчувалося, що він уже втомився. Вдалині з’явилися обнадійливі вогні села. Порятунок був близькО, але… На свій жах, батько побачив, що навперейМи саням наближається інша зграя вовків. Батько безжально шмагав коня, але той Уже не міг бігти так швидко, як хотілося. Родині загрожувала смерть. Вовки були Так близько, що чулося злісне клацання їхніх зубів. ЧОловік рішуче повернувся до друЖини, кинув їй віжки і тут же, одним стрибком, вискочив із саней. — Прощайте!.. — його гоЛос потонув в несамовитих криках дружини та дітей. Через кілька хвилин ніким не керований кінь забіг у село. Мати і діти були врятовані ціноЮ життя дорогої їм людини. Учитель замовк. У класі запанувала глиБока тиша. За вікном кружляв сніг, Одягаючи землю в білосніжне вбрання. Але дітям було не до споглядання доВколишньої краси. Кожен думав про батька сімейства. Скільки героїзму в його вчинку! Як любив Він своїх дітей і дружину!

Учитель довго дивився на замИслених учнів, потім перевів погляд на вікно і з теплотою в голосі сКазав: — У батька не булО іншої можливості врятувати родину, тож він віддав себе на поталу. Я думаю, ми всі добре розуміємо, що На цю жертву його спонукала любов до дітей та до дружини. Погляньмо тепер нА Божу любов, яку Неможливо порівняти з людською. Ісус Христос помер Не за близьких Йому людей, не за праведників, Які зробили багато доброго, а За грішників, за лиходіїв і шахраїв. Звісно, Ісус міг і не вмирати. Тоді ми всі були б приречені нА смерть, тому що грішниКи повинні загинути. Але Бог так полюбив усіх нас, що не захотів віддавати на поталу нещадного ворога — диявола. Бог послав на землю Сина СвОго, і Він помер, щоб захистити нас від смерті і подарувати вічне життя. ІНшого шляхУ для нашого спасіння не було. За грішних міг померти тільки безгрішний, а таким був лишень Бог. І Христос пішов на смерть. Він переніс знущання і приниження, зазнав ганьби та смеРті, і все це через любов до нас, заради нашого спасіння. На таку любов не можна не відповісти, чИ не так? Діти перезирнулися, деякі з них щасливо посміхнулися у відповідь. — А тих, хто любить свого Спасителя, чекає вічне блаженство в неземноМу краю.

5 rd 1-2017 ukr.indd 5

31.03.2017 9:56:06

1 Так хто ж вона, одна з жінок, Що так любила свій народ, Могла за нього вмерти? Пішла з благанням до царя, Народ від згуби зберегла, Спасла його від смерті.

12 Хто щиро свій народ любив, В тяжкі часи йому служив, За нього Богу він молився, До Ханаану підійшов, Та в край жаданий не ввійшов, Він за Йорданом залишився?

2 Вона чужою там жила, І на чужих полях була Ячмінні колоски збирала. Коли ж скінчилися жнива, Вона багатою була… То як же ту чужинку звали?

13 Яка то жінка на землі Про всі бажання та жалі У храмі Богу розказала? Молитву тиху Бог прийняв, Чого просила, те їй дав: Вона пророка-сина мала.

3 Хто загублених ослиць шукав I до пророка завітав, Щоб там отримати пораду? Пророк з ним радо розмовляв, Його призначив на царя Для ізраїльського народу.

14 Скажіть, хто я? Родину мав, У серці віру зберігав, В житті ж поніс велику втрату. Мене Бог в горі не забув; Мою всю втрату повернув, Подвійну дав мені Він плату.

4 Вона кравчинею була, З вдовицями жила, Про добрі вчинки дбала. Коли ж померла, то її Зустріло диво на землі. Отож скажіть, як вона звалась?

15 Хто я? на тому світі був, Там аж чотири дні пробув, Й вернувсь додому знову жити. Одні раділи, інші ж — ні, Й Спасителя вони в ті дні Із заздрощів шукали вбити.

5 Чого водою не залити, Вогнем великим не згасити, За жодні скарби не купити? Вона сильніша і за смерть, Була і буде, є й тепер, Без неї людям важко жити. 6 Хто жив окремо від людей, Вмивавсь росою кожен день І їв траву завжди, як віл? Не стригся, нігтів не втинав, Коли ж він Господа позвав, До хати Він його привів. 7 Удосвіта собі встає, Увечері знов спати йде, Ніколи не відпочиває. Воно усім добро несе I дивиться згори на все. Хто цю загадку відгадає? 8 Хто ж це безрадний хворував, Та дуже добрих друзів мав, Які взялись допомагати? Не через двері в чужий дім Внесли його й поклали в нім, Здоровий він вернувсь до хати.

66 rd 1-2017 ukr.indd 6

9 Попав хто до ворожих рук, Від них зазнав він тяжких мук, Чого в житті не сподівався. Потрапив потім він в тюрму, Де очі вийняли йому, Й до смерті мельником зостався?

16 Хто з патріархів говорив, Й пророцтво людям залишив, Що в світ прийде нам Примиритель; Народам спокій принесе, Йому слухняне буде все, Бо всіх народів Він Спаситель?

10 Який то птах ходив, співав, Пророцтва жодного не знав. Одної ж пам’ятно'ї ночі, Виконуючи звичай свій, I не свідомий в правді тій, Він виповнив слова пророчі?

17 Який то цар про правду дбав, Хоч нелегке завдання мав Кому дитину ту віддати? До справи гарний підхід мав, Хоча наказ він дивний дав: Живу дитину розрубати?

11 Вгадайте, хто я? В родині був я не один, Далеко жив від батька свого… Коли ж в'язничні кінчив дні, То ланцюга тоді мені Дали на шию золотого.

18 Скажіть, хто поле не оре, Зерно не сіє, і не жне, Й снопів до клуні не збирає, Та в Слові сказано про те, Що їм небесний наш Отець Щоденно їжу посилає?

31.03.2017 9:56:16

«Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе» (Пс. 83:6). «Над усе, що лише стережеться, серце Жіноче своє стережи, бо з нього походить серце зазвичай життя» (Прип. 4:23). Найменше серце з усіх хижаків — у лева.

б'ється швидше від чоловічого. Чоловіче — приблизно 70 ударів на хвилину, жіноче —78.

У блакитного кита найбільше серце, воно важить понад 680 кілограмів.

Серце коня відчуває емоції, які відчувають люди, що перебувають поруч із ним. 7

rd 1-2017 ukr.indd 7

31.03.2017 9:56:27

rd 1-2017 ukr.indd 8

31.03.2017 9:56:29

горах паслася велика отара овечок. Їх було дуже багато, але пастух знав ім'я кожної, тому що любив своїх овечок. Добре жилося овечкам. Пастух дбав, щоб вони завжди паслися на свіжій траві й пили чисту воду. Пастух оберігав овечок від диких тварин — вовків і ведмедів. Одного разу пастух загнав овечок до загону. Загін — це місце, де збирається отара. Він, я так думаю, всіх їх перерахував. — Що це? Однієї овечки не вистачає! Де вона? Що з нею? Куди вона зникла? Що робити? Як би ви вчинили в подібній ситуації? Чи пішли б шукати овечку? Адже пастух

6 як неслухняна овечка, яка відбилася від отари. У Біблії сказано, що Бог є любов. Він віддав Свого Сина на смерть, щоб ми могли жити. Бог — наш Добрий Пастир. Він поспішає на допомогу кожному, хто потребує цієї допомоги, як Пастух до своєї овечки. Він чекає, коли ми прийдемо до Нього,

4 дуже втомився за день! Але він пішов на пошуки. Він довго ходив по горах, кликав овечку, шукав її. — А що це там, у кущах? Та це ж моя овечка! Я дуже радий, що знайшов тебе! Він поклав свою знахідку на плечі, приніс додому і радісно повідомив усім сусідам: — Я знайшов овечку, яка пропала! Радійте зі мною! Як пастух любив своїх овечок, так і наш Отець Небесний любить кожного з нас. Він любить усіх людей: і слухняних, і неслухняних. Бог засмучується, коли ми робимо погані вчинки — грішимо. Він хоче, щоб ми були Йому слухняними. А ми часто поводимося,

щоб назвати нас Своїми овечками. Бог любить кожного з вас. Перевір себе: — У кого була велика череда овечок? (У пастуха, у волхва, у царя) — Як пастух доглядав за овечками? (Водив на свіжу траву, поїв чистою водою, захищав від хижаків) — Хто загубився? (Песик, теля, овечка) — Що зробив пастух? (Ліг спати, покликав помічників, пішов шукати овечку) — Що зробив пастух, коли знайшов овечку? (Плакав, картав за непослух, поклав на плечі, радів) — Чому він радів? (Він любить свою овечку, він втомився шукати, він хотів уже йти додому) — Який наш Бог? (Він любить нас, 8 турботливий Пастир)

з її обличчя. А Костя теж радів, що вони з татом виявили таку любов до мами. Наступного дня батьки Костика були запрошені в гості. Увечері, перед відходом, мама попросила Костю допомогти молодшій сестрі Даші вирішити задачу з математики. В цей час хлопчик сидів перед телевізором і, не відриваючись, дивився чергову серію свого улюбленого серіалу про космонавтів. Почувши прохання мами, Костя обурено сказав: — Мамо, я не можу зараз займатися з Дашею! Ти ж бачиш, що я дивлюся свій улюблений серіал! Я потім їй допоможу. — Синку, потім буде пізно, і вам з Дашею потрібно буде лягати спати, — наполягала мама. — Мамо, але я не можу пропустити цю серію, — пручався Костя. — Але ж іще вчора ти мені казав про те, що дуже мене любиш… — зітхаючи, промовила мама. — Ну так, я казав, що люблю тебе, і тому подарував тобі квіти! — підтвердив Костя. — А сьогодні ти мене вже не любиш? — несподівано запитала мама. — Мамо, я тебе дуже люблю: як вчора любив, так і сьогодні… Але тільки до чого тут це? — запитав Костя. Тут у розмову втрутився батько: — Костю, вчора, коли ти дарував мамі квіти, бажаючи продемонструвати їй свою любов, ти, безсумнівно, зробив дуже добре. Але бач, синку,

Діти, я дуже сподіваюся, що ця історія допомогла і вам зрозуміти, що справжня любов не полягає лише

квіти, подарунки та слова про любов — це всього лише вияв наших почуттів і уваги до людини. Любов же — це не просто слова і почуття. Якщо ти когось любиш, то потрібно це доводити і показувати на ділі, а не на словах. — Тату, а як я можу показати на ділі свою любов? — нічого не розуміючи, запитав Костя. — Коли ти когось любиш, то думаєш не тільки про те, що буде добре для тебе, а й про те, що буде добре для того, кого ти любиш. Ось як про це написано в Божому Слові: «Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших». Тому, Костю, якщо ти справді любиш мене і маму, то будеш завжди нас слухатися і у всьому нам допомагати, навіть якщо тобі цього не хочеться. А інакше твої слова про любов нічого не значать. Уважно вислухавши батька, Костя серйозно подивився на батьків і сказав: — Тату, мамо, я справді вас дуже люблю. Нічого страшного, якщо я пропущу цю серію. Ви йдіть у гості, а я допоможу Даші вирішити задачу. Сказавши це, Костя підвівся, вимкнув телевізор і пішов робити уроки зі своєю молодшою сестрою. А батьки Костика з посмішкою переглянулися, радіючи з того, що їх син зрозумів, як треба любити по-справжньому: не на словах, а на ділі.

ВИРІБ ДЛЯ ДІТЕЙ ДО 7 РОКІВ Листівка «Серце любові» РОЗФАРБУЙ ШАБЛОНИ. ВИТНИ ЇХ. СКЛЕЙ, ЯК ПОКАЗАНО НА МАЛЮНКУ.

Шаблони

Загальний вигляд

Бог нас любить всіх безмежно, Від гріха спас, від біди, Тож Ім’я Його належно Я хвалитиму завжди. Він для мене Пастир Добрий, Та ще люблячий Отець. З Ним я сильна та хоробра, Він — Початок і Кінець. Із Ісусом життя гоже, За Собою Він веде. Ворог нас не переможе, Бог у небо приведе. Настя КРАВЧЕНКО Переклад С. БЕРЕЗИ

Сонечко гріє і добрих, і злих, Мама шкодує всіх діток своїх, Бог наш великий нас любить завжди, Він нас усіх відведе від біди. Зіроньки сяють вночі у імлі, Дивимось мовчки на них із землі. Божа рука учинила це все, Небо й земля Йому славу несе. Тягнеться квіточка до промінця, Серденько чисте — до Бога-Отця. Наша душа — для Спасителя храм, Підготував Він спасіння і нам. Алла ЧЕПУРЕНКО Переклад С. БЕРЕЗИ

ВИРІБ ДЛЯ ДІТЕЙ ВІД 8 РОКІВ Листівка «Серце любові»

РОЗФАРБУЙ ШАБЛОНИ. ВИТНИ ЇХ. ВІЗЬМИ АРКУШ

ПАПЕРУ І ЗІГНИ ЙОГО НАВПІЛ.

ПРИКЛЕЙ СТРІЧКИ, ЯК ПОКАЗАНО НА ШАБЛОНІ.

СКЛЕЙ ДВА СЕРДЕЧКА ОДИН З ОДНИМ. ЛИСТІВКА БУДЕ ВИГЛЯДАТИ КРАЩЕ ПРИ ВІДКРИТТІ, ЯКЩО ТИ ПРИКЛЕЇШ 12 ПЕЛЮСТОК СТРІЧКИ НА ЛИСТОК ПАПЕРУ.

Загальний вигляд

*** Любімо діти, Бога ми В житті у кожний час. Знайдемо в Нім спокій та мир, Він — кращий Друг для нас. Слухняні будьмо кожну мить Завжди батькам своїм, І зла стараймось не чинить Ні близьким, ні чужим. Учімось старших поважать — І добре буде нам, Своїм всім кривдникам прощать, І мир нести серцям. Читаймо Біблію святу, В ній — джерело життя. Без Бога втратимо мету І шлях у майбуття. Переклад віршів С. БЕРЕЗИ

*** Не сумуй, глянь, скільки знаків Про любов Отця твердять: Співи птиць, цвітіння маків, Муркотіння кошенят. Бог любов до всіх нас має, Все нам для життя дає. Як з Христом ми воскресаєм — В Царство нас введе Своє. Ось чому ми добре знаєм: Хоч тривога немала, Хоч сумуєм і зітхаєм — Вірим: Бог для нас — скала! Тож із рук Його могутніх Ворог нас вже не візьме. Божая любов відчутна: Ми під захистом живем! На ім’я усіх Бог знає, Любить кожного із нас, І любов’ю зігріває Кожен день і кожен час. Любовь ЛАЗЬКО

остя Самохін завжди говорив своїй мамі, що він її дуже любить. У день мам Костя з татом купили для мами величезний букет червоних троянд. Несучи їх додому, хлопчик захоплено сказав татові: — Тату, коли ми подаруємо мамі ці розкішні троянди, вона зрозуміє, як сильно ми її любимо! — Звісно, синку, — з посмішкою відповів батько. Прийшовши додому, батько з сином подарували букет мамі зі словами: «Ми тебе дуже любимо!» Мама була щаслива і зворушена такою увагою, і цілий день посмішка не сходила

орогі діти, якщо я запитаю у вас, чи любите ви своїх батьків, бабусь і дідусів, братів і сестер, ви, звичайно ж, не замислюючись, скажете мені, що любите. Тоді я поставлю вам інше запитання: «А чи завжди ви слухняні вашим рідним і чи у всьому допомагаєте їм?» Я переконана, що на це запитання мало хто з вас може відповісти ствердно. Так що ж означає любити? На це запитання нам допоможе відповісти сьогоднішня історія.

«Діточки, — любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1 Ів. 3:18).

в словах «Я тебе люблю». Ваша любов повинна виявлятися у ваших справах: у послуху батькам, допомагаючи по господарству і піклуючись про молодших братів та сестер. Саме такі вчинки найкраще покажуть вашим рідним, що ви їх справді любите. МОЛИТВА: Господи, навчи нас любити наших близьких не на словах, а на ділі.

http://www.cogmtl.net/Members/t054.htm

Лариса КОБЗЄВА

Розшифруй напис за допомогою шифру.

«–– ––– •

••• • •–• –•–• •

––•• –– ••

–•–• –• –•– •–•• ––– ••• •–•–, –••• ––– •••– • , ••–• – •–

•–•–

–••• ••–• –••

••• •––• •• •–– •– – –•–

••• •–•• •– •–– –•– – –•–

•–• •–

––•• ––– –– ––••

••• •–– ––– • ••––

•••• •–– •– •

–•• ––– ••––!» (•––• ••• •– •–•• –– –•– ––••• : ••–––).

•–––– –––––

Знайди на малюнку: • олівець, • конверт, • корону, • хрест, • кульку, • свічку, • цукерку, • м'ячик, • арфу, • посох, • сердечко.

Знайди літери на малюнку, постав їх у правильному порядку. Що вийшло?

— Кожна людина хоче, щоб її любили, і мріє про гарного друга, — продовжував тато. — Так влаштував нас Бог. Людська дружба — це дар Божий. Але найкращий і надійний друг — це Сам Ісус Христос. Він перший простягає нам руку дружби і завжди залишається вірним. Наше побажання тобі, Юлю: хай Ісус стане і твоїм Другом, щоб ти віддала Йому своє серце. Юля схвильовано смикала пояс сукні, дослухаючись до кожного слова. Сьогодні вона переконалася в тому, що батьки мають рацію, що вона в родині не зайва і всі її люблять. Душа ридала від розуміння своєї негідної поведінки. Юля була готова просити у всіх вибачення. Вона хотіла жити по-іншому. Її молитва покаяння була почута Богом. А через кілька днів сусід запропонував татові велосипед — не новий, але ще досить справний. Скільки ж радості було у Юлі, коли вона дізналася, що батьки вирішили подарувати цей велосипед їй!

дівчатка не з церкви. А в світі немає правди і справжньої любові, й дружби теж немає. Минуло сорок хвилин, та дівчатка так і не прийшли. Юля стояла біля вікна похмура й мовчазна. В одну мить їй стало все непотрібним: ні прекрасне рожеве плаття, ні торти, ні кульки. Вся підготовка і приготування здавалися марними. Ніхто, жодна з подруг не прийшла… У цей час до кімнати зайшов тато. — Юлю, не хвилюйся! — весело і голосно сказав він. — У житті й не таке трапляється. Зараз ми що-небудь придумаємо! — тато посміхнувся і, повернувшись до дверей, гукнув: — Дітки! Всі, хто любить Юлю, сідайте до столу! Зараз будемо святкувати день народження. Діти наввипередки кинулися за стіл. Ковтаючи сльози, Юля сіла поруч із мамою. Ось, значить, хто по-справжньому любить її! Ні, не шкільні подруги, а її братики і сестрички, її тато і мама! — Наш Небесний Отче! Дякуємо Тобі за те, що Ти полюбив нас, таких гордовитих, неслухняних, примхливих дітей, — молився тато перед початком урочистості. — Ми дякуємо Тобі і за Юлечку, що Ти подарував її нам і цілих тринадцять років зберігав від усякого зла. Нехай вона буде Твоєю до кінця свого життя. Боже, благослови її і допоможи пізнати Тебе як свого Спасителя і Господа. Після молитви всі сіли їсти. Мама взяла Олесю на руки і опустилася на стілець. Тільки

rd 1-2017 ukr.indd 15

тепер Юля побачила, які втомлені у мами очі, які зморшкуваті, натруджені руки. «Вона старалася все приготувати, щоб було смачно… — подумала Юля і відчула, як защеміло в грудях. — А я так часто засмучувала її і грубіянила…» Діти дружно заспівали Юлі гімн: «Біблію читай щодня, молися завжди…» Валя і Оля розповіли вірш і подарували гарну шпильку для волосся.

31.03.2017 9:56:33

а вікном сутеніло. Похмурий дощовий день наближався до кінця. З даху падали краплі і швидко зникали у величезних калюжах. Так похмуро та неприємно було і на душі у Юлі Ісаєвої. Вона прийшла зі школи і, не переодягаючись, лягла на диван. Дівчинка думала про те, як у неї все невдало складається, і день народження, що буде незабаром, не тішить, тому що їй доведеться в ці дні чергувати на кухні: мити посуд і накривати на стіл.

— Діти, хто з вас помічав, що мама несправедливо ставиться до Юлі? Всі з подивом подивилися на тата, потім на Юлю. Дівчинка сиділа, опустивши голову, червона від сорому. — Вона сама несправедлива до всіх! — обурився Олексійко. — Зла якась стала. — Навпаки, мама завжди допомагає Юлі і захищає, коли її хтось ображає, — сказала Валя. 16 — А може, мама не любить Юлю? — знову запитав тато.

rd 1-2017 ukr.indd 16

Інша справа — життя у Ані Погодіної, однокласниці. Вона в родині одна, все для неї. Батьки досить заможні, купують дівчинці все,, що тільки попросить. І працювати їй стільки не потрібно. А Юлі з завтрашнього дня доведеться цілий тиждень мити посуд. Це сестри Валя з Олею придумали таку систему: чергувати. Їм, бачте, важко це робити самим. «Вони навіть не думають, що я молодша від них! — бунтувала подумки Юля. — Чому я повинна працювати стільки ж, скільки вони?!» У цей час із кухні почувся голос Олі: — Юлю! Юлю! Юля не відгукнулася, а через годину до кімнати увійшла дівчинка років чотирнадцяти. — Чому ти мовчиш? — якось утомлено запитала вона. — Чи не чуєш, що я гукаю? — Ну й що? — огризнулася Юля. — Допоможи мені зібрати на стіл, — примирливим тоном просила Оля. — Невдовзі вже до церкви потрібно йти, а я не встигаю. — Відчепися! «Допоможи, допоможи!» Набридла. Моє чергування починається завтра. Ви ніколи мені не допомагаєте… Оля глибоко зітхнула і вийшла. — Мамо, вона не хоче! — почувся її голос із кухні.

— Любить! — загомоніли діти. — Мені іноді здається, що її мама любить більше від усіх! — посміхнулася Валя. Юля мовчала. — Я всіх вас люблю, — крізь сльози сказала мама, — і хочу, щоб ви ніколи не сумнівалися в цьому. — Юлю, розкажи нам, що змушує тебе думати, що ми не любимо тебе? — серйозно запитав тато. Юля наполегливо мовчала. В глибині душі вона усвідомлювала, що часто поводиться несправедливо і грубо, але сказати про це вголос боялася. Коли всі схилили коліна і почали молитися Богу, Юлі теж хотілося помолитися, але вона стрималася. Ні, вона ще подивиться, чи справді її люблять. Інша справа — в школі. Тільки там розуміють і по-справжньому люблять. Юля нітрохи не сумнівалася в цьому. Їй дуже хотілося запросити дівчаток-однокласниць на іменини, але батьки… Наступного дня, після обіду, кинувши поглядом на гору посуду, Юля налила в таз теплої води і почала мити чашки. — Юлю, — присіла біля неї мама, — ми з дівчатками хочемо звільнити тебе від чергування. Ти ж у нас іменинниця. Валя погодилася замінити тебе. Але Юля не зраділа. Її похмурі думки тієї миті тут же вилилися назовні. — Ну і що з того, що іменинниця? Ви ж все одно торт не будете пекти. І запросити до себе я нікого не можу.

31.03.2017 9:56:56

«Ябеда! — ще більше розлютилася Юля. — Навіть п'ять хвилин не можна в цьому будинку спокійно полежати. Постійно смикають. Все мені на зло роблять!» Юля думала, що мама зараз прийде і відправить її на кухню, але помилилася. Мама відклала прання і сама почала допомагати Олі. Через кілька хвилин до кімнати зайшов Олексійко — молодший братик Юлі. На руках він тримав пухкеньку однорічну дівчинку. — Мама сказала, щоб ти переодягнула Олесю, — посадив він сестричку біля Юлі й утік. Юля підвелася і, поклавши Олесю, почала недбало стягувати з неї мокрі штанці. Дівчинка заплакала. Юля закричала на неї, намагаючись заспокоїти, але малятко заплакало ще голосніше. На шум прийшла мама. Вона взяла Олесю на руки, поцілувала її в щічку і суворо глянула на Юлю: — Як ти поводишся, доню? Чому ти досі не переодяглася? — Як я поводжуся? — роздратовано перепитала Юля. — Погано! Я завжди погана, завжди щось роблю не так! Тільки Валя і Оля завжди добрі, — Юля схлипнула. — Ти їм і посуд допомагаєш мити, і на стіл накривати! А коли я чергую — сама повинна все робити. Я знаю, ви мене взагалі не любите, особливо ти! Я вже давно це помітила!

— А хто тобі таке сказав? — здивувалася мама. — Юлю, звідки у тебе ці думки? Подумай добре, у тебе ж немає підстави так казати! — Що думати? — сердито сказала Юля. — Валі чи Олі ти неодмінно спекла б торт, а мені… Вона гримала ложками, виявляючи своє невдоволення. Мама трохи помовчала, а потім тепло сказала: — Це диявол тебе підбурює, Юлю. Ти повинна звільнитися від цих думок. Згадай, скільки у тебе було подарунків минулого року, і які смачні торти. На канікулах ти їздила до бабусі. Хіба це не свідчить тобі про нашу любов? Звісно, всім нам доводиться багато працювати, тому що у нас велика родина. Але ми служимо Господу, любимо Його і тому повинні жити на землі так, щоб потім потрапити у небо. Ти не давай дияволу місця у своєму серці. Він хоче відвести тебе від Бога, щоб ти полюбила світ. Юля принишкла, але в серці її здійнялася справжня буря. Вона то погоджувалася з мамою і вже готова була просити вибачення за свою злість, то знову обурювалася, що з нею вдома не рахуються. При цьому згадувала шкільних подружок, їхню увагу до неї і прихильність. — Ти хотіла б усіх зі свого недільного класу запросити, чи тільки дівчаток? — перервала мама її думки. Юля помовчала, потім неохоче сказала: — А хто у мене там, у класі?

rd 1-2017 ukr.indd 17

Притиснувши до себе дитину, мама здивовано дивилася на Юлю, і її обличчя ставало все сумнішим. Вона не могла зрозуміти, що трапилося з донькою. Слухняна і лагідна, Юля почала раптом грубіянити старшим, ображати малюків, стала замкнута і надто вразливою. — Це неправда, Юлю, — сумно заперечила мама. — Ти не завжди погано поводилася. Тільки от останнім часом я не впізнаю тебе. Що трапилося? Тебе ніби хтось змушує робити зло і зухвало розмовляти! Увечері, коли вся сім'я зібралася на молитву, тато запитав:

— Як хто? — мама здивовано підвела брови. — Кого ж ти хочеш запросити, якщо не друзів із церкви? — Я б запросила своїх однокласниць. Вони мене люблять, завжди пригощають чимось. Вони — справжні подруги. Аня обіцяла навіть велосипед подарувати… Мама задумливо дивилася у вікно і, здається, не чула, що говорила

31.03.2017 9:57:32

— І ще я бажаю, щоб ти в новому році свого життя навернулася до Бога, — тепло сказала Валя. Останнім, як завжди, говорив тато: — Діти, як ви уявляєте собі справжнього друга? Яким він повинен бути? — Добрим, — відповів Олексійко. — Чуйним, завжди готовим допомогти, — додала Оля. — Друг повинен бути вірним, здатним розділяти не лише радість, а й смутку, — сказала Валя. — «Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом», — згадала мама вірш із книги Приповістей.

донька. А коли Юля запитала, чи можна запросити подружок, мама підвелася з-за столу і коротко сказала: — Я поговорю з татом. Юлі здалося, що у мами на очах були сльози. Вона

помила посуд, витерла стіл і пішла в зал почитати. Відчинивши двері, зупинилася. — …Збережи її, Боже, і спаси душу для вічності, — молилася мама, стоячи на колінах. Юля зачинила двері. Вона здогадалася, що мама молиться про неї, і від якогось болю їй перехопило в грудях.

rd 1-2017 ukr.indd 18

— Добре, — погодився тато. — А як дізнатися, хто любить тебе, а хто ні? Ось якщо я хвалю Олексійка, купую йому все, що він хоче, то я люблю його чи ні? — Так, — пожвавішав Олексійко. — А якщо я посилаю його нарвати трави для кроликів, якщо доручаю помити машину, прибрати у дворі, якщо караю за непослух — це теж любов? — Не знаю, — опустив голову Олексійко і невпевнено додав: — Напевно… — Валю, а ти як думаєш? Валя відсунула блюдце і впевнено сказала: — Я думаю, що любити — це не тільки хвалити і щось дарувати. Любов виявляється і в покаранні, і в добрій пораді, і в суворій догані, і у викритті. — Правильно, — кивнув тато. — У Біблії написано, що і Бог карає нас тільки тому, що любить. Ми всі заслуговуємо покарання, тому що грішимо. І Господь так чинить, щоб урятувати від вічного покарання. Його любов досконала, і ми не маємо права сумніватися в ній. Завжди жвава і балакуча, Юля сиділа, не підводячи очей. Вона зрозуміла, що глибоко помилилася в своїх подружках, побачила, як люблять її рідні, і їй було до болю соромно.

Батьки дозволили Юлі запросити, кого вона хоче. І щаслива іменинниця готувалася до свята. Дівчаткаоднокласниці повинні були прийти на п'яту годину вечора. Юля сама прикрашала кімнату і накрила стіл. Мама, Валя і Оля кружляли на кухні, готували частування. — Ой, мамо, наша Юля як невіруюча! — тихо сказала Оля, повернувшись із залу. — Понавішувала всюди кульки та квіти, наче на параді! А сама як вбралася!.. — Я бачу це, доню. Але вона не помічає, куди йде. Потрібно молитися за неї. У цей час на кухню впурхнула Юля, сяючи від щастя. — Все готово! Я свою роботу зробила! — захоплено заявила вона. — А що як дівчатка не прийдуть? — запитала Валя, глянувши на годинник. — Як це не прийдуть? — здивувалася Юля і теж подивилася на годинник. — Ще п'ять хвилин. Може, автобуси погано ходять… — Вони справді можуть не прийти, — обережно сказала мама. — Це ж

31.03.2017 9:57:41

Бог любить тебе. Любить — значить піклується про тебе. У чому ти можеш побачити турботу Бога? Перше, в чому ти можеш бачити турботу Бога — це в тому, що Він дав тобі життя, дав тобі батьків, бабусь і дідусів. Батьки, твої мама і тато, люблять тебе і допомагають в усьому. Ти повинен слухатися їх. Батьки також піклується про їжу, яка вкрай необхідна для тебе. Їжа — це те, що ти їси. Бог дає тобі хліб, без нього ти не можеш обійтися.

Батьки також дбають і про одяг для тебе. Одяг потрібен, щоб було твоєму тілу тепло.

Бог подбав, щоб ти жив у будинку. Будинок — це місце, де ти живеш, спиш і бавишся. У ньому тобі добре.

Удень світить сонце і своїми теплими променями зігріває землю, тому ми бачимо чудові дерева і квіти. У садах достигають яблука, груші та інші фрукти. Бог дуже любить тебе, і тому дає тобі все необхідне для життя. А що ще необхідно для твого життя? Потрібно знати, як тобі правильно жити. І про це розповідає Біблія, яку Бог дав усім людям, а значить, і тобі. Біблія — це головна книга, яка вчить правильно жити. Ми повинні любити Біблію, тому що це — Слово Боже. Добрий, люблячий Бог дав тобі так багато! Він любить тебе. А ти любиш Бога? Він бажає, щоб ти всім серцем любив Його. Любити Бога — це значить пам'ятати про Нього завжди, допомагати своїм братикам і сестричкам. Любити Бога — це значить слухатися маму, тата і молитися Богу.

rd 1-2017 ukr.indd 25

31.03.2017 9:57:56

Марина ТИХОНОВА — І для зайців? — Для всіх. — А чому? — Тому що після осені наступає зима. — А яка вона? — зайчик аж підвівся, щоб не пропустити жодного слова, так йому було цікаво. — Зима холодна, голодна і сніжна. — Що значить «сніжна»? — сипав запитаннями заєць. — Взимку все навколо покривається снігом, як білим простирадлом. — А сніг — він який? — не вгамовувався довговухий. — Точно не знаю, я його ніколи не бачив, але мама мені розповідала, що він пухкий і холодний, та ще боляче кусає за лапки. Тому їжачки взимку лісом не блукають. — А що ж ви робите? — здивувався зайчик. — Їжачки всю зиму сплять у теплих будиночках, а прокидаються, коли приходить весна і весь сніг розтане.

Маленький зайчик жив у великому лісі. Він був дуже допитливим і, напевно, тому часто ставив запитання. Одного разу, коли він із їжачком грівся під лагідним літнім сонечком, зайчик запитав: — А літо буде завжди? — Ні, після літа прийде осінь, — відповів їжачок. — А осінь яка? — зайчик підніс лапку, аби краще чути. — Вона спочатку жовто-червона і щедра, — їжачок так жваво уявив собі фарби осені, що навіть примружився від задоволення. — На початку осені все дуже гарне, а яблучка і груші просто з дерева падають мені на голочки. А ще в лісі багато грибів і різного смачного насіння. Краса! — Краса, — підхопив зайчик. — Тільки шкода, що це недовго триває. — Чому? — насторожився зайчик. До самого вечора думав зайчик про цю роз— Тому, що потім осінь стає похмуро-сірою і холодною. Дерева скидають листя і стоять голі, мову, а вночі йому приснився страшний сон.

а вітер ширяє між ними і пробирає до останньої голки. Бр-р, — пересмикнув колючками їжак. — А ще постійно йдуть дощі й стає холодно. Перелітні птахи, не витримавши, відлітають на Південь. А для решти починаються важкі часи. 26 26 rd 1-2017 ukr.indd 26

31.03.2017 9:58:00

Снилося йому, ніби він біжить засніженим полем, втікаючи від лисиці, і ніяк заховатися не може: шкурка у нього коричнева, а все навколо біле. Як би він не виляв, за які б кущі і купи не ховався — всюди лисиця його бачить. Зайчик у лісі вирішив від неї заховатися, та й там все біле-біле. Біжить він, бідолаха, лапи в пухкому снігу в’язнуть, а лисиця вже наздоганяє. Прокинувся зайчик весь мокрий від поту та від страху. Але потім подивився на всі боки: день теплий, сонячний, трава соковита — їж досхочу. «Ех, щось їжачок навигадував, напевно, — подумав зайчик. — Може, не така зима і страшна, як він казав? А може, взагалі в цьому році осінь і зима не настануть, весь час буде літо?» Такий хід подій йому дуже сподобався. Настрій відразу поліпшився, і зайчик зовсім забув про страшний сон. Згадав він про нього лише восени, коли жовто-червоне листя почало облітати з дерев, а ночі ставали все холоднішими й холоднішими. «Не обдурив мене колючий, — вирішив заєць, — значить, і зима незабаром прийде». Від цієї думки йому знову стало страшно, і зайчик прийняв рішення будувати собі будиночок, щоб у ньому зимувати. Він довго бігав лісом, шукав підходяще місце, поки не зупинив свій вибір на пишному кущі з великим листям. Листки звисали на тоненьких прутиках до самої землі, і під ними легко можна було заховатися. Тільки даремно зайченя раділо, бо здійнявся сильний вітер і зірвав із куща усе листячко. «Доведеться інший будинок собі будувати, та такий, щоб усю зиму в ньому проспати можна було», — вирішив заєць. І тут йому сяйнула думка! Він згріб велику купу листя і сховався в ній. Там було тепло і темно. «Так можна і до весни проспати, як їжачок», — полегшено зітхнув зайчик. Та де там! По-перше, за ніч вітер розворушив майже все листя, по-друге, наступного дня зайцю так захотілося їсти, що він не витримав і вискочив з листя, наче ошпарений. Навіщо потрібен цей будинок, якщо в ньому від голоду

померти можна?! Але щойно зайчик наївся, він знову став подумувати про житло. Його погляд затримався на великому гнізді, що розгойдувалося на верхівці липи. Вітер розгулявся не на жарт, а гнізду хоч би що! «Я теж побудую собі гніздо, тільки на землі! — зрадів зайчик. — Та не просте, а їстівне». Два дні він трудився над новим будинком. Спочатку заєць нарвав багато трави, а потім зробив із неї гніздо. Воно у нього вийшло великим і затишним. Але найголовніше, гніздо було з трави! Нехай наполовину пожухлої, але це не страшно. Зате, коли йому дуже захочеться їсти, можна буде підкріпитися, не виходячи з дому. «Ось тут я й буду спати всю зиму», — заспокоївся, нарешті, заєць. Їжачок вже попрощався з ним до весни і заліг у сплячку під корчем. Заєць ніколи довго не спав, але вирішив спробувати. Треба — так треба, чого тільки не зробиш, щоб усю зиму голодним по снігу не бігати. Зайчик заплющив оченята й постарався заснути. 27

rd 1-2017 ukr.indd 27

31.03.2017 9:58:06

Але як тільки голод нагадав про себе гучним бурчанням у животі, заєць тут же прокинувся. Він намагався не думати про їжу, але в нього це погано виходило: то примариться соковитий лопух, то почується запах сироїжки. До того ж сильно заніміли лапи, вони так звикли бігати і стрибати, що просто не могли довго перебувати в одному положенні. На жаль, впасти у сплячку зайцю не вдалося. Не витерпівши голоду, він з'їв спочатку одну щіпку травички, потім ще і ще. І невдовзі виявив, що з'їв увесь свій будинок. — Та що ж мені так не щастить?! — заєць у роздумах чухав велике вухо. — Що тепер зі мною буде? — Ей, куций! — покликав його старий ворон, який сидів на дубі. — Дивлюсь я на тебе і не збагну, чому ти все мучишся? — Це я, дідусю вороне, стараюся собі будинок на зиму побудувати, але в мене нічого не виходить, — зізнався зайчик. — Не виходить — значить і не потрібен він тобі, — сказав ворон. — Як же не потрібен? — повів вухами заєць. — А де ж я ховатися від лисиці буду? Шубка ж у мене коричнева, на білому снігу помітна — лисиця мене вмить наздожене і з'їсть. Та й голодно взимку. Кажуть, добре б запаси на зиму зробити… — А влітку ти голодував? — запитав ворон. — Ні. — А зараз сумуєш? — Поки що ні, — похитав головою зайчик. — Ех, ти, нерозумний зайчику! Не займайся дурницями, живи собі на втіху. А Той, Хто про тебе весь цей час піклувався, подбає і взимку, — ворон голосно каркнув і полетів. — А й справді, чого я хвилююся? — подумав заєць. — Досі ж ні в чому не мав потреби.

Одного разу з неба посипалися білі сніжинки. Вони тихенько опускалися на землю, вкриваючи ліс пухнастим простирадлом. «Так ось він який, сніг», — здогадався заєць і про всяк випадок заховався від нього під великими лапами ялівцю. Сніг сипав весь день та ніч, і вкрив зайця білою ковдрою. Довговухий думав, що замерзне, але насправді зігрівся під снігом і заснув. А коли вранці він вибрався зі своєї схованки, то побачив, що його шубка стала білою. — Яка гарна! — заєць підстрибнув на радощах. Він пробіг галявиною і пірнув у замет. — Краса! Сніг виявився не таким страшним, як він собі уявляв. А під ним можна було знайти травичку і корінці. Наче хтось спеціально приховав їх для зайчика. І цей Хтось подарував йому на зиму нову шубку. Мудрий ворон мав рацію: невидимий Друг справді піклується про нього весь час. Шкода тільки, що зайчик не встиг дізнатися, хто Він. Але нічого, наступного разу заєць неодмінно у ворона все розпитає. А поки він зіпнувся на задні лапки і прокричав своєму Покровителю: — Дякую-ю! — Чого галасуєш на весь ліс, нерозумний зайчику? — стрепенувся переляканий тетерук. — За нову шубку дякую, — відповів зайчик і побіг по білому простирадлу.

І зайчик знову почав тішитися життям. Цілими днями він бігав лісом, а вночі ховався в затишних місцинках. Дні щораз коротшали, а ночі холоднішали. Зате шубка у зайчика ставала з кожним днем теплішою.

Дорогі діти, а ви здогадалися, Хто дбає про зайчика і любить його?

rd 1-2017 ukr.indd 28

31.03.2017 9:58:14

Хто це стрибає до нас? У нього такі довгі лапи! Та це ж зайчик! І не просто зайчик — це зайчик-русак! Його задні лапи дуже довгі і широкі! Вони схожі на снігоступи. Як ви думаєте, навіщо Бог дав йому такі лапи? Цей заєць живе в північних країнах, де довгі і холодні зими. Там випадає багато снігу. Маючи «снігоступи» на задніх лапах, заєць легко може бігти по поверхні снігу, не провалюючись. Снігоступи — не єдине, що дав Господь зайчику-русаку, щоб уберегти його від будь-якої небезпеки. Ні, Він також дав йому три шубки з тією ж метою! Дозвольте пояснити. Взимку шубка зайця-русака біла, як сніг. Будь-яка звірина може навіть не помітити зайчика на снігу, коли на ньому така білосніжна шубка. Але влітку зайчик-русак стає коричневим — під колір землі. Однак у зайця є ще один одяг: строката шубка, яку він одягає навесні і восени. Протягом року його хутро змінюється з коричневого на біле чи з білого на коричневе, тому й третя шубка різнобарвна. Це дуже добре, тому що саме навесні і восени земля, по якій стрибає зайчик, також різнобарвна — коричнева з білими плямами снігу! Як дивно Бог подбав навіть про маленького зайчика! Він дав йому три шубки, щоб уберегти звірятко від ворогів протягом усього року! Цікаво, а як заєць знає, коли йому змінювати шубку, і як йому вдається робити це так майстерно щороку? Вчені знайшли відповідь і на це запитання. Вони дізналися, що всередині зайця-русака є крихітна залоза, така собі мініатюрна «машинка», що працює як експонометр. Вона вимірює, коли день триває довго, і коли він короткий. Коли день триває довго — експонометр посилає сигнал іншій «залозі» у тілі зайця, яка робить шубку коричневою. Сигнал повідомляє «машині з фарбування», що потрібно поспішити зафарбувати шубку в коричневий колір: літо наближається. А влітку зайчик повинен бути коричневим, щоб він зміг сховатися від ворогів. Отож, «машина з фарбування» саме це і робить — зайчик стає коричневим, під колір землі. Потім, звісно ж, через кілька місяців, день зменшується, наближається зима — і експонометр повідомляє нові дані про кількість годин дня. Після цього новий сигнал посилається до «машини з фарбування», і вона зупиняється. Протягом зими коричневий колір не виробляється залозою, тому зайчик носить безбарвну шубку! Його шубка не має кольору. Вона біла, як сніг. Тепер він може стрибати між деревами і по полях на своїх величезних довгих лапах у білосніжній шубці, і його вороги ледве можуть помітити його. Біблія говорить нам, що тільки Бог є незмінний у Слові Своєму (Тит. 1:2). Так, коли Він Сам каже нам, що «усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Ів. 1:3), ми можемо бути впевнені, що Господь справді створив світ і кожне дивовижне творіння, включаючи і нашого зайчика-русака з його трьома шубками! Аллегра МАКБІРНІ

rd 1-2017 ukr.indd 29

31.03.2017 9:58:24

ичних фігур тр е м о ге х и З як уй йчик? Спроб за й и н е д а л . к с лювати його а м а н і ти и повтор чок чику будино й за й ю л а м До і травичку.

ди Прой т. ин лабір

30 30 rd 1-2017 ukr.indd 30

31.03.2017 9:58:26

Прочита й загадк у, напиши відгадку.

най Поєд за и крапк м. ко поряд

rd 1-2017 ukr.indd 31

31.03.2017 9:58:29

Мій Господи, я дякую Тобі За те, що Ти створив мене в любові, За подих, погляд, світ, що є в мені, За всю ту ніжність, що довкола є доволі. Слова Людмили Гридковець Музика Геннадія Володька

Видання засноване ТОВ «Видавництво «Смірна» у січні 2007 року. Зареєстровано у Державній реєстраційній службі України. Реєстраційний номер КВ 18213-7013 від 07.09.2011. Журнал видається 6 разів на рік. Передплатний індекс в Україні — 89755 Головний редактор: Олена ГУРІНА Перекладачі: Світлана БЕРЕЗА, Олена БОЖКО Літературні редактори: Світлана БЕРЕЗА, Єлизавета КОСТЮНІНА Художники: Галина СКРЕБНЬОВА, Оксана СТЕПАНЕНКО, Тетяна УРОДА Дизайнер: Тетяна КОНОНЕНКО Відповідальний редактор: Станіслав КАСПРОВ

rd 1-2017 ukr.indd 32

Підп. до друку з оригінал-макету 17.03.17. Формат 84х108/16. Папір Mitsubishi. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 8. Ум. кр.-відб. 16. Обл.-вид. арк. 1,2. Наклад 700 прим. Зам. № 142. Ціна договірна. «Видавництво «Смірна» а/с 2155, м. Черкаси, 18020, Україна. Тел./Факс: (0472) 73-87-52, 73-45-50 E-mail: rodnichok@smirna.org www.smirna.org Віддруковано: ФОП Каспрова А.М., а/с 2170, м. Черкаси, 18020, Україна. Тел./Факс: (0472) 73-87-52, (094) 9844469

Журнал друкується російською та українською мовами. Передплатити журнал можна: 1. У будь-якому поштовому відділенні України. Передплатний індекс – 89755 (Живе джерельце) або 98536 (Живой родничок). 2. У редакції з необхідного вам номеру, звернувшись за адресою: Видавництво «Смірна» а/с 2155, м. Черкаси, 18020, Україна. Тел.: + 38 (0472) 73-87-52, 73-45-50 E-mail: books@smirna.org 3. На сайті www.smirna.org

Назва, концепція, зміст і дизайн журналу є інтелектуальною власністю «Видавництва «Смірна» і захищено законодавством про авторське право. Повне чи часткове відтворення або тиражування будь-яким способом матеріалів, опублікованих у цьому виданні, дозволяється лише з письмового дозволу «Видавництва «Смірна». Надіслані до редакції матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами здійснюється на сторінках журналу. © Шевелєва О., фото на обкладинці. © ТОВ «Видавництво «Смірна», 2017.

31.03.2017 9:58:31