П’єро Ґрібауді
Казки Святої ночі Для дорослих, що зберегли серце дитини
Львів Видавництво «Свічадо» 2012
Переклад за виданням: P iero Gribaudi. Fiabe della Notte Santa. Effatа Editrice, 2009.
ДК 82-3 У ББК 84.ю4 (4 ІТА) Ґ 82 З італійської переклала с. Василія Струтинська Художнє оформлення Мар’яни Пелех Видавництво спирається на “Український правопис. Проєкт найновішої редакції” Інституту української мови НАН України, 1999 Ґрібауді, П’єро Ґ 82 Казки Святої ночі : Для дорослих, що зберегли сер це дитини / П’єро Ґрібауді / Пер. В. Струтинська. – Львів : Свічадо, 2012. – 120 с. ISBN 978-966-395-606-0 Прості, як повітря, і глибокі, як прірва – ось як презенту ються ці двадцять чотири казки, що створила жива та ніж на фантазія італійського письменника П’єра Ґрібауді. Ці казки змальовано з прозорою та чистою невинністю, хоч вони коротенькі, та провадять далеко. Ведуть, властиво, чи тача до самого серця Різдва, аж до тієї Вифлеємської пе чери, яка прийняла Любов, що стала людиною однієї Свя тої ночі… і допомагають зрозуміти Різдво душею дитини. Для широкого кола читачів. УДК 82-3 ББК 84.ю4 (4 ІТА) © 2009 Effatа Editrice © Видавництво «Свічадо», українське видання, 2012 ISBN 978-966-395-606-0
Вступ Ці казки призначені для дорослих. Не тому, що там є щось «заборонене», а тому, що мова автора не зовсім зрозуміла дітям. Писати для дітей набагато складніше, при наймні тоді, коли письменник не вдає з себе дитини і готовий вислухати негативні судження справжніх дітей – найсуворіших літературних критиків, і, можливо, єдиних таких, які ще існують. Як уже зазначав, ці казки я написав не для дітей, бо не вмію для них писати. Вони, мабуть, більше сподобаються дорослим. Кажу «мабуть», бо вірю, що ще є багато дорослих, які в глибині душі залишилися дітьми. Хай там що, та я таки перекона ний, що сьогодні саме дорослі – більше, ніж діти – мають потребу лагіднішати, зворушуватися та мріяти.
Можливо, все сказане – тільки витвір моєї уяви, але ілюзії – це також частина гри, тому що наївність, а точніше – дух дитинства, завжди супроводжували мене у житті, і в цих казках я поринув у них з головою. Не знаю, та й не можу знати, який сенс у тому, щоб видавати мої казки, і чи є він взагалі. Дуже багато років я мав привілей, дуже нелегкий, видавця, який вибирає, оцінює, схвалює або відкидає; і тепер, опи нившись на місці автора, мені є важко. Іншими словами, я не знаю, чи захотіли б видавці мене публікували. Саме тому ви словлюю щиру подяку всім тим, хто повірив у мене і намовив видати ці казки. Залишається ще зробити тільки одне зізнання: перечитуючи ці сторінки, я отри мав величезне задоволення і сподіваюся, що вони будуть близькі і зрозумілі кожно му читачеві. Це найбільше, що можна очі кувати від доброго читання. Принаймні я так думаю. П. Ґ.
Комета та нічні птахи Коли прийшов час вирушати в дорогу, Комета була така схвильована, що ледве не злетіла зі своєї орбіти. Сталося це не стільки зі здивування від того, що її вітає сила-силенна небесних світил, скільки від радости, що вона перша нестиме благу звістку про спасіння людського роду і про вічне життя. «Я просто зобов’язана опанувати свої емоції», – сказала до себе Комета, коли її вперше сильно шарпнуло вбік, а була вона ще молодою Кометою і, як усі юні створіння, трохи замріяною. Отож Комета, коли мчала небесною дорогою, була страшенно зосереджена, її го лівка яскраво сяяла, а за нею тягнувся блис кітливий шлейф. У певний момент вона
зауважила, що з її дороги було усунено всі перешкоди, – небесні світила трималися подалі від її орбіти, чорні діри у космосі моментально заповнювалися і навіть найдрібніші астероїди стрілами розліталися в різні боки. Усі тривоги потроху розвіялися і Комета поринула у мрії, бо страшенно любила це заняття: уявляла посмішки людей, які приймуть її вістку, маленького-великого Царя Безконечности, який надасть змісту людському життю, радість і піднесення народів та їх відродження. Так приємно було мріяти про щось гарне, що лише в останню мить Комета збаг нула, як необачно вчинила: вона летіла занадто швидко, і тепер ніщо у світі не могло б їй допомогти зупинитися над ясла ми у Вифлеємі, хіба що на тисячу кілометрів далі. Впавши в паніку, маленька зірочка – скупчення пилу, газу та криги – не знала, до якого святого звернутися, бо в ті часи у небі ще не було багато святих.
Вона вже влетіла у теплий подих землі, засяявши ще яскравіше, як помітила миготіння в повітрі: великий птах, немов загублений, зиґзаґами кружляв у небі. Це був справжній пишний пугач, спонукуваний голодом та невдалим полювання, він, за волею провидіння, піднявся аж туди. За допомогою таємничої мови, спільної для всіх крилатих, Комета попросила в нього допомоги. І попри те, що птах був приголомшений світлом та незвичайним проханням, він одразу подав потужний клич тривоги і безліч нічних птахів вмить прилетіли на цей заклик. Великий пугач виявився неабияким стратегом найвищого ґатунку: він розклав крилатих, немов сітку, попереду ядра зорі, тоді як сотні інших вчепилися за її хвіст. План спрацював досконало, як зрештою і все, що було доручено природі, і Комета в оточенні своїх нічних літунів легенько зупинилася над печерою, не спізнившись навіть мить. Саме в цю хвилю почувся перший крик Дитятка.
Прийшов гурт пастухів, але ніхто з них не бачив великої кількості пернатих, які, виснажені неймовірними зусиллями, від почивали в тіні дерев та в ущелинах навко ло печери. Натомість сови, неяситі, сичі, пугачі, сплюшки на своє превелике здивування зауважили, що вони дуже добре бачать не тільки постаті пастухів, але навіть окремі волоски їхніх борід та пори на їхній шкірі. В ту ж саму мить, дивлячись одне на одного, зі ще більшим здивуванням зауважили, що їхні очі, дотепер такі ж, як і в інших птахів (тому-то їм так важко полювати вночі), яскраве світло Комети сильно розширило. Власне, починаючи від тієї Різдвяної ночі, нічні птахи мають великі очі, здатні бачити і в найбільшій темряві. Вони стали такими завдяки зоряному світлу, яке в по рівнянні зі щойно народженим Світлом було немов світло свічки.
Печера, якої не було Тієї ночі земля з хвилюванням чогось очікувала. Мікроскопічна планета з однієї з сонячних систем в одній з мільярдів галактик, які виблискують в безмежних просторах всесвіту, була вибрана для того, щоб на ній об’явилася Тайна, яка була на початку світу і яка мала стати її кінцем. Можна уявити собі її почуття. Палестина, клаптик землі, обпалений сонцем, ніжно зітхала. Її горби та долини, скелі та пустелі були сповнені тремтіння і мало бракувало, щоб і насправді почали трястися. Околиці ж Вифлеєму були немов розо ране поле, готове прийняти Боже насіння. Натомість люди, які на землі були гостя ми, і то не дуже бажаними, ліниво докін-
11
чували прожитий день, щоб перенести йо го в сон та забуття. Вони навіть уявити со бі не могли Великого Дива, яке ось-ось мало статися. І якщо якась віруюча людина мріяла про нього, то ця мрія була геть інша від тієї, яка звершувалася цієї миті. Саме тому, коли у холодній пітьмі до се ла у пошуках нічлігу прибули чоловік з Дівою, серця всіх мешканців міста були закриті на засув, як і двері до їхніх домів. Навіщо ділити домашнє тепло з незнайом цями, хліб-сіль – з перехожими, ковдру з верблюжої вовни – з подорожніми? Нехай самі дають собі раду. Вони легко могли б провести ніч під зоряним небом, на якійсь купі соломи. Даремно Йосиф намагався переконати їх, що його жінка вагітна. Ця молоденька Діва, яка залишалася незворушною у тіні вечора та соромливости, – вагітна? Так, це випробуваний спосіб, щоб розжалобити жінок і провести ніч чужим коштом. Тільки власник шинку повірив. Та сказав Йосифу, що в нього і яблуку немає де
12
впасти! Нічні пологи в одній з кімнат ви кликали б невдоволення постояльців і бага то хто з від’їхав би не заплативши нічого. У цю мить в нутрі землі усе перевернуло ся: людина – гість на цій планеті, відкидала Гостя, який прийшов задля неї з без конечної вічности. Схил поруч зі селом відчув такий сильний спазм любови, що жива скеля, яка щойно народилася, вигну лася, здеформувалася, утворивши печеру з гладкими стінами та твердим склепін ням. Вітер пролетів крізь неї з неймовір ною швидкістю і загудів, немов звук війсь кового рогу. Кожна травинка з довколиш ніх полів видобула зі себе весь сік, аж до висихання. Земля вирівнялася килимом і в одну мить покрилася оксамитом з пилку та квітів. Марія не вагалася, бо запах її манив і м’якість притягала, посилаючи переконливе та довірливе запрошення. За селом, далеко від тісних від сорому хат, від вузьких вуличок та сердець, земля приготувала щось таке просте і привітне,
13
на що лиш була спроможна: зі себе самої зробила гніздечко, стала немов би річи щем для великої ріки любови, яка прийшла своєю кров’ю живити серце людини, де вже з першого дня не знайшла навіть найменшого входу, щоб увійти.
Правдива історія про осла і вола Тієї ночі чоловік ніяк не міг заснути. Завтра зранку мав вести до різника своїх осла та вола – і це його непокоїло. Він до них прив’язався, був їм вдячний і бажав би, щоб вони померли природною смертю. Але обидві тварини були вже геть виснажені, а поле треба орати глибоко та й в’яз ки дров і покоси марнувалися так і не ви везені. Віл з ослом також не могли заснути. Не лишень тому, що почувалися, як два по рожні міхи, вихолощені важкою працею, але й тому, що тієї ночі повітря наповнював якийсь дивний неспокій. Щось мало статися, вони це відчували, але нізащо на світі не хотіли б у цьому брати участи. Немало бачили вони за своє життя, і ніщо з
15
Зміст Вступ............................................................. 5 Комета та нічні птахи................................. 7 Печера, якої не було................................. 11 Правдива історія про осла і вола............ 15 «Як дощ на руно»..................................... 20 Вістка для Анни........................................ 25 Будяк.......................................................... 30 Тайна життя.............................................. 36 Мама – летюча миша............................... 40 Необачний Серафим................................ 44 Взаємний дар............................................ 49 Колодязь філософа................................... 52 Без сім’ї...................................................... 56 Різдвяний сніг........................................... 61 Вода моряка............................................... 66 Дві симфонії.............................................. 71 Відвідини сну............................................ 75
118
Рука Зевса.................................................. 79 Два ливанські кедри................................. 84 Жива ковдра.............................................. 89 Дивовижний дар Йосифа........................ 93 Йосиф і сири............................................100 Розгаданий детектив...............................103 Смерть прийшла останньою..................110 Ісус білий чи чорний?.............................115
Літературно-художнє видання
П’єро Ґрібауді
Для дорослих, що зберегли серце дитини Літературний редактор Микола Янів Художній редактор Мар’яна Пелех Технічний редактор Юрій Пелех Підписано до друку 20.08.12. Формат 70x100/32. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 4,8. Ум. фарбовідб. 5,1. Обл.-вид. арк. 1,8. ТзОВ Видавництво “Свічадо” (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2004) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 235-73-09, тел./факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Вiддруковано з готових дiапозитивiв у друкарнi ТзОВ “Книгодрук” (Свідоцтво №787105 від 04.11.1997 р.) с. Кротошино, Львівська обл., Пустомитівський р-н, вул. Січових Стрільців, 35