школа молитви
Маленька
Франциско Луна
Франциско Луна
Маленька школа молитви
Франциско Луна Лука де Тена
Маленька школа молитви
Франциско Луна Лука де Тена
Маленька школа молитви
Львів Видавництво “Свічадо” 2015
Титул оригіналу: Francisco Luna Luca de Tena. Oración y presencia de Dios. УДК 2-583(036) ББК 86.37-503.1я23 Л 84 Перекладач Ольга Мандрика Художнє оформлення Зоряна Дика Видавництво спирається на “Український правопис. Проєкт найновішої редакції” Інституту української мови НАН України, 1999 Луна Лука де Тена Франциско Л 84 Маленька школа молитви / Франциско Луна Лука де Тена; пер. О. Мандрика. – Львів : Свічадо, 2015. – 136 с. ISBN 978-966-395-810-1 Молитва – це не лише повторювання давно завчених слів. Це значно більше і глибше. Молитва – це спілкування з Богом, життя з Ним і в Ньому. Це щоденна рутинна праця, переживання труднощів і радощів відповідно до волі Божої. Молитва є дуже важливою в житті християнина. Все життя ми будемо вчитися молитися. Автор цієї книги допоможе тим, хто не любить молитися, збагнути глибину молитви, а тих, хто вже пізнав її цінності, спонукає відкривати у молитві нове зближення з Богом. © EDICIONES PALABRA, S.A. Paseo de la Castellana, 210 28046 MADRID (SPAIN) www.palabra.es © Видавництво “Свічадо”, українське видання, 2015 ISBN 978-966-395-810-1
Частина перша
Молитва
I. Божа любов і молитва Бог прагне нашої любови Світ наповнений різноманітними людьми. Отож, немає нічого дивного у тому, що серед них є і такі, що не зважають на існування Бога і забувають, що Він не лише не перестає обдаровувати нас життям, а й сам став людиною, помер за нас і полюбив настільки сильно, «щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними» (1 Йо. 3, 1)1. Якщо з того факту, що нас створив Господь, виникає природна вдячність та любов, пов’язана з виконанням Божої волі, то факт обрання нас Божими дітьми повинен викликати в наших серцях синівську вдячність до Творця. «Бог прагне нашої любови й не задовольниться нічим іншим. Для Бога не має значення те, що ми робимо, бо Він може вчинити все це лише однією думкою або ж створити нових істот, які робитимуть те саме, що й ми. Натомість любов у наших серцях абсолютно виняткова і ніщо не може її замінити. Звісно, Бог міг би створити нові серця, які любили б Його, але від моменту, коли Він створив нас і дав нам волю, любов кожного нашого серця є винятковою і ніхто, крім нас, не може її пожертвувати Богові»2. Виразно помітно, наскільки сильно Господь нас любить і прагне, щоб ми, в міру наших можливостей, 1 2
Тут і далі Святе Письмо цитуємо за перекладом о. Івана Хоменка. – Прим. ред. Е. Boylan, El amor supremo, I, p. 121, Madrid-19
6
I. Божа любов і молитва
відповідали взаємністю на цю любов. Також тому Бог уже в перших словах виявляє свою волю, коли повчає нас: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм» (Втор. 6, 5). А тому життя християнина, який не виконує першу заповідь, стає марним та млявим.
Чи Бога можна любити? Бог думав про нас ще на самих початках історії. Тоді ми були лише думкою в Його розумі, думкою, яку Бог полюбив настільки сильно, що обдарував її життям. Любов, якою Бог обдарував нас, настільки велика, що зробила можливим те, чого не може зробити ніхто з нас. Бо коли ми прагнемо чогось, що не існує, то (незалежно від того, наскільки сильно ми цього хочемо) мусимо вдовольнятися лише надією, що колись наша мрія збудеться. Бог діє інакше: Його любов настільки велика, що може пробудити життя. І в цьому полягає таємниця нашого існування: лише любов, якою нас полюбив Бог, у своїй величі може перемінити думку в реальне існування. Бог створив нас для себе, на свій образ та подобу, щоб ми, пізнаючи та полюбивши Його, навіки насолоджувалися біля Нього невимовним щастям, яке навіть апостол Павло висловлює настільки недоладно: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор. 2, 9). Господь прагне нашої любови, а також того, аби вона постійно зростала. От тільки тут виникають сумніви: як ми маємо любити Бога? Як у нас може зростати почуття до Нього? Адже навіть філософи навчають простої правди, яку підтверджує щоденний досвід: не можна любити те, чого не вдалося пізнати. Таким чином,
7
Частина перша . Молитва
якщо ми не пізнали Бога, то й полюбити Його не можемо. А як Його пізнати, як не через молитву? Отож, любов Бога нероздільно пов’язана з молитвою людини. Можна навіть ствердити: «Хто багато молиться – сильно любить, а хто мало молиться – мало любить». Є багато людей, які знають, що Бог існує, але небагато є таких, що Його шукають і намагаються наблизитися до Нього. Отож, не бракує таких людей, які мало люблять Бога, і в результаті цього їхнє духовне життя літепле й позбавлене глибокого благочестя. «У молитві душа озброюється до всякої боротьби. В якому б стані не була душа, вона має молитися. Чиста й гарна душа має молитися, бо в іншому разі втратить свою красу; душа, яка прагне такої чистоти, теж має молитися, бо в іншому разі не дійде до своєї мети; щойно навернена душа теж повинна молитися, бо в іншому разі знову впаде; мусить молитися і грішна душа, щоб мати силу підвестися. І немає душі, яка не була б зобов’язана молитися, бо всіляка благодать спливає через молитву» (св. Фаустина Ковальська, Щоденник, 146)3. Відсутність молитви ускладнює і навіть унеможливлює справжню любов до Бога. В усіх авторів духовних творів ми знайдемо правду, яка свідчить про зв’язок між молитвою та життям душі. Ще двадцять століть тому Господь наш Ісус Христос казав: «Завжди моліться» (див. Лк. 18, 1) і не обмежився лише словами. Своєю поведінкою Він дав нам численні приклади і Сам часто молився. Читаючи Євангеліє, знаходимо багато описів, які свідчать про те, що Ісус провів «усю ніч на молитві до Бога» (Лк. 6, 12), а також інші, в яких бачимо, наскільки важливою для Нього була розмова з Богом. 3
Ф. Ковальська. Щоденник, Львів: Місіонар, 1995. – Прим. ред.
8
I. Божа любов і молитва
«Євангеліє розповідає нам про численні моменти, коли Ісус розмовляє зі своїм Отцем, і просто неможливо роздумувати про кожен із них. Однак я вважаю, що ми не повинні оминати увагою всі ті години, коли Ісус готувався принести себе в Жертву, завдяки якій повернув нам Божу любов – ті години, що попереджували про Його страсті та смерть. В інтимній атмосфері Горниці Він об’являє нам повноту свого серця: благально звертається до Отця, заповідає зіслання Святого Духа, заохочує своїх учнів тривати у неустанній ревності любови та віри. Цю щиру молитву Ісус продовжує у Гетсиманському саду, коли бачить невідворотні страсті, приниження та біль, коли бачить важкий Хрест, на якому вішають злочинців: «Отче, якщо хочеш, віддали від мене цю чашу». А потім: «Однак не моя, а Твоя воля нехай буде». Пізніше розіп’ятий, самотній, із руками, витягненими у жесті вічного архиєрея, Він далі веде діялог зі своїм Отцем: «Отче, в Твої руки віддаю мого духа»4. Цю поставу невтомно наслідують душі всіх вірних: молитва, неустанна молитва. У радісні моменти та в хвилини труднощів до молитви прибігають насамперед святі, а за ними – ті, хто має менше святости, і, врештірешт, кожен, хто бодай трохи любить. Тепер почнімо роздуми про поставу Пресвятої Богородиці, яка, як і ми, молиться «на Кальварії, біля стіп Хреста. У житті Марії це не нова позиція. Вона поводилася так завжди, виконуючи свої обов’язки та дбаючи про дім. Серед земних справ Вона була поєднана з Богом. Христос, правдивий Бог і правдива людина, хотів, щоб ми брали приклад з Його Матері, найдосконалішого створіння, переповнене благодаттю. Щоб вона 4
Тут і далі: Josemaría Escrivá de Balaguer, Amigos de Dios, Madrid, 1977.
9
Частина перша . Молитва
підтримувала в нас бажання у кожну мить звертати свої очі до Божої любови. Пригадайте собі сцену Благовіщення: з’являється архангел із Божим посланням й обіцяє, що вона стане матір’ю, і застає її на молитві. Гавриїл звертається до Марії з привітанням: «Радуйся, благодатна, Господь з Тобою» (Лк. 1, 28). А потім лунатиме радісний гімн, який нам вірно передає святий Лука. Цей гімн зображає постійну й приязну розмову Пресвятої Діви Марії з Богом. Наша мати довго й глибоко роздумувала про слова та події, в яких брали участь святі чоловіки й жінки Старого Завіту, що очікували на Спасителя. Вона захоплювалася великими справами, які Бог у своєму безконечному милосерді зробив для свого народу, часто невдячного. Постійно роздумуючи про доброту Неба, її непорочне серце промовить такі слова любови: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо Він зглянувся на покору слугині своєї» (Лк. 1, 46-48). Від неї вчилися сини доброї матері, перші християни, і ми також можемо й маємо від неї вчитися» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 241).
Це не для мене! «Є два види молитви: внутрішня молитва, тобто молитва думкою; вона полягає в тому, що людина в думках і в серці розмовляє з Богом і розважає про вічні правди. Другий вид молитви – усна, тобто словесна; вона полягає в тому, що людина вимовляє слова молитви з внутрішньою увагою та побожним серцем»5. Часто, коли йдеться про внутрішню молитву, можна зіткнутися з думкою, що вона настільки складна, що 5
Catecismo Mayor de S. Pio X.
10
I. Божа любов і молитва
на неї можуть спромогтися лише вибрані люди: святі або особи, обдаровані особливою благодаттю, особистою культурою чи глибокою побожністю. Це дуже помилкова теза. Насправді якщо ми задумаємося про те, чим є і в чому полягає внутрішня молитва, то відразу зробимо висновок, що маємо справу з чимось близьким для нас усіх, чимось легшим, аніж усна молитва, яка вимагає знання тих чи інших формулювань. Бо внутрішня молитва йде просто з нашого єства. Наприклад, коли ми опиняємося у скрутній ситуації або ж відчуваємо загрозу, то вдаємося до розмови з Богом. Це робимо природно і просто, не відчуваємо потреби згадувати вивчені формулювання. Фрази на кшталт: «Господи, допоможи мені» або «Господи, помилуй», незважаючи на свою стислість, містять початок діялогу з нашим Отцем-Богом. «Ти мені написав: “Молитва – це розмова з Богом. Але про що говорити?” Як про що? Говори про Нього, про себе самого – про радості й турботи, про успіхи й невдачі, про шляхетні поривання, щоденні клопоти, про слабкості. Вилий у молитву свою вдячність і свої прохання, свою любов і каяття. Словом, треба пізнати Його й себе, бути з Ним» (св. Хосемарія Ескріва, Шлях, 91)6. У тих кількох словах міститься есенція молитви, яка полягає у простій розмові з Богом: без оздоб, ускладнень та спроб втиснути душу в нестерпну для неї форму. «Щоб звертатися до Отця, Божим дітям не потрібні штучні й педантичні методи. Любов винахідлива; коли ми когось любимо, то вміємо відкрити власні, особисті шляхи, які ведуть нас до постійного діялогу з Господом» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 255). 6
J. Escrivá de Balaguer, Camino, nr 91.
11
Частина перша . Молитва
Існують тисячі способів, щоб молитися. Отож, нічого дивного в тому, що у випадку настільки доступного засобу Церква заохочує вірних бути ревними та очікує, що ми не лінуватимемося, ані не дбатимемо про власну вигоду, ні не відмовимося через це від молитви. Фрази на кшталт: «Я не вмію молитися» або «Мені це не потрібно» – ніщо інше, як звичайні відмовки, які мають на меті приспати наше сумління. Якби кожен, хто так каже, вмів бути щирим із Богом і зі самим собою, якби знав цінність та відчував потребу бути витривалим у щоденній кількахвилинній молитві, то помітив би, наскільки далекі від правди такі аргументи. Також він міг би відкрито визнати, що зовсім не страждає ані від невміння, ані від неможливости молитися, а просто не хоче молитися.
Усна молитва У деяких християн зустрічаємо своєрідне несприйняття усної молитви. Вони стверджують, що не можуть втиснутися у тісні рамки усталених формул і вважають, що правдива молитва повинна походити зі серця й бути чимось дуже особистим. А також твердять, що кожен із нас має власний та неповторний спосіб самовираження. І справді, коли йдеться про внутрішню молитву, то немає жодних застережень щодо її форми. Однак усна молитва також має деякі характерні риси. Почнімо зі слів Ісуса Христа. Коли апостоли звертаються до Нього з проханням, щоб Він так само, як Йоан, який навчив молитися своїх учнів, дам їм вказівки стосовно молитви, то Господь відповідає: «Коли станете перед Богом, то кажіть: “Отче наш, що єси на небі…”» (див. Мт. 6, 9). Отож, маємо справу зі словами, які точно визначають, як саме
12
I. Божа любов і молитва
ми повинні звертатися до Бога Отця. Так відбувається, тому що слова виражають почуття, а Господь Бог прагне, щоб під час молитви наше серце зайняло визначену позицію. Треба додати, що, згідно з давнім навчанням Церкви, ми, християни, маємо обов’язок відкрито прославляти Бога – устами, а не лише подумки. «Потреба залучити зовнішні чуття до будь-якої внутрішньої молитви відповідає вимогам нашої людської природи. Ми є тілом та духом і відчуваємо потребу виразити наші почуття назовні»7. А тому, відмовляючись від усної молитви, ми зазнаємо прикрої кривди, насамперед у ті моменти, коли опиняємося в умовах, які не дозволяють нам справжнього молитовного діялогу в нашому розумі. Тому не треба вважати, що усна молитва вичерпує можливості розмови з Богом. Лише слід запам’ятати, що вона є чудовою допомогою у періоди духовної посухи. Вона також дозволяє щодня звертатися до Бога, на деякий час відриваючись від щоденних занять, щоб піднести свої думки й слова до Господа. Усна молитва – це найсильніша підтримка, яку ми отримуємо, щоб мати змогу виконувати волю Бога, який просить неустанної молитви (див. 1 Сол. 5, 17). Коли ми йдемо вулицею, сходами або чекаємо на пішому переході зеленого світла, то усні молитви розпалюють душу, перемінюючи наше буття в неустанну молитву. Крім Господньої молитви, існують й інші, які також мають надприродне походження. Наприклад, «Богородице Діво» або «Ангел Господній», яке складається зі слів, що ними Архангел Гавриїл привітав Богородицю, та доповнене словами праведної Єлизавети. 7 Тут і далі Катехизм цитуємо за виданням: Катехизм Католицької Церкви, Львів: Синод Української Греко-Католицької Церкви, 200 р.Б. (2702) . Цифра в дужках означає номер абзацу, далі – ККЦ. – Прим. ред.
13
Частина перша . Молитва
Із поєднання «Отче наш», «Богородице Діво» та слів, що їх додала Церква, зокрема: «Свята Маріє» та «Слава Отцю…», виникла вервиця – «потужна зброя, яка дає нам можливість перемогти в нашій внутрішній боротьбі і яка буде допомогою для кожної душі»8. «Але, – можете сказати ви, – молячись на вервиці, ми постійно повторюємо одне й те саме… Але чи справді те саме?... А хіба закохані не говорять одні одним постійно те саме?... Чи не буває так, що вервиця стає для вас чимось надто монотонним, бо замість того, щоб промовляти слова молитви, ви бурмочете щось собі під ніс, а думками перебуваєте далеко від Бога? До того ж, пам’ятайте, що перед кожним десятком молитов ми згадуємо таємницю, про яку роздумуватимемо. Чи ви колись роздумували про таємниці вервиці? Зупиніться на малому. Ходіть зі мною – і найсуттєвіше, що я вам хочу сказати: ми разом супроводжуватимемо Ісуса, Марію та Йосифа»9. Якби ми забули про цей незвичайний засіб порозуміння з Богом, яким є усні молитви, то неможливо було б здійснити наше щире прагнення любити Його. Не повторюймо вперто, що на вулиці не можна голосно молитися. Адже не треба, щоб наші слова чули всі довкола, щобільше, трапляється, що достатньо сказати щось подумки й стежити, аби наша увага була зосереджена на Богові. «Чи тривалий зв’язок із Богом не є настільки піднесеним ідеалом, що більшості християн він видається чимось недосяжним? Дійсно, ця ціль дуже вимоглива. Однак її не можна назвати недосяжною. До святости веде шлях молитви. А молитва має розвиватися у душі поступово, як насінина, з якої потім виростає величне дерево. 8 9
J. Escrivá de Balaguer, Santo Rosario, Madrid, 1971. J. Escrivá de Balaguer, Santo Rosario, Madrid, 1971.
14
I. Божа любов і молитва
Розпочинаймо з усних молитов, які багато хто з нас повторює з дитинства. Це щирі й водночас прості слова. Спрямовуймо їх до Бога та Його Матері, яка є і нашою Матір’ю. Я і надалі вранці й увечері, і не лише час до часу, а завжди повторюю акт жертвування, якого навчився від своїх батьків: «О моя Пані, о моя Мати! Повністю жертвую себе Тобі, а на доказ мого синівського почуття посвячую Тобі сьогодні мої очі, мої вуха, моє серце…». Хіба це не є початком споглядання, справжнім доказом довірливої відданости? Що говорять одне одному закохані, коли зустрічаються? Як вони поводяться? Жертвують коханій особі все, що мають. Спочатку один стрілистий акт, потім – другий і третій… поки все це не видасться нам недостатнім, оскільки слова надто вбогі… І тоді зароджується початок приязні з Богом. Неустанно й невтомно звертаймо свій погляд до Нього. І тоді почнемо намагатися виконувати завдання та обов’язки, що виникають із нашого стану, якнайліпше, незважаючи на власні помилки й обмеження. Однак наша душа прагне визволитися. Вона прагне Бога, як залізо, яке притягує магніт. Ми починаємо глибше любити Ісуса зі солодким захопленням» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 295, 296). Також Церква пропонує незліченну кількість усних молитов, які склали святі. Це молитви, які впродовж віків викристалізувалися, ніби дорогоцінні камені. «Під твою милість», «Ангеле Божий» майже для кожного християнина мають той особливий чар, який веде до справжнього благочестя. Можливо, причиною цього є те, що ці молитви допомагають нам згадати відчуття невинности й простоти, з якими ми промовляли їх у дитинстві. «Не забувай твоїх молитов, вивчених
15
Частина перша . Молитва
у дитинстві, найпевніше з уст матері. Вимовляй їх щоденно з такою ж простотою, як і тоді, в дитинстві» (Хосемарія Ескріва, Шлях, 553). Отже, усна молитва є проявом благочестя серця, яке дає змогу живо переживати присутність Бога впродовж дня, а також приходить із допомогою тоді, коли не відчуваємо натхнення для внутрішньої молитви. Саме тоді ми маємо вдаватися до неї, старанно й уважно повторюючи формулювання так довго, поки не мине час, призначений на молитву – ті цінні хвилини, яких ніколи не має забракнути в плані щоденних занять Божої дитини. Однак треба зосередитися, щоб вони не переродилися у механізм бездумного повторювання слів. «Поволі. Зважай на те, що промовляєш; на те, хто промовляє й до кого звертається. Тому, що скороговірка не залишає місця на обдумання; це лиш гамір і тарахкотіння бляшанок. Скажу тобі разом зі святою Терезою: інтенсивне рухання губами – це не завжди молитва» (Хосемарія Ескріва, Шлях, 85).
16
II. Молитва і почуття У підводному човні Був собі маленький хлопчик, який жив мріями та подитячому прагнув пригод. Якось улітку він поїхав разом із батьками до моря. Вчився плавати. Одного дня він сказав своїй мамі, що дуже хотів би піти на Літургію, щоб прийняти святе Причастя. Отож, мама приготувалася і разом зі сином пішла до місцевого храму. Обоє прийняли Ісуса до своїх сердець, а після Божественної Літургії здивована мати спостерігала за сином, який щиро молився. Щоб не перешкоджати йому, аж на вулиці запитала, як йому, малому хлопчикові, захотілося так багато часу присвятити Богові, а не хутчіш повернутися до своїх забав та ігор, адже навіть дорослим цього хочеться. Хлопець відповів, що розповідав Ісусові про свій план на цей день і щось Йому пообіцяв. Підемо сьогодні на пляж – і Ти побачиш, як там чудово! До того ж, я вчуся пірнати. Ти підеш зі мною і побачиш, як це цікаво, адже зможеш плавати ніби у підводному човні! Панує переконання, що промовляти молитви дуже складно, але насправді щоб почати, достатньо лише стати у присутності Бога. Це не означає, що від нас потрібні надлюдські інтелектуальні зусилля або особливі медитації. Варто лише сказати собі: порозмовляю трохи з Богом. Саме так просто стати у присутності Бога.
17
Частина друга. Присутність Бога
передчувати Його близькість. Звісно, ми ніколи не бачили Ісуса, але, попри те, часто глибоко переконані в Його присутності та близькості. Це внутрішній голос, який запевняє нас у тому, що Бог є поруч, а навчання Письма істинне. Зазвичай цей голос неможливо підтвердити жодними іншими відчуттями, крім того що він має таку саму силу, а часом навіть більшу. Ніхто серед тих, хто має віру, не бачив Бога у тілесному образі, зате міг побачити Його по-іншому, настільки реально, що може сміливо стверджувати, ніби бачив Бога. Не обманюймо себе, що нам потрібні додаткові візії – достатньо того, що ми побачили очами віри. Хіба так як учні, ми не відчуваємо, як палає наше серце? А може ми не повинні звертати увагу на цей внутрішній голос, який промовляє настільки впевнено? Ісус є біля нас, а наші очі прикриті, щоб не розпізнати Його. Та Господь постійно перебуває в душі, яка триває в благодаті, а також прихований у багатьох ситуаціях, які трапляються з нами щодня. А те, що ми Його не помічаємо, не означає, що Його немає поруч. Тому те, як ми поводимося в різних ситуаціях, які на нашому шляху ставить Провидіння, має базуватися на повторенні тих самих слів, якими затримали Ісуса учні: «Зостанься з нами» (Лк. 24, 29), поки ті слова не стануть стрілистим актом, який ми багаторазово повторюємо на роботі, у вільний час, у родині та за кожних обставин нашого життя. Зостанься з нами, Господи.
122
Підготовка до сповіді Іспит сумління
Перша заповідь
Чи я дозволяв собі серйозно сумніватися у правдах віри? Чи шукаю пояснення своїх сумнівів? Чи подумки або відкрито заперечував віру або ж деякі її правди? Чи втрачав надію на спасіння або зловживав довірою до Бога, дозволяючи собі грішити більше, адже Бог все одно пробачить? Чи я жив для прослави Бога? Чи керувався людськими аргументами? Чи на мою поведінку впливало те, що інші думають про мене? Чи я внутрішньо або явно бунтував проти Господа, коли траплялося те, що суперечило моїм планам? Чи я без поваги говорив про святі таїнства, Церкву, священиків? Чи через недбальство надто рідко приймав святі таїнства? Чи прийняв святе причастя у стані важкого гріха, таким чином скоюючи святотатство? Чи занедбував особисту молитву? Чи часто старався поєднуватися у молитві з Богом: вранці, увечері, під час споживання їжі тощо? Чи керувався в житті забобонами або спіритизмом? Чи належав до якоїсь секти або товариства, ворожого до християнства? Чи читав книжки, газети та часописи, що суперечать вірі або моральності? Чи мав їх удома або ж позичав іншим? Чи дбав про поглиблення віри та любови до Бога? Чи намагався поглиблювати своє релігійні знання, щоб зміцнити віру та мати змогу словом та прикладом давати повніше свідчення про Христа? Чи з цією метою я використовував такі засоби як читання, навчання, участь у формації церковних інституцій? Чи виконував свої обов’язки щодо Бога неохоче та недбало? Чи був егоїстом
123
Підготовка до сповіді
і думав лише про себе та свої справи? Чи практикував справи милосердя й допомагав людям, які цього потребували? Чи намагався наблизити до Бога своїх друзів?
Друга заповідь
Чи я прославляв Боже ім’я й дякував Йому за всі Його добродійства? Чи почитав Пресвяту Богородицю, ангелів та святих? Чи проявляв любов до святої Церкви та молився за її служителів? Чи блазнював? Чи робив це у присутності інших? Чи промовляв Боже ім’я без поваги, зі злістю, легковажно або ж в інший спосіб використовував його без належної поваги? Чи здійснював акти покути, нехай навіть внутрішньо, чуючи блюзнірства або ж бачачи, як хтось ображає Бога? Чи робив якісь приречення, складав присяги, а потім не виконав їх через свою провину? Чи присягав без потреби, легковажно? Чи клявся у дрібних справах або ж не згідно з правдою? Чи обіцяв заподіяти комусь зло?
Третя заповідь
Чи я вірив в усе, що навчає Церква, чи визнавав її науку? Чи без поважної причини пропускав Божественну літургію у неділі та свята? Чи під час Літургії був неуважний зі своєї вини або ж запізнювався? Чи моя участь у Божественній літургії була благочестивою, плідною та активною? Чи я поєднував свою духовну жертву з жертвою Христа, яка відбувається на вівтарі? Чи унеможливив участь у Божественній літургії своїм підлеглим? Чи виконував необов’язкову працю в неділю? Чи зберігав годинний піст перед прийняттям святого причастя? Чи робив те, що унеможливлює прославу Господа або ж відпочинок духа й тіла? Чи дотримувався
124
Іспит сумління
визначених постів та стриманости від м’ясних страв? Чи виконав покуту, яку мені призначив священик під час останньої сповіді? Чи сповідався принаймні раз на рік? Чи добровільно намагався виправити свої провини й перемагати гріхи, також щоденні? Чи надто легко знаходжу відмовки або ж виправдання для своїх гріхів? Чи маю докори сумління стосовно давніх гріхів, яких ніколи не визнав під час сповіді? Чи через сором не затаїв на сповіді якийсь тяжкий гріх, а потім приймав святе причастя? Чи приймав святе причастя у великодній час? Чи належно готувався до прийняття святого причастя й щиро дякував Господеві після нього?
Четверта заповідь Діти:
Чи проявляв непослух батькам або опікунам у важливих справах? Чи бунтував проти порад або наказів батьків? Чи засмучував батьків своєю поведінкою? Чи старанно й належно вчуся, усвідомлюючи зусилля, які батьки вкладають у моє виховання? Чи словом або вчинком погано ставився до батьків? Чи бажав їм зла? Чи занедбав духовну або матеріяльну допомогу, яку зобов’язаний надавати своїм батькам? Чи був егоїстом та неохоче дозволяв братам-сестрам використовувати мої речі? Чи сварився з братами-сестрами? Чи був заздрісним? Чи мені було образливо, коли інші були ліпші від мене? Чи подавав поганий приклад братам-сестрам? Чи до чужих людей був люб’язнішим, аніж до родичів? Чи дбав про хворих та старших? Чи поліпшував родинну атмосферу через активну участь у домашніх обов’язках та завданнях?
125
Підготовка до сповіді
Батьки: Чи я подавав поганий приклад своїм дітям, чи виконував релігійні, родинні та професійні обов’язки? Чи засмучував дітей своєю поведінкою? Чи вмію казати їм «ні», чи дозволяю капризувати та вести легковажний спосіб життя? Чи, коли це потрібно, напоумлюю своїх дітей, щоб вони вміли боротися зі своїми вадами? Чи напоумлюю дітей справедливо та з любов’ю, а чи ж дозволяю, щоб мною керували егоїзм та марнославство? Чи я словом або вчинком погрожував дітям або погано ставився до них? Чи дбав про спільну молитву у родині та про релігійне виховання моїх дітей? Чи дбав про те, щоб виховання, яке вони отримують у школі, було згідне з вірою? Чи якимось чином (наприклад, частими запитаннями) змушував дітей часто приймати святі таїнства36, не думаючи про те, що, цілком можливо, вони роблять це з огляду на людські чинники і не мають належної підготовки? Чи перешкоджав дітям здійснювати покликання, яким Бог кличе їх до свого служіння? Чи дозволяв, щоб вони були в місцях, які загрожують їхньому духовному та фізичному здоров’ю? Чи занедбував природну обережність, з якою треба підходити до зустрічей хлопців та дівчат удома? Чи залишав їх самих? Чи, маючи вплив на їхні розваги, дозволяв перегляд неморальних та непристойних фільмів або телепрограм? Чи розповідав дітям про передавання життя? Чи робив це поступово, звертаючи увагу на їхню здатність розуміти та випереджуючи їхню природну цікавість? Чи говорив їм про красу чистоти? Чи спромігся пожертвувати своїми 36 Ідеться про те, що надмірно побожні батьки дістають своїх дітей постійними допитами, чи вони йдуть до причастя, чи вони точно ходили до сповіді, мовляв, як це так, що всі йдуть до причастя, а ти ні тощо. І тоді дитина може приймати причастя тільки задля того, щоб не завдавати прикрощів батькам. – Прим. ред.
126
Іспит сумління
вподобаннями, капризами, розвагами тощо, щоб мати час для своєї родини? Чи намагався бути другом для своїх дітей? Чи вмів створити родинну атмосферу, уникаючи недовіри та таких моделей поведінки, які обмежують слушну свободу дітей? Чи уникав конфліктів із дітьми, не прив’язуючи уваги до дрібниць, бачачи, що малі непорозуміння можна легко перемогти з дрібкою гумору? Чи робив усе можливе, щоб перемогти рутину в спілкуванні зі своєю дружиною (чоловіком)? Чи дбаю про різні нюанси делікатности, щоб підтримувати й збільшувати мою любов до неї (нього)? Чи був люб’язний для чужих і водночас нелюб’язний із членами родини? Чи сварився з дружиною (чоловіком)? Чи погано ставився до неї (нього) словом чи ділом? Чи підривав авторитет дружини (чоловіка), не уникаючи докорів або ж закидів у присутності дітей? Чи жалівся у невластивий спосіб перед родиною на те, як мені важко виконувати родинні обов’язки? Чи занедбував рідних у їхніх матеріяльних та духовних потребах? Чи проявляв непослух у важливих справах перед керівниками? Чи не цікавився потребами, проблемами, стражданнями людей, які мене оточують, особливо тих, хто мені близький з огляду на покревність, спільну працю тощо? Чи не намагався допомогти їм? Чи засмучував колег своїм недбальством, невихованістю або поганим характером?
П’ята заповідь
Чи ненавидів когось, був із кимось посварений чи був на когось ображений? Чи дбав про те, щоб дійти згоди? Чи довго тримав на когось образу? Чи дбав про те, щоб політичні, світоглядні чи професійні відмінності не спричиняли знеохочення або ворожости до інших
127
Підготовка до сповіді
осіб? Чи бажав зла ближнім? Чи радів із чужого нещастя? Чи дозволив, щоб мене охоплювала заздрість? Чи порівнював себе з іншими особами? Чи зневажав ближніх? Чи висміював їх або ж критикував? Чи поводився некультурно або ж вульгарно? Чи думав про самогубство, чи прагнув смерти, не піддаючись Божому Провидінню? Чи поранив когось або спричинив комусь смерть? Чи неналежно кермував автомобілем або іншим транспортним засобом, створюючи таким чином загрозу для себе та інших? Чи належно дбав про хворих з моєї родини та оточення? Чи словом або вчинком виступав проти зачатого життя? Чи це стало причиною смерти ненародженої дитини? Чи причинився до пришвидшення чиєїсь смерти під претекстом полегшення мук тієї особи? Чи подавав поганий приклад? Чи якимось чином брав участь у злому вчинку іншої особи? Чи створював нагоди до гріха для інших осіб через свої невідповідні розмови або поведінку? Чи намагався виправити шкоду, завдану такою поведінкою? Чи дбав про своє здоров’я? Чи впивався, зловживав алкоголем, уживав наркотики? Чи заохочував інших до надмірного вживання алкоголю? Чи дозволяв, щоб мене охопив гріх ненаситности? Чи дбав про добро ближніх? Чи попереджував їх про матеріяльну або духовну небезпеку, чи напоумлював їх, коли це було потрібне? Чи був егоїстом і думав лише про себе та свої справи? Чи робив учинки милосердя й допомагав людям, яким була потрібна моя допомога? Чи намагався наблизити до Бога приятелів?
Шоста та дев’ята заповідь
Чи я розважався думками або ж спогадами про нечисті справи? Чи згадував їх добровільно? Чи молився,
128
Іспит сумління
як тільки відчував спокусу проти чистоти, щоб рішуче відштовхнути її? Чи дозволяв, щоб мене охопили прагнення, які суперечать чистоті, хоча вони й залишилися нереалізованими? Чи ці думки супроводжувалися обтяжливими обставинами, наприклад, були спрямовані до рідних по крові осіб, одружених чи богопосвячених? Чи брав участь у безсоромних розмовах? Чи брав участь у розвагах (наприклад, деяких танцях), які є безпосередньою нагодою до гріха? Чи розумів, що свідома участь у таких справах уже є гріхом? Чи дбав про скромність та сором’язливість (у жестах, стилі одягання тощо), які бережуть чистоту? Чи перед переглядом якогось фільму, вистави або прочитанням книжки ознайомлювався з їхньою моральною оцінкою, щоб уникнути нагоди до гріха? Чи уникав нечистих поглядів? Чи через цікавість дивився непристойні видання або ж картини на вулиці чи в інтернеті? Чи збуджував нечисті відчуття або ж не відкидав їх із належною рішучістю? Чи практикував дрібні умертвлення, які дозволяють панувати над тілесними потягами? Чи здійснював нечисті акти? Сам чи з іншими особами? Тієї самої статі чи іншої? Скільки разів? Чи була спорідненість або інша обставина, яка додатково обтяжує цей гріх? Чи ці контакти мали наслідки? Чи підтримував приязнь, яка була нагодою до гріха? Наречені: Чи мої стосунки з нареченою (нареченим) базувалися на справжній любові? Чи я керувався радше бажанням володіти іншою особою, ніж духом відданности, поваги та делікатности? Чи я турботливо дбав про те, щоб ніжність не перетворилася у нагоду до гріха через пошук егоїстичної приємности? Чи під час дошлюбного
129
Підготовка до сповіді
періоду я часто приступав до таїнства покаяння, щоб зміцнитися Божою благодаттю? Чи зв’язок із нареченою (нареченим) не віддаляв мене від Бога? Подружжя: Чи я уникав потомства, застосовуючи контрацептивні засоби? Чи під час подружніх стосунків моя поведінка суперечила зачаттю? Чи я використовував засоби, які спричиняють викидень, таким чином скоюючи гріх проти життя? Чи обмежував подружні стосунки до неплідних днів, не маючи на це достатніх причин? Чи відмовив дружині (чоловікові) у подружньому акті, не маючи на це належної причини? Чи якимось чином – через поради, жарти, нарікання стосовно того, які труднощі створюють діти – став причиною створення атмосфери, що суперечить життю? Чи довіряю Божому Провидінню і чи роблю все можливе, щоб усунути перешкоди, які не дозволяють мати більше дітей? Чи був невірний прагненням або вчинком? Чи уникав небезпечної дружби з особами, які можуть віддалити мене від моєї дружини (чоловіка)? Чи підтримував невпорядковані почуттєві прив’язаности, які треба було рішуче розірвати?
Сьома та десята заповідь
Чи я вкрав якусь річ або ж гроші? Чи в міру своїх можливостей виправив завдану шкоду або віддав гроші? Чи брав участь у крадіжці або нападі? Чи крадіжку супроводжували обтяжливі обставини? Чи кількість або вартість вкрадених речей була великою? Чи тримав у себе чиїсь речі всупереч волі власника? Чи ошукував ділових партнерів, вдаючись до хитрощів, крутійства та обману в договорах або торговельних стосунках? Чи якимось чином спричинився до фінансових втрат
130
Іспит сумління
моїх ближніх? Чи обманював людей, надмірно завищуючи ціни? Чи виправив завдану шкоду або ж маю намір її виправити? Чи через капризи, марнославство тощо витрачав більше, ніж це дозволяє мій економічний стан? Чи був марнотратним? Чи купував непотрібні речі? Чи заздрив іншим з огляду на їхню економічну ситуацію? Чи дбав про матеріяльні речі, щоб вони довше збереглися? Чи виконував належні обов’язки у своїй праці? Чи зловживав довірою керівників? Чи намагався фінансово підтримати Церкву та потребуючих? Чи давав милостиню, пропорційну до своєї економічної ситуації? Чи вмів терпіти у християнському дусі відсутність зайвих або й потрібних речей? Чи через неповажні причини затримував заробітну плату своїм підлеглим? Чи справедливо платив їм за роботу? Чи виконуючи публічні функції, всупереч вимогам справедливости, дозволяв собі фаворизувати знайомих осіб? Чи ретельно виконував суспільні обов’язки, чи платив податки та страхування за працівників? Чи оминав закон, щоб уникнути внесків у пенсійний фонд? Чи на посаді, яку обіймаю, уникав несправедливости, помсти та інших зловживань, які шкодять суспільному життю? Чи виправив завдані шкоди? Чи чесно платив податки? Чи підтримував неморальні й антихристиянські суспільні та політичні програми? Чи чесно та ретельно виконував свої обов’язки? Чи був лінивим у виконанні обов’язків? Чи марнував час? Чи дбав про вдосконалення своїх фахових умінь та знань? Чи полегшував працю або навчання іншим особам, чи навпаки – утруднював, поширюючи роздратованість та розсіяність? Для учнів та студентів: Чи ставився до науки як до серйозного обов’язку перед Богом? Чи дбав про добрі оцінки, відповідно до
131
Підготовка до сповіді
своїх можливостей? Чи зволікав, коли треба було сісти за навчання? Чи списував?
Восьма заповідь
Чи казав правду? Чи вмів зізнатися у правді – навіть важкій – перед собою та Господом Богом? Чи дотримував слова і був лояльним? Чи з простотою визнавав свої помилки? Чи брехав, навіть якщо йшлося про дрібні справи? Чи через брехню завдав комусь шкоди? Чи намагався її виправити? Чи без слушної причини вказував на вади інших осіб, навіть справжні, але приховані? Чи намагався виправити кривду, наприклад, наголошуючи на позитивних рисах цієї особи? Чи подумки безпідставно осуджував ближніх? Чи ділився такими судженнями з ближніми? Чи поважав слушні погляди моїх ближніх? Чи брав до уваги факт, що політичні або ідеологічні відмінності у поглядах не дають мені права критикувати інших? Чи читав кореспонденцію або приватні листи інших людей? Чи підслуховував чиїсь розмови? Чи погано відгукувався про інших через злість, заздрість або поверховість? Чи обмовляв особи або інституції, повторюючи неперевірену інформацію? Чи очорнював інших, поширюючи про них погану й неперевірену інформацію? Чи намагався виправити шкоду, завдану таким чином чийомусь доброму імені?
Акт жалю
Мій Боже, з усього серця жалію за всі мої гріхи і зрікаюся їх, оскільки грішачи, я не лише заслужив на справедливе покарання, яке Ти встановив, але особливо жалію, що я образив Тебе, Господи, найвище добро,
132
Що таке відпуст?
єдиного гідного найбільшої любови. Тому з усією силою прирікаю, що з допомогою Твоєї благодаті вже більше не буду грішити і в майбутньому уникатиму нагоди до гріха. Амінь (частковий відпуст).
Що таке відпуст?
«Відпуст – це відпущення Богом дочасних кар за гріхи, провина яких уже стерта. Його може отримати християнин, відповідно підготований та за певних, визначених, умов, за посередництвом Церкви, служительниці плодів відкуплення, яка розділяє та дає зі скарбниці Христа та святих» (992 канон Кодексу Канонічного Права). Розрізняють часткові та повні відпусти, залежно від того, в якому ступені вони звільняють від дочасної кари. Частковий відпуст – це відпущення частини дочасних кар, а цілковитий відпуст – це відпущення всіх дочасних кар.
133
Зміст Частина перша...........................................................................5 Молитва......................................................................................5 I. Божа любов і молитва..........................................................7 Бог прагне нашої любови .....................................................7 Чи Бога можна любити? .....................................................8 Це не для мене! ...................................................................11 Усна молитва.......................................................................13 II. Молитва і почуття ..........................................................18 У підводному човні..............................................................18 Потужний важіль ..............................................................21 Безкорислива любов ............................................................24 III. Як молитися?....................................................................26 Постійно та сама пісенька?..............................................26 Не боятися рутини ............................................................27 У морських глибинах...........................................................29 У кожної особи – свої потреби .........................................30 Постанови ...........................................................................32 Витаю в хмарах ..................................................................33 Квиткар................................................................................35 IV. Постава на молитві .........................................................37 Щирість ..............................................................................37 Допоможи собі сам – і Бог прийде тобі на допомогу......43 V. Обставини молитви: місце та час..................................47 На вулиці? ............................................................................47 Перед Чесними Дарами ......................................................48 Вдома? .................................................................................49 Докладати зусиль ...............................................................51 Час, призначений на молитву ............................................53 VI. Відповідь Бога та приклад Богородиці..........................57 Адже Бог мене не чує! .......................................................57 Прохальна молитва ............................................................58 Відповідь Бога .....................................................................61 Божественна Літургія – школа молитви ........................62 Богородиця – приклад молитви ........................................65
134
Частина друга..........................................................................67 Присутність Бога....................................................................67 I.Бог є всюди..............................................................................68 Кілька хвилин – це замало ..................................................68 Присутність Бога – що це таке? .....................................70 Він недалеко від нас ............................................................71 Ніби батько ........................................................................74 Людський страх .................................................................75 II. Пошуки Бога........................................................................77 Скарб ...................................................................................77 Співучасть ..........................................................................79 Лопата ................................................................................80 Реакція наглядача ...............................................................82 III. Серед щоденних обов’язків .............................................85 Сон Ікара .............................................................................85 Таємнича музика .................................................................87 IV. Людські способи..................................................................92 Пам’ять ..............................................................................92 Сходи ....................................................................................94 Примара ..............................................................................97 V. Справжня присутність Бога..........................................100 Ще більше .........................................................................100 Божа воля ..........................................................................102 Що таке святість? .........................................................103 Що зараз зробив би Христос? ........................................104 Слово і хліб ........................................................................105 «Що лиш скаже вам, – робіть» ......................................107 VI. Жити молитвою............................................................. 111 Виноградина та гілки........................................................ 111 Труднощі? ..........................................................................113 На роботі ..........................................................................117 «Зостанься з нами» ..........................................................121 Підготовка до сповіді ...........................................................123 Іспит сумління ..................................................................123 Акт жалю .........................................................................132 Що таке відпуст?.............................................................133
135
науково-популярне видання
Франциско Луна Лука де Тена Маленька школа молитви Літературний редактор Ірина Мартин Богословський редактор Ольга Жаровська Технічний редактор Зоряна Дика
Підписано до друку 30.12.14. Формат 84х108/32 Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. Арк. 7,14 Ум. фарбовідб. 7,56. Обл.-вид. арк. 4,91. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ “Зерцало” (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.) вул. Січових стрільців 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.
школа молитви
Маленька
Франциско Луна
Франциско Луна
Маленька школа молитви