Переклад за виданням:
Wojciech Jędrzejewski OP. 10 sposobów na glupotę (wlasną).
УДК 27-428-242.6 ББК 86.37-42 Є 19
З польської переклала Ольга Мандрика
Є 19
Войцех Єнджеєвський 10 способів змінити себе / Войцех Єнджеєвський ; пер. з пол. О. Мандрика. – Львів : Свічадо, 2014. – 80 с. ISBN 978-966-395-714-2 “Хочеш змінити світ, почни із себе!” – закликає автор, бо й справді, єдина людина, яку можу змінити в цьому світі, – я сам. Процес самовдосконалення нелегкий, і тут для боротьби з нашими “мінусами”, вадами, помилками у пригоді стануть ефективні ліки, які пропонує в цій книжці досвідчений душпастир і катехит отець Войцех Єнджеєвський. УДК 27-428-242.6 ББК 86.37-42
ISBN 978-966-395-714-2
© Copyright by Wydawnictwo FIDES Kraków 2005 © Видавництво “Свічадо”, українське видання 2014
Ïðî ùî öÿ êíèæêà? Кажуть: дурість не лікується. Приповідки є не лише «скарбницею народної мудрости», як ми звикли говорити, а часто також звалищем бездумно прийнятих тверджень. Правдоподібно, людина, що вперше сказала: «Дурість не лікується», мала на увазі конкретну особу. Після кількох або навіть кількадесятьох безуспішних спроб виправлення іншої не надто розумної особи така людина врешті втратила будь-яку надію щось змінити і пробурмотіла цю сентенцію. А потім її прийняли всі ті, хто втратив будь-яку надію змінити іншу людину. Однак є ще одна приповідка: «Є лише одна людина на світі, яку ти можеш змінити у ліпший бік – це ти сам!». Звідси лише один крок до розуміння теми книжки: є способи подолання дурости, яка вигідно влаштувалася у моєму домі! А способи боротьби з хворобою таки існують!
5
Ïåðåë³ê ë³ê³â 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.
Займися собою Не займайся собою сам Навчися довіряти Не звинувачуй Визнай свої провини Полюби свободу Виправляй припущені помилки Вирішуй актуальні справи Люби мудрість Не засуджуй інших
7
ÏÅÐØI ËIÊÈ
Çàéìèñÿ ñîáîþ ІСТОРІЯ ПРО СЛІПОГО ХІРУРГА
«Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім ти не добачаєш? Або як можеш твоєму братові сказати: Дай, хай вийму скалку в тебе з ока, а он же колода в твоїм оці? Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт. 7, 3–5).
Притча з Євангелія дає нам змогу побачити, чим є наша сестра – дурість, від чого ми хочемо лікуватися. Перший її прояв – це сліпота. Змінюється наш спосіб сприйняття себе самого, іншої людини, Бога, стосунків із оточенням, а також виконуваних завдань. Дурість – ніби податливість до різноманітних ілюзій та оман, які можуть тривати тижнями, місяцями і навіть роками. Тут варто зробити одне зауваження: жодну людину не дозволено називати дурнем. Це нам 9
радикально заборонив Ісус Христос (див. Мт. 5, 22). Також ніхто не повинен так висловлюватися про себе самого. В деяких сферах життя ми можемо думати і поводитися не надто розумно, проте дурість не засмоктує нас на всі сто відсотків. Кожному з нас трапляється помилково оцінювати ситуації, бачити справи у спотвореному світлі. Однак дурість означає, що наше світосприйняття зазнало сильного викривлення і деформувалося. Завмирають рухливість, ретельність та проникливість, притаманні мудрості (пор. Мудр. 7, 22–24). Гнучкість та еластичність поступаються місцем закостенінню. Замість живого пагона, який прагне світла, маємо тверду і мертву балку! Замість ясного погляду – засліплення та піддатливість ілюзіям. Це спричиняє страждання, а воно виникає з неадекватних дій, що базуються на помилковому переконанні – ти поводишся так, як мислиш. Зрештою, чимало наших переконань пов’язані з «прихованим способом життя». Часто ми навіть не усвідомлюємо, наскільки бездумно реалізуємо так звану життєву програму. Наприклад, хтось успадкував від батьків переконання: я поганий, негарний, я не вартую любови. Тоді така асимільована інформація діє згідно з принципом пророцтва, що спрацьовує автоматично. Існує велика ймовірність: людина, на яку тисне такий образ, торпедуватиме кожний зв’язок для отримання справжньої турботи 10
та любови. Людина почуватиметься погано, поки не роззброїть прихованої міни самовбивчого переконання, що вона не заслуговує на любов. Варто звернути увагу на аспект Євангелія, де заклик до навернення виражений грецьким словом: metanoia, що можна перекласти як зміна ума (nous) або зміна мислення. Апостол Павло йде тим самим шляхом, коли пише: відновляйтеся Духом у вашому мисленні (пор. Рим. 12, 2). Я не знаю, що маю ще змінити, але знаю, що це має відбутися. Треба лікувати зір, бо лише таким чином ми маємо позбутися сліпоти. «Світло тіла – око. Як, отже, око твоє здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві» (Мт. 6, 22–23). Ми отримали вже чимало синців на нашому тілі й багато ран завдали іншим людям через свою сліпоту. Скільки ще ми вдаватимемо, що розбита голова – це лише невелика подряпина, а зламані ноги – це тимчасове нездужання? Чи люди, яких потоптали, добровільно лягли під наше взуття? «Бог протиставляється пихатим, а покірним дає благодать» (1 Пт. 5, 5). Покора означає саме вміння бачити справжній стан справ: внаслідок хворого мислення ми кривдимо себе та інших людей. Я страждаю, тому завдаю страждання іншим, бо мною керують невпорядковані та немудрі думки. Хворе око створює ілюзії, а я живу ними і вмираю ще за життя, водночас стаючи не11
безпечним для оточення. Я щоразу більше відчуваю: навколишній світ мене не розуміє. Мені хочеться кричати: «Дурні! Просніться!» (пор. Пс. 94, 8). І я повинен так кричати, але… собі! Досить витягувати скалки з ока свого брата, спочатку треба вийняти колоду зі свого ока! Я вчуся помічати слабкість та недолугість у своєму житті. Не розпорошую світло критичної рефлексії на весь світ довкола мене. Спрямовую його на ту частину світу, якою є я сам. І насамперед: я хочу не далі ошукувати самого себе, а називати речі своїми іменами, бачити їхній справжній розмір і форму. Можливо, доведеться визнати, що я не лише помиляюся, а й повторюю помилки. Я подібний до нічного метелика, який знову і знову летить на полум’я свічки: я знову впився, знову переїв. Я знову був агресивним і нечутливим. І вже вкотре піддався неконтрольованій пристрасті. Сьогоднішня брехня додалася до низки подібних випадків із минулих років. Страх ловить мене із вбивчою регулярністю. Постійно ті самі події, механізм, вибоїни і перипетії. «Як пес повертається до своєї блювотини, так дурень повторює свою дурноту» (Прип. 26, 11). Коли це відбувається зі мною, то я не можу і не хочу вдавати, що все виглядає інакше. Я хочу бачити свої труднощі у правдивому світлі, оскільки лише тоді зможу мудро поглянути на них. Як каже Господь: «Пізнайте правду, і правда визволить вас» (Йо. 8, 32). 12
ÄÐÓÃI ËIÊÈ
Íå çàéìàéñÿ ñîáîþ ñàì «Аж ось люди несуть на ліжку чоловіка, що був розслаблений; вони шукали способу, як би його внести та перед ним покласти. І, не знайшовши, кудою б його внести, через натовп, вилізли на крівлю і крізь череп’яну стелю спустили його з ліжком на середину перед Ісуса» (Лк. 5, 18–19).
Ось вам ще один образ нашої сестри дурости: параліч. Ми відчуваємо його в тій фазі нашого засліплення, коли, передчуваючи або стверджуючи: з нами щось негаразд, не вміємо знайти виходу. Ми вже стільки разів докладали зусиль, аби вирватися з хворого замкненого кола, що у нас випарувалася будь-яка надія на успішність наступних спроб. Ми стаємо закостенілими, бо відчуваємо страх і безнадію. Почуваємося ворогами самих себе. Ми боїмося наступних геніяльних ідей для вирішення наших проблем. Як каже 13
псалмоспівець, ми почуваємося ніби пелікан у пустелі, як пугач у руїнах (пор. Пс. 102, 7). «Дух мій тривожиться у мені, і серце моє жахається у мені всередині» (Пс. 143, 4). Євангельський розслаблений не був здатним самостійно прийти до Ісуса. Ми не знаємо, наскільки глибоко цей чоловік вірив у можливість зцілення. Зрозуміло лише одне: він прийняв допомогу інших людей. Коли не міг розраховувати на свої сили, дозволив друзям взяти його ложе і віднести до Вчителя з Назарету, сподіваючись, що Він здійснить чудо. Нам дуже важко визнати відсутність самодостатности і ще важче попросити когось про допомогу! Дуже правдоподібно, що ми не раз і не двічі висилали сигнал SOS із безодні своєї розгублености. Однак, коли з’являлася допомога, то раптом віднаходили вміння керувати ситуацією. Ми перепрошували за помилкову тривогу, а вже через кілька хвилин знову летіли на самісіньке дно. Панічний страх, із великими домішками пихи, перешкоджав визнати потребу в підтримці. Інколи за появи допомоги ми з усіх сил хапаємося за рятівника, яким виявляється випадковий плавець-аматор, і тоді занурюємося у глибокі води обоє. Наведу вам ось такий приклад. Пан Адам, переживаючи постійні труднощі у подружжі, вирішив розтопити змерзле від невдач серце у теплому, розуміючому погляді своєї співробіт14
ниці. Шукаючи світло в кінці тунелю, він раптом заплутався у нових труднощах. Не досить того, що йому так і не вдалося вирішити своєї проблеми, то він ще й вв’язався у наступний хворий зв’язок. Одним словом, усі спроби пошуку допомоги закінчилися великим пшиком. Ісус Христос висловив це дуже влучно: «Чи може сліпий водити сліпого? Хіба вони обидва не впадуть у яму?» (Лк. 6, 39). Коли людина отак падає кілька разів, то має право почуватися «далі нікуди». Хтось справді мудрий повинен нам допомогти виплутатися з цих сітей! Нам, ув’язненим у пастці, потрібна насамперед віра в те, що якісь добрі сили можуть нас врятувати. Однак як до них потрапити, як їх прикликати? Бог? Це Він має бути тією Силою ззовні? Але ж ми вже випробовували релігію в ролі рятункового кола! На якусь мить небесна рятувальна служба витягнула нас із води, та потім ми знову падали ще глибше. Можливо, ми вже випробували різноманітні духовні практики, збільшували кількість молитов, покути, тривалість посту. Правдоподібно, помилка наших ревних, проте безрезультатних пошуків пов’язана саме з самотиною. Ми думали: «Ніхто не здатен дізнатися про мої клопоти і розгубленість. Людям не можна довіряти, зрештою, хто мені дав право їх турбувати? Я не хочу перешкоджати іншим. Нехай Господь увійде в мою темряву та освітить її. Лише Він може 15
змилосердитися наді мною, жалюгідним хробаком. І навіть якщо Він бридитиметься мною, то нікому про це не розповість». Нам, як і розслабленому з Євангелії, потрібні інші люди. Нам конче потрібні добре підібрані помічники. Саме їх хоче залучити Божа Доброта, щоб взяти нас у свої оздоровчі обійми. Найліпше шукати тих людей, які вчилися мудрости на власних помилках. Ті, що заробили капітал на тартакові, який переробляв колоди з їхніх очей, будуть найліпшими товаришами у нашому банкрутстві. Відважні дурні, які зуміли визнати свою дурість і знають, де треба шукати світла. Отож, приєднаймося до них! Розкаяні зарозумільці допоможуть нам знайти порятунок. Ця добірна компанія врятованих справді існує. Вони розсіяні поміж нас – Божі посланці. Ми можемо їх віднайти, якщо захочемо повірити в їхнє існування та доброту Того, хто приготував їх для нас. Це може бути група підтримки, де ми навчатимемося відповідальности і впродовж якогось часу вчитимемося досвіду. Це може бути терапевт, мудрий духівник, розсудливий приятель. А також багато інших доброзичливих людей та подій, які виростають ніби з-під землі, коли ми вирішуємо відмовитися від ізоляції. Якщо ми з вірою відкриємо двері нашого дому, то у них з’являться гості. Якщо ми вирушимо у пошуку мудрости, то «сидьма її застанемо перед 16
них обіймах минущого часу, що може породжувати мудрість та більшу вразливість. Бог сам бере нас в обійми своєї любови для здійснення операції пересадки серця.
ПЕРЕСАДКА СЕРЦЯ Спочатку повинно скришитися каміння. Contritio cordis – як це називали отці пустелі. Що таке скруха серця? Це біль, який розриває зі середини шкаралущу нечутливости. Страждання – це надмір усамітнення через надмір наших вад, які нас пригнічують. Ідеться про пиху, егоїзм, боягузтво, жорстокість, пристрасність, засліплення. Цей біль може зродитися лише перед обличчям Повноти життя, яка нас кличе і запрошує. Голос цієї Повноти і Любови мусить зазвучати настільки сильно і виразно, що проб’ється через товсті мури. Лише відчуваючи запах весни, ми здатні усвідомити затхлість животіння. Коли в наших вухах лунає присуд до приречення нас на тривання у темряві, повинен зазвучати голос Благовісти: «Вийди на волю! Ти можеш жити посправжньому». Тому християни назвали розповідь про свого Господа «Благовістю». Отож, саме у Ньому, в Ісусі з Назарету, Бог промовив «сильним голосом». І так як Ізраїль ходив довкола Єрихону, поки не 63
зруйнувалися його мури, так і Син Людський обходив села і міста, навчаючи та проголошуючи Добру Новину про Боже Царство; Він ішов Юдеєю, а від Його голосу руйнувалися мури. Люди, які багато років жили, замкнені у своїх гріхах, у ненависті, страху, пристрасті, самоті й писі, виходили на волю. Тріскали шкаралущі, що ув’язнювали їхні серця. Крушилися серця з каміння. Проливалися сльози скрухи, розтискалися затиснені кулаки, народжувалося примирення та виправлення завданих кривд. Серце Бога, яке б’ється серед Всесвіту, об’явилося людям. Воно стало близьким, до нього можна доторкнутися, до нього можна простягнути руку. Воно об’явилося у Слові, яке стало тілом і замешкало між нами. Воно оселилося там назавжди: «Отож, я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Багато хто не почув заклику любови. Кам’яні серця, які не спішили каятися, смертельно присипали Найпрекраснішого зі Синів людських. Але любов сильніша від смерти, як було сказано у Пісні над Піснями. Воскресла Любов, перемігши темряву смерти, зі ще більшою силою кличе на ім’я тих, «що сидять у темряві та в тіні смертній» (Лк. 1, 79). Ця любов пульсує в словах Доброї Новини, яку проголошує Церква, променіє у таїнствах – знаках Його спасенної Присутности, яка визволяє. 64
У пророцтві Єзекеїла сказано, що у тілесному серці Бог запише свій закон. Уже не на кам’яних таблицях, не ззовні, а в глибині людського єства. Вразливість, яку Бог повертає людині, запалює в ній прагнення любити у повноті та істині. Щоб безправ’я та хаос егоїзму поступилися місцем любові, яка «довготерпелива, лагідна, вона не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає» (1 Кор. 13, 4–8). Нове серце – це серце з тіла, Головою якого є Христос. Лише занурившись у Христа, Божу любов, що все приводить до життя та єдности, ми можемо – вже не як невільники, а як сини – прагнути сповнення волі Отця для добра всіх. Серце Ісуса, єднаючи нас із собою, пульсуючи в нас, дозволяє мати уділ у Його вразливості: любові, відданості, здатності співвідчувати, бути податним на поранення. Однак серце, яке своєю присутністю освячує Дух Ісуса, не піддається розпачеві навіть тоді, коли страждає. «Надія, яка оберігає нас у найбільших болях, не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5). У серці Ісуса, завдяки Його любові та благодаті усиновлення, нам стає зрозуміло, що всі65
лякі нестримні бажання лише віддаляють нас від справжнього життя. Коли ми живемо любов’ю, то припиняємо прагнути нестримних бажань. Коли ми живемо у світлі, то нас більше не приваблює темрява.
³äíàéòè ñïðàâæíüîãî ñåáå Дружина розповідає чоловікові про свій сон: «Ми були втрьох – ти, Анджей і я. (Анджей – це спільний знайомий). Раптом до тебе підійшла якась жінка, сіла тобі на коліна, а ти почав поводитися так, ніби нас із Анджеєм не існувало, ніби ти залишився сам. Тебе ніби не було з нами, настільки ти зацікавився тією чужою жінкою. Ми подавали тобі знаки, але ти не звертав на них жодної уваги. Отож, ми вийшли, бо зрозуміли, що нам не вдасться привернути твою увагу. Мені було дуже сумно…». Чоловік у тому сні поводиться так, НІБИ особи, які визначають його життя, не існують. Він ніби заперечує їхнє існування, а тим самим заперечує правду про те, ким він насправді є. Ніби він не є ані чоловіком, ані другом. Стан, куди входить цей чоловік – відносно реальности осіб, із якими пов’язав своє життя – можна назвати не67
буттям. Його ніщо не поєднує з жінкою, коли він розпочинає гру залежности, що базується на короткотривалому пожаданні. Саме скороминущість цього зв’язку та нетривкість почуттів позначає ці стосунки порожнечею. Хіба те, що трапилося у сні, не стає явою у нашому реальному житті? Ситуація, коли ми поводимося ТАК НІБИ, показує драму обрання марноти, драму входження у порожнечу та небуття. Коли ми ставимо свою ідентичність поза свідомістю (яка не свідчить про нереальність, однак несвідомість впливає на нас та на наші життєві позиції), то самі спустошуємо своє серце. І не тільки своє. Зрада самого себе значущо впливає на стосунки з іншими людьми, які стають убогішими і почуваються ошуканими. Кожного разу, коли ми поводимося всупереч тим цінностям, які нас сформували, коли заперечуємо добро, яке стало нашим уділом, то відчуваємо страждання. Що це за біль? Його образ ми бачимо у притчі про блудного сина. Дім, який він залишив – так ніби не був сином, так ніби не було люблячого батька, з яким хлопець мав обов’язок ділити спадщину аж до його смерти, – цей дім є образом його самого. Це суть його існування, це роки досвіду та формування своєї особистости та ідентичности. Коли минають нестримні почуття та короткотривале піднесення, які супроводжують внутрішню еміграцію, то ми раптом 68
прозріваємо і помічаємо свою убогість. Людина помічає, що не має нічого. Отож, біль, який народжується з позиції ТАК НІБИ, означає страждання через втрату людини самої себе на користь умови, яка нібито є умовою її ідентичности. Те, що насправді, програє у боротьбі з очікуваним «мало б статися». Коли чари розсіюються, то виявляється: не трапилося нічого творчого, не народилося нове життя, натомість перед людиною є викидень, як назвав стан свого духа Апостол Павло перед зустріччю з Ісусом. Колись папа сказав: сучасний атеїзм полягає у тому, що люди живуть «так, ніби Бога немає». Хоча вони не сумніваються у Його існуванні, проте de facto заперечують Його Таємницю. По суті кожен гріх полягає саме у позиції «ТАК НІБИ». Любов Бога визначає нас до самого коріння нашого буття. Апостол Павло пише: «У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо» (Ді. 17, 28). Його любов спрямовує кров у наших жилах. Бог – це любов, яка нас створює і підтримує в існуванні. У сильному значенні цього слова існує лише любов і те, що носить у собі її творчий слід. «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. У ньому було життя, і життя було – світло людей» (Йо. 1, 3–4). Сенс оселяється лише у любові, і з цього поєднання народжується життя. Правдиву ідентичність ми можемо розпізнати, лише осягаючи, яким є Бог і якими Він нас зробив. 69
Пізнаючи ідентичність, що походить від Бога, треба в ній оселитися заново, так, як у власному домі, й не залишати його. Цим домом є любов Бога, що нас народжує. Я є тим, ким є, завдяки Божій любові. Правдива ідентичність прихована лише у тому, що народжене з любови. Все інше є лише ілюзією і порожнечею. Бо там ми будемо ПОЗА. Кожного разу, коли ми зрадимо свою ідентичність, знайдемо лише смерть. «Руки Твої мене створили й укріпили; настав мене, і я велінь твоїх навчуся» (Пс. 119, 73). Заповіді – це дороговкази, які під час життєвої подорожі ведуть нас до пізнання форми, що її надає любов Творця. Ця форма створена на подобу цієї Любови.
Я – З ДУХА «Тоді Бог промовив усі ці слова, кажучи: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Нехай не буде в тебе інших богів крім мене. Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобизни того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидить 70
мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої. Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто прикликає ім’я Його марно. Пам’ятай на відпочинковий день, щоб святити його» (Вих. 20, 1–8). Мене охоплює Любов, яка видобуває мене з хаосу та неволі. Я почуваюся визволеним, врятованим, бажаним всупереч злу, яке погрожувало мені знищенням. Я врятований від небуття! Ось перше відкриття форми ідентичности: вбогий – обдарований. Форма душі носить на собі сліди після розламаних оков. Я вирваний із утисків і врятований. У Його імені прихована правда про мене. В Його імені, яке звучить: Я ТОЙ, ХТО Є. Поза Ним ніщо не існує. Якщо я існую, то це означає, що я – бажаний. Він – джерело мого життя. Я обдарований життям. Моє ім’я – дар. Не варто прикликати Його ім’я, коли йдеться про все, що не допомагає мені в єдиному прагненні тривати разом із Ним. Якщо людина думає, що її життя є в її руках, що вона має над ним владу, то це безумство. «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк. 12, 20). «Та й головою твоєю теж не клянися, бо не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним» (Мт. 5, 36). «Що маєш, чого б ти не одержав?» (1 Кор. 4, 7). Ідеться про залежність, про 71
те, що ми зроджуємося з Нього. Жодна людина не дала сама собі існування. Кожен із нас народжений і прийшов на світ із лона Бога. Я не можу знайти щастя і сенс поза правдою, яка є в Ньому. Я покликаний пізнавати правду мого Творця. Поза Ним немає правди, немає сенсу. «У Ньому було життя, і життя було – світло людей» (Йо. 1, 4). Зустрічаючи Бога, я зустрічаю своє життя, яке тоді починає ясніти Його блиском. Ця зустріч дає людині здатність черпати сили з криниці життя. Суть моєї ідентичности полягає у втіленні правди про те, що я народжений для пізнавання того, хто мене породив. Я не можу існувати без духовного життя, не прихилившись до того, хто дав мені життя. Я не можу жити без споглядання Його Правди, Його Тайни. Я зраджую себе, коли не поклоняюся Богові. Коли замовкає подячна пісня «дух мій тривожиться у мені й серце моє жахається у мені всередині» (Пс. 143, 4). Без молитви, яка є відкриттям до Бога в цілковитій покорі моєї довіри до Нього, я не знатиму, хто я і навіщо існую. Без шабату, «священної безтурботности», я стану смертельно серйозним в ілюзорному переконанні, що сам завдяки своїй праці можу надати сенсу моєму життю та самостійно досягти щастя.
72
Я – У ТІЛІ «Шануй твого батька і твою матір, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі. Не вбиватимеш. Не чужоложитимеш. Не крастимеш. Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого. Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму» (Вих. 20, 12–17). Я є у тілі людства. Разом із іншими, які мене визначають. «Шануй твого батька і матір твою» – означає побачити цю залежність у світі, що визначає мою сутність. Разом із іншими я переймаю у себе таємницю їхнього життя, а, коли дивитися глибше, святу історію – діяльність Бога, яка в них проявляється. В цій заповіді є заклик до віри в те, що наша взаємозалежність як клітин одного тіла навіть у найболісніших ранах приховує Божий зачин. Все, що ми даємо собі в якості спадщини, не залишатиметься напризволяще. Бог, який нас зробив одним тілом людства, не припиняє жити всередині нього, як животворний Дух. Стигмати моєї ідентичности – це співіснування з іншими. Іконою цієї залежности є Божа Єдність Трьох, таємниці взаємного віддання Божих Осіб у Тройці. 73
НЕ ВБИВАТИМЕШ. НЕ ЧУЖОЛОЖИТИМЕШ. НЕ КРАСТИМЕШ. Я покликаний до розвитку, який є запереченням протилежного напрямку – регресу смерти. Не вбиватимеш. Розвиток означає сприйняття життя. І знову ж це життя треба ділити з кимось близьким. Адже немає розвитку без любови, яка означає відданість. Суть моєї ідентичности полягає у прагненні віддати своє життя, щоб потім отримати його назад. Чужолозтво – це заперечення відданої та відкритої до життя любови. Єдність не заперечує окремішности. Вона передбачає повагу до іншої особи, її спадщини та життєвого багатства. Не крастимеш – означає повагу до окремішности та всіх зусиль, вкладених у становлення або, іншими словами, матеріялізацію. Моя ідентичність означає повагу до того, що «не моє», що специфічне й інше, що належить іншій особі. Це також означає відкритість до різнорідности в єдності. У своїй таємниці Бог є окремішністю Осіб в єдності їхньої Божественної природи.
74
НЕ СВІДКУВАТИМЕШ ЛОЖНО НА БЛИЖНЬОГО ТВОГО Бачити у правді й правдиво свідчити про ближніх. Це опозиція ментальности, яка ділить людей на «своїх» та «чужих». На тих, із ким нам по дорозі, яких ми заради свого зиску можемо кривдити без докорів сумління. Якщо нам вигідно, то ми розглядатимемо інших в такій перспективі, яка дозволяє їх нищити зі спокійною совістю. Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого. Наше сприйняття людей має відбуватися у перспективі того, що нам найближче: правди та спільної гідности Божих дітей. Ми приходимо на світ не для засуджування, а для пошуку і порятунку того, що в людській природі все ще є під загрозою: гідности Божих створінь, покликаних до життя. Для боротьби за ближнього та показування йому такого добра. Форма моєї ідентичности – це заклик до правди, до очищання серця від небажання та кон’юнктурного мислення, яке мене засліплює. Це слід Бога, що бачить зроблене нами зло і не припиняє повторювати: ти – моя дитина.
75
НЕ ПОЖАДАТИМЕШ Пожадання – це гарячка, яка винищує людину. Кожен із нас покликаний прагнути щастя, віднаходити радість та пробуджувати всі свої творчі сили. Щоб там, де перебуває, за таких, а не інших обставин, наважитися втілювати своє покликання. А не жити з відчуттям, ніби можливість сповнення постійно знаходиться десь ПОЗА, десь у недоступній сфері, де місце – лише обраним. Бо кожен із нас отримав талант від Господа, яким і є оця одна-єдина, неповторна особистість, сповнена Його обітниць. Моя ідентичність – заклик до творчости. Заздрість лише вбиває мене, бо не дозволяє примножувати цей талант.
ЗРАНЕНЕ – ОЗДОРОВЛЕНЕ ТІЛО Цьому тілу для життя потрібен Дух Божої правди та любови. Йому потрібна оздоровча Присутність. Тому «Слово стало тілом і оселилося між нами» (Йо. 1, 14). Тому, коли приходить на світ, каже: «Ти не хотів ні жертви, ані приносу, але приготував єси тіло мені» (Євр. 10, 5). Він, Спаситель тіла, вчинив його Собою. Завдяки Новому Адамові, Новій Людині – з Духа і тіла – усе «тіло, – суглобами та зв’язями об’єднане і зміцнене, – яке росте Божим зростанням» (Кол. 2, 19). 76
«Кожне тіло складене та споєне всякою в’яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування себе самого в любові» (Еф. 4, 16). Ми покликані, щоб одягнутися у любов (пор. Кол. 3, 14), бо вона є сповненням Закону. Ми – з Божого Духа й одного тіла людства. Віра, покора, повага, відданість у любові, свобода і творчість описують ідентичність кожного з нас. Скільки б разів ми не намагалися жити поіншому, починаємо виходити зі сфери животворящого Духа й опиняємося поза Тілом, яке Він оживляє. Він, Голова і Спаситель тіла, обдарував нас спроможністю тривати у сфері життя, а кожен удар нашого серця рухає кров, яка з моменту Воплочення є вже Його кров’ю. Кожен, хто залишає тіло, так ніби жив не у тілі, і хто залишає духа, так ніби Бог не існує, – стає трупом.
Çì³ñò Про що ця книжка? .....................................................5 Перелік ліків ................................................................7 ПЕРШI ЛIКИ. Займися собою ...................................9 ДРУГI ЛIКИ. Не займайся собою сам ....................13 ТРЕТI ЛIКИ. Навчися довіряти ..............................18 ЧЕТВЕРТI ЛIКИ. Не звинувачуй ...........................23 П’ЯТI ЛIКИ. Визнай свої провини ........................28 ШОСТI ЛIКИ. Полюби свободу ..............................32 СЬОМI ЛIКИ. Виправляй припущені помилки ....37 ВОСЬМI ЛIКИ. Вирішуй актуальні справи ............42 ДЕВ’ЯТI ЛIКИ. Люби мудрість ..............................47 ДЕСЯТI ЛIКИ. Не засуджуй інших ........................51 ЗА ЗАВІСОЮ ...........................................................54 ЛЮБОВ І НЕСТРИМНІ БАЖАННЯ .....................56 Інтенсивність любови ...........................................56 Життя у нестримних бажаннях ............................59 Пересадка серця ....................................................63 78
ВІДНАЙТИ СПРАВЖНЬОГО СЕБЕ .....................67 Я – з духа ................................................................70 Я – у тілі ..................................................................73 Не вбиватимеш. Не чужоложитимеш. Не крастимеш. ..................................................74 Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого ....75 Не пожадатимеш ...................................................76 Зранене – оздоровлене тіло .................................76
НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ
о. ВОЙЦЕХ ЄНДЖЕЄВСЬКИЙ 10 способів змінити себе Літературний редактор Ніна Муравицька Богословський редактор Ольга Жаровська Технічний редактор Петро Клим Підписано до друку 20.12.13. Формат 70x100 1/32. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 3,2. Ум. фарбовідб. 3,6. Обл.-вид. арк. 1,9. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.) вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.