№3
березень 2013
www.svichado.com
тема номера:
СПЕЦЗАВДАННЯ:
РОЗМОВЛЯТИ З ДІТЬМИ Налагодити добрий контакт із дітьми
c. 12-15
Будуємо місток спілкування
c. 16-17
ПоЧУЙ свою дитину
c. 18-20
Батьки, не дратуйте дітей ваших, а то впадуть на дусі. Кол. 3, 21
g`opnxrJln dn j`mh
Я
к Ви виконуєте це неймовірно важливе спецзавдання, яке стало темою березневого випуску “Кани”? На скільки балів оцінюєте якість Вашого спілкування не тільки з дітьми, але загалом у колі сім’ї? Як виглядають Ваші родинні розмови, скільки часу приділяєте тому, щоб слухати та розуміти своїх дітей? Звісно, ми тут, на сторінках журналу, не вичерпуємо теми спілкування з дітьми, стараємося тільки надати поштовх Вашим роздумам, запросити до того, щоб свіжим поглядом подивитися на своє життя і… якісно змінити стосунки у сім’ї. Тому що, судячи з опитування, яке ми провели серед підлітків, картина виглядає не надто втішною – батьки однозначно замало, недбало, поверхнево спілкуються з дітьми. Як поліпшити ситуацію? Насамперед треба захотіти її поліпшити, розуміючи, що скарб, який нам довірений у наших дітях, надто цінний, щоб його так легко закопувати. Надіюся, Вас позитивно надихне розмова з одним із наших авторів, батьком п’яти дітей – Петром Дідулою. Він (можу це сказати з упевненістю!) – тато, який розуміє важливість довіреної Богом відповідальності й творчо докладає зусиль, щоб якісно спілкуватися з дітьми. Також родина Лади та Ігоря Гентошів, до яких ми завітали на гостину, прекрасно доповнила нашу тему номера. Гентоші, батьки з непростим досвідом хвороби найменшого сина, чудово, на реальних прикладах показують нам, як можна розмовляти з дітьми, проводити з ними час, будувати цей чарівний міст спілкування. Однак які б Ви “техніки” не застосовували у спілкуванні з дітьми, ніщо не замінить найціннішого, про що каже на початку свого інтерв’ю для “Кани” владика Венедикт: “Я переконаний, що для виховання дітей потрібне одне – любов і закоханість їхніх батьків між собою. І тоді дитина росте в атмосфері любові. І все, більше нічого не потрібно”. Вірю, що, прочитавши статті березневого випуску, не пошкодуєте, що придбали “Кану”. Ми старалися для Вас! Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до “КАНИ”! P.S. Чекаємо на Ваші відгуки. Що Вам подобається у журналі, а що ні? Про що хочете читати на наших сторінках? Пишіть нам!
Від імені редакції
БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА
3
bId b`q dn m`q НАШІ ДУМКИ МАТЕРІАЛІЗУВАЛИСЯ отіла написати відгук на книгу, але не можу втриматися, аби не признатися у своїй любові до “Кани”. Як добре, що у нас тепер є такий чудовий християнський журнал. Я впевнена, що багато родин давно чекали на Вас – і наші спільні думки матеріалізувалися. Вихід першого номера “Кани” я “проґавила”. Зате якось, ідучи попри церковну крамницю, краєм ока помічаю другий номер. Вирішую, що після Служби Божої обов’язково придбаю. Але коли я із затиснутою в руках напоготові купюрою підходжу до кіоску, то бачу, що якомусь панові з вітрини знімають останній екземпляр. Проте буквально день – два по тому мушу поїхати до крамниці “Свічадо”, бо вже треба було подумати про допомогу святому Миколаєві у придбанні подарунків. Там якраз відбувалася акція, і я придбала два номери “Кани” та ще й збірку оповідань Бруно Ферреро. Ось так ми й познайомилися з Вами, чому дуже раді. Сподобалися всі статті, таке враження, що Ви пишете спеціально для мене. Хоч, очевидно, це означає, процитую телевізійну рекламу: “Ти не один”. Багатьох хвилюють одні й ті ж питання, тільки ми не обговорюємо їх уголос, не зустрічаємося. І от нарешті “Кана” стала місцем нашої здибанки. Всі автори несуть неймовірний, теплий домашній позитив, за що усім їм велике спасибі. Статті змістовні, різнопланові й дуже доступні для сприйняття. І ось ще одне малесеньке диво. Трапилася зі мною вчора дрібна прикрість, але вона трохи дошкулила моєму самолюбству. Сьогодні я зайшла до церкви і подумала, що мала би подякувати за неї Богові, бо Йому треба дякувати за все. (Я це точно знаю та далеко не завжди так чиню). Виходячи з храму, в тій самій церковній крамниці помітила свіжий номер “Кани”, одразу й купила. Вдома заварила кави, розгорнула журнал і читаю назву статті о. Миколая Лучка: “Дякуйте за все”. Я була в маленькому шоці: мабуть, ви все-таки пишете для мене?!
Х
Зеню Кушпету: читала і ніби бачила її перед собою, чула голос. Я є приятелем у спільноті “Віра і Світло”, і перебування там дуже допомагає мені в житті, наповнює його спокоєм і радістю. Ми не підозрюємо, як часто, іноді мимоволі, допомагаємо людям, відкриваємо їм Бога. Так було і в моєму житті: у період неприємностей зовсім незнайома жінка на зупинці вислухала мене, потішила і порадила почитати Святе Письмо так, ніби це – лист особисто для мене. Сказала, що у важкий час Господь особливо підтримує людину, проявляючи свою силу. Справді, все сталося так, як вона казала – і вже 12 років я згадую п. Любомиру з тролейбусної зупинки на вул. Мазепи з вдячністю. Хочу поділитися тим, як святкують Різдво Христове у нашій спільноті “Сонечко” з руху “Віра і Світло”. Коли ми збираємося на січневу зустріч, то готуємо різдвяні страви, вбираємось у вишиванки, показуємо сценки з історії Різдва, а потім ходимо з колядою до тих, хто не зміг прийти на зустріч. І при нагоді вітаємо зі святом навіть незнайомців на вулиці, відвідуємо знайомих і друзів, родину. Прочитавши статтю п. Ярини Брилинської, хочу поділитися пережиттям “розсекречення св. Миколая”. Звісно, розчаровуєшся, “підловивши” батьків за приношенням подарунків, – святого Миколая нема!!! А потім прийшла думка, – якби не було святого Миколая, люди не додумалися б робити одне одному таємні дари. І якби не Божа воля, чи жила б і пам’яталася та свята справа стільки століть?! От я своїй доні Даринці, завчасно застрахувавши її від розчарування, все пояснила. Адже подарунки і добрі справи можна робити не лише 19 грудня. Ото я понаписувала, понаписувала, а одним словом – ДЯКУЮ ВАМ УСІМ! Аня Данилишин, м.Львів
P.S. Журнал “Кана” – справді для всієї сім’ї: читають бабуся і дідусь, тато і мама, а дитина – вчиться писати, розв’язуючи зі мною кросворд :).
З повагою, Ірина А.
ПРО ЗУСТРІЧ НА ЗУПИНЦІ І НЕ ТІЛЬКИ... рочитавши 1-ий номер журналу, наступні очікую з нетерпінням. Статті дуже життєві та світлі, а головне – корисні. Дуже дякую всім авторам. Втішила стаття із січневого випуску про
П
“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих в цьому номері, отримують подарунок – книжку “Коли плачуть цвіркуни” Чарльза Мартіна.
Чекаємо на ВАШI листи! Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”. Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008
Електронна адреса: kana@svichado.com 4
КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2013
r mnlepI dn pndhmh m` cnqŠhmr
6
ЛАДА ТА ІГОР ГЕНТОШІ Інколи відчуваємо, що рутина починає нас засмоктувати і дратувати. ТОДІ ЗАПРАВЛЯЄМО ПОВЕН БАК НАШОГО АВТА ПАЛЬНИМ, ГОТУЄМО КАНАПКИ І ВИРУШАЄМО ВСІ П’ЯТЕРО В ПОДОРОЖ: У ГОРИ, ДО РІЧКИ, ДО ПРИРОДИ…
Šel` mnlep`
12
СПЕЦЗАВДАННЯ: РОЗМОВЛЯТИ З ДІТЬМИ Часом батькам бракує вміння спілкуватися з власними дітьми. ВОНИ НАЧЕ НЕ МОЖУТЬ ЗБУДУВАТИ МІСТОК МІЖ ДВОМА ПОКОЛІННЯМИ. А відтак між ними та дітьми виникає напруга, яка може зруйнувати їхні стосунки. РОЗПОВІДАЄМО ВАМ ПРО ТАЄМНИЦІ ДОБРОГО СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ.
k~dhm`
26 Я ЗАВЖДИ МАВ ВЕЛИКІ ІДЕАЛИ Вдадика Венедикт: “Я завжди мав великі ідеали. У МОЄМУ ЖИТТІ НЕ БУЛО ЯКОЇСЬ ЕКСТРАПОДІЇ, ЯКА ЯКИМОСЬ ОСОБЛИВИМ ЧИНОМ ДО МЕНЕ ПРОМОВИЛА. Все в мене відбувалося крок за кроком. І МЕНЕ ЗАВЖДИ СУПРОВОДЖУВАВ ПОШУК ІДЕАЛІВ, ЩО В СВІЙ ЧАС ДОПРОВАДИЛО ДО СВЯЩЕНСТВА”.
qPl’“
34 ВИХОВАННЯ СОВІСТІ Зазвичай коли йдеться про розвиток дитини, то НАЙЧАСТІШЕ МИ КАЖЕМО ПРО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ, ТВОРЧИЙ, ПОВЕДІНКОВИЙ АСПЕКТИ, та забуваємо про моральну й духовну складову цього процесу.
fhŠŠ“ 0epjbh
40
МОЛОДІ ХОЧУТЬ ЗНАЙТИ ДОВІРУ У маленькому французькому селі ТЕЗЕ ВЖЕ ПОНАД 70 РОКІВ ІСНУЄ ОДНА МОНАША СПІЛЬНОТА. ЗАРАЗ У НІЙ ПЕРЕБУВАЄ БЛИЗЬКО СТА БРАТІВ – КАТОЛИКІВ І ПРОТЕСТАНТІВ. Щотижня вони приймають тисячі паломників, більшість з яких – молодь.
jrk|Šrp`
50
ТЕАТР ЛЮБОВІ У ТЕАТРІ МИ ЗВИКЛИ БАЧИТИ, ЯК АКТОРИ ВИКОНУЮТЬ РІЗНІ РОЛІ. Цей театр трохи інший. ВІН ОСОБЛИВИЙ ТИМ, ЩО У НЬОМУ ТИ ОТРИМУЄШ РОЛЬ І САМ ВИРІШУЄШ, ЩО СКАЗАТИ І ЯК ЗІГРАТИ. Його
акторами є “друзі” та “приятелі”.
ondnpnfP
56
МІСТО СУПЕРЕЧНОСТЕЙ Більшість туристичних місць чи міст – доволі відомі та популярні. А Є МІСЦЯ, КУДИ ЇЗДЯТЬ РІДКО. Тут мандрівників сприймають із подивом, немає вказівників. ПРОТЕ ПІД ЧАС ТАКИХ ПОДОРОЖЕЙ ПІЗНАЄШ ЖИТТЯ МІСТА ЗСЕРЕДИНИ. ЗАПРОШУЄМО ДО ЖИТОМИРА! БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА
5
Šel` mnlep`
ÑÏÅÖÇÀÂÄÀÍÍß
Бути добрим взірцем – це наука без моралі. А ще дякувати за добрий вчинок, слухати і просто любити... Це таємниці спілкування з власними дітьми від батька п’яти дітей, журналіста відділу інформації Українського Католицького Університету Петра Дідули. Розмовляла Оксана Сенишин
П
ане Петре, що для Вас є спілкування з Вашими дітьми? Це лише розмова чи спільні забави? – Це щоразу щось інше. Буває, що спілкування – це спроба зрозуміти, що дитина переживає. Хочу відчути її стан… Буває, прагну елементарно чогось від неї навчитися. Це такий спосіб налагодити добрий контакт із дитиною, коли ти показуєш їй, що вона може тебе щось навчити. – Що може навчити Вас Ваша дитина? – Бавитися в якусь командну гру. Вони мене вчили це і постійно розчаровувалися, що я такий нездара, поганий учень, що мені не вдається у них виграти. А я реально не міг виграти, навіть якби доклав усіх зусиль. – Але чи у Вас є час на це спілкування? – (Зітхає) Оце – інша справа. Мені завжди цього спілкування бракує. Я думаю, що також і їм. Хоча спілкування не може бути забагато. Хоча… можливо, надлишок – це тоді, коли дитина відчуває
12
КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2013
надмірну опіку над собою, коли спілкування стає нав’язливим. Був такий період, коли я щовечора заходив до кімнати дітей. А там – постійний безлад, все порозкидано. Ну, і починалася розмова: “Чому все це саме так виглядає?” Але десь за тиждень я зрозумів, що це не є найкраща тема для спілкування. Воно ніби наклало на наші стосунки штамп “wrong way”, тобто задавало недоброго керунку нашому подальшому спілкуванню. Так наче шлагбаум відкрився – і ти в’їхав на дорогу, яка тебе не доведе до відвертості, до контакту, до бажання дитини просто посидіти біля тебе… – А як Ви тепер реагуєте на той безлад в квартирі? – Я тепер розумію, що не всякий безлад є безладом. У них це є творчий бардак. Ну, до прикладу, діти роблять ляльки-мотанки з тканини. Коли вони цим зайняті, то це реально виглядає страшно!.. Таке враження, що в хаті ураган пролетів, який не залишив місця на місці. Але треба розуміти, що воно інакше й не мало би виглядати. Та, зрештою, настає момент, коли
діти прибирають за собою. От, уміти вичекати цей момент – це і є точка дотику в спілкуванні поміж батьками та їхнім чадом. Бо коли це стається – те, чого я так очікую від них, – то я приходжу і хвалю. І це найкращий вихід. Бо вони мають той самий “месидж” від батька, але вже зі знаком “+”: не “Чому у вас тут порозкидано?”, а “Слухайте, у вас тут сьогодні класно…” Мені здається, це краще працює на перспективу наших стосунків.
НЕ МОЖНА З ДИТИНОЮ ЗУСТРІЧАТИСЯ ТРИВАЛИЙ ЧАС НА ТЕМІ, ЯКА Є БОЛЮЧОЮ, ЯКА ПОСТІЙНО ТВОРИТЬ КОНФЛІКТ – А коли Ви почали про це задумуватися? Чи розуміли це ще від їхнього народження? – Це – момент “росту”. Воно не приходить відразу. Я читав багато книжок. Хоча книжки дають лише “далеке заднє тло” того, як
ÐÎÇÌÎÂËßÒÈ Ç ÄIÒÜÌÈ
dnaphi
фото: Василь Пишкович, Павло Дідула
років, – бере верх оцей педагогічний “месидж”: “Ти – дитина, а я – тато”, “Знай своє місце”, бо “Я сказав!” Це такий директивний спосіб виховання. – Він зараз у Вас не діє? – Не можу сказати, що зовсім цього немає. Тобто є певні правила, які зберігаються у стосунках із дітьми. Але я не знаю… мені здається, що це взагалі дуже складно. Наймолодшій Ганусі завжди цікаво Це щось схоже на порівз татом. На прощі до Унева, 2011 р. няння різних періодів ти чиниш. Найбільше приходить із з історії – адже змінюєтьдосвіду спілкування зі старшими ся час. Хоча все пізнається дітьми. Бо коли їх є аж п’ятеро, то в порівнянні. Що не менше, зміти оглядаєшся в минуле: дивиш- нюється батько, змінюється мама. ся, що було добре, що було незле. Змінюються взаємини між батькаСкажімо, старші діти час до часу ми. Я думаю, це основне. від мене діставали. – Основне що в подружжі відбувається? – А менші вже ні? – Є період закоханості поміж – Я тепер на молодшу навіть не можу голосу підвищити. Бо як татом та мамою. І це, очевидно, трішечки іншим тоном скажу, то формує характер спілкування між вона вже заб’ється в куток… Ну, батьками і дітьми. І це все вплице ціла трагедія. Вона три години ває. Це клубок взаємин. Я думаю, може плакати тому, що тато крик- в перші роки шлюбу батьки більше повернені одне до одного, тоді нув на неї. вони дітей навіть можуть тракту– Але невже старші не плакали вати як перешкоду їхнім взаємисвого часу, коли Ви підвищували нам подружнім. Такі моменти були і в нас. Можливо, не такі гострі. на них голос чи піднімали руку? – Ну, по-перше, це були хлоп- А тепер – це вже інший досвід. ці (бо в мене двоє старших синів Діти – це частина твого подружі троє дівчаток). Спочатку – але це нього життя. Просто ця любов, вже я тепер бачу, з перспективи яка є між подругами, вона огортає
й дітей. Це вже щось дуже гармонійне… – Що думаєте про вислів зі Святого Письма: “Батьки, не дратуйте дітей ваших” (Кол. 3, 21)? – У мене був такий період, коли з Ганусею (моєю наймолодшою) я спілкувався фактично на тлі вивчення англійської мови. Я перевіряв в неї цей урок. І переважно вона не була готова так, як би я
КНИЖКИ ДАЮТЬ ЛИШЕ “ДАЛЕКЕ ЗАДНЄ ТЛО” ТОГО, ЯК ТИ ЧИНИШ. НАЙБІЛЬШЕ ПРИХОДИТЬ ІЗ ДОСВІДУ СПІЛКУВАННЯ ЗІ СТАРШИМИ ДІТЬМИ цього хотів… На якомусь етапі я зрозумів, що не можу щось змінити: або я поганий педагог, або є глибші обставини… І я вирішив, що не буду займатися з нею ан-
“Дати повноту спілкування дітям легше тоді, коли їх більше” БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА
13
k~dhm`
ÏÎÑÒÀÒI
Я ЗАВЖДИ МАВ ВЕЛИКІ ІДЕАЛИ Розмовляла Світлана Бабинська
Люди, які його знають, кажуть, що він “монах-монах”. Тобто монах у чистому розумінні цього слова – аскетичний, дуже побожний, живе на землі, але глибоко задивлений у небо. І дійсно, коли спілкуєшся з ним, то складається враження про людину, яка має почуття міри в усьому – словах, емоціях, прагненнях. А ще він є дуже цілісною особистістю і навіть прагматичною, водночас здатною бачити в усіх життєвих подіях Бога. Дорогі читачі, ми пропонуємо вам познайомитися ближче з владикою Венедиктом (Алексійчуком), єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ.
В
– Що найбільше Вам запам’яталося з дитинства? Якісь сімейні традиції? – Ну, я маю не аж дуже добру пам’ять (всміхається). Та в моєму житті ніколи не було якихось екстраординарних подій. Чи в мої
26
КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2013
Я ДУМАЮ, ЩО В МЕНІ НА ТОЙ ЧАС ДЕСЬ БУВ ПРИСУТНІЙ РАДИКАЛІЗМ. БЛАГОРОДНИЙ, АЛЕ РАДИКАЛІЗМ дитячі роки, чи в юнацькі, чи під час священства, чи в монашестві, та й тепер – все було і є звичайно. І я переконаний, що це нормально. Тому, що саме в цій ординарності завжди діяв Бог. Я й з дитячих
років не пригадую чогось екстраособливого. Звичайно, з приємністю згадую святкування Різдва, інших свят удома. Специфікою нашої сім’ї в селі, де ми мешкали, було те, що моя мама була вчителькою. Вона і в мене викладала українську мову. І коли іншим учням вона ставила “4”, то мені, за таку ж саму відповідь, могло бути “3” чи навіть “2”. Мама завжди турбувалася, що хтось скаже, що вона мені робить “поблажки”. Тому вона була досить вимогливою до мене. Моя мама була строгою, а тато – більш лагідним. – Які зараз у Вас стосунки з рідними? Як часто Ви з ними зустрічаєтеся? – Моїх тата і мами вже нема в живих. Тато загинув у 1993 році.
фото: Василь Пишкович
ладико, Ви якось розповідали, що завдячуєте своїм батькам релігійному вихованню. Розкажіть про них. – Я переконаний, що для виховання дітей потрібне одне – любов і закоханість їхніх батьків між собою. І тоді дитина росте в атмосфері любові. І все, більше нічого не потрібно. Можу сказати, що певною мірою це було в моїх батьків. Не ідеалізую їх, бо вони були людьми, а хто ж із нас без гріха? Вони мали свої недоліки. Між ними іноді виникали непорозуміння. Але все ж таки можу з певністю сказати, що я ніколи не чувся нелюбленим мамою чи татом. І це найбільше, що батьки можуть дати дітям – свою взаємну любов та любов до дітей. І саме цьому я найбільше завдячую своїм батькам.
ÂËÀÄÈÊÀ ÂÅÍÅÄÈÊÒ
БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА
27
ÒÅÀÒÐ
БЕРЕЗЕНЬ 2013 КАНА
53
Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р.
Графічний проект журналу: Олеся Оринчин
Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Ірина Кондратюк, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).
© Кана, 2013 Надіслані матеріали не рецензуються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При передруку матеріалів посилання на журнал “Кана” обов’язкове. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ
Число 3 (6) 2013 Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”
Обкладинка: Олег Бабенчук (фото)
Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м.Київ, вул.Старокиївська, 26-а
Адреса редакції: Видавництво “Свічадо”, журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22, м. Львів, 79008 Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 235-73-09 е-mail: kana@svichado.com url: www.svichado.com Для листів: “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008 www.facebook.com/zhurnal.Kana www.vk.com/id189841608