№3
березень 2014
www.svichado.com
тема номера:
c. 12-15
c. 18-21
c. 22-23
Передплатити журнал “Кана” можна з будь-якого місяця! Вартість передплати журналу “Кана” у 2014 році включно з поштовими витратами 1 міс.
3 міс.
6 міс.
14,55 грн
43,05 грн
84,45 грн
Зверніть увагу, що передплату на майбутній місяць можна оформити до 15 числа місяця поточного в будь-якому відділенні поштового зв’язку.
g`opnxrJln dn j`mh
Б
ільшість із Вас, дорогі читачі, читатиме березневий номер “Кани” вже у Великому пості. Позаду нелегка зима. Час посту дарований нам завжди як час очищення, запрошення, щоб роздумати над своїм життям і дати йому відповідний напрямок. Не можна однак того робити, не маючи перед очима знаку хреста та глибокої віри, що на кінці є не безнадія, а Воскресіння… Тому, сьогодні запрошую Вас до “Кани” словами мого улюбленого поета-священика. Хрест Коли на нас лягає хрест, часто кажемо, що мабуть, Бог від нас відвернувся, пішов собі. Якщо був, то, може, був із нами помилково. Тим часом Бог завжди з нами. Тоді, коли з’являється хрест, Бог до нас найближче. Приходить до нас як приятель. Довіряє нам. Повірив, що ми підемо спільною дорогою хреста. Кожен хрест завершується – немає безконечних хрестів. І те, від чого тобі тепер боляче, також закінчиться. Твоє останнє горе теж матиме свій кінець. Залишиться питання: як я витерпів це випробування? Як я зніс страждання? Щоб ми були готові, що те, що нас так мучить, матиме свій кінець, але потім залишиться питання, як ми пережили цей досвід, чи в єдності з Богом, чи тільки думаючи про себе? Ян Твардовський (Переклад з польської Дзвінки Матіяш. Зі збірки “Ще одна молитва”, видавництво “Грані-Т”)
Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до “КАНИ”! P.S. Отож, як ми пережили цей досвід, про який читатимете в нашій темі номера?
Від імені редакції
БЕРЕЗЕНЬ 2014 КАНА
3
bId b`q dn m`q НЕ ВТРИМАЛАСЯ І ЗАПЛАКАЛА авно чула про журнал, але читала вперше. А шкода, що вперше, бо стільки вартісного є на сторінках. Цікаво було натрапити на четвертій сторінці журналу (лютий 2014) на лист свого хорошого знайомого та однокурсника. Навіть здивувалася... Не очікувала. Він приємно здивував. Найдивнішим було те, що під час прочитання однієї статті не втрималася і заплакала. Інколи складно усвідомлювати свої вади і помилки. А ще складніше розуміти, що твої вади і помилки свого часу стали основною причиною помилок і вад іншої людини. І не відомо, чи можна вже тепер щось змінити. Хоч, мабуть, із Богом можна. Хотілося б... Ваше видання – таке світле, дарує надію, допомагає щось осмислити, змінити в собі, вміє достукатися до серця. А ще мені дуже сподобалося, що журнал сучасний. Так! Сучасний як і в темах, які він порушує, так і в способі подачі матеріалів (Ви не пишете в рамках радянського жанру, а додаєте до стандартної форми нові технології). Ось і все. Просто захотілося Вам подякувати! Адже це так важливо, коли щось робиш, знати, що твоя праця є потрібною і може комусь допомогти. Отож, на мою думку, праця редакції журналу “Кана” саме така! Марія Всяка, м. Львів
...Д
ДОРОГА “КАНО”! і сторінок журналу я почерпнув великий багаж знань Христової Церкви і саме Ви надихнули мене проаналізувати своє життя і його суть. Та я хочу тепер поділитися з Вами своїми спостереженнями. Маленька радість погожого дня… Ранок. Жваво прокинувшись зі сну та привівши себе в порядок, ти виходиш на вулицю, запалюєш цигарку і впевненою ходою прямуєш на роботу… При тому гаморі життя ти не помічаєш приємних хвилин радості, які дарує нам Господь щодня. Не помічаєш удалині галасливих розбишак – жайворонків та горобців, які оспівують тобі дорогу своїм неповторним щебетом. Ось на горизонті сходить сонечко, ніби підморгуючи, виглядає з-за будинку, на котрий ти ніколи не звертав уваги. Поруч проїхала “хлібовозка”, перебиваючи запах цига-
З
рок неповторним ароматом свіжовипеченого хліба, що пронизує все твоє тіло та мимоволі наганяє приємні спогади з дитинства… Ось ці пережиття, які ти пропускаєш за тридцять хвилин одного погожого ранку! Натомість віддаючи себе рутині життя та постійних проблем, які невпинно точать твою душу… Але тобі потрібно просто поговорити! Розділити свою радість та горе з небайдужою для тебе людиною і повір – усе буде гаразд. Бо нас постійно оточують дива та благодать, любов та милосердя. Михайло Луців, с. Поляна, Львівська обл. ВІТАННЯ ТА ПОБАЖАННЯ ановна редакціє “Кани”! Купую ваш журнал з першого номера, читаю я, моя сім’я. Після того пересилаю його в Черкаси, там теж його читають із задоволенням. Від усіх своїх “читачів” передаю побажання авторам та редакції творчого натхнення, цікавих дотепних дописувачів, доброго здоров’я і Божого благословення! Хай вам щастить! Олена Лебедь, 81 рік, м. Дрогобич
Ш
Дякую Вам за чудову “Кану”! Читаю не тільки я, а й передплачую для своєї матусі. Живу від місяця до місяця, коли куплю черговий випуск :) Плідної Вам праці і натхнення у новому році! Тетяна, м. Кам’янка-Бузька Щиро висловлюю подяку всім, хто працює над створенням християнського журналу “Кана”. Перечитую кожен номер до останньої сторінки і віддаю батькам, щоб вони мали змогу почерпнути чогось духовного та теплого для себе. Дякую і з нетерпінням чекаю наступного номера! Лемик О. М., м. Львів
“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих у цьому номері, отримують подарунок – книжку “Дерево прощення” Б. Ферреро.
Чекаємо на ВАШI листи! Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”. Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008
Електронна адреса: kana@svichado.com 4
КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2014
r mnlepI dn pndhmh m` cnqŠhmr
6
М И ХАЙ Л О ТА М И Р ОС Л АВ А ШМ ОТОЛ ОХИ ПОМІЖ НАМИ НЕМАЄ ПРОБЛЕМ. Ми – ідеальна пара... Кредо нашої родини: “ПРАЦЮВАТИ ТАК, ЯКБИ ВСЕ ЗАЛЕЖАЛО ТІЛЬКИ ВІД ТЕБЕ І МОЛИТИСЯ ТАК, ЯКБИ ВСЕ ЗАЛЕЖАЛО ВІД ГОСПОДА БОГА.
Šel` mnlep`
12
МИ ПОКЛИКАНІ ДО СВОБОДИ! Свобідними ми стаємо чи покликані до свободи від свого початку? ЩО ОЗНАЧАЄ ЦЯ СВОБОДА, ЩО Є СПРАВОЮ ОСОБИСТОЇ БОРОТЬБИ КОЖНОГО… ІЗ САМИМ СОБОЮ? Вияв свободи – це відстоювати ідею, але методи відстоювання можуть відрізнятися від тих, які ти бачиш навколо.
fhŠh bPpn~
36
ХОЧУ МАТИ ДИТИНУ ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ! Сучасні клініки репродуктивних технологій за невинними маніпуляціями і технологіями штучного заплідення приховують від своїх клієнтів багато інформації. ПРО ТЕХНОЛОГІЇ, ЯКІ СТАВЛЯТЬ ПІД ЗАГРОЗУ ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ, ТА МОЖЛИВОСТІ МЕДИЧНОГО ЛІКУВАННЯ БЕЗПЛІДДЯ У РОЗМОВІ З ФАХІВЦЕМ.
24
ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ Наше суспільство не стало хворим учора. Неповага до людини, корупція, насилля, приниження та обман – це речі, які не постали вчора... ПІСЛЯ ГРІХОПАДІННЯ У НАС З’ЯВИЛАСЯ ФЕНОМЕНАЛЬНА ЗДАТНІСТЬ ДО “МОРАЛЬНОГО ФАЛЬШУВАННЯ”. Це немов погана кров, яка потекла по наших судинах.
k~dhm`
ondprff“
28 ВІДЧУВАЮ БОЖИЙ ЗАДУМ ЩОДО МЕНЕ Француженка Крістіна Англєс д’Оріак живе в Україні три роки, вона очолює Центр духовної підтримки осіб з особливими потребами “Емаус” при УКУ. ЧЕРЕЗ ХВОРОБУ МОЛОДШОГО БРАТА, який мав синдром Дауна та аутизм, КРІСТІНА ДУЖЕ СТРАЖДАЛА, АЛЕ КАЖЕ, ЩО САМЕ ЧЕРЕЗ ЦЕ ВІДБУЛОСЯ ЇЇ ЗВІЛЬНЕННЯ.
40
fhŠŠ“ 0epjbh
ЛЮДИ – СПРАГЛІ БОГА Термін “богопосвячений” у Церкві зазвичай уживають, коли йдеться про монахів і монахинь. АЛЕ У ПЕВНОМУ СЕНСІ КОЖНА ЛЮДИНА – БОГОПОСВЯЧЕНА, БО ВСІ МИ ПОКЛИКАНІ ДО СВЯТОСТІ.
jrk|Šrp`
50
ПО-ІНШОМУ Я СЕБЕ НЕ УЯВЛЯВ “Розмова з Богом не закінчується в момент, коли пензель відкладаю на бік, – розповідає львівський іконописець Святослав Владика. – МЕНІ ВАЖЛИВО, ЩОБ САКРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ХОЧА Б НА МАЛЕНЬКУ ЧАСТОЧКУ ЧАСУ ВИРВАЛО ЛЮДИНУ ВІД ТОГО, ЩО ЇЇ ОТОЧУЄ — І ВОНА МОГЛА Б ЗАГЛИБИТИСЬ В СЕБЕ”. БЕРЕЗЕНЬ 2014 КАНА
5
Šel` mnlep`
ÌÈ ÏÎÊËÈÊÀͲ ÄÎ ÑÂÎÁÎÄÈ
Розмовляла Іванка Рудакевич
Чи можу я як християнка кидати камінням у кого-небудь? Яку і чию свободу мала би відстоювати? І як досвід подій останніх місяців перенести у щоденне життя? Про це – в розмові з отцем Василем Рудейком, заступником голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священиком храму священномученика Климентія Шептицького у Львові. – Можливо, вони вийшли, бо влада утискає їхню свободу, зокрема свободу слова, волевиявлення... – Насправді більшість людей, які вийшли на Майдан, безпосередньо не зазнали конкретних утисків, силових чи свободи слова. Але вони вийшли на вулиці, бо несправедливість чинилася стосовно інших людей. Так як і Христос пішов на смерть, а потім воскрес не задля Себе. Він вийшов тому, що хотів спасти інших – нас усіх. Це і є Дух Свободи. Я дуже радий, що він прокинувся в наших людях, що вони не вийшли відстоювати конкретних осіб.
12
КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2014
– Уявімо, що я – хлопець. Поруч зі мною – мій товариш, який кидає камінням у силовиків та закликає до цього і мене... І я – як християнин, не знаю, як зреагувати, бо розумію, що, кидаючи камінням у людину, чиню насильство... Як бути у такому випадку? – По-перше, ніхто нікого не заохочує: “Гей, Іване, бери камінь і кидай”. Навпаки, я бачив багато випадків, коли хлопців стримували. І щоб пробратися в перші ряди, до барикад, люди просили дозволу. А по-друге, вважаю, що діяти кожен повинен виключно в межах самозахисту. Я не вважаю, що будь-які нападницькі методи є виправдані. Найперше треба самому не давати нагоди до вчинення якого-небудь
фото: З архіву о.Василя Рудейка, Андрій Гладець
Ч
им має керуватися християнин у ситуації, яка склалася у нашій країні, та й узагалі, коли щодня виникають різні гострі події? – Християнин ЗАВЖДИ і виключно повинен керуватися Духом. Святим Духом, звичайно. Це Він дарує нам гідність. Апостол Павло у своїх посланнях говорить про це дуже чітко: “Ваше тіло – храм Святого Духа”. І це не просто гарні слова. Це реальність. Ми отримуємо Святого Духа в таїнстві Хрещення і Миропомазання. Звичайно, треба знати Євангелія, знати вчення Церкви, щоб “іти” за Духом. І свідчити про дію Бога у Твоєму житті. Оце є справжня позиція християнина. Власне, християни унікальні тим, що їх веде Святий Дух. І якщо говорити про Майдан в Києві чи інших містах, то більшість християн вийшли туди, бо їх привів Дух Свободи. Звичайно, були і групи, які прийшли через свої політичні уявлення. Але з мого досвіду перебування у Києві, більшість із тих людей, які на Майдані, аполітичні. Якщо вони аполітичні, що ж їх туди привело?
– Але в будь-якому випадку, коли виходиш на віче, відстоюєш певну політичну силу... Є люди, які кажуть: “Я не піду, бо все одно мною будуть керувати”... – Ні. Унікальність цього Майдану є в тому, що там присутня природна людська некерованість. І відстоюють там свободу як таку. Це не є свобода від чогось чи когось – конкретна особа відіграє другорядну роль. Якщо до влади прийдуть опозиційні лідери, народ буде і від них вимагати свободи. Тобто йдеться про ідеї. У тому – суть і, на мою думку, якість цієї революції.
ÌÈ ÏÎÊËÈÊÀͲ ÄÎ ÑÂÎÁÎÄÈ насильства. Якщо людина керується любов’ю, вона буде використовувати всі методи, і засоби самооборони також, не для того, щоб пошкодити когось, а для того, щоб зберегти своє життя і життя інших людей, які ходять навколо та не допустити вчинення якихось протиправних дій.
ВИЯВ СВОБОДИ – ЦЕ ВІДСТОЮВАТИ ІДЕЮ, АЛЕ МЕТОДИ ВІДСТОЮВАННЯ МОЖУТЬ ВІДРІЗНЯТИСЯ ВІД ТИХ, ЯКІ ТИ БАЧИШ НАВКОЛО – Не раз на Майдані люди навколо кричали “Слава нації – смерть ворогам”, а ми з друзями мовчали. Чулася некомфортно. – І класно. А хтось біля вас теж чувся некомфортно, що ви не кричите. Розумієте? Інколи позиція християнина, його “стояння” на Майдані означає діяти всупереч тому, що там робиться, бути меншістю. – Це і є той вияв християнської свободи? – Вияв свободи – це не бігти проти своєї совісті. Це відстоювати ідею, але методи відстоювання можуть відрізнятися від тих, які ти бачиш навколо. В когось вони абсолютно нехристиянські, хоча ті люди стоять теж за свободу. Тільки для них свобода в тому, що тиран обезголовлений. А хтось інший вважає, що тирана можна просто посадити за ґрати. Але є ще один
варіант: посадивши тирана за ґрати, можна знайти для нього капелана, душпастиря. І кінцевий результат – це є спасіння цієї людини, бо вона, незважаючи на те, чи це президент, чи беркутівець, чи тітушко – вона цінна, хоч зараз живе в несвободі. Треба допомогти тим людям звільнитися від їхніх несвобод. А свою злість на них поборювати добром. Бо людина, яка чинить зло, тобто робить гріх, нищить сама себе. – Хтось взагалі вважає, що християни мають стояти осторонь Майдану... – Ні-ні! Християнин ніколи не може стояти осторонь, коли робиться гріх, бо тоді він дає неправдиве свідчення своєї віри. Якщо ти йдеш і бачиш, що б’ють людину, то не можеш стати осторонь і молитися: “Господи, пошли руку Твою, спаси і захисти цю людину”. Власне ти і повинен захистити цю людину, використовуючи всі свої християнські аргументи та засоби, які маєш. Якщо маєш Святе Письмо, можеш навіть тріснути ним по голові зловмиснику, коли це є необхідним для збереження життя жертви. Або крикнути: “Що ти робиш? Це також твій брат, сотворіння Боже!” І це спосіб. Інколи треба проявити агресію. Христос також зайшов у Єрусалимський храм і побив там речі перекупників. Бо це було необхідно. Мені дуже приємно, що Блаженніший Святослав ще від початків підтримував священиків на Майдані. Бо в цьому протистоянні не йдеться про політику, йдеться про християнську мораль. “Не вбий” – це не є політичний наказ. Це духовний наказ. “Не вкради”. Там зібралися
БЕРЕЗЕНЬ 2014 КАНА
13
k~dhm`
IÍÒÅÐÂ’Þ
Розмовляла Христина Дорожовець
2010-го року пані Крістіна Англєс д’Оріак очолила “Емаус” – Центр духовної підтримки осіб з особливими потребами, створений при Українському Католицькому Університеті у Львові. Каже, що то Божа сила веде її дорогою християнської турботи про таких людей. Зрозуміла це, коли отримала цінний дар пізнати їхнє покликання для нашого світу через стосунки з неповносправним братом.
– Пані Крістіно, розкажіть читачам “Кани” трохи про себе. Де народилися, в якій сім’ї, хто Ви за освітою? – Біографія нашої родини доволі... географічна. Мої предки були латвійцями. Після прийняття пакту Ріббентропа-Молотова Червона армія окупувала Латвію і багато людей змушені були емігрувати. Бабуся і дідусь виїхали до
28
КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2014
Німеччини, там народилася моя мама. А з татом, французом, вона познайомилася в Греції, де мама була на відпочинку. Після одруження мої батьки весь час жили і живуть зараз у Франції, під Парижем. І я родом звідти. Вищу освіту частково здобувала в Німеччині. У перші роки мого життя мама спілкувалася зі мною німецькою. Я обрала програму, за якою два роки вивчала право у Німеччині, а потім продовжувала вчитись у Франції. – А що найбільше запам’яталося з дитячих літ? – До семи років я була дуже відкритою, хотіла бавитися з іншими дітьми, не любила залишатися сама. Але все різко змінилося після появи у нашій сім’ї брата. Він народився неповносправним, зі синдромом Дауна. Пізніше, коли Матіасу було п’ять років, у нього розвинувся ще й аутизм. Я не пам’ятаю, як саме тато пояснив нам з молодшою сестрою, що брат розумово неповносправний. Пригадую тільки, що після цього я замкнулася в собі, почувалася дуже наляканою і пригніченою. Мені напевне сказали, що Матіас є “ненормальним”, і це викликало у мене шок. Мені було
тяжко осягнути своїм дитячим розумом, чому є “нормальні” та “інакші” люди? Чому саме мій брат є неповносправний, адже він нікому нічого поганого не зробив? – Чи Ви намагалися нав’язати якийсь контакт із братом? – Звичайно. Я дуже піклувалася про нього, годувала його з ложки, міняла підгузники. Я бачила, що мої батьки дуже зайняті братом, постійно водять його по лікарях, звертаються у різні центри раннього втручання. Я старалася бути непомітною і не додавати їм клопотів. Напевне, тому доволі швидко стала самостійною. Я мала двох вірних подруг у школі й хотіла розповісти їм про неповносправність брата. Щодня по дорозі до школи довго готувала себе, щоб це їм повідомити. Я сказала їм: “У мене є секрет, яким я хочу поділитися з вами. Секрет, це... це...” У мене пересихало в горлі, я дуже хвилювалася і вкінці могла тільки сказати: “Секрет, це… що нема секрету”. З одного боку мені ставало легше, але не надовго, тому що наступного дня все повторювалося. І знову ця тривога дорогою до школи, щоб їм сказати.
фото: з архіву Крістіни Англєс д’Оріак
М
оє інтерв’ю з Крістіною відбулося на піку бурхливих суспільних подій. Саме в день нашої зустрічі з’явилися перші повідомлення про загибель кількох євромайданівців, які серед сотень тисяч українців самовіддано боронили свої права та свободу, і відеокадри жорстокого знущання з патріотів. Ми з пані Крістіною йшли коридорами Українського Католицького Університету. Вона була схвильована: “Не знаходжу собі місця. Хіба можна спокійно займатися якимись справами, коли таке діється навколо?” Не прозвучало “у вас” чи “у вашій країні”. Хоча француженка Крістіна Англєс д’Оріак живе між українцями лише три роки. Згодом, під час розмови, я зрозуміла, що для моєї співбесідниці означає захист людської гідності.
ÊвÑÒ²ÍÀ ÀÍÃ軄 ä’ÎвÀÊ
– Брат якось реагував на Ваше бажання зблизитися з ним? – Поки у Матіаса не розвинулися аутистичні розлади, він реагував на те, що відбувалося навколо, усміхався. Ми з ним бавилися в такі ігри, коли треба було співати і виконувати певні рухи. Брат пов-
торював ці рухи за нами. А потім аутизм почав прогресувати. За все своє життя Матіас не промовив жодного слова. Він був ніби присутній і водночас відсутній. Його улюбленим заняттям було сидіти на підлозі в позі лотоса і калатати якимсь предметом протягом бага-
тьох годин. Мене переслідували риторичні екзистенційні запитання. Який сенс його життя? І відповідно – мого життя? Я дуже страждала через неповносправність брата, але також через нього відбулося моє звільнення. Щоправда, для цього знадобилося багато часу. БЕРЕЗЕНЬ 2014 КАНА
29
jrk|Šrp`
ÌÈÑÒÅÖÒÂÎ
Львівський іконописець Святослав Владика з дитинства мріяв стати художником. А от на відділення сакрального мистецтва вступив через... книжку. Розмовляла Оксана Сенишин На сьогодні він є автором розписів шести церков у Львові та поза його межами, також усім охочим викладає іконопис. Ми познайомилися на його першій виставці ікон. Ще тоді молодий хлопець здивував мене глибиною своєї віри і однією незвичною іконою...
Т
и народився ще за часів Радянського Союзу, коли панував атеїзм. Віру в Бога Тобі передали батьки? – Я, за своєю природою, типовий галичанин. З діда-прадіда. Як по маминій лінії, так і по батьковій. Тож, моя етнічна приналежність вкорінилася на генетичному рівні. Однак період Радянсько-німецької війни “зрізав” чимало моїх предків, батьки вже виростали в Радянському Союзі, були доволі сильно “запресовані системою”. Тому, відповідно, розмови про історію нашої країни і про Церкву в нас не велися. Батьки працювали в держапараті і були зав’язані в “систему”: батько – історик, мама – математик. А бабця, вже нічого не боячись у житті, мені розказувала, що Є наша Церква. Я бачив, як вона постійно перед сном молилася. Вчила цього й мене, класти знак хреста вчила. Біля неї пройшла перша моя катехиза. – А як це переросло в любов до ікони? – Скільки себе пам’ятаю, я завжди хотів стати художником. Здається, коли мав два роки, вихователька сказала мамі про те, що я буду митцем. Мама не повірила, бо в сім’ї були лише службовці або вояки. Але коли я мав шість років, у місті був конкурс малюнка на асфальті. Тоді я здобув перше місце. Це був 1981-й рік, після літньої Олімпіади в Москві, то теми були “мир-дружба-пряники” (усміхається). Потім я вчився у художній школі. Якось я знайшов вдома книжку “Візантійське мистецтво”. І коли запитав тата, що це за книжка, він сказав: “Виростеш – сам зрозумієш”… Коли я виріс і прийшов у Львівську академію мистецтв, то побачив, що тут є два відділи: монументального живопису і сакрального мистецтва. Зайшов до другого і подумав: “О-о-о-о, тут деякі речі подібні на ті, які я ще малим бачив у тій своїй книжці про візантійське мистецтво! Значить, тут мені дадуть відповідь, про що
50
КАНА БЕРЕЗЕНЬ 2014
та книжка, якщо батько не дав”. Це був період становлення сакрального мистецтва в Україні. Адже 1990-го року Церква тільки вийшла з підпілля. До цього часу художники просто “розмальовували церкви” – це не був іконопис. Кажучи грубше, – халтура. – Чи були моменти, коли Ти сумнівався в тому, що сакральне мистецтво – це Твоє? – Коли я вступав в Академію, отримав завдання намалювати ікону Спаса Нерукотворного. А я дуже слабо розбирався в іконографії. Бо ж не вчив її. Багато
ÌÈÑÒÅÖÒÂÎ
фото: з архіву Святослава Владики
Святослав Владика розписує стіни церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Львові
хто, “підготовані” діти художників, мали шпаргалки, а я єдине, що знав, це роботи отця Ювеналія Мокрицького, відомого іконописця, який жив за кордоном. Більше – жодного прізвища. Тож, я запитав у колег з екзамену: “Де ця ікона в іконостасі?” Кажуть: “Та згадай! Над царськими вратами” (сміється). Я ходив до церкви, тож згадав цю ікону і з “голови” її намалював, і отримав високий бал! І зрозумів, що я вмію сам! А далі мені трапився в житті дуже потужний чоловік, який зараз уже “стоїть біля Господа”, професор Карло Звіринський (видатний живописець кінця XX ст., засновник кафедри сакрального мистецтва Львівської академії мистецтв – авт). Я був його учнем лише два місяці, та цей чоловік відкрив мені глибину Біблії. Я зрозумів, що вся історія розмови людства з Господом зафіксована візуально в іконописі. На кожній
лекції професор розгортав Святе Письмо, зачитував декілька віршів. А потім старався ці вірші описати образами, щоби в нас виникали асоціації, візії, щоби збудити наш розум. З того часу я себе по-іншому не уявляв, як художником сакрального мистецтва. – Як, до слова, поставилися до Твого вибору професії батьки? – Батьки скептично ставилися до мого вибору. Мовляв, художник – це неприбутково, це, зазвичай, алкоголік, андерґраунд. Я, по-суті, йшов проти родини. – Ти розпочав свій творчий шлях із храмових розписів. Пригадуєш свій перший розпис? – Перше серйозне замовлення розпису храму я мав 2002-го – це була церква святого Йосипа у Львові… Нею опікується Згромадження сестер милосердя БЕРЕЗЕНЬ 2014 КАНА
51
Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р. ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ
Число 3 (16) 2014 Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”
Передплатний індекс
68747
Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Христина Дорожовець, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція). Обкладинка: Олег Мацех (режисер), Маркіян Мацех (на фото), Андрій Меаковський (фотограф).
Графічний проект журналу: Олеся Оринчин © Кана, 2014 Надіслані матеріали не рецензуються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При передруку матеріалів посилання на журнал “Кана” обов’язкове. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м. Київ, вул. Старокиївська, 26-а
Адреса редакції: Видавництво “Свічадо”, журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22, м. Львів, 79008 Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 244-57-44 е-mail: kana@svichado.com url: www.svichado.com Для листів: “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008 www.facebook.com/zhurnal.Kana www.vk.com/id189841608