КАНА 12/12 by SVICHADO

№3

грудень 2012

тема номера:

ЩО ПОДАРУВАТИ НАЙБЛИЖЧИМ

Дарування – це прояв любові c. 12-13

Тільки у свято? c. 14-15

Не замінюй себе подарунком c. 16-18

aPk|xe ?=“2 d`b`Šh, d`b`Šh …S› K!=2,

фото: Андрій Губарь

(dS. 20, 35)

g`opnxrJln dn j`mh

о кого любите ходити в гості? Я – до того, у кого почуваюся невимушено, вільно, як удома. А ще – до того, хто щиро, навіть коли пригощає тільки горнятком чаю, радий присутності гостя, тобто моїй присутності. Це відчуваєш серцем – ти не зайвий, тебе чекали, хочуть з тобою розділити життя. Запевняю Вас: саме такими відкритими до інших є сім’ї, до яких ходить у гості «КАНА». Серед них – подружжя Надії та Миколи Мандзяків, про яких пишемо у рубриці «До родини на гостину». Історія цього авантюрного подружнього тандему викликала у мене справжнє захоплення. Вони не зірки (а може, все-таки зірки?), живуть у звичайнісінькій багатоповерхівці, нічого особливого... Але це тільки на перший погляд… Бо об’їхати пів-Європи в радянські часи на саморобному ровері, погодьтеся, могли тільки люди неординарні. Люди з мрією, люди, які радіють життю… Гадаю, Вам також сподобається інтерв’ю з владико Борисом Ґудзяком – та ж щирість, невимушеність, готовність ділитися сокровенним. Про такі речі розповідають тільки друзям. Тому дуже тішуся, що владика Борис запросив у друзі всіх читачів «КАНИ»! А загалом ці два матеріали дуже добре ілюструють нашу тему номера: «Що подарувати найближчим». Адже перебувати разом, ділитися думками, дарувати себе – насправді немає нічого ціннішого... Наближається «час подарунків». Так, святий Миколай робив їх таємно, але перш ніж дарувати матеріальне, він віддавав свій час, щоб побачити людину, зрозуміти її потребу. Як часто губимо потреби своїх найближчих у гонитві за виконанням традиції «подарувати щось»... Є така акція «Миколай про тебе не забуде». А якщо Ви напишете: «Ірина про Марка не забуде», «Марко про Ірину не забуде»?.. І зробите це не тільки у свято?.. Може вийде у Вас гарна сімейна акція? Про неї не напишуть у газетах, але її надрукує на своїх сторінках серце Ваших найближчих. Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до «КАНИ»! P.S. А знаєте, що ми всі запрошені в гості на царський бенкет? До кого? Секрет – на сторінці 22. До зустрічі:)

Від імені редакції

ГРУДЕНЬ 2012 КАНА

bPd b`q dn m`q ЧІТКО, ДОСТУПНО І ЗРОЗУМІЛО кнайшвидше, з великою радістю хочу подякувати вам за те, що Ви є, за такий прекрасний журнал!!! Мене звати Ольга, мені 35, виховую (з чоловіком) двох школяриків. Старший Іванко має 11 років (хворіє церебральним паралічем), а менший Максим – 6 років, першокласник, тому статті у Вашому журналі (№1) якраз для мене. Зараз я також стикаюся з проблемою виховання першокласника, який пізнає світ з відкритим серцем і великими очима. Дуже раділа, коли читала такі корисні поради у журналі. Хочеться також і надалі отримувати підтримку від Вас у статтях про дітейінвалідів, про сім’ї, які навчилися горе приймати як ласку, як радість і як когось чи щось особливе у їхніх сім’ях… Окрема подяка п. Г. Яким – від мене як жінки, бо я також обожнюю тістечка та торти. Дякую Вам і за те, що все написано чітко, доступно і зрозуміло. “Кана” – це мій настільний журнальчик, мій друг, розрадник, путівник у невідоме і таке цікаве (стаття про Мукачеве), у наше сьогодення. Мільйонних Вам тиражів і Божого благословення… Ольга Садова, с. Вовчиківці

ЖУРНАЛ ДЛЯ ЧИТАННЯ – мама двох дітей-двійнят – Софійки та Надійки (6 років). Ми є давніми шанувальниками видавництва “Свічадо”, прочитали не один десяток ваших книг, а дівчатка також є читачками журналу “Зернятко”. Дуже зраділи появі нового журналу “Кана”, він нам дуже сподобався. У ньому кожна людина різного віку, різних уподобань може знайти щось для себе – як для душі, так і для побуту. У наш час, коли є багато російськомовних журналів, які створюють не для читання, а для розглядання малюнків, бракувало такого журналу, у якому можна знайти багато відповідей на запитання, які турбують. Ірина Мельничук, м. Львів

“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих в цьому номері, отримують подарунок – книжку “Сміятися від усього серця” Валеріо Альбісетті.

БЕЗ “ВІНЕГРЕТУ” ПОГЛЯДІВ урнал “Кана” – це для мене справжня знахідка! Підбір рубрик, особистостей на інтерв’ю, високий професіоналізм дописувачів, чудові світлини та оформлення (що для мене, майже художника, чи не на першому місці), надактуальні теми – те, що змушує записатися в ряди постійних читачів Вашого журналу. Тішить також ще один момент – поміж рядками відчитується міцна християнська основа. Мене особисто завжди засмучує-обурює ціннісна “безхребетність” більшості сучасних популярних видань, в одному номері яких може поміститися і розмова з духівником, і гороскоп, і стаття “Як дістати задоволення у ліжку”, і тест “Чи здатні ви на курортний роман”. Такий собі “вінегрет” поглядів, який, на жаль, відображає рівень нашого духовного життя… Тому безмежно радію, що в наші дні активно діють такі християни як Ваша редакція, що плодами Вашої праці ми можемо скористатися. Марічка Костецька, м. Самбір

ПИШІТЬ БІЛЬШЕ ПРО ПОДРУЖЖЯ ердечний привіт працівникам журналу “Кана“ з Коломийщини. Будучи на молитві в церкві св. Йосафата, я побачив ваш журнал, купив його і уважно перечитую статті. Статті змістовні і змістом повноцінні, дизайн відповідає сучасним нормам друкування. Журнал потрібний сьогодні, добре, якби він народився 3 – 4 роки тому. Треба редакції більше розширити статті на тему будування подружнього життя, а саме – про дітородження і запобігання абортів, бо у нашому районі це дуже гостра проблема. Церква повинна відіграти місійну роль у вирішенні цієї проблеми. Друге питання: журнал повинен друкувати статті про святі місця в Україні. Паломництва згуртовують людей, особливо молодь, щоб пізнати таїнства Господні, щоб у майбутньому почуватися ревними християнами. Я щиро вітаю Ваш новонароджений часопис, який принесе користь людям і майбутнім поколінням. Висвітлюйте глибше роль життя Церкви і діяльність єрархів нашої УГКЦ, як, скажімо, у №1 Ви помістили інтерв’ю з владикою Миколою. Це гарно написано, позитивно вплине на імідж журналу. Бажаю Вам Божого благословення і плідної праці. Богдан Арсенюк, 85 років, с. Перерів

Чекаємо на ВАШI листи! Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”. Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м.Львів, 79008

Електронна адреса: kana@svichado.com 4

КАНА ГРУДЕНЬ 2012

r mnlepP

dn pndhmh m` cnqŠhmr

НАДІЯ ТА МИКОЛА МАНДЗЯКИ ФОРМУЛОЮ НАШОГО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ Є “СПІВУЧАСТЬ, СПІВРОЗУМІННЯ І СПІВПЕРЕЖИВАННЯ”. Тобто це фактично жити життям один одного. І В НАС НЕ БУЛО ТАКОГО, ЩОБ МИ МАЛИ ЯКІСЬ СЕКРЕТИ ОДИН ВІД ОДНОГО. Ми сідали і розмовляли.

Šel` mnlep`

ЩО ПОДАРУВАТИ НАЙБЛИЖЧИМ Що ви найчастіше даруєте вашим рідним? ЧОМУ ДІТИ ПРОСЯТЬ ПОДАРУНКІВ І ЩО ЗА ЦИМ КРИЄТЬСЯ? Чи так це важливо – обдаровувати тих, хто поруч? І ЩО ОЗНАЧАЄ – ДАРУВАТИ СЕБЕ БЛИЗЬКИМ ЛЮДЯМ?

qPl’“

36 НЕ ДАЙ, БОЖЕ! МИ ВСІ Є ЧИЇМИСЬ ДІТЬМИ. Батьки нас виховували в міру своїх знань, можливостей та життєвих позицій. ВРАХОВУЮЧИ ТОЙ ЧАС, У НАШИХ БАТЬКІВ НЕ БУЛО СТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЇ, ПРОГРАМ РОЗВИТКУ, СЕМІНАРІВ, ТРЕНІНГІВ, ЯКИМИ МОЖЕМО КОРИСТУВАТИСЯ МИ.

fhŠŠ“ 0epjbh

k~dhm`

Я БУВ НА ОКРЕМІЙ ОРБІТІ ВЛАДИКА БОРИС ҐУДЗЯК: “Я дуже щасливий у своєму священстві. ЩАСЛИВИЙ У ПОКЛИКАННІ ПРАЦЮВАТИ В УНІВЕРСИТЕТІ. І ЦІ ПЕРШІ

ТИЖНІ ЄПИСКОПСТВА ТАКОЖ ДУЖЕ БЛАГОДАТНІ. Я ЛЮБЛЮ ЛЮДЕЙ”.

ondprff“

РОДИННІ СЦЕНАРІЇ: ЖИТТЯ ЗА ПЛАНОМ? Кожен із нас є носієм історії своєї сім’ї, її таємниць, трагедій та досягнень. КОЖЕН ІЗ НАС Є ТАКОЖ ЧАСТИНОЮ РОДИННОЇ ІСТОРІЇ, ЯКА ТВОРИТЬСЯ ЗАРАЗ. Проте, стосунки у родині варто будувати свідомо. ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

ТЕРИТОРІЯ ГОСТИННОСТІ БУДИНОК ЄЗУЇТСЬКОЇ СЛУЖБИ БІЖЕНЦІВ У ЛЬВОВІ МОЖНА НАЗВАТИ СПРАВЖНІМ ЩАСТЯМ У НЕЩАСТІ.

Тут біженці не просто перебувають, пасивно очікуючи рішення суду. У ЄЗУЇТСЬКОМУ ЦЕНТРІ НИМИ РЕАЛЬНО ОПІКУЮТЬСЯ. Атмосфера гостинності єзуїтського центру для біженців сильно контрастує з негативною атмосферою щодо біженців загалом у суспільстві.

jrk|Šrp`

МАЛІ ПРОПОВІДНИКИ У цьому гурті – 14 вокалістів. І всі вони – діти віком від 5 до 12 років. НІХТО З НИХ НЕ Є ПРОФЕСІЙНИМ СПІВАКОМ. Але на концертах вони швидко збирають чималу публіку. ЦЕЙ ГУРТ НАЗИВАЄТЬСЯ “НОЇВ КОВЧЕГ”. І ВОНИ СПІВАЮТЬ ПРО БОГА.

ГРУДЕНЬ 2012 КАНА

Šel` mnlep`

yn ond`prb`Šh m`iakhf)hl

Дарування – це прояв ЛЮБОВІ Розмовляла Іванка Рудакевич

асто кажуть, що у сім’ї маємо дарувати себе один одному. Що це означає? Без упину працювати для рідних? – Думаю, найперше любити їх. Любов вимагає дуже багато терпеливості. Але все, що будемо робити для ближнього, без цієї щіпки солі, якою є правдива любов, не принесе йому щастя. Слово “щастя” походить зі старослов’янської мови, означає “сопричастя” живої душі з живим Богом. Хто відкриває для себе таку глибину, починає бути сопричасним до життя іншої людини, отримувати дар від неї і розуміти, що це щось більше, ніж обов’язок. Тоді ми виходимо поза себе, так захоплюємося іншою людиною як Божим творінням, що для неї готові посвячувати своє життя. І ця посвята робить її щасливою, щонайменше вдвічі глибшою, робить її кращою. – Тобто змінює цю людину... А чи це віддавання себе іншим якось впливає на нас самих? – Впливає. І то колосально. Кожна висловлена думка, кожне слово, стан душі впливає на весь наш навколишній світ. І воно, можна сказати, резонує і повертається до нас або освячен-

КАНА ГРУДЕНЬ 2012

Що ви найчастіше даруєте вашим рідним? Напевно, якусь практичну річ чи просто щось, що їм могло б сподобатись. Утім, інколи рідним нам людям не вистачає чогось іншого – нашої присутності. Про те, що означає – дарувати себе близьким людям, розповідає отець Орест Фредина, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ у Львові. ням, або чимось злим. Слід теж пам’ятати, що посвятити себе родинному життю – це дар від тебе і дар тобі. Бо інші люди свою любов, своє життя дарують тобі. І чоловік чи дружина, діти – це великий дар, насамперед для тебе. – Але інколи ми віддаємо комусь свою любов, а та людина починає з цього користати... Чи є межа у даруванні себе іншим? – Ісус Христос вчив, що її нема. Папа Венедикт, коли його запитали: “Що треба робити, щоб інша людина стала кращою?” дуже гарно сказав: “Робити їй багато добра” Звичайно, у житті дуже часто

ПРИ ВСІЙ НАШІЙ МУДРОСТІ, НАС НЕ ВИСТАЧИТЬ, ЩОБ ЛЮБИТИ, ЯКЩО МИ НЕ БУДЕМО ПРИЩЕПЛЕНІ ДО ЖИТТЯ, ЯКЕ Є У БОЗІ

буває, що коли хтось себе комусь дарує, інша людина має спокусу бути лише споживачем. Хтось зі Святих Отців навів гарний приклад. Є дві колоди: одна суха, інша

волога. Якщо кинемо у вогонь спочатку суху, то вона відразу ж почне горіти, дасть жар, тепло. І коли після неї кинемо вологу, то те, чи ця запалиться, залежить від інтенсивності горіння сухої. Якщо вогонь сильний, то з вологої колоди виходитиме їдучий дим, вона шипітиме, тріщатиме. Але вкінці підсушиться і теж загориться від полум’я, подарованого сухою колодою. Якщо ж вогонь віри і любові горить слабенько, то мокрота, хитрість, підлість найближчих людей можуть дуже легко його згасити. – Але для цього потрібно хотіти горіти для ближнього. А часами бажання дарувати себе іншій людині, особливо у сім’ї, вичерпується через втому, образи... Де це бажання брати? – Я що більше живу, то більше переконуюся, що абсолютно точно – з неба (сміється – авт.). Боже Провидіння веде нас стежками життя. І от я вірю, що найкращі думки, пориви серця, взагалі здатність любити, чинити добро – це є Його натхнення. У Старому Завіті було дуже багато гарних праведних людей, які хотіли бути виконавцями закону, але виконувати його бездоганно

bhunb`mm“

НЕХАЙ МОЛИТВА СТАНЕ У ВАШОМУ ДОМІ ТАКОЮ Ж ВАЖЛИВОЮ ПОДІЄЮ, ЯК ПОХІД ДО ЦЕРКВИ ЧИ НА ЗАНЯТТЯ З РЕЛІГІЇ. ЗНАЙДІТЬ ЧАС НА МОЛИТВУ ПЕРЕД ТИМ, ЯК СІСТИ ДО СТОЛУ. ВИКОРИСТОВУЙТЕ БУДЬ-ЯКУ НАГОДУ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВІДВАЖНО ПОДІЛИТИСЯ З ДІТЬМИ СВОЇМИ НАЙПОТАЄМНІШИМИ ДУМКАМИ Й ПОЧУТТЯМИ ПРО ОТЦЯ НЕБЕСНОГО. І ДІТИ НАВЧАТЬСЯ ЧИНИТИ ТАК САМО. Кевін Леман, “Як виховати дитину і не збожеволіти”

ГРУДЕНЬ 2012 КАНА

jrk|Šrp`

lrghj`

МАЛІ проповідники Розмовляв Володимир Ольшанський

адум створення такого дитячого гурта належить працівникам християнської мультимедійної студії CLARA STUDIO у Вінниці. На цю ідею їх надихнуло знайомство з одноіменним польським колективом Аrka Noego (укр. “Ковчег Ноя”), який на той час був уже доволі успішним. Вінничани зрозуміли, що тексти їхніх пісень є дуже актуальними і для України. Про життя українського гурта журналу “Кана” розповіла Оля Барало – працівник CLARA STUDIO та відповідальна за “Ноїв Ковчег” в Україні. – Чому Ви вирішили перейняти ідею польського колективу Аrka Noego і створити подібний гурт дітей, які в Україні співають про Христа? – Тому що діти – невимушені і щирі. Вони “кричать до Бога” і не цураються самих себе, не бояться якнайпалкіше висловлювати свої почуття. Думаю, кожному з нас є чого у них повчитися. – Напевно, треба мати неабиякі вокальні дані, щоб потрапити до “Ковчега”… – Не обов’язково. Звісно, частина дітей з гурту співають також у парафіяльному хорі, проте більшість учасників формували свої вміння безпосередньо на репетиціях. Дітей обирає брат Юстин, на пропозицію відповідальних за гурт, тобто мене і технічного директора Петра Гнатишина. Неабияку роль у виборі дітей відіграє відкритість батьків на співпрацю.

КАНА ГРУДЕНЬ 2012

У цьому гурті – 14 вокалістів. І всі вони – діти віком від 5 до 12 років. Ніхто з них не є професійним співаком. Але на концертах вони швидко збирають чималу публіку. Цей гурт називається “Ноїв Ковчег”. І вони співають про Бога.

– Розкажи трішки про репетиції. Ви щодня відшліфовуєте репертуар? – Найчастіше репетиції у нас – по суботах. Це найкращий день, бо дітям не треба йти до школи, вони повні сил і виспані. Ми проводимо розспівку, потім вчимо нові пісні, співаємо їх. Двічі на місяць відбувається репетиція разом із музикантами. Коли надворі гарна погода, закінчуємо репетицію трохи раніше і ходимо на прогулянки. – Тобто вільний час ви також проводите Діти не бояться якнайпалкіше висловлювати разом... свої почуття – Так. Найчастіше, коли збираємося на концерти примхливі бувають лише на подалеко від Вінниці, намагаємося чатку, коли приходять до гурту. виїхати раніше, аби зробити дітям Із часом вони входять у загальний вільний день для прогулянок. Тоді ритм і починають розуміти, яку разом молимося і багато розмо- інформацію передають світу власвляємо на різні теми. Бувають та- ним співом. кож довші виїзди. Наприклад, під – А від зіркової хвороби Твої час зйомок. Тоді ми, крім прогулянок, екскурсій та молитви, маємо підопічні мають імунітет? – О ні. Це буває з кожною дище й спільну Службу Божу. тиною, тільки проявляється по– У гурті аж 14 дітей... Справ- різному: хтось хоче одягнутися яскравіше, хтось – заспівати більляєшся з ними? – Із Божою допомогою даю ше куплетів, хтось – покрасуватисобі раду (сміється – авт.). Діти ся… Але це швидко минає.

lrghj`

Стільки дітей - велика сила

фото: з архіву гурту “Ноїв ковчег”

– Вам, напевно, і з батьками доводиться багато працювати… Вони завжди готові відпустити свою дитину на концерт? – Взагалі ми зустрічаємося з батьками і пояснюємо їм, що не робимо з їхніх дітей зірок, що через музику проповідуємо Ісуса Христа. Батьки першими мають це розуміти. Якщо з ними немає співпраці, то половина справи програна. У “Ковчезі” завжди співають діти відважних батьків. Коли є необхідність терміново зібрати дітей, то вони приведуть їх, навіть серед ночі. Жартую, звісно, бо таких випадків не бувало… Але батьки наших малих співаків – це дійсно відкриті люди, які завжди готові допомогти. – Діти, врешті-решт, виростають і покидають гурт. Підтримуєте з ними зв’язки? – Ті, хто співали у гурті і пішли, згодом беруть активну участь у житті нашої парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці. Вони долучаються до дорослого хору та парафіяльних спільнот. Усі ці діти – досі наші друзі. До слова, колишній учасник “Ноєвого Ковчега”, Олексій, зараз є нашим музикантом. Грає на кларнеті у гурті вже півроку. А одна з дівчат вчиться гри на гітарі і на скрипці, аби потім також нам акомпанувати.

– Знаю, що ви співпрацюєте ще й із професійними музикантами. З яких вони гуртів? – Раніше ми співпрацювали з барабанником і скрипалем вінницького гурту “Джаз-атмосфера”. За два останні роки вони стали частиною нашої музичної родини. Проте через накладки з виступами ми більше не співпрацюємо. Тому зараз на барабанах просимо грати Ігора Ходжаніязова з вінницького гурту Dollores. До слова, раніше, поки ми не мали власного музичного супроводу, також співпрацювали із гуртом “Кана”. Зараз дуже радіємо, що можемо самі себе “забезпечити” музикантами.

звісно, бракує. Бо ми – не комерційний проект. Наша мета – євангелізувати. Коли їдемо кудись із концертом, то просимо настоятелів або людей, які нас запрошують, компенсувати принаймні дорогу. Так що проблеми з “просуванням” проекту очевидні. Але з нами – Бог! Ми хочемо прославити Його Ім’я по всіх площах міст, де є люди, які потребують Доброї Новини. – Дякую Тобі, Олю, за розмову і хай щастить! – І Вам дякую! З Богом!

– На сцені ви виглядаєте дуже яскраво і якось… по-новаторськи. А як сприймають вас у церкві? – По-різному, але в основному позитивно. Навіть бабусі, які звикли лише до Служб Божих і молебнів, розчулюються під час дитячого співу. Проте, звісно, багато залежить від того, як представляють нас у парафії священики, від їхньої відкритості. – Плануєте найближчим часом записати новий альбом? – Новий альбом “Рятуй мене” вже готовий і записаний, але для того, щоб видати його “за всіма канонами”, потрібні кошти. А їх,

Зіркова хвороба у дітей минає швидко ГРУДЕНЬ 2012 КАНА