тема номера:
ПОДРУЖНЯ
СВАРКА
ПІД
МІКРОСКОПОМ Сваритися по-християнськи
Мовчати чи кричати?
Діти ЧУЮТЬ вашу сварку
c. 12-13
c. 14-15
c. 16-17
bPd b`q dn m`q ЯКОСЬ НАДТО ІДЕАЛЬНО
КЛАСНИЙ ПОДАРУНОК
Т
урнал “Кана” ще не встигла прочитати до кінця. Але зауважила, що тут є цікаві, несподівані, а також корисні для мене теми. Радію, що український читач тепер має альтернативу іншим глянцевим журналам, яка показує, як можна жити нам, простим-пересічним людям. Я вже почала рахувати, скільком рідним і друзям можна подарувати передплату на “Кану”, бо ж це класний подарунок. Бажаю творцям журналу сил і натхнення у роботі над ним. А я із захопленням чекаю моменту, коли знову сяду за читання наступної статті. Мар’яна Когут, 31 рік
рішки надто ідеальною мені видалася сім’я Турянинів. У них же ж п’ятеро дітей! Як вони встигають? До того ж, дружина – скрипалька. У неї мають бути дуже делікатні руки. Але ж потрібно постійно прибирати за дітьми... Коли читала про них, у якийсь момент здалося, що якось надто усе гладко. А загалом журнал сподобався. Цей номер орієнтований більше на молодих батьків, а не на таких, як я, яка має дорослих дітей. Дуже добрі поради. Якби раніше прочитала, то могла б свого часу щось змінити у вихованні своїх дітей. Можливо, давала б більше кишенькових грошей. А ще дуже сподобалися рецепти кулінарної сторінки. Наступного тижня, напевно, ці тістечка спечу. Мирослава Рудакевич, 55 років
Ж
ЛЮБИТИ ДИТИНУ НЕ ЗА ОЦІНКИ
Я ПЕРЕОСМИСЛИЛА, ЯК ВИХОВУВАЛИ МЕНЕ
К
оли я почула, що готується новий журнал про родину, то, навіть не маючи власної сім’ї, з нетерпінням чекала на нього. Прочитавши “Кану”, я довідалася багато таких речей, які мене турбували. Дуже сподобалися інтерв’ю з християнськими родинами. Наприклад, зі сім’єю Надії та Романа Турянинів, про те, як вони виховують дітей. Мене дуже зачепила стаття “Чи давати дітям кишенькові гроші?” Оскільки я працюю нянею в родині, таке питання там постає дуже часто. Навіть інколи сперечаємося на цю тему з батьками дітей, яких доглядаю. Читаючи журнал, я переосмислила і те, як мене виховувала моя мама. Це навіть викликало у мене сльози. Дуже важливим для мене було інтерв’ю з отцем Михайлом Димидом про те, що потрібно давати дітям свободу. Адже в мене було зовсім інше виховання. Я ще дотепер часто кажу мамі, можливо, навіть з докорами, що вона неправильно нас виховувала, багато від нас вимагала, порівнювала нас з іншими дітьми. І нещодавно ми з братом ділилися один з одним, що обоє мали занижену самооцінку. Тож, я дуже хочу дати почитати цей журнал своїй мамі. Наталя Райта, 33 роки
З
цікавістю переглянув перший номер журналу “Кана”. Дуже близькою для мене виявилася стаття о. Михайла Димида “Важливо давати дитині свободу…”, оскільки мій син – учень першого класу Львівської академічної гімназії. Отець Михайло Димид дуже чітко сформулював пріоритети у вихованні та навчанні дитини. З власного досвіду знаю, як тяжко, коли батьки “тиснуть”, вимагаючи відмінних оцінок, і як важко потім у житті, коли доводиться приймати самостійні швидкі та адекватні рішення – заважає страх щось зробити неправильно. Адже дитина, яка знає, що її люблять не за оцінки, росте вільною, не боїться сама приймати рішення. Вона виросте щасливою та зможе більше здобути в житті. Анатолій М., 42 роки
“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих в цьому номері, отримують подарунок – книжку “Сміятися від усього серця” Валеріо Альбісетті.
Чекаємо на ВАШI листи! Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”. Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м.Львів, 79008
Електронна адреса: kana@svichado.com 4
КАНА ЛИСТОПАД 2012
r mnlepP
6
dn pndhmh m` cnqŠhmr
МАР’ЯНА ТА ЛЮБОМИР СТРИНАГЛЮКИ ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ – ЦЕ ШЛЯХ ДО БОГА УДВОХ. А МОЖНА СКАЗАТИ ЩЕ: ЦЕ ШЛЯХ ІЗ БОГОМ.
КОЛИ В ПОДРУЖЖІ ПРИСУТНІЙ БОГ, СТОСУНКИ
МІЖ ЧОЛОВІКОМ І ЖІНКОЮ НІКОЛИ НЕ ВИЧЕРПАЮТЬСЯ І НЕ НАПОВНЯТЬСЯ ПУСТКОЮ.
Šel` mnlep`
12
ПОДРУЖНЯ СВАРКА ПІД МІКРОСКОПОМ Чи можна сваритися так, щоб не руйнувати стосунки, іншу людину і нас самих? ЧИ МОЖНА БАТЬКАМ З’ЯСОВУВАТИ СТОСУНКИ У ПРИСУТНОСТІ ДІТЕЙ? Як зробити, щоб подружня сварка не перетворилася на подружню війну?
24
k~dhm`
ЖИТТЯ – ДУЖЕ ПРОСТЕ ВІД ДІТЕЙ МОЖНА НАВЧИТИСЯ ВСЬОГО. Наприклад, вміння бути під враженням. Нас уже нічого не вражає. А діти завжди дивуються. Також вчуся від них довіри. А ЩЕ ВІД НИХ МОЖНА ПОВЧИТИСЯ БУТИ ДУЖЕ ПРЯМИМ І КАЗАТИ ПРАВДУ ПРО ТЕ, ЩО БАЧИШ. І ЦЕ ДУЖЕ ГАРНО.
qPl’“
38 ДІТИ ПОДОРОСЛІШАЛИ – ПРИВІД ДЛЯ СМУТКУ МАТЕРІ? ДОВІРЛИВІСТЬ – ЦЕ НЕ СПОКІЙНЕ І БЕЗП-
Щоденні клопоти, пов’язані з вихованням, не зникнуть. ДОВІРЛИВІ СТОСУНКИ – ЦЕ
РОБЛЕМНЕ ЖИТТЯ.
КЛЮЧ ДО ЗРІЛОСТІ БАТЬКІВ, А ТАКОЖ І ЇХНІХ ДІТЕЙ. І навіть якщо у нас ніколи не було довірливих стосунків із дітьми, у глибині свого серця ми тужимо за ними, а це означає, що ми готові до них.
fhŠŠ“ 0epjbh
40
ДВАНАДЦЯТЬ КРОКІВ ВІД ІЛЮЗІЇ ДО РЕАЛЬНОСТІ За вісім років діяльності “Назарету” тут пройшло реабілітацію близько п’ятисот осіб. Центр живе як терапевтична спільнота, де один клієнт допомагає іншому ввійти в ритм життя, відчути атмосферу спільноти, зрозуміти її правила. ФІЗИЧНУ ПРАЦЮ ТУТ ПОЄДНУЮТЬ ІЗ МОЛИТВОЮ, ПРАЦЕЮ В ГРУПАХ, ТРЕНІНГАМИ, ІНДИВІДУАЛЬНОЮ РОБОТОЮ З ПСИХОЛОГАМИ, КУЛЬТУРНОЮ ПРОГРАМОЮ.
ondprff“
50
jrk|Šrp`
28
ПОДРУЖНІЙ СМС
Якщо ми абревіатуру СМС розшифруємо трьома словами, вже українськими, а не англійськими, то отримаємо “три кити” подружніх взаємин християн. ЙДЕТЬСЯ ПРО СПІЛКУВАННЯ, МОЛИТВУ І СЕКС.
ІСУСІВ РЕПОРТЕР ЇЇ ДИВУЄ НАША МЕТУШНЯ, БАЗІКАННЯ, ЗМАГАННЯ ДО “ПРОСУНОТОСТІ”, ХАОС.
Її картини, зроблені гуашшю, тушшю, акварелями, маркерами, гелевими ручками і звичайним олівцем на шматках упаковок, картоні, обгортковому папері – це двохсоткратне свідоме чи несвідоме запрошення до діалогу з Христом. ЛИСТОПАД 2012 КАНА
5
Šel` mnlep`
Автор: Володимир Станчишин, психолог
ondprfm“ qb`pj`
МОВЧАТИ чи кричати? Чи може сварка бути “тихою”? Коли, приміром, чоловік чи дружина боїться сказати про свої почуття або ж мовчить, аби інший сам зрозумів свою провину? На жаль, це ніколи не призводить до вирішення конфлікту.
а консультацію до психолога приходить подружжя. На запитання, чи у їхній сім’ї бувають сварки, дружина крижаним голосом відповідає: “Ми ніколи не сваримось”. Опущені плечі чоловіка, що дивиться в підлогу, свідчать про те, що він “погоджується” зі своєю дружиною. В їхній сім’ї справді немає сварок, бо він давно звик з усім погоджуватися і… мовчати. Так легше. Але чи справді це подружжя живе без конфліктів? І чому люди все-таки мовчать?
Н
тим, що він втомився після роботи. Або ж вважає, що прибирання – це жіноча справа. Чи впевнена, що просити чоловіка поскладати свої речі – це безнадійно. Тому вона мовчить. Але невдоволення росте. Воно зріє всередині жінки, робить її роздратованою і “виливається” у докори дітям, зіпсовану прогулянку, втому від своєї роботи тощо. Через мовчання невдоволення не зникає – воно накопичується всередині і знаходить свій вихід у різних ситуаціях.
ГОВОРИТИ ПРО ЦЕ – БЕЗНАДІЙНО… Втомлена дружина повертається з роботи і бачить, що чоловік укотре розкидав свої речі, та… знову прибирає їх сама. Чому? Бо може виправдовувати його
МОВЧАННЯ – НАЙМОГУТНІШИЙ ДОКІР Чоловік знову затримується на роботі. Дружина, чекаючи на нього, “вбиває час” у сусідки, скаржачись на його відсутність. При зустрічі чоловік дивиться вбік, а його “половинка” всім своїм виглядом дає зрозуміти, що він завинив. Та не лунає жодного слова. “У мене з чоловіком вже три дні «німецька мова», – згодом жаліється жінка сусідці. – Бо це неможливо терпіти. Він любить роботу більше за мене. Хай усвідомить свою провину”. І чоловік усвідомить. А про своє почуття провини не скаже ані слова, заховавши його в собі. Коли ми змушуємо співподруга почуватися винним, то завдаємо йому болю. Тобто змінюємо роль жертви на роль ката, караючи свого чоловіка чи дружину. Наприклад, вдаючись до звичайного мовчання, – цього наймогутнішого
14
КАНА ЛИСТОПАД 2012
ondprfm“ qb`pj` му намагаються повернути у сім’ю мир і злагоду. Перестають вчитися, починають вживати наркотики, часто хворіють. Здавалося б, чому? Бо тоді батьки повинні об’єднати зусилля, аби допомогти дитині, а отже, змушені бути разом. Дитина жертвує всім заради благополуччя в сім’ї. І робить це несвідомо. Згодом вона засвоює такий зразок вирішення конфліктів. І в дорослому віці вже у власній сім’ї створює таку ж атмосферу мовчанки, де виростає наступне покоління заручників “тихої війни”. докору. Тоді в “покараного” накопичується почуття провини і щоби якось його приглушити, чоловік знову затримується на роботі, а дружина йде до сусідки. Коли ж обоє повертаються додому, то вдаються до звичного сценарію. Якщо ми не можемо відверто говорити про свої проблеми, то лише поглиблюємо кризу в подружжі.
фото: usiter.com
ТОБІ КРАЩЕ МОВЧАТИ Уявімо собі сім’ю, в якій один із подругів – диктатор. Він чи вона заробляє більше, походить із кращої сім’ї, має досконаліший смак або просто завищену самооцінку. Наприклад, чоловік докоряє дружині, що вона надто гладка, не так виховує дітей, бо сусідські діти краще вчаться. Він ніколи не дає жінці висловитися, твердячи, що вона, мовляв, усе одно нічого путнього не скаже. У такий спосіб чоловік штучно занижує самооцінку дружини настільки, що вони вже не здатні стати рівноправними партнерами у творенні сім’ї. Партнерами, які говорять про свої почуття, висловлюють незадоволення чи мають право на заперечення. Мовчання в такій сім’ї – золото. І не дай, Боже його порушити, бо щоб ти не сказав – зазнаєш приниження. Така ситуація – результат довготривалого замовчування всіх проблем. Зазвичай, коли людина не почувається впевнено в родинному колі, то відчуватиме непевність і в інших сферах свого життя, якою б обдарованою і талановитою вона не була. МОВЧАНКА РОДОМ ІЗ ДИТИНСТВА Діти – індикатори всіх сімейних конфліктів. Завжди відчувають негаразди. І знають ціну мовчанки. Батькам часто здається, що якщо вони мовчать, якщо в хаті не чути криків, то діти думають, що все гаразд. Це не так. Діти все бачать і розуміють. Натомість коли їм ніхто нічого не пояснює, то у 100% випадків вони беруть провину за сімейні негаразди на себе. Тоді по-своє-
ТРИ ПОРАДИ Але жодна мовчанка не може тривати вічно. Та наступна помилка, яку робить “мовчазне” подружжя, це розмова, в якій співподруги починають звинувачувати один одного. Найчастіше лунають слова: “Ти не маєш рації”, “Ти мене образив”. Тож, перша порада стосуватиметься розмови, яка допоможе вирішити, а не поглибити конфлікт. До неї варто підготуватися. Потрібно також уникати агресії. Розмову не слід починати зі займенника “ТИ”, бо це завжди призводить до звинувачення свого співрозмовника. Застосовуйте займенник “Я”, говоріть про себе, про свої страхи, невдоволення, почуття: “Я почуваюся самотньою, коли ти пізно приходиш додому”, “Я стомлююся від того, що постійно маю прибирати сама”, “Я відчуваю себе покиненим, коли ти не хочеш розмовляти зі мною”. Так ви не звинувачуєте співрозмовника, а говорите про те, що відчуваєте. А отже, під час цієї розмови можете дійти до займенника “МИ”, коли ви разом усвідомите, що відповідальність за будь-який конфлікт поділяють обоє співподругів. Друга порада стосується сімейної ради, яку варто час до часу робити. На неї слід запросити всіх членів сім’ї і обговорити важливі питання – негаразди, їхні причини та можливі шляхи подолання. Це потрібно і вам, і вашим дітям, бо так вони зможуть зрозуміти, що відбувається, а отже, позбутися почуття провини. А третя порада зовсім проста: ніколи не “присипляйте” конфлікту. Якщо між вами та подругом виникло непорозуміння, не лягайте спати без короткої розмови. Це має бути непорушним правилом. І найголовніше: якщо простір між вами та вашою “половинкою” раптом заповнить задушлива мовчанка, то наважтеся порушити її чудовими словами: “Я люблю тебе”. ЛИСТОПАД 2012 КАНА
15
k~dhm`
onqŠ`ŠP
Життя - дуже просте Розмовляли: Іванка Рудакевич та Ірина Кондратюк
“У мене повно історій у голові. Часами не знаю, яку обрати”, – з усмішкою зізнається отець-салезіянин Бруно Ферреро. На останньому Форумі видавців у Львові йому довелося розказати не один десяток історій. Відчутно, що українцям вони припали до душі. Тож, ми запитали отця, як творяться ці історії, а також якими є маленькі історії його буднів у рідній Італії: що їсть на сніданок, як виглядає його робочий день і чому під час проповідей він використовує ляльки. 24
КАНА ЛИСТОПАД 2012
onqŠ`ŠP
Р
озкажіть, будь ласка, коли Ви написали свою першу історію? – Я почав писати приблизно 40 років тому. Така потреба виникла, тому що в традиції салезіянського ордену, до якого я належу, після ігор та забав з дітьми є такий звичай говорити їм “слівце на добраніч”, тобто якесь слово перед сном. Але коли дзвоник скликав дітей на молитву, всі втікали. Тоді я почав розповідати їм короткі історії, але після молитви, бо якщо спочатку була історія, а потім – молитва, то вони все одно втікали. І я побачив перший результат: діти охоче слухали оповіді. Коли хтось починає розповідати історію, всі наближаються до цієї людини. Можете перевірити. – А звідки берете образи для своїх історій? З уяви? – Багато історій походять не так із фантазії, як із традиції, тобто з народних оповідань. Інші з’являються також зі спілкування з людьми, з повсякденного життя, з маленьких дрібничок, які можна десь побачити, навіть із газет, а часом із новин чи інтернету. Інколи у якійсь книзі чи у фільмі є короткий діалог, з якого може постати окрема історія. Всі ці оповіді я опрацьовую, тому що вони мають катехитичну, релігійну мету. Світ повний історій, наш світ живе історіями. Але саме релігійних сьогодні мало.
фото: Іванка Рудакевич, Володимир Ольшанський
ВАЖЛИВО ЧАС ДО ЧАСУ, ДИВЛЯЧИСЬ НА РЕЧІ, ЯКІ СТАЮТЬСЯ, ПОВТОРЮВАТИ СОБІ: “ЦЕ НЕ ВАЖЛИВО” – Деякі з оповідей дуже дитячі. Як наважуєтеся розповідати їх дорослим? – Душа завжди маленька. Перед Господом ми всі – діти. І, до того ж, є певні розповідні механізми, які підходять та є однаковими
Під час Форуму видавців автограф-сесія з Бруно Ферреро тривала понад півтори години. Люди несли йому квіти, цукерки, шоколадки
і для дітей, і для дорослих. Найкраще дитячі історії слухають люди похилого віку. – Чому Ви вирішили саме в такий спосіб промовляти до людей – через історії? – Найкращий спосіб промовляти – це євангельський. Ісус розказував людям притчі. І кожна історія – це маленьке зернятко. Його достатньо посіяти в особу, і потім воно в ній росте. Це зерня підживлює уяву, фантазію. А фантазія допомагає зростати розуму, мудрості. Також часто те, що є неможливим у житті, в притчі стає можливим. – В Україні Вас знають як автора коротких історій. А чим Ви ще займаєтеся? Як виглядає Ваш робочий день? – Одним із моїх обов’язків є ходити в будинок для людей похилого віку. Там я служу Літургію. І щодня під час проповіді я мушу розповісти якусь історію. Після 40 років відвідин цього будинку це вже важко. Але, на щастя, історії, які я розповідав 10 років тому, вони вже забули або померли ті, які їх чули. Також я працюю у жур-
налі “Салезіянський вісник” (обіймає посаду головного редактора, – авт.). Він виходить раз на місяць, але забирає дуже багато часу. Після цього я маю різні обов’язки у монашій спільноті. – Як розпочинаєте ранок? Чи п’єте каву? – Щоранку, коли відвідую будинок для людей похилого віку, мене там пригощають сніданком. Це невеличка кава і один маленький йогурт. Я мушу щось перекусити, тому що приймаю ліки від тиску. Тож, мій сніданок – це таблетка, кава і йогурт. – А як виглядає Ваше робоче місце, ваш кабінет? – Я маю чотири кабінети в Римі, але туди ніколи не їжджу. Натомість у мене є малесенький кабінетик у Турині, де я працюю. До розмови долучається перекладач і починає описувати ту кімнатку (авт.): – Кабінет виглядає дуже просто. Там є письмовий стіл, крісло, комп’ютер, а також крісло для гостя, який міг би прийти поспілкуватися, і невеличка шафка з книжками. ЛИСТОПАД 2012 КАНА
25