№7
липень-серпень 2014
www.svichado.com
тема номера:
ЯК ВІДПОЧИВАТИ, ЩОБ ВІДПОЧИТИ c. 14-15
c. 18-19
c. 22-23
Передплатити журнал “Кана” можна з будь-якого місяця! Вартість передплати журналу “Кана” у 2014 році включно з поштовими витратами 1 міс.
3 міс.
6 міс.
14,55 грн
43,05 грн
84,45 грн
Зверніть увагу, що передплату на майбутній місяць можна оформити до 15 числа місяця поточного в будь-якому відділенні поштового зв’язку.
g`opnxrJln dn j`mh
І
з початком літа напевне кожен із нас задумується як відпочити. Де? З ким? Тому й ми вирішили подарувати Вам кілька сторінок про те, як відпочивати, щоб дійсно відпочити. Бо відпочинок є справді мистецтвом. Усі фахівці, які писали тексти чи давали коментарі до теми номера, підкреслюють, що відпочивати необхідно не лише раз на рік. Ви прочитаєте як про сімейний відпочинок, так і про потребу окремого часу для себе, відпочинку на самоті. І не йдеться тут, щоб від чогось чи когось втікати, але, щоб, як каже о. Якуб Гонцяж, вчитися любити себе. Як пояснює о. Євген Станішевський у коментарі до євангельського уривку, немає сенсу говорити про відпочинок, якщо не було виконаної перед тим роботи. Отож, якщо Ви важко працювали цілий рік, – маєте дозволити собі відпочинок. Хтось віддасть організацію своєї відпустки в руки професіоналів від туризму, а хтось спробує бути сам собі туроператором, до чого заохочує п. Олег Дорожовець. Але обов’язково, плануючи відпустку, візьміть до уваги Вашу фізичну кондицію! Щоб, бува, Ви, просидівши весь рік в офісі, не вирушили відразу підкоряти гірські вершини. Як фізично підготуватися до відпустки і як оздоровити своє тіло літом – цікаво розповідає фізичний терапевт п. Ярополк Пшик. Одне слово, ми так підбирали матеріали теми номера, щоб допомогти нам усім повноцінно і по-справжньому відпочити! Але крім “відпочинкових” тем, в “Кані” – багато іншого, що, надіємося, допоможе Вам... відпочити, коли нарешті, лежачи на коцику, знайдете час, щоб побути сам на сам з нашими текстами. Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до “КАНИ”! P.S. До зустрічі на сторінках вересневого номера!
Від імені редакції
ЛИПЕНЬ 2014 КАНА
3
6
dn pndhmh m` cnqŠhmr Н АТАЛ Я ТА ІГОР ПЛ АХТИ Н И
КОЛИ ТИ МОЛОДИЙ – МОЖЕШ ПЕРЕДАТИ ДІТЯМ БАГАТО ВЛАСНОЇ ЕНЕРГІЇ, У СТАРШОМУ ВІЦІ – ДОПОМОГТИ МАТЕРІАЛЬНО. ВЗАЄМОДОПОМОГА – ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО.
Šel` mnlep`
12
ЯК ВІДПОЧИВАТИ, ЩОБ ВІДПОЧИТИ Відпустка дарує нам безліч можливостей. Ми можемо не лише добре виспатися, забути про роботу та побути на лоні природи, але й зміцнити наші сімейні стосунки. АДЖЕ СПІЛЬНИЙ ВІДПОЧИНОК Є ГАРНОЮ НАГОДОЮ ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ, ВЗАЄМОПІЗНАННЯ ТА ЗБАГАЧЕННЯ НОВИМ ДОСВІДОМ...
fhŠh bPpn~
26
ТИ – ВАЖЛИВИЙ! Парафія мусить бути місцем, де людина відчуває свою важливість. ІДЕТЬСЯ НЕ ПРО ТЕ, ЩО МИ ПОВИННІ БУТИ УВАЖНИМИ ОДНІ ДО ОДНИХ, ВВІЧЛИВИМИ. Цього замало. ХТО З НАС ЗАТЕЛЕФОНУВАВ СПІВПАРАФІЯНИНУ, КОЛИ ЙОГО КІЛЬКА НЕДІЛЬ НЕ БУЛО НА ЛІТУРГІЇ? Чи хоча б знає його ім’я?
БАЖАЄМО ВАМ ГАРНОГО ЛІТНЬОГО ВІДПОЧИНКУ!
4
КАНА ЛИПЕНЬ 2014
r mnlepI k~dhm`
30 СПРАВЖНЄ ХРИСТИЯНСТВО БАЧИВ У ГОРАХ Отця Івана Рибарука важко не запам’ятати. Сам родом із Кривопілля, виріс у Верховині, а зараз служить у Криворівні. СВОГО ЧАСУ ВІН СЕРЙОЗНО ЗАЙМАВСЯ СПОРТИВНИМ ГІРСЬКИМ ТУРИЗМОМ. І ЧЕРЕЗ ГОРИ ГОСПОДЬ, ЯК КАЖЕ СВЯЩЕНИК, “ПРИТЯГНУВ” ЙОГО ДО СЕБЕ.
qPl’“
38 НА ДОБРАНІЧ, МАЛЮКИ! Сон є надзвичайно важливий для здоров’я і повноцінного розвитку наших дітей. ЦЕ ДОБРЕ РОЗУМІЄМО МИ, ДОРОСЛІ, ТА НЕ ЗАВ ЖДИ РОЗУМІЮТЬ ДІТИ, ЯКИХ БУВАЄ ОЙ ЯК ВАЖКО ВКЛАСТИ ВВЕЧЕРІ СПАТИ. А чи можливо полегшити цей процес?
40
fhŠŠ“ 0epjbh
ХРИСТИЯНСЬКЕ НЕ МАЄ БУТИ ЧОРНО-БІЛЕ Знайти захоплюючий мультик чи програму для дітей тепер, напевне, не проблема. ПРОТЕ ЯКЩО ВАМ ЗАЛЕЖИТЬ НА ТОМУ, ЩОБ ВІН БУВ УКРАЇНСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА І БАЗУВАВСЯ НА ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЯХ – ЗАВДАННЯ УСКЛАДНЮЄТЬСЯ.
50
jrk|Šrp`
ХРИСТИЯНСТВО – РЕАЛЬНЕ Христа можна малювати не тільки на полотні. Можна ще на скелі, на стінах житлових будинків, закинутих приміщень. БАГАТО РОБІТ СЕРГІЯ РАДКЕВИЧА, ЛЬВІВСЬКОГО МИТЦЯ, САМЕ ТАКІ – ЇХ ЦІЛКОМ ЙМОВІРНО ЗНАЙТИ В ГОРАХ ЧИ ПІДЗЕМНИХ ТУНЕЛЯХ.
НАСТУПНИЙ НОМЕР “КАНИ” ВИЙДЕ 15 СЕРПНЯ! ЛИПЕНЬ 2014 КАНА
5
Šel` mnlep`
ßÊ Â²ÄÏÎ×ÈÂÀÒÈ, ÙÎÁ ²ÄÏÎ×ÈÒÈ
Відпустка дарує нам безліч можливостей. Ми можемо не лише добре виспатися, забути про роботу та побути на лоні природи, але й зміцнити наші сімейні стосунки. Адже спільний відпочинок є гарною нагодою для спілкування, взаємопізнання та збагачення позитивними емоціями і новим досвідом.
фото: ecdevelopment.org
Автор: Олена Яремко, психолог, психотерапевт ВІДПОЧИВАЄМО – СКІЛЬКИ І ЯК? Надзвичайно важливою в житті людини є здатність знаходити баланс між працею та відпочинком, між виконанням обов’язків і втіленням своїх зацікавлень, між часом, коли перебуваємо разом з іншими, та часом для себе і для Бога. Це одна з умов нашого доброго самопочуття. А для збереження балансу мусимо дбати про власний відпочинок. Тривати відпочинок повинен стільки, щоби вповні відновитися від стресу, спричиненого сучасним ритмом життя. Вважають, що лише на четвертий день відпустки людина нарешті “скидає” напругу і припиняє кружляти думками довкола роботи. На жаль, позитивна дія відпочинку не є довготривалою, тому психологи радять замість однієї довгої організовувати декілька коротких відпусток протягом року. Проте якщо йдеться про спільний відпочинок зі сім’єю, то варто подбати, аби він тривав щонайменше два тижні. Обираючи спосіб відпочинку, кожен мусить запитати себе: “Якими є мої очікування щодо відпочинку? Чого я хотіла/хотів би? Чого найбільше потребую?” Одні шукають яскравих вражень, людних місць та відомих курортів. Інші, навпаки, хочуть втекти якнайдалі від цивілізації. Для когось відпочинок – це лежати щодня на пляжі, а для когось – підкоряти вершини гір. Тому, плануючи спільну відпустку, варто враховувати індивідуальні особливості та потреби кожного члена сім’ї. Якщо подружжя має різні інтереси та очікування щодо відпочинку, але в нього є бажання бути разом, то завжди можна знайти компромісне рішення. Таке рішення необхідно узгоджувати з потребами та інтересами кожного з членів родини. Наприклад, можна запланувати, що під час спільної відпустки одного дня
12
КАНА ЛИПЕНЬ 2014
ßÊ Â²ÄÏÎ×ÈÂÀÒÈ, ÙÎÁ ²ÄÏÎ×ÈÒÈ вся сім’я йде в гори, другого – гуляє містом, а третього – ніжиться на сонечку біля озера. Загалом варто пам’ятати, що на якість спільного відпочинку впливає не так місце, яке ви обрали для відпустки, як те, якими емоціями і враженнями ви зможете наповнити свій відпочинок. ВІДПОЧИНОК ІЗ ДІТЬМИ Насправді потреби дітей щодо відпочинку доволі прості – свіже повітря, простір, можливість здобути новий досвід та пізнати щось цікаве. Проте тема спільного відпочинку з дітьми заслуговує особливої уваги. Адже батькам слід пристосовувати програму відпустки до віку дітей, їхніх можливостей та інтересів. Наприклад, вирушаючи на відпочинок із дво-трирічними непосидюхами, не варто й сподіватися, що ви зможете лежати собі на сонечку та читати книжку. Натомість треба бути готовим до різноманітних забав
із дітьми: будування палаців з піску, експериментів із водою, вивчення таємниць природи тощо. А от дітей старшого віку вже слід залучати до планування відпустки, пакування своїх речей, розподілу певних обов’язків на відпочинку. Це розвиває їхню відповідальність та самостійність. Загалом батькам дітей-підлітків варто пам’ятати, що їхні “чада” хотітимуть відпочивати разом із татом-мамою лише до певного віку. Рано чи пізно сімейний відпочинок для них програватиме альтернативі відпочинку в таборі чи з друзями. Тому саме зараз, під час спільної відпустки, батьки можуть і мусять навчити своїх синів і дочок добре відпочивати. Адже те, якою буде культура відпочинку їхніх дітей, чим стане для них відпочинок у майбутньому – виконанням нудного щорічного обов’язку чи яскравим життєвим досвідом – залежить передусім від мами й тата. Саме їхній приклад у цій “нелегкій справі” допоможе дітям сформувати і модель “відпочинкової” поведінки і традиції сімейного дозвілля.
ПОТРЕБИ ДІТЕЙ ЩОДО ВІДПОЧИНКУ ДОВОЛІ ПРОСТІ – СВІЖЕ ПОВІТРЯ, ПРОСТІР, МОЖЛИВІСТЬ ЗДОБУТИ НОВИЙ ДОСВІД ТА ПІЗНАТИ ЩОСЬ ЦІКАВЕ І хоч як би не хотілося батькам трохи “розслабитися” у відпустці, їм треба використовувати кожну нагоду для спілкування та кращого пізнання своєї дитини. Чим живе наш син чи донька? Що переживає? Чого потребує від нас зараз? Мудрі та уважні батьки завжди зможуть наблизитися до відповідей на ці запитання, якщо зроблять час спільного відпочинку часом зближення зі своїми дітьми. ЧАС ДЛЯ СЕБЕ І ДЛЯ “НАС” Відпустка має служити оновленню сил, зміцненню здоров’я, поліпшенню самопочуття всіх членів родини. Кожен сам знає, чого потребує найбільше. Для одних відпочинок – це можливість довше поспати, для інших – насолодитися тривалими прогулянками на природі... Прислухайтеся до себе і спробуйте організувати спільний відпочинок так, аби реалізувати і свої потреби. Навіть відпочиваючи з дітьми, можна знайти час для себе. Для цього батьки повинні діяти в команді, допомагаючи один одному та виокремлюючи певний “простір” для особистих потреб кожного. Варто лише завчасно поділити між собою обов’язки з догляду дітей. Скажімо, сьогодні дітей пильнує дружина, а тато має змогу порибалити. А коли тато та син вирушають на велосипедну прогулянку, мама має кілька годин, аби спокійно почитати книжку. ЛИПЕНЬ 2014 КАНА
13
k~dhm`
IÍÒÅÐÂ’Þ
Розмовляла Іванка Рудакевич
Отця Івана Рибарука важко не запам’ятати. Коли знайома розказувала мені про нього, то казала: “Як зустрінешся з ним, то побачиш Олексу Довбуша”. Не знаю, як виглядав Олекса Довбуш, але о. Іван виглядає, як справжній гуцул. Сам родом із Кривопілля, виріс у Верховині, а зараз служить у Криворівні. Свого часу він серйозно займався спортивним гірським туризмом. І через гори Господь, як каже священик, “притягнув” його до себе. Хоч перш ніж стати християнином, він цікавився багатьма іншими віросповіданнями.
– Тобто батьки з Вами взагалі не говорили про віру? – Ніколи. Є таке поняття, як “призиваюча благодать” – благодать, яка кличе. Ти просто зустрічаєшся з реальним життям і постає запитання: для чого я живу? У мене це сталося, коли я був в горах. Я колись із 18-ти до 25-ти років серйозно займався спортивним туризмом. Ходив і на Кавказ, і на Памір, і на Алтай. І якось, стоячи на вершині гори в Таджикистані, – це було дуже високо, понад шість тисяч метрів над рівнем моря – я відчув в душі крик: хочу в небо. Не хотів повертатися назад. Чому? Мені здавалося, що світ, в який я мав повертатися, дуже штучний, люди навколо ходять у масках. Тож мене хлопці просто стягнули з гори. Це був такий дивний стан. Я не казав: “Хочу до Бога”, бо тоді ще цього не розумів.
30
КАНА ЛИПЕНЬ 2014
Просто стояв на вершині, бачив небо над собою і гори навколо. Там тільки камінь, лід і сніг – більше нічого нема. Ця чистота настільки все оголила, що мене ніби різнуло. Так почався період мого навернення. Паралельно зі захопленням горами я почав захоплюватися книжками. Читав щось із психології, філософії, релігії. Шукав себе, роздумував про життєві цінності. Тому в ті часи було і вегетаріанство, і крайній пацифізм, а потім і захоплення східними філософіями.
Я ЦЬОГО ДУЖЕ ПРАГНУВ – ВНУТРІШНЬОЇ ЗУСТРІЧІ З БОГОМ ЯК З ОСОБОЮ, З ЯКОЮ МОЖНА БУДУВАТИ СТОСУНКИ, А НЕ ФОРМАЛЬНО ВИКОНУВАТИ ОБРЯДИ – А до церкви не заглядали? – Був такий момент. Мені було дуже важко і тітка привела мене до одного священика, він мене висповідав, причастив. Але, чесно кажучи, я не розумів, що відбувається. Стало легше. Тільки якраз в той час, 1992-93-го року, в Україні тривали “війни” за храми між католиками і православними. А я – великий моцний хлопець. Пішов до іншого священика, він каже мені, що добре, що я прийшов, буду захищати їхній храм від “нападників”. І це мене відбило від Церкви, бо для мене тоді питання конфесії взагалі не стояло. Якраз в той час я почав спілкуватися з крішнаїта-
фото: Іванка Рудакевич
З
наю, що Ваш шлях до Бога був непростий... – Ніхто до Отця не приходить, якщо Отець його до себе не притягне. Так пише в Євангелії. Тож це Господь мене до себе привів. В один момент переді мною постало запитання: хто я? Я не був віруючим, батьки за Союзу займали державні посади. Тож тема віри, звичайно, в нас не афішувалася. Я потім питав тата і маму про ті часи. Казали, що насправді постійно молилися. Але це не проявлялося назовні. У хаті ікон не було. Святий вечір – це був гарний вечір. Ходили колядувати. Але чому? Особистих дитячих грошей трішки заробити, ну якщо чесно.
ÎÒÅÖÜ ²ÂÀÍ ÐÈÁÀÐÓÊ
ЛИПЕНЬ 2014 КАНА
31
jrk|Šrp`
ÌÈÑÒÅÖÒÂÎ
“Євхаристія”, 2011-ий рік
Христа можна малювати не тільки на полотні. Можна ще на скелі, на стінах житлових будинків, закинутих приміщень. Багато робіт Сергія Радкевича, львівського митця, саме такі – їх цілком ймовірно знайти в горах чи підземних тунелях. Проте він не вважає це за правило. Для нього важливо, щоб те, що він малює, мало зв’язок із реальним життям. Розмовляла: Іванка Рудакевич
П
ершою твоєю роботою, яку я побачила, була “Євхаристія” – велика фреска на стіні, в приміщенні Бессарабського ринку в Києві. Це мене шокувало: тут люди торгують, а над ними, на стіні, лики апостолів... – “Євхаристію” я малював, коли подавався на премію від “Пінчук арт-центру”, що у Києві, 2011-го року. Представники цього центру запропонували мені малювати у приміщенні Бессарабського ринку. Я почав читати історію цієї будівлі. Дізнався, що у 30-ті роки, коли був Голодомор, туди звозили тіла людей, які вмирали від голоду, не доїжджаючи до міста. Там були підземні морозильні камери, і тіла мертвих переховували в них, щоб ніхто у місті не знав, що відбувається насправді. А водночас на дверях ззовні висів величний плакат “Пятилетка – хорошо”. Тож, спочатку я хотів намалювати там класичну Тайну вечерю, бо те, що відбувалося у тій будівлі, було таємницею. Але потім зрозумів, що це щось зовсім не те. Люди, тіла яких зберігали в тому приміщенні, померли, бо не мали що їсти, не мали ні шматка хліба. Я вирішив зобразити там Євхаристію – хліб і вино, Тіло і Кров
50
КАНА ЛИПЕНЬ 2014
Христа, яких кожен із нас потребує, щоб жити. За столом сидять апостоли, але постаті Ісуса нема, бо там є велике вікно, з якого постійно йде світло. Я тоді зрозумів, що те світло – це і є Христос нерукотворний. Сьогодні Бессарабський ринок – один із найдорожчих в Україні. І, знову ж таки, я хотів навести паралель між дуже дорогими продуктами, якими торгують на тому базарі, і Пресвятими Дарами, які є для нас життєво необхідними і які Христос дає нам задарма. – Ця робота доволі непомітна. Принаймні якби не подруга, я б і не зауважила, що на стіні, щось є... Це частина задуму? – Так, я вибудовував композицію малюнка, враховуючи структуру будівлі, щоб зображення не дуже привертало до себе увагу, наче воно там весь час було. Вважаю, що християнство не має бути нав’язливим, тому й не хотів, щоб ця робота домінувала над приміщенням. Якщо бодай одна людина її побачить і відчує контакт із Богом – це вже добре. Маю інші роботи, які теж намагаюся зробити непомітними. Але люди їх все ж зауважують. Інколи я малюю так, що
ÌÈÑÒÅÖÒÂÎ
pe `k| me розпис дуже видно. Наприклад, як відображаю Спаса Нерукотворного на скелі, то, звичайно, Його виділяю. Але водночас роблю Його німб зеленим, щоб він поєднувався зі зеленню, яка є навколо. – А як люди реагують на твої роботи? Особливо на те, що ти малюєш, до прикладу, лик Христа на стіні житлового будинку чи на скелі? – Більшість людей, навіть священики, дуже позитивно ставляться до того, що я роблю. Бо ці роботи не несуть у собі нічого негативного, навпаки – пропагують християнство. Саме тому мені важливо вийти за межі церкви як будівлі, у простір міста, малювати там, де ніхто не очікує це побачити, наприклад, у горах. Бо Бог є всюди. І може повз те зображення, що я створив на скелі, пройде 3 – 4 людини протягом року. Але уявіть – людина збирає собі ягоди і тут раптом бачить: на камені – Христос. Несподіванка. Це секундне повідомлення. Можливо, людина на мить подумає про Господа. А що буде далі, я не знаю, це вже справа Бога
і тієї людини. Моя справа – кидати маленькі “повідомлення”. Я розумію, що не можу когось змінити, кожен робить свій вибір. Звичайно, намагаюся шукати лояльні місця, де б міг малювати – це не має бути якийсь свинарник. Важливо, щоб люди розуміли: те, що я малюю на стінах, – це не ікона (хоча взагалі я пишу ікони), а зображення на християнську тему. Часто люди не розуміють і починають сердитися. – Чи бувало, що люди реагували дуже агресивно? – Був випадок під час одного фестивалю, коли я вирішив відобразити на стіні будинку мучеників – св. Косму і Дем’яна, яких тоді був день. Я прочитав про них. Це були реальні люди, які жили у ІІІ ст., мученики за віру. Але одному священикові не сподобалося те, що я малюю. І потім ту роботу не просто замалювали, а залили фарбою. На разі рідше малюю в публічних місцях. Бо там доволі шумно та й люди часто відволікають, випитують: а що це таке?
фото: з архіву Сергія Радкевича
– Можливо, вони просто не розуміють... – Так, але були випадки, коли я сказав: подивіться мовчки дві хвилини і самі подумайте, що це. То з часом люди починали розуміти і вже самі мені пояснювали, що я малюю. Ми просто лінуємося думати. На разі більше працюю в майстерні, малюю святих за греко-католицьким церковним календарем. Це невеликі зображення ескізного характеру, формату А5. – Щодня? – Так, щодня читаю щось про святих, згадка про яких припадає на цей день. Роздумую про те, як вони жили, якими були. Намагаюся максимально дослідити вже існуючі зображення цих святих. Декого з них раніше ніхто не малював. Тому це своєрідне богословське навчання для мене. До того ж, велика праця над собою – постійно борюся з власною лінню. Бо щодня треба сісти і почитати. А в календарному році, не враховуючи високосний, 365 днів. Ще не знаю, що в результаті з цього вийде. Але мені важливо малювати святих. Бо більшість із них – мученики. Вони для мене є свідченням того, що християнство – не міф, воно реальне. Взагалі, останнім часом зрозумів, що моє завдання зараз – переплітати сакральні теми з реальним життям. “Уявіть – людина збирає собі ягоди і тут раптом бачить: на камені – Христос”
– Тобто? – Щоб те, що я малюю, мало зв’язок із реальним життям людей. Наприклад, недавно закінчив серію ЛИПЕНЬ 2014 КАНА
51
Свята Земля 22 - 29 вересня 2014 р.
Назарет, Кана Галилейська, Капернаум, Хайфа, Вифлеєм, Єрусалим, Єрихон, Мертве море, гора Тавор, ріка Йордан.
(8 днів)
780$
+ 100 грн
(6 днів)
650$ + 100 грн Контактні телефони:
(097) 420 94 70
Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р. ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ
Число 7 (20) 2014 Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”
Передплатний індекс
68747
Графічний проект журналу: Олеся Оринчин
Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Христина Дорожовець, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).
© Кана, 2014 Надіслані матеріали не рецензуються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При передруку матеріалів посилання на журнал “Кана” обов’язкове. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Обкладинка: Наталія Раїник
Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м. Київ, вул. Старокиївська, 26-а
Адреса редакції: Видавництво “Свічадо”, журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22, м. Львів, 79008 Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 244-57-44 е-mail: kana@svichado.com url: www.svichado.com Для листів: “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008 www.facebook.com/zhurnal.Kana www.vk.com/id189841608