МОНАСТИРСЬКА АПТЕКА Лікувальні трави отця Кіліяна
Титул оригіналу: Die kleine Klosteraportheke. Die wichtigsten Heilpflanzen und die besten Rezepturen von Pater Kilian
УДК 615.89 ББК 53.592 M 77 Текст: доктор Йоган Ґ. Маєр, отець Кіліян Завм OSB, доктор медичних наук Бернгард Уелеке. Перекладач Тарас Різун
Видавництво спирається на “Український правопис. Проєкт найновішої редакції” Інституту української мови НАН України, 1999
Маєр Йоган Ґ. М 77 Монастирська аптека : Твори отця Кіліяна / Йоган Ґ. Маєр, Кіліян Завм OSB, Бернгард Уелеке / пер. Т. Різун. – Львів : Свічадо, 2013. – 192 с. : кольор. іл. ISBN 978-966-395-616-9 У книжці подано характеристику 70-ти найважливіших лікувальних рослин, які здавна використовували в монастирських аптеках. Читач дізнається про досвід монастирського траволікування, як і при яких недугах застосовувати певні рослини. Це компактне видання енциклопедичного типу вирізняється практичністю й компетентністю.
УДК 615.89 ББК 53.592 © 2005, Verlag Zabert Sandmann GmbH, München © Видавництво “Свічадо”, українське видання, 2013
ISBN 978-966-395-616-9
МОНАСТИРСЬКА АПТЕКА Лікувальні трави отця Кіліяна
Львів Видавництво “Свічадо” 2013
ЗМІСТ
Зміст Монастирські медичні знання, відкриті наново Чому традиційні знання черниць і ченців – це благословення для нашого здоров’я
6
Природні аптеки: монастирські сади Як, починаючи від середньовіччя, ченці збирали і формували гербарії, та які лікувальні скарби вони вберегли від забуття
8
Найважливіші лікувальні рослини Опис 70 основних рослин монастирської медицини. Як вони діють і коли їх уживати
10
Найефективніші рецепти Рецепти отця Кіліяна – від застуди до порушень сну
150
Самостійне траволікування, або “Зроби це сам” Інструкції, як крок за кроком самому правильно приготувати трав’яний чай або добре розмішати мазь
172
Із домашньої аптечки Стисло про найважливіше: які лікувальні рослини варто мати в домашній аптечці
176
Лікувальна сила трав Які речовини, що входять до складу трав, забезпечують їхню лікувальну дію та в яких рослинах вони містяться
178
Примітки перекладача
182
Показник назв
186
Список рослин
190
ЩО ТАКЕ МОНАСТИРСЬКА МЕДИЦИНА
Монастирські медичні знання, відкриті наново Монастирі, місця тиші й молитви, завжди були осередками знання і науки. Понад 600 років, від VIII до XIII сторіччя, ченці й черниці дбали про здоров’я людей, які мешкали поблизу. Брати й сестри, котрі навчились писати, присвячували час кропіткому копіюванню давніх медичних манускриптів. Знання, накопичені протягом тривалого часу за монастирськими мурами, стали справжньою копальнею відомостей про природні способи лікування. Монахи й монахині, лікуючи людей, послуговувались мудрістю, яка своїми джерелами сягала античних часів. Монастирі також уважали за свій обов’язок організовувати лікарні й опікуватися ними. У чернечому житті милосердя відігравало дуже важливу роль. “Про хворих треба дбати передусім і понад усе”, – писав у своїх монастирських правилах св. Венедикт. Монастирська медицина і пов’язані з нею способи лікування та догляду за хворими майже винятково ґрунтуються на траволікуванні. Залежно від найефективнішого способу засвоєння активних речовин рослинного походження, монастирська медицина рекомендує уживати лікувальні трави в різній формі: від чаїв і настоянок до компресів і трав’яних ванн. Окрім того, що монастирська медицина застосовує для лікування хвороб трави, вона також наголошує на тому, що варто запобігати недугам і постійно піклуватись про стан власного здоров’я. Йдеться передусім про такий стиль життя, який допомагає дбати про тіло й душу та одночасно не суперечить законам природи, – цілісний підхід до проблем, пов’язаних зі здоров’ям, завжди був характерною рисою монастирської медицини. Початки природної медицини У ті часи, коли монастирська медицина ще тільки розвивалась, з’явились такі надзвичайно важливі медичні праці, як наприклад, твори Гільдеґарди з Бінґена1 та “Macer floridus”2, які були актуальні аж до XIX століття. Деякі рекомендації, що містяться в них, є частиною сімейних традицій і сьогодні. Згодом вірогідність цих відомостей про лікувальні рослини та їх6
ній цілющий уплив на організм людини підтвердили й підтримали сучасні природничі науки та медицина, а тому, з нашого боку, було б нерозважно не застосовувати цих знань. Монастирська медицина, у такій формі, у якій ми її знаємо й застосовуємо, має сенс лише тоді, коли багатовіковий досвід поєднуватимемо з найновішими відкриттями. Завдяки цьому зможемо з довірою й упевненістю послуговуватись давніми рецептами для лікування хвороб і сьогодні. Попри те, що останнім часом зросло зацікавлення природними лікувальними засобами лагідної дії, чимало скарбів монастирської медицини ще невідомі, вони зберігаються у старих рукописах і чекають, коли їх відкриють і відведуть їм належне місце в сучасній науці. Скарби біля наших ніг Монастирська медицина цінує досвід наших предків. У цій книжці описані лікувальні рослини, які всі знають і застосовують у сучасній фітотерапії (траволікуванні), однак з-поміж них передусім було вибрано ті особливо популярні в монастирській медицині, котрі в наш час пройшли фармацевтичні дослідження. Тут не взято до уваги рослин, які було привезено до Европи пізніше, оскільки вони не відіграли важливої ролі в монастирській медицині. Тому читач марно шукатиме в цій книжці інформації про дерево гінкго чи олію чайного дерева. У цій праці зосереджено увагу на скарбах, які ростуть біля наших ніг. 7
ЩО ТАКЕ МОНАСТИРСЬКА МЕДИЦИНА
Природні аптеки: монастирські сади “Садок замкнений, моя сестра-дружина…” – читаємо в Соломоновій “Пісні пісень”, одній із книг Старого Завіту, що була дуже популярною в середньовіччі. Монастирський сад був місцем усамітнення, оточеним міцною загорожею, яка захищала від злодіїв і диких тварин. Та передусім він являв собою історичну ремінісценцію тих перших монастирів, що створили бенедиктинці в Італії та які славились високорозвиненою культурою садівництва. Чимало тих знань, які римляни самі не перенесли через Альпи, у VIII та IX століттях потрапили до Центральної Европи саме завдяки ченцям. Разом із цими відомостями монахи принесли сюди й багато лікарських рослин. Назви деяких з цих трав, як наприклад, шавлія (лат. salvia3), і сьогодні нагадують нам про своє походження. Серце траволікування До монастирських земельних володінь належав не лише сад, а й уся територія, оточена муром, який окреслював життєвий простір ченців. Пам’ятаймо, що ідея пустельництва відігравала в монастирському житті дуже важливу роль: перші християнські ченці були пустельниками, які покинули суспільство, щоб жити на самоті, молячись і медитуючи. Це, зокрема, було однією з причин того, що в межах монастирських мурів почали вирощувати потрібні рослини. Отож, у садах з’явились ділянки землі різного призначення: ті, на яких культивували городину (hortus), та ті, на яких плекали трави (herbularius). Зібрані рослини сушили й зберігали в спеціяльних приміщеннях. Це ставало сировиною для виготовлення ліків (нім. Droge – “ліки” – походить від старонімецького слова drög – “сушити”). У сушарнях і коморах рослини різали, по дріб нювали в ступках і перемішували. Згодом ці примі щення перетворили на монастирські аптеки. 8
ЩО ТАКЕ МОНАСТИРСЬКА МЕДИЦИНА
Великий зразок: план саду в Санкт-Ґалені4 Про те, як виглядав монастирський сад і що в ньому вирощували, сьогодні знаємо завдяки планові ідеального монастиря, який було засновано близько 830 року і який відомий як план монастиря в Санкт-Ґалені. У цьому документі містяться дуже точні відомості й навіть назви рослин, які культивували на монастирських землях. На плані зазначено межі трьох різних ділянок, на яких вирощували фрукти, овочі й трави. Щодо останніх, то в монастирі, на прямокутних, видовжених грядках, плекали 16 різних лікувальних рослин. Ділянка, де вони росли, лежала безпосередньо за лікарнею. На кожній грядці було посіяно одну рослину, що гарантувало її чистоту й зменшувало ризик помилитися під час збирання трав. Завдяки такому порядкові ченці могли посилати по рослини навіть неосвічених хлопців-помічників; замість того, щоб удаватись до складних латинських назв, їм достатньо було просто сказати: “Перша грядка ліворуч від муру”. Використавши цей середньовічний досвід, у сучасну епоху почали розбивати грядки відповідно до медичного застосування рослин, наприклад: трави, які лікують хвороби травної системи, чи ті, що допомагають проти недуг дихальних шляхів. У багатьох монастирських садах і нині можна побачити такі земельні ділянки, які просто-таки вражають і захоплюють своєю ідеальною симетрією.
9
НАЙВАЖЛИВІШІ ЛІКУВАЛЬНІ РОСЛИНИ
Алое (aloe vera5) Найзнаменитіші античні лікарі, Діоскорид6 і Ґален із Перґама7, вихваляли алое як особливо ефективний проносний засіб – до речі, цю рослину й сьогодні використовують з такою метою з чудовими наслідками. Відтоді, як алое включили до провідного фармацевтичного трактату середньовіччя “Circa instant”, воно назавжди увійшло до скарбниці традиційних лікувальних засобів. Щоб отримати сік алое, зрізане листя цієї рослини клали в корито або заглиблення, викопане в землі й встелене шкірами. Сік, що стікав на дно, збирали й варили на вогні в казанку, поки він не загусав, або просто сушили на шкірах на сонці. ПОХОДЖЕННЯ Й ВИРОЩУВАННЯ. Хоча алое схоже на кактус, насправді воно належить до родини лілійних (Liliaceae). Походить рослина з Африки (мис Доброї Надії) і Мадагаскару, а до Европи потрапила через Східне Середземномор’я. Алое кюрасао (Aloe barbadensis) вирощують також на побережжі Венесуели та в субтропічних районах США. У Центральній Европі ліпше приймається алое капське8 (Aloe capensis). ХІМІЧНИЙ СКЛАД. Загуслий або висушений сік з листя алое, який використовують у медицині, вважають рослинним проносним засобом чи не найсильнішої дії. Найважливішою субстанцією цього екстракту є антраноїди, які стимулюють кишківник. Для косметичної промисловости важливі полісахариди й саліцилові кислоти, які входять до складу алоевого желеподібного соку. Останні пом’якшують біль і запальні процеси. ЛІКУВАЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ. Наукові дослідження підтвердили ефективність дії загуслого алоевого соку як внутрішнього засобу проти раптових запорів. 10
НАЙВАЖЛИВІШІ ЛІКУВАЛЬНІ РОСЛИНИ
➢ У практичній медицині алое застосовують як зовнішній засіб для лікування шкірних хвороб і загоювання ран. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), дрібні опіки й інші термічні подразнення шкіри гояться швидше, якщо змастити їх алоевим желеподібним соком. Цю речовину, що добре зволожує тіло, також додають до препаратів, які використовують після засмагання, і до різноманітних кремів. Передусім науково підтверджено ефективну дію алоевого желеподібного соку з листя. ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ДОЗУВАННЯ. Алое можна придбати як сухий екстракт або порошок, а також як витяжку у вигляді флюїду або густої рідини. Настоянка з алое діє лагідніше, ніж пудра чи сухий екстракт. Денна доза становить 50–200 мг порошку. ➢ У разі зовнішнього використання алоевий желеподібний сік можна наносити декілька разів, особливо тоді, коли маємо справу з опіками. Протипоказання. У разі кишкової непрохідности і гострих запальних процесів у кишківнику, а також дітям до 12-ти років і вагітним жінкам алоевий желеподібний сік внутрішньо вживати не можна. Небажана дія. Як проносний засіб алое не можна застосовувати довше, ніж два тижні, оскільки це може призвести до нестачі мінеральних солей в організмі або синдрому “лінивої” кишки. Препарати з алое рекомендують уживати лише тоді, коли лагідніші рослинні засоби, наприклад, насіння подорожника піщаного (див. сторінку 106), не дають результату.
ЛІКУВАННЯ РАН АЛОЄВИМ СОКОМ Найефективніше діє свіжий желеподібний алоевий сік. Його застосовують як засіб першої допомоги під час ліку ван ня легких опіків і незначних ран.
Для цього треба роз рі зати листок алое і двічі на день наносити желеподібну рідину, що інтенсивно витікає з нього, на хворі місця.
11
НАЙВАЖЛИВІШІ ЛІКУВАЛЬНІ РОСЛИНИ
Алтея лікарська Хоча в античні часи алтею вважали засобом, що лікує майже всі хвороби, у найдавнішому творі монастирської медицини, “Лоршській фармакопеї”9, цій рослині присвячено небагато уваги. Щойно в пізньому середньовіччі алтея посіла в траволікуванні належне місце: люди почали цінувати її як засіб, що лікує зовнішні травми – уколи, укуси й набряки – та знімає м’язове напруження. Вважали також, що алтея ефективно усуває печінкові плями. Гільдеґарда Бінґенська (див. прим. 1), найправдоподібніше, добре знала цю рослину, оскільки досі алтея рясно росте в околицях монастиря Рупертсберґ10. Із монастирських садів алтея потрапила до сільських квітників і згодом небезпідставно стала улюбленою лікувальною рослиною народної медицини. ПОХОДЖЕННЯ Й ВИРОЩУВАННЯ. Алтея належить до родини мальвових (Malvaceae) і колись була поширена майже по всій Европі, аж по Західну Азію. Нині в Західній Европі тільки зрідка можна натрапити на алтею, та й то лише як на дикорослу рослину. Рослини, які сьогодні використовують у траволікуванні, походять, головно, із плантацій у Східній Европі й частково з Франції, Італії та Бельгії. Дикорослі популяції алтеї перебувають під охороною, тож рослин на цих територіях збирати не можна. ХІМІЧНИЙ СКЛАД. Найважливіші складники алтеї – слизисті речовини – містяться у квітах, листі й корінні цієї рослини. Саме ці частини алтеї й використовують у медицині. Завдяки слизистим речовинам алтея пом’якшує подразнення і захищає слизові оболонки. Ці субстанції також полегшують глибокий кашель і сприяють відхаркуванню. Алтея містить цукор, пектин і численні мінеральні елементи. 12
НАЙВАЖЛИВІШІ ЛІКУВАЛЬНІ РОСЛИНИ
ЛІКУВАЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ. Наука підтвердила ефективність алтеї як засобу, що лікує подразнення слизових оболонок ротової порожнини й горла та сухий, подразливий кашель. Окрім того, згідно з дослідженнями, алтея позитивно діє в разі легкого запалення слизової оболонки шлунка. ➢ У практичній медицині корінь алтеї деколи рекомендують застосовувати для лікування запалень і опіків шкіри. Цю рослину вважають непоганим додатковим засобом для усування наслідків укусів комах. У таких випадках застосовують свіже, щойно розчавлене листя алтеї. ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ДОЗУВАННЯ. Чай з алтеї, як внутрішній засіб, пом’якшує кашель і розлади шлунково-кишкового тракту, а зовні його можна застосовувати як розчин для полоскання й промивання горла. Щоб приготувати такий чай, квіти й корінь спочатку треба намочити в холодній воді, оскільки за вищих температур слизисті речовини руйнуються. Денна доза листя й квітів становить 5 г, а кореня – 6 г. ➢ Щоб слизисті речовини, що містяться в алтеї, утворили захисний шар на слизових оболонках, потрібно часто полоскати ротову порожнину невеликою кількістю рідини і якомога довше затримувати її в роті. ➢ У разі подразнення слизових оболонок ротової порожнини й горла можна також уживати сироп з алтеї. Денна доза такого препарату становить 10 г. Взаємодія. Утворення захисного шару на слизових оболонках може сповільнити всмоктування інших ліків. Протипоказання й небажана дія не відомі.
ЧАЙ З АЛТЕЇ ДЛЯ ПОМ’ЯКШЕННЯ КАШЛЮ Ложечку подрібненого кореня алтеї висипати в склянку з холод ною водою. Залишити на 1–2 години, час до часу помішу-
ючи, а потім відцідити і трохи підігріти. У разі сухого кашлю пити поволі, маленькими ковтками по чашці 3–4 рази на день.
13
НАЙВАЖЛИВІШІ ЛІКУВАЛЬНІ РОСЛИНИ
Аніс Ще в стародавні часи аніс рекомендували як ліки проти багатьох хвороб. Його, зокрема, використовували як протиотруту після укусу змії, а також як засіб проти кашлю. У монастирській медицині аніс цінували і з огляду на його лікувальні властивості, і через смакові якості. Тож цілком зрозуміло чому за панування Карла Великого11 цю рослину, згідно з найвищим повелінням, було наказано вирощувати в усіх імператорських маєтках. Дивовижні лікувальні властивості, що їх приписували анісові, описано в “Лоршській фармакопеї” (див. прим. 9), створеній за часів Каролінгів12. У цьому збірнику аніс фігурує в численних рецептах ліків, що допомагають травленню, а також як засіб проти хвороб дихальних шляхів і меланхолії. Досі аніс використовують у всіх – окрім останнього – перелічених випадках. ПОХОДЖЕННЯ Й ВИРОЩУВАННЯ. Аніс належить до родини зонтичних (Apiaceae) і походить зі Сходу, найімовірніше – зі Східного Середземномор’я. Нині його вирощують на всьому побережжі Середземного моря, а також на теренах колишнього Радянського Союзу, у США, Індії та Німеччині. Рослина потребує вологого й теплого клімату і добре розвивається на піщаних ґрунтах. Китиці зривають після того, як вони набудуть коричневого кольору. ХІМІЧНИЙ СКЛАД. Плоди анісу (двосім’янки), які використовують із лікувальною метою, передусім цінні тим, що містять етерні олії, основним елементом яких є анетол. Ця речовина стимулює бронхіяльні виділення, активізує транспортну функцію бронхіяльного слизу, а також сприяє відхаркуванню мокротиння та зняттю спазмів. Варто звернути увагу на протибактеріяльну дію анісу. А ще ця рослина посилює виділення травних соків й усуває здуття живота. 14
НАЙВАЖЛИВІШІ ЛІКУВАЛЬНІ РОСЛИНИ
ЛІКУВАЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ. Науково підтверджено, що плоди анісу ефективно лікують розлади травлення і катар дихальних шляхів. ➢ У практичній медицині аніс застосовували як афродизіяк. До цього, імовірно, підштовхнула естрогенна дія анетолу, який у період лактації стимулює вироблення в жіночому організмі молока. ➢ У сучасному траволікуванні аніс застосовують рідше. “Винні” в цьому італійський кріп і кмин. У разі катару дихальних шляхів, особливо коли людина кашляє, італійський кріп дієвіший, натомість кминові віддають перевагу над анісом, лікуючи шлункові хвороби й здуття. До того ж, друга з цих рослин смачніша, тому її часто додають до різноманітних чайних сумішей проти кашлю чи шлунково-кишкових хвороб. ➢ У кулінарії аніс передусім використовують як приправу до різноманітних видів випічки та овочевих страв. Як складник анісових горілок (“Pernod”13 і “Ouzo”14) він сприяє процесам травлення. ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ДОЗУВАННЯ. Аніс можна вживати як чай або етерну олію, але обов’язково розвести водою. Денна норма становить 3 г (плоди) і 0,3 г (олії). Небажана дія. Спорадично можуть виникати алергічні реакції на слизових оболонках. Протипоказання не відомі.
ЧАЙ З АНІСУ ПРОТИ КАШЛЮ ТА ДЛЯ ПОЛІПШЕННЯ ТРАВЛЕННЯ Повну ложечку плодів анісу подріб нити в ступці й залити склян кою окропу. Залишити на 10 хвилин настоятись, а потім відцідити.
Лікуючи кашель, треба щодня випивати 2–5 чашок анісового чаю, підсолодженого медом. Як що є проблеми з травленням, чаю не підсолоджуйте.
15
ПОКАЗНИК НАЗВ
м’ята 90 – чай з м’яти 160 – олія з м’яти 152, 153 Н нагідки лікарські 92 – компрес з нагідок 169 – настоянка з нагідок 156 настій 172 настоянки 173 невротичні болі 153 нежить 154 нервова система, розлади 150, 152 нервовість 150 ниркові камені 164 нудота 160 О овес 94 – ванна з вівсяної соломи 153, 168 огірочник лікарський 96 олії гірчичні 179 олії етерні 179 олійна витяжка 173 олія для масажу 166 олія з ялинових голок 148-149, 153 П первоцвіт 100 петрушка 102 підбіл 98 пов’язка, охолоджувальна 171 подорожник ланцетний 104 подорожник піщаний 106 – подорожник яйцеподібний, індійський 161 – чай з квітів бузини 156 подразнений сечовий міхур 33, 164, 165 полин 108
188
препарати з циміцифуги (блощичника) 167 приворотень 110 – чай з приворотня 111, 166 приготування до пологів 167 прищі 169 пронос 161 противиразковий чинник 181 психічні розлади 150 Р рани 169 ревматоїдний артрит 170 розлади серцевої діяльности, функціональні 158 розлади сну 150 розмарин 112 – розмаринова ванна 113, 153, 159 – чай з розмарину 159 розторопша плямиста 115 розтягнення 171 розчин для полоскання 93, 123, 157 розчин для промивання з морської соли 154 ромашка 116 – квітковий кошичок ромашки, інгаляції 154, 163 – компрес з ромашки 167 – лікування ромашкою, з обертанням 163 – ромашкова олія 168 – ромашковий чай 117, 163 рускус (мишачий терен), екстракт 171 С сапоніни 181 сенна, зілля 118 серцева недостатність 158
ПОКАЗНИК НАЗВ
синдром подразненого шлунка 160 сік з жерухи водяної 165 сік з хрону 165 слизисті речовини 181 спазми м’язів 171 спаржа 120 Т температура, застуда 156 терпени 181 тиск крови 159 – високий 159 – низький 159 трав’яна подушка, що допомагає заснути 151 троянда 122 У удари 171 укуси комах 169 Ф фенхель (італійський кріп) 124 фіялка триколірна 126 флавоноїди 179 Х хвороби жовчних шляхів 162 хвороби міхура 164 хвороби нирок 164 хвороби опорно-рухового апарату 170 хвороби печінки 162 хвороби серця й системи кровообігу 158 хвороби травлення (шлунково-кишкового тракту) 160 хвощ польовий 128 – чай з хвоща польового 129, 164 хміль 130
Ц цибуля 132 цикорій 134 Ч чай з омели 159 чай з гречки 171 чай із золотушника звичайного 164 чай з мартінії запашної (диявольського кігтя) 170 чай з рутки лікарської 162 чай з циміцифуги (блощичника) 166 чайні суміші 151 – для підготовки до пологів 167 – проти ревматоїдного артриту 170 – проти хвороб серця й системи кровообігу 150 – у разі безсоння, зумовленого невротичним розладом 151 – у разі блювання під час вагітности 167 – у разі менструальних розладів 166 часник 136 чебрець (тим’ян) 138 – чай із чебрецю 139, 156 – чебрецевий тонік для обличчя 168 чистотіл звичайний 140 чорна редька 142 Ш шавлія 144 – чай з шавлії 145, 155 шандра 146 шкірні хвороби 168 Я ялина 148 – ялинова ванна 149, 153
189
СПИСОК РОСЛИН
Список рослин Алое (aloe vera) Алтея лікарська Аніс Арніка Артишок Береза Бузина чорна Буркун Валеріяна лікарська Верба Вітекс священний Гарбуз Гвоздикове дерево Гірчиця Глід Грицики звичайні Гуньба Дивина густоквіткова Дуб Дягель Живокіст Звіробій Імбир Калачики (мальва) Калган Капуста, білокачанна капуста Кмин Кориця Коріяндр Кріп Кропива Кульбаба лікарська Лаванда Лепеха (аїр тростиновий) Липа
190
10 12 14 16 18 20 22 24 26 28 30 32 34 36 38 40 42 44 46 48 50 52 54 56 58 60 62 64 66 68 70 72 74 76 78
Локриця Льон Любисток Материнка Меліса М’ята Нагідки лікарські Овес Огірочник лікарський Підбіл Первоцвіт Петрушка Подорожник ланцетний Подорожник піщаний Полин гіркий Приворотень Розмарин Розторопша плямиста Ромашка Сенна Спаржа Троянда Фенхель Фіялка триколірна (братки) Хвощ польовий Хміль Цибуля Цикорій Часник Чебрець (тим’ян) Чистотіл звичайний Чорна редька Шавлія Шандра Ялина
80 82 84 86 88 90 92 94 96 98 100 102 104 106 108 110 112 114 116 118 120 122 124 126 128 130 132 134 136 138 140 142 144 146 148
Увага! Автори й видавництво дуже старанно перевірили опубліковані в цій книжці поради й рецепти. Однак ми не можемо давати щодо них жодних гарантій. Водночас ні автори, ні видавництво й особи, що його представляють, не несуть відповідальности за особисту чи матеріяльну шкоду, якої може заподіяти собі читач унаслідок використання цих порад і рецептів. Із серйозними хворобами завжди слід звертатися до лікаря. Наша книжка не може замінити фахових консультацій.
Довідкове видання
МОНАСТИРСЬКА АПТЕКА Лікувальні трави отця Кіліяна
Літературний редактор Анна-Марія Волосацька Художній редактор Мар’яна Пелех Технічний редактор Юрій Пелех
Підписано до друку 04.02.13. Формат 60x84/16. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 11,1. Ум. фарбовідб. 45,1. Обл.-вид. арк. 17. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2004) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 235-73-09, тел./факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у ТОВ «Фактор-друк» (cвiдоцтво серiї ХК №120 від 21.10.2004 р.) вул. Саратовська, 51, м.Харків, 61030, тел.: (057)717-51-85