Як любити дитину? by SVICHADO

Титул оригіналу: Von der Liebe, die Halt gibt. УДК 173.5 ББК 88.576.5 П 71

Перекладач Тарас Різун

Видавництво спирається на «Український правопис. Проєкт найновішої редакції» (1999) Інституту української мови НАН України.

П 71

Прекоп Ірина Як любити дитину / Ірина Прекоп ; пер. Т. Різун – Львів : Свічадо, 2014. – 72 с. (серія «Виховання без невдач») ISBN 978-966-395-765-4 ISBN 978-966-395-513-1 (серія) Час, який проводять батьки разом із дітьми, дуже цінний і важливий для їхнього формування. Авторка книжки переконана, що ні авторитарний, ні ліберальний метод виховання не є добрим. Батьки повинні дати батьки дитині безкорисливу любов, почуття безпеки у ній, створити межі у свободі. Книжка адресована насамперед батькам. Навіть ті, які вже мають досвід виховання, почерпнуть для себе багато корисного. УДК 173.5 ББК 88.576.5

ISBN 978-966-395-765-4 ISBN 978-966-395-513-1 (серія)

ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА ....................................................................... 7 ЦІННІ ХВИЛИНИ............................................................... 9 ЧОГО ПОТРЕБУЮТЬ ДІТИ? ........................................... 11 ЧОГО ПОТРЕБУЮТЬ БАТЬКИ? ...................................... 17 БЕЗПЕКА Й УПЕВНЕНІСТЬ ............................................ 20 СИЛА ЗРАЗКІВ .................................................................. 25 ЛАД У СТРУКТУРІ РОДИНИ........................................... 29 РОЗЛУЧЕННЯ І МАТЕРІ-ОДИНАЧКИ ........................... 33 БРАТИ Й СЕСТРИ ............................................................. 37 ПЕРША ДИТИНА ............................................................. 39 МЕЖІ Й ПРАВИЛА ДАЮТЬ ОПОРУ ТА ПОЛЕГШУЮТЬ ОРІЄНТАЦІЮ............................. 41 ПОКАРАННЯ І ПОХВАЛА ............................................... 48 ВАЖКІ ВИКЛИКИ: НЕСПОКІЙ, СПРОТИВ, АГРЕСІЯ ...50 КРИЗИ – ЦЕ ЧАСТИНА ЖИТТЯ .................................... 54 БЕЗ СТРАХУ ПЕРЕД ПОМИЛКАМИ ............................. 58 ДІТИ ХОЧУТЬ ВІДКРИВАТИ СВІТ ................................. 60 ВЧИТИСЯ ВІД ДІТЕЙ ....................................................... 63 ЛЮБОВ І ВИХОВАННЯ ................................................... 65 БІБЛІОГРАФІЯ ................................................................... 70

ПЕРЕДМОВА Сучасним батькам нелегко. Ми живемо в такий час, коли технічний поступ, що розвивається надзвичайно швидкими темпами, позначається не лише на професійному, а й на щоденному житті людей. Телевізори й комп’ютери поселилися майже в усіх домівках, а ми щораз більше призвичаюємося до того, що кожен член родини сидить перед екраном і розважається за допомогою пульта або мишки. З такою ситуацією можна миритися доти, доки вона не почне негативно впливати на любов, оскільки ціна, яку доведеться заплатити за втрату здатности любити, дуже висока – кінець людяности. Тому найважливіше завдання батьків і всіх вихователів полягає в тому, щоб створити достатньо широкий простір для підтримки й плекання стосунків між людьми й тим самим знову піднести людяність понад технічним поступом. Щоб успішно виконати це завдання, родина мусить наново стати місцем, де наші діти відчуватимуть співчуття й любов. Діти повинні отримувати психічну підтримку та мають знати, чим у житті людини є духовні вартості, відвага, креативність, сила творення й віра в те, що їм вдасться здійснити все, за що візьмуться. 7

Однак передусім вони потребують любови – любови до самих себе й до інших. Я написала вже багато книжок, щоб допомогти батькам виконати це завдання. Дві з них стали результатом співпраці з Кристель Швайцер, моєю багатолітньою колегою. Я хотіла би подякувати редакторці Даґмарі Ользоґ за ідею зібрати в одній книжечці «золоті думки про виховання», а видавцеві, докторові Кристофу Вільду, за її опублікування з нагоди мого сімдесятиліття. Ірина Прекоп Ліндау, літо 1999 року

ЦІННІ ХВИЛИНИ Таємниця троянди криється в її пуп’янку. Чи виживе людство, остаточно залежатиме від любови. Любов стає реальністю тільки тоді, коли не є однобічною. Світ дітей теж має свою логіку, але цій логіці надають руху не почуття й думки. Це логіка серця. Кожна дитина замовкне, якщо не отримає відповіді на своє волання про допомогу. Цінність дитини не є меншою лише через те, що вона не може виконувати кількох речей, які вміє робити дорослий. У кожному з нас усе ще живе дитина. Знання без любови нічого не варті. Одна з моїх улюблених народних приказок звучить так: «Ліпше запалити свічку, ніж нарікати на темряву». Людина стає людяною завдяки людям, а не завдяки інтернету чи банківському рахунку. 9

Дитина має право бути дитиною й відчувати, що її оберігають. Батьки зобов’язані бути батьками й оберігати дитину.

ЧОГО

ПОТРЕБУЮТЬ ДІТИ? «Діти – це гості, що шукають дорогу», – твердить пакистанське прислів’я. Ми, батьки, не можемо вказати тобі дорогу, але готові супроводжувати тебе, щоб ти впевнено долав її. Доти, доки будеш із нами, хочемо піклуватися про тебе й скріплювати твої сили, щоб ти й далі йшов обраним шляхом із радістю в серці. Хочемо додавати тобі відваги, щоб ти не піддався труднощам, коли зіткнешся з ними. Щоб подолати цю нелегку дорогу, діти потребують доброї підготовки, а саме: • чітких правил, щоб могти відрізняти добро від зла; • тонкого відчуття того, що з отриманого спадку вартісне й що зможуть зберегти; • вільного творчого мислення, щоб уміти створювати нові форми й опановувати новий життєвий простір; • логіки серця, щоб ліпше, ніж комп’ютер, вирішувати, що добре для людини; • сильної волі й витривалости, а також уміння переживати кризи й нестатки, не впадаючи в розпач; 11

• позитивного підходу до життя; • поваги до створіння, що іноді також означає згоду добровільно обмежити власну свободу; • готовности відкрито виявляти почуття, зносити конфлікти з іншими особами, уміння прощати, а також солідарність з іншими людьми; • здатности любити, тобто вміння обдаровувати іншу людину таким почуттям, яке притаманне їм. Найважливішими є перші три роки життя дитини, адже саме тоді формуються ті підвалини її особистости, які стануть основою для всього її майбутнього. З огляду на це в той час дитину слід особливо оберігати, дбаючи, щоб вона почувалася цілком безпечно. Розвиток особистости відбувається відповідно до чітко визначених психосоціяльних етапів, які розвиваються послідовно. Подібно, як квітка виростає не з квітки, а з насіння, так і розвиток самостійного, вільного «Я» починається не з повної самостійности й свободи, а зі стану безпорадности й залежности. Задоволення потреби тісного зв’язку з батьками й безпеки обумовлює подальше свідоме дорослішання та реалізацію народжених унаслідок цього розвитку потреб волі, а також прагнення до власних цілей і незалежности. У наш час дуже небезпечно обтяжувати дитину надмірними вимогами, які ставлять їй тому, що трактують її як окрему, вже повністю сформовану особистість. І саме ця схильність бачити в дитині маленького дорослого призводить до того, що позбавляємо її притаманних їй рис.

Новонароджена дитина Розриваючи зв’язок з організмом матері, новонароджена дитина втрачає: • захист, але водночас і вже звичну тісняву у матці, незмінне положення тіла й звичні реакції на його рухи, які отримувала через шкіру; • постійний ритм, коливальні рухи материного тіла, її дихання й серцебиття; • звук материного голосу; • її запах; • червонясто забарвлений простір, який мала перед очима, перебуваючи в матці, а отже, дитина втрачає щось на зразок свого «світанку»! Переживає вигнання з раю! А оскільки відразу після цього не відчуває належного зв’язку з землею, то також втрачає: • той незвичайний досвід, що зазвичай випадає на долю дитини під час проходження крізь родовий канал і глибоко пронизує її існування (велика вразливість). Цього не вдається оминути жодній маленькій дитині, яка відділяється від матері. Коли маля має якісь проблеми, то розділення стає ще прикрішим переживанням. А надто тієї миті дитині бракує вже звичного батьківського тепла, тож вона почувається зовсім безпорадною перед невідомим. Болісні відчуття посилюються, наприклад, тоді, коли вона змушена перебувати в лікарні. Привітай своє маля. Ніжно гладь його. Колиши в ритмі відомих йому пісеньок. Дитина дуже втішиться, коли впізнає те, що вже знає. Не забу13

вай: діти люблять повторюваність, їх заспокоює незмінний ритм, що повертається знов і знов. Заспокоєння – це не лише пізнання почуттів іншого «крізь шкіру» завдяки близькому контактові. Дотик підтримує стосунки й дає змогу помітити, що між двома особами існує взаємний зв’язок, а також гарантує, що ці люди не покинуть одне одного. Впродовж перших місяців життя дитину слід багато носити. Вона повинна знати, що єдність із матір’ю, яку відчувала, перебуваючи в її тілі, аж ніяк не зникла після народження. Народження – це тільки перехід, яких у житті дитини буде ще чимало, оскільки вони конче потрібні для того, щоб дитина виробила власну ідентичність. Протягом першого пів року життя дитину треба повністю «розпещувати». Слід задовольняти її природні потреби в утісі та їжі. Мати повинна годувати дитину грудьми або з пляшечки завжди, коли маля цього хоче, а не відповідно до насаджених ззовні правил. Дитина не може підпорядковуватися їм, бо ще не орієнтується в часі. Треба, щоб вона постійно відчувала близькість мами. Маленька дитина не любить змін. Неочікувані пертурбації вносять безлад у те, що їй відоме, до чого вона вже звикла. І тоді дитина не почувається безпечно, не може розслабитися. Стає або нервовою, оскільки замість спокою отримує велике розважальне видовище, або долучається до цього дійства й хоче, щоб воно продовжувалося. Однак за жодних умов не може спокійно заснути. Дитина, яка не може інстинктно підпорядкуватися тому, хто вище, ніж вона, почувається беззахисною без опіки сильнішого. 14

«Нічим не перейматимуся. Адже що не книжка – то інші вказівки. Ліпше покладатимуся на власні відчуття». Така позиція, на перший погляд, видається переконливою й слушною. Часто, однак, віра в інстинктивні знання виявляється ілюзією. Що дає змогу матері бути впевненою, що в основі її щирого почуття не є колишні невротичні розлади та що воно не породжене власними незадоволеними потребами? Можливо, у дитинстві її виховували занадто суворо й не надавали свободи, потрібної для розвитку волі, а тому тепер вона свою дитину надмірно обдаровує свободою, якої сама не мала. Однак дитина ще не може впоратися з цим надміром волі, а тому мати змушена вдаватися до приневолення. А отже, робити щось цілком протилежне. Батьки повинні дбати про те, аби дитина відчувала дію принципу суперечностей. Тільки вдома, де цілком безпечно, вона має змогу запитувати батьків про суперечливі речі, щоб у майбутньому вдало використати ці знання. Лише батьки можуть добре підготувати дитину до нелегкої дороги життя. Завдяки суперечностям світ дитини набуває обрисів. Насамперед вона вчиться цього в батьків. Коли ж батьки не дають дитині найнеобхіднішого, то для неї образ мами й тата, а також світу затьмарюється. Кожна дитина хоче спокійно й щасливо жити поруч із батьками, які приймають її без жодних застережень. Щоб добре ввійти в життя, вона потребує необмеженого сприйняття свого існування. Дитині замало неоднозначних ситуацій і любови, яка йде лише від половини серця. Дитина – це 15

цілість, завжди є цілою правдою й домагається всієї правди. Прагне, щоб її любили, з усіма її вадами й чеснотами. Вимагає повної, безкорисливої й беззастережної любови. Важливим кроком у житті родини є взаємне узгодження позицій батьків. Якщо виникнуть надто великі розбіжності, треба шукати допомоги в подружній і сімейній консультації. Наступний крок – взаємна підтримка, яка потрібна для того, щоб дитина могла відчути батьківську єдність. Якщо в дитини сформуються довірливі стосунки з батьками, виховання відбуватиметься саме собою. Приємне для дитини виховання (тобто таке, мета якого – зробити дитину вільною) може існувати лише тоді, коли взаємини між членами сім’ї сповнені любови. Свобода й любов – це найвищі людські вартості, які нерозривно пов’язані між собою. Я вільний лише тоді, коли люблю іншого й самого себе так само беззастережно. Тільки тоді, коли люблю іншу людину, охоче відмовляюся від власної свободи, яка може їй зашкодити. Свобода одного закінчується там, де починається поневолення іншого. Справжня свобода знає свої межі. З огляду на інших, я здатний стримувати власні прагнення. Вчуся зважати на потреби інших. Лише тоді, коли мене єднає з кимось взаємна любов, можу очікувати, що ця особа сприйме щось, властиве мені, або старатиметься пристосуватися до моїх потреб.

ВЧИТИСЯ ВІД ДІТЕЙ Діти ставляться до дорослих із великою довірою, розповідають їм про своїх невидимих друзів: гномиків, духів, ангелів, принців і принцес чи просто про те, що близьке їм. Дитина і камені, і кущі сприймає як живих істот, отримуючи захист або боронячись від небезпеки таким способом, який недоступний для дорослих. Дитина, яку не розуміють, почувається самотньою й думає, що її ніхто не любить. Чи ми хочемо, щоб наші діти так чулися? Мабуть, ні! Якщо не спробуємо зрозуміти їхнього світу й обережно не впровадимо їх до світу дорослих, вони почуватимуться покинутими, розгубленими, думатимуть, що їх не розуміють і висувають їм надмірні вимоги. Душа дитина так ідеально знає свій дім, поруч із мамою й татом, як ластівка, що віднаходить своє гніздо в стайні, повертаючись навесні з далеких південних країв. Дитині не обов’язково знати четверту заповідь, щоб розуміти, що людині лише тоді добре живеться, коли вона поважає батька й матір. Дивовижно, як беззастережно здатні любити діти. Дитина любить свого батька, незважаючи на те, що він недавно покинув сім’ю й знову забув 63

про її уродини. Любить свою матір, хоча батько й дідусь із бабусею не найліпше відгукуються про неї, а вона через це п’є. Дитина може говорити про своїх батьків погано лише в тому разі, якщо перейме відповідні упередження й оцінки від дорослих. Чисте серце дитини – це сама любов.

ЛЮБОВ І ВИХОВАННЯ Зважаючи на власний досвід, здобутий під час багатолітньої професійної практики у сфері реабілітації, можу сказати, що приказку «Чого Івась не навчиться, того й Іван не вмітиме» слід було б змінити на таку: «Чого Івась не навчиться, того Іван може навчитися, але з трудом». Дитина може навчитися співвідчувати лише тоді, коли мама й тато дозволять їй відкрито й щиро виявляти свої почуття, а також самі співвідчуватимуть із нею. Якщо дитина говорить неправду, то робить це через страх, що її ніхто не любить. Які ж важливі для всіх виховні цілі? Дитина мусить знати, що: • • • •

у будь-якій ситуації вистоїть до кінця; є сильнішою, ніж її хвилева слабкість; зможе витримати нестатки; здатна взяти відповідальність за себе й своїх найближчих; • шанує сильніших, рівних собі й слабших, тобто всі створіння; • зуміє служити, жодним чином не принижуючи власної гідности; • є не німим споживачем, а креативним творцем; 65

• є господарем власного світу, але водночас знає, що світ підпорядковується духовному законові, якого не можна порушувати. Виховання дітей – це, безперечно, нелегке завдання, однак якщо виконаємо його, отримаємо, мабуть, найліпшу нагороду на світі. На порозі нового тисячоліття важливо виховувати не підлабузників, а свідомих нонконформістів, які будуть здатні боротися з проблемами, а в майбутньому запровадять у світі нову модель життя. Дитина, яка постійно зазнає впливу таких негативних почуттів як лють, страх або хвороба, ніколи не зможе свідомо пережити позитивного – спокою, відваги, любови й здоров’я. Що дитина менша й вразливіша, то більше залежна від незмінности свого середовища. Кожна річ на світі має два полюси. Так само й життєва сила людини залежить від впливу обох тих полюсів – не буває одного, якщо перед тим не було двох, а той один знову перетворюється на два. Духовно зранені люди – безпорадні, наче опинилися в неосвітленій вуличці. Страх, розчарування й образа перешкоджають їм просити найближчих про допомогу, якої потребують. Бояться, що їх ще більше зранять, відкинувши. Аби щойно народжене немовля відчуло зв’язок із матір’ю, вона обов’язково повинна покласти його собі на лоно й пригорнути, оскільки народження є для дитини «фізіологічно передчасним». Дитяча душа потребує оповідей, у яких діє сила життя. Для маляти важливі символічні образи, які є, наприклад, у казках, легендах і оповіданнях. 66

Дитина потребує образів, які могла б розуміти лише самим серцем, щоб правильно розвивати уяву й закладати таким способом основи духовного життя. Впродовж перших семи років життя (цей час називають магічним віком) дитина може відчувати страх і неспокій, які витворює її уява. Тоді фантазії та сни переплітаються з дійсністю. Щоб виробити власну волю, треба пізнати принцип суперечностей, бо якщо батьки виконують усі бажання дитини, то вона не має шансів навчитися відмовлятися від задоволень. Любов, яка бажає лише брати, – це навіть не половина любови. Щоб любити по-справжньому, людина також повинна давати, вникати в думки та почуття інших, завдяки чому отримуватиме й щось для себе. Оскільки ми не здатні переживати глибоких криз, то не можемо й підноситися до вершин у наших стосунках. Надто часто не вміємо досягати компромісів, які задовольняли б нас. Надто швидко втікаємо від усього, що нам заважає! У багатьох ситуаціях мама виконує всі бажання своєї дитини. Хоче дати їй любов і свободу, яких сама не отримала. Водночас не помічає, яку важливу роль відіграє відмова як протилежність і умова радости. Часто замість того, щоби бути матір’ю, дозволяє перетворювати себе на служницю, якою дитина ще й маніпулює. Як наслідок, дитина засвоює, що, маючи владу, можна досягати чудових результатів, а отже, надалі просто змушена керувати й застосовувати тиск. Хто не вчиться відчувати страху, той не знає й того, що він відважний. 67

Тільки той, хто взяв на свої плечі тягар, зможе зносити труднощі. Батьки – це перші люди в житті дитини, які можуть обдарувати її любов’ю. Майбутнє – у руках дітей. Тому вони повинні бути впевнені в собі, рішучі й критичні, щоб могти далі перетворювати прийняту від батьків спадщину на місце, придатне для життя. Щоб їм це вдалося, мусять у майбутньому стати здатними любити, тобто навчитися любити себе й своїх ближніх. Стикаючись із новою суспільною ситуацією, кожна жива істота одночасно відчуває радість від цього контакту та страх перед ним. Любов лише тоді є любов’ю, коли вона беззастережна, необмежена й безконечна. Любов не може залежати від якихось чітко визначених умов чи виняткових ситуацій. У безконечності любови переконаєшся щойно тоді, коли сам зможеш на неї покластися. Вона мусить бути присутня завжди: коли справи в мене йдуть не найліпше, коли я слабкий, коли почуваюся покинутим і навіть тоді, коли не хочу про неї й чути. Прагну, щоб мене любили лише задля мене самого, цілісно, а не через те, що певні мої риси впали комусь у вічі. Тільки зрівноважена любов до себе й до ближнього робить її справжньою. Це єдина умова справжньої любови. Справжнє співпереживання – це завжди рух почуттів від «Я» до «Ти» та назад, а також невпинне долання й відсування меж між двома особами. Діти, що хворіють або є інвалідами, здебільшого потребують турботливої опіки, а тому їм необхідно присвячувати більше уваги. 68

Дитина чудово відчуває, чого потребує, але ще не усвідомлює цього. Вимагати від неї, щоб знала це, – означає вимагати забагато. Усе створіння складається з протилежностей. Кожен із двох полюсів конкретної суперечности потребує однозначного роз’яснення. Життєва енергія народжується внаслідок стирання цих протилежностей. Принципові полярності підпорядковані всім земним формам енергії. Дитина, якій допомагають, згодом стає витривалою; дитина, яка отримує духовну підтримку, вчиться зносити труднощі. Що менша дитина, то потребує більшої участи в процесі спілкування за допомогою цілого тіла. Беззастережна любов терпима. Маючи її, можу відчувати, що мене люблять, хоча я недосконалий. Любов не є пасивним станом, вона дає нам щось більше, ніж упевненість, а саме – відчуття безпеки. Тільки коли даємо, у нас з’являється та сила, завдяки якій любов проникає в серце того, кого любимо.

БІБЛІОГРАФІЯ Prekop Jirina, Hättest du mich festgehalten… Grundlagen und Anwendungen der Festhalte-Therapie. – Вид. V. – М’юнхен, 1995. Prekop Jirina, Der kleine Tyrann. Welchen Halt brauchen Kinder? – Вид. XVIII, доповн. – М’юнхен, 1997. Prekop Jirina, Schlaf, Kinderlein – verflixt noch mal! Ein Ratgeber für genervte Eltern. – Вид. V. – М’юнхен, 1998. Prekop Jirina, Hellinger Bert, Wenn ihr wüsstet, wie ich euch liebe. Wie schwierigen Kindern durch FamilienStellen und Festhalten geholfen warden kann. – Вид. II. – М’юнхен. 1998. Prekop Jirina, Schweizer Christel, Unruhige Kinder. Ein Ratgeber für beunruhigte Eltern. – Вид. III. – М’юнхен, 1994. Prekop Jirina, Schweizer Christel, Kinder sind Gäste, die nach dem Weg fragen. Ein Elternbuch. – Вид. XII. – М’юнхен, 1998. Prekop Jirina, Einfühlung oder die Inteligenz des Herzens. – Вид. II. – М’юнхен, 2002. Частина текстів походить із часопису Holding Times. Mitteilungsblatt des Lehrinstituts der Gesellschaft zur Förderung des Festhaltens als Lebensform und Therapie, e. V. Інші – з усних переказів.

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ

Серія «Виховання без невдач»

ІРИНА ПРЕКОП Як любити дитину Літературний редактор Ірина Мартин Обкладинка Христини Рейнарович Технічний редактор Галина Горбачук

Підписано до друку 02.06.14. Формат 84x108 1/32. Папір офс. Офс. друк. Ум. друк. арк. 3,8. Ум. фарбовідб. 4,2. Обл. вид. арк. 1,9. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.) вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.