КАНА лютий, 2015 by SVICHADO

№2

лютий 2015

тема номера:

www.svichado.com

47,94 грн

16,18 грн 94,23 грн

6 міс. 171,98 грн

11 міс.

грн

17198

Листи надсилайте на адресу: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008 або на е-mail: kana@svichado.com

Передплатіть у поштовому відділенні журнал “Кана” на 2015 рік (11 номерів), надішліть копію квитанції про річну передплату на поштову або електронну адресу редакції та візьміть участь у розіграші подарунків – книжок від видавництва “Свічадо”. У жеребкуванні візьмуть участь листи, що надійдуть до 31 січня 2015 року.

3 міс.

1 міс.

Вартість передплати журналу “Кана” на 2015 рік включно з поштовими витратами

“Кана” – Ваш журнал на 2015 рік!

g`opnxrJln dn j`mh

ехто закидає нам, що в країні війна, а ми замало про це пишемо, зате виділяємо місце на зовсім не актуальні теми. Ну, що ж... Скільки людей, стільки думок... Можливо для когось тема виховання наступного покоління не є актуальною, але в нашій редакції так не вважаємо. Тому й вирішили на сторінках лютневого випуску більше пороздумувати над тим, як ми виховуємо дітей. А тему номера присвячено винятково вихованню відповідальності. Гадаю, що наші розмови з психологом Лідією Романчук та директором гімназії отцем Петром Майбою стануть для Вас цікавим фоном для роздумів. До слова, видається мені, що саме виховання відповідального покоління українців є надважливим у часи, в яких прийшлося нам жити. І не йдеться тут про одразу великі подвиги, але про щоденне виховання крок за кроком, відповідальність у малому, про відкритість на потреби інших... Про виховання дітей та молоді багато говорив Митрополит Андрей Шептицький. Його послання, уривки з яких публікуємо, є справжнім джерелом мудрості для нас сьогодні. Щиро заохочую Вас прочитати їх у цей 2015-ий рік, який проголошено роком Митрополита Андрея. А для тих, чиї діти розпочали “пригоду” з державною системою освіти, навіть якщо це щойно етап садочку, цікавим буде інтерв’ю з Оксаною Кочерган про освіту в Україні, новостворену асоціяцію “Алетея” та про, часто неусвідомлене, право батьків впливати на навчання та виховання у школах. Окрім статтей про виховання, на сторінках журналу, як завжди, зустрічі з цікавими людьми: відкрита і тепла родина Максимовичів, відома українська оперна співачка Вікторія Лук’янець, військовий лікар Тарас Кльофа, мисткиня Наталя Русецька, якої ікони мені дуже до душі, письменниця Дзвінка Матіяш, яка завершує свою розповідь про паломництво дорогою святого Якова. Наприкінці – ще одна казка для дорослих авторства Дзвінки. Про дівчинку Мілю. А насправді про війну. Бо, хто би там що не говорив, ми пишемо про актуальне. У нас знайдете те, чого немає деінде! Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до «КАНИ»! P.S. Зверніть увагу на благодійний проект “Фотосесія у давньому українському одязі”, що на 22–23 сторінках. Не залишайтеся байдужими!!!

Від імені редакції

ЛЮТИЙ 2015 КАНА

dn pndhmh m` cnqŠhmr БОГДАН ТА РОМАНА МАКСИМОВИЧІ

Хоча ми рідко спільно молимося, але молитва – це і добрі дії. НАША СІМ’Я МОЛИТЬСЯ СВОЄЮ СУТНІСТЮ, СТАВЛЕННЯМ ОДИН ДО ОДНОГО. Ми вдячні Богові за те, що розвиваємося в сім’ї, що ми не зупинилися в нашому розвитку. ТОБТО НАМ НЕ НУДНО, НАМ ЦІКАВО, ЩО БУДЕ ДАЛІ І ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ ДАЛІ БУЛО ЯКОМОГА ГАРНІШЕ.

Šel` mnlep`

ЯК ВИХОВАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ДІТЕЙ? Напевне, всі батьки хочуть, щоб у них виросли відповідальні діти. Що для цього слід робити? ДИСЦИПЛІНУВАТИ РЕМІНЦЕМ? Чи може сто разів, методом заїждженої платівки, повторювати якими є їхні обов’язки? ЗРЕШТОЮ, ЩО ОЗНАЧАЄ – БУТИ ВІДПОВІДАЛЬНИМ І ЯК ВИХОВУВАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ДІТЕЙ?

КАНА ЛЮТИЙ 2015

k~dhm`

28 ПУБЛІЦІ КЛАНЯЮСЯ ЗАВЖДИ Вікторія Лук’янець підкорила світ із престижних оперних сцен. УЖЕ МАЙЖЕ 20 РОКІВ ВОНА ЖИВЕ У ВІДНІ, ДЕ Є СОЛІСТКОЮ ВІДЕНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ОПЕРИ. Крім рідкісного сопрано, пані Вікторія володіє ще одним даром: із нею неймовірно легко спілкуватися. ТОВАРИСЬКА, ЩИРА, УВАЖНА, ЦІКАВА, В КУРСІ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ ПОДІЙ...

r mnlepI ondprff“

НА ПОБАЧЕННЯ… З ЧОЛОВІКОМ Скажете, що людям, які вже створили сім’ю, побачення не потрібні? Нічого подібного! ПОДРУЖЖЯ МУСИТЬ ВИОКРЕМИТИ ЧАС ДЛЯ СЕБЕ, ЩОБИ ПОГЛИБИТИ СВОЄ СПІЛКУВАННЯ І КРАЩЕ ПІЗНАТИ ОДНЕ ОДНОГО.

fhŠŠ“ 0epjbh

jrk|Šrp`

ХОЧЕТЬСЯ ЧИСТИХ КОЛЬОРІВ Під час нашої розмови мисткиня Наталя Русецька зізнається, що не любить виступати на публіку, бо тоді всі слова кудись діваються. ЗАТЕ ЇЇ РОБОТИ ДУЖЕ ПРОМОВЛЯЮТЬ. ОСТАННЯ ВИСТАВКА ЇЇ РОБІТ НАЗИВАЛАСЯ “РАЙ”.

ХТО ТВОРИТЬ УКРАЇНСЬКУ ОСВІТУ? Чи задумуються батьки про те, що саме вони є відповідальними за освіту своєї дитини і мають право впливати на якісні зміни в державній системі освіти? ПРО ФОРМУВАННЯ АКТИВНОЇ ПОЗИЦІЇ БАТЬКІВ У СУСПІЛЬСТВІ ТА ХРИСТИЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ У ШКОЛАХ РОЗПОВІДАЄ ПРЕЗИДЕНТ БАТЬКІВСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ АСОЦІАЦІЇ “АЛЕТЕЯ” – ОКСАНА КОЧЕРГАН.

ondnpnfP

ДОРОГА СВЯТОГО ЯКОВА ПРИВЕЛА МЕНЕ ДО СЕБЕ Дзвінка Матіяш про паломництво дорогою св. Якова: “Я МАЮ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЦЯ ДОРОГА НЕ ЗАКІНЧИЛАСЯ, ЩО ЗАВДЯКИ ТОМУ, ЩО Я ЇЇ ПРОЙШЛА, ТОЧНІШЕ, ПОЧАЛА НЕЮ ЙТИ, – ВСЕ МОЄ ЖИТТЯ БУДЕ ІНШИМ. Кожен новий день дає мені свідчення цього. Я СТАЮ СИЛЬНІШОЮ”.

ЛЮТИЙ 2015 КАНА

Šel` mnlep`

ßÊ ÂÈÕÎÂÀÒÈ Â²ÄÏÎÂ²ÄÀËÜÍ²ÑÒÜ Ó Ä²ÒÅÉ?

Напевне, всі батьки хочуть, щоб у них виросли відповідальні діти. Що для цього слід робити? Дисциплінувати ремінцем? Чи може сто разів, методом заїждженої платівки, повторювати якими є їхні обов’язки? Зрештою, що означає – бути відповідальним і як виховувати відповідальність у дітей? Розмова про це з Лідою Романчук, психологом і психотерапевтом Центру розвитку дитини “Коло сім’ї”, мамою трьох дітей. Розмовляла Іванка Рудакевич

ислити категоріями “відповідальна” дитина чи “безвідповідальна” – неправильно. Це так, якби клеїти на дитину (і дорослого, зрештою, теж) етикетку. Дуже важливо відмежовувати дитину від її поведінки. Бо діти, за своєю суттю, є добрими, народжуються такими, але під впливом середовища, обставин змінюються. Підліток може зробити невідповідальний вчинок, але це не означає, що хлопця треба називати безвідповідальним. Є поганий вчинок, через який ми сердимося. Але на основі цього вчинку не треба робити загального враження про підлітка. Корисніше буде зрозуміти чому дитина так вчинила, щоб разом шукати як змінити поведінку в схожих ситуаціях у майбутньому. Усвідомлення, що дитина є добра, вміння доносити це до неї, впливає на виховання почуття відповідальності. Якщо батьки постійно кричать: “Скільки можна повторювати? Я ж тобі казала: не роби того! Подивися на Петрика, Іванка... Вони якісь нормальні! А ти – безвідповідальний! Що з тобою?”, дитина отримує в саму “серцевину” думку: я погана, гірша за інших. Через те дитина може відчувати, ніби вона не варта любові. Хоча батьки прямо цього не сказали. Але дитина отримує послання, що вона погана загалом, невдаха, це стає її “раною”. Тоді можливі два варіанти розвитку подій, залежно від темпераменту дітей. Один – дитина виростає сірою мишкою, яка не проявляє себе, не бере на себе відповідальність, бо боїться, що не справиться, знову отримає відчуття “я – погана, гірша за інших”. Інші діти, навпаки, у відповідь на це глибинне відчуття меншовартості, хочуть довести всім, що вони кращі за інших, або ж принаймні стараються робити усе бездоганно, щоб їх не було за що скритикувати. Наприклад, у мене колись була пацієнтка, яка складала одяг в шафі під лінієчку, щоб її похвалили. Але її дисциплінованість – просто маска, за якою ховається її відчуття меншовартості.

КАНА ЛЮТИЙ 2015

Слово “відповідальність” у мене асоціюється з внутрішньою зрілістю, з мудрістю, яку ми мали б виховувати у дітях. Це розуміння, що ми відповідаємо за свої дії, наша відповідь залежить від нас. Хтось розізлив мене, але на мені відповідальність за те, як я зреагую. Наша поведінка і рішення матимуть свої наслідки. Це також розуміння, що є люди, стосовно яких я маю відповідальність. Важливо виховати в дитині дисциплінованість, самостійність, але не тільки. На мою думку, дитина, яка має почуття відповідальності, керується насамперед моральними цінностями, засадами, відчуває потреби інших людей.

ГІПЕРОПІКА – ЦЕ КОЛИ БАТЬКИ НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ ДИТИНІ ПРОЯВЛЯТИ САМОСТІЙНІСТЬ, САМІ РОБЛЯТЬ УСЕ ЗА НЕЇ. ВОНИ ПРИЙМАЮТЬ ЗА НЕЇ РІШЕННЯ І ЦИМ ОБМЕЖУЮТЬ ЇЇ СВОБОДУ ТА САМОСТІЙНІСТЬ

Вміння відчувати іншу людину, її стан, тобто емпатію, батьки сіють дітям із народження. Коли вони відчувають, чого хоче немовля: їсти, спати чи на руки, на щось подивитися. До того ж, дуже важливо задовольняти не лише фізіологічні потреби дитини (дати пити, тепло вдягнути), а й емоційні, про які часом забувають. Якщо батьки правильно відчитують потреби дитини, відчувають її, то вона це перебирає: вчиться будувати безпечну прив’язаність, такий стосунок з іншими людьми, у якому вона може бути сама собою, у якому важливі потреби, як її, так й інших осіб.

ßÊ ÂÈÕÎÂÀÒÈ Â²ÄÏÎÂ²ÄÀËÜÍ²ÑÒÜ Ó Ä²ÒÅÉ?

У перші місяці життя ми ще не можемо надто вчити дитину самостійності, бо дитина дуже маленька. Самостійність, автономія, пошук власної ідентичності – це базові потреби, що виникають на другому році життя дитини. Тоді маля починає ходити, досліджувати світ. Це вік, коли дитині можна давати перші обов’язки. Наприклад, поскладати іграшки перед сном. І це ми робимо спочатку разом – беремо ручку дитини в свою і разом кидаємо забавку в коробку. Навіть якщо дитина не хоче, закинемо хоч одну іграшку, привчаємо її до обов’язків поступово. Тоді дитина здобуває компетентність і автономію, починає пізнавати, що їй вдається, а що ні.

виносити сміття, прибирати в квартирі. Їх можна написати на папері, повісити на холодильник чи над дитячим ліжком. Якщо в сім’ї кілька дітей, вони можуть вчитися один від одного. Але також важливо вчити дітей відповідальності своїм прикладом. Наприклад, вчити, що в сім’ї є розподіл обов’язків, що батьки по черзі готують вечерю тощо. Ми вдома на певному етапі сказали дітям: ваше завдання – вчитися, як і завдання мами й тата – працювати на роботі, але також усі ми маємо домашні обов’язки, бо це наш спільний дім. Уважні батьки, які відчувають своїх дітей, відчують скільки обов’язків їм можна давати. І також треба пам’ятати, що як ми, так і наші діти, бувають у різних станах. Наприклад, день минув гарно, сталося щось хороше, дитина отримала гарну оцінку і може робити багато речей. Це ресурсний стан. Але буває, що дитина втомлена, погано написала контрольну, її насварили і вона пригнічена, то якщо ще дамо гору обов’язків і будемо тиснути, щоб їх виконати, то це

Уже на етапі віку двох років дуже важливо, щоб батьки не були гіперопікуючими. Гіперопіка – це коли батьки не дозволяють дитині проявляти самостійність, самі роблять усе за неї. Вони приймають за неї рішення і цим обмежують її, не дають можливості задовольнити її базові потреби. Це одна з крайностей, яка не сприяє вихованню у дитини відповідальності.

фото: huffingtonpost.com

Ще одна помилка – надмірна критика. Одна пацієнтка розповіла мені, що коли була маленькою, мала 2–3 роки, і хотіла віднести в горнятку кефір, мама їй сказала: “Не неси, бо розлиєш”. Дівчинка була делікатного складу темпераменту. І вона, звичайно, розлила той кефір. Реакція мами була такою: “Я ж тобі казала! Скільки можна говорити? Чому ти не слухаєш?” Мама в цей момент не задовільнила потребу в самостійності, здобутті компетентності. Бо якби вона підтримала доньку: “Молодчинка, яка ти в мене доросла, сама несеш кефір, я пишаюся тобою”, то підкріпила би базову потребу дитини в автономії. Складно визначити, що дитина у віці трьох років мала б робити самостійно. Думаю, могла б сама складати іграшки, одягати чи знімати певний одяг, якщо батьки з нею малюють, то розкласти на стіл потрібні для цього речі. Дитина такого віку є таким собі компаньйоном батьків, бо частково щось може робити сама, але потребує підтримки. Хоча це все дуже індивідувально. Із кожним наступним роком життя дитини слід збільшувати “меню” її обов’язків. Помити посуд, поскладати свій одяг, зранку зняти піжаму, поскладати, застелити ліжко, без нагадувань чистити зуби, ЛЮТИЙ 2015 КАНА

k~dhm`

IÍÒÅÐÂ’Þ

Розмовляла Ірина Березовська

Українка Вікторія Лук’янець підкорила світ із престижних оперних сцен. Уже майже 20 років вона живе у Відні, де є солісткою Віденської державної опери. Її гастрольний графік розписано на кілька років наперед, і все ж щороку примадонна приїжджає в Україну. Мені вдалося перехопити пані Вікторію після її концерту у Львові.

...У

консерваторії Вікторія Лук’янець за свою неймовірну працездатність і витривалість отримала прізвисько Залізна коняка. Вона добре розуміла: має вийти з консерваторії з таким багажем, який би “годував” ще 10 років.

КАНА ЛЮТИЙ 2015

Їхати з України не думала. Але то були 1990-ті роки, в Києві для оперної діви не було роботи. Вікторія Лук’янець отримала несподіване запрошення дебютувати у славетній петербурзькій Маріїнці з партією Цариці ночі з опери Моцарта “Чарівна флейта”.

Â²ÊÒÎÐ²ß ËÓÊ’ßÍÅÖÜ А після тріумфального виступу – наступне запрошення, в Большой театр. Там її і почув відомий віденський імпресаріо Вальтер Владарскі. В антракті зайшов до гримерки, попросив записи. У ті часи українські оперні виконавці й не знали, що в співака обов’язково мають бути портфоліо. Довелося власноруч фільмувати фрагменти з двох вистав – “Чарівна флейта” і “Любовний трунок”. Відіслали їх до Відня. Потім були прослуховування у віденській “Штадтс-опері” й контракт на шість місяців. 30 січня 1993-го року Вікторія Лук’янець із чоловіком, Юрієм Кокозеєм, співаком, учасником Капели бандуристів України, викладачем вокалу Київської консерваторії, і маленькою донею Дарусею прибули до Австрії. Тут мешкають і до сьогодні. Крім рідкісного сопрано, Вікторія Лук’янець володіє ще одним даром: із нею неймовірно легко спілкуватися. Товариська, щира, уважна, цікава, в курсі всіх українських подій... Не віриться, що перед тобою людина, якій кричав “Браво!” знаменитий тенор Лучано Паваротті і яка блискуче виконує оперні арії чи то на тенісному корті в Кельні, чи то на глибині 288 метрів у соляній шахті. – Після виступів на великій сцені у світлі рампи чи не буває Вам затісно у звичайній обстановці? – Ви, напевне, здивуєтеся, але я – аскет. От приїхала до Львова на 10 днів з одним маленьким жіночим куферком, у який влізли всі концертні сукні і все найнеобхідніше в мандрах. Скільки людині насправді треба?

фото: з архіву Вікторії Лук’янець

– Концертний репертуар укладаєте за власними уподобаннями? – У моєму активному репертуарі зараз майже все, що готувала ще під час навчання у консерваторії. Звичайно, з роками щось втратилося. Наприклад, я не виконую тепер партію Цариці ночі з опери Моцарта “Чарівна флейта”, з якою дебютувала і в міланському “Ла Скала”, й у Відні, і на всіх-всіх конкурсах – це був такий мій “золотий коник”, яким можна було “добити” найвимогливіше журі найсерйознішого конкурсу. Але не шкодую за цим. Як каже мій чоловік, якби захотіла, то змусила б себе і знову заспівала. Та саме Цариці ночі не хочу. Відчуваю в цій ролі якусь тривогу. Зате у мене зберігся повністю мій улюблений репертуар бельканто, весь Россіні, Доніцетті, Белліні, весь Верді. – Є відмінність у тому, щоб співати у Європі й, наприклад, у Японії, де Ви гастролювали з великим успіхом? – Рік тому Японія запропонувала мені це величезне турне з десяти концертів. Я спочатку подумала зробити щось нове, навіть ноти купила, почала вже готувати цілу програму. Вона мала називатися Viva Verdi: усі твори Верді, які я виконувала раніше, плюс

нові. Коли я надіслала японцям цю програму, мені сказали, що хочуть, аби там були лише оперні “хіти”. “Ми не італійці – ми любимо відомі речі”, – така була відповідь з Японії. Тоді я вибрала “Севільського цирюльника”, “Травіату”, “Віденську оперету”, Пуччіні, Рахманінова. Японці були задоволені – на їхню думку, це ті речі, заради яких люди прийдуть в оперу. – Кажуть, Ви не побоялися бути собою перед японським імператором Акіхіто… – Так! Це було в Токіо, у Новому національному театрі. Наша трупа навіть не знала, що до театру приїхала імператорська сім’я. В Японії усі багато кланяються імператорові, йому не можна дивитися в очі, оскільки його вважають небожителем, Сонцем, на рівні їхніх богів. Ну і уявіть: я виходжу, мають бути аплодисменти, а вся публіка обернена до мене спиною і з усієї сили аплодує комусь іншому! До мене повернулися, коли вже сам імператор показав, що на сцені співачка. Вони тоді зааплодували ще більше. Японському імператорові я не кланялася, а от публіці кланяюся завжди. Відомі співаки мені раніше казали і зараз кажуть, що не можна публіці кланятися до землі, бо це, мовляв, приниження для виконавця. Я пробувала кланятися не так низько, але реакція людей уже інша, то вже була не я. Тому продовжую кланятися людям зі сцени, бо таку потребу відчуваю.

УСІ МОЇ СТУДЕНТИ – ДІВЧАТКА. ТОМУ ПЕРЕДУСІМ ВЧУ ЇХ, ЯК ТРЕБА ВИЙТИ НА СЦЕНУ, ЯК ТРИМАТИ СПИНКУ, ЯКУ СУКНЮ ВДЯГТИ, ТУФЛІ. РАДЖУ НЕ ВДЯГАТИ НА ПРОСЛУХОВУВАННЯ ЧОРНИХ СУКОНЬ

– У Вашому репертуарі є твори, до яких Ви доростали не тільки професійно, але й духовно? – Звичайно, є. Мені дуже близький Рахманінов. Тексти його творів були написані на початку XX століття, а музика до них – у кінці його життя, з 1938-го до 1942-го, у розпал репресій. Перебуваючи в еміграції в Америці, Рахманінов нічого не писав через тугу за батьківщиною. Коли у студентські роки я ще тільки починала співати перші його твори, вже тоді відчувала, що вони незвичайні. Але їхня глибина відкрилася мені аж після смерті тата. Його не стало 18 січня, а 30-го у мене був концерт і я мала співати саме Рахманінова. Коли виконувала романс “Здесь хорошо”, вірите, розуміла, що йдеться не про земний світ. Одного разу я виконувала пізні романси Рахманінова у київському будинку-музеї Булгакова. Сідає ЛЮТИЙ 2015 КАНА

jrk|Šrp`

ÌÈÑÒÅÖÒÂÎ

Остання виставка робіт львівської мисткині Наталі Русецької називалася “Рай”. Відкриття відбулося в липні минулого року. І на відкритті Наталя не мовила ні слова, не прокоментувала жодної роботи. Під час нашої розмови зізнається, що не любить виступати на публіку, бо тоді всі слова кудись діваються. Зате її роботи дуже промовляють. Розмовляли Наталя Юрах, Іванка Рудакевич

аталю, що спонукало Вас вивчати сакральне мистецтво? – Я не можу сказати, що були якісь особливі причини. Я давно малюю, в 10 років пішла вчитися у звичайну художню школу у Хмельницькому, звідки родом. Потім ходила у студію іконопису “Нікош”. Із часом вирішила, що хотіла б навчатися у Львівській національній академії мистецтв, але не думала про конкретний відділ. І вже коли подавала документи в академію, то вибрала кафедру сакрального мистецтва, бачила, що там невеликий конкурс (сміється). Раніше навіть не знала, що така кафедра існує. Спочатку, можливо, трохи страшно було, бо я думала, що вчитися там – надто велика відповідальність. А вже під час навчання в академії цей страх зник. І я жодного разу не пошкодувала про те, що обрала саме такий напрямок. – А в студію іконопису після художньої школи Ви пішли цілеспрямовано? – Пішла туди, бо треба було кудись піти. В нас, у Хмельницьку, не було тоді художнього училища, де можна було би продовжити навчання. Але в “Нікоші” ми вчилися лише техніки, копіювали традиційні ікони. Викладачі казали про те, що варто почитати про тих, кого малюєш, про сюжет. Хто хотів, той читав, інколи викладачі розповідали. Але не було виділено окремих занять на богословські теми. Насправді навчання там дало мені дуже багато, я навчилася гарно вимальовувати. Ну і праця в цій студії була для мене поштовхом не боятися працювати в сакральній тематиці. – У Вашому доробку більше традиційної ікони чи творчих робіт на сакральну тематику? – Я більше малюю творчі роботи, хоча в них притримуюся всіх іконописних канонів. Традиційну ікону можу написати тільки коли хтось попросить.

КАНА ЛЮТИЙ 2015

Добре до неї ставлюся, не відкидаю. Але малювати її чомусь не можу. Бо це просто коли малюєш за зразком і в принципі нічого не можеш змінити. Але можна також по-новому інтерпретувати різні сюжети, творити нові... – А як обираєте нові сюжети? – Не знаю, можу щось переглядати, почитати – і надихне. Або коли беруся за якусь тему, вчитуюся, заглиблююся у сюжет, а він продовжується вже в іншому. Наприклад, я на диплом в академії робила вітраж на тему створення світу. Сама її вибрала, в сакральному мистецтві небагато іконографії на цю тему. І мені дуже сподобалося працювати над нею. Від цієї теми перейшла до теми раю, їй присвячена моя остання виставка. У традиційному іконописі немає випрацюваного канону, як зображувати рай. Мабуть, тому мені та тема і сподобалася, бо я в ній вільно себе почувала і могла творити. – Тоді звідки Ви черпали знання, як зображувати рай? – Зі Святого Письма, з апокрифів (там стільки всього написано!), з давніх зображень створення світу в різних мозаїках, розписах. – Не боїтеся використовувати як джерело натхнення апокрифи? Все-таки Церква скептично ставиться до деяких із цих текстів... – Я, звичайно, делікатно їх використовую. В апокрифах можна також знайти щось цікаве, надихнутися. Але я обираю звідти щось таке, що не суперечило б навчанню Католицької Церкви. – Розкажіть про якусь зі своїх робіт. Наприклад, про “Рай”... – На цю роботу мене надихнули якраз апокрифи. Там прочитала, що з раю витікає чотири ріки в різні сторони світу. Тому я зобразила в центрі роботи дерево і паву – як символи раю, і чотири річкові потоки. І коли я це намалювала, то побачила, що ці потоки утворили хрест.

ÌÈÑÒÅÖÒÂÎ Тоді малюю ще одне Різдво, інакше. Хочеться багато варіантів спробувати (усміхається). Звичайно, намагаюся уникати повторень. – А Ви вважаєте свої роботи іконами? – У розумінні багатьох людей, ікона – це образ святого. Якщо це зображення раю, навіть якщо дерева намальовані як на традиційній іконі – це все одно не ікона, а сакральний твір, твір мистецтва. Якщо говорити про мої зображення Марії, Христа, то це я вважаю іконою. Хоч дехто може сказати, що це не ікона. – Тобто? – Бо вона на вигляд не як традиційна ікона. В мене є робота, де зображена Богородиця, а навколо неї пави – як символ раю. Там Богородиця, тому для мене це ікона, але навряд для когось іншого це буде іконою. Це щось зовсім нове, що люди часто не можуть прийняти. Хоча деякі сучасні митці навпаки вважають мої роботи дуже консервативними.

Рай

– У Вас є буквально кілька “Розп’ять”. Але лише одне з них у темній кольоровій гамі... – Це, напевне, моє перше “Розп’яття”. Думаю, що то був у мене в житті такий період. Але таких темних більше немає. Що більше відкриваю свою палітру, то більше хочеться чистих кольорів. Не знаю, чому. Інколи, коли малюю, розумію, що якщо додати ще один колір, буде занадто. Застосовую різні відтінки якогось кольору, така моногамність зазвичай “тримає”, більше об’єднує те, що зображаєш.

фото: з архіву Наталі Русецької

– А що у виставці про рай робить “Страшний суд”? – Я хотіла показати, де в традиційній іконографії можна побачити рай. На іконі “Страшний суд”. Там рай зображають у лівому нижньому кутку, в колі, де Богородиця, два ангели, Авраам, Ісаак, Яків та розбійник, що покаявся на хресті. У верхньому лівому кутку я помістила золотий квадрат. Це Новий Єрусалим, який буде створений вкінці, після Страшного суду. Я його так символічно зобразила. Загалом у текстах він описаний у формі куба. І так цікаво, що Новий Єрусалим і рай “зустрічаються” на цій роботі. Новий Єрусалим – місце без гріха, як і рай, що був на початку. – Ви часто зображуєте Різдво Христове. З чим пов’язане таке зацікавлення? – Мені дуже подобається цей сюжет. Він нагадує про родинний затишок, тепло. Часто малюю “Христа у славі”, св. Миколая... – Чому? – Не знаю. Сідаю, думаю, що намалювати – і вирішую, що напевно св. Миколая. Але такого, якого ще не малювала. Так і з Різдвом. Малюю внизу, в колі, Богородицю, Йосипа, Ісуса, вгорі – небо і собі думаю, що можна було б небо намалювати по-іншому.

Страшний суд ЛЮТИЙ 2015 КАНА

березень 2015

Назарет, Кана Галилейська, Капернаум, Хайфа, Вифлеєм, Єрусалим, Єрихон, Мертве море, гора Тавор, ріка Йордан.

Вильоти зі Львова

з 6 до 13 березня з 20 до 27 березня

Вартість

Вартість: (13700*грн) 825$ + 100 грн (8 днів)

795$

(13200*грн)

+ 100 грн

при реєстрації до 20 лютого 2015 р. *вартість у гривні змінна відповідно до вартості валюти на день оплати

Паломницький центр Львівської Архиєпархії УГКЦ “РАФАЇЛ” Контактний телефон:

(097) 420 94 70

Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р. ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ

Число 2 (26) 2015 Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”

Передплатний індекс

68747

Графічний проект журналу: Олеся Оринчин

Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Христина Дорожовець, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).

© Кана, 2015 Надіслані матеріали не рецензуються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При передруку матеріалів посилання на журнал “Кана” обов’язкове. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Обкладинка: Надія Віхаста (фото)

Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м. Київ, вул. Старокиївська, 26-а

Адреса редакції: Видавництво “Свічадо”, журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22, м. Львів, 79008 Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 244-57-44 е-mail: kana@svichado.com url: www.svichado.com Для листів: “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008 www.facebook.com/zhurnal.Kana www.vk.com/id189841608