Ґабрієль Аморт
Р ОЗПОВІДЬ ЕКЗОРЦИСТА
Ґабрієль Аморт
Р ОЗПОВІДЬ ЕКЗОРЦИСТА
Львів Видавництво “Свічадо” 2013
Назва оригіналу: Un esorcista racconta
УДК 2-548.5 ББК 86.37-56 А 62 Перекладач Ольга Мандрика Художнє оформлення Мар’яна Пелех Видавництво спирається на “Український правопис. Проєкт найновішої редакції” Інституту української мови НАН України, 1999 Аморт Ґабрієль А 62 Розповідь екзорциста / Аморт Ґабрієль / Пер. О. Мандрика. – Львів : Свічадо, 2013. – 192 с. ISBN 978-966-395-627-5 Кожен із нас мусить пам’ятати, що зло є; воно може проникнути всюди. Якщо не звертатимемо уваги на сатану, то ніколи не зрозуміємо величі Відкуплення. Щоб визволитися від одержимости злим духом, треба звертатися до священиків-екзорцистів, а не, як це часто буває, до ворожок чи ясновидиць. Така основна думка книжки о. Ґабрієля Аморта. Автор подає основні правила боротьби зі злом, наводить багато прикладів із власного досвіду праці екзорциста. Для широкого кола читачів.
УДК 2-548.5 ББК 86.37-56
Видання здійснено завдяки посередництву Літературного агентства “ Евлама” ©2000 Centro Editoriale Dehoniano, Bologna; © Видавництво “Свічадо”, українське видання, 2013
ISBN 978-966-395-627-5
ВСТУПНЕ СЛОВО Я з великою радістю пишу цей вступ до книжки о. Ґабрієля Аморта, який упродовж багатьох років є моїм неоціненним помічником у здійсненні служіння екзорциста. Деякі події, що тут описані, ми переживали разом, поділяючи турботи, труди та надії, щоб допомагати багатьом стражденним особам. Я дуже радію, що ця книжка вийшла друком. Бо хоча останнім часом і багато написано в усіх сферах католицького богослов’я та моралі, однак проблематика екзорцизмів майже цілковито занедбана. Можливо, саме через відсутність опрацювань та зацікавлення цією справою, єдиною частиною «Ритуалу»*, яка не була відновлена згідно з порадами ІІ Ватиканського Собору, є та, в якій ідеться про екзорцизми. Адже вигнання злих духів має велике значення в євангелізаційній місії Церкви, і про це йдеться в Євангелії, діяльності апостолів та історії Церкви. Коли св. Петро, керуючись надприродним натхненням, прибув до помешкання сотника Корнилія, щоб проповідувати йому християнську віру, то наголосив, що Бог справді був з Ісусом, а особливо звернув увагу на силу, з якою Ісус звільняв одержимих дияволом (пор. Ді. 10, 1 – 38). Єванге* Богослужбова книга Римо-Католицької Церкви, у якій подано тексти, які використовують при звершенні таїнств та освячені і бла гословень. За змістом відповідає Требнику, який використовують у східному обряді. – Прим. ред.
5
лис ти часто подають конкретні приклади надзвичайної сили, з якою Ісус проганяв злого духа. Це був найпромовистіший знак Божої волі – покласти край темному пануванню сатани над людьми. Книги Святого Письма переконують нас у тому, що сатана володарює у світі також із допомогою фізичної одержимости. Серед проявів влади, якими Ісус наділив апостолів та їхніх наступників, кілька разів згадано і силу виганяти злих духів (пор. Мт. 10, 8; Мк. 3, 15; Лк. 9, 1). Отож, якщо Бог дозволив, щоб деякі люди відчували терзання злого духа, то передбачив для них потужну силу. Господь обдарував Церкву таїнственними силами, які дуже допоміжні для осіб, що потребують допомоги. Проти негідної діяльности сатани Бог обрав нам помічницю – Пресвяту Богородицю, – з огляду на неприязнь, яку Він впровадив зі самого початку між цими двома суперниками. Більшість сучасних письменників (між ними також є католицькі богослови) хоча й не заперечують існування сатани та інших збунтованих ангелів, однак схильні применшувати значення їхнього впливу на людську діяльність. Во ни стверджують, особливо у роздумах щодо фізичної одержимости, що зобов’язані сумніватися у такому впливі, і це є доказом їхньої мудрости. Вся сучасна культура вважає, що коли ми вбачаємо причини явищ, які відбуваються довкола нас у надприродних чинниках, то це свідчить лише про оману, початок якої сягає перших століть існування людства. Однак очевидно, що в такому разі злому духові набагато легше виконувати своє завдання. Особливо тоді, коли такої позиції дотримуються особи, які, з огляду на своє призначення, мають обов’язок та владу перешкоджати сатані в його негідній діяльності. Беручи до уваги Святе Письмо, богослов’я та щоденний досвід, одержимих дияволом треба радше вважати нещасливими особами, яким наука не може чимось допомогти, хоча й відкрито не зізнається у цьому. 6
Належне розпізнання демонопатії – саме так можна назвати кожен злісний вплив злого духа – у переважній більшості випадків можливе лише для осіб, які вміють розпізнати прояви диявольської діяльности. Хвороба диявольського походження, якщо вона навіть легка, не минає після застосування всіх популярних ліків; натомість дуже важкі хвороби, які вважають смертельними, таємничо зникають після застосування суто релігійних засобів. До того ж, жертви злого духа вважають, що їх переслідує злий фатум: їхнє життя – це суцільне пасмо невдач. Багато вчених досліджують явища, подібні до тих, що відбуваються з особами, яких торкнувся вплив диявола. Вони виразно розпізнають їх неприродний характер і називають такі явища паранормальними. Ми жодною мірою не сумніваємося у поступі та здобутках науки. Однак переконання в тому, що наука може пояснити геть усе, суперечить дійсності, яку ми бачимо. Також нереальним є прагнення звести все зло, хвороби та нещастя лише до звичайних природних причин. Небагато є таких учених, які серйозно замислюються про те, що причиною деяких явищ може бути вплив та діяльність невідомих сил, розумних та безтілесних. Небагато є і лікарів, які стикаються з випадками хвороб, що мають дуже дивні прояви та клінічно незрозумілі наслідки, і доходять висновку, що мають справу з пацієнтами особливого виду. У подібних випадках чимало лікарів покладаються на Фройда як на властивого єрофанта*. І саме так доводять багатьох нещасних людей до ще гіршого стану. Тимчасом як їхня діяльність, поєднана з роботою священика-екзорциста, могла б мати позитивні наслідки. * Єрофант (hierophantes) – жрець у стародавній Греції, який впроваджував адептів у містерійний культ; втаємничена особа, яка вво дить інших у таємницю чогось.
7
Книжка о. Ґабріеля Аморта безпосередньо та зрозуміло знайомить читача з діяльністю екзорциста. Це опрацювання має логічний сюжет, однак надмірно не зосереджується на теоретичних складових проблеми (існуванні диявола, можливості фізичної одержимости тощо), ані на доктринальних висновках. Автор надає перевагу фактам, він показує читачеві те, що робить і бачить екзорцист. Я чудово знаю, наскільки автор турбується про людей Церкви, яких Христос наділив владою виганяти злих духів. Отож, я сподіваюся, що ця книжка принесе чимало добра і буде стимулом для створення нових напрацювань у цій сфері. о. Кандідо Амантіні
ВСТУП Коли кардинал Уго Полеті, папський вікарій для римської архиєпархії, несподівано надав мені повноваження екзорциста, я навіть не міг припустити, наскільки великий світ відкриється для мого досвіду, а також скільком людям моє служіння принесе користь. Щобільше, спочатку це завдання я мав виконувати як помічник о. Кандідо Амантіні, пасіоніста. Це дуже відомий та досвідчений екзорцист, до якого на Святі Сходи в Римі (La Scala Santa) з’їздилися люди з цілої Італії і навіть з-за кордону. Для мене це було справді дуже великою благодаттю. Ніхто не стає екзорцистом з власної волі, оскільки у цьому служінні стикається з великими труднощами і робить неминучі помилки, завдаючи шкоди вірним. Гадаю, що о. Кандідо був єдиним екзорцистом у світі, який мав 36 років досвіду в цій сфері. Я не міг навіть мріяти про ліпшого вчителя і вдячний йому за терпеливість, з якою він впроваджував мене в цілком нове служіння. Під час виконання обов’язків екзорциста я зробив ще одне відкриття: в Італії є небагато екзорцистів, а тих, що належно готові до цього служіння, ще менше. В інших країнах стан справ ще гірший. Тож, мені доводилося благословити осіб, які приїздили з Франції, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Іспанії, Англії, де – як вони стверджували – їм не вдалося знайти екзорциста. Невже йдеться про недбальство єпископів та священиків? Правдива та дійсна невіра в потребу та успішність цього служіння? Принаймні я відчував, що розпо9
чинаю здійснення апостольства серед стражденних осіб, яких ніхто не розуміє: ані родичі, ані лікарі, ані священики. У наш час у католицькому світі душпастирство на цій ниві повністю занедбане. У минулому так не було, і я змушений визнати, що в деяких конфесіях, які зародилися в протестантську реформу, екзорцизми здійснюють часто й успішно. Кожен катедральний собор повинен мати свого екзорциста, як має спеціяльного сповідника; і коли зростає потреба в екзорцистах, їх повинно ставати більше, особливо у великих парохіях, відпустових місцях. Тимчасом як екзорцистів дуже мало, їх ще й погано сприймають, з ними борються, їм важко знайти місце для здійснення свого служіння. Відомо, що одержимі злим духом часом кричать. І цього достатньо, аби настоятель монастиря або парох відмовився надати приміщення для екзорцизмів; спокійне життя та уникнення будь-якого галасу більше цінують, ніж любов, що лікує одержимих. Мені також довелося пройти свій хресний шлях, хоча й не настільки тернистий, як іншим екзорцистам, більш цінованих та гідних. До таких роздумів я заохочую всіх єпископів, які часом проявляють мало вразливости стосовно цих справ. Адже йдеться про служіння, довірене лише їм: лише єпископи можуть здійснювати екзорцизми або ж визначати екзорцистів. Як виникла ця книжка? Вона народилася з прагнення поділитися плодами тривалого та багатого досвіду з усіма зацікавленими. Йдеться радше про досвід о. Кандідо, аніж про мій. Насамперед я хочу допомогти всім екзорцистам та священикам. Так як кожен лікар-терапевт повинен вміти порадити своїм пацієнтам потрібного фахівця (ларинголога, ортопеда, невролога тощо), до якого їм варто звернутися, так і священик повинен володіти бодай мінімальним даром розпізнання, щоб знати, чи якійсь особі потрібна допомога екзорциста, чи ні. 10
Є ще одна причина, з якої багато священиків заохочували мене написати цю книжку: серед багатьох принципів «Ритуалу екзорцизмів» є порада вивчати корисні опрацювання екзорцистів. Однак коли починаєш шукати серйозні книжки про це, то виявляється, що їх дуже мало. Назву три позиції. Автором першої є о. К. Балдучі. Це Il diavolo («Диявол»), Casale Monferrato 1988; у цій книжці дуже корисна теоретична частина, натомість про практичну цього не можна сказати, бо в ній трапляються помилки та упущено різні важливі деталі. Це можна пояснити тим, що автор – демонолог, а не екзорцист. Другу книжку написав о. М. ля Ґруа. Це La preghiera di liberazione («Молитва про звільнення»), Palermo 1985. Автор написав її для груп спільноти «Віднова у Святому Дусі», щоб надати належного напрямку їхнім молитвам про звільнення. Також варто згадати про книжку, яку написав Р. Аллегріего, – Ironista all’inferno (Репортер у пеклі), Milano 1990. Її не можна назвати систематичним опрацюванням, це радше збірка інтерв’ю, в яких ідеться про дуже серйозні випадки одержимости. Вони правдиві й описані дуже ретельно, однак автор зосередився на особливо складних випадках і не обговорює прояви звичайних випадків, з якими доводиться мати справу кожному екзорцистові. У цій книжці я намагаюся заповнити деякі прогалини й висвітлити проблему з різних поглядів. Тому моє опрацювання буде доволі коротким, щоб його могли прочитати якомога більше читачів. У наступних книжках я маю намір поглибити цю тему і сподіваюся, що інші автори також зацікавляться цією проблематикою, а їхні опрацювання будуть ґрунтовними та вирізнятимуться вразливістю, так як це було впродовж багатьох століть у навчанні Католицької Церкви, а тепер помітно в протестантських Церквах. Відразу хочу зазначити, що не затримуватимуся на поясненні деяких правд, які вважаю загальновідомими та загальноприйнятими. Маю увазі існування злих духів, можливість 11
диявольської одержимости, влада вигнання злих духів, яку Христос надав тим, хто вірить у Євангеліє. Це об’явлені правди, про них розповідає Святе Письмо, богослов’я їх поглиблює, а Вчительський уряд Церкви навчає та пригадує про них. Гадаю, що вони були достатньо описані в інших опрацюваннях. Я волів би піти далі і застановитися на тому, що менш знане, а саме – на практичних висновках, які корисні для екзорцистів та для тих, хто шукає точніших матеріялів стосовно цієї теми. Отож, прошу мені вибачити деякі повторення основних понять. Нехай Пречиста Богородиця, Неприятелька сатани, уже з першого пророцтва спасення (Бут. 3, 15) аж до його здійснення (Од. 12) та поєднана зі своїм Сином у намаганні знищити сатану і розтрощити йому голову, благословить це опрацювання. Адже це – плід багатьох зусиль та праці, яку я виконую, довірившись Її опіці та підтримці. Хочу додати кілька зауважень до розширеного видання цієї книжки. Я не передбачав, що вона розійдеться настільки швидко і виникне потреба в нових виданнях. На мою думку, це є підтвердженням не лише зацікавлення цією проблемою, а й, на жаль, відсутности католицьких книжок про екзорцизми. Йдеться не лише про Італію, а й про цілий католицький світ. На мою думку, це дуже значущий і прикрий факт. Він пояснює незбагненну потребу зацікавлення цією проблемою або, цілком можливо, справжню невіру в ці правди. Дякую за численні похвали, за вислови визнання, особливо екзорцистів. Серед них наймилішою для мене є похвала мого вчителя о. Кандідо Амантіні, який визнав, що я у своїй книжці дотримуюся його повчань. Я не отримав жодних критичних зауважень чи вимог зробити зміни та виправлення, тому в новому виданні лише розвинув ті частини, які вважав важливими для повнішого представлення проблеми. Я також вважаю, що особи чи групи осіб, про яких я 12
розповідаю в книжці, зрозуміли намір моїх зауважень і не почуваються ображеними. Завдяки виданню цієї книжки я хочу служити широкому грону осіб, адже у своїй діяльності щодня прагну допомагати всім тим, хто потребує здійснення екзорцизму. За все дякую Господеві. І прошу, щоб Він дозволив мені здійснити подальше доповнення моєї книжки з нагоди її десятого видання (1993 р.). Також мушу визнати, що впродовж останніх двох років багато що змінилося: з’явилися важливі документи єпископів, збільшилася кількість екзорцизмів, багато єпископів самі здійснюють екзорцизми, а до моїх книжок додалися ще й інші опрацювання. Також можна помітити більшу вразливість до цієї теми. Я не маю наміру приписувати собі жодної заслуги, а лише стверджую факти. Хочу закінчити зворушливими спогадами про о. Кандідо Амантіні, якого Господь покликав до себе 22 вересня 1992 року, саме в день його іменин; співбратам, які вітали отця цього його останнього земного дня, він сказав: «Я просив св. Кандідо, щоб він зробив мені сьогодні подарунок»... ...Отець Кандідо народився 1914 року. Коли йому сповнилося 16 років, він вступив до згромадження пасіоністів. Був професором біблістики та морального богослов’я та впродовж 36 років служив як екзорцист. Щоранку отець приймав 60 – 80 осіб, приховуючи втому за посмішкою на обличчі. Поради, які він давав, були натхненними. Отець Піо так сказав про нього: «Отець Кандідо є священиком згідно з Божим Серцем». Ця книжка, в недосконалостях якої можна звинувачувати лише її автора, є свідченням досвіду о. Кандідо – екзорциста, який працював на благо інших. І це одна з причин її написання. Я дуже зрадів, коли дізнався, що о. Кандідо Амантіні належно оцінив мою працю і визнав, що вона вірна його тривалому досвідові екзорциста. о. Ґабрієль Аморт 13
ЦЕНТРАЛЬНЕ МІСЦЕ ХРИСТА У БОЖІЙ СПРАВІ СОТВОРЕННЯ Сатана був ангелом, якого створив Господь. Унаслідок гріхопадіння цей ангел став злим духом. Про нього та про екзорцистів не можна говорити, якщо не мати бодай загального уявлення про основні поняття і правди щодо Божої справи сотворення світу. Звісно ж, я не скажу нічого нового, та цілком можливо, комусь із читачів допоможу по-іншому сприйняти це. Надто часто ми звикли неналежно розуміти і помилково сприймати наслідки подій. Уявляємо, що одного чудового дня Господь створив ангелів, потім піддав їх випробуванню, навіть не відомо, що ж це було за випробування, і внаслідок цього ангели поділилися на добрих і злих духів. Ангелів Бог нагородив перебуванням у небі, а злі духи потрапили до пекла. Потім, іншого дня, як ми собі уявляємо, Бог створив світ – царство мінералів, рослин, тварин. А потім створив людину. Адам і Ева згрішили, бо, як відомо, послухали сатану і були непокірні Богові. Тоді Бог подумав про те, що треба послати свого Сина, аби спасти світ. Натомість учення Святого Письма та Отців Церкви є дещо іншим. Адже, якщо ми таким чином розуміємо світ ангелів та весь створений світ, то відкидаємо їхній зв’язок із Христом. Тим часом варто уважно прочитати пролог до Євангелія від св. Йоана та обидва христологічні гімни, які розпочинають послання апостола Павла до Ефесян та Колосян. Христос є Первородним для всіх створінь; все було 14
створене через Нього і для Нього. Ті богословські роздуми, в яких постає запитання, чи Христос прийшов би на світ, якби не було гріха Адама, не мають жодного підґрунтя. Христос є центром усього сотворіння. У Ньому знаходить своє доповнення все створене буття: і ангели, і земне створіння. Слушним є твердження, що після первородного гріха прабатьків прихід у світ Христа набув особливого значення: Він зійшов як Спаситель. Уся суть Його місії та справи зосереджена у пасхальній таємниці: через смерть на хресті Христос поєднав із Богом усі створенні буття – в небі та на землі. Від такого христоцентричного сприйняття залежить роль кожного створіння. І тому не можна оминути увагою роль Богородиці. Якщо Первородним у кожному створінні є Воплочене Слово, то в Божому плані не могло не бути тієї, в якій мало відбутися це Воплочення. Звідси походить її єдиний у своєму роді зв’язок із Пресвятою Тройцею. Також варто подумати про те, який вплив та владу має Христос над ангелами та злими духами. Якщо йдеться про ангелів, то деякі богослови дотримуються думки, що Господь дозволив їм споглядати Бога лише завдяки переможній силі таємниці Христового хреста. Багато Отців Церкви висловлюють на цю тему цікаві думки. Наприклад, у св. Атанасія читаємо, що ангели також завдячують своє спасення крові Христа. Натомість, якщо йдеться про злі духи, то в Євангелії можна знайти дуже багато згадок про них: Христос переміг царство сатани і дав початок Божому Царству. Біснуваті з гадаринського краю вигукують: «Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб мучити нас перед часом?» (Мт. 8, 29). Якщо тут виразно вказано на силу сатани, якого Христос поступово позбавить сили та влади, хоча той усе ще існує й існуватиме надалі, поки не настане повнота спасення, і обвинувач наших братів врешті зазнає поразки (пор. Од. 12, 10). Для поглиблення цих думок і зрозу міння 15
злим, він вився, слинився, голосив у незбагненний для одинадцятилітнього хлопця спосіб і вигукував: «Не звинувачуй мене так! Не звинувачуй мене так!» Багато хто запитує, чи можна бути впевненим у тому, що розмовляєш зі злим духом? У цьому випадку не було жодних сумнівів. Ось інший випадок. Одного дня о. Кандідо екзорцизмував сімнадцятирічну дівчину, яка походила зі села, розмовляла тамтешньою говіркою, погано знала італійську мову. При цьому були присутні два інших священики, які після виявлення присутности сатани не припиняли ставити запитання. Отець Кандідо, промовляючи молитви латинською мовою, вставив до них слова грецькою мовою: «Замовчи, залиши її!» Дівчина відразу ж звернулася до нього: «Чому ти мені наказуєш мовчати? Ліпше скажи тим двом, щоб далі ставили запитання!» Отець Кандідо багато разів ставив запитання злому духові, присутньому в особах різного віку; однак він воліє наводити приклади розмов із дітьми, тому що в таких випадках очевидно, що вони дають відповіді, які зовсім не відповідають їхньому вікові. Це є виразним підтвердженням присутности злого духа. Одного дня я запитав тринадцятирічну дівчинку: «Як виглядають зв’язки між двома неприятелями, які впродовж життя страшенно ненавиділи один одного? Вона обидва потрапили до пекла і тепер мусять бути разом упродовж цілої вічности». Ось її відповідь: «Який ти нерозумний! Там кожен замкнений у собі і терзається своїми докорами сумління. Там ні з ким не підтримують зв’язків; кожен цілком самотній, щоб розпачливо оплакувати зло, яке скоїв. Це нагадує цвинтар». 70
ПЕРШІ «БЛАГОСЛОВЕННЯ» Я завжди називаю екзорцизми благословеннями, а перевірені ознаки, які підтверджують присутність злого духа, – несприятливими явищами. Дуже важливо те, що молитви під час екзорцизму промовляють латинською мовою. Не треба використовувати слова, які можуть викликати занепокоєння або ж спричинити у когось неслушні асоціяції. Є такі особи, які страждають манією одержимости злим духом, а насправді не мають із ним нічого спільного. Здійснення екзорцизму може лише підтвердити їхнє переконання в тому, що вони одержимі. Коли я не знаю добре осіб, то виразно наголошую на тому, що уділяю благословення, хоча насправді здійснюю екзорцизм; часто просто уділяю благословення хворим. Повні благословення, а такими і є екзорцизми, складаються з довгих вступних молитов, після яких є три справжні екзорцизми: вони різні, взаємно доповнюються і логічно прямують до звільнення людини від злого духа. Не важливо, що вони були написані 1614 року; важливо те, що ці ек зорцизми – плід безпосереднього та дуже тривалого досвіду. Люди, які написали ці тексти, звертали увагу насамперед на наслідки, які кожне речення робило на особах, одержимих злим духом. У цих молитвах також можна помітити деякі прогалини, які о. Кандідо заповнив разом зі мною. Наприклад, у текстах не було звернення до Пресвятої Богородиці. Ми додали її ім’я до кожного з трьох екзорцизмів, 71
використовуючи слова, що були в екзорцизмі папи Лева ХІІІ. Цю прогалину можна пояснити тим, що найстаріші екзорцизми походять переважно з ІХ та Х століття. Як я вже згадував, екзорцизм може тривати кілька хвилин або навіть кілька годин. Уже на початку першого екзорцизму можуть бути помітні деякі несприятливі явища, тому ліпше не продовжувати зустріч: достатньо промовити вступну молитву та один із трьох екзорцизмів. Зазвичай я обираю перший, який передбачає помазання єлеєм. «Ритуал» про це не згадує, так само як не згадує про багато інших справ, про які я ще розповім. Проте досвід навчив нас (підсуваючи нам думку про уділення помазання, яке відбувається під час таїнства хрещення), що було б дуже корисно використати єлей катехуменів зі словами: Sit nominis tui signo famulus tubus munitus («Нехай знак Твого імени зміцнить твого слугу»). Злий дух докладає всіх зусиль, щоб його не впізнали і не вигнали. Отож, може трапитися, що під час першого екзорцизму він зовсім не проявить себе, а зробить це щойно пізніше, під час наступних екзорцизмів. Існують різні способи виявлення, серед них – помазання. «Ритуал» зовсім не згадує про позицію, яку повинен зайняти екзорцист під час виконання екзорцизму. Він може стояти або сидіти, бути ліворуч, праворуч, а може позаду одержимого. У «Ритуалі» лише згадано, що після слів Ecce Crucem Domini («Ось хрест Господа») священик має тримати стулу* на шиї особи, над якою здійснюється екзорцизм, а праву руку – на її голові. Я можу ствердити, що злий дух виразно впливає на п’ять органів чуття («Від них я починаю», – сказав він мені колись), а особливо на зір. Тому * Стула – елемент літургійного одягу римо-католицького (і лютеранського) клірика. Шовкова стрічка 5–10 см завширшки і близько 2 метрів у довжину, з нашитими на кінцях і посередині хрестами. – Прим. перекл.
72
легенько кладу два пальці на очі і підношу повіки у визначені моменти під час молитов. У випадку присутности злого духа очі цілком білі, в них небагато вдасться помітити, а часом треба допомогти собі другою рукою, щоб побачити, де є зіниці – вгорі чи внизу. Положення зіниць говорить про вид злих духів та про зло, якого вони завдають. Спираючись на 9 розділ Одкровення, під час численних розмов та запитань злі духи завжди ділилися на два види: скорпіони (якщо зіниці вгорі) та змії (зіниці внизу). У скорпіонів головним є Люцифер (це позабіблійна назва, проте закорінена в традиції), а для змій головним є Сатана, який наказує і Люциферові, й іншим злим духам. Хочу зазначити, що в Біблії слово «диявол» не є загальним визначенням злого духа, а завжди означає Сатану, інше ім’я якого звучить Вельзевул. На думку деяких богословів, Люцифер також є синонімом Сатани. Я не затримуватимуся над цією справою, та, на мою думку, йдеться про два різні види злих духів. Злі духи не хочуть говорити і найчастіше їх треба до цього змушувати. Вони говорять лише в окремих випадках, а саме у випадках справжньої одержимости. Тоді вони дуже балакучі. Це їхній підступ, щоб перешкодити екзорцистові належно зосередитися і не відповідати на запитання, на які він справді повинен отримати відповідь. Під час розмови дуже важливо дотримуватися принципів, які подані в «Ритуалі»: не треба ставити непотрібні запитання або лише з цікавости, а запитувати лише про ім’я і про те, чи є ще інші духи і скільки їх, а також про те, яким чином злий дух увійшов у тіло і коли з нього вийде. Якщо присутність злого духа є наслідком зачарування, тоді треба запитати, які саме чари було здійснено. Якщо особа спожила або випила щось зачароване, вона повинна це виблювати. Якщо був схований якийсь предмет, пов’язаний із чарами, треба довідатися, де він, щоб знайти і спалити. 73
ЗМІСТ Вступне слово ......................................................................... 5 Вступ ....................................................................................... 9 Центральне місце Христа у Божій справі сотворення ....... 14 Сила сатани .......................................................................... 19 Додатки ................................................................................ 32 Видіння Лева ХІІІ, під час якого він бачив сатану .......... 32 “Дари” сатани ................................................................. 35 Екзорцизми........................................................................... 38 Особи, які перебувають під упливом злого духа ............... 48 Додаток................................................................................. 58 Чи треба боятися злого духа?............................................ Відповідає св. Тереза від Ісуса ......................................... 58 З чого почати? ...................................................................... 61 Перші “благословення” ....................................................... 71 Поведінка злого духа ........................................................... 85 Розповідь людини, яка була одержима злим духом ......... 93 Наслідки екзорцизму ......................................................... 102 Вода, єлей, сіль .................................................................. 108 Екзорцизми помешкань ..................................................... 114 Чари .................................................................................... 119 Більше про магію ............................................................... 133 190
Хто може виганяти злих духів? ........................................ 142 Забутий ритуал .................................................................. 153 Додатки .............................................................................. 162 Вчення св. Іринея про сатану та справу Христа ......... 162 Документ Римської Апостольської Столиці про сатану та злих духів ............................................. 165 Потреба віднови душпастирства ...................................... 169 Додатки .............................................................................. 175 Документ Конгрегації у справах віровчення ................ 175 Небезпека вигнання злого духа некомпетентними особами .......................................... 176 Закінчення .......................................................................... 179 Молитви про звільнення від злого духа .......................... 184
Ґабрієль Аморт
Р ОЗПОВІДЬ ЕКЗОРЦИСТА
Літературний редактор Ірина Мартин Художнє оформлення ПП «Клим» Технічний редактор Юрій Пелех
Підписано до друку 13.03.13. Формат 60x84/16. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 11,1. Ум. фарбовідб. 11,6. Обл.-вид. арк. 6,2. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2004) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 235-73-09, тел./факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Вiддруковано з готових дiяпозитивiв у друкарнi ТзОВ «Зерцало» с. Кротошино, Львівська обл., Пустомитівський р-н, вул. Січових Стрільців, 35а