Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика. Посібник для викладачів

ISBN 978-966-2258-02-8

Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика Посібник для викладачів

Видання цього посібника стало можливим завдяки фінансовій підтримці, наданій Швейцарською агенцією з розвитку та співробітництва в рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

Київ Видавець Захаренко В.О.

2009

УДК 316.48:347.95](07) ББК 88.53я7+67.410я7 С69

Автори: Гірник А. М. — кандидат філософських наук, професор, керівник Інституту

післядипломної освіти НаУКМА Горова А. О. — магістр соціальної роботи, директор з інституційного розвитку БО «Український Центр Порозуміння» Дума Л. П. — магістр соціальної роботи, старший викладач Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» Землянська В. В. — кандидат юридичних наук, експерт БО «Український Центр Порозуміння» Кабаченко Н. В. — кандидат філософських наук, професор, керівник Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» Коваль Р. Г. — президент БО «Український Центр Порозуміння» Пилипів Н. Я. — бакалавр соціальної роботи, координатор з моніторингу та оцінки, БО «Український Центр Порозуміння» Савчук О. М. — кандидат психологічних наук, доцент кафедри Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» Філь С. С. — магістр соціальної роботи, координатор проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», БО «Український Центр Порозуміння» За загальною редакцією Альони Горової та Романа Коваля

Посібник є методичним матеріалом до викладання курсу з відновного правосуддя у Школі соціальної роботи ім. В. І. Полтавця Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Гірник А. М., Горова А. О., Дума Л. П., Землянська В. В., Кабаченко Н. В., Коваль Р. Г., Пилипів Н. Я., Савчук О. М., Філь С. С.

С69 Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика. Посібник для викладачів. — К.: Видавець Захаренко В. О., 2009. — 188 с.

ISBN 978-966-2258-02-8 Відновне правосуддя (restorative justice) — це новий підхід до розв’язання правових конфліктів, який ґрунтується на зосередженні уваги на відшкодуванні заподіяної потерпілим шкоди, породженні в правопорушників почуття відповідальності за їхні дії та залученні громади до розв’язання конфлікту за умови активної участі сторін у процесі відновлення порушених стосунків, на примиренні та розробленні угод між потерпілими й правопорушниками для досягнення бажаних результатів та відшкодувань. Посібник має на меті надати викладачам курсу методичні матеріали для роботи зі слухачами, а саме — окреслити коло основних теоретичних питань у сфері взаємодії соціальної роботи й відновного правосуддя, запропонувати вправи й техніки для практичного опанування навичок застосування відновних практик, забезпечити можливість набуття слухачами курсу відповідного особистого досвіду з отриманням професійної підтримки супервізора. Посібник для викладачів курсу «Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика» видано разом із однойменним посібником для слухачів — фахівців, безпосередньо долучених до громадського руху за впровадження програм відновного правосуддя в Україні. Слухачами курсу можуть бути також люди з освітою рівня бакалавра, спеціаліста чи магістра, професійні інтереси яких пов’язані з діяльністю у сфері відновного правосуддя.

УДК 316.48:347.95](07) ББК 88.53я7+67.410я7

ISBN 978-966-2258-02-8

© Колектив авторів, 2009 © Український Центр Порозуміння, 2009 © Видавець Захаренко В.О., 2009

ЗМІСТ Вступ ...............................................................................................................................................................5 Модуль 1. Девіантна поведінка та злочинність (Н. Кабаченко) ..............................................7 Модуль 2. Конфлікти та підходи до їх розв’язання (А. Гірник, Р. Коваль) ................................11 2.1. Поняття конфлікту та анатомія конфлікту. Види конфліктів. Загальні стратегії вирішення конфліктів. Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях. Внутрішня картина конфлікту та позиції особистості в ситуаціях конфлікту. ........................13 2.2. Трансформаційна теорія конфлікту. Посередництво у вирішенні конфліктів як сприяння ефективним переговорам учасників конфлікту. Ефективні стратегії вирішення конфліктів. .................................................................15 Модуль 3. Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді (Л. Дума) ............................................................................. 17 3.1. Поняття соціальної роботи, її засади. Функції та професійні ролі соціального працівника ................................................................................................19 3.2. Поняття та ресурси громади, соціальна робота в громаді ..................................29 3.3. Соціальна робота та програми відновного правосуддя .......................................34 Модуль 4. Відновне правосуддя та базові поняття медіації (А. Горова, Н. Пилипів).............39 4.1. Концепція відновного правосуддя ...............................................................................41 4.2. Форми відновного правосуддя: медіація, коло відновного правосуддя, сімейна конференція. Поняття та принципи медіації. ............................................43 4.3. Завдання та функції медіатора ..................................................................................45 4.4. Потреби учасників кримінальної ситуації та можливості медіації ........................46 Модуль 5. Етичні засади програм відновного правосуддя (О. Савчук, Р. Коваль).................49 Модуль 6. Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення (О. Савчук, С. Філь) ..........................................................57 6.1. Процедура медіації. Передача справи на медіацію. Первинний контакт з учасниками кримінальної ситуації. ..........................................................................59 6.2. Попередні зустрічі, налагодження контакту, розповіді сторін. Зустрічі з іншими потенційними учасниками медіації та їх підготовка до участі в процесі медіації. .........................................................................................65 6.3. Техніки, необхідні для проведення медіації (активне слухання; невербальна комунікація; заохочування; паузи; відображення почуттів та емоцій; уточнення; перефразування; підбиття підсумків). ................................68 6.4. Техніка постановки запитань ........................................................................................72 6.5. Медіація ............................................................................................................................76 6.6. Звітність, моніторинг та закриття справи. Підсумкова зустріч ................................87 6.7. Ко-медіація .......................................................................................................................89 6.8. Завдання самооцінки в процесі медіації ..................................................................91 Модуль 7. Кола відновного правосуддя (А. Горова, Н. Пилипів) ..................................................93 7.1. Поняття Кола відновного правосуддя. ..........................................................................95 7.2. Ключові елементи Кола відновного правосуддя. Значення цінностей у Колі відновного правосуддя .....................................................................................101 7.3. Основні правила та процедура проведення Кіл відновного правосуддя. .........104 7.4. Переваги та обмеження використання Кіл відновного правосуддя ...................108

4 Модуль 8. Сімейні групові наради (А. Горова, Н. Пилипів) ..........................................................111 8.1. Поняття сімейної групової наради .............................................................................113 8.2. Процедури організації та проведення сімейних групових нарад ......................114 8.3. Роль соціального працівника в сімейній груповій нараді ....................................119 Модуль 9. Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти (Н. Пилипів, О. Савчук, С. Філь) ................................................123 9.1. Центр відновного правосуддя в громаді та його роль у розвитку відновного правосуддя в Україні ....................................................................................................125 9.2. Інформаційні ресурси для розвитку медіації.........................................................129 9.3. Механізм співпраці між органами правової системи та організаціями, що впроваджують програми відновного правосуддя. Угода про співпрацю ...131 9.4. Координація справ з медіації та інформування потенційних учасників програми .....................................................................................................136 9.5. Угода про примирення та її долучення до матеріалів кримінальної справи, інші супровідні документи...........................................................................................138 9.6. Підбір та професійні якості медіатора ....................................................................151 9.7. Супервізія як засіб професійної підтримки .............................................................155 9.8. Профілактика вигорання.............................................................................................158 Модуль 10. Соціальне замовлення як засіб розвитку та впровадження програм з медіації (Н. Кабаченко) ...................................................................................... 161 10.1. Можливості соціального замовлення для розвитку програм відновного правосуддя ................................................................................................................163 10.2. Розробка та написання проектів. ..........................................................................163 Модуль 11. Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя (В. Землянська, Р. Коваль) ................................................................................................173 11.1. Правові аспекти програм відновного правосуддя в кримінальних справах. Основні документи, що регулюють функціонування програм відновного правосуддя ................................................................................................................ 175 11.2. Механізм здійснення кримінального судочинства в Україні та органи, задіяні в цьому процесі. Місце програм відновного правосуддя в системі кримінального судочинства ................................................................................... 183

5

Вступ Посібник є методичним матеріалом до викладання курсу з відновного правосуддя у Школі соціальної роботи ім. В. І. Полтавця Національного університету «Києво-Могилянська академія». Відновне правосуддя (restorative justice) — це новий підхід до розв’язання правових конфліктів, який зосереджує увагу на відшкодуванні заподіяної потерпілим шкоди, формуванні у правопорушників почуття відповідальності за власні дії та залученні громади до розв’язання конфлікту. Відновне правосуддя передбачає активну участь сторін (потерпілих та правопорушників) у процесі вироблення угоди, яка має на меті «відновити» порушену злочином ситуацію: відшкодування завданої потерпілому шкоди; визначення заходів, що сприятимуть реінтеграції правопорушника та попередженню скоєння ним повторних злочинів; врегулювання стосунків між потерпілим і правопорушником і, у разі можливості, примирення сторін. Так само, як і однойменний посібник для студентів, його написано авторським колективом викладачів Школи соціальної роботи й кафедри конфліктології Національного університету «Києво-Могилянська академія» разом із експертами Благодійної організації «Український Центр Порозуміння» (УЦП). Для ефективного викладення матеріалу курсу викладач має використовувати цей підручник разом із посібником, що пропонується для вивчення студентам. Викладачеві варто пам’ятати, що мета та завдання курсу не обмежуються викладенням певного обсягу матеріалу та наданням нових знань з відповідної тематики, а передбачають також зміну стереотипів та поглядів на справедливість, злочин, покарання та підходи до вирішення конфліктів і кримінальних ситуацій. У межах курсу слухачі також мають оволодіти навичками проведення медіації між потерпілими та правопорушниками, організації інших програм відновного правосуддя. (Детальніше див. у навчальному посібнику). Це, відповідно, ставить певні вимоги до викладача курсу щодо володіння необхідними навичками та досвідом. Автори посібника не ставили собі на меті зробити повний і вичерпний путівник для викладання матеріалу курсу. По-перше, це було б серйозною помилкою, тому що предмет «відновне правосуддя» досі постійно розвивається і переосмислюється сучасною науковою думкою. Подруге, форми викладення матеріалу, наведені в цьому посібнику, також можуть змінюватися з часом, вдосконалюватись або ставати менш актуальними й слушними. До того ж завдання викладення предмету «відновного правосуддя» вимагає від викладача курсу гарного володіння методиками навчання дорослих в моделі залученого навчання. Як відомо, ця модель багато в чому залежить від набутого досвіду, налаштованості та потреб групи, що відповідно вимагає від викладача /тренера/ гнучкості в застосуванні навчальних методик, узгодження інтересів кожного учасника з інтересами групи, вміння тримати баланс між навчальною програмою та прогресом у навчанні, що демонструє група, та ін. Модель залученого навчання дорослих передбачає побудову навчального /тренінгового/ процесу у тісному зв’язку з власним досвідом учасників тренінгу, вона включає етапи активного пошуку нової інформації, потрібної для вдосконалення власного потенціалу, відпрацювання нового досвіду в рольових іграх і практичних вправах та його обов’язковий аналіз шляхом обговорення в групі. (Див. Малюнок 1.) Посібник має на меті надати викладачам курсу методичні матеріали для роботи зі слухачами: окреслити коло основних теоретичних питань у сфері взаємодії соціальної роботи й відновного правосуддя, запропонувати вправи й техніки для практичного опанування навичок застосування відновних практик, забезпечити можливість набуття слухачами курсу відповідного власного досвіду із отриманням професійної підтримки супервізора. Курс розрахований на слухачів — фахівців, які безпосередньо долучені до громадського руху за впровадження програм відновного правосуддя в Україні. Слухачами курсу можуть бути також люди з освітою рівня бакалавра, спеціаліста чи магістра, професійні інтереси яких пов’язані з діяльністю у сфері відновного правосуддя. Наостанок важливо додати, що видання цих матеріалів не було б можливим без допомоги наших колег — практиків відновного правосуддя зі всього світу, які протягом останніх п’яти

6

років ділились власним досвідом у книжках, на конференціях, на навчальних семінарах та тренінгах. Складно зазначити на цих сторінках усіх, хто посприяв формуванню нашого бачення питань відновного правосуддя, оскільки повний перелік наших колег та друзів потребує того, щоб уважно згадати всю історію становлення ВП в Україні. Тому ми висловлюємо щиру подяку всім, хто протягом цих років навчав і підтримував нас своєю мудрістю, а інколи й просто дружньою порадою. Окремо дякуємо Швейцарській агенції з розвитку та співробітництва за тривалу і продуктивну співпрацю в напрямку реформування системи кримінального судочинства в Україні, без фінансової підтримки якої було б неможливо розробити курс та видати навчальний посібник і ці методичні матеріали. МОДЕЛЬ ЗАЛУЧЕНОГО НАВЧАННЯ1

5 4

Відпрацювання нових навичок, стратегій та планів діяльності

1 3

Використання нових знань, вмінь та навичок на практиці

Нові знання, залучення експертів, вивчення теоретичної бази

Актуалізація наявного досвіду та знань учасників тренінгу

2

Аналіз досвіду; визначення стійких моделей поведінки; окреслення проблем та завдань

Малюнок 1. Модель залученого навчання (Participatory training model) Джерело: Арнольд Р. та інші (1991). Освіта для змін. Торонто: Між лініями. Адаптовано з дозволу Інституту освіти і дії Доріса Маршала. (Source: Arnold, R., et al. (1991). Educating for a Change. Toronto: Between the Lines. Adapted with permission from the Doris Marshall Institute for Education and Action.)

1

Діаграму взято з матеріалів тренінгу фасилітаторів Канадського фонду з прав людини, Монреаль, Канада, 2008.

Модуль I

Девіантна поведінка та злочинність • Поняття девіантної поведінки • Теорії девіантної поведінки та злочинності • Злочин. Форми реагування на злочин

8

Модуль I

Девіантна поведінка та злочинність Мета: сформувати знання про основні теорії девіантної поведінки та підходи до визначення типів девіантної поведінки.

1.

2.

3.

4.

Завдання: Ознайомити з основними теоріями девіантної поведінки. Розглянути визначення девіантної та делінквентної поведінки. Представити та проаналізувати визначення злочинності, її типи. Розглянути підходи до розуміння покарання та охарактеризувати його типи. Навчальний план:

Теми

Поняття девіантної поведінки. Теорії девіантної поведінки та злочинності. Злочин. Форми реагування на злочин. Загалом:

2 год.

2 год.

Девіантна поведінка та злочинність

9

Основні поняття та тези: Девіантність визначається відповідністю чи невідповідністю вчинків соціальним очікуванням. Оскільки критерії визначення девіантної поведінки неоднозначні і часто викликають неоднозначні тлумачення, то іноді важко визначити, яку поведінку слід вважати девіантною. Наприклад, серед основних типів девіантної поведінки, описаних в літературі, є злочинність, насильство та насильство в сім’ї, вживання наркотиків, алкоголізм, а також гетеросексуальна поведінка та гомосексуалізм, девіантна поведінка еліти, психічні розлади, самогубство тощо. Також вагомим аргументом для розуміння девіантної поведінки є припущення, що девіація має місце тоді, коли завдана шкода, тобто девіантна поведінка — це така, яка завдає шкоди особі чи суспільству. Разом з тим Еміль Дюркгейм в рамках структурно-функціональної парадигми дійшов висновку, що девіантна поведінка є необхідною частиною соціальної організації і в існуванні девіації немає нічого ненормального. Навпаки, девіація виконує ряд важливих функцій: • Девіація стверджує культурні цінності та норми. Як моральні істоти, люди повинні надавати перевагу одним ставленням та поведінці перед іншими. Прояви девіантної поведінки допомагають зрозуміти, яка поведінка є небажаною. Таким чином, девіантна поведінка потрібна, щоб визначати та підтримувати моральні норми в суспільстві.

• Відповідь на девіантну поведінку допомагає встановити моральні межі. Визначаючи певних індивідів як девіантів, проводять межу між правильним та неправильним.

• Відповідь на девіантну поведінку сприяє соціальній єдності. Люди типово реагують на серйозні прояви девіації проявом колективного обурення.

• Девіація сприяє соціальним змінам. Люди з девіантною поведінкою розширюють моральні межі, пропонуючи альтернативи вже існуючим поглядам, та сприяють змінам. Але при цьому Дюркгейм також був переконаний у тому, що суспільству потрібні і прояви злочинності, і покарання (вочевидь інші способи реагування на злочинність ним не бралися до уваги). На його думку, без системи покарання злочинність може досягти того рівня, за яким вона стане дисфункціональною і негативно впливатиме на всі сфери життя суспільства і людини. Підхід відновного правосуддя певним чином підтверджує погляди Еміля Дюркгейма на девіантну поведінку та її роль у суспільстві. У процесі ВП учасники кримінальних ситуацій безпосередньо мають можливість обговорювати випадки девіантної поведінки та розуміти її наслідки, таким чином формуючи практичне розуміння суспільної моралі, різниці між бажаною та небажаною поведінкою в конкретній громаді. Цей процес фактично допомагає повернути «право власності на конфлікт», яке, на думку відомого норвезького кримінолога Нільса Крісті, було відібрано у громадян з появою професійної, традиційної системи офіційного судочинства. При цьому підхід відновного правосуддя розвиває далі ідеї структурно-функціональної парадигми, пропонуючи додаткові способи реагування суспільства на прояви девіантної поведінки. Також програми відновного правосуддя мають великий потенціал в усвідомленні необхідності соціальних змін і новому розумінні суспільної моралі та цінностей (як результат обговорення того чи іншого прояву девіантної поведінки). Особливе значення це має на рівні громади. Важливою характеристикою поняття девіантної поведінки є відносність. Для прикладу візьмемо ставлення до гомосексуальної поведінки в західних суспільствах: зовсім недавно гомосексуалізм карався законом, але сьогодні вже є прийнятним явищем, а деякі держави вже офіційно визнають гомосексуальні шлюби, у той час як в Організації Об’єднаних Націй розглядається проект конвенції про права геїв, лесбіянок, бі- та транссексуалів.

10

Модуль I

Пропоновані вправи до теми: Теорії девіантної поведінки Мета: закріплення знань про теорії девіантної поведінки. Обладнання: м’яч, або інший предмет, наприклад, м’яка іграшка, яку можна передавати з рук в руки. Тривалість: 30 хвилин. Завдання: слухачі стають у коло. Кожен по черзі, тримаючи м’яч, називає одну з теорій девіантної поведінки, передає м’яч наступному, називаючи ключове поняття цієї теорії та пояснюючи його значення. Один із слухачів фіксує названі теорії та їх ключові слова на дошці чи фліпчарті для того, щоб з’ясувати, які теорії та поняття ще не були розглянуті. Якщо деякі теорії не були розглянуті, викладач нагадує про них та наводить ключові поняття.

Література: 1. Ґіденс Е. Соціологія. — К.: Основи, 1999. — 726 с.

2. Macionis J. J. Sociology. — New Jersey: Pearson Education, Inc., 2005. — 704 p.

3. Нильс Кристи. Конфликт как собственность // http://www.commonground.org.ua/Christie. html.

4. Джон Брейтуейт. Преступление, стыд и воссоединение /Пер. з англ. — Москва: Центр «Судово-правова реформа», 2002.

5. Кулик А., Бобир В. Дослідження загальної тенденції злочинності в Україні // http://www. anti-crime.org, 28.11.2008.

6. http://kiev.pravda.com.ua/news/ 08.12.2008.

7. Howard Zehr, Barb Toews (editors), Critical Issues in Restorative Justice. — Monsey, New York: Criminal Justice Press & Cullomton, Devon, UK, Willan Publishing, — 2004. — 417 p.

8. Braithwaite, J. (2002). «Setting Standards for Restorative Justice». British Journal of Criminology 42:563-577.

Модуль II

Конфлікти та підходи до їх розв`язання • Поняття конфлікту та анатомія конфлікту • Види конфліктів • Загальні стратегії вирішення конфліктів • Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях • Внутрішня картина конфлікту та позиції особистості в ситуаціях конфлікту • Трансформаційна теорія конфлікту • Посередництво у вирішенні конфліктів

12

Модуль II

Конфлікти та підходи до їх розв`язання Мета: надати слухачам курсу базові знання про конфлікт та загальні підходи до його аналізу і вирішення. Завдання: сприяти засвоєнню слухачами курсу основних понять конфліктології, способів та методів аналізу конфлікту. Навчальний план: 2.1.

Поняття конфлікту та анатомія конфлікту. Види конфліктів. Загальні стратегії вирішення конфліктів. Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях. Внутрішня картина конфлікту та позиції особистості в ситуаціях конфлікту.

4 год.

2.2.

Трансформаційна теорія конфлікту. Посередництво у вирішенні конфліктів як сприяння ефективним переговорам учасників конфлікту. Ефективні стратегії вирішення конфліктів.

4 год.

Загалом:

8 год.

Конфлікти та підходи до їх розв’язання

13

Тема 2.1. Поняття конфлікту та анатомія конфлікту. Види конфліктів. Загальні стратегії вирішення конфліктів. Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях. Внутрішня картина конфлікту та позиції особистості в ситуаціях конфлікту Основні поняття та тези: На відміну від традиційної державної системи кримінального правосуддя, злочин у координатах відновного правосуддя розглядається так само, як і будь-який інший міжособистісний конфлікт, що, зрештою, дає змогу перевести його в площину відновлення порушених стосунків та відшкодування завданої шкоди потерпілій стороні та конкретним представникам громади, яких торкнулися злочинні дії. У збірнику публікацій «Критичні питання відновного правосуддя» (Critical Issues in Restorative Justice,) за загальною редакцією Говарда Зера та Барб Тоуз (Howard Zehr, Barb Toews), авторитетна дослідниця та практик у сфері відновного правосуддя, авторка книги «Відновне правосуддя: можливість для зцілення та змін», професор Сьюзан Шарп2 викладає основи сучасної теорії соціальної угоди (social contract), на якій ґрунтується концепція відновного правосуддя. Філософ-політолог Джон Роулз уперше сформулював засади «правосуддя як справедливості» (justice as fairness), започаткувавши демократичний погляд на правосуддя. За його словами, правосуддя як справедливість ґрунтується на чесній системі соціального співробітництва, у якій люди пристосовують свою поведінку до встановлених норм та правил, що приймаються усіма як справедливі й такі, що однаковою мірою стосуються кожного члена суспільства. Ці норми надають однакові можливості кожному діяти собі на користь (див. Роулз Дж., 2001). Отже, посередництво в кримінальних справах вимагає від соціального працівника насамперед хорошої обізнаності в питаннях теорії конфлікту, стилях поведінки учасників конфліктної ситуації та загальних підходах до вирішення конфліктів. Пропоновані вправи до теми: Розтиснути кулак Мета: усвідомлення власних автоматизмів у реакції на ситуацію та взаємозв’язку між сприйняттям ситуації та вибором стратегії реагування. Обладнання: секундомір, дзвінок. Час: 17 хвилин (2 хв. — робота в парах, 15 хв. — обговорення). Завдання: учасники вибирають собі пару. Пропонується за 1 хв. розтиснути кулак партнера, використовуючи будь-які засоби. Через 1 хв. ведучий питає, кому вдалося розтиснути кулак. Після цього партнери міняються ролями. Обговорення: звертається увага на можливість виконати завдання різними способами (крім силового). Аналізуються умови, сприятливі для виконання завдання певним способом і обмеження, що їх ми маємо взяти до уваги, обираючи певний спосіб.

2

Susan Sharpe, Restorative Justice: A Vision for Healing and Change.

14

Модуль II

Квадрат Мета: демонстрація відмінностей в інтерпретації тих самих даних різними людьми. Вплив обговорення і пояснення власної позиції на зміну позицій інших осіб. Обладнання: папір, маркери. Час: 20 хвилин (10 хв. — робота в групах, 10 хв. — обговорення). Завдання: ведучий малює на папері фігуру (квадрат поділений трьома лініями вздовж і трьома впоперек). Ведучий ставить учасникам запитання: «Скільки квадратів ви бачите на цьому малюнку?» (Запитання бажано також записати). Через 1 хв. збираються відповіді. Якщо учасники просять додати час на обмірковування, ведучий може зважити на прохаггя групи і додати необхідну кількість часу.

Обговорення: один із учасників запрошується для демонстрації на малюнку тих квадратів, які він знайшов. Інші можуть доповнити його відповідь. Звертається увага, що ставилося не запитання «Скільки квадратів на цьому малюнку?», а запитання: «Скільки квадратів ви бачите на цьому малюнку?». Ведучий запитує учасників: «Що ви відчули, коли почули, що хтось інший побачив більше квадратів, ніж ви? У чому сенс цієї вправи для тих, хто працює з конфліктантами, які мають власне сприйняття речей і ситуацій?»

Конфлікти та підходи до їх розв’язання

15

Тема 2.2. Трансформаційна теорія конфлікту. Посередництво у вирішенні конфліктів як сприяння ефективним переговорам учасників конфлікту. Ефективні стратегії вирішення конфліктів Основні поняття та тези: У контексті концепції правосуддя як справедливості особливого значення набуває трансформативна теорія конфлікту, оскільки вона ґрунтується на аналогічних філософських засадах, окреслюючи передумови для максимальної участі сторін конфлікту в процесі його розв’язання. Найбільш загальним розходженням у визначенні мети медіації є дилема між трансформативним підходом (Transformative Approach), сформульованим Робертом Бушем і Джозефом Фолджером у книзі «Що може медіація» [Promise of mediation], і підходом, орієнтованим на рішення проблеми (Problem Solving Approach). Якщо в другому випадку головним завданням медіатора є досягнення угоди, остаточним вираженням якого є підписаний сторонами договір, то в першому — головним завданням медіатора є допомога в розумінні сторонами ситуації й один одного в конфлікті, при цьому в оригіналі автори визначали два завдання, що постають перед посередником. Перше — наснаження та підтримка учасників конфлікту (підвищення особистого потенціалу), тобто моральна й емоційна підтримка (empowerment). Друге — допомога обом сторонам у кращому розумінні й визнанні певних інтересів і потреб один одного (recognition). Таким чином, в результаті участі медіатора, сторони в конфлікті відкривають можливості самостійно розібратися в ситуації, знайти в собі сили й здатність обговорити виниклі протиріччя й у підсумку, якщо не розв’язати конфлікт і примиритися, то принаймні прийняти самостійне рішення про те, що робити далі. На думку Буша й Фолджера, якщо медіатор віддає перевагу підходу, орієнтованому на розв’язання проблем і відповідно на угоду, то умисно або мимоволі він впливає (тисне) на сторони, підштовхуючи їх до певного варіанта рішення. В той же час у трансформативному підході самостійність у прийнятті рішень і навіть право на коливання й сумніви в ході процесу мають перевагу, — аж до того, що медіатор зволіє закінчити процес без угоди, якщо одна або обидві сторони не впевнені у виборі свого наступного кроку. Іноді подібний підхід до медіації називають «терапевтичним» або фасилітативним, у той час як протилежний варіант називається оцінним (evaluative) (відповідно до стилю роботи медіатора в крайньому ступені його виразності). Трансформативний підхід знайшов багато прихильників серед медіаторів, що проводять програми примирення між потерпілими та правопорушниками, саме тому, що процес відновлення порушених внаслідок злочину стосунків вочевидь вимагає трансформації учасників кримінальної ситуації (повернення почуття власної гідності у правопорушника та зцілення психологічної травми у потерпілого). Медіатор, що вірить в ефективність трансформативного підходу, насамперед, повинен приділяти більше уваги навичкам роботи з емоціями, почуттями й переживаннями сторін, оскільки, як правило, саме переживання заважають їм набути впевненості в конфліктній ситуації, об’єктивно глянути на речі, оцінити наявні можливості (альтернативи) і прийняти найбільш правильне рішення в ситуації, що склалася. Найчастіше лише можливість висловити один одному наболіле, котру надає сторонам медіатор, відкриває дорогу до прощення й примирення без додаткових зусиль. Також дуже важливо вміти спостерігати емоційні прояви, знати їхню динаміку й послідовність, щоб не зашкодити природному процесу каяття й прощення, за яких відбувається примирення. Тому, хто захоче віддати перевагу у своїй роботі трансформаційному підходу безумовно варто прочитати книгу Буша й Фолджера «Що може медіація?», а також наступні публікації, у яких цей підхід одержав свій подальший розвиток.

16

Модуль II

Однак не варто забувати, що вміння допомогти сторонам розповісти про матеріальні втрати внаслідок конфлікту найчастіше може виявитися ключем до успіху в процесі медіації. Таким чином, принаймні два завдання медіатор повинен тримати у фокусі: сприяння задоволенню суб’єктивної складової конфлікту (емоцій та почуттів) та змістової складової (усунення матеріальної шкоди) притім, що основною метою все-таки є допомога сторонам у знаходженні сил і здатності до самостійного розв’язання протиріч між ними, а не просте досягнення угоди. Пропоновані вправи до теми: Ігрова вправа «Притиснути руку партнера» Мета: розуміння впливу позиції гравця на характер взаємодії. Обладнання: не потрібне. Час: 15 хвилин (5 хв. — робота в парі, 10 хв. — обговорення). Завдання: учасники вибирають собі пару. Кожна пара стає поряд (боком) на віддалі півметра. Партнери з’єднують руки у замок (ліву руку партнера справа і праву руку партнера зліва) так, що руку партнера при зусиллі можна притиснути до свого стегна. Завдання — притиснути руку партнера до свого стегна і утримувати її якнайдовше. Гра триває 1 хв. Кожна секунда утримання руки партнера біля власного стегна оцінюється в 1 бал. Після першого розігрування вправи партнерам пропонується знайти спосіб, коли обидва отримають максимальний виграш. Обговорення: звертається увага на те, що максимальний виграш обох партнерів можливий, коли вони змінять позицію (стануть пліч-о-пліч). Водночас, існує можливість залучити третю сторону, яка заповнить прогалину між ними.

Література: 1. Буш Р. А. Б., Фолджер Дж. П. Что может медиация. Трансформативный поход к конфликту. — К.: «Издатель Захаренко В. А.», 2007.

2. Глазл Ф. Конфликт-менеджмент: Настольная книга руководителя и консультанта. — Калуга: Духовное познание, 2002.

3. Зер Г. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин і правосуддя. — К.: Університетське видавництво «Пульсари», 2004.

4. Роулз Дж. Теорія справедливості. — К., 2001. — 796 с.

5. Рубин Дж., Пруйт Л., Ким Хе Сун. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение. — СПб.: «Прайм-ЕВРОЗНАК», 2002.

6. Р. Фишер, У. Юри. Путь к согласию или Переговоры без поражения. — М.: «Наука», 1990.

7. Р. Коваль. Навыки медиатора и самооценка // Пособие ведущего программы примирения потерпевших и правонарушителей. — К.: Украинский Центр Согласия, 2006. — С. 52—80.

8. Тихoненко В. А. Позиция личности в ситуации конфликта и суицидальное поведение // Российский психиатрический журнал. — 1998. — №3. — С. 21—24.

Модуль III

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді • Поняття соціальної роботи, її засади • Функції та професійні ролі соціального працівника • Поняття та ресурси громади, соціальна робота в громаді • Соціальна робота та програми відновного правосуддя

18

Модуль III

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді Мета: сформувати уявлення про соціальну роботу як професійну діяльність в контексті програм відновного правосуддя у громаді.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Завдання: Визначити мету, основні завдання й напрями соціальної роботи як фахової діяльності. Проаналізувати значущість застосування професійних цінностей у роботі соціальних працівників. Охарактеризувати основні групи професійних ролей фахівців із соціальної роботи. Розглянути підходи до розуміння поняття «громада», проаналізувати основні ресурси громади. Визначити методи роботи в громаді, розкрити зміст діяльності соціальних працівників у громаді. Розглянути 5-крокову модель впровадження програм у громаді. Обґрунтувати необхідність використання ресурсів соціальних працівників, розкрити зміст і етапи їхньої роботи у програмах відновного правосуддя в громаді. Навчальний план:

3.1.

Поняття соціальної роботи, її засади. Функції та професійні ролі соціального працівника.

6 год.

3.2.

Поняття та ресурси громади, соціальна робота в громаді.

2 год.

3.3.

Соціальна робота та програми відновного правосуддя.

4 год. Загалом:

12 год.

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

19

Тема 3.1. Поняття соціальної роботи, її засади. Функції та професійні ролі соціального працівника Основні поняття та тези: ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА РОБОТА» Фахівці розглядають соціальну роботу як професійну діяльність, як науку і як комплекс навчальних дисциплін, тому існує багато визначень цього поняття. Наведемо деякі з них. Соціальна робота є формою соціального втручання, що зберігає, збільшує і підсилює засоби, за допомогою яких особи індивідуально чи колективно можуть подолати труднощі в їхньому соціальному існуванні. Природа цієї професії ґрунтується на ідеї унікальності й активності індивіда, розумінні соціального оточення, як динамічної сили, і визнанні ефективності їхньої взаємодії.

Goldstein H. Соціальна робота — це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення. Полтавець В. Соціальна робота є діяльністю, де люди взаємодіють в особливих соціальних ролях — як «соціальний працівник» і «клієнт». Пейн М. Соціальна робота визнана в усьому світі як професія, що вимагає спеціальної підготовки. Вона відрізняється від філантропії, добродійності і меценатства своєю орієнтацією не тільки на допомогу людині в розв’язанні щоденних проблем, а й на розвиток у неї, за необхідності, технік подолання труднощів, навичок самореалізації. Мигович І. Професія «соціальний працівник» заохочує соціальні зміни, розв’язання проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості та дотримання людських прав. Міжнародна асоціація соціальних працівників, Міжнародна асоціація Шкіл соціальної роботи, 2002 Ті, хто присвятили себе соціальній роботі, підвищують чутливість суспільства... Вони мають справу з відтінками сірого, в той час як громадськість шукає чорне та біле. Стівенсон О. Соціальна робота здійснюється шляхом надання соціальних послуг, які в Законі України «Про соціальні послуги» тлумачаться як «комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя».

20

Модуль III

МЕТА І ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ Соціальна робота спрямована на допомогу людям, які з різних причин опинилися в складних життєвих обставинах і мають труднощі із самостійним подоланням їх наслідків. Так, потенційними клієнтами соціальних служб прийнято називати людей, які належать до незахищених груп населення і з великою імовірністю можуть зазнати негативного впливу з боку соціальних, економічних, політичних факторів. Підлітки, схильні до ризикованої поведінки, чи ті, що вже скоїли правопорушення, члени їхніх родин, а також потерпілі від протиправних дій теж є потенційними клієнтами соціальних служб і потребують втручання з боку фахівців, зокрема соціальних працівників, і громади загалом. За І. Миговичем, мета соціальної роботи полягає в регулюванні правових, економічних стосунків людини з суспільством, наданні їй допомоги та підтримки в подоланні проблем, що виникли, та гідному самоутвердженні й повноцінному житті. Американська асоціація соціальних працівників метою соціальної роботи проголошує розвиток або відновлення взаємовигідних стосунків між індивідом та суспільством для покращення якості життя кожного його члена. Загалом соціальна робота ставить перед собою два основні завдання: • допомога найбільш вразливим членам суспільства адаптуватися до соціальних структур, які їх оточують, засвоїти соціально прийнятні норми поведінки; • забезпечення соціальних змін (здійснення впливу на соціальне оточення); при цьому роль соціального працівника полягає у представництві інтересів вразливих членів суспільства, лобіюванні їхніх інтересів, висуванні вимог до соціальних структур щодо якісного забезпечення життєво важливих потреб.

1.

2.

3.

4.

5.

1.

2.

3.

4.

5.

Завдання соціальної роботи: Розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх проблем. Встановлення зв’язків клієнтів із системами (службами), які мають необхідні ресурси, надають послуги. Сприяння покращенню функціонування цих систем. Сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів. Здійснення впливу на соціальну політику. НАПРЯМКИ/ СКЛАДОВІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ (за Стівеном Шардлоу) Допомога людям у вирішенні проблем, пов’язаних, наприклад, із труднощами у стосунках з іншими людьми, у виконанні різних соціальних ролей, труднощами, пов’язаними з доглядом за собою, відсутністю житла, низькою заробітною платою. Навчання людей допомагати собі (наснаження) — робота у напрямку розвитку власних можливостей клієнтів у досягненні бажаних цілей, набутті і закріпленні навичок самостійності. Захист найбільш вразливих членів суспільства від них самих чи від інших осіб. Доволі часто такої допомоги потребують діти, люди, які мають проблеми з психічним здоров’ям, розумово відсталі люди, люди похилого віку. Догляд за тими, хто не в змозі піклуватися про себе — організація догляду і здійснення контролю за його якістю, безпосередня допомога у сфері задоволення соціальнопобутових потреб. Нагляд за людьми у випадках, коли суд покладає на соціальних працівників здійснення нагляду за тими, хто визнаний винним, але не відбуває покарання в місцях позбавлення волі.

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

21

ЦІННОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ Соціальну роботу прийнято розглядати як систему: • Професійних знань — наукових і базованих на досвіді практичної роботи. Так, можна виділити концептуальні знання із соціальної роботи (щодо завдань, принципів, підходів, етичних засад, методів роботи з клієнтами) та інформативні знання — досвід, накопичений фахівцем під час його практичної діяльності.

• Професійних цінностей — ідей, ідеалів, переконань, на які можна спиратися при прийнятті професійних рішень. Поряд з «професійними цінностями» вживаються такі поняття, як професійна етика, цінності соціальної роботи, етичні принципи, принципи соціальної роботи.

• Професійних навичок — фахових умінь, що застосовуються під час індивідуальної, групової роботи з клієнтами та роботи у громаді. Професійні цінності вважаються ядром соціальної роботи і виконують функцію регуляції фахової поведінки соціальних працівників. У науковій літературі розглядаються різні підходи до визначення професійних цінностей. Наприклад, професор Брістольського університету Ф. Парслоу найважливішими цінностями соціальної роботи називає: • ідею цінності кожної особистості; • прийняття права кожної людини на самостійний вибір у житті; • віру в можливість людини змінюватися. За іншим підходом соціальні працівники, які допомагають конкретним групам клієнтів, можуть керуватися не лише етичними вимогами, затвердженими чинним для них етичним кодексом, а й висувати ряд професійних цінностей, які б враховували потреби і особливості їхньої цільової групи. Так, Шуламіт Рамон, відомий британський фахівець із соціальної роботи, основними цінностями соціальної роботи у сфері допомоги людям з функціональними обмеженнями й проблемами психічного здоров’я називає: Насамперед — людина (People first) — незважаючи на свої проблеми, клієнти є, насамперед, такими ж людьми, як і всі інші. Вони мають такий самий потенціал стати корисними як для себе, так і для суспільства, тому мають право на отримання якісної допомоги і повагу з боку фахівців. Кожному клієнту має гарантуватися право на отримання належних послуг. Повага до особистості (Respect for persons) — це таке ставлення, яке не дозволяє професіоналам ставитися до людей, які потребують допомоги, як до менш гідних чи неспроможних. Соціальне обслуговування має відповідати вимогам клієнтів та їхньому почуттю власної гідності; воно має бути таким, яким би ми захотіли скористатися. Право на самовизначення (The right to self determination) — під цим розуміють право кожного розв’язувати власні проблеми, виходячи зі своїх міркувань та можливостей. Так, людина глибше знає сама себе і свої проблеми, а професіонал має доступно доносити свої знання, пропонувати варіанти розв’язання проблеми. Клієнт може приймати рішення і нести за них відповідальність. Право на залежність (The right to dependence) — люди взаємозалежні за своєю природою, кожен за потреби має право на підтримку. Клієнти соціальних служб, як і інші люди, не можуть бути цілком самодостатніми. Надання повноважень/ наснаження (Empowerment) — розподіл влади і відповідальності між клієнтом та соціальним працівником, необхідність працювати з клієнтами таким чином, щоб вони могли відновлювати і використовувати свої можливості (можливості громади) для подолання власних проблем, активно залучалися до процесу прийняття рішень, могли впливати на якість надаваних послуг і за допомогою отриманого досвіду контролювати своє життя самостійно. Клієнт має бути центральною фігурою під час планування послуг, прийняття рішень і виконання завдань. В Україні у вересні 2005 затверджено Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України, де визначені основні етичні засади їхньої діяльності.

22

Модуль III

У своїй роботі соціальні працівники мають передусім керуватися професійними цінностями, разом з тим, приймаючи професійні рішення, вони зазнають впливу з боку: • загальнолюдських норм поведінки (метацінностей), які визначають ставлення до цінності людського життя, до приватного життя, свободи людини, рівності; • цінностей конкретного суспільства (соціокультурних цінностей); • особистісних цінностей як своїх персональних уявлень про прийнятну і неприйнятну поведінку. Питанням цінностей просякнута вся діяльність соціального працівника, бо робота зі складними випадками пов’язана з прийняттям непростих рішень, що супроводжується етичними дилемами — вони виникають за наявності конфлікту між означеними цінностями або коли очікуваний результат не є бажаним для одного чи кількох учасників ситуації. ПРОФЕСІЙНІ РОЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА Соціальний працівник — професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги (Закон України «Про соціальні послуги»). Можна виділити такі професійні ролі соціальних працівників: 1. Група практичних ролей: учитель соціальних умінь/ тренер (формування соціальних і повсякденних життєвих навичок); консультант (підвищення рівня компетентності клієнтів); аніматор (організація змістовного дозвілля); помічник клієнта /асистент /доглядач (надання послуг, пов’язаних із комунально-побутовим, продовольчим і медичним обслуговуванням); вуличний соціальний працівник (інформаційно-мотиваційна, анімаційна діяльність на вулицях, організація «їжі на колесах», «банків одягу»).

2. Група посередницьких ролей: брокер соціальних послуг (збір, систематизація і надання інформації про ресурси громади щодо надання соціальних послуг); керуючий справами клієнта (управління комплексним забезпеченням клієнта необхідними послугами); захисник прав і інтересів клієнта (відстоювання прав клієнта на отримання необхідних соціальних послуг); представник інтересів громад (представництво на різних рівнях інтересів громади перед органами державної влади, державними структурами).

3. Група керівних ролей: лідер команди (забезпечення ефективної командної взаємодії); координатор (управління різними аспектами діяльності соціальної служби); керівник персоналу (підбір, уточнення посадових інструкцій, навчання, оцінка роботи фахівців).

4. Дослідницькі ролі: дослідник, аналітик, експерт — діяльність, пов’язана з аналізом потреб у розвитку послуг, узагальненням здобутків, створенням наукової бази соціальної роботи.

5. Група сервісних ролей: керівник практики (керівництво процесом набуття студентами досвіду практичної роботи); супервізор (професійна підтримка фахівців у процесі їхньої діяльності); викладач (навчання студентів фаховим знанням та навичкам).

6. Група латентних ролей: захисник панівного порядку (сприйняття соціальних працівників як представників влади, які або забезпечують ресурсами, або обмежують доступ до них); підривник державного устрою (ініціювання фахівцями критики на адресу інституцій, які формують чи реалізують державну соціальну політику); цап-відбувайло (робота з наслідками соціальних проблем); донор (жертвування своїми особистими інтересами заради допомоги іншим); потенційний гнобитель (можливість зловживання наданими повноваженнями); всезнайко (приписування соціальному працівникові всебічної компетентності).

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

Пропоновані вправи: Вправа «Постер» Мета: сформувати уявлення про сутність соціальної роботи. Обладнання: папір формату А3, маркери, скотч. Тривалість: 15 хвилин. Завдання: слухачі курсу об’єднуються у кілька груп, їм пропонується намалювати постер, який би вони використали, пояснюючи сутність соціальної роботи людям, які не мають безпосереднього відношення до цієї сфери. Необхідно також сформулювати визначення поняття «соціальна робота». Питання для обговорення: Що спільного у малюнках? Яке із запропонованих визначень вважаєте найбільш вдалим? Коментар для викладача: необхідно лімітувати у часі представлення групами своїх постерів (по 1 хвилині), запропонувати учасникам після представлення кожного постера ставити уточнювальні запитання щодо намальованого і надавати свої коментарівраження. Варто зробити узагальнення щодо використаних символів. Після завершення вправи надати роздатковий матеріал, який містить визначення поняття «соціальна робота».

Вправа «Двері» Мета: визначити дві основні задачі соціальної роботи. Тривалість: 15 хвилин. Завдання: визначаються чотири добровольці; двом з них пропонується роль «дверей», а іншим двом — роль соціального працівника та клієнта. «Двері» утворюють вузький прохід, ставши обличчям один до одного і поклавши руки на плечі. «Соціальний працівник» має допомогти «клієнтові» опинитися по той бік дверей, що означатиме розв’язання проблеми. Далі учасники міняються ролями, але «двері» мають утворити низький прохід, присівши один навпроти одного і поклавши руки на плечі. Інші учасники виконують роль спостерігачів. Питання для обговорення: Чи досягнута мета? Як поводили себе соціальний працівник і клієнт? Чи вдалося дверям залишитися непохитними? Який спосіб досягнення мети був використаний? Якими ще способами можна досягнути мети? Коментар для викладача: варто підкреслити, що для проведення вправи не є важливим, у чому саме полягає проблема, основне — спосіб, у який досягається бажана мета: проходження «дверей», які мають можливості за можливістю залишатися у визначеній позиції. Якщо в ігровій ситуації «двері» — це певні зовнішні умови, то необхідно підвести учасників до розуміння двох основних завдань соціальної роботи: досягнення бажаного результату через адаптацію клієнта до оточення (у грі — намагання протиснутися через двері); досягнення бажаного через вплив на оточуючі умови (у грі — намагання змінити двері, щоб вони не були перешкодою, а стали більш зручними для проходження). Варто також приділити увагу тому, наскільки активною була позиція «клієнта», чи не намагався «соціальний працівник» узяти на себе головну роль. Якщо слухачів курсу більше, ніж 20 осіб, їх можна згрупувати по 5 осіб (двоє «дверей», «соціальний працівник», «клієнт», «спостерігач») і запропонувати виконати вправу в групах, а потім разом з іншими учасниками обговорити отриманий досвід.

23

24

Модуль III

Питання для групового обговорення Як ви оцінюєте статус соціальної роботи в Україні по відношенню до інших сфер фахової діяльності? Які чинники впливають на статус соціальної роботи? Коментар для викладача: можна запропонувати учасникам обговорити в групах питання про чинники. Варто зробити висновок про те, що в Україні зараз статус соціальної роботи порівняно невисокий з огляду на брак необхідних ресурсів для надання якісних послуг. Передусім це стосується недостатності повноважень соціальних працівників, зокрема фахівців недержавних соціальних служб, у системі охорони здоров’я, судово-правовій системі. Можна також виділити чинники: відсутність єдиного розуміння сутності і можливостей соціальної роботи; молодість соціальної роботи як науки; здебільшого використання ресурсів, а не вироблення матеріальних благ; уявлення про те, що соціальна робота має справу переважно з наслідками проблем у соціумі — недооцінка профілактичних можливостей соціальної роботи; часто негативний імідж клієнтів соціальних служб.

Вправа «Моя цінність» Мета: налаштувати слухачів курсу на обговорення цінностей як регуляторів людської поведінки. Обладнання: папір А4, маркери (за кількістю учасників), скотч (у разі, якщо учасники забажають зробити експозицію малюнків). Тривалість: 15 хвилин. Завдання: кожному учасникові пропонується намалювати на аркуші паперу ту річ (матеріальну чи абстрактну), яку він вважає цінною для себе. Далі малюнки презентуються. Питання для обговорення: Як би ви пояснили цінність того, що зобразили на малюнку? Що спільного у малюнках? Коментар для викладача: бажано, щоб кожен з учасників коротко висловився щодо свого малюнка. Варто зробити висновок про те, що є речі, які мають цінність для багатьох людей — це те, що нас об’єднує і впливає на наше життя. ************************** Якщо викладач зауважив, що учасникам варто трохи порухатися, можна натомість запропонувати вправу «Стань коло мене». Завдання: викладач запрошує учасників стати у центрі навчальної кімнати і розпочинає виконувати вправу, промовляючи, наприклад: «Справа біля мене той, для кого є цінним здоров’я». По цих словах справа від нього має швидко стати той один із учасників, для кого це теж має цінність. Далі каже, наприклад: «Зліва біля мене той, хто цінує якісний одяг». Зліва від нього має швидко стати один з учасників. Таким чином, приєднуючись до попереднього учасника справа і зліва, гравці мають утворити коло. Коментар для викладача: необхідно, щоб учасники приєднувалися справа і зліва по одному, але темп виконання вправи має бути швидким. Питання для групового обговорення Як ви розумієте вислів Хьюза Джонза: «Людські цінності — як нирки, часто навіть не знаєш, що вони в тебе є, поки вони не заболять»? Коментар для викладача: обговорення можна підсумувати тим, що речі, які люди вважають для себе важливими, впливають на їхнє життя навіть тоді, коли вони не особливо над цим замислюються, але їхня значущість яскраво проявляються у ситуаціях, коли вони роблять вибір щодо того, як діяти у якійсь непростій ситуації.

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

Вправа «Підйомний міст» Мета: визначити цінності, які впливають на людину під час прийняття рішення. Обладнання: роздруківки із завданням до вправи, аркуші паперу А3 (за кількістю груп), маркери, скотч. Тривалість: 30 хвилин. Завдання: слухачам надається роздруківка, яка містить історію, викладену нижче. Вони мають обговорити цю ситуацію і на аркуші паперу написати у стовпчик всіх персонажів згідно з мірою їх відповідальності за смерть баронеси, тобто першим у списку має бути той, хто несе найбільшу відповідальність за її смерть, а останнім — той, хто несе найменшу відповідальність. Далі списки персонажів кріпляться до дошки для загального обговорення. Опис ситуації Від’їжджаючи з перевіркою власних далеких земель, ревнивий барон застерігав свою гарненьку дружину: «Ні кроку із замку, доки я буду у від’їзді, інакше я суворо покараю тебе після повернення!». Але минав час, молода баронеса засумувала і, незважаючи на застереження свого чоловіка, вирішила відвідати свого коханця — його помешкання було поруч. Замок був розташований на острові серед широкої швидкоплинної річки. Підйомний міст поєднував острів з материком у найвужчій частині річки. «Чоловік, напевно, не повернеться до світанку», — подумала баронеса і наказала слугам опустити підйомний міст і не піднімати його, доки вона не повернеться. Після кількох приємних годин, проведених з коханцем, баронеса повернулася до підйомного мосту, але вхід до нього заступив вартовий, несамовито розмахуючи довгим страшним ножем: «Не намагайтеся перейти міст, баронесо, бо інакше я мушу Вас вбити. Так мені наказав зробити барон». Злякавшись за своє життя, баронеса повернулася до коханця і попросила його про допомогу. Втім, він відповів: «Наші стосунки були суто романтичні. Я не допомагатиму». Потім баронеса знайшла на річці човняра, розповіла йому про своє скрутне становище і попрохала перевезти через річку.

– Я зроблю це тільки тоді, коли Ви заплатите мені за перевіз 5 марок.

– Але у мене немає грошей!

– Це дуже погано. Немає грошей — немає перевозу. Ще більше налякана баронеса прибігла вся в сльозах до будинку друга і, пояснивши ситуацію, попросила дати їй грошей, щоб заплатити човняру за перевіз через річку. Але друг сказав: «Якби ти послухала свого чоловіка, цього б не сталося. Я не дам тобі грошей». Світало… Вичерпавши останню можливість отримати допомогу, баронеса у відчаї повернулася до мосту, намагалася перейти міст і була вбита вартовим. Дійові особи: Барон, Баронеса, Слуги, Друг, Вартовий, Коханець, Човняр. Питання для обговорення: Чим керувалися, розташовуючи персонажів саме таким чином? Що вплинуло на рішення найбільш відповідальним вважати саме цього персонажа? Як ставитеся до подружньої зради? Як ставитеся до скоєння насильства по відношенню до іншої людини? Як розумієте поняття «відповідальність» і «провина», чи є вони тотожними? Чи змінилося б ваше рішення про відповідальність персонажів, якби ви дивилися на ситуацію не як звичайна людина, а як соціальний працівник? Коментар для викладача: під час виконання вправи учасники зазвичай замінюють слово «відповідальність» словом «провина», тому необхідно приділити цьому увагу і підвести їх до розуміння того, що ці поняття не є тотожними. У відповідь на твердження: «Баронесу попереджали про покарання, але вона зробила свій вибір, тому є найбільш відповідальною» варто зауважити, що баронесу ніхто не звільняє від відповідальності, вона дійсно зробила вибір, але ніхто не мав права позбавити її за це життя. Соціальна робота ґрунтується на ідеї відповідальності, а не ідеї покарання за провину. Необхідно допомогти учасникам зрозуміти, що у вправі закладене зіткнення двох цінностей — ставлення до подружньої зради і ставлення до скоєння насильницьких дій. Слухачів курсу необхідно підвести до усвідомлення того, що на їхнє рішення вплинули персональні цінності (уявлення про несхвалювану поведінку, у даному випадку — про подружню зраду). Такого ж впливу зазнають соціальні працівники, приймаючи професійні рішення, але керуватися вони мають не персональними, а професійними цінностями. Варто зробити висновок про те, що за скоєння вбивства баронеси всі несуть відповідальність — ті, що «нічого не знали про ситуацію, а просто робили свою справу», безпосередньо причетні до неї, зокрема Барон, який встановив певний порядок у своєму замку.

25

26

Модуль III

Необхідно підкреслити, що у всіх так званих «персональних» проблем є соціальний контекст. Наприклад, не лише діти і їхні батьки відповідальні за те, що вони, перебуваючи більшість часу на вулиці, скоюють правопорушення, необхідно враховувати фактор людської байдужості до цієї проблеми, недостатньо розвинену роботу зі своєчасного виявлення сімей, які мають проблеми, відсутність взаємодії між органами і службами, причетними до цієї ситуації. Вправа є емоційно забарвленою, тому варто враховувати можливість виникнення палких дискусій під час обговорення і, у разі потреби, апелювати до правил роботи в групі, погоджених на початку занять. Вправа слугує не стільки встановленню «правильного» переліку персонажів, скільки усвідомленню учасниками тих цінностей, впливу яких вони зазнали, приймаючи рішення про відповідальність.

Питання для групового обговорення Які труднощі можуть виникнути під час впровадження цінностей соціальної роботи? Як діяти у випадках, коли професійні та персональні цінності соціального працівника конфронтують?

Вправа «Мої ролі» Мета: налаштувати слухачів курсу на опанування знань про професійні ролі соціальних працівників. Обладнання: робочі блокноти, ручки. Тривалість: 10 хвилин. Завдання: на початку виконання вправи учасники називають приклади різних соціальних ролей людини, їм пропонується у зошитах написати перелік із 5—7 ролей, значущих для них. Далі необхідно серед них обрати ту роль, якій вони приділяють найбільше часу й зусиль (незважаючи на те, подобається це чи ні), і ту, яку хотіли б у даний час мати за домінантну. Питання для обговорення: Які труднощі мали під час складання переліку своїх ролей? Спробуйте оцінити, наскільки близьким /віддаленим є реальне і бажане у вашому житті? Що їх може віддаляти? Чим може бути корисне виконання цієї вправи? Як її можна застосувати в роботі з клієнтами? Коментар для викладача: предмет обговорення є досить інтимним, тому не обов’язково, щоб кожен учасник висловився з приводу своїх ролей, це виконується за бажанням. Варто зробити висновок про те, що людина почувається більш гармонійно, коли роль, якій вона приділяє більше часу й зусиль, наближена до тієї, яку вона хотіла б виконувати. Відчуття ж напруження і дискомфорту виникає тоді, коли дистанція, на думку людини, через перешкоди у її житті є великою, часто нездоланною.

Вправа «Нова роль» Мета: закріплення знань про професійні ролі соціальних працівників. Обладнання: роздруківки з переліком професійних ролей соціального працівника, ручки. Тривалість: 20 хвилин. Завдання: кожному учасникові пропонується відмітити у роздруківці з переліком професійних ролей соціального працівника ті ролі, з якими він познайомився вперше під час заняття, чи про які знав найменше. Далі вони мають утворити робочі пари, коротко обговорити результати виконання завдання і обрати одну роль для представлення її групі. Цю роль необхідно проілюструвати прикладами практичного застосування. Коментар для викладача: бажано, щоб учасники наводили приклади, які стосуються роботи з цільовою групою (неповнолітні групи ризику; ті, що скоїли правопорушення; потерпілі від протиправних дій; члени їхніх родин).

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

27

Роздаткові матеріали: ЕТИЧНИЙ КОДЕКС СПЕЦІАЛІСТІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ УКРАЇНИ Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи (соціальних працівників і соціальних педагогів) України — це документ, який націлює на здійснення соціальної роботи в багатьох функціональних сферах з метою розвитку потенціалу та можливостей особистості, а також і задоволення людських потреб. В Етичному кодексі спеціалістів із соціальної роботи України визначено положення, які є для фахівців принциповими орієнтирами з питань професійної діяльності, виконання службових обов’язків, організації взаємодії з клієнтами. У документі визначено шляхи розв’язання моральних проблем та прийняття найбільш адекватного професійного рішення в етичних питаннях. В основу Етичного кодексу покладено вітчизняний досвід і міжнародні етичні принципи й стандарти соціальної роботи, визначені на загальних зборах Міжнародної Федерації соціальних працівників (IFSW) у м. Коломбо (Шрі-Ланка) 6—8 липня 1994 р. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України містить: — етичні принципи діяльності спеціалістів із соціальної роботи (перелік базових етичних ідей і традицій, що стають підґрунтям для прийняття етичного рішення в соціальній роботі); — норми етичної поведінки спеціалістів із соціальної роботи (основа професійної діяльності).

1. Етичні принципи діяльності спеціалістів із соціальної роботи 1.1. Повага до гідності кожної людини. Кожна людина є неповторною та унікальною, що необхідно враховувати соціальним працівникам, не допускаючи жодного прояву зневаги до особистості. Кожна людина має право на самореалізацію, яка не призводить до порушення подібних прав інших людей. Соціальна робота є несумісною з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь-яких дій, навіть на користь клієнта або його близького соціального оточення.

1.2. Пріоритетність інтересів клієнтів. Спеціалісти із соціальної роботи спрямовують усі свої зусилля, знання та навички на допомогу окремим громадянам, сім’ям, групам, спільнотам та громадам для їх удосконалення, а також з метою розв’язання конфліктів та подолання їх наслідків.

1.3. Толерантність. Спеціалісти із соціальної роботи є толерантними до різних емоційних проявів клієнтів, мають належний рівень професійної підготовки, за будь-яких обставин зберігають рівновагу, терпимість. Спеціалісти із соціальної роботи приймають проблеми й обставини клієнтів незалежно від їхнього способу життя, поведінки, соціального і національного походження, статі тощо.

1.4. Довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта. Спеціалісти із соціальної роботи співпрацюють з клієнтами, намагаючись якнайкраще розв’язувати будь-які завдання, з якими вони стикаються, з метою задоволення інтересів клієнтів. Спеціалісти із соціальної роботи сприяють добровільній участі клієнтів у процесі надання соціальної послуги. Спеціалісти із соціальної роботи мають сприяти максимальній самостійності клієнтів у розв’язанні їхніх соціальних проблем та в діях у відповідних соціальних ситуаціях. Спеціалісти із соціальної роботи створюють доброзичливу атмосферу спілкування з клієнтом. Довіра до спеціаліста із соціальної роботи є необхідною умовою результативної соціальної діяльності.

1.5. Доступність послуг. Спеціалісти із соціальної роботи надають допомогу кожному, хто звертається до них за захистом, підтримкою, консультацією або порадою, без будь-якої дискримінації щодо статі, віку, фізичних або розумових обмежень, соціальної чи расової приналежності, віросповідання, мови, політичних поглядів, сексуальної орієнтації.

1.6. Конфіденційність. Спеціалісти із соціальної роботи в будь-якій соціальній ситуації інформують клієнтів про те, як забезпечується конфіденційність, для чого вона необхідна, а також про обмеження в її дотриманні. Обов’язок спеціалістів із соціальної роботи — бути конфіденційними, що виключає можливість розголошення будь-яких відомостей про клієнтів за винятком тих випадків, коли це робиться з їхньої згоди чи в установленому законом порядку.

1.7. Дотримання норм професійної етики. Спеціалісти із соціальної роботи сприяють формуванню та реалізації заходів соціальної політики, забезпеченню благополуччя людини, спільноти, громади, несуть відповідальність за розвиток та дотримання професійних норм у розв’язанні практичних завдань соціальної роботи.

28

Модуль III

2. Норми етичної поведінки спеціалістів із соціальної роботи Норми етичної поведінки спеціалістів із соціальної роботи є основою їхньої професійної діяльності згідно із загальнолюдськими цінностями та етичними принципами соціальної роботи.

2.1. Етична поведінка стосовно професії 2.1.1. Дотримуватися Етичного кодексу, діяти відповідно до принципів і норм етичної поведінки.

2.1.2. Підвищувати якість та ефективність соціальних послуг, розвивати професіоналізм у соціальній роботі, залучаючи волонтерів до виконання посильних для них завдань.

2.1.3. Бути відповідальним за клієнтів у рамках обмежень, установлених положеннями цього Кодексу.

2.1.4. Визначати і з’ясовувати характер та причини індивідуальних, сімейних, групових соціальних проблем, проблем територіальної громади та глобальних соціальних проблем.

2.1.5. Підвищувати статус соціальної та соціально-педагогічної роботи.

2.1.6. Стимулювати розробку та впровадження соціальних технологій, методів, методик, програм, спрямованих на покращання якості життя людини, сім’ї, громади, спільноти та суспільства.

2.1.7. Визнавати пріоритети професійної відповідальності над власними інтересами.

2.1.8. Роз’яснювати призначення, цілі та завдання професійної соціальної та соціальнопедагогічної роботи.

2.2. Етична поведінка стосовно колег 2.2.1. Визнавати різні погляди та форми практичного досвіду колег у соціальній роботі й інших фахівців, висловлювати критичні зауваження та пропозиції лаконічно й коректно.

2.2.2. Піддавати конструктивному аналізові професійні дії колег, теоретичні та методичні засади їхньої професійної діяльності.

2.2.3. Створювати та систематично використовувати можливості, умови для обміну знаннями, досвідом і поглядами з колегами у соціальній роботі, фахівцями інших галузей, волонтерами з метою вдосконалення власної практики роботи та збагачення інтелектуальних ресурсів професійної групи.

2.2.4. Підтримувати діяльність легалізованих професійних об’єднань та асоціацій, що відповідає вимогам чинного законодавства.

2.2.5. Відстоювати професійну честь і гідність своїх колег, не допускати упередженої критики на їхню адресу та щодо професії взагалі.

2.2.6. Звертати увагу відповідних організацій на будь-які порушення положень Кодексу.

2.3. Етична поведінка стосовно клієнтів 2.3.1. Поважати особистість клієнта і гарантувати захист його гідності та прав незалежно від походження, статі, віку та внеску в суспільний і соціальний розвиток.

2.3.2. Прагнути зрозуміти кожного клієнта, з’ясовувати всі чинники проблеми, що виникла, пропонувати оптимальні види професійної діяльності або соціальних послуг.

2.3.3. Безпека клієнтів є першою умовою діяльності спеціалістів із соціальної роботи.

2.3.4. Допомагати всім клієнтам рівною мірою.

2.3.5. Заохочувати клієнта до взаємодії, яка ґрунтується на довірі, співчутті та збереженні конфіденційності.

2.3.6. Визнавати і поважати наміри, відповідальність клієнтів за прийняте рішення.

2.3.7. Якщо неможливо надати відповідну соціальну послугу, спеціалісти із соціальної роботи зобов’язані повідомити про це клієнтам, залишивши за ними право на свободу дій.

2.4. Етична поведінка стосовно взаємодіючих організацій 2.4.1. Співпрацювати з тими установами й організаціями, наміри та діяльність яких спрямовані на надання соціальних послуг; використовувати досвід їхньої роботи як ресурсну можливість для підвищення якості допомоги клієнтам.

2.4.2. Підтримувати та популяризувати партнерські стосунки між організаціями, що здійснюють соціальну діяльність у громаді, у суспільстві.

2.4.3. Забезпечувати професійну звітність перед клієнтами та громадськістю про ефективність і продуктивність роботи шляхом періодичних публічних оглядів якості, результативності та ефективності послуг, що надаються.

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

29

Інформація для викладача: 1. Під час занять варто надати учасникам роздаткові матеріали, які містять: визначення поняття «соціальна робота», завдання й напрямки соціальної роботи; групи ролей соціальних працівників; Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України.

2. Висвітлюючи напрямки соціальної роботи, бажано намалювати на дошці чи фліпчарті коло, що складається із 5 сегментів — напрямків, що допомагає сприйняттю і запам’ятовуванню інформації.

3. Необхідно наголосити, що підлітки, схильні до ризикованої поведінки, вважаються потенційними клієнтами соціальних служб, тобто можуть бути залучені до програм профілактики правопорушень, а ті, що вже скоїли правопорушення, члени їхніх родин, а також потерпілі від протиправних дій можуть стати користувачами програм комплексної реабілітації.

Тема 3.2. Поняття та ресурси громади, соціальна робота в громаді Основні поняття та тези: ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКИ, РЕСУРСИ ГРОМАДИ У сфері соціальної роботи термін «громада» найчастіше вживають у таких значеннях: • Територіальна громада — об’єднання людей за ознакою проживання в одній географічній місцевості.

• Громада за інтересами — об’єднання людей за ознакою наявності спільних проблем, інтересів, соціальних зв’язків або характеристик. Основні характеристики громади: Спільна ситуація

наявність у людей спільних ознак (місце проживання, етнічність, інтереси, віросповідання, цінності)

Мережа взаємовідносин

притаманність широкого спектру різноманітних відносин у різних сферах: політичній, професійній, побутовій, у сфері дозвілля

Колективна дія

спроможність організовувати колективної дії для досягнення бажаного результату

Сформована ідентичність

переживання кожною окремою людиною почуття належності до більшої одиниці, відповідальності і певної лояльності стосовно неї

О. В. Безпалько виділяє такі ресурси громади: Природні

місце розташування, лісопаркова зона, водойми, географічні особливості місцевості, корисні копалини

Фінансові

дохідна частина відповідного місцевого бюджету, трансфери з державного бюджету України, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування, які виплачуються жителям відповідної адміністративнотериторіальної одиниці, кошти підприємств, установ і організацій, спрямовані на реалізацію соціальних програм, кошти благодійних і релігійних організацій, приватні кошти громадян, гранти

Матеріальні Людські

приміщення, одяг, ліки, транспорт, обладнання, продукти харчування спеціалісти, члени ініціативних груп, волонтери

30

Модуль III

Інституційні

соціальні служби, заклади освіти, медицини, культури, громадські організації, церква

Технологічні

технології соціально-правового захисту, соціального обслуговування, соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального опікунства, патронажу, супроводу, рекламно-інформаційні технології

Інформаційні

документи органів місцевого самоврядування (звіти, накази, постанови), спеціальна література, інформація ЗМІ про проблеми в громаді, про діяльність органів місцевого самоврядування та неурядових організацій, інформаційна мережа Інтернет (інформаційно-пошукові сервери, сайти організацій та установ), усна інформація спеціалістів, волонтерів, громадян

Соціальний капітал — сукупність недержавних та некомерційних суб’єктів соціального життя, мережа їхніх взаємозв’язків, цінностей і норм, яких вони дотримуються, а також різні види діяльності, здійснювані ними з власної ініціативи в рамках сформованої мережі зв’язків та з дотриманням усталеної системи цінностей і норм. Соціальний капітал може перебувати в пасивному стані (наявність складових соціального капіталу) та активному стані (взаємодія складових у процесі діяльності). Активізація ресурсів громади у сфері відновного правосуддя передбачає залучення максимальної кількості членів громади до створення безпечного середовища, а також координацію всіх можливих ресурсів (наявних у громаді програм, послуг), орієнтованих на підтримку обох сторін кримінального конфлікту. СОЦІАЛЬНА РОБОТА В ГРОМАДІ За одним із підходів до класифікації методів соціальної роботи вона складається з: • Індивідуальної роботи.

• Групової роботи.

• Роботи у громаді. Засади соціальної роботи в громаді: 1. Громадяни мають право брати безпосередню участь у прийнятті рішень, які впливають на їхнє життя.

2. Забезпечення громадян належною інформацією сприяє взяттю ними участі в процесі вироблення рішень.

3. Якщо голосу громадян не чути, це означає, що вони не обізнані з процесом вироблення рішень або що цей процес несправедливий. Робота у громаді (власне, як і вся соціальна робота) ґрунтується на ідеї наснаження. Це поняття увійшло в практику соціальної роботи у 80-х — 90-х роках. Наснаження передбачає здатність людей мати більше влади та контролю над проблемами, які впливають на їхнє життя. Це поняття сформувало сучасне розуміння місії соціальної роботи як допомоги людям допомагати собі. Фахівці поряд з терміном «наснаження» вживають терміни «імпаурмент», «надання повноважень», «активізація», «зміцнення». У різних джерелах наснаження розглядається як метод/ модель соціальної роботи, професійна цінність, теоретичний підхід, його ще називають метою роботи фахівців і водночас засобом для досягнення мети, стратегією роботи з подолання проблем, філософією соціальної роботи. Наснаження застосовується як в індивідуальній, груповій роботі з клієнтами, так і в роботі в громаді. Особливість наснаження можна представити таким чином ВЛАДА = ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Тобто зростання можливостей має означати збільшення відповідальності з боку членів громади.

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

• • • • • • • • •

31

Методи роботи в громаді: надання соціальних послуг за місцем проживання; вивчення проблем громади; підготовка експертних висновків; звернення за субсидіями для громади; робота із засобами масової інформації; ведення переговорів; проведення конференцій, страйків, бойкотів, публічних/ громадських слухань, акцій громадянської непокори; представництво інтересів громади; вжиття заходів через законодавчі або виконавчі органи.

Діяльність соціального працівника громади полягає у розвитку послуг, яких потребує громада — надомних, денних послуг, тимчасового догляду, кризового реагування, телефонного консультування. Він виконує такі завдання: • налагоджує та підтримує контакти (усні й письмові) з окремими людьми, групами та організаціями; • оцінює потреби та ресурси громади; • розробляє стратегії розвитку громади (розробка соціальних програм, планування цілей, завдань і пріоритетів їх вирішення); • допомагає у створенні ініціативних груп, підтримує їхню роботу та розвиток; • працює з конфліктами всередині та поміж групами й організаціями; • співпрацює і веде переговори з іншими установами, закладами та фахівцями; • за потреби втручається у сферу політичних питань, налагоджує контакти з місцевими політиками; • безпосередньо працює з людьми з задоволення їхніх потреб; • керує ресурсами, контролює і оцінює продуктивність їх використання; • підтримує групи та організації в отриманні ресурсів (наприклад, грантів); • оцінює результати виконання програм у громаді.

Пропоновані вправи: Питання для групового обговорення Які проблеми може мати територіальна громада? Чому вона часто є досить пасивною щодо їх вирішення? Як це можна змінити? Коментар для викладача: підсумовуючи результати обговорення, варто визначити засади соціальної роботи в громаді, оперуючи терміном «наснаження».

Вправа «Що я думаю про клієнта» Мета: визначити ставлення до неповнолітніх групи ризику як один із чинників, який впливає на залучення членів громади до розв’язання проблем, пов’язаних із підлітковою злочинністю. Обладнання: по 2 стікери на кожного учасника, 2 аркуші паперу А5. Тривалість: 15 хвилин. Завдання: учасники об’єднуються у дві групи, кожному з них роздається по два стікери, на яких необхідно написати по одній рисі, яка, на їхню думку, яскраво характеризує неповнолітніх групи ризику. Далі робочим групам пропонується помінятися напрацьованим матеріалом і спробувати розподілити судження про риси неповнолітніх на три колонки (позитивно забарвлені, негативно забарвлені, порівняно нейтральні).

32

Модуль III

Питання для обговорення: Чим керувалися, визначаючи риси неповнолітніх групи ризику? Яке забарвлення переважає в судженнях про риси? Яким є ставлення громади до їхніх батьків? Як уявлення про характеристики цільової групи впливає на залучення членів громади до розв’язання проблем, пов’язаних із підлітковою злочинністю? Коментар для викладача: необхідно зробити висновок про те, що переважання негативного ставлення до неповнолітніх групи ризику, таврування призводить до небажання членів громади залучатися до роботи з означеними проблемами (щось на кшталт: «Нехай ними займаються їхні батьки і міліція»), тому необхідно інформувати громаду про проблеми неповнолітніх не як про виключно наслідки притаманності їм певних характеристик і «погане виховання», а як про сукупність різноманітних чинників. Вправу краще виконувати на підлозі. Варто наголосити на тому, що писати необхідно стисло і розбірливо.

Вправа «Ресурси громади» Мета: визначити ресурси громади, необхідні для роботи у сфері відновного правосуддя. Обладнання: 4 аркуші паперу формату А5, маркери, скотч. Тривалість: 20—25 хвилин. Завдання: учасники об’єднуються в чотири групи, їхнє завдання — визначити і обґрунтувати ресурси громади, необхідні для роботи у сфері відновного правосуддя. Напрацьований матеріал представляється і обговорюється. Питання для обговорення: Чим зумовлена необхідність саме таких ресурсів? Які з наведених ресурсів переважно наявні у громаді? Які з них необхідно посилити? Які ресурси необхідно залучити додатково? Коментар для викладача: вправу варто проводити після ознайомлення слухачів курсу з видами ресурсів громади.

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

33

Роздаткові матеріали: Два методологічні підходи до роботи в громаді: 1. Концептуальний аналіз: збирання релевантної інформації про стан громади, аналіз стратегій місцевого розвитку та їхніх результатів, визначення переліку проблем, встановлення пріоритетів їх вирішення, формування бажаних цілей роботи.

2. Сприяння взаємодії: створення в громаді структур для планування та ухвалення рішень, висування лідерів, формування групової згуртованості для взаємодії сторін, залучених до вирішення проблем. Поняття «наснаження» (Empowerment) Імпаурмент — підтримка клієнтів соціальних служб, підвищення їхньої впевненості, самооцінки, компетенції, щоб вони могли виступати від свого імені та від імені своєї родини в існуючих службах; об’єднуватися з іншими клієнтами для створення служб, які їм потрібні. Словник із соціальної політики, 2005 Імпаурмент — процес допомоги індивідам, сім’ям, групам і громадам з метою підвищення їхньої особистої, міжособистісної, соціо-економічної і політичної сили для здійснення впливу на життєві обставини. Роберт Л. Баркер Імпаурмент — стимулювання власної активності клієнта, надання клієнтам можливості брати участь у вирішенні своїх проблем поряд із спеціалістами, а також діяльність по підтримці індивідів, сімей і груп з метою набуття ними впевненості в собі і розвитку їх здатності відстоювати свої права. Словник «Социальная работа и здравоохранение», 1996

Фази розвитку роботи у громаді: 1) організація груп та служб у громаді; 2) розвиток професіоналізму та компетентності членів громади (працівників служб і волонтерів); 3) боротьба за зміни, зокрема зміни в соціальній політиці. П’ятикрокова модель впровадження програм у громаді: Аналіз стану (оцінка) громади

Встановлення меж громади; виявлення цільових груп; аналіз програм, які раніше реалізовувалися; ресурсів; бар’єрів до впровадження змін. Узагальнення зібраної інформації і встановлення пріоритетів роботи.

Планування та ініціювання програм

Створення комітету з місцевого планування на чолі з лідером; вибір організаційної структури, яка може забезпечити участь населення (дорадчий комітет, наглядова рада, робоча група, провідна установа/ організація, коаліція); пошук, відбір та залучення до неї кола учасників; визначення мети та завдань програми; розподіл ролей та обов’язків; забезпечення необхідного навчання та підтримки; пошук додаткових ресурсів.

Впровадження програм у громаді

Залучення широкого кола членів громади до впровадження програм, усіх зацікавлених сторін, ЗМІ, додаткових ресурсів. Моніторинг роботи.

Підтримка діяльності програми та її зміцнення

Підтримання позитивної організаційної культури, створення системи залучення волонтерів, попередження їхнього вигорання та заохочення.

Переоцінка стану громади, поширення результатів

Оцінка ефективності втручання; визначення можливих шляхів розвитку чи модифікації програми; узагальнення і поширення результатів.

34

Модуль III

Інформація для викладача: 1. Необхідно донести до слухачів курсу ідею про те, що громада має ресурси для розв’язання проблем, зокрема пов’язаних з підлітковою злочинністю, але їх необхідно вивчати (Що/кого ми маємо зараз?), виробляти механізми мобілізації (Яким чином ресурси можна поєднати? Що для цього необхідно зробити? Хто це може зробити? Які засоби спілкування використати, щоб необхідна інформація була доступною?), розвивати ресурси, посилюючи наявні чи залучаючи додаткові (Які ресурси є недостатньо розвиненими? Що нам ще необхідне для того, щоб отримати бажаний результат?).

2. Важливо підкреслити, що спектр діяльності соціального працівника у громаді є широким, вона не зводиться до фрагментарного реагування на потреби клієнтів з використанням ресурсів конкретної соціальної служби. Так, робота у громаді ґрунтується на застосуванні системного підходу, який передбачає побудову системи послуг і взаємодію усіх її компонентів.

Тема 3.3. Соціальна робота та програми відновного правосуддя Основні поняття та тези: Сьогодні в Україні є досвід створення інтегрованих соціальних служб — комплексу спеціалізованих соціальних служб, які відповідають потребам конкретної громади. Поряд з іншими службами можуть функціонувати служби супроводу дітей, які перебувають у конфлікті з законом, відповідальні за широкий спектр заходів у сфері соціальної профілактики та реабілітації. Основні положення, на яких ґрунтується діяльність соціального працівника у сфері відновного правосуддя: • Відхилення в поведінці неповнолітніх базуються на явищі дезадаптації, витоки якого знаходяться в сім’ї, тому працювати необхідно не з окремою особою, а з сім’єю.

• Вчинення злочину — це спосіб, у який підліток повідомляє громаді про те, що його значимі потреби не задоволені, тому необхідно їх визначати і здійснювати комплексне реагування. Принципи соціальних працівників: 1. Працювати з причиною правопорушення для встановлення негативних чинників у житті підлітка і попередження можливого рецидиву.

2. Працювати з наслідками правопорушення (проблеми з навчанням, загострення стосунків із значущими людьми, психологічні проблеми), які можуть спричинити появу нових труднощів і спровокувати погіршення ситуації.

3. Сприймати підлітка як активного учасника, а не як об’єкт зусиль спеціалістів. Види соціальної профілактики негативних явищ: 1. Первинна профілактика: діяльність, спрямована на запобігання виникненню та поширенню певного негативного явища та проблем, пов’язаних з ним.

2. Вторинна профілактика: заходи, спрямовані на осіб, яким властива асоціальна або небезпечна поведінка, з метою запобігання поглибленню їх соціальної дезадаптації.

3. Третинна профілактика: робота, націлена на запобігання рецидивам соціально неприйнятної або ризикованої поведінки тих осіб, яким така поведінка була властива раніше. Завдання соціальної реабілітації підлітків: 1. Встановлення й усунення причин, соціальних факторів формування протиправної поведінки.

2. Подолання особистісних чинників, які заважають соціальній адаптації; розвиток позитивних особистісних якостей; оволодіння уміннями, необхідними для подолання проблем і задоволення потреб.

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

35

3. Закріплення мотивації до соціально прийнятної поведінки.

4. Створення соціальних умов, необхідних для повноцінної життєдіяльності підлітка. РОБОТА З КОНКРЕТНИМ ВИПАДКОМ Допомога клієнтові може надаватися як окремі соціальні послуги у відповідь на його запит чи шляхом ведення випадку, що переважно передбачає комплексне задоволення його потреб. Робота з конкретним випадком (Case work) — це персональна допомога, що пропонується окремим особам чи малим групам в їхньому сімейному середовищі (Селия Дойл. Работа с конкретными случаями // в кн. «Практика социальной работы», 1996). Керівник випадку (Сase manager) — соціальний працівник, який здійснює планування, координує дії різних служб і професіоналів (Dearling A. Тне Social Welfare Word Book, 1993). Етапи роботи з конкретним випадком Початкове оцінювання

Збір інформації. Аналіз інформації: потреби, проблеми, переваги, обмеження клієнта.

Планування роботи

Узгодження мети, завдань. Прийняття рішень, перегляд ресурсів, вибір методів роботи, формування «плану догляду». Укладання договору про послуги.

Виконання

Використання клієнтом своїх умінь, а також використання ресурсів, знань та навичок соціального працівника та інших фахівців. Моніторинг роботи.

Кінцеве оцінювання

Аналіз результатів: досягнення мети, здобутки, готовність клієнта завершити стосунки з фахівцями.

Особливостями ведення випадку є те, що цей процес є циклічним (закінчення стосунків/ вихід на друге коло процесу/ повернення до будь-якої стадії з переглядом рішень). Пропонований зміст роботи соціального працівника у сфері відновного правосуддя на кожному етапі ведення випадку: 1. Підготовчий етап: отримання інформації про неповнолітнього правопорушника від органів правосуддя (суд, прокуратура, служба у справах дітей); отримання дозволу від законного представника неповнолітнього на зустріч із ним; контактування з неповнолітнім та його сім’єю; проведення початкового оцінювання ситуації; участь у прийнятті узгодженого рішення про застосування програми відновного правосуддя.

2. Планування: розробка плану роботи; залучення медіатора та інших фахівців; організація умов для проходження реабілітації.

3. Виконання: керівництво процесом надання соціальних послуг фахівцями — членами мультидисциплінарної команди; здійснення моніторингу роботи: з одного боку, відстеження якості надаваних послуг, з іншого боку, здійснення контролю над виконанням підлітком умов договору, укладеного під час медіації; підготовка звіту для суду. Після винесення судового вироку продовження соціального супроводу клієнта.

4. Кінцеве оцінювання: аналіз виконаної роботи; узгоджене з клієнтом та іншими фахівцями прийняття рішення про припинення роботи з конкретним випадком. ЦЕНТР ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ Дієвою одиницею у громаді з вирішення проблеми підліткової злочинності є Центр відновного правосуддя — структурний підрозділ громадської організації, покликаний впроваджувати відновний системний підхід до розв’язання конфліктних ситуацій шляхом виконання таких завдань: • забезпечення взаємодії між сторонами конфлікту; • здійснення впливу на зміну характеру кримінального правосуддя з переважно карального до відновного; • сприяння поширенню ефективних моделей альтернативного вирішення конфліктів;

36

Модуль III

• допомога державним закладам у реалізації державної політики в роботі з неповнолітніми правопорушниками та постраждалими особами; • залучення до програм відновного правосуддя організацій, які надають соціальнопсихологічні та інші послуги соціально вразливим громадянам; • сприяння профілактиці повторних злочинів та допомога тим особам, що повертаються з місць відбуття покарання; • допомога в налагодженні співробітництва між державними та недержавними секторами; • підготовка і ведення реєстру медіаторів/ ведучих програм примирення. Центри відновного правосуддя сприяють відновленню злагоди в громаді, здійсненню соціального контролю в означеній сфері, попередженню скоєння неповнолітніми правопорушень. РОЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА В ПРОГРАМАХ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ 1. Керівник роботи з випадком — встановлення первинного контакту із правопорушником та його родиною; збір інформації про соціальну ситуацію підлітка; обрання разом з медіатором програми відновного правосуддя, планування заходів комплексної реабілітації; координування роботи фахівців; кінцева оцінка роботи.

2. Брокер соціальних послуг — формування для учасників конфліктної чи кримінальної ситуації мережі підтримки в громаді; забезпечення доступу до неї.

3. Учитель соціальних умінь — проведення індивідуальних чи групових занять, спрямованих на набуття необхідних соціальних навичок.

4. Консультант — здійснення інформаційно-мотиваційного консультування щодо можливої участі підлітка в програмі відновного правосуддя; інформування про ресурси громади; консультування з різних соціальних питань.

5. Представник інтересів клієнта — представлення інтересів клієнта в різних закладах громади: освітніх, медичних, адміністративних. Застосування відновного підходу працівниками соціальних служб для вразливих сімей і дітей у межах комплексних програм профілактики протиправної поведінки та реабілітації неповнолітніх правопорушників допоможе продуктивно впливати на цю проблему і посилити потенціал громади в означеній сфері. Пропоновані вправи: Вправа «Сегменти кола» Мета: пов’язати уявлення про напрями соціальної роботи з набутими знаннями з відновного правосуддя. Обладнання: 4 великі аркуші паперу, маркери, скотч. Тривалість: 15 хвилин. Завдання: слухачі курсу об’єднуються в чотири групи, їм необхідно намалювати коло і розділити його на сегменти (за С. Шардлоу) відповідно до їхніх уявлень про актуальні в межах відновного правосуддя напрями соціальної роботи щодо неповнолітніх правопорушників (завдання для двох груп) і щодо потерпілих (завдання для двох груп). Так, сегменти можуть бути різної величини (залежно від уявлень про їх значущість), їх може бути менше п’яти, якщо якісь напрями члени групи не вважають актуальними. Питання для обговорення: Чому саме так визначили сегменти кола? Які напрями соціальної роботи є спільними/ відмінними щодо неповнолітніх правопорушників та потерпілих? Коментар для викладача: важливо не скільки «правильно» визначити величину певного сегменту-напрямку соціальної роботи, скільки надати учасникам можливість висловити свої судження щодо предмета обговорення і актуалізувати набуті знання. Якщо слухачів курсу більше, ніж 20 осіб, їх можна об’єднати не у чотири, а у шість груп.

Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді

37

Вправа «Завдання» Мета: сформулювати завдання профілактичної і реабілітаційної роботи у громаді. Обладнання: кілька аркушів паперу формату А5, маркери, скотч. Тривалість: 20 хвилин. Завдання: учасники об’єднуються в 4 групи, їм необхідно сформулювати завдання профілактичної роботи в громаді (завдання для двох груп), реабілітаційної роботи (завдання для двох груп). Далі групи об’єднуються за визначеними напрямами, щоб виробити спільне бачення і представити результати своєї роботи. Питання для обговорення: Які з визначених завдань є спільними для обох напрямів роботи? Які є специфічними? Чим зумовлена необхідність вирішення саме таких завдань? У чому можуть полягати труднощі виконання поставлених завдань? Коментар для викладача: після завершення вправи поінформувати слухачів курсу про види соціальної профілактики негативних явищ.

Вправа «Робота з конкретним випадком» Мета: сформувати уявлення про етапи роботи з конкретним випадком і окреслити зміст діяльності соціального працівника у сфері відновного правосуддя на кожному з етапів. Обладнання: фліпчарт, маркери. Тривалість: 10—15 хвилин. Завдання: учасникам пропонується розглянути етапи роботи з конкретним випадком і окреслити згідно з ними основний зміст діяльності соціального працівника у сфері відновного правосуддя. Коментар для викладача: вправа виконується методом мозкового штурму.

Вправа «Роль» Мета: з’ясування уявлень слухачів курсу про характеристики соціальних працівників, необхідні для виконання професійних ролей у межах відновного правосуддя. Обладнання: аркуші паперу А4 (за кількістю учасників), ручки, скотч. Тривалість: 20 хвилин. Завдання: кожен учасник на аркуші паперу (вгорі) має написати професійну роль соціального працівника у сфері відновного правосуддя, яку він вважає цікавою для себе. Вони кріпляться скотчем йому до спини (інші допомагають). Далі учасники мають підходити один до одного і писати на цих аркушах паперу ті характеристики (уміння, риси), які, на їхню думку, необхідні для виконання цієї ролі. Аркуші паперу знімаються для індивідуального аналізу щодо того, з якими уявленнями про характеристики можна погодитися/ не погодитися; які характеристики варто додати? Питання для обговорення: Які з зазначених характеристик притаманні вам? Які характеристики вважаєте базовими для соціальних працівників під час виконання різних ролей у сфері відновного правосуддя? Коментар для викладача: бажано, щоб на листках учасників було не менше 7 характеристик. Кожен учасник може писати іншому не більше двох характеристик. Вправа слугує не стільки з’ясуванню придатності до якоїсь конкретної ролі, скільки актуалізації знань щодо характеристик, необхідних для її виконання. Варто писати ручками, а не маркерами, щоб не зіпсувати одяг.

Інформація для викладача: Необхідно донести до слухачів курсу ідею про те, що відновне правосуддя має стати невід’ємною частиною програм комплексної соціальної реабілітації, яку прийнято покладати на соціальні служби громади.

38

Модуль III

Література: 1. Соціальна робота: В 3 ч. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. — Ч. 1: Основи соціальної роботи // Н. Б. Бондаренко., І. М. Грига, Н. В. Кабаченко та ін.; За ред. Т. Семигіної та І. Григи. — 2004. — 178 с.

2. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під редакцією В. Полтавця. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2000. — 236 с.

3. Семигіна Т. В. Робота в громаді: практика й політика. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. — 180 с.

4. Безпалько О. В. Соціальна робота в громаді: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 176 с.

5. Руслана Безпальча Центр відновного правосуддя в громаді //Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень, 2007. Випуск 1.

6. Наталя Пилипів. Роль соціального працівника в програмах відновного правосуддя при вирішенні кримінальних справ за участю неповнолітніх //Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень, 2007. Випуск 1.

7. Соціальна робота з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІДом: Метод. посіб. для проведення курсів підвищ. кваліфікації / Т. Семигіна, О. Банас, Н. Венедиктова та ін. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2006. — 620 с.

8. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації: Навч.-метод. комплекс / Авт.- упоряд.: О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, З. П. Кияниця, В. О. Кузьмінський, В. П. Лютий, Ж. В. Петрочко, М. І. Ростальна, Л. І. Стрига / За заг. ред.: І. Д. Звєрєвої, Ж. В. Петрочко. — К.: Фенікс, 2007. — 528 с.

9. Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06. 2003 № 966—IV.

Модуль IV

Відновне правосуддя та базові поняття медіації • • • • •

Концепція відновного правосуддя Поняття та принципи медіації Етапи процедури медіації Завдання та функції медіатора Потреби учасників кримінальної ситуації • Вплив медіації на учасників кримінальної ситуації

40

Модуль IV

Відновне правосуддя та базові поняття медіації Мета: формування розуміння учасниками змісту відновного правосуддя, його базових принципів та форм. Сприяння усвідомленню учасниками базових понять та принципів процедури медіації як найбільш поширеної форми відновного правосуддя. Завдання: Дати визначення поняттю «відновне правосуддя», його основним принципам. Оглянути основні програми (форми) відновного правосуддя, окреслити їх зміст. Розглянути програму медіації, її зміст та структуру. Окреслити роль, завдання та функції медіатора в процесі медіації. Проаналізувати та визначити основні потреби потерпілого та правопорушника, що виникають унаслідок кримінальної ситуації.

6. Визначити можливості програми медіації з огляду на відповідність потребам учасників кримінальних ситуацій.

7. Розглянути переваги та ризики участі правопорушника та потерпілого в процедурі медіації.

1.

2.

3.

4.

5.

Навчальний план 4.1.

Концепція відновного правосуддя.

2 год.

4.2.

Форми відновного правосуддя: медіація, коло відновного правосуддя, сімейна конференція. Поняття та принципи медіації.

2 год.

4.3.

Завдання та функції медіатора.

2 год.

4.4.

Потреби учасників кримінальної ситуації та можливості медіації.

2 год.

Загалом:

8 год.

41

Відновне правосуддя та базові поняття медіації

Тема 4.1. Концепція відновного правосуддя Основні поняття та тези ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ Термін «відновне правосуддя» багатозначний. Його можна тлумачити таким чином: 1) як філософсько-правовий підхід, відповідно до якого метою юридичної відповідальності є відновлення порушеного правопорядку шляхом зцілення жертви з одночасною реінтеграцією правопорушника і досягненням балансу особистого (інтереси сторін юридичного конфлікту) і суспільного (потреба суспільства в безпеці); 2) як всесвітній громадський рух за відновну переорієнтацію кримінального правосуддя, яке поки що має переважно каральний характер. Суспільний інтерес до відновного правосуддя полягає в тому, що воно не тільки веде до нормалізації взаємин між людьми, запобігає ескалації насильства та жорстокості, але й скорочує витрати правосуддя, а також сприяє підвищенню ролі громади в роботі з правопорушниками; 3) як спосіб вирішення кримінального конфлікту силами його учасників і перетворення зіткнення між людьми на конструктивний процес вирішення проблем, що їх розділяє; 4) як процедуру діалогу між правопорушником і жертвою правопорушення у присутності та/ або за участю третьої нейтральної сторони, у ході якої сторони конфлікту досягають розуміння того, що відбулося, налагоджують порозуміння і укладають угоду з приводу відшкодування збитків; 5) як вид юридичної практики, націленої на подолання наслідків правопорушення. Тобто метою відновного правосуддя є реституція — повернення до ситуації, яка існувала до вчинення злочину/ проступку. Така практика особливо дієва як засіб реагування на делінквентність неповнолітніх. Відновне правосуддя — рух за новий підхід до реагування на злочин, який доповнює офіційну систему правосуддя та залучає самі сторони і громадськість до усунення наслідків злочину. Відновне правосуддя прагне максимально усунути спричинену злочином шкоду та сприяти прийняттю правопорушником відповідальності за скоєне.3 Парадигмальні зміни, які пропонує відновне правосуддя у порівнянні з традиційним каральним підходом (за Г. Зером3)

3

Критерії

Кримінальне судочинство

Відновне правосуддя

Розуміння злочину

Порушення закону

Шкода, заподіяна конкретним людям та стосункам між ними

Ключові фігури

Держава і злочинець

Правопорушник і потерпілий

Потреби жертви

Не захищені на належному рівні

На першому місці

Характер процесу

Змагання

Співпраця

Хто приймає рішення?

Професіональні судді

Сторони конфлікту

Г. Зер. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин і правосуддя. — К.: Університетське видавництво «Пульсари», 2004.

42

Модуль IV

Нести відповідальність означає:

Прийняти свій вирок «як ліки»

Визнати відповідальність та виконати добровільно взяті зобов’язання перед іншої стороною

Часова спрямованість

Минуле

Майбутнє

Емоції, стосунки

Напружені, не зберігаються

Емоційна розрядка, відновлення стосунків

Принципи відновного правосуддя Усі програми відновного правосуддя базуються на таких основних принципах: 1. У центрі уваги — потреби жертви (відшкодування шкоди, відновлення почуття безпеки, зцілення).

2. Прийняття відповідальності правопорушником, що означає його готовність здійснювати дії, спрямовані на виправлення ситуації.

3. Самовизначення сторін — делегування повноважень сторонам для пошуку та прийняття взаємоприйнятного рішення.

4. Залучення найближчого соціального оточення та представників місцевої громади до процесу вирішення ситуації та подальшої реабілітації сторін конфлікту. Пропоновані вправи Порівняння парадигм Мета: підвищити розуміння концепції відновного правосуддя, актуалізувати знання про відмінності між каральним та відновним підходами. Обладнання: фліпчарт для кожної малої групи, маркери. Час: 15 хвилин (10 хв. — робота в групах, 5 хв. — обговорення) Завдання: розділити групу на дві підгрупи. Кожна підгрупа має порівняти каральну та відновну парадигму. Визначити основні принципи та переваги відновного правосуддя. Для більшої структурованості можна використати цей зразок: Критерії

Кримінальне судочинство

Відновне правосуддя

Розуміння злочину Ключові фігури Потреби жертви Характер процесу Хто приймає рішення? Нести відповідальність означає: Часова спрямованість Емоції, стосунки Обговорення: У чому полягає найсуттєвіша відмінність між кримінальним судочинством та відновним підходом? Яким чином (завдяки чому?) відновне правосуддя дозволяє краще задовольнити потреби, що виникають в учасників кримінальної ситуації?

Інформація для викладача До початку проведення вправи «Порівняння парадигм» доречно обговорити зі студентами емоції та потреби, що виникають у потерпілого та правопорушника після скоєння злочину. Доречно також обговорити можливість задоволення цих потреб у системі офіційного правосуддя.

Відновне правосуддя та базові поняття медіації

43

Тема 4.2. Форми відновного правосуддя: медіація, коло відновного правосуддя, сімейна конференція. Поняття та принципи медіації Основні поняття та тези Усі програми відновного правосуддя базуються на прагненні збалансувати інтереси потерпілого та громади з потребою інтеграції правопорушника в суспільство. Вони спрямовані на відновлення потерпілого та надання можливості всім сторонам, залученим до процесу провадження правосуддя, брати активну участь у прийнятті рішення. Що не є відновною програмою? За час розвитку відновних програм було досить багато експериментальних форм. Наприклад, одна з них — «неформальне посередництво» — зараз реалізується структурами кримінальної юстиції. Ініціатором проведення програми примирення може бути прокурор, який запрошує сторони взяти участь у неформальному врегулюванні справи з наміром припинити судовий розгляд за умови досягнення примирення. Посередником може виступати соціальний працівник або співробітник служби апробації, який проводить роботу із засудженим, — людина, переконана, що контакт із жертвою може позитивно вплинути на правопорушника. Або це може бути працівник міліції, викликаний на розв’язання побутового конфлікту, від якого очікують справитися з ситуацією без винесення будь-якого юридичного обвинувачення. Такий спосіб неформального посередництва може бути спільним для всіх правових систем, проте його процедура залежить від національного кримінального законодавства: якщо ця процедура не описана в законодавстві, посередництво може використовуватись нечасто, а інколи може ставати несистематичним і безконтрольним. Окрім цього залишається ймовірність необ’єктивності і зловживання. Програми зі встановлення відшкодування існують лише для того, щоб встановити розмір матеріальної чи іншої можливої компенсації, яку за рішенням суду повинен буде виплатити правопорушник. Отже, це примусова компенсація за вчинену шкоду. Як правило, процедура встановлення відшкодування проводиться у формі коротких індивідуальних зустрічей із кожною стороною конфлікту. Програми зі встановлення відшкодування не ставлять перед собою за мету примирення учасників кримінальної ситуації, за їхньої допомоги лише обговорюються умови виплати компенсації. Ще один вид відновної програми — «човникова медіація» — не передбачає особистих зустрічей сторін конфлікту. Натомість вони досягають порозуміння за допомогою посередника, який зустрічається з ними по черзі. Однак вищезазначені програми не зовсім відповідають відновним принципам. Для того, щоб визначити, чи є програма відновною, можна скористатися визначеннями, поданими у Резолюції Економічної і соціальної ради ООН «Про основні принципи програми відновного правосуддя у кримінальних справах» від 24 липня 2002 року. ЩО Є ВІДНОВНОЮ ПРОГРАМОЮ? Враховуючи вищезазначене, загально прийнято визначати три основні форми відновного правосуддя: сімейна конференція (або сімейна групова нарада), коло правосуддя і програма примирення жертви та правопорушника (медіація). Медіація між потерпілим та правопорушником передбачає їхню спільну зустріч віч-на-віч з метою обговорення того, що сталось, та прийняття рішення щодо того, яким чином можна усунути завдану злочином шкоду. Під час сімейних конференцій до процесу обговорення долучаються, окрім потерпілого та правопорушника, також члени родини правопорушника. Мета їхньої участі — допомогти правопорушнику розробити план його реабілітації та підтримувати його під час реалізації цього плану. Зазвичай сімейні конференції застосовуються у випадку, коли правопорушення було вчинене неповнолітньою особою.

44

Модуль IV

Коло відновного правосуддя передбачає участь у процедурі вирішення кримінального конфлікту представників громади, у якій було скоєно злочин чи правопорушення (наприклад, жителів селища, представників навчального закладу тощо). На даний момент програми відновного правосуддя успішно функціонують в таких регіонах світу як Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія та Південна Африка. У більшості країн вони не лише впроваджуються як пілотні, а й закріплені на рівні національного законодавства. Стрімкий розвиток програм відновного правосуддя в системах кримінального судочинства багатьох країн призвів до прийняття ООН базових принципів програм відновного правосуддя і рекомендації впроваджувати відновні практики у всіх країнах-учасницях. Пропоновані вправи Форми відновного правосуддя: переваги та обмеження Мета: актуалізувати знання про форми відновного правосуддя, проаналізувати переваги. та обмеження їх використання. Обладнання: фліпчарт для кожної малої групи, маркери. Час: 20 хвилин. Завдання: розділити групу на три підгрупи. Кожна підгрупа працює над визначенням переваг та обмежень однієї із найпоширеніших форм відновного правосуддя (медіація, коло, сімейна конференція). Обговорення: Сформулюйте основні критерії проведення певної програми відновного правосуддя, тобто визначте, у яких випадках доречно проводити ту чи іншу програму відновного правосуддя.

Так чи ні? Мета: поглибити розуміння характерних ознак відновних програм, їхніх принципів. Обладнання: перелік ситуацій (див. нижче). Час: 10 хвилин. Завдання: Група працює у великому колі. Фасилітатор зачитує опис програми, після чого група проводить коротке обговорення того, чи є це формою відновного правосуддя. Опис програм 1. Правопорушник виявив бажання залагодити свій кримінальний конфлікт поза судом за допомогою медіації. Для цього він звернувся до медіатора. Коли медіатор запропонував потерпілій стороні провести медіацію, вона не зовсім погодилася. Сказала, що згодна обговорити ситуацію і не заперечує, щоб справу було вирішено поза судом. Однак потерпіла сторона відмовляється прийти на зустріч із правопорушником. Все, що вона погодилася робити — це обговорювати ситуацію із медіатором, а в разі необхідності обговорити щось із правопорушником — передавати повідомлення через медіатора. Чи є це формою відновного правосуддя? Чому?

2. Батьки правопорушника звернулися до медіатора з проханням провести відновну програму. Потерпілий теж погодився. Коли сторони безпосередньо зустрілися і почали обговорювати ситуацію, неповнолітній правопорушник почав виправдовуватися і казати, що він насправді невинний. Чи можна таку програму вважати формою відновного правосуддя? Чому?

3. У складній кримінальній ситуації було прийнято рішення провести коло. За день до проведення програми посереднику зателефонували батьки правопорушника та сказали, що не зможуть прийти через важливіші справи. Посередник звернувся до вчительки правопорушника з проханням прийти на коло і підтримати хлопця, але вона відмовилась. Зрештою, на коло погодився прийти директор школи, де вчився неповнолітній. Однак він лише недавно зайняв цю посаду і взагалі не знає хлопця, але погодився підтримати його. Чи можна таку програму вважати формою відновного правосуддя? Чому? Обговорення: Яким принципом програм відновного правосуддя ви користувались, приймаючи рішення стосовно того, чи належить запропонована ситуація до відновних практик, чи ні?

Відновне правосуддя та базові поняття медіації

45

Інформація для викладача Під час проведення вправи «Так чи ні?» доречно обговорити основні принципи програм відновного правосуддя. Рішення стосовно того, чи належить описана ситуація до відновної практики, чи ні, необхідно приймати виходячи з цих принципів.

Тема 4.3. Завдання та функції медіатора Основні поняття та тези Завдання медіатора в програмі примирення правопорушника та потерпілого Медіатор відіграє важливу роль в організації зустрічі потерпілого та правопорушника, втім він не є ключовим учасником медіації. Роль медіатора полягає в тому, щоб полегшувати взаємодію учасників кримінальної ситуації. Завдання медіатора можна умовно розподілити на дві групи: підготовчий етап та безпосереднє проведення медіації. На підготовчому етапі на медіатора покладаються такі функції: • визначення можливості проведення медіації чи іншої відновної програми; • інформування сторін про можливість участі в програмі примирення; • підготовка сторін до участі шляхом проведення попередніх зустрічей; • визначення готовності сторін до участі в програмі примирення. Кваліфіковане виконання функцій медіатора на цьому етапі сприятиме успішному проведенню медіації. Безпосередньо під час програми примирення медіатор має виконувати такі завдання: полегшення переговорів; фокусування уваги сторін на визнанні несправедливості конфліктної ситуації та уникнення взаємних звинувачень. Для цього медіатор виконує такі функції: • підтримує інтерес сторін до процедури; • контролює процес; • визначає характер стосунків; • регулює стосунки. Професійна підготовка медіаторів На практиці у тих державах, де застосовується медіація в кримінальних справах, медіатори набираються переважно з числа осіб, які мають вищу гуманітарну освіту в області соціології, психології або права. У деяких державах, зокрема Німеччині, медіаціями у кримінальних справах займаються виключно висококваліфіковані фахівці. У Норвегії та Північній Америці роль медіаторів виконують волонтери, які пройшли відповідну підготовку, однак вони займають інші посади в громаді. У Великобританії медіатори, починаючи свою роботу на добровільних засадах, спочатку беруть участь у легших справах і паралельно проходять додаткову підготовку, після чого вже за плату проводять медіацію в складніших справах. На сьогодні ряд університетів, переважно в Канаді та США, пропонують навчальні програми з відновного правосуддя та курси з підготовки медіаторів. Також стрімко розвиваються професійні асоціації медіаторів та ведучих відновних програм. Професіонали-медіатори можуть належати до громадської організації або бути державними службовцями, а їхня робота фінансується з державного чи міського бюджетів, а також за рахунок благодійних внесків. Однак більшість практиків та науковців, які займаються питанням впровадження медіації у кримінальне судочинство, впевнені в тому, що послуги медіаторів у кримінальних справах не повинні фінансуватися самими зацікавленими сторонами. У цьому є запорука нейтральності та неупередженості медіатора.

46

Модуль IV

Визначення компетентності медіаторів Оскільки у більшості країн світу, де впроваджуються програми відновного правосуддя, діяльність медіаторів підлягає сертифікації, то відповідно існують певні оціночні форми компетентності медіатора. Варто зазначити, що на початку 90-х років ХХ ст. оцінювалися переважно базові навички, які стосувалися стримування конфлікту за рахунок директивної практики, спрямованої на їх урегулювання. Отже, переважно оцінювалися свідомі зусилля медіаторів направляти учасників до досягнення порозуміння та прийняття угоди. Однак вже через кілька років стало очевидним, що такий спосіб визначення компетентності медіаторів суперечить основному принципу діяльності медіаторів — нейтральності. Це призвело до зміни методів оцінки діяльності медіаторів. Наприклад, Національна програма сертифікації сімейних медіаторів Канади розробила оціночну форму навичок медіатора. До тесту було включено такі функціональні завдання: • Медіатор працює з учасниками, заохочуючи взаєморозуміння між ними, емпатію та увагу один до одного.

• Разом зі сторонами працює над формуванням способів їх спілкування.

• Просить учасників проясняти та направляти його дії в організації процесу, вносити процедурні зміни, якщо сторонам це потрібно.

• Заохочує учасників до формування власних висновків та прийняття самостійних рішень.

• Допомагає учасникам визначитися із принципами та критеріями, які полегшують прийняття рішення; • Працює з учасниками над формуванням їхніх власних норм та принципів для оцінки рішень. Вищенаведений перелік ще раз підтверджує важливість того, що роль медіатора є допоміжною в процесі медіації.

Тема 4.4. Потреби учасників кримінальної ситуації та можливості медіації

• • • • • • • • • • •

Потреби потерпілої сторони 1. Потреба в отриманні інформації: Шість базових запитань, на які потерпілому потрібно отримати відповіді (Г. Зер): Що трапилося? Чому це трапилось зі мною? Чому я тоді діяв так? Чому з тих пір моя поведінка змінилась? А якщо це відбудеться знову? Що це значить для мене та моїх поглядів (віри, мого бачення світу, мого майбутнього)?

2. Потреба у зціленні від наслідків психологічної травми: Потреба справитися з почуттями та емоціями, пов’язаними з подією злочину, бути вислуханим. Потреба у визнанні несправедливості скоєного. Потреба у поверненні почуття безпеки та захищеності. Потреба у прощенні та позбавленні нав’язливих думок щодо відплати, помсти або покарання злочинця. Потреба у виправленні завданої шкоди, відшкодуванні збитків, вибаченні.

47

Відновне правосуддя та базові поняття медіації

1.

2.

3.

4.

5.

Потреби правопорушника Потреба в підтримці, прийнятті і розумінні. Особливо для неповнолітніх правопорушників важливо, щоб їх вислухали, при цьому не моралізуючи їхні вчинки. Потреба у повазі та відновленні почуття власної гідності. Потреба у допомозі, щоб «стати на шлях покаяння», «зцілитися». Потреба контролю над власним життям — розвивати автономність і внутрішню свободу, яка не пов’язана з насиллям над іншими. Потреба у прийнятті відповідальності: усвідомлення свого вчинку та дії з виправлення скоєного. Це дозволяє правопорушнику вирішити власні проблеми. Розуміння негативних наслідків своїх дій, утримуватиме від повторного злочину. Можливість виправити власні дії сприятиме поверненню особи в суспільство як повноцінного його члена. Значення програми для потерпілого Переваги

Ймовірні ризики

• допомагає швидше відновити стан потерпілого; • дозволяє потерпілому отримати необхідні відповіді; • дозволяє отримати матеріальну компенсацію (при цьому потерпілий сам бере активну участь у визначенні її розміру; • сприяє поверненню упевненості та відчуття контролю над власним життям.

• обговорення кримінальної ситуації може викликати повторне переживання травматичного досвіду; • розчарування внаслідок нереальних очікувань щодо реакції правопорушника на його переживання, неадекватного відшкодування завданих збитків чи недотримання правопорушником угоди.

Значення програми для правопорушника Переваги

Ймовірні ризики

• дозволяє уникнути таврування, яке посилює почуття відторгнення; • підтримується почуття «об’єднуючого сорому» через донесення до правопорушника переживань потерпілого, не ігноруючи при цьому почуття і проблеми самого правопорушника; • надає можливість активно брати участь у плануванні свого майбутнього; • посилюється відчуття відповідальності за своє життя, формується готовність відшкодовувати збитки.

• страх зустрічі з потерпілим; • підозри, що потерпілий може використати процедуру примирення для помсти та приниження; • страх, що потерпілий буде вимагати занадто великої компенсації або загрожувати фізичною розправою.

48

Модуль IV

Пропоновані вправи Почуття/ переживання та потреби учасників кримінальних ситуацій Мета: актуалізувати знання про переживання та потреби учасників кримінальної ситуації. Обладнання: фліпчарт для кожної малої групи, маркери. Час: 40 хвилин (15 хв. — робота в групах, 25 хв. — обговорення). Завдання: розділити групу на дві (або чотири — залежно від кількості учасників) підгрупи. Кожна з підгруп працює над заповненням таблиці: Потерпілий (Правопорушник) Почуття та переживання

Потреби

Половина підгруп працює над почуттями та потребами потерпілого, а інша — правопорушника. Питання для обговорення: 1. Що лежить в основі почуття помсти або бажання покарати правопорушника?

2. Що необхідно для того, щоб задовольнити потреби потерпілого?

3. Що означає прийняття правопорушником відповідальності?

4. Що спільного в почуттях і переживаннях потерпілого й правопорушника? Чому так?

5. Які висновки можна зробити про почуття, переживання й потреби учасників кримінальної ситуації?

Література 1. Вос Б., Умбрайт М. Впровадження відновного правосуддя до правової системи України: оцінка програми. Підсумковий звіт // Міжнародна конференція «Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи»: Тез. док. і повід., 20—21 квітня 2006 р. — К.: УЦП, 2006. — С. 49—53.

2. Ертсен І., Маккей Р., Пелікан К. Реконструкція зв’язків у громаді — медіація і відновне правосуддя в Європі // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2007. — № 2(6). — С. 73—96.

3. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна погляду на кримінальне судочинство // Право України. — 2003. — №10. — С. 154—156.

4. Зер Г. Зміна об’єктива: Новий погляд на злочин та правосуддя: Пер. з англ. — К.: «Пульсари», 2004. — 222 с.

5. Коваль Р. Роль і місце програм відновного правосуддя в системі ювенальної юстиції. // Всеукраїнська науково-практична конференція «Створення та розвиток системи ювенальної юстиції в Україні»: Тез. док. і повід., 12 квітня 2005 р. — [Цит. 2008, 19 березня]. — Доступний з: [http://www.rj.org.ua/resources_table/17].

6. Лазаренко О. Профілактика злочинності неповнолітніх: шляхи вирішення // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2007. — № 2(6). — С. 6—9.

7. Мачужак Я. В., Землянська В. В. Медіація як ефективний засіб для перевиховання та попередження злочинності серед неповнолітніх. — [Цит. 2008, 19 березня]. — Доступний з: [http://www.rj.org.ua/resources_table/17].

8. Райт Мартин. Восстановительное правосудие — путь к справедливости. Симпозиум //Пер. с англ. — К.: «Издатель Захаренко В. А.», 2007. — 304 с.

9. Соціальна місія системи кримінального судочинства: витяг з доповіді «Соціальні аспекти юстиції» Міністра Юстиції Фінляндії // 26 Конференція європейських міністрів юстиції (7—8 квітня 2005 р.): Тез. док. і повід., 7—8 квітня 2005 р. — [Цит. 2008, 19 березня]. — Доступний з: [http://www.commonground.org.ua/lib_pub.shtml].

10. Умбрайт Марк. Гуманистический подход к посредничеству в разрешении конфликтов: путь преображения, путь миротворчества // Вестник восстановительной юстиции. Выпуск 3. — М., 2001.

11. Ювенальна юстиція: Навчальний посібник / Кол. авторів: Гусєв А. І., Костова Ю. Б., Крестовська Н. М., Семікоп Т. Є., Терещенко І. Г., Шмеріга В. І.; за заг. ред. Крестовської Н. М. — Одеса: ОЮІ ХНУВС, 2006. — 243 с.

Модуль V

Етичні засади програм відновного правосуддя • Етичні цінності та етичні принципи програм відновного правосуддя • Етичні норми в процесі медіації • Принципи роботи медіатора за трансформативного підходу • Етичні стандарти та принципи соціальної роботи

50

Модуль V

Етичні засади програм відновного правосуддя Мета: визначити етичні засади процесу медіації та сформувати базові уявленні про цінності та норми діяльності медіатора в програмах відновного правосуддя.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Завдання: Дати уявлення про етичні стандарти медіації в громаді. Підвищити обізнаність слухачів про професійні етичні цінності та принципи процесу медіації. Розширити розуміння принципів добровільності, конфіденційності, неупередженості, нейтральності в процесі медіації. Ознайомити із засадами організаційної етики в діяльності медіатора. Сприяти розвитку навички розв’язання етичних дилем. Удосконалити навички застосування етичних норм у процесі розв’язання конфліктів. Навчальний план (пропоновані теми)*:

Проблема етики та етичний кодекс медіатора. Персональна (особиста) та професійна етика. Організаційна етика: взаємовідносини з колегами, стосунки з організацією, що впроваджує програми відновного правосуддя.

2 год.

Питання добровільності, конфіденційності, неупередженості, нейтральності у стосунках з клієнтами.

4 год.

Загалом

6 год.

*Змістовне наповнення кожної теми Модулю 5 «Етичні засади програм відновного правосуддя» викладач здійснює самостійно, використовуючи запропоновані нижче методичні матеріали.

Етичні засади програм відновного правосуддя

51

Основні поняття та тези: Етичні стандарти медіації в громаді формують міжнародні етичні стандарти (Етичний кодекс у сфері відновного правосуддя, Міжнародний моральний кодекс професійних соціальних працівників, Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи, Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників) та принципи, які конкретизують їх в українських реаліях. В українській практиці основні положення поведінки відображені в Етичному кодексі спеціалістів із соціальної роботи в Україні (2003 р.) та в Етичному кодексі медіатора (2005 р.). Метою Етичного кодексу медіатора Українського Центру Порозуміння є визначення основних принципів та цінностей медіації. Недотримання даного Кодексу є несумісним зі званням медіатора Українського Центру Порозуміння. Кодекс мітить основні поняття, етичні принципи діяльності, які визначають норми персональних взаємин з клієнтами, колегами та організацією. Цей кодекс складається з таких розділів: І — особиста етика, II — професійна етика, III — організаційна етика. Професіонали, діяльність яких пов’язана з проведенням медіації, повинні знати про дві групи принципів, якими вони керуються в роботі: • Принципи, прийняті професійною етикою на державному та міжнародному рівнях.

• Особисті цінності та принципи, які свідомо чи підсвідомо впливають на їхнє ставлення до своєї роботи і спілкування зі сторонами медіації (персональна етика). Іноді особисті та професійні цінності можуть конфронтувати між собою, ускладнюючи ситуації морального вибору. Приймаючи рішення в таких ситуаціях, медіатор має зважати на відповідальність, яку він несе перед сторонами конфлікту. У разі виникнення сумніву щодо відповідності його поведінки морально-етичним нормам доцільно обговорити ситуацію з колегами, супервізором. Базові принципи медіації Визнання важливості почуттів та потреб потерпілого

проявляється в можливості для жертви розповісти про свої потреби та переживання, бути почутим, зустріти розуміння та підтримку;

Прийняття правопорушником відповідальності

визнання провини та готовність відшкодувати нанесені збитки;

Активне залучення сторін

надання сторонам повноважень у пошуку та прийнятті взаємоприйнятного для них рішення; лише учасники кримінального конфлікту є компетентними у вирішенні проблеми;

Нейтральність медіатора

ведучий програм примирення повинен працювати однаково і для жертви, і для правопорушника; у той самий час він не може бути нейтральним до самого правопорушення, визнаючи його несправедливість;

Конфіденційність

всі учасники процедури беруть на себе зобов’язання не поширювати будь-яку інформацію, що стала їм відома, без згоди другої сторони; медіатор також не може повідомляти представників системи кримінального правосуддя про те, що саме відбувалось під час медіації; єдиний документ, який може бути використано під час розгляду кримінальної справи в суді — угода про примирення сторін;

Добровільність

медіація може відбуватись лише за умови добровільної згоди сторін на участь у ній; як потерпілий, так і правопорушник можуть відмовитись від даної процедури на будь-якому її етапі.

52

Модуль V

Пропоновані вправи: Етичні принципи Мета: визначення уявлень слухачів про етичні принципи роботи медіатора. Обладнання: фліпчарт, маркери. Час: 30 хвилин. Завдання: слухачам пропонується в підгрупах обговорити значення принципів медіації для учасників конфлікту: Визнання важливості почуттів та потреб сторін • Прийняття відповідальності за наслідки конфлікту • Активне залучення сторін • Нейтральність ведучого • Конфіденційність • Добровільність Коментар для викладача. Інший варіант вправи — обговорення прикладів реалізації принципів на практиці.

Етичні дилеми Мета: набути навичок розв’язання етичних дилем шляхом використання етичних принципів. Обладнання: приклади задач. Час: 20 хвилин. Завдання. Слухачам пропонується самостійно чи в групах обговорити етичні задачі та визначити принцип, який лежить в основі їх розв’язання. Приклади задач.

1. Одна зі сторін в сепаратній зустрічі пропонує як компенсацію за завдану шкоду більше грошей, ніж очікує отримати інша сторона. Чи слід медіатору повідомляти про це іншу сторону? (Нейтральність.)

2. Одна зі сторін, маючи наміри популяризувати знання про медіацію серед людей, хоче освітити процес в пресі. Як реагувати медіатору (чи координатору), знаючи про такі наміри? (Конфіденційність.)

3. Одна зі сторін конфлікту — неповнолітня дитина. Її батьки хочуть медіації, вважаючи це найкращим способом розв’язання конфлікту. Дитина не висловлює особливого бажання брати участь у медіації. Чи слід медіатору проводити процес? (Добровільність.)

4. Близька людина медіатора звертається до нього з проханням бути посередником в його конфлікті. Як слід вчинити медіатору? (Неупередженість.) Обговорення: Чи важко було визначити принцип? Що було визначальним при прийнятті рішення щодо принципу?

Етичний кодекс Мета: обмін досвідом щодо застосування етичних принципів, декларованих Етичним кодексом. Час: 20 хвилин. Завдання. Слухачам пропонується в підгрупах по чотири — п’ять слухачів обговорити випадки з практики, які б демонстрували застосування норм особистої, організаційної та професійної етики. Обговорення: Які положення Етичного кодексу викликають запитання чи труднощі реалізації? Якими можуть бути перешкоди застосування положень Етичного кодексу?

Етичні засади програм відновного правосуддя

53

Роздаткові матеріали: Етика — це вчення про мораль, що аналізує її природу, характер, структуру і категорії (добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо), за допомогою якого отримуються моральні принципи, норми, цінності та правила поведінки. Принцип Фундаментальна правда або пропозиція, яка служить основою для переконання або дії; правило чи переконання, яке керує чиєюсь особистою поведінкою, морально коректною поведінкою і ставленням; фундаментальне джерело чи основа чогось. Етичний кодекс медіатора (УЦП) Розділ I. Особиста етика 1. Принципи етики медіатора базуються на етичних нормах життя суспільства та дотриманні гідності людини.

2. Порушенням гідності медіатора є кожний вчинок, який порушує гідність його/ її як людини та негативно впливає на авторитет і довіру до виконуваної професійної діяльності як медіатора.

3. Медіатор виконує свої обов’язки з дотриманням прав та свобод людини, незважаючи на стать, вік, расу, політичні переконання, займані посади та інші умовності. Медіатор Українського Центру Порозуміння у своєму житті та діяльності керується наступними базовими цінностями та ідеями щодо природи людини, сутності конфліктів та пошуку шляхів їх розв’язання, відновлення душевної рівноваги: • Віра у взаємозв’язок всіх речей і загальної людяності.

• Віра у важливість присутності посередника та його тісний контакт зі сторонами для сприяння ефективному розв’язанню конфлікту.

• Віра в цілющу функцію посередництва, яка втілюється через діалог та взаємодопомогу людей.

• Віра в потребу більшості людей жити в злагоді.

• Віра в бажання більшості людей змінюватись на краще під час набуття життєвого досвіду.

• Віра в здатність більшості людей знайти джерела внутрішньої сили для подолання ворожості, для особистісного зростання та допомоги іншим людям у схожих ситуаціях.

• Віра в притаманні всім людям почуття гідності та самовизначення, які ускладнюють уникання конфлікту. Розділ II. Професійна етика Стаття 1. Добровільність 1.1. Процес медіації розпочинається тоді, коли всі сторони добровільно висловили згоду на участь в ньому. Як сторони, так і медіатор мають право відмовитись від даної процедури на будь-якому з її етапів.

1.2. Сторони мають право обирати кандидатуру медіатора чи просити замінити його/ її на будь-якій стадії процесу. Стаття 2. Конфіденційність Як сторони, так і медіатор не можуть розголошувати, цитувати, переказувати третім особам чи якось інакше використовувати інформацію (письмову, усну, пряму чи опосередковану), що стала їм відома під час процесу медіації. Положення цього пункту не розповсюджуються на випадки: 1) коли сторони дали на це свою згоду; 2) коли інформація використовується в безособовій формі в середовищі професіоналів з метою навчання та обміну досвідом; 3) коли отримана інформація свідчить про реальну загрозу нанесення шкоди; у такому випадку медіатор повинен поінформувати відповідні органи, часто правоохоронні (у деяких випадках можна поінформувати осіб, яких це стосується). Стаття 3. Неупередженість 3.1. Медіатор діє однаково в інтересах обох сторін, незважаючи на вік, стать, соціальний статус, расу, колір шкіри, мову, релігію, політичні чи інші переконання, національне та соціальне походження, майнове, соціальне чи інше становище.

3.2. Медіатор під час участі в процесі переговорів повинен уникати внутрішнього конфлікту інтересів, коли його/ її соціальні чи професійні стосунки з будь-яким учасником конфлікту чи його представником, що також бере участь в процесі, можуть вплинути на об’єктивність та призвести до появи упередженого ставлення.

54

Модуль V

Стаття 4. Нейтральність Медіатор не повинен мати особистої зацікавленості в певному варіанті вирішення конфлікту. Відповідно, медіатор не нав’язує сторонам свої судження чи будь-які варіанти вирішення спору. Стаття 5. Взаємовідносини з клієнтом Медіатор зобов’язаний: 5.1. Поважати самовизначення сторін (самостійність, волевиявлення) — здатність учасників досягти добровільної згоди.

5.2. Підтримувати право учасників на особисте життя та конфіденційність, на відповідальне використання інформації, на стосунки, що базуються на довірі.

5.3. Сприяти розумінню учасниками процесу медіації та особливої ролі медіатора в цьому процесі.

5.4. Забезпечити справедливу та неупереджену організацію і перебіг кожного з етапів процесу.

5.5. На вимогу учасників надавати їм інформацію щодо своєї кваліфікації, знань та досвіду.

5.6. Надавати консультації всім учасникам процесу, на їх прохання, з питань, що належать до його компетенції. Розділ III. Організаційна етика Стаття 1. Стосунки з колегами Медіатор зобов’язаний: 1.1. Поважати досвід, професійну підготовку та ефективність роботи колег та професійних працівників інших сфер, поширювати будь-яку необхідну співпрацю з метою підвищення якості послуг.

1.2. Поважати різні точки зору та практичний досвід колег, а також інших професійних працівників, нести індивідуальну відповідальність за публічну критику їхньої роботи.

1.3. Уникати неконструктивної критики щодо своїх колег.

1.4. Сприяти отриманню знань та досвіду шляхом обміну інформації з колегами та іншими професіоналами з метою підвищення кваліфікації.

1.5. Уникати участі в процесі врегулювання конфлікту, якщо інший медіатор (медіатори) вже бере (беруть) участь у ньому, без попередньої згоди ведучого медіатора та сторін.

1.6. Надавати своїм колегам інформацію, необхідну для сумісної діяльності у випадках, коли в конкретному процесі беруть участь більше, ніж один медіатор. Стаття 2. Стосунки з Українським Центром Порозуміння Медіатор як представник Українського Центру Порозуміння зобов’язується: 2.1. Своїми професійними якостями та відповідальним ставленням до роботи підтримувати репутацію організації та довіру до процесу медіації в цілому.

2.2. Уникати прямої чи опосередкованої критики методів роботи організації, процесу медіації в цілому, а також уникати інших дій, що можуть нанести шкоду репутації Центру чи його партнерів.

2.3. Приймати місію організації та сприяти втіленню ідей та цінностей Українського Центру Порозуміння.

2.4. Виносити на розгляд ради Українського Центру Порозуміння будь-які порушення етичного кодексу.

55

Етичні засади програм відновного правосуддя

Інформація для викладача: У процесі розгляду Етичного кодексу варто окремо розглядати норми особистої, професійної та організаційної етики. Варто звернути увагу на конфлікт персональних та професійних цінностей, активізуючи слухачів прикладами з практики. Для кращого засвоєння матеріалу слід не лише ідентифікувати той чи інший принцип зі слухачами, але й сприяти його активному застосуванню шляхом участі в рольових іграх та вправах протягом усього курсу навчання.

Література: 1. Відновні практики як альтернативний підхід до розв’язання конфліктів у громаді. Матеріали тренінгу / А. Горова, Н. Прокопенко. — К., 2007. — 25 с.

2. Етичний кодекс медіатора Українського Центру порозуміння // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2005. — №1—2. — С.103—105.

3. Рекомендації з найкращих методів роботи провідних програм відновного правосуддя, супервізорів та координаторів програм (звіт Групи з Навчання та Акредитаційної Політики, Великобританія) // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2008. — №1(9). — С. 41—56.

4. Пособие ведущего программы примирения потерпевших и правонарушителей / Украинский Центр Согласия. — 2005. — С. 9-13.

5. Тренинг базовых навыков ведения медиации потерпевших и правонарушителей. Пособие фасилитатора / Украинский Центр Согласия. — 2005. — 88 с.

6. Вступ до соціальної роботи: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. — К.: Академвидав, 2005. — С. 186—200.

7. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України // Соціальна політика і соціальна робота. — 2003. — №1.

8. Етика соціальної роботи: принципи і стандарти // Соціальна політика і соціальна робота. — 1998. — №4.

9. Соціальна робота: В 3-х ч. — Ч. 1. Основи соціальної роботи / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004.

10. Соціальна робота: В 3-х ч. — Ч. 2. Теорії та методи соціальної роботи / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004.

11. Посібник ООН. Програми відновного правосуддя (розділ 1—4) // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2008. — №1. — С. 64—80.

Модуль VI

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення • Поняття медіації. Передача справи на медіацію. Первинний контакт з учасниками кримінальної ситуації • Підготовка сторін до участі в процедурі медіації • Процедура медіації • Комунікативні навички медіатора • Ко-медіація • Завдання самооцінки в процесі медіації та ко-медіації

58

Модуль VI

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення Мета — надати слухачам загальне уявлення про процедуру медіації та навички медіатора, необхідні для її проведення.

• • •

• • • • •

Завдання: Надати опис процедури медіації: її етапи, послідовність, точки уваги медіатора на кожному з етапів процедури медіації. Окреслити особливості підготовки учасників кримінальної ситуації до потенційної медіації. Визначити навички медіатора, що забезпечують належне проведення процедури медіації. На практичному рівні опанувати базові навички проведення розмови медіатора під час телефонного контакту зі стороною, здійснення вступного слова медіатора перед медіацією, а також навички проведення медіації між учасниками кримінальної ситуації. Окреслити особливості проведення ко-медіації — процедури медіації в парі. Охарактеризувати процес взаємодії медіатора з іншими потенційними учасниками медіації та їх підготовку до участі в процесі медіації. Окреслити можливі складності, що виникають у процесі медіації. Охарактеризувати дії медіатора на завершальному етапі процедури медіації. Визначити необхідність проведення оцінки та самооцінки після завершення медіації. Навчальний план:

6.1.

Процедура медіації. Передача справи на медіацію. Первинний контакт з учасниками кримінальної ситуації.

2 год.

6.2.

Попередні зустрічі, налагодження контакту, розповіді сторін. Зустрічі з іншими потенційними учасниками медіації та їх підготовка до участі в процесі медіації.

6 год.

6.3.

Техніки, необхідні для проведення медіації (активне слухання; невербальна комунікація; заохочування; паузи; відображення почуттів та емоцій; уточнення; перефразування; підведення підсумків).

6 год.

6.4.

Техніка постановки запитань.

4 год.

6.5.

Медіація.

14 год.

6.6.

Звітність, моніторинг та закриття справи. Підсумкова зустріч.

4 год.

6.7.

Ко-медіація.

2 год.

6.8.

Завдання самооцінки в процесі медіації.

2 год. Загалом

40 год.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

59

Тема 6.1. Процедура медіації. Передача справи на медіацію. Первинний контакт з учасниками кримінальної ситуації Основні поняття та тези: Медіація — процес вирішення конфлікту за посередництва третьої незацікавленої сторони, метою якого є сприяння в досягненні добровільної угоди між сторонами. Медіація також є основним інструментом програми примирення потерпілих та правопорушників. Потерпілий — особа, що постраждала в результаті протиправного, в тому числі злочинного діяння. Має те саме значення, що й поняття «жертва», яке використовується в кримінології. Водночас під час проведення програм примирення між учасниками кримінальної ситуації доцільніше використовувати слово «потерпілий» (замість слова «жертва») з метою уникнення таврування особи, якій злочином було нанесено шкоду. Правопорушник — особа, що вчинила протиправне (злочинне) діяння, внаслідок якого виникла кримінальна ситуація. Медіатор (посередник) — нейтральна третя сторона, яка допомагає сторонам конфлікту обговорити ситуацію та дійти згоди щодо того, як її вирішити. У практиці проведення програм примирення також використовуються такі аналоги слова «медіатор», як «ведучий програм примирення» або просто «ведучий». Кримінальна ситуація — конфліктна ситуація (також визначається як вчинення злочину), внаслідок якої було завдано матеріальної та/ чи моральної шкоди потерпілому. Процедура медіації є одним із етапів програм примирення між потерпілими та правопорушниками і складається з таких фаз: • Передача справи на медіацію.

• Попередні зустрічі.

• Власне медіація (спільна зустріч між потерпілим та правопорушником).

• Звітність, моніторинг та закриття справи.

• • • •

Нагадаймо основні критерії для відбору справ на медіацію: наявність потерпілого у справі; визнання правопорушником своєї провини; можливість контакту зі сторонами кримінальної ситуації; іноді — вік учасників кримінальної ситуації (залежно від завдань конкретної програми).

Передача справи на медіацію Джерела контактної інформації про учасників кримінальної ситуації (перш за все, про правопорушника й потерпілого) — будь-який орган системи правосуддя, що безпосередньо займається цією справою на певному етапі її розгляду: • представники міліції, • представники органів прокуратури, • представники суду, а також: • комісія у справах неповнолітніх, • державні та недержавні соціальні служби.

60

Модуль VI

Іноді інформація про кримінальні ситуації може надходити від самих її учасників: потерпілого та правопорушника. Первинний контакт з учасниками кримінальної ситуації Етап передбачає налагодження контакту з учасниками кримінальної ситуації та проведення індивідуальних зустрічей окремо з правопорушником та потерпілим. Перш за все, між медіатором та учасниками кримінальної ситуації відбувається розмова/ бесіда в телефонному режимі, після чого, за умови погодження сторін на участь у процедурі медіації, відбувається безпосередня зустріч медіатора зі сторонами конфлікту. Кроки в процесі організації попередніх зустрічей з учасниками кримінальної ситуації: 1. Телефонний контакт із правопорушником та потерпілим (або інформування шляхом надсилання відповідного листа-запрошення до участі у програмі).

2. Проведення попередніх зустрічей: • Початок попередньої зустрічі (премедіації), встановлення контакту.

• Надання стороні можливості висловитись. Розповідь сторони.

• Виявлення потреб та інтересів, допомога сторонам в їх усвідомленні.

• Інформування сторони про медіацію в кримінальних справах (зустріч по усуненню завданої шкоди), її ризики та переваги.

• Завершення зустрічі. Перший контакт з учасниками кримінальної ситуації, який здебільшого відбувається по телефону, є відправною точкою, і те, як медіатор чи координатор програми його здійснить, може сильно вплинути на подальший розвиток подій. Тому важливим є формування довіри до особи, що телефонує, вже на цьому етапі. Під час телефонного контакту медіатор повинен бути впевненим, переконливим і водночас чутливим до потреб та переживань сторони. Основною метою телефонного контакту є призначення попередньої зустрічі з потерпілим чи правопорушником для надання детальнішої інформації про програму примирення. Варто уникати надання детальної інформації про програму по телефону, оскільки це не є ефективним з точки зору успішності та досягнення позитивного результату. Досвід доводить, що персональні зустрічі медіатора з потерпілим та правопорушником результативніші, оскільки під час попередньої зустрічі ведучий може застосовувати набагато ширший набір інструментів у розмові зі сторонами. Зокрема, мова тіла, комфортне оточення, достатня кількість часу для розмови — ті фактори, які не можуть бути використані під час телефонної розмови — сприяють зростанню рівня довіри до медіатора та до програми, позитивно впливають на сприйняття потерпілим чи правопорушником інформації про медіацію. Тому під час телефонного контакту з учасниками кримінальної ситуації потрібно акцентувати увагу сторони на проведенні особистої зустрічі з ведучим для аналізу ситуації та прийняття рішення про можливість проведення програми примирення. Загальні правила телефонного контакту зі сторонами: 1. Спершу потрібно телефонувати правопорушнику, оскільки якщо спочатку медіатор отримає згоду потерпілого, а потім правопорушник відмовиться від участі у програмі, постраждалій від злочину людині може бути нанесено повторної емоційної травми. Це правило стосується також процесу проведення премедіації.

2. Якщо правопорушниками чи потерпілими є неповнолітні, то медіатор в першу чергу повинен коротко описати мету програми батькам чи законним представникам неповнолітніх для того, щоб отримати їхню згоду на розмову з сином чи донькою та призначення зустрічі.

3. Інформацію про програму потрібно подавати коротко, доступною та зрозумілою мовою. Під час телефонної розмови медіатор чи координатор програми повинен: 1. Назвати себе та організацію, яку він представляє, джерело, звідки надійшла інформація про кримінальну ситуацію.

2. Зазначити назву програми та її основну мету.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

61

3. Назвати мету телефонного дзвінка: призначення зустрічі в зручний для сторони час для надання детальнішої інформації.

4. Якщо зустріч було призначено, уточнити ще раз місце та час.

5. Залишити контактний телефон (навіть якщо сторона не погодилась на премедіацію — це забезпечить можливість контакту у випадку, якщо потерпілий чи правопорушник змінять свою точку зору). Корисні поради медіатору під час налагодження первинного контакту зі сторонами конфлікту • Інформація про кримінальні справи часто є конфіденційною і сторони чи їхні представники можуть із підозрою поставитись до того, що ця інформацію стала відомою представникам недержавної організації. Тому перед початком розмови ретельно зважте, як саме ви можете зазначити джерело інформації про справу таким чином, щоб, з одного боку, бути чесним, а з іншого — не нашкодити своїй репутації чи репутації ваших партнерів — представників правової системи.

• Уникайте слова «примирення», коли розповідаєте про програму чи називаєте її. Сторони кримінальної ситуації, особливо потерпілі, можуть сприймати ваші слова як спонукання до примирення з іншою стороною, що видається їм неприйнятним на цьому етапі. Замість «програма примирення» можна застосовувати «зустрічі учасників кримінальної ситуації» або «зустрічі для усунення завданої шкоди» тощо. Так само варто уникати слів «жертва», «злочинець».

• Завчасно сформулюйте мету участі сторін кримінальної ситуації в програмі для того, щоб потім її зазначити у розмові з потерпілим чи правопорушником. Наприклад, можна сказати, що участь у програмі спрямована на те, щоб спільно шукати шляхи усунення завданої шкоди та визначити, що може бути зроблено ще до суду.

• Не варто залишати сторонам кримінальної ситуації свій домашній телефон як контактний. Стосунки медіатора та сторін кримінальної ситуації не мають виходити поза професійні межі.

• Доволі часто медіатору важко отримати згоду сторони на особисту зустріч через відсутність будь-якої інформації про існування програми примирення в учасників кримінальної ситуації, її цілей та завдань, і як результат — недовіра до несподіваної пропозиції. Суттєво полегшити таку ситуацію може розміщення інформації про програму в приміщенні суду, слідчому ізоляторі, центрі соціально-психологічної допомоги тощо. Крім цього, механізм передачі справ може включати в себе інформаційного листа до сторін, підписаного суддею чи прокурором, про можливості медіації та організацію, що надає такі послуги. У такому випадку медіатор може виступити в ролі кур’єра: повідомити сторону про наявність листа від судді чи прокурора, призначити зустріч для вручення цього листа та надання необхідних роз’яснень. Пропоновані вправи: Налагодження контакту з учасниками кримінальної ситуації по телефону Мета: допомогти слухачам відпрацювати навички налагодження первинного телефонного контакту з учасниками кримінальної ситуації. Обладнання: роздаткові матеріали «Зразок розмови медіатора під час телефонного контакту зі стороною», фліпчарт, маркери. Час: 25 хвилин (робота в парах — 15 хв., тобто кожен слухач у ролі медіатора по 5 хв. та 5 хв. обговорення в парах, після чого протягом 10 хв. — групове обговорення труднощів налагодження первинного контакту по телефону зі здійсненням відповідних записів на фліпчарті). Завдання: Слухачам пропонується в парах відпрацювати навички першої розмови по телефону з учасником кримінальної ситуації. Кожен слухач має спробувати себе в ролі медіатора, після чого обговорити набутий досвід у парах. Після цього відбувається обговорення можливих труднощів у процесі налагодження первинного контакту і шляхів їх вирішення у групі.

62

Модуль VI

Роздаткові матеріали: СХЕМАТИЧНА ПОСЛІДОВНІСТЬ ПРОЦЕСУ МЕДІАЦІЇ Телефонна розмова з учасниками кримінальної ситуації.

1. Назвати себе та програму.

2. Зазначити, хто порадив залучити їх до програми.

3. Запропонувати зустрітись для того, щоб: • проаналізувати ситуацію; • розповісти більше про програму та її можливості; • дізнатись більше для того, щоб добровільно прийняти рішення стосовно участі в програмі. Попередня зустріч (спочатку з правопорушником, потім — із потерпілим).

1. Назвати себе та програму.

2. Попросити учасників розповісти: • Що трапилось?

• Як вони ставляться до того, що трапилось?

• Яку шкоду було завдано цією ситуацією?

3. Пояснити цілі медіації та принципи медіації (конфіденційність, нейтральність та неупередженість медіатора, добровільність, самовизначення сторін, визнання важливості переживань потерпілого, прийняття відповідальності правопорушником).

4. Обговорити потенційні ризики та можливості медіації у цьому випадку.

5. Описати процес медіації: • вступне слово медіатора; • розповідь про те, що трапилось; • обговорення варіантів вирішення ситуації; • досягнення згоди та підписання угоди.

6. Якщо досягнуто принципової згоди на медіацію, підготувати сторону до процесу: • пояснити принципи комунікації (яким чином висловлюватись, щоб інші вас почули); • пояснити, які потреби можуть бути в іншої сторони і як, у зв’язку з цим, потрібно себе поводити на зустрічі; • обговорити можливості відшкодування: • матеріальне відшкодування потерпілому нанесених збитків; • відпрацювання правопорушником певної кількості годин на користь місцевої громади; • надання правопорушником послуг потерпілому — неоплачувана робота правопорушника з метою усунення шкоди, спричиненої злочином; • усне чи письмове прохання правопорушника про вибачення; • пожертви правопорушника на доброчинність; • комбінація перелічених варіантів, якщо це прийнятно для всіх учасників.

• обговорити можливу дату та місце проведення медіації.

7. Спитати, підтримку яких людей учасники хотіли б отримати протягом медіації. Попередня зустріч з іншими учасниками процесу: 1. Назвати себе та програму.

2. Попросити учасників розповісти: • Що трапилось?

• Як вони ставляться до того, що трапилось?

• Як це на них вплинуло?

3. Пояснити цілі медіації та принципи медіації (конфіденційність, нейтральність та неупередженість медіатора, добровільність, самовизначення сторін, визнання важливості переживань потерпілого, прийняття відповідальності правопорушником).

4. Обговорити потенційні ризики та можливості медіації у цьому випадку.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

5. Описати процес медіації: • вступне слово медіатора; • розповідь про те, що трапилось; • обговорення варіантів вирішення ситуації; • досягнення згоди та підписання угоди.

6. Підготувати сторону до процесу: • пояснити принципи комунікації (яким чином висловлюватись, щоб інші вас почули); • обговорити її роль у процесі; • обговорити можливу дату та місце проведення медіації. Сесія медіації: 1. Знайомство.

2. Вступне слово медіатора: • Висловлення вдячності учасникам за те, що вони прийшли.

• Мета зустрічі.

• Огляд принципів зустрічі (конфіденційність, нейтральність та неупередженість медіатора, добровільність самовизначення сторін, визнання важливості переживань потерпілого, прийняття відповідальності правопорушником).

• Огляд кроків процесу медіації (в тому числі і згадка про можливість сепаратних зустрічей).

• Установлення правил зустрічі: • висловлюватись та слухати з повагою; • дотримуватись правила конфіденційності; • говорити по черзі, не перебивати; • ще щось?

3. Розповідь сторін: А. Потерпілий: • Що трапилось?

• Як це на Вас вплинуло?

• Яку шкоду було Вам спричинено правопорушенням? Б. Особи, що підтримують потерпілого: • Що трапилось?

• Як це на Вас вплинуло? В. Правопорушник: • Що трапилось?

• Як це на Вас вплинуло?

• Що призвело до виникнення такої ситуації? Г. Особи, що підтримують правопорушника: • Що трапилось?

• Як це на Вас вплинуло? Д. Чи є питання в потерпілого до правопорушника?

4. Обговорення варіантів вирішення ситуації: • Яку шкоду було спричинено потерпілій стороні?

• Що можна зробити для того, щоб усунути завдану шкоду?

• Що правопорушник готовий зробити для того, щоб відшкодувати збитки?

5. Укладання угоди: • Що повинно бути написано в угоді? (Хто? Що робить? Де? Коли? Як довго?).

• Чи є доповнення до угоди?

• Чи прийнятні домовленості?

• Чи вважають сторони угоду справедливою?

• Перевірка угоди на реалістичність (Яким чином? Що буде, якщо..?).

6. Завершення сесії: • Перерва на підготовку остаточного варіанта угоди. (Реінтеграційна пауза.)

• Ознайомити сторони з остаточним варіантом угоди та перевірити, чи погоджуються вони з формулюваннями.

• Відзначити зусилля та досягнення сторін.

• Запитати про наявність коментарів чи запитань.

• Побажати успіху.

• Закінчити потисканням рук (якщо це прийнятно з погляду медіатора).

63

64

Модуль VI

ЗРАЗОК РОЗМОВИ МЕДІАТОРА ПІД ЧАС ТЕЛЕФОННОГО КОНТАКТУ ЗІ СТОРОНОЮ Медіатор: Доброго дня, чи можу я поговорити з Василем Дмитровичем? Сторона: Так, це я. М.: Мене звати (повне ім’я ), я співробітник (назва організації). Ми співпрацюємо з (назва установи) і, власне кажучи, звідти отримали інформацію про подію, що з Вами сталась... С.: Так... М.: Ми проводимо зустріч учасників кримінальної ситуації з метою пошуку шляхів відшкодування завданої шкоди, а також пошуку можливостей щодо того, що можна зробити в цій ситуації ще до суду. Ця програма фінансується державою (соціальними фондами) і Вам не потрібно буде платити за участь у ній, якщо Ви приймете таке рішення. С.: І що Ви від мене хочете? М.: Я Вам телефоную для того, щоб запропонувати зустрітись у нас в офісі чи в іншому місці, де Вам буде зручно, та розповісти Вам більше про цю програму, чим вона може бути корисною саме для Вас та відповісти на Ваші запитання. С.: Ну, я не знаю.. А для чого це все? М.: Ми можемо зустрітись для того, щоб обговорити ситуацію, в яку Ви потрапили, подумати, що в цій ситуації можна зробити і яким чином участь у цій програмі могла б Вам допомогти. Наша зустріч ні до чого Вас не зобов’язує, тим більше вона носитиме конфіденційний характер. Також я хотів би зауважити, що Ви можете прийти не самі, а, скажімо, з людиною, якій Ви довіряєте і яка може дати вам корисну пораду... Я пропоную Вам зустрітись для того, щоб розповісти більше про програму зустрічей учасників кримінальної ситуації, а рішення про те, брати участь у ній чи ні, залежить тільки від Вас... С.: А які юридичні наслідки це все матиме? Я маю на увазі зустріч із ними. М.: Для того, щоб відповісти на це запитання, мені потрібно знати більше про те, що трапилось. Від (назва установи) ми отримуємо лише контакти учасників кримінальної ситуації та стислий опис справи. У будь-якому випадку, окрім юридичних питань, залишаються також і питання відшкодування завданих збитків, вирішення інших питань... Більш детальні відповіді на Ваші запитання я зміг би Вам дати під час нашої особистої зустрічі.. С.: Ну я не знаю, я працюю і не можу відлучатись у робочий час... М.: Добре, ми могли б зустрітись увечері, чи, наприклад, у вихідні, у нас в офісі... С.: Ну давайте в суботу. М.: Коли б Вам було зручно? С.: Давайте в обід… годині о другій. М.: Отже, в суботу о другій годині в офісі нашої організації? Запишіть тоді, будь ласка, нашу адресу (...) і про всяк випадок наш телефон (...). Я хотів би нагадати, що мене звати (...). С.: Так… М.: Тоді до зустрічі в суботу. С.: До побачення.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

65

Тема 6.2. Попередні зустрічі, налагодження контакту, розповіді сторін. Зустрічі з іншими потенційними учасниками медіації та їх підготовка до участі в процесі медіації Основні поняття та тези: У випадку погодження сторін кримінальної ситуації на безпосередню зустріч із медіатором розпочинається етап попередніх зустрічей. Під час цього етапу, як правило, відбуваються такі кроки: • контакт із правопорушником; • попередня зустріч із правопорушником; • контакт із потерпілим (у разі отримання згоди на участь у програмі від правопорушника); • попередня зустріч із потерпілим; • зустріч з іншими учасниками медіації; • узгодження спільної зустрічі.

• • • • •

• • •

Завдання попередніх зустрічей: встановити контакт з учасниками кримінальної ситуації, сформувати довіру; зібрати інформацію та визначити, чи є доцільним проведення медіації в цій ситуації; поінформувати учасників про мету, зміст, ризики та переваги процедури медіації; дати сторонам можливість висловити свої почуття та розповісти свою версію того, що сталося; допомогти сформулювати свої пропозиції до іншої сторони (правопорушнику медіатор повинен допомогти усвідомити наслідки скоєного та взяти на себе відповідальність, а потерпілому — допомогти впевнитись у важливості його ролі під час медіації); отримати згоду на спільну зустріч; допомогти сторонам підготуватися до зустрічі; визначити, хто ще може бути присутнім на медіації для надання підтримки сторонам, та підготувати їх до зустрічі також.

На основі історії, яку розповість сторона, можна: • виявити потреби сторони та допомогти їй/ йому сформувати пропозиції до іншої сторони; • допомогти стороні усвідомити свої почуття та переживання, зменшити емоційне напруження; • проінформувати сторону про програму примирення та її можливості щодо задоволення потреб потерпілого чи правопорушника в конкретному випадку; • визначити, чи є доцільним проведення медіації в цьому конкретному випадку. Труднощі, які можуть виникнути під час попередньої зустрічі з потерпілими: • Відсутність «формальної» мотивації у потерпілого брати участь у програмі, коли матеріальне відшкодування збитків вже відбулось.

• Відсутність розуміння необхідності чи доцільності процесу примирення.

• Зневіра в можливості розкаяння правопорушника, його здатності відчувати сором, готовності брати на себе відповідальність. Приблизно такі ж перешкоди до участі в програмі примирення можуть виникати і в ставленні правопорушника до потерпілого чи ідеї спільної з ним зустрічі. Окрім переліченого, до списку ще можна додати незацікавленість в участі у програмі через відсутність прямих юридичних наслідків чи через неповне усвідомлення наслідків скоєного.

66

Модуль VI

Для подолання можливих труднощів під час премедіації та інформування сторін важливо: (з потерпілим): • Обговорювати альтернативи та варіанти розвитку подій.

• Працювати з потребами потерпілого, вивчати їх.

• Говорити про мету, цілі та можливості медіації. (з правопорушником): • Говорити про цілі медіації, завдання, які можна за її допомогою виконати, та про потреби, які вона може задовольнити. Наприклад, із правопорушником може бути корисним обговорити, чому ця зустріч важлива для потерпілого та навпаки.

• Говорити про можливість юридичних наслідків за умови прийняття на себе відповідальності та відшкодування завданих збитків.

• Акцентувати увагу на тому, що медіація — доповнення до судового розгляду справи.

• Допомогти усвідомити відповідальність за скоєне шляхом обговорення можливих переживань потерпілого, стосунків, що склались між сторонами.

• Відзначити можливість повернення почуття власної гідності за рахунок дієвого каяття — виправлення завданої потерпілій стороні шкоди.

• Говорити про мету, цілі та можливості медіації. Головною умовою успішної премедіації є щире бажання медіатора допомогти сторонам у розв’язанні кримінальної ситуації, особиста віра в цінність медіації для сторін (навіть за відсутності формальної чи матеріальної зацікавленості сторін), принципи та цінності відновного підходу. Зустрічі з іншими потенційними учасниками медіації та їх підготовка до участі в процесі медіації У випадку, коли потерпілий чи правопорушник бажають, щоб на медіації були присутні близькі чи авторитетні для них люди, які можуть їх підтримати чи надати якусь корисну пораду, медіатору бажано також зустрітись із цими людьми для того, щоб поінформувати про медіацію та підготувати їх до зустрічі з іншою стороною. Принципи проведення таких зустрічей співпадають із принципами проведення премедіацій із потерпілою стороною. Особи, які перебувають у близькому оточенні потерпілого чи правопорушника, також мають потребу висловити свої переживання стосовно події, що трапилась, усвідомити власні інтереси, відчути підтримку та бути поінформованим про ризики та переваги медіації. Важливими аспектами зустрічі з іншими потенційними учасниками медіації є надання їм допомоги в усвідомленні своєї допоміжної ролі під час процесу медіації, ризиків та можливостей цієї процедури для потерпілого та правопорушника, а також тих переживань, які мають близькі їм люди, що стали учасниками кримінальної ситуації.

Корисні поради медіатору під час проведення попередніх зустрічей (премедіацій) зі сторонами конфлікту та іншими потенційними учасниками медіації: • Премедіацію варто проводити на нейтральній території, у комфортному приміщенні, яке також дає змогу забезпечити конфіденційність.

• Незважаючи на те, що процедура проведення премедіацій у кримінальних справах передбачає першочерговий контакт із правопорушником, не варто повідомляти потерпілого про наявне бажання правопорушника брати участь у програмі на початку зустрічі, оскільки у потерпілого може скластись враження, що медіатор в першу чергу представляє інтереси правопорушника.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

67

• Не варто детально інформувати сторону про медіацію в кримінальних справах до того, як сторона не проговорила свої інтереси, не висловила свої переживання. Спершу слід вислухати людину та встановити довіру — тоді вона буде готова слухати вас.

• Уникайте прямих запитань про почуття чи переживання сторони стосовно того, що трапилось, оскільки це може викликати захисні реакції та заперечення. Натомість можна перефразовувати невербальну та вербальну поведінку сторони, називаючи емоційні стани, які в ній проявляються, або просити сторону розповісти про наслідки злочину. За таким же принципом можна працювати під час виявлення інтересів сторони, запитуючи про бажаний варіант розв’язання справи.

• Під час розповіді сторони медіатор повинен акцентувати увагу потерпілого чи правопорушника на неформальних аспектах справи, обговорення яких дає змогу висловлювати емоції, переживання та інтереси, заміть того, щоб зосереджуватись на пошуку фактів.

• За умови хорошої роботи медіатора на премедіації сторона в будь-якому випадку відчує полегшення. Тому навіть тоді, коли в конкретній справі медіацію провести не вдалось, не варто сприймати це як невдачу. Навіть те, що сторона відчує себе почутою та знайде людину, якій зрозумілі її/ його переживання, може значно полегшити емоційний стан, спрямувати дії потерпілого чи правопорушника в конструктивне русло. Пропоновані вправи: Налагодження контакту зі сторонами конфлікту та іншими потенційними учасниками медіації під час попередніх зустрічей Мета: допомогти слухачам відпрацювати навички налагодження контакту зі сторонами конфлікту та іншими потенційними учасниками медіації під час попередніх зустрічей. Обладнання: роздаткові матеріали «Корисні поради під час проведення попередніх зустрічей (премедіацій) зі сторонами конфлікту та іншими потенційними учасниками медіації», фліпчарт, маркери. Час (до 2 год.): ознайомлення з корисними порадами та розподілення ролей — 5 хв., після чого проведення медіатором попередніх зустрічей з кожною зі сторін конфлікту та іншими потенційними учасниками медіації (учасники самі обирають зміст конфлікту та роль іншого потенційного учасника медіації), а також обговорення здійсненої роботи в групі — протягом 10—15 хв. Після цього учасники обмінюються ролями — з тим, аби кожен спробував себе у ролі медіатора. Далі проводиться обговорення набутого досвіду у групі — зі здійсненням відповідних записів на фліпчарті — протягом 15 хв. Таким чином, загальна тривалість вправи коливається від 1 год. 35 хв. (якщо група складається з 5 осіб) до 1 год. 55 хв. (якщо група складається з шести осіб). Завдання: Слухачам пропонується в групах по п’ять — шість осіб відпрацювати навички проведення попередніх зустрічей зі сторонами конфліктної ситуації та іншими потенційними учасниками медіації. Ролі в групі: медіатор, одна сторона конфлікту, друга сторона конфлікту, один — два інші потенційні учасники медіації (на вибір групи — родич, друг, знайомий однієї зі сторін конфлікту), спостерігач. Кожен слухач має спробувати себе в ролі медіатора, після чого обговорити набутий досвід у своїй групі. Після цього слухачі обмінюються ролями та щоразу можуть обирати інший зміст конфлікту та залучених учасників. Коли кожен слухач побуває в ролі медіатора, всі слухачі повертаються в загальне коло й проводиться відповідне обговорення у всій групі.

68

Модуль VI

Тема 6.3. Техніки, необхідні для проведення медіації (активне слухання; невербальна комунікація; заохочування; паузи; відображення почуттів та емоцій; уточнення; перефразування; підбиття підсумків) Основні поняття та тези: Проведення медіації передбачає застосування медіатором цілого комплексу професійних навичок та вмінь. Перелік необхідних технік включає як базові навички уважного та активного слухання, так і більш складні, спрямовані на рефлексію, аналіз та вироблення власних рішень сторонами медіації. Активне слухання Техніки активного слухання спрямовані на створення безпечної атмосфери в розмові, коли співрозмовники довіряють один одному та демонструють безумовне прийняття іншого (незалежно від його переконань, позицій і поведінки). Активне слухання сприяє проясненню основних проблем і думок, виявленню й резюмуванню ідей, відчуттів і побоювань кожного. Невербальна комунікація Для проведення успішної медіації під час розмови важливо слідкувати за сигналами та проявами невербальної поведінки (рух очей, міміка, психологічний простір, жести, поза, темп мови, тон і тембр голосу). Під час медіації невербальні прояви повинні означати для сторони зацікавленість у його/ її висловлюваннях, підтримку, розуміння. Заохочування Заохочування — комплекс вербальних та невербальних стимулів медіатора, які спонукають співрозмовника до мовлення. До заохочування належить: безліч коротких (1) заохочувальних стимулів, що виражаються мінімальними вербальними висловами, на зразок «так», «ага», або «промовистими» невербальними реакціями чи просто уважним мовчанням. Основна функція таких фраз — підтвердити контакт зі співрозмовником; використовуючи їх поряд з невербальними реакціями, виразити увагу й інтерес до нього. Такі реакції особливо корисні, коли співрозмовник почав викладати свої думки й ще не виразив їх повністю. Більш дієвими є інші заохочувальні стимули, а саме (2) перефразування — коротка поточна репліка медіатора, що проявляється ним під час мовлення однієї зі сторін і призначена для прояснення, уточнення змісту сказаного. Як правило, перифраз вставляється в природні паузи мовлення і є повторенням ключових слів чи фраз, виділеним ствердженням або коротким запитанням. Хорошого результату можна досягти завдяки (3) виділенню інтонацією певних слів, які акцентують моменти, наповнені змістом. Більш складною навичкою є (4) переповідання, за допомогою якого учаснику медіації повертають суть щойно ним сказаного у скороченому й уточненому вигляді. Переповідання — це не повторення, а скоріше, перефразування своїми словами сказаного партнером з використанням ключових слів. Наступною формою реагування медіатора є (5) підсумування або резюмування. Воно має на меті дати більш широкий узагальнений зворотній зв’язок учаснику медіації і стосується не поточного моменту, а сказаного в цілому. Підсумування потребує більш тривалого часу спілкування, воно узагальнює все, що продемонстрував учасник, включаючи непомітні для нього самого невербальні реакції, резюме проявлених ставлень та значень, різноманітних суперечностей, що накопичились під час взаємодії.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

69

Показником майстерності медіатора у використання навичок є лаконічність (фраза медіатора має бути набагато коротшою від фрази учасника медіації, яку він переповідає) та влучність, тобто вміння швидко дібрати аналогічне висловлювання. Використання пауз (мовчання) Використання пауз медіатором дає змогу стороні подумати над своїми словами, сформувати думку. Вміння використовувати паузи в розмові стимулює сторону до висловлювання, а також означає для сторони повагу з боку медіатора до її/ його думок. Відображення та позначення емоцій Звичайно людина намагається впоратися одночасно з фактами й почуттями. Коли почуття висловлені й усвідомлені, свідомість «звільняється» для осмислення й роботи над розв’язанням проблеми раціональним шляхом. Використання цієї техніки дає можливість стороні усвідомити наявні переживання, звільнитись від емоційних блоків та зняти напругу. Відображення емоцій також дозволяє медіатору встановити чи зміцнити емоційний зв’язок зі стороною (рапóрт) та проявити розуміння до переживань учасників кримінальної ситуації. Прояснення та уточнення Використання таких уточнень, як «Ви маєте на увазі...», «Тобто...», допомагає відобразити реакцію медіатора на слова сторони, а також дає змогу уточнити незрозумілі моменти та спрямувати розмову в інше русло. Важливо пам’ятати, що уточнення медіатора не повинно містити жодних оцінок, а має на меті лише прояснення сказаного стороною. Пропоновані вправи: Техніки активного слухання Мета: відпрацювати техніки уважного слухання. Обладнання: фліпчарт, маркери. Час: 30 хвилин. Завдання: Варіант №1. Мозковим штурмом групі пропонується назвати всі відомі техніки та прийоми активного слухання. Після того, як фасилітатор записав все на фліпчарт, у малих підгрупах слухачам пропонується обговорити по три техніки щодо мети застосування та навести приклади. Варіант №2. Пантомімою слухачам пропонується продемонструвати техніки активного слухання, які попередньо записані на стікерах. Група може розділитися на підгрупи чи працювати в парах. Варіант №3. Слухачі розподіляються на дві підгрупи. Одна група залишається в кімнаті, інша — виходить. Кожен слухач першої групи отримує завдання підготувати невелику розповідь/ історію про своє дитинство. Слухачі другої групи отримують завдання спочатку уважно слухати розповідь (демонструвати уважне слухання), за командою фасилітатора — перестати слухати (демонструвати неуважне слухання). Після виконання завдання, фасилітатор просить назвати дії слухачів, коли вони демонстрували уважне (1-ий список) та неуважне (2-ий список) слухання. Коментар для викладача. Варто звернути увагу на тренування техніки уважного слухання та виділення її ключових елементів.

70

Модуль VI

Перефразування Мета: відпрацювання навичок перефразування. Обладнання: невеликий м’яч, список тверджень для перефразування. Час: 30 хвилин. Завдання: Група працює в невеликому колі. Ведучий зачитує фразу та кидає м’яч комусь з учасників, який повинен її перефразувати. Якщо є охочий перефразувати ту саму фразу, йому також можна кинути м’яч. Твердження для перефразування: 1. Він просто безсердечний, він не здатний зрозуміти людські переживання. Якщо він зробив таке, то про що ми будемо з ним говорити, що вирішувати?

2. Він зіпсував мені життя. Я його ненавиджу. Я б хотіла зробити йому так само боляче, як він мені. Я хочу, щоб йому було так само погано, як і мені.

3. Як я можу з ним зустрічатися? Він мене вже один раз пограбував. Що перешкодить йому зробити це ще раз? Я й заяву на нього в суд подала! Навряд чи ми зможемо щось обговорювати.

4. Навіщо мені з ним зустрічатися? Він хоче, щоб мене посадили, він хоче помститися. Він і в суді на мене так дивився. Він мене ненавидить.

5. Що я йому скажу? Що це трапилося випадково? Так він мене навіть слухати не буде. Він мені ніколи не повірить. Йому ж вигідно, щоб мене засудили, щоб я йому гроші заплатив.

6. Як він мені в очі може дивитися, після того, що зробив. Я через нього два тижні в лікарні пролежав. А його це хіба цікавить? У мене був струс мозку. Але навіщо йому це знати. Для нього головне — гроші.

7. Якщо б я зустрів його зараз, я б його вбив за те, що він мені зробив. Я б хотів, щоб він заплатив за свій злочин. За те, що він зробив з моїми речами, на які я так довго заробляв.

8. Я не думаю, що він може щось зрозуміти. Це такі люди... тупі. Про яке каяття може йти мова? Завтра він піде й украде або вб’є когось. Таких «саджати» треба.

9. Навіщо мені така зустріч? Я не хочу його бачити, я не хочу про нього нічого чути, я й до суду не піду. Що він може мені сказати?

10. Наївно думати, що якщо він пройде цю програму, щось зміниться. Він повинен сидіти у в’язниці, це його навчить як потрібно поводитися...

11. Чому я повинен йому розповідати про те, як я почувався? Однак він не зрозуміє. Це можна розповісти своїм близьким людям, та й то...

12. Щоразу, коли я намагаюся з нею поговорити, вона обурюється: «Скільки можна говорити про одне й те саме! Невже ми до самої смерті будемо це обговорювати?» Ми ніколи не можемо домовитися до чого-небудь ділового, зрештою. Я хотів би, щоб ми домовилися хоча б про найважливіші речі, якщо вже нам доводиться жити разом. Господи, у мене вже опускаються руки. Це все одно, що товкти воду в ступі...

13. Ми завжди були гарними сусідами, поки наші собаки не побилися. Здається, саме відтоді в нас почалися проблеми зі сміттям, що лежить у дворі, із парканом, що стоїть не на місці, дітьми, які занадто шумлять і так далі... просто, усе стало занадто відрізнятися від того, як було раніше. Мене постійно обвинувачують у чомусь. Треба щось вирішувати або я за себе не ручаюся.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

Роздаткові матеріали: Техніки: • активне слухання; • невербальна комунікація; • заохочування; • паузи; • відображення почуттів та емоцій; • уточнення; • перефразування; • підбиття підсумків Перелік почуттів Апатія Байдужість Безпека Безпорадність Біль Вдячність Відповідальність Відраза Відчай Відчуження Ворожість Захоплення Збудження Депресія Доброзичливість Довіра Дружність Жадібність Жалість Заздрість Злість Злорадство Легкість Лінь Надія Напруга Натхнення Невдоволення Невизначеність Недовіра Ніжність

Ненависть Ніяковіння Ностальгія Нудьга Образа Обурення Осуд Паніка Переляк Печаль Повага Порожнеча Презирство Провина Радість Розгубленість Роздратування Розчарування Ревнощі Самотність Смуток Співчуття Спокій Сором Стурбованість Сум Сумніви Схвалення Тривога Цікавість Щастя

71

72

Модуль VI

Інформація для викладача Під час обговорення зі слухачами курсу важливість володіння медіатором мовою, яка допомагає йому відображати та іменувати почуття та емоції сторін, варто наголосити на тому, щоб медіатор був чутливим і водночас точним у своїх висловлюваннях. Важливо не зменшувати переживання сторін, але і не перебільшувати (особливо можливі негативні емоції). Можливо, варто проговорити з учасниками наслідки неуважного ставлення медіатора до цього завдання.

Тема 6.4. Техніка постановки запитань Основні поняття та тези: Постановка запитань є основним інструментом медіатора при формуванні поля взаємодії з учасниками медіації. Запитання не лише дають змогу вести переговори в необхідному напрямку, але й визначають висловлювання сторін як кількісно, так і якісно. Ефективний медіатор не ставить «зайвих» запитань. Кожне запитання несе своє функціональне навантаження і має певну мету. Медіатору корисно знати, для чого він запитує те, що запитує, чого він прагне досягти. Так, у процесі медіації медіатор запитує, щоб: заохотити розмову (запитання про думки, судження, відчуття); заохотити розгляд («як конкретно це було?»), дізнатися про подробиці; вивільняти, деталізувати; підкреслювати ідеї та переконання («Чому це так?», «Чому ви так вважаєте?»). Умовно запитання можна поділити на кілька категорій. Перша категорія запитань допомагає зібрати інформацію про інцидент, який стався. Ці запитання можуть безпосередньо не стосуватися стану людини, а зондувати фактаж. Такий набір запитань частіше використовується медіатором на етапі попередніх зустрічей зі сторонами, де з’ясовується конфлікт, який відбувся, його значення та вплив на обидві сторони, способи реагування на нього та ставлення до розв’язання конфлікту. Друга категорія запитань вживається тоді, коли дещо вже намітилося (є матеріал для роботи), але потрібно більше. Типовими для цієї категорії є запитання, які: • виводять на конкретний досвід переживань, виявляють прихований та витіснений матеріал: «Що б ви хотіли зараз сказати правопорушнику (потерпілому)?»; • спрямовані на виявлення внутрішніх суперечностей та конфліктів: «Я бачу, як щось у вас опирається такому розв’язанню ситуації. Що це може бути?»; • допомагають знайти та нівелювати приховані установки, хибну інформацію, особисті обмеження: «Що ви можете зробити, щоб загладити нанесену шкоду (до правопорушника)?», «Що може вам завадити це зробити?». Ці запитання допомагають дотримуватися теми медіації, поглиблювати розуміння того, що відбувається. Часто медіатори-початківці говорять про складність роботи з говіркими учасниками медіації, у процесі якої вони втрачають контроль над нею. Щоб повернути втрачену ініціативу та зупинити співрозмовника, потрібно майстерно володіти технікою постановки запитань.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

Пропоновані вправи: Колекція запитань Мета: допомогти слухачам сформувати набір запитань, які слід використовувати під час медіації. Обладнання: фліпчарт, маркери. Час: 30 хвилин. Завдання: Слухачам пропонується в підгрупах скласти перелік запитань, які можуть бути поставлені на етапі: 1 група — телефонної розмови; 2 група — попередньої зустрічі; 3 група — зустрічі з усунення завданої шкоди. Коментар для викладача Після представлення групами та обговорення слухачам можна пропонувати сценарії проведення таких зустрічей.

Відкриті та закриті запитання Мета: закріпити навички постановки закритих та відкритих запитань. Час: 30 хвилин. Завдання. Слухачам пропонується ознайомитися з відкритими та закритими запитаннями та спробувати трансформувати відкриті у закриті, та навпаки. Перший блок Якою була ваша реакція під час інциденту? Що ви відчуваєте зараз по відношенню до того, що відбулося? Які запитання залишаються головними для вас? Що відбулося? Про що ви думали в той момент? Як би ви хотіли, щоб ситуація розв’язалася? Що слугувало причиною того, що сталося? Другий блок Ви хвилюєтесь? Ви хочете про це поговорити? Ви вважаєте це справедливим? Ви хочете ще щось додати? Чи згодні ви з цим?

73

74

Модуль VI

Роздаткові матеріали: ХТО? ЩО? ДЕ? — викладення фактів. ЯК? ЯКИМ ЧИНОМ? КОЛИ? — обговорення почуттів, процесу, послідовності. ЧОМУ? — з’ясування причин. Це запитання слід використовувати дуже обережно, бо воно часто спонукає до захисту, бо має відтінок прихованого звинувачення. Тематика запитань Час, місце, учасники, хто, що де, коли, як — Можливі причини, ідеї, думки, інформація — Смисл, значення, очікування — Відчуття, почуття — Фізичне самопочуття — Способи рішення, пристосування, уникнення, покращення — Ставлення до того, що відбувається, потенціал, ресурси —

стан і події що знає що хоче що відчуває як переживає що робить що може

Типи запитань 1. ЗАКРИТІ — коли очікується відповідь кількома словами або короткими реченнями: наприклад: «Так…ні…я згоден». Вони часто починаються зі слова «чи». Наприклад: «Чи живете зараз разом?». Низка закритих запитань допомагає сфокусувати процес медіації, сповільнити темп.

2. ВІДКРИТІ — запитання формулюються так, що на них не можна відповісти кількома словами, заохочуються ширші висловлювання з елементами пояснення. Такі запитання починаються зі слів: «що?», «чому?», «яким чином?», «чи могли б ви?», «навіщо?», «чим?». Відкриті запитання формують простір для обговорення, з’ясування ставлення співрозмовника обговорюваної теми.

3. ПРЯМІ — тема або проблема виражена відкрито, безпосередньо. Наприклад: «Чи вважаєте ви справедливим відшкодування у такий спосіб?».

4. НЕПРЯМІ, опосередковані — інтерес того, хто запитує, відкрито не виражений. Наприклад: «Якби вам було запропоновано матеріальне відшкодування збитків або можливість допомоги у здійсненні ремонту, що б ви обрали?».

5. ОСОБИСТІСНІ — пряме звернення. Наприклад: «Вас задовольняють такі умови?».

6. НЕВИЗНАЧЕНІ — сформовані на основі неозначеної форми дієслова. Наприклад: «Наскільки важливим для вас було почути переживання, про які розповів ваш співрозмовник?».

7. РИТОРИЧНІ — не потребують відповіді, але розраховані на те, щоб викликати нові запитання і вказати на невирішені проблеми. Наприклад: «Хіба можна вважати те, що ви розповідаєте, нісенітницею?».

8. ПЕРЕЛОМНІ — утримують розмову в визначеному руслі. Наприклад: «Що б ви зараз хотіли сказати одне одному?».

9. РЕФЛЕКСИВНІ — спрямовані на те, щоб дати змогу людині подивитися на ситуацію з іншої позиції, під новим кутом зору. У практиці медіації ці запитання використовують як рефреймування (зміна рамок). Наприклад: «Наскільки я зрозумів, вам потрібно впевнитися, що Ігор щиро висловлює своє каяття, і тому ви хотіли б зрозуміти його ставлення до конфлікту, який відбувся між вами?». Потенційні проблеми, пов’язані із запитаннями У той час як запитання можуть мати величезну цінність в медіації, не слід забувати про потенційні проблеми, пов’язані з ними. «Бомбардування» і «підсмажування». Занадто велика кількість запитань примушує людей користуватися захистом. Численні запитання. Медіатор може заплутувати учасників медіації тим, що закидає їх одночасно кількома запитаннями. Тому варто чітко притримуватися процедури медіації, яка визначає почергове обговорення спочатку із потерпілою стороною, потім з правопорушником. Запитання у вигляді тверджень. Інколи медіатори можуть користуватися запитаннями як способом висловити власну позицію. Таких формулювань слід уникати задля збереження нейтральності в процесі медіації.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

75

Запитання, які починаються словом «чому?». Більшість з нас у дитинстві пережила певну форму запитання «Чому ти зробив це?». Такі запитання змушують людину користуватися захистом та викликають почуття дискомфорту. Техніка «Закольцовка»

Наприклад: Поставте запитання учаснику медіації

Розкажіть, будь ласка, як вплинуло на вас те, що трапилося?

Уважно вислухайте відповідь

Пам’ятайте про невербальні реакції!

Повторіть коротко своїми словами те, що Ви почули і уточніть

Уважно вислухайте відповідь

Переформулюйте попереднє запитання та поставте наступне

Ви говорите, що Вас особливо розчулив, той факт, що... Я правильно вас зрозумів?

Пам’ятайте про можливості «відкритих» і «закритих» запитань, «рефреймінг» (зміна рамки) і уточнення: «розкажіть про це докладніше».

76

Модуль VI

Тема 6.5. Медіація Основні поняття та тези: Метою медіації є визначення та максимальне усунення шкоди, спричиненої кримінальною ситуацією її учасникам та громаді. Завданнями медіації між потерпілим та правопорушником є надання їм можливості дізнатись більше про те, що трапилось, отримати відповіді на свої запитання, висловити свої почуття та розробити взаємоприйнятний план щодо того, яким чином може бути усунено шкоду, спричинену злочином. Умовно медіацію можна поділити на такі основні частини: 1. Підготовка до зустрічі та знайомство.

2. Досягнення взаєморозуміння сторін з приводу ситуації правопорушення.

3. Вироблення учасниками стратегії виходу з даної ситуації. Етапи проведення медіації: І. Підготовка до сесії медіації. ІІ. Початок зустрічі. ІІІ. Розповідь сторін та діалог.

IV. Обговорення втрат, пошук рішення щодо розв’язання ситуації.

V. Укладання угоди.

VI. Завершення медіації.

• • • •

• • • • • •

На етапі початку зустрічі важливим моментом є вступне слово медіатора, завданням якого є: Освіжити в пам’яті учасників принципи медіації та її перебіг. Нагадати учасникам про роль медіатора. Налаштувати учасників на розв’язання проблеми. Створити позитивну робочу атмосферу. Вступне слово медіатора містить: висловлення подяки учасникам за те, що вони прийшли; повторення мети зустрічі; огляд принципів медіації; висвітлення ролі медіатора; огляд перебігу процесу медіації (зокрема, нагадування про можливість сепаратних зустрічей); встановлення правил зустрічі.

Правила зустрічі: Серед запропонованих медіатором правил має бути: • Висловлюватись та слухати одне одного з повагою.

• Дотримуватись правила конфіденційності.

• Надавати можливість кожній стороні розповісти про те, що сталося, без втручання інших учасників.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

77

Спільне обговорення ситуації зі сторонами конфлікту та укладання угоди На етапі спільного обговорення між сторонами кримінальної ситуації медіатор повинен поставити сторонам питання: Яким чином, на їхній погляд, можна вирішити ситуацію та виправити наслідки скоєного? Лише у крайньому випадку медіатор може запропонувати сторонам можливі форми рішення, зокрема: • матеріальне відшкодування потерпілому нанесених збитків; • відпрацювання правопорушником певної кількості годин на користь місцевої громади; • надання правопорушником послуг потерпілому — неоплачувана робота правопорушника з метою усунення шкоди, спричиненої злочином; • усне чи письмове прохання правопорушника про вибачення; • пожертви правопорушника на доброчинність; • комбінація перелічених варіантів, якщо це прийнятно для всіх учасників. Під час укладання угоди медіатор повинен слідкувати за тим, щоб її положення: • були прийнятні для всіх учасників зустрічі; • сприймались потерпілим та правопорушником як справедливі; • були реалістичними (а не декларативними). Реалістичність досягнутих домовленостей, окрім всього іншого, також означає те, що учасники кримінальної ситуації, у тому числі й правопорушник, чітко уявляють собі: • яким чином будуть отримані гроші для відшкодування матеріальних збитків; • де конкретно правопорушник зможе відпрацювати на користь місцевої громади; • як саме і коли відбуватиметься процес надання особистих послуг правопорушника потерпілому; • чи вміє робити правопорушник те, що він зобов’язується робити і т. д.

• • • •

1.

2.

3.

4.

5.

Перевірка угоди на реалістичність сприяє виконанню таких завдань: Знімає напругу сторін під час медіації, пов’язану з тим, що угоду може бути не виконано. Полегшує сторонам виконання домовленостей у майбутньому. Зменшує ризик порушення домовленостей. Допомагає медіатору переконатись у тому, що ним зроблено все можливе для забезпечення виконання угоди в майбутньому. Подальше виконання угоди — відповідальність сторін. Загальні правила укладання угоди: Положення угоди мають бути короткими і водночас конкретними та зрозумілими, а також містити конкретну відповідь на запитання: хто, що робить і в який термін. Якщо правопорушник попросив вибачення і воно було прийняте, це може бути зазначено в угоді. В угоді слід обов’язково зазначити термін дії, погоджений зі сторонами, та термін виконання зобов’язань, узятих на себе учасниками медіації. Якщо угода містить таке розв’язання ситуації, яке повністю задовольняє сторони, її варто закінчити словами про те, що учасники медіації вважають ситуацію повністю розв’язаною. Угода підписується в трьох примірниках: по одному для кожної сторони та один для інстанції, що передала справу на медіацію (за погодженням зі сторонами та у випадках, передбачених механізмом взаємодії з органами системи правосуддя).

Коли угоду підписано, варто узгодити зі сторонами такі питання: • кому та в які інстанції будуть направлені копії угоди (якщо це не визначено механізмом передачі справ на медіацію відповідним органом системи правосуддя або, якщо сторони звернулись до програми самостійно); • яким чином буде проходити моніторинг виконання угоди, хто і коли буде контактувати зі сторонами, щоб впевнитись у тому, що домовленості виконуються; • що будуть робити сторони, якщо умови виконання угоди зміняться.

78

Модуль VI

На етапі завершення медіації можна також говорити про потребу в додатковій, підсумковій (після медіації), за потребою учасників, зустрічі, у випадку, якщо: • було напрацьовано план виправлення (ресоціалізації) правопорушника (тобто, якщо було сформульовано відповідь на запитання, що потрібно зробити, щоб ситуація не повторилась у майбутньому); • соціальний працівник чи судовий вихователь, який опікується ресоціалізацією правопорушника, потребує моніторингу процесу змін у його поведінці. Пропоновані вправи: Вступне слово медіатора Мета: Формування й представлення власного вступного слова медіатора. Матеріали: Папір, ручки. Загальний час: 1 год. 15 хв. (у тому числі робота в трійках — близько 55 хв., обговорення у колі — 20 хв.) Завдання Слухачі діляться на групи по три особи, отримують ручки й папір та протягом 15 хв. кожен готує вступне слово медіатора. Далі в трійках (по колу) презентують одному з учасників трійки вступне слово, у той час як третій учасник виступає спостерігачем (кожен по 10 хв. + по 2 хв. обговорення у трійках після кожної презентації). Після цього всі учасники повертаються в загальне коло і проводять мозковий штурм з питання «Найвдаліші ідеї для вступного слова медіатора» (протягом 20 хв.).

Рольова гра Учасникам слід поділитися на групи по п’ять — шість осіб, визначаючи ролі для програвання ситуації медіації (та відповідних попередніх зустрічей): медіатор, потерпілий, правопорушник, сторони підтримки (за потреби), спостерігач. У групах програти ситуацію проведення медіації та відповідних попередніх зустрічей за обраним випадком, а також спробувати укласти угоду про результати зустрічі з усунення завданої злочином шкоди (угоду про примирення). Потім слід обговорити процес медіації, проблемні питання, питання дотримання медіатором основних принципів медіації та структурування всього процесу для його учасників, а також почуття, переживання та зворотний зв’язок від учасників кримінальної ситуації. Тривалість вправи з визначеним розподілом ролей: 1 год. (у т. ч. ознайомлення з ситуацією — 10 хв., програвання ситуації медіації — 30 хв., обговорення й заповнення бланку «Угода за результатами зустрічі з усунення завданої шкоди» — 20 хв.). Після цього учасники обмінюються ролями — з тим, щоб кожен зміг відіграти роль медіатора. Відтак, загальна тривалість вправи становить 5—6 год., після чого доцільно обговорити рефлексії медіаторів у загальному колі (близько 2 год.). Обладнання, матеріали: описані нижче завдання учасників для рольової гри, бланки «Угода за результатами зустрічі з усунення завданої шкоди» (наведено у Модулі 9, тема 9.5. «Угода про примирення та її долучення до матеріалів кримінальної справи, інші супровідні документи»). Ситуації для рольової гри: 1) «Крадіжка з квартири»; 2) «Викрадення з авто»; 3) «Порушення правил безпеки дорожнього руху». Опис ситуацій подано нижче. КРИМІНАЛЬНА СИТУАЦІЯ «КРАДІЖКА З КВАРТИРИ» Загальна інформація У ніч з 4 на 5 червня було скоєно квартирну крадіжку. Господаря квартири у стані алкогольного сп’яніння було знайдено групою підлітків неподалік. Підлітки, знайшовши ключі у нього в кишені, відімкнули двері квартири і занесли господаря додому. Чи брали підлітки що-небудь з квартири, не відомо.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

Серед підлітків була Ксенія, 15 років, яка пізніше повторно проникла в зазначену квартиру зі своєю знайомою Олею (20-ти років). Дівчата зустрілись у дворі близько десятої години вечора, випили пива і повернулися до цієї квартири та винесли звідти комп’ютер, відеомагнітофон, гроші, коралове намисто, а також інші, дрібніші речі: алкогольні напої, косметику, старий фотоапарат, фен. Зібравши усі речі, вийшли на вулицю і на таксі поїхали до Артема (з яким зустрічалася Ольга). По дорозі усі дрібні речі були викинуті. Дівчата пояснили Артему, що Ксенія пішла з дому, а ці речі належать їй. Таким чином, усе принесене майно залишилося в Артема вдома. Господарка пограбованої квартири повернулася додому з роботи вранці наступного дня і виявила зникнення грошей та речей, про що заявила в міліцію. За фактом крадіжки порушено кримінальну справу, злочин розкрито і дівчатам пред’явлено обвинувачення за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України у вчиненні крадіжки за попередньою змовою групою осіб. Матеріальну шкоду оцінено в суму 6000 гривень. Обвинувачені свою вину визнали. Потерпілою визнано господарку квартири — Валентину Іванівну, 53 роки. Конфіденційна інформація для потерпілої Коли Ви увійшли у власну квартиру, там вже знаходилися працівники міліції і ваш чоловік, а також донька Наталія, яка живе окремо, але довідалася про крадіжку раніше за Вас. У квартирі був повний безлад: більшість дрібних речей лежали на підлозі, зміст шаф, навіть білизну, що лишилася на балконі, було розкидано на підлозі. Стан, у якому Ви перебували, неможливо описати словами. Перший час Ви просто не могли прийти до тями і зрозуміти, що ж сталося. За наполяганням працівників міліції Ви намагалися визначити, яке майно зникло. З’ясувалося, що з квартири було викрадено гроші, які відкладалися Вами «на чорний день» (близько 2000 грн.), фотоапарат, мобільний телефон, а також відеомагнітофон, комп’ютер і 300 грн., що належали Вашому синові, коралові намиста, що дісталися Вам від бабусі. Окрім цього, вас сильно обурило, що було винесено багато дрібних речей, які не мають значної цінності (такі як постільна білизна, наполовину використана косметика, старий, майже допотопний, фен, спиртні напої). Вас сильно засмутило зникнення речей і грошей сина Володимира, який зараз служить в армії і через кілька місяців має приїхати для святкування свого дня народження. Пізніше сусіди Вам розповіли, що бачили підлітків, які входили в квартиру, але не втручалися, тому що бачили також і Вашого чоловіка разом з ними. Серед підлітків були і діти з сім’ї, що живе на першому поверсі, якій Ваш чоловік неодноразово допомагав, а також Ксенія. Про те, що до крадіжки причетна і Ольга, Ви дізналися пізніше, коли співробітники міліції знайшли і повернули Вам відеомагнітофон і комп’ютер сина. У міру того, як розвивалися події, мама Ксенії прийшла разом з нею до Вас додому для того, щоб попросити вибачення і повернути те, що дівчина взяла в квартирі, а саме: гроші в сумі 200 гривень і мобільний телефон. Після цієї розмови Вам стало трохи легше, хоча у вас залишилися сумніви в щирості Ксенії: по-перше, з квартири зникла більша сума, а по-друге, то хіба це реально узяти зі схованки, у якій лежало 300 грн., лише частку грошей? А кому тоді була залишена інша частка і куди вона поділася? Інші учасники крадіжки не проявляли жодної ініціативи: Ольгу Ви часто бачили у дворі, а дітей із знайомої вам сім’ї на лавці біля під’їзду, але ні ті, ні інші не намагалися з Вами поговорити. Вас це сильно дратує і турбує, тому що доводиться не лише щодня бачити правопорушників і заново переживати те, що трапилося, але й терпіти їхнє «нахабство» і «самовпевненість», спостерігаючи за демонстративною поведінкою підлітків. З украдених речей співробітники міліції повернули комп’ютер сина, відеомагнітофон і фотоапарат, що поза сумнівом принесло Вам полегшення. Під час всього цього Вас підтримує Ваша дочка, і рішення, що приймаються Вами, Ви насамперед обговорюєте з нею. Конфіденційна інформація для Наталії Уранці, коли сталася крадіжка, Ви дізналися про неї від батька, що зателефонував Вам додому. Дізнавшись про нещастя, Ви примчали додому до батьків і застали батька, який був у відчаї, і співробітників міліції, що збирали інформацію про те, що трапилося. Хоча Вам і важко було дивитися на наслідки події, Ви, у першу чергу, кинулися підтримувати батька і маму, що прийшла пізніше, оскільки ситуація дуже сильно на них вплинула. Мама взагалі була в стані напівнепритомності, а батько переживав сильне почуття провини і відчаю. У квартирі панував повний безлад: більшість дрібний речей валялися на підлозі, вміст шаф розкидано, навіть білизна, яка висіла на балконі, була скинута на підлогу. Як з’ясувалося, з квартири були винесені гроші, які мама відкладала «на чорний день» (близько 2000 грн.), фотоапарат, мобільний телефон, а також відеомагнітофон,

79

80

Модуль VI

комп’ютер і 300 грн., що належали братові (Володимиру), коралові намиста прабабусі. Вас дуже засмутило зникнення речей і грошей брата, який зараз служить в армії, і який через кілька місяців має приїхати для святкування свого дня народження. Спочатку Ви навіть боялися повідомити його про подію, знаючи, як важко він працював, що б придбати все це. Пізніше Ви взнали, що сусіди бачили підлітків, які входили в квартиру, але не втручалися, тому, що бачили також і батька разом з ними. Серед підлітків били і діти сім’ї, що живе на першому поверсі, якій ваша сім’я неодноразово допомагала, а також Ксенія. Про те, що до крадіжки причетна і Ольга, ви взнали пізніше, коли співробітники міліції знайшли і повернули відеомагнітофон і комп’ютер Антона. Вам складно було в це повірити, оскільки Ольгу Ви знали з дитинства і не передбачали, що вона на це здатна (тим паче, що у неї є маленька дитина!). У міру того, як розвивалися події, мама Ксенії прийшла разом з донькою до Валентини Іванівні додому для того, щоб принести вибачення і повернути те, що дівчина узяла в квартирі: гроші в сумі 200 гривень і мобільний телефон. Проте, хоча мамі стало легше, Ви не вважаєте цей вчинок за щирий, оскільки впевнені, що таким чином Ксенія, а точніше її мама, спробувала полегшити ситуацію для себе. Та і взагалі, в тому, що сталося, багато незрозумілого: підлітків було багато, а кримінальна справа заведена лише стосовно Ольги і Ксенії, і потім, як могли двоє дівчат винести комп’ютер, відеомагнітофон, спиртне і ще багато дрібний речей на додачу? Швидше за все, Ольга щось приховує. Наприклад, участь у цій справі свого хлопця Артема — не даремно ж речі були знайдені у нього, та і судимість за плечима у нього є. І як трапилося, що батько був настільки п’яний, що проспав цілу ніч і нічого не чув і не пам’ятає? Куди зникли ключі від квартири, взяті підлітками? Інші учасники крадіжки, окрім Ксенії, не проявляли жодної ініціативи: Ольгу часто можна зустріти у дворі, а дітей із знайомої Вам сім’ї на лавці біля під’їзду, але ні ті, ні інші не робили жодних дій. Вас це сильно дратує і турбує, тому що мамі доводиться не лише щодня бачити правопорушників і заново переживати те, що трапилося, але і терпіти їхнє «нахабство» і «самовпевненість», спостерігаючи за демонстративною поведінкою підлітків. З викрадених речей Вашим батькам співробітники міліції повернули лише комп’ютер брата, відеомагнітофон і фотоапарат. Конфіденційна інформація для обвинуваченої Ольги У той нещасливий вечір Ви вийшли з дому в поганому настрої, оскільки знову посварилися зі своїм батьком, який часто п’є і скандалить. У дворі Ви зустріли Ксенію, яка запропонувала випити пива, на що Ви погодилися. Під час розмови Ксенія повідомила Вас, що недалеко є відкрита квартира, у якій спить п’яний господар і більше там усю ніч нікого не буде. Ксенія вже побувала там і тепер запропонувала Вам піти і глянути, що ще там можна взяти. Оскільки на той час пиво на Вас подіяло, Ви погодилися, хоча потім неодноразово задавалися питаннями типу «навіщо мені це все було потрібно?». Коли Ви з Ксенією зайшли у квартиру, там вже панував повний хаос. Ви попрямували в кімнату, де стояв комп’ютер і відеомагнітофон. Поки Ви розбиралися з технікою, Ксенія почала вивертати вміст шаф у пошуку грошей. Хоча Вам і було незрозуміло, навіщо так все вивертати, Ви не почали втручатися. Через деякий час Ксенія сказала, що знайшла гроші в сумі 2000 грн. Гроші ви поділили навпіл. Що ще брала Ксенія з квартири, Ви не знали, оскільки з кімнати не виходили. Лише під час слідства ви дізналися, що з квартири ще пропало 300 грн., які скоріш за все взяла Ксенія, не сказавши про це Вам. Виходячи з квартири, Ви з Ксенією прихопили комп’ютер, відеомагнітофон, гроші, а також спиртне, косметику, старий фен і фотоапарат, постільну білизну, диски і відеокасети. Дотягнувши це все до дороги, Ви зловили таксі і попрямували до Вашого парубка Артема, якому розповіли, що принесені речі належать Ксенії, яка вирішила піти з дому. Після цього Ксенія пішла. Прокинувшись вранці, Ви зрозуміли, що сталося, розгубилися і злякалися. Ситуацію посилювало і те, що Артем вже судимий, і оскільки речі зберігалися у нього, то природно, що підозрювати Артема будуть насамперед. Серед речей, залишених у вашого хлопця, Ви виявили лише комп’ютер, відеомагнітофон і фотоапарат. Куди поділися дрібні речі, Ви не пам’ятаєте. Швидше за все, косметику, диски і білизну Ви викинули по дорозі, оскільки нести все це було важко. Спиртне, здається, випили, а одну пляшку віддали шоферові таксі (щоб він «забув», що вас бачив). Ключі від квартири Ксенія викинула у великий сміттєвий бак, який стояв біля під’їзду. Через деякий час до Вас навідалися співробітники міліції. Ви розповіли їм про те, що

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

знали, після чого провели ніч у райвідділі внутрішніх справ. Виявлені в Артема речі були повернені господарям пограбованої квартири. Після того, що трапилося, стосунки в сім’ї загострилися. Мама була засмучена, оскільки Ви нарешті взялися влаштовувати своє життя і цього року вступили до інституту. Артем хоча і злився спочатку, але все ж підтримував Вас. Ви не знаєте, як з цього виплутуватиметеся. Крім того, ситуація склалася так, що мама Ксенії узялася активно допомагати своїй дочці: найняла адвоката, пішла до потерпілої і віднесла їй якусь незначну компенсацію, наполягаючи на тому, що більше Ксенія нічого з квартири не брала, а в усьому винна Ольга, що втягнула її неповнолітню дочку у все це. У вас же грошей на адвоката і відшкодування збитку немає: єдиний ваш стабільний дохід — допомога на дитину. Ви часто бачите потерпілу (Валентину Іванівну) і її дочку (Наталію), але Вам не вистачає сміливості підійти до них. Та і що ви можете їм запропонувати? Ви відчуваєте сильне каяття і потребуєте підтримки, але і досі не знайшли виходу з ситуації, що склалася, і очікуєте суду. Конфіденційна інформація для Артема Коли пізно увечері до Вас додому з’явилася Ольга з Ксенією, ви нічого не запідозрили. Дівчата також розповіли, що принесені ними речі належать Ксенії, яка вирішила піти з дому, але поки їй ніде їх залишити. Про те, що речі крадені і Ольга брала участь у крадіжці, Ви дізналися від співробітників міліції, які прийшли до Вас додому для проведення обшуку. Подальший розгляд з міліцією був стандартним і малоприємним: Вас довго допитували, ретельно провели обшук, а разом з украденим комп’ютером ледве не забрали Ваш власний. Вас дійсно підозрювали, оскільки Ви вже були судимі (якраз за крадіжку). Вам також довелося довго розбиратися з батьками, оскільки у них також були побоювання і підозри щодо Вас. Пізніше Ольга Вам розповіла, що сталося: Того вечора вона вийшла з дому в поганому настрої, оскільки знову посварилися зі своїм батьком, який часто п’є і скандалить. У дворі Ольга зустріла Ксенію, яка запропонували випити пива. Під час розмови Ксенія повідомила, що недалеко є відкрита квартира, у якій спить п’яний господар і більше там цілу ніч нікого не буде. Ксенія вже побувала там і запропонувала Ользі піти і глянути, що ще там можна взяти. Виходячи з квартири, Ольга з Ксенією прихопили комп’ютер, відеомагнітофон, гроші, а також спиртне, косметику, старий фен і фотоапарат, постільну білизну, диски і відеокасети. Дотягнувши це все до дороги, дівчата узяли таксі і поїхали до Вас. Наявність речей вони пояснили тим, що Ксенія вирішила піти з дому, і все принесене належало їй. З Ольгою Ви знайомі давно. Щодо її долі Ви особливо не турбуєтеся, бо вважаєте, що, позаяк вона мати-одиначка, то покарання не буде суворим. З іншого боку, Ви впевнені, що треба щось у цій ситуації робити. Оскільки Ви не знаєте, що саме, тому вимушені так само чекати суду. Конфіденційна інформація для Ксенії та її матері (Юлії Петрівни) Ксенія якраз закінчує школу і їй треба вступати до інституту і думати про своє майбутнє. Тим паче, що Юлія Петрівна вже майже про все домовилася. Про залагоджування того, що сталося, Юлія Петрівна також поклопоталася: вона найняла для Ксенії адвоката і надалі ретельно дотримується виробленої адвокатом стратегії. Саме за порадою адвоката Ксенія і Юлія Петрівна пішли до потерпілого просити вибачення і віддали узятий Юлією мобільний телефон і гроші (200 грн.), а також переконалися в тому, що Валентина Іванівна напише розписку про відшкодування нанесеного Ксенією збитку. Надалі Ви плануєте наполягати на тому, що більше Ксенія нічого не робила, що Ольга в цій справі проявляла ініціативу тощо. Юлія Петрівна і Ксенія упевнені, що обрана ними стратегія і допомога адвоката — найефективніший шлях для того, щоб виплутатися з цієї ситуації і швидше забути про те, що сталося.

81

82

Модуль VI

КРИМІНАЛЬНА СИТУАЦІЯ «ВИКРАДЕННЯ З АВТО» Загальна інформація Четверо 16-річних хлопців в ніч з 8 на 9 лютого, вибивши вітрове скло, влізли в салон легкової автомашини, звідки викрали 2 аудіоколонки, касети і особисті документи власника машини. Підлітків було затримано патрульно-постовою службою міліції безпосередньо після скоєного злочину, тому кримінальну справу порушено без заяви потерпілого. Хлопці скоїли правопорушення вперше. Крадіям пред’явлено обвинувачення за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України (крадіжка вчинена за попереднім зговором групою осіб) і частиною 3 статті 357 Кримінального кодексу України (незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом) з проникненням, за статтями «Крадіжка групою осіб з проникненням» та «Крадіжка документів». Потерпілим визнано громадянина 42 років, майора у відставці, який мешкає в одному з військових містечок. На час скоєння злочину він оформлював документи на постійне проживання та отримання квартири у Києві і необхідні для цього документи зберігалися в автомашині та були викрадені під час зазначеної крадіжки. Конфіденційна інформація для обвинуваченого Злочин вчинено підлітками без заздалегідь сформованого наміру. Вони поверталися з дня народження одного зі своїх однокласників і були напідпитку. Машина потрапила їм на очі випадково. Один з підлітків похизувався, що в його батька така сама, і він вміє її відкривати без ключа. Хтось засумнівався. Виникла суперечка. Машину вдалося відкрити. Далі підлітки самі не можуть згадати, яким чином виникла ідея забрати з машини колонки і сумку з документами. Підлітки ще не встигли відійти від машини, як були затримані працівниками міліції. Конфіденційна інформація для потерпілого Ваш персонаж принципово проти того, щоб судитися з дітьми. У випадку, якщо йому повернуть документи і він побачить, що підлітки не закінчені негідники, він не буде наполягати на судовому розгляді справи. Конфіденційна інформація для матері одного з підлітків Для Вашого персонажа виявилося повною несподіванкою, що її син став причетним до крадіжки. Деяких з його приятелів вона знає як цілком порядних дітей. Вона чула про програми медіації і перша звернулася в Службу розв’язання конфліктів Українського Центру Порозуміння. Намагається допомогти не тільки синові, але і його друзям.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

КРИМІНАЛЬНА СИТУАЦІЯ «ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ» Загальна інформація 14 березня 2003 року в місті Обухів Київської області Михайло П. ненавмисно порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме: коли він їхав на своєму автомобілі марки «Фіат-126», то неуважно пильнував за дорогою й не зупинився перед пішохідним переходом, по якому у цей час переходила дорогу Оксана В. Він збив її, внаслідок чого потерпіла отримала травму голови, правого стегна, перелом великої гомілкової кістки, тобто середньої тяжкості тілесні ушкодження. Проведені аналізи щодо вмісту алкоголю в крові учасників автодорожнього випадку мали негативний результат, тобто всі були тверезі. Проти Михайло П. було порушено кримінальну справу і пред’явлено обвинувачення за частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України. Конфіденційна інформація для потерпілого Ваш персонаж: Оксана В., 72 роки, освіта середня, вдова, 2 дітей, пенсіонерка, працює не на повну ставку в кондитерському магазині. У день пригоди зранку Оксана В. почувала себе добре. Вийшла з дому й пішла на роботу. Добре знала дорогу на роботу й те, що слід уважно переходити дорогу навіть по пішохідному переходу, де є світлофор. Дорогу почала переходити на зелене світло, проте побачила, як по дорозі на великій швидкості несеться автомобіль, і тому прискорила ходу. Вже майже була на тротуарі, коли почула скрегіт шин, відчула біль і знепритомніла. Прийшла до тями вже в лікарні. Пізніше довідалась, що була доставлена у лікарню машиною «Швидкої допомоги». Внаслідок наїзду автомобіля Оксана В. отримала травму голови, правого стегна, перелом великої гомілкової кістки. Також вона довідалась, що за кермом автомобіля, який збив її, був молодий лікар. Протягом усього часу перебування у лікарні Оксана В. сподівалась, що він її провідає, вибачиться, надасть допомогу. Проте він не прийшов, навіть не зателефонував. Потерпіла вважає, що водій-лікар виявився людиною «без серця», без сумління, і вимагає від нього відшкодування. Після отриманих травм потерпіла не почувається вже так добре, як раніше, і навіть не працює. Їй бракує контактів з людьми і вона відчуває смуток. Конфіденційна інформація для обвинуваченого Ваш персонаж: Михайло П., 32 роки, одружений, 2 дітей, працює в районній лікарні міста Обухова лікарем у складі бригади «Швидкої допомоги», виїздить на виклики. Винним себе визнав повністю. Шокований цим автодорожнім випадком: йому важко усвідомлювати, що він, лікар, став причиною страждань людини. Переживає, що цей випадок зіпсує його професійну кар’єру, а у нього була перспектива службового підвищення (й це за великої конкуренції). Окрім того обвинувачений переймається тим, що цей випадок показав його в невигідному світлі перед його родиною (родичі — лікарі з професійними традиціями), колегами по роботі й керівництвом. Не навідався одразу до потерпілої, оскільки знайомі й близькі відмовляли його від безпосередніх контактів з нею. А потім вже було трохи лячно та соромно подивитися в очі людині, якій він завдав шкоди, після того, що він одразу не наважився провідати її. Переймається тим, що йому далі робити, як буде з цим жити.

83

84

Модуль VI

Роздаткові матеріали: ЗРАЗОК ВСТУПНОГО СЛОВА МЕДІАТОРА Доброго дня. Я вдячний(на) всім учасникам за те, що ви сьогодні прийшли, хоч це не було легко для вас. Ми сьогодні зібрались з приводу тієї події, що сталась з вами, для того, щоб разом прийняти рішення, яким чином можна покращити ситуацію, що склалась. Хочу розпочати нашу зустріч із знайомства. Я медіатор, мне звати … Будь-ласка, назвіть себе так, як би Ви хотіли, щоб до Вас звертались під час нашої зустрічі. Перед тим, як ми розпочнемо, я б хотів(ла) вам нагадати про те, що ваша роль у цій зустрічі є основною. Я не суддя і не приймаю рішень у цій справі. Я лише буду вам допомагати у спілкуванні та під час прийняття рішення щодо ситуації, яка склалась. Я також зобов’язуюсь однаково дбати про інтереси всіх учасників цієї зустрічі та не надавати перевагу якійсь одній стороні. На початку зустрічі кожен з учасників буде мати змогу розповісти про те, що сталось, поставити запитання та отримати на них відповіді. Потім ми перейдемо до розгляду пропозицій щодо вирішення ситуації та до прийняття рішення, прийнятного для всіх учасників. Під час зустрічі кожен з її учасників, в тому числі і я, може попросити про особисту розмову з ведучим чи з іншою стороною, якщо виникне така необхідність. Тоді ми використаємо для цього іншу кімнату, до якої ведуть ось ці двері, щоб була можливість провести таку зустріч наодинці. Ця зустріч є добровільною. Це означає, що ви прийшли сюди за власним бажанням і можете припинити участь у зустрічі, коли захочете. Ще одним обов’язковим принципом нашої роботи є принцип конфіденційності. Це значить, що нічого з того, що буде тут сказано, не може бути розголошено чи використано іншим чином у суді чи деінде без дозволу учасників. Ми також просимо вас погодитись із тим, що ви не будете залучати нас (медіаторів) як свідків у вашій справі, з метою дотримання цього ж принципу. Для того, щоб наша робота сьогодні була результативною, я прошу вас дотримуватись таких правил: • говорити по черзі; • дати можливість висловитись іншій стороні, не перебиваючи її; • висловлюватися з повагою одне до одного; • дотримуватись конфіденційності; • вимкнути мобільні телефони. Чи погоджуєтесь ви дотримуватись цих правил? Чи є у вас якісь доповнення до цих правил, чи побажання? Чи є у вас якісь запитання до мене? Чи можемо ми розпочати? У такому випадку, чи могли б ви зараз розповісти про те, що трапилось і як це на вас вплинуло? Чи бажаєте Ви розпочати? (Звертаючись до потерпілого(ї)) чи хочете, щоб розпочав (ім’я правопорушника)…?

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

85

Корисні поради щодо стратегії й тактики поведінки медіатора у ході взаємодії зі сторонами конфлікту: • Під час попереднього слова медіатору бажано зазначити можливості проведення сепаратних зустрічей з учасниками кримінальної ситуації, щоб, коли виникне така потреба, сторони сприймали такі дії адекватно, без підозр у втраті медіатором нейтральності.

• Якщо процес медіації сповільнюється чи «зависає» — використовуйте підсумування чи перефразування: навіть просте переказування останнього висловлювання стимулює процес обговорення ситуації сторонами.

• Використовуйте уточнення та перефразування, якщо ви не впевнені, що одна сторона повністю зрозуміла сказане іншою стороною.

• Уважно слідкуйте за невербальною поведінкою учасників медіації та допомагайте їм висловлювати те, що їх турбує чи не задовольняє. Водночас медіатор повинен бути обережним і слідкувати за тим, щоб його коментарі чи запитання, що прояснюють невербальну поведінку сторін, були прийнятними для учасників кримінальної ситуації і не зашкодили їх самооцінці. Висловлювання медіатора щодо невербальних проявів сторін повинні, з одного боку, бути зрозумілими, а з іншого — бути досить нейтральними. Наприклад, вислів медіатора «Здається, Ви перелякані тим, що…?» краще замінити на «Здається, вас турбує те, що …?»

• За будь-яких обставин зберігайте нейтральність: слідкуйте за балансом часу, який надається кожній стороні для висловлювання, використовуйте нейтральну мову під час підсумування чи уточнень, однаково підтримуйте обидві сторони.

• Нагадуйте учасникам медіації про правила зустрічі, якщо вони їх порушують. Якщо сторони й далі ігнорують встановлені правила — зробіть перерву або припиніть процес. За будь-яких умов комунікація між учасниками кримінальної ситуації під час медіації повинна базуватись на повазі одне до одного, до медіатора та до самого процесу.

• Використовуйте можливість проведення сепаратних (окремих) зустрічей, якщо процес виходить з-під контролю через сильні емоції сторін, зневіру сторін у можливості медіації, постійне порушення сторонами правил, неготовність сторін обговорювати ті чи інші питання.

• Пам’ятайте про те, що ситуація, яку вирішують сторони, не є вашою особистою проблемою і учасники медіації самі несуть відповідальність за те рішення, яке вони приймуть, та за результат медіації в цілому.

• Під час медіації використовуйте паузи. Сторони потребують деякого часу для того, щоб зібратись з думками, висловитись чи дати відповідь на поставлене запитання. Медіатор повинен з повагою ставитись до цього та не поспішати відповідати на свої власні питання.

• Не наполягайте на тому, щоб правопорушник вибачився за скоєне. Примусове вибачення негативно вплине як на потерпілого, так і на правопорушника.

1.

2.

3.

4.

РИЗИКИ ТА ВИГОДИ МЕДІАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ Потенційні ризики для правопорушника Повторне переживання почуття гніву, страху, втрати контролю, які пов’язані зі скоєнням злочину. Зростання почуття сорому та відчаю через усвідомлення наслідків правопорушення для потерпілого. Нереалістичні очікування щодо реакції потерпілого (можливість співпрацювати незважаючи на почуття, здатність сприймати правопорушника як звичайну людину, незважаючи на її/ його поведінку). Уразливість як результат висловлення щирого почуття сорому від скоєного вчинку.

86

1.

2.

3.

4.

5.

1.

2.

3.

4.

5.

Модуль VI

Потенційні вигоди для правопорушника Усвідомлення реального впливу своєї поведінки на інших людей та можливості впливу на ситуацію завдяки взятій на себе відповідальності. Набуття почуття поваги до себе як результат активних дій щодо владнання стосунків із потерпілим. Використання шансу висловити свою точку зору, пояснити причини своєї поведінки та бути почутим. Набуття впливу на процес відшкодування збитків. Відновлення відчуття контролю та здатності впливати на своє життя. Потенційні ризики для потерпілого Поновлення відчуття дискомфорту, пов’язаного з фактом віктимізації. Повторне переживання тривоги та інших симптомів, пов’язаних із набутою психологічною травмою. Болісне сприйняття нової інформації щодо деталей вчинення правопорушення. Нереалістичні очікування щодо ступеня розкаяння та виправлення правопорушника та пов’язане з цим розчарування. Нереалістичні очікування щодо реабілітації правопорушника.

Потенційні вигоди для потерпілого 1. Безпосереднє вираження гніву та болю людині, яка їх спричинила.

2. Можливість звільнитись від негативних емоцій, нав’язливих переживань, пов’язаних із правопорушенням.

3. Отримання та усвідомлення нової необхідної інформації про правопорушення.

4. Можливість побачити у правопорушника докори сумління.

5. Відчуття контролю та здатності впливати на своє життя. КРИТЕРІЇ ЧУТЛИВОЇ ДО ПОТЕРПІЛОГО МЕДІАЦІЇ 1. Безпека потерпілого.

2. Право вибору потерпілого: 1) участь у процесі; 2) підтримка; 3) розклад сесій медіації; 4) місце проведення медіації; 5) розташування учасників медіації; 6) право (не) говорити першим; 7) час закінчення сесій; 8) шляхи відшкодування шкоди.

3. Попередня зустріч із потерпілим: 1) вислуховування; 2) відповіді на такі запитання: • Що таке медіація?

• Хто такий медіатор?

• Що включає в себе процес медіації?

• Як діє судова система?

• Які права має потерпілий?

• Які ресурси доступні потерпілому?

• Хто правопорушник?

3) обговорення ризиків/ переваг та підтримка в прийнятті рішення.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

87

4. Індивідуальна всебічна підготовка потерпілого медіатором: 1) перевірка того, наскільки реальні очікування потерпілого; 2) оцінка втрат; 3) оцінка можливостей відшкодування.

5. Уважне вивчення справи.

6. Попередньо — зустріч із правопорушником для попередження повторної віктимізації потерпілого у випадку відмови правопорушника.

7. Згода правопорушника на участь у процесі.

8. Розуміння правопорушником стану потерпілого.

9. Індивідуальна всебічна підготовка правопорушника медіатором: 1) перевірка того, наскільки реальні очікування правопорушника; 2) оцінка втрат і можливостей відшкодування.

10. Використання виважених та коректних висловлювань щодо потерпілого.

11. Використання гуманістичних/трансформаційних моделей медіації: 1) пояснення ролі медіатора; 2) ненапружена позитивна атмосфера; 3) застосування діалогу; 4) основні принципи та правила; 5) зворотний зв’язок учасників; 6) можливість проведення додаткових сесій.

12. Зворотний зв’язок після процесу медіації: 1) виконання угоди; 2) поінформування потерпілого про поточний стан справ; 3) розробка розкладу додаткових сесій (якщо потрібно); 4) підтримка телефонного контакту зі сторонами .

13. Навчання медіаторів чутливості до потерпілого.

Тема 6.6. Звітність, моніторинг та закриття справи. Підсумкова зустріч Основні поняття та тези: Моніторинг виконання угоди — здійснення медіатором контакту зі сторонами конфлікту після медіації з метою перевірки виконання угоди та посилення позитивного впливу медіації на сторони кримінальної ситуації. Моніторинг виконання угоди та підтримку сторін після медіації можна здійснювати шляхом телефонного контакту зі сторонами, особистих зустрічей чи проведення спільної підсумкової зустрічі з учасниками кримінальної ситуації. Підсумкова зустріч з учасниками кримінальної ситуації є менш формальною та менш тривалою, ніж медіація (в середньому 30 хв.). Завдання проведення підсумкової зустрічі, а також будь-якого контакту зі сторонами після медіації: • відслідкувати процес виконання угоди; • обговорити поточні питання, пов’язані із взаємодією між сторонами та процесом виконання домовленостей; • уточнити чи повторно встановити терміни виконання домовленостей; • зафіксувати повне чи поетапне виконання угоди; • організувати фінансове відшкодування правопорушником матеріальних збитків на зустрічі (за наявності такої потреби).

88

Модуль VI

• • • •

На момент закриття справи медіатор повинен підготувати такі документи: Реєстраційна картка; Звіт медіатора про справу; Звіт про виконання чи невиконання угоди; Оціночні форми процесу медіації, заповнені сторонами (якщо це передбачено програмою).

Моніторинг виконання укладеної угоди може проводитися як медіатором, так і інстанцією, яка направила справу на примирення. Справа закривається у тому випадку, коли сторони інформують медіатора про повне виконання контракту. Після цього медіатор готує і передає, за згодою сторін, останній звіт про виконання угоди для інстанції, яка направила справу на примирення. Пропоновані вправи: Опрацювання документації на етапі закриття справи Мета: практика опрацювання документації на етапі завершення медіації й закриття справи. Матеріали: папір, ручки, бланки документації (містяться в Модулі 9, тема 9.5. «Угода про примирення та її долучення до матеріалів кримінальної справи, інші супровідні документи»: бланки «Реєстраційна картка», «Звіт медіатора», «Оціночні форми процесу медіації, заповнені сторонами», «Оціночна форма процесу медіації (для заповнення потерпілою особою)», «Оціночна форма процесу медіації (для заповнення правопорушником)», «Моніторинг виконання угоди (підсумкова/ моніторингова зустріч)»). Загальний час: до 1 год. (у тому числі заповнення бланків у групах по п’ять — шість осіб — близько 30 хв., програвання ситуації проведення підсумкової зустрічі — 10 хв., спільне заповнення бланка «Моніторинг виконання угоди (підсумкова/ моніторингова зустріч)» — 5—10 хв., обговорення у колі — до 10 хв.). Завдання Слухачі об’єднуються в групи по п’ять — шість осіб — у тому самому складі, що були в рольовій грі з програванням ситуацій медіації. Обравши одну з ситуацій, коли медіатором була певна особа, учасники разом, протягом 30 хв., заповнюють бланки документації (на групу — по одному бланку кожного виду): бланки «Реєстраційна картка», «Звіт медіатора», «Оціночні форми процесу медіації, заповнені сторонами», «Оціночна форма процесу медіації (для заповнення потерпілою особою)», «Оціночна форма процесу медіації (для заповнення правопорушником)». Після цього учасники протягом 10 хв. програють ситуацію проведення підсумкової зустрічі (за власними сценаріями, але базуючись на обставинах справи, яку програвали в попередній вправі) — і разом протягом 5—10 хв. заповнюють бланк «Моніторинг виконання угоди (підсумкова/ моніторингова зустріч)». Після цього доцільно провести відповідне загальне обговорення в колі (до 10 хв.).

Роздаткові матеріали: Відповідні форми наведені у Модулі 9, тема 9.5. «Угода про примирення та її долучення до матеріалів кримінальної справи, інші супровідні документи»: бланки «Реєстраційна картка», «Звіт медіатора», «Оціночні форми процесу медіації, заповнені сторонами», «Оціночна форма процесу медіації (для заповнення потерпілою особою)», «Оціночна форма процесу медіації (для заповнення правопорушником)», «Моніторинг виконання угоди (підсумкова/ моніторингова зустріч)».

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

89

Тема 6.7. Ко-медіація Основні поняття та тези: Ко-медіація — робота в парі. Навичка роботи в парі є досить важливою і корисною в практиці медіації, особливо якщо подібна робота передбачена самою процедурою або програмою, що надає послуги медіації. Два медіатори, наприклад, можуть бути більш ефективними у посередництві сімейного конфлікту, де один з медіаторів — жінка, а інший — чоловік. Міркування щодо гендерного, вікового, етнічного балансу серед медіаторів можуть грати свою роль при розв’язанні групових конфліктів. Робота медіаторів у парі може мати величезну перевагу в порівнянні з одиночним підходом, проте вона пов’язана і з серйозними додатковими труднощами. Переваги ко-медіації: • можливість дотриматися більшої нейтральності у посередництві за рахунок гендерного (та ін.) балансу; • взаємодоповнення стилів, сильних і слабких рис особистості, професійних навичок; • можливість моделювати на прикладі медіаторів відповідні комунікативні навички й конструктивний підхід до конфлікту; • полегшення орієнтування в складних випадках, можливість порівняння вражень і висновків різних посередників про справу, групову динаміку та ін.; • можливість дати професійну оцінку (зворотний зв’язок) один одному; • допомога в усвідомленні деяких моментів медіації, які сам медіатор досить рідко зауважує, наприклад, втрату нейтральності внаслідок самоідентифікації з одним із клієнтів і т. п.

• • • •

Труднощі, пов’язані з ко-медіацією: потреба в узгодженні дій і додатковому плануванні спільної роботи і, як наслідок, збільшення часу, витраченого на медіацію; труднощі в поєднанні стилів і характерів медіаторів; проблеми з концентрацією в ситуації, коли необхідно брати до уваги особливості підходу та прийоми напарника; певна втрата безпеки для медіатора з огляду на можливу критику з боку напарника, — для багатьох це може виявитися серйозним стресовим чинником; можливе збільшення вартості процесу (для сторін або для програми, — залежно від того, хто платить гонорар посередника). Пропоновані вправи: Рольова гра Мета: відпрацювання навичок роботи в парі. Час: 40 хвилин. Завдання: Учасникам слід об’єднатися в групи по п’ять осіб, визначаючи ролі для гри «медіатор — ко-медіатор — потерпілий — правопорушник — спостерігач». Завдання для «потерпілого та правопорушника»: обговорити конфліктну ситуацію для проведення медіації (конфлікт, заподіяна шкода, емоційний стан сторін, настрій). Завдання для «медіатора та ко-медіатора»: обговорити та спланувати роботу в парі. Після виконання парами окремих завдань усі збираються разом, щоб провести спільну медіацію. Завдання для спостерігача: спостерігати за проведенням медіації парою медіаторів, відслідковуючи стиль роботи в парі, навички ко-медіації під час контакту з учасниками та після нього. Обговорення: Які переваги роботи в парі? З якими труднощами стикнулися? Яким чином варто налагоджувати роботу в парі?

90

Модуль VI

Роздаткові матеріали: НАВИЧКИ РОБОТИ В ПАРІ Під час підготовки справи: 1. Чітко визначити причини спільної роботи в конкретній справі.

2. Збалансувати потреби осіб, які постраждали від злочину, правопорушників, громади та організації, яка впроваджує відновні процеси, поєднавши спеціалістів, які працюватимуть над справою (наприклад, офіцера поліції та громадського медіатора).

3. Використовувати роботу в парі для подолання дисбалансу сил між учасниками — наприклад, провідний спеціаліст у галузі відновного правосуддя — жінка, разом зі спеціалістом — чоловіком, можуть працювати над справами з насильства чоловіка над жінкою.

4. Поділити та переглянути будь-яку підготовчу роботу, яка проводилась лише одним із ведучих.

5. Спланувати, яким чином ви поділите ролі та завдання до, під час та після спілкування або зустрічі з одним із учасників.

6. Намагатися з’ясувати, що було зроблено неправильно, та яким чином ви можете підтримати один одного (наприклад, якщо одна зі сторін залишає зустріч, чи піде один із вас за нею, і якщо так, то хто, і з якою метою?).

7. Погодити, яким чином ви будете спілкуватися один з одним.

8. Обговорити різні стилі роботи та погодити, яким чином ви будете долати різницю в підходах. Під час контакту з учасниками: 9. Працювати делікатно та тісно співпрацювати один з одним: слухати інтонацію та зміст слів Вашого партнера, перевіряти його оцінку зустрічі та учасників; ставити запитання — наприклад, перевірити, чи закінчив Ваш колега, перед тим, як Ви почнете ставити додаткові запитання учасникам та, якщо необхідно, оголошувати перерву, щоб перевірити, як просувається робота Вашого колеги.

10. Пояснити учасникам, що ви співпрацюєте з колегою, обґрунтувати підстави для цього та підтверджувати ваше співробітництво шляхом ефективного спілкування між вами.

11. Якщо Ваш колега активно проводить зустріч, використайте можливість спостерігати за ним та за учасниками та продумайте подальший хід зустрічі. Після контакту з учасниками: 12. Обміняйтесь враженнями та проведіть опитування один одного, залучаючи до цього супервізора, який веде нагляд за справою, якщо необхідно.

13. Визначте можливі адміністративні завдання та відстежуйте виконання завдань, пов’язаних з відновним процесом; якщо необхідно передати будь-яку інформацію з цього приводу іншим, вирішіть, хто буде цим займатися.

14. Забезпечте розуміння того, хто займатиметься моніторингом, наглядом та зворотнім зв’язком після завершення процесу та наданням інформації іншим установам або особам, які постраждали від правопорушення.

Процедура медіації між потерпілим і правопорушником. Навички, необхідні для її проведення

91

Тема 6.8. Завдання самооцінки в процесі медіації Основні поняття та тези: Навички самооцінки настільки ж необхідні, наскільки і важкодоступні через очевидну суб’єктивність й упередженість оцінки власної поведінки. На жаль, оцінюючи самі себе, ми частіше оцінюємо свої наміри, ніж отриманий результат, тому ефективна самооцінка вимагає, в першу чергу, чесності перед самим собою й певним професійним досвідом, що дозволить виробити хоч приблизно об’єктивні критерії оцінки. Поки буде накопичений такий досвід, найбільш ефективним способом оцінки є спостереження й зворотний зв’язок супервізора (досвідченого спостерігача, можливо тренера), а надалі просто колеги або напарника (ко-медіатора). Ще один відносно інформативний спосіб оцінки роботи медіатора — опитування учасників медіації. Багато програм, прагнучи оцінити ефективність роботи своїх фахівців, використовують його для оцінки їхньої роботи. Необхідно, однак, мати на увазі обмеженість цього методу, пов’язану з неможливістю отримання професійного, кваліфікованого висновку про переваги й недоліки посередника в медіації. Максимум, на що можна розраховувати, — це те, що учасники процесу відчують втрату нейтральності з боку медіатора або недостатність зусиль з його боку в налагодженні діалогу, можливо — проблеми в роботі з емоціями або невдачу в спробі допомогти сторонам висловитися й виразити свої почуття. Про причини тих або інших проблем медіатор уже повинен буде здогадуватися сам або зі своїм супервізором. Причому навіть у цьому випадку виникає дуже велика спокуса звалити все на «труднощі» справи (або конкретної особистості), щоб не шукати причини у власному непрофесіоналізмі. Якщо з тих або інших причин перелічені можливості оцінки своєї діяльності недоступні, можна порадити медіатору (не тільки початківцеві) вести щоденник, записуючи свої враження від кожної проведеної справи; вдалі знахідки; труднощі, з якими довелося зіштовхнутися в ході процесу; що допомогло з ними впоратися, або можливі варіанти подолання труднощів, що трапилися, — подібна саморефлексія може стати підставою гарного професійного росту посередника. Заповнюючи щоденник і подумки повертаючись назад до проведеної медіації, можна звірити свою роботу з наведеною нижче оціночною шкалою відповідного списку основних завдань, які зобов’язаний вирішувати медіатор у ході процесу.

92

Модуль VI

Пропоновані вправи: Оцінка діяльності медіатора Мета: визначити аспекти, за якими проводиться оцінка діяльності медіатора та потренувати навички самооцінки. Час: 40 хвилин. Завдання: 1 етап Учасникам пропонується самостійно скласти список показників (характеристик), за якими можна проводити оцінку діяльності медіатора (5 показників).

2 етап Учасники об’єднуються в підгрупи по п’ять — шість осіб та обговорюють складені списки, аргументуючи власні позиції.

3 етап Шляхом групового обговорення учасники в підгрупах складають єдині списки з 5-ти показників.

4 етап Представники від кожної підгрупи зачитують розроблені списки, а викладач занотовує їх на фліпчарті, роблячи помітки при повтореннях чи синонімічних висловах. Після виконання завдання має бути складений єдиний список для всієї групи.

5 етап Учасники самостійно проводять оцінку визначених характеристик за 3-бальною шкалою (3 бали — добре, 2 бали — посередньо, 1 бал — незадовільно). Обговорення: Що слід враховувати при проведенні оцінки діяльності медіатора? Які труднощі в проведенні самооцінки?

Література: 1. Айві А. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування. Пер. з англ. О. Абесонової. — Навчальний посібник. — К.: Сфера, 1998. — 342 с.

2. Базові навички проведення медіації потерпілих та правопорушників // Матеріали тренінгу. — Український Центр Порозуміння, 2004.

3. Бурнард Ф. Тренинг навыков консультирования. — СПб.: Питер, 2002. — 300 с.

4. Васьківська С. В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. — К: Четверта хвиля, 2004. — 256 с.

5. Відновне правосуддя. Веб-сайт: [http://www.rj.org.ua].

6. Коваль Р. Навыки медиатора и самооценка // Пособие ведущего программы примирения потерпевших и правонарушителей. — Украинский Центр Согласия, 2005. — С. 74—75.

7. Посібник ведучого програм примирення. — Український Центр Порозуміння. — Київ, 2004.

8. Пособие ведущего программы примирения потерпевших и правонарушителей. — УЦП. — К.: Пульсари, 2005 . — 82 с.

9. Практика розв’язання конфліктів. Веб-сайт: [http://commonground.org.ua].

10. Рекомендації з найкращих методів роботи ведучих програм відновного правосуддя, супервізорів та координаторів програм (звіт Групи з Навчання та Акредитаційної Політики, Великобританія) // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — №1, червень. — 2008. — С. 52—53.

Модуль VII

Кола відновного правосуддя • Поняття Кола відновного правосуддя • Ключові елементи Кола відновного правосуддя • Значення цінностей у Колі відновного правосуддя • Основні правила та процедура проведення Кіл відновного правосуддя • Переваги та обмеження використання Кіл відновного правосуддя

94

Модуль VII

Кола відновного правосуддя Мета: сформувати розуміння процедури Кола як програми відновного правосуддя. Завдання: 1. Надати учасникам інформацію щодо змісту, цінностей та принципів процедури Кола.

2. Визначити правила та особливості проведення процедури Кола.

3. Визначити можливості та обмеження застосування Кола як програми відновного правосуддя. Навчальний план: 7.1.

Поняття Кола відновного правосуддя.

1 год.

7.2.

Ключові елементи Кола відновного правосуддя. Значення цінностей у Колі відновного правосуддя.

2 год.

7.3.

Основні правила та процедура проведення Кіл відновного правосуддя.

2 год.

7.4.

Переваги та обмеження використання Кіл відновного правосуддя.

1 год.

Загалом

6 год.

Кола відновного правосуддя

95

Тема 7.1. Поняття Кола відновного правосуддя Основні поняття та тези Чому виникла необхідність впроваджувати Кола у традиційну систему судочинства? На відміну від традиційних методів та навіть медіації, Коло дозволяє не лише включити у правову систему деякі традиційні способи вирішення конфліктів у громаді, а й залучити значно ширше коло учасників. Тобто це не лише інструмент роботи із правопорушенням, а й спосіб створити надійну мережу підтримки для правопорушника (зокрема, неповнолітнього), що сприятиме його реінтеграції в громаду. На сьогодні не існує єдиного визначення Кола. У найбільш широкому значенні Коло визначається наступним чином. Коло відновного правосуддя (restorative justice circle) — це відновна програма, що передбачає активну участь сторін злочину та представників місцевої громади у процесі розв’язання проблем, які виникли внаслідок правопорушення, що веде до відновлення потерпілого, соціальної реінтеграції правопорушника та створення мережі підтримки для неповнолітніх, яка служить інструментом профілактики майбутніх злочинів. Ідейне підґрунтя Кола відновного правосуддя Застосування Кола відновного правосуддя передбачає радикальні зміни у підходах до розуміння та розв’язання конфлікту. Порівняно з традиційною системою кримінального судочинства, Кола відновного правосуддя здійснюють ряд парадигмальних змін: 1) Від примусу до зцілення.

2) Від виключно індивідуальної до індивідуально-колективної відповідальності.

3) Від цілковитої залежності від держави до більшої впевненості в собі у межах суспільства.

4) Від правосуддя як «зведення рахунків» до правосуддя як «повернення до норми». Ідея Кіл тісно пов’язана із «шаманським колесом» чи «священним обручем», що зображувався у вигляді кола, поділеного на чверті за чотирма напрямками, і є сакральним символом та священним вченням для багатьох корінних народів. Чверті «шаманського колеса» показують, як різноманітність та єдність можуть врівноважувати одне одного. Кожна чверть символізує певний аспект життя, стадію розвитку чи набір якостей. Однак для завершеності кола необхідні всі чверті без винятку. Світогляд в основі Кіл: застосування принципів «шаманського колеса» для досягнення рівноваги й цілісності4 Коло як метафора цілісного світогляду Кола, незалежно від того — являють вони собою традиційні, корінні ритуали чи їхні сучасні адаптації для розв’язання проблем злочинності, побудовані на певному світогляді, котрий сприймає Всесвіт як такий, що характеризується цілісністю, єдністю і зв’язаністю. Через цінності й принципи, які ми розглянули, пропонуються інші шляхи вираження такого бачення нашого оточення, використовуючи філософію, щоб розповісти, як ми сприймаємо себе та взаємодіємо з іншими. Зважаючи на це, ми ставимось одне до одного з повагою та майже священним пієтетом, тому що бачимо в кожній людині частину цілого, без якої неможливо обійтись.

4

Взято з: Праніс К., Стюарт Б., Уедж М. Кола примирення. Від злочину до повернення в громаду //Пер. з англ. — К.: Видавець Захаренко В.О., 2008. — С. 85—92.

96

Модуль VII

Ми також бачимо нашу взаємопов’язаність з іншими живими істотами, і те, що діється з ними, позначається й на нас. Ця пов’язаність покладає на нас відповідальність турбуватись одне про одного й допомагати ладнати мережі підтримки, які нас єднають. Вже сама форма кола є універсальною метафорою такого світогляду. Якщо ми уявимо коло, спадає на думку багато характеристик, окрім цілісності, зв’язаності та єдності. Наприклад, усі частини кола рівнозначні, оскільки кожна точка на ньому розташована на однаковій відстані від центра. Як метафора коло не нав’язує ієрархічності, адже в ньому немає ні верхівки, ні основи. Також кожна складова кола поєднана з іншими, а отже, невіддільна від них. Жодну частину не можна вирізати та відкинути без того, щоб не порушити цілісності кола. Коло також відображає принцип рівноваги, адже кожна його сторона врівноважена з цілим. Якби коло було кривобоке, воно б перестало бути колом. Рух по колу символізує цикли: він починається і неодмінно повертається до свого початку. У практичному сенсі з метафори кола випливає, що все повертається на круги свої, тому ми завжди матимемо шанс виправити помилки та зробити все кращим, якщо будемо готові засвоювати нове, враховувати попередній досвід та робити нові спроби. У ширшому значенні коло пропонує спосіб розуміння життєвого процесу, а саме — що життя рухається у певному ритмі й циклічно. Якщо ми розуміємо цикли життя, ми здатні свідоміше рухатися разом з ними. Марк, який походить з «общини першого народу» племені тагіш у селищі Каркросс на Юконі, ділиться своїм особистим сприйняттям цієї філософії, як це описано в «Колі життя» та як це сприймається в його культурі: «Кола побудовані за зразком природних циклів у Всесвіті. Общини завжди використовували певні форми Кіл, багато з них і досі використовують Кола у повсякденному житті. Я пригадую, як у дитинстві моя мама часто розповідала про зв’язки, які мають всі люди з Землею, на якій живуть. Від неї я дізнався, як ми рухаємося разом із Землею та всім створеним на ній, і про те, що все рухається по колу. Вона розповідала про кола життя і про те, як ми рухаємося разом з тваринами. Навесні ми йшли на річку ловити рибу й бобрів, потім переходили на озера і болота по ягоди та озерну рибу, а потім у гори, щоб уполювати більших звірів та заготовити їжу на зиму, й нарешті в долини по хутрових звірів. Саме це вона і вважала колом життя, вважала, що кожна людна проходить своє коло. Життя починається з нашого входу в цей світ зі світу духів, далі ми проходимо через життєві стадії аж поки знову не повернемося до світу духів. Назва цьому — Коло Життя. У наших міфологічних оповідях про створення світу відображено, що життя рухається по колу, що Сонце, Місяць та Всесвіт являють собою кола, що вогонь на снігу утворює коло, і якщо ми кидаємо камінець у воду, на поверхні утворюються кола. Приносячи дари та відкидаючи наші відмінності й труднощі, ми досягаємо того, що наші проблеми зникають як хвилі на воді». «Шаманське колесо»: як утримати відмінності в рівновазі з цілісністю Протягом багатьох тисячоліть перші народи керувалися мудрістю, вкладеною в філософію, якої їхні традиції вчать за допомогою «шаманського колеса», чи «священного обруча». Зображене у вигляді кола, поділеного на чверті за чотирма напрямками, «шаманське колесо» є «прадавнім і могутнім символом Всесвіту» [18], а також священним вченням для багатьох перших народів Північної та Південної Америки. Чверті «шаманського колеса» показують, як різноманітність та єдність можуть врівноважувати одне одного. Кожна чверть символізує певний аспект життя, стадію розвитку чи набір якостей. Однак для завершеності кола необхідні всі чверті без винятку. Єдність не означає однаковості, — це врівноваження відмінностей, кожна з яких — необхідна частиною цілого. Жоден з аспектів не важливіший, ніж інший, і кожен заслуговує на місце в нашому житті.

Кола відновного правосуддя

97

Ми всі — фізичні, психічні, емоційні та духовні істоти Як символ «шаманське колесо» втілює в собі багато важливих рівнів значення. З урахуванням мети цієї книжки ми зосередимо увагу лише на одному аспекті його вчення, а саме — на холістичному, цілісному баченні людини. Згідно із вченням «шаманського колеса», ми складаємося не тільки з матерії чи розуму, ми не лише емоційні чи виключно духовні істоти. Ми репрезентуємо всі ці аспекти разом — фізичний, психічний, емоційний та духовний. Всі чотири аспекти необхідні для нашого існування; і вони мають бути збалансовані для успішної діяльності або для того, щоб людина, її родина чи громада були здорові. Коли один аспект переважує інші, рівновага порушується. Люди та громади починають хворіти, слабнути або поводяться так, що це завдає болю іншим. Згідно із вченням «шаманського колеса», дорога до здоров’я як індивіда, так і громади лежить через зосередження на аспектах, яких бракує, та підкреслення їх повнішою мірою. Цьому вченню є що запропонувати для розв’язання проблем злочинності. Наприклад, суди уособлюють виключно розумові процеси, які мають фізичні наслідки (штрафи й ув’язнення). Вони виключають емоційні та духовні прояви. Як наслідок, суди обмежені у можливості досягти рівноваги. І справді, їхня однобокість породжує дисбаланс. Емоційний стан не поліпшується, так само як і люди чи стосунки не стають цілісними. Із холістичної точки зору, злочин — це не порушені закони, а розбиті життя. Злочин руйнує наше відчуття цілісності, і ми не знаємо, як знову знайти себе й зібрати докупи уламки нашого життя і стосунків. Коли Баррі працював у суді, він просто страждав через нездатність суду задовольнити емоційні потреби кожного, на кого вплинув злочин, включаючи і працівників суду: «Мені як судді доводилося вислуховувати розповіді про страждання, самотність і несправедливість, які підштовхують людей до вчинення злочинів, і про те, як їхні злочини руйнують життя інших. Я зрозумів і потім змирився з тим, що вимога бути безпристрасним означає, що ні мені, ні іншим працівникам системи не можна показувати біль та гнів, які ми відчуваємо. Тож я не кричав у гніві й не плакав, коли сльози здавлювали мені горло. Стримуючи свої емоції, я проявляв повагу до судових порядків, і в той же час виявляв неповагу до розповідей людей, чиї життя проходили через залу суду; і цей досвід не міг допомогти ні їхнім пораненим душам, ні їхнім болісним переживанням. Для багатьох суддів та інших фахівців судочинства таке стримування емоцій має свою ціну, яку ми усвідомлюємо лише після того, як її відчують наші родини та друзі. Стримування емоцій або робить наші серця черствими, або притлумлює здатність радісно насолоджуватись життям, або і те, й інше. Я кричав у розпачі та гніві на прогулянках у лісі або раптово починав плакати без будь-яких причин чи через зовсім незначні події. Коли глибокі емоції придушуються, вони нікуди не зникають. Вони виходять назовні в інших формах за інших обставин нашого життя. Я здогадувався, що має бути інший, цілісніший спосіб, щоб охопити всі сторони правопорушення — сторони, які в суді не враховуються». Залучення всіх чотирьох аспектів нашого єства для досягнення рівноваги Саме це намагаються робити Кола. Вони звертаються до всіх аспектів нашого єства, коли ми маємо справу із правопорушеннями в нашому житті чи в громаді. У більшості випадків вислуховування розповіді кожної сторони є важливою початковою умовою. Оскільки особисті спогади торкаються всіх аспектів нашого буття, їхнє виголошення сприяє зціленню та пробуджує почуття справедливості. Ретельно досліджуючи фізичний, психічний, емоційний і духовний вплив правопорушення на наше життя, ми наближаємося до більш збалансованого усвідомлення того, що сталося, в якому становищі ми зараз перебуваємо і які можуть бути наступні кроки.

98

Модуль VII

Окрім можливості виговоритися, Кола також пропонують інші шляхи досягнення рівноваги між усіма аспектами буття під час наших зусиль подолати психологічні травми. Точніше кажучи, наша присутність в Колі залучає всі чотири аспекти: • Фізичний. Ми вшановуємо Коло фізичною присутністю: ми приходимо на Коло й постійно тримаємо в пам’яті, що за допомогою жестів можна передавати певну інформацію та настанови іншим. Запізнення чи, наприклад, ходіння туди-сюди може свідчити про неповагу до присутніх. Фізично ми присутні під час усіх складних розмов. У той же час, усі присутні в Колі приділяють увагу фізичним потребам: від носовичка до необхідності робити перерви. В деяких громадах використовували музику, танці, живопис для залучення учасників, щоб вони могли приєднатися до Кола через фізичне самовираження.

• Психічний. У Колі ми використовуємо свої психічні й розумові здібності повною мірою. Коли говорять інші, ми намагаємося зосередитись. Ми напружуємо розумові зусилля, щоб вислухати того, хто тримає предмет, який надає право голосу, щоб утримувати наш розум відкритим та зосередитись на моральних цінностях, які допомагають нам сформулювати відповіді. Ми також використовуємо свої психічні й розумові здібності, щоб аналізувати ситуацію, сприймати та обробляти інформацію, знаходити нові шляхи розв’язання проблеми. Для цього ми використовуємо дві інші важливі навички. По-перше, ми підтримуємо високий рівень самоспостереження, звертаючи увагу на власні думки, почуття та реакції під час діалогу. По-друге, ми відстежуємо інтереси, потреби та відмінності — як свої, так і людей, які нас оточують.

• Емоційний. Ми говоримо від щирого серця, не стримуючи своїх переживань, і всі наші розмови відбуваються на цьому глибокому рівні. Кола — це не форуми для інтелектуальних доповідей та дебатів. Кола — це місця, де триває духовний пошук і висловлюються найглибші почуття найдоступнішим способом, в якому віддзеркалюються наші потреби, образи та страхи.

• Духовний. Ми відкриваємося назустріч можливостям, які пропонують Кола, щоб відчути глибші, справжні рівні єднання. Коли ми ділимося своїми спогадами, то демонструємо цим самим спільну для нас людяність. Ми також відчуваємо взаємозв’язок з іншими, коли вони висловлюють наші відчуття, які ми ще не встигли вкласти в слова. З’ясовуючи та обговорюючи наші цінності разом, ми розуміємо, що маємо більше спільного, ніж відмінного, і що в нас є більше причин, щоб зійтися разом для зцілення, ніж щоб відмежовуватись одне від одного та жити з постійним болем. Залучаючи наші духовні ресурси, ми досягаємо значно більших можливостей для усунення незгод між нами, і усвідомлення цього спрямовує нас до внутрішнього миру. Використання чотирьох аспектів для розвитку нашого потенціалу

Якщо проводити паралелі з діяльністю Кіл примирення, сила вчення «шаманського колеса» полягає у його здатності нагадувати нам не лише, ким ми є, а й ким можемо бути. Незалежно від того — розвинемо всі чотири виміри нашої природи однаково чи ні, все ж ми оволодіваємо ними як потенційними можливостями, на які можемо орієнтуватись. Залучаючи певною мірою всі чотири аспекти, Кола допомагають нам використовувати свій потенціал для змін. Випадок із Дейвом, дещо понурим молодим чоловіком, демонструє, як досягнення рівноваги між чотирма вимірами може прискорити позитивні зміни. Учасникам Кола ніяк не вдавалося налагодити зв’язок з Дейвом. Він завжди сидів з похиленою головою і щось бурмотів. Він не був налаштований на участь, і здавалося, що так буде й далі. Якось випадково він згадав про своє вміння швидко бігати. Молодий учасник Кола одразу ж запитав, чи хотів би він позмагатися в бігу наввипередки. Тієї ж хвилини підліток пожвавішав і почав зав’язувати шнурівки. Зі сміхом та жартами все Коло висипало на вулицю, люди встановили лінії старту та фінішу. Групі все ж таки вдалося встановити зв’язок із головним учасником на фізичному рівні, в той час як психічний та емоційний лишилися незадіяні. Зрозуміло, що фізична взаємодія сама по собі була недостатня, але вона заклала фундамент, на якому Коло мало змогу побудувати зв’язки з Дейвом на емоційному, психічному й духовному рівнях, необхідних, щоб він змінив своє ставлення до життя.

99

Кола відновного правосуддя

Оскільки досвід перебування в Колі залучає всю особистість, не лише правопорушники та потерпілі, а й всі присутні можуть набути більшого відчуття внутрішньої рівноваги. Баррі описує, як це було у його випадку: «Саме в Колах я віднайшов рівновагу. Там було місце для мене і як судді, і як людини. Моя юридична підготовка та розвинуті в суді аналітичні навички знадобились, до них ставилися з повагою, проте однаково важливою була й повна гама моїх емоцій. З часу першого Кола я не соромився сліз, які вільно текли по моєму обличчю, коли я ставав свідком болю, внутрішньої боротьби та мужності учасників. Так, часто в Колі у мене виникає глибоко духовне відчуття духовного єднання з іншими чи навіть із самим життям, — і дуже часто я усвідомлюю це лише потім. У Колах я помітив, що й інші професіонали знаходять і проявляють всі грані свого єства». Автори книги «Священне дерево: роздуми над духовністю корінних американців» (Джуді Бопп, Майкл Бопп, Лі Браун і Філ Лейн) пояснюють роль «шаманського колеса» у розвитку нашого потенціалу, тобто прихованих аспектів нашого єства, про які ми, можливо, навіть не здогадуватись: «Коли «шаманське колесо» використовується як дзеркало щирими людьми, воно звертає їхню увагу на багато прихованих в них і ще не відкритих дарів. Тому що «шаманське колесо» може показати не лише те, які ми є нині, а й те, які можемо стати, якщо розвинемо ці потенційні дари, які Творець заклав у нас. Багато із цих прихованих можливостей можуть так ніколи і не розкритись, якщо ми якимось чином їх не виявимо і не розвинемо; адже, як казали великі духовні вчителі, всі дари, потенційно закладені в людині, схожі на плоди, сховані між гіллям дерева…. «Шаманське колесо» може демонструвати взірець, якого здатні сягнути людські створіння, якщо вони все ж таки вирішили розвивати свій повний потенціал та діятимуть у цьому напрямку». Принципи «шаманського колеса», які застосовуються в досягненні рівноваги

Емоційний аспект Почуття (серце) – Почуття та спосіб їх враження – Здатність щиро ділитися почуттями й думками

Психічний аспект Думки (голова) – Аналіз і синтез інформації – Саморефлексія – Визнання інтересів, потреб та відмінностей

Підтримання особистої рівноваги в процесі надбання нами цілісності Духовний аспект Цінності (душа) – Цінності, які керують поведінкою – Зв’язок з тим, що має значення

Фізичний аспект Сенсорна опора (тіло) – жестикуляція – турбота про фізичні потреби – особисті та групові

100

Модуль VII

Види кола за метою 1. Громадські Кола примирення.

2. Кола порозуміння.

3. Кола винесення вироку.

4. Кола зцілення.

5. Кола підтримки та відповідальності. Пропоновані вправи: «Шаманське колесо» Мета: поглиблення розуміння філософського підґрунтя Кіл відновного правосуддя. Обладнання: ватман із намальованим «шаманським колесом», папір, маркери. Час: 40 хвилин. Завдання 1 етап Викладач надає коротку інформацію студентам про важливість єдності і взаємодоповнення чотирьох сфер життя людини: фізичної, психологічної, духовної та емоційної (дивись інформацію вище).

2 етап Студенти об’єднуються в чотири групи. Кожній групі дається завдання описати один із чотирьох вимірів людської сутності (емоційний, психічний, духовний, фізичний), даючи відповіді на такі запитання: 1. Як проявляється той чи інший аспект під час проведення Кола відновного правосуддя?

2. Чому важливо звертати увагу на цей аспект під час проведення Кола відновного правосуддя? Після завершення роботи кожна група презентує свої напрацювання. Інші групи можуть доповнити доробки своїх колег та поставити запитання. Усі аркуші прикріплюються у відповідних чвертях «шаманського колеса», намальованого на окремому ватмані. Варто провести коротке обговорення щодо важливості цієї концепції в Колі відновного правосуддя. Обговорення: Чи доречно, на ваш погляд, знайомитися з «шаманським колесом», вивчаючи Коло відновного правосуддя? Чому? Як, у який спосіб відображені кожна із сфер «шаманського колеса» у процедурі Кола? Будь ласка, поясніть свою думку.

Рольова гра Мета: підготовка до проведення Кола відновного правосуддя. Обладнання: ватмани та маркери для кожної групи. Час: 30 хвилин. Завдання: Учасники об’єднуються в групи по п’ять — сім осіб. Після заслуховування ситуації, викладач пропонує обговорити в групах та дати відповіді на такі запитання: Кого ви вважаєте за доречне запросити до участі в Колі відновного правосуддя? Які питання необхідно обговорити із запрошеними учасниками до процедури Кола і чому? Які питання ви б запропонували для обговорення під час Кола і чому? Після закінчення роботи в групах результати презентуються для усіх студентів та обговорюються. Обговорення: Чому, на ваш погляд, в подібній ситуації доречно проводити Коло відновного правосуддя, а не іншу програму? Якими критеріями ви керувались при відборі учасників Кола? Якими критеріями ви керувались при формулюванні запитань для процедури Кола? Ситуації для рольової гри: У нашій громаді було пограбовано будинок: вкрадено побутову техніку, дорогоцінності та заощадження родини. На момент вчинення злочину нікого вдома не було, отож господарі не зазнали фізичних травм. Після розслідування вдалося встановити, що право-

Кола відновного правосуддя

101

порушниками були двоє братів віком 15 та 18 років. Вони проживають у цій громаді. У їхній сім’ї 6 дітей, батьки залежні від алкоголю, ніхто із них не працює. Ці двоє хлопців (правопорушники) фактично утримують сім’ю. Потерпілими є подружжя літнього віку, у жінки серйозні проблеми зі здоров’ям.

Тема 7.2. Ключові елементи Кола відновного правосуддя. Значення цінностей у Колі відновного правосуддя Основні поняття та тези Ключові елементи Кола відновного правосуддя Незалежно від виду Кола, ключові елементи моделі повинні залишатися незмінними для того, щоб забезпечити виконання основних цілей Кола відновного правосуддя: не тільки відшкодування завданої шкоди, а й побудова та розвиток громад. Виділять такі базові елементи Кола відновного правосуддя: • активна участь членів місцевої громади; широке залучення громади — не лише тих, які є учасниками злочину, а й всіх, на кого він вплинув безпосередньо чи опосередковано.

• пряма взаємодія між потерпілим та правопорушником, як і у всіх відновних програмах; • прийняття рішень на основі консенсусу, досягнутого всіма його учасниками (консенсус розглядається як загальноприйняте рішення, що якомога повніше відповідає інтересам кожного); • використання ритуалів для наближення до внутрішнього єства кожної людини. Мовник або предмет, що надає право голосу Однією з важливих церемоній в Колі є використання мовника (предмета, що надає право голосу), який допомагає структурувати комунікативний простір Кола: як зовнішній, так і внутрішній. Правила користування мовником 1. Мовник завжди передають в одному, наперед визначеному, напрямі. У більшості громад його передають за годинниковою стрілкою, додержуючись напрямку руху сонця. Послідовне переміщення предмета по колу структурує процес, надає кожному учасникові можливість висловитися.

2. Присутні мають право говорити лише тоді, коли тримають у руці мовник. Коли мовник, обійшовши всіх, повертається до хранителя (ведучого/ фасилітатора) Кола, він або вона може: • підсумувати все, що вже сказано, й запропонувати перейти до обговорення наступних питань перед тим, як передати мовник далі; • затримати мовник у своїй руці та надати слово певним учасникам, щоб ті прояснили деякі моменти або відповіли на певні запитання; • передати його комусь, щоб розпочати новий раунд Кола (не обов’язково постійно передавати його людині, яка сидить зліва від хранителя; можна передати його іншій людині, але зберігаючи напрям руху мовника); • дещо затримати мовник у своїй руці та відкрити Коло для подальших виступів; • покласти його в центрі кола, щоб кожен міг його підняти та скористатися, або щоб відкрити Коло для обговорення, зовсім не використовуючи мовник.

102

Модуль VII

Переваги використання мовника 1. Сприяння діалогу.

2. Підкреслена рівноправність.

3. Поміркований темп.

4. Вироблення навички слухати інших.

5. Культивування здатності до примирення.

6. Сприяння прояву щиросердечності.

7. Створення умов для досягнення консенсусу. Цінності: чому вони важливі? Кола відновного правосуддя дають можливість розв’язати конфлікт, базуючись на загальнолюдських цінностях, тобто поважаючи потреби й інтереси всіх зацікавлених сторін. Для того, щоб це стало можливим, а тим паче у кримінальних справах, потрібно створити безпечний простір. Вирішуючи конфлікт, людина повинна почуватися в безпеці, відчувати свою захищеність, тобто знати, що її сутність не буде зневажено, обезчещено й атаковано не лише фізично, а й емоційно. Інакше кажучи, людині потрібно відчувати, що її цінуватимуть як цілісну особистість. У Колах ця безпека досягається за допомогою встановлення внутрішніх та зовнішніх меж. Зокрема, внутрішні межі Кола формуються за допомогою цінностей та принципів. Основні цінності Кола відновного правосуддя Практики виділяють десять основних цінностей, на яких ґрунтуються Кола відновного правосуддя. До них належать зокрема такі: повага до самих себе та до інших; чесність; довіра; стриманість (усвідомлення своєї обмеженості, що дозволяє зосередитися на почуттях інших, а не на задоволенні власних потреб); здатність ділитися (відкриватися перед іншими та делегувати повноваження, особливо від професіоналів до громади); інклюзивність /включення/ (залучення всіх, на кого вплинула ситуація; інклюзивність також визначає ставлення до правопорушника: змінюється не лише він, а й громада, у якій він проживає); емпатія; любов; сміливість (не відсутність страху, а можливість визнати його); прощення собі та іншим (не стирає факт чи спогади про злочин, так само як і не усуває необхідності виправлення наслідків та причин злочину, але дозволяє уникнути самодеструктивних наслідків гніву та ненависті). Всі цінності Кола є взаємопов’язаними та підсилюють одна одну. На практиці вищезгадані цінності впроваджуються завдяки певним принципам роботи в Колі. Принципи, що дозволяють практично впровадити цінності в Колі відновного правосуддя: 1. Кола відновного правосуддя закликають поводитися відповідно до наших особистих цінностей.

2. Кола відповідають інтересам кожного.

3. Кола відкриті для всіх без винятку.

4. Кола пропонують всім рівну можливість для участі.

5. Участь у Колі добровільна.

6. В Колах кожен виступає від свого імені.

7. Кола керуються спільним баченням.

8. Кола планують та організовують ті, хто їх використовуватиме.

9. Кола проявляють гнучкість у примиренні навіть взаємовиключних потреб та інтересів.

10. Кола використовують холістичний (цілісний) підхід.

11. Кола підтримують повагу до всіх без винятку.

12.Кола залучають духовний вимір людини.

13. Кола роблять учасників більш відповідальними один перед одним та перед процесом.

Кола відновного правосуддя

Пропоновані вправи Що якби не? Мета: закріплення інформації про ключові елементи моделі Кола відновного правосуддя та базові цінності. Обладнання: папір, ручки. Час: 15 хвилин. Завдання: Учасники діляться на групи, кожна з яких має розглянути один із ключових елементів Кола. Групі пропонується подумати над такими питаннями: 1. Яку роль відіграє той чи інший елемент в процедурі Кола?

2. Чому певний елемент є важливим для Кола? Що було б, якби такого елементу не було в Колі? Чи можна було б це назвати Колом? Яку роль відіграє цей елемент? Учасники обговорюють зазначені питання в підгрупах, після чого записують тези своєї дискусії та презентують їх для усіє групи. Обговорення: Чому в основу Кола покладені саме такі ключові елементи? Чому, на ваш погляд, Коло відновного правосуддя ґрунтується на базових людських цінностях?

Індивідуальна робота «Хранитель Кола» Мета: відпрацювати знання та навички хранителя Кола на підготовчому етапі. Обладнання: зошити та ручки для кожного учасника. Час: 30 хвилин. Завдання: Викладач зачитує три ситуації. Кожен студент — в ролі хранителя Кола, має індивідуально визначити: 1. Перелік осіб, яких потрібно залучити до Кола для вирішення цієї ситуації.

2. Якою може бути мета Кола?

3. Які питання слід обговорювати з учасниками з метою їх підготовки до участі в процедурі? Після завершення індивідуальної роботи, студенти обговорюють отримані результати. Обговорення: Яке коло залучених осіб ви визначили? Чому? Якою, на ваш погляд, може бути мета Кола? Поясніть свою думку? Що, на ваш погляд, слід обговорювати з потенційними учасниками Кола і чому? На що слід звертати особливу увагу хранителю Кола на підготовчому етапі і чому? Ситуації: 1. Було вчинено злочин проти статевої свободи та недоторканості. Правопорушника так і не вдалося знайти, однак емоційний стан потерпілої постійно погіршується, вона сама висловлює потребу у зціленні; їй потрібна допомога, щоб пережити особисту травму. Відомо, що в громаді живе ще кілька жінок, які зазнали сексуального насильства. Яке Коло варто провести і кого потрібно залучити?

2. У громаді (маленьке місто) постійно виникають сутички між представниками міліції та молоддю, нерідко із застосуванням фізичної сили обох сторін. У громаді загалом є високий рівень недовіри до правоохоронних органів, ніхто не проминає нагоди, щоб образити чи принизити працівника міліції. Самі ж міліціонери скаржаться на те, що в таких умовах неможливо працювати; вони страждають від того, що почувають себе фактично виключеними з життя громади.

3. У громаді було вчинено збройний напад. Потерпіла — жінка 40 років, сама виховує 3 дітей. Правопорушник — хлопець 18 років, сирота, не має постійного місця проживання, ніде не навчається. Жінка не зазнала фізичних травм, тому що саме в момент нападу на вулиці з’явилося кілька перехожих, які врятували її.

103

104

Модуль VII

Тема 7.3. Основні правила та процедура проведення Кіл відновного правосуддя Основні поняття та тези Чому правила є важливими? Коло відновного правосуддя — це процес, що розглядає складні та глибокі питання. У більшості випадків проблеми, пов’язані із правопорушеннями, є надзвичайно гострими та емоційними. Саме тому в Колі правила відіграють значно більшу роль, аніж інструкції щодо фасилітації групових зустрічей. Вони відображають цінності та принципи процесу проведення Кіл як змістовно (про що в них ідеться), так і формально (як вони використовуються). Їхній зміст полягає в практичному застосовуванні принципів Кола. Незважаючи на важливість правил, потрібно пам’ятати про те, що вони мають залишатися гнучкими, щоб якнайкраще виконати своє основне завдання — створити безпечну та комфортну атмосферу для всіх учасників Кола відновного правосуддя. Важливо, щоб правила приймалися не як формальність, адже сам процес прийняття правил виконує дві важливі функції: • обговорюючи та приймаючи правила, кожен бере на себе особисту відповідальність за їх виконання; • це дозволяє конфліктуючим сторонам відчути спільне підґрунтя — дійти попередньої згоди перед тим, як перейти до обговорення більш гострих питань. Основні правила взаємодії в Колі: 1. Повага до мовника.

2. Щире висловлення своїх думок.

3. Висловлювання з повагою до інших.

4. Слухання інших з повагою.

5. Перебування в Колі до його остаточного завершення.

6. Дотримання конфіденційності. Учасники Кола також можуть встановлювати будь-які інші додаткові правила взаємодії. Процес проведення Кола Умовно процес проведення Кола можна поділити на чотири стадії. На першій стадії визначається доцільність проведення Кола — важливо переконатися, що воно є найбільш відповідним способом розв’язання конфлікту в такій ситуації. Ситуації, в яких доцільно використовувати Коло відновного правосуддя: • для вирішення складних справ — процес Кола є гнучким та відкритим, що дозволяє досліджувати всі аспекти правопорушення, виявляти причини правопорушення та об’єднувати ресурси, необхідні для превентивної роботи; • для вирішення проблем з поведінкою, що завдає шкоди, у випадках змішаної відповідальності (без визначеного потерпілого чи правопорушника), наприклад, підліткові бійки та знущання в школі; • правопорушення між людьми, стосунки яких тривають — сусіди, члени сім’ї, однокласники — оскільки в таких ситуаціях майбутній контакт часто можливий між сторонами, то процес Кола допоможе налагодити більш конструктивні стосунки та знизить ймовірність повторення подібної поведінки. Якщо було підтверджено доцільність застосування Кола, то розпочинається найбільш тривалий етап роботи — підготовчий. На цьому етапі звертають увагу на такі важливі аспекти: вибір хранителів Кола, визначення широкого кола учасників, формування груп підтримки

Кола відновного правосуддя

105

для основних кандидатів, формулювання правил взаємодії, самопідготовка учасників Кола, організація підготовчого (попереднього) Кола — організовуються для окремих учасників для досягнення розуміння ситуації, підтримки або зцілення. Основна мета підготовчого Кола — забезпечити повноцінну участь особи в Колі відновного правосуддя. Відповідно після завершення етапу підготовки відбувається безпосередньо проведення Кола відновного правосуддя. На цій стадії відбувається зустріч всіх сторін, що беруть участь у Колі відновного правосуддя для вирішення кримінальної ситуації. Оскільки метою Кола відновного правосуддя є позитивна особистісна зміна, а не покарання, то увага учасників на цій стадії зосереджена на трьох аспектах: компенсація завданої потерпілому шкоди у будь-який можливий спосіб; внесення змін у громаду та робота із основними причинами, аби зменшити ймовірність рецидивів. І нарешті, останньою стадією Кола відновного правосуддя є виконання прийнятої угоди. Практики вважають, що реалізація цієї стадії є найбільш складною та важливою, адже належне виконання угоди забезпечує не лише успішну реінтеграцію правопорушника, а й попередження рецидивів. Ця стадія складається із таких фаз: моніторинг та оцінка виконання угоди, робота з порушенням угоди, визнання успіху. Хранитель та його роль в процесі проведення Кола відновного правосуддя В організації та проведенні Кола відновного правосуддя важливу роль має хранитель Кола; однак він не керує колом, а лише допомагає це робити учасникам, використовуючи повноваження, надані йому Колом. Завдання хранителя Кола 1. Підготовка до проведення Кола: • самопідготовка та підготовка інших учасників Кола; • встановлення контакту з учасниками; • з’ясування предмета розмови, інтересів і потреб сторін; • визначення (спільно з учасниками) правил спілкування в Колі; • організація попередніх Кіл зцілення або підтримки (у разі потреби).

2. Забезпечення рівного доступу до інформації для всіх учасників Кола ще до його початку.

3. Забезпечення атмосфери, що є безпечною та комфортною для всіх учасників.

4. Структурування діалогу в Колі (для цього використовується мовник).

5. Врівноваження інтересів та перспектив.

6. Захист цілісності процесу. Для виконання цих завдань хранителі передовсім повинні добре розуміти та поділяти цінності, принципи та правила Кіл відновного правосуддя, володіти такими якостями як співпереживання, чесність, справедливість, скромність та терпіння. Окрім цього, їм необхідне добре знання своєї громади.

• • • • • • • • •

Риси та навички необхідні хранителю (за результатами дослідження в Сент-Полі, штат Міннесота, США) зосередженість та організованість; безоціночне ставлення; відкритість до нового досвіду; любов та співчуття; повага до інших, терплячість, спокійність; комунікативні навички (включаючи уважне слухання, навичку ділитися особистим досвідом та чітко пояснювати правила); самосвідомість; навички наснаження; духовність (не приналежність до певної релігії, а набір базових цінностей, які не лише проголошуються як такі, а й використовуються в повсякденному житті).

106

Модуль VII

Пропоновані вправи Якості та навички хранителя Кола Мета: сформувати розуміння ролі хранителя, необхідних рис та навичок. Час: 30 хвилин. Завдання: 1 етап Учасники об’єднуються у дві або три команди (залежно від кількості), кожна команда протягом 2 хвилин обговорює якості, якими повинен володіти хранитель Кола. Після цього по одному представнику від кожної команди стають на «лінію старту» та по черзі називають якості хранителя Кола. Якщо відповідь зараховується, учасник може зробити крок до «лінії фінішу». Бал отримує команда, представник якої швидше дійшов до фінішу.

2 етап Гра повторюється, але учасники готують відповідь на запитання: «Якими якостями та навичками має володіти хранитель Кола?» Обговорення: Які якості ви вважаєте обов’язковими для хранителя Кола? Чому? Які навички ви вважаєте обов’язковими для хранителя Кола? Чому? У чому, на вашу думку, полягає роль хранителя Кола? Будь ласка, поясніть свою думку.

Групове обговорення «Правила Кола» Мета: усвідомити важливість дотримання правил під час проведення Кола. Час: 20 хвилин. Завдання: Викладач пропонує студентам дати відповіді на такі запитання: Які правила ви вважаєте критичними для Кола і чому? Чому, на ваш погляд, необхідно встановлювати і дотримуватись правил під час процедури Кола? Завдяки чому забезпечується згода усіх учасників Кола дотримуватись правил? Яку роль відіграє хранитель Кола щодо правил? Чи можливо провести Коло відновного правосуддя без дотримання правил? Будь ласка, поясніть свою думку.

107

Кола відновного правосуддя

СХЕМА ПРОЦЕСУ ПРОВЕДЕННЯ КОЛА ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ Стадія 1. Визначення доцільності проведення Кола Стадія 4. Подальші заходи. Виконання прийнятої угоди Моніторинг та оцінка виконання угоди, робота із порушеннями угоди, визнання успіху.

1) подача попередньої заяви кандидатом; 2) коло розгляду справи; 3) комітет громадського правосуддя приймає рішення стосовно того, чи кандидат прийнятий до програми (процес проведення Кола).

Стадія 3. Коло відновного правосуддя – вирішення кримінальної справи 1) підготовка до діалогу: а) привітання учасників; б) церемонія відкриття; в) вступ та перші виступи учасників; г) досягнення консенсусу стосовно правил взаємодії; д) частина для розповіді історій учасників; е) підсумок хранителів (описує загальні труднощі, з якими стикатиметься Коло); 2) висвітлення минулого досвіду та визначення труднощів; 3) дослідження альтернатив; 4) побудова консенсусу для прийняття рішення; 5) закриття кола відновного правосуддя.

Справу повертають до органів судочинства Кандидата перенаправляють на іншу програму відновного правосуддя

Стадія 2. Підготовка.

1. Вибір хранителів Кола.

2. Визначення учасників Кола.

3. Формування груп підтримки для основних учасників – залучення сім’ї, друзів, колег, сусідів тощо.

4. Формулювання правил взаємодії 5. Самопідготовка – прояснення особистих цінностей та власного ставлення до ситуації 6. Організація підготовчого (попереднього) Кола – організовуються для окремих учасників для розуміння ситуації, підтримки чи зцілення.

108

Модуль VII

Тема 7.4. Переваги та обмеження використання Кіл відновного правосуддя Основні поняття та тези Переваги використання Кіл Коло відновного правосуддя — це унікальна форма вирішення кримінальних конфліктів. Саме тому воно має вплив на всіх учасників конфлікту: правопорушника, потерпілого, громаду. До переваг Кола відновного правосуддя для неповнолітнього правопорушника відносять сприяння прийняттю ним відповідальності за наслідки власної поведінки та створення мережі підтримки в громаді. Це полегшує процес розуміння правопорушником ситуації, у якій опинився потерпілий, що виступає важливим мотивом для коригування поведінки та повернення індивіда в суспільство. Також Кола дозволяють правопорушнику брати активну участь у плануванні свого майбутнього, що посилює відчуття відповідальності за своє життя, підвищує самооцінку та формує готовність відшкодовувати збитки. Такий вплив Кола пояснюється заміною карального типу соціального контролю (що викликає у правопорушника страх, а відтак і спротив, знижуючи бажання реінтеграції у громаду) на компенсаторний та примирений тип, який передбачає не лише примирення сторін кримінального конфлікту, а й прийняття рішення внаслідок консенсусу. Кола позитивно впливають і на потерпілих, адже вони мають можливість бути почутими та отримати відповідь на всі свої запитання, взяти участь у вирішенні кримінальної ситуації у безпечній атмосфері, де вони мають підтримку рідних та інших членів громади. Такий процес унеможливлює вторинну віктимізацію, сприяє зціленню та відновленню потерпілого. Насамкінець, внаслідок активного залучення соціального оточення учасників правопорушення Коло відновного правосуддя має вплив і на громаду загалом. Коло дозволяє залучити наявні ресурси громади та розвинути потенційні; при цьому йдеться не лише про фінансові чи матеріальні ресурси, а й про людські, зокрема й професійні. Окрім цього, Коло дозволяє згуртувати громаду, що знижує ймовірність рецидивів серед неповнолітніх, оскільки в Колі відновлюються соціальні зв’язки, що, у свою чергу, забезпечує соціальний контроль. Всі вищезгадані переваги Кола відновного правосуддя створюють передумови для забезпечення більш тривалого результату, аніж офіційні методи ресоціалізації, призначені судом. Обмеження використання Кола відновного правосуддя Потенційно кожна ситуація може бути вирішена за допомогою Кола, однак існує ряд причин, через які процес проведення Кола відновного правосуддя може бути неефективним. Ситуації, в яких НЕ варто застосовувати Коло відновного правосуддя • Брак балансу. Оскільки Кола працюють на основі консенсусу, а не на правилі більшості, то важливе збалансоване представництво, що проявляється не в однаковій кількості представників сторін конфлікту, а в рівності всіх учасників.

• Брак часу. Кола вимагають значного зобов’язання від головних учасників, особливо у кримінальних справах, адже вони потребують часу для підготовки сторін. Прості проблеми, що не вимагають застосування Кола, можуть бути вирішені швидше за допомогою інших засобів.

• Терміновість. Якщо є кінцевий термін для рішення, то Коло не може бути застосованим, оскільки воно не може гарантувати прийняття рішення до певної встановленої дати.

Кола відновного правосуддя

109

• Брак ресурсів. Для проведення Кола потрібні значні матеріальні та людські ресурси. Особливо важливою є наявність не лише професійних людських ресурсів (хранитель, волонтери), а й ресурсів громади (необхідні служби, особливо при розгляді складних справ, пов’язаних із насильством, залежністю, тощо).

• Безпека. Для того, щоб застосувати Коло, ситуація повинна бути стабільною та безпечною: всі учасники погоджуються дотримуватися основних цінностей Кола як під час процесу, так і за його межами. За даними дослідження, проведеного в Україні, є також ще дві умови, які ускладнюють можливість використання Кіл відновного правосуддя. Зокрема, йдеться про брак знань щодо методу та відсутність інформаційно-методичних матеріалів для хранителів. Пропоновані вправи Переваги Кола Мета: розуміння переваг Кола відновного правосуддя. Обладнання: ватмани, маркери. Час: 30 хвилин. Завдання: Учасники об’єднуються у дві групи. Одній групі пропонується порівняти Коло відновного правосуддя з традиційним судовим засіданням, іншій — з медіацією, та визначити основні переваги Кола відновного правосуддя. Відповіді учасники записують на ватманах. Після завершення обговорення в підгрупах кожна група презентує свої напрацювання. Обговорення: У чому, на вашу думку, полягають основні переваги Кола? До яких кримінальних ситуацій ви б порекомендували застосовувати Кола? Які є застереження щодо використання Кіл для розв’язання кримінальних випадків?

Рольова гра Мета: узагальнення набутого досвіду та знань щодо Кіл відновного правосуддя. Обладнання: ватмани та маркери. Час: 40 хвилин. Завдання: Учасники об’єднуються у три групи, кожна з яких отримує ситуацію для обговорення. Кожна підгрупа повинна обговорити та дати відповіді на такі запитання: 1. Якою може бути мета Кола за даною ситуацією?

2. Кого необхідно запросити та які теми варто з ними обговорити до процедури Кола?

3. Які питання варто запропонувати для обговорення під час Кола? Відповіді записуються на ватмані та презентуються усій групі. Учасники інших підгруп мають можливість поставити запитання та доповнити відповіді своїх колег. Обговорення: Чи вважаєте ви процедуру Кола ефективною? Чому? Які основні переваги, недоліки процедури Кола для учасників? У чому полягає роль хранителя Кола? Який висновок вам спадає на думку, підсумовуючи знання щодо Кола відновного правосуддя? Ситуації для обговорення: 1. Група підлітків жорстоко побила чотирьох хлопців із сусідньої громади. Під час попередніх розмов із хранителем ця група не брала участі в обговоренні правил, мотивуючи це тим, що вони нікому не потрібні. Підлітки не здатні контролювати своєї агресії; один із них під час розмови перекинув стіл та вибіг із кімнати.

2. У громаді існує значне напруження між міською владою та громадянами. Всім відомо, що мер зловживає службовим становищем. Окрім цього, до хранителя звернулася

110

Модуль VII

працівниця міської ради із проханням провести Коло у зв’язку з тим, що мер її жорстоко побив після того, як вона не відповідала на його домагання.

3. Неповнолітній неодноразово скоював дрібні крадіжки в школі, у магазинах тощо. Суд вимагає провести Коло та винести рішення щодо вироку протягом 2 місяців. Окрім того, мати неповнолітнього звернулася до хранителя з проханням якомога швидше провести Коло, тому що за місяць вона їде на заробітки до іншої країни.

Література 1. Брейтауэт Д. Преступление, стыд и воссоединение: Пер. с англ. Н. Д. Хариковой / Под общ. ред. М. Г. Флямера. — М.: Центр «Судебно-правовая реформа», 2002. — 312 с.

2. Зер Г. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин і правосуддя. — К.: Університетське видавництво «Пульсари», 2004. — 222 с.

3. Зер Г. Цінності й принципи в практиці відновного правосуддя //Міжнародна конференція «Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи»: Матеріали, 20—21 квітня, 2006р. — К.: УЦП, 2006. — С. 10-16.

4. Кантон Р., Фергюсон К., Паркер Р. Робота з правопорушниками в громадах: початковий навчальний посібник. — К., 2003.

5. Коэн С. Социальный контроль и политика реформ //Правосудие по делам несовершеннолетних. Мировая мозаика и перспективы в России. Выпуск 2. / Под редакцией М. Г. Флямера. В 2-х кн. Кн. І. — М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 2000. — С. 158-—195.

6. Праніс К., Стюарт Б., Уедж М. Кола примирення. Від злочину до повернення в громаду / Пер. з англ. — К.: Видавець Захаренко В.О., 2008. — 272 с.

7. Флямер М. Г. Восстановительные принципы в методике проведения «кругов заботы» // Восстановительные процедуры и технологии в профилактике социального сиротства / Под ред. Т. А. Дугарской. — М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 2002. — С. 20-40.

8. Circle Keepers Manual: A guide for those who are called to serve as keepers of circles. — Roca, Inc., 2004. — [Cited 2008, May 17th]. — Available from: [http://www.theinnovationcenter.org/ event/CircleKeepersManual.pdf].

9. Circles of Support and Accountability in the Thames Valley: The First Three Years April, 2002 to March, 2005. — 2005. — [Cited 2008, May 17th]. — Available from: [http://www.quaker.org. uk/shared_asp_files/uploadedfiles/ 82f718a7-9344-4a5c-a4a7-4b053ff22239_circlesofsupportfirst3yrs.pdf].

10. Coates R., Umbreit M., Vos B. Restorative Justice Circles in South Saint Paul, Minnesota. — Center for restorative justice and peacemaking. School of Social Work, University of Minnesota, 2000.

— 103 p. — [Cited 2008, April 14th]. — Available from: [http://www.commonground.org.ua/ukr/ lib_pub. shtml#rj].

11. Paiement R. Peacemaking Circles Pilot project in St. James Town and Regent Park (Toronto, Canada). Phase Two: January 30, 2005 — June 30, 2006. Evaluation Project. — 2006. — [Cited 2008, 18 May]. — Available from: [http://www.peacebuildersinternational.com/RelatedFiles/1/ Peacemaking%20Circles%20Pilot%20Project%20Evaluation.pdf].

12.Pranis K., Stuart B., Wedge M. Peacemaking circles: from crime to community. 1st ed. — Living Justice Press, 2003. — 277 p.

Модуль VIІI

Сімейні групові наради • Поняття сімейної групової наради • Процедура організації та проведення сімейних групових нарад • Роль соціального працівника в сімейній груповій нараді

112

Модуль VIІI

Сімейні групові наради Мета: Сформувати розуміння процедури сімейної групової наради як програми відновного правосуддя.

1.

2.

3.

4.

Завдання: Надати учасникам інформацію щодо змісту, цінностей, принципів та процедури проведення СГН. Надати інформацію щодо ролі та функцій незалежного координатора в процесі підготовки та проведення СГН. Визначити роль та функції соціального працівника в процесі підготовки та проведення СГН. Визначити можливості та обмеження застосування СГН як програми відновного правосуддя. Навчальний план:

8.1.

Поняття сімейної групової наради.

2 год.

8.2.

Процедура організації та проведення сімейних групових нарад.

2 год.

8.3.

Роль соціального працівника в сімейній груповій нараді.

2 год. Загалом:

6 год.

Сімейні групові наради

113

Тема 8.1. Поняття сімейної групової наради Основні поняття та тези Сімейна групова нарада (СГН) — одна із моделей відновного правосуддя, що має на меті залучення сім’ї до розв’язання проблем. Досвід застосування СГН показав, що вони є достатньо ефективними не лише при розгляді справ, що стосуються неповнолітніх правопорушників, а й таких проблем, як насильство в сім’ї, виховання дітей після розлучення, дитяча занедбаність тощо. Тому на сьогодні сімейні групові наради розглядаються у більш широкому аспекті та застосовуються не лише для розв’язання кримінальних справ, а й розкриття будь-яких інших проблем, що можуть виникати в сім’ї. СГН як метод роботи з сім’єю ґрунтується на двох принципах соціальної роботи: активізація клієнта та надання послуг на основі потреб клієнта. Особливості застосування сімейних групових нарад 1. Сімейні групові наради — це модель прийняття рішень, що дозволяє сім’ям визначити свої потреби та розробити стратегію для їх забезпечення.

2. СГН є зборами сім’ї та членів її соціального оточення. Сім’я є відповідальною за проведення СГН (на ній присутні «свої» люди, вони самі визначають місце та час її проведення, самі розробляють план), тому вона (сім’я) не втрачає власний контроль над ситуацією.

3. Координатор СГН є незалежним. Це означає, що він не працює для установи або організації, які приймають рішення щодо сім’ї, а тому він жодним чином не зацікавлений у тому чи іншому результаті СГН.

4. Сім’я має право отримати необхідну інформацію, має право обговорити проблему й прийняти рішення без присутності сторонніх осіб, а розроблений нею план має обов’язково прийматися представником відповідної державної установи, якщо тільки він не є небезпечним або не суперечить законодавству. Пропоновані вправи СГН: переваги та недоліки. Можливості впровадження в Україні Мета: закріплення знань щодо СГН, актуалізація знань про інші форми відновного правосуддя. Обладнання: ватмани, маркери. Час: 15 хвилин. Завдання: 1 етап Мозковий штурм «Методи роботи з сім’єю у кризі». Викладач пропонує учасникам назвати методи роботи, що застосовуються в соціальній роботі, включно з відновними практиками, для роботи з сім’єю, яка перебуває в кризі (наприклад, у випадку домашнього насилля або дитячої бездоглядності, що призвела до кримінальної ситуації). Усі відповіді записуються на дошці.

2 етап Учасники об’єднуються в групи по п’ять осіб у кожній. У підгрупах учасники мають визначити переваги та обмеження сімейних групових нарад порівняно з іншими моделями відновного правосуддя, та і з іншими методами роботи з сім’єю у кризі (кожна підгрупа обирає для порівняння 1—2 методи з перелічених під час мозкового штурму). Результати роботи груп презентуються та обговорюються.

114

Модуль VIІI

Обговорення: Які, на ваш погляд, найсуттєвіші обмеження СГН? У чому, на вашу думку, полягають основні переваги СГН порівняно з іншими методами роботи із сім’ями у кризі? Чи можливо застосовувати СГН для роботи з сім’ями в Україні? Поясніть свою думку. Назвіть перешкоди впровадження СГН в Україні? Якими є необхідні умови для розвитку та поширення моделі СГН?

Тема 8.2. Процедура організації та проведення сімейних групових нарад Хто може бути ініціатором проведення сімейної групової наради? Сімейна групова нарада може бути проведена на прохання самої сім’ї, соціального працівника чи третьої особи. Незалежно від того, хто є ініціатором проведення СГН, потрібно зробити оцінювання потреб сім’ї та оцінювання ситуації. Розпочинати підготовку до сімейної групової наради (конференції) доцільно з розробки плану. Приймаючи рішення про організацію СГН, координатор має бути глибоко переконаним у здатності сім’ї взяти на себе відповідальність. Процедура проведення сімейної групової наради Стадія

Етап

1. Налагодити зв’язки з усіма потенційними учасниками СГН.

2. Гарантувати безпеку всіх учасників.

3. Остаточно визначити учасників.

4. Сформулювати основні питання.

5. Вирішити організаційні питання.

Підготовча

Безпосереднє проведення СГН

Вступ

1. Привітати всіх учасників.

2. Координатор нагадує своє ім’я, стисло розповідає про свою роль і функції під час СГН.

3. Запрошує всіх учасників по черзі представитися та розповісти, яким чином вони пов’язані із сім’єю.

4. Нагадує основні правила.

5. Відповідає на запитання учасників.

Інформування

1. Коротко визначається проблема.

2. Формулюються причини проведення СГН.

3. Окреслюються позитивні сторони сім’ї.

4. Сім’ю ознайомлюють з вимогами, додатковою інформацію, соціальними послугами, доступними в громаді.

Обговорення в сімейному колі Прийняття плану Завершальна

Що необхідно зробити?

Сім’я обговорює ситуацію та пропонує шляхи її вирішення БЕЗ присутності будь-яких сторонніх осіб.

1. Остаточне формулювання плану.

2. Його уточнення та деталізація.

3. Прийняття плану сім’єю та ініціатором.

1. Оцінка виконання плану.

2. Підготовка необхідних документів.

Сімейні групові наради

115

Підготовка членів сім’ї та членів соціального оточення Під час підготовчих бесід координатор має уважно ставитися до членів сім’ї та їхнього соціального оточення, демонструвати свою повагу, уважно вислуховувати й надавати можливість висловити думки і почуття. Координатор повинен намагатися перефразовувати висловлення, що ображають або принижують, приділяти увагу почуттям, які викликають ці висловлювання — почуття сорому, розчарування, болю. Він має привернути увагу до майбутнього, спрямовуючи учасника до основної мети СГН — прийняття плану. Особливу увагу слід звернути на підготовку дітей. Якщо дитина не хоче брати участі в СГН, координатор повинен знайти інші шляхи, аби думка дитини була почута на СГН. Дитина може написати листа або її висловлення можна записати на аудіо/ відеокасету. Втім, як свідчать результати досліджень, діти зазвичай активно беруть участь в обговоренні навіть без підтримки дорослих.5 Якщо можливо, координатор проводить зустрічі з дітьми без присутності інших осіб, але, як правило, на першій зустрічі присутні батьки (або один із батьків). Вразливі учасники Деякі учасники СГН можуть бути вразливішими за решту. Це цілковито залежить від ситуації. Дуже важливо, аби координатор був завжди уважний до цього. Коли люди чогось бояться, вони можуть не прийти на конференцію, тоді її доводитися проводити без їхньої участі в цьому процесі та без їхнього внеску до пошуку рішення. Координатор має бути уважним щодо ознак зловживань, насильства та утиску. Вразливим учасником може бути один із подружжя (партнерів), якому погрожують або погрожували раніше. Або учасник може боятися думок і обурення інших, коли вони дізнаються про те, що трапилося. Сором також може бути причиною страху перед СГН. Людині може бути соромно за те, що трапилося, або їй стане соромно, коли це стане всім відомим. Координатору слід бути уважним до таких обставин і вміти слухати, що кажуть вразливі учасники. Сприяння безпеці Координатор повинен докласти максимум зусиль, щоб усі учасники СГН почували себе у максимально можливій безпеці. Іноді для створення безпечних умов потрібно виключити певних учасників. Відсторонення учасників від участі в СГН повинно бути винятком, воно має бути обґрунтованим. Не існує конкретних правил, за якими слід залучати людей до участі в СГН або позбавляти їх права участі в ній. Щоразу координатор розглядає конкретну ситуацію. Навіть якщо особу виключають зі складу учасників, її слід заохотити висловити свою думку (у письмовій формі або за допомогою аудіо/ відеокасети). Інколи після розгляду всіх обставин приймається рішення не запрошувати на конференцію дитину чи вразливого учасника, а не особу, яка може їй погрожувати. Присутність цієї особи може виявитися важливою для успіху СГН.6 Вирішуючи питання безпеки, важливо також врахувати розподіл влади й авторитету в сім’ї, визначити, хто з її членів має більше впливу чи відіграє домінуючу роль. Координатор має також звернути увагу на давні образи та суперечки, що й досі впливають на стосунки в сім’ї. Кількість учасників Велика кількість учасників на СГН є корисною. Коли присутні багато різних людей, якість плану часто виявляється кращою. Це також зменшує ризик того, що на СГН домінуватиме одна людина або невелика група людей. Велика кількість людей сприяє спокійнішій атмосфері, оскільки особистості з крайніми поглядами врівноважують одне одного. Крім того, доволі часто рішення проблеми на СГН пропонують люди, які не є дуже близькими для сім’ї, наприклад далекі родичі.

5

Сімейні групові наради. Посібник для незалежних координаторів. Роб Ван Паже. — Центр СГН. Цволле, Нідерланди. — 2006.

6

Там само.

116

Модуль VIІI

Питання СГН зазвичай формулюються ініціатором проведення СГН та повідомляються всім учасникам заздалегідь. Питання мають бути сформульовані у відкритій формі й не виглядати частиною плану. Наприклад: «Яким чином повернути дітей до школи?», але не «Хто може щодня супроводжувати дітей до школи?» Останнє запитання є частиною плану в прихованому вигляді. Розробка плану має бути повністю завданням сімейної групи. Вимоги щодо організаційних питань Організаційний аспект

Вимоги

Час і місце проведення

• зручне для всіх учасників, особливо членів сім’ї; • достатньо велике приміщення з неформальною обстановкою, недоступне для сторонніх осіб під час проведення СГН; • бажана наявність туалету й телефону (який має бути відключеним під час проведення СГН); • необхідна наявність іншої кімнати, де учасники можуть обговорювати питання у вузькому колі.

• для дітей бажано мати хол з іграшками та якоюсь їжею. (Найкраще використати приміщення громадського центру, церкви або школи. Не варто проводити СГН у будинку чи квартирі одного з учасників або в офісі служби соціального захисту.)

Їжа та напої

Бажано мати якусь їжу та напої для учасників, адже СГН може тривати довго.

Витрати на транспорт

Витрати на транспорт для учасників з інших регіонів не повинні бути перешкодою. За можливості треба відшкодовувати кошти за проїзд.

Запрошення учасників

Найкраще використати особисту зустріч чи телефонний дзвінок. Вкрай небажано надсилати офіційне запрошення без попереднього контакту.

Під час проведення СГН необхідним є дотримання трьох основних правил: конфіденційність, повага до думки інших, право кожного висловитись. Пропоновані вправи Рольова гра. СГН (ситуації взято із «Навчального курсу по підготовці і проведенню СГН», Черкаси, 20—23 серпня 2006 року)

Мета: набуття досвіду участі в СГН. Обладнання: ватмани, маркери, рольова ситуація «Родина Коваленків» (картки з описом ролей учасників СГН). Час: 1 година (10 хв. — розподіл ролей та ознайомлення з ситуацією, 35 хв. — рольова гра, 15 хв. — обговорення). Завдання: Слухачі обирають ролі та ознайомлюються з рольовою ситуацією «Родина Коваленків». Ведучий СГН проводить зустріч усіх учасників СГН з метою обговорення ситуації, що склалася в родині Коваленків. Обговорення: Опишіть ваші враження від участі в грі. Наскільки ви, як учасник рольової гри, залишились задоволеними її результатами? Чи почувалися ви безпечно під час проведення СГН? Що сприяло/ перешкоджало активній участі слухачів в обговоренні ситуації «Родина Коваленків»? Якою є роль ведучого в процесі проведення СГН?

Сімейні групові наради

Рольова ситуація Інформація про родину Коваленків Батьки Оленки (11 років) і Андрійка (9 років), Валентина та Сергій, розлучилися 3 роки тому. Дідусь Іван і бабуся Галина (з боку батька) у вихідні доглядають за дітьми, оскільки їхній матері Валентині важко без допомоги. Вони ще мають непогане здоров’я, але мешкають досить далеко. Мати дітей Валентина після розлучення почала зловживати алкоголем. Батько Сергій переїхав в інше місце та одружився вдруге на жінці, яка вже мала двох дітей. Зараз вона чекає на третю дитину від Сергія. Сестра Сергія, Марія, має п’ятьох дітей: двох дівчаток і трьох хлопчиків. Її чоловіка звати Петро. Ця родина має багато турбот, але загалом вона благополучна. Старша дочка Катерина (17 років) дружить з Оленкою. Вони часто проводять канікули разом. Оленка та Катерина дуже багато розмовляють одна з одною, їм подобається бути разом. Дідусь Степан і бабуся Віра (з боку матері) дуже занепокоєні долею своїх онуків. Їхній син Віктор живе разом зі своєю новою подругою Жанною, вони хочуть одружитися і мати дітей. Матері Віктора ніколи не подобалася ця Жанна, у них не складаються стосунки. Дідусь і бабуся з боку матері дізнаються від сусідів, що останнім часом справи Валентини пішли на гірше, вона п’є все більше й більше. У неї з’явився партнер, який теж п’є. Він багато разів поводився агресивно щодо неї та дітей. Сусіди (Григорій та Оксана) ще не мають дітей. Вони багато разів допомагали Валентині, коли їй це було необхідно. Часто запрошували до себе Валентину та дітей пообідати разом. Дітям подобається бувати в гостях у сусідів. Нещодавно вчителька Оленки намагалася якось зв’язатися з її матір’ю, але та не відповідала. Тому вона зрештою звернулася до дідуся Степана та бабусі Віри. Учителька розповіла про дивну поведінку Оленки у школі. Вона стала агресивною, а нещодавно її викрили в крадіжці. Дідусь Степан та бабуся Віра вирішили порадитися з батьками Сергія (дідусем Іваном та бабусею Галиною). Після тривалої зустрічі вони вирішили звернутися за допомогою до соціального працівника. Соціальний працівник дійшов висновку, що Оленка та Андрійко потребують захисту. Незалежний координатор готує сімейну групову конференцію. На конференцію запрошуються: Валентина (мати) Оленка (донька) Андрійко (син) Іван та Галина (дідусь та бабуся з боку батька) Степан і Віра (дідусь та бабуся з боку матері) Марія та Петро (сестра батька та її чоловік) Віктор і Жанна (брат матері та його нова подруга) Сергій та його дружина (батько) Григорій та Оксана (сусіди) Катерина (племінниця) Пані Яблонська (шкільна вчителька) Пан Прокопенко (соціальний працівник) Пані Ковтун (незалежний координатор) Валентина, мати Ви відчуваєте, що це не може довго тривати. Ви хочете розірвати стосунки зі своїм партнером. Ви хочете припинити пити. Ви погоджуєтеся на те, щоб Оленка і Андрійко жили окремо від Вас, розуміючи, що це було б для них найкраще. Ви хочете, аби діти жили з Вашими батьками. Але вони вважають, що занадто старі для цього. Ви довіряєте сусідам, і знаєте, що дітям подобається бути з ними. Ваш брат хоче забрати дітей до себе, він зателефонував і сказав про це, але Вам не подобається його подруга. Дідусь Іван і бабуся Галина з боку батька Ви відчуваєте свою провину за те, що сталося. Після того, як Сергій пішов від своєї дружини, справи Валентини та дітей почали погіршуватися. Ви ще достатньо молоді та здорові, щоб піклуватися про обох дітей. Але ви живете в невеличкому селі, розташованому дуже далеко від міста (в якому навіть немає школи). А дітям потрібно відвідувати школу. Брат Валентини мешкає неподалік від неї, та її сусіди також, можливо, захочуть допомогти. Вони дуже приємні люди. Ви можете запрошувати дітей до себе на вихідні та канікули. Дідусь Степан і бабуся Віра з боку матері Вам обом уже за сімдесят, а бабусі Вірі важко ходити. Після того як до вас у гості приїжджають онуки, ви обоє відчуваєте себе дуже втомленими. Ви пишаєтеся тим, що ваш син Віктор хоче забрати до себе Андрійка. Вам також подобається, що його нова подруга Жанна навіть погоджується залишити свою роботу, де вона працює неповний робочий день, якщо це буде потрібно. Ви не знаєте, що буде найкращим для Оленки. Можливо, допоможуть сусіди? Ви можете відвідувати її в них. Ці сусіди — дуже приємні люди.

117

118

Модуль VIІI

Марія та Петро, сестра батька і її чоловік Марія не знає, чим може допомогти її родина. Вона має дуже багато хатніх справ, а Петро багато часу проводить на роботі, яка вимагає від нього значних зусиль. Марія також уважає, що переїзд в іншу місцевість не буде корисним для Оленки та Андрійка, їм подобається жити у своєму місті, де вони мають багато друзів і знайомих. Петро вважає так само, але їхня дочка Катерина зовсім із цим не погоджується. На її думку, батьки можуть зробити більше, тому вона дуже розчарована своїми батьками. Віктор та Жанна, брат матері та його нова подруга Вам дуже подобається Андрійко, він чудовий хлопчик. Ви з ним часто бачитеся, коли він гостює у дідуся і бабусі. Ви не знаєте настільки добре Оленку, вона вам подобається менше. Ви переконані в тому, що Валентина є дуже невідповідальною матір’ю, вона не заслуговує на таких дітей. Ви маєте достатньо часу, щоб опікуватися Андрійком, він навіть може продовжувати відвідувати ту ж саму школу. Віктор багато часу проводить на роботі, але Жанна не проти того, щоб залишити свою роботу, якщо це буде необхідно. Сергій, батько Ваша дружина не захотіла приїхати на конференцію — надто далеко їхати, до того ж вона вагітна. На Вашу думку, те, що трапилося, є жахливим, але Ви не бачите можливості щось зробити для дітей. Звичайно, вони можуть приїжджати на канікули. Ви сподіваєтеся, що Ваші батьки зможуть опікуватися дітьми. Вони ще не такі старі, а діти якось переживуть необхідність переїзду. Ви також вважаєте, що Ваша мати зможе дати собі раду з проблемами поведінки Оленки, вона кілька років працювала в центрі з питань усиновлення. Григорій та Оксана, сусіди Григорій зможе прийти на конференцію, якщо вона проводитиметься в суботу, в інші дні він працює. Ви обговорили становище дітей і вважаєте, що можете запропонувати їм жити у вас. Люди мають робити такі речі, якщо це необхідно дітям. Валентина вам подобається, але їй потрібне лікування, і ви сподіваєтеся, що воно може їй допомогти. Ви також непогано знаєте інших членів родини Валентини. Вони всі приємні люди. Діти багато разів бували у вас, і ви маєте з ними добрі стосунки. Оленка багато розмовляє з Оксаною, а Андрійко любить робити різні речі разом з Григорієм. Ви знаєте, що для Оленки та Андрійка дуже важливо залишитися жити в цьому районі — вони багато грають на вулиці, і всі їхні друзі із цього району, вони тут також відвідують школу. Пані Яблонська, вчителька Ви дуже задоволені, що Вас запросили на конференцію. Ви дуже хвилюєтеся за дітей, особливо за Оленку. Ви бачили, наскільки змінилася її поведінка, і це Вас турбує. Ви вважаєте, що дітям краще залишися жити в цьому районі. Якщо їхній матері вдасться допомогти подолати алкогольну залежність, ситуація має покращитися. Кілька разів ви розмовляли телефоном із Оксаною, Ви також помітили, що дітям подобається бувати в сусідів. На вашу думку, дітям буде краще жити саме з ними. Катерина (племінниця) Катерина сердиться на своїх батьків. Яка різниця, скільки дітей у родині, п’ять чи сім? Оленка розповідала їй, що друг матері торкався до неї в різних місцях, але вона просила не казати про це батькам Катерини, і вона нічого не розповіла. Катерина вважає, що Оленці та Андрійкові найкраще було б жити в її родині. Їй не байдуже, що станеться з Оленкою, а Валентину вона зневажає. Оленка (донька) Оленка боїться цієї конференції, але, з іншого боку, вона хоче, щоб усі почули її думки про те, що робити. Вона хоче залишитися вдома. Інколи вони можуть заходити на обід до Григорія та Оксани. Оксана дуже подобається Оленці, вона може допомагати їм також із прибиранням і пранням. Григорій також подобається Оленці, вона його не боїться. Але вона боїться друга своєї матері. Про те, що він із нею робив, вона розповіла тільки Катерині. Андрійко (син) Він ненавидить те, що відбувається. Після того як батько залишив їхню родину, усе змінилося. Андрійко розлючений на батька, але він також дуже сумує за ним. Він ненавидить друга своєї матері. З того часу, як він з’явився в їхньому домі, мати почала пити набагато більше, і все йде гірше й гірше. Андрійко намагається не звертати уваги на неприємні речі, але це не так просто. Андрійка не цікавить конференція, він уважає, що якщо його мати вижене свого друга, усе знову стане добре.

119

Сімейні групові наради

Лист Андрійка Друг мами має залишити нашу родину. Мама має знову стати такою ласкавою, якою вона була, коли батько був із нами. Їй слід кинути пити. Якщо їй треба буде для цього кудись поїхати, я хочу жити з моїм дядьком Віктором. Але я також не проти, якщо ми з Оленкою залишимося вдома. Ми можемо зробити прохід до квартири Григорія та Оксани, щоб ми могли ходити до них, не виходячи у під’їзд. Оксана може готувати нам їжу, або класти нас спати. Григорій завжди мені допомагає все робити. А у вихідні мама зможе приїжджати до нас, і ми всі будемо разом. Це буде добре для неї також.

Тема 8.3. Роль соціального працівника в сімейній груповій нараді Основні поняття та тези Враховуючи особливості та основні принципи сімейних групових нарад, роль соціального працівника суттєво змінюється: він не є професіоналом, що самостійно розв’язує проблеми сім’ї, а лише допомагає їй у цьому питанні, шляхом організації СГН. Соціальний працівник може виконувати кілька ролей під час проведення сімейної групової наради. Передусім він може бути ініціатором проведення СГН. Для цього соціальний працівник повинен провести оцінку потреб сім’ї, сформулювати проблему, визначити доцільність складання плану дій та звернутися до відповідної громадської організації (наприклад, центру відновного правосуддя в громаді) з проханням провести СГН, якщо це справді є доцільним. Також соціальний працівник може бути залученим до процесу проведення сімейної групової наради як особа, що може надати підтримку вразливим членам родини, особливо дітям чи жертвам насильства. Насамкінець, соціальний працівник може брати активну участь в проведенні сімейних групових нарад. Однак це можливо лише у тому випадку, коли він не є працівником соціальної служби, яка приймає будь-яке рішення стосовно сім’ї. Функції соціального працівника в СГН Стадія проведення СГН Підготовча

Етап

Можливі функції соціального працівника • проводить оцінку потреб сім’ї; • визначає проблеми; • приймає попереднє рішення про доцільність проведення СГН; • рекомендує сім’ї проведення СГН у разі потреби, за наявності попередньої згоди сім’ї; • формулює проблеми; • збирає інформацію про сім’ю, її оточення та ресурси; • спільно з сім’єю формулює ключове питання для СГН; • виступає як представник інтересів всієї сім’ї чи окремих її членів.

120

Стадія проведення СГН Безпосереднє проведення СГН

Завершальна

Модуль VIІI

Етап

Можливі функції соціального працівника

інформування

• стисло й зрозуміло викладає інформацію про проблему, яка розглядається; • зазначає позитивні сторони сім’ї; • формулює обов’язкові вимоги до плану, якщо потрібно; • пояснює правові аспекти можливих рішень; • надає іншу важливу інформацію, що може стосуватись справи; • інформує про можливі соціальні послуги в громаді.

обговорення

• залишає приміщення, де проводиться СГН, однак повинен бути доступним, щоб надати необхідну інформацію в разі виникнення потреби;

прийняття плану

• прояснює незрозумілі деталі; • повинен пересвідчитися в тому, що план гарантує безпеку, відповідає раніше оголошеним вимогам та не суперечить законодавству.

• бере участь в оцінюванні виконання прийнятого плану, що зазвичай відбувається через три місяці після проведення сімейної групової наради; • допомагає сім’ї отримати послуги (наприклад, соціальні, психологічні, юридичні тощо), які були внесені членами родини до плану; • організовує подальшу роботу з сім’єю у разі необхідності.

Незалежний координатор СГН Зазвичай з метою забезпечення незалежності роль координатора СГН виконує член громади, який не має особистого чи професійного зацікавлення у цій справі. Координатор СГН повинен вміти слухати, мати організаційні здібності, творчий підхід, гнучкість, бути наполегливим, вірити в можливості сім’ї. До його основних функцій належить організація СГН та сприяння її проведенню. Він також намагається якомога більше розширити коло учасників СГН. Чим більше ресурсів, тим краще. Разом сім’я і координатор вирішують, хто може брати участь у СГН. По завершенні СГН завершується і робота координатора. Дуже важливою є роль координатора в інформуванні сім’ї, її соціального оточення та працівників соціальної сфери щодо особливостей СГН. Для цього координатор зазвичай проводить зустріч із соціальним працівником, метою якої є ознайомлення всіх залучених працівників соціальної служби із особливостями СГН та чітке визначення ролі соціального працівника в процесі організації такої сімейної групової наради. Отже, координатор має два завдання при зустрічі з соціальним працівником: 1) надати необхідну інформацію про СГН; 2) організувати ефективну співпрацю з вищезгаданими фахівцями. Для виконання першого завдання (надання інформації) корисно пригадати чотири особливості СГН (це модель прийняття рішень; СГН є зборами сім’ї та її соціального оточення, вони самі за неї відповідають; координатор СГН є незалежним; сім’я має право отримувати усі необхідну інформацію). Для виконання другого завдання (організація ефективної співпраці) координатор обговорює з представниками соціальних служб, які працюють із сім’єю, причини для проведення СГН. Він пропонує їм розглянути, чим вони можуть допомогти. Дуже важливо, аби фахівці служб соціального захисту під час першого етапу СГН поділилися з сім’єю відповідною інформацією

121

Сімейні групові наради

про можливі розв’язки проблем дитини (дітей). Якщо координатор відчуває, що соціальним працівником надається тільки негативна інформація, йому слід попросити надати інформацію про позитивні якості сім’ї. Інформація має бути стислою, чіткою, влучною і, найголовніше, всебічною. Крім цього, ця інформація не має бути несподіваною для сім’ї. Координатору необхідно спеціально з’ясувати це, і якщо якась інформація є новою для сім’ї, йому слід запропонувати працівникам соціальної служби до початку СГН ознайомити з нею членів сім’ї, яких вона стосується. Після завершення бесіди з соціальним працівником координатору необхідно: • переконатися, що соціальний працівник знає свої завдання на різних етапах проведення СГН; • попросити під час СГН говорити зрозуміло для всіх і не вживати спеціальних термінів; • пояснити, що необхідно надати учасникам відповідну інформацію про можливості отримання соціальних послуг, але без рекомендацій і порад; • пояснити, скільки часу відводиться для надання цієї інформації; • ще раз нагадати соціальному працівникові, що під час СГН він не має пропонувати свої варіанти розв’язання проблеми; • попросити його на СГН розповісти не тільки про проблеми, але й про позитивні якості сім’ї, її сильні сторони; • попросити його наголосити на тому, що всі дуже цінують турботу сім’ї про дітей, яку вони продемонстрували тим, що прийшли на конференцію; • обговорити, як вони підтримуватимуть контакти одне з одним; • визначити попередньо дату проведення СГН; • передати соціальному працівникові свою візитну картку й листівку з інформацією про СГН. Пропоновані вправи Роль соціального працівника Мета: закріпити знання про роль та функції соціального працівника в процесі організації та проведення сімейних групових нарад. Обладнання: ватман, маркери. Час: 20 хвилин. Завдання: Група ділиться на підгрупи (по чотири особи в кожній). Кожна підгрупа заповнює таку таблицю: Роль соціального працівника в СГН Соціальний працівник повинен

Соціальний працівник може

Соціальний працівник не повинен

Обговорення: Яка основна функція соціального працівника на етапі підготовки СГН? У чому полягає роль соціального працівника під час проведення СГН? Які функції соціального працівника після проведення СГН? Чи може соціальний працівник виконувати функцію незалежного координатора? Чому?

122

Модуль VIІI

Рольова гра Мета: відпрацювати навички ведення розмови між координатором СГН та соціальним працівником на етапі підготовки СГН. Обладнання: рольова ситуація «Родина Коваленків» (див. ситуацію на стор. 118—119). Час: 40 хвилин. Завдання: Учасники об’єднуються в трійки, розподіливши між собою наступні ролі: соціальний працівник, координатор, спостерігач. Протягом 10 хв. учасникам необхідно розіграти зустріч координатора з соціальним працівником. Соціальний працівник: повинен описати ситуацію в сім’ї, надати інформацію про попередню роботу з сім’єю по рекомендації проведення СГН та сформулювати ключове питання СГН. Координатор: повинен переконатися, чи знає соціальний працівник, що таке СГН? Чи правильно він доніс до сім’ї сутність СГН? Яка тема СГН? Яке ключове питання СГН? Також координатор повинен пояснити соціальному працівникові, в чому полягає його роль на етапі проведення СГН (виступ на першій фазі СГН, ухвалення плану на третій фазі СГН). Спостерігач: слідкує за розмовою, визначає сильні і слабкі сторони в розмові. Обговорення: Як ви почувались у ролі соціального працівника/ координатора? Яких результатів вдалося досягти у групі під час виконання завдання? Які труднощі у вас виникали?

Література 1. Каннин К. Общественные конференции и мифы о формах контроля, применяемых к коренному населению // Правосудие по делам несовершеннолетних. Мировая мозаика и перспективы в России. В 2-х кн. / Под редакцией М. Г. Флямера. — М.: МОО Центр «Судебноправовая реформа», 2000. — Выпуск 2, кн. 1. — С. 130—157.

2. Логічна побудова навчального курсу по підготовці і проведенню сімейних групових нарад (СГН) для проведення в Черкаському регіоні 20—23 серпня 2006 року.

3. Роб ван Паже. Сімейні групові наради: посібник для незалежних координаторів. — Нідерланди: Центр СГН, Цволле, 2006.

4. Сімейні групові наради як метод розв’язання конфліктних ситуацій: методичні матеріали для тренера / За заг. ред. І. Д. Звєрєвої // Додаток до журналу «Практична психологія та соціальна робота». — К., 2003.

5. Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Навчальний посібник / За наук. ред. Л. І. Мороз. — К.: Вид. Паливода А. В., 2008. — 220 с.

Модуль IХ

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти • Центр відновного правосуддя в громаді та його роль у розвитку відновного правосуддя в Україні • Інформаційні ресурси для розвитку програм відновного правосуддя • Механізм співпраці між органами правової системи та організаціями, що впроваджують програми відновного правосуддя • Угода про співпрацю • Координація справ та інформування потенційних учасників програм • Угода про примирення та її долучення до матеріалів кримінальної справи, інші супровідні документи • Вимоги до медіатора за трансформативного підходу • Супервізія, її роль у професійній підтримці • Феномен професійного вигорання та способи його запобігання в медіатора

124

Модуль IХ

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти Мета — надати слухачам загальне уявлення щодо зовнішніх та внутрішніх аспектів організаційного забезпечення процесу медіації.

• • • • • • • •

Завдання: Окреслити підґрунтя та кроки створення Центру відновного правосуддя в громаді та розкрити його роль у розвитку відновного правосуддя в Україні. Охарактеризувати й дослідити інформаційні ресурси для розвитку медіації. Окреслити механізм співпраці між органами правової системи та організаціями, що впроваджують програми відновного правосуддя. Розглянути відповідну угоду про співпрацю. Визначити процес та особливості координування справ із медіації та інформування потенційних учасників програми. Розглянути положення угоди про примирення та процес її долучення до матеріалів кримінальної справи, а також обов’язковість і доцільність інших супровідних документів. Окреслити процес підбору та професійні якості медіатора. Охарактеризувати супервізію як засіб професійної підтримки. Розглянути особливості профілактики вигорання медіаторів. Навчальний план:

9.1.

Центр відновного правосуддя в громаді та його роль у розвитку відновного правосуддя в Україні.

2 год.

9.2.

Інформаційні ресурси для розвитку медіації.

2 год.

9.3.

Механізм співпраці між органами правової системи та організаціями, що впроваджують програми відновного правосуддя. Угода про співпрацю.

4 год.

9.4.

Координація справ з медіації та інформування потенційних учасників програми.

2 год.

9.5.

Угода про примирення та її долучення до матеріалів кримінальної справи, інші супровідні документи.

2 год.

9.6.

Підбір та професійні якості медіатора.

4 год.

9.7.

Супервізія як засіб професійної підтримки.

2 год.

9.8.

Профілактика вигорання.

2 год. Загалом

20 год.

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

125

Тема 9.1. Центр відновного правосуддя в громаді та його роль у розвитку відновного правосуддя в Україні Основні поняття та тези: Центр відновного правосуддя (далі — Центр або ЦВП) — це структурний підрозділ існуючої громадської організації чи окрема громадська організація, що має на меті розв’язання конфліктних ситуацій (у тому числі й кримінальних) шляхом впровадження відновного, системного підходу при активному залученні ресурсів громади для формування безпечного середовища та активізації членів місцевої спільноти. Доречність створення ЦВП на базі громадських організацій зумовлюють кілька чинників: • діяльність громадських організацій покликана найбільшою мірою задовольняти наявні потреби громад, у яких вони діють; • громадські організації, які за визначенням створюються самими представниками громади, є ближчими до кожного її члена, мають змогу забезпечити неформальність участі в програмах відновного правосуддя, дотримання базових принципів відновного підходу та активно залучати ресурси самої громади до вирішення питань усунення завданої злочином шкоди.

• вони також є більш гнучкими у своїй діяльності, що зумовлює можливість індивідуального підходу до кожної конкретної ситуації, динамічний розвиток як програм відновного правосуддя, так і інших послуг, необхідних учасникам кримінальних ситуацій, можливість залучення фінансування для розвитку послуг з різноманітних джерел. Виокремлюють три основні компоненти моделі Центру відновного правосуддя в громаді: 1. Впровадження програм відновного правосуддя.

2. Забезпечення системного підходу в наданні послуг.

3. Активізація та залучення ресурсів громади. Переваги створення ЦВП 1. Надання підтримки та допомоги безпосереднім учасникам злочину: правопорушнику та потерпілому.

2. Урахування прав людини, забезпечення їх захисту.

3. Згуртування громади, відновлення взаємозв’язків між її членами.

4. Відновлення соціального контролю, що є найефективнішим інструментом регулювання протиправної поведінки.

5. Профілактика вчинення повторних злочинів.

6. Зменшення навантаження на систему карного судочинства.

7. Налагодження співпраці між усіма державними та недержавними структурами, що беруть участь у розв’язанні проблем злочинності.

8. Збільшення та унормування соціальних послуг, що надаються учасникам кримінальних ситуацій у громаді.

9. Надання технічної, консультативної та експертної допомоги. Створення Центрів відновного правосуддя в громаді Центри відновного правосуддя в громаді варто створювати на основі адміністративнотериторіального розподілу, розвиваючи їх у співпраці з муніципальними органами влади:

126

Модуль IХ

міськими, районними, сільськими та районними в містах радами. Бажано, щоб Центр охоплював невелику територію, оскільки це сприятиме згуртованості громади та збільшенню соціального контролю.

1.

2.

3.

4.

5.

Кроки створення ЦВП Аналіз стану громади — огляд основних характеристик громади, де планується створити Центр, з метою визначення основних потреб, проблем та ресурсів громади. Планування та ініціювання програм — вирішення питань структури, інформування, фінансування Центру. Упровадження програми відновного правосуддя — надання запланованих послуг, з акцентом на підтримку та стимулювання самої громади; підготовка необхідної кількості фахівців, контроль за якістю надання їхніх послуг. Підтримка діяльності та зміцнення програм — координація всіх залучених ресурсів із метою реалізації діяльності в майбутньому. Поширення результатів чи переоцінка стану громади — моніторинг та кінцеве оцінювання послуг, поширення результатів, внесення необхідних змін у діяльність Центру.

Структура Центру та його організаційні задачі Приблизну структуру Центру відновного правосуддя в громаді, а також його взаємодію з зовнішнім оточенням можна проілюструвати за допомогою схеми (див. Мал. 1 у пункті «Роздаткові матеріали»). Структура Центру може змінюватись незначною мірою, оскільки вона в першу чергу залежить від ролей та функцій, необхідних для організації програм відновного правосуддя та надання підтримки потерпілим від злочинів і правопорушникам. Однак до структури Центру обов’язково мають входити такі організаційні ролі, як медіатор та координатор програм. Функціональні обов’язки медіаторів 1. Організація та проведення програм відновного правосуддя: • встановлення контакту з учасниками кримінальної ситуації; • визначення кола потенційних учасників програм відновного правосуддя, організація та проведення попередніх зустрічей; • організація та проведення процедури в рамках програм відновного правосуддя (вибір процедури, погодження з усіма учасниками місця та часу проведення спільної зустрічі, проведення зустрічі).

2. Ведення супровідних документів: реєстраційної картки, форм зворотного зв’язку учасників програм і моніторингу виконання угоди та інших документів, передбачених програмою. Функціональні обов’язки координаторів 1. Встановлення партнерських стосунків з органами правової системи (суди, КМСД, прокуратура тощо) та налагодження взаємодії задля отримання інформації про кримінальні ситуації та організації програм відновного правосуддя.

2. Встановлення партнерських стосунків та погодження механізмів взаємодії з соціальними службами в громаді.

3. Відбір та організація навчання медіаторів, планування заходів щодо підвищення їхньої кваліфікації.

4. Планування та організація роботи з медіаторами-волонтерами.

5. Координація роботи медіаторів під час організації процедур у рамках програм відновного правосуддя та роботи з учасниками кримінальних ситуацій.

6. Планування та організація інформаційних заходів із метою поширення інформації про діяльність Центу та його послуги.

7. Моніторинг діяльності Центру, підготовка звітів за результатами діяльності.

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

127

Стратегія розвитку Програми відновного правосуддя покликані реагувати на злочин чи кримінальну ситуацію, сприяючи прийняттю правопорушником відповідальності та усуненню завданої злочином шкоди. Водночас вчиненню злочину часто передує девіантна, агресивна чи протиправна поведінка або конфлікти, щодо яких не було застосовано ніяких конструктивних інструментів розв’язання чи реагування. Так само безпека громади залежить і від того, наскільки адекватно можуть забезпечуватись потреби її членів, від доступу до необхідних соціальних послуг, можливості працевлаштування тощо. Таким чином, розвиток Центру може відбуватись у напрямку розширення послуг у сфері розв’язання конфліктів, сприяння розвитку мережі соціальних послуг та забезпечення доступу представників громади до отримання цих послуг. У відповідь на потреби громади, крім програм відновного правосуддя, Центр може надавати послуги з розв’язання сімейних та сусідських спорів, впроваджувати відновні підходи в школах, здійснювати навчання щодо конструктивної поведінки у конфлікті. У будь-якому випадку, ЦВП повинен розвиватись у напрямку задоволення нагальних потреб громади щодо розв’язання конфліктних та кримінальних ситуацій у дусі відновного підходу. Можливості залучення фінансування У випадку, коли Центр відновного правосуддя діє на базі недержавної організації, кошти для фінансування та підтримки його роботи можна залучати з різноманітних джерел: внески засновників і членські внески, отримання доходу від деяких видів комерційної діяльності у межах статуту і в таких обсягах, у яких дозволяє неприбутковим організаціям законодавство, отримання фінансових ресурсів у вигляді спонсорської допомоги, пожертвувань, отримання державних дотацій та грантів. Водночас важливим джерелом фінансування є місцевий бюджет (через застосування механізму соціального замовлення). Загалом діяльність Центру відновного правосуддя не потребує значних фінансових затрат. Чимало ресурсів можна залучити завдяки співпраці із державними та недержавними структурами в громаді. Наявний український досвід впровадження Центрів відновного правосуддя підтверджує ефективність співпраці для залучення ресурсів. Зокрема, більшості Центрів, які функціонують в Україні, було надано приміщення муніципалітетом чи органами правової системи. Пропоновані вправи: Три основні компоненти Центру відновного правосуддя в громаді Мета: актуалізація знань щодо основних компонентів ЦВП. Обладнання: ватман, маркери. Час: 15 хвилин. Завдання: Студенти об’єднуються у три групи. Кожній групі дається завдання описати один із трьох компонентів ЦВП (відновні програми, цілісний підхід та залучення ресурсів громади) та визначити, чому цей компонент є важливим.

128

Модуль IХ

Роздаткові матеріали: Структура та організаційні задачі ЦВП в громаді

Джерела фінансування Керівник організації, бухгалтерія

Органи правової системи

Координатор програм ВП

Медіатор

Соціальний працівник

Медіатор

Учасники кримінальної ситуації, представники громади

Соціальні служби

Медіаториволонтери

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

129

Тема 9.2. Інформаційні ресурси для розвитку медіації Основні поняття та тези: Створення інформаційного поля є важливим аспектом впровадження відновного правосуддя в Україні. Забезпечення широкої інформаційної підтримки також було визначено одним із завдань проекту «Розвиток в Україні Центрів відновного правосуддя» (у рамках програми Tacis IBPP www.ibpp.org.ua, 2006—2008), що мав на меті покращити систему реінтеграції неповнолітніх правопорушників шляхом розвитку мережі Центрів відновного правосуддя в громадах. Загалом інформаційні ресурси можна розділити на групи за трьома напрямками: (1) для професіоналів, (2) потенційний партнерів, (3) громадськості. Інформування для професіоналів Формування професійного середовища є необхідним завданням для впровадження програм відновного правосуддя в Україні. Йдеться, передусім, про підготовку координаторів Центрів відновного правосуддя, медіаторів та ведучих інших відновних програм. Інформаційні ресурси є одними із найнеобхідніших для розвитку фахівців у галузі відновного правосуддя. У такому аспекті можна виокремити два напрямки інформаційної діяльності: (1) публікації, видання та (2) проведення тренінгів та розробка методичної бази. Оскільки концепція та практика відновного правосуддя є запозиченою, то закономірно, що професійна література переважно є іноземною. Саме тому донедавна пріоритетним напрямком роботи був переклад на українську мову фундаментальних наукових праць із відновного правосуддя. У період з 2004 по 2007 роки було перекладено базові наукові дослідження у галузі відновного правосуддя. Переклад цих книг сприяв формуванню професійного уявлення про відновне правосуддя в Україні. Віднедавна постало питання належної адаптації зарубіжного досвіду та методик. Дані моніторингу та оцінки діяльності Центрів відновного правосуддя підтверджують, що брак методичних матеріалів є однією із важливих причин, що стримують упровадження відновних практик в Україні. Відтак, не менш важливим аспектом розвитку інформаційної бази для професіоналів є проведення тренінгів та розробка методичних матеріалів. На сьогодні фахівці БО «Український Центр Порозуміння» розробили «Посібник ведучих програм примирення потерпілих та правопорушників», який використовується під час навчання медіаторів. Посібник містить загальну інформацію про програми відновного правосуддя, детальний опис процедури медіації у кримінальних справах та додатки, що можуть знадобитись медіатору під час роботи з учасниками кримінальної ситуації. Посібник розповсюджується серед учасників тренінгу, які пройшли навчання навичкам ведучого програм примирення потерпілих та правопорушників. Інформаційні ресурси для потенційних партнерів Інформування потенційних партнерів є важливою складовою розвитку відновного правосуддя в Україні, адже саме від цього залежить співпраця між структурами, що є необхідною умовою впровадження відновних програм. Важливу роль в інформуванні потенційних партнерів відіграють індивідуальні бесіди, організація конференцій та круглих столів. Однією із найбільших проблем у цій сфері є брак презентаційних матеріалів для потенційних партнерів, зокрема органів правової системи. А саме від ефективного інформування цих структур залежить можливість співпраці та передачі справ до програм відновного правосуддя.

130

Модуль IХ

Інформаційні ресурси для громадськості Як засвідчила практика, важливою складовою для розвитку відновного правосуддя в Україні повинна бути робота з громадськістю. Адже саме це гарантуватиме розуміння цінностей та ідей відновного правосуддя в громадах, що, у свою чергу, сприятиме його поширенню. На сьогодні інформаційні ресурси для громадськості є досить обмеженими. Зокрема, у деяких регіонах України, де функціонують Центри відновного правосуддя, було здійснено низку публікацій у місцевих ЗМІ, спрямованих на популяризацію відновних підходів та висвітлення процесу їх упровадження в конкретному регіоні. Також є досвід співпраці з місцевими радіостанціями. Однак діяльність з інформування громадськості на цьому етапі потребує розвитку. До того ж аналіз практики свідчить, що має бути розроблена відповідна інформаційна стратегія, яка б забезпечила систематичне, цілеспрямоване інформування громади. Важливим ресурсом для поширення ідей відновного правосуддя стали відеофільми, які використовуються під час презентацій та інших інформаційних заходів із метою якомога повнішого ознайомлення аудиторії з практичним аспектами програм відновного правосуддя. Українським Центром Порозуміння здійснено переклад та дублювання двох фільмів: «Між потерпілим та правопорушником: медіація у фокусі» (Бельгія) та «Відновне правосуддя: можливості для потерпілих, правопорушників та громад» (США), а також створено презентаційний фільм «Зцілення правосуддям» (2005 рік), у якому висвітлюється український контекст впровадження відновного правосуддя. Останній можна легко адаптувати до будь-якої аудиторії, саме тому він є одним із найефективніших інструментів для поширення інформації щодо Центрів та програм відновного правосуддя. На сьогодні постала необхідність створити ще один презентаційний фільм, що відображав би успішний досвід впровадження відновного правосуддя у дванадцяти центрах відновного правосуддя в Україні. Пропоновані вправи: Інформаційні ресурси Мета: актуалізація знань про інформаційні ресурси, необхідні для розвитку відновного правосуддя громадою. Обладнання: ватман, маркери. Час: 25 хвилин. Завдання: Студенти об’єднуються у три групи. Кожна група повинна розробити концепцію інформаційної стратегії для: 1) професіоналів; 2) потенційних партнерів; 3) громади. Варто дати відповіді на такі запитання: • Яка мета інформаційної діяльності?

• Які ресурси та методи інформування краще використовувати? Чому?

• Кого саме потрібно охопити? Хто цільова група?

• Як часто потрібно проводити інформаційні заходи?

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

131

Тема 9.3. Механізм співпраці між органами правової системи та організаціями, що впроваджують програми з відновного правосуддя. Угода про співпрацю Основні поняття та тези: З початку реалізації проекту «Розвиток в Україні Центрів відновного правосуддя» стала очевидною необхідність використання програм відновного правосуддя на ранніх етапах кримінального провадження. Для цього вкрай важливим є налагодження співпраці з органами правової системи, адже саме ці структури є основними джерелами надходження справ для проведення програм відновного правосуддя. Інформацію про кримінальні випадки до Центру відновного правосуддя можуть направляти: суди, органи внутрішніх справ (управління міліції та кримінальна міліція у справах дітей), органи прокуратури. Крім того, інформація про справи може надходити від служби у справах дітей, державних та недержавних соціальних служб. Можна визначити дві важливі умови для налагодження співпраці з органами правосуддя. По-перше, партнери щонайменше повинні добре усвідомлювати, чим є медіація і відновне правосуддя. Це особливо необхідно особам, уповноваженим приймати рішення у справі. Часто через брак інформації у спеціалістів із кримінального права виникає упереджене ставлення стосовно відновного правосуддя. По-друге, для довготривалої співпраці необхідне чітке визначення функцій системи кримінального правосуддя та її представників, а також належне впровадження процесу відновного правосуддя в цю систему. Можливості співпраці Центру відновного правосуддя з органами правової системи Орган правової системи

Основні (необхідні) шляхи співпраці

Місцеві суди загальної юрисдикції

• Передача інформації про справи до Центру відновного правосуддя

Прокуратура

• Передача інформації про справи до Центру відновного правосуддя

Органи внутрішніх справ

• Інформування громадян про Центр відновного правосуддя в громаді та програми відновного правосуддя • Участь у місцевих програмах, що реалізуються Центром

Кримінальна міліція у справах дітей

• Передача інформації про справи до Центру відновного правосуддя

Органи і служби у справах дітей

• Участь у реалізації місцевих програм (зазвичай стосуються профілактики злочинності)

Як видно з таблиці, співпраця з органами правової системи передусім необхідна для отримання справ для проведення програм відновного правосуддя. Механізм співпраці у цій сфері може мати два варіанти: 1) працівники відповідного органу правової системи інформують сторони кримінальної справи про наявність у місті програми відновного правосуддя та направ-

132

Модуль IХ

ляють їх до Центру відновного правосуддя або 2) за домовленістю з Центром перенаправляють інформацію про кримінальну справу координатору Центру або медіатору. Незалежно від того, яким шляхом відбувається передача справ, існують певні критерії для відбору справ до програм відновного правосуддя. Зазвичай до них зараховують: • наявність потерпілого у справі (конкретної особи, якій було завдано шкоду); • визнання правопорушником своєї провини; • ступінь тяжкості скоєного злочину та його наслідків (якщо органом правової системи встановлені певні обмеження. Зазвичай до програму відновного правосуддя не можуть бути передані справи про особливо тяжкі злочини, справи, пов’язані з домашнім насильством, організованою або патологічною злочинністю); • можливість контакту зі сторонами кримінальної ситуації (наявність контактних даних про учасників кримінальної ситуації тощо). Залежно від потреб конкретної громади програми відновного правосуддя можуть застосовувати додаткові або інші критерії відбору справ (наприклад, деякі програми працюють винятково з неповнолітніми правопорушниками чи організовують процедури переважно на етапі досудового слідства), однак основним критерієм прийняття рішення щодо проведення програми в такому випадку є бажання самих учасників кримінальної ситуації. Варто зазначити, що питання легітимності отримання медіатором інформації про кримінальну ситуацію одразу було визначено як основне питання співпраці з органами правової системи. Одним із аргументів неможливості надання інформації в цьму випадку було посилання на відповідні норми Кримінально-процесуального кодексу, які спрямовані на забезпечення таємниці слідства. Проте інформація, яка потрібна медіатору для роботи, передбачає лише імена та контакти учасників кримінальної ситуації, а також — коротко — суть обвинувачення чи статтю обвинувачення. Ці дані не містять таємниці слідства і можуть надаватися відповідними фахівцями з метою проведення програм відновного правосуддя. Як засвідчила практика, ще однією можливістю для співпраці є залучення ресурсів органів правової системи. Зокрема, кілька Центрів відновного правосуддя в Україні уклали угоду із міським судом про надання приміщення для проведення програм відновного правосуддя. Угода про співпрацю. Законодавчі підстави налагодження співпраці між органами правової системи та Центрами відновного правосуддя в громаді Результатом налагоджених стосунків між Центром відновного правосуддя та органом правової системи є укладена угода про співпрацю. Центри відновного правосуддя самостійно розробляють зразок угоди, залежно від наявних домовленостей із органами правової системи. Однак угода про співпрацю містить такі обов’язкові пункти: • обов’язки сторін; • механізм спільної діяльності; • юридичні межі та можливості використання результатів програм примирення у кримінальному провадженні справи відповідно до чинного законодавства. Що стосується останнього пункту, то в угоді зазвичай прописують можливість долучення договору про примирення і документів, які підтверджують його виконання, до матеріалів справи у разі клопотання сторін кримінального конфлікту чи їх законних представників. Відповідно, на підставі статей 45, 47, 75, 104, 105 Кримінального Кодексу України, результати примирення можуть бути використані для пом’якшення покарання, звільнення від покарання чи передачу правопорушника на поруки. За спільною домовленістю сторони можуть включати додаткові умови до угоди — наприклад, надання приміщення для проведення програм відновного правосуддя. В українській практиці часто такі угоди мають характер усної домовленості між керівником органу правової системи та координатором Центру відновного правосуддя. Однак незалежно від форми (усна чи письмова), угода про співпрацю є важливим елементом для розвитку Центрів відновного правосуддя та забезпечення їх ефективної діяльності.

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

133

В Україні можливість укладення угоди про співпрацю ускладнюється відсутністю належної законодавчої бази. З одного боку, чинне законодавство не забороняє органам правової системи співпрацювати із громадськими організаціями, з іншого боку — в законодавстві відсутні норми, що визначали б це як посадовий обов’язок працівників органів правової системи. Існує низка Постанов Пленуму Верховного Суду України (від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру», від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»), які передбачають використання відновних практик при вирішенні кримінальних справ за участю неповнолітніх. Проте ці постанови мають рекомендаційний характер та не можуть зобов’язати суддю передавати справи до Центру відновного правосуддя в громаді. Водночас нещодавно з’явилася ще одна законодавча підстава, що сприяє налагодженню співпраці між громадськими організаціями, що впроваджують програми відновного правосуддя, та органами правової системи, зокрема, органами прокуратури. Це лист Генерального прокурора України О. Медведька № 09/1-233вих-08-236окв від 1 серпня 2008 р. «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню», що прямо рекомендує органам прокуратури налагоджувати співпрацю з представниками громадських організацій щодо впровадження процедури медіації в кримінальних справах. Цей документ покликаний змінити підхід до досудового провадження кримінальних справ, а саме ставлення прокурорів до альтернативних підходів у вирішенні справ. Зокрема, документ спрямований на впровадження програм відновного правосуддя і відновних підходів у роботу прокурорів. Покарання не повинно бути єдиною і обов’язковою метою діяльності прокурорів, особливо у випадках, коли більш важливим є відновлення порушених злочином суспільних відносин: відшкодування потерпілому шкоди і зміна обвинуваченим свого ставлення до злочину на негативне. Таким чином, вищезазначений лист Генерального прокурора України загалом покликаний змінити підхід до реагування на вчинення злочинів у суспільстві й, відтак, гуманізувати сферу кримінального судочинства, надаючи можливість обом сторонам кримінальної ситуації — як потерпілим, так і правопорушникам — висловити емоційний аспект конкретної ситуації, а також узяти на себе відповідальність, наскільки це можливо, за те, яким чином можна усунути завдану злочином шкоду. Під відповідальністю тут розуміють усвідомлення скоєного та його наслідків, а також готовність сторін (перш за все, правопорушника) до виправлення завданої потерпілому та його оточенню шкоди. Додатком до листа є перелік громадських організацій (із контактними даними), що впроваджують програми відновного правосуддя в Україні. У рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції: впровадження прийомів медіації», що його реалізує Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури, Школою соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія», за участю Міністерства юстиції України та за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва (ІІ фаза проекту триває з березня 2008 р. по лютий 2009 р.), відбувається налагодження співпраці між громадськими організаціями та органами прокуратури в пілотних регіонах. Прикладом може слугувати подана нижче форма угоди про співпрацю (див. форму угоди в пункті «Роздаткові матеріали»). Відтак, на сьогодні в Україні угоди про співпрацю між Центром відновного правосуддя та органами правової системи укладаються переважно на основі налагоджених особистих контактів, що утруднює інституціалізацію Центрів та відновних програм. Водночас можна говорити і про активний розвиток та поширення практик відновного правосуддя, зокрема, медіації у кримінальних справах, впроваджуваної громадськими організаціями у співпраці з органами правової системи України.

134

Модуль IХ

Пропоновані вправи: Налагодження співпраці Учасникам слід об’єднатися у чотири групи по чотири особи в кожній. У кожній підгрупі дві особи — представники Центру відновного правосуддя в громаді (Координатор та медіатор), дві інші — представники органу правової системи (суд, органи внутрішніх справ, кримінальна міліція у справах дітей, прокуратура). Завдання учасників: провести переговори з представниками органів правової системи щодо можливостей співпраці із Центром відновного правосуддя в громаді. Після завершення до обговорення пропонуються труднощі, з якими стикалися учасники. Визначаються «стратегії» ведення переговорів щодо співпраці з органами правової системи. Ситуації для рольової гри: Для «представників Центрів відновного правосуддя» — ваше завдання розповісти представникам органів правової системи про Центр та відновне правосуддя. Запропонувати співпрацю; окреслити можливі механізми співпраці. Для «представників органів правової системи» — до вас прийшли представники ЦВП та пропонують співпрацю. Ви ніколи раніше не чули про відновне правосуддя чи такий Центр. Єдине, чим ви можете керуватись, — це посадові інструкції та чинне законодавство, що регулює вашу діяльність.

Роздаткові матеріали: Угода про співпрацю між громадською організацією «_____________________________________________» і прокуратурою ______ _____________________________ щодо організації та впровадження програми відновного правосуддя «Застосування медіації в кримінальних справах у діяльності органів прокуратури» м._____________ Дата____________ 1. Підготовка умов для співпраці. Громадська організація «_________________» (надалі ГО «________________») взаємодіє з прокуратурою ___________________________ на підставі цієї угоди про співпрацю. Вона визначає механізм спільної діяльності, юридичні межі та форму договору примирення.

2. Механізм співпраці та організація програм примирення між потерпілим та правопорушником. Прокурор _______________________ на підставі угоди про співпрацю надає представнику ГО «______________________» — координатору програм примирення між потерпілим та правопорушником (надалі — координатор) можливість розмістити детальну інформацію щодо діяльності ГО «____________________» та механізму примирення між потерпілим та правопорушником у приміщенні зазначеної прокуратури поруч з інформацією про розпорядок роботи органів прокуратури. Слідчий або прокурор в разі звернення координатора в конкретній кримінальній справі зобов’язаний надати координаторові інформацію щодо сторін (прізвище, ім’я, по батькові, адреси та телефони), суть обвинувачення та факт того, чи визнав правопорушник свою участь у вчиненому злочині. Прокурор або слідчий передає інформацію координатору лише за повної згоди сторін і тільки після винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого та його допиту. Відповідно до ст.121 КПК України, слідчий або прокурор попереджають координатора щодо конфіденційності наданої інформації і відповідальності за розголошення даних досудового слідства. Координатор зобов’язаний не розголошувати інформацію у справі, одержану від слідчого або прокурора, і використовувати її винятково для досягнення примирення.

3. Юридичні межі примирення та його наслідки. Механізм діяльності координатора ГО «_______________________»

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

135

Необхідним критерієм для можливості вирішення справи шляхом примирення є наявність потерпілого — фізичної особи, правопорушника (обвинуваченого) та визнання правопорушником (обвинуваченим) факту вчинення злочину. Оскільки закон (Кримінально-процесуальний кодекс України) передбачає правові наслідки дієвого каяття, відшкодування шкоди потерпілому, примирення як обставину, що пом’якшує покарання, а в разі вчинення нетяжкого злочину — як підставу для закриття справи судом, ініціатива до примирення має виходити від правопорушника. Правопорушник (обвинувачений) особисто звертається до ГО «_________________» з проханням про надання допомоги у примиренні з потерпілим. Підставою для початку роботи координатора може бути письмове звернення правопорушника (обвинуваченого) до ГО «_______________________», якщо він перебуває під вартою. Після одержання інформації від прокурора або слідчого, координатор передає її ведучому програми примирення потерпілого та правопорушника і забезпечує своєчасне проведення програми до початку судового розгляду. Ведучий зв’язується і зустрічається окремо з потерпілим, правопорушником та іншими зацікавленими у справі особами. Необхідними умовами для проведення зустрічі є: • наявність потерпілого та правопорушника; • визнання правопорушником факту своєї участі у злочині; • добровільність участі сторін; • конфіденційність. Коли ведучий визначить, що по цій справі можливе проведення програми примирення, він під час попередньої зустрічі зі сторонами пояснює їм мету програми, її процедуру та юридичні наслідки. Лише після попередньої зустрічі зі сторонами ведучий організовує їх спільну зустріч — процедуру примирення (медіації). У процедурі примирення може брати участь будь-яка особа, присутність якої буде доцільна. Наприклад, особа, яка є авторитетом для правопорушника і яка може позитивно вплинути на його поведінку — батьки, друзі, сусіди, тренер і т. д. Представники служби по роботі з молоддю або соціальної служби для молоді також можуть бути присутніми на спільній зустрічі у разі необхідності. Результатом спільної зустрічі потерпілого та правопорушника є згода, до якої вони дійшли. Ця згода оформлюється у вигляді договору примирення, типову форму якого узгоджено спільно з представниками прокуратури.

4. Долучення документів. Наслідки долучення документів до справи У разі клопотання однією зі сторін про долучення договору примирення і документів, які підтверджують його виконання, до матеріалів справи, слідчий може прийняти рішення про можливість їх долучення до матеріалів справи. Прокурор або слідчий може використати результати примирення для винесення постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності на підставі п. 1, 2, 3, 4 ст. 7—1 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України (закриття кримінальної справи у зв’язку з дієвим каяттям (ст. 45 Кримінального Кодексу (КК), з примиренням підсудного з потерпілим (ст. 46 КК), із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому ст. 447 КПК, з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК). Керівник громадської організації «______________________»

Прокурор ___________________________

ПІБ______________________

ПІБ_______________________

Підпис____________________

Підпис_____________________

136

Модуль IХ

Тема 9.4. Координація справ з медіації та інформування потенційних учасників програми Основні поняття та тези: Координатор або ведучий програм відновного правосуддя опікується загальною координацією справ, інформація про які надходить до організації. У випадку надходження інформації про кримінальну справу (контактної інформації про правопорушника та потерпілого) від органу правової системи, що співпрацює у впровадженні програм відновного правосуддя, до організації, що безпосередньо втілює такі програми, відбувається реєстрація відповідної інформації у спеціальному журналі звернень, що ведеться в організації.

• • • • •

•

• • •

Критерії для відбору справ на медіацію: наявність потерпілого у справі; визнання правопорушником своєї провини; ступінь тяжкості скоєного злочину; можливість контакту зі сторонами кримінальної ситуації; іноді — вік учасників кримінальної ситуації (залежно від завдань конкретної програми). Можливі джерела інформування потенційних учасників програм медіації: орган правової системи (міліція, прокуратура, суд): • усно чи письмово — з боку представника відповідного органу. У разі письмового повідомлення учаснику кримінальної ситуації може надаватися спеціальний інформаційний лист, підписаний відповідно дільничим, прокурором чи суддею, із повідомленням сторін про можливості медіації та організацію, що надає такі послуги. У такому разі медіатор може виступити в ролі кур’єра: повідомити сторону про наявність листа від дільничого, прокурора чи судді, призначити зустріч для вручення цього листа та надання необхідних роз’яснень (приклад інформаційного листа-повідомлення подано нижче); • інформаційні буклети про програми медіації між потерпілим та правопорушником — на інформаційних дошках чи стендах у приміщенні відповідного органу; організація, що впроваджує програми відновного правосуддя; будь-яка організація (переважно — соціального спрямування), що співпрацює з організацією, яка впроваджує програми відновного правосуддя; особи, які вже брали участь у програмах медіації між потерпілим та правопорушником.

За налагодженої співпраці між організацією, що впроваджує програми відновного правосуддя, та органом правової системи (наприклад, прокуратури), координатор програм може запропонувати представникам правової системи інформувати учасників кримінальної ситуації, у справі якої проведення медіації є потенційно можливим, за допомогою нижчеподаного зразка листа-повідомлення щодо можливості участі у зустрічі з усунення завданої злочином шкоди (див. у пункті «Роздаткові матеріали»). Далі розпочинається етап, що передбачає інформування й налагодження контакту з потенційними учасниками програми медіації між потерпілим та правопорушником з боку медіатора. За наявності відповідної інформації медіатор контактує також з іншими учасниками кримінальної ситуації (членами громади), що постраждали внаслідок неї, та повідомляє їм про можливість залучення до обговорення цієї кримінальної ситуації з метою підтримки сторін конфлікту та участі у визначенні того, як можна відшкодувати завдані злочином збитки. У ході попередніх зустрічей з учасниками кримінальної ситуації медіатор інформує їх про можливості участі в медіації — спільній зустрічі потерпілого та правопорушника з метою обговорення події, що сталася, та пошуку шляхів розв’язання конфліктної ситуації, а також разом зі стороною визначає доцільність проведення медіації в конкретній справі.

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

137

Роздаткові матеріали: ПОВІДОМЛЕННЯ щодо можливості участі в зустрічі з усунення завданої злочином шкоди (проект) Шановний(а)____________________________________________________________ Повідомляємо Вам про те, що прокуратурою _______________________ (назва прокуратури) за підтримки Генеральної прокуратури України та на підставі листа Генерального прокурора України № 09/1-233вих-08-236окв «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 01.08.2008 р., спільно з ___________________________ (назва громадської організації), впроваджується програма медіації (примирення) учасників кримінальної ситуації. Згідно із зазначеним листом, __________________________ (назва громадської організації) отримує інформацію про кримінальні справи, за матеріалами яких застосування медіації є доцільним. Ця програма проводиться __________________________ (назва громадської організації) за кошти благодійних фондів і є безкоштовною для учасників кримінальної ситуації. Медіація в кримінальних справах — зустріч потерпілого та правопорушника, яку організовує медіатор Центру (ведучий програми) та яка дає змогу сторонам кримінальної ситуації досягти згоди щодо виправлення наслідків злочину та відшкодування спричиненої шкоди. Участь у медіації дає можливість задовольнити свої інтереси, отримати відшкодування моральних та матеріальних збитків, сприяти усвідомленню обома сторонами конфлікту наслідків скоєного, а також бути залученим до процесу прийняття рішення у справі, вирішити ситуацію на досудовому етапі. Такі зустрічі базуються на принципах добровільності, конфіденційності, нейтральності медіатора, визнання потреб потерпілої сторони, відповідальності сторін, активного залучення потерпілого та правопорушника до вирішення питань, пов’язаних із усуненням завданої шкоди. Результати медіації, за згодою сторін, можуть бути закріплені письмово, долучені до матеріалів справи та надалі слугувати основою для прийняття відповідного рішення суддею у цій справі. Додаткову інформацію про медіацію в кримінальних справах, а також консультацію щодо Вашої ситуації Ви можете отримати під час зустрічі з медіаторами ___________________________ (назва громадської організації). Ви також можете домовитись про зустріч для отримання інформації чи консультації за контактними телефонами організації: _____________________ (контакти), контактна особа — ______________________ (ПІБ особи). Адреса організації: ___________________________. Дата __________________ Підпис _______________________________ _______________________________ _______________________________ (посада, ПІБ)

Інформація для викладача: Слухачам курсу важливо пояснити, що інформацію про програму сторонам конфліктної ситуації вкрай необхідно надавати в лаконічній та доступній для розуміння формі. Важливо уникати занадто складних речень, використання професійної термінології, а також занадто детального опису процесу медіації. Інформування про медіацію повинно відбуватись природно під час розмови зі стороною, але бажано після розповіді сторони та виявлення її інтересів. Результативною є техніка інформування, що базується на виявлених потребах сторони.

138

Модуль IХ

ТЕМА 9.5. Угода про примирення та її долучення до матеріалів кримінальної справи, інші супровідні документи Основні поняття та тези: Для того, щоб медіатор міг ефективно здійснювати свої функції, він повинен виразно бачити бажаний результат своєї діяльності — досягнення порозуміння між учасниками кримінальної ситуації, викладену в конкретних положеннях усної чи письмової угоди між ними. У разі досягнення порозуміння між учасниками кримінальної ситуації вони укладають угоду про примирення, де зазначають основні дані щодо ситуації, яка виникла, а також досягнуті домовленості, зокрема: • дані про учасників кримінальної ситуації, • дату події, • короткий опис ситуації/ предмет спору, • умови досягнутої угоди (зобов’язання сторін, терміни виконання тощо), • дату укладення угоди, • підписи сторін. У разі досягнення повного примирення сторін в угоді доцільно зазначити про те, що сторони примирились і не мають претензій одна до одної. Цей документ, за клопотанням будь-якої зі сторін, можна долучити до матеріалів кримінальної справи, що може бути враховано у процесі прийняття рішення по справі відповідним органом правової системи. Приклад угоди за результатами зустрічі з усунення завданої шкоди наведено нижче (див. у пункті «Роздаткові матеріали»). Також безпосередньо перед проведенням медіації сторони можуть підписати угоду про наміри сторін брати участь у зустрічі з усунення завданої шкоди (медіації). Приклад такої угоди також наведено нижче (див. у пункті «Роздаткові матеріали»). На момент закриття справи медіатор готує такі документи (форми наведено нижче, у пункті «Роздаткові матеріали»): • реєстраційна картка; • звіт медіатора про справу; • звіт про виконання чи невиконання угоди (моніторинг виконання укладеної угоди може проводитися як медіатором, так і інстанцією, яка направила справу на примирення); • оціночні форми процесу медіації, заповнені сторонами (якщо це передбачено програмою). Справа закривається у тому разі, коли сторони інформують медіатора про повне виконання контракту. Після цього медіатор готує і передає, за згодою сторін, останній звіт про виконання угоди для інстанції, яка направила справу на примирення. Водночас медіатор здійснює спостереження за ходом виконання сторонами укладеної угоди та може провести підсумкову зустріч уже через деякий час після медіації, з метою моніторингу виконання сторонами умов угоди про примирення (див. у пункті «Роздаткові матеріали»).

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

139

Роздаткові матеріали: УГОДА ПРО НАМІРИ СТОРІН брати участь у зустрічі з усунення завданої шкоди (медіації) Сторони, які підписуються нижче, добровільно погодились розв’язати ситуацію, що виникла, шляхом медіації, дотримуючись під час цього таких домовленостей: 1. Ставитись до будь-якої інформації, отриманої в процесі зустрічі, як до конфіденційної, тобто до такої, що не може бути розголошеною публічно чи використаною в будь-якому (судовому чи адміністративному) процесі. Винятком є випадки: коли учасники зустрічі добровільно домовляться про можливість розголошення; коли отримана інформація свідчить про реальну загрозу завдавання шкоди та вчинення іншого злочину. У такому випадку ведучий зустрічі повинен поінформувати відповідні органи.

2. Не викликати ведучого зустрічі в суд як свідка.

3. Поважати право кожної сторони обирати або змінювати медіатора.

4. З повагою ставитися до всіх учасників зустрічі, їхньої точки зору чи висловлювань.

5. Активно брати участь у пошуках взаємоприйнятного варіанту вирішення ситуації, усвідомлюючи, що лише ми можемо прийняти рішення, і лише від нас залежить його виконання. ПІБ: ______________________________________ __________________________________________ Дата_____________________________________ Підпис ___________________________________

ПІБ: ______________________________________ __________________________________________ Дата_____________________________________ Підпис ___________________________________

ПІБ: ______________________________________ __________________________________________ Дата_____________________________________ Підпис ___________________________________

ПІБ: ______________________________________ __________________________________________ Дата_____________________________________ Підпис ___________________________________

УГОДА ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЗУСТРІЧІ З УСУНЕННЯ ЗАВДАНОЇ ШКОДИ Ім’я, прізвище та по батькові сторони: _____________________________________________________________________________________________ Ім’я, прізвище та по батькові сторони: _____________________________________________________________________________________________ Дата події: _____________________________________________________________________________________________ Ми брали участь в процедурі медіації, яка була присвячена (опис ситуації, предмет спору): _____________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________________________ Ми добровільно домовилися про таке (угода, зобов’язання сторін, терміни виконання): _____________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________________________ ПІБ: ______________________________________ ПІБ: ______________________________________ Дата_____________________________________ Дата_____________________________________ Підпис ___________________________________ Підпис ___________________________________ ПІБ: ______________________________________ Дата_____________________________________ Підпис ___________________________________

ПІБ: ______________________________________ Дата_____________________________________ Підпис ___________________________________

140

Модуль IХ

РЕЄСТРАЦІЙНА КАРТКА №_______ Прізвище, ім’я та по батькові координатора:

Дата передачі справи:

Джерело інформації (прізвище, ім’я та по батькові, посада, контактні дані):

Прізвище, ім’я та по батькові медіатора (ведучого), який прийняв справу:

Дата передачі справи

Підстава для завершення роботи у справі:

Дата завершення

ІНФОРМАЦІЯ ПРО СТОРОНИ Статус: сторона конфлікту, потерпілий

Статус: сторона конфлікту, правопорушник

Прізвище, ім’я, по батькові:

Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса:

Адреса:

Телефон:

Телефон:

Рід занять:

Рід занять:

Вік:

Вік:

Стать:

Стать:

Законні представники:

Законні представники:

Стаття обвинувачення: Опис ситуації:

Чи були відправлені листи: правопорушнику

Так, дата

Ні

потерпілому

Так, дата

Ні

Додаткова інформація для медіатора (ведучого зустрічі):

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

141

Хронологія і зміст подій (зустрічей зі сторонами) (Додаток до реєстраційної картки) Дата

Зміст події (Хто був присутній на зустрічі? Що відбулося на зустрічі? Яких результатів досягнуто?)

Кількість проведених зустрічей: з потерпілим ________________________________________________________________________________ з правопорушником ________________________________________________________________________ спільні зустрічі потерпілого і правопорушника________________________________________________ з іншими зацікавленими учасниками: родини сторін, друзі (з ким саме?) ___________________ ______________________________________________________________________________________________ Чи було призначено підсумкову зустріч? Так, дата проведення зустрічі ________________________________________________________________ Ні Результати процедури примирення (медіації) _______________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ Чи мала угода про примирення між сторонами юридичні наслідки? Так, які саме _________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ Ні. Чи були надані правопорушнику інші послуги з метою його ресоціалізації? Ні. Так, зазначте, які послуги: № Послуга Організація, яка надавала послугу

Результати надання інших послуг? ___________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________ Чи були надані потерпілому інші послуги з метою його адаптації? Ні. Так, зазначте, які послуги: № Послуга Організація, яка надавала послугу

Результати надання інших послуг? ___________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________

142

Модуль IХ

ЗВІТ МЕДІАТОРА Реєстраційна картка № _______ Особливості проведення попередніх зустрічей (заповнюється, якщо справа не дійшла до медіації) 1*. Чи були досягнуті цілі попередньої зустрічі в роботі з правопорушником: • позитивні зміни емоційного стану? Так Частково Ні • усвідомлення правопорушником власних потреб та інтересів? Так Частково Ні • розуміння правопорушником суті програми? Так Частково Ні • готовність правопорушника до зустрічі з потерпілим? Частково Ні Так 2*. Чи були досягнуті цілі попередньої зустрічі у роботі з потерпілим: • позитивні зміни емоційного стану? Так Частково Ні • усвідомлення потерпілим власних потреб та інтересів? Так Частково Ні • розуміння потерпілим суті програми? Так Частково Ні • готовність потерпілого до зустрічі з правопорушником? Так Частково Ні 3*. Чи були досягнуті цілі попередньої зустрічі в роботі з залученими особами (батьки, родичі, друзі) зі сторони правопорушника: • позитивні зміни емоційного стану? Так Частково Ні • розуміння залученою особою суті програми? Так Частково Ні • усвідомлення залученою особою своєї ролі в процесі? Так Частково Ні • готовність до зустрічі з потерпілим? Частково Ні Так 4*. Чи були досягнуті цілі попередньої зустрічі у роботі з залученими особами (батьки, родичі, друзі) зі сторони потерпілого: • позитивні зміни емоційного стану? Так Частково Ні • розуміння залученою особою суті програми? Так Частково Ні • усвідомлення залученою особою своєї ролі в процесі? Так Частково Ні • готовність до зустрічі з правопорушником? Частково Ні Так 5. Чи виникали у Вас труднощі під час проведення попередніх зустрічей? Ні (перейти до питання 8) Так (будь ласка, опишіть труднощі, з якими Ви зіткнулися) ____________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

143

6. Як Ви подолали труднощі, що виникли у Вас під час проведення попередніх зустрічей? ____ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ 7. Що можна було зробити ще для вирішення труднощів, які виникли під час проведення попередніх зустрічей? _____________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ 8. Висновки на майбутнє (що було вдалим?) ________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ Дякуємо за Ваші відповіді. * — питання для обов’язкового заповнення.

144

Модуль IХ

Звіт медіатора Реєстраційна картка № _______ Особливості проведення процедури примирення (медіації) 1*. Чи були досягнуті цілі програми примирення (медіації) у роботі з правопорушником: • позитивні зміни емоційного стану? Так Частково Ні • розуміння правопорушником впливу кримінальної ситуації на життя потерпілого? Так Частково Ні • вияв співчуття до потерпілого? Так Частково Ні • усвідомлення правопорушником своєї вини? Частково Ні Так • прийняття правопорушником відповідальності за свої дії? Так Частково Ні • щире каяття (вибачення) перед потерпілим? Так Частково Ні 2*. Чи були досягнуті цілі програми примирення (медіації) у роботі з потерпілим: • позитивні зміни емоційного стану? Так Частково Ні • розуміння потерпілим причин кримінальної ситуації? Так Частково Ні • позитивні зміни у ставленні до правопорушника? Так Частково Ні 3*. Чи пробачив потерпілий правопорушника? Так Частково

Ні

4*. Чи були досягнуті цілі процедури примирення (медіації) у роботі з залученими особами (батьки, родичі, друзі) зі сторони правопорушника: • позитивні зміни емоційного стану? Так Частково Ні • розуміння впливу кримінальної ситуації на життя потерпілого? Частково Ні Так • вияв співчуття до потерпілого? Так Частково Ні • допомога/ підтримка у прийнятті відповідальності правопорушником? Так Частково Ні 5*. Чи були досягнуті цілі процедури примирення (медіації) у роботі з залученими особами (батьки, родичі, друзі) зі сторони потерпілого: • позитивні зміни емоційного стану? Так Частково Ні • підтримка потерпілого протягом процесу? Частково Ні Так • розуміння причин кримінальної ситуації? Так Частково Ні • позитивні зміни у ставленні до правопорушника? Так Частково Ні

6*. Чи пробачили залучені особи правопорушника? Так

Частково

Ні

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

145

7. Чи виникали у Вас труднощі під час процедури примирення (медіації)? Ні (перейти до питання 8) Так (будь ласка, опишіть труднощі, з якими Ви зіткнулися) _____________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ 8. Як Ви подолали труднощі, що виникли у Вас під час процедури примирення (медіації)? ___ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ 9. Що можна було зробити ще для подолання труднощів, що виникли під час процедури примирення (медіації)? ______________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________ 10*. Чи було укладено угоду між сторонами? Так Ні

11*. Чи було прийняте рішення про матеріальне відшкодування? Так Ні

12. Висновки на майбутнє (що було вдалим?) ______________________________________________________________________________________________ ______________________________________________________________________________________________

Дякуємо за Ваші відповіді. * — запитання для обов’язкового заповнення.

146

Модуль IХ

МОНІТОРИНГ ВИКОНАННЯ УГОДИ (телефонні дзвінки) Реєстраційна картка №_______ Перший дзвінок (через два тижні після медіації). Дата проведення________________

Прізвище учасника

Потерпілий

Правопорушник

Чи дотримуєтесь ви умов угоди?

Так

Ні

Так

Ні

Чи дотримується умов угоди інша сторона?

Так

Ні

Так

Ні

Якщо ні (або за інших причин) чи не бажаєте ви домовитись про зустріч?

Так

Ні

Так

Ні

Чи змінилися ваші стосунки на краще?

Так

Ні

Так

Ні

Так

Ні

Так

Ні

Чи порекомендували б Ви скористатися медіацією своїм знайомим за схожих обставин? Коментарі

Другий дзвінок (через місяць після медіації). Дата проведення________________

Прізвище учасника

Потерпілий

Правопорушник

Чи дотримуєтесь ви умов угоди?

Так

Ні

Так

Ні

Чи дотримується умов угоди інша сторона?

Так

Ні

Так

Ні

Якщо ні (або за інших причин) чи не бажаєте ви домовитись про зустріч?

Так

Ні

Так

Ні

Чи змінилися ваші стосунки на краще?

Так

Ні

Так

Ні

Так

Ні

Так

Ні

Чи порекомендували б Ви скористатися медіацією своїм знайомим за схожих обставин? Коментарі

147

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

ОЦІНОЧНІ ФОРМИ ПРОЦЕСУ МЕДІАЦІЇ, ЗАПОВНЕНІ СТОРОНАМИ (як потерпілим, правопорушником, так і їхніми сторонами підтримки — якщо це передбачено програмою) Сторона Сторона підтримки АНКЕТА №__________ Ми вдячні Вам за те, що Ви скористалися послугами нашого Центру. Ваша думка про нашу роботу є дуже цінною для нас. Тому ми просимо Вас відповісти на кілька запитань. Інструкція. Будь ласка, підкресліть те, що відповідає Вашій думці.

1. Як Ви почуваєтесь після зустрічі з медіатором? Нічого не змінилося Краще

Гірше

2. Чи зустріч з медіатором вплинула на Вашу готовність обговорювати вплив кримінальної ситуації на Ваше життя? Так, зустріч Це на мене Ні, зустріч мені мені допомогла не вплинуло не допомогла 3. Чи лишилися у Вас питання стосовно процедури медіації? Так Ні 4. Чи почувалися Ви комфортно/ зручно під час зустрічі з медіатором? Так Частково Ні 5. Наскільки Ви задоволені результатами зустрічі з медіатором? Повністю Частково Зовсім не задоволений(-на) задоволений(-на) задоволений(-на) 6. Чи порекомендували б Ви іншій особі, яка потрапила в подібну ситуацію, взяти участь у такій програмі? Так, звичайно Можливо Ні, ніколи 7. Що Ви можете порадити для покращення нашої роботи? _____________________________________ __________________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________ ДЯКУЄМО!

148

Модуль IХ

ОЦІНОЧНА ФОРМА ПРОЦЕСУ МЕДІАЦІЇ (для заповнення потерпілою особою) Сторона Сторона підтримки АНКЕТА №__________ Ми вдячні Вам за те, що Ви скористалися послугами нашого Центру. Ваша думка про нашу роботу є дуже цінною для нас. Тому ми просимо Вас відповісти на кілька запитань. Інструкція. Будь ласка, підкресліть те, що відповідає Вашій думці.

1. Чи допомогла Вам зустріч з іншою стороною переконатися, що він/ вона не вчинить повторного злочину проти Вас? Так, зустріч мені допомогла Це на мене не вплинуло Ні, зустріч мені не допомогла 2. Як Ви вважаєте, чи зрозуміла інша сторона, як кримінальна ситуація вплинула на Ваше життя? Ні, зовсім не зрозумів(-ла) Так, зрозумів(-ла) повністю Зрозумів(-ла) частково 3. Чи вплинула зустріч з іншою стороною на Ваші переживання стосовно ситуації злочину? Я почуваюся краще Це на мене не вплинуло Я почуваюся гірше 4. Чи допомогла Вам зустріч з іншою стороною зрозуміти, чому він/вона вчинив(-ла) злочин? Так, я зрозумів(-ла) чому Частково зрозумів(-ла) Ні, я не зрозумів(-ла) чому 5. Чи сприяла участь у програмі медіації тому, що офіційне правосуддя стало більше відповідати Вашим потребам? Так, сприяла Частково сприяла Ні, зовсім не сприяла 6. Чи можете Ви сказати, що медіатор однаково ставився до Вас і до іншої сторони? Так Частково Ні 7. Чи почувалися Ви комфортно/ зручно під час медіації? Так Частково 8. Наскільки Ви задоволені результатом медіації? Повністю задоволений (-на) Частково задоволений (-на)

Ні

Зовсім не задоволений (-на)

9. Чи порекомендували б Ви іншій особі, яка потрапила в подібну ситуацію, взяти участь у такій програмі? Так, звичайно Можливо Ні, ніколи 10. Що Ви можете порадити для покращення нашої роботи? ____________________________________ __________________________________________________________________________________________________ __________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________ ДЯКУЄМО!

149

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

ОЦІНОЧНА ФОРМА ПРОЦЕСУ МЕДІАЦІЇ (для заповнення правопорушником) Сторона Сторона підтримки АНКЕТА №__________ Ми вдячні Вам за те, що Ви скористалися послугами нашого Центру. Ваша думка про нашу роботу є дуже цінною для нас. Тому ми просимо Вас відповісти на кілька запитань. Інструкція. Будь ласка, підкресліть те, що відповідає Вашій думці.

1. Як Ви вважаєте, чи змінилося ставлення іншої сторони до Вас протягом зустрічі? Не змінилося Так, стало гірше Так, стало краще 2. Чи допомогла Вам зустріч з іншою стороною зрозуміти, як кримінальна ситуація вплинула на її/ його життя? Так, я усе зрозумів (-ла) Частково зрозумів (-ла) Ні, я нічого не зрозумів (-ла) 3. Чи сприяла участь у програмі медіації тому, що офіційне правосуддя стало більше відповідати Вашим потребам? Так, сприяла Частково сприяла Ні, зовсім не сприяла 4. Чи можете Ви сказати, що медіатор однаково ставився до Вас і до іншої сторони? Так Частково Ні 5. Чи почувалися Ви комфортно/ зручно під час медіації? Так Частково 6. Наскільки Ви задоволені результатом медіації? Повністю задоволений(-на) Частково задоволений(-на)

Ні

Зовсім не задоволений(-на)

7. Чи порекомендували б Ви іншій особі, яка потрапила в подібну ситуацію, взяти участь у такій програмі? Так, звичайно Можливо Ні, ніколи 8. Що Ви можете порадити для покращення нашої роботи? ______________________________________ __________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________ ДЯКУЄМО!

150

Модуль IХ

МОНІТОРИНГ ВИКОНАННЯ УГОДИ (підсумкова/моніторингова зустріч) 1. Дата проведення підсумкової зустрічі _______________________________________________________ 2. Мета підсумкової зустрічі ___________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________ 3. Хто був ініціатором проведення підсумкової зустрічі? _______________________________________________________________________________________________ 4. Хто був присутній на підсумковій зустрічі? _______________________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________ 5. Про що домовилися? _______________________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________ 6. Чи досягнута домовленість про наступну зустріч (потрібне підкреслити)? Так Ні (перейти до питання 8) 7. Дата проведення наступної зустрічі _________________________________________________________ 8. Чи прийняли Ви рішення про завершення медіаційної справи (потрібне підкреслити)? Так Ні 9. Коментарі _______________________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________________

Інформація для викладача: 1. Слухачам важливо порекомендувати, щоб у своїй практичній діяльності вони завжди пропонували учасникам медіації заповнити оцінювальні форми щодо проведеної роботи та їхнього ставлення до її процесу й результатів. Це надасть змогу здійснення відповідного і вчасного моніторингу рівня задоволеності учасників програми з метою внесення потрібних коректив і покращень.

2. Приділіть особливу увагу розкриттю питання щодо можливих юридичних наслідків укладення угоди за результатами зустрічі з усунення завданої шкоди та відповідних дій сторін ситуації після укладення такої угоди. Учасникам медіації важливо детально пояснити їхні можливі подальші кроки щодо долучення угоди про примирення до матеріалів кримінальної справи, щоб вони чітко уявляли терміни подачі й відповідну процедуру.

3. Найкраще формулювання назви угоди — «угода за результатами зустрічі з усунення завданої шкоди». Аналогічним чином варто уникати слів «жертва», «злочинець», називаючи потерпілого й правопорушника «учасниками зустрічі з усунення завданої шкоди». Важливо, аби слухачі вже в процесі навчання привчалися до вживання відповідних нейтральних термінів, оскільки учасники кримінальної ситуації можуть бути вкрай чутливими до подібних формулювань.

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

151

Тема 9.6. Підбір та професійні якості медіатора Основні поняття та тези: Вимоги до підбору медіатора Польща Медіатором може бути гідна довіри особа, яка: 1) має польське громадянство; 2) не обмежена в користуванні правами людини й громадянина; 3) досягла віку 26 років; 4) вільно володіє польською мовою; 5) не має судимості за умисний злочин; 6) володіє вмінням усунення конфліктів та всіма знаннями, що необхідні для проведення процедури медіації, зокрема у сфері психології, педагогіки, соціології, ресоціалізації (залучення до суспільного життя) або юриспруденції; 7) дає запоруку належного виконання обов’язків; 8) внесена до реєстру в окружному суді. (Згідно з Розпорядженням Міністра юстиції Польщі «Про порядок проведення процедури медіації у кримінальних справах»). Молдова Медіатор — це повністю дієздатна особа, старша 25-ти років, що є громадянином Республіки Молдова, не притягалася до кримінальної відповідальності, пройшла підготовчі курси і має необхідні здібності (Закон Республіки Молдова «Про медіацію у кримінальних справах»). Румунія Медіатором може бути особа, яка: 1) є дієздатною; 2) має вищу освіту; 3) має досвід роботи не менше 3-х років; 4) за станом здоров’я може здійснювати таку діяльність; 5) гідна довіри та не мала судимості за скоєння умисного правопорушення, яке може негативно вплинути на авторитетність фаху; 6) пройшла курс навчання медіаторів; 7) наділена повноваженнями медіатора. (Закон Румунії «Про медіацію (посередництво) та фах медіатора»). Україна Медіатором може бути громадянин України, який досяг 21-го року, пройшов навчання у сфері медіації, володіє відповідними морально-діловими якостями, внесений до реєстру медіаторів (Матеріли міжнародної конференції, 2006). Медіатором може бути тільки громадянин України, оскільки діяльність у сфері медіації, з огляду на статтю 46 (звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим) Кримінального кодексу України та пункту статті 6 (обставини, що виключають провадження в кримінальній справі за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого) та пункту 2 статті 7-1 (закриття кримінальної справи у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим) Кримінально-процесуального кодексу слід розглядати як елемент кримінального процесу — державно-владної діяльності щодо здійснення правосуддя. Вік. Медіатором може бути особа, що досягла 21-річного віку. З цим віком можна пов’язувати певний життєвий досвід, який сприятиме в проведенні медіації. Цілком логічною є вимога саме до такого віку, адже відповідно до статті 76 Конституції України народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року. Адже важко погодитись з думкою, що особа, яка може бути народним депутатом України, не зможе виконувати функції медіатора в кримінальних справах. Дилемним постає питання про необхідність вищої освіти, у тому числі з певної спеціальності. Цілком реально, що особа, яка має значний життєвий досвід, володіє високим рівнем уміння розв’язувати конфлікти, зокрема ті, що спричинені злочином, і не має вищої освіти, може ефективно виконувати функції посередника. Водночас вимога про необхідність проходження курс навчання медіаторів відіграє значну роль в становленні фахівця високого рівня.

152

Модуль IХ

Не викликає сумніву вимога про дієздатність медіатора. Посередником у кримінальних справах не може бути особа, що має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Також не може бути медіатором особа, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, підтримання державного обвинувачення в суді, правосуддя. Професійні якості медіатора Для успішного проведення медіації медіатор повинен володіти низкою професійно орієнтованих якостей. Особистісні якості не пов’язанні з професійною підготовкою медіатора, а визначаються психологічними характеристиками та умовами соціалізації. Їх наявність чи відсутність характеризує схильність до виконання медіаторських функцій. Ефективного медіатору властиві наступні особистісні якості: легкість висловлення емоцій; емоційна стабільність; перевага позитивних емоцій, почуття емоційного комфорту; оптимальний рівень тривожності; неагресивну поведінку в конфліктних ситуаціях; емпатійність; гнучкість; терпимість; дружелюбність та інші. Професійні якості пов’язані з рівнем виконанням завдань, які стоять перед медіатором. Вони можуть включати перелік необхідних знань, вмінь та навичок для проведення медіації в галузі відновного правосуддя, а саме: здатність вести переговорний процес та зберігати об’єктивність і безоціночність сприйняття; вміння ставити запитання, чітко надавати інформацію, віддзеркалювати почуття інших, фокусувати розмову в потрібне русло, розуміти невербальні реакції. Медіатор повинен володіти відповідними морально-діловими якостями для здійснення посередництва у кримінальних справах. Зокрема, Етичний кодекс медіатора, підготовлений Українським Центром Порозуміння, передбачає вимоги до особистої, професійної, організаційної етики медіатора. Сертифікація медіаторів Можливими шляхами сетрифікації є: 1) навчання, тобто сертифікацію медіаторів проводить держава через систему навчальних закладів; 2) навчання медіаторів проводять недержавні, а саме громадські організації; 3) поєднання зусиль держави та громадських організацій у підготовці фахівців у сфері медіації. Важливим є також впорядкування системи медіаторів. Таку проблему можна вирішити двома способами: 1) створення реєстру медіаторів при місцевих судах (як це зроблено у Польщі); 2) формування загальнодержавного реєстру медіаторів; 3) існування двох вказаних реєстрів одночасно. Останній варіант видається більш прийнятним. У будь-якому випадку повинен існувати впорядкований перелік, який би забезпечив відкритий доступ сторін конфлікту та державних структур до інформації про медіаторів.

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

Пропоновані вправи: Ідеальний медіатор Мета: визначення уявлень слухачів про професійні якості медіатора. Обладнання: папір, ручки. Час: 15 хвилин. Завдання: В підгрупах описати/ змалювати образ медіатора, якому довіряють. Після представлення роботи підгруп варто провести обговорення щодо найбільш значущих якостей, рис та можливостей їх розвитку в слухачів.

Набір якостей Мета: визначення якостей медіатора в різних підходах. Обладнання: фліпчарт, маркери. Час: 20 хвилин. Завдання: В двох підгрупах слухачам пропонується скласти перелік професійних якостей медіатора, який працює в різних підходах (трансформативному та підході, орієнтованому на рішення проблем). Обговорення: В чому проявляється найбільша відмінність щодо якостей, необхідних медіатору в цих підходах? Які якості є спільними для обох підходів? Який підхід є ближчим для учасників (за бажанням)? Примітка Опис запропонованих підходів представлений у підручнику для студентів.

153

154

Модуль IХ

Роздаткові матеріали: Розділ А. Базова робота в галузі відновного правосуддя І (б). Базові навички роботи в галузі відновного правосуддя Ви маєте: 1. Володіти ефективними комунікативними вміннями та навичками, а саме: активно слухати; ставити уточнювальні запитання (для кращого розуміння); розрізняти невербальні сигнали; підсумовувати та перефразувати; спілкуватися по телефону та віч-на-віч; надавати та отримувати зворотний зв’язок; конструктивно та позитивно виражати сумніви; надавати учасникам процесу можливість робити власний вибір.

2. Створювати безпечне середовище для учасників, а саме: будувати довіру між усіма учасниками; повагу до відмінностей; демонструвати вміння долати конфлікти та агресію; оцінювати дисбаланс сил та діяти для його виправлення; залишатися нейтральним та демонструвати це всім учасникам своєю роботою та діями; забезпечувати комфорт.

3. Ставитися до людей чесно, не дискримінуючи їх за статевими, віковими, етнічними ознаками, інвалідністю, сексуальними, культурними ознаками, віросповіданням, фактом вчинення злочину, демонструючи повагу до всіх учасників, їх переконань та думок.

4. Ретельно фіксувати рішення учасників процесу та досягнуті результати, дотримуючись рекомендацій Вашої організації.

5. Демонструвати, що Ви можете справлятися з Вашою роботою, а саме: планувати Вашу роботу; чітко дотримуватися процесу в кожній конкретній справі; вміти розв’язувати конфлікти та складні ситуації.

6. Дотримуватися конфіденційності відповідно до вимог, установлених законом.

7. Демонструвати самоаналіз, а саме: аналіз власних упереджень та вміння позбавлятися їх; вміння оцінювати при роботі над кожною конкретною справою, межі власних знань, досвіду та впевненості; вміння звертатися по допомогу, якщо необхідно.

8. Демонструвати вміння продуктивно працювати з іншими: як співробітник, якщо необхідно, як член команди у Вашій службі. Висновки та рекомендації Групи з Навчання та Акредитаційної Політики Розділ V. Кваліфікація, навчання медіаторів 22. Медіатори відбираються з різних прошарків суспільства, мають хороші знання щодо тієї чи іншої спільноти та її культурних особливостей.

23. Медіатори мають проявляти навички міжособистісного спілкування та вміти оцінювати ситуацію.

24. Медіатори мають пройти початкове навчання, перш ніж почати виконувати свої функції на роботі. Їх навчання має на меті отримати більш ґрунтовні знання в певній сфері: вміти вирішувати конфлікти, працювати належним чином з жертвою та злочинцем, розуміти склад системи кримінальної юстиції. Згідно з Рекомендацією № R (99) 19 Комітету Міністрів державам членам Ради, які зацікавлені в організації медіації в кримінальних справах.

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

155

Тема 9.7. Супервізія як засіб професійної підтримки Основні поняття та тези: Чому супервізія важлива Проведення медіації вимагає від медіатора активного залучення до процесу, дотримання стандартів та норм, володіння навичками та уміннями вести переговорний процес. При реалізації усіх цих завдань особистість медіатора може зазнавати стресового впливу чи професійного вигорання. Одним з ефективних засобів запобігання цим негативним явищам є СУПЕРВІЗІЯ. Роль фахівців, які здійснюють супервізію, полягає в тому, щоб надавати консультації та здійснювати контроль за окремими справами, вносити нові ідеї та забезпечувати об’єктивну оцінку, перевіряти наявність серйозних проблем під час роботи над справою. Супервізори мають бути повністю компетентними спеціалістами у галузі відновного правосуддя. Мета та завдання супервізії Супервізія має допомогти медіатору отримати краще розуміння того, якими є його завдання та відповідальність, отримати допомогу та підтримку. Це має бути обговорення, де медіатор може визначити: як відбувалася медіація; будь-які проблеми, які виникали при розгляді справи; шляхи їх вирішення; почуття; розвиток та навчання потреб. Супервізор має допомагати супервізованому чітко визначати мету, пріоритети роботи; побачити всі аспекти проблеми та власну роль в її розв’язанні; керувати власними почуттями щодо розгляду конкретних справ; формувати власне позитивне ставлення до своєї роботи, брати на себе відповідальність за її результати. Важливими завданнями супервізора є також розвиток професійної автономії, незалежності супервізованого, стабілізація його думок і почуттів щодо професійної діяльності, формування моделі аналізу і компетентного розв’язання проблем у взаємодії зі сторонами медіації. Початок супервізії Коли супервізор та супервізований зустрічаються вперше, їм потрібно обговорити, що очікувати від зустрічей та один від одного. Cупервізору слід спочатку пояснити медіаторупочатківцю, який можливо ніколи не мав досвіду проходження супервізії, що буде відбуватися та яка мета супервізії. Для більш досвідчених працівників важливим є аналіз попереднього досвіду проходження супервізії. Формат супервізії Супервізорська сесія має певний формат, і саме ця її специфіка визначає її відмінності від дружньої бесіди колег на професійні теми. Тому під час супервізії необхідно дотримуватися певної структури, використовувати навички консультування та дотримуватися принципів зворотного зв’язку. Частіше супервізія є процесом розмови двох людей. Однак на практиці супервізія може відбуватися різними шляхами.

1. один на один: керівник чи інший більш досвідчений фахівець супервізує медіатора; 2. парна: керівник чи інший більш досвідчений фахівець супервізує двох працівників разом; 3. рівний—рівному: медіатори супервізують один одного; 4. групова: працівники одного рівня отримують супервізію разом в групі. Супервізія може відбуватися у формі запланованої зустрічі на індивідуальній чи груповій основі; з визначеним планом і методами для досягнення цілей. Такі зустрічі можуть бути організовані для визначеного чи невизначеного періоду часу, для загальних чи специфічних

156

Модуль IХ

тем. Супервізія може відбуватися у формі незапланованих дискусій та консультацій на індивідуальній чи груповій основі, де план може бути погоджений на місці; часто це відбувається при непередбачуваних кризах чи проблемах. Медіатори повинні чекати супервізії, не боячись її. Це повинно бути заохоченням для працівника і відповідальність супервізора полягає в тому, щоб це відбулося. Супервізор повинен розвивати свій власний супервізорський стиль та використовувати різні методи.

Пропоновані вправи: Аквавірш Мета : закріплення інформації про значення супервізії. Обладнання: папір, ручки. Час: 15 хвилин. Завдання На великому аркуші паперу вертикально написане слово «супервізія». Учасники мають називати слова, які починаються з букв слова «супервізія» і відображають різні складові супервізії. Наприклад: «с» — співпраця, «р» — регулярність… Названі слова записуються напроти відповідних букв. Обговорення: викладач просить учасників пояснити, чому вони вважають саме ці складові супервізії вважливими і подумати над тим, що лишилося поза їхньою увагою.

Проведення супервізії Мета: відпрацювання навичок проведення супервізії. Обладнання: ситуації для рольової гри. Час: 30 хвилин. Завдання: Учасникам слід поділитися на трійки, визначаючи ролі для гри «супервізор — супервізований — спостерігач». У трійках програти ситуацію проведення супервізії за обраним випадком. Потім слід обговорити процес супервізії, проблемні питання. Ситуації для рольової гри: 1. Під час процесу медіації у вас виник конфлікт із потерпілою стороною, яка звинувачувала вас в упередженому ставленні до неї. Ви відчули, що не можете далі продовжувати зустріч і зупинили її, запропонувавши перенести дату. Учасники погодилися, однак на наступну зустріч не прийшли.

2. Ви відчуваєте незадоволення своє роботою. На вашу думку, нічого корисного ваша діяльність не приносить. Після трьох відмов брати участь в медіації з боку учасників справи ви вирішили не займатися більше цим видом діяльності.

3. У вашого супервізованого виник конфлікт з іншим модератором. Причиною слугувала критична оцінка дій вашого супервізованого при проведенні медіації з боку колеги. Обговорення : Які були труднощі в процесі проведення супервізії? Якими були відчуття в ролі «супервізора», «супервізованого»? На що слід звертати увагу в процесі проведення супервізії?

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

157

Роздаткові матеріали: Принципи зворотного зв’язку: 1. Концентруватися на поведінці, а не на особистості — що людина робить, а не те, якою вона нам видається. Використовувати в своїй мові дієслова, що характеризують дії, а не прикметники, які відносяться до якостей; 2. Спостерігати за тим, що людина сказала чи зробила, а не чому; 3. Описувати, а не судити та оцінювати; 4. Бути конкретним, а не узагальнювати; 5. Говорити про поведінку, яку є можливість змінити; 6. Орієнтуватися на супервізованого — давати ту кількість інформації, яку він буде в змозі сприйняти, а не ту, яку хотілося б надати. Творчі методи супервізії: • дискусія; • репетиція/ рольова гра; • демонстрування; • моделювання; • постановка завдань; • вправи.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Стилі супервізора; Інтервенційний Втручання може бути прямим/ директивним, коли супервізор має право: Вказувати — надання порад, інструкцій. Інформувати — надавати інформацію. Конфронтувати — надавати зворотний зв’язок. Фасилітуючий, коли супервізор цінує те, чим супервізований володіє: Заохочуючи вивільнення почуттів. Заохочуючи рефлексію та прийняття рішення. Підтримуючий — підкріплення.

158

Модуль IХ

Тема 9.8. Профілактика вигорання Основні поняття та тези: Причини вигорання Вигорання — це загальний стан працівників, які відчувають апатію або злість в результаті стресу та фрустрації під час виконання професійних обов’язків. Загалом стресори, які призводять до вигорання, розподіляють на особистісні та організаційні. До «внутрішніх» стресорів відносять особистісні характеристики людини, її ставлення до роботи, здатність будувати стосунки з іншими тощо. Так, у осіб, які є вимогливими, в першу чергу, до себе, стрес може бути пов’язаний з невідповідністю внутрішніх вимог до реальних можливостей та ресурсів для виконання того чи іншого виду роботи. У медіаторів, які працюють в кримінальних ситуаціях, стрес може бути пов’язаний з високою емоційністю роботи та бажанням допомогти учасникам вирішити проблему. Так, досить тривале спілкування з правопорушниками чи постраждалими від злочинів, які розповідають про свої переживання, негативні емоції, почуття провини чи страждання, та необхідність проявляти емпатію змушує медіатора ніби «переживати» разом з ними усі ці негативі почуття, що призводить до емоційної напруги. Ще одним таким чинником є «особливе» поняття нейтральності медіатора під час роботи у кримінальних ситуаціях. Так, на відміну від інших програм, у програмах відновного правосуддя під нейтральністю, зокрема, мають на увазі щире прагнення допомогти як потерпілому, так і правопорушнику у вирішенні питань усунення завданої шкоди; окрім того, залишаючись нейтральним до сторін, ведучий програм відновного правосуддя має визнавати несправедливість вчиненого злочину. Багатогранність цього принципу може спричинити досить високу емоційну напругу, особливо у медіаторів-початківців, пов’язану з бажанням допомогти сторонам та особистим сприйняттям проблеми учасників кримінального конфлікту. Ризик виникнення вигорання є більш високим для фахівців, які нещодавно розпочали професійну діяльність. Це, зокрема, пояснюється тим, що з набуттям досвіду проходить етап професійного становлення та адаптації до професій, визначаються конкретні цілі, формуються професійні інтереси, напрацьовуються механізми професійного самозбереження. Пропоновані вправи: Чинники вигорання Мета: визначення уявлень слухачів про причини виникнення вигорання. Обладнання: фліпчарт, маркери. Час: 25 хвилин. Завдання: Частина 1. У підгрупах мозковим штурмом слухачі визначають можливі причини вигорання у медіатора. Частина 2. Після представлення результатів роботи підгруп фасилітатор разом зі слухачами групує виділені чинники за певними ознаками чи рівнями (особистісний та організаційний). Частина 3. Кожен слухач індивідуально ранжує виділені групи чинників за ступенем впливу на власний стан професійного вигорання. Частина 4. Слухачі в парах представляють власні списки можливих причин і разом з партнером намагаються визначити способи попередження чи подолання вигорання. Обговорення: Чим корисний отриманий досвід? Яким чином аналіз індивідуальних чинників вплине на профілактику вигорання в слухачів?

Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти

159

Роздаткові матеріали:

• • • • • • • • • •

Організаційні чинники вигорання високе навантаження; відсутність чи брак підтримки з боку колег чи керівництва, недостатня винагороду за роботу чи брак визнання; невизначеність в оцінці виконання роботи; неможливість впливати на прийняття рішень; двозначні та/ або невизначені вимоги до роботи; постійний тиск з боку керівництва; необхідність виконувати монотонну та неперспективну роботу; конфліктна атмосфера в колективі; недостатній час для відпочинку.

• • • • • • • • •

Методи подолання стресу релаксаційні техніки та медитація; фізичні вправи; зміни видів робіт протягом робочого часу, спілкування з друзями та сім’єю; отримання порад від колег; образотворче мистецтво; масаж; розвиток професійних навичок; стажування та навчання.

Література: 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Безпальча Р. Центр відновного правосуддя в громаді // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2007. — №1. — С. 15—26. Горова А. Модель центру відновного правосуддя в громаді // Міжнародна конференція «Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи»: Тез. док. і повід., 20—21 квітня 2006 р. — К.: УЦП, 2006. — С. 37—45. Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2005. — №1-2, №3, №4. — Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: [http://commonground.org.ua/ ukr/lib_bulletin.shtml#2005]. Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2007. — №1, №2, №3, №4.

— Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: [http://commonground.org. ua/ukr/lib_bulletin.shtml#2005]. Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2008. — №1, №2, №3, №4.

— Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: [http://commonground.org. ua/ukr/lib_bulletin.shtml#2005]. Відновне правосуддя. Веб-сайт: [http://www.rj.org.ua]. Козлов А. А. Супервизорство — необходимый элемент профессионализма в социальной работе // Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции, перспективы: Сб. науч. очерков. — М.: Флинта, 1998. — 224 с. Кулаков С. А. Супервизия в психотерапии. Учебное пособие для психотерапевтов и супервизоров. — СПб.: Медицинский центр С. П. Семенова «Вита», 2004. — 128 с. Лайша Т. Межведомственное взаимодействие в ювенальной юстиции на основе восстановительного похода // Міжнародна конференція «Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи»: Тез. док. і повід., 20—21 квітня 2006 р. — К.: УЦП, 2006. — С. 77—79.

160

Модуль IХ

10. Организация и проведение программ восстановительного правосудия: Методическое пособие / Под ред. Л.М. Карнозовой и Р. Р. Максудова. — М.: МО Центр «Судебно-правовая реформа», 2006. — 244 с.

11. Посібник ведучого програм примирення. — К.: БО «Український Центр Порозуміння», 2004.

12. Пособие ведущего программы примирения потерпевших и правонарушителей // Украинский центр согласия, 2005. — 81 с.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 « Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» (зі змінами та доповненнями) від 26 червня 1981 року.

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України №13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» від 2 липня 2004 року.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України №21 «Про практику застосування судами заходів виховного характеру» від 22 грудня 1995 року.

16. Практика розв’язання конфліктів. Веб-сайт: [http://commonground.org.ua].

17. Проект «Концепції законодавчого врегулювання застосування програм відновного правосуддя (медіації) у кримінальному судочинстві України».

18. Розвиток Центрів відновного правосуддя в громадах: Посібник. К.: БО «Український Центр Порозуміння», 2007.

19. Розвиток Центрів відновного правосуддя в громадах: Посібник. — К.: БО «Український Центр Порозуміння», 2008.

20. Рекомендації з найкращих методів роботи ведучих програм відновного правосуддя, супервізорів та координаторів програм (звіт Групи з Навчання та Акредитаційної Політики, Великобританія) // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — №1, червень. — 2008. — С. 41, 53—56.

21. Синдром «выгорания» и методики восстановления адаптации личности / Юрьева Л. Н., Семенихина В. Е., Семенихин Е. Е., Желтякова И. Н. // [http: www.madra.dp.ua].

22. Співпраця міліції та громади задля безпеки. Веб-сайт: [http://www.bezpekagromad.org. ua].

23. Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Навчальний посібник / За наук. ред. Л. І. Мороз. — К.: Вид. Паливода А.В., 2008. — 220 с.

24. Cherniss C. Профессиональное выгорание: беспокойство за работников и боссов растет // [http://edinorog.boom.ru/psimaster/bornout.htm].

25. Coulshed V. (1990). Management in Social Work, Macmillan Practical Social Work, Basingstoke.

26. Kadushin A. (1976). Supervision in Social Work, Colombia University Press, New York.

27. Leatz C. Career success/personal stress: how to stay healthy in a high-stress environment– McGraw-Hill, Inc., 1993. — 116—117 р.

28. Maslach C., Leiter M. The truth about burnout: how organizations cause personal stress and what to do about it. — San Francisco: Jossey-Bass Publishers, 1997. — 186 р.

29. Morrison T. (1993). Staff Supervision in Social Care, Longman, London.

30. Payne C & Scott T (1982). Developing Supervision of Teams in Field and Residential Social Work, National Institute for Social Work, Paper 12, London.

Модуль Х

Соціальне замовлення як засіб розвитку та впровадження програм з медіації • Можливості соціального замовлення для розвитку програм відновного правосуддя • Розробка та написання проектів • Партнерство недержавних організацій (ЦВП) та місцевої влади • Підготовка проекту для соціального замовлення

162

Модуль Х

Соціальне замовлення як засіб розвитку та впровадження програм з медіації Мета: надати знання про соціальне замовлення та його можливості для розвитку програм відновного правосуддя.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Завдання: Ознайомити слухачів з історією розвитку соціального замовлення в Україні, організаціями та проектами, що були реалізованими на його основі. Визначити мету та завдання, що можуть бути вирішені з допомогою соціального замовлення. Розглянути правову основу існування соціального замовлення, його можливості та обмеження. Представити та охарактеризувати процедуру соціального замовлення, етапи організації конкурсу. Розглянути основні складові проекту, описати його цикл та представити структуру. Сприяти оволодінню навичками написання проектів та їх представлення. Проаналізувати проблеми та труднощі, пов’язані з впровадженням інноваційних проектів. Надати інформацію та сформувати навички щодо участі в конкурсній процедурі відбору проектів. Навчальний план:

10.1.

Можливості соціального замовлення для розвитку програм віднов- 2 год. ного правосуддя.

10.2. Розробка та написання проектів.

4 год. Загалом: 6 год.

Соціальне замовлення як засіб розвитку та впровадження програм з медіації

163

Тема 10.1. Соціальне замовлення. Можливості соціального замовлення для організації програм відновного правосуддя Основні поняття та тези: Чому соціальне замовлення є важливим? Розвиток програм відновного правосуддя та впровадження медіації в практику роботи судів та систему вирішення проблем в громаді вимагає від зацікавлених людей активного залучення до процесу, який пов’язаний із написанням проектів, поданням їх на конкурси, залученням партнерів та створенням мереж підтримки. Для реалізації цих завдань необхідно володіти знаннями та навичками розробки проектів, умінням вести переговорний процес, залучати представників інших організацій та державної влади до підтримки ідеї медіації.. Надзвичайно важливо грамотно підготувати та розробити проект. Для цього необхідно: • Пояснити ідеї своїм колегам та заручитися їхньою підтримкою.

• Визначити мету проекту та його основні завдання.

• Скласти план впровадження проекту.

• Продемонструвати його життєздатність, описавши ресурси, бюджет тощо. Інформація для викладача: 1. Висвітлюючи матеріал цієї теми, необхідно наголосити на важливості формування команди однодумців, які зможуть як готувати проекти, так і матимуть достатньо знань та вмінь для їх впровадження. Ця робота має передувати розробці проекту або стати принаймні складовою його підготовки та написання.

2. Також необхідно звернути увагу слухачів на ту обставину, що місцеві адміністрації можуть мати різні підходи до формування соціального замовлення і, плануючи участь в конкурсі, необхідно отримати відповідні документи та ретельно їх вивчити.

Тема 10.2. Розробка та написання проектів Основні поняття та тези: Чим відрізнятиметься підготовка проектів з відновного правосуддя від проектів в інших соціальних сферах? Готуючи проект з розвитку програм відновного правосуддя та впровадження медіації, необхідно брати до уваги, що це є інноваційна діяльність, оскільки стосується впровадження нових технологій, розвитку нових методів та створення нових структур, необхідних для розвитку програм відновного правосуддя, які є зовсім новими для громади міста чи району, хоча в Україні та за кордоном ця діяльність може вже не бути інноваційною. Також потрібно звертати увагу на ту особливість соціальних інновацій, що віддача від них не приходить дуже швидко. Тому вчені наголошують на тому, що соціальні інновації — це «зважений ризик», що має на меті через перетворення певних соціальних реалій викликати зміни у відносинах влади та розподілі ресурсів (Завіршек Д., 1997).

164

Модуль Х

При розробці інноваційного проекту, особливо коли це відбувається в організації, мета діяльності якої не пов’язана безпосередньо з розвитком медіації, впровадження програми відновного правосуддя може бути одним із засобів досягнення мети, зазначеної в статутній діяльності. Наприклад, формулювання мети як «зменшення злочинності серед підлітків та профілактика злочинності» для організації, що має на меті покращення якості життя дітей, може цілком логічно співвідноситися з основною метою та спонукати членів цієї організації до започаткування такого проекту. При цьому потрібно зважати на те, що люди схильні чинити опір змінам, оскільки можуть побоюватися, що це призведе до ризику, пов’язаного з діяльністю інших проектів, що їх виконує організація; до збільшення їх функціональних обов’язків чи робочого навантаження; до втрати лідируючих позицій; викличе необхідність навчатися чомусь новому в сфері, де вони не зовсім впевнено себе почувають. Форми опору змінам Пасивний спротив проявляється в тому, що люди ігнорують отриману інформацію чи приховують її, зволікають із прийняттям та виконанням рішень, обмежують діяльність ініціаторів, вдаються до інтриг в колективі з метою позбавити ініціаторів підтримки. Активний спротив може проявлятися в тому, що люди надають недостовірну інформацію, відмовляються виконувати завдання, пов’язані з проектною діяльністю, відволікають ресурси на інші завдання тощо. Поряд з формами опору змінам існують і стратегії подолання чи зменшення впливу чинників, що зумовлюють неприйняття інновацій. Найважливішою із них є добре спланована підготовка до впровадження інновацій, головним елементом якої є пояснення суті інновації та користі, що від неї можуть отримати самі учасники проекту та представники цільової групи. Це можуть бути нові професійні навички, розширення зв’язків та налагодження стосунків з новими людьми, можливості покращити матеріально-технічну базу, можливості допомогти людям, можливості розвивати новий напрямок діяльності тощо. Також доцільним є заохочення персоналу до дискусій, обговорення аргументів «за» і «проти» розвитку проекту, проведення переговорів та надання гарантій окремим людям, з метою привернення їх до підтримки чи принаймні нейтральному ставленню до розвитку проекту. Пропоновані вправи: Форми опору, із якими доведеться мати справу при розробці та впровадженні проекту з розвитку програм відновного правосуддя Мета: закріплення інформації про чинники гальмування інновацій. Обладнання: папір, ручки. Час: 40 хвилин. Завдання Учасники об’єднуються в групи по п’ять—шість осіб. Кожна група має обдумати та сформулювати можливі форми спротиву розробці проекту з розвитку відновного правосуддя та впровадження програми медіації в громаді та можливі способи їх подолання. Один із учасників групи представляє варіант своєї групи. Після того як всі групи представлять свої варіанти, слухачам надається час для обговорення та коментарів.

Соціальне замовлення як засіб розвитку та впровадження програм з медіації

165

Додаткова інформація до теми «СОЦІАЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В ГРОМАДІ» (подається на розсуд викладача відповідно до потреб слухачів) Партнерство недержавних організацій (ЦВП) та місцевої влади Основні поняття та тези: Підтримка та зацікавленість місцевої влади та її окремих представників є необхідним елементом впровадження програм відновного правосуддя. Разом з тим для розвитку проекту надзвичайно важливим є створення мережі підтримки. Поняття «створення мережі» використовують, щоб описати метод чи процес, який робить можливим чи розширяє доступ до ресурсів громади. Мережа може включати: • людей (фахівці, волонтери, державні службовці, члени громади); • організації (інші НДО, соціальні служби, суд, прокуратура, Центр порозуміння); • послуги; • навички; • інформацію; • будівлі/ приміщення. Процес співробітництва з конкретними фахівцями чи організаціями щодо надання послуг представникам цільової групи, те, яким чином партнери чи зацікавлені сторони будуть брати участь в реалізації заходів проекту, є складовою проектної пропозиції. Це співробітництво може стосуватися всіх зазначених вище циклів проекту. Знаходження партнерів, які мають досвід впровадження проектів з розвитку програм відновного правосуддя та впровадження медіації, особливо важливо для таких організацій, які створювалися задля реалізації інших завдань і розглядають діяльність з розвитку медіації як спосіб розширення можливостей для надання послуг визначеним цільовим групам. Співпраця з більш досвідченими організаціями є потужним ресурсом як для написання проекту, так і для його впровадження.

166

Модуль Х

Роздатковий матеріал: 1. Організації, які займаються впровадженням проектів з розвитку програм відновного правосуддя та впровадження медіації в Україні (станом на лютий 2009 року). Організації, мета діяльності яких не пов’язана безпосередньо з розвитком медіації: • Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей», м. Біла Церква, Київська обл.; • «Молодіжний клуб Дрогобиччини», м. Дрогобич, Львівська обл.; • Регіональна громадська організація «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття», м. Івано-Франківськ; • Агентство регіонального розвитку «Гармонія», смт. Красногвардійське, АР Крим; • Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи», м. Пирятин, Полтавська обл.; • «Сумська ініціатива», м. Суми; • «Молодь за демократію», м. Харків; • «Простір без конфлікту», м. Львів. Організації, мета діяльності яких безпосередньо спрямована на розвиток програм відновного правосуддя та впровадження медіації: • БО «Український Центр Порозуміння», м. Київ; • «Луганська обласна група медіації», м. Луганськ; • «Одеська обласна група медіації», м. Одеса.

2. Етапи налагодження ефективного партнерства: • Визначення потенційних партнерів, налагодження контактів, започаткування переговорів.

• Визнання потреби в об’єднанні зусиль та ресурсів.

• Узгодження спільного бачення принципів співпраці.

• Визначення ролей різних сторін.

• Визначення завдань, що стоять перед сторонами.

• Узгодження механізмів обміну інформацією.

• Визначення формальних структур, розподіл обов’язків.

• Форми співпраці задля досягнення спільної мети, оцінка спільної діяльності.

• Визначення майбутнього формату партнерства після досягнення спільної мети. Інформація для викладача: Слухачам можна запропонувати, використовуючи метод «мозкового штурму», визначити труднощі, з якими вони можуть стикатися в процесі побудови мережі та налагодження партнерських стосунків з представниками органів місцевої влади. Якщо в групі є люди, що мають відповідний досвід, варто попросити їх розповісти про нього, фокусуючись на тому, які стратегії вони використовували для подолання цих труднощів.

Соціальне замовлення як засіб розвитку та впровадження програм з медіації

167

ПІДГОТОВКА ПРОЕКТУ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАМОВЛЕННЯ Основні поняття та тези: Логічна матриця проекту Працювати з проектами дуже допомагає логічна матриця проекту, яка дозволяє виконавцям проекту власноруч спланувати та оцінити результативність проекту. На етапі розробки проекту вона також дуже корисна, оскільки дає можливість побачити свій проект в майбутньому в цифрах та яскравих «якісних» образах (Посібник з розвитку громад, 2007). Одним із найважливіших компонентів проекту є реалістичний бюджет, який до того ж часто передбачає власний внесок громадської організації, яка розробляє та подає проект. Розмір внеску може дуже сильно варіюватися, залежно від вимог організаторів конкурсу, і складати від 50 % до 10 % загального бюджету проекту. Цей внесок може бути представлений як використання приміщення, сплата комунальних платежів, використання офісної техніки тощо, а також і як певний грошовий внесок. Також написання бюджетної пропозиції вимагає знання того, яким має бути гонорар консультантам та тренерам, якою може бути орендна плата, вартість виготовлення буклетів чи інших друкованих матеріалів, якщо їх передбачено розробити в проекті, технічні характеристики та вартість необхідного обладнання тощо. Основні статті бюджету: Персонал, який буде брати участь в реалізації проекту. Консультанти, яких планується залучити. Відрядження чи поїздки (якщо такі плануються). Прямі видатки (оренда приміщення, меблі, телефон, факс, поштові витрати, Інтернет, канцелярські товари, тиражування, проведення конференцій, семінарів, виготовлення інформаційних матеріалів тощо).

5. Обладнання, необхідне для реалізації завдань проекту.

6. Навчання персоналу.

7. Інші видатки.

1.

2.

3.

4.

Пропоновані вправи: Ідеї для написання проекту Мета: закріплення інформації про написання проекту. Обладнання: папір великого формату, ручки, фломастери, скоч. Час: 30 хвилин. Завдання : Учасники об’єднуються в групи по п’ять—шість осіб. Попередньо викладач повинен запропонувати учасникам на великому аркуші паперу різнокольоровими фломастерами зазначити наступні елементи логіко-структурної схеми проекту, дотримуючись значних проміжків між ними: Назва проекту Загальна мета Мета проекту Проміжні результати Діяльність в межах проекту Бюджет Як буде перевірятися досягнення мети проекту і його результатів Зовнішні чинники, які можуть вплинути на реалізацію проекту Кожна група повинна сформулювати зміст зазначених елементів для проекту з розвитку відновного правосуддя та впровадження програми медіації в громаді та структурувати його відповідно до запропонованої схеми. Після виконання вправи необхідно обговорити, з якими труднощами учасникам групи довелося мати справу і чому. Викладач надає коментар щодо того, як можна уникнути цих труднощів чи полегшити виконання завдання. Аркуші паперу з розробленими проектами зберігаються до наступного заняття, де вони ще будуть використовуватися.

168

Модуль Х

Логічна матриця проекту Мета: розвинути та вдосконалити навички написання проектів. Обладнання: папір великого формату, ручки, фломастери, скоч. Час: 30—40 хвилин. Завдання: Учасник об’єднуються в групи по п’ять—шість осіб. Викладач демонструє учасникам (чи роздає вже роздруковану) форму логічної матриці проекту та пропонує учасникам заповнити її, орієнтуючись на досвід роботи в групі з написання проекту. Після того, як завдання виконане, викладач уточнює поняття, які використовувалися та викликали труднощі, та пропонує кільком охочим представити свої проекти, надаючи відповідні коментарі та роз’яснення.

Рольова гра Мета: формування навичок представлення проекту та закріплення знань про процедуру соціального замовлення. Обладнання: проекти, розроблені в ході попередньої вправи, ручки, фломастери, фліпчарт, скотч. Час: 2 год. 40 хв. Завдання: Розробники проекту визначають одного із членів групи, який представлятиме запропонований групою проект розвитку відновного правосуддя та впровадження медіації в громаді, що був розроблений ними в попередній вправі. Окрім того, з кожної групи потрібно визначити особу, яка ввійде до складу Конкурсної комісії з оцінки соціальних проектів (це має бути п’ять—сім осіб). Члени конкурсної комісії мають протягом 10 хвилин визначити критерії, за якими вони будуть здійснювати оцінку проектів та відбирати їх. Для презентації проекту кожному представникові групи дається до 15 хвилин. Після завершення презентацій Конкурсна комісія протягом 15 хвилин має провести нараду та визначити переможця, представити проект, що переміг, зазначивши критерії, якими вони керувалися. Решта членів групи повинна спостерігати, аналізувати процес представлення проектів та їх зміст, а після того, як Конкурсна комісія визначить проект-переможець, надати свої коментарі, зауваження щодо того, як можна було вдосконалити зміст проекту та процедуру його представлення, критерії відбору проектів (до 30 хв.). Після закінчення обговорення викладач пропонує слухачам дати відповіді на наступні запитання (до 30 хв.): Що було найлегшим в ході розробки проекту? Що було найважчим в ході розробки проекту? Якою інформацією необхідно володіти для того, щоб планувати діяльність проекту? На що потрібно звертати особливу увагу, коли визначаються заходи/ види діяльності в проекті? Викладач підсумовує матеріал, додає власні коментарі, звертає увагу на ті аспекти роботи, які вдалися та пропонує надалі детальніше вивчити та опрацювати те, що було не зовсім вдалим у виконанні ролей.

Соціальне замовлення як засіб розвитку та впровадження програм з медіації

169

Зразок логічної матриці проекту

Головні компоненти

Мета Завдання 1.

2. Види діяльності 1.

2.

Об’єктивно вимірювані показники

Засоби перевірки

Зовнішні фактори Джерела Залучені Періодич- ризику Кількісні Якісні Методи інформаособи ність ції

170

Модуль Х

Роздатковий матеріал: СХЕМА РОЗРОБКИ ПРОЕКТУ ПРОБЛЕМА • Проведено оцінку потреб.

• Розроблений проект відповідає потребам.

• Визначено цільові групи.

• Визначено стратегію інтервенцій — проект спрямований на розв’язання проблеми. ЗВ’ЯЗКИ • Узгоджується з відповідними стратегіями — національними, регіональними, місцевими.

• Взаємодіє з іншими проектами. КОНСУЛЬТАЦІЇ • Хто є зацікавленими сторонами?

• Хто потребує консультацій?

• Результати консультацій відображено належним чином. ПРОЕКТ • Визначено цілі проекту.

• Визначено завдання проекту.

• Встановлено масштаб дії проекту.

• Окреслено заходи проекту. ВИТРАТИ • Кошти.

• Приміщення.

• Персонал та волонтери.

• Фінанси та схема фінансування.

• Співфінансування. РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ • Чітко визначено результати.

• Механізми та процеси.

• Окреслено ролі партнерів.

• Визначено часові межі та стадії проекту. ОЦІНКА РИЗИКІВ • Ризики визначені і оцінені.

• Аналіз чутливості.

• Карта ризиків. РЕЗУЛЬТАТИ ТА НАСЛІДКИ • Визначено результати.

• Визначено спосіб вимірювання результатів (структура моніторингу).

• Результати оцінено як реалістичні.

• Визначено наслідки (кінцеві результати).

• Визначено метод перевірки визначених наслідків (кінцевих результатів) (структура оцінки). «ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ» • Чи демонструє проект ефективність вкладання коштів?

• Яка додана вартість проекту?

• Які фінансові важелі проекту?

• Чи демонструє проект інноваційність?

• Реплікація проекту. ПОДАЛЬША СТРАТЕГІЯ • Розповсюдження здобутого в проекті досвіду.

• Життєздатність.

• Акумулювання ресурсів для соціальних інвестицій.

• Стратегія завершення проекту.

• Довгострокова перспектива проекту.

Соціальне замовлення як засіб розвитку та впровадження програм з медіації

171

Інформація для викладача: 1. Для визначення основних статей бюджету доцільно скористатися методом «мозкового штурму».

2. Перед тим як надати слухачам роздатковий матеріал, варто запропонувати їм самостійно визначити основні елементи схеми такі, наприклад, як консультації, оцінка ризиків, витрати тощо, відповідно до того, як сам викладач оцінює навчальні потреби групи.

Література: 1. Завіршек Д. Соціальні інновації. Нова парадигма в соціальній роботі Центральної Європи // Соціальна політика і соціальна робота. — 1997. — № 2, 3. — С. 107—123.

2. Інновації у соціальних службах /За ред. Т. Семигіної. — К.: Пульсари. — 2002. — 168 с.

3. Кабачеко Н. В. Інноваційні підходи в наданні соціальних послуг: як застосувати їх на практиці? // Соціальна політика та соціальна робота. — 2007. — № 1. — С. 41—50.

4. Посібник з розвитку громад: Практичний порадник для небайдужих / Кол. авт.: Л. О. Єльчева, І. М. Ібрагімова та ін. — К.: В-во «ЛАТ & К». — 2007. — 458 с.

Модуль ХІ

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя • Правові аспекти програм відновного правосуддя в кримінальних справах • Основні документи, що регулюють функціонування програм відново правосуддя • Механізм здійснення кримінального судочинства в Україні та органи, які задіяні в цьому процесі • Місце програм відновного правосуддя в системі кримінального судочинства

174

Модуль ХІ

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя Мета: Допомогти майбутнім медіаторам сформувати розуміння процесу кримінального судочинства таким чином, щоб вони в загальних рисах усвідомлювали хід кримінальної справи та її зв’язок з медіацією як автономним процесом в контексті кримінального судочинства. Завдання: 1. Надати знання слухачам курсу щодо наявних в Україні юридичних засад медіації в кримінальних справах та основних документів, які регулюють медіацію та діяльність медіаторів в кримінальних справах.

2. Сприяти розумінню слухачами загального механізму здійснення кримінального судочинства в Україні, основних органів правової системи України, що здійснюють кримінальне судочинство, та місця медіації в цьому процесі.

3. Сформувати навички презентації процедури медіації як автономної процедури в рамках кримінального процесу та налагодження зв’язків з представниками правової системи України з метою впровадження механізмів взаємодії між програмою відновного правосуддя та органами системи кримінального судочинства України Навчальний план: 11.1.

Правові аспекти програм відновного правосуддя в кримінальних справах. Основні документи, що регулюють функціонування програм відновного правосуддя.

3 год.

11.2.

Механізм здійснення кримінального судочинства в Україні та органи, задіяні в цьому процесі. Місце програм відновного правосуддя в системі кримінального судочинства.

3 год.

Загалом:

6 год.

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя

175

Тема 11.1. Правові аспекти програм відновного правосуддя в кримінальних справах. Основні документи, що регулюють функціонування програм відновного правосуддя Основні поняття та тези: Підготовка і проведення медіації в кримінальних справах вимагає від медіатора налагодження контактів та подальше спілкування з представниками судових та правоохоронних органів, з потерпілим, правопорушником, їх рідними і адвокатами. Для ефективного проведення медіації медіатор повинен вміти пояснити мету, основні принципи та процедуру медіації, її переваги для сторін, а також вміти розказати та правильно відповісти на питання стосовно підстав проведення медіації, її юридичних наслідків та нормативно-правових документів, які регулюють медіацію. Крім цього, ще на етапі передачі справи на медіацію медіатор повинен вміти визначити, чи придатна запропонована справа для проведення медіації. З метою успішного виконання зазначених вище завдань медіатору по закінченні засвоєння теми необхідно мати загальну уяву про кримінальне судочинство в Україні, зокрема про рух кримінальної справи, основних учасників кримінального процесу та роль кожного із задіяних органів. Медіатор повинен компетентно вміти пояснити юридичні основи для медіації в кримінальних справах та основні документи, що регулюють медіацію, а також місце медіації в системі кримінального судочинства загалом. При цьому медіатор повинен пам’ятати, що його головне завдання — вміти чітко і зрозуміло пояснити суть медіації слідчому, прокурору, судді або потерпілому і обвинуваченому, а не надавати юридичні поради останнім.

Роздаткові матеріали: 1. Витяги з Постанов Пленумів Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5, від 2 липня 2004 р. № 13, від 15 травня 2006 р. № 2 Про застосування програм примирення в кримінальному судочинстві (наведено нижче).

2. Лист Генерального прокурора України від 01.08.2008 № 09/1—233 (наведено нижче).

3. Проект «Закону України Про медіацію» (викладач має знайти останню версію проекту закону на порталі www.rada.gov.ua).

4. Рекомендація № R 99/19 Ради Європи про медіацію в кримінальних справах // [www.commonground.org.ua/dld/mediat_pm_ukr.zip].

176

Модуль ХІ

Витяги з постанов Пленуму Верховного Суду України ПРО ПРАКТИКУ ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ УКРАЇНИ ЗАКОНОДАВСТВА У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 Вивчення судової практики у справах про злочини неповнолітніх показало, що суди при розгляді таких справ у цілому додержуються вимог законодавства. Водночас трапляються й випадки неналежного виконання судами вимог закону щодо умов і порядку розгляду справ зазначеної категорії. Допускаються помилки при застосуванні закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх, які вчинили злочини, та призначенні їм покарання. Не в усіх справах належно з’ясовуються причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів. З метою забезпечення правильного й однакового застосування законодавства при розгляді справ про злочини неповнолітніх та усунення недоліків і помилок, які допускаються судами, Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ: <…> 21. Суди повинні активніше залучати громадськість до вирішення питань, які виникають при розгляді справ стосовно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових рішень щодо них. Рекомендувати судам всіляко підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету до судового розгляду справи досягнути примирення між неповнолітнім, котрий вчинив злочин, і потерпілим, — надавати таким організаціям відповідну інформацію, інформувати підсудних та їхніх законних представників про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до цих організацій для вирішення конфлікту та досягнення примирення. Досягнення за допомогою таких громадських організацій примирення між потерпілим і обвинуваченим (підсудним), відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди можуть бути підставами для закриття справи або враховані як обставини, що пом’якшують покарання. <…>

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя

177

ПРО ПРАКТИКУ ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ ЗАКОНОДАВСТВА, ЯКИМ ПЕРЕДБАЧЕНІ ПРАВА ПОТЕРПІЛИХ ВІД ЗЛОЧИНІВ Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 Конституцією України передбачено обов’язок держави утверджувати і забезпечувати права та свободи кожної людини. У зв’язку з цим важливого значення набуває точне й однакове застосування судами норм кримінально-процесуального законодавства, якими визначено права потерпілих від злочинів. З метою забезпечення конституційних і процесуальних гарантій прав потерпілих у кримінальному судочинстві та у зв’язку з питаннями, які виникли у судовій практиці, Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ: <…> 25. Суди зобов’язані забезпечити належний розгляд заяв громадян про злочини, справи про які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, і не допускати фактів необґрунтованої відмови у порушенні цих справ. Водночас необхідно суворо додержувати вимог ч. 1 ст. 27 КПК про те, що кримінальні справи про перелічені в ній злочини можуть бути порушені тільки за наявності скарги потерпілого або його законного представника. У скарзі мають бути чітко викладені підстави для порушення справи, зокрема обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину, його кримінально-правова кваліфікація та відповідні докази; дані про особу, яка підозрюється в його вчиненні; прохання про притягнення її до кримінальної відповідальності тощо. Рекомендувати судам якомога ширше використовувати у справах зазначеної категорії інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним (яке може мати місце як на стадії попереднього розгляду справи суддею, так і в судовому засіданні, але до закінчення судового слідства) і підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до судового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочин, про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію. За клопотанням зацікавлених учасників судочинства (особи, що вчинила злочин, потерпілого, їх представників) суд може оголосити перерву в судовому розгляді справи і надати їм можливість звернутися до зазначених посередників для вирішення конфлікту і досягнення примирення. Якщо потерпілий не скористався правом на примирення, яке було роз’яснено йому судом, то за наявності достатніх даних про вчинення щодо нього злочину суддя виносить одну постанову про порушення кримінальної справи і призначення її до розгляду. У разі вчинення злочину зазначеної категорії неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні чи психічні вади або з інших причин не може сама захистити свої інтереси, суддя направляє порушену кримінальну справу прокурору для провадження досудового слідства. <…>

178

Модуль ХІ

ПРО ПРАКТИКУ РОЗГЛЯДУ СУДАМИ СПРАВ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 Обговоривши практику застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру, Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди в основному додержують відповідних вимог законодавства. Проте при розгляді ними справ зазначеної категорії мають місце й істотні недоліки. З метою усунення помилок у судовій практиці та однакового розуміння і додержання судами норм законодавства про застосування примусових заходів виховного характеру Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ: <…> 4. Судам слід мати на увазі, що передбачений ч. 2 ст. 105 КК перелік примусових заходів виховного характеру є вичерпним. Поряд із застосуванням одного чи декількох із них суд може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя з урахуванням позитивних даних про певну особу та її здатності благотворно впливати на поведінку неповнолітнього. Ця особа має підтвердити у судовому засіданні свою згоду бути вихователем. Додатковим виховним чинником при вирішенні судами зазначених питань має бути залучення до цього громадських організацій та осіб, які займаються примиренням потерпілих із неповнолітніми, котрі вчинили злочин чи суспільно небезпечне діяння. Результати примирення (у разі досягнення такого і виконання всіх його умов у повному обсязі — відшкодування потерпілому завданих злочином майнових збитків та/або усунення заподіяної шкоди, укладення відповідної угоди тощо) дають змогу обрати щодо таких неповнолітніх найбільш ефективний захід виховного характеру, а також мають ураховуватись як істотні обставини при вирішенні питання про звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності (закриття справи) у зв’язку із застосуванням зазначених заходів чи примиренням із потерпілим. <…>

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя

179

Інструктивний лист Генерального прокурора України 01.08.2008 № 09/1-233вих-08-236окв Прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів і Військово-Морських Сил України, ректору Національної академії прокуратури України ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ПРОЦЕДУР ПРИМИРЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТА РОЗШИРЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВИ КРИМІНАЛЬНОМУ ПЕРЕСЛІДУВАННЮ Указом Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 затверджено Концепцію реформування кримінальної юстиції України. Зазначена Концепція серед напрямів реформування системи кримінальної юстиції визначає гуманізацію кримінального законодавства, а поряд з тим — посилення захисту прав та інтересів потерпілих, гарантоване відшкодування завданої злочином шкоди. У зв’язку з цим одним із завдань реформування кримінального процесу має стати розширення сфери застосування процедур відновного і примирного правосуддя, відповідно до яких суд прийматиме рішення щодо угоди про примирення обвинуваченого з потерпілим. Термін «відновне правосуддя» у Концепції визначено як форму правосуддя, основною метою якого є створення умов для примирення потерпілих і правопорушників та усунення наслідків, спричинених злочином або кримінальним (підсудним) проступком. Чинне кримінальне законодавство України передбачає для потерпілого можливість вимагати відшкодування завданої злочином шкоди, а також певним чином стимулює правопорушника до відшкодування заподіяної шкоди і примирення з потерпілим. Ці можливості розширено Законом України від 15.04.2008 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності». Відповідно до статті 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, а згідно із зазначеним Законом — також необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Статтею 46 КК України передбачено таку ж можливість для особи, яка вперше вчинила злочини вказаних категорій, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Зазначені акти відповідають сучасним правовим тенденціям переходу від реагування на вчинення злочинів виключно примусовими та каральними методами до застосування альтернативних або додаткових шляхів впливу на стан криміногенної ситуації в суспільстві, а саме відновних процедур, або процедур примирення (медіації), які проводяться за допомогою посередника (медіатора). Процедури відновного правосуддя закріплено протягом останніх десятиріч у кримінальному процесі багатьох європейських країн, США, Канади, низки країн Південної Америки та інших. Основними цілями при цьому є, з одного боку, відшкодування шкоди, заподіяної злочином, з іншого боку — спонукання особи, що вчинила правопорушення, за власною ініціативою піти на відповідні перемовини з потерпілим віч-на-віч поза межами слідчого кабінету і залу судового засідання, при посередництві спеціально підготовлених і уповноважених сторонніх осіб — медіаторів, спільно виробити взаємоприйнятні засоби залагодження конфлікту. Наслідком такої процедури є укладена між обвинуваченим (підсудним) і потерпілим письмова угода, яка може тягнути за собою певні юридичні наслідки. Запровадження відновних процедур у кримінальному судочинстві як необхідна умова розвитку права у сучасному суспільстві знайшло відображення у міжнародно-правових документах: • Європейській конвенції про здійснення прав дітей (08.09.95); • Рекомендаціях Ради Європи: • № R(85)11 щодо статусу жертви у межах системи кримінального права; • № R(87)18 щодо спрощення структури системи кримінальної юстиції (правосуддя);

180

Модуль ХІ

• № R(87)20 щодо реакції громадськості на підліткову злочинність; • № R(87)21 щодо зменшення ступеню віктимізації і надання допомоги потерпілим; • № R(92)16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів; • № R(95)12 щодо структури управління системою кримінального правосуддя; • № R(99)19 щодо принципів організації медіації у кримінальних справах. В усіх цих документах наголошується на позитивному досвіді запровадження медіації як засобу позасудового врегулювання конфліктів, запобігання рецидиву, спрощення розгляду справ і позбавлення від певних труднощів у роботі системи кримінального правосуддя. Йдеться про законодавче визначення кола злочинів і осіб, що їх вчинили, відносно яких можливе застосування відновних процедур, та й самих цих процедур. Особливо доцільним є застосування посередництва з метою примирення як засобу виправлення порушених суспільних відносин у справах про злочини і суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми. Стосовно них в Україні передбачено і можливості звільнення відповідно до статті 97 КК України від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру у разі вчинення вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості, а також відповідно до статті 105 КК України можливості звільнення від кримінального покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру у разі вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що неповнолітній внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки не потребує застосування покарання. Наслідком застосування відновних процедур може бути не тільки звільнення від кримінальної відповідальності, а й пом’якшення покарання. Зокрема, у пункті 2 частини першої статті 66 КК України як обставину, що пом’якшує покарання, незалежно від категорії злочину зазначено добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. На даний час з урахуванням міжнародних зобов’язань України як члена Ради Європи Міністерством юстиції України за активною участю Генеральної прокуратури України розроблено законопроекти, спрямовані на регламентацію відновних процедур і використання їх наслідків у кримінальному та інших провадженнях. Поряд із розробкою законодавчого закріплення відновного правосуддя в Україні здійснюється практичне застосування медіації у кримінальних справах. Із 2003 року успішно діють експериментальні проекти з використання медіації між потерпілими і правопорушниками — на підставі угод про співпрацю між неурядовими організаціями та судами застосування відновних процедур проводиться в 11 регіонах. Розробником програм відновного правосуддя та ініціатором їх запровадження виступає Благодійна організація «Український Центр Порозуміння». За підтримки Верховного Суду України окремі районні суди за власною ініціативою передають громадським організаціям, які здійснюють таке посередництво, інформацію у справах про нетяжкі злочини (крадіжка, грабіж, шахрайство, порушення правил безпеки дорожнього руху, хуліганство тощо). При цьому кримінальні справи вирішуються в межах чинного законодавства. Судді, які застосовують програми відновного правосуддя, зазначають його переваги перед традиційними процедурами розгляду кримінальних справ і позитивний вплив як на захист прав потерпілих, так і на профілактику злочинності. Постановами Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», від 2 липня 2004 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», № 2 від 15 травня 2006 року «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» прямо рекомендовано судам залучати для проведення процедур медіації відповідні громадські організації. Поза тим і міжнародні рекомендації, і практика використання відновних процедур в Україні свідчать про необхідність початку таких процедур ще на досудовій стадії провадження. Однак застосуванню згаданих норм закону з використанням наслідків відновних процедур перешкоджає консервативність психології прокурорів при розслідуванні та розгляді в судах справ щодо осіб, які вперше притягуються до кримінальної відповідальності за злочини, що не

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя

181

представляють великої суспільної небезпеки. Вони ще мало зорієнтовані на альтернативне вирішення таких справ, не виявляють у цьому ініціативу. Як наслідок, до судового розгляду примирення відбувається рідко і власними зусиллями сторін, що не сприяє профілактиці злочинності. Вибіркове вивчення справ, закритих за примиренням сторін в 10 регіонах України, показало досить поширене ігнорування прокурорами стосунків між обвинуваченим і потерпілим — за наявності у справах даних про примирення, відшкодування шкоди справи направлялися до суду не для закриття згідно зі ст. 46 КК України, а для винесення вироку. Із числа закритих судом за примиренням справ були направлені до суду з обвинувальним висновком 83,4 відсотка. При цьому майже у всіх справах при їх судовому розгляді прокурори не заперечували проти закриття справи. За даними судової статистики за 2007 рік, на досудовій стадії від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим звільнено 950 осіб, що вп’ятеро менше порівняно із судовою стадією розгляду справ — 4575. Такому становищу сприяє і те, що в рішеннях колегій деяких прокуратур обласного рівня висловлюється критика діяльності прокурорів, які направляють справи до суду для звільнення осіб від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами із закриттям справ, хоча ці форми закінчення досудового слідства передбачено законом. Покарання не повинно бути єдиною і обов’язковою метою діяльності прокурорів у кримінальному провадженні, оскільки у справах про злочини проти особи, які не представляють великої суспільної небезпеки — невеликої тяжкості і необережні злочини середньої тяжкості — більш важливим є відшкодування потерпілому шкоди і зміна обвинуваченим свого ставлення до злочину на негативне, тобто відновлення порушених злочином суспільних відносин. З метою зміни існуючого становища в межах чинного законодавства згідно з розпорядженням Генерального прокурора України № 4 від 17 січня 2007 року Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України та Благодійною організацією «Український Центр Порозуміння» за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва виконується пілотний проект «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації у діяльність органів прокуратури». Здійснено аналіз законодавства і судової практики, розроблено та апробовано спеціалізовані навчальні курси для студентів і слухачів Національної академії прокуратури, які вже найближчим часом у межах чинного процесуального законодавства безпосередньо втілюватимуть положення та принципи відновного правосуддя у правозастосовній діяльності. Видано і направлено в усі прокуратури 2 випуски бюлетеню «Відновне правосуддя в Україні», розроблено сайт www.rj.org.ua, що має стати базовим для практиків відновного правосуддя в Україні, проведено круглі столи та презентації, вивчено зарубіжний досвід органів прокуратури у цій роботі. На базі Національної академії прокуратури України 4—5 грудня 2007 року проведено міжнародну науково-практичну конференцію «Становлення відновного правосуддя у світі та Україні. Роль прокуратури у відновному правосудді» — першу в Європі спеціалізовану конференцію органів прокуратури щодо впровадження відновного правосуддя. Її рекомендації свідчать про велику зацікавленість у більш широкому впровадженні медіації між потерпілими і правопорушниками відповідно до міжнародних та європейських норм. Зокрема, висловлено думку про необхідність підготовки рекомендацій Генеральної прокуратури України для працівників органів прокуратури щодо застосування у практичній діяльності положень чинного законодавства з питань примирення та можливості залучення медіаторів. Останнім часом розвивається друга стадія проекту. Створено Наглядову раду проекту під головуванням представника Генеральної прокуратури України, до якої входять також суддя Верховного Суду України, працівники Міністерства юстиції України і навчальних закладів, представники громадських організацій, заплановано низку заходів практичного характеру з метою поширення засад відновного правосуддя в діяльності прокурорів. З урахуванням наслідків уже проведеної роботи і подальших перспектив запровадження відновного правосуддя у кримінальному судочинстві, вважаю за необхідне змінити підходи до вирішення справ про злочини невеликої тяжкості і необережні злочини середньої тяжкості проти

182

Модуль ХІ

особи, її законних прав і свобод у разі відшкодування обвинуваченими заподіяної злочином шкоди і наявності підстав для їх примирення з потерпілими. Зокрема, мають бути виключені негативні оцінки роботи слідчого і прокурора з кримінального переслідування у випадках обґрунтованого направлення такої кримінальної справи до суду для звільнення особи від кримінальної відповідальності і закриття справи за примиренням. У навчальних заходах органів прокуратури доцільно планувати вивчення програм відновного правосуддя і відновних підходів до вирішення кримінально-правових конфліктів, до навчання прокурорів залучати науково-педагогічних працівників Національної академії прокуратури України, представників Благодійної організації «Український Центр Порозуміння» та регіональних громадських організацій, що впроваджують відновне правосуддя. Прокурорам за місцем знаходження громадських організацій, які здійснюють посередництво на стадії досудового провадження у кримінальних справах (згідно з додатком), бажано налагодити з ними співпрацю, у прокуратурах вивісити доступні для населення інформації про їх контактні дані та характер діяльності. Роз’яснювати потерпілим і обвинуваченим у справах про злочини невеликої тяжкості та необережні злочини середньої тяжкості положення статей 45 і 46 КК України та незалежно від категорії злочину — пункту 2 ч.1 ст. 66 КК України, їх право на примирення самостійно чи за допомогою посередників (медіаторів) і можливі наслідки вирішення кримінальних справ у разі досягнення примирення та відшкодування заподіяних злочином збитків. Надавати можливість потерпілому та обвинуваченому звертатися до вказаних організацій для вирішення конфлікту і досягнення примирення. За власною ініціативою інформувати громадські організації, які здійснюють посередництво, про можливість його проведення у конкретних кримінальних справах за наявності для цього підстав і надавати необхідну інформацію з дотриманням таємниці досудового слідства та іншої охоронюваної законом таємниці. Роз’яснюю, що у разі досягнення угоди про примирення між обвинуваченим і потерпілим на досудовій стадії провадження необхідно перевіряти її добровільність та повноту реалізації, відповідність вчиненому злочину, усвідомлення сторонами угоди її наслідків, приймати рішення у справі відповідно до закону з урахуванням досягнутого примирення. Звертаю Вашу увагу також на необхідність при підтриманні державного обвинувачення в судах враховувати угоди про примирення між підсудним і потерпілим, відшкодування заподіяної злочином матеріальної чи моральної шкоди при наданні суду пропозиції про закриття справи чи про міру покарання. Відсутність згоди підсудного на примирення чи його відмова відшкодувати шкоду відповідно до ст.67 КК України не може вважатися як обтяжуюча покарання обставина. Прошу довести цей лист до відома всіх підпорядкованих прокурорів. Додаток: на 1 арк. Генеральний прокурор України

О.Медведько

Інформація для викладача: Перелік роздаткових матеріалів разом з роздруківками рекомендується надати слухачам після викладення теми на першому занятті. Слухачі курсу отримують завдання від викладача самостійно опрацювати перелічені документи та відповісти на запитання, що наведені нижче. Успішність засвоєння матеріалу перевіряється викладачем під час виконання практичних вправ у темі 11.2 Запитання для самоконтролю: 1. Які існують юридичні основи для медіації в кримінальних справах в Україні?

2. Які особливості порушення кримінальної справи у справах приватного обвинувачення?

3. Які особливості врахування наслідків примирення у справах неповнолітніх?

4. У яких підзаконних актах України прямо говориться про застосовування процедур примирення або медіації?

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя

183

Тема 11.2. Механізм здійснення кримінального судочинства в Україні та органи, які задіяні в цьому процесі. Місце програм відновного правосуддя в системі кримінального судочинства Основні поняття та тези: Місце програм відновного правосуддя в системі кримінального судочинства залежить від того, яким чином державні структури та органи зацікавлені в зміні карального підходу реагування на злочини на відновний. Деніел Ван Несс и Карен Стронг (Daniel W. Van Ness, Karen Heetderks Strong) у своїй книжці «Відновлюючи справедливість/ правосуддя (Restoring justice)» наводять п’ять можливих моделей включення програм відновного правосуддя в правову систему: від повної автономії до абсолютної інтеграції (так звана унітарна модель, яка на сьогоднішній день описана тільки теоретично і має багато запитань без відповідей). Фактично в Україні зараз впроваджується модель, яка пропонується в Рекомендації № R 99/19 Ради Європи про медіацію в кримінальних справах, коли програма відновного правосуддя майже повністю автономна від кримінального процесу. Згідно з цим зв’язок між ними здійснюється на етапі, коли інформація про кримінальну ситуацію потрапляє в програму і після завершення процедури ВП, коли документи (угода про примирення та звіт медіатора) передаються в орган правової системи, який надав інформацію про справу. Надалі слідчий, прокурор або суддя приймають відповідне рішення про врахування результатів програми ВП в кримінальному процесі. Механізм взаємодії, наведений нижче, описує деталі співпраці Центру відновного правосуддя в громаді з районною прокуратурою. Пропоновані вправи до теми: Зустріч медіатора з правопорушником Мета: застосування учасниками тренінгу одержаних на лекції та під час самостійної роботи знань в умовах рольової гри. Обладнання: Три стільці, фліпчарт для підсумування обговорення результатів рольової гри в групі. Час: 40 хвилин. Завдання Рольові ігри проводить викладач. Участь у рольовій грі беруть від 3-х до 20-ти учасників тренінгу. Тривалість однієї рольової гри, з підведенням підсумків, — 30—40 хвилин. У вступному слові, яке має тривати не більше 5-ти хвилин, викладач роз’яснює умови проведення і мету, з якою проводиться рольова гра. Після вступного слова викладача можливе проведення першої рольової гри у вигляді АКВАРІУМА, щоб продемонструвати, як брати участь у рольовій грі та надавати зворотний зв’язок (особливо, якщо попередньо слухачі не мали досвіду участі в рольових іграх). З усіх учасників обирається «трійка», яка буде брати участь у рольовій грі. Всі учасники роблять зі стільців коло, а «трійка» сідає в центрі кола. «Трійка» програє сценарій рольової гри, а всі учасники спостерігають за її ходом. Після закінчення рольової гри обговорюються її результати і проблемні питання. Сценарій для рольової гри: 1. У рольовій грі беруть участь медіатор, неповнолітній правопорушник (15 років), проти якого порушена кримінальна справа на підставі ч. 3 ст. 185 (крадіжка) Кримінального Кодексу України за викрадення золотих виробів з квартири у сусідньому під’їзді, та мати правопорушника.

2. Медіатор прийшов до неповнолітнього правопорушника додому, щоб налагодити контакти і детально розказати про процедуру медіації та її переваги. Інформацію про кримінальну справу і контакти правопорушника він одержав від прокурора.

184

Модуль ХІ

3. Неповнолітній правопорушник визнає крадіжку золотих виробів, але його і маму хвилюють питання юридичних підстав для проведення медіації та закриття кримінальної справи.

4. Завдання для медіатора: розповісти про юридичні підстави для проведення медіації по цій справі та можливі наслідки проведення медіації. Медіатор повинен також визначити, чи підходить справа для медіації. Обговорення (20 хвилин): • перше слово надається особі, що виконувала роль медіатора. Їй пропонується дати оцінку власних дій, а також розповісти, з якими труднощами вона зіткнулася під час виконання своєї ролі; • правопорушнику і його мамі пропонується висловити свої відчуття під час гри; дати оцінку діям особи, яка виконувала роль медіатора; • спостерігачам (вибірково) дати зворотний зв’язок діям особи, яка грала роль медіатора, та прокоментувати результати рольової гри. Після обговорення результатів рольової гри викладач підводить загальні підсумки.

Зустріч медіатора з суддею Мета: застосування учасниками тренінгу набутих на лекції та під час самостійної роботи знань в умовах рольової гри. Обладнання: фліпчарт. Час: 40 хвилин. Завдання Після першої рольової гри викладач ділить учасників тренінгу на групи, які, залежно від загальної чисельності учасників, складаються з трьох або чотирьох осіб кожна. У складі кожної групи учасники тренінгу добровільно або жеребкуванням поділяються за такими ролями: - медіатор; - суддя; - один — два спостерігачі. Ситуації для рольової гри: 1. Медіатор вперше зустрічається з суддею А., щоб налагодити контакти між Центром відновного правосуддя у громаді і районним судом в місті Н.

2. Суддя А. скептично налаштований на співпрацю і поки не бачить законодавчих підстав для передачі справ на медіацію.

3. Завдання для медіатора: переконайте суддю у тому, що в Україні існують юридичні засади для медіації і достатньо підзаконних актів, які її регулюють. Після закінчення рольової гри викладач протягом 15 хвилин проводить обговорення її результатів з усіма учасниками тренінгу за прикладом рольової гри «зустріч з правопорушником».

Зустріч медіатора з слідчим Мета: застосування учасниками тренінгу набутих на лекції та під час самостійної роботи знань в умовах рольової гри. Обладнання: фліпчарт. Час: 40 хвилин. Завдання Після підведення підсумків рольової ігри № 2 викладач за її прикладом проводить рольову гру № 3. Групи учасників тренінгу можуть залишатися у такому ж складі, як і під час рольової гри № 2. У складі кожної групи учасники тренінгу добровільно або жеребкуванням поділяються за такими ролями: • медіатор; • слідчий; • один — два спостерігачі.

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя

185

Ситуації для рольової гри: 1. Медіатор зустрічається зі слідчим, який хоче передати справу на медіацію. Суть справи полягає в тому, що троє молодих людей вночі здійснили крадіжку спиртних напоїв з супермаркету «С». У супермаркеті була відеокамера, яка записала момент вчинення крадіжки. Злодіїв було впізнано і спіймано по гарячих слідах. Молоді люди категорично заперечують участь у злочині, незважаючи на відеозапис. Слідчий хоче якомога швидше закінчити розслідування і тому збирається передати справу на медіацію. Він вважає, що за допомогою медіації молоді люди визнають швидше вчинення ними крадіжки.

2. Учасникам пропонується програти зустріч медіатора та слідчого і таким чином відповісти на запитання: «Як має себе поводити в такій ситуації медіатор і які дії він (вона) має застосувати?» Після закінчення рольової гри викладач протягом 15 хвилин проводить обговорення результатів рольової гри з усіма учасниками тренінгу за прикладом рольових ігор № 1 і № 2.

Роздаткові матеріали: МЕХАНІЗМ СПІВПРАЦІ між Прокуратурою м. Києва та БО «Український Центр Порозуміння» щодо організації та впровадження програм примирення потерпілих та правопорушників7 1. Предмет спільної діяльності. БО «Український Центр Порозуміння» та прокуратура м. Києва, районні і прирівняні до них прокуратури, що входять до структури прокуратури м. Києва (районними і прирівняними до них прокуратурами, що входять до структури прокуратури області) здійснюють спільну діяльність щодо надання можливості особам, які вчинили суспільно небезпечне діяння, та потерпілим від злочинів брати участь у програмі примирення, яка сприяє прийняттю правопорушниками відповідальності за усунення завданої шкоди, попередженню протиправної поведінки в майбутньому та забезпеченню прав потерпілих від злочину. Експеримент із впровадження програм примирення потерпілих та правопорушників відбувається за підтримки Верховного Суду України Генеральної прокуратури України та Міністерства юстиції України. Взаємодія БО «Український Центр Порозуміння» та районної прокуратури у м. Києві відбувається в межах чинного законодавства та за погодженим механізмом співпраці. Організація програм примирення потерпілих та правопорушників можлива у справах будьякої категорії, де потерпілою виступає фізична особа (окрім випадків організованої злочинності). Додатковими умовами для організації процедури примирення є: • наявність потерпілої сторони — фізичної особи (у виняткових випадках — юридичної особи); • факт визнання правопорушником вчинення ним суспільно небезпечного діяння; • можливість контакту зі сторонами кримінальної ситуації; • добровільна згода потерпілого та правопорушника брати участь у програмі примирення.

2. Підготовка умов для співпраці. БО «Український Центр Порозуміння» (надалі Центр) взаємодіє з районною прокуратурою на підставі угоди про спільну діяльність. Вона визначає механізм спільної діяльності, його юридичні межі та можливості використання результатів програм примирення у кримінальному провадженні справи згідно з чинним законодавством.

7

Розроблено Українським Центром Порозуміння у 2005 році згідно з експертним висновком, наданим Академією Прокуратури України при Генеральній прокуратурі України, щодо відповідності чинному законодавству України розроблених Центром механізмів впровадження програм примирення потерпілих і правопорушників.

186

Модуль ХІ

3. Механізм співпраці та організація програм примирення потерпілих та правопорушників. Інформування потенційних учасників програм примирення: Інформація про діяльність Центру і його можливості, права та обв’язки щодо організації процедури примирення та контактна інформація розміщується в доступному для відвідувачів місці у приміщенні районної прокуратури у м. Києві поряд з розпорядком роботи. Після пред’явлення обвинувачення і завершення збирання доказів по справі прокурор надає особі, що вчинила суспільно небезпечне діяння, інформацію про можливість участі у програмі примирення потерпілих та правопорушників та контакти Центру. У випадку, коли особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння, ініціює процедуру примирення, прокурор надає Центру інформацію про потерпілу особу (прізвище, ім’я, контактні дані). Працівники Центру, згідно ст. 121 КПК України, дають зобов’язання про нерозголошення отриманих даних. Організація програми примирення потерпілих та правопорушників: Після звернення особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, до Центру, його працівники, що пройшли відповідне навчання, проводять окрему зустріч з правопорушником. Метою зустрічі є отримання інформації про особу правопорушника, його ставлення до вчиненого злочину, бажання здійснити кроки щодо усунення завданої злочином шкоду. У разі отримання добровільної згоди правопорушника брати участь у програмі примирення працівники Центру зв’язуються з потерпілим та проводять з ним окрему зустріч. Метою зустрічі є надання можливості потерпілому висловити свої почуття та переживання, проаналізувати те, що сталось, та визначити шкоду, яку було завдано злочином. Після отримання добровільної згоди як потерпілого, так і правопорушника брати участь у програмі примирення, організовується їх спільна зустріч. У процедурі примирення може брати участь будь-яка особа, присутність якої потерпілим чи правопорушником визнано доцільною. Наприклад, особа, яка є авторитетом для правопорушника і яка може позитивно вплинути на його поведінку — батьки, друзі, сусіди, тренер і т. д. Представники служби у справах неповнолітніх або соціальної служби для молоді також можуть бути залучені до спільної зустрічі у разі необхідності. Процедура примирення проводиться на наступних засадах: • добровільна участь сторін; • конфіденційність процесу медіації (процедури примирення); • надання особливої уваги потребам в реабілітації потерпілої сторони; • прийняття правопорушником дієвої відповідальності за виправлення завданої шкоди. Результатом процедури примирення потерпілого та правопорушника є згода, до якої вони дійшли. Ця згода оформлюється у вигляді договору примирення, типова форма якого узгоджується з представниками районної прокуратури.

4. Долучення документів. У разі досягнення угоди про примирення між обвинуваченим і потерпілим на досудовій стадії провадження прокурор, за наявності обґрунтованого переконання у її добровільності та відповідності вчиненому злочину, усвідомлення сторонами умов угоди та її наслідків, приймає рішення у справі відповідно до закону з урахуванням досягнутого примирення.

5. Наслідки долучення документів до справи. За наслідками прийнятого рішення та підтримки державного обвинувачення в судах прокурор може врахувати факт угоди про примирення між підсудним і потерпілим, дієвого щирого каяття та відшкодування заподіяної злочином матеріальної чи моральної шкоди при наданні суду пропозиції про закриття справи чи про міру покарання. Прокурор може використати результати примирення для винесення постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності на підставі п.1, 2, 3, 4 ст. 7—1 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України (закриття кримінальної справи у зв’язку з дієвим каяттям (ст. 45 Кримінального Кодексу (КК)), з примиренням підсудного з потерпілим (ст. 46 КК), із застосуванням до неповнолітнього

Юридичні засади функціонування програм відновного правосуддя

187

примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому ст. 447 КПК, з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК). Також, прокурор може запропонувати суду при винесенні вироку врахувати наслідки примирення як обставину, що пом’якшує покарання на підставі ст. 66 Кримінального Кодексу України.

Інформація для викладача: Після проведення рольових ігор викладач підсумовує усі результати обговорення в попередніх рольових іграх і нагадує слухачам, що знання цієї теми є важливим вмінням медіатора в досягненні успіху в професійній діяльності.

N.B! — Так само, як і в процесі вирішення конфліктів, важливо вміти розмовляти тією мовою, якою розмовляє твій співрозмовник, задля досягнення порозуміння і успіху в переговорах про співпрацю. Медіатор, який вважає, що його співрозмовник не заслуговує поваги, тому що «не розуміє» елементарних речей — переваг відновного підходу, приречений на невдачу в побудові партнерських стосунків з працівниками правової системи. Також під час викладення теми викладачу варто ознайомитись з останньою редакцією Механізму взаємодії районної прокуратури та Центру відновного правосуддя в громаді на сайті www.rj.org.ua.

Література: 1. Маерс Д. Международный обзор программ восстановительного правосудия / Пер. с англ. Н. Дармограй, Т. Данылив. — К.: Унив. изд-во «Пульсары», 2004. — 101 с.

2. Айртсен И. Деятельность в области восстановительного правосудия в Европе // Вестник восстановительной юстиции. — М., 2000. — Вып.3. — С. 6.

3. Зер Г. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя. — К.: «Пульсари», 2004. — 224 с.

4. Райт М. Восстановительное правосудие — путь к справедливости. Симпозиум. — К.: «Издатель Захаренко В. А.», 2007. — 304 с.

5. Aertsen I., Mackay R., Pelican C., Willemsens J. and Wright M. Rebuilding Community Connections — Mediation and Restorative Justice in Europe. — Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2004.

6. Иво Эртсен, Роберт Маккей, Криста Пеликан, Джолиен Виллемсенс, Мартин Райт. Реконструкция связей в сообществе — медиация и восстановительное правосудие в Европе / Пер. с англ. Д. И. Нурумов, ред. М. Л. Синюшко, Р. Г. Коваль. — К.: «Издатель Захаренко В.А.», 2008. — 304 с.

7. Постанови Пленумів Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. №5, від 2 липня 2004 р. № 13 та від 15 травня 2006 р. № 2.

8. Інструктивний лист Генерального прокурора України від 01.08.2008 № 09/1-233 вих-08236окв.

9. Указ Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів».

10. Кримінальний кодекс України.

11. Кримінально-процесуальний кодекс України.

12.Daniel W. Van Ness, Karen Heetderks Strong Restoring Justice, Third edition. Mattew Bender and Company Inc., USA, — 2006. — C. 153—171.

Посібник для викладачів вищих навчальних закладів

Гірник А. М., Горова А. О., Дума Л. П., Землянська В. В., Кабаченко Н. В., Коваль Р. Г., Пилипів Н. Я., Савчук О. М., Філь С. С.

Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика

За загальною редакцією Альони Горової та Романа Коваля Літературне редагування Сніжана Пушкар Коректура Тамара Демченко Художнє оформлення та комп’ютерна верстка Владислав Захаренко Дизайн обкладинки Павло Шевченко

УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ПОРОЗУМІННЯ Тел.: (044) 537-10-07 Еmail: uccg@uccg.org.ua http://www.commonground.org.ua ВИДАВЕЦЬ ЗАХАРЕНКО В. О. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК №2290 від 14 вересня 2005 р. Тел.: (044) 331-50-49. E-mail: panteon@i.ua Здано до набору 2.02.09. Підписано до друку 9.03.09 Формат 60x841/8. Гарнітура «Джоржіа». Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 23,5. Наклад 500 прим. Зам. № 06/10/09-2 Віддруковано у друкарні ПП «Фірма Гранмна» м. Київ, Повітрофлотський пр., 94а. Тел./факс: (044) 206-46-20.