"Відновне правосуддя в Україні" №3(11) '2008 by Pavel Shevchenko

3/2008

Проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України Застосування медіації у кримінальних справах – інструкції Європейської комісії з питань ефективного правосуддя Права дітей у рамках здійснення правосуддя щодо неповнолітніх – рекомендації Комітету ООН Досвід Швейцарії в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх Практичні аспекти впровадження відновного правосуддя в Україні

Swiss Cooperation Of ce Ukraine

Швейцарське Бюро співробітництва в Україні, що представляє Швейцарську агенцію з розвитку та співробітництва, вітає читачів щоквартального бюлетеня «Відновне правосуддя», який висвітлює інноваційні підходи в роботі інституцій системи кримінальної юстиції. Цей бюлетень видається як частина проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України» та поширює інформацію й практику щодо медіації на етапі досудового слідства в кримінальному процесі. В Україні Швейцарія підтримує демократичний розвиток суспільства, забезпечення рівного доступу громадян до процесів прийняття рішень, соціальної справедливості, верховенства права. Ціла низка проектів, профінансованих Швейцарською агенцією з розвитку та співробітництва, допомагає Україні в розвитку життєздатних моделей та практик у кримінальній юстиції та в системі судочинства. Проект «Підтримка реформи юстиції в Україні», що реалізується в співпраці з Центром суддівських студій, працює з суддівськими організаціями та з Радою суддів України над питаннями суддівської незалежності і розвитку суддівського самоврядування. У проекті «Стратегії міліції з попередження підліткової злочинності», який виконується Українським Центром Порозуміння, пропонується серія заходів з розбудови регіональних моделей профілактики злочинності серед дітей та підлітків, до чого залучаються не тільки відповідні підрозділи міліції, а й ресурси місцевих громад. Три проекти «Біла Церква – центр компетентності з питань реформування пенітенціарної системи в Україні», «Підтримка реформування системи попереднього ув’язнення» та «Жінки і матері з дітьми в ув’язненні» спрямовані на розробку та впровадження в систему виконання покарань України проєвропейських підходів та стандартів щодо утримання ув’язнених та поводження з ними, а також процедур взяття під варту з метою зменшення кількості ув’язнених у слідчих ізоляторах. Партнерами проектів є Державний департамент України з питань виконання покарань та його підрозділи, суди різних рівнів, Генеральна прокуратура, МВС, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство праці та соціальної політики України, а також неурядові організації, Центр суддівських студій та Інформаційно-консультативний жіночий центр. Всіх, кого зацікавили наші проекти, ми запрошуємо відвідати веб-сторінки, де можна знайти більш детальний опис та контактну інформацію: www.swisscooperation.org.ua

Бюро співробітництва Швейцарії

www.commonground.org.ua

Український Центр Порозуміння

www.rj.org.ua

Сайт з відновного правосуддя (створений Українським Центром порозуміння)

www.judges.org.ua

Центр суддівських студій

www.uajudges.org

Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація

www.magnus.kiev.ua/~ces/

Білоцерківське училище професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

www.empedu.org.ua (див. розділ проекти)

Інформаційно-консультативний жіночий центр

Відновне правосуддя в Україні

№ 3(11)’2008

Засноване у 2005 році Видається щоквартально

Засновник: Український Центр Порозуміння 01133, м. Київ, Печерський узвіз 8, к. 7 Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 10427 від 21 вересня 2005 р. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори публікацій та рекламодавці Передрук статей тільки з письмового дозволу редакції

Головний редактор: Владислава Каневська

Підписно до друку 25.12.2008 Зам. 000000 Наклад 1300 прим. Дизайн, верстка та друк СПД-ФО Захаренко В.О. Тел.: (044) 331-50-49

Редакційна рада: Оніщук М. В. –

Міністр юстиції України

Пилипчук П. П. – Голова ради, заступник Голови Верховного Суду України Ємельянова І. І. – заступник Міністра юстиції України Войтюк І. А. –

ректор Академії суддів України

Калашник Н. Г. – заступник Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань Лобач В. П. –

начальник управління організації підтримання державного обвинувачення, Генеральна прокуратура України

Мачужак Я. В. – суддя Конституційного Суду України Міщенко С. М. – суддя Верховного Суду України Коваль Р. Г. –

Президент Українського Центру Порозуміння

Гірник А. М. –

керівник Центру соціальної психології та управління конфліктами Національного університету «Києво-Могилянська академія», професор

Ільковець Л. Б. – завідувач кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України

Редакційна колегія: Каневська В. Д. –

віце-президент Українського Центру Порозуміння, головний редактор

Землянська В. В. –

член правління Європейського Форуму з відновного правосуддя, кандидат юридичних наук, науковий редактор

Фесенко І. М.–

заступник начальника Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики Міністерства юстиції України

Лавровська І. Б. –

старший консультант управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України

Прокопенко Н. М. – директор проектів Українського Центру Порозуміння Горова А. О. –

керівник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння

Бік О. Я. –

Президент Фонду «Простір без конфлікту», викладач кафедри соціології та соціальної роботи Національного університету «Львівська політехніка»

Овчарова Г. Б. –

директор проектів НДО «Молодь за демократію», м. Харків

Микитин Ю. І. –

директор департаменту програм відновного правосуддя РГО «Інституту права і демократичного розвитку Прикарпаття» м. Івано-Франківськ; заступник директора Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Ягунов Д. В. –

доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської юридичної академії, к. н. держ. упр.

Філь С. С. –

координатор проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

Капустянська Н. Г. – відповідальний секретар редакційної колегії

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

ЗМІСТ

ДО ЧИТАЧА .................................................................................................................................................................5 ОГЛЯД НОВИН .........................................................................................................................................................6

АКТУАЛЬНА ТЕМА Матеріали круглого столу «Упровадження відновного правосуддя в Україні: практичні аспекти» .................................................................................................................................................. 17 Р. Коваль Відновне правосуддя в Україні: досягнення та перспективи ................................................................... 17 В. Лобач Практичні аспекти впровадження відновного правосуддя в правову систему України ................ 20 Концепція впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України (проект)........................................................................................................... 23

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ Інструкції щодо кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації у кримінальних справах. Матеріали Європейської комісії з питань ефективного правосуддя .....32 Права дітей у рамках здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх. Рекомендації Комітету ООН з прав дитини .................................................................................................. 37 П. Хряпінський Організаційні та правові питання впровадження відновного правосуддя в Україні....................... 57

ДОСВІД РЕГІОНІВ І. Богомол, І. Таран Досвід використання програм відновного правосуддя на Пирятинщині ............................................ 64 Розпорядження Голови Пирятинської районної ради «Про утворення Координаційної ради зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі» .................................................... 67

№ 3, грудень, 2008

ЗРУЧНИЙ ДОКУМЕНТ Угода про співпрацю між громадською організацією та прокуратурою щодо організації та впровадження програми відновного правосуддя .................................................................................... 69 Повідомлення щодо можливості участі у зустрічі з усунення завданої злочином шкоди ............ 71

НАВЧАННЯ ОСНОВАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ Олена Савчук, Світлана Філь Розробка навчального курсу для медіаторів .................................................................................................. 72 Альона Горова, Наталія Пилипів Оцінка інноваційного курсу з відновного правосуддя для слухачів Національної академії прокуратури України ............................................................................................................................. 74

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД Досвід Швейцарії в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх Крістоф Хуг Нові норми кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх у Швейцарії ................................................................................................................................................................ 79 Рольф Штукер Превентивні заходи поліції міста Цюріха в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх .......... 84 Рольф Штукер, Гайнц Штуцер Робота поліції з неповнолітніми: рекомендації та практичні поради щодо складання рапортів....................................................................................................................................... 85

ДОСЛІДЖЕННЯ Дмитро Ягунов Пробація в ХХІ столітті: перевинахід, модернізація або знищення ...................................................... 89

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Посібник ООН «Програми відновного правосуддя» (закінчення: 6-7 розділи) .............................. 92

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

ослідовне втілення проекту «Підтримка реформи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» та розвиток інших ініціатив у сфері відновного правосуддя в Україні та світі є чудовою мотивацією для появи чергового числа нашого бюлетеня. Отже, до вашої уваги не тільки новини, що відбулися у царині відновного правосуддя, а й матеріали, що, сподіваємось, спонукають вас до дій. «Актуальна тема» цього числа представить матеріали круглого столу «Упровадження відновного правосуддя в Україні: практичні аспекти», на якому було розглянуто, зокрема, й проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України. Світові тенденції впровадження ідей відновного правосуддя цього разу представлені у рубриках «Законодавчі засади…», «Закордонний досвід» та «Дослідження». Інструкції Європейської комісії з питань ефективного правосуддя узагальнюють досвід країн-членів Ради Європи, до яких належить і Україна, і надають рекомендації щодо подальших кроків для ефективнішого застосування медіації у кримінальних справах. «Зауваження загального порядку» Комітету ООН з прав дитини про здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх також мають на меті підтримати держави-члени у цій діяльності, зокрема надати «більш ґрунтовні орієнтири і рекомендації щодо необхідних зусиль». Швейцарія – одна з високорозвинених європейських країн і має власні «рецепти» боротьби з дитячою злочинністю: законодавчі, процесуальні, соціальні та економічні. У цьому випуску – матеріали про норми кримінального та кримінально-процесуального права, якими керується прокуратура у справах неповнолітніх, а також про превентивні заходи та щоденні турботи швейцарської «дитячої» поліції. Питанням світових перспектив розвитку сфери пробації у ХХІ столітті присвячено матеріал у рубриці «Дослідження». Із українським досвідом впровадження відновного правосуддя можна познайомитися у рубриках «Досвід регіонів», «Навчання основам відновного правосуддя» та «Зручний документ». Звертаємо вашу увагу на те, що в цьому номері ми завершуємо публікацію посібника ООН «Програми відновного правосуддя» (початок у №№1 та 2). Останні розділи присвячені функціонуванню та управлінню організацією, що впроваджує програми відновного правосуддя, а також моніторингу та оцінці впливу цих програм. У додатках містяться Основні принципи ООН щодо впровадження програм відновного правосуддя у кримінальних справах та інформація про розбіжності та неузгодженості щодо суттєвих характеристик цих програм, які виникли у процесі практики.

Електронні версії бюлетенів можна знайти на веб-сторінках в Інтернеті: • «Відновне правосуддя» – www.rj.org.ua (розділ «Періодичні видання») та • «Практика вирішення конфліктів» – www.commonground.org.ua (у розділі «Ресурси»). Запрошуємо також познайомитися з новим веб-сайтом – «Співпраця міліції та громади задля безпеки», його адреса в мережі Інтернет: www.bezpekagromad.org.ua. Даний ресурс присвячений питанням побудови безпечних та згуртованих громад і має на меті сприяти впровадженню сучасних стратегій профілактики злочинності серед дітей та молоді, а також розвивати активність громади у справі налагодження безпеки і правопорядку в суспільстві. Редакційна рада та редакційна колегія бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні»

№ 3, грудень, 2008

ОГЛЯД НОВИН 7 жовтня 2008 р.

Засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

жовтня 2008 р. у м. Києві відбулося чергове засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», що реалізується спільно Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України та БО «Український Центр Порозуміння» за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Це проект розпочався у 2006 р., а його нинішній, другий етап триває з березня 2008 р. по лютий 2009 р. Мета проекту – забезпечення підґрунтя для всебічного впровадження процедур та механізмів медіації на етапі досудового розгляду кримінальних справ у рамках системи кримінальної юстиції України. Цілі проекту на даному етапі: 1) Розширити можливості основних цільових груп проекту – прокурорів та неурядових організацій, що займаються питаннями медіації, – для впровадження у своїй роботі медіації у кримінальних справах, зокрема:

• розширення діяльності щодо підвищення обізнаності, проведення тренінгів та розширення практики застосування медіації серед прокурорів в Україні; • розробка навчальної програми для медіаторів, що базується на процедурах та засадах взаємодії між прокурорами та медіаторами, відповідно до напрацювань першої фази проекту; 2) Провести практичну апробацію механізмів направлення справ (з системи кримінальної юстиції для проходження медіації), відповідно до напрацювань першої фази проекту. 3) Підтримувати Міністерство юстиції України (Департамент законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики) щодо розробки та обговорення Національної програми впровадження відновного правосуддя (зокрема, медіації у кримінальних справах) до системи кримінальної юстиції. Учасники засідання – представники Генеральної прокуратури України, Національної академії прокуратури України, Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Огляд новин Могилянська академія», донора проекту – Швейцарської агенції розвитку і співробітництва та БО «Український Центр Порозуміння». У засіданні також узяли участь деякі регіональні партнери проекту – представники Пирятинської районної ради та ГО «Жіночі ініціативи» (Полтавська обл.) та регіонального осередку Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл. (м. Біла Церква). У ході засідання Спостережної ради було висвітлено й обговорено такі питання: Хід реалізації проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» за період липень – вересень 2008 р., зокрема, в пілотних регіонах проекту, якими є: • Агентство регіонального розвитку «Гармонія» (смт Красногвардійське, АР Крим) • «Молодіжний клуб Дрогобиччини» (м. Дрогобич, Львівська обл.) • «Молодь за демократію» (м. Харків) • «Луганська обласна група медіації» (м. Луганськ) • Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи» (м. Пирятин, Полтавська обл.) • Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл. (м. Біла Церква) Основним занепокоєнням майже всіх пілотних проектів регіонів, а також і представників Генеральної прокуратури та Національної академії прокуратури України, лишаються складнощі у процесі налагодження співпраці з представниками місцевих прокуратур. І хоча лист Генерального прокурора України «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» було підписано ще 1 серпня 2008 р., на місцях рекомендації, визначені цим листом, переважно не виконуються. Водночас, деякі прокуратури (нижчого рівня за обласні), ще досі офіційно не отримали цього листа. Проте, як зазначив один із представників Національної академії прокуратури України, є надія на те, що цей лист обов’язково надійде до всіх нижчих інстанцій, оскільки в додатковому наказі від Генпрокуратури містилася вимога до керівників структурних підрозділів щодо розробки необхідних змін до галузевих наказів та статистичної звітності; а це, в свою чергу, означає, що коли з’явиться відповідний статистичний показник по справах, сторони яких пройшли про№ 3, грудень, 2008

цедуру примирення, прокуратури мають змінити своє ставлення до таких процедур на більш позитивне й прийнятне. Представлено і проект програми навчального курсу для медіаторів, що, імовірно, буде запроваджено при Школі соціальної роботи ім. В. І. Полтавця Національного університету «Києво-Могилянська академія». До цієї роботи залучені представники Школи соціальної роботи Києво-Могилянської академії, а також експерти з питань відновного правосуддя; відбуватимуться також консультації з представниками Національної академії прокуратури України, оскільки вони мають досвід у розробці й викладанні навчальних курсів з питань відновного правосуддя. Представлено й обговорено план розробки проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні, а на його основі – проекту Національної програми впровадження відновного правосуддя. До діяльності в рамках цього напрямку роботи залучені представники Міністерства юстиції України, Національної академії прокуратури України та Українського Центру Порозуміння. Концепція впровадження відновного правосуддя в Україні має стати офіційно визнаною підставою й, фактично, державною гарантією того, що відновне правосуддя, поруч із чинною системою кримінального правосуддя, і надалі розвиватиметься в державі, але вже перейде він суто громадської ініціативи (подекуди – за всебічної підтримки місцевої влади) до загальнодержавного обов’язку, підкріпленого розумінням та підтримкою влади на всіх рівнях. Таким чином, учасники засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» мали змогу обговорити поточні питання й складнощі в реалізації проекту на поточний момент часу, а також визначити можливі шляхи їх вирішення й потенційні ресурси.

РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСІДАННЯ (витяги) Обговорено й узгоджено дати: 2 грудня 2008 р. – наступне засідання Спостережної Ради проекту (на якому обговорити напрацьований проект Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні). 9 грудня 2008 р. – проведення круглого столу для широкого обговорення проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні. 7

Огляд новин Необхідні тактичні кроки: Кому

Що зробити

Термін виконання

Українському Центру Зібрати матеріали з моніторингу ситуації щодо виконання місцевими Порозуміння прокуратурами рекомендацій, визначених у листі Генпрокурора «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р. Представникам Ген- Після отриманого моніторингу з регіонів щодо стану налагодження співппрокуратури раці між прокуратурами та громадськими організаціями, що впроваджують програми відновного правосуддя, – підготувати аналітичний матеріал у «Вісник прокуратури» з урахуванням отриманих результатів. Робочій групі з роз- Продовжувати розробку навчального курсу для медіаторів – наробки навчального вчальної програми, а також 2-х матеріалів: методичного посібника для курсу для медіаторів викладачів та робочого зошита для студентів, із залученням представників Національної академії прокуратури України та консультуванням з їхнього боку. Подати напрацьовані матеріали Українському Центру Порозуміння. Орієнтуватись на викладання в подальшому цього курсу в «КиєвоМогилянській академії». Члени Спостережної ради рекомендували

Середина листопада 2008 р.

Робочій групі з розробки проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні

До 24.11.2008 р., тобто за тиждень до засідання (призначеного на 02.12.2008 р.)

Активізувати процес розробки проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні. Чітко дотримуватися встановленого часового графіку роботи. Подати готовий текст проекту Концепції впровадження відновного правосуддя до наступного засідання Спостережної Ради проекту.

До кінця листопада 2008 р.

Відповідно до узгодженого й затвердженого графіку – в другій половині листопада 2008 р.

19–23 жовтня 2008 р.

Швейцарські експерти провели для представників української міліції навчальні семінари щодо впровадження стратегій профілактики підліткової злочинності

ротягом 19–23 жовтня 2008 р. швейцарські спеціалісти з питань профілактики підліткової злочинності побували в Києві з метою обміну досвідом і навчання представників української міліції. Іноземні фахівці – експерт з питань захисту прав дітей, у минулому головний прокурор у

справах неповнолітніх м. Цюріха Крістоф Хуґ та керівник служби поліції у справах неповнолітніх міста Цюріха Рольф Штукер – провели серію навчальних семінарів для українських фахівців щодо впровадження стратегії профілактики правопорушень серед підлітків, яка базується на проактивному та відновному підходах і нині діє в Швейцарії. У рамках навчальної програми іноземні фахівці провели три одноденні тренінги для викладачів і слухачів Київського національного університету внутрішніх справ, а також працівників кримінальної міліції у справах дітей Київської області. Швейцарські експерти відвідали Україну на запрошення Українського Центру Порозуміння в рамках заходів, передбачених проектом «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні».

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Огляд новин 20 жовтня 2008 р.

Прес-конференція в МВС України, присвячена стратегії діяльності органів внутрішніх справ у попередженні підліткової злочинності

Міністерстві внутрішніх справ України 20 жовтня 2008 р. відбулася прес-конференція, що присвячена стратегії діяльності органів внутрішніх справ у попередженні підліткової злочинності. У прес-конференції взяли участь заступник начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей МВС України О. Лазаренко, директор проектів Українського Центру Порозуміння Н. Прокопенко, а також швейцарські спеціалісти – керівник відділу кримінальної поліції міста Цюріх Рольф Штукер та суддя одного із швейцарських ювенальних судів Крістоф Хуг. Під час прес-конференції було обговорено низку питань, пов’язаних із проектами, які нині впроваджує кримінальна міліція у справах дітей (КМСД) з метою подолання негативних явищ у підлітковому середовищі. Так, однією з інновацій у роботі міліції з підлітками є відкриття у районних відділах міліції т. зв. «зелених кімнат», пристосованих для дітей віком до 14 років, де психологи разом із працівниками підрозділів КМСД будуть проводити превентивну роботу з підлітками. Департамент кримінальної міліції у справах дітей МВС також проводить заходи з метою організації дитячого дозвілля, які покликані забрати підлітків з вулиці, дати їм можливість для фізичного та особистісного розвитку. Ще однією цікавою ініціативою кримінальної міліції у справах дітей стало створення іграшкового образу міліціонера – тигреняти в міліцейській формі, яке прикрашатиме друковані матеріали з інформацією правового характеру для підлітків. На прес-конференції також було презентовано трирівневу модель профілактики підліткової зло-

чинності, засновану на відновному підході, яка впроваджується в рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні» за підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва в чотирьох пілотних регіонах – Дарницькому районі м. Києва, Вінниці, Вінницькій області та Івано-Франківську. Трирівнева модель профілактики, розроблена фахівцями проекту, пропонує систему профілактичної роботи з трьома категоріями підлітків – учнями шкіл, підлітками з девіантною та деліквентною поведінкою – на рівні конкретного регіону із залученням правоохоронних органів, соціальних служб і громади. Про досвід Швейцарії у здійсненні профілактичної роботи з підлітками учасникам пресконференції розповіли представники швейцарської поліції – Рольф Штукер та Крістоф Хуг, які перебували в Україні з метою проведення навчальних семінарів для представників українських правоохоронних органів. На прес-конференції також були наведені статистичні дані щодо рівня підліткової злочинності в Україні. Так, у 2008 р. зафіксовано зниження дитячої злочинності майже на 14%, кількість тяжких та особливо тяжких злочинів, скоєних неповнолітніми, зменшилася на 17,7%. Зменшення показників підліткової злочинності представники МВС України пов’язують із впровадженням передових методів профілактичної роботи з підлітками. Детальніше про засади роботи швейцарської поліції з підлітками та заходи щодо профілактики правопорушень у підлітковому середовищі читайте в рубриці «Закордонний досвід» (стор. 79). 24, 30 жовтня 2008 р.

Продовження інформаційної роботи з питань відновного правосуддя з представниками органів прокуратури в Харкові та Львові

жовтня 2008 р. у м. Харкові з ініціативи БО «Український Центр Порозуміння» для прокурорів прокуратури Харківської, Луганської, Полтавської областей, у рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», що реалізується спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробіт№ 3, грудень, 2008

ництва, було проведено черговий інформаційнонавчальний семінар «Запровадження відновного правосуддя на досудовому етапі розгляду кримінальних справ». Семінар відкрив А. М. Гончаренко, перший заступник прокурора Харківської області, який привітав учасників семінару – помічників та заступників прокурорів районів м. Харкова, м. Луганська, а також Харківської, Луганської та Полтавської обласних прокуратур, Пирятинської районної прокуратури Полтавської обл. 9

Огляд новин Досвід упровадження програм примирення (медіації) на регіональному рівні був запропонований до розгляду представниками Центрів відновного правосуддя у громаді в м. Харкові – медіатором Харківського громадського центру «Молодь за демократію» Г. Овчаровою та керівником проекту «Надання безоплатної правової допомоги у кримінальних справах» О. Тимоховим, а також представником «Луганської обласної групи медіації», медіатором Г. Тищенко. Запропоновано до обговорення питання налагодження механізму співпраці громадських організацій, що впроваджують програми медіації, з місцевими прокуратурами. Тижнем пізніше, 30 жовтня 2008 р., аналогічний інформаційно-навчальний семінар відбувся у м. Львові, у прокуратурі Львівської обл. Його відкрив заступник прокурора Львівської області Д. І. Лубчук, який привітав учасників семінару – представників районних прокуратур м. Львова, прокуратури Львівської обл. та Дрогобицької міжрайонної прокуратури, вказавши на актуальність упровадження нових методів роботи щодо реагування суспільства на порушення законів держави. Перед учасниками обох семінарів виступив представник Національної академії прокуратури України – старший викладач кафедри нагляду за

додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, В. Б. Сегедін, який ознайомив присутніх з листом Генерального прокурора України О. Медведька «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р., та поділився власним досвідом вивчення й викладання проблематики відновного правосуддя, висвітлив власне переконання щодо доцільності застосування процедури медіації (примирення у кримінальній справі) навіть у найскладніших випадках. Огляд практичної діяльності медіаторів здійснили представники благодійного фонду «Простір без конфлікту» (м. Львів) – медіатор О. Бік та громадської організації «Молодіжний клуб Дрогобиччини» (м. Дрогобич Львівської обл.) – медіатор М. Николаїшин. Учасники обох інформаційно-навчальних семінарів отримали матеріали з питань відновного правосуддя та його запровадження у кримінальне судочинство, про застосування медіації в кримінальних справах у діяльності органів прокуратури, бюлетені «Відновне правосуддя в Україні». Листопад 2008 р.

Побачило світ видання «Регіональна модель профілактики підліткової злочинності: досвід упровадження»

країнський Центр Порозуміння видав брошуру «Регіональна модель профілактики підліткової злочинності: досвід упровадження», яка описує принципи і практику побудови комплексної інноваційної моделі профілактики злочинності серед неповнолітніх. Представлена у книзі модель профілактики розроблена фахівцями проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні». Дана модель є трирівневою (описує три рівні профілактики) і ґрунтується на принципах відновного підходу (відповідальність за свої вчинки, самоповага, повага до інших, толерантність тощо).

Важливою особливістю даної моделі є те, що вона передбачає впровадження системи профілактики на рівні конкретного регіону та координування з цією метою роботи правоохоронних структур, місцевої влади, державних соціальних служб і громади. Видання адресовано, перш за все, потенційним учасникам регіональної моделі профілактики підліткової злочинності – представникам правоохоронних органів, державних та муніципальних соціальних служб, громадських організацій, закладів освіти, а також читачам, які цікавляться практикою побудови безпечних і згуртованих громад. 25–26 листопада 2008 р.

Конференція «Модель профілактики підліткової злочинності в контексті реформування системи кримінальної юстиції»

ротягом 25–26 листопада 2008 р. у Києві проходила конференція «Модель профілактики підліткової злочинності в контексті реформування системи кримінальної юстиції». Захід було 10

організовано Українським Центром Порозуміння спільно з партнерами за проектом «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні». ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Огляд новин Участь у конференції взяли представники органів державної влади, правоохоронних органів, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, органів освіти та науки, органів і служб у справах сім’ї, дітей та молоді, а також громадських і благодійних організацій України. Конференція проводилася з метою представлення та аналізу регіональної трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності у контексті становлення ювенальної юстиції та реформування судочинства в Україні. Трирівнева регіональна модель профілактики злочинності неповнолітніх описує систему взаємопов’язаних заходів на рівнях первинної, вторинної та третинної профілактики, для реалізації якої активно залучаються ресурси громади, міліції та школи. Модель базується на принципах відновного та проактивного підходів. На конференції, крім самої моделі профілактики підліткової злочинності, було презентовано досвід її реалізації в пілотних регіонах проекту «Стратегії міліції щодо профілактики злочинності неповнолітніх в Україні», а також проведено огляд тенденцій і пропонованих змін щодо реформування кримінального судочинства та становлення ювенальної юстиції, обговорено та проана-

лізовано можливості впровадження трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності в контексті реформування кримінальної юстиції. Учасники конференції прийняли резолюцію, в якій схвалили досвід впровадження в пілотних регіонах проекту інноваційної трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності, заснованої на відновному та проактивному підходах, і рекомендували продовжити її апробацію, а також постановили внести низку пропозицій до Національної програми розвитку ювенальної юстиції в Україні з метою застосування досвіду впровадження регіональної моделі профілактики підліткової злочинності в рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики злочинності неповнолітніх в Україні». 2 грудня 2008 р.

грудня 2008 р. у м. Києві відбулося чергове засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», що реалізується спільно Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України та БО «Український Центр Порозуміння» за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Учасники засідання – представники Генеральної прокуратури України, Національної академії прокуратури України, БО «Український Центр Порозуміння» та донор проекту – Швейцарська агенція розвитку і співробітництва. У засіданні також узяли участь деякі регіональні партнери проекту: представники Луганської обласної групи № 3, грудень, 2008

медіації та громадської організації «Агентство регіонального розвитку «Гармонія» (АР Крим). Протягом засідання Спостережної ради було висвітлено й обговорено такі питання: Хід реалізації проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» за період жовтень – листопад 2008 р., зокрема в пілотних регіонах проекту, якими є: • Агентство регіонального розвитку «Гармонія» (смт. Красногвардійське, АР Крим) • «Молодіжний клуб Дрогобиччини» (м. Дрогобич, Львівська обл.) • «Молодь за демократію» (м. Харків)

Огляд новин • «Луганська обласна група медіації» (м. Луганськ) • Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи» (м. Пирятин, Полтавська обл.) • Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл. (м. Біла Церква) Основним занепокоєнням майже всіх пілотних проектів регіонів, а також представників Генеральної прокуратури та Національної академії прокуратури України, лишаються складнощі в процесі налагодження співпраці з представниками місцевих прокуратур, зокрема в укладанні відповідних угод про співпрацю з громадськими організаціями. І хоча лист Генерального прокурора України О. Медведька «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню», що прямо рекомендує органам прокуратури активно співпрацювати з представниками громадських організацій, які впроваджують програми відновного правосуддя, зокрема медіацію у кримінальних справах, було підписано ще 1 серпня 2008 р., на місцях рекомендації, визначені цим листом, переважно не виконуються. Водночас деякі прокуратури нижчого за обласний рівня ще досі офіційно не отримали цього листа. Проте є і певний прогрес у налагодженні вищезгаданої співпраці. Так, наприкінці листопада 2008 р. було укладено першу офіційну угоду про співпрацю між прокуратурою Пирятинського району Полтавської області та Пирятинською районною громадською організацією «Жіночі ініціативи», у якій зокрема визначено механізм співпраці та організація програм примирення (медіації) між потерпілим та правопорушником,

права та обов’язки координатора програм медіації та функціональні можливості прокурора щодо участі в цьому процесі, юридичні наслідки укладення угоди між потерпілим та правопорушником, а також наслідки долучення інших документів до кримінальної справи. Отже, очевидно, існує потреба у глибшому та більш адресному інформуванні представників органів прокуратури про можливості співпраці з громадськими організаціями щодо впровадження програм медіації в кримінальних справах у регіонах, де такі організації вже активно працюють. Водночас є потреба у формуванні запиту до представників органів прокуратури, що працюють у пілотних областях проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», щодо стану виконання листа Генерального прокурора України «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р. Представлено й обговорено проект Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні, а на його основі – план розробки проекту Національної програми впровадження відновного правосуддя. До діяльності в рамках цього напрямку роботи залучені представники Міністерства юстиції України, Національної академії прокуратури України та Українського Центру Порозуміння. Окреслено хід розробки проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні, напрацьованої Робочою групою проекту. Перша робоча версія проекту Концепції вже була представлена на конференції «Модель профілактики підліткової злочинності в контексті реформування системи кримінальної юстиції» 25–26 листопада 2008 р., яку проводив Український Центр Порозуміння спільно з Міністерством юстиції України. Наступний крок – на основі проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в кримінальне судочинство України доопрацювати проект Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України та обговорити обидва документи під час засідання круглого столу «Упровадження ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Огляд новин відновного правосуддя в Україні: практичні аспекти» 9 грудня 2008 р. Таке обговорення проведене з учасниками круглого столу – представниками органів прокуратури, інших державних структур – Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти й науки України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, а також представниками громадських та міжнародних організацій, навчальних, наукових та інших закладів. Державна програма впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції Україні має стати офіційно визнаною підставою й, фактично, державною гарантією того, що відновне правосуддя, поряд із чинною системою кримінального правосуддя, і надалі розвиватиметься в державі, але вже перейде від суто громадської ініціативи (подекуди – за всебічної підтримки місцевої влади) до загальнодержавного обов’язку, підкріпленого розумінням та підтримкою влади на всіх рівнях. Таким чином, учасники засідання Спостережної ради проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» мали змогу обговорити поточні питання й складнощі в реалізації проекту на

даний момент, а також визначити можливі шляхи їх вирішення й потенційні ресурси.

РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСІДАННЯ (витяги) Обговорено й узгоджено дати: 9 грудня 2008 р. – проведення круглого столу для широкого обговорення проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні та проекту Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України. 15–16 грудня 2008 р. – проведення занять (тренінгу) з теми «Запровадження ВП у діяльність органів прокуратури» на базі курсів підвищення кваліфікації для слухачів Національної академії прокуратури України. До кінця січня 2009 р. – завершення розробки програми навчального курсу для медіаторів та розробки посібника для викладачів і посібника для студентів, публікація цих матеріалів. Початок лютого 2009 р. – наступне засідання Спостережної Ради проекту. 18–19 лютого 2009 р. – проведення заключної конференції за результатами ІІ фази проекту. друга половина лютого 2009 р. – проведення прес-конференції за результатами реалізації ІІ фази проекту.

Необхідні тактичні кроки: Кому

Що зробити

Термін виконання

Українському Центру По- Підготувати й передати представнику Генпрокуратури України зразок розуміння угоди про співпрацю між органом прокуратури та громадською організацією, що впроваджує програми відновного правосуддя. Сприяти в розробці проекту спільного листа-звернення Верховного Суду України та Генеральної прокуратури України до регіонів із запитом про стан виконання листа Генпрокурора «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р. Представникам Генпро- Розробити спільний лист із роз’ясненням можливого механізму співпкуратури України, раці прокурорів з медіаторами та поданням зразка угоди про співпВерховного Суду України рацю, направити цей лист у пілотні регіони проекту. Також розмістити ці матеріали в одному з номерів «Вісника прокуратури». Робочій групі з розробки Доопрацювати проекти Концепції впровадження відновного правопроекту Концепції впро- суддя в Україні та Державної програми впровадження відновного вадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України. правосуддя в Україні Робочій групі з розробки Завершити розробку навчального курсу для медіаторів – навчальної навчального курсу для програми, а також методичного посібника для викладачів та робочого зомедіаторів шита для студентів. Члени Спостережної ради рекомендували

Середина січня 2009 р.

Усім виконавцям і партнерам проекту

Завдання на майбутнє – після завершення ІІ фази проекту (наприкінці лютого 2009 р.)

№ 3, грудень, 2008

Урахувати важливість і необхідність, а також докласти зусиль до розробки й проведення активної інформаційної кампанії з питань відновного правосуддя, диференційованої за цільовими групами та ключовими інформаційними повідомленнями.

Перша половина лютого 2009 р.

Перша половина січня 2009 р.

До кінця грудня 2008 р.

Огляд новин 7–14 грудня 2008 р.

Українські фахівці, залучені до впровадження моделі профілактики підліткової злочинності, побували з навчальною поїздкою у Швейцарії

ротягом 7–14 грудня 2008 р. група фахівців, залучених до вирішення проблеми підліткової злочинності у пілотних регіонах проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності», перебувала з навчальною поїздкою у Швейцарії. Учасники поїздки отримали можливість ближче познайомитися із системою профілактики підліткової злочинності країни, яка має найнижчий в Європі рівень правопорушень серед дітей. До складу групи фахівців, яка відвідала Швейцарію, увійшли представники органів місцевого самоврядування, відділів внутрішніх справ, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та моло-

ді з Вінниці, Жмеринки, Івано-Франківська та Дарницького району Києва, а також регіональні координатори зі впровадження моделі профілактики підліткової злочинності у Жмеринці та Дарницькому районі м. Києва. Українські фахівці побували у трьох кантонах Швейцарії – Женеві, Фрібургу та Цюріху, де відвідали понад 20 організацій, що займаються профілактикою правопорушень серед дітей. Зокрема, учасники поїздки ознайомились з роботою Женевської вищої школи соціальної роботи, поліції, навчального центру підготовки поліцейських, ювенальних судів Женеви та Цюріха, прокуратури у справах дітей міста Цюріха, соціальних служб, освітніх закладів та організацій, що надають різноманітні послуги для дітей та громад тощо. Важливою подією для учасників поїздки стала зустріч з президентом та міністром освіти Женевського кантону Шарлем Берем. Найбільше враження на учасників поїздки, за їхніми відгуками, справили такі особливості роботи швейцарських колег, як орієнтація будь-якого фахівця чи організації на ціннісний підхід у своїй діяльності, децентралізація прийняття рішень щодо дітей та широка підтримка ініціатив «знизу», наявність розгалуженої мережі соціальних послуг для дітей тощо. 9 грудня 2008 р.

Український Центр Порозуміння провів круглий стіл на тему «Упровадження відновного правосуддя в Україні: практичні аспекти»

грудня 2008 р. у Києві, в рамках реалізації проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України та Національною академією прокуратури України провів круглий стіл на тему «Упровадження відновного правосуддя в Україні: практичні аспекти». На круглому столі представлено та обговорено проект Державної програми впровадження 14

відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України, розроблений на основі Концепції впровадження відновного правосуддя в кримінальне судочинство України, а також визначено подальші кроки щодо її затвердження на державному рівні. У засіданні круглого столу взяли участь близько 30 учасників – представники органів прокуратури, представники державних структур – Верховної Ради України, Міністерства юстиВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Огляд новин ції України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, представники громадських організацій, навчальних, наукових та інших закладів. Проекти Концепції та Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України, що покликані на законодавчому рівні закріпити напрями подальшого розвитку практики відновного правосуддя в нашій країні, були розроблені групою експертів у рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» й попередньо представлені (проект Концепції) на конференції «Модель профілактики підліткової злочинності в контексті реформування системи кримінальної

юстиції» 25–26 листопада 2008 року, що її проводив Український Центр Порозуміння спільно з Міністерством юстиції України. Більше інформації дивіться у розділі «Актуальна тема» (стор. 17). 15–16 грудня 2008 р.

Навчання помічників прокурорів основам відновного правосуддя

15–16

грудня 2008 р. у Національній академії прокуратури України, в рамках проведення курсів підвищення кваліфікації для помічників районних прокурорів з усієї України, відбувся тренінг «Впровадження медіації у кримінальних справах у роботу органів прокуратури на досудовій стадії розгляду кримінальних справ». Окрім помічників районних прокурорів з усієї України, до тренінгу були залучені також представники органів прокуратури пілотних (експериментальних) регіонів проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», що його реалізує Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України, Школою соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія», за підтримки Міністерства юстиції України та за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Викладачі кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативнорозшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, разом із представниками Українського Центру Порозуміння, провели тематичні заняття № 3, грудень, 2008

для слухачів, що охоплювали такі теми з відновного правосуддя: • співвідношення відновного правосуддя і кримінального судочинства, • становлення відновного правосуддя в Україні (лекційні заняття); • круглі столи з таких тем: • Медіація між потерпілим та правопорушником як основа відновного правосуддя в кримінальних справах. Роль медіатора у здійсненні програм відновного правосуддя; • Механізм застосування медіації у кримінальних справах. Роль органів прокуратури та інших учасників кримінального судочинства; • Переваги інституціоналізації відновного правосуддя і ризики, пов’язані з нею. Водночас, з метою ефективного набуття нових знань та реалізації їх на практиці в межах тренінгу було проведено тематичну ділову гру «Механізм застосування медіації у кримінальних справах. Роль органів прокуратури та інших учасників кримінального судочинства», в рамках якої слухачі курсів мали змогу самостійно програти ситуації (рольові ігри) проведення медіації для сторін кримінальної справи на практиці, відіграючи, від15

Огляд новин

повідно, ролі медіатора, якоїсь зі сторін конфлікту або ж представників сторін підтримки. Ця ділова гра викликала найбільше вражень і коментарів у слухачів курсів, а її спільне жваве обговорення після її завершення свідчило про зацікавленість учасників тренінгу в цій темі та розуміння всіх складнощів проведення «справжньої» медіації в реальному житті. Використання процедур медіації в кримінальних справах є можливим у межах чинного законодавства: це не лише статті Кримінального кодексу

України, що визначають можливість примирення сторін та врахування наслідків примирення у суді, але, зокрема, і прийнятий у серпні 2008 р. лист Генерального прокурора України О. Медведька № 09/1-233вих-08-236окв «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» (від 1 серпня 2008 р.), що прямо рекомендує представникам органів прокуратури співпрацювати з представниками громадських організацій, що впроваджують програми відновного правосуддя, у напрямку застосування медіації у кримінальних справах. Як уже зазначалось, в тренінгу взяли участь також представники органів прокуратури пілотних регіонів проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», а саме: Красногвардійського району АР Крим, м. Білої Церкви Київської області, м. Луганська, м. Дрогобича Львівської області, м. Пирятина Полтавської області, м. Харкова, а також із м. Львова. Грудень 2008 р.

Розроблено навчальний курс для медіаторів

метою інституціоналізації практики медіації та вироблення системного підходу до її впровадження на теренах України в рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», що його реалізує Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України, Школою соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія», за підтримки Міністерства юстиції України та за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, створено робочу групу з розробки навчального курсу для медіаторів, що працювала протягом травня – грудня 2008 року. 16

Робоча група проекту розробила навчальний курс «Програми відновного правосуддя в громаді». Робоча група з розробки курсу, членами якої були представники Школи соціальної роботи та кафедри конфліктології та психології НаУКМА, а також Українського Центру Порозуміння, реалізовуючи завдання щодо розробки навчальної програми курсу та двох посібників (для викладачів та слухачів), не лише систематизувала методичні доробки спеціалістів центру, а й розширила підходи до медіації із залученням можливостей соціальної роботи. Детальніше про навчальний курс «Програми відновного правосуддя в громаді» читайте в рубриці «Навчання основам відновного правосуддя» (стор. 69). ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

АКТУАЛЬНА ТЕМА

МАТЕРІАЛИ КРУГЛОГО СТОЛУ «УПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ»

9 грудня 2008 року м. Київ, Великий конференц-зал Національної академії наук України Час: 10.00 – 14.00 Захід проведено в рамках реалізації проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації». Організатори: Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України та Національною академією прокуратури України. На круглому столі було представлено та обговорено проект Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України, розроблений на основі Концепції впровадження відновного правосуддя в кримінальне судочинство України. Також учасники обговорили законодавчі та практичні аспекти упровадження відновного правосуддя, рекомендації щодо удосконалення проекту Концепції впровадження відновного правосуддя в Україні та визначили можливі подальші кроки щодо законодавчого затвердження. Модератори: • Роман Коваль, президент Українського Центру Порозуміння, • Віктор Лобач, заступник начальника Головного управління, начальник управління організації підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України. Пропонуємо вашій увазі ключові виступи та матеріали круглого столу.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ: ДОСЯГНЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

дичному рівні вирішують конфлікти, у першу чергу кримінальні. І, на жаль, є ще багато людей, для яких відповідь на питання «Навіщо нам відновне правосуддя?» не є очевидною, і про це треба говорити практично на кожному заході, який ставить перед собою завдання – впровадження відновного правосуддя. Роман КОВАЛЬ, президент Українського Центру Порозуміння

ух з упровадження відновного правосуддя у світі існує вже понад 25 років. Проте для України ця практика відносно нова, тому будь-яка презентація про неї традиційно починається з питання «А чому саме відновне правосуддя?». На жаль, це питання досі актуальне і для людей, які на юри№ 3, грудень, 2008

Відмінності відновного правосуддя від традиційного

Перша, головна відмінність відновного правосуддя від правосуддя офіційного – роль потерпілої сторони. Це перший елемент кризи офіційного правосуддя. Постраждала внаслідок кримінального злочину особа в офіційному правосудді не має великої ролі і лишається переважно незадоволеною тим результатом, який їй пропонує судова система. У програмах відновного правосуддя постраждала особа має

АКТУАЛЬНА ТЕМА можливість отримати набагато більше. По-перше, вона може формулювати умови відшкодування як матеріальних збитків, так і завданої моральної шкоди самостійно і таким чином, щоб її це задовольнило. У програмах відновного правосуддя потерпілі особи мають змогу почути щире каяття і вибачення безпосередньо від правопорушника, що часто є основною причиною відмови від грошового відшкодування моральної шкоди. Як правило, таке вибачення є більш ширшим, ніж промовлене у залі суду. Крім того, що б не говорив обвинувачений або правопорушник під час судового процесу, це завжди сприймається як намагання уникнути покарання. По-друге, покарання неспроможне досягти тих цілей, заради яких воно застосовується, а саме перевиховання або інші особистісні зміни, які мають відбутися з правопорушником внаслідок процесу відновлення справедливості. Відновне правосуддя своєю метою ставить виправлення правопорушника, виховання в ньому відповідальності за свої дії. Більше того, воно вчить, що насилля не є єдиним шляхом вирішення проблем і задоволення власних потреб. Третя перевага відновного правосуддя – це значна, а головне – інша роль громади, суспільства і, як наслідок цього, профілактичний вплив і дієва підтримка у виправленні та реінтеграції правопорушника. На сьогодні багато відомих кримінологів говорять про те, що офіційна система правосуддя і правоохоронні органи не мають важелів впливу, дієвих інструментів для профілактики правопорушень чи важелів допомоги при ресоціалізації та реінтеграції дітей або осіб, які потрапили у конфлікт із законом. Головним інструментом правового виховання або виховання правослухняної особистості є моральні цінності, закладені суспільством ще на етапі розвитку людини, формування її як особистості. Найближче соціальне оточення – родичі, друзі, які закладають в людині розуміння поганого і хорошого, так само можуть вплинути на її виправлення, якщо вона оступилась, зробила якусь помилку і все ж таки порушила закон. Джон Брейтуейт, австралійський соціолог і антрополог писав, що прокурор або суддя, які соромлять правопорушника, говорячи про те, як погано він вчинив, фактично марнують час. Перед поліцейським дитині не соромно, перед прокурором, на жаль, теж. Але соромно їм перед власними батьками, перед бабусею, дідусем, перед тими, хто їм першими сказав, як треба вчиняти, як правильно поводитися. Тому до програм відновного правосуддя ми намагаємося залучити тих 18

людей, які мають вплив на правопорушника, чия думка для нього є значимою, кого він поважає.

Сучасний стан, досягнення та завдання актуального моменту в Україні Зараз ми вже маємо змогу спостерігати позитивні наслідки впровадження відновних програм у конкретних громадах України. У першу чергу це відродження суспільного миру і системи цінностей, яка, на жаль, була втрачена з появою системи офіційного правосуддя. На питання «Що таке відповідальність?» 90% громадян відповідає, що це є покарання, адекватне вчиненому злочину. Це правове розуміння відповідальності. Але, на жаль, люди дуже рідко згадують про те, що насправді є відповідальністю в розумінні загальнолюдських цінностей. Розуміння відповідальності як виправлення наслідків скоєного, на жаль, звучить все рідше і рідше. Коли в нас з’явилася офіційна система правосуддя, люди втратили право власності на конфлікт. Тобто було втрачено процес, механізм, завдяки якому громада збиралася, щоб обговорити, що сталося і як це вплинуло на всіх присутніх, що треба зробити для виправлення наслідків конфлікту або злочину і як зробити так, щоб це не повторювалося в майбутньому. Рух за відновне правосуддя повернув цю можливість для відновлення права власності громадян на конфлікт. Під цим правом розуміємо можливість шляхом обговорення повернути власне почуття того, що є суспільною нормою поведінки, що є цінністю, якої ми хочемо дотримуватися (а це переважно повага власної гідності, довіра та відповідальність). Проект концепції державної програми впровадження відновного правосуддя у першу чергу стосується правової основи. Головним завданням є відображення і збереження принципів, на яких базується відновне правосуддя. На цьому етапі існує загроза, адже чим жорсткіше ми намагаємося закріпити форми, організаційні засади існування відновного правосуддя, тим більше ми ставимо під загрозу його подальший розвиток, тому що один з найважливіших принципів відновного правосуддя, – це його гнучкість і можливість відповідати потребам громади, потребам конфлікту і, врешті-решт, потребам тих людей, які звертаються до програм відновного правосуддя. Вирішальну роль грають критерії відбору справ для відновних процедур. Як показує міжнародний досвід (про це йдеться у посібнику «Реконструкция связей в сообществе», який ми видали торік), багато помилок виникає, коли ці критерії підлаштовують під ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Відновне правосуддя в Україні: досягнення та перспективи

критерії правової системи. Система офіційного правосуддя та система відновного правосуддя застосовують різні принципи стосовно кримінальних ситуацій. Для відновного правосуддя головним критерієм є визнання обома сторонами фактів того, що було зроблено внаслідок кримінальної ситуації, а не, скажімо, категорія справи, визначена за Кримінальним кодексом. Звичайно мають бути окреслені роль системи та організаторів програм відновного правосуддя (наприклад, недержавних організацій – НДО), юридичні наслідки цієї процедури, організаційні моделі та ін. Під час обговорення проекту закону про медіацію в кримінальних справах Міністерство юстиції розширило завдання цього закону, додавши медіацію в цивільних, господарських, а зараз вже йде мова про застосування медіації і в адміністративних справах. Не зважаючи на те, що проект викликав багато критики, головним досягненням його є чітке визначення основної риси програм відновного правосуддя: вони мають проводитись об’єднаннями медіаторів, об’єднаннями громадян. Фактично – це НДО. Звісно, значно легше було б дати завдання – впровадження програм відновного правосуддя уже якійсь існуючій структурі, наприклад, створити при прокуратурі спеціальні відділи, як це відбулося в Бельгії чи у Німеччині. Або використати досвід канадців: вони навчили програмам відновного правосуддя всіх своїх поліцейських, щоб ті їх самі проводили у громадах! Проте дослідження показало, що набагато ефективнішою є безпосередня участь громади. І проводять ці програми насправді волонтери або професіонали, які виходять саме з тієї громади, де і відбувся кримінальний злочин. Поліцейський же, яким би професіоналом не був, все одно сприймає відновне правосуддя як представник системи. У той же час роль громади не обмежується лише проведенням відновної програми: громада залучена і на етапі підготовки до програм відновного правосуддя, і під час з’ясування причин, що сприяли скоєнню злочину, а також підтримує правопорушника та потерпілого (сприяє їхній реінтеграції) після проведення медіації, кола примирення або сімейно-групової наради. Національна програма впровадження відновного правосуддя безумовно має охоплювати і питання освіти та професійної підготовки медіаторів та представників системи кримінального судочинства. Як медіатори, так і партнери (фактично представники правової системи), якщо вони передають справи на медіацію або на програми відновного правосуддя, повинні мати певні зна№ 3, грудень, 2008

ння, щодо принципів, цілей, завдань цих програм, та вміння, щодо процедурних та комунікативних навичок, вміння оцінити справу (чи придатна вона для застосування відновного підходу). Варто зупинитись ще на одному важливому питанні – яким чином програми відновного правосуддя мають стати доступними для кожної людини в Україні, питання переважно пов’язане з фінансуванням програм ВП в майбутньому. На сьогодні впровадження відновного правосуддя відбувається за рахунок коштів ЄС, європейської спільноти. Державне фінансування розвитку цієї програми відбувалося на рівні коштів місцевих бюджетів, приміщень, які надавалися для проведення деяких заходів та діяльності центрів відновного правосуддя в громадах, а також власних внесків працівників Мін’юсту, які готували проект закону, і багатьох інших інституцій, які долучалися до цієї роботи. Фактично першими, хто зрозумів переваги відновного правосуддя, є громади на місцях, мерії і місцеві органи влади, тому що вони насправді бачать позитивні зміни в суспільстві внаслідок проведення програм відновного правосуддя. Однією з перших громад, які відчули на собі результати відновних програм, стала громада міста Красногвардійське в Автономній Республіці Крим. Голова районного суду м. Красногвардійське розповіла про те, як змінюються люди після програм відновного правосуддя: до зали суду вони повертаються з відновленими стосунками, якщо не друзями, то принаймні людьми, які примирилися між собою, пробачили одне одному. Непоодинокі також випадки, коли, вимагаючи жорсткого покарання для правопорушника, потерпіла сторона після процедури медіації просила закрити кримінальну справу. Отже, на нашу думку, саме місцеві органи влади можуть стати найбільш зацікавленими в розвитку програм відновного правосуддя і повинні отримати дієві інструменти їхнього фінансування з місцевих бюджетів. Крім того, важливим компонентом впровадження відновного правосуддя має бути інформування населення про його можливості. Як на початковому етапі впровадження програм відновного правосуддя, так і надалі необхідне створення колегіального органу, на який покладатиметься багато завдань. Скажімо, проект закону пропонує створення ради медіаторів. Але рада медіаторів – це орган, який має бути створений самими медіаторами з метою самоорганізації, самоконтролю і т. д. Перевага компетентного колегіального органу полягає в тому, що він здійснюватиме контроль за цією практикою комплек19

АКТУАЛЬНА ТЕМА сно: і правовою системою, і громадськістю, і професіоналами, які її впроваджують, адже контроль, моніторинг або оцінка мають бути незалежними, зовнішніми. Моніторинг і вивчення практики є обов’язковими, оскільки процес впровадження постійно ставитиме нові завдання, проблеми, які ми не можемо передбачити в законі або врахувати в Національній програмі. Моніторинг необхідний, щоб відслідковувати, яких результатів ми досягаємо, чи не робимо якихось помилок, чи не перекривлюємо принципів і цінностей, які лежать в основі практики відновного правосуддя. Не менш важливим є проведення досліджень, які стосуються громадської думки. Упровадження будь-якої практики починається з вироблення стандартів і рекомендацій. У нас [в Українському Центрі Порозуміння] є вже багато прикладів і описаних стандартів практики відновного правосуддя, виробленні в рамках різних проектів, але вони відомі лише тим практикам, які цим фактично займаються. Знову ж таки їх треба прийняти колегіальним органом.

Завжди актуальним буде і завдання лобіювання та роз’яснення, що таке відновне правосуддя. Приклад Польщі це наочно демонструє. Так, було прийнято поправки до КримінальноПроцесуального кодексу (ст. 23-а), де описано, що таке медіація і які справи можуть бути передані на медіацію. Кількість справ, переданих на відновні процедури наступного року після припинення постійного інформування судів, прокуратури і т. д. за словами Яніни Валюк, колишнього президента Польського центру медіації, зменшилась майже вдвічі. Проблема була в тому, що всі зусилля були скеровані на зміну законодавства для створення правової основи впровадження відновного підходу. Правова основа – це лише невеличка допомога в переконанні представників системи правосуддя в тому, що це потрібно. Тому що завдання зміни ставлення до цієї практики буде актуальним завжди. Принаймні до тих пір, поки не підросте покоління дітей, вихованих на цінностях відновного підходу.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В ПРАВОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ

Віктор ЛОБАЧ, начальник управління організації підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України

провадження відновного правосуддя в Україні розпочиналось з відповідної організаційної роботи та тривалої інформаційної підготовки фахівців – ознайомлення органів державної влади, НДО та громадськості з основними принципами та цінностями відновного підходу та можливостями його впровадження в Україні. Ці ідеї знаходили відгук і підтримку на різних рівнях. Так, зокрема Пленум Верховного Суду України прийняв постанови: від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами 20

України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру». Цими постановами Верховний Суд України фактично прямо рекомендує судам залучати для проведення процедур медіації громадські організації, які спеціалізуються на наданні таких послуг. З одного боку, суди (у першу чергу – суддіноватори) отримали можливість усіляко сприяти застосуванню медіації, але, з другого боку, вони не були зобов’язані надавати громадським організаціям (в особі медіатора) інформацію про справи, придатні для медіації, за власною ініціативою, що не сприяло поширенню практики медіації. Стаття 46 ККУ передбачає примирення сторін, проте воно має дуже вузькі наслідки: відшкодування матеріальної шкоди та закриття справи за примиренням. Цього замало. Відновне правосуддя ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Практичні аспекти впровадження відновного правосуддя в правову систему України

діє набагато ефективніше у сфері профілактики злочинності, порівняно із чинним карним законодавством, оскільки відновний підхід не тільки звертається до інтересів потерпілого, а й дає можливість правопорушнику виправити завдану шкоду, повернутись до громади. Це дуже важливий фактор профілактики злочинності. За сприяння Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, спільно з органами прокуратури Український Центр Порозуміння реалізує проект з упровадження відновного правосуддя в діяльність прокуратури. Проте участь у цій діяльності повинні брати не тільки суди і прокуратура, а й інші правоохоронні органи, пенітенціарні установи, адвокатура, громадські організації та волонтерський рух, а стосовно неповнолітніх – служби у справах дітей, соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді. І у цьому напрямку теж іде активна робота. У кінці листопада минулого року було представлено трирівневу модель профілактики злочинності неповнолітніх, в основі якої лежить координація діяльності різних організацій і відомств, зокрема міліції, НДО, представників громади, з метою реабілітації та ресоціалізації неповнолітніх правопорушників та запобігання скоєння ними злочинів у майбутньому. Подібні моделі успішно працюють в Нідерландах, де на місцях є координаційні центри, в яких кожний представник відомства чи організації має своє робоче місце і де вони спільно обговорюють і вирішують долю кожної дитини за результатами попередньо зібраної інформації про неї та її оточення. У нас же, як правило, інформацію про дитину збирає в основному слідчий, завантажений багатьма справами і обмежений в часі, то і втручання в долю дитини нерідко обмежується призначенням їй покарання. Координація діяльності таких слідчих відбувається на рівні разових заходів загальноорганізаційного характеру, що не впливає на конкретні справи. Це в аспекті ювенальної юстиції, а здійснення відновного правосуддя у справах про злочини дорослих певною мірою координується на вищому рівні і швидше спонтанно, за ініціативами громадських організацій, ніж у певному визначеному порядку. Зрозуміло, що для досягнення практичних – відновних результатів потрібне двостороннє співробітництво на первинному рівні: між організаціями медіаторів, з одного боку, та судом і прокуратурою – з другого. На таке співробітництво орієнтують суди згадані постанови Пленуму Верховного Суду № 3, грудень, 2008

України, а прокурорів – лист Генерального прокурора України № 09/1-233вих-08-236окв від 01.08.2008 «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню». У додатку до цього листа прокурорам рекомендовано налагодити співпрацю з громадськими організаціями, які здійснюють посередництво на стадії досудового провадження у кримінальних справах, а в прокуратурах – вивісити доступну для населення інформацію про їхні контактні дані та характер діяльності. А також за власною ініціативою інформувати громадські організації, які здійснюють посередництво, про можливість його проведення у конкретних кримінальних справах за наявності для цього підстав і надавати необхідну інформацію з дотриманням таємниці досудового слідства та іншої охоронюваної законом таємниці. Цей лист опубліковано у Віснику прокуратури (№ 7), потім працівниками нашого Головного управління опубліковано два матеріали: у № 9 – згадано його положення в аспекті ювенальної юстиції, а в № 10 їх детально охарактеризовано. Для втілення в життя рекомендацій з цього листа необхідно проводити інформаційну кампанію для прокурорів. Так, уже проведено семінари в Криму, Києві, Львові, Харкові з представниками окремих прокуратур, також плануємо провести тренінг у Національній академії прокуратури для помічників прокурорів районного рівня. Але, на жаль, цього мало. Поінформованість органів прокуратури з цих питань недостатня. На останніх засіданнях Спостережної ради нашого проекту довелося почути, що прокурори на місцях (а це 6 модельних регіонів) не поспішають із практичною реалізацією рекомендацій Генерального прокурора України. Це свідчить про їхній консерватизм і, вочевидь, побоювання, оскільки відновні процедури в законодавстві України чітко не прописані. Моніторинг впровадження ідей ВП і співпраці прокуратури з організаціями, які проводять процедури примирення, лише підтвердив такі оцінки. Тільки у 2 регіонах (м. Пирятин Полтавської обл. та м. Біла Церква Київської обл.) підписано угоди про співпрацю, але все перебуває ще на стадії організаційних заходів. Якщо в Білій Церкві йде інформація про справи, де можлива медіація, то від слідчих, але не від прокурора. І з судом там налагоджене співробітництво. Минулого місяця на семінарі в Полтавській області я мав розмову із прокурором Пирятинського району, який завірив, що вже змі21

АКТУАЛЬНА ТЕМА нює ситуацію на краще. Справді, процес зрушив з місця. У 3 регіонах (Красногвардійський район АР Крим, м. Дрогобич Івано-Франківської області, м. Луганськ) існує налагоджена співпраця між медіаторськими організаціями та прокуратурою, навіть за відсутності угод. У Криму це зустрічі з відбору справ (проте результати сумнівні); у Дрогобичі направляють сторони до громадської організації для проходження медіації; у Луганську відбувається співпраця із суддями на стадії передачі інформації про «медіабельні» справи (справи, придатні для проведення медіації), а прокурори в ній участі не беруть, проте й не перешкоджають. У Харкові співпраця з прокурорами досі відсутня, є враження, що прокуратура перевіряє справи, де відбулася медіація. Якщо це з цікавості, щоб зрозуміти результати таких процедур, то нічого поганого немає. У всякому разі, заступник прокурора області заперечив такі установки і запевнив, що вони готові до співпраці і він особисто поспілкується з представником громадської організації про існуючі проблеми. Незважаючи на всі ці здобутки, все одно в усіх вищезгаданих регіонах з боку органів прокуратури та судів відчутно консерватизм і неготовність до практичної співпраці. Тому можна сказати, що інформаційної роботи мало, треба стимулювати працівників на місцях більш предметно і адресно використовувати адміністративні методи. Було поставлено завдання підготувати зміни до галузевих наказів Генерального прокурора України щодо діяльності у кримінальному судочинстві, де закріпити відновні підходи. Скажімо, в проекті наказу «Про організацію участі прокурорів у кримінальному судочинстві та підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах» окремий пункт зобов’язує державних обвинувачів:

«за наявності підстав для закриття справи відповідно до ст. 46 КК України у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, у разі виявлення такого бажання сторонами під час її судового розгляду заявляти клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання можливості підсудному та потерпілому самостійно чи через відновну процедуру укласти відповідну угоду. У випадках укладення такої угоди на стадії досудового слідства чи судового розгляду в обов’язковому порядку перевіряти у судовому засіданні добровільність укладення такої угоди та повноту реалізації, відповідність вчиненому злочину, усвідомлення сторонами угоди її наслідків. Ураховувати угоди про примирення між підсудним і потерпілим, відшкодування заподіяної злочином матеріальної чи моральної шкоди при наданні суду пропозиції про закриття справи чи про відповідну міру покарання». Відповідні зміни в наказах і статистичній звітності мають бути прийняті щодо досудової стадії провадження у кримінальних справах. Недавно ми обговорювали із суддею Верховного Суду України Т. В. Шевченко можливість направлення спільного листа керівництва Верховного Суду України і Генеральної прокуратури України на місця – і суддям, і прокурорам, в якому викласти основні засади співпраці – про необхідність формалізації стосунків, порядок і межі надання інформації про справи, про результати медіації. Потрібно поширити зразки угод про співпрацю. Але для відновного правосуддя процедури примирення – це лише один із засобів. Тут потрібна ширша співпраця, і такі резерви є в рамках ювенальної юстиції – та ж сама трирівнева модель. Тут більша база для практичної діяльності. Паралельно треба розвивати мережу центрів медіації та відновного правосуддя.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

КОНЦЕПЦІЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В СИСТЕМУ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ 1. Загальні положення Розробка Концепції впровадження відновного правосуддя викликана необхідністю визначення шляхів і засобів вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального і кримінальновиконавчого законодавства відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008. Суто каральні методи кримінальної юстиції не виправдовують сподівань на зниження рівня злочинності, не досягають мети реабілітації та реінтеграції злочинців, а лише призводять до значного збільшення чисельності засуджених у місцях позбавлення волі, їх переповнення і збільшення витрат на утримання пенітенціарних установ. Чинна система кримінальної юстиції не забезпечує належним чином і потреб осіб, які потерпають від злочинів. Зважаючи на значні недоліки, що виявляються в процесі здійснення традиційного кримінального судочинства, прийнято низку міжнародних документів, які наголошують на необхідності застосування «неофіційних механізмів врегулювання спорів, включаючи посередництво, арбітраж і суди звичаєвого права чи місцеву практику» (п. 7 Додатку до Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 29.11.1985). Також на Десятому Конгресі ООН, присвяченому запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками, який проходив у Відні 10–17 квітня 2000 р., наголошувалось на тому, що неофіційні і напівофіційні форми вирішення спорів між потерпілим і правопорушником відображають сучасні тенденції скорочення функцій держави у цьому процесі. Сучасне реформування соціально-політичної системи України вимагає нових підходів до вирішення юридичної відповідальності за злочини та інші суспільно небезпечні діяння. При цьому мають бути враховані вимоги Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, а також низка міжнародних рекомендацій, напрацьованих Комітетом Міністрів Ради Європи, і позитивний досвід багатьох країн № 3, грудень, 2008

ПРОЕКТ

світу, де вже протягом 25 років розвивається новий підхід реагування на правопорушення, що полягає у запровадженні відновного підходу до правосуддя. Відновне правосуддя – це форма правосуддя, основною метою якої є створення умов для примирення потерпілих і правопорушників та усунення шкоди, заподіяної злочином або кримінальним (підсудним) проступком. Цей підхід базується на принципах усунення завданої потерпілому емоційної, матеріальної та фізичної шкоди і прийнятті правопорушником відповідальності за скоєне, що особливо актуально для неповнолітніх та осіб, які вперше вчинили злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості. Ефективність відновного правосуддя сьогодні вже визнали понад 80 країн, серед яких такі європейські держави, як Австрія, Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Норвегія, Польща, Фінляндія, Франція та Чехія. В Україні практика реалізації відновного правосуддя як цілісного комплексу заходів з боку різних органів та служб почала розвиватися з 2003 року у вигляді експериментальних моделей, які нині охоплюють 8 регіонів, поступово накопичуючи досвід. Одним із найбільш відомих інструментів відновного правосуддя є програма примирення потерпілих та правопорушників у кримінальних справах, а саме застосування медіації. У кримінальному судочинстві медіація між потерпілим та правопорушником – це процедура, завдяки якій потерпілий та обвинувачений (підсудний) за обопільною згодою та за допомогою медіатора, що виступає як посередник, можуть досягти згоди щодо відшкодування завданої шкоди та примиритися. Тобто медіація у кримінальному судочинстві – це позапроцесуальне посередництво з метою примирення потерпілого та правопорушника. На необхідності розширення сфери застосування процедур відновного правосуддя у кримінальних справах було наголошено у ст. 10 Рамкового рішення Ради Європейського Союзу «Про становище жертв у кримінальному судочинстві» (15 березня 2001 р.), яка, зокрема зобов’язує всі держави Європейського Союзу поширювати посередництво у кримінальних справах та забезпечу23

АКТУАЛЬНА ТЕМА вати прийняття до розгляду будь-яких угод між жертвою та правопорушником, досягнутих у процесі посередництва. Також у програмі «УкраїнаНАТО» передбачено як внутрішній захід України необхідність розвитку альтернативних способів вирішення конфліктів і медіації зокрема. Серед документів Ради Європи, котрі так чи інакше стосуються застосування процедур відновного правосуддя у кримінальних справах, можна виділити такі: • Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25.01.1996, яка у статті 13 вимагає від сторін сприяти здійсненню посередництва чи іншим способам розв’язання спорів; • Рекомендація № R (85) 11 щодо статусу жертви у межах системи кримінального права пропонує державам-членам Ради Європи вивчити всі можливі плюси медіації та примирення; • Рекомендація № R (87) 18 щодо спрощення структури системи кримінальної юстиції (правосуддя) пропонує державам-членам Ради Європи переглянути своє законодавство з метою узаконення способів позасудового врегулювання конфліктів; • Рекомендація № R (87) 20 щодо реакції громадськості на підліткову злочинність закликає держави переглянути законодавство і внести необхідні зміни щодо розвитку медіації; • Рекомендація № R (87) 21 щодо зменшення ступеня віктимізації і надання допомоги постраждалим пропонує державам-членам Ради Європи реалізовувати експерименти у сфері медіації, залучаючи до участі в них потерпілих та правопорушників; • Рекомендація № R (92) 16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів, у якій мова йде про ті заходи, які виступають альтернативою позбавлення волі і сприяють реінтеграції правопорушника в суспільство (система медіації саме передбачає подібний результат); • Рекомендація № R (92) 17 щодо винесення вироків підкреслює, що засудження людини повинно супроводжуватись сучасними, більш гуманними способами, спрямованими на зменшення кількості тюремних ув’язнень; • Рекомендація № R (95) 12 щодо структури управління системою кримінального правосуддя відзначає той факт, що застосування заходів із запобігання рецидиву, перегляду змістовного наповнення терміна «покарання», застосування медіації і спрощення розгляду справ знімають певні труднощі в роботі системи кримінального правосуддя, зокрема 24

йдеться про розвантаження та фінансування судових органів. • Рекомендація № R (99) 19 щодо принципів організації медіації у кримінальних справах. На 26 Конференції Європейських міністрів юстиції в Ґельсінкі (7–8 квітня 2005 р.) у доповідізвіті «Про соціальну місію системи кримінального судочинства» також наголошувалося, що відновне правосуддя є реакцією на злочин, яка базується на повазі до кожної особи і на рівності усіх людей, допомагає будувати взаєморозуміння і сприяє створенню суспільної гармонії завдяки зціленню душевних ран жертв злочину, злочинців, членів суспільства і спільнот. Одним з основних відкриттів відновного правосуддя є розуміння того, що процес є більш важливим, ніж безпосередній результат. Дотриманню зобов’язань може сприяти те, що усі сторони мають можливість брати участь у прийнятті рішень і разом нести відповідальність за забезпечення успіху спільної справи. Таким чином, програми відновного правосуддя (зокрема медіація) є одним із способів профілактики злочинності. Медіація не лише прискорює процедуру кримінального судочинства, а й дозволяє більш повно враховувати права людини, є найкращим і найбільш гнучким варіантом виходу з конфлікту, що виникнув. Вона часто реалізує те, що є неможливим у звичних, типових судових процедурах.

2. Мета та завдання Концепції Метою Концепції є визначення критеріїв та механізмів відновного правосуддя, а також шляхів і способів його запровадження у кримінальне судочинство України. Завданням Концепції є окреслення ключових правових проблем, які перешкоджають впровадженню процедур відновного правосуддя у вітчизняну практику і потребують наукового обґрунтування, законодавчого врегулювання, організаційного та фінансового забезпечення.

3. Ключові проблеми законодавчого регулювання та практики застосування відновних процедур Аналіз кримінального законодавства України свідчить, що воно не містить принципових перешкод до впровадження принципів відновного правосуддя (далі – ВП). Більше того, окремі норми чинного Кримінального і КримінальноВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України

процесуального, Кримінально-виконавчого кодексів фактично можуть сприяти цьому вже сьогодні. Зокрема у розділі ІХ Загальної частини КК України передбачено обов’язок суду звільнити від кримінальної відповідальності особу у зв’язку з примиренням з потерпілим на умовах, вказаних у статті 46 КК України. Крім безпосередньої підстави звільнення від кримінальної відповідальності, якою є примирення, обов’язковими умовами застосування такого звільнення є невелика тяжкість злочину (або середня тяжкість для необережного злочину), вчинення його вперше, а також відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Означена кримінальноправова норма є досить дієвою, хоча й не позбавлена окремих недоліків. Необґрунтованим є обмеження її застосування лише у випадках вчинення злочину вперше. Відсутня можливість звільнення від кримінальної відповідальності у випадку коли сторони кримінального конфлікту примирилися без реального відшкодування збитків, але із погодженням порядку майбутнього їх відшкодування чи усунення заподіяної шкоди. Законодавство не передбачає можливості примирення із юридичною особою, якій завдано шкоди. Деякі з принципів ВП знайшли своє відображення в інших кримінально-правових нормах, закріплених в розділі ІХ Загальної частини КК України. Зокрема, стаття 45 КК України передбачає обов’язок суду звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Таке звільнення застосовується лише до особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості. Стаття 47 КК України дозволяє суду звільняти від кримінальної відповідальності із передачею на поруки особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася. Відповідно до статті 48 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на момент розслідування або розгляду справи в суді ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Означені кримінально-правові норми не позбавлені недоліків, аналогічних притаманним нормі, закріпленій у статті 46 КК України. Положеннями частини першої статті 66 КК України визначається, що щире каяття або актив№ 3, грудень, 2008

не сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є обставинами, що пом’якшують відповідальність. Примирення з потерпілим не віднесено до переліку пом’якшувальних обставин, що безумовно є недоліком цієї норми. Відповідно до частини другої статті 66 КК України, призначаючи покарання, суд може визнати такими, що його пом’якшують, й інші обставини, не закріплені у названій статті. Разом з тим, визнання пом’якшувальною тієї чи іншої непередбаченої частиною 1 статті 66 КК України обставини, у тому числі й примирення з потерпілим, є правом, а не обов’язком суду, що не сприяє запровадженню відновних процедур через призначення більш м’якого покарання. Крім того, відсутність примирення з потерпілим у переліку пом’якшувальних обставин знижує ефективність застосування статті 69 КК України. Цією кримінально-правовою нормою передбачено можливість призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Відсутність же примирення із потерпілим у цьому переліку дає судам можливість ігнорування цієї обставини, що перешкоджає поширенню відновних процедур. Певною мірою сприяє реалізації принципів відновного правосуддя і закріплена у статті 69-1 КК України норма, що передбачає обмеження максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання за наявності певних обставин, що пом’якшують покарання. Позитивним є те, що до підстав застосування цієї норми віднесено наявність таких обставин, як прихід із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. У той же час, примирення з потерпілим, на жаль, не віднесене до підстав застосування цієї кримінально-правової норми. За певних умов, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення винної особи від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком від одного до трьох років (ст. 75 КК). Крім того, стаття 81 КК України передбачає можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, а ст. 82 КК України – заміну не відбутої частини покарання більш м’яким. Ці кримінально-правові норми хоча безпосередньо і 25

АКТУАЛЬНА ТЕМА не спрямовані на застосування відновних процедур, але можуть застосовуватись і для здійснення відновного правосуддя в тому числі. Особливо актуальним є застосування відновних процедур до неповнолітніх, що вчинили суспільно небезпечні діяння. Певні можливості для цього надає стаття 97 КК України, що дозволяє суду звільняти неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру. Крім того, у разі засудження неповнолітнього до арешту або позбавлення волі суд також може звільнити його від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком від одного до двох років (стаття 104 КК). Статтею 105 КК України передбачено можливість звільнення від кримінального покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру у разі вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. Статтею 107 КК України передбачено можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років. Таким чином, з огляду на те, що діюче кримінальне законодавство дозволяє застосовувати до неповнолітніх лише окремі фрагменти відновних процедур, воно потребує подальшого розвитку та вдосконалення. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством України, вся досудова процедура з моменту встановлення факту злочину здійснюється під наглядом прокурора, який має досить широкі повноваження щодо забезпечення виконання законів органами дізнання і досудового слідства. Прокурор також має вирішувати питання щодо обґрунтованості пред’явленого обвинувачення і подальшого руху справи до суду з обвинувальним висновком або з постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності (Глава 21 Кримінальнопроцесуального кодексу України (далі – КПК)). Прокурор здійснює нагляд за дотриманням законів при виконанні кримінальних покарань. У судовому засіданні прокурор уповноважений не тільки підтримувати державне обвинувачення, а й викладати міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання підсудного (ст. 264 КПК). Також на прокурора покладено 26

нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань (ст. 22 Кримінальновиконавчого кодексу України (далі – КВК)). Таким чином, прокурор також не може залишатися осторонь проблем, пов’язаних з упровадженням відновних процедур у кримінальний процес. У зв’язку з цим, виходячи з кола покладених на прокуратуру функцій і завдань у сфері кримінального судочинства, необхідно передбачити можливість участі прокурора у вирішенні питань щодо застосування відновних процедур у кримінальному процесі. Зокрема потребує законодавчого закріплення обов’язок прокурора давати оцінку прийнятності направлення на процедури відновного правосуддя матеріалів справи органами дізнання і досудового слідства, право прокурора самому направляти матеріали на процедури відновного правосуддя, а також обов’язок давати оцінку прийнятності досягнутої в результаті медіації угоди між сторонами з точки зору їх добровільності, законності і сумірності шкоді, заподіяній злочином. Чинний КПК визначає певні умови, за яких примирення між правопорушником і потерпілим є підставою для відмови у порушенні кримінальної справи або для її закриття, а також процесуальний порядок закриття кримінальних справ або звільнення особи від покарання у зв’язку з дієвим каяттям і примиренням обвинуваченого (підсудного) з потерпілим. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 КПК кримінальну справу не може бути порушено, а порушена кримінальна справа підлягає закриттю за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого (їх перелік міститься у статті 27 цього Кодексу). Винятки з цього правила закріплені частинами 2, 4, 5 статті 27 КПК. Із зазначених причин не можуть бути закриті лише справи про зґвалтування; справи, які мають особливе громадське значення; у разі вступу у справу прокурора у зв’язку із захистом державних або громадських інтересів чи прав громадян. Порядок направлення прокурором або слідчим за згодою прокурора справи до суду для звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ судом у зв’язку з дієвим каяттям і примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим визначено статтями 7, 71, 72, 8, 9, 10 КПК, а стаття 12 КПК містить зобов’язання з’ясовувати думку потерпілого щодо закриття кримінальної справи, ставити його до відома про таке рішення (при цьому він вправі ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України

оскаржити в апеляційному порядку рішення про закриття справи). У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи, і у цьому випадку він сам підтримує обвинувачення (ст. 267 КПК). Такі можливості, закладені у чинному кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві України, створюють сприятливі передумови для реалізації принципів ВП, для того, щоб примирення, у разі його досягнення, мало конкретні правові наслідки. Адже вдале застосування процедур ВП у будь-якому разі може бути корисним як для потерпілого, так і для обвинуваченого (підсудного, засудженого), у тому числі у справах про злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, а також у випадках, коли винний не в змозі встигнути відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду до винесення вироку судом. Що стосується стадії безпосереднього розгляду кримінальної справи судом, слід відзначити, що застосування процедури відновного правосуддя, зокрема медіації, для суду є вагомою перевагою. Можливість застосування альтернативних покаранню методів вирішення конфліктів, що виникли в результаті вчинення правопорушення (злочину), частково звільняє суддів від навантаження у справах невеликої тяжкості і дає можливість зосередитися на більш серйозних справах; звільняє суддів від роботи з емоціями сторін і дає можливість сконцентруватися на розгляді справи; прискорює процес розгляду справи у суді та економить час суддів. Якщо сторони під час медіації уклали угоду примирення між потерпілим і правопорушником, цей документ, так само як і безпосереднє опитування сторін, надає можливість судді краще оцінити особистість правопорушника, щирість його каяття та можливість звільнення підсудного від кримінальної відповідальності. Але допускаючи можливість примирення винної особи з потерпілим і певною мірою заохочуючи відшкодування заподіяної злочином шкоди, чинний кримінальний процес не надає жодних важелів і процедур, які б полегшували сторонам досягнення цих цілей. У ньому відсутні норми про медіацію чи посередництво. Фактично це і є одним з основних факторів, які стримують поширення цих інститутів в Україні. Допомогти обвинуваченим і потерпілим подолати стіну відчуження, що виникає між ними у зв’язку зі злочином, знайти і відповідним чином закріпити взаємно прийнятне рішення з врегулювання міжособистісного конфлікту покликаний медіатор, який має відповідну спеціальну підготовку і дії якого мають відповідним чином № 3, грудень, 2008

контролюватися. У разі позитивного закінчення роботи медіатора, досягнуті між сторонами конфлікту домовленості фіксуються у письмовому договорі (угоді). Однак можливості впровадження процедур ВП у кримінальний процес суттєво обмежуються неврегульованістю взаємовідносин між органами дізнання, досудового слідства, судами й органами, які відають виконанням вироків суду у кримінальних справах, з одного боку, та інституціями й особами, що впроваджують програми відновного правосуддя і мають забезпечувати досягнення взаєморозуміння і залагодження суспільних конфліктів, пов’язаних зі злочинами, з другого боку. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (99) 19 від 15.09.1999 р. з медіації у кримінальних справах, а також з Інструкцією з кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації у кримінальних справах від 07.12.2007 р., напрацьованою Європейською Комісією з питань ефективного правосуддя (далі – Інструкція ЄКЕП), суди, прокуратури, інші органи кримінального правосуддя відіграють важливу роль у розвитку медіації. Вони мають бути здатними надавати інформацію, організовувати інформаційні заходи з питань процедур відновного правосуддя та, де це доречно, пропонувати потерпілим та правопорушникам брати участь у таких процедурах (медіації), направляти кримінальні справи на медіацію. Країни-учасниці Ради Європи заохочуються налагоджувати та вдосконалювати співпрацю між органами кримінального правосуддя та програмами відновного правосуддя з метою здійснення більш ефективної роботи з потерпілими та правопорушниками (п. 11 Інструкції). Саме за органами правосуддя має залишатися право вирішувати питання про направлення справ на процедури відновного правосуддя, а також оцінювати результати зазначеної процедури. Так само і сторони, перш ніж дати згоду на участь у процедурах відновного правосуддя, повинні бути повністю поінформовані щодо своїх прав, природи процесу медіації й можливих наслідків і ризиків, пов’язаних з прийнятим рішенням. Однак за чинним вітчизняним законодавством слідчий, прокурор, суддя законодавчо не наділені повноваженнями ініціювати процедури відновного правосуддя, а відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Тобто на сьогодні звернення до процедур відновного правосуддя у кримінальних справах може відбувати27

АКТУАЛЬНА ТЕМА ся лише за волевиявленням та ініціативою самих сторін або за ініціативи медіаторів. Дії правоохоронних органів та суду, у разі направлення матеріалів справи для проведення процедур відновного правосуддя, можуть розглядатися як самоправні і такі, що виходять за межі їхніх повноважень. Таке положення не відповідає сучасним світовим і зокрема європейським тенденціям. Як свідчить аналіз практики впровадження і розвитку правових інструментів відновного правосуддя у країнах-учасницях Ради Європи, незважаючи на значні відмінності між правовими системами держав, у яких розвивається медіація між потерпілим і правопорушником у кримінальних справах, існують загальні перешкоди, що стримують поступ відновних процедур. Ці перешкоди наявні і в Україні, а саме: 1. Недостатня обізнаність з програмами відновного правосуддя, як громадянського суспільства, так і працівників органів кримінальної юстиції. 2. Недостатня доступність медіації між потерпілим та правопорушником внаслідок відсутності належної правової регламентації діяльності медіаторів, малої чисельності та географічно обмеженої наявності таких фахівців. 3. Неврегульованість повноважень інституцій кримінального правосуддя скеровувати сторони на процедури відновного правосуддя і враховувати їх позитивні результати. 4. Відсутність правової регламентації статусу, повноважень медіаторів, вимог до їх фахової підготовки, контролю за діяльністю та відповідальності. 5. Неврегульованість питань, що стосуються джерел фінансування підготовки, організації і забезпечення відповідного контролю за діяльністю медіаторів у кримінальних справах. 6. Надання переважної уваги положенню правопорушника, тоді як відновне правосуддя має більше орієнтувати на компенсацію шкоди, заподіяної злочином.

4. Шляхи розв’язання проблеми Проблема розширення сфери дії та активізації запровадження відновних процедур в Україні повинна вирішуватись комплексно шляхом послідовної еволюції стереотипів у правозастосовній практиці, зменшення каральної за рахунок збільшення відновної складової кримінального судо28

чинства, реформування законодавчої бази з метою вдосконалення існуючих відновних механізмів. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (99) 19 від 15.09.1999 р. з медіації у кримінальних справах, а також з Інструкцією з кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації у кримінальних справах від 07.12.2007 р., напрацьованою Європейською Комісією з питань ефективного правосуддя (далі – Інструкція ЄКЕП), суди, прокуратури, інші органи кримінального правосуддя відіграють важливу роль у розвитку медіації. Вони мають бути здатними надавати інформацію, організовувати інформаційні заходи з питань процедур відновного правосуддя та, де це доречно, пропонувати потерпілим та правопорушникам брати участь у таких процедурах (медіації), направляти кримінальні справи на медіацію. Країни-учасниці Ради Європи заохочуються налагоджувати та вдосконалювати співпрацю між органами кримінального правосуддя та програмами відновного правосуддя з метою здійснення більш ефективної роботи з потерпілими та правопорушниками (п. 11 Інструкції). Саме за органами правосуддя має залишатися право вирішувати питання про направлення справ на процедури відновного правосуддя, а також оцінювати результати зазначеної процедури. Так само і сторони, перш ніж дати згоду на участь у процедурах відновного правосуддя, повинні бути повністю поінформовані щодо своїх прав, природи процесу медіації й можливих наслідків і ризиків, пов’язаних з прийнятим рішенням. Викладене обумовлює необхідність поступового розвитку відновного правосуддя в Україні, основними етапами якого повинні бути: 1. Наукове забезпечення впровадження відновного правосуддя у кримінальний процес України, що має включати в себе вивчення, оцінку чинного вітчизняного законодавства, проектів законодавчих актів, що розробляються, наявного вітчизняного і закордонного досвіду, з точки зору їх відповідності принципам відновного правосуддя, нормам міжнародного права, рекомендаціям Ради Європи. 2. Законодавче забезпечення впровадження відновного правосуддя, що має складатися з підготовки і широкого обговорення внесення необхідних змін у кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінальновиконавче законодавство, проектів нових законів і підзаконних нормативних актів (відомчих і органів місцевого самоврядуВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України

вання), що мають регламентувати умови створення і функціонування інституту медіації у кримінальних справах. 3. Здійснення відповідних організаційних заходів з упровадження відновного правосуддя у кримінальну юстицію, що мають включати створення міжвідомчої координаційної ради з цих питань, створення і запровадження відповідних програм з підготовки фахівців-медіаторів, поширення обізнаності працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, судів через мережу навчальних закладів, що готують відповідних фахівців, навчальні курси, семінари, стажування тощо. 4. Активізація широкої інформаційноосвітньої роботи з інформування населення про питання впровадження відновних процедур у кримінальне судочинство за допомогою телебачення, радіо, друкованих засобів масової інформації, мережі Інтернету, публікації монографій, наукових і популярних статей. 5. Широке залучення зацікавлених вітчизняних громадських і міжнародних організацій до участі у вирішенні проблем впровадження відновних процедур у кримінальну юстицію України. Такий поетапний розвиток ВП дозволить більш широко застосовувати механізми відновного правосуддя. Відновні процедури активно застосовуватимуться як під час притягнення особи до кримінальної відповідальності, так і під час винесення вироку, призначення покарання та його відбування. Можливість участі у процедурах відновного правосуддя забезпечуватиметься для осіб, що вчинили різні за ступенем тяжкості злочини. Всі ці питання мають бути законодавчо врегульовані, для чого необхідно: • Ввести до кримінально-процесуального законодавства норми, які мають зобов’язати органи дізнання, досудового слідства, прокуратуру і суди інформувати населення про принципи і можливості участі в процедурах відновного правосуддя у випадках вчинення злочину, з метою виправлення конфлікту між сторонами і відшкодування заподіяної шкоди. • Законодавчо наділити органи досудового слідства, прокурорів та суд правом, у тих кримінальних справах, де це буде визнано за доцільне, ініціювати направлення необхідного обсягу № 3, грудень, 2008

•

інформації у кримінальній справі для проведення процедур відновного правосуддя. Окремо зазначити неприпустимість розцінювання участі обвинуваченого, підсудного, засудженого в процедурах відновного правосуддя як свідчення вини, а відмову від участі в таких процедурах – як обставину, що обтяжує покарання. Визначити у КПК обставини, за наявності яких для органів досудового слідства, прокуратури і суду виключається можливість направлення кримінальної справи на медіацію. При цьому слід уникнути визначення обмежень за видами злочинів, оскільки ефективність програм відновного правосуддя в справах навіть великої тяжкості не завжди залежить від впливу наслідків процедур відновного правосуддя на вирок суду. У той же час обмеження мають стосуватися справ, у яких не визначено потерпілого або правопорушник не визнає свою вину у скоєнні злочину. У КПК визначити порядок і форму спілкування слідчого, прокурора, суду з медіаторами або відповідною організацією щодо передачі інформації для проведення процедур відновного правосуддя, обсяг цієї інформації, терміни, що відводяться на такі процедури, форму і зміст кінцевих документів (звіт, договір) за результатами медіації, а також визначити вплив терміну проведення процедур відновного правосуддя на перебіг процесуальних строків досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи. Окремою нормою гарантувати конфіденційність процедур відновного правосуддя. Визначити межі відомостей, одержуваних медіатором під час здійснення своїх професійних обов'язків, з яких він може бути допитаний як свідок. Внести зміни до відповідних статей КК і КПК щодо можливості для слідчих, прокурорів, суду враховувати позитивні результати процедур відновного правосуддя (примирення обвинуваченого з потерпілим і відшкодування шкоди, заподіяної злочином) при складанні обвинувального висновку, постанови про направлення кримінальної справи до суду для звільнення від кримінальної відповідальності, вирішенні питань щодо закриття справи зі звільненням від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення від відбування покарання з випробуванням і при визначенні кола обов’язків, які 29

АКТУАЛЬНА ТЕМА

•

покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням. Окремо мають бути виписані умови направлення на процедури відновного правосуддя матеріалів у кримінальних справах, де потерпілими, обвинуваченими, підсудними або засудженими є неповнолітні особи. При цьому, згідно з рекомендаціями Європейської Комісії з питань ефективного правосуддя (ЄКЕП) від 07.12.2007 р., мають бути врегульовані особливості застосування відновних процедур до неповнолітніх з урахуванням віку, рівня психічної зрілості дитини та наслідків можливого залучення неповнолітнього до процедур відновного правосуддя; роль батьків, зокрема в тих ситуаціях, коли батьки можуть виступати проти участі неповнолітнього в таких процедурах; залучення соціальних працівників, психологів та/чи законних опікунів до цих процедур, у якому бере участь неповнолітній. З цією метою мають бути встановлені підвищені вимоги до медіаторів, що працюють з неповнолітніми, обов’язковість залучення до процедури відновного правосуддя батьків або опікунів неповнолітнього. Законодавством має також бути чітко передбачено особливості укладання угоди про примирення за участю неповнолітнього (з 14 до 18 років – за згодою батьків/усиновителів/опікунів; до 14 років – укладення угоди батьками/усиновителями/ опікунами). Законодавчо мають бути гарантовані дієві можливості і обов’язок здійснення прокурорського нагляду і судового контролю за додержанням прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого і потерпілого у зв’язку із застосуванням відновних процедур на всіх стадіях кримінального судочинства. Внести відповідні доповнення до Кримінальновиконавчого кодексу України щодо покладення на адміністрацію органів і установ виконання покарань обов’язку сприяти проведенню процедур відновного правосуддя з метою примирення засудженого і потерпілого. Внести до відповідних норм КК примирення з потерпілим і повне відшкодування заподіяної матеріальної і моральної шкоди, як однієї з умов умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Визначити цивільно-правовий статус договору про примирення, укладеного за сприянням

медіатора між правопорушником і потерпілим, та відповідальність за його невиконання. Запровадження процедур відновного правосуддя потребує також ґрунтовної розробки і законодавчого закріплення відповідних позапроцесуальних процедур. Зокрема законодавчого врегулювання потребують такі засадничі питання діяльності медіаторів: • статус і джерела фінансування підготовки і діяльності існуючих організацій, що втілюють у життя процедури відновного правосуддя у кримінальних справах. Можливе створення зазначених організацій за статусом як громадських, так і комунальних чи загальнодержавних. Однак в усякому разі вони повинні бути відокремлені і незалежні від органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду і установ виконання покарань: • кваліфікаційні вимоги щодо фахової підготовки медіаторів, забезпечення відповідного навчання, встановлення відповідних критеріїв щодо дозволу акредитації медіаторів та організацій, що надають послуги з процедур відновного правосуддя або навчають медіаторів; • добровільність участі сторін у процедурах відновного правосуддя; тобто медіація у кримінальних справах повинна мати місце тільки тоді, коли всі сторони обізнані щодо сутності, можливих переваг і ризиків, пов’язаних з проведенням такої процедури, добровільно дійшли згоди з цього приводу. Сторони також можуть відмовитися від своєї згоди на будьякому етапі проведення процедури відновного правосуддя; • конфіденційність усіх переговорів між медіатором та сторонами; тобто будь-які обговорення під час зустрічі мають конфіденційний характер та не можуть використовуватися в майбутньому, за винятком випадків, коли існує наявна згода сторін або, можливо, коли така інформація свідчить про серйозну загрозу вчинення суспільно небезпечного діяння. Медіатор також не може бути допитаний з метою розголошення інформації, отриманої ним в процесі проведення процедур відновного правосуддя; • визначення максимальних термінів проведення процедур відновного правосуддя; • визначення форми подачі звіту про проведення процедур відновного правосуддя та форми угоди між потерпілим і особою, що вчинила правопорушення; ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Проект Концепції впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України

• визначення умов та обсягу інформації у справі, яку мають отримувати медіатори, та інших важливих процесуальних питань; • доступність процедур відновного правосуддя для сторін; послуги медіатора мають бути безоплатними для сторін і фінансуватися за рахунок державного або місцевого бюджету, або безпосередньо громадою, яка з допомогою неурядових організацій залучає ресурси благодійних фондів; • допустимість здійснення процедур відновного правосуддя на будь-якій стадії розслідування у кримінальній справі, під час провадження справи в суді та після винесення вироку; • незалежність та автономія процедур відновного правосуддя в рамках кримінальної юстиції. Тому є необхідність у розробці окремого закону про застосування програм відновного правосуддя (медіації) у кримінальних справах. Таким законом мають бути визначені поняття програми відновного правосуддя (медіації), статус медіаторів, вимоги до них та процедура їх обрання (віковий критерій, професійні навички тощо), гарантії їхньої діяльності, права та обов’язки, підстави відповідальності, порядок оплати праці та соціальні гарантії, орган/професійне об’єднання, який видаватиме дозвіл на право здійснення процедур відновного правосуддя у кримінальних справах та здійснюватиме контроль за діяльністю медіаторів. Виконання зазначених заходів вимагає узгодженої роботи всіх причетних органів державного управління, правоохоронних органів, судів, органів місцевого самоврядування, громад і зацікавлених громадських організацій, а також відповідного фінансування на державному і місцевому рівні, що окупиться заощадженням коштів, які витрачаються на зайвий розгляд справ про злочини невеликої тяжкості і необережні злочини

№ 3, грудень, 2008

середньої тяжкості та необґрунтоване утримання великої кількості осіб у слідчих ізоляторах, арештних домах, кримінально-виконавчих і спеціальних виховних установах.

5. Очікувані результати Впровадження процедур відновного правосуддя дозволить: • максимально використовувати можливості вирішення кримінальних конфліктів шляхом активного залучення сторін цього конфлікту, сприятиме зняттю соціальної напруги; • забезпечувати якнайшвидше відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої злочином (кримінальним проступком); • частково звільнити правоохоронні і судові органи від перевантаження справами про злочини, що не являють собою великої суспільної небезпеки; • сформувати свідоме громадське суспільство, небайдуже до особистостей як правопорушника, так і потерпілого, більш залучене до кримінального процесу, сприяти вихованню суспільства і вкоріненню в ньому гуманістичних цінностей; • зменшити навантаження на систему карного судочинства через впровадження таких методів, як компенсація шкоди, виведення певних справ із системи кримінального правосуддя, і таким чином заощадити кошти державного бюджету. Відновне правосуддя має на меті спонукати людей до взаємоповаги та вирішення конфліктів, у разі їх виникнення, на відновних засадах – це дві найважливіші складові розбудови справедливого та гуманного суспільства.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ 32

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ЕФЕКТИВНОГО ПРАВОСУДДЯ (ЄКЕП)

ІНСТРУКЦІЇ ЩОДО КРАЩОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЧИННОЇ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО МЕДІАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ЄКЕП(2007)13

Вступ 1. На Третьому Саміті Ради Європи (Варшава, травень 2005) керівники країн-членів прийняли рішення досягти «повного застосування стандартів Ради Європи» та «сприяти впровадженню й подальшому розвитку правових інструментів Організації та механізмів правової співпраці». Вони також вирішили «допомогти країнам-членам чинити правосуддя справедливо й оперативно, а також розробляти альтернативні способи вирішення конфліктів». 2. У світлі цих рішень ЄКЕП, однією з цілей якої у її Статуті зазначено «сприяння кращому застосуванню міжнародних правових інструментів Ради Європи щодо ефективності й справедливості правосуддя», включила до своїх пріоритетів новий вид діяльності, спрямований на сприяння ефективному застосуванню інструментів та стандартів Ради Європи стосовно альтернативного вирішення конфліктів. 3. Відтак, Робоча група з медіації (ЄКЕП-ГТ-МЕД) 1 була заснована з метою оцінки впливу на країн-членів відповідних рекомендацій Комітету міністрів, а саме: – Рекомендації Rec(98)1 щодо проведення медіації у сімейних справах, – Рекомендації Rec(2002)10 щодо проведення медіації у цивільних справах, 1

Робоча група з медіації (ЄКЕП-ГТ-МЕД) має такий склад: місіс Ніна БЕТЕТТО (Ms Nina BETETTO) (Словенія), місіс Івана БОРЗОВА (Ms Ivana BORZOVÁ) (Чеська Республіка), містер Пітер ЕШВАЙЛЕР (Mr Peter ESCHWEILER) (Німеччина), місіс Маріа да Консейгао ОЛІВЕЙРА (Ms Maria da Conceição OLIVEIRA) (Португалія), містер Рімантас СІМАІТІС (Mr Rimantas SIMAITIS) – Президент – (Литва), містер Джеремі ТАГГ (Mr Jeremy TAGG) (Велика Британія), місіс Анна ВЕРГЕНС (Ms Anna WERGENS) (Швеція).

Страсбург, 7 грудня 2007 р. – Рекомендації Rec(99)19 щодо проведення медіації у кримінальних справах, – Рекомендації Rec(2001)9 щодо альтернатив судовому процесу між адміністративними органами та фізичними особами, та задля рекомендацій щодо застосування особливих заходів для сприяння їх ефективному запровадженню, відтак, покращуючи реалізацію принципів медіації, що містяться в цих рекомендаціях. 4. Цей документ стосується Рекомендації Rec(99)19 щодо проведення медіації у кримінальних справах. Три інші Рекомендації, що стосуються проведення медіації у сімейних справах, у цивільних справах та альтернатив судовому процесу між адміністративними органами та фізичними особами, вимагають спеціального підходу та аналізуються в окремих документах. 5. На першому засіданні Робочої групи (Страсбург, 8–10 березня 2006 р.) було розроблено опитувальник з метою визначення рівня обізнаності країнчленів про вищезгадані Рекомендації та розвиток медіації в їхніх країнах відповідно до принципів, що вони містять. Опитувальник було надіслано до 16-ти репрезентативних країн. 6. Від країн-членів та від практиків було отримано 52 відповіді, на основі чого підготовлено підсумковий звіт експертом-науковцем містером Жулієном Люійер (Julien LHUILLIER), (Франція). Проте інформація щодо проведення медіацій у кримінальних справах була обмеженою. З моменту прийняття Рекомендації набули свого розвитку концепція та сфера застосування медіації в кримінальних справах, виникло ширше поняття «відновного правосуддя», у т. ч. «медіація ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Інструкції щодо кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації...

між потерпілим та правопорушником»2. Відтак пропонується продовжити подальшу роботу з удосконалення цієї Рекомендації. Перед тим, як це розпочати, було б доцільно здійснити більш повне оцінювання впливу відновного правосуддя в країнах-членах, що базуватиметься на актуальних і релевантних даних. 7. Як можна передбачити, існують значні відмінності між тим, як саме у країнах-членах розвинулась медіація між потерпілим та правопорушником, зокрема, з огляду на такі перешкоди: • недостатня обізнаність щодо програм відновного правосуддя та медіації, • недостатня доступність медіації між потерпілим та правопорушником до та після засудження, • повноваження скеровувати сторони на медіацію, що належать лише єдиної інституції кримінального правосуддя, • порівняно висока вартість медіації, • відсутність спеціалізованого навчання та розбіжності між кваліфікаціями медіаторів. 8. У світлі цих перешкод та з огляду на той факт, що процеси відновного правосуддя можуть слугувати як альтернатива традиційному правосуддю, а також як інструмент управління конфліктами, проте водночас, ураховуючи його потенціал для усунення завданої шкоди та зменшення рівня повторного вчинення правопорушень, Робоча група склала такі інструкції рекомендаційного характеру – з метою сприяння країнам-членам у реалізації Рекомендації щодо проведення медіацій у кримінальних справах.

1. Доступність 9. З метою надання рівних можливостей доступу до послуг медіації необхідно вживати заходів із розвитку та запровадження дієвих програм медіації на якомога ширшій географічній території, на всіх етапах процесу кримінального правосуддя, у т. ч. виконання покарання. 1.1. Підтримка проектів із медіації з боку країн-членів 10. Країни-члени повинні визнавати та розвивати як наявні, так і нові дієві програми медіації шляхом надання фінансової та інших форм підтримки. У разі набуття успішного досвіду впровадження програм 2

Див.: також Основні принципи ООН з реалізації програм відновного правосуддя у кримінальних справах (UN Basic principles on the use of Restorative justice Programmes in Criminal Matters) ECOSOC Res 2000/14 та Res 2002/12.

№ 3, грудень, 2008

медіації країни-члени заохочуються розширювати доступність таких програм шляхом інформування, навчання та відповідного спостереження. 1.2. Роль судів, прокуратур та інших органів кримінального правосуддя 11. Суди, прокуратури та інші органи кримінального правосуддя відіграють важливу роль у розвитку медіації. Вони повинні бути здатними надати інформацію, організовувати інформаційні заходи з питань медіації та, де доречно, пропонувати потерпілим та/чи правопорушникам взяти участь у медіації та/чи направити справу на медіацію. Країни-члени заохочуються налагоджувати та/чи вдосконалювати співпрацю між органами кримінального правосуддя та програмами медіації з метою здійснення більш ефективної роботи з потерпілими та правопорушниками. 1.3. Роль громадського сектору та недержавних організацій 12. Країни-члени заохочуються визнавати громадський сектор, організації, що надають підтримку потерпілим, та інші організації, залучені до системи кримінального правосуддя, оскільки вони відіграють важливу роль у розвитку програм відновного правосуддя та медіації. Де доречно, такі організації можуть запрошувати потерпілих та/чи правопорушників до участі в процедурі медіації. Вони можуть, наприклад, займатися проведенням медіацій, пропонувати різні форми відновного правосуддя, а також надавати підтримку сторонам. 1.4. Роль адвокатури 13. Кодекс поведінки представників адвокатури повинен містити зобов’язання або рекомендацію адвокатам вживати необхідних кроків для поширення відповідної інформації та, де доречно, пропонувати сторонам брати участь у медіації між потерпілим та правопорушником, а також захищати доцільність направлення справ на медіацію з боку компетентних органів. 1.5. Якість програм медіації 14. Для судів, прокуратур та інших органів кримінального правосуддя – під час направлення сторін на медіацію, для адвокатури – під час надання порад своїм клієнтам, а також для забезпечення довіри до процедури медіації з боку широкої громадськості, – суттєвим чинником є гарантія якості медіації. 15. Важливо, щоб країни-члени здійснювали постійний моніторинг програм та поточних пілот33

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ них проектів з медіації, а також сприяли проведенню зовнішнього й незалежного оцінювання. З метою забезпечення можливості порівняння результатів різних програм медіації повинні бути розроблені деякі загальновизнані критерії, що відображають як якісний, так і кількісний аспекти цього питання. Законодавці та/чи органи кримінального правосуддя країн-членів заохочуються до визначення можливих наслідків застосування медіації та угод про результати зустрічі з усунення завданої шкоди у кримінальному процесі. 16. З огляду на дисбаланс влади між потерпілим та правопорушником, що виникає в результаті правопорушення, країни-члени повинні усвідомлювати, що потреби потерпілої сторони вимагають особливої уваги перед, під час та після проведення процедури медіації. З цієї причини країнам-членам рекомендується здійснювати подальші дослідження та розробки у цій сфері. 1.6. Конфіденційність 17. Вимога щодо дотримання конфіденційності повинна бути обов’язковою для медіатора на всіх етапах процедури медіації та після її завершення. У виняткових випадках, коли така вимога не є обов’язковою3, ці винятки повинні бути чітко регламентовані законодавством. 18. Країни-члени повинні забезпечувати законодавчі гарантії конфіденційності процедури медіації. Порушення конфіденційності з боку медіатора повинне розглядатися як серйозне дисциплінарне порушення та мати відповідні санкції. 1.7. Кваліфікація медіатора 19. Країни-члени та/чи зацікавлені у сфері розвитку медіації інституції повинні забезпечувати наявність відповідних навчальних програм для медіаторів і, беручи до уваги розбіжності між навчальними програмами, встановлювати загальні стандарти такого навчання. 20. Щонайменше такі аспекти мають бути враховані в процесі навчання медіації: • принципи та цілі медіації, • ставлення та етика медіатора, • етапи процесу медіації, • базові знання системи кримінального правосуддя, • зв’язок між кримінальним правосуддям та медіацією, • визначення, структура та курс медіації, • законодавчі рамки для здійснення медіації, 3

Див., зокрема, Рекомендацію Rec(99)19 щодо проведення медіації в кримінальних справах, абз. 30.

• навички та техніки комунікації й роботи з потерпілими, правопорушниками та іншими особами, залученими в процес медіації, у т. ч. базові знання щодо поведінки й реакцій потерпілих та правопорушників, • навички й техніки медіації, • належний обсяг рольових ігор та інших практичних вправ, • спеціальні навички проведення медіації у випадках тяжких правопорушень та правопорушень, у скоєнні яких задіяні неповнолітні, • різноманітні методи відновного правосуддя, • оцінювання тренерських знань та компетентності. 21. Таке навчання повинне супроводжуватись супервізією, наставництвом і постійним професійним зростанням. 22. Країни-члени повинні визнавати важливість встановлення загальних критеріїв щодо дозволу акредитації медіаторів та/чи організацій, що надають послуги з медіації та/або навчають медіаторів. Через зростання рівня мобільності в межах Європи потрібно вживати заходів щодо встановлення загальних міжнародних критеріїв акредитації, як, наприклад, європейський сертифікат медіатора тощо. 23. Оскільки деякі країни-члени натрапляють на проблеми з якістю навчання медіаторів, національним навчальним закладам рекомендується налагоджувати зв’язки та/або запроваджувати постійно діючі навчальні програми для медіаторів, а також для тренерів з медіації (наприклад, Європейський навчальний центр). Це може здійснюватись за сприяння Ради Європи у співпраці з Європейським Союзом. 1.8. Участь неповнолітніх у процесі медіації та їх захист 24. Країни-члени повинні визнавати важливість підтримки та захисту неповнолітніх у процесі їхньої участі у процесі медіації шляхом встановлення відповідних заходів безпеки та процесуальних гарантій. 25. Країни-члени повинні працювати разом з метою здійснення аналізу, оцінювання та визначення ефективних практик – для вироблення спеціальних інструкцій щодо участі неповнолітніх у медіації в кримінальних справах. Це може здійснюватись за сприяння Ради Європи у співпраці з Європейським Союзом. 26. Такі спеціальні інструкції повинні охоплювати: ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Інструкції щодо кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації...

а. урахування віку чи психічної зрілості дитини та наслідки можливого залучення неповнолітнього до процесу медіації; б. роль батьків, зокрема в тих ситуаціях, коли батьки можуть виступати проти участі неповнолітнього в процесі медіації; в. залучення соціальних працівників, психологів та/чи законних опікунів до процесу медіації, в якому бере участь неповнолітній. 1.9. Кодекси поведінки 27. Країни-члени повинні вживати заходи для забезпечення узгодженості у концепціях, обсягах та гарантіях головних принципів медіації, таких, як конфіденційність та інших, у своїх країнах шляхом законодавчого забезпечення та/чи шляхом розробки кодексів поведінки для медіаторів. 28. Ураховуючи те, що Європейський кодекс поведінки медіатора у цивільних та комерційних процесах медіації набуває загального визнання з боку різних зацікавлених у цій сфері сторін по всій Європі, рекомендується розробити спеціальний Кодекс поведінки, котрий братиме до уваги особливості здійснення медіації у кримінальних справах. 1.10. Порушення кодексів поведінки 29. У випадку порушення медіаторами кодексу поведінки країни-члени та зацікавлені в медіації особи повинні мати належну систему процедур оскарження й дисциплінарних заходів. 1.11. Міжнародна медіація 30. Рішення про пом’якшення покарання або звільнення від нього, що базуються на результатах угоди про усунення завданої шкоди, повинні мати такий самий статус, як вироки суду чи інші судові рішення, у разі, якщо вони приймаються представниками офіційної системи правосуддя, тобто представниками прокуратури чи суду. Таке рішення попередить звинувачення на підставі таких самих фактів в іншій країні, що є членом ЄС (ne bis in idem).

2. Доступність 2. 1. Права потерпілих та правопорушників 31. З метою залучення потерпілих та правопорушників до участі в процесі медіації країничлени повинні вживати всі необхідні заходи для забезпечення захисту їхніх прав та їхньої повної обізнаності з власними правами. Медіація вимагає вільної та поінформованої згоди як потерпілого, так і правопорушника, і, відтак, ніколи не повинна № 3, грудень, 2008

використовуватись у тих випадках, коли є ризик того, що проведення медіації може погіршити становище однієї зі сторін конфлікту. Належна увага має приділятися не лише потенційним перевагам, але також і потенційним ризикам медіації для обох сторін і зокрема потерпілого4. 32. Таким чином, особливі зусилля повинні скеровуватись на забезпечення прозорості, повноти й вчасності інформації про медіацію між потерпілим та правопорушником. Така інформація повинна містити: – власне процес медіації; – права та обов’язки сторін; – юридичні наслідки медіації. 33. Сторони медіації повинні, зокрема, бути повністю поінформовані про можливі наслідки процесу медіації у рамках процедури прийняття судового рішення по справі, у т. ч. призупинення кримінального процесу, відкладення чи пом’якшення покарання, що накладається на підозрюваного правопорушника. Також у тих випадках, коли потерпілі є особливо вразливими, вони повинні отримувати інформацію про можливість проведення медіації без безпосереднього особистого контакту з підозрюваним правопорушником. 2.2. Вартість процесу медіації для сторін 34. З метою забезпечення доступності медіації країни-члени повинні гарантувати пряму фінансову підтримку послуг з медіації через юридичну допомогу та/чи інші засоби. Особливо у тих країнах, де правопорушник повинен самостійно частково фінансувати свою участь у медіації, країни-члени мають забезпечувати пропорційність його/її витрат на медіації до його/її доходу. Платні послуги медіації, які не підтримуються юридичною допомогою, можуть створювати перешкоди для проведення медіації. 2.3. Продовження процесуальних строків 35. З метою забезпечення доступності медіації її застосуванню не має перешкоджати ризик завершення процесуальних строків. Для виправлення цієї проблеми країни-члени заохочуються до забезпечення належного регулювання продовження процесуальних строків.

3. Обізнаність 36. Із відповідей в опитувальниках постає розуміння того, що недостатня обізнаність про 4

Див.: Рекомендацію Rec(2006)8 щодо допомоги потерпілим від правопорушень, ст. 13.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ відновне правосуддя серед суддів, прокурорів та інших органів кримінального правосуддя, організацій, що надають підтримку потерпілим, фахівців-юристів, потерпілих та правопорушників і широкої громадськості – є однією з головних перешкод для розвитку медіації. 37. З метою доступності Рекомендації щодо проведення медіації у кримінальних справах для осіб, відповідальних за прийняття рішень, науковців, зацікавлених у розвитку медіації осіб та медіаторів, суттєвим є наявність перекладу та поширення відповідної інформації мовами усіх країн-членів. 38. ЄКЕП рекомендовано створити на своєму веб-сайті спеціальну сторінку з питань медіації. Вона може містити перекладений текст Рекомендації, її пояснювальну записку та інші відповідні тексти Ради Європи з питань медіації, оцінки впливу Рекомендації щодо проведення медіації у кримінальних справах у різних країнах. Ця спеціальна сторінка може також містити інформацію щодо моніторингу та оцінки програм медіації і впровадження медіації в пілотних проектах, список організацій, що надають послуги з медіації у країнах-членах, корисні веб-посилання тощо. 3.1. Обізнаність широкої громадськості 39. Країни-члени, НДО та інші зацікавлені в розвитку медіації особи повинні вживати відповідні заходи для підвищення рівня обізнаності щодо переваг медіації серед широкої громадськості. 40. Такі заходи можуть передбачати: • статті/інформаційні повідомлення в ЗМІ, • поширення інформації щодо медіації через буклети/брошури, Інтернет, плакати, • телефонну лінію з питань медіації, • інформаційні та консультаційні центри, • цільові програми інформування, такі, як «тижні медіації», • семінари та конференції, • відкриті дні з медіації у судах та в організаціях, що надають послуги з медіації. 41. Країни-члени, університети, інші наукові установи й зацікавлені особи повинні підтримувати та заохочувати проведення наукових досліджень у сфері медіації та відновного правосуддя. 42. Медіація та інші форми відновного правосуддя повинні бути включені в програми національної освіти у школах. 3.2. Обізнаність потерпілих та правопорушників 43. Представники судів, прокуратур, правоохоронних органів, органів кримінального правосуддя, 36

адвокатури та інших юридичних установ, соціальні працівники, організації, що надають підтримку потерпілим, а також інші організації, залучені у відновне правосуддя, повинні надавати вчасну інформацію й консультації з питань медіації для потерпілих та правопорушників, наголошуючи на потенційних перевагах та ризиках для кожної зі сторін. 3.3. Обізнаність правоохоронних органів 44. Оскільки правоохоронні органи здійснюють втручання на ранніх етапах справи і, відтак, є першими, хто контактує з потерпілими та правопорушниками, їхнє навчання повинно передбачати досягнення розуміння відновного правосуддя. Особлива увага повинна бути приділена питанню направлення справи на медіацію. Це може досягатись шляхом проведення навчання, яке включатиме інформацію про правопорушників та потерпілих, а також шляхом поширення буклетів/брошур. 3.4. Обізнаність суддів та прокурорів 45. Зростаюча кількість країн-членів прийняла законодавчі заходи, що дозволяють суддям та прокурорам, на рівних підставах, запрошувати потерпілих та/чи правопорушників для участі в медіації та/чи направлення справи на медіацію. З цієї причини ці два органи мають бути повністю поінформовані про процедуру медіації та бути свідомі щодо її переваг та можливих ризиків. Це може досягатися через інформаційні заходи, а також базові й постійно діючі навчальні програми. 46. Важливо заохочувати як інституційні, так і особисті контакти між медіаторами та суддями/ прокурорами. Це може бути досягнуто, зокрема, шляхом проведення конференцій та семінарів. 3.5. Обізнаність адвокатів 47. Відновне правосуддя та медіація мають бути включені до навчального плану як базових, так і постійно діючих навчальних програм для адвокатів. 48. Асоціації адвокатів повинні мати перелік організацій, що впроваджують програми медіації, та поширювати їх серед адвокатів. 49. Країни-члени та асоціації адвокатів повинні вживати заходи для створення схем оплати праці адвокатів, які не відраджуватимуть їх від поради клієнтам щодо участі у медіації задля вирішення конфліктів. 3.6. Обізнаність соціальних працівників 50. Країни-члени заохочуються до вживання заходів з метою підвищення рівня обізнаності соціальних працівників про відновне правосуддя та медіацію. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Від редакції Наводячи аргументи на користь якнайшвидшого впровадження відновного правосуддя, ми часто апелюємо до важливості створення можливостей взяти участь у програмах відновного правосуддя для дітей, що скоїли злочини. Словосполучення «ювенальна юстиція» вже входить до словника експертів у галузі кримінального права, а вона, зокрема, включає і здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. Реформування системи кримінального судочинства, звичайно, справа не одного дня і навіть не одного року, але певні ініціативи на державному рівні дають надію на швидкі кроки у напрямку гуманізації здійснення правосуддя саме щодо неповнолітніх. Рекомендації Комітету ООН з прав дитини щодо захисту прав дітей у конфлікті з законом, які ми пропонуємо вашій увазі, покликані допомогти впровадити в Україні відповідні положення Конвенції з прав дитини.

ЗАМЕЧАНИЕ ОБЩЕГО ПОРЯДКА № 10 (2007)

ПРАВА ДЕТЕЙ В РАМКАХ ОТПРАВЛЕНИЯ ПРАВОСУДИЯ В ОТНОШЕНИИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ* CRC/C/GC/10

КОМИТЕТ ПО ПРАВАМ РЕБЕНКА Сорок четвертая сессия Женева, 15 января – 2 февраля 2007 года

25 апреля 2007

I. ВВЕДЕНИЕ 1. В своих докладах, представляемых Комитету по правам ребенка (далее – Комитет), государстваучастники нередко уделяют довольно много внимания правам детей, предположительно нарушивших уголовное законодательство, обвиняемых или признанных виновными в его нарушении, которые упоминаются также как «дети, находящиеся в конфликте с законом». Согласно руководящим принципам Комитета, касающимся подготовки периодических докладов, главным объектом в рамках информации, представляемой государствами-участниками, является осуществление статей 37 и 40 Конвенции о правах ребенка (далее – КПР). Комитет с удовлетворением отмечает многочисленные усилия, направленные на создание системы отправления правосудия по делам несовершеннолетних в соответствии с КПР. Вместе с тем очевидно и то, что многим государствам-участникам предстоит проделать еще немало работы для обеспечения полного соблюдения КПР, например в отношении процессуальных прав, разработки и реализации мер обращения с детьми, находящимися в конфликте с законом, без процедуры судебного разбирательства, а также использования лишения свободы лишь в качестве крайней меры. 2. Комитет в равной мере озабочен отсутствием информации о мерах, принимаемых * Официальный перевод с английского.

№ 3, грудень, 2008

государствами-участниками для предотвращения вступления детей в конфликт с законом. Это может быть результатом отсутствия комплексной политики в сфере правосудия по делам несовершеннолетних. Это может также объяснять, почему многие государства-участники представляют лишь весьма ограниченные статистические данные об обращении с детьми, находящимися в конфликте с законом. 3. Причиной подготовки настоящего замечания общего порядка является опыт рассмотрения деятельности государств-участников в сфере правосудия по делам несовершеннолетних, и в нем Комитет хотел бы дать государствам-участникам более обстоятельные ориентировки и рекомендации в отношении их усилий по созданию системы отправления правосудия по делам несовершеннолетних в соответствии с КПР. Эта система отправления правосудия по делам несовершеннолетних, которая должна поощрять, среди прочего, применение альтернативных мер, таких, как выведение несовершеннолетнего правонарушителя из системы уголовного правосудия и использование исправительной системы, будет давать государствам-участникам возможности эффективно реагировать на проблему детей, находящихся в конфликте с законом, это будет способствовать не только наилучшему обеспечению интересов этих детей, но и удовлетворению краткосрочных и долгосрочных интересов общества в целом. 37

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

II. ЦЕЛИ НАСТОЯЩЕГО ЗАМЕЧАНИЯ ОБЩЕГО ПОРЯДКА 4. Прежде всего Комитет хотел бы подчеркнуть, что КПР требует от государств-участников разработать и осуществлять комплексную политику в области правосудия по делам несовершеннолетних. Этот комплексный подход не должен ограничиваться осуществлением конкретных положений, содержащихся в статьях 37 и 40 КПР; он должен учитывать и общие принципы, закрепленные в статьях 2, 3, 6 и 12, а также во всех других соответствующих статьях КПР, таких, как статьи 4 и 39. Поэтому цели настоящего замечания общего порядка состоят в следующем: – поощрять государства-участники к разработке и осуществлению комплексной политики в области правосудия по делам несовершеннолетних в интересах предупреждения преступности среди несовершеннолетних и решения этой проблемы на основе КПР и в соответствии с ее положениями, а также к использованию соответствующей консультативной помощи и поддержки со стороны Межучрежденческой группы по вопросам правосудия в отношении несовершеннолетних, в состав которой входят представители Управления Верховного комиссара Организации Объединенных Наций по правам человека (УВКПЧ), Детского фонда Организации Объединенных Наций (ЮНИСЕФ), Управления Организации Объединенных Наций по наркотикам и преступности (ЮНОДК) и неправительственных организаций (НПО) и которая была создана в соответствии с резолюцией 1997/30 ЭКОСОС; – дать государствам-участникам ориентировки и рекомендации в отношении содержания этой комплексной политики в области правосудия по делам несовершеннолетних, уделяя при этом особое внимание предупреждению преступности среди несовершеннолетних, внедрению альтернативных мер, позволяющих решать проблему преступности среди несовершеннолетних без использования судебного разбирательства, а также толкованию и осуществлению всех других положений, содержащихся в статьях 37 и 40 КПР; – стимулировать интеграцию в национальную комплексную политику в области правосудия по делам несовершеннолетних других международных стандартов, и в частности Минимальных стандартных правил Организации Объединенных Наций, касающихся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних («Пекинские правила»), Правил Организации Объединенных Наций, касающихся защиты несовершеннолетних, лишенных свободы («Гаванские правила») и Руководящих принципов Организации 38

Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних («Эр-Риядские руководящие принципы»).

III. СИСТЕМА ОТПРАВЛЕНИЯ ПРАВОСУДИЯ ПО ДЕЛАМ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ: РУКОВОДЯЩИЕ ПРИНЦИПЫ КОМПЛЕКСНОЙ ПОЛИТИКИ 5. Прежде чем приступить к более подробному анализу требований КПР, Комитет вначале хотел бы упомянуть о руководящих принципах комплексной политики в области отправления правосудия по делам несовершеннолетних. В системе отправления правосудия по делам несовершеннолетних государства-участники должны систематизированно применять общие принципы, содержащиеся в статьях 2, 3, 6 и 12 КПР, а также основополагающие принципы отправления правосудия по делам несовершеннолетних, закрепленные в статьях 37 и 40. Недискриминация (статья 2) 6. Государства-участники должны принимать все необходимые меры для обеспечения равного обращения со всеми детьми, находящимися в конфликте с законом. Особое внимание должно уделяться фактическим проявлениям дискриминации и неравенства, которые могут быть результатом отсутствия последовательной политики и затрагивать уязвимые группы детей, такие, как бездомные дети, дети, принадлежащие к расовым, этническим, религиозным или языковым меньшинствам, дети из числа представителей коренных народов, девочки, дети-инвалиды и дети, неоднократно находившиеся в конфликте с законом (рецидивисты). В этом контексте важное значение имеет подготовка всех специалистов, работающих в системе отправления правосудия по делам несовершеннолетних (см. пункт 97), а также принятие правил, нормативных положений или протоколов, укрепляющих механизмы равного обращения с детьми-правонарушителями и предусматривающих возмещение вреда, предоставление средств правовой защиты и выплату компенсации. 7. Многие дети, находящиеся в конфликте с законом, являются также жертвами дискриминации, например когда они пытаются получить доступ к образованию или найти работу. Необходимо принять меры для предотвращения такой дискриминации, в частности посредством оказания детям из числа бывших правонарушителей надлежащей поддержки и помощи в их усилиях по реинтеграции в общество, и для проведения общественных кампаний, в ходе которых особое ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

внимание должно уделяться их праву выполнять полезную роль в обществе (статья 40, пункт 1). 8. Довольно часто уголовные кодексы содержат положения, устанавливающие уголовную ответственность за поведенческие проблемы детей, такие, как бродяжничество, уклонение от посещения школы, побег из дома и другие акты, которые нередко являются результатом психологических или социально-экономических проблем. Особую озабоченность вызывает тот факт, что жертвами этой криминализации нередко оказываются девочки и бездомные дети. Эти акты, известные также как статусные правонарушения, не считаются правонарушениями, если их совершают совершеннолетние лица. Комитет рекомендует государствам-участникам отменить положения о статусных правонарушениях, с тем чтобы обеспечить равное обращение для детей и совершеннолетних лиц в рамках закона. В этом контексте Комитет ссылается также на статью 56 Эр-Риядских руководящих принципов, которая гласит: «В целях предотвращения дальнейшего подрыва репутации, виктимизации и криминализации молодых людей следует принять законодательство, предусматривающее, что действия, не рассматриваемые в качестве правонарушения и не влекущие за собой наказания в случае их совершения взрослыми, не должны рассматриваться в качестве правонарушения и не должны влечь за собой наказания в случае совершения их молодыми лицами». 9. Кроме того, работу над поведенческими проблемами, такими, как бродяжничество, уклонение от посещения школы или побеги из дома, следует строить на основе мер по защите детей, включая оказание эффективной поддержки родителям и/или другим лицам, занимающимся вопросами попечения, и мер, нацеленных на устранение первопричин этого поведения. Наилучшее обеспечение интересов ребенка (статья 3) 10. Во всех решениях, принимаемых в контексте отправления правосудия по делам несовершеннолетних, главным соображением должно быть наилучшее обеспечение интересов ребенка. Дети отличаются от взрослых по своему физическому и психологическому развитию и по своим эмоциональным и образовательным потребностям. Такие различия составляют основу для признания меньшей вины за детьми, находящимися в конфликте с законом. Эти и другие различия служат причинами для создания отдельной системы правосудия по делам несовершеннолетних и требуют иного обращения с детьми. Наилучшее обеспечение интересов ребенка означает, например, что традиционные цели уголовного правосудия, такие, как № 3, грудень, 2008

пресечение/наказание, должны уступать место реабилитации и исправительным целям правосудия в отношении детей-правонарушителей. Этого можно добиться с учетом соображений эффективной общественной безопасности. Право на жизнь, выживание и развитие (статья 6) 11. Это неотъемлемое право каждого ребенка должно служить для государств-участников ориентиром и вдохновляющим фактором в деле разработки эффективных национальных стратегий и программ по предупреждению преступности среди несовершеннолетних, поскольку само собой разумеется, что преступность оказывает крайне негативное воздействие на развитие ребенка. Кроме того, это основополагающее право должно находить воплощение в такой политике решения проблемы преступности среди несовершеннолетних, которая предполагает поддержку развития ребенка. Смертная казнь и пожизненное тюремное заключение, не предусматривающие возможности условного освобождения, конкретно запрещены статьей 37 а) КПР (см. пункты 75–77 ниже). Лишение свободы имеет крайне негативные последствия для гармоничного развития ребенка и серьезно препятствует его реинтеграции в общество. В этом контексте статья 37 b) конкретно предусматривает, что лишение свободы, включая арест, задержание и тюремное заключение, должны использоваться лишь в качестве крайней меры и в течение как можно более короткого соответствующего периода времени в интересах полного соблюдения и обеспечения права ребенка на развитие (см. пункты 78–88 ниже)1. Право быть заслушанным (статья 12) 12. Право ребенка свободно выражать свои взгляды по всем вопросам, затрагивающим ребенка, должно полностью соблюдаться и осуществляться на всех этапах процесса отправления правосудия по делам несовершеннолетних (см. пункты 43–45 ниже). Комитет отмечает, что мнения детей, оказывающихся в системе правосудия по делам несовершеннолетних, становятся все более мощным фактором, диктующим необходимость усовершенствований и проведения реформы, а также реализации их прав. Достоинство (статья 40, пункт 1) 13. КПР предусматривает ряд основополагающих принципов обращения с детьми, находящимися в конфликте с законом: 1

Следует учитывать, что права ребенка, лишенного свободы, которые признаются в КПР, применяются в отношении детей, находящихся в конфликте с законом, а также детей, помещенных в соответствующие учреждения для целей ухода, защиты или лечения, включая психиатрические, воспитательные и наркологические учреждения, учреждения, занимающиеся вопросами защиты детей, или учреждения иммиграционной системы.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ – Обращение, которое способствует развитию у ребенка чувства достоинства и значимости. Этот принцип отражает основополагающее право человека, закрепленное в статье 1 Всеобщей декларации прав человека (ВДПЧ), которая предусматривает, что все люди рождаются свободными и равными в своем достоинстве и правах. Это неотъемлемое право на достоинство и значимость, которое конкретно упомянуто в преамбуле КПР, должно соблюдаться и защищаться на всем протяжении процесса обращения с ребенком с первого контакта с правоохранительными органами и на всех этапах любых мер обращения с ребенком. – Обращение, которое укрепляет в ребенке уважение к правам человека и свободам других. Этот принцип соответствует соображению, сформулированному в преамбуле и предусматривающему, что ребенок должен быть воспитан в духе идеалов, провозглашенных в Уставе Организации Объединенных Наций. Это также означает, что в системе правосудия по делам несовершеннолетних обращение с детьми и их образование должно быть направлено на воспитание уважения к правам и свободам человека (пункт 1 b) статьи 29 КПР и замечание общего порядка № 1 о целях образования). Совершенно очевидно, что этот принцип правосудия по делам несовершеннолетних требует полного соблюдения и осуществления гарантий справедливого судебного разбирательства, закрепленных в пункте 2 статьи 40 (см. пункты 40–67 ниже). Если основные представители системы правосудия по делам несовершеннолетних, такие, как сотрудники полиции, прокуроры, судьи и сотрудники службы пробации, не соблюдают в полной мере и не защищают эти гарантии, как можно ожидать того, что, сталкиваясь с такими негативными примерами, ребенок будет уважать права человека и основные свободы других? – Обращение, при котором учитывается возраст ребенка и желательность содействия его реинтеграции и выполнению им полезной роли в обществе. Этот принцип должен применяться, соблюдаться и уважаться на всем протяжении процесса обращения с ребенком с первого контакта с правоохранительными органами и на всех этапах осуществления любых мер обращения с ребенком. Он требует, чтобы все специалисты, работающие в системе отправления правосудия по делам несовершеннолетних, должны быть осведомлены об интересах развития ребенка, о динамичном и постоянном характере процесса роста детей, о том, что именно является наиболее подходящим для их благополучия, и о серьезных последствиях насилия в отношении детей. 40

– Уважение достоинства ребенка требует запрещения и предупреждения всех форм насилия при обращении с детьми, находящимися в конфликте с законом. Доклады, полученные Комитетом, показывают, что насилие имеет место на всех этапах процесса отправления правосудия по делам несовершеннолетних, начиная с первого контакта с полицией, в период досудебного содержания под стражей и в ходе пребывания в специализированном учреждении или других учреждениях для детей, приговоренных к лишению свободы. Комитет настоятельно призывает государстваучастники принять эффективные меры для предотвращения такого насилия и гарантировать, чтобы виновные привлекались к ответственности, а также обеспечить эффективное выполнение рекомендаций, сформулированных в докладе об исследовании Организации Объединенных Наций по вопросу о насилии в отношении детей, который был представлен Генеральной Ассамблее в октябре 2006 года (А/61/299). 14. Комитет признает, что сохранение общественной безопасности – это законная цель системы правосудия. Вместе с тем он считает, что наилучшей основой для достижения этой цели является полное соблюдение и осуществление руководящих и наиважнейших принципов отправления правосудия по делам несовершеннолетних, которые закреплены в КПР.

IV. ПРАВОСУДИЕ ПО ДЕЛАМ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ: РУКОВОДЯЩИЕ ПРИНЦИПЫ КОМПЛЕКСНОЙ ПОЛИТИКИ 15. Комплексная политика для системы правосудия по делам несовершеннолетних должна затрагивать следующие основные элементы: предупреждение преступности среди несовершеннолетних; меры реагирования без использования судебного разбирательства и меры реагирования в контексте судебного разбирательства; минимальный возраст уголовной ответственности и верхние возрастные пределы для целей правосудия по делам несовершеннолетних; гарантии справедливого судебного разбирательства; а также лишение свободы, включая досудебное содержание под стражей и тюремное заключение после суда. А. Предупреждение преступности среди несовершеннолетних 16. Одна из наиболее важных целей осуществления КПР – это содействие полному и гармоничному развитию личности, талантов и умственных и физических способностей ребенка (преамбула и статьи 6 и 29). Ребенок должен быть ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

подготовлен к самостоятельной и ответственной жизни в свободном обществе (преамбула и статья 29), в котором он/она может выполнять полезную роль с уважением к правам человека и основным свободам (статьи 29 и 40). В этом контексте родители несут ответственность за то, чтобы давать ребенку надлежащие советы и рекомендации в отношении осуществления его прав, закрепленных в Конвенции, с учетом развития его способностей. В свете этих и других положений КПР, если ребенок растет в условиях, которые могут создавать повышенный или серьезный риск его вовлечения в преступную деятельность, это явно не отвечает принципу наилучшего обеспечения его интересов. Следует принимать различные меры для обеспечения полного и равного осуществления прав на достаточный жизненный уровень (статья 27), на наивысший достижимый уровень физического и психического здоровья (статья 24), на образование (статьи 28 и 29), на защиту от всех форм физического или психологического насилия, оскорбления или злоупотребления (статья 19) и от экономической или социальной эксплуатации (статьи 32 и 34), а также на другие соответствующие услуги по уходу за детьми или их защите. 17. Как указано выше, политика в области отправления правосудия по делам несовершеннолетних, не предусматривающая комплекса мер, нацеленных на предупреждение преступности среди несовершеннолетних, страдает серьезными недостатками. Государствам-участникам следует полностью интегрировать в свою комплексную национальную политику в области правосудия по делам несовершеннолетних Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы), принятые Генеральной Ассамблеей в ее резолюции 45/112 от 14 декабря 1990 года. 18. Комитет полностью поддерживает Эр-Риядские руководящие принципы и соглашается с тем, что особое внимание следует уделять стратегиям предупреждения, способствующим успешной социальной адаптации и интеграции всех детей, в частности в рамках семьи, общины, групп сверстников, школы, профессиональной подготовки и трудовой деятельности, а также в рамках добровольных организаций. Это означает, среди прочего, что программы предупреждения следует ориентировать на оказание поддержки особо уязвимым семьям, вовлечение школ в процесс формирования основных ценностей (включая информирование о правах и обязанностях детей и родителей по закону) и распространение № 3, грудень, 2008

особой заботы и внимания на молодых людей, находящихся в группе риска. В этом контексте особое внимание следует также уделять детям, бросающим школу или по иным причинам не завершающим свое образование. Рекомендуется использовать поддержку со стороны групп сверстников и активное участие родителей. Государствам-участникам следует также разрабатывать услуги и программы общинного уровня, которые отвечали бы особым потребностям, проблемам, озабоченностям и интересам детей, особенно детей, неоднократно вступавшим в конфликт с законом, и которые предусматривали бы надлежащую консультативную помощь и содействие в виде рекомендаций для их семей. 19. В статьях 18 и 27 КПР подтверждено важное значение ответственности родителей за воспитание своих детей, но в то же время КПР требует от государств-участников оказывать необходимую помощь родителям (или других лицам, осуществляющим опеку над детьми) в выполнении их родительских обязанностей. Меры по оказанию помощи должны быть нацелены не только на предотвращение негативных ситуаций, но и – причем даже в большей мере – на содействие более полной реализации социального потенциала родителей. Имеется обширная информация о программах предупреждения, осуществляемых на уровне дома и семьи, таких, как обучение родителей, программы усиления взаимодействия между родителями и ребенком и программы домашних посещений, которые могут начинаться с раннего возраста ребенка. Кроме того, воспитание детей с раннего возраста обнаруживает корреляцию с более низким уровнем насилия и преступности в будущем. На общинном уровне достигнуты позитивные результаты в осуществлении таких программ, как «Опека силами общины» (ОСО), в основе которой лежит стратегия, нацеленная на предупреждение риска. 20. Государствам-участникам следует всемерно поощрять и поддерживать участие детей – в соответствии со статьей 12 КПР – и родителей, лидеров общин и других ключевых субъектов (например, представителей НПО, сотрудников служб пробации и работников социальной сферы) в разработке и осуществлении программ предупреждения. Качество такого участия имеет ключевое значение для успеха этих программ. 21. Комитет рекомендует государствамучастникам обращаться за поддержкой и консультативной помощью в их усилиях по разработке эффективных программ предупреждения к Межучрежденческой группе по вопросам правосудия в отношении несовершеннолетних. 41

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В. Меры реагирования/выведение несовершеннолетних правонарушителей из системы уголовного правосудия (см. также раздел Е ниже) 22. Применительно к детям, предположительно нарушившим уголовное законодательство, обвиняемым или признанным виновными в его нарушении, государственные власти могут использовать два вида мер реагирования: меры без возбуждения судебного разбирательства и меры в контексте судебного разбирательства. Комитет напоминает государствам-участникам, что они должны тщательно следить за тем, чтобы при этом обеспечивались полное соблюдение и защита прав человека и правовых гарантий. 23. Дети, находящиеся в конфликте с законом, в том числе дети-рецидивисты, имеют право на такое обращение, при котором учитывается желательность содействия их реинтеграции и выполнению ими полезной роли в обществе (пункт 1 статьи 40 КПР). Арест, задержание или тюремное заключение ребенка может использоваться лишь в качестве крайней меры (статья 37, пункт b)). В связи с этим необходимо – в рамках комплексной политики в области правосудия по делам несовершеннолетних – разработать и внедрить широкий спектр мер для обеспечения того, чтобы характер обращения с детьми соответствовал интересам их благосостояния, а также их положению и характеру преступления. Эти меры должны включать уход, опеку и надзор, консультативные услуги, назначение испытательного срока, воспитание, программы обучения и профессиональной подготовки и другие формы ухода, заменяющие уход в учреждениях (статья 40, пункт 4). Меры реагирования без использования судебного разбирательства 24. Согласно пункту 3 статьи 40 КПР государства-участники должны стремиться содействовать, в случае необходимости и желательности, принятию мер по обращению с детьми, которые, как считается, нарушили уголовное законодательство, обвиняются или признаются виновными в его нарушении, без использования судебного разбирательства. Учитывая тот факт, что большинство детей-правонарушителей совершают лишь одно правонарушение, комплекс мер, включающий выведение из системы уголовного правосудия/правосудия по делам несовершеннолетних и передачу в ведение альтернативных (социальных) служб (т. е. замена уголовной ответственности альтернативными видами воздействия), должен быть прочно утвердившейся 42

практикой, которая может и должна применяться в большинстве случаев. 25. По мнению Комитета, обязанность государств-участников содействовать принятию мер по обращению с детьми, находящимися в конфликте с законом, без использования судебного разбирательства распространяется, хотя, естественно, и не в исключительном порядке, на детей, совершивших незначительные правонарушения, такие, как кражи в магазинах или иные имущественные преступления с ограниченным ущербом, и детей, совершивших правонарушения впервые. Во многих государствах-участниках статистика показывает, что значительная часть – а зачастую и большинство – правонарушений, совершенных детьми, относится к этим категориям. Обработка всех таких дел без использования уголовно-правовых процедур в суде соответствует принципам, изложенным в пункте 1 статьи 40 КПР. Помимо того что этот подход позволяет избежать позорного клейма на репутации, он дает хорошие результаты для детей и отвечает интересам общественной безопасности, а также зарекомендовал себя как более затратоэффективный подход. 26. Государствам-участникам следует принимать меры по обращению с детьми, находящимися в конфликте с законом, без использования судебного разбирательства в качестве неотъемлемой части своей системы правосудия по делам несовершеннолетних и обеспечивать при этом полное соблюдение и защиту прав человека детей и правовые гарантии (статья 40, пункт 3 b)). 27. Право определения конкретного характера и содержания мер по обращению с детьми, находящимися в конфликте с законом, без использования судебного разбирательства, а также принятия необходимых законодательных и других мер для их реализации оставлено за государствамиучастниками. Тем не менее из информации, представленной в докладах государств-участников, явствует, что разработаны различные программы, подлежащие реализации на уровне общин, такие, как программы общинных услуг, надзора и рекомендаций, осуществляемые, например, работниками социальной сферы или сотрудниками службы пробации, семейные совещания и другие формы исправительного правосудия, включая реституцию и компенсацию для жертв. Этим опытом следует воспользоваться и другим государствамучастникам. Что касается полного соблюдения прав человека и правовых гарантий, то Комитет напоминает о соответствующих положениях статьи 40 КПР и подчеркивает следующее: ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

– выведение несовершеннолетнего правонарушителя из системы уголовного правосудия (т. е. меры по обращению с детьми, которые, как считается, нарушили уголовное законодательство, обвиняются или признаются виновными в его нарушении, без использования судебного разбирательства) следует использовать лишь в тех случаях, когда имеются неоспоримые доказательства того, что ребенок совершил предполагаемое преступление, что он на свободной и добровольной основе признает ответственность, что для получения этого признания не использовалось запугивание или давление и, наконец, что в ходе любых последующих процессуальных действий это признание не будет использоваться против него; – ребенок должен на свободной и добровольной основе дать письменное согласие на выведение из системы уголовного правосудия, и это согласие должно быть основано на надлежащей и конкретной информации о характере, содержании и продолжительности применения меры, а также о последствиях отказа от сотрудничества, осуществления и завершения этой меры. В целях усиления участия родителей государстваучастники могут также предусмотреть требование о получении согласия родителей, особенно когда ребенок не достиг 16-летнего возраста; – закон должен содержать конкретные положения, указывающие, в каких случаях возможно выведение правонарушителя из системы уголовного правосудия, а полномочия полиции, прокуратуры и/или других учреждений выносить решения по этому вопросу должны быть регламентированы и подлежать надзору, особенно в целях защиты ребенка от дискриминации; – ребенку должна быть предоставлена возможность обратиться за юридической или другой соответствующей помощью в отношении уместности и желательности меры по выведению из системы уголовного правосудия, предложенной компетентными органами, и в отношении возможности пересмотра этой меры; – завершение срока применения такой меры должно приводить к полному и окончательному закрытию дела. Конфиденциальные материалы о применении данной меры могут сохраняться для административных целей и целей проведения обзора, однако они не должны рассматриваться в качестве «уголовного дела», и ребенок, к которому ранее применялось такое воздействие, не должен восприниматься как имеющий судимость. Если этот факт каким-либо образом регистрируется, то доступ к этой информации должен предоставляться на исключительной основе и в № 3, грудень, 2008

течение ограниченного периода времени, например максимум один год, компетентным органам, уполномоченным заниматься детьми, находящимися в конфликте с законом. Меры реагирования в контексте судебного разбирательства 28. Когда компетентный орган (как правило, прокуратура) возбуждает судебное разбирательство, должны применяться принципы объективного и справедливого судебного разбирательства (см. раздел D ниже). В то же время система правосудия по делам несовершеннолетних должна обеспечивать широкие возможности для применения к детям, находящимся в конфликте с законом, социальных и/или воспитательных мер, а также строгого ограничения использования лишения свободы, и особенно досудебного содержания под стражей, в качестве крайней меры. На этапе вынесения решения по делу лишение свободы должно использоваться лишь в качестве крайней меры и в течение как можно более короткого соответствующего периода времени (статья 37 b)). Это значит, что государства-участники должны иметь службу пробации с хорошо подготовленным персоналом, с тем чтобы обеспечить максимальное и эффективное использование таких мер, как приказы об осуществлении контроля и надзора, пробация, надзор на уровне общины или центры ежедневного учета, а также возможность скорейшего освобождения из-под стражи. 29. Комитет напоминает государствамучастникам, что, согласно пункту 1 статьи 40 КПР, интересы реинтеграции требуют того, чтобы не предпринимались никакие действия, такие, как осуждение, социальная изоляция или распространение негативной информации о ребенке, которые могут воспрепятствовать полному участию ребенка в жизни его общины. Для того чтобы обращение с ребенком, находящимся в конфликте с законом, отвечало требованиям реинтеграции, все меры должны быть нацелены на оказание поддержки в усилиях, направленных на то, чтобы ребенок стал полноценным и полезным членом общества, в котором он живет. С. Возраст и дети, находящиеся в конфликте с законом. Минимальный возраст уголовной ответственности 30. Доклады, представленные государствамиучастниками, свидетельствуют о том, что минимальный возраст наступления уголовной ответственности в разных странах неодинаков. Он варьируется от весьма низкого уровня в 7–8 лет до надлежащего уровня в 14–16 лет. Целый ряд государств-участников используют два мини43

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ мальных возраста уголовной ответственности. Дети, находящиеся в конфликте с законом, которые на момент совершения преступления достигли нижнего возрастного предела, но не достигли верхнего минимального возраста, считаются подлежащими уголовной ответственности лишь в том случае, если они являются достаточно зрелыми в этом отношении. Оценка уровня такой зрелости выносится судом/судьей, причем участия эксперта-психолога зачастую не требуется, и на практике это приводит к тому, что в случае совершения серьезных преступлений применяется нижний возрастной предел. Эта система двух минимальных возрастных пределов нередко не только вызывает путаницу, но и оставляет многие вопросы на усмотрение суда/судьи, а также может приводить к дискриминационной практике. В свете этого широкого разброса уровней минимального возраста наступления уголовной ответственности Комитет считает необходимым дать государствам-участникам четкие ориентиры и рекомендации в отношении минимального возрастного предела уголовной ответственности. 31. Пункт 3 статьи 40 КПР требует от государств-участников стремиться содействовать, среди прочего, установлению минимального возраста, ниже которого дети считаются не способными нарушить уголовное законодательство, но сам такой минимальный возраст в нем не указан. Комитет понимает это положение как обязывающее государства- участники установить минимальный возраст наступления уголовной ответственности (МВУО). Этот минимальный возраст означает следующее: – дети, совершившие преступление в возрасте ниже этого минимума, не могут привлекаться к ответственности в рамках уголовно-правовой процедуры. Нарушить уголовное законодательство могут даже дети (самого) младшего возраста, но если они совершают преступление, не достигнув МВУО, то однозначно считается, что им не может быть предъявлено официальное обвинение и они не могут быть привлечены к ответственности в рамках уголовно-правовой процедуры. Применительно к этим детям могут быть приняты специальные меры защиты, если это необходимо для наилучшего обеспечения их интересов; – детям, которые на момент совершения преступления (или нарушения уголовного законодательства) достигли МВУО, но которым не исполнилось 18 лет (см. также пункты 35–38 ниже), может быть предъявлено официальное обвинение и против них могут быть возбуждены уголовно-правовые процедуры. Вместе с тем эти процедуры, включая их конечный результат, 44

должны полностью соответствовать принципам и положениям КПР, рассматриваемым в настоящем замечании общего порядка. 32. В правиле 4 Пекинских правил рекомендуется не устанавливать МВУО на слишком низком возрастном уровне, учитывая аспекты эмоциональной, духовной и интеллектуальной зрелости. В соответствии с этим правилом Комитет рекомендует государствам-участникам не устанавливать слишком низкий уровень МВУО и повысить существующий низкий МВУО до международно приемлемого уровня. Из этих рекомендаций следует, что минимальный возраст наступления уголовной ответственности, лежащий ниже 12-летнего предела, рассматривается Комитетом как не являющийся международно приемлемым. Государствам-участникам рекомендуется повысить свой более низкий МВУО до 12 лет в качестве абсолютного минимума и продолжать повышать его до более высокого возрастного предела. 33. В то же время Комитет настоятельно призывает государства-участники не снижать свой МВУО до 12 лет. Более высокий МВУО, например 14 или 16 лет, способствует обеспечению того, чтобы в системе правосудия по делам несовершеннолетних обращение с детьми, находящимися в конфликте с законом, строилось без использования судебного разбирательства при условии полного соблюдения прав человека и правовых гарантий в соответствии с пунктом 3 b) статьи 40 КПР. В этом контексте государствам-участникам в своих докладах следует подробно информировать Комитет о характере обращения с детьми, не достигшими МВУО, если признано, что они нарушили уголовное законодательство, считается, что они нарушили уголовное законодательство, или если они обвиняются в его нарушении, а также о том, какие правовые гарантии установлены для обеспечения того, чтобы обращение с ними было таким же объективным и справедливым, как и обращение с детьми, достигшими МВУО. 34. Комитет хотел бы выразить озабоченность по поводу практики допущения исключений из МВУО, которая позволяет использовать более низкий минимальный возраст наступления уголовной ответственности в тех случаях, когда ребенок, например, обвиняется в совершении серьезного преступления или когда он считается достаточно зрелым для привлечения к уголовной ответственности. Комитет настоятельно рекомендует государствам-участникам установить МВУО, не допускающий использования более низкого возраста в исключительном порядке. 35. Если доказательств возраста не имеется и невозможно установить, достиг ребенок МВУО ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

или нет, он не должен привлекаться к уголовной ответственности (см. также пункт 39 ниже). Верхний возрастной предел для системы правосудия по делам несовершеннолетних 36. Комитет хотел бы также привлечь внимание государств-участников к вопросу о верхнем возрастном пределе для применения норм правосудия по делам несовершеннолетних. Эти специальные нормы – как специальные процессуальные нормы, так и правила выведения правонарушителя из системы уголовного правосудия и специальные меры – должны применяться начиная с установленного в стране МВУО ко всем детям, которые на момент предполагаемого совершения преступления (или акта, подлежащего наказанию согласно уголовному законодательству) не достигли 18-летнего возраста. 37. Комитет хотел бы напомнить государствамучастникам о том, что они признали право каждого ребенка, который, как считается, нарушил уголовное законодательство, обвиняется или признается виновным в его нарушении, на обращение, соответствующее положениям статьи 40 КПР. Это значит, что любое лицо, которое на момент предполагаемого совершения преступления не достигло 18-летнего возраста, должно подлежать обращению в соответствии с нормами правосудия по делам несовершеннолетних. 38. В связи с этим Комитет рекомендует тем государствам-участникам, которые ограничивают применение своих норм правосудия по делам несовершеннолетних детьми, не достигшими 16-летнего (или меньшего) возраста или которые позволяют в порядке исключения обращаться с 16 или 17-летними детьми как со взрослыми преступниками, изменить свои законы в целях достижения недискриминационного или полного применения своих норм правосудия по делам несовершеннолетних ко всем лицам, не достигшим 18-летнего возраста. Комитет с удовлетворением отмечает, что некоторые государстваучастники предусматривают применение норм и правил правосудия по делам несовершеннолетних к лицам в возрасте 18 лет и старше – обычно до 21 года – либо в качестве общего правила, либо в порядке исключения. 39. Наконец, Комитет хотел бы подчеркнуть тот факт, что для полного осуществления статьи 7 КПР важно требовать, в частности, того, чтобы каждый ребенок регистрировался сразу же после рождения, с тем чтобы так или иначе установить возрастные пределы, причем это касается всех государств-участников. Ребенок, не имеющий доказанной даты рождения, оказывается крайне уязвимым перед лицом всевозможных № 3, грудень, 2008

злоупотреблений и несправедливости в вопросах семейных отношений, работы, образования и трудоустройства, особенно в рамках системы правосудия по делам несовершеннолетних. Каждому ребенку должно бесплатно выдаваться свидетельство о рождении всякий раз, когда ему нужно доказать свой возраст. Если доказательств возраста не имеется, то ребенок имеет право на надежное медицинское или социальное расследование, позволяющее установить его возраст, а в спорных ситуациях или в случае отсутствия исчерпывающих доказательств ребенок должен иметь право на решение вызывающего сомнение вопроса в его пользу. D. Гарантии справедливого судебного разбирательства 40. Пункт 2 статьи 40 КПР содержит важный перечень прав и гарантий, которые призваны обеспечить для ребенка, который, как считается, нарушил уголовное законодательство или обвиняется в его нарушении, справедливое обращение и судебное разбирательство. Большинство этих гарантий закреплено также в статье 14 Международного пакта о гражданских и политических правах (МПГПП), проанализированной и прокомментированной Комитетом по правам человека в его замечании общего порядка № 13 (1984) (Отправление правосудия), которое в настоящее время находится в стадии пересмотра. Однако задача обеспечения этих гарантий для детей имеет особые аспекты, которые будут освещены в настоящем разделе. Прежде чем сделать это, Комитет хотел бы подчеркнуть, что ключевым условием для надлежащего и эффективного осуществления этих прав или гарантий являются профессиональные качества лиц, работающих в системе отправления правосудия по делам несовершеннолетних. Подготовка специалистов, например сотрудников полиции, прокуроров, юридических и иных представителей ребенка, судей, сотрудников службы пробации, работников социальной сферы и других лиц, имеет важнейшее значение и должна осуществляться на систематизированной и непрерывной основе. Эти специалисты должны быть хорошо информированы об особенностях физического, психологического, психического и социального развития ребенка, и особенно подростка, а также об особых потребностях наиболее уязвимых детей, таких, как дети-инвалиды, перемещенные дети, беспризорные дети, дети-беженцы и дети-просители убежища, а также дети, принадлежащие к расовым, этническим, религиозным, языковым или другим меньшинствам (см. пункты 6–9 выше). Учитывая 45

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ то, что в системе правосудия по делам несовершеннолетних легко можно упустить из виду девочек, поскольку они составляют весьма немногочисленную группу, особое внимание необходимо уделять их конкретным потребностям, например связанным с теми злоупотреблениями, которым они подвергались ранее, а также особым потребностям в плане здравоохранения. Специалисты и сотрудники соответствующих учреждений должны при всех обстоятельствах действовать таким образом, чтобы способствовать развитию у ребенка чувства достоинства и значимости, укреплять в нем уважение к правам человека и основным свободам других и содействовать его реинтеграции и выполнению им полезной роли в обществе (статья 40, пункт 1). Все гарантии, закрепленные в пункте 2 статьи 40, которые будут освещены ниже, представляют собой минимальные стандарты, а это значит, что государства-участники могут и должны стараться установить и соблюдать более высокие стандарты, например, в вопросах правовой помощи и участия ребенка и его родителей в судебном разбирательстве. Неретроактивность правосудия по делам несовершеннолетних (статья 40, пункт 2 а)) 41. Пункт 2 а) статьи 40 КПР предусматривает, что принцип, согласно которому никто не может быть признан виновным в совершении какого-либо уголовного преступления вследствие какого-либо действия или упущения, которое, согласно действовавшему в момент его совершения внутригосударственному законодательству или международному праву, не являлось уголовным преступлением, применяется и к детям (см. также статью 15 МПГПП). Это означает, что ни один ребенок не может быть обвинен или осужден по уголовному законодательству за действие или упущение, которые на момент их совершения не были запрещены национальным или международным правом. В свете того что в последнее время многие государства-участники усилили и/ или расширили положения уголовного законодательства в целях пресечения терроризма и борьбы с ним, Комитет рекомендует государствамучастникам обеспечить, чтобы эти изменения не приводили к ретроактивному или непреднамеренному наказанию детей. Комитет хотел бы также напомнить государствам-участникам, что закрепленный в 15 МПГПП принцип, согласно которому не может назначаться более тяжкое наказание, чем то, которое подлежало применению в момент совершения уголовного преступления, в свете статьи 41 КПР применяется и к детям в государствах – участниках МПГПП. Ни один ребенок не должен подвергаться более тяжкому 46

наказанию, чем то, которое подлежало применению в момент нарушения им уголовного законодательства. Но если после совершения этого деяния в законодательство было внесено изменение, предусматривающее более легкое наказание, ребенок должен пользоваться этим изменением. Презумпция невиновности (статья 40, пункт 2 b) i)) 42. Презумпция невиновности имеет основополагающее значение для защиты прав человека детей, находящихся в конфликте с законом. Это означает, что бремя доказывания вины ребенка лежит на обвинении. Ребенок, который, как считается, нарушил уголовное законодательство или обвиняется в его нарушении, имеет право на решение вопросов, вызывающих сомнение, в его пользу и признается виновным по предъявленным ему обвинениям лишь в том случае, если обоснованность этих обвинений была доказана при отсутствии разумных оснований для сомнения. Ребенок имеет право на соответствующее обращение в соответствии с этой презумпцией, и все государственные органы или другие участвующие структуры обязаны воздерживаться от предопределения исхода судебного процесса. Государствамучастникам следует представлять информацию о развитии ребенка в целях обеспечения того, чтобы этот принцип презумпции невиновности соблюдался на практике. Из-за недостаточного понимания процедур, незрелости, страха или в силу иных причин ребенок может вести себя подозрительно, но власти не должны считать ребенка виновным без доказательства его вины при отсутствии разумных оснований для сомнения. Право быть заслушанным (статья 12) 43. Пункт 2 статьи 12 КПР требует того, чтобы ребенку представлялась возможность быть заслушанным в ходе любого судебного или административного разбирательства, затрагивающего ребенка, либо непосредственно, либо через представителя или соответствующий орган в порядке, предусмотренном процессуальными нормами национального законодательства. 44. Совершенно очевидно, что для ребенка, который, как считается, нарушил уголовное законодательство, обвиняется или признается виновным в его нарушении, право быть заслушанным имеет фундаментальное значение для справедливого судебного разбирательства. В равной мере очевидно и то, что ребенок имеет право быть заслушанным непосредственно, а не только через своего представителя или соответствующий орган, если это отвечает принципу наилучшего обеспечения его интересов. Это право должно полностью соблюдаться на всех стадиях разбиВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

рательства, начиная с досудебного этапа, когда ребенок имеет право хранить молчание, равно как и право быть заслушанным сотрудниками полиции, прокурором и судьей, ведущим судебное следствие. Вместе с тем оно применяется и на этапах рассмотрения дела в суде и исполнения назначенных мер наказания. Иными словами, ребенку должна быть предоставлена возможность свободно выражать свои взгляды, и этим взглядам следует уделять должное внимание в соответствии с возрастом и зрелостью ребенка (статья 12, пункт 1) на всем протяжении разбирательства в системе правосудия по делам несовершеннолетних. Это означает, что, для того чтобы ребенок мог эффективно участвовать в разбирательстве, он должен быть проинформирован не только о сути обвинений (см. пункты 47–48 ниже), но и о процедуре отправления правосудия по делам несовершеннолетних как таковой и о возможных мерах. 45. Ребенку должна быть предоставлена возможность выражать свои взгляды в отношении (альтернативных) мер, которые могут быть назначены, и должное внимание следует уделять тем конкретным пожеланиям или предпочтениям, которые он может иметь в этом отношении. Утверждение о наличии уголовной ответственности ребенка предполагает, что он должен быть правомочным и способным эффективно участвовать в принятии решений относительно наиболее подходящей реакции на заявления о том, что он нарушил уголовное законодательство (см. пункт 46 ниже). Нет никаких сомнений в том, что ответственность за принятие решений лежит на судьях, участвующих в разбирательстве. Но обращение с ребенком как с пассивным объектом означает непризнание его прав и не способствует эффективному реагированию на его поведение. Это относится и к исполнению назначенной меры или мер наказания. Исследования показывают, что активное участие ребенка в ее/их исполнении в большинстве случаев способствует достижению позитивного результата. Право на эффективное участие в разбирательстве (статья 40, пункт 2 b) iv)) 46. Для справедливого судебного разбирательства требуется, чтобы ребенок, который, как считается, нарушил уголовное законодательство или обвиняется в его нарушении, был в состоянии эффективно участвовать в судебном разбирательстве, а следовательно, он должен понимать суть обвинений и возможные последствия и меры наказания, с тем чтобы он мог ориентировать своего законного представителя, заявлять отвод свидетелям, излагать последовательность событий № 3, грудень, 2008

и принимать надлежащие решения в отношении доказательств, свидетельских показаний и меры или мер наказания, которые будут назначены. Статья 14 Пекинских правил предусматривает, что судебное разбирательство должно осуществляться в атмосфере понимания, с тем чтобы несовершеннолетний мог участвовать в нем и свободно излагать свою точку зрения. Принцип учета возраста и зрелости ребенка может также потребовать изменения процедур и практики организации и ведения судебных заседаний. Незамедлительное и непосредственное информирование об обвинении/обвинениях (статья 40, пункт 2 b) ii)) 47. Каждый ребенок, который, как считается, нарушил уголовное законодательство или обвиняется в его нарушении, имеет право на незамедлительное и непосредственное информирование об обвинениях, выдвинутых против него. Незамедлительное и непосредственное информирование означает информирование в кратчайший возможный срок, т. е. когда прокурор или судья первоначально предпринимает процедурные действия против ребенка. Однако, когда компетентные органы решают заниматься делом без использования судебного разбирательства, ребенок также должен информироваться об обвинении/ обвинениях, которые могут оправдывать такой подход. Это составляет часть закрепленного в пункте 3 b) статьи 40 КПР требования относительно полного соблюдения правовых гарантий. Ребенок должен информироваться на языке, который он понимает. Это может требовать представления информации на иностранном языке, а также «перевода» официальной юридической терминологии, нередко используемой в уголовных обвинениях/обвинениях по делам несовершеннолетних, на язык, понятный ребенку. 48. Недостаточно предоставить в распоряжение ребенка официальный документ: нередко может оказаться необходимым устное разъяснение. Компетентные органы не должны оставлять эту задачу родителям, законным опекунам или лицам, оказывающим ребенку правовую или другую помощь. Компетентные органы (например, полиция, прокурор, судья) должны удостовериться в том, что ребенок понимает каждое обвинение, выдвинутое против него. Комитет считает, что представление этой информации родителям или законным опекунам не должно быть альтернативой сообщению этой информации ребенку. Было бы наиболее целесообразно, если бы как ребенок, так и родители и законные опекуны получали эту информацию таким образом, чтобы они могли 47

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ понимать обвинение/обвинения и возможные последствия. Правовая и другая необходимая помощь (статья 40, пункт 2 b) ii)) 49. Ребенку должна гарантироваться правовая и другая необходимая помощь при подготовке и осуществлении его защиты. КПР конкретно требует того, чтобы ребенку предоставлялась помощь, которая отнюдь не всегда может быть правовой, но она должна быть надлежащей. Вопрос о порядке предоставления этой помощи оставлен на усмотрение государств-участников, но она должна быть бесплатной. Комитет рекомендует государствам-участникам принять все возможные меры для организации надлежащей квалифицированной правовой помощи, например силами экспертов-юристов или иных специалистов в вопросах права. Возможна и другая надлежащая помощь (например, силами работников социальной сферы), но такие лица должны располагать достаточными знаниями и пониманием различных юридических аспектов процедур отправления правосудия по делам несовершеннолетних и должны иметь подготовку для работы с детьми, находящимися в конфликте с законом. 50. Как это предусмотрено в пункте 3 b) статьи 14 МПГПП, ребенок и его помощник должны иметь достаточное время и возможности для подготовки своей защиты. Контакты между ребенком и его помощником – либо в письменной, либо в устной форме – должны осуществляться в условиях, при которых полностью соблюдается конфиденциальность таких контактов в соответствии с гарантией, закрепленной в пункте 2 b) vii) статьи 40 КПР, и право ребенка на защиту от вмешательства в его личную жизнь и посягательства на тайну корреспонденции (статья 16 КПР). Ряд государств-участников выдвинули оговорки в отношении этой гарантии (статья 40, пункт 2 b) ii), КПР), очевидно, полагая, что она требует предоставления исключительно правовой помощи, т. е. помощи адвоката. Это не так, и такие оговорки могут и должны быть сняты. Безотлагательное принятие решений при участии родителей (статья 40, пункт 2 b) iii)) 51. На международном уровне существует консенсус в отношении того, что для детей, находящихся в конфликте с законом, период времени между совершением преступления и окончательным ответом на это деяние должен быть как можно более коротким. Чем продолжительнее этот период, тем больше вероятность того, что мера реагирования утратит свое позитивное воспитательное воздействие, и тем больший урон будет нанесен репутации ребенка. В этом 48

контексте Комитет ссылается также на пункт d) статьи 37 КПР, согласно которому ребенок, лишенный свободы, имеет право на незамедлительное принятие решения в отношении своего заявления, в котором он оспаривает законность лишения его свободы. Термин «prompt» («незамедлительное») является даже более сильным – причем вполне обоснованно, учитывая серьезность лишения свободы, – чем термин «without delay» («безотлагательное») (статья 40, пункт 2) b) iii), КПР), который является более сильным, чем термин «without undue delay» («без неоправданной задержки»), использованный в пункте 3 c) статьи 14 МПГПП. 52. Комитет рекомендует государствамучастникам установить и соблюдать временные рамки для периода между совершением преступления и завершением полицейского расследования, вынесением решения прокурором (или другим компетентным органом) о предъявлении обвинений ребенку и окончательным рассмотрением и вынесением решения судом или другим компетентным судебным органом. Эти временные рамки должны быть намного более узкими, чем те, которые установлены для взрослых. В то же время безотлагательное принятие решений должно быть результатом процесса, в рамках которого полностью соблюдаются права человека ребенка и правовые гарантии. В этом процессе безотлагательного принятия решений должна предоставляться правовая или другая необходимая помощь. Она не должна ограничиваться рассмотрением дела в суде или другом судебном органе, а должна также распространяться и на все другие этапы процесса начиная с опроса (допроса) ребенка сотрудниками полиции. 53. В ходе разбирательства должны также присутствовать родители или законные опекуны, поскольку они могут оказать общую психологическую и эмоциональную помощь ребенку. Присутствие родителей не означает, что родители могут действовать в защиту ребенка или участвовать в процессе принятия решений. Вместе с тем по просьбе ребенка или лица, оказывающего ему правовую или другую необходимую помощь, или в силу того, что это не отвечает наилучшему обеспечению интересов ребенка (статья 3 КПР), судья или компетентный орган может ограничить или исключить присутствие родителей в ходе разбирательства. 54. Комитет рекомендует государствамучастникам конкретно предусмотреть в законе максимально возможное участие родителей или законных опекунов в разбирательствах, возбужденных против ребенка. Это участие должно в ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

целом способствовать обеспечению эффективности реагирования на нарушение уголовного законодательства ребенком. Для содействия участию родителей родители должны информироваться о задержании их ребенка в кратчайшие возможные сроки. 55. В то же время Комитет выражает сожаление по поводу отмечающейся в некоторых странах тенденции к введению практики наказания родителей за преступления, совершенные их детьми. Гражданская ответственность за ущерб, причиненный деянием ребенка, в некоторых ограниченных случаях может быть уместной, особенно когда речь идет о детях более младшего возраста (например, до 16 лет). Но привлечение к уголовной ответственности родителей детей, находящихся в конфликте с законом, скорее всего вряд ли будет способствовать тому, что они станут активными партнерами в деле социальной реинтеграции их ребенка. Свобода от принуждения к даче показаний против самого себя (статья 40, пункт 2) b) iv)) 56. Согласно пункту 3 g) статьи 14 МПГПП КПР ребенок не должен принуждаться к даче свидетельских показаний или признанию вины. Это в первую очередь – и само собой разумеется – означает, что применение пыток и жестокого, бесчеловечного или унижающего достоинство обращения для получения признания является грубым нарушением прав ребенка (статья 37 а) КПР) и является совершенно неприемлемым. Любое такое заявление или признание не может использоваться в качестве доказательства (статья 15 Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания). 57. Существует множество других, менее насильственных способов сподвигнуть или подвести ребенка к признанию или даче показаний против самого себя. Термин «принуждение» следует толковать в широком смысле и не ограничивать физической силой или явными нарушениями прав человека. Возраст ребенка, его уровень развития, продолжительность допроса, непонимание происходящего со стороны ребенка, страх перед неизвестными последствиями или предполагаемой возможностью тюремного заключения – все это может подвести его к даче ложного признания. Вероятность этого может еще больше возрасти, если ребенку говорят, например: «Ты сможешь идти домой, как только скажешь нам правду», или обещают смягчение наказания или освобождение из-под стражи. 58. Допрашиваемый ребенок должен иметь доступ к законному или иному соответствую№ 3, грудень, 2008

щему представителю и быть в состоянии добиваться присутствия своего родителя или родителей в ходе допроса. Должен быть установлен независимый надзор над методами производства допроса в целях обеспечения того, чтобы показания давались в добровольном порядке, а не по принуждению, учитывая всю совокупность обстоятельств, и были надежными. При рассмотрении вопроса о добровольном характере и надежности показаний или признания ребенка суд или другой судебный орган должен учитывать возраст ребенка, продолжительность его содержания под стражей и допроса и присутствие адвоката или иного защитника, родителя/родителей или независимых представителей ребенка. Сотрудники полиции и других следственных органов должны иметь надлежащую подготовку, с тем чтобы избегать использования приемов и методов допроса, которые приводят к получению принудительных или ненадежных признаний и показаний. Присутствие свидетелей и изучение их показаний (статья 40 пункт 2 b) iv)) 59. Гарантия, закрепленная в пункте 2 b) iv)) статьи 40 КПР, подчеркивает необходимость соблюдения принципа равенства сторон (т. е. равенство или паритет защиты и обвинения) при отправлении правосудия по делам несовершеннолетних. Использование термина «изучение… либо самостоятельно, либо при помощи других лиц» обусловлено фактом наличия различий в правовых системах, особенно между обвинительными и следственными судебными процессами. В рамках последних ответчику нередко разрешается изучать свидетельские показания, хотя он редко использует это право, оставляя рассмотрение свидетельских показаний адвокату, или, когда речь идет о детях, – другому соответствующему органу. Вместе с тем по-прежнему важно, чтобы адвокат или другой представитель информировал ребенка о возможности изучения свидетельских показаний и выражения по ним своих взглядов, которым следует уделять должное внимание в соответствии с возрастом и зрелостью ребенка (статья 12). Право на обжалование (статья 40, пункт 2 b) v)) 60. Ребенок имеет право обжаловать решение, которым он был признан виновным по обвинению или обвинениям, выдвинутым против него, а также меры, которые были назначены вследствие этого решения о признании его виновным. Решение по этой апелляции должен выносить вышестоящий компетентный, независимый и беспристрастный орган власти или судебный орган, т. е. орган, который отвечает тем же стандартам и 49

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ требованиям, что и орган, занимавшийся рассмотрением дела в первой инстанции. Эта гарантия аналогична гарантии, закрепленной в пункте 5 статьи 14 МПГПП. Право на обжалование не ограничивается одними лишь наиболее серьезными преступлениями. 61. По всей видимости, именно по этой причине целый ряд государств-участников сделали оговорки в отношении этого положения, с тем чтобы ограничить это право ребенка на обжалование решения более серьезными преступлениями и/или приговорами, предусматривающими тюремное заключение. Комитет напоминает государствам – участникам МПГПП, что аналогичные положения содержатся в пункте 5 статьи 14 Пакта. В свете статьи 41 КПР это означает, что данная статья должна предоставлять право на обжалование каждому ребенку, в отношении которого вынесено судебное решение. Комитет рекомендует государствам-участникам снять свои оговорки в отношении положения, содержащегося в пункте 2 b) v) статьи 40. Бесплатная помощь переводчика (статья 40, пункт 2 b) vi)) 62. Если ребенок не может понимать языка, используемого в системе правосудия по делам несовершеннолетних, или говорить на нем, то он имеет право на получение бесплатной помощи переводчика. Эту помощь нельзя ограничивать лишь судебным разбирательством, она должна предоставляться на всех этапах процесса отправления правосудия по делам несовершеннолетних. Важно также, чтобы переводчик имел соответствующую подготовку для работы с детьми, поскольку характер использования и понимания родного языка у детей может быть иным, чем у взрослых. Отсутствие соответствующих знаний и/или опыта может воспрепятствовать полному уяснению ребенком заданных вопросов и привести к нарушению права на справедливое судебное разбирательство и на эффективное участие. Условие, начинающееся с «если», – «если ребенок не понимает используемого языка или не говорит на нем» – означает, что ребенку, например иностранного или этнического происхождения, который, помимо своего родного языка, понимает официальный язык и говорит на нем, не требуется предоставлять бесплатную помощь переводчика. 63. Комитет хотел бы также привлечь внимание государств-участников к детям, страдающим расстройствами речи или имеющим другие недостатки. В соответствии с духом пункта 2 b) vi) статьи 40 и с учетом особых мер защиты, предусмотренных для детей-инвалидов в статье 23, Комитет рекомендует государствам-участникам 50

обеспечить, чтобы детям, страдающим расстройствами речи или имеющим другие недостатки, предоставлялась надлежащая и эффективная помощь хорошо подготовленных специалистов, например на языке знаков, если они оказываются в системе правосудия по делам несовершеннолетних (в этом отношении см. также замечание общего порядка № 9 (Права детей-инвалидов) Комитета по правам ребенка). Полное уважение личной жизни (статья 16 и статья 40, пункт 2 b) vii)) 64. Право ребенка на полное уважение его личной жизни на всех стадиях разбирательства отражает право на защиту личной жизни, закрепленное в статье 16 КПР. Формулировка «на всех стадиях разбирательства» охватывает период с первоначального контакта с правоохранительными органами (например, с просьбы дать информацию и установления личности) до окончательного решения компетентного органа или прекращения надзора, попечения или лишения свободы. В данном контексте цель состоит в том, чтобы избежать ущерба, который может быть нанесен вследствие излишней огласки или создания негативного образа. Не должна публиковаться никакая информация, которая может привести к установлению личности ребенка-правонарушителя, поскольку это может привести к подрыву репутации и оказать влияние на его способность получить доступ к образованию, работе, жилью или оставаться в безопасности. Это означает, что государственным властям следует всячески воздерживаться от публикации пресс-релизов по поводу преступлений, предположительно совершенных детьми, и ограничивать их исключительными случаями. Они должны принимать меры для обеспечения того, чтобы при помощи этих пресс-релизов невозможно было установить личность детей. К журналистам, нарушающим право ребенка, находящегося в конфликте с законом, на личную жизнь, следует применять дисциплинарные, а при необходимости (например, в случае неоднократных нарушений) – и уголовноправовые санкции. 65. В интересах защиты личной жизни ребенка в большинстве государств-участников существует правило, – иногда допускающее возможность исключений, – согласно которому судебные или иные слушания по делу ребенка, обвиняемого в нарушении уголовного законодательства, должны быть закрытыми. Это правило допускает присутствие экспертов или других специалистов при наличии специального разрешения суда. Открытые слушания в системе правосудия по делам несовершеннолетних должны быть возможны лишь в четко определенных случаях и ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

при наличии письменного решения суда. Ребенок должен иметь возможность обжаловать такое решение. 66. Комитет рекомендует всем государствамучастникам ввести правило, согласно которому судебные или иные слушания по делу ребенка, находящегося в конфликте с законом, должны носить закрытый характер. Исключения из этого правила должны быть строго ограничены и четко оговорены в законе. Решение/приговор должны оглашаться на открытом заседании суда таким образом, чтобы не раскрывать личность ребенка. Право на личную жизнь (статья 16) требует того, чтобы все специалисты, участвующие в исполнении мер, назначенных судом или другим компетентным органом, во всех своих внешних контактах сохраняли в тайне всю информацию, которая может привести к раскрытию личности ребенка. Кроме того, право на личную жизнь означает также, что материалы дел детейправонарушителей должны носить строго конфиденциальный характер и не передаваться третьим лицам, за исключением лиц, непосредственно участвующих в расследовании и рассмотрении дела, а также в вынесении решения по нему. Во избежание подрыва репутации и/или формирования предубеждений материалы дел детейправонарушителей не должны использоваться при разборе дел взрослых правонарушителей в последующих случаях, связанных с тем же правонарушителем (см. Пекинские правила, правила 21.1 и 21.2) или для усиления будущих приговоров по таким делам. 67. Комитет рекомендует также государствамучастникам ввести правила, допускающие автоматическое исключение из материалов уголовных дел имени ребенка – правонарушителя до достижения им 18-летнего возраста или, в случае некоторых ограниченных серьезных преступлений, когда такое исключение возможно по просьбе ребенка, если это необходимо при определенных условиях (например, несовершение преступления в течение двух лет после последнего осуждения). Е. Меры (см. также главу IV, раздел В, выше) Досудебные альтернативы 68. Решение о возбуждении официальной уголовно-правовой процедуры не означает, что эта процедура непременно должна завершиться вынесением судом официального приговора в отношении ребенка. В соответствии с замечаниями, сформулированными выше в разделе В, Комитет хотел бы подчеркнуть, что компетентным органам (в большинстве государств – органам прокуратуры) следует постоянно изучать № 3, грудень, 2008

возможности использования альтернатив судебному осуждению. Иными словами, следует и далее предпринимать усилия для достижения надлежащего завершения дела, предлагая меры, аналогичные упомянутым в разделе В. Характер и продолжительность применения этих мер, предложенных обвинением, могут быть более серьезными, и в этом случае необходима правовая или другая соответствующая помощь. Выполнение такой меры следует преподносить ребенку как способ приостановления официальной процедуры уголовного судопроизводства/ судопроизводства по делам несовершеннолетних, которая будет прекращена, если ее осуществление будет иметь удовлетворительные результаты. 69. В процессе предложения альтернатив судебному осуждению на уровне прокурора следует полностью соблюдать права человека ребенка и правовые гарантии. В этом контексте Комитет ссылается на рекомендации, изложенные в пункте 27 выше, которые в равной мере справедливы и в данном случае. Решения суда/судьи по делам несо вершеннолетних 70. После объективного и справедливого судебного разбирательства в полном соответствии со статьей 40 КПР (см. главу IV, раздел D, выше) выносятся решения в отношении мер, которые следует применить к ребенку, признанному виновным в совершении предполагаемого преступления или преступлений. Законы должны предоставлять суду/судье или другому компетентному, независимому, беспристрастному органу власти или судебному органу широкий спектр возможных альтернатив помещению в специализированные учреждения и лишению свободы, неполный перечень которых приведен в пункте 4 статьи 40 КПР, с тем чтобы лишение свободы использовалось лишь в качестве крайней меры и в течение как можно более короткого периода времени (статья 37 b) КПР). 71. Комитет хотел бы подчеркнуть, что реакция на преступление должна быть соразмерна не только обстоятельствам и степени тяжести преступления, но и возрасту, меньшей виновности, положению и потребностям ребенка, а также различным, и особенно долгосрочным, потребностям общества. Чисто карательный подход не соответствует руководящим принципам правосудия по делам несовершеннолетних, изложенным в пункте 1 статьи 40 КПР (см. пункты 5–14 выше). Комитет вновь отмечает, что телесные наказания в качестве одной из мер наказания являются нарушением этих принципов, а также статьи 37, которая запрещает все формы жестокого, бесчеловечного и унижающего достоинство обраще51

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ ния или наказания (см. также замечание общего порядка № 8 (2006) Комитета (Право ребенка на защиту от телесных наказаний и других жестоких или унижающих достоинство видов наказания)). В случаях, когда речь идет о серьезных преступлениях, совершенных детьми, могут быть рассмотрены меры, соразмерные положению лица, совершившего преступление, и степени тяжести преступления, в том числе с учетом необходимости обеспечения общественной безопасности и применения наказаний. Применительно к детям такие соображения всегда должны отступать перед необходимостью обеспечения благосостояния и наилучших интересов ребенка, а также содействия его реинтеграции. 72. Комитет отмечает, что если решение о назначении наказания связано с возрастом ребенка, а доказательства возраста ребенка носят противоречивый, недостаточный или неопределенный характер, то ребенок должен иметь право на применение принципа решения вопроса, вызывающего сомнение, в пользу ответной стороны (см. также пункты 35 и 39 выше). 73. Что касается альтернатив лишению свободы/помещению в специализированные учреждения, то имеющийся опыт в плане использования и применения таких мер является весьма обширным. Государствам-участникам следует пользоваться этим опытом, а также развивать и внедрять эти альтернативы, адаптируя их к своей собственной культуре и традициям. Само собой разумеется, что меры, равносильные принудительному труду или пыткам либо бесчеловечному и унижающему достоинство обращению должны быть строго запрещены, а виновные в применении такой незаконной практики привлечены к ответственности. 74. После этих общих замечаний Комитет хотел бы привлечь внимание к мерам, запрещенным согласно статье 37 а) КПР, и к лишению свободы. Запрещение смертной казни 75. В статье 37 а) КПР подтверждается международно признанная норма (см., например, пункт 5 статьи 6 МПГПП), согласно которой за преступление, совершенное лицом, которому на этот момент не исполнилось 18 лет, не может быть назначена смертная казнь. Хотя текст этого положения вполне ясен, некоторые государстваучастники полагают, что эта норма запрещает лишь казнить лиц в возрасте до 18 лет. Однако четко выраженным и решающим критерием этой нормы является возраст на момент совершения преступления. Это означает, что смертная казнь не может быть назначена за преступление, совершенное лицом в возрасте до 18 лет, каков бы ни 52

был его возраст на момент судебного рассмотрения, вынесения приговора или исполнения наказания. 76. Комитет рекомендует тем немногочисленным государствам-участникам, которые еще не сделали этого, отменить смертную казнь за все преступления, совершенные лицами моложе 18 лет, и ввести мораторий на исполнение всех смертных приговоров в отношении таких лиц до тех пор, пока не будут полностью введены в действие необходимые законодательные меры, отменяющие смертную казнь применительно к детям. Смертный приговор следует заменить мерой, полностью соответствующей КПР. Неприменение пожизненного тюремного заключения, не допускающего условного освобождения 77. Ни одного ребенка, не достигшего 18-летнего возраста на момент совершения преступления, не следует приговаривать к пожизненному заключению без возможности безусловного или условного освобождения. Для всех приговоров, вынесенных в отношении детей, возможность освобождения должна быть реальной, и она должна всегда учитываться. В этом контексте Комитет ссылается на статью 25 КПР, в которой предусмотрено право на периодическую оценку для всех детей, помещенных на попечение с целью ухода, защиты или лечения. Комитет напоминает тем государствам-участникам, которые приговаривают детей к пожизненному тюремному заключению без возможности безусловного или условного освобождения, что эта мера наказания должна полностью соответствовать целям правосудия по делам несовершеннолетних, закрепленным в пункте 1 статьи 40 КПР, и содействовать их реализации. Это означает, в частности, что ребенку, приговоренному к такому заключению, должны быть обеспечены обучение, обращение и уход, нацеленные на его освобождение, реинтеграцию и выполнение полезной роли в обществе. Это требует также регулярной оценки развития ребенка и достигнутого им прогресса в целях вынесения решения о возможности его освобождения. Учитывая вероятность того, что пожизненное тюремное заключение детей серьезно затруднит – или даже сделает невозможным – достижение целей правосудия по делам несовершеннолетних, несмотря на возможность освобождения, Комитет настоятельно рекомендует государствамучастникам отменить все формы пожизненного тюремного заключения за преступления, совершенные лицами в возрасте до 18 лет. F. Лишение свободы, включая досудебное содержание под стражей и тюремное заключение после суда ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

78. Статья 37 КПР содержит руководящие принципы, касающиеся лишения свободы, процессуальных прав каждого ребенка, лишенного свободы, и положения, касающиеся обращения с детьми, лишенными свободы, и условий их содержания. Основные принципы 79. Руководящие принципы применения лишения свободы состоят в следующем: а) арест, задержание или тюремное заключение ребенка должны осуществляться согласно закону и использоваться лишь в качестве крайней меры и в течение как можно более короткого соответствующего периода времени и b) ни один ребенок не должен быть лишен свободы незаконным или произвольным образом. 80. Комитет с озабоченностью отмечает, что во многих странах дети находятся под стражей в ожидании суда в течение месяцев или даже лет, что грубо нарушает статью 37 b) КПР. Должен существовать эффективный набор альтернатив (см. главу IV, раздел В, выше), позволяющий государствам-участникам выполнить свое обязательство по статье 37 b) КПР относительно использования лишения свободы лишь в качестве крайней меры. Использование этих альтернатив должно быть строго упорядочено, с тем чтобы сократить также масштабы использования досудебного содержания под стражей и не расширять контингент детей, подвергаемых санкциям. Кроме того, государствам-участникам следует принять надлежащие законодательные и другие меры для сокращения количества лиц, содержащихся под стражей в ожидании суда. Использование досудебного содержания под стражей в качестве наказания является нарушением принципа презумпции невиновности. В законе следует четко указать условия, которые требуются для определения того, следует ли заключать ребенка под стражу или оставлять его под стражей до суда, особенно для обеспечения его присутствия на суде, и представляет ли он непосредственную опасность для себя или других лиц. Продолжительность досудебного содержания под стражей следует ограничить законом, и она должна регулярно пересматриваться. 81. Комитет рекомендует государствамучастникам обеспечить возможность освобождения ребенка из-под стражи до суда в кратчайший возможный срок и, если это необходимо, при определенных условиях. Решения в отношении досудебного содержания под стражей, включая его продолжительность, должны приниматься компетентным, независимым и беспристрастным органом власти или судебным органом, и ребенку № 3, грудень, 2008

должна предоставляться правовая и другая соответствующая помощь. Процедурные права (статья 37, пункт d)) 82. Каждый лишенный свободы ребенок имеет право на незамедлительный доступ к правовой и другой соответствующей помощи, а также право оспаривать законность лишения его свободы перед судом или другим компетентным, независимым и беспристрастным органом и право на безотлагательное принятие ими решения в отношении любого такого процессуального действия. 83. Каждый арестованный и лишенный свободы ребенок должен быть в течение 24 часов доставлен в компетентный орган для рассмотрения законности (продолжения) этого лишения свободы. Комитет рекомендует также государствамучастникам принять строгие законодательные положения, обеспечивающие пересмотр законности содержания под стражей до суда на регулярной основе, желательно с периодичностью в две недели. Если условное освобождение ребенка, например в порядке применения альтернативных мер, невозможно, то не позднее чем через 30 дней после заключения под стражу до суда ребенку должно быть официально предъявлено обвинение в совершении предполагаемых преступлений и он должен предстать перед судом или другим компетентным, независимым и беспристрастным органом власти или судебным органом. Памятуя о практике частых перерывов в судебных заседаниях, Комитет настоятельно призывает государстваучастники ввести в действие законодательные положения, необходимые для обеспечения того, чтобы суд/судья по делам несовершеннолетних или другой компетентный орган выносил окончательное решение по обвинениям не позднее чем через шесть месяцев после их предъявления. 84. Право оспаривать законность лишения свободы включает не только право на обжалование, но и право на доступ к суду или другому компетентному, независимому и беспристрастному органу власти или судебному органу, если в основе лишения свободы лежит административное решение (например, полиции, прокурора и другого компетентного органа). Право на незамедлительное принятие решения означает, что решение должно быть вынесено как можно скорее, например в течение или не позднее двух недель после подачи апелляции. Обращение и условия содержания (статья 37, пункт с)) 85. Каждый лишенный свободы ребенок должен быть отделен от взрослых. Ребенок, лишенный свободы, не должен помещаться в тюрьму для взрослых или другое учреждение для взрослых. Имеется немало свидетельств того, что помещение 53

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ детей в тюрьмы или исправительные учреждения для взрослых ставит под угрозу их элементарную безопасность и их будущую способность оставаться за рамками преступного мира и реинтегрироваться в общество. Допустимое исключение из принципа отделения детей от взрослых, которое оговорено в пункте с) статьи 37 КПР, – «если только не считается, что в наилучших интересах ребенка этого делать не следует», – надлежит толковать в узком смысле: «в наилучших интересах ребенка» не означает «для удобства государствучастников». Государствам-участникам следует создать отдельные учреждения для детей, лишенных свободы, в которых имелись бы свои сотрудники, обслуживающий персонал, стратегии и практическая методология детского профиля. 86. Это правило не означает, что ребенок, помещенный в учреждение для детей, должен быть переведен в учреждение для взрослых как только ему исполняется 18 лет. Дальнейшее его пребывание в учреждении для детей должно быть возможным, если это соответствует наилучшему обеспечению его интересов и не противоречит наилучшему обеспечению интересов детей более младшего возраста, находящихся в данном учреждении. 87. Каждый лишенный свободы ребенок имеет право поддерживать связь со своей семьей путем переписки и свиданий. Для облегчения возможности посещений ребенка следует помещать в учреждение, находящееся как можно ближе к месту проживания его семьи. Особые обстоятельства, которые могут ограничить эту связь, следует четко оговорить в законе, и их нельзя оставлять на усмотрение компетентных органов. 88. Комитет обращает внимание государствучастников на Правила Организации Объединенных Наций, касающиеся защиты несовершеннолетних, лишенных свободы, которые были приняты Генеральной Ассамблеей в ее резолюции 45/113 от 14 декабря 1990 года. Комитет настоятельно призывает государстваучастники обеспечить полное соблюдение этих правил, учитывая при этом также, насколько это возможно, Минимальные стандартные правила обращения с заключенными (см. также правило 9 Пекинских правил). В этой связи Комитет рекомендует государствам-участникам интегрировать эти правила в свои национальные законы и подзаконные акты и распространить их тексты на национальном или региональном языке среди всех специалистов, НПО и добровольцев, участвующих в процедурах отправления правосудия по делам несовершеннолетних. 89. Комитет хотел бы подчеркнуть, что во всех случаях лишения свободы нужно соблюдать, в 54

частности, следующие принципы и правила: – для детей следует создавать такие физические условия и условия размещения, которые соответствовали бы реабилитационным целям помещения в специализированное учреждение, причем надлежащее внимание должно быть уделено их потребности в уединении, эмоциональным стимулам, возможностям общения со сверстниками и участию в занятиях спортом, физкультурой, в творческой деятельности и проведении досуга; – каждый ребенок в возрасте обязательного школьного обучения имеет право на получение образования, соответствующего его потребностям и способностям и имеющего целью подготовить его к возвращению в общество; кроме того, каждый ребенок в соответствующих случаях должен получать профессиональную подготовку по специальностям, которые могут пригодиться для будущего трудоустройства; – каждый ребенок имеет право быть осмотренным врачом сразу же после поступления в учреждение для содержания под стражей/исправительное учреждение и должен получать надлежащее медицинское обслуживание на всем протяжении своего пребывания в учреждении, которое должно предоставляться, если это возможно, учреждениями и службами здравоохранения, имеющимися в общине; – персонал учреждения должен поощрять и облегчать частые контакты ребенка с внешним миром, включая общение с семьей, друзьями и другими лицами или представителями имеющих надежную репутацию организаций, и возможность для посещения дома и встречи с семьей; – средства сдерживания или применения силы могут использоваться лишь в тех случаях, когда ребенок создает непосредственную угрозу причинения ущерба самому себе или другим лицам и только когда исчерпаны все другие меры контроля. Применение сдерживания или силы, включая физические, механические и медицинские средства сдерживания, следует осуществлять под пристальным и непосредственным контролем врача и/или психолога. Они ни в коем случае не должны использоваться в качестве средства наказания. Персонал учреждения должен получать соответствующую подготовку по ознакомлению с применимыми нормами, а сотрудники персонала, применяющие сдерживание или силу в нарушение установленных правил и норм, должны подвергаться соответствующему наказанию; – любая дисциплинарная мера должна соответствовать задачам сохранения неотъемлемого достоинства несовершеннолетних и основным целям содержания в исправительном учрежВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Права дітей у рамках відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх...

дении; дисциплинарные меры, составляющие нарушение статьи 37 КПР, включая телесные наказания, помещение в карцер, строгое или одиночное заключение или любое другое наказание, которое может нанести ущерб физическому или психическому здоровью или благосостоянию соответствующего ребенка, должны быть строго запрещены; – каждый ребенок должен иметь право обращаться с просьбой или жалобой, содержание которой не может быть изменено цензурой, к центральной администрации, в судебный орган или другой соответствующий независимый орган и быть незамедлительно информированным об их решении; дети должны знать об этих механизмах и иметь беспрепятственный доступ к ним; – независимые и квалифицированные инспекторы должны наделяться правом проведения инспекций на регулярной основе и незапланированных инспекций по собственной инициативе; они должны уделять особое внимание проведению бесед наедине с детьми, содержащимися в учреждениях.

V. ОРГАНИЗАЦИЯ СИСТЕМЫ ПРАВОСУДИЯ ПО ДЕЛАМ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ 90. Для обеспечения полного осуществления принципов и прав, рассмотренных в предшествующих пунктах, необходимо создать эффективную организационную структуру для отправления правосудия по делам несовершеннолетних и всеобъемлющую систему правосудия по делам несовершеннолетних. Как указано в пункте 3 статьи 40 КПР, государствам-участникам следует стремиться содействовать установлению законов, процедур, органов и учреждений, имеющих непосредственное отношение к детям, находящимся в конфликте с уголовным законодательством. 91. Требования в отношении содержания основных положений этих законов и процедур изложены в настоящем замечании общего порядка. Содержание дополнительных и других положений оставлено на усмотрение государствучастников. Это же относится и к форме этих законов и процедур. Они могут быть изложены в отдельных главах общего уголовного и процессуального кодекса или сведены воедино в отдельном акте или законе о правосудии по делам несовершеннолетних. 92. Всеобъемлющая система правосудия по делам несовершеннолетних требует также создания специализированных подразделений в полиции, судебной системе, прокуратуре, равно № 3, грудень, 2008

как и назначения специальных защитников или других представителей, которые оказывали бы правовую или другую соответствующую помощь ребенку. 93. Комитет рекомендует государствамучастникам учредить суды по делам несовершеннолетних либо в виде отдельных структур, либо в рамках существующих региональных/окружных судов. В случаях, когда незамедлительное решение этой задачи оказывается невозможным в силу практических причин, государствам-участникам следует обеспечить назначение специальных судей или магистратов для рассмотрения дел, относящихся к системе правосудия по делам несовершеннолетних. 94. Кроме того, следует создать специализированные службы, например службы пробации, консультативных услуг или надзора, а также специализированные учреждения, включая, например, дневные центры ухода и, если это необходимо, учреждения для размещения детей-правонарушителей и ухода за ними по месту жительства. В этой системе правосудия по делам несовершеннолетних следует постоянно поощрять эффективную координацию деятельности всех этих специализированных подразделений, служб и учреждений. 95. Из докладов многих государств-участников явствует, что неправительственные организации могут играть и играют важную роль не только в предупреждении преступности среди несовершеннолетних как таковой, но и в отправлении правосудия по делам несовершеннолетних. В связи с этим Комитет рекомендует государствам-участникам добиваться более активного участия этих организаций в разработке и осуществлении своей комплексной политики в области правосудия по делам несовершеннолетних и предоставлять им необходимые ресурсы для такого участия.

VI. ПОВЫШЕНИЕ ОСВЕДОМЛЕННОСТИ И ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОДГОТОВКА 96. Дети, совершившие преступления, нередко становятся объектом негативной огласки в средствах массовой информации, что способствует формированию дискриминационных и негативных стереотипов в отношении этих детей, а зачастую и детей в целом. Это негативное изображение или криминализация детей-правонарушителей нередко основывается на неверном толковании и/или понимании причин преступности среди несовершеннолетних и регулярно порождает призывы к 55

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ применению более жесткого подхода (например, «нулевая» терпимость, принцип исключения после третьего нарушения, обязательное исполнение приговоров, разбирательство дел в судах для взрослых и другие меры, носящие в основном карательный характер). Для создания позитивной атмосферы в целях лучшего понимания первопричин преступности среди несовершеннолетних и применения правозащитного подхода к решению этой социальной проблемы государствамучастникам следует проводить, поощрять и/или поддерживать воспитательные и другие кампании по повышению осведомленности о необходимости и обязанности заниматься детьми, которые, как предполагается, нарушили уголовное законодательство, в соответствии с духом и буквой КПР. В этом контексте государствам-участникам следует добиваться активного и позитивного участия парламентариев, НПО и средств массовой информации, а также поддерживать их усилия, нацеленные на правильное понимание правозащитного подхода к проблемам детей, находившимся или находящимся в конфликте с уголовным законодательством. Очень важно, чтобы в этих усилиях по повышению осведомленности участвовали и дети, особенно те из них, которые имели контакт с системой правосудия по делам несовершеннолетних. 97. Для обеспечения качества отправления правосудия по делам несовершеннолетних крайне важно, чтобы все специалисты, участвующие в работе, в частности из правоохранительных и судебных органов, получали надлежащую подготовку, в ходе которой они знакомились бы с содержанием и смыслом положений КПР в целом, в особенности тех из них, которые имеют непосредственное отношение к их повседневной работе. Эта подготовка должна быть организована на систематической и постоянной основе и не должна ограничиваться передачей информации о соответствующих национальных и международных юридических положениях. Она должна включать информацию, касающуюся, в частности, социальных и других причин преступности среди несовершеннолетних, психологических и других аспектов развития детей, с уделением особого внимания девочкам и детям, принадлежащим к меньшинствам или коренным народам, культуре и тенденциям среди молодежи, динамике групповой деятельности и мерам, применимым к детям, находящимся в конфликте с уголовным законодательством, и в частности мерам, не предполагающим использования судебных разбирательств (см. главу IV, раздел В, выше). 56

VII. СБОР ДАННЫХ, ОЦЕНКА И ИССЛЕДОВАНИЯ 98. Комитет выражает глубокую озабоченность по поводу отсутствия даже самых элементарных и дезагрегированных данных, касающихся, в частности, количества и характера преступлений, совершенных детьми, масштабов применения и средней продолжительности досудебного содержания под стражей, количества детей, к которым применяются меры, не предполагающие использования судебных разбирательств (выведение детей-правонарушителей из системы уголовного правосудия), количества осужденных детей и характера примененных к ним мер наказания. Комитет настоятельно призывает государстваучастники на систематической основе собирать дезагрегированные данные, касающиеся отправления правосудия по делам несовершеннолетних и необходимые для разработки, осуществления и оценки стратегий и программ, нацеленных на предупреждение преступности среди несовершеннолетних и обеспечение эффективных мер реагирования в полном соответствии с принципами и положениями КПР. 99. Комитет рекомендует государствамучастникам проводить желательно с помощью независимых академических учреждений регулярные оценки своей практики в области правосудия по делам несовершеннолетних, и в частности оценки эффективности принимаемых мер, в том числе мер в отношении дискриминации, реинтеграции и рецидивов. Исследования, посвященные, например, неравенствам при отправлении правосудия по делам несовершеннолетних, которые могут быть равносильны дискриминации, и новым тенденциям в сфере отправления правосудия в отношении несовершеннолетних, таким, как эффективные программы выведения правонарушителей из системы уголовного правосудия или новые формы преступной деятельности среди несовершеннолетних, позволят выявить важнейшие аспекты, в которых имеются достижения или сохраняются озабоченности. Важно, чтобы в проведении этих оценок и исследований участвовали дети, особенно те, которые имели контакты с теми или иными структурами системы правосудия по делам несовершеннолетних. Следует обеспечить полное соблюдение и защиту анонимности участия этих детей и конфиденциальность их сотрудничества. В этой связи Комитет обращает внимание государствучастников на существующие международные руководящие принципы, касающиеся участия детей в проведении исследований. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ПИТАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

П. ХРЯПІНСЬКИЙ, кандидат юридичних наук, доцент, професор Запорізького національного університету

Україні поступово завойовує «право на існування» відновне правосуддя. В основі ідеї відновного правосуддя лежить уявлення про те, що злочин, який посягає на конкретну особу (осіб), не повинен розглядатися державою як діяння, що має виключно публічний характер, а тому передбачає негайного публічно-владного втручання. За образним висловом Н. Крісті, традиційна форма кримінального переслідування здійснила «викрадення конфлікту» у тому сенсі, що злочин як конфлікт між злочинцем і потерпілим вилучається державою із громадської общини, внаслідок чого потерпілий опиняється якби поза процедурою вирішення конфлікту, коли його переживання, бажання і інтереси не мають вирішального значення [1, 125]. Відновне правосуддя має широку підтримку, визнання і нормативне закріплення на міжнародно-правовому рівні: в рамках Європейського Комітету з проблем злочинності Ради Європи був створений Комітет експертів із організації посередництва у кримінальних справах, який склав загальновідомі Рекомендації №R (99) «Про посередництво у кримінальних справах» [2], прийняті Кабінетом Міністрів держав-учасників Ради Європи 15 вересня 1999 р. У 8 грудня 2000 р. офіційно заснований Європейський форум програм посередництва між жертвою і правопорушником і відновній юстиції – перша у Європі міжнародна організація, яка об’єднала теоретиків і практиків, державні і громадські організації в цьому напрямку. 24 липня 2002 р. Економічна і соціальна Рада ООН прийняла Загальну Декларацію «Загальні принципи використання програм відновного правосуддя у

№ 3, грудень, 2008

кримінальних справах» [3]. Первісно відновне правосуддя виникло у національному просторі країн Європи (Австрії, Бельгії, Нідерландах, Великій Британії, Норвегії Німеччині та ін.), Америці (США, Канада), Австралії та Новій Зеландії в 70–80 роках XX ст. як соціологічноправова течія, яка мала на меті впровадження у кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві програм соціального примирення між жертвою (потерпілим) від злочину і особою, яка вчинила злочин (злочинцем) [4, 15-18]. Організаційним, правовим, психологічним та іншим аспектам впровадження відновного правосуддя присвятили свої праці: Н. М. Ахтирська, В. Д. Бринцев, І. А. Войтюк, Л. В. Головко, Т. А. Денисова, Л. М. Карнозова, Р. Г. Коваль, Л. К. Леонтюк, В. Т. Маляренко, Я. В. Мачужак, С. М. Міщенко, В. М. Трубніков, Д. В. Філін, М. Г. Флямер, Л. А. Шевцова, Т. В. Шевченко та ін. В Україні програми відновного правосуддя починають впроваджуватися з 1994 р. – на рівні громадських організацій, а з 2003 р. – Українським Центром Порозуміння. Центром та його регіональними відділеннями (групами) розпочато співробітництво із судами, прокуратурами та іншими державними органами, зокрема, у 2004–2006 рр. активно проводяться експерименти у судах м. Києва, Харкова, Донецька, Івано-Франківська, Автономній Республіці Крим. На місцевому рівні діє ціла низка регіональних груп медіації. У 2005–2006 рр. у десяти регіонах України Центром Порозуміння, за їх даними, проведено 41 програму відновного правосуддя, з них – 39 медіації у кримінальних справах. Загалом же відомо лише про 100 програм відновного правосуддя в Україні [5]. Зрозуміло, що це «краплина в океані» кримінальних справ, розглянутих судами загальної юрисдикції за цей період. Ґрунтовною з цього приводу є думка Т. В. Шевченко, що в 2005 р. за злочини невеликої тяжкості було засуджено 24 тис. 696 осіб, за злочини середньої тяжкості – 70 тис. 49 осіб, а за тяжкі й особливо тяжкі злочини – 82 тис. 188 осіб. Тобто зі 176 тис. 934 лише щодо 24 тис. 696 осіб можна було б застосувати 57

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ процедури відновного правосуддя, наслідком яких могло б бути звільнення від кримінальної відповідальності [6, 40]. Впровадження відновного правосуддя у вітчизняну практику вирішення кримінальноправових конфліктів наштовхується на об’єктивні і суб’єктивні труднощі, має досить незначну регіональну і кількісну поширеність, утім, позаяк, перспективи щодо розвитку в нього добрі, а тому зосередимось на деяких організаційних і правових питаннях впровадження відновного правосуддя та вірогідних шляхах їх вирішення. Незважаючи на відсутність спеціального законодавчого регулювання, можна стверджувати про появу вітчизняного досвіду застосування програм відновного правосуддя в основному у вигляді «медіації». Медіація (від лат. mediation – посередництво) є однією з широко розповсюджених альтернатив кримінальному переслідуванню, сприяє його спрощенню та пришвидшенню поряд з попередженням, трансакцією, угодою про визнання вини, пробацією та іншими [7, 220-230]. Йдеться про більш широку орієнтацію усіх ланок державних органів, які беруть участь у кримінальному судочинстві, на те, щоб спонукати правопорушника самому усвідомити негативні наслідки вчиненого ним злочину і за власною ініціативою прийняти відповідальність за них на себе, стимулювати добровільне відшкодування шкоди, заподіяної злочином. При цьому мається на увазі досягнення не тільки відшкодування шкоди, заподіяної особі, що потерпіла від правопорушення, а й пошук найбільш ефективного шляху до виправлення правопорушника та повернення його до нормального суспільного співжиття і, таким чином, посилення впливу кримінального процесу на запобігання рецидивній злочинності [8, 34]. На відміну від традиційної системи кримінального судочинства, – слушно зауважують В. Т. Маляренко і І. А. Войтюк, – відновлювальне правосуддя ставить перед собою завдання умиротворення потерпілого та правопорушника, громадськості та держави. Воно зосереджує увагу на правах усіх суб’єктів на віднайдені рівноваги між ними, сприяє відновленню попереднього стану в суспільстві, що мав до вчинення злочину [9, 42]. Системні елементи відновного правосуддя у формі медіації полягають у: 1) зміщенні акцентів з правових до громадських заходів впливу на особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості; 2) переході від системи координат «держава – злочинець» до вісі «потерпілий – злочинець»; 3) добровільному зверненні сторони (сторін) до незалежного посередника – медіатора; 4) конфі58

денційності досягнутої угоди між потерпілим і винним за посередництва медіатора; 5) компенсуванні потерпілому, у визначений угодою спосіб, завданої матеріальної і моральної шкоди; 6) громадському залагодженні у такий спосіб кримінально-правового конфлікту. Очевидною є визначальна постать громадської особи медіатора. На наш погляд, саме його, так би мовити, «процесуальна фігура» заміщує уповноважений державою орган правосуддя. Л. В. Головко визначає вимоги щодо медіатора або служби медіації, за відсутності яких, на його думку, медіація перетворюється в «сурогат», це особа: а) компетентна, тобто яка володіє спеціальною підготовкою не так у галузі права, як у сфері психології, конфліктології, віктимології та ін.; б) спеціально підібрана і допущена до такої діяльності; в) незалежна як від сторін конфлікту (нейтральна щодо його учасників), так і від органів державної кримінальної юстиції [10]. Загальнодоступність медіації викликає великі сумніви щодо її практичної реалізації у невеликих містах і районах більшості областей України. Численність суддівського корпусу у таких судах, зазвичай не перевищує трьох професійних суддів, малочисленими є районні прокуратури і адвокатські об’єднання. Хто буде на відповідно високому «правовому, психологічному, конфліктологічному, віктимологічному та інших рівнях» здійснювати громадські функції медіатора? – остається питанням без відповіді. Якщо говорити, скажімо, про нідерландську модель медіації, то роль своєрідного посередника там виконувати будь-які громадські організації чи приватні особи, що тісно співпрацюють із системою кримінальної юстиції. Справи їм передаються органами поліції чи судами. Завдання ведучого програми медіації допомогти потерпілому і злочинцю висловити «свою правду» про подію злочину, його причини і наслідки, привести їх до примирливої угоди, як соціальний результат людського спілкування, а не висновок кримінальної юстиції [11, 43-44]. Принагідно зазначимо, що кожна нідерландська програма медіації не є безкоштовною і медіатору сплачується чимала авторська винагорода коштами відповідних програм. В українських реаліях сьогодення програми медіації, як бачимо, успішно впроваджуються лише у великих містах країни. Це вказує на недотримання державою Україна вищезазначених Рекомендацій щодо загальної доступності, рівності будь-якого потерпілого чи злочинця, а також прокурора чи судді, які вважають за необхідне скористатися процедурою примирення стоВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Організаційні та правові питання впровадження відновного правосуддя в Україні

рін. Особи, які стали учасниками кримінального конфлікту, повинні мати рівні можливості, перебувати у рівних умовах і мати рівне ставлення до них закону. Вважаємо неетичними і малопродуктивними існування «зразково-показових» служб медіації при столичній прокуратурі чи суді. Не складно запровадити таку медіацію, складно реалізувати цей проект на теренах усієї держави Україна. З огляду на викладене критично віднесемось до «урочистих» повідомлень Українського Центру Порозуміння про здобутки одного із медіаторів Дарницького суду м. Києва [12]. Як свідчить вітчизняна практика відновного правосуддя здійснити повного відходу від державних правоохоронних органів (досудового слідства, прокуратури) та органів правосуддя програми медіації не спромоглися. За будь-яких умов вони не заміщують собою звичайне каральне правосуддя, проте виконують, з його згоди, функції примирення між потерпілим і злочинцем, відшкодування завданої шкоди і надають договір про примирення прокурору або судді. Такий характер взаємовідносин звичайного правосуддя із відновним складається об’єктивно і на нього впливаєте те, що кримінальні справи порушуються згідно з чинним кримінально-процесуальним законом визначеним колом службових осіб й вони несуть згідно з ст. 4 КПК правову відповідальність за їх розкриття [13, 71]; чинне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство закріплює за потерпілим від злочину комплекс прав, реалізація яких забезпечується, як правило, відповідними процесуальними діями і рішеннями слідчого, прокурора, судді, колегії суддів (ст. ст. 44, 45, 46 КК; ст. ст. 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 12, 19, 28, 29, 49, 50 КПК); кримінальне судочинство, відповідальність і покарання, торкаються найбільш суттєвих охоронюваних прав і свобод як особи потерпілого, так і особи, яка вчинила злочин, тому їх забезпечення потребує чіткого визначення в законі, як нормативному акті вищої юридичної сили [14, 113-114]; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України) і, насамкінець, правосуддя здійснюється виключно судами і делегування, а також привласнення функцій правосуддя іншими органами чи службовими особами не допускається (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Великою проблемою, поруч з відсутністю спеціального законодавчого акта про відновне правосуддя, на сьогодні є невизначеність проце№ 3, грудень, 2008

суального статусу, прав і обов’язків громадської служби медіації у кримінальному процесі. Глава 3 КПК (ст. ст. 43–53-1) не згадує представників громадських організацій, якими є регіональні відділення служби медіації, у якості учасників кримінального процесу. Не зайвим є й розуміння того, що відсутність нормативного визначення процесуальних повноважень медіаторів та їх служб не сприяє ефективному вирішенню ними, прийнятих на себе зобов’язань щодо примирення потерпілого з винним та відшкодування заподіяної потерпілому шкоди. На наш погляд, серед існуючих учасників кримінального процесу складно знайти, незалежну від обвинувачення і захисту, процесуальну фігуру яка б могла відповідати високим вимогам, що позначені у Рекомендаціях від 15 вересня 1999 р. Скажімо, найбільш близькими до виконання зазначених функцій могли б бути представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, яким відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК, можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи, за постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду. Проте вони користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють, а відтак є заінтересованими особами. Не складно передбачити насторогу і недовіру з боку особи, яка вчинила злочин, до пропозицій примирення таких представників. Визначення процесуального статусу медіатора, безумовно, є складною і самостійною кримінально-процесуальною проблемою, яка заслуговує окремого дослідження. Принагідно відзначимо, що важливість соціального завдання, що стоїть перед медіатором – примирити потерпілого з винним, в повному обсязі відшкодувати завдану злочином матеріальну і моральну шкоду, залагодити інші соціальні і психологічні наслідки вчиненого злочину, безумовно, заслуговують на самостійне кримінально-процесуальне положення серед інших учасників кримінального процесу. Оптимізму у вирішенні даного питання надає досить потужна група підтримки відновного правосуддя – Верховний Суд України, Міністерство юстиції, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Генеральна прокуратура України, Державний департамент з питань виконання покарань, Національна Академія прокуратури і Академія суддів та інші впливові державні інституції. Верховний Суд України останнім часом прийняв декілька постанов, що орієнтують суди на активну співпрацю з громадськими організаціями у справі примирення сторін. Так, у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про 59

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ судову практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 р. № 5 роз’яснюється, що суди повинні активніше залучати громадськість до вирішення питань, які виникають стосовно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових рішень щодо них. Рекомендувати судам всіляко підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету до судового розгляду справи досягнути примирення між неповнолітнім, котрий вчинив злочин, і потерпілим, – надавати таким організаціям відповідну інформацію, інформувати підсудних та інших законних представників про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до цих організацій для вирішення конфлікту та досягнення примирення. Досягнення за допомогою таких громадських організацій примирення між потерпілим і обвинуваченим (підсудним), відшкодування потерпілому матеріальної і моральної шкоди можуть бути підставами для закриття справи або врахування як обставини, що пом’якшують покарання [15]. У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яким забезпечені права потерпілих від злочинів» від 2 липня 2004 р. № 13 вказується, що суди зобов’язані забезпечувати належний розгляд заяв громадян про злочини, справи про які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого і не допускати фактів необґрунтованої відмови у порушенні цих справ. Водночас необхідно суворо додержуватися вимог ч. 1 ст. 27 КПК про те, що кримінальні справи про перелічені в ній злочини можуть бути порушені тільки за наявності скарги потерпілого або його законного представника. У скарзі мають бути чітко викладені підстави для порушення справи, зокрема обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину, його кримінально-правова кваліфікація та відповідні докази; дані про особу, яка підозрюється в його вчиненні; прохання про притягнення її до кримінальної відповідальності тощо. Рекомендувати судам якомога ширше використовувати у справах зазначеної категорії інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним (яке може мати місце як на стадії попереднього розгляду справи суддею, так і в судовому засіданні, але до закінчення судового слідства) і підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до судового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочини, про наявність у районі 60

(місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію. За клопотанням зацікавлених учасників судочинства (особи, що вчинила злочин, потерпілого, їх представників) суд може оголосити перерву в судовому розгляді справи і надати їм можливість звернутися до зазначених посередників для вирішення конфлікту і досягнення примирення [16]. Майже всі труднощі, що виникають у впровадженні відновного правосуддя в українських реаліях пов’язані з організаційними питання становлення останнього як невід’ємного елементу загального правосуддя по кримінальних справах та законодавчого визначення процесуального статусу, прав і обов’язків служби медіації або окремих медіаторів у чинному кримінальнопроцесуальному законі. Великий комплекс нормативних положень кримінального закону тісно перекликається із завданнями і функціями відновного правосуддя, тому може слугувати його нормативним підґрунтям. Правильно відзначає С. М. Міщенко, що фундамент такого підґрунтя утворюють, насамперед, норми про звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вперше вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості, у разі дієвого каяття, відшкодування заподіяної шкоди, примирення з потерпілим (ст. ст. 44, 45, 46, 47, 48 КК) [17, 17]. Крім того, ч. 1 ст. 27 КПК передбачає можливість закриття кримінальних справ приватного обвинувачення внаслідок примирення потерпілого з обвинуваченим, у разі вчинення злочинів, передбачених ст. 125, ч. 1 ст. 126, 356 КК. Зазначені нормативні приписи торкаються чітко визначеної групи злочинів або конкретних злочинів, але, вочевидь, примирення потерпілого з винним, відшкодування заподіяної матеріальної і моральної шкоди, визнання вини мають гарантувати особі не тільки пом’якшення покарання, згідно з ст. 66 КК, а й бути підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, згідно з ст. 75 КК, чи визначати фіксоване пом’якшення покарання, яке не може перевищувати двох третин максимального терміну або розміру максимального покарання, передбаченого у статті Особливій частині КК (ч. 1 ст. 69-1 КК). Правова відновлювальна функція норм кримінального законодавства повною мірою кореспондується із соціальними завданнями та цілями програм відновного правосуддя. Президент Українського Центру Порозуміння Р. Г. Коваль таким чином окреслює завдання програм відновного правосуддя: «Діяльність таких програм передбачає спільну зустріч жертви, правопорушВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Організаційні та правові питання впровадження відновного правосуддя в Україні

ника і представників громади, що були «зачеплені» будь-яким чином кримінальною ситуацією. Під час такої зустрічі учасники обговорюють ситуацію, яка склалася, що призвело до неї, нанесену шкоду (причому не так матеріальну, як моральну) та необхідні дії з боку правопорушника задля відшкодування завданої шкоди. Зустрічі із залагодження шкоди (медіація між потерпілим та правопорушником, сімейна конференція, форум громадського правосуддя або інший процес, що використовується у програмі відновного правосуддя), як правило, проходять у присутності та під контролем нейтрального незалежного ведучого (якого іноді ще називають медіатором або фасилітатором). Результат такої зустрічі – це угода про відшкодування (залагодження) правопорушником заподіяної шкоди, а також часто примирення потерпілого і правопорушника. Примирення, як правило, стає можливим тоді, коли правопорушник демонструє переконливе каяття, приймає на себе відповідальність щодо виправлення наслідків своєї протиправної поведінки та вибачається перед жертвою на зустрічі, або після виконання угоди, можливо й прощення з боку жертви. Участь громади, а саме сім’ї та найближчого оточення, є важливим компонентом програм відновного правосуддя, оскільки дозволяє надати підтримку учасникам кримінальної ситуації під час зустрічі, а потім під час виконання правопорушником досягнутої угоди» [18, 19]. Найбільшою цінністю відновного правосуддя є те, що мирова угода, примирення між потерпілим і правопорушником, у більшості випадків, призводить до остаточного залагодження кримінально-правового конфлікту – потерпілий задовольняється відшкодуванням завданих збитків і, як правило, вибаченням з боку винної особи; правопорушник – звільняється від кримінальної відповідальності або від покарання, а провадження по кримінальній справі закривається; суспільство і держава – знаходять від цього соціальне умиротворення, спокій, жорстокість покарання не провокує нової «жорстокості засудженого», визволяються організаційні і матеріальні ресурси, які можна спрямувати на протидію тяжким та особливо тяжким злочинам, організованій злочинності, податковим і службовим зловживанням тощо. Звільнення від кримінальної відповідальності при примиренні, згідно із ст. 46 КК, характеризується двома підставами: а) примиренням з потерпілим та б) відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди. З цього можна зробити висновок, що примирення з потерпілим № 3, грудень, 2008

не вимагає повного відшкодування завданих збитків. У той же час не можна погодитися з В. М. Тертишником у тому, що фактичною підставою закриття справи слід вважати саме факт примирення сторін [19, 42]. У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 р. № 12 зазначається, що примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка сторона була ініціатором, та з яких мотивів. Звільнення винної особи від кримінальної відповідальності та закриття справи у зв’язку з примиренням із потерпілим можливе тільки в разі відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди [20]. У деяких випадках програми відновного правосуддя не завершуються процедурою примирення потерпілого з винним. Йдеться про звільнення від відбування покарання, коли кримінальний закон передбачає випробування у вигляді іспитового строку (ст. ст. 75, 79, 104 КК). У цих випадках тільки після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, остаточно звільняється судом від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 78 КК). Іспитовий строк, який для дорослих призначається від одного року до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК), для неповнолітніх від одного року до двох років (ч. 3 ст. 104 КК), є часом проведення з умовно засудженим відновлювальних програм пробації. Пробація як наступна форма відновного правосуддя передбачає комплекс соціально-виховної роботи із засудженим, яка має на меті його виправлення без відбування покарання. Програми пробації насамперед повинні спрямовуватись на виконання покладених на засудженого обов’язків та відповідну організаційну, виховну, психологічну та іншу роботу по виключенню чинення ним нового злочину Так, наприклад, на засудженого можуть бути покладені обов’язки: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; 3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії 61

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ч. 1 ст. 76 КК). Контроль за виконанням зазначених обов’язків здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а також громадськими організаціями, зокрема, спостережними комісіями, які створюються при виконавчих комітетах місцевих рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 429 від 1 квітня 2004 р., якою затверджені Положення про спостережні комісії та Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах. Виправлення засуджених є наріжним каменем застосування будь-якого покарання. Виправлення може розглядатися як зміна внутрішнього світу, мотивацій, ціннісних установок особистості засудженого, в результаті чого він позбавляється негативних рис, звичок, вад, що створюють у нього готовність до самокерованої законослухняної поведінки (ч. 1 ст. 6 КВК). Законослухняна поведінка, яка реалізується у позитивних, соціально-корисних вчинках і заперечує злочин як засіб вирішення соціальних конфліктів, свідчить про виправлення засудженого. Процес формування соціально-корисної мотивації досить складний і тривалий, протягом якого здійснюється комплекс заходів організаційного, культурного, психологічного, виховного тощо. Доцільним і корисним є залучення до нього громадських організацій – спостережних комісій, благодійних і правозахисних організацій, служб у справах неповнолітніх і батьківських комітетів. Служби пробації повинні зайняти чільне місце серед громадських організацій. Сучасні соціальні дослідження визнають високу ефективність впливу на виправлення засуджених громадських і релігійних установ. Так, 73% опитаних працівників установ виконання покарань вважають ефективним залучення до цього процесу громадських організацій. Найбільш активними в даній сфері виявилися представники релігійних (99,3 %) та благодійних організацій (24,4%) [21, 236]. Одним із пріоритетних напрямків програм відновного правосуддя є соціально-реабілітаційна робота з виправлення засуджених. Кримінальне покарання уявляється основною формою реалізації кримінальної відповідальності. Якщо торкнутися покарання у вигляді позбавлення волі на певний термін (ст. 63 КК), то статистичні дані свідчать про те, що воно стабільно призначається не менш ніж одній третині від загального числа засуджених судами України. За роки незалежності в Україні засуджено понад 3 млн наших співгромадян, понад 1 млн потрапили до в’язниць. Станом на 1 січня 2007 р. у місцях 62

позбавлення волі утримувалось 160,7 тис. осіб, у 2006 р. – 170,9 тис. осіб, у 2005 р. – 192 тис. осіб [22, 70]. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК, покарання має на меті не лише кару, а й цілі утилітарного характеру: виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. І якщо мета кари досягається шляхом обмеження прав і свобод засудженого, то досягнення виправлення засудженого залишається складною та практично не вирішуваною проблемою [23, 32-33]. Засудженого не виправляє відбування покарання у вигляді позбавлення волі і ця теза знаходить розуміння у криміналістів, які досліджують кримінальне покарання та практику його застосування. Програма пробації у цих випадках щонайменше повинна включати вивчення: а) особи засудженого; б) обставини вчинення злочину, причини і умови, що привели до його вчинення; в) ставлення особи до злочину та його наслідків, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди; г) сприйняття обвинувального вироку, згідно до якого від відбуває покарання; ґ) весь період відбування покарання; д) прояви негативної і позитивної пенітенціарної поведінки, зосереджуючись на заохоченні і стимулюванні останньої.

Література 1. Кристи Н. Пределы наказания / Под ред. А. М. Яковлева. Пер. с англ. В. М. Когана. Вступ. ст. А. М. Яковлєва и В. М. Когана. – М.: Прогресс, 1985. – 176 с. 2. Рекомендации Кабинета Министров Совета Европы № R (99) 19 от 15 сентября 1999 г. // Информационный портал Института государства и права России // http://www.igpan.ru 3. Декларация Основных принципов использования программ восстановительного правосудия в уголовных делах // Вестник восстановительной юстиции. – 2001. – Вып. 3. – С. 111-115. 4. Зер Г. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание: Пер. с анг. / Общ. ред. Л. М. Карнозовой. Коммент.: Л. М. Карнозовой и С. П. Пашина. Заключ. стат. Р. Р. Максудова и М. Г. Флямера. – М.: МОО Центр «Судебноправовая реформа», 1998. – 354 с. 5. Конференція «Роль центрів відновного правосуддя у системі ювенальної юстиції» // Інформаційний сервер Українського Центру Порозуміння – http:// www.commonground.org.ua/ 6. Шевченко Т. В. Про деякі питання створення ювенальної юстиції та впровадження відновного правосуддя в Україні (кримінально-правовий аспект) // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – 9(73). – С. 36-40. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Організаційні та правові питання впровадження відновного правосуддя в Україні 7. Головко Л. В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 544 с. 8. Сегедін В. Проблемні питання впровадження відновного правосуддя у кримінальний процес // Вісник прокуратури. – 2007. – № 12(78). – С. 34-42. 9. Маляренко В. Т., Войтюк І. А. Відновлювальне правосуддя: можливості запровадження в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 8(34). – С. 34-63. 10. Головко Л . Кто будет медиатором? Интернетконференция 29.11.2004 г. «Альтернативы уголовному преследованию» // http://www.zakon.kz 11. Карнозова Л., Максудов Р., Флямер М . Восстановительное правосудие: идеи и перспективы для России // Российская юстиция. – 2000. – № 11. – С. 43-44. 12. Миколюк О. Альтернатива колонії // День. – 2007. – 21 квіт. 13. Филин Д. В. Сущность и порядок принятия решения об освобождении лица от уголовной ответственности // Государство и право. – 2002. – № 12. – С. 70-77. 14. Сташис В. В., Бажанов М. І. Шляхи оновлення кримінального законодавства України // Вісник Академії правових наук України. – 1993. – Вип. 1. – С. 112-121. 15. Про судову практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх: постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 16 квітня 2004 р. // Інформаційний сервер Верховного Суду України http://www.scourt.gov. ua 16. Про практику застосування судами законодавства, яким забезпечені права потерпілих від злочинів:

№ 3, грудень, 2008

постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 2 липня 2004 р. // Інформаційний сервер Верховного Суду України http://www.scourt. gov.ua/ 17. Мищенко С. Н. Перспективы и возможности суда в восстановительном правосудии Украины // Відновне правосуддя в Україні. – 2005. – № 3. – С. 15-18. 18. Коваль Р. Г. Програми відновного правосуддя як інструмент роботи служби апробації // Відновне правосуддя в Україні. – 2005. – № 3. – С. 19-21. 19. Тертишник В. Компроміс у кримінальному процесі: запровадження інститутів дійового каяття та мирової угоди // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4(16). – С. 39-47. 20. Про судову практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності: постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 р. // Інформаційний сервер Верховного Суду України http://www.scourt.gov.ua/ 21. Палій М. Релігійна профілактика як засіб боротьби зі злочинами, пов’язаними з незаконним обігом наркотичних речовин // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2006. – № 1. – С. 230-237. 22. Михайленко О., Бородовська Н . Соціологічні дослідження щодо засуджених до позбавлення волі // Вісник прокуратури. – 2007. – № 5(71). – С. 70-75. 23. Маляренко В. Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3(31). – С. 32-44.

ДОСВІД РЕГІОНІВ

ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ НА ПИРЯТИНЩИНІ

І. ТАРАН, заступник голови Пирятинської громадської організації «Жіночі ініціативи»

І. БОГОМОЛ, прокурор Пирятинського району

Перспективи застосування процедур відновного правосуддя в Україні

Ук а з о м П р е з и д е н т а Ук р а ї н и № 311/2008 від 08.04.2008 затверджено Концепцію реформування кримінальної юстиції України. Концепція серед напрямів реформування системи кримінальної юстиції визначає гуманізацію кримінального законодавства, а поряд з тим – посилення захисту прав та інтересів потерпілих, гарантоване відшкодування завданої злочином шкоди. У зв’язку з цим одним із завдань реформування кримінального процесу має стати розширення сфери застосування процедур відновного і примирного правосуддя, відповідно до яких суд прийматиме рішення щодо угоди про примирення обвинуваченого з потерпілим. Термін «відновне правосуддя» у Концепції визначено як форму правосуддя, основною метою якого є створення умов для примирення потерпілих і правопорушників та усунення наслідків, спричинених злочином або кримінальним (підсудним) проступком. Чинне кримінальне законодавство України передбачає для потерпілого можливість вимагати відшкодування завданої злочином шкоди, а також пев-

ним чином стимулює правопорушника до відшкодування заподіяної шкоди і примирення з потерпілим. Відповідно до ст. 45 КК України, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості чи необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона згодом щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Статтею 46 КК України передбачено таку ж можливість для особи, яка вперше вчинила злочини вказаних категорій, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Зазначені акти відповідають сучасним правовим тенденціям переходу від реагування на вчинення злочину виключно примусовими та каральними методами до застосування альтернативних або додаткових шляхів впливу на кримінальну ситуацію: відновних процедур або процедур примирення (медіації), які проводяться за допомогою посередника (медіатора). Медіація потерпілих та правопорушників базується на таких принципах: • Визнання важливості почуттів та потреб потерпілого, що проявляється ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Досвід використання програм відновного правосуддя на Пирятинщині

в наданні потерпілому можливості розповісти про свої потреби та переживання, бути почутим, отримати розуміння і підтримку. • Прийняття правопорушником відповідальності за спричинену злочином шкоду, що передбачає визнання провини та готовності до відшкодування нанесених збитків. • Активне залучення сторін – надання сторонам повноважень щодо пошуку та прийняття взаємоприйнятного для них рішення. • Нейтральність медіатора – ведучий програм примирення повинен працювати однаково і для потерпілого, і для правопорушника. • Конфіденційність – усі учасники процедури беруть на себе зобов’язання не поширювати будь-яку інформацію, що стала їм відома під час медіації, без згоди іншої сторони; єдиний документ, який може бути використано під час розгляду кримінальної справи в суді – угода про примирення сторін. • Добровільність – медіація може відбутися лише за умови добровільної згоди сторін на участь у ній. Процедури відновного правосуддя закріплено протягом останніх десятиріч у кримінальному процесі багатьох країн Європи, Південної Америки, а також США, Канади та ін. Основними цілями при цьому є, з одного боку, відшкодування шкоди, заподіяної злочином, з другого боку – спонукання особи, яка вчинила правопорушення, за власною ініціативою піти на розмову з потерпілим віч-на-віч, поза межами слідчого кабінету і залу судового засідання, за посередництва спеціально підготовленої уповноваженої сторонньої особи – медіатора, спільно виробити взаємоприйнятні засоби залагодження конфлікту. Наслідком такої процедури є укладена між обвинуваченим (підсудним) і потерпілим письмова угода, яка може тягнути за собою певні юридичні наслідки. Особливо доцільним є застосування посередництва з метою примирення (як засобу виправлення порушених суспільних відносин) у справах про злочини і суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми. Наслідком застосування відновних процедур може бути не тільки звільнення від кримінальної відповідальності, а й пом’якшення покарання. На сьогодні, з урахуванням міжнародних зобов’язань України як члена Ради Європи, Міністерством юстиції України, за активної участі Генеральної прокуратури України, розроблено законопроекти, спрямовані на регламентацію відновних процедур і використання їх наслідків у кримінальному та інших провадженнях. № 3, грудень, 2008

Досвід впровадження програм відновного правосуддя в Пирятинському районі Полтавської області Поряд із розробкою законодавчого закріплення відновного правосуддя в Україні здійснюється практичне застосування медіації у кримінальних справах. Із метою зміни існуючого становища в межах чинного законодавства, згідно з розпорядженням Генерального прокурора України № 4 від 17 січня 2007 р., Генеральна прокуратура України, Національна академія прокуратури України та Благодійна організація «Український Центр Порозуміння» за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва виконують пілотний проект «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації у діяльність органів прокуратури». У цьому проекті беруть участь: • Агентство регіонального розвитку «Гармонія» (смт Красногвардійське, АР Крим); • «Молодіжний клуб Дрогобиччини» (м. Дрогобич, Львівська обл.); • «Молодь за демократію» (м. Харків); • «Луганська обласна група медіації» (м. Луганськ); • Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» (м. Біла Церква, Київська обл.); • Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи» (м. Пирятин, Полтавська обл.). У Пирятинському районі, що на Полтавщині, реалізація проекту відбувається доволі продуктивно. У рамках проекту Пирятинська громадська організація «Жіночі ініціативи» організовує зустрічі (медіації) між потерпілими та правопорушниками з метою обговорення того, що сталося, та прийняття рішення стосовно того, яким чином можна усунути завдану злочином шкоду. Під час зустрічі потерпіла сторона може дістати відповідь на свої запитання, висловити свої почуття, дати вихід емоціям, таким чином поновлюючи відчуття безпеки та контролю над своїм життям. У свою чергу правопорушник вислуховує потерпілого, надає свої пояснення до вчиненого та вибачається. Якщо сторони дійдуть згоди про примирення, вони складають угоду в письмовій формі про відшкодування збитків. Цей контракт дає можливість суду прийняти виважене рішення 65

ДОСВІД РЕГІОНІВ Підписання угоди про співпрацю між громадською організацією «Жіночі ініціативи» та прокуратурою Пирятинського району створило можливості для реалізації проекту в повному обсязі. У цьому велика заслуга працівників прокуратури Пирятинського району, які одними з перших підтримали впровадження прийомів медіації не тільки на обласному, а й на державному рівні, цим самим надаючи можливість людям мирним шляхом вирішувати конфлікт, допомогти тим, хто оступився вперше і вчинив злочин невеликої тяжкості, переосмислити скоєне та, відшкодувавши моральні та матеріальні збитки, повернутися до нормального життя. Іноді достатньо щиро розкаятися, попросити вибачення у потерпілих, відшкодувати збитки, щоб не потрапити за грати. Це особливо важливо для неповнолітніх, молодих людей, які тільки починають жити. Допомогти їм стати на шлях виправлення – це і є одним з основних завдань, яке ставлять перед собою медіатори громадської організації «Жіночі ініціативи». За час реалізації проекту медіаторами Пирятинської громадської організації «Жіночі ініціативи» надано близько 10 інформаційноконсультаційних послуг, завдяки яким майбутні учасники медіації (мешканці м. Пирятина та Пирятинського району, а також м. Лубен Полтавської області) мали можливість ознайомитись із програмою та прийняти рішення про участь в цій процедурі примирення. Проведено 3 медіації (дві з яких – за ст.125 КК України, одна – за ст.185 ч.1 КК України). За результатами зустрічі учасники підписали угоду, у якій вказали, яким чином можуть бути відшкодовані моральні та матеріальні збитки. Письмова угода, підписана під час медіації, має певні юридичні наслідки і може, за необхідності, бути використана в суді. Важливим є той факт, що правопорушник сам приймає рішення стосовно того, як можна відшкодувати моральні та матеріальні збитки, і бере на себе повну відповідальність за його виконання. Так, наприклад, в одній із справ правопорушник не мав можливості сплатити кошти за нанесення збитків потерпілому і запропонував допомогу по господарству. Потерпіла сторона прийняла такий вид відшкодування, і таким чином сварка перейшла у мирову угоду. Інколи дуже важливо вислухати обидві сторони конфлікту і спробувати спільно знайти вихід, щоб задовольнити потреби як потерпілого, так і правопорушника. Слід також зазначити, що медіаторами проводиться перевірка та аналіз виконання угоди, підписаної сторонами конфлікту. Це дає 66

змогу пересвідчитись у тому, що угода виконана в повному обсязі. Та к о ж х о т і л о с я б з а з н а ч и т и , щ о в Пирятинському районі продовжується розвиток та впровадження програм відновного правосуддя в рамках проекту «Розвиток в Україні мережі Центрів відновного правосуддя в громадах». Реалізація цього проекту розпочалася навесні 2008 р. і вже дала певні результати. Так, в період з червня по грудень 2008 р. Пирятинською районною громадською організацією «Жіночі ініціативи» підписано угоди щодо реалізації проекту в районі, а саме: 1) 1 червня 2008 р. – з Українським Центром Порозуміння, у рамках пілотного проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльності прокуратури»; 2) 5 вересня підписано угоду між районною радою та відділом освіти щодо реалізації проекту «Розвиток в Україні мережі Центрів відновного правосуддя в громадах»; 3) 1 жовтня підписано угоду про співпрацю щодо реалізації соціальних програм між ГО «Жіночі ініціативи» та центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; 4) 26 листопада 2008 р. підписана угода про співпрацю між Пирятинською громадською організацією «Жіночі ініціативи» та прокуратурою Пирятинського району щодо організації та впровадження програм відновного правосуддя. Упровадження відновних практик на Пирятинщині розпочалося зі створення шкільних служб порозуміння. Поштовхом до поширення цієї програми стало проведення 22–25 липня 2008 р. в селі Нові Мартиновичі Пирятинського району тренінгу «Базові навички медіатора шкільної служби розв’язання конфліктів». У результаті в 9 школах міста та району було створено шкільні служби розв’язання конфліктів, у яких команда підготовлених старшокласників-посередників (медіаторів) допомагають своїм ровесникам розв’язувати конфлікти мирним шляхом, а також працюють над формуванням безпечної атмосфери в навчальному закладі. Шкільні медіатори з Пирятинського району беруть активну участь у різноманітних заходах. Так, у конкурсі письмових робіт «Конфлікт і я», що проходив у рамках польсько-українськоросійського проекту «Програма медіації однолітків як спосіб побудови громадянського суспільства серед підлітків», учні Пирятинського ліцею посіли призові місця. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Досвід використання програм відновного правосуддя на Пирятинщині

6–7 грудня 2008 р. пройшла Перша міжнародна конференція з питань розвитку шкільної медіації «Моя безпечна школа» для координаторів шкільних служб порозуміння та кращих учнівмедіаторів, залучених до роботи в даних службах. Конференція відбувалася в рамках Міжнародного проекту «Розв’язання конфліктів без насилля та популяризація відновних практик серед підлітків». Даний захід проходив у місті Жмеринка Вінницької області. Мета конференції – презентація результатів розвитку шкільних служб порозуміння у регіонах України та обмін досвідом між учнями-волонтерами шкільних служб порозуміння і педагогами, які координують їхню діяльність. На конференції також були презентовані майстеркласи з проведення медіацій та кіл примирення і обговорення питань розвитку шкільної медіації. У конференції взяли участь школярі з Вінниці, Жмеринки, Хмільника, Козятина та с. Войнашівка Барського району Вінницької обл., Пирятина Полтавської обл., Києва, Білої Церкви, Івано-Франківська, Одеси, АР Крим (Червоногвардійська, Старого Криму, Сімферополя), а також представники Росії та Польщі. Під час конференції відбулося підведення підсумків конкурсу творчих робіт на тему «Я і медіація», де шкільна служба розв’язання конфліктів Пирятинського ліцею «Шанс РК» посіла 3-є

місце в номінації «Презентація служб», а шкільна служба розв’язання конфліктів Пирятинської спеціалізованої школи № 4 «Примирення» у номінації «Оригінальний жанр» здобула почесне 1-ше місце. Також у рамках конференції проходило змагання на тему «Конфлікти вирішуємо разом», в якому учасники мали змогу презентувати свою команду (конкурс «Презентація»), показати приклад вирішення конфлікту мирним шляхом (конкурс «Медіація») та представити гімн медіаторів (музичний конкурс). Участь у змаганні взяли 16 команд-представників різних регіонів України. Команда пирятинських медіаторів – Світлана Петриченко, Наталія Левченко, Віталіна Дорошенко, Дмитро Міхєєв, Олександр Гудзь та ВіталійГорбачов – здобула почесне 2-ге місце. Реалізація програм відновного правосуддя не була б такою дієвою без підтримки голови Пирятинської районної ради О. П. Рябоконя, який є ініціатором впровадження в районі програм відновного правосуддя як у шкільному середовищі, так і в діяльності правоохоронних органів. Співпраця між представниками місцевого самоврядування, громадською організацією, прокуратурою Пирятинського району, РВ ГУМВС, а також службами та відділами райдержадміністрації сприятиме зміцненню громади, порозумінню і примиренню людей, які живуть на Пирятинщині.

ПИРЯТИНСЬКА РАЙОННА РАДА ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ГОЛОВИ РАЙОННОЇ РАДИ від 16 січня 2009 року

№

Про утворення Координаційної ради зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі На виконання вимог Указу Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 року «Про затвердження Концепції реформування кримінальної юстиції України», апробації та впровадження відновного правосуддя у Пирятинському районі та запровадження нових методів розв’язання конфліктів у громаді, Утворити Координаційну раду зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі та затвердити її склад. (Додаток № 1). Затвердити Положення про Координаційну раду зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі. (Додаток № 2). Голова районної ради

№ 3, грудень, 2008

О. Рябоконь

ДОСВІД РЕГІОНІВ Додаток № 1 до Розпорядження голови районної ради № _____ від 16.01.2009 року

СКЛАД Координаційної ради зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі. Рябоконь Олексій Петрович – голова районної ради, голова Координаційної ради; Богатир Олеся Миколаївна – завідувач юридичним сектором виконавчого апарату, районної ради; секретар Координаційної ради. Члени ради: Лелюх Володимир Миколайович – начальник відділу освіти Пирятинської РДА; Зайченко Майя Василівна – психолог-методист Центру практичної психології та соціальної роботи; Нечипоренко Олексій Олександрович – начальник Пирятинського РВ ГУМВС України в Полтавській області (за згодою); Богомол Іван Олександрович – прокурор Пирятинського району (за згодою);

Проект

Заступник голови районної ради

Г. Вельбой

Додаток № 2 до Розпорядження голови районної ради № _____ від 16.01.2009 року

ПОЛОЖЕННЯ про Координаційну раду зі впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі

1). Загальні положення 1.1. Координаційна рада з впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі (далі – КР) створюється районною радою на виконання вимог Указу Президента України № 311/2008 від 08.04.2008 року «Про затвердження Концепції реформування кримінальної юстиції України», з метою апробації та впровадження відновного правосуддя в Пирятинському районі та запровадження нових методів розв’язання конфліктів у громаді. 1.2.У своїй діяльності КР керується чинним законодавством України, постановами, розпорядженнями Кабінету Міністрів України, цим Положенням, іншими нормативними документами. 1.3. Очолює КР голова районної ради, який призначається відповідним рішенням. 2). Основні завдання Координаційної ради 2.1. Координація діяльності щодо реформування системи кримінальної юстиції через застосування процедур відновного та примирного правосуддя в громаді, долучення до цього органів місцевого самоврядування. 2.2. Співробітництво у сфері розробки, апробації та впровадження у школах району програм відновного правосуддя, створення та ефективне функціонування шкільних служб розв’язання конфліктів. 2.3. Дослідження проблеми підліткової злочинності шляхом проведення моніторингу ситуації зло68

Алещенко Ніна Петрівна – пом. прокурора Пирятинського району (за згодою); Щегельська Наталія Миколаївна – директор районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; Безбородов Андрій Сергійович – ст. о/у КМСН Пирятинського РВ ГУМВС України в Полтавській області (за згодою); Видріна Лариса Василівна – голова районної громадської організації «Жіночі ініціативи»; Таран Ірина Олексіївна – член районної громадської організації «Жіночі ініціативи»; Бойко Максим Вікторович – юрист.

чинності серед неповнолітніх, визначення шляхів їх поліпшення. 2.4. Сприяння забезпеченню громади послугами безоплатної первинної правової допомоги. 2.5. Сприяння соціальній рекламі, інформаційній діяльності, спрямованих на реалізацію заходів з впровадження відновного правосуддя і профілактики підліткової злочинності в громаді. 3). Організаційні засади діяльності Координаційної ради 3.1. Робота КР здійснюється на громадських засадах. До роботи на громадських засадах залучаються фахівці, які сприяють якісному виконанню завдань КР. 3.2. У своїй діяльності КР керується принципом колегіальності. 3.3. Засідання КР проводяться за рішенням голови КР, але не рідше, ніж раз на квартал. 3.4. Припинення діяльності КР відбувається за рішенням районної ради. 3.5. КР має право обговорювати питання та приймати рішення за наявності більшості членів КР. 3.6. Рішення вважаються прийнятими, якщо за нього проголосували більшість членів КР, присутніх на засіданні. Заступник голови районної ради

Г. Вельбой

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

між громадською організацією «______________________» і прокуратурою _________________________щодо організації та впровадження програми відновного правосуддя «Застосування медіації в кримінальних справах у діяльності органів прокуратури» м._____________ Дата___________ 1. Підготовка умов для співпраці Громадська організація «_______________» (далі – ГО «_____________») взаємодіє з прокуратурою ___________________________ на підставі цієї угоди про співпрацю. Вона визначає механізм спільної діяльності, юридичні межі та форму договору примирення. 2. Механізм співпраці та організація програм примирення між потерпілим та правопорушником Прокурор __________________ на підставі угоди про співпрацю надає представнику ГО «__________________» – координатору програм примирення між потерпілим та правопорушником (далі – координатор) можливість розмістити детальну інформацію щодо діяльності ГО «____________________» та механізму примирення між потерпілим та правопорушником у приміщенні зазначеної прокуратури поруч з інформацією про розпорядок роботи органів прокуратури. Слідчий або прокурор в разі звернення координатора в конкретній кримінальній справі зобов’язаний надати координаторові інформацію щодо сторін (прізвище, ім’я, по батькові, адреси та телефони), суть обвинувачення та факт того, чи визнав правопорушник свою участь у вчиненому злочині. Прокурор або слідчий передає інформацію координатору лише за повної згоди сторін і тільки після винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого та його допиту. Відповідно до ст. 121 КПК України, слідчий або прокурор попереджають координатора щодо конфіденційності наданої інформації і відповідальності за розголошення даних досудового слідства. Координатор зобов’язаний не розголошувати інформацію у справі, одержану від слідчого або прокурора, і використовувати її винятково для досягнення примирення. 3. Юридичні межі примирення та його наслідки. Механізм діяльності координатора ГО «_______________________» Необхідним критерієм для можливості вирішення справи шляхом примирення є наявність потерпілого – фізичної особи, правопорушника (обвинуваченого) та визнання правопорушником (обвинуваченим) факту вчинення злочину. Оскільки закон (Кримінально-процесуальний кодекс України) передбачає правові наслідки дійового каяття, відшкодування шкоди потерпілому, примирення як обставину, що пом’якшує покарання, а в разі вчинення нетяжкого злочину – як підставу для закриття справи судом, ініціатива до примирення має виходити від правопорушника. Правопорушник (обвинувачений) особисто звертається до ГО «_________________» з проханням про надання допомоги у примиренні з по№ 3, грудень, 2008

ЗРУЧНИЙ ДОКУМЕНТ

УГОДА ПРО СПІВПРАЦЮ

ЗРУЧНИЙ ДОКУМЕНТ терпілим. Підставою для початку роботи координатора може бути письмове звернення правопорушника (обвинуваченого) до ГО «_______________________», якщо він перебуває під вартою. Після одержання інформації від прокурора або слідчого, координатор передає її ведучому програми примирення потерпілого та правопорушника і забезпечує своєчасне проведення програми до початку судового розгляду. Ведучий зв’язується і зустрічається окремо з потерпілим, правопорушником та іншими зацікавленими у справі особами. Необхідними умовами для проведення зустрічі є: • наявність потерпілого та правопорушника; • визнання правопорушником факту своєї участі у злочині; • добровільність участі сторін; • конфіденційність. Коли ведучий визначить, що по даній справі можливе проведення програми примирення, він під час попередньої зустрічі зі сторонами пояснює їм мету програми, її процедуру та юридичні наслідки. Лише після попередньої зустрічі зі сторонами ведучий організовує їх спільну зустріч – процедуру примирення (медіації). У процедурі примирення може брати участь будь-яка особа, присутність якої буде доцільна. Наприклад, особа, яка є авторитетом для правопорушника і яка може позитивно вплинути на його поведінку – батьки, друзі, сусіди, тренер і т. д. Представники служби по роботі з молоддю або соціальної служби для молоді також можуть бути присутніми на спільній зустрічі у випадку необхідності. Результатом спільної зустрічі потерпілого та правопорушника є згода, до якої вони дійшли. Ця згода оформлюється у вигляді договору примирення, типову форму якого узгоджено спільно з представниками прокуратури. 4. Долучення документів. Наслідки долучення документів до справи У випадку клопотання однією зі сторін про долучення договору примирення і документів, які підтверджують його виконання, до матеріалів справи, слідчий може прийняти рішення про можливість їх долучення до матеріалів справи. Прокурор або слідчий може використати результати примирення для винесення постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності на підставі п. п. 1, 2, 3, 4 ст. 7-1 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України (закриття кримінальної справи у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 Кримінального кодексу (КК), з примиренням підсудного з потерпілим (ст. 46 КК), із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому ст. 447 КПК, з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК).

Керівник громадської організації « _______________________________ »

Прокурор __________________________________

П.І.Б. _____________________________

Підпис ____________________________

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

ПОВІДОМЛЕННЯ ЩОДО МОЖЛИВОСТІ УЧАСТІ У ЗУСТРІЧІ З УСУНЕННЯ ЗАВДАНОЇ ЗЛОЧИНОМ ШКОДИ (проект)

Шановний(а)____________________________________________________________ Повідомляємо Вам про те, що прокуратурою _______________________ (назва прокуратури) за підтримки Генеральної прокуратури України та на підставі листа Генерального прокурора України № 09/1-233вих-08-236окв «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 01.08.2008 р., спільно з ___________________________ (назва громадської організації), впроваджується програма медіації (примирення) учасників кримінальної ситуації. Згідно із зазначеним листом, __________________________ (назва громадської організації) отримує інформацію про кримінальні справи, за матеріалами яких застосування медіації є доцільним. Дана програма проводиться __________________________ (назва громадської організації) за кошти благодійних фондів і є безкоштовною для учасників кримінальної ситуації. Медіація в кримінальних справах – зустріч потерпілого та правопорушника, яку організовує медіатор Центру (ведучий програми) та яка дає змогу сторонам кримінальної ситуації досягти згоди щодо виправлення наслідків злочину й відшкодування спричиненої шкоди. Участь у медіації дає можливість задовольнити свої інтереси, отримати відшкодування моральних та матеріальних збитків, сприяти усвідомленню обома сторонами конфлікту наслідків скоєного, а також бути залученим до процесу прийняття рішення по справі, вирішити ситуацію на досудовому етапі. Такі зустрічі базуються на принципах добровільності, конфіденційності, нейтральності медіатора, визнання потреб потерпілої сторони, відповідальності сторін, активного залучення потерпілого та правопорушника до вирішення питань, пов’язаних із усуненням завданої шкоди. Результати медіації, за згодою сторін, можуть бути закріплені письмово, долучені до матеріалів справи та, в подальшому, слугувати основою для прийняття відповідного рішення суддею по даній справі. Додаткову інформацію про медіацію в кримінальних справах, а також консультацію щодо Вашої ситуації Ви можете отримати під час зустрічі з медіаторами ___________________________ (назва громадської організації). Ви також можете домовитись про зустріч для отримання інформації чи консультації за контактними телефонами організації: _____________________ (контакти), контактна особа – ______________________ (ПІБ особи). Адреса організації: ___________________________.

Дата __________________

№ 3, грудень, 2008

Підпис _________________________ ___________________________ ___________________________ ___________________________ (посада, ПІБ)

НАВЧАННЯ ОСНОВАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

РОЗРОБКА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ ДЛЯ МЕДІАТОРІВ*

Олена САВЧУК доцент, к.психол.наук, Школа соціальної роботи НаУКМА Світлана ФІЛЬ координатор проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації»

рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», який реалізує Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України, Школою соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» (далі – НаУКМА), за підтримки Міністерства юстиції України та за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, створено Робочу групу з розробки навчального курсу для медіаторів, що працювала протягом травня – грудня 2008 року. З метою інституціоналізації практики медіації та вироблення системного підходу до її впровадження на теренах України Робоча група проекту розробила навчальний курс «Програми відновного правосуддя в громаді» (далі – навчальний курс для медіаторів). Робоча група з розробки курсу, членами якої були представники Школи соціальної роботи та кафедри конфліктології, педагогіки та психології НаУКМА, а також Українського Центру Порозуміння, реалізовуючи завдання щодо розробки навчальної програми курсу та двох посібників (для викладачів та слухачів), не лише систематизувала методичні доробки спеціалістів центру, а й розширила підходи до медіації із залученням можливостей соціальної роботи. Діяльність робочої групи відбувалася у два етапи. Перший етап – розробка та підготовка програми навчального курсу для медіаторів (травень – вересень 2008 р.) – мав на меті визначити цілі та завдання курсу, обґрунтувати

його необхідність та визначити умови проведення (тривалість, способи оцінювання). Ключовим завданням на даному етапі було змістовне наповнення програми курсу, що відзначалося у структурних темах програми. Другий етап (вересень – грудень 2008 р.) передбачав розробку навчальних посібників для викладачів та слухачів відповідно до змісту навчальної програми. Робочою групою була розроблена та затверджена форма та структура навчальних посібників, а також вимоги до навчальних матеріалів. Актуальність і потреба в створенні такого навчального курсу є більш ніж очевидна, оскільки наразі тренінги для медіаторів проводяться на нерегулярній основі й залежать від конкретного проекту, в рамках якого передбачене фінансування таких заходів, або ж людських ресурсів, зокрема тренерського складу. Тож, перш за все, цей навчальний курс – це узагальнення й систематизація досвіду Українського Центру Порозуміння та всіх напрацювань, що є у пілотних регіонах, областях. Окрім того, впровадження цієї навчальної програми дасть можливість слухачам оволодіти новими методами роботи, з’ясувати роль та можливості соціальних працівників, зрозуміти зміст соціальної роботи, що, в свою чергу, сприятиме розширенню сфери діяльності, залученню нових ресурсів, налагодженню партнерських стосунків між органами правосуддя й соціальними службами та служитиме ствердженню принципів соціальної справедливості в житті громади. Загалом навчальний курс «Програми відновного правосуддя в громаді» має на меті: • Надати можливість його слухачам отримати знання про програми відновного правосуддя (медіацію, ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Розробка навчального курсу для медіаторів

кола правосуддя, сімейні групові наради), історію їх розвитку. • Отримати знання про принципи та організаційні засади програм відновного правосуддя та можливості їх використання в сучасній правовій системі. • Дати можливість слухачам сформувати та розвинути навички проведення медіації в кримінальних справах та застосування її в практичній роботі. • Ознайомити з можливостями та особливостями застосування різних підходів та моделей відновного правосуддя. • Допомогти слухачам зрозуміти можливості соціальної роботи – як для організації процесу медіації, так і для забезпечення продовження роботи з учасниками медіації після формального закінчення її процесу. Курс розрахований на осіб, що мають освіту рівня бакалавра, спеціаліста чи магістра, професійні інтереси яких пов’язані з діяльністю в програмах відновного правосуддя. Тривалість курсу складає 160 навчальних годин, що відбуватиметься протягом 4 модулів. Структура курсу побудована таким чином, що слухачі курсу, окрім теоретичного вивчення, матимуть змогу самі проводити медіації – спочатку під спостереженням супервізора (після 2-го модуля), а потім самостійно (після 3-го модуля). Це дасть можливість забезпечити процес інтеграції теоретичних знань у практику, а також реалізувати базові принципи навчання дорослих. Програма курсу включає 11 тем, що стосуються теоретичних знань та підходів до розвитку програм відновного правосуддя та запровадження медіації в практику діяльності, розуміння ролі та діяльності соціальних працівників, можливостей залучення їх для роботи з учасниками кримінальної ситуації, набуття навичок організації та проведення медіації, розуміння етичних проблем, що виникають у процесі проведення медіації. Теми курсу є такими: • Девіантна поведінка та злочинність – 2 год.

№ 3, грудень, 2008

• Конфлікти та підходи до їх вирішення – 8 год. • Відновне правосуддя та базові поняття медіації – 8 год. • Система правосуддя та медіація – 6 год. • Цінності та етичні проблеми в процесі медіації – 6 год. • Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді – 14 год. • Організаційне забезпечення процесу медіації: зовнішні та внутрішні аспекти – 20 год. • Соціальне замовлення як метод впровадження програм відновного правосуддя в громаді – 20 год. • Процедура медіації та навички, необхідні для її проведення – 40 год. • Модель кіл відновного правосуддя – 6 год. • Сімейні групові наради та організація їх проведення – 6 год. Зазначені теми представлені в навчальних посібниках, редакційна робота над яким завершується найближчим часом. Наявність таких методичних матеріалів дасть змогу підвищити професійний рівень медіаторів-початківців, не лише на базі НаУКМА як одного з партнерів проекту, а й в інших освітніх закладах, представників, яких зацікавить проблема відновного правосуддя. Перспективами впровадження цього курсу для медіаторів на базі Школи соціальної роботи НаУКМА слід розглядати включення у навчальний план 2009–2010 рр. такої вибіркової дисципліни для студентів бакалаврату, як «Медіація в соціальній роботі», а також, за умови наявності необхідних ресурсів, продовження роботи для проходження акредитації цього курсу як офіційного курсу підвищення кваліфікації з метою запровадження його для слухачів-практиків – представників громадських організацій, залучених до розвитку відновних підходів в Україні.

ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОГО КУРСУ З ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ СЛУХАЧІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Альона ГОРОВА керівник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння Наталія ПИЛИПІВ дослідник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння

нноваційний курс з відновного правосуддя для слухачів Національної академії прокуратури України розробили викладачі Академії спільно зі спеціалістами Благодійної організації «Український Центр Порозуміння». З метою оцінки курсу було використано метод опитування шляхом анкетування. Було розроблено три опитувальники (два для слухачів та один для викладачів). Для оцінки змістовної частини серед слухачів курсу було проведено претест та посттест, спрямовані на виявлення рівня обізнаності щодо відновного правосуддя, особливостей його застосування, відповідно до та після курсу. Для оцінки організаційних аспектів було проведено анкетування для слухачів та викладачів курсу. Результати оцінки представлено у нижченаведеному звіті.

ПРЕТЕСТ Кількість осіб, які взяли участь в оцінюванні – 54. Із них: 18 жінок, 35 чоловіків (1 – не вказано). 22 респонденти займають посаду старшого помічника прокурора, 32 – помічника прокурора. Серед учасників опитування є представники більшості регіонів України. 25 учасників опитування ствердно відповіли на запитання «Чи знайомі Ви зі змістом поняття «відновне правосуддя»?». Відповідно для 29 респондентів поняття «відновне правосуддя» було новим (Діаграма 1). Втім, із 25 учасників вісім не змогли назвати жодної характерної особливості ВП1. Серед особливостей, запропонованих учасниками анкетування, найбільш поширеними 1

відповідями є «наявність третьої сторони» та «примирення сторін», які справді, є характерними рисами відновних програм. Кілька опитаних зазначили про «відшкодування шкоди завданої злочином». Однак лише троє учасників зазначили таку характеристику, як «добровільність участі». Натомість були запропоновані такі відповіді, як «обов’язково досягнута згода» та «наявність письмової угоди», «можливість уникнути кримінального покарання», що не відноситься до ознак відновних програм. Чи знайомі Ви із змістом поняття “Відновне правосуддя”

Діаграма 1.

Ніі – 29 4% 54%

Так – 25 46%

Також із 25 учасників, обізнаних із поняттям «відновне правосуддя», лише троє віднесли до програм відновного правосуддя «медіацію у кримінальних справах» та «кола громадського правосуддя»; ще троє респондентів, окрім медіації, віднесли до відновних програм «третейські суди», які не вважаються відновною моделлю; відповідно 19 респондентів до відновних програм віднесли лише «медіацію». Отже, проаналізувавши відповіді на запитання, які стосуються базових понять відновного правосуддя можна зробити висновок, що до початку курсу рівень знань був поверхневим, адже не зважаючи на те, що 25 учасникам поняття «відновного правосуддя» було відоме, все ж виникали труднощі із визначенням характерних особливостей відновних програм, їх видів.

ВП – відновне правосуддя (тут і далі).

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Оцінка інноваційного курсу з відновного правосуддя ...

На запитання «У чому, на Вашу думку, може полягати роль органів прокуратури у процесі реалізації програм ВП?» відповіді респондентів розподілилися таким чином: Проведення програм ВП

Діаграма 2. Чи знайомі Ви із змістом поняття «медіація між потерпілими та правопорушниками»

Ніі – 28 2% 52%

Ініціювання проведення програм ВП

Так – 26 48%

Участь в програмах ВП

Контроль за проведенням програм ВП

19 0

Як видно з вищенаведеної діаграми, більшість респондентів вважають, що основна функція прокуратури в програмах відновного правосуддя – це «контроль»; у той час як мало хто вказав «ініціювання проведення програм». Із 25 респондентів двадцять троє вважають за потрібне впроваджувати ВП в Україні. Їхні думки щодо етапу, на якому слід впроваджувати відновні програми, суттєво розходяться. Так, 5 респондентів дали відповідь «на всіх етапах судового слідства»; 9 вважають, що ВП повинні застосовуватися на етапі «досудового слідства»; 6 респондентів дали відповідь «після винесення обвинувачення»; 3 респондентів вважають доцільним проводити відновні програми на етапі «судового розгляду». Як показали відповіді, до початку курсу 28-и особам не було знайомим поняття «медіація між потерпілими і правопорушниками», відповідно 26и особам це поняття було відоме (Діаграма 2). Учасники опитування визначили основні характеристики медіації наступним чином: Відповідь прийняття відповідальності правопорушником і усунення завданої злочином шкоди потреби потерпілого – у центрі уваги процедури медіації

№ 3, грудень, 2008

К-ть відповідей 26

Відповідь з’ясування обставин злочину

встановлення фактів, що мають відношення до кримінальної ситуації

К-ть відповідей 2

Як видно з вищенаведених даних, усі учасники опитування, яким було відоме поняття «медіації» до початку курсу, вважають, що основним її принципом є «прийняття відповідальності правопорушником»; лише 12 вважають, що особливістю медіації є приділення значної уваги потребам потерпілого. Цікаво зазначити, що, незважаючи на можливість дати власний варіант відповіді, ніхто з респондентів не запропонував такої важливої ознаки, як залучення соціального оточення. На питання «Чи може представник органів прокуратури виступати в ролі медіатора?» більшість респондентів (20) дали негативну відповідь, пояснюючи це в основному не принципами медіації, а роллю прокурора в процесі судочинства: «це суперечить ролі прокурора в кримінальному процесі», «прокурор повинен виконувати функцію обвинувачення», «функції прокурора чітко визначені законодавством і не передбачають посередництва». Лише кілька респондентів обґрунтовують неможливість прокурора виступати в ролі посередника через «потребу медіатора бути нейтральним, а прокурор є зацікавленою стороною». В анкету також було включено три питання на визначення ставлення учасників опитування до таких конструктів, як «відповідальність», «відновлення справедливості» та «роль потерпілої сторони». Проаналізувавши відповіді респондентів на питання «відновлення/встановлення справедливості – це…», можна виділити такі групи тверджень: • «відновлення порушених прав та потреб потерпілих» (14 осіб дали таку відповідь); • «основне завдання правоохоронної системи, мета прокурора, постанова рішення у справі судом» (13 осіб); • «покарання за скоєний злочин» (11 осіб); • «торжество закону, забезпечення та реалізація конституційних прав громадян» (9 осіб);

НАВЧАННЯ ОСНОВАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ • «правопорушник несе відповідальність, усвідомлює скоєне» (6 осіб). • «відшкодування збитків, завданих злочином» (5 осіб); • «примирення потерпілого з правопорушником» (4 осіб); • «відновлення балансу між потерпілим та правопорушника, який існував до злочину» (2 особи) • «медіація» (2 особи). Із вищенаведеного можна зробити висновок, що більшість учасників опитування до початку курсу розуміли важливість відновлення порушених прав та потреб потерпілих. У той же час відповіді респондентів свідчать про недостатню обізнаність з основними принципами та цінностями відновного правосуддя. Зокрема, переконання, що відновлення справедливості – це завдання правової системи, – суперечить відновному принципу залучення сторін до вирішення конфлікту. Спостерігається тенденція до покарання правопорушника, а не на прийняття ним відповідальності. Також такі відповіді, як «торжество закону» вказують на те, що злочин сприймається як порушення норми держави, а не шкода, завдана конкретній людині (що є базовою концепцією відновного правосуддя). Надзвичайно цікавим є те, що, незважаючи на обізнаність із поняттям «відновне правосуддя», більшість респондентів вважають, що відповідальність особи полягає у «відбутті покарання відповідно до чинного законодавства» (38 осіб); при цьому лише 14 осіб вказали, що відповідальність – це «усвідомлення скоєного та наслідків своїх дій, уникнення таких дій в майбутньому» та «відшкодування завданих збитків» (при тому, що більшість зазначали, що потреби потерпілого є вкрай важливими). Шість осіб вважають, що відповідальність передбачає «виправлення та перевиховання особи», що мінімізує ініціативу та діяльність самого правопорушника, адже такі зміни, на думку респондентів, повинні досягатися зовнішнім втручанням. Двоє осіб зазначили такий референт відповідальності, як «каяття»; тільки один респондент визначив «примирення з потерпілим» складовою відповідальності. Лише один респондент зазначив, що відповідальність «не обов’язково повинна передбачати покарання». Насамкінець, учасникам було запропоновано визначити «роль потерпілої особи у процесі відновлення справедливості». Можна виділити три групи відповідей, які трапляються найчастіше. Найбільша кількість респондентів (24) вважає, що в процесі відновлення справедливості потер76

піла особа повинна «відновити порушені права та інтереси»; 14 учасників опитування вважають, що основною роллю потерпілого є «допомога у встановленні особи, яка вчинила злочин, винною, сприяння органам дізнання у встановленні обставин злочину»; 13 респондентів зазначили, що потерпіла сторона повинна «отримати відшкодування». Також респонденти висловили такі думки з приводу ролі потерпілої особи: «потерпіла сторона потрібна для того, щоб насправді відбулося примирення між сторонами» (4 респонденти); «залучається до визначення покарання для правопорушника» (3 респонденти); «виступає ініціатором відновлення справедливості» (2 респонденти); є «активним учасником розгляду справи» (2 респонденти); «є інструментом процесу відновлення справедливості» (1 респондент). Отже, претестове дослідження показало, що майже половина слухачів перед початком курсу була знайома із поняттям «відновне правосуддя» та «медіація». Втім, знання були поверхневими, спостерігалось недостатнє розуміння ідеологічних засад, цінностей та принципів відновного правосуддя, що особливо проявляється у визначенні таких конструктів, як «відповідальність», «відновлення справедливості». Варто зазначити, що потерпіла особа сприймалась як пасивний учасник процесу, спостерігалась тенденція до розуміння потерпілої сторони як «інструменту» встановлення вини правопорушника.

ПОСТТЕСТ Кількість осіб, які взяли участь в оцінюванні – 56. Із них: 18 жінок, 38 чоловіків. 23 респондентів займають посаду старшого помічника прокурора, 33 – помічника прокурора. Серед учасників опитування є представники більшості регіонів України. На запитання «Чи знайомі Ви зі змістом поняття «відновне правосуддя?», всі 56 респондентів дали ствердну відповідь (для порівняння: до курсу лише 25 відповіли ствердно – Діаграма 3). При цьому 39 (із 56) респондентів визначили характерні особливості відновного правосуддя, що відрізняють його від офіційного (до початку курсу лише 17 робили спробу визначити характерні риси програм ВП). Варто зазначити, що після завершення курсу учасники визначили як процедурні, так і ціннісно-ідеологічні особливості відновних програм. Зокрема було названо такі особливості відновного правосуддя: «інше розуВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Оцінка інноваційного курсу з відновного правосуддя ...

міння понять «правопорушник», «жертва» та «злочин»; «добровільність»; «конфіденційність»; «нейтральність посередника»; «забезпечує усунення моральних і матеріальних збитків»; «примирення сторін»; «важливість почуттів потерпілого»; «сприяє усвідомленню скоєного», тощо. Чи знайомі Ви із змістом поняття «Відновне правосуддя»

Діаграма 4. Чи вважаєте ви за потрібне впроваджувати Відновне правосуддя в Україні До ккурсу 23

Діаграма 3. Після курсуу 5 45

До ккурсу 25

Після курсуу 6 56

Аналізуючи відповіді учасників посттесту, можна зробити висновок, що прослуханий курс сприяв кращому розумінню програм відновного правосуддя. Зокрема, 56 респондентів віднесли до програм ВП медіацію, 19 респондентів, окрім медіації, зазначили й «коло відновного правосуддя», 1 респондент також згадав про сімейні конференції. Для порівняння, на початку курсу лише 19 визначало медіацію як програму ВП та тільки 3 – коло [примирення]. Отже, можна говорити про значне підвищення рівня обізнаності щодо відновного правосуддя у слухачів курсу. Результати посттесту показують також зміну у розумінні ролі прокурора в програмах ВП. Зокрема, на думку слухачів, роль прокурора полягає в «ініціюванні проведення програм ВП» (32 відповіді) та «контролі за проведенням програм ВП» (22 відповіді). Цікаво зазначити, що завдяки прослуханому курсу, суттєво знизилась кількість осіб, які вважають основною контролюючу роль прокурора, натомість значно підвищилась кількість респондентів, які відносять до основної функції прокурора ініціювання проведення відновних програм. Результати посттесту показують, що значно зросла кількість осіб, які вважають за потрібне впроваджувати ВП в Україні (45 осіб у порівнянні із 23 на претесті – Діаграма 4). Цікаво, що після прослуховування курсу більшість учасників вважають доцільним проведення програм відновного правосуддя на етапі досудового слідства. № 3, грудень, 2008

Після завершення курсу слухачі також сформували уявлення про можливості сприяння впровадженню ВП в Україні та перешкоди на цьому шляху. Більшість учасників вважає, що основна перешкода впровадженню відновного правосуддя в Україні полягає у «відсутності належного законодавства». Ще однією перешкодою було визнано «низьку поінформованість громадськості» (27 відповідей). Інші перешкоди учасники вважають несуттєвими. Відповідно, для сприяння впровадження відновного правосуддя в Україні учасники опитування пропонують: «зміни в законодавстві» (35 відповідей); «налагодження співпраці між організаціями, що проводять програми ВП, та органами прокуратури» (27 відповідей); «інформування та навчання працівників органів прокуратури щодо програм ВП» (25 відповідей). Отже, курс допоміг учасникам краще зрозуміти загальні поняття відновного правосуддя, необхідність його впровадження, основні перешкоди та шляхи їх подолання. Як показали відповіді, курс дозволив суттєво підвищити обізнаність слухачів із поняттям «медіація між потерпілими і правопорушниками»: до початку курсу лише 26 осіб були ознайомлені з цим поняттям, натомість вкінці курсу – 55 учасників (Діаграма 5). Діаграма 5. Чи знайомі Ви із змістом поняття «медіація між потерпілими та правопорушниками» До ккурсу 26

Після курсуу 5 55

НАВЧАННЯ ОСНОВАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ Після завершення курсу учасники визначили основні характеристики медіації наступним чином: «прийняття відповідальності правопорушником і усунення завданої злочином шкоди» (42 відповіді); «потреби потерпілого – у центрі уваги процедури медіації» (37 відповідей). Як до початку, так і після курсу учасники називали основною характеристикою медіації прийняття відповідальності. Однак варто відзначити, що після проходження курсу суттєво збільшилася кількість відповідей, які стосувались важливості потреб потерпілого. Це свідчить про поглиблення розуміння ролі та місця потерпілого у відновних програмах. Як і на претесті на питання «Чи може представник органів прокуратури виступати в ролі медіатора?» більшість респондентів (51) дали негативну відповідь. Однак цікаво відзначити, що на відміну від претесту, після завершення курсу респонденти переважно обґрунтовували свої негативні відповіді через «неможливість прокурора дотриматися принципу нейтральності в ході медіації» (на претесті обґрунтовували роллю прокурора, визначеною в законодавстві). Як і на претесті, в анкету також було включено три питання на визначення ставлення учасників опитування до таких конструктів, як «відповідальність», «відновлення справедливості» та «роль потерпілої сторони». Загалом можна сказати, що особливих змін у ставленні респондентів до цих конструктів не було. Однак спостерігається тенденція до зменшення кількості відповідей про необхідність «законного покарання» правопорушника. Отож, порівнюючи результати претесту та посттесту, можна з упевненістю сказати, що курс сприяв підвищенню рівня знань слухачів з базових понять відновного правосуддя, його ідеологічного підґрунтя та цінностей, основних програм, особливо медіації. Однак курс мав незначний вплив на ставлення учасників до конструктів «відповідальність», «справедливість», «роль потерпілого». Дана теза підтверджується і викладачами курсу, які відзначили труднощі у зміні «стереотипних установок» слухачів.

Оцінка організаційного аспекту Значна частина оцінювання курсу була спрямована на оцінку організаційного аспекту проведення курсу. Для цього було розроблено ще одну анкету, яку заповнили 65 його слухачів. Зокрема, для більшості учасників інформація під час тренінгу була подана «дуже зрозуміло і доступно», для деяких «частково зрозуміло і доступно». При аналізі анкет було встановлено кореляцію між зрозумілістю інформації та переконанням щодо необхідності впровадження ВП в Україні. Переважно респонденти, для яких інформація була «частково зрозумілою» вважають, що «на сьогодні немає потреби впроваджувати ВП в Україні». Отож після завершення курсу 35 учасників «повністю переконані у необхідності впроваджувати ВП в Україні», 7 учасників «частково впевнені» та 14 вважають, що «на сьогодніу цьому немає потреби», при цьому не аргументуючи своєї відповіді. Серед форм роботи, які сприяли розумінню інформації, респонденти зазначили такі: круглі столи, ділові ігри та лекції. Не було визначено форм роботи, які не сприяють розумінню. Варто додати, що такі відповіді учасників повністю співпадають із думкою тренерів щодо форм організації роботи. Для вдосконалення курсу і викладачі, і слухачі запропонували збільшити кількість годин на проведення інтерактивних методів роботи (зокрема, круглий стіл та ділова гра), виділяючи при цьому додатковий час на обговорення. Один із викладачів курсу запропонував використовувати більше навчальних фільмів, тому що, на його думку, вони [фільми] є «ефективними методами подачі інформації, які можуть також впливати на ставлення». Можна підсумувати, що проведене оцінювання, підтвердило результативність курсу, особливо щодо підвищення рівня обізнаності про відновне правосуддя, базові поняття, принципи, програми. Курс сприяв поглибленню розуміння ролі прокурора у програмах відновного правосуддя, особливостей впровадження відновного правосуддя в Україні.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

У 2007 р. у Швейцарії був прийнятий окремий Федеральний закон про кримінальну відповідальність неповнолітніх осіб, який визначає норми кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх. Пропонуємо Вашій увазі коментарі д. ю. н. Крістофа Хуґа, який до травня 2007 р. виконував функції головного прокурора у справах неповнолітніх Прокуратури м.Цюріха, стосовно значення запропонованих у законі нововведень: збільшення віку, з якого настає кримінальна відповідальність (тепер він становить 10 років); правових норм мінімального регулювання процедури слідства; збільшення переліку запобіжних заходів захисту й покарань, а також диференціації виконання; впровадження медіації, дуалізму й 4-річного позбавлення волі; норм щодо захисту.

НОВІ НОРМИ КРИМІНАЛЬНОГО ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ У ШВЕЙЦАРІЇ

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

ДОСВІД ШВЕЙЦАРІІ В БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

Нові норми кримінального права у справах неповнолітніх викладені у самостійному федеральному законі – Законі про кримінальну відповідальність неповнолітніх (далі – ЗКВН). Проте, як це видно з самої назви закону, йдеться знову ж таки про кримінально-правове регулювання, а не про опікування малолітніми та неповнолітніми особами. Крістоф ХУГ, доктор юридичних наук, (до травня 2007 р. головний прокурор у справах неповнолітніх Цюріха).

На

початку 2007 р. разом з переглянутою Загальною частиною Кримінального кодексу (далі – ЗЧКК) Швейцарії набрали чинності нові норми кримінального права у справах неповнолітніх. Які ж істотні новації з’явилися у ньому? Передусім слід сказати, що принципові засади кримінального права у справах неповнолітніх не змінилися. Тут збереглася ідея про те, що головну небезпеку становить злочинець, а не скоєне ним діяння, перелік соціально-превентивних санкцій, а також першочергова підпорядкованість виховному принципу права. № 3, грудень, 2008

Принципи та сфера дії Закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх (статті 1-4 ЗКВН)

Згідно зі ст. 1 ЗКВН, даний закон, з одного боку, регулює санкції, що можуть застосовуватися до осіб, які у віці до 18 років скоїли карне діяння, а з другого – містить принципи провадження у кримінальних справах неповнолітніх. У статті 1 ЗКВН наведено, зокрема, ті норми Кримінального кодексу (далі – КК), які застосовуються як логічне доповнення до ЗКВН (дотримуються основні принципи ЗКВН, причому вік та рівень розвитку неповнолітньої особи враховується на її користь).

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД Стаття 2 ЗКВН вводить нову, гідну уваги максиму спеціальної превенції. Захист і виховання неповнолітньої особи прямо визначаються основними принципами, якими слід керуватися під час застосування цього закону. Крім того, стаття вказує на те, що особливу увагу необхідно приділяти умовам життя неповнолітньої особи, стосункам у її родині, а також розвитку її особистості. Стаття 3 ЗКВН стосується вікових обмежень сфери дії закону. У той час, коли верхня вікова межа не змінилася і становить повних 18 років, вік, із якого настає кримінальна відповідальність, зріс із 7 років до 10 повних років. У ЗКВН зник наявний у чинному праві розподіл на дітей і підлітків, у термінологічному полі закону вживається лише поняття «підлітки» . По-новому розглядає ЗКВН у ст. 3 застосування норм чинного кримінального права до правопорушників із межовим віком й встановлює, що як і раніше покарання визначається за КК (норми кримінального права для дорослих осіб), а запобіжний захід – залежно від індивідуальних потреб або за КК або за ЗКВН. По-новому, однак, регулюється процедура провадження: якщо її було розпочато до того, як стало відомо про карне діяння, вчинене після 18 років, процедура розгляду продовжується як провадження у кримінальних справах неповнолітніх; в іншому випадку застосовуються норми проведення кримінального провадження щодо дорослих. Ця, на перший погляд, проста норма може викликати на практиці певні проблеми, наприклад, чи мають карні органи для неповнолітніх фахову компетенцію для застосовування норм кримінального права для дорослих і навпаки? Згідно з ст. 4 ЗКВН, компетентний орган, який у ході справи встановить, що діяння вчинено дитиною віком до 10 років, зобов’язаний повідомити про це законних представників дитини, а також, якщо є ознаки того, що дитина потребує особливої допомоги, органи опіки або відповідну службу опікування малолітніми та неповнолітніми особами.

Федеральні правові норми мінімального регулювання процедури слідства Статті 5–9 ЗКВН містять виключно процесуальні положення. Якщо у діючих нормах кримінального права для неповнолітніх процесуальні 1

Німецьке поняття «Jugendliche», що вживається у швейцарських законах, може перекладатися українською мовою як «підлітки», так і «неповнолітні особи» (прим. перекладача).

положення зведені до абсолютного мінімуму – по одній статті по провадженню щодо дітей та щодо неповнолітніх, то ЗКВН містить досить багато норм, що регулюють основні стадії провадження. Далі йдеться про мінімальні процесуальні завдання федерації для забезпечення єдиного і правильного застосування кантонами норм матеріального федерального права. Ці положення охоплюють передусім вказівки для здійснення дій, направлених на втілення в життя викладеної у ст. 2 максими спеціальної превенції. До 31 березня 2003 р. законодавча влада у сфері процесуального права перебувала у сфері компетенції кантонів (ст. 123 Конституції Швейцарії), внаслідок цього виникли найрізноманітніші організації й процесуальні норми. І хоча з 1 квітня 2003 р. компетенція федерації також поширюється на встановлення норм як матеріального кримінального права, так і кримінально-процесуального права (ст. 123 Конституції Швейцарії), лише у 2011 р. Швейцарія матиме єдиний кримінальнопроцесуальний кодекс для неповнолітніх.

Призначення захисних заходів з превентивною метою За новим законом відповідно до статей 12–15 ЗКВН у ході слідства з профілактичною метою можуть бути призначені запобіжні заходи (нова назва для заходів). Таким чином, уже на стадії слідства можна гарантувати захист і виховання неповнолітньої особи шляхом застосування необхідних амбулаторних або стаціонарних оперативних заходів. Наразі можливість призначення запобіжних заходів передбачена у кримінальнопроцесуальних кодексах (далі –КПК) лише деяких кантонів та, як правило, обмежена опосередкованим примусовим поміщенням у відповідний заклад. Амбулаторні запобіжні заходи нагляду й супроводу особи (під такою новою назвою включені до ЗКВН) призначаються повнолітній особі лише за її згодою (статті 12 і 13 ЗКВН). У разі, якщо компетентний орган призначає профілактичне поміщення в установу відкритого чи закритого режиму для лікування психічних розладів особи, виникає питання, чи потрібна в такому випадку попередня медична або психологічна експертиза, як цього вимагає ст. 15 ЗКВН від судового органу. На парламентських консультаціях це заперечили, оскільки профілактичне поміщення є оперативним, невідкладним, заходом, а отже, не можна зволікати з його призначенням через проведення експертизи. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Нові норми кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх у Швейцарії

Попереднє ув’язнення (ст. 6 ЗКВН) Норми ЗКВН чітко встановлюють, що попереднє ув’язнення може призначатися лише як ultima ratio (крайній захід) і його тривалість має бути якомога меншою. Крім того, неповнолітніх осіб слід помістити у спеціальну установу або у спеціальний відділ в’язниці, окремо від дорослих ув’язнених та належним чином наглядати за ними. ЗКВН не містить жодних положень про суддю, що здійснює перевірку законності утримання особи під вартою, а також про процедуру такої перевірки, хоча ст. 31 Конституції Швейцарії й ст. 5 Європейської конвенції з прав людини зобов’язують до цього. Але поки не існує федерального КПК для неповнолітніх, приймати відповідні положення про виконання конституційних і європейсько-правових норм лишається справою кантонів.

Припинення провадження (ст. 7 ЗКВН) Діючі норми кримінального права для неповнолітніх, за винятком ст. 372 КК, не містять положень про припинення провадження у ході слідства. Виключною компетенцією кантонів лишається внесення таких норм у їхні процесуальні кодекси. За новим законом на федеральному рівні розрізняють підстави для припинення провадження за їхнім характером: обов’язкові (коли запобіжні заходи не потрібні або орган цивільного права вже призначив належні заходи та згідно зі ст. 21 ЗКВН існують підстави для звільнення від покарання) й факультативні (у разі, коли в іншій державі, в якій постійно проживає неповнолітня особа, порушено справу щодо вчиненого цією особою діяння, або ця держава готова розпочати провадження у справі). Відповідні положення кантонів про припинення провадження й надалі не втрачають чинності.

Припинення провадження з метою проведення медіації (ст. 8 ЗКВН) Ця стаття вперше вводить поняття медіації у кримінальне право Швейцарії (функція кримінального права для неповнолітніх як зачинателя). Компетентний орган отримує повноваження за певних підстав тимчасово зупинити кримінальне розслідування й доручити відповідній визнаній організації чи особі проведення процедури медіації. Основні підстави: з’ясування обставин зло№ 3, грудень, 2008

чину, а також згода усіх учасників та їхніх законних представників на проведення медіації; якщо мова йде не про важкий злочин, який карається обов’язковим позбавленням волі. Якщо у ході медіації вдалося досягти домовленості між потерпілим та неповнолітньою особою, тоді провадження у справі остаточно припиняється. Відповідні положення про введення інституту медіації повинні приймати кантони. Наразі діють різні пілотні проекти. Пізніше ініціювати проведення процедури медіації також може ще й судовий орган (ст. 21 ЗКВН).

Встановлення стану особи, спостереження та експертиза (ст. 9 ЗКВН) У новому ЗКВН виписані більш детально, а ніж у чинному законодавстві (статті 83 і 90 КК), положення про те, що компетентний орган, якщо це необхідно для призначення захисного заходу або покарання, повинен з’ясувати стан, в якому перебуває неповнолітня особа, при потребі у рамках амбулаторного або стаціонарного спостереження. Призначення медичної або психологічної експертизи необхідне у разі, якщо існують серйозні підстави сумніватися у фізичному чи психічному стані здоров’я неповнолітньої особи, або коли доцільним є поміщення особи в установу відкритого чи закритого режиму для лікування її психічного стану.

Запобіжні заходи, направлені на захист неповнолітньої особи, та покарання (статті 10 – 35 ЗКВН) 1. Впровадження дуалізму Новий ЗКВН розмежовує захисні/запобіжні заходи (нове поняття для заходів) й покарання. Істотним нововведенням стало впровадження т. зв. дуалістичної системи замін, яка давно використовується в нормах кримінального права для дорослих. Відповідно в майбутньому, у разі призначення запобіжних заходів, як правило, потрібно також винести й основне покарання (ст. 11 ЗКВН), хіба що неповнолітня особа не чинила винного діяння або ж існують підстави для звільнення від покарання згідно зі ст. 21 ЗКВН. На сьогодні ще діє моністичний принцип, який виключає одночасне призначення запобіжних заходів й покарання. 81

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД 2. Запобіжні заходи (статті 12 – 20 ЗКВН) Запобіжні заходи додатково пристосовані до заходів ЦК із захисту дитини й доповнені інститутом нагляду. Звичні профілактичні заходи тепер називаються по-новому – особистий супровід, амбулаторне лікування і просто поміщення (замість колишнього поняття поміщення у відповідну сім’ю, доправлення до притулку, лікарняного інтернату або виправного закладу). Оновлені правові норми, що регулюють виконання покарання. Нагляд і особистий супровід можна призначати повнолітній особі лише за її згодою (статті 12 і 13 ЗКВН). Мінімальний строк перебування у певному закладі в один рік скасовано. За новим законом усі заходи припиняються з досягненням особою 22-річного віку (ст. 19 ЗКВН). Знята раніше існуюча можливість примусового перебування у певному закладі до 25 років (ст. 91 КК). У новому варіанті виділяють відкриті й закриті заклади примусового перебування. Призначити поміщення особи в закритий заклад можна лише у разі, якщо це необхідно для її індивідуального захисту або з метою лікування її психічного розладу в особи, або якщо існує серйозна загроза для неї (ст. 15 ЗКВН); щоразу потрібно проводити попереднє медичне або психіатричне обстеження. Умовного звільнення від стаціонарного заходу більше не існує. Забезпечити виконання необхідного подальшого супроводу особи після звільнення можна лише шляхом призначення іншого запобіжного заходу (нагляду або індивідуального супроводу). Нові норми встановлюють також можливість зняття запобіжного заходу у зв’язку з його марністю й недоцільністю (ст. 19 ЗКНВ). 3. Співпраця органів цивільного права й кримінального права для неповнолітніх Стаття 20 ЗКВН уточнює існуючу норму ст. 317 ЦК про співпрацю різних органів з метою надання допомоги неповнолітнім. За новим законом карний орган у справах неповнолітніх може клопотати в органах цивільного права про призначення, зміну або скасування запобіжного заходу, що не знаходиться у його компетенції. Крім того, він може вносити пропозиції для вибору опікуна або вимагати заміни законного представника. Карний орган у справах неповнолітніх має право передати призначення запобіжних заходів органу цивільного права, якщо для цього існують важливі підстави, наведені, наприклад, у ЗКВН. У свою чергу орган цивільного права може вимагати у карного органу у справах неповнолітніх призначення, зміну або скасування запобіжних 82

заходів у разі, якщо цей орган в інтересах єдиної процедури не призначав сам таких заходів. Органи кримінального права для неповнолітніх і органи цивільного права повинні повідомляти один одному про свої рішення. 4. Покарання (статті 21 – 35 ЗКВН) Новий ЗКВН містить такі вже відомі види покарань, як догана, особиста праця (нині – виробнича праця), грошовий штраф та позбавлення волі (раніше – ув’язнення), проте у цьому законі диференційовано форми покарань і можливості їхнього застосування. Нарешті ми остаточно розпрощалися зі шкільним арештом (ст. 87 КК). Поняття догани (ст. 22 ЗКВН) як найменш суворого виду покарання містить три оновлення: воно чітко визначається як офіційний осуд вчинку, передбачає сприятливий прогноз законослухняної поведінки і може поєднуватися з встановленням випробного строку від 6 місяців до 2 років та судовим приписом. У разі невиконання умовного засудження у виді догани судовий орган може встановити інше покарання. Щодо особистої праці (ст. 23) ЗКВН містить нові норми, що регулюють процедуру виконання покарання, насамперед, щодо змісту, місця виконання, тривалості виконання робіт та наслідків у разі невиконання. Згідно зі ст. 35 ЗКВН, покарання у вигляді особистої праці також може призначатися умовно, якщо є підстави вважати, що це утримає неповнолітню особу від вчинення карних діянь в майбутньому. Для правопорушників і злочинців віком понад 15 років ЗКВН зберігає також і штрафи (ст. 24), однак вводить обмеження суми до 2000 швейцарських франків. Також містяться нові норми, що регулюють процедуру виконання покарання, насамперед, стосовно строків виплати, надання відстрочки та оплати частинами, заміни на особисту працю, зменшення розміру у разі об’єктивного погіршення фінансового становища та щодо наслідків у разі невиплати штрафу (заміна позбавленням волі). Так як і раніше виплату штрафу можна відкласти, якщо є підстави вважати, що це утримає неповнолітню особу від вчинення карних діянь в майбутньому (ст. 35 ЗКВН). Неповнолітні особи віком від 15 років, які скоїли злочин або делікт, – а не так як сьогодні лише незначне правопорушення, – можуть отримати покарання у виді позбавлення волі строком до одного року (ст. 25 ЗКВН). Надзвичайно важливою новацією є положення про те, що до неповнолітньої особи віком від 16 років застосовується покарання у виді позбавлення волі до ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Нові норми кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх у Швейцарії

4 років, якщо вона скоїла злочин, за який передбачається позбавлення волі не менше 3 років, або якщо вона нанесла важке тілесне пошкодження, вчинила кваліфікований грабіж або незаконне обмеження волі іншої особи, наприклад, викрадення (ст. 25 ЗКВН). Виконання покарання у виді позбавлення волі розглядається загалом у восьми статтях ЗКВН (можливість заміни позбавлення волі строком до 3 місяців на виконання певних робіт, надання денного виконання позбавлення волі або часткового ув’язнення, вимоги до місць позбавлення волі, які потрібно напрацювати кантонам протягом 10 років). На відміну від запобіжних заходів захисту, у випадку позбавлення волі строком не менше одного місяця можливе умовне звільнення вже після відбування половини строку покарання. Згідно з ст. 35 ЗКВН, виконання покарання у випадку позбавлення волі строком не більше 30 місяців може бути частково або повністю відкладене, якщо умовне покарання не потрібне, аби утримати неповнолітню особу від вчинення карних діянь у майбутньому. За новим ЗКВН особисте виконання робіт й позбавлення волі можуть поєднуватися з грошовими штрафами. Стаття 21 ЗКВН розглядає звільнення від покарання і витісняє положення статей 87–89 чинного КК. Виділені обов’язкові, детально виписані в законі, підстави для звільнення від покарання (наприклад, незначна вина й незначні наслідки діяння; відшкодування заподіяної шкоди; у разі, якщо неповнолітня особа глибоко вражена наслідками свого вчинку; вже відбулося покарання без застосування норм кримінального права; якщо з моменту вчинення діяння пройшло відносно багато часу; тощо). Також покарання не накладається, якщо в іншій державі, в якій постійно проживає неповнолітня особа, порушено справу щодо вчиненого цією особою діяння, або ця держава готова розпочати провадження у справі. Судовий орган може тимчасово припинити провадження у справі з метою проведення процедури медіації, якщо виконані передумови, що викладені у ст. 8 ЗКВН. 5. Збігання запобіжних заходів і позбавлення волі Оскільки в новому ЗКВН діє дуалістична система, то норми ст. 32 ЗКВН регулюють саме послідовність виконання запобіжних заходів та обов’язкового позбавлення волі. При цьому діють

№ 3, грудень, 2008

такі основні принципи: примусове поміщення у відповідний заклад завжди передує позбавленню волі. Якщо поміщення особи у відповідний заклад відміняється, оскільки виконало свою функцію, в такому разі покарання у вигляді позбавлення волі не виконується. Якщо ж запобіжний захід поміщення відміняється з інших причин, потрібно розглянути й винести рішення щодо виконання покарання у вигляді позбавлення волі, причому строк примусового перебування у призначеному закладі враховується до строку позбавлення волі. Виконання покарання у вигляді позбавлення волі може також бути відмінено на користь нагляду, індивідуального супроводу неповнолітньої особи або амбулаторного лікування. 6. Строки давності У той час, коли чинне законодавство передбачає для покарання у вигляді ув’язнення строк його виконання у 3 роки (ст. 95 КК), а в решті випадків відсилає до норм Загальної частини КК, новий ЗКВН регулює в статтях 36 і 37 давність кримінального переслідування й виконання покарання. Строки давності кримінального переслідування становлять щонайбільше 5 років, а строки давності виконання покарання – щонайбільше 4 роки. Строк виконання будь-якого покарання закінчується з досягненням засудженої неповнолітньої особи 25-річного віку. 7. Захист На завершення слід також згадати нову особливу статтю в ЗКВН про факультативний і обов’язковий захист. Так, у ст. 40 ЗКВН зазначено, що неповнолітня особа або її законний представник у будь-який час слідства або процедури винесення вироку може попросити собі захисника. Якщо вони це не зробили, згідно зі ст. 40 ЗКВН обов’язково призначається офіційний захисник, якщо цього вимагає тяжкість злочину, або неповнолітня особа чи її законні представники явно не в змозі захищати себе, або неповнолітню особу взято під арешт на понад 24 години, або коли призначено запобіжне поміщення у належний заклад. І, насамкінець, ст. 40 також передбачає, що можна зобов’язати неповнолітню особу або її батьків сплатити витрати, пов’язанні з призначенням їм обов’язкового захисника, у повній сумі або частково, якщо вони мають відповіді кошти.

ПРЕВЕНТИВНІ ЗАХОДИ ПОЛІЦІЇ МІСТА ЦЮРІХА В БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ* *Матеріал підготовлено на основі виступу Рольфа Штукера, керівника служби поліції у справах неповнолітніх м. Цюріх, під час пресконференції в МВС України 20 жовтня 2008 р.

Служба поліції у справах неповнолітніх міста Цюріха та її компетенції Починаючи з 1959 р., при міській поліції Цюріха діє спеціалізована служба, яка створювалася, виходячи з розуміння того, що для боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх повинні використовуватися не лише репресивні способи, а й превентивні заходи. Служба міської поліції Цюріха у справах неповнолітніх, діяльність якої обмежується територією громади міста (близько 360 тис. мешканців), відповідає за проведення слідчих дій щодо підлітків віком до 18 років, які вчинили злочин, щоправда, лише у трудомістких справах, особливо у випадках серійних або групових злочинів. Простими правопорушеннями, як правило, займаються звичайні органи поліції. Крім того, до компетенції служби поліції у справах неповнолітніх належить робота з неповнолітніми та обробка відповідних рапортів. Усі донесення, де підозрюваними чи обвинуваченими у скоєнні злочину фігурують неповнолітні особи, потрапляють до компетентних органів саме через службу у справах неповнолітніх. Служба отримує інформацію про т. зв. «гарячі точки» злочинності, імена підлітків, які постійно вчинюють злочини чи правопорушення, а також про поведінку і тенденції угрупувань. До функцій служби поліції у справах неповнолітніх також належить розшук дітей, які втекли або зникли. Працівники служби встановлюють та відвідують місця зборів підлітків – т. зв. «гарячі точки»: залізничний вокзал, парки, шкільні подвір’я, кінцеві зупинки громадського транспорту тощо. Представники поліції проводять бесіди з підлітками, які вже мали проблеми із законом, цікавляться, де, коли й з ким вони проводять час – це допомагає у розкритті злочинів. Також працівники служби поліції у справах неповнолітніх відвідують громадські місця й квартири, де зазвичай збираються підлітки, встановлюють контакти 84

з громадськими організаціями, які працюють із неповнолітніми. Якщо з повідомлень інших підрозділів поліції стає відомо про загрозу інтересам дитини, служба у справах неповнолітніх відразу надсилає т. зв. «повідомлення про загрозу» з належною інформацією до відповідних соціальних установ.

Превентивна діяльність служби поліції у справах неповнолітніх Крім репресивної роботи, служба поліції у справах неповнолітніх здійснює превентивну діяльність. Так, принаймні тричі на тиждень з 18.00 вечора до 2.00 ранку на вулицях міста працюють патрулі, одягнені в цивільне. Якщо штатні ресурси дозволяють, патруль працює на виїзді впродовж дня. Важливою складовою превентивних заходів поліції є робота з громадськістю. Поліція Цюріха інтенсивно співпрацює з різними установами, зокрема зі школами. У кожному з семи шкільних округів міста представники служби у справах неповнолітніх беруть участь у т. зв. «круглих столах». До «круглого столу» входять близько 20 осіб, які займаються шкільними та позашкільними проблемами неповнолітніх у межах свого округу – це представники управління шкільної освіти, соціальної служби, прокуратури у справах неповнолітніх, служби поліції у справах неповнолітніх, громадської організації по роботі з неповнолітніми тощо. На регулярних засіданнях «круглого столу» обговорюються тенденції та проблеми відповідного шкільного округу. Окрім «круглого столу», постійно працює т. зв. «центральна група» з 5 осіб, до якої входить по одному представнику від прокуратури у справах неповнолітніх, служби поліції у справах неповнолітніх, школи, громадської організації по роботі з неповнолітніми та соціальної служби. На засіданнях «центральної групи» відкрито обговорюються проблемні для відповідного шкільного округу підлітки. Група координує, хто у кожному конВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Превентивні заходи поліції міста Цюріха в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх

кретному випадку бере на себе управління справою, тобто хто буде її вести. Таким чином можна запобігти тому, що різні установи опікуються однією дитиною, не знаючи нічого одна про одну. «Центральна група» в шкільному окрузі виступає одночасно командою швидкого реагування у кризових ситуаціях. У випадку надзвичайної ситуації у шкільному окрузі (наприклад, самогубство школяра або тяжкий випадок насильства) терміново збирається ця група й вирішує, як діяти в даній ситуації. У боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх також важливу роль відіграють сучасні засоби інформації (стільникові телефони, чати). У цьому контексті проводиться роз’яснювальна робота

поліції у школах серед підлітків віком від 12 років щодо небезпеки, яку можуть нести ці електронні засоби інформації. Зважаючи на масштабність та актуальність проблеми підліткової злочинності для Швейцарії, за успішним прикладом роботи міської поліції Цюріха у різних кантонах країни в останні роки було створено спеціалізовані служби у справах неповнолітніх, головним завданням яких є проведення превентивної діяльності. Поліцейські, які мають бажання працювати з неповнолітніми, здатні зрозуміти їхні проблеми і при цьому відстоюють чітку позицію у випадку скоєння злочину, роблять важливий внесок у справу запобігання поширенню злочинності серед неповнолітніх.

РОБОТА ПОЛІЦІЇ З НЕПОВНОЛІТНІМИ: РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО СКЛАДАННЯ РАПОРТІВ Поліція міста Цюріха Служба поліції у справах неповнолітніх Керівництво служби у справах неповнолітніх Рольф ШТУКЕР / Гайнц ШТУДЕР

Основний принцип роботи Поводься с неповнолітніми так, як ти хотів би, щоб поліція поводилися з твоєю дитиною.

Сфера дії Закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх (ЗКВН) Дія цього закону розповсюджується на осіб віком від 10 до 18 років, які вчинили карне діяння. Більше не існує розподілу на дітей і підлітків, мова у ЗКВН йде лише про підлітків. Проте й надалі збережено важливе значення досягнення особою 15-річного віку.

Вік, починаючи з якого настає кримінальна відповідальність Починаючи з 1 січня 2007 р. (дата введення нового Закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх) кримінальна відповідальність може наставати з 10-річного віку (раніше з 7-річного віку). № 3, грудень, 2008

Арешт особи поліцією 1. Підлітки до 15 років Як і раніше, за новим Законом про кримінальну відповідальність неповнолітніх не можна ув’язнити особу віком до 15 років або призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі. У разі, якщо поліція заарештувала особу віком до 15 років у зв’язку зі скоєнням злочину або правопорушення та за наявності підстав для її арешту, слід негайно зв’язатися з черговим прокурором у справах неповнолітніх (через оперативний центр поліції кантону Цюріх), а у рапорті про арешт обов’язково зафіксувати його усну згоду, інакше тюремна служба поліції кантону не прийме затриману неповнолітню особу. Від підлітка особисто не потрібно жодної письмової згоди на його арешт. Затриманому підлітку повідомляють в усній формі про те, що його буде доставлено у відповідну службу, як правило, у службу у справах неповнолітніх. 2. Підлітки від 15 років Згідно зі кримінально-процесуальним кодексом у разі затримання неповнолітньої особи слід негайно поінформувати про це прокурора у справах неповнолітніх. Однак практика показала, що з цим можна зачекати, доки не буде встановлено подробиць скоєння злочину, включно з 85

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД даними про затриманого. Відповідна експертна група передає прокурору у справах неповнолітніх інформацію щодо підлітка, доставленого до служби поліції у справах неповнолітніх. Від підлітка особисто не потрібно жодної письмової згоди на його арешт. Про доставку до відповідної служби, як правило, до служби у справах неповнолітніх, затриманому підлітку повідомляють в усній формі.

Арешт неповнолітніх на підставі оголошення розшуку 1. Втеча з місця примусового утримання Неповнолітні, котрі всупереч розпорядженню суду чи адміністративного органу про їхнє направлення до відповідної установи втекли з місця примусового направлення (місця роботи, виправно-трудової установи, притулку, лікарні тощо), оголошуються в електронному покажчику осіб, що розшукуються, такими, що втекли. Втеча є юридичною підставою для арешту, тому не потрібно інформувати прокурора у справах неповнолітніх про арешт особи, навіть якщо їй не виповнилося 15 років. Згідно з процедурою оголошення розшуку, слід зв’язатися з місцем примусового направлення неповнолітньої особи для проведення консультацій та повідомити про арешт підлітка, що втік, та про його повернення (без даних про строки). Це фіксується у рапорті про арешт. За аналогією з дорослими, оформлюється коротка згода неповнолітньої особи на її арешт, де особі повідомляється про підставу для її арешту та про її повернення до місця примусового направлення. Заарештований через HDB (розпорядчий відділ) потрапляє до координаційного відділу із затримання поліції кантону Цюріх, який організовує повернення (транспортування) неповнолітньої особи, що втекла. 2. Зниклі безвісти/ті, що втекли з дому, та відкликання заяви про розшук Таких неповнолітніх осіб не можна вважати заарештованими, а отже, не можна транспортувати у спеціальних автофургонах і при необхідності розмістити в ізоляційній кімнаті. Негайно слід повідомити законних представників про знайдення неповнолітніх осіб. Усі свідчення неповнолітніх, будь ласка, фіксуйте в акті відкликання заяви про розшук. Письмові допити оцінюються службою у справах неповнолітніх. Крім того, такий допит показує неповнолітній особі, який обсяг роботи в державних установах, передусім у поліції, викликала її поведінка. У разі, якщо 86

рапорт про сповіщення ще не закритий, необхідно надіслати електронною поштою службовцю, який приймав заяву, такі дані: • місце, де знайшли неповнолітню особу (необов’язково повинно збігатися з місцем зникнення чи втечі); • час, коли знайшли неповнолітню особу; • свідчення розшукуваної особи (письмові чи усні); • хто і коли відкликав заяву про розшук. У рапорті про опрацювання заяви потрібно відкрити друге поле «стосовно» з вказівкою місця й часу, коли знайшли розшукувану особу. Дані слід зафіксувати у відповідному блоці. У блоці «Слідчо-розшукова робота», по-перше, необхідно вказати, що оголошення розшуку відкликано, по-друге, фіксуються усі пошукові роботи й обставини знайдення особи. Місцем збору всіх рапортів стосовно неповнолітніх осіб, що зникли або втекли, в тому числі з місця примусового призначення, є служба у справах неповнолітніх.

Інформування батьків 1. Батьки Незалежно від віку неповнолітньої особи (підлітки та особи віком до 10 років), потрібно якомога швидше поінформувати її законних представників про: – затримання їхнього сина чи їхньої дочки; – порушення кримінальної справи (навіть без доправлення до відповідної спеціальної служби). Зауваження законних представників («нарешті ви його спіймали» або «вам що немає чим зайнятися?») слід фіксувати в документації. Якщо поліція припускає можливість існування опікуна (місце у притулку або вигляд як у безпритульного, будьласка, запитайте в батьків, чи призначений їхній дитині опікун, дізнайтеся адресу, і зробіть належну примітку в рапорті). У протоколі арешту та/або у протоколі виявлення обставин справи слід записати, в який спосіб (наприклад, по телефону), коли і з яким законним представником неповнолітньої особи вдалося зв’язатися. 2. Опікун Якщо неповнолітній особі призначений опікун, то він виконує функцію законного представника і, відповідно, його потрібно поінформувати за аналогією з вищевикладеним пунктом про батьків. Інформування біологічних батьків у такому ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Превентивні заходи поліції міста Цюріха в боротьбі зі злочинністю серед неповнолітніх

випадку є зайвим, оскільки це може виявитися непродуктивним. 3. Співопікун Оскільки співопікун не є законним представником (батьківські права зберігаються за батьками неповнолітньої особи), інформувати його забороняється. У такому випадку слід інформувати батьків.

Допит неповнолітньої особи поліцією 1. Виклик неповнолітньої особи У разі, якщо неповнолітню особу викликають у письмовій формі, ми рекомендуємо надсилати повістку її батькам. У повістці обов’язково вказується причина допиту, а також у якій ролі викликають цю особу. Якщо неповнолітня особа не з’являється, добре мати копію повістки у матеріалах справи, аби потім мати можливість отримати розпорядження про привід цієї особи на допит. 2. Відсутність третіх осіб під час допиту неповнолітньої особи Під час допиту неповнолітньої особи, підозрюваної або обвинуваченої у скоєнні злочину, за аналогією з проведенням допитів повнолітніх законні представники не присутні (це не стосується допиту жертв). Неповнолітня особа повинна спочатку самостійно прочитати протокол допиту, підтвердити його або відмовитися від нього. Після допиту з метою інформування батьків протокол допиту по суті справи їхньої дитини можна показати їм для ознайомлення, в разі, якщо один з батьків чекав на дитину. У такому випадку законний представник повинен розписатися в протоколі допиту про те, що він ознайомився з його змістом. Це ж стосується й допиту з метою встановленню особи (тут теж не слід забувати попереджувати особу про її права зберігати мовчання, не давати свідчення проти себе тощо1). 3. Проведення допитів за участі адвокатів У деяких випадках на допит в якості обвинуваченого особу супроводжує адвокат. Кримінальнопроцесуальний кодекс цього не допускає. У присутності адвоката можуть здійснюватися лише розпорядження делегування й у разі, якщо кримінальне провадження у справі відкрито. Слід 1

Так зване попередження Міранди.

№ 3, грудень, 2008

звернути увагу адвоката на це. Тому може статися так, що обвинувачений не даватиме жодних свідчень. Далі матеріали справи передаються через службу у справах неповнолітніх до прокуратури у справах неповнолітніх. Потрібно постійно бути на зв’язку з керівником служби у справах неповнолітніх. Дозвіл на супровід адвоката під час допиту в поліції позбавляє змісту наші повноваження й права. 4. Допит для встановлення особи Відсутність інформації про особу Відповідно до Закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх, прокурор виносить рішення про застосування санкцій, спираючись на особистість злочинця. Тому щоб отримати уявлення про особу, яка вперше скоїла злочин, прокурор у справах неповнолітніх змушений звертатися до допиту поліції неповнолітнього по встановленню його особи. У разі, якщо неповнолітня особа обвинувачується у скоєнні злочину чи правопорушенні й щодо її особи немає інформації у банку даних інформаційної системи поліції POLIS, слід невідкладно провести допит по встановленню особи. Допит по встановленню особи – це окрема службова операція, й тому після її завершення потребує закриття. Слід закрити протокол цього допиту, оформити його додатком й прикріпити до протоколу виявлення обставин справи. Якщо вже існує інформація про особу Якщо вже існує протокол допиту зі встановлення особи, тоді немає потреби проводити ще один такий допит. Проте й для слідчого судді буде корисним, якщо він зможе дізнатися з матеріалів допиту поліції, що на початку або наприкінці допиту по суті справи ще раз після проведення допиту зі встановлення особи порушника зупинялися на інформації про особу затриманого та його особистих стосунках. Вказати на попередні свідчення особи можна, наприклад, таким чином: «останній раз …. (дата) тебе допитували для встановлення твоєї особи і твоїх відносин з іншими. Що змінилося з того часу у твоїх стосунках зі школою / навчальним закладом / з батьками чи стосовно твоїх доходів?» Наведення даних про законних представників у поліцейських рапортах Разом з інформацією про особу неповнолітнього (байдуже, чи то обвинуваченого, потерпілого, співучасника або інформатора) слід завжди фіксувати дані про його законного представника. 87

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД Особливо доцільно вказати контактний телефон законного представника. Підпис неповнолітніми особами заяви про порушення кримінальної справи Згідно з ч. 3 ст. 30 нової Загальної частини Кримінального кодексу, неповнолітня особа, якщо вона здатна оцінювати характер й наслідки своїх дій, має право подавати заяву з метою порушення кримінальної справи. Вважається, що особа, старша 12 років, здатна оцінювати характер й наслідки своїх дій, а підтвердити таку здатність потрібно у випадку, коли малолітня дитина спілкується відповідно до свого віку й чітко видно розуміння з її боку різних взаємозв’язків. Таким чином, згода батьків більше не потрібна. Складання рапортів у випадку вживання наркотиків Хоча вживання наркотиків є правопорушенням, у випадку з неповнолітніми особами про це слід доповісти прокуратурі у справах неповнолітніх. Згідно з інструкціями, діють такі правила: • вживання легких наркотиків особами віком до 15 років: письмова форма допиту, при потребі протокол допиту; • вживання легких наркотиків особами, старшими 15 років: формуляр порушення закону про наркотичні речовини; • вживання важких наркотиків: у випадку з неповнолітніми – письмовий допит. Також за необхідності щоразу проводиться допит із метою встановлення особи правопорушника. Прізвиська Все більшого значення набувають імена, що дають неповнолітні особи один одному. Тому для співробітника, який веде справу, надзвичайно важливо, щоб у графі «прізвиська» якомога раніше з’явилися дані про вже відомі та згодом встановлені імена, якими називають цю особу при звертанні. Можна вказувати декілька імен, а в разі незрозумілого написання прізвиська декілька варіантів подібного за звучанням імені. Дії поліції для захисту дитини та її інтересів Якщо у ході оперативних дій поліції встановлено, що існує загроза інтересам дитини, необхідно відразу скласти доповідну про це (загальний рапорт) та для подальшої обробки надіслати її в службу у справах неповнолітніх або службу захисту дітей. Обидві служби передають ці рапорти до компетентних органів/інституцій. Наведемо 88

випадки, коли ми, наприклад, просимо скласти доповідну, яку ще називають «повідомленням про загрозу»: • діти та підлітки у стані сп’яніння з направленням їх до лікарні (де дістали алкоголь, хто його їм передав і т. д.); • повторна втеча з дому через родинну суперечку, хоча під час примирення в коридорі квартири виявиться взуття дитини або у ході оперативних дій поліції раптом з’явиться сама дитина; • якщо школярів початкових класів спіймали в місті в недоречний час (вночі або на світанку), оскільки вони поводилися нахабно і непристойно. З метою захисту дитини слід разом з нею знайти місце її проживання й обговорити ситуацію з батьками. Якщо з такого спілкування стануть відомі проблеми родини (батьки безсилі, безпорадні або незацікавлені), потрібно теж скласти звіт разом з розпорядчий відділом RW-ER служби поліції у справах неповнолітніх або RW-ER служби захисту дітей. Активний злочинець Деякі неповнолітні особи у складі кримінальних груп або у сфері вуличної злочинності відповідальні за досить значну кількість злочинних діянь. У 2006 р. проектна група під керівництвом прокурора у справах неповнолітніх розробила програму для т. зв. активних злочинців. Активним злочинцем називають неповнолітню особу, яка протягом 6 місяців скоїла 5 злочинів або правопорушень, із них один злочин із застосуванням насильства. Мета програми полягає у тому, щоб за допомогою доцільних заходів (наприклад, попередній арешт із метою забезпечення перевірки заходів, установлених нормами кримінального та кримінально-процесуального права у справах неповнолітніх) не допустити вчинення нових протиправних дій. У базі даних поліції POLIS виявити активного злочинця можна завдяки приміткам у графі з інформацією про особу (за даними прокуратури у справах неповнолітніх є активним злочинцем). У разі вчинення злочину або правопорушення слід негайно доправити неповнолітню особу до служби у справах неповнолітніх, у разі звичайної перевірки особи або незначного правопорушення потрібно відразу сповістити про це електронною поштою службу у справах неповнолітніх. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Дмитро ЯГУНОВ доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської національної юридичної академії, кандидат наук з державного управління, доцент, MSSc in Criminal Justice (the Queen’s University of Belfast)

робація сьогодні посіла важливе місце в системі кримінальної юстиції майже усіх країн світу. Служби пробації функціонують в усіх розвинутих країнах, а також створюються у країнах, що встали на шлях демократичних перетворень. За взірець, зазвичай, беруться зразки служб пробації країн Західної Європи (переважно Великої Британії) і США. Але, звичайно, «демократичні перетворення» ніяк не можна використовувати для пояснення такого стрімкого поширення концепції пробації в світі через те, що пробація як концепція та організаційна структура вже не є «зарубіжним досвідом», як вона, до речі, визначена у Концепції реформування кримінальної юстиції [1]. Принципи діяльності служби пробації як організаційної структури та відповідні методи роботи з клієнтами пробації вже закріплені у деяких оонівських документах, які на даному етапі можна розглядати якщо не як стандарт, але, принаймні як узагальнення світового досвіду з питань пробаційної діяльності [2]. Отже, система кримінальної юстиції будь-якої сучасної держави не уявляється без такого важливого елемента, як № 3, грудень, 2008

ДОСЛІДЖЕННЯ

ПРОБАЦІЯ У ХХІ СТОЛІТТІ: ПЕРЕВИНАХІД, МОДЕРНІЗАЦІЯ АБО ЗНИЩЕННЯ

служба пробації. Причому йдеться не про будь-яку публічну агенцію, діяльність якої пов’язана з виконанням альтернативних покарань та соціальною роботою з правопорушниками, а про службу пробації з саме такою офіційною назвою і певним «стандартним» переліком функцій. Але, з іншого боку, сутність концепції пробації нині набула зовсім іншого значення, аніж те, що покладалося в її основу із самого початку. Тенденції та факти, які характеризують сучасну пробаційну практику в західних країнах, надають підстави стверджувати про значний вплив глобалізаційних процесів на сутність цієї концепції, а тому – і про зміну пріоритетів у діяльності служб пробації. У попередніх статтях ми висвітлювали ці проблеми, які характеризують служби пробації сучасних західних країн (наприклад, перехід від державного управління до менеджменту, приватизація, дедалі більший взаємозв’язок між ідеологією покарання та економікою) [3; 4]. Зарубіжні вчені також вказують на загрозу депрофесіоналізації службовців сучасних служб пробації, що традиційно пов’язується із глобальною кризою реабілітаційного ідеалу та перенесенням уваги пенологів – як теоретиків, так і практиків – з «реабілітаційного впливу» на «забезпечення безпеки суспільства» та «управління ризиками скоєння рецидивних злочинів». До речі, за деяким винятком, феномен пенальної кризи так і не знайшов свого відображення у вітчизняній науці. Саме тому, всі законодавчі акти в Україні, що стосуються соціальної роботи зі злочинцями, є, на нашу думку, яскравий прикладом спроби формально-юридичного регулювання складних суспільних відносин завдяки відсутності концептуальноідеологічного обґрунтування.

ДОСЛІДЖЕННЯ Повертаючись до основного питання цієї статі, варто наголосити, що депрофесіоналізація пробаційної діяльності, централізація управління, а головне – колапс реабілітаційного ідеалу – все це надає підстави ставити питання про майбутнє пробації: перевинахід, модернізація або знищення. Безумовно, не хотілося б останню категорію попереднього речення використовувати для зображення перспектив пробації у глобальному контексті, але, на жаль, на користь такої альтернативи можна висловити деякі аргументи. Свого часу видатний британський кримінолог Л. Радзинович визначив пробацію як «найбільш вагомий внесок Британії у пенологічну теорію та практику, що пустив корені у ХХ столітті». Проте сьогодення, здається, примушує переформулювати цей вислів у відповідність до реалій століття ХХІ-го через кардинальну зміну сутності концепції пробації. Сучасне західне суспільство фактично перестало хвилюватися питаннями перетворення злочинців на законослухняних громадян. На порядку денному стоїть дещо інше питання: як саме пробація може виконати завдання щодо захисту суспільства від рецидивної злочинності? І якщо суспільство надає злочинцю шанс не бути за гратами, скільки коштуватиме цей шанс для платників податків? Сучасні західні уявлення про пробацію є наслідком зростання в’язничного населення у глобальних масштабах та обмеження фінансових ресурсів на тлі колапсу реабілітаційного ідеалу. Переповнення в’язниць стало однією з головних проблем сучасних пенітенціарних систем, але, незважаючи на декларації урядів багатьох сучасних держав щодо необхідності зниження в’язничної популяції, зростання обсягів діяльності в’язничних ТНК та приватизація служб пробації у багатьох країнах свідчить про протилежне ставлення до цієї проблеми. Варто додати, що служби пробації в умовах глобалізованого суспільства, яке нерідко соціологи розглядають як суспільство тотального контролю, перетворюються на філіали «фабрик ізоляції», не зважаючи на намагання зберегти її соціальне «обличчя». Традиційно досягнення мети щодо убезпечення суспільства покладалося на в’язниці, але сучасний пенальний ландшафт наочно демонструє ситуацію, коли на службу пробації покладається майже аналогічне завдання. Сучасні тенденції законодавчого забезпечення пробаційної діяльності у багатьох західних країнах свідчать про збільшення умов, обов’язків та зобов’язань, що покладаються на клієнтів пробації. Більшість з цих обмежень мають переваж90

но дисциплінарно-пунітивне спрямування, але ніяк не соціальне. У деяких країнах судді взагалі не обмежені кількістю цих умов та зобов’язань; головне, щоб судове рішення не порушувало прав людини, передбачених міжнародними стандартами з прав людини. Передусім, це стосується часових та просторових обмежень для пробаціонерів, що, знов-таки, надає можливість проводити аналогію між в’язницею волі та пробації. Прикладом цього є поширення використання електронного моніторингу, який є лише засобом контролю та позбавлений будь-якого реабілітаційного спрямування. Можна додати більше. В умовах пенальної кризи можна спостерігати тенденцію до розширення застосування пробації до осіб, які вчинили тяжкі злочини. Відповідно, умови пробаційних ордерів для цієї категорії осіб стають дедалі суворими. За цих умов пробація дедалі менше буде нагадувати методи соціальної роботи зі злочинцями, поступаючись місцем пробації як виду «вимушеного» альтернативного покарання. Одна з тенденцій глобального розвитку концепції пробації пов’язана зі збільшенням в’язничного населення (т. зв. «класичне» пояснення причин пенальної кризи). Проте, враховуючи обсяги приватизації різних елементів системи кримінальної юстиції (особливо пенітенціарної системи), можна припустити, що зацікавлені актори не будуть у захваті від зменшення кількості ув’язнених та клієнтів пробації через потенційну втрату частини свої надприбутків. Можна нагадати, що у багатьох західних країнах функції служб пробації виконують приватні актори, незалежно від того, чи переслідують вони мету отримання прибутку (неурядові благодійні організації або фірми). Транснаціональні в’язничні корпорації поширили свій вплив і на роботу зі злочинцями в умовах вільного суспільства. Так, у Данії Prison and Probation Service використовує послуги приватних акторів у різних сферах. Намагання британського уряду створити «конкурентну атмосферу» та «змішані ринкові відносини» у площині пробаційної діяльності привело до створення в Англії та Уельсі т. зв. Національної служби з питань управління злочинцями (National Offender Management Service, NOMS), що надало підстави противникам відповідного законопроекту говорити, що «службу пробації продано на аукціоні» та проводити масштабну компанію під гаслом «врятуйте пробації від законопроекту [про NOMS]». Фактично у Національної служби пробації було відібране її монопольне право ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Пробація у ХХІ столітті: перевинахід, модернізація або знищення

на надання соціальних послуг клієнтам пробації та здійснення контрольних заходів щодо них. Замість цього служби пробації стали лише одним з багатьох можливих провайдерів (постачальників) цих послуг з числа як неприбуткових організацій, так і приватних корпорацій [5]. Приватизації служб пробації у США розпочалася ще у 70-х роках. Сьогодні у кожному п’ятому штаті США служби пробації були піддані приватизації у тих чи інших формах. Тенденції, пов’язані з приватизацією не тільки в’язниць, а й служб пробації, примушують ще раз згадати про деякі наукові концепції, що відображають сутність сучасного тотального суспільства з максимальним поширенням контрольних механізмів (наприклад, «Net-Widening»), а також замислитися про реальні (!) функції сучасної системи кримінальної юстиції. Отже, глобалізаційні зміни не лишають осторонь пробацію і як концепцію, і як вид діяльності, і як метод роботи зі злочинцями. Ідеологічноконцептуальне «зневоднення» пробаційної діяльності в таких умовах продовжуватиметься, що не може не викликати інтерес, а точніше – занепокоєння у осіб, які працюють у цій сфері. Ці тенденції мають братися до уваги і вітчизняними науковцями та практичними працівниками системи органів кримінальної юстиції з метою уникнення зайвого формалізму при розробці відповідних законопроектів. Саме у цьому, на нашу думку, і полягають основні засади аналізу концепції пробації у глобальній перспективі. Власні роздуми щодо впливу глобалізаційних процесів на концепцію пробації ми вже представляли у попередніх публікаціях, зустрічаючи кожного разу певні труднощі у формулюванні висновків з питань подальшого

№ 3, грудень, 2008

розвитку ідеї пробації у сучасних країнах світу. Щодо ж нашої держави, то можна впевнено сказати, що Україні не варто: 1) ігнорувати світовий досвід концептуального обґрунтування пробаційної діяльності; 2) одразу ж «хапатися» за формальні аспекти пробаційної діяльності з метою створення національної моделі пробації; 3) розглядати застарілі радянські механізми виконання нев’язничних покарань як аналог механізмів роботи із засудженими у процесі виконання нев’язничних покарань.

Література 1. Концепція реформування кримінальної юстиції. Затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційни веб-сайт Верховної Ради України. Джерело доступу – http://zakon1.rada. gov.ua 2. Handbook on Probation Services. Guidelines for Probation Practitioners and Managers. Prepared by Jon F. Klaus. – United Nations Interregional Crime and Justice Research Institute – Commonwealth Secretariat. Publication No. 60. – Rome / London, March 1998. 3. Ягунов Д. Пробація: трансформація концептуальних засад та перспективи створення національної моделі в Україні // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Зб. наукових праць з питань європейської інтеграції та права. – Вип. 3 / За ред. В. Кривцової та Д. Ягунова. – Одеса, «Фенікс», 2008. 4. Ягунов Д. Альтеративні санкції в сучасному пенальному ландшафті: тенденції, проблеми та перспективи // Актуальні проблеми політики. – Одеса, 2007. – Вип. 30. 5. Ягунов Д. В. Трансформація системи альтеративних покарань в Англії та Уельсі: можливість запозичення зарубіжного досвіду для України // Відновне правосуддя в Україні. – 2007. – № 2(6).

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ* ПОСІБНИК**

(Закінчення. Початок у №№1,2’2008)

6. Управління програмою

6.1. Створення середовища для успішного управління програмою Нещодавній огляд1 програм відновного правосуддя у декількох країнах із загальним правом та цивільним правом визначив, що можна виокремити деякі характерні риси середовищ, у яких програми відновного правосуддя можуть мати успіх. Сприятливе для відновних процесів середовище має такі риси: x Потужний та тривалий стимул до реформування; x Спільна ідеологія серед тих осіб/ груп/сторін, що намагаються впровадити зміни; x Відкритість до нового та політична воля представників влади протягом декількох змін влади у державі; x Увага до практичного рівня формування та реалізації обраних видів втручання; x Об’єднані та тривалі зусилля з боку всіх дотичних організацій/ структур; 1

Miers, 2001. – С. 80.

x Починаючи з самого початку запровадження змін — використання й довіра до валідних досліджень у цій сфері; x Надійне фінансове планування й підтримка; x Залучення усіх зацікавлених сторін до процесу розробки та впровадження програм; x Здійснення супервізії з боку відповідальної координуючої організації/ структури. Більшість програм, особливо тих, що мають наслідком прийняття рішень у сфері кримінального правосуддя, вимушені здійснювати управління у рамках тих процедур, запобіжних заходів та цінностей, що з самого початку були орієнтовані на специфіку системи кримінального правосуддя2. Це означає, що необхідно докладати значних зусиль до обмірковування таких питань, як: відповідність справ відновному процесу, забезпечення відповідності направлень чи конфіденційності, добровільної

Shapland, et al., 2004. – С. 55.

* Handbook on Restorative Justice Programmes. ** Цей Посібник видано у Нью-Йорку у 2006 р. Управлінням ООН з наркотиків та злочинності (Відень) у Серії посібників з кримінального правосуддя. ISBN 10: 92-1-133754-2; ISBN 13: 978-92-1-133754-9. Посібник підготували для Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) Айвон Дандуранд (Yvon Dandurand), декан дослідницького факультету Університету-коледжу Фрейзер Валлей, Канада; старший співробітник Центру реформування кримінального законодавства та політики кримінального правосуддя, та Курт Т. Гріфітс (Curt T. Griffiths), професор Школи кримінології Університету ім. Саймона Фрейзера, Канада. Посібник переглянуто на засіданні експертної групи в УНЗ ООН у Відні 30-31 січня 2006 р. УНЗ ООН висловлює щиру подяку за значний внесок експертам, які брали участь у цьому засіданні: Айво Аерцен (Ivo Aertsen), Хазем Алі (Hazem Aly), Еліас Карранза (Elias Carranza), Борбала Фелледжі (Borbala Fellegi), Кіттіпонг Кіттаярак (Kittipong Kittayarak), Пол МакКолд (Paul McCold), Чайно Обіагву (Chino Obiagwu), Кріста Пелікан (Christa Pelikan), Енн Скелтон (Ann Skelton), Адам Стейплтон (Adam Stapleton), Павел Стерн (Pavel Stern), Деніел Ван Несс (Daniel Van Ness) та Мартін Райт (Martin Wright). УНЗ ООН також висловлює вдячність Канадському Урядові за сприяння та підтримку у розробленні цього посібника. На завершення варто зазначити, що Міжнародний центр реформування кримінального законодавства та політики кримінального правосуддя був провідним партнером у підтримці зусиль УНЗ ООН у сфері впровадження ідей відновного правосуддя. Переклад здійснено Українським Центром Порозуміння у 2008 р. за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Перекладач – Світлана Філь, магістр соціальної роботи, координатор проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури».

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Програми відновного правосуддя

участі, а також зміст поняття «інформована згода» у спектрі різноманітних ситуацій. 6.2. Використання повноважень правоохоронних органів, прокуратури та судів Чимало добре спроектованих програм відновного правосуддя не реалізуються повністю та лишаються осторонь процесу через те, що вони не змогли забезпечити достатню кількість направлень до них з боку системи правосуддя. Насправді, саме це є причиною повної відмови чи ґрунтовного реструктурування деяких програм. Питання забезпечення достатньої кількості направлень є «Ахіллесовою п’ятою майже всіх програм відновного правосуддя»3. Це часто трапляється з тієї причини, що прихильники впровадження конкретної програми не взяли до уваги ключову роль дискреційної влади різних елементів системи кримінального правосуддя. У багатьох країнах головним джерелом направлень до програм відновного правосуддя є прокурори. Проте рівень дискреційних повноважень, що ними володіють прокурори стосовно прийняття рішень про звинувачення, є відмінним у різних правових системах і значно залежить від того, чи при прийнятті цих рішень прокурори мають керуватися принципом законності (обов’язкове звинувачення), що створює зобов’язання прокурора винести звинувачення та значно обмежує його повноваження, чи принципом можливості/ перспективності, що сприяє розширенню дискреційних повноважень у ході прийняття відповідних рішень. Принцип законності не завжди унеможливлює направлення деяких справ, проте, за відсутності законодавства, він часом ускладнює направлення справ до програм відновного правосуддя до того, як справа дійшла до розгляду у суді. У Таїланді запровадження практик відновного правосуддя до системи ювенального правосуддя стало можливим відповідно до положень Акта про ювенальні процедури, що дозволяє прокурорам відмовитися від винесення звинувачення, якщо це рекомендує керівник ювенального навчального центру. Однак ці положення ніколи не застосовувались до того часу, відколи Департамент ювенального нагляду та захисту запровадив альтернативну програму, засновану на відновному процесі. Таким чином, сімейні конференції та конференції у громаді були тоді застосовані вперше4. Часто програми беруть за основу помилкове припущення, що «якщо ми створимо її, вони прийдуть». Однак, зазвичай програми мають успіх 3 4

Shapland, et al., 2004. – С. 49. Kittayarak, 2005.

№ 3, грудень, 2008

лише тоді, коли належну увагу було приділено визначенню й формуванню потужних та чітких механізмів і процедур направлення, а також досягненню прозорих домовленостей між правоохоронцями та представниками системи кримінального правосуддя стосовно того, як і коли вони зможуть використовувати свої повноваження для направлення справ до відновних процесів. У ході розробки нової програми потрібно дуже серйозно поставитись до та розглянути занепокоєння представників держави щодо законності їхніх дій, адже саме ці особи зрештою будуть відповідальними за прийняття рішень щодо направлень, а також слід приділити увагу тому, як це сприймають потерпілі та громада. В ідеалі, саме ці представники держави мають бути залучені до розробки програми та критеріїв і процедур направлення справ, аби вони мали змогу відчути власну ініціативу й відповідальність за програму та її подальший успіх. Очевидно, що запровадження обов’язкового направлення чиновниками індивідів до програми, на участь у якій ті мають дати згоду, породжує деякі практичні труднощі. У деяких країнах було вирішено заохочувати й збільшувати кількість направлень шляхом надання обов’язкового характеру тому, щоб певні чиновники на певних етапах кримінального процесу розглядали можливість направлення певної справи до відновної програми. Це може бути корисним, проте не може на задовільному рівні замінити необхідність визначення чітких інструкцій, процедур та критеріїв для направлень. Іншим способом заохочення направлень у довготривалій перспективі є забезпечення наявності вчасного зворотного зв’язку й комунікації з особою чи організацією/ структурою, відповідальною за направлення до програми. Ці комунікації мають охоплювати інформацію про результати направлених справ, причини відсутності успіху у конкретних випадках, характер досягнутих домовленостей, свідчення з боку потерпілих (і не лише позитивні) і чи було дотримано умов угоди. Нарешті, члени організацій/структур, що здійснюють направлення, можуть інколи бути запрошеними взяти участь у відновному процесі або його частині. Їм також можливо періодично надавати статистичні дані, аналітичні звіти та результати оцінки програми, що підвищить рівень їхньої підтримки програми та сприятиме збільшенню направлень випадків до неї. Коротко кажучи, керівники чи організації/ структури, відповідальні за програму, мають ретельно удосконалювати її відносини з представниками правоохоронних органів та системи кримінального правосуддя, від яких залежать відповідні направлення до неї. 93

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Критерії відповідності Визначення того, чи справа є придатною для розгляду у процесі відновного правосуддя, вимагає оцінки можливих ризиків для залучених сторін. Така оцінка охоплює фактори, що не характерні для традиційної системи кримінального правосуддя. Можливі питання можуть передбачати таке: x Чи є програма придатною для молоді та/або дорослих? x Наскільки серйозним було правопорушення? x Чи були обтяжуючі обставини у ході скоєння правопорушення? x Яким є (якщо взагалі є) кримінальне минуле правопорушника? x Чи схильний правопорушник до участі в процесі? (Чи є ймовірність його згоди на участь?) x Який у правопорушника психічний та емоційний стан і які його розумові здібності? x Чи протягом останнього часу були якісь погрози/загрози (чи інші форми залякування)? x Чи є правопорушник частиною кримінальної організації? x Чи є якісь відносини між правопорушником та потерпілим, і якщо так — то які саме? x Потерпілий є фізичною чи юридичною особою? x Чи є у правопорушення інші потерпілі, і якщо так — чи всі вони погоджуються брати участь у процесі? x Потерпілий є дорослою особою чи дитиною? x Чи схильний потерпілий до участі у процесі? Чи висловлює він/вона свою згоду? x Яким є психічний стан та розумові здібності потерпілого? x Чи існує прямий ризик ревіктимізації потерпілого? x Чи були визначені особи, що можуть надати підтримку правопорушнику чи потерпілому й можуть взяти участь у процесі? x Потерпілий або правопорушник колись раніше мали досвід участі у відновному процесі, і якщо так — які були результати того процесу? x Чи правопорушник визнає свою провину за скоєне (або ж хоча б не заперечує її)? x Ч и ф а к т и п р а в о п о р у ш е н н я є д о с і неузгодженими? x Чи існує якась документація, що підтверджує втрати чи збитки потерпілого (потерпілих)? 6.3. Забезпечення відповідних направлень до програми Відновні програми відрізняються за тим критерієм, хто саме відповідальний за відбір справ. 94

Направлення до програм відновного правосуддя можуть здійснюватися з боку правоохоронців, прокурорів, представників виправних закладів, недержавних організацій та інших джерел у громаді. У багатьох судових практиках інструкції щодо направлення справ до відновних програм викладені у законодавстві, тоді як у інших — процес направлення визначений у правилах чи угодах. Форма, в якій потерпілому та правопорушнику робиться пропозиція взяти участь у програмі відновного правосуддя, дуже важлива, незалежно від того, хто саме проговорює цю пропозицію, — правоохоронці, правоохоронці, які обізнані про програму, адвокат, представник служби підтримки потерпілих чи поважний член громади. Оскільки успіх будь-якої програми відновного правосуддя значною мірою залежить від отримання відповідних направлень, процес направлення має бути удосконалений шляхом проведення постійних консультацій та інформаційних кампаній з метою заохочення представників системи правосуддя направляти доречні випадки до відновної програми, а також через самостійний пошук справ шляхом дослідження даних організацій/структур. Основні принципи (абзаци 7 та 9) визначають три значні критерії для розробки процесу направлення в межах системи кримінального правосуддя: x Достатність доказів: Направлення має здійснюватися лише за умови наявності достатньої кількості доказів для звинувачення правопорушника; x Згода: Направлення має здійснюватися лише за наявності добровільної згоди на це з боку потерпілого та правопорушника. Водночас, у ситуації первинного направлення згода обох сторін могла поки що бути не визначена і тоді забезпечення цієї згоди стає першою необхідною умовою, котру треба виконати перед будьяким просуванням справи вперед. x Дисбаланс влади/нерівність можливостей та культуральні відмінності: Нерівності, що призводять до дисбалансу влади, а також культуральні відмінності між сторонами мають бути враховані у рішенні про направлення справи до відновного процесу. У випадках, коли направлення здійснюється не зважаючи на потенційний дисбаланс влади, цей факт має бути представлений до уваги фасилітаторів програми та має бути врахований у проведенні відновного процесу. Критерії, процедури та форми направлень мають бути розроблені таким чином, щоб сприяти особам, відповідальним за рішення про ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Програми відновного правосуддя

направлення, у цілеспрямованому дослідженні цього фактора. У деяких випадках забезпечення належної уваги до цього, а також до того, щоб направлення до процесу у громаді не наражало потерпілого чи правопорушника на ризик ревіктимізації чи залякування, — може бути покладено на організацію/структуру, що здійснює направлення. Неякісні механізми направлення та неякісні обсяги направлення часто-густо спричиняють неякісне виконання чи неуспіх програм відновного правосуддя. Як було зазначено вище, існують різні шляхи того, як керівники програм можуть сприяти ефективним направленням з боку громади та з боку різних рівнів системи кримінального правосуддя. Специфічні міжвідомчі протоколи можуть бути запроваджені, бажано, завчасно до початку програми або під час процесу розроблення програми. Ці протоколи можуть управляти процесом відбору справ для направлення та визначати критерії придатності. Вони також окреслюватимуть процедури, що їх необхідно дотримуватися у різноманітних обставинах (наприклад, коли неможливо отримати згоду від однієї із сторін, коли неможливо досягти домовленостей/угоди, коли одна із сторін вирішує вийти з процесу або коли правопорушник не дотримується умов угоди, досягнутої в ході процесу). Водночас, саме потерпілі від правопорушень інколи можуть де-факто визначати відсутність застосування відновних процесів, оскільки можуть відмовлятися брати участь в обговореннях з певними правопорушниками. Досвід засвідчує, що особливо важливо розробляти спеціальні протоколи зі спільного використання даних із організаціями, що працюють у сфері кримінального правосуддя, щоб сприяти визначенню потенційних справ та учасників. Часто проблеми виникають через те, що дані про потерпілого та правопорушника не розголошуються (особливо у тих випадках, коли це діти та молодь). Це може перешкоджати успіху програми, частоті направлень та якості міжвідомчої співпраці5. У ході розроблення програми та обговорення міжвідомчих протоколів ці питання мають бути визначені якомога виразніше6. У різних судових практиках можуть існувати значні відмінності у критеріях відбору, що застосовуються для одних і тих самих відновних процесів. Наприклад, критерії відповідності та 5 6

Див., наприклад, оцінку діяльності пілотних проектів з ювенального правосуддя у Великій Британії; Dignan, 2000. Див. типову угоду та вивчення випадків, запропоновані у консультаційному документі Міністерства внутрішніх справ Великої Британії: Home Office (2003). – С. 71-73.

№ 3, грудень, 2008

прийняття до програм медіації між потерпілим та правопорушником можуть варіюватися, починаючи від таких, в яких суди чи департаменти, куди поступають підсудні, направляють лише правопорушників, що скоїли злочини вперше, і завершуючи тими програмами, де потерпілі від правопорушення самі можуть подати прямий запит на медіацію до персоналу програми. Важливо розробити процедуру для оцінювання доречності/ придатності та ризиків у кожному конкретному випадку, що розглядається з метою направлення до відновного процесу. Багато які з судових практик також вимагають добровільної участі правопорушника у програмах відновного правосуддя. І, незважаючи на те, що загалом правопорушники повинні брати на себе відповідальність за свої дії, це зазвичай не прирівнюється до визнання провини, як у судовому кримінальному процесі. У деяких випадках, наприклад, під час проведення сімейних конференцій, на момент здійснення направлення до програми для правопорушника може бути достатньо «не заперечувати відповідальність». З іншого боку, програми, що пропонують втручання на етапах винесення вироку чи відбування покарання (наприклад, «кола правосуддя»), зазвичай доступні лише для тих правопорушників, яких визнали винними або які самі визнали свою провину. Більше того, як було зазначено вище, Основні принципи (абзац 8) визначають, що, сама собою, участь правопорушника у відновному процесі не має використовуватись як свідчення визнання провини у подальших процесуальних діях. 6.4. Роль НДО та громадянського суспільства Недержавні організації (далі – НДО) відіграють потужну роль у розвитку та реалізації програм відновного правосуддя по всьому світу. Їхня ефективність у створенні відновних форумів значною мірою виникає з їхнього більшого, ніж зазвичай у представників правосуддя, наближення до громади. Так само НДО у деяких випадках можуть мати вищий рівень довіри до себе, ніж представники правоохоронних органів, державні прокурори та судді, а діяльність НДО може розглядатися з більшою увагою. У багатьох країнах НДО також не заплямовані покровительством та корупцією, і це забезпечує подальшу легальність їхнім програмним ініціативам. Така легальність є дуже важливою для відновних програм, багато з яких покладаються на залучення членів громади та, зокрема, переконання з боку потерпілих від правопорушень, що їхні справи розглядати95

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ муться чесно й відкрито, з низькою ймовірністю ревіктимізації. НДО можуть також мати партнерські відносини з державними структурами, проте у такому випадку вони мають бути дуже свідомими стосовно того, щоб цілісність програм не наражалася на ризики і щоб інші питання, наприклад, політичні, не чинили небажаного впливу на відновні процеси. 6.5. Результати програми Основні принципи визначають «відновний результат» як «угоду, досягнуту в результаті відновного процесу». Відновні результати охоплюють такі рішення та програми, як відшкодування, реституцію/відновлення першопочаткового положення і роботи на користь громаді, що спрямоване на задоволення індивідуальних та колективних потреб і зобов’язань сторін, а також досягнення реінтеграції потерпілого та правопорушника. Додатково до діалогу як такого, важливою ціллю процесів відновного правосуддя є пошуки згоди. Коли тільки можна, важливо, щоб угоди були вироблені на основі консенсусу і щоб усі відповідні зацікавлені сторони, наприклад, потерпілий від правопорушення, правопорушник і, де доречно, громада, докладали зусиль до розробки угоди та затверджували її. Крім того, угода має відповідати конкретним потребам потерпілого, правопорушника та громади. Є значні відмінності між видами, масштабами та елементами угод, що розробляються у ході відновних процесів. Угода може передбачати конкретні поведінкові приписи, а може і не передбачати їх. Що важливо — так це те, щоб був швидкий доступ до потрібних ресурсів, програм та санкцій, передбачених у справі. Це, у свою чергу, вимагає наявності необхідних протоколів з метою забезпечення потерпілим та правопорушникам доступу до програм і послуг. Основні принципи (абзац 15) пояснюють, що «результати угод, які виникають у програмах відновного правосуддя, повинні, де доречно, проходити судову супервізію або бути включеними у судові рішення чи вироки». Коли це відбувається, результат угоди повинен мати такий самий статус, як будь-яке інше судове рішення чи вирок. Це, очевидно, більш реалістично в одних випадках, ніж в інших, залежно від структури програми та її відносин із системою кримінального правосуддя. Перевагою включення угоди до судового рішення чи вироку є те, що суди чи правоохоронні організації/ структури можуть тоді отримати легальне 96

зобов’язання здійснювати моніторинг дотримання угоди та проводити відповідне втручання, якщо і коли правопорушник не дотримуватиметься визначених і затверджених у плані вимог. Відновний процес може мати успіх і без укладання угоди. Потерпілий, скажімо, може бути задоволений наявною можливістю висловити правопорушнику свої переживання та розповісти про вплив на нього/неї правопорушення, а також почути визнання відповідальності з боку правопорушника. Абзац 16 Основних принципів рекомендує: «у випадку, коли жодна угода між сторонами не досягнута, справа має бути направлена назад до встановленого процесу кримінального правосуддя і рішення про подальші дії має бути прийняте без жодних затримок». Також додається, що нездатність досягти згоди як така не може бути використана проти правопорушника у подальших кримінально-процесуальних діях. 6.6. Моніторинг дотримання вимог угоди Важливо, щоб були наявні механізми здійснення моніторингу умов будь-якої угоди, досягнутої у ході відновного процесу. Залежно від конкретної застосовуваної відновної стратегії, може бути розроблений широкий перелік компенсаційних зобов’язань, вимоги до проходження лікування та (у місцевих громадах) традиційне зцілення і ритуали розвитку громади. Основні принципи (абзац 7) визначають, що «угоди мають укладатися на добровільній основі та містити лише розумні й адекватні зобов’язання». Кожна відновна програма повинна визначати, як вона здійснюватиме моніторинг дотримання вимог угоди, досягнутої у ході відновного процесу, з боку правопорушника та інших сторін. Є кілька методів встановлення таких механізмів. Механізм моніторингу не обов’язково має бути розроблений у межах самої програми. Таке завдання може бути надане іншій організації/структурі, такій, як правоохоронні органи чи служба пробації, або ж організації, що працюють з правопорушниками з метою допомогти їм реалізувати план реабілітації (наприклад, організації, що займаються лікуванням залежних осіб, консультаційні організації чи фінансова установа). У багатьох країнах із низьким рівнем життя надія покладається на вплив соцієтальної саморегуляції — і члени громади, за згодою сторін, самостійно здійснюють моніторинг дотримання умов угоди. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Програми відновного правосуддя

У випадку «кіл правосуддя», приміром, угоди є предметом для розгляду судді, який вимагатиме регулярних звітів від комітету правосуддя (відповідального за управління процесом) та груп підтримки. Судді можуть посилювати процес правозастосування наприкінці проведення кола шляхом призначення або підтвердження призначених раніше зобов’язань з моніторингу громаді, а також можуть притримати остаточне рішення щодо ув’язнення чи інших санкцій, очікуючи виконання правопорушником та іншими сторонами зобов’язань, що розглядатиметься на подальшому слуханні. Абзац 17 Основних принципів встановлює, що «недотримання угоди, досягнутої у ході відновного процесу, має спричиняти направлення справи назад до відновної програми або, де цього вимагає національне законодавство, до встановленого процесу кримінального правосуддя, і рішення про подальші дії має бути прийняте без жодних затримок». Недотримання вимог угоди, що не є судовим рішенням чи вироком, не має використовуватися як аргумент для більш жорстокого вироку у подальших кримінально-процесуальних діях. З правопорушником можна провести розмову/ інтерв’ю, аби визначити, що саме трапилось і чи не було недотримання угоди спричинене неналежними діями організацій підтримки. Наприклад, в Австрії, у випадку, коли правопорушник не робить фінансових сплат, погоджених у ході медіації між потерпілим та правопорушником як частина угоди, соціальний працівник/медіатор, відповідальний за випадок, зв’язується з правопорушником і запитує про причини таких несплат. Загалом для цієї ситуації можна знайти рішення. Проте, якщо від правопорушника немає відповідей, всупереч повторюваним запитам та письмовим нагадуванням, справу повертають назад до прокуратури на продовження розгляду. Медіатор повідомляє потерпілому про можливість вимагання відшкодування або у ході кримінальної процедури, або шляхом започаткування цивільного процесу. 6.7. Підтримка програми іншими організаціями Тією мірою, якою програма відновного правосуддя напряму намагається створити безпечну громаду, пропонуючи підтримку й допомогу потерпілим чи сприяючи правопорушнику у його реабілітації і соціальній реінтеграції, програма потребуватиме залучення інших організацій/ послуг підтримки та ресурсів громади. Коли такі № 3, грудень, 2008

організації/послуги існують, це може бути просто справою налагодження правильного партнерства чи розробки відповідних міжвідомчих угод та протоколів про взаємообмін послугами. У багатьох інших ситуаціях та громадах, де такі організації/ послуги не існують або ж не є доступними для правопорушників чи потерпілих, суттєвим кроком може стати їхній розвиток у тандемі з програмою відновного правосуддя. 6.8. Стосунки в межах громади та стосунки зі ЗМІ Надання громаді інформації про прогрес та управління програмою відновного правосуддя є зазвичай передумовою її успіху. Громада може все ще відчувати деякі побоювання щодо впливу та законності програми — і це необхідно враховувати в усіх масових комунікаціях. Урахування занепокоєнь, що їх поступово висловлюють члени громади, а також запрошення їх, коли це можливо, до участі й залучення у програмі матиме велике значення у створенні потужної основи для її підтримки. Підтримка лінії комунікації шляхом проведення регулярних консультацій та надання інформації також допоможе зберегти позитивне ставлення громадськості до програми. Водночас, у більшості випадків спілкування з громадою відбувається за допомогою засобів масової комунікації. Неможливо переоцінити важливість роботи зі ЗМІ з метою пояснення громаді основних аспектів відновної програми та підтримки належного рівня її поінформованості про нові досягнення. Негативні та «панічні» історії можуть призвести до появи поганої преси, що може призвести до негативного громадського сприйняття, що, в свою чергу, може призвести до поступового припинення направлень до програми з боку інших організацій/структур. Ефективні програми мають потужні комунікаційні плани, що ґрунтуються на чесності й прозорості, навіть якщо остання може бути деколи обмежена потребою захисту конфіденційності учасників програми. Потрібно уникати перебільшених публічних тверджень, непотрібної чи необґрунтованої критики інших організацій/структур або інших елементів системи правосуддя, так само як і надмірних заяв про переваги та успіхи програм, — натомість же подавати адекватні презентації фактів та чесні людські історії, до яких у громади може виникнути довіра. Можна також активувати лідерів різних думок у громаді та представників інших організацій, що працюють у сфері правосуддя, з метою того, щоб вони публічно висловлювали свою підтримку програми. 97

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Нарешті, кожна програма повинна мати комунікаційний план на випадок виникнення непередбачуваних обставин, готовий до розгортання у тому випадку, коли одна із її справ іде в неправильному напрямі або один із залучених правопорушників якимсь чином привертає негативну увагу до програми. Насправді, кожна програма має приймати за істину, що, раніше чи пізніше, трапиться хоча б один випадок, який буде дуже проблематичним чи для потерпілого, чи для громади. Неналежна підготовка до таких випадків розтлумачує причини припинення діяльності багатьох перспективних нових програм.

7. Моніторинг та оцінка програми Основні принципи (абзац 22) заохочують держав-членів, об’єднуючи, за можливості, зусилля з громадянським суспільством, до підтримки досліджень і оцінки програм відновного правосуддя для того, щоб «оцінити міру, якою вони приводять до відновних результатів, та слугують доповненням чи альтернативою процесам кримінального правосуддя, а також мають позитивні наслідки для всіх сторін». Крім того, Основні принципи також визнають, що з часом відновні процеси можуть змінюватися, тому «результати досліджень та оцінки мають скеровувати подальший розвиток політики і програм». 7.1. Потреба у проведенні моніторингу та оцінки програми Незважаючи на всесвітнє поширення програм відновного правосуддя протягом декількох останніх десятиліть, оцінювальні дослідження цих програм здійснюються лише протягом останніх років. З цієї причини важко виміряти ефективність вже розвинутих відновних підходів. Також це заважає дослідженню умов, що підтримують чи обмежують ефективність програм. Це стало перешкодою для розробки чогось більшого, ніж попередній перелік «кращих практик», заснованих на досвіді, що створений для управління розвитком та реалізацією нових програм. Для забезпечення можливості систематичної оцінки, дані, необхідні для здійснення оцінки, мають визначатися і збиратися систематично і постійно, починаючи з раннього етапу розробки програми, навіть до початку її реалізації. Мають бути встановлені стандарти виконання і цілі про-

грами, а також механізми її моніторингу, яких необхідно дотримуватися7. Частиною процесу моніторингу має бути як статистична/ кількісна, так і якісна інформація. Зібрана статистична інформація може охоплювати: x Кількість і види випадків, направлених до відновної програми (включаючи характер скоєного правопорушення); x Джерело направлення до програми; x Час, необхідний для підготовки до розгляду справи; x Час, необхідний для проведення відновного процесу; x Характер та зміст угоди; x Відсоток успішно дотриманих угод, досягнутих у ході відновного процесу; x Відсоток та види рецидивізму серед правопорушників, які брали участь у відновних процесах; x Кількість волонтерів і волонтерського часу, присвяченого впровадженню відновних процесів; x Інформація щодо витрат; x Характеристики (такі, як вік, стать, національність) потерпілих від правопорушень, правопорушників та членів громади, які беруть участь у відновних процесах; x Сприйняття/відчуття учасників та рівень їхньої задоволеності своєю участю у процесі. Якісні дані також можуть бути зібрані шляхом спостереження за відновним процесом та через інтерв’ю зі сторонами та іншими учасниками відновного процесу. 7.2. Труднощі в процесі оцінки програм відновного правосуддя У спробах оцінити ефективність процесів відновного правосуддя постає низка труднощів. Вони охоплюють, проте, певно, не обмежуються таким: x Складнощі у забезпеченні відповідного контролю над потерпілими від правопорушень та правопорушниками, які брали участь у заходах традиційної системи кримінального правосуддя. x Нескінченна кількість відновних програм та різноманіття цілей і завдань цих програм. x Значна мінливість характеру та кількості опрацьованих справ у межах відновних програм. 7

Див. практичний посібник Галевея «Оцінка програм відновного правосуддя у громаді» (Galaway’s practical guide on «Evaluating Restorative Community Justice Programs»), 1998.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Програми відновного правосуддя

x Брак адекватного контролю і співставності критеріїв для направлення, компетенція і навчання фасилітаторів, законодавчі і політичні рамки, в яких діють програми відновного правосуддя, а також різноманітність вимірювальних систем, що оцінюють результати. x Різноманіття індикаторів, що їх застосовують для вимірювання успіху програми. x Коливання в часових періодах, у яких здійснюється оцінка рецидивів серед правопорушників, що беруть участь у програмах відновного правосуддя. x Використання при оцінці програм специфічних одиниць вимірювання для оцінки «рівня задоволеності» правопорушників, міри «страху» серед потерпілих від правопорушень та очікувань правопорушників та потерпілих від відновного процесу. Наприклад, є безліч індикаторів для вимірювання рівня задоволеності потерпілого, зокрема, задоволеності: (а) способом, у який відбувався розгляд справи; (b) результатами справи; (с) фасилітатором; (d) справедливістю процесу; (e) взаємодіями з правопорушником. x Спосіб, у який здійснюється оцінка досвіду потерпілого та правопорушника у відновному процесі. x Урахування різноманіття середовищ, в яких відбувається відновний процес: тобто міська/ сільська місцевість; громада з високим рівнем соціального напруження/громада з високим рівнем соціальної інтеграції. x Урахування різнорідного навчання, що його отримали фасилітатори та інші фахівці програми. x Урахування відмінностей у законодавчих та політичних базах, у рамках яких упроваджуються відновні процеси. x Визначення кількісних показників процесів, що є надзвичайно суб’єктивними, особистісними та інтерактивними. x Розробка заходів для оцінювання міри, якою відновні процеси покращують спроможність громад, сімей та системи. x Розробка заходів для оцінювання наснаження потерпілого, розкаяння й реабілітації правопорушника. x Операціоналізація/визначення понять, таких, як «спроможність громади», «спроможність сім’ї», «спроможність системи», «наснаження потерпілого» та «залучення громади». x Розробка заходів для оцінювання фінансової ефективності ініціатив відновного правосуддя, № 3, грудень, 2008

зокрема в порівнянні до традиційної системи кримінального правосуддя. Водночас, більшість оцінок, здійснених до цього часу, були сфокусовані на досвіді потерпілих та правопорушників. Менше уваги приділялося поглядам політиків та керівного складу правоохоронних органів і системи кримінального правосуддя. Їхні рішення, дії чи бездіяльність можуть суттєво впливати на розробку, реалізацію та кінцевий успіх процесів відновного правосуддя. Аналогічно, дуже мало уваги приділялося, якщо взагалі приділялося, вивченню ролі фасилітаторів у досягненні успіху відновних практик, у тому числі значення навчання, особистісних рис фасилітаторів і їхніх «стилів», їхнього досвіду у продукуванні позитивних результатів. Досвід участі у відновному процесі, що його здобувають потерпілі та правопорушники, окрім відображення конкретного випадку як такого, може також виконувати функцію законодавчого і політичного контексту, в рамках якого відбувається взаємодія, а також надавати досвід фасилітаторам процесу. Існує безліч можливих засобів для вимірювання результатів програми, у тому числі більш якісні індикатори, такі, як рівень задоволеності потерпілих, правопорушників та інших учасників, включаючи членів громади, а також більш кількісні індикатори, такі, як рівень і серйозність рецидивізму та рівень страху правопорушень у громаді. До того ж, щоб відповідати стандартам оцінки, було б важливо порівняти досвід та ставлення групи правопорушників та потерпілих, які брали участь у відновному процесі, з досвідом та ставленням контрольної групи правопорушників та потерпілих, які брали участь у традиційному кримінальному процесі. 7.3. Вимірювання впливу програм на рівень рецидивізму Ключова риса більшості підходів відновного правосуддя полягає у їх прагненні розглядати правопорушення чи конфлікт у рамках холістичного підходу, а також у визначенні й урахуванні його глибинних причин. Окреслення рамок для проведення оцінювання, що вимірюватиме ефективність будь-якого з відновних втручань у вирішенні глибинних проблем, — досить складна робота, що вимагає всебічної роботи з дослідження свого впливу. Такий вид впливу менше піддається статистичному аналізу та вимагає такої структури дослідження, що орієнтуватиметься на збір інформації від залучених до відновного втручання сторін. 99

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Незважаючи на очевидні докази різноманітних позитивних впливів програм відновного правосуддя, дослідники, практики та особи, відповідальні за прийняття рішень, досі бажають знати, чи можуть втручання за підходом відновного правосуддя зменшити рівень злочинності, і якщо можуть — то як і коли. Картина, що вимальовується з усе більшої кількості описаних у літературі емпіричних досліджень стосовно відновного правосуддя та рівня рецидивізму, досі не є цілком зрозумілою. Щоб довести дієвість відновного правосуддя, адвокати можуть вказувати на рівень задоволення потерпілих та правопорушників, до яких у ході відновного процесу демонстрували чесне й відкрите ставлення. Але питання про те, як ініціативи відновного правосуддя впливають на майбутній рівень злочинності, досі продовжує перебувати в центрі обговорень ефективності програм. Існують вражаючі відмінності у тому, як визначають та вимірюють рецидивізм у різних дослідженнях. Імовірно, ці відмінності впливають на розмаїття отримуваних результатів8. Нещодавній аналіз оцінки програм відновного правосуддя засвідчив, що, в середньому, втручання за підходом відновного правосуддя пов’язують з порівняно маленьким, але значимим зменшенням рівня рецидивізму. Виглядає так, що втручання є більш ефективним для правопорушників із низьким потенціалом рецидивізму; аналіз засвідчив, що втручання за підходом відновного правосуддя не привело до зменшення рівня рецидивізму серед правопорушників з вищим потенціалом рецидивізму9. Дослідження рівня рецидивізму після проведення відновного обговорення/конференції засвідчують, що найточніше рецидивізм передбачають деякі характеристики правопорушників, такі, як: вік правопорушника, вік, у якому було скоєно перше правопорушення, стать і попередній досвід потерпілого від правопорушення. Чоловіки більш схильні до вчинення рецидивів, ніж жінки; коли молоді правопорушники розпочинають скоєння злочинів у ранньому віці, ризик рецидивізму також зростає10. Набагато складніше виміряти вплив процесу відновного правосуддя на основі критеріїв, що не пов’язані із правопорушником, таких, як міра, якою існуючі і діючі програми можуть наснажувати громаду та її членів. Це якісні індикатори, що вимагають глибокого і всебічного вивчення. Деякі нещодавно здійснені оцінювання відновних обговорень/конференцій в Австралії та 8 9 10

Hayes, 2005. Bonta et al., 2006. Hayes and Daly, 2004. – С. 20.

100

Новій Зеландії зосереджують увагу на поведінкових результатах конференцій для молодих правопорушників. Окрім зосередження уваги на впливі конференцій у порівнянні з судом чи іншими альтернативними судовими програмами, деякі з цих досліджень (замість того, щоб порівнювати вплив двох або більше втручань на подальшу кримінальну поведінку) фокусуються на різноманітних результатах процесу для правопорушника та на характеристиках конференцій, що впливають на ризик виникнення рецидивів і на те, як різноманітні втручання пов’язані з рівнем рецидивізму11. Ці дослідження свідчать, що окрім уже визначених ознак, пов’язаних із рецидивізмом (таких, як вік, стать і попередній досвід потерпілого від правопорушення), у ході проведення конференцій виникають ще й інші аспекти, що асоціюються зі зменшенням рецидивізму: коли молоді правопорушники щиро розкаюються і коли угоди (чи результати), досягнуті у процесі, побудовані на істинному консенсусі, існує імовірність зменшення рецидивізму12. Спостерігається зменшення рецидивізму і тоді, коли молоді правопорушники проходять через вражаючі/ незабутні процеси (конференції), які не стигматизують та не принижують їх, де вони залучені до прийняття рішень і виконують умови угоди, або шкодують про свою злочинну поведінку, а також коли вони вибачаються перед потерпілими і відчувають, що спокутували свою провину13. 7.4. Результати оцінки та підтвердження дієвості найкращих практик Незважаючи на те, що дотепер було здійснено відносно мало систематичних оцінок програм відновного правосуддя, їх результати свідчать про те, що відновні процеси мають більший потенціал, ніж відокремлений традиційний процес правосуддя, щодо ефективного вирішення конфлікту, забезпечення відповідальності правопорушників та врахування потреб потерпілих. Навіть за відсутності достатньої кількості оцінювальних досліджень, здається, існує згода щодо того, що програми відновного правосуддя відіграють не гіршу роль, ніж будь-який інший метод, з огляду на те, щоб задовольнити потреби потерпілих та правопорушників, а також враховуючи рівень повторного засудження14. Нижче подано деякі загальні дані, отримані в результаті здійснених на сьогодні оцінок: 11 12 13 14

Див.: Hayes and Daly, 2004, Hayes and Daly, 2003; Maxwell and Morris, 2001. Hayes and Daly, 2003; 2004. Maxwell and Morris, 2001. Miers, 2001, с. 85; див. також McCold, 2003.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Програми відновного правосуддя

x Відновне правосуддя має позитивний вплив на зменшення частоти та тяжкості рецидивів. x Існує високий рівень прихильності до практики відшкодування збитків правопорушником з боку потерпілих від правопорушень та громади. x Чимало потерпілих від правопорушень хотіли б мати можливість зустрітися зі своїми кривдниками. x Чимало потерпілих та правопорушників узяли б участь у відновному процесі, якби їм надали таку можливість. x Існують деякі докази того, що процеси відновного правосуддя можуть зменшити посттравматичні стреси у потерпілих. x У деяких судових практиках відновні підходи зменшили витрати і скоротили час судових процесуальних дій, а також покращили якість надання послуг. x Водночас, немає впевненості у тому, що відновні процеси справді можуть покращувати спроможність громад та сімей щодо відновлення шкоди від скоєного правопорушення. x

x x

Загальні висновки Ступінь участі потерпілих та правопорушників у процесах відновного правосуддя варіюється залежно від видів правопорушень, від різноманітних рис правопорушників та потерпілих, а також від характеру стосунків між потерпілими та правопорушниками. Коли потерпілі та правопорушники беруть участь у відновних процесах, рівень досягнення угоди та дотримання правопорушниками її умов дуже високий. Виявилося, що немає строгих обмежень щодо видів випадків, які можуть бути направлені до відновних процесів. Є свідчення щодо успішного вирішення конфліктів шляхом проведення медіації між потерпілим та правопорушником і конференцій — як для майнових, так і насильницьких злочинів, для дорослих і молодих правопорушників, а також для правопорушників та потерпілих, що перебувають у певних відносинах, і тих, які не знайомі між собою. Ґрунтуючись на попередніх даних, можна припустити, що медіація між потерпілим та правопорушником може успішно використовуватися у випадках тяжких злочинів. Як потерпілі від правопорушень, так і самі правопорушники оцінюють відновні процеси як більш справедливі й задовільні, ніж традиційні процеси кримінального правосуддя.

№ 3, грудень, 2008

x Деякі дослідження свідчать, що рівень задоволеності відновними процесами серед потерпілих та правопорушників сягає 95 відсотків. x Відновні процеси можуть зменшувати витрати на судові процеси і приводити до зростання ефективності реагування суспільства на правопорушення. x Ефективність процесів відновного правосуддя зростає, коли організації/структури і програми працюють разом над досягненням спільної мети. Правоохоронні органи/поліція x Представники правоохоронних органів/поліції можуть проводити відновні зустрічі/ конференції, що вимагають прийняття на себе відповідальності з боку правопорушника, а також розглядаються як справедливі з боку потерпілих, правопорушників та інших залучених учасників. x Відновне правосуддя може бути об’єднуючим компонентом загальної стратегії з охорони громади та засобом покращення відносин між правоохоронцями та громадою. Потерпілі від правопорушень x У деяких судових практиках програми відновного правосуддя мали складнощі у налагодженні контактів з потерпілими та забезпеченні їм можливості взяти участь у відновному процесі. x Відновне правосуддя позитивно впливає на відчуття завершеності справи у потерпілих від правопорушень і на їхнє відчуття благополуччя. x За свідченнями потерпілих, вони відчували менше страху після зустрічі з правопорушниками у рамках проведення медіації між ними, ніж за тих обставин, коли вони не мали можливості це зробити. x Відновні процеси забезпечують потерпілим можливість висловитися, можливість отримати відшкодування, можливість для потерпілих отримати вибачення від правопорушників та додаткову інформацію про саме правопорушення, причини обрання особи потерпілим і вчинення злочину, а також інші деталі, які часто не доступні у ході традиційного процесу кримінального правосуддя. Правопорушники x За попередніми даними оцінювальних досліджень, відновні процеси можуть інколи зменшити як частоту, так і тяжкість рецидивів. 101

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ x Існують деякі свідчення того, що рівень рецидивізму серед правопорушників, які вчинили правопорушення проти людини, нижчий, ніж серед тих, хто вчинив майнові злочини. x Правопорушники, які брали участь у відновному процесі, демонструють вищий рівень дотримання вимог угоди. x У низці європейських судових практик є свідчення того, що відновні процеси можуть значно і позитивно впливати на самооцінку правопорушників, на їхнє прийняття відповідальності за свої вчинки та їхні наслідки. Поправки x Оцінки свідчать, що є високий рівень задоволеності серед потерпілих від правопорушень, які мали змогу взяти участь у відновних зустрічах з правопорушниками, фасилітованими представниками служби пробації (Сполучене Королівство). x Є деякі свідчення (Сполучене Королівство і Сполучені Штати), на основі яких можна припустити, що відновні процеси можуть сприяти розвитку більш безпечного середовища у виправних закладах. Громада x Процеси відновного правосуддя здатні збільшити рівень залучення громади і сприяти участі членів громади у виробленні стратегії подолання та вирішення проблем злочинності й порушень соціального порядку. x Якісно навчені, волонтери у громаді можуть настільки ж ефективно здійснювати фасилітацію відновних процесів, як і фахівці системи кримінального правосуддя.

Підсумок Метою цього посібника було надання читачеві, у зрозумілій та стислій формі, огляду ключових питань, що стосуються розробки та реалізації програм відновного правосуддя. Основою для обговорення послужили розроблені ООН Основні принципи застосування програм відновного правосуддя у кримінальних справах. Ці принципи ґрунтуються на підході, у межах якого програми відновного правосуддя найбільш відповідно й ефективно розробляються у рамках існуючої системи кримінального правосуддя. Водночас, визнається і те, що програми відновного правосуддя можуть також розвивати традиційні системи й процеси правосуддя у громаді. Провідною темою 102

цього посібника є те, що принципи та практики відновного правосуддя можуть бути пристосовані до конкретних вимог судових практик і громад у кожному індивідуальному випадку. Окремі розділи посібника розглядають питання різновидів програм відновного правосуддя, потреби у забезпеченні законодавчих та регуляторних інструкцій для відновних практик, ключових учасників у відновних програмах, різноманітних рівнів управління програмами, а також потреби у забезпеченні належного моніторингу та оцінки програм. Для висвітлення динаміки практик відновного правосуддя у книзі використано приклади з різних судових практик та громад у всьому світі. Ці приклади можуть бути використані лише як ілюстративні та такі, що вказують на шляхи застосування системами правосуддя і громадами принципів відновного правосуддя з метою забезпечення потреб потерпілих, правопорушників та громади в цілому. Можливості застосування принципів відновного правосуддя на практиці обмежуються лише уявленнями й креативністю представників системи кримінального правосуддя, організацій громадянського суспільства та громади. Досвід зацікавлених груп у всьому світі полягає в тому, що програми відновного правосуддя мають потужний потенціал для того, щоб більш ефективно враховувати та компенсувати шкоду, заподіяну внаслідок правопорушення. У той самий час, програми відновного правосуддя можуть надати потерпілим можливість висловлюватися про свої почуття та побажання, правопорушникам — можливість визнавати відповідальність за свою поведінку та отримувати необхідну підтримку для задоволення своїх особливих потреб, а громадам — можливість застосовувати більш ефективні стратегії не лише для подолання злочинності, а й для розвитку й посилення їхньої спроможності щодо попередження та розв’язання конфліктів. Відновне правосуддя не є таким підходом, у якому «все всім підходить». Як такий, цей підхід продовжує розвиватися та набувати нових форм, оскільки посадовці та громади застосовують принципи відновного правосуддя у такий спосіб, що найбільш ефективно відповідає потребам потерпілих, правопорушників та членів громади. Запорукою успіху відновного підходу є те, що він зміг дати життя безлічі різновидів програм і процесів. Висловлюємо щиру надію на те, що матеріали цього посібника сприятимуть представникам держави та громадам у їхньому розгляді та реалізації програм відновного правосуддя. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Програми відновного правосуддя

Додаток ІІ Основні принципи ООН щодо впровадження програм відновного правосуддя у кримінальних справах Преамбула Констатуючи те, що у всьому світі відбулось значне поширення ініціатив відновного правосуддя, Визнаючи, що ці ініціативи часто розбудовуються на традиційних та місцевих/звичаєвих формах правосуддя, які вбачають у правопорушеннях глибинну шкоду для людей, Наголошуючи, що відновне правосуддя є концепцією подолання злочинності, і ця концепція розгортається і характеризується повагою до гідності та рівності кожної особи, сприяє налагодженню взаєморозуміння та розбудові соціальної гармонії шляхом зцілення/відновлення потерпілих, правопорушників та громад, Акцентуючи, що цей підхід надає змогу усім особам, залученим до скоєного правопорушення, відкрито поділитися своїми почуттями та досвідом, а також має ціллю врахування й задоволення потреб учасників, Усвідомлюючи, що цей підхід забезпечує можливість потерпілим отримати відшкодування, почуватися безпечніше та досягти відчуття завершеності справи; дає змогу правопорушникам усвідомити причини та наслідки їхньої поведінки та свідомо взяти на себе відповідальність за них; а також сприяє громадам у розумінні глибинних причин правопорушення та розвитку благополуччя громад і попередження злочинності, Зауважуючи, що відновне правосуддя породжує спектр заходів, гнучких у їхній адаптації до встановлених систем кримінального правосуддя і які доповнюють ці системи, враховуючи правові, соціальні та культуральні обставини, Визнаючи, що застосування відновного правосуддя не порушує права держав-членів здійснювати судовий процес над підозрюваними правопорушниками, І. Використання термінів 1. Програма відновного правосуддя — будьяка програма, що застосовує відновні процеси та намагається досягти відновних результатів. 2. Відновний процес — будь-який процес, в якому потерпілий та правопорушник і, де доречно, будь-які інші особи чи члени громади, на № 3, грудень, 2008

яких скоєне правопорушення мало вплив, разом беруть активну участь у вирішенні справи, зазвичай із допомогою фасилітатора. Відновні процеси можуть охоплювати медіацію, примирення, обговорення/конференції та «кола правосуддя». 3. Відновний результат — угода, досягнута в ході відновного процесу. Відновні результати передбачають реалізацію заходів, що охоплюють компенсації/відшкодування, реституцію/відновлення первинних прав та роботи на користь громаді, що має на меті задоволення індивідуальних та колективних потреб та відповідальності сторін, а також досягнення реінтеграції потерпілого та правопорушника. 4. Сторони — потерпілий, правопорушник та будь-яка інша особи чи члени громади, на яких скоєне правопорушення мало вплив і які можуть бути залучені до відновного процесу. 5. Фасилітатор — особа, чия роль полягає у здійсненні фасилітації, на основі принципів справедливості та неупередження, участі сторін у відновному процесі. ІІ. Використання програм відновного правосуддя 6. Програми відновного правосуддя можуть бути застосовані на будь-якому етапі процесу кримінального правосуддя, відповідно до національного законодавства. 7. Відновні процеси повинні застосовуватися лише за тих умов, коли є достатньо доказів для звинувачення правопорушника і коли є добровільна згода з боку як потерпілого, так і правопорушника. Потерпілий та правопорушник повинні мати можливість відмовитися від цієї згоди на будь-якому етапі процесу. Домовленості, що їх досягають у ході відновного процесу, мають бути визначені добровільно й містити лише обґрунтовані й адекватні (пропорційні) зобов’язання. 8. Потерпілий та правопорушник зазвичай мають дійти згоди щодо участі у відновному процесі на основі головних фактів справи. Участь правопорушника у відновному процесі не має використовуватись як свідчення визнання провини у подальших процесуальних діях. 9. У прийнятті рішення про направлення справи до відновного процесу, а також у ході його проведення, необхідно враховувати таке питання, як нерівність сторін, що призводить до дисбалансу влади/нерівності можливостей, а також слід брати до уваги культуральні відмінності між сторонами. 103

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ 10. У прийнятті рішення про направлення справи до відновного процесу, а також у ході його проведення, слід забезпечувати безпеку сторін. 11. У випадку, коли проведення відновних процесів недоречне чи неможливе, справа має бути направлена до представників системи кримінального правосуддя і рішення про подальші дії має бути прийняте без жодних затримок. При цьому, представники системи кримінального правосуддя повинні намагатися заохочувати правопорушника взяти на себе відповідальність перед потерпілим та постраждалою громадою, а також сприяти реінтеграції потерпілого та правопорушника у громаду. ІІІ. Управління програмами відновного правосуддя 12. Держави-члени мають розглядати питання вироблення інструкцій та стандартів, за потреби — у співпраці з законодавчими структурами, що керуватимуть запровадженням програм відновного правосуддя. Такі інструкції і стандарти мають спиратися на основні принципи, визначені в цьому документі, та враховувати, з-поміж інших, такі: (а) Обставини направлення справ до програм відновного правосуддя; (b) Розгляд справ відповідно до принципів відновного процесу; (c) Кваліфікацію, навчання та оцінку діяльності фасилітаторів; (d) Управління програмами відновного правосуддя; (e) Стандарти компетенції та правила керування програмами відновного правосуддя. 13. У програмах відновного правосуддя і, зокрема, у відновних процесах мають бути дотримані основоположні процедурні гарантії, що забезпечують справедливість стосовно правопорушника та потерпілого: (а) Відповідно до національного законодавства, потерпілий та правопорушник повинні мати право консультуватися з адвокатом щодо відновного процесу та, за потреби, перекладу та/ або тлумачення. Неповнолітні особи повинні, окрім іншого, мати право на допомогу батьків чи опікунів; (b) Перед тим, як погодитись на участь у відновних процесах, сторони повинні бути повністю поінформованими про свої права, характер процесу та можливі наслідки їхнього рішення; (c) Ані потерпілий, ані правопорушник не повинні бути примусово залучені або примушені 104

нечесними засобами до участі у відновних процесах чи прийнятті їх результатів. 14. Обговорення у відновних процесах, що відбуваються не публічно, мають бути конфіденційними та не можуть розголошуватися у подальшому, за винятком тих випадків, коли сторони на це погодились або ж коли цього вимагає національне законодавство. 15. Результати угод, що виникають у програмах відновного правосуддя, повинні, де доречно, проходити судову супервізію або бути включеними у судові рішення чи вироки. Коли це відбувається, результати угоди повинні мати такий самий статус, як будь-яке інше судове рішення чи вирок, а також попереджувати можливість повторного звинувачення щодо одних і тих самих фактів. 16. У випадку, коли жодна угода між сторонами не досягнута, справа має бути направлена назад до встановленого процесу кримінального правосуддя і рішення про подальші дії має бути прийняте без жодних затримок. Нездатність досягти згоди як така не може бути використана проти правопорушника у подальших кримінальнопроцесуальних діях. 17. Недотримання угоди, досягнутої у ході відновного процесу, має спричиняти направлення справи назад до відновної програми або, де цього вимагає національне законодавство, до встановленого процесу кримінального правосуддя, і рішення про подальші дії має бути прийняте без жодних затримок. Недотримання умов угоди, укладеної в результаті процесу відновного правосуддя (проте не судового рішення чи вироку), не повинне використовуватися як аргумент для збільшення міри покарання у подальших кримінально-процесуальних діях. 18. Фасилітатори повинні виконувати свої функції неупереджено, з належною повагою до гідності сторін. Шляхом цього фасилітатори мають забезпечувати взаємоповагу між сторонами та сприяти їхньому спільному пошуку адекватного рішення. 19. Фасилітатори повинні мати добре розуміння місцевих культур і громад та, де доцільно, проходити первинне навчання перед тим, як розпочати практичну діяльність фасилітатора. ІV. Продовження розвитку програм відновного правосуддя 20. Держави-члени повинні розглянути формулювання національної стратегії й політики, спрямованих на розвиток відновного правосуддя та формування культурального середовища, сприятливого для застосування відновного праВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Програми відновного правосуддя

восуддя у роботі правоохоронних органів, суддів та соціальних інституцій, а також місцевих громад. 21. Між структурами системи кримінального правосуддя та керівниками програм відновного правосуддя мають відбуватися регулярні консультації з метою розробки спільного розуміння та покращення ефективності відновних процесів та результатів, розширення міри застосування відновних програм, а також дослідження шляхів упровадження відновних підходів до існуючих практик кримінального правосуддя. 22. Держави-члени, об’єднуючи, за можливості, зусилля з громадянським суспільством, мають надавати підтримку проведенню досліджень і оцінки програм відновного правосуддя для того, щоб оцінити міру, якою вони приводять до відновних результатів та слугують доповненням чи альтернативою процесам кримінального правосуддя, а також мають позитивні наслідки для всіх сторін. Крім того, з часом процеси відновного правосуддя можуть змінюватися. Результати досліджень та оцінки мають скеровувати подальший розвиток політики і програм. V. Заключні положення 23. Жодне положення цих основних принципів не повинне порушувати права правопорушника чи потерпілого, закріплені у національному законодавстві чи відповідному міжнародному законодавстві.

Додаток ІІІ Розбіжності й неузгодженості щодо суттєвих характеристик програм відновного правосуддя Відновне правосуддя — це концепція, що розвивається. Розуміння людьми її сутності з часом змінюється, що, імовірно, триватиме й надалі, у процесі дослідження потенціалу й ризиків відновного правосуддя, а також його застосування у нових середовищах. Ця концепція виглядає простою для розуміння, але їй складно дати точне визначення. У цьому розумінні, вона подібна до таких знайомих термінів, як «демократія» чи навіть «правосуддя». Незважаючи на те, що деякі експерти роблять акцент на різниці між основними принципами відновного правосуддя і принципами традиційної системи кримінального правосуддя, інші стверджують, що ці два підходи доповнюють № 3, грудень, 2008

один одного і є сумісними, об’єднуючи елементи покарання, реабілітації, а також більш своєрідні елементи кожної з систем. З часом виникло декілька різних концепцій, або ідей, щодо того, що ж таке відновне правосуддя. Усі погоджуються з тим, що правопорушення спричиняють шкоду та створюють потреби і що правосуддя повинне працювати для того, щоб відшкодовувати збитки і задовольняти потреби. Люди також погоджуються, що ця шкода і потреби знаходять своє вираження в різних формах: матеріальній, емоційній, соціальній, фізичній, сфері стосунків та інших сферах. Однак вони відрізняються за своїм акцентом. Корисно бути обізнаним щодо цих відмінностей, аби не бути поставленим у глухий кут конфліктними і часом суперечливими ідеями. Одну з таких концепцій було визначено як концепцію зустрічі15. Вона фокусується на унікальній характеристиці відновного правосуддя, що полягає у тому, що сторони конфлікту зустрічаються разом, щоб обговорити правопорушення, його наслідки і що потрібно зробити для покращення ситуації. Це те, як визначають відновні процеси розроблені ООН Основні принципи застосування програм відновного правосуддя у кримінальних справах, а також цей посібник. Особи, які працюють у рамках цієї концепції, можуть припускати, що відновні процеси використовуватимуться навіть тоді, коли не було скоєно правопорушення, а, скажімо, коли конфлікт виникає між сусідами або сім’я потребує вирішення своєї проблеми. Другу концепцію було названо компенсаційною/відшкодувальною. Вона фокусується на потребі виправлення шкоди, заподіяної правопорушенням. Особи, які працюють у рамках цієї концепції, погоджуються, що найкраще це можна зробити у ході відновного процесу, але вони прагнуть знаходити інші способи компенсувати шкоду, навіть якщо відновний процес не застосовується (наприклад, якщо правопорушник не знайдений або потерпілий не хоче брати участь у процесі). Третя концепція отримала назву трансформаційної. Це найширший підхід з усіх: він не лише охоплює відновні процеси та кроки до компенсування шкоди, але також зосереджує увагу на структурній та індивідуальній несправедливості. Він упроваджує вищезазначене шляхом визначення та намагання вирішити глибинні причини правопорушення (бідність, незайнятість тощо). Водночас, це також вимагає від індивідуумів вті15

Цю концепцію взято із Johnson, G. and D. Van Ness (2006). Визначення відновного правосуддя — у Johnson, G. and Van Ness, D. (Eds.) Посібник з відновного правосуддя (The Handbook on Restorative Justice). Cullompton: Willan Publishing.

105

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ лення принципів відновного правосуддя у їхніх стосунках з оточенням та їхнім середовищем. Це може породжувати деякі внутрішні духовні трансформації, навіть якщо це вимагає зовнішніх суспільних змін. Кожна з цих концепцій погоджується з необхідністю і значенням відновних процесів, але кожна також має свої риси, які інші концепції можуть не сприймати як відновні. Прикладом цього може бути реституція чи роботи на користь громади за наказом суду із використанням при цьому відновних процесів задля вирішення конфліктів між сусідами, наданням підтримки й допомоги потерпілим, а також роботи задля соціальної справедливості. Існують ще й інші питання для обговорення у сфері відновного правосуддя: 1. Чи є у відновному правосудді місце покаранню? Дехто стверджує, що ні, адже завдання відновного правосуддя полягає у тому, щоб компенсувати шкоду, а не в тому, щоб спричинити її більше. Інші, погоджуючись з цією точкою зору, вважають, що відновні процеси та їхні наслідки мають риси покарання, такі, як публічне засудження поведінки людини, яка порушує суспільні норми і має платити за скоєне. 2. Чи ґрунтується діяльність організацій, які надають підтримку потерпілому та забезпечують реінтеграцію правопорушнику, на принципах відновного правосуддя? Якщо вони не використовують відновних процесів, прихильники концепції зустрічі сказали б, що, враховуючи усю цінність і важливість таких послуг, це не є відновне правосуддя. Ті ж, хто працює в рамках двох інших концепцій, ймовірніше, сказали б, що це дійсно заходи відновного правосуддя. 3. Що трапиться, якщо потерпілий чи правопорушник не захочуть або не зможуть взяти участь у відновному процесі? Є кілька способів, у межах яких сторони можуть брати участь у процесі. Найочевидніший — робити це особисто, але в деяких випадках сторони беруть участь опосередковано, наприклад, надсилаючи свого представника чи передаючи свої погляди у письмовій формі чи в інший спосіб. Але у випадку, якщо вони не зацікавлені чи не можуть взяти участь навіть у такий непрямий спосіб, прихильники концепції зустрічі зробили б висновок, що належний відновний процес здійснити неможливо. Ті ж, хто працює в рамках двох інших концепцій, досліджували б потенціал застосування інших, відшкодувальних заходів, про які йшлося у розділі 2, та шукали б можливості запросити потерпілих на зустріч із правопорушниками, що не мають до 106

них відношення (не зі своїми «власними» кривдниками) для обговорення загальних питань злочинності й правосуддя. 4. Чи може відновне правосуддя існувати у несправедливому світі? Деякі люди протягом довгого періоду часу є жертвами системної несправедливості; чи справедливо покладати на них відповідальність за індивідуальні неправомірні дії, які вони самі можуть вчинити, без застосування належних заходів для боротьби з причинами глибинної несправедливості? Особи, які працюють у рамках трансформаційної концепції, сказали б, що ні, і що системній несправедливості потрібно протистояти так само, як і індивідуальній. Ті ж, хто працює в рамках двох інших концепцій, хоч і переймаються системною несправедливістю, не погодилися б з тим, що відновне правосуддя змушує до цього. Останнє застереження щодо літератури і термінології відновного правосуддя — це те, що так само, як термін «відновне правосуддя» має дещо різні значення, існує багато тлумачень назв програм, таких, як «медіація між потерпілим та правопорушником», «обговорення/конференції» і «кола». Наприклад, поняття «медіація між потерпілим та правопорушником» використовують для опису зустрічей між потерпілим та правопорушником за сприяння фасилітатора, але цим терміном також звикли називати т. зв. «човникову дипломатію», в якій сторони не зустрічаються, а фасилітатор ходить до кожної зі сторін окремо, аби досягти між ними згоди. Причини цих відмінностей часто мають відношення до історії конкретної програми, але незалежно від того, як саме вони виникли, завжди краще поставити декілька питань про програму, щоб дізнатися якомога конкретніше, як саме вона працює. Чимало було вже написано і сказано щодо цих та інших неузгодженостей, але може прийти час, коли буде корисно чи важливо зрозуміти їх більш повно. У цьому випадку, ресурси, зазначені у Додатку І, стануть чудовим початком цього.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Програми відновного правосуддя

Посилання та бібліографічні ресурси Bonta, J., Jesseman, R., Rugge, T., and R. Cormier (2006). «Restorative Justice and Recidivism: Promises Made, Promises Kept?», in Sullivan, D. and L. Tifft (Eds.), Handbook of Restorative Justice: A Global Perspective. London: Taylor and Routledge. Dignan, J. (2000). Youth Justice Pilots Evaluation—Interim Report on Reparative Work and Youth Offending Teams. London: Home Office. Galaway, B. (1998). Evaluating Restorative Community Justice Programs. Denver: The Colorado Forum on Community and Restorative Justice. Hayes, H. (2005). Assessing Reoffending in Restorative Justice Conferences», The Australian Journal of Criminology, 38, (1), pp. 77-101. Hayes, H. and K. Daly (2003). «Youth Justice Conferencing and Reoffending», Justice Quarterly, 20, (4), pp. 725-764 Hayes, H. and K. Daly (2004). «Conferencing and Re-offending in Queensland», The Australian and New Zealand Journal of Criminology, Vol. 37, No.2, pp. 167191. Home Office (2003). Restorative Justice: The Government’s Strategy. A consultation document on the Government’s strategy on restorative justice, London: Home Office, July 22, 2003.

Корисні веб-ресурси Міністерство внутрішніх справ Великої Британії / UK Home Office http://www.homeoffice.gov.uk/crime-victims/victims/ restorative-justice/?version=1 Центр досліджень правопорушень та примирення / Centre for the Study of Violence and Reconciliation http://www.wits.ac.za/csvr/ Міжнародне товариство ув’язнених / Prison Fellowship International Відновне правосуддя / Restorative Justice Англійською: http://www.restorativejustice.org/ Іспанською: http://www.justiciarestaurativa.org/ Французькою: http://www.justicereparatrice.org/ Національна школа з підготовки та удосконалення працівників суду / Ecole Nationale de la Magistrature http://www.enm.justice.fr/centre_de_ressources/actes_sessions/justice_perspec-tives/reparatrice_restaurative/ reparatrice_restaurative.htm Центр відновного правосуддя / The Centre for Restorative Justice Університет ім. Саймона Фрейзера / Simon Fraser University http://www.sfu.ca/crj/index.html Європейський форум з питань відновного правосуддя / European Forum for Restorative Justice http://www.euforumrj.org Консорціум відновного правосуддя / Restorative Justice Consortium http://www.restorativejustice.org.uk/ Відновне правосуддя / Restorative Justice Відновлення наслідків правопорушення / Healing the Effects of Crime № 3, грудень, 2008

Johnson, G. and D. Van Ness (2006). The Meaning of Restorative Justice, in Johnson, G and Van Ness, D. (Eds). The Handbook on Restorative Justice. Cullompton: Willan Publishing. Kittayarak, K. (2005). Restorative Justice in Thailand. Paper presented at the Workshop on Enhancing criminal Justice Reform, Including Restorative Justice, Eleventh United Nations Congress on Crime Prevention and Criminal Justice, Bangkok, Thailand, 18-25 April 2005. Maxwell, G., and A. Morris (2001).»Family Group Conferences and Reoffending», in A. Morris & G.Maxwell (Eds.), Restorative Justice for Juveniles: Conferencing, Mediation and Circles. Oxford: Hart Publishing. McCold, P. (2003). «A survey of Assessment Research on Mediation and Conferencing», in L. Walgrave (ed.) Repositioning Restorative Justice, Devon (U.K.): Willan Publishing. pp. 67-120. Miers, D. (2001). An International Review of Restorative Justice. Crime Reduction Research Series Paper 10. London (U.K.): Home Office. Shapland, J., Atkinson, A., Colledge, E., Dignan, J., Howes, M., Johnstone, J., Pennant, R., Robinson, G. and A. Sorsby (2004). Implementing Restorative Justice Schemes (Crime Reduction Programme)—A Report on the First Year. Home Office Online Report 32/04. London: Home Office.

http://www.restorativejustice.com/ Австралійський інститут кримінології / Australian Institute of Criminology http://www.aic.gov.au/rjustice/ Міністерство юстиції США / US Department of Justice Онлайновий записник з питань відновного правосуддя / Restorative Justice On-Line Notebook http://www.ojp.usdoj.gov/nij/rest-just/ Міжнародний інститут відновних практик / International Institute for Restorative Practices www.restorativepractices.org www.realjustice.org Виправні заклади Канади / Correctional Service Canada http://www.csc-scc.gc.ca/text/portals/rj/index_e.shtml http://www.csc-scc.gc.ca/text/portals/rj/index_f.shtml Веллінгтонський Університет / University of Wellington Центр досліджень правопорушень та правосуддя / Crime and Justice Research Centre http://www.vuw.ac.nz/cjrc/ Австралійський національний університет / Australia National University Центр відновного правосуддя / Centre for Restorative Justice http://www.crj.anu.edu.au/ Департамент виправних послуг Нового Південного Уельсу (Австралія) / The New South Wales Department of Corrective Services Підрозділ з питань відновного правосуддя / Restorative Justice Unit (Australia) http://www.dcs.nsw.gov.au/offender_management/restorative_justice/ Уряд Нової Зеландії, Міністерство юстиції / New Zealand Government, Ministry of Justice Відновне правосуддя / Restorative Justice. http://justice.govt.nz/restorative-justice/index.html

107

ВІДВІДАЙТЕ НОВИЙ ТЕМАТИЧНИЙ САЙТ!

www.bezpekagromad.org.ua Сайт «СПІВПРАЦЯ МІЛІЦІЇ ТА ГРОМАДИ ЗАДЛЯ БЕЗПЕКИ» присвячений питанням побудови безпечних і згуртованих громад. Завдання сайту – сприяти впровадженню сучасних стратегій профілактики злочинності серед дітей та молоді, а також розвивати активність громади у справі налагодження безпеки і правопорядку в суспільстві. Наш сайт є спробою акумулювати інформацію про практику впровадження в Україні інноваційної трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності*, заснованої на відновному підході. Дана модель передбачає впровадження комплексної системи профілактики на рівні конкретного регіону та координування з цією метою роботи правоохоронних структур, місцевої влади, державних соціальних служб і громади. Сподіваємося, сайт стане корисним ресурсом для всіх учасників трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності – представників школи, інших закладів освіти, правоохоронних органів, державних та муніципальних соціальних служб, громадських організацій, а також усіх, хто цікавиться прогресивними підходами до побудови безпечних громад і профілактики злочинності. Наш сайт створений у рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні», який виконує консорціум організацій: Благодійна організація «Український Центр Порозуміння», Київський національний університет внутрішніх справ та Громадська організація «Інститут проблем наркоманій та наркозлочинності» за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Ми запрошуємо усіх, кому небайдужа доля своєї родини, громади села чи міста, і, нарешті, доля цілої країни, стати активним учасником процесу створення безпечних громад і безпечної України!

ЧОМУ ПРОФІЛАКТИКА ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ Є АКТУАЛЬНОЮ Нині зростання рівня злочинності є однією з болючих проблем нашого суспільства. Зараз уже нікого не дивує наявність охорони не тільки в комерційній організації чи державній установі, а й у під’їзді житлового будинку чи у школі. Проте насправді це цілком виправдані заходи безпеки у відповідь на сучасний стан злочинності в країні. Як це не парадоксально звучить, подекуди вже не школярів потрібно захищати від злочинців, - вони самі дедалі частіше стають правопорушниками. Справді, частка правопорушень, вчинених підлітками, нині становить 10% від загальної кількості злочинів, знижується вік неповнолітніх правопорушників, зростає кількість тяжких злочинів серед цієї вікової категорії тощо. Ситуація з підлітковою злочинністю в Україні вимагає впровадження дієвої системи профілактики правопорушень серед неповнолітніх, яка б використовувала сучасні, іноваційні, дійсно ефективні методи профілактики та передбачала координування зусиль і ресурсів як правоохоронних органів держави, так і громадськості. Спробою створити подібну систему в нашій країні є впровадження трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності в чотирьох пілотних регіонах, яке відбувається в рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні». * див.публікацію у №2(10)2008.

108

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ, ЩО ВПРОВАДЖУЮТЬ ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ: (станом на червень 2008 р.)

Регіон

Організація

Контактна особа

Телефон,e-mail

м. Київ

«Український Центр Порозуміння»

Мар’яна Синюшко

(044) 537 10 07 (044) 280 39 18 (ф.) uccg@uccg.org.ua

м. Сімферополь, АР Крим

«Український Центр Порозуміння»

Ірина Камілова

(050) 917 74 15 irikami@mail.ru

м. Біла Церква, Київська обл.

Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл.

Інна Луценко

(095) 80-600-68 Inna_lko@ukr.net

м. Дрогобич, Львівська обл.

«Молодіжний клуб Дрогобиччини»

Марічка Николаїшин

(050) 661 16 50 mpdr@mail.ru mkddr@mail.ru

м. Жмеринка, Вінницька обл.

«Ініціатива»

Святослав Ніколайчук

(096) 315 02 67 zhmediator@gmail.com

м. ІваноФранківськ

Регіональна громадська організація «Інститут Юрій права і демократичного Микитин розвитку Прикарпаття»

(063) 414 60 99 mykytyn@mail.ru

смт Красногвардійське, АР Крим

Агентство регіонального розвитку «Гармонія»

Галина Садичко

(06556) 2 08 94 (050) 932 68 76 ooarrgarmonia@mail.ru

м. Луганськ

«Луганська обласна група медіації»

Галина Тищенко

(0642) 717 378 lrmg@tele.com.ua

м. Львів

Благодійний фонд «Простір без конфлікту»

Олеся Бік

(050) 936 84 50 (032) 233 43 84 obik.space@gmail.com

м. Одеса

«Одеська обласна група медіації»

Інна Терещенко

(048) 728 62 90 orgm@paco.net

м. Суми

Сумська обласна громадська організація «Сумська ініціатива»

Олександр Калмиков

(0542) 791 330 (050) 307 10 83 suminngo@ukr.net

м. Харків

«Молодь за демократію»

Галина Овчарова

(057) 719 49 39 y_f_d@ukr.net

м. Пирятин, Полтавська обл.

Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи»

Ірина Таран

(050) 269 88 65 irishataran@ukr.net

Дізнайтеся більше про відновне правосуддя та медіацію з наших видань:

Кей Праніс, Баррі Стюарт, Марк Уедж. Кола примирення. Від злочину до повернення у громаду / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 267 с. Ця книга – про поєднання стародавньої мудрості та сучасного досвіду проведення Кіл примирення у громадах для розв’язання кримінальних ситуацій. Для всіх небайдужих до відродження сталих, безпечних, відповідальних громад із міцними зв’язками між усіма громадянами.

Розвиток Центрів відновного правосуддя в громадах / Український Центр Порозуміння, 2008 – 88 с. На сторінках посібника узагальнено український досвід створення Центрів відновного правосуддя – громадських утворень для вирішення завдань з профілактики злочинності у громаді. Окрім загальної моделі ЦВПГ, його структури та завдань, необхідних базових ресурсів та можливостей для залучення місцевого фінансування, подано зразки документів для ЦВПГ, механізми співпраці з різними органами та, звичайно, історії успіху. Мартін Райт. Відновне правосуддя – шлях до справедливості. Симпозіум (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2007. – 304 с. Британський дослідник Мартін Райт висвітлює непрості аспекти злочину та покарання, вклавши їх у вуста різних фахівців, що аргументують свою точку зору: судді, політика, психолога, інспектора служби пробації, філософа, працівника служби підтримки жертв злочину, медіатора. На сторінках книги точаться дискусії щодо ролі держави у боротьбі зі злочинністю, способів реагування на окреме правопорушення та про шляхи реформування системи кримінального судочинства.

Реконструкция связей в сообществе – медиация и восстановительное правосудие в Европе

Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі. (Відповіді демократичного суспільства на насильство у повсякденному житті) (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 183 с.

Посібник, підготовлений Європейським форумом з відновного правосуддя та медіації між потерпілими й правопорушниками на замовлення Ради Європи, описує основні риси відновного правосуддя, подає дослідження різних моделей, що вже впроваджені в Європі, пропонує підходи до створення таких програм, визначає можливі проблеми та способи їхнього подолання. Ответы на насилие в повседневной жизни в демократическом обществе

Издание Совета Европы Council of Europe Publishing

Віра Землянська. Відновне правосуддя в кримінальному процесі України / Посібник для студентів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008 – 198 с. У виданні зібрано інформацію про поняття, форми та особливості відновного правосуддя, український та європейський досвід впровадження. Юристам буде цікаво прочитати про співвідношення відновного правосуддя і кримінального судочинства, про елементи відновного правосуддя у правовій спадщині України, про чинне міжнародне та українське законодавство у цій сфері. Роберт Буш, Джозеф Фолджер. «Що може медіація. Трансформативний підхід до конфлікту» (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2007 – 261 с. Нові привабливі сторони медіації відкриваються читачеві завдяки сформулюваному авторами трансформативному підходу до вирішення конфлікту. Їхні глибокі дослідження природи конфлікту, його ролі у житті людей, взаємозв’язок з людською природою й суспільством призвело до розвитку цілого напрямку в теорії і практиці сучасної медіації.

Замовте власний примірник у БО “Український Центр Порозуміння”: Тел.: 044 537 10 07. E-mail: uccg@uccg.org.ua