МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ НАУКА ТА НАУКОЗНАВСТВО № 4 (94) 2016

Page 1

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ

НАУКА ТА НАУКОЗНАВСТВО

№4(94) 2016 Виходить 4 рази на рік Заснований 1993 р.

ЗМІСТ НАУКА ТА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ І СУСПІЛЬСТВА Головатюк В. М. Трансформація євроінтеграційного потенціалу національної економіки

3

Козловський І. В. Порівняльний аналіз країн Чорноморського регіону на основі використання показників Європейського інноваційного табло

16

Яковлєв А. І. Розвиток систем стимулювання робітників та організацій для підвищення якості та конкурентоспроможності нових розробок

25

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ Булкін І. О. Еволюція вікової структури дослідників у організаціях НАН України

31

Головащенко Л. Р., Хоменко Л. О., Бодеко В. П., Примаченко С. І. Моніторинг публікацій у вітчизняних ЗМІ з проблем науки та діяльності НАН України, а також інформаційної активності вчених НАН України за період 2009–2013 рр.

55

ЗАРУБІЖНА НАУКА Задача про «зважування вчених» як стратегічна операція (Інтерв’ю з членомкореспондентом РАН Ю. М. Батуріним)

66


ІСТОРІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ Глєбова А. М. Про пріоритет створення магнетронного генератора високочастотних коливань

78

Інтерв’ю з академіком НАН України О. І. Ахієзером (до 20-річчя створення Інституту теоретичної физіки ім. О. І. Ахієзера) 88

З АРХІВІВ УКРАЇНИ

98

ЮВІЛЕЇ ТА ПАМ’ЯТНІ ДАТИ

104

Кавуненко Л. П., Велентейчик Т. М. Ювілеї київської школи наукознавства

104

Слонімський А. А., Кареліна В. А., Шарий І. Н. 40 років білоруському наукознавству

109

До 75-річчя В. П. Соловйова

113

До 65-річчя Л. П. Кавуненко

114

ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ

116

РЕЦЕНЗІЇ

122

АВТОРИ НОМЕРУ

125

АНОТАЦІЇ (англ.)

126


НАУКА ТА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ І СУСПІЛЬСТВА УДК 330.341.1(477)

В. М. Головатюк

Трансформація євроінтеграційного потенціалу національної економіки Інвестиційну привабливість інноваційної сфери української економіки порівняно з країнами-членами ЄС досліджено за даними індексу глобальної конкурентоспроможності (GCI) (2009–2016 роки) та його фактор-складовими, а також сумарного інноваційного індексу (SII) Європейського інноваційного табло (2010–2014 роки). Хоча позиція України за інтегральним GCI та його фактор-складовими впродовж 2009–2016 років має тенденцію до покращення, економіка України виглядає досить скромно у порівнянні з економіками країн-членів ЄС за оцінками як GCI, так і SII. За інноваційністю економіки Україна знаходиться на далекій периферії від країн – інноваційних лідерів ЄС. Утім оцінки соціально-економічного середовища України за GCI з 2011 по 2016 рік повністю вписувались у відповідні сегменти оцінок для країн-членів ЄС. Це означає, що Україна не може вважатись генератором непередбачуваних невизначеностей і загроз при її інтеграції в європейський соціально-економічний та науково-інноваційний простір і, відповідно, не створює умов для погіршення його інвестиційної привабливості. Дослідження доводить, що в контексті сучасного світового розвитку для соціально-економічного середовища України беззаперечною є необхідність формування нової парадигми науково-технологічної та інноваційної політики, яка була б спрямована на сприяння інноваційно-творчій діяльності усіх верств населення та нарощування її соціальної маси. Стаття є продовженням вивчення особливостей механізмів інтеграції України в соціально-економічне середовище ЄС, розглянутих у статті «Інноваційність української економіки в контексті європейської інтеграції»1. Ключові слова: інноваційний розвиток, інвестиційна привабливість, науково-інноваційна політика, соціально-економічне середовище, глобальний індекс конкурентоспроможності, фактор-складова, соціальний потенціал інноваційного розвитку.

Постановка проблеми. В сучасному глобалізованому світі проблема інноваційного економічного розвитку стає дедалі вагомішою, особливо після світової кризи 2008–2009 років. Інноваційна модель економічного розвитку країн сьогодні неможлива без активної міжнародної співпраці та інтеграції, оскіль© В. М. Головатюк, 2016 1 Головатюк В. М. Інноваційність української економіки в контексті євроінтеграції / В. М. Головатюк / Наука та наукознавство. – 2015. – № 4. – C. 3–15. ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

ки внутрішні ресурси вже не спроможні забезпечувати конкурентоспроможний розвиток національного науково-інноваційного потенціалу. З Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року пріоритетом національної політики є інтеграція в Європейський Союз. Вже на другий день після національного референдуму (1 грудня 1991 року) в Декларації Європейських Співтовариств щодо України, в якому відмічено демократичний характер

3


В. М. Головатюк

Всеукраїнського референдуму, пролунав «заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, спрямований на забезпечення виконання всіх колишніх зобов’язань Союзу РСР» [1]. Послідовність влади у реалізації означеної політики обумовила схвалення Верховною Радою України 2 липня 1993 року «Основних напрямів зовнішньої політики України» [2]. В цьому документі, у розвиток принципових положень, визначених Актом проголошення незалежності України, наголошено, що саме «розбудова стосунків із західноєвропейськими державами створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв’язків України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки», а перспективною метою є повне членство України в Європейському Співтоваристві. У цьому контексті важливо розглянути особливості розвитку науково-інноваційного потенціалу української економіки та економік ЄС у спільному соціально-економічному вимірі, щоб на цій основі оптимізувати механізми інтеграції України в європейське соціально-економічне середовище, адаптувавши відповідним чином національну інноваційну політику. Державна інноваційна політика України має враховувати ключові прагнення європейської спільноти, задекларовані стратегією ЄС «Європа 2020» та програмою «Горизонт – 2020». Серед них, зокрема, визначено прагнення зробити Європу більш привабливою для наукової діяльності й інвестування у наукові дослідження та інновації, що відповідає ініціативі ЄС щодо створення Інноваційного Союзу [3]. Таким чином, логічно було б розглянути проблему розвитку науково-інноваційної сфери української економіки та економік ЄС у контексті концепції інвестиційної привабливості. Аналіз зарубіжних [4; 5] та вітчизняних [6; 7] публікацій показує, що проблема інвестиційної привабливості інноваційної сфери продовжує залишатись

4

актуальною для всебічного вивчення та осмислення її ролі в сучасних умовах економічного розвитку. Метою дослідження є вивчення особливостей інвестиційної привабливості інноваційної сфери української економіки в контексті інноваційного розвитку економік країн-членів ЄС на сучасному етапі. Результати дослідження. Соціально-економічним умовам інноваційного розвитку української економіки постійно приділялась увага влади ще з перших років незалежності [8; 9]. Утім рівень інноваційності та конкурентоспроможності української економіки суттєво поступається рівню інноваційного розвитку провідних європейських та інших країн. Про це, зокрема, засвідчують розрахунки індексу глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI) країн світу, які виконуються Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) [10]. За іншими методологіями оцінювання конкурентоспроможності країн світу українська економіка також не серед лідерів. Наприклад, за рейтингом конкурентоспроможності країн світу, який розраховується Інститутом менеджменту (Institute of Management Development, Лозанна, Швейцарія), Україна в 2016 році посіла 59 місце із 61 можливих, набравши 46,512 бала зі 100 можливих [11]. Цей показник краще, ніж у 2015 році, на 4,526 бала і на одну позицію. У 2015 році у цьому рейтингу Україна посідала 60 місце із 61 можливих, набравши 41,986 бала також зі 100 можливих. У аналогічному рейтингу 2014 року Україна мала кращі позиції, ніж у 2016 році – 49 позицію із 60 можливих з 50,872 балами зі 100 можливих. Вибір даних ВЕФ для аналізу інноваційності української економіки та економік країн-членів ЄС обумовлений декількома аспектами. По-перше, за методологією ВЕФ GCI вимірює конкурентоспроможність країни в залежності від рівня інноваційності її економіки, оцінюваної субіндексом «фактори розвитку та інноваційного потенціалу», який має різний ваговий

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

коефіцієнт в залежності від стадій розвитку економіки. По-друге, конкурентоспроможність та інноваційність національної економіки визначаються й тими трансформаційними процесами, що відбуваються в суспільстві під впливом «відносно незалежних і водночас системно пов’язаних одна з одною макрохарактеристик», а саме рівня його «людського потенціалу, якості соціально-групової структури та ефективності інституціональної системи» [12, с. 13], соціального потенціалу інноваційного економічного розвитку [13; 14; 15; 16], що враховується методологією ВЕФ. На думку Т. І. Заславської та В. О. Ядова, «конкурентоспроможність фундаментально залежить від спроможності суспільств до адекватної відповіді на несподівані виклики самого різного типу – природні, політичні, економічні, соціальні тощо. <…> Прагнення до підвищення своєї конкурентоспроможності рівною мірою характеризує розвиток суспільств, які поступово модернізуються, так і суспільств, які переживають глибоку трансформацію, системну зміну базових характеристик, що призводить, в кінцевому підсумку, до зміни їх соціальної природи» [12, с. 12]. Сучасний цивілізаційний поступ національних суспільств насамперед обумовлюється притаманним їм рівнем соціально-інноваційної активності різних груп населення. За методологією GCI означений феномен реалізується в тому, що всі досліджувані країни класифікуються на 5 груп залежно від стадій інноваційного розвитку. З 2012 року українська економіка класифікується у третій групі (друга стадія розвитку) країн, орієнтованих на ефективність. До неї входять економіки, ВВП яких на душу населення знаходиться у сегменті 3000–8999 дол. США (ваговий коефіцієнт субіндексу «фактори розвитку та інноваційного потенціалу» – 10%). По-третє, як вважають М. Портер, Д. Сакс та Д. МакАртур [17], інструментарій GCI створює можливості для удосконалення макроекономічної та інноваISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

ційної політики національних економік, забезпечуючи їм у такий спосіб високі темпи безперервного економічного зростання. Це досягається «дослідженням того, якою мірою GCI сприяє екстраполяції в майбутнє моделі зростання в недавньому минулому» [18, с. 35]. За даними ВЕФ 2015–2016 рр. Україна за інтегральним GCI мала 79 ранг зі 140 країн (4,03 бала із 7 можливих) (табл. 1). За субіндексом «фактори розвитку та інноваційного потенціалу», за яким безпосередньо оцінюється інноваційність економік світу, Україна мала значно кращу оцінку – 72 ранг (3,55 бала). Зміни рейтингу України в GCI за 2015–2016 рр. у порівнянні з попередніми роками наведено в табл. 2. Як видно з табл. 2, у порівнянні з попереднім рейтингом 2014–2015 років, в якому Україна посідала 76 місце із 144 країн (4,14 бала), позиції української економіки дещо погіршились (на 3 пункти). Проте за субіндексом «фактори розвитку та інноваційного потенціалу» Україна має кращі позиції, ніж у 2014– 2015 роках – 72 місце (покращення на 20 пунктів) з 3,55 балами (покращення на 0,14 пункта). У порівнянні з рейтингом 2013–2016 років ранг України за GCI покращився на 5 пунктів, а бальна оцінка погіршилась на 0,02 пункта. Водночас за субіндексом «фактори розвитку та інноваційного потенціалу» ранг покращився на 23 пункти, а бальна оцінка – на 0,18 пункта. Таким чином, можна вважати, що впродовж останнього трьохрічного періоду характерною була тенденція до покращення інноваційної привабливості соціально-економічного середовища України. Аналіз динаміки змін GCI України впродовж 2011–2016 років показує, що його бальна оцінка покращилась на 0,03 пункта (з 4,0 до 4,03 бала). За цей самий період покращився на 3 пункти і ранг України за GCI (з 82 до 79 рангу). Тому можна вважати, що загальна тенденція GCI для України свідчить про покращення інноваційно-інвестиційної привабливості соціально-економічного середовища української економіки.

5


Джерело: розроблено автором за [19]

1 Число країн GCI I. Субіндекс «базові вимоги» 1. Інституції 2. Інфраструктура 3. Макроекономічне середовище 4. Охорона здоров’я та початкова освіта II. Субіндекс «підсилювачі ефективності» 5. Вища освіта та професійна підготовка 6. Ефективність ринку товарів 7. Ефективність ринку праці 8. Рівень розвитку фінансового ринку 9. Технологічна готовність 10. Розмір ринку III. Субіндекс «фактори розвитку та інноваційного потенціалу» 11. Рівень розвитку бізнесу 12. Інновації

Показники, роки

3,42 3,63 3,21

80 91 62

Ранг 3,95 3,96 3,10 3,39 3,96 5,41 4,05 4,38 3,74 4,57 3,56 3,37 4,67

3

Бал

2 133 82 94 120 78 106 68 68 46 109 49 106 80 29

Ранг 100 63

88

4 139 89 102 134 68 132 67 72 46 129 54 119 83 38

Бал 3,48 3,11

3,3

3,90 3,92 2,96 3,83 3,2 5,7 3,98 4,61 3,53 4,54 3,31 3,37 4,53

5

Ранг 103 74

93

6 142 82 98 131 71 112 74 74 51 129 61 116 82 38

Бал 3,48 3,11

3,29

4,00 4,18 2,98 3,87 4,21 5,64 4 4,58 3,58 4,44 3,39 3,47 4,54

7

Ранг 91 71

79

8 144 73 79 132 65 90 62 65 47 117 62 114 81 38

Бал 3,7 3,16

3,43

4,14 4,35 3,13 4,10 4,4 5,78 4,11 4,7 3,82 4,44 3,52 3,6 4,6

9

Ранг 97 93

95

10 148 84 91 137 68 107 62 71 43 124 84 117 94 38

3,68 3,03

3,36

4,05 4,27 2,99 4,07 4,2 5,84 4,01 4,75 3,81 4,18 3,46 3,28 4,6

11

Бал

2012–2013 2013–2014 2014–2015

99 81

92

12 144 76 87 130 68 105 43 67 40 112 80 107 85 38

Ранг

2011–2012

3,66 3,16

3,41

4,14 4,36 2,98 4,16 4,14 6,14 4,11 4,93 3,99 4,12 3,54 3,5 4,58

13

Бал

2010–2011

2015–2016

91 54

72

14 140 79 101 130 69 134 45 65 34 106 56 121 86 45

Ранг

2009–2010

3,70 3,41

3,55

4,03 4,08 3,07 4,07 3,12 6,06 4,09 5,03 4,02 4,33 3,18 3,45 4,54

15

Бал

6

Моніторинг

Таблиця 1 Динаміка рейтингу України в індексі глобальної конкурентоспроможності (фактор-складові), 2009–2016 рр.

В. М. Головатюк

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

24 -14 -1 -7 20 8 27

7. Ефективність ринку праці 8. Рівень розвитку фінансового ринку 9. Технологічна готовність

10. Розмір ринку

III. Субіндекс «фактори розвитку та інноваційного потенціалу»

11. Рівень розвитку бізнесу

12. Інновації

Джерело: розроблено автором за [19]

6 6

2

ІІ. Субіндекс «підсилювачі ефективності»

6. Ефективність ринку товарів

-3 -14 0 -1 -29 -2

Індекс GCI І. Субіндекс «базові вимоги» 1. Інституції 2. Інфраструктура 3. Макроекономічне середовище 4. Охорона здоров’я та початкова освіта

5. Вища освіта та професійна підготовка

2

Ранг

1

Показники, роки

Бал 0,25

0,04

0,14

-0,04

0,21 -0,36 -0,05

0,03

0,10

-0,02

-0,11 -0,28 0,09 -0,09 -1,02 -0,08

3

Ранг 39

6

23

-7

28 -4 8

18

9

6

5 -10 7 -1 -27 17

4

Бал 0,38

0,02

0,19

-0,06

0,15 -0,28 0,17

0,21

0,28

0,08

-0,02 -0,19 0,08 0,00 -1,08 0,22

5

Ранг 17

0

7

-7

6 -7 -5

11

13

0

-6 -22 2 -4 -44 17

6

Бал 0,25

0,00

0,12

-0,06

-0,11 -0,34 -0,15

0,20

0,33

-0,02

-0,11 -0,27 -0,06 -0,03 -1,28 0,28

7

Ранг 20

12

21

-7

5 -5 -4

23

17

9

3 -3 1 2 -22 29

8

Бал 0,30

0,22

0,26

0,00

-0,11 -0,21 -0,02

0,44

0,45

0,09

0,03 -0,10 0,09 0,20 -1,09 0,42

9

Ранг 9

9

16

-7

-2 -2 -3

23

12

7

10 1 4 -1 -2 22

10

0,30

0,22

0,25

0,01

-0,21 -0,13 0,08

0,49

0,42

0,11

0,13 0,16 0,11 0,24 -0,08 0,36

11

Бал

15–16/12–13 15–16/11–12 15–16/10–11 краще/гірше краще/гірше краще/гірше

15–16/09–10 краще/гірше

8

0

8

-16

-7 -15 -6

3

12

3

3 -7 -10 9 -28 23

12

Ранг

15–16/14–15 15–16/13–14 краще/гірше краще/гірше

0,20

0,07

0,13

-0,13

-0,24 -0,38 0,08

0,28

0,65

0,04

0,08 0,12 -0,03 0,68 -0,84 0,65

13

Бал

Моніторинг

Таблиця 2 Рейтинг України в індексі глобальної конкурентоспроможності, 2015–2016 рр. у порівнянні з попередніми роками (фактор-складові)

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

7


В. М. Головатюк

Загалом аналіз даних п’ятирічного періоду з 2011 по 2016 рік засвідчує, що привабливість соціально-економічного середовища України покращилась за більшістю оцінок фактор-складових GCI, як за рангом, так і за балами. Одночасно за величиною рангу і за бальною оцінкою вона погіршилася лише за трьома із 12 фактор-складових GCI. Так, за «макроекономічним середовищем» ранг погіршився на 22 пункти, за «рівнем розвитку фінансового ринку» – на 5 пунктів, «технологічною готовністю» економіки – на 4 пункти. Бальні оцінки погіршилися за «макроекономічним середовищем» на 1,09 пункта, за «рівнем розвитку фінансового ринку» – на 0,21 пункта, за «технологічною готовністю» економіки – на 0,02 пункта. За фактор-складовою «розмір ринку» ранг покращився на 7 пунктів, а бальна оцінка залишилась без змін. І лише за фактор-складовою «ефективність ринку праці» ранг покращився на 5 пунктів, а бальна оцінка погіршилася на 0,11 пункта. Слід звернути увагу на таку методологічну особливість GCI: погіршення оцінок фактор-складової за рангом (балами) не означає одночасного погіршення за нею і бальних оцінок (рангу), хоча і не виключає таку можливість. Це певною мірою ускладнює виявлення загальної тенденції динаміки змін соціально-економічного середовища за цими факторами. Тим не менше, при порівнянні даних GCI у короткостроковому періоді (даних 2015–2016 років з даними 2014–2015 років) можна виявити ту ж саму особливість, що була характерною для п’ятирічного періоду. Вона полягає в тому, що одночасно, як за величиною рангу, так і бальними оцінками, погіршилися 6 із 12 оцінок фактор-складових GCI. Тобто число таких фактор-складових не перевищує 50% загального їх числа. Що стосується субіндексу «фактори розвитку та інноваційного потенціалу», то у 2015–2016 роках порівняно з 2014– 2015 роками ранг за ним покращився на 20 пунктів, а відповідна бальна оцінка –

8

на 0,14 пункту. Для середньострокового періоду (2015–2016 – 2011–2012) також є характерним покращення означеного субіндексу: його ранг покращився на 21 пункт, а бальна оцінка – на 0,26 пункта. Характерним є покращення оцінок і для фактор-складових субіндексу «фактори розвитку та інноваційного потенціалу». Так, у короткостроковому періоді ранг фактор-складової «рівень розвитку бізнесу» покращився на 8 пунктів (бальна оцінка покращилася на 0,04 пункта), а ранг фактор-складової «інновації» – на 27 пунктів (бальна оцінка покращилася на 0,25 пункта). У середньостроковому періоді ранг фактор-складової «рівень розвитку бізнесу» покращився на 12 пунктів (бальна оцінка покращилася на 0,22 пункта), а ранг фактор-складової «інновації» – на 20 пунктів (бальна оцінка покращилася на 0,30 пункта). Враховуючи особливості динаміки оцінок 12 фактор-складових GCI у короткостроковому періоді (порівняння даних 2015–2016 років з даними 2014– 2015 років) та середньостроковому періоді (порівняння даних 2015–2016 років з даними 2011–2012 років), можна припустити, що енергія української економіки останніми роками була спрямована хоча і на малопомітну, але все-таки тенденцію до поліпшення інноваційно-інвестиційної привабливості й, відповідно, конкурентоспроможності. Аналогічна тенденція характерна й для субіндексу «фактори розвитку та інноваційного потенціалу». У цьому контексті доцільно звернути увагу на те, що як у короткостроковому, так і у середньостроковому періоді погіршувалися оцінки «технологічної готовності» української економіки. Це свідчить, що науково-інноваційна сфера України є малоефективною й малопривабливою, а тому слабко сприяє покращенню інноваційно-інвестиційної привабливості соціально-економічного середовища за цією ознакою. За таких умов навіть географічно близьке розташування України до економічно розвинених країн не створює повною мірою того зиску від можливого «абсорбування» капіталу та технологій багатих економік, який міг

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

би впливати на зростання інноваційного потенціалу національної економіки, бо не відбувається достатньо ефективного накопичення ресурсів людського капіталу та соціального потенціалу інноваційного економічного розвитку. Вони, у свою чергу, мають вирішальне значення для стимулювання технологічних й організаційних інновацій, які сприяють довгостроковому економічному зростанню. Загалом привабливість соціально-економічного середовища України за оцінками GCI суттєво поступається провідним економікам світу. Так, до першої десятки світових технологічних лідерів у рейтингу 2015–2016 років, як і 2014–2015 років, увійшли одні й ті ж самі країни: Швейцарія (5,76 і 5,70 бала за інтегральним GCI (1 ранг); 5,78 (1 ранг) і 5,74 (1 ранг) бала за субіндексом «фактори розвитку та інноваційного потенціалу»); Сінгапур (відповідно, 5,68 і 5,65 бала; 5,19 (11 ранг) і 5,13 (11 ранг) бала); США (5,61 і 5,54 бала; 5,59 (4 ранг) і 5,54 (5 ранг) бала); Німеччина (5,53 і 5,49 (5 ранг) бала; 5,61 (3 ранг) і 5,56 (4 ранг) бала); Нідерланди (5,50 і 5,45 (8 ранг) бала; 5,46 (6 ранг) і 5,41 (6 ранг) бала); Японія (5,47 і 5,47 бала; 5,66 (2 ранг) і 5,68 (2 ранг) бала); Гонконг (5,46 і 5,46 бала; 4,80 (23 ранг) і 4,75 (23 ранг) бала); Фінляндія (5,45 і 5,50 (4 ранг) бала; 5,50 (5 ранг) і 5,57 (3 ранг) бала); Швеція (5,43 і 5,41 (10 ранг) бала; 5,45 (7 ранг) і 5,38 (7 ранг) бала); Великобританія (5,43 і 5,41 (9 ранг) бала; 5,28 (9 ранг) і 5,21 (8 ранг) бала). За класифікацією ВЕФ усі вони є інноваційно-орієнтованими економіками. Серед означених 10 країн – технологічних лідерів, 8 економічно розвинених економік та 2 країни, що розвиваються (класифікація Світового банку [20]). П’ять із них є країнами-членами ЄС: Фінляндія, Німеччина та Швеція – лідери інновацій за класифікацією Європейського інноваційного табло, Нідерланди та Великобританія – інноваційні послідовники [21]. Наведене засвідчує, що оцінки української економіки, як загалом за GCI, так і за субіндексом «фактори розвитку та інноваційного поISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

тенціалу», все ще відповідають далекій периферії від світових технологічних лідерів. Водночас європейський політикум надає вагоме значення інтеграційним соціально-економічним можливостям України. Зокрема, за оцінками Р. Проді, Україна, маючи населення з високим рівнем освіти, досвідчених інженерів програмного забезпечення, висококваліфікованих промислових робітників, а також інформаційні та високотехнологічні галузі, спроможна допомогти Європі перетворитися на світовий інформаційний центр знань [22]. Підсумовуючи аналіз даних GCI упродовж 2009–2016 років, можна переконатися, що соціально-економічне середовище України має тенденцію до покращення інноваційно-інвестиційної привабливості, але все ще залишається інноваційно-периферійним стосовно економічно-розвинених європейських економік. З погляду на це євроінтеграційна політика України має ґрунтуватися на результатах ретельного вивчення відмінностей між факторами, що обумовлюють привабливість соціально-економічного середовища України і країн-членів ЄС, для виявлення на цій основі можливих невизначеностей та загроз на шляху євроінтеграційного поступу України. Аналізуючи динаміку GCI країн ЄС та України впродовж 2012–2016 років з урахуванням того, що українська економіка за методологією ВЕФ з 2012 року класифікується у групі країн, орієнтованих на ефективність (третя група, друга стадія розвитку), можна пересвідчитись, що впродовж цього періоду серед країн-членів ЄС завжди була принаймні одна економіка, рейтинг якої був нижче, ніж в України: за даними GCI 2012–2013 років нижчий рейтинг, ніж в України (73 ранг, 4,14 бала), мали Румунія (78 ранг, 4,07 бала), Хорватія (81 ранг, 4,04 бала) та Греція (96 ранг, 3,86 бала); за даними 2013–2014 років нижчий рейтинг, ніж в України (84 ранг, 4,05 бала), був лише у Греції (91 ранг, 3,93 бала); за даними 2014–2015 років нижчий, ніж в України (76 ранг, 4,14 бала), рейтинг

9


В. М. Головатюк

мали дві економіки – Хорватії (77-й ранг, 4,13 бала) та Греції (81-й ранг, 4,04 бала); за даними 2015/2016 років нижчий рейтинг, ніж в України (79 ранг, 4,03 бала), знову був лише у Греції (81 ранг, 4,02 бала). Слід також зазначити, що загалом сегмент оцінок GCI усіх країн-членів ЄС упродовж середньострокового періоду (2011–2016 роки) мав тенденцію до звуження при зростанні середнього рівня інноваційності (табл. 3): ранги

2011–2012 років знаходились в діапазоні від 3 до 90 (середній ранг 38,4), бальні оцінки – в межах від 5,61 до 3,92 бала (середній бал 4,69); ранги 2015–2016 років знаходились в діапазоні від 4 до 81 (середній ранг 36,4), бальні оцінки – в межах від 5,53 до 4,02 бала (середній бал 4,75). Тобто оцінки привабливості соціально-економічного середовища ЄС поліпшувались. Водночас оцінки соціально-економічного середовища України вписувались в межі оцінок останнього.

Таблиця 3 ЄС–28 і Україна: динаміка індексу глобальної конкурентоспроможності (2011–2016 рр.) та сумарного інноваційного індексу (2010–2014 рр.)

Джерело: розроблено автором за [19; 21]

10

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Простежити динаміку впливу України на рівень диференціації країн-членів ЄС за оцінками GCI в означений період можна, якщо класифікувати 28 країн-членів ЄС та Україну у статистично однорідні групи одночасно за двома параметрами: рангом (Rgci) у загальному списку країн і величиною бальної оцінки. З урахуванням особливостей варіації застосовуваних оцінок методологія групування базується на авторському підході, в якому, по-перше, виконуються умови графічного методу класифікації В. Плюти [23, с. 33], по-друге, ранги та бальні оцінки у межах однієї групи країн не виходять за межі довірчого інтервалу. За даними GCI 2015–2016 та 2011– 2012 років було виділено по 13 груп країн (табл. 3), у межах яких ранги та бальні оцінки країн не виходять за довірчий інтервал ā±σ (Україна класифікується у 13 групі, найгірші оцінки). З табл. 3 видно, що впродовж означеного періоду ідентифікація соціально-економічного середовища ЄС за числом статистично однорідних груп країн, які можна виділити за рангом та бальною оцінкою інтегрального GCI, не змінилася. З одного боку, це свідчить, що Україна не погіршує диференціацію ЄС за рівнем конкурентоспроможності. З іншого, враховуючи зменшення сегментів рангів та бальних оцінок країн, це є ознакою достатньо повільного вирівнювання країн-членів ЄС за цим показником і формування більш однорідного конкурентоспроможного європейського середовища. Якщо здійснити класифікацію країн-членів ЄС і України за тією ж методологічною процедурою, але збільшивши довірчий інтервал до ā±2σ, тенденція до зростання однорідності європейського соціально-економічного середовища за рівнем конкурентоспроможності простежується значно чіткіше. Так, за даними GCI 2011–2012 років європейське соціально-економічне середовище ідентифікується чотирма статистично однорідними групами країн (у порядку зростання рангу GCI та зменшення бальної оцінки, що можна ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

простежити за табл. 3): перша група (5 країн) – Швеція, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Данія; друга група (6 країн) – Великобританія, Бельгія, Франція, Австрія, Люксембург, Ірландія; третя група (16 країн) – Естонія, Іспанія, Чехія, Польща, Італія, Литва, Португалія, Кіпр, Угорщина, Мальта, Словенія, Латвія, Словаччина, Болгарія, Румунія, Хорватія; четверта група (1 країна) – Греція. За рангом та бальною оцінкою GCI Україна потрапляє до третьої групи країн, довірчий інтервал якої за рангами визначається сегментом 82,4–23,0, а за бальними оцінками – 4,66–4,02. За даними GCI 2015–2016 років європейське соціально-економічне середовище ідентифікується лише двома статистично однорідними групами країн: перша група (11 країн) – Німеччина, Нідерланди, Фінляндія, Швеція, Великобританія, Данія, Бельгія, Люксембург, Франція, Австрія, Ірландія; друга група (17 країн) – Естонія, Чехія, Іспанія, Литва, Португалія, Польща, Італія, Латвія, Мальта, Румунія, Болгарія, Словенія, Угорщина, Кіпр, Словаччина, Хорватія, Греція. За цією класифікацією Україна потрапляє до другої групи країн, довірчий інтервал якої за рангами визначається сегментом 82,5–19,0, а за бальними оцінками – 4,79–3,99. Слід також звернути увагу, що асиметрія рангів GCI країн ЄС (розраховується як відношення найбільшого рангу GCI до найменшого: maxi/minj, i,j=1,2,…,n) за означений період зменшилась з 30,0 разів до 20,3 раза (на 32,3%). Асиметрія бальних оцінок зменшилась з 1,43 до 1,38 раза (на 3,5%). Отже, аналіз даних ВЕФ доводить, що оцінки соціально-економічного середовища України за величиною GCI з 2011 по 2016 рік повністю вписувались у відповідні сегменти оцінок для країн-членів ЄС (табл. 3). Тому є підстави вважати, що на тлі загальної тенденції до покращення однорідності європейського соціально-економічного середовища за рівнем конкурентоспроможності Україна не може вважатись генератором непе-

11


В. М. Головатюк

редбачуваних соціально-економічних та суспільно-політичних невизначеностей і загроз при її інтеграції в європейський соціально-економічний та науково-інноваційний простір і, відповідно, не створює несприятливих умов для погіршення його інвестиційної привабливості. Інноваційними лідерами (найвищий рівень інноваційності) у цей період за оцінками сумарного інноваційного індексу (SII) Європейського інноваційного табло [21] (табл. 3, дані GCI 2011–2016 років відповідають даним SII 2010–2014 років) були ті ж самі країни: Швеція, Данія, Німеччина, Фінляндія. Причому рівень інноваційності країн цієї групи зріс лише у Данії – з 0,697 до 0,736 бала. У решти країн він знизився або залишився без змін. Однак зростання SII Данії обумовило зростання середнього рівня інноваційності означеної групи країн з 0,705 до 0,707 бала (на 0,3%). Її однорідність за SII також покращилася: асиметрія SII зменшилась з 1,121 до 1,095 раза (на 2,4%). Група країн – інноваційних послідовників (друга група за рівнем інноваційності) за означений період зменшилась з 10 до 8 країн. Кіпр та Естонія потрапили в групу помірних новаторів. А середній рівень інноваційності цієї групи країн зріс із 0,563 до 0,610 бала (на 8,3%). Покращилася також її однорідність: асиметрія SII зменшилась із 1,332 до 1,212 раза (на 9,0%). Група країн – помірних новаторів (третя група за рівнем інноваційності) зросла з 10 до 13 країн. Окрім Кіпру та Естонії вона доповнилась ще й Литвою, яка до цього класифікувалась як скромний новатор. Середній рівень інноваційності означеної групи країн зріс із 0,371 до 0,385 бала (на 3,8%), а однорідність погіршилась: асиметрія SII зросла з 1,360 до 1,728 раза (на 27,1%). Група країн – скромних новаторів (четверта група за рівнем інноваційності) зменшилась з 4 до 3 (Латвія, Болгарія, Румунія). Середній рівень інноваційності означеної групи країн зменшився з 0,246 до 0,235 бала (на 4,5%). Однорідність також погіршилась: асиметрія SII зросла з 1,067 до 1,333 раза (на 25,0%).

12

Загалом інноваційність соціальноекономічного середовища країн-членів ЄС упродовж 2010–2014 років за оцінками SII зросла з 0,543 до 0,555 бала (на 2,2%). Водночас привертає увагу та обставина, що при загальному зростанні інноваційності економік країн-членів ЄС їх диференціація за цим показником також зростає: асиметрія SII зросла з 3,172 до 3,627 раза (на 14,3%). Отже, впродовж середньострокового періоду (2010–2014 роки) найгірші показники інноваційного розвитку були характерні для країн ЄС, що класифікуються як скромні новатори. В цій групі країн погіршились і середній рівень інноваційності економік, і однорідність. Група країн – інноваційних лідерів також не змогла забезпечити суттєве нарощування інноваційних можливостей за означений період, але її однорідність певною мірою покращилася. Таким чином, нарощування інноваційного потенціалу ЄС відбулося в основному за рахунок країн – інноваційних послідовників та помірних новаторів (21 країна). А на зростання ж диференціації країн-членів ЄС за рівнем інноваційного розвитку вплинули помірні та скромні новатори (16 країн). Слід зазначити, що поки Україна не входить до списку країн, для яких розраховується SII Європейського інноваційного табло. Але враховуючи суттєву кореляцію між бальними оцінками GCI та SII (для GCI 2015–2016 років та SII 2014 року коефіцієнт кореляції Спірмена дорівнював 0,814, Пірсона – 0,872; для GCI 2011–2012 років та SII 2010 року, відповідно, 0,808 та 0,896; критична величина коефіцієнта кореляції Спірмена складає 0,375, Пірсона – 0,48), можна припустити, що інноваційність соціально-економічного середовища України в досліджуваний період вписувалась в сегмент оцінок інноваційності соціально-економічного середовища країн-членів ЄС і за Європейським інноваційним табло. На підставі класифікації країн ЄС та України у статистично однорідні групи (табл. 3) можна припустити, що в Європейському інноваційному табло Укра-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

їна знаходитиметься у списку скромних новаторів. Таке припущення підтверджується, зокрема, дослідженнями І. Ю. Єгорова [24, с. 90], згідно з якими SII у 2014 році для України був кращим, ніж для Болгарії. Отже, за оцінками Європейського інноваційного табло розвиток соціально-інноваційних процесів в сучасній Україні не створює тих невизначеностей, які б сприяли непередбачуваному погіршенню інноваційно-інвестиційної привабливості європейського соціально-економічного середовища при інтеграції України в його науково-інноваційний простір. Висновки. Аналіз даних GCI за 2009–2016 роки дає підстави вважати, що соціально-економічне середовище України має тенденцію до покращення інноваційно-інвестиційної привабливості, однак воно все ще залишається інноваційно-периферійним стосовно економічно розвинених європейських економік. Враховуючи ж сучасні тенденції європейської науково-технологічної та інноваційної політики до нарощування соціального потенціалу інноваційного розвитку шляхом залучення кваліфікованих фахівців з інших країн, зрозуміло, що без удосконалення національної науково-технологічної та інноваційної політики Україна і надалі залишатиметься інноваційнопериферійною. Такий ризик, зокрема, обумовлюється тим, що науково-технологічна та інноваційна політика ЄС безперервно продукує нові виклики для науково-інноваційного потенціалу української економіки. Так, у травні 2016 року Європейським парламентом було схвалено нові узгоджені правила в’їзду і перебування на території ЄС громадян, які приїжджають з країн, що не входять в ЄС, з метою навчання та проведення досліджень. Ці правила покликані спростити процедуру в’їзду і поліпшити умови перебування в ЄС для інтернів, волонтерів, студентів і

дослідників усього світу. Нові правила, які стосуються лише студентів та дослідників, забезпечують: - студентам і дослідникам – право протягом як мінімум дев’яти місяців після закінчення навчання або дослідження перебувати на території ЄС для пошуку роботи або започаткування бізнесу, за умови корисності їх навичок для Європи; - студентам і дослідникам – право більш вільного переміщення по території ЄС. У перспективі їм немає необхідності подавати документи для отримання візи, необхідно лише повідомити державу-члена ЄС, куди вони планують приїхати (наприклад, при обміні на один семестр). Більше того, дослідники матимуть можливість пересуватися по території ЄС впродовж більш тривалого терміну, ніж це допустимо зараз; - дослідникам – право привезти з собою членів сім’ї, які, в свою чергу, отримують право працювати під час перебування в Європі; - студентам – право працювати як мінімум 15 годин на тиждень. Держави-члени ЄС мають два роки на приведення своїх законодавств у відповідність до цих положень [25]. Євроінтеграційні прагнення України обумовлюють необхідність більш ретельного вивчення сутнісних ознак привабливості соціально-економічного середовища країн-членів ЄС та формування на цій основі державної науково-технологічної та інноваційної політики, спроможної упереджувати можливі виникнення певних невизначеностей та загроз на євро інтеграційному шляху. Дослідження також доводить, що в контексті сучасного світового розвитку та інноваційної периферійності вітчизняної економіки беззаперечною для України є необхідність формування нової парадигми науково-технологічної та інноваційної політики, яка була б спрямована на сприяння інноваційно-творчої діяльності усіх верств населення та нарощування її соціальної маси.

1. Декларація ЄС щодо України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eeas.europa.eu/ delegations/ukraine/eu_ukraine/chronology/index_uk.htm . ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

13


В. М. Головатюк

2. Про основні напрями зовнішньої політики України : постанова Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3360-12 . 3. Communication from the Commission Europe 2020: A Strategy for Smart, Sustainable and Inclusive growth [Electronic Resource]. – Access mode: http://ec.europa.eu/eu2020/pdf/COMPLET%20EN%20 BARROSO%20%20%20007%20-%20Europe%202020%20-%20EN%20version.pdf . 4. OECD Science, Technology and Industry Outlook 2014 [Electronic Resource]. – Access mode: http:// ifuturo.org/documentacion/Science%20Technology%20and%20Industry%20Outlook%202014.pdf. 5. Золотарева А. Ф. Актуальные проблемы формирования и развития инновационной экономики РФ / Золотарева А. Ф., Савина М. В., Степанов А. А., Степанов И. А. – М. : АМА-ПРЕСС, 2010. – 228 с. 6. Інноваційна Україна 2020 : національна доповідь / За заг. ред. В. М. Гейця та ін. ; НАН України. – К., 2015. – 336 с. 7. Федулова Л. І. Технологічна політика: глобальний контекст та українська практика : монографія / Л. І. Федулова. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2015. – 844 с. 8. Про створення Державного інноваційного фонду : постанова Кабінету Міністрів України вiд 18.02.1992 № 77 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ndipzir.org.ua/ 9. Про інноваційну діяльність : закон України від 4 липня 2002 р. № 40-IV / ВВР України, 2002, № 36, ст. 266 / остання редакція від 05.12.2012 р. 10. Global Competitiveness Report 2015–16 [Electronic Resource]. – Access mode: http://www3.weforum.org/gcr . 11. The 2016 IMD World Competitiveness Scoreboard [Electronic Resource]. – Access mode: https://www. imd.org/uupload/imd.website/wcc/scoreboard.pdf . 12. Заславская Т. И. Социальные трансформации в России в эпоху глобальных изменений / Т. И. Заславская, В. А. Ядов // Социологический журнал. – 2008. – № 4. – С. 8–22. 13. Abramovitz M. Two Centuries of American Macroeconomic Growth. From Exploitation of Resource Abundance to Knowledge-Driven Development [Electronic Resource] / M. Abramovitz, Р. David. – Access mode: http://www.merit.unu.edu/publications/rmpdf/1994/rm1994-027.pdf . 14. Temple J. Social Capability and Economic Growth / J. Temple, P. Johnson // The Quarterly Journal of Economics. – 1998. – Vol. 113. – No. 3 – P. 965–990. 15. Fagerberg J. The Role of “Capabilities” in Development: Why Some Countries Manage to Catch up While Others Stay Poor [Electronic Resource] / J. Fagerberg, M. Srholec. – Access mode: http://www.dimeeu.org/files/active/0/WP2007_8Fagerberg.pdf. 16. Социальный потенциал инновационного развития экономии: украинские реалии / Под ред. академика НАН Украины В. М. Вороны, д. соц. н. Т. О. Петрушиной. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2014. – 353 с. 17. Porter M. E. Executive Summary: Competitiveness and Stages of Economic Development [Electronic Resource] / M. E. Porter, J. D. Sachs, J. W. McArthur. – Access mode: http://www.weforum.org/pdf/Gcr/ GCR_01_02_Executive_Summary.pdf . 18. McArthur J. W. The Growth Competitiveness Index: Measuring Technological Advancement and Stages of Development [Electronic Resource] / J. W. McArthur, J. D. Sachs. – Access mode: http://earth.columbia.edu/sitefiles/file/Sachs%20Writing/2002/WorldEconomicForum_2001-2002_GlobalCompetitivenessReport2001-2002_GrowthCompetitivenessIndex.pdf 19. Global Competitiveness Report 2009–16 [Electronic Resource]. – Access mode: www.weforum.org/ gcr . 20. World Investment Report 2014 [Electronic Resource]. – Access mode: http://unctad.org/en/PublicationsLibrary/wir2014_en.pdf . 21. Innovation Union Scoreboard 2015 [Electronic Resource]. – Access mode: http://ec.europa.eu/growth/ industry/innovation/facts-figures/scoreboards/index_en.htm . 22. Prodi R. EU should Welcome Ukraine as a Partner for Europe’s Own Good [Electronic Resource] / R. Prodi. – Access mode: http://www.csmonitor.com/Commentary/Opinion/2013/0402/EU-should-welcome-Ukraine-as-a-partner-for-Europe-s-own-good .

14

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

23. Плюта В. Сравнительный многомерный анализ в экономических исследованиях: методы таксономии и факторного анализа / В. Плюта ; пер. с пол. В. В. Иванова ; науч. ред. В. М. Жуковской. – М., 1980. – 151 с. 24. Єгоров І. Ю. Інноваційне табло ЄС та визначення місця у ньому України / І. Ю. Єгоров // Вісник НАН України. – 2016. – № 5. – С. 87–91. 25. New Rules to Attract non-EU Students, Researchers and Interns to the EU [Electronic Resource] / European Parliament. – Access mode: http://www.europarl.europa.eu/news/en/news-room/20160504IPR25749 /New-rules-to-attract-non-EU-students-researchers-and-interns-to-the-EU. Одержано 24.08.2016

В. М. Головатюк

Трансформация евроинтеграционного потенциала национальной экономики Инвестиционная привлекательность инновационной сферы украинской экономики в сравнении со странами-членами ЕС исследована по данным индекса глобальной конкурентоспособности (GCI) (2009–2016 годы) и его фактор-составляющим, а также суммарного инновационного индекса (SII) Европейского инновационного табло (2010–2014 годы). Хотя позиция Украины по интегральному GCI и его фактор-составляющим в течение 2009–2016 годов имеет тенденцию к улучшению, экономика Украина выглядит достаточно скромно в сравнении с экономиками стран-членов ЕС по оценкам как GCI, так и SII. Украина по инновационности экономики находится на далекой периферии от стран – инновационных лидеров ЕС. Однако оценки социально-экономической среды Украины по GCI с 2011 по 2016 год полностью вписывались в соответствующие сегменты оценок для стран-членов ЕС. Это означает, что Украина не может считаться непредвиденным генератором неопределенностей и угроз при ее интеграции в европейское социально-экономическое и научно-инновационное пространство и, следовательно, не создает условий для ухудшения его инвестиционной привлекательности. Исследование показывает, что в контексте современного мирового развития для социально-экономической среды Украины бесспорной является необходимость формирования новой парадигмы научно-технологической и инновационной политики, которая была бы направлена на содействие инновационно-творческой деятельности всех слоев населения и наращивание ее социальной массы. Статья является продолжением исследования особенностей механизмов интеграции Украины в социально-экономическую среду ЕС, рассмотренных в статье «Инновационность украинской экономики в контексте европейской интеграции». Ключевые слова: инновационное развитие, инвестиционная привлекательность, научно-инновационная политика, социально-экономическая среда, глобальный индекс конкурентоспособности, фактор-составляющая, социальный потенциал инновационного развития.

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

15


УДК 330.341.1:311.313

І. В. Козловський

Порівняльний аналіз країн Чорноморського регіону на основі використання показників Європейського інноваційного табло* У роботі проведено оцінювання інноваційного та науково-технічного розвитку країн Чорноморського регіону порівняно з країнами ЄС за методологією останньої версії Європейського інноваційного Табло 2016. Аналіз охоплює 6 країн Чорноморського регіону (Болгарію, Грецію, Румунію, Сербію, Туреччину, Україну). Порівняння виконано за Зведеним індексом інновацій (SІІ), а також вісьмома інноваційними показниками, що входять до його складу. В процесі оцінювання виявлено сильні та слабкі сторони науково-технічного та інноваційного розвитку країн Чорноморського регіону. Головною перевагою країн регіону в інноваційному та науково-технічному контексті є відносно високий рівень розвитку людського потенціалу. За вісьмома інноваційними показниками та SІІ результативність країн регіону становить половину від середнього для ЄС. З-поміж досліджених 6 країн регіону три (Греція, Сербія, Туреччина) можуть вважатися лідерами і три (Румунія, Болгарія, Україна) – «наздоганяючими» країнами. Ключові слова: Чорноморський регіон, науково-технічний та інноваційний розвиток, Зведений індекс інновацій, дослідження і розробки, рейтинг країн.

Постановка проблеми. Чорноморський регіон завжди відігравав важливу роль у зовнішній політиці України. Співробітництво у цьому регіоні було задекларовано як пріоритет зовнішньої політики ще у 1993 році у Постанові Верховної Ради «Про Основні напрями зовнішньої політики України» [1]. Чорноморський регіон також є об’єктом пильної уваги ЄС як важливий стратегічний партнер. Свої наміри стосовно нього ЄС задекларував у програмі про регіональне співробітництво в регіоні Чорного моря, прийнятої у листопаді 1997 року [2], та в ініціативі «Чорноморська синергія» (Black Sea Synergy) [3]. У зв’язку з цим важливим питанням є визначення конкурентоспроможності цього регіо© І. В. Козловський, 2016 *Публікацію підготовлено в рамках виконання НДР «Стимулювання міжрегіональної кооперації в сфері науково-технічного та інноваційного розвитку між ЄС та Чорноморським регіоном (BLACK SEA HORIZON)», державний реєстраційний № 0115U003803.

16

ну порівняно з країнами ЄС в контексті науково-технічного та інноваційного розвитку на основі якісно нового інструментарію оцінювання. Метою роботи є порівняльний аналіз країн Чорноморського регіону на основі використання показників останньої версії Європейського інноваційного табло – 2016 для визначення позиції країн регіону за науково-технічним та інноваційним розвитком у порівнянні з країнами ЄС. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання ефективної співпраці та оцінювання науково-технічного та інноваційного потенціалу Чорноморського регіону відображені в ряді ґрунтовних праць вітчизняних учених-економістів [4; 5]. Але актуальною на сьогодні залишається проблема якісного оцінювання інноваційного та науково-технічного розвитку регіону у порівнянні з його основними партнерами та конкурентами. Для її вирішення обрано систему оцінювання ЄС, яка зарекомендувала себе як надійний та ефективний інструментарій.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КРАЇН ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ПОКАЗНИКІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ІННОВАЦІЙНОГО ТАБЛО

0,178

0,281 0,280 0,267 Латвія

0,200

0,242 0,220 0,180

0,325 0,292 0,282

0,432 0,419 0,364 Італія

Сербія

0,448 0,437 0,434 Естонія

0,300

0,361 0,355 0,350

0,463 0,451

0,259

0,400

стало можливим завдяки наявності більш ніж 75% необхідних статистичних даних. Українські фахівці передали європейським колегам розраховані дані для 14 базових індикаторів із 25 необхідних. Результати дослідження. На основі останньої публікації EIS ми маємо можливість провести повний порівняльний аналіз 6 із 12 країн Чорноморського регіону (Болгарії, Румунії, Сербії, України, Туреччини, Греції), які є членами Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), та країн ЄС. Включення до аналізу інших країн-членів ЧЕС наразі не є неможливим через брак статистичної інформації. Країни Чорноморського регіону не є однорідними не лише в політичному, а й в будь-якому іншому вимірі – економічному, гуманітарному, безпековому, релігійно-конфесійному. Усі вони водночас належать і до різних макрорегіональних утворень (ЄС, СНД, НАТО та ін.) [9, с. 2], і до мікрорегіонального утворення – ЧЕС. Тому автором розраховано SІІ не лише для Чорноморського регіону, а й для окремих його країн, що дає можливість більш наочного їх порівняння з ЄС (рис. 1).

Норвегія

0,500

0,572 0,568 0,485

0,600

0,521

0,700

0,598 0,591 0,581

0,800

0,609 0,602 0,602

0,791 0,704 0,700

0,900

0,649 0,632 0,631

В країнах ЄС з початку попереднього десятиріччя проводяться регулярні дослідження науково-технічного та інноваційного розвитку економіки на основі систем інноваційних табло (країн, регіонів, державного сектору) [6; 7; 11]. Найбільш відомим є Інноваційне табло ЄС (European Innovation Scoreboard, EIS), яке включає дані щодо країн ЄС, країн-кандидатів на вступ в ЄС та деяких інших країн. Основним результативним показником EIS є Зведений індекс інновацій (Summary Innovation Index, SII). Він є агрегованим індикатором інноваційного та науково-технічного розвитку досліджуваних країн, який складається з восьми інноваційних показників, кожен з яких належить до одного з основних типів. Трьома основними типами інноваційних позників є: можливості, діяльність фірм, результативні показники. Україна стала офіційно брати участь в європейському обстеженні економіки «Інноваційне табло ЄС» у 2016 році, але оцінювання України за методологією EIS було проведено українськими спеціалістами ще в 2014–2015 роках [6–8]. Воно

Інноваційний лідер

Активний інноватор

Помірний інноватор

Україна

Румунія

Болгарія

Македонія

Туреччина

Хорватія

Литва

Польща

Словакія

Угорщина

Греція

Іспанія

Португалі

Чехія

Мальта

Кіпр

Словенія

Франція

Ізраїль

Ісландія

Австрія

Англія

Люксембу

Бельгія

Ірландія

Нідерланд

Німеччина

Данія

Фінляндія

Швеція

Швейцарія

ЄС

0,000

ЧЕС

0,100

Інноватор, що формується

Рис. 1. Зведений індекс інновацій країн ЄС і Чорноморського регіону за 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

17


І. В. Козловський

1,000 0,900 0,575

0,800 0,700

0,400

0,093

0,300 0,200

Інноваційний лідер

Активний інноватор

Мальта

Сербія

Помірний інноватор

Ісландія

Україна

Італія

Румунія

Македонія

Іспанія

Люксембур

Угорщина

Латвія

Болгарія

Естонія

Чехія

Польща

Греція

Німеччина

Португалія

Бельгія

Хорватія

Австрія

Словакія

Нідерланди

Кіпр

Франція

Данія

Норвегія

Литва

Ізраїль

Англія

Фінляндія

Ірландія

Словенія

Швеція

Швейцарія

ЄС

0,000

ЧЕС

0,100

Туреччина

0,500

0,381

0,600

тому слід їх розглянути окремо для кращого розуміння слабких и сильних сторін в інноваційному та науково-технічному розвитку країн Чорноморського регіону. Перший показник – це «людські ресурси». Він характеризує рівень освіченості населення країни за різними віковими групами та за кількістю підготовлених кадрів із науковим ступенем (рис. 2).

0,862 0,831 0,829 0,816 0,786 0,783 0,726 0,722 0,703 0,678 0,662 0,657 0,653 0,650 0,642 0,622 0,606 0,591 0,573 0,562 0,561 0,556 0,554 0,534 0,498 0,462 0,448 0,431 0,413 0,407 0,392 0,384 0,359 0,348 0,274

За даними рис. 1 країни Чорноморського регіону належить до груп «Помірний інноватор» (Греція, Сербія, Туреччина) та «Інноватор, що формується» (Україна, Болгарія та Румунія). Отримане нами середнє значення SІІ для країн ЧЕС (0,259) виявилося удвічі меншим за середнє значення для ЄС (0,521). Звісно, що це очікуваний результат, але, як зазначалося раніше, SІІ формується із восьми показників,

Інн., що форм.

Рис. 2. Рейтинг країн ЄС і Чорноморського регіону за показником «людські ресурси» у 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

За рівнем «людських ресурсів» ЄС (0,575) потрапляє до групи «активний інноватор», а ЧЕС (0,381) – «помірний інноватор». Але проведені вітчизняними спеціалістами розрахунки свідчать, що для деяких країн, наприклад України, значення цього показника вище (0,449) [10, с. 16]. Також слід звернути увагу на невисокий показник Туреччини (0,093), який є найнижчим серед досліджуваних країн. У зв’язку з цим слід зазначити, що згідно з остан-

18

ньою публікацією індексу рівня освіти Туреччина знаходиться на 93 місці, а Україна – на 30 місці серед більш ніж 180 країн [12]. За другим показником – «дослідницькі системи», який розраховується за даними про кількість міжнародних спільних публікацій, рівень цитування наукових праць та кількість докторантів-нерезидентів, країни ЧЕС (0,158) потрапляють до групи «інноватор, що формується» (рис. 3).

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


Інноваційний лідер

Активний інноватор

Помірний інноватор

Болгарія

Македонія

0,039

0,087

0,082

Румунія

Угорщина

Чехія

Мальта

Естонія

Ізраїль

Австрія

Ірландія

Фінляндія

Франція

Норвегія

Швейцарія

ЄС

ЧЕС

0,000

Ісландія

0,100

Україна

0,124

0,111

Туреччина

0,134

0,125

Литва

0,166

0,160 Хорватія

Польща

0,168 Латвія

Словакія

0,218

0,179 Сербія

0,300

0,258

0,386 Словенія

0,340

0,398

0,392

0,200

Кіпр

Греція

0,300

0,158

0,400

Італія

0,413

0,408

Іспанія

0,453

0,443 Німеччина

0,561

Португалія

0,500

0,538

0,466

0,600

0,625

0,700

0,582

Данія

0,722

0,768

0,765

Бельгія

0,678

0,774

0,771 Люксембур

0,800

Нідерланди

0,814

0,900

0,795

0,857

1,000

Англія

1,100

Швеція

1,000

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КРАЇН ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ПОКАЗНИКІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ІННОВАЦІЙНОГО ТАБЛО

Інноватор, що формується

Рис 3. Рейтинг країн ЄС і Чорноморського регіону за показником «дослідницькі системи» у 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

0,016

0,100

0,100

0,070

0,111

0,104

Україна

Болгарія

0,224

0,222

Греція

Словакія

Сербія

0,272

0,255

Угорщина

0,241

0,274

Словенія

0,275 Ізраїль

0,278 Кіпр

Польща

0,279 Італія

0,357

0,287 Хорватія

0,363

0,424

0,372

0,200

Люксембург

0,300

0,184

0,400

0,374

Чехія

міжнародний рівень. Важливою складовою інноваційного та науково-технічного розвитку є фінансове забезпечення. Третій показник «фінанси і підтримка» включає рівень державного фінансування досліджень і розробок (ДіР) та венчурного фінансування ДіР (рис. 4).

Туреччина

0,471

0,446

Португалія

0,506

0,502

Литва

Англія

0,538

0,538

Австрія

Бельгія

0,566

0,563

Франція

Німеччина

0,582

0,566

0,500

Норвегія

0,600

Швейцарія

0,663

0,654 Данія

Швеція

0,490

0,700

Нідерланди

0,722

0,710

Ісландія

0,800

0,727

0,765

0,900

Естонія

Низьке значення країн ЧЕС за показником «дослідницькі системи» відображає загальний незадовільний стан їх міжнародної публікаційної активності. З погляду на це всім країнам ЧЕС необхідно активізувати діяльність у напрямі міжнародної співпраці та активного просування власних наукових результатів на

Інноваційний лідер

Активний інноватор

Помірний інноватор

Македонія

Мальта

Румунія

Іспанія

Ірландія

Латвія

Фінляндія

ЄС

ЧЕС

0,000

Інноватор, що формується

Рис. 4. Рейтинг країн ЄС і Чорноморського регіону за показником «фінанси та підтримка» у 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

19


І. В. Козловський

1,100 1,000

0,753

0,900

0,700

0,400

0,317 0,426

0,600

0,300 0,200 0,100

Інноваційний лідер

Активний інноватор

Помірний інноватор

Іспанія Кіпр

Болгарія Україна

Нідерланди Норвегія

Португалія Македонія

Англія Словакія

Хорватія Ірландія Греція Італія

Польща Литва

Угорщина Франція

Ісландія Чехія

Данія Латвія Мальта

Бельгія Словенія

Австрія Фінляндія

Естонія Сербія

Швейцарія Німеччина Швеція Туреччина

ЄС Ізраїль

ЧЕС

0,000

Люксембург Румунія

0,619 0,590 0,555 0,540 0,517 0,500 0,492 0,472 0,459 0,426 0,423 0,412 0,404 0,367 0,363 0,361 0,352 0,324 0,300 0,281 0,277 0,270 0,267 0,260 0,241 0,237 0,217 0,212 0,197 0,185 0,153 0,136 0,084

0,800

0,500

ЧЕС щодо виділення коштів на фінансування ДіР та низький рівень розвитку венчурного фінансування. Подібна ситуація спостерігається і за четвертим показником «інвестиції фірм» (рис. 5).

1,000 0,899

Як видно з рис. 4, рівень фінансової підтримки інноваційного та науково-технічного розвитку в країнах ЧЕС (0,184) вдвічі менше, ніж в ЄС (0,490); це свідчить про обмежені можливості країн

Інноватор, що формується

Рис. 5. Рейтинг країн ЄС і Чорноморського регіону за показником «інвестиції фірм» у 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

Цей показник характеризує витрати бізнес-сектору на ДіР. Хоча середнє значення країн ЧЕС (0,317) знаходиться відносно близько до ЄС (0,426), результат на рівні країн ЧЕС виявився не таким втішним: Болгарія, Україна і Румунія знаходяться в групі «інноватор, що формується»; Греція – в групі «помірний інноватор»; Туреччина і Сербія потрапили в групу «інноваційний лідер». Саме це і скорегувало середнє значення цього показника для країн ЧЕС. Можна припустити, що за умови більш тісних еко-

20

номічних зв’язків країн Чорноморського регіону показники відстаючих країн цього регіону були б вище. Одна з найважливіших причин низького рівня цього показника полягає у тому, що фінансування з боку бізнесу відбувається тільки за умови його впевненості у захищеності інвестицій, а значна частина країн ЧЕС наразі не може надати таких гарантій. П’ятий показник «зв’язки і підприємництво» (рис. 6) відображає інноваційну активність малих і середніх підприємств.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


1,000 0,900 0,800

0,473

0,700 0,600 0,500 0,300 0,200

0,190

0,400

0,000

ЧЕС ЄС Ісландія Бельгія Швейцарія Данія Нідерланди Швеція Фінляндія Австрія Німеччина Ірландія Англія Словенія Люксембург Франція Естонія Кіпр Ізраїль Чехія Італія Греція Норвегія Португалія Сербія Мальта Хорватія Іспанія Словакія Угорщина Туреччина Литва Македонія Україна Латвія Польща Болгарія Румунія

0,100

0,875 0,814 0,783 0,767 0,727 0,689 0,676 0,629 0,624 0,593 0,591 0,576 0,544 0,505 0,456 0,454 0,422 0,422 0,418 0,412 0,395 0,378 0,306 0,276 0,271 0,236 0,209 0,206 0,194 0,167 0,159 0,112 0,105 0,094 0,071 0,045

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КРАЇН ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ПОКАЗНИКІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ІННОВАЦІЙНОГО ТАБЛО

Інноваційний лідер

Активний інноватор

Помірний інноватор

Інноватор, що формується

Рис. 6. Рейтинг країн ЄС і країн Чорноморського регіону за показником «зв’язки і підприємництво» у 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

0,900

0,556

0,800 0,700 0,600

0,300 0,200 0,100 0,000

ЧЕС ЄС Данія Швейцарія Швеція Люксембур Фінляндія Австрія Німеччина Мальта Нідерланди Ізраїль Ісландія Італія Англія Болгарія Франція Бельгія Словенія Іспанія Ірландія Естонія Кіпр Польща Португалія Чехія Латвія Норвегія Угорщина Литва Греція Словакія Хорватія Туреччина Україна Румунія Сербія Македонія

0,400

0,214

0,500

збираються тільки від промислових підприємств, що суттєво звужує коло респондентів. Але, не маючі інших статистичних джерел, ми у розрахунках повинні використовувати наявні. На нашу думку, за умови включення даних щодо малих і середніх підприємств, які надають послуги, значення цього показника для України було б відчутно вище. Далі розглянемо шостий показник «інтелектуальні активи» (рис. 7).

0,789 0,782 0,728 0,720 0,716 0,707 0,701 0,645 0,624 0,621 0,559 0,505 0,502 0,500 0,488 0,487 0,484 0,437 0,426 0,426 0,403 0,391 0,385 0,336 0,326 0,309 0,281 0,256 0,243 0,239 0,218 0,169 0,163 0,149 0,063 0,039

В країнах ЄС саме малі і середні підприємства є «драйверами» інноваційного та науково-технічного розвитку. Порівнюючи цей показник для країн ЧЕС (0,190) та ЄС (0,473), можна відзначити дуже низьку активність цих підприємств у країнах ЧЕС. Цей показник є задовільним лише для Греції (0,412) та Сербії (0,306). Що стосується України (0,112), то його низьке значення спричинено особливістю формування статистичних даних: в Україні вони

Інноваційний лідер

Активний інноватор

Помірний інноватор

Інноватор, що формується

Рис. 7. Рейтинг країн ЄС і Чорноморського регіону за показником «інтелектуальні активи» у 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

21


І. В. Козловський

0,900 0,800 0,526

0,700 0,600

0,300 0,200 0,100 0,000

ЧЕС ЄС Ірландія Німеччина Ісландія Люксембур Франція Австрія Швеція Мальта Данія Кіпр Швейцарія Фінляндія Італія Бельгія Нідерланди Ізраїль Англія Португалія Македонія Сербія Чехія Греція Естонія Словенія Словакія Норвегія Туреччина Угорщина Іспанія Польща Румунія Хорватія Болгарія Латвія Литва Україна

0,400

0,284

0,500

отримане за даними вітчизняної статистики, тому відповідним є і результат оцінювання. Потрібно також зазначити, що фактором, який знижує цей показник для України, є недостатня фінансова підтримка державою та бізнесом ДіР і «проривних» технологічних розробок, які могли б створити виняткові конкурентні переваги для країни. Важливим показником, що відображає результативність інноваційної діяльності на рівні малих і середніх підприємств, є сьомий показник «інноватори» (рис. 8).

0,773 0,761 0,719 0,704 0,663 0,647 0,640 0,624 0,624 0,621 0,613 0,595 0,577 0,565 0,542 0,534 0,519 0,513 0,501 0,479 0,473 0,471 0,422 0,420 0,415 0,394 0,375 0,319 0,250 0,210 0,193 0,190 0,186 0,113 0,109 0,000

Цей показник характеризує патентну активність та результативність ДіР (реєстрація нових торгових марок, корисних моделей тощо). Країни ЧЕС (0,214) мають більш низьке значення цього показника у порівнянні з ЄС (0,556). Лідером серед країн ЧЕС є Болгарія (0,500) – «помірний інноватор». Інші країни знаходяться в групі «інноватор, що формується». Особливістю розрахунку цього показника є його прив’язка до ВВП. Значення ВВП для України, розраховане фахівцями з ЄС на основі їх власних підходів, значно нижче, ніж реальне,

Інноваційний лідер

Активний інноватор

Помірний інноватор

Інноватор, що формується

Рис. 8. Рейтинг країн ЄС і Чорноморського регіону за показником «інноватори» у 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

За цим показником країни ЧЕС (0,284) мають вдвічі нижчий результат у порівнянні з ЄС (0,526). Для України результат виявився найнижчим серед усіх досліджуваних країн. Але цей показник є об’єктивно заниженим через ту ж саму причину – подання даних щодо діяльності малих і середніх підприємств лише в промисловості.

22

Останнім, восьмим показником є «економічний ефект», який відображає «кінцеву» результативність інноваційної і науково-технічної діяльності: експорт середньо- і високотехнологічної продукції, експорт наукомістких послуг, продаж інновацій, нових як для фірми, так і для ринку, зайнятість в наукомістких галузях (рис. 9).

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


0,176

0,168 Литва

0,200

Болгарія

0,251

0,247

Україна

Хорватія

0,273

Польща

0,255

0,320

0,301

Греція

Македонія

Латвія

0,322

Естонія

0,300

Румунія

0,332

0,323

Португалія

0,389

0,420

0,418

Сербія

Ісландія

0,359

0,432

0,424

Італія

Іспанія

0,475

0,456

Австрія

Словенія

0,490

0,485 Кіпр

0,400

0,305

0,500

Словакія

0,561 Фінляндія

0,505

Бельгія

Чехія

0,570

0,561

Угорщина

0,602 Мальта

0,578

Швеція

Франція

0,630

0,622

Німеччина

0,681

0,643

0,600

Ізраїль

0,681 Англія

Нідерланди

0,742

0,709

0,573

0,700

Люксембург

0,777

0,800

0,749

0,900

Швейцарія

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КРАЇН ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ПОКАЗНИКІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ІННОВАЦІЙНОГО ТАБЛО

0,100

Інноваційний лідер

Активний інноватор

Помірний інноватор

Норвегія

Туреччина

Данія

Ірландія

ЄС

ЧЕС

0,000

Інноватор, що формується

Рис. 9. Рейтинг країн ЄС і Чорноморського регіону за показником «економічний ефект» у 2016 р. Джерело: побудовано автором на основі [11]

Середній «економічний ефект» країн ЧЕС (0,305) становить майже вдвічі менше від середнього для ЄС (0,573). Такий результат став можливим завдяки Туреч-

чині (0,389) і Сербії (0,420). Греція (0,322), Румунія (0,273), Україна (0,251) і Болгарія (0,176) за цим показником знаходяться в групі «інноватор, що формується».

Висновки 1. Проведені розрахунки свідчать, що країни ЧЕС мають значні нереалізовані можливості в інноваційному і науково-технічному розвитку. Головною перевагою країн ЧЕС в інноваційному та науково-технічному контексті є відносно високий рівень розвитку людського потенціалу. 2. З-поміж розглянутих в дослідженні 6 країн ЧЕС можна виділити трьох лідерів: Грецію, Сербію, Туреччину. При цьому Туреччина і Сербія не є членами ЄС. «Наздоганяючими» країнами можна вважати Румунію, Болгарію та Україну. 3. За вісьмома показниками та SІІ результативність країн ЧЕС становить

половину від середнього для ЄС, що можна вважати відносно непоганим результатом зважаючи на те, що всі вони (за винятком Туреччини) є постсоціалістичними. Але для наближення до стандартів ЄС у науково-технічній та інноваційній сфері країни ЧЕС мають вирішити низку проблем, пов’язаних із виходом на якісно новий рівень внутрішньорегіональних взаємозв’язків у контексті євроінтеграційних процесів; активізацією участі в регіональних програмах підтримки ЄС, налагодженням співпраці не тільки в торговій та енергетичній сфері, а в інноваційному та науково-технічному напрямку.

1. Про основні напрями зовнішньої політики України: постанова Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3360-12 2. Аїдин М. Євросоюз – Чорноморський регіон: шляхи досягнення взаємовигідної співпраці [Електронний ресурс] / М. Аїдин. – Режим доступу: http://dialogs.org.ua/ru/cross/page8521.html 3. Синергія Чорноморського регіону – нова пропозиція регіонального співробітництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eeas.europa.eu/enp/pdf/pdf/com07_160_uk.pdf 4. Научно-технический потенциал государств – членов Организации черноморского экономичесISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

23


І. В. Козловський

кого сотрудничества / Б. А. Малицкий, А. С. Попович, Л. Ф. Кавуненко и др. // Наука та наукознавство. – 2002. – № 2. – С. 15–34. 5. Научный потенциал государств – членов Организации черноморского экономического сотрудничества (ОЧЭС) / Малицкий Б. А., Кавуненко Л. Ф., Гончарова Т. В., Дингес М. – Киев : Феникс, 2008. – 328 с. 6. European Commission / Public Sector Innovation Scoreboard 2013. – A Pilot Exercise. – 2013. – 74 p. 7. European Commission / Regional Innovation Scoreboard 2016 [Electronic resource]. – Access mode: http://ec.europa.eu/DocsRoom/documents/17824 8. Єгоров І. Ю. Система показників Інноваційного nабло Євросоюзу та можливості інтеграції національної економіки в процес оцінки інноваційного розвитку / І. Ю. Єгоров, І. В. Козловський // Проблеми науки. – 2014. – № 9. – С. 2–7. 9. Козловский И. В. Украина в контексте пилотного проекта «Инновационное табло ЕС для государственного сектора» / И. В. Козловский // Сборник научных трудов «Европейский вектор». – Кишинев, 2015. – С. 117–123. 10. Козловський І. В. Оцінка науково-технічної та інноваційної діяльності України за методологією Інноваційного табло ЄС у 2015 р. / І. В. Козловський // Проблеми науки. – 2016. – № 2. – С. 15–22. 11. Innovation Union Scoreboard 2016 [Electronic resource]. – Access mode: http://ec.europa.eu/enterprise/ policies/innovation/files/ius/ius-2016_en.pdf Одержано: 22.09.2016

И. В. Козловский

Сравнительный анализ стран Черноморского региона на основе использования показателей Европейского инновационного табло В работе проведено оценивание инновационного и научно-технического развития стран-членов Черноморского региона в сравнении со странами ЕС по методологии последней версии Европейского инновационного табло 2016. Анализ охватывает 6 стран Черноморского региона (Болгарию, Грецию, Румынию, Сербию, Турцию, Украину). Сравнение выполнено по Сводному индексу инноваций (SІІ), а также по восьми инновационным показателям, входящим в его состав. В процессе оценивания обнаружены сильные и слабые стороны научно-технического и инновационного развития стран Черноморского региона. Основным преимуществом стран региона в инновационном и научно-технологическом контексте является относительно высокий уровень развития человеческого потенциала. По восьми инновационным показателям и SІІ результативность стран региона составляет половину от среднего для ЕС. Среди исследованных 6 стран региона три (Греция, Сербия, Турция) могут считаться лидерами и три (Румыния, Болгария, Украина) – «догоняющими» странами. Ключевые слова: Черноморский регион, научно-техническое и инновационное развитие, Сводный индекс инноваций, исследования и разработки, рейтинг стран.

24

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


УДК 331.2:621

А. И. Яковлев

Развитие систем стимулирования работников и организаций для повышения качества и конкурентоспособности новых разработок Проведен анализ систем стимулирования для создания продукции высокого качества. Основное внимание уделено вопросам материального стимулирования разработчиков и персонала, занимающегося производством и внедрением нововведений. Обоснована необходимость ориентации на основные конечные показатели деятельности предприятий и организаций – объем реализации, прибыльность, рентабельность по отношению к объему продаж. Установлена потребность в применении комплексных систем стимулирования персонала при создании, производстве и реализации высококачественных, конкурентоспособных инноваций. Обобщен передовой отечественный опыт в этом направлении. Приведены рекомендации, которые будут способствовать дальнейшему развитию теории и практики материального стимулирования персонала за достижение высокого качества и увеличение объема реализации новшеств. Это является предпосылкой для роста эффективности отечественного производства. Ключевые слова: качество и конкурентоспособность, инновации, стимулирование, конечные результаты работы, система сбалансированных показателей, мотивированная система компенсационных выплат, обобщающие показатели эффективности, штрафные санкции за низкое качество.

Постановка проблемы. Рост эффективности отечественной экономики неразрывно связан с разработкой и использованием высококачественных, конкурентоспособных, высокопроизводительных инноваций. Достижение высокого качества должно соответственно стимулироваться. Понятие «стимулирование» является достаточно разработанным в теоретическом аспекте, подробно определены его задачи и функции, влияние на конечные результаты деятельности предприятий и организаций. В мировой практике разработаны и успешно применяются системы стимулирования как отдельных работников, так и организаций в целом, нацеленные на повышение качества продукции. Однако в отечественных условиях актуальной остается проблема обоснования показателей стимулирования в рыночных

условиях, которые обеспечат активизацию инновационной деятельности предприятий как основы их конкурентоспособности. Целью статьи является анализ систем материального стимулирования создания продукции высокого качества, в том числе стимулирования персонала, занимающегося производством и внедрением нововведений, а также разработка рекомендаций по дальнейшему развитию теории и практики материального стимулирования в этой сфере. Результаты исследования. Существуют различные понятия стимулирования. Например, в «Большом экономическом словаре» категория «стимул» (лат. Stimulus – остроконечная палка, с помощью которых погоняли животных) определена как побуждение к действию, побудительная причина [1, с. 1017].

© А. И. Яковлев, 2016 ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

25


А. И. Яковлев

С нашей точки зрения, наиболее аргументированные определения категории стимула приведены в трудах украинских ученых С. В. Мочерного [2] и А. М. Колота [3]: «Стимулирование экономическое – экономическое побуждение, использование материальных стимулов, чтобы добиться от производителей, потребителей, покупателей такого поведения, от которого будут иметь выгоду лица, применяющие стимулирование» [2, с. 368]; «Стимулирование – это процесс использования конкретных стимулов в пользу человека или организации. Стимулировать – означает влиять, побуждать к целевому действию, давать толчок извне. Стимулирование – одно из средств, с помощью которого может осуществляться мотивация трудовой деятельности» [3, с. 14–15]. Исходя из вышеизложенного основная задача стимулирования работников предприятия, фирмы, организации состоит в необходимости вызвать у них желание работать высокопроизводительно и высококачественно. Одесский исследователь А. С. Литвинов предложил трактовку стимулирования в экономике как отношение стимулятора, который стимулирует, и стимулированного – того, кто стимулируется и на которого направлено стимулирование. В подобной трактовке предусматривается соблюдение интересов обеих сторон с целью получения ими дополнительной экономической выгоды путем использования стимулятора действий, мероприятий, затрат, средств, в соответствующих формах, соответствующими методами [4, с. 57]. Новым в его трактовке является двунаправленность процесса стимулирования. Стимулирование подразделяется на материальное и нематериальное. Российский специалист С. А. Шапиро характеризует их как денежное и безденежное. К первому он относит заработную плату, отчисления от прибыли, доплаты, надбавки, компенсационные кредиты, льготное кредитование. Материально-безденежное стимулирование заключается в социальном (медицинском обслуживании, путевках, страховании, питании, оплате транспортных услуг) и функциональном (улучшении организации и условий тру-

26

да) стимулировании. К нематериальному стимулированию С. А. Шапиро относит также социально-психологическое (общественное признание, повышение престижа) и творческое (повышение квалификации, стажировка, командировка) стимулирование, а также свободное время (дополнительный отпуск, гибкий график работы) [5, с. 62]. Известный зарубежный ученый Питер Друкер не считает материально-денежное вознаграждение основным источником мотивации персонала в современных условиях непрерывной научно-технической революции [6, с. 312]. По его мнению, главными в работе персонала являются такие качества как ответственность и организованность. Их отсутствие возможно компенсировать не каким-либо денежным вознаграждением, а исключительно наличием внутренних нематериальных мотивов деятельности персонала. Придавая большое значение нематериальным стимулам, в данной статье остановимся на показателях и системах материального стимулирования за новые разработки. Для Украины это имеет тем более важное значение принимая во внимание сравнительно невысокую оплату труда создателей нововведений. Стимулирующая функция оплаты труда будет действенной, если она нацеливает сотрудников организации на достижение конечных результатов работы, таких как рост прибыли или дохода, увеличение сбыта продукции, повышение уровня производительности труда, а также улучшение микроклимата и взаимопонимания в коллективе и др. [7, с. 64–65]. Подобные показатели могут быть использованы как ключевые в системах управления качеством и конкурентоспособностью нововведений. Переходим к их рассмотрению. Одной из наиболее распространенных систем такого рода является разработка Роберта Каплана и Девида Нортона на основе предложенной ими системы сбалансированных показателей (ССП) [8, с. 199–202]. Мы не останавливаемся на всех особенностях данной системы, поскольку они изложены в других источниках. Отметим, что стимулирование соглас-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


РАЗВИТИЕ СИСТЕМ СТИМУЛИРОВАНИЯ РАБОТНИКОВ И ОРГАНИЗАЦИЙ ДЛЯ ПОВЫШЕНИЯ КАЧЕСТВА И КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ НОВЫХ РАЗРАБОТОК

но ССП включает четыре составляющих: финансовую, клиентскую, внутренних бизнес процессов, обучения и развития. На ее основе авторами [8] предложена так называемая система компенсации для топ-менеджеров за достижение высоких показателей работы организации. Ее основные положения могут быть использованы и для стимулирования за повышение качества продукции. Согласно [8] в одной из фирм премия руководителям составляет 50% при достижении соответствующего экономического результата в течение трех лет плюс 50% в зависимости от достижения нефинансовых показателей ССП. По нашему мнению, учесть достоверно влияние последних сложно.

В другой компании, Pioneer Petroleum, показатели ССП являются единственным критерием стимулирования топ-менеджеров. В ней 60% премии выплачивается в зависимости от группы из пяти финансовых показателей, характеризующих их увеличение по сравнению с аналогичными показателями конкурентов. Следующие 40% премиальных начисляются на основе остальных трех составляющих ССП. Положительным здесь является также то обстоятельство, что в них предусматривается ответственность перед обществом за сохранение состояния окружающей среды. Система стимулирования, рассчитываемая на данной основе, приведена в таблице. Таблица

Мотивированная система компенсационных выплат на основе ССП Категория 1

Показатель 2

Вес, % 3 18,0 18,0

Финансовая (60%)

Прибыль по сравнению с конкурентами Доходность (рентабельность) используемого (заемного капитала) Сокращение затрат по сравнению с планом Рост доли на новых ранках Рост доли на существующих рынках

Клиентская (10%)

Доля рынка Степень удовлетворения клиентов (на основе опросов) Степень удовлетворения дилеров (на основе опросов) Прибыльность дилеров

2,5 2,5 2,5 2,5

Внутренних бизнес-процессов (10%)

Индекс экология / общество

10,0

Обучение и развитие (20%)

Атмосфера в коллективе (на основе опросов) Коэффициент стратегического переобучения Доступность стратегической информации

10,0 7 3

18,0 3,0 3,0

Источник: Каплан Р. С. Сбалансированная система показателей от стратегии к действию / Р. С. Каплан, Д. П. Норт. – М. : ЗАО «Олип-Бизнес», 2004, С. 199–202.

Такой подход позволяет всесторонне оценить деятельность работников компании. С учетом степени значимости конкретных показателей исполнитель премируется, если имеются высокие показатели в одном направлении и низкие – в другом. Главное, чтобы низкие показатели не превышали определенный порог – установленный критический ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

(минимальный) показатель. В системе вознаграждения учитываются в определенной степени способности работников. Это позволило руководству Pioneer Petroleum заявить, что предложенная система компенсационных выплат достигла высшей степени соответствия целей и задач бизнес-подразделений и каждого работника стратегии компании в целом.

27


А. И. Яковлев

Однако на практике встретились определенные трудности. Они заключались в правильности выбора показателей, их оценке, сложности достоверного учета разнообразных целей и задач, субъективности бальных оценок. В этой связи, с нашей точки зрения, следует отдать предпочтение обобщающим показателям эффективности, в которых выражены все другие частные показатели оценки. Например, в практике работы Новокраматорского машиностроительного завода используется показатель рентабельности как отношение прибыли к объему реализации. Он мотивирует создание и реализацию высококачественной, конкурентоспособной продукции, которая получает признание на зарубежных рынках. В результате в одних подразделениях, где получена валютная выручка, зарплата может в 2–3 раза превышать ее величину в других подразделениях, в которых подобные результаты не достигнуты или достигнуты в меньшей мере [9, c. 16–24]. Интересной являлась система планирования и стимулирования, используемая в работе Министерства электротехнической промышленности бывшего СССР [10], среди разработчиков которой и украинский ученый В. П. Хайкин. Ниже мы приводим ее основные положения и наши комментарии к ним, касающиеся их видоизменения с учетом перехода промышленных предприятий на рыночные условия работы. Разработка системы управления качеством, отвечающей международным стандартам [10]. В качестве реального объекта планирования и учета принимался народно-хозяйственный экономический эффект от проведения научно-технических мероприятий. Он рассчитывался на основе показателя приведенных годовых затрат, которые не отражают величину реального эффекта ни для производителя, ни для потребителя. Сегодня продукция будет изготовляться тогда, когда это выгодно производителю. А приобретаться – тогда, когда выгодно потребителю. В этой связи представляется необходимым рассчитывать эффект отдельно для производителя и потребителя по показателю прибыли. Основой планирования НТП и управления процессом непрерывного повы-

28

шения технического уровня и качества продукции являлась система аттестации качества продукции и технического уровня производства. Это направление заслуживает внимания. В то же время, сегодня следует говорить о сертификации изделий и о достижении определенных показателей качества и конкурентоспособности в соответствии с требованиями конкретных заказчиков. Разработка и внедрение системы нормативов длительного действия, определяющая объем НИОКР в зависимости от объема товарной продукции, размер отчислений в единый фонд развития науки и техники, фонд заработной платы в НИИ и КБ в зависимости от объемов НИОКР. Элементы такой системы заслуживают внимания. Отметим, что в современных условиях подобные нормативы следует устанавливать в зависимости от объема продаж и выручки от продаж, характеризующих реальные результаты внедрения инноваций. Предусматривалось применение единого показателя технического уровня и качества продукции – удельного веса продукции высшей категории в общем объеме товарной продукции. О необходимости использования показателей выручки от реализации и удельного веса сертифицированной продукции говорилось выше. Сегодня, по нашему мнению, не всегда следует делать акцент на достижении показателей качества, превышающих мировой уровень, поскольку каждый конкретный заказчик выдвигает требования обеспечения необходимых ему показателей качества, которые могут быть неодинаковыми для конкретных потребителей. В этой связи, с нашей точки зрения, следует говорить о показателе удельного веса экспортной продукции, приносящей престиж предприятию, стране и обеспечивающей валютные поступления на расчетный счет предприятий, организаций и государства. Поэтому выглядит логичным использование показателей: увеличения валютных поступлений от экспорта отечественных товаров, экономии национальной валюты при замене импортной продукции, аналогичной отечественной, создания новых рабочих мест, улучшения экологической обстановки и др. Соответствующим образом

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


РАЗВИТИЕ СИСТЕМ СТИМУЛИРОВАНИЯ РАБОТНИКОВ И ОРГАНИЗАЦИЙ ДЛЯ ПОВЫШЕНИЯ КАЧЕСТВА И КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ НОВЫХ РАЗРАБОТОК

следует строить и стимулирующие системы за достижение указанных показателей и их превышение. В современных условиях экономическое стимулирование организаций должно идти за счет предоставления налоговых льгот, таможенных пошлин, снижения величины процентной ставки за кредит и т. д. Такой подход следует использовать и при стимулировании разработчиков и изготовителей за снижение затрат на промышленную продукцию, как для вновь осваиваемой, так и выпускаемой ранее продукции. В анализируемой системе Министерства электротехнической промышленности бывшего союзного государства предусматривалось стимулирование за снижение себестоимости продукции за счет увеличения прибыли в результате ее реализации при неизменном значении цены товара. Однако один из путей обеспечения конкурентоспособности товара состоит в уменьшении его цены. Поэтому речь может идти также об увеличении объема реализации продукции при снижении цены на единицу изделия. И получаемый рост массы прибыли принесет увеличение дохода как предприятию, так и государству. В этой связи, чтобы заинтересовать предприятия в снижении затрат на производство, следует, по нашему мнению, уменьшить для них процент отчисления налогов в бюджет до такого уровня, который бы обеспечивал дополнительный доход и предприятиям, и государству в случае снижения ими затрат на производство продукции. Такой подход чрезвычайно важен, поскольку сегодня преобладает тенденция повышения цен на промышленную продукцию, в ряде случаев недостаточно обоснованного. Однако всегда имеются резервы снижения затрат. В западном мире устанавливаются лимиты затрат на многие виды вновь создаваемой продукции, чтобы обеспечить ее конкурентоспособность. В этой связи есть смысл уделить значительное внимание показателю снижения затрат на гривну реализуемой продукции и стимулировать за его достижение. Следует предусмотреть не только поощрение, но и штрафные санкции при выпуске некачественной продукции. В системе бездефектного изготовления продукISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

ции, так называемой саратовской системе, предусматривалось, что рабочий-исполнитель прежде, чем сдать выполненную работу на контроль, должен ее тщательно проверить. Контролер проверяет всю выборку и при обнаружении первого же дефекта возвращает всю партию исполнителю. На вторую приемку изготовленная партия элементов конструкции принимается только после записки виновника брака начальнику цеха с указанием, что сделано для устранения данного дефекта и неповторения аналогичного брака в будущем. В третий раз выполненная работа принимается на контроль только после разрешения директора предприятия с объяснениями начальника цеха. Соответственно построена и система стимулирования. При сдаче продукции с первого предъявления исполнителю выплачивается премия. При повторной сдаче премий нет, начисляются штрафы за брак. Подобным образом построена система стимулирования и для создателей нововведений – инженерно-исследовательского персонала. На всю конструкторско-технологическую документацию заведены индивидуальные карточки учета. В случае ошибки в карточке такого специалиста пробивается отверстие, так же как и в карточке автоводителя при нарушении правил дорожного движения. После трехкратных ошибок сотрудника могут либо уволить с работы, либо перевести на более низкую должность. В результате исключаются так называемые «творческие ошибки», которые порой состоят в арифметических ошибках, неправильно проставленных размерах и тому подобном. Выводы. Как показал анализ, основная задача стимулирования работников предприятия, фирмы, организации состоит в необходимости вызвать у них желание работать высокопроизводительно и высококачественно. Стимулирующая функция оплаты труда будет действенной, если она нацеливает сотрудников организации на достижение конечных результатов работы. Ввиду субъективности систем стимулирования, основанных на бальных оценках, предпочтение следует отдать обобщающим показателям эффективности, в которых выражены все другие показатели.

29


А. И. Яковлев

Это показатели рентабельности, прибыли, качества и конкурентоспособности в соответствии с требованиями конкретных заказчиков, объем продаж и выручка от продаж инновационной продукции, удельный вес экспорта в общем объеме реализации. Чтобы быть эффективной, система стимулирования должна включать разные составляющие: предоставление налоговых льгот и таможенных пошлин; льготные

процентные ставки за кредит; снижение нормы отчисления налогов в бюджет до уровня, обеспечивающего дополнительный доход предприятиям в случае снижения производственных затрат; лимиты затрат на вновь создаваемую продукции для достижения ее конкурентоспособности; штрафные санкции в случае выпуска некачественной продукции.

1. Азрилиян А. Н. Большой экономический словарь / Ред. А. Н. Азрилиян ; 5-е изд. доп. и перераб. – М. : Ин-т новой экономики, 2002. – 128 с. 2. Мочерний С. В. Економічний енциклопедичний словник : у 2 т. Т. 1 / Ред. С. В. Мочерний. – Львів : Світ, 2005. – 616 с. 3. Колот А. М. Мотивація персоналу : підручник / А. М. Колот. – К. : КНЕУ, 2002. – 337 с. 4. Литвинов А. С. К вопросу определения сущности экономического воспроизводства / А. С. Литвинов // Економіка і організація управління. – Одеса, ОНЕУ, 2014. – № 3(19)–4(20). – С. 166–174. 5. Шапиро А. С. Мотивация и стимулирование персонала / С. А. Шапиро. – М. : Гросс Медиа, 2005. – 224 с. 6. Друкер П. Практика менеджмента / П. Друкер ; пер. с англ. – М. : Издательский дом «Вильямс», 2002. – 398 с. 7. Баянова О. В. Возможности управления стимулирующей функцией оплаты труда / О. В. Баянова // Аграрный вестник Урала. – 2012. – № 2(94). – С. 64–65. 8. Каплан Р. С. Сбалансированная система показателей. От стратегии к действию / Р. С. Каплан, Д. П. Норт. – М. : ЗАО «Олимп-бизнес», 2004. – 330 с. 9. Скударь Г. Стратегия подъема конкурентоспособности предприятия: проблема и слагаемые успеха / Г. Скударь // Экономика Украины. – 2000. – № 6. – С. 16–24. 10. Астафьев В. Е. Экономические стимулы НТП в новых условиях хозяйствования / В. Е. Астфьев, П. Я. Поволоцкий, В. П. Хайкин. – М. : Экономика, 1988. – 214 с. Получено: 12.09.2016 А. І. Яковлєв

Розвиток систем стимулювання працівників та організацій для підвищення якості та конкурентоздатності нових розробок Проведено аналіз систем стимулювання для створення продукції високої якості. Основну увагу приділено питанням матеріального стимулювання розробників і персоналу, що займаються виробництвом і впровадженням нововведень. Обґрунтовано необхідність орієнтації на основні кінцеві показники діяльності підприємств і організацій – обсяг реалізації, прибутковість, рентабельність відносно обсягу продажів. Встановлено потребу в застосуванні комплексних систем стимулювання персоналу при створенні, виробництві та реалізації високоякісних, конкурентоспроможних інновацій. Узагальнено передовий вітчизняний досвід в цьому напрямі. Наведено рекомендації, які сприятимуть подальшому розвитку теорії та практики матеріального стимулювання персоналу для досягнення високої якості і збільшення обсягу реалізації нововведень. Це є передумовою для зростання ефективності вітчизняного суспільного виробництва. Ключові слова: якість і конкурентоспроможність, інновації, стимулювання, кінцеві результати роботи, система збалансованих показників, мотивована система компенсаційних виплат, узагальнюючі показники ефективності, штрафні санкції за низьку якість.

30

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УДК 001.89:331.524

И. А. Булкин

Эволюция возрастной структуры исследователей в организациях НАН Украины Представленная статья является вкладом в дискуссию о методах оптимизации возрастной структуры исследователей НАН Украины в условиях резких бюджетных ограничений. Помимо статистического анализа динамики возрастной структуры исследователей автором разработан оригинальный метод оценивания их возрастной структуры, который апробирован на массиве научных организаций НАН Украины. Метод основан на оценивании соотношения трех основных возрастных групп исследователей (молодых, среднего возраста и пожилых) посредством двух индикаторов – отношения численности пожилых исследователей к численности молодых и отношения численности пожилых исследователей к численности исследователей среднего возраста. Первое отношение названо индикатором стратегического обновления организации, второе – индикатором устойчивости организации. Чем ниже значения этих индикаторов, тем более благоприятными являются перспективы развития кадрового потенциала НАН Украины в возрастном аспекте. Поле возможных вариантов значений индикаторов определено по двум количественным критериям – 1,0 и 1,5. Путем комбинирования двух индикаторов для трех возрастных групп исследователей сформированы 9 кластеров, отражающих возможные варианты возрастной структуры исследователей. Они применены для анализа возрастной структуры исследователей в НАН Украины в целом и в группах институтов НАН Украины. Анализ выполнен по данным Государственной службы статистики Украины за 2011–2015 гг. Перемещение НАН Украины в целом и ее институтов между кластерами характеризует тип эволюции возрастной структуры исследователей в зависимости от проводимой в них кадровой политики. Анализ показал, что в организациях НАН Украины не только сокращается численность исследователей, но и усиливается диверсификация самих организаций по возрастной структуре исследователей в зависимости от типа реализуемой в них кадровой политики – активной или подчёркнуто консервативной. Ключевые слова: Национальная академия наук Украины, возрастная группа, исследователи, молодые исследователи, исследователи среднего возраста, пожилые исследователи, индикатор, кластер, сводная группа кластеров.

Постановка проблемы. Вопрос о реформировании (оптимизации) кадрового потенциала в организациях НАН Украины актуализировался вследствие усиления дисбаланса тактических и стратегических аспектов в государственной © И. А. Булкин, 2016 ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

научно-технической политике. В науке, как и в стране в целом, произошло отклонение в пользу абсолютной доминанты тактической составляющей менеджмента, что стало следствием очередной волны падения значимости науки в сознании государственных чиновников, привед-

31


И. А. Булкин

шей к крайне резкому снижению финансирования НАН Украины в 2014–2016 годах. Доминировавший в течение всего постсоветского периода курс на консервацию ситуации в НАН Украины как способ защиты корпорации [1, с. 13] не смог решить задачу её адаптации к принципиально новым социально-экономическим условиям. Поэтому оптимизация возрастной структуры оказалась малоосвоенным управленческим инструментом, хотя происходившее в экономике в течение четверти века сложно интерпретировать как случайный локальный сбой, после которого неминуемо возобладают хорошо знакомые тренды позитивного развития. Во внутриакадемических управленческих документах реформирование понимается как оптимизация должностной структуры научных работников в привязке к реальным финансовым возможностям организаций, поэтому при ухудшении последних неминуемо возникает вопрос о кадровых сокращениях. Но целью сокращения должно быть не только освобождение от балласта малопродуктивных сотрудников, но и обеспечение перспективного развития организаций путём создания условий для раскрытия потенциала исследователей младшего поколения и закрепления среднего. То есть возникает конфликт между критериями продуктивности и молодости. Тактическая научно-политическая установка породила опасение, что увольнение научных пенсионеров приведёт к радикальному падению продуктивности НАН Украины, а уж тогда украинские власти точно прекратят её финансирование. Поскольку учёт научной продукции в привязке к возрастной категории её производителей в статистике отсутствует, предположим, что она верна. Ведь даже ведущие спортивные команды снижают результативность как минимум на несколько лет при смене поколений игроков. Но если исходить из верности этой установки, тогда черед двадцать лет результативность в НАН Украины неминуемо устремится к нулю по причине накопления дефицита исполнителей

32

НИОКР. Даже если административные усилия руководства академии и позволят сохранить её собственность, здания и научное оборудование впоследствии окажется некому эксплуатировать. К тому же из этой тактической установки следует вывод, что именно пенсионеры являются наиболее продуктивными сотрудниками НАН, хотя в науковедении пик продуктивности обычно проецируется на возраст 40–50 лет. Поэтому должностная оптимизация должна быть связанной с оптимизацией в возрастном аспекте, ибо вопрос напрямую касается будущего академии, то есть стратегии её развития в строгом понимании. Учитывая то, что становление ныне работающих в НАН Украины пенсионеров как профессионалов совпало с периодом экстенсивного развития кадрового потенциала научной системы СССР (см. подробнее [2]), ныне их оказалось достаточно много: массово пришедшие в науку молодые люди состарились, постепенно заняв и сохранив за собой ведущие должности в академии. Как отмечают Л. Кавуненко и Т. Гончарова, «массовый приток кадров, омолодивший науку в послевоенный период, одновременно создал и возрастную ловушку для науки, которая впоследствии проявилась в полной мере в постсоветский период» [3, с. 21]. При гипотетическом сохранении условий, подобных тем, что имели место в 1960–1980-х годах, а также при соблюдении требований пенсионного законодательства эта группа, скорее всего, оказалась бы размытой новыми генерациями научных работников, но в реальности произошло обратное: в возрастной структуре НАН Украины резко усилилось представительство старшего поколения [4]. Если в европейских странах требование законодательства о регулярной смене руководящих кадров и обязательном уходе со штатной должности при достижении пенсионного возраста соблюдается, то в Украине оно игнорируется. Отечественные пенсионеры меньше подвержены современным представлениям о функционировании рынка труда

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

и в большинстве своём лояльны взглядам руководства НАН Украины, воспринимая как благо любую, даже снижающуюся в текущих ценах прибавку к пенсии. Поэтому использование труда широкой группы научных пенсионеров является скрытым демпингом (демпинг в данном случае – это дотирование процесса научно-технических работ по каналу пенсионного обеспечения), который блокирует формирование адекватной цены на рабочую силу и научно-техническую продукцию в целом. Неадекватная цена на рабочую силу объективно ведёт к вымыванию из науки представителей младшего и среднего поколений. Для государства такое положение удобно: любые корректировки пенсионного законодательства стимулируют творческую активность работающих в науке пенсионеров и стремление удержаться на должности до тех пор, пока не отказывает здоровье. Совершенно неочевидно, что все исследователи пожилого возраста растеряли свою научную квалификацию. Регулярные занятия серьёзной научной деятельностью в принципе позволяют долго поддерживать хорошую творческую форму, но проблема не в этом, а в совершенно недостаточной ротации кадров, которая необходима как механизм согласования интересов различных групп работников. При превращении же НАН Украины в «элитный клуб научных генералов», формируемый по «накопительному» принципу, укрепление геронтократии происходит автоматически. А ведь следствием ротации как регулярной практики, помимо всего прочего, является и поддержание оптимальной пропорции возрастных страт. Слишком многое в украинской научно-технической политике было и остаётся предметом веры и надежды – что новое правительство окажется лучше предыдущего в плане отношения к науке, что принятие новой версии рамочного закона («О научной и научно-технической деятельности») откроет широкие перспективы для развития, что среди молодёжи всегда отыщется достаточное количество энтузиастов. ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

При этом забывается, что за четверть века в обществе сформировались совершенно иные ценностные и мотивационные установки, поэтому вера в «мужество отчаянных парней» [5] сможет опереться лишь на пассионарность отдельных лиц, численность которых объективно невелика и для научной системы недостаточна. В условиях постоянно снижающегося финансирования получила распространение другая установка: «вы делаете вид, что платите, мы делаем вид, что работаем». Она гораздо более понятна исследователям среднего и младшего поколений, имеющих знакомых, занятых в негосударственном секторе экономики: финансово необеспеченные требования к труду всегда заканчиваются имитацией полезной деятельности, более или менее квалифицированной. Конечно, для ряда специалистов качественное выполнение работы является делом профессиональной чести, но закрывать глаза на абсурдность требований обеспечения надлежащего качества производимых работ при снижении финансирования исследовательского процесса (что вынуждает отвлекаться на внешние заработки, нередко не связанные с основной деятельностью) способны лишь представители старшего поколения сотрудников. Таким образом, проблема балансировки возрастной структуры кадров имеет не только научно-политическое, но и психолого-мировоззренческое измерение, выходящее за рамки вполне объяснимой схватки за сокращающиеся в последние годы финансовые ресурсы НАН Украины. В современных исследованиях возрастной структуры кадров НАН Украины часто упускается из виду то обстоятельство, что научная деятельность осуществляется в конкретных разнокачественных организациях, а не в размытой среде, где свободно перемешиваются представители различных возрастов (образно говоря, «на вокзале»). То есть принципиальным является вопрос, что первично в анализе – академия или совокупность разнокачественных науч-

33


И. А. Булкин

ных организаций. Выбор в пользу уровня академии науковеды обычно делают по информационным соображениям: какие данные имеются, такие и обрабатываются, а имеется чаще всего информация сводного характера. Однако для правомочности такого подхода необходимо соблюдение требования об однородности условий функционирования организаций, а также об абсолютных показателях мобильности научных кадров между ними, что является сильной когнитивной натяжкой. На самом деле, общие параметры на уровне академии являются результатом усреднения около полутора сотен частных величин, поэтому их познавательное значение ограничено: показатель средней величины в состоянии дать лишь обобщённую характеристику совокупности, не раскрывая форму и структуру последней. Эта проблема решается по-разному. В некоторых работах, например А. Савельева, Б. Малицкого и В. Оноприенко [6], анализируется выборка из нескольких научных организаций, в которых проводилось специальное анкетирование. Автор ни в коей мере не отрицает дееспособность и полезность этого метода, позволяющего глубоко проникнуть в состояние дел обследуемых коллективов. Однако репрезентативность таких исследований объективно страдает, поскольку они изначально сосредотачиваются на очень локальном фрагменте научной системы, не ставя задачу сформировать представление об общей ситуации в академии. Особо стоит выделить исследование С. Бублика, в котором на основе обобщения мирового опыта предложена инструментальная база оценивания кадровой структуры исследователей с введением серии показателей. Так, «индикатор роста и обновления исследовательского потенциала определяется как соотношение долей возрастных групп исследователей, соответственно, которым меньше 30 лет и 55–59 лет. Условием роста и обновления будет превышение доли исследователей молодого возраста доли предпенсионного,

34

соответственно условием сокращения и старения – наоборот… Индикатор научно-технической активности исследовательского потенциала… поскольку продуктивной (следовательно, и активной) частью исследовательского потенциала считаются исследователи в возрасте от 30 до 54 лет, то обеспечение критерия активности достигается, когда доля этой группы превышает 50% от общего числа исследователей… Индикатор будущего спроса на исследовательский потенциал определяется как доля исследователей в возрасте 50–54 лет… Индикатор перспективности исследовательского потенциала определяется как превышение доли исследователей 30– 39 лет над долей исследователей 50–59 лет. Обратное соотношение указанных возрастных групп отражает свойство традиционности потенциала» [7, с. 11–12]. Комплекс индикаторов можно расширить и далее, комбинируя все доступные для статистического учёта возрастные группы, главное – найти им адекватную содержательную интерпретацию. Другое дело, что применять такой арсенал к массиву, состоящему из более чем полутора сотен объектов (а именно таков состав НАН Украины), затруднительно в плане возможности свёртки получаемой информации. Исследовательский инструментарий С. Бублика для такой задачи оказывается тяжеловесным (в строгом смысле, он и «обкатывался» на массиве из четырёх стран, где и раскрыл свои достоинства). Группа исследователей под руководством С. Жабина [8, с. 64] упоминает вывод основателя школы киевского науковедения Г. Доброва [9] о возрастном интервале в 30–40 лет как об оптимальном среднем возрасте научного коллектива (обеспечивающем синтез опыта пожилых и энергии молодых). Однако такой вывод, несмотря на общее соответствие здравому смыслу, нуждается в эмпирической проверке на современном материале, поскольку он был сделан полвека тому назад. Впоследствии в подход Г. Доброва были внесены уточнения: так, в статье А. Поповича

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

и Е. Кострицы сказано, что «… можно предложить в качестве оптимальной… возрастную структуру научного коллектива: до 30 лет – 21%, 31–40 лет – 23%, 41–50 лет – 29%, 51–56 лет – 14%, свыше 56 лет – 13%» [10, с. 53]. При таком профиле средний возраст коллектива уже чисто арифметически выходит за пределы интервала 30–40 лет. В отличие от Г. Доброва С. Бублик в соответствии с введённым им энергетическим критерием на основе анализа данных о научных кадрах в США акцентирует важность надлежащего представительства исследователей в возрасте 40–49 лет как имеющих повышенный энергетический потенциал. Таким образом, за сорок лет (интервал между суждениями этих авторов) представление о ключевой для развития научной системы возрастной страте сместилось на десятилетие вперёд. Многократно упоминаемая киевскими науковедами модель фазовой динамики Б. Малицкого [11] также является исторически обусловленной, поскольку жёстко привязана к реалиям 1970–1980-х годов, когда развитие научных сотрудников происходило в плотном взаимодействии с соседними возрастными стратами при постоянной подпитке молодыми кадрами. Ситуация того времени иллюстрируется данными о возрастной структуре в АН СССР в 1988 году, приводимыми в статье В. Григи и А. Вашуленко [12, с. 40]: до 30 лет – 13,5%, 31–40 лет – 33,0%, 41–50 лет – 28,5%, 51–60 лет – 19%, 61–70 лет – 5,0% и от 70 лет – 1,0%. Сейчас же при значительном превышении возраста исследователя его окружением, даже после прохождения первых, накопительных фаз передавать знания ему уже будет некому, а нестабильность экономического положения в Украине стимулирует освоение молодым работником новых знаний – чтобы оставаться конкурентоспособным на рынке труда. Поэтому в мягком варианте границы фаз «отвязываются» от конкретных возрастных маркеров, а в жёстком – некоторые фазы могут вообще не наступать. ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

Последовательность фаз уже не имеет жёсткой привязки к универсальным биологическим или психологическим факторам (подобным расширенному воспроизводству патриархальной семьи с несколькими живущими рядом поколениями), а обусловлена конкретными социальными предпосылками. В другой работе А. Попович и Е. Кострица считают, что «пока доля исследователей моложе 60 лет превышает 70%, их возможность взаимодействовать и сотрудничать с более опытными коллегами только способствует реализации творческого потенциала научной системы» [13, с. 42]. В качестве аргументации авторы приводят примеры Украины, России и Беларуси, где значения показателя составили соответственно 73, 74 и 81%. Однако буквально через шесть страниц авторы свой тезис резко усиливают: «Пока исследователи моложе 60 лет составляют большинство…» [там же, с. 48]. Но арифметическое большинство ведь 50%+1 человек. Получается, что любая научная система с почти паритетным соотношением исследователей пенсионного и допенсионного возраста будет считаться прогрессивной! Но такой критерий расширяет число прогрессивных научных систем практически до бесконечности. Сочтём, что авторы всё-таки имели в виду уровень в 70% и просто решили его не упоминать дважды из соображений литературности. Но даже такой вывод противоречит позиции Г. Доброва, отводившего старшему поколению в структурно оптимальном коллективе (причём в возрасте не от 60, а от 56 лет) всего 13% от общей численности занятых в нём исследователей. Смущает главный вывод А. Поповича и Е. Кострицы: «Возрастная структура научных кадров в Украине… не является препятствием для сравнительно быстрого наращивания кадрового потенциала, а скорее наоборот – она подобна сжатой пружине, которая способна выпрямиться и выполнить большую полезную работу при условии действенной поддержки со стороны

35


И. А. Булкин

государства» [там же, с. 49]. Если под сжатой пружиной понимать «двугорбое» распределение представительства возрастных групп в относительном измерении с пиками в стратах тридцатилетних и пятидесятилетних, то в чём состоит «распрямление пружины»? То, что тридцатилетние люди через десять лет станут сорокалетними – это объективно, но останутся ли они в науке? Корректнее было бы провести анализ не в относительных, а в абсолютных показателях и продемонстрировать, что тридцатилетних исследователей в отечественной науке появилось настолько много, что даже с возможной потерей части персонала в течение следующего десятилетия их окажется достаточно, чтобы «восполнить недостаток» сорокалетних исследователей. То же самое относится и к категории совсем молодых сотрудников – их численность должна быть сопоставимой с группой тридцатилетних, чтобы они впоследствии смогли заменить своих старших коллег. Про ожидаемую действенность государственной поддержки можно писать много, но это априорно непроверяемая информация. Принимая во внимание неясности практического приложения теории научно-технического потенциала, возникшие десятилетия спустя после ее появления, целью исследования является разработка инструментария для оперативного оценивания состояния возрастной структуры исследователей и его апробация для характеристики массива научных организаций НАН Украины в кадровом аспекте. Результаты исследования. Чтобы избежать обвинения в предвзятости, в первую очередь ответим на свои же замечания, используя в качестве информационной базы данные Государственной службы статистики Украины в дополнительной авторской обработке. При использовании относительных величин в анализе возрастной структуры исследователей НАН Украины (рис. 1, ради точности мы отказались от искажающего сглаживания) многие тенденции

36

затушёвываются. Распределения, построенные на данных за близкие годы, объективно оказываются очень похожими: сохраняется как локальный пик в стратах 25–29 и 30–34 лет, так и целое плато из групп старше 55 лет, а провал в стратах 40–44 и 45–49 лет никуда не исчезает. Вместе с тем кривая распределения демонстрирует общий дрейф в сторону старших возрастных групп: за пятилетие наиболее уязвимой стала группа в возрасте не 40–44, а 45–49 лет (в обоих случаях это обусловлено острым дефицитом исследователей 1967–1970 гг. рождения). Исходя из такой конфигурации можно попытаться дать оптимистическое толкование заметному росту доли сотрудников в возрасте 35–39 и 40–44 лет – как пример «распрямления пружины» и «закрывания» проблемного места. Но «распрямление» графически происходит не вверх, а вправо, то есть в НАН Украины неожиданно оказалось повышенное представительство рождённых в 1974–1975 и 1979–1980 годах (локальный социально-демографический феномен), которые, состарившись, перешли в соседние возрастные группы и усилили их количественно. Можно положительно оценить и то, что страта 25–29-летних в целом удержалась в науке, что позволило возрастной группе 30–34 лет достичь максимума в 10,65% от общей численности исследователей. С другой стороны, начали «проваливаться» две самые молодые страты (их значения 2015 года оказались самыми низкими на интервале – соответственно 1,66 и 9,26%), поэтому кадровый резерв для замены современных тридцатилетних сотрудников невелик. Примечателен отрицательный прирост величины структурной доли по всем группам с 45 до 64 лет, что можно истолковать положительно, если следовать тезису о необходимости выравнивания возрастной «середины». Вместе с тем параллельно произошло резкое (с 8,22 до 10,78%) увеличение доли сотрудников в возрасте 65–69 лет, что, на наш взгляд, стало результатом карьерной устойчивости когорты исследователей 1946–1950 гг. рождения.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

Рис. 1. Распределение исследователей НАН Украины по возрастным группам в 2011–2015 гг., % Источник: расчёт автора на основе данных Государственной службы статистики Украины

Чтобы понять, что же кроется за выводами, полученными из анализа относительных показателей, обратимся к информации о динамике численности исследователей НАН Украины по воз-

растным группам в абсолютном измерении (табл. 1). Несложно заметить, что никакого особенного прироста молодых кадров не происходит.

Таблица 1 Распределение исследователей НАН Украины по возрастным группам в 2011–2015 гг., чел. 2011

2012

2013

2014

2015

Изменение в 2015 г. против 2011 г.

Изменение в 2015 г. против 2013 г.

До 25 лет

742

578

484

361

304

-438

-180

25–29 лет

2184

2235

2127

1861

1698

-486

-429

30–34 года

2185

2217

2257

2051

1952

-233

-305

35–39 лет

1586

1699

1761

1697

1719

+133

-42

40–44 года

1384

1420

1409

1347

1390

+6

-19

45–49 лет

1622

1460

1381

1220

1202

-420

-179

50-54 года

2240

2121

1976

1714

1559

-681

-417

55–59 лет

2744

2567

2471

2123

2030

-714

-441

60–64 года

2648

2529

2536

2193

2059

-589

-477

65–69 лет

1787

1954

2065

2079

1956

+169

-109

Год Группа

От 70 лет

2607

2708

2830

2632

2460

-147

-370

Всего:

21729

21488

21297

19278

18329

-3400

-2968

Источник: расчёт автора на основе данных Государственной службы статистики Украины

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

37


И. А. Булкин

При общем снижении численности исследователей за 2011–2015 гг. в 1,19 раза в самой молодой группе сокращение составило 2,44 раза, причём тренд был устойчив при всех годичных наблюдениях. В категории 25–29 лет отрицательное изменение оказалось меньшим (в 1,29 раза), но за ним стоит уход из науки 486 чел., причём только в 2013–2015 годах ушли 429 чел. В категории 30–34 года численность упала только в 1,12 раза, но если сравнить со значением 2013 года, то в 1,16 раза (причина – в куполообразной форме динамики с максимумом в 2013 году). В совокупности за два года (2013– 2015) академия потеряла 914 молодых учёных. Группа исследователей в возрасте 35–39 лет действительно возросла за четыре года (2011–2015) на 133 чел., но в последние годы обнаружила «рваную» динамику с постоянно меняющимся знаком прироста, что затрудняет прогноз будущего изменения. Группа 40–44-летних исследователей, несмотря на ее крайне низкую структурную долю, в абсолютном измерении, напротив, отличается повышенной инерционностью: колебания её численности по модулю минимальны. Представляется, что этот возраст в отечественной научной системе выступает символическим Рубиконом, при переходе через который вопрос о том, оставаться ли далее в науке, приобретает максимальную остроту. Динамика группы 45–49-летних исследователей является «ослабленным» вариантом динамики самой молодой их группы, демонстрируя то же поступательное сокращение с 2011 года. Если в предыдущей страте (40–44 года) прирост за четыре года (2011–2015) составил всего 6 чел., а за последние два года (2013–2015) – 19 чел., то в этой страте – соответственно -420 и -179. Установки исследователей 1966–1970 и 1971–1975 гг. рождения неожиданно оказались противоположными. Второй неожиданностью оказался масштаб провала в возрастных группах 50–54, 55–59 и 60–64 года: за четыре года (2011–2015) они сократились на 1984 чел., причём за последние два (2013–2015) – на 1335 чел., что почти в 1,5 раза превысило численность поки-

38

нувших науку молодых исследователей. Во всех трёх стратах сокращение также началось ещё в 2011 году. Напротив, численность исследователей, родившихся в 1946–1950 годах, несмотря на территориальные и кадровые потери Украины возрастала вплоть до 2014 года, после которого незначительно снизилась, но всё равно осталась большей, чем в 2011–2012 годах. Отсюда следует, что «отцы» (лица 1946–1950 гг. рождения) и «дети» (лица 1971–1975 гг. рождения) продемонстрировали редкую солидарность в своём отношении к научной карьере. В самой старшей возрастной группе пик численности был достигнут в 2013 году, а впоследствии она ощутимо уменьшилась на 370 чел. Таким образом, физического накопления представителей старшего поколения не происходит, а формирование консервативной возрастной структуры стало следствием различий в скорости сокращения численности различных страт исследователей. В 2011–2015 годах лидерами по сокращению являлись самые молодые сотрудники (в 2,44 раза), далее – возрастная группа 50–54 года (в 1,44 раза) и возрастные группы 45–49 лет и 50–59 лет (в обоих случаях – в 1,35 раза). В 2015 году при стабилизированной линии фронта1 рейтинг частично изменился: лидером по сокращению осталась самая молодая группа (цепное сокращение в 1,19 раза), далее – группы 25–29 лет и 50–54 года (в 1,10 раза), и группы 60–64 года и от 70 лет (в 1,07 раза). В группах от 35 до 49 лет цепные изменения в 2015 году оказались минимальными. Помимо группы молодых исследователей, группы сорокалетних являются самыми малочисленными и существенных резервов сокращения, скорее всего, уже не имеют. Именно эти тенденции привели к тому, что темп роста среднего возраста исследователей НАН Украины затормозился: если в 2006 году он равнялся 49,18 лет, то в 2011 году – 50,22 лет, а в 2015 году достиг 50,94 лет (наивысшее значение наблюдалось в 2014 г. – 51,03 года). 1 Речь о фронте в буквальном, военно-политическом понимании: территория Украины в аспекте размещения научно-технического потенциала в 2015 году была стабильной.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

Сам факт стабилизации значения показателя следует оценить позитивно, но не его уровень. Он не вписывается ни в ранние представления Г. Доброва, ни в поздние. В 2015 году доля исследователей НАН Украины в возрасте от 60 лет в общей численности составила 35,33%. При этом в 76 научных организациях и предприятиях НАН Украины их доля была меньше 30%, а в 105 – больше 30%. В 65 организациях она была не меньше 40%, в 27 – не меньше 50%, а в 15 – превысила 60%. В 2006 году доля работающих пенсионеров (мы не учитываем обстоятельство более низкого пенсионного возраста у женщин, поэтому значения немного занижены) равнялась 26,25%, в 2011 – 32,41%, а в 2013 – 34,89%, то есть её динамика характеризовалась затухающим ростом (рекордное значение в 35,81% также было достигнуто в 2014 году). Если следовать логике А. Поповича и Е. Кострицы, то сложившиеся в текущем десятилетии пропорции уже не способствуют реализации творческого потенциала исследователей на уровне НАН Украины, а целесообразность сотрудничества исследователей допенсионного возраста с научными пенсионерами стала сомнительной. Иначе получается, что критериальная планка авторами установлена произвольно. Также произошло насыщение и по доле молодых исследователей (до 35 лет), причём пиковое значение в 23,52% было достигнуто в 2011 году, а за последующие четыре года оно поступательно (!) снизилось до 21,57%. Поэтому даже локальные положительные сдвиги по отдельным возрастным стратам молодых исследователей общей картины не меняют: научной молодежи в НАН Украины совершенно недостаточно. Начиная с 2006 года её всегда было меньше, чем работающих научных пенсионеров, а в 2015 году соотношение пожилых и молодых достигло 1,64:1. Заслуживает внимания и сопоставление численности пожилых исследователей и представителей среднего поколения как основной рабочей силы любой научной системы. Если в 2006 году на долю пяти возрастных страт (с 35 до 60 ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

лет) приходилось 52,56% исследователей, то в 2014 году она упала до 42,02%, а в 2015 году незначительно поднялась до 43,10%. Соотношение исследователей пожилого и среднего возраста выросло с 0,5:1 в 2006 до 0,85:1 в 2014 году, снизившись в 2015 году до 0,82:1. Назревает ситуация, когда численности исследователей среднего возраста будет не хватать для физического замещения пожилых исследователей, ибо именно в группе исследователей среднего поколения сокращение оказалось максимальным, хотя речь идёт о сопоставлении пяти возрастных групп исследователей среднего возраста и только трёх групп пожилых исследователей. Поэтому ниже, при анализе состояния дел в конкретных научных организациях мы будем оперировать тремя основными возрастными группами исследователей – молодых, среднего возраста и пожилых посредством двух показателей – отношения численности пожилых к молодым (П/М) и отношения численности пожилых к среднему поколению (П/С). Первое соотношение назовём индикатором стратегического обновления организации, второе – индикатором устойчивости организации. В обоих случаях, чем ниже значения индикаторов, тем лучше с точки зрения обеспечения долговременного пропорционального развития её кадрового потенциала в возрастном аспекте. Теоретически значения индикаторов могут варьировать от нуля (отсутствие пожилых исследователей) до бесконечности (отсутствие исследователей молодого и среднего возраста), поэтому поле возможных вариантов (рис. 2) разобьём по двум эвристически выбранным количественным критериям – равенству индикаторов 1,0 и 1,5. Комбинируя значения двух индикаторов, соотнесенные с этими величинами, получаем 9 кластеров. Разумеется, величина шага при формировании критериальной базы может быть выбрана и другой, например 1,0 и 2,0, но мы исходили из того, что полуторное соотношение (3 к 2 – из ряда чисел Фибоначчи) уже обнажает проблему кадрового

39


И. А. Булкин

замещения, а увеличение числа комбинаций (например, при установлении трёх рубежей в 1,0, 1,5 и 2,0) резко усложняет задачу интерпретации получаемых шестнадцати вариантов. Нами предлагается следующая семантика кластеров: Кластер № 1. Численность пожилых исследователей ниже численности как молодых исследователей, так и исследователей среднего возраста. Мера превышения может быть любой. Организации с таким кадровым профилем при абстрагировании от других факторов однозначно жизнеспособны в стратегической перспективе. Кластер № 2. Численность исследователей среднего возраста превышает представительство пожилых, но имеется дефицит молодых кадров, которые уступают численности пожилых исследователей не более чем в 1,5 раза. Ситуация – неидеальна, но вполне жизнеспособна при введении в действие специальной программы мотивации научной занятости для молодёжи. Кластер № 3. Численность пожилых исследователей больше чем в 1,5 раза превышает представительство молодых, но при этом уступает представительству исследователей среднего поколения. Приемлемым такое положение можно квалифицировать только в краткосрочной перспективе, поскольку имеющийся запас кадров средних лет позволяет

компенсировать убытие пожилых, но не решает вопрос о будущем организаций, когда потребуется замещать нынешних исследователей среднего возраста. Кластер № 4. Численность исследователей среднего возраста уступает представительству пожилых не более чем в 1,5 раза, при этом пожилых исследователей меньше, чем молодых. Умеренный дефицит исследователей среднего возраста может быть компенсирован старением молодых исследователей, а для компенсации постепенного (неодномоментного) выбытия пожилого поколения численность среднего поколения остаётся удовлетворительной. Для организаций с длительным сроком существования такая пропорция крайне редка и свидетельствует о неожиданно возникших форс-мажорных обстоятельствах. Кластер № 5. Численность пожилых исследователей не более чем в 1,5 раза превышает как представительство молодых исследователей, так и исследователей среднего возраста. Дефицит молодых исследователей и исследователей среднего возраста является уже существенной преградой для стабилизации кадровой пропорции, что поднимает вопрос об избирательном увольнении работающих научных пенсионеров ради изменения соотношения либо в сторону семантики Кластера № 2, либо Кластера № 4, то есть сохраняется поливариантность выбора.

П/М 

Кластер № 3

Кластер № 6

Кластер № 9

1,5

Кластер № 2

Кластер № 5

Кластер № 8

1,0

Кластер № 1

Кластер № 4

Кластер № 7

0

1,0

1,5

П/С

Рис. 2. Систематика поля вариантов структуры кадрового потенциала в возрастном аспекте Источник: авторская разработка

40

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

Кластер № 6. Численность пожилых исследователей более чем в 1,5 раза превышает представительство молодых, но из-за значительного представительства кадров среднего поколения превосходит эту категорию не более чем в 1,5 раза. Вследствие острого дефицита молодых такие организации ограниченно жизнеспособны в стратегической перспективе и нуждаются в увольнении части научных пенсионеров с целью достижения пропорции по семантике Кластера № 2. Кластер № 7. Численность пожилых исследователей более чем в 1,5 раза превышает представительство исследователей среднего возраста, но из-за значительного представительства молодых кадров не превосходит эту категорию исследователей. Уникальная структура с острым дефицитом кадров среднего возраста. Жизнеспособность таких организаций обычно поддерживается кооперацией через целое поколение, но для обеспечения преемственности в ближайшей перспективе должна быть поддержана увольнением части пенсионеров для нормализации их соотношения с исследователями среднего возраста по семантике Кластера № 4. Кластер № 8. Численность пожилых исследователей более чем в 1,5 раза превышает представительство исследователей среднего возраста, но превосходит численность молодых не более чем в 1,5 раза. Такие организации ограниченно жизнеспособны и нуждаются в увольнении очень значительной части работающих научных пенсионеров с целью достижения пропорции по семантике Кластера № 4. Кластер № 9. Численность пожилых исследователей более чем в 1,5 раза превышает представительство как исследователей среднего возраста, так и молодых исследователей. Мера превышения не ограничена сверху. Такие организации в стратегической перспективе нежизнеспособны и нуждаются в реструктуризации с образованием новой организации с возрастной структурой кадров, соответствующей как минимум семантике Кластера № 5. ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

Современная НАН Украины при её недифференцированном рассмотрении оказывается в Кластере № 3, хотя ещё в 2006 году она находилась в Кластере № 2, то есть в краткосрочной перспективе кадровая ситуация в НАН Украины является приемлемой. При рассмотрении внутренней структуры НАН Украины обращает на себя внимание выраженная разнородность её элементов, причём не столько в предметно-дисциплинарном, сколько в количественном и функциональном аспекте. Помимо профильных научно-исследовательских институтов в НАН Украины входит целый ряд структур, ориентированных на решение скорее управленческих и координационных задач, чем задач научного характера (например, Южный, Приднепровский и Северо-Восточный научные центры), обособленные специализированные центры и предприятия при крупных институтах (например, СКТБ Института технической механики НАН Украины или Инженерный центр сваривания давлением НТК «Институт электросварки им. Е. О. Патона» НАН Украины), а также организации общеакадемической функциональной направленности (например, Центр научных исследований и преподавания иностранных языков или Львовская национальная научная библиотека). Отдельные государственные предприятия НАН Украины (Межотраслевой научно-технический центр ветроэнергетики Института возобновляемой энергетики НАН Украины и Опытное производство Института химии высокомолекулярных соединений НАН Украины) в 2015 году вообще не имели исследователей, хотя проводили прикладные исследования и разработки. В 31 организации численность исследователей не превысила 10 чел. – нормированной минимальной величины научного отдела в НАН Украины, а в семи организациях было всего по одному исследователю. С учётной точки зрения и такие структуры заслуживают включения в выборку, но с научно-политической точки зрения это не совсем целесообразно. Дело в том, что они либо не совсем самостоятельны в

41


И. А. Булкин

научном смысле, будучи привязанными к деятельности материнской организации, либо их деятельность обусловлена соображениями общесистемного (система – НАН Украины в целом) характера и, следовательно, предложения о кадровой оптимизации в их адрес не являются актуальными. К примеру, опытному производству при институте собственные исследователи могут быть и не нужны ввиду его кооперации с институтскими исследователями, а Центр преподавания иностранных языков является уникальной структурой, необходимой для функционирования аспирантуры, поэтому вопрос об его существовании должен решаться в принципе – из представления о функциях НАН Украины, а не на основе анализа возрастного профиля исследователей НАН Украины. Оптимизировать Инновационный центр НАН Украины (учреждение с шестью исследователями и крайне неестественным для инноваторства средним возрастом в 71 год) тоже бессмысленно: профиль его деятельности имеет слишком выраженный административный уклон. Помимо упомянутых выше предприятий, не имевших исследователей, в 2015 году молодые исследователи отсутствовали в 20 организациях НАН Украины, а представители среднего поколения отсутствовали в девяти. Все эти организации представляли собой микроструктуры с общей численностью исследователей до 10 чел. Поэтому мы предлагаем «отсечь» от совокупности организаций и учреждении НАН Украины структуры с численностью исследователей менее 10 чел., оставив в ней лишь профильные исследовательские организаций, имевшие в последние годы значительную численность исследователей. «Отсечение» необходимо, чтобы исключить из совокупности те организации, к которым реализуемый в статье подход к оптимизации возрастной структуры не вполне применим из научно-политических соображений. Но при этом в выборке остаются Донецкий ботанический сад НАН Украины как организация-эвакуант, по объективным причинам потерявшая

42

большую часть своего кадрового потенциала, и Государственный дендрологический парк «Тростянец» НАН Украины – как имеющий чёткую дисциплинарную специализацию и ещё в 2013 году обладавший 11 исследователями. Поэтому ниже при анализе выборки мы ограничимся временным интервалом 2013– 2015 гг., чем проиллюстрируем эволюцию её кадрового потенциала в условиях смены политических элит в Украине. Поскольку средний возраст исследователей в исключенном сегменте в 2015 году (53,8 года) заметно превысил средний в НАН Украины (50,9 года), этот приём, так же как исключение из группы пожилых исследователей работающих женщин-пенсионеров в возрасте до 60 лет (и мужчин до 60 лет), умеренно искажает реальное положение в пользу поколений допенсионного возраста. Так, работающих женщин в возрасте 55–59 лет в 2015 году было 917 чел. или 5% от общей численности исследователей обоих полов, причём величина их доли в трёх годичных наблюдениях оставалась стабильной. Исключенный же сегмент НАН в 2013 году состоял из 29 организаций с 107 исследователями, в 2014 и 2015 годах – соответственно из 26 и 29 организаций с 97 и 99 исследователями. Руководству НАН Украины следует задуматься о целесообразности сохранения фактически целой сети микро-организаций, по суммарному количеству исследователей сравнимой всего лишь с одним небольшим институтом. За два года кадровый профиль этого сегмента перешёл из Кластера № 3 в Кластер № 6 в результате потери девяти человек молодого и среднего возраста и увеличения на одного пожилого. В итоге доля работающих научных пенсионеров возросла в этом сегменте c 40,20 до 44,44%, что намного превысило среднюю величину по НАН Украины (35,33%). Этот сегмент является своего рода аналогом элитной Группы генеральных инспекторов при Министерстве обороны СССР – специального органа, решавшего задачу трудоустройства избыточного армейского генералитета в 1958–1991 годах.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

Территориальные потери Украины на юго-востоке в 2014–2015 годах привели к прекращению функционирования 17 организаций НАН Украины, а четыре организации (Институт прикладной математики и механики, Луганский природный заповедник, Донецкий ботанический сад и исключённый из выборки Донецкий научный центр) удалось эвакуировать, но далеко не сразу привлечь к выполнению научно-технических работ. В НАН Украины продолжались процессы поглощения (например, Института мировой экономики и международных отношений Институтом экономики и прогнозирования), а также создания новых организаций (например, Института химической технологии и промышленной экологии) и возобновления научной деятельности в существующих организациях. Поэтому

с точки зрения участия в процессе реального выполнения работ состав НАН Украины постоянно варьировал. Вследствие отсечения микро-организаций в выборку вошли в 2013 году 166 организаций НАН Украины с 21189 исследователями, в 2014 году – 151 организация с 19180 исследователями и в 2015 году – 153 организации с 18229 исследователями обоих полов. На рис. 3–5 представлены дифференцированные возрастные профили НАН Украины в 2013–2015 годах, рассчитанные на основе предложенных выше индикаторов устойчивости и стратегического обновления организаций. В ячейках под обозначением кластеров представлена информация о количестве организаций и в скобках – о совокупной численности исследователей в них.

П/М 

Кластер 3 39 (4241)

Кластер 6 32 (6433)

Кластер 9 8 (1569)

1,5

Кластер 2 24 (3130)

Кластер 5 9 (866)

Кластер 8 1 (12)

1,0

Кластер 1 53 (4938)

Кластер 4 0 (0)

Кластер 7 0 (0)

0

1,0

1,5

П/С

Рис. 3. Распределение исследователей НАН Украины в 2013 г. Источник: авторская разработка П/М 

Кластер 3 27 (2400)

Кластер 6 33 (7274)

Кластер 9 13 (1357)

1,5

Кластер 2 20 (2363)

Кластер 5 6 (786)

Кластер 8 1 (10)

1,0

Кластер 1 46 (4795)

Кластер 4 4 (151)

Кластер 7 1 (44)

0

1,0

1,5

П/С

Рис. 4. Распределение исследователей НАН Украины в 2014 г. Источник: авторская разработка

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

43


И. А. Булкин

П/М 

Кластер 3 30 (2827)

Кластер 6 30 (7207)

Кластер 9 15 (808)

1,5

Кластер 2 19 (2367)

Кластер 5 5 (344)

Кластер 8 2 (91)

1,0

Кластер 1 50 (4525)

Кластер 4 0 (0)

Кластер 7 2 (60)

0

1,0

1,5

П/С

Рис. 5. Распределение исследователей НАН Украины в 2015 г. Источник: авторская разработка

Отнесение общего возрастного профиля НАН Украины к Кластеру № 3 обусловлено сочетанием весов трёх основных групп организаций – принадлежащих к Кластеру № 1 (включавшему в различные годы 23,3–25,0% всех исследователей), к Кластеру № 3 (12,5–20,0%) и Кластеру № 6 (30,4–39,5%). В совокупности на эти три кластера приходится от 73,7 до 79,7% исследователей, причём в 2015 году их суммарная доля достигла максимума, прежде всего за счёт резкого возрастания доли Кластера № 6 (на 9,18 проц. пункта за два года). В абсолютном измерении за 2014–2015 годы численность исследователей организаций Кластера № 1 сократилась на 413 чел, Кластера № 2 – на 463 чел. Кластера № 3 – на 1414 чел., Кластера № 9 – на 761 чел., а Кластера № 6 – увеличилась на 774 чел. При этом в 2015 году (то есть при более-менее стабильной линии фронта2, когда вместо форс-мажорных определяющими стали экономические обстоятельства) тенденции изменились: основные сокращения произошли в Кластере № 9 (-549 чел.), Кластере № 5 (-442 чел.) и Кластере № 1 (-270 чел.), а в Кластере № 3 обнаружился позитивный прирост в 427 чел., что немного сгладило провал в 2014 году на 1841 чел. во всей системе. НАН Украины имеет очень высокую концентрацию кадрового потенциала – в первой пятёрке организаций в 2015 году было занято 19,4% исследователей академии, поэтому 2

См. пояснение в сноске 1.

44

резкое изменение веса Кластера № 9 стало следствием оптимизационных процедур в Институте проблем материаловедения им. И. Н. Францевича НАН Украины, как раз принадлежащему к числу лидеров (в последние годы в нём трудились 771– 864 исследователей). В 2015 году он перешёл в Кластер № 6, что и обусловило резкий рост веса последнего. Подобная трансформация произошла и вследствие сокращения части лиц пенсионного возраста в Институте теоретической физики им. Н. Н. Боголюбова НАН Украины, Физико-технологическом институте металлов и сплавов НАН Украины и Институте геологических наук НАН Украины. Крайне важным является то обстоятельство, что перемещение научных организаций может происходить не только между соседними, но и между любыми кластерами – в зависимости от характера реализуемой кадровой политики. Поэтому более корректно осуществлять анализ распределения кадрового потенциала НАН Украины не по обезличенным кластерам, состав которых формируется случайным образом, а в привязке к конкретным организациям. Для этого зафиксируем кластерное распределение организаций по состоянию на 2015 год и поставим им в соответствие позиции, которые занимали организации в предыдущие годы. Для отражения возможного «дрейфа» позиций ниже в таблицах введён столбец «тип эволюции», где представлены номера кластеров, в которых после-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

довательно находились организации в 2013–2015 годах. Использование нуля в коде означает, что организация в тот или иной год не выполняла научно-технических работ. Например, Институт пищевой биотехнологии и геномики НАН Украины (табл. 2) в 2013 году находился в Кластере № 5, в 2014 – в Кластере № 4 и в 2015 – в Кластере № 1, чему соответствует код «5-4-1». Такая комбинация свидетельствует об очень активной кадровой политике руководства института, которая привела к формированию практически идеальной возрастной структуры с низким значением усреднённого возраста ис-

следователя (43,33 года), причём это было сделано из достаточно сложных стартовых условий, когда численность работающих пенсионеров превышала исследователей как молодого, так и среднего поколения (семантика Кластера № 5). Инструментом нормализации структуры стало увольнение восьми научных сотрудников пожилого возраста и замещение их пятью молодыми исследователями и четырьмя исследователями среднего возраста. Ниже в табл. 2 приведены и другие организации НАН, которым удалось добиться значений индикаторов стратегического обновления и устойчивости меньше 1.

Таблица 2 Параметры организаций НАН Украины – членов Кластера № 1 в 2015 г. Научная организация

О/У О/М

Тип эволюции

Средний возраст, лет

Институт пищевой биотехнологии и геномики Государственный дендрологический парк «Александрия» Государственный природоведческий музей

0,52

0,63

5-4-1

43,33

0,13

0,08

1-1-1

41,00

0,36

0,17

2-2-1

43,54

Институт народоведения

0,84

0,32

1-1-1

46,24

Институт украиноведения им. И. Крипьякевича Национальный дендрологический парк «Софиевка» Институт биоорганической химии и нефтехимии Отделение полезных ископаемых Института физико-органической химии и углехимии им. А. М. Литвиненко Институт клеточной биологии и генетической инженерии Институт прикладной физики Институт экспериментальной патологии, онкологии и радиобиологии им. Р. Е. Кавецкого Институт гидробиологии Национальная библиотека Украины им. В. И. Вернадского Институт микробиологии и вирусологии им. Д. К. Заболотного Институт физиологии им. А. А. Богомольца

0,52

0,35

1-1-1

45,12

0,75

0,24

1-1-1

44,84

0,71

0,58

1-1-1

46,11

0,37

0,37

1-1-1

43,44

0,56

0,30

2-1-1

44,61

0,64

0,42

1-1-1

46,43

0,95

0,84

2-2-1

48,16

0,91

0,51

2-2-1

48,17

0,90

0,29

2-1-1

46,69

0,96

0,64

1-1-1

46,36

0,68

0,37

1-1-1

45,82

Институт молекулярной биологии и генетики

0,85

0,47

1-2-1

46,93

Институт математики Институт физической химии им. Л. В. Писаржевского Национальный ботанический сад им. Н. Н. Гришко

0,71

0,49

1-1-1

45,99

0,36

0,23

1-1-1

41,40

0,76

0,31

1-1-1

45,79

Институт физиологии растений и генетики

0,69

0,49

1-1-1

46,58

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

45


И. А. Булкин

Продовження табл. 2 Институт органической химии

0,66

0,56

1-1-1

44,28

Донецкий ботанический сад

0,00

0,00

1-1-1

42,00

Луганский природный заповедник

0,00

0,00

1-0-1

40,50

Центр индустриальных проблем развития

0,71

0,36

1-1-1

45,19

Институт региональных исследований 0,14 Институт проблем рынка и экономико-экологиче- 0,64 ских исследований Институт физики конденсированных систем 0,47

0,16

1-1-1

38,65

0,44

1-1-1

46,26

0,26

1-1-1

45,29

Институт экологии Карпат

0,82

0,29

1-1-1

45,71

Криворожский ботанический сад

0,18

0,11

1-1-1

42,58

Институт географии Научно-исследовательский центр «Спасательная археологическая служба Института археологии» Институт Ивана Франко Институт электрофизики и радиационных технологий Институт украинской археографии и источниковедения им. Грушевского Институт востоковедения им. А. Ю. Крымского

0,95

0,75

2-2-1

46,08

0,00

0,00

1-1-1

33,25

0,00

0,00

1-1-1

39,17

0,80

0,53

2-2-1

46,79

0,71

0,25

1-1-1

45,61

Национальный природоведческий музей Международный центр электронно-лучевых технологий Института электросварки им. Е. О. Патона Научно-технический центр панорамных акустических систем Отделение биотехнических проблем диагностики Института проблем криобиологии и криомедицины Институт украинского языка Национальный антарктический научный центр Институт сцинтилляционных материалов Научно-технический комплекс «Институт монокристаллов» Институт экономики и прогнозирования Институт биологии клетки Институт телекоммуникации и глобального информационного пространства Институт демографии и социальных исследований им. М. В. Птухи Институт энциклопедических исследований Институт эволюционной экологии Институт экономики природопользования и устойчивого развития Источник: авторская разработка

46

0,33

0,10

1-1-1

43,14

0,69

0,55

2-1-1

46,81

0,60

0,43

1-1-1

46,73

0,80

0,80

1-4-1

46,57

0,67

0,25

2-1-1

45,85

0,79

0,28

1-1-1

46,18

0,80

0,80

1-1-1

46,86

0,90

0,40

1-1-1

46,24

0,44

0,23

1-1-1

43,52

0,74

0,30

1-1-1

45,09

0,50

0,50

1-1-1

43,05

0,94

0,52

1-1-1

46,25

0,21

0,13

1-1-1

40,89

0,20

0,17

1-1-1

40,17

0,42

0,44

1-1-1

41,95

0,77

0,29

1-1-1

43,96

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

В большинстве случаев организациям, входящим в Кластер № 1, не приходилось осуществлять столь резких шагов по оптимизации кадровой структуры (код «1-1-1»), что свидетельствует о том, что этот вопрос постоянно сохранялся в фокусе внимания их руководителей и решался в оперативном порядке по мере надобности. Кластер № 1, составленный по состоянию на 2015 год, за два предыдущих года лишился 218 исследователей, но при этом потери молодого и среднего поколений составили всего 71 и 17 чел., то есть соответственно 5,14 и 0,72% против уровня 2013 года. Представленные в табл. 2 организации должны обязательно сохраниться при любом варианте реформирования НАН Украины – как обладающие кадровым потенциалом для долгосрочного развития. Этот сегмент может быть расширен представителями соседнего по вертикали Кластера № 2 – как пре-

тендентами на формирование такого потенциала (табл. 3), что подтверждается реализацией вариантов эволюции по типу «2-2-1», «2-1-1» и «1-2-1» в ряде организаций, относящихся к Кластеру № 1. Группу кластеров с удовлетворительным возрастным профилем (на рис. 2 это левый нижний угол) могли бы дополнить представители соседнего по горизонтали Кластера № 4 (незначительный дефицит исследователей среднего поколения при достаточном присутствии молодёжи), но в 2015 году он оказался пустым. Кластер № 3 присоединять к этой группе, на наш взгляд, нецелесообразно, поскольку острый дефицит молодых кадров (как его системообразующий признак) нельзя признать удовлетворительным явлением, особенно при рассмотрении ситуации в перспективе.

Таблица 3 Параметры организаций НАН Украины – членов Кластера № 2 в 2015 г. Научная организация

О/У

О/М

Тип эволюции

Средний возраст, лет

Институт чёрной металлургии им. З. И. Некрасова

1,07

0,82

5-5-2

48,61

Институт химии поверхности им. А. А. Чуйко Институт прикладных проблем механики и математики им. Я. С. Пидстригача Институт морской биологии Физико-химический институт им. А. В. Богатского Институт зоологии им. И. И. Шмальгаузена

1,15

0,72

1-2-2

47,25

1,02

0,52

1-1-2

48,10

1,38

0,86

2-3-2

50,83

1,46

0,95

1-5-2

51,31

1,28

0,47

3-3-2

49,45

Институт истории Украины Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Т. Рыльского Институт технической теплофизики

1,07

0,31

1-1-2

47,30

1,19

0,55

3-1-2

49,44

1,18

0,87

2-2-2

49,48

Институт государства и права им. В. М. Корецкого

1,10

0,49

1-1-2

47,05

Институт археологии

1,03

0,42

2-2-2

47,65

Институт ботаники им. Н. Г. Холодного

1,07

0,56

2-2-2

48,45

Институт биохимии им. А. В. Палладина Институт общей и неорганической химии им. В. И. Вернадского Институт программных систем

1,45

0,55

2-2-2

49,65

1,30

0,83

2-2-2

50,34

1,36

0,86

2-2-2

49,66

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

47


И. А. Булкин

Продовження табл. 3 Украинский языково-информационный фонд

1,33

0,80

6-6-2

49,31

Институт всемирной истории Международный центр «Институт прикладной оптики» Львовская национальная научная библиотека им. В. Стефаника

1,44

0,62

1-3-2

49,05

1,20

0,67

3-2-2

50,20

1,23

0,33

3-2-2

49,14

Источник: авторская разработка

Наиболее радикальные кадровые трансформации произошли и Украинском языково-информационном фонде (в этой небольшой организации три работавших пенсионера были постепенно заменены тремя молодыми исследователями), в Институте чёрной металлургии им. З. И. Некрасова (где были уволены 26 пенсионеров) и в Физико-химическом институте им. А. В. Богатского (в этой средней по величине организации происходили резкие цепные колебания штатной численности со сменой знака). В остальных случаях происходило варьирование либо численностью молодых исследователей (перемещение по цепочке «1-2-3» в различной последовательности), либо кластер не менялся («2-2-2»). За два года организации Кластера № 2 лишились 140 исследователей, однако в относительном измерении потери лиц молодого и среднего возраста оказались выше, чем в Кластере № 1, – соответственно 11,56 и 2,52%. Если в Кластере № 1 на одного молодого исследователя в 2015 году в среднем приходилось 1,78 исследователя среднего возраста лет и 0,68 – пожилых (последнее значение постепенно снижалось), то в Кластере № 2 соотношение составило 1,00:1,98:1,20 при быстром росте веса среднего поколения (ещё в 2013 году пропорция имела вид 1,00:1,80:1,12). Таким образом, дефицит молодых исследователей в организациях Кластера № 2 усугубляется, особенно на фоне представительства среднего поколения, численно растущего относительно пожилого поколения. На выборке всех представленных выше организаций наблюдается умеренная корреляция семантики кластеров и величины среднего возраста исследователя. В Кластере № 1 (максимально

48

насыщенном молодёжью) этот показатель варьирует в диапазоне 38,65–48,17 лет, а в Кластере № 2 (с незначительным дефицитом молодежи) – в диапазоне 47,05–51,31 года, то есть незначительное пересечение имеется, но средневозрастной показатель не может заменить связку из двух нами предложенных показателей. Особенностью сводной группы (из трёх кластеров – № 1, № 2, № 3) является то, что в ней в 2015 году было сконцентрировано 47,42 и 43,46% исследователей НАН молодого и среднего возраста, что заметно превысило её структурную долю по всем исследователям в совокупности (37,60%). С точки зрения величины сокращения во всех возрастных стратах (на 12,06%) характерным признаком этой сводной группы является уменьшение представительства старшего поколения (-167 чел., что составило 17,47% от общего убытия этой возрастной категории исследователей НАН) и, что неожиданно, младшего (-145 чел. или 15,86%). В организациях группы фактически реализовывался курс на сохранение среднего поколения, которое уменьшилось лишь на 46 чел., составив лишь 4,19% от общего убытия исследователей НАН Украины среднего возраста. Рассмотрим противоположную сводную группу кластеров – с неудовлетворительным кадровым развитием (графически это правый верхний угол системы кластеров, представленной на рис. 2). В её составе 47 организаций (против 69 в предыдущей сводной группе), но в их числе немало крупных и очень крупных институтов. В сравнительно небольшом Кластере № 9 (табл. 4) шаги по оптимизации возрастной структуры в большинстве организаций не осуществлялись. Среди

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

исключений эвакуированный из Донецка Институт прикладной математики и механики (код «1-0-9», как иллюстратор вынужденного более чем девятикратного сокращения персонала), Дендрологический парк «Тростянец» (код «3-5-9», как микро-организация, лишившаяся большей части лиц допенсионного возраста) и Институт физики горных процессов («3-6-9», как малая организация-эвакуант, потерявшая более половины сотрудников). Разумеется, к судьбе эвакуантов следует подойти индивидуально (институты естественнонаучного профиля с 10–17 исследователями трудно признать дееспособными), но сама задача привлечения новых кадров так или иначе должна решаться. В Кластере № 9 наблюдались рекордные для НАН Украины значения индикаторов – до 18,0 для индикатора стратегического обновления в Львовском центре Института космических исследований и до 9,5 для индикатора устойчивости в Институте микроприборов НТК «Институт монокристаллов». Учитывая малую размерность этих структур (соответственно, 26 и 24 исследователя), из них уже невозможно выделить

сегмент с приемлемой кадровой структурой, поэтому их следует слить с дисциплинарно близкими организациями. В относительном аспекте Кластер № 9 потерял 19,76% исследователей, но наибольшие сокращения коснулись молодых исследователей (36,32%) и исследователей среднего поколения (29,68%), которое понесло наибольшие потери и в абсолютном исчислении. Если в 2013 году на одного молодого исследователя приходилось 1,83 исследователя среднего возраста и 2,47 пожилых исследователей, то в 2015 году пропорция составила 1,00:2,02:3,66. При этом в шести организациях этого кластера численность пенсионеров даже возросла. Заметим, что валидность показателя среднего возраста коллектива в Кластере № 9 резко падает, поскольку значения варьируются в слишком широком диапазоне 50,85–61,94 года. С другой стороны, мы признаём, что выбранные для кластеризации критериальные значения (0, 1,0 и 1,5) могут выглядеть умозрительными и в будущем будут уточнены. Тем не менее, они не должны быть «плавающими» из-за необходимости сравнивать распределения разных лет.

Таблица 4 Параметры организаций НАН Украины – членов Кластера № 9 в 2015 г. Научная организация

О/У

О/М

Тип эволюции

Средний возраст, лет

Институт импульсных процессов и технологий

1,77

1,95

5-6-9

50,85

Полтавская гравиметрическая обсерватория Института геофизики им. С. И. Субботина

10,00

1,67

6-6-9

61,94

Государственный дендрологический парк «Тростянец»

4,00

2,00

3-5-9

55,86

Институт газа

2,74

1,53

6-6-9

55,51

Институт механики им. С. П. Тимошенко

5,40

1,65

6-9-9

58,43

Институт электродинамики

4,23

1,51

6-6-9

57,10

Институт прикладной математики и механики

1,67

2,50

1-0-9

50,30

Львовский центр Института космических исследований

18,00

2,57

9-9-9

60,65

Институт проблем моделирования в энергетике им. Г. Е. Пухова

4,33

1,63

6-6-9

58,88

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

49


И. А. Булкин

Продовження табл. 4 Институт электронной физики

2,54

1,74

6-9-9

55,49

Институт микроприборов НТК «Институт монокристаллов»

6,33

9,50

9-9-9

62,17

Северо-восточный научный центр

4,00

2,00

6-9-9

57,64

Отделение морской геологии и осадочного рудоформирования

4,75

3,80

9-9-9

60,96

Научно-инженерный центр сварки и контроля в области атомной энергетики Института электросварки им. Е. О. Патона

2,67

8,00

9-9-9

58,25

Институт физики горных процессов Источник: авторская разработка

5,50

2,75

3-6-9

56,47

Кластер № 8 оказался состоящим всего из двух организаций (табл. 5). Поскольку Херсонская гидробиологическая станция является микроорганизацией всего с 10 исследователями, её динамика («5-8-8») стала результатом замены одного исследователя среднего возраста на молодого исследователя, то есть статистически случайным явлением, что

заставляет ещё раз задуматься о количественном критерии отсечения слишком малых организаций. В более крупном Институте транспортных систем и технологий часть исследователей среднего возраста перешла 60-летний порог, а часть молодёжи уволилась, что привело к усилению представительства пожилого поколения. Таблица 5 Параметры организаций НАН Украины – членов Кластера № 8 в 2015 г. О/У

О/М

Тип эволюции

Средний возраст, лет

Институт транспортных систем и технологий

1,40

1,67

5-9-8

51,10

Херсонская гидробиологическая станция

1,00

2,00

5-8-8

47,60

Научная организация

Источник: авторская разработка

Кластер № 6 является самой крупной частью группы организаций с неудовлетворительным кадровым профилем и самым крупным кластером по численности исследователей в последние годы. По состоянию на 2015 год (табл. 6) 14 научных организаций остались в этом кластере, а 14 переместились в него из геометрически соседних кластеров, в том числе четыре – из Кластера № 9 (связь между этими кластерами наиболее сильна, поскольку восемь организаций из Кластера № 9 являются «выходцами» из Кластера № 6). Исключениями по типу эволюции оказались Физико-механический институт им. Г. В. Карпенко (код «1-1-6») и Институт химии высокомолекулярных соединений («26-6»). Физико-механический институт им. Г. В. Карпенко, который является ор-

50

ганизацией средней величины, покинули 29 молодых исследователей и 21 исследователь среднего возраста, а численность исследователей пожилого поколения при этом выросла на 36 (!) чел. Мы не отрицаем теоретическую возможность прецедента, когда прохождение исследователями возрастных рубежей в 35 и 60 лет накладывается именно на 2014-2015 годы, однако его аномальный масштаб свидетельствует о несостоятельности кадрового менеджмента в организации, изуродовавшего ранее де-факто оптимальную возрастную пропорцию. В Институте химии высокомолекулярных соединений характер изменений подобен, но в гораздо меньшем масштабе и связан с потерей 10 исследователей молодого и п’яти – среднего возраста.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

Таблица 6 Параметры организаций НАН Украины – членов Кластера № 6 в 2015 г. Тип эвоСредний люции возраст, лет 1-1-6 51,39

Научная организация

О/У

О/М

Физико-механический институт им. Г. В. Карпенко Институт радиофизики и электроники им. А. Я. Усикова Физико-технический институт низких температур им. Б. И. Веркина Институт проблем регистрации информации Институт общей энергетики Научный центр аэрокосмических исследований Института геологических наук Институт сорбции и проблем эндоэкологии Институт геотехнической механики им. Полякова Институт электросварки им. Е. О. Патона Институт проблем материаловедения им. И. Н. Францевича Институт химии высокомолекулярных соединений Институт теоретической физики им. Н. Н. Боголюбова Физико-технологический институт металлов и сплавов Институт геологических наук Институт геофизики им. С. И. Субботина

1,61

1,07

1,69

1,03

6-6-6

51,35

2,60

1,26

6-6-6

54,02

6,00 2,88

1,03 1,00

3-3-6 3-3-6

55,75 56,46

2,07

1,19

6-6-6

52,57

1,91

1,11

3-5-6

51,66

2,64

1,08

6-6-6

53,87

2,40

1,21

6-6-6

53,73

3,30

1,16

9-6-6

55,80

1,97

1,02

2-6-6

52,47

1,81

1,26

9-6-6

52,35

2,71

1,38

9-9-6

55,14

3,68 4,81

1,49 1,25

6-9-6 3-6-6

55,97 56,85

Институт физики

1,68

1,03

6-6-6

51,86

Институт проблем прочности им. Г. С. Писаренко

2,52

1,48

9-9-6

54,76

Институт металлофизики им. Г. В. Курдюмова Институт гидромеханики Главная астрономическая обсерватория

1,64 4,33 2,94

1,36 1,32 1,31

5-5-6 6-6-6 3-6-6

51,93 57,77 53,41

Институт сверхтвёрдых материалов им. В. Н. Бакуля

2,00

1,20

3-6-6

52,37

Институт проблем математических машин и систем

4,00

1,33

6-6-6

55,63

Институт технической механики

4,13

1,20

6-6-6

56,63

Отделение гидроакустики Института геофизики им. С. И. Субботина Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва Институт проблем безопасности атомных электростанций Национальный научный центр «Харьковский физико-технический институт» Институт угольных энерготехнологий Институт геохимии окружающей среды

1,63

1,30

5-6-6

52,77

2,50

1,39

6-6-6

54,53

3,00

1,17

6-6-6

53,55

2,45

1,40

6-6-6

54,53

3,14 1,58

1,16 1,06

6-6-6 6-6-6

56,21 51,50

1,98

1,05

3-6-6

52,86

Институт ядерных исследований Источник: авторская разработка

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

51


И. А. Булкин

С точки зрения величины сокращения во всех возрастных стратах (на 31,37%) характерным признаком сводной группы из Кластера № 6, Кластера № 8 и Кластера № 9 является уменьшение представительства среднего поколения (-1098 чел., что составило 32,79% от совокупного убытия исследователей НАН Украины этой возрастной категории). Эта сводная группа за два года потеряла 956 чел. пожилого поколения и 914 – молодого, однако из-за изначально меньшего представительства молодых исследователей их относительные потери оказались бóльшими, достигнув 38,18% от их совокупного сокращения в НАН Украины. Из-за ухода 349 молодых исследователей (-19,05% против 2013 года) и 360 исследователей среднего возраста (-10,97%) в этой сводной группе ускоренно растет относительный вес пожилых исследователей: если в 2013 году на одного молодого исследователя приходилось 1,79 исследователей среднего возраста и 2,14 пожилых, то в 2015 год пропорция приняла вид 1,00:1,97:2,50. Строго говоря, численность пожилых исследователей тоже не осталась неизменной (-222 чел.), но против 2013 года она снизилась только на 5,66%, что примерно соответствует мере сокращения молодых исследователей в Кластере № 1 (5,14%). Однако вывод всё равно остаётся неутешительным: в организациях этой сводной группы заместить пожилое поколение исследователями среднего возраста можно только частично, а исследователей среднего возраста молодыми – уже невозможно. Обращает на себя внимание постепенное увеличение относительного веса противоположных групп. Так, доля исследователей в Кластере № 1 и Кластере № 2 в общей численности исследователей НАН Украины в 2013–2015 годах возросла с 34,04 до 37,60%, а исследователей в Кластере № 6, Кластере № 8 и Кластере № 9 – с 42,43 до 44,22%. Таким образом, анализ с использованием индикаторов стратегического обновления и устойчивости показал, что в организациях НАН Украины происходит не только общее сокращение исследова-

52

тельского персонала, но и усиливается их диверсификация по типу реализуемой в них кадровой политики – активной (левый нижний сегмент на рис. 2) и подчёркнуто консервативной (правый верхний сегмент на рис. 2) При этом происходит «вымывание» кадров из четырёх «промежуточных» кластеров (№ 3, № 4, № 5, № 7): всего за два года (2014–2015) их вес упал с 23,52 до 18,17%, а в абсолютном измерении это соответствует полуторному сокращению численности исследователей, причём с немалой начальной базы (с 5010 до 3331 чел.). С точки зрения подхода к решению задачи обеспечения перспективного развития НАН Украины постепенно превращается в систему из двух слабосвязанных сегментов, замыкающих в себе большинство вариантов эволюции кадрового потенциала. В научно-политическом контексте такое упрощение вполне можно истолковать в негативном ключе, но оживление процессов адаптации в научной системе после затянувшегося периода консервации, на наш взгляд, следует приветствовать. К сожалению, толчком к такой трансформации послужили внешние форс-мажорные обстоятельства, что свидетельствует о низкой эффективности механизмов кадрового обновления в НАН Украины в более спокойных условиях. Если на уровне всей НАН Украины «точка невозврата» в плане возможности балансировки численности трёх поколений исследователей уже пройдена, то в её локальном сегменте, олицетворяемом прежде всего организациями Кластера № 1, этому вопросу было найдено удовлетворительное решение. Выводы и перспективы дальнейших исследований. Нам представляется, что показатели возрастного распределения исследователей и тренды их динамики должны найти применение в процедурах предстоящего оценивания организаций НАН Украины. Они в самом буквальном смысле отражают потенциал их развития в привязке к состоянию рабочей силы, причём вес этого аспекта не должен уступать значению прежних научных успехов, которые были получены в совер-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЭВОЛЮЦИЯ ВОЗРАСТНОЙ СТРУКТУРЫ ИССЛЕДОВАТЕЛЕЙ В ОРГАНИЗАЦИЯХ НАН УКРАИНЫ

шенно иных условиях и неочевидно, что могут быть воспроизведены в будущем. Несмотря на авторитет предыдущих поколений при качественной деградации исследовательского корпуса они точно не повторятся. Восстановление кадрового баланса должно осуществляться либо одновременно на всех ступенях административной лестницы НАН Украины (что маловероятно из-за режима её функционирования как элитарного клуба «научных генералов»), либо за счёт делегирования права распоряжения финансовыми ресурсами на суборганизационный уровень. Во втором случае вступят в силу механизмы социальной самоорганизации и вопрос об увольнении части работающих пенсионеров из-за недостатка финансирования потеряет остроту: останутся лица, действительно компетентные для решения конкретных научно-технических задач вне зависимости от их возраста. Этот путь осложнён существованием штатно-окладной системы (статичность структуры, предназначенная для поддержки, прежде всего, функционального контура организации в ущерб отдельным проектам) и представлениями об организации бюджетного процесса в сфере науки (функции надзора за выполнением работ и распределения ресурсов являются прерогативой дирекций организаций). Данные обстоятельства блокируют внутреннюю реструктуризацию организаций НАН Украины. Предпосылкой для восстановления кадрового баланса является создание

возможностей для реструктуризации на уровне всей НАН Украины путём разрыва связи между пребыванием в «элитарном клубе» и руководством научными организациями. Поскольку директора-академики объективно имеют бóльшие возможности в получении бюджетных ресурсов для своих институтов, развитие фронта исследований (что при разумной реализации и обеспечило бы возрастной баланс), как и в прежние времена, остаётся заложником иерархических манипуляций в среде членов НАН Украины. Поэтому целесообразным было бы преобразование НАН Украины в сеть государственных лабораторий с отказом от целевой бюджетной поддержки «ареопага» академиков, который ввиду своей «кастовости» не имеет ничего общего с современной рыночной экономикой. Даже при использовании членов НАН Украины в качестве добровольных консультантов органов государственной власти независимая оплачиваемая экспертиза может обойтись дешевле, чем их пожизненное содержание. Разумеется, сам «элитарный клуб» может продолжить своё существование, но как общественное объединение граждан. Это их конституционное право. При анализе дисциплинарного профиля организаций, входящих в различные кластеры, возникает вопрос о влиянии гендерного фактора на возрастное распределение кадрового потенциала в НАН Украины, который будет специально освещён в следующей статье.

1. Патон Б. Є. Підсумки діяльності Національної академії наук України у 2015 році та основні напрями її подальшої роботи (тези доповіді на сесії Загальних зборів НАН України 14 квітня 2016 року) / Б. Є. Патон // Наука та наукознавство. – 2016. – № 2. – С. 3–13. 2. Попович О. С. Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації / Під. ред. Б. А. Маліцького. – К. : Фенікс, 2005. – 246 с. 3. Кавуненко Л. П. Г. М. Добров та питання спадкоємності у наукознавстві / Л. П. Кавуненко, Т. В. Гончарова // Наука та наукознавство. – 2009. – № 1. – С. 9–23. 4. Булкін І. О. Особливості вікової структури наукових кадрів НАН України як провідного елемента наукової системи країни / І. О. Булкін // Наука та наукознавство. – 2016. – № 2. – С. 50–61. 5. Грачёв О. А. «Кремниевая долина на Днепре». Интервью [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.youtube.com/watch?v=x_SKtEWV604. 6. Савельев А. А. Молодёжь в науке. 1990-е годы: социологическое исследование / А. А. Савельев, Б. А. Малицкий, В. И. Оноприенко. – Киев : ЦИПИН им. Г. М. Доброва, 2000. – 48 с. ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

53


И. А. Булкин

7. Бублик С. Г. Віковий чинник дослідницького потенціалу науки / С. Г. Бублик // Проблеми науки. – 2005. – № 2. – С. 9–15. 8. Аналіз анкетування молодих вчених у 2015 р. / С. О. Жабін, О. П. Казьміна, О. С. Вашуленко та ін. // Наука та наукознавство. – 2016. – № 2. – С. 62–77. 9. Добров Г. М. Наука о науке. Введение в общее науковедение / Г. М. Добров. – М. : Наука, 1966. – 271 с. 10. Попович О. С. Зміни вікової структури кадрового потенціалу української науки / О. С. Попович, О. П. Костриця // Наука та наукознавство. – 2015. – № 4. – С. 52–66. 11. Малицкий Б. А. Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность / Г. М. Добров, В. Е. Тонкаль, А. А. Савельев и др. – К. : Наукова думка, 1987. – 347 с. 12. Грига В. Ю. Оцінка стану наукових кадрів України: віковий аспект / В. Ю. Грига, О. С. Вашуленко // Наука та наукознавство. – 2013. – № 1. – С. 38–46. 13. Попович А. С. Эволюция возрастной структуры научных кадров Украины, России и Беларуси после 2000 года / А. С. Попович, Е. П. Костица // Наука та наукознавство. – 2016. – № 2. – С. 40–49. Получено 06.10.2016 І. О. Булкін

Еволюція вікової структури дослідників у організаціях НАН України Пропонована стаття є внеском у дискусію про методи оптимізації вікової структури дослідників НАН України в умовах різких бюджетних обмежень. Окрім статистичного аналізу динаміки вікової структури дослідників автором розроблено оригінальний метод оцінювання їх вікової структури, який апробовано на масиві наукових організацій НАН України. Метод ґрунтується на оцінюванні співвідношення трьох основних вікових груп дослідників (молодих, середнього віку та похилого віку) з використанням двох індикаторів – відношення чисельності дослідників похилого віку до чисельності молодих і відношення чисельності дослідників похилого віку до чисельності дослідників середнього віку. Перше відношення названо індикатором стратегічного оновлення організації, друге – індикатором сталості організації. Чим нижче значення цих індикаторів, тим більш сприятливими є перспективи розвитку кадрового потенціалу НАН України у віковому аспекті. Поле можливих варіантів значень індикаторів визначено за двома кількісними критеріями – 1,0 і 1,5. Шляхом комбінування двох індикаторів для трьох вікових груп дослідників сформовано 9 кластерів, що відображають можливі варіанти вікової структури дослідників. Їх застосовано для аналізу вікової структури дослідників НАН України в цілому і в групах інститутів НАН України. Аналіз виконано за даними Державної служби статистики України за 2011–2015 рр. Пересування НАН України в цілому та її інститутів між кластерами характеризує тип еволюції вікової структури дослідників залежно від кадрової політики, яка в них проводиться. Аналіз показав, що в організаціях НАН України не тільки скорочується чисельність дослідників, а й посилюється диверсифікація самих організацій за віковою структурою дослідників залежно від кадрової політики, яку вони реалізують, – активної чи підкреслено консервативної. Ключові слова: Національна академія наук України, вікова група, дослідники, молоді дослідники, дослідники середнього віку, дослідники похилого віку, індикатор, кластер, зведена група кластерів.

54

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


УДК 001.85; 316.774 (070)

Л. Р. Головащенко, Л. О. Хоменко, В. П. Бодеко, С. І. Примаченко

Моніторинг публікацій у вітчизняних ЗМІ з проблем науки та діяльності НАН України, а також інформаційної активності вчених НАН України за період 2009–2013 рр. За результатами моніторингу статей про науку у вітчизняних ЗМІ за 2009–2013 роки оцінено потенціал вітчизняних ЗМІ у формуванні соціально значущого образу науки та науково-технічної діяльності НАН України. Висвітлено методологію моніторингу. Надано результати аналізу даних щодо тематики публікацій у вітчизняних ЗМІ з проблем науки та діяльності НАН України (рейтинг періодичних видань за кількістю статей, присвячених проблемам науки та діяльності НАН України, рейтинги тематичних рубрик за публікаціями у вітчизняних ЗМІ), інформаційної активності академіків та членів-кореспондентів НАН України у вітчизняних ЗМІ, змістових характеристик публікацій. За даними моніторингу визначені відділення НАН України з найбільшою інформаційною активністю у вітчизняних ЗМІ. Ключові слова: моніторинг, вітчизняні засоби масової інформації, Національна академія наук України, інформаційна активність, академіки НАН України, члени-кореспонденти НАН України.

Вступ. Наведені у статті результати моніторингу є продовженням аналогічних досліджень, які розпочалися ще у 90-х роках і відображені у звітах, статтях [1], аналітичних записках до керівництва Президії НАН України та є складовою частиною циклу публікацій з проблем популяризації науки в ЗМІ [2]. Ці дослідження досі є актуальними і цікавими, оскільки питання формування взаємовідносин науки та ЗМІ залежить не лише від активності самих науковців, а й від державної політики, яка останнім часом різко змінюється, та рівня інноваційного розвитку суспільства та його довіри до науки. На думку дослідників, відверта дискусія у вітчизняних ЗМІ про стан наукової сфери є свідченням демократичного © Л. Р. Головащенко, Л. О. Хоменко, В. П. Бодеко, С. І. Примаченко, 2016 ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

підходу керівництва НАН України до реформування академічної науки та перспектив її подальшого розвитку. Головна мета статті – привернути увагу наукової спільноти до важливості питання популяризації проблем науки у вітчизняних ЗМІ. Вважаємо, що це допоможе активізувати ту частину науково-академічної спільноти, яка зацікавлена в збереженні свого авторитета в суспільстві, намагається залучити молодь до своїх лав і спонукати журналістів до адекватного висвітлення проблем науки. Зусилля щодо розширення контактів науки з вітчизняними ЗМІ (і опосередковано – з громадськістю) можна ототожнити з деякими аспектами т. зв. publiс relations (PR). Допоміжна мета статті – запропонувати результати моніторингових досліджень керів-

55


Л. Р. Головащенко, Л. О. Хоменко, В. П. Бодеко, С. І. Примаченко

никам наукових підрозділів як робочий матеріал для вироблення нових ефективних управлінських рішень з проблем взаємодії «наука – ЗМІ» та нових методів самоствердження науки у сучасному суспільстві. Методологічні аспекти. За результатами моніторингу статей про науку у вітчизняних ЗМІ за 2009–2013 роки, який проводився в рамках підрозділу «Здійснення моніторингу публікацій у вітчизняних ЗМІ з проблем науки та діяльності НАН України, а також інформаційної активності вчених НАНУ» наукової теми відділу «Дослідження проблем трансформації наукового потенціалу НАН України з урахуванням кризових явищ в економіці України» [3], було оцінено потенціал вітчизняних ЗМІ у формуванні соціально значущого образу науки та науково-технічної діяльності НАН України. Також було узагальнено дані, які відображають: а) роль ЗМІ у формуванні громадського та культурного іміджу НАН України; б) активність представників академічного співтовариства у формуванні соціально значущого образу науки у суспільстві. Під час проведення бібліографічного аналізу та моніторингу відображення проблем науки та діяльності НАН України в провідних друкованих вітчизняних ЗМІ вивчалися матеріали 27 вітчизняних ЗМІ з 2009 по 2013 роки з метою отримання таких результатів: - визначення показників відображення тематики, пов’язаної з діяльністю НАН України, і розрахунок загальних рейтингів періодичних видань, що публікували відповідні матеріали протягом зазначеного періоду; - виділення до 10 періодичних видань, що лідирують за кількістю статей з наукової тематики («видань-лідерів»); - визначення показників інформаційної активності академіків та членів-кореспондентів НАН України

56

(з динамікою за роками); - визначення деяких змістових характеристик інформаційної активності академіків та членів-кореспондентів НАН України в ЗМІ (з динамікою за роками); - визначення показників інформаційної активності у вітчизняних ЗМІ академіків та членів-кореспондентів НАН України за відділеннями НАН України. В середньому протягом року оброблялося близько 3800 номерів газет, з яких до 1000 статей, а в останні два роки (2012–2013) – до 1300–1500 статей було відібрано для проведення бібліографічного аналізу з проблем науки. Кількість статей за роками є такою: 2009 рік – 625 статей; 2010 – 900 статей; 2011 – 1300 статей; 2012 – 1135 статей; 2013 – 1500 статей. Аналіз такого масиву дозволяє виявити достатньо достовірні тенденції у висвітленні проблем науки у вітчизняних ЗМІ та оцінити публікаційну активність вчених НАН України. Важливо врахувати, що частота, рівень та характер тематики й змісту публікацій можуть розглядатися як важливі індикатори статусу науки і наукового співтовариства в сучасному українському суспільстві. Для кращого відображення позиції державних і громадських структур щодо науки необхідно також брати до уваги кількість та особливості публікацій у державних (у т. ч. урядових) та недержавних (неурядових) ЗМІ. Аналіз тематики публікацій у вітчизняних ЗМІ, присвячених проблемам науки та діяльності НАН України. Проведений аналіз дозволив визначити загальні показники відображення у вітчизняних ЗМІ тематики, пов’язаної з діяльністю НАН України. В результаті ранжування газетних видань за рейтингом статей з наукової тематики та проблем взаємодії науки із суспільством отримано результати, надані в табл. 1.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


МОНІТОРИНГ ПУБЛІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ З ПРОБЛЕМ НАУКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ НАН УКРАЇНИ, А ТАКОЖ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ВЧЕНИХ НАН УКРАЇНИ ЗА ПЕРІОД 2009–2013 рр.

Таблиця 1 Рейтинг періодичних видань за кількістю статей, присвячених проблемам науки та діяльності НАН України (2009–20013 рр.) Назва видання 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Урядовий кур’єр Голос України Світ День Дзеркало тижня Комсомольская правда 2000 Демократична Україна Сегодня Факты и комментарии Освіта України

Кількість публікацій та рейтинги за роками 2009 65 (2) 44 (5) 60 (4) 42 (6) 76 (1) 30 (7) 61 (3) – 27 (8) – –

Дані табл. 1 вказують на збільшення загальної кількості статей з проблем науки в усіх представлених виданнях, але якщо за попередній період моніторингу (2004–2008) безумовними «лідерами» були державні видання «Голос України» та «Урядовий кур’єр», то починаючи з 2010 року безумовним і послідовним «лідером» стає газета «День». Зважаючи на це ми можемо констатувати, що кількісні показники публікацій є відображенням редакційної політики цієї газети – створення постійної рубрики (про історію України), залучення до співпраці вчених (у тому числі науковців з установ НАН України), надання можливості вченим висловлювати свою думку з проблемних питань на її сторінках. У 2012–2013 роках у рамках обговорення проекту Закону України «Про освіту» на сторінках преси розгорнулась дискусія з широкого кола питань. Лідером з цієї тематики стала газета «Освіта України», що дозволило їй посісти 6 місце у рейтингу за 2013 рік. Постійну інформаційну підтримку науковці мають від спеціалізованого науково-інформаційного видання «Світ». У рейтингу воно посідає 3–4 місце. Державні ЗМІ «Голос України» та «Урядовий кур’єр» також збільшували кількість публікацій з проблем науки, що дозволяло сподіватися на підтримку розвитку сектору ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

2010 87 (2) 62 (8) 70 (5) 105 (1) 75 (3) 71 (4) 41 (7) 16 (8) – 20 (9) –

2011 182 (1) 115 (2) 84 (5) 154 (2) 77 (6) 106 (3) 58 (7) – – 57 (8) –

2012 132 (2) 105 (4) 128 (3) 141 (1) 81 (5) 77 (6) 38 (8) 31 (9) 54 (7) 27 (10) –

2013 215(2) 187(3) 120(4) 219(1) 96(5) 84(7) 63(10) 27(-) 81(8) 49(11) 94(6)

науки з боку держави. У рейтингу ці видання посідають 2–3 місце. З метою об’єктивного підходу до питання відображення проблем науки у вітчизняних ЗМІ потрібно підкреслити особисту роль самих учених, зокрема представників НАН України, у відстоюванні позицій науки в суспільстві та захисті власних інтересів. Так, декілька разів на рік висловлювали свою думку у вітчизняних ЗМІ академіки НАН України В. Локтєв, А. Наумовець, Я. Яцків. Вони були активними учасниками дискусії з питань місця науки та наукового світогляду в суспільстві, висвітлювали критичні погляди на політику держави щодо розвитку наукової сфери України. Значну увагу питанням популяризації науки у ЗМІ приділяє президент НАН України Б. Є. Патон. Про це свідчать його статті та низка інтерв’ю, наданих журналістам, реплік та повідомлень, надрукованих як у вітчизняних, так і в закордонних періодичних виданнях (у т. ч. в газеті «Поиск»). Вважаємо за доцільне звернути увагу на декілька інтерв’ю, надрукованих вітчизняними ЗМІ протягом 2011–2013 років: «Політики не повинні ігнорувати пропозиції вчених», газета «Демократична Україна», 15.04.2011, № 15, с. 10. «Екологічна «ємність» Землі не безмежна: сьогодні небезпека піднялась на весь зріст», газета «День», 20.04.3011, № 70, с. 1, 6.

57


Л. Р. Головащенко, Л. О. Хоменко, В. П. Бодеко, С. І. Примаченко

«Наука стане пріоритетом – без цього Україна не матиме майбутнього, на яке заслуговує», газета «Урядовий кур’єр», 06.08.2011, № 143, с. 7. «Мрію, щоб наука стала основою нашого життя і руху вперед для України», газета «Голос України» 26.11.2011, № 223, с. 9. «Ми перші у світі починаємо зварювати людські кісті», газета «Демократична Україна», 25.11.11, № 47, с. 19. «Академическая форма науки полностью себя оправдывает», газета «Поиск», листопад 2011, № 46, с. 23. «Велика українська енциклопедія сприятиме поступу нашого суспільства», газета «Урядовий кур’єр», 17.01.2013, № 10, с. 1, 7. «Держава повинна всіма засобами своєї політики стимулювати попит на наукову продукцію та інновації з боку бізнесу», газета «Світ», № 1–2, с. 2–3. «Достояние республики», газета «Поиск», листопад 2013, № 45, с. 10. «Треба працювати та жити», газета «Голос України», 27.11.2013, № 2, с. 10–11. «Вчений повинен бути високоморальним і чесним. Чесним перед наукою і перед суспільством», газета «Світ», листопад, 2013, № 43–44, с. 2–3. «За незалежної України на кожну гривню державної підтримки інновацій Інститут електрозварювання повернув до держбюджету понад 4 гривні», газета «Урядовий кур’єр», 27.11.2013, № 219, с. 6–7. В цих публікаціях порушується широке коло питань: від професійних здобутків та новітніх технологій вчених Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України до світоглядних та ідеологічних аспектів розвитку науки; від перспектив НАН України до взаємодії науки із владою. Досліджуваний період (2009–2013 роки) характеризується значною публікаційною активністю вчених, насамперед НАН України, у вітчизняних ЗМІ. В цей період було надруковано багато статей вчених, державних діячів, сторонніх спостерігачів, які висловлювали свої думки та ставлення стосовно подальшого розвитку та реформування науки, зокрема НАН України. Пропозиції були від радикальних (вимоги докорінних структурних змін) до консервативних (пов’язаних із визначенням можливості реформування НАН України

58

за умови її збереження як координаційної інституції щодо розвитку фундаментальної науки). Слід відзначити багато спільного в баченні основних проблем науки в Україні у всіх авторів публікацій незалежно від того, яку позицію вони висловлювали стосовно реформування НАН України та підвищення ефективності наукової системи України – радикально-реформістську чи помірковано-консервативну. За результатами аналізу публікацій за 2012–2013 роки основні проблеми стосуються як стратегічних, так і тактичних аспектів функціонування науки в українському суспільстві: - проблеми місця і ролі науки в суспільно-економічному та культурному розвитку, пов’язані зі стратегією розвитку науки в Україні; - проблеми, пов’язані з відсутністю цілісної державної політики у науковій сфері, зокрема інноваційної моделі економічного розвитку; - проблеми, пов’язані з інноваційною інфраструктурою; - проблеми, пов’язані з фінансуванням науки, із залученням та використанням бюджетних коштів, інституцій, грантів; - проблеми, пов’язані з матеріальнотехнічною базою наукових досліджень; - проблеми, пов’язані з інтеграцією науки і освіти; - проблеми, пов’язані з кадровим складом української науки та НАН України; - критичні зауваження на адресу керівництва НАН України Протягом 2012 року за наведеною тематикою у вітчизняних ЗМІ було надруковано близько 30 статей, серед яких 7 статей містять критичні зауваження на адресу учених, внутрішньої політики НАН України, яка нібито не в змозі налагодити ефективний процес отримання наукових результатів. Інші 23 публікації мають характер конструктивної критики, коли автори демонструють розуміння всієї глибини проблем наукової сфери (ставлення держави до проблем науки, в т. ч. мізерне фінансування та відсутність зацікавленості у провадженні наукових результатів українських учених усередині країни) та пропонують своє бачення виправлення ситуації в науковій сфері.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


МОНІТОРИНГ ПУБЛІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ З ПРОБЛЕМ НАУКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ НАН УКРАЇНИ, А ТАКОЖ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ВЧЕНИХ НАН УКРАЇНИ ЗА ПЕРІОД 2009–2013 рр.

У табл. 2 наведено показники публікацій з проблем НАН України та публікацій

критичної спрямованості як з проблем науки, так і на адресу НАН України: Таблиця 2 Показники публікацій про діяльність НАН України у вітчизняних ЗМІ (2009–2012 рр.)

Рік

2009 2010 2011 2012 2013

Публікації з проблем НАН України та публікації критичної спрямованості з проблем науки в Україні та на адресу НАН України Критичне ставлення до політиКритичне ставлення до вчених ки влади з питань розвитку та керівництва НАН України науки України кількість % кількість % кількість % 173 27,6 70 11,5 10 1 178 18,6 38 5,5 5 0,5 135 10,3 50 3,8 25 1,9 100 8,8 23 2 7 0,6 125 11,4 50 3,4 8 0,5

Цікаві результати також отримано в результаті аналізу та розподілу публікацій за суспільно значущими тематичними

напрямами, які були ранжировані за рейтингом (табл. 3).

Таблиця 3 Рейтинги тематичних рубрик за публікаціями у вітчизняних ЗМІ (2009–2013 рр.) Тематичні рубрики

Діяльність та внутрішній інституційний розвиток НАН України, в т. ч. питання її можливої реорганізації; реорганізація української науки в цілому Перспективний розвиток вітчизняної та світової науки; нові напрями наукового пошуку; нові відкриття

Кількість публікацій та рейтинги за роками Загаль2009 2010 2011 2012 2013 ний рейтинг 173 (1) 178 (1) 135 (1) 100 (1) 125 (1) 1

71 (2)

63 (2)

69 (2)

91 (2)

61 (3)

2

Роль науки в розв’язанні екологічних питань, особливо у зв’язку з чорнобильською тематикою

65(3)

58 (3)

33 (4)

58 (4)

56 (4)

4

Взаємодія науки та освіти; проблеми статусу та розвитку вузівської науки

31(4)

53 (4)

57 (3)

69 (3)

84 (2)

3

Взаємодія науки й суспільства, роль держави в розвитку наукових досліджень, питанням практичної співпраці НАН України з урядом

3(14)

4 (14)

18 (8)

13 (4)

11 (7)

5

Взаємодія науки та економіки Роль науки у вдосконаленні медичних технологій та методик Ювілеї вчених і наукових установ, нагороди та премії за наукову діяльність Конференції, симпозіуми

13 (9) 23 (6)

19 (9) 27 (6)

17 (9) 15 (10)

18 25 (8)

26 (8) 25 (10)

10 9

28 (5)

26 (7)

23 (7)

36 (5)

28 (7)

7

18 (8)

40 (4)

27 (5)

37 (4)

38 (5)

5

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

59


Л. Р. Головащенко, Л. О. Хоменко, В. П. Бодеко, С. І. Примаченко

Продовження табл. 3 Власна інноваційна діяльність Міжнародне співробітництво у галузі наукових досліджень

8 (12) 9 (11)

29 (5) 25 (6) 13 (10) 15 (10)

Місце української науки та технологій в дослідженні космосу Роль науки у вдосконаленні видобувних, енергозберігаючих та екологічних технологій

11 (10)

Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність наукових інституцій, зокрема НАН України Технопарки

35 (6) 27 (9)

6 11

8 (11)

13 (12) 11 (10) 12 (12)

12

18 (7)

21 (8)

23 (7)

27(7)

17 (11)

8

2 (14)

2 (15)

15

3 (15)

5 (12)

5 (11)

8 (11)

12 (13)

14

Про засідання Прес-клубу НАН України Взаємодія науки, політики та ідеології

Аналіз інформаційної активності академіків та членів-кореспондентів НАН України у вітчизняних ЗМІ. Наступний актуальний зріз аналізу зазначеного інформаційного масиву – репрезентація та інтерпретація показників інформаційної активності представників наукового співтовариства України у вітчизняному інформаційному полі. В ході дослідження встановлено, що публікації академіків та членів-кореспондентів НАН України складають в середньому 20–25% від загальної кількості публікацій з проблем науки у вітчизняних ЗМІ. За 2009 рік – 136 публікацій (47 академіків публікувалися 111 разів; 22 члени-кореспонденти стали авторами 25 публікацій);

31 (6) 21 (9)

За 2010 рік – 181 стаття (48 академіків – у 164 публікаціях; 17 членів-кореспондентів – у 17 публікаціях); За 2011 рік – 204 публікації (44 академіків – у 172 публікаціях; 20 членів-кореспондентів – у 32 публікаціях); За 2012 рік – 117 публікацій (47 академіків – у 91 публікації; 17 членів-кореспондентів – 25 публікацій); За 2013 рік – 210 публікацій (49 академіків – автори 174 публікацій, 29 членів-кореспондентів – 36 публікацій). Протягом досліджуваного періоду інформаційна активність академіків та членів-кореспондентів НАН України була в цілому стабільною з незначним зниженням у 2012 році (табл. 4). Таблиця 4

Інформаційна активність академіків та членів-кореспондентів НАН України (2009–2013 рр.) Академіки НАН України Чл.-кор. НАН України

Авторів

2009 47

2010 48

Публікацій Авторів 22

111

Публікацій Авторів 69

25

Публікацій

136

2011 44 164

17

2012 47 172

20 17

65

2013 49 91

17 32

64

174 29

25 64

36 78

Усього 181

Показники інформаційної активності академіків та членів-кореспон-

60

дентів НАН на рис. 1, 2.

204

України

116

210

представлено

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


МОНІТОРИНГ ПУБЛІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ З ПРОБЛЕМ НАУКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ НАН УКРАЇНИ, А ТАКОЖ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ВЧЕНИХ НАН УКРАЇНИ ЗА ПЕРІОД 2009–2013 рр.

Рис. 1. Показники інформаційної активності академіків НАН України за роками

Рис. 2. Показники інформаційної активності членів-кореспондентів НАН України за роками Вважаємо за необхідне виділити публікації академіків та членів-кореспондентів НАН України з-серед загального масиву інформації з проблем науки. В табл. 5 дані про загальну кількість статей з проблем науки представлено як вибірковий масив, відібраний для подальшого аналізу. Також вказано дані про інформаISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

ційну активність академіків та членів-кореспондентів НАН України за роками та їх частку в інформаційному просторі вибіркового масиву. Незмінним є тільки загальний масив українських ЗМІ – 27 видань (приблизно 3800 номерів), який був основою для проведення досліджень.

61


Л. Р. Головащенко, Л. О. Хоменко, В. П. Бодеко, С. І. Примаченко

Таблиця 5

Показники інформаційної активності членів НАН України (2009–2012 рр.) у вітчизняних ЗМІ (публікації з проблем науки)

Рік

2009 2010 2011 2012 2013

Загальний ма- Вибіркосив вітчизня- вий масив них ЗМІ статей

Статті академіків НАН України

КільКількість кість новидань мерів

Кількість статей з проблем науки

Загальна кількість статей

%

625 900 1300 1135 1535

111 164 172 91 174

17,7 12,2 13 6,2 11,3

27 27 27 27 27

3800 3800 3800 3800 3800

Аналіз якісного стану інформаційної активності академічного наукового співтовариства з точки зору його змістової складової також охоплює характер і жанр публікацій академіків та членів-кореспондентів НАН України у вітчизняних ЗМІ. Нам вдалося конкретизувати масив цих публікацій за характером особистої ініціативи та участі того чи іншого вченого у створенні інформаційного або публіцистичного матеріалу. Було виділено: а) авторські публікації, до яких включено публіцистичні та аналітичні статті та передмови, газетні репліки та повідомлення; б) публікації, створені у взаємодії з професіональним журналістами: бесіди, інтерв’ю, розмови, коментарі тощо. Публікаційна активність українських вчених-академіків як самостійних авторів протягом 2009–2013 років мала мінливу динаміку: 2009 рік – 33 статті, 2010 – 55 статей, 2011 – 62 статті, 2012 – 45 статей, 2013 –28 статей. Натомість кількість матеріалів, створених у взаємодії з газетарями-професіоналами, характеризується більш явною синусоїдальною динамікою:

62

Статті чл.кор. НАН України Загальна кількість статей 28 27 30 26 36

Загальна кількість статей членів НАН України

%

Кількість статей

%

4 0,9 2,4 2,3 2,3

136 181 204 117 210

21,7 34,8 15,5 10,3 13,6

72 публікації у 2009 році, зниження до 56 публікацій у 2010 році, підвищення до 110 публікацій у 2011 році, зниження до 46 публікацій у 2012 році і знов різке збільшення до146 публікацій у 2013 році. Інформаційна активність членів-кореспондентів НАН України у вітчизняних ЗМІ є значно скромнішою. Протягом досліджуваного періоду вона знижується до 8–10 авторських статей на рік і виглядає таким чином: 2009 рік – 15 статей, 2010 –10 статей, 2011 – 8 статей, 2012 – 10 статей, 2013 – 11 статей. Що стосується статей та інтерв’ю у взаємодії з журналістами, то показники мають таку динаміку: 2009 рік – 13 публікацій, 2010 – 17 публікацій, 2011 – 22 публікації, 2012 – 17 публікацій, 2013 – збільшення до 25 публікацій. Доволі показовим є відставання членів-кореспондентів від академіків у абсолютних показниках, а якщо врахувати чисельну більшість членів-кореспондентів у складі академічної корпорації, то це відставання зростає ще у кілька разів. Це продемонстровано на рис. 3, 4.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


МОНІТОРИНГ ПУБЛІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ З ПРОБЛЕМ НАУКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ НАН УКРАЇНИ, А ТАКОЖ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ВЧЕНИХ НАН УКРАЇНИ ЗА ПЕРІОД 2009–2013 рр.

Рис. 3. Змістові характеристики інформаційної активності академіків НАН України за роками

Рис. 4. Змістові характеристики інформаційної активності членів-кореспондентів НАН України за роками Як для академіків, так і для членів-кореспондентів НАН України спостерігаємо помітне переважання кількості публікацій, здійснених за участі журналістів-професіоналів. Це спонукає глибше замислитися над перспективами співпраці вчених та журналістів у висвітленні проблем науки, а також, враховуючи позитивний міжнародний досвід, над необхідністю спеціальної підготовки наукових журналістів, здатних професійно займатися висвітленням проISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

блем вітчизняної науки та роз’ясненням її значення для українського суспільства. Ще однією цікавою характеристикою, що дозволяє аналізувати змістовий зріз інформаційної активності вітчизняних вчених – дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України, є розподіл їх публікацій у ЗМІ за відділеннями НАН України. У табл. 6 наведено дані про найактивніші в цьому плані академічні підрозділи.

63


Л. Р. Головащенко, Л. О. Хоменко, В. П. Бодеко, С. І. Примаченко

Таблиця 6 Рейтинг публікацій дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України у вітчизняних ЗМІ за відділеннями НАН України (2009–2013 рр.) Розподіл публікацій за відділеннями НАН України та рейтинг за п’ятиріччя

Відділення НАН України

та за2009 2010 2011 2012 2013 Усього гал. рейтинг Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології

14

20

25

8

14

81 (5)

Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства

17

19

6

9

32

83 (4)

Відділення фізики й астрономії

13

24

14

12

33

96 (3)

Відділення історії, філософії й права Відділення наук про землю Відділення хімії Відділення загальної біології Відділення економіки Відділення інформатики Відділення літератури, мови та мистецтвознавства Відділення ядерної фізики та енергетики Відділення фізико-технічних проблем енергетики

19 7 5 – 19 11 6 – 2

27 7 5 7 20 12 20 – –

25 14 6 5 24 10 15 – 6

15 2 9 5 13 3 21 1 3

34 1 5 – 34 8 15 – 1

120 (1) 31 (8) 30 (9) 17 (10) 110 (2) 54 (7) 77 (6) 12 (11) 12 (11)

Висновки. У статті висвітлено загальні кількісні та якісні показники відображення у вітчизняних ЗМІ тематики, пов’язаної з проблемами науки та з діяльністю НАН України за 2009–2013 роки. Результати дослідження підтверджують, що рівень і характер репрезентації науки в публікаціях вітчизняних ЗМІ можуть розглядатися як один із важливих індикаторів статусу науки, її інституцій та наукового співтовариства у сучасному українському суспільстві. Протягом досліджуваного періоду спостерігалося збільшення загальної кількості публікацій з проблем науки у вітчизняних ЗМІ (до 50% у порівнянні з періодом 2004–2008 років), що вказує на налагодження співпраці представників науки зі ЗМІ. Відбулася реконфігурація кола ЗМІ, які постійно висвітлювали наукову проблематику. В деяких ЗМІ було скорочено тематичні сторінки, присвячені проблемам науки, деякі ЗМІ було взагалі закрито. З’явилися нові «видання-лідери», розширився їх перелік. Рейтинг найбільш значущих тематичних рубрик, пов’язаних з наукою та діяльністю НАН України, майже не змі-

64

нився порівняно з попереднім періодом. Спостерігалась висока інтенсивність виступів у ЗМІ представників таких актуальних наукових напрямів як нанотехнології, генетика, біологія, біохімія, фізіологія, матеріалознавство, інформатика, екологія, хімія. А активність представників відділень історії, філософії та права, літератури, мови та мистецтвознавства свідчить про посилення суспільно-гуманітарного акценту в репрезентації науки в ЗМІ та у відповідних дискусіях. Інформаційна активність академіків та членів-кореспондентів різних відділень НАН України є важливим індикатором демократичності та прозорості підходу НАН України до обговорення проблем реформування академічної науки та перспектив її подальшого розвитку в українському суспільстві. Дані щодо інформаційної активності академіків та членів-кореспондентів НАН України у вітчизняних ЗМІ мають враховуватися в майбутньому для більш ефективного планування інформаційних та публіцистичних виступів учених у вітчизняних ЗМІ.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


МОНІТОРИНГ ПУБЛІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ З ПРОБЛЕМ НАУКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ НАН УКРАЇНИ, А ТАКОЖ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ВЧЕНИХ НАН УКРАЇНИ ЗА ПЕРІОД 2009–2013 рр.

1. Головащенко Л. Р. Бібліографічний аналіз і моніторинг відображення проблем науки та діяльності НАН України у засобах масової інформації / Л. П. Головащенко, Л. О. Хоменко // Наука та наукознавство. – 2005. – № 4 (додаток). – С. 113–121. 2. Головащенко Л. Р. Бібліографічний аналіз і моніторинг відображення проблем науки та діяльності НАН України у засобах масової інформації за період 2004–2008 рр. / Л. П. Головащенко, Л. О. Хоменко, С. І. Примаченко, В. П. Бодеко // Наука та наукознавство. – 2016. – № 3. – С. 96–104. 3. Звіт про науково-дослідну роботу (заключний) «Дослідження проблем трансформації наукового потенціалу НАН України з урахуванням кризових явищ в економіці України» / Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України. – К., 2014. – С. 104–130. Одержано 05.09.2016

Л. Р. Головащенко, Л. А. Хоменко, В. П. Бодеко, С. И. Примаченко

Мониторинг публикаций в отечественных СМИ по проблемам науки и деятельности НАН Украины, а также информационной активности ученых НАН Украины за период 2009–2013 гг. По результатам мониторинга статей о науке в отечественных СМИ за 2009–2013 годы оценен потенциал отечественных СМИ в формировании социально значимого образа науки и научно-технической деятельности НАН Украины. Показана методология мониторинга. Представлены результаты анализа данных о тематике публикаций в отечественных СМИ по проблемам науки и деятельности НАН Украины (рейтинг периодических изданий по количеству статей, посвященных проблемам науки и деятельности НАН Украины, рейтинги тематических рубрик по публикациям в отечественных СМИ), информационной активности академиков и членов-корреспондентов НАН Украины в отечественных СМИ, содержательных характеристик публикаций. По данным мониторинга определены отделения НАН Украины с наибольшей информационной активностью в отечественных СМИ. Ключевые слова: мониторинг, отечественные средства массовой информации, Национальная академия наук Украины, информационная активность, академики НАН Украины, члены-корреспонденты НАН Украины.

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

65


ЗАРУБІЖНА НАУКА Журнал «Наука и науковедение» последние несколько лет довольно регулярно печатает весьма оригинальные по содержанию статьи известного российского историка науки и науковеда, члена-корреспондента РАН Юрия Михайлович Батурина (см. №№ 4, 2013; 1, 2014; 2 и 3 за 2016 гг.). Большинство его статей посвящены научному и гражданскому осмыслению затеянной властью реформы Российской академии наук, анализу последствий ее проведения не только для самой академической науки, но и для страны в целом. Для ученых Украины мысли и оценки Ю. М. Батурина о состоянии РАН в условиях навязанной ей «сверху» трансформации крайне важны не только в информационном плане, но и как предостережение о том, что необдуманной реформой можно с легкостью разрушить интеллектуальное достояние страны. Главный редактор журнала Борис Антонович Малицкий обратился к Юрию Михайловичу с вопросами о процессах и событиях, происходящих в современной академической науке, в частности в России, в связи с реформированием РАН.

ЗАДАЧА О «ВЗВЕШИВАНИИ УЧЕНЫХ» КАК СТРАТЕГИЧЕСКАЯ ОПЕРАЦИЯ (Интервью с членом-корреспондентом РАН Ю. М. Батуриным) - Юрий Михайлович, как Вы лично и большинство ученых РАН воспринимаете проводимую властью России реформу Академии – как назревшую необходимость, без которой РАН дальше не смогла бы эффективно работать, или как отражение непрофессионального решения правительства, своеобразного «карго-культового» подхода к решению сложных проблем? - Разумеется, в деятельности Российской академии наук было много нерешенных проблем. Они касались не только выстраивания отношений с властью, но и внутренней организации Академии. Прежде всего, это запредельно высокий средний возраст сотрудников и директоров многих институтов, которые, как правило, были неприкасаемыми как члены Академии наук. В результате молодые ученые не имели возможности административного роста. Это и противоречие между возросшей ролью директоров институтов в условиях рыночной экономики и неспособностью многих из них ответить на вызовы времени. Это и «низкая

66

планка» аттестационных требований (в частности, публикационной активности) к научным сотрудникам Академии. Не было ни одного общего собрания Академии, где бы не говорилось о необходимости ее дебюрократизации, омоложении кадров, обновлении научного парка, повышении зарплаты и других актуальных проблемах РАН. Иррациональность объявленной в 2013 году реформы состоит в том, что в последние годы Академия, понимая необходимость реформирования, сама предприняла ряд важнейших шагов в этом направлении. Была принята программа обновления, в которой соединились предложения виднейших деятелей и организаторов науки, прошли выборы президента РАН, новый президент приступил к реформам. Но «наверху» решили иначе. В реальности, у проводимой извне реформы были три необъявленные причины. Наука требует свободы мысли. Для того, чтобы быть эффективным уче-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЗАДАЧА О «ВЗВЕШИВАНИИ УЧЕНЫХ» КАК СТРАТЕГИЧЕСКАЯ ОПЕРАЦИЯ

ным, человек должен обладать академической свободой, сам выбирать темы исследований, искать задачу, найти ее, размышлять над ней, упорно решать ее. Веками так воспитывались мыслящие (свободно мыслящие и свободомыслящие) люди, из которых преимущественно и состояла Академия наук. В результате она оказалась слишком независимой структурой, откуда исходили мнения, не всегда устраивавшие власть. Поскольку в существующем организационном виде наука и ее носители – ученые – не встраивались во властную «вертикаль», первой необъявленной причиной реформы было желание Академию ликвидировать. Это черным по белому было записано в проекте закона о реформе, который, к счастью, ее инициаторам не удалось в срочном порядке провести сразу через три чтения. Слово «ликвидация» из проекта исчезло, хотя заложенный в закон механизм ликвидации в значительной мере сохранился без упоминания термина «ликвидация». Таким образом, задуманное уничтожение перешло в категорию длительного, но конечного процесса с заранее предусмотренным финалом, а операции, производимые над переходным образованием с урезанными полномочиями и недостаточной самостоятельностью, которое сейчас называется Российской академией наук, направлены на повышение управляемости научным сообществом (укрепление «вертикали» власти). Второй необъявленной причиной реформы стала ненужность государству фундаментальной науки на выбранном долгосрочном пути развития России как сырьевого придатка развитых стран Запада. В случае ликвидации Академии наук эта задача решалась сразу, но в создавшихся после неудачи академического «блицкрига» условиях она трансформировалась в задачу сокращения российской науки. Третья необъявленная причина – отъем академической собственности: зданий и территорий, расположенных в престижных местах крупных городов, в первую очередь Москвы и Санкт-Петербурга. ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

Поскольку все пошло не так, как задумывали ликвидаторы РАН, а продуманного плана действий у них не было, они сделали попытку, переведя «стрелку», направить нашу науку на «западные рельсы». Но для этого им предварительно нужно было понять, что реально происходит в институтах, каковы препятствия, затрудняющие нормальную работу, как надо стимулировать научных работников, как поддержать наиболее перспективные направления, а не закрывать те из них, которые сегодня кажутся неперспективными, но могут стать перспективными завтра, и не разрушать связи, обеспечивающие функционирование науки. Нужно было провести оценку институтов и отдельных лабораторий, а после этого уже решать, что делать. Но эту трудную работу они были не в состоянии провести, а результата им хотелось добиться «одним прыжком». Поэтому им вынужденно пришлось перейти на адаптивное управление процессом видоизменения организационной формы науки, возникшим после объявленной, но отбитой попытки ликвидации РАН, – повторение действий лидера, который эффективно добивается желаемого результата. Адаптивное управление характерно для таких сообществ как муравьи или пчелы. Трудолюбивые сообщества, конечно, многое делают и трудятся с пользой, но каждый из них по отдельности ничего построить не может, они действуют только сообща и основываясь на принципе повторения действий других. Это печальное свидетельство того, что те, кто нами управляет, воспринимают нас как сообщество примитивных особей, которыми можно управлять только так. Естественно, что ученые, на мой взгляд, являющиеся настоящей интеллектуальной элитой страны, которые знают много больше и могут сделать много больше, эту реформу не принимают. Однако ввиду того, что «реформаторы» не понимали сущности управляемого объекта – науки, адаптивное управление превратилось в пародию на него – в «карго-культ», как Вы правильно заметили. Известный физик Ричард Фейнман в

67


Интервью с членом-корреспондентом РАН Ю. М. Батуриным

своей лекции «Наука самолетопоклонников», прочитанной в Калифорнийском технологическом институте, использовал этот термин для демонстрации того, как может вырождаться наука. На островке в океане совершил вынужденную посадку самолет, произведший неизгладимое впечатление на туземцев. Когда самолет улетел, они смастерили его макет из веток, глины и камней, рассчитывая, что он у них полетит. Их «самолет», однако, не полетел. А туземцы стали поклоняться этому макету, призывая белых богов вернуться. Этот культ и получил название культа карго (от англ. cargo – груз). Это не притча, а пример религии самолетопоклонников, распространенной в Меланезии. Проводимая в России реформа науки является результатом такого же поверхностного подражания российских чиновников Западу и оказывается для фейнмановской лекции лучшей иллюстрацией примитивного представления, что если мы воспроизведем ряд важных (не на самом деле, а в чьих-то глазах) признаков западной науки, она у нас станет как на Западе. За основу реформы было взято представление наших чиновников об американской модели – о том, что там наука сосредоточена в основном в университетах. На самом деле доля сектора высшего образования в общем объеме внутренних затрат на исследования и разработки в зарубежных странах составляет в среднем лишь 18% по ОЭСР и 23% по ЕС. Значительно больший объем исследований выполняется в специализированных научно-исследовательских учреждениях. К примеру, в США, которых принято считать самым характерным представителем «западной модели» науки, этот показатель составляет всего 14%, в Японии –13%, в Германии – 18%. Существенно бóльшую часть сектора высшего образования в общей структуре науки мы видим только в тех странах, где исторически еще не сформирован достаточно развитый научно-технический потенциал. И конечно же, совершенно не была принята во внимание существенная разница

68

между начальными условиями в России и в США, не учитывалось, что рационально складывающаяся в нашей стране система управления наукой добилась не меньших, чем в США, результатов. Но даже подражать США «реформаторы» начали неграмотно, тем самым подрывая сущность адаптивного управления. Например, копируя американскую систему, они совершенно не учли, что в США нет министерства науки. В результате подобных «школьных» огрехов адаптивное управление привело к совершенно не американскому результату. - В авторстве академической реформы, насколько нам известно, никто не признался. Но кто ее проводил, если говорить не в персональном, а в институциональном плане? - К управлению академической наукой допустили «бизнес-менеджеров». Призыв их к управлению, по сути, тоже является копированием чужого, но, что парадоксально, отвергаемого ими советского опыта, когда управленцев «бросали» с сельского хозяйства на культуру, потом на жилфонд, а затем на бани. Но отличие «новых менеджеров» от советских управляющих состояло в том, что эти «менеджеры» привыкли все мерить исключительно деньгами. Эти «специально обученные люди» были поставлены руководить образованием, культурой, заводами и государственными корпорациями, и вообще всей экономикой страны. А теперь еще и наукой. Профессионалы во всех этих областях должны лишь выполнять соответствующие «задания», оказывать «услуги» и отчитываться, доказывая при этом свою эффективность тем же самым «менеджерам», которые в реальных делах ничего не смыслят. Менеджеры, меряющие все на деньги, стратегические интересы страны всегда упускают из виду. Но, учитывая, что процесс ликвидации Академии наук вынужденно затягивается, перед ними были поставлены промежуточные цели – создать несколько эффективных научных организаций, которые работали бы над оборонными задачами и одновременно демонстрировали наличие

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЗАДАЧА О «ВЗВЕШИВАНИИ УЧЕНЫХ» КАК СТРАТЕГИЧЕСКАЯ ОПЕРАЦИЯ

в стране науки. Кроме того, требовалось распродать «ненужную» собственность. Наши «реформаторы» оказались жертвами прошедшей ранее реформы школьного образования – детьми, которых учили не думать, а угадывать правильные ответы ЕГЭ, которые закончили институты по новым упрощенным программам, а часто просто за деньги. Поэтому они могли размышлять только в категориях платы за электроэнергию и другие коммунальные услуги, а также выгоды от продажи земельных участков и зданий при уплотнении (отсюда – объединение институтов) научных работников в пересчете на один квадратный метр. Что такое «эффективность», никто из них внятно объяснить не мог, не говоря уже об эффективности науки. В результате было создано Федеральное агентство научных организаций (ФАНО) – иерархия чиновников, которым были переданы все права на управление бывшими академическими институтами, включая определение их научной политики, контроль результатов исследований, а не только лишь управление имуществом. Академия оказалась полностью отстранена от управления институтами. Даже тоненькую ниточку, связывающую Академию с институтами, – научно-методическое руководство институтами – ФАНО пыталась разорвать. У РАН отсекли эту ее важнейшую функцию, а ФАНО не в состоянии осуществлять ее компетентно. Потом стало понятно, что без РАН управлять наукой невозможно, и ФАНО подписало с ней ряд регламентов, а президент РАН добился установления «правила двух ключей». Тем не менее, ФАНО по возможности старается принимать решения без всякого участия РАН. Нарушилась и система международного сотрудничества. Ведь значительный его сегмент регулируется негосударственными соглашениями в рамках неправительственных научных организаций. Итогом таких «реформ» стал захват управления наукой «завхозами». Результаты не замедлили сказаться: резко возросла бюрократизация и объем требуеISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

мой, часто бессмысленной, отчетности. ФАНО время от времени издает абсурдные распоряжения, например, требуя запланировать на годы вперед результаты научных исследований, включая даже названия журналов, где будут публиковаться статьи, и указания количества будущих ссылок на них. Ученые, как могут, отбиваются, но все больше времени и сил тратят на заполнение форм отчетности и все меньше занимаются научной работой. Да и психологические условия для научной работы резко ухудшились. Узковедомственный подход ФАНО не только не снял, но и умножил проблемы российского научного сектора. ФАНО в принятии решений просто не способно подняться с ведомственного на государственный уровень и, следовательно, укрепить позиции российской науки. На мой взгляд, проводимая реформа, говоря словами Талейрана, хуже, чем преступление, – это ошибка. Серьезная ошибка с катастрофическими последствиями. - Юрий Михайлович, в академическом сообществе Украины почитается принцип «здорового консерватизма», т. е. все изменения в жизни академии должны иметь здравый смысл. Наверное, это один из глубоко научных принципов организации научной деятельности, почитаемый и в РАН. Почему, на Ваш взгляд, Академия не смогла отстоять этот принцип в отношениях с властью? Какие уроки из таких отношений может извлечь НАН Украины? - Проведу аналогию с правом, которое должно быть в хорошем смысле консервативно, поскольку оно задает «правила игры» на достаточно длительный период. Если правила игры начнут меняться во время самой игры, то результат уже не будет иметь значения, и наступит хаос. Правила управления наукой точно так же должны быть консервативны (устойчивы) по отношению к попыткам их изменения (реорганизациям). Для науки этот принцип усиливается еще и тем, что научная деятельность – самоуправляемая, самоорганизующаяся система, которая вводит необходимые коррекции

69


Интервью с членом-корреспондентом РАН Ю. М. Батуриным

самостоятельно. Это не означает, что перемены не нужны. Но наука в состоянии реагировать на возникающие вызовы наиболее точным образом. Она может с позиции здравого смысла реагировать и на внешние случайные и даже безумные воздействия, но тем самым затрачивает свою энергию на выживание, а не на собственное развитие. В советское время, когда возникала необходимость в решении крупных задач государственного значения (ядерное оружие, космос, электроника и т. п.), Академия наук играла роль «Генштаба науки», как громко назвал свой проект один сотрудничающий с ИИЕТ РАН японский ученый. Здравый смысл власти в достаточной степени совпадал со здравым смыслом Академии наук. В России, ориентированной на примитивное накопление капитала, связанное в основном с торговлей и эксплуатацией сырьевых ресурсов страны, здравый смысл власти перестал пересекаться со здравым смыслом науки, что привело к невостребованности науки в государстве. Программа реформ РАН, предложенная В. Е. Фортовым, выглядела вполне продуманной, а ее реализация, несомненно, могла бы поднять авторитет РАН в российском обществе. Но Академия оказалась не вполне подготовленной к борьбе. Конечно, сказалась засекреченность подготовки реформы, что объясняют стремлением «обмануть» академиков, ранее успешно отбивавших попытки реформировать РАН. Но были и другие причины поражения РАН. К их числу можно отнести завышение ранга рефлексии власти (проще говоря, академики продумывали ходы шахматной партии, а их противник играл в «чапая», щелчками сбивая с доски фигуры). Кроме того, полемика в этой борьбе велась на сколь угодно высоком или низком уровнях, ее участники опирались преимущественно на свою «индивидуальную» интуицию, многолетний опыт руководящей работы, исходили из сложившихся академических традиций и общих этических принципов и т. д. Но у них отсутствовала элементарная науковедческая подго-

70

товка, а Академия наук не пользовалась доказательной науковедческой базой. У них отсутствовало осознание специфики организации науки как особого знания в области социологии, экономики, статистики, что весьма значимо для принятия управленческих решений в сфере науки. Отсутствие науковедческих знаний особенно опасно, когда управленческие решения в области организации науки (включая академическую) принимаются лицами, не имеющими науковедческой подготовки. Пожалуй, в этом самый важный урок для НАН Украины: готовить и представлять в правительство ясные, понятные и убедительные доклады о том, как связаны экономика и наука, как регулируется наука юридически, что будет меняться при тех или иных изменениях в организации науки, какие последствия могут наступить при каждом отдельном управленческом воздействии и при их сочетании. И при этом нужно не только направлять в руководящие государственные органы такого рода прогнозы, но и добиваться обратной связи, которая будет свидетельствовать, что данный доклад хотя бы прочитали. Нужно приглашать депутатов и представителей министерств в Академию наук на обсуждение таких материалов, и первый успех наступит, когда в Академию наук начнут поступать осмысленные запросы и просьбы проконсультировать по вопросам организации науки. Парадоксальный факт – наука финансируется государством, зависит от него, но у правительства нет ни желания управлять наукой, ни знать, как это делается. Со своей стороны, Академия наук не стремится дать власти хотя бы начальные знания в этой области. В России же научное сообщество восприняло (и справедливо!) академическую реформу как спецоперацию, снизило свой уровень доверия к власти и приготовилось жить в условиях непредсказуемости государственной научной политики. Менее успешные институты учатся обыгрывать государство его же бюрократическими методами, сами формулируя себе «госзадания» и накручивая

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЗАДАЧА О «ВЗВЕШИВАНИИ УЧЕНЫХ» КАК СТРАТЕГИЧЕСКАЯ ОПЕРАЦИЯ

индексы цитируемости, а институты более успешные все время ожидают, что после какого-нибудь «экзотического» решения ФАНО и у них все пойдет иначе. Известна логическая задача о взвешивании монет: есть несколько мешков с монетами, в одном из них монеты фальшивые, тяжелее настоящих; как при помощи одного взвешивания определить, в каком мешке находятся фальшивые монеты? Во время Второй мировой войны англичане разбросали с самолетов листовки с этим волнующим вопросом над Германией, и немецкие ученые много времени посвятили попыткам решения задачи, привязчивой как популярный мотив, вместо того, чтобы заниматься военно-техническими проблемами (решение было опубликовано в 1945 году Р. Л. Гудстайном в английском журнале “The Mathematical Gazette” ). Очень похоже, что ФАНО использует показатели цитируемости и импакт-факторы в качестве столь же подрывного инструмента. Так и в буквальном, и в метафорическом смысле происходит «монетизация» науки в России. Поразительно, но ФАНО самоубийственным образом поставило подобную же задачу и перед собой – создание стандартизованной процедуры «взвешивания» ученого с целью получения однозначного ответа: нужен такой исследователь или нет. Но наука по стандартам не делается, а ученый, по определению, не стандартен. В отличие от взвешивания монет эта задача не поддается решению. Рано или поздно ФАНО придется капитулировать или заменить всех ученых на стандартных исполнителей, то есть перейти от науки исключительно к заимствованиям. В результате всех предпринятых государством, ФАНО и Минобрнауки мер существовавшая система управления фундаментальной наукой и академические традиции в России оказались полностью разрушенными. И это более чем печально, поскольку в наше время без науки нельзя принимать верные решения по стратегическим вопросам. - Юрий Михайлович, история организации науки показывает, что судьба ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

академического института зависит в значительной мере от конкретного лидера – и большого ученого, и умелого организатора. Проводимая реструктуризация академических институтов как-то учитывает это обстоятельство? - Раньше считалось, что институтом должен руководить научный лидер. В отличие от назначаемых чиновников, налаживающих технологию оказания «научных услуг» и контроля их количества, директор академического института избирался учеными из собственной среды и, в первую очередь, был профессионалом, отлично разбиравшимся в вопросах организации научных исследований. Только благодаря компетенции таких специалистов, еще сохранившихся в руководстве институтов, последние до сих пор сохраняют жизнеспособность. ФАНО же, как упоминалось, исходит из совершенно другого представления: директор – менеджер, хорошо понимающий чиновников ФАНО, а к науке он допускается лишь в качестве бонуса, по разрешению ФАНО, что специально оформляется дополнительным соглашением. В служебные обязанности директоров научная работа не входит и при оценке их труда в расчет не принимается: наукой они могут заниматься только в неслужебное время. Теперь для того, чтобы стать директором института, не только не требуется быть научным лидером, но даже доктором наук. У многих из новых директоров нет или почти нет ни научных трудов, ни сколько-нибудь заметной цитируемости. Впрочем, это частный случай общей ситуации, когда профессионализм стал везде считаться non grata. Сегодня для назначения на руководящую должность профессионализм в будущей зоне ответственности считается тормозом, а не локомотивом будущей карьеры. Довольно быстро кадровые эксперименты ФАНО привели к появлению большого числа назначенных на должность временно исполняющего обязанности директора (и. о.). Объяснение простое: для назначения директора института есть предусмотренная законодательством и

71


Интервью с членом-корреспондентом РАН Ю. М. Батуриным

согласованная с РАН процедура, а для назначения и. о. нет никаких регламентирующих норм. Это позволяет ФАНО обходить даже минимальные требования к кандидатам в руководители. Наука быстро развивается и меняется, поэтому очень важен принцип сменяемости директоров, обеспечивающий карьерный рост для молодых. Но подобные уловки открывают возможность для полного произвола. Так, ФАНО за полтора года трижды сменило директора в одном из ведущих академических институтов. После принятия закона об ограничении возраста директоров институтов ФАНО стало давить на них, предлагая им сохранить свою должность путем объединения с другими институтами под новым названием (в котором, кстати, уже отсутствует аббревиатура РАН, совершенно ненавистная ФАНО). Был взят курс на имитацию повышения эффективности академической науки путем реструктуризации сети научных организаций, проще говоря, за счет слияний и укрупнений институтов под маркой неких федеральных исследовательских центров. В отдельных случаях такое объединение может быть полезным или хотя бы безвредным, но в большинстве случаев в нем сложно найти, как Вы сказали, здравый смысл. Наилучшее тому свидетельство – то, что цель реструктуризации ФАНО объясняет эвфемизмом «оптимизация». Между прочим, само по себе это слово абсолютно бессмысленно, если оно не сопровождается указанием на критерии оптимизации. А критерии-то как раз и не называются. Речь идет вовсе не о естественном процессе преобразований – в «добровольно-принудительном» порядке массово предлагается объединение совершенно разнородных институтов. Самостоятельность пока сохраняют лишь создаваемые национальные исследовательские институты, под которыми понимаются «уникальные» организации «мирового уровня». Остальных ждет печальная судьба превращения во второстепенные организации, которые, вероятно, будут финансироваться из региональных бюджетов.

72

В 1980-х годах, в период холодной войны ситуация в мире была схожа с сегодняшней: экономические отношения с СССР были свернуты. Тогда это называлось эмбарго, сегодня – санкциями. Следовательно, все нужно было создавать самим. Но тогда в стране развернулся противоположный процесс: из крупных институтов выделялись отдельные направления с последующим приданием им статуса институтов. Возрастали разнообразие и сложность академической системы. Но историю сегодняшние менеджеры не знают, равно как и то, чем управляют. И организуют процесс, который скорее отдаляет нас от импортозамещения и развития отечественных технологий высокого уровня, чем приближает к ним. А ведь качество научных исследований отнюдь не находится в обратно пропорциональной зависимости от числа бюджетополучателей. Сила Академии наук была не только в знаниях, но и в разнообразии подходов, научных школ, институтов. ФАНО сразу же взяло курс на снижение разнообразия. Почему? Есть в науке принцип необходимого разнообразия – его ввел один их создателей кибернетики Уильям Росс Эшби. Для того, чтобы управление было эффективным, управляющий объект должен быть сложнее объекта управления. Он должен больше знать, видеть предмет с большего количества сторон, уметь принимать больше различных состояний. Но в ходе «реформы», как мы выяснили, пришли управлять люди, подавляющее большинство которых, за исключением разве что двух-трех, которых взяли из Президиума Академии наук руководить департаментами, не понимает, что такое наука. Как должен повести себя в этом случае управляющий субъект? Наверное, ему следовало бы повысить собственную сложность и разнообразие, приглашая на работу лучших специалистов и увольняя тех, кто не справляется со своими функциями. Но наш управляющий субъект пошел по другому пути: стал пытаться упростить объект управления. И вот ФАНО объединяет животноводство с

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЗАДАЧА О «ВЗВЕШИВАНИИ УЧЕНЫХ» КАК СТРАТЕГИЧЕСКАЯ ОПЕРАЦИЯ

травматологий, лингвистов с почвоведами, уменьшает количество бюджетополучателей (т. е. академических институтов), убирает неудобных директоров, сопротивляющихся «оптимизации». Тем самым ФАНО «успешно» снижает разнообразие управляемого объекта – пока еще не настолько, чтобы довести управляемый объект, то есть науку, до полной бедности, но было бы время, а упорство у этих ребят завидное. Попутно ФАНО решает не только собственную задачу сокращения числа юридических лиц, но заодно и задачу минимизации влияния РАН на процесс управления наукой. Дело в том, что по традиции (и по закону) все институты «приписаны» в плане научно-методического руководства к тематическим отделениям РАН, которые участвуют в обсуждении их планов работы и отчетов. Это вызывает раздражение ФАНО. А объединение разнородных организаций в одну упрощает ситуацию: возникающие суперобъединения не вписываются в тематику ни одного из отделений РАН. Разрыв научно-методических связей неизбежно приведет к распаду всей системы фундаментальных исследований на отдельные фрагменты, в рамках которых научные задачи высокой сложности уже не решаются. Более того, реструктуризация ведет и к разрушению созданной в Академии наук системы взаимодействия с министерствами и ведомствами, предприятиями и регионами. А это прямо препятствует внедрению результатов фундаментальных исследований в практику и становлению столь желательного инновационного цикла. Наносится ущерб и налаженному взаимодействию академической науки с высшими учебными заведениями России. Реструктуризация начата с периферии, где ее легче произвести, выкручивая руки руководителям институтов и научным коллективам. «Мягкий» шантаж – реструктуризация или уменьшение бюджетного финансирования; реструктуризация или увольнение по возрасту – приводит к жестким последствиям. Региональные отделения РАН утрачивают градообразуISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

ющие и социокультурные функции, что немедленно сказывается на социальных условиях жизни людей. Уменьшение числа научных учреждений снижает возможности выбора ученым направления своих исследований, то есть ограничивает академическую свободу. Конечно, телезритель не обязан знать, как устроен телевизор. Но его и не следует назначать ответственным за развитие телевизионной техники. Сегодня многие водители привыкли, что нельзя открывать капот и возиться в моторе в случае какой-то неполадки – отправляйся в автосервис производителя. Но их же не набирают в массовом порядке для организации ударного прорыва в автомобилестроении. А в науке считают возможным добиться быстрого эффекта чисто административными методами. Непонимание сложности работающей системы делает всех работников ФАНО – не только руководство – «телезрителями», посчитавшими себя «телевизионными мастерами». Замечу, что подобное упрощение системы управленческих функций происходит не только в науке. Одновременно политика укрупнения идет и в высшем образовании – сначала в рамках политики реорганизации «неэффективных» вузов, затем под флагом создания в регионах «опорных университетов». Похожие тенденции наблюдаются и со школами, и с медучреждениями. Смысл всюду один – упрощение. Иначе не справиться. - Но упрощения объекта управления можно добиваться не только сокращением числа институтов, их укрупнением, но и сокращением количества научных работников? - Абсолютно верно! За реструктуризацией неизбежно последуют сокращения. Другого выхода просто нет. Но это приведет к превращению науки из массовой силы (армии) в отдельные отряды, которые будут не в состоянии справиться с крупными задачами. Сокращение количества ученых на фоне ликвидации многих институтов приведет к ускоренному раздроблению научного поля на фрагменты, иначе говоря, к его распаду.

73


Интервью с членом-корреспондентом РАН Ю. М. Батуриным

Кроме того, подрывается база ведущих ученых – научная среда, без которой они не могут делать открытия. Президент России В. В. Путин поручил правительству повысить зарплату ученым так, чтобы она двукратно превышала среднюю в регионе. Правительство поручило это Министерству образования и науки и ФАНО, а они, вместо того, чтобы разрабатывать конкретные реальные меры, добывать ресурсы, привлекать бизнес и т. д., переложили эту задачу на директоров, снабдив каждый индивидуальный контракт с ними условием: не сокращаешь – будешь уволен. Хотя изначально задача поставлена не директорам, а правительству. Основная причина – некомпетентность руководства МОН и ФАНО в плане науки и слабая квалификация управленцев. А увольнения ученых – процесс понятный и неученому. - Юрий Михайлович, как известно, немного раньше, чем в России, реформа академической науки была осуществлена в Китае. Одной из ее главных целей было повышение инновационной активности научных учреждений и ученых. Структурно-функциональная организация современной Академии наук КНР во многом напоминает то, что было привнесено Б. Е. Патоном в НАН Украины после прихода его к руководству в 1962 г. и сохранялось до 90-х годов: обеспечение в академии возможностей реализации полного инновационного цикла – от академических исследований до внедрения инноваций в практику. Как Вы можете сравнить содержание реформ РАН и Академии наук Китая, в том числе в данном контексте? - Борис Евгеньевич Патон увидел возможность полного инновационного цикла и осуществил его в рамках украинской Академии наук, несмотря на то, что в союзной Академии такой организационной структуры не было. Это объясняется просто: в Москве рядом были все министерства, которые могли выполнить любой заказ Академии. А у вас таких возможностей было куда меньше. Вот Б. Е. Патон и достроил структуру Академии, введя в нее отсутствующие, но нужные элементы. Для этого нужны были и научная мудрость, и управленческая смелость.

74

Когда вскоре после образования КНР китайские ученые приступили к созданию своей Академии наук, они приехали в Советский Союз, все внимательно изучили и решили воспроизвести структуру АН СССР, но с меньшим количеством институтов. Обратили они внимание не только на общее в структурах академий союзных республик, но и на особенное. Разобрались в существе дела: что для чего необходимо. Сейчас в Китае тоже проходит реформа академической науки. По плану китайской реформы Академии наук все институты делятся на четыре группы: - выдающиеся научные центры (концентрирующие наиболее выдающихся ученых); - институты, занимающиеся фундаментальными исследованиями; - институты, создающие инновации для решения важных практических задач; - институты, обладающие особой спецификой (единственные в своем роде). Эта же схема сначала была положена и в основу реструктуризации РАН. Предполагалось создание новых типов научных организаций: национальные исследовательские институты (академические институты, которые ведут фундаментальные исследования на мировом уровне), федеральные исследовательские центры по западному образцу, megascience организации (имеющие уникальные установки и работающие по широким программам) и федеральные научные центры (их задачи изменяются от чисто фундаментальных исследований до продвижения новых технологий). Впоследствии эта схема упростилась. Мудрость китайской реформы в том, что они не торопятся доложить: все сделано. Каждый шаг обдумывается, а завершиться реформа должна лишь к 2020 году. Только потом наступит период жестких решений: если какой-то институт будет признан не реформировавшимся, то до 2030 года (через десять лет!) он может быть закрыт. - В чем, на Ваш взгляд, причина «заговора» против Академии и возможно ли вернуть РАН ее прежний статус (пусть

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЗАДАЧА О «ВЗВЕШИВАНИИ УЧЕНЫХ» КАК СТРАТЕГИЧЕСКАЯ ОПЕРАЦИЯ

в каком-то обновленном виде), как того требуют многие академики, обратившиеся недавно с открытым письмом к В. В. Путину? - Ответ на ваш вопрос содержится в письме, которое в конце июля 2016 года ученые направили президенту России. Они предлагают вывести академическую науку из-под юрисдикции Министерства образования и науки, создать Государственный комитет по науке и технологиям (ГКНТ) как центральный орган по организации исследований, переподчинить ФАНО Российской академии наук, возвратить институты в РАН и прекратить «разрушительную кампанию по бессмысленной реструктуризации сложившейся за многие годы системы существующих институтов РАН, проводимой без одобрения научного сообщества и без ясного понимания целей и задач, равно как и структуры современной науки». Курс этот в целом верный. Подчинить ФАНО Академии наук теоретически можно. Для этого требуется внести изменения в известный Федеральный закон № 253. Тем более что когда начиналась реформа, ФАНО создавалось в помощь Академии, чтобы взять на себя «не свойственные ученым функции»: управление имуществом. На деле оказалось, что именно ФАНО пытается полностью управлять наукой, определяя научные задачи институтов, назначая директоров и требуя от них отчетов о проделанной работе – вторичная функция возобладала над первичной. Однако Конституция России и Закон о правительстве не предусматривают такую структуру как государственный комитет. Конечно, можно попробовать создать министерство науки. Однако сейчас, после трех лет реформ, дело сведется лишь к тому, что практически все сотрудники ФАНО окажутся работниками министерства и лишь сменится его руководитель. Приведу еще один исторический пример. Когда в середине 1990-х годов сложилась тяжелейшая ситуация в научной сфере, президент России Б. Н. Ельцин упразднил Министерство науки и назначил вице-премьера, курирующего ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

науку, с очень профессиональным аппаратом, в который призвали опытных ученых-организаторов. А вице-премьером был назначен академик В. Е. Фортов, нынешний президент РАН. Через короткое время ситуация выправилась. Поэтому и сейчас надо идти другим путем – не ведомственным, а общегосударственным. Для государства наука – стратегический инструмент влияния и развития. Для ученых – в науке смысл жизни. Эти две функции науки необходимо объединить. В письме ученых президенту содержится требование «реального включения активно работающих ученых, пользующихся доверием научного сообщества и мировым признанием, в систему государственного управления наукой». Для начала желательно, по аналогии с Советом по науке при руководстве Минобрнауки, сформировать Совет по академической науке при президиуме РАН. В состав этого Совета, представляющего собой консультативную группу экспертов-специалистов в вопросах организации и управления наукой, могли бы войти как ученые-предметники (физики, математики, химики и др.), которые сильны не только в своей профессиональной области, но также проявляют интерес, разбираются в вопросах организации науки, так и науковеды широкого профиля (экономисты науки, социологи науки, психология науки, специалисты по статистике и др.). Ведь науковедение – это междисциплинарная область исследований таких проблем как: 1) финансирование науки; 2) кадры науки; 3) приборно-техническая база науки; 4) информационное обеспечение науки; 5) статистический анализ науки и многие другие. Быть науковедом-универсалом сложно: кто-то силен в вопросах финансирования науки, кто-то – в кадровой аналитике, кто-то больше знает о приборно-технической базе науки и т. п. Задачей такого Совета должна быть оценка как готовящихся управленческих решений в РАН, так и уже ранее принятых решений на предмет успешности/ безуспешности их реализации. Но кроме

75


Интервью с членом-корреспондентом РАН Ю. М. Батуриным

того, он должен стать резервуаром и школой управления для ученых, способных к выполнению функций управления. Далее должен быть назначен вице-премьер по науке с передачей ФАНО в его ведение и с последующим формированием вместо ФАНО управленческого аппарата из зарекомендовавших себя членов Совета по академической науке. РАН должна стать полностью открытой системой как для ученых внутри академии, так и для власти, а также для широкой общественности. Кроме того, в нынешней чрезвычайной ситуации следовало бы создать комиссию по науке при президенте РФ по аналогии с военно-промышленной комиссией при правительстве (не смешивать с Советом по науке и образованию!), придать особый статус Академии как силовому ведомству, поскольку сегодня наука выходит на первый план как фактор обеспечения национальной безопасности. Соответственно, президент РАН по статусу должен иметь ранг вице-премьера и стать постоянным членом Совета безопасности России. И последнее, но отнюдь не менее важное – нужно наладить вузовскую подготовку науковедческих кадров, в том числе для целей управления наукой. Достаточно экспериментов с необразованными менеджерами! Сегодня науковедением как правило занимаются бывшие выпускники разных вузов, которые являются специалистами в других областях знания (будь то естественники – физики, химики, геологи или социогуманитарии – историки, филологи, экономисты, социологи, психологи. Поскольку науковедение – междисциплинарное направление исследований, а быстро наладить подготовку бакалавров-науковедов сложно, то вполне возможно это осуществить на уровне магистерских программ. В магистратуру по науковедению могли бы поступать как выпускники-бакалавры социогуманитарных вузов (экономисты, социологи, демографы, психологи), так и бакалавры-предметники (физики, химики, биологи). А далее окончившие магистратуру могли бы по-

76

ступать в аспирантуру, ориентированную на науковедение. Возникает вопрос: кому будут нужны выпускники магистратуры и аспирантуры по науковедению? Их знания будут востребованы, как минимум, в пяти сферах профессиональной деятельности, связанных с наукой и высшим образованием: - науковеды-исследователи, которые проводят социологические, экономические, статистические и другие науковедческие исследования в сферах, которыми занимаются научные институты и ученые вузов; их результаты станут информационной базой для формирования государственной научно-образовательной политики и принятия управленческих решений в сфере организации науки и высшей школы. - работники аппаратов министерств образования и науки, аппаратов государственных академий, включая РАН. - работники организаций оборонно-промышленного комплекса с большим объемом научно-исследовательских и проектно-конструкторских работ. - работники бизнес-структур с большим объемом научно-исследовательских и проектно-конструкторских работ. - научная журналистика, естественным образом связывающая науку и общество. - Юрий Михайлович, хотя бы коротко выскажитесь по поводу возможности возрождения РАН на других, не разрушительных как сейчас принципах? - Самый разрушительный принцип – абстрактный менеджмент. От него надо отказываться. В административной сфере он столь же бессмыслен как «Общая теория всего» для науки. Тупиковым также представляется путь использования административного ресурса, усиления властной вертикали в науке, бюрократизации, сокращения академических свобод… Восстанавливать потенциал и интеллектуальные возможности РАН необходимо, но надо ясно представлять, что теперь уже речь не идет о прежней системе. Точка «невозврата» пройдена. Как Вы правильно заметили, возрождать

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ЗАДАЧА О «ВЗВЕШИВАНИИ УЧЕНЫХ» КАК СТРАТЕГИЧЕСКАЯ ОПЕРАЦИЯ

Академию надо на других принципах, правда, не противоречащих базовой для РАН идее самоуправления, демократии и свободы научного творчества. Сначала придется затормозить деструктивные процессы в академической науке и затем попытаться остановить их. Но нужно понимать, что даже правильные управленческие решения, будь они приняты прямо сейчас, не приведут к немедленному возрождению фундаментальной науки в России. Инерция падения будет продолжаться. Понижать энтропию (беспорядок) много труднее, чем повышать ее. Разбить хрустальную вазу можно в две секунды, а искать и склеивать осколки придется очень долго. Разрушенное за три года нам придется возрождать десятилетия. Это трудная задача, и в такое возрождение нужно вкладывать немалые средства: требуются научное оборудование и приборы, которых у нас нет, материалы для исследований. Но Россия ни завтра, ни

послезавтра не превратится в мощную производительную силу и не выйдет из кризиса. Деньги быстро не появятся. Конечно, надо значительно увеличивать число научных фондов, укреплять их, развивать систему грантов, поддерживать финансово перспективные научные инициативы. Но в производстве знания деньги – существенная, но не главная компонента. Дух важнее материальной поддержки. Когда не хватает денег, важно оставаться верными принципам. Поэтому главное – сохранить душу науки, отношение ученых к своей профессии, научную этику, стремление к истине, приверженность честному исследованию. Если сумеем, возродим РАН. Если же сломаемся, поддадимся «эффективным менеджерам», будем заниматься индексами цитирования и бюрократическими отчетами, наука в России обречена. Я верю в наши силы.

Уважаемый Юрий Михайлович! Я искренне благодарен Вам за глубоко содержательные и честные ответы на мои вопросы. Уверен, что Ваша объективная оценка происходящей в РАН реформы будет с интересом воспринята и в нашей украинской академической среде. Не сомневаюсь, что Ваши выводы, предостережения и рекомендации по совершенствованию деятельности академической науки окажутся весьма полезными и для других национальных академий наук, в частности входящих в Международную ассоциацию академий наук. В системе обоснованных Вами оценок и выводов о реформе РАН обращает на себя особое внимание Ваше конкретное видение проблемы подготовки науковедческих кадров. Ее успешное решение крайне важно в связи с необходимостью резкого повышения эффективности и объективности анализа и оценки системы управления наукой на различных уровнях. Наконец, не может всех ученых не вдохновлять Ваш оптимизм, содержащийся в заключительных словах интервью «Я верю в наши силы».

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

77


ІСТОРІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ УДК 621.396

А. Н. Глебова

О приоритете создания магнетронного генератора высокочастотных колебаний На основе первоисточников установлен приоритет в идеи магнетрона и разработке источника магнетронных высокочастотных электрических колебаний (магнетронного генератора). Рассмотрены приоритетные идеи и разработки А. Халла, Д. А. Рожанского, А. Жачека, А. А. Слуцкина, Д. С. Штейнберга, Х. Яги и К. Окабе. Ключевые слова: магнетрон, магнитное поле, магнетронный генератор, высокочастотные колебания, электрические колебания, электромагнитные колебания, магнетронные колебания, трехэлектродная лампа.

В 20-х годах ХХ ст. радиофизикам были известны два основных метода воздействия на пучок движущихся электронов: электростатическим или магнитным полем. Эти принципы использовались в электронных лампах для управления потоком электронов. К лампам первого типа относятся диод (кенотрон) и триод, второй тип представлен магнетроном. К тому времени возможности ламп первого типа были хорошо изучены, о магнетроне же было известно сравнительно мало. Поэтому первоначально для генерации незатухающих электромагнитных колебаний в радиотехнике использовался триод (в научном обиходе для него встречались также названия «радиотрон» в США, «усилительная лампа» или «катодное реле» в России и др.). К середине 20-х годов существовало большое разнообразие генераторных схем на основе триода [1; 2], в которых период колебаний определялся величиной индуктивности и емкости внешнего колебательного контура. Длина волны колебаний в таких схемах изменялась от километров до 15 м [1]. В 1922 г. в Нижегородской радиолаборатории М. А. Бонч-Бруевичем [3], а затем Н. Никитиным и В. Татариновым [4] были разработаны схемы, позволяющие генерировать колебания с длиной волны 3–4 м © А. Н. Глебова, 2016

78

при сохранении мощности, достаточной для измерения ее ваттметром. В последующие годы, по мере усовершенствования методов и схем генерации коротких электромагнитных волн, минимальная длина волны была доведена до 2,8 м [2]. При исключительных условиях удавалось получить длины волн порядка 1 м и меньше. Например, в 1921 г. А. Данилевский своем докладе на VІІІ Электротехническом съезде сообщил о полученных им волнах длиной около 20 см. При этом использовались лампа с двумя анодами и двумя сетками. Принципиально новый метод генерации коротких электромагнитных волн был открыт в 1920 г. немцами Г. Баркгаузеном [27] и К. Куртцем [5]. Они получили собственные колебания в вакуумном триоде с частой и тонкой сеткой при большом (до 500 В) положительном потенциале на ней и при меньшем отрицательном потенциале на аноде. Причиной колебаний они считали механические колебания облачка электронов от нити к отрицательному аноду и обратно около положительной сетки, однако теоретическая сторона явления им была не до конца ясна. Наиболее короткие волны, наблюдавшиеся Баркгаузеном и Куртцем, имели длину 43 см. На год раньше Виддингтон [6] обнаружил собственные колебания в газонаполненном триоде с

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


О ПРИОРИТЕТЕ СОЗДАНИЯ МАГНЕТРОННОГО ГЕНЕРАТОРА ВЫСОКОЧАСТОТНЫХ КОЛЕБАНИЙ

частотой, пропорциональной величине e / m для ионов данного газа и обратно пропорциональной расстоянию «нить – сетка» (здесь е и т – соответственно заряд и масса ионов). В дальнейшем метод Баркгаузена – Куртца в различных модификациях широко использовался в тех случаях, когда необходимо было получить мощные и устойчивые колебания очень высокой частоты, т. е. с длиной волны, меньшей 1 м. Так, К. Коль в результате длительного конструирования электронных ламп создал триод, способный генерировать волны длиной 30 см при напряжении на сетке 600 В [7]. Х. Хольманну, работавшему с французской лампой ТМС, удалось получить волны порядка 16 см и наблюдать волну в 13,2 см при напряжении на сетке 400 В [8]. Еще более существенных результатов в уменьшении длины волны и упрощении техники эксперимента удалось добиться В. И. Калинину из Физического института Саратовского университета [9]. Проводя опыты с лампой Г-І Треста слабых токов, он получил устойчивые волны длиной 14,4–14,6 см, мощность которых, по его оценкам, превосходила мощность всех полученных ранее волн такого же порядка длины. Более того, с той же лампой он наблюдал волну длиной около 8 см, которая по ряду причин не могла быть практически использована. Эти результаты были опубликованы в 1929 г. В 1927 г. отмечалось, что верхний предел частот генерируемых колебаний в схемах с использованием триода ограничивается не только недостаточной рациональностью применяемых методов, но и свойствами самих ламп [2]. Альтернативой использованию триода в генераторных схемах явился магнетронный метод генерирования электромагнитных колебаний, который был открыт в середине 20-х гг. и впоследствии развивался параллельно с дальнейшим усовершенствованием схем на основе триода. Первооткрывателем магнетрона считается американский физик А. Халл [2], который в 1916 г. запатентовал выдвинутый им принцип управления интенсивностью колебаний в диоде с помощью ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

переменного магнитного поля [10], а в 1921 г. опубликовал первое сообщение по теории магнетрона [12] и ввел термин «магнетрон» [11]. Первоначально магнетрон представлял собой цилиндрический диод, помещенный в однородное магнитное поле, параллельное его оси. Электроны, вылетающие из катода в таком диоде, испытывают воздействие со стороны взаимно перпендикулярных полей – электрического и магнитного, в результате чего при увеличении магнитного поля до некоторого критического значения ток через лампу прекращается. Критическая величина магнитного поля Нкр. может быть рассчитана по формуле:

Н H êðкр. =

8 me V R

,

где R – радиус цилиндра анода, V – анодное напряжение, m и e – соответственно масса и заряд электрона [11; 12]. При несколько меньшем магнитном поле электронный поток уменьшается, оставаясь все же больше нуля, в результате чего характеристика магнетрона оказывается резко падающей. А. Халл показал, что для получения наибольшей крутизны характеристики необходимо, чтобы катод был расположен строго симметрично по отношению к аноду. С 1913 г. А. Халл был сотрудником исследовательской лаборатории компании «Дженерал Электрик». В начале 20-х гг. он успешно занимался разработкой теории и исследованием возможностей применения магнетрона. С января 1920 г. по ноябрь 1921 г. он запатентовал пять заявок на различные вакуумные лампы, в которых применялся магнитный метод воздействия на электронный пучок. В своих работах 1921–1925 гг. А. Халл описал два типа магнетронов: в магнетронах первого типа катушка, создающая управляющее магнитное поле, является внешней по отношению к лампе [11]; в приборах второго типа управляющим фактором является магнитное поле нагрева нити [13]. Первые попытки использования магнетрона в качестве генератора были

79


А. Н. Глебова

сделаны вскоре после его открытия. В 1922–1923 гг. британская компания «Томсон – Хаустон» получила ряд патентов на различные применения магнетрона, в том числе в качестве генератора высокочастотных колебаний [14]. В схеме, разработанной специалистами компании, электромагнитные колебания возникали в результате взаимодействия разряда внешней емкости с электронным потоком и с магнитным полем катушки, намотанной на стеклянный баллон магнетрона. Модуляция высокочастотных колебаний колебаниями звуковой частоты осуществлялась путем воздействия цепи микрофона на управляющее магнитное поле магнетрона. В 1924–1925 гг. работа магнетрона в качестве генератора изучалась в лаборатории «Дженерал Электрик» Г. Мерсером и Ф. Элдером. При этом применялись усилительные схемы, немного модифицированные для случая генератора, частота колебаний в которых определялась параметрами внешнего колебательного контура и сопротивлением нагрузки. Во второй части работы [15] детально описаны оборудование и условия, необходимые для эффективной работы генераторной схемы, содержащей магнетрон, приведены результаты многочисленных экспериментов, в которых была достигнута выходная мощность от 3 до 12 кВт на частотах, соответствующих длинам волн 12–15 км при анодном напряжении от 3 до 10 тыс. В. В статье представлены также результаты исследований восьми магнетронных ламп с различной длиной и диаметром анода. При этом отмечалось, что использование магнетрона в качестве генератора на высоких частотах ограничено трудностями, возникающими при создании необходимой величины управляющего переменного магнитного поля. Для получения высокочастотных колебаний, по мнению Ф. Элдера, проводимость катушки должна быть небольшой, а ток через нее – очень большим, т. е. катушка, создающая магнитное поле, должна состоять из нескольких витков. А. Халлу и его коллегам из «Дженерал Электрик» не удалось обнаружить в

80

середине 20-х гг. собственные электромагнитные колебания в магнетроне. Тем не менее, в 1925 г. он отметил в одной из своих работ [13], что магнетрон способен генерировать высокочастотные колебания типа наблюдавшихся Баркгаузеном и Куртцем, хотя он сам не исследовал такую возможность. В 1924 г. была опубликована статья немецкого ученого Э. Хабанна из Йенского университета, в которой утверждалось, что отрицательное сопротивление магнетрона может явиться причиной возникновения колебаний с частотой, определяемой внешним резонансным контуром. Важнейшее открытие, состоящее в том, что магнетрон в постоянном магнитном поле может генерировать собственные высокочастотные колебания, было сделано независимо в Чехословакии и в Украине, но оно оставалось практически неизвестным для ученых других стран вплоть до 1927–1928 гг., когда в Японии были опубликованы первые сообщения о коротковолновых магнетронных колебаниях, сразу же получившие широкую известность в США. Вследствие этого нередко можно встретить упоминания о японских ученых К. Окабе и Х. Яги как о первых исследователях высокочастотных свойств магнетрона. По этому поводу физик из Праги А. Жачек [27] в статье, опубликованной в 1928 г., писал: «В июньском номере Proc. Inst. Radio Eng. 16, с. 729, 1928 г-н Х. Яги описал методику, позволяющую получить короткие незатухающие электромагнитные волны при помощи магнетрона [17]. Точно такая же методика была разработана мной 4 года назад. Соответствующие письменные сообщения чешских авторов… были опубликованы в июньской тетради Casopis pro pest. mat. a fys. 53, с. 378, 1924… Методика защищена чехословацким патентом № 20293 (заявка подана 31 мая 1924 г., свидетельство выдано 15 февраля 1926 г.») [16; 18]. В своих работах А. Жачек подробно описал процесс генерации незатухающих электрических колебаний в магнетроне. Для проведения опытов он использовал обычную выпрямительную лампу с ци-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


О ПРИОРИТЕТЕ СОЗДАНИЯ МАГНЕТРОННОГО ГЕНЕРАТОРА ВЫСОКОЧАСТОТНЫХ КОЛЕБАНИЙ

линдрическим анодом диаметром около 8 мм, вдоль оси которого была натянута вольфрамовая проволока – катод прямого накала, эмиссия из которого составляла приблизительно 20 мА. Лампа была смонтирована в магнитной катушке таким образом, чтобы ось катушки совпадала с катодом лампы, при этом силовые линии магнитного поля были параллельны нити накала. При помощи батареи, подключенной между нитью накала и анодом, на анод подавалось положительное напряжение, благодаря чему вылетающие из катода электроны приобретали радиальное ускорение по направлению к аноду. С увеличением интенсивности протекающего через катушку постоянного тока траектория электронов искривлялась, так что они двигались уже не перпендикулярно аноду, а под острым углом, тем меньшим, чем больше напряженность магнитного поля. При определенной критической интенсивности электроны уже не достигали анода, а по кривой возвращались к катоду. В этот момент в системе возникали электрические колебания, которые можно было наблюдать при помощи миллиамперметра, включенного в цепь анода. При дальнейшем возрастании напряженности магнитного поля анодный ток быстро снижался до нуля, одновременно исчезали колебания в системе. Таким образом, А. Жачек экспериментально установил, что при наличии постоянного магнитного поля радиальное, непериодическое движение электронов в цилиндрическом диоде может быть преобразовано в криволинейное периодическое движение, что и «является причиной возникновения электрических колебаний по новому методу. При этом между катодом и анодом существует колебательная система, генерирующая незатухающие электрические колебания» [16; 18]. Исходя из результатов проведенных опытов А. Жачек пришел к заключению, что интенсивность колебаний достигает максимального значения при критической напряженности магнитного поля Нк, которая, в свою очередь, зависит ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

от величины анодного напряжения Еа. Длина волны колебаний λ зависит от диаметра анода, а также от величин Нк и Еа, причем эта зависимость может быть приближенно описана следующими формулами:

λ = a / Hk , λ = А, В – постоянные.

A / Ea − B , где а,

Наиболее короткие волны, которые смог получить А.Жачек, имели длину 29 см при анодном напряжении 300 В. Разработчики магнетронов из США, Японии и других стран ознакомились с методом, разработанным А. Жачеком, лишь после опубликования его статьи 1928 г. [1]. Там не менее, в более поздних публикациях зарубежных исследователей [19; 20] открытие магнетронного метода генерирования электромагнитных колебаний все же связывается иногда с именем А. Жачека, тогда как некоторые отечественные авторы называют в этой связи имена украинских ученых А. А. Слуцкина и Д. С. Штейнберга. К сожалению, ни в одной из известных публикаций в числе создателей магнетронного генератора не упоминается руководитель Харьковской научно-исследовательской кафедры физики Д. А. Рожанский [27], предложивший экспериментальный метод получения высокочастотных колебаний в магнитном поле почти одновременно с А. Жачеком и независимо от него. На IV съезде Российской ассоциации физиков, проходившем 15–20 сентября 1924 г. в Ленинграде, Д. А. Рожанский сделал сообщение об экспериментах, проведенных им в Ленинградском политехническом институте [22]. С помощью трехэлектродной лампы, включенной по схеме Баркгаузена и помещенной между полюсами электромагнита, он наблюдал возникновение колебаний с длиной волны, значительно меньшей (по предположению Рожанского), чем у колебаний, полученных методом Баркгаузена. Сотрудник Харьковской кафедры физики А. А. Слуцкин впервые заинтересовался проблемой генерирования

81


А. Н. Глебова

высокочастотных колебаний, будучи еще студентом Харьковского университета [27]. В 1913–1915 гг. под руководством Д. А. Рожанского он изучал условия работы колебательного контура с искрой, а в 1919 г. начал эксперименты по генерированию колебаний по схеме Баркгаузена – Куртца, которые привели его к мысли о возможности замены положительной сетки триода внешним магнитным полем. В первых экспериментах 1924–1926 гг., предпринятых им совместно с Д. С. Штейнбергом по предложению Д. А. Рожанского, были получены магнетронные колебания длиной волны от 40 см до 3 м [23]. В 1928–1929 гг. харьковским ученым удалось уменьшить длину волны колебаний в сплошном магнетроне до 7,3 см. О полученных результатах они сообщили на заседании Харьковского кружка физиков в 1926 г., а также на V и VІ съездах русских физиков в 1926 и 1928 гг. В своих исследованиях А. А. Слуцкин и Д. С. Штейнберг опирались на известные им работы А. Халла. Уже после опубликования своих результатов они получили возможность ознакомиться со статьей Х. Грейнахера [24], также изучавшего действие аксиального магнитного поля на движение электронов в цилиндрическом диоде. Оба автора ни разу не наблюдали возникновение согласованных колебаний электронов в диоде. Таким образом, исследования украинских ученых по обнаружению магнетронных колебаний носят полностью оригинальный характер. В своих экспериментах А. А. Слуцкин и Д. С. Штейнберг использовали трехэлектродную лампу с цилиндрическим анодом и спиральной сеткой, включенную по схеме Баркгаузена. Анод лампы соединялся накоротко или с сеткой, или с катодом, почти не влияя на возникновение колебаний. Для обнаружения колебаний применялся метод симметричного детекторного мостика, состоявшего из двух конденсаторов, соединенных последовательно через кристаллический детектор и гальванометр. Интенсивность колебаний считалась пропорциональной отклонению стрелки гальваноме-

82

тра, длина волны определялась путем перемещения мостика вдоль лехеровой системы, включенной между сеткой и катодом. Необходимое магнитное поле напряженностью до 3000 Гс создавалось полукольцевым электромагнитом Дюбуа и вначале было ориентировано параллельно нити катода. Наблюдая зависимость анодного тока от величины магнитного поля, А. А. Слуцкин и Д. С. Штейнберг обнаружили, что при определенных значениях напряженности магнитного поля можно наблюдать резкое возрастание тока между катодом и сеткой, что соответствует возникновению в лампе «быстрых электромагнитных колебаний». Их интенсивность довольно значительна и при благоприятных условиях может в десятки раз превышать интенсивность колебаний, полученных методом Баркгаузена – Куртца. В работе [22] показано, что интенсивность колебаний в описанной системе может изменяться в очень широких пределах и зависит от трех факторов: от величины магнитного и электрического полей, температуры нити, а также от положения лампы относительно магнитного поля и асимметрии в расположении ее частей. В работе [23] отмечается, что измеренная интенсивность колебаний была наибольшей не при полном совпадении направлений магнитного поля и катода, а при некотором угле между ними, различном для разных ламп, однако не превышающем 50. В статье [22] приведены результаты многочисленных экспериментов по определению потенциалов на аноде, останавливающих анодный ток, частоты и интенсивности колебаний, зависимости анодного тока от азимута лампы относительно магнитного поля и др. Последний раздел работы [23] посвящен рассмотрению колебаний в аксиальном магнитном поле. «Интересной особенностью этих колебаний является то, – писали харьковские ученые, – что они наблюдаются между нитью и сеткой; анод никакого влияния на них не оказывает, так что для получения колебаний достаточно двухэлектродной лампы.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


О ПРИОРИТЕТЕ СОЗДАНИЯ МАГНЕТРОННОГО ГЕНЕРАТОРА ВЫСОКОЧАСТОТНЫХ КОЛЕБАНИЙ

Длина волны этих колебаний порядка нескольких десятков сантиметров и зависит от силы как электрического, так и магнитного поля, а также от величины тока накала». Рассматривая совместное действие на электрон, вылетевший из катода, однородного магнитного и цилиндрического электрического полей, А. А. Слуцкин и Д. С. Штейнберг качественно описали орбиту электрона и получили формулу для периода колебаний [23]. Однако периоды колебаний, рассчитанные по этой формуле, были всегда в несколько раз меньше наблюдавшихся в ходе эксперимента. Авторы объяснили это тем, что в трехэлектродной лампе, применявшейся в данной серии опытов, анодом служила сетка, в связи с чем характер электрического поля значительно отличался от цилиндрического. Для окончательного выяснения этого вопроса А. А. Слуцкин и Д. С. Штейнберг перешли к экспериментам со специальными лампами с цилиндрическим анодом. По просьбе Д. А. Рожанского Трест малых токов изготовил диоды с анодом из немагнитного материала (тантала) диаметром 3,6 и 12 мм. Устойчивые и интенсивные колебания наблюдались в лампах с анодами 6 и 12 мм, с которыми и проводились дальнейшие исследования. Было обнаружено, что использование диодов в данной схеме имеет существенные отличия по сравнению с трехэлектродными лампами: во-первых, диоды отличаются значительно большей крутизной характеристики анодного тока; во-вторых, меньшей напряженностью магнитного поля, необходимого для почти полного прекращения тока через диод; в-третьих, той точкой характеристики, в которой наблюдаются электронные колебания. В то время как в триодах колебания возникали на падающем участке характеристики при самых различных значениях магнитного поля порядка нескольких сотен Гс, в диодах – в самом начале резко падающего участка характеристики в очень ограниченном интервале значений поля, не превышающих 5–7 Гс. Эти колебания авторы назвали «начальными» в отличие от колебаний значительно меньISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

шей интенсивности, наблюдавшихся при сильных магнитных полях (1000 Гс). А. А. Слуцкин и Д. С. Штейнберг провели серию опытов по изучению «начальных» колебаний. При изменении напряжения на аноде в пределах от 100 до 300 В подбиралось соответствующее магнитное поле, при котором возбуждались колебания, при этом наблюдались длины волн от 50 до 125 см. Абсолютные значения длины волны λ гораздо лучше соответствовали величинам, рассчитанным по формуле, чем для случая триода, но все же экспериментальные значения λ превышали теоретические приблизительно в 1,5 раза. Исследователи пришли к выводу, что это расхождение вызвано наличием пространственного заряда между катодом и анодом, который меняет характер электрического поля. Это подтверждалось также тем фактом, что при увеличении разогрева катода наблюдавшаяся длина волны всегда возрастала. При этом формула для периода колебаний приобретает иной вид. Периоды, рассчитанные по ней, отличались от наблюдавшихся в ходе экспериментов всего лишь на 10%. По мнению харьковских ученых, большего совпадения нельзя было ожидать, т. к. при возникновении колебательного движения электронов структура поля неизбежно будет отличаться от той, которая описывается формулой Ленгмюра. Не делая окончательных выводов относительно физической природы колебаний, А. А. Слуцкин и Д. С. Штейнберг отмечали, что все полученные ими результаты позволяют считать причиной наблюдавшихся в диодах колебаний согласованные пульсации электронов между катодом и анодом, таким образом «магнитное поле является очень удобным средством для получения быстрых колебаний электронов в катодных лампах» [23]. Формула для периода колебаний в диодах, выведенная А. А. Слуцкиным и Д. С. Штейнбергом исходя из физических представлений о движении электрона в электрическом и магнитном полях, полностью подтверждает качественные зависимости, полученные ранее А. Жачеком на основе анализа опытных дан-

83


А. Н. Глебова

ных. Это свидетельствует об общности физических явлений, наблюдавшихся чешским и украинскими учеными, и подтверждает правильность предположений, сделанных А. А. Слуцкиным и Д. С. Штейнбергом при выводе своей формулы. В этот же период аналогичные исследования, ставящие целью создание магнетронных генераторов для коротковолновых систем связи, проводились в Японии под руководством электрофизика Х. Яги, получившего в 1909 г. диплом инженера в Токийском университете. До Первой мировой войны он совершенствовался в Англии у Дж. Флеминга – изобретателя диода [27], во время своих посещений Дрездена работал вместе с Г. Баркгаузеном, впервые наблюдавшим высокочастотные колебания в вакуумном триоде с положительной сеткой [27]. С началом войны Х. Яги вернулся в Японию, где преподавал в университете города Сендай и получил в 1919 г. степень доктора наук. В начале 20-х гг. он узнал об изобретенном А. Халлом магнетроне от японского морского офицера, возвратившегося из поездки в США. Под руководством Х. Яги в Японии были начаты работы по использованию магнетрона для генерирования коротких радиоволн. В 1928 г. Х. Яги посетил США, где опубликовал свою статью с изложением основных результатов исследования в области коротковолновой техники [17]. Второй ее раздел был посвящен описанию способов получения высокочастотных колебаний с помощью магнетронов различной конструкции. Здесь рассматривался принцип действия магнетрона и условия возникновения колебаний, приводились зависимости анодного тока от напряженности магнитного поля, построенные при различных значениях анодного напряжения. При небольших их величинах эти зависимости аналогичны характеристикам, полученным А. Халлом, а затем А. А. Слуцкиным и Д. С. Штейнбергом. В ходе своих исследований возможности применения магнетрона в качестве генератора колебаний Х. Яги изучал

84

лампы различных конструкций: цилиндрический диод, триод, а также диод, в котором катод выполнен в виде прямой нити, а анод – в виде пластины. Было обнаружено, что любая из этих ламп может служить для генерации высокочастотных колебаний при достаточной величине анодного напряжения и соответствующей напряженности магнитного поля, однако для получения возможно более коротких волн предпочтительнее симметричная конструкции. Так, колебания с минимальной длиной волны в 12 см наблюдались в диоде с цилиндрическим анодом при анодном напряжении 1250 В. Для приближенной оценки длины волны колебаний в лампах различной конструкции Х. Яги пользовался полуэмпирической формулой. Проведенное японским ученым исследование влияния геометрии лампы на величину высокочастотного выходного сигнала показало, что при конструировании магнетронов необходимо точное соблюдение пропорций. Так, для получения наиболее коротких волн диаметр анода должен уменьшаться, но при этом колебания становятся менее интенсивными. Отношение длины анода к его диаметру не должно быть слишком малым, в противном случае колебания едва различимы. При постоянном диаметре анода в цилиндрическом диоде наибольшей интенсивностью обладают колебания, возникающие при большем диаметре нити катода. Большое значение имеет расположение лампы в магнитном поле. Малейшее отклонение от центра катушки, создающей магнитное поле, ведет к значительному уменьшению интенсивности колебаний. Наиболее существенное улучшение конструкции магнетрона, по мнению Х. Яги, может быть произведено, если цилиндрический анод разрезать на 2 или 4 сегмента узкими щелями, параллельными оси цилиндра. Каждый из анодных сегментов при этом образует резонансный контур, собственная частота которого зависит от емкости сегмента и индуктивности вывода. Путем настройки этих резонансных контуров можно добиться того, что эффект уменьшения длины волны с ростом анодного напря-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


О ПРИОРИТЕТЕ СОЗДАНИЯ МАГНЕТРОННОГО ГЕНЕРАТОРА ВЫСОКОЧАСТОТНЫХ КОЛЕБАНИЙ

жения, наблюдавшийся Х. Яги в магнетронных лампах различных типов, становится практически незаметным. Эти исследования были продолжены другим японским ученым К. Окабе, который провел эксперименты с различным расположением электродов в магнетроне и установил, что наибольшая выходная мощность может быть получена в магнетроне с разрезным анодом. В работе [17] Х. Яги отмечает, что такой магнетрон наилучшим образом может быть использован для генерации очень интенсивных колебаний с длиной волны около 40 см. Во время посещения США Х. Яги не только широко пропагандировал достижения японских ученых в области высокочастотной радиотехники, но и посетил исследовательскую лабораторию «Дженерал Электрик», где был изобретен магнетрон. Это посещение и беседы, проведенные им в лаборатории, стимулировали начало разработки в США магнетронного генератора с частотой 400 МГц (что соответствует длине волны 75 см), который в начале 30-х гг. использовался специалистами из «Дженерал Электрик» при экспериментах с короткими радиоволнами. Ведущим разработчиком японским магнетронов в 20-е гг. был ученик Х. Яги, К. Окабе, окончивший университет в 1922 г. и защитивший в 1928 г. докторскую диссертацию под руководством Х. Яги. В 1927 г. он сообщил об обнаружении магнетронных колебаний с длиной волны порядка 30 см [25]. К. Окабе запатентовал свое изобретение в Японии

в 1927 г. и в США в 1928 г. В начале 1929 г. в лаборатории профессора Яги, где работал К. Окабе, были расширены работы по изучению магнетронных колебаний, в результате чего получены мощные колебания с длиной волны 5,6 см. Это в два раза меньше, чем наименьшие значения длины волны колебаний в магнетронных генераторах, о которых сообщал в 1928 г. Х. Яги, в четыре раза меньше, чем наиболее короткие волны, полученные к тому времени по методу Баркгаузена – Куртца, и приблизительно в пять раз меньше, чем длины волн, наблюдавшиеся А. Жачеком в 1924 г. При этом К. Окабе утверждал, что практически нет препятствий к созданию магнетрона, генерирующего достаточно мощные колебания с длиной волны в несколько миллиметров. Если же не принимать во внимание интенсивность этих колебаний, то длина волны может быть еще меньшей. В статье «О коротковолновом пределе магнетронных колебаний» [26] К. Окабе приводит теоретическую и экспериментальную формулы для расчета минимального значения длины волны, которая может быть получена с помощью магнетронного генератора. Обе формулы отличались только постоянным множителем, свидетельствующем о том, что длина волны не зависит от приложенного к аноду напряжения и определяется напряженностью магнитного поля, причем автор утверждал, что обе эти характерные черты полностью подтверждаются проведенными экспериментами. В работе [23] К. Окабе отмечал, что магнетронные колебания высокой ча-

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

85


А. Н. Глебова

стоты принадлежат к двум различным типам – А и В, причем частота колебаний А-типа практически не зависит от внешнего резонансного контура, а колебаний В-типа – существенно зависит от него. Наибольшая интенсивность колебаний была получена К. Окабе и Х. Яги для случая комбинации колебаний А- и В-типов. Колебания же, наблюдавшиеся А. Жачеком, принадлежат, по мнению К. Окабе, к А-типу. Можно утверждать, что японские ученые внесли существенный вклад в исследование коротковолновых

свойств магнетрона, однако приоритет в экспериментальном обнаружении высокочастотных колебаний в магнетроне принадлежит, безусловно, чешскому физику А. Жачеку [18], а в их теоретическом описании – украинском ученым А. А. Слуцкину и Д. С. Штейнбергу [23]. В дальнейшем магнетронное направление стало ключевым в деятельности украинских ученых, развитие которого привело к созданию научной школы А. А. Слуцкиным и Института радиофизики и электроники АН УССР в Харькове.

1. Введенский Б. Термоэлектронная лампа как физический прибор / Б. Введенский // Успехи физ. наук. – 1923. – Т. 3. – Вып. 2–3. – С. 277–280. 2. Миллер Ф. А. О генерации весьма коротких электрических волн с помощью электронных ламп /Ф. А. Милллет // Журн. рус. физ.-хим. общ., ч. физ. – 1927. – Т. 59. – Вып. 3–4. – С. 281–301. 3. В лаборатории М. А. Бонч-Бруевича / Телегр. и телеф. без пров. – 1922. – № 15. – С. 589. 4. Никитин Н. Применение мощных катодных реле для получения коротких волн / Н. Никитин, В. Татаринов // Телегр. и телеф. без пров. – 1922. – № 16. – С. 685. 5. Barkhausen H. Die kurzesten, mit Vakuumrohren herstellbaren Wellen / H. Barkhausen, K. Kurts // Phys. Zeitschr. – 1920. – 21. – N 1. – S. 1–6. 6. Whiddington R. Ionic Oscillations in Three-Electrode Thermionic Valves / R. Whiddington // Radio Rev. – Nov. 1919. – 1. – P. 53. 7. Kohl K. Uber kurze ungedampfte elektrische Wellen / K. Kohl // Ann. d. Phys. – 1928. – 85. – H. 1. – S. 1–62. 8. Hollmann H. E. Ein Rohremossillator fur sehr kurze ungedampfte Wellen / H. E. Hollmann // Ann. d. Phys. – 1928. – 86. – H. 8. – S. 1062–1070. 9. Калинин В. И. О получении ультракоротких волн по схеме Баркгаузена – Куртца / В. И. Калинин // Журн. рус. физ. хим. общ., ч. физ. – 1929. – Т. 61.– Вып. 2. – С. 131–141. 10. Глебова А. Н. Магнетроны А. Халла / А. Н. Глебова // Матем. естествознание: фрагменты истории. – К., 1992. – С. 215–224. 11. Hull A. The Magnetron / A. Hull // AIEE Journ. – 1921. – 40. – N 9. – P. 715–723. 12. Hull A. The Motion of Electrons between Coaxial Cylinders in a Uniform Nagnetic Field / A. Hull // Phys. Rev. – 1921. – 12. – N 4. – P. 539–540. 13. Hull A. The Motion of Electrons between Coaxial Cylinders under the Influence of Current Along the Axis / A. Hull // Phys. Rev. – 1925. – 25. – N 5. – P. 645–669. 14. Макаревский Г. Н. Магнетрон / Г. Н. Макаревский // Телегр. и телеф. без пров. – 1923. – № 19. – С. 205–206. 15. Elder F. The Magnetron Amplifier and Power Oscillator / F. Elder // Proc. IRE. – 1925. – 13. – N 2. – P. 159–188. 16. Zacek A. Ueber eine Methode zur Erzeugung von sehr kurzen electromagnetischen Wellen / A. Zacek // Zeitschr. f. Hochfreq. – 1928. – 32. – S. 172. 17. Yagi H. Beam Transmission of Ultra Short Waves / H. Yagi // Proc. IRE. – 1928. – 16. – N 6. – P. 715– 741. 18. Zacek A. Nova methoda vytvoreni netlumenych cacilaci / A. Zacek // Casopis pro pest. mat. a fys. – 1924. – 53. – S. 378. 19. Brittain J. The Magnetron and the Beginning a of the Microwave Age / J. Brittain // Physics Today. – July 1985. – P. 60–67. 20. Rice C. Transmission and Reception of Centimeter Radio Waves / C. Rice // Gen. El. Rev. – 1936. – 39. – N 8. – P. 363–369.

86

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


О ПРИОРИТЕТЕ СОЗДАНИЯ МАГНЕТРОННОГО ГЕНЕРАТОРА ВЫСОКОЧАСТОТНЫХ КОЛЕБАНИЙ

21. Рожанский Д. А. О некоторых случаях действия магнитного поля на электронный разряд / Д. А. Рожанский // ІV съезд русских физиков. – Л., 1924. – С. 41–42. 22. Слуцкин А. А. Получение колебаний в катодних лампах при помощи магнитного поля / А. А. Слуцкин, Д. С. Штейнберг // Журн. рус. физ.-хим. общ., ч. физ. – 1926. – Т. 58. – Вып. 2. – С. 395–407. 23. Greinacher H. // Verh. d. Deutsch. Physik. Gesellsch. – 1912. – 14. – S. 856. 24. Okabe K. Production of Extra Short Electromagnetic Waves by Split. – Anode Magnetron / K. Okabe // Proc. Imp. Acad. of Japan. – 1927. – 3. – N 8. – P. 514–515. 25. Okabe K. On the Short-Wave Limit of Magnetron Oscillations / K. Okabe // Proc. IRE. – 1929. – 17. – N 4. – P. 652–659. 26. Храмов Ю. А. История физики / Ю. А. Храмов. – К. : Феникс, 2006. Получено 16.08.2016

А. М. Глєбова

Про пріоритет створення магнетронного генератора високочастотних коливань На основі першоджерел установлено пріоритет в ідеї магнетрона та розробленні джерела магнетронних високочастотних електричних коливань (магнетронного генератора). Розглянуто пріоритетні ідеї та розробки А. Халла, Д. А. Рожанського, А. Жачека, А. О. Слуцкіна, Д. С. Штейнберга, Х. Ягі та К. Окабе. Ключові слова: магнетрон, магнітне поле, магнетронний генератор, високочастотні коливання, електричні коливання, електромагнітні коливання, магнетронні коливання, трьохелектродна лампа.

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

87


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером (к 20-летию создания Института теоретической физики им. А. И. Ахиезера) Выдающийся физик-теоретик, лидер крупной теоретической школы и наставник нескольких поколений физиков Украины, академик НАН Украины Александр Ильич Ахиезер известен фундаментальными результатами в области ядерной физики, квантовой электродинамики, теории элементарных частиц и теории плазмы, теории твердого тела, магнетизма. Совместно с Я. Б. Файнбергом он предсказал пучковую неустойчивость плазмы (1948), с А. Г. Ситенко – эффект дифракционного расщепления дейтрона (1955), с В. Г. Барьяхтаром и С. В. Пелетминским – магнитоакустический резонанс (1956) и многое др. Творческое наследие Александра Ильича охватывает около 30 монографий, учебников и научно-популярных книг. Коллеги и ученики помнят его как ученого широчайшей эрудиции, талантливого руководителя, обаятельного, открытого и остроумного человека, живо откликавшегося на научные и политические события. Закончив в 1934 г. Киевский политехнический институт, А. И. Ахиезер начал работать под руководством будущего нобелевского лауреата физика-теоретика Л. Д. Ландау в теоретическом отделе Украинского физико-технического института (УФТИ), который вскоре после его создания в 1928 году стал одним из крупнейших физических институтов Европы (ныне – Национальный научный центр «Харьковский физико-технический институт»). В 1938 году А. И. Ахиезер возглавил теоретический отдел УФТИ, сменив на этом посту Л. Д. Ландау, в 1941–1974 гг. руководил также кафедрой теоретической ядерной физики Харьковского университета. В 1996 году на базе теоретического отдела был образован Институт теоретической физики Национального научного центра «Харьковский физико-технический институт»), который с 2003 года носит имя А. И. Ахиезера. В нынешний год, когда отмечается 20-летие создания Института теоретической физики им. А. И. Ахиезера, редакция журнала «Наука и науковедение» приняла решение опубликовать прижизненное интервью, взятое у Александра Ильича ведущим научным сотрудником Института исследований научно-технического потенциала им. Г. М. Доброва НАН Украины А. С. Литвинко (в тексте – А. Л.) и доцентом Киевского политехнического института Л. П. Пономаренко (в тексте – Л. П.) в рамках тематики отдела истории науки и техники по сбору воспоминаний ученых, стоявших у истоков формирования физических школ в Украине. В нем академик А. И. Ахиезер размышляет о путях развития научного знания, взаимоотношениях науки и власти, трагической судьбе Украинского физико-технического института в годы «великого террора» в СССР. Это делается не только в память о выдающемся ученом. Весьма ценными являются оценки и суждения А. И. Ахиезера как о прошлом и настоящем, так и о будущем науки в Украине.

_____________________________________________ - А. А. Добрый день, расскажите, в какой области вы работаете? - А. Л. Мы работаем в отделе истории науки и техники, но у каждого из нас есть более узкая область исследований. У меня – процесс формирования и развития школы Николая Николаевича Боголюбова в

88

Украине как целостного явления: его вклад в науку, вклад его учеников. - Л. П. Моя тематика близка к Харькову. Это становление и развитие магнитооптических исследований в Украине. Поэтому нам хотелось бы поговорить с Вами как со свидетелем и активным участником не-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

обыкновенной эпохи в развитии физики, становлении нашего государства. - А. А. По боголюбовской тематике мы можем взаимодействовать, но мне кажется, Вам будет более интересно прочесть мои воспоминания о нем. Краткий вариант публикуется в «Физике низких температур», более полный вариант – в Украинском физическом журнале, где главный редактор Алексей Григорьевич Ситенко. Было бы хорошо, если бы вы мне задали какие-то вопросы. Если сегодня Вы не готовы, мы могли бы еще раз встретиться. По «магнитным делам» кое-что я могу рассказать, а по кое-каким вопросам нужно будет обратиться к Виктору Валентиновичу Еременко. Он это по телефону с удовольствием сделает, он был у меня на днях, и к Юрию Алексеевичу Храмову он тоже очень хорошо относится. Юрий Алексеевич очень хороший человек. - А. Л. Александр Ильич, мне хотелось бы задать Вам такой вопрос. Вам приходилось работать с Николаем Николаевичем Боголюбовым? И как проходило Ваше общение? - А. А. Вместе мы не работали, но общались часто, и он ко мне очень хорошо относился, у нас были прекрасные отношения. Я давно понял, что это личность, очень цельная, незаурядная, я бы сказал – великий человек. На меня производило огромное впечатление то, как он обращался с математикой, как он понимал, как выслушивал, как он всю физику понимал, как ее чувствовал. Мне доставляло огромное удовольствие с ним общаться. Последний раз я был у него дома в Москве, году в 1989. - А. Л. Не сотрудничали ли Вы с Н. Н. Боголюбовым по ядерной программе в 50-е годы? - А. А. Мы очень много вопросов обсуждали. Познакомились мы после войны. Я ездил в Киев на сессии Академии наук, познакомился с там ним, и каждый раз, когда я приезжал в Киев, у нас были разговоры, он оказывал на меня сильное влияние. - А. Л. Вы же пару лет заведовали отделом руководимого Н. Н. Боголюбовым Института теоретической физики в Киеве. - А. А. Да, когда начинал работать этот институт, он и меня пригласил. Я участвоISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

вал во всех обсуждениях, но в Киев не смог переехать по причинам, от меня не зависящим. Я хотел туда переехать, но началась какая-то непонятная «возня», но мы все время общались, обсуждали планы работы. Сейчас, если посмотрите на институт, то увидите, что там очень много моих учеников. Фомин Петр Иванович, Ситенко Алексей Григорьевич – это уже два столпа, Петров Эльмар Григорьевич тоже отсюда, из Харькова. - Л. П. А Локтев Вадим Михайлович? - А. А. Локтев нет, это ученик Александра Сергеевича Давыдова. Так что их много, и я всегда интересуюсь, что происходит в институте. - А. Л. Я недавно беседовала с Виталием Петровичем Шелестом, который был заместителем Николая Николаевича Боголюбова по научной работе в Институте теоретической физики, и он также тепло о Вас отзывался и вспоминал, как Вы всегда поддерживали работу в институте и с интересом относились к его созданию. - А. И. Да, всегда. А Шелест был в Киеве? - А. Л. Да, он приезжал в Киев на несколько дней. Рассказывал, что Вы поддерживали все начинания в институте. - А. А. Обязательно. Шелесту я помогал всегда, и оппонентом у него был на докторской. Он славный человек, между прочим, очень толковый. И это очень приятно. Судьба у него так сложилась – он уехал, потому что отца сняли. - А. Л. Александр Ильич, Вы как свидетель целой эпохи имеете моральное право дать оценку вкладу даже выдающихся ученых в контексте всей мировой науки. - А. А. Для того чтобы не говорить лишнего, скажу, что мое отношение и взаимоотношения изложены в тех воспоминаниях, о которых я говорил. Тогда Вам будет понятно мое отношение и к Николаю Николаевичу, и к Ландау, ведь я ученик Ландау. - А. Л. Ландау был гений, универсал. - А. А. Если Вы возьмете его «Курс теоретической физики», то удивитесь тому, как может один человек охватить всю механику, теорию поля, электродинамику. Я никогда не мог понять, как он все это делал, потому что он мало читал, практически ничего

89


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

не читал. Он пропустил как-то через себя всю науку. Этот человек по своему объему знаний – чудо, это чудо-человек! Боголюбов тоже был крупный ученый. Но он всегда мне говорил: «Я больше математик». Здесь у нас работает Сергей Владимирович Пелетминский, который из всех последователей Николая Николаевича по статистической физике, на мой взгляд, самый крупный. Это мой ближайший ученик. Николай Николаевич очень сильно влиял на математику Пелетминского, хотя тот сам много рассуждал. - А. Л. Сергей Владимирович стал развивать эту тематику в процессе общения с Николаем Николаевичем? - А. А. Под влиянием Николая Николаевича. Он интересовался всегда его работами. Он их понимал лучше всех. Вам стоит с ним поговорить. - А. Л. А Свидзинский? - А. А. Свидзинский – ученик только Боголюбова. Он, по-моему, сейчас в Симферополе. Других непосредственных последователей из Харькова, кроме них, не припомню. - А. Л. Он сейчас ректор Волынского университета. - А. Л. Александр Ильич, работы Боголюбова в области статистической физики известны, это построение кинетических уравнений, микроскопические теории сверхпроводимости и сверхтекучести. И все же, как бы Вы оценили значение этого вклада с учетом того, на каком этапе тогда находилась статистическая физика? - А. А. Я хочу, чтобы Вы прочли мои воспоминания и поговорили с Сергеем Владимировичем. Вклад Боголюбова касался фундаментальных вещей. Первое достижение – как нужно действовать, чтобы получить кинетические уравнения. Второе – теория бозе-частиц. И третье – принцип ослабления корреляций. Вот это три вещи, которые являются большущим вкладом Боголюбова в статистическую физику. - А. Л. Если затронуть вопросы приоритета, ведь цепочка кинетических уравнения называется цепочкой ББГКИ (Боголюбова – Борна – Грина – Кирквуда – Ивона), то как верно расставить акценты в этой связи? - А. А. Я не смогу на этот вопрос ответить, обычно в таких вопросах расставляют по годам.

90

- А. Л. Это было сделано одновременно. Работа Ивона была 1935 года, но она была малоизвестна, а вот дальше – Борн, Грин, Боголюбов и Кирквуд – это 1946– 1947 годы, это было сделано практически одновременно. - А. А. Поэтому цепочка так и называется – цепочка Боголюбова и других, я думаю, тут других особенностей нет. - А. Л. Если рассматривать квантовую теорию поля и результаты Николая Николаевича в этой области, то возникает такой вопрос. Известно, что в 1946–1948 годах мощная команда, включая Швингера, Фейнмана, Дайсона, Томонагу, уже разработала метод перенормировок. - А. А. Да, конечно. Вся физика была сделана ими, они Нобелевскую премию получили. Но у Боголюбова была работа по математическому обоснованию. Вклад его состоит в том, что он рассмотрел математически, что это означает, какова идеология этого. Тут, по-моему, очень существенный вклад. Но те ученые были, конечно, первыми. Они были первоклассными физиками, это величайшие люди. И они сидели там, где делалась эта физика. Они сумели вычислить основные вещи. Николай Николаевич применил фундаментальный подход и выяснил, каков смысл их работ, как это с математической точки зрения обосновать. Это тоже непросто и это было сделано Николаем Николаевичем Боголюбовым. - А. Л. Как относился сам Николай Николаевич к вопросам приоритета, если забывали его или его учеников? - А. А. Во-первых, он не мог так ставить вопрос, потому что был порядочным человеком. Но математика была его. У него была очень важная вещь – новый метод в теории сверхпроводимости. Заметьте, что и в название его монографии входят слова «новый метод». Опять – как это математически, что это математически означает. То есть он фактически был большим связующим звеном между теоретической физикой и математикой. - А. Л. То есть теорию разработал Бардин, Купер и Шриффер, а он дал ей математическое обоснование. - А. А. Да, но его вклад, тем не менее, очень большой – как математически более строго все обосновать.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

- А. Л. Александр Ильич, Вы, как ученик Льва Давидовича, который предложил феноменологическую теорию сверхтекучести, как никто другой можете оценить работы Боголюбова по сверхтекучести. - А. А. Это первоклассные работы, и это мнение самого академика Ландау, у меня в воспоминаниях все вы найдете. Он показал, как это сделать. Это величайшие работы. У Боголюбова, я думаю, это самые лучшие работы. - А. Л. Они контактировали с Львом Давыдовичем, приходилось им общаться? - А. А. Боголюбов приходил несколько раз, рассказывал об этих работах. Причем Ландау относился с большим уважением к Боголюбову. Хотя были люди, которые хотели их поссорить. Но обычно так всегда бывает. Это были выдающиеся люди, и некоторым хотелось устроить вокруг них «кутерьму». - А. Л. Александр Ильич, в связи с этим возникает вопрос о фундаментальном историческом и философском понятии – научной школе. Как бы Вы ее определили? - А. А. Тут я согласен с определением Юрия Алексеевича Храмова, я был у него оппонентом. Его подход не надо переделывать, так надо и смотреть. - Л. П. Это касается и современного этапа развития физики в Украине. Бесспорно, с именем Ландау связана научная школа. Это величайшая фигура, ярчайший физик, уникальнейший человек и педагог. Его ученики создали свои мощные школы. Бесспорно, что создал свою школу Боголюбов. А к современным представителям физической науки можно ли применить такой подход? Ведь многие ученые работают в разных направлениях, тот же Виктор Валентинович Еременко создал, я считаю, школу в области магнитооптики и спектроскопии магнитных веществ в Украине. Уместно ли в целом говорить о том, что есть ученые сейчас, среди нас, которые создали свои активно функционирующие школы? - А. А. Этот вопрос решается очень просто. Я Вам скажу критерий и вы поймете. Для того чтобы разобраться, надо смотреть, кто сейчас последователи у ученого. Если они есть и они тоже внесли вклад, тогда можно говорить о таком феномене. А если он один, ученый-одиночка, то школы нет. Для нынешнего этапа все это надо ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

выяснять. У меня такое впечатление, что сейчас разруха, люди уезжают за границу, переходят в бизнес. Что-то ужасное творится, потому что кушать-то нечего. Я не могу даже сравнивать то, что происходит сейчас, и то, что было, когда война кончилась. Война кончалась, а какое развитие получила физика! И в Харькове, и в Москве. А сейчас ничего такого нет. И это была, между прочим, между нами, в каком-то смысле заслуга Сталина, хотя он – негодяй. - Л. П. Можно сказать, что Ваши ученики – последние, кто поддерживает науку в Украине на ключевых позициях. - А. А. По-моему, да. Барьяхтар, Пелетминский, Ситенко, Фомин, Файнберг – вот они остались учеными. А ведь получилось так, многие уехали в США или в Израиль. И это все возникло опять-таки исторически после развала СССР. Ушли огромные богатства, следовательно, их разворовали, и воровство было в огромных масштабах! А правительство ничего не может сделать, я так понимаю. Может быть, это все как-то образуется, но на это потребуются долгие годы. Обязательно образуется, народ, в конце концов, встанет на надлежащую колею. - Л. П. Но потеря науки, особенно фундаментальной, невосполнима. - А. Л. Интеллектуальный потенциал так быстро не сформируется. - А. А. К несчастью, это невосполнимо, потому что люди здесь даже не занимаются наукой. - А. Л. Александр Ильич, тем не менее, есть ученые, который создали свои школы. Можно говорить о школе А. Г. Ситенко. - А. А. Да. - А. Л. Школа П. И. Фомина, школа Я. Б. Файнберга? - А. А. По-моему, тоже можно. Есть ученики-доктора. - А. Л. Школа Б. Н. Есельсона? - А. А. Да нет, он уже умер. Мне кажется, вам лучше говорить о том, кто что сделал, что были такие-то ученики, а иначе оно ничего не дает ни уму, ни сердцу. А школа или не школа – будет видно. И потом, для тех, кого вы не назвали, это будет обидно, неприятно. Поэтому вы поговорите с Юрием Алексеевичем, он знает, что я имею в виду. Так что надо подходить к этому очень осторожно.

91


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

- Л. П. Александр Ильич, я занимаюсь историей такого, казалось бы, узкого научного направления, как магнитооптика. Но это направление, являясь узким, примыкает к таким глобальным теоретическим дисциплинам как теория магнетизма. Здесь, в Харьковском физико-техническом институте были выполнены исследования еще под руководством Л. В. Шубникова в 1937 году, они получили дальнейшее развитие, возникла некая специализация в области именно антиферромагнитных веществ, которая получила глубокое развитие с образованием ФТИНТа (Физико-технического института низких температур.) Но все началось с открытия Шубникова по аномалиям удельной теплоемкости в хлоридах. - А. А. Шубников был гениальным человеком. И погиб он по глупости. Не надо было ему уезжать. Переехал он в Харьков, очень хорошо работал. Я же приводил пример из французской революции, как страдали из-за революционного рвения. А это уже не революция была, это контрреволюция, это уже был 1937 год. - Л. П. Хотелось бы задать Вам вопрос, почему возникла эта тематика в Харькове. Есть Ваши работы, которые посвящены теории магнетизма, и работы Вашего ученика академики В. Г. Барьяхтара, который активно, всесторонне занимается проблемами магнетизма. - А. А. У Шубникова Льва Васильевича, естественно, был интерес к этой науке, к изучению магнитных явлений. Именно он впервые сказал об осцилляции сопротивления в магнитном поле. Это замечательное открытие. Капица стоял к этому близко, но Шубников гениально мерял. Таким образом, магнитное поле, оно как водка, всегда будоражило умы, привлекало внимание. Почему? Работа Ландау о квантовании, которую он выиграл на пари у Паули (Паули не думал, что будет диамагнетизм), – это диамагнетизм Ландау. Это же он выиграл на пари, мальчик выиграл, у Паули! Естественно, что это было очень важно. Потом стало нужно заниматься сверхпроводимостью, как это все происходит. Дальше он устанавливает аномалии, что есть антиферромагнетики. Да и сам ферромагнетик – чудо из чудес. Поэтому магнитные явления очень интересные. Может быть, Вам стоит

92

рассматривать не магнитооптику, а весь магнетизм, более широко. Вот и наши работы с Барьяхтаром и Пелетминским – это целое направление. Во ФТИНТе по поводу Шубникова вам может подсказать Фрейман Юрий Александрович, он работает в журнале. И вы можете сказать, что приехали по такому поводу. Они книгу написали про Шубникова. Это вам вообще нужно использовать. - Л. П. Как можно выделить к 1945– 1950 годам те основные моменты в теории магнетизма, которые получили дальнейшее развитие, стали впоследствии точками роста мощных направлений? - А. А. Я вам не могу сказать обо всем, потому что плохо знаю. Я могу сказать только одно – что мы сделали работу по магнитоакустическому резонансу. Магнитооптика – очень широкое, тоже интересное направление, но эти вещи вам должен сказать Еременко Виктор Валентинович. Вы ему скажете, что вы из Киева, я рекомендовал с ним поговорить. Он вам подскажет, даст какие-то статьи. - Л. П. Я задаю такой вопрос, потому что это очень узкая область, но она подходит очень близко и к экспериментальным исследованиям, и к изучению самой структуры магнитных веществ с помощью воздействия излучения светового диапазона. А то, что исследуется магнетик, то есть вещество, которое имеет свое эффективное магнитное поле, дает новые эффекты. Есть разработки того же Еременко и его последователей, которые имеют и практический вес на современном этапе, например разработка устройств ЭВМ, устройств, связанных с памятью. Здесь, естественно, привлекаются как магнитооптические вещества, так и методы магнитооптики. Поэтому магнитооптика в таком смысле расширяется и является многосторонней, интегральной проблемой. - А. А. Да, наверное. Если Вы хотите обсудить конкретные исследования, Еременко вам с удовольствием все скажет, направит еще к кому-то, они там очень активно занимаются этой проблемой. - Л. П. Он и сам начинал работы с этой тематики. - А. А. Он это делал еще в Киеве. - Л. П. У А. Ф. Прихотько.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

- А. А. Наверное, сейчас в Институте физики остались эти направления? - Л. П. Нет, сейчас нет. - А. А. Для этих исследований важно то, что сделал В. Г. Барьяхтар. - Л. П. Да, исследование доменных областей. - А. А. Вы к нему обратитесь, и он с удовольствием расскажет. - Л. П. Кто из значительных ученых в Украине развивал теорию магнетизма? - А. А. Магнетизмом занимались многие. В. Г. Барьяхтар, С. В. Пелетминский, наш отдел, Э. Г. Петров в Институте теоретической физики. - Л. П. У него есть совместные работы с Еременко по теории магнитных экситонов. - А. А. Этим много занимаются в Донецком физико-техническом институте. - Л. П. Он чуть позже был создан, чем ФТИНТ, там занимаются и вопросами технологии. - А. А. Вам нужно с сотрудниками ФТИНТа разговаривать. - А. Л. Какие еще физические направления, кроме магнитооптического, которым занимаются Еременко и его последователи, являются ключевыми во ФТИНТе? - А. А. Квантовая физика низких температур, не только магнетизм. Это очень хороший, мощный институт. Там хорошие теоретики работают. - А. Л. Поскольку в институте разрабатываются вопросы сверхпроводимости, есть ли там сотрудники, которые считают себя последователями Николая Николаевича Боголюбова? - А. А. Они все используют разработанные им методы. - А. Л. Когда Н. Н. Боголюбов сконцентрировался на работе в области физики высоких энергий и элементарных частиц, когда кварки были открыты М. Гелл-Манном и Дж. Цвейгом, он предложил ввести новое квантовое число, впоследствии названное «цветом». Возникли вопросы приоритета его введения – О. Гринберг, который ввел понятие парастатистики кварков, Н. Н. Боголюбов или М. Хан и Й. Намбу? - А. А. Безусловно, он один из первых, это была очень важная работа. Но дело тут вот в чем. Главная задача в «цвете» ускольISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

знула от Николая Николаевича. У него «цвет» был как некое квантовое число. А вот что с цветом связано взаимодействие, что это степень свободы – этого он не касается. Что касается парастатистики, то она не работает. После того, как открыли «цвет», это стало ненужным. Поговорите с моим учеником Юрием Петровичем Степановским, который преподает в университете и работает в Харьковском физико-техническом институте. Он очень здорово, очень сильно и «дотошно» разбирается не только в физике, но и в ее истории. Мы с ним в 1993 году написали книжку «От квантов света до цветных кварков», там есть интересный раздел «Квантовая хроника». Поспрашивайте его, на меня сошлитесь. - А. Л. Это очень интересная и полезная книга. Сейчас историей физики немногие занимаются. К сожалению, общаясь с узкими специалистами, замечаешь, что многие мало знают историю своего направления. - А. А. Это понятно почему, каждый спешит что-то сделать… - Л. П. Хотелось бы спросить также о Л. В. Шубникове, который был гениальным экспериментатором и увидел эффект, который пропустил выдающийся экспериментатор П. Л. Капица. - А. А. П. Л. Капица – это гениальный экспериментатор, и Л. В. Шубников – гениальный экспериментатор. Самый известный из наших экспериментаторов – П. Н. Лебедев, его открытие давления света уникально. А Капица открыл сверхтекучесть. - Л. П. А Ален и Майзнер? - А. А. Правильно, и они открыли независимо. Мало того, Капица открыл способ получения огромных полей, еще многие вещи. Об истории отношений Капицы и Шубникова вам квалифицированно может рассказать Юрий Александрович Фрейман. Он занимался Шубниковым, знаком с его женой. - А. А. В 30-е годы были колоссальные репрессии, но наука продолжала развиваться. Как все это понять? Парадокс в том, что тоталитаризм и абсолютизм не всегда противоречат развитию науки и культуры. Обратимся к истории. Посмотрим на эпоху Пушкина. Тогда была абсолютная монархия, царь Николай I известен тем, что

93


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

подавил восстание декабристов. С другой стороны, если мы посмотрим на эту проблему исторически, мы не сможем сказать, что было бы, если бы они пришли к власти, а царя убрали. Если бы это произошло, мы могли бы сравнить ситуации и сказать, что новая ситуация, например, стала лучше, чем предыдущая. Поэтому мы можем только обсуждать эмоциональное отношение общества, даже части элиты, к ситуации той эпохи. Недавно была передача, посвященная 140-летию со дня смерти Николая I. Он умер в Крымскую войну, в 1854 году. Речь шла о том, что он был не таким, как его представляли потом наши историки. Наоборот, он был поразительным деятелем. Он был абсолютный монарх, который, казалось бы, все подавил. Но мы видим, что в его эпоху писал Пушкин, писал, что хотел, написал антирелигиозную «Гавриилиаду». В том же духе позднее мог бы написать Анатоль Франс. И говорят, что против Пушкина какое-то дело было возбуждено, но Николай его прикрыл. Конечно, это субъективно, но для меня Пушкин выше всех. Вот творчество Гоголя было критическим, например «Ревизор». Николай I, посмотрев «Ревизор», ничего ему не сделал. Гоголь был профессором Петербургского университета. Для меня есть два наиболее крупных писателя – Пушкин и Гоголь. Потому что при всем моем уважении к Толстому, Достоевскому, Чехову, с моей точки зрения, Гоголь выше их. А Толстой – это гениальный писатель, чего только стоит его «Война и мир»! О войне написано, что это неразумно, нехорошо. «Мир» написан прекрасно, например Наташа Ростова, Андрей Болконский. Но, тем не менее, мне лично кажется, что все-таки Гоголь выше всех. Он копается в грязи душевной, разбирается в патологии психики человека. И достигает в этом гениальных высот. Я знаю одного профессора психиатрии, который говорит, что то, как Гоголь описывает начало припадка эпилепсии, можно поместить в любой учебник. Его «Ночь перед Рождеством» недавно мне читали в сотый раз. Одна строчка – как он запорожских казаков характеризует, никто так не мог бы сделать! Оказывается, что творчество и абсолютизм – это не парадокс, это просто неправильное утверждение. При абсолютизме может развиваться и наука, и

94

культура, и литература. Если вы возьмете всю историю человечества, то увидите это. Эпоха Возрождения, творчество Микеланджело. Да, жизнь была сложная, надо было угождать правителям в Италии, во Франции, но его картины остались. Вот Октябрьская революция, сейчас о ней спорят – что были такие предатели Ленин, Троцкий. Но забывают, что их мнение и точку зрения подхватил народ. Они могли бы работать, грубо говоря, режиссерами в Голливуде. Говорят, что коммунизм разрушен, но эта идея отвечает чаяниям многих людей. Почему вы молчите о Китае? Промышленность и народонаселение там растут. Плодитесь и размножайтесь! Даже ставится вопрос об ограничении количества детей в семьях. На идейном уровне не так все просто, нельзя с плеча рубить. У нас после революции новые массы народа были приобщены к культуре и науке. До того получить высшее образование мог не любой человек, страна была дворянской. Возникли новые люди в составе Академии наук. Так начался расцвет науки в первые годы после революции. Физики же практически не было. В Петербурге был профессор Хвольсон, но он был «начетчик», преподаватель, известны его пять томов, но этими книгами нельзя пользоваться ни сейчас, ни тогда. И уравнение Максвелла, и все остальное в ней собрано в одну кучу. Далее, появился из-за границы Йоффе, он приехал от Рентгена. В Ленинграде он начал деятельность по развитию физики и созданию системы институтов. Его организаторская роль огромна, хотя на самом деле великим ученым он не был. В ту эпоху, когда Петроград голодал, работал Александр Александрович Фридман. Сейчас его мало кто знает. Кто такой был Фридман? Он был математик, преподавал механику в университете. Но как только появилась общая теория относительности Эйнштейна, он сразу заинтересовался ею. Будучи блестящим математиком, он решал основные уравнения, которые дал Эйнштейн, и нашел решение, которого Эйнштейн не увидел. Не то, что не заметил, а даже не считал правильным. Он высказал идею о расширяющейся Вселенной, положив начало новой космологии. Более того, Эйнштейн, будучи архипорядочным и архичестным челове-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

ком, впоследствии, когда Кратков привез ему работу Фридмана, написал письмо в журнал с признанием, что он был не прав, а Фридман прав. Та эпоха была тяжелой для жизни, Фридман вскоре умер от тифа. Но чтобы оценить его дела, вспомните его учеников. Гамов – это ученик Фридмана. Недавно вышла его замечательная книжка «Моя мировая линия», где он описывает свою биографию. Дальше был Фок, величайший, крупнейший физик. Возьмите Москву. В дореволюционной Москве был известен только профессор математики Бугаев, это отец поэта Андрея Белого. Его деятельность была в основном педагогической. С физикой было еще хуже. Фактически был только Лебедев, физик-экспериментатор. А какие ученые пришли после революции! Например, Колмогоров, который не только великий математик, но и замечательный теоретик, чего стоит его теория турбулентности! Какие механики появились в Ленинграде, в Москве! Благодаря Иоффе наука распространилась по городам, возник Физико-технический институт в Харькове, потом в Томске, потом в Днепропетровске. В то же время появляется и Ландау – ни с кем не сравнимая величина, гений. Сейчас, после стольких лет, я могу изложить свое видение истории. Эйнштейн говорил, что не разделяет методы Ленина, но считал, что это огромная личность. Такого мнения придерживались многие. Ландау тоже был высочайшего мнения о Ленине. Он мог остаться у Бора, но не остался. Там его называли «красным». Гамов не был «красным», ему с самого начала обстановка не нравилась и он хотел уехать, а Ландау – нет. Возможно, если бы Ленин не умер, многое было бы по-другому, не был бы отменен НЭП – разрешение частного рынка. Правда, он хотел, чтобы это было не хаотично, чтобы какие-то вещи были под контролем государства. Я думаю, что это исключительно правильная идея, потому что то, что произошло сейчас, благодаря мудрому руководству «гениального» Ельцина… Они [революционеры-ленинцы] придерживались идеи перманентной революции. Считали, что Россия, как наиболее слабое звено, «выскочила» из войны, власть здесь захватила коммунистическая партия, ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

а дальше по этому пути пойдет Германия. Больше им ничего не было нужно, они считали, что вся Европа к ним присоединится. Но революции в Германии не произошло. Империя [в Германии] закончила существование, как и в России, но возникла Веймарская республика, потом к власти пришли социал-демократы. Во всяком случае, в Германии идеи Ленина не прижились. После его смерти самой значительной фигурой остался Троцкий, менее значительными – Сталин, Бухарин. Но это уже не то. В каком-то смысле умирает и то, чем он жил. Если посмотреть знаменитый французский энциклопедический словарь Larousse, то там указано, что только три человека делали революцию. Я даю свою интерпретацию. Я не могу вынести этого сталинского негодяя и проститутку Волкогонова. Далее. Троцкий ведь знал, что Ленин умирает. Если бы он хотел быть вождем, то не должен был из Москвы уезжать. Это же не Горбачев, который поехал в Форос, бросив все. Но Троцкий себя плохо чувствовал и уехал, по дороге получил телеграмму Сталина о смерти Ленина и обещание, что без него хоронить вождя не будут. Однако похороны состоялись до приезда Троцкого, Сталин произнес свою знаменитую речь, можно сказать блестящую по воздействию, хотя он не был оратором. Я подумал: «Почему Троцкий так поступил»? Нельзя сказать, что он был глупым человеком, он скорее был гениальным. Можно предположить, что он понимал, что ушел носитель идеи перманентной революции. Он не нуждался в том, чтобы находиться здесь как руководитель страны, для него страна потеряла интерес. Сталин же, понимая, что перманентная революция погибла, имел два варианта – либо сдать идею большевизма, либо доказать, что в стране под руководством партии может быть построен социализм. Этой идеи у Ленина не было и она вызвала возражения, оппозицию. Поскольку Сталин был коварным, а Бехтерев говорил, что и физически ненормальным, параноиком, то у него остался только один выход – уничтожить оппозицию. Собственно, это тоже не новая идея. Если сейчас Ельцину не по духу то, что говорят ему в парламенте, он расстреливает парламент. Так что в России все возможно.

95


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

- Л. П. Такие люди как Вы имеют моральное право дать оценку тем событиям. - А. А. Дальше все происходит диким образом, начинаются расстрелы, кошмар тридцать седьмого года. Он хочет возглавлять страну, строить коммунизм в одной стране. Что-то националистическое в этом есть. Но наука – система инерционная. То, что развивалось, оно и развивается. С другой стороны, выхватывают разных людей, которые кому-то чем-то уже не понравились, и доказывают неизвестно что. Возьмем, к примеру, наш УФТИ. Арестовывают Шубникова. За что его арестовывают? Я понимаю, что тут были люди, которым он мешал, потому что требовал, чтобы занимались наукой. И подали на него заявление о том, что он якобы хотел переехать из Ленинграда в Швецию и передать сведения. Более того, мы сейчас знаем, что один наш сотрудник заявил, что здесь действует антисоветская группа во главе с Шубниковым и Ландау. И Ландау первый раз в жизни «по-людски» сообразил, что ему надо както отсюда уехать. Как ему это сделать? Тем более что Иоффе его терпеть не мог, а в Ленинграде его арестовали бы так же просто, как и здесь. Но Ландау повезло, что Капицу задержал Сталин в Москве. Интересно, что в книге Гамова приводится письмо Капицы жене, где сказано, что какой «сукин сын» Гамов. «Чтобы ему остаться за границей, меня, а я приехал к матери, не выпускают обратно». Мы теперь все прекрасно знаем, и я это знаю со слов секретаря Капицы Рябинина, мы с ним по телефону разговаривали. Кстати, в июльском или августовском номере «Физики низких температур», посвященном 100-летию Капицы, есть его статья «Капица и Харьков». Кроме того, развитию физики и математики способствовало то, что надо было както бороться с Гитлером. Поэтому военная тематика привлекала людей, правительство на это выделяло много средств. Физика стала как бы государственной наукой. Но на самом деле основные достижения были сделаны до этого в результате привлечения новых масс достойных людей. Высшее образование бесплатно, среднее образование обязательно, здравоохранение тоже. Возникли новые поэты – Блок, Ахматова, Ма-

96

яковский. Это же блеск! Артисты какие, к примеру Станиславский! То есть сам тезис о том, что абсолютизм противоречит развитию науки и культуры, – неправильный. - Л. П. А как появилась оборонная тематика в УФТИ? - А. А. Она скорее появилась изнутри и была связана с лабораторией Слуцкина. Он занимался электромагнитными колебаниями, а отсюда в более поздние годы возникла проблема радиолокации. Позднее институт включился в тематику создания атомной бомбы, которой занимался, правда не у нас, Курчатов. Физико-технический институт был фактически институтом среднего машиностроения. Был создан специальный физико-технический факультет в университете, который готовил специалистов по ядерной физике, по плазме. Но Ландау уже здесь не было, Капица его взял к себе. Но «волна» из Харькова дошла до Москвы и его арестовали. Но уже на второй день Капица подал заявление Сталину лично. Бесстрашный человек был, разве кто мог бы еще так сделать? Ведь каждый боялся за свою шкуру. - Л. П. Он очень многим помогал, его секретарь Рубинин писал об этом. - А. А. Рябинин сказал мне, что Капица не успел помочь Шубникову, уже был подписан приказ [о расстреле]. - Л. П. Обсуждались ли вообще эти проблемы в научной среде? - А. А. В те времена публично или даже в узком кругу мало кто об этом говорил. Потому что в ту эпоху процветало «стукачество». Это было характерно для России всегда, но при Сталине особенно. Недавно было две передачи «Террор и провокации», там это явление рассматривалось в целом. Так что внутри коллектива это не обсуждалось, Боже упаси. Но каждый понимал. В 1934 году, когда был убит Киров, мой отец приехал к нам и прямо сказал, что ему не нравится это убийство. Поскольку было понятно, что это сильнейшая провокация. Как могут убить Кирова, если там такая охрана? Следовательно, кому-то это было выгодно. Потом уже Хрущев начал объяснять, что это было выгодно Сталину, но тоже точки над «i» не расставил. Потому что Киров мог претендовать на должность Ге-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


Интервью с академиком НАН Украины А. И. Ахиезером

нерального секретаря. Человек – сложное создание. Ньютон был хороший человек? Эйнштейн тоже гений, но человек он не такой, как Ньютон. Если назвать вещи своими именами, то Ньютон был очень мерзким человеком по характеру. Он отправил на тот свет Лейбница и был доволен, когда тот умер. Все это известно. Вы можете взять книжку Хокинга, то ли «Вселенная», то ли «Черные дыры», там в конце три биографии – Эйнштейн, Галилей, Ньютон. Почитаете – поймете, о чем я говорю. Человек – это вещь сложная… Я не хочу сравнивать Ньютона со Сталиным, но я хочу понять мотивы его поведения. Сталина поддерживали люди и он вел себя так, как ему было выгодно. - А. Л. Александр Ильич, в УФТИ были какие-то внутренние коллизии, дававшие повод для репрессий? - А. А. Несомненно, что здесь некоторые люди были обижены, недовольны и Ландау, и Шубниковым. Они, конечно, писали на них доносы. А другого и не нужно было. Достаточно было того, чтобы в НКВД попал донос, что здесь орудует антисоветская группа под руководством Шубникова и Ландау. Известно, что такая бумага была написана Пятигорским, теоретиком, который работал у Ландау. Документ есть? Есть. Подпись есть? Есть. Взять того, взять другого. Шубникова взяли, а Ландау уже не было, он уехал в Москву. Дают туда указание, там его берут. Не было бы Капицы в Москве, его расстреляли бы, как Шубникова здесь. Просто Капица помог Ландау. Не было бы Капицы – не было бы Ландау. - Л. П. На чем было основано это недовольство по отношению к Шубникову? - А. А. Это тривиально – на их научной требовательности! Эти идиоты проводили потом разные обсуждения. Было большое собрание, всех вызывали, опрашивали. Меня спрашивали, что Ландау говорил по поводу Сталина. Я им не сказал бы, даже если бы знал. Говорю, что ничего не говорил. «А что еще говорил, – спрашивают. – О Марксе говорил?» Этого идиота, который меня спрашивал, по-моему, потом расстреляли и правильно сделали. «А еще что говорил?» Отвечаю: «Говорил, что Маркс был великим ученым». «А еще ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

что?» «О секретаре парторганизации (Музыкантский?) говорил». «А что?» Я говорю: «Что секретарь парторганизации пользуется почтением у женщин». Он говорит: «Не превращайте важное политическое мероприятие в балаган!» Я отвечаю: «Вы спрашиваете, что он говорил, так я Вам ответил». Это был 1937 год, а я молодой парень, не руководитель. Был бы руководителем, меня бы расстреляли. Тогда начинается следующий этап. Выступает Писанка, который был у нас начальником охраны. Ландау говорит: «Підлабузник!» Это слово он часто употреблял. Когда его уже освободили, и позднее, когда я пришел к нему после аварии в госпиталь Бурденко, где он лежал, он меня увидел и сказал: «А, Шурочка, підлабузничек!» У меня волос было побольше, чем сейчас, но они все встали! Откуда он мог знать! Я понял, что Ландау запомнил это из протокола заседания, который ему давал читать следователь. Ведь тем, кто сидел на Лубянке, следователи писали, что хотели. - А. Л. Александр Ильич, сам выбор тематики мог служить поводом для репрессий, не навязывалась ли она? - А. А. Нет, такого не было. Если говорить о лаборатории электромагнитных колебаний, то там была связь с оборонкой, с соответствующими учреждениями. Но если говорить о физиках, здесь никто ничего не понимал. Но считалось, например, что расщепление ядра будет важным в дальнейшем. Есть по этому поводу письмо на имя Сталина, опубликованное в газете «Правда». - А. Л. Чей вклад в харьковский эксперимент по расщеплению ядра был наибольшим – Лейпунского, Синельникова, Вальтера, Латышева? - А. А. Сама работа впервые была сделана в Англии. Они ее сделали очень быстро, это был настоящий прорыв. А здесь работа была сделана не в Москве, не в Ленинграде, а в Харькове, в Украине. Это было величайшее напряжение, они были энтузиастами своего дела, работали вместе, это была коллективная работа. - А. Л. Александр Ильич, мы благодарим Вас за беседу и желаем всего самого доброго.

97


З АРХІВІВ УКРАЇНИ Документи, що стосуються прикладної голографії в АН УРСР З початку 50-х років ХХ ст. в світі розпочалася науково-технічна революція, яку ініціювали нещодавно народжені галузі науки і техніки – квантова електроніка, мікроелектроніка, транзисторна техніка, кібернетика з електронними обчислювальними машинами, атомна енергетика, атомна енергетика, ракетна техніка, матеріалознавство, молекулярна біологія та інші. Винайдення в 1960 р. лазeрів революціонізувало радіофізику та оптику, зокрема сприяло створенню в 1960–1961 рр. лазерної cпектроскопії нелінійної оптики. Лазер поставив на практичний фундамент і голографію – метод запису та відновлення світлового поля, ідею якого висунув у 1947 р. Д. Габор і у 1948 р. започаткував голографію як нову галузь оптики. З початку 60-х років в Інституті фізики АН УРСР розгорнулися дослідження з фізики і техніки лазерів, нелінійної оптики і голографії. В 1962 р. під керівництвом проф. В. Л. Броуде сформувалась ініціативна група співробітників відділу фізики кристалів (зав. акад. А. Ф. Прихотько), яка почала активні дослідження з оптичної квантової електроніки. Вже в першій роботі 1962 р. (В. Л. Броуде, М. С. Соскін та ін.) було показано можливість лазерної генерації на електронно-коливальних переходах. Ця ж група склала «кістяк» відділу оптичної квантової електроніки, який створено у 1965 р. під керівництвом В. Л. Броуде. Однак з його від’їздом до Інституту фізики твердого тіла

АН СРСР (Чорноголовка Московської обл.) завідувачем відділу став М. С. Соскін. В кінці 70-х з відділу оптичної квантової електроніки виділилась лабораторія прикладної голографії, яку у 1994 р. перетворено в Міжнародний центр «Інститут прикладної оптики» НАН України. Перший директор Центру, доктор фізико-математичних наук В. Б. Марков, заступник директора Г. В. Бейлін, нині є технічним директором Спеціалізованого підприємства «Голографія». Основними науковими напрямами Центру стали лазерна фізика, голографія та оптичні захисні елементи. В кінці 90-х років співробітниками було розроблено технологію виготовлення рельєфних голограм шляхом тиснення металізованої фольги, які стали застосовуватися як елементи захисту від підробок документів, банківських карт тощо. В Центрі створено банк високоякісних майстер-голограм історичних реліквій з музеїв України та організовано пересувну голографічну виставку, яка регулярно проводиться в Україні і за кордоном. Нижче пропонується підбірка з архівних документів, які подано мовою оригіналу і розташовано в хронологічному порядку, заголовки документів залишено без змін. Відсутні заголовки в документах відтворено автором. В представлених документах за основу взято дату складання документа або дату, встановлену за змістом документа, суміжними документами.

№1 Постанова Ради Міністрів Української РСР № 575 «Про подальший розвиток наукових досліджень у галузі прикладної голографії і використання їх результатів у культурно-освітній роботі» 24 жовтня 1980 р. Київ З метою прискорення використання досягнень кладної голографії на базі відповідних підрозділів сучасної науки і техніки для поліпшення виставочної Інституту фізики Академії наук УРСР і Державного і лекційної роботи, культурного обслуговування наісторичного музею УРСР в межах встановлених їм селення, пропаганди унікальних пам’яток історії та планів з праці. культури, розширення участі республіки у міжнародКиївському міськвиконкому виділити Державноному культурному обміні Рада Міністрів Української му історичному Музею УРСР для вказаної лабораторії РСР ПОСТАНОВЛЯЄ: відповідне приміщення. 1. Академії наук УРСР і Міністерству культури 3. Академії наук УРСР забезпечити в 1980–1985 УРСР забезпечити подальшій розвиток наукових дороках проведення наукових досліджень з розроблення сліджень у галузі прикладної голографії та викориметодів одержання великоформатних, кольорових і стання одержаних результатів у культурно-освітній портретних голограм, їх розмноження, експонування роботі. Разом з Держпланом УРСР і Держпостачем з тривалою стабільністю, а також освоєння нових / УРСР вжити заходів до поліпшення матеріально-техбезсрібних/ реєструючих матеріалів згідно в додатнічного забезпечення вказаних розробок. ком № 1. 2. Академії наук УРСР і Міністерству культури 4. Київському філіалу Одеського конструкторУРСР створити науково-дослідну лабораторію приського бюро кіноапаратури розробити разом з Інсти-

98

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


З АРХІВІВ УКРАЇНИ тутом фізики Академії наук УРСР технічну документацію на освітлювачі для експонування голограм і виготовити в 1981 році установочну партію /150 штук/ таких освітлювачів на замовлення Інституту і Державного історичного музею УРСР. 5. Міністерству вищої і середньої спеціальної освіти УРСР починаючи з 1981 року забезпечувати підготовну спеціалістів у галузі прикладної голографії. Держплану УРСР передбачати в планах розподілу молодих спеціалістів, що закінчують вищі учбові заклади, щорічне направлення спеціалістів з питань голографії згідно із заявками Академії наук УРСР і Міністерства культури УРСР. 6. Міністерству культури УРСР, Львівському, Одеському, Харківському, облвиконкомам, Київському і Севастопольському міськвиконкомам за участі Інституту фізики Академії наук УРСР забезпечити створення і технічне оснащення в 1980–1983 роках голографічних лабораторій в провідних музеях Української РСР згідно з додатком № 2. Здійснити голографування унікальних пам’яток історії та культури, в першу чергу музейних експонатів з дорогоцінних металів і коштовного каміння. 7. Міністерству культури УРСР, Міністерству закордонних справ УРСР, Академії наук УРСР разом з Художнім фондом УРСР підготувати і провести в 1980 році виставку голограм історичних реліквій музеїв Української РСР у м. Бєлграді /СФРЮ/ на 21-й Гене-

ральній конференції ЮНЕСКО. 8. Міністерству культури УРСР, Кримському облвиконкому, Севастопольському міськвиконкому, Інституту фізики Академії наук УРСР разом з Художнім фондом УРСР з метою поліпшення культурного обслуговування трудящих створити протягом 1980–1981 років голографічні відділи у державному історичному музеї УРСР, Херсонеському історико-археологічному заповіднику і Ялтинському краєзнавчому музеї. 9. Міністерству культури УРСР з участю Українського товариства охорони пам’яток історії та культури та Інституту фізики Академії наук УРСР організувати в одинадцятій п’ятирічці випуск голографічних сувенірів. 10. Академії наук УРСР і Міністерству культури УРСР підготувати рукопис, а Державному комітету УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі передбачити в 1983 році випуск науково-популярної книги «Прикладна голографія». 11. Виділити Міністерству культури УРСР в 1981 році за рахунок резерву Ради Міністрів УРСР автобус ЛАЗ-695 і мікроавтобус «РАФ-2203» для обслуговування голографічних зйомок та демонстрації голографічних виставок. 12. Облвиконкомам, Київському і Севастопольському міськвиконкомам сприяти широкому використанню прикладної голографії в культурно-освітній роботі, подавати необхідну матеріальну допомогу в організації голографічних лабораторій і виставок.

Голова Ради Міністрів УРС Керуючий справами Ради міністрів УРСР

О. ЛЯШКО К. БОЙКО Додаток № 1 до постанови Ради міністрів УРСР № 575 від 24 жовтня 1980 р.

ЗАВДАННЯ установам Академії наук УРСР з проведення наукових досліджень голографії на 1980–1985 роки Найменування завдань Розробити методи управління характеристиками голографічних зображень /зміна масштабу, виділення контуру та інше/ при збереженні сектору огляду Визначити умови створення кольорових голограм, в тому числі на нових реєструючих матеріалах /біхромована желатина, органічні напівпровідники та плівки/ Розробити голограми-матриці історичних об’єктів для розмноження Розробити методи захисту голограм за допомогою спеціальних плівок з метою забезпечення тривалої стабільності зображення Розробити методи запису голограм нестабільних об’єктів, а також живих об’єктів

Відповідальні за виконання

Строк виконання /рік/

Інститут фізики

1980

-«-

1981

-«-

1982

Інститут хімії високомолекулярних сполук

1983

Інститут фізики

1985

Керуючий справами Ради міністрів УРСР

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

К. БОЙКО

99


З АРХІВІВ УКРАЇНИ Додаток № 2 до постанови Ради міністрів УРСР № 575 від 24 жовтня 1980 р. ПЕРЕЛІК музеїв Української РСР, у яких створюються голографічні лабораторії Назва музею Державний історичний музей УРСР, м. Київ Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр., м. Київ Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник, м. Київ Херсонеський історико-археологічний заповідник, м. Севастополь Львівський музей історії релігії і атеїзму Одеський історико-краєзнавчий музей Харківський історичний музей Керуючий справами Ради міністрів УРСР ЗП УРСР, 1980, № 10.

Рік створення лабораторій 1980 1981 1983 1980 1980 1982 1983

К. БОЙКО

№2 Лист заступника завідуючого відділом науки і нової техніки Ради міністрів УРСР до Ради міністрів УРСР про виконання постанови Ради міністрів УРСР № 575 від 24 жовтня 1980 р. «Про дальший розвиток досліджень у галузі прикладної голографії і використання їх результатів у культурно-освітній роботі» 1980 р. За останні роки в Українській РСР набули розвитку науково-дослідні роботи в галузі голографії та її практичне застосування. Голографічні методи, що ґрунтуються на використанні ефекту інтерференції світлових хвиль, дозволяють одержувати надзвичайно наближені до оригіналу об’ємні зображення різних об’єктів. В Інституті фізики Академії наук УРСР у творчій співдружності з працівниками Міністерства культури республіки на базі фундаментальних досліджень розроблено технологію виготовлення високоякісних голограм. Одержані результати відкривають широкі перспективи для поліпшення культурного обслуговування населення, музейної справи, виставочно-лекційної роботи, міжнародного культурного обміну. Значний інтерес громадськості викликають голографічні виставки, що демонструються в Державному історичному музеї УРСР, Українському державному музеї історії Великої вітчизняної війни та деяких інших музеях республіки. Голограми експонатів музеїв Української РСР користуються великим комерційним попитом з боку торгових фірм і культурних закладів Франції, США, Канади, ФРН та інших країн. Зараз на міжнародному ринку ціни на голограми становлять від 50 до 600 дол. за екземпляр. Велике значення надається подальшому розвитку голографії в статті, надрукованій в газеті «Правда» 13 Заст. завідуючого відділом науки і нової техніки

жовтня 1980 р., та в рекомендаціях Х Всесоюзної конференції з нелінійної та когерентної оптики, що відбулась в Києві в жовтні ц. р. Поряд із певними успіхами в роботі подальшому розвитку наукових досліджень і практичному використанню досягнень голографії перешкоджає низка невирішених питань. Недостатньо використовуються великі можливості голографії як принципово нового ефективного методу наочної агітації. Голограми ще не займають належного місця навіть в експозиціях провідних музеїв республіки, вони практично не використовуються для організації пересувних виставок та культосвітньої роботи, особливо на селі. Назріла потреба організаційно об’єднати зусилля вчених Академії наук і Мінкультури УРСР, які працюють в цьому напрямі. Вимагають рішення питання технічного оснащення процесів виготовлення і експонування голограм, зміцнення матеріально-технічної бази відповідних наукових підрозділів, організації виробництва і реалізації голографічних сувенірів. З метою практичного вирішення і забезпечення дальшого розвитку та практичного використання голографічних досліджень в республіці відділом науки і нової техніки разом з Академією наук і Міністерством культури УРСР підготовлено проект відповідної постанови Ради міністрів УРСР, який подається на розгляд. С. Левтеров ЦДАВО України, ф. р-2, оп. 4, спр. 3680, арк. 242–243.

100

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


З АРХІВІВ УКРАЇНИ №3 Довідка Академії наук УРСР, відділу науки і нової техніки Ради міністрів УРСР та Міністерства культури УРСР про розвиток і впровадження прикладної голографії в Українській РСР 1980 р. В Українській РСР завдяки науково-технічноСтрасбурзі, Лейпцигу. му співробітництву Інституту фізики Академії наук Наразі за дорученням ЦК Компартії України гоУРСР з Міністерством культури УРСР розпочато пріотується голографічна виставка для експонування ц. р. ритетне впровадження прикладної голографії в спрана 21-й Генеральній конференції ЮНЕСКО у м. Бєлву поліпшення охорони, збереження та пропаганди граді (СФРЮ). пам’яток історії і культури. Вперше в світовій пракПодальший розвиток і впровадження прикладної тиці створюються опорні голографічні лабораторії голографії дасть змогу значно поліпшити виставочну безпосередньо в провідних музеях республіки, що і лекційну роботу, культурне обслуговування сільмають найбільш унікальні колекції експонатів. Такі ського населення, сувенірне забезпечення, розвиток лабораторії будуть створені в Севастополі (Херсонесьгромадського музейного будівництва, міжнародний кий державний історико-археологічний заповідник) та культурний обмін та інші сторони діяльності з охороКиєві (Державний історичний музей і Український ни, збереження і пропаганди пам’ятників матеріальної державний музей історії Великої вітчизняної війни і духовної культури. 1941–1945 рр.) Вони створюються також у ЛьвівськоУспішне виконання цих питань вимагає подальму музеї історії релігії та атеїзму, Одеському історишого розвитку наукових досліджень з розроблення меко-краєзнавчому та Харківському історичному музеях. тодів зйомки і експонування крупно форматних кольоНауково-технічну консультацію зі створення цих ларових і портретних голограм, широкого впровадження бораторій, розроблення нових методів зйомок та навприкладної голографії у всі сфери культурно-освітньої чання працівників здійснює Інститут фізики Академії роботи. наук УРСР. У зв’язку з цим на розгляд Ради міністрів УкраїнВ результаті проведення роботи створено перші ської РСР виноситься проект постанови про розвиток тематичні голографічні виставки історичних реліквій і впровадження прикладної голографії. музеїв республіки, які з успіхом демонструються в Трефілов сільській місцевості, містах Сімферополі, СевастоМиронюк полі, Ялті, Києві, а також за кордоном в містах Празі, Безклубенко ЦДАВО України, ф. р-2, оп. 4, спр. 3680, арк. 250–251. №4 Інформація Міністерства культури УРСР до Ради міністрів УРСР «Про хід виконання постанови Ради міністрів УРСР № 575 від 24 жовтня 1980 р. «Про подальший розвиток досліджень у галузі прикладної голографії і використання їх результатів у культурно-освітній роботі» 12 липня 1985 р. На виконання постанови Ради міністрів УРСР № 575 «Про дальший розвиток досліджень у галузі прикладної голографії і використання їх результатів у культурно-освітній роботі» Міністерство культури УРСР спільно з Академією наук провели певну роботу, спрямовану на подальший розвиток наукових досліджень у галузі прикладної голографії та використання отриманих результатів у культурно-освітній роботі, вжили заходів для поліпшення матеріально-технічного забезпечення вказаних розробок. На базі відповідних підрозділів Державного історичного музею було створено науково-дослідну лабораторію прикладної голографії, для якої в лютому 1982 року Київський міськвиконком виділив спеціальне приміщення. На замовлення Державного історичного музею Київський філіал Одеського конструкторського бюро кіноапаратури розробив технічну документацію на ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

спеціальні освітлювачі для експонування голограм і виготовив їх промислові зразки. За заявками Міністерства культури УРСР Держплан УРСР передбачив у планах розподілу молодих спеціалістів, що закінчують вищі учбові заклади, направлення спеціалістів з питань голографії. Такі спеціалісти уже працюють в Державному історичному музеї УРСР, меморіальному комплексі «Український державний музей історії Великої вітчизняної війни 1941–1945 рр.», Херсонеському історико-археологічному заповіднику, Києво-Печерському державному історико-архітектурному заповіднику, Львівському музеї історії релігії та атеїзму, Харківському історичному і Одеському історико-краєзнавчому музеях. З метою забезпечення планомірного голографування музейних цінностей Міністерство культури УРСР здійснило аналіз пропозицій музеїв і відібрало близько тисячі експонатів на голографування, в першу

101


З АРХІВІВ УКРАЇНИ чергу тих, що руйнуються, і виробів з дорогоцінних металів. Вже здійснено запис понад 700 голограм. Робота з голографування унікальних музейних об’єктів дала змогу поліпшити виставочну і лекційну роботу з культурного обслуговування населення, розширити участь республіки у міжнародному культурному обміні. Активно проводиться робота з демонстрації голограм історичних реліквій. Стаціонарні голографічні виставки було створено на ВДНГ СРСР і УРСР, Музеї історії м. Києва, Херсонеському історико-археологічному заповіднику, Львівському музеї історії релігії та атеїзму, музею історії м. Дніпродзержинська, Харківському, Львівському, Дніпропетровському історичних, Ворошиловградському, Івано-Франківському, Кіровоградському, Тернопільському, Ялтинському краєзнавчих та інших музеях. До кінця року голографічні виставки будуть створені у всіх обласних, ряді районних і громадських музеях. Крім стаціонарних були створено також пересувні голографічні виставки в агітпоїзді «Комсомолець України», пересувному голографічному авто музеї. Щороку голографічні виставки відвідує близько 1 млн чоловік. Подальший розвиток отримало використання прикладної голографії для поліпшення міжнародного культурного обміну. В 1980 р. виставка голограм історичних реліквій музеїв УРСР демонструвалась в Бєлграді на ХХІ сесії ЮНЕСКО. В 1981 р. вона експонувалася в Парижі в резиденції ЮНЕСКО, в 1982 р. на Кубі, в 1984 р. повторно в Бєлграді і в 1985 р. в Австрії і ПНР. Під час роботи виставок в Парижі СекретаріаВ. о. міністра

том ЮНЕСКО було проведено міжнародний семінар з питань голографії. Виступи на семінарі іноземних спеціалістів, публікації в пресі, а також відгук Секретаріату ЮНЕСКО свідчать про те, що УРСР наразі посідає передові позиції у розвитку прикладної голографії. В минулому році ЮНЕСКО видала підготовлену фахівцями Української РСР книгу «Голографія і її застосування в музейній справі». Міністерство культури УРСР узагальнило пропозиції музеїв щодо виготовлення голографічних сувенірів. Спільно з Інститутом фізики АН УРСР опрацьовано методику виготовлення матриць для тиражування голографічних сувенірів. Технічне завдання з їх виробництва передано Українському товариству охорони пам’ятників історії і культури. Міністерство культури УРСР спільно з Академією наук УРСР підготували рукопис книги про використання голографії в музейній справі. Державному комітету УРСР в справах видавництва, поліграфії і книжкової торгівлі направлено заявку і план-проспект її видання. Подальший розвиток прикладної голографії вимагає вирішення питання про організацію в республіці серійного випуску голографічних пластин, а також виділення інвалюти першої категорії /орієнтовно 100 тис./ для придбання комплекту імпортного лазерного обладнання, яке дозволить випускати високоякісні крупноформатні голограми, що можуть бути реалізовані за інвалюту. Аналогічне вітчизняне обладнання за даними Академії наук СРСР не випускається. Направляємо в порядку інформації. С. В. Колтунюк ЦДАВО України, ф. р-2, оп. 4, арк. 69–71.

№5 Супровідний лист АН УРСР до Ради міністрів УРСР про хід виконання постанови Ради міністрів УРСР № 575 від 24 жовтня 1985 р. «Про подальший розвиток досліджень у галузі прикладної голографії і використання їх результатів у культурно-освітній роботі» 30 липня 1985 р. Академия наук УССР направляет справку о ходе выполнения постановления Совета министров УССР за 24 октября 1980 г. № 575 «О дальнейшем развитии научных исследований в области прикладной голографии и использовании их результатов в культурно-просветительной работе». Приложение: по тексту на 2 стр. Вр. и. о. президента Академии наук УССР, академик АН УССР

К. М. Сытник ЦДАВО України, ф. р-2, оп. 4, арк. 78.

102

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


З АРХІВІВ УКРАЇНИ №6 Довідка АН УРСР про хід виконання постанови Ради міністрів УРСР № 575 від 24 жовтня 1980 р. «Про подальший розвиток досліджень у галузі прикладної голографії і використання їх результатів у культурно-освітній роботі» 30 липня 1985 р. Информационное сообщение о ходе выполлее 700 таких голограмм. нения учреждениями Академии наук УССР упоПодготовленная при участии АН УССР выставмянутого постановления Совета министров УССР ка исторических реликвий музеев Украинской ССР с было направлено в адрес СМ УССР 19 октября успехом экспонировалась в Белграде (1980 и 1984 гг.), 1982 г. (исх. № 4ф/10365-1). Париже (1981 г.), на Кубе (1982 г.), в городах Австрии За прошедшее время учреждениями АН УССР и Польской народной республики (1985 г.). проведены научные исследования по разработке метоВо время работы выставки в Париже Секретаридов получения крупноформатных, цветных и портретатом ЮНЕСКО был проведен международный семиных голограмм, разработаны методики их получения, нар, выступления на котором зарубежных специалиразмножения и экспонирования с длительной стастов, публикации и отклики свидетельствуют о том, бильностью, а также методики получения голограмм что республика занимает передовые позиции в вона бессеребрянных регистрирующих материалах. просах развития исследований в области прикладной Институт физики АН УССР участвовал в создаголографии и использования их результатов. В 1984 г. комиссией ЮНЕСКО была издана подготовленная нии и техническом оснащении опорных голографичеспециалистами учреждений АН УССР книга «Голоских лабораторий в ведущих музеях Украинской ССР. С целью обеспечения планомерного голографи- графия и ее использование в музейной работе». рования уникальных памятников истории и культуры Обобщены предложения музеев Украинской ССР осуществлен анализ предложений музеев Украинской по выпуску голографических сувениров. Разработана ССР и отобрано свыше тысячи экспонатов из драгометодика изготовления матриц для тиражирования гоценных металлов и быстроразрушающихся материалографических сувениров, техническое задание на их лов для их последующего экспонирования. изготовление передано Украинскому обществу охраК настоящему времени осуществлена запись боны памятников истории и культуры. Академик-секретарь Отделения физики и астрономии АН УССР академик АН УССР

В. Г. Барьяхтар ЦДАВО України, ф. р-2, оп. 4, арк. 79–80.

Вступ і документи до друку підготував науковий співробітник Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України к. і. н. О. Г. Луговський.

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

103


ЮВІЛЕЇ ТА ПАМ’ЯТНІ ДАТИ УДК 001.126

Л. Ф. Кавуненко, Т. Н. Велентейчик

Юбилейные даты киевского науковедения В статье представлена информация о юбилейных датах Института исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва НАН Украины. Приведены воспоминания о книге Г. М. Доброва «Наука о науке», очерчен путь профессионального развития коллектива, возглавляемого Г. М. Добровым, представлены многолетние результаты деятельности коллектива киевских науковедов. Ключевые слова: юбилейные даты, Г. М. Добров, науковедение, научно-технический потенциал, международное сотрудничество.

Для Института исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва НАН Украины, одним из основных направлений деятельности которого является проведение науковедческих исследований, 2016 год ознаменовался несколькими значимыми юбилейными датами: 50-летие первого издания книги Г. М. Доброва «Наука о науке», 50-летие создания первого науковедческого коллектива, 30-летие создания Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва, 25-летие получения Центром самостоятельного статуса академического института, 50-летие проведения киевских международных симпозиумов и 15-летие проведения международных симпозиумов под эгидой ЮНЕСКО и МААН. История становления науковедения началась еще в XVII веке, когда французский математик Рене Декарт изучал вопрос об индивидуальной продуктивности труда людей науки и высказал интересное наблюдение: «... те, которые открывают мало-помалу истину в науках, похожи на тех, которые, начиная богатеть, легче делают дальнейшие крупные приобретения, © Л. Ф. Кавуненко, Т. Н. Велентейчик, 2016

104

чем делали гораздо меньшие раньше, когда они были бедными» [1, с. 308]. В XIX веке английский ученый Фрэнсис Гальтон провел науковедческое исследование о распределении выдающихся ученых среди деятелей науки разного времени [2]. Однако активное формирование науковедения как научного направления началось в первой половине ХХ в., когда увидели свет научные публикации: Борический Ив. «Науковедение как точная наука» (1926), Лотка А. «Частота распределения научной продуктивности» (1926), Оссовские М. и С. «Наука о науке» (1936), Бернал Бжон Десмонд «Социальная функция науки» (1938), положившие начало новой области знания - науковедению. В дальнейшем вышли в свет и были переведены на русский язык такие основополагающие работы как книга Дж. Бернала «Наука в истории общества», Д. Прайса «Маленькая наука, большая наука» (1963, переведена на русский язык в 1966); Ф. Махлупа «Производство и распространение знаний в США» (1962, переведена на русский язык в 1966) и др. Изложенные в них идеи получили дальнейшее развитие и в СССР. В июле 1966 г. вышла в свет кни-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


ЮБИЛЕЙНЫЕ ДАТЫ КИЕВСКОГО НАУКОВЕДЕНИЯ

га 37-летнего украинского ученого Геннадия Доброва «Наука о науке», которая стала основой его будущей докторской диссертации и получила неожиданно широкий резонанс среди ученых разных специальностей. Книга «Наука о науке» стала первой в СССР монографией, в которой была представлена концепция развития науковедения как комплексной науки, охватывающей широкий спектр вопросов организации, планирования и управления наукой и сформулирована программа науковедческих исследований, включающая такие проблемы как эффективность науки, тенденции развития научного потенциала, прогнозирование научно-технического прогресса и т. д. [3]. Ее читали физики, математики, химики, социологи и каждый находил для себя что-то новое, интересное и важное для своей дальнейшей деятельности. Вот как вспоминает выход в свет этой книги наша коллега и постоянный автор журнала «Наука и науковедение» доктор исторических наук Наталья Петровна Барановская: «Конец 60-х годов – время, когда институты Секции общественных наук Академии наук Украины (тогда УССР) размещались в одном здании по улице ныне Грушевского, 4 (в то время – Кирова, 4). Коллективы были небольшими (по современным меркам), много сотрудников различных институтов знали друг друга лично, с интересом следили за публикациями своих коллег-друзей. Для становления молодого человека – студентки-вечерницы, которая попала в научную среду практически после школьной скамьи, все, что происходило вокруг, было чрезвычайно важным. Реакция высококвалифицированного научного сообщества на выход книги Г. М. Доброва «Наука о науке» была настолько бурной, что помнится до сих пор. В нашем коллективе были люди, которые знали автора лично. И обсуждение ими работы демонстрировало широчайший диапаISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

зон и товарищества, и внутренней, и научной культуры – от восхищения и стремления как можно большему количеству людей рассказать о книге, через критически-скептическое восприятие, до проявления скрытой зависти (без чего, к сожалению, не бывает человеческого сообщества). Однако всем было понятно, что состоялось нерядовое событие в научной жизни Украины. Книга вызвала широкий резонанс. Говорили об оригинальности подходов и широте видения проблемы, об эрудиции автора, отмечали интересность и насыщенность источниками, обсуждали графики, размещенные на страницах работы. Люди гордились тем, что были знакомы с автором. И ныне, через 50 лет после первого издания книги, пересматривая ее с такого значительного расстояния, отбросив идеологические наслоения, которые были данью времени, понимаешь, что современной Украине абсолютно необходимо формирование в высших эшелонах власти понимания значения и места научных исследований на пути прогресса государственного развития». Венгерский исследователь Янош Фаркаш в 2000 г. писал: «Познакомился с Г. М. Добровым в 1970 г. на конференции в Варне (Болгария), запомнил его интересную, смелую и преисполненную энтузиазма лекцию. Г. М. Добров был одним из первых отцов-основателей так называемого “науковедческого движения” в бывшем СССР, его книга “Наука о науке” в 1973 г. была издана в Венгрии? и здесь в 1975 г. я получил автограф. Предложенная им модель науковедения не была традиционной моделью, когда научные области представляются в виде сплошного разветвленного дерева, а моделью, в которой основной акцент делается не на расчленение, а на объединение. Я очень ценю добровскую концепцию, основанную на информационном подходе к научно-исследовательскому процессу».

105


Л. Ф. Кавуненко, Т. Н. Велентейчик

Друг и соратник Г. М. Доброва Югослав Райкович, исследователь из Югославии, в 1969 г. перевел книгу «Наука о науке» на сербский язык. Он вспоминал, как много они спорили с Г. М. Добровым о моделях развития науки и о некоторых положениях его книги. Благодаря применению науковедческого подхода Ю. Райкович почувствовал себя весьма уверенным в своих дальнейших исследованиях. У этой книги, как писал в предисловии к ней академик НАН Украины Н. В. Новиков, оказалась счастливая судьба. В последующие годы (1970 и 1989) она была переиздана дважды в СССР, переведена на иностранные языки, получила мировое признание, ее стали называть «библией» науковедов. После выхода в свет она быстро стала библиографической редкостью. В последнем издании книги «Наука о науке» автор полнее отобразил научные результаты и теоретико-методические позиции киевской школы науковедения. Эта книга о накоплении и применении знаний, которая будет актуальна и интересна еще для многих поколений, и написана она человеком, много лет мужественно отстаивавшим новую отрасль познания – науковедение [4]. Предложенный Г. М. Добровым подход давал возможность изучения прошлого и настоящего науки, построения прогнозов относительно ее дальнейшего развития. Идеология и активная позиция Геннадия Михайловича способствовали тому, что эти два научных направления – науковедение и история науки – были объединены при создании в 1986 г. Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки (при Институте сверхтвердых материалов). С 1991 г. Центр (с 2015 г. – институт) получил самостоятельный статус академического института. Процесс институциализации науковедческого направления был достаточно сложным. Возглавив в 1966 г. отдел машинных методов обработки

106

историко-научной информации Института истории АН УССР Г. М. Добров «кочевал» со своим коллективом по разным академическим учреждениям: Институт математики АН УССР (1968), Совет по изучению продуктивных сил Украины АН УССР (1969– 1971 и 1984–1986), Институт кибернетики АН УССР (1971–1984), Институт сверхтвердых материалов (1986–1991), постоянно расширяя и обновляя тематику исследований и пополняя коллектив молодыми учеными и специалистами. Так случилось, что наш институт остается единственным институтом в Украине, занимающимся науковедческой тематикой. Как писал Г. М. Добров: «Науковедение – это комплексное исследование и теоретическое обобщение опыта функционирования социальных систем в науке с целью обоснования научно-технической по литики, а также рационального формирования потенциала науки и повышения эффективности научной деятельности с помощью средств социального, экономического и организационного воздействия» [1]. Поэтому главной целью нашего института является систематическое изучение состояния и тенденций развития науки. Этот многоаспектный анализ включает: вопросы изучения, организации и управления наукой, финансовые, кадровые, материально-технические и информационные ресурсы, институциональные формы науки, развитие и функционирование информационных сетей; исследования, связанные с историческими и культурными традициями науки; вопросы научной, технологической и инновационной политики; различные аспекты международного сотрудничества и интеграции Украины в мировое научное пространство. В табл. 1 представлены наиболее значимые исследования (проекты), характеризующие разнообразие изучаемых проблем.

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


ЮБИЛЕЙНЫЕ ДАТЫ КИЕВСКОГО НАУКОВЕДЕНИЯ

Таблица 1 Основные проекты, выполненные сотрудниками Института исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва НАН Украины, 1979–2015 гг. № п/п

Годы

Уровень

1.

1979–1984

Международный

2.

1993–1996

Международный

3.

1996–1997

Национальный

4.

1997–1998

Национальный

5.

1999–2002

Национальный

6.

2003–3004

Национальный

7.

2004–2006

Международный

8.

2004–2006

Национальный

9.

2005–2006

Национальный

10.

2006–2007

Национальный

11.

2007–2010

Международный

12.

2012–2015

Международный

Название «Международное сравнительное исследование организации и деятельности научных групп», (ЮНЕСКО) «Трансформационные процессы в научных системах стран Центральной и Восточной Европы» (Министерство экономики Германии) «Молодежь в науке» «Научно-технический потенциал Украины: структура, динамика, эффективность» «Разработка методических рекомендаций по оценке научных учреждений и проведение анализа эффективности их деятельности в отдельных отраслях экономики» «Функционирование и перспективы развития Национальной академии наук Украины» «Научный потенциал государств-членов Организации черноморского экономического сотрудничества (ОЧЭС)» (6 РП ЕС) «Разработка долго- и среднесрочных прогнозов научнотехнологического и инновационного развития (в рамках Государственной программы прогнозирования научно-технологического и инновационного развития Украины на 2004–2006 годы)» «Разработка и внедрение методов оценки деятельности научно-исследовательских лабораторий НАН Украины на базе анкетирования» (УНТЦ) «Национальная Академия наук Украины: проблемы развития и вхождения в европейское научное пространство» «Научное сотрудничество в области социальных и гуманитарных наук между Европой, Россией, другими странами СНГ и Китаем» (7 РП ЕС) « Расширение сотрудничества между Украиной и ЕС. Инновационный подход» (7 РП ЕС)

Сотрудники института кроме академических тем принимали участие в выполнении договоров с министерствами и ведомствами, международных проектов, которые осуществлялись в рамках двустороннего межакадемического сотрудничества с партнерами из разных стран, а также в рамках европейских научно-технических программ.

Полученные научные результаты исследований «материализуются» в виде монографий (коллективных и индивидуальных), сборников материалов научных конференций, тематических брошюр, различных дискуссионных материалов и статей. Только за последние 5 лет было издано: 17 индивидуальных монографий, из них 4 за рубежом; 5 коллективных монографий, из них 2 за рубежом; 10

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

107


Л. Ф. Кавуненко, Т. Н. Велентейчик

брошюр и справочников; 16 научно-популярных книг, учебников. Научные статьи исследователи института публикуют в журнале «Наука и науковедение», который издается с 1993 г. [3]. В 1966 г. в Киеве состоялся I Всесоюзный симпозиум «Анализ тенденций и прогнозирование научно-технического прогресса: применение математических методов и ЭВМ в исследованиях по истории науки и техники», который положил начало Киевским международным симпозиумам по науковедению и научно-техническому прогнозированию. Проведение киевских международных симпозиумов по науковедению стало неординарным событием того времени, ученые-науко-

веды из всех республик бывшего СССР приезжали в Киев, чтобы встретиться с коллегами и обсудить результаты своих исследований. Число участников иногда превышало 400 человек. Эти международные симпозиумы имели широкий резонанс в научных кругах. С 2001 г. институт проводит международные симпозиумы при поддержке ЮНЕСКО и Международной ассоциации академий наук (МААН), которые охватывают широкий круг актуальных проблем развития науки. В них принимают участие президенты академий наук государств, входящих в МААН, зарубежные эксперты и специалисты, представители министерств и ведомств (табл. 2). Таблица 2

Симпозиумы, проводимые Институтом исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва НАН Украины под эгидой ЮНЕСКО и МААН Год 2001 2003 2005 2007

2009

Название симпозиума «Роль международных организаций в развитии общеевропейского научно-технологического пространства» «Фундаментальные исследования в современном инновационном процессе: организация, эффективность, интеграция» «Общество, основанное на знаниях: новые вызовы науке и ученым» «Интеграция науки и образования – ключевой фактор построения общества, основанного на знаниях» «Актуальные проблемы научно-технологической и инновационной политики в контексте формирования общеевропейского научного пространства: опыт и перспективы»

2011

«Перемещение центров научно-технологической активности на европейском пространстве и межстрановая мобильность ученых и специалистов: современные тенденции»

2013

«Отношение общества и государства к науке в условиях современных экономических кризисов: тенденции, модели, поиск путей улучшения взаимодействия» «Взаимодействие правительств и национальных научных обществ с международными организациями в целях развития и применения научных знаний»

2015

Высокий статус этих симпозиумов и важность рассматриваемых проблем являются факторами, способствующими разработке новых подходов к формированию конструктивного отношения государства и общества к науке в условиях современных экономических кризисов, эффективного взаимодействия и сотрудничества власти и науки.

108

Проведенное исследование показывает, что науковедение является научной дисциплиной со своей собственной историей, логикой развития и достижениями. Сегодня украинское науковедение, как и вся наука в Украине, переживает сложные времена. Но украинские науковеды работают так же активно, как и раньше, предлагая эффективные формы организации научной деятельно-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


ЮБИЛЕЙНЫЕ ДАТЫ КИЕВСКОГО НАУКОВЕДЕНИЯ

сти и интеграции национальной науки в мировое научное пространство, и на огромном количестве фактов доказывая,

что кризис науки может быть преодолен лишь усилиями способного к самоорганизации научного сообщества.

1. Декарт Р. Рассуждение о методе // Избранные произведения. М. : Госполитиздат, 1950. Galton F. English men of science: their nature and nurture / F. Galton. – London: Frank Cass Publishers, 1874. 2. Форпост українського наукознавства (Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України – 25 років) / Б. Маліцький, Л. Кавуненко, О. Красовська та ін. // Вісн. НАН України. – 2011. – № 10. – С. 36–43. 3. Добров Г. М. Наука о науке / Г. М. Добров. – К. : Наук. думка, 1989. – 304 с. 4. Кавуненко Л. Ф. 20-летие Международного научного журнала «Наука и науковедение» / Л. Ф. Кавуненко, Т. Н. Велентейчик, Е. П. Кострица // Наука України у світовому інформаційному просторі. – 2014. – Вип. 9. – С. 10–15. Получено 05.10.2016

Л. П. Кавуненко, Т. М. Велентейчик

Ювілейні дати київського наукознавства У статті подано інформацію про ювілейні дати Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України. Наведено спогади про книгу Г. М. Доброва «Наука про науку», окреслено шлях професійного розвитку колективу, очолюваного Г. М. Добровим, представлено багаторічні результати діяльності київських наукознавців. Ключові слова: ювілейні дати, Г. М. Добров, наукознавство, науково-технічний потенціал, міжнародна співпраця

УДК 001.89(476)

А. А. Слонимский, В. А. Карелина, И. Н. Шарый

40 лет белорусскому науковедению В сообщении рассмотрены особенности формирования белорусской школы науковедения. Показана роль Г. А. Несветайлова в ее создании и развитии. Раскрыты основные этапы развития белорусской школы науковедения, представлены основные ее достижения. Дана информация, свидетельствующая, что опыт белорусских науковедов оказался востребованным в период становления Республики Беларусь как суверенного государства. Ключевые слова: школа науковедения, прикладное науковедение, социология науки, основные достижения.

Официальной датой организационного оформления науковедческих исследований в Беларуси можно считать 7 октября 1976 года, когда решением Президиума Академии наук Белорусской ССР в Институте физики АН БССР (г. Минск) было создано новое © А. А. Слонимский, В. А. Карелина, И. Н. Шарый, 2016 ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

структурное подразделение – сектор науковедения. Инициатива его создания принадлежала кандидату технических наук Геннадию Александровичу Несветайлову (04.03.1939 – 28.06.1999), в те годы ученому секретарю Института тепло- и массообмена АН БССР. Неоценимую помощь в обосновании принятого решения оказал родоначаль-

109


40 ЛЕТ БЕЛОРУССКОМУ НАУКОВЕДЕНИЮ

ник Киевской науковедческой школы, член-корреспондент Академии наук Украинской ССР, доктор экономических наук Г. М. Добров, выступивший в декабре 1975 года на заседании Президиума АН БССР с докладом «Науковедение как наука о науке». Идея образования науковедческой исследовательской ячейки была поддержана президентом Академии наук БССР академиком Н. А. Борисевичем. Создание сектора науковедения с двойным подчинением (Президиуму АН БССР и Институту физики) стало началом междисциплинарных исследований развития науки в Беларуси. Руководителем сектора был назначен Г. А. Несветайлов. В 1979 году вышел из печати первый сборник научных трудов сектора «Вопросы управления исследованиями и разработками». В том же году в издательстве «Наука и техника» увидела свет первая монография Г. А. Несветайлова «Наука и ее эффективность». Книга стала наглядным примером происходившего в науковедении смещения акцентов в сторону прикладных исследований, направленных на решение практических задач управления развитием науки как специфической сферы деятельности, пользующихся методами математики, эконометрики, статистики, т. е. количественными методами. В начале 1982 года постановлением бюро Президиума АН БССР сектор науковедения был переведен из Института физики в Институт экономики АН БССР – головную организацию по разработке прогнозных аналитических оценок республиканской Комплексной программы научно-технического прогресса (КП НТП) и его социально-экономических последствий на двадцатилетнюю перспективу. Сектор науковедения был определен головным подразделением по сводному разделу «Наука». На базе сектора (позднее отдела науковедения) Института экономики АН БССР работал городской семинар по науковедению. В течение нескольких

110

лет семинар объединял в творческих дискуссиях местных историков и экономистов, философов и социологов, правоведов и психологов. Руководство работой семинара осуществлял Г. А. Несветайлов. Его организаторские способности и научный авторитет позволили установить широкие контакты со многими центрами науковедения. Приглашенными докладчиками на заседаниях семинара были известные в СССР науковеды Г. М. Добров, Г. А. Лахтин, С. Г. Кара-Мурза, Е. З. Мирская, Б. Г. Салтыков, Ю. М. Каныгин, П. Н. Завлин и другие представители сложившихся к тому времени науковедческих школ – Киевской, Ленинградской, Московской, Новосибирской. На одном из заседаний семинара с освещением проблематики информационного обеспечения исследований выступили сотрудники Института научной информации (Филадельфия, США) во главе с его директором доктором Ю. Гарфилдом. Развитие белорусской науковедческой школы сопровождалось защитами и присуждением ученых степеней кандидата экономических наук сотрудникам и аспирантам отдела В. И. Недилько, А. А. Слонимскому, В. А. Карелиной, В. Г. Василеге, Е. В. Гуриной. Заметными вехами стал выход из печати монографических изданий: В. И. Недилько «Интенсификация науки: содержание и планово-финансовые факторы» (1984), А. А. Слонимского «Региональный научный комплекс: формирование и организация управления» (1990), коллективного труда «Научный потенциал республики» под ред. Г. А. Несветайлова (1991). Г. А. Несветайлов разработал и реализовал программу исследований по проблемам организации фундаментальных исследований в академической науке, результаты которой опубликованы в его монографии «Интенсификация академической науки в условиях союзных республик» (1986). В отделе накапливался опыт проведения социологических исследований. В 1990 году

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


А. А. Слонимский, В. А. Карелина, И. Н. Шарый

Г. А. Несветайлов защитил докторскую диссертацию с присвоением степени доктора социологических наук. В этом же году сектор науковедения был передан в Институт социологии АН БССР с преобразованием в отдел социологии науки. Опыт науковедов оказался востребованным в период становления Республики Беларусь как суверенного государства. С их участием разрабатывались Закон Республики Беларусь об основах государственной научно-технической политики и Закон Республики Беларусь о научной деятельности, ряд национальных программных документов и концепций развития сферы науки и инноваций в условиях политического и экономического суверенитета республики. Особую значимость в этот период приобрело сотрудничество с учрежденным еще в позднесоветское время (май 1991 года) Фондом фундаментальных исследований БССР (ФФИ). По заказу Фонда науковедами была подготовлена методика конкурсного отбора проектов фундаментальных и поисковых работ. В 90-е годы в отделе социологии науки была разработана и реализована программа исследований социально-экономических проблем научно-технической политики в условиях перехода республики к рыночной экономике. Социологические исследования науковедов получили мощный импульс при реализации в 1993–1996 годах международного проекта «Трансформация научных систем стран Центральной и Восточной Европы», одним из лидеров которого был Г. А. Несветайлов. В 1995–1996 годах сотрудники отдела социологии науки под руководством Г. А. Несветайлова участвовали в выполнении проекта «Профессиональная мобильность научно-технических кадров в контексте конверсии (на примере Беларуси)». Проект поддерживался программой TACIS ACE1994 Европейского Союза. В 90-е годы в отделе активно разрабатывалась проблематика центрпериферийных отношений в науке, ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

изучались социально-экономические аспекты динамики научных кадров и их возрастной структуры. Свидетельством продуктивности этого этапа научной деятельности отдела стала защита кандидатской диссертации по социологии науки учеником Г. А. Несветайлова И. Н. Шарым с последующим выходом авторской монографии (Шарый И. Н. «Научная политика в переходный период» (2001)). Признанием научным сообществом заслуг Минской науковедческой школы стало присуждение Г. А. Несветайлову и А. А. Слонимскому совместно с киевскими коллегами из Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г. М. Доброва АН Украины Б. А. Малицким, Е. В. Авсеневым, И. Ю. Егоровым премии президентов академий наук Украины, Беларуси и Молдовы в области гуманитарных наук 1997 года за цикл совместных исследований «Трансформация науки и научной политики в странах с переходной экономикой (1991–1997 гг.)». В июне 1999 года родоначальник белорусской школы науковедения, едва достигнув 60-летнего возраста, ушел из жизни. До конца своих дней он продолжал заниматься исследованиями, результаты последнего из которых были опубликованы в 2004 году в книге «От системной трансформации к европейской интеграции. Наука и технология в Центральной и Восточной Европе в начале XXI века», изданной в Германии под редакцией профессора В. Меске. А какова была судьба отдела социологии науки? В результате ряда преобразований он превратился в Центр мониторинга миграции научных и научно-педагогических кадров Института социологии Национальной академии наук Беларуси. Это направление науковедческих исследований оказалось наиболее востребованным в социально-экономических условиях Беларуси на рубеже веков. Руководителем Центра был назначен кандидат философских наук М. И. Артюхин. В 2002 году в составе Центра был образован сектор

111


40 ЛЕТ БЕЛОРУССКОМУ НАУКОВЕДЕНИЮ

социологии науки, его заведующим стал ученик Г.А. Несветайлова кандидат социологических наук И. Н. Шарый. В секторе продолжены исследования по проблематике, разрабатывавшейся ранее в отделе социологии науки. С 2002 по 2006 год науковеды Центра принимали активное участие в выполнении заданий Государственной программы «Научные кадры», которая имела целью стимулирование развития в Беларуси кадрового потенциала науки и инновационной сферы. В настоящее время в Центре в мониторинговом режиме проводятся исследования интеллектуальной миграции, изучаются особенности формирования миграционного поведения научных работников, разрабатываются предложения по совершенствованию государственной миграционной политики в научной сфере. Среди последних достижений сектора социологии науки – разработка концептуальной модели воспроизводства научных кадров высшей квалификации, обоснование определяющей роли воспроизводственной стратегии для кадрового обеспечения перехода экономики на инновационный путь развития. Основные результаты Центра отражены в монографиях «Миграция населения Республики Беларусь» (2008),

«Научные кадры в условиях инновационного развития Республики Беларусь» (2010), «Белорусская наука в условиях модернизации: социологический анализ» (2015). Другие представители белорусской школы науковедения реализуют свой индивидуальный научный потенциал при выполнении широкого спектра исследований и разработок, востребованных современной практикой. Их взаимоотношения приобрели характер «незримого колледжа» – коммуникационной структуры интеллектуального труда, для которой первостепенное значение имеют коммуникации, недетерминированные принадлежностью к институциональной структуре. Взамен групповой активности школы, объединенной плановыми исследовательскими программами отдела науковедения, консолидация науковедов, работающих в разных сферах экономики республики, теперь основана на гармонизированном подходе к анализу социально-экономических факторов развития науки, генетическом сходстве областей их интересов и используемых исследовательских методик, солидарности и человеческой верности традициям школы науковедения, заложенной Г. А. Несветайловым и старшим поколением ее представителей. Получено 14.09.2016

А. А. Слонімський, В. А. Кареліна, І. Н. Шарий

40 років білоруському наукознавству У повідомленні розглянуто особливості формування білоруської школи наукознавства. Показано роль Г. А. Несветайлова у її створенні та розвитку. Наведено інформацію, яка свідчить, що досвід білоруських наукознавців виявився запитаним у період становлення Республіки Беларусь як суверенної держави. Ключові слова: школа наукознавства, прикладне наукознавство, соціологія науки, основні досягнення.

112

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


ЮВІЛЕЇ ТА ПАМ’ЯТНІ ДАТИ

До 75-річчя В. П. Соловйова

Ім’я В’ячеслава Павловича Соловйова широко відоме в Україні та за її межами як одного з найбільш компетентних у нашій країні фахівців у галузі інноватики та управління науково-технологічним розвитком. Проте таке визначення ніяк не вичерпує характеристику цієї багатогранної особистості. Зокрема, в енциклопедії «Науковці України – еліта держави», виданій ТОВ «Видавництво Логос Україна» його характеризують як відомого українського вченого-кібернетика, біологи знають його як автора ґрунтовних досліджень водно-сольового обміну в організмі людини. І перш ніж стати доктором економічних наук і професором зі спеціальності «економіка та управління національним господарством», він захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук та отримав вчене звання старшого наукового співробітника за спеціальністю «організація структур та обчислювальних процесів в ЕОМ, комплексах і системах». Народився В’ячеслав Павлович 14 жовтня 1941 року в селі Тоцьке, Тоцького району Оренбурзької області, там само ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

закінчив середню школу. Потім, вступивши на електротехнічний факультет Куйбишевського індустріального (згодом політехнічного) інституту, перші два роки (у відповідності з тодішніми вимогами) паралельно з навчанням працював електромонтером. Отримавши вищу освіту, став працювати інженером Куйбишевського філіалу Центрального конструкторського бюро експериментального машинобудування (під такою завуальованою назвою діяла тоді філія «фірми Корольова»), де безпосередньо займався створенням систем управління космічними апаратами. Тож вступ у 1968 році до аспірантури Інституту кібернетики АН УРСР був цілком логічним кроком для молодого інженера. З 1971 року В. П. Соловйов працював у Інституті кібернетики АН УРСР, де досліджував проблеми моделювання біологічних систем, займався автоматизацією наукового експерименту (зокрема за його безпосередньої участі створювались системи автоматизації експерименту в інститутах електрозварювання, проблем онкології та проблем міцності), розробленням математичного апарату та експертних систем для аналізу та оцінки надійності складних відповідальних систем. Це був період бурхливого розвитку інституту, формування кращих традицій його колективу, які не могли не впливати на становлення В’ячеслава Павловича як вченого – так само як спілкування з видатними особистостями, які в ньому працювали. При підготовці кандидатської дисертації науковим керівником В. П. Соловйова був академік М. М. Амосов, а консультантом – член-кореспондент НАН України Б. М. Малиновський, безпосередньо спілкувався він також з академіками В. М. Глушковим, В. С. Михалєвичем, І. М. Коваленком. З 1991 року В. П. Соловйов – заступник директора з наукової роботи Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України (нині Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки

113


ЮВІЛЕЇ ТА ПАМ’ЯТНІ ДАТИ

ім. Г. М. Доброва НАН України). Залишаючись системно мислячим кібернетиком, він зосереджується на проблемах інноваційного розвитку економіки. Крім численних публікацій за результатами наукових досліджень, таких, наприклад, як «Інноваційна діяльність як системний процес у конкурентному середовищі», він бере безпосередню участь у розробленні проектів нових законів («Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про інноваційну діяльність», «Про державне регулювання у сфері трансферу технологій» та ін.), створенні конкретних інноваційних структур (наприклад, у розробленні пропозицій щодо створення агротехнопарку «Броди», Трускавецького валеологічного інноваційного центру тощо). На початку цього року він очолив також новостворений за рішенням Президії НАН України Центр інновацій та технологічного розвитку.

В’ячеслав Павлович опублікував понад 300 наукових праць, в тому числі більше 20 монографій, під його керівництвом підготовлено і захищено 5 кандидатських і одна докторська дисертація. Багато років він був позаштатним консультантом Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти, членом Наглядової ради та головою експертної ради Української асоціації інкубаторів бізнесу та інноваційних центрів, входив до складу Науково-технічної ради Державного агентства України з інвестицій та інновацій. Є експертом Постійного комітету з науки і освіти Міжпарламентської асамблеї СНД. Свій 75-літній ювілей В’ячеслав Павлович Соловйов зустрів у розквіті творчих сил, не збавляючи темпів своєї унікальної наукової активності. Редколегія журналу бажає йому доброго здоров’я, довгих років життя, здійснення творчих задумів.

До 65-річчя Л. П. Кавуненко Лідія Пилипівна Кавуненко народилася 11 жовтня 1951 року в м. Уфа (Росія). З 1970 року навчалась у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка на факультеті прикладної математики і одночасно працювала в секторі наукознавства Інституту кібернетики АН УРСР. У

114

1976 році успішно закінчила університет та здобула спеціальність математика. У перші роки своєї професійної діяльності Лідія Пилипівна займалась математичним моделюванням процесів та задач управління в науці, працювала програмістом в СКТБ Інституту кібернетики АН УРСР і набувала початкового досвіду науково-дослідницької праці. З 1981 року Лідія Пилипівна брала активну участь у виконанні міжнародного наукового проекту під егідою ЮНЕСКО «Ефективність наукових груп». У цьому ж році вступила до аспірантури Інституту кібернетики, де виконувала наукове дослідження з питань аналізу факторів результативності та резервів підвищення ефективності діяльності наукових колективів. У 1986 році успішно захистила дисертацію та здобула вчений ступінь кандидата економічних наук. За підсумками згаданого проекту було підготовлено колективну монографію «Науково-технічний потенціал: структура, динаміка, ефективність», серед авторів якої й Л. П. Кавуненко. Л. П. Кавуненко була одним із виконавців масштабного проекту Держ-

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


ЮВІЛЕЇ ТА ПАМ’ЯТНІ ДАТИ

комітету з питань науки та техніки колишнього СРСР, в рамках якого було підготовлено «Схему розвитку та розміщення галузі “Наука та наукове обслуговування”». З 1991 року основними науковими напрямками досліджень Л. П. Кавуненко стали трансформаційні процеси, які відбуваються у сфері наукової діяльності, управління наукою, наукова політика та екологічні аспекти впливу науки на суспільство, а також міжнародне науково-технічне співробітництво та інтеграція української науки в Європейський дослідницький простір. Плідно та віддано працюючи в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України на посадах молодшого та старшого наукового співробітника, провідного співробітника, заступника директора, Л. П. Кавуненко глибоко вивчає проблеми сучасного стану наукової системи України та міжнародного наукового співробітництва, в тому числі із країнами Європейського Союзу та Китаю. Л. П. Кавуненко зробила вагомий внесок у підготовку та виконання міжнародного проекту «Порівняльний аналіз науково-технічного потенціалу України та Китаю» (1991 р.). У період 1993–1997 рр. вона була одним із провідних виконавців міжнародного проекту «Трансформаційні процеси в наукових системах країн Центральної та Східної Європи». За результатами названих проектів було підготовлено низку наукових статей, доповідей на міжнародних конференціях, а також розділи до міжнародних монографій “Transforming Science and Technology Systems – the Endless Transition?” (1998 р.), “From System Transformation to European Integration” (2004 р.), “R&D Priorities in Innovation Policy and Financing in Former Socialist Countries” (2005 р.). У 2001 році опубліковано дві монографії, підготовлені за участю Л. П. Кавуненко: «Актуальні питання методології

та практики науково-технічної політики» та «Перетворення в наукових системах країн Центральної та Східної Європи», що видана в Німеччині. Л. П. Кавуненко була відповідальним виконавцем міжнародних проектів ЮНЕСКО, INTAS, 6 та 7 рамкових програм ЄС «Дослідницький потенціал країн-членів Організації чорноморського економічного співробітництва» (2004–2006 рр.) та «Розширення співпраці України з Європейським Союзом» (2012–2015 рр.), брала участь у виконанні декількох проектів Державного фонду фундаментальних досліджень, зокрема «Моделювання і індикативне планування науково-технічного розвитку в країнах з перехідною економікою»; «Наукознавчий аналіз розвитку науково-технічного потенціалу соціальних наук». Л. П. Кавуненко є автором понад 200 наукових робіт, надрукованих в Україні та за кордоном. Вона активно популяризує наукові досягнення, виступаючи з доповідями на міжнародних семінарах та конференціях. З 1994 року вона є членом Європейської асоціації з питань науки та технологій. Л. П. Кавуненко є однією з небагатьох, хто зберігає та продовжує традицій київської школи наукознавства, приділяє багато уваги роботі з науковою молоддю: протягом останніх 5 років вона керує виконанням магістерських робіт студентів Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, здійснює наукове керівництво аспірантами. За досягнення у галузі наукознавства та міжнародного наукового співробітництва у 2011 році Л. П. Кавуненко нагороджено Почесною грамотою НАН України. Вітаємо Лідію Пилипівну з ювілеєм, залишайтеся такою ж доброзичливою, оптимістичною, відкритою та щирою! Бажаємо міцного здоров’я, щастя й благополуччя, фізичного й творчого довголіття, подальших успіхів на благо України та її науки!

Колектив Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України, Редакційна рада й редакційна колегія журналу «Наука та наукознавство» ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

115


ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ Зустріч у Кабінеті Міністрів України 26 вересня 2016 року в Кабінеті Міністрів України відбулася зустріч Прем’єр-міністра України В. Б. Гройсмана з Президентом НАН України Б. Є. Патоном і провідними українськими вченими. Основною темою обговорення на ній були питання оптимізації та розвитку академічної науки, її перетворень та реформування в науковій сфері країни в цілому. У нараді взяли участь перші віце-президенти НАН України академіки НАН України А. Г. Наумовець і В. П. Горбулін, віце-президенти НАН України академіки НАН України В. Г. Кошечко, С. І. Пирожков і А. Г. Загородній, Головний учений секретар НАН України академік НАН України В. Л. Богданов, члени Президії НАН України – академіки-секретарі Відділень та президенти національних галузевих академій наук, ректори провідних університетів, інші представники наукової громадськості. З боку Кабінету Міністрів України в нараді взяли участь віце-прем’єр міністр України В. А. Кириленко та Міністр освіти і науки України Л. М. Гриневич. Верховну Раду України представляв перший заступник голови Комітету з питань науки та освіти О. В. Співаковський. У вступному слові Прем’єр-міністр України В. Б. Гройсман наголосив, що українська наука потребує якісного діалогу з керівництвом держави. Президент НАН України академік НАН України Б. Є. Патон у своєму виступі зазначив,

що стратегічним напрямком виходу України з нинішньої системної кризи є приоритетний розвиток високотехнологічних галузей і науково-технічної сфери з метою створення продукції, конкурентноспроможної на світовому ринку, ознайомив з деякими здобутками Національної академії наук України і наголосив на необхідності сприяння держави у фінансуванні науки та налагодженні взаємодії бізнесу та науки (нижче публікується скорочений текст виступу Б. Є. Патона). В обговоренні взяли участь академіки НАН України В. П. Горбулін, С. І. Пирожков, Е. М. Лібанова та голова ЦК профспілки працівників НАН України А. І. Широков, які згадали про відсутність сучасного наукового обладнання, скорочення чисельності молодих учених, соціальні проблеми тощо. В заключному слові В. Б. Гройсман зазначив, що проблеми, про які йшлося на обговоренні, свідчать, що наукова система працює неналежним чином і в нашій країні щось не так. Він також сказав, що держава повинна інвестувати в науку та інвестиції мають бути успішними. Необхідно дати відповідь на те, які нам потрібні ресурси, як ми будемо їх використовувати, яка має бути система взаємодії влади і науковців Академії і що буде показником нашої співпраці. В. Б. Гройсман наголосив на необхідності продовження таких зустрічей для позитивних змін у вітчизняній науці.

Скорочений текст виступу Президента НАН України, академіка НАН України Б. Є. Патона на зустрічі 26 вересня 2016 р. з Прем’єрміністром України В. Б. Гройсманом Вельмишановний Володимире Борисовичу! Шановні члени Уряду, колеги! Передусім дозвольте висловити глибоку вдячність Вам, Володимире Борисовичу, за ініціативу цієї зустрічі. Зрозуміло, що стратегічним напрямом виходу нашої держави з нинішніх економічних проблем є пріоритетний розвиток високотехнологічних галузей, продукція яких має бути конкурентоспроможною на світовому ринку. А розвиток цих

116

галузей повинен спиратися тільки на вітчизняну науково-технічну сферу. Незважаючи на значні втрати останнього періоду наукові установи НАН України мають вагомі розробки, які в багатьох випадках успішно впроваджуються у виробництво. Відзначу, зокрема, що за результатами проведених комплексних досліджень з оцінки стану корпусів реакторів та іншого обладнання атомних електростанцій відстрочено на 10-20 років та збільшено строки виведення з

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


експлуатації 6 з 15 діючих енергоблоків. При цьому економічний ефект від подовження терміну роботи лише одного блоку становить близько 1,5 млрд доларів на рік. Здійснено випробування ядерного палива фірми «Вестінгауз», що дало змогу заощадити 1,3 млрд грн державних коштів. Виняткове значення для вітчизняної енергетики та медицини має унікальне джерело нейтронів, створене харківським науковцями за фінансової підтримки США. З минулого року виконується академічна наукова програма підвищення обороноздатності та безпеки держави, в рамках якої здійснюються важливі роботи під конкретні замовлення «Укроборонпрому» та Міністерства оборони України. Серед результатів програми – розробка перших вітчизняних зразків прозорої броні, які відповідають стандарту НАТО, оптичні екрани для систем ефективного виявлення та прицілювання бронетанкової техніки, чимало розробок для військової медицини. В транспортній галузі з використанням технології контактного стикового зварювання рейок з високоміцної сталі вже прокладено 5 тис. км безстикового «оксамитового» шляху, що дозволило вдвічі збільшити швидкість руху потягів. Для видобувної галузі створено унікальну технологію, яка дозволяє проводити пошуки родовищ нафти й газу з точністю прогнозу до 90%, що втричі перевищує середньосвітовий показник для таких пошукових робіт. В галузі охорони здоров’я створено низку високоефективних препаратів і приладів для профілактики та лікування таких захворювань як інсульт, інфаркт, туберкульоз, значно дешевших за імпортні. Зокрема, на Вінниччині за обласною програмою оснащеннz центрів первинної допомоги передбачено придбання понад 30 мамографів. Вони дозволяють ефективно, без застосування рентгенівських променів, діагностувати рак молочної залози на ранніх стадіях. Для агропромислового комплексу створено нові високопродуктивні сорти озимої пшениці, урожай яких забезпечує потреби України в продовольчому зерні, щорічний економічний ефект при цьому становить понад 2 млрд грн. Тільки протягом минулого року установи Академії виконували роботи для 40 велиISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

ких вітчизняних підприємств, зокрема конструкторського бюро «Південне», «Арсенал», «Мотор-Січ», підприємств «Антонов», «Зоря-Машпроект», «Павлоградський хімічний завод». Вчені активно працюють над вирішенням проблем в гуманітарній сфері країни. Розроблено ґрунтовні рекомендації щодо механізмів розв’язання міжетнічних та релігійних суперечностей, протидії сепаратизму та антиукраїнській пропаганді. Значна увага приділяється дослідженню проблем реінтеграції Донбасу та Криму в політико-правовий і соціокультурний простір України. Звичайно, ми розуміємо, що участь вітчизняної наукової сфери, в тому числі НАН України, в технологічному оновленні та інноваційному розвитку економіки і соціальної сфери може й повинна стати значно вагомішою. Вищезгадані та чимало інших прикладних розробок було отримано на основі багаторічних фундаментальних досліджень наших установ. У зв’язку з цим хотів би наголосити на важливості пріоритетної підтримки таких досліджень. Саме вони є основою розвитку нових технологій, забезпечення якісної освіти та розвитку культури. Водночас доводиться з болем констатувати, що стан вітчизняної фундаментальної науки є зараз вкрай загрозливим і продовжує стрімко погіршуватись. Вимушене значне скорочення за останні роки чисельності науковців, різке зменшення припливу в науку здібної молоді, відсутність сучасного наукового обладнання призводять, на жаль, до реальної загрози руйнування Академії, її визнаних наукових шкіл і колективів. Основною причиною такого стану є неприпустимо низький рівень фінансування науки. Тому, на наше переконання, навіть у тій скрутній ситуації, яка нині склалася в Україні, необхідно невідкладно, починаючи вже з бюджету на 2017 рік, збільшувати видатки на науку до рівня, який унеможливить її подальшу руйнацію. Наша Академія наук, створена у важкі роки громадянської війни, накопичила за свою майже столітню історію величезний науковий потенціал. Було б безвідповідально і небезпечно, якби ми втратили це безцінне національне надбання. Разом із тим ми усвідомлюємо необхід-

117


ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ

ність реформування нашої діяльності відповідно до сучасних умов. Тому Академія ще наприкінці 2013 року схвалила Концепцію свого розвитку до 2023 року. Згідно з цією Концепцією, вже здійснюється реформування академічних установ з використанням нової методики оцінювання ефективності їх діяльності, розробленої за європейськими стандартами. В результаті визнано за доцільне ліквідувати понад 20 наукових установ та організацій, уже скорочено 220 структурних підрозділів та майже 5 тис. працівників. Хотів би наголосити, що заходи з реформування дадуть позитивний ефект лише тоді, коли держава суттєво посилить підтримку науки та створить сприятливий інноваційний клімат. Тоді й Академія зможе більше зробити та заробити, працюючи з бізнесом. Підсумовуючи, підкреслю, що величез-

ним здобутком Національної академії наук України та її перевагою над іншими науковими структурами є об’єднання в ній наукових установ і вчених з різних галузей знань. Це дозволяє вирішувати масштабні та нагальні наукові проблеми, що вимагають міждисциплінарних підходів. Завдяки цьому Академія готова брати найактивнішу участь у науковому обґрунтуванні важливих державних рішень та стратегічних програм розвитку країни, їх експертизі та реалізації. Вельмишановний Володимире Борисовичу! Ми щиро сподіваємося на підтримку Уряду України у вирішенні проблем розвитку вітчизняної науки та готові й надалі наполегливо працювати над тим, щоб здобутки українських учених сприяли зміцненню безпеки, примноженню добробуту і процвітанню нашої країни!

Першого віце-президента НАН України академіка А. Г. Наумовця нагороджено медаллю ЮНЕСКО 11 жовтня 2016 року у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі відбулася чергова церемонія нагородження медаллю ЮНЕСКО «За внесок у розвиток нанонауки та нанотехнологій». Серед цьогорічних лауреатів – перший віце-президент Національної академії наук України, голова Секції фізико-технічних і математичних наук НАН України академік НАН України Антон Григорович Наумовець. Рішення про нагородження А. Г. Наумовця Медаллю ЮНЕСКО «За внесок у розвиток нанонауки та нанотехнологій» ухвалено 15 липня поточного року Міжнародною номінаційною комісією. Згадану нагороду засновано 2010 р. з ініціативи Міжнародної комісії з розвитку нанонауки та нанотехнологій. Відтоді медаль присуджено 24 видатним ученим, організаціям і громадським діячам, які зробили внесок у розвиток нанонауки та нанотехнологій. За традицією, під час церемонії нагородження медалі лауреатам вручає Генеральний директор ЮНЕСКО, посаду якого з 2008 р. обіймає пані Ірина Бокова (Болгарія). Цього року медаль присуджено чотирьом видатним ученим і двом організаціям. Серед організацій, нагороджених медаллю: – Масачуссетський технологічний інсти-

118

тут (США) – «за численні наукові відкриття та технологічні досягнення в дусі прийнятих у МТІ міждисциплінарних досліджень в галузі нанонауки і нанотехнологій»; – Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики (Російська Федерація) – «за створення одного з найважливіших центрів інноваційних технологій у Санкт-Петербурзі, а також двох бізнес-інкубаторів, покликаних створити синергію між науковими дослідженнями, освітою та інноваційною діяльністю, приділяючи основну увагу нанонауці та нанотехнологіям». Серед учених, що отримали нагороду: – доктор Дарвіш Аль-Ґобаісі (головний редактор Енциклопедії систем життєзабезпечення – видання ЮНЕСКО; Об’єднані Арабські Емірати) – «за видатний внесок у розроблення

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ

В центрі стоять: ліворуч – А. Г.Наумовець, праворуч – І. Бокова Енциклопедії систем життєзабезпечення, найповнішої бази знань у галузі стійкого розвитку в світі, яка об’єднує 8000 спеціалістів зі 110 країн світу для роботи над унікальною віртуальною динамічною бібліотекою, еквівалентною близько 600 друкованим томам»; – професор Юнґ-Іл Джин (професор університету Корьо в Сеулі, колишній президент Міжнародного союзу теоретичної та прикладної хімії, Республіка Корея) – «за дослідження рідкокристалічних і полісполучених полімерів і матеріалознавства ДНК...»; – професор Джеймс Флойд Скотт (директор із наукових досліджень фізичного факуль-

тету Кембріджського університету; Велика Британія) – «за фундаментальний внесок у матеріалознавство оксидів...»; – професор Антон Григорович Наумовець (перший віце-президент Національної академії наук України, головний науковий співробітник Інституту фізики НАН України; Україна) – «за роботу з фізики поверхневих явищ, емісії електронів і наноелектроніки...». Щиро вітаємо Антона Григоровича із заслуженою високою та престижною нагородою і бажаємо йому довгих років плідної роботи на благо науки й України.

Нобелівські премії 2016 року в галузі фундаментальних наук Нобелівську премію з медицини та фізіології отримав Й. Осумі (Японія) «за відкриття механізмів автофагії». Автофагія («самопоїдання» клітин) – процес перетравлення клітиною власних органел та ділянок цитоплазми за допомогою лізосом. Автофагія потрібна для позбавлення від старих і пошкоджених частин клітини, продукти розщеплення яких використовуються

для побудови її нових компонентів. «Відкриття Осумі змінили наші уявлення про те, як клітини переробляють самі себе. Його роботи відкрили новий напрям у розумінні автофагії як частини різних фізіологічних процесів – від пристосування до голоду до реакції на зараження», – йдеться в прес-релізі Королівського інституту (Швеція).

Нобелівську премію з фізики присуджено Д. Таулессу (США), Д. Холдейну (Англія), Д. Костерліцу (Шотландія) «за теоретичні відкриття топологічних фазових переходів і топологічних фаз речовини». Завдяки дослідженням учених вдалося краще описати явища надпровідності,

надплинності, магнетизму двовимірних матеріалів, дослідити вихрові стани в тонких плівках надпровідників, надплинному гелії, одновимірних магнітних структурах. Для тонких плівок і надпровідників розроблена теорія дала точний опис та передбачення.

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

119


ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ

Нобелівські премії 2016 року в галузі фундаментальних наук Нобелівську премію з хімії отримали Ж. Соваж (Франція), Ф. Стоддарт (Шотландія, США), Б. Ферінга (Нідерланди) «за проектування та синтез молекулярних машин». Вченими синтезовано молекули з контрольованими рухами («молекулярні двигуни»). Ці сполуки можуть стати основою для нових матеріалів, датчиків, систем зберігання енергії. «З

точки зору розвитку науки, молекулярні двигуни нині на такому ж етапі, що й електричний двигун в 1830-ті роки. Тоді вчені показали роботу кривошипних механізмів і кілець, не знаючи, що це приведе до створення потягів, пральних машин, вентиляторів і кухонних комбайнів», – зазначає Нобелівській комітет. Ю. І. Мушкало

Д. К. Заболотний (150 років від дня народження) Заболотний Данило Кирилович – видатний вчений-медик, мікробіолог і епідеміолог, академік ВУАН (1922) та її президент у 1928–1929 рр. Народився 28 грудня 1866 р. у с. Чоботарка Подільської губернії (нині с. Заболотне Вінницької області) в селянській родині. Закінчив фізико-математичний факультет Новоросійського університету в Одесі (1891) та медичний факультет Київського університету (1894). У 1894–1895 рр. Д. К. Заболотний, працюючи лікарем-епідеміологом у Подільській губернії, організував бактеріологічну лабораторію в Кам’янці-Подільському. В 1895–1897 – лікар Київського військового шпиталю. В 1897 р. виїхав до Бомбею у складі експедиції під керівництвом професора В. К. Високовича для вивчення епідемії чуми в Індії та у містах Аравійського півострова. Того ж року на запрошення І. І. Мечникова прибув до Пастерівського інституту в Парижі для оброблення експедиційного матеріалу. В 1898 р. в Монголії керував експедицією з вивчення ендемічних вогнищ чуми, 1898–1928 – професор Жіночого медичного інституту в Петербурзі (згодом 1-й Ленінградський медінститут), де організував та очолив першу в Російській імперії кафедру медичної мікробіології, учасник низки наукових експедицій, пов’язаних зі спала-

хами чуми та інших хвороб. Також з 1903 р. працював у Інституті експериментальної медицини в Петербурзі, у якому 1906 р. був призначений завідувачем лабораторії експериментальної сифілідології. В 1920–1923 – ректор Одеської медичної академії (згодом Одеський медичний інститут), де створив кафедри епідеміології та мікробіології. У 1923–1928 – завідувач кафедри мікробіології та епідеміології Військово-медичної академії в Ленінграді. В зв’язку з обранням президентом Всеукраїнської академії наук Д. К. Заболотний 1928 р. переїздить до Києва, з 1929 – директор створеного за його ініціативою Інституту мікробіології (зараз Інститут мікробіології та вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України). Помер після тяжкої хвороби 15 грудня 1929 р. в Києві, похований у с. Чоботарка, де створено його музей. Наукові праці присвячені вивченню чуми, холери, сифілісу. Докладно дослідив збудника та переносників чуми, працював над виготовленням протичумних вакцин і сироваток. Один із засновників вітчизняної епідеміології та Міжнародного товариства мікробіологів, створив наукову школу. Як президент ВУАН Д. К. Заболотний намагався посилити зв’язок науки з практикою, при ньому організовано низку інститутів, значно поповнився склад ВУАН. Д. К. Заболотний – академік АН СРСР (1929). Президією НАН України засновано премію імені Д. К. Заболотного. Його ім’я присвоєно Інституту мікробіології та вірусології НАН України.

І. Ю. Мушкало

М. Ф. Мельников-Разведенков (150 років від дня народження) Мельников-Разведенков Микола Федотович – український патологоанатом, академік ВУАН (1927). Народився 24 грудня 1866 р. у станиці Усть-Медведицька (зараз м. Серафимович Волгоград. обл., Росія). Закінчив медичний факультеті Московського університету в 1889 р., де залишився на кафедрі патологічної анатомії помічником

120

прозектора, захистив докторську дисертацію «Про штучну несприйнятливість до сибірської виразки» (1895), з 1896 – приват-доцент кафедри. У 1898–1900 перебував у закордонному відрядженні. У 1902–1920 – професор кафедри патологічної анатомії Харківського університету. Один із організаторів створення Кубанського медичного інституту в Краснодарі (1920), його ректор, водночас завідувач кафедри патологічної анатомії та судової медицини (1920–1925). Повернувся 1925 р. до Харкова, де став директором заснованого ним Українського патолого-анатомічного інституту

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 3


ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ (1925–1930). З 1930 – завідувач патоморфологічного відділу Українського інституту експериментальної медицини у Харкові. Помер 20 грудня 1937 р. Наукові дослідження присвячені вивченню сибірки, ехінококозу, вузликового періартеріїту, морфології алергічних процесів, невропатології, історії патологічної анатомії. Розробив методи бальзамування, ав-

тор багатьох наукових праць, серед яких «Практичний курс патологічної гістології» (1909), «Посібник до практичного курсу патологічної гістології» (1916), «Актиномікоз центральної нервової системи» (1930), «Патоморфологія алергічних процесів» (1936). Організатор Українського товариства патологів (1926).

І. Ю. Мушкало

М.М. Паламарчук (100 років від дня народження) Паламарчук Максим Мартинович – учений-економіст, академік НАН України (1973). Народився 22 жовтня 1916 р. у с. Воробіївка (зараз Полонський р-н Хмельницької обл.). В 1939 р. закінчив геолого-географічний факультет Київського університету. Учасник Великої Вітчизняної війни. У 1946–1962 рр. працював у Львівському торгово-економічному інституті, захистив кандидатську (1951) та докторську (1959) дисертації, в 1953–1962 – завідувач кафедри цього інституту. У 1962–1964 – завідувач відділу, 1967–1969 – голова Ради по вивченню продуктивних сил України АН УРСР. У 1965–1967 – заступник директора Інституту геологічних наук АН УРСР. Ради по вивченню продуктивних сил України

АН УРСР, 1970–1987 – завідувач відділу, з 1987 – радник при дирекції Інституту географії АН України. Помер 26 лютого 2000 р. Досліджував виробничо-територіальні комплекси і територіальні сили України. Під його керівництвом розроблено «Схеми розвитку і розміщення продуктивних сил УРСР до 1980 р.», видано перший в Україні «Атлас природних умов і природних ресурсів УРСР» (1978), у якому узагальнено матеріали досліджень природних ресурсів України за 50 років. Розробляв методики визначення економічного рівня господарства областей України. Автор багатьох наукових праць та підручника з економічної географії. М. М. Паламарчук – заслужений діяч науки України (1976), лауреат Державної премії України (1993). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст. (1996), також орденами та медалями СРСР.

Ю. І. Мушкало

Конференція істориків науки і техніки 29 вересня – 1 жовтня 2016 року в приміщенні Державного політехнічного музею при НТТУ «КПІ» ім. І. Сікорського відбулася 15-та Всеукраїнська наукова конференція «Актуальні питання історії науки і техніки». Її організаторами виступили Центр пам’яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК), Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України, Асоціація працівників музеїв технічного профілю, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» ім. І. Сікорського, Державний політехнічний музей при НТТУ «КПІ». Пленарне засідання відкрив голова оргкомітету, президент Асоціації працівників музеїв технічного профілю, провідний науковий співробітник Центру пам’яткознавства, професор Л. О. Гріффен. З привітанням виступив проректор КПІ з наукової роботи академік НАН України М. Ю. Ільченко який зазначив, що проведення таких конференцій має важливе значення в нашій складній суспільно-економічній ситуації, і побажав усім учасникам конференції плідної роботи.

Конференцію відвідали 53 представника науковців, інженерів, істориків науки і техніки з різних регіонів України – Миколаєва, Львова, Харкова, Полтави, Житомира, Ніжина, Києва та інших. Серед присутніх були 12 докторів і 16 кандидатів наук. Другого дня відбулося засідання об’єднаної секції істориків науки і техніки, на якому заслухано 14 доповідей. Серед доповідей слід відзначити виступи доктора фізико-математичних наук, професора В. А. Шендеровського, доктора історичних наук, професора В. С. Савчука, кандидата історичних наук Н. Г. Анєнкової, кандидата історичних наук С. С. Ткаченко, а також С. Ю. Карамаша, Н. І. Семенюк, В. В. Кобзаря, С. Філіпчука, В. В. Татарчука. По завершенні конференції завідувач відділом Державного політехнічного музею В. В. Татарчук провів екскурсію, під час якої ознайомив учасників конференції з експозицією музею, натурними експонатами, з історією створення і функціонування Київського політехнічного інституту. Наступну конференцію істориків науки і техніки планується присвятити 120-річчю від дня народження Ю.В. Кондратюка.

В. О. Константинов, кандидат технічних наук, відповідальний секретар Оргкомітету, старший науковий співробітник Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

121


РЕЦЕНЗІЇ Інститут на все життя Кундиев Ю. Институт сквозь призму эпох. – К.: Авіценна, 2015. – 352 с. Автор книги Юрій Ілліч Кундієв – науковець, відомий не лише в Києві та Україні, а й у світі. Він – академік НАН України та Академії медичних наук України, доктор медичних наук, член-кореспондент Російської академії медичних наук, почесний член Чехословацького медичного товариства ім. Я. Е. Пуркіне, віце-президент Академії медичних наук України, директор Інституту медицини праці АМН України. Його книга саме про цей інститут, в якому він працює більш 60 років, практично усе життя. Інститут також не пересічний і заслуговує розповіді про його історію та людей. Київський інститут гігієни праці та

профзахворювань було створено на базі лабораторії гігієни праці Київського окрздороввідділу в 1928 році. Під цією назвою інститут існував до 1992 року. В 1992 році, у зв’язку з актуалізацією завдань у справі охорони здоров’я працездатного населення України, необхідністю вивчення не тільки професійної, а й виробничо обумовленої захворюваності, його було перейменовано в Інститут медицини праці.

122

В інституті працюють 272 співробітника, з них 14 докторів та 42 кандидата наук, 1 академік та 1 член-кореспондент НАН України, вони ж є академіками АМН України, та 1 член-кореспондент РАМН. Інститут має клінічну базу (80 ліжок), що дозволяє щорічно проводити обстеження та лікування до 2000 хворих на професійні хвороби. У поліклінічному відділенні щорічно отримують висококваліфіковану допомогу понад 4500 хворих. На базі клініки інституту працює профпатологічний центр України, який здійснює методичне керівництво клініками профзахворювань профільних НДІ та відділеннями професійних захворювань обласних лікарень, впровадження у практику нових методів діагностики та лікування професійних хвороб. В інституті щорічно виконується 40– 50 науково-дослідницьких робіт, у тому числі за державними програмами, за конкурсами АМН та НАН України, а також за міжнародними грантами, контрактами з науковими установами інших країн. В інституті створена та функціонує сучасна експериментально-технічна база для проведення наукових досліджень – вивчення дії промислових аерозолів, визначення мікрокількостей токсичних речовин, електромагнітних випромінювань оптичного діапазону, шуму та вібрації; функціонує унікальний зварювально-затруювальний комплекс для токсиколого-гігієнічних досліджень нових зварювальних матеріалів, унікальне обладнання для диференційної діагностики променевої катаракти. Інститут здійснює комплексне виконання досліджень з рядом установ технічного та біологічного профілю НАН України, установами медичного профілю – АМН та МОЗ України, кафедрами медичних вузів, а також науковими закладами деяких зарубіжних країн (Росія, США, Бельгія, Польща).

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


РЕЦЕНЗІЇ

Інститут постійно розширює міжнародні зв’язки з Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) та Міжнародною організацією праці. З 1973 року на базі інституту створено Центр гігієни праці в сільському господарстві, що співпрацює з ВООЗ. Регулярно проводяться міжрегіональні семінари з питань гігієни праці в сільському господарстві, професійної захворюваності, застосування пестицидів у сучасних умовах для країн СНД, Азії, Африки, Латинської Америки та Європи. Інститут проводить дослідження за трьома проектами Глобальної програми ВООЗ із гігієни праці. В результаті міжнародного наукового співробітництва розроблено уніфіковані гігієнічні стандарти, єдині методичні підходи до оцінки технологій, обладнання, хімічних речовин; вдосконалено методи раннього виявлення несприятливого впливу шкідливих виробничих факторів. В останні роки в інституті виконано ряд пріоритетних наукових розробок, що мають важливе значення як для теоретичної, так і практичної медицини. На основі експериментальних та клініко-гігієнічних досліджень встановлено нові закономірності матеріальної кумуляції важких металів в організмі експериментальних тварин; уточнено імунні та біохімічні механізми порушень гомеостазу при формуванні ізольованих свинцевої, кадмієвої, марганцевої та свинцево-кадмієвої інтоксикацій; отримано нові дані щодо тлумачення понять «норма», «передпатологія», експериментально-теоретичне обґрунтування понять «первинна», «вторинна» адаптація, «резерв адаптації» при дії важких металів; доведено наявність генетично обумовленої індивідуальної чутливості організму людини до впливу сполук свинцю та запропоновано імуногенетичні маркери для їх визначення; створено математичні моделі кількісного визначення проникності хімічних речовин крізь шкіру за фізико-хімічними властивостями та отримано докази доцільності їх використання для оцінки ризику надходження пестицидів крізь шкіру до організму працюючих в контакті з ними; досліджено особливості механізмів формування працездатності та стану здоров’я у осіб операторських професій в різних галузях народного господарства під впливом виробничих чинників в умовах підвищеного психоемоційного напруження; встановлено роль рівня актиISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

вації центральної нервової та серцево-судинної систем та формування аритмічних типів добових ритмів працездатності в адаптації операторів до змінного характеру праці. На основі епідеміологічних досліджень отримано пріоритетні дані щодо наукового обґрунтування критеріїв ризику розвитку професійних захворювань у працюючих у вугільній промисловості, машинобудуванні та сільському господарстві України (зокрема пневмоконіозу, вібраційної хвороби, професійної приглухуватості); встановлено, що репродуктивне здоров’я жінок, які працюють в сільському господарстві України, за період з 1980 по 1999 рік значно погіршилося, встановлено ймовірну кореляційну залежність розвитку захворювань жіночої статевої сфери від стану довкілля, умов праці, побутового навантаження та віку жінки. На основі отриманих даних розроблено рекомендації щодо поліпшення медичного обслуговування жінок, які живуть і працюють в сільській місцевості; на основі аналізу міжнародного досвіду з проблеми професійного раку розроблено науково-методичні основи оцінки умов праці як факторів ризику онкозахворювань та рекомендації з вдосконалення системи виявлення та реєстрації професійних онкозахворювань в Україні. На вибірці з понад 10 000 обстежених ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС було апробовано та підтверджено гіпотезу про залежність виникнення та важкості перебігу катаракти від дози опромінення, що дозволило розробити нову методику епідеміологічного офтальмологічного обстеження працюючих, які зазнають впливу іонізуючої радіації. Результати наукових досліджень інституту активно впроваджуються в практику. На базі наукових розробок та узагальнення міжнародного досвіду створено основи державного санітарного законодавства в галузі гігієни та фізіології праці. В монографії історичні події подані автором не тільки з точки зору загальної характеристики, а й через призму окремих постатей, що працювали в інституті у відповідні періоди історії. Безумовно, автору потрібно було віддати значну частку своєї души, щоб зберегти і вшанувати пам’ять тих, хто залишив наукову, духовну і чисто людську спадщину для працюючих нині в дарунок нащадкам.

123


РЕЦЕНЗІЇ

Розділ «Страницы истории института» присв’ячений періоду становлення інституту. Він позначений, з одного боку, розбудовою його матеріальної бази, розробленням методології та методик дослідження, професіоналізацією дослідників, з іншого – репресіями щодо науковців. Розділ побудований на оригінальних документальних свідоцтвах. Не менш цікаві матеріали представлені у розділах, присвячених 1930-м рокам, передвоєнним, післявоєнним рокам, періоду перебудови. Особливий інтерес викликає «Дело врачей» – цей факт відомий в історії, але цікаво почути про це від безпосереднього учасника подій, що відбивалися на житті та діяльності людей, які займалися наукою. У монографії приділено значну увагу міжнародним зв’язкам інституту, які за роки його існування постійно поширювалися і поглиблювалися. Автор аналізує їх зацікавлено та критично. Значну увагу приділену суттєвим складнощам в існуванні і діяльності інституту в останні два десятиліття, коли на тлі політичних та соціально-економічних змін необхідно було доводити доречність існування інституту в країні, а також наукового напряму медицини праці. Значна частина книги – розповідь про науковців інституту. Це біографічні характеристики засновників наукових напрямків та шкіл: В. Ю. Чаговця – засновника електрофізіології, Г. Х. Шахбазяна – фундатора вчення про виробничий мікроклимат, І. М. Ермана – з його внеском в напрям збереження здоров’я працюючих гарячих цехів, М. К. Вітте, М. В. Лейника – видатних фізіологів праці. При цьому автор підкреслює їх наукові здобутки для вітчизняної та світової науки. Поза увагою автора не залишились багато рядових співробітників, які в різні роки, різною толікою збагачували наукове надбання інституту Великий розділ присвячено видатній людині Левку Івановичу Медведю (1905– 1982), який багато зробив для української медицини. Його Ю. І. Кундієв вважає своїм вчителем. Це видатний український гігієніст і організатор медицини, ака-

демік Академії медичних наук СРСР (1969), заслужений діяч науки УРСР (1965). В аспирантуру інституту він поступив вже після того, як три роки відпрацював заступником наркома охорони здоров’я, в 1947–1952 роках був міністром охорони здоров’я УРСР. Одночасно у 1944–1951 роках завідував кафедрою гігієни праці Київського медичного інституту. У 1952– 1964 роках працював директором Київського науково-дослідного інституту гігієни праці та профзахворювань. Це була дійсно харизматична особистість, що мала завжди свою думку з будь-якого питання. Він був також організатором і директором Всесоюзного науково-дослідного інституту гігієни і токсикології пестицидів, полімерних і пластичних мас (Київ). Особливо значним був внесок Л. І. Медведя у розвиток гігієни праці селян. Своєму вчителю Ю. І. Кундієв був вірним все життя, намагався втілювати його ідеї, здобутки, настанови щодо роботи інституту, пропагувати його світогляд. На мій погляд, слід було зробити акцент на тому, що напрямок медицини праці отримав підтримку з боку саме радянської держави з її спрямованістю на вирішення соціальних проблем трудящих, і це зумовило, попри репресії і брак коштів, подальший прогрес досліджень на світовому рівні. В книзі згадується, що в 1920–1930 роках лише в Україні було 5 інститутів такого профілю. Це не можна викреслити з історії, як, наприклад, і соціальний внесок багаторічного правління соціал-демократів у Швеції. Звичайно, автор не мав змогу рівноцінно висвітли в роботі всі події та наукові надбання. Цьому заважали іноді брак фактичного матеріалу, іноді обмежений формат книги. Разом із тим автор використав величезний архівний матеріал, що додає цінності змісту книги. З фотоархіву інституту наведено велику кількість фотографій, які відображають історичні віхі інституту, життя і діяльність його співробітників. Книга чудово видана і багата за змістом. При її читанні виникає почуття нерозривного зв’язку автора з інститутом, його співробітниками, любові й пошани до них і до справи, якій він присвятив своє життя.

В. І. Онопрієнко, доктор філософських наук, професор, Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України

124

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ХРОНІКА НАУКОВОГО ЖИТТЯ

Автори номеру Батурин Юрій Михайлович

– член-кореспондент РАН, головний науковий співробітник Інституту історії природознавства і техніки ім. С. І. Вавілова РАН, baturin@ihst.ru

Бодеко Віра Петрівна

– молодший науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», bodeko@nas.gov.ua

Булкін Ігор Олексійович

канд. екон. наук, старший науковий співробітник, завідувач лабораторією ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», bulkin@i.au

Велентейчик Тетяна Миколаївна

– молодший науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», velenteychik@nas.gov.ua

Головатюк Василь Михайлович

– д-р екон. наук, провідний науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», golovatyuk.vm@gmail.com

Глєбова Анастасія Миколаївна

– канд. іст. наук

Головащенко Леоніда Романівна

– науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», analitik@usnan.org.ua

Звонкова Галина Леонідівна

канд. іст. наук, науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», zvonkova@ukr.net

Кавуненко Лідія Пилипівна

– канд. екон. наук, провідний науковий співробітник, заступник директора ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», kavunenko@nas.gov.ua

Кареліна Валентина Олексіївна

– канд. екон. наук, провідний спеціаліст Секретаріату Комітету з Державних премій Республіки Білорусь, karelina@presidium.bas-net.by

Козловський Ігор Валентинович

– науковий співробітник ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», igor_universal@ukr.net

Примаченко Світлана Іванівна

– молодший науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», prymachenko@nas.gov.ua

Слонімський Антон Антонович

канд. екон. наук, доцент, sloni@tut.by

Шарий Ігор Миколайович

– канд. соціол. наук, завідувач сектором ДНУ «Інститут соціології Національної академії наук Білорусі», sssis2007@mail.ru

Хоменко Людмила Олександрівна

– науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України»

Яковлєв Анатолій Іванович

– д-р екон. наук, професор, завідувач кафедри Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», yakovlev@kpi.kharkov.ua

ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

125


ABSTRACTS V. M. Golovatyuk Transformation of Euro-Integration Capacities of the National Economy Investment attractiveness of the innovation sector of the Ukrainian economy in comparison with EU member countries is studied by data of Global Competitiveness Index (GCI) (2009–2016) and its factor components, and Summary Innovation Index of the European Innovation Scoreboard (2010–2014). Although the position of Ukraine by integral GCI and its factor components has upward tendency in 2009–2016, the Ukrainian economy looks rather backward if compared with the economies of EU member countries by GCI and SII alike. By the innovativeness of the economy Ukraine is located on the distant periphery from the EU countries that are innovation leaders. Yet, the GCI estimates for the socio-economic environment in Ukraine in 2011–2016 fit well into the respective segments of estimates for EU member countries. It follows that Ukraine, when integrating in the European socio-economic and R&D and innovation area, cannot be considered as a generator of uncertainties or threats, and cannot, therefore, be a source for worsening of its investment attractiveness. The study shows that to catch up with the global trend, the socio-economic environment of Ukraine urgently needs formulation of a new paradigm for science & technology and innovation policy, which would be focused on promoting innovative efforts in all the population strata and increase in its social mass. The article continues the study devoted to specifics of mechanisms for integration of Ukraine in the socioeconomic environment of EU, analyzed in the article “Innovativeness of the Ukrainian Economy in the Context of European Integration”. Keywords: innovation-driven development, investment attractiveness, R&D and innovation policy, socioeconomic environment, Global Competitiveness Index, factor component, social capacities of innovation-driven development. I. V. Kozlovskiy Comparative Analysis of Black Sea Countries by European Innovation Scoreboard The innovation and science & technology performance of Black Sea countries is evaluated in comparison with EU member countries by the methodology of the latest version of the European Innovation Scoreboard 2016. The analysis covers 6 Black Sea countries (Bulgaria, Greece, Romania, Serbia, Turkey, and Ukraine). The comparison is made by Summary Innovation Index (SII) and its eight component indicators of innovation. Weak and strong sides of innovation and science & technology in Black Sea countries are identified in the evaluation. The main comparative advantage of Black Sea countries in the innovation and science & technology context are the relatively high level of human capacities. The performance of Black Sea countries is half of the EU average on SII and its component innovation indicators. Of the six Black Sea countries under analysis, three countries (Greece, Serbia, and Turkey) can be regarded as leaders, and three (Romania, Bulgaria, and Ukraine) as “catching up” countries. Keywords: Black Sea region, science & technology and innovation performance, Summary Innovation Index, research and development, rank of countries. A. I. Yakovlev Evolution of Incentive Systems for Employees and Organizations to Enhance Quality and Competitiveness of New Developments Analysis of incentive systems to create high quality products is made, with emphasis on material incentives for developers and employees involved in production and implementation of innovations. The necessity for focus on key performance indicators of enterprises and organizations: sales, profitability, ratio of profitability to sales is justified. The need to use complex incentive systems for employees for development, manufacturing and implementation of high-quality and competitive innovations is demonstrated. Advanced domestic practices in this area are generalized. Recommendations for promoting further development of theory and practice on material incentives for employees to enhance quality and scopes of implemented innovations are given. This is a condition for growth of the effectiveness of the national industry. Key words: quality and competitiveness, innovation, incentives, performance, balanced scorecard, motivated system of compensatory payments, summary efficiency indices, penalties for poor quality. I. А. Bulkin Evolution of Researchers’ Age Structure in Organizations of the NAS of Ukraine The article is a contribution in the discussion about methods for optimizing the age structure of researchers in the National Academy of Sciences (NAS) of Ukraine given strict budget constraints. Apart of a statistical analysis of time series on the researchers’ age structure, a novel method to assess the age structure is developed by the author and tested on the array of research organizations of the NAS of Ukraine. The method is based on

126

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


ABSTRACTS

assessing the ratios of three main age groups of researchers (young researchers, middle aged researchers and old researchers) by two indicators, the ratio of old researchers to young researchers and the ratio of old researchers to middle aged researchers. The first ratio is referred to as the indicator of strategic renovation of an organization, and the second one – as the indicator of stability of an organization. The lower are the indicatorsэ estimates, the better are the prospects for human resources development in the NAS of Ukraine from the age perspective. The possible options of the indicators’ estimates are limited by the two quantitative criteria, 1.0 and 1.5. Nine clusters reflecting the possible options of the researchers’ age structure are built by combining the two indicators for the three age groups. They are applied for the analysis of researchers’ age structure at the aggregate NAS level and in groups of NAS institutes. The analysis is made by data of the State Statistics Service of Ukraine over 2011–2015. Moves of the NAS of Ukraine as a whole and its institutes between the clusters demonstrate a type of evolution in the researchers’ age structure depending on the workforce policy pursued by NAS institutes. The analysis shows that apart from the shrinking numbers of researchers in organizations of the NAS of Ukraine, the organizations per se have become more diversified by the researchers’ age structure depending on the workforce policy that they pursue: the active one or the outwardly conservative one. Keywords: National Academy of Ukraine, age group, researchers, young researchers, middle aged researchers, old researchers, indicator, cluster, consolidated group of clusters.

L. Р. Holovashchenko, L. О. Khomenko, V. P. Bodeko, S. I. Prymachenko Monitoring of Publications in National Media on Problems of R&D and Performance of the NAS of Ukraine, and of the Information Activity of Scientists from the NAS of Ukraine over 2009–2013 The capabilities of national mass media in fostering the socially significant image of R&D and science & technology activities of the National Academy of Sciences (NAS) Ukraine are assessed by data from the monitoring of publications devoted to R&D in national mass media over 2009–2013. The monitoring methodology is highlighted. Analysis of data is given, related with thematic range of publications in national mass media on R&D problems and activities of the NAS of Ukraine (rating of periodic mass media by number of articles devoted to R&D problems and activities of the NAS of Ukraine, rating of thematic headings by publication in national mass media), information activity of academicians and correspondent members of the NAS of Ukraine in national mass media, characteristics of articles’ content. The divisions of the NAS of Ukraine with the highest information activity in national mass media are defined by monitoring data. Keywords: monitoring, national mass media, National Academy of Sciences of Ukraine, information activity, academicians of the NAS of Ukraine, correspondent members of the NAS of Ukraine. А. N. Glyebova The Priority of Creating Magnetron Generator of High Frequency Vibrations Review of source is made to find out the priority in the idea development of the source for magnetron high-frequency electic vibrations (magnetron generator). Priority ideas and developments of A. Hull, D. Rozhanskiy, А. Zacek, A. Slutskin, D.Steinberg, H. Yagi, and K. Okabe are discussed. Keywords: magnetron, magnetic field, magnetron generator, high-frequency vibrations, electric vibrations, electromagnetic vibrations, magnetron vibrations, three-electrode valve. L. F. Kavunenko, T. M. Velenteychik Anniversary Dates of Kiev Studies of Science The articles contains information on anniversary dates of G. M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine. Recollections about Dobrov’s book “Science about Science” are given; the professional development path of the team headed by Dobrov is outlined; results produced by Kiev science researchers over many years are shown. Keywords: anniversary dates, G. M. Dobrov, science studies, science and technology potential, international cooperation. А. А. Slonimskiy, V. А. Karelina, I. N. Shary 40th Anniversary of Science Studies in Belarus The article is devoted to history and development of the school of science Studies in Minsk. The role of the school’s founder G. Nesvetailov is discussed. Main research activities and achievements of the school are outlined. Evidence is given the experience of Belorussian science studies school was relevant to the purposes of statehood building in the Republic of Belarus. Keywords: school of science Studies in Belarus, applied science of science, sociology of science, main achievements. ISSN 0374-3896 Наука та наукознавство, 2016, № 4

127


TABLE OF CONTENTS SCIENCE AND INNOVATION-DRIVEN DEVELOPMENT OF ECONOMY AND SOCIETY Golovatyuk V. M. Transformation of Euro-Integration Capacities of the National Economy Kozlovskiy I. V. Comparative Analysis of Black Sea Countries by European Innovation Scoreboard Yakovlev A. I. Evolution of Incentive Systems for Employees and Organizations to Enhance Quality and Competitiveness of New Developments DEVELOPMENT OF SCIENCE AND TECHNOLOGY POTENTIAL Bulkin I. А. Evolution of Researchers’ Age Structure in Organizations of the NAS of Ukraine Holovashchenko L. Р., Khomenko L. О., Bodeko V. P., Prymachenko S. I. Monitoring of Publications in National Media on Problems of R&D and Performance of the NAS of Ukraine, and of the Information Activity of Scientists from the NAS of Ukraine over 2009–2013 FOREIGN SCIENCE Problem of “Researchers Weighting” as a Strategic Operation (Interview of Yu. M. Baturin, Correspondent Member of the Russian Academy of Sciences) SCIENCE AND TECHNOLOGY HISTORY Glyebova А. N. The Priority of Creating Magnetron Generator of High Frequency Vibrations Interview with O. I. Akhiyezer, Academiciaon of the National Academy of Sciences of Ukraine (the 20th Anniversary of O. I. Akhiyezer Institute for Theoretical Physics) REVIEWS UKRAINIAN ARCHIVES ANNIVERSARIES AND MEMORIAL DATES Kavunenko L. F., Velenteychik T. N. Anniversary Dates of Kiev Studies of Science Slonimskiy А. А., Karelina V. А., Shary I. N. 40th Anniversary of Science Studies in Belarus The 70th Anniversary of V. P. Soloviyov The 65th Anniversary L. F. Kavunenko

CHRONICLES OF SCIENTIFIC LIFE AUTHORS OF THE ISSUE ABSTRACTS (English)

128

ISSN 0374-3896 Science and Science of Science, 2016, № 4


Turn static files into dynamic content formats.

Create a flipbook
Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.