МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ НАУКА ТА НАУКОЗНАВСТВО № 1 (95) 2017

НАЦіОНАЛЬНА АКАДЕМіЯ НАУК УКРАїНи Державна установа «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»

Наука та Наукознавство 1 (95)

2017

Наука и Науковедение Science and Science of Science МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ Заснований 1993 р. • Виходить 4 рази на рік • КИЇВ

ЗМІСТ Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства

Бублик С.Г. Наукознавче дослідження стильової од­но­ рідності законодавчих актів у сфері науково-технологічної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Мех О.А. До розгляду формальних теоретичних перед­ умов функціонування системи управління науково-тех­ нологічною сферою. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Рижко Л.В. Роль мегатехнологій у формуванні нової технологічної культури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38

Попович О.С., Костриця О.П. Прогнозні оцінки Проблеми розвитку науково-технологічного еволюції вікової структури і чисельності дослідників в Україні на найближче десятиріччя. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48 потенціалу

Лобунець Л.Г. Результати моніторингу наукових до­слід­ жень в установах Від­ді­лення фізико-технічних проблем енергетики НАН України за 2010—2015 рр. . . . . . . . . . . . . 60

Наука та освіта

Лобанова Л.С., Удовенко А.Ю. Україна 2016: су­часні тенденції інтернаціоналізації докторської освіти 70

© Державна установа «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»

Зарубіжна наука

Югослав Райкович — наукознавець, історик та соціолог науки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

86

Каплинський О.В., Соловйов В.П. Законодавча основа науково-технологічного та інноваційного лідерства США . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

92

Грига В.Ю. Еволюція спільної науково-технічної та ін­новаційної політики в Європі у період 1945—1985 рр. 105

Історія науки і техніки

Гунько П.М., Литвинко А.С., Гайдуков В.О., Вінниченко О.Е. Науковий простір династії Пиро­ го­вих в контексті розвитку світової науки . . . . . . . . . . . . 120 Луковській О.І., Пустовойтов М.О. Внесок Ін­ституту математики НАН України в науку про космос . . . 137

з архівів україни

До історії створення спецвідділів у інститутах АН УРСР у 50-х роках ХХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150

Ювілеї та пам’ятні дати До 110-ї річниці з дня народження академіка Сергія Пав­ловича Корольова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 160 Ювілей В.І. Терехова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167 Хроніка наукового життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169 Рецензії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181

Редактор Т.В. Гончарова Художнє оформлення обкладинки Є.О. Ільницького Технічний редактор Т.М. Шендерович Коректор Т.В. Гончарова Комп'ютерна верстка І.-К.М. Андріянової Підписано до друку 31.03.2017. Формат 70 × 100/16. Гарн. Ньютон. Ум. друк. арк. 14,79. Обл.-вид. арк. 14,95. Тираж 220 прим. Зам. № 4863. Видавець і виготовлювач Видавничий дім «Академперіодика» НАН України 01004, Київ, вул. Терещенківська, 4 Свідоцтво про внесення до Держреєстру суб'єкта видавничої справи Серії ДК № 544 від 27.07.2001

Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства

УДК 001.891:330.341.1 С.Г. Бублик, канд. техн. наук, заст. завідувача відділу,

ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: boublyk@gmail.com

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів у сфері науково-технологічної діяльності Запропоновано лінгвостатистичний метод дослідження стильової однорідності законодавчих актів у сфері науково-технологічної діяльності в контексті наукознавчого аналізу державної науково-технологічної політики. Метод апробовано на спеціально сформованій базі даних, де представлено 163 законодавчих актів 136 країн світу, які належать до всіх правових систем сучасності. Показано, що коефіцієнт варіації великих структурних одиниць законодавчих текстів зі складною структурою може бути статистичним мірилом стильової однорідності законодавчого акту, а діапазон його пікових значень — нормативним діапазоном для оцінювання необхідності коригування текстових змін та доповнень до великих структурних одиниць будь-якого чинного законодавчого акту для забезпечення його стильової однорідності. На вибіркових сукупностях законодавчих текстів оцінено вплив внесених змін та доповнень на стильову однорідність законодавчого акту, а також відмінності між стильовою однорідністю первинних та поточних редакцій законодавчих актів зі складною структурою. Виявлені статистичні закономірності щодо стильової однорідності структури законодавчого акту є репрезентативними для всіх правових систем сучасності. Отримані результати підтвердили можливість викорис­тан­ ня лінгвостатистичних методів аналізу законодавства у сфері науковотех­но­логічної діяльності як частини наукознавчої методології. К л ю ч о в і с л о в а:

© С.Г. Бублик, 2017

науково-технологічна діяльність, законодавчий акт, законодавчий текст, структурна одиниця законодавчого тексту, стильова однорідність законодавчого тексту.

Постановка проблеми. Обсяги аналітичної інформації, у тому числі у сфері нормативно-правового забезпечення науково-технологічної діяльності, зростають щодня через

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

3

С.Г. Бублик

природній приріст нових знань. Так само збільшується й кількість методів кількісного та якісного оброблення такої інформації. Актуальною проблемою для здійснення системного аналізу різнорідних джерел аналітичної інформації задля отримання об’єктивної оцінки є вибір, удосконалення існуючих, а також розроблення нових методів оброблення такої інформації. Зважаючи на розвиток «хмарних» технологій, розповсюдження Інтернету як соціального, технологічного, економічного фактора подальшого цивілізаційного поступу людства, нагальним завданням є використання методів наукових досліджень для автоматизованого аналізу інформації в глобальній мережі як фільтрів для отримання нових знань. Необхідними умовами для ефективного використання наукових методів у Інтернеті є їх універсалізм та мультидисциплінарність, достатніми — їх здатність до оброблення величезних обсягів статистичних даних, адаптація до застосування у різних операційних системах. Такі вимоги до розроблення методів автоматизованого аналізу масивів інформаційних даних узгоджуються із сучасними тенденціями міждисциплінарного проведення наукових досліджень. Для наукознавства як міждисциплінарної галузі наукових досліджень зав­ жди було властивим використання універсальних методів дослідження та адаптація їх до актуальних завдань сьогодення. Одним із них є сфера формування та реалізації механізмів державної науково-технічної політики (законодавчих та інших нормативно-правових актів). Оскільки питання аналізу законодавства у сфері науково-технологічної діяльності виступають об’єк­том наукових досліджень декількох наукових напрямів, для об’єк­ти­візації наукових результатів доцільним здається розроблення комплексних (комбінованих) підходів. Отже, нагальним завданням для проведення наукознавчого дослідження законодавчих актів у сфері науково-технологічної діяльності (далі — законодавчих актів) є розроблення комбінованого методу здійснення відповідного інформаційного пошуку, який поєднує методи статистичного та семантичного аналізу текстів [1]. Вибір комбінованого методу для аналізу законодавчих текстів у сфері науково-технологічної діяльності (далі — законодавчих текстів) обумовлений ще й тим, що статистичні методи оброблення інформації ґрунтуються на принципах математичної статистики, водночас як семантичний аналіз законодавчих текстів ґрунтується на адаптованих лінгвостатистичних підходах, зокрема підтверджених у роботі [2]. Така характеристика законодавчого тексту як от офіційно-діловий стиль, відома у лінгвістиці, у тому числі у правничій, статистично визначається через індикатор стильової однорідності для структурних одиниць законодавчого акту. Але залишається відкритим питання актуальності такого індикатора для різних рівнів структурування законодавчого акту — великих та дрібних структурних одиниць. Метою статті є дослідження стильової однорідності законодавчих актів у сфері науково-технологічної діяльності для всіх правових систем сучасності в контексті наукознавчого аналізу державної науково-технологічної політики.

4

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів

Результати дослідження. Як було з’ясовано у попередніх дослідженнях, порівняльний аналіз текстів законодавчих актів через застосування лінгвостатистичних методів можна здійснити, якщо тексти є однорідними принаймні за одним зі статистичних параметрів. Таким параметром було обрано константу рангово-частотного розподілу слів у тексті, а-індекс. Цей статистичний параметр було запроваджено у наукометрію та бібліометрію Хорхе Гіршем [3], а також адаптовано для розв’язання задач рангово-частотний розподілів слів у тексті методами лінгвостатистики І. Попеску та Г. Альтманном [4]: a = N/h2, де a — константа рангово-частотного розподілу слів/словоформ; N — довжина тексту (загальна кількість слів); h — особлива точка ранговочастотного розподілу слів/словоформ, яка аналітично визначається відповідно до формули Попеску — Альтманна [5]:



якщо r  fr – r f r f h= 1 2 2 1 — , якщо r  fr r2–r1 + f1–f2 r,

де r — ранг словоформи за спаданням частоти вживання; fr — частота словоформи, яка дорівнює рангу r; f1, f2 — частоти найближчих за частотою вживання словоформ, з відповідними рангами (r1, r2 = r1 +1), при цьому f1 > r1 та f2 < r2. Використання статистичного коефіцієнта варіації а-індексу як індикатора стильової однорідності структурованого тексту законодавчого акту дозволило розширити застосування лінгвостатистичних методів для розв’я­ зання актуальних задач нормопроектування та наукознавчого аналізу чинного законодавства у сфері науково-технологічної діяльності. Висловлена у попередній роботі наукова гіпотеза щодо виконання умови стильової однорідності для великих структурних одиниць законодавчого акту вимагає додаткової верифікації, у тому числі через обмежений обсяг вибірки законодавчих актів [6]. До того ж, актуальним є визначення статистичного діапазону стильової однорідності для структурних одиниць законодавчих текстів. Для вирішення наукових завдань цього дослідження необхідно сформувати репрезентативну базу даних законодавчих актів країн світу. Інформаційний пошук законодавчих актів у сфері науково-технологічної діяльності здійснювався в мережі Інтернет, переважно на офіційних веб-сайтах центральних органів влади (законодавчих чи виконавчих) країн світу — членів ООН (193 країни). Основними критеріями для відбору законодавчих актів були: 1. Належність законодавства країни до однієї із чотирьох правових систем сучасності: англо-американської, романо-германської, соціалістичної, змішаної [7, с. 7].

2. Включення країни до глобального інноваційного індексу 2016 року.

3. Наявність електронного тексту англійською, російською чи офіційною мовою країни, за умови її ідентифікації англійською чи російською, а також ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

5

С.Г. Бублик

за можливості подальшого семантичного аналізу тексту засобами автоматизованого оброблення за допомогою багатомовного веб-ресурсу Адвего (http:// advego.ra/text/seo/). Внаслідок цього будь-які лінгвістичні помилки семантичного оброблення текстів офіційними мовами країн світу вважаються систематичними та такими, що пов’язані лише із програмним обмеженням. Побіжний аналіз електронних форм законодавчих актів виявив, що не всі країни світу мають такі акти стосовно сфери науково-технологічної діяльності, навіть ті, які включено до глобального інноваційного обстеження за 2016 рік. Тому з метою забезпечення репрезентативності законодавчих актів країн світу у базі даних, а також відповідно до методологічних настанов посібника Фраскаті [8], до бази даних відбиралися також законодавчі акти у сфері національної освіти, які регулюють окремі аспекти науковотехнологічної діяльності, а також законопроекти, які не набули чинності на час інформаційного пошуку. Оскільки інформацію про електронні версії законодавчих актів для всіх країн-членів ООН отримати на сьогодні технічно неможливо (відсутність електронної версії документа чи дублювання однієї із міжнародних мов національного тексту, неможливість семантичного оброблення національного тексту наявними програмними засобами), було сформовано вибіркову сукупність країн-членів ООН, які мають електронні бази законодавства у національній сфері науково-технологічного розвитку (табл. 1). До цієї сукупності країн було додано Гонконг та Тайвань (спеціальні автономні райони Китаю), які не є членами ООН, але у міжнародних науково-технологічних обстеженнях розглядаються як окремі економічні суб’єкти. Окрім того, законодавство цих країн є відмінним від законодавства Китаю, у тому числі за належністю до різних правових систем сучасності [7, с. 386, 774]. До вибіркової сукупності увійшли 136 країн світу, з яких 134 є членами ООН (стовпчик 1 табл. 1). Репрезентативність вибірки країн ООН складає 95 % з похибкою 4,7 %. До сегменту англо-американської правової системи входить 17 країн, романо-германської — 73, змішаної — 43, соціалістичної — 3. Для деяких із включених до вибірки країн було ідентифіковано більше ніж один законодавчий акт, який регулює національну науковотехнологічну діяльність. Кількість текстів є більшою за кількість законодавчих актів, оскільки обиралися різні редакції законодавчих актів, у тому числі офіційною (національною) та міжнародною мовами. Обсяг сформованої для дослідження бази даних склав 246 законодавчих текстів із 163 законодавчих актів, у тому числі 6 законопроектів (стовпчик 2 табл. 1). Загальна довжина законодавчих текстів складає близько 2,5 млн. слів, які викладені 55 офіційними мовами світу (57,9 % від загальної кількості офіційних мов). Авторитетність у світовому науково-технологічному розвиткові країн світу, які увійшли до вибіркової сукупності країн, було порівняно з їх представленням у глобальному інноваційному індексі 2016 року [9]. В результаті, 6

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів Таблиця 1. Вибіркова сукупність країн світу, які мають електронні бази законодавства у національній сфері науково-технологічного розвитку (станом на грудень 2016 року) Країни-члени ООН

Кількість законодавчих актів (текстів)

Англо-американська правова система 17 країн (USA, Antigua and Barbuda, Australia, Barbados, Belize, Bermuda, Ca­nada, Cyprus, India, Ireland, Jamaica, St. Vincent and the Grenadines, Singapore, Trinidad & Tobago, United Kingdom, Samoa, New Zealand)

20 актів (26 текстів)

Романо-германська правова система 73 країни (Andorra, Angola, Austria, Bosnia & Herzegovina, Bulgaria, Cam­ bodia, Croatia, Czech, Estonia, Germany, Greece, Guinea-Bissau, Italy, Lat­via, Lithuania, Luxemburg, Montenegro, Netherland, Poland, Portugal, Romania, San Marino, Serbia, Slovenia, Spain, Switzerland, TFYR of Ma­ cedonia, Tur­key, Korea South, Hong Kong (China), Taiwan (China), Hun­ gary, Slovakia, Be­larus, Georgia, Kazakhstan, Kyrgyzstan,Russia, Tajikistan, Turkmenistan, Ukraine, Argentina, Bolivia, Brazil, Chile, Colombia, Costa Rica, Dominican Republic, Ecuador, El Salvador, Guatemala, Honduras, Mexico, Nicaragua, Panama, Paraguay, Peru, Urugvay, Venezuela, Qatar, Denmark, Finland, Ice­land, Norway, Sweden, Albania, Armenia, Azerbaijan, Moldova, Mongolia, Bel­gium, France, Japan)

90 актів (149 текстів)

Соціалістична правова система 3 країни (Cuba, Korea PDR, Viet Nam)

3 акти (6 текстів)

Змішана правова система 43 країни (Bhutan, Kenya, Malawi, Malaysia, Malta, Mauritius, Myanmar, Nepal, Nigeria, Pakistan, Papua New Guinea, Seychelles, Tanzania, Uganda, Zambia, Botswana, Namibia, South Africa, Sri Lanka, Zimbabwe, Indonesia, Cameroon, Ethiopia, Israel, Philippines, Algeria, Benin, Burkina Faso, Bu­run­di, Iran, Jordan, Kongo DR, Kuwait, Mali, Rwanda, Senegal, Tunisia, Thai­land, China, Uzbekistan, Morocco, Madagascar, Lao PDR)

50 актів (65 текстів)

Джерело: сформовано автором.

з-поміж 128 країн, охоплених глобальним інноваційним обстеженням за 2016 рік, до вибіркової сукупності країн включено 115 країн (табл. 1). Репрезентативність країн у сформованій вибірці складає 99,7 % з похибкою 5 %. Така ж сама репрезентативність досягнута й для першої сотні країн світу за інноваційним рейтингом. Показники репрезентативності вибіркових сукупностей країн-членів ООН та країн, представлених у глобальному інноваційному обстеженні за 2016 рік, дають підстави вважати репрезентативними отримані результати статистичного дослідження структурної однорідності законодавчих актів у сфері нау­ ково-технологічної діяльності для всіх правових систем сучасності.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

7

С.Г. Бублик

Відповідно до правил юридичної техніки до великих структурних одиниць законодавчих актів належать преамбула; основна частина акту (розділи, глави, книги, частини); додаток [10, c. 10; 11, c. 127, 128; 12, с. 9]. Текстовий стиль кожного із цих типів великих структурних одиниць як правило є різним. Так, текст преамбули не містить правових норм, а додаток може містити різні інформаційні доповнення: перелік понять до тексту статей, пояснення вжитих термінів, зміни та доповнення до основної частини, окремі нормативні акти тощо. До текстів законодавчих актів із простою структурою належать тексти, які не містять преамбулу чи додаток, а складаються передусім із дрібних структурних одиниць — назви законодавчого акту, статті/секції тощо [11, с. 227]. Для простоти подальшого викладення тексти законодавчих актів, які містять великі структурні одиниці, надалі будемо називати законодавчими текстами зі складною структурою, а ті, які не містять преамбулу та/чи додаток, — законодавчими текстами із простою структурою. Структурний аналіз сформованої бази даних законодавчих актів виявив п’ять типів структур, які можна класифікувати таким чином: Type 1. Законодавчий акт складається лише із основної частини.

Type 2. Законодавчий акт містить преамбулу та основну частину.

Type 3. Законодавчий акт містить основну частину та додаток/додатки.

Type 4. Законодавчий акт містить всі види великих структурних одиниць — преамбулу, основну частину та додаток/додатки.

Simple. Законодавчий акт не містить великих структурних одиниць. Відповідно до класифікації типів структур, до типу 1 належать 68 законодавчих текстів (27,6 % законодавчих текстів, включених до бази даних), до типу 2 — 102 (41,5 %), типу 3 — 25 (10,2 %), типу 4 — 46 (18,7 %). Решта п’ять законодавчих текстів є текстами із простою структурою (Simple), що складає 2,0 %. Таким чином, законодавчі тексти зі складною структурою переважають у законодавчій сфері науково-технологічної діяльності у всьому світі. Основним предметом дослідження є аналітична характеристика (коефі­ цієнт варіації а-індексів — KV) законодавчих текстів зі складною структурою. Дослідження стильової однорідності законодавчих актів складається із таких етапів: 1. Структурування законодавчих актів за структурними одиницями: вели­ кими для законодавчих текстів зі складною структурою, дрібними — із простою.

2. Семантичний аналіз текстів структурних одиниць законодавчих актів задля обчислення значень а-індексів кожної із одиниць.

3. Обчислення коефіцієнта варіації а-індексів сукупності структурних одиниць законодавчих актів.

4. Визначення статистичних залежностей коефіцієнтів варіації а-індексів. Визначимо статистичну залежність коефіцієнтів варіації а-індексів (далі — коефіцієнт варіації) для статистичної сукупності великих структурних одиниць законодавчих текстів зі складною структурою. Результати розрахунків за семантичним і статистичним методами наведено на рис. 1.

8

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Коефіцієнт варіації (KV), %

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів

44 33 22 8; 20,9 %; 169,3 11 7; 6,2 %; 6588,3 0

5

10

15 20 25 30 Кількість структурних одиниць

35

40

Рис. 1. Розподіл коефіцієнта варіації статистичної сукупності великих структурних оди­ ниць законодавчих текстів за кількістю одиниць та середньою довжиною їх тексту Координати точок на графіку: кількість великих структурних одиниць; коефіцієнт ва­ріа­ ції; середня довжина тексту Джерело: розраховано і побудовано автором.

Значення коефіцієнтів варіації великих структурних одиниць законодавчих текстів не залежить ані від кількості таких одиниць, ані від середньої довжини їх тексту (рис. 1). Так, за найбільшої середньої довжини великих структурних одиниць (6588,3 слова) значення коефіцієнта варіації дорівнює 6,2 %; за найменшої (169,3 слова) — 20,9 %. Ці значення перебувають в межах від 0 до 33 %, що свідчить про статистичну однорідність будь-яких за довжиною великих структурних одиниць. Відсутність зв’язку між значенням коефіцієнта варіації великих структурних одиниць та їх кількістю у структурі законодавчого акту підтверджується й майже однаковою кількістю таких одиниць: 7 — у тексті з найбільшою середньою довжиною, 8 — з найменшою). Відзначимо також, що переважна більшість (95,9 %) законодавчих текстів є однорідними за коефіцієнтом варіації великих структурних одиниць, що свідчить про існування деякої статистичної залежності. Оскільки а-індекс виступає коефіцієнтом стильової аналітичності/однорідності законодавчого тексту [2], це означає, що законодавчим текстам зі складною структурою притаманна стильова однорідність незалежно від кількості великих структурних одиниць. Проведемо оцінювання ймовірної однорідності великих структурних одиниць в залежності від типів структури (рис. 2). Аналіз стильової однорідності законодавчих актів зі складною структурою в залежності від типів їх структур виявив, що найбільш однорідними є законодавчі акти зі структурою типу 4 (рис. 2): жоден із них не виходить за межі неоднорідності (KV = 33 %). В межах статистичної похибки (менше 5 %) ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

9

С.Г. Бублик

Коефіцієнт варіації (KV), %

45 40 KV = 33 %

35 30 25 20

Type 1 Type 2 Type 3 Type 4

15 10 5 0

1

4

7

10

13

19 28 16 22 25 31 Кількість структурних одиниць

34

37

40

43

Рис. 2. Розподіл статистичної сукупності коефіцієнтів варіації великих структурних оди­ ниць законодавчого тексту за типами структур Джерело: розраховано і побудовано автором.

спостерігається стильова неоднорідність законодавчих текстів структури типу 1. Як такі, що заслуговують на додаткове вивчення, слід визнати випадки стильової неоднорідності структури законодавчих текстів типів 2 і 3. Як відомо, однією із основних причин внесення змін до чинного законодавчого акту є недосконалість його правових норм. У свою чергу, внесення текстових та структурних змін і доповнень до законодавчого акту змінює стильову однорідність його великих структурних одиниць. Наскільки стильова неоднорідність законодавчого тексту впливає на правову ефективність законодавчого акту, наразі є невідомим та вимагає проведення окремого дослідження із застосуванням правових, політологічних, економічних та наукознавчих методів та оцінок. Для визначення впливу внесених змін та доповнень на стильову однорідність законодавчого акту було проведено оцінювання змін коефіцієнтів варіації стильової однорідності його великих структурних одиниць. Для цього із бази даних законодавчих текстів було сформовано вибірку із 29 законодавчих актів 28 країн світу, які мали різні редакції текстів (табл. 2). Для вибірки законодавчих актів (табл. 2) було оцінено зміни коефі­ цієнтів варіації (стильової однорідності) їх великих структурних одиниць (табл. 3). Обсяг вибірки законодавчих актів (зі змінами) є статистично незначним і тому не визначає статистичні тенденції стосовно стильової однорідності законодавчих актів, включених до бази даних. Окрім того, немає 10

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів Таблиця 2. Вибірка із 29 законодавчих актів (зі змінами) №

Країна

Законодавчий акт

Мова законодавчого тексту

RC01

Korea South

Marine scientific research act

англійська (en)

RC02

Korea South

англійська (en)

RC03

Latvia

RC04

Nigeria

RC05

Viet Nam

Framework Act on Science and Technology Law on Institutions of Higher Education National Mathematical Centre Act Law on science and technology

RC06

Tajikistan **

RC07

Malta **

RC08

Israel **

RC09

Australia **

RC10

Czech

RC11

Georgia

RC12

Moldova **

RC13

Montenegro

RC14

Kazakhstan

RC15

Lithuania

RC16

Russia

RC17

Chine

RC18

Denmark ***

RC19

Mongolia

Law on Higher Education and Research Federal Act on Science and State Scientific and Technical Policy Law of the People’s Republic of China on Progress of Science and Technology The Act on the Research Advisory System, etc.

Law Science and Technology

RC20

South Africa

Higher Education Act

Law Innovation and Research in Science and Technology (R) Education Act

латвійська (lv) англійська (en) англійська (en) російська (ru) мальтійська (mt)

The Encouragement of Industrial Research and Development Law Primary Industries Research and Development Act Act on support for research and development Law on Science, Technology and Development Code on Science and Innovation

іврит (he)

Law on Scientific Research Activity Law on Science

сербська (sr)

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

англійська (en) чеська (cs) грузинська (ge) російська (ru)

російська (ru) литовська (lt) російська (ru) англійська (en)

данська (dk) монгольська (mn) англійська (en)

Рік першої */ поточної редакції

1996 (R) 2008 (C) 2001 (R) 2008 (C) 1995 (R) 2016 (C) 1988 (R) 2004 (C) 2000 (R) 2013 (C) 2008 (C) 2013 (C) 2010 (C) 2016 (C) 2011 (C) 2016 (C) 1993 (C) 2014 (C) 2002 (R) 2014 (C) 1994 (R) 2011 (C) 2006 (C) 2014 (C) 2010 (R) 2015 (C) 2011 (R) 2015 (C) 2009 (R) 2016 (C) 1996 (R) 2015 (C) 1993 (R) 2007 (C) 2003 (R) 2010 (R) 2006 (R) 2015 (C) 1997 (R) 2012 (C)

11

С.Г. Бублик Закінчення табл. 2 №

Країна

RC21

Belarus **

RC22

Austria

RC23 RC24

TFYR of Macedonia Singapore **

RC25

Iceland

RC26

Estonia **

RC27

Законодавчий акт

Мова законодавчого тексту

Sweden **

Law of the Republic of Belarus on Scientific Activities Federal Law on the Promotion of Scientific Research (Research Promotion Act) Law on Scientific and Research Activities Medical (Therapy, Education and Research) Act Act on Public Support for Scientific Research Organisation of Research and Development Act Higher Education Act

російська (ru)

шведська (sv)

RC28

Turkey **

Law on Higher Education

англійська (en)

RC29

Costa Rica ** Law to promote Scientific and Technological Development

2012 (C) 2016 (C) 1982 (R) 2016 (C)

німецька (de)

македонська (mk) англійська (en) ісландська (is) англійська (en)

іспанська (es)

Рік першої */ поточної редакції

2008 (R) 2014 (C) 2011 (C) 2014 (C) 2003 (R) 2012 (C) 2004 (C) 2015 (C) 2007 (C) 2016 (C) 2000 (C) 2011 (C) 1994 (C) 2001 (C)

* Рік першої редакції не завжди збігається із первинною редакцією (R). ** За відсутності первинної обиралась найбільш рання (перша) редакція законодавчого тексту. *** У 2010 році було прийнято нову редакцію закону від 2003 року (Данія) Джерело: сформовано автором. Таблиця 3. Статистичні оцінки змін стильової однорідності великих структурних одиниць вибірки законодавчих актів (зі змінами) Редакція законодавчого акту

Поліпшення стильової однорідності

Погіршення стильової однорідності

Первинна (18 законодавчих актів) Перша (11 законодавчих актів)

10 (55,6 %) 5 (45,5 %)

8 (44,4 %) 6 (54,5 %)

Джерело: розрахунки автора.

значення, до якої редакції законодавчого тексту вносились зміни та доповнення: до первинної чи до першої. З іншого боку, паритетність розподілу результатів поліпшення/погіршення стильової однорідності як для первинних, так і для перших редакцій, виявлена за коефіцієнтом варіації, свідчить, що зміни та доповнення до законодавчих актів мають випадковий характер, а значення коефіцієнтів варіації є випадковими величинами.

12

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів

45 Primary [R] Secondary [C]

Коефіцієнт варіації (KV), %

40 35 30 25 20 15 10

0

RC01 RC02 RC03 RC04 RC05 RC06 RC07 RC08 RC09 RC10 RC11 RC12 RC13 RC14 RC15 RC16 RC17 RC18 RC19 RC20 RC21 RC22 RC23 RC24 RC25 RC26 RC27 RC28 RC29

5

Законодавчі акти Рис. 3. Динаміка коефіцієнтів варіації сегменту законодавчих актів (зі змінами) Джерело: розраховано і побудовано автором.

Аналіз динаміки коефіцієнтів варіації вибірки законодавчих актів (зі змінами) (рис. 3) свідчить, що внесені зміни та доповнення до законодавчих актів не спричинили їх стильову неоднорідність. Винятком є зміни 2015 року до первинної редакції законодавчого акту RC16 (Federal Act on Science and State Scientific and Technical Policy), які спричинили стильову неоднорідність (коефіцієнт варіації дорівнює 33,4 %). Можливими причинами цього були незначна стильова однорідність первинної редакції (коефіцієнт варіації дорівнює 30,3 %), а також внесені комплексні зміни та доповнення, що стосувалися як структури (збільшення кількості великих структурних одиниць) законодавчого акту, так і його тексту. Побіжний аналіз статистичних даних, наведених на рис. 1, 2, свідчить, що значення коефіцієнтів варіації великих структурних одиниць переважної більшості законодавчих текстів, включених до бази даних, перебувають у певному діапазоні: від 0 до 33 %. Для перевірки цієї гіпотези проведемо статистичне групування законодавчих текстів зі складною структурою за коефіцієнтом варіації їх великих структурних одиниць. Кроком групування визначимо 3 % (цілий дільник від числа 33, що відповідає верхній межі статистичної однорідності — 33 %). Отримані результати зведемо у табл. 4. Аналіз даних табл. 4 свідчить, що статистичне групування законодав­ чих текстів за коефіцієнтом варіації великих структурних одиниць підпоISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

13

С.Г. Бублик

рядковується нормальному розподілу (закону Ґауса), де на вісь абсцис накладається послідовність групувань законодавчих текстів за коефіцієнтом варіації, на вісь ординат — послідовність відповідних часток законодавчих текстів у вибірковій сукупності законодавчих актів зі складною структурою) (рис. 4). Нормальний розподіл законодавчих текстів усіх визначених вище типів за коефіцієнтом варіації має правобічну (позитивну) асиметрію з показником 0,86 (більше 0,50), що свідчить про значну асиметричність розподілу. Така асиметрія свідчить також про необхідність визначення ймовірнісної верхньої межі статистичного розподілу коефіцієнтів варіації. Для визначення характеристики центральної тенденції у статистичній вибірці законодавчих текстів зі складною структурою обираємо таку структурну середню як медіана (Me). Значення Me для досліджуваних розподілів коефіцієнтів варіації обчислюємо стандартними засобами MS Excel. Медіанне значення коефіцієнтів варіації для розподілу законодавчих текстів зі складною структурою всіх типів дорівнює: Me = 17,4 %. Як видно із рис. 4, це значення належить до пікового діапазону значень коефіцієнтів варіації (від 15 до 18 %). Тому медіану можна вважати найбільш очікуваним значенням коефіцієнтів варіації великих структурних одиниць законодавчих текстів. Також за величиною медіани можна оцінювати рівень стильової однорідності/неоднорідності структурних одиниць законодавчих текстів: переважно однорідні, якщо Me < 33 %; переважно неоднорідні, якщо Me > 33 %. Аби визначити ступінь однорідності розподілу (ймовірність однорідності) коефіцієнтів варіації, обчислюємо акумульовану частку всіх значень коефіцієнтів у межах від 0 (абсолютна однорідність) до 33 %. На підставі розрахунків можна вважати, що законодавчі тексти зі складною структуТаблиця 4. Статистичне групування законодавчих текстів за коефіцієнтами варіації великих структурних одиниць Діапазон коефіцієнтів варіації, %

Кількість законодавчих текстів

Діапазон коефіцієнтів варіації, %

Кількість законодавчих текстів

0 —3,0 3,1—6,0 6,1—9,0 9,1—12,0 12,1—15,0 15,1—18,0 18,1—21,0 21,1—24,0

1 3 7 19 49 49 42 25

24,1—27,0 27,1—30,0 30,1—33,0 33,1—36,0 36,1—39,0 39,1—42,0 42,1—45,0 45,1—48,0

19 11 6 5 3 0 1 1

Джерело: розраховано автором.

14

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Частка законодавчих текстів

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів

0,200

0,150

0,100

0,050

0,000

3,0 6,0 9,0 12,0 15,0 18,0 21,0 24,0 27,0 30,0 33,0 36,0 39,0 42,0 45,0 Коефіцієнт варіації (KV), %

Рис. 4. Розподіл часток угруповань законодавчих текстів зі складною структурою за кое­ фіцієнтом варіації (крок — 3%) Джерело: розраховано і побудовано автором.

рою є однорідними з імовірністю 95,9 % (рис. 5), а ймовірнісна верхня межа статистичного розподілу коефіцієнтів варіації великих структурних одиниць дорівнює 33 %. Оскільки законодавчі тексти зі складною структурою мають різні типи структури, перевіримо особливості характеристик стильової однорідності великих структурних одиниць для кожного тексту. Для цього обчислюємо значення медіан коефіцієнтів варіації та ступінь однорідності для кожного типу структури. Результати обчислення зводимо у табл. 5. На підставі даних табл. 5 можна стверджувати, що значення медіани для всіх типів складної структури належить до області найбільш частотних значень коефіцієнта варіації великих структурних одиниць (рис. 4). Показники ймовірності однорідності великих структурних одиниць законодавчих текстів типів 1, 2 та 4 є досить репрезентативними (близько 95 %) для вибіркової сукупності законодавчих актів зі складною структурою). Окремим випадком є репрезентативність законодавчих текстів зі складною структурою типу 3, які містять основну частину та додаток/додатки. Проте вибірка таких законодавчих текстів (25 текстів) є статистично малою (менше 30), тому на репрезентативність її характеристик додатково впливає похибка вибірки. Отже, запроваджені характеристики розподілу коефіцієнтів варіації великих структурних одиниць законодавчих текстів зі складною структурою ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

15

С.Г. Бублик

Частка законодавчих текстів, %

95,9

80,0

60,0

40,0

20,0

0,0

3,0

6,0

9,0

12,0 15,0 18,0 21,0 Коефіцієнт варіації (KV), %

24,0

27,0

30,0

Рис. 5. Розподіл акумульованих часток угруповань законодавчих текстів зі складною струк­ турою за коефіцієнтом варіації (крок — 1 %) Джерело: розраховано і побудовано автором.

(медіана та ймовірність однорідності) є придатними для оцінювання стильової однорідності статистичної вибірки будь-яких законодавчих актів. Аналіз характеристик розподілу коефіцієнта варіації сегменту законодавчих текстів зі складною структурою свідчить, що стильова неоднорідність великих структурних одиниць є малоймовірною подією. Тому випадки стильової неоднорідності поточних редакцій законодавчих актів виступають індикатором нагальності відповідного внесення змін та доповнень. Додатково проведемо оцінювання можливих відмінностей між стильовою однорідністю первинних та поточних редакцій законодавчих текстів зі Таблиця 5. Характеристики однорідності розподілу законодавчих текстів зі складною структурою, за типами Тип структури

Медіана, %

Ймовірність однорідності, %

1 2 3 4

17,0 17,9 15,4 17,2

98,5 94,1 88,0 100,0

Джерело: розрахунки автора.

16

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів

Частка законодавчих текстів, %

90,0

Copy; 95,9 Orig; 95,8

80,0 70,0 60,0 50,0 40,0 30,0 20,0 10,0 3,0

6,0

9,0

12,0 15,0 18,0 21,0 24,0 Коефіцієнт варіації (KV), %

27,0

30,0

33,0

Рис. 6. Розподіл акумульованих часток законодавчих текстів зі складною структурою, за редакціями (первинна (Orig), поточна (Copy) Джерело: розраховано і побудовано автором.

складною структурою. Для цього згрупуємо сукупності значень коефіцієнтів варіації за видами редакцій законодавчих текстів (143 законодавчих текстів первинної редакції, 98 — поточної) (рис. 6). Результати графічного дослідження (рис. 6) вказують на відсутність суттєвих відмінностей між законодавчими текстами різних редакцій за ступенем однорідності: для законодавчих текстів первинної редакції показник ступеня однорідності дорівнює 95,9 %, для поточної — 95,8 % Медіанне значення коефіцієнтів варіації первинних редакцій законодавчих текстів становить 18,1 %, поточних — 17,0 %, а відтак перебуває у межах пікових значень загального розподілу (рис. 4). Ці результати підтверджують раніше зроблений висновок, що будь-які законодавчі тексти зі складною структурою є однорідними за функціональним стилем. Виникає питання, чи притаманна властивість стильової однорідності будь-яким структурним одиницям законодавчого тексту, включно з дріб­ ними? З точки зору лінгвістики воно є риторичним, оскільки дрібні структурні одиниці законодавчих текстів (статті, пункти, підпункти) не є завершеними та цілісними текстовими масивами, тобто є неоднорідними. Для перевірки цього лінгвістичного висновку щодо законодавчих текстів було проведено структурування деяких законодавчих актів за дрібними струкISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

17

С.Г. Бублик

Коефіцієнт варіації (KV), %

66 55 44

106; 38,3 %; 40,0

33 74; 31,1 %; 327,0

22 11

0

20

40

60

80 100 120 140 Кількість структурних одиниць

160

180

Рис. 7. Розподіл коефіцієнта варіації статистичної сукупності дрібних структурних оди­ ниць законодавчих текстів за кількістю одиниць та середньою довжиною їх тексту. Координати точок на графіку: кількість дрібних структурних одиниць; коефіцієнт ва­ріа­ ції; середня довжина тексту Джерело: розраховано і побудовано автором.

турними одиницями. Простим випадковим способом із бази даних законодавчих текстів було відібрано 49 текстів зі складною структурою та один із простою. Перевага при відборі віддавалась законодавчим текстам національними мовами, з виконанням вимоги включення до вибірки законодавчих текстів від усіх правових систем, за принципом 1 до 5 (49/241 ≈ 0,20 та 1/5 = 0,20). Для кожного із відібраних у такий спосіб законодавчих текстів було здійснено структурування до рівнів дрібних структурних одиниць: назва законодавчого акту; назва великої структурної одиниці (для текстів зі складною структурою); стаття/секція; назва додатків (за наявності), а також основний текст до них. Як й при дослідженні стильової однорідності великих структурних одиниць, для дрібних структурних одиниць було обчислено середні довжини їх текстів, а також коефіцієнти варіації їх стильової однорідності. Отриману статистичну сукупність наведено на рис. 7, побудованому за зразком рис. 1. Як свідчать результати побіжного аналізу, значення коефіцієнтів варіації дрібних структурних одиниць законодавчих текстів, так само як й для великих структурних одиниць, не залежать від їх кількості. Так, законодавчий текст з найменшими за середньою довжиною дрібними структурними одиницями (40,0 слів) складається зі 106 таких одиниць та має коефіцієнт 18

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів

варіації 38,3 %. Найбільший (327,0 слів) — складається із 74 дрібних структурних одиниць та має коефіцієнт варіації 31,1 %. Особливістю аналітичних властивостей дрібних структурних одиниць законодавчих текстів є невідповідність критеріям стильової однорідності: коефіцієнти варіації більшості з них (28 із 50) перебувають поза межами статистичної однорідності (33 %). Значне розсіяння значень коефіцієнтів варіації дрібних структурних одиниць (від 24,2 % до 73,0 %) навколо медіани вибірки дрібних структурних одиниць законодавчих текстів (34,9 > 33 %) та­ кож свідчить про неоднорідність їх статистичного розподілу. Отже, дрібним структурним одиницям законодавчих текстів більш притаманна стильова неоднорідність. Висновки. Таким чином, коефіцієнт варіації а-індексів великих структурних одиниць законодавчих текстів зі складною структурою (KV) виступає статистичним мірилом стильової однорідності законодавчого акту. Діапазон пікових значень KV = 15÷18 % може бути нормативом для оцінювання необхідності коригування текстових змін та доповнень до великих структурних одиниць будь-якого чинного законодавчого акту для забезпечення його стильової однорідності. Визначений випадковий характер стильової однорідності для дрібних структурних одиниць законодавчого тексту свідчить про неможливість використання статистичних методів для встановлення достовірної наукознавчої оцінки характеру змін та доповнень — чи то через удосконалення, чи то через додавання/вилучення. Наукознавчий аналіз чинного законодавства у сфері науково-технологічної діяльності необхідно здійснювати через відстеження змін текстів великих структурних одиниць тих законодавчих актів, які регулюють діяльність інститутів, по­ в’язаних із науково-технологічною сферою. Тому наявність значних відхилень коефіцієнтів варіації а-індексів великих структурних одиниць законодавчого тексту зі складною структурою від нормативу означатиме необхідність правового або змістовного удосконалення певних великих структурних одиниць законодавчого тексту. У подальшому планується дослідження впливу змін стильової однорідності законодавчих актів на їх тематичну однорідність з метою розроблення методики наукознавчого аналізу законодавства у сфері науково-тех­но­ло­ гічної діяльності.

Список літератури 1. Вавіленкова А.І. Методологічні основи автоматичного аналізу логіко-лінгвіс­тич­них моделей текстових документів. Математичні машини і системи. 2015. № 1. С. 65—71.

2. Бублик С.Г. Лінгвостатистичні можливості проведення порівняльного аналізу наукового законодавства України. Проблеми науки. 2015. № 9—10. С. 10—22.

3. Hirsch J.E. An Index to Quantify an Individual’s Research Output. Proceedings of the National Academy of Sciences of the USA. 2005. № 102. P. 16569—16572.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

19

С.Г. Бублик 4. Mačutek J. Popescu I.-I., Altmann G. Confidence Intervals and Tests for the H-Point and Related Text Characteristics. Glottometrics. 2007. № 15. P. 45—52.

5. Popescu I.-I., Kelih E. Altmann G. Diversification of the Case. Glottometrics. 2009. No 18. Р. 32—39.

6. Бублик С.Г. Теоретико-методическое обеспечение анализа содержательности за­ко­ но­да­тельных актов в сфере научно-технологической деятельности. Наука та наукознавство. 2016. № 2. С. 26—39.

7. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. А.Я. Сухарев. 3-е изд., перераб. и доп. М.: НОРМА, 2003. 976 с.

8. Frascati Manual 2015: Guidelines for Collecting and Reporting Data on Research and Ex­ pe­rimental Development. — URL: http://www.uis.unesco.org/ScienceTechnology/Documents/ oecd-frascati-manual.pdf.

9. The Global Innovation Index 2016. Winning with Global Innovation. — URL: http://www. wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2016.pdf 10. Правила оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки: ме­ тодичні рекомендації. К.: Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради Ук­ раїни, 2007. — 32 с.

11. Кашанина Т.В. Юридическая техника: учебник. 2-е изд., пересмотр. М.: Норма: ИНФРА-М, 2011. 496 с.

12. Ціборовський О.М. Істомін С.В., Сорока В.М. Шляхи систематизації законодавства України у сфері охорони здоров’я. К., 2011. 72 с. Одержано 14.12.2106

С.Г. Бублик, кандидат технических наук, заместитель заведующего отделом, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: boublyk@gmail.com Науковедческое исследование стилевой однородности законодательных актов в сфере научно-технологической деятельности Предложен лингвостатистический метод исследования стилевой однородности законодательных актов в сфере научно-технологической деятельности в контексте науковедческого анализа государственной научно-технологической политики. Апробация метода была осуществлена на специально сформированной базе данных, в состав которой входят 163 законодательных акта из 136 стран мира, которые представляют все правовые системы современности. Показано, что коэффициент вариации крупных структурных единиц законодательных текстов со сложной структурой может выступать статистической мерой стилевой однородности законодательного акта, а диапазон его пиковых значений — нормативным диапазоном для оценивания необходимости корректировки текстовых изменений и дополнений крупных структурных единиц любого действующего законодательного акта с целью обеспечения его стилевой однородности. На выборочных совокупностях законодательных актов были получены оценка влияния внесенных изменений и дополнений на стилевую однородность законодательного акта, а также выявлены отличия в стилевой однородности первичной и текущей редакций законодательных актов со сложной структурой. Выявленные статистические закономерности стилевой однородности структуры законодательного акта являются репрезентативными для всех правовых систем современности. Полученные результаты подтвердили возмож-

20

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Наукознавче дослідження стильової однорідності законодавчих актів ность использования лингвостатистических методов анализа законодательства в сфере научно-технологической деятельности как части науковедческой методологии. К л ю ч е в ы е с л о в а: научно-технологическая деятельность, законодательный акт, законодательный текст, структурная единица законодательного текста, стилевая однородность законодательного текста.

S.G. Boublyk, PhD (Engineering), deputy head of department, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: boublyk@gmail.com Stylistic Homogeneity of Legal Acts in Science and Technology Field: A Scientometric Study The linguistic and statistical method for study of stylistic homogeneity of legal acts on science and technology activities in the context of scientometric analysis of science and technology policy is proposed. The method is tested on a database built for purpose of the study, including 163 legal acts from 136 countries that represent all the contemporary legal systems. It is shown that the variation coefficient for large structural units of legal texts with complex structure can act as the statistical measure for stylistic homogeneity of a legal act, whereas the range of its peak values can act the normative range for assessment of the need to correct textual change or additions made in large structural units of any enforced legal act, to ensure its stylistic homogeneity.

The samples of legal acts are used to produce the measure of impact from change or additions made in legal acts on the stylistic homogeneity of a legal act, and to find the differences in the stylistic homogeneity of primary edition and current editions of legal acts with complex structure.

The found statistical tendencies in the stylistic homogeneity of a legal act are representative for all the contemporary legal systems. The results from the study confirm the appropriateness of linguistic and statistical methods for analysis of legal acts on science and technology activities as part of the scientometric methodology.

K e y wo rd s: science and technology activities, legal act, legal text, structural unit of legal text, stylistic homogeneity of legal text.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

21

УДК 05.1: 05.94: 330.1

О.А. Мех, доктор економічних наук, професор, завідувач відділу, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: oamekh@ukr.net

ДО РОЗГЛЯДУ ФОРМАЛЬНИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ПЕРЕДУМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОЮ СФЕРОЮ У статті представлено результати аналізу процесу становлення системних теорій на предмет створення і функціонування на сучасному етапі формальної теорії управління науково-технологічною сферою. По­казано зв’язки між теоретичними розробками в галузі управління наукою та уявленнями про системну природу самих наукових напрямів, а також історичні складності ефективного використання таких розробок у розбудові системи управління вітчизняною науково-техно­ло­гіч­ ною сферою. На основі представлених висновків про відсутність формальної теорії управління науково-технологічною сферою окреслено напрями подальших досліджень. К л ю ч о в і с л о в а:

© О.А. Мех, 2017

22

науково-технологічна сфера, теорія управління наукою, загальна історія теорії систем, системність, системний підхід, науково-тех­ но­логічна політика.

У світі, що стрімко змінює свої парадигми, найбільшою проблемою для країн, які мають науково-технологічну компоненту, є питання їх ролі у процесі розгортання гло­ бальної постіндустріальної економіки як системи, в якій інформація, зокрема наукова, є головною продуктивною силою, а також головним фактором забезпечення соціаль­ но-економічної рівноваги та прогресу. Відповідь на це питання в Україні передусім залежить від покращення інноваційної культури у суспільстві і владі, від розуміння ролі науки та переходу до політики інтенсивної підтримки та розвитку, за кращими світовими аналогами, науковотехнологічного потенціалу країни, від наявності теоретичних знань та ефек­тивної системи управління науковотехнологічною сферою (СУНТС).

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До розгляду формальних теоретичних передумов функціонування системи управління

Можливості науково-технологічного потенціалу на шляху виконання ним актуальних завдань з науково-технологічного та соціально-еконо­міч­ но­го розвитку країни, створення ефективного рівня реагування держави на впливи екзогенних та ендогенних факторів технологічного розвитку в повній мірі залежать від ефективності СУНТС. Специфічним моментом є те, що будь-яка система, зокрема система уп­ рав­ління, виступає і як сукупність менш складних за своєю будовою підсистем, і як підсистема більш складних системних структур управління вищих рівнів. Водночас зміни останніх десятиліть привели до появи точок біфуркації як у регіональних, так і глобальних системах управління, що вимагає переосмислення теоретико-методоло­гічних принципів функціонування СУНТС України у новий період. Отже, на сучасному етапі актуалізується питання щодо існування або відсутності цілісної формальної теорії (аксіоматичних, ідеологічно незаангажованих, абстрагованих понять і законів розвитку нау­ ки у формах і методах управління) функціонування СУНТС та її взаємо­ зв’язків із системними теоріями. Метою статті є розгляд становлення «системних теорій» на предмет створення і функціонування на сучасному етапі формальної теорії управління науково-технологічною сферою, пошук її взаємозв’язків із теоріями управління іншими сферами діяльності. Системний погляд на буття, тобто процес поділу і систематизації усієї інформації, є об’єктивною рисою людського характеру. Подальше практичне використання системних принципів та підходів стало результатом історичного ускладнення життєдіяльності людей, насамперед у техніко-технологіч­ ній сфері — від використання примітивних засобів задоволення первинних потреб до науково-технологічних революцій. Античні уявлення про логічність і взаємозалежність (системність) навколишнього світу (розподіл Гептадором, Арістотелем,Теофрастом рослин і тварин на групи) склали основу для розвитку онтологічної проблематики середньовічної філософії. Вагомим внеском у процес розширення знань про системний світ стали дослідження К. Геснера (класифікація рослин «Opera botanica», вибір генеративних органів рослин (квітки, плоду, насіння) основою для класифікації, ботанічна ілюстрація) [1], М. Мальпігі (мікроскопічна анатомія рослин і тварин (перші використання мікроскопа), гістологія, ембріологія, порівняльна анатомія (Opera omnia, seu Thesaurus locupletis­ simus botanico-medico-anatomicus, 1687)) [2], Дж. Рея (класифікація рослин і тварин за зовнішними ознаками (перший перелік рослин Британських островів), поділ рослин на однодольні та дводольні (Methodus plantarum novae, 1682), використання понять «рід» та «вид» [3], Я. Сваммердама (анатомія людини і тварини, опис, ілюстрація та поділ комах на групи у залежності від ступеня і типу їх метаморфоз) [4], Р. Гука (закон пружності (вивчення стресу, напруги, еластичності матеріалів), створення системи оптичного телеграфу, винайдення телескопа-рефлектора та дослідження об’єктів сонячної систеISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

23

О.А. Мех

ми, хвильова теорія світла, закон зворотних квадратів опису руху планет, уведення терміна «клітина» для визначення найменшої частини живого) [5]. Упорядковуючи попередньо накопичені знання і створюючи наукову системну класифікацію рослин і тварин («Systema naturaeс»,1735–1753), К. Лінней вивів біологію на рівень повноцінної науки і порівняв «систему» з ниткою Аріадни, без якої наука про рослинний світ є лише хаосом [6]. Подальший внесок у біологічну систематику було зроблено такими відомими дослідниками як А. Жюссьо (категорія сімейства), Ч. Дарвін (походження видів) та іншими. У період кінця ХІХ — початку ХХ століття починається процес систематизації накопиченого знання, вcтановлення загальних закономірностей існування великих систем та формування «теорії систем» як збірного поняття. Суттєвий вплив на її створення мали роботи видатних вітчизняних і іноземних вчених, які виконували дослідження у різних наукових напрямах, зокрема О.М. Бутлерова (створення і визнання теорії хімічної будови органічних сполук, уведення у науковий вжиток терміна «структура», заснування хімічної школи), Д.І. Менделєєва (періодична система елементів), М.А. Бєлова (формулювання принципу дії зворотнього зв’язку в «універсальному автоматі» або живому організмі), В.І. Вернадського (обґрунтування геохімії і біохімії, вчення про біосферу і ноосферу) [7]. Основоположний внесок у формування загальної теорії систем було зроб­лено В.М. Бехтерєвим, І.П. Павловим, О.О. Богдановим (справжнє пріз­ вище — Малиновський), Л. Берталанфі. Розвиваючи закономірності функціо­ ­нування біологічних організмів (білологічна систематика), вони на практиці отримали докази єдності і взаємозалежності усіх фізіологічних процесів і проблем, почали вживати термін «система» (І.П. Павлов), а також формувати висновки про необхідність застосування системного підходу до подальших досліджень фізіологічних проблем. Заснування В.М. Бехтерєвим Психоневрологічного інституту в С.-Петербурзі як першого наукового центру з комплексного вивчення людини і наукового розроблення проблем психології, психіатрії, неврології доводить, що в науковому середовищі того часу існувало розуміння необхідності систематизації попереднього знання та застосування системного підходу до розгляду і вирішення наукових проблем. На визнанні необхідності вивчення будь-якого явища з погляду його організації наполягав засновник «тектології» (загальної теорії організації і дезорганізації) О.О. Богдавнов, який казав: «Прийняти організаційну точку зору — означає вивчати будь-яку систему з точки зору як відносин всіх її частин, так і відносин її як цілого із середовищем, тобто з усіма зовнішніми системами. Закони організації систем єдині для будь-яких об’єктів, найрізноманітніші явища об’єднуються загальними структурними зв’язками і закономірностями» [7, с. 9]. Спеціальному аналізу О.О. Богданов піддав основ­ ні організаційні механізми — механізми формування та регулювання систем, а універсальний регулювальний механізм позначив терміном «підбір», який 24

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До розгляду формальних теоретичних передумов функціонування системи управління

запозичив із біології та поширив на процеси збереження і руйнування всіх видів систем [7, с. 10]. Оцінюючи внесок О.О. Богданова у формування загальної теорії систем, історики науки зазначають: «Богданов висловив ідею ізоморфізму різних організаціонних структур, на якій базується як кібернетичний аналіз, так і загальна теорія систем Л. Берталанфі. Цілий ряд понять, розроблених в тектології («ланцюговий зв’язок», «закон найменших», «принцип мінімуму»), справджується з кібернетичної точки зору. Врештірешт, О.О. Богданов не тільки передбачає одну з основних ідей кібернети­ ки — ідею зворотного зв’язку (в його термінології — бірегулятора), а й ілюструє її тими ж прикладами, що і один із основоположників кібернетики У.Р. Ешбі» [7, с. 10]. Засновник загальної системної концепції Л. Берталанфі у праці «Загальна теорія систем — огляд проблем і результатів»1 стосовно системної взаємозалежністі написав: «Кожен, хто захотів би проаналізувати найбільш уживані сучасні поняття і вираження, виявив би на самому початку слово «система». Це поняття поширилося у всіх сферах науки і проникло в повсяк­ денне мислення, в жаргон і в засоби масових комунікацій. Системне мислення відіграє провідну роль у широкому діапазоні людської діяльності — від індустріального підприємства і засобів озброєння до езотеричних тем чистої науки» [8, с. 1]; «Цей процес викликаний багатьма складними причинами. Одна з них — поява поряд із енергетикою техніки автоматичного управління. У результаті чого стали розвиватися автоматизація, обчислювальна техніка. З’явилися самокеровані машини — від скромного термостата до самонавідних ракет другої світової війни. Це призвело до зміни «ідеології» дослідження. Техніка стала розглядатися в категоріях не окремих виробів, а «систем», що включають в себе не тільки різнорідні технічні процеси — механічні, електронні, хімічні, а й відносини між людиною і машиною, а також численні фінансові, економічні, соціальні та політичні проблеми» [8, c. 30]; «Справа полягає не тільки в технічних удосконаленнях, завдяки яким створюються більші і поліпшені вироби (або більш прибуткові, що володіють більшою руйнівною здатністю, або і те, й інше разом), змінюються основні категорії мислення, причому складність сучасної техніки — тільки один і, можливо, не найважливіший прояв цього. Так чи інакше, але у всіх сферах сучасного знання ми змушені стикатися з необхідністю аналізу складних об’єктів певної «цілісності» або «систем». Це веде до фундаментальної переорієнтації наукового мислення» [8, c. 31]. За визначеними цілями та методами Л. Берталанфі пов’язав загальну теорію систем із такими науковими сферами як кібернетика, теорія інформації, теорія ігор, теорія рішень, топологія, факторний аналіз [8], а отже разом із О. Богдановим сформував основну часнину загальної теорії систем, Bertalanffу L. General System Theory. Foundations, Development, Applications. N.Y.: Brazil­ ler, 1968.

1

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

25

О.А. Мех

яка, попри критику, без сумніву відкрила у ХХ столітті низку міждисциплінарних напрямів (проблем системності), а також нові можливості їх досліджень дедалі більшою кількістю науковців. У результаті було сформульовано теорії існування ряду систем (біологічних, соціально-економічних), однак актуальним для аналізу є питання розроблення теорії науково-техно­ логічних систем. У другій половині ХХ століття принципи загальної теорії систем набули широкого використання у значній кількості фундаментальних наукових досліджень у низці дисциплін. Так, у математичних дослідженнях вони отримали розвиток у роботах О.А. Ляпунова (розроблення математичної теорії керуючих систем) [9; 10], А.М. Колмогорова (теоретичні розробки в галузі динамічних систем і класичної механіки, теорія інформації, теорія складності об’єктів, теорія ймовірності) [11], М. Месаровича і Я. Такахари (вве­ден­ ­­ня поняття стану системи, її керованості, структурної декомпозиції, проблеми стійкості і можливості використання апарату теорії категорій) [12]. Науку про управління державою, яка допомагає у вирішенні конкретних завдань з урахуванням різноманітних обставин та з метою принести країні мир і процвітання, у 1834 році А.М. Ампер назвав кібернетикою [13]. Однак тільки становлення загальної теорії систем виявило ряд спільних з нею методів та цілей, а також дало поштовх для бурхливого розвитку кібернетики як науки про загальні закономірності отримання, зберігання, передачі та перетворення інформації у складних керуючих системах (за Глушковим). Застосування ряду принципів існування живих систем, зокрема зворотнього зв’язку аналогічно до біологічних процесів, дозволило Норберту Вінеру (творцю теоретичних основ кібернетики та штучного інтелекту, викладачу Массачусетського технологічного інституту в 1919–1960 рр.) у 1948 р. опублікувати основоположну працю «Кібернетика, або управління і зв’язок у тварині і машині», основною тезою якої є подібність процесів управління і зв’язку в машинах, живих організмах і суспільствах, будь то суспільства тварин або людські. Ці процеси Н. Вінер визначив перш за все як процеси передачі, зберігання і перероблення інформації, тобто різних сигналів, повідомлень, відомостей, а будь-який сигнал, інформацію, незалежно від її змісту і призначення, розглядав як певний вибір між двома або більше значеннями з відомими ймовірностями (селективна концепція інформації). На думку Н. Вінера, це дозволило підійти до вивчення всіх процесів з єдиною міркою, з єдиним статистичним апаратом та вивести загальну теорію управління і зв’язку — кібернетику [14]. Професор кібернетики та психіатрії Іллінойського університету В.Р. Еш­ бі вводить поняття самоорганізації систем (процес відтворення або удосконалення організації, здатність до моделювання) та гомеостату (механізм, який моделює здатність до адаптації), займається конструюванням гомеостатичних систем, аналізом простих та складних «ультрастабільних систем», розробленням стратегій розвитку складних (динамічних) систем, аналізом 26

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До розгляду формальних теоретичних передумов функціонування системи управління

систем з повним взаємозв’язком елементів, систем з окремими підсистемами тощо [15; 16]. У вступі до роботи «Конструкция мозга: происхождение адаптивного поведения» академік П.К. Анохін писав: «Його цікавить та логічна структура, яка служить нібито матрицею для всілякого роду складних взаємодій як в межах організму, так і між організмом і зовнішнім середовищем особливо. Сам Ешбі називає це «логікою механізму», і дійсно, зіставляючи різні етапи розгортання процесів у складних системах, він розкриває цю логіку і встановлює неминучу послідовність процесів там, де вивчення деталей могло б і не розкрити цієї логічної структури» [15, с. 5]. Внесок В.Р. Ешбі став визначальним для подальших досліджень теорії управління системами, а сформульований ним «закон необхідного різноманіття» (закон Ешбі [16]) і сьогодні є одним із перших в управлінні. Значний внесок у процес автоматизації досліджень складних динамічних систем зробив Дж. Форрестер, який створив теорію системної динаміки (вивчення поведінки складних систем у часі та їх залежності від структури елементів та взаємодії між ними), перше покоління комп’ютерних систем для дослідження довгострокових тенденцій світового розвитку (виявлення цивілізаційних криз), а також заклав основи кібернетики підприємств (індустріальна динаміка), які згодом стали класичними [17]. Вагомим став внесок Е.Ст. Біра, який першим застосував кібернетику для управління, визначивши управління як «науку ефективної організації» та розробивши модель життєздатної системи для діагностики несправності в будь-якій існуючій організаційній системі [18]. В Україні із середини ХХ століття розвиток кібернетики, обчислювальної техніки та інших складних керованих систем пов’язаний з іменами С.О. Лебедєва (автоматизація та автоматичне регулювання енергосистем, автоматичне регулювання, стійкість електричних систем, аналіз швидкодіючих обчислювальних машин), керівника розробленої у м. Києві першої на європейському континенті малої електронної обчислювальної машини (МЕЛМ, 1950 р.) [19], В.М. Глушкова (кібернетика, математика, обчислювальна техніка, організація науки (програми проблемно-орієнтованих програмнотехнічних комплексів для інформатизації, комп’ютеризації та автоматизації господарської і оборонної діяльності країни) [20; 21], Б.М. Малиновського (теорія проектування, практичного створення і застосування цифрових обчислювальних і керуючих машин) [22], К.Л. Ющенка (теорія ймовірностей, обчислювальна математика, розроблення алгоритмів розв’язання задач балістики ракетно-космічних комплексів, розрахунки плану виробництва і випуску продукції, розробки у галузі «адресного програмування» (одна з перших у світі мова програмування — адресна мова)) [23; 24], М.М. Амосова (медицина, біокібернетика, створення комп’ютерних програм для діагностики захворювань, математичне моделювання фізіологічних органів і систем з урахуванням можливостей людини, з використанням обчислювальної техніки і теорії управління, механізми перероблення інформації мозком і ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

27

О.А. Мех

принципи породження складних психічних функцій при створенні особого класу нейроподібної мережі (М-мережа), комплексне моделювання психічних функцій у «робототехнці») [25; 26], О.Г. Івахненка (кібернетичні системи керування, системи з комбінованим керуванням, математичне моделювання, системи з позитивним зворотними зв’язками) [27; 28]. Важливо, що фактор «системності» визначив для кібернетики її подальше майбутнє поширення у різноманітних сферах, зокрема у наукових дисциплінах — біології, економіці, соціології тощо. Універсальність сформованих системно-теоретичних знань вчергове під­ твердилась у напрямку хімічних та біологічних досліджень, зокрема у робо­ тах У. Матурани і Ф. Варели, які віднесли живі істоти до автономних біологічних систем, життєдіяльність яких спрямована на збереження власної динамічної організації та проявляється у їх аутопоезисі — самовідтворенні або «самовиробництві». Концепція аутопоезисних систем У. Матурани і Ф. Варели (структур, які в якості єдностей визначаються як мережі виробництва компонентів, що рекурсивно, через свої інтеракції генерують і реалізують мережу, яка їх виробляє (вирізняються тим, що самі є продуктом відтворення без поділу на виробника і продукт)) [29] у подальшому підштовхнула німецького соціолога Н. Лумана до формування концепції суспільства, яке здатне функціонувати у замкнутий спосіб, відмежувавши себе від навколишнього світу. Значний внесок у розуміння процесів, які відбуваються у складних системах, їх станів та переходів зроблено І.Р. Пригожиним, який розкрив проблеми виникнення впорядкованості у відкритих системах, далеких від рівноваги, показав періодичні процеси у хімічно активних середовищах, досліджуючи передбіологічну (хімічну) еволюцію та рівні регу­ ляції у біологічних системах, увів у науковий обіг термін «дисипативна система», показавши існування структур, які за певних умов появи ентропії мо­ жуть перетворитись на якісно нові та більш складні структури і системи [30]. Поєднуючи макро- і мікропідходи у вивченні біологічних функцій орга­ нізму, а також наполягаючи на застосуванні системного підходу, П.К. Анохін дав визначення поняттю «функціональної системи»: «Поєднання процесів і механізмів, яке, формуючись динамічно в залежності від ситуації, неодмінно призводить до кінцевого пристосувального ефекту, корисного для організ­ му якраз саме в цій ситуації » [31, с. 15]. Визнаючи її передумовою для фізіологічної кібернетики, П.К. Анохін зазначав: «Динамічні процеси у живих організмах являють собою об’єктивно існуючий фактор, який неминуче повинен дати досліднику поштовх до пізнання, а якщо так, то хто б не приступав до пізнання цих закономірностей, вони повинні бути сформульовані в якійсь мірі однаково. Саме так ми пояснюємо той факт, що виходячи із без­ посередньої необхідності зрозуміти процес компенсації порушених функ­цій організму ми прийшли до формулювання принципу функціональної системи як замкнутого фізіологічного утворення зі зворотною афферентацією. За своєю архітектурою функціональна система цілком відповідає будь-якій кі28

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До розгляду формальних теоретичних передумов функціонування системи управління

бернетичній моделі зі зворотним зв’язком, і тому вивчення властивостей різних функціональних систем організму, зіставлення ролі в них частинних і загальних закономірностей, безсумнівно, послужить пізнанню будь-яких систем з автоматичною регуляцією» [31, с. 15]. У працях А.Л. Тахтаджяна роз­ винуто напрямок систематики рослин (система Тахтаджяна — філогенетична система класифікації рослин), створено систему вищих рослин, запропоновано систему органічного світу, створено наукову школу морфологів і систематиків рослин [32]. О.П. Лєвичем розроблялись структури екосистем (методи порівняння математичних структур, екстремальний принцип для відбору реальних станів у просторі усіх можливих станів системи), проблеми екології спільнот (видова структура спільнот, регуляція відносних численностей компонентів системи за допомогою відносин ресурсів), вивчення часу (гіпотеза існування генеруючих субстанційних потоків, відносно яких Всесвіт є відкритою системою) [33; 34]. У філософії і методології науки системні проблеми розвивались Г.П. Щедровицьким (системний рух як елемент сучасної соціокультурної ситуації, перспективи розвитку системно-структурної методології, схема організації системно-структурних досліджень і розробок, вихідні принципи аналізу проблеми навчання і розвитку в рамках теорії діяльності, катего­ ріальні засоби теорії діяльності, межі логічних і нормативних методів аналізу мислення) [35; 36]; М.І. Сєтровим (аналіз механізму підтримки функ­ціо­ нування системи у визначених параметрах шляхом «нейтралізації дисфункцій», механізму розвитку складно-організованої системи на основі «регулятивного зосередження функцій», принцип «сумісності» об’єктів системи (відносна якісна і організаційна однорідність), критерії ступеня і висоти організованості системи) [37]; В.Н. Садовським (незалежність моделей наукового знання від філософських концепцій, критерії прогресу науки, методологічна природа і понятійний апарат системного підходу, концепція загальної теорії систем як метатеорії, взаємозв’язки між принципом системності, системним підходом і загальною теорією систем, аналіз тектології О.О. Богданова) [38; 39]; А.І. Уйомовим (загальна теорія висновків за аналогією, виділення понад п’ятидесяти формальних типів аналогічних виснов­ ків, створення параметричної загальної теорії систем, методологія науки, створення концепції емпіричного реалізму) [40; 41]; Е.Г. Юдіним (структур­ но-системний метод аналізу в науці і техніці, проблеми дослідження систем і структур, системний підхід і принципи діяльності) [42; 43]; І.В. Блаубергом (логіко-методологічні аспекти проблеми цілісності, виведення визначень понять цілого, цілісності, системи (визнані класичними) [44], міждисциплінарні дослідження та історія системних ідей, специфіка системної методології у структурі філософського знання) [45; 46]. Розроблення системної проблематики у соціальних науках пов’язується з іменами таких вчених як Т. Парсонс (дослідження соціальних систем [47]), П. Сорокін (теорія соціокультурної динаміки (обґрунтування соціокультурISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

29

О.А. Мех

ного підходу до статистики і динаміки, пошук необхідних і достатніх ознак та їх об’єднання у соціокультурну систему, яка функціонує і змінюється під тиском власної природи)) [48], Р. Мертон (заснування та розвиток соціології науки, розвиток проблем «функції» і «дисфункції» у парадигмі структурного функціоналізму Т. Парсонса (суспільство як соціальна система, яка має свою структуру і механізми взаємодії структурних елементів, кожен з яких виконує власну функцію)) [49], Н. Луман (поєднання соціологічного підхо­ ду із системно-теоретичною концепцією У. Матурани і Ф. Варели, дроб­лення її методом теоретичної соціології, що пояснює процес самовідтво­рен­ня суспільства (системи, яка складається з компонентів і відносин, здатних відтво­ рювати елементи і зв’язки між ними за допомогою власних дій, що стосують­ ся самої системи, а не її навколишнього світу), збереження його ідентичності, розроблення на цій основі загальної теорії соціальних систем) [50]. У напрямку психології ідеї системності розвивали В.С. Мерлін (розроблення системної методології міждисциплінарних досліджень закономірностей онтогенетичного розвитку індивідуальної своєрідності і соціальнотипових властивостей особистості в різних видах і формах поведінки; розроблення системної методології трансдисциплінарних досліджень людини як інтегральної індивідуальності) [51], А.Б. Рапопорт (математичні аспекти абстрактного аналізу систем, дослідження із загальної теорії систем (трактує не як теорію у вузькому сенсі, а як загальний погляд на світ або методологію), аналіз взаємозв’язків між мовою, мисленням і дією, знаходження способів використання мови для вирішення конфліктних людських ситуацій) [52; 53], У. Ешбі [15; 16] та інші. У сфері економічних досліджень положення теорії систем були розвинуті у роботах В.В. Леонтьєва (теорія міжгалузевого балансу (модель «витрати — випуск») — систематичне кількісне відображення економічних зав’язків між секторами економічної системи) [54], Ю.І. Черняка (економічна кібернетика та семіотика, дослідження і розроблення інформаційних систем управління, створення автоматизованих систем управління, визначення поняття системи (відображення у свідомості суб’єкта (дослідника, спостерігача) властивостей об’єктів та їх зв’язків при вирішенні завдання дослідження) [55], В.І. Варфоломеєва (основи алгоритмічного моделювання і процеси розроблення алгоритмічних моделей економічних систем, теорія ймовірностей і математична статистика у моделях економічних систем) [56] тощо. У розвиток теорії управління складними системами значний внесок зроблено Р. Акоффом (індивідуальність психологічних систем, цілеспрямовані системи та їх оточення (розроблення понять, які описують людську поведінку як «систему цілеспрямованих дій»), соціальні групи як системи та системи, які прагнуть до ідеалу) [57; 58], Ч. Черчменом (заснування і популяризація системного підходу у дослідженні операцій, менеджменті, сис­темотехніці, розроблення системних понять «охоплення», «розкриття» «вста­новлення кордонів») [59], Дж.В. Гігом (теорія управління системами 30

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До розгляду формальних теоретичних передумов функціонування системи управління

(проблеми адаптування методів загальної теорії систем до розроблення реальних систем), проектування систем, прийняття рішень, моделювання, математичне моделювання, гносеологічні основи дослідження операцій) [60], Т. Сааті (прийняття управлінських рішень, створення методу аналізу ієрархій (структурування вибору у вигляді ієрархії) для завдань із багатьма критеріями у складних ієрархічних структурах) [61], Р. Шенноном (імітаційне моделювання як експериментальна методологія для опису поводження складних систем, прогнозів та стратегій, побудова систем за принципом імітаційного моделювання, експерименти з моделями) [62], С.П. Ніканоровим (системи організаційного управління як понятійні конструкти, які пред­ ставляють класи систем, системний аналіз як частина системного руху, концептуальні схеми системного аналізу (сильні та слабкі сторони)) [63]. Розробленою можна вважати загальну теорію про управління (наука про принципи і методи керування системами і процесами) як міждисциплінарну галузь, що з’явилась у результаті потреби у координації людиною своїх дій у вирішенні найбільш актуальних особистих і суспільних проблем. Зокрема, вагомим є внесок Ф. Тейлора у теорію наукової організації праці (поліпшення процесу організації праці на основі наукових досягнень і передового досвіду) та менеджменту [64], у якій автор поділяв організацію праці на тісно пов’язані складові — природно-технічну і соціально-економічну. Однак і ці теорії не є теоріями про управління науково-технологічною сферою як про систему керування або управління за допомогою певного набору засобів впливу на об’єкт (науково-технологічну сферу), який має власну структуру взаємозв’язків та підлягає контролю. Разом із тим, системний підхід став ефективним методологічним напря­ мом у дослідженнях соціально-економічних, управлінських, філософсь­ких, історичних аспектів розвитку науки та науково-технічного прогресу. Напрямок, який через статистичні вимірювання і оброблення масивів наукової інформації вивчає процес еволюції науки і наукових систем, В.В. Налі­мов назвав «наукометрією» [65]. Займаючись проблемами математизації біології, екологічним прогнозуванням, ймовірнісними аспектами еволюції, проблемами мислення, філософією і методологією науки (проблеми людини в науці, математичні моделі розвитку науки), В.В. Налімов підкреслював важливість застосування наукометричного підходу для розуміння багатьох явищ, пов’язаних із розвитком науки, яку він визначав як складну систему, що саморганізується, інформаційно розвивається та взаємодіє з біосферою [66]. Розвиваючи теорію функціонування науково-технічного потенціалу і методи його вимірювання, проблеми науково-технічного прогнозування та інформатизації науки, засновник української школи наукознавства Г.М. Добров виділяв системи з-поміж інших сукупностей, визначаючи набір ознак (цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів, наявність певної структури, яка допускає вичленення ієрархії елементів, взаємодія із середо­ вищем, можливість розгляду як елемента вищої стосовно неї, більш широкої ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

31

О.А. Мех

системи, наявність елементів у структурі, які відносно неї мають властивості підсистем), які їх вирізняють [67]. Відзначаючи головування системного підходу в аналізі науково-технічного потенціалу та класифікуючи наукову систему, Г.М. Добров писав: «Кожному, хто знайомий з організацією і функціонуванням сучасної науки, очевидно, що в ній повно проявляються всі ознаки і властивості систем. Відповідно до прийнятої класифікації Ст. Біра вона може бути включена в групу дуже складних імовірнісних систем» [67, с. 62]. У сукупності роботи Г.М. Доброва про органічну єдність наукознавчих досліджень, поглиблення досліджень з прогнозування розвитку науки і техніки, управління науковою діяльністю та науково-технічним прогресом, аналіз проблем наукової політики (принципів і технологій програмноцільового управління наукою, організації планування досліджень і розробок, оцінки пріоритетів) склали значний внесок у системну проблематику, а також були продовжені вітчизняними дослідниками (Б.А. Маліцьким [68], О.С. Поповичем [69], В.П. Соловйовим [70], І.Ю. Єгоровим [71], В.М. Голо­ ва­тюком [72], І.О. Булкіним [73] та іншими). Разом із тим зазначимо, що більшість згаданих робіт і напрямків досліджень є міждисциплінарними та фрагментарними і не складають цілісну теорію управління науково-техно­ ло­гічною системою. Низка теоретичних і практичних розробок, наведених у статті, стосується питань розвитку і управління окремими компонентами науково-технічного потенціалу, інноваційної інфраструктури, нормативноправового забезпечення, а також суміжних питань у межах загального процесу управління наукою. У якості висновків зазначимо, що включення наукознавцями науки до категорії «складних імовірнісних систем», функціонування яких через вплив великої кількості факторів та багатоваріантність прогнозованих напрямів розвитку не піддається точному опису і прогнозуванню, багато у чому відповідає існуванню ситуації щодо відсутності формальної (аксіоматичної) теорії управління науково-технологічною сферою. Складність і багатоваріантність розвитку, відсутність єдиної управлінської теорії можна пояснити існуванням двох взаємопов’язаних факторів: 1) принциповою різницею у світогляді, мотивації і діях людини в науковій і політичній сферах (людський фактор); 2) суб’єктивною залежністю науковотехнологічних систем від суспільно-економічних формацій, їх закритістю. Залежність теоретичних і практичних підходів до управління науковою сферою (фінансове, кадрове, матеріально-технічне забезпечення, планування, організація та оцінка науково-дослідницьких робіт, пошук пріоритетів) від зовнішнього впливу, зокрема від державно-бюрократичної компоненти, обумовлена існуванням так званого людського фактора. Слід згадати, що відносини між наукою (філософами, винахідниками, вченими) і владою (державою) завжди були специфічними, а інколи антагоністичними саме через світоглядну різницю. Хоча і прагнення до нового знання про навколишній світ, до науково-технічного удосконалення життєдіяльності, і праг32

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До розгляду формальних теоретичних передумов функціонування системи управління

нення, нерідко патологічні, до єдиноосібної влади, походять від самої природи людини, вони все ж таки мотивують до принципово різних моделей поведінки. Сьогодні, як і в минулому, в наукових відкриттях, технічних винаходах і загалом у результатах науково-технічного прогресу, в яких наука вбачає цивілізаційні та гуманістичні цінності, влада, в особі окремих її представників, наділених дискреційними повноваженями (одноосібним правом діяти від імені держами), нерідко вбачає засіб конкурентної боротьби, або корупційну складову, а тому вважає, що має «права» на науку. В практичній площині це призводить до того, що держава не гарантує виконання навіть законодавчо закріплених норм підтримки науки (соціальний захист, фінансову підтримку, матеріально-технічне забезпечення). Така суб’єктивність не тільки позначається на рівні державної науково-технологічної політики, але є перепоною у формуванні єдиних торетико-методологічних підходів до управління науковою сферою. Теза про те, що наука — явище «без кордонів», була скоригована історичними подіями минулого століття, а залежність і закритість цілих напрямів науково-технологічного розвитку країн стали для них нормою. Так, у ХХ столітті під тиском боротьби антагоністичних суспільно-економічних формацій провідні країни світу не тільки сформували власні науковотехнологічні системи, а й через загострення боротьби між політичними блоками перетворили їх на «закриті системи» з протилежними ідеологічними підходами. Загалом у кожній країні створились власні моделі співіснування науки і держави з характерними особливостями у теорії і практиці управління науко­во-­технологічною сферою. Переважна більшість національних науко­ во-технологічних систем кінця ХХ — початку XXI століття мають «статус» залежних від держави, від елементів її управлінської вертикалі, і тому управління ними здебільшого визначається системою державного управлін­ня. Отже, закритість і залежність також унеможливлюють створення формальної, незаангажованої теорії управління науково-технологічною сферою. Не стали винятком і процеси, які проходили у науково-технологічній сфері України. Після численних, складних і довготривалих трансформацій (руйнація радянської ідеологічно залежної та жорстко централізованої системи управління (мислення)) періоду «первісного нагромадження капіталу», багато проблем, пов’язаних із національним науково-технологічним потенціалом, перейшли до стану критичних, окремі з яких перетнули критичну межу (не реформуються, а перебудовуються), а інші мають новітній характер і потребують осмислення. У вітчизняній практиці управління науково-технологічною сферою відсутність єдиної аксіоматичної теорії призводить до системних помилок як на суто науковому, так і на державному рівні. Серед іншого, у вирішенні проблем науково-технічного потенціалу з його фінансовим, матеріальнотехнічним, кадровим забезпеченням, неприйнятним є застосування підходів з практики управління наукою часів другої половини минулого століття.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

33

О.А. Мех

Інакше кажучи, якщо у сучасній системі управління науково-технологічною сферою України, на будь-якому рівні незалежно від форм власності і підпорядкування, не існує чіткого розуміння того, як орієнтуватись у «нових умовах», це не означає, що діяти потрібно аналогічно до того, як діяла система управління у минулому, тільки тому, що вона працювала. Не менш помилковою є практика «сліпої» орієнтації та калькування іноземного управлінського досвіду, адже у минулому наукова спільнота України пройшла через складні соціально-економічні та морально-психологічні трансформації, які не мали місця в багатьох розвинених (науково-технологічно) країнах Західної Європи, Північної Америки чи Азії, досвід яких беззастережно переймається. У підсумку ще раз наголосимо, що під час розгортання чергової, вже глобальної науково-технічної революції (штучні кіберфізичні системи), зростання постіндустріальних економік тощо, проблему для України складає необхідність провадження реальних, а не декларативних заходів із подолання системної кризи у вітчизняній науково-технологічній сфері та нарощування науково-технічного прогресу на основі функціонування проблемноорієнтованої системи управління науково-технологічною сферою.

Список літератури 1. Conrad Gesner (Swiss physician and naturalist). URL: http://www.britannica.com/ biography/­Conrad-Gesner.

2. Biography of Marcello Malpighi in the Encyclopaedia Britannica. URL: http://www.spaceship­earth.org/Biograph/Malpighi.htm 3. Biography of John Ray in the Encyclopaedia Britannica. URL: http://www.britannica.com/ biography/John-Ray-English-naturalist 4. Biography of Jan-Swammerdam in the Encyclopaedia Britannica. URL: http://www. britannica.com/biography/Jan-Swammerdam 5. Biography of Robert-Hooke in the Encyclopaedia Britannica. URL: http://www.britannica. com/biography/Robert-Hooke.

6. Линней Карл. Философия ботаники. М.: Наука, 1989. 456 с.

7. Богданов А.А. Тектология: (Всеобщаяорганизационная наука). В 2-х кн.: кн. 1 / Редкол. Л. И. Абалкин (отв. ред.) и др. / Отд. экономики АН СССР. Ин-т экономики АН СССР. М.: Экономика, 1989. 304 с.

8. Берталанфи Л. фон. Общая теория систем — обзор проблем и результатов. Системные исследования: ежегодник. Акад. наук СССР; Ин-т истории естествознания и техники. М., 1969. С. 30–54.

9. Ляпунов А.А. Об управляющих системах живой природы. Проблемы кибернетики.

1963. № 10. С. 179–193.

10. Ляпунов А.А. Связь между строением и происхождением управляющих систем. Сис­ темные исследования: ежегодник. М.: Наука, 1973, С. 251–257.

11. Колмогоров А.Н. Теория информации и теория алгоритмов. М.: Наука, 1987. 304 с.

12. Месарович М. Такахара Я. Общая теория систем: математические основы / пер. с англ. Э.Л. Наппельбаума; под ред. В.С. Емельянова. М.: Мир, 1978.

13. Поваров Г.Н. Ампер и кибернетика. М.: Сов. радио, 1977. 95 с.

34

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До розгляду формальних теоретичних передумов функціонування системи управління 14. Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине / пер. с англ. И.В. Соловьева и Г.Н. Поварова / под ред. Г.Н. Поварова. 2-е изд. М.: Наука; Главная редакция изданий для зарубежных стран, 1983. 344 с.

15. Эшби У.Р. Конструкция мозга: Происхождение адаптивного поведения / пер. с англ. Ю.И. Лашкевич; под ред. П. Анохина. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1962. 397 с.

16. Эшби У.Р. Введение в кибернетику / пер. с англ.; под ред. В.А. Успенского. Изд. 2-е, стереотип. М.: КомКнига, 2005. 432 с.

17. Форрестер Д. Основы кибернетики предприятия (Индустриальная динамика). М.: Прогресс, 1971. 340 с.

18. Бир Ст. Кибернетика и управление производством / пер. с англ. В.Я. Алтаева. М.: Нау­ ка, 1963. 76 с.

19. Енциклопедія кібернетики у 2 т. / Відп. ред. В.М. Глушков. Т. 1 (А—Л). К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. 584 с.

20. Глушков В.М. Основы безбумажной информатики. М.: Наука, 1982. 552 с.

21. Глушков В.М. Кибернетика: Вопросы теории и практики. М.: Наука, 1986.

22. Малиновский Б.Н., Боюн В.П., Козлов П.Г. Введение в кибернетическую технику. Параллельные структуры и методы. К.: Наук. думка, 1989. 246 с.

23. Ющенко Е.Л. Адресное программирование. К.: Техн. лит., 1963. 286 с.

24. Ющенко Е.Л. и др. Управляющая машина широкого назначения «Дніпро» и программирующая программа в ней. К.: Наук. думка, 1964. 280 с.

25. Амосов Н. Моделирование — орудиепрогноза и управления / Кибернетика ожидаемая и кибернетика неожиданная. М.: Наука, 1968. С. 167–183.

26. Амосов Н.М. Моделирование сложных систем. К.: Наук. думка, 1968. 81 с.

27. Ивахненко А.Г. Кибернетические системы автоматического управления, способные к обучению. К.: КДНТП, 1962.

28. Івахненко О.Г. Кібернетичні системи з комбінованим керуванням. К.: Держ. вид. техн. літератури УССР, 1963.

29. Матурана У., Варела Ф. Древо познания: Биологические корни человеческого понимания / пер. с англ. Ю.А. Данилова. М.: Прогресс-Традиция, 2001. 224 с.

30. Николис Г., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах: От диссипа­ тивных структур к упорядоченности через флуктуации. М.: Мир, 1979. 512 с.

31. Анохин П.К. Избранные труды: Кибернетика функциональных систем / Под ред. К.В. Судакова. Сост. В.А. Макаров. М.: Медицина, 1998. 400 с.

32. Тахтаджян А.Л. Тектология: история и проблемы. Системные исследования: ежегодник. М.: Наука, 1971.

33. Левич А.П. Структура экологическихсообществ. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. 181 с.

34. Левич А.П. Конструкции времени в естествознании: на пути к пониманию феномена времени. Часть I. Междисциплинарное исследование. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996.

35. Щедровицкий Г.П. Избранныетруды. М.: Шк. культ. полит., 1995. 759 с.

36. Щедровицкий Г.П. Мышление. Понимание. Рефлексия. М., 2005. 800 с.

37. Сетров М.И. Степень и висота организации систем. Системные исследования: ежегодник. М.: Наука, 1969. 159 с.

38. Садовський В.Н. Системный подход: предпосылки, проблемы, трудности (совм. с И.В. Блаубергом и Э.Г. Юдиным). М., 1968.

39. Садовський В.Н. Основания общей теории систем. Логико-методологический анализ. М., 1974.

40. Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем. М., 1978. 272 с.

41. Уемов А.И. Системные аспекты философского знания. Одесса, 2000. 159 с.

42. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. М., 1973.

43. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности: Методологические проблемы современной науки. М.: Наука, 1978. 391 с.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

35

О.А. Мех 44. Алексеев П.В. Блауберг Игорь Викторович. Философы XIX–XX столетий. Биографии, идеи, труды. 4-е изд., перераб. и доп. М.: Академический проект, 2002. 1152 с.

45. Блауберг И.В. Из истории системных исследований в СССР: попытка ситуационного анализа. Системные исследования: ежегодник. М., 1991.

46. Блауберг И.В. Проблема целостности и системный подход. М.: Эдиториал УРСС, 1997.

47. Parsons T. The Social System. Glencoe: The Free Press, 1951.

48. Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика: исследование изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений / пер. с англ., коммент. и ст. В.В. Сапова. СПб. : РХГИ, 2000. 1056 с.

49. Мертон Р.К. Социальнаятеория и социальная структура. М.: АСТ: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. 873 с.

50. Луман Н. Социальные системы. Очерк общей теории / пер. с нем. И.Д. Газиева; под ред. Н.А. Головина. СПб.: Наука, 2007. 648 c.

51. Вяткин Б.А., Силина Е.А. В.С. Мерлин: ученый и педагог (к 100-летию со дня рождения). Вопросы психологии, 1998, № 1. C. 90–94.

52. Рапопорт А. Замечания по поводу общей теории систем. Общая теория систем / пер. с англ. В.Я. Алтаева и Э.Л. Наппельбаума. М.: Мир, 1966. С. 179–182.

53. Рапопорт А. Различные подходы к общей теории систем. Системные исследования: ежегодник. М.: Наука, 1969. С. 55–80.

54. Гранберг А.Г. Василий Леонтьев в мировой и отечественной экономической науке. Экономический журнал ВШЭ. 2006. № 3. С. 471–491.

55. Черняк Ю.И. Системный анализ в управлении экономикой. М.: Экономика, 1975.

191 с.; Черняк Ю.И. Анализ и синтез систем в экономике. М.: Экономика, 1970.

56. Варфоломеев В.И. Алгоритмическое моделирование элементов экономических систем. Практикум. М.: Финансы и статистика, 2000. 208 с.

57. Акофф Р., Эмери Ф. О. целеустремленных системах / пер. с англ.; под. ред. И.А. Ушакова. М.: Сов. Радио, 1974. 272 с.

58. Акофф Р. Искусство решения проблем / пер. с англ. Е.Г. Коваленко. М.: Мир, 1982.

224 с.

59. Черчмен У., Акоф Р., Арноф Л. Введение в исследование операций / пер. с англ. В.Я. Алтаева, Ю.А. Крутикова, А.И. Теймана; под ред. А.Я. Лернера. М.: Наука, 1968. 488 с.

60. Дж. Ван Гиг. Прикладная общая теория систем: в 2 кн. / пер. с англ.; под ред. Б.Г. Суш­ кова, В.С. Тюхтина. М.: Мир, 1981. 335 с.

61. Саати Т., Кернс К. Аналитическое планирование. Организация систем / пер. с англ. М.: Радио и связь, 1991. 224 с.

62. Шеннон Р. Имитационное моделирование систем — искусство и наука. М.: Мир, 1978. 418 с.

63. Никаноров С.П. Системный анализ и системный подход. Системные исследования: сб. Ин-та истории естествознания и техники. М.: Наука, 1972. С. 55–71.

64. Тейлор Ф.У. Принципы научного менеджмента / пер. с англ. А.И. Зак. М.: Контроллинг, 1991. 104 c.

65. Налимов В.В., Мульченко З.М. Наукометрия. Изучение науки как информационного процесса. М.: Наука, 1969. 192 с.

66. Налимов В.В. Облик науки СПб. М.: Центр гуманитарных инициатив, Изд-во МБА, 2010. 368 с.

67. Добров Г.М. Наука о науке: начала науковедения. 3-е изд., доп. и перераб. К.: Наук. думка, 1989. 301 с.

68. Маліцький Б.А. Прикладне наукознавство. К.: Фенікс, 2007. 464 c.

69. Попович О.С. Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації. К.: Фенікс, 2005. 248 c.

36

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До розгляду формальних теоретичних передумов функціонування системи управління 70. Соловйов В.П. Инновационная деятельность как системный процесс в конкурентной экономике (Синергетические эффекты инноваций). К.: Феникс, 2004. 560 с.

71. Маліцький Б.А. та ін. Актуальні питання методології та практики науково-технічної політики. К.: УкрНТЕІ, 2001. 204 с.

72. Головатюк В.М. Інвестиційна привабливість інноваційної сфери економіки України. К.: Фенікс, 2012. 364 с.

73. Булкін І.О. До питання про необхідність впровадження стратегічного планування наукової та науково-технічної діяльності в Україні. Наука та наукознавство. 2013. № 1. С. 57–73. Одержано 27.12.2016 О.А. Мех, доктор экономических наук, профессор, заведующий отделом, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: oamekh@ukr.net К РАССМОТРЕНИЮ ФОРМАЛЬНЫХ ТЕОРЕТИЧЕСКИХ ПРЕДПОСЫЛОК УПРАВЛЕНИЯ НАУЧНО-ТЕХНОЛОГИЧЕСКОЙ СФЕРОЙ В статье представлены результаты анализа процесса становлення системних теорий на предмет создания и функционирования на современном этапе формальной теории управления научно-технологической сферой. Показаны связи между теоретическими разработками в области управления наукой и представлениями о системной природе самих научных направлений, а также исторические сложности эффективного использования таких разработок в построении системы управления отечественной научнотехнологической сферой. На основании выводов об отсутствии формальной теории управления научно-технологической сферой определены направления дальнейших исследований. К л ю ч е в ы е с л о в а: научно-технологическая сфера, теория управления наукой, общая история теории систем, системность, системный подход, научно-технологическая политика. О.А. Mekh, Dsc (Economics), Professor, Department Head, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: oamekh@ukr.net ANALYSIS OF FORMAL THEORETICAL BACKGROUND FOR MANAGEMENT OF SCIENCE AND TECHNOLOGY SPHERE The process of establishing the system theories contributing to creation and operation of the formal theory for management of science and technology sphere in the modern time is analyzed.

Emphasis is made on relations between theories associated with the R&D management field and predictions about the system origin of R&D fields, and on histrocial barriers for effective use of these theories in building up the system for management of science and technology sphere in the Ukrainain context. The areas for furher studies are highlighted on the basis of conclusions about absence of a formal theory for management of science and technology sphere.

K e y wo rd s: science and technology sphere, theory of R&D management, general history of systems theory, system approach, science and technology policy.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

37

УДК 304.008

Л.В. Рижко, доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», e-mail: ryzhko_lv@mail.ru

РОЛЬ МЕГАТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ НОВОЇ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ Показано, що мегатехнології, основу яких складають НБІК (нано-, біо-, інформаційні-, когнітивні) технології, забезпечують можливість формування нової технологічної культури, яка характеризується особливими відносинами між наукою, суспільством і природою. Основу нової технологічної культури складає синергія чи конвергенція фундаментальної міждисциплінарної науки,технологій, освіти та виробничого процесу, яка відбувається значною мірою як реакція на запити і потреби держави, бізнесу, громадянського суспільства і не порушує гармонію з природою. К л ю ч о в і с л о в а:

© Л.В. Рижко, 2017

38

техніка, технології, мегатехнології, наука, конвергенція, нова технологічна культура.

Актуальність. Знайти вдале визначення сучасної епохи надзвичайно важко. Єдиною незаперечливою її характеристикою може бути така: сучасність характеризується плинністю всіх феноменів, яка відбувається значною мірою завдяки розвитку і впровадженню нових технологій. Але завжди існують інваріанти — сталі, незмінні основи людського життя; це передусім культура як система гума­ нітарних цінностей. Технологія і культура — це два трен­ди легітимації сучасного суспільства. Практично всі аспекти реалізації буття суспільства і людини відбуваються за допомоги відповідної техніки чи технології. Звернення до поняття «культура» як способу людського буття в світі у контексті осмислення розвитку технологій — це не проISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Роль мегатехнологій у формуванні нової технологічної культури

сто спроба «гуманізувати» техніку, а намагання зрозуміти сьогоднішній спосіб буття людини в технізованому середовищі, виділити норми, ідеали, цінності, які стають домінуючими в сучасній технокультурі. Осмислення цих процесів у контексті розвитку мегатехнологій є метою статті. Стан дослідження проблеми. Дослідження феноменів «техніки» і «технологій», їх можливостей та сутності, впливу на соціокультурний розвиток здійснювалось у філософських, освітніх, політичних дискурсах в працях Х. Ортега-і-Гассета, К. Ясперса, М. Гайдегера, Е. Касірера, Е. Каппа, Ф. Дес­ сауера, А. Гелена, П. Флоренського, П. Енгельмейєра, В. Шухардіна та ін. Нині активно працюють у цьому напрямку К. Мітчам, В. Розін, А. Ра­кітов, А. Павленко, В. Горохов, В. Онопрієнко та інші. Вплив техніки і технологій на життя людини, на суспільні процеси, на культуру загалом в усі часи був вагомим. Історію людства можна репрезентувати історією культури, цивілізації (М. Данілевський, П. Сорокін, А. Тойн­ бі, О. Шпенглер, С. Гантінгтон), історією розвитку продуктивних сил і виробничих відносин і зміни соціально-економічних формацій (К. Маркс), а також історією розвитку науки, техніки, зростання значення інформації, знання (Д. Белл, М. Кастельс, І. Масуда,Ф. Махлуп, Дж. Нейсбіт, А. Турен, Е. Тофлер, Р. Абдєев, І. Алєксєєва, В. Iнозємцев, К. Колін, А. Ракітов, В. Лук’я­ нець, О. Мороз, Л. Озадовська та інші). В останньому випадку розроблялися численні різновиди теорій інформаційного суспільства, знаннєвого суспільст­ ва, мережевого суспільства, цифрового світу, суспільства третьої хвилі. Виклад основного матеріалу. Сьогодні потрібно вести мову про четверту хвилю взаємовідносин техніки і культури. Якщо раніше дослідники як правило звертали увагу на інженерний і виробничий аспекти техніки, то наразі жодна сфера людського життя не обходиться без супроводу відповідної «тех­ ніки». Техніка вже не просто знаряддя виробництва. Для сучасника «техніка стала універсальним способом взаємодії зі світом» [1, c. 5], або «тех­ніка — це медіум, активне оточуюче середовище, в яке людина занурена і частиною якого вона все більшою мірою стає» [2, c. 12]. Останні два визначення демонструють близькість понять «техніка» і «культура» для сучасної людини. Якщо культуру розуміти як «систему історично складених надбіологічних програм людської діяльності, поведінки і спілкування, які створюють умови відтворення і трансформацій соціального життя в усіх його проявах…» [3, с. 394], то сьогодні практично всі сфери буття людини і суспільства виявляються технічно детермінованими. Таким чином, особливістю сучасних технологій є залучення людини не лише в процес технологічної діяльності, а й у предмет технологічного перетворення. Тобто людина стає не тільки суб’єктом, а й об’єктом технологічних трансформацій. Український філософ В.С. Лук’я­ нець, зокрема, підкреслює, що «зростаюча лавина конструк­тивно-творчої діяльності, ініційована Homo sapien’сом tecxni­cu­s’сом, засвідчує, що індустрія наукових знань, High-tech i High-hume давно вже трансгресувала свої традиційні рамки виробництва й функціонування і вийшла на простір мегаISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

39

Л.В. Рижко

масштабного перетворення навколишнього середовища. Головна проблема, яка постала на цьому шляху, — це проблема перетворення самого Homo sa­ piens’a technicus’a як колективного суб’єкта соціокультурних практик. Для розв’язання цієї проблеми революційний шквал, що розгортається на наших очах, надав у розпорядження Homo sapiens’a technicus’a небачені раніше знан­ ня про фундаментальні першооснови неживої, живої й антропо-соціальної матерії. Слово «технологія» тепер означає спосіб ефективного викорис­тан­ ня цього знання для досягнення соціально значущих цілей» [4, c. 19–20]. Прикметно, що темою 46-ї щорічної сесії Всесвітнього економічного форуму в Давосі (20–23 січня 2016 р.) стала 4-а індустріальна (промислова) революція, яка в результаті «змішування» чи конвергенції фізичних, цифрових і біологічних технологій стимулює трансформації політичних, соціальних і економічних систем. У вступній промові засновник і голова форуму швейцарський економіст Клаус Шваб приділив значну увагу ціннісним, гуманітарним, культурним аспектам, які ймовірно супроводжуватимуть тех­нологічні, виробничі інновації. Він, зокрема, звернув увагу на те, що розвиток робототехніки, автономних транспортних засобів, використання лаштунків зі «штучним інтелектом» ймовірно призведе до трансформацій в сфері професій, деякі професії просто зникнуть і виникнуть інші, але вони потребуватимуть додаткових знань і навичок, що може спричинити соціальні конфлікти. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в соціальному плані є досить суперечливим: він дає можливість громадянам взаємодіяти з урядами, але уряди отримують можливість більшого контролю і нагляду за громадянами. Широке використання інформаційнокомунікаційних технологій може порушити здатність до співчуття і вміння безпосередньо співробітничати, брати участь в осмисленій розмові. В результаті К. Шваб робить висновок, що мету технологічних перетворень по­­ винні визначати людські цінності. «Ми повинні формувати 4-у промислову революцію і спрямовувати її до майбутнього, яке відображає наші цілі і цінності. Ми повинні творити майбутнє, зважаючи на інтереси всіх людей... В своїй песимістичній формі 4-а промислова революція може автоматизувати людей, забрати в них серце і душу, але може звеличити людство в новій колективній моральній свідомості» [5]. Тобто врешті-решт йдеться про формування відповідної культури подальшого технологічного розвитку цивілізації. Як відзначив директор РНЦ «Курчатівський інститут» М. Ковальчук, конвергенція НБІК-технологій стимулює формування нової технологічної культури, для якої характерні особливі відносини науки із суспільством і окремими громадянами. Якщо традиційно технології розглядалися як використання наукових знань з практичною метою, то мегатехнології — це синтез чи синергія фундаментальної науки і технологій, виробничого процесу, який відбувається значною мірою як реакція на запити і потреби суспільства і окремих громадян [6].

40

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Роль мегатехнологій у формуванні нової технологічної культури

М. Ковальчук конкретизує свої щойно наведені думки, виділивши кілька рис, які визначають розвиток нової технологічної культури. По-перше, це конструювання нових матеріалів із заданими параметрами, їх виробницт­во на замовлення за допомогою атомно-молекулярного синтезу. Тим самим ос­новна функція науки — описувати і пояснювати світ, трансформується у функ­цію творення нових елементів світу, які не існували в природі, але не суперечать її законам. Тобто відбувається своєрідне доповнення світу чи творення нових реальностей. Вже сьогодні створюються різноманітні матеріали з якісно новими або покращеними властивостями для різних галузей промисловості. Стають звичними матеріали на основі напівпровідникових кристалів (кремнію, германію, арсеніду галію). В органічному матеріалознавстві було створено синтетичний каучук, ряд полімерів. Використовують­ся нові матеріали у виробництві сплавів для трубопроводів, корпусів атомних реакторів, матеріалів для дорожнього покриття. На основі нанотех­нологій відбувається перехід від традиційних ламп накалювання до світлодіод­них. По-друге, пошук технологій отримання нових, невичерпних джерел сировини і енергії на основі процесів, подібних до тих, що відбуваються в живій природі. Тобто мегатехнології в штучних умовах імітують природні процеси, спрямовуючи їх відповідно до потреб людини. Такі вагомі трансформації потребують особливих підходів у пізнавальній діяльності, зокрема «колись штуч­но роз’єд­навши єдине природознавство на дисципліни, окремі науки для глиб­ шого вивчення, людство сьогодні готове знову їх об’єднати вже на рівні нових знань і технологічних досягнень. В цьому полягає так званий «запуск майбутнього» — конвергенція, схрещування нано-, біо-, інформа­цій­них і когнітивних технологій в ХХІ ст.» [6]. Таким чином, інституційні процеси диференціації — виокремлення дисциплін, доповнюються інтеграційними процесами — об’єднання дисциплін. Інтеграційні процеси здійснюються у від­повідності до проблем, які необхідно вирішити. Схематично НБІК-­тех­ но­логії діють у такий спосіб: на основі нанотехнологій створюють матеріали з потрібними властивостями, використовуючи біотехнології і біоорганічні матеріали отримують гібридні системи, інформаційні технології дають можливість побудувати інтелектуальну систему, використання когнітивних технологій дасть можливість відтворювати механізми пізнання, свідомості. Можливості справді вражаючі. Але їх реалізація може мати непередбачені наслідки. Хоча будь-яка техніка і технологія своїм походженням завдячує, як висловився російський філософ Д.І. Дубровський, притаманному людині постійному «невдоволенню сущим» [7], яке супроводжується бажанням поліпшити як природу, так і саму людину, але можливості «удосконалення» і міра можуть бути різними. З метою уникнення небезпечних наслідків звертаються до практики «науки без втілення», дотримуються прин­ ципу перестороги [8, с. 48]. Нові властивості, можливості і ризики техніки М. Епштейн пояснює наближенням її предмету, інтересів та сфери застосування до предмету, про ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

41

Л.В. Рижко

який лише розмірковувала філософія. Традиційно техніка відповідала за реа­лізацію конкретних життєвих потреб людини, забезпечення її харчами, житлом, засобами пересування, боротьби з ворогами і утримання влади. Філософія ж займалася загальними питаннями світобудови, які вона була неспроможна змінити: сутностями, універсаліями, природою простору та часу. М. Епштейн пояснює цю ситуацію: «Тепер наступає пора їх зближення: могутність техніки поширюється на фундаментальні властивості всесвіту, а філософія отримує можливість не умоглядно, а дійсно визначати і змінювати ці властивості. Техніка кінця ХХ і тим паче ХХІ ст. — це вже не знаряддєво-прикладна, а фундаментальна техніка, яка завдяки проникненню науки в мікро- і макро-світ, в будову мозку, в закони генетики і інформатики проникає в самі основи буття і в перспективі може змінювати його початкові параметри чи задавати параметри іншим видам буття. Це онтотехніка, якій під силу створювати новий просторово-часовий контініум; нове сенсорне середовище і способи його сприйняття; нові генетично змінені види організмів; нові, технічно розвинені форми штучного розуму. Тим самим техніка вже не віддаляється від філософії, а знову зустрічається з нею біля самих витоків буття, біля тих першоджерел, які завжди вважались привілеєм метафізики. Виростає перспектива нового синтезу філософії та техніки — технософія і софіотехніка, яка теоретично мислить першоджерела і практично утверджує їх в альтернативних видах матерії, життя та розуму» [9, c. 27]. Відтак, якщо раніше за допомогою техніки людина виробляла артефакти, технологією називала процес вироблення техніки та артефактів і вже з їх допомогою робила своє життя більш комфортним, то сьогоднішні мегатехнології дають можливість змінювати певні «параметри» світу — створювати нові матеріали з атомів та молекул, генетично модифіковані організми, трансгенні рослини, йдуть розмови про поліпшення «природи» людини. Саме через це М. Епштейн назвав їх онтотехнікою, технікою яка змінює існуюче, суще, буття. Причому зміни можуть стосуватися не лише хімічних елементів і матеріалів, а навіть нових форм життя, які поки можуть існувати лише в лабораторних умовах, але, ймовірно, виявляться практично корисними. Прикметно, що в ході онлайн-опитування читачі журналу «Science» новину про трансформації живої природи визнали найголовнішим науковим проривом 2014 року [10, c. 110]. Генетична інформація всього живого на планеті Земля кодується за допомогою чотирьох літер ДНК — A, T, G, C. Дослідники інституту Скріппса в Південній Каліфорнії до звичних чотирьох літер геному палички Escherichia coli додали ще дві — X та Y, створивши в лабораторії базу штучних ДНК. За допомогою штучної ДНК вони сподіваються кодувати білки, яких немає в природі, але які можуть допомогти в лікуванні невиліковних хвороб. Про те, що мегатехнології продукують саме культуру, тобто способи буття людини, свідчить їх цільова орієнтація. В літературі зустрічається по42

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Роль мегатехнологій у формуванні нової технологічної культури

рівняння виробництва, основаного на мегатехнологіях, і середньовічного кустарного виробництва, яке орієнтувалося на індивідуального споживача, на його бажання і вподобання. Хоча, звичайно, це порівняння є досить умовним. Індивідуальний підхід до споживача в доіндустріальний період обумовлювався замкненістю системи виробництва і споживання. В постіндустріальну епоху індивідуальний підхід до споживача, навпаки, обумовлюється можливістю вибору ним технологій та їх адаптації до його потреб, а в деяких випадках і безпосереднім залученням споживача до процесу виготовлення продукції. Мається на увазі, що споживач впливає на виробничий процес і перетворюється, в певному сенсі, на виробника. Виникає своєрідний тип споживача-виробника. Тобто якщо суспільство споживання ха­ рактеризувалося наявністю конс’юмера, то в суспільстві, де розвиваються мегатехнології, конс’юмер перетворюється в прос’юмера (producer + consu­ mer) [11]. Формуються як нові моделі поведінки споживачів, так і нові тенденції розвитку технологій, які змушують виробників працювати «на вимогу», «на замовлення». Прообразом таких тенденцій стала ідея Мережі. Винахідник Всесвітньої мережі Тімоті Бернерс-Лі у книзі «Заснування павутини. З чого починалася і до чого прийде Всесвітня мережа» наводить кілька цікавих міркувань з цього приводу: «Інформаційний простір — це не просто перегляд, а творення» [12, с. 134]; «Мережа — це не окремий інструмент, яким користуються люди, і навіть не дзеркало реального життя; вона буде частиною самої тканини мережі життя, яку тче кожен з нас» [12, c. 81]. Основним принципом, який забезпечив успіх Всесвітньої мережі, як зазначає автор, був принцип відсутності контролю і керівництва. «Моя позиція була чіткою: я задумував Мережу таким чином, щоб у ній не було жодного єдиного центру, у якому хтось мав «реєструвати» новий сервер чи з ким потрібно було б погоджувати його зміст. Будь-хто міг створити свій сервер і поставити на нього будь-що. З принципової точки зору, якщо Мережа мала бути універсальним ресурсом, то вона мала бути здатною необмежено зростати. У технічному сенсі, якщо існує якась центральна точка керування, то вона швидко стане вузьким місцем, яка обмежуватиме зростання Мережі, і вона не зможе розростатися рівномірно. Ця «безконтрольність» — аспект дуже важливий» [12, с. 87–88]. Щоправда, практика реалізації цього задуму породила відомі всім проблеми морального характеру. На це автор запропонував просту і логічну відповідь — в Інтернеті морально робити все те, що й в реальному світі. Звичайно, конкретні проблеми вимагатимуть пошуку особливих підходів. Слід погодитися з автором книги «Новий цифровий світ» [13] Е. Шмідтом, що Інтернет — це найбільший в історії людства анархістський проект і водночас самокерований простір, що спричиняє соціальні, культурні, політичні трансформації. Класичним прикладом індивідуалізації послуг стала медицина, де ос­ таннім трендом є виробництво ліків для конкретного хворого. Така ж сама ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

43

Л.В. Рижко

тенденція простежується стосовно доставки ліків безпосередньо до джерела хвороби у фармакології. За оцінкою фахівців, близько 25% усіх нововведень останніх років в цій сфері пов’язано з удосконаленням системи доставки ліків та їх додатковою функціоналізацією [14, с. 18]. Індивідуалізація мегатехнологій стимулює «залучення» широкого загалу до наукового та інноваційного процесу. Наразі це широко використовується в інформаційно-комунікаційних технологіях. Мається на увазі поширена практика колективного розроблення програмного забезпечення, або удосконалення сайтів силами користувачів, яких закликають повідомляти про присутні там помилки тощо. Наприклад, у 2015 р. компанія Google «виклала» у вільний доступ програму, яка дозволяє спілкуватися відомому фізику С. Хокінгу, повністю паралізованому і прикутому до інвалідного візка. Мета цього вчинку — поліпшити програму, враховуючи повідомлення користувачів про упущення і помилки. Подібною стратегією користується і компанія Intel, залучаючи до пошуку креативних ідей широку аудиторію ентузіастів, членів Intel Maker Club, і винагороджуючи найбільш вдалі пропозиції авторів «розумних» пристроїв. Діючи у такий спосіб, компанії мають вигоду від своїх «позаштатних колег» не лише завдяки отриманим ідеям, пропозиціям, а ще й тому, що вони є, як правило, першими і найбільш вірними споживачами та популяризаторами їхньої продукції. Інформаційно-комунікаційні технології породжують нові форми співпраці і солідарності людей, незалежні від традиційних соціальних інститутів, банків і урядових установ. Вони базуються на принципах довіри, а не на регламентованих, фіксованих угодах, і при цьому долають просторові і часові обмеження. Прикладами такої співпраці можуть бути вже звичні однорангові мережі p2p, де користувачі Мережі здійснюють обмін файлами, нерідко порушуючи право інтелектуальної власності. За прогнозами експертів, до 2020 року peer to peer — економіка буде оцінюватися в 335 млрд дол. [15]. Без співпраці волонтерів (Mapping Party) було б неможливим створення детальних карт піших маршрутів. Прикладом може бути конкурс «ви шукаєте, ми виправляємо», організований командою Яндекс.Карт у 2015 році. Метою конкурсу було удосконалення популярних віртуальних Яндекс.Карт за допомогою мешканців міст, які повідомляли про похибки, що заважають орієнтуватися на карті міста. Переможець (той, хто знайде найбільше неточностей) отримує подарунок, а той, хто повідомить хоча б про одну недоречність на карті, отримає сувенір від Яндексу [16]. До подібних феноменів належать і нові способи інвестування, які здійснюються без участі банків і кредитних організацій. Цей вид послуг отримав назву краудфандінг — фінансування гуртом. Люди, зацікавлені в реалізації якоїсь ідеї, стають її інвесторами. У разі успішної реалізації проекту інвестори з народу отримують за домовленістю виготовлений продукт, а якщо зібрати потрібну суму не вдалося, їм повертають кошти. Цей принцип може бути корисним для різноманітних цілей — від реалізації наукоємних 44

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Роль мегатехнологій у формуванні нової технологічної культури

технічних інноваційних розробок до мистецьких проектів і благодійних акцій. Як зазначає PR-менеджер української краудфандінгової компанії NaStarte Анастасія Кутузова, краудфандінг — це не лише особливий спосіб залучення інвестицій, а інша філософія бізнесу. На відміну від звичного «допоможи мені зробити» діє принцип «давай зробимо разом» [17]. Такий спосіб інвестування розробок має низку переваг, оскільки рекламна кампанія і формування кола потенційних споживачів починається задовго до появи самого продукту. Крім того, краудфандінгові платформи забезпечують зворотний зв’язок із потенційними споживачами продукту, можливість обговорювати і корегувати проект відповідно до бажань споживачів, які одночасно є інвесторами. Першою європейською краудфандінговою платформою є Ulule, яка працює у Франції з 2010 року і налічує більш ніж 4500 успішних проектів. У Франції зараз більш ніж 20 таких платформ. Найбільше їх у США — близько 30, найпопулярніші — Kickstarter i IdeiGoGo. В Україні наразі діють дві такі компанії: Big Idea i Na-Starte. Про проекти, які вони реалізують, можна дізнатися на сайті Інтернет-журналу [18]. Основна діяльність цих компаній — сприяння IT бізнесу, стартапам і підприємництву. Великі компанії, такі як Intel, Google, також залучають широкий загал до пошуку креативних ідей. Про зростання популярності безпосередніх контактів, формування своєрідної культури співпраці, а також про існування спротиву традиційних інститутів може свідчити страйк лондонських таксистів 2015 р., спричинений втратою клієнтів внаслідок того, що певна частина людей почала користуватися Інтернет-сервісом, який допомагає знайти тих, хто може підвезти за помірну плату. Висновки. Мегатехнології створюють можливість самоорганізації суспільства на принципово нових основах. Об’єднання індивідів відбувається не навколо інституту, а навколо ініціативної особистості, ідеї, проекту. При цьому певні соціальні інститути, цілком можливо, втрачатимуть провідне місце в суспільстві, роль бюрократії, ймовірно, зменшуватиметься. Але для цього потрібна ще й воля до реалізації відповідних проектів і наявність відповідних традицій. Водночас соціально і гуманістично зорієнтований розвиток технологій можливий лише за умови формування нової технологічної культури. Її основу складає синергія чи конвергенція фундаментальної міждисциплінарної науки,технологій, освіти та виробничого процесу, яка відбувається значною мірою як реакція на запити і потреби держави, бізнесу, громадянського суспільства і не порушує гармонії з природою.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

45

Л.В. Рижко Список літератури 1. Павленко А. Возможность техники. СПб., 2010. 224 с.

2. Оноприенко В.И. Образ науки в меняющемся мире. LAP LAMBERT Academic Pub­ lishing, 2014. 181 с.

3. Всемирная энциклопедия: философия ХХ век. М.: АСТ; Мн.: Современный литератор, 2002. 976 с.

4. Лук’янець В.С., Кравченко О.М., Мороз О.Я. та ін. Індустрія наукових знань: вплив на соціогуманітарну сферу. К.: УкрСІЧ, 2015. 407 с.

5. Шваб К. Приветственная речь. URL: www.weforum.org (дата звернення 10.01.16).

6. Ковальчук М.В. Конвергенция наук и технологий — прорыв в будущее. URL: www. ras.ru (дата звернення 12.11.2014).

7. Дубровский Д.И. Проблема совершенствования человека. URL: www.iph.ru (дата звернення 19.07.2015).

8. Кисельов М.М., Гардашук Т.В., Грабовський С.І. Антропосфера: сучасні інтерпретації. Ніжин: Видавець ПП Лисенко М., 2015. 192 с.

9. Эпштейн М. Техника — религия — гуманістика. Вопросы философии. 2009. № 12. С. 19–29.

10. Мележик О.О. Наукові прориви 2014 року за версією журналу Science. Вісник НАН України. 2015. № 2. С. 104–111.

11. Тоффлер Э. Третья волна. М.: АСТ, 1999. 781 с.

12. Бернерс-Лі Т., Фічетті М. Заснування павутини. З чого починалася і до чого прийде Всесвітня мережа. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. 207 с.

13. Шмидт Э. Новый цифровой мир. Как технологии меняют жизнь людей, модели бизнеса и понятие государства. М., 2013. 68 с.

14. Чехун В.Ф. Стан та перспективи впровадження нанотехнологій у біології та медицині. За матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 29 квітня 2015 року. Вісник НАН України. 2015. № 6. С. 11–19.

15. Мазур А. Как технологи меняют мир. События недели: итоги и факты. № 28 (215), 14 июля 2015.

16. URL: https://blog.yandex.ua/?ncrnd=8629#top (дата звернення 04.11.2015).

17. URL: www.forbes.ua (дата звернення 20.07.2015).

18. URL: www.ain.ua (дата звернення 20.07.2015). Одержано 15.11.2016

Л.В. Рыжко, доктор философских наук, профеcсор, ведущий научный сотрудник ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины» e-mail: ryzhko_lv@mail.ru Роль мегатехнологий в формировании новой технологической культуры Показано, что мегатехнологии, основу которых составляют НБИК (нано-, био-, информационные-, когнитивные) технологии, обеспечивают возможность формирования новой технологической культуры, которая характеризуется особенными отношениями между наукой, обществом и природой. Основу новой технологической культуры составляет синергия или конвергенция фундаментальной междисциплинарной науки, технологий, образования и производственного процесса, которая осуществляется в значи-

46

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Роль мегатехнологій у формуванні нової технологічної культури тельной степени как реакция на запросы и потребности государства, бизнеса, гражданского общества и не нарушает гармонии с природой. К л ю ч е в ы е с л о в а: техника, технологии, мегатехнологии, наука, конвергенция, новая технологическая культура.

L.V. Rуzhko, Dsc (Philosophy), professor, leading researcher G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: ryzhko_lv@mail.ru Creating New Technological Culture: The Role of Megatechnologies It is shown that megatechnologies, based on NBIK (nano-, bio-, information and cognitive) technologies, enable for creating new technological culture that features specific relations between science, society and nature. The new technological culture is based on synergy or convergence of basic interdisciplinary research, technologies, education and production process, which results to a large extent as a response on demands and needs of government, business and civil society and does not break the harmony with nature.

K e y wo rd s: technique, technologies, megatechnologies, science, convergence, new technological culture.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

47

Проблеми розвитку науково-технологічного потенціалу

УДК 001.891.3

О.С. Попович, доктор економічних наук, головний науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», e-mail: opopovych@nas.gov.ua О.П. Костриця, молодший науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», e-mail: steps_2004@mail.ru

Прогнозні оцінки еволюції вікової структури і чисельності дослідників в Україні на найближче десятиріччя В роботі запропоновано метод прогнозування еволюції вікової структури наукових кадрів в Україні, на його основі здійснено прогноз можливих змін вікового профілю та кількості дослідників на 2020 та 2025 роки для двох випадків: якщо політика держави щодо науки не зміниться та якщо держава вдасться до рішучих заходів для закріплення вчених молодшого та середнього віку в наукових колективах. Продемонстровано, що в першому випадку прискориться деградація української науки, що фактично унеможливить її самовідтворення і безпосередній вплив як на інноваційне оновлення економіки, так і на підготовку висококваліфікованих кадрів. За умови ж закріплення кадрів у наукових установах цього значною мірою можна уникнути, хоча ситуація є настільки запущеною, що відголоски структурних змін у вітчизняній науці, які відбулися протягом останніх років, відчуватимуться і через 10 років: до 2025 року не вдасться сформувати оптимальну вікову структуру науковців, яка забезпечила б гармонійну фазову динаміку рольових функцій науковців у колективвах та самовідтворення кадрового потенціалу науки навіть за найоптимістичніших змін у підтримці науки. К л ю ч о в і с л о в а:

© О.С. Попович, О.П. Костриця, 2017

48

вікова структура, вікова група, українська наука, прогнозування ево­ лю­ції наукового потенціалу, дослідник.

Постановка проблеми. В роботах [1; 2; 3] продемонстровано, що з перших років ХХІ століття в Україні, Росії та Бі­ лорусі почала кардинально змінюватись вікова структура ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Прогнозні оцінки еволюції вікової структури і чисельності дослідників в Україні

наукових кадрів: у віковому профілі дослідників з’явився «провал», зумовлений тим, що молоді дослідники, набувши в науці відповідної кваліфікації, почали масово покидати її, шукаючи більш достойної оплати праці в інших сферах трудової діяльності. Тим самим порушувалась фазова динаміка рольових функцій вчених різного віку в дослідницьких колективах [4], що негативно впливало на ефективність наукових досліджень. Попри дискусії з цього питання (див. наприклад [5]) автори переконані, що принаймні до 2015 року така незвична вікова структура наукових кадрів не унеможливлювала життєздатність науки України й не була нездоланною перепоною для інтенсивного нарощування її кадрового потенціалу, тобто за достатньої підтримки держави цей потенціал міг би «роз­пря­ митися» і забезпечити належний рівень підтримки інноваційного розвитку економіки. Однак процес деградації вітчизняної науки триває: крім небажаної еволюції вікового профілю дослідників відбувається падіння їх загальної кількості та погіршення умов праці й соціального захисту. Тож виникає питання, як довго це може тривати і чи не наближаємось ми до тієї межі, за якою процес згортання наукового потенціалу вже може стати незворотнім. Пошук відповіді на нього визначає мету дослідження — побудову прогнозних оцінок цієї еволюції на найближче десятиліття. Результати дослідження. Розглянемо кілька варіантів можливих змін. Перший варіант, який багатьом видається найбільш імовірним, — коли впродовж найближчих років нічого не зміниться в ставленні держави до нау­

Рис. 1. Порівняння вікових профілів дослідників в Україні у 2011 та 2015 роках з про­гно­ зо­ваними для 2020 та 2025 років для випадку, коли політика держави щодо науки не зазнає кардинальних змін (прогноз 1) Джерело: побудовано авторами на основі даних [5; 6; 7].

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

49

О.С. Попович, О.П. Костриця Таблиця 1. Розрахунок імовірної зміни вікової структури дослідників в Україні до 2020 та 2025 років при збереженні тенденцій останніх років

№ з/п

Віко ві групи

1

Номер групи

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

≤24

25– 29

30– 34

35– 39

40– 44

45– 49

50– 54

55– 59

60– 64

65– 69

≥70

2011

3382

8210

7591

5853

4967

6130

7961

8624

7699

4168

5793

2

2015

1605

5972

6430

5766

4598

4093

5310

5847

5293

4547

4374

3

2020

602

3180

4333

4882

4230

3587

3413

3545

3068

2635

2830

4

2025

226

1693

2307

3289

3586

3300

2991

2278

1860

1527

1715

Джерело: розраховано авторами з використанням даних [5; 6; 7].

ки і ніяких серйозних заходів для припинення її деградації не буде вжито. При розрахунках будемо виходити з цілком логічної для такого випадку гіпотези, що протягом кожного наступного п’ятиріччя збережуться основні тенденції в динаміці такої структури, які спостерігалися протягом п’яти років, що йому передували. Однією з цих тенденцій є те, що хоча молодь у всі роки незалежності продовжувала приходити в науку, приплив її останнім часом (особливо після 2012 р.) з року в рік почав зменшуватися. Якщо в ставленні держави до науки нічого не зміниться, є підстави вважати, що в наступні п’ять років відсоток цього зменшення буде таким самим, як і в попереднє п’ятиріччя. Виходячи з цієї гіпотези можна вважати: якщо, наприклад, у 2015 році в наймолодшій віковій групі (≤24 років) було 1605 дослідників, тобто більш ніж удвічі менше, ніж у 2010 р., то найімовірніше у 2020 році їх також буде у стільки ж разів менше, ніж у 2015 р. Аналогічно розраховується і кількість дослідників у вікових групах «25–29», тобто в тих групах, склад яких в основ­ ному зумовлюється приходом молоді із зовнішнього до науки середовища. Результати розрахунків представлено на рис. 1 і в табл. 1. В рядках 1 і 2 табл. 1 представлено статистичні дані, що характеризують кількість дослідників кожної з вікових груп у 2011 (1) та 2015 (2) роках, а в рядку 3 — результати наших розрахунків, які побудовано на згаданій гіпотезі 1. Проте, починаючи від 30 років, склад дослідників практично вже повністю визначається внутрішньою динамікою наукових кадрів, за винятком Порівняння слід було проводити із 2010 роком. Але, на жаль, нам недоступні дані за цей рік із розбивкою по 5 років. Однак порівняння вікової структури для 2010 і 2011 років із розбивкою по 10 років, як це було прийнято в тодішній статистиці, свідчить, що вікова структура саме в ці роки змінювалась мало: кількість дослідників до 40 років у цей період практично зовсім не змінилася, а для старших груп зміна становила від 3 до 7 %.

1

50

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Прогнозні оцінки еволюції вікової структури і чисельності дослідників в Україні

вікової групи «60–65 років», яка отримує деяке поповнення внаслідок переходу на наукову роботу державних службовців, що виходять на пенсію 2. Отже, дослідники у кожній віковій групі від 30 до 69 — це ті, які 5 років тому були у віковій групі, на 5 років молодшій, за винятком тих, хто пішов з науки, або обрав іншу сферу діяльності, або помер (в роботі використано дані про смертність кожної з вікових груп в Україні [7]). Тож для вікових груп від 30 до 49 років розрахунок здійснювався за формулою: D(n)20 = D(n–1)15 — P(n–1)15— N(n–1)1 ,

(1)

де D(n)20 — кількість дослідників вікової групи номером n у 2020 році; D(n–1)15 — кількість дослідників вікової групи з номером (n–1) у 2015 році; P(n–1)1 — частина дослідників з вікової групи з номером (n–1) у 2015 році, які покинули науку і перейшли до іншої сфери діяльності або залишили науку після виходу на пенсію; N(n–1)15 — частина дослідників з вікової групи номером (n–1) у 2015 році, яка буде втрачена за 5 років у результаті смертності. При розрахунках виходимо з того, що процент дослідників даної вікової групи, які перейшли до інших сфер діяльності, буде таким самим, як і в попереднє п’ятиріччя. Так, порівнюючи дані, представлені в першому та другому рядках табл. 1, можна переконатись, що при формуванні вікової групи «30–34» 2015 року з групи «25–29» 2011 року 21 % її складу залишили науку, аналогічно з наступної — 23 %, далі — 21 % і т. д. Оцінюючи еволюцію вікового профілю науки у випадку, коли нічого не зміниться у ставленні до неї держави, логічно виходити з гіпотези, що темп зменшення кількості науковців кожної вікової групи у період з 2015 по 2020 рік буде принаймні не нижче, ніж з 2011 по 2015 рік3. Цей темп можна охарактеризувати коефіцієнтом: µn = D(n–1)11 / D(n)15 . Тоді чисельність n-ї вікової групи у 2020 році можна оцінити за формулою: D(n)20 = D(n–1)15 / µn = D(n–1)15 · D(n)15 / D(n–1)11 .

(2) Зрозуміло, що подібний розрахунок не може претендувати на надто велику точність, але загальні тенденції еволюції вікового профілю він дозволяє виявити достатньо адекватно. При розрахунку чисельності вікової групи «≥70 років» необхідно врахувати, що верхня межа її не визначена. Тому до результату, розрахованого за Згідно з українським законодавством, державні службовці після виходу на пенсію мають право працювати на науковій або викладацькій роботі, однак статистика не відзначає суттєвого впливу цього процесу на кількість дослідників.

3 Через відсутність статистичних даних з п’ятирічним інтервалом за 2010 рік ми вико­ рис­товували дуже близькі до них дані 2011 року (див. примітку 1), проте враховуючи, що саме в цей період прихід молоді в науку був практично незмінним, ця обставина не впливає на точність розрахунків.

2

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

51

О.С. Попович, О.П. Костриця

Рис. 2. Динаміка загальної кількості дослідників для різних варіантів прогнозу: «прог­ ноз 1» — варіант, коли ніяких змін у ставлені держави до науки не відбудеться, «прог­ ноз 2» — наслідок кардинальних заходів для закріплення кадрів у наукових установах (без урахування виходу на пенсію), «прогноз 3» — з урахуванням виходу на пенсію Джерело: побудовано авторами на основі даних [5; 6; 7].

формулою (3) необхідно додати ще й частину тих, хто належав до цієї групи вже у 2015 році: (3) D(11)20 = (D(10)15 — P(10)15) + (D(11)15 — P(11)15 ). При цьому P(n)1 розраховується як: P(n)15 = D(n)15 · β (n), де β(n) — коефіцієнт смертності для вікової групи n. Крім того, необхідно врахувати, що значна частина цієї вікової групи (40 %) також залишила науку в період між 2011 і 2015 роками. Результати розрахунків представлено в табл. 1, а також більш наочно на рис. 1. Як бачимо, водночас із загальним зменшенням кадрового потенціалу слід чекати певного «вирівнювання» профілю: дефіцит кадрів середнього віку порівняно з іншими віковими групами стає відносно незначним, але не тому, що їх стане більше, а вналідок більш стрімкого зменшення як молодших, так і старших вікових груп. Прогнозована динаміка вікового профілю демонструє картину стрімкої втрати українською наукою здатності до самовідтворення і високопродуктивної праці, адже порушується традиційна динаміка рольових функцій у наукових колективах, зокрема в частині підготовки наукових кадрів. Крім того, наш прогноз підтверджує, що продовження існуючої ситуації з «державною підтримкою» науки приведе до падіння кількості дослідників у 2,26 раза порівняно з 2015 роком і більш ніж у 3,58 раза порівняно з 2002 р. (див. рис. 2. «прогноз 1»).

52

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Прогнозні оцінки еволюції вікової структури і чисельності дослідників в Україні

Подібний варіант розвитку, а точніше деградації кадрового потенціалу науки ставить під сумнів саму можливість її безпосереднього впливу як на інноваційне оновлення економіки у найближчі роки, так і на підготовку висококваліфікованих кадрів, без яких освоєння навіть зарубіжних технологій у промисловості стає проблематичним. Зауважимо, що вже сьогодні Україна має вкрай недостатнє як для сучасного світу наукове забезпечення свого розвитку — 1183 дослідників на 1 млн населення, в той час середній показник у країнах ЄС у 2003 р. був 3388. При цьому Єврокомісія, констатувавши, що цей показник є недостатнім, визнала необхідним для забезпечення запланованих темпів інноваційного розвитку залучити до європейської науки близько 500 тисяч додаткових дослідників. Керівництво Німеччини, де цей показник 4355, тобто у 3,7 раза більше, ніж в Україні, також офіційно заявляє про недостатню кількість дослідників для забезпечення інноваційного розвитку економіки. Ми ж, «прямуючи до Європи і до європейських стандартів», при такому розвитку подій можемо вийти на рівень менш ніж 600 дослідників на 1 млн населення. Але якщо будуть створені належні умови праці (перш за все через підвищення заробітної плати та закупівлю сучасного обладнання), відтік молоді і науковців середнього віку має різко зменшитись. Є підстави сподіватись, що це стимулюватиме і прихід молоді до науки. Спробуємо оцінити, як це могло б вплинути на вікову структуру української науки. Розглянемо спочатку найпростіший для розрахунків випадок: коли всі, хто прийшов у науку, залишаться в ній і не змінюють сферу своєї діяльності4. За таких умов цілком ймовірно, що притік молоді в науку зросте щонайменше на 25 %. Ми врахуємо це для першої та другої вікових груп, а для наступних розрахунок проводитимемо за формулами (2) і (3).

D(n)20 = D(n–1)15 — P(n–1)15 та D(n)25 = D(n–1)20 — P(n–1)20 . На рис. 3. та в табл. 2 представлено результати цих розрахунків для 2020 та 2025 років у порівнянні з віковою структурою дослідників, яка склалася до 2015 року. Як бачимо з рис. 3., закріплення кадрів молодого і середнього віку може дозволити дещо збільшити кількість науковців у віці від 29 до 40 років, що позитивно вплине на ефективність роботи наукових колективів. Проте тривалий період нехтування цією проблемою призвів до наслідків, які не так легко подолати: за 5 і навіть за 10 років їх не вдасться позбутися повністю. «Провал» між поколіннями, який з’явився ще в 2005 році як мінімум у кривій вікового профілю для вікової групи «25–29», а в 2015 змістився до групи «45–49», не зникає навіть при активному залученні і закріпленні молоді.

4

Насправді такого не повинно і не може бути. «Протік» кадрів через наукові установи необхідний як для науки, так і для виробничої сфери. Інша річ, що він не повинен бути настільки великим, щоб обезкровлювати науку.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

53

О.С. Попович, О.П. Костриця

Рис. 3. Прогнозні оцінки вікового профілю дослідників України на 2020 та 2025 роки у порівнянні з 2015 роком для випадку, коли буде вжито кардинальних заходів для за­кріп­ лення кадрів науки без врахування виходу на пенсію Джерело: побудовано авторами на основі даних Держстату України.

Таблиця 2. Результати розрахунків еволюції вікового профілю дослідників України протягом наступного десятиріччя для випадку ефективного їх закріплення в наукових колективах Рік

≤24

25– 29

30– 34

35– 39

40– 44

45– 49

50– 54

55– 59

60– 64

65– 69

≥70

2015

1605

5972

6430

5766

4598

4093

5310

5847

5293

4547

4374

2020

2006

7465

5927

6353

5659

4484

3909

5064

5460

4760

6577

2025

2507

9331

7408

5856

6235

5518

4335

3728

4729

4911

7011

Джерело: розраховано авторами на основі даних [5; 6; 7].

Він лише поступово зміщується до вікової групи «50–54» у 2020 році і далі до «55–59» в 2025 році. Тобто і через 5, і через 10 років все ще відчуватиметься дефіцит дослідників досить продуктивного віку, що не може не вплинути негативно як на ефективність наукового пошуку, так і на підготовку наукових кадрів. Тим самим порушується природна фазова динаміка рольових функцій вчених різного віку в наукових колективах [4] і конче необхідна для самовідтворення науки творча взаємодія різних поколінь вчених. Отже, нинішня ситуація виявляється настільки запущеною, що для створення нормальної вікової структури наукових колективів, яка дозволяла б вітчизняній науці розвиватися на світовому рівні, навіть таких екстраординарних заходів не достатньо — і через 10 років країна все ще відчуватиме відголоски нинішнього недбалого ставлення до розвитку науки.

54

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Прогнозні оцінки еволюції вікової структури і чисельності дослідників в Україні

Рис. 4. Прогнозні оцінки вікового профілю дослідників України на 2020 та 2025 роки у порівнянні з 2015 роком для випадку, коли буде вжито кардинальних заходів для закріплення кадрів науки, з урахування виходу частини науковців вікових груп «60–64» та «65–69» на пенсію (прогноз 3) Джерело: побудовано авторами на основі даних [5; 6; 7].

Водночас, як видно з рис. 2, 3 та 4, активна політика для закріплення кадрів може істотно поліпшити стан кадрового потенціалу, що дозволить вже у 2020 році значно збільшити частку дослідникв у віці 30–45 років, наростити їх загальну кількість, хоча їх вікова структура навіть через 10 років залишиться далекою від оптимальної. Але слід наголосити: гіпотеза, що всі без винятку науковці, які досягли пенсійного віку, залишаться в науці, викликає цілком обгрунтовані сумніви, адже в період з 2011 по 2015 рік зменшення чисельності вікових груп від 55 до 69 років було значно більшим, ніж втрати через смертність, в чому можна переконатись з табл. 3 5. Якщо для вікової групи «55–59» таке велике зменшення можна пояснити тим, що і в цьому віці значна частина науковців змінює сферу своєї діяльності, то зменшення у групах понад 60 років пояснюється в основному виходом на пенсію. Тож, вважаючи, що і в наступних пятиріччях цей відсоток буде приблизно таким самим6, внесемо відповідні корективи в дані, представлені у табл. 2. Результати цих розрахунків дозволяють побудувати криві, що показані на рис. 4 та рис. 2 (прогноз 3). Як бачимо, профілі на рис. 4 уже схожі з представленими на рис. 3, але не мають важко пояснюваного «злету» старших вікових груп. Вони також доПоширене сьогодні уявлення, що всі вони залишаються працювати в наукових установах, як виявляється, не відповідає дійсності.

6 Якщо ця пенсія буде більше і забезпечить нормальне забезпечення сім’ї науковця, то цей відсоток істотно зросте.

5

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

55

О.С. Попович, О.П. Костриця Таблиця 3. Зменшення чисельності дослідників старших вікових груп унаслідок смертності та фактичне їх зменшення Вікові групи

Показник Загальне зменшення, % Втрати внаслідок смертності, % Частка тих, хто вийшов на пенсію або змінив сферу діяльності, %

55–59

60–64

65–69

32,2

31,3

9

3,8

6,6

10

23,7

35,1

35,7

Джерело: розраховано авторами на основі даних [5; 6; 7].

зволяють скорегувати прогноз зростання загальної кількості дослідників в Україні (див. рис. 2, прогноз 3). Саме ці прогнози, на наш погляд, є найбільш імовірними для випадку, коли держава дійсно кардинально змінить свій погляд на підтримку науки й почне активно нарощувати її фінансування. Як бачимо, і при такому більш реалістичному варіанті розвитку можна за 10 років цілеспрямованої політики закріплення кадрів у наукових установах та підвищення престижності професії науковця досягти певного позитивного ефекту. Порівняння прогнозу 3 і прогнозу 2, який свідчив про можливість за 10 років збільшити кількість дослідників принаймні на 21 % у порівнянні з 2015 роком (хоча їх все одно лишиться на 23 % менше, ніж у 2002 р., і майже вчетверо менше, ніж на початку 90-х років минулого століття), показує, що навіть в разі реалізації прогнозу 3 вдасться лише стабілізувати кадровий потенціал української науки (збільшення на 3,6 % за 10 років навряд чи можна вважати істотним — воно майже в межах похибки розрахунків). До того ж дефіцит дослідників у віці 45–60 років відчуватиметься і тоді, а відтак вікова структура все ще буде далекою від оптимальної. Отже, нинішня вікова структура наукових кадрів вже не налаштована на зростання наукового потенціалу. І для того, щоб вивести її з цього вкрай тривожного стану, потрібні екстраординарні зусилля. Багато кому з наших політиків та урядовців здається, що відновлення наукового потенціалу — не надто складне завдання: мовляв, от вийдемо з кризи, трохи розбагатіємо і зможемо розвивати науку. На жаль, вони помиляються — наука є надто складною, чутливою і водночас інерційною системою, щоб можна було довільно регулювати її розвиток, лише перекриваючи, а потім відкриваючи грошові потоки. Знищити науковий потенціал, перекривши канали його підтримки, доволі легко, але створити його на голому місці, навіть маючи для цього значні кошти, значно складніше, а в багатьох випадках і просто неможливо. Отже, можна констатувати, що навіть самовідтворення науки стало сьогодні в Україні проблематичним. Звичайно, для виведення науки з тако56

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Прогнозні оцінки еволюції вікової структури і чисельності дослідників в Україні

го стану потрібні кошти, але не тільки — потрібно нарощувати аспірантуру (особливо в природничих і технічних науках), істотно збільшуючи при цьому стипендію аспірантам, нарощувати соціальний капітал науки, підвищуючи статус і престиж професії дослідника. В цьому зв’язку можна нагадати досвід ряду країн, які прагнуть якнайшвидше вивести свою науку на світовий рівень і забезпечити прискорення інноваційного розвитку економіки (Китай, Індія та ін.): вони витрачають великі кошти на те, щоб не тільки закріпити вчених у вітчизняній науці, а й повернути тих з них, які виїхали за кордон, створюючи для них надзвичайно привабливі умови роботи й оплати праці і тим самим намагаючись довести масштаби і структуру свого наукового потенціалу до рівня, відповідного сучасним потребам інтенсифікації інноваційного розвитку. Нам заперечать, що це надто дорого для такої країни як наша, але ж наша влада не шкодує коштів для оплати «на світовому рівні» закордонних менеджерів та борців із корупцією. Невже передова наука для нас, для майбутнього країни менш важлива, ніж сучасний менеджмент?!.. Висновки. Запропонований метод прогнозування дозволяє зробити оцін­ ки ймовірної еволюції не тільки вікової структури, а й кількісних характеристик кадрового потенціалу науки. Здійснені розрахунки свідчать, що внутрішні закономірності її розвитку зумовлюють принципову неможливість довільного регулювання вікової структури наукових кадрів, демонструють, що бездумне скорочення державної підтримки науки вже призвело до негативних наслідків, які навряд чи вдасться усунути до 2025 року навіть за умови кадинальних позитивних змін політики держави в цьому питанні. Однак цілеспрямовані заходи для закріплення в науці вчених молодшого та середнього покоління могли б не тільки істотно поліпшити вікову структуру кадрового потенціалу, а й зупинити подальшу деградацію української науки. Якщо ж цих змін не станеться в найближчі роки, відбуватиметься деградація наукового потенціалу, яка зробить неможливим його самовідтворення і поставить під сумнів саму можливість впливу вітчизняної науки на інноваційний розвиток економіки. Автори висловлюють подяку І.О. Булкіну за корисні обговорення. Список літератури 1. Попович О.С., Костриця О.П. Вікова структура наукових кадрів як фактор життєздатності наукової системи України. Наука та інновації. 2016. № 12 (2). С. 5—11.

2. Попович А.С., Кострица Е.П. Сравнительный анализ возрастной структуры научных кадров Украины, России и Беларуси. Наука и инновации. 2016. № 10 (169). С. 43—46.

3. Попович О.С., Костриця О.П. Зміна структури кадрової складової наукового потенціалу України протягом 1995–2013 років. Наука та наукознавство. 2015. № 3. С. 30—37.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

57

О.С. Попович, О.П. Костриця 4. Малицкий Б.А. Формирование возрастной структуры научных кадров на основе метода фазового баланса. К., 1979.

5. Булкін І.О. Еволюція вікової структури дослідників у організаціях НАН України. Наука та наукознавство. 2016. № 4. С. 31—54.

6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. зб. / Держкомстат України. К., 2011.

7. База даних населення України. Коефіцієнти смертності за статтю та віковими групами (0,1). URL: http://database.ukrcensus.gov.ua/Mult/Dialog/varval.asp?ma=000_0309&path=../­ Database/Population/03/02/&lang=1 Одержано 14.12.2106 А.С. Попович, доктор экономических наук, главный научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: opopovych@nas.gov.ua Е.П. Кострица, младший научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: steps_2004@mail.ru Прогнозные оценки эволюции возрастной структуры и численности исследователей в Украине на ближайшее десятилетие В работе предложен метод прогнозирования эволюции возрастной структуры кадров в Украине, на его основе выполнен прогноз возможных изменений возрастного профиля и количества исследователей на 2020 и 2025 годы для двух случаев: если политика государства в отношении науки не изменится и если государство прибегнет к решительным мерам для закрепления ученых младшего и среднего возраста в научных коллективах. Продемонстрировано, что в первом случае ускорится деградация украинской науки, что фактически лишит ее возможности самовоспроизводства и непосредственного влияния как на инновационное обновление экономики, так и на подготовку высококвалифицированных кадров. А при условии закрепления кадров в научных учреждениях этого в значительной мере можно избежать, хотя ситуация настолько запущена, что отголоски структурных изменений в отечественной науке, произошедших в последние годы, будут ощущаться и через 10 лет: до 2025 года не удастся сформировать оптимальную возрастную структуру научных кадров, которая обеспечила бы гармоничную фазовую динамику ролевых функций научных кадров в коллективах и самовоспроизводство кадрового потенциала науки даже при самых оптимистических изменениях в поддержке науки. К л ю ч е в ы е с л о в а: возрастная структура, возрастная группа, украинская наука, прогнозирование эволюции научного потенциала, исследователь.

58

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Прогнозні оцінки еволюції вікової структури і чисельності дослідників в Україні O.S. Popovych, Dsc (Economics), chief researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: opopovych@nas.gov.ua O.P. Kostrytsya, junior researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: steps_2004@mail.ru Estimates of the Evolution of Age Structure and Numbers of Researchers in Ukraine for the Forthcoming Decade A method to forecast evolution of the age structure of researchers in Ukraine is proposed and tested by forecasting probable change in the researchers’ age profile and numbers for 2020 and 2025, for two cases: when the government’s policy on R&D is unchanged and when the government undertakes radical measures to keep researchers of younger and medium age groups in research teams. It is demonstrated that the first case is fraught with even faster degradation of the Ukrainian R&D, making it incapable of self-reproduction, of contribution in the innovationdriven recovering of the economy and training of skilled personnel. This scenario can be practically avoided once the personnel can be kept in research organizations, although the situation is neglected to the extent that the echo of structural change in the domestic R&D over the recent years will be felt ten years later: the optimal age structure of researchers, which would secure harmonic phase dynamics of the role functions of researchers in research teams and selfreproduction of R&D personnel won’t be possibly created till 2025 if even the most favorable scenarios of R&D financing occur.

K e y wo rd s: age structure, age group, Ukrainian R&D, forecasting of the evolution of R&D potential, researcher.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

59

УДК 001.3

Л.Г. Лобунець, науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України» e-mail: yurilobunets@yahoo.co.uk

Результати моніторингу наукових досліджень в установах Відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України за 2010–2015 рр. Результати моніторингу завершених наукових досліджень в установах Відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України за 1995–2015 рр. наведено за 10 напрямами досліджень в порівнянні з попередніми періодами за показниками тематики досліджень, обсягу фінансування, кількості публікацій. Джерелом даних для моніторингу є звіти наукових установ Відділення. Основним завданням моніторингу є збирання та класифікація інформації, необхідної для вироблення прий­ нятних критеріїв оцінювання результатів досліджень в установах НАН України та проведення аналізу їх змін за досліджуваний період. Моніторинг показав, що скорочення фінансування досліджень призвело до зменшення кількості виконуваних наукових тем, але поки що не вплинуло на ефективність досліджень за показником кількості наукових публікацій. К л ю ч о в і с л о в а:

© Л.Г. Лобунець, 2017

60

моніторинг, Відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України, напрям досліджень, фінансування, публікації.

Вступ. З метою узагальнення та систематизації результатів досліджень, отриманих в НАН України, Інститутом досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва провадиться моніторинг завершених робіт в установах НАН України в галузі енергетики. Інформація щодо завершених робіт акумулюється в базах даних, одна з яких містить перелік тем та їх реферативні описи, а інша — інформацію щодо напрямків робіт, строків їх виконання, обсягів фінансування, кадрового потенціалу та кількості ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Результати моніторингу наукових досліджень в установах

публікацій. Основою методології досліджень є моніторинг закінчених науко­ во-­дослідницьких робіт, збирання необхідної інформації та створення відповідних баз даних. На основі цієї інформації формуються оцінки наукового потенціалу та ступеня його трансформації за досліджуваний період. Методику систематизації цієї інформації наведено в [1]. Результати моніторингу за період 2000–2005 рр. наведено в [2], за період 2006–2010 рр. — в [3]. В цій статті наведено результати моніторингу досліджень за наступну п’ятирічку — період з 2011 по 2015 рік. З метою забезпечення можливості порівняльного аналізу форму викладення результатів збережено відповідно до використаної в роботі [3]. Джерелом інформації є звіти наукових установ Відділення фізико-тех­ ніч­них проблем енергетики НАН України (ВФТПЕ). В основу класифікації наукових досліджень, що аналізуються, покладено класифікацію напрямів Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. До них нале­жать такі напрями: 01. Вугільна промисловість 02. Нафтогазовий комплекс 03. Електроенергетика 04. Атомна енергетика 05. Нетрадиційна енергетика 06. Енергозбереження 07. Регіональні та загальні проблеми енергетики 08. Науково-технічне забезпечення енергетики 09. Екологія 10. Проблеми Чорнобиля За період, що аналізується, створено базу даних з полями: 1. Напрям робіт 2. Назва теми 3. Інститут — виконавець 4. Терміни виконання 5. Кадровий склад виконавців 6. Обсяг фінансування 7. Кількість публікацій 8. Кількість патентів Основним завданням роботи є збирання та класифікація згаданої вище інформації в придатному для статистичного оброблення вигляді, що дозволить запропонувати прийнятні критерії оцінювання результатів досліджень в установах НАН України та провести аналіз їх змін за досліджуваний період. Результати. Інтегральні результати моніторингу за 2011–2015 рр. в порівнянні з попередньою п’ятирічкою (2005–2010 рр.) наведено в табл. 1. Більш детальну інформацію з розподілу кількості завершених тем за роками та напрямами досліджень наведено в табл. 2. Розподіл цих показників за напрямами наукових досліджень показано на рис. 1.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

61

ик а ер еж За га ен ль ня ні Н пр ау об к. ле -т ми ех н. за бе зп еч . П Ек ро ол бл ог ем ія и Ч ор но би ля зб

ер Ен

ці

Н

ет

ра

ди

го

ае йн

на ом Ат

рг ет

ер ге т ен

не

не

ик

ик

а

а

кс

рг ет

ле Ел

ек

тр

ое

й ви

Н

аф

то

га

зо

Ву

гіл

ьн

ко мп

ап

ро м.

Л.Г. Лобунець

Рис. 1. Розподіл тем за напрямами досліджень у п’ятирічки 2005–2010 та 2011–2015 рр. Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

Таблиця 1. Результати моніторингу за 2005–2015 рр. Загальна кількість тем

Напрям досліджень

Обсяг фінансування, тис. дол. США *

Кількість публікацій

2010

2015

2010

2015

2010

2015

01. Вугільна промисловість 02. Нафтогазовий комплекс 03. Електроенергетика 04. Атомна енергетика 05. Нетрадиційна енергетика 06. Енергозбереження 07. Загальні проблеми 08. Науково-технічне забезпечння 09. Екологія 10. Проблеми Чорнобиля

16 46 147 15 23 69 26 94 48 12

3 1 51 4 15 46 18 26 12 9

2 279 3 511 17 435 7 546 5 757 9 548 2 427 8 679 4 017 8 742

778 230 13 104 2 003 7 497 12 650 2 291 5 238 3 398 5 549

139 383 3170 165 568 861 176 2925 650 91

48 30 1602 114 603 991 295 751 193 167

Р азо м

496

185

69 940

52 739

9128

4794

* Обсяги фінансування для забезпечення зіставності в часі переведено в дол. США за

річ­ним курсом НБУ Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

62

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Результати моніторингу наукових досліджень в установах

06. Енергозбереження

07. Регіональні та загальні проблеми енергетики

08. Науково-технічне забезпечення енергетики

14 3 9 10 8 4 8 10 9 8 13 15 15 7 9 5 4 16 6 13 12

0 0 0 0 0 0 0 3 0 0 1 0 2 2 6 1 0 0 1 0 3

0 0 0 1 0 1 1 5 0 1 4 1 6 1 1 1 2 8 3 2 1

2 2 6 4 4 2 0 8 3 3 4 6 2 17 2 4 22 4 10 7 3

0 0 0 1 0 4 4 1 3 3 0 3 0 0 4 3 2 7 4 0 5

1 1 3 2 6 5 7 7 1 18 15 6 1 4 7 10 12 2 1 6 5

10. Проблеми Чорнобиля

05. Нетрадиційна енергетика

4 3 1 0 3 13 1 2 4 0 3 8 0 1 3 0 1 0 0 0 0

09. Екологія

04. Атомна енергетика

0 0 1 0 0 1 2 0 1 0 2 5 3 1 0 0 1 2 0 0 0

03. Електроенергетика

01. Вугільна промисловість

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

02. Нафтогазовий комплекс

Рік

Таблиця 2. Розподіл завершених тем за напрямами досліджень

4 6 4 4 2 4 2 4 1 1 3 0 0 2 6 5 5 4 1 2 0

0 0 1 0 0 0 1 0 0 1 2 2 3 2 0 0 0 4 0 5 0

Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

За розглянутий період науковими установами ВФТПЕ було завершено 185 тем із загальним обсягом фінансування 52,74 млн дол., опубліковано 4794 наукових робіт. Структура тематики практично лишилась незмінною, водночас як загальна кількість тем скоротилась у 2–3 рази, а кількість публі­ка­ цій — практично вдвічі. Причиною такого скорочення тематики стало значне зменшення фінансування наукових досліджень в цей період. Протягом його відбулись відчутні зміни й в загальних пріоритетах напрямів досліджень. Тенденції розвитку досліджень в окремих напрямах складались таким чином: 01. Вугільна промисловість — зберігався започаткований в попередню п’ятирічку тренд до зменшення кількості досліджень. В загальному обсязі досліджень частка цього напряму зменшилась з 3 до 2 %.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

63

Л.Г. Лобунець

Рік

01. Вугільна промисловість

02. Нафтогазовий комплекс

03. Електроенергетика

04. Атомна енергетика

05. Нетрадиційна енергетика

06. Енергозбереження

07. Регіональні та загальні проблеми енергетики

08. Науково-технічне забезпечення енергетики

09. Екологія

10. Проблеми Чорнобиля

Таблиця 3. Розподіл фінансування за напрямами досліджень (тис. дол./рік)

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

— — 228 — — 24 163 — 51 — 242 931 452 187 — — 341 437 — 0 0

38 102 118 — 23 287 21 77 282 — 247 1224 — 109 982 — 230 — — 0 0

314 540 440 537 485 172 203 604 550 144 1197 2854 3444 2310 1915 1725 1325 6552 2033 1799 1395

— — — — — — — 84 — — 136 — 552 360 4559 1855 — — 166 0 1837

— — — 284 — 161 11 352 — 22 522 60 4040 174 32 100 725 5328 887 411 146

15 23 331 144 296 50 — 485 262 239 266 1176 310 4297 393 1261 7367 1733 2060 1206 284

— — — 18 — 134 85 41 185 206 — 620 — — 597 541 745 514 697 0 336

17 19 275 69 381 118 223 176 58 1407 1351 999 68 555 1521 1444 3595 337 306 585 415

154 205 136 168 29 130 80 178 64 6 376 — — 653 1024 812 2428 484 300 186 0

— — 18 — — — 4 — — 498 468 1519 2469 3766 — — — 3072 — 2477 0

Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

02. Нафтогазовий комплекс — відбулось найбільш різке падіння кількості тем в загальному обсязі — з 9 до 1 %.

03. Електроенергетика — цей найбільш пріоритетний напрям досліджень також поступово скорочувався на користь інших напрямів (його частка в загальному обсязі знизилась з 30 % в 2010 р. до 28 % в 2015 р).

04. Атомна енергетика — на відміну від попередньої п’ятирічки, коли цей напрям досліджень досить швидко зростав, відбулось скорочення тематики — з 3 до 2 %.

05. Нетрадиційна енергетика — цей напрям досліджень стає одним із пріоритетних, кількість досліджень в ньому монотонно зростає й досягла 8 % (порівняно з 5 % в минулій п’ятирічці).

64

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Результати моніторингу наукових досліджень в установах

би

ог

но

ол

ор Ч и

ем

ех

П

ро

бл

.-т

ау к

ля

ія

. еч

н.

за

Ек

бе

об пр ні

ль га Н

зп

ле

ен еж За

го ер

Ен

ми

ня

а ик зб

ер

рг не ае

йн ці ди

ра

ет

ти ге ер

ен на

ом Ат

тр ек Ел

ка

а ик ет рг

не

й ви

ое

Н ет

Н

аф

то

га

зо

Ву

гіл

ко

ьн

мп

ап

ле

ро

кс

м.

Рис. 2. Фінансування наукової те­матики установ ВФТПЕ НАН України Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

Рис. 3. Розподіл публікацій за напрямами досліджень у п’ятирічки 2005—2010 та 2011— 2015 рр. Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

06. Енергозбереження — цей напрям досліджень зростав найбільш швидко, відносна кількість тем в ньому майже подвоїлась, досягнувши 25 % порівняно з 14 % в минулій п’ятирічці.

07. Регіональні та загальні проблеми енергетики — цей напрям досліджень зберіг свої позиції на рівні 10 % від загального обсягу досліджень.

08. Науково-технічне забезпечення енергетики — в цьому напрямі досліджень після бурхливого зростання в попередні періоди відбулося падіння з 19 до 14 %.

09. Екологія — дослідження в цьому напрямі монотонно скорочувались (з 40 % у 1996 р. до 10 % в 2005–2010 рр). Ця тенденція збереглася, і в досліджений період їх частка скоротилась до 6 %.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

65

Л.Г. Лобунець

Рік

01. Вугільна промисловість

02. Нафтогазовий комплекс

03. Електроенергетика

04. Атомна енергетика

05. Нетрадиційна енергетика

06. Енергозбереження

07. Регіональні та загальні проблеми енергетики

08. Науково-технічне забезпечення енергетики

09. Екологія

10. Проблеми Чорнобиля

Таблиця 4. Розподіл публікацій за напрямами досліджень

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

0 0 25 — — 1 60 — 4 — 10 10 26 3 — — 27 21 0 0 0

27 5 8 — 11 157 5 12 20 — 38 49 — 26 25 — 30 0 0 0 0

242 50 145 95 125 197 124 227 258 46 320 320 359 251 229 182 136 476 167 451 372

0 0 0 — — — — 10 — — 15 15 23 13 85 4 0 0 7 0 107

0 0 0 54 — 81 10 83 — 3 68 68 158 18 7 18 121 325 9 52 96

2 11 84 10 116 12 0 44 16 107 34 34 10 157 124 100 276 169 357 165 24

0 0 0 3 — 26 32 17 13 31 — — — — 30 24 68 20 170 0 37

3 3 56 15 121 25 281 61 7 616 387 387 6 58 383 516 381 20 16 58 276

57 58 14 16 16 48 14 31 1 14 67 67 — 10 140 97 128 30 4 31 0

0 0 6 — — — 14 — — 4 7 7 51 2 — — 0 38 0 129 0

Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

10. Проблеми Чорнобиля — дослідження в цьому напрямі мають особливий статус і тому підтримуються на стабільному рівні. Зважаючи на те, що загальний обсяг тематики скоротився вдвічі, питома вага цієї тематики в цьому напрямі зросла з 2 до 5 %. Розподіл обсягів фінансування за роками та напрямами досліджень наведено в табл. 3. Якщо розглянути обсяги фінансування установ ВФТПЕ за весь період досліджень (рис. 2), то стане ясно, що стійка тенденція зростання витрат на нау­ку зазнала різкого зламу в 2013 році — сталось безпрецедентне (більш ніж в 4 рази) скорочення обсягів фінансування, яке спричинило відповідні наслідки. Слід зазначити, що зміни фінансування відбувались нерівномірно за напрямами. Порівняння фінансування за напрямами досліджень в аналізований і попередній періоди показано на рис. 3.

66

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

ол ог ія Ч ор но би ля

ч.

Ек

ез пе

и ем

за б

бл ро П

ау к

.-т

ем

и

ех

н.

пр об л

ні ль га За

Н

ик

зб

ер еж ен

рг ет

го ер

Ен

ці ди

ет

ра

ня

а

а ик не

ае йн

на ом

Ат

тр ек Ел

ер ге т

ен

не

рг ет

ик

а

кс ле

й ви

ое

Н

Н

аф

то

га

зо

Ву

гіл

ьн

ко мп

ап

ро м.

Результати моніторингу наукових досліджень в установах

Рис. 4. Розподіл публікацій за напрямами досліджень у п’ятирічки 2005—2010 та 2011— 2015 рр. Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

Рис. 5. Кількість публікацій на од­ну завершену тему в установах ВФТПЕ НАН України Джерело: побудовано за даними звітів наукових установ ВФТПЕ.

Згідно з даними рис. 3, такі напрями як 06. Енергозбереження та 05. Не­ тра­диційна енергетика можна визначити як найбільш пріоритетні, ос­кіль­ки обсяги їх фінансування навіть зросли на тлі загального різкого падіння. Напрями 03. Електроенергетика, 07. Регіональні та загальні проблеми енергетики, 08. Науково-технічне забезпечення енергетики, 09. Екологія та 10. Проблеми Чорнобиля зберегли свої позиції в системі пріоритетів — їх частки в обсязі фінансування практично не змінились. Водночас як в абсолютному, так і у відносному вимірі найбільших втрат зазнали напрями 01. Вугільна промисловість, 02. Нафтогазовий комплекс та 04. Атомна енергетика.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

67

Л.Г. Лобунець

Одним із основних параметрів, за якими оцінюється результативність наукових досліджень, є кількість публікацій. Розподіл публікацій за напрямами досліджень у розглянутому періоді наведено в табл. 4 та на рис. 4. Ця інформація дозволяє дослідити тенденції розвитку досліджень у визначених напрямах і виявити вплив деяких факторів на результативність досліджень. Наведені дані підтверджують високий ступінь залежності між обсягами фінансування, кількістю тем та кількістю публікацій в різних напрямах досліджень — коефіцієнти кореляції між цими екстенсивними показниками складають 92–95 %. Особ­ли­во чітко на це вказують дані щодо публікацій за напрямами 03. Електроенергетика та 08. Науково-тех­нічне забез­печення енергетики, кіль­кість яких зменшилась пропорційно скороченню тематики. Водночас напрями 05. Нетрадиційна енергетика, 06. Енергозбереження демонстрували зростання кількості публікацій завдяки збільшенню фінансування незважаючи на зменшення кількості тем. Слід відзначити, що показник ефективності досліджень — середня кількість публікацій на одну завершену тему, зберіг тенденцію до зростання, що переконливо ілюструє рис. 5. Таким чином, можна констатувати, що катастрофічне скорочення обсягів фінансування досліджень призвело до відповідного зменшення кількості наукових тем, що виконуються в установах ВФТПЕ НАН України, але поки що не вплинуло на ефективність досліджень за показником кількості наукових публікацій. Висновки. Наведена вище інформація підтверджує доцільність й результативність використовуваних методів моніторингу завершених робіт установ НАН України. Наявність розглянутих вище баз даних надає дослідникам інструментарій, необхідний для аналізу стану досліджень, забезпеченості їх фінансуванням, вивчення питань їх ефективності. Список літератури 1. Лобунець Л.Г. До питання систематизації результатів досліджень, отриманих в уста­ новах НАН України. Наука та наукознавство. 2007. № 4. С. 180—182.

2. Лобунець Л.Г. Деякі результати кількісної оцінки досліджень установ ВФТПЕ НАН України. Проблеми науки. 2011. № 3. С. 17—19.

3. Лобунець Л.Г. Результати моніторингу досліджень установ Відділення фізико-тех­ніч­ них проблем енергетики НАН України. Наука та наукознавство. 2013. № 4. С. 82—89. Одержано 19.12.2016

68

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Результати моніторингу наукових досліджень в установах Л.Г. Лобунец, научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: yurilobunets@yahoo.co.uk Результаты мониторинга научных исследований в учреждениях Отделения физико-технических проблем энергетики НАН Украины за 2010–2015 гг. Результаты мониторинга законченных научных исследований в учреждениях Отделения физико-технических проблем энергетики НАН Украины за 1995–2015 гг. приведены по 10 направлениям исследований в сравнении с предыдущими периодами по показателям тематики исследований, объема финансирования, количества публикаций. Источником данных для мониторинга являются отчеты научных учреждений Отделения. Основным заданием мониторинга является сбор и классификация информации, необходимой для выработки приемлемых критериев оценивания результатов исследований в учреждениях НАН Украины и проведения анализа их изменений в исследуемом периоде. Мониторинг показал, что сокращение финансирования исследований привело к уменьшению количества выполняемых научных тем, но пока что не повлияло на эффективность исследований по показателю количества научных публикаций. К л ю ч е в ы е с л о в а: мониторинг, Отделение физико-технических проблем энергетики НАН Украины, направление исследований, финансирование, публикации.

L.H. Lobunets , researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: yurilobunets@yahoo.co.uk R&D in Institutions of the Division for Physics and Technology Problems of Power Engineering of the NAS of Ukraine in 2010–2015: Results of Monitoring Results of monitoring of finished R&D in research institutions of the Division for Physics and Technology Problems of Power Engineering of the National Academy of Sciences (NAS) of Ukraine, covering 2010–2015, are given for 10 R&D fields in comparison with previous periods, by indicators of R&D themes, financing, publications. The sources of data from monitoring are reports of the research institutions incorporated in the above Division. The principal objective of the monitoring is collection and grouping of data required for elaborating the acceptable criteria for evaluating R&D results in institutions of the NAS of Ukrain, and analysis of their change in the period under study. The monitoring shows that although reduction in the R&D financing cut the number of R&D themes performed in the period under study, the R&D effectiveness measured by numbers of scientific publications so far remained unaffected.

K e y wo rd s: monitoring, the Division for Physics and Technology Problems of Power Engineering of the National Academy of Sciences of Ukraine, R&D field, financing, publications.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

69

Наука та освіта

УДК 001.378

Л.С. Лобанова, кандидат экономических наук, старший научный сотрудник e-mail: loblud@yahoo.com А.Ю. Удовенко, магистр (специальность менеджмент), e-mail: a.udovenko@stepscenter.org.ua

Украина 2016: современные тенденции интернационализации докторского образования Перед национальными системами докторского образования в разных странах стоят важные задания — повышение качества образования, подготовка научных кадров высшей квалификации, способных эффек­ тив­но работать в условиях глобального рынка труда, участие в гло­ бальных экономических связях, от решения которых в значительной сте­ пени зависит инновационность и конкурентоспособность нацио­нальных экономик. Интернационализация открывает перспек­тивы для усовершенствования и повышения качества подготовки научных кад­ров, способствует повышению доступности получения научных степеней, росту количества высококвалифицированных научных работников, развитию международного научно-технического сотрудничества. В статье пред­ ставлены результаты анализа интернационализации докторского обра­ зования в Украине в разных формах, выявлены их сов­ре­мен­ные тенден­ции. Сделан вывод, что адекватной стратегией интернационализации докторского образования в новых геополитических и социально-эконо­ми­ чес­ких условиях для Украины будет максимизация ее результатов в национальном контексте. К л ю ч е в ы е с л о в а: докторское образование, аспирантура, докторантура, инностранные инвестиции, международное сотрудничество, международные согла­ше­ ния, международные организации, индивидуальная мобильность, меж­ду­ народные образовательные программы, него­сударст­венные меж­ду­на­род­ ные университеты.

© Л.С. Лобанова, А.Ю. Удовенко, 2017

70

Сегодня все развитые страны вовлечены в мощное движение демократизации образовательных возможностей и образовательной экспансии, и активное развитие докторского образования стало рассматриваться как гарантия раз­ ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Украина 2016: современные тенденции интернационализации

вития национальной инновационной экономики и конкурентоспособности государства в новой глобальной экономике. Развитие международной ин­­теграции в сфере докторского образования и исследовательской деятельности уже стало стратегической моделью экономического роста для разви­ тых стран мира. Участие национальных систем докторского образования в системе гло­ баль­ных экономических связей становится одним из важнейших факторов, определяющих инновационность и конкурентоспособность националь­ных эко­но­мик. В этих условиях перед национальными системами докторского об­ра­зо­вания встала новая цель — подготовка научных кадров высшей квали­ фи­кации, способных эффективно работать в условиях глобального рынка труда. На рубеже веков ЮНЕСКО был разработан программный документ «Реформа и развитие высшего образования», в котором в тезисной форме изложены мировые тенденции и задачи предстоящего этапа развития выс­ше­ го образования. В документе среди «основных задач высшего образования в быстро меняющемся мире» выделены три главные направления развития, а именно: соответствие требованиям современности, качество и интернацио­ нализация. Качество определено как «многосторонняя концепция, охваты­ вающая все основные функции и виды деятельности применительно к высшему образованию», включающая наряду с экономическими социаль­ ные, познавательные и культурные аспекты образования. Проблема оценки качества образования существовала всегда, но лишь в последнее десятилетие наметился системный подход к ее решению. Ученые и практики, исходя из того, что качество образования может служить всеобъемлющей интегральной характеристикой образовательной деятельности и ее результатов, исследуют проблематику качества образования: выявляют факторы, обуславливающие его высокое качество, разрабатывают критерии оценки, изучают вопросы мониторинга и управления качеством образования и т. п., разрабатывают системы оценки качества образования. На европейском пространстве обеспечение сопоставимого качества образования посредством введения взаимопризнаваемых национальных систем оценки качества является одним из условий сближения европейских стран в формировании Единого европейского образовательного и научного пространства. Спустя двадцатилетие после принятия ЮНЕСКО Программного документа «Реформа и развитие высшего образования» мировой и европейский опыт реформирования систем докторского образования доказал, что при сохранении национального суверенитета в области подготовки научных кад­ров высшей квалификации и национального многообразия их органи­за­ционных систем интернационализация открывает перспективы для совершенствования и повышения качества их подготовки в разных странах, способствует повышению доступности получения ученых степеней, росту количества высо­ коквалифицированных научных кадров и развитию международного науч­ноISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

71

Л.С. Лобанова, А.Ю. Удовенко

технического сотрудничества. По данным Ассоциации европейских универ­ ситетов, доля докторантов-нерезидентов в различных европейских странах варьирует от 10 % до 40 % общего количества докторантов, что свидетельст­вует о достаточно высоком уровне интернационализации докторского обра­зования в Европе. Почти во всех новых странах-членах ЕС (Хорватия, Чешская республика, Эстония, Латвия, Литва и др.) доля докторантов-не­резидентов составляет около 10 %. В Великобритании, Швейцарии и Лихтенш­тейне — 40– 50 % [1]. В настоящее время наиболее привлекательными для молодых ученых являются США и Великобритания. Например, в 2012 году в университетах Великобритании менее 30 % докторантов были гражданами страны, остальные — французы (25 %), выходцы из Южной Африки (23 %), Канады (21 %), Австралии и США [2]. Украина выбрала европейские ценности для инновационного развития экономики. Уровень образования населения в Украине в целом высокий, однако проблемой остается активное развитие человеческого капитала и удержание местных талантов в стране. Международное научно-техническое сотрудничество может способствовать решению этой проблемы. От темпов интеграции в европейское образовательное и научное пространство в значительной мере зависит инновационное развитие украинской экономики и достойное место Украины в международном сообществе. Опыт развитых европейских стран свидетельствует, что интернационализация является ключевым приоритетом для докторского образования в европейских университетах и важным компонентом повышения его качества. В то же время международный опыт очень важен для профессионального развития соискателей ученых степеней независимо от их научной специализации и последующей модели карьерного роста. Поэтому тенденции европейской науч­ но-технической политики в области подготовки научных кадров высшей квалификации имеют реальное значение для Украины. Уровень интернационализации докторского образования различается по странам и зависит от многих факторов, среди которых детерминантным является научно-технологическая политика страны. Географическое положение и размер страны, язык обучения, традиции в образовательной системе также играют важную роль в обучении докторантов-иностранцев и могут иметь определенные последствия для многих из них. В развитых странах процессы интернационализации докторского обра­ зования развиваются в следующих формах: индивидуальная мобильность аспирантов, докторантов и профессорско-преподавательского состава в образовательных целях (организованная — в рамках различных государст­вен­ ных и международных программ, и спонтанная — в результате действия ры­ ночных механизмов на рынке образовательных и исследовательских услуг); мобильность образовательных программ и институциональная мобильность; формирование новых международных стандартов образователь­ных программ; интеграция в учебные программы международного измерения и 72

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Украина 2016: современные тенденции интернационализации

образовательные стандарты; институциональное партнерство — создание стратегических образовательных альянсов. Выделяют четыре стратегии интернационализации докторского образования, характеризующие политику разных стран в этой сфере: согла­со­ ванный подход (опирается на долгосрочные цели развития страны и реализуется путем предоставления стипендий, программ академических обменов и институциональных партнерств), главным принципом которого является международное сотрудничество, а не конкуренция; получение дохода; привлечение квалифицированной рабочей силы; стратегия расширения возможностей [3]. К сожалению, следует отметить, что вопреки тенденциям активного развития европейской науки в Украине, за годы независимости все показатели уровня развития ее научно-технического потенциала значительно ухудши­лись, поскольку научно-техническая деятельность не была в числе госу­дар­ственных приоритетов и не отвечала требованиям новой экономи­ ческой ситуации. Это привело к кризису украинской науки, что, безусловно, оказало сильное влияние на национальную систему докторского образования. На это указывают государственная статистика и результаты исследований, выполненных в ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины» [4]. И если реформам в докторском образовании, начало которым заложено в новом Законе Украины «О высшем образовании» (2014 г.), не будет оказана под­ держка со стороны правительства и заинтересованных сторон, то очень вероятно, что Украина останется на обочине научно-технического и инновационного прогресса. Сегодня весьма актуальным является выявление тенденций в интернационализации докторского образования и выбор наиболее эффективных (с точки зрения экономических и организационных возможностей государства) форм и методов интеграции украинской системы докторского образования в Европейское образовательное и научное пространство. Поэтому цель данного исследования — выявить основные тенденции интернационализации подготовки научных и научно-педагогических кадров высшей квалификации в Украине в разных формах международного научно-технического сотрудничества, которые в определенной мере характеризуют научно-техни­­­­ ческую политику Украины в этой сфере. В годы становления независимой Украины важную роль в процессе интернационализации научной деятельности сыграли иностранные инвестиции на выполнение научных и научно-технических работ (табл. 1). Как свидетельствуют данные табл. 1, иностранные инвестиции на вы­ пол­нение научных и научно-технических работ активизировались в период 1997–2010 годов. Динамика объема иностранных инвестиций в общих затратах на выполнение научных и научно-технических работ (по доле участия, а также по объему затрат в долларовом эквиваленте для исключения ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

73

Л.С. Лобанова, А.Ю. Удовенко

влияния инфляции) не всегда была равномерной из-за кризисных явлений в экономике, но до 2010 года постоянно возрастала. К 2013 году темпы роста объема иностранных инвестиций в научно-техническую сферу Украины значительно замедлились, а в 2014 и 2015 годах резко уменьшился их объем. В 2015 году он составил 92,7 млн долл. и был наименьшим за все годы независимости Украины. Безусловно, на это повлияла военная и политическая обстановка в стране, что, естественно, негативно сказалось на выполнении совместных научных и научно-технических работ, повышении научной квалификации, участии в научных международных программах и конференциях, семинарах, стажировках и пр. Их количественные показатели хотя и уменьшились по сравнению с 2013 годом, однако пока еще остаются значимым фактором для осуществления международной научной деятельности. Динамика международного сотрудничества научных организаций Украи­ ны была в основном положительной за исключением послекризисного 2010 года (табл. 2). До 2013 года высокими темпами росли численность ученых, выезжавших работать за рубеж по контракту, и количество прове­ денных украинскими научными организациями международных конфе­ рен­ций. Усилия отечественных научных работников достойно оценивались меж­ Таблица 1. Динамика иностранных инвестиций на выполнение научных и научно-технических работ Показатель

1997

2000

2008

2009

2010

2013

2014

2015

Доля иностранных инвестиций в общих затратах на выполнение научных и научнотехнических работ, %*

2,5

23,3

15,6

22,3

25,7

21,6

19,8

18,2

Объем иностранных инвестиций на выполнение научных и научнотехнических работ (в текущих ценах), млн грн *

273,8

273,8

1258,0

1743,4

2315,9

2411,5

2043,0

2224,9

млн долл. США **

150,44 150,44 163,38

218,47

290,94

301,81

129,63

92,70

7,99

1 5,76

24,0

Валютный курс грн/долл. США

1,82

5,44

7,70

7,98

7,96

Источники: составлено авторами по: * данным статистических сборников «Научная и ин­ новационная деятельность в Украине» Госстата Украины за 2008, 2010, 2014 годы и док­ ла­да «Научная и научно-техническая деятельность в 2015 году» Госстата Украины [11]; ** данным НБУ на 31.12 текущего года.

74

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Украина 2016: современные тенденции интернационализации

дуна­родными фондами. В 2014 Таблица 2. Динамика международного и 2015 гг. наметилась тенден- сотрудничества научных организаций Украины ция к снижению показателей Количество Количество Количество международного сотрудничесотрудников, проведенгрантов, ства научных организаций Ук­ Годы которые рабо­ ных между- полученных тали за рубежом народных от междунараины, представленных в табл. 2. по конт­рак­ту, конферен- родных фонВажную роль в реализации чел. ций, ед. дов, ед. государственной международ2000 565 1031 1138 ной политики в сфере подго2008 7491 2391 1592 товки и аттестации научных и 2009 6452 2344 1745 научно-педагогических кадров 2010 5965 2201 1723 всегда играла Высшая аттеста2013 6652 2619 2147 2014 3922 2023 1885 ционная комиссия Украины (в 2015 3643 2300 1882 начале 2011 г. реорганизована в Департамент аттестации кадров Министерства образова- Источники: составлено авторами по данным ста­ тис­тических сборников «Научная и иннова­­­ци­онния и науки, молодежи и спор- ­­­ная деятельность в Украине» Госстата Ук­раи­ны та (МОНМС) Украины, а в за 1998, 2008, 2010, 2014 годы и доклада «Научная 2014 г. — в Департамент аттес- и научно-техническая деятель­ность в 2015 году» тации кадров Министерства Госстата Украины в 2015 г. [11]. образования и науки (МОН) Украины). Основными ее функ­циями в сфере международной деятельности были: организация между­народных соглашений о сотрудничестве в области аттестации и взаимного признания документов об ученых степенях и научных званиях; присуждение ученых степеней и присвоение ученых званий гражданам других государств; признание иностранных документов об ученых степенях и ученых званиях. Так, по данным ВАК Украины, по состоянию на 2009 г. 81 государство мира признавало дипломы об ученых степенях, выданных ВАК Украины, было подписано 30 межправительственных соглашений по вопросам сотрудничества в области аттестации научных и научно-педаго­гических кадров высшей квалификации и признания документов об ученых степенях [5]. Согласно данным МОН Украины, в 2016 году в Украине действовали 23 межправительственных соглашения о взаимном признании документов об образовании и ученых ступенях, среди них: 10 — соглашения со странами на постсоветском пространстве (Азербайджан, Беларусь, Армения, Грузия, Казахстан, Молдова, РФ, Туркмения, Узбекистан), 7 — со странами Европейс­ кого Союза (Болгария, Эстония, Польша, Румыния, Словакия, Венгрия, Франция), 3 — со странами Азии (Китай, Монголия, Вьетнам), 2 — с африканскими странами (Экваториальная Гвинея, Ливия) и одно — со странами Южной Америки (Перу) [6]. В настоящее время действуют 12 соглашений между МОН Украины и профильными министерствами других стран. Такие соглашения заключены с Кубой, с 3 странами на постсоветском пространISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

75

Л.С. Лобанова, А.Ю. Удовенко

стве (РФ, Таджикистан, Туркмения), 3 странами ЕС (Польша, Сербия, Чехия), 3 африканскими странами (Гвинея, Египет, Иордания) и двумя азиатскими странами (Китай, Турция) [7]. Как видно, за последние семь лет количество действующих межправительственных соглашений в сфере образования и науки резко уменьшилось. Вероятно, это связано с организационными изменениями в системе управления подготовкой и аттестацией научных кадров высшей квалификации в Украине. Нужно полагать, что в современных условиях эта важная работа будет активно продолжаться. По состоянию на 2016 год Украина сотрудничает с восемью между­на­ род­ными организациями, в образовательных и научных проектах которых заняты украинские ученые. С 1954 года Украина является членом Организации Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры (ЮНЕСКО). Реализует проект «Ассоциированные школы ЮНЕСКО в Украи­ не» и имплементирует Программу Развития ООН (ПРООН), включая цель «обеспечение качественного образования на протяжении жизни». С Советом Европы подписан Меморандум о взаимопонимании между Прави­тельством Украины и ОЭСР по углублению сотрудничества и выполняется проект «Честность в образовании». Сотрудничество Украины с Немецкой службой академических обменов (DAAD) продолжается на протяжении 15 лет, что обеспечивает мобильность аспирантов и докторантов, возможность пройти научную стажировку и повысить квалификацию в Германии. DAAD реализует целый ряд программ в Украине, среди которых 1–10-месячные стипендии для проведения науч­ ных исследований аспирантами и докторантами в Германии, программа под­ держки межвузовского партнерства между немецкими и украинскими вузами, а также Master Plus Programme, которая ориентирована на тех, кто по­лучил образование в Украине и желает получить докторскую степень (кан­дидата наук) на протяжении 6 семестров (на условиях самофинансирования соискателем пребывания и проживания в Германии). Подписаны Соглашение между правительствами Украины и США о реализации программы «Корпус мира США в Украине», Меморандум о сотрудничестве в сфере преподавания английского языка, экономического и экологического образования между МОН Украины и Корпусом мира США в Украине. Также подписаны меморандумы о сотрудничестве МОН Украины с Британским советом, Центром информации и документации НАТО и European Training Foundation (г. Турин, Италия) [7]. Для выяснения практического использования возможностей, предос­ тавленных указанными выше международными соглашениями, воспользуемся данными отчетов главных распорядителей средств государственного бюджета о выполнении паспортов бюджетных программ на примере МОН Украины. Напомним, что с целью реализации концепции применения программно-целевого метода в бюджетном процессе, утвержденной распоряжением Кабинета Мнистров Украины от 14 сентября 2002 года № 538-р, 76

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Украина 2016: современные тенденции интернационализации

было принято постановление о том, что главные распорядители средств государственного бюджета должны представлять годовые отчеты о выпол­ не­нии паспортов бюджетных программ. До 2006 года контроль от имени Верховного Совета Украины за использованием бюджетных средств осуществляла Счетная палата Украины. В годовом отчете о выполнении паспортов бюджетных программ МОН Украины за 2007 год в разделе «Выполнение обязательств Украины в сфере международного научно-технического сотрудничества» указано, что количество стран, с научными сотрудниками которых выполнялись между­ народные научно-исследовательские проекты в подведомственных вузах (среди них, безусловно, были соискатели ученых степеней) в соответствии с международными соглашениями, составляло 15, количество между­на­род­ ных организаций, в рамках которых осуществлялось сотрудничество согласно международным соглашениям, — 4. В соответствии с приказами МОН Украи­­ны, в рамках бюджетной программы было выполнено 265 между­на­ родных научно-исследовательских проектов; ученые из украинских вузов приняли участие в 15 конференциях, проведенных в рамках совместных меж­ дуна­родных научно-исследовательских проектов. При этом средняя стои­­ мость одного международного научно-исследовательского проекта состав­ ляла 30 тыс. грн (5940 долл. по курсу НБУ за 2007 год) [8]. В аналогичном разделе Годового отчета МОН Украины о выполнении паспортов бюджетных программ за 2010 г. содержится следующая информация. Количество стран, с научными сотрудниками которых выполнялись совместные проекты согласно международным соглашениям, составляло 15, а количество международных организаций, в рамках которых сотрудничали украинские ученые, — 6. Выполнено 2 договора по программам научно­технического сотрудничества с международными организациями и фондами и 79 договоров по двусторонним межминистерским международным программам. При этом средняя стоимость одного договора по программам научно-технического сотрудничества с международными организациями и фондами составляда 284,5 тыс. грн (36 тыс. долл.), а по двусторонним межми­ нистерским международным программам — 26,4 тыс. грн (3,3 тыс. долл.) [9]. Спустя пять лет в годовом отчете МОН Украины о выполнении паспортов бюджетных программ за 2015 год в том же разделе записано, что с учеными из 10 стран выполнялись совместные проекты согласно между­ народным соглашениям, с четырьмя международными организациями в рам­ках международных соглашений сотрудничали украинские ученые под­ ведомственных МОН Ук­раины структур. Было выполнено 20 научно-тех­ нических проектов по программам научно-технического сотрудничества с международными организациями и фондами, а также 66 научно-техни­чес­ ких проектов по двухсторонним межминистерским программам. Проведено 50 международных конференций. Средняя стоимость одного научно-техни­ ческого проекта по до­говору с международными организациями и фондами ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

77

Л.С. Лобанова, А.Ю. Удовенко

составила 185,8 тыс. грн (7012 долл.), а по договору в рамках двухсторонних межминистерских программ — 27,1 тыс. грн (1022 долл.) [10]. Таким образом, сравнение приведенных выше количественных показателей международного сотрудничества вузов и научных организаций, под­ве­ домственных МОН Украины, указывает на стойкую тенденцию снижения показателя выполненных международных научно-технических проектов (хотя нужно отметить активизацию сотрудничества с международными организациями и фондам) и значительный рост количества проведенных международных конференций. Это вполне объяснимо, так как особенно в последние годы резко снизились иностранные инвестиции на выполнение научных и научно-технических работ в Украине (табл. 1). Что касается пока­ зателя «количества проведенных международных конференций», то в большинстве случаев участие в них для украинских ученых стало платным (зачас­тую за счет личных средств) и приносит определенный доход их организаторам. Нужно полагать, что такие же тенденции в сфере международного научно-технического сотрудничества характерны и для других секторов науки Украины — академического и отраслевого. Начало индивидуальной мобильности аспирантов и докторантов в образовательных целях относится к периоду становления независимости в Украине, когда Кабинетом Министров Украины было принято Постановле­ ние № 731 от 15 сентября 1993 года. Согласно Постановлению, в соответст­ вии с международными соглашениями с рядом стран иностранным гражданам на основании решений Президиума Высшей аттестационной комиссии (ВАК) Украины начали выдавать дипломы доктора и кандидата наук, а также дипломы доктора философии. К сожалению, в начальный период становления национальной системы подготовки научных и научно-педагогических кадров высшей квалификации, а именно до 2010 года, государственная статистика не вела систематический учет данных о количестве обучающихся в Украине аспирантов и докторантов из зарубежных стран. Но по информации ВАК Украины известно, что на протяжении 2009 года трем иностранным гражданам были присуждены степени доктора наук, 93 иностранным гражданам — степени кандидата наук, из них 87 человек получили диплом доктора философии. Это составило 1,3 % от общего количества решений о присуждении ученых степеней в 2009 году. В числе иностранных граждан большинство составляли граждане Российской Федерации (57,3 %), были также граждане Казахстана, Молдовы, Узбекистана, Польши, Германии, Франции и США. Большинство из них защитили диссертации в технических (29 %), медицинских (26 %) и экономических (10,4 %) науках [5]. По данным Аттестационной коллегии МОНМС Украины (по состоянию на февраль 2012 года), девяти иностранным гражданам, защитившим диссертации в 2011году в Украине, были присуждены ученые степени кандидата наук и доктора философии. Это были граждане Республики Ирак, Хашимитского Королевства Иордании, Федеративной Республики Нигерия, 78

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Украина 2016: современные тенденции интернационализации

Сирийской Арабской Республики, Палестины и Республики Маврикий. Очевидно, что география аспирантов, которые прибыли в Украину для полу­ чения ученой степени, за два года резко изменилась, сместившись в сторону стран Ближнего Востока и Африки. Данные об аспирантах из зарубежных стран, обучающихся в Украине, представлены в табл. 3. Как свидетельствуют данные табл. 3, в период 2010–2015 гг. наблюдалась тенденция постоянного некоторого роста ежегодной общей численности аспирантов из зарубежных стран, обучающихся в Украине, однако темпы роста были незначительные и постоянно снижались (с 3 % в 2010 г. до 0,5 % в 2015 г). Наблюдалась также тенденция роста численности принятых аспирантов, но темпы роста в разные годы не всегда были положительными. Наибольшие темпы роста числа поступивших аспирантов из зарубежных стран были в 2013 и 2014 годах (4,6 и 5,2 % соответственно). Затем они были отрицательными. На наш взгляд, это объясняется нестабильным политическим и эконо­ ми­ческим положением в Украине и военными действиями на востоке страны. Больше всего аспирантов обучалось в наиболее развитых в научнотехническом плане областях Украины, где расположено наибольшое количество организаций, имеющих аспирантуру. Так, в 2015 году в г. Киеве обучалось 40 % всех аспирантов из зарубежных стран, в Харьковской области — 23 %, Таблица 3. Численность аспирантов из зарубежных стран, обучающихся в Украине Показатель Численность аспирантов из зарубежных стран всего принято фактически выпущено в том числе: на основании межгосударственных договоров всего принято фактически выпущено на основании государственных программ всего принято фактически выпущено на коммерческой основе всего принято фактически выпущено

2010

2011

2012

2013

2014

2015

611 238 169

629 244 179

642 240 166

646 251 183

650 264 149

653 262 152

13 3 8

13 5 3

14 6 4

13 3 2

12 4 2

8 2 4

— — —

— — —

— — —

— — —

— — —

1 1 —

598 235 161

616 239 176

628 234 162

633 248 182

638 260 147

644 259 148

Источники: составлено авторами по данным статистических бюллетеней «Подготовка научных кадров» Госстата Украины за 2011–2016 гг. [11].

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

79

Л.С. Лобанова, А.Ю. Удовенко

Одесской области — 16 %. Подготовка аспирантов из зарубежных стран активно осуществлялась в технических (26 %), педагогических (17 %), медицинских (11,5 %) и экономических (9,5 %) науках. В последние годы доля аспирантов из зарубежных стран в общей численности аспирантов в Украине (без учета временно оккупированных территорий АРК, Севастополя и части зоны проведения антитеррористической операции) составляла 2,3 % [11]. Безусловно, это намного ниже доли аспирантов-нерезидентов в большинстве европейских стран. Например, в Великобритании, Швейцарии и Лихтенштейне доля аспирантов-нерезидентов наибольшая и составляет более 40 %. Почти во всех новых странах-членах ЕС доля аспирантов-нерези­ден­ тов составляет примерно 10 %. Но не все они защищают диссертации сразу после окончания аспирантуры. В европейских странах среди ас­пи­рантовнерезидентов, имеющих государственную финансовую поддерж­ку, примерно 80 % в заданный срок выходят на защиту диссертации, а среди тех, кто не имеет такой поддержки, — в среднем примерно половина [3]. Соответствующий показатель в Украине значительно меньше. Например, в Украине в 2011 году были присуждены ученые степени только 5% аспирантов из за­ рубежных стран. Можно предположить, что это практически те, кто закон­ чил обучение в 2011 году, имел финансовую поддержку на основании меж­ дународных договоров или обучался на коммерческой основе (см. табл. 3). Это гораздо меньший показатель, чем в европейских странах. Как видно из табл. 3, доля аспирантов из зарубежных стран, обучающих­ся в Украине при поддержке межгосударственных договоров, в период 2010– 2014 гг. составляла примерно 2 % от их общего количества, а в 2015 г. снизилась до 1 %. Это вполне понятно с учетом резкого снижения объема иностранных инвестиций на выполнение научных и научно-технических работ в Украине (см. табл. 1) и обострения агрессии со стороны России на востоке страны. По данным Национальной академии наук (НАН) Украины, в период 2010–2015 гг. в Украине осуществлялось финансирование 14 государствен­ ных программ, выполнение которых требовало научного обеспечения, из них 3 — экологические, 3 — экономические, 1 — научно-техническая («Антарктика») и 7 — социальные [12]. Но только в 2015 году за счет государст­ венных программ был принят лишь один аспирант-иностранец. Очевидно, что в этот период 98 % аспирантов из зарубежных стран обучались на коммерческой основе (см. табл. 3). Следовательно, можно сделать вывод, что Украина, декларируя переход на инновационную модель экономики, пока в недостаточной степени реализует стратегию согласованного подхода к интернационализации докторского образования, а именно использование средств программ международного сотрудничества и национальных государственных программ для обучения аспирантов из зарубежных стран, но при этом активно реализует стратегию получения дохода от их обучения. Понятно, что такая стратегия объясняется текущим экономическим положением Украины.

80

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Украина 2016: современные тенденции интернационализации

В Украине до сих пор отсутствует общегосударственный ежегодный статистический учет количества аспирантов и докторантов — граждан Ук­ раины, обучающих за рубежом. Такая информация особенно важна сейчас, когда перед Украиной стоит задача повышения потенциала научных кадров для развития инновационной экономики путем создания условий для воз­ вращения на родину украинских граждан, которые получили ученые степени и приобрели достойный опыт научной работы в высокорейтинговых университетах и научных организациях развитых стран, а также организации активного сотрудничества с украинской научной диаспорой. Демократизация общественной жизни и становление рыночной эконо­ мики обусловили возникновение негосударственных международных выс­ ших учебных заведений, которые в первые годы независимости Украины стали лидерами в области международного сотрудничества среди украинских вузов. В 2012 году в системе высшего образования Украины в разных регионах страны функционировали аккредитированные МОНМС Украины 19 негосударственных международных университетов и их филиалов. Все они были созданы на основе частной или коллективной формы собственности. Из них 13 осуществляли подготовку научных и научно-педагогических кадров высшей квалификации, в том числе 6 имели аспирантуру и докторантуру. Это Открытый международный университет развития человека «Украина» (при НТУУ «КПИ»), ЧВУЗ «Киевский международный университет», ЧВУЗ «Международный университет финансов» (при НТУУ «КПИ»), Международный гуманитарный университет (г. Одесса), Международный научно-учебный центр информационных технологий и систем (г. Киев) и ЧВУЗ «Международный институт бизнеса и права» (г. Херсон). Аспирантура была в 7 университетах. Это Европейский университет (г. Киев), Киевский университет «Восточный мир», ЗАО «Международный научно-технический университет имени ак. Ю. Бугая» (г. Киев), ЧВУЗ «Международный Христианский университет» (г. Киев), Международный экономико-гумани­тар­ ный университет имени ак. С. Демьянчука (г. Ровно), ЧВУЗ «Международный Славянский университет» (г. Харьков), Восточноевропейский университет менеджмента и экономики (г. Черкассы). Приоритетными заданиями этих университетов является постоянное совершенствование программ подготовки аспирантов и докторантов в соответствии с международными стандар­ тами, интеграция в мировое научное и образовательное пространство [3]. К сожалению, с тех пор ситуация изменилась в худшую сторону. По информации МОН Украины, в 2015/2016 учебном году (по состоянию на сентябрь 2016 года) в Украине аккредитированы только 11 негосударственных международных университетов [13]. В 6 из них функционируют аспирантура и докторантура. Это ЧВУЗ «Киевский международный университет», ЧВУЗ «Международный университет бизнеса и права», ЧВУЗ «Львовский университет бизнеса и права», Открытый международный университет развития человека «Украина» (при НТУУ «КПИ»), ЧВУЗ «Днепропетровский ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

81

Л.С. Лобанова, А.Ю. Удовенко

университет имени Альфреда Нобеля» и ЧВУЗ «Европейский университет». В 3 университетах работают аспирантуры. Это ЧВУЗ «Восточноевропейский университет экономики и менеджмента» (в форме общества с ограниченной ответственностью), ЧВУЗ «Международный экономико-гуманитар­ный университет имени академика Степана Демьянчука», ЧВУЗ «Между­на­род­ ный университет финансов». О причинах сокращения количества междуна­ родных университетов, а также функционирующих в них аспирантур и докторантур, официальной информации нет. Международные образовательные программы (программы получения двойного диплома) реализуют многие украинские вузы, как столичные, так и региональные. Но в большинстве они рассчитаны на магистров опреде­лен­ ных специальностей. Для аспирантов таких программ крайне недостаточно. Например, Национальный технический университет Украины «Киевс­ кий политехнический университет» (ныне им. Игоря Сикорского)пред­лагает программу получения двойного диплома с Корейским инсти­­тутом науки и технологии (Южная Корея) для аспирантов институтов прикладного системного анализа (ИПСА), энерго­сбе­ре­жения и энерго­менеджмента, хи­ ми­ко-технологического и приборостроительного факультетов, а также факультетов электроники, информатики и вычислительной техники (ФИВТ), энер­готехники и автоматики, биотехнологий. В Национальном университете «Киево-Могилянская академия» для аспирантов социальных и гума­ нитарных специальностей есть полугодовая программа обмена с Университетом Торонто (Канада) [14]. Вероятно, подобные про­граммы для аспирантов есть и в других вузах, но этот вопрос требует дальней­шего специального исследования. Таким образом, с учетом вышесказанного можно с уверенностью ут­верж­ дать, что в последние годы в Украине ярко проявились негативные тенденции в решении проблем интернационализации докторского образования. В связи с этим очень важно определить и сформулировать национальную политику интернационализации интеллектуальных ресурсов. Однако здесь есть ряд проблем, препятствующих успешной интеграции украинского научного сообщества в мировое научное пространство. Это отсутствие системного подхода к международной интеграции и сотрудничеству в сфере научно-технической деятельности, отсутствие национальных научных фондов разной формы собственности для оказания финансовой поддержки соискателям ученых степеней, недостаточный уровень информированности украинских ученых о международных научных фондах и международных программах научных исследований, недостаточный уровень их доступности для украинских ученых, низкая эффективность и координация привлечения и использования внешней финансовой помощи в стране, отсутствие понятной и признаваемой международным научным сообществом системы оценки качества докторского образования и другие. Понятно, что все эти проблемы не могут быть решены одновременно.

82

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Украина 2016: современные тенденции интернационализации

Становление в Украине инновационной экономики требует обеспечения ее высококвалифицированным человеческим капиталом. Для ее развития необходимы исследователи высокой квалификации, способные найти возможности для применения своих знаний и реализации результатов своих исследований. Поэтому традиционная модель организации подготовки и аттестации научных кадров высокой квалификации должна претерпеть серьезные изменения. Основы ее модернизации заложены в новом Законе Украины «О высшем образовании» и ряде принятых уже сопровождающих его документах. Но до сих пор не приняты документы о трансформации организациионных структур докторского образования, критериях и методах оценки его качества, освоении новой культуры научного руководства, расширении карьерных перспектив для обладателей ученых степеней как внутри, так и за пределами академической и образовательной сферы, организации процессов присуждения ученых степеней и присвоения ученых званий. На наш взгляд, при их организации необходимо использовать практический опыт европейских стран и отказаться от создания многочисленных экспертных и специализированных ученых советов, члены которых зачастую не причастны ни к предмету, ни к объекту исследования представленных к защите диссертаций. Система докторского образования в Украине должна активно двигаться по пути интернационализации и открытости международному научному сообществу. Сегодня важной задачей научно-технической политики Украины является проведение решительных реформ в системе докторского образования, отвечающих требованиям инновационного развития экономики в новых геополитических и социально-экономических условиях, которые должны получить максимальную поддержку правительства. Идеальной стратегией интернационализации (во всех ее формах) докторского образования для Украины будет максимизация ее результатов в национальном контексте. Нельзя подвергаться соблазну полностью копировать успешные модели интернационализации докторского образования развитых европейских стран, поскольку в силу традиций и социальных причин они могут быть неприемлемы в украинском социуме. Поэтому в сложных экономических условиях, в которых оказались украинская наука и образование в последние годы, очень важной задачей является нахожение рационального баланса между различными формами интернационализации, которые Украина сейчас способна реализовать. Нельзя допустить превращения Украины в экс­ пор­тера интеллектуальных ресурсов. Нужно предовращать «утечку мозгов» и поощрять «циркуляцию мозгов».

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

83

Л.С. Лобанова, А.Ю. Удовенко СПисок литературЫ 1. Лобанова Л.С. Системы подготовки научных кадров в европейских странах и Украине: сравнительный анализ в контексте формирования Единого европейского образовательного и научного пространства. К.: ДП «Информационно-аналитическое агентство», 2010. 100 с.

2. Максимцев И.А., Чиркова А.В. Тенденции развития докторского образования в европейских университетах. Российское предпринимательство. 2012. № 2 (200). С. 47—54.

3. Лобанова Л.С. Интернационализация подготовки научных кадров в Украине: вы­ зовы современности, проблемы и стратегия развития. Наука та наукознавство. 2012. № 3. С. 148—162.

4. Малицкий Б., Попович А. Украинская наука: куда ведет политика «урезания». Зеркало недели. 2016. № 36 (8 окт.).

5. Материалы ХI Конференции Международной ассоциации государственных органов аттестации. Киев, 22—23 июня 2010 г. ВАК Украины.

6. Межгосударственные соглашения о взаимном признании документов об образовании и ученых степенях. URL: http://library.sumdu.edu.ua/ugoda/1/1_1/doc 7. Соглашения в сфере образования и науки. URL: http: mon.gov.ua/activity/ 8. Годовой отчет о выполнении паспортов бюджетных программ за 2007 год МОН Украины. URL: www.old.mon.gov.ua/images/zvtn/budzh_2007.doc 9. Годовой отчет о выполнении паспортов бюджетных программ за 2010 год МОН Украины. URL: www.old.mon.gov.ua/imeges/budget/vik_derzh/zv-2010/doc 10. Годовой отчет о выполнении паспортов бюджетных программ за 2015 год МОН Украины. URL: www.mon.gov.ua/content/новини/2016/03/10/vikonannya-pasportiv2015.pdf 11. Статистический бюллетень «Подготовка научных кадров». Госстат Украины. 2011– 2016. URL: www. ukrstat.gov.ua 12. Национальная академия наук. URL: www.nas.gov.ua 13. Перечень высших учебных заведений Украины негосударственной формы собственности. URL: http // intered.com.ua/Media/Default/ 14. Новости Украины. URL: www.segodnya.ua/education/ Получено 24.01.2017 Л.С. Лобанова, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, e-mail: loblud@yahoo.com А.Ю. Удовенко, магістр (спеціальність менеджмент), e-mail: a.udovenko@stepscenter.org.ua Україна 2016: сучасні тенденції інтернаціоналізації докторської освіти Перед національними системами докторської освіти різних країн стоять важливі завдання — підвищення якості освіти, підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації, здатних ефективно працювати в умовах глобального ринку праці, участь у глобальних еконо­міч­ них зв’язках, від вирішення яких значною мірою залежить інноваційність та конкуренто­ спроможність національних економік. Інтернаціоналізація відкриває перспективи для вдосконалення і підвищення якості підготовки наукових кадрів, сприяє підвищенню доступності отримання вчених ступенів, зростанню кількості висококваліфікованих нау­ков­ців, розвитку міжнародного науково-технічного співробіт­ництва. У статті представлено результати аналізу інтернаціоналізації докторського освіти в Україні в різних

84

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Украина 2016: современные тенденции интернационализации формах, виявлено їх сучасні тенденції. Зроблено висновок, що адекватною стратегією інтернаціоналізації докторської освіти в нових геополітичних і соціально-економічних умовах для України буде максимізація її результатів в національному контексті. Ключові слова: докторська освіта, аспірантура, докторантура, іноземні інвестиції, між­ народне співробітництво, індивідуальна мобільність, міжнародні освітні програми, недер­­ жавні міжнародні університети.

L.S. Lobanova, PhD (Economics), senior resercher, e-mail: loblud@yahoo.com А.Yu. Udovenko, master (specialty management), e-mail: a.udovenko@stepscenter.org.ua Ukraine 2016: Modern Tendencies in Internationalization of Doctoral Education Important challenges faced by national systems of doctoral education in different countries are improving the education quality and training of highly qualified research personnel able to work effectively at the global labor market, participation in global economic relations, which solutions have strong effects for innovative capacities and competitiveness of national economies.

Internationalization opens up prospects for improving and enhancing the quality of research training, simplifies access to obtaining academic degrees, increase the number of highly qua­ lified scientists, and expands international scientific and technological cooperation. The article presents an analysis of internationalization of doctoral education in various forms in Ukraine, with showing their current trends. It is concluded that the adequate strategy for internationali­ zation of doctoral education in the new geo-political and socio-economic conditions for Ukraine will be maximization of its results in the national context.

K e y wo rd s: doctoral education, post-graduate course, doctoral course, foreign investment, inter­ national cooperation, individual mobility, international training programs, private international uni­versities.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

85

Зарубіжна наука. Міжнародне науково-технічне співробітництво

Югослав РАЙКОВИЧ — науковед, историк и социолог науки Среди многочисленных зару­ бежных ученых, с которыми сотрудничал Г.М. Добров, его соратники и ученики по киевской школе науковедения, особое место занимает сербс­ кий ученый Югослав Райкович. Те, кто знал Ю. Райковича, помнят его талантливым спе­ циалистом в области науковедения, истории и социологии науки, коммуникабельным и добрым в человеческих от­ Югослав Райкович но­шениях, независимым в науч­ ­ных дискуссиях, ответственным за свои дела и поступки. Ю. Райкович в 1969 году прочитал книгу Г.М. Доброва «Наука о науке», увлекся идеями, изложенными в этой монографии, и решил перевести ее на сербский язык, чтобы ученые Югославии могли познакомиться с новым научным направлением — науковедением. Ю. Райкович обратился к Г.М. Доброву с предложением перевести его книгу на сербский язык. Г.М. Добров принял предложение, и между ними завязалась переписка. Хорошее знание русского языка и увлеченность тематикой монографии позволили сделать эту работу очень быстро и качественно. Книга «Наука о науке» (1966 г. издания) на сербском языке вышла в 1969 году с предисловием Г.М. Доброва и Ю. Райковича. Совместная работа подружила этих близких по духу ученых. Югослав в 1970 году впервые приехал по приглаше86

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

зарубіжна наука. міжнародне науково-технічне співробітництво

нию Г.М. Доброва на киевский международный симпозиум и с тех пор стал постоянным участником этих научных форумов. Научные интересы Ю. Райковича были связаны с науковедческой тематикой, которая, в частнос­ти, включает вопросы социологии и философии науки, проб­лемы организации научной деятельности. Науковедческие исследования он старался популяризировать и развивать в Югославии: всячески поддерживал между­народные контак­ты с учеными, при­гла­шая их читать лекции в Белградском университете. Ю. Райкович был меценатом, ока­зы­вал поддержку ученым из России, Ук­ раи­ны, Беларуси, Молдовы и др. стран в посещении международных конференций, симпозиумов, семинаров в Югославии. И ук­ра­инские, и сербские кол­леги Ю. Райковича, сохраняют о нем светлую память и добрые чувства о Ю. Райко­ви­ че, а журнал «Наука и науковедение» публикует воспоминания некоторых из них. О некоторых важных эпизодах из жизни Югослава Райковича нужно сказать, чтобы понять личность этого очень интересного, замечательного человека. Уже во время Второй мировой войны Югослав — мальчик, которому только что пошел десятый год жизни, — стал партизанским раз­ ведчиком-наблюдателем. Он жил со своей семьей на юге Сербии, которая находилась под болгарской оккупацией. Его задача состояла в том, чтобы наблюдать за болгарскими оккупационными войсками, следить за движением в болгарском военном лагере. Возможно, эта ранняя деятельность оказала решающее влияние на его с юности «левую» политическую ориентацию. У него сформировалось представление о жизни, в котором социальная справедливость играет важную роль. Став взрос­лым человеком с собственным доходом, Югослав свои ранние социаль­ные взгляды превратил в конкретные действия филантропа, помогавшего тем, кто попадал в беду, а он мог им помочь. Это он делал и личной активностью, и за счет собственных материальных средств, помогая социально незащи­щен­ным людям бороться за свое «место под солнцем». После окончания средней школы он уехал в Белград, где поступил в Белградский университет на факультет философии. Он был студентом известного в Белграде профессора Богдана Шешича. После окончания университета Югослав решил продолжить обучение и сделать научную карьеру. Он уехал во Францию, где изучал социологию труда у Жоржа Фридмана в Парижском университете. Тогда это была «молодая» научная отрасль, Ж. Фридман был марксистом и поэтому, вероятно, был рад принять студентов из социалистических стран, которых в то время было не так много. В конце пятидесятых годов прошлого века (или в начале шестидесятых годов) парижане еще не испытали сильную волну экономической иммиграции, которая затем последует, они радушно относились к незнакомцам и были счастливы помочь им найти свой путь в новом мире. Югослав имел возможность встречаться с писателями-интеллектуалами, в частности с Ж.-П. Сартром и А. Камю, которые общались со студентами знатоками их ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

87

зарубіжна наука. міжнародне науково-технічне співробітництво

литературы. Югослав с удовольствием вспоминал о своих парижских днях, встречах и лекциях известных учителей — Ж. Фридмана, Р. Aрона, Л. Аль­ тюссера и многих других. Позже, уже как проректор Белградского университета, Югослав принимал многих из этих знаменитых французов в своем доме, когда они посещали Белград. Какова была причина того, что Югослав не продолжил учебу в Париже, трудно точно сказать, но вполне вероятно, что в то время он завел семью. Он вернулся в Белград. Его трудовая жизнь была связана с Белградским университетом, где он решал задачи, связанные с развитием науки и международных связей. Но он никогда не прекращал саморазвития — имел несколько профессиональных поездок за рубеж, был в Польше, где специализировался в социологии науки. В этой области он немало сделал, особенно находясь в России, где работал много лет в Ленинграде (сейчас Санкт-Петербург). Работая в Белградском университете, отвечая за вопросы, связанные с развитием науки, он содействовал развитию сербской науки. Имея теоретические знания в социологии труда и социологии науки, он вместе с профессором социологии Куколечем и группой профессоров Белградского университета выступил с инициативой — открыть факультет организа­ ционных наук в Сербии (сегодня очень престижный факультет). В то время было не так просто преодолеть консерватизм академической среды. Но Югослав понял, что характер работы резко меняется с прогрессом науки и техники, и что им нужны новые специалисты, которые смогут органи­ зовывать работу в новых условиях. Открытый колледж был предшественником сегодняшнего факультета, связанного с менеджментом и информатикой. Югослав любил подчеркивать свою роль в этом деле — открыть новый факультет и способствовать улучшению научного и экономического потенциала своей страны, в конце концов, это не мелочь. С полным правом можно сказать, что Югослав был студентом двух школ — французской и русской. Он знал пять языков: русский, французский, польский, немецкий и английский, что ему особенно пригодилось в зрелые годы — до конца жизни он занимался вопросами научного сотрудничества, стремился распространить его и на области культуры, экономики и другие сферы общественной жизни. Ю. Райкович долгое время был постоянным участником семинаров и преподавателем Института естествознания и техники им. С.И. Вавилова РАН и Международной школы социологии науки и техники, действовавшей при институте, в Санкт-Петербурге. В этом институте он много лет занимался изучением социологических наук вместе с Самуилом Aроно­ вичем Кугелем, который приглашал Югослава в Петербург для участия в работе регулярных ежегодных конференций, а также для чтения лекций. Югослав с радостью принимал приглашения, что потом переросло в личную дружбу этих двух ученых. Kугель умер в 2015 году в возрасте девяноста лет, Югослав ушел в январе 2016 года, на восемьдесят пятом году жизни.

88

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

зарубіжна наука. міжнародне науково-технічне співробітництво

Длительное время его связывала работа и дружба с Г.М. Добровым, видным ученым из Киева, киевскими учеными-науковедами. Югослав вспоминал, как с Геннадием Добровым они спорили о моделях развития науки и некоторых положениях его книги. Много раз он бывал в Украине на международных симпозиумах и конференциях. Югослав много путешествовал. Он побывал в ряде стран и принимал участие в различных конференциях, где постоянно устанавливал новые контакты с зарубежными учеными. Благодаря его усилиям многие из них посетили Сербию, делясь своими знаниями и опытом с сербскими коллегами. Югослав везде покупал книги и привозил их в Белград. Он делал это не для себя и не только в тех областях, которые интересо­вали его лично: среди его приобретений были книги из области медицины или технологий, которые он дарил сербской Национальной библиотеке или библиотеке Университета. Мы все знаем, как важны были книги как сокровищницы знаний в то время, время «без Интернета». Югослав Райкович был женат. У него было двое детей: Владимир и Нева. Его вторая супруга, Милияна, учитель русского языка, скончалась через 30 дней после ухода Югослава из этого мира. Что на самом деле случилось в тот январский вечер, когда он покинул нас, для всех останется загадкой. Мы гордимся тем, что у нас был такой друг и коллега как Югослав Райкович. Мирослав ИВАНОВИЧ, канд. филос. наук, Институт социологических и криминологических исследований, г. Белград Йован БАБИЧ, профессор, Белградский университет Гордана НАУМОВИЧ, университет Сингидунум, г. Белград

Существенная роль Югослава Райковича в становлении и развитии ка­ рьеры молодых ученых-науковедов Украины носила абсолютно конкрет­ ный и практический характер. Вспоминаются те многочисленные усилия, которые он прилагал для организационно-финансовой поддержки участия научной молодежи ГУ «Института исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины» в различных международных форумах, а также для установления прочных и долго­ срочных профессиональных контактов между специалистами двух стран. В частности, при его непосредственном участии и организационнофинансовом сопровождении я, будучи младшим научным сотрудником Института, приняла участие в X Международной конференции «Vlasina Encounters 2004» — Science and the village (former experiences and perspec­tives)», состоявшейся в сентябре 2004 года. На конференции в широком кругу авто­ритетных ученых в области научно-технологического и инновационного ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

89

зарубіжна наука. міжнародне науково-технічне співробітництво

развития аграрной сферы были апробированы основные резуль­таты подготовленной мною диссертационной работы, которая вскоре была успешно защищена и стала отправной точкой для моей дальнейшей научной карьеры и расширения международных связей в данной области науковедения. Во время плодотворного и конструктивного формального общения, а также весьма познавательных и увлекательных неформальных коммуникаций Ю. Райкович даже за достаточно короткий период знакомства становился для молодых ученых и уважаемым коллегой, и добрым советчиком, и товарищем, и старшим наставником. Дискуссии и диспуты, в которых принимал участие наш коллега и друг, всегда отличала доброжелательная и в то же время деловая атмосфера, а обсуждаемые темы были всегда актуальными, порой достаточно острыми, отвечающими на злободневные науковедческие, социально-политические и эконо­мичес­­ кие вопросы, но всегда точными и проникающими в самую суть обсуждаемой проблемы. Уход Югослава Райковича является невосполнимой потерей для всех, кому посчастливилось с ним непосредственно сотрудничать, в особенности для тех ученых, которые на заре становления их научной карьеры познакомились с его замечательными идеями и неор­ динарным талантом науковеда-подвижника, оказывающего неоценимую поддержку молодежной науке. О.В. КОТ, канд. экон. наук, старший научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины»

Отношения Югослава Райковича с украинскими учеными, как и с российскими коллегами, носили долговременный, уважительный и взаимо­выгод­ ный в научном отношении характер. Во времена Советского Союза Райкович никогда не делил науку на столичную и периферийную, для него самым важным был уровень научного общения и квалификации партнеров. Как известно, «киевская» школа науковедения занимала, наряду с «московской» и «ленинградской», ведущие позиции в СССР в сфере изучения закономерностей научного развития, развивала оригинальные подходы к оценке научного потенциала. Признанным лидером «киевской» научной школы был член-корреспондент академии наук УССР Геннадий Михайлович Добров. Неслучайно поэтому именно творчеству Доброва Ю. Райкович уделял особое внимание. Он перевел на сербо-хорватский язык, наверное, наиболее известную работу Доброва «Наука то науке» и издал ее в Югославии. Эта работа, насколько нам известно, оказала значительное влияние на развитие науковедческих исследований в этой стране. Югослав Райкович часто был участником традиционных киевских симпозиумов по науковедению и истории науки, которые регулярно про90

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

зарубіжна наука. міжнародне науково-технічне співробітництво

водятся начиная с 1966 года. После обретения Украиной независимости контакты с Райковичем как с исследователем не прервались. Он продол­ жал прилагать усилия к поддержанию и развитию связей между учеными наших стран несмотря на крайне сложную ситуацию у него на родине и тяжелый экономический кризис, который охватил украинскую экономику и серьезно ограничил возможности контактов между нашими странами. Тем не менее, Югослав не прекратил участие в научных мероприятиях в Украине, неоднократно выступал с докладами на различных форумах. Особенно важно отметить два момента в его деятельности в этот период. Во-первых, он многое делал, чтобы обеспечить участие украинских ученых в научных конференциях и семинарах в Югославии, а впоследствии — в Сербии, находя возможность частично покрывать их расходы, что в условиях острой нехватки средств на международное сотрудничество было крайне актуально. Во-вторых, он помогал устанавливать новые профес­ сиональные контакты между специалистами Украины и Сербии. Именно благодаря ему были установлены в 1993 году партнерские отношения с институтом «Михайло Пупин» в Белграде, а ведущий сербский специалист в области проблем управления в научно-технической и инновационной сфере профессор Джуро Кутлача (он принял участие в одном из симпозиумов в Киеве) с тех пор является надежным коллегой украинских ученых. В январе 2017 года начались консультации по разработке программы «разумной специализации» для группы стран-партнеров ЕС, в состав которой вошли, в частности, Украина и Сербия. Сербских экспертов представляет в ней именно профессор Кутлача. То, что по многим вопросам удается выработать общую позицию наших стран, — его заслуга. Но, думается, что это еще и заслуга Югослава Райковича, который много лет назад сделал важные шаги для установления и укрепления контактов между специалистами Украины и Сербии. И.Ю. ЕГОРОВ, д-р эконом. наук, зав. отделом ГУ «Институт экономики и прогнозирования НАН Украины»

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

91

УДК 330.342.24

О.В. Каплинський, аспірант, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: sunsei@ukr.net В.П. Соловйов, доктор економічних наук, професор, керівник Центру інновацій та технологічного розвитку ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: solovyov@nas.gov.ua

Законодавча основа науково-технологічного та інноваційного лідерства США Одним із основних факторів інноваційного лідерства США є відповідна правова база, яка почала інтенсивно розвиватися у другий половині ХХ сторіччя. Історичний аналіз правової бази інноваційної системи США виконано за період починаючи з 1980-х років. Визначено низку ключових законів та програм, їх особливостей, що мали найбільший вплив на формування науково-технологічного та інноваційного лідерст­ ва США у світі. З’ясовано, що однією з основних причин побудови ус­піш­ ної науково-технологічної системи США стала поступова стратегія передачі прав власності на науково-дослідницькі та дослідно-конструк­ торські розробки від державного до приватного сектору. Висвітлено роль агентства «Адміністрація малого бізнесу» у координації програм, що визначили інноваційний поступ економіки країни. Запропоновано низ­ ку рекомендацій щодо активізації інноваційного розвитку державного та приватного секторів економіки України. К л ю ч о в і с л о в а:

правова база, законодавчий акт, програма, інноваційна система США, університети, лабораторії, науково-технологічний розвиток, науково-­ дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки, передача (транс­ фер) технологій.

© О.В. Каплинський, В.П. Соловйов, 2017

Постановка проблеми. За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Корнельського університету та міжнародної бізнес-школи «Insead», світовими лідерами у

92

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Законодавча основа науково-технологічного лідерства США

сфері інновацій у 2016 році були Швейцарія, Швеція, Великобританія і США [1]. Їх лідерство в інноваційні сфері тісно корелює з високим рівнем їх економічного розвитку. У зв’язку з цим становить інтерес механізм законодавчого забезпечення перетворення інновацій у фактор зростання економіки. Найбільш показовими є особливості законодавчого регулювання у нау­ ково-технологічній та інноваційній сферах, що стали першопричиною і каталізатором світового економічного лідерства США. Саме ці особливості розглядаються в статті. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у вивчення питання законодавчої бази США у науково-технологічній та інноваційній сфері зробили Філіп Шапіра і Ян Юті [2], Роберт Аткінсон, Давід Моурі, Пхейвен Сампат, В. Соловйов, Е. Казьміна, Т. Писаренко, Т. Кваша, Н. Березняк, О. Прудка та інші. Але поза увагою науковців залишається питання логіки та послідовності законодавчої активізації науково-технічної та інноваційної діяльності як дієвого інструменту економічного розвитку США. Метою статті є висвітлення проблем, які стимулювали формування законодавчої бази підтримки інноваційної діяльності у США, а також логіки створення законодавчих умов, що забезпечили привабливість сфери технологічного бізнесу для усіх секторів американської економіки. Водночас у статті досліджується досвід США з правових питань у інноваційній сфері з метою розроблення рекомендацій для активізації інноваційного розвитку державного та приватного секторів економіки України. Виклад основного матеріалу. Одним із основних факторів інноваційного лідерства США є солідна правова база у сфері науково-технологічного та інноваційного розвитку, яка почала інтенсивно розвиватися у другій поло­ ви­ні ХХ сторіччя. У США, як і в більшості розвинутих країнах світу, приділяється велика увага і надається значна підтримка інноваційному розвитку економіки шляхом реалізації відповідних програм. Вони базуються на зако­ нодавчих актах, що були прийняті переважно у 80-х роках минулого століття. Кардинальних змін зазнала сфера інноваційної діяльності та технологічного бізнесу США з прийняттям Закону Стівенсона — Уайдлера «Про технологічні інновації» (1980) [3]. Цей закон надав широкі повноваження Міністерству торгівлі США щодо підвищення ролі технологічних інновацій для комерційних і державних цілей, підтримки трансферу технологій на національному рівні. Він був спрямований на створення сприятливого середо­ вища для розвитку взаємовигідної кооперації між приватним і державним секторами. У законі зазначено, що федеральні наукові лабораторії повинні мати більш активну технічну співпрацю із приватними структурами. Зокрема, закон зобов’язав федеральні лабораторії передавати технології суб’єктам не федерального рівня. З огляду на те, що федеральні лабораторії мають значну кількість «комерційно цінних технологій», які могли б сприяти підвищенню конкурентоспроможності компаній США, закон зобов’язав кожну федеральну лабораторію створити бюро, відповідальне за виявлення коISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

93

О.В. Каплинський, В.П. Соловйов

мерційно цінних технологій та їх подальший трансфер приватному сектору (Office of Technology Licensing або Office of Technology Transfer). Функціями цих бюро було визначено: по-перше, дослідницька підтримка технологічних та промислових інновацій, зокрема забезпечення спільної бази приклад­ них досліджень у промисловості і університетах; по-друге, сприяння фізичним особам та компаніям сфери малого бізнесу у розробленні, оцінюванні та розвитку технологічних ідей для підтримки промислових інновацій, а також у створенні нових комерційних підприємств; по-третє, надання технічної підтримки та консалтингових послуг промисловості, зокрема підприємствам малого бізнесу; по-четверте, розроблення і надання планів розвитку та інструкцій (в тому числі шляхом тренінгів) щодо промислових інновацій. Відповідно до закону також було створено Бюро промислових технологій при Міністерстві торгівлі (Office of Industrial Technology in the Department of Commerce) з метою контролю створення широкої мережі наукових центрів при університетах. Ще одним законом, що регулював передачу технологій, був закон Бея — Доула «Про університети і процедури патентування малого бізнесу» (1980) [4]. Згідно з ним університетам, некомерційним організаціям і малим підприємствам було надано права власності на винаходи, створені за фінансової підтримки уряду, зокрема федеральних державних наукових фондів. Державні лабораторії отримали право надавати ексклюзивні ліцензовані патенти комерційним організаціям. Відповідно до закону Бея — Доула уряд сприяє процесу комерціалізації винаходу декількома способами в залежності від того, знаходиться або ні одержувач фінансової допомоги у США. Зокрема, це відбувається тоді, коли обмеження або скасування права володіння патентом необхідні для захисту від дій іноземної розвідки або контррозвідки, або коли фінансовані урядом науково-дослідницькі та дослідно-конст­рук­ торські розробки (НДДКР) використовують організації, пов’язані з оборонними видами діяльності. Велику роль у відповідності із законом Бея — Доула відіграють контракти. Одержувач фінансової допомоги бере на себе певні зобов’язання надавати уряду неексклюзивні, безвідкличні, безоплатні ліцензії без права субліцензіювання для використання винаходу від імені США на території всіх країн світу. Платник податків і уряд не повинні платити двічі за використання винаходу, отриманого в результаті НДДКР за фінансової підтримки уряду. Виконавці НДДКР зобов’язані надавати Федеральному агентству, за його запитом, періодичні звіти про діяльність, пов’язану з використанням відповідного винаходу. Такі звіти вважаються привілейованою і конфіденційною комерційною інформацією, захищеною від розголошення відповідно до Закону про свободу інформації. Виконавці НДДКР зобов’язані включати в усі патентні заявки, подані одержувачем фінансової допомоги, вказівку про те, що винахід було зроблено за урядової підтримки і що уряд має в цьому винаході певні права. Виконавці НДДКР зобов’язані визнати право уряду 94

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Законодавча основа науково-технологічного лідерства США

здійс­нювати в певних ситуаціях право федерального органу на видачу примусової ліцензії на використання винаходу, створеного за фінансової підтримки цього органу. Виконавці НДДКР відповідно до закону Бея — Доула зобов’язані погодитися з умовою, що видача ексклюзивної ліцензії на винахід, на який одержувач фінансування має патентні права, проводиться за згодою ліцензіата на те, що будь-яка продукція, що включає цей винахід чи отриманий завдяки ньому прибуток, виготовлятиметься у США. Цю умо­ву зазвичай називають «переважним правом промисловості США». Закон Бея — Доула докорінно змінив взаємодію між урядом, університетами та приватним сектором у частині передачі прав власності і заохочення приватного сектору до ліцензування федеральних винаходів. Закон Бея — Доу­ла став значним стимулом і залишається суттєвою складовою урядової політики комерціалізації інновацій. Обидва закони базувалися на державній програмі «Компанія з інвестицій у малий бізнес» (Small Business Investment Company, SBIC) [5]. Це багатомільярдна чинна на сьогодні програма, прийнята ще у 1958 році, в рамках якої інноваційні малі підприємства отримують кошти через інвестиційні фірми. Програма забезпечує малий і середній бізнес (МСБ) ризиковим та інвестиційним капіталом у період їх старту, зростання і подальшого розширення. Ця програма реалізується і координується агентством «Адміністрація малого бізнесу» (АМБ) [5]. Практично усі програми підтримки малого бізнесу, зокре­ма з інноваційною складовою, виконуються АМБ, яка є незалежним федеральним агентством, найбільшим фінансовим спонсором малого бізнесу. Наразі у США діє понад 400 SBIC, які, використовуючи свій власний капітал і залучаючи запозичені кошти, здійснюють різні види інвес­тицій у МСБ за прийнятними ставками на підставі гарантійних зобо­в’язань АМБ. Практично всі SBIC є приватними комерційними підприємствами. Вони надають акціонерний капітал, довгострокові позики, обліга­ційні позики, а також послуги з фінансового менеджменту. Програма SBIC призначена для фінансування всіх типів виробничих і обслуговуючих підприємств. Багато SBIC займаються наданням венчурних інвестицій в інноваційні підприємства МСБ, орієнтовані на проведення НДДКР та виробництво нової продукції та послуг. Це обумовлено впевненістю інвесторів у високому потенціалі зростання цих підприємств. Стимулом для діяльності SBIC є можливість участі в прибутках у разі успішного розвитку і подальшого розквіту малих підприємств [6]. Наступним законом США у сфері інновацій став закон «Про розвиток інновацій у сфері малого бізнесу» (1982) [7]. Він поклав початок програмі інноваційних досліджень у малому бізнесі (Small Business Innovation Re­ search, SBIR) [8], вимагаючи від державних агентств надання спеціальних фондів для НДДКР у малому бізнесі, які пов’язані зі стратегією розвитку агенств. Закон став наступним етапом у формуванні правових норм партнерства державного і приватного сектору на базі ідеї науково-технологічної політики 1980-х рр., що малий бізнес є двигуном економічного зростання.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

95

О.В. Каплинський, В.П. Соловйов

Закон зобов’язав федеральні агентства США виділяти асигнування малому бізнесу на проведення НДДКР. Програма SBIR спрямована на залучення інноваційних ідей малого бізнесу для вирішення науково-технічних проблем із тематики 10 найбільших федеральних міністерств і національних агентств: Міністерства сільського господарства; Міністерства торгівлі; Міністерства оборони; Міністерства освіти; Міністерства енергетики; Міністерства охорони здоров’я і обслуговування населення; Міністерства транспорту; Агентства захисту навколишнього середовища; Національного управління з аеронавтики і космонавтики; Національного наукового фонду і Комісії з атомної енергії. Кожна з цих організацій може субсидувати понад 100 млн дол. для виконання НДДКР силами малих підприємств. Ці організації, будучи учасниками SBIR, самі визначають розміри і види фінансової підтримки майбутніх розробників і готують тематичні плани НДДКР, оцінюють перспективність підприємницьких пропозицій і проводять конкурси з розподілу субсидій, грантів або контрактів. SBIR є конкурсною програмою фінансування інноваційної діяльності МСБ, пов’язаною з досліджен­ нями та розробленням науково-технічних проблем державної важливості, і має значний комерційний потенціал. Процес реалізації робіт за тематикою SBIR, а також розмір фінансової підтримки ґрунтуються на результатах кваліфікованого оцінювання малого підприємства, оригінальності його інноваційної пропозиції, його промислових перевагах і комерційних перспективах [6]. Програма SBIR діяла до 2000 р. Закон «Про торгові марки» (1984) дозволив державним лабораторіям, що керувалися підрядниками, приймати рішення щодо ліцензованого патентування, що дозволяло підрядникам отримувати відсотки від патентів для підтримки їх інноваційного розвитку та дозволяло приватним компаніям отримувати ексклюзивні ліцензії [9]. Закон розвинув закладені в законах Бея — Доула і Стівенсона — Уайдлера положення стосовно правової охорони і передачі інтелектуальної власності, створеної в організаціях державної форми власності, дозволивши лабораторіям державної форми власності (GOGO) і лабораторіям-підрядникам (GOCO) надавати ліцензії на патенти, а підрядникам — отримувати роялті від використання результатів НДДКР. Крім того, закон дозволив лабораторіям університетів і некомерційних інститутів зберігати право власності на винаходи. Важливим законом інноваційного напрямку став закон «Про національ­ ні кооперативні дослідження» (1984) [10], який зменшив «антитрестовсь­кі бар’єри» для проведення спільних (кооперативних) федеральних і промислових досліджень, що призвело до утворення кількох сотень кон­сорціумів, які займалися НДДКР. Цим законом було дозволено об’єднання господарських суб’єктів для виконання доконкурентних НДДКР, а також створення науково-технологічних консорціумів державних установ та компаній приватного сектору для стимулювання передачі федеральних технологій, підвищення конкурентоспроможного рівня промисловості.

96

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Законодавча основа науково-технологічного лідерства США

За оцінками американських експертів, хоча згадані вище закони мали значний позитивний вплив на процес комерціалізації інновацій, вони не призвели до радикальної зміни стосунків між університетами, національними лабораторіями та приватним сектором. Однією з причин, що перешкоджали взаємовигідній співпраці, був неефективний механізм взаємодії: занадто часто співпраця гальмувалася через бюрократичні процедури, центра­лізація на рівні федеральних агентств заважала лабораторіям приймати рішення про участь в спільних НДДКР. Покращити таку ситуацію мав закон «Про трансфер федеральних технологій» (1986) [11], яким було: • засновано Консорціум федеральних лабораторій із передачі технологій, схвалено механізм його фінансування із відрахувань від бюджетів федеральних лабораторій та встановлено межі їх санкціонованих заходів; • встановлено обов’язковий трансфер технологій для всіх вчених та інженерів федеральних лабораторій; • надано можливість державним лабораторіям приєднуватися до угод «Про спільну науково-дослідницьку діяльність» (CRADA) та продавати ліцензовані угоди щодо патентованих винаходів, здійснених у лабораторіях; • встановлено вимогу, згідно з якою мінімальна частка роялті, що розподіляється між винахідниками, найнятими урядом в якості підрядників, і державними службовцями, задіяними у створенні винаходу, дорівнює 15 %; • посилено обмін персоналом, послугами та обладнанням між державним і недержавним секторами; • встановлено вимогу щодо врахування трансферу технологій при оцінюванні продуктивності праці робітників. Цей закон був спрямований на вдосконалення співпраці приватного і державного секторів. Згідно з ним університетам, федеральним лабораторіям, приватним фірмам, консорціумам і урядам штатів було надано право укладати кооперативні угоди на проведення спільних НДДКР. Ці угоди про співпрацю у сфері НДДКР отримали назву CRADA. Закон дав можливість доступу всім зацікавленим фірмам США до науково-технологічних ресурсів федеральних лабораторій. Указ Президента США Р. Рейгана № 12591 «Про полегшений доступ до науки та технологій» (1987) [12] сприяв доступу громадськості до науки та технологій, оскільки він вимагав від керівників державних агенцій, федеральних, університетських, приватних лабораторій, а також малих підприємств призначати осіб, відповідальних за передачу інформації з метою сприяння комерційному трансферу технологій. Указ зобов’язував лабораторії надавати підрядникам право на патенти, створені за повної чи часткової підтримки федеральних фондів, до тих пір, поки уряд отримує безоплатну ліцензію на їх використання. Законом «Про торгівлю і конкуренцію» (1988) [13] передбачалось створення центрів трансферу промислових технологій і промислових послуг за ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

97

О.В. Каплинський, В.П. Соловйов

умови тісної співпраці державного та приватного секторів економіки для забезпечення повного використання результатів НДДКР. Відповідно до цього закону було створено державний орган поширення промислової інформації та інформаційно-координаційний центр державних і місцевих програм. Законом було розширено вимоги до оплати роялті недержавним службовцям федеральних лабораторій та посилено роль Національного інституту стандартів і технологій у трансфері технологій. Законом передбачено створення центрів передачі промислових технологій і послуг, а також центрів навчання з питань передачі технологій при Міністерстві освіти США. Наступним законом «Про фінансування Національного інституту стандартів і технологій у 1989 фінансовому році» [14] закріплено право розробників програмного забезпечення на отримання винагороди і уточнено права запрошених винахідників на отримання роялті. Законом створено Технологічну адміністрацію при Міністерстві торгівлі США, дозволено розглядати на договірній основі питання права інтелектуальної власності винахідників, окрім питань патентування, зазначених в угодах «Про спільну науково-дос­ лідницьку діяльність». Закон «Про трансфер національних конкурентних технологій» (1989) надав лабораторіям-підрядникам можливість вступати до CRADA [15]. Федеральним лабораторіям, які мають контракт з федеральним агентством, було надано право укладати інші угоди з університетами і приватним сектором, так само як це обумовлено в Законі про трансфер федеральних технологій 1986 р. Законом від 1989 р. було надано право трансферу технологій для федеральних лабораторій, що займаються ядерною зброєю. Відповідно до закону, технології та промислові інновації визнано головним фактором економічного, екологічного і соціального благополуччя громадян США. Закон «Про перевагу американських технологій» (1991) [16] спрямований на надання допомоги американським компаніям у конкурентній боротьбі на міжнародному ринку. Він розширив права Консорціуму федеральних лабораторій щодо передачі технологій, дозволив обмінюватися інтелектуаль­ ною власністю у межах угоди «Про спільну науково-дослідницьку діяльність» та дозволив державним лабораторіям дарувати надлишкове облад­нан­ня ос­ віт­нім інститутам та некомерційним організаціям. Законом «Про поширення науково-дослідницької діяльності» (1992) засновано програму трансферу технологій малого бізнесу (STTR) [17]. Програмою надавалось фінансування малим підприємствам, що співпрацюють із американськими коледжами, університетами, некомерційними дослідницькими організаціями чи науково-дослідницькими центрами, які фінансуються з федерального бюджету. Метою програми є розширення співпраці державного та приватного секторів економіки, зокрема через створення спільних підприємств за участю малого бізнесу та некомерційних науководослідницьких інститутів. Найбільш важлива роль цієї програми полягає у поєднанні фундаментальної науки із комерціалізацією інноваційних ре98

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Законодавча основа науково-технологічного лідерства США

зультатів [18]. Основними замовниками досліджень за цією програмою із загальним річним бюджетом понад 1 млрд дол. є найбільші урядові відомства США. Департамент технологій агентства АМБ здійснює координацію програми STTR на всіх етапах її реалізації. Програма STTR фінансується з бюджетних коштів, які спрямовуються на виконання НДДКР, що мають важливе загальнонаціональне значення. Ці кошти надаються учасникам інноваційних розробок — малим підприємствам і некомерційним дослідницьким інститутам, які не мають достатніх коштів для виконання витратних і тривалих НДДКР. Кошти передусім виділяються під практичне застосування теоретичних розробок у вигляді нової продукції та високих технологій з високим ринковим попитом. При цьому малі підприємства можуть отримувати високі прибутки від комерціалізації власних розробок, що, у свою чергу, стимулює економічний розвиток США. Закон «Про удосконалення національного трансферу технологій» (1995) [19] доповнив закон Стівенсона — Уайдлера в частині надання партнерам CRADA більше інтелектуальної власності та прав на неї. Цим законом було розширено права федеральних лабораторій, спрощено для учасників CRADA порядок надання ліцензій і розподілення роялті та підвищено фінансову винагороду федеральним науковцям, які розробляють ринкові технології в рамках CRADA. Законом також ще більше розширено права Консорціуму федеральних лабораторій. У законі окреслено заходи для узгодження технічних стандартів і переходу федеральних установ до використання стандартів, розроблених у приватному секторі. Законом «Про комерціалізацію трансферу технологій» (2000) [20] розши­ рено рамки CRADA у частині ліцензування, зокрема, для того, щоб включити до CRADA винаходи, створені до укладання CRADA. Також законом закріплено право вимагати від державних агенцій публічного повідомлення за 15 днів перед наданням ексклюзивної чи частково ексклюзивної ліцензії та вимагати від ліцензіата забезпечити ринковий план чи план розвитку та період часу для практичного застосування наданої ліцензії. У 2001 році Конгрес для уніфікації державних технологічних програм, сприятливих для економічного розвитку малих високотехнологічних фірм, прийняв Закон «Про державну та федеральну програму технологічної співпраці». Цей закон було покладено в основу чинної нині програмі «Співпраця федеральних та державних технологій». Цю грантову програму розроблено для посилення технологічної конкуренції у сфері малого бізнесу [20]. У Законі «Америка конкурує» (2007) [21] йдеться про створення у США повноцінних можливостей для поширення передового досвіду в сфері технологій, освіти та науки. Цей закон санкціонує створення державними агенціями програм, спрямованих на збільшення фінансування фундаментальних досліджень, розширення досліджень із високим ступенем ризику та підтримку математичних і технічних досліджень молодих науковців, що працюють у сфері освіти, науки, технологій.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

99

О.В. Каплинський, В.П. Соловйов

Завдяки Закону «Про американські винаходи» Лехі — Сміта (2011) [22] створено так звану систему просіювання патентів для їх ефективнішого відбору. Зокрема, було сформовано Патентний суд і Апеляційну раду для винахідників, які оскаржують позов. Закон «Про підтримку стартап-компаній у США» (2012) [23] спрямований на стимулювання фінансування суб’єктів малого бізнесу, зокрема шляхом послаблення деяких норм регулювання фінансового ринку. Відповідно до закону суб’єктам малого бізнесу дозволено залучати кошти невеликих інвесторів на суму до 1 млн дол. щорічно через спеціально створені платформи в Інтернеті, які керуватимуться незалежними організаціями та контро­ люватимуться комісією США із цінних паперів і бірж. Окрім цього, з двох до п’яти років збільшено інкубаційний період після проведення первинного розміщення акцій, протягом якого суб’єкти малого бізнесу можуть перейти на запропоновані для публічних компаній стандарти розкриття фінансової інформації і проведення аудиту. Цей закон сприятиме збільшенню фінансування суб’єктів малого бізнесу, насамперед інноваційного, що позитивно вплине як на створення нових робочих місць, так і на економічне зростання загалом. В рамках АМБ також діють інші інвестиційні програми. Програма «Цент­ ри ділової інформації» (Business Information Centers, BIC) спрямована на підтримку діяльності декількох сотень інформаційних центрів, які сприяють застосуванню новітніх високотехнологічних методів роботи в малому бізнесі на основі використання сучасної апаратури, комунікаційних систем і програмного забезпечення. У цих центрах здійснюється безкоштовне консультування і навчання початківців і діючих підприємців силами «Корпусу консультантів з колишніх топ-менеджерів» (Service Corps of Retired Executives, SCORE) і фахівцями з інших партнерських і громадських організацій [6]. Програма «Дослідження результативності НДДКР в малому бізнесі» також посідає чільне місце у системі підтримки малого інноваційного бізнесу. Зокрема, в рамках програми 18 федеральних агентств (кожне зі щорічним бюджетом на НДДКР до 20 млн дол.) проводять конкурси на розміщення серед малих підприємств контрактів на спеціальні НДДКР. Із 1964 року у США діє програма «Корпус консультантів з колишніх топ-менеджерів» (Service Corps of Retired Executives, SCORE) [24]. Зараз вона відома як «Радники американського малого бізнесу» (Counselors to America’s Small Business). Програма пропонує безкоштовне консультування початківців і діючих підприємців з технічних, організаційних і фінансових проблем на різних етапах розвитку їх підприємств. У її рамках діють понад 11000 добровільних консультантів, які співпрацюють з усіма центрами підтримки МСБ у різних районах країни. Реалізація цієї програми забезпечує передачу досвіду висококваліфікованих фахівців молодому поколінню підприємців, водночас сприяючи якнайшвидшому освоєнню нових технологій у різних сферах підприємництва. Діяльність консультантів SCORE частково фінансується з бюджету АМБ.

100

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Законодавча основа науково-технологічного лідерства США

Вивчення американського досвіду формування законодавчої бази, що забезпечила інноваційне лідерство США, а також раніше розроблені рекомендації щодо одинадцяти кроків стимулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку економіки України [25] дають підставу для перенесення певних положень інноваційного законодавства США в правове по­ ле України. Зокрема, доцільним є прийняття низки законодавчих актів задля: • стимулювання передачі розроблених коштом держави технологій міс­ цевим адміністраціям у регіонах, а також приватному сектору для їх освоєння і комерціалізації на ринку; • створення спеціальних фондів при відомчих міністерствах для фінансування НДДКР за відомчою тематикою; • стимулювання трансферу технологій від державного до приватного сектору і науково-освітніх закладів; • створення при відповідному міністерстві центру з контролю за форму­ ванням широкої мережі наукових центрів при українських університетах; • надання університетам, зокрема лабораторіям при них, некомерційним організаціям і малим підприємствам права власності на винаходи, створені як за фінансової підтримки уряду, так і самостійно; • надання можливості державним науковим лабораторіям самостійно видавати ліцензії на патенти, що їм належать; • надання права державним НДІ укладати угоди із малими і великими компаніями на право власності на дослідження і ліцензії на спільні винаходи; • заснування центрів трансферу промислових технологій і промислових послуг; • використання українськими державними і приватними компаніями іноземних технологій, що сприятиме комерціалізації науково-технологіч­ них результатів; • надання права держаним науковим організаціям дарувати надлишкове обладнання освітнім інститутам та некомерційним організаціям; • ініціювання розроблення і виконання програм, зокрем грантових, спря­ мованих на посилення конкурентних позицій вітчизняної промисловості; • створення спеціалізованих судових органів для винахідників з метою просіювання патентів для їх ефективнішого відбору; • формування мережі безкоштовних консультаційно-інформаційних центрів для початківців та діючих підприємців на різних етапах розвитку їх підприємств. Ці рекомендації можуть покласти початок зміні традиційної державної політики інвестування у фундаментальні і технологічні дослідження, стимулювати їх використання на основі формальних механізмів передачі державних технологій у приватний сектор. Це також дозволить максимально використовувати комерційний потенціал досліджень, виконаних коштом державного бюджету, а також розвивати комерційну ініціативу приватного сектору. Це сприятиме відновленню втрачених на початку 1990-х років зв’язків ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

101

О.В. Каплинський, В.П. Соловйов

між наукою, виробництвом, освітою і держаним управлінням усередині країни, виходу технологічно-орієнтованих українських підприємств на зовнішній ринок і переходу українських підприємств на «інноваційні рейки» економіки. Висновки і перспективи подальших досліджень. Проведений аналіз свідчить, що у США протягом декількох десятиліть відбулася докорінна зміна стратегії інноваційного розвитку. Акцент щодо НДДКР і права власності на неї було зміщено з державного сектору до приватного сектору і університетів на тлі посилення державного фінансування підприємств малого бізнесу і науково-освітніх закладів. Протягом аналізованого періоду в США було прийнято низку законів та започатковано багато програм, спрямованих на створення сприятливого середовища для розвитку взаємовигідної кооперації приватного і державного секторів. Вони заклали правову основу для формування науково-технологічного лідерства США та концептуально закріпили структурну побудову інноваційного базису в законодавстві США. Практично усі програми підтримки малого бізнесу, зокрема його інноваційної складової, виконуються АМБ, яка є незалежним федеральним агентством США, найбільшим фінансовим спонсором малого бізнесу. Подальшого розгляду потребує питання практичного застосування законодавчої бази інноваційної економіки у США та перспективи запозичення досвіду в американських інноваційних компаній.

СПисок літератури 1. GII Full. Report — Global Innovation Index 2016. URL: file:///C:/Documents%20and%20 Settings/HP%20User/My%20Documents/Downloads/gii-full-report-2016-v1.pdf 2. The Innovation System and Innovation Policy in the United States. URL: http://www. euussciencetechnology.eu/assets/content/documents/InnovationSystemInnovationPolicy US.pdf 3. Stevenson — Wydler Technology Innovation Act of 1980. URL: http://ipmall.info/sites/ default/files/BAYHDOLE/bremmerPDF/Stevenson-Wydler_Technology_Innovation_ Act_of_1980,_As_Amended.pdf 4. The Bayh — Dole Act of 1980 (P.L. 96-517). URL: http://www.archive.org/stream/ bayhdoleactrevie00unit/bayhdoleactrevie00unit_djvu.txt 5. Small Business Investment Company / US Small Business Administration. URL: https:// www.sba.gov/ 6. Писаренко Т.В. та ін. Інформаційне забезпечення інноваційного розвитку світовий та вітчизняний досвід. К.: УкрІНТЕІ, 2015. 260 с.

7. The Small Business Innovation Development Act (P.L. 97-219) URL: https://history.nih. gov/research/downloads/PL97-219.pdf 8. Small Business Innovation Research. URL: https://www.sbir.gov/ 9. Patent and Trademark Clarification Act of 1984 (P.L. 98-620). URL: http://uscode.house. gov/statutes/pl/98/620.pdf 10. National Cooperative Research Act of 1984; Public Law 98-462. URL: http://uscode. house.gov/statutes/pl/98/462.pdf 11. The Federal Technology Transfer Act of 1986 (P.L. 99-502). URL: https://history.nih.gov/ research/downloads/PL99-502.pdf

102

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Законодавча основа науково-технологічного лідерства США 12. Executive Order 12591 — Facilitating Access to Science and Technology. April 10, 1987.

URL: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/?pid=34111 13. The Omnibus Trade and Competitiveness Act of 1988 (P.L. 100-418). URL: https://www. congress.gov/bill/100th-congress/house-bill/4848 14. National Institute of Standards and Technology Authorization. Act for FY 1989, Public Law 100–519. URL: http://uscode.house.gov/statutes/pl/100/519.pdf 15. The National Competitiveness Technology transfer Act of 1989 (P.L. 101-189). URL: https://www.gpo.gov/fdsys/pkg/STATUTE-103/pdf/STATUTE-103-Pg1352.pdf 16. The American Technology Preeminence Act of 1991 (P.L. 102-245). URL: https://history. nih.gov/research/downloads/PL102-245.pdf 17. The Small Business Research and Development Enhancement Act of 1992 (P.L. 102-564).

URL: https://history.nih.gov/research/downloads/PL102-564.pdf 18. The Small Business Technology Transfer (STTR) Program. URL: https://www.sbir.gov/ about/about-sttr#sttr-program 19. National Technology Transfer & Advancement Act of 1995 (P.L. 104-113). URL: https:// history.nih.gov/research/downloads/PL104-113.pdf 20. Tech Transfer Commercialization Act of 2000 (P.L. 106-404). URL: http://energy.gov/ sites/prod/files/technologyTransferCommercializationAct.pdf 21. America Competes Act of 2007 (P.L. 110-69). URL: https://www.congress.gov/110/plaws/ publ69/PLAW-110publ69.pdf 22. The Leahy — Smith America invents Act (Patent Reform Act) of 2011 (P.L.112-29). URL: https://www.uspto.gov/sites/default/files/aia_implementation/20110916-pub-l112-29.pdf 23. Jumpstart Our Business Startups Act. URL: https://www.gpo.gov/fdsys/pkg/BILLS112hr3606enr/pdf/BILLS-112hr3606enr.pdf 24. Service Corps of Retired Executives. URL: https://www.score.org/about-score 25. Соловьев В.П., Казьмина Е.П. Стимулы и шаги развития научно-технологического партнерства. Наука та наукознавство. 2011. № 2. С. 93–108. Одержано 24.01.2017 А.В. Каплинский, аспирант, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: sunsei@ukr.net В.П. Соловьев, доктор экономических наук, профессор, руководитель Центра инноваций и технологического развития ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: solovyov@nas.gov.ua Законодательная основа научно-технологического и инновационного лидерства США Одним из основных факторов инновационного лидерства США является соответствующая правовая база, которая начала интенсивно развиваться во второй половине ХХ века. Исторический анализ правовой базы инновационной системы США выполнен за период начиная с 1980-х годов. Определен ряд ключевых законов и программ, их особенностей, оказавших наибольшее влияние на формирование научно-технологического и инновационного лидерства США в мире. Установлено, что одной из основных причин построения успешной научно-технологической системы США стала постепенная стратегия передачи прав собственности на научно-исследовательские и опытно-конструк­ торские разработки от государственного к частному сектору. Освещена роль агентства ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

103

О.В. Каплинський, В.П. Соловйов «Администрация малого бизнеса» в координации программ, которые определили инновационный прогресс экономики страны. Предложен ряд рекомендаций по активизации инновационного развития государственного и частного секторов экономики Украины. К л ю ч е в ы е с л о в а: правовая база, законодательный акт, программа, инновационная систе­ ма США, университеты, лаборатории, научно-технологическое развитие, научно-исследо­ вательские и опытно-конструкторские разработки, передача (трансфер) технологий.

O.V. Kaplynsky, PhD student, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: sunsei@ukr.net V.P. Soloviyov, Dsc (Economics), professor, head of Center for Innovation and Technological Development, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: solovyov@nas.gov.ua Legal Framework for the American Science and Technology Leadership One of the main factors of the American innovation leadership is the proper legal base that began to progress in the second half of 20 century. Historic analysis of the legal framework for the American innovation system covers the period since the beginning of 1980s. Key laws and legal programs, and their aspects that had the largest impact on science, technology and innovation leadership of the U. S. are highlighted. It is found that one of the main reasons of the successful science and technology system in the U. S. was the gradual strategy of R&D ownership transfer from public to private sector. The paper also deals with the Small Business Administration’s role in coordinating the programs that pushed up the innovative progress of the American economy.

Recommendations to enhance the innovation-based development in public and private sector of the Ukrainian economy are given.

K e y wo rd s: legal framework, legal act, program, American innovation system, universities, laborat­o­ ries, scientific and technology development, research and development, technology transfer.

104

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

УДК 332.021: 330.34

В.Ю. Грига , кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» e-mail: gryga@nas.gov.ua

Еволюція спільної науково-технічної та інноваційної політики в Європі у період 1945–1985 рр.1 В статті розглянуто процеси формування та інституціоналізації спільної науково-технічної та інноваційної політики Європейського Співтовариства. Основну увагу приділено аналізу офіційних документів Європейської комісії, які пов’язані з науково-технічною та інноваційною політикою. Виділено чинники, які впливали на її формування та цілі. Визначено основні шляхи та ініціативи з їх досягнення. Зроблено висновок про доцільність врахування Україною європейського досвіду, зокрема використання програмно-цільового підходу та створення координаційних механізмів під час розроблення вітчизняної науково-тех­ ніч­ної та інноваційної політики. К л ю ч о в і с л о в а:

спільна науково-технологічна та інноваційна політика, Європейське Співтовариство, дослідження та розробки, Європейська комісія, Об’єднаний дослідницький центр.

Постановка проблеми. З моменту підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС Україна взяла на себе низку «зобов’язань» у сфері науки та технологій, серед яких реалізація заходів, спрямованих на розвиток сприятливих умов для проведення досліджень та впровадження нових технологій, обмін інформацією щодо політики сторін у сфері науки та технологій, спільної реалізації наукових програм та дослідницької діяльності [1]. З огляду на це реформування вітчизняної науково-технологічної та інноваційної політики на основі європейського досвіду потребує не сліпого копіювання чи наслідування 1

© В.Ю. Грига , 2017

Статтю підготовлено в рамках НДР «Розвиток інноваційної системи України в європейському науково-технологічному просторі», № ДР 0115U001424.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

105

В.Ю. Грига

кращих практик, а якомога скорішого усвідомлення та глибокого розумі­ ння факторів інтенсифікації інноваційного розвитку, ефективності нау­ко­ во-технологічної та інноваційної політики та її інструментів. Інструменти стимулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності, що запроваджуються на національному та наднаціональному рів­нях, неможливо розглядати у відриві від історичного контексту та се­ редо­ви­ща, в якому вони діють, оскільки це може привести до отримання хибних вис­новків стосовно їх потенційної ефективності при застосуванні за інших умов. Таким чином, євроінтеграційні процеси, які сьогодні відбуваються в Україні, обумовили актуальність теми цієї статті, в якій здійснено спробу проаналізувати еволюцію спільної науково-технічної та інноваційної політики Європейського Співтовариства. Огляд останніх публікацій. Питання еволюції науково-технічної та інноваційної політики досліджувалися багатьма вченими: Л. Санз-Менендез і С. Борраш [2], Е. Джемісон [3], К. Гай [4], Б. Годен [5], Л. Гудзетті [6] та іншими. Але наведений у цих роботах детальний історичний аналіз як правило здійснюється з точки зору розвитку інституцій або еволюції цілей та завдань політики. У вітчизняних роботах дослідження еволюції науковотехнічного та інноваційного розвитку ЄС в цілому та окремих європейсь­ких країн зазвичай обмежується більш пізнім періодом починаючи з середини 1980-х років (див, наприклад, [7; 8]). При цьому увага приділяється не процесу формування політики, а її змісту та формі. Натомість в цій статті акцент зроблено саме на процесі формування спільної науково-технологічної та інноваційної політики Європейського Співтовариства (ЄС) шляхом аналізу офіційних документів, які характеризують ставлення політикуму до науково-технічного розвитку, цілі та підходи до його стимулювання у період із середини 1940-х до середини 1980-х років ХХ століття, що дає змогу розглядати науково-технічну та інноваційну політику не як статичне, а як динамічне явище. Період дослідження охоплює усі ключові події та процеси, що впливали на формування спільної науково-технічної та інноваційної політики ЄС. Мета статті — дослідити еволюцію спільної науково-технічної та інноваційної політики Європейського Співтовариства у контексті інтеграційних процесів. Виклад основного матеріалу. Однією з перших концепцій для розуміння науки, технологій та інновацій та їх зв’язку з економікою вважається т. зв. «лінійна модель інновацій» [5]. Хоча цей термін виник лише наприкінці 60-х років ХХ століття [9], за своєю сутністю саме лінійна модель визначала логіку формування політики держав щодо стимулювання розвитку науки та техніки [10]. Як зазначає Б. Годен [5, c. 26], засади лінійної моделі були публічно виголошені в доповіді американця В. Буша «Science: The Endless Frontier» у 1945 році, в якій йшлося про причинно-наслідковий 106

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Еволюція спільної науково-технічної та інноваційної політики

зв’язок між фундаментальними дослідженням та соціально-економічним прогресом. Але раніше подібні ідеї обговорювалися в колі промисловців, бізнес-шкіл, консультантів, економістів тощо. Відповідно до логіки лінійної моделі політика стимулювання інноваційного розвитку має бути спрямована на генерування достатньої кількості фундаментальних та прикладних знань. Нагадаємо, що ця політика формувалася у часи панування кейнсіанської моделі економіки з її акцентом на стимулювання попиту та інвестицій. При цьому важливу роль у дер­жавних інвестиціях відігравали саме наукові дослідження та наукова інфраструктура, а максимально ефективне використання отриманих наукою знань було одним із ключових завдань промисловості та бізнесу. З огляду на акцент саме на початкові етапи лінійного процесу можна вважати, що інноваційна політика спершу була радше науковою політикою, яка у більшості країн Європи інституціоналізувалася набагато раніше: окремі наукові інституції виникли там ще у XVII столітті, хоча більш-менш чітких контурів вона набула у XIX столітті. При цьому Дж. Пул та К. Енд­рюс визна­ чали наукову політику «як цілеспрямовані зусилля уряду щодо фінансування, заохочування і використання наукових ресурсів — кваліфіко­ваних наукових працівників, лабораторії, обладнання — в інтересах націо­наль­ного добробу­ ту»2. Таке лаконічне визначення, на нашу думку, є досить ємним. Натомість вітчизняна практика політикотворення характеризуєть­ся методологічними вадами, зокрема у цілепокладанні. Наприклад, державна політика у сфері наукової та науково-технічної діяльності має сім цілей [11], з яких лише одну, на нашу думку, можна вважати ключовою, а саме: примноження національного багатства на основі використання наукових та науково-технічних досягнень. Причому ця ціль у переліку є лише третьою. Інші ж цілі є скоріше завданнями та характеризують шлях досягнення головної мети. Повертаючись до історії науково-технічної та інноваційної політики, відзначимо, що в Європі, власне як і в США, ще після Першої світової війни великі промислові компанії переконалися у необхідності інвестування в дослідження та почали будувати власні науково-дослідницькі лабораторії. Уряди країн намагалися сприяти цій діяльності переважно шляхом надання фінансової підтримки коопераційним дослідженням і розробкам (ДіР), однак її, за оцінками дослідників, було недостатньо [12]. Після Другої світової війни, яка дала поштовх глобалізаційним процесам у світі, для економічного відновлення в європейських країнах активно використовувались новітні науково-технічні розробки та рішення, отримані під час війни [8]. Це разом із відсутністю монополій та потужних антиконкурентних картелей («зруйнованих» або ослаблених під час війни) та структурними змінами в економіці (в тому числі внаслідок переходу робочої сили з аграрного сектору до промисловості та сектору послуг) при2

Цит. за [3].

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

107

В.Ю. Грига

звело до зростання продуктивності праці та економіки впродовж 1950– 1960-х років [3]. У 1950-х роках в Європі було укладено низку міждержавних угод щодо науково-технічного розвитку на галузевому рівні — для підтримки досліджень у вугільній, металургійній промисловості, сільському господарстві та ядерній енергетиці. Ці тематичні напрями обумовлювалися стратегічними інтересами країн, адже у сфері ядерної енергетики Європа відставала від США та СРСР, а без сталі та вугілля неможливо було відбудовувати країни після війни. Крім цього, зріс інтерес урядів європейських країн до фінансування мультидисциплінарних дослідницьких проектів, пов’язаних із медициною, радіолокацією, електронікою, хімією, атомною енергетикою тощо. Значною мірою це було пов’язано з необхідністю конверсії оборонних ДіР, що здійснювалися впродовж війни, та пошуку шляхів їх використання для потреб післявоєнної відбудови [3]. Як було зазначено вище, у післявоєнні роки переважала лінійна модель інновацій, тож основна увага приділялася початковим етапам інноваційного процесу, тому науково-технічна політика переважно мала характер «технологічного поштовху» і була зосереджена на розвитку науково-дослідницької бази [14]. Основним її інструментом було пряме державне втручання [2]. В інституційному ж плані в країнах Європи створювалися різного роду наукові та науково-консультативні ради, експертні комісії та спеціалізовані установи, що сприяли промисловому впровадженню розробок, отриманих у державному науковому секторі чи університетах. Наприклад, у Великобританії у 1949 році було створено Національну корпорацію з досліджень і розробок, а у Франції — технічні центри, які надавали інформаційно-кон­ сультативну допомогу промисловим підприємствам [10]. Нові державні науково-дослідницькі інститути було створено в таких галузях як охорона здоров’я, сільське господарство і атомна енергетика. В 1957 році було засновано багатонаціональний великий дослідницький центр (Об’єднаний дослідницький центр, Joint Research Center, JRС) ЄС, який спершу спеціалізувався на ДіР у сфері ядерної енергетики. Він об’єднував 7 дослідницьких інститутів у 5 містах. Перші чотири було створено впродовж 1959–1965 років у Італії (галузі досліджень: навколишнє середовище, здоров’я та безпека), Бельгії (стандартизація та вимірювання), Нідерландах (енергетика та транспорт) та Німеччині (ядерні дослідження), інші — і у другій половині 1990-х і початку 2000-х років. Так, у 1994 році в Іспанії засновано Інститут перспективних технологічних досліджень (техніко-економічний аналіз та наукове обґрунтування політичних рішень), у 1998 г. в Італії створено Інститут з охорони здоров’я та захисту споживачів, а у 2001 році до складу JRС увійшов Інститут з проблем охорони навколишнього середовища та сталого розвитку, також створений в Італії. Штаб-квартира JRС знаходиться у Брюсселі, а сам він входить до складу Європейської комісії. У другій половині 2016 року JRC було реструктуризовано. Як окремі одиниці, інститути було ліквідова108

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Еволюція спільної науково-технічної та інноваційної політики

но шляхом утворення єдиної інституційної структури — Об’єднаного дослідницького центру (більш детально див., наприклад, https://ec.europa.eu/ jrc/sites/jrcsh/files/jrc-organigramme_en.pdf). Реструктуризація JRC є, на нашу думку, свідченням еволюції інноваційної політики європейських країн та ЄС у цілому: із суто дослідницької інституції у сфері атомної енергетики JRC перетворився на організацію, що орієнтована на задоволення потреб споживачів (передусім Європейської комісії) та на активну підтримку процесу формування науково-технічної та інноваційної політики, яка сьогодні стає все більш комплексною та цілісною. Наразі JRC є невід’ємною частиною Європейського дослідницького простору та законодавчого процесу ЄС. Наприкінці 1950-х років у Європі почали більше уваги приділяти не лише науці, особливо «великій», а й використанню її результатів для вирішення конкретних технологічних проблем промисловості. З’явилося розуміння того, що фінансування великих проектів, зокрема в атомній енергетиці, не є найбільш ефективним шляхом стимулювання економічного зростання та забезпечення гідного життя людей [2]. У 1960-х роках, з усвідомленням європейськими політиками низького рівня витрат європейських країн на ДіР у порівнянні зі США, відставання та технологічної залежності Європи від США та серйозних успіхів СРСР у космічних технологіях, відбувається зміна пріоритетів науково-технологічної політики від суто наукових до технологічних. Реалізація такого переходу вбачалася у стимулюванні співробітництва в сфері науки та технологій між промисловими підприємствами та підтримці технологоорієнтованих досліджень. Можна також відзначити, що наприкінці 1960-х років, з активізацією діяльності європейських громадських організацій у сфері охорони довкілля, в суспільстві розпочалися дискусії щодо впливу науки та технологій (особливо атомної енергетики) на зовнішнє середовище, що відобразилося у створенні системи підтримки соціально значущих ДіР у ЄС. При цьому питання охорони навколишнього середовища стають важливою частиною науково-технічної та інноваційної політики та освіти в Європі [15]. У 1965 році на міждержавному рівні Комітетом із середньострокової економічної політики створено Підкомітет з питань науково-технічної політики, метою діяльності якого було опрацювання питань формулювання та координування спільної політики, зокрема шляхом аналізу та порівняння національних планів, програм, бюджетів ДіР та методів їх стимулювання. Восени 1967 року робоча група підкомітету підготувала звіт «До єдиної політики з досліджень та інновацій» [16], в якому наголошувалося на зростанні важливості інновацій в економічному розвитку. При цьому ситуація в Європі розцінювалася як така, що викликає занепокоєння, передусім через обмежені можливості країн-членів ЄС щодо побудови інноваційної моделі економіки. Серед основних причин цього відзначалися: малосприятливе середовище для досліджень та інновацій; низький динамізм в університеISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

109

В.Ю. Грига

тах; брак відповідних людських ресурсів; слабка дифузія знань. Комітет також наголосив, що систематичні зусилля з підтримки досліджень та інновацій мають реалізовуватися як на національному, так і на рівні ЄС, закладаючи таким чином підвалини спільної політики. Її метою мало бути посилення європейських позицій у міжнародній конкурентній боротьбі завдяки впровадженню інновацій. При цьому першочерговим завданням ЄС мало бути створення сприятливих умов для цього, а одним зі шляхів — узгодження інноваційної та промислової політики країн-членів [6]. Проте діяльність підкомітету за оцінками члена Європейської комісії (комісар) з промисловості та наукових досліджень А. Спінеллі не була успішною [17]. Загалом початок 1970-х років ознаменувався подальшою активізацією науково-технічної та інноваційної політики ЄС. У той період темпи економічного зростання європейських країн почали сповільнюватися, а основна увага політиків зосереджувалася на питаннях формування єдиної торговельної політики. Втім у жовтні 1972 році на Паризькому саміті глав урядів країн-членів ЄС було проголошено про формування засад для узгодження політик країн в рамках ЄС, в т. ч. у науково-технологічній сфері. В результаті у 1973 році під керівництвом А. Спінеллі було розроблено програму спільної науково-технологічної політики [18]. Ця програма мала виправити недоліки у роботі підкомітету з питань науково-технічної політи­ ки та врешті-решт забезпечити прогрес у формуванні спільної науково-техно­ логічної політики ЄС. Відзначалося, що така політика має ґрунтуватися на: • спільному виборі та складанні узгодженого комплексу довгострокових, середньострокових і короткострокових цілей і пріоритетів, яких країни повинні дотримуватися; • забезпеченні координації національних політик країн-членів; • визначенні проектів, які становлять інтерес для європейської спільноти, та їх реалізації; • створенні постійного механізму консультацій, за допомогою якого країни-члени зможуть, у міру необхідності, приймати рішення щодо загальних підходів стосовно третіх країн або міжнародних організацій; • визначенні ресурсів, необхідних для досягнення цілей, та виборі відповідних адміністративних і технічних структур. В програмі також наголошувалося на необхідності врахування соціальних потреб під час розроблення та реалізації науково-технологічної політики (охорона здоров’я, транспортування, телекомунікації, електроніка тощо), стимулювання науково-технологічного співробітництва у промисловості (фундаментальні, прикладні, промислові дослідження), створення інституцій та фондів, які мають допомагати ЄС в ефективній реалізації спільної науково-технологічної політики. Вже на початку 1974 року Європейська рада ухвалила чотири резолюції щодо формування спільної науково-технологічної політики [19]. Вони ґрунтувалися переважно на документах, підготовлених А. Спінеллі. Але внаслі110

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Еволюція спільної науково-технічної та інноваційної політики

док зміни у структурі Європейської комісії на початку 1973 року відповідальним за науково-технологічну політику став комісар Р. Дарендорф, який вніс низку поправок до пропозицій А. Спінеллі. Загалом Р. Дарендорф вважав, що ДіР мають виконуватися насамперед з метою «інноваційного задоволення соціальних потреб» [16], але основна відмінність у пропозиціях, підготовлених Р. Дарендорофом та А. Спінеллі, полягала у запровадженні принципу «субсидіарності» науково-технологічної політики, який і сьогодні використовується у політиці ЄС [2]. Слід відзначити, що застосування цього принципу передбачено і Законом України «Про наукову та науковотехнічну діяльність», прийнятим в 2015 році. Ухвалені резолюції передбачали створення Комітету з науково-тех­ніч­них досліджень як аналітико-консультативного органу, а також Європейсь­кого наукового фонду з метою стимулювання співпраці між країнами-членами у галузі фундаментальних досліджень, в т. ч. шляхом фінансування проектів, систематичного проведення форсайтних та прогнозно-аналітичних дослід­ жень. Окрема увага в ухвалених резолюціях приділялася стимулюванню інновацій у промисловості через фінансування середньомасштабних проектів, ініційованих промисловістю або ЄС, розвиток венчурного капіталу, брак якого планувалося доповнити коштами бюджетів різних рівнів (публічні кошти). Уряди окремих європейських країн також розпочали запроваджувати заходи щодо стимулювання ДіР у бізнес-секторі та налагодження зв’яз­ ків між університетами та промисловістю [10]. У 1970-х роках учені-теоретики починають розглядати інноваційний розвиток як системне явище. Так, у роботі Д. Мауері та Н. Розенберга [20] обґрунтовувалася важливість зв’язку між наукою, технологією та ринком. Їхня модель інноваційного процесу також мала лінійний (послідовний) характер, доповнюючись такими етапами як інжиніринг, технологічний розвиток, виробництво, маркетинг та продажі. Але на відміну від лінійної моделі у традиційному розумінні нова модель передбачала зворотній зв’я­зок між етапами та зміною пріоритетності механізмів стимулювання від «пош­ товху» до «формування попиту». Наприкінці 1970-х років у науково-технологічній політиці ЄС почався перехід від підтримки внутрішніх ДіР, що фінансувалися та виконувалися в інститутах JRC, до підтримки проектів непрямої дії, тобто дослідницьких проектів, виконуваних державними дослідницькими установами або приватними промисловими компаніями на засадах співфінансування. Новим типом заходів з реалізації спільної науково-технологічної політики стають «узгоджені» дії (concerted actions) — коли країни-члени самостійно фінансують свої дослідницькі проекти в рамках спільної програми досліджень, а Європейська комісія забезпечує координацію та розповсюдження інформації про них. Крім того, Європейська комісія відзначила важливість інноваційної політики для стимулювання промислових досліджень [21], у тому числі для полегшення доступу до ризикового капіталу [22].

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

111

В.Ю. Грига

Важливою подією у подальшому становленні спільної науково-тех­ніч­ ної та інноваційної політики ЄС став «Звіт щодо структурних аспектів зростання» [14], в якому викладено цікаві ідеї щодо ролі інновацій в економічному зростанні. Зокрема, наголошувалося на необхідності заохочення ін­новацій з метою задоволення нових потреб, що виникають на внутрішньоєвропейському ринку, збільшення частки ЄС у світовій торгівлі та розвитку нових технологій. Інновації розглядалися як основне джерело економічного зростання, що значною мірою пов’язано з нафтовою кризою 1973–1975 рр., яка також виявила цілу низку внутрішніх чинників сповільнення економічного розвитку. Серед них, зокрема, зростання ригідності рин­ків, в т. ч. трудових; закриті ринки капіталу для нових підприємств та галузей; формування нових монополій та олігополій, що отримують держав­ ну підтримку; зменшення мотивації до пошуку роботи через недостатню кількість нових привабливих робочих місць та значні виплати по безробіттю; зниження мотивації до розроблення нових інноваційних технологій через значну кількість технологій в активах великих компаній [11]. Отже, поява в згаданому звіті терміна «інновації» не була випадковою, адже саме їх відсут­ ність визнавалася як одна з причин неспроможності Європи подолати технологічний та економічний розрив зі США, Японією та Кореєю. Слід від­зна­ чити, що під інноваціями політики розуміли освоєння нових продуктів, по­слуг або процесів, але важливо те, що вони не обмежували інновації резу­ль­татами досліджень і технологічними розробками. Це надало нового змісту інноваційній політиці, яка вийшла за межі суто науково-технологічної складової. Причинами неуспішності інноваційних процесів у ЄС у згаданому звіті названо: брак сприятливого клімату для малих і середніх підприємств (МСП); відсутність відкритого ринку ідей, на відміну від США; небажання вкладати кошти в ризиковані підприємства / венчури; податкове і культурне середовище, несприятливе для прийняття ризиків; повільність створення великого однорідного ринку; опір співробітників інноваціям через можливі негативні соціальні наслідки [23]. Отже, у другій половині 1970-х років на політичному рівні було усвідомлено основні проблеми та сформовано рамкові засади європейської науковотехнологічної та інноваційної політики. Вони ґрунтувалися на ідеї подолання технологічного розриву зі США та Японією, тому основний акцент було зроблено на реалізації наукових програм, допомозі компаніям у продукуванні нових технологій тощо. Проте процес імплементації політики гальмувався слабкою правовою базою, а значна частина науково-дослідницьких робіт, що мали загальноєвропейське значення, реалізовувалася через JRC [1]. Перебуваючи у стадії зародження, спільна науково-технологічна політика була скоріше сукупністю неузгоджених заходів та ініціатив, що реалізовувалися різними органами ЄС (директоратами) [2]. Така ситуація дуже нагадує те, що відбувається в Україні, з тією відмінністю, що європейські політики переслідували цілі, наприклад подолання відставання від США та Японії, які мали чіткий вимір.

112

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Еволюція спільної науково-технічної та інноваційної політики

Оскільки цього здійснити не вдалося, ЄС активізувало зусилля з пошуку ефективної моделі науково-технологічної та інноваційної політики. Для цього було започатковано низку ініціатив, таких як проект «Європа 30+», дослідницькі програми FAST (1978–1987) [24] та ESPRIT, які були орієнтовані на наукове обґрунтування науково-технологічної політики Європи та визначення стратегічних напрямів розвитку науки та технологій. Також результати програми FAST заклали основу для формування європейської політики розвитку біотехнологій. У 1977 р. Європарламент ухвалив резолюцію, в якій закликав Європейську комісію та Раду ЄС підготувати проекти рішень щодо стимулювання та координації промислових ДіР та інновацій у сферах, де має місце значне негативне сальдо ліцензійних платежів на користь третіх країн, передусім США та Японії [19]. Слід відзначити, що у той час промислова політика низки провідних країн Європи була орієнтована на підтримку великих підприємств-лідерів у своїх галузях (т. зв. «національних чемпіонів»), що само по собі створювало певний бар’єр для впровадження нових підходів та реалізації нових політичних інструментів.На виконання цієї резолюції у 1980 році Європейською комісією бу­ло підготовлено Комюніке з промислового розвитку та інновацій, яке дало новий поштовх формуванню спільної науково-технологічної та інно­ваційної політики Європи. Слід відзначити, що макроекономічні умови в Європі наприкінці 1970-х — початку 1980-х років були досить складни­ ми: сповільнилися темпи економічного розвитку, зростання безробіття суп­ роводжувалося втратою конкурентоспроможності промислових підпри­ ємств, особливо в електроніці [25]. З огляду на це в комюніке черговий раз наголошувалося, що інноваційна політика має поєднувати промислову стратегію з науково-техно­логічною політикою, а внутрішній ринок повинен сприяти інноваційній та інвестиційній діяльності компаній. При цьому ос­ новна роль у створенні умов для успішного розвитку компаній має належати державним органам влади. Серед заходів, які вони можуть здійснити для поліпшення ін­но­ваційного клімату, відзначалися зниження податкових тягарів для інноваційної діяльності, енергозбереження, зайнятість, підтримка інноваційної діяльності МСП, в т. ч. шляхом доступу до венчурного капіталу та державних закупівель. Наступ­не комюніке Європейської комісії, що було пов’язано з промисловими інноваціями, вийшло восени 1981 року, тобто менш ніж за рік від попереднього. В ньому було визначено недоліки та вузькі місця інноваційного розвитку [26]: • неефективне використання наукового потенціалу (заскорузлі структури, відсутність гнучкості, старіння наукових кадрів, недостатнє фінансування, незадовільне управління); • неадекватність зв’язків між фундаментальною, прикладною наукою, промисловими підприємствами, суспільством; • обмеженість доступу до результатів закордонних ДіР; • брак талановитих інвестиційних менеджерів та надмірна бюрократизація; ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

113

В.Ю. Грига

• брак ризикового капіталу; • несприятлива для венчурної діяльності фіскальна система; • несприятливі для інвестицій загальноекономічні умови; • ускладненість доступу до кваліфікованого персоналу. Для подолання цього запропоновано [24]: • здійснити ретельне дослідження разом із державами-членами фінансових та податкових заходів/стимулів, що впливають на інвестиції, з метою виявлення найбільш ефективних методів; • розробити спільні критерії для визначення інструментів стимулювання інноваційної діяльності та меж їх застосування з урахуванням досвіду держав-членів; інструменти повинні стати більш прозорими, більш стабільними та залишати більше гнучкості для підприємницьких рішень. Також Європейська комісія закликала орієнтувати діяльність Європейського фонду регіонального розвитку та Європейського соціального фонду на проекти інноваційної спрямованості та розширювати використання технологій військово-промислового призначення в економіці. Примітно, що вже на початку 1980-х років державні закупівлі, обсяг яких на той час становив 10 % ВВП ЄС, почали розглядатися як інструмент стимулювання попиту на інновації. Окрема увага країн-членів ЄС мала приділятися діяльності нових технологічних МСП, які не мають широкого доступу до науковотехнічної, ринкової інформації, фінансових ресурсів тощо. Європейська комісія також вважала за необхідне розробити стратегії розвитку ключових промислових галузей та вжити заходів з розбудови транснаціональної інноваційної інфраструктури, що розширювало інноваційні можливості будьякого підприємства на території будь-якої країни ЄС. Загалом, як відзначено у [16], саме Комюніке 1981 року, що було підготовлено комісаром з питань промисловості, енергетики, досліджень та науки Е. Давінйоном, фактично формалізувало інноваційну політику ЄС, але найважливіше те, що вона була тісно пов’язана з промисловою політикою. На початку 1980-х років у країнах Європи, зокрема у рамках ЄC, реалізовувалася досить значна кількість проектів ДіР, в т. ч. у промисловості [2], які часто не узгоджувалися та певною мірою дублювали одна одну. Тому в 1981 році Європейська комісія запропонувала об’єднати їх у рамкову програму, яку було офіційно затверджено у 1983 році. Так виник один із ключових інструментів сучасної європейської інноваційної політики — рамкові програми з досліджень та розробок. Перша програма з бюджетом 3,8 млрд ЄКЮ (в цінах 1982 року) [27] була розрахована на період 1984–1987 рр. і відображала тенденції тогочасної політики: зменшення частки фінансу­ вання ДіР у сфері енергетики та збільшення частки ДіР, орієнтованих на підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств, а також збіль­шення фінансування проектів, що виконувалися поза межами JRC. Про­­грамою було визначено критерії відбору проектів, а перевага віддавалася [6]: 114

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Еволюція спільної науково-технічної та інноваційної політики

• великомасштабним ДіР, коли одна країна-член не може забезпечити необхідне фінансування або персонал для його виконання; • ДіР, які отримують додаткове фінансування завдяки спільній реалізації; • ДіР, які доповнюються роботами, що проводяться на національному рівні, або матимуть результати, важливі для всього ЄС; • ДіР, які сприяють розвитку спільного ринку та об’єднанню європейської науки і технологій; а також ДіР, які призводять до створення єдиних законів і стандартів. Але поява рамкових програм не була єдиним нововведенням у сфері науково-технічної та інноваційної політики. У 1984 році завдяки підвищенню інтересу Європейської комісії до промислових інновацій було реформовано Консультативний комітет з промислових досліджень і розробок. Нова структура отримала назву «Дорадчий комітет з промислових досліджень та розробок» (IRDAC). Але ключовою відмінністю нового комітету стала зміна принципів формування його складу. Члени нового комітету обиралися комісією незалежних експертів на основі визначених кваліфікаційних критеріїв, а не Спілкою промисловців, що забезпечувало неупередженість та об’єктивність його діяльності. Аналогічні зміни відбулися і в інших консультативних органах ЄС [5]. Також на початку 1980-х років запроваджуються такі програми як SPRINT, EUREKA, програма підтримки МСП тощо [14]. Програма SPRINT — стратегічна програма інновацій та технологічного трансферу — була ініційована в 1982 році, фактично діяла з кінця 1983 по 1994 рік, а потім була включена у четверту рамкову програму з досліджень. Протягом імплементації другої фази програми (1989–1994) було реалізовано понад 100 проектів на суму близько 110 млн євро [28]. Програму EUREKA було засновано у 1985 році у формі міжурядової організації, яка мала на меті координацію та підтримку загальноєвропейських ДіР. За задумом одного з її співзасновників президента Франції Ф. Міттерана, її метою було забезпечення технологічної незалежності Європи у ключових доменах майбутнього, заохочення співпраці між європейськими підприємствами та дослідниками тощо [29]. Першу програму підтримки МСП, як відзначено у [16], було прийнято рішенням Європейської ради щодо покращення бізнес-середовища та стимулювання розвитку МСП у середині 1989 року. Відзначимо, що європейська науково-технічна та інноваційна політика у 1980-х роках формувалась під впливом глобалізаційних процесів. Якщо раніше коло конкурентів Європи обмежувалися трьома країнами — США, Японією та певною мірою СРСР, то з середини 1980-х років, як вказував Е. Джемісон, до них приєдналися «нові індустріальні країни», які були особ­ ливо активними у сфері інформаційних і комунікаційних технологій. При цьому ставало більш очевидно, що окремі європейські країни не можуть самостійно впоратися з цими викликами [3]. Це прискорило процеси інтеграції науково-технічної та інноваційної політики європейських країн у таких ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

115

В.Ю. Грига

напрямах як розширення загальноєвропейських програм, стимулювання різних форм співпраці, формування міжурядових органів тощо. Певною мірою інтеграція науково-технічної та інноваційної політики відображалася і у змінах механізмів фінансування ДіР, а саме у зростанні популярності непрямих інструментів підтримки [14]. Дж. Нейсбіт показав, що зростання рівня глобалізації у 1980-х роках відбувалося разом зі збільшенням потужності її учасників [30], що призвело до регіоналізації інноваційної політики та розбудови регіональних інноваційних систем. Вони ґрунтувалися на ідеї концентрації знання, ресурсів, підприємців на певній території [8] і досить добре зарекомендували себе в США. Слід відзначити, що в Європі ще у 1970-х роках регіональні кластери не лише стали досить популярними серед політиків, а й здобули досить міцні позиції на світових ринках [31]. Внаслідок цього регіональна інноваційна політика стала розглядатися як один із важливих шляхів наближення науки до промисловості та прискорення інноваційного розвитку. У 1986 році було укладено Акт про єдину Європу, який серед іншого реформував систему прийняття рішень та створив правову основу для реалізації заходів ЄС у сфері науково-технологічного розвитку через такий інструмент як рамкові програми [2]. В акті також було визначено основну мету політики щодо науково-технологічного розвитку, яка полягала у підсиленні науково-технологічної бази промисловості країн ЄС. Прийняття Акту відкрило нову сторінку у інтеграційному процесі на території Європи. Водночас зберігався розрив у продуктивності праці між країнами ЄС та їх основними конкурентами, а темпи економічного розвитку країн ЄС були відносно низькими. Це разом з іншими більш специфічними чинниками призвело до подальшої активізації політичних процесів у сфері науки, технологій та інновацій як на рівні окремих країн, так і на рівні Європейського Співтовариства, а пізніше Європейського Союзу. Висновки та рекомендації. Підсумовуючи викладене у цій статті, слід виділити позиції, які мають практичне значення для формування державної науково-технічної та інноваційної політики України. Історія формування спільної науково-технічної та інноваційної політики країн ЄС є свідченням поступової інтеграції політик країн-членів. Цілі спільної політики змінювалися під впливом нових загроз; при цьому постійно зростали як масштабність цілей, так і їх охоплення: від подолання технологічного розриву в 1960-х роках до зміцнення науково-технологічної бази промисловості країн-членів і ЄС у цілому в середині 1980-х років. Незважаючи на те, що більшість ініціатив реалізовувалися через програмноцільовий підхід, інструментарій політики не обмежувався проектним фінансуванням науково-технічної діяльності. Крім того, вагома роль належала заходам з координації спільних зусиль та збільшення ефективності науководослідницької діяльності. Фактично впродовж усього періоду формування спільної науково-технічної та інноваційної політики ЄС основними про116

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Еволюція спільної науково-технічної та інноваційної політики

блемами визнавалися малосприятливе середовище для досліджень та інновацій у країнах-членах, а також недостатній рівень розповсюдження нових знань, подолати які було неможливо зусиллями окремих країн. З огляду на це для підвищення ефективності науково-дослідницької та інноваційної діяльності Україна також має гармонізувати свою політику з європейською, не обмежуючись формальними заходами в рамках імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Йдеться про реальні кроки, такі як активне залучення європейських експертів до аналізу вітчизняної політики, розроблення та імплементація відповідних рекомендацій, активізація участі України у програмних комітетах тих європейських програм, до яких вона вже залучена, передусім у Рамковій програмі ЄС з досліджень та інновацій «Горизонт — 2020», запровадження спільних конкурсів з європейськими партнерами тощо. Необхідною складовою заходів науковотехнологічної та інноваційної політики повинні бути ініціативи на кшталт програми FAST. Україна вже має досвід реалізації подібних програм, хоча й у дещо обмеженому форматі, але її результати не були втілені у життя. СПисок літератури 1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Ратифікована Законом України № 1678-VII від 16.09.2014 / Верховна рада України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/984_011/print1433745792270368 (Дата звернення 16.01.2017).

2. Sanz-Menendez L., Borras S. Explaining changes and continuity in EU technology policy: the politics of ideas. Working paper 00-01, Unidad de Politicas Comparadas, 2000. URL: http://digital.csic.es/bitstream/10261/1490/1/dt-0001.pdf (Last accessed: 17.10.2016).

3. Jamison A. Science and Technology in Postwar Europe. Oxford Handbook of Postwar European History. Ed. D. Stone. Oxford University Press, 2012. URL: http://people.plan. aau.dk/~andy/newOxfordpiece.doc (Last accessed: 16.06.2016).

4. Guy K. A Short History of Science (and Innovation) Policy. Proceedings of EARTO Annual Conference, 7–8 May, 2012. European Association of Research and Technology Organi­ zations.URL:http://www.earto.eu/fileadmin/content/01_Seminars___Conferences/­AC_2012/­ EARTOAC12_Ken_Guy.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

5. Godin B. The making of science, technology and innovation policy: conceptual frameworks as narratives, 1945–2005. Institut national de la recherche scientifique, 2009. URL: http:// www.csiic.ca/PDF/TheMakingOfScience.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

6. Guzzetti L. A brief history of European Union Research Policy. European Comission, 1995.

URL: http://www.netaffair.org/documents/1995-a-brief-history-of-european-research.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

7. Федулова Л., Андрощук Г. Особливості розвитку інноваційної політики Європейсь­ кого Союзу: виклики для України. Проблеми науки. 2014. № 7–8. С. 40–43.

8. Стойко І., Вовк Ю., Юрчак О. Аналіз досвіду здійснення інноваційної політики зарубіжними країнами. Соціально-економічні проблеми і держава. 2011. Вип. 2 (5). URL: http://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/1534/1/11siipzk.pdf (Дата звернення 16.01.2017).

9. Edgerton D. The Linear Model did not Exist. The Science-Industry Nexus: History, Policy, Implications. Grandin K., Worms N., Widmalm S. (eds.). Sagamore Beach: Science History Publications, 2004. P. 31—57.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

117

В.Ю. Грига 10. Aubert J.-E. et al. Innovation policy: a guide for developing countries. World bank, 2010.

436 p.

11. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26.11.2015 № 848-VIII. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/848-19/print1452597334512711 (Дата звернення 16.01.2017).

12. Edgerton D.E.H., Horrocks S.M. British Industrial Research and Development Before 1945.

Economic History Review. 1994. № 67 (2). P. 213—238.

13. Baily M.N., Kirkegaard J.F. Europe’s Post War Success and Subsequent Problems. Trans­ forming the European Economy. PIIE, 2004. URL: https://piie.com/publications/chap­ ters_preview/353/2iie3438.pdf (Last accessed: 21.10.2016).

14. Arnold E., Balasz К. Methods in The Evaluation of Publicly Funded Basic Research: A Review for OECD. Technopolis Ltd., 1998. 35 p.

15. Jamison A., Eyerman R., Cramer J., Lоеssоe J. The Making of the New Environmental Consciousness. Edinburgh University Press, 1993. 224 p.

16. EU Innovation Policy. Part 1. European Commission, 2016. URL: http://www.europarl. europa.eu/RegData/etudes/IDAN/2016/583778/EPRS_IDA(2016)583778_EN.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

17. Objectives and instruments of a common policy of scientific research and technological development. Communication of the Commission to the Council. COM (72) 700 final, 14 June 1972. Bulletin of the European Communities. Supplement 6/72. URL: .http://aei.pitt. edu/5568/1/5568.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

18. Scientific and Technological Policy Programme COM (73) 1250, Parts I & II 25 July 1973, Supplement 14/73. URL: http://aei.pitt.edu/5592/1/5592.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

19. Objectives, priorities and resources for a common research and development policy.

Communication of the Commission to the Council. COM (75) 535 final, 29 October 1975.

Bulletin of the European Communities. Supplement 4/76. URL: http://aei.pitt.edu/5596/­1/­ 5596.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

20. Mowery D.C., Rosenberg N. The Influence of Market Demand upon Innovation: A Critical Review of Some Recent Empirical Studies. Research Policy. Vol. 7. April 1978.

21. Common policy in the field of science and technology. Communication from the Commis­ sion to the Council. COM (77) 283 final, 30 June 1977. Bulletin of the European Communi­ties.

Supplement 3/77. URL: http://aei.pitt.edu/4589/1/4589.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

22. Memorandum from the Commission on the technological and industrial policy programme, Supplement 7/73. SEC (73) 1090, 3 May 1973. URL: http://aei.pitt.edu/5144/1/5144.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

23. Report on some structural aspects of growth. COM (78) 25 5 final Brussels, 22 June 1978.

URL: http://aei.pitt.edu/5447/1/5447.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

24. List of FAST publications. CORDIS portal. URL: http://cordis.europa.eu/news/rcn/3587_ en.html (Last accessed: 16.06.2016).

25. Industrial Development and Innovation. Communication from the Commission to the European Council, Luxembourg, 1 and 2 December 1980. COM (80) 755 final, 18 November 1980. URL: http://aei.pitt.edu/1377/1/industry_development_COM_80_755.pdf (Last ac­ ces­­sed: 16.06.2016).

26. A policy for industrial innovation — Strategic lines of a community approach, Commission of the European Сommunities, COM (81) 620, 20 October 1981. URL: http://aei.pitt. edu/1376/1/innovation_30_May_COM_81_620.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

27. Council resolution of 25 July 1983 on framework programmes for Community research, development and demonstration activities and a first framework programme 1984 to 1987.

Official journal of the EC C208 on 04/08/1983. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/­ EN/TXT/PDF/?uri=OJ:C:1983:208:FULL&from=EN (Last accessed: 16.06.2016)

118

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Еволюція спільної науково-технічної та інноваційної політики 28. Strategic programme (EEC) for innovation and technology transfer (SPRINT). The COR­ DIS portal. URL: http://cordis.europa.eu/programme/rcn/142_en.html (Last accessed: 16.06.2016).

29. 20th Anniversary Report — Two decades of support for European innovation. Belgium: the EUREKA Secretariat. September 2005. 68 p. URL: http://www.eurekanetwork.org/sites/ default/files/publications/impact-eureka-20-year-anniversary-report.pdf (Last accessed: 16.06.2016).

30. Нейсбит Дж. Мегатренды: десять новых тенденций, трансформирующих нашу жизнь. Москва: АСТ, 2003. 380 с.

31. Porter M. On Competition. Boston, MA, Harvard Business School Press, 1998. 485 р. Одержано 17.01.2017 В.Ю. Грига, кандидат экономических наук, старший научный сотрудник, ГУ «Институт экономики и прогнозирования НАН Украины», e-mail: gryga@nas.gov.ua Эволюция совместной научно-технической и инновационной политики в Европе в период 1945–1985 гг. В статье рассмотрены процессы формирования и институционализации общей научнотехнической и инновационной политики Европейского Cообщества. Основное внимание уделено анализу официальных документов Европейской комиссии, связанных с научно-технической и инновационной политикой. Выделены факторы, которые влияли на ее формирование и цели. Определены основные пути и инициативы по их достижению. Сделан вывод о целесообразности применения Украиной европейского опыта, в частности использования программно-целевого подхода и создания координационных механизмов при разработке научно-технической и инновационной политики Украины. К л ю ч е в ы е с л о в а: общая научно-технологическая и инновационная политика, Европейское Сообщество, исследования и разработки, Европейская комиссия, Объединенный исследовательский центр.

V.Yu. Gryga, PhD (Economics), senior researcher, Institute for Economics and Forecasting of the NAS of Ukraine, e-mail: gryga@nas.gov.ua Evolution of Common Science, Technology and Innovation Policy in Europe in 1945–1985 The paper deals with the issues of developing and institutionalization of the common science, technology and innovation policy of the European Community. The main attention is paid to analysis of the official documents of the European Commission related to science, technology and innovation policy. The factors that influenced developing of the common policy and its objectives are considered as well as the main initiatives and ways to achieve them. It is concluded that the European experience in particular the use of program-oriented approach and the establishment of coordination mechanisms, should be used more actively in the science, technology and innovation policy of Ukraine.

K e y wo rd s: common science, technology and innovation policy, European Community, research and development, European Commission, Joint Research Center.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

119

ІСТОРІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ

УДК 929+53(091)+ 61(091)+930

П.М. Гунько, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, доцент, генеральний директор Національного музею-садиби М.І. Пирогова, e-mail: muz-pirogov@ukr.net А.С. Литвинко, кандидат технічних наук, заступник завідувача відділу, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України», e-mail: litvinko@ukr.net В.О. Гайдуков, учений секретар Національного музею-садиби М.І. Пирогова, e-mail: muz-pirogov@ukr.net О.Е. Вінниченко, науковий співробітник Національного музею-садиби М.І. Пирогова, e-mail: oleduvin@gmail.com

Науковий простір династії Пирогових у контексті розвитку світової науки У статті висвітлюється науковий простір династії Пирогових у контексті розвитку світової науки та подаються докладні відомості про їх сім’ю. Показано значення доробку визначного вченого-хірурга Миколи Івановича Пирогова для формування численних напрямів медицини, а також робіт його синів – Миколи Миколайовича з теоретичної фізики та Володимира Миколайовича з історичної науки. К л ю ч о в і с л о в а:

© П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко, 2017

120

історія науки і техніки, історія медицини, історія статистичної фізики та термодинаміки, історіографія, династія Пирогових.

Наукові династії, у яких наслідується не тільки професія, а й спосіб та цінності життя старших поколінь родини, є непересічним явищем науково-технічного, культурного та суспільного розвитку країни. Нині відомі наукові династії Струве, Келдишей, Боголюбових, Патонів. До таких сімейних осередків, які здійснили значний внесок у ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Науковий простір династії Пирогових

розбудову наукової сфери в Україні та світі в галузі медичних, фізико-математичних та історичних наук, належить й династія Пирогових. Діяль­ ність видатного вітчизняного хірурга, науковця та педагога, професора Дерптського університету, керівника кафедри хірургії Ме­дико-хірургічної академії в Петербурзі, попечителя Одеського та Київського навчальних округів, який заклав наукову базу топографічної анатомії і військовопольової хірургії, Миколи Івановича Пирогова, складає вагому сторінку історії медичної науки. Йому належить пріоритет застосування ефірного наркозу при операціях на полі бою, системи ор- М.І. ПИРОГОВ ганізації первинної допомоги пораненим залежно від характеру та складності їх стану, використання гіпсової пов’язки при вогнепальних переломах кісток [1—4]. Новаторська думка вирізняла діяльність вченого також як освітнього діяча, який пропагував докорінне оновлення університетської освіти на основі тісного зв’язку між викладанням та науковими дослідженнями. Основне завдання освіти М.І. Пирогов вбачав у засвоєнні студентами наукового методу. «Покажіть освіченій людині в певному масштабі, на будь-якій галузі науки, тільки по суті, метод і механізм, яким сучасна наука доходить до результатів, — і все інше вона одержить сама, якщо дійсно прагне знань», — писав він [5, Т. 1, столб. 555]. Старший син Микола народився у Миколи Івановича та його дружини Катерини Дмитрівни у Санкт-Петербурзі 7 листопада 1843 р. На жаль, через три роки мати померла, залишивши Миколу та новонародженого сина Володимира. У червні 1850 р. М.І. Пирогов одружився з Олександрою Антонівною Бістром, з якою у дітей склались теплі стосунки. У 1856—1861 рр. родина мешкала в Одесі та Києві, оскільки вчений у 1856—1858 рр. був попечителем Одеського, а у 1858—1861 рр. — Київського навчального округу. Пізніше подружжя оселилось у маєтку Вишня Вінницького повіту Подільської губернії, з яким пов’язані останні двадцять років життя М.І. Пирогова. У 1945 р. на території садиби вченого створено музей, який розпочав роботу 9 вересня 1947 р., а 10 червня 1997 р. згідно з Указом Президента України № 509/97 отримав статус національного. Музейний комплекс включає будинок і аптеку знаменитого хірурга, а також родинну церкву-некрополь, побудовану недалеко від садиби. Особистість М.І. Пирогова мала глибокий вплив на розкриття здібностей його синів Миколи й Володимира, вихованню яких він приділяв значну увагу. Отримавши під керівництвом М.І. Пирогова ґрунтовну домашню ос­ віту, Микола Миколайович навесні 1862 р. склав іспити для вступу в університет у Немирові [6, с. 61; 7, с. 300—308; 8, Ч. 2, с. 51—71; 9, с. 240—250; 10, ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

121

П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко

с. 291; 11, с. 177; 12]. Того ж року він виїхав із батьком і братом за кордон, куди Миколу Івановича було направлено керівником молодих учених, відряджених для підготовки до професорського звання. В університетах Гейдельберга, Берліна і Оксфорда юнак слухав лекції, в основному з фізико-математичних дисциплін. Після повернення на батьківщину він 1867 р. склав іспити у Київському університеті Св. Володимира та отримав науковий ступінь кан­дидата фізикоматематичного факультету розряду математичних наук [13—15]. 1875 р. М.М. Пирогов виїхав до Англії та працював у Лондонському відділенні М.М. ПИРОГОВ Товариства сприяння російському торговельному мореплавству, проте невдовзі повернувся до Петербурга, де почав діяльність у Міністерстві фінансів. Поступово у нього сформувався інтерес до самостійної наукової роботи, і у 80-х рр. XIX cт. він починає власні теоретичні дослідження. У 1886 р. вченого обирають членом Російського фізикохімічного товариства, в журналі якого з 1885 по 1891 рік виходить низка його статей: «Декілька доповнень до кінетичної теорії газів» (1885), «Нове аналітичне доведення другого закону термодинаміки» (1886), «Граничні швидкості в газах» (1886), «Граничні швидкості в газах і теорія обертального руху молекул Watson’a» (1886), «Основи кінетичної теорії багатоатомних газів» (1886), «Про межу можливого в теорії ймовірностей» (1887), «Застосовність другого закону до систем, на які діють зовнішні сили» (1887), «Про недосконалі гази» (1889), «Про закон Maxwell’a» (1889), «Про закон Boltzmann’a» (1890), «Основи термодинаміки» (1890), «Про віріал сил» (1888, 1889, 1890) та ін. [16—27]. На жаль, 16 листопада 1891 р. життя М.М. Пирогова трагічно обірвалося — він помер від серцевого нападу в Санкт-Петербурзі. У спогадах Д.О. Граве писав: «Одного разу я спізнився на засідання товариства. У напівтемній кімнаті перед кімнатою засідання, я бачу, сидить на стільці біля виходу якийсь старий. Йому, очевидно, зле: біля нього люди, дають йому води. Виявилося, що це Пирогов — син знаменитого хірурга. Він був багатий чоловік і любитель математики. Він щойно зробив доповідь у нашому товаристві. На цю доповідь Марков реагував такою фразою: «Я вперше у житті чую таку обурливу дурницю». У цю ж ніч Пирогов помер» [28, с. 232.]. Труну з його тілом було встановлено в батьківському маєтку Вишня поруч із труною батька, а 1926 р. поховано та встановлено пам’ятну мармурову плиту. Микола Іванович Пирогов так характеризував сина: «Він малий непоганий, хоч дещо й оригінальний, вже тому, що досі ніде не служив і вів незалежне життя, проводячи його то в управлінні моїм маєтком, то в Лондоні, в агентстві, а тепер поїхав шукати щастя в Петербурзі, на місці своєї батьківщини, хоч я і казав йому, що ніхто не пророк у себе вдома» [29].

122

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Науковий простір династії Пирогових

Документи університету Св. Володимира на отримання М.М. Пироговим наукового ступеня кандидата ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

123

П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко

Наукові праці М.М. Пирогова стосувались кінетичної теорії матерії, статистичної термодинаміки, теорії реальних газів, загальних методологічних питань фізики. Ця тематика відповідала найсучаснішим науковим розробкам того часу, оскільки друга половина XIX ст. характеризувалася фундаментальними дослідженнями в галузі термодинаміки. У цей період Ю. Майє­ром, Дж. Джоулем і Г. Гельмгольцем було встановлено перший закон термодинаміки (1843—1847), а другий закон термодинаміки набув сучасного вигляду в працях В. Томсона та Р. Клаузіуса (1850—1851), які узгодили ідеї Карно з принципом еквівалентності теплоти та роботи й показали, що існування найнижчої температури є фундаментальним законом природи. Нова теорія мала феноменологічний характер, що робило її цінною на тлі відсутності відомостей щодо молекулярних рухів та сприяло поглибленню молекулярно-кінетичних уявлень. Наприклад, Дж. Джоуль вперше обрахував швидкість молекули водню, температуру абсолютного нуля та теплоємність деяких газів. У 1856 р. А. Крьонігом було створено наочну модель газу як ідеально пружних куль, що не взаємодіють одна з одною та хаотично рухаються зі сталою швидкістю, яка дала можливість довести залежність кінетичної енергії від температури, а також пояснити явища дифузії, розчинення та теплопровідності [30]. Вчений також вперше висловив ідею про необхідність застосування ймовірнісних методів розрахунку. «Шлях кожної молекули настільки невпорядкований, що обчислити його неможливо. Проте, використовуючи закони теорії ймовірностей, можна разом із тим замість цілковитого хаосу отримати повний порядок», — писав він [30, с. 318].

1865 р. Р. Клаузіусом у роботі «Про різні зручні для застосування форми основних рівнянь механічної теорії тепла» було введено поняття ентропії та представлено другий закон термодинаміки у сучасній формі [31]. Спробу пояснити другий закон термодинаміки на основі механічного руху атомів та гіпотези молекулярних вихорів здійснив того ж року У. Ранкін у роботі «Про другий закон термодинаміки» [32]. Л. Больцман у 1866 р. у роботі «Про механічний зміст другого закону тепла» також розробляв питання механічного обгрунтування другого закону термодинаміки [33]. Незалежно від Л. Больцмана в 1871 р. такий підхід запропонував й Р. Клаузіус [34]. Застосування ймовірнісних уявлень у фізиці набуло розвитку перш за все у працях творців рівноважної статистичної механіки Дж. Максвелла, Л. Больцмана та Дж. Гіббса (середина XIX — початок ХХ ст.), якими було встановлено зв’язок між тепловою та механічною формами руху матерії. Зокрема, 1860 р. Дж. Максвеллом було отримано закон розподілу молекул газу за швидкостями та висловлено сумнів щодо правомірності застосування законів класичної механіки до опису руху атома [35]. «Слід бути обережними при перенесенні висновків, отриманих у експериментах із тілами, які складаються з величезної кількості частинок, на більш тонкі спостереження та експерименти, які могли б бути виконані, якщо можна було б сприймати окремі молекули», — писав він [36, с. 54].

124

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Науковий простір династії Пирогових

У 1866 р. Дж. Максвелл у статті «Динамічна теорія газів» дав чітке доведення свого закону розподілу швидкостей, вилучивши попередню умову про незалежність компонент швидкості та розглядаючи молекули не як пружні кулі, а як точкові центри сил [37]. Вчений вперше сформулював статистичній підхід, який ґрунтується на визначенні не швидкості окремої молекули, а кількості молекул із заданою швидкістю в певний момент часу; його сутніть полягала в тому, що статистичну впорядкованість у системі з великою кількістю частинок неможливо звести до динаміки. Через неможливість вивчення руху окремих молекул обчислювались середні параметри їх руху середній вільній пробіг, середнє число співударів молекул в одиницю часу, тиск і температура як середні значення для великої кількості молекул. Статистичне пояснення другого закону термодинаміки вперше виклав Л. Больцман у роботах «Подальше дослідження теплової рівноваги між моле­ кулами газів» (1872) [38] та «Про теплову рівновагу газів, на які діють зовнішні сили» (1876) [39]. У роботі 1872 р. він вивів формулу, що описує розподіл молекул газу в зовнішньому полі, зокрема в полі сили тяжіння, довів теорему про рівномірний розподіл кінетичної енергії за ступенями вільності, з’ясував ймовірнісний зміст ентропії, ввівши Н-функцію для характеристики стану замкненої макроскопічної системи. Ототожнивши Н-функцію з ентропією S (зі зворотним знаком), він пов’язав ентропію з W — термодинамічною ймовірністю: S = klnW (k — стала Больцмана). Це співвідношення, вигравіруване на пам’ятнику вченому у Відні, дає статистичне обгрунтування другому закону термодинаміки та є основою статистичної фізики. В 1877 р. у роботі «Про зв’язок між другим законом механічної теорії теплоти та теорією ймовірностей у теоремах про теплову рівновагу» вченому вдалося встановити кількісний закон, який інтерпретував другий закон термодинаміки в термінах теорії ймовірностей, а також провести аналіз межі застосування поняття ентропії [40]. «Вершиною життя Больцмана став з 1877 р. все більш ясно встановлюваний зв’язок між ентропією та ймовірністю — одна з найбільш глибоких думок усієї фізики», — писав М. Лауе [41, с. 117]. Числове значення сталої Больцмана в 1900 р. обчислив М. Планк. Ідея статистичної закономірності дозволила Л. Больцману показати, що енергія переходить з менш ймовірної форми в більш ймовірну і що якщо початковий розподіл енергії в тілах був менш ймовірним, то надалі ймовірність розподілу збільшуватиметься. Проте оскільки стан максимальної ймовірності близький до стану з дещо меншою ймовірністю, завжди зустрічатимуться невеликі відхилення від нього — флуктуації. Це був принципово новий результат ймовірнісного розгляду явищ природи. Якщо Дж. Макс­ велл і Р. Клаузіус розглядали статистику як метод розрахунку середніх величин, то Л. Больцман тлумачив статистичні закономірності як новий вид об’єк­тивного причинного зв’язку, при якому розподіл енергії прямує до най­­ більш імовірного. У подальшому це привело до необхідності пошуку зв’язку ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

125

П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко

статистичних законів із динамічними законами, поставило проблему обґрунтування статистичного детермінізму та направленості часу. Стало зрозумілим, що статистичні закономірності принципово неможливо звести до динамічних законів і що вони відповідають тим випадкам причинного зв’язку, які обумовлені колективним характером процесів. Спочатку роботи Л. Больцмана не привернули увагу вчених. У той час ідея про можливість вивести другий закон термодинаміки із законів механіки ще не втратила своїх прихильників, і сучасникам Больцмана здавалася незвичною думка про те, що один із найбільш загальних законів природи має ймовірнісний характер. Такого погляду дотримувались В. Міхельсон, Г. Гельмгольц. Пізніше теорію Больцмана було піддано критиці, особливо різко проти неї виступали послідовники Е. Маха, які не погоджувались із існуванням молекул. Тільки у ХХ ст., після створення А. Ейнштейном та М. Смолуховським теорії броунівського руху, ідея про статистичний характер другого закону термодинаміки отримала визнання. Експериментальну перевірку закону розподілу Максвела — Больцмана було здійснено у 1932 р. О. Штерном. Інший підхід до побудови статистичної фізики розроблявся Дж. Гіббсом, у роботі якого «Основні принципи статистичної механіки» 1902 р. [42] статистична механіка отримала обґрунтування, застосовне для довільних, а не тільки для газоподібних систем. У цій роботі Дж. Гіббс розглядав феноменологічний метод термодинаміки як перше наближення при вивченні фізичних і хімічних процесів. «Закони термодинаміки неважко отримати з принципів статистичної механіки, які вони не цілком виражають, а служать чимось на кшталт сліпого провідника у пошуках цих принципів», — писав він [43, т. 2, с. 9]. Нині розподіл Гіббса є фундаментальним принципом, який відіграє у статистичній фізиці роль, подібну до рівнянь Ньютона в класичній механіці. Усвідомлюючи глибину нових ідей, М.М. Пирогов у своїх роботах підкреслював необхідність існування поряд із динамічними законами об’єк­ тивних статистичних законів. Так, в одній зі своїх праць він писав: «Ще в 1860 р. з’явився знаменний мемуар Clerk-Maxwella: Іllustratіons of the Dyna­ mі­cal Theory of Gases, якому, очевидно, призначено стати однією з відправних точок нової ери природознавства. Якщо період до 60-х років нинішнього століття справедливо може бути названий Newton’івською ерою, тобто ерою вивчення закономірного, то з 60-х років виявляється з особливою силою майже у всіх галузях природознавства новий напрямок: вивчення закономірності випадкового» [26, с. 198]. Такого роду узагальнення наприкінці XIX ст. були принципово новими. Низку досліджень М.М. Пирогова присвячено теорії реальних газів.

1873 р. Я. Ван-дер-Ваальс у дисертації «Про неперервність газоподібного та рідкого станів» вивів рівняння стану реального газу, яке враховувало об’єм молекул і сили взаємодії між ними, та показав, що рідина та газ переходять 126

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Науковий простір династії Пирогових

з одного стану в інший [44]. Отримане рівняння було придатне для реальних газів, близьких до ідеальних. Розглядаючи ергодичну проблему, М.М. Пирогов першим вірно вказав, що для суттєвого вдосконалення теорії реальних газів Ван дер Ваальса необхідно, крім парних взаємодій, досліджувати ще взаємодію груп молекул — агрегацій. Використовуючи цю модель, він якісно окреслив теорію критичних явищ та теорію двофазного стану газ — рідина [24]. На основі подібних уявлень згодом Г. Урсел (1928) і Дж. Майер (1937) побудували теорію реальних газів, пояснюючи такі особливості їх поведінки, як критичні явища та існування рідкої й газоподібної фаз. Стосовно питання помилковості гіпотези теплової смерті Всесвіту М.М. Пирогов висловлювався навіть більш категорично, ніж Л. Больцман, який 1886 р. висловив сумнів у можливості спростувати її. Заперечуючи В. Томсону і Р. Клаузиусу, які висловили думку, що з другого закону термодинаміки слідує неминучість теплової смерті Всесвіту, вчений писав: «В. Том­ сон і Р. Клаузиус із теорії циклу Карно вельми поспішно зробили висновок про долю всього світу; <...> Якщо навіть припустимо, що дисоціація енергії світу постійно збільшується, все ж таки стаціонарний стан світу або стан теплової рівноваги буде далеко не таким, яким його можна собі уявити, ґрунтуючись тільки на теорії циклу Карно. У будь-якому разі повне перетворення молярної енергії в теплову не потрібно, оскільки й молярна енергія може бути стаціонарною. <...> Я думаю, щодо сучасних відомостей, з однаковим успіхом можна захищати два цілком протилежні положення: 1) переместимість (тобто термодинамічна ймовірність — автори) світу постійно зростає, тому що стан світу нестійкий, і 2) переместимість світу є сталою, оскільки стан світу стаціонарний, і ті вражаючі нас зміни, що відбуваються у світі, є не більше ніж неминучими коливаннями поблизу типового стаціонарного стану» [23, с. 175]. Як слідує з подальших міркувань вченого, сам він схилявся до другої точки зору, яка відповідає більш пізній флуктуаційній гіпотезі Л. Больцмана. Найбільш цікаві результати вченого стосуються питання статистичного обґрунтування другого закону термодинаміки. Узагальнюючими дослідженнями М.М. Пирогова в цьому напрямі є праці 1890 р. «Про закон Boltzmann’a» і «Основи термодинаміки» [25; 26]. Підхід М.М. Пирогова був іншим, ніж у Больцмана, для якого значну роль відігравали модельні уявлення про будову газів і механізм зіткнень між молекулами. М.М. Пирогов ставить питання у більш загальному вигляді. Перш за все він розробляє спеціальний математичний апарат, який належить до теорії ймовірності та пропонує розглядати макроскопічне тіло як систему з величезного числа N матеріальних точок. Стан кожної з них визначається шістьма величинами: координатами та ком­ понентами швидкостей, тобто може бути зображений як шестивимірна «суцільна» послідовність. М.М. Пирогов висловив припущення, що виходячи з надзвичайної складності руху частинок така система має тільки невелику кількість однозначних аналітичних інтегралів руху, а саме інтеграл енергії та ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

127

П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко

інтеграл кількості руху, що дозволяє обґрунтувати статистичну незалежність поведінки частинок макротіла [8, Ч. 2, с. 51–71]. Цей апарат містив ідеї майбутньої теорії випадкових процесів, яка почала розвиватися пізніше, в XX столітті. Основи загальної математичної теорії випадкових процесів було закладено в 1907 р. у роботах А.А. Маркова. Аналізуючи виведення розподілу швидкостей Дж. Максвеллом, М.М. Пи­ рогов дійшов такого висновку: закон розподілу Максвелла справедливий лише для безмежного простору, а вплив зовнішнього середовища, наприклад стінки посудини, що обмежує об’єм газу, не сприяє встановленню максвеллівського хаосу. Необхідно знайти особливий механізм взаємодії між стінкою та газом, за якого у газі встановиться розподіл Максвелла. У сучасній статистичній фізиці припускають наявність флуктуаційних рухів у стінці, які підтримують максвеллівській хаос у посудині. Проте цей шлях подолання труднощів, на які вказав М.М. Пирогов, не був єдиним. Зрівноважуючу дію зовнішнього середовища можна не зводити до нуля, а у разі наявності зрівноважуючих факторів обмежувати функції Максвелла, які приводять до молекулярно-кінетичного опису газу, що відповідає досліду. М.М. Пирогов вказав ці обмеження. Якщо відсутня зрівноважуюча дія на газ зовнішніх факторів, то при обчисленні середніх величин за допомогою максвеллівського розподілу необхідно брати інтеграли за нескінченними межами. У випадку, якщо дія зовнішніх зрівноважуючих факторів не може бути усунена, — скінченними межами. Виявляється, що при певних умовах операції можуть виконуватися та відповідати досліду. Вчений також поширив цей закон на багатоатомні гази. Порівнюючи свої розрахунки теплоємностей багатоатомних газів з експериментальними даними, він дійшов сміливого на той час висновку про складність хімічних атомів [17]. Цікавим моментом, що міститься в роботах вченого, присвячених реальним газам, є розрахунок розподілу молекул газів у займаному ними об’ємі. Ця задача відома як задача М. Смолуховського, опублікована у 1904 р. в ювілейному збірнику на честь 60-річчя Л. Больцмана. Проте дослідження праць М.М. Пирогова показало, що ще за 16 років до М. Смолуховського він зробив висновок, що ймовірність значних відхилень від рівномірного роз­ поділу молекул у просторі, де знаходиться газ, є надзвичайно малою [45, с. 89]. Задовго до М. Планка М.М. Пирогов також припускав, що взаємодія матерії зі «світлоносним ефіром» (чорним випромінюванням) є причиною багатьох явищ, які не можна описати з точки зору максвеллівского хаосу, наприклад залежність молекулярної теплоємності газу від температури. Якщо середню кінетичну енергію молекули обчислювати за допомогою максвеллівскої функції, використовуючи, за М.М. Пироговим, граничні швидкості, які обмежують можливі рухи молекул газу, то отримуємо не лінійну залежність енергії молекули від абсолютної температури, а новий закон. Він збігається із середньою енергією молекули газу, яку їй приписує квантова теорія Планка.

128

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Науковий простір династії Пирогових

Праці М.М. Пирогова

На жаль, праці М.М. Пирогова не були широко відомими. Вони друкувались у «Журналі Російського фізико-хімічного товариства» російською мовою, а в закордонних журналах містилися тільки їх реферати. Хоча одна з праць вченого була опублікована в німецькому журналі «Exner’s Repertori­ um» [46]. У цілому ж ця тематика стала широко обговорюватися із середини 90-х рр. XIX ст., коли з’явилися критичні статті та розпочалася полеміка, яка вже після смерті Больцмана закінчилася визнанням статистичної природи другого закону термодинаміки. Говорячи про нащадків Миколи Миколайовича, зазначимо, що у вченого та його дружини Лідії Георгіївни Кюзель народилося двоє дочок — Лідія (1884) та Олександра (1886). Вони мешкали в Санкт-Петербурзі, хоча у М.М. Пирогова був невеликий маєток в с. Строїнці Ямпільського повіту Подільської губернії. Молодший син Миколи Івановича Пирогова Володимир Миколайович народився в Санкт-Петербурзі 12 січня 1846 . Захоплювався історією, з якої слухав лекції у університетах Гейдельберга, Берліна та Лейпцига. У Берліні відвідував історичну семінарію професора Т. Моммзена, якого 1902 р. було відзначено Нобелівською премією з літератури за історичну працю «Римська історія». 1873 р. В.М. Пирогов здобув ступінь доктора філософії БерISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

129

П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко

лінського університету за працю, присвячену короткій історії Риму у викладі Флавія Євтропія та наслідування ним традиції Тита Лівія [47, с. 204].

2 грудня 1878 р. Рада Московського університету після публічного захисту на історико-філоло­гіч­ ному факультеті дисертації «Дослідження Римсь­ кої історії переважно в період Третьої декади Тіта Лівія» затвердила його в ступені магістра загальної історії [48]. Дисертація присвячувалась висвітленню в головному творі Тіта Лівія «Історія від заснування міста» (лат. «Ab urbe condita») періоду другої Пунічної війни [49]. У січні 1879 р. В.М. Пирогов був одноголосВ.М. ПИРОГОВ но обраний на посаду доцента кафедри загальної історії Новоросійського університету та розпочав читання курсу римської історії, яку викладав історико-критичним методом, переважно наслідуючи погляди професора Т. Моммзена. 31 серпня 1882 р. Володимир Миколайович звернувся в історико-філологічний факультет університету з проханням «про закордонне відрядження в Італію, особливо в Рим на 11 місяців <…> Найближчий результат моїх закордонних занять — це завершення наукової праці на ступінь доктора, предмет якої полягає у дос­лідженні найдавнішої форми Римського державного устрою» [50, арк. 188]. Повернувшись з-за кордону, В.М. Пирогов читав лекції, проте 26 лютого 1884 р. за станом здоров’я залишив університет, хоча наукові пошуки продовжив. 1887 р. вийшла монографія вченого «Семасіологічні та археологічні теми з історії первісної культури», присвячена розбору важливих напрямів тогочасної науки (так званої солярної, метеорологічної, лінгвістичної теорій) [51]. Автор спирався й на результати колишніх колег по університету — Л.Ф. Воєводського та Д.М. Овсянико-Куликовського. Своїми суспільними традиціями та світоглядом В.М. Пирогов був пов’язаний з інтелігентськими колами Одеси. Як дійсний член Одеського товариства історії та старожитностей, яке вважається першим археологічним та одним з новостворених науково-історичних товариств Росії, неодноразово виступав із доповідями на його засіданнях. Із записки від 3 серпня 1901 р. дізнаємося про характер наукових досліджень В.М. Пирогова в цей період: «Здійснивши в травні цього року екскурсію в Малу Азію, я мав нагоду придбати кілька старожитностей, особливо монет, величезний запас яких знаходиться в цій так мало дослідженій країні, що представляє надзвичайний інтерес для російської науки. Можна сподіватися, що з облаштуванням останнім часом шляхів сполучення в цій країні вона стане предметом досліджень російських вчених і увійде в сферу діяльності Одеського товариства історії та старожитностей. Я сподіваюся восени цього року ознайомити Товариство з деякими результатами моїх досліджень з археології Малої Азії; 130

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Науковий простір династії Пирогових

А.Д. Гершельман з дружиною (в центрі) знайомляться з експозицією музею. 1978 р.

а тепер маю честь принести в дар Товариству кілька предметів із позначенням місць їх знаходження» [52, с. 63]. Згідно з доданим списком, вченим було подаровано Товариству 23 предмета старовини і 681 монету (556 стародавніх і 125 візантійських, з них 13 срібних і 5 золотих). Важливим є особистий внесок В.М. Пирогова у видання наукових праць батька, збереження його епістолярної спадщини та особистих речей. Володимир Миколайович був членом Пироговського товариства, заснованого у 1903 р. у Києві з метою видання творів М.І. Пирогова та інших важливих для освіти книг. Про діяльність Товариства за вісім років В.М. Пирогов писав: «Донині Пироговським товариством випущено з друку 2 томи творів М.І. Пирогова, доповнені багатьма сторінками та цінними примітками, що тільки тепер вперше побачили світ <...> Також товариством було видано кілька посібників з медицини, редагованих багатьма російськими про­фе­ сорами-клініцистами. <...> Наразі видано складену за детально продуманим планом серію з 20 книг із усіх розділів природознавства, яка визнана та сприйнята не тільки кількома міністерськими вченими комітетами, а й численними педагогами» [53, с. 675]. Пізніше Володимир Миколайович виїхав за кордон. У 1913 р. жив у Німеччині, потім переїхав до Франції. У цей період він активно листувався із біографом батька С.Я. Штрайхом, а також підтримував зв’язок з Пироговським товариством в Києві. У його листах, які є унікальними експонатами Національного музею-садиби М.І. Пирогова, центральне місце посідає тема підготовки другого ювілейного видання творів М.І. Пирогова. Міститься також інформація про опублікування в німецькому медичному журналі перекладів Володимира Миколайовича німецькою мовою уривків з монограISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

131

П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко

фії М.І. Пирогова «Питання життя. Щоденник старого лікаря», що відображають стан німецької медичної науки XIX століття. В.М. Пирогов помер 23 травня 1914 р. в Марселі, де і похований. Незадовго до смерті В.М. Пирогов передав із Франції для опублікування «високохудожні листи Миколи Івановича до О.А. Бістром, у подальшому його другої дружини» [5, т. 1, передмова С. Штрайха, сторінка без номера]. В.М. Пирогов і Марія Олександрівна Арнеску у шлюбі дітей не мали. Про дружину Володимира Миколайовича відомо, що походила вона зі знатного роду молдавських дворян. У дитинстві залишилась сиротою та тривалий час виховувалась при монастирі. Працювала в Товаристві Червоного хреста. У січні 1888 р. Марія Олександрівна придбала маєток у с. Кудіївці Жмеринського повіту Подільської губернії. Вона «не лише вправлялась із господарством, а й дбала про розвиток та медичне забезпечення села Кудіївки — відкрила приватну школу для сільських дітей, особистим коштом збудувала нову школу та церкву. Продовжуючи справу свекра, одне зі своїх приміщень виділила для розташування пункту першої медичної допомоги» [54]. Частину спадщини Марія Олександрівна заповіла на користь бідних студентів. За заявою Володимира Миколайовича цю суму після смерті дружини було надано студентам Новоросійського університету [55]. У листопаді 1881 р. газета «Киевлянинъ» писала: «Стан здоров’я Миколи Івановича Пирогова є безнадійним <…> На днях М.І. Пирогов викликав із Одеси свого сина, професора Новоросійського університету. Разом із сином приїхала його дружина, щоб провести останні дні біля ліжка помираючого» [56]. У 2017 р. Пироговский меморіал відзначить своє 70-річчя. З його експозицією ознайомилися понад 8 млн відвідувачів із 180 країн світу. 1978 р. музей відвідали правнук М.І. Пирогова — генерал-лейтенант грецької армії у відставці Андрій Дмитрович Гершельман із дружиною. Внучки М.І. Пирогова з сім’ями в роки подій 1917 р. та громадянської війни виїхали за кордон та оселились: Лідія Мазірова у Франції, Олександра Гершельман — у Греції. У 1991 р. до фондів музею надійшли документи з сімейного архіву нащадків М.І. Пирогова. Серед них Грамота Архієрейського Синоду Російської православної церкви за кордоном від 23 листопада — 6 грудня 1933 р. про невтомну працю внучки Миколи Івановича Лідії Миколаївни Мазірової «на користь Св. Православної церкви, а також про щедру матеріальну підтримку храму в м. Ментоні та турботу про його причет» [57]. Завдяки Послу України в Грецькій республіці стало відомо про праправнучку вченого — Олександру Андріївну Никифоракі, яка народилась 25 вересня 1950 р. та проживає з дочкою в Афінах, її син живе та працює в Австралії. Вагомим внеском у визнання культурного та наукового надбання України в загальносвітовому контексті стане подальше дослідження спадщини наукової династії Пирогових та їхніх нащадків.

132

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Науковий простір династії Пирогових СПисок літератури 1. Геселевич А.М. Научное, литературное и эпистолярное наследие Николая Ивановича Пирогова: библиография. М.: ГИМЛ, 1956. 263 с.

2. Кульчицкий К.И., Кланца П.А., Собчук Г.С. Пирогов в усадьбе Вишня. Київ: Здо­ ров’я, 1981. 101 с.

3. Хазанов А.Н. Естественно-научные взгляды Н.И. Пирогова. Рига: Зинатне, 1986. 159 с.

4. Шевченко Л.В. М.І. Пирогов в Україні. К.: Рідний край, 1996. 128 с.

5. Пирогов Н.И. Сочинения в 2-х т. 2-е юбилейн. изд., значит. доп. Киев, 1914. Т. 1–2.

1914—1916.

6. Спасский Б.И. Об исследованиях Н.Н. Пирогова по статистическому обоснованию второго начала термодинаміки. История и методология естественных наук. М.: Издво МГУ: Физика, 1960. Вып. 1. 222 с.

7. Спасский Б.И. Н.Н. Пирогов, Развитие физики в России. М.: Просвещение, 1970. 890 с.

8. Спасский Б.И. История физики. В 2-х ч. Изд. 2-е. М.: Высш. шк., 1977.

9. Кудрявцев П.С. Курс истории физики. 2-е изд., исправл. и доп. М.: Просвещение, 1982. 448 с.

10. Гельфер Я.М. История и методология термодинамики и статистической физики. М.: Высш. шк., 1981. 536 с.

11. Кузнецова О.В. Развитие молекулярно-кинетических и статистических идей Максвелла русскими физиками конца XIX — начала ХХ в. Максвелл и развитие физики XIX–ХХ веков. М.: Наука, 1985. C. 177—184.

12. Литвинко А.С. Значение работ Н.Н.Пирогова для статистического обоснования II начала термодинаміки. Історія української науки на межі тисячоліть / Відп. ред. О.Я. Пилипчук. 2001. Вип. 6. С. 101—104.

13. Книга записи дипломов, аттестатов и других документов на ученые степени и звания / Державний архів м. Києва. Ф. 16. Оп. 465. Спр. 150. Арк. 40.

14. Дело канцелярии проректора Императорского университета Св. Владимира о лицах, подвергавшихся в 1867 году окончательному испытанию на ученые степени и звания / Державний архів м. Києва. Ф. 16. Оп. 368. Спр. 24. Арк. 2, 2 зв.

15. Лист Керуючого Міністерством народної освіти О. Головніна від 19 березня 1862 р. Керуючому Київським навчальним округом. Експонат Національного музею-сади­би М.І. Пирогова № 14150.

16. Пирогов Н.Н. Несколько дополнений к кинетической теории газов. Журн. Рус. физ.­хим. oб-ва. Ч. Физ. 1885. Т. 17, Вып. 6. С. 114—135.

17. Пирогов Н.Н. Еще несколько дополнений к кинетической теории газов. Журн. Рус. физ.-хим. oб-ва. Ч. Физ. 1885. Т. 17, Вып. 8. С. 281—313.

18. Пирогов Н.Н. Новое аналитическое доказательство второго начала термодинамики. Журн. Рус. физ.-хим. oб-ва. Ч. Физ. 1886. Т. 18, Вып. 9.

19. Пирогов Н.Н. Основания кинетической теории многоатомных газов термодинамики. Журн. Рус. физ.-хим. oб-ва. Ч. Физ. 1886. Т. 18. Приложение.

20. Пирогов Н.Н. Журн. Рус. физ.-хим. oб-ва. Ч. Физ. 1887, Вып. 1. С. 19—22.

21. Пирогов Н.Н. О стационарном вращательном движении. Журн. Рус. физ.-хим. oб-ва. Ч. Физ. 887, Вып. 3. С. 77.

22. Пирогов Н.Н. Пояснение к «Заметке» Станкевича. Журн. Рус. физ.-хим. об-ва. Ч. Физ. 1887, Вып. 4. С. 133–136.

23. Пирогов Н.Н. Применимость II начала термодинамики к системам, на кои действуют внешние силы. Журн. Рус. физ.-хим. oб-ва.Ч. Физ. 1887. Т. 19, Вып. 4. С. 100— ­120; Вып. 5. С. 157—176 (окончание).

24. Пирогов Н.Н. О несовершенных газах. Журн. Рус. физ.-хим. об-ва. Ч. Физ. 1889. Т. 21. С. 44—57.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

133

П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко 25. Пирогов Н.Н. О законе Больцмана. Журн. Рус. физ.-хим. об-ва. Ч. Физ. 1890. Т. 22, Вып 2. С. 44.

26. Пирогов Н.Н. Основание термодинаміки. Журн. Рус. физ.-хим. об-ва. Ч. Физ. 1890. Т. 22, Вып. 5. С. 173.

27. Пирогов Н.Н. О вириале сил. Журн. Рус. физ.-хим. oб-ва. Ч. Физ. 1888. Т. 20, Вып. 1; 1889. Т. 21, Вып. 2; 1891.Т. 23, Вып. 4.

28. Автобиографические записки Д.А. Граве. Историко-математические исследования. Вып. XXXIV. М.: Наука, 1993. 280 с.

29. Лист М.І. Пирогова від 22 жовтня 1878 р., с. Вишня, О.Л. Оберміллєру. Експонат Національного музею-садиби М.І. Пирогова № 14023.

30. Krönig A. Grundzüge einer theorie der gase. Annalen der Physik. 1856. № 99. S. 315—322.

31. Clausius R. Ueber verschiedene für die Anwendung bequeme Formen der Hauptgleichungen der mechanischen Wärmetheorie . Pogg. Ann. 1865. Bd. 125. S. 353—400.

32. Rankine W. On the second law of thermodynamics. Mascellaneous Scientific papers. 1820 1872. London: Charles Griffen and Company, 1881. P. 427—431.

33. Boltzmann L. Uber die mechanische Bedeutung der zweiten Hauptsatzes der Warmetheorie.

Wien. Akad. Sitzungsber. 1866. Bd. 53. S. 195—220.

34. Clausius R. Ueber die Zurückführung des zweiten Hauptsatzes der mechanischen Wärme­ theorie auf allgemeine mechanische Prinzipien. Pogg. Ann. 1871. Bd. 142. S. 433—461.

35. Maxwell J. Illustrations of the Dynamical Theory of Gases. Phil.Mag. 1860. V. 4. Ser. 19.

No 124. P. 19—32. (Рус. перев. Максвелл Д.К. Пояснения к динамической теории газов, Основатели кинетической теории материи / под ред. А.К. Тимирязева. — М.; Л.: ГОНТИ, 1937. С. 183—220.)

36. Maxwell J. Theory of heat. London: Longmans, Geen and Co, 1871. 312 p.

37. Maxwell J. On the dinamical theory of gases. Phil. Mag. 1866. V. 4. Ser. 32. № 217. P. 390–393.

38. Boltzmann L. Wien Ber. 1872. Bd. 66. S. 275—370.

39. Boltzmann L. Wien. Вer. bt. 2. 1876. Bd. 72. S. 427—457.

40. Boltzmann L. Ueber die Beziehungzwischen dem zweiten hauptsatzes der mechanischen Wärmetheorie und Wahrscheinlichkeitsrechnung. Wien. Ber. 1877. Bd. 76. S. 373—435.

41. Лауэ М. История физики. М.:Гостехиздат, 1956. 229 с.

42. Gibbs J. Elementary Principles in Statistical Mechanics. New York: Charles Scribner’s Sons, 1902. 207 р.

43. Gibbs J. Collected Works: in 2 vols. New York: Longmans, Green, 1928.

44. Van der Waals J. Over de Continuiteit van den Gas- en Vloeistoftoestand (Die Kontinuität des flüssigen und gasförmigen Zustands). Universität Leiden, 1873 (Dissertation).

45. Тимирязев А.К. Задача Пирогова и наиболее вероятное распределение молекул в пространстве, Тимирязев А.К. Кинетическая теория материи. М.: Учпедгиз, 1956.

225 с.

46. Pirogov N. Repertorium der Physik, Hr. Sg. Von Exner. 1891. B. 27. S. 515. (Цит. по: Раз­ витие физики в России (Очерки). М.: Просвещение, 1970. Т. 1. С. 307).

47. Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Новороссийского университета. Ист. записка и акад. списки. Одесса, 1890. 784 с.

48. Атестат В. Пирогова / Державний архів Одеської області. Ф. 45. Оп. 7 (1884). Спр. 17. Арк. 42.

49. Пирогов В.Н. Исследование по Римской истории преимущественно в области Третьей декады Ливия. СПб., 1878.

50. Державний архів Одеської області. Ф. 45. Оп. 7 (1882). Спр. 13. Арк. 187—188.

51. Пирогов В.Н. Семасиологические и археологические темы по истории первобытной культуры. Одесса, 1887.

134

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Науковий простір династії Пирогових 52. Пирогов В.Н. Записка д. ч. В.Н.Пирогова (от 3 августа 1901 г. о пожертвованных Обществу монетах). Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1902. Т. 24. Ч. V (протоколы). C. 63—65.

53. Пирогов В.Н. Письмо от 18 марта 1911 г. Ответ на письмо доктора Удовенко В., помещенное в № 10 «Русского врача». Русский врач. 1911. № 14. С. 675.

54. Лист Жмеринської районної державної адміністрації від 27 листопада 2008 р. № 0128-2035.

55. Державний архів Одеської області. Ф. 45. Оп. 8 (1901). Спр. 33. Арк. 13, 14.

56. Газета «Киевлянин», ноябрь 1881 (друкується за джерелом: Газета «Киевлянин». 2001. № 43. С. 12).

57. Грамота Архієрейського Синоду Російської православної церкви за кордоном від 23 листопада — 6 грудня 1933 р. Експонат Національного музею-садиби М.І. Пирогова № 10060. Одержано 23.01.2017 П.М. Гунько, кандидат медицинских наук, Заслуженный врач Украины, лауреат Государственной премии в области науки и техники, доцент, генеральный директор Национального музея-усадьбы Н.И. Пирогова, е-mail: muz-pirogov@ukr.net А.С. Литвинко, доктор исторических наук, ведущий научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», e-mail: litvinko@ukr.net В.А. Гайдуков, ученый секретарь Национального музея-усадьбы Н.И. Пирогова, е-mail: muz-pirogov@ukr.net О.Э. Винниченко, научный сотрудник Национального музея-усадьбы Н.И. Пирогова, е-mail: oleduvin@gmail.com Научное пространство династии Пироговых в контексте развития мировой науки В статье освещается научное пространство династии Пироговых в контексте развития мировой науки и даются подробные сведения об их семье. Показано значение наследия выдающегося ученого-хирурга Николая Ивановича Пирогова для формирования многочисленных направлений медицины, а также работ его сыновей ������������������ —����������������� Николая Николаевича по теоретической физике и Владимира Николаевича в области исторической науки. К л ю ч е в ы е с л о в а: история науки и техники, история медицины, история статистичес­кой физики и термодинамики, историография, династия Пироговых.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

135

П.М. Гунько, А.С. Литвинко, В.О. Гайдуков, О.Е. Вінниченко P.M. Hunko, PhD (Medicine), Honored medician of Ukraine, Laureat of the State Prize in Science and Technology, Associate Professor, Director-General of National Pirogov’s Estate Museum, е-mail: muz-pirogov@ukr.net A.S. Lytvynko, Dsc (History), leading researcher, G.M. Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, e-mail: litvinko@ukr.net V.O. Haidukov, research manager, National Pirogov’s Estate Museum, е-mail: muz-pirogov@ukr.net O.E. Vinnychenko, researcher, National Pirogov’s Estate Museum, е-mail: oleduvin@gmail.com The Scientific Space of Pirogov Dynasty in the Context of World Science The scientific space of Pirogov dynasty in the context of world science is shown. The detailed information about their family is given. The impact of the scientific heritage of outstanding scientist-surgeon Mykola Ivanovich Pirogov on the formation of many medical fields, and his sons’ works — Mykola Mykolaiovych on theoretical physics and Volodymyr Mykolaiovych on history — are discussed.

K e y wo rd s: science and technology history studies, history of medicine, history of statistical physics and thermodynamics, historiography, Pirogov dynasty.

136

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

УДК 521|523.62-726

І.О. Луковський, академік НАН України, завідувач відділом, Інститут математики НАН України, e-mail: lukovsky@imath.kiev.ua Н.А. Пустовойтов, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, Інститут математики НАН України, e-mail: kopustnik@ukr.net

Внесок Інституту математики НАН України в науку про космос Піонерські спроби побудови сучасної картини Всесвіту, в якій крім сил тяжіння діють електромагнітні сили, були зроблені в Інституті математики Української академії наук: в 1920-х роках академік Д.О. Граве з учнями провів дослідження впливу електричних і магнітних сил на рух планет Сонячної системи. Створена при цьому математична модель дозволила отримати якісне пояснення відхилень між розрахунками за за­коном Ньютона і експериментальними даними. Було введено поняття області в навколоземному просторі, де відбувається взаємодія сонячного вітру з геомагнітним полем. На початку 1960-х рр. за допомогою космічних апаратів ця область була відкрита і отримала назву «магнітосфера». Стаття містить розповідь про результати цих маловідомих досліджень. К л ю ч о в і с л о в а:

фізика космосу, закон тяжіння Ньютона, проблема трьох тіл, перигелій Меркурія, сонячний вітер, математична модель Сонячної системи, космічна електродинаміка, магнітогідродинаміка, дослідження космічними апаратами. «… справжня мета небесної механіки полягає не в обчисленні ефемерид…, а в тому, щоб переконатися, чи достатньо закону Ньютона для пояснення всіх явищ» Анри ПУАНКАРЕ (вибр. твори, том 1, с. 12)

© І.О. Луковсь-­ кий, Н.А. Пусто ­войтов, 2017

1. Сучасна наука про космос увібрала в себе мабуть всі знан­ня, набуті людством. Після споглядальних міфологічної та античної картин світу, багаточисленні астроно-

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

137

І.О. Луковський, Н.А. Пустовойтов

мічні спо­стереження надали змогу встановити геліоцентричну систему (М. Ко­ пер­ник, 1543) і закони руху планет (Й. Кеплер, 1619), що разом із механікою Галілея — Ньютона дозволило отримати закон всесвітнього тяжіння (1687) і механічну модель Всесвіту, в якій між усіма тілами діють тільки сили тяжіння. В подальші два століття працями Ейлера, Лагранжа, Лапласа та багатьох математиків і астрономов створювалися теорії руху Місяця і всіх відомих тоді планет в рамках вихідного закону тяжіння. При цьому постійно тривали спроби вникнути у фізичну сутність закону із залученням всіляких гіпотез і з використанням останніх досягнень науки (теорії електрики, теорії відносності). Тільки з появою висотних ракет (1946), супутників (1957) та міжпланетних станцій (1959) почалося реальне вивчення верхніх шарів атмосфери і колоземного простору. Отримані при цьому експериментальні дані підтвердили першу з гіпотез (1916) про сонячний вітер із заряджених часток, яка пояснила природу північних сяйв (Біркеленд — Штермер). Виявилися справедливими основні положення про електричну гіператмосферу Д.О. Граве. Застосування новітніх досягнень фізики елементарних часток і теорії ядра для опису процесів у космосі та впливу електричних і магнітних сил на рух планет дозволило створити фундамент нової моделі Всесвіту — космічну електродинаміку і магнітну гідродинаміку (Х. Альфен). У 20-х роках минулого століття, ще задовго до вирішальних екс­пе­ римен­тів, група дослідників Інституту математики на чолі з академіком Д.О. Граве зробила перші успішні спроби дати математично обґрунтовані моделі аномальних явищ у русі планет сонячної системи і описала можливу роль електромагнітних сил у космосі. Серед публікацій, присвячених цим дослідам [1–26], далі в основному використовується підсумкова праця Д.О. Граве [13].

2. На початку ХХ ст. виникають перші державні дослідницькі математичні заклади. 8 березня 1920 р. Загальні збори Української академії наук (УАН) одноголосно обирають дійсним академіком УАН Дмитра Олександровича Граве (1863–1939), одного із організаторів академії, і доручають йому якнайшвидше організувати Математичний інститут УАН. У квітні Інститут, незважаючи на всі негаразди, розпочав діяльність. Слід зауважити, що головним принципом, покладеним в основу діяльності УАН, була її прикладна спрямованість. Д.О. Граве — вихованець математичної школи П.Л. Чебишова, сподвижник В.І. Вернадського, учений енциклопедичних знань, визнаний засновник алгебраїчної школи Росії і СРСР — заклав фундамент подальших досягнень Інституту математики НАН України у галузі теоретичної та прикладної математики. З 1920 по 1939 рік в Інституті математики було проведено перші дослідження у напрямках, які у другій половині ХХ ст. врешті-решт сформувалися як космічна фізика та космічна балістика, з вивченням космічного простору і траєкторій космічних апаратів. В цей самий час в Інституті виконувалися теми з оборонної тематики, зокрема із зовнішньої балістики.

138

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Внесок Інституту математики НАН України в науку про космос

У перші роки існування Інституту Д.О. Гра­ в­ е націлив своїх учнів і співробітників на роз­ в’язання математичних задач, пов’язаних із дос­лідженнями фундаментальних проблем будови Всесвіту, електродинаміки, релятивістської і квантової механіки та їх застосувань. Це вимагало високого про­фесійного рівня і постійного знайомства з останніми досягненнями в цих галузях науки і техніки. Тому робочим осередком в Інституті був постійно діючий семінар (тричі на тиждень), на якому доповідались результати кожного співробітника і обговорювалися новини теоре- Х. Альфвен (1908—1995) тичної і експериментальної астрономії, нової фізики. У 1921—1922 рр. ці роботи проводилися у комплексній Лабораторії експериментальних досліджень з натуральної філософії. На жаль, майже не залишилось матеріалів про її діяльність. Найбільш повний опис Лабораторії мож­ на знайти в монографії В.М. Урбанського [27]. Сам Граве ситуацію з Лабораторією описував таким чином: «На засіданні Другого відділення Української академії наук від 13.V.1921 (протокол 88, § 1166, 1246) було постановлено за моєю допо­ віддю якомога швидко влаштувати «Лабораторію експериментальних досліджень з натуральної філософії». Натуральну філософію я Д.О. ГРАВЕ (1863—1939) розумів у англійському сенсі слова, як механіку і математичну фізику. Питання про цю лабораторію спливло ще раз у 1926 році, причому проектована лабораторія отримала назву «астрономічна радіолабораторія», бо я бажав у самій назві вказати, чим я передбачаю займатися. Ці передбачення досі не здійснені. У наміченій мною галузі насамперед потрібно здійснити щось подібне тому, що зробив Гаусс для земного магнетизму: потрібно розвити теорію, придумати прилади» [13, с. 366]. З трьох напрямків досліджень, запланованих у Лабораторії, — макроско­ піч­ного, мікроскопічного і біологічного, — вдалося розвинути лише перший, зосереджений на вивченні процесів у космічному просторі. Ще у студентські роки Граве почав займатися астрономією, працюючи в Пулковській обсерваторії, і надалі продовжував співробітництво з багатьма вітчизняними та зарубіжними астрономами. Саме заняття астрономією, особ­ливо праця в обсерваторії, дозволили йому зрозуміти фундаментальне ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

139

І.О. Луковський, Н.А. Пустовойтов

значення експерименту і стати у подальшому ініціатором досліджень з приро­до­знавства та створення наукової обсерваторії в Академії. На жаль, обсер­ва­торію було відкрито лише у 1944 році, довелося користуватися університетською обсерваторією і займатися здебільшого теоретичними дослідженнями [27]. На початку наукової діяльності Д.О. Граве присвятив свою магістерську дисертацію основній проблемі класичної небесної механіки — проблемі трьох тіл. Тут він встановив, які саме інтеграли відповідної системи диференціальних рівнянь цієї проблеми не залежать від закону дії сил між тіла­ ми [1]. Цього ж року (1896) з’явилась перша теорія, що пояснювала північні сяйва взаємодією потоку заряджених часток, які можливо випромінює Сонце, з магнітним полем Землі [30]. У 1920-х роках Граве разом із учнями почав створювати нову небесну механіку, в якій між космічними тілами крім гравітаційних сил діють сили електромагнітні. Хоча вирішальні експерименти було проведено тільки через 30 років, отримані ним у той період результати виявились у більшості справедливими [31; 32]. Провідними дослідниками в групі Граве, яка фактично розробляла нову математичну модель Всесвіту, були молоді учені Юрій Дмитрович Соколов (1896–1971) і Вадим Євгенович Дяченко (1896–1954). Ю.Д. Соколов після закінчення в 1921 р. Київського університету почав багаторічну плідну наукову діяльність в УАН. Її основи закладено на семі­ нарах Граве. Він був найближчим помічником і співробітником Граве у багатьох його починаннях, брав участь у астрономічних спостереженнях, в роботі Лабораторії і, нарешті, в спільних розробках низки теоретичних і прикладних питань. Перші результати, отримані Ю.Д. Соколовим у зв’язку із розв’язанням задачі про рух матеріальної точки, що притягується до нерухомого центру і знаходиться у стані вимушених коливань, показали його наукову самостійність і зрілість. Значний внесок Соколовим зроблено в якісну та аналітичну теорію диференціальних рівнянь. Його досягнення у розв’язанні класичної задачі трьох тіл увійшли в його докторську дисертацію «Про умови загального зіткнення трьох тіл, що взаємно притягуються за законом Ньютона» (1929). В 1939 р. Ю.Д. Соколова було обрано членомкорес­пондентом АН УРСР. У 1951 р. в Інституті математики було засновано серію «Монографії Інституту математики». Першим випуском серії стала робота Ю.Д. Соколова «Особливі траєкторії системи вільних матеріальних точок», де було підведено підсумки його досліджень з проблеми трьох тіл [24]. Дослідження стосувалися найбільш складної частини проблеми, пов’язаної із задачами вивчен­ ня так званих особливих траєкторій руху космічних тіл. Ці задачі вимагали розроблення нових методів. Ю.Д. Соколов, зокрема, узагальнив оцінки і тео­ реми Пуанкаре, Вейрштраса, Пенлеве, Зундмана, Шазі. Результати Ю.Д. Со­ колова стали класичними і знайшли застосування у космічній балістиці при 140

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Внесок Інституту математики НАН України в науку про космос

розрахунках траєкторій міжпланетних станцій. Одним із визначних досягнень був успішний дванадцятилітній політ зонда «Розетта» на зустріч з кометою Чурюмо­ва — Ге­расименко. Після чотирьох гравітаційних маневрів біля Землі і Марса зонд вийшов на розрахункову траєкторію, дістався комети, став її супутником, здійснив м’яку посадку апарата «Філи» і тим самим забезпечив виконання наукової програми експедиції. В.Є. Дяченко — вихованець Морського корпусу, з 1919 по 1921 рік служив у штабі Дніпровської військової флотилії. За клопотанням Граве Дяченко було відряджено із флоту в УАН. Ю.Д. СОКОЛОВ (1896–1971) У 1927 р. він закінчив аспірантуру і в 1928 р. став науковим співробітником. Перші його ро­боти, виконані під впливом Граве, пов’язані з теорією відносності, електронною оптикою, планетною механікою. У застосуванні цих теорій в небесній механіці та електронній мікроскопії В.Є. Дяченко отримав оригінальні і важливі результати. Він очолював групу в Інституті фізики, яка створювала електронний мікроскоп, розробляв методику проектування та методи розрахунку електронних лінз. З 1946 р. В.Є. Дяченко займався розроб­ ленням ефективних методів обчислювальної математики, методів електромоделювання для розв’язання задач математичної фізики, а також конструюванням обчислювальних прила- В.Є. ДЯЧЕНКО (1896–1954) дів і машин.

3. Із самого початку основною математичною проблемою небесної механіки стала проблема n тіл, яка полягає у розв’язанні системи диференціальних рівнянь, що описують рух n тіл під дією гравітаційних сил. Виявилося, що скласти математичну модель відносно просто, а знайти її точний розв’язок можливо тільки у виняткових, найпростіших випадках. Наприклад, при вивченні руху двох тіл (n = 2); а також при n = 3, коли одне тіло має скінченну масу, а два інших тіла мають майже нульові маси. Також було встановлено, що труднощі загальної проблеми (n — довільне) залишаються і при n = 3. Тому всі зусилля астрономів і математиків були спрямовані на розроблення наближених методів пошуку розв’язку саме проблеми трьох тіл. Ці дослідження стали головним джерелом ідей і методів в математиці з XVIII ст., сприяли появі таких її нових розділів як топологія, якісна теорія ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

141

І.О. Луковський, Н.А. Пустовойтов

диференціальних рівнянь, теорія динамічних систем, теорія стійкості руху, остаточне становлення яких завершилось у ХХ ст. Головним було те, що вони сприяли створенню широкого спектру числових та наближених методів розв’язку диференціальних рівнянь. Класичний період небесної механіки завершується трьома томами «Но­ ві методи небесної механіки» (1899) Анрі Пуанкаре (1854—1912), з ім’ям якого пов’язані основоположні ідеї згаданих вище нових розділів математики. Та ще до свого виникнення суто гравітаційна картина Всесвіту зіткнулася з явищами, які неможливо було пояснити тільки за допомогою сил тяжіння. У 1610 р., завдяки появі телескопів було відкрито рухливі плями на Сонці, а в подальшому було встановлено 11-річну періодичність максимуму кількості цих плям і таку ж періодичність збурень геомагнітного поля. Крім того, більш точні вимірювання параметрів траєкторій руху планет виявили їх незбіг з розрахунковими. Не можна було пояснити поведінку деяких комет тільки дією сил тяжіння. «У XIX столітті, коли покращились як прийоми обчислень небесної механіки, так і точність спостережень практичної астрономії, виявилось декілька розходжень між обчисленнями і спостереженнями, які не можна було приписати можливим помилках тих та інших. Це такі розходження. Вікове збурення у русі перигелію Меркурія за спостереженням було 574" (сек. дуги) у століття, а за обчисленнями тільки 533", причому різниця у 41" не мала пояснення. Наступне за величиною розходження помічено в довготі висхідного вузла Венери і дорівнює –10" у століття. Крім цих розходжень значно меншу зустрічаються в елементах Землі і Марса» [13, с. 352]. Слід особливо відзначити, що математики зробили не тільки теоретичний внесок у розв’язання цих проблем і у вивчення впливу космосу на земні явища, а й брали безпосередню участь у відповідних експериментальних дослідженнях. Так, Ф.В. Бессель (1786—1846, директор Кенігсберзької обсерваторії) одним із перших висловив гіпотезу про вплив електричних сил на рух і форму комет. Творець сучасної метрологічної бази вимірювання магнітного поля Землі К.Ф. Гаус (1777—1855, директор Гетінгенських астрономічної і магнітної обсерваторій), автор математичної теорії цього поля, експериментально довів космічне походження варіацій земного магнетизму. Спостереження підтвердили ці припущення про існування у космічному просторі негравітаційних сил. Подальші покоління математиків продовжили традицію Гауса. Коли ви­ никла перша теорія північних сяйв із порівняння цього явища з електричним разрядом (Біркеланд, 1896), професор університету Осло К.Ф. Штермер (1874—1957) теоретично розвинув гіпотезу про те, що саме потік заряджених частинок, так званий «сонячний вітер», є причиною збурень магнітного поля Землі і полярних сяйв [30], склав рівняння руху частинок сонячного вітру при їх взаємодії з магнітним полем Землі і запропонував числовий метод його розв’язання (широко відомий метод Штермера). Як і Гаус, Штер142

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Внесок Інституту математики НАН України в науку про космос

мер винаходив і сам виготовляв необхідні при­ лади, за допомогою яких він, зокрема, виміряв висоту північного сяйва. Д.О. Граве підтримував тісний контакт зі Штермером, обговорюючи з ним фізичні і математичні питання, особливо ті, що пов’язані з числовим розв’язанням відповідних диференціальних рівнянь. У 1916 р. академік-ко­ раблебудівник О.М. Крилов удосконалив числовий метод Штермера (по­в’я­завши його з методом Адамса). У 1926 р. за пропозицією Граве Штермера було обрано іноземним членом УАН. Оцініючи внесок Штермера в теорію полярних сяйв, Х. Біркеленд (1867—1917) Граве писав: «За цією теорією Сонце посилає у простір величезне число як чисто негативних електронів (промені β), так і часток іонізованої матерії (промені α). Ця електрична субстанція, потрапляючи на близьку відстань від Землі, захоп­люється магнітним полем землі і падає у земну атмосферу в областях, близьких до магнітних полюсів Землі. С. Störmer працює вже більше 20 років над вивченням північних сяйв, причому ним зроблено величезну роботу як у математичній теорії руху падаючих електронів, так і у систематичному спостереженні за сяйвами… Талановитий математичний аналіз Stör­ me­r’a дав чудове зображення якісної сторони К. Штермер (1874—1957) яви­ща. З’ясувалось, чому електрони падають поблизу полюсів, чому північне сяйво часто має вигляд завіси тощо. З листування зі Störmer’ом я дізнався, що при північному сяйві відіграють роль як промені α, так і промені β, причому в кожному певному сяйві можна з’ясувати характер променів» [13, с. 349]. З аналізу та обговорення експериментів і теоретичних робіт норвезьсь­ кого вченого Граве робить висновки про їх можливе застосування та поширення не тільки на сонячну, а й на всі зоряні системи завдяки використанню в небесній механіці принципів і методів електродинаміки, проведенню широкого спектру експериментів з вимірювання радіовипромінювання: «Отже, за цією теорією небесна механіка набуває цілком нового характеру. Замість пустого безмовного простору ми маємо простір, в якому циркулюють в усіх напрямах електрони і протони, бо безсумнівно, що ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

143

І.О. Луковський, Н.А. Пустовойтов

не лише сонце посилає їх у простір, а й також всі гарячі тіла, якими є нерухомі зорі… Простір заповнений усілякими коливними процесами: світовими, теп­ ловими, а також герцевськими, а відтак для вивчення електричних процесів, що в ньому відбуваються, можливо застосовувати прийоми радіотехніки. Вказана зміна уявлення про характер міжпланетного простору має позначитися на зміні поглядів і обчислень небесної механіки. Справа стає набагато складнішою. До закону всесвітнього тяжіння, однаковому в усьому Всесвіті, приєднуються ще електромагнітні сили, що змінюються у неправильний спосіб у зв’язку із суто випадковими змінами еманації» [13, с. 349, 350]. Зважаючи на ймовірне існування у космосі електромагнітних полів саме Граве зробив одну з перших спроб пояснити розбіжність між величиною впливу електричних і магнітних сил, отриманою з теоретичних розрахунків за класичною теорією і за даними спостережень. Влітку 1926 року він разом із учнями обчислив параметри орбіт Меркурія і Венери з урахуванням електричних зарядів планет. «Результати обчислень виявились дуже утішливими у якісному стосунку, бо всі поправки в елементах чотирьох найближчих до Сонця планет вийшли правильно як за знаками, так і за їх відносною величиною. Слабкою стороною аналізу виявились занадто великі електричні заряди планет... Важливо відмітити, що найбільші коефіцієнти вийшли там, де потрібно, тобто саме при нерівностях перигелію Меркурія і вузлів Венери...» [13, с. 353, 358]. Спроби отримати кількісні значення відповідних аномалій привели до нереальних за величиною зарядів планет та вибору нової гіпотези про механізм впливу Сонця на їх рух. «Безсумнівно, що великі заряди планет змушують відмовитися тільки від гіпотези індуктивного впливу сонця, але не взагалі від електромагнітної гіпотези… Ми знаходимось перед явищем не індукції, а конвекції. Сонце посилає у простір хмари електронів, які вже на близькій відстані від планети справляють на неї пондеромоторний та інші впливи» [13, с. 358]. Для реалізації нової гіпотези Граве уводить поняття колоземної області, в якій відбувається взаємодія сонячного вітру насамперед із магнітним полем Землі (див. рис.): «... Я увів нове поняття про так звану електричну гіператмосферу. Під цим терміном я розумію ту частину простору електромагнітного поля, що оточує планету, яка виявляє помітний вплив на її рух і на різні фізичні явища на ній. Просторово гіператмосфера переміщується разом із планетою, субстанційно вона постійно змінюється, бо її перетинають усе нові й нові частки електрики. Необхідно так або інакше підрахувати пондеромоторну дію на планету її гіператмосфери» [13, с. 358].

144

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Внесок Інституту математики НАН України в науку про космос

Солнечный ветер

Магнитопауза

Земля Ударная волна

Полночь

Полдень

Плазменный слой Ионосфера Радиационные пояса

100 000 км

Магнітосфера Землі (електрична гіператмосфера за Д.О. Граве) – область взаємодії сонячного вітру з геомагнітним полем

«Найважливішим є обчислення пондеромоторних дій земної гіператмосфери на землю, при цьому не стільки важливою є сама величина цих дій, скільки її, так би мовити, порядок. Для отримання цього результату природним є застосування теорії земного магнетизму. Тут ми маємо багатий сторічний запас спостережень, виконаних за допомогою прийомів дослідження, вказаних і розвинутих ще Gauss’oм. Отже, на підставі всього вищесказаного у мене склалось переконання, що на підставі вивчення варіацій земного магнетизму можливо обчислити величину пондеромоторного впливу гіператмосфери на Землю. Але таким шляхом не можна буде стежити за рухами електричних мас у самій гіператмосфері. Для вивчення динаміки гіператмосфери єдиним шляхом залишається застосування прийомів радіотехніки… У наміченій мною галузі перш за всі потрібно здійснити дещо подібне тому, що зробив Gauss для земного магнетизму: потрібно розвинути теорію, придумати прилади і виробити прийоми спостереження, отже, потрібно покласти основи нової науки» [13, с. 366]. Гіпотеза Граве про будову навколоземного простору (електричну гіператмосферу) справдилася. Ця область на початку 1960-х років отримала назву магнітосфера. Порівнюючи свої оцінки із розрахунками за допомогою інших теорій, Граве зокрема відмічав: ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

145

І.О. Луковський, Н.А. Пустовойтов

«… теорія Einstein’а безсила пояснити нев’язку у вузлах Венери, необхідно, щоб збурення у вузлах Венери були проведені систематично за однією лише теорією Einstein’а, чого досі не зроблено» [13, с. 360]. «... Я передусім укажу, що токи у верхніх шарах атмосфери, існування яких безсумнівно, за моєю теорією пояснюються природним шляхом, як результат бомбардування земної атмосфери сонячними електронами. Щоб показати, наскільки просто пояснюється за моєю теорією вся загальна картина явищ земного магнетизму, я візьму найголовніші характерні сторони цієї картини у викладенні самого Gаuss’a... Безсумнівно, що справжня причина лежить у полі електронів, що летять від сонця до землі, яке обертається разом із сонцем відносно місця спостерігача. За моєю гіпотезою можна припускати, що поблизу землі шляхи елетронів, що летять, паралельні прямій, що з’єднує сонце і землю. Внаслідок малих розмірів землі порівняно з розмірами гіператмосфери можна нехтувати вузькою стрічкою позаду землі і можна вважати, що однорідне електричне поле не зустрічає від землі перешкоду в своєму поширенні. ... Картина з мого погляду є цілком ясна. Відбувається миттєве сильне збурення, коли пролітає повз землі згусток електронів або протонів у вигляді гігантської хмари. Коли подібна хмара ударяє у землю, то відбуваються північні сяйва, маг­нітні бурі та стрілка компаса безладно рухається у різні сторони» [13, с. 352, 363, 366]. Результати з нової небесної механіки Граве і його учнів були широко представлені у наукових виданнях [1–26], а також обговорювались на Загальних зборах УАН і фізико-математичного відділення ([33–36], перелік доповідей див. Додаток), на ІІ Всесоюзному математичному з’їзді [26]. Граве знайомив з ними відомих європейских астрономов і математиків. Від багатьох з них він одержав схвальні відгуки. Так, крім плідних контактів із норвезьким ученим К. Штермером Граве спілкувався зі шведським астрономом Боліним та професором Римського університету Тулліо Леві-Чівіта [13]. Цікаво відмітити, що використовуючи останні тогочасні здобутки фізики, астрономії, математики, створюючи нову модель космосу, Граве ділився з широкою громадськістю своїми роздумами про майбутнє людства і можливостями використання енергії із космосу [17; 18]. Звичайно, не всі припущення і твердження Д.О. Граве витримали іспит часом. І не дивно, бо тільки в 1950-х роках, коли почалися дослідження колоземного простору за допомогою експериментальних висотних ракет, супутників Землі і міжпланетних автоматичних станцій, було остаточно встановлено структуру атмосфери Землі, будову її космічного околу, а також механізм взаємодії геомагнітного поля з електромагнітними космічними і сонячними полями [28; 29; 31]. Тому гідні поваги ті результати, які здобув Д.О. Граве з учнями в умовах обмеженої інформації, користуючись математичними методами та фізичною інтуїцією.

146

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Внесок Інституту математики НАН України в науку про космос сПИСок літератури 1. Grave D.A. Sur 1е рrоblemе dе trоis соrрs. Nouv. Аnnаlеs dе Mаthem. 1896. No 15. P. 537—547.

2. Граве Д.А. Основные законы движения. Изв. Екатеринославского горного института. Екатеринослав, 1924. XIV. 3. Grave D.A. Übеr dеr Zusаmmеnhаng zwischen Аstrоnоmiе, Меtеоrоlogie und Воtаnik. Зап. фіз.-матем. відділу ВУАН. 1925. I, вип. 3. C. 53—55.

4. Grave D.A. Übеr ein Роincаrеsсhеs Рrоblеm. Зап. фіз.-матем. відділу ВУАН. 1925. I, вип. 3.

C. 57—59.

5. Grave D.A. Übеr diе е1еktrоmagnеtisсhen Grundаgеn dеr Месhаnik. Зап. фіз.-матем. відділу ВУАН. 1925. I, вип. 3. C. 84–90.

6. Граве Д.О. Електромагнітні сили в сонячній системі. Зб. математично-приро­до­писнолікарської секції Наукового товариства ім. Шевченка. 1925. XXIII—XXIV. C. 43–46.

7. Grave D.A., Sokolov U.D. Sur lе mоuvеment du рerihelie de Меrсurе. Труди фiз.-матем. вiддiлу ВУАН. 1926. V, вип. 1. C. 1–11.

8. Граве Д.О. Теорія відносності в історичній перспективі. Зб. істор.-філолог. відділу ВУАН (Ювіл. збірник на пошану акад. Д. Багалія). 1926. № 51, ч. 1. C. 220—237.

9. Grave D.A. Ubеr diе еlectromagnetisch Erschеinungen im Sоnnеnsуsteme. Зап. фiз.-ма­ тем. відділу ВУАН. 1927. II, вип. 2. C. 9—12.

10. Граве Д.А. По поводу магнитных аномалий. Доклады АН СССР. 1928. № 16—17.

C. 316–318.

11. Граве Д.А. Оценка влияния электрической гиператмосферы на земной магнетизм. Доклады АН СССР. № 22. C. 319–325.

12. Граве Д.А. Принципы механики. Вестник Коммунистической академии. 1928. XXVII. C. 273–291.

13. Граве Д.А. Электрическая гиператмосфера и земной магнетизм. Изв. АН СССР, сер.

VII, отд. физ.-матем. наук. 1928. № 4—5. C. 347—366.

14. Grave D.A. Lеs nоuvеаux рrincipes dе 1а meсаnique сelеstе. Труди фiз.-матем. відділу ВУАН. 1929. IX, вип. 4. C. 325—335.

15. Граве Д.О. Теоретична механіка на основі техніки. Харків, К.: Державне вид-во України, 1930. 394 с.

16. Граве Д.О. Математика та її застосування. Журн. матем. циклу ВУАН. 1931. № 1.

C. 3–14.

17. Граве Д.А. Как устроена вселенная. Популярный очерк. Госуд. изд-во Украины, 1923. 59 с.

18. Граве Д.А. Междупланетное пространство, как источник электрической энергии. Ком­мунист. 19.05.1921.

19. Соколов Ю.Д. До Дюферінгового методу чисельного інтегрування диференціальних рівнянь. Бюл. Ін-ту шкір. пром-сті. 1934. № 1. С. 19—26.

20. Соколов Ю.Д. Про загальний співудар в симетричному випадку задачі трьох тіл. Жур­нал Ін-ту математики ВУАН. 1934. № 1. С. 27—34.

21. Соколов Ю.Д. Про співудар в зближеній задачі трьох тіл, що обопільно притягаються (або відштовхуються) пропорціонально їхнім масам і якійсь функції відповідного віддалення. Жур­нал Ін-ту математики ВУАН. 1934. № 3/4. С. 133—156.

22. Соколов Ю.Д. Про деякі особливості задачі трьох тіл. Журнал Ін-ту математики ВУАН.

1935. № 1. С. 107—118.

23. Соколов Ю.Д. Про особливі траєкторії в задачі трьох тіл, що обопільно притягаються пропорціонально їхнім масам і якійсь функції відповідного віддалення. Жур­нал Ін-ту математики ВУАН. 1934. № 3/4. С. 114—125.

24. Соколов Ю.Д. Особые траектории системы свободных материальных точек. К.: Издво Ин-та математики АН УССР. 1951. 126 c.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

147

І.О. Луковський, Н.А. Пустовойтов 25. Дяченко В.Є. Обчислення поправок руху вузлів планети Венери за теорією релятивності. Журнал Ін-ту математики ВУАН. 1934. № 2. С. 93—94.

26. Дяченко В.Є. Новый метод релятивистских поправок в задачах планетной механики. Труды Всесоюзного математического съезда. 1936. С. 365— 378.

27. Урбанский В.М. Дмитрий Граве и время. К.: Наук. думка, 1998. 272 с.

28. Ракетные исследования верхней атмосферы / Под ред. Р.Л. Ф. Бойд, М.Дж. Ситон. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1957. 416 с.

29. Исследования верхней атмосферы с помощью ракет и спутников. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1961. 472 с.

30. Аббот Ч. Солнце. М.-Л.: ОНТИ, 1936. 463 с.

31. Космическая астрофизика / Под ред. У. Лиллер. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1963. 333 с.

32. Альфвен Г., Фельтхаммар К.-Г. Космическая электродинамика. М.: Мир, 1967. 260 с.

33. Історія Національної Академії наук України (1924—1928): Документи і матеріали. К., 1998. 762 с.

34. Історія Національної Академії наук України (1929—1933): Документи і матеріали. К., 1998. 542 с.

35. Історія Національної Академії наук України (1934—1937): Документи і матеріали. К., 2003. 832 c.

36. Історія Національної Академії наук України (1938—1941): Документи і матеріали. К., 2003. 920 с.

Додаток Доповіді, заслухані на загальних зборах ІІ (фізико-математичного) Відділу УАН (посилання [33–36]) Граве Д.А. Об основании приемной станции для электромагнитных колебаний (1924). Граве Д.О. Взаємовідносини між астрономією, метеорологією та ботанікою (1925). Граве Д.О. Електромагнітні основи механіки (1925). Граве Д.О. Про застосування теореми Коші – Пікара до рівняння руху n тіл (1925). Граве Д.О. Про нижчу границю радіусів збіжності і розкладів координат у задачі трьох тіл (1925). Граве Д.О. Про досліди В.Є. Дяченка, що можуть мати деякі застосування в астрономії та фізиці (1925). Граве Д.О. Про задачу Пуанкаре (1925). Граве Д.О. Про вплив сонячних плям на смертність за закордонною пресою (1927). Граве Д.О. Про нову працю Stormer’a “An effect of sunlight on the altitude of aurora rays” (1927). Граве Д.О. Про працю Ю.Д. Соколова «Умови співудару трьох тіл, що обопільно притягаються за законом Ньютона» (1927). Граве Д.О. Про роботу Stormer’a «Resultats des mesures photegrammetrigues auroresporeales observees dans la Norvege meridionale 1911–1922» (1927). Граве Д.А. Электромагнитные силы в солнечной системе (1927). Граве Д.О. Нові досліди акад. К. Штермера про луну радіохвиль, у зв’язку з теорією північних сяйв (1929). Дяченко В.Є. Про статистичні теорії сучасної фізики (1930). Дяченко В.Є. Принцип невизначеності Гайзенберга (1931). Дяченко В.Є. Проблема турбулентного руху (1931). Дяченко В.Є. Сучасна геометризація фізики (1931). Одержано 03.02.2016

148

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Внесок Інституту математики НАН України в науку про космос И.А. Луковский, академик НАН Украины, заведующий отделом, Институт математики НАН Украины, e-mail: lukovsky@imath.kiev.ua Н.А. Пустовойтов, кандидат физико-математических наук, старший научный сотрудник, Институт математики НАН Украины, e-mail: kopustnik@ukr.net Вклад Института математики НАН Украины в науку о космосе Пионерские попытки построения современной картины Вселенной, в которой кроме сил притяжения действуют электромагнитные силы, были предприняты в Институте математики Украинской академии наук: в 1920-х годах академик Д.О. Граве с учениками провел исследование влияния электрических и магнитных сил на движение планет Солнечной системы. Созданная при этом математическая модель позволила получить качественное объяснение отклонений между расчетами по закону Ньютона и экспериментальными данными. Было введено понятие области в околоземном пространстве, где происходит взаимодействие солнечного ветра с геомагнитным полем. В начале 1960-х гг. с помощью космических аппаратов эта область была открыта и получила название «магнитосфера». Статья содержит рассказ о результатах этих малоизвестных исследований. К л ю ч е в ы е с л о в а: физика космоса, закон тяготения Ньютона, проблема трех тел, перигелий Меркурия, солнечный ветер, математическая модель Солнечной системы, космичес­ кая электродинамика, магнитная гидродинамика, исследование космическими аппаратами.

I.A. Lukovsky, Academician of the National Academy of Sciences of Ukraine, head of department, Institute of Mathematics, National Academy of Sciences of Ukraine, e-mail: lukovsky@imath.kiev.ua N.A. Pustovoitov, PhD (Phys.-Math.), senior researcher, Institute of Mathematics, National Academy of Sciences of Ukraine, e-mail: kopustnik@ukr.net The Contribution of the Institute of Mathematics of the NAS of Ukraine in the Space Science Pioneering efforts to build a modern picture of the universe, in which apart from the attraction forces electromagnetic forces occur, was made at the Institute of Mathematics of the Ukrainian Academy of Sciences: in the 1920s, Academician D.O. Grave with students conducted a study of the impact of electric and magnetic forces on the motion of the planets in the solar system. The constructed mathematical model allowed for explaining the deviation between results produced

by Newton’s law and the experimental data. The concept of the area in near-Earth space where the solar wind interacts with the geomagnetic field was introduced. In the early 60s of the last century, with help of satellites, this area was discovered and given the name «magne­tosphere».

The article contains a story about the results of these little-known studies.

K e y wo rd s: space physics, Newton's law of gravity, the three-body problem, perihelion of Mercury, solar wind, a mathematical model of the solar system, cosmic electrodynamics, magneto hydrody­na­ mics, research by spacecraft.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

149

З архівів України

До історії створення спецвідділів у інститутах АН УРСР У 50-х роках ХХ ст. Історія створення системи політико-ідеологічного контролю друкованих видань в УРСР є малодослідженою та має свою специфіку.

6 червня 1922 року декретом Ради народних комісарів РРФСР було створено Головне управління у справах літератури та видавництв (Головліт), який відповідав за політику держави щодо цензури. Постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 11 серпня 1922 р. було створено Головне управління зі справ друку (Головліт) Головполітпросвіти УРСР, основні завдання якого полягали в забезпеченні цензурного нагляду за публікаціями у пресі та у видавництвах художньої і наукової літератури. Для цього видавались спеціальні накази і постанови, де зазначалося, що саме підлягало вилученню та знищенню. Основним документом для цензорів був «Перелік відомостей, що не підлягають поширенню». Головліт забороняв видання і поширення матеріалів, що містили агітацію проти радянської влади, військові таємниці, порнографію, сприяли зростанню національного і релігійного фанатизму. В липні 1946 р. постановою ЦК Компартії України та Ради міністрів УРСР було створено Головне управління у справах літератури і видавництв при Раді Міністрів УРСР. У 1949 р. Головліт СРСР склав перелік відомостей, заборонених для опуб­ лікування у відкритій пресі. Нові правила цензури передбачали жорсткі обмеження змісту друкованої літератури та повну заборону видань, які стосувались окремих питань, наприклад матеріалів з освоєння Арктики і Далекого Сходу, матеріалів про діяльність науково-дослідницьких та інших установ, які розробляли проблеми атомної енергетики, ракетної техніки. Засекречуванню підлягали здебільшого відомості економічного характеру, матеріали про розвиток науки і техніки. Головліт УРСР та його структурні підрозділи в областях здійснювали так звані попередній та наступний контроль над видавничою діяльністю. Попередній контроль передбачав, що Головліт видавав дозвіл на випуск у світ книжок, періодичних видань, затвердження редакційних колегій: відповідальних редакторів, відкриття видавництв і затвердження їх редакційного складу, складання орієнтовного плану видавничої продукції (з визначенням обсягу і питомої ваги видань окремих жанрів і для окремих груп споживачів). Наступний контроль полягав у оцінці вже надрукованих видань і застосуванні каральних заходів у разі виявлення випадків порушення інструкцій.

150

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До історії створення спецвідділів у інститутах АН УРСР Система здачі готових робіт до друку в Академії наук УРСР відповідала вимогам закону і полягала в тому, що при друкуванні наукових праць, можливість відкритого опублікування яких викликала сумніви, необхідно було подавати авторську довідку, в якій вказувалися використані при написанні роботи джерела і підтверджувалася можливість їх відкритого опублікування, акт експертної комісії у складі 3–5 фахівців у відповідній галузі знань, допущених до секретної роботі, затвердженої директором інституту. Цей акт підтверджував можливість відкритого опублікування роботи. Експертні комісії в кожному інституті призначалися наказом директора інституту та контролювалися ним. Крім того, на друкування окремих видань необхідно було рішення Редакційно-видавничої ради АН УРСР. Готові роботи з доданням цих документів пересилалися в Головліт, який виносив остаточне рішення про можливість відкритого опублікування [ЦДАГО України, ф. 1, оп. 24, спр. 780, арк. 229–230]. У 1948 р. з початком «холодної війни» було посилено заходи секретності щодо змісту друкованих праць Академії наук УРСР. Головліт УРСР активно втручався у цензуру видань академічного видавництва. Свої претензії щодо секретності відомостей у виданнях АН УРСР Головліт УРСР виклав у доповідній записці на ім’я секретаря ЦК КПУ А.Д. Назаренка. Перевіркою відділу науки і вищих навчальних закладів ЦК КПУ встановлено факти порушень секретності та втручання Головліту УРСР у видавничу діяльність АН УРСР і запропоновано заходи з вирішення цього питання. Для публікації пропонуються архівні документи з Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України). Документи подано мовою оригіналу в хроно­ логічному порядку. Через відсутність заголовків у документах № 1 та № 2 наведено ав­ тор­ські заголовки.

№1 Доповідна записка Головного управління в справах літератури і видавництв при Раді міністрів УРСР до секретаря ЦК КП(б)У А.Д. Назаренка про втручання цензури у видання Академії наук Української УРСР 11 вересня 1951 р.

Итоги цензорского контроля показывают, что из многих печатных работ Академии наук УССР приходится удалять сведения, составляющие государственную тайну нашей Родины. У 1949 году секретные данные были изъяты из 70 печатных работ Академии, в 1950 – из 50, а за 8 месяцев 1951 года – из 35 и, кроме того, целиком за­прещены 16 статей и подвергнуты коренной переработке 4 отдельные книги. Обилие цензорских вмешательств в продукцию издательства Академии наук УССР объясняется двумя причинами: 1. Стремясь опубликовать результаты своих научно-исследовательских работ в области физики, химии, металлургии, полезных ископаемых и др., институты Академии зачастую упускают из виду, что не обо всех результатах можно сообщать в открытой печати и прежде, чем открыто опубликовать, необходимо тщательно отобрать и проверить сообщения о научно-исследо­ вательских работах с тем, чтобы в них не разглашались сведения, составляISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

151

З архівів України

ющие государственную тайну нашей Родины, следовательно, представляющие интерес для иноразведок.

2. Редакционно-издательский совет и издательство Академии наук УССР не предъявляют институтам должных требований и сами не удаляют секретные сведения из разрешаемых к открытой печати материалов. В борьбе за сохранность государственных тайн в научно-технической литературе цензура стала требовать авторские справки и акты экспертных комиссий в подтверждение того, что предназначенные к открытому опубликованию материалы не содержат секретных сведений. Эти справки и акты представляются, но практика Главлита УССР показывает, что поступающие от учреждений Академии наук УССР авторские справки и акты во многих случаях являются формальной отпиской. Примеры.

1. Главлит получил акт экспертной комиссии Института гидрологии и гидротехники Академии наук УССР, утвержденный директором института членом-корреспондентом Академии Г.И. Сухомелом, о том, что в статье А.Б. Крижановской «Предвычисление суммарного весеннего потока с учетом метеосиноптической ситуации», намеченной к опубликованию в 7 выпуске XIV тома «Вістей Інституту гідрології і гідротехніки», не содержится сведений, составляющих государственную тайну. Несмотря на такое утверждение статья вызвала у нас подозрение, т. к. сообщала сведения, которые, по нашему мнению, могут представлять интерес для иноразведок. Мы потребовали подвергнуть статью А.Б. Крыжа­новс­ кой повторной экспертизе. И наши опасения подтвердились. Новая комиссия того же института признала, что статья А.Б. Крыжановской не может быть опубликована в открытой печати, т. к. содержит закрытые данные.

2. Академик В.Г. Дроботько подписал к печати «Мікробіологічний журнал», том ХП, выпуск 3, в котором была помещена статья В.И. Тульчинской «Прискорені методи діагностики бруцельозу сільськогосподарських тварин». Статья обратила на себя внимание тем, что сообщала весьма инте­рес­ ные и совершенно неизвестные в нашей литературе сведения о новых методах диагностики бруцелеза. Невольно возникал вопрос, не являются эти сведения секретными? Главлит потребовал представить акт экспертизы на статью В.И. Тульчинской. Опасения Главлита УССР и в этом случае подверди­ лись. Академик В.Г. Дроботько изъял из журнала статью В.И. Тульчинской.

3. Член-корреспондент Академии наук УССР П. С. Кучеров подписал к печати «Записки Института горной механики», № 9, выпуск 3, в котором была помещена статья Л. Васильевой «Проходка разрезных траншей транс­ портно-отвальными мостами». В статье излагался новый способ проходки карьеров, что заставило цензуру насторожиться. Главлит потребовал послать статью Л. Васильевой на заключение в Министерство угольной про­ мышленности СССР, разрешение на открытое опубликование этой статьи не было получено. Статья из журнала убрана.

152

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До історії створення спецвідділів у інститутах АН УРСР

4. Академик А.И. Киприанов подписал к печати «Доповіді Академії наук УРСР» № 2, в которых была помещена статья Б.В. Гнеденко «Про ймовірне відхилення». Статья сообщала новые теоретические данные стрельбы по малому числу наблюдений. Эти данные являются секретными, что не мог не знать и автор, и редактор. Академик А.И. Киприанов при первом же замечании Главлита поспешил убрать эту статью из «Доповідей», хотя как редактор должен был сделать это еще до сдачи журнала в набор.

5. Академик Л.Н. Яснопольский подписал к печати книгу Г. Жеребкина «Пути повышения производительности труда в трактростроении СССР». На многих станицах книги говорилось, что станочный парк на тракторных заводах СССР в плохом состоянии, что механизация труда в тракторной промышленности СССР недостаточная, что, в частности, на ХТЗ [Харьковском тракторном заводе] ручные работы составляют 30 %, производительность труда низкая, качество выпускаемых тракторов низкое и т.д. и т.п. Автор искажал положение дел в нашей тракторной промышленности, клеветал на нашу действительность. Но академик Л.Н. Яснопольский почему-то не заметил всего этого. Главлит УССР запретил книгу Г. Жеребкина и возвратил ее издательству на коренную переработку и лишь после переработки она была разрешена к изданию.

6. Академик И.Т. Швец в сентябре 1950 г. подписал к печати «Труды научной сессии по комплексному использованию бурых углей СССР». В «Трудах» давалась подробная картина состояния промышленности и месторождений бурого угля на Украине. Несмотря на представление акта экспертизы, утверждающего, что все материалы «Трудов» могут быть открыто опубли­ кованы, цензура потребовала представить заключение Министерства угольной промышленности СССР и Министерства геологии СССР.

20 августа 1951 г. эти «Труды» вторично поступили в Главлит, но уже без трех статей. Опубликование этих статей признано необязательным. Подобные примеры могут быть приведены по многим изданиям Академии наук Украинской ССР. И все они свидетельствуют об одном: об отсутствии бдительности при опубликовании результатов научных работ. Это подтверждает и последний случай в журнале «Вісник Академії наук УРСР» № 5 — цензурой была снята редакционная статья «До 50-річчя К.Д. Сінельникова», т. к. в ней сообщалось о наличии в Академии наук УССР учреждения, разрабатывающего проблемы атомной энергии. Между тем, даже «Перечень сведений, не подлежащих открытому опубликованию», ут­верж­денный Президиумом Академии наук в 1949 году, запрещает всем учреждениям Академии сообщать что-либо в открытой печати о работах в области атомной энергии. Таким образом получается, что институты и издательство Академии наук УССР не соблюдают требований «Перечня» Академии наук УССР.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

153

З архівів України

В практике издательства Академии наук УССР обращает на себя внимание одно обстоятельство: слишком много выпускается книг со «списком замеченных отпечаток». В 1951 году по состоянию на 31 августа «список замеченных опечаток» приложен к 40 изданиям Академии наук УССР. Даже к 5 тому академического издания Т.Г. Шевченко приложен список из 6 ошибок, допущенных издательством. Для того, чтобы учреждения Академии наук УССР имели возможности шире и полнее освещать результаты своих научно-исследовательских работ, и чтобы при этом не страдали государственные интересы, необходимо: 1. Создать в издательстве Академии наук УССР секретный филиал со своей надлежащим образом оформленной редакцией и типографией. Филиал должен издавать с грифом «секретно» все те научные труды, которые попадают под цензорские ограничения и поэтому не могут издаваться открытым путем. Секретные издания от цензуры освобождаются и выходят под ответственность руководителей соответствующих научных учреждений на правах документов строгой секретности. Обязать Президиум Академии наук УССР обеспечить тщательный отбор для открытой печати сообщений по следующим отделениям Академии: а) физико-химических и математических наук и б) технических наук. Чтобы преградить доступ к секретным сведениям на страницы изданий Академии наук УССР, я приказал цензорам Главлита усилить контроль каждого научно-технического издания, а в случае, когда издание вызывает какие-либо сомнения, подвергать его повторному контролю, прибегая к консультациям Главного управления по делам литературы и издательств при Совете министров УССР. Начальник Главного управления по делам литературы и издательств при Совете Министров УССР

К. Полонник

ЦДАГО України, ф. Р-1, оп. 24, спр. 780, арк. 232–235.

№2 Записка ЦК КП(б)У до зав. відділом науки і вищих навчальних закладів ЦК КП(б)У С. Червоненка про заходи з поліпшення постановки цензури в АН УРСР 20 вересня 1951 р.

Тов. Назаренко А.Д. просит разобраться, какой порядок прохождения работ, и дать предложения, направленные на улучшение дела постановки изданий работ АН, при котором исключались бы факты сдачи в печать рукописей, разглашающих тайну. Підпис ЦДАГО України, ф. Р-1, оп. 24, спр. 780, арк. 231.

154

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До історії створення спецвідділів у інститутах АН УРСР

№3 Доповідна записка зав. відділом науки і вищих навчальних закладів ЦК КП(б)У С. Червоненка до секретаря ЦК КП(б)У А.Д. Назаренка «Про втручання цензури у видання Академії наук Української РСР» 22 вересня 1951 р.

Отдел науки и высших учебных заведений ЦК КП(б)У провел расследование по письму начальника Главного управления по делам литературы и издательств при Совете министров УССР т. Полонника на Ваше имя о вмешательстве цензуры в издания Академии наук УССР и установил следующее: Система сдачи готовых работ в печать Академии наук УССР отвечает требованием закона и заключается в том, что при печатании материала, возможность открытого опубликования которого вызывает сомнения, требуется: а) авторская справка, в которой автор называет использованные при на­писании данной работы источники и подтверждает возможность откры­ того опубликования; б) акт экспертной комиссии, составленной из 3—5 специалистов данной области знаний, допущенных к секретной работе, утвержденной директором Института. Этот акт подтверждает возможность открытого опубликования. Экспертные комиссии по каждому институту назначены приказом директора института и их работа должна контролироваться. Кроме того, на печатания отдельных изданий требуется решение Редакционно-издательс­ кого совета АН УССР. Готовые работы с приложением этих документов пересылаются в Главлит, который выносит окончательное решение о возможности открытого опубликования данной работы. Факты вмешательства цензуры в издания Академии наук, имеющие место до сих пор, объясняются, с одной стороны, недостаточно ответст­ венным отношением редакторов и экспертных комиссий (например, воп­ рос об издании книги Г. Жеребкина «Пути повышения производительности труда в тракторостроении СССР», редактор Л.Н. Яснопольский), с другой – стремлением Главлита избежать принятия на себя решения в затрудни­ тель­ных случаях, перекладывая ответственность на редактора или экс­перт­ ную комиссию, которые, страхуя себя, снимают работы с печати (статья В.И. Тульчинской «Ускоренные методы диагностики бруцеллеза сельс­кохо­ зяйст­вен­ных животных», редактор академик Дроботько). Факт подготовки статьи, в которой бы говорилось о существовании в системе Академии наук учреждения, работающего над проблемами атомной энергии, не подтвердился (смотри статью «До п’ятидесятиріччя К.Д. Синельникова»).

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

155

З архівів України

Для улучшения постановки цензуры в изданиях Академии наук УССР необходимо: 1. Обсудить данный вопрос на заседании Президиума Академии наук, на котором заслушать отчеты Редакционно-издательского совета, издательства, отдельных директоров институтов. Привлечь для обсуждения данного вопроса представителя Главлита. Разработать мероприятия по улучшению постановки цензуры в издательстве Академии наук УССР.

2. Предложить директорам институтов пересмотреть состав экспертных комиссий, усилив их ответственность за экспертизу.

3. Ускорить создание секретного филиала издательства, который в настоящее время организуется. Заведующий отделом науки и высших учебных заведений ЦК КП(б)У

С. Червоненко

ЦДАГО України, ф. Р-1, оп. 24, спр. 780, арк. 229–230.

Вступ і документи до друку підготував науковий співробітник відділу історії та соціології науки і техніки Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва к. і. н. О.Г. Луговський.

156

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До історії створення спецвідділів у інститутах АН УРСР

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

157

З архівів України

158

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

До історії створення спецвідділів у інститутах АН УРСР

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

159

Ювілеї та пам’ятні дати

К 110-летию со дня рождения академика Сергея Павловича Королева 12 января 2017 года исполнилось 110 лет со дня рождения вы­ даю­щегося ученого, конструктора, основоположника практической космонавтики, академика Сергея Павловича Королева. Эту дату торжественно отмечали научная общественность и мировое космическое сообщество. Академик С.П. Королев — одна из крупнейших фигур в области космического ракетостроения. С его именем связаны такие эпохальные события как запуск первого искусственного спутника Земли, первый полет человека на околоземную орбиту и первый выход в открытый космос; первые приземления космических аппаратов на Луну, Марс и Венеру. Торжественные мероприятия к 110-летию со дня рождения С.П. Королева были запланированы на государственном уровне при утверждении перечня годовщин важнейших событий в общественно-политической жизни Украины и юбилеев выдаю­ щихся личностей и утверждены Верховной Радой Украины. Родился С.П. Королев в Украине. Здесь прошли его детст­во и юность, сформировалось серьезное увлечение авиацией, появи­ лась мечта строить и испытывать самолеты собственной конструкции, приобретен первый опыт авиационного инженера.

12 января чествование академика С.П. Королева началось на его родине в г. Житомире, с возложения цветов к памятнику Главного Конструктора на площади им. С.П. Королева в центре города. Участие в этом мероприятии приняли руководители области и города, многочисленные гости, представители общественности. Следуя многолетней традиции, по площади прошла рота почетного караула Житомирского военного института им. С.П. Королева. Затем состоялось торжественное собрание научной общественности и космического сообщества в Музее космонавтики им. С.П. Королева. В нем приняли участие: глава Житомирского областного совета В.В. Ширма; первый космонавт независимой Украины, Герой Украины Л.К. Каденюк; ветеран ракетно-кос­

160

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Ювілеї та пам’ятні дати

мической отрасли, Герой Украины Ю.С. Алексеев; народный депутат Украины А.А. Тетерук; глава Государственного космического агентства Украины Ю.Н. Радченко; начальник Национального центра управления и испытания космических средств В.И. Присяжный; директор Аэрокосмического института НАУ В.Н. Шмаров; директор Музея авиации им. О.А. Антонова Ю.К. Зиатдинов; представители ГКБ «Южное» им. М.К. Янгеля Н.А. Митрахов и Т.П. Стрельцова, начальник Житомирского военного института им. С.П. Королева генерал-майор А.В. Левченко; делегации из Этнокосмологического музея Литвы и киевской школы № 36 им. С.П. Королева, представители общественности, средств массовой информации и другие гости музея. Приветственное слово Музею космонавтики им. С.П. Королева накануне 110-летия со дня рождения Сергея Павловича передал Президент Национальной академии наук Украины, академик Борис Евгеньевич Патон. Прозвучавшее в нача­ ле торжественного заседания, оно было очень тепло воспринято его участниками. В ходе торжественного собрания выступающие отметили выдающуюся роль академика С.П. Королева в достижении человечеством космических высот, восхищались его талантами — ученого, конструктора, организатора, а также высоко оценили деятельность Музея космонавтики им. С.П. Королева по изучению истории космонавтики и популяризации космической деятельности. Присутствовавшие на торжествах члены литовской делегации — стратегические партнеры Музея в европейском культурном пространстве из г. Молитай вице-мэр М. Кильдишус и ведущий научный сотрудник Этнокосмологического музея Литвы Л. Шмигельскас рассказали гостям об открытии в Литве выставки из фондовой коллекции Музея космонавтики им. С.П. Королева. На выставке впервые демонстрируются космические раритеты начального периода освоения космического пространства,

Прохождение роты почетного караула Житомирского военного института им. С. П. Королева ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

161

Ювілеї та пам’ятні дати

Директор Музея космонавтики им. С.П. Королева Дячук И.Д.

непосредственно связанные с деятельностью академика С.П. Королева, и это вы­ зывает большой интерес у посетителей из разных стран. В Киеве чествование академика С.П. Королева cостоялось на ГП ПО «Киевприбор» — предприятии, которое вместе с Киевским радиозаводом в свое время занимало ведущую роль в производстве сложной радиоэлектронной аппаратуры для ракетно-космической техники. На торжественном собрании выступил Гене­раль­ ный директор объединения А.В. Осадчий, были подготовлены и представлены информационные стенды о жизни и деятельности С.П. Королева, возложены цветы к бюсту Сергея Павловича, находящегося на территории объединения. По приглашению Музея космонавтики им. С.П. Королева 17—19 января в рамках юбилейных мероприятий Украину посетила дочь С.П. Королева, Наталья Сергеевна с сыном Сергеем Вадимовичем Королевым, и летчик-космонавт, дважды Герой Советского Союза А.П. Александров с супругой. Программа пребывания делегации была очень насыщенной и интересной. Гости посетили Житомирский аэропорт, где Н.С. Королева торжественно от­ крыла мемориальную доску, посвященную отцу, и передала руководству нотариально заверенные документы о присвоении аэропорту имени С.П. Королева. Выступая перед коллективом аэропорта, Наталья Сергеевна рассказала об увлечении отца авиацией. В юности, занимаясь планеризмом, Сергей Королев не только сам летал на планерах, но и сконструировал ряд безмоторных летательных аппаратов, на одном из которых летчик В. Степанчонок впервые в мире выполнил фигуру высшего пилотажа — «мертвую петлю» Нестерова. Позже, под руководством знаменитого авиаконструктора А.Н. Туполева Сергей Королев сконструировал самолет СК-4,

162

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Ювілеї та пам’ятні дати

который стал успешным дипломным проектом будущего Главного Конструктора. Узнав, что в аэропорту ежегодно проводится слет малой авиации им. Сергея Королева, Наталья Сергеевна высказала уверенность в том, что это способствует повышению интереса к авиации и космонавтике и, возможно, именно на таких слетах впервые звучат имена будущих талантливых ученых, конструкторов, летчиковиспытателей. После экскурсии по городу Наталья Сергеевна отметила, что он меняется в лучшую сторону: «…не сравнить с тем Житомиром, каким он был в 1968 г., когда мы приехали сюда с Б.Е. Патоном… Житомир для меня родной город, очень дорогой для меня. Приятно, что житомиряне так почитают моего отца… Площадь им. Королева — великая память. И этот музей, который был создан энтузиастами, бережно хранит память о моем отце…». На встрече с общественностью города и СМИ в Музее космонавтики им. С.П. Ко­ ролева Наталья Сергеевна отметила, что уделяет много времени космонавтике: «Безусловно, это моя вторая профессия, потому что я лучше других знаю жизнь моего отца, потому я и книгу о нем создала»*. К юбилейной дате Н.С. Королева выпустила новую книгу об отце «Жить надо с увлечением!» (такие слова написал в записной книжке С.П. Королев, будучи репрессированным и находясь в тюрьме). По словам Н.С. Королевой, эта фраза была девизом жизни отца. Замечательный подарок получил музей от летчика-космонавта А.П. Александрова — уникальную «Королевскую медаль» с изображением Главного Конструктора и вмонтированным куском обшивки знаменитой ракеты-носителя «Р7». А.П. Александров рассказал о том, как дело С.П. Королева сейчас продолжают его последователи на РКК «Энергия». «Королев когда-то работал над проектом полетов на Луну. Ныне наши ученые вернулись к этой идее — сейчас разрабатывается принципиально новый космический корабль, способный доставить космонавтов на Луну и вернуть их назад. Пилотируемый полет по этой программе планируется на 2023 год». Гости посетили Житомирский государственный университет им. И. Франко — когда-то первую мужскую гимназию, в которой работал преподавателем и возглавлял библиотеку отец С.П. Королева Павел Яковлевич. Документальное подтверждение этого факта историки университета нашли в архиве и копию документа подарили Наталье Сергеевне во время встречи с коллективом преподавателей и студентов. На этой встрече Н.С. Королева и А.П. Александров рассказали об инте­рес­ ных, малоизвестных ранее фактах из жизни академика С.П. Королева и ответили на вопросы присутствующих. Теплый прием ожидал гостей, вернувшихся в Киев, на следующий день в Президиуме Национальной академии наук Украины. На встрече с Президентом НАН Украины академиком Б.Е. Патоном присутствовали: первый вице-президент НАН Украины академик В.П. Горбулин; вице-президент НАН Украины академик В.Г. Кошечко; вице-президент НАН Украины академик А.Г. Загородний; главный ученый секретарь НАН Украины академик В.Л. Богданов; член Президиума НАН Украины директор Главной астрономической обсерватории НАН Украины академик Я.С. Яцкив; академик-секретарь Отделения физико-технических проблем материаловедения НАН Украины академик Л.М. Лобанов; советник Председателя *

Н.С. Королева — выдающийся хирург, доктор медицинских наук, профессор, лауреат Государственной премии СССР. Она освоила специальность писателя-документалиста. В 2007 г. вышел ее уникальный трехтомник «Отец» – биография великого ученого глазами дочери.

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

163

Ювілеї та пам’ятні дати

Встреча Б.Е. Патона с почетными гостями

Н.С. Королева

Государственного космического агентства Украины Э.И. Кузнецов; директор Музея космонавтики им. С.П. Королева И.Д. Дячук и др. Участники встречи поделились своими воспоминаниями о Сергее Павловиче Королеве. Акцентировали внимание на его неоцененной заслуге в деле привлечения украинских ученых и инженеров к разрешению фундаментальных и практических проблем космонавтики, а также обменялись памятными подарками и наградами. В знак уважения Президент НАН Украины Б.Е. Патон вручил Н.С. Королевой и А.П. Александрову знаки отличия НАН Украины. Наталья Сергеевна поблагодарила НАН Украины за память о своем отце и подарила Борису Евгеньевичу Патону свою новую книгу об отце «Жить надо с увлечением!», изданную на русском и английском языках, бронзовый бюст С.П. Королева и репринт его книги «Ракетный полет в стратосфере», впервые вышедшей в свет в 1934 году. В Киеве гостей радушно принимал НТУУ «Киевский политехнический институт им. Игоря Сикорского». В «Киевском Политехе» С.П. Королев учился на механическом факультете в 1924—1926 годах, и эта школа авиастроения дала ему путевку в жизнь. Именно из стен этого института Сергей Королев начал свой путь в профессию. Здесь, на аллее выдающихся студентов и сотрудников Политехнического института есть памятник С.П. Королеву, а у входа в первый корпус установлена мемориальная доска с профилем ученого. На втором этаже находится аудитория имени Сергея Королева, где сейчас слушают лекции студенты механико-маши­ ностроительного института. В Государственном политехническом музее при универ­ ситете, в здании которого ранее находились технические мастерские, где работал Сергей Королев, отдельной экспозицией представлен жизненный путь легендарного Главного Конструктора. Отмечать значимые даты, связанные с именем С.П. Королева, стало доброй многолетней традицией «КПИ». По случаю 110-й годовщины со дня его рождения здесь прошли праздничные мероприятия.

18 января чествование С.П. Королева началось с возложения цветов к его памятнику, после чего состоялось заседание круглого стола. Среди присутствующих было много непосредственных участников реализации космических программ и проектов бывшего СССР и современной Украины: руководителей предприятий и представителей авиакосмической отрасли, ученых, ветеранов космодромов Байконур, Капустин Яр, Плесецк. На встрече присутствовали преподаватели, сотрудники и студенты университета, а также школьники — члены Малой академии наук. Перед участниками заседания выступила Наталья Сергеевна Королева. Она поделилась с присутствующими личными воспоминаниями об отце, фактами его

164

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Ювілеї та пам’ятні дати

Круглый стол в НТУУ «КПИ им. Игоря Сикорского»

биографии, которые не всегда известны даже исследователям его жизни и историкам техники. На круглом столе были также за­слушаны выступления летчика-кос­мо­навта, дважды Героя Советского Союза Александра Павловича Александрова на тему «Пилотируемая космонавтика после Сергея Павловича Королева» и первого космонавта независимой Украи­ны, президента Аэрокосмического общест­ва Украины, героя Украины Леони­да Каденюкана тему «Сергей Королев — основоположник практической космонавтики». Об истории присвоения имени академика Сергея Королева киевскому заводу «Радиоприбор» рассказал председатель правления ОАО «Меридиан» имени С.П. Королева (такое название теперь носит предприятие) Вячеслав Проценко. Присутствующим были показаны видеофильм Я. Голованова и В. Трошкина «Триумф и трагедия Сергея Королева», а также подготовленная сотрудницей Государственного политехнического музея Л. Баштовой фотопрезентация «Дружба длиной в полвека», в которой были собраны фотографии и документы о связях университета с членами семьи Сергея Королева. Подводя итоги круглого стола, ректор НТУ «КПИ им. Игоря Сикорского» Михаил Згуровский отметил: «Мы всегда будем гордиться тем, что у нас учился Сергей Павлович Королев, тем, что и КПИ через Сергея Королева причастен к великим свершениям человечества. Он был одной из самых ярких звезд из всего созвездия конструкторов, которые здесь учились». Торжественные мероприятия, посвященные 110-й годовщине со дня рождения С.П. Королева, завершились посещением школы № 36 имени С.П. Королева в г. Киеве. Эта школа не случайно носит имя Главного Конструктора. Здесь проводится эксперимент по национально-патриотическому воспитанию молодежи средствами аэрокосмического образования. Консультантом эксперимента является первый космонавт независимой Украины, генерал-майор, канд. техн. наук ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

165

Ювілеї та пам’ятні дати

Л.К. Каденюк. С 1986 года здесь действует Музей истории и развития космонавтики, который является Центром научноисследовательской работы в школе. В шко­ле, носящей имя гениального конструктора ракетно-космической техники Сергея Павловича Королева, считают, что космическое образование позволяет человеку осознать свое место в окружающем мире, способствует развитию интеллекта детей, расширению их кругозора, формированию образного и теоретиВстреча в школе № 36. Н.С. Королева и ческого мышления, и надеются, что их ученики смогут пополнить ряды ув­ С.В. Королев леченных и высокообразованных спе­ циалистов — молодых ученых, проектантов, технологов, способных своими достижениями и открытиями содействовать настоящему интеллектуальному и технологическому прорыву нашей страны.

19 января состоялось знаковое событие для школьного коллектива — встреча с Натальей Сергеевны Королевой и ее сыном Сергеем Королевым. Встреча прошла в форме конференции ученического самоуправления Школьного космического агентства, почетным президентом которого является советник главы Государственного космического агентства Украины (ГКАУ) Э.И. Кузнецов. На ней присутствовали члены школьного парламента, педагоги и гости: советник ГКАУ Э.И. Кузнецов, глава правления Украинского молодежного аэрокосмического объе­ динения (УМАКО) «Сузір’я» О.В. Петров, директор УМАКО «Сузір’я» С.В. Яц­ков, Глава Ассоциации музеев космонавтики М. А. Псюк, директор Музея космонавтики им. С.П. Королева И.Д. Дячук, главный редактор журнала «Всесвіт. Простір. Час» С.П. Гордиенко. Руководством УМАКО «Сузір’я» совместно с Натальей Сергеевной Королевой школе был преподнесен в подарок портрет С.П. Королева, на­ пи­санный ветераном УМАКО «Сузір’я» П.П. Олейником. Украина по праву гордится своим земляком-первопроходцем Космоса — Сергеем Павловичем Королевым. Его именем названы улицы, проспекты, площади, учебные заведения, предприятия. Память о великом ученом и гениальном конструкторе всегда будет стимулом для новых дерзновенных открытий и подвигов во имя науки и торжества над неизведанным. Как писал академик С.П. Королев: «Нет преград человеческой мысли!» Т.Н. Велентейчик, ответственный секретарь журнала «Наука и науковедение»

166

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Юбилей В.И.Терехова 17 февраля текущего года исполнилось 75 лет доктору эконо­ми­ чес­ких наук, профессору Виктору Ивановичу Терехову. Он родился в г. Магадане, но вся его творческая жизнь связана с Украиной. Закончив в 1970 году, Киевский институт народного хозяйства, он стал дипломированным эконо­мистом. Тогда же началась его научная карь­ ера. После окончания аспиран­ту­ры Научно-исследова­тельского эко­ но­­мического инсти­тута (НИЭИ) Госплана УССР он защитил кандидатскую диссертацию на тему «Эффективность замены производственного парка оборудования». В 1988 году вышла его книга «Опытно-экспериментальная база науки» (Москва, ВИНИТИЦентр), в которой убедительно была показана роль опытно-экспериментальной базы научных учреждений в разработке и внедрении новой техники, повышении качества и сокращения продолжительности исследований и разработок. В 1989 году его научно-методические разработки стали основой для создания ассоциации крымских агропредприятий «Алькадар». Надо сказать, что эта акция вызвала в то время далеко не однозначную реакцию центральных и региональных органов тогдашней власти, поскольку была направлена на реализацию идеи максимальной хозяйственной самостоятельности. В связи с активным формированием в начале 1990-х годов высших органов государственного управления Украины, он был приглашен вначале на работу в должности начальника главного управления финансового и правового обеспечения Государственного комитета Украины по содействию малым предприятиям и предпринимательству, а затем – в Совет национальной безопасности при Президенте Украины на должность заведующего отделом экономической безопасности. После реорганизации Совета он стал заместителем руководителя Служ­ ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

167

Ювілеї та пам’ятні дати

бы по вопросам территорий Администрации Президента Украины. В этот период ему пришлось много усилий приложить к решению проблем приватизации предприятий на условиях объективности и социальной справедливости. В 1992 году с его участием и под его редакцией вышла монография «Передача средств производства в собственность трудовых коллективов» (Киев: Техника), в которой впервые на основе статистических материалов Министерства финансов и Национального банка Украины дан анализ основных фондов украинской промышленности и сформулированы рекомендации по формированию различных негосударственных форм собственности и управлению этими предприятиями в переходный период. В 1993 г. он защитил докторскую диссертацию по вопросам структурно-инвести­ ционной политики в инновационной деятельности. Многие его наработки тех лет повлияли на формирование законодательства Ук­раины в экономической сфере. Кое-что оказалось прежде­временным для реализации в тот период и ждет своего «звездного часа» до сих пор. В период с 1997 по 2002 год В.И. Терехов работал в Счетной палате Украины, где многое сделал для методического обеспечения оценки использования госу­ дарст­венных финансов для эффективного развития наукоемкой экономики. В последние годы В.И. Терехов основные усилия направляет на подготовку вы­ сококвалифицированных специалистов в Университете экономики и права «КРОК». В.И. Терехов много лет сотрудничает с нашим Институтом. В начале 1990-х он защитил в нашем специализированном совете свою докторскую диссертацию, активно участвовал в деятельности нашего коллектива по созданию инно­вационных структур в регионах Украины, был соисполнителем во многих проектах, которые выполнялись нашим Институтом по заказу министерств и ведомств, готовил через нашу аспирантуру кандидатов наук для отраслей народного хозяйства. В настоящее время он является активным членом ученого совета нашего Института, содейст­ вует творческому содружеству нашего Института с Университетом эконо­мики и права «Крок». Поздравляя Виктора Ивановича с юбилеем, желаем ему крепкого здоровья, долгих лет жизни, новых достижений во всех направлениях его многогранной деятельности и надеемся на продолжение творческого сотрудничества. Коллектив ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины»

168

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Хроніка наукового життя

Всеукраїнський круглий стіл «Інформаційне суспільство: його проблеми та перспективи у ХХІ столітті» 29 березня 2016 р. у Національному авіаційному університеті (Київ) відбувся Всеукраїнський круглий стіл «Інформаційне суспільство: його проблеми та перспективи у ХХІ столітті. Організаторами круглого столу виступили Національний авіаційний університет (НАУ), Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України, кафедра філософії та соціології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. У роботі круглого столу взяли участь 110 представників — молодих учених, аспірантів, студентів, викладачів та науковців провідних університетів і наукових установ Києва, Полтави, Кіровограда, Житомира, Дрогобича, Чернівців, Харкова, Івано-Франківська. Відкрив роботу круглого столу голова оргкомітету, доктор філологічних наук, професор, директор Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету А.Г. Гудманян, який зазначив актуальність запропонованих для розгляду тем і вис­ ловив сподівання, що доповіді, які будуть обговорені на круг­ лому столі, допоможуть зрозуміти досягнення філософської науки, присвячені сучасним проблемам інформаційного суспільства. Доктор філософських наук, професор Л.Г. Дротянко у допо­ віді «Трансформація мовленнєвої культури у сучасному університе­ ті» підняла актуальне питання про роль мовленнєвої культури, семіотичну онтологію пізнання і, відповідно, про радикальне зростання ролі символічних засобів осягнення світу. Доповідач проаналізувала зміни у мовленнєвій культурі у зв’язку з появою нових технічних засобів комунікації та акцентувала увагу на тому, що в умовах інформатизації володіння викладачем зага­ льною мовленнєвою культурою та критичний погляд на сус­піль­ні процеси дозволяють йому стати талановитим вик­ ладачем-інтегратором. Пріоритетним завданням універ­ситет­ ської освіти стає формування філософської культури, що ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

169

Хроніка наукового життя

ґрунтується на раціональності (на відміну від ірраціональності), абстрактності (на відміну від конкретності), критичності (на відміну від догматичності), системності (на відміну від фрагментарності). Аспекти пізнання як відображення і пізнання як творчості були підняті у доповіді доктора філософських наук, професора, головного наукового співробітника Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України В.І. Онопрієнка «Інженерія знань в інформаційній революції». Доповідач зазначив, що кібернетика в СРСР, а також інтерпретація проблем штучного інтелекту завжди по’єднувалася з філософськими і утопічними проектами, тоді як у США швидко відбувся перехід від кібернетики до прагматичних цілей інформаційних технологій та інженерії знань. Саме такий підхід і став магістральним шляхом побудови інформаційного суспільства. Доповідач розглянув основні перспективні напрямки сфери досліджень штучного інтелекту, зіставив проблематику штучного інтелекту з новою галуззю комп’ютерних наук — інженерією знань і розглянув їх як інструментальні засоби інформаційної революції. Доповідь доктора філософських наук, доцента кафедри філософії НАУ Л.А. Оро­ховської на тему «Проблеми становлення медіакратії в інформаційну добу» була присвячена особливостям взаємодії мас-медіа і держави в інформаційну добу. Політика держави, яка орієнтована на консолідацію різних соціальних груп, у сфері мас-медіа має бути спрямована на: забезпечення суспільства повною, правдивою, своєчасною інформацією з розрізненням фактів і думок; забезпечення плюралізму ЗМІ; визнання рівності всіх ЗМІ; забезпечення свободи інформаційної політики в межах законів про ЗМІ; толерантність інформаційної політики; відмову від маніпулятивних прийомів, софістики; ведення відкритого діалогу; дотримання вимог інформаційної безпеки. Доктор філософських наук, професор кафедри філософії Київського національного університету будівництва і архітектури І.В. Чорноморденко у доповіді «Наукові чи позанаукові знання: конфронтація чи діалог» зазначив, що сучасне суспільство стикається з низкою глобальних проблем, для пояснення і вирішення яких потрібна мобілізація різних знань. У доповіді було розглянуто альтернативні щодо науки форми знання в цивілізаціях минулого (досвід, релігія, мистецтво, мораль тощо). Крім ненаукових знань, існують і знання, які слід називати позанауковим знанням; воно є продуктом і результатом інших, ніж наука, епістемілогічних практик. Науковцям лише варто приділяти більше уваги їх дослідженню і використанню. Доктор філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії Навчальнонаукового Гуманітарного інституту НАУ С.М. Ягодзінський у доповіді «Вища освіта в мережевому суспільстві: потреба, тренд, бізнес» звернув увагу на те, що становлення сучасного університету як бренду вимагає, з одного боку, позиціонування його як науково-дослідницького, бізнес-орієнтованого, інноваційного закладу, з іншого — потребує постійного розширення його інформаційної архітектури з неодмінним відображенням результатів цього процесу через усі доступні канали транслювання соціальної інформації. У виступі «Загрозливі знання» в умовах інформаційного суспільства» доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії та соціології Національного медичного університету І.В. Васильєва наголосила на тому, що однією з найактуальніших проблем сьогодення є збереження етичного компонента в науководослідницькому процесі. Людство з такою швидкістю рухається вперед, що не встигає осмислювати результати і наслідки своєї діяльності. Насторожує тенденція до перебільшення успіхів та значення новітніх генно-інженерних досліджень за очевидного замовчування їх можливих загрозливих наслідків. Це дозволяє ввести у

170

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Хроніка наукового життя

науковий обіг термін «загрозливе знання». Причому йдеться не про якість і рівень наукових здобутків, а про характер і доцільність їх застосування. Значний інтерес викликав виступ доктора філософських наук, професора, завідувача відділу зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАН України В.В. Ляха «Цінності в контексті модернізації і постмодернізації». Він підкреслив, що теорія зміни цінностей дозволяє зробити декілька виразних прогнозів. У загальній перспективі цінності постмодерну найбільшого поширення набудуть в суспільствах з найвищим рівнем багатства і ступенем впевненості в майбутньому; для населення економічно бідних суспільств на перший план здебільшого виходитимуть цінності виживання. Всередині суспільств цінності постмодерну найбільшого поширення набудуть серед верств з найбільшою впевненістю в майбутньому. Високі темпи економічного зростання мають породжувати відносно швидкі темпи ціннісних змін і відчутні ціннісні відмінності між генераціями. В ході обговорення доповідей було розглянуто: проблеми комунікацій у сучасному суспільстві (канд. філос. н. О.П. Антіпова, Н.А. Ченбай), філософські та соціокультурні аспекти біоетики (докт. філос. н., професор Л.Г. Конотоп), ціннісні орієнтації соціальної архітектоніки глобальних соціальних мереж в умовах інформатизації (докт. філос. н., професор П.А. Кравченко), історична свідомість сучасної молоді в інформаційну епоху (докт. філос. н., професор В.М. Вашкевич), гуманістичний вимір людського буття в інформаційному суспільстві (канд. філос. н., доцент А.М. Фоменко), філософія в освітньому просторі інформаційного суспільства (д. філос. н., професор І.Д. Загрійчук), роль біоетики в умовах експансії новітніх технологій (канд. філос. н., доцент О.П. Скиба), філософська культура в умовах інформаційного суспільства (канд. філос. н., доцент Т.Д. Суходуб, О.О. Кудин). Канд. філос. н., доцент О.А. Матюхіна зазначила, що спадщина великого лікаря й гуманіста, автора концепції благоговіння перед життям А. Швейцера є дороговказом у біоетичній підготовці студентів медичних спеціальностей. Основні ідеї етичної концепції Швейцера полягають у тому, що не пізнання й не практика, а переживання становить найсуттєвіший зв’язок людини зі світом. Саме буття, за Швейцером, є універсальною волею до життя. На думку канд. філос. н. Л.В. Білецької, у сучасних взаєминах лікаря і пацієнта відбувається перехід від принципів патерналізму до принципів співпраці і взаємної довіри (підтримки, розуміння, поваги, співчуття). Канд. істор. н., доцент У.П. Кошетар, звертаючись до суїциду як до біоетичної проблеми інформаційного суспільства, наголосила на тому, що сучасна біоетика є надзвичайно складним утворенням. Їй властиві як серйозні наукові здобутки, широка популярність, так і елементи міфологізації й певна фантомність. Учасники «круглого столу» рекомендували врахувати результати виступів та дискусій у навчальному процесі та включити їх у навчальні програми гуманітарних дисциплін. Т.А. Пода, кандидат філософських наук, доцент Національного авіаційного університету

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

171

Ф.С. Бабичев (100 років від дня народження) Бабичев Федір Семенович — відомий український хі­ мік-органік, академік НАН України (1973). Народив­ся 28 лютого 1917 р. у селі Бобриковому (нині Луган­ської обл.) у селянській родині. Закінчив хімічний факультет Київського університету в 1944 р., де залишився працювати, пройшовши шлях від завідувача хімічним складом до декана факультету. У 1965 р. захистив докторську дисертацію «2-Бензтиа­золи­лал­кил-арилкарбоновые кислоты и синтезы из них гетероциклов с мостиковым атомом азота». З 1967 р. — професор кафедри органічної хімії, у 1968—1978 рр. — декан хімічного факультету, з 1971 р. — завідувач кафедри органічної хімії. У 1978—1988 рр. — віце-президент АН УРСР, з 1988 р. — радник Пре­зидії НАН України. Помер 28 квітня 2000 р. Наукові праці присвячені хімії гетероциклічних сполук. Відкрив реакцію алкілування метиленових основ ряду бензотіазолу гало­ген алкілами (1950). В 1956 р. розробив метод синтезу бензотіазолілалкіл (арил) карбонових кислот конденсацією о-амінофенолу з ангідридами двоосновних кислот та відновленням ефірів бензотіазолілалкіл (арил) карбонових кислот отримав відповідні карбіноли. В 1964 р. встановив будову продуктів приєднання α-галогенкетонів і хлорангідридів карбонових кислот до метиленових основ ряду бензотіазолу, отримавши низку ціанінових барвників. У 1969 р. запропонував методи синтезу конденсованих гетероциклів із загальним атомом азоту для двох циклів. У 1970–1973 рр. встановив можливість застосування цих сполук як фізіологічно активних препаратів, органічних напівпровідників, фотосенсибілізаторів, вивчав їх стереохімічні властивості. Тривалий час у Київському університеті читав курс органічної хімії та спецкурс «Стереохімія органічних сполук». Автор близько 400 наукових публікацій, у тому числі посібника з хімії «Будова і властивості органічних сполук» (1971 р., разом із М.Ю. Корніловим), трьох монографій, низки авторських свідоцтв. Виховав двох докторів та понад 30 кандидатів наук, був заступником головного редактора Української енциклопедії. Ф.С. Бабичев — заслужений діяч науки і техніки України (1997). Лауреат Державної премії України (1998), премій НАН України ім. Л.В. Писаржевського (1986) та А.І. Кіпріанова (1995). Має ордени та медалі.

172

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Хроніка наукового життя

І.М. Ліфшиць (100 років від дня народження) Ліфшиць Ілля Михайлович — видатний фізик-тео­ ретик, академік АН УРСР (1967) та АН СРСР (1970). Народився 13 січня 1917 р. у Харкові у сім’ї лікаря, професора Михайла Ілліча Ліфшиця. В 1936 р. закінчив Харківський університет. Від 1937 р. працював у Харківському фізико-технічному інституті (ХФТІ). У 1938 р. закінчив Харківський механіко-машино­бу­ дівний інститут. У 1941 став завідувачем відділу ХФТІ, водночас із травня 1944 р. займав посаду завідувача кафедри Харківського університету. У 1948 р. став чл.-кор. АН УРСР, 1970 був обраний академіком АН СРСР. Від 1964 р. — професор кафедри квантової теорії (з 1978 р. — кафедри фізики низьких температур) фізичного факультету Московського університету. З 1968 р. — завідувач відділу в Інституті фізичних проблем АН СРСР у Москві. Помер 23 жовтня 1982 р. Дослідження стосуються теорії твердого тіла, головним чином загальної теорії конденсованого стану речовини. Встановив зв’язок між спостережувальними властивостями металів і геометрією та топологією їх поверхні Фермі, висунув ідею відтворення енергетичного спектра конденсованих тіл за експериментальними даними та обґрунтував можливість розв’язання такої задачі. У результаті спільно з учнями у 1954—1965 рр. побудував сучасну електронну теорію металів. Уперше проаналізував енергетичний спектр кристалів з дефектами, відкрив локальні та квазілокальні рівні, розробив термодинаміку шаруватих і ниткоподібних структур. Побудував теорії процесу двійникування та дифузійно-в’язкої течії полікристалічних тіл. З’ясував кінетику руйнування надпровідного стану магнітним полем та електричним струмом, простежив кінетику фазових переходів 2-го роду та кінетику переходу металу з надпровідного стану в нормальний під дією магнітного поля. Передбачав фазовий перехід 2½ роду (1960) та з О.Ф. Андрєєвим — квантову дифузію (1969). Є одним із творців теорії невпорядкованих систем, сучасної динамічної теорії твердого тіла та фізики квантових кристалів. Дослідження присвячено також статистичній термодинаміці полімерів. Створив наукову школу. Опублікував близько 250 наукових праць. І.М. Ліфшиць — лауреат премії ім. Ф. Саймона (1962), Ленінської премії (1967), Державної премії СРСР у галузі науки і техніки (1967), премії ім. Л.І. Мандельштама, Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1986, посмертно).

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

173

Хроніка наукового життя

С.І. Пекар (100 років від дня народження) Пекар Соломон Ісакович — видатний фізик-тео­ре­тик, академік АН УРСР (1961). Народився 16 берез­ня 1917 р. у Києві в родині адвоката. У 1938 р. закін­чив Київський університет. У 1938–1960 рр. працював у Інституті ті фізики АН УРСР (з 1944 р. — завідувач відділу), з 1960 р. — завідувач відділу теоретичної фізики Інституту напівпровідників АН УРСР, з 1944 — водночас професор Київського університету. Наукові праці в галузі теорії неметалічних кристалів. Розробив (1939) кількісну теорію випрямлячів із запірними шарами. Запровадив поняття про полярони і розвинув їх теорію (1946–1949). Обґрунтував (1946) метод ефективної маси електрона в кристалі і розвинув (1947—1953) теорію домішкових електрон­ них центрів і загальну теорію форми і температурної залежності смуг домішкового поглинання світла та люмінесценції, зумовленої елект­ рон-фононною взаємодією. Увів поняття деформаційного потенціалу (1951). Виконав цикл робіт з теорії екситонів, передбачив (1957) додаткові світлові хвилі (світлоекситони) в кристалах у ділянці екситонного поглинання і побудував (1957—1960) нову кристалооптику. Запропонував (1964) особливий механізм електрон-фонон­ ного зв’язку і на його основі теорію підсилення ультразвуку дрейфом носіїв струму. Передбачив (1969) можливість самостимульованої хемілюмінесцентної реакції в газах і розробив теорію її використання в хімічних лазерах. Отримав (1975) вираз для енергії довільно залежного від часу електромагнітного поля в середовищі з частотною та просторовою дисперсією. Автор фундаментальних праць — «Исследования по электронной теории кристаллов» (1951) та «Кристаллооптика и добавочные световые волны» (1982). Створив теоретичну школу. С.І. Пекар — лауреат Державної премії України (1981), нагороджений орденами та медалями. Президією НАН України засновано премію імені С.І. Пекаря (1999).

Ю.О. Митропольський (100 років від дня народження) Митропольський Юрій Олексійович — відомий математик і механік, академік НАН України (1961). Народився 3 січня 1917 р. у с. Шишаки (тепер Полтавської обл.). У 1938 р. вступив до механіко-математичного факультету Київського університету (1938—1941). З серпня 1941 р. — у лавах Червоної армії, у листопаді 1941 р. отримав відпустку для продовження освіти і в березні 1942 р. закінчив фізико-математичний факультет Казахського університету. Після навчання в Рязанському артилерійському училищі (1942—1943) воював на Брянському, Прибалтійському і Ленінградському фронтах (1943—1945), отримав бойові нагороди. В 1946–1950 рр. працював у Інституті будівельної

174

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Хроніка наукового життя

механіки АН УРСР, з 1951 р. — в Інституті математики АН УРСР (1953—2001 рр. — заві­дувач відділу математичної фізики, 1956—1958 — заступник директора, 1958—1987 — директор, з 1987 р. — почесний директор). Водночас 1949—1989 — доцент, згодом професор Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. У 1961—1993 рр. — академіксекретар Відділення математики, механіки й кібернетики АН України. З 1969 р. — член Комітету з Державних премій України. З 1992 р. — радник Президії НАН України. Помер 14 червня 2008 р. Наукові праці в галузі нелінійної механіки та якісної теорії нелінійних диференційних рівнянь. Розробив теорію нестаціонарних процесів у нелінійних системах з багатьма степенями вільності та загальну теорію інтегральних багатовидів у нелінійній механіці. Автор понад 750 наукових праць. З 1967 р. — редактор «Українського математичного журналу», член редколегій наукових журналів: «Доповіді АН УРСР» (з 1961), «Дифференциальные уравнения» (з 1965), «Вісник АН УРСР» (з 1971) та ін. Редактор видань «Історія АН УРСР», «История отечественной математики» (в 4-х т.), «Очерки развития математики в СССР». Учасник багатьох міжнародних математичних конгресів. Ю.О. Митропольський — Герой Соціалістичної Праці (1986), лауреат Ленінсь­ кої премії (1965), Державної премії УРСР (1980), академічних премій ім. М.М. Крилова (1969) та М.М. Боголюбова (1993), заслужений діяч науки України (1967). Герой України (з нагородженням орденом Держави, 2007), його нагороджено орденами князя Ярослава Мудрого IV (2002) та V ст. (1996), орденами та медалями СРСР, золотою медаллю ім. В.І. Вернадського (2007), нагородами та відзнаками інших держав. Академік АН СРСР (1984). Президією НАН України засновано премію імені Ю.О. Митропольського (2010). Його ім’я присвоєно Міжнародному математичному центру НАН України.

Г.Н. Доленко (100 років від дня народження) Доленко Григорій Назарович — учений-геолог, академік АН УРСР (1979), доктор геолого-мінера­ло­гічних наук (1961), професор (1963). Народився 24 лютого 1917 р. у с. Гаївка (тепер Кіровоградської обл.). Закінчив Харківський університет (1940), пра­цю­вав у ви­ роб­ничих геологічних установах та на нафтових промислах, учасник війни з фашистсь­кою Німеччиною (1941—1945). Від 1952 р. — співро­­біт­ник Інституту гео­ логії й геохімії горючих копалин АН УРСР у Львові (від 1958 р. — заступник директора, в 1963—1982 рр. — директор, до 1987 р. — завідувач відділу, від 1987 р. — радник при дирекції). Помер 16 грудня 1990 р. Наукові праці присвячені походженню, міграції та акумуляції нафти і газу, встановленню законо­мір­ ностей утворення й розміщення їх промислових родовищ. Сформулював положення про генетичний зв’язок між процесами геотектонічного розвитку нафто­га­зо­носних провінцій, мінерального синтезу нафтових вуглеводнів у мантії Землі, їх міграцію до поверхні земної кори по глибинних тектонічних розломах та формування нафтових і газових родовищ у осадовій товщі. АвISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

175

Хроніка наукового життя

тор близько 400 наукових статей, 12 монографій, зокрема: «Геология нефти и газа Карпат» (1962), «Закономірності нафтогазоносності Передкарпатського і Закарпатського прогинів» (1969, у співавт.), «Геология и геохимия нефти и газа» (1990), був відповідальним редактором республіканського міжвідомчого збірника «Геология и геохимия горючих ископаемых» (1965–1984), входив до редколегій низки наукових видань. Г.Н. Доленко — лауреат Державної премії УРСР (1971), премії ім. В.І. Вернадського АН УРСР (1977), його нагороджено орденами та медалями. Підготовлено Ю.І. Мушкало

25 вересня 2016 р. — розпочав роботу найбільший в світі радіотелескоп «FAST» у Китаї. Радіотелескоп “FAST”

25 вересня 2016 р. — Міжнародна академія астро­ ­навтики під час свого 67-го Конгресу в м. Гвада­ лахара (Мексика) нагородила тритомне видання «Dark energy and dark matter in the Universe», опубліковане Видавничим домом «Академперіодика» НАН України в 2013–2015 рр., у номінації «Найкраща книга в галузі фундаментальних наук 2016». До складу авторського колективу увійшли науковці Львівського університету, Інституту прикладних проблем механіки і математики НАН України, Інституту теоретичної фізики НАН України, Одеського національного університету, Радіоастрономічного інституту НАН України, Київського університету, Харківського фізико-технічного інституту, Інституту ядерних досліджень НАН України і Головної астрономічної обсерваторії НАН України.

27 вересня 2016 р. — у Мексиці вперше в світі народилася дитина «від трьох батьків» у результаті штучного запліднення.

28 вересня 2016 р. — Ілон Маск, засновник і власник компанії SpaceX, представив програму колонізації людиною Марсу на 40—100 років. Перший космічний корабель, за планами винахідника, буде побудовано протягом найближчих чотирьох років.

30 вересня 2016 р. — завершено 12-річну місію космічного апарата «Розетта» (спільний проект Європейського космічного агентства та NASA), спрямованого до комети Чурюмова — Герасименко.

5 жовтня 2016 р. — американська компанія «Боїнг» заявила про намір випередити компанію SpaceX Ілона Маска щодо першого польоту людини на Марс.

176

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Хроніка наукового життя

7 жовтня 2016 р. — вчені з Національної лабораторії імені Е. Лоуренса в Берклі (США) опублікували в журналі «Science» доповідь про створення найменшого в світі транзистора з довжиною затвора 1 нанометр.

9 листопада 2016 р. — зоологи зі США, застосовуючи радіопередавач, встановили, що кажани Tadarida brasiliensis розвивають найбільшу горизонтальну швидкість серед тварин на Землі — до 160 км/год.

29 листопада 2016 р. — на Чорнобильській атом­ ній станції завершено найвідповідальніший етап будівництва нового безпечного конфайн­ мента, об’єкта «Укриття-2». Багатотонна сталева арка, яку почали будувати в 2012 р., повністю накрила бетонний саркофаг зруйнованого вибухом 4-го енергоблоку. Аналога таких робіт не було в світовій практиці. Ширина арки становить 257 м, висота — 108 м, довжина — 150 м, вага конструкції — 29 000 т, час експлуатації — «Укриття-2» 100 років. Вартість проекту — 2,15 млрд євро. Остаточне введення в експлуатацію триватиме не менше 12 місяців. Згідно з контрактом, всі роботи повинні завершитися до кінця 2017 року.

15 грудня 2016 р. — Міністерство освіти і науки України спільно з компанією «Clarivate Analytics» (науковий підрозділ компанії «Thomson Reuters») та Національною академією наук України відзначили нагородами «Лідер науки України 2016.

Web of Science award» найвпливовіших учених, наукові журнали та організації України. Номінація «Вчений України. За значні успіхи» (за особистий внесок вченого в науку). Г.В. Єльська (Інститут молекулярної біології і генетики НАН України). О.О. Кришталь (Інститут фізіології НАН України). В.І. Лущак (Прикарпатський університет). О.В. Ситар (Київський університет). О.П. Демченко (Інститут біохімії НАН України). О.В. Ярощук (Інститут фізики НАН України). Є.А. Єлісєєв (Інститут проблем матеріалознавства НАН України). С.О. Єсилевський (Інститут фізики НАН України). Ю.І. Ізотов (Головна астрономічна обсерваторія НАН України). С.Г. Шарапов (Інститут теоретичної фізики НАН України). С.Л. Просвірнін (Радіоастрономічний інститут НАН України). Т.О. Ярошенко (Національний університет «Києво-Моги­ лянська академія»). С.В. Мединець (Одеський університет). Номінація «Вчений України. За надзвичайні досягнення» (автори, які мають 5 і більше високо цитованих публікацій). І.М. Бондаренко (19 публікацій, клінічна медицина, Дніпропетровська медична академія). О.М. Пархоменко (10 публікацій, клінічна ме­дицина, Інститут кардіології). О.О. Броварець (7 публікацій, молекулярна біологія, Інститут молекулярної біології і генетики НАН України). Д.М. Говорун (7 публікацій, молекулярна біологія, Інститут молекулярної біології і генетики НАН України). В.П. Гусинін (5 публікацій, фізика, Інститут теоретичної фізики НАН України). Номінація «Наукові журнали України» (міжнародне визнання). «Symmetry, Integrability and Geometry: Methods and Applications» (Інститут математики НАН України).

«Ukrainian Journal of Physical Optics» (Інститут фізичної оптики).

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

177

Хроніка наукового життя

Номінація «Продуктивність, ефективність та інтегрованість у світову науку». Київський університет (найпродуктивніший університет за кількістю публікацій). Харківський фізико-технічний інститут (найпродуктивніша наукова академічна установа за кількістю публікацій). Інститут теоретичної фізики (найбільш цитована наукова академічна установа за нормалізованими показниками). Прикарпатський університет (найбільш цитований університет за нормалізованими показниками). Фізико-технічний інститут низьких температур (наукова академічна установа з найбільшою кількістю публікацій, зроблених у міжнародній науковій співпраці). Харківський університет (університет з найбільшою кількістю публікацій, зроблених у міжнародній науковій співпраці). Номінація «Комерціалізація науки» (за наукове співробітництво з реальним сектором економіки). Ужгородський університет. НТУ «Харківський політехнічний інститут». Інститут електрозварювання НАН України. Інститут фізичної хімії НАН України. Львівський університет. Номінація «За грантове фінансування науки». Головна астрономічна обсерваторія (наукова академічна установа з найбільшою кількістю публікацій, профінансованих міжнародними грантами). Львівський університет (університет з найбільшою кількістю публікацій, профінансованих міжнародними грантами). Номінація «Наука та інновації» (лідери інновацій). Інститут фізіології НАН України. НТУ «Київський політехнічний інститут».

22 грудня 2016 р. — Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила про успішне випробування вакцини від лихоманки Ебола.

11 січня 2017 р. — археологи виявили 12 давньоєгипетських гробниць — сімейних усипальниць та три виточених у скелях вівтаря часів Нового Царства (1550–1069 рр. до н. е.) на території села Гебель-ель-Сілс в Єгипті в декількох кілометрах на південь від Долини Царів.

14 січня 2017 р. — археолог Мохаммад Насеріфард на околиці іранського міста Хомейні виявив найдавніші малюнки на Землі, вік яких оцінюють від 35 до 45 тис. років.

26 січня 2017 р. — українська вчена-математик Марина В’язовська отримала Премію Салема — 2016 за відкриття щодо найщільнішого пакування куль у 8 та 24вимірних просторах з використанням методів модульних форм.

178

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Рецензії

Україна надалі «Випробовується Чорнобилем» Барановська Н.П. Испытание Чернобылем Київ: Юстиниан, 2016. 293 с. «Запроектна гіпотетична ава­ ­рія» — так було кваліфіковано спеціалістами у квіт­ні 1986 р. вибух на 4-му енерго­блоці Чор­ ­нобильської атом­ної електростанції. Хоча передумови, при­ чини і наслідки катастрофи стали предметом багатьох дос­ лід­жень, але чергова кни­га док­­­ тора історичних наук Наталії Петрівни Барановської «Ис­пы­ тание Черно­былем» свідчить про багатогранність теми для дискурсу, наявність в ній знач­ них «білих плям». Прочитавши і осмисливши книгу, не можна не погодитися з Н. Барановською, що пам’ять про технологічну катастрофу залишається в душах людей. Особливо тих, кого вона зачепила особисто. Сприйняття цих подій впродовж останніх 30 років визначається рівнем поінформованості і ментальності сотень тисяч людей, причетних до боротьби з радіоактивною небезпекою як всередині країни, так і за її межами. У великій кількості публікацій розкрито окремі складові Чорнобильської катастрофи, але вони не створюють нового якісного знання, зокрема через відсутність координаційних зусиль держави. Сенс книжки «Испытание Чернобы­ лем» полягає в тому, що в ній розкривається широке коло питань, які сприятимуть поглибленню людського знання про цю планетарну катастрофу. В книзі розглядається комплекс науково-технічних і суспільно-політичних передумов аварії на 4-му енергоблоці ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

179

Рецензії

ЧАЕС, що відбулася 26 квітня 1986 р., дії з її мінімізації, інформаційна ситуація в країні, яка привела до падіння довіри суспільства до радянської влади. Звернено увагу на ін­же­нерно-технічні і медико-біологічні аспекти вирішення спричинених аварією проблем. Розкрито процеси, пов’язані із зоною відчуження і «Об’єктом «Укриття», відображено проблеми навколишнього середовища, умов життя, стану здоров’я і впливу аварії на долі людей. Окремий сюжет присвячено висвітленню громадської активності, викликаної аварією і фактом закриття ЧАЕС, який розглядається як політичний крок і довготривалий процес. В книзі зазначено, що глобальна технологічна катастрофа стала закономірним результатом функціонування радянської тоталітарної держави. Передумови її були закладені в радянській практиці «показухи» у вирішенні народногосподарських питань, у тому числі при побудові великих технічних об’єктів з недотриманням вимог до проектування і технології будівництва, до безпеки, до якості обладнання тощо. Гігантоманія як спосіб демонстрації сили в умовах «холодної» війни не гарантувала безпеку всередині країни. Наталія Барановська пише, що радянський режим намагався применшити наслідки аварії викривленням або приховуванням інформації про події на ЧАЕС. Питання моралі в тих умовах не стояло ні перед владою, ні перед частиною вихованого нею суспільства. Дані утаємничувались, нормативи рівня забруднення води, повітря і окремих продуктів харчування неодноразово переглядались, а до учасників перших заходів із подолання наслідків аварії на радіоактивному проммайданчику електростанції, і держава, і спеціалісти-радіологи в умовах монополії на істину ставились як до експериментального матеріалу. Довгі роки ні в України, ні в інших країнах не знали правду про жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи. Представлені в книзі результати безвідповідальності правлячої в СРСР комуністичної партії вражають. Внаслідок викиду радіоактивних матеріалів тільки в Україні було забруднено більше 53,5 тис. км2 території (майже 9 % площі країни), в тому числі 2598 км2 зони відчуження, що є великим і постійним джерелом надходження радіонуклідів у суміжні регіони. Від аварії постраждало в тій чи іншій мірі 9 млн осіб. В ліквідації наслідків аварії брали участь близько 800 тис. осіб: за оцінками України, в країні проживає 200 тис. ліквідаторів, на території Російської Федерації — не менше 350 тис., в Білорусі — близько 130 тис., решта емігрували в інші країни або не зареєструвалися. За мінімальними оцінками, чисельність вимушених переселенців, евакуйованих із забруднених територій, становить близько 400 тис. осіб: 150 тис. в Білорусі, 150 тис. в Україні і 75 тис. у Росії. За даними «Спілки Чорнобиль. Україна», внаслідок катастрофи впродовж 20 років померло 622250 осіб. Чорнобильська катастрофа завдала колосального удару не лише українській, а й світовій економіці. Н. Барановська наводить дані про те, що аварія вартувала світу 1 трлн доларів. Втрати України сягнули 187 млрд доларів. Представлена в книзі мова цифр просто вражає! Наталія Барановська зауважила, що небажання радянського режиму ретельно вивчати уроки аварії на ЧАЕС, щоб запобігти подібним ситуаціям у майбутньому, передалось новій українській владі — в різноманітних інституціях, створених в останні роки, не знайшлось місця спеціальній структурі, що займалася б вивченням наслідків Чорнобильської катастрофи і реалізацією зроблених на їх основі висновків і рекомендацій. Викладене в книзі дає різноплановий матеріал для роздумів і висновків, основним з яких, на думку автора, є необхідність ревізії структури управління вирішен-

180

ISSN 0374-3896. Science and Science of Science. 2017. № 1 (95)

Рецензії

ням чорнобильських проблем. Потрібно створити центральний орган влади з великими повноваженнями. Законодавча і нормотворча діяльність також має бути приведена до вимог часу виходячи з потреб людей і можливостей держави. Актуальним є поставлене в книзі питання щодо необхідності запровадження в країні державної програми поступової відмови від використання атомної енергетики на користь альтернативних джерел енергії. Автор книги посилається на позицію канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка запропонувала 20-річний період переходу країни до альтернативних екологічно чистих джерел енергії. Їх пошук стає трендом в країнах Європи, оскільки атомні електростанції потребують значних фінансових витрат на обслуговування, є потенційно небезпечними для життя людей і навколишнього середовища, вимагають колосальних фінансових сум на закриття. Тож Н. Барановська слушно зауважує, що варто подумати: чи не краще уникнути таких проблем, ніж потім багато років їх «героїчно» усувати. Крім іншого, в книзі звернено увагу на те, що орієнтація на атомну енергетику закріплювала залежність України від Російської Федерації. Взаємопоставки комплектуючих для обладнання, поставки палива, зберігання радіоактивних відходів, підготовка кадрів — такі основні напрямки співпраці двох країн в цій галузі. До того ж, у атомній енергетиці, як і у збройних силах, міцні особисті зв’язки працівників і особливо керівних кадрів старшого покоління — разом колись навчались або працювали… Це створювало можливість як для тиску при ухваленні рішень, так і для поступок при прийнятті рішень не на користь власної країни. Україна до цього часу тяжко і хворобливо виривається із пут цих «дружніх відносин». А враховуючи військову агресію Російської Федерації, наголошує Н. Барановська, сьогодні вони взагалі недопустимі. Викликали стурбування у авторки ратифіковані Верховною Радою України у 2011 та 2013 рр. договори про транспортування ядерних матеріалів через територію нашої країни з Росії до Угорщини і Словаччини чи навпаки. Адже це уможливлює небезпеку аварійних ситуацій. Особливо вона посилюється в умовах російськоукраїнської війни, коли агресор може вдатися до непередбачуваних дій. Отже, книга чекає на свого читача, особливо з владних коридорів та партійних кабінетів, оскільки Україна надалі випробовується Чорнобилем. Перший розділ книги «Звернення до читачів» Н. Барановська завершує актуальними словамизакликом: «… від людей, від розуму і самоорганізованості залежить, чи врахує людство страшний урок Чорнобиля, чи спрацює його інстинкт самозбереження, чи є у людства майбутнє». Василь Деревінський, професор, доктор історичних наук, професор кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури

ISSN 0374-3896. Наука та наукознавство. 2017. № 1 (95)

181

СОДЕРЖАНИЕ

наука и инновационное Бублик С.Г. Науковедческое исследование стилевой однородности законодательных актов в сфере научноразвитие экономики технологической деятельности . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . и общества

3

Мех О.А. К рассмотрению формальных теоретических предпосылок управления научно-технологической сферой

22

Рыжко Л.В. Роль мегатехнологий в формировании но­вой технологической культуры . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

38

проблемы развития Попович А.С., Кострица Е.П. Прогнозные оценки научно-технологического эволюции возрастной структуры и численности исследователей в Украине на ближайшее десятилетие . . . . . . . . потенциала

48

Лобунец Л.Г. Результаты мониторинга научных иссле­ дований в учреждениях Отделения физико-тех­ни­чес­­ких проблем энергетики НАН Украины за 2010–2015 гг.

60

Лобанова Л.С., Удовенко А.Ю. Украина 2016: сов­ ре­менные тенденции интернационализации докторского образования . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

70

Югослав Райкович — науковед, историк и социолог науки

86

Каплинский А.В., Соловьев В.П. Законодательная основа научно-технологического и инновационного лидерства США . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

92

наука и образование

зарубежная наука

Грига В.Ю. Эволюция совместной научно-технической и инновационной политики в Европе в период 1945–1985 гг. 105

история науки и техники

Гунько П.М., Литвинко А.С., Гайдуков В.А., Винниченко О.Э. Научное пространство династии Пироговых в контексте развития мировой науки 120 Луковский И.А., Пустовойтов Н.А. Вклад Инс­ титута математики НАН Украины в науку о космосе . . . 137

из архивов Украины

К истории создания спецотделов в институтах АН УРСР в 50-х годах ХХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150

юбилейные и памятные даты

К 110-летию со дня рождения академика Сергея Павловича Королева . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 160 Юбилей В.І. Терехова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167 Хроника научной жизни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169 Рецензии . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181

© Государственное учреждение «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины»