Діана Поладова - диплом, 2013 by ukma journalist

Міністерство освіти і науки України Національний університет «Києво-Могилянська академія» Факультет соціальних наук і соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Магістерська робота освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр

на тему: «Академічна кінокритика проти блогерської в Україні»

Виконала: студентка 2-го року навчання, спеціальності 8.03030101 Журналістика Поладова Діана Тагірівна Керівник Орлова Д.В., старший викладач, PhD

Рецензент Брюховецька О. В.

(прізвище та ініціали)

Київ 2013

Зміст 1. Вступ 2. Розділ І. Огляд літератури 1. Визначення основних термінів 2. Хто і навіщо пише про кіно сьогодні 3. Кінопошук: соціальна мережа для кіноманів 3. Розділ ІІ. Методологія 1. Інтерв’ю i. Історія розробки методу ii. Глибинне інтерв’ю iii. Експертне інтерв’ю iv. Застосування методів в роботі 2. Анкетування i. Опис методу ii. Застосування методу в роботі 4. Розділ ІІІ. Аналіз результатів 1. Засадничі відмінності між професійними кінокритиками та любителями 2. Стан вітчизняної кінокритики та її вплив на кінопроцеси в Україні 3. Яка кінокритика актуальна для української аудиторії 4. Кінопошук: сінефілія як рушійна сила написання рецензій 5. Висновки

Вступ З розвитком Інтернету стало можливим говорити про принципово інший підхід до кінокритики. Раніше критикувати фільми було прерогативою професіоналів, які отримали відповідну освіту або самостійно накопичили певний запас знань про історію, види та аналіз кіно. Для осмислення текстів таких авторів читач здебільшого потребував певного бекграунду, ці матеріали часто були непростими для сприйняття і друкувалися в спеціалізованих виданнях про кіно. Втім, ті ж таки кінознавці робили доступні широкому загалу огляди та рецензії фільмів, які були позбавлені складної для пересічного читача лексики, дотримуючись при цьому основних правил написання подібних матеріалів. Дедалі більша доступність Інтернету спровокувала хвилю створення блогів. Демократичність блогів очевидна: їх легко створити, керувати ними може людина без особливих навичок, його автор чи авторка може робити дописи про все, що завгодно, бути суб’єктивним і не озиратися на норми та правила. Читачі блогів, в свою чергу, можуть висловитись у коментарях. Блоги

стали

стартовим

майданчиком

для

розвитку

громадянської

журналістики, коли кожен може стати репортером, опублікувавши новину, свідком якої став, фото або відео у себе на сторінці. Втім, така журналістика стала лише доповненням традиційних ЗМІ, зайнявши нішу новин, про які мовчать радіо-, інтернет- та теленовини. Представники громадянської журналістики не є професіоналами у даній галузі, тому висвітлення подій найчастіше є суб’єктивним, неповним та несистемним. Схожу тенденцію ми можемо спостерігати у кінокритиці. Основою критичного матеріалу є аналіз фільму і думка автора з приводу тої чи іншої стрічки. Кіно – чи не найпопулярніший вид мистецтва. Порівняно з театром чи оперою, в кінотеатр ходять в рази частіше, його легше сприймати і часто для його розуміння на рівні сюжету не потрібні спеціальні знання. Може скластися враження, що будь-який

глядач, висловивши думку про

переглянутий фільм, може вважатися кінокритиком. Раціональне зерно в цій тезі присутнє, адже кінокритик – це професійний глядач, проблема в тому, що не кожен пересічний кіноман володіє достатнім обсягом знань, щоб конкурувати з кінознавцем. Проте попит користувачів Інтернету на непрофесійні матеріали про кіно росте. Про його причини ми поговоримо далі у роботі. Сьогодні розділення на академічну та неакадемічну, професійну та непрофесійну кінокритику доволі умовне. Щоб професійно писати про кіно, не обов’язково мати відповідну освіту. В той же час, така освіта не гарантує популярність матеріалів автора. В роботі ми будемо намагатися з’ясувати, кого ми сьогодні можемо назвати кінокритиком. Говорячи про академічну та блогерську кінокритику, ми хочемо зосередитись на зіткненні цих двох підходів осмислення кіно: наукового і профанного, високочолого і народного – чи можуть вони конкурувати за прихильність аудиторії, авторитет та вплив на кіноіндустрію. Самі кінокритики відчувають зміни, які відбуваються у них на очах і намагаються аналізувати ситуацію і виробити план дій. Одні заявляють, що традиційна кінокритика померла, і відтепер вона існуватиме лише у спрощеному вигляді в Інтернет-просторі; інші не бачать проблеми у сьогоднішній ситуації і лише знизують плечима на паніку колег. Спроби саморефлексії

кінокритиків

(яке

їхнє

сьогоднішнє

місце,

завдання,

покликання) ми бачимо у численних дискусіях, де збираються кінознавці і обговорюють, як їм бути за сьогоднішніх умов. У роботі ми розглянемо світовий контекст таких дискусій, зокрема матеріали подібних форумів у США та Росії. Ситуацію у Європі прокоментувала Ханна

Макджил,

британська кінокритик і арт-директорка Единбурзького кінофестивалю за 2006-2020 рр.: «Кінокритик більше не професія. Тобто писати рецензії та огляди можна, проте це не може стати основною роботою. Багато хто з кінознавців працюють організаторами фестивалів, і це доволі важка робота».

Щодо українського контексту існує думка, що оскільки кінематографу в нашій країні нема, то і кінокритики бути не може. Хоча кожного року виходить приблизно 4 українські ігрові стрічки, таке кіно не відшкодовує грошей, витрачених на зйомку, а про прибуток годі і говорити. Подібна ситуація і у вітчизняній академічній кінокритиці. Зі спеціалізованих журналів про кіно можна назвати хіба що Кіно-театр. Періодично з’являються поодинокі видання про кіно переважно російською мовою, проте на довго їх не вистачає. Тим часом українська блогосфера доволі активно розвивається, на багатьох порталах є розділи для блогів про кіно, де дописувачами є як просто

кінолюбителі,

так

і кінокритики.

Нестабільність

української

кінокритики відчувають самі її представники, і в Україні поруч із заходами, присвяченими українському кіно, проходять дискусії про вітчизняну кінокритику: її стан, актуальність, завдання, можливості покращення. Отже, темою даної роботи є тенденції у сучасній українській кінокритиці, а саме: актуальність традиційної академічної кінокритики в порівнянні

непрофесійною

блогерською.

Під

«непрофесійною

кінокритикою» ми матимемо на увазі критичні відгуки та описові рецензії авторів без відповідної освіти. Блоги відомих кінознавців, яких теж багато в мережі, ми відносимо до критики професійної, так само як і спеціалізовані журнали про кіно, доступні в Інтернеті. Метою роботи є дослідити стан і характерні риси кінокритики на сьогодні та з’ясувати, яка критика є актуальною для української аудиторії. Завдання: - з’ясувати, як проблеми сучасної кінокритики розглядають кінознавці, теоретики кіно та кінокритики - Дослідити характерні риси професійної кінокритики та блогерської, в чому відмінності у їхніх матеріалах, як змінилися позиції професійної кінокритики під впливом непрофесійної критики в Інтернеті

- Проаналізувати роль найпопулярнішої в Україні соціальної мережі «Кінопошук» у формуванні кіносмаків української аудиторії методом анкетування - З’ясувати, яке місце займає кінокритика у всіх учасників процесу «створення-перегляд-критика» фільму: режисерів, аудиторії та самих кінокритиків. Об’єктом дослідження є академічна та блогерська кінокритика. Предметом

дослідження

сприйняття

кінокритики

українською

аудиторією. Дослідницьке питання. У роботі ми з’ясуємо, як відбулась інтеграція блогів непрофесійних кіноманів у кінокритику України, яка до цього часу обмежувалася лише професійними її представниками. Важливим завданням є проаналізувати

сьогоднішню

ситуацію: чи

попит

на

професійну

кінокритику, чи актуальні для українських глядачів матеріали про кіно, написані професіоналами, а також як формується нова сінефільська спільнота на популярному в Україні сайті Кінопошук. Актуальність та наукова новизна. Останнім часом тема протистояння традиційної кінокритики і непрофесійної блогерської не раз порушувалась як у західному науковому світі, так і в пострадянському середовищі. Українські критики не є винятком і рефлексують щодо свого місця в процесі оцінювання фільму, яке зазнало метаморфоз під впливом розвитку технологій, зокрема, доступності інтернету та легкості створення блогу. У серпні 2012 року у рамках Міжнародного фестивалю «КіноЛев» відбулася дискусія провідних українських та зарубіжних кінокритиків «Як писати про кіно», в рамках якої обговорювалася

актуальність

академічної

критики

сьогодні.

Втім,

теоретичних праць на цю тему мало, а для українського контексту поки що нема взагалі, чим і обумовлюється актуальність даної роботи. Теоретичною базою є праці західних кінокритиків Джеральда Пірі (Gerald Peary), Тамаса Догерті (Thomas Doherty), Гаррі Кломана (Garry Kloman), статті російських знавців кіно, таких як Сергій Кудрявцев, Михайло

Ямпольський, Сергій Кузнєцов та матеріали круглих столів «Запити і відповідь», «Як писати про кіно», «Критика як PR», «Режисер проти критика», «Американська кінокритика сьогодні: критичний симпозіум». Методологія.

Для

проведення

дослідження

використаний

метод

глибинного інтерв’ю з елементами експертного інтерв’ю та анкетування. За допомогою інтерв’ю з українськими кінокритиками і блогерами ми з’ясували, як наші респонденти бачать критику кіно сьогодні, які завдання перед собою ставлять, як ставляться до якості написання матеріалу та про яке кіно переважно пишуть. Ми провели глибинні інтерв’ю з

«key-users»

Кінопошуку та проаналізували їхні матеріали для розуміння, чому саме вони є топовими і найбільше подобаються читачам сайту. Режисерів ми опитали про те, чи орієнтуються вони на критику і на яку, чи читають вони відгуки на Кінопошуку. Ми також провели анкетування аудиторії, аби з’ясувати, на які ресурси вони орієнтуються, коли обирають фільм для перегляду, чи читають вони критику на переглянуті фільми і де, які матеріали про кіно їм більш до вподоби. Структура роботи Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, та списку літератури. У першому розділі ми розглянемо стан академічної та блогерської кінокритики у світі та в Україні, визначимо спеціалізовані українські видання та блоги кінолюбителів, які займаються критикою кіно. У другому розділі будуть описані методи, за якими проводитиметься дослідження. У третьому розділі будуть описані результати експертних інтерв’ю з кінокритиками та режисерами, а також анкетування аудиторії.

Розділ І Огляд літератури У розділі будуть розглянуті основні дискурси навколо сьогоднішньої кінокритики. Ми спробуємо визначити, якою має бути академічна критика, чим відрізняється кінокритик від кіно-оглядача, розглянемо стан кінокритики в Україні. У розділі також буде досліджено вплив розвитку Інтернету та появи кіноблогів на професійну кінокритику та результати в глобальному контексті. Ми з’ясуємо принципи, за якими працює соціальна мережа Кінопошук та чому вона є привабливим місцем для любителів кіно. 1. Визначення основних термінів

Що можна назвати академічною критикою фільму? За якими критеріями можна відрізнити професійну кінокритику від любительської на блогах? Існує багато думок з цього приводу, ми спробуємо виокремити основні підходи до цих розмежувань. Російський історик та теоретик мистецтва і культури, філософ та кінознавець Михайло Ямпольський вбачає завдання критики в інтерпретації фільмів та інтеграції їх в певну конструкцію – «кінематографічний процес». Тобто відрефлексувати місце фільму у контексті вітчизняного та світового кіновиробництва, а також простежити його роль у більш широкому значенні – у якості артефакту культури і часу, яким він належить. «Справжня критика починається в основному за межами газетного рецензування, головна мета якого - порадити або відрадити глядачеві піти в кіно, тобто купити квиток. Зазвичай така (справжня) критика виходить у щомісячних або щоквартальних кіножурналах, що відгукуються на фільми

тоді, коли їх вже немає в кінотеатрах. Вона в основному розрахована на тих, хто вже бачив фільм. Питається, для чого вона потрібна?» 1 За Ямпольским, фільм, як і будь-який інший твір мистецтва, не має здатності до самоінтерпретації, а тому потребує метадискурсу, що забезпечується критикою. «Колись на питання, що Толстой хотів сказати «Анною Кареніною», письменник зауважив, що для відповіді йому знадобилося б знову написати цей роман. Це, звичайно, так. Всяка критична інтерпретація не тільки вужча від смислових багатств вихідного тексту (якщо, звичайно, в ньому є глибина) - вона спотворює цей текст, нав'язує йому перспективу ззовні. У цьому сенсі вся критика - звуження й перекручування, які невіддільні від метадискурсивності». Втім, Михайло Ямпольський вбачає сенс у конструюванні такого метадискурсу, який, за його словами, допомагав би орієнтуватися у кінонадбаннях і надавав би їм нових смислів та значень, адже «будь-яке трактування - а особливо коли їх навколо фільму накопичується безліч - надає йому стереоскопічності, обсягу і глибини». 2 Без критики культура позбавляється внутрішніх зв'язків між текстами, що її утворюють. Можна сказати, що критики фільму виконують інтелектуальну роботу, пов'язану з певним фільмом, аналізують його значення і порівнюють з іншими художніми творами у загальному контексті. Філософ Монро Бердслі (Monroe Beardsley) у своїй книзі «Естетика: проблема у філософії мистецтва критики» виклав чотири види діяльності, які представляють собою критику. Крістін Томпсон та Девід Бордвел (Krisrin Thompson, David Bordwell) у статті «Спостереження про мистецтво кіно» (Observations on film art) наклали систему Бердслі на кінокритику: 3 1. Критика, яка описує мистецтво. Кінокритики підсумовують сюжет, описують сцени, дають оцінку виконанню, музичному супроводу та візуальному стилю. Ці описи рідко бувають просто нейтральним 1 Ямпольський М. Что такое кінокритика // http://os.colta.ru/cinema/events/details/35533/?view_comments=all&expand=yes&attempt=2#comments

Ibid

Beardsley Monroe K. Aesthetics: Problem in the Philosophy of Art Criticism – New York: Harcourt, Brace and World, 1958, 75-78.

резюмуванням. Вони можуть мати

як холодно-об’єктивний

відтінок, так і теплий і прихильний. 2. Критика, яка аналізує мистецтво. Така критика вказує, як частини твору утворюють одну загальну картину сприйняття. Перерахування усіх кадрів сцени фільму буде просто описом. Пояснення принципів «роботи» того чи іншого кадру у співвідношенні з іншими – буде частиною аналізу фільму. Проте аналіз мусить концентруватися не лише на візуальній частині стрічки, а і на складових сюжету, успішності втілення задуму, грі акторів, як передається та чи інша емоція у мізансцені. Оскільки фільм має багато складових, аналіз стрічки має бути багатовимірним. 3. Критика, яка інтерпретує мистецтво. Ця діяльність включає в себе пошук завуальованих смислів фільму. Для тлумачення недостатньо переказати сюжет, хай навіть і з поясненням складних для розуміння деталей. Для інтерпретації потрібно знаходити алюзії та зв’язки між різними кінофільмами, іншими культурними текстами, а також реальними подіями. Якщо критик стверджує, що «Монстро» є символічним повторенням 9/11, це вважається за інтерпретацію. 4. Критика, що оцінює твори мистецтва. Це видається досить простим завданням

–

достатньо

просто

винести

вердикт:

хороший,

непоганий, жахливий і т.д. Для багатьох критиків, оцінка є основною їхньої критичної діяльності. Зрештою, слово критика має грецьке походження та означає «суддя». Автори книги «Мова і стиль кінокритики» звертають увагу на те, що для багатьох людей кінокритика є різновидом «opinionated journalism», яка говорить аудиторії, чи варто подивитися фільм. 4 Найчастіше у розділі «кіно» видання розміщують анонси стрічок: постер, короткий зміст і список акторів. Російський кінокритик та програмний директор фестивалю 2-in1Олексій 4

Медведєв

вважає,

що

слід

розділяти

Clayton А, Kleva А. The Language and Style of Film Criticism – Routledge, 2011, с 28

кіножурналістику,

кінознавство та кінокритику: «Текст про кіно може бути summary, анонсом. Він розрахований на людей, які ще не бачили фільму, але, можливо, захочуть його подивитися. Тоді це журналістика. Текст може бути детальним, концептуальним розбором, розрахованим на тих небагатьох, хто фільм бачив і готовий «переглянути» його разом з автором. Тоді це кінознавство. І, нарешті, є особливий розряд текстів, які, по ідеї, однаково цікаво читати і тим, хто бачив фільм, і тим, хто його не бачив і ніколи не подивиться. Це і є кінокритика». 5 Девід Бордвел пропонує схожий підхід до визначення цих основних термінів. За ним, у друкованих та інтернет-медіа ми можемо виокремити 3 основні форми критичного осмислення фільму 6: 1. Огляд (review) – коротка характеристика фільму, призначена для широкої аудиторії, яка не дивилася фільм. Огляди виходять з певним інтервалом – щоденно, щотижня, щомісяця. Вони відстежують поточні релізи, і сортують новини за значенням. З цієї причини, їх можна віднести до журналістики. 2. Академічні критичні статті або книги (academic article or book) пропонують поглиблене дослідження одного або кількох фільмів, і це передбачає, що читач бачив фільм (або не зважає на «спойлери»). Він не прив'язаний до фіксованої форми публікації. 3. Критичні есе (critical essay) знаходяться між перерахованими вище формами. Вони довші, ніж відгук, але, як правило, вони містять більш яскраво виражену думку автора та його ставлення до фільму, ніж академічні статті. Автори таких есе роблять більш загальні висновки про кар'єру того чи іншого режисера, відслідковують тенденції. Критичні есе є дещо ускладненою формою рецензії, у якій автор може почуватися ще вільніше: бути суб’єктивним, не оперувати складною

Запросы и ответ, дискусія // Искусство Кино – 201, № 4, http://kinoart.ru/archive/2011/04/n4-article4 Thompson K, Bordwell D. Observations on film art, http://www.davidbordwell.net/blog/2008/05/14/in-critical-condition/

термінологією. Саме рецензія є чи не найпопулярнішою формою вираження думки на блогах. Кінокритики можуть писати в усіх вищеперерахованих жанрах одночасно і лінії між цими форматами не є незрушними, зазначає Бордвел. Приміром, Роджер Еберт відомий в основному своїми оглядами, але його «Велика книга фільмів» (Great Moviesbooks) складається з есе. Джим Хоберман пише відгуки, але він також опублікував есе та наукові книги. Джеральд Пірі (Gerald Peary) в інтерв'ю BU Today зауважує: «Кожен критик є рецензентом, але не кожен рецензент - критик» 7. Він зазначає, що писати огляди є звичайною роботою, яку виконує майже кожен, дотичний до кінокритики. Основне завдання в такій роботі – висловити аргументи про те, чи мають глядачі дивитись конкретний фільм. Але критик має дати контекст фільму з точки зору історії, політики, кар'єри режисера і специфіки жанру. «Кінокритик бачить кіно як відправну точку для більш загального обговорення. І саме тому я сподіваюся, що хтось піде в кіно, що аудиторія зрозуміє, що фільм являє собою більше, ніж просто фільм» 8

7 8

Berghaus R Movie Criticism Before (and After) Blogging, http://www.bu.edu/today/2008/movie-criticism-before-and-after-blogging/

Ibid

2. Хто і навіщо пише про кіно сьогодні

Як зазначають у своїй статті Крістін Томпсон та Девід Бродвел, часто кінокритиком вважають лише того, хто 9: 1. Пише для друкованих видань 2. Робить це вже певну кількість років 3. Є членом спільноти кінокритиків 4. Отримує гроші за свою роботу У час активного наступу Інтернету критерії змінилися, і мало хто буде дорікати людині, яка пише про кіно в інтернет-видання, що вона «не справжній» критик. Втім, як ми з’ясували з минулого розділу, кінооглядача, який пише про новинки кіно і робить короткі огляди на них, ми також не можемо зарахувати до критиків. У минулому розділі ми говорили, яким має бути текст, аби вважати його критичним. Очевидно, що люди, які такі тексти пишуть, і є кінокритиками. Втім, сьогодні ми можемо спостерігати, що багато хто з користувачів інтернету, які не мають професійної освіти, проте дуже люблять кіно, створюють власні блоги, на яких роблять дописи про той чи інший фільм. Зазвичай дописувачів на таких блогах ніхто не контролює і якість текстів, які на них з’являються, цілком на совісті авторів. Цілі авторів можуть бути різними: вони можуть вести блоги аби просто «відвести душу», або самовиражатися у такий спосіб і знаходити прихильників – тобто, аудиторію. Інтернет дає змогу авторам, які мають достатню кількість читачів, заробляти на своїй платформі гроші. Матеріали на кіноблогах та спеціалізованих виданнях чи розділах про кіно зазвичай мають суттєву якісну різницю. Втім, часто дописи у блогах можуть сперечатися

аналітичності

матеріалами

професіоналів,

знані

кінокритики все частіше ведуть власні блоги. Різниця між так званою 9

Thompson K, Bordwell D. Observations on film art – 2 http://www.davidbordwell.net/blog/2010/03/16/film-criticism-always-declining-neverquite-falling/

«академічною» і блогерською критикою у тому, що від першої вимагається дотримання певних вимог, а від іншої не вимагається нічого, окрім як подобатись аудиторії блогу (а часто навіть такої вимоги нема) 10. Блогер Ярослав Мінеєв не вважає, що професія кінокритика померла або вмирає. «Тут мова йде скоріше про професіоналізм, якість. Блогери та інтернет-журналісти,

звичайно,

створили

конкуренцію

«традиційним»

авторам, оскільки іноді пишуть про фільми раніше, ніж фільми переводяться на рідну мову або потрапляють на вітчизняні фестивалі або прокат. Але всі ці дурниці «сподобалося», «не сподобалося» (плюси, лайки) не складуть конкуренції професійним текстам - як на «Афіші», наприклад, або на Cineticle». 11 На його думку, соціальні мережі та спільноти в плані рецензій цікаві тим, що можна дізнатися не знеособлене судження критика, а думку та реакцію людини, яка розділяє з читачем цінності й інтереси. Професійна ж рецензія надає відносно об'єктивний аналіз, і особистість оглядача не має значення. Олег Зінцов звертає увагу на те, що авторитет критика як експерта зник, а разом з ним зник і його образ непересічного персонажа, за дописами якого цікаво слідкувати. Цю нішу і зайняли блогери, з суб’єктивним сміливим поглядом, які пишуть зрозумілою і доступною більшості мовою, яким не потрібно оглядатися на норми і стандарти. Втім, зазначає Зінцов, потреба у «орієнтації на місцевості» у вдумливої аудиторії не зникає, а навпаки, зростає. «Легко орієнтуватися, коли є експертне співтовариство, яке каже: туди не ходи, сюди ходи. Все дуже просто: це високе, це низьке, це для всіх, це для деяких. Зручна система координат. Коли є рольові моделі, теж усе просто, тому що: ага, це цікаво, там - людина яскрава. Вона порадить фігню, але зате так порадить! Це веде до створення культових репутацій окремим творам, течіям, авторам. Коли зруйновано і те, і інше, а існує величезна кількість розрізнених думок, які неможливо згрупувати за підставами і 10

Критика критики. Анкета «ИК» // "Искусство кино" – 2003, № 12, http://kinoart.ru/archive/2003/12/n12-article2 Чувиля И «Говорить про смерть кинокритики — закапывать гусеницу, которая еще не превратилась в бабочку» 5 сетевых кинокритиков и обзорщиков кино — о своей работе», http://www.afisha.ru/article/caterpillar-critics/ 11

позиціям, питання орієнтації набуває катастрофічних обрисів. Взагалі незрозуміло, куди дивитися, а не те щоб навіть куди йти. Ми маємо ситуацію, описану Борхесом в історії про людей, які малювали карту імперії, яка була за розмірами ідентична самій імперії» 12. Роман Волобуєв стверджує, що критика як професія невдовзі зникне. «Ми живемо в пост-ієрархічній культурі, якій не потрібні професійні будівники ієрархій. Останні двісті років медіа були такою нав'язувальною інстанцією. Наприклад, Хьорстовскі газети, які читали мільйони, тому що там було багато пліток і новин, або як газета «Правда», тому що вона представляла ЦК КПРС, або як журнал «Афіша», який говорив, що якщо ти його не читаєш, ти лох. … Це односторонній рух: ми розповідаємо їм. Зараз ситуація змінилася».

Медіа

інстанції,

яка

нав’язує

думку

споживачам

перетворюється на необов'язкового співрозмовника, з якого ти завжди можеш перемкнутися на інший канал. Також з'явилася можливість «не кинути чашкою в телевізор, коли тобі щось не подобається, або порвати газету (і те, й інше - прояв безсилля), а під будь-яким репортажем або текстом Хобермана написати, по-перше, що ти не згоден, і, по-друге, що тобі не подобається обличчя людини, яка це написала» 13. Томас Догерті (Thomas Doherty ) описує це так: «У середині 1990-х років, широко

відкриті двері

блогосфери

дозволили

молодим

панкам

…

перестрибнути через своїх друкованих старших братів на зручні сайти з іменами домену. Якщо традиційний кінокритик був професором та викладачем, володів неосяжними знаннями та літературними здібностями, які не ішли ні в яке порівняння з нижчим щаблем кіноглядачів, веб-оглядач був емоційним хлопцем з народу, без внутрішньої цензури, який не стримував потік власної свідомості.» Догерті наводить коментар такого блогера на visceral: «Що відрізняє мене від Сіскеля та Еберта, так це проста істина: я не читаю книги!» 12 13

Ibid

Шавловский К «Ложь и видео» - 2010, http://seance.ru/blog/volobuev/

Реакцію представників традиційної кінокритики неважко передбачити. «Стара гвардія бачить новачків як напівграмотних троглодитів, які вештаються по мережевим Вельдам, рохкаючи і лаючись», зазначає Догерті посилаючись на своїх колег, які вважають, що інтернет-блогери зневажають медіумом, через який виражають себе. Ситуацію порівнюють із виставою, де 22-річні і 23-річні беруть на себе завдання 50-річних акторів, не маючи при цьому відповідних навиків. Джеральд Пірі так само звертає увагу на те, що можна знайти багато рецензій в Інтернеті, які пишуть освічені 20-24х-річні, які знають багато про кіно і хочуть висловитися. Проте він також висловлює аргумент, що досить важко розуміти фільми, як і політику та історію, в молодому віці. Пірі також зазначає, що сьогодні важко сказати, хто є «справжнім» критиком, а хто ні. Зараз знімається дуже багато фільмів, і на них з’являється дуже багато критики. Знайти якісну критику так само важко, як і знайти хороший фільм. Роман Волобуєв вважає, що у рецензіях на кіно варто говорити про себе, про свій суб’єктивний досвід, а не пояснювати, як влаштований світ. Згадуючи себе у молодості, визнає, що був занадто радикальним і намагався охопити неохопне. «У двадцять сім років можна наговорити багато дурниць. І біда якраз в тому, що в двадцять сім років люди зазвичай намагаються сказати не про себе, а про устрій всесвіту і про те, як треба правильно жити. Юні люди - страшні дидактики і моралісти, я по собі суджу. Вперті, заідеологізовані моралісти з фашистськими нахилами. Насправді навіть раніше, двадцять три - ось найстрашніший період. А коли ти старший, ти вже можеш говорити про себе, і тобі не страшно». Михайло Ямпольський у статті «Що таке кінокритика» розділяє критику на два типи: філософський і професіональний, які в ідеалі мають об’єднуватися в одному матеріалі: Професійна критика орієнтована на інтерпретацію фільму як специфічної художньої форми. Вона займається монтажем, звуком, якістю зображення, акторською грою та іншим, аж до економіки кіновиробництва.

Філософська критика перш за все цікавиться тим, як фільм відображає світ, людські стосунки. Сам Ямпольський надає перевагу філософській критиці: «цьому є декілька причин. Перша - сам імпульс до інтерпретації прямо пов'язаний з тим, що, як зауважив Хайдеггер, наше буття в світі приймає форму «запитування» про сенси нашої присутності в світі. Інтерпретаційний імпульс вкорінений у розуміння світу, а не в частоту використання крупного плану. Кращі критики ХХ століття, такі, як Вальтер Беньямін, Зігфрід Кракауер або Ролан Барт, використовували художні тексти від Бодлера і сюрреалістів до дитячих книжок, старих фотографій або голлівудських фільмів, аби через них говорити про нашу цивілізацію та її проблеми». Олексій Дубинський у статті «Критика і глядач у просторі Інтернету» вказує на революційну роль любительських кіноресурсів. Дійсно, якщо раніше глядач фільмів уявляв себе пасивним суб’єктом, який може лише дивитись фільми і читати, що про них скажуть інші, тепер в його руках опинився

інструмент,

здатний

допомогти

йому

поділитися

своїми

судженнями зі світом. «Яким ще способом могли звичайні глядачі заявити про свої вподобання у кіно? Вважалося, що висловитись глядач може лише одним способом – проголосувати грошима» 14. Критики ж усіма силами намагалась не підпустити профанів до друку, пропонуючи натомість свою експертну думку. Їхній вердикт міг оговорюватися лише у колі самих кінокритиків, до якого людям поза межами кіноіндустрії було майже неможливо достукатись. «Подібний розподіл ролей цілком природній та органічний. Глядач «резонує на себе», професійний критик «резонує на інших», тобто вголос, як зазначає Божович. З появою ж Інтернету з'ясувалося, що глядач зовсім не хоче бути тим, хто «резонує на себе». Він не хоче миритися з роллю пасивного слухача, якому роз'яснюють, що є кінематограф хороший і поганий, «елітарний» та «масовий». У його координатах взагалі не існувало прийнятої кінокритиками термінології, не 14 Дубинский А. Критика и зритель в пространстве Интернета – Киноведческиу записки – 2011, № 55, http://www.kinozapiski.ru/ru/article/sendvalues/562/

існувало потреби мислити цією ускладненою, штучною (за його уявленням) метамовою. Глядач захотів говорити сам, без сторонньої допомоги, і Інтернет надав йому таку можливість». Багато критиків скептично ставляться до непрофесійних відгуків про фільм. Такі відгуки з’являються оперативніше, проте часто грішать «поспішністю, невисокими естетичними запитами, недальновидністю та дискурсивною простотою» 15. Олексій Дубинський вказує на те, що в Інтернеті відбувається «проговорення» думок глядачів і таким чином виробляється інше сприйняття кіно, яке виходить за межі академічного дискурсу

аргументацію

вибудовує та

власні

виокремлення

причинно-наслідкові чітких

контурів

зв’язки,

свого

власну

сприйняття.

Виробленню подібного дискурсу сприяє те, що подібні судження оформлені в письмовому вигляді, а це зовсім інший вид впорядкування знання, ніж, скажімо, усна розмова про враження з приводу нового фільму. Любительська критика поклала край монополії професіоналів. Вона нарешті показала, як сприймається фільм самими глядачами, як вони його осмислюють, що їм подобається, а що ні. Тепер самим професіоналам доводиться конкурувати з простими, доступно написаними текстами блогерів, які «сприйме» аудиторія. Викладач історії та теорії кіно Американського університету Рональд Берган розповідає, що студенти часто беруть його курси, бо думають, що вивчати фільми – легка справа. На думку Бергана, неможливо стати кінокритиком, не відрізняючи статичний (pan) та рухомий кадр (dolly shot), заповнююче та малююче світло, прямий і непрямий (reflected sound) звук, означник та означуване, і як рухомий кадр в симбіозі з глибиною поля може мати ідеологічне значення. «Вони мають знати «ефект Кулішова» та маніфест Трюффо, прочитати «Сенс кіно» та «Форму фільма» Сергія Езенштейна, Белу Балаш, Андре Базіна, Ролана Барта, Крістіана Метца та Сержа Данея. Вони мають подивитися «Історію кіно» Жан-Люка Годара, усі 15

Ibid

фільми Карла Дреєра, Роберта Брессона, Жана Рено, Луіса Бунюеля та Інгмара Бергмана, а також Жан-Марі Штрауб і Даніели Юйє, і принаймні один з фільмів Жермена Дюлака, Марселя Л'Ербьє, Маргарет Дюрас, Мікіо Нарусе, Жана Есташ і Стена Брекіджа. Вони повинні добре розбирається в російському

конструктивізмі,

німецькому

експресіонізмі,

італійському

неореалізмі, Ново-Кіно, Британській новій хвилі (La Nouvelle Vague) та Групі Дзиги Вертова (Dziga Vertov group). Це мінімальні вимоги до того, хто претендує на звання кінокритика. Але такі люди можуть ніколи не знайти роботу, бо вони «забагато знають про кіно». Рональд Берман

пригадує

історію про те, як кілька років тому заслужений кінокритик пішов на пенсію, проте його наступника на те ж саме місце не взяли, аргументуючи тим, що він, як заявив редактор видання, «забагато знає про кіно». 16 На його думку, таке не могло б трапитися у сфері театру, літератури, архітектури чи опери. Раніше кіно вважалось не розвагою, а мистецтвом, яке несе в собі інформацію

про

«життя,

долю світу,

метафізику» 17.

Зараз

кіно –

найпопулярніша та найдоступніша форма мистецтва, часто воно уявляється як чиста розвага, тому багато хто не вважає, що потрібні спеціальні знання, аби його аналізувати. Це призводить до детериторіалізації кінокритики, яка стала

переважно

описовою,

анекдотичною,

суб’єктивною.

Більшість

дописувачів переважно переказують зміст фільму, а це може зробити кожен, на відміну від аналізу його складових, для якого потрібні профільні знання. Слід зазначити, що у своїй більш пізній статті Бергман зазначає, що професіонали мають знати більше, ніж їхні читачі, але в той же час писати легко, не перенавантажуючи рецензії своєю ерудицією 18. Роберт Еберт також поділяє цю думку: «Критик має знати більше за читача, а читач має бути вдячний йому за це». На його думку, кожен критик має пам’ятати, що він перш за все глядач, просто більш досвідчений, і має написати так, щоб інші

Bergan R What every film critic must know, http://www.guardian.co.uk/film/filmblog/2007/mar/26/whateveryfilmcriticmustkn Критика як PR. Круглий стол в рамках XXV МКФ // "Искусство кино" – 2003, № 12 http://kinoart.ru/archive/2003/12/n12-article1 18 The film critic is dead. Long live the film critic Ronald Bergan http://www.guardian.co.uk/film/filmblog/2010/apr/07/film-critic 17

глядачі збагатили своє розуміння фільму 19. Тут можна навести думку Девіда Бродвела, що сьогодні академікам важливо вчитися у «розумних критиківсінефілів», які, в свою чергу, можуть багато запозичити у дослідженнях академіків. Завдяки такому обміну, може утворитися успішний симбіоз популярної та академічної критики 20. На думку Сергія Кудрявцева, сьогоднішня інтернет-кінокритика в Росії займає нішу, яку колись займали популярні журнали про кіно радянських часів. Він наводить приклад «Радянського екрану» (Советский экран»), який мав тираж 2-3 мільйони екземплярів. Таку популярність критик пояснює особливим підходом журналу до аналізу кіно – він займав проміжну ланку між «бульварно-глянцевими» і спеціалізованими «highbrow» виданнями. Сьогодні масова аудиторія залишилась без журналу про кіно, який був би цікавим, аналітичним, але не відлякував би зарозумілістю. 21 Кудрявцев також зазначає, що сьогодні є значний попит на «легку» літературу про кіно, але це не означає, що такі тексти мають бути примітивними. Він визнає, що новинні рубрики сьогодні найпопулярніші, і наводить власний приклад: пишучи плітки про зірок кіно, він дає власні коментарі, а також намагається бути інформативним: дає розуміння про зірку як про особистість і описує її досягнення. До того ж критик веде кілька рубрик, в які пише про видатні постаті в кіно, публікує рецензії на фільми минулих років, регулярно рецензує фільми для кінокомпанії «Парадиз», яка закуповує арт-хаузне кіно та взагалі бачить свою місію у тому, аби читачі Інтернету дізнавались про різне кіно, а не лише Голлівудські новинки. Джеральд Пірі також вбачає у своїй роботі критиком своєрідну соціальну роль. «Насправді я не зацікавлений в рецензуванні великих голлівудських фільмів – це можуть зробити інші люди. Я зацікавлений у пошуку коротких документальних і незвичних незалежних фільмів, про які 19

Film criticism today: a critical symposium - Cineaste. 2000, http://ehis.ebscohost.com/ehost/detail?sid=053a0d13-a368-4c90-bc8135380be4cbf7%40sessionmgr14&vid=3&hid=116&bdata=JnNpdGU9ZWhvc3QtbGl2ZQ%3d%3d#db=f5h&AN=4044207 20 Bordwell D Academics vs. critics, http://www.filmcomment.com/article/never-the-twain-shall-meet

21 Струкова А Сергей Кудрявцев: человек-матрица – Журнал Ролан // 2004, №4, http://www.paradisegroup.ru/rolan_magazine/?issue=2004064-40&article=304413

ніхто ще не чув; пишучи про такі фільми, я заохочую людей побачити їх». Оскільки

фільми

великими

бюджетами

активно

рекламують

дистриб’юторські компанії, люди можуть легко про них дізнатися, натомість фільми без значної фінансової підтримки часто залишаються непоміченими. Схвальна рецензія знаного кінокритика – шанс, що стрічку оцінять по заслугам. Інша мета Пірі – артикулювати безпосередньо до виробників фільмів, змусити їх поглянути на власні твори збоку. Завданням рецензії Пірі вважає описати словами те, що було виражено зображальними засобами у фільмі. Чарльз Тейлор у статті «Проблеми з кінокритикою» ділиться своїм досвідом роботи у друкованих ЗМІ та в Інтернеті: «Я був кінокритиком протягом двадцяти п'яти років, і щасливий, що працював у кінці кращої епохи для друкованої кінокритики і на початку ери Інтернету, коли здавалося, що Web стане новою платформою для того виду писемності, який почав перебувати під загрозою у пресі. Мій досвід підказує мені, що не тільки кінокритика була кращою в епоху друкованої преси, але взагалі вся хороша робота мала більше шансів вплинути на щось. Тільки дурень буде говорити, що в Інтернеті нема хороших робіт. Але природа самого інтернетсередовища, те, як він змінив журналістику та суспільний дискурс, робить його менш впливовим». За словами Тейлора, деякі кінокритики, які працюють в інтернет-виданнях можуть говорити, що Web дав новий прихисток для кінокритики, але оff the record багато з них скаже вам, наскільки їхня робота залежать від примх рекламодавців, і що левова частина того, що вони роблять – це пишуть про супергероїв та фентезійні фільми. Редактори Інтернет-ЗМІ більше зацікавлені в простих і зручних для читання статтях, які залучають широку аудиторію, аніж довгі складні глибинні аналізи. Вони хочуть бачити відгуки на блокбастери і популярні комедії, списки на кшталт «фільми, які ви повинні побачити, перш ніж померти» або «найкращі любовні драми». Редактори вважають, що усе, що потрібно сучасному читачеві – огляди на мейнстрімні новинки.

Український кінокритик Ігор Грабович вважає, що Інтернет є сприятливою платформою для руйнування стіни між академічним та популярним

дискурсами, особливо

в Україні, де мистецтвознавство

перебувало під тиском в часи СРСР. «Кіно повернене народу. Ми все життя хотіли, щоби критик оперував універсальними людськими цінностями. Щоби аналіз кіно був як хороша література, побудований на універсальному гуманізмі. Тоді як насправді кожен критик каже: я такий-то і такий-то, представляю те-то і те-то. Мій погляд чимось обумовлений. Це не універсальна точка зору». Грабович вказує на тендецію до демократизації: «Такий процес проявляється в тому, що точок зору з’явилася колосальна кількість. За останні двадцять років щезли монологи. Практично зникли кіножурнали, теоретичні видання, не з’являються рецензії. Чому? Бо тепер є величезна кількість людей, яким є що сказати про кіно. І найцікавіше те, що тепер ця точка зору обумовлюється позицією. Відповідно, з’являється багато критиків, які представляють дуже особливі погляди» 22. Хоча може здатися, що кінокритика в Україні відсутня як клас, дискусії на кшталт «Як писати про кіно і хто це читає» 23, яка пройшла 2012-го року у Львові на фестивалі «КіноЛев», дають зрозуміти, що певні процеси в ній таки відбуваються. Згадана дискусія піднімала такі теми: - Демократизація або дискваліфікація? Якою є професія кінокритика сьогодні? - Чи є в Україні професійна кінокритика? Де, для кого, в якому стилі писати про кіно в Україні? - Еволюція професії: від огляду фільмів до критики засобів масової інформації. - Які критерії професіоналізму і впливу кінокритиків, і чи потрібна вона взагалі? - Чи може кінокритик працювати в країні без кіно? 22

Думан В. Самокритика критиків, http://zik.ua/ua/news/2012/09/06/370457 Як писати про кіно, дискусія, http://www.youtube.com/watch?v=W9VQcYbnlWQ

Відповіді на ці питання дуже важливі для критики кіно та кіноіндустрії на території України. У ході обговорення виникли деякі тези, які будуть використані в цій роботі.

3. Кінопошук: соціальна мережа для кіноманів

Соціальні мережі нараховують мільйони користувачів, багато з яких інтегрують ці сайти у своє повсякденне життя. На сьогодні є сотні соц. мереж з різними технологічними можливостями, які підтримують широке коло інтересів. Більшість сайтів допомагають підтримувати вже існуючі соціальні зв’язки, але є і багато таких, що допомагають незнайомцям об’єднуватися на основі спільних інтересів, політичних поглядів та діяльності. Сайти також розрізняються за ступенем співпраці з новітніми інформаційними та комунікаційними інструментами, такі як мобільний зв'язок, блоги, фото- та відеообміну. Ми визначаємо соціальні мережі згідно з характеристиками, які назвала Ніколь Едісон (Nicole B. Ellison) у праці «Соціальні мережі: визначення, історія та вивчення» 24. За нею, соціальні мережі – це веб-сервіси, які дозволяють людям: - Створити публічний або напівприватний профіль в обмеженій системі - Створити список користувачів з якими вони підтримують контакт - Переглядати та переходити по списку контактів по всій системі Хоча

більшість

соц.

мереж

зосереджуються

на

максимальному

розширенні аудиторії, є і такі, що спеціалізуються на вузьких аудиторіях. Серед таких можна назвати IMBD і більш популярний в Україні його російський варіант – Kinopoisk. Сайт має можливості соціальної мережі, адже вибудовує спільноту користувачів сайту, які можуть встановлювати зв’язки між собою. Користувачі мають можливість писати рецензії до фільмів, ставити оцінки, брати участь в опитуваннях, створювати свої власні списки фільмів і «зірок», отримати індивідуальні поради щодо фільмів, відправляти повідомлення, додавати один одного в «Друзі», читати стрічку друзів, підписуватися на 24

Ellison Nicole B. Social Network Sites: Definition, History, and Scholarship - School of Information University of California-Berkeley, http://jcmc.indiana.edu/vol13/issue1/boyd.ellison.html

оновлення до фільмів. Нещодавно до функцій Кінопошуку додалась нова – коментувати рецензії на фільми. Раніше вступати в публічну полеміку користувачі могли лише на форумі сайта. На основі оцінки користувачів формується рейтинг "250 кращих фільмів". Як підкреслює Ніколь Едісон, функція додавання у «друзі» в соціальних мережах доволі умовна, адже «дружба» на таких сайтах не є еквівалентом того, що ми маємо на увазі під цим поняттям у реальному житті. Часто додавання у список контактів має на меті іншу функцію, аніж спілкування – найчастіше це читання дописів користувача і слідкування за його оновленнями. На Кінопошуку такі зв’язки формуються на підставі рецензій до фільмів. Вони говорять про користувача більше, аніж декілька заповнених полів «особистої інформації» у профайлі. Як зазначає творець Кінопошуку Віталій Тацій, користувачам ресурсу пропонується погратися у кінокритиків та кіноекспертів. Вони пишуть рецензії на переглянуті фільми, дають оцінку матеріалам інших користувачів (корисна/не корисна рецензія). Така платформа дає змогу простим глядачам критикувати фільми і мати аудиторію, яка це читатиме. На виключне становище критика як арбітра у світі кіноіндустрії почала зазіхати «мовчазна більшість» - глядачі тих самих фільмів. Виявилося, що їм є що сказати, і у них достатньо натхнення, аби донести свої враження до широкої аудиторії. На Кінопошуку для цього навіть не потрібно створювати свій блог – можна користуватись спеціально розробленими зручностями. Люди, які хочуть оприлюднити свої враження, але не претендують при цьому на зарплатню, знаходять тут ідеальне місце для своїх матеріалів. Вони є частиною спільноти таких самих критиків, дехто з яких пише краще, дехто – гірше. Дописувачі часто реагують оперативніше, чесніше, і, головне, більш синхронно зі своїми читачами, ніж професіонали. Ці нові незалежні критики не знають редакторських обмежень і можуть прямо сказати, що вони люблять, а що їм не подобається. Іноді навіть занадто прямо (Томас Догерті

стверджує, що вираз "Це відстій" є найбільш поширеною естетичною реакцією в сучасній критиці). 25 Тим не менш, в блогах і соціальних кіномережах на кшталт IMDB або Kinopoisk ми можемо знайти рецензії зі спробами глибинних аналізів. Це свідчить про те, що є люди, яким важливо відрефлексувати побачене, і їм потрібні серйозніші матеріали, аніж інформація про те, що подивитись в кіно в цьому місяці. Є багато людей, які дійсно хочуть читати інтелектуальну літературу про фільми, які хочуть аналізувати переглянуте в міру своїх можливостей та бути почутими. До того ж на Кінопошуку існують певні вимоги до рецензій. За словами Віталія Тація, друга по популярності проблема користувачів – це те, що їхні відгуки не публікуються. «На Кінопошуку до користувацьких коментарів існують доволі жорсткі вимоги, завдяки чому їх стало можливо читати людям з вищою освітою без загрози появи нудотних позивів» 26. Олексій Дубинський зауважує, що на подібних сайтах можна простежити певну закономірність: «при появі фактично будь-якого нового американського блокбастеру (від Титаніку і Зоряних війн до Гладіатора) на сайт виливається шквал емоцій. Оскільки зазвичай людина пише відразу після перегляду фільму, під впливом ще свіжих переживань, знайти серед цих перших суджень щось цікаве достатньо проблематично. Зазвичай це захоплений переказ фільму, або, навпаки, обурена лайка. Уже після шуму спричиненого новинкою з’являються інші рецензії, більш зважені та обдумані. Такі, а також рецензії, написані на старі класичні кінострічки або так

зване

немейнстрімне

кіно

бувають

дуже

навіть

зваженими

аналітичними. Як зауважує Сергій Кузнєцов у статті «Реальне кіно у віртуальному світі» багато людей готові писати про фільми набагато більше і не набагато гірше за профі 27. 25 26

Doherty T. The Death of Film Criticism, http://chronicle.com/article/The-Death-of-Film-Criticism/64352/ Інтерв’ю з Віталієм Тацієм, автором сайту Кінопошук, http://cinema.bal-con.ru/kinopoisk_ru/ Кузнецов С Реальное кино в виртуальном мире // Искусство Кино –1999, № 3, http://kinoart.ru/archive/1999/03/n3-article25

Таким чином, можна зробити висновок, що коли професіонали у сфері кіно говорять про «смерть кінокритики», то під цим можна мати на увазі лише «високочолий» її різновид. В Інтернеті знайдеться багато охочих писати про кіно, а такі сайти як Кінопошук та IMDB дають критикам активну аудиторію, яка готова не просто слухати, але і вести насичений діалог.

Розділ ІІ. Методологія

У розділі буде розглянуто методи дослідження, використані у роботі. Це глибинне інтерв’ю з елементами експертного, а також анкетування. Глибинні інтерв’ю проводилися з українським режисером для виявлення його ставлення до критики створених ним стрічок. Цей же метод був застосований і для отримання інформації від найпопулярніших дописувачів на сайті «Кінопошук», професійних кінокритиків та любителів, які ведуть власний блог. Методи експертного інтерв’ю були використані як найбільш доцільний спосіб з’ясувати дані про стан кінокритики в Україні від самих же її творців. Анкетування

було

застосовано

для

з’ясування

формотворчих

засад

кіносмаків української аудиторії, їхнє сприйняття академічної та блогерської критики фільмів. Інтерв’ю

Найбільш поширеним для якісних досліджень є метод

інтерв’ювання.

Дженіфер Масон зазначає, що цей метод керується твердженням, що знання створюється, а не «видобувається». 28 структуровані

(structured),

Інтерв’ю можна поділити на

напівструктуровані

(semi-structured)

та

неструктуровані (loosely structured). Глибинні (in-depth) інтерв’ю найчастіше напівструктуровані або неструктуровані 29. У роботі буде використаний метод глибинного інтерв’ю та його різновид – експертне інтерв’ю. Такі методи являють собою серію індивідуальних інтерв'ю на певну тематику, які проводяться відповідно до заздалегідь розробленого плану і передбачають розгорнуті й докладні міркування респондентів, що дозволяє зрозуміти точку зору респондента. 28 29

Mason Jennifer «Qualitative Researching» Wiltshire,Towbridge:The Cromwell Press, 2002 с 62 Keith Punch Introduction to Social Research: Quantitative and Qualitative Approaches, SAGE publicatios Inc, 2005, С 169

Історія розробки методу Деякі

дослідники

стверджують,

що

розуміння

інтерв’ю

як

конструктивної розмови, в ході якої виробляється знання бере свій початок від античних часів: Фукідід опитував учасників Пелопоннеської війни для написання її історії, Сократ за допомогою діалогів удосконалював філософське знання 30. Сучасна наука почала активно використовувати метод неформальних інтерв’ю з ХІХ ст.. Для соціологів та антропологів він став незамінним для отримання інформації від носіїв знань про іншу культуру чи соціальну групу. З винаходом пристроїв для запису голосу процес інтерв’ювання став легшим, поява невеликих переносних диктофонів у 50-ті зробила метод інтерв’ю зручним і доступним. На сьогодні інтерв’ю є науковим методом якісних досліджень, який дозволяє дізнатися інформацію від безпосередніх її носіїв, яку не можна чи важко отримати іншим чином. Серед переваг методу можна назвати такі 31: - дає

можливість

досліднику

вивідати

усе,

що

його

цікавить

безпосередньо у носія знань - опитуваний має вдосталь часу, щоб зосередитись і поділитись усім, що знає з досліджуваної теми - дослідник може повернути розмову у потрібне йому русло - може використовуватись для отримання необхідних фактів До недоліків методу відносять наступні: - проведення якісного інтерв’ю вимагає від дослідника певних навиків - ускладнює порівняння отриманої інформації - означає обмежену кількість респондентів, адже інтерв’ю займає доволі багато часу

Kvale S. InterViews: An Introduction to Qualitative Research Interviewing // SAGE publicatios Inc, 1996, с 8

Kolb B. Marketing Research for Non-profit, Community and Creative Organizations // Elsevier Inc, 2008

Часто до недоліків методу зараховують суб’єктивність отриманої інформації, проте однозначно сказати, що це є мінусом для дослідження не можна. З суб’єктивностей складається мозаїка думок, яку потім ми і піддаємо аналізу. Часто індивідуальна історія, особиста думка суб’єкта є вирішальною, адже може підкріпити и спростувати сформовану науковцем тезу. Втім, треба зважати на те, що в рамках дослідження є змога опитати обмежену кількість опитуваних і брати до уваги, що інші респондентів могли б дати абсолютно інші відповіді. Зважаючи на це, у даній роботі робиться спроба об’єднати дані, отримані від людей різного віку та з різними професійними прерогативами. Глибинне інтерв’ю

Глибинне інтерв'ю являє собою неформальну особисту бесіду, проведену інтерв'юером за заздалегідь наміченим планом і засновану на використанні методик, що спонукають респондентів до тривалих суджень з цікавого досліднику кола питань. У глибинних інтерв'ю немає чіткої структури, зазвичай вони починаються з загальних питань, а потім переходять до більш цілеспрямованих.

Стейнар Квале визначив сім етапів процесу проведення інтерв'ю 33: 1. Визначення теми: уточнення цілей інтерв'ю і понять, які необхідно з’ясувати. 2. Проектування: розробка процесу, під час якого буде досягнуто поставлених цілей. Це має також включати етичні міркування. 3. Опитування: безпосереднє проведення інтерв'ю. 4. Розшифрування: запис інтерв'ю у вигляді тексту.

32 33

Hesse-Biber S N,Leavy Р The Practice of Qualitative Research // SAGE publications inc, 2006, С 119-124

Kvale S. InterViews: An Introduction to Qualitative Research Interviewing // SAGE publicatios Inc, 1996 p 88

5. Аналіз: оцінка значення інформації, зібраної в інтерв'ю з огляду на мету дослідження. 6. Перевірка: визначення надійності та достовірності зібраної інформації. 7. Звіти: повідомлення виявлених даних. Метод глибинного інтерв'ю доречний, коли потрібна інформація «з середини» цікавого для дослідження середовища, яка отримується шляхом неформального діалогу з його представниками. Увага зосереджується на опитуваній особі, на її досвіді, думках і судженнях.

Експертне інтерв'ю Експертне інтерв'ю являє собою структуровану бесіду, головною особливістю якої є статус і компетентність респондента. Експертні опитування становлять окремий різновид і мають свою специфіку у доборі респондентів, організації проведення та інструментарії опитування, методах аналізу отриманої інформації. Респондентами в експертному опитуванні є експерти, які володіють необхідними для оцінки поставлених в дослідженні питань знаннями та досвідом. 35 Таке інтерв'ю передбачає отримання чітких, але розгорнутих відповідей. В експертних інтерв'ю важливий не стільки сам респондент, а його експертні знання в тій чи іншій галузі. Під час інтерв'ю респондент не виражає інформацію про себе і не розповідає про свої знання, а дає саме експертну оцінку досліджуваної проблеми. Цей метод незамінний, коли потрібно швидко стримати конкретну інформацію про проблему та дізнатись оцінку від фахівців. Експертне опитування має багато різновидів — починаючи від одноразового інтерв’ювання окремих експертів до складних групових опитувальних процедур. Для даної роботи були проведені як очні опитування, так і інтерв’ю по Інтернету. 34 35

Mason J Qualitative Researching // Wiltshire,Towbridge:The Cromwell Press, 2002, с 102 Волович В.И. Социологический справочник // Киев, Политиздат Украины, 1990., с 16

Застосування методів у роботі Експерти з досліджуваної теми – професійні кінокритики та любителі кіно, які ведуть власний блог. Ми зосередились на таких респондентах: ПІБ експерта

Інформація

Чи має професійну освіту

Андрій Алферов

Кінознавець, кінокритик, телеведучий,

ні

кінооглядач онлайн-таблоїда Mediananny.com, співзасновник і куратор кіноклубу NoName Club на київській кіностудії Film.ua, член Міжнародної асоціації кінопреси (ФІПРЕССІ). Олександр Гусєв

Кінокритик-фрілансер, пише для

ні

«Лівого берега», «Комерсанту», «Української культури» Лариса

Кінокритик, кінознавець, головний

Брюховецька

редактор журналу "Кіно-Театр",

так

старший викладач кафедри культурології Національного університету "Києво-Могилянська академія", член Національної спілки кінематографістів України. Автор книжок "Випробування творчістю. Молоді режисери українського кіно", "Література і кіно: проблеми взаємин", "Поетична хвиля українського кіно", "Леонід Осика", "Приховані фільми. Українське кіно 1990-х". Тарас Кайдан

Автор блогу про кіно «Kievlive»

ні

Ми поставили їм такі запитання: 1. Що для вас означає бути кінокритиком? Чому ви пишете кінокритику? Для якої аудиторії ви пишете і якого відгуку від неї очікуєте? 2. Яка кінокритика, на ваш погляд, є якісною? Яка актуальна і яка, навпаки, не користується попитом? 3. Як би ви охарактеризували відносини між кінокритиками і індустрією кіно? Як ви думаєте, кінокритики можуть якось на неї впливати? Яким чином? 4. Як ви вважаєте, блоги про кіно зробили внесок у кінокритику? Яким чином? 5. Академічна кінокритика та непрофесійна блогерська – суперники, чи учасники одного процесу, які доповнюють одне одного? 6. Як би ви охарактеризували сильні і слабкі сторони блогерської критики? Які блоги ви переглядаєте на регулярній основі? Ви надаєте перевагу блогам, написаним професійними критиками або кіноманами-аматорами? 7. Чи читаєте ви відгуки на Кінопошуку? Чи пишете туди? 8. Охарактеризуйте, яким ви бачите стан сучасної кінокритики в Україні. 9. Чи можна в Україні заробляти лише пишучи матеріали про кіно? Для даної роботи цікавими є думки українських режисерів як учасників процесу «створення – перегляд – критика» фільму. Всупереч думці, що українського кіно нема, фільми знімаються, і навіть виходять на великому екрані. Для дослідження ми зосередились на молодому українському режисерові.

ПІБ режисера

Інформація

Про що дізнаємось

Дмитро

Дебютував як режисер у 2008-му, у

Запитаємо, яка

Сухолиткий-

2012-му його фільм «Борода» увійшов

критика більше

Собчук

у кіноальманах «Україно, goodbye!».

цікавить автора:

Зняв п’ять короткометражних фільми і

професійна чи

один повнометражний

блогерська, чи

документальний. Фільми режисера є

зважає він на

учасниками понад 20 міжнародних

коментарі та

кінофестивалів. Режисер знімає

огляди на

авторське кіно і протиставляє себе

Кінопошуку.

мейнстріму. Серед питань, які були поставлені під час проведення глибинного інтерв’ю, можна виділити наступні: 1. Чи зважаєте

ви на

критику своїх фільмів? До

чиєї думки

прислухаєтесь? 2. Як сприймаєте критику? Чи впливає вона на творчість? 3. Що з прочитаного на адресу ваших фільмів найбільш несправедливе? Де ви їх прочитали? 4. Які відгуки запам’ятались як адекватні і справедливі? Де ви їх прочитали? 5. Яка критика зачіпає та цікавить вас більше: професійна (у виданнях) чи любительська (на блогах)? 6. Як змінилося ставлення до кінокритики на початку вашої кар’єри і сьогодні? 7. Чи вважаєте, що кінокритики сьогодні мають вплив на індустрію кіно? 8. Що ти думаєте про відгуки на Кінопошуку ? Як сприймаєте подібні рецензії? Як реагуєте на негативні і чи вважаєте ви їх справедливими?

Ми також поговорили з «key-users» Кінопошуку, аби зрозуміти мотивацію людей, які роблять туди дописи, їхню обізнаність у сфері кіно та очікування від сайту. Кінопошук є соціальною мережею, орієнтованою на певний інтерес – кіно. У таких мережах значну роль відіграють так звані «key-users» – це користувачі, які мають найбільші рейтинги сайту, часто найбільшу кількість друзів, а отже і найбільшу аудиторію, яка читає їхні дописи. Таким чином ці люди мають найбільший вплив на інших користувачів сайту. 36 Бо-Єн Чен та Ай-Хсієн Тінг досліджували «key-users» у соціальній мережі IMBD. Вони назвали такі головні ознаки таких користувачів 37: - Ентузіазм у публікації рецензій - Рецензії цих користувачів оцінюються як «корисні» Ми не намагатимемося вирахувати найуспішнішого користувача кіно пошуку, адже для дослідження це не принципово. Ми знайшли кількох користувачів, які відповідають наведеним вище критеріям. Графу «друзі» ми зазначаємо, аби дати Нікнейм

Особистий рейтинг

Кількість людей, які додали користувача у друзі

Боб

868 (1096 - 228)

917

Лекс Картер

1251 (1810 - 559)

292

seva1988

5301 / 6627

147

Nikitos 7

7314 / 3010

146

Цим користувачам були поставлені наступні питання: 1. У тебе є освіта у сфері кіно? Ти пишеш про кіно ще де-небудь? 2. Чому ти пишеш рецензії на Кінопошук? Яка твоя мотивація? 3. Ти читаєш кінокритику? Яку?

36 Herrera F, Bajo Pérez J 7th International Conference on Knowledge Management in Organizations: Service amd Cloud Computing, Springer, 2013, с 333 37 Ibid, С 341

4. Як ти вважаєш, аби писати хороші матеріали про кіно, потрібно мати спеціальну освіту? 5. Що думаєш про рецензії на Кінопошуку? Чи можуть вони замінити професійну критику? 6. Чи ти бачиш сенс у традиційній академічній кінокритиці, коли будьхто, ккому є що сказати з приводу того чи іншого фільму може створити свій блог або писати на Кінопошук? 7. На які рецензії ти отримуєш більше позитивних відгуків?

2. Анкетування

Анкетування є інструментом дослідження, що складається з низки питань з метою збору інформації від респондентів. Зазвичай цей метод використовується для статистичного аналізу відповідей, проте це не завжди так. 38 Цей метод є найпопулярнішим для збору даних. Анкетування можна проводити як у великих, так і малих групах, залежно від мети. 39 Анкети мають певні переваги, які відіграють важливу роль в дослідженнях. Відповіді збираються в стандартизованій формі, тому анкетування зазвичай більш об'єктивне, ніж інтерв'ю. До переваг методу також можна зарахувати відносну швидкість збору інформації за допомогою опитувальника. Проте в деяких ситуаціях вони можуть зайняти багато часу при аналізі. Як недоліки треба відзначити, що анкети стандартизовані таким чином, що неможливо пояснити жодного пункту питання, які учасники можуть неправильно витлумачити. Це може бути частково вирішено за рахунок проведення пілотного опитування серед невеликої групи студентів, друзів та колег. 40 В дослідженні ми використаємо відкриті та закриті питання. 41 - Відкриті питання передбачають можливість респондентів надати відповідь у вільній формі: вони можуть розлого відповісти, можуть сформулювати речення, а можуть написати лише слово або два. Така форма питання дає респондентам змогу висловити свою думку з того чи іншого приводу і не бути обмеженими в обсязі. Такі питання допомагають накопичити великі обсяги даних, що може зайняти багато часу, щоб обробити і проаналізувати їх. 38 Kirakowski J Questionnaires in Usability Engineering // Human Factors Research Group, Cork, Ireland, 2000, http://www.ucc.ie/hfrg/resources/qfaq1.html#whatisaquestionnaire

39 McNabb D. E. Research Methods for Political Science: Quantitative and Qualitative Approaches // Library of Congress, 2010, с 110 40 Questionnaires: Advantages and Disadvantages, http://www.icbl.hw.ac.uk/ltdi/cookbook/info_questionnaires/

McNabb D. E. Research Methods for Political Science: Quantitative and Qualitative Approaches // Library of Congress, 2010, с

118

- Закриті питання бувають різних видів, у дослідженні ми використаємо структуровані питання (structured answer question), які передбачають питання та кілька варіантів відповідей. Такий вид питання є найзручнішим для створення діаграм. Застосування методу в роботі

Метод анкетування якнайкраще підходить для завдання дізнатись про потреби української аудиторії у кінокритиці. Ми зосередились на українській молоді, оскільки саме молодь є найактивнішим користувачем Інтернету. Лімітом дослідження ми встановили 50 осіб. Визначальним для дослідження було з’ясувати потреби аудиторії у критиці, тому ми надали можливість респондентам обирати кілька відповідей. Питання анкети наступні: 1. Ваш вік 2. Де ви зазвичай дізнаєтесь інформацію про фільм, перш ніж піти в кіно чи скачати фільм з Інтернету? 3. Чи читаєте ви матеріали про фільм після його перегляду? Де? 4. Чи читаєте ви про кіно у друкованих виданнях або у їхніх інтернетверсіях? У яких? 5. Чи зареєстровані ви на Кінопошуку? a. Так b. ні 6. Чи робите дописи? a. Так b. Ні c. Колись пару штук зробив (зробила) 7. Чим цікавий Кінопошук для вас? a. шукаю загальну інформацію про фільм b. читаю рецензії користувачів

c. читаю рецензії Сергія Кудрявцева d. читаю професійні рецензії (над рецензіями користувачів) e. інше 8. Яким рецензіям ви надаєте перевагу? a. Рецензіям у Інтернет-виданнях b. Рецензіям на блогах c. Рецензіям у друкованих виданнях d. Відгукам ваших друзів у соц.-мережах e. Відгукам користувачів на Кінопошуку f. інше 9. Якою, на ваш погляд, має бути рецензія? 10. У рецензіях ви хочете знайти a. Враження глядачів від фільму b. Експертну думку кінознавця c. Підтвердження чи спростування свого розуміння фільму d. Відповіді на запитання, які виникли під час перегляду e. Інформацію про інші фільми на подібну тематику, аналіз фільму у загальному контексті f. інше 11. Які матеріали про кіно ви зазвичай читаєте a. Новини кіно b. Інтерв’ю з режисерами та акторами c. Кіноогляди (коротка інформація про фільм) d. Кінорецензії e. Аналіз фільмів f. Ознайомчі статті про кінематограф g. Відеоблоги про кіно h. Інше

Розділ ІІІ. Аналіз результатів

У розділі ми проаналізуємо результати глибинних інтерв’ю з українськими кінокритиками та режисером, а також дані опитування, проведеного серед української молоді. Завдяки отриманій інформації ми можемо скласти уявлення про процеси в українському кіносередовищі, зрозуміти, як вітчизняні критики розмежовують професійну та любительську критику, а також дізнаємось, яка кінокритика є актуальною для молодих українців.

1. Засадничі відмінності між професійними кінокритиками та любителями

На сьогодні в Україні виходить один спеціалізований журнал про кіно – «Кіно-театр» (Для порівняння, в Росії виходить три таких видання: «Кінознавчі

записки»

(Киноведческие

записки),

«Мистецтво

кіно»

(Искусство кино) та «Сеанс»). У ньому можна прочитати критичні відгуки на нові фільми, глибинний аналіз минулих стрічок, статті про класичний кінематограф

та

видатних

режисерів,

публікації,

присвячені

різним

напрямкам у кіно. Головний редактор «Кіно-театру» – Лариса Брюховецька, старший викладач кафедри культурології НаУКМА. На її думку, головне, щоб людина, яка пише про кіно мала достатній багаж знань, орієнтувалася у кінопроцесі, вміла «читати кіно – тоді таку людину можна назвати кінокритиком, і її рецензії будуть якісними. «Критики, які викликають повагу можуть написати рецензію на сторінку – і настільки це буде повноцінно і повнокровно, і ти зразу бачиш, ніскільки він легко орієнтується в світовому контексті і як легко пише. Це і є критик». На думку Брюховецької, академічна

кінокритика

–

це

не

критика,

бо

критика

стосується

сьогоднішнього, поточного, а радше кінознавство. Тексти на межі

кінознавства та кінокритики публікує російське видання «Кінознавчі записки». В Україні подібних видань не має, тому ми можемо радше говорити про дихотомію професійної та любительської критика. На сьогодні майже усі авторитетні українські видання мають розділ про культуру, або і окремий для кіно – там ми і можемо знайти сучасну українську кінокритику, проте це ще під питанням,

наскільки вона

професійна. Люди, які пишуть у такі рубрики рідко коли мають академічну кіноосвіту, але для того, щоб бути професіоналом, це не першочергова потреба. Як зазначає Лариса Брюховецька, «завдання критики у тижневиках і газетах – оперативно відгукуватись на кіно», це в жодному разі не рекламування нового фільму або суб’єктивні враження, записані на папері, кінокритик має відреагувати на фільм, посилаючись на свої знання і навички аналізу. Андрій Алферов вважає, що різниця між критикою професійною і блогерською в першу чергу залежить від того, хто пише матеріал. «Форма не відіграє ніякого значення. Є люди, які пишуть в Інтернеті про кіно цілком достойно і якісно, але зазвичай такого мало. Мене спочатку дуже дратували дописи в Інтернеті, в яких людина, яка подивилась півтора фільми, яка в очі ніколи не бачила кінокласику, пише, що Кемерон не правий, чи видохся, чи ще щось. Судження дуже важливі і цікаві, але тільки тоді, коли вони мають хоча б якесь підґрунтя». Тобто з одного боку, те, що на власному блозі автора ніщо не контролює – плюс, адже він може писати дійсно те, що думає. З іншого ж боку, ніхто не контролює якість таких дописів. Алферов вбачає проблему у тому, що читачі таких матеріалів не збагачують своє сприйняття фільму, а зводять його лише до оціночного судження. Думку Андрія Алферова підтримує Олександр Гусєв. «Стосовно непрофесійної блогерської кінокритики, то, звісно, багато з людей, які вважають свої судження цікавими оточуючим, періодично діляться з своїми читачами роздумами про фільми, адже кінематограф – не вища математика, скласти власну думку може будь-хто. Звісно, для певної аудиторії, в першу

чергу, для друзів блогера, його судження являють собою цінність, але наскільки цей текст може бути корисним людям, які хочуть, наприклад, краще зрозуміти певний фільм… Це питання». Непрофесійні кінокритики часто обмежуються відгуками про прокатні хіти, мейнстрімні стрічки, «легке кіно».

Професіонали

можуть

дати

більш-менш

широку

картину

кінопроцесу, з обговоренням фестивальних стрічок, тенденцій та напрямків, і на них, в основному, і орієнтуються люди, які серйозно цікавляться кінематографом. Колишній блогер Тарас Кайдан вважає, що у блозі треба бути максимально суб’єктивним: «Коли я вів блог, я писав про те, як саме я сприймаю та інтерпретую картину, які у мене виникли асоціації. Загальні знеособлені рецензії можна почитати будь-де. А твій блог люди читатимуть саме тому, що їм хочеться дізнатись враження іншої людини, порівняти з власними. Звісно, це все не має скочуватися до «Круто!» та «Відстій!», зовсім ні. Це такий своєрідне балансування: ти маєш охарактеризувати фільм, пропустивши його через себе, але і оцінити його як мистецький твір. Це не просто». На думку Олександра Гусєва, хороший кінкритик має знаходити зоолоту

середину

між

суб’єктивними

висновками

та

об’єктивними

категоріями. «Він має добре орієнтуватися як в сучасному кінематографі, так і в загальному культурному контексті та історії мистецтв, показувати зв'язок окремих фільмів з усі цим. І, звісно, він має просто добре писати». Тарас Кайдан також вважає, що для того, аби писати якісну кінокритику потрібен значний багаж знань. «Поки що я не можу сказати, що я компетентний кінокритик. Для цього мені потрібно переглянути ще купу класики, до якої я так і не дійшов, адже весь процес критики – у знаходженні відсилок, кіноцитат, алюзій на минулі картини і на культуру в цілому. Чесно кажучи, я і не претендую на звання кінокритика – він мені ввижається в образі немолодного дядечка в окулярах, якому все не подобається. Я поки що не такий». Лариса Брюховецька вважає, що в молодому віці складно

написати

всеохопну

рецензію,

чому

вона

підтримує

російського

кінокритика Романа Волобуєва, якого ми згадували вище. «Треба бути Белінським, тоді можна і в 25 написати щось вартісне. Але загалом потрібен якийсь багаж знань, треба, щоб було що сказати». «Професійних критиків в Україні мало, але вони все ж існують», – стверджує Олександр Гусєв. Він також вважає, що неважливо, де висловлювати свою думку – в ЗМІ чи на власних блогах. Проте, аудиторія блогера вкрай мала, а у кінокритика, який працює у ЗМІ вона значно ширша. Можна заперечити, навівши приклад відомого американського кінокритика Роджера Еберта, блог якого користується шаленою популярністю. Але Еберт є професійним кінокритиком, який написав кінознавчі роботи і видав кілька книжок, присвячених кіно. У переважній більшості видань, у яких є рубрика «Кіно», про нього переважно пишуть як про розвагу, це зазвичай легкі для прочитання матеріали. Андрій Алферов працює у відділі «Кіно» у газеті «Комерсант». Серед вимог до тексту – писати легко і доступно, без складних термінів. «Нажаль, у нас крізь так. Головні редактори чомусь думають, що люди

переважно

недалекі,

тому

їм

потрібні

матеріали,

як

легко

«перетравити», тим паче коли мова йде про «культуру». Тут ми і підходимо до визначальних висновків нашого дослідження: на сьогодні професійна і блогерська кінокритика не є принципово різними. Є кінокритика цікава, яку читає широка аудиторія. Така кінокритика пишеться людьми, які достатньо добре розбираються в кіно, володіють основними навичками читання фільму для його інтерпретації та можуть легко і цікаво про це написати. Проте такі люди переважно не мають професійної освіти, орієнтуються на широке коло читачів і тому пишуть так, аби «бути зрозумілими». Часто ці люди ведуть оплачувані блоги на сайтах видань. Що ж стосується академічної кінокритики з розлогими і складними текстами про фільми, то вона не змогла інтегруватися у інтернет-процес і залишається непопулярною для широкої аудиторії. Втім, не можна сказати, що на це якось вплинув Інтернет, адже складна академічна література завжди була

непростою для розуміння більшості глядачів. Перевага сьогоднішньої ситуації в тому, що кожен може почитати те, що йому більше до вподоби. Як зазначає Олександр Гусєв, «усі ці ресурси розраховані на різну цільову аудиторію. Якщо дуже спрощено, то на «прстих громадян», які ходять в кіно відпочити від трудових буднів, і тих, хто цікавиться кінематографом серйозно, загальним процесом, а не лише певними картинами». 2. Стан вітчизняної кінокритики та її вплив на кінопроцеси в Україні

Цілком логічно, що критика має щось оцінювати і виносити судження, таким чином впливаючи на тих, на кого вона націлена та ведучи з ними певний діалог. В Україні на сьогоднішній день склалась ситуація, що критикувати, власне, нема кого. За минулий рік вийшло лише кілька стрічок, які були показані на великих екранах. Це вкрай мало для того, щоб критикам можна було б про щось предметно говорити. Кінокритика, яка була створена легендарним журналом «Кінематографічні записки» (Les Cahiers du cinéma), була спричинена «новою хвилею» у Франції. Україна ж стала незалежної і майже припинила кіновиробництво. Критики нібито і є, але критикувати їм нема чого. На це можна заперечити словами Романа Волобуєва: «Це лише для тих, хто мислить національними категоріями. Я не розумію, як можна говорити про смерть кінокритики, коли є Ларс фон Трієр та вінченцо Наталі. Мені все одно, на якій мові дивитись фільми, і мені не здається, що критика має займатися підтримкою національного кінематографу. Нема нічого гіршого, ніж коли критика вигадує те, чого насправді нема». Втім, усі респонденти – і кінокритики, і блогер Тарас Кайдан, зійшлися у тому, що важко говорити про українську кінокритику, коли немає українського кіно. «Ну напишеш ти рецензію на Трієра, і що далі? На кого це вплине? Кому це потрібно? В Данії і так є кому таке писати», – вважає Кайдан. Лариса Брюховецька також не бачить сенсу у подібних рецензіях:

«Про це пишуть усі. Звісно, це значущі стрічки, але ми мамо писати про своє. Якщо ми не писатимемо – то хто?». Андрій Алферов вказує на те, що у нас просто немає нормального кіно процесу: «усе, що у нас в кіноіндустрії відбувається – це незрозуміло що. Іллєнко знімає «Тойхтопройшовкрізьвогонь» (не буду говорити про його якість), і його зразу відправляють як номінанта на Оскар від України, пишуть схвальні відгуки на кшталт «ну це ж українське!», а глядачам це презентується як сучасне українське кіно. Ми вже всім набридли з ретроспективами Довженко і Параджанова на Каннах, бо люди не розуміють, як можна 20 років поспіль возити одне й те саме. Про Довженка вже написали і монографії, і книги про нього досі пишуть. А чому? Бо нема більше про кого писати з вітчизняного кіно. І роби, що хочеш». Лариса Брюховецька також не поділяє схвальних відгуків про українське кіно низької якості: «це замкненість і провінційність. «Нарешті щось українське!», а те, що це ганьба (про фільм «Україно, Гудбай – примітка) нікого не цікавить» зазначає, що для нормальної роботи кінокритиків також повинно бути «середовище, школа, повинні бути люди, які на одному рівні з тобою, з якими можна про щось говорити». Олександр Гусєв вважає, що українському процесу не вистачає авторів, здатних перемогти в собі ідеологічну заангажованість, моралізаторство радянських часів та жонглювання жартами дотепників з інтернету. «Звісно, професійна критика повинна

звертати увагу на

вітчизняні фільми,

інформувати про них співгромадян, зважаючи на те, що українські стрічки майже не потрапляють у прокат. В цій ситуації критики виступають в якості провідника між українськими кінематографістами та їхньою потенційною аудиторією». Втім, Лариса Брюховецька звертає увагу на те, що навіть переглянути українські фільми перетворюється на проблему: « в будь-якій країні, де іде нормальний кіно процес, критиків кличуть на передпрем’єрний показ. У нас держкіно минулого року профіннувало низку фільмів. І де вони?

Їх нема. Не будеш же ти ходити і просити «Ну покажіть нам кінофільми! Ми критики! Ми хочемо про це написати». Втім, українське кіно таки з’являється на екрані, і багато хто незадоволений його якістю, в тому числі і наші кінокритики, але небагато з них поспішає писати розгромні рецензії. Здавалося б, у нас є благодатний грунт : оскільки кіно мало, то можна ретельно розібрати те, що є, вплинувши таким чином на подальші фільми. Проте такого не відбувається. Андрій Алферов з власного досвіду переконався, що наші режисери, особливо «знані», на критику ображаються і не сприймають її, а Тарас Кайдан пригадує випадок, коли молодий український режисер на критику його короткометражки відповів, що Тарас сам знімати не вміє і тому заздрить. «Щодо того, чому я не написав про «Тойхтопройшовкрізьвогонь» рецензію… Ну я не зміг вчасно переглянути: то на сеанс лише один глядач прийде, то ще щось. Ну і мені не дуже цікаве таке кіно. А є багато критиків, які тісно спілкуються з Іллєнко, наприклад, ну хіба вони напишуть щось погане про нього. Я був нещодавно на показі п’ятьох українських короткометражок… Чесно кажучи, не знаю, що і писати про них, там нема що аналізувати». Лариса Брюховецька вважає, що про проблеми українського кіно слід говорити,

тому написала «гнівну статтю у газету «День» про ті п’ять

короткометражок, з яких лиш одна була більш-менш нормальної якості, а інші викликали лише відразу». Олександр Гусєв вважає, що критики можуть повпливати на молодих авторів, «які ще не впевнені у своїй безсумнівній геніальності. До того ж, критики можуть впливати на формування кіно культури вцілому, намагатися роз’яснювати людям оціночні критерії, виходячи з реалій світового кіно процесу, а не з того, що розповідають у Карпенка-Карого. Я намагаюсь це робити і багато пишу про вітчизняне кіно». Режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук зазвичай прислуховується до критики, якщо вона від людей, яких він поважає. «Якщо я розумію, що ця людина дійсно розуміється на кіно, то я звісно прислуховуюсь до критики.

Але таких людей небагато. Нам, режисерам, дуже потрібні люди, з якими ми могли б обговорити наші фільми, які б побачили нові способи інтерпретації, з якими б ішов якісний культурний обмін. В Україні такі люди є, це професійні кінокритики. Блоги я не читаю, на Кінопошук заходжу лише аби дізнатись основну інформацію про той чи інший фільм». Він також зазначає, що люди, до критики яких він прислухається, переважно входять до його кола знайомств. Щодо відгуків аудиторії – вона йому цікава, але серйозно її не сприймає. Таким чином, можна зробити висновок, що теза про те, що режисери прислухаються до «свого кола», в якому їм нічого радикально поганого не скажуть, відносно правдива, але сам Собчук-Субтельний наводить приклади, коли його критикували (звісно, не в жорсткій формі), і це мало на нього вплив. «Зрештою, відповідь на критику – це новий фільм. Тільки так можна відповідати». Здавалося б, якщо професійна критика зараз у глухому куті, саме час для непрофесійних блогерів набувати популярності серед української аудиторії. Втім, як зазначає Тарас Кайдан, «у нас нема кого читати». З цікавих українських блогерів він назвав лише іншого нашого респондента Олександра Гусєва, який також робить дописи у Фейсбуку, проте переважно пише для видань. Таким чином, кінопроцес і кіноосмислення в Україні наразі у вкрай нерозвиненому стані. На це впливає і те, що є багато популярних російських видань та блогів про кіно. Серед українських ми можемо назвати найкращі блоги за версіями Gloss 42 та Blogoreader 43: vj.net.ua, Кіноблог – kinoblog.com, кіноблог Лаврентія – kino.zbir, блог, автором якого є наш респондент Тарас Кайдан. Ці блоги переважно орієнтовані на широку аудиторію і пишуть про кіноновини, нові фільми та переважно про мейнстрімне кіно. Окремо можна виділити блог про документальні фільми 44, на якому міститься лише

Обзор 4 украинских киноблогов, http://gloss.ua/story/kino/article/60706 Кіноблоги України: найкраще, http://blogoreader.org.ua/2009/04/29/ukrainian-kinoblogs/ 44 Блог «doc-films» http://doc-films.com/ 43

загально-оглядова інформація про фільми, а також mybollywood 45– блог про індійське кіно. Також варто згадати блог «Двері кіно» 46 – на ньому окрім рецензій на популярні стрічки, автор розміщує власні роздуми про кіно. Як зазначає Тарас Кайдан, на кіноблогах цілком реально заробляти, якщо інвестувати у нього певну кількість часу. Але прибуток може принести популярний сайт, який залучає широку аудиторію – і тут блогер так само стає заручником аудиторії, адже треба пильнувати за відвідуваністю і писати матеріали, які будуть подобатись читачам. Якщо підводити підсумки і казати про ситуацію кінокритики вцілому, можна сказати, що поки що вона знаходиться в не дуже зручних для розвитку умовах. Втім, у період затишшя в українському кіновиробництві вітчизняні критики знаходять, що критикувати. На думку Олександра Гусєва, зважаючи на ситуацію з нашим кінопроцесом, кінокритика особливо потрібна, адже вона «націлена не лише на власне українські стрічки, але і на все, що з’являється в українському прокаті та на фестивалях. Очевидно, що нашому глядачеві потрібні авторитетні гіди по такій кількості картин». Проте очікуваного пожвавлення у блогосфері не спостерігається: у нас фактично нема незалежних блогерів, які б писали про кіно, і не писали б для видань. Таким чином, можна зробити висновок, що блогосфера і професійна кінокритика в Україні доволі пов’язані речі. В силу того, що не у багатьох людей знаходиться бажання писати, ті люди, які це вміють і люблять робити пишуть у видання, паралельно роблячи дописи на ЖЖ та у соціальних мережах про те, що не потрапило до ЗМІ.

Блог «mybollywood» http://mybollywood.com.ua/ Блог «Двері в кіно» http://door-into-cinema.blogspot.com/

3. Яка кінокритика актуальна для української аудиторії

Говорячи

про

кінопроцеси

Україні,

варто

з’ясувати,

яким

кіноресурсам надає перевагу українська аудиторія і яку критику вони хочуть читати. Для цього ми будемо наводити загальні дані, отримані з анкет, а також найрепрезентативніші цитати. Ми опитували молоду аудиторію, віком від 19-ти до 38-ми, проте вік більшості опитаних – 22-24 роки. Ми запропонували їм самим назвати місця, звідки вони дізнаються про фільми для перегляду в кіно або які варто переглянути вдома. З відповідей ми можемо зробити висновок, що більшість респондентів дізнається про кіно з інтернету, і можна виділити 2 основних інтернет-джерела: Кінопошук – «Найлегший спосіб - знайти на kinopoisk фільми, подібні до тих, які я люблю. Дуже зручний сервіс: дозволяє дізнаватися про новинки, або ж про маловідомі фільмі» Соціальні мерережі – переважно (facebook) «Багато моїх знайомих закінчили режисерський фаультет і цікавляться кіно. Часто саме від них я дізнаюся про новинки. наприклад, вони пишуть відгуки на наййцікавіші фільми у своїх фейсбук-сторінках» Також багато хто дізнається про фільми від друзів – «Питаю у товаришів, серед них багато людей, які слідкують за новинками кіно та які мають хороший смак» Тобто для того, щоб знайти фільм, наша аудиторія не користується рубриками про у ЗМІ: майже ніхто не назвав друковане чи Інтернет-видання. Втім, певна частина респондентів читає такі інтернет-видання, рідше – друковані: «Інколи. Коли до рук потрапляють певні жернали, де є посилання, че рецензування якось фільму. В такому випадку, якщо фільм мене зацікавив, то я його передивлясь. "До рук" потрапляють журнали типу "Maxim", "LQ", "Теленеделя"». Найчастіше згадувались видання «Теленеделя», «Афіша», «Сеанс», «Шо».

Критичні рецензії на фільми, які глибинно аналізують стрічку зазвичай читають після перегляду, адже якщо прочитати до – можна зіпсувати ефект несподіваності. 18 респондентів відповіло, що не читає кінокритику після перегляду фільму, більшість (36) – що читає: «якщо залишаться нерозв'язні питання / зацікавить жанр / режисер. де нагуглю, там і читаю. як правило, перший-другий лінк», «Мені цікаво порівняти свої враження із враженнями інших людей. Якщо фільм новий і з'явився недавно - читатиму imdb чи kinopoisk. Якщо ж це кінокласика - переглядаю блоги людей, що давно аналізують кінематограф. Наприклад, kinanet. прізвища не згадаю, та в інтернеті це і не дуже важливо. Цей чоловік мистецтвознавець, видав книжку "3500 рецензій"». Як ми можемо побачити з даних, ознайомчі статті про кінематограф читає лише 12 респондентів, тоді як аналіз фільмів та рецензії цікавить половину опитуваних – 26 і 25 з 54-х.

Для дослідження було важливим з’ясувати, яка кінокритика актуальна для молодої української аудиторії. На питання, що шукають глядачі в інтернет-рецензіях, не можна виділити якийсь один аспект. Як показують дані, різна аудиторія шукає різної інформації у рецензіях.

Для того, аби дізнатися, чого саме очікує аудиторія від рецензій, ми поставили відкрите питання «Якою, на ваш погляд, має бути рецензія?». Про те, як уявляють кінокритику спеціалісти ми писали вище, проте важливо знати, які саме рецензії хоче читати аудиторія. Проаналізувавши відповіді, стає зрозумілим, що очікування є діаметрально протилежними: одні респонденти вважають, що вона має бути стислою і фактологічною: «В двох словах розповісти про фабулу, сюжет, цікаві моменти + трішки культ аналітики», інші надають перевагу розгорнутим аналізам: «чим повніше й розкритіше - тим краще». Одним респондентам до душі «об’єктивні» матеріали: «головне "об'єктивне" відображення авторського сприйняття фільму, включаючи різні аспекти й пояснюючи, чому так (не просто "сподобалося/не сподобалося"). поменше порожніх епітетів і вихвалянь», для інших головне, щоб рецензія була «цікавою і легко читалася». Є серед опитаних і такі, хто хоче глибинної інформації: «Хочеться взнати про загальну атмосферу та естетику кінострічки. Цікава наявність кінонагород. Також хочеться взнати про роль, яку той чи інший фільм відіграв (чи не

відіграв) у історії кінематографу в глобальному чи локальному масштабах, його порівняння з іншими кінострічками та критерії, за якими ці порівняння чи аналогії здійснюються. Чи має фільм статус "культового" серед певного соціального прошарку на тому чи іншому відтинку часу/простору». Також деякі респонденти діляться своїм незадоволенням рецензіями в інтернеті та наголошують на вимогах, які вони висувають до того, хто пише про кіно: «Рецензія має бути змістовною, і об’єктивною, перш за все. Справа в тім, що більшість рецензій користувачів інтернету малозмістовні, і часто не відображають певних плюсів, чи мінусів фільму. Тобто, відгук "про щось" розуміє під собою наявність уміння аналізувати, і тим більше певну широту погляду. Зазвичай, користувачі, що пишуть "прості відгуки" не мають а ні першого, а ні другого». Проаналізувавши 54 анкети, можна зробити висновок, що навіть молода українська аудиторія вимагає зовсім різної кінокритики. Одні зацікавлені у аналізі фільму, іншим же просто потрібна коротка змістовна рецензія «по суті». Як ми побачили, серед опитуваних немає однорідності, проте можна зробити наступні висновки: в Україні є люди, які хочуть читати глибинні аналізи фільмів, є також і люди, яким не дуже цікава критика і які хочуть коротких, змістовних і зрозумілих матеріалів. Як ми зрозуміли з минулих розділів, на сьогодні українська кінокритика не має видань, які б могли

надати

зацікавленій

кінематографі аудиторії ресурсів,

які

відповідають її інтересам – серед названих в опитуванні видань було лише декілька українських. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що українська молода аудиторія має різні вимоги до матеріалів про кіно. У той час як з короткими матеріалами-анонсами проблем нема, з більш спеціалізованими матеріалами ситуація є невирішеною. Також варто звернути увагу, що українські кінокритики часто працюють фрілансерами, тобто у них є інша основна робота, часто вони друкуються в російських виданнях. Такі видання, як «Кіно-театр» не окуповуються, а з 2012-го року міністерство культури припинило підтримку журналу. Таким чином, на

даному етапі українська кінокритика не може нормально функціонувати, як і весь вітчизняний кінопроцес загалом.

4. Кінопошук: сінефілія як рушійна сила написання рецензій У 1996-му році Сюзан Зонтаг писала про «занепад кіно»: йшлося не стільки

про

зниження

якості

кіно,

скільки

про

зниження

якості

глядачів. «Можливо, померло не кіно, а синефілія – любов особливого виду, народжена кінематографом.» 47. Сайт Кінопошук об’єднує людей, які захоплені кіно настільки, що готові писати про нього не просто відгуки добре\погано, а розлогі матеріали. Як зазначає Олександр Гусєв, «Кінопошук – доволі прийнятний блогерський варіант, хороший майданчик для тих людей, які вважають, що їм є що сказати світу. Я натрапляв на доволі дотепні і цікаві судження на цьому сайті». Характерними особливостями рецензій на Кінопошуку є те, що вони зазвичай

короткі,

написані

розмовною

мовою,

аналітична

складова

замінюється на опис сюжету та емоційну реакцію, рідко фільм оцінюється з огляду на світовий кіноконтекст або порівнюється з іншими у своєму жанрі. В таких рецензіях рідко фільм оцінюється з технічного боку, тут превалює «філософська критика» за Ямпольським 48, про яку ми говорили вище. Сайт пропонує одразу дати зрозуміти іншим читачам, якої думки автор про фільм вибором кольору заливки фону тексту: зелений - добре, червоний - погано, сірий - нейтрально. Глибокого аналізу, спроби поглянути на обраний вами фільм з точки зору культурної ситуації в рецензіях користувачів вам може і не вдатися. Для цього на сайті над користувацькими рецензіями розташовані посилання на рецензії професіоналів, до того ж на сайті є рецензії російського кінокритика Сергія Кудрявцева. Проте якщо ви хочете скласти загальне уявлення про фільм, порівняти свої враження з іншими – тут це можна без проблем зробити 49.

http://iskysstvo-kino.narod.ru/Ypadok_kino.html

Ямпольський М. Что такое кінокритика, http://os.colta.ru/cinema/events/details/35533/?view_comments=all&expand=yes&attempt=2#comments 49 Петрова Т Критика-лайт // Журнальний зал – 2011, №1 http://magazines.russ.ru/october/2011/1/pe17.html

На питання анкети про Кінопошук, 30 з 54-х респондентів відповіло, що використовує його як банк інформації про фільми, 21 – що читає рецензії користувачів, при цьому зареєстрованих користувачів з опитаних лише 12.

На сайті існує певна конкуренція за рейтинг. Користувач Лекс Картер поділився своїми спостереженнями з приводу того, як набрати найбільше лайків: «тут є кілька способів. Це може бути вільно написаний стьоб над не найкращим витвором російської кіноіндустрії – негативна рецензія на недалекий фільм принесе лайки. Також це може бути рецензія на фільм, який користується невеликою, проте стабільною репутацією, особливо на фільми СРСР – це завжди золота жила. Безліч лайків і зразу можна отримати за позитивну рецензію на велику прем’єру – писати потрібно в перший же день, а краще заздалегідь, якщо вдасться потрапити на допрем’єрний показ. Можна

готувати заготовки рецензії – як приклад можуу навести власну рецензію на фільм «Легенди нічних стражів». 90% тексту написано до перегляду фільму». Втім, деякі користувачі, такі як Боб, на лайки не особливо зважають, а seva1988 їх відверто зневажає. З проведених інтерв’ю з чотирма користувачами сайту, можна зробити наступні висновки: найпопулярніші рецензії – це ті, які співпадають з думкою більшості. Втім, як зазначає користувач Лекс Картер, «є такі користувачі, які пишуть всупереч уставленій думці, аби назбирати якомога більше «не-корисно», (своєрідних «дизлайків» - примітка) на сайті. Таким користувачам подобається викликати резонанс і загальну ненависть». Зважаючи на конкуренцію, тому треба писати цікаво і незвично. Також ми можемо побачити, що на різні фільми якість та стиль рецензій може бути різним: на американські молодіжні комедії вона буде написаною простою і зрозумілою мовою, а на арт-хаузний фільм – більш складно і винахідливо. Таким чином, аудиторія, яка цікавиться певним фільмом, сама ж виробляє на нього критику, яку читають переважно поціновувачі даного жанру. Спільний простір, об’єднання людей найрізноманітніших кіно-вподобань робить читання рецензій доволі цікавим: адже мало хто соромиться висловити своє розчарування або захоплення в Інтернеті. Лекс Картер вважає, що для роботи кінокритика досвід набагато важливіший за академічну освіту, тим паче що зараз існує безліч матеріалів для самоосвіти. Він вбачає функцію традиційної академічної кінокритики у тому, щоб зберігати та систематизувати знання. «Саме академічна кінокритика формує портрет кіно через багато років після того, як в кінотеатрах пройдуть прем’єри. Вона оцінює це не в рецензіях, а радше в статтях, ретроспективних оглядах, книгах». На думку seva1988, «писання рецензій на сайт – дорога у велике і світле Нікуди.» Тобто люди на сайті просто роблять дописи, без планів розвиватися і ставати професіоналами, це своєрідне хобі, хоча «деякі роботи можуть переплюнути в аналітичності більшість професійних рецензій на

сайті», - зазначає Боб. «Кінопошук – це одна велика соціальна мережа для кіноманів, тим паче вона під’єднана до всіх інших соц. мереж. Тут ціннісна особистість звичайного глядача, якому є що сказати, і вже не треба читати чуже, коли є своє», - зазначає seva1988. «Я сподіваюсь, що в майбутньому академічна кінокритика перетнеться з блогами так, що виникне щось переконливе і довговічне. IMD(b) та Кінопошук зараз уявляються як щось подібне, тільки це має бути щось більш професійне, з серйознішим порогом допуску. Майбутнє – за всеохопною відкритою інформаційною мережею, а не за пильними архівами», - вважає Лекс Картер. Подібний проект із залученням кінокритиків усіх рівнів був презентований на Единбургзькому Міжнародному кінофестивалі під назвою «Нова сине філія» (New Cinephilia) 50. В рамках проекту проходили круглі столи, симпозіуми, форуми, медіа-пректи, публікувалися есе. На думку Ніко Баумбаха, саме такі проекти демонструють життєздатність сінефільської культури в XXIст 51. Отже, на прикладі Кінопошуку ми бачимо, що утворилася певна спільнота людей, яким є що сказати про переглянуте кіно. Часто вони не читають інші джерела про кіно, лише відгуки на сайті. Можливо, це і є перехід сінефілії – фанатичного захоплення кіно – на новий рівень і створення матеріалів про кіно – суб’єктивних і сповнених власними враженнями більше, ніж фактологічною і аналітичною інформацією – для таких самих сінефілів, як і вони. На сьогодні на сайті присутня як любительська кінокритика, так і професійна (рецензії у виданнях), а також легка академічна (статтіі Сергія Кудрявцева), так що людині, яка зайшла на сайт є з чого обирати, і дуже часто вона обирає не професійну критику.

Project: New Cinephilia, http://projectcinephilia.mubi.com/

51 Баумбах Н. Что такое синефилия? //Сineticle № 14http://cineticle.com/focus/684-all-that-heaven-allows-what-is-or-wascinephilia.html

Висновки Ріст популярності блогів неминуче вплинув на кінокритику в світі, проте навряд у повній мірі це можна сказати про Україну. Правильніше буде говорити, що сьогодні усе рухається до спрощення, і кінокритика – не виключення. Окрім журналу «Кіно-театр», в Україні нема спеціалізованих видань про кіно, в основному про нього пишуть у рубриках газет та журналів, а також на блогах на інтернет-сайтах видань, які ведуть професійні кінокритики. Щодо любительської критики, яку визначають суб’єктивність та незалежність суджень, в Україні поки що небагато таких сайтів, і серед них прослідковується тяжіння до висвітлення мейнстрімного та популярного кіно. В той же час, молода українська аудиторія має різні смаки стосовно кінокритики: комусь більше до вподоби стислі огляди, а дехто хоче читати глибинні

аналізи

стрічок.

Спостерігається

зацікавленість

української

аудиторії у сайті Кінопошук: з нього вони отримують основні відомості про кіно, а також читають дописи користувачів. Поява кінокритики в Інтернеті призвела до руйнування існуючих форматів критичних матеріалів: іде поступовий відхід від закостенілих жанрових моделей до вільної есеїстичної подачі роздумів про кіно. Стає цікавим сам автор, його суб’єктивне сприйняття побаченого, його історія, яка переплітається з показаним у фільмі. Все це характерне для блогів, і сьогодні багато кінокритиків в Україні працюють саме на окремих блогах в інтернетвиданні, а не над написанням глибоких аналітичних текстів. Форма рецензії, усі її складові зазвичай присутні у дописах на блогах, проте на перший план виходить сам автор. Кінокритика стає способом творчого самовираження самого автора. Поки що блогерська спільнота в Україні не надто розвинена, втім, багато хто користується платформою Кінопошуку, для того, щоб публікувати власні роздуми про той чи інший фільм. Користувачів цього сайту можна

назвати новим поколінням сінефілів, які не прото фанатично дивляться та обговорюють кіно, а ще й пишуть про нього як критики. Критика користувачів – альтернатива академічній. Дописувачі самі виробляють її, такою, якою саме вони хочуть бачити критику. Це не профанація високочолої критики, а радше варіант критики, який цікавий Інтернет-користувачам. Така критика заповнює собою розрив між академічною без особистісною критикою та односкладними коментарями сподобалось/не сподобалось. Орієнтація на емоції та опис власного досвіду пережиання фільму тут грає першочергову роль. Опис занадто особистого для професійної критики вважається

поганим

тоном, але

багатьом

читачам цікава саме

ця

суб’єктивність, власне враження людини, те, що саме вона побачила у фільмі. У сучасній альтернативній критиці на блогах та Кінопошуку використана проста і зрозуміла мова, форма дописів – невелика за обсягом і тому зручна для читання з екрану. Сьогодні люди в інтернеті перестають бути пасивними споживачами, їм недостатньо просто отримати – вони хочуть відреагувати та висловитися. Блоги та Кінопошук – якраз місце, де глядачі фільмів можуть це зробити, де вони можуть створювати кінокритику, яка подобається саме їм.

Список використаних джерел 1. Beardsley Monroe K. Aesthetics: Problem in the Philosophy of Art Criticism – New York: Harcourt, Brace and World, 1958 2. Clayton А, Kleva А. The Language and Style of Film Criticism – Routledge, 2011 3. Herrera F, Bajo Pérez J 7th International Conference on Knowledge Management in Organizations: Service amd Cloud Computing – Springer, 2013 4. Hesse-Biber S N,Leavy Р The Practice of Qualitative Research – SAGE publications inc, 2006 5. Kolb B. Marketing Research for Non-profit, Community and Creative Organizations – Elsevier Inc, 2008 6. Kvale S. InterViews: An Introduction to Qualitative Research Interviewing – SAGE publicatios Inc, 1996 7. Mason J Qualitative Researching – Wiltshire,Towbridge:The Cromwell Press, 2002 8. McNabb D. E. Research Methods for Political Science: Quantitative and Qualitative Approaches – Library of Congress, 2010 9. Punch К. Introduction to Social Research: Quantitative and Qualitative Approaches – SAGE publicatios Inc, 2005 10. Taylor C. The Problem with Film Criticism – Dissent, Volume 58, Number 4, Fall 2011, pp. 81-83 11. Воловича В.И. Социологический справочник – Киев, Политиздат Украины, 1990. 12. Berghaus R Movie Criticism Before (and After) Blogging, http://www.bu.edu/today/2008/movie-criticism-before-and-afterblogging/

13. Bergman R What every film critic must know, http://www.guardian.co.uk/film/filmblog/2007/mar/26/whateveryfilmcriticm ustkn 14. Bordwell D. Academics vs critics, http://www.filmcomment.com/article/never-the-twain-shall-meet 15. Brunick P. Online flm criticism part one: the living and the dead, http://www.filmcomment.com/article/online-film-criticism-part-one-theliving-and-the-dead 16. Doherty T. The Death of Film Criticism, http://chronicle.com/article/TheDeath-of-Film-Criticism/64352/ 17. Ellison Nicole B. Social Network Sites: Definition, History, and Scholarship - School of Information University of CaliforniaBerkeley, http://jcmc.indiana.edu/vol13/issue1/boyd.ellison.html 18. Film criticism today: a critical symposium - Cineaste, 2000, http://ehis.ebscohost.com/ehost/detail?sid=053a0d13-a368-4c90-bc8135380be4cbf7%40sessionmgr14&vid=3&hid=116&bdata=JnNpdGU9ZWh vc3QtbGl2ZQ%3d%3d#db=f5h&AN=4044207 19. Kirakowski J Questionnaires in Usability Engineering - Human Factors Research Group, Cork, Ireland, 2000, http://www.ucc.ie/hfrg/resources/qfaq1.html#whatisaquestionnaire 20. Project: New Cinephilia, http://projectcinephilia.mubi.com/ 21. Questionnaires: Advantages and Disadvantages, http://www.icbl.hw.ac.uk/ltdi/cookbook/info_questionnaires/ 22. Bergan R. The film critic is dead. Long live the film critic, http://www.guardian.co.uk/film/filmblog/2010/apr/07/film-critic 23. Thompson K, Bordwell D. Observations on film art 1, http://www.davidbordwell.net/blog/2008/05/14/in-critical-condition/

24. Thompson K, Bordwell D. Observations on film art – 2, http://www.davidbordwell.net/blog/2010/03/16/film-criticism-alwaysdeclining-never-quite-falling/ 25. White A. Do Movie Critics Matter? // First Thing, 2012, http://www.firstthings.com/article/2010/03/do-movie-critics-matter 26. Баумбах Н. Что такое синефилия? //Сineticle № 14, http://cineticle.com/focus/684-all-that-heaven-allows-what-is-or-wascinephilia.html 27. Блог «doc-films» http://doc-films.com/ 28. Блог «mybollywood» http://mybollywood.com.ua/ 29. Блог «Двері в кіно» http://door-into-cinema.blogspot.com/ 30. Дубинский А. Критика и зритель в пространстве Интернета – Киноведческиу записки – 2011, № 55, http://www.kinozapiski.ru/ru/article/sendvalues/562/ 31. Думан В. Самокритика критиків, http://zik.ua/ua/news/2012/09/06/370457 32. Запросы и ответ, дискусія // Искусство Кино – 2011, № 4, http://kinoart.ru/archive/2011/04/n4-article4 33. Зонтаг С. Упадок кино, http://iskysstvo-kino.narod.ru/Ypadok_kino.html 34. Інтерв’ю з Віталієм Тацієм, автором сайту Кінопошук, http://cinema.balcon.ru/kinopoisk_ru/ 35. Кіноблоги України: найкраще, http://blogoreader.org.ua/2009/04/29/ukrainian-kinoblogs/ 36. Критика критики. Анкета «ИК» // "Искусство кино" – 2003, № 12, http://kinoart.ru/archive/2003/12/n12-article2 37. Критика як PR. Круглий стол в рамках XXV МКФ // "Искусство кино" – 2003, № 12 http://kinoart.ru/archive/2003/12/n12-article1 38. Кузнецов С Реальное кино в виртуальном мире // Искусство Кино –1999, № 3, http://kinoart.ru/archive/1999/03/n3-article25

39. Обзор 4 украинских киноблогов, http://gloss.ua/story/kino/article/60706 40. Петрова Т Критика-лайт // Журнальний зал – 2011, №1 http://magazines.russ.ru/october/2011/1/pe17.html 41. Струкова А Сергей Кудрявцев: человек-матрица – Журнал Ролан // 2004, №4, http://www.paradisegroup.ru/rolan_magazine/?issue=200406440&article=304413 42. Чувиля И «Говорить про смерть кинокритики — закапывать гусеницу, которая еще не превратилась в бабочку» 5 сетевых кинокритиков и обзорщиков кино — о своей работе», http://www.afisha.ru/article/caterpillar-critics/ 43. Шавловский К «Ложь и видео» - Сеанс, 2010, http://seance.ru/blog/volobuev/ 44. Як писати про кіно, дискусія http://www.youtube.com/watch?v=W9VQcYbnlWQ 45. Ямпольський М. Что такое кінокритика, http://os.colta.ru/cinema/events/details/35533/?view_comment s=all&expand=yes&attempt=2#comments