Геращенко Юлія by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

Факультет соціальних наук і соціальних технологій Кафедра Могилянська школа журналістики

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр на тему

ХАРАКТЕР ВИСВІТЛЕННЯ ВОЄННИХ ПОДІЙ НА СХОДІ УКРАЇНИ КВІТНЯ 2014-2015 РОКУ ІНФОРМАЦІЙНИМ АГЕНТСТВОМ «РОЙТЕРЗ» Виконала: Студентка ІІ-го року навчання, Спеціальність 8.03030101 Журналістика Геращенко Юлія Сергіївна Науковий керівник Старший викладач, PhD Орлова Д. В. Рецензент: Головний редактор Київського бюро Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода Кузнецова І. С. Дипломна робота захищена з оцінкою “_____” Секретар ДЕК ______________ “___” червня 2015р.

Київ – 2015

ПЛАН

Вступ…………………………………………………………………………………3 РОЗДІЛ І. 1. Роль медіа у висвітленні військових конфліктів…………………..8 1.1. Принципи висвітлення військових конфліктів засобами масової інформації…………………………………………………………………..8 1.2. Поняття «інформаційної війни». Роль ЗМІ в міжнародних конфліктах. «Журналістика миру»……………………………………….16 1.3. Інформаційні агенції в сучасній системі ЗМІ. «Ройтерз» в Україні……………………………………………………………………...22 2. Характеристика воєнного конфлікту на сході України весни 2014-2015 років: хроніка подій………………………………………………………….28 РОЗДІЛ ІІ. Методологія дослідження…………………………………………….36 2.1 Історія методу «контент-аналіз»……………………………………….36 2.2. Суть методу……………………………………………………………..38 2.3 Дослідницьке питання…………………………………………………..45 2.4. Межі дослідження та вибірка………………………………………….45 2.5. Характеристика медіа, продукт якого обраний для контент-аналізу..47 2.6. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодування…………………48 3. РОЗДІЛ ІІІ. Результати дослідження…………………………………………..51 Висновки……………………………………………………………………………71 Список використаної літератури………………………………………………….79 Додатки……………………………………………………………………………...93

Вступ Сьогодні Україна перебуває в стані важливих змін політичних, соціальноекономічних процесів, геополітичних характеристик пов’язаних з перебігом воєнного протистояння та суспільно-політичного конфлікту на сході України останніх років. Революція Гідності 2014 року, анексія Криму, та українськоросійський конфлікт на Донбасі актуалізували необхідність аналізу війни в сучасних умовах. Характеристика подій на східних територіях України як «війна», «воєнні операції»,

«обстріли»,

«окупація»

тощо

займають

ключові

позиції

вітчизняному медіа-просторі, що в свою чергу стає додатковим гравцем у фактологічному, інтерпретаційному протистоянні суб’єктів конфлікту. Від правдивості, точності та об’єктивності поданої інформації залежить розуміння та відповідне тлумачення подій громадянами, а глобальніше – їх подальша стратегія дій. Актуальність дослідження. Усвідомлення важливості інформації, що так чи інакше характеризує державу, як учасника міжнародних відносин, та її реального впливу на суспільство необхідне для адекватної державної політики України, а також для оцінки можливих наслідків залежно від конкретних обставин та способів висвітлення подій АТО та фактичним станом воєнного протистояння. Таким чином, роль медіа складно переоцінити. Тенденційне, неповне, неправдиве чи патріотично обумовлене висвітлення подій дає підстави для різких змін настроїв аудиторії, кардинальної підміни ідеалів чи ціннісних орієнтирів. Коли суспільства й уряди стають залежними від мас-медіа, постає проблема якості діяльності ЗМІ у висвітленні міжнародних подій, зокрема, виконанні ними суспільно значущих функцій неупередженого інформування та всебічного аналізу. Власне виробництво інформаційного продукту як для внутрішнього, так і зовнішнього споживача дозволяє всесвітнім службам мовлення реалізовувати такі функції:

1. Визначати порядок денний громадського та урядового обговорення; 2. Покращувати політичну культуру і толерантність суспільства; 3. Виступати посередником між неурядовими організаціями і державними структурами; 4. Оперативно інформувати; 5. Розв’язувати зовнішньополітичні проблеми; 6. Сигналізувати щодо зовнішньополітичних дій урядів; 7. Формувати і підтримувати імідж країни тощо. Безпосередня близькість до подій актуалізує інтерес глядача до воєнної теми і робить її наразі однією з найбільш розповсюджених у медіа. Відсутність достатньої та повної інформації, у тому числі аудіовізуальної, про перебіг подій на сході України лише підвищує цікавість до того, що відбувається в регіоні. Недовіра до будь-якої офіційної інформації підштовхує людей до віри у візуальне: фото та відео, а також у коментарі безпосередніх учасників подій. Однак із розвитком технологій сучасні медіа не можуть оминути ідеологію та маніпуляції, вони стають ключовими елементами в конфліктах. Актуальність теми підкреслена ще й тим, що АТО на сході – перший в історії сучасної України воєнний конфлікт, який неофіційно названо «гібридною війною» [1], що будується на інформаційній складовій. Відео як одне з медіа стає елементом інформаційної війни, яка у свою чергу є однією зі складових збройного протистояння на сході України. В аспекті безпосередньо інформаційного забезпечення людство у великій мірі покладається на медіа-імперії, які можуть дозволяти собі «не помічати» країни і регіони або висвітлювати їх, дотримуючись своєї ідеології та ієрархії цінностей. Таким чином, відбувається гомогенізація новин, незважаючи на зростаючу кількість каналів телемовлення концентрується влада над розумом світової аудиторії і відбувається вплив на неї [2, с. 675]. Відтак, журналістика – це не просто оперативне і своєчасне інформування про події, що відбуваються в країні або на міжнародній арені. ЗМІ стали повноправними учасниками національних та міжнародних процесів, часто

визначаючи порядок денний урядового і міжнародного обговорення тих чи інших проблем. Як правило, свою інформаційну присутність у світовому просторі більшість країн

забезпечують

за

міжнародних

інформаційних

агентств,

що

характеризуючись технологічністю, інноваційністю, масштабністю тощо, можуть забезпечити організацію інформаційних потоків на міжнародній арені, що є пріоритетом зовнішньої політики більшості держав. З огляду на вищенаведені твердження, метою даного дослідження є визначити, яким

чином

провідне

міжнародне

інформаційне

агентство

«Ройтерз»

висвітлювало події воєнного конфлікту на сході України квітня 2014 – червня 2015 року. Відповідно до поставленої мети сформульовані такі завдання: визначити, як «Ройтерз» характеризував основних учасників воєнного протистояння; кого саме було зараховано до числа учасників конфлікту на Донбасі; визначити яким саме чином учасники конфлікту на східних територіях України набули відповідних характеристик. Особливість в дослідженні саме такого медіа-гравця як «Ройтерз» визначається специфікою даного типу ЗМІ. Тип «інформаційної агенції» передбачає наявність найновішої інформаційної бази про події в усіх країнах світу, які агентство охоплює, що часто стає основою для національних медіа, а також можливість трансляції контенту різними мовами; технологічність та досвід на медійному ринку, роблять їх зв’язуючою ланкою міжнародної спільноти із тією чи іншою державою. Зважаючи на зростання ролі телебачення як засобу комунікації, що змістовно змінило взаємодію і характер людських взаємин, та внесло суттєві корективи в знакову систему побудови індивідуальної картини світу, інформаційні агентства, зокрема «Ройтерз» приділяє значну частину уваги продукуванню візуальноаудіального контенту (відео). Л. Геніс назвав це явище «відеократією», що, на його думку, утвердило владу відеообразу, владу зорового зображення, владу ока. [3, с. 47].

Довіра до візуального матеріалу значно вища, аніж до висловлювань офіційних осіб, що виконує функцію фіксації, документування подій, які він висвітлює. Таким чином, наявність відображення подій на сході України є свідченням присутності України на міжнародній арені, в той час як характер її зображення свідчитиме про її якісні характеристики як учасника міжнародної політики. Особливість воєнних дій на сході України полягає в тому, що вони є складовою українсько-російського конфлікту, починаючи з 2014 року, а значить мають передісторію, та в незавершеності конфлікту, що і досі триває. Отже, хронологічні рамки даного дослідження охоплюють матеріали квітня 2014 року до червня 2015 року. Об’єктом даного дослідження є відеоматеріали міжнародного інформаційного агентства «Ройтерз», що включають закриті матеріали, обмежені доступом підписки українських медіа, та опубліковані для широкої аудиторії на офіційних каналах медіа: на сайті та використані в під час трансляцій новин на «Ройтерз ТВ». Предметом дослідження встановлено відеохроніку воєнного конфлікту на сході України квітня 2014 – червня 2015 років. Методологія. Обраний метод дослідження – контент-аналіз – є одним із найефективніших та практичних соціологічних методів, об’єктом якого можуть бути візуальні та аудіальні одиниці аналізу, що свідчить про його актуальність та широке застосування. Використання даного методу дозволило визначити, яким чином «Ройтерз» характеризував основних учасників конфлікту на сході України. Коло дослідницьких запитань визначило достатність використання контент-аналізу, як єдиного, що був використаний в дослідженні, проте з використанням його якісного та кількісного інструментарію. Ступінь наукової розробки теми. Вивченню воєнного конфлікту на сході України приділяється певна увага з історичної, політологічної, тактичної точок зору. Наукові центри провідних українських закладів вищої освіти на відповідних кафедрах досліджують тему з точки зору підходів до її наукового визначення, як от стаття Антонова А., Бзота В. та Жиліна Є. «Україно-російський воєнний конфлікт: сутність, передумови та зміст агресії» [4], або ж розуміння

конфлікту, як, наприклад, в статті Смоли Л. «Аспекти нелінійної війни в контексті українсько-російського конфлікту на Донбасі» [5] тощо. Така кількість матеріалів з теми, враховуючи її тяглість та тривалість на момент дослідження пояснюється, перш за все, територіальними особливостями конфлікту та характером перебігу конфлікту. До розробки теми слід віднести публіцистичні матеріали журналістів, що, з огляду на свою професійну діяльність, можуть виступати експертами з даного кола питань, зокрема В. Портніков [6], Р. Хотин [7], Д. Казанський [8], Д. Шурхало [9] та інші. Що стосується вивчення медійної складової проблематики подій на сході України, то таких досліджень ще практично не проводили. Останнім часом зросла кількість контент-аналітичних досліджень преси, мультимедійних каналів інформації з точки зору висвітлення України Росією, використанні «пропаганди», «фейкових» матеріалів. Тематично вони стосуються переважно подій Євромайдану та анексії Криму. Дослідження воєнного конфлікту на сході України на даний момент відбувається в рамках медіа-конференцій, як от ІІ Міжнародний студентський медіасимпозіум СМС – 2015, або ж проведений 6-7 червня в м. Києві «Донбас Медіа Форум», під час яких обговорюється питання висвітлення воєнних подій на Донбасі в національних та міжнародних ЗМІ, зокрема за участі представників «Ройтерза». Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків, що ілюструють результати проведеного контент-аналізу. В першому розділі теоретизуються принципи висвітлення воєнних конфліктів в медіа, поняття «інформаційної війни», «журналістики миру», аналізується місце інформаційних агентств в сучасній системі засобів масової інформації, зокрема агентства «Ройтерз», а також характеризується воєнний конфлікт на сході України з хронологічної точки зору. У другому розділі розглянуто теоретичну основу контент-аналізу – методу, що застосовується в даному дослідженні. У третьому розділі поданий аналіз результатів проведеного дослідження.

РОЗДІЛ І. Роль медіа у висвітленні військових конфліктів

1.1. Принципи висвітлення воєнних конфліктів ЗМІ Конфлікти – одна з ключових сфер висвітлення медіа сучасних засобів масової інформації. Більша частина новин мас-медіа мають в своїй основі саме суперечки, проблеми політичної, економічної, етнічної, культурної тематики або протистояння цілих ідеологічних систем. Саме тому для дослідження принципів висвітлення воєнних конфліктів, їх особливостей та проблем, необхідно дати визначення збройним конфліктам. Сучасна теорія міжнародного права передбачає зовнішні(міжнародні) конфлікти та внутрішні конфлікти. Згідно з положеннями Женевських конвенцій 1949 року міжнародними конфліктами визнаються такі конфлікти, де один суб’єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб’єкта. Сторонами в такому конфлікті можуть бути держави, нації і народи, що борються за незалежність, міжнародні організації, що здійснюють заходи з підтримки миру та міжнародного правопорядку. Стаття 1 Додаткового протоколу І також до міжнародних відносить конфлікти, у яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації та проти расистських режимів за здійснення свого права на самовизначення. Збройний конфлікт між повстанцями та центральним урядом є, як правило, внутрішнім конфліктом [10], [11] Дещо інший підхід щодо класифікації воєнних конфліктів можна знайти в дослідженнях Національного інституту стратегічних досліджень. За висновками дослідження,

проведеного

колективом

вчених

на

чолі

професором

Перепелицею Г. [12], тотожним до нашої категорії є воєнно-політичний конфлікт, що є «формою соціальної взаємодії, яка полягає у боротьбі протилежностей» і «основною системоутворюючою ознакою» його є влада. Основні

характеристики

досліджуваного

явища,

ступінь

небезпеки,

всеохоплюючий характер, а також рівень впливу на ймовірну соціально-

політичну, соціально-економічну та, зрештою, культурну трансформацію суспільства пояснює високий рівень залученості ЗМІ, зважаючи на їх функції. Про висвітлення військових конфліктів світовими ЗМІ писали Веінман та Вінн [13]. В одному зі своїх досліджень вони проаналізували більш ніж п’ять тисяч конфліктів та подій світового значення та кількісно дослідили їхнє висвітлення у медіа. Зібравши результати дослідження, вони дійшли висновку, що світові ЗМІ висвітлили за цей час не більше, ніж третину з усіх цих конфліктів. Логічним постає запитання: чому одна група подій була в топі всіх ЗМІ планети, а інша – залишилась не поміченою? Як зазначають самі дослідники, важливість новини тут ні до чого, – просто одні події було вигідно висвітлювати засобам масової інформації, а інші – ні. Причин для цього безліч, як то, наприклад, не велика масовість конфлікту (залучено відносно невелику кількість виконавців та жертв) або відсутність зацікавленості всесвітньої спільноти у конфлікті, з точки зору особливостей місця, в якому цей конфлікт відбувся. Автори також дійшли висновку про те, що залученість в конфлікті розвинених країн є вагомою складовою висвітлюваності його у новинах. Наприклад, конфлікти в Африці чи Азії добре висвітлюються лише тоді, коли в них залучені актори з країн так званого «першого світу», переважно, західних. Це означає, що в конфлікті обов'язково мають бути жертви-громадяни західних країн, або учасники конфлікту мають бути вихідцями з них. Вольсфілд зазначає, що жертви країн «третього світу» не є меншими за жертви з розвинених країн, але зацікавленість медіа в них є більшою через низку факторів.[14] По-перше, публічний порядок денний, який фільтрує менші (в основному, локальні) конфлікти, пропускаючи лише більш вагомі конфлікти у світову стрічку новин; по-друге, саме суспільство, яке постраждало від конфлікту – чи воно асоціює себе з міжнародною спільнотою, чи ні, адже ототожнення нації з цивілізованим світом слугує своєрідним сигналом для медіа; по-третє, аспект пропаганди, яка також може слугувати фільтром для потрапляння певних подій у світовий порядок денний, пропускаючи новини про «вигідні» конфлікти і блокуючи висвітлення «невигідних».

Західні країни вибірково пропускають новини про локальні конфлікти, пов'язані з тероризмом, хоча це є неправильним з точки зору того, що сама тема тероризму вже давно посіла перше місце в новинах світу. США, наприклад, завжди наголошують на важливості висвітлення терористичних актів, хоча їхні медіа, подекуди, блокують потрапляння певних сюжетів до стрічки новин. Так, місцеві і невеликі за розмірами конфлікти десь у Конго будуть для них нецікавими з точки зору новинності (теорія про те, що в країнах «третього світу» постійно точитиметься війна), так і з точки зору шоу – міжнародному суспільству буде цікавіше подивитися ті новини, які так чи інакше корелюють з цивілізаційним процесом планети, який, в свою чергу, і є прямо пов'язаним із західними країнами. На думку Шеррера, війна в світі не точиться між Заходом та Сходом, Півднем та Північчю – вона точиться постійно у приблизно 60-ти країнах світу. Причини її різні – це і війна за ресурси, і расово-етнічні конфлікти, і територіальні суперченості тощо. В більшості своїй, це локальні сутички, які, з точки зору новинності, цікаві лише вузькому колу аудиторії, а саме – жителям цих та навколишніх місцин, які є (або можуть бути) задіяні в конфлікті [15]. На думку Шеррера, відсутність висвітлення цих конфліктів у медіа є також наслідком того, що вони знаходяться поза зонами впливу країн заходу або перманетно не є першочерговими для них з точки зору політичної цікавості. Так, конфлікт в Афганістані був порівняно мало висвітленим в західних ЗМІ аж до 11 вересня, коли проблема тероризму в цій країні раптово стала нагальною для усієї Америки [15]. Незважаючи на те, що такі конфлікти є місцевими і нецікавими загальній спільноті, все більше локальних конфліктів потрапляє в поле зору всесвітньої мас-медійної машини. Шеррер пов’язує це з тим, що в модерному світі все важче дати раду певному конфлікту без втручання міжнародної спільноти. Поглянувши на політичну карту світу останніх років, можна сміливо стверджувати, що в більшість серйозних конфліктів були залучені як країни заходу, так і міжнародні організації та військово-політичні блоки, які були, так чи інакше, зацікавлені в

завершенні або продовженні конфлікту, що неминуче призводило до безпосереднього потрапляння конфлікту до стрічки в міжнародних новинах [15]. Варто також зазначити, що одним з критеріїв потрапляння певного конфлікту в новинну стрічку є аспект роботи журналіста в умовах війни. При висвітленні національних конфліктів, з точки зору професійних цінностей журналістики, репортер має прагнути абстрагуватись від своєї національної чи громадянської приналежності. Це означає, що, якщо журналіст належить до однієї зі сторін конфлікту за національною ознакою, то він має неупереджено ставитися до протилежної сторони конфлікту, як би важко це не видавалося в умовах тотальної інформаційної війни [16]. Для прикладу, при висвітленні конфлікту на Сході України, журналіст з українським громадянством має так само нейтрально та не заангажовано висвітлювати конфлікт, як він робив би це не будучи номінально на боці української сторони. Це також означає неупереджене ставлення до російськомовного населення, яке підтримує агресію Росії. Тут доречно згадати фактори впливу на висвітлення конфліктів, запропонованих Буркгартом Блезі [17]. Автор зазначає, що дія цих факторів може позначатись на змісті журналістських матеріалів про конфлікт з точки зору їх конструктивності. На підставі інтерв’ю з німецькими журналістами, процес виробництва контенту про воєнний конфлікт може бути описаний як складна взаємодія шести факторів: 1. Структурні аспекти засобів масової інформації: -

Критерії відбору інформації;

Тип медіа;

Політика редакторів та продюсерів тощо.

2. Конфліктна ситуація на місці: - знання зон конфлікту, географії, забезпечення безпеки для журналістів, неможливість говорити з місцевим населенням через недовіру чи культурні особливості (наприклад, якщо жінкам не дозволено говорити з журналістами). 3. Особисті якості журналіста:

12 -

Професійні навички, вміння, компетентність, досвід роботи в зонах військових конфліктів. Тут автор називає три головні якості: компетенція, як журналіста; компетенція у висвітленні конфліктів загалом; компетенція у висвітленні конкретного конфлікту (знання території, особливостей, тощо).

4. Політичний клімат: -

Знання

політичних,

економічних,

культурних

та

історичних

особливостей, агентів впливу. 5. Лобіювання інтересів: -

Відповідно до наведеного вище визначення воєнно-політичного конфлікту, конфлікт пов’язаний із владою. Це завжди конкретні партії, організації чи люди, що прагнуть, щоб їх дії були висвітлені у позитивному світлі.

6. Аудиторія - Знання, досвід, очікування, інтереси. Аудиторія має бути зацікавленою

і обізнаною в темі, інакше інформація просто пройде повз неї. Ці фактори можуть впливати одне на одного в процесі взаємодії в різній мірі, в залежності від характеристики кожного із них. В модерному світі розвиток сучасних технологій та зв’язку зробив війну ближче, ніж вона була навіть тридцять років тому. Через об’єктив фото- та відеокамер, через мережу Інтернет, в публічний доступ потрапляють вражаючі кадри. З одного боку, це – правда, така, яка вона є насправді. З іншого боку, той чи інший кадр може бути висмикнутим із контексту, і не відтворювати повної картини того, що відбувається, але спричинить паніку аудиторії. Журналісти в такому разі є медіаторами між війною та суспільством. Важливим аспектом висвітлення конфлікту є журналістська етика, яка не допускає надто кривавих сцен насилля або шокуючих кадрів; це правило, яким медіа інколи нехтують з різних причин: непрофесіоналізму, гонитві за сенсацією, бажанням залучити якомога більшу аудиторію тощо.

Висвітлюючи війну, журналісти інколи зневажають виробничі стандарти новинних сюжетів, що призводить до появи на телебаченні відверто шокуючих матеріалів. Прикладом може стати сюжет каналу “1+1” від 04.06.2015 про військового фотокореспондента та військового, що його супроводжував, які загинули поблизу міста Мар’їнка під час мінометного обстрілу російськими військами. У сюжеті було показано місце загибелі чоловіків, а також було надано відеозапис

останніми

словами

загиблого

фотокореспондента.

Окрім

висвітлення місця події, журналісти подали в ефір картинку скривавленого та немічного тіла чоловіка, скаліченого осколками від розриву міни, а також військового, що його супроводжував. Відеоряд супроводжувався болісним стогоном ще живого Сергія В. та відвертими сценами крові та частин його тіла. Не зважаючи на те, що показ таких сцен є забороненим більшістю кодексів медіаправа, канал все одно опублікував сюжет у денному прайм-таймі, даючи можливість побачити відверті сцени наслідків розриву міни неповнолітнім глядачам. Цей сюжет є прикладом непрофесійності каналу та випускаючого редактора та серйозним порушенням стандартів журналістики, якими “1+1” знехтував заради висвітлення слідів російської агресії. Зрозуміло, що тема агресії Російської Федерації є важливим аспектом політичної ситуації в Україні, проте це не повинно перетинатись з вже усталеними нормами журналістської діяльності. Повертаючись до етичних норм військової журналістики, Зелізер зазначає, що наразі існують три основні постулати воєнної фотожурналістики: 1. У воєнний час візуалізації більше, ніж у мирний час. 2. Зображення функціонують як нон-журналістський елемент візуалізації у воєнний час більше, ніж у мирний час. 3. Зображення воєнного часу більше тяжіють до знайомих зображень минулих воєн, ніж до мирного часу [18]. Це означає, що під час воєн завжди продукується значно більша кількість медіаконтенту, ніж в мирний час. Однак автор наголошує на потребі усвідомлення того, що це воєнний конфлікт, що передбачає особливі критерії відбору до

сфотографованого/відзнятого матеріалу, що буде представлений в ефірі новин. З іншого боку, на думку Зелзіер, деякі війни в силу різних факторів за певних обставин лишаються позбавленими візуалізації. Так, вона зазначає, що війна за Фолклендські острови обмежилася лише двомастами фотографіями, більшість із них – фото військових кораблів чи десантних шлюпок, і характеризувалась повною відсутністю фотографій вбитих або скалічених, що давало певне відчуття «чистої війни», без жертв. Деякі конфлікти, на її думку, є висвітленими в недостатній мірі саме через те, що вони є локальними, і журналістиміжнародники не приділяють достатньої уваги тому, що відбувається під час цих конфліктів [116]. Ще одним важливим аспектом у висвітленні військових конфліктів є аспект багатоетапної перевірки даних. Як зазначає Хамонд, під час Балканської кризи, один з дипломатів-спостерігачів Вільям Волкер спровокував хвилю «фейкових» новин по всьому світі [19]. В одному з Балканських селищ Рацаку йому було показано 40 трупів людей, яких назвали «цивільними жертвами» сербської армії. Волкер, не розбираючись в ситуації, одразу ж подзвонив високопосадовцям з НАТО та послу США на Балканах, заявивши, що сербські загони вчинили злочин проти людства, що має бути розглянуто Міжнародним трибуналом, після чого для висвітлення інциденту зібралась ціла купа журналістів. Французькі та німецькі видання почали посилатися на Волкера, приписуючі справі досі невідомі факти. Британські та американські журналісти роздули справу до масштабу, коли були викликані наглядачі ОБСЄ та ще більше західних журналістів. Сербія оголосила про початок каральної операції за вбивства мирного населення у Рацаку. В цей час показані кадри з місця злочину були аналізовані деякими незалежними журналістами, які висунули гіпотезу, що вбиті – скоріше за все партизани, вбиті сербською армією. Коли з'ясувалось, що це правда, британські та американські журналісти почали звинувачувати у «вбивстві їхньої сюжетної лінії» тих, хто розвінчував міф. Як висновок, слід звернути увагу на обов’язкову перевірку достовірності фактів можливої сенсації перед тим, як представити її загалу, інакше продукований контент має ризики

стати: а) пропагандою, б) неякісним матеріалом, брехнею, що підірве довіру до ЗМІ, що пропускає такі матеріали, не оскаржуючи їх в подальшому. Засоби масової інформації слугують ареною для фундаментальної боротьби за право вирішувати, чия правда повинна бути прийнята як авторитетна, визначити правила і межі раціонального дискурсу, а також визначити, хто буде включений або виключений в якості законного учасника суспільного процесу. Таким чином, новинні медіа виступають у ролі конструктора соціальних реалій. В сучасному світі існує величезна кількість соціальних інститутів, які як диктують актуальні питання на часі, так і створюють соціальні реалії та фрейми – те, що відбирається з усього масиву для привернення особливої уваги, відкидаючи «зайве». Такими інститутами можна назвати церкву, владу, ринок тощо. Саме вони вирішують, що сьогодні є важливим для суспільства, задаючи команди медіа-спільноті, яка і формує відповідний перелік проблемних тем. Варто також наголосити на тому, що чітка позиція в конкретних кейсах, наприклад, влади, може бути побачена неозброєним оком навіть простими громадянами, що вестиме до часткової дискредитації цього інституту і втрати довіри до нього. Так, прикладом може слугувати позиція Пентагону та Білого дому щодо війни у Перській затоці, постійний фреймінг інформації якої довів до втрати довіри американців до держапарату як інстанції, що зацікавлена в наданні громадянам якомога більш адекватної та прозорої інформації. Реппінг зазначає, що в сучасному світі місцеві канали та видавництва існують не так для висвітлення міжнародних та місцевих подій як для формування у глядача відчуття приналежності до суспільства та соціалізації [20]. Повертаючись до етичного аспекту, саме вони і вирішують, який рівень етики та моралі присутній в тому чи іншому суспільстві. Медіа дають аудиторії ототожнення з конструктом «ми», що тягне за собою розуміння базових потреб суспільства, його норм та меж дозволеного. Ця моральна функція медіа є чи не найважливішим аспектом соціального життя індивіда, адже саме через медіа більшість індивідів отримують не лише розваги, а можливість соціалізації.

1.2. Поняття «інформаційної війни». Роль ЗМІ в міжнародних конфліктах. «Журналістика миру» Засоби масової інформації, висвітлюючи проблему, мають можливість не просто передати факт, а й вплинути на його сприйняття аудиторією, сформувати конкретну думку про подію чи явище, зумовити виникнення позитивних чи негативних емоцій. «Кожен журналіст при всій претензії на об’єктивність, діє в певному полі влади та заангажованості (політичної, етнічної або реакційнобюрократичної). Головним же критерієм оцінки роботи журналістів під час висвітлення подібних конфліктів є критерій достовірності та повноти наданої інформації. Роль, яку ЗМІ відіграють у врегулюванні конфлікту, залежить від того, наскільки журналісти вільні у своїй професійній діяльності й наскільки відкритий для них доступ до важливої для громадськості інформації» [21]. Особливо активно прихильність засобів масової інформації до яких-небудь течій, партій, лідерів, фінансових груп виявляється під час екстремальних подій і збройних конфліктів, вважає С. Некляєв. «Починається масова атака на громадську думку, застосовуються складні механізми впливу — від простих контраргументів до багаторівневого спростування, яке будується на аналізі фактів і статистики, оцінці подій через думки особистостей, авторитетних експертів. ЗМІ використовують агентів впливу й контравплив, проводять роботу з блокування та нейтралізації інформації, що проходить по альтернативних каналах з метою лобіювання інтересів групи, до якої належать або якій співчувають» [22]. Мас-медіа мають можливість, послаблювати чи, навпаки, посилювати певні емоції та відчуття. Г. Ібраєва вважає, що професійне управління поданням новин у ЗМІ в прямому ефірі може призвести до обмеженого, стерильного сприйняття людьми вбивства і страждання. «Найважливіше те, що технології зв’язку й електронної зброї дозволяють завдавати противнику нищівних ударів за надзвичайно короткий час. Війна в Перській затоці була генеральною репетицією нового типу війни, а її 100-годинна розв’язка, в процесі якої союзники перемогли велику й добре озброєну іракську армію, стала

демонстрацією рішучості нових військових держав, під час вирішення важливого питання (в цьому разі – постачання Заходу нафти)» [23]. На початку 1990-х на позначення можливості впливу на суспільство через певний спосіб подання новин та інформації з метою формування потрібної думки почав використовуватися термін «інформаційна війна». Поняття визначалося таким чином: «Використання й управління інформацією з метою набуття конкурентоспроможної переваги над супротивником під час конфлікту». Термін використало Міністерство оборони США, згодом набув більшого поширення та ширшого значення. «Уперше це поняття закріплено в директиві Міністерства оборони США DOD S 3600.1 (від 21 грудня 1992 р.), де воно вживалося у вузькому значенні і розглядалося як різновид радіоелектронної боротьби. Згодом, у звіті американської корпорації «Ренд» MR-661-0SD «Strategic Information Warfare. А new face of War» (1996 p.) уперше виник термін «стратегічна інформаційна війна (інформаційне

протиборство)»,

який

позначав

війну

використанням

державного глобального інформаційного простору й інфраструктури для проведення стратегічних військових операцій і зміцнення впливу на власний інформаційний ресурс» [24]. Саме поняття «інформаційна війна» існувало й використовувалося вже достатньо давно. Вплинути на перебіг конфлікту за допомогою інформації та медіа намагалися ще за часів Першої світової війни. Д. Волкогонов зазначає, що під час Першої світової війни при штабах армій створювалися відповідні відділи й підрозділи, які організовували «війну слів» – агітацію супротивника. Найактивнішою у «війні слів» була Англія, яка використовувала для цього друковані листівки. Понад мільйон таких папірців розкидали з повітряних куль над місцем розташування супротивника. Англійський уряд створив спеціальні органи, що забезпечували друковані видання інших країн британськими версіями про перебіг війни. Було розпочато видання журналу «Війна в ілюстраціях», інформаційних бюлетенів, знімалися військові фільми про ситуацію на фронтах. «Відповідно до розпорядження

французького командування, поширювалися листівки серед населення й військ противника. За час дії служби пропаганди французької армії в Першій світовій війні на німецькі міста й позиції військ було скинуто близько 30 мільйонів примірників листівок, газет і брошур. Наприкінці війни Антанта зробила перші кроки для координації своїх пропагандистських зусиль: створено спеціальний штаб, метою діяльності якого була деморалізація ворожих військ. Росія в цій пропагандистській війні брала участь меншою мірою, оскільки не мала достатнього технічного забезпечення. Проте психологічна війна, яку вели країни Антанти, відіграла певну роль у поразці кайзерівської Німеччини та її союзників. Німеччина також намагалася вести пропагандистську війну проти франкоросійської коаліції, широко використовуючи методи залякування, обману, дезінформації. Так, у листівках, які розкидалися з німецьких цепелінів на Східному фронті в 1915 р., стверджувалося, що англо-французькі війська на заході розгромлені і така ж доля чекає на російські війська, тому, щоб уникнути «непотрібного

кровопролиття»,

російським

солдатам

пропонувалося

організовано здаватися в полон» [25, с. 48]. Перша світова війна була першою війною, під час якої активно застосовувалися засоби для деморалізації військ і населення супротивника. Уперше були використані спеціальні підрозділи пропаганди, почала створюватися техніка розповсюдження друкованої агітації, формувалися органи «війни слів». Поняття «інформаційна війна» поєднує два види інформаційної боротьби — інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний. Н. Гуріна в праці «Інформаційне протиборство — один з головних напрямів політики сучасних міжнародних

відносин»

аналізує

методи

інформаційної

війни,

які

застосовувалися під час міжнародних конфліктів: «Події в Перській затоці в січні 1991 р., Югославії в 1999 р., а також перша і друга "чеченські кампанії" в Росії дещо змінили уявлення про війни сучасного інформаційного суспільства [22]. Війна в зоні Перської затоки може бути визначена як перша повномасштабна кампанія нового етапу у функціонуванні військових сил в умовах створення глобального інформаційного простору. На думку З. Бзежинського, цей конфлікт

продемонстрував наступ «Американського світу» (Pax Americana), внаслідок якого стало зрозуміло, що світу доведеться погодитися з «м’якою» американською гегемонією. Під час проведення США воєнних акцій ступінь їх відкритості

визначався

не

сталими

принципами,

кон’юнктурою

використанням «м’якої військової цензури». Іншим прикладом може послугувати операція «Буря в пустелі». Американські військові,

використовуючи

«м’яку

цензуру»,

фактично

вилучили

інформаційної сфери повідомлення, в яких виправдовувалася протилежна сторона. Окрім того, «Буря в пустелі» стала першою в історії війною в прямій телетрансляції. В директиві Міністерства оборони США Т 3600.1 під назвою «Інформаційна війна», в директиві комітету начальників штабів № 30 1993 р. та в Статуті ВС США FM 100-6 («Інформаційні операції») (1995 р.) вже були подані основні принципи ведення інформаційних воєн» [26]. Так виокремлюють чотири основні категорії використання інформації проти людського інтелекту: – проти волі нації; – проти командування суперника; – проти ворожих військ; – проти національних культур. У міжнародних конфліктах ЗМІ можуть відіграти не лише негативну роль, формуючи агресивне ставлення до противника конфлікту. Мас-медіа можуть використати певні методи, які знівелюють конфлікт і посприяють його вирішенню без матеріальних і людських утрат. Галтунг у своїх працях пропонує поняття «журналістики миру», відповідно до чого журналістська діяльність орієнтована на конструктив, деескалацію та мирне розв’язання конфлікту [27]. Вона шукає не насильницькі, альтернативні методи розв’язання проблем, за яких журналісти мають надавати різносторонні дані щодо конфлікту, якщо соціум має доступ лише до однобокої інформації – сліпо у неї вірить, що не є шляхом конструктивного розв’язання. Не обмежувати висвітлення конфлікту воєнним дискурсом, який зводить його до насильства, і не аналізує чи пропонує шляхи

вирішення конфлікту. Не зводити журналістику до пропаганди. Журналіст, що залучений у конфлікт так чи інакше, схильний до пропаганди, адже він є представником свого соціуму і розділяє його настрої, якщо він буде подавати інформацію, яка відкидається соціумом, вона не сприйматиметься. Автор також наголошує на критичній складовій мислення, за якої жодна позиція сторін не є істиною в останній інстанції. Роль медіа – висвітлення конфліктів, а не участь у них. Ще одне поняття, що автор вводить в професійний термінологічний обіг – «журналістика залученості» – неможливість бути нейтральним під час висвітлення конфлікту [27]. За такого підходу журналістика не бачить конструктивних розв’язань проблем, а лише показує конфлікт як боротьбу добра зі злом. Так, поза конфліктом, журналісти мають ставати на сторону жертв і вимагати вирішення проблем, вони перебирають на себе роль моральних рупорів і таким чином правила журналістики змінюються правилами пропаганди в ім’я миру, що може лише погіршити ситуацію. Окрім цього, журналісти починають говорити пропагандистськими кліше, які вже побутують у суспільстві і розділяють бачення свого суспільства, замість об’єктивного інформування; захищають інтереси лише суспільства, яке представляють, не визнаючи прав опонента, та запускають антагоністичні процеси. Блезі виділив 6 «кліматичних зон», що демонструють ступені залученості журналіста в конфлікт: 1. Події у країні походження. 2. Участь союзників та залученість(підтримка) політичних лідерів країни походження. 3. Участь союзників, але несхвалення політичних лідерів країни походження. 4. Участь союзників, але нечітка позиція лідерів країни походження. 5. Відсутня безпосередня залученість, але існують інші причини для інтересу. 6. Ні безпосередньої участі, ні причин для зацікавленості не спостерігається. О. Порфімович стверджує, що журналісти можуть бути миротворцями під час конфлікту [28]. Медіа мають знайти між опозиційними сторонами спільні

цінності, висвітлювати події об’єктивно, звертаючись до незалежних експертів, не перебуваючи безпосередньо в протиборстві. ЗМІ мають ретельно вивчати процес, висвітлюючи конфліктні події [28]. Ендрю Пудефатт з організації «Article XIX» вважає, що журналісти насамперед зобов’язані неупереджено інформувати суспільство, оскільки в разі їх занадто тісного зближення з однією зі сторін, навіть з його жертвами, може виникати сумнів в ефективності й збалансованості їх роботи. Завдання журналістів — не симпатизувати котрійсь зі сторін, а пояснювати ситуацію. Об’єктивна журналістика надає суспільству різні точки зору, а також інформацію з різних джерел. Отже, законодавство, що гарантує свободу слова, — це гарантія успішного застосування стратегії, що має на меті забезпечити структурну стабільність. Проте відразу після врегулювання конфлікту в суспільстві, в якому ще немає основоположних цивільних інститутів, навряд чи виявляться ефективними ліберальні ЗМІ без чіткої загальнонаціональної позиції. Це може тільки посилити поділ ще нестійкого суспільства. На думку Пудефатта, відразу після врегулювання конфлікту може виникнути необхідність у перетворенні існуючих державних ЗМІ на народну службу, покликану надавати громадянам збалансоване висвітлення подій. Ілва Блондель з Університету Уппсала вважає: навіть не так важливо, чи повинні журналісти боротися за зміцнення миру. Набагато важливіше розуміти, що правильно організована робота місцевих ЗМІ відіграє ключову роль у досягненні примирення та забезпеченні необхідного розвитку ситуації після врегулювання конфлікту. Вона зазначає, що важливу роль ЗМІ відігравали під час ескалації конфліктів, що свідчить про їх величезний потенціал, який може використовуватися для досягнення конструктивних і мирних цілей [29]. Під час перебігу конфліктів у ЮНЕСКО особливої уваги надають незалежним ЗМІ. У матеріалах Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури «ЗМІ: запобігання конфліктам і постконфліктному відновленню» Ендрю Пудефатт акцентує увагу на тому, що медіа надають безпечне поле для битви, на якому можуть відбуватися неруйнівні конфлікти. Саме тому незалежні ЗМІ розглядаються як важливий елемент формування

демократичного суспільства. Головними функціями незалежних ЗМІ є надання інформації, моніторинг дій уряду, спостереження за можновладцями. «У суспільствах, що подолали ту чи іншу кризу, незалежні ЗМІ можуть надати істотну допомогу під час трансформації руйнівного конфлікту в мирні дебати. Засоби масової інформації можуть аналізувати інтереси, що є підґрунтям позиції кожного учасника конфлікту. Це може допомогти почати врегулювання конфлікту, знайти спільні інтереси або, принаймні, забезпечити потрібною для вирішення конфлікту інформацією. Надаючи можливості меншинам або потерпілій стороні озвучити її позицію, ЗМІ можуть допомогти бути почутими тим, хто є слабкою і пригніченою стороною в конфлікті» [29]. ЗМІ спроможні надавати настроям людей негативного значення і зробити свій внесок у створення напруженості, проте вони також можуть і допомогти опонентам знайти спільну мову під час і після врегулювання конфлікту. Загалом засоби масової інформації, відповідно до сучасних умов, набувають важливого значення під час конфлікту. Саме факти, які висвітлюють медіа, акценти на певні явища чи аспекти протистояння формують думку аудиторії про конфлікт, стимулюючи до потрібної реакції. ЗМІ надають можливості перетворити маленький конфлікт на велике протистояння або, навпаки, — швидко нівелювати серйозну проблему. Саме від ставлення медіа до події, їхньої упередженості та заангажованості значною мірою залежить перебіг самого конфлікту. 1.3. Інформаційні агенції в сучасній системі ЗМІ. “Ройтерз» в Україні Інформаційні агентства, від часу свого виникнення у ХІХ ст., пройшли складний шлях розвитку, в результаті якого вони посіли особливе місце у світовому медіапросторі. Усі засоби масової інформації прямо чи опосередковано залежать від їх роботи, адже більшість інформаційних приводів вони отримують саме від інформаційних агентств. Серед основних тенденцій розвитку міжнародної журналістики можна назвати підвищення інтересу світових ЗМІ до економічної, військової тематики. В

умовах глобалізації сучасних економічних процесів зростає інтерес до економічної інформації. Світові мас-медіа частіше висвітлюють питання динаміки світової комерції, розвитку міжнародного ринку енергії, інвестицій, макроекономіки на національних рівнях, мікроекономіки, процесів приватизації й націоналізації в різних країнах світу, захисту інтересів споживача тощо. Сучасним

програмам

новин,

які

пропонують

всесвітні

служби

телерадіокомпаній, притаманна спрощена модель подачі новин. Така тенденція зумовлена специфікою цільової аудиторії, яка має неоднорідні інтереси і, відповідно, вимагає високого рівня професіоналізму від тих, хто висвітлює міжнародні події. Для сучасної міжнародної журналістики характерні також постійна співпраця з представниками дипломатичних кіл, які володіють оперативною міжнародною інформацією, беруть безпосередню участь у міжнародних подіях, які, як правило, не відбуваються осторонь політичних перетворень всередині країни, а також без урахування аудиторії, на яку розрахована інформація. Міжнародні політичні процеси торкаються справ країни безпосередньо і відображаються на внутрішньополітичних процесах держави і суспільства. Обслуговування ринків усього світу як основне завдання міжнародних агентств новин сьогодні відбувається цілодобово. Основними постачальниками новин у світі є три глобальні агентства новин: the “Ройтерз» (Велика Британія), AFP (Agence France Press, Франція) і AP (Associated Press, США). Серед них “Ройтерз» – найбільше в світі агентство міжнародних новин. Британський ринок телекомунікацій та обміну інформації вважається одним із найбільш вільних на європейському континенті. Cучасна британська модель подачі міжнародної інформації є основою мовлення для більшості європейських мас-медіа. Незважаючи на відмінності в економічних моделях, принципах діяльності та цінностях програмної політики радіо і телекомпаній Європи, основні вимоги щодо висвітлення новин збігаються з практикою британського громадського мовлення. Яскравим прикладом виробництва інформаційного

продукту є новини, міжнародні програми, які поширюються за допомогою новітніх технологій. Дослідженню особливостей роботи телевізійної служби провідного світового агентства в Україні у сучасному журналістикознавстві приділяється небагато уваги. Окремі розвідки здійснено у публікаціях І. Жиленко, О. Трубачової [30], Г. Рогова [33], О. Самарцева [34]. Історичні етапи становлення «Ройтерз» досліджували Т. Климнюк [31], В. Сапунов [35], А. Тернова [36]. Інформаційне агентство “Ройтерз» входить до групи компаній Thomson “Ройтерз»

та

має

статус

офіційного

агентства

Великобританії.

Воно

спеціалізується на поширенні новин, міжнародної інформації, наданні інформаційних послуг у сфері фінансів та бізнесу, проведенні валютних операцій, розповсюдженні інформаційних продуктів в системі on-line, поширенні бізнес бюлетенів [32]. Теле- і фотожурналісти робили репортажі в усіх країнах, де відбувались воєнні дії ХХ-ХХІ століть. «Б’юся об заклад, що «картинку» агентства “Ройтерз» ви впізнаєте в будь-якому виданні, репортажі, відеоматеріалі. Це завжди гостро, ефектно, оперативно, ексклюзивно. І зовсім не випадково, коли говорять, що той чи інший журналістський матеріал може змінити або змінив світ, то мають на увазі перш за все продукцію «Ройтерз», – зазначив Г. Рогов щодо роботи журналістів агентства [33, c. 68]. Використання останніх інновацій у сфері телекомунікацій, комп‘ютерних технологій, супутникового зв‘язку і нових технологій обробки інформації стало одним з чинників, які зумовили бурхливий розвиток «Ройтерз» в 90-ті роки, що дало змогу зберегти свої позиції на інформаційних ринках світу. Інформаційне агентство бере участь в наукових розробках і вдосконаленні телекомунікаційних мереж, фінансує науково – дослідницьку роботу в цій сфері і плідно співпрацює з дослідницькими інститутами і компаніями різних країн світу. Завдяки новим інформаційним технологіям, «Ройтерз» спростили систему збирання і поширення міжнародних новин, а також сприяли зниженню редакційного контролю над змістом і формою подачі новин.

Використання нових технологій дало можливість інформаційним агентствам добитися більшої спеціалізації своїх інформаційних послуг задля задоволення потреб різних читацьких і глядацьких аудиторій. Головною метою інвестицій світових агентств в подальше вдосконалення інформаційних технологій є збільшення швидкості збирання і опрацювання міжнародних новин, вихід на нові інформаційні ринки, зменшення витрат на збирання і поширення новин і здобуття конкурентних переваг над іншими утвореннями, що діють в цій сфері. Вдале використання нових інформаційних технологій спричинило зміни у самих принципах збирання і поширення міжнародних новин. Ще декілька років тому інформаційні

повідомлення

«Ройтерз»

характеризувалися

переважанням

текстової інформації, а недостатній розвиток технологій передачі даних не давав можливості передавати текст, відеосюжети і голосові повідомлення одночасно. Використання можливостей мережі Інтернет разом із збільшеною пропускною можливістю каналів зв‘язку уможливили інтегровану передачу інформаційних повідомлень, що, у свою чергу, економить час і призводить до більш насиченого інформування клієнтів. Початок роботи інформаційних агентств у мережі Інтернет кардинально трансформував уявлення про них як про утворення, що займаються «гуртовим» збиранням і поширенням міжнародних новин і продають їх засобам масової інформації або іншим клієнтам. Завдяки цьому нововведенню, інформаційні агентства вийшли на абсолютно новий для себе ринок, пов‘язаний з масовим продажем або поширенням новин серед кінцевих споживачів. Використання нових інформаційних технологій сприяло вдалій диверсифікації діяльності інформаційних агентств і привело до їх виходу за межі традиційного ринку світових новин. Розвиток систем передачі інформації дозволив закцентувати увагу на продукті, в основному, телевізійних каналів – передачу відеосюжетів та аудіовізуальної інформації. На сьогоднішній день провідну роль в цій сфері посідають два інформаційні агентства – «Ройтерз» та Associated Press, які здійснюють діяльність на телевізійних ринках світу за допомогою таких агентств

телевізійних новин, як «Ройтерз» Television (RTV) та Associated Press Television News (APTN). Світовий ринок телевізійних новин характерний найбільшими розбіжностями в діяльності інформаційних агентств, оскільки можливості агентств “Ройтерз» та АР значно переважають можливості агентства AFP в цій сфері. Навіть незважаючи на появу потенційних конкурентів з числа потужних медіа конгломератів (Microsoft, General Electric, Disney, AOL - Time Warner) і окремих телевізійних каналів (CNN International, BBC), світовий ринок телевізійних новин відзначається найменшою конкуренцією для діяльності традиційних інформаційних агентств порівняно з усіма іншими ринками, на яких діють згадані утворення (традиційні ринки міжнародних новин, Інтернет, фінансові ринки світу тощо). Вимоги до відеоновин, яких мають дотримуватися у своїй роботі оператори «Ройтерз» як в Україні, так і в інших країнах містяться у «Повному довіднику відеоновин «Ройтерз»» (The Complete “Ройтерз» Video News Handbook). Довідник складається із чотирьох розділів, у яких описано роботу над телевізійним сценарієм, зображенням, монтажем та звуком. Він охоплює всі етапи роботи, можливі жанри та особливості подачі новин. Відеооператор агентства часом може дозволити собі експериментувати над змістом, проте ні в якому разі над формою. Головною вимогою до відеоновин, закладеною у довіднику, є точність та неупередженість. З огляду на таке дбайливе ставлення до об’єктивності відеоновин, важливими, на нашу думку, є особливості монтажу матеріалів у телевізійній службі «Ройтерз». У київському представництві оператори користуються п’ятою версією програми Edius. Суворо заборонено змінювати послідовність подій під час обробки відео. Виконуючи монтаж, оператори агентства мусять дотримуватися таких правил:

1. Намагатися не використовувати кадри з наближенням (zoom). 2. Крупний план є драматичним планом, який звертає особливу увагу на конкретні речі. Проблеми у роботі з крупними планами виникають рідко,

проте варто пам’ятати, що якщо об’єкт, який подається крупним планом, рухається, то початок руху має бути зафіксований у кадрі.

3. Найбільш вживаним є середній план. 4. Якщо об’єкт знаходиться в русі, то перед тим, як обрізати кадр, він має з нього вийти.

5. Сюжет має починатися і завершуватися статичним загальним планом. 6. Для того, щоб вирізати або обрізати кадр, має бути ґрунтовна мотивація. 7. Відсутність звукової доріжки може зробити редагування безглуздим, адже саме за допомогою звуку твориться особлива атмосфера події [38]. Значно менше вимог висувається до тематики сюжетів. Проте, як показує практика, й у цій царині є деякі «неписані» правила. Так, наприклад, під час конференції «Донбас Медіа Форум» 6-7 червня 2015 року, військовий кореспондент «Ройтерз» Роман Бочкал зазначив, що для операторів українського представництва

“Ройтерз»

пріоритетними

надзвичайні

події

загальнонаціонального масштабу, масові акції протесту громадян та участь у них представників правоохоронних органів, різноманітні «дивацтва» (унікальні мистецькі акції, нестандартні заходи). Проте є і негативні приклади діяльності агенції, зокрема наведений в дослідженні щодо висвітлення Ліванської війни 2006 року Д.Тарадай [39]. Вона зазначає, що в період Ліванської війни світові інформаційні агенції кілька разів критикували ліванські новинні агенції за прикрашання або викривлення фактів. Ініційоване користувачами інформації «Ройтерз» внутрішнє розслідування підтвердило, що ліванський кореспондент агенції Аднан Хадж, опублікував зроблений власноруч знімок наслідків авіа удару ВПС Ізраїлю по Бейруту, на якому за допомогою комп’ютерних програм наслідки пожежі були посилені Агенції довелося вибачитися перед клієнтами та вилучити усі фотознімки, зроблені Хаджем, при цьому йому належали також численні знімки, зроблені і в селищі Кана, де, як повідомили арабські телеканали, під час бомбардування Ізраїлем загинули близько шістдесяти людей, більшість з них – діти. Світ сколихнув репортаж, у якому ліванець оплакує тіло своєї доньки.

Таким чином, українська телевізійна служба «Ройтерз» працює за канонами, однаковими для телепрацівників агентства в усьому світі. Через чітко визначені правила зйомки та подачі новин, їх продукт має менший нахил в бік суб’єктивності. Наявні та відомі випадки неперевіреної, але спростованої інформації, не впливає на довіру аудиторії до ресурсу, і свідчить про принцип відкритості між медіа та аудиторією. Налагодження відносин з найбільшими інформаційними агентствами світу стає одним з основних завдань інформаційної політики України сьогодні, оскільки слабкість національного інформаційного простору і відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері можуть призвести до формування негативного іміджу України у світі. В той же час, сучасні події в Україні становлять велику зацікавленість агентств «великої трійки» в українських новинах.

2. Характеристика воєнного конфлікту на сході України весни 2014-2015 років: хроніка подій

Воєнний конфлікт на сході України, або російська збройна агресія на сході України, або, як її скорочено називають «російсько – українська війна» становить збройний конфлікт на частині території Донецької і Луганської областей України [40]. Учасниками конфлікту є організовані незаконні збройні формування так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», визнані в Україні терористичними організаціями, за підтримки регулярних військових частин Російської Федерації, та українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України. Воєнний конфлікт на сході України є складовою частиною російської збройної агресії проти України 2014-2015 років.

Дане дослідження аналізує події, починаючи з квітня 2014 року до сьогодення. Особливістю та складністю воєнного конфлікту для дослідження є його незавершенність. Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську [41], Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил [42]. Поступово протистояння

переросло

масштабний

воєнний

конфлікт.

Загостренням кризи на півдні та сході України стало протистояння у Слов'янську, у результаті якого контроль над містом Слов'янськ Донецької області перейшов до рук сепаратистів самопроголошеної Донецької народної республіки. Початком протистояння стало захоплення 12 квітня 2014 року невідомими озброєними особами міського управління Міністерства внутрішніх справ; пізніше було захоплено інші адміністративні будівлі, а контроль над містом перейшов до «народного мера» В'ячеслава Пономарьова. 13 квітня 2014 р. в.о. президента України Олександр Турчинов заявив, що для того,

щоб

зупинити

розгул

тероризму,

організованого

російськими

спецслужбами у східних регіонах України, Рада нацбезпеки та оборони розпочинає широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України [43]. Масові захоплення адмінбудівель у Донецькій області були спровоковані силами розвідувально-диверсійних підрозділів збройних

сил

Російської

Федерації

[44],

коли

російські

диверсанти,

застосовуючи зброю, зайняли у Слов'янську та Красному Лимані Донецької області ряд державних установ і будинки силових структур. Вони також роздали зброю і допомагали сепаратистам в розхитуванні ситуації [44][45]. Російська

влада

неодноразово

заявляла

про

своє

несприйняття

Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками [46]. Незважаючи на численні докази присутності російських військ

на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена [47]. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України [48][49][50]. 6 червня близько Слов'янська проросійськими бойовиками з центральної частини міста з ПЗРК обстріляний літак ПС ЗС України Ан-30Б, що вилетів з міста Миколаївки до Ізюму та виконував розвідувальний політ. У наслідок пошкодження двигуна літак мало не впав на місто, однак був вчасно зманеврований на лісний масив поблизу населеного пункту. Загинули п'ять чоловік, три члена екіпажу зазнали поранень [51][52][53][54]. 21 червня у Зміївському районі Харківської області розбився гелікоптер державної служби України з надзвичайних ситуацій Мі-8Т. У результаті аварії загинули три члени екіпажу [55]. 24 червня біля Слов'янська проросійськими військами з ПЗРК збитий гелікоптер СВ ЗС України Мі-8, невдовзі після його зльоту з району Карачун-гори. Гелікоптер повертався з блок-поста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору та фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення антитерористичної операції. Загинули всі 9 осіб, що перебували на борту [56][57]. Силові дії Російської Федерації, вчинені її ЗС у квітні – липні 2014-го на території Донецької та Луганської областей, підпадають під ознаки агресії відповідно до Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії». Ст. 3 Резолюції встановлює, що як акт агресії кваліфікуватиметься будьяка з таких дій: бомбардування збройними силами держави території іншої держави чи застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; напад збройних сил держави на сухопутні, морські чи повітряні сили або морські та повітряні флоти іншої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних частин або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави. Отже, у світлі

Резолюції 3314 (ХХІХ) силові дії Російської Федерації проти України на території її Донецької та Луганської областей у квітні – серпні 2014 року підпадають під ознаки, визначені пунктами ст. 3 і мають кваліфікуватися як акти збройної агресії. Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014-го масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил РФ, зокрема тих, що входили до складу 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ. Задіяння регулярних ЗС Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, у яких, зокрема, містився такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)». Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» вважається агресією вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави… (п. «а»). На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову Україну із застосуванням своїх регулярних Збройних сил». Після надзвичайного засідання Комісії Україна – НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, генеральний секретар НАТО Андерс фоґ Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України». 17 липня 2014 року в підконтрольній зоні терористичній організації «ДНР» між селами Грабове та Розсипне Шахтарського району Донецької області України в результаті катастрофи літака Boeing 777 авіакомпанії Malaysia Airlines, що виконував рейс MH17 Амстердам — Куала-Лумпур, загинули 298 осіб — громадян Австралії, Бельгії, Великої Британії, В'єтнаму, Ізраїлю, Індонезії, Ірландії, Італії, Канади, Малайзії, Нідерландів, Німеччини, Нової Зеландії, ПАР, Румунії, США та Філіппін [58]. За підсумками розслідувань здійснених протягом липня-вересня

2014

року

представниками

Ради

безпеки

Нідерландів,

Національного бюро з розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами, The Boeing Company, Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), Європейської комісії, Європейської організації з безпеки аеронавігації (Eurocontrol), Міжнародної організації кримінальної поліції (Interpol), Європейського поліцейського управління (Europol), Європейського агентства авіаційної безпеки (EASA), Національної ради з безпеки на транспорті (NTSB), а також експертів з Австралії (ATSB), Великої Британії (AAIB), Індонезії (KNKT), Італії (ANSV), Малайзії (DCA), Німеччини (BFU), Російської Федерації (Росавіація), США, Франції (BEA) виявлено, що причиною падіння літака стало його ураження ракетою класу „земля-повітря”, випущеної з території окупованої проросійськими бойовиками. Натомість версії щодо причетності до інциденту українських військових, теракту на борту літака, помилок пілотування та технічних проблем повітряного судна беззаперечно спростовані [59][60][61][62][63]. Починаючи з 17 липня, повітряний простір над територією України, контрольованою проросійськими військами, на час проведення Антитерористичної операції для польотів цивільної авіації був закритий. Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України. Починаючи з середини серпня 2014 року, наступальні дії українських силовиків поступово блокуються у зв'язку з контратакою залишками незаконних збройних формувань, підкріплених кадровими військами Російської Федерації. В ході військових протистоянь, проросійськими військами все більш активно застосовується тактика другої чеченської війни з нищівного бомбардування населених пунктів масовим прицільним вогнем з важкої артилерії, мінометів та гаубиці. Однак найбільш критичною стала ситуація поблизу Іловайська. Протягом 24-30 серпня збройними терористичними формуваннями та частинами регулярної армії Росії було оточено та обстріляно близько 600 бійців Збройних

сил та МВС України. Загинуло 186 осіб, сотні бійців були поранені та захоплені терористами у полон [64][65][66][67][68][69][70][71][72][73][74][75]. 28 серпня 2014 року радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк заявив в ефірі Еспресо.TV, що відбувається вторгнення Росії в Україну. До цього були лише розрізнені заяви з прес-служби про чергову військову колону з Росії, що перетнула кордон у районі міста Новоазовська [76]. Впродовж часу перебігу згаданих подій, починаючи з 26 травня 2014 року точились бої за Донецький міжнародний аеропорт, що має стратегічне значення. Після зруйнування старого і нового терміналів аеропорту, оборона яких тривала 242 дні, українська армія та добровольці утримують оборону інших будівель аеропорту, а також контролюють навколишні села. Точні втрати українських військ невідомі. За словами самопроголошеного «прем'єра» Донецької народної республіки Алєксандра Бородая загальні втрати склали біля 100 осіб, включаючи мирне населення (йдеться про травень 2014 року). Серед терористів, убитих під час бою за аеропорт, виявились 33 вихідця з Росії, всі загиблі були опізнані [77]. 5 вересня 2014 року у Мінську [78] було підписано угоду про припинення вогню на Донбасі. Робота контактної групи у Мінську була продовжена, сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014. Спроби штурму Донецького аеропорту терористи активізували у вересні після підписання так званих «мінських угод». На думку Ю. Бутусова, саме Мінські угоди спровокували загострення протистояння, оскільки аеропорт потрапив у зону відведення українських військ, натомість для терористичних банд бойове здобуття аеропорту важливо як демонстрація політичної перемоги [79]. Незважаючи на численні спроби відбити аеропорт, об'єкт перебував під контролем урядових сил. 13 січня 2015 відбувся артилерійський обстріл бойовиками терористичного угруповування «ДНР» рейсового автобуса «Златоустівка — Донецьк», що рухався автошляхом Н20 та проходив паспортний контроль на пункті пропуску

поблизу міста Волноваха, з метою провокування зустрічного удару українських військових та зйомки цього представниками російських ЗМІ [80]. Внаслідок атаки загинули 12 [81](за іншими даними 13 осіб [85]), ще 18 поранено [81]. Бойовики «ДНР» майже одразу ж визнали, що теракт був вчинений саме їх представниками [82]. Однак після того, як стало відомо про масштаб та кількість жертв теракту, терористи стали заперечувати свою причетність [83]. Як повідомив Генштаб ЗСУ, артобстріл проводився з центру міста Докучаєвськ з метою висвітлення представниками російських та місцевих ЗМІ того, як українські сили будуть завдавати удар у відповідь [84]. 27 січня 2015 року Верховна Рада України визнала Російську Федерацію агресором [86]. Протягом 11 —12 лютого 2015 року в Палаці Незалежності Мінська відбулася одночасно третя зустріч лідерів держав у нормандському форматі Україна— Німеччина—Франція—Росія Петра Порошенка, Ангели Меркель, Франсуа Олланда, Володимира Путіна та четверта зустріч тристоронньої Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України Гайді Тальявіні, Леоніда Кучми, Михайла Зурабова, Ігора Плотницького, Олександра Захарченко і інших високопосадових осіб. 12 лютого в ході 16-ти годинних переговорів Мінського саміту, сторонами конфлікту був узгоджений комплекс додаткових заходів щодо виконання Мінських угод від 5 вересня 2014 року [87][88]. Починаючи з кінця липня 2014 року до сьогодення тривають бої в районі Дебальцева – міста з великим залізничним вузлом, яке лежить на автошляху міжнародного значення М04, що поєднує Луганськ з Донецьком. Події отримали назву Дебальцевський плацдарм. Тільки за один місяць протистояння, за заявою головного редактора сайту «Цензор.нет» Юрія Бутусова станом на 20 лютого, оцінки втрат українських силовиків у боях за Дебальцеве в період з 24 січня по 18 лютого 2015 року нараховують: 159 загиблих, 118 полонених, 36 зниклих безвісті [89]. За даними, які оприлюднив волонтер О. Будулич на «фейсбук»сторінці, з 24 січня по 18 лютого Україна втратила під Дебальцеве 205 воїнів.

Протягом 25-26 лютого з Дебальцевого вивезли 15 тіл загиблих українських військових [91]. 19 травня 2015 року було звільнено двох українських військових, полонених у Дебальцевому терористами [90].

ІІ. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Основною метою дослідження є визначити, яким чином одна з провідних транснаціональних інформаційних агенцій «Ройтерз», що в більшості випадків стає джерелом інформації для національних ЗМІ, висвітлює події на сході України весни 2014-2015 років. Дослідження передбачає використання контент-аналізу відео матеріалів агенції, присвячених воєнним діям на сході України 2014-2015 років. 2.1. Історія методу Першими як за кількістю, так і за якістю використання контент-аналізу, безперечно, належить американцям. Вперше на американському континенті формалізований аналіз змісту застосував Дж. Спід, надрукувавши у 1893 р. статтю «Чи дають зараз газети новини?» [92]. Він класифікував недільні випуски нью-йоркських газет за 1881-1883 pp. за темами, виміряв обсяг матеріалів за кожною темою в дюймах і порівняв цифри. Виявилося, що за 12 років ньюйоркські газети почали значно менше уваги приділяти таким темам, як література, політика, релігія, проте збільшилася площа, яку надавали на газетних шпальтах різним пліткам та скандалам. Таким чином Спід за допомогою контент-аналізу показав, що зміни в газетах стали не тільки кількісними, а і якісними. Наступним дослідженням у галузі контент-аналізу, яке стало дуже відомим, є робота Д. Уілкокса [93]. Він проаналізував зміст 240 щоденних американських газет за один день. Дослідник класифікував тематику газет за такими пунктами: 1) новини; 1. воєнні, 2) загальні, 2.1. міжнародні, 2.2. політичні, 2.3. злочини, 2.4. різне; 2) ілюстрації; 3) література; 4) думки (редакційні статті, листи); 5) реклама. Слід особливо відзначити той факт, що майже всі американські дослідники надають велику увагу вивченню того, наскільки об'єктивна та чи інша газета, чи неупереджені її матеріали.

Це пов'язано з загальною настановою американської преси. Ще в 1923 р. американське товариство редакторів прийняло один із канонів журналістики: «Необхідно проводити чіткий кордон між інформаційним повідомленням і висловленням думок. Інформаційні повідомлення повинні бути вільними від висловлення будь якої думки чи пристрасті в усякому вигляді» [92]. Подібним було дослідження соціолога М. Віллі, який у 1926 р. [94] проаналізував випуски з більшою вибіркою – 35 найбільших американських щоденних газет за 6 місяців, – класифікуючи теми за 10 рубриками та визначаючи загальний „імідж” і соціальну роль обраних газет у суспільстві [95, 6]. Активно контент-аналіз почав активно розвиватися й у ХХст. Одним з найвизначніших теоретиків вважається Гарольд Ласвелл. У 1927 р. вийшла робота «Пропагандистська техніка у світовій війні»: дослідник на матеріалах газет, бюлетенів інформагенцій, журналів та церковних проповідей у США, Англії та Німеччині проаналізував соціальні моделі поведінки воюючих країн та цілі, які переслідувала пропаганда [96]. Таким чином йому вдалося довести нацистську орієнтованість однієї американської газети. На думку Лассвела, основний принцип контент-аналізу полягає у його процедурі – розчленовуванні текстового масиву до найдрібніших одиниць аналізу, що мають якості цілого. Одиницями аналізу дослідник вважав множинний символ, наприклад, імена політичних лідерів, назви країн, установ. Усі ці символи підраховувалися та аналізувалися з точки зору ставлення до них комунікатора. Така модель Ласвелла стала вважатися класичним контент-аналізом. Метод став надзвичайно 38 популярним у США: протягом 1900-1958 рр. надруковано близько 1700 наукових праць, 500 з яких – дисертації у галузі контент-аналізу [92, 44]. О. Джордж писав: «В аналізі пропаганди часто ґрунтом для специфічних висновків є не частота вживання тих чи інших слів, тем, стереотипів, гасел, а факт, що вони взагалі з'явилися чи не з'явилися в повідомленні чи його певній частині» [92]. Таким чином, метод, запропонований О. Джорджем був уже не кількісним, а якісним і цим відрізнявся від контент-аналізу Г.Лассвелла. Як

приклад досягнень цього методу можна навести такий факт: з його допомогою під час ІІ Світової війни дослідники, зв'язавши кількість оптимістичних стверджень лідерів Німеччини, яка помітно збільшилась, з оцінками експертів і військових фахівців, прогнозували бомбардування території Англії снарядами «ФАУ-2». На переконання В. Іванова, в колишньому СРСР, зокрема й Україні, розвиток цього методу суттєво запізнився, але наразі починає активно розвиватися, стаючи основою багатьох досліджень. Так, лише впродовж останніх років метод використали О.Макар, Х.Гладка, Я.Полянська, І.Стельмах, О.Темченко, О.Чубко та інші. Предметом дослідження може бути будь-яка проблема, яку висвітлює чи навпаки оминає документ, і, таким чином, досліджувати соціальну дійсність. Також можна досліджувати внутрішню структуру самого документа, його авторство, закономірності побудови, тенденції розвитку тощо [97]. На думку В.Лизанчука, дослідник спочатку створює модель, яку подумки накладає на документ, і стежить, що збігається, а що ні [98, 42]. Дослідник А. Алексєєв вважає метод основою для описання та прогнозу певних явищ [99]. Валерій Іванов визначає контент-аналіз як якісно-кількісне вивчення документів, що полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів [100]. У такому значенні, предметами аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, що висловлюються чи приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження. 2.2. Суть методу «контент-аналіз» Соціологія передбачає кілька підходів до визначення терміну «контент-аналіз». По-перше, це систематична процедура оцінювання змісту зафіксованої інформації (Валіцер та Вієнер), це також метод систематичного, об’єктивного та кількісного вивчення та аналізу комунікації задля вимірювання певних змінних (Керлінгер) [101, 111]. Прикладне визначення методу сформулював Дж. Мангейм як «встановлення певних ключових слів і підрахунок частоти їх вживання в повідомленнях» [102, 280].

Такий погляд передбачає врахування наявності трьох характеристик, за відсутності яких неможливе належне здійснення контент-аналізу [101, 112], а саме: систематичність – передбачає чіткі та відкриті правила здійснення вибірки досліджуваного матеріалу – кожна досліджувана одиниця повинна мати однакову можливість потрапити до вибірки. Той самий принцип застосовується і до процес оцінювання. Весь матеріал має бути досліджуваним одними й тими самими інструментами. Наступна характеристика полягає в об’єктивності – особисті гіпотези щодо результатів дослідження та сприйняття самого дослідника не мають вплинути на дослідження. Інструмент має бути сформованим таким чином, щоб інший дослідник, користуючись ним же, дійшов до таких самих висновків. Ще однією характеристикою є визначення кількості, що допомагає досліднику підсумувати результати досліджень і подати їх лаконічно. Таким чином, можна уникнути загальних відносних понять «багато»/ «мало», представивши конкретні відсоткові співвідношення. Водночас певна кількість не означає такий самий «обсяг впливу». Контент-аналіз – це кількісно-якісний аналіз текстової інформації та текстових масивів з метою подальшої змістовної інтерпретації отриманих кількісноякісних закономірностей. Контент-аналіз застосовують при дослідженні джерел, інваріантних за структурою/змістом, але які існують як не систематизований, безладно організований текстовий матеріал [92]. Метод контент-аналізу полягає у формуванні з різноманіття текстового матеріалу абстрактної моделі змісту тексту. Особливої уваги в розумінні сутності методу потребує концепт формування аналітичних конструкцій, що передбачає застосування дослідником принципу «рухатися від тексту, роблячи умовиводи, до дослідницьких запитань». Існує дві сфери – текст (або будь-які одиниці аналізу) та контекст логічно взаємозалежні, і дослідник робить висновки, переходячи від однієї сфери (тексти) до іншої (контекст) [103]. Аналітичні конструкції, на думку Емілі Марш, можна отримати з вже існуючих теорій або практик, досвіду чи знання експертів або ж із попереднього дослідження. Спеціалізовані процедури, які використовує

контент-аналіз чи, принаймні, його кількісний різновид, мають бути такими, аби була змога їх повторити. Таким чином зменшується суб’єктивність ролі особистості дослідника на результати дослідження, що проводиться. Деякі дослідники у своїх визначеннях роблять наголос на кількісному боці контент-аналізу. Наприклад, В. А. Ядов пише, що «контент-аналіз — це переклад у кількісні показники масової текстової (чи записаної на плівку) інформації» [104] Тієї ж думки по суті дотримується Е. Г. Багіров: контент-аналіз — «кількісний метод аналізу сукупності повідомлень, при якому через статистичне співвідношення елементів, що характеризують зовнішні особливості текстів, виявляються приховані їх тенденції» [92]. Таким чином, одиницею аналізу передбачено текстовий код, функції та вплив якого може бути прочитаний лише за допомогою під рахункових операцій. Однак застосування даного методу в дослідженнях, де, – як писав В. С. Коробєйніков: «Контент-аналіз можна розглядати як один з видів моделювання» – значно розширює поле діяльності цього соціологічного способу. «Створення моделі, як відомо, залежить від уявлень про модельований об'єкт та від мети, яку ставить собі творець моделі. При моделюванні можна виділити, принаймні, два рівня зв'язків та відношень, які вміщені у зміст повідомлень засобів масової комунікації. По-перше, зв'язки та відношення, які характеризують процеси, що протікають у самій системі цих засобів. По-друге, закономірності, зв'язки та відношення суспільства, у котрому функціонують дані засоби масової інформації» [92]. Проте і за умови застосування кількісного контент-аналізу, і якісного, обидва різновиди мають спільні риси: вибірка релевантного тексту, визначення одиниць аналізу, контекстуалізація (розгляд тексту з урахуванням контексту), а також постійне намагання віднайти відповідь на певне дослідницьке питання. Дослідники критикують кількісний контент-аналіз за те, що спрощення тексту до цифр, характерне йому, призводить до втрати синтаксичної та семантичної інформації, вплетеної в нього [105].

Так контент-аналіз став самостійним якісно-кількісним шляхом наукового пізнання, з допомогою якого можливо здійснювати весь цикл дослідження документа від вибору одиниць дослідження до інтерпретації результатів. Зважаючи на об’єкт даного дослідження, одиницею аналізу, до якого буде застосований якісно-кількісний контент-аналіз, як метод дослідження, є відео документ, що містить текст, аудіо матеріал, візуальний матеріал, а також має фіксований час створення, місце створення, автора та адресу зберігання. Для повноти картини слід з’ясувати не лише обсяг та кількість матеріалів, що висвітлюють події російсько-українського конфлікту на сході України 2014-2015 років, та таких, що відсутні відповідно до хронології подій конфлікту, а і спосіб висвітлення подій, що описуються в дослідженні. Автори «Робочої книги соціолога» визначили такі загальні принципи використання контент-аналізу: 1. Застосування методу рекомендується в усіх випадках, коли потрібний високий ступінь точності чи об'єктивності аналізу. 2. Контент-аналіз, як правило, застосовується при наявності великого за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє застосування останнього утруднено. 3. Контент-аналіз корисний у тих випадках, коли категорії, важливі для цілей дослідження, характеризуються певного частотою появи у досліджуваних документах. 4. Контент-аналіз часто дає добрі результати, коли велике значення для досліджуваної проблеми має сама мова джерела інформації, яке вивчається, його специфічні характеристики» [92]. Віммер та Домінік виділяють такі основні цілі, для досягнення яких застосовується контент-аналіз [101, 112]: а) опис змісту повідомлення (найчастіше лонгітюдні дослідження, пов’язані із зміною ставлення до досліджуваного явища); б) перевірка гіпотез щодо характеристик повідомлення,

співвіднесення характеристик джерела з характеристиками повідомлення (гіпотеза – це формальне твердження, що пояснює стосунок між змінними. Наприклад, якщо повідомлення надійшло з джерела А, то воно має характеристику А1, а якщо з джерела В, то має характеристику В1.); с) порівняння події у медіа з її реальними характеристиками; d) вимірювання людської поведінки за умови, що вербальна поведінка є її формою, а також визначення медіа-іміджів соціальних груп та їхній розвиток(на відміну від опитування, контент-аналіз вимірює те, що люди реально зробили , замість того, що декларують, що зробили або зроблять); e) база для вивчення медіа-ефектів – того, як повідомлення досліджуваного медіа сприймаються у суспільстві, його аудиторією [102, 112]. Дане дослідження характеризується двома з наведених цілей, а саме: оцінка образу явища у медіапросторі, а також перевірка гіпотези щодо певних характеристик цього образу. Серед вимог до контент-аналізу всі дослідники, як правило, виділяють об'єктивність [92]. Аналіз має проводитися за строго виробленими правилами, його категорії та визначення мають бути однозначними, щоб будь-який дослідник на тому самому об'єкті дійшов тих самих висновків, що і його попередники. Ця вимога — одна із основних у контент-аналізі. Крім того, до контент-аналізу ставляться вимоги систематичності, тобто весь зміст має бути упорядкованим через категорії, які обираються залежно від мети дослідження, і жодна частина змісту не повинна випасти із аналізу. Ще одна вимога — це вимірюваність, тобто всі елементи аналізу мають бути реально присутніми і зафіксованими відповідно до методології аналізу, а не інтерпретованими дослідником [92]. З огляду на важливість критерій об'єктивності розробляється вченими дуже ретельно. Так В. Соковнін писав, що для досягнення об'єктивності контентаналізу необхідно дотримуватись ряду правил, що були розроблені для аналізу текстів, але з огляду на більш широке застосування обраного методу

дослідження комфортно екстраполюється і на аналізований в дослідженні відеоконтент. По-перше, необхідно точно визначити об'єктивні кордони матеріалу, його тип і корелятивні зв'язки з соціальними явищами, що відбиваються у ньому. По-друге, як одиницю спостереження слід виділяти конкретні структурні одиниці в матеріалі, які були б репрезентовані по відношенню до всього тексту сюжету і його окремих істотних частин. По-третє, одиниці аналізу повинні вміщувати ототожнюванні індикатори по всьому матеріалу. По-четверте, одиниці аналізу повинні бути рекурентними, а саме мати повторювання (чи його можливість) по усьому тексту, а також ототожнюваність ознак, які визначають їх якість. По-п’яте, одиниці аналізу і їх ознаки повинні бути зручними для вимірювання, підрахунку та порівняння, тобто піддаватися формалізації [92]. Контент-аналіз дає можливість дослідити найрізноманітніші явища з відносно невеликими матеріальними затратами. Приклад вивчення дослідницькою групою вчених під керівництвом Челтона Баша з Інституту досліджень у галузі журналістики Стенфордського університету об'єктивного ставлення газет до претендентів у передвиборній боротьбі яскраво демонструє висунуту тезу. Вчені, виходячи з того, що будь-яке вербальне спілкування із світом — це дзеркало, у якому відображаються і комунікатор, і аудиторія, спробували дослідити, чи відбивається точка зору газети (редакційні статті) у новинах, тобто чи виконується на практиці принцип американської журналістики, за яким новини мають бути цілком об'єктивними і не відображати ніяких пристрастей. Об'єктом дослідження стали редакційні статті та новини у 9 республіканських, 2 демократичних і 1 нейтральній каліфорнійських газетах за 2,5 місяці під час передвиборної боротьби за місце у сенаті Сполучених Штатів між Ніксоном і Дугласом у 1950 р. Виявилося, що жодна газета не змогла залишитися сторонньою у новинах про висвітлення ходу передвиборної боротьби [100]. Деякі з вчених використовували прогнозуючі можливості контент-аналізу. Так естонські дослідники спробували з допомогою контент-аналізу «розробити методику аналізу змісту, яка дала б можливість прогнозувати ефективність

журналістських текстів на підставі співвіднесення їх характеристик з потребами й інтересами певних груп аудиторії» [100]. Таджицькі дослідники вважали, що з допомогою контент-аналізу можна: - виявити у тексті характеристики, які не наявні з позицій здорового глузду, і на цій підставі робити висновок про соціальний зміст тексту; - за конкретною досліджуваною ознакою зіставити тексти різні за змістом; - у визначеній ступені «виміряти» текст документа; - вивчити специфічні особливості мови документа, відділити в ана лізі зміст від форми викладу» [100]. Отже, контент-аналіз посідає особливе місце у системі соціологічних методів, зокрема методів вивчення документів. Це майже один метод, у якому переважають квантифікаційні процедури. Він вигідно відрізняється від інших методів своєю об'єктивністю й систематичністю. Слабкими сторонами контент-аналізу є те, що не відрізняються напівтони у документі, й те, що чим менший об'єкт аналізу, тим менш ґрунтовні його висновки. Контент-аналіз супроводжується обмеженістю рамками власних категорій і термінів: кожен дослідник обирає свої інструменти аналізу (вибірку, категорії кодування, часовий проміжок тощо) [102, 115]. Наступне обмеження – можливий брак досліджуваних матеріалів, що може бути зумовлено неповнотою архівів досліджуваних видань. Досліднику доводиться витратити багато часу, власних ресурсів та зусиль, щоб обробити та звести у кодувальний листок величезну кількість друкованих та наявних в електронному доступі матеріалів, щоб отримати якомога повний архів [101]. Серед інших вад більшість критиків звинувачують контент-аналіз у тому, що при ньому втрачається своєрідність документа, що він не дає індивідуальної

особистості і структури повідомлень, що він не повністю вичерпує зміст документів, що при формалізації втрачаються лексико-граматичні елементи, інтонація, експресивно-емоційні моменти [100]. Усвідомлюючи всі обмеження методу, припускаємо, що у поєднанні з якісними його характеристиками результати даного дослідження будуть валідними. 2.3. Дослідницьке питання Яким чином висвітлювалось військове протистояння на сході України весни 2014-2015 років інформаційною агенцією «Ройтерз»? Задля найбільш повного використання можливостей методу, враховуючи його можливості та обмеження, маємо необхідність звузити дослідницьке питання для етапу контент-аналізу. Звужене дослідницьке питання звучатиме так: яким чином у досліджуваних матеріалах ідентифікували сторони конфлікту на кожному хронологічному етапі воєнного протистояння на сході України. При цьому до сторін конфлікту слід віднести не лише його безпосередніх держав-учасників – Україну та Російську Федерацію, але й інших міжнародних акторів, що беруть участь від вирішення конфлікту, незалежно від того, яка їх реальна фактична участь у цьому процесі.

2.4. Межі дослідження та вибірка Існує декілька підходів щодо визначення об’єкта вивчення контент-аналізу в медіа-дослідженнях. М. Лаурістін виділила основні положення, які визначають специфіку масової інформації як об'єкта контент-аналізу [92]. По-перше, безпосереднім об'єктом соціологічного аналізу є потік масової інформації, а не одиничні повідомлення. По-друге, необхідно враховувати, що специфіка відображення дійсності у масовій інформації визначається інституційним характером організації і регуляції останньої. По-третє, інституціональна природа ЗМІ ставить діяльність журналіста по складанню текстів повідомлень у визначені рольові рамки, що підпорядковує процес авторського самовиявлення як об'єктивним суспільним погребам і нормам, так і інтересам соціального

суб'єкта масової комунікації. По-четверте, із визнання суспільного рівня перебігу процесу масової комунікації з необхідністю слідує висновок про те, що безпосереднім об'єктом впливу потоку повідомлень є не свідомість і поведінка окремого індивіда, а свідомість і поведінка великих соціальних груп чи масова свідомість як цілісне створення. Ці положення слід брати до уваги, але розробляючи їх, автор орієнтувалась на таку політичну систему суспільства, де є верховенство однієї партії. За нинішніх умов партійного плюралізму, такий підхід до визначення об’єкту контентаналізу є обмежений. Засоби масової інформації за таких умов теж дуже тісно прив'язані до соціально-політичної організації

й соціальної структури

суспільства. Проте за умов розвитку суспільства демократичним шляхом засоби масової інформації вже не так сильно залежать від волі соціальних угруповань, особливо це стосується «незалежної преси». Суттєвим обмеження є також встановлення автором об’єкта для використання методу дослідження лише матеріалів тільки преси, бо на телебаченні й радіо можна вивчати відеоряд, звукові інтонації тощо. Більш адаптованим, на наш погляд, є підхід до характеристики сукупності досліджуваних текстів Б. З. Докторова, який вважає, що «при контент-аналізі зміст тексту визначається як сукупність відомостей, оцінок, які вміщені у ньому і об'єднанні у деяку цілісність єдиною концепцією, задумом» [92]. Що стосується конкретних об'єктів прикладення сил, то ними можуть бути газети і журнали, телефільми, радіопередачі, особисті документи, тексти публічних доповідей, соціологічних інтерв'ю, знахідки археологів тощо. Отже об'єктом дослідження контент-аналізу може бути будь-який документ у широкому розумінні. Об'єктом даного дослідження є відео сюжети чи повідомлення, а також Інтернетматеріали інформаційного агентства «Ройтерз» в Україні, опублікованих на сайті «Ройтерз», або оприлюднених в ефірі телеканалу «Ройтерз» TV, оскільки вони, як правило, задовольняють усі згадані критерії.

2.5. Характеристика медіа, продукт якого обраний для контент-аналізу Агентство «Ройтерз» є одним з найбільших транснаціональних інформагентств світу. Початок діяльності цієї закордонної агенції датується 1851 роком. Сьогодні організація має представництва у 94 країнах світу, зокрема і в Україні. Окрім традиційної прес-служби, в українському бюро існує і телевізійний відділ, із яким співпрацюють провідні телеканали світу, зокрема BBC, Euronews та ін. Таким чином, світ бачить нашу країну очима операторів «Ройтерз», а отже від якості їх професійності та неупередженості багато в чому залежить імідж України. Історія представництва «Ройтерз» в Україні починається з 1991р., коли в Києві було відкрито кореспондентський пункт інформагентства. У наступному, 1992р., в столиці відкрився корпункт Visnews. У 1993р., «Ройтерз» стає одноосібним власником Visnews і агентство відеоновин отримує назву «Ройтерз» Television. У жовтні 1995 року київський корпункт отримує статус офіційного представництва «Ройтерз» в Україні. Більше, ніж за 20 років роботи в Україні, кореспонденти «Ройтерз» висвітлювали всі ключові події, що відбулися як в середині країни, так і за її межами. Телевізійні журналісти мовили з місця воєнних дій у Карабасі, Абхазії, Чечні, Боснії, Косово та інших країнах, створюючи базу фото- та відео репортажів. Сьогодні в українському представництві британського агентства працює 6 штатних

журналістів.

Представництво

Україні,

свою

чергу,

підпорядковується московському бюро “Ройтерз», формуючи разом із іншими країнами, транснаціональне відгалуження «Ройтерз» Росія та країни СНД» [37]. Варто зазначити, що клієнтами телевізійної служби «Ройтерз» є 1,5 тис. телевізійних каналів по усьому світу. При цьому продуктивність телеслужби постійно зростає – якщо 2010 року відеожурналісти продукували 69 тис. історій на рік, то вже у 2012 році цей показник зріс до 97 тис. історій [37]. Окрім штатних журналістів, «Ройтерз» співпрацює із стрингерами або фрілансерами (позаштатними журналістами) по всій Україні. Як зазначає О.

Самарцев, перевага такої співпраці полягає у тому, що «не роздуваючи штат редакції, можна отримати дуже велику кількість кореспондентів, які є не просто джерелами інформації, але професійними журналістами» [34, с. 106]. 2.7. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодування Потреби дослідника, постановка дослідницького питання безпосередньо впливають на визначення одиниць аналізу. Ними можуть бути відео сюжети, ілюстративні відео, що супроводжують новину, відеоряд під час трансляції новинних програм тощо, або ж їх частини. Допускається встановити одразу кілька одиниць аналізу, наприклад, сюжет в цілому, та окремі синхрони окремо. Для даного дослідження одиницями аналізу встановлено цілі відео сюжети «Ройтерз», які мають або не мають текст начитки, синхрони, прикріплений текст, що пояснює аудиторії події на відео, а також окремі відео, що стосуються ключових етапів протистояння на сході України весни 2014-2015 років. До одиниць аналізу також потрапляють відео «Ройтерз», надані підписникам агентства, що представляють собою відео матеріал, проте за умовами підписки, можуть бути використаними на власний розсуд «покупця» матеріалу, з посиланням на джерело. Вибірка характеризується репрезентативністю, за умови, що буде представлена усім масивом відеоконтенту, що є продуктом «Ройтерз» періоду квітня 2014 року – червня 2015 року. Наступним етапом є визначення інструментарію, або одиниць кодування. До найпопулярніших з них Чжен відносить такі, як «слово», «концепт» або ідея, «речення», «параграф», цілий матеріал та «тема» [105]. Їх комбінація також допустима в рамках одного дослідження. Завдання дослідника віднайти вираження тематичної ідеї в тексті. Процес аналізу має бути максимально механічним, аби уникнути суб’єктивності дослідника. Уникнути цього допоможе визначення якомога більше можливих комбінацій та контекстів, в яких вживаються слова.

Необхідним є створення відповідного дослідницького словника, до якого потрапить кожне досліджуване явище [39]. Складність даного етапу є контекст, оскільки більшість слів у різних контекстах мають різне значення і можуть мати різну конотацію. Тут слід визначити ключові слова, що нас цікавлять. Важливою вимогою до одиниць аналізу в контент-аналізі дослідники ставлять до взаємовиключення тем або фраз, вживання яких досліджує автор в тексті. Дане дослідження передбачає такі теми: сторони конфлікту, визначення причин конфлікту, дефініції, що означують сам конфлікт. Це стосується «неймінгу» подій як «війна» між державами, «громадянська війна» «збройний конфлікт», «протистояння», «ополчення», «сепаратизм» тощо. В цьому полягає особливий сенс, оскільки жодний засіб масової інформації не називає дії в АТО війною. Проте опрацьовані авторські статті журналістів, істориків, політологів мають сміливість стверджувати, що конфлікт на Донбасі є українсько-російською війною. Неоголошення воєнного стану в Україні, відсутність офіційного визнання конфлікту як війни з боку ключових учасників позбавляє права стверджувати, що ми маємо справу з війною, і вимагає дослідження. Вивчення цього питання дасть змогу продемонструвати, кого саме медіа визначає винним у розв’язанні конфлікту та веденні війни. Кількісний контент-аналіз не може дати повної відповіді на поставлені запитання, тому дослідження має змішаний тип методології – якісно-кількісний контент-аналіз. В якісному контент-аналізі деякі дослідники не висувають взаємовиключення категорій як обов’язкову характеристику [105]. Причина полягає в складності визначення меж категорій, одні і ті самі одиниці можна віднести до кількох з них. Кодувальна схема або листок повинна характеризуватись релевантністю та обґрунтованістю аби досягти найвищої відповідності вимірюваним та способом вимірювання. Необхідно сформулювати запитання таким чином, аби досягти однакових висновків за умов опрацювання схеми різними кодувальниками.

Деякі дослідники не розробляють власну схему кодування, а покладаються на вже розроблену в рамках іншого дослідження. В такому випадку ці дослідження можуть стати об’єктом для порівняння чи подальшого узагальнення [103]. Дане дослідження послуговується кодувальною схемою української дослідниці Д. Тарадай, що досліджувала «Висвітлення Ліванської війни 2006 року в українських газетах» (2008, НУ «Києво-Могилянська академія»)(Додаток 1). В дослідженні було обрано контент-аналіз продукту медіа подібної тематики, що робить обидва дослідження схожими. Суттєва різниця полягає в комплексі використання

методів

дослідження,

геополітичній

характеристиці

досліджуваного явища, його завершеності. Проте аспекти, що вивчаються, а саме: сторони конфлікту, характеристики, причини та наслідки військових подій, що є предметом даного дослідження, є подібними.

РОЗДІЛ ІІІ. Результати дослідження

Для представлення результатів контент-аналізу доцільним є застосування схем та таблиць задля наочної демонстрації виявлених залежностей та зв’язків. Однак, на думку деяких дослідників, допускається подача висновків також у вигляді тексту, що притаманне якісному дослідженню. З огляду на те, що дослідження застосовувало якісно-кількісну методологію, основний аналіз був здійснений відповідно якісного характеру методології. Кількісні ж показники представлені у вигляді графіків (Додаток 2, 3). Більшість західних досліджень, які використовують метод контент-аналізу для обробки, а також здійснення самого дослідження застосовують спеціально розроблені комп’ютерні програми обробки даних, що використовують соціологічні центри досліджень. Такий підхід дозволяє обробляти великі обсяги тесту та бути впевненим, що жодне потрібне згадування не пропущене. Відповідні програми краще застосовувати для кількісного контент-аналізу для роботи з текстовими масивами. У даному дослідженні інформація обробляється вручну, без застосування комп’ютерних програм, що пояснюється візуальними характеристиками одиниць аналізу. Як зазначила Д. Тарадай, презентуючи результати дослідження теми висвітлення Ліванської війни 2006 року, використовуючи одним із методів дослідження якісний контент-аналіз, необхідно враховувати, що його метою не є подача цифр чи статистичних закономірностей. Метою обраної методології є показ певних зразків, тем та категорій соціальної реальності, за якого дослідник має досягти певного балансу між описом та інтерпретацією [105]. Опис дає читачу контекст та тло, а тому має бути широким та глибоким, але якісний аналіз є таким, що інтерпретує, і сама ця інтерпретація представляє особисте та теоретичне розуміння дослідником феномена його дослідження. Під час даного дослідження було проаналізовано 60 відеоматеріалів, наданим в доступ інформаційним агентством «Ройтерз», що супроводжувались текстовим рядом журналіста, або представляли собою послідовний набір відеоряду

відповідно вказаної теми сюжету, з синхронами, або мали ілюстативний характер. Вибірка становила повний обсяг публікацій, які висвітлюють будьякий аспект подій в Україні квітня 2014 року до червня 2015 року (тег «Ukraine»), що знаходились в закритому доступі підписників агентства, а також опубліковані на офіційному сайті «Ройтерз» та транслювались в новинах офіційного телевізійного каналу «Ройтерз ТВ» за період з квітня 2014 року до червня 2015 року. Доступ до закритого ресурсу агентства забезпечив повноту вибірки матеріалів, оскільки становила основу й самого медіа для вибору та створення матеріалів для транслювання на власних офіційних медійних ресурсах. Доступ до інформаційної бази забезпечений практичною професійною діяльністю дослідника в медіа. Більшість проаналізованого контенту ресурсу становили матеріали без начитки, – близько 85% всього контенту – становили собою ілюстративний матеріал з місця подій в хронологічній послідовності, без професійної обробки журналістом, що використовується медіа-каналами-підписниками для створення власних відео сюжетів, із зазначенням джерела отримання відеоряду. Ті, що були оприлюднені від імені «Ройтерз», супроводжувались начиткою професійного журналіста медіа агентства, мали відповідну монтажну обробку, що передбачає відбір відповідного відео ряду, становили 15% від загальної кількості відео контенту агентства. Слід зауважити, що впродовж квітня 2014 року до червня 2015 року глядацька аудиторія побачила значно більше відео матеріалів, ніж зазначено в дослідженні. Це пояснюється: повторним транслюванням одних і тих самих кадрів з місць подій, подачею окремих кадрів в різних інтерпретаціях різними засобами масової інформації, різними способами використання зазначених матеріалів стосовно тем, які ці матеріали можуть супроводжувати з огляду на зображувані на них події. Таким чином, вибірка відео матеріалів для аналізу є повною настільки, наскільки це дозволяє політика «Ройтерз» щодо роповсюдження власних матеріалів.

Відео матеріали, оприлюднені на офіційних ресурсах «Ройтерз» – це ті матеріали, що побачила глядацька аудиторія ресурсу, і є такими, що претендують на статус основи візуальних свідчень про події в Україні для міжнародної глядацької спільноти. Це значить, що саме ці відео матеріали в основному репрезентували перебіг конфлікту на сході України квітня 2014 року – червня 2015 року на міжнародній арені, а значить створювали відповідне враження про державу, як політичного гравця в світовому співтоваристві. Відсоткові показники – 15% матеріалів – можуть свідчити про невисокий рівень зацікавленості глядацької аудиторії в світі до перебігу подій в Україні останнього

року

загалом,

або

про

перебільшення

ролі

провідної

транснаціональної інформаційної агенції, як основного джерела отримання свідчень про події на сході України, оскільки більша частина відео контенту продукується національними засобами масової інформації, що пояснюється вищим рівнем обізнаності та доступу до місць подій, і має розповсюдження в будь-який куточок планети через канали мережі Інтеренет. Показовим є і співвідношення матеріалів агентства, за якого більше 60% матеріалів висвітлювали події початку конфлікту на сході України в період ескалації конфлікту між Україною та Росією, в той час як розвиток воєнного протистояння відображений меншими 40% матеріалів, що свідчить про зменшення інтересу аудиторії до вирішення російсько – українського конфлікту. А, оскільки медіа і аудиторія мають двосторонній характер взаємодії – як аудиторія впливає на пропозицію медіа, показником чого є рейтинги переглядів контенту, що визначає фінансову доцільність виробництва тих чи інших матеріалів, так і медіа конструюють суспільний інтерес аудиторії до висвітлюваної теми, то «Ройтерз» не відносить конфлікт на сході України як такий, що потребує активного висвітлення для його подальшої деескалації. Теми публікацій Аналіз висвітлення тем публікацій дозволяє зробити висновки щодо планомірного висвітлення конфлікту на сході України, а також дозволяє

побачити основні акценти перебігу конфлікту впродовж квітня 2014 року – червня 2015 року, що їх визначило медіа. Близько 25% всіх матеріалів висвітлювали перебіг подій навколо захоплення та звільнення Слов’янська, включаючи заяви офіційних осіб України, так званих самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», Росії та представників країн-посередників в конфлікті: США, країн Європейського Союзу, зокрема Німеччини, та представників міжнародних організацій, з яких заяви представників так званих самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» становили близько 40%. Матеріалів, що відображають перебіг подій за запитом «Донецький аеропорт» налічується близько 20% від усього масиву відеоконтенту. Близько 7% матеріалів висвітлювали тему підписання Мінських угод, при чому 2% з яких стосувались перших домовленостей у вересні 2014 року, а 5% розкривали повторне зібрання щодо внесення корективів до вже підписаних Мінських угод в лютому 2015 року щодо мирного врегулювання ситуації на сході України. Тема «Оголошення АТО в Україні» налічує близько 3% матеріалів агентства, стільки ж приблизно налічує і тема падіння малазійського літака. Цікавим є те, що оригінального відео контенту, що стосується таких переломних етапів перебігу подій на сході України, як от військові дії в Іловайську, та Волноваський теракт, агентство представило у відсотковому співвідношенні близько 1% від усього масиву проаналізованого відеоконтенту по кожній із зазначених тем. Інші 40% відео матеріалів стосувались подій на Донбасі в досліджуваний період, але прямо не стосувались воєнних подій: опитування жителів регіону, панорамні зйомки наслідків воєнних дій, що не супроводжувались текстовим рядом, офіційні події за участі представників держав-учасниць конфлікту, як от передача гуманітарної допомоги жителям Донецька Рінатом Ахмєтовим на

Донбас-Арені, або надходження гуманітарного конвою з Росії на окуповані території, передача Порошенком військової техніки Озерному тощо.

Жанрова специфіка матеріалів Більша частина матеріалів має ілюстративний характер, тобто інформація становить собою візуальне підтвердження подій, про які йдеться в дослідженні. «Ройтерз», як інформаційне агентство не несе юридичної відповідальності за використання наданих матеріалів іншими медіа-підписниками агентства. Матеріали, які «Ройтерз» офіційно оприлюднило від свого імені мають переважно

репортажний

характер,

із

короткими

інтерв’ю

учасників

зображуваних подій (синхронами), або офіційних осіб, що можуть свідчити з кола питань, передбачених висвітлюваною темою.

Візуалізація учасників подій на сході України Основними учасниками подій фігурують: Україна, Російська Федерація, так звані самопроголошені «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», Сполучені Штати Америки, Європейський союз (іноді окремі європейські країни, зокрема Німеччина), НАТО (в кількох матеріалах згадується в начитках), а також ООН та моніторингова місія ОБСЄ в Україні. В більшій частині представлених відео матеріалів відсутня начитка, тому характеристика суб’єктів конфлікту відображається в основному візуальними символами. Основну роль приділено трьом суб’єктам: Україні, у вигляді офіційних осіб, що представляють державу, таких як президент Петро Порошенко, міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов тощо, зображень національної символіки на місцевості та на одязі військових: жовто-блакитного прапору, шевронів із

тризубом – символом української державності тощо; Росії, у вигляді державних символів на техніці та одязі військових, та місцевості: триколору-прапора, герба із двоголовим птахом тощо. Пізніше в матеріалах, третім основним суб’єктом є так звані самопроголошені «ЛНР» та «ДНР», представлені «офіційними представниками новоутворень», а саме: «глава «ДНР» Олександр Захарченко, «голова «парламенту ДНР» Андрій Пургін, військові «Новоросії», жителі «Новоросії». Інші суб’єкти візуально представлені поодиноко, в основному під час офіційних зустрічей. В кінці лютого окремий матеріал був приділений виступу державного секретаря США Дж. Керрі, з основним месседжем «Росія «бреше» світовій спільноті» щодо причетності до воєнного конфлікту в Україні. В 5 відео матеріалах були зображені працівники наглядової місії ОБСЄ в Україні. Жодний з матеріалів не супроводжувався коментарем з точки зору цього суб’єкта з міркувань безпеки. На одному з матеріалів, жителі села на окупованих територіях звинувачували місію в бездіяльності, щодо ситуації на їх території. Країни

Європейського

союзу,

зокрема

Німеччини,

були

представлені

здебільшого в матеріалах, що висвітлюють офіційні зустрічі представників держав, що мають причетність до конфлікту на сході України: зустрічі представників Німеччини – Ангели Меркель, Франції – Франсуа Олланда, Росії – Володимира Путіна та України – Петра Порошенка, а також зустрічі Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України Гайді Тальявіні, Леоніда Кучми, Михайла Зурабова, Ігора Плотницького, Олександра Захарченка тощо. Їх візуальне зображення важко аналізувати з точки зору інтерпретацій дослідником, адже формат офіційних зібрань передбачає чітко встановлену процедуру перебігу подій, тому візульне підкріплення відіграє, в основному, функцію фіксування, що та чи інша подія відбулась. Особливістю є «інцидент зі стільцем Володимира Путіна», який, за збігом обставин, Олександр Лукашенко «відібрав» під час розмови з Ангелою Меркель, не дозволивши

зайняти його президентові Росії. Проте цей жест конотував не більше, ніж життєвий конфуз, і ніяких свідчень для даного дослідження мати не може. Окремі сюжети, що візуально відображали б роль міжнародних організацій серед матеріалів, що аналізуються, майже відсутні. Проте в матеріалах, що мають начитку, які стосуються тем гуманітарних конвоїв, або питання постачання зброї, кілька разів згадуються міжнародні організації ООН та НАТО. Особливої уваги заслуговує тема цьогорічного святкування Дня перемоги в Москві, на якій був присутній Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, з усіх світових лідерів провідних країн світу. В той час, як світова спільнота не визнає самопроголошених так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», а також засуджує дії Росії (=Путіна) на території України, після доведення присутності регулярних російських військ на сході України, визнаючи РФ агресором по відношенню до України, вживає економічних санкцій щодо Росії, як країни-агресора, Голова Організації Об’єднаних Націй, що покликана забезпечити «мир у всьому світі», недопустивши Третьої Світової війни, бере участь у військовому параді Росії. Така дія має конотацію схвалення політики Росії на міжнародній арені.

Тема «оголошення АТО» Представлена 3% від усієї кількості аналізованих матеріалів. Серед візуального ряду увагу привертають кадри різної крупності підпалювання українського прапору жителями Донбасу, підняття російської символіки над будівлями державних установ – свідчать про характеристику України, як сторони, що програла

протистоянні,

нівелювання

національними

цінностями

та

прихильності населення Донбасу стосовно політики Росії. Аудіоряд відео це підтверджує вигуками «Донбас! Донбас!», що конотує відокремлення регіону від України, а також «Росія! Росія!», що вказує на зміну вектора політичних переконань населення східних регіонів. Однак наявність надписів «Одесу не пробачимо», з урахуванням того, що Одеса-територія України, світчить про

переживання населення за долю України, що може бути свідченням прихильності до України. Інші відео візуалізують підготовку українських військ до Антитерористичної операції, кадри яких зображують українських військових, що вивантажують зброю різного типу, патрони до неї. Далі – кадри, де військові із нашивками, що вказують на приналежність до української армії, ведуть заручників у вертоліт. Розкадровка ганчірок на обличчях «полонених», наручників – створюють агресивний образ українських військових.

Тема «подій в Слов’янську» Відео стосовно даної теми становлять чверть від усього масиву відеоматеріалів, що охоплює дане дослідження. Різні відео мають різний кадровий ряд. Зображення загиблих українських військових, палаючий український блокпост висвітлюють українську сторону постраждалою цих подій. Інше відео ілюструє госпіталь із російською символікою, є кадри крові різної крупності, мирні жителі, що допомагають транспортувати військових «опозиційної» сторони – є свідченням постраждалих і з боку так званих самопроголошених «ДНР», «ЛНР». Страх, горе, розпач, біль – усі ці сильні емоції найбільше домінують у воєнній фотографії. Однак ці світлини можуть ілюструвати, як доблесні перемоги воїнів та бути інструментом ідеологічної боротьби, так і, з іншого боку, свідчити про смерть і бути використаними іншими ідеологічними інтересами. У своєму есе «Дивимось на чужі страждання» С. Зонтаг аналізує якраз ці відчуття, зображені на військовому фото. Дослідниця цитує листа В. Вульф, яка розмірковує над тим, яким буває погляд на військову фотографію чоловіка та жінки. За словами В. Вульф, і жінка, і чоловік погодяться з тим, що війна – це смерть і жахіття. Однак, на думку В. Вульф, і з нею погоджується С. Зонтаг, ці знімки частіше можуть бути свідченням правильності війни та підтримувати

бойовий дух солдат, ніж створювати навколо себе пацифістську спільноту, що наголошуватиме на розв’язанні конфлікту мирним шляхом. [108] Наступні відео акцентують увагу на аудіоряді матеріалу, де міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков говорить: «Проти нас іде війна. Нас зв’язую те, що навколо мирне населення. Хтось за російську мову, хтось проти – це не важливо. Українські військові не можуть стріляти по мирним жителям. Це і є обмеження, яким активно користується ворог». Далі відеоряд представлений кадрами української армії, що готує зброю та переносить патрони. По-перше, довіра аудиторії до мовлення офіційної особи має нижчий ступінь, в порівнянні із «рівним» для аудиторії, більшість з якої – працюючі верстви населення, що не мають чітких політичних вподобань. По-друге, візуальний ряд матеріалу зображує українських військових «машинами для вбивств», що посилює відсутність можливості почути їх, побачити «людяними». Наступні відеоматеріали відповідної тематики зображують військову операцію бійців із символікою так званої невизнаної «Новоросії», де жителі міста супроводжують їх «схвалювальними» жестами – стиснуті руки над головою, а також допомагають їм носити шини для блок-постів, інші відео зображують українських військових, що поводять себе спокійно в той час, як навколо палають шини, що створює враження, наче «так і треба». Окремий матеріал був підготовлений про батальйон «Восток», що брав участь в захопленні Слов’янська, де зображувались поранені бійці після бою. Відео, в тематиці яких фігурують питання наслідків подій в Слов’янську, зображують в основному розбиті будівлі, сліди від пострілів, а також супроводжуються аудіорядом – опитуванням жителів місцевості. Зміст синхронів висвітлює фактичні дані про пошкодження і втрати населення, за відсутності будь-яких оціночних суджень місцевого населення в тому, хто правий, а хто винен в тому, що відбулось. «Шість куль в кавоварочному автоматі», «кулі свистом», «вибухнула заправка, дві машини підірвало» тощо.

Серед матеріалів є і відео-опитування щодо настроїв населення Слов’янська, де ключовим є аудіоряд: «хочеться миру», «нехай обидві сторони сядуть за стіл переговорів», «Порошенко – це банда. Він не зупинить того, що тут коїться. Це можуть зробити хіба що світові лідери…» – недовіра до новообраної на той час української влади у розв’язанні воєнного конфлікту, визнання ролі світової спільноти у деескалації конфлікту, бажання закінчення збройного протистояння. Сторони, що беруть участь у конфлікті, відходять на другий план. Відео контент, датований липнем 2014 року, зображує зустріч президента України із жителями міста, які вітають Порошенка. Вони задають йому запитання, кадри рукостисканням із народом, вирази обличчя людей свідчать про підвищення рівня довіри до української влади, що змінює характер України, як учасника воєнного конфлікту в позитивну сторону. Звернення в «побутовому стилі» Петра Порошенка до жителів: «…українська армія прийшла, аби всіх вас захистити…» (російською мовою), після чого він виступив із офіційною промовою українською мовою, в «стилі Барака Обами». Інші відео в основному містили зображення руїн після звільнення Слов’янська та прилеглих територій, що можуть сприйматись в залежності від їх використання в сюжеті. Одні й ті самі знімки можуть оповідати різні історії, як на користь війни, так і стати аргументом проти. С. Зонтаг підкреслює, що фотографії предметні і вони, по суті, нічого не можуть розповісти. Важливо, на думку дослідниці, що фотографії мають схильність переслідувати. Глядач запам’ятовує не історію, а образ: звірства, зображені на світлині, конкретний сюжет, конкретну фотографію. За словами С. Зонтаг, «фотографії військових жорстокостей ілюструють і підтверджують. Чи не торкаючись суперечок про точне число убитих (ці числа спочатку завищуються), фотознімок спочатку надає незаперечний зразок. [108]. Ілюстрована функція фотографії не зачіпає думок, забобонів, фантазій, неправдивої інформації. Інформація про те, що набагато менше палестинців

загинуло при атаці на Дженін, ніж стверджували палестинські представники (всупереч заявам ізраїльтян), справила набагато менше враження, ніж знімки врятованого центру табору біженців» [108, с. 64–65] Розуміючи історичну дійсність, знаючи військовий побут та особливості військових костюмів, дуже легко земітувати війну та «перезняти її». Дуже багато кадрів, які увійшли в історію, є реконструкціями або постановочними кадрами. Зокрема, С. Зонтаг приводить як приклад знімки Р. Дуано, О. Гарднера, Дж. Розенталя та інших. Не приховує й те, що його знімки є зрежисованими український фотограф О. Чекменьов. Його серія робіт людей на фоні власних зруйнованих будівель була зроблена влітку 2014 року під час АТО у звільнених містах (Семенівка та Миколаївка Донецької області), частина з фотографій була опублікована в журналі «Фокус». У центрі кадру О. Чекменьова – люди, які нещодавно втратили свої будинки. Емоції людей різні: від гордості та пихи до горя й розпачу. «У Семенівці і Миколаївці мені потрібно було мінімум півгодини, аби поговорити з однією людиною. На декого витрачалася година, аби зробити один знімок. За весь час перебування там лише двоє підійшли до мене і запросили до будинку, аби показати руйнування … Вони боялися, що їх реальне життя і їхні проблеми не покажуть. А мені не потрібні порожні зруйновані будинки, мені потрібні люди з їх реальними історіями. …У мене є фото, де люди позують залишки свого майна на тлі своїх зруйнованих будинків. Але вони трималися недовго, потім плакали. Це я знімати вже не міг», ‒ так пояснив процес зйомки сам автор [111]. Хоча його кадри зрежисовані, вони є хронікальними і фіксують момент, коли людина залишається з результатами війни один на один. Обраний жанр є напрочуд сильним, однак і слабким перед глядачем. Відсутність детальної історії про те, який снаряд втрапив у житло людини, чи від чого саме постраждало майно робить неможливим створення культу війни. Підкреслюється це й зовнішнім виглядом героїв: їхній простий, часто єдиний одяг (просто невиразні

жіночі халати), зморщені обличчя та руки, посивіле волосся. Через усі ці невеликі деталі ми отримуємо «голу історію» про результати протистоянь. Водночас Т.Ф. Шнайдер в есе «Войовничий пацифіст?» наводить цитату з щоденника Е.М. Ремарка, що датується 1950 роком, де зазначає важливість саме «людської/індивідуальної історії»: «Люди повинні бачити і чути те, що відбувається з індивідами, оскільки сила їх уяви не відповідає загальновизнаним фактам, приймати її до уваги не можна. Катастрофа призвела до загибелі п’яти мільйонів чоловік. Але якщо я продемонструю вам одну єдину людину досконало, із викликом довіри до неї, надіям і труднощам цієї людини, а потім ще повідаю, як вона помирає, ‒ це назавжди залишиться у вашій пам’яті» [112]. Що стосується безпосередньо кадрів зруйнованих будинків, аспірант кафедри журналістики Львівського національного університету К. Яковенко в статті «Військова фотографія як елемент документування подій та засіб маніпуляції» вказала на роль візуального контексту фотографії [107]. Наприклад, фото, на якому солдат годує кошеня чи собаку, проявляючи людяність, на фоні розвалених будинків. Такі світлини можна побачити як ілюстрації конфлікту в Сирії, так і як ілюстрації Афганістану. Інший приклад – світлина, на якій зображено розбиту чи брудну дитячу іграшку на фоні розбомбленого будинку чи інших руйнувань. До переліку міст, які ілюструють цей образ, долучились Слов’янськ та Торез Донецької області під час воєнного конфлікту на Донбасі. Було розглянуто візуальні матеріали агенції Associated Press та “Ройтерз». Дослідниця дійшла висновку, що образ-близнюк створює новий архетип війни, цинічного інструменту фотографів, які намагаються маніпулювати глядачем та викликати в нього одні й ті самі емоції та відчуття, повторюючи один і той самий сюжет із конфлікту до конфлікту. Фотограф навіть не роздумує над сюжетом, а користується шаблоном, який вже було апробовано протягом довгого часу. Такі «аналогії» і ця «безіменність війни» надали можливість для маніпуляцій у війні на Донбасі: медіа використовувати фото з інших війн як ілюстрацію сьогоднішній війні. Однак наміри редакторів, які обирали ці неправдиві

зображення, полягають зовсім не в тому, щоб показати жах війни, а для того, щоб очорнити одну зі сторін конфлікту.

Тема «падіння малазійського літака» Відео агенції «Ройтерз», обране для аналізу даним дослідженням, становить близбко 3% всього масиву мультимедійних даних, що визначає невисокий пріоритет візуального висвітлення теми трагедії. Відео ряд супроводжується зміною кадрів із зображенням уламків літака, особистих речей загиблих мирних пасажирів під час атаки на літак, «чорної скрині» із останніми даними про події напередодні трагедії тощо. Особливої уваги варті кадри із зображенням тіл загиблих на місці катастрофи, наполовину прикритих, що дозволили побачити реальні трупи пасажирів Боїнга. Відповідно до етичних телевізійних принципів подачі інформації, відповідні зображення є недопустимими для оприлюднення. Проте характер діяльності інформаційного агенства не зобов’язує уникати таких кадрів, адже відповідальність несе медіа, що такі кадри публікує для широкого загалу. Ці ж відеоматеріали передбачали використання їх іншими медіа для подальшої обробки, і не були виставлені на офіційних каналах служби «Ройтерз» в телепросторі та в мережі Інтернет. Інші візуально-аудіальні матеріали стосувались опитування місцевих жителів стосовно падіння малазійського літака. Очевидці трагедії описували власні спостереження побаченого або почутого, зосереджуючи увагу на фактах події, без висловлення оціночної точки зору щодо бомбардування пасажирського літака в контексті воєнного конфлікту в Україні, що на момент подій характеризувався своєю ескалацією. Важливим аспектом у висвітленні подій даної тематичної категорії є наявність сюжету з начиткою, в якій йде мова, що ОБСЄ отримало «обмежений доступ до місця падіння літака, що знаходиться під контролем «повстанців», в той час як англомовний варіант сюжету в програмі новин на «Ройтерз ТВ» свідчить про

відсутність доступу ОБСЄ до місця аварії. Відповідно до російської версії, місцеві рятувальники без проблем продовжували пошуки, а також те, що вони знайшли «чорні скриньки», інформація в яких, за відомостями з цього сюжету, все одно не дасть зрозуміти, хто збив літак. Також, версія матеріалу з начиткою не містить офіційних коментарів представника ОБСЄ – Томаса Ґремінґера. Англомовна версія мультимедійного продукту вказує на те, що літак розбився, а від версії про збиття його автор дистанціюється, посилаючись на українську владу, яка назвала це «актом тероризму». Такі нюанси стають причиною різного ставлення та сприйняття одних і тих самих подій, де, в даному випадку, англомовна версія тексту, що супроводжувала сюжет, була більш нейтральною, що опублікована в підрозділі сайту для аудиторії Росії і країн СНД, що мовно є близькою для України.

Тема «Мінських угод» Хронологія подій воєнного конфлікту на сході України зазначає дві хвилі Мінських домовленостей: у вересні 2014 року та в лютому 2015 року. Характерною особливістю є нерівномірність візуального висвітлення агентством обох з них, де відображення «перших» Мінських угод у відсотковому співвідношення становить близько 2%, в той час як «других» – 5%, за несуттєвої зміни візуального ряду за своїм наповненням (формат офіційних зустрічей відповідно до свого регламенту не передбачає особливого різноманіття – тут ЗМІ виконують функцію присутності – «наглядачів» та документалістів за процесом переговорів). Такі зустрічі, в основному є джерелом новинної інформації, але з візуальної точки зору не відзначаються особливою цінністю. Проте той факт, що лютневі Мінські домовленості висвітлені майже на 2 порядки вище, ніж ті, що їм передували, в своєму арсеналі відео мали висловлювання позицій – підсумкові заяви – щодо конфлікту представників України та Росії, та відео, що документували перебіг перемовин між країнами-учасницями конфлікту, та країнами-медіаторами (Франція, Німеччина, Білорусь), що були запропоновані

медіа-підписникам як окремі відео. Припускаємо, що це пов’язано із визнанням світовою спільнотою напередодні Російської Федерації (тотожно політики Путіна), як агресора щодо подій в Україні, що зумовило посилення інтересу міжнародного інформаційного агентства до перебігу подій відповідної тематики.

Тема «подій навколо Донецького міжнародного аеропорту» П’ята частина всього масиву проаналізованого відео відображає події навколо протистояння сил в Донецькому аеропорті, на меті якого – контроль над стратегічним об’єктом. Така висвітлюваність пов’язана, перш за все, з його тривалістю – 242 дні. Історичний перебіг військових дій свідчить про постійну зміну контролю над тими чи іншими об’єктами аеропорту. Незважаючи на сильну напруженість подій тематичного боку, візуальний матеріал в більшій мірі супроводжувався зображенням сил військових. В цьому випадку, зображення «ворогуючих» сторін мало приблизно рівне співвідношення, відносно всього обсягу мультимедійного контенту відповідно обраної тематики. Частина відео містила зображення сил українських військових: людські втрати сил, кадри, на яких бійці оброблюють рани, отримані в бою, що супроводжуються аудіорядом з криків та стонів поранених, кадри побуту військових (як готують їжу, що готують), кадри підготовки до можливого наступу з боку противника тощо. За такою ж схемою були зображені позиції «опозиційних» військових. В матеріалі були присутні коментарі українських військовослужбовців та добровольчих батальйонів, зміст яких полягав у фіксуванні настроїв вояків: «Ми тримаємось», «Не здамось до останнього». Присутність коментарів з боку сторони «супротивника» дозволяє говорити про виваженість точок зору у візуальних матеріалах. Інша сторона коментувала події з точки зору сфер впливу: «Прилеглі території знаходяться під нашим контролем», також були коментарі мотиваційного характеру: «Ми захищаємо нашу територію» тощо. Іншим аспектом висвітлення подій навколо Донецького аеропорту були матеріали про наслідки воєнних дій з точки зору мирних жителів. «Шість шибок

вставив. Щойно вставив. Все знову!», або таких, що описували перебіг подій з точки зору населення, що проживає в тому районі: «Сиділи за столом. Бах! Все, встигли тільки на підлогу впасти». Таким чином, зображення подій виключає очевидну наявність «агресора» - «жертви» в даній тематиці подій, спираючись на фактичну складову отриманої інформації.

Події «в Дебальцевому» Мають схожий характер висвітлення подій навколо Донецького міжнародного аеропорту, що пояснюється характером воєнних дій на території міста та його затяжною тривалістю. Донині воєнні дії в цьому регіону тривають, проте масив відеоряду, продукований «Ройтерзом» має відносно велику відсоткову частку, що означає високу зацікавленість аудиторії до перебігу подій та їх розвитку. На даний момент, окрім панорамних кадрів, що фіксують наявність на території Дебальцевого та прилеглих територій воєнних дій, присутність військових обох сторін конфлікту, більшість з них є записами коментарів військових щодо сучасного стану подій, стратегій, яких притримуються військові, з огляду на Мінські домовленості, а також про цілі кожної із сторін. Представлення точок зору українських військових кількісно переважає: «Найголовніше – вивести тих, хто залишився в котлі» (мається на увазі Дебальцевський котел), «Вони готуються до наступу» (українські військові про наміри сил «опонента»), що супроводжується

відеорядом

знайденої

зброї

противника.

Кадри,

що

висвітлюють присутність місії ОБСЄ, на нашу думку, мають визначне значення у висвітленні подій цього тематичного блоку. Відео «неадекватної» жінки, що кидалась на представників місії ОБСЄ із звинуваченням тих у бездіяльності, набули найбільшого розповсюдження в українських телевізійних медіа. Характерним є те, що місія прибула на місце подій під супроводом військових так званої «Новоросії», аби впевнитись у дотриманні «режиму тиші». Для того, аби в повній мірі зрозуміти принцип висвітлення тих чи інших подій, слід звернути увагу на відео, що дослідник мав в розробці під час створення

мультимедійного

матеріалу задля

висвітлення

того

самого

інциденту.

Регіональний кореспондент українського бюро Радіо Свобода був присутній під час візиту ОБСЄ в місце, поблизу Дебальцевого, та мав можливість зафільмувати перебіг цих подій. Отриманий матеріал містив ті самі кадри жінки, що стукала по вікнам автівок представників місії, нецензурно висловлюючи своє ставлення до їх діяльності. Окрім цього, були кадри, де жінка пояснювала свою емоційну поведінку українським, російським та міжнародним ЗМІ, а також мала розмову з російськими офіцерами, акцентуючи увагу на небезпеці перебування в цій місцевості через обстріли. Одночасно звинувачуючи українських військових, вона зверталась з проханням лишитись і зафіксувати обстріли місця подій, аргументуючи це тим, що вони відбуваються у конкретний час – 6 годин вечора – тоді, як місія вже поїде. Також були записи особистих розмов жителів села з військовими, що представляли так звану невизнану «Новоросію». Відео цих подій в мультимедійній базі «Ройтерз» було представлено частиною, що зображувала найбільш емоційну поведінку цієї жінки, що зрештою було ретрансльовано всіма провідними телевізійними каналами українського медіа ринку. Висвітлення подій таким чином, навіть на беручи до уваги характеристику сторін конфлікту, зумовлює підрив авторитету міжнародної наглядової місії, перетворення трагічних подій на гонитву за рейтингами і кількістю переглядів аудиторією, що підриває очікування у вирішенні воєнного конфлікту на сході України мирним шляхом найближчим часом. Сорок відсотків всього контенту стосувалось тем виборів в так званих невизнаних «ДНР», «ЛНР», економічного стану регіону в умовах припинення фінансової підтримки з боку України, настрої Донецька після «псевдовиборів», матеріали, що містять заяви так званого «глави «ДНР» Олександра Захарченка про припинення переговорів та унеможливлення вирішення конфлікту мирноим шляхом, новорічні події в самопроголошеній «Новоросії», зокрема «ялинкова тематика», культурні заходи на окупованих територіях тощо.

В той час події у Волновасі та Іловайську знайшли своє мультимедійне висвітлення обсягом 1% кожний.

Особливості відеоматеріалів з аудіальним текстовим супроводом Мультимедійний контент «Ройтерз», що супроводжувався начиткою автора теж має свої особливості. По-перше, текст начитки звучить російською мовою, що пояснюється відсутністю окремої української служби агентства на території України, – представлений лише офісом, – і підпорядковується російському відділу «Ройтерз». Автором таких матеріалів, що становлять близько 15% всього масиву відеоданих, обраних для аналізу даним дослідженням, є обмежена кількість журналістів. Всі матеріали з аудіальним текстовим супроводом відрізняються повнотою, неупередженістю та об’єктивністю подачі інформації, навіть якщо відеоряд не передбачає ілюстрування обох сторін конфлікту. Характеристика сторін конфлікту в кожному матеріалі цієї категорії визначаються, як сторони конфлікту, без наділення їх певними означниками. Навіть після визнання міжнародною спільнотою Росії країною-агресором, жоден матеріал

не

охарактеризував

Російську

Федерацію

як

таку.

Однак,

характеризуючи третю сторону воєнного конфлікту – так звану невизнану самопроголошену «Новоросію» – медіа-агенство називає її «проросійською». Військових угруповання автор називає «ополченцями» (подає російська версія начитки, з англ. – «rebels»). В цілому воєнні події на сході України квітня 2014 року – червня 2015 року «Ройтерз» називає «збройним конфліктом», «воєнним конфліктом», але не «війною». Таким чином, з усього масиву відео, 40% даних не відображали воєнні події на сході України відповідно визначених хронологічних етапів перебігу конфлікту, а стосувались висвітлення тем виборів самопроголошених невизнаних «ДНР», «ЛНР», заяв їх «лідерів» тощо. З точки зору репрезентації всіх подій, це означає, що лише трохи більше половини від усього масиву візуальних даних

зображували перебіг воєнних дій на території України, тривалістю більше 1 року. Більша частина відео, що стосувались висвітлення воєнних подій, висвітлювали позицію «супротивника» української армії, а ті, що висвітлювали позицію українських військових часто конотували негативне сприйняття образу українського військового, як репрезентатора України, як учасника конфлікту. Це означає масштабне аудіовізульне представлення позицій проросійських сил, в порівнянні із українською стороною, що не може свідчити про рівновагу відеоконтенту міжнародного медіа. Основними учасниками конфлікту зображено Україну (офіційні представники, військові, символіка, аудіоряд), Росію (символіка, аудіоряд інтершуму, заяв представників

самопроголошених

невизнаних

«ДНР»

та

«ЛНР»)

та

самопроголошені невизнані «ДНР» та «ЛНР» (проросійська символіка, пізніше своя, аудіоряд). Серед інших учасників фігурують Європейський союз, зокрема, Німеччина, Франція тощо, Сполучені Штати Америки, та міжнародні організації ООН, ОБСЄ тощо. Динаміка виробництва не відрізняється рівномірністю. Так, до початку 2015 року

матеріали,

що

висвітлювали

воєнні

події

на

сході

України

Також характерним для аналізованих матеріалів є різний ступінь висвітлення різних етапів перебігу конфліктів, що є ключовими. Зокрема, тема Іловайська та Волноваської трагедії практично не була представлена візуально «Ройтерзом», в порівнянні з іншими тематичними блоками.

Висновки

Основні тенденції висвітлення воєнних подій на сході України інформаційним агентством «Ройтерз»: 1. Основними учасниками воєнних подій на Донбасі останнього року медіа визначає Україну, Росію та самопроголошені «ДНР», «ЛНР» (як одного суб’єкта), що знайшли візуальне відображення через оригінальну символіуа, офіційних представників влади, та аудіоряд в матеріалах, де він є. Іншими гравцями у вирішенні конфлікту агентство показує країни ЄС, зокрема Німеччину, Францію, Сполучені Штати Америки та міжнародні організації ООН та ОБСЄ. 2. Значну частину вибірки склали відеоматеріали без текстової начитки журналіста, в той час як лише 15% всього масиву відеоконтенту супроводжувалось начиткою журналіста, що свідчить про додаткове опрацювання теми сюжету і відповідає всім принципам висвітлення воєнних подій, задекларованих міжнародною інформаційною агенцією «Ройтерз». Таким чином, саме ці 15% і були оприлюднені для широкої аудиторії, що свідчить про низький рівень інформування міжнародної спільноти про воєнні події на східних територіях України впродовж останнього року. Пріоритетом зовнішньої політики більшості держав є забезпечення організації інформаційних потоків на міжнародній арені, успішність реалізації якого може бути забезпечена за сприяння міжнародних інформаційних агентств, завдяки технологічності, інноваційності, масштабності тощо. Низький відсоток поданої інформації щодо теми дослідження може бути спричинений відсутністю окремого бюро в Україні(наявності лише офісу). Центральний офіс «Ройтерз», до сфери впливу якого входить висвітлення подій на території України, знаходить в Росії. Це пояснює і російськомовний текст начитки для матеріалів.

3. Неймінг подій на сході України зводиться до «протистояння», «конфлікту», «воєнних операцій» тощо. Термін «війна» не має ані аудіального, ані графічного відображення. Однак, з огляду на те, що відповідно до Воєнної доктрини України поняття «воєнний конфлікт» може бути «збройним», а може бути «війною». Однак конотативне значення терміну «війна» має сильніше емоційне забарвлення, хоча з точки зору

юридичного

тлумачення

термінів

це

«агресією»,

що

характеризується відносною нейтральністю. Цікавим є і той факт, що, незважаючи на неймінг подій, жоден з учасників не йменується як агресор або жертва. 4. Характер

висвітлення

сторін

визначається

незбалансованістю

їх

представлення. Так, близько 65% всього відео масиву висвітлювали сторону військових угруповань так званих «ДНР» та «ЛНР». Матеріали, що висвітлювали українську сторону, супроводжувались кадрами поводження військових із технікою, відсутність емоційних моментів, низький відсотковий показник коментарів позиції військових, що воюють на стороні України. Згадаємо, для прикладу, матеріали із Слов’янська. Наступні відео акцентують увагу на аудіоряді матеріалу, де міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков говорить: «Проти нас іде війна. Нас зв’язую те, що навколо мирне населення. Хтось за російську мову, хтось проти – це не важливо. Українські військові не можуть стріляти по мирним жителям. Це і є обмеження, яким активно користується ворог». Далі відеоряд представлений кадрами української армії, що готує зброю та переносить патрони. По-перше, довіра аудиторії до мовлення офіційної особи має нижчий ступінь, в порівнянні із «рівним» для аудиторії, більшість з якої – працюючі верстви населення, що не мають чітких політичних вподобань. По-друге, візуальний ряд матеріалу зображує українських військових «машинами для вбивств», що посилює відсутність можливості почути їх, побачити «людяними».

Наступні відеоматеріали відповідної тематики зображують військову операцію бійців із символікою так званої невизнаної «Новоросії», де жителі міста супроводжують їх «схвалювальними» жестами – стиснуті руки над головою, а також допомагають їм носити шини для блок-постів, інші відео зображують українських військових, що поводять себе спокійно в той час, як навколо палають шини, що створює враження, наче «так і треба». Окремий матеріал був підготовлений про батальйон «Восток», що брав участь в захопленні Слов’янська, де зображувались поранені бійці після бою. 5. Тематичне представлення відзначається нерівномірністю. Динаміка продукування відеоматеріалів також характеризується непостійністю. Динаміка виробництва не відрізняється рівномірністю. Так, до початку 2015 року

матеріали,

що

висвітлювали

воєнні

події

на

сході

України

характеризувались більшим відсотком тематичного представлення подій, в той час, коли впродовж 2015 року тематика аудіовізуальних матеріалів обмежилась кількома темами, проте кількісно розкривала їх глибше, із дотриманням практично кількісно та якісно однакового висвітлення позицій сторін конфлікту. Не можемо нехтувати фактом визнання міжнородною спільнотою Росії (тотожне до «політики Путіна») країною агресором на початку 2015 року, після подій у Волновасі, висвітлення яких супроводжувалось виспупом Порошенка в Давосі. Пов’язування цих фактів є свідченням залежності «Ройтерза» від запитів та очікувань аудиторії. Також характерним для аналізованих матеріалів є різний ступінь висвітлення різних етапів перебігу конфліктів, що є ключовими. Зокрема, тема Іловайська та Волноваської трагедії практично не була представлена візуально «Ройтерзом», в порівнянні з іншими тематичними блоками. Під час прецеденту телеканлу UBR, що пов’язаний із звинуваченням в порушенням ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та ст. 28 Закону України «Про інформацію», 19 липня 2014 року телеканал офіційно оприлюднив спростування, в якому зазначив про факти дотримання принципу

об'єктивності висвітлення подій. В ньому йшлося, про те, що в прямому ефірі телеканалу транслюються прес-конференції представників АТО і РНБО про хід подій на Сході. Крім того, у прямому ефірі канал показує брифінги та пресконференції перших осіб держави, міністрів та чиновників, які причетні до АТО. До такого переліку представники каналу віднесли також наявність рубрики «Без коментарів» – це пряма мова учасників АТО, жителів Сходу, чиновників профільних міністерств, представників АТО та РНБО, політиків, громадських діячів, представників міжнародної спільноти. В

зверненні

було

також

зазначено,

що

для

дотримання

принципів

збалансованості, об’єктивності, достовірності та точності інформації ЗМІ зобов’язані висвітлювати позицію обох сторін конфлікту. Глядач має право знати позицію агресора. «У коментарях представників ДНР та ЛНР І. Гіркіна, П. Губарева, В. Болотова, О. Ходаковського та інших не лунало закликів до розв'язання війни, агресивних дій або їх пропаганди, до повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності, пропаганди війни» (як доказ, канал надав розшифровку матеріалів з коментарями людей). Серед інших доказів дотримання професійних принципів висвітлення воєнних конфліктів, був зазначений факт співпраці з міжнародним агенством «Ройтерз», яке надає контент ЗМІ в усьому світі. «Зокрема, 12 липня «Ройтерз» надіслало коментар Ігоря Гіркіна щодо обстрілу передмістя Донецька. Телеканал UBR, відповідно до процедури коректного висвітлення інформації, подав і інший його синхрон (з посиланням на першоджерело), що стосувався його зізнання щодо того, що у минулому він був співробітником ФСБ. «Інформаційна доцільність такого коментаря в тому, щоб підтвердити зв'язок І. Гіркіна з російськими спецслужбами»

[114].

Цей

приклад,

окрім

прецедентного

визначення

професійних принципів інформування, яскраво свідчить про те, що співпраця з агентством «Ройтерз» є свідченням дотримання високих стандартів здійснення професійної діяльності національними телеканалами.

Однак, отримані результати в ході дослідження свідчать про дещо інший стан речей. Дотримуючись принципів збалансованості, об’єктивності, достовірності та точності інформації «Ройтерз» висвітлювало позицію обох сторін конфлікту, проте відсоткове співвідношення аналізованого матеріалу свідчить про значну перевагу у висвітленні позиції «опозиційної» Україні сторони. Спростовуючи наявність «пропагандистської» складової у висвітленні подій на сході України, телеканал UBR зазначив наявність матеріалів офіційних заходів, зустрічей, мовників, що представляють українську державу. «Ройтерз» подавав матеріали офіційних заяв обох сторін конфлікту, частина з яких висвітлювала «вибори» так званих самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», що не були визнані легітимними світовою спільнотою. За відсутності додаткового роз’яснення ат контексту, висвітлення цих подій може трактуватись аудиторією як підтримання політики цих угруповань. Особливої уваги вартий матеріал, із заявою «глави «ДНР» Захарченка про припинення переговорів щодо мирного врегулювання воєнного конфлікту, та подальше розв’язання конфлікту «лише військовим шляхом». Це чітко ілюструє тезу про відсутність дотримання умови відсутності «закликів до розв'язання війни, агресивних дій або їх пропаганди, до повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності, пропаганди війни». Проте тільки оприлюднення цього матеріалу, як окремого, широкому загалу, може мати такі висновки. Аналіз основних тенденцій розвитку всесвітніх служб мовлення показав, що вони виступають не лише інструментом формування іміджу певної країни, а також впливають на перетворення в межах інших політичних систем. Цей досвід, сучасні

медіа-стратегії,

базові

постулати

принципи

провідних

телерадіокорпорацій світу важливі в контексті реалізації ідеї інформаційної присутності України в міжнародних медіакомунікаціях. [114]

Як вважав М. Маклюен, головною рисою аудіовізуального матеріалу є те, що залежно від його побудови, причина є тим, що з’являється на початку дії, а наслідки – те, що виявляється наприкінці. Телеглядач поєднує всю трансльовану телемозаїку через резонанс віддзеркалень її окремих елементів. Як результат, у його свідомості постійно формується та виникає «кулеподібна» реальність миттєвих і спонтанних взаємозв’язків тих елементів, які промайнули на екрані. [115, с. 162 і далі]. Принципи створення візуальних матеріалів «Ройтерз» забороняє змінювати хронологічну послідовність того, що відбувається. Цей принцип витриманий в 100% матеріалів, що свідчить про дотримання принципів роботи, декларованих медіа. Візуальні матеріали часто супровожувались зображеннями жертв подій (кадри людських тіл), слідів крові тощо. Наявність таких кадрів для інформаційного агентства є припустимим, адже «покупці» інформації повинні користуватись нею на власний розсуд, що агентство не регулює. З урахуванням специфіки відносин агентства та медіа, можемо зауважити, що саме агентство формує пропозицію для інших медіа, а відтак може впливати на контент, що ретранслюється телевізійними медіа в подальшому. Укрупнені кадри таких вражаючих фактів спростовую позитивну роль «Ройтерза» в такому процесі. Аналіз досліджуваного відеомасиву відповідно до системи, запропонованої Блезі, свідчить про максимально сприятливу характеристику кожного з факторів, що свідчить про відсутність перешкод у коректному висвітленні воєнних подій на сході України. Вдалий збіг дат презентування результатів даного дослідження та дат проведення конференції «Донбас Медіа Форум» 6-7 червня, де обговорення відбувались навколо головних проблем, з якими стикається журналіст, висвітлюючи життя Донбаського регіону, а також на глобальних проблемах інформаційного

простору,

дозволили

отримати

коментар

військового

кореспондента «Ройтерз» Романа Бочкала щодо стандартів висвітлення воєнного конфлікту на Донбасі.

Відтак, кореспондент впевнений, що для журналіста є дуже важливою самоцензура. А ще він (журналіст) повинен розуміти, що під час збройного конфлікту на карту поставлено набагато більше, ніж зазвичай: «Тому кожне слово, кожна цифра, кожна емоція важать дуже багато. Це не означає, що редактор чи Міністр інформаційної політики має вирішувати, що тобі писати. Просто журналіст має виходити з того, що своїм словом він може зробити комусь надзвичайно боляче, чи поставити на карту державну безпеку». Зокрема, воєнний кореспондент вважає неприйнятним озвучувати реальні цифри жертв конфлікту. «В Ізраїлі таке правило, наприклад, що поки конфлікт, операція не завершені, то цифри узагалі не називаються – скільки людей загинуло, скільки було поранено. І ми повинні самі усвідомлювати, що можна писати, а що не можна. Я кажу про самоцензуру», - пояснює свою позицію Бочкала. Також він додає, що не вірить в об’єктивність журналіста в принципі (як і будьякої людини), про що би він не писав. Однак вважає, що «об’єктивними мають бути інструменти, якими керується журналіст». У цьому і полягають ті стандарти, що мають бути головними для журналістської спільноти, особливо у час війни. Для вирішення пробем, що супроводжують висвітлення воєнних подій в майбутньому, окрім дотримання зазначених вище принципів здійснення професійної діяльності під час висвітлення воєнних конфліктів, що пропонують авторитетні дослідники, наведемо такі рекомендації щодо реалізації принципу «журналістики миру» для медіа: •

заохочувати журналістів не бути залученими і об’єктивними; навчати «журналістиці миру». Проводити тренінги для журналістів про те, як висвітлювати конфлікти мирно-орієтновано і як захиститися у зоні конфлікту.

•

навчити не піддаватися колективним процесам (впливам мейнстрімних думок);

78 •

підтримувати незалежні медіа структури;

•

публікувати випадки «санкціонованого інакомислення» (виносити на загальний розгляд тих, хто вносить деструктив), обговорювати реальний стан свободи слова.

•

навчитися справлятися із різними «кліматичними умовами» шляхом запровадження попередніх стратегій тощо.

Список використаної літератури 1. Потапенко Я. О. Причини й характер п’ятої російсько–української війни (Вітчизняної війни 2014–? рр.). – Гілея: науковий вісник, 2015 – №92 – 96-102с. 2. Білорус О. Г. Глобалізація і безпека розвитку: монографія / О. Г. Білорус , Д. Г. Лук’яненко та ін.; керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. – КНЕУ, 2001. – 733 с. 3. Генис Л. Глаз и слово. – Л. Генис // Иностранная литература. – М. – 1988. – № 8. – С. 92-99. 4. Антонов А. В., Бзот В. Б., Жилін Є. І. Україно-російський воєнний конфлікт: сутність, передумови та зміст агресії. – Харківський університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба, науковий центр Повітряних Сил. – Режим доступу: https://informnapalm.org/wp-content/uploads/2014/11/Voyenni-konfliktynovogo-typu-4GW.-CHastyna-I.pdf 5. Смола, Л. Є. Аспекти нелінійної війни в контексті українсько-російського конфлікту на Донбасі. – Науковий часопис НПУ імені МП Драгоманова. – Серія 22: Політичні науки та методика викладання соціальнополітичних дисциплін. - №16, 2015 – 74-78с. 6. Портніков В. «Гібридна таємниця» Путіна. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/27044657.html 7. Хотин Р. Україні протистоять 130 тисяч озброєних людей у гібридній війні — Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/26884092.html 8. Казанський Д. П’ята війна // Український тиждень. – 2014. – №30 (350). – 26–27с. 9. Шурхало Д. В України і Росії різні сценарії. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/27010153.html

10. Женевська Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року. Конвенцію ратифіковано із застереженнями Указом ПВР УРСР від 03.07.1954 р. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/114%D0%B0-03 11. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року. Протокол ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18.08.1989 р. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_199 12. Перепелиця Г. М., Мокляк М. М., Фареник С. О. Феномен воєннополітичного конфлікту в сучасній етнополітичній ситуації. – Київ: НІСД, 1995. – С. 9 – 10, 77, 80 13. Terzis G. Thinking Journalism Education to Cross National Boundaries: DeMainstreaming Oppositional Metaphors in Reporting the ‘Other’. – Режим доступу: http://sbpjor.kamotini.kinghost.net/sbpjor/admjor/arquivos/georgiosterzis.pdf 14. Wolfsfeld, G. Promoting peace through the news media: Some initial lessons from the peace process. – Harvard International Journal of Press/Politics, - №2 (2), 1997. – 52-70р. 15. Шеррер Ю. Отношение к истории в Германии и Франции: проработка прошлого, историческая политика, политика памяти. – Режим доступу: http://www.perspektivy.info/print.php?ID=48576. 16.Tumber H. Prisoners of News Values?: journalists, professionalism, and identification in times of war. – Reporting War: journalism in wartime. – London: Routledge in S. Allan and B. Zelizer, – 2004. – pp 190-205. 17.Bläsi, B. Peace journalism and the news production process. Conflict & communication online. - №3(1/2), 2004. – 1-12 р. 18.Allan, S., & Zelizer, B. (Eds). Reporting war: Journalism in wartime. – Routledge, 2004. – 384 p.

19. Hammond P. Humanizing War: the Balkans and beyond. – S. Allen and B. Zelizer (eds.). - 2004. – 384 р. 20. Rapping, Elayne. The looking glass world of nonfiction TV. – South End Pr, 1987. – 230 р. 21. Волкогонов Д. А. Психологическая война: подрывные действия империализма в области общественного сознания. — Изд. 2-е, доп. — М.: Воениздат, 1984. — 320 с. 22. Гуріна Ніна. Інформаційне протиборство – один з головних напрямків політики сучасних міжнародних відносин — Режим доступу: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ ID=13657 23. Діка Ольга. Інформаційна війна // Сучасні тенденції веб-комунікації. — Режим доступу: http://webstyletalk.net/ node/97 24. Ибраева Г. Региональные конфликты и средства массовой информации, 2004. — Режим доступу: http://psyfactor.org/ lib/infowar3.htm 25. Некляев С. СМИ как субъект информационно-психологической безопасности // Медиа-альманах. — М., 2003. — С. 25-27. 26. Порфімович О. Л. Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Конфліктологія» для студентів спеціальності «Журналістика». — К.: СПД Цимбаленко Є. С., 2008. — 118 с. 27. Galtung, J. Peace journalism–A challenge. – Journalism and the new world order, - №2, 2002. – 259-272 рр. 28. СМИ: предотвращение конфликтов и постконфликтное восстановление. – Цифровая библиотека Комуникация и Информация / Барри Джеймс, Ирада Гусейнова // Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры. — 2006. — Режим доступу: http://www.unesco.kz/cgi-bin/library?e=d-000-00---0ATACI-- 00-0-0-0prompt-10---6------0-1l--1-en-50---20-preferences---00031-001-1- 1utfZz-800&a=d&cl=CL2.5&d=HASH01188c7be769a1d9a84130f2 29. Тишков В. А. СМИ и конфликты / В. А. Тишков // Независимая газета. — Випуск від 10 апреля 1994 року.

30. Жиленко І. Р., Трубачова О. О. Особливості подачі новин інформаційними агентствами Рейтерс, ІТАР-ТАРС, Укрінформ / І.Р. Жиленко, О.О. Трубачова // Ученые записки Таврического национального ун-та им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». –

Симферополь, 2011. – Т. 24 (63). – N 4.

– Ч. 1. – С. 409–414. 31. Климнюк Т.А. «Reuters» – провідне інформаційне агентство світу / Т.А. Климнюк // Науковий вісник Волинського національного ун-ту ім. Лесі Українки. Серія «Філологічні науки». – № 21. – Луцьк, 2010. – С. 115– 119. 32. Коломієць В.Ф. Міжнародні інформаційні системи // Програми та матеріали для аспірантів і студентів [сайт]. – Режим доступу: http://users.i.kiev.ua/~perlyna/BookKolomiec/rozdil%202.3.htm 33.Рогов Г. «Рейтер» – это «Reuters» / Г. Рогов // Журналист. – 2004. – № 8. – С. 68–69. 34. Самарцев О.Р. Творческая деятельность журналиста: Очерки, теории и практики: учебное пособие / О.Р. Самарцев. – М.: Академический Проект, 2007. – 578 с. 35. Сапунов В.И. Зарубежные информационные агентства / В. И. Сапунов. – М.: Изд. Михайлова, 2006. – 384 с. 36. Тернова А.І. Закордонні інформаційні агентства: [конспект лекцій] / А.І. Тернова. – Запоріжжя: CopyArt, 2011. – 100 с. 37. Reuters the fact// The Baron [сайт]. – Режим доступу: http://www.thebaron.info/resources/Reuters-Fact-Sheet-1.pdf 38. The Complete Reuters Video News Handbook// Reuters [сайт]. – Режим доступу: http://handbook.reuters.com/index.php?title=Editing 39. Тарадай Д., Федченко Є. Висвітлення Ліванської війни 2006 року українською пресою. – Магістеріум: НУ «Києво-Могилянська академія», 2008 р. – Режим доступу: http://jschool.kiev.ua/images/uploads/textblog/08_1_Taradai_Darya_dyplom2008.pdf

40. Василенко В. А. Російсько-українська війна 2014 року: причини, перебіг та політико-правові оцінки/ Володимир Василенко// Український. Тиждень, 2014. — № 42. — С. 28-42. 41. Сепаратисти на Донбасі захопили облпрокуратуру та міськвідділ міліції –Українська правда. – 11.04.2014. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/04/12/7022171/?attempt=1 42. О. Турчинов заявив про початок масштабної антитерористичної операції –comments.ua. – 13.04.2014. – Режим доступу: http://ua.comments.ua/politics/227818-turchinov-zayaviv-pro-pochatokmasshtabnoi.html 43. РНБО розпочинає масштабну АТО із залученням Збройних Сил — Турчинов – Українська правда. – 13 квітня 2014. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/04/13/7022274/ 44. Вторгнення військ РФ на сході країни відбулося — джерела – Українська правда. – 12 квітня 2014. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/04/12/7022207/ 45. Олександр Бригинець. У місті Красний Лиман сепаратисти з автоматами блокують міліцію. – IPress.ua. – Процитовано 12.04.2014. – Режим доступу: http://ipress.ua/news/u_misti_krasnyy_lyman_separatysty_z_avtomatamy_blo kuyut_militsiyu__brygynets_59462.html 46. МЗС Росії вимагає припинити АТО в Донбасі. – сегодня.ua. – 29.05.2014. – Режим доступу: http://ukr.segodnya.ua/politics/pnews/mid-rossii-trebuet-prekratit-ato-vdonbasse-524463.html 47. Порошенко: Нинішня неоголошена війна може стати Вітчизняною для українців. – Режим доступу: http://ua.112.ua/suspilstvo/poroshenko-ninishnya-neogoloshena-viyna-mozhestati-velikoyu-vitchiznyanoyu-dlya-ukrayinciv-105941.html

48. Батальон «Донбасс» предложил переименовать АТО во 2-ю Великую Отечественную войну Украины. – Режим доступу: http://www.profiforex.org/novosti-mira/novosti-sng/ukraine/entry1008218026.html 49. Путин ведет гибридную войну в Украине — эксперт. – Сегодня. – Режим доступу: http://www.segodnya.ua/politics/pnews/putin-vedet-gibridnuyuvoynu-v-ukraine-ekspert-516140.html 50. Путин ведет в Украине гибридную войну. – IРress. – Режим доступу: http://ipress.ua/ru/mainmedia/putyn_vedet_v_ukrayne_gybrydnuyu_voynu_61 876.html 51. Терористи підбили український літак над Слов'янськом. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/06/06/u_slovyansku_terorysty_pidbyly_ukrayinsk yy_litak 52. Последние минуты радиообмена Ан-30Б. – ВВС Украина. – 6 червня 2014. – Режим доступу: http://www.radioscanner.ru/files/records/file17359/ 53. Збитий під Слов'янському літак проводив спостережний політ — Селезньов. – 112Канал. – Режим доступу: http://ua.112.ua/suspilstvo/zbitiypid-slov-yanskomu-litak-provodiv-sposterezhniy-polit-seleznov-73053.html 54. Літак, збитий 6 червня терористами, здійснював спостережливий політ — 5 канал. – Режим доступу: http://www.5.ua/suspilstvo/litak-zbytyi-6chervnia-terorystamy-zdiisniuvav-sposterezhlyvyi-polit-seleznov-45826.html 55. Крушение вертолета в Харьковской области: погибли трое членов экипажа — Korrespondent.net. – Режим доступу: http://korrespondent.net/ukraine/events/3382061-krushenye-vertoleta-vkharkovskoi-oblasty-pohybly-troe-chlenov-ekypazha 56. Під Слов'янськом збитий вертоліт: дев'ятеро загиблих — Korrespondent.net. – Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3383290-pid-slovianskom-zbytyivertolit-deviatero-zahyblykh

57. Під Слов'янськом збили український вертоліт, 9 загиблих – Українська правда. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/06/24/7030008/?attempt=1 58. Літак Боїнг-777 малазійських авіаліній збили терористи в районі міста Торез Донецької області – ЕспресоТВ. – 17 липня 2014. – Процитовано 19.10.2014. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/07/17/litak_boyinh_777_malaziyskykh_avialiniy_ vpav_v_rayoni_mista_shakhtarsk_doneckoyi_oblasti 59. Угруповання «ДНР» хвалилося, що збило літак, але потім передумало. – Радіо Свобода. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/25461038.html 60. Є явні ознаки, що літак на Донеччині збили сепаратисти — ОБСЄ. – Радіо Свобода. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/25462306.html 61. Німецька розвідка встановила, що Боїнг збили сепаратисти. – Укрінформ. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/nimetska_rozvidka_vstanovila_shcho_boii ng_zbili_separatisti_1982615 62. Росіянам встигли показати, що «ополченці» збили нібито український Ан-26 – ТСН. – 17 липня 2014. – Режим доступу: http://tsn.ua/politika/rosiyske-telebachennya-pidtverdilo-scho-litak-naddonechchinoyu-zbili-boyoviki-video-359605.html 63. Російські ЗМІ і терористи в унісон заявили про збитий літак ВПС України. – Українська правда. – 17 липня 2014. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/17/7032194/ 64. Російські полки формують друге коло облоги Іловайська — Семенченко. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/08/27/rosiyski_polky_formuyut_druhe_kolo_oblo hy_ilovayska___semenchenko

65. Сили АТО нанесли близько 60 артилерійських ударів по позиціям бойовиків. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/08/24/syly_ato_nanesly_blyzko_60_artyleriyskykh _udariv_po_pozyciyam_boyovykiv 66. Российские «Грады» полностью уничтожили украинское село на Донеччине – svit24.net. – Режим доступу: http://svit24.net/events/111184rossijskie-grady-polnost-yu-unichtozhili-ukrainskoe-selo-na-donechchine 67. Російські «Гради» повністю знищили українське село Степанівка. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/08/11/rosiyski_hrady_povnistyu_znyschyly_ukray inske_selo_stepanivka 68. Росія перекинула через річку на Донеччині нову партію військової техніки, а на Луганщину — колону танків. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/08/07/rosiya_perekynula_cherez_richku_na_donec hchyni_novu_partiyu_viyskovoyi_tekhniky_a_na_luhanschynu__kolonu_tanki v 69. Прикордонники відбили терористів під Кашкарським. – Укрінформ. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/prikordonniki_vidbili_teroristiv_pid_kochk arskim___radbez_1966922 70. Російські війська вторглися на територію України з боку Таганрога — журналіст. – УНН. – Режим доступу: http://www.unn.com.ua/uk/news/1379141-rosiyski-viyska-vtorglisya-nateritoriyu-ukrayini-z-boku-taganroga-zhurnalist 71. Російські полки формують друге коло облоги Іловайська — Семенченко.– ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/08/27/rosiyski_polky_formuyut_druhe_kolo_oblo hy_ilovayska___semenchenko

72. Українські військові оточені в чотирьох населених пунктах – Семенченко. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/08/30/ukrayinski_viyskovi_otocheni_v_trokh_nas elenykh_punktakh___semenchenko 73. За минулий тиждень на Донеччині знайшли останки 11 українських бійців. – УНН. – Режим доступу: http://www.unn.com.ua/uk/news/1390271za-minuliy-tizhden-na-donechchini-znayshli-ostanki-11-ukrayinskikh-biytsiv 74. Терористи напали на бійців Нацгвардії на автомобілях з білими прапорами та надписами «Діти». Є загиблі. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2014/09/02/terorysty_napaly_na_biyciv_nachvardiyi_na _avtomobilyakh_z_bilymy_praporamy_ta_nadpysamy_dity 75. Під Сніжним за раз знищено 120 солдатів РФ, 450 поранених — російські ЗМІ. – Укрінформ. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/pid_snignim_za_raz_znishcheno_120_sold ativ_rf_450_poranenih___rosiyski_zmi_1968843 76. Росія здійснила повномасштабне вторгнення на територію України, — Шкіряк. – 24 канал. – Режим доступу: http://24tv.ua/news/showNews.do?rosiya_zdiysnila_povnomasshtabne_vtorgne nnya_na_teritoriyu_ukrayini__shkiryak&objectId=478993 77. ДНР: погибшие у аэропорта Донецка опознаны, из них 33 выходца из РФ. – РИА-новости. – Режим доступу: http://ria.ru/world/20140529/1009853692.html 78. Сергій Лещенко. Деякі подробиці домовленостей щодо перемир'я на сході України. – Українська правда. Блог. – 05 вересня 2014. Режим доступу: http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/5409fe790ca26/ 79. Термінал і Термінатори: як довго захищатимуть Донецький аеропорт? – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/terminal-i-terminatori-yak-dovgozahischatimut-doneckiy-aeroport-_.html

80. Автобус з цивільними під Волновахою розстріляли задля російських журналістів. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2015/01/13/avtobus_z_cyvilnymy_pid_volnovakhoyu_r ozstrilyaly_zadlya_rosiyskykh_zhurnalistiv 81. Список погибших и раненых, пострадавших в результате террористического акта на пункте пропуска под г. Волновахой (рос.). – МВС. – Режим доступу: http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/donetsk/ru/publish/article/156032 82. Бойовики зізналися, що це вони розстріляли автобус під Волновахою (ФОТОФАКТ). – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2015/01/13/boyovyky_ziznalysya__scho_ce_vony_rozst rilyaly_avtobus_pid_volnovakhoyu_fotofakt 83.В Минобороны ДНР назвали данные о причастности ополчения ДНР к выстрелу по маршрутке под Волновахой. – Режим доступу: http://dnrespublika.info/v-minoborony-dnr-nazvali-dezinformaciejj-dannye-oprichastnosti-opolcheniya-dnr-k-vystrelu-po-marshrutke-pod-volnovakhojj/ 84.Автобус з цивільними під Волновахою розстріляли задля російських журналістів. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2015/01/13/avtobus_z_cyvilnymy_pid_volnovakhoyu_r ozstrilyaly_zadlya_rosiyskykh_zhurnalistiv 85.Кількість жертв трагедії під Волновахою зросла до 13 — ЗМІ. – 24канал. – Режим доступу: http://24tv.ua/news/showNews.do?kilkist_zhertv_tragediyi_pid_volnovahoyu_ zrosla_do_13__zmi&objectId=531282 86. Постанова Верховної Ради України. Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської

Федерації державою-агресором. - № 129-19 від 27.01.2015. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/129-viii 87. Зустріч «нормандської четвірки» почалася. – BBC Україна. – 11.02.2014. – Режим доступу: http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2015/02/150211_minsk_talks_begun_o r 88. «Package of Measures for the Implementation of the Minsk Agreements», 12 February 2015. – Organizaiton for Security and Co-operation in Europe. – Прес-реліз. – Режим доступу: http://www.osce.org/ru/cio/140221?download=true 89. Потери украинских воинов в битве на Дебальцевской дуге 24 января – 18 февраля 2015 года. – facebook Юрія Бутусова, 20 лютого 2015 (рос.). – Режим доступу: https://www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/932422693464694 90. Двох бійців АТО звільнили з полону терористів – волонтер. – ЕспресоТВ. – Режим доступу: http://espreso.tv/news/2015/05/19/dvokh_biyciv_ato_zvilnyly_z_polonu_teror ystiv____volonter 91. Міноборони: за останні дві доби з Дебальцевого вивезли 15 тіл загиблих. – УНН. – Режим доступу: http://www.unn.com.ua/uk/news/1442786minoboroni-za-ostanni-dvi-dobi-z-debaltsevogo-vivezli-15-til-zagiblikh-1 92. Іванов, В. Ф. Історія розвитку контент-аналізу. – Магістеріум: Журналістика. – 2006. – С. 41-49. 93. Wilcox Dennis F. The American newspaper: A study in social psychology.// Annals of American Academy of Political and Social Science, 1900, Vol.16. – P. 56-92. 94. Willey M. The country newspaper: A study socialization and newspaper content. – Chapel Hill, 1926. 95. Krippendorff K. Content-analysis: An introduction to its methodology. – SAGE, 2004. – Режим доступу:

www.books.google.com/books?id=q657o3M3C8cC&printsec=frontcover&dq =content+analysis+war+coverage&lr=&source=gbs_summary_r&cad=0#PPP1 ,M1. 96. Lasswell H. Propaganda Technique in the World War. – N.Y., 1927. – 434р. 97. Баришполец А.Т. Методические рекомендации к изучению темы «Социологические исследования в области журналистики». – Чернигов, 1987. – 78с. 98. Лизанчук В. В., Кузнецова О. Д. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці: Навч. посібник. – К.: НМК ВО при Мінвузі УРСР, 1991. – 240с. 99. Алексеев А. Н. Контент-анализ: техника или методология? (к постановке проблемы) // Методологические и методические проблемы контентанализа: Тезисы докладов рабочего совещания социологов / АН СССР. Институт социологических исследований – М.-Л., 1973. – Вып. 1. 100.

Іванов В.Ф. Формалізовані методи вивчення мас-медіа// Електронна

бібліотека Інституту журналістики. – Режим доступу: www.journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1283. 101.

Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research, an introduction.

Belmont: Wadsworth Publishing Company, 1997. – Р. 370. 102.

Мангейм Дж., Рич Р. Политология. Методы исследования. – М.:

Издательство “Весь Мир”, 1997. – 280 c. 103.

Marsh E. E. Content analysis: a flexible methodology. – The Free

Library. – 2006. – June 22. – The Free Library. – Режим доступу: http://www.thefreelibrary.com/Contentanalysis:aflexiblemethodologya015144 0803 104.

Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. – М.:

Добросвет, 2003. – 595 с. 105.

Zhang Y. Content analysis (qualitative, thematic). – Режим доступу:

www.ils.unc.edu/~yanz/Content%20analysis.pdf

106.

Бёрджер Дж. Фотография и ее предназначения / Дж. Бёрджер // М.:

Ад Маргинем Пресс, 2014. – 240 с. 107.

Яковленко К. Ю. Військова фотографія яе елемент документування

подій та засіб маніпуляції// Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – №126 – 2014. – Режим доступу: http://vestnik-philology.mgu.od.ua/archive/v11/v11-2/Filologi112.pdf#page=126 108.

Сонтаг С. Смотрим на чужие страдания. / С. Сонтаг. – М. : Ад

Маргинем Пресс, 2014. – 96 с. 109.

Хальбвакс М. Коллективная и историческая память/ М. Хальбвакс//

Неприкосновенный запас, 2005. – № 2–3. – С. 40–41 – Режим доступу: http://magazines.russ. ru/nz/2005/2/ha2.html. 110.

Фото 1994 года из Чечни представляется как актуальные события в

Ростове. – Режим доступа: http:// www.stopfake.org/foto-1994-goda-izchechni-predstavlyaetsyakak-aktualnye-sobytiya-v-rostove 111.

Чекменьов О. Мені не потрібні зруйновані будинки, мені потрібні

люди та їхні історії: [інтерв’ю] / К. Яковленко // День. – 2014. – № 188. – С. 1–12. 112.

Шнайдер Ф. Томас. Воинствующий пацифист?/ Т.Ф. Шнайдер. –

Режим доступу: http://www.emremarque.ru/publ/voinstvuyuschiypazifist.html. 113.

Thornton T. Why Do Cats Dominate the Internet?/ Т. Thornton. –

Режим доступу: http://www.pbs.org/ mediashift/2013/05/why-do-catsdominate-the-internet. 114.

Чічановський А. А., Старіш О. Г. Інформаційні процеси в структурі

світових комунікаційних систем: підручник. – К.: Грамота, 2010. – 568 с. 115.

Маклюэн М. Телевидение. Робкий гигант / пер. с англ. В. Терина /

М. Маклюэн // Телевидение: вчера, сегодня, завтра. – М.: Искусство. – №7. – 1987. – С. 156-180

116.

Zelizer, B. Why memory's work on journalism does not reflect

journalism's work on memory. – Memory studies. – №1(1), 2008. – Р. 79-87

Додаток 1 Кодувальна схема 1. Назва публікації, автор 2. Дата виходу публікації 3. Жанр (відеоряд, репортаж, сюжет), обсяг матеріалу (хронометраж). 4. Яка тема даного матеріалу? 5. Коротко основний зміст матеріалу. 6. Актори. Яким чином (якими візуальними, аудіальними, графічними символами були відображеними) про них йдеться? 7. Джерела. Чиї слова наводить автор матеріалу, кому дає слово? 8. Наявність вражаючих кадрів.