Марія Думанська - диплом, 2015

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій Кафедра Могилянська школа журналістики

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр на тему “ВИСВІТЛЕННЯ ПОДІЙ В УКРАЇНІ У ЗМІ РОСІЇ ТА САМОПРОГОЛОШЕНИХ РЕСПУБЛІК У СХІДНІЙ УКРАЇНІ” Виконала: Студентка 2-го року навчання, Спеціальність 8.03030101 Журналістика Думанська Марія Миколаївна Науковий керівник Старший викладач, PhD Тарадай Д. П. Рецензент: Доцент кафедри політології Чабанна М. В. Дипломна робота захищена з оцінкою “_____” Секретар ДЕК ______________ “___” червня 2015 р. Київ – 2015

2 ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................. 4 РОЗДІЛ 1. ПРОПАГАНДА ТА ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ ЯК ЗАСОБІВ МАНІПУЛЯЦІЇ В ПЕРІОД ІНФОРМАЦІЙНИХ ВОЄН .............. 8 1.1 Політичні події, які вплинули на роботу російських та українських ЗМІ.......8 1.2 Витоки пропаганди ........................................................................................... 11 1.3 Використання пропаганди в часи “Холодної війни” ...................................... 12 1.4 Моделі та вибір цільової аудиторії для поширення пропаганди ................... 14 1.5 Пропаганда в часи Радянського Союзу ........................................................... 17 1.6 Функціонування ЗМІ в останні роки існування СРСР і до 1999 року ........... 23 1.7 Функіонування медіа на початку правління Путіна ....................................... 26 1.8 Робота російських державних ЗМІ після зміни їх керівництва та функціонування незалежних ліберальних медіа................................................... 27 1.9 Маніпуляція інформацією та пропаганда в російських ЗМІ в період 20142015 років ................................................................................................................ 32 РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ: КОНТЕНТ-АНАЛІЗ34 2.1 Історія методу контент-аналізу ........................................................................ 34 2.2 Поняття контент-аналізу та його основні характеристики............................. 36 2.3 Переваги та недоліки використання методу контент-аналізу під час досліджень............................................................................................................... 43 2.4 Особливості застосування методу контент-аналізу в дослідженні даної роботи...................................................................................................................... 45 РОЗДІЛ 3. ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЙОГО АНАЛІЗ49 3.1 Аналіз новинних повідомлень ЗМІ, присвячених темі виборів Президента України (період, який аналізується – 18 травня-1 червня)................................... 49 3.1.1 Аналіз повідомлень Інформаційного агенства Новороссия..................... 49

3 3.1.2 Аналіз повідомлень офіційного сайту прес-центру ради міністрів і народної ради ДНР “ДНР Сегодня” ................................................................... 50 3.1.3 Аналіз повідомлень розділу, присвяченого подіям в Україні – “Кризис на Украине” на сайті інформаційного агенства ТАСС .......................................... 52 3.1.4 Аналіз повідомлень, присвячених подіям в Україні на сайті інформаційного агенства РИА Новости............................................................. 57 3.2 Аналіз новинних повідомлень ЗМІ, присвячених темі катастрофи збитого Боїнгу – 777 (період, який аналізується – 17 – 24 липня)..................................... 62 3.2.1 Аналіз повідомлень Інформаційного агенства Новороссия..................... 62 3.2.2 Аналіз повідомлень офіційного сайту прес-центру ради міністрів і народної ради ДНР “ДНР Сегодня” ................................................................... 65 3.2.3 Аналіз повідомлень розділу, присвяченого подіям в Україні – “Кризис на Украине” на сайті інформаційного агенства ТАСС .......................................... 67 3.2.4 Аналіз повідомлень розділу “Крушение малайзийского Boeing под Донецком” на сайті інформаційного агенства РИА Новости ........................... 71 3.3 Аналіз новинних повідомлень ЗМІ, присвячених подіям після припинення вогню, оголошеного 5 вересня (період, який аналізується – 5-19 вересня) ........ 76 3.3.1 Аналіз повідомлень Інформаційного агенства Новороссия..................... 76 3.3.2 Аналіз повідомлень офіційного сайту прес-центру ради міністрів і народної ради ДНР “ДНР Сегодня” ................................................................... 79 3.3.3 Аналіз повідомлень розділу, присвяченого подіям в Україні – “Кризис на Украине” на сайті інформаційного агенства ТАСС .......................................... 82 3.3.4 Аналіз повідомлень розділу “Перемирие в Донбассе” на сайті інформаційного агенства РИА Новости............................................................. 85 ВИСНОВКИ....................................................................................... 91 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.................................................................. 95

4 ВСТУП Події в Україні у 2014 році – Євромайдан, анексія АР Крим, утворення самопроголошених республік у Східній Україні, проведення Антитерористичної операції (АТО) та катастрофа Боїнга - привернули увагу багатьох українських та іноземних ЗМІ до України. Водночас боротьба між різними сторонами конфлікту також

перейшла

в

інформаційну

площину.

В

умовах

інформаційного

протистояння зросла кількість неперевіреної інформації та необґрунтованих припущень, стирається межа між фактами та коментарями. Журналісти та блогери, популярність яких стрімко зросла в умовах браку інформації та кризи, дедалі частіше стали вдаватися до посилань на анонімні або неназвані джерела, використання спірних

термінів,

емоційно

обговорення та спротив подекуди

забарвленої

лексики.

Активне

викликає прагнення надати позицію

протилежної сторони. Як раніше в історії незалежної України, гостро постала дилема “патріотизм vs. професійні цінності”. Ці та інші недоліки роботи медіа призводять до представлення ЗМІ викривленої інформації. Однією з найважливіших причин цього є відхід ЗМІ від позиції незалежного спостерігача. Натомість вони схильні приймати установки конкретної сторони конфлікту та надалі висвітлюють події виключно з огляду на позицію своїх прибічників та однодумців. Таким чином одна подія у висвітленні різними ЗМІ може мати різних ініціаторів, причини та її загальний перебіг. Оскільки в російській медійній системі переважають державні ЗМІ, вони відтворюють позицію уряду РФ. Водночас завдяки створенню самопроголошених Донецької (ДНР) і Луганської (ЛНР) народних республік на сході України, були також засновані окремі ЗМІ на їхній території. Попри те, що російський уряд офіційно не визнав ДНР та ЛНР, політики РФ висловлювали їм свою підтримку. Також з Росії направляють гуманітарні конвої в тимчасово окуповані Донецьку та Луганські області. Колишні російські солдати, а також значна кількість добровольців-росіян не приховують, що їздили воювати в Україну на боці армій ДНР і ЛНР проти української армії та добровольців. Ці їх

5 дії не засуджувались офіційним Кремлем і відповідно подібна позиція була поширена і в російських ЗМІ. Більше того, події в Україні активно висвітлюються російськими ЗМІ, і, на думку оглядачів, подекуди отримують більше уваги від російських ЗМІ, ніж події на території Російської Федерації. Крім цього, чимало медіа-критиків, в Україні та на Заході, відзначають пропагандистське висвітлення подій в Україні з боку російських державних чи прокремлівських ЗМІ. Враховуючи, схожі позиції уряду РФ та керівників самопроголошених республік, які в один голос критикують українську владу та покладають на неї провину за ескалацію

конфлікту,

що

відображене

у російських

медіа

та

в

ЗМІ

самопроголошених республік та різнобічну підтримку Росії ДНР та ЛНР, було вирішено обрати саме ЗМІ РФ та “народних республік” для проведення даного дослідження. Головна мета дослідження – проаналізувати, чи є різниця у висвітленні подій в Україні між даними представниками ЗМІ і якщо вона існує, то в чому саме полягає. Також дане дослідження передбачає наступні завдання:  дослідити як вищезгадані медіа подають інформацію (хто є основними героями новин, як вони описуються і які терміни при цьому використовуються);  з’ясувати основні повідомлення (меседжі), які передають

ЗМІ Росії та

самопроголошених республік та їхні особливості;  порівняти їх та вищезгадані аспекти між собою;  виявити схожі та відмінні характеристики особливості висвітлення новин;  порівняти вищезгадані характеристики між собою. Об’єктом даного дослідження є обрані ЗМІ, а саме – російські інформаційні агенства “ТАСС” (в минулому “ИТАР-ТАСС”) і “РИА НОВОСТИ”, а також інформаційне агенство “Новороссия” та офіційний сайт прес-центру ради міністрів і народної ради ДНР “ДНР Сегодня”. Предметом є публікації вищезгаданих ЗМІ на тему обраних для дослідження подій за певний часовий період.

6 Досліджувані події – Авіакатастрофа Боїнга 777 (період з 17 – 24 липня), вибори Президента України (18 травня – 1 червня), та висвітлення подій після припинення вогню (5 – 19 вересня). Вибір подій для аналізу пояснюється бажанням проаналізувати теми різного напряму – політична (вибори Президента України), надзвичайна ситуація (катастрофа Боїнга), пов’язана з воєнним діями (події після припинення вогню). Актуальність дослідження полягає у тому, що в сучасний час та особливо через вищезгадані події, інформація як ніколи є інструментом боротьби. Завдяки їй зацікавлені сторони мають можливість створювати повідомлення з вигідними для них наголосами та масово поширювати їх через приналежні до них ЗМІ та інші канали комунікації. Відповідно до цього, з огляду на ситуацію в Україні зараз (проведення бойових дій на Донбасі, зміни у політиці і суспільстві України та відповідні особливості їх висвітлення у національних та іноземних медіа) постає важливим

аналіз

інформації

в

повідомленнях

вищезгаданих

ЗМІ

про

найактуальніші події в Україні 2014 року. Гіпотезою для даного дослідження стало те, що ЗМІ РФ та самопроголошених республік дотримуються однакової тональності у своїх повідомленнях. Практичне значення полягає у, по-перше, виявленні спільної направленості або її відсутності у загальному напрямі повідомлень ЗМІ Росії та самопроголошених республік. По-друге, у можливому визначенні особливостей висвітлення новин на конкретних випадках та їхньому аналізі відповідно до сучасних умов існування медіа. І, по-третє (відповідно до другого пункту), результати аналізу даного дослідження стануть у нагоді журналістам-практикам, так і дослідникам для подальших досліджень. Методологія дослідження – використання контент-аналізу. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі представлені основні поняття, їхнє пояснення та теорії, на основні яких здійснюється дослідження. Також у ньому розповідається про історію розвитку та використання пропаганди, а також роботу ЗМІ в часи

7 Радянського Союзу та різних періодів існування Російської Федерації від початку її заснування і до 2015 року. В другому розділі розповідається про метод контент-аналізу, а саме – про його історію, основні характеристики, переваги та недоліки і особливості його застосування в дослідженні для цієї роботи. Третій розділ містить аналіз новинних повідомлень обраних чотирьох ЗМІ по вищезгаданим трьом темам за конкретні проміжки часу. В ньому детально аналізуються новини ЗМІ РФ та самопроголошених республік. У висновках надано відповідь на головні питання дослідження на основі аналізу подачі інформації в обраних для дослідження ЗМІ.

8 РОЗДІЛ 1. ПРОПАГАНДА ТА ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ ЯК ЗАСОБІВ МАНІПУЛЯЦІЇ В ПЕРІОД ІНФОРМАЦІЙНИХ ВОЄН

1.1 Політичні події, які вплинули на роботу російських та українських ЗМІ 21 листопада 2013 року в центрі Києва почалися протестні рухи, їх причиною стало призупинення процесу підготовки підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом та подальший силовий розгін мітингуючих на Майдані Незалежності 30 листопада. Цей протестний рух отримав назву Євромайдан. Його прихильники виступали проти вибору колишнього президента України Віктора Януковича щодо пригальмування процесу євроінтеграції. Згодом, у березні 2014 року, після того, як Янукович покинув Україну та колишні опозиційні партії у Верховній Раді України (Блок Юлії Тимошенко, ВО Свобода, Партія Удар) зайняли керівну позицію, Росія почала анексію АР Крим. Для цього було привезено російських військових без розпізнавальних знаків. Відповідно в той час президент РФ Володимир Путін заперечував причетність Росії до цих подій, апелюючи до так званого референдуму про статус півострова 16 березня 2014 року. За його результатами, близько 97% населення проголосували за “возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації”. Водночас ці результати не були визнані українським урядом та суспільством в цілому, оскільки подібні дії суперечать національному законодавству (згідно Закону України “Про всеукраїнський референдум “ратифікаційний референдум про зміну території України може бути проведено за наслідками всеукраїнського референдуму” а не місцевого). Також, за словами голови Центральної виборчої комісії Курултаю кримськотатарського народу Заїра Смедляєва, під час референдуму були помічені масові порушення, котрі могли вплинути на його результати. Також цей референдум та його результати не визнали Рада Безпеки ООН, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Венеціанська комісія та керівники країн – Президент США Барак Обама, канцлер Німеччини Ангела

9 Меркель, прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер та інші. Через вісім місяців після анексії, Путін визнав присутність російських військових на території півострова в період референдуму та те, що вони блокували українські військові частини в Криму. Згодом після анексії, у квітні 2014 року почався збройний конфлікт на території Донецької та Луганської областей України. Озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адміністративні будівлі в даних областях. Офіційним приводом для своїх дій, ці групи зазначили своє переконання у нелегітимності зміни влади у Києві після Євромайдану, котра, на їх думку, не буде зважати на інтереси східних областей України. У відповідь на ці бойові дії, влада

України

почала

проведення

Антитерористичної

операції,

котра

перетворилась на тривалий та масштабний конфлікт. Згодом ці угруповання оголосили про створення Донецької та Луганської Народних Республік та про їх відділення від України. Їх існування не визнала жодна країна світу. Водночас українська сторона почала звинувачувати Росію у тому, що її військові незаконно перетинають кордон в районі тимчасово окупованих областей України і приєднуються до армії ДНР і ЛНР з метою воювати проти української армії та добровольців. Українські ЗМІ, зокрема журналісти StopFake зібрали докази присутності російських військових на основі їх власних публікацій в соціальних мережах. Проте російська сторона не визнає факту їх присутності, зазначаючи, що це могли бути або вже колишні військові РФ або ті, котрі перебували у відпустці та за власним бажанням вирішили поїхати на Донбас. Від початку конфлікту у східній Україні (квітень 2014 року) і до червня 2015 року найбільші бої відбулись в Ілловайську (10 серпня – 10 вересня 2014 року), в районі Донецького аеропорту (червень 2014 року-січень 2015 року), Волновасі (22 травня 2014 року), Карачун-гори (17 квітня 2014 року), Слов’янську (25 квітня – 24 червня 2014 року) та інші. Також важливо зазначити, що 17 липня 2014 року в районі бойових дій біля міста Торез Донецької області був збитий рейсовий пасажирський літак Boeing 777 компанії Malaysia Airlines. Всі пасажири літака разом із персоналом (298 осіб)

10 загинули. Обидві сторони конфлікту висловлювали свої версії цієї катастрофи та звинувачували одна одну у збитті літака. Водночас на момент написання даної роботи, міжнародні експерти ще не оприлюднили результати свого дослідження. Загалом згідно із звітом ООН, внаслідок конфлікту на сході України більше мільйона жителів двох східних областей були вимушені переїхати в інші регіони України або в інші країни. Також більше шести тисяч українських військових та цивільних людей загинули. Внаслідок вищезгаданих подій деякі ЗМІ Росії, новостворених самопроголошених республік та України відійшли від своєї незалежної позиції спостерігача. Як наслідок, вони почали поширювати матеріали із неперевіреною інформацією, котра не відповідала реальності під час вищезгаданих подій. Дослідження міжнародної неурядової організації Freedom House показали, що медіа середовище в Росії в 2015 році є не вільним (“Not free” із балом 83 із 100), в Україні частково вільним (“Partly free” 58 із 100). Також представники організації окремо зазначили про медіа в анексованому Криму, зазначаючи, їх позицію як гіршу з найгірших – worst of the worst через те, що “Крим став предметом російських законів про ЗМІ після його окупації і анексії на початку 2014 року, і його засоби масової інформації зіткнулися з обмежувальними правилами і повсюдним насильством”. У своєму звіті організація Freedom House зазначила тренд більш активного та агресивного використання пропаганди – “часто помилкові твердження або відкриті погрози з метою деформувати навколишнє середовище ЗМІ і витіснити справжню журналістику.”. Зокрема цей тренд було помічено в російських ЗМІ, найбільші з яких контролюються урядом РФ і відповідно поширюють його позицію щодо подій в Росії та світі. В цьому звіті зазначено, що “Російські ЗМІ відіграють важливу роль у підготовці російської громадськості до війни з Україною. Дмитро Кисельов, керівник міжнародного інформаційного

агенства

Кремля,

стверджував

у

квітні

2014

року:

"Інформаційні війни вже стали стандартною практикою і основним видом війни. Бомбардувальники зараз відправляються після інформаційної кампанії" ”.

11 Водночас пропаганда була також присутня і в українських ЗМІ, зокрема про це наголошує “Телекритика” – “Під час парламентських виборів (в жовтні 2014) року деякі ЗМІ (приміром, телеканал «Інтер», газета «Сегодня») виступали в якості медійної платформи «Опозиційного блоку», який мав виражену проросійську риторику.” Таким чином, вона поширена у різних країнах, але має в них різні масштаб та вплив відповідно.

1.2 Витоки пропаганди Згідно з Оксфордським словником, пропаганда – це інформація, яка вводить в оману та містить упередженість і використовується для просування політичної справи або точки зору. Визначення британського теоретика Л. Фрезера є схожим, проте він наголошує на тому, що “пропаганду можна визначити як мистецтво примусу людей робити те, чого вони б не зробили, якщо б володіли усіма даними, котрі стосуються цієї ситуації” [2]. Водночас Філіп Тейлор у своєму визначенні також говорить про комунікативний процес: “пропаганда використовує комунікацію для того, щоб передати повідомлення, ідею, ідеологію, які початково призначені для задоволення інтересів людини чи групи людей, які здійснюють комунікацію” [3]. Пропаганда має давню історію та прослідковується з часів існування доісторичних суспільств. Антрополог Маргарет Мід вважає, що перед утворенням мови, примітивні суспільства використовували візуальні символи із конкретними цілями – для формування уявних альянсів серед племен, політичних вимог чи для справляння враження на членів інших племен своєю величністю. Пізніше давні греки називали варварами людей з усіх інших племен та державних утворень. Тобто це було чітке розділення на “нас” та “них”, яке становить основу в механізмах маніпуляції інформацією. Філіп Тейлор у своїй книзі “Munitions of the mind a history of propaganda from the ancient world to the present era” розповідає, що Елвін Тоффлер стверджував про взаємозв’язок між тим, як суспільства воюють і між їхнім мирним життям.

12 Відповідно він запропонував три “хвилі” суспільного розвитку. Перша хвиля була сільськогосподарською, друга – промислова і третя – інформаційна. Таким чином, в сільськогосподарський період війни були сезонними для того, щоб в них могли брати участь фермери, які згодом могли вчасно повертались назад для збору урожаю. Найбільшими промисловими війнами вважаються Перша та Друга світові війни. В них активно використовувались масове виробництво, механізована техніка і відповідно були масові вбивства. Третя інформаційна хвиля, за словами Ф. Тейлора, була спричинена “перемогою вільної ринкової ліберальної капіталістичної демократії в кінці холодної війни” та появою і масовим використання інтернету в сучасні часи. Автор наголошує на виникненні абсолютно нової термінології – кібер-війна, інформаційні війни та інформаційні воїни.

1.3 Використання пропаганди в часи “Холодної війни” Ще до появи Всесвітньої мережі пропаганда активно використовувалась завдяки іншим комунікаційним каналам з метою впливу на громадську думку. До масового поширення телевізорів для пропаганди активно використовували радіо. За його допомогою необхідні повідомлення доставлялись до кожного будинку. Саме за допомогою радіо Геббельс втілював у життя пропаганду фашизму та ідеї вищості німецької нації. Після закінчення Другої світової війни почалась активна інформаційна війна між США та СРСР. Під час Карибської кризи 1962 року відбувся її апогей, який згідно повідомлень преси міг перерости у ядерну війну. Проте політики розуміли її неможливість через перспективу масового винищення людей та подальшої непридатності земель для життя тих осіб, які б вижили. Більшість науковців стверджують, що обидві держави активно використовували пропаганду, концентруючись лише на негативних характеристиках влади та суспільного устрою країни-суперниці. Починаючи із 1960-хх років, телебачення в США стало основним каналом пропагандистських повідомлень. В СРСР це

13 сталось пізніше – в 1960-80-ті р.р., коли кількість телевізорів серед населення зросла з 5% до 90%. Відповідно політики вже могли “направляти” свої повідомлення на жителів не лише своїх, але також інших країн. В той період вони стверджували, що “пропаганда стає настільки ж важливою для дипломатії як порох під час ведення війни” [47]. Окрім телебачення, пропагандистські повідомлення часто з’являлись у багатьох голівудських фільмах та за допомогою “агентів впливу”, створюючи “загрозу комунізму” в США. Подібна робота також проводилась і в СРСР, в якому активно блокувались

сигнали

Радіо

Вільної

Європи

для

зупинки

проникнення

альтернативної інформації. Окрім цього, Радянський Союз також активно використовував вищезгаданих “агентів впливу”, якими були симпатизуючі режиму журналісти, деякі вчені та розвідники. За їх допомогою в країнах Заходу КДБ

розгортав

власні масові

кампанії

з

дезінформації для

створення

перебільшення загрози Червоної армії. “Це був підхід «розділяй і володарюй”, розроблений, щоб відвернути увагу від намірів Радянського Союзу. За деякими оцінками 1960 року СРСР витрачав близько $ 2 млрд доларів на комуністичну пропаганду в усьому світі” [47]. На думку Георгія Почепцова, основними факторами її успішності були – монологічність, ієрархічність, системність, репресивність та масовість. Противники Радянського Союзу окрім “чорної пропаганди” як найбільш радикальної її форми, використовували так звану “культурну пропаганду”, яку були більш схильні називати “культурною дипломатією” у Великій Британії та Франції і “громадською дипломатією” у США. Її основна суть – це “розповсюдження літератури та інших культурних продуктів, таких як відвідування спікерів, показ фільмів, гастролі театральних колективів та оркестрів, просування викладання мови та інших "виховних" заходів, таких як наприклад обмін студентами. Всі вони призначені для створення з плином часу "доброї волі" по відношенню до країни, яка субсидує подібну діяльність” [47]. Це, наприклад, програма Fulbright (США), організації British Council

(Велика

14 Британія) чи Goethe Institut (Німеччина). Вчені-марксисти стверджували, що подібні

продукти

масової

інформації

“несуть

ідеологічно

закодовані

повідомлення, які атакують культури корінних народів і створюють прагнення наслідувати культуру, яка їх створила”[47]. Відповідно інструментами подібної пропаганди, на думку даних вчених, були не лише голівудські фільми, але і CocaCola, джинси Levis та мережа закладів McDonalds. Таким чином, під пропагандистським впливом були більшість громадян країнопонентів. Філіп Тейлор порівнює цей стан із диханням кисню. Адже люди знають, що він існує, але його неможливо розгледіти. Проте такі різкі прояви його існування як телебачення, радіо, преса, плакати чи музика виступають у якості конденсату.

1.4 Моделі та вибір цільової аудиторії для поширення пропаганди Дослідники пропаганди, зокрема Георгій Почепцов у своїй книзі “Психологічні війни” наголошує на тому, що слід вивчати та аналізувати не лише те, що було сказане, але також і те, що не було озвучене. Окрім цього, перед конструюванням повідомлень та вибором методів впливу, слід проаналізувати цільову аудиторію та середовище, в якому вони сприймають інформацію. За словами Почепцова, воно буває монологічним та діалогічним. Відповідно в монологічному середовищі використовується “авторитет”, також важливим постає завищення позицій спікерів. Подібні повідомлення не мають опонентів.

Вони

можуть

переказуватись

іншими

і

як

наслідок

часто

повторюються різними “авторитетами”. Окрім цього, автори російського довідника “Операции информационно-психологической войны” В. Б. Вепринцев, А. В. Манойло, А. И. Петренко і Д. Б. Фролов наголошують на двох етапах маніпулятивної дії пропаганди. Мета першого підготовчого етапу – полегшення сприйняття наступних пропагандистських матеріалів. Також в цей час необхідно сформувати довіру між комунікаторами (та вищезгаданими “авторитетами”) і аудиторією. Це необхідно для знищення бар’єрів у людей, що впливатиме на

15 некритичне сприйняття інформації під час проведення другого етапу. Також в цей період пропагандисти працюють над привертанням уваги і створенням інтересу суспільства до новинних повідомлень, “що дозволяє в значній мірі збільшити ефект впливу інформації, перешкоджуючи її раціональній оцінці” [2]. Останній етап, котрий виокремили в США в кінці 1930-хх років в Інституті аналізу пропаганди – це демонстрація того, як створена напруга може бути вирішена завдяки порадам комунікаторів. Подібні маніпуляційні повідомлення також повинні мати точкову направленість, пріоритет надається емоційній складовій над раціональною. На думку Почепцова, вони повинні посилатись вже на апробовані риторичні схеми “ворог-друг”, “мивони”, а не створювати нові. Для цього мова та вислови повинні бути зрозумілими для цільової аудиторії, люди повинні довіряти їх змісту. Відповідно Почепцов підсумовує, що тексти повинні писатись не з точки зору комунікатора, а з позиції адресата. Автори вищезгаданого довідника погоджуються із твердженням Почепцова щодо залучення емоційної складової і також стверджують, що пропаганда більше впливає на почуття, ніж на розум. Згідно з їх твердженнями, “вона прямо або опосередковано грає на всіх людських емоціях – на простих (страх), складних, таких як гордість або любов до пригод, на недостойних емоціях – таких як жадність, або добрих – співчуття, самоповага”. Почепцов також виділяє дві комунікаційні моделі – одноступенева та двоступенева. В першій медіа поширюють повідомлення відразу до аудиторії, в другій між медіа та їх аудиторією є лідери думок, за допомогою яких ступінь впливу на аудиторію зростає (на відміну від одноступінчастої моделі). Особи, які займаються пропагандистською діяльністю, також використовують модель резонансної комунікаційної технології. Вона заснована “на активізації вже існуючих в отримувача інформації уявлень” [3]. На відміну від неї, стандартна модель базується на передачі нової інформації. Тому комунікаційну модель використовують не з метою розповсюдження нової інформації, а лише тієї, яка вже існує у масовій свідомості з метою її підтвердження. Почепцов порівнює її із айсбергом, оскільки людська свідомість отримує повідомлення (верхівку

16 айсбергу), за яким слідує вся інша інформація (з усіма існуючими упередженнями та установками). Також він наголосив на умовах, на які повинна спиратись дана резонансна модель[3]:  Перебільшення вже існуючого стереотипу  Його перенесення із вербальної у візуальну чи подієву форму  Посилення повідомлення ознаками достовірності Таким чином, методи маніпуляції інформації засновані на взаємозв’язку досить простих речей, зокрема наявності усталеного міфу (наприклад про “інших” та розруху, яку “вони” несуть для “нас”. Подібні міфи, на думку Почепцова, діють на тому рівні, який слабо спростовується масовою свідомістю), феномену вибірковості сприймання інформації (тобто людина визнає дійсною ту інформацію, яка не суперечить вже існуючій у неї моделі), використання простих для сприйняття слів і мови та заміна їхнього значення, перехід суто на негативні характеристики опонента, емоційність, повторюваність, контр-аргументація, наголос на “вищості” власних ідей (наприклад “ми” є останнім оплотом православних цінностей, який протистоїть “їхньому” мусульманському тиску – у війні на Балканах, де “нами” була Сербія і “ними” Боснія). Інформація, подана саме такими методами, може вплинути на обрання людиною того виду поведінки, який би не реалізувався без подібного тиску, зазначає Почепцов. А використання міфів у пропаганді полегшує роботу її організаторам завдяки їх універсальності. Тобто за умови їх панування у суспільстві, пропагандисти можуть аналізувати та інтерпретувати не лише події минулого, але також і майбутнього. А робота з викорінення подібних міфів чи їх зміни стає складною через абстрактність та вищезгадану їх універсальність. Окрім цього, В. Б. Вепринцев, А. В. Манойло, А. И. Петренко і Д. Б. Фролов зазначають, що пропаганда “повинна бути гнучкою і динамічною, постійно пристосовуватись до подій і бути завжди готовою змінити свою

інтерпретацію

конкретного

явища,

використовувати в часи змін у середовищі”.

щоб

більше

ефективно

його

17 1.5 Пропаганда в часи Радянського Союзу Автор книги “Motherland in Danger: Soviet Propaganda During World War II” Карел Беркхофф наголошує на головних особливостях та відмінностях у пропаганді за часів Леніна та Сталіна. Натхненник жовтневої революції часто використовував воєнні метафори та переповідання, які згодом через примус партії, підхоплювала радянська преса. Також в його промовах часто спостерігалось протиставлення “нас” та “них” (буржуазії, ворогів робочого класу). Подібні промови викликали ненависть до “ворогів режиму” і спричиняли прояви насильства в реальному житті. Окрім цього, на думку Беркхофф, пропаганда за часів Сталіна мала деякі нововведення, зокрема навмисне опущення та невисвітлення важливих подій у пресі. Наприклад в радянських ЗМІ того часу не було достатньо публікацій щодо масових депортацій, розстрілів чи голоду. Проте, як зазначає вищезгаданий автор, в 1920-х роках пропаганда не мала суттєвого впливу через свою абстрактність (наприклад, згадування анонімних соціальних угруповувань) та низький освітній рівень більшості населення, яке не завжди могло зрозуміти подібні абстрактні висловлювання. Зрозумівши свою помилку, радянська влада в 1930-х роках почали застосовувати більш конкретні методи. Саме в цей період зародився культ особистості - журналісти, режисери, митці розвивали даний культ у своїх працях возвеличуючи дії реальних людей або створювали героїчних персонажів. Таким чином влада намагалась ”підняти” рівень патріотизму серед населення і водночас навмисно припиняла зв’язки з іншими країнами. Офіційною причиною цього рішення стала ворожість цих країн до співпраці та братерства – основних засад, які пропагандувались серед радянського населення. Нові патріотичні заклики та герої були простими для сприйняття і за умови заборони висвітлення альтернативних думок, вони швидко розповсюдились серед населення.

18 І згідно з нещодавнім дослідженням, згаданого Карел Беркхофф, саме патріотизм та культ особистості створили у населення “відчуття належності та своєрідний кодекс честі”. Останній найбільше підтримувало молоде населення країни. Володимир Ленін виділив три основні функції для ЗМІ – колективна пропагандистська, колективна агітаторська та колективна організаторська. Він також стверджував, що “інформація є агітацією через факти”. Відповідно лідер Жовтневої революції не передбачав автономії ЗМІ від держави і використовував медіа для просування певної інформації з метою впливу на колективні думки та поведінку. Всі інші ЗМІ, які не були лояльні революціонерам, згідно з Декретом Ради Народних Комісарів Росії (від 28.10 1917 року) підпадали під заборону та підлягали закриттю. Критики нового декрету стверджували, що нова влада суперечила своїм основним революційним гаслам і “посягнула на свободу друку”. Прибічники Леніна пояснювали це рішення як захист від “буржуазних ЗМІ” та їх “наклепницького пересмикування фактів”. Окрім цього, автор праці “The Soviet Union, Eastern Europe and the Third World” Роджер Кенет (Roger Kanet) розповідає, що СРСР в 1929 році почало “радіо війну”. Це передбачало поширення міжнародних передач для зарубіжних країн. Ці передачі містили, як автор зазначає, революційну пропаганду, яка закликала до переворотів у капіталістичних країнах. Раніше з подібними закликами Ленін відправляв телеграми до робітників зарубіжних країн. Пізніше, за часів правління Сталіна в радянських ЗМІ було зменшено кількість новинних публікацій в радянських виданнях про події в зарубіжних країнах. Водночас найбільші газети СРСР поширювали ідеї радянської ідентичності. Примітним є те, що кількість зарубіжних країн не збільшилась навіть в часи Другої світової війни. Водночас перед висвітленням усіх новин про міжнародні відносини проводились ретельні перевірки та певні зміни. Наприклад в новині в газеті Правда про наміри укладення договору 21 серпня 1939 про кредитну торгівлю із Німеччиною був опущений стандартний на той час термін “фашист”. Відповідно подальше укладення пакту Молотова-Ріббентропа пояснювалось у

19 Правді, що “політичні та ідеологічні різниці є менш значимим в порівнянні із розвитком та розквітом дружніх стосунків із двома країнами” [10]. Проте на початку 1942 року агітаційна пропаганда (Агітпроп) створив нове завдання для місцевих радянських газет (в той час радіо в СРСР не було масово поширеним) – “навчати працівників лютій ненависті до німецько-фашистських негідників, які зазіхають на життя та свободу нашої вітчизни; надихнути наших людей на велику патріотичну війну.... і мобілізувати робітників для виконання конкретних завдань у справі активної підтримки фронту” [10]. Таким чином “дружня країна Німеччина”, яка вже розпочала Другу світову війну, стрімко перетворилась на державу “німецько-фашистських негідників” лише після нападу на СРСР. Після війни і протягом наступних років партійні керівники продовжували обраний Леніном і Сталіном напрями роботи із ЗМІ. Зокрема у 1972 році голова одного з відділів “агітпропу” Іван Зубков написав, що комуністична партія описує інформацію, як інструмент управління, видів просвітництва та контролю” [25]. Генеральний секретар ЦК КПРС Костянтин Черненко у свою чергу порівнював радянську систему ідеологічної роботи із оркестром, в якому кожен інструмент грає свою роль, “але гармонія могла бути досягнута лише за умілого управління” [25]. Відповідна аргументація партійного керівництва

передбачає повний

контроль над усіма ЗМІ, а так званий “захист від буржуазних ЗМІ” тривав не лише на початку, але також протягом усього існування СРСР. Як наслідок, протягом усього існування СРСР всі ЗМІ були під державним контролем. За словами Роджера Кенета, в СРСР витрати на пропаганду в 1982 році виросли до чотирьох мільярдів доларів. Кошти витрачались на друк книжок на 68 мовах, 1200 з яких друкувались на англійській мові, тиражем в 24 мільйони копій. Окрім цього радянські пропагандистські повідомлення поширювались через десятки радянських газет та радіо, таких як щотижнева газета Moscow news (накладом більш ніж 800 000 копій і перекладом на англійську, іспанську, арабську та французьку мови), радіо Москва, Мир, Прогрес та інші менші та неофіційні радіостанції. За словами автора, сукупна кількість радіостанцій

20 транслювала більше 2750 годин на тиждень 80 і більше мовами світу. 60% Країн, для яких були створювались ці новинні повідомлення, належали до так званого Третього світу (Африки, Латинської Америки, Азії, Центрального Сходу, Океанії). Також

найбільші

радянські новинні

агенції

РИА

НОВОСТИ

і

ТАСС

співпрацювали із багатьма зарубіжними місцевими засобами масової інформації. Окрім цього, Кенет наголошує на тому, що багато пропагандистських матеріалів розповсюджувались через мережу зарубіжних комуністичних партій та інших організацій. Повідомлення в подібних матеріалах повинні були не лише поширювати позитивну інформацію щодо дій та політики, зокрема зовнішньої, Радянського Союзу, але також “послаблювати позиції США та НАТО і звеличувати досягнення СРСР для створення сприятливих умов для цілей Москви” [25]. Також слід додати ще одну мету даних матеріалів – це намагання послабити співпрацю між країнами, які підтримують США і підтримують із Штатами міцні політичні, економічні та культурні зв’язки. Подібний пропагандистський напрям (на країни так званого Третього світу) був частиною зовнішньої політики СРСР для збільшення кількості країн, які підтримують радянську політику та поширення комунізму по світу. Представники СРСР пояснили подібні дії наступним чином - “потенціал зовнішньої політики держави не залежить від її власних сил і внутрішніх ресурсів, але значною мірою від таких факторів, як існування надійних соціо-політичних союзників серед інших країн, подібних соціальних класів, масових міжнародних рухів та інших сприятливих факторів, які діють на світовій арені” [43]. Роджер Кенет навів класифікацію радянської пропаганди, створену Barach Hazan. Автор ділить її на два типи – operational propaganda (націлена на конкретні дії та результат, наприклад спричинити певну поведінку) та impegnational propaganda (націлена на створення “хорошої волі” у цільової аудиторії та орієнтована на подальше позитивне сприйняття нею майбутніх політичних дій СРСР). Останній вид пропаганди транслювався через мистецтво, спорт та інші подібні види людської діяльності, які вважаються переважно аполітичними. Відповідно, гості

21 музиканти, спортсмени, художники приїжджали до країн Африки та “розвіювали негативні стереотипи” щодо Радянського Союзу. Автори книги “Soviet Foreign Policy in a Changing World” Robbin Frederick Laird та Erik P. Hoffmann розповіли про систематичні експертизи деяких найбільших радянських пропагандистських видань за 1960-1980-ті роки. Ці дослідження виявили паттерн повідомлень, які СРСР цілеспрямовано поширював серед жителів США та країн Західної Європи. За допомогою комп’ютеризованої форми контент-аналізу було проаналізовано колонки “Міжнародного огляду” в газеті “Правда”. Згодом було також додано інші публікації з газети “Новые Времена” (New Times) про міжнародну політику, які, за словами автора, публікувались щотижнево різними мовами працівниками Бюро Міжнародної інформації КПРС і постачались в зарубіжні країни. Результати дослідження виявили основні повідомлення, які містили у собі проаналізовані пропагандистські матеріали. Варто зазначити, що дані публікації були створені в період Холодної Війни і тому всі вони були спрямовані проти США та НАТО: 1) США та НАТО агресивні, провокативні та авантюрні; 2) Вони мілітаристичні, сприяють гонці озброєнь та Холодній війні; 3) Не підтримують мирне врегулювання міжнародних питань; 4) Перебувають в політичній, соціальній та економічній кризах; 5) Загрожують єдності комуністичного блоку та проводять анти-радянську пропаганду. Як підсумовують Robbin Frederick Laird та Erik P. Hoffmann, “У той час як США постійно характеризується як серйозна загроза для миру у всьому світі, ретельний аналіз радянської пропаганди показує, що насправді Кремль не отримував жодних прямих погроз або викликів щодо своєї безпеки від стверджувальних ними ж американської агресивності та мілітаризму”. Автори у радянській пресі також зазначають, що американський уряд та військові часто погрожували радянським лідерам, проте жодного разу не зазначалось як саме це відбувалось.

22 Невідповідність реальності та заявам СРСР, на думку Robbin Frederick Laird та Erik P. Hoffmann, була “тактичною ціллю зовнішньої політики Кремля, ніж нагальною проблемою безпеки”. Окрім цього, в кінці 1960-тих та на початку 1970-х збільшились кількість тем для просування радянських пропагандистських ідей. Таким чином, збільшилась кількість цілей для критики пропаганди СРСР (уряди країн Західної Європи та їх населення). Laird та Hoffmann також зазначають, що таким чином подібні дії спричинили більшу гнучкість, зокрема у відповідях СРСР на важливі новини та події у світі. Водночас автори наголошують на великих зусиллях Кремля у секретному просуванні радянської пропаганди та політики, зокрема через більш ніж 10 найбільших світових організацій. Або у створенні подібних організацій, наприклад World Peace Council (WPC), яка була створена у 1949 році, та інших організацій,

чия

діяльність

підпорядковувалась

WPC.

Їх

штаб-квартири

знаходились в західній Європі, на їх керівні посади не призначались радянські лідери. Проте СРСР займався їх фінансуванням і відповідно тісно співпрацював із керівниками даних організацій. В кінці 1970-х років США порахували, що близько 63$ млн витрачалось Радянським Cоюзом на утримання подібних Недержавних громадських організацій (НГО), половина з цих коштів виділяли WPC, зазначають Laird та Hoffmann. Іншим важливим інструментом маніпуляції інформації в СРСР, за словами вищезгаданих авторів, була підробка документів. В період Холодної війни подібні підробки були спрямовані проти НАТО та Сполучених Штатів. Це були “зовнішньо ідентичні до оригіналу комюніке та державні документи, видозмінені або спотворені версії реальних документів США. Інші були повністю сфабрикованими. Скоріше виготовлені керівництвом КДБ. Вони прагнули зображати США як серйозну загрозу для миру в усьому світі і створити підозру і розбрат у відносинах США і їх західноєвропейських союзників” [30]. Як приклад, Laird та Hoffmann розповідають про підробку та розповсюдження документів, в яких йдеться про саботаж з боку США усіх переговорів із СРСР про питання роззброєння. Також було розповсюджено неправдиві документи Міністерства

23 Оборони США, які ніби-то забезпечували медичне свідоцтво про те, що персонал Strategic Air Command мав психічний розлад та збирався ініціювати ядерну війну. Окрім цього, перероблялись старі неправдиві документи, які поширювались в 1960-х, на початку 1970-х і знову розповсюджувались вже в кінці 1970 років. Інші визначні підробки документів цих років, наведених у книзі Soviet Foreign Policy in a Changing World, стосувались в основному готовності керівництва різних урядових підрозділів США розпочати ядерну війну та ймовірного “придушення” незгодних із цими діями журналістів. Також важливо розглянути як змінювався медіа-ландшафт в країнах, котрі переходили під юрисдикцію СРСР, або на території яких Союз вів війну. Основна їх особливість полягала в тому, що всі вони були під контролем локальних комуністичних партій. У випадку війни в Афганістані та з моменту захоплення його територій радянськими солдатами, всі афганські ЗМІ були змушені публікувати матеріали, які прославляли ідеї марксизму та ленінізму. Також всі керівні посади в афганських державних відділах, пов’язаних з пресою та пропагандою “були повністю монополізовані російськими радниками” [17]. Окрім цього, копії радянських газет чи їх переклади надсилались до Афганістану без змін чи правок. Заклики до націоналізму стали неприйнятними і на зміну ним населенню захопленої країни поширювались гасла “вперед до революції міжнародного пролетаріату”. Таким чином, радянські урядовці, які працювали із ЗМІ та пропагандою, не брали до уваги національні особливості афганського народу і замість цього, нав’язували їм нові, далекі від їх культури цінності та цілі.

1.6 Функціонування ЗМІ в останні роки існування СРСР і до 1999 року Соціолог ЗМІ Brian McNair виділив три фази розвитку російських мас-медіа, які стосуються періоду краху Радянського союзу і утворення Російської Федерації. Перша фаза (1986-1990 роки) почалась за часів СРСР, її кульмінація відбулась під час прийняття радянського закону про ЗМІ 1990 року. Другий період (1990-1992

24 роки) McNair назвав “золотим часом російської преси”. Він тривав до путчу в серпні 1991 року. І в часи останнього періоду, котрий почався з серпня 1991 року, підвищились ціни на ЗМІ, відбувся колапс СРСР, який звузив ринок преси. Водночас на противагу соціологу Brian McNair, Yassen Zassoursky та Єгор Яковлев наводять іншу періодизацію, в ній поділ на часові межі має інші значення. Перший період (1985-1990 роки) також починається ще з СРСР, політики “гласності” Горбачова та нового курсу на демократизацію радянського суспільства. В ті роки незалежної преси ще не існувало (винятки складав лише саміздат), проте у тогочасних журналістів вже були думки щодо незалежності преси від уряду. Також в цей час кількість читачів набула пікового числа, з’являлись перші передачі на телебаченні, які були у прямому ефірі. Саме цей період, на думку автора книги “Media and Power in Post-Soviet Russia” Iвана Засурського став передосновою для російських медіа в майбутньому. Другий період (1993-1995 роки) відзначається тим, що преса в ті часи відігравала роль незалежної інституції. На думку Yassen Zassoursky, кульмінацією тих часів була кампанія проти війни в Афганістані, яка, “змогла продемонструвати можливість чинити тиск на уряд” [53]. Також в цей час, а точніше з 1990 по 1992 роки відбулися перші приватизації ЗМІ. Російські ЗМІ поділяли та відображали погляди населення щодо реформування країни і також підтримували політику Бориса Єльцина, як її активного втілювача. І навпаки готували негативні матеріали про комуністичну партію Росії. Почали з’являтися нові газети, радіо та телевізійні канали, за приклад вони брали західні ЗМІ. Також приблизно з 1992 року “почався розподіл преси по трьох різних

напрямкках

–

“демократичні”

(Известия,

Комсомольская

правда,

Московский Комсомолец), “опозиційні” (Правда, Советская Россия) та нові видання (Независимая Газета, Коммерсант)” [53]. Вже в цей період почались перші невдалі спроби взяти під контроль медіа, наприклад спікер Верховної Ради РФ Руслан Хазбулатов намагався контролювати газету “Известия” та російське державне телебачення, створюючи політичний тиск на медіа.

25 Далі на думку Iвана Засурського, почався період “концентрації власності” ЗМІ в Росії. Саме в цей час відбулась “активізація політизованого капіталу та формація системи пропаганди перед президентськими виборами 1996 року. Автор також наголошує, що попри економічну кризу та падіння тиражів газет, Єльцин зміг перемогти на референдумі 1993 року через те, що мав змогу здійснювати більш пропагандистський вплив, ніж опозиція. Адже державне телебачення було під його контролем і його також підтримувала “демократична” преса. Таким чином, Засурський відзначає, що нова політизація ЗМІ посприяла тому, що російські медіа перестали бути незалежними. “Мас-медіа стали каналом комунікації між політиками та спеціалістами в інформаційних техніках, які використовували передбачливість медіа для розповсюдження схвалених ними повідомлень” [53]. Окрім цього, після успіху кампанії Єльцина, бізнесові структури, як зазначив Засурський почали “інформаційну гонку озброєнь”. Комерційні видання перестали бути лише споглядачами ситуації і натомість “зайняли свою сторону” в подібних інформаційних війнах і почали публікувати скандальні викриття та сенсації, які мали на меті негативні стратегії просування. Водночас всі ці ЗМІ закликали до “захисту національних інтересів, дотримання закону та зберігання стабільності” [53] в країні. Внаслідок економічної

кризи кінця 1990-х

років

та наближення дати

президентських виборів 1999 року зросла роль підконтрольної урядові пресі, зокрема державного телебачення. За його допомогою урядову Росії вдалося перемогти опозиційні партії тих часів, які також володіли медіа-активами, котрі включали у себе регіональні газети та телевізійні канали. Також в період 1998-1999 років ринок друкованих ЗМІ в Росії переживав глибоку кризу, внаслідок якого впав тираж багатьох газет. Передумовою цього стало те, що газети перестали отримати державні субсидії і стрімке підняття цін. І на противагу газетам, телебачення (яке вже мало суттєвий вплив) стало найвпливовішим видом медіа в Росії. Іван Засурський підсумовує, що цей період “став формацією нової медіаполітичної системи”, в якій основними гравцями виступали уряд та окремі

26 приватні власники. Всі вони мали різні, інколи зовсім різні інтереси, що активно відображалось на підконтрольних їм ЗМІ. Також автор зазначає наявність в ті часи цензури, проте через розрізненість інтересів вищеописаних власників, її було важко передбачити.

1.7 Функіонування медіа на початку правління Путіна З приходом Володимира Путіна до влади 31 грудня 1999 року, почалися активні зміни на ринку російських ЗМІ. Наприклад, відбулось повернення під державний контроль російських телевізійних каналів, таких як НТВ (до цього його журналісти найактивніше критикували уряд Путіна. НТВ належав колишньому російському медіа-магнату Володимиру Гусинському і був переданий своєму основному кредитору російській газовидобувній та розподільчій монополії Газпром) та телеканал ОРТ (Общественное Российское Телевидение, сучасна назва – Первый Канал), він належав бізнесмену та політику Борису Березовському, який як сам зазначив, був вимушений продати 49% акцій російському олігарху Роману Абрамовичу. Ці канали критикували дії російської влади під час війни в Чечні, терористичних атак в Москві, чи після потоплення Курського підводного човну. Але через кризу та заборгованість їх власників, ЗМІ були передані іншим власникам, які як вважають експерти наближені до Володимира Путіна. На думку авторів книги “Russia Since 1980” Steven Rosefielde та Stefan Hedlund, отримавши владу над НТВ та ОРТ, Путін таким чином не тільки знешкодив своїх конкурентів. Він також вів таку політику, яка спричинила зменшення автономії незалежних ЗМІ. Такі дії він пояснював його допомогою у звільненні цих медій від олігархів, але в результаті всі вони перейшли під його контроль. Як розповідають автори, на питання щодо погіршення рівня свободи слова, президент РФ пожартував, що “Росія ніколи не мала свободи слова, тому я не знаю чому саме я перешкоджаю”.

27 Також на початку його правління був введений новий закон про протидію екстремізму, який на думку Steven Rosefielde та Stefan Hedlund, легітимізував переслідування журналістів. Окрім цього, в цей період були вбиті відомі журналісти, які відкрито виступали проти Путіна. Важливо зазначити, що поступово усі раніше незалежні від президента РФ газети також почали продавати наближеним до нього компаніям чи банкам. В 2006 році Новая газета, Коммерсант, Независимая газета були куплені такими компаніями. Чи наприклад канал REN TV був куплений банком “Россия” (який пов’язують із Кремлем) 13 квітня, 2007 року. В 2014 році було зроблено одну з найбільших змін в структурі російських медіа – ліквідовано інформаційне агенство “РИА Новости», звільнено багато журналістів і створено на його базі міжнародне інформагенство “Россия Сегодня”. Генеральним директором уряд призначив контраверсійного журналіста Дмитрія Кісельова. Офіційне пояснення подібних дій – більш раціональне використання державних коштів. Колишній головний редактор РИА Новости Світлана Міронюк також говорила про те, що “співробітники, як державні працівники не будуть розповідати про причини та мотивацію даного президентського наказу”. Іншою причиною, на думку журналіста CNN Jill Dougherty, могли стати ліберальні журналісти в РИА Новости і як наслідок інформагенство критикували за прозахідну пропаганду у випадках репортажів з антиурядових мітингів у Москві 2011 року чи висвітлення сучасних подій в Україні. Таким чином, поступово абсолютна більшість наймасовіших ЗМІ підпадала під контроль уряду, а їх керівниками ставали прихильні до нього особи.

1.8 Робота російських державних ЗМІ після зміни їх керівництва та функціонування незалежних ліберальних медіа Згідно з дослідженням американського державного агентства, 95% росіян щонайменше один раз на тиждень дивляться телебачення для того, щоб дізнатись новини. Відповідно саме телевізійні канали збирають найбільшу аудиторію, серед

28 якої можна швидко поширити бажану інформацію. І саме в телевізійній структурі Росії відбувались найпомітніші зміни для централізації його керівництва. Канал ОРТ було перейменовано на Первый Канал та змінено його внутрішню політику – більшість аналітичних програм було закрито і замінено на розважальні та різні реаліті шоу. Інший телевізійний канал РТР (був під державним контролем) почав активно розвиватись і з часом був розділений на декілька інших каналів – Россия 1 (основні новини та розваги), Россия 2 (спорт та розваги) і Россия 24 (цілодобові новини) та Культура. Окрім цього, на основі новинного агенства РИА Новости було створено канал Russia Today, станом на 2015 рік його було перейменовано на RT. Його було створено, за словами засновників, на противагу іншим каналам, які цілодобово передають новини для іноземних аудиторій, наприклад CNN. RT часто критикують міжнародні ЗМІ та організації за розповсюдження кремлівської пропаганди. Водночас журналісти RT вбачають свою місію у “представленні об’єктивного портрету Росії”. З розвитком та поширенням інтернету також розпочали роботу інтернет-ЗМІ. Деякі з них були із самого початку або лише із зміною власників перейшли під контроль російської влади, наприклад Lenta.ru. Або створене у вересні 2009 року інтернет

видання

(розповсюджується в

і

в

2013

році

цілодобовий

новинний

телеканал

кабельних мережах та через операторів супутникового

телебачення) Life News. Українські ЗМІ та державні органи неодноразово звинувачували ці видання у розповсюдженні російської пропаганди та поширенні завідомо неправдивої інформації щодо подій в Україні. Наприклад журналісти даних видань часто звинувачували: організацію “Правий сектор” в організації насильства; нову владу України у нацизмі та фашизмі; в участі іноземних найманців в АТО; в порушенні міжнародних домовленостей та як наслідок в обґрунтуванні необхідності російського втручання у воєнні дії на Донбасі. Внаслідок поширення необ’єктивних та пропагандистських матеріалів деякими російськими журналістами, Європейський Союз та США в 2014 році наклали на них санкції. Зокрема санкції ЄС поширились на директора міжнародного

29 інформаційного агенства “Россия сегодня” Дмитра Кисельова, журналістів “Первого

канала”

Михайла

Леонтьєва

та

Іраду

Зєйналову,

журналіста

інформаційного агенства ТАСС Михаїла Гусмана. Водночас є інші інтернет-ЗМІ, які не підконтрольні уряду, зокрема телеканал Дождь, новинні сайти такі як slon.ru, colta.ru, snob.ru, meduza.io, Новая Газета та інші. Проте для протидії ним, російський уряд створював закони, які унеможливлювали подальше існування цих ЗМІ, наприклад новий закон про заборону реклами на платних каналах. Таким чином, була спроба припинити роботу

каналу

Дождь.

Подібні

медіа

залишились

єдиними,

які

не

розповсюджують “кремлівське бачення на події”. І попри свою малу аудиторію в порівнянні з державними каналами та газетами, на подібні “ліберальні” ЗМІ уряд продовжує чинити тиск за допомогою наявних у нього можливостей. Це так званий непрямий контроль. Катерина Огнянова у своїй статті “Careful what you say: Media control in Putin’s Russia – Implications for online content” наводить два етапи, впродовж яких уряд Росії обмежує свободу слова ЗМІ в інтернеті. Перша – це обмеження потоку інформації в ЗМІ, друга – уряд “сприяє особливому фреймінгу онлайн середовищ, яке впливає на ставлення суспільства до інтернету та сприйняття надійності цифрового контенту”. Таким чином, окрім непрямого тиску (через відповідні закони) влада намагається маніпулювати уявленнями росіян щодо інтернет-видань, аргументуючи свою позицію ненадійністю інформації, яку подібні ЗМІ можуть поширювати. Згідно з дослідженням International Telecommunication Union за 2013 рік, загальна кількість інтернет користувачів складала 53% від загального населення. Відповідно доступ до альтернативних джерел інформації має трохи більше, ніж половина росіян. Інша половина його не має і водночас отримує інформацію з газет і телебачення про “неточність та ненадійність поширюваної інформації в інтернеті”, що може створити упередженість до подібних ЗМІ. Таким способом російський уряд позиціонує інтернет як небезпечне середовище, де порушуються права людини, відбувається торгівля забороненими речовинами,

30 людьми та зброєю. На додаток, Володимир Путін в 2014 році стверджував, що інтернет є проектом ЦРУ. Таким чином, на думку багатьох російських урядовців, вони повинні

захистити

російських інтернет-користувачів

від подібного

незаконного контенту. Проте на практиці частіше використовуються закони, які більше стосуються захисту осіб від дифамації чи розповсюдження в мережі екстремістських закликів. А нові закони РФ зобов’язують реєструвати новинні сайти та блоги, які мають більше ніж 3000 унікальних відвідувачів щодня, як ЗМІ. Після

такої

реєстрації

(федеральний

орган

блогери

стають

виконавчої

влади

підконтрольними Росії,

який

Роскомнадзору

підпорядковується

Мінкомзв'язку Росії) і також повинні дотримуватись відповідного законодавства РФ як і інші видання з великим штатом журналістів та набагато більшою аудиторією. Більшість незалежних блогерів сприймають подібні нововведення як обмеження їх прав, в тому числі на свободу слова. Адже в будь який момент у їх блогах уряд може “помітити” незаконні дії і самі блогери можуть потім відповідати за подібні незаконні дії у суді згідно до кримінального законодавства. Окрім цього, згідно з законами РФ уряд може блокувати сайти та блоги, в яких начебто розміщена інформація екстремістського характеру без відповідного рішення суду. Таким

чином,

російський

уряд

офіційно

не

забороняє

інтернет

чи

розповсюдження інформації в його мережі, але у випадку публікування статей чи відео, які відрізняються від офіційної позиції уряду та найбільших російських ЗМІ, власники даних публікацій можуть зазнати тиску. Це може спричинити самоцензуру в подібних медіа. І підсумовуючи варто зазначити, що дана ситуація із російськими ЗМІ підходить під Модель Пропаганди Herman та Chomsky. Вона полягає в п’яти обмеженнях щодо створення та поширення новин в ЗМІ. Ці обмеження автори назвали фільтрами і вони включають у себе: 1. Власники (ownership); 2. Реклама (advertising); 3. Джерела (sourcing);

31 4. Позови, законодавчі дії проти ЗМІ і т.д (flak (lawsuits, legislative actions against media)); 5. анти-комунізм (anti-communism, після розпаду СРСР був замінений на Війну з терором - “War on Terror”). На думку авторів цієї моделі, саме ці фільтри є основними активаторами пропаганди в медіа. Адже медіа у більшості випадків перебуває під впливом власника/ів. Деякі з них можуть чітко вказувати про що, кого і як розповідати, інші можуть вказувати про що або кого не можна говорити. Від наявності реклами (відповідно і прибутків) залежить взагалі існування медіа. І також деякі ЗМІ можуть залежати і від самих рекламодавців, які можуть створювати agenda setting, відповідно не дозволяти публікувати інформацію, яка може погіршити їх репутацію. Прикладом масованого негативного зворотнього зв’язку (Flak) може послугувати вищезгадане російське законодавство щодо ЗМІ. А “Війна з терором” передбачає “певне ідеологічне відображення уявного ворога режиму або чужої нації, які суперечать сучасній ідеології і вважаються дуже або потенційно небезпечними для пропагандиста” [29]. Наприклад висвітлення більшістю російських ЗМІ дій Правого сектору чи українських бійців на Донбасі. Саме медіа РФ, зокрема ТВ-канали розповідали про “звірства української армії” та “розіп’ятого хлопчика в Слов’янську” своїй багатомільйонній аудиторії. В цьому сюжеті містилась неперевірена інформація від нібито матері цього “розіп’ятого хлопчика”. Ця новина викликала великий інтерес у російському та українському суспільствах і в найближчий час була спростована російськими журналістами з видання “Новая Газета” та телеканалу “Дождь”. Водночас подібні новинні сюжети не викликали негативної реакції з боку російської влади, яка не помітила в них жодних ознак екстремізму чи дифамації. Але водночас такі сюжети створюють для глядачів образ ворога не тільки їх “сучасним російським цінностям”, але і загальнолюдським також.

32 1.9 Маніпуляція інформацією та пропаганда в російських ЗМІ в період 2014-2015 років Jill Dougherty в науковій статті “Everyone Lies: The Ukraine Conflict and Russia’s Media Transformation” розповідає, що саме з початку анексії АР Крим російські ЗМІ почали поширювати свій основний наративний сценарій “життя або смерті”. Він полягав у необхідності порятунку росіян та російськомовних осіб від “безчинства фашистів”. Цей наратив стала основою для виправдання, за словами автора, вторгнення російський військових в Крим та його окупації. І також саме з таким інформаційним напрямом були показані переважна більшість телевізійних сюжетів на російських каналах, які як вже було згадано, дивляться більше 90% населення РФ. Також ці канали до весни 2014 року вільно транслювались на території східної та південної України. В їх сюжетах журналісти часто розповідали про “нелегітимність нової української влади”, яку називали “хунтою” та про “звірства її армії та бойових батальйонів”, називаючи їх “карателями”. Також згідно з російською версією подій, в Україні розгорталась гуманітарна криза, російськомовні українці були в небезпеці, сотні тисяч з них втікали закордон. А протестувальники в центрі Києва зображувались як екстремісти, націоналісти та радикали. “В новинних сюжетах та друкованих виданнях часто зображували свастику та кров, згадуючи протестувальників на Майдані. Журналісти створювали панічні настрої щодо того, що битва проти фашизму, яка була півстоліття назад, знову повертається” [16]. Таким чином, подібні сюжети не лише виправдовували незаконну анексію Криму, але і створювали інформаційне поле, завдяки якому дії російської армії на території України були цілковито виправдані, а натомість відповідна реакція нового уряду та армії України вважались неправильними, загарбницькими та жорстокими. Важливо зазначити, що для росіян перемога у Другій Світовій війні є важливою і згідно опитування 2002 року Moscow’s Public Opinion Foundation 41% опитаних найбільше пишаються перемогою у цій війні. Тому оперування згаданими “міфами про фашистів” мають серйозні наслідки щодо деформації уявлень

33 аудиторії. Herfried Münkters називає міфи колекцією символічного капіталу, за допомогою них люди можуть мотивувати інших до дій як позитивних, так і негативних. Тому саме медіа і зокрема телебачення стали важливими методами контролю населення. І як зазначає Jill Dougherty, телевізійні вежі були одними з перших об’єктів, які були захоплені терористами та російськими воєнними на території Криму та в подальшому і на Донбасі. Це було необхідним для продовження висвітлення на захоплених територіях єдиного і незмінного наративу в місцевих українських та російських ЗМІ. Автор наводить цитату із статті The Wall Street Journal про те, як саме відбувались захоплення телевізійних веж за межами Слов’янська – “Добре обладнані бойовики в супроводі технічних фахівців роззброїли охорону, надали дозвіл технікам підключити складне супутникове обладнання і замінити українські канали на прокремлівські російські передачі”. Журналісти вищезгаданого видання назвали ці дії “таємними зусиллями російських розвідників”. Експерти, які аналізували російські випуски новин наголосили на використанні журналістами

пропагандистських

методик

–

заміна

фактів

на

думки,

дезінформація, спрощування та демонізація ворога. Варто зазначити, що ці ознаки притаманні також друкованим та онлайн-ЗМІ РФ. На противагу звинуваченням у пропаганді, Дмитрій Кісельов наголосив, що: “Об’єктивності не існує. Не має жодної публікації в світі, яка є об’єктивною. Чи CNN об’єктивний? Ні. Чи BBC об’єктивна? Ні. Об’єктивність це міф, який вони нам пропонують та нав’язують”. Подібними словами він не лише легітимізував подібні діяння, але і визнав їх за норму. Таким чином, журналісти, які працюють в більшості російських ЗМІ розповсюджують завідомо необ’єктивну інформацію як росіянам, так і жителям інших країн в рамках міжнародного поширення російської точки зору на події у світі (наприклад RT розповсюджує новини на трьох мовах англійській, іспанській та арабський, збільшуючи таким чином свою потенційну аудиторію).

34 РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ: КОНТЕНТ-АНАЛІЗ

2.1 Історія методу контент-аналізу Історія методу контент-аналізу починається задовго до ХХ ст. та розвитку масмедіа До поширення масової писемності основна увага зверталась на усне мовлення. Таким чином, в Стародавній Греції Арістотель розробив опис структури публічного виступу. В ньому “мова складається з трьох елементів: самого автора, предмета, про який він говорить, та особи, до якої звертається” [6]. Відповідно до цього, аналізувати можна було не лише зміст повідомлення, але і всі його елементи окремо. Також в Древньому Римі Цицерон “особливу увагу приділяв урахуванню психології, інтересів і смаків публіки” [6]. І хоча І. Б. Юськів наголошує на тому, що ці спроби аналізу не були схожими на сучасний метод контент-аналізу, проте з їхньою допомогою можна було певним чином проаналізувати не лише саме повідомлення, але і як воно було вербалізовано. Пізніше, в Середньовіччі люди використовували метод контент-аналізу для вивчення текстів Біблії, ранніх газет чи інших праць. Важливо зазначити, що на думку багатьох дослідників [12], першою записаною спробою контент-аналізу було дослідження змісту апокрифічного видання 90 церковних гімнів “Пісні Сіону” 1640 року у Швеції, зазначає Юськів. В даному аналізі люди дослідили відповідність релігійним канонам, порівнювали з іншими релігійними текстами, стиль написання, контекст та як саме подавалась інформація, чи мала вона позитивну, нейтральну чи негативну конотацію. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. важливим поштовхом для подальшого розвитку методу контент-аналізу стало масове виробництво та поширення газет. Дослідники в США почали використовувати цей метод для аналізу газет і таким чином намагались довести поширення “легких”, розважальних матеріалів і спад публікацій на політичну, економічну чи соціальну тематику. Згодом дані методи аналізу друкованих медіа в США назвали кількісним газетним аналізом [19].

35 В той самий час 1903 році Юген Льобль (Eugen LöbI) опублікував схему для аналізу “внутрішньої структури контенту”, відповідно до соціальних функцій, які виконуюють газети [28]. Також Макс Вебер в 1910 році запропонував метод широкомасштабного

контент-аналізу

преси,

проте,

як

зазначає

Клаус

Кріппендорф, через різні причини, його випробовування так і не відбулось. В період Першої світової війни метод контент-аналізу застосовувався для вивчення пропаганди противника. Особливо, це стало простіше з поширенням радіо. Відповідно барр’єри між країнами зникали і доступ до інформації ставав відкритим. Другий період розвитку методу контент-аналізу відбувся в 1920-х та 1940-х роках. В цей час дослідники почали застосовувати його не лише як кількісний метод, але і як якісний і відповідно створювали власні класифікації даного аналізу. Наприклад, у 1926 році М. Уїллі в своєму дослідженні преси користувався класифікацією матеріалів за трьома параметрами: тема (економіка, політика), форма (статті, новини), їх комбінація (новини про економіку, стаття про політику). Проте саме Гарольд Лассуелл вважається засновником школи класичного контент-аналізу. Його увага також була зосереджена на вивченні та аналізові пропаганди. В 1920-1930 роках він вивчав пропагандистські матеріали з метою “визначити, що пропагандист ставить у центрі уваги для досягнення очікуваного ефекту в аудиторії” [6]. Лассуелл базувався на біхевіористській теорії, яка разом з соціальними науками активно розвивались в той час. Відповідно до формули теорії “стимул – реакція”, він вивчав знаки-стимули та відповіді-реакції. Лассуелл підраховав та аналізував ці знаки-символи в матеріалах газет та радіо. Окрім цього, в цей період в соціальних науках також з’явився інший важливий психологічний концепт – відношення. Щодо медіа воно проявлялось у сприятливому чи несприятливому ставленні до об’єктів новин чи історій. “Виявлення міри ставлення спричинило перегляд журналістських стандартів

36 справедливості і рівноваги та відкрило двері систематичній оцінці помилок”, наголосив Клаус Кріппендорф [26]. Після закінчення Другої світової війни, метод контент-аналізу продовжував використовуватись для дослідження пропагандистських матеріалів. З 1940-х років американські вчені, які і професійно розробили даний метод, використовували його для вивчення радянських ЗМІ та їх повідомлень. З 1970-х років почали розвиватись нові методології і течії контент-аналізу. В цей час основну увагу приділяли якісним дослідженням, за допомогою яких можна проаналізувати також і прихований зміст, на відміну від попередніх суто кількісних методів аналізу.

2.2 Поняття контент-аналізу та його основні характеристики Одна із найвизначніших тем для дебатів в лавах експертів є вибір між двома видами методу контент-аналізу, а саме – кількісним чи якісним. Відповідно до цього, різні вчені по-різному дають йому визначення. Б. Берельсон пояснює контент-аналіз як “дослідницьку техніку для об’єктивного, систематичного та кількісного опису явного змісту комунікації”. Проте Ласвел також звертав увагу на якісній ознаці, яка передбачала яку інформацію містить повідомлення. Водночас К. Сміт наголошує на використанні суміші якісного і кількісного аналізу, пояснюючи, що “якісний аналіз має справу з формами і їх паттернами, які передують або є наслідками цих форм, водночас кількісний аналіз пов’язаний із тривалістю та частотою форми”. О. Ольсті додає нові питання для аналізу – хто (тобто джерело), чому, як (яким каналом передається інформація) та на кого орієнтовані наслідки переданої інформації [26]. Інші вчені у своїх визначеннях основну увагу звертають на вивченні соціальних процесів. Наприклад Л. Федотова дає наступне визначення контент-аналізу – “об’єктивне вивчення текстів з метою дослідження соціальних процесів (об’єктів, явищ), які ці тексти представляють”.

37 К. Кріппендорф надає своє визначення, звертаючи увагу на висновки з текстів для аналізу – “контент-аналіз є методом дослідження з метою створення тиражованих і достовірних висновків з текстів (або інших значущих справ) та до контекстів їх використання”. Відповідно до останнього визначення, предметом аналізу можуть бути не лише тексти, але і візуальні продукти – зображення, карти, звуки, символи. Через засадничі відмінності між кількісним та якісним методами, їх використання передбачає різні цілі дослідження і відповідно всі інші похідні від них. Зокрема, кількісні методи використовуються для макродосліджень, а якісні для мікро. Н. Костенко та В. Іванов також виділяють наступні “підстави порівняння” – цілі застосування (для пояснення причин явища – кількісні і для його розуміння – якісні), завдання дослідження (кількісні для аналізу параметрів о’’єкту дослідження та взаємозв’язок між ними; якісний для створення загального бачення об’єкту дослідження та аналізу, його інтерпретації), увага (на “соціальні структури” та “об’єктивні фактори” в кількісному, людину та “суб’єктивні фактори” в якісному), дослідницькі гіпотези, інструменти, процедури (у кількісному методі розробляються перед або на початку дослідження і є стандартизованими; у якісному менш стандартизовані і можуть визначатись як до так і в процесі самого дослідження), способи аналізу (у кількісному методі – це “класифікація шляхом ототожнення випадків”, у якісному перевага надається “опису випадків без їхнього ототожнення”). Окрім цього, не лише дебати між кількісним чи якісним направленням сприяють формуванню

різних

визначень

методу

контент-аналізу.

Згідно

цього,

Кріппендорф надає три основні види визначень (essentially three kinds of definitions of this research method): - визначення, згідно яких зміст є невід’ємний від тексту (Definitions that take content to be inherent in a text); - визначення, згідно яких контент є власністю джерела тексту (Definitions that take content to be a property of the source of a text);

38 - визначення, згідно яких контент з’являється в процесі аналізу дослідником тексту відносно певного контексту (Definitions that take content to emerge in the process of a researcher analyzing a text relative to a particular context). Відповідно до вибору одного з цих напрямків, на думку дослідника, концептуалізується контент та проводиться аналіз. Також вчені виділяють свої класифікації функцій методу контент-аналізу, зокрема Ольсті узагальнює їх у три основні види: 1. Для опису характеристик комунікації (дослідник задає наступні питання - що, як та кому була передана інформація); 2. Для того, щоб знайти причини чого щось було оприлюднено; 3. Для виявлення наслідків комунікації. Берельсон у своїй класифікації виділяє 17 функцій, серед яких є виявлення міжнародних різниць в контенті комунікацій, порівняння ЗМІ або рівнів комунікації між собою, конструювання та використання комунікаційних стандартів, виявлення пропагандистських методик, виявлення фокусу уваги, стилістики, опис зворотного зв’язку у формі поведінки і ставлення та інші. Також К. Нойєндорф виокремлює чотири, на його думку, основні функції даного методу – це описова, прогнозна, психометрична та формування висновків [32]. Ці функції, зокрема психометрична розроблена на межі з психоаналізом, як зазначє Юзьків, в ньому її мета – це інтерпретація мови клієнтів. Всі інші ролі контентаналізу залишаються в рамках соціальних наук та виконують свою базову роль. Зокрема описова фунція сприяє розумінню переданої інформації, а дві останні передбачають конструювання ефектів досліджуваних матеріалів на свою потенційну аудиторію. Даний метод найчастіше використовується у випадках, коли наявний великий обсяг інформації для аналізу, де окремими предметами аналізу можуть виступати мова (текстів), використання термінів, джерела інформації, автори текстів і контекст, за якого вони були створені (і також часова протяжність), а також можливі реакції з боку цільової аудиторії, тобто їх наслідки.

39 Кріппендорф пропонує перелік, який містить основні концептуальні компоненти методу контент-аналізу.

1. Наявні дані, які є у дослідника для подальшого аналізу; 2. Дослідницьке питання, на яке дослідник шукатиме відповідь під час досліджень текстів; 3. Обраний дослідником контекст, за якого тексти будуть мати значення; 4. Аналітичний конструкт, який визначає знання дослідника щодо наявного контексту; 5. Висновки, які спрямовані на знаходження відповідей на дослідницькі питання, які складають основне досягнення контент-аналізу; 6. Перевірка наявних доказів, що є кінцевим обґрунтуванням контент-аналізу. Таким чином, до уваги беруться відразу найосновніші аспекти під час аналізу (тексти та дослідницькі питання, аналітичний конструкт) і також такий зовнішній фактор, як контекст та подальша робота над висновками та перевірка доказів, які до них ведуть. Н. Костенко та В. Іванов наголошують на доцільності комплексного підходу під час проведення контент-аналізу та наводять наступні сім стадій: 1. “Підготовка програми аналізу документів”, що включає в себе розробку гіпотези, завдання, генеральну сукупність, об’єкту аналізу і т. д.

2.“Визначення емпіричних моделей аналізу, проведення вибірки”, в цей час відбувається пошук та вибір матеріалів, визначається вибірка.

3.“Розробка методики даного конкретного аналізу; 4. Пілотне дослідження, перевірка надійності методики; 5. Збір первинної емпіричної інформації; 6. Кількісна обробка зібраних даних; 7. Інтерпретація здобутих результатів, висновки дослідження” [1]. Гіпотеза передбачає припущення, яке буде перевірене впродовж проведення дослідження; генеральна сукупність – це всі можливі результати дослідження; вибірка (за визначенням Ядова) є способом виділення з великої сукупності явищ і

40 об’єктів вивчення деяку їх частину з метою що на цій вибірці будуть проявлені властивості об’єкта дослідження в цілому. Окрім цього, дослідник Клаус Кріппендорф також визначає шість основних етапів проведення контент-аналізу протягом всього його часу: дизайн (design), уніфікація (unitizing), вибірка (sampling), кодування (coding), підсумовування (drawing inferences), затвердження (validation). На етапі дизайну дослідники визначають контекст, інформацію, яку вони планують дізнатись, вивчають джерела, які містять потенційні для аналізу дані. Також вони приймають певний аналітичний конструкт, який формалізує наявні знання щодо взаємозв’язку між ними та контекстом. Окрім цього, на даному етапі важливо зазначити умови для спостережень, відповідно до яких висновки досліджень можуть бути визнані валідними, в тому значенні, що вони насправді відображають те, що і повинні. Етап уніфікації (unitizing) характеризується визначенням одиниць аналізу (units), їх відбором (sampling units) від усіх наявних даних (які можуть бути в книгих, газетах, телевізійних сюжетах, рекламі, есе і т. д.). І також окремо постають інші зафіксовані одиниці (recording units) у вигляді посилань на індивідів, події, країни, оціночні судження, теми чи пропозиції [26]. Вибірка передбачає створення таких одиниць, які б реалістично відображали феномен, який досліджується. І також відкинути необ’єктивне та нерівномірне виствітлення новин щодо одних осіб (наприклад з вищим соціальним статусом) в порівнянні з іншими. На етапі кодування відбувається опис записаних одиниць, їх класифікація в рамках певних категорій аналітичних конструктів. Цим можуть займатись як люди або використовуватись комп’ютерне кодування. Кріппендорф зазначає, що дослідники в цьому разі кращі в інтерпретації семантично складних текстів, проте можуть бути не надійними. А комп’ютерний аналіз, навпаки, є надійним та швидким, але має обмеження в лінгвістичних компетенціях. На думку дослідника, саме етап підсумовування є найважливішим. Під час нього виясняється як змінні закодованої інформації пов’язані із темою та напрямком

41 самого дослідження. І попри опрацювання великих об’ємів потенційно складної інформації, самі висновки повинні бути простими для сприйняття та не містити жодних неточностей. Затвердження або ж validation є останнім етапом в роботі будь-яких досліджень і метод контент-аналізу не є винятком. Під час нього можуть виникнути обмеження через “намагання робити висновки, базуючись на тому, що не можна прямо та відкрито спостерігати і відповідно щодо цього затвердження може бути неможливим” [26]. Таким чином цей етап можливо успішно подолати лише за наявності відкритих даних. Класифікація Кріппендорфа є схожою із Н. Костенко та В. Іванова, але також має суттєві відмінності. Останні внесли до своєї класифікації етап пілотажного дослідження та перевірки надійності методики. Також вони приділяють велику увагу кількісній обробці даних, яку виділили у передостанній етап дослідження. Водночас Кріппендорф приділяє увагу не лише кількісним дослідженням (беручи до уваги переваги та недоліки як кількісного, так і якісного досдіжень) і попри підсумовування, виокремлює ще етап затвердження. Під час нього, висновки підтверджуються або спростовуються на основі наявності (чи відсутності) відкритих даних. Серед інших основних понять контент-аналізу, є категорії аналізу, категоріальна мережа та одиниці аналізу. М. Уіллі, який створив поняття категорії аналізу, пояснює його як “критерії для аналізу дослідження, які повинні бути універсальними, об’єктивними і точними”. Їх вибір, як наголошують Н. Костенко та В. Іванов, залежить від цілей дослідження, а О. Ольсті також додає, що вони вказують напрямок для аналізу, тобто “на що дослідник звертає увагу”. Категоріальна мережа, на думку Н. Костенко та В. Іванова, “це своєрідна схема, за якою дослідник проводить свій аналіз”. Для більш точного аналізу, в даному випадку необхідно, щоб категорії дослідження були достаньо вузькими для уникнення узагальненностей і водночас такими, які вмістили всю необхідну інформацію.

42 Одиниці аналізу, на думку вищезгаданих авторів, “обираються із досліджуваної сукупності елементів... і підставою для обрання цих одиниць служать цілі та завдання дослідження; специфіка конкретного об’єкта аналізу, тобто документа”. На даний період не було визначено уніфікованих методів для визначення одиниць аналізу. Відповідно у дослідників нерідко вининкають проблеми із їх визначенням. Серед багатьох класифікацій, вчені виділили дві групи одиниць дослідження. “Перша – коли ці одиниці виступають як ознаки матеріалу і характеризують його в цілому. При цьому враховується кількість матеріалів та їх обсяг. Друга – коли одиницею виступає певний фрагмент тексту: слово, судження, дійова особа, абзац та ін” [1]. Тобто перша група одиниць представляє певну частину змісту тексту і належить до певної категорії. А друга є найменшою частиною тексту (слово, фраза, речення і т. д.), в якому може проявитись виявлення певної категорії. Радянські вчені виділяли теми, як одиниці аналізу. Вони, на думку Н. Костенко та В. Іванова, “показують спрямованість тексту, тобто за їх допомогою можна дослідити як комунікатора, так і реципієнта”. Тема може бути виказана у фразах, судженнях і т. д. На противагу, західні дослідники, зокрема Лассвелл використовували символ, як одиницю аналізу. Він виділяв два види сімволів – політичний та ідеологічний. Політичний символ, за словами Н. Костенко та В. Іванова, “широко функціонує у практиці здійснення влади”. А за допомогою ідеологічного символу можна виявити ставлення та цінності тих осіб, які його використовують. Також важливо зазначити на необхідності перевірки валідності даних одиниць аналізу перед проведенням дослідження. Адже помилки у їх виокремленні на стадії підготовки можуть негативно вплинути на результати аналізу та призвести до результатів, які не відповідають реальним подіям чи ставленню до них.

43 2.3 Переваги та недоліки використання методу контент-аналізу під час досліджень Як будь-який метод дослідження, контент-аналіз має свої переваги та недоліки. Серед основних переваг методу вчені наводять наступні: Кріпенндорф згадує Вебба, який у свою чергу наголошує на ненав’язливих висновках даного методу. Також він є корисним під час аналізу глибинних інтерв’ю та описових досліджень. Контент-аналіз є переважно недорогим методом, оскільки більшість матеріалів існують у відкритому доступі. Важливою перевагою у використанні контент-аналізу, на думку Беббі, є те, що він найкраще підходить для вивчення процесів, протяжних у часі і які відображають цілі тренди у суспільстві. Наприклад, дослідження Макбрума 1992 року про участь жінок в духовенстві в період з 1984 по 1987 роки чи зміну образу жінок в медіа в1800-1992 роках. Берельсон серед переваг методу також виокремлює його об’єктивність, систематичність, його “кількісний характер” і також те, що за його допомогою можна досліджувати зміст лише “явних комунікацій” [1]. Проте водночас Клаус Кріппендорф вбачає у цій перевазі і обмеження контентаналізу. Адже цей метод можна використовувати лише для наявних, записаних та збережених даних. Тобто те, що було сказано, але не занотовано жодним чином, не зможе бути джерелом інформації для даного методу. З цього випливає значимість запису та збереження інформації, оскільки без неї використання контент-аналізу постає неможливим. Серед інших недоліків даного методу, зокрема кількісний, як вважає К. Кріппендорф, є неефективним для тестування причинних взаємозв’язків між змінними. Також Б. М. Юськів наголошує на тому, що при використанні контентаналізу, дослідники зосереджують свою увагу на яскраво виражених ознаках чи параметрах в текстах. Як наслідок, “це істотно звужує пізнавальні можливості методу і фактично зводить його до описового рівня”. Тому основним завданням

44 даного методу повинно бути спроба знайти та проаналізувати “прихований зміст комунікацій через вивчення проявів цього змісту в структурі тексту”[6]. Наступним недоліком методу може бути втрата справжнього контексту і відповідно, подальша неможливість об’єктивного аналізу через неможливість проаналізувати та виявити роль комунікації у дослідженні. Щодо кількісного контент-аналізу, важливим є розуміння, що кількість використання певних слів, осіб чи згадування теми не обов’язково фіксують відповідний ступінь їх важливості. Адже за деяких обставин, згадування події чи певної теми один раз може мати більше значення та дати більше причин для роздумів, ніж пригадування інших тем десятки разів [6]. Критики також наголошують на необ’єктивності результатів кількісного контентаналізу через “нереактивність” даного методу. Тобто, наприклад особа, яка є об’єктом дослідження і знає про це, може змінити свою поведінку, і таким чином, результати можуть стати невалідними. Як наслідок, даний недолік спричиняє наступний – суб’єктивізм, як в кількісних, так і якісних дослідженнях. Для цього вчені провели низку вдосконалень, проте цей недолік може проявлятись під час використання методу контент-аналізу. Адже від самого початку та соціальна реальність, яка зображена у досліджуваних текстах, вже не є довершеною через своє викривлене відображення. До цього слід додати суб’єктивізм самого дослідника. Кріппендорф також зазначає, що не слід використовувати результати конкретного дослідження для пояснення в більш широких масштабах, які виходять за межі даного тексту. І, відповідно, через наявність результатів з більш загальних теорій, дослідники можуть ігнорувати ті унікальні дані, якими вони володіють. Тобто існує

проблема

неправомірного

використання

результатів

досліджень

в

порівнянні з їх масштабом та широтою використання. Окрім цього, використання контент-аналізу може потребувати багато часу для пошуку матеріалів дослідження та подальшого їх аналізу. Загалом даний метод, як і будь-який інший, має свої переваги та недоліки. Тому дослідник, який збирається його використовувати, повинен знати про них і,

45 особливо важливо, знати як їх фіксувати при появі або взагалі уникати. Таким чином, його дослідження буде мати ті результаті, які відповідають реальним подіям.

2.4 Особливості застосування методу контент-аналізу в дослідженні даної роботи Для даного дослідження буде доцільним використовувати метод контент-аналізу, за допомогою якого можна проаналізувати повідомлення в ЗМІ РФ та самопроголошених республік у Східній Україні та як саме у них була подана інформація (які персоналії найбільше згадувались, чи були наявна та інформація, яка не відповідала фактам). Таким чином, результатом даного дослідження буде аналіз віднайдених відмінностей (або схожостей) у висвітленні подій в Україні обома групами ЗМІ. Як вже було зазначено, метод контент-аналізу має два види - якісний та кількісний. З огляду на мету даного дослідження, доречним буде використання якісного методу, тобто аналіз змісту новинних повідомлень. Контент-аналіз необхідно провести для обох представників ЗМІ окремо і потім порівняти отримані результати дослідження між собою. Об’єкт дослідження Російські ЗМІ - інформаційні агентства ТАСС, РИА НОВОСТИ. Дані інформаційні агентства є основними джерелами, новини яких публікують інші російські ЗМІ. ТАСС – це центральне державне інформаційне агенство Росії. Воно було створене у 1925 році. З 1995 року в ИТАР-ТАСС було створено Єдину інформаційну стрічку. На даний момент кореспондентська мережа агенства має 68 зарубіжних представництв в 63 країнах світу і випускає новини на шести мовах – російській, англійській, німецький, французькій, іспанській та арабській.

46 Як зазначено на сайті, працівники агенства бачать місію ТАСС у наступному: “ТАСС, соединяя современную технологическую базу и профессиональную экспертизу, является важной частью глобальной информационной системы. ТАСС – собиратель, интегратор, хранитель и распространитель информации. Мы работаем ради единственной цели – создания целостной и достоверной картины происходящего в России и вокруг нее, формирование единого информационного поля русскоязычного мира”. І також на сайті зазначені три основні цінності – ентузіазм, професіоналізм та саморозвиток. На сайті ТАСС є окремий розділ, присвячений подіям в Україні – “Кризис на Украине”. Новинні повідомлення в ньому будуть частиною предмету даного дослідження. РИА НОВОСТИ – одне з найбільших світових інформаційних агентств та російська медіа-група. Було засноване в 1941 році, у 2013 році згідно указу президента Росії Володимира Путіна воно було ліквідоване і на його базі створили Міжнародне інформаційне агенство “Россия сегодня”. Його основне гасло – “Больше, чем просто новости”. А щодо своїх методів роботи, на офіційній сторінці РИА в соціальних мережах зазначено, що “агентство РИА Новости воспринимает точность как главный принцип работы журналиста и передает только сбалансированную и объективную информацию”. Воно має декілька тематичних розділів стосовно подій в Україні для аналізу даного дослідження, а саме – “Подготовка к выборам президента Украины”, “Украина:

хроника

событий”,

“Итоги

выборов

президента

Украины”,

“Инаугурация Петра Порошенко”, “Ситуация на Украине. Май 2014”, “Крушение малайзийского Boeing под Донецком”, “Перемирие в Донбассе”. ЗМІ самопроголошених республік у Східній Україні – “Новороссия”, “ДНР Сегодня”. “Новороссия” - інформаційне агенство, яке публікує новини про події в Росії, країнах СНД і зосереджує особливу увагу на подіях в Донецькій, Луганській та інших областях південного-сходу України. Як зазначено на сайті агенства,

47 “власна мережа кореспондентів дає нам можливість отримувати достовірну інформацію з перших рук”. Сайт агенства містить окремі рубрики “Новороссия”, “Украина”, “Россия”, “В мире”, “Аналитика”, “Идеология”, “Экономика”, “Анонсы”(в ній пишуть про майбутні події на території самопроголошених республік) та “Авторы”. Варто виділити, що рубрика “Новороссия” містить наступні підрубрики відповідно до українських міст – “Днепропетровск”, “Донецк”, “Запорожье”, “Луганск”, “Николаев”, “Одесса”, “Харьков”, “Херсон”. Всі інші рубрики не мають жодних поділів. Перше повідомлення на сайті даного агенства з’явилось 30 березня та містилило інформацію про нього, а з 15 квітня на сайті почали публікувати новини. “ДНР Сегодня” - офіційний сайт прес-центру ради міністрів і народної ради ДНР.

27 січня робота сайту на його попередньому домені dnr.today була заблокована і, як наслідок, сайт був перенесений на новий домен dnr-online.ru. В

ньому

щоденно

публікуються

новини

щодо

подій

в

Україні

та

самопроголошених республік у Східній України. Оскільки даний сайт має декілька функцій – як новинний та представник офіційних керівництва ДНР, він має дещо відмінні рубрики. Зокрема, “Главная”, “Новости”, “ЦУВ” (Центр Управления Восстановлением ДНР), “Анонсы”, “Сводки МО ДНР” (Міністерства оборони ДНР), “Для бизнеса”, “Документы”(містить декілька підрубрик по назвам документів -

“Конституция ДНР”, “Указы главы ДНР”, “Уголовный

кодекс ДНР”, “Назначения”, “Документы ДНР” та різні нормативно-правові акти). Окрім цього, сайт містить інші підрубрики – “обратная связь” (з адміністрацією сайту), “горячие линии”(номери телефонів всіх служб та контакти всіх районних органів влади), “справочные”(номери телефонів та розклад роботи всіх служб ДНР), “архив”, “TV Республики”(посилання на дві програми телепередач – “Первый Республиканский” та “Юнион” ), “ссылки”(посилання на сайти інших міністерств ДНР та їх сторінки в соціальних мережах) та “летопись” (містить хронології створення ДНР). Перше повідомлення на даному сайті було опубліковано 20 травня 2014 року та має назву ”Провокация Ахметова”.

48 Під час аналізу повідомлень вищеописаних ЗМІ, основна увага буде звертатись на: o Загальну кількість повідомлень на обрані для дослідження теми (для визначення на скільки активно медіа висвітлювали події); o Їх структуру (як саме подавалась інформація, яке було її основне повідомлення); o Наявність джерел інформації, їх імен або посилань (для можливості перевірки інформації); o Наявнсіть та вибір попередньої інформації, котра стосується подій новин (тобто бекграунд, який за допомогою якого читачі охоплюють загальний контекст, в рамках якого подана нова інформація); o Згадування найбільш ключових осіб в повідомленнях (для виокремлення тих осіб, на яких ці медіа звертають найбільшу увагу і аналіз того, яким чином про них подають інформацію – з позитивною чи, можливо, негативною конотацією); o Використання спірних термінів (для аналізу на дотримання ЗМІ відповідних стандартів, у випадку їх виявлення – дослідити кого саме вони стосуються і в якому контексті вжиті журналістами); o Використання емоційно забарвленої лексики (також для аналізу на дотримання ЗМІ професійних стандартів та контексту, в якому подібна лексика була вжита і кого саме вона стосується); o Представлення позиції протилежної сторони (один із найважливіших стандартів роботи медіа і відповідно ЗМІ будуть проаналізовані на предмет його дотримання та можливих особливостей його використання).

49 РОЗДІЛ 3. ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЙОГО АНАЛІЗ

3.1 Аналіз новинних повідомлень ЗМІ, присвячених темі виборів Президента України (період, який аналізується – 18 травня-1 червня)

3.1.1 Аналіз повідомлень Інформаційного агенства Новороссия В період проведення виборів Президента України дане інформаційне агенство починало свою роботу і перші його повідомлення ознайомлювали читачів із самим агенством та методами, за допомогою яких можна йому допомогти фінансово. Також з 22 квітня по 29 травня (а період дослідження даної теми – 18 травня-1 червня) на сайті не було опубліковано жодного новинного повідомлення. Але саме з цієї дати воно почало публікації новин. Слід зазначити, що в період, за який повідомлення даного сайту підлягали аналізу, було опубліковано лише одну новину – “"Русский мир Евразии" налаживает контакты со странами СНГ”. В ній мова йдеться про відкриття “социально значимого портала евроазийской аналитики «Евразийская аналитика (русский мир Евразии)»”. Також важливо зазначити, що перша новина (і наближена до дати періоду дослідження), яка присвячена Петрові Порошенку, переможцю президентських виборів 2014 року, була опублікована 12 червня 2014 р. (в той час, як самі вибори відбулися 25 травня, в період загальної відсутності новинних публікацій на сайті агенства). Назва новини – “Wikileaks: Пётр Порошенко был информатором США и добивался ареста Турчинова”. Відповідно до останнього запису “RT”, стає зрозуміло, що це посилання на медіа-ресурс Russia Today, але жодних лінків чи роз’яснень щодо цього агенство не подає. Загальний зміст повідомлення із посиланнями на Wikileaks та неназвані джерела розповідає про “ймовірне інформування” паном Порошенко колишнього посла США Джона Хербста про

50 формування коаліційного уряду в 2006 році. В новині розповідають про різні підозри щодо Порошенка, зокрема у правдивості наданої ним інформації, а також у бажанні створити коаліцію з Партією Регіонів. Коментарів від Порошенка агенство Новоросії не надало, так само як і будь-яких інших коментарів протилежної (української) сторони. Підсумовуючи дані, слід зазначити, що працівники даного інформаційного агенства не дотримуються правила “перевернутої піраміди”. Відповідно, в цих новинах не має опису попередніх подій в кінці тексту. Також часто відсутні посилання на конкретних людей чи організації, а інформацію про міжнародні події дане агенство, у більшості випадків, обирає з російських ЗМІ. Загальні теми повідомлень стосувались воєнних подій на Донбасі, перемог військ “ополченців”, підтримці російськими політиками ДНР та їхня критика української армії та політиків і звинувачення їх у нечесному веденні бойових дій. І водночас було опубліковано одну новину про Президента України через два тижні після його виборів та відстуність будь-яких інших повідомлень на задану тему в період проведення самих виборів. Низьку активність та майже загальну відсутність новин можна пояснити припущення про те, що офіційно представники самопроголошених республік оголосили про створення Новоросії 24 травня 2014. Таким чином, їхнє інформаційне агенство ще не могло працювати у повній мірі та публікувати велику кількість новин.

3.1.2 Аналіз повідомлень офіційного сайту прес-центру ради міністрів і народної

ради

ДНР

“ДНР

Сегодня”

Новинні повідомлення на даному сайті почали з’являтись з 20 травня, і вони були критичними щодо олігарха Ріната Ахметова. В них розповідалось про організацію його компанією “МЕТІНВЕСТ” мітингу проти ДНР. Відповідно, журналісти підсумували це повідомлення наступним досить емоційним чином: “Таким образом олигарх Ахметов высказал свое отношение к ДНР!” Також багато уваги в них зосереджувалось на проголошенні ДНР “суверенною державою”, особі

51 спікера парламенту ДНР Дениса Пушиліна, поразках української армії та щоденних відеозаписах щодо останніх бойових дій. На 70 опублікованих новин за період дослідження припало єдине повідомлення про вибори Президента України від 26 травня 2014. Воно називається МИД РФ: мы готовы к диалогу с Петром Порошенко. Ця новина майже повністю складається із цитат Міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова. Котрий стверджує, що “Росія буде з повагою ставитися до волевиявлення українського народу” і що “Москва готова до діалогу з Петром Порошенком”. Проте водночас в новині наведені слова Лаврова щодо рішення української влади про відновлення фази активної силової операції на Донбасі, яке він назвав “колосальною помилкою”. В ній відсутні коментарі українських політиків чи політологів, таким чином даний сайт не подає позицію протилежної сторони. Більше опублікованих новин, які стосуються виборів Президента України на даному сайті немає. Всі наступні новинні повідомлення в період з 18 травня по 1 червня стосуються виступів Пушиліна та закликів його і населення самопроголошених республік до президента РФ Володимира Путіна щодо допомоги. Також новини цього періоду містять інформацію про внутрішні події в ДНР та про поразки української армії та уряду. Працівники даного прес-центру, так само як і їхні колеги з інформаційного агенства “Новороссия”, не дотримуються правила “перевернутої піраміди”, не пишуть інформацію про попередні події, їх заголовки матеріалів можуть містити емоційне забарвлення (наприклад “Марш протеста шахтеров против против беспредела хунты”), а деякі інформаційні повідомлення можуть досягати розміру одного або двох речень. Також в матеріалах даного ресурсу спостерігається вживання емоційно забарвленої лексики, наприклад українську владу у новинах сайту називають “хунтою”, а бійців Правого Сектору “фашистская банда Яроша”. Події в Україні чи ті, які стосуються українських політиків, описуються у виключно негативному боці (наприклад про поїздку Арсенія Яценюка було створено наступну новину – “Жители Германии встретили Яценюка криками “Террорист и убийца”. В ній жителі Німеччини кричали російською мовою вищезгадані лозунги. Як доказ було представлено відео

52 учасника акції, в якому зрозумілими є викрики протестуючих. Проте не було зазначено їхню кількість, протяжність акції у часі чи реакцію Яценюка та представників німецького уряду. Таким чином, коментарі протилежної сторони були відсутні. Загалом, як вже було зазначено, повідомлення на цьому сайті присвячені лише життю та діяльності представників самопроголошених республік. Новини щодо України або не подаються або в них розповідається про те, як “Бойцы нацгвардии разграбили захваченный аэропорт Донецка”. Ця новина подається, одним реченням: “Lifenews сегодня опубликовало видео о том, как бойцы нацгвардии разграбили захваченный аэропорт Донецка”. Слід зазначити, що це відео, як і багато інших на момент проведення дослідження, було вилучено із сайту youtube.com. Крім того, новина не містила коментарів української сторони на подібні звинувачення.

3.1.3 Аналіз повідомлень розділу, присвяченого подіям в Україні – “Кризис на Украине” на сайті інформаційного агенства ТАСС Дане інформаційне агенство почало активно публікувати новини щодо президентських виборів з 20 травня. Їх загальна кількість значно перевищувала обсяг повідомлень на вищезгаданих сайтах самопроголошених республік. З часом наближення очікуваної події, кількість опублікованих новин на сайті tass.ru збільшувалася. Повідомлення на задану тему мали чотири об’єкти своєї уваги – Україну, Донецьку Народну Республіку (та згодом створену “Новороссию”), Російську Федерацію, її ставлення до подій в Україні і реакцію на висловлення і дії країн ЄС і США та останній об’єкт новин – це вже згадані ЄС та США. У більшості опублікованих новин журналісти даного агенства посилаються на невідомі джерела інформації - це можуть бути працівники державних установ чи інші особи, чиї імена та, у більшості випадків, посади не зазначаються. Відповідно, надану ними інформацію не можна перевірити, оскільки невідомо,

53 хто її надав. Або ж надається неперевірений коментар осіб, де зазначається їх ім’я, прізвище та посада. Проте інформація у ньому не відповідає реальним подіям чи постає малоймовірним, щоб особа, яка займає офіційну державну посаду могла коментувати події як, наприклад у дайджесті новин за 20 травня: “ Большая часть погибших в Доме профсоюзов, подожженном боевиками "Правого сектора" и так называемой "самообороны майдана", умерли от отравления каким-то неизвестным веществом. Об этом заявил журналистам начальник областного управления Государственной службы по чрезвычайным ситуациям Украины Владимир Боделан”. Таким чином, автори новин приписують свою лексику спікерам. Окрім цього, у переважній більшості новинних матеріалів журналісти не надають слово протилежній стороні, тобто наявна відсутність балансу під час висвітлення подій. Таким чином, читачі дізнаються досить полярні думки, наприклад новина про те, що “народний губернатор Донбасу Павел Губарев” вважає, що “президентські вибори в Україні нелегітимні”. Чи наступна публікація “Яценюк: на

выборах

президента

Украины

обеспечена

"широкая

политическая

конкуренция"”. В даних публікаціях та їм подібним немає позиції протилежної сторони, що, у свою чергу, може вплинути на сприйняття інформації та реальності у читачів. Також працівники інформаційного агенства не використовують під час власного написання текстів емоційно забарвленої лексики, проте обирають цитати осіб, в яких вона присутня. Наприклад наступна заява “командира народного ополчення ДНР Мирослава Руденко”: “Мы, безусловно, ожидаем провокаций перед президентскими выборами. Киевская хунта устроила бойню, геноцид, и это абсурд штурмовать миллионный город. Неужели им мало смертей?!" - сказал Руденко. По его словам, ополчение ДНР защищает свою землю. "Зная нынешние власти, ничего нельзя исключать. Они вполне могут пойти на штурм города. Тогда люди, в том числе и пожилые, выйдут на улицы, как это не раз происходило, и будут блокировать бронетехнику, если они попытаются войти в город”.

54 Серед основних діючих персонажів перше місце посідає Володимир Путін, який висловлює свою думку щодо всіх важливих подій в Україні, Росії та світу. Також в новинах згадуються імена колишнього “народного губернатора Новоросії” Павла Губарева, заступника голови Народної Ради Дениса Пушиліна, Арсенія Яценюка, Петра Порошенка. Окрім цього, в новинах використовувались коментарі Петра Симоненка, Сергія Тігіпка, Михайла Добкіна. Володимира Путіна журналісти ТАСС називають президентом Росії, лідером РФ. Петра Порошенка до виборів називали “предпринимателем” та “олигархом”, а після виборів президентом України. Щодо використання інших спірних термінів, то в повідомленнях ТАССу було помічено наступні: “карательная операция”, про яку говорили офіційний Кремль, “силовая операция на Востоке Украины”, “так называемая антитеррористическая операция”, “провозглашенные республики” (без частки “само”). Також в новинних повідомленнях були присутні посилання на галереї з такими підписами, як “дома в Славянске и Краматорске: разрушенные украинской артиллерией” або вставки повідомлень із неперевіреною інформацією іншого інформаційного агенства ИА REGNUM про приземлення агентів ЦРУ та польського спецназу, які привезли в Україну “емкости с отравляющими веществами и упаковки с амфитаминами”. Під час дослідження було помічено, що журналісти змішували офіційні коментарі разом із непритаманною для них лексикою. Наприклад в повідомленні “Источник: СБ ООН 28 мая обсудит итоги выборов на Украине” було написано наступне твердження: “Во вторник генсек ООН Пан Ги Мун выразил тревогу по поводу насилия в юго-восточных районах Украины, где киевские власти проводят карательную операцию против ополченцев.” Відповідно до професійних повноважень

генеральний

секретар

ООН

міг

виразити

“тривогу”

чи

“занепокоєння” щодо насильства в східних областях (“південні області” загалом додають лише російські ЗМІ). Проте наступну фразу “где киевские власти проводят карательную операцию против ополченцев” Пан Гі Мун ніколи не говорив через те, що є офіційним представником ООН, яка не підтримає подібні

55 думки і має докази проти таких висловлювань. Відповідно, можна припустити, що це висловлювання було написано журналістом ТАСС і таким чином відбувається маніпуляція інформацією, коли поєднуються дві думки і зазначається один автор. Також попри те, що в новинах ТАСС згадувались прізвища Арсенія Яценюка (прем’єр-міністра України) та Олександра Турчинова (виконуючого обов’язки Президента України на той час), журналісти частіше використовували терміни “киевские” або “украинские власти”, “Киев”, що передбачає бажання показати, що українська влада має вплив лише в Києві і відповідно, що в інших регіонах країни її не визнають (оскільки, на думку представника МЗС РФ Олександра Лукашевича “предстоящие президентские выборы создают "правовой казус", так как в Москве президентом Украины считают Виктора Януковича, которого "никто не отстранял легитимными методами"”). Подібні узагальнення підтверджуються висловами Пушиліна про те, що “в Киеве не с кем говорить про обмен заложниками”. Відповідно до подібних опублікованих висловів та новин, у читачів може скластися враження, що представник самопроголошеної республіки має більшу легітимність, ніж офіційно призначені урядовці у державі, визнаній всіма іншими країнами, і яка має свою Конституцію, згідно якої і були дотримані необхідні

вимоги.

Окрім цього, протягом досліджуваного періоду опублікованих новин, не було жодної публікації, яка б не описувала проблеми чи невдачі України. Під час виборчого

процесу

новини

стосувалися

“востока

Украины”,

утисків

представників колишньої Партії Регіонів, газети “Вести”, нападів на майно Олега Царева, мітингах невдоволених в Києві та інших містах, особливо в Одесі та Харкові, на “звірствах” Правого сектора та не дотриманню прав людини в Україні загалом. Саме в таких умовах, згідно до новин ТАСС і відбувалась виборча кампанія. В день виборів 25 травня новинні повідомлення стосувались порушень на виборчих дільницях, роботи ЦВК, неможливості проголосувати в містах Донбасу, антивиборчих мітингах в Одесі, Харкові та Донецьку і згодом явки та перших результатів екзит-полів і підрахунків голосів. Були повідомлення про таких

56 кандидатів на пост президента, як Сергій Тігіпко (“первоочередной задачей президента будет скорейшее установление мира на Украине”), Юлія Тимошенко (було зазначено, що вона проголосувала в Дніпропетровську). В більшості повідомлень, в яких розповідали про результати виборів та високу явку, в кінці зазначали про закриті виборчі дільниці в містах східної України, кількість людей, які голосували там на попередніх виборах України. Також особлива увага зверталась на мітинги в самопроголошених республіках проти виборів в Україні та наголошенню на відокремленні від неї (цьому передували новини про утворення “незалежних республік” і прохання до Росії та ООН визнати їх незалежність). Основинй наголос був на тому, що ці вибори проводяться під час антитерористичної операції, смерті людей, безчинства Правого сектору та після нелегітимной зміни влади. І, таким чином, підважується легітимність цих виборів та їх результатів. Водночас ставлення уряду Росії до виборів в новинах було поміркованим. Голова адміністрації президента РФ Сергій Іванов наголосив, що “признание итогов выборов на Украине зависит от того, как и где они пройдут”. Сергій Лавров заявив, що “Москва готова к диалогу с Порошенко, но посредники ей не нужны”, водночас невідоме джерело повідомило ТАСС, що “провал выборов на Украине может стать основанием для введения санкций против РФ”. Володимир Путін зазначив “Москва буде готова до діалогу з новим керівництвом України ", окрім цього" він підкреслив, що для Москви найголовніше, щоб на Україні "настали мир і спокій". "Ми зацікавлені в тому, щоб у братській країні настали мир і спокій", повторив він. Російський лідер запевнив, що Москва буде готова до діалогу з новими структурами, які будуть сформовані після виборів 25 травня. Путін також висловив думку про те, що умови для проведення виборів на Україні не відповідають міжнародним стандартам. "Там танки обстрілюють, чи журналістів хапають і тримають в катівнях гестапо третій день - що це за умови для проведення виборів?" - Здивований глава російської держави. Він підкреслив, що такі умови не відповідають міжнародним вимогам для проведення виборів, проте зауважив: "Бог з ними, нехай проводять"”.

57 Підсумовуючи слова російського президента, можна зазначити, що Кремль визнав результати виборів та переможця Петра Порошенка, проте піддав сумнівам репрезентативність результатів через закриті виборчі дільниці в східних областях України та активні дій воєнної операції, яка там відбувається. Влада України (як її зазначають “київська влада”) не бажає та не чує населення Донбасу та проводить на його території “карательные операции” проти водночас свого ж народу та жителів Донбасу, які вирішили відокремитись від України. Останніх зображають жертвами та тими, хто не хоче виконувати накази нелегітимної “української влади”.

3.1.4 Аналіз

повідомлень,

присвячених

подіям

в

Україні

на

сайті

інформаційного агенства РИА Новости Найперше, слід зазначити, що дане інформаційне агенство створило найбільше повідомлень на тему президентських виборів в Україні. Їх кількість складає приблизно 500 записів. В передвиборчий період РИА Новости приділяли: велику увагу Дмитру Ярошу та його заявам щодо ведення “широкомасштабной партизанской войны”, кандидатам, які відмовлялися від участі у виборах, називаючи їх “еще один кандидат” (ймовірно, маючи на увазі, що це не поодиноке явище) та незаконним діям представників української влади. Водночас з виборами в Україні, РИА Новости активно висвітлювало кадрові змін в ЛНР та ДНР. Журналісти агенства публікували повідомлення про те, що “Донецкая республика не признает результаты выборов президента Украины”, “Глава ЛНР: ополченцы не допустят проведения выборов в регионе”, “Губарев: они не признают референдум, почему мы должны признать выборы?”, “Пушилин: прямого диалога с Киевом не будет и после выборов 25 мая”, “Глава ЛНР: Порошенко сможет посетить Донбасс, если попросит об проаналізовано,

що

журналісти

РИА

Новостей

надають

этом”. пряме

Було слово

представникам ДНР і ЛНР (наприклад в інтерв’ю Пушилін стверджує:“Чтобы победить бандеровцев, которые засели в Киеве, нам нужна самостоятельная

58 партия, которая представляла бы интересы тех людей русскоговорящих, которые выступают против засилья фашистов в Киеве”) і не публікують прямих коментарів РИА Новостям українських урядовців. Позицію офіційного Києва можна дізнатись лише через широкорозповсюджені заяви цих політиків. Для аналізу політичного процесу в Україні, інформаційне агенство залучало різних експертів (були опублікоавні їх імена, прізвища та посади), які стверджували про “незаконність дій київської влади” (тут знову простежується небажання називати прізвища українських політиків, таким чином, створюючи враження їх знеособлення) та про сумніви щодо результатів виборів. Під час дослідження були помічені посилання на іноземні онлайн-ЗМІ, наприклад на The National Interest, що з однієї сторони надає більшого значення публікаціям агенства, а з іншого боку підважує їх, оскільки подібні сайти мають проросійське спрямування і відповідно, не є об’єктивними. Загалом наступне твердження підсумовує більшість повідомлень на сайті РИА Новости: “Выборы президента Украины, а также местные выборы в ряде регионов страны проходили в воскресенье на фоне глубокого политического кризиса и проводимой киевскими властями масштабной силовой операции на востоке, в результате которой гибнут мирные жители”. За відсутності емоційно забарвленої лексики, журналісти не перестають наголошувати на кризовому стані України та неможливості її вирішення без припинення “масштабной силовой операции на востоке” та порозумінню з ДНР і ЛНР. На відміну від ТАСС, РИА Новости від початку кампанії

розповідало про

найвищий рейтинг Порошенка. Проте спостерігалися публікації з експертами, які або підважували його легітимність як майбутнього президента або стверджували про “тимчасовий характер його перебування при владі”. Зокрема наголошується, що “часть украинцев не высказывает мнение, опасаясь преследований”, на тому, що “Рейтинги кандидатов в президенты Украины не отражают все мнения”, “Эксперт: юго-восток не доверяет Киеву, так как не имеет представителя”. Також наголошувалось на тому, що результати виборів залежать від рішення США. Зокрема про це РИА Новостям розповів представлений там як український

59 політолог Ростислав Іщенко (проте на новинному сайті “Свободная пресса”, який розповсюджує неперевірену інформацію, Іщенко зазначається як “обозреватель МИА «Россия сегодня»” , а не український політолог). “Український політолог Ростислав Іщенко” в інтерв’ю поширює неперевірену інформацію про те, що "Судя по тому, что уже в середине марта американцами было заявлено, что победит Порошенко, то действительно победит Порошенко. Потому что в конечном итоге они решают, кто победит... Во-первых, потому что Соединенным Штатам для того, чтобы поменять политику, достаточно одного звонка Турчинову. Во-вторых, есть внутреннее ограничение. Сегодняшняя киевская власть опирается на отряды нацистских боевиков, у которых свой взгляд на политику”. Завдяки подібним заявам обраних експертів журналісти інформаційного агенства поширюють завідомо неправдиву інформацію про те, що вибір українців здійснює за них інша держава. Також вони розповідають про наявність “нацистских боевиков”, яких в реальності немає. Водночас на сайті РИА Новости публікувались новини про те, що все більшу кількість дільниць на території ЛНР та ДНР захоплювали “ополченцы”. Таким чином, збільшуючи нерепрезентативність майбутніх виборів. В день їх проведення основна увага приділялась непрацюючим виборчим дільницям в Донецькій та Луганських областях; очікуванню проблем в вищезгаданих регіонах; небезпечних ситуаціях на дільницях (кидання “коктейлів Молотова” в Одесі, розстрілі членів виборчої комісії в Луганську, в яких стріляли (як було зазначено РИА Новостями) через відмову відкрити дільницю); реєстрація правопорушень від “Опори”. Також журналісти висвітлили антивборчий мітинг у Донецьку і Харкові. Велику увагу вони приділяли “недодстаточно готовой к выборам избирательной системе”,

про

що

стверджував

“сопредседатель

российской Ассоциации по защите избирательных прав "Гражданский контроль" Александр Брод” (водночас він та його співробітники не були присутні на виборах “из соображений безопасности”). Дані про явку на виборах РИА Новости подавали згідно інформації української ЦВК, в даних повідомленнях окрім цього, ще містились підтеми про те, “як

60 вибирають Президента України” (згідно правових документів) і також “що відбувається на сході України” (про розвиток конфлікту “на юго-востоке Украины”). Важливо зазначити, що в цей день РИА Новости публікувало повідомлення з пролежною інформацією, наприклад експерт Ерік Драйцер в ефірі RT стверджував, що “На Украине нет ни одного кандидата, который бы пользовался поддержкой большинства граждан страны…"Вопрос, до какой степени народ поддерживает киевскую хунту, находящуюся в данный момент у власти, остается открытым. Президентские выборы по большей части не приведут к конкретным результатам, так как по всей Украине нет ни одного кандидата, которого бы поддерживала большая часть населения", — считает эксперт”. (Відповідно прослідковується вживання спірних термінів у цитатах експертів, які РИА Новости погоджуються використовувати). І водночас сайт публікує інтерв’ю з Павлом Губаревим, в якому він стверджує, що “в соседней Украине изберут президента-олигарха”. Чи наступні новини, які опубліковані одна (16:41 25.05.2014) після іншої (16:50 25.05.2014) про те, що “явка на выборах президента на 15.00 составила 40,44%”, а через 9 хвилин що “Политологи прогнозируют невысокую

явку

на

выборах

президента Украины”.

Подібні

твердження

повторюються в нступних повідомленнях: “Депутат Слуцкий: явка на выборах президента на Украине будет около 40%”, “Прогнозы высокой явки на выборах на Украине вряд

ли

подтвердятся”

і

водночас

протилежне

–

“Явка

на Украине будет высокой, считает глава миссии наблюдателей ОБСЕ”. З вечора 25 травня на сайті РИА Новости журналісти починають публікацію думок різних експертів про те, що “Легитимность выборов на Украине под вопросом, считает член ОП” (основне пояснення “"По нашим данным, почти все избирательные

участки,

которые

были

на юго-востоке,

не открылись,

соответственно, о какой легитимности новой власти стоит говорить? Интересно, что будут делать европейские наблюдатели, которые были только в паре регионов и Киеве?" — сказал Георгий Федоров”).

61 Після перших результатів та оголошення перемоги Порошенка на екзит-полах, першим був опублікований коментар від Сергія Тігіпка, в якому він “признает любые итоги голосования” (варто зазначити, що РИА Новости велику увагу приділяли утискам членів колишньої Партії Регіонів), наступною була заява Юлії Тимошенко про “готовность сотрудничать с органами власти” і після публікацій “самых ярких высказываний” Тимошенко та Порошенко РИА Новости поширювали новини про те, що Петро Порошенко “готов к переговорам с невооруженными

представителями

востока“,

“рассчитывает

на

скорую

инаугурацию в качестве президента”, “намерен инициировать создание нового механизма безопасности”. Агенство повідомило, що вибори визнав Барак Обама, водночас Олег Царев назвав їх нелегітимними, проте поважає “вибір українців”, а КПРФ також не визнала легітимність виборів і назвала “победу Порошенко поражением украинского общества”. Проаналізувавши подібні повідомлення, можна сформувати паттерн на основі повідомлень РИА Новостей про те, що Київ розраховує на міжнародне визнання виборів, окремі російські партії (КПРФ) їх не визнали, ДНР та ЛНР “не придает значения победе Порошенко на выборах”, країни ЄС та США вибори визнали, а Володимир Путін заявив, “что выборы президента Украины 25 мая — движение в правильном направлении, но они ничего не решат, если все граждане Украины не будут понимать, как будут гарантированы их права после проведения этих президентских выборов”. Відповідно, офіційний Кремль їх визнав, проте висловлювались сумніви в результативності подальших дій нового президента, його легітимності і також неквапливості Путіна щодо встановлення контактів із Порошенко. Останнього зображували “готовим вести діалог з Донбасом”, тим, хто “надеется на поддержку Россией его плана по юго-востоку”. РИА Новости називали його “миллиардером”, “олигархом”, а новину про офіційну перемогу назвали “"Шоколадный король" Петр Порошенко избран президентом Украины”. Думки експертів, опублікованих інформаційним агенством мали єдину направленість,

62 вони звужувались до того, що новий президент був обраний лише через бажання компромісу. Агенство не публікувало висловлювань тих експертів, які б позитивно оцінювали вибір українців та не підважували легітимність виборчого процесу. Натомість обрані ескперти наголошували на важливості діалогу із східними областями України та Росією, а про самостійне рішення даних проблем вони говорили лише в дискурсі наявності “нацистських банд формувань” в Україні. Іншим важливим аспектом було те, що як ТАСС, так і РИА Новости у своїх публікаціях постійно наголошували на боротьбі серед українських політиків та на противагу їм повному розумінню та узгодженості дій в ДНР та ЛНР. Таким чином, РИА Новостями (попри наявність повідомлень про визнання виборів країнами ЄС та США), у більшості публікацій не було подано належним чином позицію протилежної сторони і висувались постійні сумніви у легітимності дій офіційного

Києва,

які

підкріплювались

неперевіреними

доказами

та

використанням спірних термінів.

3.2 Аналіз новинних повідомлень ЗМІ, присвячених темі катастрофи збитого Боїнгу – 777 (період, який аналізується – 17 – 24 липня)

3.2.1 Аналіз повідомлень Інформаційного агенства Новороссия З дати катастрофи (17 липня) і до кінця місяця липня це агенство опублікувало близько 250 новин, серед яких 29 були присвячені темі авіакатастрофи. Перша новина про Боїнг опублікована о 19:58 – “Украинские силовики подтверждают факт крушения малайзийского Boeing”. В ній журналісти посилаються на слова радника голови українського МВС Владислава Селезньова, які опубліковали РИА Новости. Також зазначається основна інформація по даному рейсу та кількість загиблих. В наступній публікації “ДНР опровергла причастность к падению малазийского "Боинга"”

журналісти

поширили

коментарі

Андрія

Пургіна

та

інших

63 представників

ДНР,

котрі

урядовці

самопроголошених

республік

дали

Інтерфаксу. В них Пургін наголосив, що “в распоряжении ополченцев отсутствует вооружение, способное сбить самолет на высоте в десять километров. Состоящие на вооружении ДНР переносные зенитно-ракетные комплексы имеют максимальную дальность поражения в три тысячи метров. По его мнению самолет был сбит украинской стороной”. Відповідно до цього, наступною новиною стала “ДНР возложила ответственность за сбитый "Боинг" на Киев”. З посиланням на інтерфакс в повідомленні зазначалось, що “Александр Бородай назвал инцидент с "Боингом 777" провокацией украинских военных”. Після чіткого відмежування та перекладення вини на одну із сторін, агенство “Новороссия” поширювало повідомлення про ймовірні версії того, як саме українські воєнні могли збити літак. Згідно з цим, публікувались різноманітні версії (СНБО закрывал воздушное пространство над зоной спецоперации, Целью украинской ракеты мог быть самолёт Владимира Путина, Украинские диспетчеры снизили высоту разбившегося самолета на 600 метров), твердження із звинуваченням (Власти ЛНР: малайзийский Boeing был сбит украинским самолетом CУ-25, Владимир Путин обвинил украинские власти в катастрофе Boeing 777 авиакомпании Malaysia Airlines, Американский журналист: Боинг сбили украинские военные) та особливому наголосі на Росію в цій темі (Минобороны РФ вычислило, откуда могли сбить Boeing 777, Россия предлагает расследовать действия украинских властей в связи с катастрофой Boeing 777, Россия передала ЕС все данные о крушении "Боинга", США возложили на Россию ответственность за крушение Boeing 777). Як докази вини української сторони, про яку стверджують неназвані представники влади ЛНР, вони наводять слова свідків (не було названо їх імен, прізвищ), яким вдалося роздивитись, на висоті 10 000 метрів “атаку на него (Боїнг) штурмовика ВВС Украины. После чего пассажирский самолет раскололся на две части в воздухе и упал на территории ДНР. После атаки украинский штурмовик был сбит и упал на территории ЛНР в районе Красного Луча”. У випадку іншої версії про наміри збити літак Путіна,

64 агенство “Новороссия” знову посилалось на Інтерфакс, якому, в свою чергу, “джерело в Росавіації на правах повної конфіденційності” розповіло, що “существует вероятность того, что целью украинской ракеты или наземной, или выпущенной с военного самолета, мог быть самолет президента России”. В новинах с подібними версіями журналісти не публікували коментарів української сторони. Проте подали окремою новиною з посиланням на “Українську правду” спростування генерального прокурора України інформації щодо захоплення членами ДНР українських комплексів ППО. В ній генпрокурор наголосив на тому, що ні українські винищувачі ні зенітно-ракетні комплекси не були застосовані в момент катастрофи Боїнга. Це перше та єдине повідомлення в інформаційному агенстві “Новороссия”, де була представлена українська позиція щодо даної теми. На думку дослідника у сфері медіа Пітера Померанцева, поширення великої кількості ймовірних та неперевірених версій подій сприяє лише “розмиванню” інформаційного поля. І як наслідок стає складніше і знайти і виділити правду від брехні та розповсюдити сумніви у будь-якій з цих версій. Таким чином, відвертається увага від важливих деталей та основних винуватців, а протилежна сторона змушена відповідати на нові закиди та звинувачення замість того, щоб активно проводити розслідування. Підсумовуючи, слід також зазначити, що в повідомленнях на тему збитого Боїнга журналісти менше вживали емоційно забарвленої лексики та спірних термінів. В кінці новинних повідомлень вони писали про попередні події і наголошували на невинуватості бійців ДНР та ЛНР. Коментарі Андрія Пургіна та Олександра Бородая найчастіше використовувались у поблікаціях “Новороссии”, в яких вони стверджували про готовність до активної співпраці з міжнародними експертами і разом з урядовцями РФ критикували українську сторону за бездіяльність у створенні комісії щодо катастрофи Боїнга. Водночас замість надання конкретних доказів у відсутності зброї, яка могла поцілити в літак, вони звинувачували українських воєнних та поширювали різні версії ймовірних подій з неназваними свідками та джерелами.

65 Під кінець, важливо зазначити, що основну “доказову базу” разом із свідченнями у розпорядження ДНР та ЛНР

надавали лише російські представники. В їх

версіях винуватцем була лише українська сторона. Водночас більшість іноземних представників з’ясовувала обставини катастрофи і намагалась шукати докази або ж наголошувала на вині бійців Новоросії та Росії.

3.2.2 Аналіз повідомлень офіційного сайту прес-центру ради міністрів і народної ради ДНР “ДНР Сегодня” За весь липень 2014 року прес-центр опублікував 300 новинних повідомлень, серед них 25 були присвячені темі катастрофи літака. В першому повідомленні на цьому тему прем’єр-міністр ДНР Олександр Бородай “офіційно підтвердив факт падіння пасажирського літака біля Торезу”. Це та подальші повідомлення на задану тему наголошували на готовності до співпраці з міжнародною

групою

експертів,

“готовності

впровадження

тимчасового

гуманітарного перемир’я з Україною” та “зацікавленості в об’єктивному розслідуванню інциденту”. З інформацією та звинуваченнями у своїй вині представники катастрофи

ДНР

категорично не погоджувались,

зазначали

“провокацію

з

боку

натомість причиною

українських

силовиків”.

На

підтвердження цих звинувачень, прес-центр наводить аргументи Бородая про недостатню дальність їх ППО (2,5 км), в порівнянні з українською і відразу розповідає про декілька ймовірних (на його думку) версій: 1) Боїнг був збитий українськими засобами ППО “Украинская же сторона ещё 14 июля объявляла о приведении своих ПВО в боевую готовность, якобы, в связи с угрозой военной агрессии со стороны России”; 2) Попадання ракети, випущеної з українського штурмовика, який за словами неназваних свідків, пролітав в районі катастрофи. Окрім цього, на сайті прес-центру були публікації із спростуваннями звинувачень української сторони і опублікованих нею відео доказами (перехоплення розмови козаків та збиття ними невідомого їм літака). Слід зазначити, що доказів на свою

66 користь, окрім вже згаданої відсутності подібної зброї, керівництво ДНР не надало. Також прес-центр неодноразово публікував слова Бородая щодо навмисної незацікавленості української сторони у розслідуванні катастрофи – “Возможно, мы имеем дело с сознательной затяжкой времени с украинской стороны. Мы должны понимать, что чем больше времени пройдет, тем более осложнится объективное расследование катастрофы”, – сказал А. Бородай”. Та на відміну від подібної “української пасивності”, представники ДНР підкреслювали свою активність – “Александр Бородай: Правительство ДНР окажет максимальное содействие в расследовании авиакатастрофы”. Прес-центр активно висвітлював їх процес співпраці із міжнародною командою експертів, наголошував на їх безстрашності (“«Их отправили в зону боевых действий без охраны, без сопровождения. Просто с каким-то нанятым водителем. Это, как минимум, странно», – подчеркнул А. Бородай”), бажанням того ж Бородая залучити російських експертів (українським він не довіряє, тому що вважає їх ворогами) та відкритості процесу транспортування тіл загиблих (“с максимально возможной степенью корректности”) та чорних ящиків. Також прес-центр поширював звинувачення прем’єр-міністра ДНР Олександра Бородая проти українських військових “у підозрілому відновленні обстрілів та бойових дій саме в часу приїзду міжнародних експертів”. Таким чином, можна підсумувати наступне: загальна кількість повідомлень на цю тему склала близько 16% (якшо брати лише половину загальних повідомлень від дати катастрофи), коментарів протилежної сторони журналісти прес-центру не надавали. Головним героєм новин та своєрідним речником був Олександр Бородай. Загальна направленість більшості повідомлень зосереджувалась на досягненні максимальної публічності уряду ДНР та на його бажанні до співпраці. Водночас новини про українську сторону мали негативну конотацію (про їх “ймовірну вину” у збитті Боїнга журналісти прес-центру нагадували в кінці новинних повідомлень), а віце-прем’єр уряду ДРН Олександр Пургін дозволив собі наступні звинувачення з емоційно забарвленою лексикою, які були

67 опубліковані на сайті прес-центру: “Окончательно обезумевшая киевская хунта, не имея никаких доказательств кроме дешевых подделок, упорно пытается переложить на нас вину за сбитый гражданский самолет. На самом деле уже очевидно, что причиной трагедии, в результате которой погибли три сотни человек, является бесчеловечный замысел, у которого могут разные авторы… Цель их замысла с самолётом очевидна: заставить мировое сообщество считать население Донбасса не заслуживающими снисхождения преступниками и получить карт-бланш на полную свободу в применении тактики “выжженной земли” на Донбассе, заставить закрыть глаза на массовое уничтожение людей, которые сражаются за свою свободу против сил, олицетворяющих нацизм XXI века.”

3.2.3 Аналіз повідомлень розділу, присвяченого подіям в Україні – “Кризис на Украине” на сайті інформаційного агенства ТАСС В період з 17 по 25 липня інформаційне агенство опублікувало 29 повідомлень на тему малайзійського Боїнга. В порівнянні із загальною кількістю повідомлень (які були присвячені боям в Донбасі та підписанню двостороннього перемир’я, введенню нових санкцій проти РФ та реакції Росії на них), обсяг новин про Боїнг не був понаднормовим. У першому повідомленні про Боїнг журналісти ТАСС оприлюднили, що “В ДНР обвинили вооруженные силы Украины в катастрофе самолета "Малайзийских авиалиний"”. Про це завявив представник прем’єра ДНР Сергій Кавтарадзе: “У ополчения нет такого вооружения, которое могло бы сбить самолет на высоте 10 км. Мы имеем ПЗРК, которые сбивают максимум на высоте 3-4 км” (слід зазначити, що в попередніх запереченнях Пургін говорив про максимальну дальність їх зброї в 2,5-3 км). Окрім цього, ТАСС додав коментар Пургіна про відсутність у ДНР радіолокаційних станцій, які б могли відстежувати польоти літаків і водночас жодного коментаря української сторони у відповідь на звинувачення представників ДНР.

68 Окремо слід зазначити, що в публікаціях ТАСС про Боїнг, літак впав не на територію ДНР чи Новоросії, а “в Донецкой области Украины” чи “на территории Украины” або ж “в Донецкой области в районе боевых действий между местными ополченцами и правительственными войсками Украины” (про це йдеться в кінці багатьох повідомлень про падіння літака і водночас жодного згадування про територію ДНР як окреме

ймовірне державне утворення).

Подібне зміщення акцентів географічних назв може призвести до маніпуляції сприйняттям інформації. Одним із найбільш поширених варіантів вини України, розповсюдженого агенством, можна прочитати у думці Путіна щодо цього: “Президент РФ Владимир Путин заявил, что ответственность за инцидент несет Украина, так как он произошел в небе над ее территорией. "Этой трагедии не произошло бы, если бы на этой земле был мир, не были бы возобновлены боевые действия на юго-востоке Украины"”. Таким чином, через офіційне невизнання республік будь-які нещасні випадки стаються вже не на їх території чи над нею, а суто на українській, на що журналісти ТАСС часто звертають увагу у своїх публікаціях. Також важливо зазначити, що ТАСС не опублікував жодної новини про українську позицію чи висловлення співчуттів щодо катастрофи літака. Проте поширював новини про те, як “российский лидер Владимир Путин выразил искренние соболезнования”, “попросил передать слова сочувствия и поддержки родным и близким погибших и всему народу Нидерландов”, і знову “заявил, что, "безусловно, государство, над территорией которого это произошло, несет ответственность за эту страшную трагедию"”. Подібних публікацій про подібні дії президента України Петра Порошенка інформаційне агенство ТАСС не публікувало та не розповідало про них у вигляді подання позиції другої сторони. Окрім цього, ТАСС публікували звинувачення міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про те, що “"Льется поток неправды из Киева в отношении того, что происходит, - указал Лавров. - Обвиняют всех и вся, кроме себя"”. А основною причину цієї катастрофи, як і смертей людей на Донбасі, підкреслює ТАСС є наступна – “Суть проблемы - в нежелании украинских властей сесть за

69 стол переговоров”. Про це наголосив Володимир Путін, який відокремив роль Росії у цій катастрофі та поєднав останню з воєнними діями на сході України та подіями на Майдані в 2014 році: “Главное, и это в очередной раз подчеркнул президент России Владимир Путин в разговоре с Бараком Обамой, не пытаться постоянно твердить, что Россия должна сделать это или то, а взглянуть на суть проблемы, - подчеркнул он. - Суть проблемы заключается в абсолютном нежелании украинских властей садиться за стол переговоров с теми, кто не приемлет военного переворота, который состоялся в феврале, и с теми, кто не приемлет говорить с русскоязычным населением юго-востока с позиции силы”. В цій цитаті Лавров використовує конструкт “південний схід”, котрий не є коректним, оскільки тимчасово окуповані Донецька та Луганська області є східними областями України. В південній частині держави не має бойових дій і відповідно це твердження є помилковим. Незважаючи на це, його продовжують використовувати російські політики і журналісти. Водночас ТАСС опускає усі згадки про ДНР та ЛНР, згадуючи лише про Україну. Інформаційне агенство згадує про них лише у тих публікаціях, де “Вице-премьер Донецкой

народной

республики

призвал

Киев

заключить

соглашение

о

прекращении огня и обеспечить условия для работы специалистов на месте падения самолета”. В цих та подібних повідомленнях ТАСС подає думки та позиції виключно ДНР та Росії і водночас майже не наводить коментарів не лише української сторони, але також ігнорує іноземних політиків та експертів, особливо з тих країн, громадян яких загинуло найбільше у катастрофі Боїнга. Єдиною публікацією про нідерландську

сторону

стала

наступна

–

“Премьер

Нидерландов:

мы

фундаментально изменили свой подход к отношениям с Россией”, в якій йдеться про ймовірне накладення нових санкцій на РФ та її високопосадовців та щодо Петра Порошенка – “Порошенко считает, что на Украину нужно отправить полицейскую миссию ООН” та ”Порошенко распорядился пригласить экспертов РФ к участию в расследовании крушения Boeing” (для більшої прозорості розслідування катастрофи).

70 Окремими повідомленнями ТАСС продовжував спроби об’єднати катастрофу Боїнга разом із конфліктом у східній Україні: “"В России, как и во всем мире, не утихает боль в связи с гибелью ни в чем не повинных людей - пассажиров Boeing 777, - подчеркнул дипломат (Александр Лукашевич). - Они стали жертвами войны, которая идет на Украине. При этом Киев не желает прислушаться к голосу разума и пойти на прекращение огня, что не раз и не два предлагали представители ополченцев, - отметил он.” Також Лукашевич звинувачую українську сторону у “вкидуванні неперевірених версій”:

“Киевские

представители,

подчеркнул

Лукашевич,

"считают

необходимым каждый день, каждый час вбрасывать несуразные, ничем не подкрепленные обвинения в адрес России вместо того, чтобы содействовать полному,

беспристрастному

международному

расследованию

причин

катастрофы с максимальным приданием гласности результатов такой работы"”. Після публікації подібних серйозних звинувачень від представника МЗС Росії, ТАСС поширило повідомлення про те, що “В Госдуме призвали расследовать деятельность Коломойского в связи с крушением Boeing”. В ньому віце-спікер Сергій Нєвєров без зазначення жодних доказів говорить про те, що “олигарх, по сути дела, не только имеет самое непосредственное влияние на диспетчерские службы Украины, он способен отдавать прямые указания ряду из них, в том числе и тем, которые 17 июля должны были сопровождать трагический полет малайзийского Boeing”. Подібні твердження він вибудував на інформації про власництво Коломойським декількох українських авіакомпаній та “повному фінансуванню діяльності диспетчерських служб”. Таким чином, підсумувуючи особливості викладу ТАССом новин щодо падіння Боїнга, можна зазначити наступні: інформаційне агенство не використовувало цитат з неназваних джерел. Основними

діючими

персонажами

були

російські

політики

(Путін

та

представники МЗС РФ), про діячів ДНР згадувалось лише в дискурсі “готовності до співпраці” у розслідуванні катастрофи та допуску експертів на її місце.

71 Водночас про українську, нідерландську, малазійську чи інші сторони ТАСС зазначав в одиничних публікаціях, не розкриваючи повного контексту подій. Катастрофа та падіння літака сталось виключно в українському небі та землі, були відсутні будь-які згадки про окремі невизнані Донецьку чи Луганську народні республіки. Емоційно забарвлена лексика була присутня лише в цитатах російських політиків, які звинувачували українську сторону у збитті літака або ж у свідомому затягненні вирішення конфлікту на Донбасі чи розслідування обставин катастрофи Боїнга. Згадані звинувачення не містили жодних доказів, проте сприяли розмиванню інформаційного поля. Цьому сприяли наступні публікації (які виходять за часові рамки дослідження) – “Российские телеканалы получили подтверждение того, что Boeing 777 был сбит истребителем”, “Псаки: расследование катастрофы Boeing затягивается по вине ополченцев в Донбассе”, “Постпред РФ: ситуация с расследованием крушения Boeing становится все более запутанной”.

3.2.4 Аналіз повідомлень розділу “Крушение малайзийского Boeing под Донецком” на сайті інформаційного агенства РИА Новости Даний розділ містить більше півсотні повідомлень про падіння Боїнга, опублікованих в період з 17 по 24 липня. Перша новина “Украинские силовики подтверждают факт крушения малайзийского Boeing”. З посиланням на радника міністра МВС Антона Геращенка та офіційного представника спецоперації Владислава Селезньова було оприлюднено інформацію про падіння літака та кількість загиблих пасажирів. В тій самій новині журналісти “РІА Новостей” згадали про збитий російський літак, який прямував в Тель-Авів у 2001 році над Чорним морем і запитали – “Повторение трагедии 2001 года?”. Зазначаючи, що “Причины крушения малазийского лайнера пока не ясны” та згадуючи про АТО “против недовольных февральским госпереворотом жителей Донбасса”, було зазначено, що “в операции применяется авиация, тяжелая артиллерия и системы

72 залпового огня”. Посилаючись на експерта головного редактора журналу “Национальная оборона” Ігоря Коротченко, РИА Новости написало про застарілу українську зброю. І після цього навели твердження Олександра Бородая, що у представників ДНР та ЛНР немає зброї, яка б змогла збити літак на висоті більш ніж 10 км. Як наслідок, після прочитання матеріалу з вищеописаною подачею інформації, може скластися думка про вину саме українських воєнних. І хоча РИА Новости про неї прямо не ствержували, але твердження Бородая та експерта про застарілість української зброї, цьому сприяли. Таким чином, був помічений специфічний вибір контексту, який сприяє формуванню висновків про винних у читачів. Цю ж саму інформацію про “повторение трагедии 2001 года”, журналісти поширювали і в більшості інших новин РИА Новостей замість зазначення в кінці новин тих даних, які прямо пов’язані з катастрофою Боїнга, журналісти агенства намагались штучно поєднати дві різні катастрофи до офіційного проведення дослідження та встановлення справжніх винуватців. В наступних повідомленнях журналісти продовжували посилатись на Антона Геращенка (зокрема у більшості лідів у новинах за 17 липня), про те, що літак був сбитий із зенітно-ракетного комплексу “Бук”. І так само, як і ТАСС, неодноразово зазначали, що “Самолет, на борту которого находились почти 300 человек, упал на территории Донецкой области, где силовики проводят спецоперацию”. Таким чином, територія самопроголошених республік ДНР та ЛНР в новинах про Боїнг перетворилась на Донецьку область та украинский Донецк. Водночас в повідомленнях на інші теми, про цю територію згадували, як таку, що належить невизнаним республікам. У перших повідомленнях про Боїнг РИА також згадували збитий військами ДНР український транспортний Ан-26 і в кінці поміщували запевнення Бородая у невинуватості ДНР (хоча, згідно них, він фактично визнає, що його підлеглі збили літак без зазначення який саме): “"Если это действительно пассажирский лайнер, то это сделали не мы", — заверил Бородай. По его информации, упавший в Торезе самолет гораздо меньше, чем Boeing. Кроме того, напомнил премьер,

73 Киев закрыл небо над ДНР и ЛНР для полетов гражданских судов”. Слово українській стороні було надане в окремих повідомленнях, в яких Порошенко наголошував на відсутності дій українських воєнних у небі в той час та на створенні спеціальної комісії з розслідування трагедії. Важливо зазначити, що першим з політиків, хто висловив глибокі співчуття у зв’язку з трагедією, в публікаціях РИА став Володимир Путін і лише потім Петро Порошенко. В перший день з часу катастрофи РИА Новости почали публікувати новини, в яких представники ЛНР та ДНР звинувачували Україну у збитті літака – “Власти ЛНР: малайзийский Boeing был сбит украинским самолетом CУ-25” (РИА посилається на раніше згаданих у даному дослідженні неназваних свідків, яким на висоті більше 10 000 метрів вдалось розгледіти у небі атаку штурмовика повітряних сил ЗСУ на Боїнг), “Власти ДНР: Украина могла сбить Boeing, приняв его за самолет-шпион” (в цьому звинуваченні Пургін наголошує на бажанні український воєнних збити російський літак та їх помилку у цьому. А для тих читачів, які не встигли ознайомитись із версією, за якої ймовірно повторюються (вже не один раз згадані) події 2001 року, журналісти знову помістили цю інформацію

в

дане

повідомлення),

“Коротченко:

Boeing

сбили

неквалифицированные украинские военные” (докази цього обвинувачення відсутні, так само, як і коментар української сторони у цій та попередніх публікаціях, проте журналісти РИА продовжують згадувати про катастрофу 2001 року), “Бородай: самолет сбили украинские ПВО или авиация” (без надання жодних доказів, він заперечив вину ДНР та звинуватив Україну, зазначаючи, що “Киеву не впервой сбивать гражданские самолеты”), “Росавиация возложила ответственность

за

крушение

Boeing

на

Украину”

(“ответственность

за безопасность полетов в зоне крушения авиалайнера несет украинская сторона,

сообщил

руководитель

Росавиации

Александр

Нерадько”),

“Авиадиспетчер: самолеты украинских ВВС были рядом с Boeing 777” (йдеться про посилання на неперевірений твіттер-аккаунт неназваного нібито іспанського авіадиспетчера, згодом ця версія була спростована журналістами StopFake), “Власти ДНР назвали падение Boeing на Украине "сюрпризом" от Порошенко”

74 (“"Теперь мне становятся более понятными слова Порошенко о том, что ополченцев ожидает "сюрприз". Вот это "сюрприз" не только для ополченцев, но и для всего международного сообщества", — заявил Бородай РИА Новости”), “Сивков: ПВО Украины, вероятно, сбили Boeing-777 в ходе учений”(без надання доказів він наголосив, що “Причиной крушения малайзийского лайнера мог быть несанкционированный запуск ракеты украинских ПВО в ходе "каких-нибудь учений", заявил вице-президент Академии геополитических проблем (Россия) Константин Сивков телеканалу RT.”). Ці та інші подібні їм варіації тези про вину України у збитті Боїнга сприяють розмиванню інформаційного поля, про яке вже згадувалось у даному дослідженні. На противагу їх значній кількості, спростування було опубліковано лише в одній новині - “Порошенко: самолетов ВВС не было в воздухе в момент крушения Boeing”. РИА Новости також публікувало звинувачення причетності РФ та ДНР, ЛНР до катастрофи Боїнга – “Керри утверждает, что сбивший Boeing ЗРК был поставлен из России” (“"Довольно ясно, что это система, которая была передана из России в руки сепаратистов", — заявил Керри в эфире телеканала CNN”, в цьому ж повідомленні було також опубліковано спростування своєї вини російською стороною), “Постпред США: к аварии Boeing могут быть причастны ополченцы”. Інший напрям повідомлень водночас стосувався неправильності передчасних висновків – “МИД РФ недоумевает из-за озвучивания версий ЧП с MH17 до расследования”

(“МИД

РФ

выразил

недоумение

тем,

что

до

начала

расследования крушения Boeing ряд стран заявили о своих версиях катастрофы, оказывая давление на его ход”), “Рогозин: делать выводы по ЧП с Boeing до расследования - это кощунство” (“Вице-премьер РФ Дмитрий Рогозин считает, что говорить о причинах катастрофы малайзийского Boeing 777 на Украине до начала работы комиссии по расследованию - это за пределами добра и зла”). На відміну від єдиного спростувального повідомлення українськогої сторони, РИА Новости опублікувало декілька новин, в яких Росія разом з ДНР та ЛНР спростовують кожен по-своєму свою причасність до збиття Боїнга – “Сбитый Boeing осуществлял полет вне зоны действия средств ПВО России”, “Путин: за

75 авиакатастрофу несет ответственность Украина” (“"Этой трагедии не произошло бы, если бы не были бы возобновлены боевые действия на юго-востоке Украины", -убежден российский лидер”), “Песков: глупо предполагать,что Россия причастна к крушению самолета”, “ДНР: попытки Киева снять ответственность за крушение Boeing нелепы” (“"Утверждения, что перехвачены переговоры казаков… являются образцом самой нелепой попытки свалить ответственность на ДНР и примером самой беспомощной непрофессиональной пропаганды", — сообщил РИА Новости официальный представитель премьера ДНР Сергей Кавтарадзе”), “Минобороны РФ: ЗРК "Бук" границу России с Украиной не пересекали”. Інші повідомлення стосувались ініціативи ДНР щодо припинення вогню на території падіння літака, звинуваченню української сторони у поширенні неправдивої інформації (Лавров: “Насчет заявлений, которые из Киева звучат о том, что чуть ли не мы это сами вообще сделали: знаете, я фактически за последние месяцы правдивых заявлений из Киева не слышал”) та ігноруванні офіційного Києва російських запитів щодо катастрофи (“Замглавы Минобороны РФ Анатолий Антонов заявил, что Минобороны РФ интересует, может ли Киев прокомментировать появившиеся в соцсетях сообщения якобы от имени испанского авиадиспетчера, что потерпевший крушение "Боинг" сопровождали украинские самолеты”, як було зазначено раніше, це інформаційне вкидання було спростоване 18 липня. Проте російські ЗМІ його не опублікували). Підсумовуючи, можна зазначити основні особливості висвітлення журналістами РИА Новостей подій про Боїнг – повторення у майже всіх з них тексту “Повторение трагедии 2001 года?”, великій кількості ймовірних варіантів, за яких саме українські військові збили Боїнг, відкидання вини у цьому (без надання доказів)

РФ

і

самопроголошених

республік

і

одночасні

заклики

про

неприпустимість передчасних висновків. Також позиції та спростуванням української сторони було надано замало уваги. Щодо головних дійових персонажів, то це були Петро Порошенко, Володимир Путін, Сергій Лавров, Олександр Бородай, Барак Обама. Також не було достатньо приділено уваги інформації про реакцію урядів Нідерландів та Малайзії на катастрофу і більшість

76 новин публікувались саме з погляду російської сторони на падіння літака, що передбачає відсутність збалансованого аналізу у публікаціях РИА Новостей.

3.3 Аналіз новинних повідомлень ЗМІ, присвячених подіям після припинення вогню, оголошеного 5 вересня (період, який аналізується – 5-19 вересня)

3.3.1 Аналіз повідомлень Інформаційного агенства Новороссия За період з 5 по 19 вересня дане інформаційне агенство опублікувало 309 повідомлень, з них половина новин була присвячена різним подіям після офіційного припинення вогню. Першою новиною про можливість ймовірного припинення вогню стало повідомлення про те, що “Порошенко 5 сентября может отдать приказ прекратить огонь”, в ній приділяється увага Порошенку та Путіну, котрі “обсуждали шаги, которые могли бы способствовать прекращению огня на востоке Украины, а не договаривались о введении там такого режима, поскольку Россия не является стороной конфликта”. В кінці новини були зазначені сумніви “ополченцев”, що не всі українські військові підкоряться даному рішенню Порошенка, “поскольку он контролирует не все отряды силовиков”. Наступною стала новина про те, що “Главы ДНР и ЛНР готовы 5 сентября в 15:00 отдать приказ о прекращении огня” з наголосом на пропозиціях керівників самопроголошених республік щодо припинення вогню та гарантій його дотримання. Наступні новини поширювали неперевірену інформацію та звинувачували українських воєнних - “Хунта применила «Смерч» для обстрела Донецка”, “В Краматорске оккупанты устроили гонки на БТРах“, “Каратели выстраивают из мариупольцев «живой щит»”, розповідали про перемоги армії Новоросії - “Армия ополчения начала штурм Мариуполя”, “В ДНР разгромлена колонна оккупантов”, “Бронетехника ополчения ДНР вошла в Мариуполь”.

77 В подальших новинах про підписання перемир’я агенство зосереджувало свою увагу на позиції лідерів ДНР та ЛНР – “Власти ЛНР и ДНР озвучили условия мира”, “Губарев представил свой мирный план” (відповідно до нього українські регіони повинні стати незалежними республіками і провести референдуми для висловлення бажання залишитись чи ні у складі України, також він заявив про своє бажання про перехід Маріуполя в ДНР. Щодо рішення української сторони, “Губарев также ответил, что только «богу и президенту США известно, какое заявление сделает Порошенко». – После трех часов дня мы поймем, что хочет Барак Обама, так как он является начальником украинского лидера, – высказал свое мнение один из лидеров Новороссии”). В новині “ДНР: протокол о прекращении огня подписан” єдине, що було зазначено “Представители Киева, ЛНР и ДНР подписали протокол о прекращении огня на востоке Украины с 18.00 мск, это, как передает РИА Новости, было опубликовано в Twitter Донецкой народной республики”. Варто зазначити, що час підписання перемир’я та посилання на джерела інформації були виключно російськими. А подача позиції української сторони відсутня, замість неї лідери ДНР та ЛНР висловлювали свої необґрунтовані та спірні твердження щодо України та її представників. Після новини про підписання перемир’я, наступні публікації стосувались опису, як проходили ночі - “Первая ночь перемирия на Донбассе прошла спокойно” (з цієї новини інформація подається так, ніби військові Новоросії перші припинили стріляти, також були подані різні думки експертів про можливу тривалість перемир’я – “эксперт Ассоциации военных политологов Александр Перенджиев” та “глава Киевского центра политических исследований и конфликтологии Михаил Погребинский”, останній наближений до Віктора Медведчука і відповідно має проросійські позиції). Особливу увагу журналісти приділяли тому, як українська сторона (без надання ними доказів) порушувала перемир’я – “Безлер: Боевые действия с украинской стороны возобновились” (“Боевые действия, со стороны украинской преступной власти возобновились. Теперь обратного пути нет, впереди у нас долгий путь до самого Киева!”), “Украинские военные нарушили перемирие более 10 раз” (подібна інформація спиралась на

78 неназваних “местных жителях” та їх “сообщения”), “Каратели 7 сентября семь раз нарушили перемирие” (“Вице-премьер Донецкой народной республики Андрей Пургин заявил в воскресенье, что ополчение ДНР и ЛНР намерено твердо придерживаться минских договоренностей о прекращении огня, несмотря на провокации со стороны украинских войск”), “Губарев: Украинские войска плевали на это перемирие” (“Единственный документ, который мы готовы подписать с киевской хунтой – это их капитуляция ... Мы воюем за себя, за Новороссию, за русский мир, который опирается на традиционную мораль – семья, дети, вера; за народовластие – реальное участие народа во власти, отметил Павел Губарев”). Інформаційне агенство “Новороссия” також активно висвітлювало події, пов’язані з обміном полоненими – “Киев может «смухлевать» с пленными ополченцами” (“В республике опасаются, что Киев, получив своих освобождённых солдат, не вернёт взятых в плен ополченцев и не посчитает нужным прояснить судьбу почти тысячи людей пропавших без вести”), “Украинские власти сорвали обмен пленными” (наводяться посилання на неназване джерело в СБУ “По данным источника из СБУ, украинская комиссия тормозит процесс обмена потому что значительная часть наших ребят из-за пыток находится в ужасном физическом состоянии”), “Представители ДНР и украинские военные обменялись пленными”, “Обмен военнопленными приостановлен” (“Военный корреспондент газеты «Завтра»

Владислав

Шурыгин сообщил

о

том,

что

обмен

пленными

приостановился в связи с исчезновением большого количества пленных из подвалов карательных батальонов”, доказів цього цей журналіст не надає, так само як і коментар української сторони). Важливо зазначити, що дане інформаційне агенство в період офіційного перемир’я також публікувало новини з неперевіреною та спірною інформацією. Наступні публікації не містять необхідних доказів, інколи і посилань та джерел інформації, проте звинувачують українських воєнних у безчинних діях “Нацгвардейцы расстреляли 30 украинских солдат”, “Донецким матерям прислали

отрезанные

головы

сыновей”,

“Нацисты

подорвали

бригаду

79 железнодорожников”, “В украинском плену пропало без вести минимум двести человек”, “Попавшие в плен ополченцы из бригады "Призрак" были казнены”. Підсумовуючи, слід зазначити, що в публікаціях за даний період часу журналісти часто поширювали неправдиву,

непідтверджену інформацію,

якій

часто

бракувало надійних джерел та посилань. В публікаціях “Новороссии” переважала емоційно забарвлена лексика, використання спірних та образливих термінів, що є грубим порушенням роботи будь-якого ЗМІ. Також новини подавались суто з позиції ДНР та ЛНР, натомість коментарів української сторони бракувало майже у

кожному

проаналізованому

з

даної

теми

повідомленні.

3.3.2 Аналіз повідомлень офіційного сайту прес-центру ради міністрів і народної ради ДНР “ДНР Сегодня” За обраний період аналізу новинних повідомлень, всього було опубліковано близько 150 новин, серед них 55 стосувались безпосередньо бойових дій, їх результатів або зменшення їх інтенсивності. Окрім цього, в новинах за даний період розповідалось про відбудову різних державних чи громадських установ та покращення життя місцевих мешканців, наприклад – “Енакиево постепенно возвращается к мирной жизни”, святкуванню річниці звільнення Донбасу від німецьких військ під час Другої Світової війни, зокрема у подібних публікаціях наводились паралелі війни 1939-1945 років з АТО, в якій українські війська зображаються виключно як “каратели” або ж “войска хунты”. Воєнних народних республік описують в новинах даного сайту, як героїв – “В результате смелых и решительных действий отряда ополчения противник выбит из населенного пункта Фащеевка.” та як такі, хто допомагає населенню – “Военные ДНР помогут селянам разминировать поля” Важливо зазначити, що даний прес-центр у своїх публікаціях розповідав лише про обстріли українських воєнних, про подібні дії з боку “армии Новороссии” було мало інформації, а наявна подавалась в результаті “необхідності відповідати на обстріли українців”. Відповідно у новині про підписання угоди про

80 припинення вогню було зазначено, що “В руководстве республики отметили, что соглашение о прекращении огня будет аннулировано при неисполнении его украинской стороной”. Після цього, сайт регулярно поширював публікації про недотримання українською стороною перемир’я та її обстріли населених пунктів Донбасу – “МЧС: единственный обстрел был сразу после оглашения перемирия”, “Режим «прекращения огня» по-украински”, “Перемирие наступило, но смерти продолжаются…” (розповідається про історію жертв обстрілів виключно української армії “Человеку, прожившему и без того нелегкую жизнь, киевские «освободители» обеспечили мучительную смерть.”), “Обстрелы позиций армии ДНР и населённых пунктов республики украинской стороной продолжаются”, ““Перемирие” не обеспечивает безопасности мирных людей” (“Несмотря на заключенное в Минске перемирие, которое строго соблюдается ополчением ДНР, Украинские войска продолжают массированные обстрелы объектов городской и промышленной инфраструктуры Донбасса”. В даному випадку слід зазначити, що журналісти використали термін “украинские войска” замість “карателів”. А загалом в новинах за цей період українських військових журналісти даного видання

зазначали

обома

вищенаведеними

способами),

“Продолжается

ожесточенный «режим прекращения огня» в Донецкой народной республике”. Також в новинах часто висвітлювалась робота ремонтувальників, які або працюють під час обстрілів, згідно публікацій прес-центру виключно українських військових, або постраждали від них. Окрім цього, на даному сайті публікується неперевірена інформація з посиланням на неназване джерело про те, що “Штаб Министерства обороны ДНР: Каратели бесчинствуют на оккупированных территориях” (“По данным разведки, власти Мариуполя, по инициативе мэра города, создают вооруженные отряды из числа уголовников, а также продолжают возведение укреплений, привлекая к этому женщин и пожилых людей... С момента объявления перемирия, военнослужащие подразделений 25-й аэромобильной бригады...в результате пьяных дебошей регулярно ведут хаотичную стрельбу из стрелкового оружия, в том числе между собой. В Волновахе пьяные каратели из 51-й отдельной механизированной

81 бригады открыли беспорядочный огонь из минометов по частному сектору.”), “Преступления украинских карателей против мирных” (журналісти посилаються на певного “Александра Васильевича” проте не називають ні його прізвища, місця проживання і не надали фото, відповідно подібні історії може бути проблематично підтвердити та спростувати) Окремо слід зазначити зміну повідомлень, які були зазначені, як від ДСНС (МЧС в РФ) – “МЧС: никакого перемирия нет” (“15 сентября город вернулся к режиму боевых действий. Так, дежурной бригадой МЧС было осуществлено двадцать выездов”), “МЧС: в Донецке наконец ощутилось перемирие” (“16 сентября дежурная бригада МЧС впервые почувствовала перемирие, поскольку это был первый день, когда не было ни одного вызова для ликвидации последствий артиллерийских обстрелов.”), “МЧС: война отступает”, “МЧС: в Донецке ”почти” мирная жизнь”. Підсумовуючи аналіз повідомлень прес-центру слід зазначити, що військові “армии Новороссии” зображались виключно в позитивному ключі, вони допомагали місцевим жителям, “шукали диверсантів”, “відганяли противника”. Водночас українські військові, згідно з повідомленнями, знущались над військово полоненими (“Давали 12 кусочков хлеба на 17 человек и кипяченая вода», – рассказал житель г. Селидово Сергей Жарко... Когда перевезли в Половинкино, на место дислокации «Айдара», били, душили, ломали кости, били всем, что попадало под руку. Среди них была и Савченко. Она лично предлагала сдать нас на органы, предлагала убить сразу, чтобы не тратиться на нашу перевозку. Она лично избивала нас, когда мы связанные с мешками на головах стояли, била нас по детородным органам так, что мы, мужчины более 100 кг весом, отрывались от земли. Хотела уничтожить нас только за то, что мы пророссийские, как она сказала…”), регулярно обстрілювали населені пункти та зловживали алкоголем. Серед найчастіше згадуваних осіб був Олександр Захарченко, він давав коментарі для прес-центру та розповідав про різні події. В повідомленнях були емоційно забарвлені терміни (“хунта” і “каратели”), які були направлені лише на українських військових. Окрім цього, журналісти

82 продовжували посилатись або на невідомі джерела або називали їх неповні імена без додаткової інформації, за допомогою якої можна було б перевірити її правдивість.

3.3.3 Аналіз повідомлень розділу, присвяченого подіям в Україні – “Кризис на Украине” на сайті інформаційного агенства ТАСС Всього за визначений період було опубліковано близько 330 новин, серед яких приблизно 150 були присвячені подіям, пов’язаними із підписанням угоди про прининення вогню. Агенство ТАСС зосереджувалось на наступних напрямках – зустрічі контактних груп, обмін полоненими, допомога Росії жителям ЛНР та ДНР завдяки “гумконовоям”,

повідомленням,

що

“в

целом

стороны

удовлетворены

перемирием” та реакціям представників країн ЄС та США на події щодо офіційного перемир’я. Першими, хто виявив готовність підписання мирного плану,

згідно з

повідомленнями ТАСС, була українська сторона, зокрема журналісти написали про мирний план Президента України Петра Порошенка і в кінці новини зазначили також про мирний план президента Росії Володимира Путіна (який продовжували згадувати у наступних своїх публікаціях). Після цього ТАСС також написав про готовність “глав ДНР и ЛНР отдать приказ о прекращении огня”, зазначивши, що “Это произойдет, если представители Украины подпишут план политического урегулирования конфликта”. ТАСС зображало українську сторону, як таку, котра прагне миру – (Леонід Кучма) “"Мы приехали за миром, речь должна идти о перемирии", - сказал он журналистам, подчеркнув, что украинская сторона готова к перемирию …"Необходимо прекратить убивать друг друга", - сказал он”. ТАСС публікувало новини з посиланням на інше інформаційне агенство “Новороссия”, яке є також обраним для даного дослідження. Зокрема, з посиланнями на нього, ТАСС писав про “вимоги ДНР та ЛНР від Києва”, де Олег

83 Царев завявив, що “Мы хотим, чтобы Киев предоставил нечто более существенное. Ведь мы уже проходили через то, что Порошенко объявлял о прекращении военных действий, при этом всевозможные батальоны, которые финансируются олигархами, не выполнили это распоряжение… И в результате мы, как только закончилось перемирие, потеряли Славянск, украинские войска окружили Луганск”. В новині про підписання мирної угоди, ТАСС подало коментарі представників ДНР, ЛНР (“Большинство пунктов этого протокола соответствуют нашим требованиям, - заявил глава провозглашенной Луганской народной республики (ЛНР) Игорь Плотницкий. - Но прекращение огня не означает изменения курса на отсоединение от Украины. Эта мера вынужденная”) та ОБСЄ, проте не було жодного коментаря від української сторони, крім зазначення готовності Порошенка віддати наказ про припинення вогню Генеральному Штабу. Також в цій новині та подальших журналісти знову згадали “мирную инициативу Владимира Путина”. Таким чином концентруючи увагу на миротворчій місії Росії та її офіційній не участі у конфлікті. Згідно з повідомленнями ТАССу, в адміністрації президента РФ “приветствуют подписание в Минске протокола по итогам консультаций контактной группы по реализации инициатив президентов РФ Владимира Путина и Украины Петра Порошенко”. Після чого були опубліковані новини про те, що “Путин и Порошенко удовлетворены соблюдением режима прекращения огня на Украине” (“"Выражено обоюдное удовлетворение в связи с тем, что сторонами конфликта в целом соблюдается режим прекращения огня. Акцентирована важность мониторинга ситуации по линии ОБСЕ. Затрагивались вопросы, связанные с обеспечением доставки гуманитарной помощи жителям Донецкой и Луганской областей", - говорится в сообщении.”), “Председатель постоянного совета ОБСЕ: перемирие на Украине в целом соблюдается”, “Путин и Порошенко обсудили шаги, способствующие мирному урегулированию ситуации на Украине”, “США считают, что договоренности о прекращении огня на Украине в

84 основном соблюдаются”, “Лавров: режим прекращения огня на Украине в целом соблюдается”. Також ТАСС публікувало повідомлення про порушення миру (варто зазначити, що в цих повідомленнях, посилаючись на слова “ополченцев”, порушення були виключно з української сторони) – “Минобороны ДНР: украинские силовики нарушают режим прекращения огня, обстреливая Донецк” (“"Ни одно перемирие, достигнутое с (президентом Украины Петром) Порошенко, не соблюдается… При этом представитель ополченцев подчеркнул, что силы Донецкой и Луганской народной республик соблюдают "режим тишины". "Вчера (премьер-министр ДНР) Александр Захарченко после заседания Контактной группы в Минске по телефону дал команду о прекращении огня, и это выполняется", - отметил он”). В спростуванні цих звинувачень агенство навело твердження представника РНБО Андрія Лисенко “про чітке притримування наказу головнокомандуючого”. Проте в кінці цієї новини журналісти зазначили, що за час попереднього перемир’я 20 червня “киевские власти неоднократно обстреливали из артиллерийских орудий и минометов населенные пункты в Донецкой и Луганской областях, используя тяжелую технику против ополченцев” та знову нагадали про план Путіна “по рарзрешению кризиса на Украине”. Велику увагу журналісти ТАСС також приділяли домоленостям про обмін полоненими: “Киев и представители ополчения обсудят обмен пленнымим на интернет-конференции 8 сентября” (“Михаил Зурабов по итогам встречи сообщил, что одним из главных вопросов, которые обсуждались на заседании контактной группы, стало "освобождение задержанных киевских военных", как говорится в договоренностях, "всех на всех"”), “ДНР: ополченцы отпустят пленных в субботу, киевские власти - в понедельник” (ТАСС посилається на “Новороссию”, якій Олександр Захарченко повідомив, що “Несмотря на нарушения украинскими военными режима прекращения огня, ополчение отпустит украинских пленных. Это произойдет уже сегодня, а в понедельник состоится передача военнопленных со стороны Киева”), “СМИ: в ДНР опасаются обмана со стороны Киева и отказываются отпустить пленных

85 силовиков” (“Власти ДНР "не могут отпустить около тысячи пленных украинских карателей, поскольку Киев отказывается предоставить списки пленных ополченцев, которых планируется обменять… Есть опасение, что мы отпустим всех, а Киев попытается смухлевать". Об этом сообщает агентство "Новороссия"

со

ссылкой

на

исполняющего

обязанности

министра

госбезопасности ДНР Леонида Баранова”), “Представитель СНБОУ: процесс обмена задержанными начался”, “Порошенко заявил об освобождении из плена еще 36 украинских военных”. Загалом

більшість

новин

була

зосереджена

притримування

сторонами

домовленності щодо перемир’я, головними персонажами в них виступали президент України Петро Порошенко, голова ради міністрів ДНР Олександр Захарченко, речник Антитерористичної операції на сході України Андрій Лисенко та президент Росії Володимир Путін, чиє схвалення та мирний план згадувались у багатьох новинах агенства. Також важливо зазначити, що в новинах за цей період ТАСС часто посилається на інше

інформаційне

агенство

“Новороссия”,

котре

часто

розповсюджує

неперевірену інформацію з вмістом спірних термінів та емоційних висловів. Проте ТАСС частіше публікувало заяви українських представників та їх спростування щодо заяв представників ДНР та ЛНР.

3.3.4 Аналіз повідомлень розділу “Перемирие в Донбассе” на сайті інформаційного агенства РИА Новости За обраний період дослідження, даний розділ містить близько 450 новин. В першому повідомленні про можливість підписання даної угоди “РИА Новости” зазначили, що представники ДНР та ЛНР були першими, хто заявив про можливість віддати наказ про припинення вогню, а згодом і “Президент Украины Петр Порошенко также заявил, что может отдать такой же приказ с 15.00 мск пятницы”. Важливо зазначити, що в цій та більшості наступних новин РИА в кінці повідомлень подавали інформацію з назвою “Что происходит на Украине и в

86 Новороссии” про попередні події, описуючи їх наступним чином: “Киевские власти с апреля проводят на востоке Украины силовую операцию, направленную против недовольных февральским госпереворотом жителей Донбасса. По последней информации ООН, с середины апреля на Украине убиты более двух с половиной тысяч мирных жителей, около шести тысяч ранены”. Відповідно до цієї подачі інформації “Киевские власти” першими почали “силовую операцию”. Водночас журналісти не згадали про ДНР, ЛНР, їх представників та їх ведення бойових дій. Продовжуючи тему агресії виключно з боку “украинских силовиков”, РИА у тому ж самому повідомленні публікувало, що українська авіація протягом багатьох тижнів наносить удари по околицям Донецька, Луганська і самим містам. А також, що “Украинские военные обстреливают

дороги,

связывающие

Луганск

с пунктами

пропуска

через российскую границу и по которым беженцы покидают районы боевых действий” і водночас жодної згадки про народні республіки та дії їх представників. Також важливо підкреслити, що завдяки наступному вислову прем’єра ЛНР Ігоря Плотницького, конфлікт в Україні наголошувався виключно як внутрішній та на його бажанні його призупинити, водночас не зближуючись з представниками України та наголошуючи на незалежності ДНР та ЛНР від України – “это делается для того, чтобы внести единство в народ, чтобы не проливалась кровь единого народа”. І попри те, що президент Росії не був офіційним учасником цих переговорів, РИА згадувало про “план Путіна” та схвальні відгуки про нього, таким чином зазначаючи миротворчу роль президента РФ (наприклад у матеріалах – “Киев: огонь удалось остановить, в частности, благодаря призыву Путина”, “Российский сенатор: план Путина стал основой для перемирия на Украине”, “Западные СМИ назвали политической победой Путина перемирие на Украине”). У випадку ймовірної можливості порушення режиму тиші, агенство опублікувало позицію обох сторін – “ДНР: прекращение огня будут соблюдать до первого выстрела Киева” (“Договоренность о прекращении огня будет соблюдаться, но ее

87 аннулируют, если прозвучит хоть один выстрел со стороны Киева, заявил представитель Пургина”) та “Спикер СНБО: силовики на 100% выполнят приказ о прекращении огня” (“В то же время в СНБО Украины заявили, что, если ополчение нарушит режим прекращения огня, украинские силовики, скорее всего, ответят”). Наступною темою для багатьох публікацій став обмін полоненими – “Обмен пленными "всех на всех" прописан в минском протоколе”, “Киев готов приступить к обмену пленными немедленно, заявил СНБО”,“ СБУ передала ополченцам списки пропавших без вести и пленных”,“ Ополченцы ДНР отпустят пленных силовиков ночью в воскресенье”,“ Плотницкий: ЛНР и ДНР хотят обменять всех пленных как можно скорее” (“Глава ЛНР Игорь Плотницкий подчеркнул, что главным приоритетом для ЛНР является сохранение жизней мирных граждан. Он также считает, что необходимо как можно скорее создать условия для возвращения в родные дома более миллиона беженцев”),“ Ополченцы отпустили двух пленных военных по минским договоренностям”,“ ДНР подтвердила, что на Украине начался обмен пленными”, “Встреча под Донецком - как ополченцы и армия Украины обменялись пленным” та інші. Також РИА публікувало новини про порушення перемир’я обома сторонами в окремих повідомленнях, котрі часто суперечили один одному: “Силовики прекратили огонь на востоке Украины, заявляет СНБО”,“

В Донецке

продолжаются артобстрелы”, (“Кто и куда ведет огонь, пока неясно, передает корреспондент РИА Новости”) “Силовики заявляют о соблюдении перемирия, ополченцы о продолжении огня”, “Ополченцы нарушили соглашение о перемирии десять раз, заявляет СНБО”,

“Власти

украинского Донецка

подтвердили, что днем в городе стреляли”, “Ополченцы Донецка сообщают о нарушении

силовиками

договоренностям, украинских

перемирия”,

несмотря

силовиков,

на

“Пургин:

провокации”

ополчение

народных

ополченцы

(“"Несмотря республик

следуют

на провокации будет

твердо

придерживаться минских договоренностей. Ополчение не применяет и не планирует применять оружие.", — сказал Пургин”), “Силовики Украины

88 заявляют, что выполняют соглашение о прекращении огня” (“"Украинские военные в полном объеме выполняют условия режима прекращения огня", — сказал Полевой на брифинге. Однако, по его словам, за минувшие сутки в отдельных районах фиксировались случаи обстрелов позиций украинских силовиков со стороны ополченцев”), “ДНР: в случае провокаций Киева ополченцы откроют огонь на поражение”, “Звуки залпов слышны по всему Донецку вечером в воскресенье”, “В ДНР сообщают о нарушениях силовиками режима прекращения огня”, “Силовики: ополченцы нарушили режим прекращения огня пять раз за сутки”, “Премьер ДНР: ополченцы держат слово офицера, соблюдая перемирие”,

“Ополчение:

Луганская

и

Донецкая

республики

атакованы

силовиками”, “Штаб ДНР: украинские силовики стреляли по жилым кварталам Донецка” (цю інформацію РИА розповів неназваний представник штабу ДНР, коментар української сторони представлений не був). Варто зазначити, що новин про порушення перемир’я українською стороною (посилаючись виключно на джерела не завжди названих представників ДНР та ЛНР) було більше, ніж про порушення з боку армії самопроголошених республік. А в самих текстах даних повідомлень представлення або коментарі другої сторони було, в основному в новинах про порушення ДНР та ЛНР. Також РИА публікувало повідомлення представників РФ та самопроголошених республік про використання офіційним Києвом перемир’я не з мирними цілями – “Депутат Госдумы: Киев использует перемирие для укрепления своих войск”, “Калашников: Киев может использовать перемирие для накопления сил” (“Депутат Леонид Калашников считает, что Киев пошел на прекращение огня вынужденно, потому что все увещевания сделать это сразу после инаугурации ни к чему не привели, была надежда на поддержку Запада”), “Перемирие в Донбассе продержится не дольше недели, считают политологи”. Попри новини про порушення, інформаційне агенство “РИА Новости” також поширювало повідомлення про те, що загалом керівники країн та міжнародні організації задоволені тим, як відбувається перемир’я – “Путин и Порошенко констатировали соблюдение перемирия в Донбассе”, “ОБСЕ: режим прекращения

89 огня на востоке Украины "в целом" соблюдается”, “Перемирие на востоке Украины нарушается, но в целом соблюдается”, “Госдеп: режим прекращения огня на востоке Украины в целом соблюдается”, “Лавров: прекращение огня на востоке Украины в целом соблюдается” (“"Прекращение огня, в целом, соблюдается. Хотя, Вы абсолютно правы, есть инциденты, и стороны обвиняют друг друга", — сказал глава МИД РФ”), “Представитель Эштон: режим прекращения огня на Донбассе соблюдается”, “ОБСЕ назвала ситуацию на Украине спокойной”,“ Путин и Порошенко удовлетворены соблюдением режима прекращения

огня”,

“СНБО:

режим

прекращения

огня

на

Донбассе

осуществляется полностью” (“"По состоянию на 15.00 (16.00 мск) в районе проведения антитеррористической операции стороны придерживаются режима прекращения огня. Новых обстрелов не зафиксировано" - сообщил представитель Совета национальной безопасности и обороны (СНБО) Украины Андрей Лысенко”), “ДНР: обстановка напряженная, но режим прекращения огня соблюдается” (“По данным штаба, отдельные подразделения украинских силовиков продолжают провокации против ополченцев. Так, ближе к вечеру силовики

обстреливали

позиции

ополченцев

на

северо-западной

окраине

Донецка”), “МВФ приветствует прекращение огня на Украине, отмечая риски”. Підсумовуючи,

слід

зазначити,

що

в

повідомленнях

РИА

журналісти

використовували вже термін “самопровозглошенные республики” замість “провозглашенные республики”. Також предстаники української армії та батальйонів в новинах агенства називались виключно “силовики”, а представники ДНР та ЛНР “ополченцы”. Відповідно боротьба ведеться між “силовиками”, котрі “проводят на востоке Украины силовую операцию, направленную против недовольных февральским госпереворотом жителей Донбасса”, та лише місцевими “ополченцами” (які не погоджуються з діями “киевских властей”). Росія та її президент є стороною, котра не належить до конфлікту, а намагається його розв’язати. Тому більшість повідомлень РИА були направлені на мирне розв’язання конфлікту та висвітлення порушень з обох боків. Проте в майже кожній новині були згадки про описану на початку цього підрозділу “силовую

90 операцию”. Як вже було зазначено, такий виклад матеріалу не є коректним та не відповідає реальним подіям. Основними діючими персонажами в повідомленнях за обраний період були президент України Петро Порошенко, речник Антитерористичної операції на сході України Андрій Лисенко, голова ради міністрів ЛНР Ігор Плотницький, голова ради міністрів ДНР Олександр Захарченко та президент Росії Володимир Путін. Також журналісти не використовували емоційно забарвлену лексику та частіше подавали позиції протилежних сторін, але перевага була у представників ДНР та ЛНР.

91 ВИСНОВКИ Основною метою дослідження було визначити особливості висвітлення подій в Україні між ЗМІ Росії та самопроголошених республік, а також виявити можливі відмінності. Для проведення дослідження було обрано метод контет-аналізу, за допомогою якого були проаналізовані тексти новинних повідомлень. Серед основних обмежень даного дослідження є особиста позиція дослідника, котрий вивчає висвітлення конфлікту в його країні, а отже – не завжди є абсолютно неупередженим. Іншим обмеженням є можливість видалення повідомлень чи їхнього редагування журналістами в минулому, чого на момент проведення аналізу не може бути помітно і, як наслідок, не може бути проаналізовано. Для вияснення подібних фактів та пояснення отриманих результатів, можна продовжити дане дослідження та провести інтерв’ю з журналістами обраних для аналізу ЗМІ. Результати дослідження виявили різноманітні явні та неявні відхилення від журналістських стандартів. Їх поєднання може сприяти поширенню завідомо необ’єктивних новин серед широкої аудиторії, котра довіряє даним медіа. Отже, серед найчастіше помічених порушень були помічені:  поширення неперевіреної інформації;  відсутність коментарів протилежної сторони;  вживанням спірних термінів (“хунта”, “фашистская банда Яроша”, “нацисты”)

щодо

українських

військових

(особливо

в

ЗМІ

самопроголошених республік та в деяких цитатах ЗМІ РФ);  в російських ЗМІ є наголос на виокремленні “киевских властей” від східних регіонів України, боротьбі та конкуренції серед українських політиків, на противагу узгодженості дій в ДНР та ЛНР;  В інформаційному полі ТАСС і РИА Новости більше присутня позиція ДНР і ЛНР, ніж українська: ці інформаційні агенства (попри офіційне невизнання Росією ДНР та ЛНР) подають велику кількість прямих

92 коментарів представників самопроголошених республік і водночас майже відсутні такі самі коментарі українських політиків, (особливо, котрі не були раніше в Партії регіонів);  В публікаціях ЗМІ РФ постійно йде наголос на кризі в Україні та її поразках і немає жодних новин, які б розповідали про певні позитивні аспекти життя в державі;  В новинах ЗМІ РФ і самопроголошених республік дії української влади подаються як агресивні щодо самопроголошених республік, котрі не погоджуються з “київською владою” і прагнуть незалежності від неї;  В публікаціях РИА Новости і ТАСС простежується наголос на боротьбі між “силовиками” (українською армією та добровольчими батальйонами) і “ополченцами”, котрі вимушені захищатись від “карательной операции”. Водночас, в цих медіа Росія зображається країною поміркованою, велика увага звертається на миротворчій активності Володимира Путіна та гуманітарних конвоях. Також російські ЗМІ поширювали взаємовиключну інформацію, це стосувалось усіх трьох проаналізованих подій. Особливо це було помітно у публікаціях різних експертів,

деякі з

них зазначались як

антиукраїнською позицією) і з’ясовувався

їхній

зв’язок

українські

(проте з відвертою

з подальшими аналізом їхньої діяльності із

самопроголошеними

республіками

або

проросійськими політиками в Україні. Подібні публікації, на перший погляд, сприяли різноманітності представлених думок, але за твердженнями Пітера Померанцева, розмивали інформаційне поле, в якому вже було складніше віднайти першоджерела та аналізувати події. Найчастіше подібні сумніви містились у публікаціях думок квазі-експертів, котрі поширювали вищезгадані російські інформаційні агенства. Водночас в медіа самопроголошених республік було помічено недотримання базових правил журналістики, зокрема правила перевернутої піраміди. Також журналісти зазначали багато неназваних свідків та джерел інформації або ж їх імена були неповними, через що неможливо перевірити дані. Також було

93 помічено багато повідомлень з емоційними закликами і забарвленою лексикою, спірними термінами та виключно переважаючою позицією ДНР і ЛНР. Зокрема рівень емоційного забарвлення зменшився в новинах про катастрофу Боїнга (в цей час наголошувалось на вині виключно українських військових, готовності до співпраці ДНР і ЛНР з міжнародними експертами та пасивності України) і збільшився в повідомленнях за період після початку перемир’я. Позитивні, а також нейтральні повідомлення про українську армію в аналізованих ЗМІ практично відсутні. На противагу їм, ЗМІ ДНР і ЛНР публікували непідтверджену інформацію про катування та знущання українською армією воєнних армій ДНР і ЛНР або місцевих жителів без надання надійних джерел інформації для перевірки. Також на відміну від ЗМІ РФ, у медіа самопроголошених республік не було подано жодного спростування щодо раніше опублікованих ними матеріалів. Загалом, слід зазначити, що попри однаковий в деяких подіях тематичний ухил публікацій (наприклад під час висвітлення катастрофи Боїнга, в якій був помічений наступний патерн - спочатку було зазначено про подію, потім спростування лідерами ДНР своєї вини, після цього покладання провини на українську сторону і подальші публікації різних експертів чи політиків про ймовірні версії вини українців, - це було в обох представниках проаналізованих видань),

різниця

самопроголошених

у

висвітленні республік

подій

існує.

в

Україні

По-перше,

між на

ЗМІ

Росії

противагу

та

медіа

самопроголошених республік, публікації в російських ЗМІ були написані з дотриманням необхідних правил (перевернутої піраміди, зазначення попередньої інформації (бекграунду) в кінці новин). По-друге, обидва ЗМІ поширювали новини на основі офіційних позицій керівників своїх держав чи подібних утворень. Відповідно ЗМІ РФ надавали (нерівномірно) слово представникам своєї країни, України, ДНР і ЛНР. А медіа ДНР і ЛНР належать до однієї із воюючих сторін і через недотримання професійних правил в їх публікаціях було багато емоційно забарвленої лексики, відсутня українська позиція і, як наслідок, був незбалансований виклад матеріалу.

94 Також

були

помічені

змішування

коментарів

офіційних

політиків

чи

представників міжнародних організацій разом із фактами. Наявне також створення певної картини світу через селекцію інформації про минулі події, тобто бекграунду, котрий може бути не пов’язаним із сучасними. Як наприклад в повідомленні РИА про збитий Боїнг, де майже в кожній новині з цієї теми була інформація про збитий українськими військовими у 2001 році пасажирський літак, який прямував в Тель-Авів з питанням “Повторение трагедии 2001 года?”. Намагаючись легітимізувати позицію РФ на міжнарожній арені, російські журналісти також посилались на іноземні видання чи експертів, котрі мали виключно проросійське спрямування. Ці та інші подібні особливості не є явними, проте можуть впливати на створення конкретних установок у читачів. Водночас ЗМІ самопроголошених республік не вдавались до подібних неявних підмін або змішування інформації і основну увагу приділяли емоційному викладу матеріалів, непідтвердженим фактам та виключній увазі на позиції лідерів республік і Росії. Завдяки отриманим результатам є можливість їх використання для виявлення подальших викривлень у інших засобах масової інформації. Рекомендіями по уникненню можливих подібних помилок є наступні – слід дотримуватись класичних правил написання журналістських матеріалів з чітким представленням фактів, відділенням їх від думок і припущень журналістів. Також слід подавати позиції усіх залучених сторін, не використовувати спірні чи емоційно забарвлені терміни, займати незалежну позицію та не звинувачувати когось до офіційного вироку суду чи аналогічного рішення іншого органу, який має компетенцію це виконувати. Відповідно, дане дослідження може стати основною для подальшого глибшого дослідження конфлікту в Україні або інших подій у світі.

95 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Костенко Наталія, Іванов Валерій. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. К.: Центр вільної преси, — 2003. — 200 с.

2. Операции информационно-психологической войны: краткий энциклопедический словарь-справочник / В. Б. Вепринцев, А. В. Манойло, А. И. Петренко, Д. Б. Фролов; под ред. А. И. Петренко. – 2-е изд., стереотип. – М.: Горячая линия – Телеком, 2015. – 496 с.

3. Почепцов. Г. Г. Психологические войны. М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер» - 2000. – 528 с.

4. Шутов Роман. Гебельси місцевого розливу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/gebelsi_mistsevogo_rozlivu/ 5. Шутов Роман. Морфологія російського міфу. [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/advocacy_and_influence/morfologiya_rosiysk ogo_mifu/ 6. Юськів. І. Б. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід: Монографія. – Рівне: "Перспектива", 2006. – 203 с.

7. Ядов. А. В. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности? – М.: Добросвет, 2000 – 596 стр.

8. Adorno, Theodor W. “Anti-Semitism and Fascist Propaganda,”Anti-Semiticial Disease, ed. Ernst Simmek (New York: International Universities Press, 1946), 130 p.

9. Azhgikhina, Nadezhda. The Struggle for Press Freedom in Russia: Reflections of a Russian Journalist. Europe-Asia Studies, Vol. 59, No. 8 (Dec., 2007), 1245-1262 p.

10. Berkhoff, Karel C. Motherland in Danger: Soviet Propaganda During World War II. Harvard University Press, Apr 13, 2012 - 416 p.

11. Captain, Alex. In Media Res: Putin’s Unfree Press. Harvard International Review, Vol. 25, No. 1 (Spring 2003), 9-10 p.

96 12. Carney

T.F.

Content

analysis:

Techniques

for

systematic

inference

from

communications; Holsti O.R. Content Analysis for the Social Sciences and Humanities; 13. Chomsky, Noam. Media Control: The Spectacular Achievements of Propaganda. Seven Stories Press, Mass media, 1997, 58 p.

14. Domenach, Jean-Marie. Leninist Propaganda. The Public Opinion Quarterly, Vol. 15, No. 2 (Summer, 1951), 265-273 p.

15. Doob, Leonard W. Goebbels' Principles of Propaganda. The Public Opinion Quarterly, Vol. 14, No. 3 (Autumn, 1950), 419-442 p.

16. Dougherty, Jill. Everyone Lies: The Ukraine Conflict and Russia’s Media Transformation. Shorenstein Center on Media, Politics and Public Policy. Discussion Paper Series. #D-88, July 2014 17. Dr. Tanwir, M. Halim. AFGHANISTAN: History, Diplomacy and Journalism Volume 1. Xlibris Corporation, 2013 - Afghanistan - 475 p.

18. Etling, Bruce. Russia, Ukraine, and the West. Social Media Sentiment in the Euromaidan

Protests.

[Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

https://cyber.law.harvard.edu/publications/2014/euromaidan 19. Gallagher C, Marken M., Kim M., Phillipson T., Dodge T. The Use of Content Analysis in Researching Adolescent Issues. –Indiana University, 2000. – 17 p.

20.Grigas, Agnia. Van Herpen, Marcel. The media has swallowed five Russian myths that have helped Putin win in Ukraine. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.forbes.com/sites/realspin/2014/09/17/the-media-has-swallowed-fiverussian-myths-that-have-helped-putin-win-in-ukraine/ 21. Hanson, Stephen E. Plebiscitarian Patrimonialism in Putin's Russia: Legitimating Authoritarianism in aPostideological Era. Annals of the American Academy of Political and Social Science, Vol. 636, PatrimonialPower in the Modern World (July 2011), 3248 p.

22. Hennedy, Daniel. Who’s afraid of Russia Today. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.opendemocracy.net/od-russia/daniel-

kennedy/who%E2%80%99s-afraid-of-russia-today

97 23. Herman, Edward S. Chomsky, Noam. Manufacturing Consent: The Political Economy of the Mass Media. Knopf Doubleday Publishing Group, Jul 6, 2011 - 480 p.

24. Herszenhorn, David M. Russia is Quick to Bend Truth About Ukraine. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nytimes.com/2014/04/16/world/europe/russiais-quick-to-bend-truth-about-ukraine.html 25. Kanet, Roger E. The Soviet Union, Eastern Europe and the Third World. Cambridge University Press, 1987. – 233 p.

26. Krippendorff, K. (1989). Content analysis. In E. Barnouw, G. Gerbner, W. Schramm, T. L. Worth, & L. Gross (Eds.), International encyclopedia of communication New York, NY: Oxford University Press. Vol. 1, 403-407 p.

27. Krippendorff, K. Content analysis: An introduction to its methodology; Dovring К.

Quantitative Semantics in 18-th Century Sweden // Public Opinion Quarterly. – 19541955. – Vol.18. No.4.

28. Krippendorff, Klaus. Content analysis: an introduction to its methodology.- 2nd ed.

Sage Publications, Inc. 2004, - 411 p.

29. Krivovyaz, Elena. Political news and propaganda in Russian broadcasting media: the case study of Parliamentary election in Russia in December, 2011 and its media representation. Master’s Thesis presented to the Department of Media Studies.

Stockholm University. 2012-05-24 30. Laird, Robbin Frederick. Hoffmann, Erik P. Soviet Foreign Policy in a Changing World. Transaction Publishers, 1986 - 969 p.

31. Motyl, Alexander J. The Surrealism of Realism: Misreading the War in Ukraine [Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://worldaffairsjournal.org/article/surrealism-realism-misreading-war-ukraine 32. Neuendorf K.A. The Content Analysis Guidebook. Thousand Oaks, CA: Sage Publications, 2002, 53 p.

33. Nordenstreng, Kaarle. Vartanova, Elena. Zassoursky, Yassen.

Russian Media

Challenge. Slavic Review, Vol. 62, No. 1 (Spring, 2003), 202-204 p.

34. Oates, Sarah. The Neo-Soviet Model of the Media. Europe-Asia Studies, Vol. 59, No. 8 (Dec., 2007), 1279-1297 p.

98 35. Ognyanova, K. Careful What You Say: Media Control In Putin’s Russia– Implications for Online Content. International Journal of E-Politics, 1(2),1-15. UPDATED June 2014.

36. Paul, Richard. Elder, Linda. The thinker's guide for conscientious citizens on how to detect media bias & propaganda in national and world news. Dillon Beach, CA : Foundation for Critical Thinking, 2006.

37. Payne, Ed. Propaganda war: Russia offers alternate takes to what brought down MH17. [Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://edition.cnn.com/2014/07/22/world/europe/malaysia-plane-crash-propaganda-war/ 38. Pomerantsev, Peter. Inside Putin’s Information War. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.politico.com/magazine/story/2015/01/putin-russia-tv-

113960.html#.VW4TJKbLC1l 39. Pomerantsev, Peter. Russia and the Menace of Unreality. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.theatlantic.com/international/archive/2014/09/russia-

putin-revolutionizing-information-warfare/379880/ 40. Pomerantsev, Peter. Yes, Russia Matters: Putin's Guerilla Strategy. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.worldaffairsjournal.org/article/yes-russia-

matters-putin%E2%80%99s-guerrilla-strategy 41. Pratkanis, Anthony R. Pratkanis, Anthony. Aronson Henry, Elliot. Age of Propaganda: The Everyday Use and Abuse of Persuasion. Holt and Company, Mar 14, 2001 Political Science - 432 p 42. Seib, Philip. Media and Conflict in the Twenty-First Century Palgrave Macmillan, Jun 4, 2005 - 242 p.

43.Sergjiyen, A. Leninism on the correlation of forces, as a factor of international relations.

International Affairs (May 1975), 103 p.

44. Starks, Tricia. Body Soviet: Propaganda, Hygiene, and the Revolutionary State.

University of Wisconsin Pres, Jan 6, 2009, 336 p.

45. Steuter, Erin. Wills, Deborah. At War with Metaphor: Media, Propaganda, and Racism in the War on Terror Lexington Books, Jul 15, 2009 - 266 p.

46. Stout, Michael J. "The Effectiveness of Nazi Propaganda During World War II"

99 (2011). Master's Theses and Doctoral Dissertations. Paper 314.

47. Taylor, Philip M. Munitions of the Mind: A History of Propaganda, Third Edition.

Manchester University Press, Nov 15, 2003 - 344 p.

48. Wasburn, Philo C. Burke, Barbara Ruth. The Symbolic Construction of Russia and the United States on Russian National Television. The Sociological Quarterly, Vol. 38, No. 4 (Autumn, 1997), 669-686 p.

49. Wedgwood Benn, David. Soviet Propaganda: The Theory and the Practice. The World Today, Vol. 41, No. 6 (Jun., 1985), 112-115 p.

50. Weir, Fred. Kremlin spin: Does media overhaul herald new propaganda push? [Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://www.csmonitor.com/World/2013/1209/Kremlin-spin-Does-media-overhaulherald-new-propaganda-push 51. Whitton, John B. The Problem of Curbing International Propaganda. Law and Contemporary Problems, Vol. 31, No. 3, International Control of Propaganda (Summer, 1966), 601-621 p.

52. Yaffa, Joshua. Dmitry Kiselev Is Redefining the Art of Russian Propaganda. [Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://www.newrepublic.com/article/118438/dmitry-kiselev-putins-favorite-tv-hostrussias-top-propogandist 53. Zasurskii, Ivan. Media and Power in Post-Soviet Russia. M.E. Sharpe, 2004 - Political Science - 269 p.