Микита Кукулевський. Використання фальшивого відеоряду у висвітленні україноросійського конфлікту. by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “КИЄВОМОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій Кафедра Могилянська школа журналістики КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА Освітньокваліфікаційний рівень магістр на тему “ВИКОРИСТАННЯ ФАЛЬШИВОГО ВІДЕОРЯДУ У ВИСВІТЛЕННІ УКРАЇНОРОСІЙСЬКОГО КОНФЛІКТУ ” Виконав: Студент 2го року навчання, Спеціальність 8.03030101 Журналістика Кукулевський Микита Андрійович Науковий керівник Старший викладач, Губенко Д. В. Рецензент: Старший викладач кафедри філософії та релігієзнавства Кольцов М. О. Дипломна робота захищена з оцінкою “_____” Секретар ДЕК ______________ “___” червня 2015 р. Київ – 2015

ЗМІСТ Вступ.........................................................................................................................3 Розділ 1. Вплив на аудиторію та його види…….…...………………………..7 1.1. Маніпулювання аудиторією та її принции.............................................7 1.1.1 Визначення маніпуляції...................................................................7 1.1.2 Маніпуляція в ЗМІ………..............................................................13 1.2 Пропаганда та її вплив……………..……...............................................21 1.2.1 Визначення пропаганди..................................................................21 1.2.2 Пропаганда і ЗМІ…...……….…………………………………….23 Розділ 2. Методологічні основи дослідження.................................................28 2.1 Метод контентаналізу…........................................................................28 2.1.1 Визначення та походження методу……………………….........28 2.1.2 Застосування методу.....................................................................30 2.2 Метод фреймінгу.....................................................................................31 2.2.1 Визначення та походження методу.............................................31 2.2.2 Застосування методу.....................................................................34 2.3 Дослідницьке питання, гіпотезая..........................................................35 2.4 Аналіз даних, вибірка.............................................................................35 Розділ 3. Результати дослідження………………………....………................38 3.1 Визначення фейку...................................................................................38 3.2 Структура фейку.....................................................................................39 3.3 Канали розповсюдження фейків...........................................................51 3.4 Фейки та їх аудиторія.............................................................................53 3.5 Фактчекінг та верифікація фейкових матеріалів.................................54 Висновки.............................................................................................................56 Список використаних джерел............................................................................59 2

ВСТУП Людство з давніх давен навчилось маніпулювати. А з часом, у міру розвитку науковотехнічного прогресу, маніпулювання масами стало набагато простішим. Телебачення та Інтернет зробили канали розповсюдження інформацією глобальними інструментами впливу на аудиторію. Наразі дуже складно дати уніфіковане визначення, яке б урахувало всі критерії впливу на членів суспільства. Російські дослідники Євген Доценко та Георгій Грачов пропонують два визначення маніпулювання: ● вид психологічного впливу, при якому в психіку адресата прихованим шляхом впроваджуються певні установки, цілі та наміри; [37] ● означення загального підходу до соціальної взаємодії та управління, що спрямоване на використання різноманітних засобів прихованого примусу людей. [34] Головна мета такого впливу — програмування психологічних станів та настроїв населення, що дозволяє збільшувати його керованість. Оскільки ЗМІ працюють з інформацією, вона стає головним інструментом, контроль над яким дозволить маніпулювати свідомістю аудиторії. Період Євромайдану став початком нової реальності в українській журналістиці. Вітчизняні медіа були змушені вчитись працювати в умовах бойових дій спочатку в столиці, а потім на Сході України. В той самий період ще одним аспектом нової української реальності стала проросійська та російська пропаганда. Головними прийомами російських фейкових сюжетів стали: ● розставляння акцентів; ● недомовки; 3

● фейкування новин; ● відбирання вигідних фактів. Російські пропагандистські сюжети були направлені, у першу чергу, на власне населення, але й мали великий вплив в українських регіонах, де місцеве населення традиційно дивилося російське телебачення. Створення фейкових сюжетів перетворилось на пропагування вигідних Росії метафор стосовно подій в Україні. Метафоризація подій в Україні у поєднанні з постійним продукуванням фейкового контенту створює необхідність детального вивчення цієї проблеми. Мета дослідження — дослідити принципи створення фейків та продемонструвати, чому фейкові матеріали є переконливими. Основні завдання дослідження : ● визначити структуру та принципи побудови фейків; ● дізнатись, які акценти домінують у досліджуваних матеріалах; ● перевірити відповідність матеріалів стандартам журналістської роботи; ● визначити прийоми, які застосовуються при створенні фейкових матеріалів. Предмет дослідження — маніпуляція у фальшивому відеоряді, що використовується російськими ЗМІ при висвітлені українськоросійського конфлікту у період від початку Євромайдану, анексії Криму та російської агресії на Сході України. Хронологічні межі наступні: 21 листопада 2014 — 20 травня 2015 рр. Цей період можна вважати початком агресивної фейкової активності зі сторони російських ЗМІ. Об’єктом дослідження є відеоконтент топових російських ЗМІ, який було обрано на основі джерел фейкових матеріалів, відібраних сайтом “Stopfake.org” для спростування.

Методологія — оскільки об’єктом дослідження є фейкові сюжети російських ЗМІ, для їх розгляду було обрано методи контентаналізу та фреймінгу. Використовуючи ці методи, вдалося знайти відповідь на дослідницьке питання та з’ясувати структуру та принципи побудови фейків. Актуальність теми. Зважаючи на відсутність значної кількості праць стосовно тематики фейкових новин у світі та повну їх відсутність в українському просторі, дана тема є актуальною. Оскільки ситуація в Україні залишається без змін, фейкові новини регулярно продовжують з’являтись та впливати на аудиторію. Дана робота покликана розібратися у природі фейків, класифікувати методи та інструменти створення фейкового контенту, чого досі не було зроблено. Стан наукової розробки. Зважаючи на гостру актуальність теми та часові рамки дослідження, наукових робіт на тему використання сфальшованого відеоряду у висвітленні українськоросійського конфлікту поки що не існує. Тому тема є актуальною й потребує розробки та детального вивчення. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновку. Розділи діляться на підрозділи. У першому розділі пояснюються поняття пропаганди та маніпуляції, розглядаються найбільш визначні праці з цих питань. Описуються механізми взаємодії пропаганди та ЗМІ, використання технік впливу на аудиторію. Другий розділ присвячений методології дослідження. В ньому пояснюється доцільність використання методів відповідно до досліджуваного матеріалу. Третій розділ — це практичний якісний та кількісний аналіз контенту топових російських ЗМІ: РИА Новости; ТРК “Звезда”; Интерфакс, Russia Today, РЕНТВ, ТАСС, LifeNews, НТВ, Россия 24, Первый канал.

У висновках підбиваються підсумки дослідження та описується структура створення фейкових новин та основні прийоми, що використовуються російськими ЗМІ. 6

РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ НА АУДИТОРІЮ ТА ЙОГО ВИДИ 1.1. Маніпуляція 1.1.1 Визначення маніпуляції Поняття “маніпуляція” походить від латинського слова manus — рука (manipulus — пригоршня, горстка, від manus й ple — наповнювати). Наразі, Словник іншомовних слів дає кілька основних визначень: 1. Рухи руки чи обох рук для виконання певного завдання; 2. Будьяка складна дія; 3. Переносне значення – шахрайська витівка. [49] Зараз, вживаючи термін маніпуляція, скоріше мається на увазі його метафоричне значення, а саме певний вплив на поведінку людини, її свідомість та почуття, на рішення, що вона приймає. Перехідним ступенем до метафоричного значення стало використання терміну “маніпуляція” стосовно фокусів та карткових ігор. В обох цінується не тільки володіння відволікаючими прийомами, а й вміння приховати реальні дії чи наміри, створити ілюзію. Головний психологічний ефект здобувається завдяки управлінню увагою: зосередження на одному предметі, відволікання тощо. Ті ж самі механізми діють і у міжособистісному маніпулюванні. Питання маніпуляції та її впливу виникло лише на початку ХХ сторіччя, хоча маніпулятивними практиками людство користується протягом всієї історії. У 1908 році Володимир Бехтерев у своїй книзі “Навіювання та його роль у суспільному житті” описав поняття “психологічних мікробів”, що впливають на психіку людей. [27] В ній він говорить про те, що ці “мікроби” можуть діяти через слова, книгі, дії, газети тощо. 7

Те, що Бехтерев описував як “навіювання”, насправді є впливом на людську свідомість та втлумаченням певних сторонніх ідей. Він говорить, що за рахунок того, що немає безпосередньої участі маніпулятора, обьект маніпулювання, навіть за умови розуміння безглуздості нав'язаної ідеї, не зможе її позбавитись. Пізніше німецький соціолог Герберт Франке

у своїй книзі

“Маніпульована людина” (1964) дає таке визначення маніпуляції: “Під маніпулюванням, у більшості випадків, слід розуміти психічний вплив, що відбувається таємно, а тому шкодить тим, на кого цей вплив направлено”. [43] Тож маніпуляція – це влив, який здійснюється таємно від об'єкта маніпуляції, що є однією з головних умов для її успішності. Проаналізувавши одинадцять визначень поняття “маніпуляція”, Е.Л. Доценко пропонує таке визначення цьому поняттю: “Це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, не співпадаючих з його актуально існуючими бажаннями”. [38] Тобто термін “маніпуляція” є метафорою та використовується у переносному значенні: спритність рук при володінні предметами тепер перенесено на управління людьми. 1.2. Інструменти маніпуляції Герберт Шилер в своїй монографії “Маніпулятори свідомістю” відмічає: “Успіх маніпуляції гарантовано, якщо маніпульований вірить у те, що все, що з ним відбувається, є природнім та неминучим. Іншими словами, для маніпуляції необхідна фальшива реальність, в якій її присутність не буде помітною”. [60] Для того, щоб зрозуміти принцип роботи маніпуляції, необхідно розібратись, на що вона впливає. 8

Людина живе не тільки в об'єктивно існуючій фізичній реальності, але й у штучному світі, створенному діяльностю людини, — ноосфері. Це поняття ввели Едуард Леруа та Тейяр де Шарден під впливом лекцій Володимира Вернадського. Якщо спростити, то ідея ноосфери полягає у тому, що людина існує в штучному світі культури. За теорією, всі живі організми впливають на поведінку тих, з ким вони співіснують в біологічному середовищі, за допомогою природних інстинктів. Людина, окрім цього механізму, ще й може впливати на поведінку інших людей, впливаючи на сферу культури. Культура (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних (матеріальні цінності) і духовних цінностей (досягнення в освіті, науці, мистецтві, літературі тощо), створених людством протягом його історії. [49] Тобто культура — це певна система цінностей, уявлень про життя та кодів поведінки, що є спільними для людей, які пов'язані певним способом життя. Усі ці цінності, уявлення та коди поведінки дають розуміння, як діяти в тій чи іншій ситуації, спілкуватися з іншими людьми, вступати з ними у різноманітні стосунки і будувати суспільні структури. Н.В. Гребінь у своїй праці “Зміст маніпуляції як різновиду прихованого психологічного впливу” говорить про те, що маніпуляція є нічим іншим, ніж психологічним вливом на аудиторію. “Перехід до інформаційного суспільства лише сприяє трансформації психологічного впливу та перенесенню його застосування від таких сфер суспільного життя, як політика, дипломатія, військове мистецтво, торгівля, рекламування у сферу масового використання, як технології та ідеології соціальної взаємодії та спілкування людей”. [35] Герберт Шиллер ототожнюює зміст прихованого психологічного впливу зі змістом маніпуляції, підкреслюючи деструктивні характеристики. А Віктор 9

Шейнов виділяє три види прихованого впливу: ассертивний, альтруїстичний та егоїстичний (маніпуляция). [59] Перший передбачає ситуацію, коли і маніпулятор, і маніпульований отримують позитивний результат, не шкодячи одне одному. Другий передбачає ситуацію, коли маніпульований об’єкт опиняється у виграшній ситуації, а маніпулятор програє. Останній вид передбачає отримання виграшу лише маніпулятором. Ще один дослідник психологічних впливів, Олена Сидоренко, виділяє такі види впливу: [55] Таблиця 1 Види психологічного впливу за О. В. Сидоренко Вид впливу

Зміст впливу

Засоби впливу

переконування

свідомий аргументований вплив на іншу людину чи на групу людей з метою змінити їхні судження чи рішення

пред’явлення адресату чітких та зрозумілих аргументів, визнання сильних та слабких сто рін прийнятого рішення

навіювання

свідомий неаргументо ваний вплив на людину з метою зміни її стану, ставлення до чогось

особистісний магнетизм, авторитет, впевненість поведінки, використання обставин

зараження

довільне та мимовільне передавання свого стану чи ставлення іншій лю дині

висока енергетика влас ної поведінки, артистизм, використання інтриги для залучення партнера у виконання дій, погляд «очі в очі», тілесний контакт

спонукання наслідування

до здатність викликати публічна відомість того, бажання бути подібним хто впливає, демон до себе страція зразків високо 10

моральної поведінки формування благосприятливості

створення в адресата по прояв власної непересіч зитивного ставлення до ності та привабливості, себе надання послуги адресату впливу

прохання

звертання до адресата із закликом задовільнити бажання ініціатора впливу

ввічливі та чіткі форму лювання, визнання права адресата відмовити у послузі

деструктивна критика образливі висловлювання про особистість людини, насмішка над її діями

приниження особистості, висміювання того, що людина не в змозі змінити, критичні зауваження на адресу людини, яка перебуває у пригніченому настрої

ігнорування

навмисна неуважність ігнорування висловлю по відношенню до вань та дій партнера по спілкуванню

маніпуляція

приховане від адресата спонукання його до пере живання певних станів, зміни ставлення до чогось та виконання дій, необ хідних для досягнення цілей ініціатора впливу

думки, почуття, рішення ініціатора впливу по чинають «належати» адресату впливу, за які він визнає свою відпові дальність

примус

вимога виконувати вка зівки ініціатора, підкрі плена погрозами (відкри тими чи прихованими)

жорстко окреслені строки чи методи виконання роботи, накладання за борок, які не можуть бути оскаржені, залякування наслідками, погроза по карання

О. Самборська, порівнюючи характеристики маніпуляції та іншіх видів впливу, виокремила наступні її ознаки: ● маніпулятивний вплив не усвідомлюється реципієнтом (ця ознака відрізняє маніпуляцію від таких видів впливу, як переконування та санкціонування, але є спільною для зараження та навіювання); ● низька можливість реципієнта критично аналізувати інформацію (відмінність від переконування та санкціонування, спільність із зараженням та навіюванням); ● обмежена свобода в прийнятті рішення

(обмежена соціальна

автономність) – ця ознака є спільною для всіх видів психологічного впливу, окрім переконування; ● визнання змісту впливу морально прийнятним (характерно тільки для маніпуляції); ● унеможливлення висловлення власної точки зору з боку людини, яка підпадає під вплив – початкова розбіжність точки зору реципієнта з позицією комунікатора (властива всім видам впливу). [54] Тобто, маніпулятивний вплив відрізняється від інших видів впливу за низкою параметрів, а саме: моральності, усвідомленості, критичності і соціальної автономності. Також варто звернути увагу на те, що деякі дослідники заперечують лише негативні якості маніпуляції. Клаус Фопель у своїй книзі “Впевненне управління” говорить про те, що є багато випадків, коли маніпуляція приносить користь, якщо вона переслідує справедливі цілі. [58] Основна ж небезпека маніпуляції, окрім її прихованого характеру вливу, виражається в залежності від особистості маніпулятора, його мети, переконань, цінностних орієнтирів тощо. 12

1.1.2 Маніпуляція в ЗМІ Початок ХХI ст. приніс людству поняття “глобалізація” (від англ. glob; нім. globus — глобус, земна куля; надання чомунебудь загального характеру, який стосується всієї земної кулі, до всього людства; всесвітній) та глобалізація процесів у різних сферах його життя.

Інформаційний вплив також перетворився на глобальний. Володіти інформацією завжди означало мати владу та вплив над іншими, із настанням глобалізації це стає життєво необхідним. Саме тому провідну роль у цьому впливові отримали засоби масової інформації (ЗМІ). В основі будьякого маніпулювання масовою свідомістю лежить соціальний міф — твердження чи ідея, що переважно сприймаються без критичного осмислення, тобто на віру. В кожному суспільстві наявні міфи ( складова вірувань людей на ранніх етапах розвитку, міф був зразковою моделлю для людської поведінки, вчинків і сподівань на майбутнє [59]), які активно підтримуються й правлячими колами, зокрема, за допомогою ЗМІ. Генрі Менкен казав, що газета — це спосіб зробити невігласів ще більшими невігласами, а божевільних — ще божевільнішими. Український дослідник Валентина Карлова виділяє такі головні функції ЗМІ: [39] ● комунікативна — спостереження за подіями і формування суспільної думки стосовно їх сутності; ● інформаційна — збирання, редагування, коментування та поширення інформації; ● ретрансляційна — відтворення певного способу життя з відповідним набором політичних, духовних, соціальних цінностей.

Саме завдяки цим функціям ЗМІ впливають на суспільство через стереотипізацію нової інформації, що проходить через їхні канали. Водночас варто зазначити, що таке широке проникнення ЗМІ в життя суспільства може грати як позитивну (консолідуючи суспільство), так і негативну

роль

(впроваджуючи

негативні

стереотипи,

роз’єднуючи

суспільство). ЗМІ є одним із соціальних інститутів, що тією чи іншою мірою виконує замовлення суспільства та окремих соціальних груп щодо певного впливу як на населення в цілому, так і на окремі вікові та соціальні категорії. [31] Та доступність і масовість, яка зараз є у ЗМІ, дають можливість говорити про їхній величезний вплив на політичні, соціальні та духовні процеси, що відбуваються в суспільстві. Поперше, ЗМІ сприяють засвоєнню різними прошарками людей широкого спектру соціальних норм та цінностей, як то сфера політики, економіки, права тощо. Подруге, ЗМІ можна назвати системою неформальної освіти та просвіти населення. [31] Розглядаючи питання національної свідомості та ЗМІ, Валентина Карлова говорить про важливий вплив останніх, оскільки вони виступають вагомим засобом створення історикокультурного інформаційного простору держави. [39] Там само вона посилається на іншого українскього дослідника, автора “Феномену невмирущості нації” Василя Лизанчука: “…людські спільноти творяться мережами інформаційних комунікацій, через які передається необхідна державнополітична, суспільноекономічна, ідеологічна, історична, етнічна та інша інформація. Національна мережа засобів масової комунікації — це один із “трьох китів”, на якому базується державна самосвідомість, поряд з національною інтелігенцією та національною політичною елітою”. [45;15] У 1978 році Тодд Гітлін у своїй праці “Media Sociology: The Dominant Paradigm” виділяє три парадигми впливу медіа: [12] 14

● 19201930: парадигма сильних впливів. Медіа справляють сильний вплив на поведінку людей. Приклад: у 1938 році в США видбулась радіотрансляція “Війни світів” Герберта Уелса, яка спричинила масову паніку, бо слухачі повірили в іншопланетне вторгнення; ● З 1940х: парадигма обмеженого впливу. Відкриття лідерів думок і опосередкованого впливу медіа на суспільство; ● З 1960х: помірний вплив. Медіа здійснюють як прямий, так і непрямий вплив, сила та наслідки якого залежать від обставин. Відкриття лідерів думок напряму пов’язане зі впливом медіа на аудіторію. Лідерами думок можуть бути представники різних соціальних груп, в яких вони виступають лідерами. Це можуть бути члени родини, друзі, колеги по роботі тощо. Зазвичай це відкриті люди, з великою кількістю соціального капіталу. Вони також можуть більше споживати медіа, ніж члени їхніх соціальних груп, проте це не є вирішальним. Еліо Катц в своїй теорії двоступеневої верифікації вивів модель, де повідомлення з медіа спочатку надходить до лідерів думок, а вже потім вони ретранслюють його більшості населення. Основна роль лідерів думок — можливість впливу на оточуюче населення: не імператив, але настанова. Еверет Шостром говорить про те, що в інформаційній культурі сучасності лежить твердження, що всі проблеми надзвичайно складні, й пересічній людині їх не зрозуміти. [21] Це робиться для того, щоб переконати людей, що вони самостийно не зможуть розібратись у проблемі, тому їм необхідна стороння допомога. Така політика може призвести лише до небажання аудиторії вникати у сутність проблем, а звертатись за авторитетною думкою ззовні. Після першої світової війни почали з'являтись перші школи досліджень соціального та політичного впливу ЗМІ на аудиторію. Це було очевидною реакцією на створення інституції реклами та зв’язків з громадськістю. [32] 15

Дослідники, які вивчали вплив медіа на суспільство, розглядали повідомлення як небезпечний засіб впливу, бо через них можна було вводити певні ідеї, цінності й взагалі будьяку інформацію вглиб аудиторії. У таких моделях ЗМІ масову аудиторію сприймають як відкриту для маніпуляцій, здатну лише реагувати на подразники й сприймати повідомлення від політичної еліти. [25] Проте у 1980 році Стюарт Холл вивів власну модель сприйняття аудиторією повідомлень, яка вносила корективи у розуміння впливу ЗМІ. Модель “кодування/декодування” поставила під питання лінійну структуру комунікації: відправник — повідомлення — приймач. Відповідно до моделі, відправник створює повідомлення, яке доходить до одержувача, зберігаючи свій первинний зміст. В своїй моделі Холл стверджує: ● значення повідомлення не може бути чітко зафіксовано відправником; ● повідомлення не може завжди нести очевидний і ясний зміст; ● аудиторія не є пасивним приймачем повідомлення. Як приклад Холл наводить документальний фільм про безпритульних. Він каже, що прагнення творців фільму викликати співчуття у глядачів зовсім не гарантує, що аудиторія дійсно його відчує. Для більшого реалізму та акцентування на фактах, документальна форма змушена звертатися до глядача за допомогою системи знаків (аудіовізуальні ознаки телебачення). З одного боку, це спотворює наміри режисера та продюсера, а з іншого — викликає суперечливі почуття у аудиторії. Холл був першим, хто запропонував модель, в якій аудиторія не була пасивною, а, навпаки, була активною та самостійно декодовувала повідомлення. Саме процес декодування стоїть на шляху прямого нав'язування аудиторії, тому що через нього відбувається переосмислення закладеного відправниками посилання. 16

Згідно цієї моделі, повідомлення, що надходять від ЗМІ, сприймаються та інтерпретуються аудиторією зовсім по різному. На це впливає багато факторів, як то культурний рівень людини, її освіта, досвід, географічний та соцільний простір, в якому вона перебуває. Холл говорить про те, що відправники повідомлень обирають способи кодування відповідно до своїх ідеологічних цілей та намірів. Тобто вони вкладають у повідомлення вже готовий та вигідний їм варіант тлумачення. Але окрім цього, говорить він, отримувачі повідомлень так само обирають власні варіанти тлумачення, інколи абсолютно діаметральні закладеним. Ще однією теорією відносин між ЗМІ та суспільством є модель Мелвін Де Флер та Сандри БоллРокеш. Дослідниці говорять про те, що існує тісний зв'язок між залежністю аудиторії від ЗМІ як джерела новин та ступенем важливості, що надається ЗМІ як джерелу інформації та, певним чином, джерелу комфорту. [3] Вплив на аудиторію може здійснюватись не тільки через текст, а й через “порядок денний” в ЗМІ. “Порядок денний”, або “agenda setting” — це теорія про те, що ЗМІ акцентують увагу аудиторії на певних питаннях, які підбираються суто суб'єктивно. Першовідкривачем теорії був журналіст Уолтер Ліппман, який сформулював головну ідею теорії у своїй книзі “Суспільна думка”. [46] Він говорить, що “ЗМІ є головним зв'язком між подіями у світі та людьми, та саме ЗМІ обирають, як суспільство побачить ці події”. Головним припущенням теорії є те, що новини не просто відображають певні факти реальності, а насправді конструюються так званими “gatekeepers, які причетні до процесу обробки інформації”.

Останніми виступають

журналісти, їхні редактори, керівники та власники ЗМІ.

Вони можуть обирати певні теми та наголошувати на них, таким чином аудиторія буде вважати ці теми важливішими за інші, про які вони можуть й взагалі не дізнатись. Для різних видів ЗМІ — різні критерії поділу на важливі та менш важливі теми: на телебаченні — це час показу та тривалість; для преси — позиція та кількість місця, що займає матеріал. Саме таким чином формується порядок денний у ЗМІ. Логічним продовженням стала концепція “праймінгу”, або “спрямування уваги аудиторії”. Її головна ідея полягала у тому, що медіа, спрямовуючи увагу аудиторії на певних подіях та відвертаючи від інших, допомагають їй орієнтуватися в політичних питаннях. Ця концепція передбачає вплив ЗМІ на оцінювання аудиторією політиків та їхніх рішень. Говориться про те, що аудиторія фізично не може сприймати всю інформацію, яка отримується зі ЗМІ. Тому їхні рішення стосовно політиків зазвичай будуються на основі оцінювання лише головних політичних тем. Те, як ЗМІ обирають певні питання для висвітлення в новинах, напряму впливає на оцінювання роботи політика чи уряду аудиторією. Наприклад, якщо уряд приймає ряд необхідних реформ, а в ЗМІ ці реформи демонструються з боку тих, хто постраждав від них, то люди в першу чергу будуть пам'ятати саме останні при оцінюванні уряду. Праймінг більше стосується політичних рішень, але також впливає на поведінку людей в суспільному житті. Відповідно до теорії, образи, що використовуються ЗМІ, можуть стимулювати в аудиторії думки, які семантично пов'язані з ними. Медіа повідомлення звертаються до уже сформованих думок, знань, що хоч якось пов'язані з темою матеріалів. Інколи в аудиторії навіть можуть сформуватися зв'язки між змістом повідомлення та близькими до нього спогадами. Американський лінгвіст та філософ Ноам Чомські сформулював 10 способів маніпуляції ЗМІ, які він вважав основними: [4] 18

1. Відволікання уваги. Чомські говорить про те, що ЗМІ постійно відволікають суспільство від справді важливих проблем. Натомість вони акцентують його увагу на незначних або штучно створених проблемах. 2. Штучне створення проблеми, а потім варіантів її вирішення. Цей метод є ефективним, коли суспільство очікує від влади якихось конкретних дій чи рішень. В такому випадку може штучно створюватись ситуація, яка одразу починає обговорюватись, після чого влада пропонує варіанти її вирішення.

Природньою реакцією на це буде підтримка влади з боку

населення. 3. Спосіб поступового примирення. Цей метод необхідний для того, щоб суспільство прийняло якусь непопулярну тему. Тоді влада через підконтрольні ЗМІ ненав'язливо впроваджує думки про необхідність прийняття цих тем. 4. Відстрочка виконання. Суть цього методу полягає у тому, щоб проштовхнути згоду на непопулярні рішення, апелюючи до того, що вони будуть не сьогодні, а у майбутньому. 5. Спілкування як з малими дітьми. Ноам Чомські говорить про те, що більшість пропагандистських виступів, розрахованих на широку аудиторію, використовують інтонацію, слова та докази, ніби розмовляють з малими дітьми. Він говорить про те, що аудиторія поводить себе так, як до неї ставляться. Тобто якщо підносити інформацію ніби ти спілкуєшься з дитиною, то й реципієнт з великою вірогідністю саме так її і сприйме: як дитина, що ще не вміє критично мислити. 6. Наголос на емоції, а не на докази. Вплив на емоції має на меті блокування здатності до аналізу та критичного мислення в аудиторії. Також використання емоцій дає можливість впливати на людей та вселяти в них інородні думки, страхи або примуси. 19

7. Невігластво та культивування посередності. Дослідник каже, що низький рівень освіти, нездатність розібратись у ситуації, невігластво та посередність є справжньою зброєю в руках ЗМІ. Він говорить про те, що вплинути на населення набагато легше, якщо суспільний рівень освіти буде низьким. 8. Спонукати громадян захоплюватися посередністю. Поки аудиторія ЗМІ дивується тому, як у світ вривається вульгарність, невихованість та тупість, вони самі стають заручниками цих якостей. 9. Посилювати відчуття власної провини. В цьому методі ЗМІ використовуються для того, щоб переконати людей в тому, що вони самі винні у власних незгодах. 10.Знати про людей більше, аніж вони про себе знають. Завдяки прогресу ЗМІ тепер отримали змогу дізнаватись майже все про соціум. Ці знання дозволяють їм випереджати та передбачувати тенденції та реакції суспільства. Це означає, що в більшості випадків система, в якій живуть люди, має більшу владу і більшою мірою керує людьми, ніж вони самі. Якщо підсумувати, то можна сказати, що ЗМІ в будьякому разі маніпулює суспільством. Неважливо, з якими намірами, випадково чи навмисно, але сама професія журналіста вимагає від нього пірнути в інформацію та подати її основну суть. Проте кожний журналіст, редакція, видавець та власник мають свої точки зору, які тим чи іншим чином будуть донесені аудиторії разом із основною думкою повідомлення. 20

1.2 Пропаганда 1.2.1. Визначення пропаганди Словник іншомовних соціокультурних термінів дає таке визначення пропаганди (від лат. propaganda — те, що підлягає розповсюдженню): розповсюдження політичних, наукових, художніх, філософських та інших ідей у суспільстві; у більш вузькому смислі — політична або ідеологічна пропаганда з метою формування у широких мас населення певних поглядів. [33] Слово “пропаганда” походить від назви католицької організації Congregatio de Propaganda Fide (Конгрегація поширення віри), створеної папою Григорієм XV в 1622. [23] Пропаганда — це одна з форм комунікації, яка спрямована на поширення певних фактів, чуток, аргументів для впливу на суспільну думку. Зазвичай цей вплив має бути на користь певної позиції або справи. Пропаганда найчастіше транслюється та повторюється через засоби ЗМІ, щоб мати вплив на суспільну думку. У своїй книзі «Пропаганда та переконання» Гарт Джоветт та Вікторія О'Доннелл дають таке визначення пропаганді:

це цілеспрямовані та

систематичні спроби формувати сприйняття, маніпулювати свідомістю та спрямовувати поведінку людей в необхідний пропагандисту бік. [16] Можна сказати, що масове використання пропаганди співвідноситься з роками Першої світової війни. Для зміцнення зв'язків між людьми та суспільством, підвищення лояльності та морального духу громадян активно застосовувалися різноманітні засоби, доступні для використання у відповідний історичний період — від фотографій до радіо та телепередач. Тоді ж позначилася роль ЗМІ у поширенні пропагандистських повідомлень. Теорії пропаганди були, в тому числі, і першими теоріями, в рамках яких увага зосереджувалась на ЗМІ, змісті їхніх повідомлень, їхньому впливові тощо. 21

Дослідники прагнули пояснити, як медіа за допомогою різноманітної інформації можуть впливати на людей, в результаті чого ними будуть засвоєні різні точки зору. На той момент домінуючою була спрощена теорія масової комунікації типу “стимулреакція”, згідно з якою ЗМІ можуть доставити кожній людині певним чином сформовані стимули, які будуть однаково сприйняті всіма адресатами і викличуть у них схожі або співпадаючі реакції. Увага західних дослідників до пропаганди в цей період, аж до кінця 1930х років, була пов'язана з тим, що її розглядали як загрозу для демократичного устрою суспільства як такого: існувало переконання, що вільне поширення пропаганди буде фатальним для демократії. Однак, з іншого боку, заборона пропаганди являла б собою обмеження свободи комунікації — одного з ключових принципів демократичної держави. Відповідно, ця дилема перебувала у фокусі уваги теоретиків пропаганди того часу. Спочатку передбачалося, що можливо навчити громадян протистояти пропаганді як явищу, що порушує основні принципи рівноправної демократичної комунікації, шляхом критичного оцінювання інформації і відкидання її в разі хибності. Важливу роль у становленні теорії пропаганди відіграв Гарольд Лассуел. Він, зокрема, виокремлював три основні типи пропаганди: [18] ● “біла пропаганда” — це пропаганда, що поширюється та визнається джерелом інформації або його офіційними представниками; ● “сіра” — це пропаганда, яка спеціально не ідентифікує своє джерело інформації; ● “чорна” — це та, яка презентується, видається вихідною із іншого джерела замість достовірного. Тобто пропаганда — це один з видів впливу на аудиторію. Це навмисні та систематичні спроби формувати сприйняття людей; маніпулювати свідомістю 22

та

поведінкою для досягнення результату, що влаштовує наміри

пропагандиста. 1.2.2. Пропаганда і ЗМІ Роль ЗМІ у поширенні пропаганди є чи не найважливішою та визначальною для її ефективності. Найчастіше ЗМІ користується прийомами сірої пропаганди або “інформацією з перших рук”. Цей вид пропаганди майже постійно використовується всіма ЗМІ. Головна суть такої пропаганди в тому, що інформація подається нібито з невизначених (або “секретних”) джерел та залишається “на слуху”, тобто час від часу повторюється провідними ЗМІ. Наразі ЗМІ є основним інструментом розповсюдження повідомлень, що впливають на суспільну свідомість. Валентин Крисаченко у своїй праці “Український соціум” говорить про те, що ЗМІ мають дві головні функції: орієнтуючу та маніпулятивну. [30] Автор говорить про те, що ЗМІ фактично контролюють культуру, пропускаючи її крізь себе. Вони, так би мовити, виступають фільтром, який виокремлює певні елементи, натомість “приглушуючи” інші. Та інформація, що за якихось причин не потрапляє до ЗМІ, фактично не впливає на розвиток суспільства. Так працює орієнтуюча функція. Маніпулятивна функція виражається у тому, що ЗМІ пропускають будьяку тему, що впливає на суспільну думку, та інтересами влади. Пропаганда завжди містить в собі прийоми маніпуляції. Найбільш використовуваними з них є: [30] ● часткова або неповна інформація; ● постійне повторення інформації; ● підміна істинної інформації хибною; ● напівправда; 23

● зміщення акцентів; ● створення асоціацій. Одним з головних інструментів при створенні асоціацій та взагалі маніпулюванні є метафори. Джордж Лакофф та Марк Джонсон у своїй праці “Метафори, якими ми живемо” стверджують, що поведінка людей, повсякдений досвід та мислення багато в чому обумовлені метафорами. Медіа активно використовують метафору задля побудови картини світу у політичній сфері, і використовують її так ефективно, що присутність метафори, яка вже стала невід'ємною частиною політичних текстів, непомітна масовому споживачеві. [44] Вони доводять, що метафори, які використовуються в ЗМІ, є в більшій мірі асоціативними та спрямовуються не на мислення, а на емоції аудиторії. На думку авторів, метафори, що використовуються в ЗМІ, загалом є антагоністичними, тому що використовуются відносно політики, що сама по собі є боротьбою за владу або вплив. Існуть цілком прозорі прийоми створення політичних метафор, наприклад, за допомогою спеціальних термінів. Як приклад можна навести ситуацію з терміном “децентралізація”, що має цілком точне значення (система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування; розширення прав низових органів управління) та “федералізація” (запровадження федеративного ладу в будьякій країні). [49] Одним з важливих елементів такого прийому є наявність частини населення, що володіє терміном, та іншої частини, яка ним не володіє. Георгій Почєпцов говорить, що оскільки політика досить часто має справу з майбутньою (тобто у дійсності не так чітко визначеною) реальністю, метафоричність мови є дуже важливою.

“Метафора є найбільш точним

«пострілом», вплив якого є значно вищим, ніж простого мовлення”. [52; 37]

На сьогоднішній день можна зі впевненістю сказати, що ЗМІ є інструментом для створення міфів у власному суспільстві. Наталя Слухай (Молотаєва) вважає, що сучасна людина постійно живе під впливами міфів. Вона говорить, що міф є сіткою координат для певного культурного простору та визначається через систему опозицій: [56; 11] ● “свій — чужий”; ● “сучасний — історичний”; ● “глобальний — локальний”; ● “індивідуальний — колективний”. Дослідники міфу одностайно вказують, що однією з головних його функцій є структурування прийнятої в даному суспільстві парадигми культурної поведінки, а ”..міфологічний символ функціонує таким чином, щоб особистісна та соціальна поведінка людини та світогляд

(аксіологічно

орієнтована модель світу) взаємно підтримували один одного у рамках єдиної системи”. [48] Білоруський дослідник Владимир Крисько виділяє такі впливи міфу: [41] ● міф одночасно впливає на раціональну та емоційну сферу, примушуючи людей вірити у його зміст; ● міф гіперболізує якийсь випадок, роблячи з нього модель очікуваної поведінки; ● міф спирається на конкретні уявлення, що побутують у даному суспільстві. Розуміючи, як впливають міфи, можна детальніше розглянути, як діють пропагандистські компанії. Існують різни форми такого впливу, як то безпосередні комунікації та опосередковані. Перші означають вплив, коли пропагандист особисто зустрічається з аудиторією, наприклад різноманітні збори, виступи тощо. Другий тип означає пропаганду із використанням медіа. 25

Сьогодні домінуючим засобом для поширення певних повідомлень все ще залишається телебачення. Дуже часто по телебаченню можна бачити різного типу політичні шоу, куди запрошуються політики. Найчастіше такі шоу необхідні задля того, щоб глядач не забув ключових гравців у політичному житті суспільства. Якщо подивитись деякі з них, то може скластись враження, що політики приходять туди для того, щоб вирішувати важливі проблеми. Але однією з технологій пропаганди, про яку говорить Валентин Крисаченко, є “виступи політиків із постановкою конкретної проблеми та пропонуванням шляхів її вирішення”. Він також пропонує виділяти такі напрями політичної пропаганди: [30] ● “загальносистемний” або “режимний”, який є конкретизацією пануючої ідеології та доктринальних платформ. Він розрахований на все суспільство в цілому, поширюється в межах окремої держави; ● “регіональний”, який враховує конкретні умови (у першу чергу, демографічні, економічні та екологічні); ● “місцевий”, що тісно пов'язаний з агітацією і прив'язаний до актуальних місцевих проблем; ● “етнополітичний”, який пов'язаний з національними меншинами; ● “міжнародний”, що пов'язаний зі світовою політикою. Ноам Чомські та Едвард Герман, вивчаючи питання пропаганди, вивели систему фільтрів, через які проходить інформація, перш ніж потрапити до споживача: [14] 1. “Корпоративні інтереси”. Те, що значна частина ЗМІ належить власникам бізнесів, які мають власні мотиви та бажання збагатитись, накладає певні обмеження та зобов'язання на ЗМІ; 2. “Рекламна ліцензія на ведення бізнесу”. Чомські стверджує, що в сучасному світі головним економічним чинником, який діє в 26

медіасфері, стала реклама. Отже відповідно до другого фільтра, інформація, що може потенційно нашкодити рекламодавцеві або зменшити кількість аудиторії, не дійде до кінцевого споживача; 3. “Новинні джерела масмедіа”. Автори говорять про те, що, назагал, якусь важливу політичну чи економічну інформацію медіа отримують від корпоративних та урядових джерел. Останні, як зауважують автори, постачають лише вигідну їм інформацію; 4. “Нищівна критика медіакомпанії”. Про цей фільтр автори говорять як про певного роду контроль над ЗМІ за рахунок критики. Тобто небезпека отримати судовий позов чи критичні звернення або коментарі змушує ЗМІ більш чітко підбирати тональність висвітлення та теми; 5. “Панівна ідеологія” або “антикомунізм”. Цей фільтр про те, як за допомогою ідеологічних повідомлень можна впливати на порядок денний ЗМІ, та, відповідно, “просувати” вигідні для влади (владної еліти) теми. [14] Суть пропаганди полягає у тому, що тільки та інформація, що задовольняє або орієнтована на інтереси влади, може дійти до споживача медіа. Її структура має бути максимально простою: ● основна думка, теза; ● простота для сприйняття аудиторією; ● думка має бути обгрунтованою. Тож пропаганда є одним з найефективніших засобів масового впливу на аудиторію. Найлегшим шляхом для цього є ЗМІ. Оскільки медіа завжди “полюють” за інформацією, а влада та бізнес зацікавлені в поширені тільки вигідних повідомлень про себе, то пропаганда завжди буде мати місце в цих відносинах. 27

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ 2.1. Метод контентаналізу 2.1.1. Визначення та походження методу Контентаналіз — це формалізований метод вивчення текстової та графічної інформації. Суть методу полягає в перекладі досліджуваної інформації у кількісні показники та їхній статистичній обробці; у фіксації певних одиниць змісту, який вивчається, а також в квантифікації отриманих даних. [47] Об’єктом контентаналізу може бути зміст різних друкованих видань, радіо, телепередач, кінофільмів, рекламних повідомлень, документів, публічних виступів тощо. Контентаналіз використовується в соціальних науках починаючи з 30х рр. XX сторіччя у США. Вперше цей метод було застосовано в журналістиці та літературознавстві. Основні процедури контентаналізу були розроблені американськими соціологами Гарольдом Лассуеллом і Бернардом Берелсоном. [17] Лассуелл його використовував наприкінці 1930х років для

своїх

досліджень у сфері політики і пропаганди. Він модернізував контентаналіз, ввів нові категорії і процедури, особливе значення надавав квантифікації даних. Розвиток

засобів

масової

комунікації

викликав

збільшення

контентаналітичних досліджень у цій області. Під час другої світової війни контентаналіз застосовувався деякими державними установами США і Англії для вивчення ефективності пропаганди в різних країнах, а також у розвідувальних цілях. Найбільш цікавою методичною новацією була методика “пов'язаності символів” Чарльза Осгуда (1959), яка дозволяла виявити невипадково пов'язані елементи змісту. [24] 28

В даний час до основних процедур контентаналізу відносяться: 1. Виявлення смислових одиниць контентаналізу, якими можуть бути: ● поняття, виражені в окремих термінах; ● теми, виражені в цілих смислових абзацах, частинах текстів, статтях, радіопередачах тощо; ● імена, прізвища людей; ● події, факти тощо; ● зміст апеляцій до потенційного адресата. 2. Виділення одиниць рахунку, які можуть збігатися або не збігатися з одиницями аналізу. У першому випадку процедура зводиться до підрахунку частоти згадування виділеної смислової одиниці, у другому — дослідник, на основі аналізованого матеріалу, сам висуває одиниці рахунку, якими можуть бути: ● фізична протяжність текстів; ● площа тексту, заповнена смисловими одиницями; ● число рядків (абзаців, знаків, колонок тексту); ● тривалість трансляції по радіо чи ТБ; ● хронометраж аудіо і відеозаписів. 3. Процедура підрахунку в загальному вигляді схожа зі стандартними прийомами класифікації за виділеними угрупованнями. Застосовується складання спеціальних таблиць, застосування комп'ютерних програм, спеціальних формул (наприклад, «Формула оцінки питомої ваги смислових категорій в загальному обсязі тексту»), статистичні розрахунки зрозумілості та аттрактивності тексту.

2.1.2. Застосування методу При застосуванні методу контентаналіза, збір та обробка даних відбуваються відповідно до цілей дослідника. Оле Ольсті визначає сім основних цілей, яких має досягти дослідник в процесі контентаналізу: [15] ● опис тенденцій (на основі змісту тексту); ● виявлення взаємозв'язків між характеристиками і повідомленнями тексту; ● оцінка відповідності стандартам комунікацій; ● аналіз методів переконань (пропаганди); ● аналіз стилю; ● виявлення взаємозв'язків між відомими характеристиками аудиторії і повідомленнями, підготовленим для неї; ● опис зразків (шаблонів) комунікації. Використовуючи

контентаналіз,

дослідник

може

вирахувати

ефективність джерел інформації за допомогою одиниць аналізу змісту комунікативного повідомлення. [28] Одиницями такого аналізу можуть виступати кількість передач, кількість часу, виділенного на передачу, обсяг тексту, загальна площа співвідношення його елементів. Контентаналіз є зручним під час порівняння великої кількості документів (якщо необхідно порівнювати зміст), а також у випадках, коли необхідно визначити елементи, приховані від зовнішнього спостереження. Також контентаналіз передбачає формування вибірки та її класифікацію. Найскладнішим етапом у здійсненні контентаналізу є процес кодування та обробки зібраної інформації. [28] Елементами контентаналізу можуть бути наступні характеристики тексту: 30

● частота Під час аналізу постає питання частотності. Наприклад, як часто слово “хунта” використовується під час випуску новин на “РТ1”, якою є питома вага цього слова серед інших позначень тощо. ● спрямування Цей елемент відповідає за спрямованність змісту повідомлення. З якою конотацією вживаються слова, яких значень

(позитивних, негативних,

оціночних) набуваються. ● інтенсивність Інтенсивність відповідає за характеризування джерела чи повідомлення. Це може бути характеристика об'єкта повідомлення чи гіперболізування якихось його якостей. ● простір Цей елемент відноситься до письмового тексту

(або розшифровок) та

вимірюється шляхом підрахунку письмових знаків (слів, речень, абзаців). Для відео та аудіо частіше використовується характеристика часу (скільки секунд присутні в кадрі, епізодичність у кожній сцені, частота появи тощо). 2.2. Метод фреймінгу 2.2.1. Визначення та походження методу Фреймінг

(рамковий аналіз) – метод наукового дослідження, який

використовується для аналізу того, як люди сприймають та реагують на певні ситуації та події. У соціальних науках фреймінг включає в себе набір понять і теоретичних перспектив про те, як люди, групи і суспільства організовують, сприймають і 31

спілкуються про реальність. [5] На сьогодняшній день прийнято вважати основним визначення фреймінгу, яке дав Роберт Ентман у своїй роботі “Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradigm”. Згідно з ним, англійське дієслово “to frame” означає “обирати певні аспекти реальності та робити їх помітнішими у комунікованому тексті, таким чином популяризуючи певне визначення проблеми, інтерпретацію її причин, моральну оцінку та можливе її розв'язання”. [7] Витоки цієї методології можна побачити вже на початку 1970х років. Її піонером був Ірвінг Ґофман, який вважав, що “коли індивід впізнає певну подію, його реакція на неї, скоріш за все, буде обмежена рамками або схемами інтерпретації, які він називав «первинними рамками» (primary frameworks)”. [13] Фрейм розміщує проблему в такий спосіб, щоб її було легко зрозуміти. Він являє собою форму організації знання, спосіб його розумового структурування. Фрейм визначається як “концептуальна структура для декларативної, рідше процедурної, презентації знань про типізовану ситуацію або типові властивості об'єкта”. [26] Еффект фреймінгу можна легко побачити в журналістиці. Коли за основу різних журналістських матеріалів береться одна й та сама подія/факт, але фрейми, тобто її/його сторони, можуть кардинально змінювати сприйняття аудиторією матеріалу. Це означає не замовчування певних сторін, а актуалізацію уваги на інших, тим самим змінюючи акценти. Зокрема, Роберт Ентман визначив фрейми як “схеми обробки інформації, що мають місце в особливостях новинного тексту та підсилюють специфічне сприйняття та розуміння подій”. [7] Новинні рамки (news frames) створюються та втілюються у ключових словах, метафорах, концепціях, символах та візуальних образах, що підкреслюються у тексті новин. Ці компоненти фреймів часто збігаються з 32

усталеним у суспільстві дискурсом і формують такий спосіб мислення про певну подію, який вже знайомий аудиторії з попереднього досвіду. [7] Важливими коцепціями в роботі фреймів виступають “видимість”, “форматування” та “важливість”: ● “видимість” – коли фрейми висвітлюють певну інформацію про об’єкти повідомлення, роблячи їх більш помітними, зрозумілими й такими, що запам’ятовуються. Зробити інформацію більш видимою можна, помістивши її на початку чи в кінці тексту, а також часто повторюючи її або асоціюючи з культурно подібними символами; ● “форматування” є суттю фреймінгу. Це перебільшення або применшення елементів зображуваної реальності для більшої чи меншої “видимості”; ● “важливість” – те, наскільки багато інформації про подію і на якому місці її розташування (на шпальті, в ефірі: праймтайм тощо) подає засіб масової інформації. Інструменти фреймінгу включають: джерела (всі особи, які були процитовані у тексті); ключові слова (ті, що з’являються у заголовку, слова, що часто повторюються у тексті; слова, що мають велику “видимість” через їхнє розміщення у тексті або культурний резонанс із аудиторією); метафори; “підстава” (особа чи група осіб, які ідентифікуються як причина проблеми або її вирішення). Підсумовуючи, можна сказати, що фреймінг є потужним інструментом впливу на аудиторію. Якщо говорити про дослідження фреймінгу, то він є найближчим до контентаналізу. Проте контентаналіз — це суто кількістний метод: переведення інформації, що вивчається, в кількісні показники та її 33

статистична обробка, систематизування. Фреймінг має на меті віднаходження в тексті усіх можливих факторів впливу (фреймів) та розуміння суті цього впливу. 2.2.2. Застосування методу Українські дослідники фреймінгу відзначають те, що методологія рамкового аналізу включає два типи джерел (або інструментів) – логічні інструменти (reasoning devices) та інструменти фреймінгу (framing devices). Перші пояснюють подію, а другі її характеризують. Логічні інструменти надають пояснення або причину основної позиції (так зване “коріння події” – інтерпретація причин події), її наслідки та принциповість. [36] Автори методу пропонують таку послідовність дослідницьких процедур під час здійснення фреймінганалізу: [8] ● визначення дослідницького питання; ● вибірка; ● перше прочитання – порівняння текстів; ● друге (і наступні) прочитання – кодування за допомоги протоколу; ● пошук інструментів фреймінгу у текстах; ● перегляд кодових листків та написання резюме по кожній з тем; ● порівняння резюме та написання кінцевого звіту; ● презентація результатів дослідження. Дослідники фреймінгу також виділяють чотири типи “фреймів”, що найчастіше використовуються в новинах: [11] ● підкреслення конфлікту між особами або групами осіб (так звана “конфліктна рамка”, що повязана зі стратегічним висвітленням подій та акцентує передусім на перемозі чи програші); 34

● фокусування на особі як приклад наголошування на емоціях (так звана human interest frame); ● підкреслення відповідальності певної організації чи особи за певну подію чи проблему, їх схвалення або звинувачення (responsibility frame); ● фокусування на економічних наслідках події. 2.3. Дослідницьке питання, гіпотеза Основна мета дослідження полягає у тому, щоб дослідити принципи створення фейків та продемонструвати, чому фейкові матеріали є переконливими. В цьому дослідженні має бути визначено: ● структуру та принципи побудови фейків; ● які акценти домінують у досліджуваних матеріалах; ● емоційне забарвлення матеріалів; ● відповідність матеріалів до стандартів журналістської роботи; ● які прийоми застосовуються при створенні фейкових матеріалів. Основна гіпотеза полягає у тому, що переконливість фейкових матеріалів залежить від їхньої структури. 2.4. Аналіз даних, вибірка Заради повного та грунтовного аналізу природи фейкових матеріалів, нами були обрані топові російські ЗМІ, що найчастіше створюють такі матеріали. Перелік каналів було обрано за принципом орієнтування на джерела фейкових матеріалів, що були відібрані сайтом “Stopfake.org” для спростування. 35

Цей сайт вже більше року спеціально займається відбором та спростовуванням фейкових матеріалів у російських (і не тільки) ЗМІ. Джерелом аналізу стали матеріали ключових російських ЗМІ: ● РИА Новости; ● ТРК “Звезда”; ● Интерфакс; ● Russia Today; ● РЕНТВ; ● ТАСС; ● LifeNews; ● НТВ; ● Россия 24; ● Первый канал. Часовою рамкою дослідження було обрано період з 21 листопада 2013 (офіційний початок Євромайдану) по 20 травня 2015 року. Такий вибір зумовлено періодом Євромайдану та першим сплеском фейкової активності російських ЗМІ, періодом анексії Криму та російської агресії на Сході України (досі триває). Зважаючи на великий обсяг матеріалу та його різноплановість, головну увагу було прикуто до методу створення фейкових новин та їхньої структури. Для початку було обрано близько ста відеоматеріалів, в яких так чи інакше була присутня фейкова інформацію про події в Україні. Перше прочитання мало на меті ознайомлення з матеріалом та його класифікацію за тематикою. Друге читання дозволило “відсіяти” більше половини відео та обрати найбільш яскраві та показові приклади. Тож, під кінець вибірка зменшилась до 30 відеоматеріалів, які поділились на такі тематичні блоки: ● фейкові новини відносно українців; 36

● фейкові новини про Євромайдан; ● фейкові новини відносно виборів 2015 року; ● фейкові новини стосовно дій влади; ● фейкові новини відносно Криму; ● фейкові новини відносно Боїнга; ● фейкові новини відносно збройних сил України; ● фейкові новини відносно Європи; ● фейкові новини відносно російської агресії на Сході України. Розмір відеоряду складає від кількох до п'ятнадцяти хвилин. 37

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1. Визначення фейку Для початку треба роз'яснити поняття “фейку” та “фейковості”. Кембріджський словник дає таке визначення поняттю: “an object that is made to look real or valuable in order to deceive people; someone who is not what or who they claim to be; disapproving showing or pretending to feel emotions that are not sincere”. [53] Тобто фейк — це щось несправжнє; щось, що має видаватись справжнім, але таким не є. Спочатку цей термін з'явився в мережі Інтернет. Перші значення були пов'язані із поняттями “фейковий акаунт”, “фейкова сторінка”, “фейкові сайти” тощо. Всі ці поняття по суті означали одне — фальсифікацію оригіналу. Тобто, це могли бути підроблені сайти, підроблені акаунти у соцмережах, неправдива інформація про себе, використання чужих фото, підроблення фото тощо. Все це використовувалось заради шахрайства. Фейки в новинах також не є новим явищем. Можна згадати радянські часи, коли ЗМІ виступали рупором влади та видавали пропагадистські новини, демонструючи, як все добре в країні; часи війни у В'єтнамі, коли американський народ отримував неправдиві новини про хід війни; часи гітлеровської Німеччини тощо... Навіть зараз у Сполучених Штатах Америки існує таке поняття, як “новинні відеорелізи” (надалі — НВР) — різновид піарвідеоконтенту, що створюється професійною командою піарників та пропонується журналістам з боку держави. [20] Даєн Форсетта досліджувала вплив та розповсюдження такого контенту у США. У своєму дослідженні вона виявила, що майже всі телеканали в більшій чи меншій мірі транслюють НВР. За її словами контент, що виробляли три

піарфірми більш ніж для 40 клієнтів, був використаний у якості “власних” матеріалів більш ніж 70ма телевізійними станціями. [10] Тож для подальшої роботи пропоную таке визначення фейку: “Фейк — це штучно створена інформація, що містить в собі частину реальності, але має на меті спотворити її”. 3.2. Структура фейку Оскільки досліджуваний матеріал — новинні сюжети, то спочатку вважаю за доцільне сказати про журналістські стандарти створення новин. На основі редакційних кодексів БіБіСі [57], Ройтерс, Асошиейтед Прес [2] та ФрансПрес [1] можна вивести загальні міжнародні норми для новинних сюжетів у ЗМІ. Основними функціями ЗМІ можна вважати: ● інформування населення; ● аналіз суспільно значущих подій.

Головним принципом діяльності журналіста та загалом ЗМІ є

балансування між свободою слова, правом на інформацію та відповідальністю журналіста. Ще одним принципом є неупередженість ЗМІ. Діяльність журналістів не повинна представляти чиїйсь інтереси, як то політиків, бізнесменів, релігійних установ, етнічних меншин тощо. Будьяка інформація, що пропонується ЗМІ своїй аудиторії, має відповідати таким стандартам новинної журналістики, як: [40] ● оперативність; ● точність; ● достовірність; ● збалансованість; 39

● відокремлення фактів від коментарів та оцінок; ● повнота; ● простота. Окремі вимоги існують для “точності” та “достовірності”. Точність вимагає, щоб факти, які використовуються у ЗМІ, чітко співпадали з реальними подіями або підтверджувалися даними. Цитати та висловлювання мають подаватися з джерелом та не спотворюватись. У випадках, де є відеоряд, інтершум, журналістська начитка, фото та інше, такі поєднання не мають спотворювати реальність або маніпулювати нею. Достовірність потребує авторитетних джерел, адже посилання на джерело, що є єдиним доказом того, що речі, про які говориться у повідомленні, є реальними та насправді мають місце. Чим більше сенсаційна новина, тим важливішим є посилання на першоджерело інформації. Недостовірна інформація є лише чутками або плітками, що має бути приводом до перевірки, але не більше. [40] При роботі з теленовинами працюють ті ж самі принципи, але з деякими особливостями. Ігор Куляс та Олександр Макаренко виділили власний перелік критеріїв точності інформації: ● “Відповідність сказаного в новинах реальним фактам” За цей стандарт має нести відповідальність сам репортер, що здобуває первинну інформацію. Якщо відсутній доступ до первинного джерела інформації, то слід перевірити інформацію за кількома джерелами; ● “Точність передачі суб'єктивних думок людей” Монтаж відеоматеріалу (синхронів) не повинен спотворювати головну думку людини. Якщо ж слова інтерв'юйованого цитуються, то цитата має бути максимально повною; ● “«Картинка» не повинна бути спотвореною”

Не бажане використання спецефектів та зловживання відео з архіву. Архівне відео використовується тільки задля того, щоб продемонструвати інформацію про подію, що відбулась у минулому. Також атвори наголошують, що відеоряд без інтершуму є порушенням стандарту точності. ● “Перевірка даних” Усі прізвища, назви, дати, поняття потребують ретельної перевірки. Імена, назви, цифри, спеціальні поняття потребують особливо ретельної перевірки. Журналістські стандарти потребують, щоб кожен матеріал розкривав суть новини, викладав всі важливі контексти та деталі та демонстрував картинку з місця події. [42] Повертаючись до аналізованого матеріалу, можна сказати, що фейкові матеріали за своею структурою намагаються копіювати журналістський матеріал. Їх вправно маскують під новинні сюжети. Наприклад, демонструючи новину про збитий малазійський Боїнг (14 липня 2014 року), телеканал LifeNews транслював у своєму ефірі фотографії з місця аварії, які коментувала ведуча у студії. Протягом 10 хвилин ведуча розповідала про збитий літак над територією України. Задля ілюстрування аварії було обрано 5 фотографій, які періодично змінювали однаодну, а на трьох з п'яти було зображено померлих та обгорілі тіла пасажирів. Текст ведучої відігравав вирішальну роль. Її риторика м'яко розставляє акценти для аудиторії: ● наголошення на тому, що літак збито над територією України; ● так звана “ДНР” готова сприяти розслідуванню та пропустити євроделегацію; ● драматизування на тому, що на борту літака були діти;

● акцентування, що це найбільша аварія літака після терактів 11 вересня 2004 року; ● апеляція до невідомих джерел (свідки та джерела у військових інстанціях). В

даному випадку сюжет не

стільки підроблений, скільки

маніпулятивний. Його основна мета — упевнити глядачів, що саме Україна винна в аварії. Принцип творення таких фейків простий — береться дійсний факт та поєднується з правдоподібним (але не дійсним) фактом. Тобто, на цьому ж прикладі зі збитим Боїнгом, коли ще не були відомі офіційні причини аварії, журналісти LifeNews за правду видавали версії, вигідні російській стороні. В цьому є фейковість даного сюжету, бо він не відповідає журналістським стандартам та є маніпулятивним. Наступним прикладом є сюжет російського 5го каналу про батальйон “Айдар”, який нібито їде на бойову операцію до Луганської області. Особливістю даного сюжету є те, що першоджерелом відео є “hromadske.tv”. Тобто російський канал взяв оригінальний сюжет з українського каналу та переробив його, видавши за свій. Тезові моменти сюжету, подані російським каналом: ● батальйон “Айдар” їде на військову операцію; ● батальйон “Айдар” двічі атакував та зазнав поразки; ● всім українським військовим дана команда “ні кроку назад”; ● за відмову воювати “з власним народом” українських військових розстрілюють. Тезові моменти сюжету з першоджерела “hromadske.tv”: ● кілька бійців з батальйону “Айдар” везуть воду на свій блокпост; ● вони підвозять журналістку та оператора (Анастасія Станко, яка потім потрапила в полон до так званої “ЛНР”); 42

● журналіст бере інтерв'ю у бійця батальйону біля м. Щастя, звідки він родом. Солдат каже, що попередив свого командира, що буде стріляти по своїм, якщо вони нашкодять мешканцям міста. Якщо говорити про ознаки фейковості даного сюжету, то основні з них такі: ● монтажні прийоми (компонування відеоряду, прибрали проміжні моменти в інтерв'ю та видалили одне інтерв'ю взагалі); ● перекручування фактів (стосовно місії бійців батальйону, невдалих атак “Айдару” тощо); ● невербальні прийоми (сюжет подавався із заголовком “герої та карателі”); ● психологічні прийоми

(звернення до історичної пам'яті часів

Другої Світової фразами “Ні кроку назад!”, нав'язування яскравих штампів — “карателі” тощо). Як можна побачити з аналізу матеріалу, головним інструментом у створенні данного фейку було використання того ж принципу додавання до існуючого факту (в даному випадку факт знаходження бійців “Айдару” в зоні бойових дій та коментар одного з бійців) правдоподібного. Для зручності пропонуємо називати цей метод “методом створення фальшивих фактів”. В основі методу лежить принцип додавання до реального факту інформації, що лише частково правдива, або ж взагалі вигадана. За рахунок того, що частина інформації все ж є достовірною, аудиторії легше повірити, що й інша її частина також правда. Іншим прикладом фейку є сюжет на телеканалі Россия1. В ньому розповідається про “загнивання Європи”, “розтління нравів” та “поганий вплив Америки на Європу”.

В сюжеті йдеться про шкільну програму сексуального виховання в європейських країнах. Сюжет був частиною токшоу “Спеціальний кореспондент” (від 28.11.2014), де спочатку обговорювалася війна на Сході України, а потім перейшли до згаданої теми. Структура сюжету є такою: ● ілюстрації з підручника анатомії; ● коментар експерта; ● відео, де хлопчику на стіні його кімнати почепили гомосексуальні сцени та ілюстрації оголених чоловіків. Фейковим цей сюжет робить кілька факторів: ● використання риторичних прийомів; ● монтажні прийоми; ● метод “створення фальшивих фактів”. Розглянемо детальніше кожен з факторів. “Риторичними прийомами” в даному сюжеті ми вважаємо начитку журналіста під відеорядом. Ось його слова: “эрозия нравов, порожденная за океаном, размывание института брака – Европа безропотно берет пример у США. Неужели так должна выглядеть детская?” Тільки в цьому реченні можна спостерігати принаймні три риторичні прийоми: ● драматизація

(пояснення, які свідомо драматизуються задля

ототожнювання аудиторії з дійовими особами і життєвою ситуацією); ● експресія (підвищена виразність сказаного та метафоризація); ● гіпербола

(перебільшеня задля загострення уваги на певних

проблемах) “Монтажними прийомами” в данному випадку можна вважати перероблення оригінального відеоряду. 44

Відео, де хлопчик заходить в кімнату та дивується тому, що в нього на стіні (у сюжеті Россия1 — малюнок з оголеним чоловіком), в оригіналі виглядає інакше. Цей відеоролик був створений компанією Fathead, що займається розписом стін та є рекламним. В оригіналі, коли хлопчик заходить до кімнати, він бачить величезний малюнок монстртрака (автомобіля з великими колесами). Тобто журналісти штучно переробили кадри відео. Метод “створення фальшивих фактів” в даному сюжеті виражається в тому, що головний факт оригінального відео — подив хлопчика — перекручується та видається за зовсім інше. Окремо потрібно сказати про використання риторичних прийомів у фейкових сюжетах. Під час аналізу було виявлено, що 80% фейкових сюжетів використовували від одного до восьми риторичних прийомів. Найбільш вживаними серед них є: ● іронія; ● гіпербола; ● драматизація; ● аналогія; ● експресія; ● риторичні запитання; ● співпереживання; ● прогнозування. Риторичні прийоми є одним з індикаторів фейкового сюжету, оскільки їхне використання є неприйнятним у новинній журналістиці та суперечить її стандартам. Окрім “створення фальшивих фактів”, варто виділити ще один метод, який часто використовується у створенні фейкових сюжетів.

Для цього методу пропонуємо ввести назву “очорніння”. Суть цього методу полягає у вживані слів, словосполучень та термінів, що надають предмету обговорення негативне значення або негативну оцінку з боку аудиторії. Для ілюстрації цього методу можна розглянути сюжет програми “ЧП” на телеканалі НТВ. В

сюжеті

йдеться

про

період

Євромайдану

та

зіткнення

протестувальників з міліцією. Тезово головними моментами сюжету є такі: ● протестувальники маскуються під правоохоронців та атакують інших протестувальників; ● міліція захищається лише щитами, кийками та світлошумовими гранатами. Зброя використовується тільки у разі небезпеки для життя; ● протестувальники мають вогнепальну та автоматичну зброю; ● протестувальники тримають поранених міліціянтів у полоні та використовують їхню форму заради провокацій; ● протестувальники пограбували музей; ● до Києва приїхали люди з усієї України, аби підтримати міліцію та протистояти мітингувальникам. За 5 хвилин сюжету журналіст, що коментує відеоряд, по черзі використовує такі слова для позначення протестувальників (у дужках — кількість повторів за сюжет): ● радикали (8); ● бойовики (3); ● екстремісти (4); ● радикальні угруповування (1); ● націоналісти (1); ● бунтівники (3); 46

● провокатори (2); ● озброєні бойовики (1); ● вандали (1). Цей метод дозволив журналісту використати весь можливий спектр негативних позначень щодо протестувальників, тим самим вплинувши на ставлення аудиторії до події. Звісно, метод “очорніння” не є переконливим сам по собі, він співпрацює в парі з методом “створення фальшивих фактів” або наступним методом, який ми пропонуємо ввести — методом “дезінформації”. Економічна енциклопедія дає таке визначення терміну “дезінформація”: свідоме поширення неправильної інформації, аби ввести в оману громадську думку, викликати певну реакцію в адресата. [9] Метод “дезінформації” полягає в навмисному викривленні інформації про справжній стан речей. Тобто йдеться про перекручування відомих фактів або використання навмисно сфабрикованих. На прикладі сюжету про протестувальників чітко просліджується, в чому саме цей метод проявився: ● викривлення інформації про те, що міліція не використовувала вогнепальну зброю під час нападів на протестувальників; ● викривлення інформації про наявність у мітингуючих автоматичної зброї; ● перекручування кадрів, де по мітингувальниках ведеться вогонь з автоматичної зброї переодягнутими співробітниками міліції; ● перекручування кадрів, де по мітингувальниках стріляє снайпер; ● викривлення інформації про поранену дівчинумедика, яка потім загинула. Метод “дезінформації” зазвичай використовується для коментування готового, модифікованого або штучно зробленного відеоряду. 47

Останній з виявленних методів пропонуємо назвати методом “аналогії”. Суть цього методу полягає у побудові аналогій з будьякими історичними фактами та подіями. Оскільки людська історія є багатою на приклади, в ній можна віднайти будьякий вигідний приклад для аналогії. Далі це можна використовувати для побудови метафор, що безпосередньо впливають на аудиторію. Прикладом дії цього методу можна вважати сюжет програми “В центрі подій” телеканала ТВЦ. Журналіст в сюжеті проводить паралелі між фашистською Німеччиною та сучасною Україною. Для підтвердження схожості використовуються кадри тих часів зі схожими кадрами сучасності. Результати дослідження дають змогу виявити основні прийоми та методи створення фейкових сюжетів. Нижче наведений графік, що демонструє використання

методів

досліджуванному

відео:

Список прийомів, які відіграють найбільшу роль у створенні фейкового контенту, можна умовно поділити на кілька типів: 48

● вербальні; ● невербальні; ● монтажні; ● риторичні. Графік використання цих прийомів у досліджуваному відео виглядає так:

Зупинимось на кожному з прийомів детальніше. До вербальних можна віднести все, що говориться журналістом під час сюжету. Важливими є не тільки підбір слів, якими виражено думку, але й послідовність викладення думок, смислові акценти, аргументація та інтонація. До вербальних прийомів також відноситься використання мовного етикету. Яким чином журналіст говорить про героїв сюжету? Які слова використовує?

Під час аналізу було виділено головні вербальні прийоми, що використовувались у фейкових сюжетах: ● інтонація (наголошування на потрібних журналістові акцентах, інтонаційне виділення слів у реченнях); ● швидкість прочитання (деякі речі говоряться настільки швидко, що глядач не встигає задуматись над змістом сказаного та просто сприймає все на віру); ● викривлення мовного етикету (використання образливих слів або викривлення слів — як приклад слово “незалежна”, сказане на російський манер “незалежная”; використання фамільярностей); До невербальних прийомів можна віднести всі допоміжні засоби в сюжеті, такі як: ● міміка та жестикуляція ведучого, журналіста; ● підписи під героями сюжетів

(“ополченець”

або “член

радикального угруповуування “Правий Сектор”); ● заголовки сюжетів (приклад — “герої і карателі”); ● використання інфографіки та відеографіки, анімації (в одному з сюжетів “В центрі подій” була показана відеографіка, де до зображення Будди домалювали українські вуса та чуб); ● використання аудіо

(за допомогою аудіоефектів у фейкових

сюжетах часто підсилюють драматизм подій або, навпаки, надають йому кумедного відтінку).

Одними з найбільш розповсюджених є монтажні прийоми. Ось основні з

них: ● компонування (поєднання в одному сюжеті відеоряду з різних місць, різних дат; додавання нових кадрів до оригінального відеоряду); ● зміна порядку кадрів; 50

● прибирання проміжних кадрів з оригінального відео (прибирання частин інтерв'ю чи невигідних кадрів. Наприклад, в сюжеті про Євромайдан подали коментар одного з хлопців, біля якого вбили протестувальника та прибрали частину, де видно, що це протестувальник, а не правоохоронець). Найчастіше для фейкових сюжетів використовуються вирвані з контексту фрази та компонуються відео з потрібними кадрами. Останнім інструментом творення фейкових сюжетів є риторичні прийоми. Риторочні прийоми використовуються задля емоційного впливу на аудиторію, для розставлення та посилення акцентів. Дослідження показало, що основними прийомами є: ● драматизація; ● експресія; ● гіпербола; ● іронія; ● перескакування з теми на тему; ● аналогії; ● прогнозування; ● співпереживання. 3.3. Канали розповсюдження фейків Оскільки головним джерелом дослідження були фейки у ЗМІ, тому й канали розповсюдження у них спільні. Основними каналами поширення інформації в ЗМІ є: ● друковані періодичні видання; ● радіо; ● телебачення; 51

● Інтернет. Минулорічне дослідження

(жовтень 2014) показало, що більшість

українців дізнаються про ситуацію в Україні через телебачення — 83,5%. [50]

Аналізований матеріал демонструє, що 96% матеріалу було показано по телебаченню, та 100% з'явилося в Інтернеті.

За даними опитування, яке проводилося у грудні 2014 року Київським Міжнародним Інститутом соціології, було виявлено, що 42% опитуваних вважають, що українські медіа мали вплив на формування проросійських настроїв на Сході країни та в Криму. Опитування також показало ступінь довіри українців до російських ЗМІ: [22]

3.4. Фейки та їх аудиторія Жертвою фейкових новин може стати будьхто. Оскільки фейкові сюжети зазвичай подаються разом (та під виглядом) з новинними сюжетами, то їхня аудиторія може залежити від кількох факторів: ● тема новини;

● канал розповсюдження;

● соціальна та політична ситуація в суспільстві; ● рівень освіти аудиторії; ● рівень довіри до джерела. 3.5. Фактчекінг та верифікація фейкових матеріалів Оскільки єдиним способом вберегтись від впливу фейкових новин є перевірка їх на фейковість, пропонуємо використовувати стандартні процедури перевірки журналістських (і не тільки) матеріалів. Відповідно до порад сайту “Stopfake.org”, що займається спростуванням російських (і не тільки) фейків, якщо ви маєте справу з відеоконтентом, то головним способом перевірки є Інтернет. На прикладі досліджуваного матеріалу ми виявили, що фейкові сюжети обов'язково потрапляють в Інтернет заради більшої аудиторії. Нижче наведено перелік порад, які допоможуть виявити фейкову новину: [19] ● шукайте першоджерело Якщо відео вбудовано в новину, але знаходиться на сайті “YouTube”, то варто перейти на “YouTube” та подивитись інформацію про відео. Зазвичай там міститься опис відео та дата, коли його завантажили на сайт. Це може вберегти від видавання старого відео за актуальне. ● читайте коментарі Ситуацій, коли старе відео видають за актуальне досить багато, але найчастіше старе відео специальне наново завантажується для того, щоб уникнути підозр глядачів. Натомість існує велика вірогідність того, що хтось уже бачив це відео, і, можливо, може підсказати посилання оригіналу відео. ● звертайте увагу на кількість завантажень Експерти сайту радять звертати увагу на назву відео та розповсюдження його на сайті. Якщо в назві прописують посилання на свіжу дату, а відео багато разів 54

завантажується на сайт впродовж короткого проміжку часу, скоріш за все, що це фейк. ● звертайте увагу на деталі Важливими елементами для розпізнавання фейків є деталі. Назви населених пунктів, автомобільні номера, назви вулиць, місцевість, пора року та час доби—всі ці деталі можуть суттєво допомогти в розпізнаванні фейку. ● шукайте по ключовим словам Експерти також радять використовувати пошукові механізми “YouTube” та “Google”. Після перегляду відео спробуйте описати ключовими словами те, що побачили. Є вірогідність, що якщо матеріал фейковий, ви натрапите на оригінальне відео. ● слухайте висловлювання очевидців Дуже часто у фейкових матеріалах використовуються коментарі людей, які говорять загальні фрази, а журналісти потім використовують їх задля підтвердження власних тез. ● перевіряйте джерела та авторитети Фейкові матеріали часто посилаються на різного роду авторитетів задля придання вагомості власним словам. Експерти радять перевіряти подібні джерела чи авторитетів, бо нерідко виявляється, що це звичайна дезинформація. 55

ВИСНОВКИ Дослідження використання фальшивого відеоряду у висвітленні українськоросійського конфлікту довело, що більшість фейкових матеріалів будуються за однією схемою. Оскільки природа фейку вимагає копіювати щось реально існуюче, то виробництво фейкових новин імітує створення справжніх новин заради здобуття тієї ж довіри населення, що й в оригінала. Сучасні ЗМІ стали найзручнішим та наймасовішим інструментом досягнення аудиторії. За кількістю довіри та аудиторії наймасовішим каналом передачі інформації вважається телебачення. Телебачення є простим у споживанні. Аудиторія не повинна майже нічого робити заради взаємодії, їй все пропонується “на тарілочці”. Саме тому російські фейкові сюжети мають такий значний вплив на свідомість аудиторії. Метою дослідження було довести, що переконливість фейкових сюжетів залежить від їхньої структури. У ході аналізу матеріалу нами була визначена ця структура: ● фейковий матеріал будується на основі факту Зазвичай такі сюжети використовують один чи декілька реальних фактів, але прикрашають їх або вигадують несправжній. Глядачі скоріше повірять у правдивість вигаданного факту, якщо поряд із ним буде справжній. ● фейковий матеріал не об'єктивний Журналістські сюжети вимагають відстороненності та об'єктивної подачі фактів. У фейкових сюжетах частіше висвітлюється лише одна точка зору, а протилежна — опускається або ж атакується. ● фейковий матеріал не оригінальний 56

Дуже часто фейкові сюжети штучно створюються з уже існуючих журналістських матеріалів. Їх можуть видозмінювати, доповнювати іншим відеорядом та видавати за зовсім іншу новину, аніж оригінал. ● фейковий матеріал завжди має на меті вплив на аудиторію. Робота журналіста полягає в оперативному інформуванні населення та аналізі суспільноважливих тем. Фейкові сюжети маніпулюють свідомістю аудиторії у своїх цілях, наприклад: 1. Створення негативного образу об'єкта (Президент, Правий Сектор, українці тощо); 2. Створення конфлікту (постійне протиставлення України, її бажання бути самостійною, суверенною державою, та російських “інтересів” розпалюють ще більшу ворожнечу між населенням); 3. Провокація (постійне дезінформування про внутрішній стан, політику та викривлення причин бойових дій на сході країни також направлені на розпалювання внутрішньої ворожнечі в країні); 4. Відволікання уваги (одразу після аварії малазійського Боїнга російські ЗМІ почали розповідати про те, скільки було дітей на борту літака, нагадувати про минулі авіакатастрофи в Україні, замість аналізу причин аварії); 5. Підтримання напруги (постійне створення фейкових сюжетів, що розповідають про безчинства на території України тощо, не дозволяють згаснути конфлікту). В ході дослідження нами було запропоновано визначення методів, за допомогою яких створюються фейкові сюжети: ● метод “створення фальшивих фактів”; ● метод “очорніння; ● метод “дезінформації”; ● метод “аналогії”. 57

Також досліджено низку прийомів, які активно використовуються при створенні фейків: ● вербальні; ● невербальні; ● монтажні; ● риторичні. Тож, підсумовуючи проведену роботу, можна сказати, що фейковість сюжетів в першу чергу залежить від перекручування фактів та спотворення реальності. Головною метою фейків є подразнення свідомості аудиторії та непрямий вплив на неї. Фейк використовує маніпулятивні практики та пропагандистський вплив через навіювання бажаних реакцій та конструювання відношення до проблем. Фейкові сюжети вправно маскуються під новинні, але таке можливо лише за співпраці тих, кому ці фейки вигідні, зі ЗМІ. Останні, принаймні той список каналів, що був вказаний в роботі, повністю прийняли російські реалії та стали інструментом у руках маніпуляторів. 58

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. AFP's Values [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.afp.com/en/agency/ethics/ . 2. AP NEWS VALUES & PRINCIPLES [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.ap.org/company/NewsValues . 3. BallRokeach S. J. A Dependency Model of MassMedia Effects. Communication Research [Електронний ресурс] / S. J. BallRokeach, M. L. DeFleur. – 1976. – Режим доступу до ресурсу: http://crx.sagepub.com/content/3/1/3.abstract. 4. Chomsky N. "10 strategies of manipulation" by the media [Електронний ресурс] / Noam Chomsky – Режим доступу до ресурсу: https://parisis.files.wordpress.com/2011/01/noamchomsky.pdf. 5. Druckman J. The implications of framing for citizen competence [Електронний ресурс] / James N. Druckman – Режим доступу до ресурсу: http://www.unc.edu/~fbaum/teaching/POLI195_Fall09/Druckman_2001.pdf. 6. During S. The cultural studies reader [Електронний ресурс] / Simon During – Режим доступу до ресурсу: http://sociology.sunimc.net/htmledit/uploadfile/system/20110120/2011012023 0110412.pdf. 7. Entman R. Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradigm. [Електронний ресурс] / Robert M. Entman – Режим доступу до ресурсу: http://www.attorneygeneral.jus.gov.on.ca/inquiries/cornwall/en/hearings/exhibi ts/Mary_Lynn_Young/pdf/05_Entman.pdf. 8. Entman R. The Black Image in the White Mind: Media and Race in America (Studies in Communication, Media, and Public Opinion) [Електронний ресурс] / R. Entman, A. Rojecki – Режим доступу до ресурсу: http://findbook.org/reader?file=1122059. 59

9. Eкономічна енциклопедія [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://slovopedia.org.ua/38/53396/378644.html . 10. Farsetta D. Fake TV News: Widespread and Undisclosed [Електронний ресурс] / D. Farsetta, D. Price // Center for Media and Democracy. – 2006. – Режим доступу до ресурсу: http://www.freepress.net/sites/default/files/resources/fake_tv_news___widesp read_and_undisclosed.pdf . 11. George Comstock, Erica Scharrer. University of Massachusetts AmherstThe Use of Television and Other Screen Media // PART I The Popular Media as Educators and Socializers of Growing Children [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sagepub.com//upmdata/41871_Singer_2e_Rev_Final_Proof_ (ch_1).pdf (дата звернення: 31.03.2014). – Назва з екрану. 12. Gitlin T. Media sociology: The dominant paradigm [Електронний ресурс] / T. Gitlin // London: St. Martin's Press. – 1997. – Режим доступу до ресурсу: https://journalismschool.files.wordpress.com/2009/10/mediasociologydompa gdmgitlin.pdf. 13. Goffman E. Frame analysis: An essay on the organization of experience [Електронний ресурс] / Erving Goffman – Режим доступу до ресурсу: http://is.muni.cz/el/1423/podzim2013/SOC571E/um/E.GoffmanFrameAnalysi s.pdf. 14. Herman E. THE PROPAGANDA MODEL: A RETROSPECTIVE [Електронний ресурс] / Edward S. Herman – Режим доступу до ресурсу: http://humannature.com/reason/01/herman.pdf. 15. Holsti O. Content Analysis for the Social Sciences and Humanities [Електронний ресурс] / Ole R. Holsti // Wesley Publislung Company. – 1969. – Режим доступу до ресурсу:

https://www.questia.com/library/7260038/contentanalysisforthesocialscien cesandhumanities. 16. Jowett G. Propaganda and persuasion [Електронний ресурс] / G. Jowett, V. O'Donnell // 2006 – Режим доступу до ресурсу: http://sttpml.org/wpcontent/uploads/2014/07/propagandaandpersuasion.pdf. 17. Krippendorff D. Content Analysis An Introduction to Its Methodology [Електронний ресурс] / Dr. Klaus H. Krippendorff. – 2003. – Режим доступу до ресурсу: http://pages.cmns.sfu.ca/danielahadi/files/2013/01/cmns_362_week_4_krippe ndorf_ch_2and4_required.pdf. 18. Lasswell H. D. Propaganda technique in the World War [Електронний ресурс] / Harold D. Lasswell – Режим доступу до ресурсу: http://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=mdp.39015000379902;view=1up;seq=9. 19. Our methods: how we identify fake news [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.creeca.wisc.edu/resources/lectures/StopfakePresentation2.pdf . 20. RYAN K. Senate Debates Government, TRANSCRIPT [Електронний ресурс] / K. RYAN, E. BROWN. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://www.pbs.org/newshour/bb/mediajanjune05vnr_513/ . 21. Shostrom E. L. Man, the manipulator: The inner journey from manipulation to actualization [Електронний ресурс] / E. L. Shostrom. – 1967. – Режим доступу до ресурсу: http://psylib.org.ua/books/shost01/index.htm. 22. Survey of Ukrainians about media influence on the UkrainianRussian Conflict [Електронний ресурс]. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://www.slideshare.net/umedia/tkkiissurveydec2014mediainfluence?from _action=save . 23. The Sacred Congregation de Propaganda Fide (16221922) [Електронний ресурс] // Peter Guilday The Catholic Historical Review. – 1921. – Режим 61

доступу до ресурсу: http://www.jstor.org/stable/25011717?seq=1#page_scan_tab_contents. 24. Артемьева Е. Ю. ОСНОВЫ ПСИХОЛОГИИ СУБЪЕКТИВНОЙ СЕМАНТИКИ [Електронний ресурс] / Е. Ю. Артемьева // Издательство "СМЫСЛ". – 1999. – Режим доступу до ресурсу: http://ir.nmu.org.ua/bitstream/handle/123456789/74007/7621ba6e1ccc904e038 fe49c5042bf6a.pdf?sequence=1. 25. Бакулев Г. П. Массовая коммуникация: Западные теории и концепции [Електронний ресурс] / Г. П. Бакулев // М.: Аспект Пресс. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://buklib.net/books/22030/. 26. Баранов А. Н. Англорусский словарь по лингвистике и семиотике. Т.1/ А. Н. Баранов, Д. О. Добровольский, М. Н. Михайлов, П. Б. Паршин, О. И. Романова. — М.: Помовский и партнеры, 1996. — 641 с 27. Бехтерев В. М. ВНУШЕНИЕ И ЕГО РОЛЬ В ОБЩЕСТВЕННОЙ ЖИЗНИ [Електронний ресурс] / В. М. Бехтерев // СПб: Издание К.Л.Риккера. – 1908. – Режим доступу до ресурсу: http://www.psylib.org.ua/books/behtv01/index.htm. 28. Вербець В. .. Соціологія: Навчальний посібник [Електронний ресурс] / В. .. Вербець, О. А. Субот, Т. А. Христюк // К.: КОНДОР. – 200. – Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.com/1584072012681/sotsiologiya/sotsiologiya. 29. ВЕРНАДСКИЙ В. И. БИОСФЕРА И НООСФЕРА [Електронний ресурс] / В. И. ВЕРНАДСКИЙ // М.: Айриспресс. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: http://www.samomudr.ru/d/Vernadskij%20V.I.%20%20_BIOSFERA%20i%20 NOOSFERA.pdf.

30. Власюк О. С. Український соціум [Електронний ресурс] / О. С. Власюк, В. С. Крисаченко, М. Т. Степико – Режим доступу до ресурсу: http://old.niss.gov.ua/book/Krysachenko/104Ukr_Socium.pdf. 31. Вплив засобів масової інформації та інших джерел на формування здорового способу життя дітей та молоді [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.health.gov.ua/health.nsf/441242b97e1ad79cc125678d003fbbe2/8a 78e33492dd9b5ec22569fa002f2a01?OpenDocument. 32. Гакет Р. А. Політичні комунікації та новинні ЗМІ у демократичних країнах : конкуруючі підходи / Роберт А. Гакет, Кетлін Крос // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.socd.univ.kiev.ua/PUBLICAT/SOC/POLCOM/content.htm 33. Глушко В. П. Словник іншомовних соціокультурних термінів з курсу "Культурологія" [Електронний ресурс] / В. П. Глушко. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: http://slovopedia.org.ua/39/53407/260898.html . 34. Грачев Г. Манипулирование личностью. Организация, способы и технологии информационнопсихологического воздействия [Електронний ресурс] / Г. Грачев, И. Мельник // Алгоритм. – 2002. – Режим доступу до ресурсу: http://royallib.com/book/grachev_georgiy/manipulirovanie_lichnostyu.html. 35. Гребінь Н. В. Зміст маніпуляції як різновиду прихованого психологічного впливу [Електронний ресурс] / Н. В. Гребінь // Проблеми сучасної психології. — 2013. — Вип. 21. — С. 8093. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/jpdf/Pspl_2013_21_9.pdf 36. Губенко Д. Методологія медіадосліджень [Електронний ресурс] / Д. Губенко – Режим доступу до ресурсу: http://uk.wikibooks.org/wiki/Методологія.

37. де Шарден П. ФЕНОМЕН ЧЕЛОВЕКА [Електронний ресурс] / Пьер Тейяр де Шарден // М.: "Прогресс". – 1965. – Режим доступу до ресурсу: http://psylib.ukrweb.net/books/shard01/. 38. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита [Електронний ресурс] / Е. Л. Доценко // Издательство МГУ. – 1997. – Режим доступу до ресурсу: https://vk.com/doc57730546_235003723?dl=5ab99ca426765d58a0. 39. Карлова В. В. Влияние средств массовой информации на формирование украинского национального сознания [Електронний ресурс] / В. В. Карлова – Режим доступу до ресурсу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej6/txts/07kvvunc.htm. 40. Круглашова Н. Європейські професійні та етичні стандарти новинної журналістики. Частина 1 [Електронний ресурс] / Наталі Круглашова – Режим доступу до ресурсу: http://nkruglashova.vkursi.com/7098.html . 41. Крысько В. Г. СЕКРЕТЫ ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ВОЙНЫ (цели, задачи, методы, формы, опыт) [Електронний ресурс] / В. Г. Крысько // Издательство: Минск. – 1999. – Режим доступу до ресурсу: http://www.evartist.narod.ru/text19/001.htm. 42. Куляс І. Ефективне виробництво теленовин: стандарти інформаційного мовлення; професійна етика журналістаінформаційника : практ. посіб. / Ігор Куляс, Олександр Макаренко 43. Купцов А. Манипулятивная составляющая социального взаимодействия в контексте политического маркетинга [Електронний ресурс] / Андрей Купцов // 2004 – Режим доступу до ресурсу: http://isoc.com.ua/journal/06_Kuptzov.pdf. 44. Лакофф Д. М. Метафоры, которыми мы живем [Електронний ресурс] / Джонсон М. Лакофф // М.: УРСС Эдиториал. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: http://codenlp.ru/books/lakoff.pdf. 64

45. Лизанчук В. Феномен невмирущості нації // Наукові записки АН ВШ України. — 2004. — Вип. 6, 929. — С. 7481. — 14, с. 15 46. Липпман Уолтер Общественное мнение/Пер. с англ. Т.В Барчуновой; Редакторы перевода К.А. Левинсон, К.В. Петренко. — М.: Институт Фонда Общественное мнение», 2004. — 384 с. ISBN 5939470165 https://vk.com/doc5787984_348047683?hash=bcaa576f942f6f9ad0&dl=952ef 2119734f9090c 47. Манаев О. Т. Контентанализ. Описание метода [Електронний ресурс] / О. Т. Манаев – Режим доступу до ресурсу: http://psyfactor.org/lib/kontent.htm. 48. Мелетенский Е. Поэтика мифа [Електронний ресурс] / Е. Мелетенский. – 1976. – Режим доступу до ресурсу: https://vk.com/doc35112133_134045083?hash=ae3cfd254ee8079ad2. 49. Мельничук О. С. Словник іншомовних слів [Електронний ресурс] / О. С. Мельничук – Режим доступу до ресурсу: http://slovopedia.org.ua/42/53404/285589.html. 50. Новікова Л. ЗМІ ТА ДОВІРА ДО УКРАЇНСЬКИХ І РОСІЙСЬКИХ ЗМІ [Електронний ресурс] / Ліана Новікова – Режим доступу до ресурсу: http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=425&page=3 . 51. Попович М. УСЕ. Універсальний словникенциклопедія [Електронний ресурс] / Мирослав Попович. – 1999. – Режим доступу до ресурсу: http://slovopedia.org.ua/29/53404/15847.html. 52. Почепцов Г. Г. ПАБЛИК РИЛЕЙШНЗ для профессионалов / Г. Г. Почепцов., 2005. – 624 с. – (6е). 53. Сambridge dictionary [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://dictionary.cambridge.org/dictionary/british/fake.

54. Самборська Олена Володимирівна. Соціально психологічні механізми переконуючого впливу: Дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / Київський унт ім. Тараса Шевченка. — К., 1997. — 190л. — Бібліогр.: л. 146160. 55. Сидоренко Е. В. ренинг влияния и противостояния влиянию [Електронний ресурс] / Е. В. Сидоренко // СПб.: Речь. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: http://padaread.com/?book=11265. 56. Слухай (Молотаєва) Н.В. Міфопростір художнього тексту: етноміфологеми Т. Шевченка у логіколінгвістичному аспекті // Ритуальноміфологічний підхід до інтерпретації літературного тексту: Зб. наук. праць. – К., 1995. – С. 11. 57. Томпсон М. Редакційні настанови БіБіСі [Електронний ресурс] / Марк Томпсон. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://journlib.univ.kiev.ua/BBC_Guidelines_Ukr.pdf . 58. Фопель К. Ф. Уверенное управление. Тренинг, коучинг, саморазвитие [Електронний ресурс] / К. Ф. Фопель // М.: Генезис. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: https://vk.com/doc55960523_278570244?dl=16c5479ede026b80ed. 59. Шейнов В. П. Скрытое управление человеком (психологи манипулирования) [Електронний ресурс] / В. П. Шейнов // М.: ООО "Издательство АСТ". – 2001. – Режим доступу до ресурсу: http://shnurok14.narod.ru/Psih/Hidden/. 60. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием [Електронний ресурс] / Г. Шиллер // Москва: Издательство 'Мысль'. – 1980. – Режим доступу до ресурсу: https://vk.com/doc142958481_133721986?hash=5e6d28d600980aa31c&dl=68 98167d194e46b522.

Микита Кукулевський. Використання фальшивого відеоряду у висвітленні україно­російського конфлікту.

Микита Кукулевський. Використання фальшивого відеоряду у висвітленні україноросійського конфлікту.