Ольга Вишневська - диплом, 2013 by ukma journalist

Міністерство освіти і науки України Національний університет «Києво-Могилянська академія» Факультет соціальних наук і соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Магістерська робота освітньо-кваліфікаційний рівень – магістр

на тему: «ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ У РОБОТІ ЖУРНАЛІСТА»

Виконала: студентка 2-го року навчання, спеціальності 8.03030101 Журналістика Вишневська Ольга Юріївна Керівник Губенко Д.В., старший викладач Рецензент Фісенко Т.В., кандидат наук із соціальних комунікацій Магістерська робота захищена з оцінкою «_____________________» Секретар ДЕК __________ «____»__________________2013 р. Київ 2013

ЗМІСТ ВСТУП ................................................................................................................

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Історія досліджень соціальних мереж у системі

комунікації…………………………………………………………......

1.2. Поняття соціальної мережі в сучасній науці……………………

1.3. Соціальні мережі як частина комплексу соціальних медіа .......

1.4. Феномен соціальних мереж ...…………………………………...

1.5. Основні дослідження особливостей використання соціальних мереж у роботі журналістів …………………………………………..

Висновки до розділу…………………………………………………………...

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ...............................................

2.1. Методологія дослідження використання соціальних мереж у роботі журналіста, вибір респондентів для дослідження

2.2. Характеристика досліджуваних соціальних мереж ....................

Висновки до розділу…………………………………………………………...

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ………………...……………...

3.1. Способи використання соціальних мереж у роботі журналіста

3.2. Вибір журналістом соціальних мереж для роботи……………..

3.3. Проблемні моменти щодо використання соціальних мереж у роботі журналіста та розробка етичних кодексів

3.4. Позитивні аспекти у використанні соціальних мереж та прогнози щодо майбутнього розвитку …..…………..........................

Висновки до розділу…………………………………………………………...

ВИСНОВКИ……………………………………………………..……………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..

ДОДАТКИ (аудіо записи глибинних інтерв’ю – DVD диск) ………...……. 100

ВСТУП Соціальні мережі за останні кілька років стали невід’ємною частиною комунікаційної

системи.

Вони

надають

нові

можливості

пошуку,

оприлюднення та поширення інформації, а також можуть полегшити або ускладнити роботу журналіста. З їхньою допомогою журналіст може налагоджувати комунікацію з аудиторією, знаходити нові джерела та героїв для матеріалів, розширювати коло своїх читачів та глядачів. Соціальні мережі вносять значні зміни у сучасну журналістську діяльність,

тому

потребують

детального

вивчення,

цьому

полягає

актуальність дослідження. Мета роботи – встановити функціональні характеристики та фахові особливості використання соціальних мереж журналістами. Завдання: 1. Встановити,

якими

саме

соціальними

мережами

журналісти

користуються у своїй роботі. 2. Встановити для чого журналісти використовують соціальні мережі. 3. Визначити позитивні та негативні аспекти у використанні соціальних мереж у роботі журналіста. Об’єктом дослідження є онлайн соціальні мережі, доступні українським журналістам. Предметом дослідження виступають способи, форми, особливості та параметри використання доступних онлайн соціальних мереж журналістами. Джерельною базою для дослідження

виступають безпосередньо

соціальні мережі: Facebook, Twitter, Instagram, Pinterest, Foursquare. А також матеріали глибинних інтерв’ю, проведених спеціально для цього дослідження. Глибинні

інтерв’ю

організовувались

провідними

медіа

експертами,

практикуючими журналістами та редакторами, директорами шкіл та інститутів журналістики та медіакомунікацій. Всього проаналізовано понад 600 сторінок соціальних мереж та проведено 15 глибинних інтерв’ю. Загальний обсяг

фактичного матеріалу, залученого до дослідження у текстовому вимірі, склав понад 70 д.а. Для розв’язання завдань використано якісний метод дослідження – глибинне інтерв’ю. Наукова новизна одержаних результатів. Вперше: - Визначено, якими соціальними мережами користуються українські журналісти. - Описано як саме українські журналісти використовують соціальні мережі у своїй роботі. - Встановлено позитивні та негативні аспекти використання соціальних мереж українськими журналістами. Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні особливостей використання соціальних мереж журналістами, при вивченні особливостей роботи журналіста в епоху новітніх технологій, при дослідженні інтернет-журналістики. Вони також можуть бути використанні при дослідженні соціальних мереж загалом, аналізі їхніх функціональних особливостей, характеристик, можливостей, вивченні видів та специфіки соціальних мереж. Окрім цього, подана інформація може використовуватися під час підготовки лекцій, семінарських та практичних занять для студентів спеціальності «журналістика», які вивчають становлення та розвиток журналістики на сучасному етапі, онлайн журналістику, застосування новітніх технологій в журналістиці. Загальні теоретичні засади щодо використання соціальних мереж журналістами

допоможуть

студентам

спеціальності

«Журналістика»

організувати дослідження щодо особливостей та нових методів роботи в галузі сучасної журналістики. Структура і обсяг магістерської. Структура роботи визначена її метою і завданнями. Магістерська складається зі вступу, трьох розділів, кожний з яких має підрозділи і супроводжується висновками, висновків і списку використаних

джерел, а також додатку. Список використаних джерел містить 77 найменувань, у тому числі – 62 іноземними мовами (57 з них – англійською). Обсяг основного тексту 90 с., загальний обсяг 100 с.

РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ Історія досліджень соціальних мереж у системі комунікації

1.1.

В Україні питання соціальних мереж майже не досліджене. Українські науковці вивчали становлення мережі інтернет, появу інтернет-ЗМІ, а також розвиток блогосфери, проте майже не було досліджень щодо розвитку соціальних мереж та їхнього впливу на діяльність українських журналістів. Зокрема, серед українських науковців дослідженням становлення і функціонування соціальних мереж в інтернеті займались Л. М. Городенко, Т. В. Фісенко, Л. М. Лазарєва. Питання особливостей використання соціальної мережі Twitter у професійній діяльності українських журналістів вивчала Марченко К.О. Серед закордонних дослідників є чимало, які не тільки дослідили саме питання

соціальних

мереж

інтернеті,

описали

систему

їхнього

функціонування, але також зробили прогнози розвитку та їхнього впливу на масову комунікацію. Дослідники називають різні роки початку вивчення питання соціальних мереж. Стенлі Вассерман та Кейтрін Фауст у своїй роботі, описуючи зародження науки про соціальні мережі, зазначають, що піонери досліджень соціальних мереж прийшли з соціології (наприклад, Морено, Картрайт) та соціальної психології, а також антропології (Барнс, Мітчел) [23]. Вони вважають, що аналіз соціальних мереж є за своєю суттю міждисциплінарною діяльністю. На думку Б. Фьорхта, попередниками теорії соціальної мережі є соціологи, які працювали ще в кінці 1800-х років, серед них Еміль Дюркгейм і Фердинанд Тоніс. «Тонніс стверджував, що соціальні групи можуть існувати у вигляді особистих і безпосередньо соціальних зв'язків, які також поєднують індивідів, які поділяють цінності та переконання, або безособових, формальних та інструментальних соціальних зв'язків» [33]. За словами Фьорхта, Дюркгейм

дав не індивідуалістичне пояснення соціальних фактів, стверджуючи, що соціальний

феномен

виникає,

«коли

взаємодіючі

індивіди

становлять

реальність, яка не може бути пояснена в термінах властивостей окремих суб'єктів» [33]. Також Фьорхт зазначає, що соціальні мережі як окрема академічна концепція згенерувалася в 1920–1930-х роках у дослідженнях в галузі антропології у Великобританії. «Антрополог Роджер Браун був першим дослідником, який використовував термін соціальна мережа, маючи на увазі, що соціальна структура схожа з мережею і що міжособистісні комунікації серед осіб нагадують відносини між вузлом і іншим гніздом в мережі» [33]. Фьорхт наводить інформацію, що один із варіантів дослідження соціальних мереж може бути віднесений до методу соціометрії, створеного соціальним психологом Джейкобом Леві Морено у 1930-х роках, і цей метод проклав шлях для кількісного підходу до питання соціальної мережі. «У 1930 році Морено вперше зробив систематичний облік і аналіз соціальної взаємодії в малих групах, особливо в класних кімнатах та робочих групах» [33]. Вассерман та Фауст також зазначають першою роботою в галузі досліджень про соціальні мережі роботу Морено. У 1930-х роках він зробив відкриття – соціограму. Зацікавлення спробою зрозуміти людську соціальнопсихологічну поведінку, особливо групову динаміку, довело Морено до винайдення засобу для зображення міжособистісної структури групи – соціограми. «Соціограма – це картинка, в якій люди (або, якщо більш загально, будь-які соціальні одиниці) представлені у вигляді точок у двовимірному просторі, а відносини між парами людей представлені пов’язуванням відповідних точок» [23]. Саме ця інновація, розроблена Морено разом з Дженнінгом, на думку Вассермана та Фауст, позначила початок соціометрії (попередника аналізу соціальних мереж та соціальної психології). Серед соціологів існує згода, що Морено був засновником галузі соціометрії – вимірювання міжособистісних

відносин в малих групах – і натхненником для перших двох десятиліть досліджень в структурі малих груп [23]. Після цього відкриття багато дослідників звертались до методу соціограми. Усвідомлення того, що соціограма може бути використана для вивчення соціальної структури привело до швидкого запровадження цього поняття в аналітичних методах. «Поняття аналізу соціальних мереж розвинулося зі сприятливої зустрічі соціальної теорії та її застосування, з формальної математичної, статистичної та обчислювальної

методології...

Насправді,

багато-хто

приписує

перше

використання терміну "соціальна мережа" Барнсу (1954)», зазначають Стенлі Вассерман та Кейтрін Фауст [23]. Поняття мережевих відносин, які пов'язують соціальні об'єкти, або зв'язків між соціальними об’єктами знайшло широке вираження в соціальних науках. З кінця 90-х років термін соціальні мережі почали вживати також для позначення певних груп та спільнот в мережі інтернет. Багато дослідників зазначають, що соціальні мережі та способи їхнього аналізу почали широко вивчатись в останні два десятиліття. Дослідники Вассерман та Фауст зазначають, що поняття соціальної мережі і методів аналізу соціальних мереж викликали значний інтерес і зацікавленість у науковому співтоваристві в останні десятиліття [23]. У дослідженні за редакцією Чару С. Агарвала ця думка також підтверджується. «Тренди в останні роки були зосереджені на онлайн соціальних мережах, в яких соціальні мережі можливі в якості інтернетдодатків. Деякі приклади таких мереж Facebook, LinkedIn і MySpace», – зазначено в дослідженні під редакцією Агарвала [24]. Такі соціальні мережі стрімко зростають у популярності тому, що вони більше не стримуються географічними обмеженнями звичайних соціальних мереж, в яких взаємодії визначені більш традиційним способом, наприклад, зустрічами обличчям до обличчя або особистою дружбою.

У своєму дослідженні Джон Волтерс та Джон Лестер наводять приклад «Classmates.com» як першу соціальну мережу в сучасному розумінні цього терміну. «Заснований в 1995 році інженером Боїнгу – Ренді Конрадсом, Classmates.com був одним з перших сервісів, який може бути названий соціальною мережею згідно сучасних стандартів. Сервіс спрямований на надання допомоги своїм користувачам у спілкуванні з давно втраченим другом зі школи, роботи і навіть американськими військовими» [34].

1.2.

Поняття соціальної мережі в сучасній науці

Серед дослідників є різні думки щодо пояснення терміну соціальна мережа. Міхаель Пікок визначає соціальні мережі як відносно новий аспект в інтернеті, який дійсно знаходиться зараз на піднесенні. Багато бізнесів, організацій, спільнот і сімей за допомогою соціальних мереж використовують соціальні мережі, щоб рекламувати себе, краще спілкуватися з іншими людьми, і взаємодіяти з аудиторією [25]. Пітер К. Раян зазначає, що для звичайного користувача соціальна мережа – це простий додаток, який живе на робочому столі або у веб-браузері. «Соціальна мережа – це кластер з людей, пов'язаних з певної причини» [32]. За його визначенням, соціальні мережі бувають всіх форм і розмірів і обслуговують всі види запитів. Деякі соціальні мережі можуть застосовуватись для найбільш базового рівня взаємодії, як для поширення конкретної інформації, а деякі призначені для комплексного вирішення проблеми [32]. «Якщо веб-сайт, перш за все, про зв’язки з іншими людьми, це зазвичай називається "соціальною мережею", – визначає поняття Дженіфер Обі [26]. У дослідженні за редакцією Чару Агарвала зазначається, що найбільш класичне визначення соціальної мережі як такої, яка заснована тільки на людських взаємодіях. Таким є класичне дослідження соціальних мереж в галузі соціології.

«Ці

дослідження

традиційно

проводяться

копіткими

трудомісткими методами вимірювання взаємодії між суб'єктами шляхом збору фактичних даних про людські взаємодії вручну» [24].

Також

дослідженні

відзначено,

що

соціальні

мережі

можуть

розглядатися як структура, яка забезпечує поширення інформації. «Це прямий наслідок цієї сприятливої соціальної взаємодії між людьми. Аналіз динаміки такої взаємодії є складною проблемою в сфері соціальних мереж» [24]. Стенлі Вассерман та Кетрін Фауст вважають: щоб правильніше дати визначення соціальним мережам, потрібно визначити поняття акторів, груп та зв’язків. Адже соціальні мережі складаються з кінцевого набору або наборів акторів і відносин, заданих ними [23]. У дослідженні за редакцією Чару Агарвала зазначається, що в загальному розумінні соціальна мережа визначається як мережа взаємодій або стосунків, «де вузли складаються з акторів, а краї складаються з відносин чи взаємодії між цими суб'єктами». «Концепція соціальних мереж не обмежується конкретним випадком базованої на інтернеті соціальної мережі, такої як Facebook, проблема соціальних мереж була вивчена часто в галузі соціології з точки зору загальної взаємодії між будь-якою групою акторів», – відзначається в роботі за редакцією Агарвала [24]. Так як соціальні мережі зроблені насамперед на основі взаємодії між різними учасниками, то природно, що така взаємодія може призвести до того, що різні актори будуть впливають один на одного з точки зору їх поведінки. «Комунікаційні мережі з’явилися з формуванням соціуму, а ідея про те, що взаємодію людей можна уявити у вигляді мережі (у вузлах якої знаходяться індивідууми, а зв’язуючи їх лінії можуть інтерпретуватися як відображення комунікації у парах), виникла значно пізніше, але, звичайно, задовго до створення мережі Інтернет» [69]. Дослідниця Л. Лазарєва зазначає, що під комунікаційною мережею розуміється безліч суб’єктів (точок, вершин, агентів), що можуть вступати у взаємодію один з одним і зв’язки між якими є комунікаційними – тобто обмін інформацією або соціальними – дружба, спільна робота. «На відміну від класичної мережі, група, або співтовариств, що діє в інтернет-середовищі допускає більш активне і оперативне вивчення програмними методами шляхом

інтегрування

керуюче

середовище

модулів

статистики,

аналізу

та

прогнозування» [69]. «Люди,

які

користуються

соціальними

мережами

називаються

користувачами (юзерами), а соціальні мережі – це додатки», – відзначає Пітер К. Раян [32]. При цьому Дерек Хансен, Бен Шнейдерман та Марк А. Сміт у своєму дослідженні зазначають, що у більшості соціальних медіа виробники і споживачі контенту взяті з того ж самого набору користувачів. «Користувачі є виробниками в один момент і споживачами в наступний» [30]. За даними дослідження за редакцією Агарвала, певна кількість технологічних систем забезпечення, таких як телекомунікації, електронна пошта та електронні чати (такі, як Skype, Google Talk або MSN Messenger), можна вважати непрямою формою соціальних мереж, тому що вони, природно, моделюються як комунікація [24]. У статті «Термінологічний дискурс мережевих комунікаційних ресурсів» Л. Городенко зазначає, що чимале значення при формуванні соціальних спільнот у соціальних мережах належить саме мережевій комунікації. «Основою будь-якої спільноти є спілкування між людьми, котрі мають спільні або подібні погляди на ті чи ті явища дійсності» [61]. Городенко відзначає, що інтернет забезпечує широкі можливості для створення таких спільнот: «у мережі легко знайти людей зі схожими поглядами та думками; знайомство та спілкування в інтернеті, завдяки анонімності, відбувається простіше, оскільки людина почувається в мережі більш комфортно». На її думку, саме ці чинники зумовлюють появу і розвиток різних інтернет-спільнот. «Ми схильні трактувати мережеву комунікацію як унікальний засіб спілкування, що поєднує та реалізує всі наявні техніки, технології, можливості комунікації як явища наукового пізнання. Вона одночасно забезпечує функціонування як вербальних, так і невербальних, як формальних, так і неформальних, як міжособистісних, так і масових характеристик мовлення» [61].

Городенко також відзначає, що специфікою існування мережевої комунікації є використання новітніх технічних засобів зв’язку та комунікації, які формують нову комунікаційну структуру.

«При

цьому мережева

комунікація виступає основою при створенні інтернет-спільнот та організації соціальних мереж» [61]. «Незалежно від видів інформації та різних характеристик учасників соціальні Інтернет-мережі характеризуються в першу чергу великою кількістю комунікативних процесів. Окремим типовим комунікативним актом у межах СІЖ можна вважати повідомлення, доповнене коментарями» [46]. Т.Фісенко визначає таке явище у процесі розвитку популярних соціальних інтернет-мереж – їх взаємопроникнення та інтеграція. «Яскравим прикладом є широкі функціональні можливості таких мереж, як Facebook та Twitter – за допомогою програмних модулів самих СІЖ вони можуть транслювати потоки інформації як одна з одної, так і з соціальної Інтернетмережі «Живой Журнал», блогів, відеохостингів тощо, відображаючи частину тексту, відеоролик, зображення, звуковий запис» [46].

1.3.

Соціальні мережі як частина комплексу соціальних медіа

Досліджуючи питання визначення соціальних мереж мало хто з дослідників обмежується визначенням тільки цього поняття. Більшість наводять це поняття як складову або ж друге позначення для соціальних медіа, тому далі розглянемо питання соціальних медіа. Також частина дослідників вживає поняття нових медіа, маючи на увазі соціальні мережі або соціальні медіа. Рей Пойнтер у книзі «The hand book of online and social media research: tools and techniques for market research» пише, що соціальні медіа – це дуже широкий термін, і «немає двох коментаторів, які дали б йому однакове визначення» [19]. Пойнтер вважає, що «головний елемент визначення соціальних

медіа

–

шлях,

яким

інтернет

та

інші

нові

технології

використовувалися, щоб відійти від засобів масової інформації (які були по суті

моделлю один-до-багатьох, наприклад як бродкастинг) до моделі багато-добагатьох, такої як Facebook» [19]. За визначенням Рея Пойнтера, соціальні медіа містять блогінг, мікроблогінг (Twitter), соціальні мережі (Facebook), Wikis (Wikipedia), соціальні закладки, фото шейринг (e.g. Flickr), відео шейринг (e.g. YouTube), голосові мережі (e.g. Skype), шейринг музики (e.g. Last FM), відгуки про продукти та певні послуги, віртуальні світи й ігри, розраховані на велику кількість користувачів [19]. У своєму дослідженні Джон Волтерс та Джон Лестер до соціальних медіа відносять соціальні мережі, Wikis, блоги, відео та фото обмін, соціальні закладки, онлайн-відгуки і віртуальні слова [34]. Вони також відзначають, що багато людей хочуть сортувати різні сервіси та технології, які кружляють навколо терміну «соціальні медіа», в різні категорії, але це тільки «рухома мета». «Мало того, що технології розвиваються, але можливості, що надаються різними службами, більше перекриватимуть одна одну» [34]. Тому дослідники кажуть про ширші категорії. Пойнтер вважає, що термін "соціальні медіа" групує разом "багато нових явищ в інтернеті відносно вільним від цінностей шляхом", і саме тому цей термін є корисним. Він вважає, що термін соціальні медіа – це просто опис медіа, заснованого на парадигмі багато-до-багатьох [19]. За визначенням Дженіфер Обі, соціальні медіа – це будь-які веб-сайти, які дозволяють коментувати, поширювати, лайкати, дружити чи іншим чином взаємодіяти з іншими членами сайту. Соціальні медіа сайти – це такі, які дозволяють спілкуватися онлайн з друзями або незнайомцями. За словами Обі, найбільш очевидним прикладом є Facebook, але соціальні медіа також включають у себе сайти, такі як YouTube, Flickr, Twitter, wikis, чати, ігрові сайти, веб-сайти з рингтонами, блоги та багато іншого. «Кожен раз, коли ви взаємодієте з людьми на веб-сайті, робите більше, ніж просто читаєте те, що показується на екрані, ви використовуєте соціальні медіа сайти» [26].

При цьому Дженіфер Обі зазначає назву соціальних мереж як синонім до поняття соціальні медіа, а не їхню складову. Вона вважає, що головна ідея в тому, що соціальні медіа – це веб-сайти, які дозволяють брати участь та створювати власний контент – в цьому і полягає їх відмінність від інших сайті, які переглядають люди [26]. У своєму дослідженні Джон К. Волтерс та Джон Лестер зазначають, що соціальні медіа це термін, який позначає групу додатків програмного забезпечення, контент, згенерований користувачами цих додатків, а також послуги, які зроблені доступними для всіх, хто має веб-браузер. «Соціальні медіа» є одним з тих високотехнологічних понять, як «хмара», на які PRдепартаменти наскочили як зграя голодних собак, а потім їздили на ньому, поки його значення не стало розмитим гіперболічною слиною» [34]. Дослідники відзначаються, що соціальні медіа відрізняються від таких звичайних медіа, як телебачення, радіо, газети та інші, двома радикальними способами. По-перше, контентом, згенерованим користувачами. По-друге, вони інтерактивні. «Інтерактивність, насправді, суть форми. І це може відбутися миттєво – як технарі сказали б, в режимі реального часу, не чекаючи лист в редакцію для публікації в газеті, не нудячись в очікуванні, поки ви будете підключені до ведучого ток-шоу на радіо» [34]. При цьому Волтерс та Лестер зазначають, що буде важко переоцінити значення цих відмінностей. «З того часу, як Гутенберг винайшов рухомий друк, більшість з нас були пасивними одержувачами інформації. Вона була породжена іншими і подана нам, це те що, по суті є односторонньою системою комунікації. Але соціальні медіа роблять нас активними учасниками процесу формування та обміну інформацією. І це величезна зміна» [34]. Отже, важливим аспектом дослідження соціальних мереж є не саме визначення

поняття,

дослідження

відмінностей

та

особливостей

функціонування соціальних мереж. При цьому соціальні мережі не варто відділяти від поняття соціальних медіа, а навпаки потрібно розглядати їх як складову частину цілого – соціальних медіа.

1.4.

Феномен соціальних мереж

Українська дослідниця Т. Фісенко зазначає, що соціальні мережі поступово починають покривати практично всі галузі інтересів. «Насамперед, якщо інформаційний запит й інформаційна потреба виявляються актуальними та популярними, на цьому ґрунті відразу створюється нова соціальна спільнота» [74]. Л. Городенко відзначає, що в на початку нового тисячоліття змінилося усталення розуміння медіа й комунікації. Зокрема, вона говорить про збільшення інформаційних потоків та розвитку каналів спілкування. «Соціальні мережі як одна з найактивніших та найпопулярніших форм мережевої комунікації протягом останнього часу набуває ще й повноцінних медійнокомунікативних ознак» [62]. Дослідниця Л. Лазарєва вважає, що найбільш важлива складова сучасного розвитку комунікаційних інтернет-мереж – можливість миттєвого обміну всіма видами цифрової інформації. «У той же час, завдяки розвитку інтернет-мереж, з таким сервісом можна працювати з будь-якої точки земної кулі, в тому числі і з мобільних пристроїв. Однак, незважаючи на такі переваги, комунікаційні Інтернет-мережі

сьогодні

породжують

масу

проблем

точки

зору

інформаційної безпеки: реалізація загроз цілісності та доступності – багато сучасних користувачів використовують сервіси комунікаційних Інтернет-мереж для обміну цінною інформацією (листування, в яких можуть бути паролі, важливі відомості, схеми). Мережі реалізують загрозу конфіденційності – можливі

фальсифікації

інформації,

поширення

спаму,

несанкціоноване

поширення інтелектуальної власності і т.п.» [69]. Лазарєва

зазначає,

що

феномен

появи

та

функціонування

«комунікаційних інтернет-мереж» має широку палітру можливостей, є невід’ємною

частиною

сучасного

інформаційного

та

соціокультурного

простору; саме це ставить потребу подальшого вивчення цього феномену як явища фахівцями різних галузей.

«Мільярди людей створюють трильйони з'єднань через соціальні медіа щодня, але мало хто з нас розмірковує, як кожен клік і натиск клавіші будує відносини, які в сукупності утворюють величезні соціальні мережі»,– зазначають у своєму дослідженні Дерек Хансен, Бен Шнайдер та Марк А. Сміт [30]. Вони пишуть, що пристрасні користувачі соціальних медіа, таких як електронна пошта, блоги, мікроблоги, вікі, з нетерпінням відправляють особисті або публічні повідомлення, публікують емоційно забарвлені думки. Обрані соціальні мережі створюють і поширюють цифрові медіа, і оцінюють або рекомендують ресурси для об'єднання свого досвіду, надають допомогу сусідам і колегам, і висловлюють свою творчість. «Результати є величезними, комплекс мереж зв'язку, які пов'язують людей з іншими людьми, документами, місця, концепціями та інші об'єктами» [30]. Дерек Хансен, Бен Шнайдер та Марк А. Сміт зазначають, через те, що соціальні медіа перетворилися на широко поширену платформу для людської взаємодії, невидимі пута, які зв'язують кожного з іншими, стали більш помітними і відстежуваними для машин [30]. На думку дослідника Пітера К. Раяна, можливість комунікувати по всій планеті в реальному часі сприяла розвитку зовсім нових форм соціальних мереж, які ніколи не існували раніше [32]. Городенко відзначає, що в умовах стрімкого розвитку мережі інтернет та інших новітніх каналів передачі інформації мережеві комунікації стають все біль популярними та рейтинговими. «Протягом короткого терміну вони перетворилися у потужний чинник, який поряд із медійними засобами впливає на всі сфери соціально-економічного, суспільно-політичного, наукового, культурного життя сучасного суспільства. По суті, мережева комунікація – це чергова форма розвитку одного з комунікаційних каналів, який реалізується у віртуальному просторі» [60]. Зізі Папачарісі у своєму дослідженні відзначає, що зміни викликані мережевими технологіями є більш поширеними, ніж у більш ранніх ЗМІ. «Через те, що контент і вираження, які сприяють мережевій громадськості, є

постійними і відтворюваними за замовчанням, можливість діяти набирає більшого масштабу та збільшується в пошуку, і отже, може розглядатися посилено» [27]. Папачарісі зазначає, що фізичний простір обмежений місцем і часом, але в Інтернеті люди можуть з'єднуватися один з одним на великій відстані і взаємодіяти з асинхронно зробленим контентом протягом тривалого періоду. Це дозволяє людям працювати, обійшовши фізичні бар'єри взаємодії, і знижує витрати на взаємодію з людьми у віддалених місцях». Соціальні мережі забезпечують інтуїтивну модель відносин між людьми в соціальній групі. Соціальні мережі відображають різні види зв’язків серед людей, і дружбу, і співробітництво, контакт, конфлікт, і т.д., відзначає Насрулах Мемон [31]. У досліджені за редакцію П. Доріана та Франса Н. Стокмана подається твердження, що хоча це може здаватися простим визначити і описати соціальні мережеві структури, задача опису соціальних процесів в соціальних мережах набагато складніша [28]. Борівой Фьорхт вважає цікавою особливістю те, що соціальні мережі містять контент, згенерований користувачами. Він вважає, що поширений крізь соціальні медіа контент може спричинити широкий діалог в галузі комунікації, зосередженої на поширенні медіа об’єктів, наприклад як в YouTube, Flickr і т.д [33]. У дослідженні за редакцією Чару С. Агарвала зазначена думка, що соціальні мережі стали популярними в останні роки через збільшення вмісту профайлів і пристроїв з доступом до інтернету, таких як персональні комп'ютери, мобільні пристрої та інші, більш свіжі апаратні нововведення, такі як інтернет-планшети. Велика частина дослідників зазначає таку особливість функціонування соціальних мереж як згенерований користувачами контент. У цьому дослідженні зазначено, що багато з таких соціальних мереж, надзвичайно багаті за змістом, і вони зазвичай містять величезну кількість контенту і даних зв'язку, які можуть бути використані для аналізу [24].

Більшість дослідників визначають поняття соціальних мереж – як сайти, які дозволяють користувачам додавати власний контент, взаємодіяти між собою, спілкуватись, ділитись інформацією, фото та відео з друзями, родичами та невідомими людьми. Отже, важливим аспектом вивчення соціальних мереж є те, що вони містять велику кількість контенту, згенерованого користувачами. Саме тому дослідження користувачів соціальних мереж також є важливим. Користувачі додають в соціальні мережі контент, який потім такі ж самі користувачі продивляються, додаючи також свій контент. Велика частина дослідників пише про вплив соціальних мереж на індивідів в сучасній комунікаційній системі. Соціальні системи є одним з найпотужніших прикладів мереж, тому що люди сприймають їх та звертаються до них у повсякденному житті, вважає Зізі Папачарісі. «У соціальній мережі вузли – це індивіди та посилання, які можна віднести до стосунків – хто з ким спілкується, хто з ким комунікує на регулярній основі» [27]. На думку Роберта Л. Кросса та Ендрю Паркера люди опинились під впливом інформаційних потоків і мережевих стосунків усередині соціальних мереж. Ці мережі часто не зображені на будь-яких формальних діаграмах, але вони нерозривно пов'язані з продуктивністю організації, шляхом, яким вона розробляє і втілює стратегію, і її здатності до інновацій. «Для більшості з нас, мережі також мають багато спільного з нашою особистою продуктивністю праці, навчання і кар'єрного успіху» [29]. Особи, організації та державні установи виділяють ресурси для використання соціальних медіа в корисних цілях, уникаючи при цьому небезпек, зазначають Дерек Хансен, Бен Шнейдерман та Марк А Сміт. Вони вважають, що розуміння того, як ці соціальні мережі процвітають, змінюються, занепадають є суттєвою проблемою для дослідників і фахівців [30]. Таким чином, соціальні мережі мають вагомий вплив не тільки на певних особистостей та груп населення, але й на цілі організації, саме тому вивчення цього питання є дуже важливим для сучасної науки.

1.5.

Основні дослідження особливостей використання соціальних мереж у роботі журналістів

По

всій

планеті,

розвинені

країни

залучаються

до

потенціалу

використання соціальних медіа, щоб змінити свої суспільства, від заохочення енергозбереження та відмови від паління до нового рівня політичної взаємодії з громадянами, зазначають у своєму дослідженні Хансен, Дерек та Сміт [30]. Дослідники виділяють позитивні аспекти в користуванні соціальними мережами. Один потужний варіант використання соціальних мереж – для підтримки

швидкого

поширення

громадської

інформації

(наприклад,

вакцинація грипу, попередження про погоду або загрози суспільній безпеці) [30]. На думку Волтерса та Лестера, соціальні медіа з’являються, щоб задовольнити

дві

основні

людські

потреби,

які

часто

залишаються

незадоволеними у сучасному широкому і все більш складному суспільстві: бути на зв'язку з друзями і родичами та бути почутим [34]. Міхаель Пікок також виділяє дві першочергові функції, які виконують соціальні мережі. По-перше, вони дають змогу користувачам встановлювати зв'язок між собою і будувати контакт. Але також вони забезпечують спільноту співпрацею, даючи змогу контенту та інформації в соціальних мережах бути вирощеною самими користувачами самостійно [25]. Зростання соціальних медіа як засіб масової інформації змінює процес, за допомогою якого професійний журналіст працював би п'ять років тому. Потік інформації в соціальних медіа та можливість використовувати соціальні медіа для доповнення встановлених методів та інструментів журналістики, вимагає від журналістів опанувати соціальні ЗМІ, щоб залишатися компетентним у галузі журналістики. Вимога опанувати журналістом соціальні мережі наводиться у дослідженні «Journalist & Social Media», проведеному Центром Медіа Досліджень у Непалі [26]. Журналісти використовують по-різному соціальні мережі у своїй роботі, тому що це допомагає їм виконувати свою роботу краще. Таким чином, вони

пробують різні соціальні мережі і використовують їх для вирішення різних завдань. «З тих пір як Facebook і Twitter стали ключовими інструментами для новин, журналісти та редакції провели «акт походу по канату», – зазначає Мейт Фернандез у дослідженні «Social media etiquette for journalists: how the rules have changed». «Вони повинні використовувати соціальні медіа, щоб залучити свою аудиторію у нові та винахідливі способи, і при цьому дотримуватися етичних стандартів» [17]. Дослідженням

використання

соціальних

мереж

журналістами

Сполученому Королівстві займались «Cision & Canterbury Christ Church University (UK)», отримані дані були оприлюднені у дослідженні «Social journalism study 2012 – United Kingdom». Згідно із даними, у 2012 році британські журналісти більше використовують соціальні медіа для своєї роботи в порівнянні з 2011 роком, особливо професійні соціальні мережі (наприклад, LinkedIn) і мікроблоги (наприклад, Twitter). Респонденти продовжують використовувати соціальні медіа для різноманітних професійних завдань з публікацією і просуванням власного контенту, також джерела інформації залишаються найбільш важливими. «Соціальні медіа використовуються трохи більше для пошуку (84%), ніж публікації (81%) – було навпаки якраз минулого року» [50]. У доповіді «Journalists and Social Media» подається інформація про позитивні аспекти використання соціальних мереж. «Журналісти змогли відзначити ряд переваг соціальних медіа в порівнянні з традиційними засобами масової інформації. Найбільш важливі з них включали швидкість / миттєвий доступ; більш легкий доступ до інформації, а також доступ до більшого розмаїттям джерел людей і думок» [27]. Дослідники з Cision також отримали інформацію про позитивний вплив. «Близько половини журналістів Великобританії вважають, що соціальні медіа справили позитивний вплив на їх роботу» [50]. У цьому ж дослідженні подана

інформація про те, що цього року більше журналістів відзначили, що соціальні медіа покращують їхню продуктивність. «У

2011

році

майже

половина

британських

журналістів

(49%)

погодилися, що інструменти соціальних медіа підвищили їхню продуктивність, поки в цьому році тільки 39% так думали. У той же час, частка тих, хто не згоден, що соціальні медіа підвищують продуктивність збільшилася з 20% до 34%». Журналісти також були менш позитивні в цьому році про вплив соціальних медіа на їх відносини з аудиторією. Загалом, вони вважають, що соціальні медіа дозволяють більш залучення

аудиторії, але число тих, хто

повністю згодні з цим твердженням знизилася з 43% до 27%. Аналогічні думки були висловлені про краудсорсінг і його вплив на якість журналістики: «У 2011 році 33% думали, що це поліпшить їхню свої журналістику і 28% не погодилися, а через рік ті, хто погодився знизилася до 24%, а рівень тих, хто не згоден залишився майже таким самим». «Незважаючи на побоювання, що інтернет вбиває друкованих ЗМІ та про те, що зростання громадянської журналістики робить журналістику як професію застарівшою, вчені тепер переконаний, що поява соціальних медіа доповнює журналістику» [26]. Дослідження «Brunswick» подає інформацію про зростаючий позитивний вплив соціальних мереж на роботу журналістів. Проте таке значення зростання впливу соціальних мереж в різних країнах відбувається з різною швидкістю. «Зростаюче значення блогів, Twitter і чатів для спілкування є найбільшим серед північноамериканських і британських журналістів. Зростаюче значення сайтів соціальних мереж, таких як Facebook чи LinkedIn нижче серед тих, хто знаходиться в континентальній Європі, ніж в інших місцях» [54] Для яких завдань журналісти використовують соціальні мережі Журналісти використовують соціальні мережі для задоволення різних потреб. Тим не менш, існує кілька основних способів використання соціальних мереж в повсякденній роботі журналіста, незалежно від того, чи це журналіст, який працює в онлайн-виданні, або на ТБ або радіо. Основне використання

соціальних медіа – для створення історій, їх просування та отриманні зворотного зв'язку від громадськості, зазначається у звіті «Journalists and Social Media» [27]. Дослідження «The influence game: how news is sourced and managed today», проведене у 2011 році отримало істотні підтвердження, що журналісти використовують канали соціальних медіа, такі як Twitter, в якості джерел новин, а також як засіб перевірки історії, яку вже почали писати. «У цьому році, більше половини опитаних журналістів заявили, що вони спиралися на пости в соціальних медіа з джерел, які вони знали, коли шукали ідеї для історій або кути подачі» [10]. Є багато досліджень про те, як журналісти використовують соціальні мережі у своїй роботі. І в цих матеріалах журналісти відповідають по-різному на запитання: "Для чого ви використовуєте соціальні мережі у своїй роботі?" У дослідженні «Engaging journalists through social media» Ланса Конканона відзначено: «Перше, що ми можемо витягти з нашого дослідження є те, що ясно, що переважна більшість журналістів використовують соціальні медіа, щоб допомогти собі зі своєю роботою, як джерело комунікації з контактами або в якості джерела інформації при дослідженні для статей» [9]. Дослідження «Brunswick» показало, що половина бізнес журналістів завантажує

інформацію

до

мережевих

сайтів

та

веде

блоги.

«Північноамериканські журналісти попереду, в той час як в континентальній Європі, журналістам менше пощастило б отримати можливість публікувати інформацію» [54]. Завдання, для яких журналісти для роботи використовують соціальні медіа обертаються навколо пошуку конкретної інформації і в цілому перебування в курсі новин. Важливою можливістю соціальних медіа є те, що вони дозволяють журналістам виявляти і підходити до людей, яких могло б бути важко знайти [27]. «Дев'ять з десяти використовували соціальні медіа для розслідування питання для їхньої роботи; три чверті – використовували для цього блоги і

половина Twitter. Дві третини бізнес-журналіст сказали, що принаймні деякі з їхніх історій походять з соціальних медіа, близько половини яких приходить з блогів», – зазначається в дослідженні «Brunswick» [54]. Для журналістів і новинних організацій, соціальні мережі дають можливість спілкуватися з людьми, розповсюджувати новини і доповнювати висвітлення новин з каналів з соціальних медіа, вважає Паул Грабовіч [21]. Таким чином, можна сказати, що зазвичай журналісти використовують соціальні

мережі

для

виготовлення

матеріалів.

Взагалі

журналісти

використовують їх, щоб зробити дослідження, щоб знайти джерела, щоб знайти героїв або спікерів для матеріалів, а потім просувати свій матеріал, і зібрати думки аудиторії. Розглянемо конкретніше ці окремі завдання. Пошук інформації. За даними дослідження «Brunswick», соціальні медіа є найбільш впливовим джерелом інформації для створення матеріал бізнес журналістами. «Twitter може забезпечити найціннішу інформацію для опублікованих історій, за ним ідуть блоги і два основні сайти соціальних мереж, Facebook і LinkedIn» [54]. Соціальні мережі можуть стати хорошим джерелом інформації, щоб знайти дійсно цікаву і унікальну історію, дослідити її подробиці. «В середньому журналіст буде використовувати 2,6 різноманітних соціальних медіа каналів, щоб дослідити історію», – зазначає Ленс Конканон [9]. Але деякі дослідження показують, що соціальні мережі можуть бути не настільки гарними джерелами для історій. «Основна знахідка, яку потрібно зазначити, це те, що більшість непальських журналістів вважають, що соціальні медіа та інтернет стали чи стануть важливим інструментом для репортажів, а також для промотування (створення промо, реклама) новин. Однак число тих, хто вважає інформацію в соціальних медіа надійною не дуже обнадійливе. Це може означати, що непальським журналістам не вистачає процедури перевірки інформації, яку вони отримують в соціальних медіа», – зазначається в дослідженні Центру Медіа Досліджень у Непалі [26].

Незважаючи на своє величезне охоплення, Facebook вважається одним з найменш корисних каналів для журналістів, що швидше за все пов'язано з тим, що підприємства, як правило, швидше використовують його в якості платформи для взаємодії зі споживачем, а не для поширення докладної інформації компанії. «Поки журналісти не завжди можуть визначити соціальні медіа такими корисними, як ми могли б очікувати, вони, звичайно, включають їх у своїх дослідженнях, і тому важливо, щоб бізнеси переконалися, що вони використовують ці канали для кращого ефекту», – зазначає Ленс Конканон. «Відкриття, що пошук в Інтернеті інформації був включений до створення новинних історій, показує, що непальські журналісти вважають інтернет основним джерелом довідкової інформації» [26].

У дослідженні

Центру Медіа Досліджень у Непалі відзначено, що непальські журналісти в основному шукають довідкову інформацію, очевидним є той факт, що новинні сайти очолюють список найбільш регулярно відвідуваних для пошуку інформації для новин. Магістерська програма зі Стратегії Паблік Рілейшнз Вашингтонського університету виявила, що переважна більшість репортерів і редакторів тепер залежать від соціальних медіа при дослідженні їх історій. «Серед опитаних журналістів, 89% сказали, що вони звертаються до блогів для дослідження для історії, 65% - до сайтів соціальних медіа, таких як Facebook і LinkedIn, і 52% для сервісів мікроблогінгу, таких як Twitter» [37]. Дослідження також показало, що 61% використовують Вікіпедію, популярну онлайн-енциклопедію. Результати дослідження Brunswick «Use of social media among business journalists» показують, що дві третини журналістів говорять, що принаймні деякі з їхніх історій походять з соціальних медіа, при цьому мало респондентів сказали, що основна частина історій з соціальних медіа. «У цілому, приблизно одна сьома з усіх історій може походити з соціальних медіа – трохи вище показник в Північній Америці, ніж в континентальній Європі» [54]. Дослідження «National Survey Finds Majority of Journalists Now Depend on Social Media for Story Research» показує, що 89% журналістів використовують

блоги, 65% – сайти соціальних мереж, 52% – сайти мікроблогів, при цьому надійність цих ресурсів є серйозною проблемою [37]. У той час як результати демонструють швидке зростання соціальних медіа як добре використовуваного джерела інформації для масових журналістів, опитування також дає зрозуміти, що репортери і редактори гостро усвідомлюють необхідність перевірки інформації, яку вони отримують від соціальних медіа. «Вісімдесят чотири відсотки сказали, що соціальних медіа були "трохи менше" або "значно менше" надійні, ніж традиційні засоби масової інформації, 49% говорять, що соціальні медіа страждають від "відсутності факту перевірки, підтвердження справжності та звітним стандартам» [37]. "Засоби масової інформації явно отримали переломний момент в їхній залежності від соціальних медіа для своїх досліджень і звітності", – сказав Хайді Салліван, віце-президент з досліджень Cision . – "Однак, це також ясно, що в той час як соціальні медіа доповнюють дослідження, проведене журналістами, вони не прибирають залежність редакторів та журналістів від первинних джерел, перевірки фактів та інших традиційно найкращих практик в журналістиці» [37]. Згідно даних, поданих у звіті «Journalists and Social Media», багато журналістів з усіх сил намагалися підкреслити, що, хоча соціальні медіа можуть спонукати журналістів для подальшого вивчення історії, це зовсім не означає, що це стане вирішальним фактором того чи історія в кінцевому підсумку буде написана і оприлюднена [27]. Значна частина досліджень показує, що журналісти вважають, що потрібно бути обережними інформацією з соціальних мереж. Факти повинні бути перевірені дуже уважно. Дослідження «Journalist & Social media» показало, що 30,7 відсотків журналістів розглядає інформацію з соціальних медіа такою ж надійною як в засобах масової інформації. 17,7 відсотків думають, що соціальні медіа стали менш надійними в останні кілька років, а ще 13 відсотків учасників вважають,

що соціальні медіа не є надійним взагалі. Решта журналістів 38,5 відсотків вважають, що надійність соціальних медіа зросла за останні кілька років [26]. Майже третина журналістів вважають, що соціальні медіа не є надійними в якості джерела інформації, а рівно стільки ж журналістів вважають, що соціальні медіа є як надійним газети, телебачення та радіо [26]. Звітність та оприлюднення інформації. Згідно з дослідженням Middleberg Communications and the Society for New Communications Research, 70 відсотків журналістів сказали, що вони використовують соціальні мережі для надання допомоги у звітному (у порівнянні з 41 відсотками у 2011 році). «Це величезний сплеск протягом одного року, хоча це не повинно дивувати, будьякий з нас з усіма списками журналістів, які використовують Twitter та інші соціальні мережі» [45]. Паул Грабовіч зазначає, що новинні організації можуть створювати свої сторінки в соціальних мережах, такі як фан-сторінку на Facebook, і використовувати їх для попередження людей про важливі новини, які новинні організації опублікували або постити інші цікаві для підписників речі. «Або ж вони можуть створювати свої власні соціальні мережі, використовуючи програмне забезпечення сторонніх виробників, як Ning або їх власні платформи» [21]. За даними дослідження «Journalist & Social media» більшість журналістів вважають, що соціальні мережі і інтернет стали або стане важливим інструментом для підготовки звітів, а також сприяння новин. «77,5 % журналістів сказали, що соціальні медіа та інтернет вже став важливим для представлення і просування новин. 15 відсотків журналістів сказав, що це не так важливо зараз, але буде дуже важливим у майбутньому» [26]. Промотування матеріалів.

Журналісти

використовують соціальні

мережі не тільки для досліджень, але й щоб показати людям, які матеріали вони написали. «Багато журналістів, з якими я працюю діляться своєю Twitter-стрічкою зі своїми колегами - між командою вони будуть керувати акаунтом від імені

їхнього видання, а більш традиційного «особистий» профіль навпаки матимуть для взаємодії зі спільнотою Twitter і дослідження їх історії» [28]. «Репортери можуть приєднатися до мережі, спілкуватися з людьми і продемонструвати свої розповіді. Це ще один спосіб для журналістів розвивати особисті бренди для своєї роботи» [21]. Дослідження «Journalist & Social Media» показало: «Серед респондентів, 16 відсотків не промотували самостійно новини, які вони написали для своїх ЗМІ в інтернеті. Для решти тих, хто займався просуванням своїх новин, яких вони підготували для онлайну, сайт соціальних мереж були першочерговими. Три чверті журналістів поставили посилання на свої історії, і або опублікували повідомлення на стіні Facebook, попросивши, щоб люди читали новини, які вони написали». Окрім цього найбільше використання соціальних медіа також для просування історій, які вони опублікували в засобах масової інформації. Більшість з непальських журналістів використовують соціальні мережі для просування своїх історій, блоги для архівного збереження своїх історій. «Просування в соціальних медіа є також важливим для непальських журналістів, тому що більшість з них вважають, що зворотний зв'язок і популярність - це мірка успіху, і соціальні медіа пропонують миттєвий зворотний зв'язок – хіти, лайки, коментарі та ретвіти [26]. А також, коли журналісти просувають свої матеріали за допомогою соціальних мереж, вони можуть досягти зворотного зв'язку. Отримання зворотнього зв’язку. Паул Грабовіч відзначає у своїй роботі «The transition to digital journalism», що соціальні мережі є дійсно надзвичайними для генерації розмов серед людей про історії. «Багато новинних медіа виявили, що обсяг коментарів читачів до історії, розміщених на Facebook, може перевищувати коментарі розміщені на сайті новинної організації» [21]. Журналісти отримують зворотний зв'язок до історії або програми після того, як вони потрапляють в ефір або публікується. «Вони також просять про надання

зворотного

зв'язку

інтерактивній

формі

обговоренні

громадськістю в Facebook і Twitter в той час як програма ще в ефірі» [27].

Дослідження «Journalist & Social Media» показало, що зворотній зв'язок, як і раніше є тим, що журналісти використовують для вимірювання успіху. «Для новин, які вони написали, майже дві третини журналістів вважають, що коментарі, які вони отримують на новинному сайті, в блозі і на сайтах соціальних мереж визначають популярність їхніх новин» [26]. За результатами дослідження, проведеного «Cision» та «Canterbury Christ Church

University»,

майже

половина

британських

журналістів пишуть

оригінальні коментарі в соціальних мережах або на сайтах мікроблогів щодня, і більше чотирьох з десяти управляють професійними, пов'язаними з роботою акаунтами в соціальних мережах або мікроблогах на щоденній основі. Більше половини з них репостять повідомлення на сайтах мікроблогів, відслідковують дискусії в соціальних мережах про свій власний контент та коментують зауваження, які вони отримують в соціальних мережах, щоденно або щотижнево [50]. У звіті «Journalists and Social Media» подана інформація, що деякі дослідження показують, що не всі журналісти збирають зворотний зв'язок на постійній основі, і це може залежати від конкретної історії. Деякі вважають, що вони та їхні організації не повною мірою використовують це поки що – журналісти явно не шукали зворотний зв'язок в їхніх індивідуальних профілях, і деякі організації не створюють свої соціальні медіа в такий спосіб, щоб отримувати зворотний зв'язок. «В Ірландії журналісти не завжди знаходили соціальні медіа як дуже корисний інструмент для отримання зворотного зв'язку до їхніх розповідей, бо вони боялись, що завжди буде хороший і поганий фідбек до історії, і їхній вибір був ігнорувати обидва, ніж взаємодіяти з обома» [27]. Таким чином, дослідження показали різне ставлення серед журналістів та редакцій до використання соціальних мереж задля отримання зворотного зв’язку від аудиторії. Деякі відверто побоюються негативних відгуків, тому вирішують просто не звертати увагу на коментарі, решта – намагається

використати соціальні мережі у свою користь, активно відповідаючи на запитання та відгуки аудиторії в коментарях. Питання та проблеми, які виникають при використанні соціальних мереж Хоча багато журналістів щодня звертаються до соціальних мереж у своїй роботі, запитання про правильний спосіб використання соціальних мереж досі залишаться. Одне з них – чи повинні профайли журналістів бути особистими чи робочими? Ланс Конканон відзначає, що більше 40 відсотків журналістів кажуть, що вони мають акаунт на Facebook, який використовується в професійних цілях [9]. «Великобританські журналісти ділять свій час майже порівну між професійним (53,5%) і особистим використання соціальних медіа» [50]. Дослідження «Journalists and Social Media» показало, що більшість журналістів також використовували соціальні медіа в їхньому особистому житті. «Респонденти були розділені в залежності від того, чи вони зберегли робоче та приватне використання окремо. Хоча значне число журналістів робили це розподілення, більшість робило це не з міркувань практичності, справжності (це більш надійне та натуральне), і зручності» [27]. Городенко вважає однією з найбільших проблем реалізації спілкування в цифровому вимірі є досить обмежені можливості інформації за допомогою лише одного органу чуття. «Цифрові технології передають інформацію переважно на візуальному, часом у поєднанні з аудіо рівні. Хоча різноманіття медіаконтенту забезпечує мультисенсорний досвід, більшість сайтів не використовують увесь спектр режимів сприйняття нашого мозку» [62]. Це тільки одне питання і пункт обговорення правильного використання соціальних мереж. Так що журналісти потребують певне керівництво і кодекси як їх використовувати.

Висновки до розділу Питання використання соціальних мереж було широко досліджене. Закордонні науковці окреслили поняття соціальних мереж, охарактеризували їхні якості та можливості. Окрім цього, дослідники з різних країн світу простежили

за

тенденціями

розвитку

соціальних

мереж

та

їхнього

використання журналістами під час своєї роботи. Науковці окреслили основні можливості та переваги використання соціальних мереж різними організаціями та компаніями, також частина уваги була зосереджена на використанні цього інструменту працівниками медіа компаній. Проте єдиної політики, правил та настанов щодо використання поки що немає. Натомість різні дослідження показали, що щороку кількість журналістів, які використовують соціальні мережі у своїй роботі, зростає. Проте досі залишається не вирішеним питання етичних кодексів та правил для журналістів щодо використання соціальних мереж. Дослідження

показали,

що

журналісти

можуть

по-різному

використовувати соціальні мережі у своїй роботі. Багато що залежить від специфіки роботи, поставлених завдань та обов’язків журналіста. Саме тому важливими є конкретні випадки, ситуації та досвід працівників ЗМІ, які показують, як краще використовувати соціальні мережі в роботі в залежності від потреб та завдань журналіста, а також його редакції і компанії. Через це вивчення особливостей використання соціальних мереж у роботі журналіста повинно відбуватись за допомогою якісних методів.

РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 2.1. Методологія дослідження використання соціальних мереж у роботі журналіста, вибір респондентів для дослідження Для дослідження особливостей та способів використання соціальних мереж журналістами у своїй роботі потрібен якісний підхід. Адже тут важливий особистий досвід самих журналістів, які випробували на собі всі позитивні та негативні аспекти використання соціальних мереж, та медіа експертів, які таку діяльність досліджували. Основним завданням дослідження є з'ясувати, як і чому журналісти використовують соціальні мережі у своїй роботі. Дослідження проводиться з метою отримання інформації про особливості використання соціальних мереж журналістами в роботі. Для отримання відповідей на основні запитання використовується метод глибинного інтерв’ю. Цей метод дозволяє отримати інформацію про особистий досвід журналістів, їхні способи використання соціальних мереж. Глибинні інтерв'ю – якісний метод дослідження, що передбачає проведення інтенсивних індивідуальних інтерв'ю з невеликим числом респондентів, щоб дослідити їхні погляди на певну ідею, програму або ситуації. «Наприклад, в таких інтерв’ю можуть запитувати учасників, співробітників та інших осіб, пов'язаних з програмою, про їхній досвід та очікуваннях, пов'язані з програмою, їхні думки про програму, а також про будь-які зміни, які вони сприймають себе як в результаті їх участі в програмі», – зазначають дослідники Каролін Бойс та Палена Неал [8]. «Інформація про те «як щось працює» відбудеться в розмові між дослідником (або інтерв'юером) та респондентом: дослідник

закликає

респондента розповісти і пояснити, ставлячи запитання, а також численні додаткові запитання», – вважають Вероніка Оселан та Франсуа Бартілакс [41]. На їхню думку, загальна здатність дослідника для проведення інтерв'ю має

вирішальне значення. Таким чином, метод глибинних інтерв’ю є гарним, коли потрібно отримати специфічну широку інформацію щодо певного питання, коли важливі думки певних особистостей. Для дослідження було проведено 15 глибинних інтерв’ю. Глибинні інтерв’ю проводились як з українськими так і закордонними респондентами. Зокрема, 8 інтерв’ю було проведено з закордонними медіадослідниками та медіаекспертами, директорами факультетів журналістики або медіа комунікації вищих навчальних закладів в Америці, Британії та Іспанії. Ще 7 інтерв’ю було проведено з українськими журналістами, редакторами видань та програм. Важливим критерієм відбору респондентів була їхня професійна діяльність, досвід роботи в медіа або медіасередовищі не менше 5 років та впливовість у журналістському середовищі. Вибір респондентів Для

дослідження

було

важливим

отримати

думку

закордонних

журналістів та експертів з країн, де соціальні мережі розвивались раніше та активніше, а отже, журналісти мали до них більший доступ і більше використовували. Також важливим було при виборі українських журналістів та редакторів, щоб ці люди були дійсно професіоналами у своїй роботі, ставились відкрито до можливостей нових технологій, мали високий рівень освіченості і при цьому здатність до швидкого опанування нових технологій. Саме тому для дослідження були обрані особистості, пов’язані з програмою «Журналістика цифрового майбутнього» (Digital Future of Journalism)». DFJ – безкоштовна освітня програма для практикуючих журналістів, які хочуть дізнатись більше та навчитись використовувати соціальні мережі та медіа у своїй роботі. На даному етапі, це єдина спеціалізована навчальна програма для журналістів в Україні, яка допомагає опановувати усі можливості використання новітніх технологій. Серед викладачів програми – провідні медіаексперти, дослідники новітніх технологій в галузі комунікацій, журналісти, спеціалісти з соціальних медіа,

директора факультетів журналістики вищих навчальних закладів. Саме вони і стали респондентами для дослідження, адже мають суттєвий досвід та авторитет у професійному середовищі. Серед студентів програми – найкращі журналісти з провідних медіа редакцій. Частина з них була обрана для проведення глибинних інтерв’ю, адже вони можуть не тільки описати як вони використовували соціальні медіа до навчанні на програмі, але й можуть порівняти своїй можливості вже зі здобутими навичками на програмі. Анна Медведєва. Анна Медведєва – керівник інтернет-департаменту видавничого дому «Hearst Shkulev Ukraine». Має великий досвід роботи із просуванням видань за допомогою соціальних мереж в інтернеті. Анна Медведєва працювала редактором в журналі "Экран недели", заступником головного редактора в журналі Gallery, випусковим редактором журналу «ELLE». У своїй роботі А. Медведєва широко використовує можливості соціальних мереж задля промотування матеріалів видань холдингу, просування видань та залучення більшої аудиторії. Окрім цього, Анна цікавиться всіма інтернет-новинками в галузі медіа, завжди в курсі останніх новин щодо розвитку та можливостей соціальних мереж. Профайл: https://www.facebook.com/Koshak.koshak Бет Барнс. Бет Барнс є директором і професором Школи журналістики і телекомунікацій (Коледж зв'язку та інформації) Університету Кентуккі з 2003 року. До цього вона працювала в Університеті Сіракуз, займаючись магістерськими програмами в галузі комунікацій. На офіційному сайті Університету Кентуккі uky.edu зазначений її професійний досвід у сфері реклами і маркетингових комунікацій; вона працювала в галузі управління маркетингом в United Air Specialists, корпоративних дослідженнях реклами для IBM та для медіадосліджень в DDB Worldwide. Вона є співавтором «Strategic Brand Communication Campaigns», має

публікації в «Journalism & Mass Communication Educator», «Journal of Advertising Education» та «Journal of Marketing Communications». Профайли: https://www.facebook.com/profile.php?id=12928015 http://www.linkedin.com/pub/beth-barnes/10/ab2/172/ru Девід ЛаФонтейн. Девід ЛаФонтейн – американський автор, експерт з соціальних медіа та мультимедіа продюсер. Він проводить лекції по всьому світу, включаючи програму Фулбрайту для навчання журналістів, NGO та продемократичні групи в Ефіопії. Як зазначено на сайті ЛаФонтейна, Девід проводить навчання зі стратегії соціальних медіа, вироблення і редагування відео, а також керує творчими групами. Він цікавиться тенденціями в галузі новітніх технологій, тестує останні цифрові інструменти. Він має більш ніж 20-річний досвід роботи в якості журналіста, редактора і продюсера мультимедіа, і написав разом із Джанін Ворнер книгу “Mobile Web Design for Dummies” та “iPhone & iPad Web Design for Dummies”. Його позаштатна робота включає в себе тематичні дослідження газет та мультимедіа для «Newspaper Association of America», «Online Journalism Review», «Advanced Interactive Media». Його команда підготувала спеціальне покрокове керівництво, щоб допомогти газетам презентувати себе і залучити більше читачів онлайн. Профайли: https://www.facebook.com/david.lafontaine http://www.linkedin.com/profile/view?id=3253918&trk=tab_pro https://plus.google.com/u/0/100874055410478276208/posts http://www.youtube.com/user/wordyeti/videos Сайт: http://www.davidlafontaine.com Джанін Ворнер. Джанін Ворнер створила проект DigitalFamily.com, агентство з повним сервісом інтерактивного дизайну і навчання, яке пропонує

розробку дизайну для веб та мобільних пристроїв, послуги інтернетмаркетингу. З 1996 року вона написана сама або у співавторстві понад 25 книг про інтернет. Найвідомішими з них є “Web Sites For Dummies”, “Mobile Web Design For Dummies”. Джанін також створила більше 50 годин навчального відео з вебдизайну та інтернет-маркетингу. Згідно з інформацією на її сайті, Джанін проводить курси в університеті Маямі і Університеті Південної Каліфорнії. Вона також була запрошеним лектором в більш ніж 20 інших університетів у США та Латинській Америці, і допомогла створити програму з інтернет-грамотності для учнів середньої школи в Центральній Америці. З 2001 року Джанін запустила свій власний бізнес в якості автора, інтернет консультанта і спікера. Протягом багатьох років вона працювала з однією із найбільших видавничих компаній в Росії, у Москві, виступала на «Internet World India» і працювала з медіа-компаніями та іншими підприємствами в Колумбії, Чилі, Бразилії, Панамі, Коста-Ріці, Мексиці та Іспанії. Діана Куришко. Діана Куришко – випусковий редактор інтернетвидання “Tochka.net”. Також працювала журналістом для агентства «Українські новини». Під час роботи в проекті «Tochka.net» використовує соціальні мережі для відстеження популярних трендів, пошуку цікавих історій. Профайли: https://www.facebook.com/diana.kuryshko Катерина Городнича. Катерина Городнича – випусковий редактор на каналі «ТВі». Також працювала випусковим редактором на каналі «Сіті». Катерина Городнича широко використовує соціальні мережі під час пошуку героїв для програми. Окрім цього, використовує можливості соціальних мереж для інтерактивну у студії під час прямого ефіру. Профайл: https://www.facebook.com/globusesse

Майкл Ровлес – професор «British Redbrick university» (Лідс, Велика Британія). Має великий досвід роботи журналістом. Вважає, що журналіст може виконувати свою роботу без використання соціальних мереж. Профайл: https://www.facebook.com/mike.rowles.969 Микола Малуха. Микола Малуха – український блогер, експерт із соціальних медіа, медіа активіст, політтехнолог. Працював редактором соціальних

медіа

проекті

«ІнфоПорн»,

журналістом

проекті

“ТЕКСТИ.org.ua”. Використовує соціальні мережі у своїй журналістській роботі. Профайли: https://www.facebook.com/mykola.malukha https://twitter.com/jesfor http://jesfor.livejournal.com/ http://linkedin.com/in/jesfor http://slideshare.net/jesfor Мирослава

Пеца.

Мирослава

Пеца

–

журналіст,

міжнародний

кореспондент «5 каналу». Використовує можливості соціальних мереж для пошуку спікерів та коментарів з різних куточків світу. Профайли: https://www.facebook.com/myroslava.petsa http://ua.linkedin.com/pub/myroslava-petsa/3/a02/a94 https://twitter.com/myroslavapetsa http://myroslavapetsa.wordpress.com/ Наталія Гуменюк. Наталія Гуменюк – журналіст-міжнародник. Вона працювала над висвітленням політичних, соціальних та культурних події у 50ти країнах: в Європі, на Близькому Сході, в Азії, Східній Африці, Америці, а також на пострадянському просторі.

У 2001–2011 рр. працювала журналістом-міжнародником на різних українських телеканалах: «ICTV», «Новий канал», «5 канал», «К1». Також у 2007–2010 рр. очолювала міжнародний відділу телеканалу «Інтер». Як незалежний журналіст співпрацює з низкою українських – «Українська правда», «1+1», радіо «Голос столиці», «Український тиждень», «Esquire Україна» – та закордонних видань. Профайли: http://facebook.com/ngumenyuk http://funafuti-ua.livejournal.com http://mer-so.livejournal.com/ Сайт: http://www.sofarsoclose.net Оггі Грант. Оггі Грант є директором Центру досліджень масової комунікації в Коледжі журналістики і масових комунікацій в Університеті Південної Кароліни (Center for Mass Communication Research in the College of Journalism and Mass Communications, the University of South Carolina). Він спеціалізується на дослідженнях в галузі нових медіа-технологій. Згідно з інформацією на веб-сайті університету (http://www.jour.sc.edu), він спеціалізується на інтеграції як кількісних, так і якісних досліджень, щоб забезпечити повноцінне розуміння поведінки споживачів. За останні двадцять років він провів або підготував більше 120 дослідницьких проектів. Він провів більше 60 фокус-групи з 1998 року. Грант є автором численних журнальних статей і доповідей на конференціях, які стосувались питань застосування та використання нових комунікаційних технологій, поведінки аудиторії та теорії нових медіа. Він є співредактором «Understanding Media Convergence: The State of the Field», співавтором “Principles of Convergent Journalism”. Доктор Грант також має публікації в “Journal of Communication”, “Journal of Broadcasting and Electronic Media”, “Journal of Media Economics” та “Communication Research”.

Також він часто виступає з доповідями про поведінку споживача та ринкових можливостей нових технологій. Олексій Ладика. Олексій Ладика працює журналістом у "Восточному проекті" з 2007 року. Висвітлює соціальні теми, новини криміналу та надзвичайних подій, є редактором спортивних новин. Також він редактор та адміністратор груп та сторінок "ВП" у соціальних мережах. З 2010 року – позаштатний журналіст донецької редакції "Сегодня". З 2011 року – інтернетредактор газети "Лиманськая Сторона" (м. Красний Лиман), де відповідає за роботу редакції в соціальних мережах та за наповнення сайту газети. Профілі: http://facebook.com/olladyka Сара Рудді. Сара Рудді – технічний продюсер у “New York Magazine”. Також вона працювала веб продюсером в “NY Daily News”, інтерактивним дизайнером в “The New York Times”, інтерактивним дизайнером в “Dragon Fire”. Профайли: https://www.facebook.com/sarah.ruddy http://www.linkedin.com/pub/sarah-ruddy/29/9a2/524/ru Тім Вайт. Тім Вайт – журналіст із 20-річним досвідом, який має різноманітні навички. У 1999 році він заснував «Tim White Media Consultancy». Він працював у місцевій газеті та на радіостанції в Британії, у 21 рік став редактором спортивних новин, швидко доріс до редактора новин та заступника директора на радіостанції. Тім постійно працює на радіо. Він також працював на каналах «Sky News», «Sky Sports ITV» і «Five». Окрім цього, він використовує в роботі мультимедійні навички. Профайли: http://uk.linkedin.com/in/timwhitemedia https://twitter.com/TWMCLtd Сайт:

http://timwhitemedia.com http://www.timwhitemedia.co.uk Хосе Луїс Оріуела. Хосе Луїс Оріуела є професором мультимедійних комунікацій та нових медіа в Університеті Наварра (Памплона, Іспанія). Він також є запрошеним професором і лектором в Латинській Америці, письменником і блогером, який зосереджений на впливі інтернету на засоби масової інформації, підприємства й освіту. Автор книги «La revolución de los blogs» (2006), редактор блогу eCuaderno.com (з 2002). Профайли: https://www.facebook.com/jlorihuela https://twitter.com/jlori http://es.linkedin.com/in/jlori Сайт: http://www.ecuaderno.com Список запитань для всіх респондентів був однаковий. Тривалість інтерв’ю від 40 хвилин до 2 годин. Результати інтерв’ю подані у третьому розділі. Питання для глибинного інтерв'ю 1.

Як журналісти використовують соціальні мережі у своїй роботі?

Обговорення питань: - для пошуку новин - для пошуку героїв для матеріалів - для промотування своїх матеріалів - для спілкування з аудиторією - для проведення опитувань - для генерації трафіку на сайти 2.

Вашого

досвіду,

використовуються і з якою метою? Обговорення питань: - Facebook

які

саме

соціальні

мережі

найчастіше

- Twitter - LinkedIn - Instagram - Pinterest 3.

Як соціальні мережі можуть допомогти журналістам у роботі?

Чи є недоліки у використанні журналістами соціальних мереж? Які?

Наскільки життя та робота журналіста змінились з появою

соціальних мереж? 6.

За

допомогою

яких

пристроїв

журналісти

користуються

соціальними мережами? 7.

Коли саме журналісти використовують соціальні мережі під час

своєї роботи? 8.

Які додаткові можливості дають соціальні мережі для журналістів?

Чи

використовують

журналісти

свої

особисті

профілі

для

просування своїх матеріалів? Чи не втрачають вони через це онлайн друзів? Де межа між особистим і професійним використанням? 10.

Як журналісти не повинні використовувати соціальні мережі?

11.

Вже створені певні етичні кодекси щодо використання соціальних

мереж. На Вашу думку, чи потрібні вони, що в них мало б бути? 12.

Які Ваші прогнози на майбутнє щодо використання соціальних

мереж журналістами? Переваги та обмеження методу Основною перевагою глибинних інтерв'ю є те, що вони забезпечують набагато більш докладну інформація, ніж та, яка доступна за допомогою інших методів збору даних, таких, як опитування, вважають дослідники Каролін Бойс та Палена Неал. На їхню думку, глибинні інтерв’ю також можуть забезпечити більш спокійну атмосферу, в якій для збору інформації люди можуть відчувати себе більш комфортно, спілкуючись, а не заповнюючи анкету.

Цей метод дає багато детальної інформації про способи використання соціальних мереж у роботі журналіста. Однак, існують деякі обмеження і недоліки. Обмеження методу. Коли проводяться глибинні інтерв'ю, як правило не можуть бути зроблені узагальнення щодо результатів. Тому що вибірка занадто невелика. Таким чином, в даному дослідженні результати не можуть бути узагальнені. 2.2. Характеристика досліджуваних соціальних мереж Facebook Facebook – одна з найпопулярніших соціальних мереж, яка дає змогу спілкуватись із друзями та незнайомими людьми, публікувати невелику за обсягом інформацію, ділитись фотографіями та відео. «Була заснована у 2004 році за участю Марка Цукерберга, а також інших студентів Гарварду: Едуардо Саверина, Дастіна Московіца та Кріса Х’юза – як хобі-проект. Вже через 8 років завдяки розвитку і монетизації Facebook, а також виходу на біржу Марк Цукерберг став наймолодшим володарем власного мільярда на Землі», – зазначено в статті видання «watcher.com.ua» [14]. На початку створення ця соціальна мережа була доступна тільки студентам Гарварду, потім нею могли користуватись всі університети Бостону, а далі – всі університети США. З осені 2006 року соціальна мережа стала доступною для всіх інтернет-користувачів, які мали електронну пошту та були старші за 13 років. Основний принцип роботи цієї соціальної мережі. Людина створює особистий акаунт – профіль або публічну сторінку, додає своїх знайомих до друзів, підписується на оновлення відомих особистостей. На своїй сторінці така особа публікує повідомлення, які називаються статусами. При створенні статусу можна до текстового повідомлення додавати зображення, відео, аудіо, опитування, а також публікувати гіперлінки, які потім будуть відображатись разом із картинкою з сайту. Зазвичай у статусах – новини

із життя, особисті та сімейні фотографії, лінки на цікаві статті. Ці пости бачать всі друзі цієї особи у своїх стрічках. Також друзі мають можливість прокоментувати ці пости. Окрім цього у своєму профілі особа зазначає коротку інформацію про себе, додає лінк на свій блог або сайт, інформацію про релігійні та політичні погляди. Також можна заповнювати розділи з улюбленими виконавцями, фільмами, книгами, додавати цитати. «У Facebook передбачено користувацький рівень контролю за тим, які данні, матеріали та оновлення статусу будуть доступні широкому колу користувачів» [14]. У цій соціальній мережі можна створювати особисті акаунти та публічні сторінки, також можна створювати групи та події. Зазвичай не особливо публічні люди створюють особисті акаунти, використовуючи їх для читання інформації та спілкування зі своїми друзями. Проте такий акаунт може мати не більше 5000 друзів. Тому відомі особистості створюють публічні сторінки, які не можна додати в друзі взагалі, на такі акаунти люди підписуються. Це означає, що інформація, опублікована на сторінці буде з’являтись у стрічці підписників. За даними, наведеними у статті видання «watcher.com.ua», рівень добової активності в цій соціальній мережі становить близько 526 млн осіб, аудиторія мобільних користувачів – близько 500 млн. осіб щомісячно. «Лайки» та коментарі, які користувачі залишають на сторінках та в профілях за добу досягає 3,2 млрд., щодобово публікується 300 млн. фотографій». У жовтні 2012 року СЕО компанії Марк Цукерберг заявив, що в Facebook зареєструвався мільярдний користувач. Публічні сторінки дуже часто створюють представники компаній для просування свого бренду та послуг, публікуючи на них останні новини кампанії, інформацію про спеціальні пропозиції та акції. З моменту заснування цієї соціальної мережі, її інтерфейс кілька разів змінювався, розширюючи можливості користувачів, видозмінюючи розмір вигляду опублікованих

фотографій. «Що стосується бізнес-можливостей для компаній, то тут варто згадати запровадження профілю Timeline для сторінок брендів» [14]. Отже, Facebook – це соціальна мережа, яку використовують, щоб спілкуватись та ділитись з друзями своїми думками, фотографіями та відео, а також слідкувати за новинами цікавих особистостей, брендів та компаній.

Twitter Соціальна мережа, яку також називають сервісом мікроблогів, запущена у 2006 році. Користувачі Twitter створюють повідомленні – твіти розміром до 140 символів. Зазвичай у таке невелике за обсягом повідомлення вміщують коротку інформацію про певну подію, діляться своїм настроєм, але також існує практика додавання прямих посилань на публікації в інших соціальних мережах, блогах або на новинні сайти. Окрім цього, при створенні повідомлення, користувачі активно використовують хештеги, які позначаються у вигляді значка «#». Наприклад: #вибори, #євро2012, #коти та інше. Часто хештеги використовуються для позначення певних гучних відомих подій, які є визначними цього року або відбуваються щороку, наприклад, як покази мод, вручення нагород, президентські чи парламентські вибори. Такі хештеги зазвичай ставить велика кількість людей. Дуже часто існує по кілька різних дуже схожих хештегів для однієї і тієї самої події. Проте буває, коли користувачі вигадують свої особливі хештеги, зрозумілі лише їм, їхнім друзям або певних групам людей. Наприклад: #твішось, #твіпиво. Варто зазначити, коли користувач ставить символ «#» та приписує до нього певне слово чи кілька без пробілів, таке слово одразу перетворюється на гіперпосилання, візуально це можна побачити, бо слово стає блакитно-синього кольору. Натиснувши на таке посилання, можна прочитати всі повідомлення з таким хештегом, які зробили користувачі, не залежно від того, чи слідкуєш ти за ними чи ні. Система

спілкування

та

отримання

новин-публікацій

від

інших

користувачів. Особа, зареєстрована у Twitter, має можливість читати пости

інших користувачів. Щоб повідомлення інших користувачів з’являлись у стрічці, потрібно зафоловити інших користувачів. Наприклад, якщо особу цікавить, що пише Президент США Барак Обама, він вводить у пошуку його прізвище англійською, знаходить користувача «@BarackObam» і натискає кнопку «Follow». Відтепер цей користувач у своїй стрічці бачитиме всі повідомлення, створені акаунтом американського Президента. Важливо зазначити, що акаунти відомих осіб можуть набувати статусу «Verified account», це означає, що соціальна мережа підтвердила, що цей акаунт належить конкретній особі, зазначеній у профілі. У попередньому випадку, акаунт належить голові США. Отже, користувачі можуть бути впевненими, що читають дійсно цю особу, а не когось іншого. Коли користувач хоче публічно сказати щось іншому користувачеві, він використовує символ «@», додаючи його до свого поста. Відповідно інший користувач побачить, що його позначено у твіті і може відповісти іншим твітом. Також існує можливість створення приватного повідомлення. Окрім цього, повідомлення іншого користувача можна ретвітнути. Це означає, що всі, хто тебе фоловить, також побачать це повідомлення. Зазвичай, дуже цікаві або смішні чи важливі пости ретвітить багато людей, тому їх може побачити значно ширша аудиторія, ніж якби їх читали тільки підписники користувача, який їх написав. Окрім цього, існує така річ як твіттер-тренди. Туди потрапляють найбільш обговорювані, найгучніші події. Відповідно, кожен може побачити, що зараз активно обговорюється у Twitter. У кінці 2012 року Twitter оновив свої додатки для мобільних пристроїв, додавши можливість обробки фотографі, додавання фільтрів на світлини. Також нещодавно Twitter запустив мобільний сервіс «Vine», який дозволяє користувачам створювати і поширювати короткі відео (до 6 секунд). Зазвичай багато компаній та медіаорганізацій створюють акаунти у Twitter, щоб публікувати свої короткі новини, в основному – давати посилання на свої матеріали та сайти. У Twitter також публікують свої думки відомі

особистості. Варто відзначити, що відомі особистості можуть мати сотні мільйонів підписників. Наприклад, політик Барак Обама має більш ніж 30 мільйонів фоловерів. Twitter є дуже популярним серед відомих акторів, музикантів та навіть політиків. За інформацією видання watcher.com.ua, усі 100 сенаторів США та 90% (398 членів) Палати представників мають свій власний акаунт на Twitter [76]. Серед українських політиків у цій соціальній мереж можна знайти Юлію Тимошенко (більше 125 тисяч підписників), Лесю Оробець (більше 9,5 тисяч), Сергія Тігіпко (більше 8 тисяч) та інших, за даними видання watcher.com.ua [63]. «Минулий 2012 став для Twitter досить насиченим, і це м'яко кажучи. Сервіс мікроблогів, а віднедавна мережа ріал-тайм поширення інформації і новин у ріал-тайм, відсвяткував свій шостий день народження в березні і наочно проілюстрував, наскільки він виріс за останній рік. За даними на грудень

Twitter

обслуговує

понад

200

мільйонів

щомісяця

активних

користувачів, включаючи Папу Бенедикта XVI і першу леді США Мішель Обаму», зазначається у статті видання «ain.ua» [66]. За інформацією цього видання, кількість користувачів Twitter вже перетнула межу в 500 мільйонів [77]. Також у Twitter присутні відомі журналісти, громадські активісти, новинні організації, медіа, які публікують багато інформації про події в різних куточках світу. Зафоловивши таких користувачів, можна отримувати швидко інформацію про останні новини у світі.

Foursquare Foursquare – геолокаційна соціальна мережа. Користувачі Foursquare відмічають своє місцезнаходження в різних точках земної кулі. За допомогою програми

вони

роблять

“сheck-in” або

зачекінюються.

Вони

можуть

відмітитись, де вони знаходяться в цей момент: в ресторані, кафе, університеті, на роботі та в інших місцях. Це відбувається за рахунок відмічання в певній точці. Цією програмою зазвичай користуються за допомогою мобільних

телефонів та планшетів. Місцезнаходження користувача визначається за допомогою GPS. Зокрема, кожен користувач може створити власну точку – місце, наприклад, це може бути його офіс чи помешкання, навчальний заклад, кафе чи ресторан. Створивши та відмітившись у цьому місці, він стає мером цієї точки. Тепер кожен, хто буде поблизу, зможе бачити цю точку і відмітитись. За кожне відмічання користувач отримує бали у відповідності до правил мережі, він потрапляє до списку і посідає певне місце в таблиці з іншими користувачамидрузями за кількістю балів. Користувачі також можуть залишати корисні поради щодо цього місця, так звані «tips», зазвичай у тіпсах міститься корисна інформація – наприклад, пароль від wi-fi, коментарі щодо сервісу або просто цікавий факт про місце. Таким чином, коли користувач знаходить цю точку у програмі, він може побачити скільки людей тут відмітилось, хто які поради написав, а також, хто є мером. Мер або «mayor» – людина, яка найчастіше відмічалась у цьому місці за останні два місці. У деяких кафе мерам дають спеціальну знижку – «specials». Також пропозиція «specials» може діяти і для будь-якого користувача, який зачекіниться в цьому місці. Наприклад, кав’ярні дають безкоштовну каву за чекін при будь-якому замовленні. Окрім цього, користувачі можуть додавати інших користувачів у друзі, відповідно у їхній стрічці з’являтиметься інформація, де їхні друзі нещодавно відмічались. Проте користувачам не показується весь список check-in друзів, а тільки останнє місце. Також можна створювати «Lists» – списки місць, які плануєш відвідати. Зокрема, це може стати в нагоді, коли людина планує відпочинок в певній країні чи місті. Підготувавшись заздалегідь і створивши собі список в цій соціальній мережі, їй потім буде простіше знаходити потрібні архітектурні пам’ятки, кафе та готелі. Хоча в основному ця соціальна мережа має розважальних характер, вона також може бути корисною. Із розвитком та набуттям популярності соціальну

мережу Foursquare у своїх цілях почали все більше використовувати комерційні та громадські організації, щоб привернути увагу багатьох людей.

Instagram Instagram – соціальна мережа, де люди діляться один з одним фотографіями. Спосіб роботи цієї соціальної мережі дуже простий: користувач робить або завантажує зображення, оброблює його за допомогою фільтрів програми, пише коротенький текст і завантажує. Відповідно його друзі та інші користувачі бачать цю фотографію. Вони можуть поставити «Like» та прокоментувати. У цій соціальній мережі можна слідкувати за особистостями, натиснувши «follow» до їхнього профілю. Окрім цього, в описі до фотографії можна позначати інших користувачів, використовуючи символ «@» та додаючи ім’я іншого користувача. Також можна ставити хештег – символ «#» та певне слово для позначення певної події, тренду, означення предмету. Наприклад, часто застосовують хештег #cats. Коли потім користувач натискає на цей хештег, він бачить всі останні знімки будь-яких користувачів, які поставили такий хештег. Якщо фотографія збирає дуже багато лайків та коментарів вона може потрапити в тренди. Тоді її зможе побачити ще більше людей. Окрім цього, коли користувач публікує фотографію, він може позначити своє місце розташування, а також ретранслювати фото в іншу соціальну мережу, наприклад, Facebook та Twitter. В основному за допомогою цієї соціальної мережі користувачі публікують фотографії себе та своїх друзів, дуже популярними є фото домашніх улюбленців, власноруч приготованої або ресторанної їжі, незрозумілі предмети, визначні місця та краєвиди. Дуже багато діячів культури заводять собі профілі в цій соціальній мережі, публікують персональні фотографії про те, чим вони займаються, і збирають дуже багато лайків та коментарів, за ними слідкує багато людей.

Pinterest Pinterest – соціальна мережа, де користувачі можуть завантажувати зображення – фотографії, колажі, інфографіку, картинки. Кожен користувач може створювати тематичні дошки, куди буде «приколювати» світлини – робити «pins». Користувачі можуть стежити за іншими користувачами, лайкати їхні зображення, робити «pin» їхнього зображення на свою дошку. Відповідно можна стежити за користувачами, які створюють дошки та пінять зображення на теми, цікаві тобі. У цій соціальній мережі також працює пошук за ключовими словами, який допомагає швидко та легко знайти зображення потрібної тематики. Це найпопулярніші соціальні мережі, які журналісти застосовують у своїй роботі. Кожна з них має свої особливості та може допомогти вирішити конкретні завдання. Висновки до розділу Метод глибинного інтерв’ю надає широкі можливості для дослідження особливостей використання соціальних мереж у роботі журналіста. Такий якісний підхід забезпечує отримання повної інформації про те, як журналіст може виконувати свою роботу за допомогою соціальних мереж. Провідні медіаексперти з закордону окреслюють основні тенденції щодо використання працівниками медіа соціальних мереж, а також надають вичерпну інформацію про те, як цей інструмент допомагає журналістам із США, Великої Британії, Іспанії та інших країн виконувати свою роботу швидше, краще та продуктивніше. Через те, що соціальні мережі поки що розвивались швидше закордоном, експерти у галузі медіакомунікацій з тих країн можуть розказати більше про позитивний та негативний досвід використання соціальних мереж, випадки, які мали важливе значення для встановлення правил користування, можуть дати цінні поради та розказати про досвід навчання журналістів щодо використання цього інструменту.

Українські журналісти, які вже користуються соціальними мережами, відвідують тренінги та навчальні програми, де розповідається про використання соціальних мереж, є піонерами із застосування можливостей соціальних мереж в нашій країні. Таким чином вони мають потрібний досвід та навички використання цього інструменту, можуть дати цінну інформацію, поділитись досвідом та розказати про особливості використання соціальних мереж. Така інформація допоможе працюючим журналістам зрозуміти краще, як можна використовувати соціальні мережі, буде необхідною дослідникам, які вивчають особливості сучасної роботи журналістів.

РОЗДІЛ 3 РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1. Способи використання соціальних мереж у роботі журналіста Щороку соціальні мережі набувають все більшої популярності, тому журналісти не можуть нехтувати цими новими технологіями і активно використовують їх на свою користь. Частина

журналістів

використовує

свої

акаунти

для

досягнення

професійних цілей, для когось – це лише майданчик для висловлення особистої думки. У цілому дослідження показує, що журналісти активно використовують соціальні мережі, як з різними, так і з однаковими цілями. Далі детально розглянемо способи використання соціальних мереж у роботі журналіста. Пошук героїв та джерел інформації для історій Бет Барнс, директор "School of Journalism and Telecommunications" в Університеті Кентуккі, відзначає, що журналісти можуть використовувати соціальні мережі в різний спосіб. Один з варіантів застосування – для пошуку людей, яка є цікавими при висвітленні певних тем. На її думку, журналісти за допомогою соціальних мереж можуть знаходити людей, які будуть спікерами для їхніх матеріалів або з ними можна провести спеціальне інтерв’ю. Соціальні мережі можуть допомогти виявити людей, які є цікавими, і використати їх як джерело для матеріалу. «Шукаючи таких особистостей, журналіст може зазирнути в групи на Facebook або використати спеціальний хештег у Twitter для пошуку в межах однієї тематики», – зазначає Барнс. Джанін Ворнер також відзначає, що соціальні медіа – дуже корисна річ для пошуку джерел. «Якщо я шукаю людей для інтерв’ю, соціальні медіа можуть бути визначним місцем для того, щоб знайти людей, які могли бути очевидцями певних подій і можуть бути гарними для інтерв’ю». На думку Девіда ЛаФонтейна, соціальні мережі допомагають шукати не тільки людей для інтерв’ю, але й цілі історії. «Ми бачимо більше й більше, що

соціальні мережі, які мали б бути лише шляхом, який ми використовуємо для промотування себе, є зараз методом, яким історії відбуваються. І якщо ми не приділяємо уваги соціальним медіа, ми просто пропустимо історію». Лафонтейн вважає, що за допомогою соціальних мереж можна довідатись багато цікавих історій. Адже актори, співаки, музиканти, політики, такі люди залучені до соціальних медіа, і це може стати ключовим джерелом для історій. «Будь-який журналіст, який вважає, що соціальні медіа – це лише місце, де хтось говорить щось про те, який він сандвіч мав на обід, або ділиться фотографіями їхнього кота, пропускають той факт, що ці платформи дають змогу відбуватись глобальним розмовам». Також Лафонтейн зазначає, якщо раніше для того, щоб дізнатись, що відбувалось в Німеччині та Японії, потрібно було прочитати німецьку газету чи подивитись японське телебачення, то зараз це все можна зробити за допомогою 1 кліку. На його думку, це робить світ значно меншим місцем. Наталія Гуменюк зазначає, що використовує соціальні мережі у своїй роботі весь час. «Частина моєї роботи – це використання соц. мереж», – відзначає Гуменюк. Найбільше Наталія використовує Facebook. При цьому журналістка відзначила, що взагалі на 98% використовує цю соціальну мережу для роботи. «Він для мене працює як фільтр інформації, моя власна інформаційна агенція», – зазначає журналістка. Наталія Гуменюк за допомогою цієї соціальної мережі читає новини від різних закордонних видань, українських журналістів, фактично використовує Facebook як новинну стрічку. «Якщо я відкриваю Facebook, мені не треба відкривати багато різних сайтів, я читаю українські новини тільки з Facebook, бо я знаю, що так вони краще фільтруються», – говорить Гуменюк. Випусковий редактор інтернет-видання «tochka.net» Діана Куришко зазначає, що використовує соціальні мережі у своїй роботі постійно. «У соціальних мережах ми черпаємо натхнення, а також слідкуємо за сторінками відомих людей. Наприклад, за Вікторією Бекхем, Мадонною, Ріанною, Ксенією

Собчак», – зазначає Діана Куришко. Для порталу «tochka.net» соціальні мережі завжди були одним з основних джерел інформприводів для написання матеріалів. «Часом новини з’являються швидше у Twitter і Facebook ніж на стрічках інформагентств», – зазначає випусковий редактор. Соціальні мережі допомагали Наталії Гуменюк, коли вона висвітлювала президентські вибори в Америці та події, пов’язані з ураганом Сенді. «Я сама була у Нью-Йорку і мала купу друзів у Facebook, знайомих журналістів. Я набагато більше дізнавалась від тих мешканців Нью-Йорку, які є у Facebook, про те, що відбувається там, ніж з медіа». Журналісти можуть використовувати соціальні мережі, щоб дивитись про що говорять люди, які історії вони розповідають та читають. «Слухання думок про те, що говорять люди може дати можливість подумати про кут в історії, про який ти раніше не думав», – відзначає Барнс. Ще один напрямок застосування соціальних мереж, на думку Миколи Малухи, – це пошук цікавих тем. «Я займався безпосередньо моніторингом соціальних медіа для того, щоб зрозуміти пульс блогосфери, пульс суспільного обговорення. Таким чином визначав якусь актуальну тему, яку потім наша редакція розробляла, після чого я або хтось інший писав статтю», – розповів Малуха. «Але це також пошук теми або натхнення для себе, коли ти, наприклад, зводиш декілька думок і маєш якийсь матеріал. Особливо мені це було корисно, коли я писав колонку для «Українського тижня». Малуха відзначає, що багато видань роблять ексклюзивні матеріали завдяки соціальним мережам. Один із варіантів застосування – пошук ексклюзиву, який базується на активності в соціальних медіа якихось або відомих людей, або чиновників чи їхніх дітей. Малуха вважає, що профайли в соціальних мережах дають змогу сформувати портрет деяких людей завдяки їхній персональній інформації. «Соціальні мережі дуже допомагають моїй роботі. Я вважаю, що це один з найголовніших засобів пошуку інформації для журналістів. З їх допомогою я знаходжу не менше 50% тем та сюжетів для новин, через них я знаходжу героїв

для публікацій, фотографії героїв публікацій. Якщо сталася якась пригода (ДТП, самогубство, вбивство і т. д.), то, знаючи імена та прізвища учасників цієї пригоди, у 90% випадках я знаходжу цих учасників або їхніх друзів (колег, родичів) у соцмережах. У 80% випадках вони погоджуються дати коментарі чи інтерв’ю для публікації», – відзначає журналіст Олексій Ладика. Наталія Гуменюк зазначає, що Facebook неодноразово допомагав їй при пошуку інформації та коментарів при висвітленні різних історій з-за кордону. Коли вона публікувала інформацію, що їде в певну країну, її друзі-колеги журналісти давали їй контакти людей, які б могли з нею зустрітись в тій країні і допомогти. «Мені допомагали соціальні медіа в плані пошуку героїв або коментаторів для моїх матеріалів. Наприклад, я писав матеріал про українців, які жили та вчилися закордоном, потім повернулись в Україну. Чи хочуть вони виїхати закордон чи залишитись в Україні. І саме тут я відкрив свою френдстрічку, дивився на неї як на особисту базу даних. Я знаю, що цей і цей вчилися закордоном, у когось вказаний іноземний навчальний заклад в його біографії. І таким чином я собі оптимізував витрати часу. Я не бігав по вулиці не шукав людей, не питав у знайомих, не просив порадити когось хто вчився закордоном. Для таких тем лайфових соціальні медіа – це взагалі унікальний інструмент, який дозволяє тобі знайти людей», – відзначає Малуха. Катерина Городнича зазначає, що соціальні мережі їй допомагали при організації та проведенні ток-шоу «Політклуб». «Соціальні мережі були безпосереднім учасником мого робочого процесу. Тому що, окрім запрошених експертів та людей, які орієнтуються в темі, я додатково збирала у Facebook осіб, які цікавляться темою програми», – відзначає К. Городнича. Вона зазначає, що в студію запрошували не тільки експертів, які зазвичай виступають на різних каналах, а також тих, хто просто пише про цю тему, додає статуси, активно коментує її. «Це було способом комунікації з людьми, які теоретично і як наслідок практично можуть взяти участь у програмі», – розповідає Катерина Городнича.

«Слідкуючи за тим, що постять мої знайомі з різних країн, я знаю, що я не пропущу ніколи дуже важливу історію, яку вони знають краще. Коли, наприклад, якісь події відбуваються на Тахрірі, я знаю, що мої єгипетські друзі точно про це щось опублікують. І це для мене перше джерело, яке дає зрозуміти, що є найважливішим. Якщо вони це постять, я розумію що це реально важливо», – відзначає Наталія Гуменюк. Один зі способів використання соціальних мереж Наталією Гуменюк – підтримка контактів в українському середовищі та закордоном. Зокрема, Наталія зазначає, що коли вона повертається з відряджень з-за кордону, вона використовує Facebook, щоб слідкувати за тим, що там продовжує відбуватись, а також зберігати контакти. Наталія Гуменюк зазначає, що дуже часто шукає контакти, і Facebook їй в цьому дуже допомагає, полегшує життя. «Я хочу зустрітись з певною людиною, активістом наприклад, я не знаю його електронної пошти. Але, знаючи його ім’я, я можу знайти його в Facebook і написати йому. Це як світова телефонна книжка. Я використовую Facebook як телефонну книгу, жовті сторінки», – відзначає Наталія Гуменюк. Коли Наталія Гуменюк робила матеріал про історію кіно в Ірані, перебуваючи там, вона знайшла перелік іранських режисерів, їхні імена. «Я всі 20 імен забила у Facebook, зробила пошук, порівняла чи та це чи інша людина, і просто написала всім 20, п’ятеро відповіли, три інтерв’ю я зробила». «Facebook дає можливість охопити, що відбувається з людьми у світі, з твоїми знайомими. Ти випадковим чином дізнаєшся, чи люди в певній країні, в тебе є до них доступ», – відзначає Наталія Гуменюк. Соціальні медіа також можуть допомогти знайти людей з доволі цікавими коментарями. «Коли мені потрібно було написати матеріал про те, чому люди продають свої голоси на виборах. Я просто зайшов у Вконтакті, набрав «продам голос», і мені цілу групу видало, де була купа оголошень (десь під тисячу людей членів групи). Я звернувся до них, і мені надали багато коментарів. І знову ж таки я не витрачав гроші на телефонний дзвінок, час на обробку цього

тексту. Мені вдалось оперативно (буквально за кілька днів) зібрати матеріал і вийшов непоганий текст», – розповідає Малуха. Він зазначає, що ще одна з корисних речей в соціальних мережах – база даних потенційних коментаторів, героїв для матеріалів і сюжетів. Діана Куришко розповідає, що журналісти видання постійно слідкують за Facebook-сторінками відомих людей. За її словами, спочатку вони перевіряють, чи сторінка справжня, а далі журналісти підписуються і слідкують за оновленнями. «З цих Facebook-сторінок і Twitter-акаунтів політиків, наприклад Анатолія Гриценка, Ірини Геращенко, Костянтина Грищенка, Олега Ляшка, Арсенія Яценюка можна дізнаватись набагато більше цікавої інформації ніж з офіційних повідомлень та інформагентств. Це таке живе онлайн слідкування за життям політиків», – зазначає Діана Куришко. Вона вважає, що перевірка сторінок відомих особистостей є важливою, адже були випадки, коли такі сторінки виявлялись фейковими. Діана Куришко зазначає, що журналісти їхнього видання за допомогою соціальних мереж шукають героїв для матеріалів. «Кілька років тому був теракт у мінському метро. І ми саме за допомогою соцмереж знайшли свідків трагедії, змогли з ними зв’язатись і взяти у них коментарі. Тобто соцмережі – це основна зв’язуючи ланка, через яку на цих людей можна було вийти, розпитати подробиці», – розповідає випусковий редактор «tochka.net». Вона зазначає, що є дуже багато прикладів, коли соціальні мережі є джерелом пошуку людей – героїв для матеріалів. Рекламування своїх матеріалів та створення персонального бренду Оггі Грант вважає, що існує як мінімум 7 способів, як журналісти можуть використовувати соціальні медіа. Один з них – публікувати інформацію про свої матеріали. «Коли у вас є викривальні новини, то в соціальні медіа можна опублікувати заголовок новини. Також можна кількома реченнями розказати,

що відбувається. Якщо стаття довша, можна використати соціальні медіа, для того, щоб промотувати статтю». Журналіст Микола Малуха виділяє кілька напрямків як журналісти можуть використовувати соціальні медіа. Один із них – поширення своїх матеріалів. На його думку, це особливо стосується тих журналістів, які працюють не в розкручених медіа (які мають велику аудиторію), а в менших. Для прикладу він наводить проекти «ІнфоПорн» та «Тексти.org.ua», в яких працював. Зазначає, що цим медіа соціальні мережі давали 50-70% їхнього трафіку. Виданням, де діє стимулююча система оплати – за кількість переглядів та додаткові бонуси за матеріал, таке застосування буде вигідним. «Зараз всі журналісти

максимально

піарять

свій

матеріал,

принаймні

просунуті

журналісти. Але для таких невеликих видань – це першочергова річ», – відзначив Малуха. Джанін Ворнер також говорить про багато способів використання соціальних мереж, виділяючи серед них кілька найбільш розповсюджених. А саме: використання задля анонсування викривальних новин за допомогою Twitter, Facebook чи інших соціальних мереж. «Якщо я роблю репортаж про пожежу або катастрофу, відправляння повідомлень за допомогою соціальних мереж – це дуже ефективний спосіб досягти людей миттєво». Окрім цього Ворнер зазначає, що багато журналістів кожного разу, коли вони пишуть історію, публікують інформацію про неї в соціальних медіа, щоб люди могли знати про її існування і прочитали. «Я б сказав, що в основному використовують, щоб промотувати свою роботу, щоб зробити її більш видимою. В основному – це лінки, які ведуть до зроблених матеріалів на головних веб-сайтах медіа», – зазначає Хосе Оріхуела. Варіант застосування соціальних мереж, який назвали всі респонденти, – для просування своїх матеріал та створення відповідно особистого бренду. Майкл Ровлес зазначає, якщо раніше медіа були найшвидшим джерелом інформації, то тепер таким є Twitter і Facebook. «Технології дали можливість дуже швидко доставити повідомлення до будь-кого. І це означає, що медіа

можуть залишитись позаду. Тому медіа використовують соціальні мережі, щоб не бути забутими». Сара Руді зазначає, що у їхній редакції журналісти використовують такі соціальні мережі як Facebook, Twitter, Instagram. «Це чудовий спосіб прорекламувати матеріали, які були щойно написані». З їхньою допомогою видання привертає увагу багатьох людей, коли публікує щогодини нову інформацію», – зазначає Сара Руді. Анна Медведєва зазначає, що вони виставляють у соціальні мережі обкладинки та анонси нових номерів. «Ми дивимось наскільки пости збирають лайки,

коментарі», – відзначає Анна. Також тут розміщуються анонси

матеріалів, написаних для сайту. «Редакція публікує статтю і одразу пише анонс для Facebook-сторінки», – відзначає Медведєва. «Twitter – найбільш розповсюджений, особливо для новинних агенцій. Тому що багато людей, які мають акаунти, у своїх новинних стрічках шукають саме новини. Тому протягом дня вони можуть прочитати будь-які новини у своїх стрічках», – вважає Сара Руді. На її думку, читання новин у соціальній мережі Facebook відбувається за трохи іншою схемою ніж у Twitter. «Якщо ви бачите посилання на статтю у Facebook-стрічці, це означає, що ваш друг її розшарив, відповідно йому вона сподобалась, тому ви її прочитаєте», – аргументує С. Руді. Через те, що Наталія Гуменюк працює журналістом-фрілансером, її читачі та колеги не знають точно, коли будуть оприлюднені її матеріали. А можливість запостити на Facebook лінки на матеріали допомагає Наталії надати читачам про це інформацію. «Я знаю, якби я регулярно не постила у Facebook всі свої повідомлення , то я не знаю як би поширювала інформацію, що і де я написала», – відзначає Гуменюк. Бет Барнс вважає, якщо журналіст працює у виданні, він може публікувати у соціальних мережах певні тези або перші кілька речень матеріалу, а потім давати прямий лінк безпосередньо на сайт свого медіа. Таким чином медіа зможуть мати свою аудиторію. Якщо це сайт, який продає

рекламу, тоді він зможе монетизувати цих відвідувачів. «Я думаю, що найкраще для цього підходить Twitter. Тому що кількість символів передбачених Twitter, якраз достатня, щоб зацікавити аудиторію, взяти її на гачок і направити на сайт медіа». Частина журналістів та медіаекспертів також у розмові вжила фразу про створення «персонального бренду». Зокрема, Хосе Оріхуела зазначає, що багато журналістів-фрілансерів, а також ті, хто працює в певному медіа, використовують соціальні медіа, щоб створити свій персональний бренд, аби мати можливість продовжувати працювати, коли криза вдарить по їхнім медіа. «Якщо ви створюєте свій персональний бренд як журналіст, ви повинні сфокусувати свої публікації стосовно тематики, в якій ви плануєте працювати – спорт, політика, економіка. Ідея в тому, що ви публікуєте та поширюєте матеріал навколо цієї тематики, щоб збудувати свій бренд як експерт в цій галузі. І намагаєтесь подати персональну інформацію по мінімуму, щоб тільки показати, що ви є людиною». «Якщо ви журналіст і ви побудували свою аудиторію у Twitter, у Facebook або інших платформах, які ви використовуєте. Якщо ви відеорепортер і у вас є люди, які вас знають, довіряють вам, тоді ви є сам по собі бізнесом, ви є брендом», – вважає Девід Лафонтейн. Стосовно публікації інформації в соціальних мережах про робочі матеріали Майкл Ровлес наводить приклад з BBC. Він зазначає, що для створення матеріалу для цієї радіостанції потрібен час, але при цьому журналісти швидко можуть оприлюднити частину матеріалу у себе на сторінці. «І BBC зверталось до журналістів і зазначало: «Ні, ви працюєте для нас. Ви повинні спершу давати історію нам, перед тим як її затвітити». Але вони помітили, що роблять твіти не тільки журналісти, але й публічні особистості, причому роблять вони це миттєво, тому інформація в будь-якому разі дуже швидко потрапляє до читачів». Малуха зазначає, якщо говорити про Facebook, то треба підходити відповідально і розглядати це як свій професійний інструмент. «Звісно це

певною мірою якась дилема і незручність, що ти хочеш якось вільно поводитись, але, думаю, кожна професія накладає свій певний відбиток. Тому Facebook в першу чергу треба використовувати за професійним призначенням». Малуха зазначає, що в соціальних мережах потрібно розповідати своїм підписникам про свої написані матеріали. «Я вважаю, якщо робити якісне нормальне прев’ю до своїх матеріалів, то в принципі це добре», – каже Малуха. «В статті ти не все зможеш висловити все. Я завжди намагався висловити в анонсі до матеріалу в соціальних мережах те, що не сказав в матеріалі, це поперше. По-друге, ти можеш розказати передісторію, як тобі цей текст писався, чому ти взявся за цю тему, що тебе спонукало, якісь цікаві факти підкилимні, які є умовно прихованими, але можуть бути цікаві аудиторії», – на думку Малухи публікація такої інформації додасть вартості самому матеріалу. І в такому випадку журналіст може зацікавити людей, вони захочуть розуміти контекст. «Якщо вони розуміють контекст, вони краще зрозуміють твій матеріал, краще сприймуть, і їм буде це набагато цікавіше. Відповідно вони будуть тебе читати, бо вони хочуть не просто знати твій матеріал, що ти написав (бо вони можуть і так зайти на твій сайт), а також вони зможуть знати контекст, в якому ти цей матеріал написав», – відзначає Малуха. Але на думку журналіста, для того, щоб написати таке прев’ю до матеріалу, потрібно підходити серйозно, витрачати час. Але за таких умов проблем не буде: «Навпаки людина, якій ти цікавий більше як особистість ніж професійно, вона буде через це прев’ю бачити твоє ж якесь особисте ставлення, твою особисту оцінку, і в принципі це може спонукнути прочитати цей матеріал. Тут дотримується баланс, що ти з одного боку дієш на професійне середовище в якому ти хочеш самоствердитися, а з іншого боку ти цікавий людям, яким не дуже цікава твоя робота, але яким цікавий саме ти», – відзначає журналіст Микола Малуха. Анна Медведєва зазначає, що анонсування матеріалів у соціальних мережах допомагає збільшити трафік на сайт. «25-30% трафіку сайту – переходи з наших соціальних мереж», – відзначає Медведєва. Розмір трафіку,

що надходить з соціальних мереж, залежить від того, наскільки цікавими були пости та в який час вони були зроблені. «Щодо промотування матеріалів – я помітив, що ті новини чи статті, які я розповсюдив у соцмережах, у них більше коментарів та лайків. Я думаю, більшість людей читають новини через френдстрічку в соцмережах, тому, щоб твою публікацію помітили, треба її розшарити», – відзначає М. Малуха. «Для спілкування з аудиторією соціальні мережі – теж перший клас. Я навіть не знаю іншого способу, як спілкуватися журналісту зі своєю аудиторію. Я активно відписуюсь в групах нашої газети в соцмережах, відповідаю на запитання читачів та беру участь в дискусіях, тому усі знають, що я – журналіст, що мені можна надіслати приватне повідомлення зі своєю проблемою та отримати відповідь», – відзначає журналіст Олексій Ладика. Встановлення зв’язків та залучення аудиторії Джанін Ворнер зазначає, що багато людей роблять помилки в соціальних медіа тому, що вони думають, що соціальні медіа – це місце тільки для того, щоб оприлюднювати інформацію для інших людей. «Ми віримо, що найкраще використання соціальних медіа – це розмова. І ви також маєте слухати, що говорять інші люди, вам також варто ретвітити, що інші люди пишуть, коментувати те, що пишуть. Адже це розмова, а не просто засіб щоб, транслювати інформацію». Оггі Грант вважає, що найважливіший аспект у використанні соціальних мереж взаємодія з аудиторією. «Найбільш важлива річ – річ, яка робить соціальні медіа відмінними, це те, що вони дають шанс почати розмову з аудиторію». На його думку, журналіст повинен навчитись використовувати соціальні медіа не для того, щоб викидати інформацію, а для того, щоб почати діалог. «Тож

ставлячи

запитання

або

розповідаючи

історію,

на

яку

люди

відповідатимуть, після того як люди прочитають це та прокоментують, повна історія стане більшою».

Хосе Оріхуела також відзначає, що дуже важливо бути в контакті з джерелом. «Не тільки слухати, проводити моніторинг сектору, в якому журналісти працюють, але також безпосередньо залучати джерела за допомогою повідомлень». Проблема зворотного зв’язку соціальних мереж, на думку Оріхуели, полягає в тому, що все залежить безпосередньо від популярності користувача. «Якщо ти маєш сотні тисяч фоловерів, ти маєш проблему, бо ти не можеш зменшити масштаб розмови. Але коли у тебе небагато користувачів, ти може спілкуватись з кожним читачем». Якщо це великі масштаби, то є сенс просто доносити інформацію, але не спілкуватись, або спілкуватись вибірково, з певною групою, вважає Хосе. Девід Лафонтейн вважає, що соціальні мережі корисні тим, що вони не тільки допомагають знайти джерела гарних історій, вони також допомагають налагодити зв'язок з людьми для інтерв’ю. Він зазначає, якщо люди читають блог журналіста, вони знають про його особисте життя, чим він займається, він стає ближчим для них. «У старі часи журналіст був десь згори, він був як бог. Комунікація була тільки однобічною «ми говоримо-вони слухають», а зараз це «двохстороння розмова». Лафонтейн

вважає:

«якщо

ми

використовуємо

соціальні

мереж

правильно, ми відчуваємо цей зв’язок, і це допомагає нам ставати ближчими до аудиторії, і допомагає зробити їх ближчими до нас, щоб вони довіряли нам». Медіа експерт вважає, що для репортера, який встановив зв'язок з аудиторією, значно простіше отримувати

інтерв’ю. Тому що люди менш охоче

відкриваються перед незнайомцем, а такий журналіст – він вже був другом, коли люди знали про його особисте життя. Можливість отримати коментарі до своїх публікацій – ще одна позитивна річ в соціальних мережах, на думку Миколи Малухи. «Наприклад, у друкованих виданнях тобі складно визначити наскільки матеріал був хороший чи поганий, це фактично неможливо, хіба що за індексом цитування в інших виданнях. Але таким чином оцінюється невелика кількість матеріалів. А більшість оцінюється так: просто люди прочитали і все. А саме лайки, шейри і

коментарі – вони дають зрозуміти, наскільки був матеріал якісний, наскільки його

сприйняла

аудиторії.

Це

безкоштовний

маркетинговий

аналіз,

безкоштовна аналітика для видання, яку можна потім далі використовувати», – зазначає журналіст Микола Малуха. Ще один напрямок використання соціальних мереж, на думку Миколи Малухи, – збір коштів на свої матеріали. Зокрема, сам Малуха кілька разів за допомогою соціальних мереж збирав в аудиторії гроші за свої матеріали – пожертви. «Це перспективна річ, особливо для журналістів регіональних, які мають невеликі гонорари. Для них це хороша можливість знаходити додаткове фінансування», – відзначає Малуха. Зацікавити аудиторію можна, розповідаючи про те, що відбувається в редакції. Зокрема, Анна Медведєва розказала про рубрику «Look of the day», запроваджену на їхніх сторінках у соціальних мережах. У цій рубриці публікуються фотографії редакторів та журналістів видання, демонструється в що вони вдягнуті. Для створення таких публікацій було кілька мотивів. «Поперше, всім читачам цікаво як виглядає редактор. По-друге, завжди цікаво подивитись на внутрішнє життя редакції. Фотографіями ми показуємо життя редакції», – відзначає Анна Медведєва. Катерина Городнича розповідає, що в програмі «Політклуб», яке виходить у прямому ефірі, був задіяний інтерактив за допомогою соціальних мереж. Зокрема, під час програми, протягом двох годин, на двох плазмових телевізорах у студії відображались Facebook та Twitter програми. «І наші глядачі мали можливість коментувати, або з хештегом на Twitter, або на нашій Facebook-сторінці, під спеціальним статусом на сторінці програми наші глядачі мали можливість коментувати, і це було видно в ефірі. Це було видно всім глядачам. Всі, хто сидів у студії, могли читати та коментувати те, що було написано, використовувати це чи якось реагувати», –

зазначає Катерина

Городнича. Таким чином, журналісти відзначають, що зв'язок з аудиторією є напрочуд цінним, а соціальні мережі можуть допомогти такий зв'язок

налагодити. Кількість коментарів до матеріалів показує, наскільки аудиторію зацікавила тема, сподобався матеріал. Проте негативні коментарі можуть ускладнити роботу журналіста, йому потрібно буде більше часу приділяти відповідям на них. Особисті чи професійні профайли Серед журналістів та медіа експертів немає однозначної думки стосовно того, як журналісти повинні використовувати свої профайли. Одні зазначають, що треба підходити професійно і публікувати тільки важливу інформацію, інші вважають, що особиста інформація тільки покращить зв'язок із аудиторією. Джанін Ворнер зазначає, що значна частина журналістів в Америці намагається не розголошувати свою особисту інформацію, захищаючи своє приватне життя, а публікують тільки речі, пов’язані з професійною діяльністю. Проте на думку Джанін, кожен повинен вирішувати особисто для себе, як саме використовувати свої профайли в соціальних мережах. «Я знаю журналістів, які пишуть дуже особисті речі. Але багато журналістів є дуже приватними в інтернеті, вони хочуть не розголошувати свої думки стосовно певних тем, бо це може вплинути на сприйняття їхніх матеріалів». «На своїй Facebook-сторінці я публікую багато інформації про новітні технології тому, це що моя спеціалізація, і завжди публікую речі, які на мою думку можуть бути корисними або інформативними для людей. Але деякі пости, які я роблю на Facebook, можуть отримувати найбільше уваги, вони більш особисті. Це наші фото з різних подій або просто фото цікавих речей, які я бачу. Тобто Facebook – більш особисте місце», – відзначає Джанін Ворнер. «В Америці ми досі наполягаємо, щоб журналісти не публікували особисту інформацію, якщо тільки вони не пишуть колонку. Багато журналістів вважають, чим менше громадськість знає про них як про індивідів, тим краще. Вони думають, чим більше громадськість знатиме про них в реальному житті, тим більше це впливатиме на сприйняття їхніх матеріалів», – зазначає Бет Барнс. «Одна річ, коли журналіст – колумніст, тоді від нього очікують

персональні думки з приводу якогось питання. Якщо ж це звичайний журналіст, то він має бути максимально об’єктивним. Окрім цього, я думаю, що більша частина журналістів претендують на те, щоб бути не публічними людьми. Але я думаю сенс в тому, що «історія не про мене, історія про історію», – розмірковує Барнс. Хосе Луїс Оріхуела вважає, що з публікацією особистої інформації потрібно бути дуже обережним. «Немає розподілення між особистими і професійними профайлами, бо користувачі або читачі не розрізняють і не ділять ваш контент, і вони сприймають вас як журналіста». Тому на його думку, не варто змішувати особисту та професійну інформацію у своїх соціальних мережах. Він розповідає, що більшість журналістів в Іспанії створюють впливовий профайл з великою кількістю інформації для роботи, при цьому деякі створюють другий анонімний акаунт для спілкування з друзями. Бет Барнс зазначає, що більшість журналістів мають Facebook-сторінку для своїх робочих цілей і ще одну з іншим ім’ям, яку вони показують тільки своїм друзям, публікуючи там особисту інформацію. «Я знаю журналістів, які мають дві сторінки, або які використовують Facebook тільки для роботи». За словами Барнс, більшість журналістів в Америці використовують Facebook та соціальні мережі для того, щоб донести їхні історії до ширшої аудиторії, а не для висловлення особистих вражень або інформації. «Для більшості журналістів соціальні медіа передбачають професійний майданчик, а не персональний». На думку Сари Руді, вибір як використовувати Facebook-сторінку – в професійних цілях чи в особистих – залежить від того, наскільки журналіст відомий. Якщо журналіст дуже відомий, він може використовувати сторінку для промотування свого власного бренду і його сторінка привертатиме увагу людей. «Якщо ти менш відомий, ти можеш бути частиною бренду медійної кампанії, ти безпосередньо стаєш відомим завдяки бренду організації, де працюєш».

Оггі Грант зазначає, що журналістам треба бути обережними, коли вони роблять з персональних сторінок професійний бренд. «Ти маєш прийняти рішення, чи я використовую цей акаунт як журналіст чи як людська істота». Публікація інформації та фото своєї сім’ї, розповіді про особисту активність, на думку Гранта, це необов’язково і це може зменшити успіх роботи журналіста. «Тож якщо ваша мета створити за допомогою соціальної мережі презентацію, створити бренд, ви повинні мати змістовні повідомлення в соціальних медіа», – зазначає Грант . Тому він радить мати два профайли: робочий та особистий. «Я думаю, що комунікація з аудиторією за допомогою соціальних мереж – це тільки один крок. Соціальні медіа прибирають частину стіни і дають можливість журналісту налагодити спілкування зі своїми читачами чи слухачами», – зазначає Бет Барнс. Проте, на її думку, в особистому спілкуванні можуть бути також певні ризики. «Я знаю журналістів, які підвергались звісно не фізичній атаці, але вербальній», – відзначає Барнс. Вона вважає, що люди почувають себе значно вільніше у висловленні своїх думок у соціальних мережах, значно вільніше ніж як це було з листами до редакції. «Позитивний момент – це наближає журналіста значно ближче до його аудиторії і може дати йому більше уявлень про те, що від нього очікує аудиторія. Але негативний момент – ризики, бо часом журналісти висвітлюють історії, які люди не дуже хочуть чути», – говорить Барнс. Діані Куришко подобаються рекомендації журналістам мати два акаунти: один публічний, інший приватний. На її думку, не можна змішувати особисте і професійне. Тім Вайт створив собі фейковий акаунт у Facebook, щоб інколи заходити і мати доступ до якихось спеціальних прес-релізів. Проте він майже не викристовує цю соціальну мережу. Т. Вайт зазначає: якщо журналіст має публічний акаунт і публікує там особисту інформацію, він може мати в майбутньому проблеми зі своїм роботодавцем. Тому, на його думку, доцільно мати офіційний та приватний акаунти.

На думку Т. Вайта, люди повинні ставитись до Facebook, Twitter чи інших соціальних мереж як до мікрофона в прямому ефірі. Журналісти мають думати, що вони там пишуть тому, що це транслюється і поширюється. Люди повинні бути дуже обережними з такою інформацією. Він радить журналістам не постити того, щоб вони не сказали. Тому що навіть один коментар, один реплай може позначитись. «Навіть, якщо люди думають, що це все приватно, це не так», – відзначає Тім Вайт. На думку журналіста Миколи Малухи, журналіст має дуже уважно ставитись до своєї персональної сторінки в соціальних мережах. Він може публікувати там як інформацію про свою роботу, так і щось про себе. Проте персональний контент не повинен перевищувати десь 30 % того, що журналіст розміщує в соціальних мережах. «Як на мене персональний контент додає людині довіри. Відкритість – це звісно певний ризик, бо можуть потім цією відкритістю тобі ж і по голові дати, тобто проти тебе використати твої слова або фотографії. Але в принципі, коли людина відкрита, то рівень довіри, рівень лояльності до неї набагато зростає». «Це така робота журналіста, що ж робити. Тут завжди є дилема між анонімністю і відкритістю. Є ризики. Я зважую, які мені це дає можливості, які є загрози. Якщо можливості перевищують загрози навіть в декілька разів, значить це того варте. Один раз, два рази отримати неприємні погрози на свою адресу – це варте того, щоб потім донести свою думку, свої матеріали до своєї аудиторії і отримати визнання від цієї аудиторії» – відзначає Малуха. Микола Малуха вважає, що активність журналістів у соціальних мережах повинна бути професійною, бо це полегшує їхню роботу, допомагає їм у налагодженні контакту з аудиторіє. «Нехтувати таким інструментом у сучасному світі це трошки безглуздо, якщо так коректно сказати. Хоча в принципі є такі зірки журналістики, яким не треба нічого розповідати, вони і так мають купу послідовників. Але якщо говорити про якихось звичайних людей, які тільки починають свою роботу, і не є зірками цієї професії, то в принципі для них це є обов’язковою умовою», – зазначає Малуха.

«Щодо особистого та професійного, я думаю, треба і те, і те. Людям цікаво, як проводить відпустку чи вільний час журналіст, якого вони читають. Особисто я публікую фото про свої мандрівки, концерти чи зустрічі з друзями, але ніколи не публікую фото своєї родини. Це для того, щоб не підставляти їх на випадок того, якщо хтось захоче мене «придавити», – відзначив журналіст Олексій Ладика. «Я впевнений, що люди, які френдяться з журналістом, очікують, що він писатиме не про котиків, а про новини, події, даватиме лінки на свої матеріали. Тому журналіст мусить використовувати свої особисті профілі для того, щоб розповсюджувати матеріали. Друзів він не втратить. Багато хто з моїх офлайнових друзів каже, що слідкує за новинами Краматорська лише читаючи мою стрічку в соцмережах», – відзначив журналіст Олексій Ладика. Журналістка Мирослава Пеца розділяє особисте та професійне. Зокрема, на своїй Facebook-сторінці вона може публікувати особисту інформацію, свої враження та думки, а от у Twitter вона постить новини та інформацію, пов’язану з її роботою. Катерина Городнича не розділяє свою професійну діяльність та особисте життя у своєму акаунті на Facebook. «Я розумію, що акаунт у більшій мір використовується у робочих цілях, і мій акаунт асоціюється з місцем роботи, я не пишу занадто особистих речей. Я можу собі дозволити публікувати фотографії зі своїх подорожей, свою точку зору, але розуміючи, що ця точка зору асоціюється з тим, де я працюю. Тобто це внутрішня цензура», – відзначає К. Городнича. На думку журналіста Миколи Малухи, журналіст сам обирає, що йому публікувати у своїх акаунтах в соціальних мережах, проте він має враховувати, що це може вплинути на сприйняття його як професіонала. Тому відповідно треба дуже відповідально ставитись. «Відповідально – я маю на увазі не засмічувати свою френдстрічку, свої повідомлення, якимись картинками, жартами, анекдотами та іншим, що фактично засмічує

френдстрічку твоїх

друзів. І відповідно ти можеш втратити якийсь контакт, тебе будуть

неадекватно сприймати, що ти як несерйозна людина. До тебе буде інше ставлення». Самому Малусі в побудові стосунків з людьми сильно допомагали соціальні медіа: люди складали про нього певне враження саме завдяки його активності в соціальних медіа. «Тому я розумію, що соціальні медіа – це твоя безкоштовна піар або прес-служба, яка за тебе веде щоденно, щохвилинно, щосекундно твою роботу». Журналісти відзначили, що можна по-різному використовувати та вести свої профілі в соціальні мережах. Проте важливо пам’ятати, що за інформацією на сторінці журналіста, за тим, що він публікує, про нього також буде складатись думка в аудиторії та потенційних роботодавців. Окрім цього, те, що журналіст публікує як особисту думку, може сприйматись як його офіційна позиція, це може вплинути на ставлення до медіа, в якому він працює. 3.2. Вибір журналістом соціальних мереж для роботи Соціальні мережі можуть бути використані журналістами з різною метою. В основному, це пошук інформації та героїв для матеріалів, а також промотування своїх матеріалів. Проте від кожного конкретного завдання та його мети залежить, яку краще обрати соціальну мережу для його виконання. Саме тому журналісти повинні добре знати про особливості окремих соціальних мереж, щоб розуміти, яку з них краще використати в кожному окремому випадку. Далі розглянемо конкретні приклади та особливості використання в роботі журналіста різних соціальних мереж. Анна Медведєва зазначає, що найбільше їхнє видання використовує Facebook. «У Facebook ми зараз в основному публікуємо анонси матеріалів, розміщених на нашому сайті. Окрім цього, у нас Facebook поєднаний з Twitter та Instagram. З Instagram фотографії потрапляють до нас у Facebook, щоб була активність із зображеннями. Усі пости з Facebook публікуються у Twitter». Катерина Городнича вважає, що з розвитком соціальних мереж стало кардинально простіше шукати героїв для програм. «У Facebook є пласт тихих людей, які не є особливо активними, просто сидять там, щоб читати. Власне

кажучи, вони не можуть бути цікавими телебаченню, бо це люди, які або соромляться висловити свою точку зору, або просто не активні. А Facebook це як дзеркало: якщо у людини є особиста точка зору і він не боїться її висловити, він її постить без докорів сумління, розуміючи, що це побачить велика аудиторія. Відповідно він так само може висловити це і на телебаченні», – відзначає Катерина Городнича. За допомогою соціальної мережі Facebook Катерина неодноразово знаходила людей для програми. Мирослава Пеца майже не використовує Facebook у своїй роботі тому, що він, на її думку, забирає багато часу, відволікає від роботи. Вона читає публікації медіа організацій, активістів, друзів-журналістів, коли знаходиться не на роботі. Хоча інколи Facebook допомагав їй в знаходженні контактів та проведенні інтерв’ю. На думку Миколи Малухи, Facebook – це соціальна мережа, де можна слідкувати за відомими людьми. «Якийсь політик заявив, Азаров щось ляпнув у Facebook. Facebook – це така національна еліта, Вконтакті – регіональна», – відзначає Малуха. Журналіст говорить, що у цій соціальній мережі політики викладають світлини з мітингів або інших подій, які можуть всі побачити. «Тому саме моніторинг політичних діячів, депутатів різних міністрів, в першу чергу депутатів суто опозиційних, які люблять викладати якийсь ексклюзив, може дати багато інформації» – зазначає Малуха. На його думку, багато видань моніторять в соціальних мережах профайли політиків, щоб швидко отримувати інформацію. Малуха зазначає: коли політики викладають інформацію про якісь свої особисті зацікавлення та вподобання, медіа це використовують для своїх матеріалів. Прес-служби політиків розуміють, що викладаючи таку інформацію в соціальних мережах, вони зацікавлюють традиційні медіа у її висвітленні. Саме тому, Малуха вважає, що в наступні роки такої особистої інформації буде ще.

«Facebook – круто, якщо хочеш зв’язатися з якимось експертом чи політиком, бо у цій соцмережі сидять солідні люди. Ми, наприклад, знаходили Тетяну Монтян для публікації про педофілів, брали коментар у Миколи Азарова про ситуацію з поїздами у Краматорську», – відзначив журналіст Олексій Ладика. Журналіст-міжнародник Мирослава Пеца вважає, що Twitter найкраще підходить для пошуку інформації. За допомогою цієї соціальної мережі можна отримувати новини від провідних агенцій та інших медіа. Мирослава Пеца завела Twitter два роки тому і відтоді активно використовує його в роботі. «Мені здається, що зараз найбільше інформації можна дізнатися саме у Twitter», – зазначає М. Пеца. Вона вважає, що Twitter пришвидшив час подачі історії від джерел до журналістів і до публіки. Анна Медвєдєва зазначає, що в їхній редакції Twitter використовують не дуже активно. «Ми там присутні тільки, щоб акаунт існував, і ніхто під нашим іменем нічого не зробив», – зазначає А. Медведєва. На думку Миколи Малухи, використовувати Twitter у роботі журналіста для пошуку інформації може бути складно. «Він напівмертвий. Але в принципі Twitter може бути корисним, особливо під час якихось надзвичайних подій”, – зазначає

Малуха.

Для

прикладу

журналіст

наводить

ситуацію

фальсифікаціями на парламентських виборах 2012, коли у Twitter постійно велися репортажі про те, що відбувається на дільницях. Перевага Twitter у оперативній подачі цікавої інформації. «Наприклад, коли були вибухи у Дніпропетровську, я тоді працював у проекті «ІнфоПорн». Я сидів і буквально всю цю інформацію отримував, всі новини, якісь фотографії, відео – все це було з Twitter. Тобто в якісь моменти «х», коли відбувається щось надзвичайне, то Twitter – це як першочергове джерело, де можна знайти оперативну інформацію». «Twitter я використовую лише для того, щоб розшарювати якісь дуже сенсаційні новини з мого міста, як народження сіамських близнюків чи самогубство 11-річної дитини, бо такі новини підхоплюють акаунти на кшталт

«Український Твіттер» і тоді на наш сайт більше заходять люди. Іще Twitter використовую, коли роблю тижневий огляд на Storify на тему «Краматорськ у соцмережах». Якщо у Twitter щось написали про моє місто, то тоді це потрапляє до Storify», – відзначив журналіст Олексій Ладика. «Коли Twitter тільки був створений, люди, думали що він несерйозний. Але потім раптово Twitter став тією соціальною мережею, яку майже всі журналісти почали використовувати», – зазначає Майкл Ровлес. Проте сам Майк не використовує Twitter, бо ця соціальна мережа для нього не цікава, натомість він користується Facebook. «Я був у Twitter. І щотижня я отримував оновлення про те, що люди говорять. І зрозумів, що я не хочу про це знати і марнувати на це свій час». Мирослава Пеца відзначає Twitter як найкориснішу соціальну мережу для журналістів. Зокрема, Мирослава щодня перечитує Twitter-стрічку, щоб бути в курсі

новин.

Вона

слідкує

за

провідними

світовими

виданнями

та

інформагенціями у Twitter, завдяки цьому Пеца дуже швидко дізнається найважливіші міжнародні новини. Тім Вайт в основному використовує у роботі тільки Twitter. Він вважає, що Twitter – це фантастичний інструмент, який надає можливість отримувати інформацію з різноманітних сайтів з тематики, якою він цікавиться. Можна бачити, як журналісти коментують ті чи інші події. Також цю соціальну мережу дуже зручно використовувати як стрічку новин, тут зручно переходити за різними посиланнями. Тім Вайт публікує у своєму Twitter інформацію про роботу. Зокрема, він твітить картинки зі своїх лекцій для журналістів програми DFJ. Він вважає, що людям може бути цікаво, де він знаходиться. Проте він не публікує фотографії з відрядження одразу, «щоб до його будинку не увірвались грабіжники». Він вважає не правильним, коли люди публікують інформацію про те, що вони їдуть кудись відпочивати на свята, і їхній будинок буде пустим на тиждень, тож хтось може винести звідти всі їхні речі.

На думку Тіма Вайта, публікація інформації про те, що він викладає на замовлення великої компанії чи університету, може допомогти йому у створенні іміджу професіонала, якого запрошують проводити тренінги. Проте в першу чергу він твітить цю інформацію заради того, щоб люди з якими він спілкується знали чим він займається і де знаходиться. Випусковий редактор «tochka.net» зазначає, що журналісти слідкують за оновленнями акаунтів зірок в Instagram та Twitter. «Instagram – це одне із найсвіжіших,

найоперативніших

джерел

фотографій,

які

стають

інформприводами. А Twitter – це вже більше реакція. Наприклад, Ксенія Собчак у своєму Twitter досить часто робить скандальні висловлювання і коментарі. Ми дивимось як на них реагують. Реакція на твіти Собчак теж може стати новиною». Діана Куришко зазначає: «Соцмережі ми використовуємо так. Instagram – це фото, Twitter – більше коментарі. Facebook – і те й інше, Facebook – це все». Анна Медведєва відзначає, що вони активно використовують Instagram. Вона розповідає, які саме зображення, публікуються в їхньому профілі: «Instagram – це життя редакції, це якісь надихаючі картинки, найчастіше з журналу. Інколи анонси статей на сайті, але в Instagram зараз не працюють прямі лінки, тому це не дуже ефективно, і ми не можемо відслідкувати кількість людей. Але якісь гарні картинки, якісь «look of the day», хто в чому ходить на роботу, наприклад, якась гарна картинка з номеру, обкладинки, анонси матеріалів, які можна прочитати, це ми публікуємо». На думку Миколи Малухи, Instagram можна використовувати дуже рідко, тільки щоб запозичити якусь світлину. «Якщо говорити про фото контент в контексті журналістської діяльності, соціальній мережі Instagram складно конкурувати з Facebook і Twitter», – вважає Малуха. Адже Instagram використовують, щоб обробити фото. А за словами Малухи, політик або громадський активіст чи хтось інший, хто задіяний в якихось акціях, намагається подати інформацію оперативно. На думку Малухи, у такої людини немає часу на Instagram, він просто бере і публікує фото у себе на Facebook чи в

Twitter. І це може одразу потрапити до інформаційних агенцій або інших ЗМІ. «Instagram – це такий естетичний елемент, але не оперативний. Всі на підсвідомому рівні одразу починають постити у Facebook або собі у Twitter, але не лізуть в Instagram, щоб запостити як поліція затримує якогось громадського активіста», – аргументує Малуха. На його думку, за допомогою Instagram можна обробити фотографію і опублікувати, але вже постфактум. Журналістка Наталія Гуменюк використовує соціальну мережу Instagram, щоб

постити

фотографії,

застосовуючи

фільтри,

використовувати

ці

зображення для публікацій в інтернеті. «Pinterest – соціальна мережа закладок. Для мене це виключно сховище цікавої інформації, цікавого контенту. Наприклад, мене цікавить якась інфографіка, на певну тематику, я її збираю, або знаходжу ілюстрації, які можливо потім мені знадобляться. Або ж щоб задовольнити свою естетичну цікавість», – відзначає журналіст Микола Малуха. Він використовує Pinterest для пошуку інфографіки, цікавих зразків, для формування свого естетичного смаку. Анна Медведєва зазначає, що вони планують працювати з соціальною мережею Pinterest. Вона зазначає: «Новий ресурс гарний для публікації зображень. Будемо використовувати, але в основному ця соціальна мережа дає міжнародний трафік». Частина

журналістів

зазначила,

що

не

використовує

Pinterеst

безпосередньо в роботі, проте він може допомогти розвинути якісь нові ідеї. Наприклад, перевившись зображення та приклади інфографіки, журналіст може розуміти загальні тренди. Ця соціальна мережа також є джерелом натхнення для деяких журналістів. Соціальну мережу Foursquare журналісти використовують, щоб бути в курсі, де відпочивають та проводять час відомі особистості, в яких вони зупиняються готелях. За словами Діани Куришко, частина їхніх журналістів використовує мережу Foursquare у роботі. Вони дивляться, хто де відпочиває, хто де буває, з ким.

Таким чином Facebook та Twitter журналісти можуть використовувати, щоб отримувати оперативно важливу інформацію та коментарі. А от Pinterest та Instagram є гарним джерелом фотографій та ідей. 3.3. Проблемні моменти щодо використання соціальних мереж у роботі журналіста та розробка етичних кодексів Під час використання соціальних мереж журналісти зіштовхуються з різними проблемними моментами. Далі окреслимо основні з них. Частина журналістів зазначила такий негативний момент у користуванні соціальними мережами, як ризик використати неправдиву інформацію. «Інформація з’являється дуже швидко, і бажання дуже швидко опублікувати чергову сенсацію призводить до того, що інформація не перевіряється, і тому з’являються фейкові новини», – зазначає Діана Куришко. На думку журналіста Миколи Малухи, присутність

неправдивої

інформації в соціальних мережах для журналіста не є проблемою. «Коли ти користуєшся, і є впевненим користувачем соціальних медіа, то в принципі в тебе вже виробився імунітет», – зазначає Малуха. Якщо журналіст вміє користуватись соціальними медіа, і зокрема соціальними мережами, він зможе відрізнити неправдиві данні від правдивих. «Взагалі дуже нескладно встановити фейковість від реального. Тим паче, коли існує історія, ти бачиш цю людину за півтора-два роки, це не є великою проблемою», – зазначає журналіст. Проте, на думку Малуха, ніхто не застрахований від проколу, особливо таке трапляється з відомими журналістами. Зазвичай таке стається, коли журналіст не витрачає достатньо часу на перевірку тої інформації, яку знаходить в мережі, не передивляється чи профайл людини справжній чи дубльований. Основний негативний аспект щодо пошуку героїв або коментаторів у соціальних мережах, на думку Катерини Городничої, це те, що журналіст або редактор цю людину не бачить в живу. Тому потрібен досвід, щоб розрізняти людей, які підходять для програми, а які – ні.

«Негативні недоліки бачу в тому, що соцмережі можуть відволікати від роботи: замість того, щоб шукати новини чи героїв, ти читаєш, що робили вчора твої друзі або що думає Дурнєв про Яценюка. Це затягує і ти не помічаєш, як плине робочий час», – відзначив журналіст Олексій Ладика. Н. Гуменюк зазначає, що один із негативних моментів використання соціальних

мереж

–

це

марнування

часу.

«Якщо

його

не

якісно

використовувати, це згаяний час», – вважає журналістка-міжнародник Наталія Гуменюк. На думку Тіма Вайта, багато людей перестають користуватись Facebook тому, що він забирає занадто багато часу. Микола Малуха відзначає, що бачить у використанні соціальних медіа в основному позитивні аспекти. «Я не звертаю уваги на негативні, я намагаюсь весь час

розуміти, як

можна ще позитивніше, ще ефективніше їх

використовувати. Я є промоутером соціальних медіа». Проте журналіст помітив і негативні аспекти. Малуха відзначає таку проблему як певні сварки між журналістами. Але на його думку, це навпаки може бути цікавим моментом, адже так можна побачити про що ці журналісти насправді думають. Малуха бачить такий побічний ефект використання соціальних мереж: «Мені одна річ не подобається. Деякі журналісти завдяки соціальним медіа і завдяки кількості своїх фоловерів, читачів і фанатів, вони себе уявили богами. Вони починають висловлювати своїй думки, свій суб’єктивний погляд на рівні якогось імперативу, якоїсь аксіоми. Це створює у деяких журналістів, особливо серед топових журналістів, якусь оманливу уяву, що вони якась істина в останній інстанції, що саме їм відомо як потрібно рухатись країні». Журналістка Наталія Гуменюк вважає, що дуже багато людей пишуть дурниці в соціальних мережах. На її думку, це псує їхню репутацію та професійний імідж. Ще один негативний момент, зазначений журналісткою, коли людина формує свою думку виключно на основі того, що написано у Facebook. На думку журналістів, однією з проблем під час використання соціальних мереж працівниками медіа може бути наявність великої кількості негативних

коментарів. Зокрема, журналіст повинен вміти правильно відповідати на такі коментарі.

Проте,

для

більшості

респондентів

отримання

негативних

коментарів не є проблемою. «Я намагаюсь написати так, щоб отримати максимальну кількість коментарів. І негативні коментарі – вони навпаки генерують дискусію. Я думаю, що це скажімо мрія кожного журналіста, щоб його матеріал викликав резонанс». Малуха не бачать нічого негативного в ситуації, коли журналісти отримують у соціальних мережах багато несхвальних коментарів про свої матеріали. «Навпаки коли під твоїми матеріалами немає жодного коментаря, немає жодного лайку, це вже наводить на якісь сумні роздуми щодо профпридатності і взагалі актуальності. Чи правильно ти це написав?», – говорить Микола Малуха. Негативних коментарів у соціальних мережах, за словами випускового редактора Діани Куришко, її видання майже не отримує. А навіть якщо комусь із читачів щось не подобається, видання поважає таку думку і дякує за критику, головне, щоб коментарі не містили образи честі та гідності. Діана Куришко вважає, що відкритість журналіста несе певні загрози, але також несе і позитивні моменти. За словами Анни Медведєвої, сторінки їхніх видань негативні коментарі майже не отримують. «Бувають коментарі, коли не подобається обкладинка, можуть прокоментувати логотип», – зазначає А. Медведєва. У таких випадках Анна спілкується з незадоволеними користувачами, проводить відповідну роботу. На її думку, обов’язково потрібно відповідати на негативні коментарі позитивно, намагаючись вислухати та допомогти відвідувачам сторінки, щоб надалі не виникло більших проблем. «Я думаю, негативні коментарі – це не погано. Якщо матеріал дійсно якісний і хороший, то навіть якщо будуть такі коментарі, вони потонуть у вирі схвальних відгуків. А якщо те, що ви написали, повне казна-що, а редактор це пропустив, то треба уважно читати негативні коментарі і виправлятися», – відзначив журналіст Олексій Ладика.

На думку Малухи, потрібно враховувати, що негативні коментарі можуть бути викликані спрямованою інформаційною атакою. «Не завжди масова негативна реакція на твій матеріал є поганою, навпаки це добре, що ти когось зачепив», – зазначає журналіст. Одним з невирішених запитань є: чи можуть журналісти використовувати пости людей в якості цитат для своїх матеріалів, чи можуть вони давати коментар політика, посилаючись на його офіційну сторінку в соціальній мережі. Стосовно цього думки журналістів є різними. «Я не знаю етичних кодексів щодо використання соцмереж. Я проти того, щоб вони були. Я вважаю так: якщо людина виставляє свої голі цицьки для загального перегляду у соцмережах, то це все одно, що вона опублікувала їх фото на найближчому стовпі. Соцмережі і загалом інтернет знищують поняття приватності і це, я думаю, для журналіста прекрасно», – відзначив журналіст Олексій Ладика. Малуха вважає, що журналісти можуть використовувати інформацію, яку політики або відомі особистості написали на своїх сторінках в соціальних мережах. «Воно ж так і називається «медіа». Не традиційне, а громадське ЗМІ, онлайн ЗМІ – це ж публічний простір. Тому звісно журналісти повинні це використовувати». За словами Малухи, гучні скандали були пов’язані з висловлюваннями політиків, які вони залишали на своїх сторінках, а журналісти це вчасно помітили і висвітлили. Журналіст Микола Малуха зазначає: «Я думаю, в цьому плані журналістам стало простіше. Бо раніше генератором подібних матеріалів про «хтось щось ляпнув» переважно було телебачення. На якомусь ефірі хтось щось сказав, і всі це поширюють, що ось такий-то політик сказав таке-то про іншого політика в прямому ефірі. Зараз фактично соціальні медіа стають серйозною конкуренцією ЗМІ. Для отаких жовтих примітивних новин завдяки соціальним медіа матеріалу стає все більше. І відповідно журналістам набагато простіше це використовувати. Я не бачу, щоб тут була якась проблема».

На думку Малухи, якщо політик або відома особа створює собі акаунт в якійсь соціальній мережі, відкритий для доступу, то відповідно його профіль стає публічним. «А навіщо тоді його заводити? Якщо він приватний акаунт, то нехай в приватній розмові говорить і на цьому все закінчиться», – вважає журналіст. «Щодо політиків я вважаю, що вони точно усвідомлюють, що їхній Facebook – це їхня політична платформа. Якщо вони городять фігню, це їхня відповідальність. Абсолютно будь-яку дурницю, яку вони пишуть, я би репостила, роздруковувала і роздавала людям тому, що це показує їх, вони відповідальні перед людьми», – зазначає журналістка-міжнародник Наталія Гуменюк. Вона вважає, що журналісти можуть використовувати пости політиків у своїх офіційних профілях як цитати. Проте з постами звичайних людей, не публічних, особливо, якщо це стосується якихось специфічних тем, такого робити не варто. «Я дуже засуджую, коли в непублічних людей беруть коментар з Facebook без їхнього відома і ставлять у статтю. Я думаю, що це питання внутрішньої етики, яка має випрацьовуватися. Ми говоримо про випадок, коли людина є досяжною. Якщо є доступ, то завжди треба перепитати, це правильно», – зазначає журналістка Наталія Гуменюк. Микола Малуха не бачить в цьому питанні етичної проблеми. «Все публічно. Людина спеціально створює цей акаунт, щоб бути більш публічною або посилювати свою публічність у вигідний для себе спосіб. і формувати навколо себе якесь позитивну інформаційне поле», – відзначає Малуха. На його думку, створення такого акаунту передбачає, що те, що пише така особа, може бути використане як цитата. «Ми на «ІнфоПорні» весь час ставили копірайти і пряме гіперпосилання на всі-всі фотографії, які брали у Facebook чи Twitter – у нас це було золотим правилом», – зазначає Микола Малуха. Анна Медведєва відзначає, що в їхній

редакції в основному використовують фото з соціальних мереж відомих особистостей, які не потребують підписів. Випусковий редактор «Tochka.net» зазначає, що в їхньому виданні журналісти відповідально ставляться до підписів фотографій з соцмереж, які вони використовують. «Ми посилаємось на ту сторінку, звідки взяли фото. Наприклад, якщо це сторінка дизайнера, ми пишемо, що це Facebook цього дизайнера, та ставимо лінк на цю фотографію», – зазначає Діана Куришко. «Звісно, якщо ми маємо справу з приватною особою, не публічною, то ми намагаємося завжди зв’язатися з цією людиною і запитати дозволу», – говорить Діана Куришко. На думку Сари Руді, це нормально коли журналісти використовують цитати осіб з їхніх сторінок. Головне, щоб журналісти зазначали, що це думка взяти з певної сторінки, і не обов’язково є фактом. Діана Куришко зазначає, що перед тим як використовувати цитати політиків з їхніх сторінок у соціальних мережах, журналісти роблять перевірку цих акаунтів. «Якщо ми акаунт перевірили і знаємо що він достовірний, ми за ним слідкуємо. І якщо щось дуже термінове трапляється, то ми використовуємо вислови з публікацій на цій сторінці, посилаючись на акаунт», – говорить випусковий редактор Куришко. Вона також відзначає, що бувають випадки, коли відома особистість робить скандальні публікації у своїх соціальних мережах, а потім пише пояснюючі пости до них. Тоді журналісти доповнюють матеріал новини коментарями. Діана Куришко впевнена, якщо публічна особа створила і веде свій публічний акаунт, пише щось у соціальні мережі, вона усвідомлює, що це побачать сотні, тисячі людей. «Позиція «я писав це тільки для себе чи публікував свої приватні фото» – не діє. Ти публічна особа, ти висловлюєшся публічно у соцмережах, доступ до яких відкрито. Ми не зламали акаунт чи прочитали приватні повідомлення в пошті», – зазначає Куришко. На думку Діана Куришко тренінги з використання соціальних мереж для журналістів потрібні. Вони можуть бути присвячені удосконаленню механізмів

пошуку, перевірки інформації, адже соціальні мережі постійно змінюються. В їхній редакції журналісти постійно діляться один з одним інформацією про нові можливості соціальних мереж. Наталія Гуменюк вважає, що журналісти повинні обговорювати проблемні моменти щодо використання соціальних медіа і випрацьовувати правила. «Це не має бути кодекс, але обговорювати це треба», – зазначає журналістка. На її думку, має з’являтися стосовно цієї теми більше медіа програм, колонок, рубрик; повинні бути дискусії. Вона вважає нормальним, що в багатьох країнах редакції виробили принципи та кодекси щодо викростання соціальних мереж журналістами. На думку Миколи Малухи, повинна бути інструкція з використання соціальних медіа. «Це взагалі стосується сьогодні напевно будь-якої сфери, не лише медіа. Використання соціальних медіа на робочому місці або висвітлення роботи , робочого процесу в соціальних медіа. Тому що можуть бути конфлікти інтересів, можливо, ти скажеш якусь конфіденційну інформацію, можливо, ти розкажеш, що відбувається в редакції. Відповідно для цього людина повинна розуміти, що варто писати, а що не варто. Щоб не нанести шкоду своєму роботодавцеві, щоб відповідно потім не нанести шкоду собі. В цьому контексті я бачу проблему», – вважає Малуха. Катерина Городнича вважає, що потрібно створювати етичні кодекси щодо використання соціальних мереж журналістами задля того, щоб уникнути зайвих проблем у майбутньому. Городнича зазначає, що в них має бути прописано про відсутність інсайдерської інформації у публікаціях, відвертого негативу щодо колег та колективу. При цьому вона зауважує: «не повинні бути жорсткі рамки щодо розділення особистого і професійного. Якщо моя колега приготувала смачний пиріг, сфотографувала його та виклала у Facebook, то це просто її характеризує, у цьому немає нічого кримінального». На думку Діани Куришко кодекси з використання соціальних мереж потрібні. «Коли людина пише ніби від свого імені, але всі знають, де вона

працює, це вже асоціює її якимось чином із цим виданням. Її позиція може якимось чином нашкодити виданню», – зазначає Куришко. Мирослава Пеца відстежила, які правила та настанови є в медіа інших країнах щодо використання соціальних мереж журналістами, і під час написання постів намагається ним слідувати. «Я вважаю, що я не маю морального права критикувати якось своє місце роботи або обговорювати його. Я не пишу нічого особистого від себе. Я не маю права писати твіти з особистими поглядами», – зазначає М. Пеца. Окрім цього, Мирослава Пеца вважає, що журналіст обов’язково повинен зазначати у своєму профілі, що він висловлює тільки свою особисту думку, щоб це не впливало негативно на його місце роботи. Вона думає, що в майбутньому таке правило діятиме в українських ЗМІ. Куришко зазначає, що в їхній редакції немає прописаних правил щодо використання соціальних мереж, проте є певні неписані правила: «Ми не порушуємо право власності, ми поважаємо всі авторські права, ми беремо фотографії непублічних осіб тільки з їхнього дозволу», – зазначає випусковий редактор. Стосовно того, що з етичної точки зору журналіст повинен публікувати у своєму акаунті в соціальних мережах, а що – ні, на думку Малухи, кожен вирішує та обирає для себе. Микола Малуха зазначає, що в таких випадках вже підіймається питання внутрішніх цінностей. «Редакції мають розповідати як подавати матеріал в соціальних мережах, як вести дискусії, лаятись чи не лаятись, як вести себе з потенційними коментаторами. Щоб людина грамотно себе поводила. А щодо заборон – це зайве», – відзначає журналіст Микола Малуха. Таким чином, основною проблемою, яку зазначила більшість журналістів під час дослідження, була неперевірена інформація. Зокрема, працівники медіа відзначали, що в соціальних мережах є дуже багато інформації, зображень, даних, історій. Часто багато людей перепощує сенсаційні публікації, вони стають популярними. Проте журналістам потрібно дуже ретельно перевіряти

такі факти. Серед інших проблемних моментів – негативне коментування та відкритість журналіста, ці проблеми вже зазначались в попередніх підрозділах. Під час дослідження всі журналісти зазначили, що обов’язково потрібні тренінги щодо використання соціальних мереж. Більшість з них вважають, що журналістів треба навчати, створювати етичні кодекси, показувати що можна робити, а що – ні. Таким чином, етичні кодекси потрібні, коли журналіст працює із соціальними мережами. Вони можуть полегшити роботу з цим інструментом, допомогти уникнути проблемних моментів. 3.4. Позитивні аспекти використання соціальних мереж та прогнози щодо майбутнього розвитку Соціальні мережі полегшують та пришвидшують роботу сучасного журналіста – у цьому полягає найбільша їхня перевага, про це вже було зазначено у попередніх підрозділах. Окрім цього, є ще певні особливості соціальних мереж, які позитивно відображаються на роботі журналіста, розглянемо їх. Майк Ровлес зазначає, що коли соціальні мережі тільки зароджувались, і люди пішли в інтернет створювати свої власні блоги і веб-сайти, це стало для журналістів великою головною біллю, бо вони думали: «Що нам тебе робити?». Проте дуже швидко журналісти знайшли їм застосування. Майкл Ровлес говорить про те, що майже кожна радіостанція, кожна газета та журнал в Британії мають свій власний Twitter-акаунт і Facebookакаунт. «Коли ти слухаєш радіопрограму в Британії, можеш стежити за нею на Facebook у той самий час, також у Twitter, ти можеш зробити запит і вони тобі дадуть відповідь. І вони розуміють, що майбутнє дуже пов’язане з соціальними мережами тому, що кожен їх використовує. І якщо медіа не будуть використовувати соціальні мережі, то про них можуть забути», – зазначає Ровлес. Діана Куришко зазначає, що робота журналістів полегшилась із розвитком соціальних мереж. «Простіше стало шукати людей, простіше стало

зв’язуватись із людьми, де б вони не були, в якому куточку світу вони не жили б. Отримувати фотографії, відео», – відзначає випусковий редактор Куришко. На думку Мирослави Пеци розвиток соціальних мереж водночас змінив та не змінив роботу журналіста. «Тому що залишились ті самі стандарти журналістики: бути об’єктивною, швидкою, чесною, правильною. І змінив у той самий час, бо технічні вимоги до журналіста підвищилися – ти мусиш встигати все і ти маєш вміти все робити», – зазначає М. Пеца. За досвідом роботи в проекті «Тексти.org.ua» Малуха зазначає, що новини часто формувались завдяки використання якихось тенденцій в соціальних мережах. «Матеріали, побудовані на трендових картинках з соціальних мереж, дуже дешеві з точки зору витратності часу. Журналісту не треба десь бігати по якихось прес-конференціях, витрачати як мінімум годину часу на дорогу , сидіти слухати нудну доповідь і потім писати матеріал. За допомогою соціальних мереж вони сидять і фактично за 25-30 хвилин можуть згенерувати прикольну новину, яка їм дасть декілька тисяч переглядів», – розповідає Малуха. За досвідом роботи в проекті «ІнфоПорн» він зазначає, що велика частина

розділів

наповнювалась

новинами

за

допомогою

контенту,

згенерованого користувачами. «Доступ до інформації скоротився. І можливість роботи недорогі новини, матеріали, з точки зору трудовитрати», – такий позитивний момент бачить журналіст Малуха. «Я вважаю, що соцмережі – це один із головних помічників журналіста зараз. Головне – для пошуку інформації та героїв публікації. На другому місці – для розповсюдження своїх матеріалів», – відзначив журналіст Олексій Ладика. На думку Діани Куришко, сучасний журналіст не може жити без соціальних мереж. «Це журналіст, який просто відірваний від реальності, якщо він не слідкує за соціальними мережами. Ти можеш сам не писати активно, але слідкувати за всім ти маєш обов’язково».

Діана Куришко вважає, що журналісти в майбутньому будуть більше використовувати соціальні мережі. Для журналістів збільшиться можливість отримувати інформацію від різних людей. Журналісти відзначили, що використання соціальних мереж вносить низку позитивних моментів та переваг у роботу журналіста. Основні з них – пришвидшення роботи, полегшений доступ до інформації. Прогнози щодо використання соціальних мереж У першу чергу Микола Малуха відзначає ті зміни, які б він хотів бачити. «Я б хотів, щоб редактори видання, їхні власники більше звертали увагу на блогосферу, на тих людей, які пишуть і, скажімо, долучали їх до себе в якості коментаторів або авторів різних колонок публіцистичних, як це робить «Український тиждень», – розповів Малуха. Тенденція, яку відзначає журналіст Микола Малуха, – редакції поступово вводять в себе таку посаду як редактор соціальних медіа. «Це буде в принципі тенденція, всі почнуть таке робити. Це людина, яка відповідатиме за спілкування з аудиторією, залучення читачів до авторів або систематизація використання контенту, можливо вироблення якоїсь співпраці, а не просто красти матеріали, а потім сказати: «знайшли в у Facebook якусь фотку», як це роблять деякі видання». На думку Малухи розвиватиметься системна співпраця, яка, з одного боку, задовольнятиме різні інтереси блогерів, користувачів з соціальних мереж. А з іншого боку, редакції не будуть нічого брати без вказівки авторства у користувачів і можливо будуть якось винагороджувати їх. Ще одна тенденція, яка буде набирати обертів у майбутньому, на думку Миколи Малухи, – поширення більш жовтої інформації. «Мені здається, що через соціальні медіа відбувається таке поширення попси. Є велика загроза гнатися за трафіком, і зрозуміло що якась дурнувата акція «Femen» дає шаленіший трафік, ніж якась цікава стаття про роль суспільної довіри щодо розвитку суспільства і т.д.». Тому, на думку Малухи, частина суспільних рухів

розумітимуть такий інформаційний попит і будуть свою діяльність планувати відповідно спеціальним чином. Медіа, за словами Малухи, будуть зацікавлені більше в такому контенті, форматі, бо це може бути доволі дешево з точки зору витрат. «Тут не треба спеціальних знань. Взяв якогось студента, посадив знайти якусь фігню. Або посадив студента, який помоніторив соціальні медіа, поставив якусь фігню і зібрав великий трафік», – говорить Малуха про негативну тенденцію. Проте Малуха прогнозує також позитивну тенденцію, яка може бути в майбутньому. «Переважно журналісти почнуть більш системно підходити, почнуть вивчати Storify, інші якісь базові інструменти створення і візуалізації даних, будуть більш digital журналістами», – відзначає Микола Малуха. Мирослава Пеца вважає, що надалі соціальні мережі будуть ще більше розвиватись. «Ми ще не знаємо, яким буде майбутнє, але воно точно буде цифровим», – зазначає журналістка. Катерина Городнича вважає, що в майбутньому використання соціальних мереж перейде у більш професійну площину. На її думку, це стане конкретним напрямком роботи. Журналістом важко зробити прогнози щодо використання соціальних мереж в майбутньому, адже зміни відбуваються дуже швидко. Проте медіапрактики впевнені, що з кожним роком журналісти все більше будуть використовувати соціальні мережі. Висновки до розділу Журналісти можуть активно використовувати соціальні мережі у своїй роботі. Це надасть їм можливість швидко шукати потрібних коментаторів та героїв для матеріалів. Окрім цього, соціальні мережі допомагають журналістам бути в курсі останніх подій, а також відслідковувати тренди, стежити за гучними подіями в суспільстві. Також соціальні мережі можуть допомогти журналістам стати популярнішими, збільшити відвідуваність їхнього сайту та

популярність проектів, у яких вони працюють. Соціальні мережі привертають уваги аудиторії до матеріалів журналіста, розширюють та збільшують її. Важливо зазначити, що соціальні мережі не тільки допомагають журналістам збільшити аудиторію, зробити свій проект більш впізнаваним, але також дають можливість отримати віддачу від глядачів та читачів. З розвиненим використанням соціальних мереж журналіст може дуже швидко зібрати відгуки та коментарі до своїх матеріалів, таким чином він зможе зрозуміти краще смаки аудиторії, покращити свої матеріали. Окрім того, що соціальні мережі можуть значно полегшити роботу журналіста, вони також несуть певні загрози та ризики для цієї професії. Адже недбайливе та непрофесійне користування цим інструментом може негативно позначитись на сприйнятті журналіста аудиторією, його позиції на ринку та довіри до видання чи програми. Саме тому дуже важливим є створення певних правил або кодексів для редакцій, де було б прописано, як правильно використовувати журналістам соціальні мережі, що публікувати, а що ні. Проте такі правила, покликані полегшити роботу журналіста з соціальними мережами, повинні бути лише побажаннями, а не примусовими статутами. Адже журналіст має самостійно вирішувати, що він буде оприлюднювати в мережі інтернет, які власні думки публікуватиме. Також журналістам, які поки не опанували можливості цього інструменту, варто проходити тренінги з використання соціальних мереж у роботі журналіста або користуватись порадами журналістів із більшим досвідом. Важливими також є тренінги та майстер-класи безпосередньо в редакціях серед працівників. Такі заходити допоможуть медіа розвинути більш технологічно освічених працівників та уникнути небажаних ситуацій та негативного досвіду використання соціальних мереж журналістами. Правильне та серйозне ставлення до використанні онлайн соціальних мереж може спростити та пришвидшити роботу журналіста, покращити його становище на ринку та допомогти йому фахово розвинутись.

Щодня соціальні мережі розвиваються все більше, з’являються нові функції та можливості їхнього використання. Саме тому журналісти повинні не відставити від новітніх технологій, опановувати їх та стежити за змінами. Вивчання можливостей та переваг соціальних мереж, надає цінну інформацію, яка може допомогти журналістам та редакторам у їхній роботі.

ВИСНОВКИ Соціальні мережі – невід’ємна складова комунікаційної системи. За останні кілька років соціальні мережі внесли значні зміни у роботу медіапрактиків. Використання соціальних мереж може значно полегшити та пришвидшити роботу журналіста, проте потребує обережного ставлення. У

роботі

встановлено

функціональні

характеристики

та

фахові

особливості використання соціальних мереж у роботі журналіста. Для цього проведено глибинні інтерв’ю з провідними медіаекспертами та журналістами. 1.

У роботі встановлено, якими соціальними мережами користуються

журналісти під час виконання професійних обов’язків. Зазначено, для яких завдань найкраще підходять окремі соціальні мережі. При виборі соціальної мережі для роботи потрібно враховувати її особливості та можливості. Соціальну мережу Facebook журналісти використовують, в першу чергу, як джерело інформації, ексклюзивних історій. Ще один спосіб використання – для пошуку героїв для матеріалів, їхніх контактів. Соціальна мережа Twitter при правильному використанні може також приносити багато інформації про останні події. Зокрема, журналіст може підписуватися на акаунти різних інформаційних агентств, медіа, а також відомих журналістів із різних куточків світу. Таким чином, він бачитиме про що вони пишуть і буде в курсі останніх новин з усього світу. Instagram журналісти можуть використовувати при пошуку цікавих зображень, пов’язаних із життям відомих людей. Pinterest в основному також використовується для пошуку креативних зображень, прикладів інфографіки, як джерело натхнення. Foursquare журналісти поки-що використовують не дуже багато. Проте деякі медіапрактики слідкують за допомогою цієї соціальної мережі за тим, де і в яких місцях перебувають відомі особи. Варто зазначити, що кожна соціальна мережа має свою специфіку. Знання характерних особливостей окремих соціальних мереж допомагає журналістам використовувати їх максимально ефективно. Адже різні соціальні мережі

можуть по-різному допомагати вирішувати конкретні завдання, в залежності від своєї функціональності. 2.

У роботі встановлено для чого журналісти використовують

соціальні мережі. Найбільше соціальні мережі використовують для пошуку інформації. Визначено, що журналісти за допомогою соціальних мереж слідкують за тим, що пишуть різні люди, які вони обговорюють теми. Окрім цього, маючи в друзях або підписавшись на акаунти політиків, громадських діячів, відомих особистостей, журналіст дуже просто і швидко може дізнаватися останні новини. Журналісти також використовуються соціальні мережі для пошуку історій та героїв для своїх матеріалів. За допомогою цих інструментів можна знайти потрібно людину, в якій частині світу вона б не була, взяти коментар щодо певної ситуації. За допомогою

соціальних

мереж журналісти

розширюють

свою

аудиторію, промотують матеріали, привертають увагу читачів. Використовують їх також для отримання зворотнього зв’язку, відгуків від читачів. Можливість коментування

публікацій

дає

журналістам

змогу

швидко

отримувати

інформацію про думки аудиторії щодо своїх матеріалів. 3.

У роботі визначено позитивні та негативні аспекти у використанні

соціальних мереж журналістами під час виконання професійних обов’язків. Було встановлено, що з розвитком соціальних мереж життя журналіста полегшилось. Адже стало простіше шукати інформацію, відкрився більший доступ до джерел та осіб, які можуть прокоментувати певні події. Також значно полегшився доступ до політиків, громадських діячів та відомих особистостей, яким можна написати в соціальних мережах. Проте, велика кількість неперевіреної інформації в соціальних мережах може нашкодити журналістам, якщо вони не будуть обережними. Адже публікації в соціальних мережах можуть містити неправдиву інформацію, тому, перш ніж її оприлюднювати у власному медіа, потрібно ретельно перевірити. Ще один негативний аспект використання соціальних мереж – занадто велика

відкритість журналіста. Зокрема, читачі можуть з легкістю знайти профіль журналіста, прочитати, де він буває, чим займається поза роботою, можуть відстежити його діяльність, а також можуть негативно коментувати його матеріали. Таким чином, використання соціальних мереж має як позитивні, так і негативні наслідки. Щоб зменшити негативний аспект використання соціальних мереж, потрібно професійно підходити до цього питання. У редакціях запроваджуються спеціальні етичні кодекси щодо використання соціальних мереж. Якщо закордоном такі кодекси є вже усталеними, то в українських медіа поки що все діє на не прописаних правилах та усних домовленостях. Соціальні мереж в інтернеті активно розвиваються, постійно розширюють можливості, надають більше різних інструментів для використання. При цьому постійно зростає кількість користувачів. Журналісти починають все активніше використовувати

соціальні

мережі

своїй

роботі.

Це

дає

підстави

стверджувати, що ця сфера є перспективною для подальших досліджень. У роботі окреслено основні особливості та характеристики соціальних мереж, встановлено способи їхнього використання журналістами, описано позитивні

та

негативні

аспекти

використанні

соціальних

мереж.

Проаналізовано також, які соціальні мережі підходять для виконання певних завдань у роботі журналіста. Проте поставлені та вирішені в процесі дослідження завдання не вичерпують тему соціальних мереж. Доцільними є подальші дослідження щодо особливостей та характеристик соціальних мереж, їхнього використання журналістами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1.

10 Best Practices for Social Media [Оnline] // American Society of News

Editors (ASNE). – Columbia, 2011. – Available from: http://asne.org/Files/pdf/10_Best_Practices_for_Social_Media.pdf (12.01.13). 2.

A Networked Self: Identity, Community, and Culture on Social Network

Sites // edit. Zizi Papacharissi. – NY: Routledge, 2011. – p. 328. 3.

About Foursquare [Online] : What is Foursquare? // Foursquare

[Website]. – Foursquare Labs: New York, 2013. – Available from: https://foursquare.com/about/ (20.03.13). 4.

Aggarwal C. Data Analytics: Social Network Data Analytics // Edit.

Charu C. Aggarwal / IBM Thomas J. Watson Research Center. – Springer, 2011. – 502 p. 5.

Anna Medvedeva: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013.

Available from: https://www.facebook.com/Koshak.koshak. – Name from screen. 6.

Beth Barns: Profile [Online]// Facebook [Website]. – 2013. Available

from: https://www.facebook.com/profile.php?id=12928015. – Name from screen. 7.

Beth Barns: Profile [Online] // LinkedIn [Website]. – 2013. Available

from: http://www.linkedin.com/pub/beth-barnes/10/ab2/172/ru. – Name from screen. 8.

Boyce C. Conducting in-depth interviews [Оnline] : A Guide for

Designing and Conducting In-Depth Interviews for Evaluation Input // Carolyn Boyce, Palena Neale. – Available from: http://www.esfagentschap.be/uploadedFiles/Voor_ESF_promotoren/Zelfevaluatie_ESFproject/m_e_tool_series_indepth_interviews.pdf (22.12.12). – Name from screen. 9.

Concannon L. Engaging journalists through social media [Оnline] //

Lance Concannon. – 2012. – Available from: http://www.text100-uk.com/wpcontent/uploads/downloads/2012/03/Engaging-Journalists-Through-Social-Media.pdf (19.12.12). – Name from screen. 10.

Cross R. The Hidden Power of Social Networks : Understanding how

Work Really Gets Done in Organizations // Robert L. Cross, Andrew Parker. – Harvard Business Press, 2004. – 213 p.

11.

David Lafontaine: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013.

Available from: https://www.facebook.com/david.lafontaine. – Name from screen. 12.

Diana Kuryshko: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013.

Available from: https://www.facebook.com/diana.kuryshko. – Name from screen. 13.

Doreian P. Evolution of social networks // P. Doreian, Frans N.

Stokman. –London; New York: Routledge, 1997. – p. 261. 14.

Facebook : Самая большая в мире социальная сеть [Електронний

ресурс] // Ain.ua [сайт]. – Текст. – К, 2013. – Режим доступа: http://ain.ua/tag/facebook (5.02.13). – Загл. с экрана. 15.

Facebook [Online] : [Social network]. – Cambridge, 2004-2013. . –

Available from: http://facebook.com. – Name from screen. 16.

Faust K. Social network Analysis. Methods and Applications // Stanley -

Wasserman, Katherine Faust. – Cambridge University Press, 1994. – 825p. 17.

Fernandez M. Social media etiquette for journalists: how the rules have

changed [Оnline] // Maite Fernandez. – Washington, 2012. – Available from: http://ijnet.org/blog/social-media-etiquette-journalists-how-rules-have-changed (15.01.13). – Name from screen. 18.

Fernandez M. Social media etiquette for journalists: how the rules have

changed [Оnline] // International journalists’ network. – Washington, 2012. – Available from: http://ijnet.org/blog/social-media-etiquette-journalists-how-ruleshave-changed (18.11.12). – Name from screen. 19.

Foursquare [Online] : [Social networking]. – Foursquare Labs: New

York, 2009-2013. – Available from: http://foursquare.com. 20.

Furht B. Handbook of social network technologies and applications //

Borko Furht. – Florida: Springer, 2010. – 716 p. 21.

Grabowicz P. The transition to digital journalism [Оnline] // Donald W.

Reynolds National Center for Business Journalism. – 2012. – Available from: http://multimedia.journalism.berkeley.edu/tutorials/digital-transform/social-networks (13.01.13).

22.

Hansen D. Analyzing Social Media Networks with NodeXL: Insights

from a Connected World // Derek Hansen, Ben Shneiderman, Marc A. Smith. – Burlington: Morgan Kaufmann, 2010. – 304 p. 23.

Instagram [Online] : [Social networking]. Stanford, 2010-2013. –

Available from: http://instagram.com. – Name from screen. 24.

Jose Luis Orihuela: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013.

Available from: https://www.facebook.com/jlorihuela. – Name from screen. 25.

Jose Luis Orihuela: Profile [Online] // Twitter [Website] – 2013.

Available from: https://twitter.com/jlori. – Name from screen. 26.

Journalist & social media [Оnline] // Center for Media Research. –

Nepal, 2012. – Available from: http://research.butmedia.org/wpcontent/uploads/2012/06/Journalist_Social_Media_CMR_Nepal.pdf (17.10.12). – Name from screen. 27.

Journalists and Social Media [Оnline] // Aggregate report /

Eurobarometer Qualitative Studies. – 2012. – Available from: http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/quali/journsm_en.pdf. 28.

Lawson H. Do journalists use social media to research stories? [Оnline]

// Helen Lawson. – 2012. – Available from: http://www.b2bmarketing.net/blog/posts/2012/04/16/do-journalists-use-social-mediaresearch-stories (13.01.13). – Name from screen. 29.

Lewis K. Social media ethics for journalists: Part 1, the dilemma

[Оnline] // businessjournalism.org [Website]. – 2012. Available from: http://businessjournalism.org/2012/06/19/social-media-ethics-journalists-part-idilemma (10.11.12). – Name from screen. 30.

Memon N. Data Mining for Social Network Data // edit. Nasrullah

Memon, Jennifer Jie Xu, David L. Hicks, Hsinchun Chen. – Annals of information Systems. – NY: Springer, 2010. – 215 p. 31.

Mike Rowles: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013. Available

from: https://www.facebook.com/mike.rowles.969

32.

Mykola Malukha: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013.

Available from: https://www.facebook.com/mykola.malukha 33.

Mykola Malukha: Profile [Online] // Twitter [Website]. – 2013.

Available from: https://twitter.com/jesfor. – Name from screen. 34.

Myroslava Petsa: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013.

Available from: https://www.facebook.com/myroslava.petsa. – Name from screen. 35.

Myroslava Petsa: Profile [Online] // Twitter [Website]. – 2013. Available

from: https://twitter.com/myroslavapetsa. – Name from screen. 36.

Nataliya Gumenyuk: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013.

Available from: http://facebook.com/ngumenyuk. – Name from screen. 37.

National Survey Finds Majority of Journalists Now Depend on Social

Media for Story Research [Оnline] // Cision and Don Bates. – Washington, 2010. – Available from : http://us.cision.com/news_room/press_releases/2010/2010-120_gwu_survey.asp (15.10.12). – Name from screen. 38.

Nations D. What is Social Networking? [Оnline] // Daniel Nations. –

Available from: http://webtrends.about.com/od/socialnetworking/a/socialnetwork.htm (25.10.12). – Name from screen. 39.

Obee J. Social Networking: The Ultimate Teen Guide // Jennifer Obee /

The ultimate teen guide. – Maryland: Scarecrow Press, 2012. – 260 p. 40.

Olexiy Ladyka: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013.

Available from: http://facebook.com/olladyka. – Name from screen. 41.

Osselain V. Methodology for in-depth interviews investigating EU

dwelling owners’ practices on (energy-related) renovation works [Оnline] // Veronique Osselain, Francoise Bartiaux. – 2010. – Available from: http://www.idealepbd.eu/download/D4-1_methodology_in-depth_interviews.pdf (13.11.12). 42.

Peacock M. Drupal 7 Social Networking: build a social or community

Website with friends lists, groups, custom user profiles, and much more // Michael Peacock. – Birmingham: Packt Pub., 2011. – 328 p. 43.

Pinterest [Online] : [Social networking]. 2010-2013 – Available from:

http://pinterest.com

44.

Pinterest is a tool for collecting and organizing things you love [Online]

// Pinterest. – 2013. - Available from: http://about.pinterest.com/ (20.03.12) . – Name from screen. 45.

Porter J. 70 Percent of Journalists Use Social Networks to Assist in

Reporting [Оnline] // Jeremy Porter. – http://blog.journalistics.com [Website]. – 2009. – Available from: http://blog.journalistics.com/2009/70-percent-of-journalistsuse-social-networks-to-assist-in-reporting (17.10.12). – Name from screen. 46.

Poynter R. The Handbook of Online and Social Media Research: Tools

and Techniques for Market Researchers // Ray Poynter. – 2010. – 462 p. 47.

Qaisar S. How Social Networks Have Changed our World [Оnline] //

Sohail Qaisar. – Texas. – Available from: http://www.whatissocialnetworking.com/How-Social-Networks-Have-Changed-ourWorld.html. – Name from screen. 48.

Ryan P. Social Networking // Peter K. Ryan. – NY: The Rosen

Publishing Group, 2011. – 48 p. 49.

Sarah Ruddy: Profile [Online] // Facebook [Website]. – 2013. Available

from: https://www.facebook.com/sarah.ruddy. – Name from screen. 50.

Social journalism study 2012 – United Kingdom [Оnline] // Report by

Cision & Canterbury Christ Church University. – Canterbury, 2012. – Available from: http://www.cision.com/uk/files/2012/09/Social-Journalism-Study-FullReport.pdf (17.10.12). – Name from screen. 51.

The influence game: how news is sourced and managed today [Оnline] //

ORIELLA PR NETWORK. – 2012. – Available from: http://www.oriellaprnetwork.com/sites/default/files/research/Oriella%20Digital%20J ournalism%20Study%202012%20Final%20US.pdf (10.01.13). – Name from screen 52.

Tim White: Profile [Online] // Twitter [Website] – 2013. Available from:

https://twitter.com/TWMCLtd. – Name from screen. 53.

Twitter [Online] : [Social network, microblog service]. – 2006-2013. –

Available from: http://twitter.com

54.

Use of social media among business journalists [Оnline] // Brunswick

research [Website]. – London, 2011. – Available from : http://www.brunswickgroup.com/Libraries/Reports/Social_Media__among_busmedia_web_version_zls.sflb.ashx (20.01.13). – Name from screen. 55.

Ward S.Digital media ethics [Оnline] // Center for Journalism Ethics in

the School of Journalism and Mass Communication at the University of WisconsinMadison. – Madison. – Available from: http://ethics.journalism.wisc.edu/resources/digital-media-ethics (25.11.12) . – Name from screen. 56.

Waters J. The Everything Guide to Social Media : All you need to know

about participating in today's most popular Online communities // John K Waters, foreword by John Lester. – Everything Books, 2010. – 304 p. 57.

What is a social network? [Оnline] // Affilorama [Website]. – Available

from: http://www.affilorama.com/internet101/social-networks. 58.

Баловсяк Н. Дослідження: 75% глав держав світу представлені в

Twitter [Електронний ресурс] // Watcher [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К, 2013. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/2013/01/08/doslidzhennya-75-hlav-derzhavsvitu-predstavleni-v-twitter (12.02.13). – Назва з екрану. 59.

Баловсяк Н. Кількість активних користувачів Twitter досягла 200

мільйонів [Електронний ресурс] // Watcher [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К, 2013. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/2012/12/19/kilkist-aktyvnyhkorystuvachiv-twitter-dosyahla-200-milyoniv (20.03.13). – Назва з екрану. 60.

Городенко Л. М. Авторське право в мережевих комунікаціях //

Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 39. – 2010. – С. 56–58. – Відомості доступні також з інтернету: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizh/2010_39/Gorodenk.pdf. 61.

Городенко Л. М. Термінологічний дискурс мережевих

комунікаційних ресурсів // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 41. – 2010. – С. 53–57. – Відомості доступні також з інтернету: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizh/2010_41/Horodenk.pdf.

62.

Городенко Л. М. Цифрова реальність мережевих комунікацій //

Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 43. – 2011. – С. 59–63. – Відомості доступні також з інтернету: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizh/2011_43/Gorodenk.pdf. 63.

Екаунти українських політиків та партій у Twitter [Електронний

ресурс] // Watcher [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К, 2013. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/top-polityky/ukrainski-polityky-twitter (5.02.13). – Назва з екрану. 64.

Карпенко О. Названы ТОП-10 самых быстрорастущих социальных

сетей мира [Электронный ресурс] // Ain.ua [сайт]. – Текст. – К, 2013. – Режим доступа: http://ain.ua/2013/01/30/110594 (5.02.13). 65.

Карпенко О. Около 100 тыс. украинцев пользуются Foursquare

[Електронний ресурс] // Ain.ua [сайт]. – Текст. – К, 2013. – Режим доступа: http://ain.ua/2013/05/23/125328 (10.05.13). – Загл. с экрана. 66.

Карпенко О. Украинцев будут предупреждать о чрезвычайных

ситуациях в Twitter [Электронный ресурс] // Ain.ua [сайт]. – Текст. – К, 2012. – Режим доступа: http://ain.ua/2013/01/15/108466 (12.02.13). – Загл. с экрана. [69] 67.

Костинян М. Twitter запустив Vine – сервіс для зйомки 6-секундних

відео [Електронний ресурс] // Watcher [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К, 2013. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/2013/01/28/twitter-zapustyv-vine-servisdlya-zyomky-6-sekundnyh-video (5.02.13). – Назва з екрану. 68.

Костинян М. Twitter став основним джерелом новин для

британських журналістів [Електронний ресурс] // Watcher [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К, 2013. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/2013/03/12/twitterstav-osnovnym-dzherelom-novyn-dlya-brytanskyh-zhurnalistiv (5.02.13). – Назва з екрану. 69.

Лазарєва Л.М. Комунікаційні інтернет-мережі як феномен

сучасного інформаційного простору // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Т.2. –2010. – Відомості доступні

також з інтернету: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Uk_msshr/2010_16_2/lazar.pdf. 70.

Марченко К.О. Особливості використання мережі Twitter у

професійній діяльності українських журналістів [Електронний ресурс] // Могилянська школа журналістики [сайт]. – Текст. – К, 2013. – Режим доступу: http://diploma.j-school.kiev.ua/blog/Marchenko_Kseniya_dyploma2012 (01.02.13). 71.

Саваневський М. Twitter запустив альтернативу Instagram

[Електронний ресурс] // Watcher [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К, 2013. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/2012/12/11/twitter-zapustyv-alternatyvu-instagram (12.02.13). – Назва з екрану. 72.

Саваневський М. Twitter став доступним українською мовою

[Електронний ресурс] // Watcher [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К, 2013. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/2012/07/06/twitter-stav-dostupnym-ukrayinskoyumovoyu/ (12.02.13). – Назва з екрану. 73.

Фісенко Т. В. Комунікативні характеристики соціальних інтернет-

мереж // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 47. –2012. – С. 73–76. – Відомості доступні також з інтернету: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nzizh/2012_47/Fisenko.pdf . 74.

Фісенко Т. В. Соціальні інтернет-мережі як засіб задоволення

інформаційних потреб // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 41. – 2010. – С. 190–194. – Відомості доступні також з інтернету: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizh/2010_41/Fisenko.pdf. 75.

Харченко А. Аудитория Twitter превысила 500 млн человек

[Электронный ресурс] // Ain.ua [сайт]. – Текст. – К, 2012. – Режим доступа: http://ain.ua/2012/07/20/91503 (12.02.13). – Загл. с экрана. 76.

Шевченко П. Кожен сенатор США має екаунт на Twitter

[Електронний ресурс] // Watcher [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К, 2013. – Режим доступу: http://watcher.com.ua/2013/01/30/kozhen-senator-ssha-maye-ekaunt-natwitter. – Назва з екрана (4.02.13).

77.

Яровая М. Итоги 2012 года для Twitter: конфликты, эволюция и

много-много денег [Электронный ресурс] // Ain.ua [сайт]. – Текст. – К, 2013. – Режим доступа: http://ain.ua/2012/07/31/92151 (12.02.13). – Загл. с экрана.

100

ДОДАТКИ У додатках подано DVD диск із аудіо записами глибинних інтерв’ю, проведених спеціально для дослідження.