Дипломна робота Наталії Шумакової by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Кваліфікаційна робота освітньо-кваліфікаційний рівень – магістр на тему «ЖУРНАЛІСТИКА ВІЙНИ І МИРУ ПІД ЧАС ВИСВІТЛЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ» Виконала студентка 2-го року навчання спеціальності 8.03030101 Журналістика Шумакова Наталія Іванівна Науковий керівник – кандидат політичних наук, доцент Федченко Є.М. Рецензент Коляда С.П. Дипломна робота захищена з оцінкою “___” Секретар ДЕК ______________ “___” червня 2015 р. Київ – 2015

ЗМІСТ Вступ ............................................................................................................................. 3 РОЗДІЛ 1. Огляд літератури ...................................................................................... 8 1.1 Журналістика миру ............................................................................................ 8 1.2 Журналістика війни: особливості висвітлення конфліктів у ЗМІ ............... 18 1.3 Антитерористична операція: інформаційний аспект ................................... 23 1.4 Обмеження моделі........................................................................................... 29 Розділ ІІ. Методологія дослідження ........................................................................ 30 2.1 Метод контент-аналізу..................................................................................... 31 2.2 Схема проведення дослідження ...................................................................... 33 2.3 Характеристики телеканалів, обраних для дослідження ............................. 38 2.4 Обмеження методу ........................................................................................... 40 РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ........................................................ 41 3.1. Результати контент-аналізу ............................................................................ 41 3.2 «Подробиці» та «Подробиці тижня» .............................................................. 42 3.3 «ТСН» та «ТСН. Тиждень» ............................................................................. 47 Висновки..................................................................................................................... 57 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................. 61 Додаток №1 ................................................................................................................ 65 Додаток №2 ................................................................................................................ 66 Додаток №3 ................................................................................................................ 67

Вступ Вплив журналістики в Україні стрімко зріс разом з тривожними подіями: окупацією

Криму,

захопленням

Донбасу

та

початком

проведення

антитерористичної операції. Українським журналістам вперше довелося висвітлювати бойові дії на власній території.

Фактично, вже понад рік наша

країна перебуває у стані неоголошеної війни. Увага прикута до Донецької та Луганської областей, там щодня ідуть бої, гинуть люди – як військові, так і мирні громадяни.

За даними ООН, на сьогоднішній день втрати становлять

щонайменше 6362 осіб. Загинули 1675 українських військових, про що 8 травня 2015 року заявив Президент України П. Порошенко. На сьогоднішній день українські ЗМІ не тільки інформують населення. Як “четверта влада”, медіа формують громадську думку. Як пише Д. Дуцик: “Вони безпосередньо впливають на соціум та формують суспільні настрої” [1:112]. Особливу роль тут відіграють телеканали, друковані та інтернет-ЗМІ з високими рейтингами (“1+1”, “Інтер”, “Українська правда” та інші), адже повідомлення цих ЗМІ є основним джерелом інформації про події в зоні проведення антитерористичної операції для більшості населення України. Крім того, для людей, які проживають в зоні збройного конфлікту, новини є життєво важливими. Конфронтація конфлікту розпочалася 11 квітня 2014 року. Сепаратисти зі зброєю в руках захопили адмінбудівлі у Донецьку, Слов’янську, Артемівську Краматорську. 7 квітня 2014 року було оголошено про створення “Донецької народної республіки”, а 27 квітня — “Луганської народної республіки”. Вже 13 квітня в. о. Президента України О. Турчинов заявив про початок масштабної антитерористичної операції із залученням Збройних сили України, а наступного дня вийшов відповідний указ.

Водночас, спроби мирного врегулювання відбувалися з перших днів конфлікту. 18 квітня 2014 року Олександр Турчинов разом з А. Яценюком представили меморандум, спрямований на врегулювання кризи мирних шляхом, який передбачав адміністративну реформу та спеціальний статус російської мові. Сепаратистам було запропоновано широку амністію, але ні тодішня опозиція,

ні

сепаратисти

меморандум

не

підтримали.

квітня

антитерористичні заходи були відновлені. 20 червня 2014 року Петро Порошенко віддав наказ припинити бойові дії в односторонньому порядку і закликав до мирного врегулювання конфлікту. Проте обстріли зі сторони сепаратистів продовжувалися. 5 вересня 2014 року представником ОБСЄ Гайді Татьявіні, Другим Президентом

України

Леонідом

Кучмою,

послом

РФ

Україні

Михайлом Зурабовим, а також представниками самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”

був

підписаний Мінський протокол, згідно

якого сторони мали

забезпечити двостороннє припинення використання зброї. 12 лютого 2015 року у Мінську А. Меркель, Ф. Олланд, В. Путін та П. Порошенко узгодили Комплекс заходів щодо виконання Міських угод. 15 лютого 2015 року Президент України віддав наказ на припинення вогню. Проте остаточного примирення так і не відбулося. В нинішніх умовах українським журналістам доводиться балансувати між журналістикою мирних процесів та журналістикою війни. Ці поняття,

як

конкуруючі фрейми подання одних і тих же подій під час військових конфліктів, ще у 70-х роках ввів норвезький соціолог Йоган Галтунг.

Тривалий час він

розвивав модель журналістики миру, як альтернативний підхід до висвітлення конфліктів, що може сприяти їх деескалації та зниженню рівня напруги в суспільстві. Він описує журналістику миру як таку, що “інформує про невидимі наслідки війн, формування конфліктів, причини конфліктів; про людей доброї

волі в зоні конфлікту та за її межами, що борються за припинення насильства та розв’язання конфлікту, шукають альтернативи” [14:133]. Від того, яку позицію займуть представники ЗМІ по відношенню до збройного конфлікту, як будуть його висвітлювати, значною мірою залежить результат конфлікту. В контексті нинішніх подій питання висвітлення українськими ЗМІ проведення антитерористичної операції та спроб мирного врегулювання конфлікту потребує спеціалізованого дослідження. Ступінь наукової розробки та наукова новизна: журналістику миру досліджували європейські науковці та дослідники з США, Канади, Ізраїлю. Однак в Україні існує брак досліджень з цієї теми. Також взагалі немає робіт, які описують застосування цієї моделі на прикладі конфлікту на сході Україні. Мета даної роботи – ґрунтовно дослідити питання журналістики війни і журналістики миру в контексті нинішніх подій в Україні; визначити, яким чином українські провідні телеканали висвітлювали події у зоні АТО в період спроби налагодження мирних процесів у лютому 2015 року. Відтак робота передбачає виконання наступних завдань:  об’єктивно, із застосуванням чіткої методології визначити особливості висвітлення конфлікту на сході України;  окреслити можливості застосування моделі журналістики миру;  проаналізувати можливості реалізації мирних процесів за допомогою журналістики;  визначити методи та правила ефективних для суспільства правил подачі інформації із зони АТО, які б не проектували суспільство на подальший розвиток конфлікту, задля їх систематизації і виявлення закономірностей. Об’єктом даного дослідження є підсумкові випуски новин провідних українських телеканалів – “1+1” та “Інтера”, а предметом – ґрунтовний аналіз

висвітлення телеканалами конфлікту на сході України та спроби становлення там мирних процесів. Хронологічні рамки даного дослідження охоплюють підсумкові випуски новин у період з 5.02 по 25.02 2015 року включно. Наукове та практичне значення роботи.

Щодо теми даного

дослідження, то вона практично є нерозробленою. Ця робота стане однією з перших. Дане дослідження має на меті допомогти редакторам, журналістам та іншим працівникам українських медіа, які регулярно висвітлюють

події,

пов’язані з конфліктом у зоні АТО. Модель журналістики мирних процесів стане відома і в Україні. Дослідження журналістики миру та журналістики війни допоможе зрозуміти, що відбувається з людьми, залученими в конфлікт і як власними матеріалами не сприяти перетворенню їх на ворогів. Методологія. У дослідженні використано метод контент аналізу, як один з найефективніших методів у

медіа-дослідженнях.

Метод дозволив

проаналізувати частоту висвітлення подій, пов’язаних з конфліктом, а також дослідити, як українські телеканали

висвітлюють причини та учасників

конфлікту. Дослідницькі питання : 1) Які найбільш характерні індикатори журналістики миру та журналістики війни спостерігалися в новинах телеканалів в обраний період? 2) Чи відбулися зміни в обрамленні новин з точки зору журналістики миру та журналістики війни після 15.02 (початку припинення вогню)? Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що більшість репортажів та сюжетів із зони АТО висвітлені у домінуючому фреймі журналістики війни. Обмеженням обраного методу може бути невелика вибірка

та

суб`єктивізація результатів, що може призвести до помилкових рішень, а також

те, що до вибірки не включені повідомлення, що не ввійшли у підсумкові випуски новин. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків. У першій частині проаналізовано літературу з даної тематики, у другому розділі роз’яснено методологію дослідження. Третій розділ – це аналіз результатів дослідження. У додатках містяться результати контент-аналізу.

РОЗДІЛ 1. Огляд літератури 1.1 Журналістика миру Засоби масової інформації відіграють важливу роль у суспільному житті, політиці і навіть у військових конфліктах. Люди звикли покладатися на ЗМІ, що оперативно повідомляють про головні події. Проте деколи медіа зловживають своєю владою та впливовістю, і навіть війну використовують для сенсаційності та задля підняття рейтингів. Традиційний підхід до висвітлення військових конфліктів часто стає предметом критики. Гаді Волсфельд стверджує, що медіа можуть мати навіть шкідливий вплив на становлення мирних процесів, адже журналісти можуть несвідомо

підкреслювати ризики компромісу або

зміцнювати стереотипи про ворогів [36:1]. Науковці та журналісти шукають альтернативу традиційному висвітленню. Норвезький соціолог Йохан Галтунг першим запропонував концепт “журналістики миру” для журналістів, які висвітлюють військові конфлікти, а на противагу ввів визначення “журналістики війни”. Вже у 1965 році у статті Галтунга “Структура іноземних новин”, що написана у співавторстві з Марі Руге, виявляється лінія критики традиційного висвітлення конфліктів: “Увага приділяється конфлікту, а не примиренню” [18: 84]. Крім того, вже тоді Галтунг критикує такий традиційний критерій відбору новин, як негативізм та закликає журналістів

більше повідомляти про довгострокові перспективи,

менше

зосереджуватися на “подіях”, а також більше посилатися “на позитивні події” [18:85]. Пізніше Й. Галтунг описав журналістику мирних процесів, як таку, що “намагається деполяризувати суспільство, сприяє деескалації конфліктів, стоячи за боці правди, на противагу пропаганді та брехні”[18:5]. Журналістика, налаштована на конструктив, має зосередитися на трансформації конфлікту в творчій манері, створюючи різні можливості

та без зайвої демонстрації

насильства. Головний фокус – на досягнутих

врегулюванні конфлікту і виконанні

домовленостей. Також журналістика миру має не тільки

забезпечувати правдиве висвітлення подій, але й сприяти встановленню миру[17:133].

Отже, дослідник відводить журналістам дещо більшу роль, ніж

просто інформування населення про події. Ця модель базується на філософській теорії інтерпретації, а саме на таких

аспектах, як розуміння соціальної

справедливості та моральність. Журналістику миру, проблеми висвітлення військових конфліктів, а також становлення мирних процесів та участь ЗМІ у них досліджують багато науковців та журналістів-практиків. У 1990-х до поширення моделі активно долучився журналіст “Бі-Бі-Сі” Джейк Лінч, який тепер є автором багатьох статей і посібників з цієї теми, де він дає практичні поради щодо дотримання журналістики миру під час висвітлення конфліктів.

Журналістику мирних

процесів Дж. Лінч разом з журналісткою та дослідницею А. МакГолдрік, представили як “точніший, ширший за світоглядом та справедливий спосіб висвітлення конфлікту”[43:26]. На думку дослідників, журналісти і редактори у своїй роботі мають розглянути альтернативні ненасильницькі відповіді на конфлікт. Таким чином, на перший план виходить “ненасильство” – на противагу традиційному акценту на

спалахи

насильства.

Для

цього

журналістика миру оперує журналістською етикою, використовує такі стратегії, як точність у звітності, баланс джерел, а також забезпечує нові лінії поєднання свідчень, історій, аналізу ситуації. Гаді Волсфельд

у роботі “Медіа та шлях до миру”

досліджує роль

журналістики в становленні мирних процесів. Науковець пояснює, що конфлікт і насильство постійно перебувають в центрі новин [36:9], в той час як розповіді про мир – нецікаві, тому навряд чи будуть висвітлюватися, а, отже, – обговорюватися.

І, навпаки, роль засобів масової інформації має життєво

важливе значення, оскільки прийом точної інформації від засобів масової інформації можуть допомогти суттєво зменшити ризик подальшої ескалації конфлікту. З ним погоджуються C.Лі та К. Маслог. Дослідники прийшли до висновку, що висвітлення конфліктів та війни іде від ідеї, що конфлікт має значення сам по собі [24: 311] . Б. Блезі пропонує зосередитися на визначенні та структурі самої новини. Він вказує, що мирні заходи зазвичай здаються такими, що не мають суспільного інтересу чи нецікаві аудиторії. Тому рідко широко висвітлюються[8: 6]. На жаль, як пише Г. Волсфельд, мирні процеси створюють лише “нікчемні новинні кадри”, а такі основні новинні цінності як безпосередність, драма, простота і етноцентризм несумісні з тривалими мирними процесами, так як: “Пошуки драми призводить до сенсаційності, а простота запобігає системному аналізу, який повинен будуватися на історичних фактах” [36: 40]. Й. Галтунг описав 4 практики, характерні для журналістики миру. Це орієнтація

на мир, правду, людей та рішення. У відповідності до моделі

журналістики миру, кореспондент, що висвітлює конфлікт, повинен надавати слово вразливим групам населення та усім сторонам конфлікту, викривати маніпуляції також з усіх сторін, а не тільки “ворожі”. Водночас, журналістика миру у повній мірі відображає конфлікт, визначає партії та основних гравців, аналізує їх цілі. У протистоянні журналісти повинні шукати різні голоси і пояснити інтереси в тій чи іншій ситуації. Мирні журналісти повинні говорити навіть незручну правду та аналізувати усі факти; вони також повинні бути готові спростувати дезінформацію. Журналіст, який прагне мирних процесів, концентрується на історіях, що підкреслюють будь які мирні ініціативи.

Такий журналіст, за Галтунгом,

“концентрується на історіях, які висувають на перший план мирні ініціативи;

пом'якшують етнічні та релігійні відмінності, запобігають подальшим конфліктам, зосереджують увагу на структурі суспільства; і сприяють вирішенню конфліктів, реконструкції і примиренню ”[ 27: 311]. В історіях, що базуються на моделі журналістики миру, право висловитися мають всі партії та громадські організації. Журналістика миру “надає голос німим” – висвітлюються проблеми старих, жінок з дітьми і т.д. У відповідних сюжетах чи статтях прослідковується співчуття і розуміння. Йохан Галтунг рекомендує журналістам, якщо вони прагнуть працювати як «журналісти миру» називати у репортажах людей так, які вони самі себе представляють (не вишукувати прізвищ, якщо людина не представилася); шукати точки та дискурси, що не пов’язані з точкою зору офіційних структур; в жодному разі не апелювати до емоцій, і пам’ятати, що суспільна думка формується з багатьох точок зору, а не тільки з коментарів політиків чи військових. Отже, у центрі матеріалів, як ґрунтуються на моделі журналістики миру, стоять “прості” люди, а не представники еліти. Проте у Гаді Волсфельда інша думка щодо еліт. Він доходить до висновку, що, чим більше еліта буде підтримувати мирний процес, тим більша вірогідність того, що засоби масової інформації теж будуть відігравати позитивну роль у мирному процесі. На прикладі Північної Ірландії він встановлює ще одну особливість. На думку дослідника, що більше одні й ті ж медіа доступні для різних сторін конфлікту, тим більшу роль вони будуть відігравати у мирних процесах. У Північній Ірландії сторонам конфлікту з розумінням мови та спільною культурою було легше порозумітися, в той час як мовні та культурні відмінності між арабами та ізраїльтянами, їхні різні ЗМІ не давали їм такої можливості. Таким чином, обмін думками через різні медіа допомагає становленню мирних процесів. Буркгарт Блезі, який теж досліджував цю модель, описує журналістику миру як синонім до “конструктивного висвітлення конфлікту”. На його думку,

обидві моделі висувають альтернативні способи висвітлення конфлікту з метою сприяння процесам деескалації, становленню миру, і примирення, на противагу ескалації конфлікту, перебільшенню або навіть нехтуванню конфліктом[8:1]. В. Кемпф дійшов до висновку, що звітність про конфлікти, принаймні частково залежить від того, що журналісти самі є членами їх суспільства і, таким чином, уразливими для тих же психологічних процесів, які відбуваються, коли конфлікт представляється, напр. як боротьба “добра зі злом”. Журналістику, що направлена на деескалацію конфліктів, він описує як здатну “шукати сигнали готовності до миру з обох сторін” [ 22:72]. Висвітлення конфлікту згідно моделі журналістики миру показує шкоду, якої завдає війна усім сторонам і описує переваги закінчення війни. Саме такий підхід сприяє угамуванню суспільної агресії. Й. Галтунг згадує і про інші підходи журналістики миру – такі, як прийняття профілактичної пропагандистської позиції, напр., статті та колонки, що закликають до примирення і орієнтовані на життя на спільній території, а не на помсту, відплату. У період становлення миру навіть ці варіанти можуть бути використані. Згідно моделі журналістики миру журналіст включає у репортаж невидимі ефекти (моральна травма, шкода, завдана культурі чи інфраструктурі). Право висловити свою позицію надається усім

сторонам конфлікту, і це один з

головним принципів журналістики миру. Для досягнення миру необхідні співчуття та розуміння між сторонами. Лі та Маслог підсумували, що журналістика миру вивчає формування конфлікту шляхом виявлення сторін, їх мети та головних проблемних питань [24:314]. Дуже важливим з точки зору практичного застосування моделі є їх дослідження “Журналістика війни чи миру? Висвітлення конфлікту у газетах Азії”. У 2005 році вони провели аналіз висвітлення чотирьох конфліктів(в Індії, Шрі-Ланці, Пакистані та Індонезії), де

проаналізували та порівняли англійськомовні матеріали та матеріали місцевих ЗМІ на відношення до журналістики війни та журналістики миру, за допомогою індикаторів, запропонованих Галтунгом. Аналіз включав кількісні та якісні змінні, а також – частоту, тип історії та інші. Наступного року вони провели фрейм-аналіз висвітлення цих конфліктів у порівнянні з висвітленням війни в Іраку. Таким чином, їм вдалося виявити, що висвітлення локальних конфліктів у регіональних медіа містило більшу кількість матеріалів, поданих у фреймі “журналістика війни”, ніж коли це стосувалося інтернаціональних конфліктів. Більшість історій про Ірак (з невеликою перевагою) були висвітлені у фреймі миру. Журналістика мирних процесів

передбачає також і те, що журналіст

здатен змінити ставлення громадськості до протилежної сторони конфлікту. Негативний ефект травматичних подій значно знижується, якщо в інформації присутні: вирішена;

конструктивне уявлення про

проблему, як таку, що може бути

чіткі моральні орієнтири; позитивна оцінка гідної поведінки

учасників події; а також такі універсальні цінності, як любов, честь, подяка, творчість. Приклади стійкості і мужності людей, що потрапили в екстремальні обставини теж належать до журналістики миру. Варто орієнтуватися на історії та думки звичайних людей, не тільки еліти. Перед тим, як робити репортаж, журналіст, що прагне дотримуватися цієї моделі, зробить детальне дослідження історичних та культурних коренів конфлікту. Галтунг порівнює журналістику війни і миру зі медичною журналістикою, як метафору висвітлення військових конфліктів, Галтунг наводить матеріал про пацієнта, хворого на рак, хворобу якого зумовили або генетика, або навколишнє середовище і якому терміново необхідне лікування. Пишучи хороший репортаж, що стосується здоров’я, журналіст не тільки звітує про бій пацієнта з хворобою, але й про причини захворювання та повний спектр лікування та

профілактичних заходів. Аналогічно має діяти журналіст, який висвітлює конфлікти. Згідно його моделі журналістики миру, саме поняття “мир” визначається за такою формулою: мир = відсутність насильства + емпатія + творчість . Галтунг описує творчість(креатив), як головну складову миру, і визначає цей процес, як “здатність виходити за рамки уявлень сторін конфлікту, відкривати нові способи осягнення соціальної природи конфлікту” [17:67]. Дж. Лінч та А. МакГолдрік сформулювали 17 практичних порад для практичного застосування журналістики миру[43:30].

Журналістам радять

прагнути істини, викривати “лиходіїв”– представників усіх сторін конфлікту, фокусуватися на мирному співіснуванні людей, залучених по обидва боки у війну. На головному місці повинні бути історії, що розповідають про миротворців та їх ініціативи. Це, на думку Лінча, спрямовує суспільство на попередження можливих майбутніх

спалахів насильства в межах зони

конфлікту. Наслідком усіх цих методів повинні стати реконструкція та примирення. Перед будь якою розповіддю про насильство, що відбулося, журналіст повинен зважити всі факти, проаналізувати причини конфлікту, сторони конфлікту та їхні цілі. Окремого висвітлення заслуговують переговори, угоди, спрямовані на мирне врегулювання. Дж. Лінч та А. МакГолдрік категорично не радять поляризувати конфлікт, уникати розповідей про війну, як про конфлікт лише між двома групами, замість цього спробувати розглянути цілі багатьох малих груп, що безпосередньо залучені до конфлікту та переслідують різну мету. Не варто поділяти сторони конфлікту на “наших” та “їхніх”, щоб не допустити сприйняття іншої сторони як страшної загрози для усього цивілізованого суспільства. Ще одна важливе правило – уникати такого способу показу подій,

ніби це відбувається лише в одному місці. Варто простежити зв’язки і наслідки поза межами території конфлікту. Також не треба та навішувати ярликів на все населення, коментуючи дії їх керівників. Дж. Лінч також вважає за необхідне уникати опису “жаху” чи “пекла” при звітності про спалахи насильства. ЗМІ повинні прагнути сприяти розумінню, щоб не спровокувати насильство або ескалацію конфлікту. Лі та Маслог вказують, що журналістика миру підтримується теорією фреймінгу[24:4]. Теорію фреймінгу, як підґрунтя журналістики миру, також наводив Дж. Лінч у рамках дискусії з журналістом Девідом Лойном, опонентом моделі. М. Гавілан дійшла висновку, що і журналістика миру, і теорія фреймінгу засновані на аргументі, що кожна новина має певну структуру. “Новини – це репрезентація реальності з визначеним фреймом чи підходом” [19:61]. Базуючись на теорії фреймінгу, журналістику миру вона пропонує розглядати як набір для розробки конкретного фрейму або як тип фреймінгу(спосіб висвітлення), який називає фреймінгом миру. Ще у 1974 році вийшла робота І. Гофмана “Аналіз фреймів” [20], де вчений висунув думку, що люди інтерпретують те, що відбувається довкола через певні первинні структури – фрейми. Фрейми Гофман визначив як інтерпретативні схеми, які скеровують індивідуальну інтерпретацію світу. Він припустив, що основа фреймів – контекст. Фрейми скеровують наше розуміння та уявлення про реальність, таким чином, можна сказати, що фрейми задають тон “про що думати”. На фреймінг журналістського матеріалу може впливати середовище, позиція автора щодо питання, певні ідеологічні фактори чи громадська думка. Фрейми у медіа можуть розвиватися і навіть змінюватися. Тут важливі інтерпретація та акценти, зроблені медійниками.

Фактично,

Гофман

першим

оцінив

можливість

медіа

завдяки

конструюванню та дотриманню певних фреймів впливати на домінуючі у суспільстві позиції. Здебільшого теорію застосовують для вивчення обробки та подання інформації ЗМІ та її сприйняття аудиторією. Фреймінг дає певне значення того, як інформація впливає на людей. Можна сказати, що рамки – це певний канал, яким інформація доходить до споживачів.

Сьогодні фрейми

використовуються ЗМІ як схеми донесення інформації, також фрейми використовуються аудиторією та журналістами як механізми тлумачення складних суспільних питань. Адже навіть в найбільш об’єктивних журналістських матеріалах можна прослідкувати певний кут зору чи проблему. Якщо у маленьких новинних повідомленнях рамкування, або фреймінг складно помітити, то у великих матеріалах можемо читати не тільки текст, а й контекст. Дослідження Гофмана продовжив Роберт Ентман. Він виділив 2 основні операції фреймінгу. Перша операція фреймінгу – це підбір певних аспектів значення. Якщо перенести це у повсякденну діяльність журналіста, то можна сказати що на етапі відбору відкидається зайва на думку автора чи редактора інформація, а обрані моменти подаються якнайбільш образно. Так визначається проблема, спосіб її інтерпретації, в авторських сюжетах чи статтях часто присутня моральна оцінка. Неявними можуть бути рекомендації щодо її вирішення. Журналістів-новинярів часто просять не давати висновків чи побажань читачам/глядачам, але цього не уникнути в великих авторських роботах на складні морально-етичні теми. Наприклад, телеканал “Дождь” висвітлює повідомлення Захарченка щодо його планів іти на Маріуполь. Здається, дано лише пряму мову. Але й пряму мову можна висвітлити у потрібному порядку. Перше твердження – про те, що Захарченко “визволить Маріуполь” від українських військ і що це дуже легко зробити. Друге основне твердження стосується “ДНР” не тільки як частини Росії,

з якою вони хочуть возз’єднатися, а й навіть як частини Радянського Союзу. Зрештою, ми не можемо прослідкувати у цьому повідомленні іншу операцію фреймінгу – ігнорування, адже не знайомі з усім вихідним матеріалом цієї розмови. Можна зробити припущення, що певне приглушення фактів відбулося. Р. Ентман встановив ключові елементи фреймів: визначення проблеми, встановлення причин або причинно-наслідкового зв’язку, моральне судження, рекомендації [14: 52]. Ефект обрамлення виникає щоразу, коли питання може бути представлене з декількох сторін.

Оскільки більшість проблем, які

надаються для висвітлення у ЗМІ, можуть мати декілька точок зору, то потенціал цієї теорії надзвичайно великий. Наприклад, смерть молодого бійця можна подавати з точки зору його стражденної матері, яка втратила єдиного сина, з точки зору образу України, яка втрачає найкращих синів. Ту ж саму смерть можна подати як подальший заклик до боротьби. Основну роль грає контекст подачі, який формує наше розуміння ситуації. Більшість дослідників сходяться на тому, що фреймінг – це досить активний процес. У методології досліджень рамковий аналіз досліджує

вибір певних аспектів проблеми, зображення,

стереотипи. Також дослідники розглядають фреймінг як одну з необхідних умов передачі невизначеної інформації аудиторії. Журналістика миру, на думку М. Гавілан, аналізує конфлікт, як фрейм. Модель включає в себе всі складові фрейму, описані Ентманом. Це співпадає і з думкою Галтунга щодо журналістики миру та журналістики війни як фреймів, що конкурують між собою. Таким чином, журналістика миру певним передбачає заміну чи різновид традиційного фреймінгу висвітлення конфліктів. До того ж, ця модель вже має методику, набори практичних правил, тому є життєздатною.

1.2 Журналістика війни: особливості висвітлення конфліктів у ЗМІ Й. Галтунг припустив, що у висвітленні збройних конфліктів переважає журналістика війни/насильства. Цей концепт він протиставив журналістиці миру та

визначив журналістику війни, як орієнтовану на демонстрацію

насильства та розрухи. Часто у військових репортажах ми бачимо загиблих, наслідки обстрілів. Й. Галтунг називає це “видимими наслідками війни”. Їх він відносить до характерних індикаторів журналістики війни . Важливо не плутати військову журналістику з журналістикою війни. Військова журналістика може бути як такою, що веде до мирних процесів (журналістикою миру), так і журналістикою війни. Військова журналістика, налаштована на конструктив, має зосередитися на трансформації конфлікту в творчій манері, створюючи різні можливості, та

без надмірного показу

насильства. За основну мету журналістика війни ставить перемогу над ворогом. В фокусі таких журналістських матеріалів перебувають лише негативні події та антигерої як їх винуватці. Журналістика війни тісно пов’язана з офіційною військовою

пропагандою, тому джерелами новин найчастіше стають

представники еліти. Й. Галтунгу вдалося детально описати залежність ЗМІ від посадовців в якості основних джерел новин та єдиного джерела інтерпретації подій. Він дійшов висновку, що ця досить поширена практика являє собою пряму загрозу мирним процесам. У деяких випадках така практика виправдовує військовий конфлікт. Й. Галтунг описав 4 протилежні практики, характерні для журналістики війни та журналістики миру. На його думку, журналістика війни орієнтована на 1) висвітлення війни/насильства, пропаганду, еліти та перемогу. Дж. Лінч та А. МакГолдрік,

стверджують, що журналістика війни

користується емоційною “мовою переможців”, у статтях чи сюжетах домінують

такі яскраві епітети як “жорстокий”, “варварський”, “злий” і т.д., тим самим журналісти

навішують

ярлики,

приймають

чиюсь

сторону

навіть

“демонізують” ворогів. Ці епітети виправдовують подальшу ескалацію конфліктів, на думку авторів,

слід уникати таких лейблів як “терорист,

екстреміст, фанатик, фундаменталіст. (…) Ці слова, як правило означають, що такі люди є дещо неадекватними, що послаблює аргументи на користь переговорів з ними”[43:30]. У журналістиці війни

право голосу є лише для

“нас”. При цьому дослідники зауважують, що “... увага до однієї сторони/партії призводить до поганої та упередженої журналістики” [43:24]. До журналістики війни дослідники віднесли використання та створення дискурсів напруженості. Для кращого розуміння журналістики війни Й. Галтунг вводить одну важливу метафору. Журналістика війни розігрує конфлікт у грі, і учасники різко діляться на дві протилежні команди(“ми” і “вони”). Рахунок – 0:0, залишається один гол.

Так само і журналістика війни вимагає чітких переможців і

переможених. Тут спрацьовує певний спортивний архетип, коли виграш – це єдина мета. Так і війну можна описати, лише повідомляючи про кількість вбитих і поранених, як про спортивні результати. Фактично, журналістику війни він порівнює зі спортивною журналістикою. Б. Блезі, додає до визначення про “гру з нульовою сумою” формулювання “гру з нульовою сумою добра зі злом” [8:8], що пояснює розуміння конфлікту аудиторією, безпосередньо залученою в цей процес. При висвітленні війни є можливість показати подію просто і, водночас, драматично. Нерідко це ніяк не сприяє мирному врегулюванню. Недарма Р. Клаттербек [11:147] порівнює камеру зі зброєю, що лежить просто на вулиці, а кожен може взяти і використати її.

Журналістика війни має тенденцію

зосереджуватися на насильстві в якості основи матеріалів і не схильна вникати

в глибокі структурні причини конфлікту. Є й інші індикатори, завдяки яким матеріал можна віднести до журналістики війни (Додаток №1). Щоб

краще

проілюструвати

різницю

журналістикою

миру

та

журналістикою війни, наведемо наступний приклад. Марк Педелті працював над дослідженням, що стосувалося висвітлення громадянської війни в Сальвадорі[30]. Він дослідив дві доповіді про збитий сальвадорськими повстанцями американський військовий вертоліт. Ці доповіді написав один журналіст, але одну – для американської, а іншу – для європейської газети. Американська історія була оформлена таким чином, щоб легітимізувати прогнозовану військову допомогу для боротьби з повстанцями. В історії для європейської газети простежувався навіть певний рівень симпатії до повстанців. Г. Волсфельд пояснює орієнтацію ЗМІ на негатив таким чином: “Негативні події надають журналістам стільки драми, скільки їм це потрібно, тому легше просувати потреби в безпеці ніж говорити про переваги миру. Загрози конкретні, специфічні та негайні, а переваги миру абстрактні, загальні та далекі”[36:103]. Отже, належність матеріалу до журналістики війни можна визначити за тим, що сторони чітко розподілені на “наших” та “їхніх”.

Відчувається

дегуманізація, навіть “демонізація” ворога. Якщо і висвітлюються миротворчі ініціативи, то вони походять від миротворців – представників еліт. Мир у цьому разі розуміється як перемога і (або) припинення вогню. Кожен читач чи глядач може відчути те, що матеріал реактивний у відповідь на насильство чи такий, що перебуває “в очікуванні насильства”. Увага журналіста зосереджена на вбитих, поранених, матеріальних збитках. В такому разі

журналістика у деякому сенсі стає

військовою

пропагандою. В. Кемпф аргументує це так: “Існує невелика різниця між

пропагандою і військовою звітністю. І до тих пір, доки журналісти не знають про соціальні процеси, до яких вони залучені, дуже малоймовірно, що це зміниться” [ 22:70]. Необхідно зазначити, що журналістика війни тісно пов’язана з військовою пропагандою. До загострення та подальшої ескалації конфлікту може призвести демонстрація катувань, морального і фізичного знущання, а також пряме чи непряме виправдання журналістами дій агресора, що стали причиною страждання жертв. Таке виправдання може бути навіть несвідомим. Е. Герман та Н. Чомський припустили існування п’яти фільтрів, крізь які проходить інформація, перш ніж потрапити до аудиторії. “Пропагандистська модель”, запропонована ними фокусується на дослідженні впливу влади і капіталу на діяльність медіа. Модель простежує шляхи, якими капітал і влада фільтрують новини, як відбувається маргіналізація інакомислячих та яким чином уряд і домінуючі приватні інтереси доносять свої мессиджі до громадськості. Основні фільтри “пропагандистської моделі”, визначені Германом і Чомським: 1) власник та його бізнес, спрямованість доходів від медіа-кампаній; 2) реклама як основний дохід медіа; 3) джерела, або залежність ЗМІ від інформації, наданої урядом, бізнесом та експертами, що фінансуються і затверджуються владою, 4) “артилерійський вогонь” по ЗМІ, 5)антикомунізм. Перші три фільтри можна віднайти у результатах діяльності провідних українських каналів. Фактично, і телевізійний продукт, який не цікавить рекламодавців та не фінансується безпосередньо власником, ніколи не вийде в ефір на приватному каналі.

Третій фільтр - залежність ЗМІ від офіційних

джерел особливо актуальна під час висвітлення АТО та при обмеженні доступу українських журналістів до непідконтрольних територій, яке зараз має місце. Уряд і корпоративні джерела також мають велику перевагу - статус і престиж. Тому впізнавані аудиторією “експерти” мандрують з каналу на канал. Якщо

спростити, то фільтри - це певні механізми роботи медіа-інституцій. Журналісти несвідомо їх

у своїй повсякденній роботі, не помічаючи цього. На думку

Германа та Чомського: “Домінування еліти та маргіналізація дисидентів, як результати роботи цих фільтрів відбуваються так природно, що новинярі часто працюють з доброї волі, переконуючи себе, що вони вибирають і інтерпретують новини “об'єктивно” і на основі професійних цінностей” [10:2]. Крім того, якщо у дослідженні Германа і Чомського йде мова про пропаганду на тлі основних конфліктів класових інтересів у мирний час, то Україна зіштовхнулася з надпотужною російською військовою пропагандою. Варто згадати, що у СРСР була державна монополія на всі медіа. На жаль, Україна і, звичайно, країнаагресор Росія успадкували ці “добрі” традиції тоталітаризму, лише тепер державу замінили власники. Останній, п’ятий фільтр “антикомунізм” був виявлений на основі американського контексту часів холодної війни. Чомський потім запропонував замінити його на “антитероризм”, але, по-суті, місце комуністів може займати будь-який внутрішній чи зовнішній ворог, на якого скеровується соціальна агресія. Існує чимало прикладів, коли журналістами маніпулювали за допомогою пропаганди, при цьому медійники вважали, що вони просто викладають факти. Тому кожному журналісту перед передачею інформації аудиторії варто задуматися, кому може бути вигідне це повідомлення і ретельно перевірити всі дані. Особливо це стосується висвітлення військових конфліктів. Якщо підсумувати, то журналістика війни спрямована на перемогу однією сторони над «злом». В цей час журналістика миру очікує переваг для усіх сторін у разі припинення конфлікту. Як наслідок – кожна сторона іде на компроміс для його вирішення, виникає відкрита комунікація та переговори, що відбуваються у конструктивній атмосфері.

1.3 Антитерористична операція: інформаційний аспект Конфлікт в Донецькій та Луганській областях продовжується більше року. Офіційно триває антитерористична операція, є відповідна законодавча база. Самопроголошені республіки визнано терористичними організаціями. Згідно Закону України “Про тероризм”, тероризм – суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних

дій з метою досягнення

злочинних цілей. Спроби заворушень були і в інших регіонах (напр., в Одесі, Харкові). Проте там терористів вдалося зупинити. Зрештою, потрібно розуміти реальні передумови для будь-якої спроби конструктивного освітлення конфлікту.

Журналісти, які зацікавлені в

практичному застосуванні моделі журналістики миру, повинні бути добре обізнані з факторами, що впливають на сам процес виробництва новин. Буркгарт Блезі описав процес виробництва новин як складну взаємодію шести факторів: структурні аспекти ЗМІ, конфліктна ситуація на місці, індивідуальні особливості журналіста, політичний клімат, лобі, аудиторія[8:1]. Ці фактори, на його думку, впливають і на висвітлення конфлікту. Перший фактор – структурні особливості ЗМІ. Він поєднує декілька аспектів. Це і тип медіа, і формат конкретного медіуму, редакційна політика. Якщо спроектувати цю модель на висвітлення подій із зони АТО, стане зрозумілим,

що,

відеоматеріалу.

крім

усього

іншого,

канали

залежні

від

наявності

Ситуація на місці конфлікту передбачає знання місцевості, особисту безпеку журналіста, можливість вільних розмов з цивільними. Особисті якості журналіста, його професійні навички теж мають неабиякий вплив. Блезі виділив такий фактор, як аудиторія. Продукти ЗМІ повинні бути успішними на ринку, в іншому випадку вони зникнуть рано чи пізно. Як і з будьяким іншим продуктам, їх успіх залежить від законів попиту та пропозиції. Попит залежить від інтересів, знань і очікувань аудиторії. Запити аудиторії теж мають значний вплив на ЗМІ, і ці запити впливають на їх вибір тем. У його класифікації серед факторів, що впливають на конструктивне вирішення конфлікту, вагоме місце посідає політичний клімат. Б. Блезі представив “модель кліматичних зон”. Він пише про тип участі країни в конфлікті[8:7] і виділяє шість “кліматичних зон”. До першої він відносить конфлікт з прямою участю країни в конфлікті. Якщо спробувати класифікувати ступінь участі нашої країни, то варто враховувати, що ми не тільки беремо безпосередню участь в конфлікті, але й конфлікт відбувається на нашій території. Фактично, агресор наступає, шляхом не прямої, а “гібридної” війни за допомоги громадян України, які входять до сепаратистського руху. Політичний дискурс є дуже емоційним і сильно поляризованим. За оцінкою Б. Блезі, потенційні негативні наслідки для інакомислячих є дуже серйозними. ІІ ступінь – це залучення до конфлікту країн-партнерів та їх підтримка лідером власної країни. Останній, шостий ступінь – це війни, які не мають прямого зв’язку з державою. Саме політичний клімат, як вказує Буркгарт Блезі, [8:4] “може серйозно вплинути на перспективи висвітлення”.

Якщо журналіст відважиться на

висвітлення іншої позиції, то може зіткнутися з дуже складним завданням: суспільним несприйняттям, втратою аудиторії і навіть роботи.

Кемпф дійшов до висновку, що звітність принаймні частково залежить від того, чи журналісти самі є членами того суспільства, де відбувається конфлікт. Таким чином, вони є уразливими для тих же психологічних процесів, які відбуваються у суспільстві. В таких умовах залишатися нейтральними дуже важко. На його думку, що більше суспільство втягнуте в конфлікт і що ближчим воно є до місця розгортання конфлікту(в історичному, політичному, економічному сенсі), то тим більш орієнтованим на ескалацію конфлікту буде його висвітлення. Крім того, існують загальні характеристики відбору подій журналістами, такі, як дистанція до місця подій, неочікуваність, персоналізація, посилання на еліти, та ін. Буркгарт Блезі вказує, що журналісти нерідко вважають ці фактори основними правилами новин. Тому їх теж слід враховувати в аналізі висвітлення військових конфліктів. Можна додати рівень безпеки перебування журналіста чи знімальної групи на місці подій. Можна визначити ряд факторів, які впливають на виробництво

новин

українськими журналістами, які безпосередньо працюють в зоні конфлікту і з якими перешкодами вони стикаються у своїй повсякденній роботі. 1. Перший вагомий фактор – відсутність контакту з протилежною стороною. Журналісти не мають повноцінного доступу на території, підконтрольним так званим “ДНР” та “ЛНР” . 2. Інший важливий аспект – безпека самих журналістів. Останнім події на Донбасі та Криму показали, що журналісти не розглядають як нейтральних спостерігачів. У 2014 році в Україні загинули 6 репортерів. Журналісти періодично потрапляють під обстріли, навіть стають мішенню снайперів. Як повідомляє ГО “Телекритика”, 16

березня кореспондент ICTV

Денис Розенков потрапив під мінометний обстріл в зоні АТО, а 23 березня

журналісти 5-го каналу потрапили під снайперський обстріл. На щастя, обійшлося без жертв. 3.

Висвітлення конфлікту відбувається не тільки в зоні бойових дій. Доступ до інформації в Україні жорстко контролюється усіма сторонами конфлікту. Прикладом професійного інформаційного менеджменту є прес-конференції, проведені адміністрацією президента, штабом АТО. На противагу цьому, дезінформація, дилетантські спроби інформування населення “міністрами ДНР” вражають абсурдністю. Наприклад, джерелом інформації є група в соціальній мережі “Вконтактє” під назвою “Сводки ополчения”, на яку в даний час підписані більше 400 тисяч користувачів. У групі 17 липня, за годину після падіння літака з’явилося “офіційне” повідомлення про те, що вони збили український літак. Російський пропагандистський канал “Life News” подав цю інформацію в ефір. Проте, коли виявилося, що насправді збитий пасажирський літак з великою кількістю людей на борту, з офіційного сайту каналу і вже згаданої групи видалили цю інформацію.

Б. Блезі виділив такий аспект висвітлення конфліктів, як лобі. На конфлікт і на становлення громадської думки щодо нього впливають не тільки політики та військові, але й інші групи, такі як бізнес-асоціації, неурядові організації (особливо мирні і гуманітарні організації), церкви, профспілки. Можна навести приклад про урочисті заходи з нагоди 9 травня, коли у Верховній Раді під час зачитування імен Героїв України, які загинули за час АТО, голова Української Православної Церкви Московського патріархату не піднявся зі свого місця, щоб вшанувати їх.

Ступінь зацікавленості європейців до України досить високий, тому публікації в європейських газетах чи репортажі європейських журналістів з нашої країни з’являються досить часто. По-перше, Україна – держава, яка знаходиться в центрі Європи і чітко заявила про свої проєвропейські

прагнення.

По-друге, конфлікт розгорівся дуже близько до інших

європейських країни, які мають радянське чи соціалістичне минуле. 6.

З боку РФ іде потужна інформаційна війна. Це узгоджується з висновком, що навіть серед ЗМІ абсолютно різних політичних орієнтацій є значний ступінь співзвуччя, коли справа доходить до питань зовнішніх відносин. Наприклад, навіть опозиційний телеканал “Дождь” затриманих в Україні російських військових, яких не визнає РФ, позначає як “військових”.

Найрейтинговіші українські канали – приватні, часто незрозуміло, хто є власником. І українські глядачі можуть лише здогадуватися з сюжету про продуктові набори для донеччан від Фонду Рината Ахметова, що канал “Україна” є власністю цього олігарха. Прозорості у цих питаннях поки немає. Варто згадати і нещодавній терміновий продаж пакету акцій “Інтера” російським “Першим” каналом.

Головним джерелом новин є інтернет-ЗМІ, старше покоління традиційно віддає перевагу ТБ. До того ж, наша країна знаходиться на етапі створення суспільного телебачення. Фактично, поки суспільне телебачення - лише в проекті, і сьогодні

немає навіть мови про контроль суспільством того

медіапродукту, який воно споживає. 9.

У лютому 2015 журналісти “НІС” ( “Подробиці”, канал “Інтер”) заявили про тиск влади. Вони опублікувати відкритий лист з вимогою припинити тиск на канал. Наприкінці лютого представники Group DF, що належить Д. Фірташу та С. Льовочкіну, заявили про те, що вони викупили долю “Першого каналу”. До всього, термін дії ліцензії “Інтера” спливає 1 липня 2015 року і тепер знову точаться суперечки. Таким чином, українським медіа складно залишатися поза конфліктом. В. Кемпф описує ще один концепт – “журналістика залученості” як неможливість бути нейтральним і перебувати поза конфліктом. Тоді

журналісти мають стати на сторону жертв і вимагати вирішення проблем. У цьому підході журналістика не передбачає конструктивного розв’язання проблем, а лише показує конфлікт як боротьбу добра зі злом. Журналісти перебирають на себе роль моральних рупорів і, таким чином, правила журналістики замінюються правилами пропаганди в ім’я миру, що може лише погіршити ситуацію. Окрім цього, журналісти починають говорити пропагандистськими кліше, які вже побутують у суспільстві і розділяють бачення свого суспільства, замість об’єктивно інформувати. Захищають інтереси лише свого суспільства, не визнають прав опонента та запускають антагоністичні процеси(ми хороші – вони погані). Й. Галтунг погодився, що “…журналістика миру

– це журналістика залученості до усіх жертв та

потерпілих від конфлікту” [16:8]. Натомість МакГолдрік та Лінч констатують, що навіть знання про страждання усіх сторін не можуть замінити ретельного аналізу. Саме тому важливо встановити реальні причини формування конфлікту [43:24].

1.4 Обмеження моделі Дослідники звертають увагу на те, що журналістика миру може привести до замовчування війни, насильства і неправильної переоцінки зусиль щодо протистояння насильству та трансформування конфлікту. Навіть сама зацікавленість журналістики миру до конфліктів може здатися суперечливою. Так само як активна і свідома роль журналістів у зміцненні миру залишається спірною. Кореспондент Девід Лойн підкреслює, що журналістика миру ставить під сумнів роль журналістів, як нейтральних розповсюджувачів інформації. Він вважає закиди теоретиків щодо розпалювання конфлікту за допомогою журналістів такими, що не відповідають дійсності, адже журналісти не беруть участь в подіях, а

лише доповідають про їх перебіг. Він

заявляє про

неможливість дотримання об’єктивності журналістикою миру. Журналістика миру, на думку Лойна, намагається створити нові конотативні значення. Цей також підхід критикують деякі вчені та журналісти-практики за незрозумілість ролі журналістів. Журналісти повинні інформувати, створювати повідомлення чи покращувати інформацію про світ? Існують думки, що модель є ідеалізованою і складною для дотримання на практиці. Критики стверджують, що журналістика миру певною мірою є пропагандистською. Крім того, ця модель ігнорує фрейми та методу відбору новин, які застосовуються журналістами у виробничому процесі на практиці. Це не залежить від однієї людини, а від всього ЗМІ та його структури. Не вистачає певного балансу. доопрацювання.

Тому цій моделі необхідне певне

Розділ ІІ. Методологія дослідження Мета дослідження полягає у тому, щоб дослідити, яким чином українські журналісти висвітлювали конфлікт на сході нашої держави та спроби становлення мирних процесів у регіоні; виявити специфіку охоплення подій в зоні проведення антитерористичної операції; дізнатися, чи були присутні серед сюжетів матеріали, які можна віднести до журналістики миру. На практичному етапі для реалізації мети магістерського дослідження проведено контент-аналіз підсумкових випусків новин двох провідних українських телеканалів Цей метод дозволяє провести критичне прочитання новинних текстів, об’єктивно проаналізувати зміст сюжетів. Текстами у випадку проведення контент-аналізу теленовин є не лише текстова складова сюжетів, але й відео, графіка. Велика перевага методу в тому, що він дозволяє проаналізувати великі масиви інформації. У даному дослідженні контент-аналіз дозволив дослідити частоту висвітленні подій, пов’язаних з конфліктом, дослідити, які підтеми переважали під час висвітлення АТО та виявити, який з фреймів переважав у період з 5.02 по 22.02 2015 року –

фрейм журналістики миру чи фрейм

журналістики війни. Також цей підхід дозволить підтвердити чи спростувати гіпотезу магістерського дослідження, яка базується на припущенні, що у висвітленні конфлікту на сході України

переважає

журналістика війни.

Матеріал для дослідження взято з відкритих джерел – сайтів телеканалів “1+1” та “Інтер”

за період від 5.02 до 25.02.2015. Далі розглянемо особливості

застосування цього методу та його обмеження, а також способи аналізу результатів.

2.1 Метод контент-аналізу Метод контент-аналізу, як систематична процедура, що дозволяє провести об’єктивний аналіз змісту будь-якого тексту, є одним з найефективніших та найпоширеніших в медіа-дослідженнях.

Аналіз змісту характеризується як

об’єктивний, надійний та достовірний метод, що дає можливість аналізувати великі обсяги даних. У літературі є багато визначень контент-аналізу. Б. Берельсон дав таке визначення: “метод дослідження для систематичного, об’єктивного і кількісного опису К.

очевидного

змісту

комунікацій”[34:159].

Інший

дослідник,

Кріппендорф визначає цей метод таким чином: : “Контент-аналіз – це

дослідницька техніка для прийняття відтворювальних та значущих висновків про тексти у відповідності до контексту їх застосування” [23:18]. Р. Вебер дає інше визначення: “контент-аналіз є методом дослідження, що використовує набір процедур, щоб зробити правильні висновки з тексту” [33:9]. Висновки з проведення контент-аналізу можуть бути перевірені, це один з головних принципів застосування методу. Одним із перших документально зафіксованих випадків застосування контент-аналізу є дослідження, яке провели шведські теологи в рамках дискусії з офіційним лютеранством ще у 1743 році. Вони порівняли збірку гімнів „Пісні Сіону” з гімнами державної церкви. В рамках цього унікального аналізу було підраховано кількість основних релігійних ідей, виділених

дослідниками

у 90 гімнах. Ці гімни були досліджені таким чином, щоб проаналізувати зміни, які внесли “сектанти” до офіційного вчення церкви.

Дослідники розрахували

окремо символи, які відносилися, напр., до Святої Трійці, чи описували роль Ісуса. Одним з висновків було те, що символічні описи ран Ісуса та його страждань зустрічалися набагато частіше, ніж ті, що стосуються інших християнських цінностей, які шанували лютерани. Цей аналіз призвів до

багатьох дискусій в суспільстві, коли державні чиновники були збиті з пантелику, що певні вирази чи слова засуджувалися, коли вони зустрічалися в піснях Сіону, проте коли вони з’являлися в псалтирі офіційної церкви, мали позитивне значення[12:4]. Метод контент-аналізу розвивався поступово. Ф. Мейрінг виділив три етапи розвитку контент-аналізу: газетний, класичний та сучасний.

Як приклад

якісного газетного аналізу можна навести дослідження Дж. Спіда, опубліковане 1893 року. Він мав на меті зафіксувати зміни тематики текстів популярних газет Нью-Йорку[6: 10]. Дж. Спід проаналізував випуски газет за дворічний термін та дійшов до висновку, що більше газетної площі видавці стали виділяти під скандали та чутки. Під час І Світової війни зросла потреба у розумінні пропаганди. У 1927 р. Г.Лассуелл, фундатор школи класичного контент-аналізу, видав книгу “Техніка пропаганди у світовій війні”.

Науковець дослідив, яким чином працювала

пропаганда під час війни

та

яким чином відбувалися маніпуляції.

Проаналізував не тільки газети, але й промови, бюлетені та інші доступні матеріали з США, Франції, Німеччини, Великобританії. Ця робота привернула увагу багатьох науковців, відповідно – зріс інтерес до контент-аналізу. Цей метод розповсюджується не тільки на текстові матеріали. Ще у 1942 році Д. Джонс проаналізувала характеристики персонажів художніх фільмів, їхнє

суспільне становище, вік, життєві ідеали та ін. Український

дослідник Б. Юськів констатував, що “…зароджуючись як логічне продовження раннього газетного аналізу ХІХ ст., класичний контент-аналіз до середини ХХ ст. став одним із найпотужніших методик досліджень не лише масових комунікацій, а й вивчення пропаганди у воєнний і повоєнний час, проблем психології, лінгвістики, історії та інших наук” [6:33].

2.2 Схема проведення дослідження Ф. Керлінгер дав таке визначення цьому методу: “Контент-аналіз є методом вивчення та аналізу комунікацій, що застосовується систематично, об’єктивно та кількісно, з метою вимірювання змінних” [34:159]. Отже, систематичність – одна з важливих характеристик застосування цього методу. Вибірка формується послідовно, відповідно до чітких правил. Весь контент аналізується з однаковим підходом, без винятків, дослідник керується лише одним набором заздалегідь розроблених правил та принципів кодування. По-друге, контент-аналіз – об’єктивний. Це означає, що

персональні

вподобання жодним чином не повинні впливати на процес. Аналіз має бути виконано таким чином, щоб кожен наступний дослідник міг його повторити і дійти до тих же висновків. Також для цієї мети має бути чітко сформований набір правил кодування. Метою аналізу є точна репрезентація результатів. Вихідні чисельні дані дадуть змогу спростити саму процедуру їх оцінки. Р. Віммер описує 5 способів застосування контент-аналізу [34:160]. 1. Опис контенту комунікацій. 2. Перевірка гіпотез. 3.Порівняння медіа-контенту з "реальним світом". 4. Оцінка окремих груп в суспільстві. 5. Фреймінг-аналіз. 6. Використання контент-аналізу як

відправної точки для вивчення медіа

ефектів. Алгоритм

застосування

цього

методу

включає

кілька

етапів:

формулювання гіпотези чи дослідницьких питань, визначення вибірки, визначення одиниць аналізу, розробка системи класифікації, кодування контенту, аналіз та інтерпретація зібраних даних.

Отже, на першому етапі формуються дослідницькі питання та(чи) гіпотези. Головна гіпотеза даного дослідження базується на припущенні, що більшість репортажів та сюжетів із зони АТО висвітлені у

домінуючому фреймі

журналістики війни. Дослідницькі питання: 1) Які найбільш характерні індикатори журналістики миру та журналістики війни спостерігалися в новинах телеканалів в обраний період? 2) Чи відбулися зміни в обрамленні новин з точки зору журналістики миру та журналістики війни після 15.02 (початку припинення вогню)? Щоб дати відповідь на перше питання, необхідно дослідити, яким чином журналісти ідентифікували сторони конфлікту та їхні дії, чи аналізували причини та наслідки. До сторін конфлікту відносимо не тільки Україну і так звані “ЛНР” та “ДНР”, але й Росію, країну, що окупувала частину наших територій. Технік проведення контент-аналізу на сьогоднішній день дуже багато і одиниці

аналізу визначаються відповідно до поставлених

дослідницьких

питання та обраної стратегії дослідження. У різних випадках одиницями аналізу можуть бути тексти, взяті повністю чи частинами. Для цього дослідження одиницями аналізу є повні тексти сюжетів підсумкових випусків “Подробиць” та “ТСН”, а

також інформаційні повідомлення, які оголошували ведучі

тривалістю від 45 секунд та інтерв’ю. Під текстами розуміється як текстова частина сюжетів, так і використане відео, графіка та шуми або музика(якщо присутня), так як повноцінний телевізійний сюжет неможливий без цих складових. Процедура кодування відбувалася таким чином. На першому етапі з усіх матеріалів відбиралися ті, які стосуються висвітлення конфлікту на сході України, проведення АТО чи спроб мирного врегулювання, у тому числі – політичні дебати, переговори, аналітика.

На другому етапі дослідження усі ці сюжети аналізувалися на причетність до фрейму журналістики війни чи миру. Це можливо завдяки спеціальному інструментарію – індикаторам, запропонованим Й. Галтунгом (Додаток №2). Необхідно було виявити ключові слова, фрази, що описували сторони конфлікту, ставлення до миру/війни, мирні угоди, головних політичних гравців. На цьому етапі доводиться шукати вираження певної ідеї в матеріалі. Більшість фраз чи слів можуть означати зовсім різне, тому тут важливий контекст. Варто зазначити, що дослідник має на меті віднайти не тільки ті значення, які підтверджують гіпотезу, але й ті, які можуть її заперечити. Останній етап контент-аналізу – інтерпретація отриманих даних. Систематизація та аналіз усіх інтуїтивних догадок зможе підтвердити або спростувати гіпотезу дослідження. Аналіз включає компоненти матеріалів, такі як відео та ілюстрації. Різні за змістом елементи текстів представлені в матеріалах по-різному, і ступінь висвітлення певних аспектів можна виміряти. Для кодування запропоновані наступні категорії: - Назва матеріалу (якщо присутня); - Новина у ефірній сітці (пріоритетність); - Тривалість сюжету; - Джерела. Кого саме цитує автор, на чиї дані посилається? - Тема даного матеріалу(коротко основний зміст матеріалу); - Сторони конфлікту. Яким чином (ключові слова, словосполучення, епітети, метафори, порівняння) автор описує, якщо в них йдеться про учасників конфлікту? - Політичні гравці. Яким чином (ключові слова, словосполучення, епітети, метафори, порівняння) автор їх описує? - Причини конфлікту(яким чином їх описують журналісти). - Наслідки конфлікту/перемир’я (яким чином їх описують журналісти).

Крім того, головним завданням цього дослідження є оцінка новин в контексті фреймів журналістики війни чи журналістики мирних процесів. Це я буду роботи, базуючись на класифікації Й. Галтунга. Він запропонував по 13 індикаторів, за якими матеріал можна віднести до журналістики війни чи журналістики миру. Індикатори журналістики війни: 1 ) репортажі базуються на видимих наслідках конфлікту(руйнуваннях, чисельності жертв), 2) джерелами виступають лише представники еліт; 3) полярність; 4) дегуманізація ворогів; 5) чіткий поділ на “наших” чи “їхніх” та інші, 6) “партизанська” позиція, 7) “тут і зараз”, 8) реактивність (реакція на події), 9) двопартійність, 10) орієнтація на перемогу. Ще три показники стосуються мови: 11) мова переможців, 12) мова, що сприяє “демонізації” ворогів, 13) емоційна мова. Вони мають особливе значення., так як модель журналістики миру вважає за потрібне уникати слів “беззахисні”, “трагедія”, “жалюгідні” і т.д. Важливо уникати емоційних описів ситуації, розповідей про те, що зробили з людьми, так як це може спотворювати ситуацію. Галтунг пропонує описувати те, що зробили самі люди. Важливо уникати прикметників на зразок “злий” і т.д. Такий опис сторін конфлікту може бути використаний, щоб виправдати насильство. Також необхідно уникати маркування: “терористи”, “бойовики”. Якщо деякі з цих компоненти присутні у матеріалі, то вони є індикаторами журналістики війни. На противагу вищеназваним індикаторам журналісти війни дано наступні індикатори

журналістики

миру:

невидимі

наслідки

конфлікту,

2)нейтральність, 3) фокусування на історіях простих людей, 4)право голосу надається всім учасникам конфлікту, 5)налаштованість на вирішення конфлікту без насильства та ін., 6) довготривалі рішення, 7) багатопартійність, 8) “непартизанська”(непричетність до певної сторони), 9) пошук спільних рис, 10) довготривалість звітності.

Історії класифіковані як журналістика війни, журналістика миру або нейтральні. Історія була класифікована як нейтральна, якщо суми індикаторів війни і миру були рівні, або взагалі не спостерігалося чітких індикаторів. Щодо кожного випуску визначалася загальна кількість матеріалів, кількість новин, які стосуються конфлікту на сході нашої держави чи способів його врегулювання; кількість новин, що можна віднести до журналістики війни та кількість новин, що можна віднести до журналістики миру.

2.3 Характеристики телеканалів, обраних для дослідження Вибір саме телевізійних новин зумовлений наступними причинами. Телебачення в Україні недороге, тому доступне для більшості населення. До того ж, за інформацією Київського міжнародного інституту соціології, 83,5% українців вказали, що основним джерелом новин для них є телебачення. Для дослідження я обрала найрейтинговіші(за даними “ІТК”) українські телеканали – “Інтер” та “1+1”, зокрема, програми новин цих телеканалів – “Подробиці” та “ТСН”. Телеканал “Інтер”(програми «Подробиці» та «Подробиці тижня» ) Загальнонаціональний канал “Інтер” почав мовити у жовтні 1996 року. Цілодобово транслює програми з 2002 року. Згідно дослідження “ІТК” у травні 2015 року “Інтер» за рейтингом був на першому місці серед усіх телеканалів в Україні.

Варто зазначити, що “Інтеру” традиційно закидають проросійську

позицію. До недавнього часу 29 відсотків акцій “Інтера” належало російському “Першому каналу”. Лише у лютому 2015 року U.A. Inter Media Group викупила цей пакет акцій.

Через це не можна виключити вплив Росії на діяльність

журналістів та редакторів “Подробиць”. Крім того, на каналі часто відбувається зміна власників. У 2013 році компанія Д. Фірташа придбала U.A. Inter Media Group, що перед тим належала В. Хорошковському. Варто також зазначити, що після окупації Криму частоти “Інтера” там зайняв інший канал. Виробництвом новин займається окрема продакшн-студія – ТОВ “Національні інформаційні системи”. Підсумковий щоденний випуск новин на “Інтері” - програма “Подробиці” та тижнева програма “Подробиці тижня” виходять російською мовою щодня о 20.00. Інші випуски до вибірки не включено. Ведучі програми: Олексій Ліхман,

Наталія Белашева. Дмитро Анопченко веде тижневу підсумкову програму – “Подробиці тижня”. Всі випуски програм у вільному доступі на сайті “Інтера”. Телеканал “1+1”(програма “ТСН”, “ТСН. Тиждень”) Хоча канал “1+1” вперше з’явився в українському ефірі у 1997 році, перехід на цілодобове мовлення відбувся на початку 2005 року. Засновником каналу був Олександр Роднянський, проте сьогодні канал входить до медіа холдингу “1+1 медіа”, що належить І. Коломойському. Підсумкова програма новин на “1+1” – “ТСН”(“Телевізійна служба новин”) виходить в ефір о 19.30. Ведучі – Наталія Мосейчук, Лідія Таран та Алла Мазур . За даними “ІТК” у квітні 2015 року рейтинг “ТСН” склав 7,28%, а “Подробиць” – 6,66%. Гасло новин телеканалу: “ТСН вражає”.

2.4 Обмеження методу Очевидно, що контент-аналіз має певні обмеження. По-перше, цей метод не здатен дослідити медіа-ефекти, по-друге, він обмежений рамками кодувальних схем. Ми не зможемо проаналізувати редакційну політику каналів, критерії відбору новин. Крім того, дослідник повинен віднайти складові фреймінгу журналістики миру чи журналістики війни. Дане дослідження обмежене часовими рамками і досить невеликою вибіркою. Для даного дослідженні є ще одна пересторога. Телеканали висвітлюють події за допомогою відео. Якщо якісного відео немає, ці теми скорочуються до мінімуму або оминаються.

РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1. Результати контент-аналізу Під час проведення контент-аналізу було проаналізовано підсумкові випуски новин “ТСН” та “Подробиці”, а також – підсумкові тижневі випуски: “ТСН Тиждень” та “Подробиці тижня” за період від 5 лютого по 25 лютого 2015 року. До огляду було включено репортажі, інтерв’ю, проблемні та аналітичні матеріали, а також розгорнуті інформаційні повідомлення, озвучені ведучими (тривалістю від 45 секунд). На першому етапі контент-аналізу з усіх матеріалів було відібрано ті, що висвітлювали конфлікт на сході нашої країни. Аналіз проводився вручну, без застосування комп’ютерних програм. Виявлено, що серед загальної кількості новин таких сюжетів було 49% – 441 матеріал, з яких 188(44% від загальної кількості матеріалів) було показано в програмі “Подробиці” і 253(53 % від загальної кількості новинних повідомлень) – у “ТСН”. Це можна пояснити великим ступенем зацікавленості аудиторії, важливості цієї теми для українців. На другому етапі дослідник розмежував усі обрані матеріали як такі, що обрамлені як: 1) журналістика миру, 2) журналістика війни та 3) нейтральні. Це зроблено за допомогою 13 індикаторів журналістики війни та 13 індикаторів журналістики миру, запропонованих Й. Галтунгом (Додаток 1). До нейтральних новин віднесено такі, у яких не відслідковуються явні індикатори миру чи війни. Проте метою дослідження не є подача статистики. Головне завдання – правильно інтерпретувати досліджувані матеріали.

3.2 “Подробиці” та “Подробиці тижня” Новинні програми телеканалу “Інтер” були обрані для аналізу з двох причин. По-перше, новини “Інтера” мають високі рейтинги; по-друге, новини цього каналу були розглянуті через непрозору ситуацію з його власниками і через те, що саме цьому каналу закидають проросійську позицію . У ході аналізу було виявлено такі закономірності. В середньому, щоденний підсумковий випуск новин на телеканалі триває дещо менше години, “Подробиці тижня”– майже дві години. Тижневий випуск має не такі стислі рамки, тому сюжети були набагато довшими(до 11 хвилин), більше ефірного часу виділялося на інтерв’ю. Сюжети “Подробиць тижня” відрізняються від сюжетів щоденних випусків “Подробиць”, які зазвичай тривали від 3 до 7 хвилин, такими рисами, як мінімізація закадрового тексту, залученням ширшого кола фахівців.

Згідно результатів контент-аналізу, “Подробиці” 40% своїх

матеріалів(188 сюжетів з 418) присвятили поточному конфлікту та висвітленню спроб його мирного врегулювання. Джерела На телеканалі “Інтер” особлива увага приділяється такому жанру, як інтерв’ю. Студійні інтерв’ю присутні у всіх випусках новин впродовж трьох тижнів.

Найчастіше

до

розмови

запрошували

політиків,

журналістів,

політологів, економістів. Це були люди з абсолютно різними політичними поглядами, напр., теперішній і колишній президенти Грузії Г. Маргвелашвілі та М. Саакашвілі (“Подробиці тижня” 8.02 та 22.02). Теми розмов стосувалися економіки, прав переселенців, політики, конфлікту на Донеччині та Луганщині, при цьому право голосу надано багатьом політичним партіям( не тільки представники “Опозиційного блоку”, але й

представники “Свободи” були

запрошені). Аналізувалися заяви впливових світових лідерів, рішення уряду, робота Верховної Ради. Також по скайпу проводили інтерв’ю з мешканцями Росії, Великобританії, США та ін. Зазвичай, це були журналісти або політологи.

З російського боку– ті, що стоять в опозиції до теперішньої російської влади, тому що лунала критика Путіна і його дій. Проте не забували журналісти та ведучі про представників теперішньої опозиції (“Опозиційний блок” ), Д. Фірташа та С. Льовочкіна, які вважаються власниками каналу.

Важливий аспект

дослідження –

інтерв’ю зі

прихильниками “ДНР” чи “ЛНР”, а також з їхніми керівниками не спостерігалося. Дуже рідко мали місце непрямі цитати лідерів сепаратистів про хід бойових дій чи порушення перемир’я. Очевидно, такою є редакційна політика каналу чи позиція його керівництва. Також це суперечить журналістиці миру, яка закликає надавати право голосу усім сторонам конфлікту. У сюжетах тележурналістів та підводках ведучих мали місце цитати чи посилання на слова лідера країни-агресора

В. Путіна.

Деколи це

супроводжувалося іронією ведучого, як 7 лютого, коли ведучий розповідає, про що вчергове заявив Путін і доповнює це словами: “Тим часом російські найманці давно воюють в Україні і це – ні для кого не секрет” (7:48, ефір від 7.02). Журналісти та ведучі “Подробиць” часто цитували Президента України П. Порошенка, використовували і його пряму мову, і просто переповідали те, що він заявив. Штаб АТО

надавав

офіційні дані про кількість поранених та

загиблих військовослужбовців, а також про хід конфлікту. Телеканалу “Інтер” вдалося створити широке коло інформаторів, які проживають на непідконтрольній Україні території. Щодня в ефір виходила рубрика “В окупації”, коли журналісти у телефонному режимі спілкувалися з жителями Луганської та Донецької областей, що проживають на підконтрольній сепаратистам території, тому глядачі “Інтера” лише таким чином мали змогу почути коментарі людей, які проживають по ту лінію фронту. Цю рубрику в обраний період за такими індикаторами, як надання голосу простим людям, концентрація на невидимих наслідках конфлікту, мова, що уникає надмірної емоційності, можна характеризувати як яскравий приклад журналістики миру.

Коментарі кожного героя цієї рубрики тривали від 20 секунд до 2 хвилин. Люди описували свій побут, ситуацію та настрої в містах, поведінку сепаратистів та їх ватажків, ситуацію з зарплатами та продовольством. Також розповідали про бої та страждання простих людей, які просто живуть у себе вдома, під пострілами та в окупації. Очевидно, що всі ці інформатори не є прихильниками «ДНР», але ця рубрика є похвальною спробою дізнатися як живуть звичайні люди «по той бік». “Ми миру хочемо”, – здебільшого

так люди в окупації пояснювали своє

становище. Було багато аналітичних сюжетів, де журналісти пробували нейтрально розповідати про ситуацію, та реакції на це міжнародної спільноти. У цих матеріалах присутні коментарі іноземних політиків (Джон Керрі, Джен Псакі та ін.) Характеристики сторін конфлікту Аналітичні, проблемні сюжети чи репортажі з зони АТО так чи інакше пов’язують цей конфлікт з діями Росії (“російський слід”, “обманювати світ Росії стає все важче”). Журналісти “Подробиць” відвели Росії роль однієї зі сторін конфлікту. Росія описується як країна-агресор. Ворожих бійців називають “бойовиками”, “терористами”, рідше – “сепаратистами”, їх не визначають як серйозний політично-військовий рух, скоріше – як чужих найманців. Крім того, їх описують як повністю залежну від РФ силу. Нечасто наводяться свідчення, що сепаратисти, які воюють проти України – місцеві жителі. “Бойовики – із наших”, – стверджує Юрій Онищенко, мер м. Попасна.

Чітко простежувався індикатор журналістики війни

“дегуманізація”: “Окупанти стріляють самі по своїм за даними СБУ”. Сепаратистів деколи описували, як не досить адекватних противників(“П’яні, озброєні і вкрай небезпечні”). Україну та керівництво нашої держави описують як країну-жертву, що має оборонятися від агресора. Хоч і лунає певна критика українських політиків, за

межі цього журналісти не виходять. Після виводу військ з Дебальцево до студії неодноразово запрошували керівництво АТО, були спроби розібратися, чи це поразка України. Проте ці сюжети були доволі нейтральними, без прямих звинувачень.

Можна підсумувати, що критика керівництва України

не

стосується проведення антитерористичної операції. Щодо українських військових використовуються позитивно забарвлені епітети: “влучна українська артилерія”, “мужні воїни”. Позицію військових аргументують обороною рідної землі (“…ми – на своїй землі”). У період з 5 по 25 лютого багато сюжетів описували настрої німців, американців, росіян у їхньому ставленні до України. Також багато разів висвітлювалася позиція А. Меркель, яка безпосередньо брала участь у переговорах у Мінську. Її образ зображався досить нейтрально з деяким переважанням позитиву, як миротворця, який хоче спокою для Європи. Мова Було багато нейтральних сюжетів, особливо аналітичних, де журналісти пробували нейтрально розповідати про ситуацію, та реакції на це міжнародної спільноти.

Це

вдавалося

іноземних

спецкорам.

Тим

репортерам,

які

безпосередньо перебували в зоні АТО і висвітлювали бойові дії, не вдавалося уникати емоційно забарвлених слів. Видимі та невидимі наслідки конфлікту Більше сюжетів описували наслідки конфлікту, а не їх причини. Часто в кадрі глядачі мали змогу побачити зруйновані снарядами будівлі чи поранених бійців, рідше описувалися “невидимі наслідки”, такі як руйнування культури, інфраструктури. Проте це теж мало місце в багатьох сюжетах. Проте журналісти велику кількість сюжетів приділили на аналіз підписаних у Мінську домовленостей та їх наслідків.

Невербальні характеристики Можна було спостерігати такі відеометафори, як палаючий фон у студії(індикатор журналістики війни) і ведучого, що стоїть на цьому фоні. У сюжетах журналісти намагалися уникати показу насильства, дуже рідко можна було побачити загиблих. Військові кореспонденти, які безпосередньо висвітлювали хід бойових дій, більше розповідали про поточні події. Мало журналістів розглядали у своїх сюжетах і причини, і наслідки конфлікту. Так виявляється індикатор “тут і зараз”, який визначено як найсильніший індикатор журналістики війни у “Подробицях”. У підсумку, матеріалів, які можна віднести до журналістики миру в програмі “Подробиці” виявилося репортажів із зони АТО.

32 % від загальної кількості сюжетів та

39 % сюжетів обрамлені як журналістика війни.

Нейтральними виявилися 29% сюжетів. Отже, гіпотеза стосовно новин цього телеканалу підтвердилася. Можна підсумувати, що в репортажах журналістів “Подробиць” спостерігалися

такі важливі аспекти журналістики миру як:

конструктивне уявлення про конфлікт, як сукупність проблем, що може бути розв'язана(орієнтація на вирішення); орієнтація на людей, а не на еліти. Те, що кількість сюжетів, поданих у фреймі війни переважає, аргументується наступним твердженням. Варто зрозуміти, що в умовах наступу ворога, ступінь залучення України в конфлікт за класифікацією найвищий. Тому про якесь ліберальне ставлення до ворога не може бути й мови. В цілому, журналістам

“Подробиць”

вдавалося,

якщо

не

дотримуватися

моделі

журналістики миру у більшості сюжетів, то хоча б не нагнітати ситуацію.

3.3 “ТСН” та “ТСН. Тиждень” Новинні програми “ТСН” та “ТСН. Тиждень” мають досить

високі

рейтинг. Варто зазначити, що до початку конфлікту на Донеччині та Луганщині телеканал “1+1” охоплював 95% території України. У ході аналізу було виявлено такі закономірності. Підсумкові випуски новин на телеканалі “1+1” у період від 5.02.14 по 25.02.14 тривали від тридцяти п’яти хвилин до години. “ТСН. Тиждень” – від 67 до 120 хвилин. Також 20 лютого замість стандартного випуску в ефір вийшов телемарафон тривалістю понад 3 години. Тижневий випуск має не такі стислі рамки, тому сюжети були набагато довшими (до 10 хвилин), більше ефірного часу виділялося на інтерв’ю. Сюжети “ТСН. Тиждень” відрізняються від сюжетів щоденних випусків «ТСН», які зазвичай тривали від 2,5 до 7 хвилин, більшою тривалістю, залученням ширшого кола фахівців, більшою часткою аналітики. Згідно результатів контент-аналізу, “ТСН” та “ТСН. Тиждень” 51% своїх матеріалів (253 сюжетів з 482) присвятили поточному конфлікту

та висвітленню спроб його мирного врегулювання.

Одним із головних характеристик журналістики миру та журналістики війни є джерела журналістів. Розглянемо цей пункт детальніше. Джерела Джерелами новин були політики, військові начальники, правозахисники, політологи, люди різних професій в залежності від теми сюжету. Найчастіше героями сюжетів із зони АТО ставали звичайні бійці та місцеві мешканці, деколи – військові керівники, представники штабу. Журналісти шукали цікаві історії, цікавих героїв серед військових, медиків, волонтерів. Спостерігався інтерес до висловлень ключових міжнародних політичних гравців. Представникам ворожих організацій “ДНР” та “ЛНР” слова не надавали, за одним винятком. Після підписання угоди в Мінську, 12 лютого, глядачі ТСН

неочікувано почули коментар спікера так званої “ЛНР” А. Пургіна, який прокоментував можливе примирення. У сюжетах тележурналістів набагато рідше, ніж на “Інтері” мали місце непрямі цитати

лідера країни-агресора В. Путіна(озвучували ведучі або

журналісти). Крім того, до розмови в студії часто запрошували іноземних журналістів та політологів. Зазвичай ці люди мали повну можливість висказати свою думку. 15.02 під час розмови Алли Мазур з німецькою журналісткою Сабіне Адлер та ведучим російського опозиційного телеканалу “Дождь” Тихоном Дзядко, на питання ведучої щодо того, що робити далі, якщо бойовики за підтримки Кремля не будуть дотримуватися мирних домовленостей, російський журналіст висловився про можливий зрив домовленостей, а також додав: “Не варто заперечувати, що люди в Донецьку гинуть і під українськими снарядами” (41.55 15.02). Отже, в ефірі телеканалу звучали різні думки, ведучі вислуховували опонентів, що дуже похвально. Журналісти ретельно добирали героїв сюжетів. Як приклади мужності наводилися історії бійців, що побували в полоні; медиків, що рятують чужі життя, ризикуючи власним; місцевих мешканців, що постраждали від цієї війни. Наприклад, чоловік, у якого дружина була в тюрмі у бойовиків(14.02), військовий, син якого живе у Воронежі і відмовляється навіть спілкуватися з батьком. Якщо аналізувати вибір героїв у відповідності до моделі журналістики миру, стає зрозуміло, що у більшості випадків підкреслюються історії постраждалих від дій так званих “ДНР” чи “ЛНР”, або випадки відсутності чи припинення

контакту

родин,

друзів,

що

опинилися

по

різні

боки

конфлікту(індикатор №4). Журналісти шукали і миротворців. В основному, це були історії волонтерів, які допомагають дітям чи старшим людям. Знову ж таки,

дітям чи старшим людям, які знаходяться на території України. Це зумовлено відсутністю доступу на непідконтрольні території. Спостерігалися “еліт-орієнтовані” сюжети, коли було використану пряму мову виключно політиків чи інших представників еліти, а також сюжетів, де героями були лише звичайні люди. Мова Мову ведучих та кореспондентів характеризує велика кількість епітетів, метафор, порівнянь (“буремний Донбас”, “чемпіон з виготовлення “кікімор”, “…щупальця тягнуться з Росії”, “…справжнім солдатам – не до Валентинових сентиментів”). Виокремилася група слів, що характеризуються надмірною емоційністю. Менше висловів мали негативне забарвлення, але були й такі фрази, які можна віднести до мови ворожнечі. Також виявлялися повідомлення, що конструюють дискурс напруження в соціумі. Приклад: “… перетворять мирні домовленості в пил»(підводка ведучої з приводу можливих дій сепаратистів). 7 лютого одесити не тільки прибирали і розчищали бомбосховища, а ще й готувалися “пересидіти лихо” (7.02, блок анонсів). За три тижні, які охопив аналіз, вдалося виокремити цілу лінію сюжетів, присвячених обороні Києва. У столиці також розчищали бомбосховищ, довкола міста споруджували блокпости. Деколи повідомлення були дуже емоційні. Так боєць Юрій Лазарьонок розповідає, що вірив у своє звільнення і молився Богу. Чоловіка у полоні справді били, змушували записувати “передсмертне звернення до родини”. Він був у полоні у сепаратистів майже 6 місяців. Ведуча Лідія Таран його звільнення описує так: “…коли раптом одягли на голову мішок, думав, що везуть на розстріл”. Очевидно, що це відбувалося 17 лютого і бійця обміняли за одним з

пунктом мирних угод, про що ведуча не говорить. Так виявляється індикатор “емоційна мова”. В багатьох сюжетах простежувався такий індикатор як “мова переможців” (“війна заради миру”, вислів запрошеного Б. Берези). Риторика війни спостерігається навіть у назвах сюжетів з іншою тематикою (“Поєдинок влади з зимою”). Чіткими індикаторами журналістики війни є коментарі журналістів про бажання військових іти в наступ (“мова переможців”): “…вони втомилися чекати під пострілами. Рвуться у бій” (6.02, 7-ма хвилина програми) та наступний коментар вже самого бійця: “… таке відсиджування приносить ще більше жертв, ніж був би наступ”.

Або: “…набоїв не шкодують”,– описує журналіст

тренування бійців за межами АТО (17.02). Отже, в цих висловах простежується ще один індикатор – орієнтація виключно на перемогу (Zero-sum orientation). Видимі/невидимі наслідки конфлікту У всіх випусках “ТСН” в обраний період можна було спостерігати видимі наслідки конфлікту. В кадрі присутні зруйновані будинки,

лікарні,

згорілі

“швидкі”. Дуже часто можна було побачити тіла загиблих(у більшості ці кадри розмиті).

Деколи у сюжеті було видно, напр., закривавлену руку. Часто це

просто були перебивки у відеоряді, про цих людей не говорили ні слова, а журналісти повідомляли лише статистику вбитих. Також такі метафори, як закривавлені капці, чи кров на асфальті говорять самі за себе. Якщо порівняти з контентом телеканалу “Інтер”, то можна зрозуміти, що там, де журналісти “Інтера” уникали показів наслідків насилля, то журналісти

“ТСН” завжди робили на цьому акцент. Показ мертвих тіл - це вже навіть не питання журналістики миру, а питання журналістської етики. Характеристики противників Щодо противника використовується

такий вислів як “російсько-

терористичні війська”, “бойовики”, “терористи”, “окупанти”. Переважає зображення так званих “ЛНР” та “ДНР” як терористичних угрупувань, повністю залежних і керованих Росією. Журналісти свідомо уникають назв “ДНР” та “ЛНР”.

Також лунають такі епітети як “безжальні”, “не жаліють нікого”.

Водночас, відбувалася маргіналізація противників.

Можна було чути такі

узагальнення, як : “…вони - зеки” (7.02 15:22), чи

“…їм немає куди

повертатися”, “вони –маргінали”, “анклав”, “купка підбурювачів з Росії”. Росія чітко описується як країна-агресор, яка надсилає своїх військових для розпалювання війни в Україні. Також у словесній формі наводилися докази участі росіян (“…так влучно можуть стріляти лише офіцери російської армії”, “…по бійцям гатять росіяни”). Чітко простежувався індикатор “дегуманізація” чи “демонізація”: “Окупанти стріляють самі по своїм за даними СБУ”. Звучали заяви бойовиків такого роду: “…немає полонених – немає проблем” (15.02, щодо розстрілу українських полонених бойовиками), або характеристика “відгомін пекла” (22.02). Українських військових характеризують як рятівників від агресора, воїнів, що знаходять в собі сили боротися проти окупанта. Використовують такі визначення як: “сміливці”, “визволителі”. Можна виокремити цикл сюжетів під назвою “Герої не вмирають”. У кожному випуску “ТСН” був один, деколи два сюжети про похорон бійців. Деколи це було подано з точки зору страждань людей, а деколи звучала риторика помсти. (“…ані кроку назад - його девіз”; 5.02, 23:38 “…як треба буде, то ще

підуть” 6.02, 34:10, “справа честі”, як помста за вбитих побратимів). У таких сюжетах прослідковується індикатор “мова переможців” та ідеологічна начитка (“…вистояли на блок-постах ціною свого життя” 5.02). Це ж прослідковувалося і у щоденних звітах про події у зоні АТО (“..наша артилерія перетворює їх на брухт» 9.02, сюжет під назвою “Східний фронт”). Президента телеканал “1+1” описує як славетного воєначальника, “Інтер” – як розумного дипломата. Обидва канали погоджуються у тому, що П. Порошенко шукає мирного врегулювання, але, водночас, вдало реалізує свій план з боротьби з терористами. Журналістика миру у сюжетах “ТСН” Журналістам вдавалося створювати сюжети, які можна віднести до журналістики миру. Таких повідомлень було 41 з 253. У центрі цих історій переселенці, діти, військові-митці. У деяких історіях простежується креатив, напр., 9.02 у сюжеті під назвою “За крок до щастя”. Собака одного з героїв співає, ящики з-під снарядів бійці використовують як дрова, а також займаються спортом, готують їжу. У деяких сюжетах бійці або діти-переселенці грають в ігри. У сюжеті під назвою “Сердечний прийом” діток-переселенців описують так: “маленькі переселенці дуже вразливі”. Мова таких сюжетів виважена, що за трьома індикаторами відповідає

журналістиці миру.

Журналісти “1+1” повністю

відображали конфлікт, аналізували цілі основних його учасників.

протистоянні журналістам вдавалося відшукати різні думки. Кореспонденти широко висвітлювали проблеми вразливих груп населення – старих людей, жінок з дітьми, які мешкають у зоні АТО, переселенців. Деколи журналісти, можливо несвідомо, закликали до помсти, щоб зупинити “їх". Часто обговорювалося таке поняття як “війна заради миру”.

Мінські домовленості Окрему увагу треба звернути на те, як журналісти висвітлювали підписання угод в Мінську. 6 лютого, незважаючи на оптимістичну назву сюжету “Пошуки миру”, журналіст говорить, що “… оптимізму канцлер не випромінює”, а домовленості з агресором “однаково безрезультатні” (“ТСН”). 7 лютого, ще до підписання угод у “ТСН” прозвучали слова: “Зустріч була останнім шансом зупинити війну”, натомість, анонс аналогічного сюжету на Інтері звучав так: “План може спрацювати”. За декілька днів до підписання угод журналісти “Інтера” дискурс миру намагаються знайти навіть в подіях, ніяк не пов’язаних з війною (“Кока-Кола за мир”, 7.02). 12.02 кореспондент Ірина Маркевич досліджувала, чи реально повернути соціальні виплати. Журналістка повідомляє, що економічна блокада фактично триває вже 8 місяців, далі жінку, яка вимагає виплати пенсії і навіть хоче подавати до суду на Україну за її відсутність, а разом з нею – усіх людей, які проживають на непідконтрольних територіях

і вимагають повернення

соціальних виплат, називає “ненавидниками всього українського” (10.33) і “прихильниками терористичних ДНР та ЛНР”. У кадрі ми бачимо жінок з дітьми, старших людей, які могли стати заручниками ситуації. 14 лютого, напередодні введення в дію режиму припинення вогню, коли угода вже була підписана, у сюжеті Т. Лазарчук. під назвою “Сподівання на мир” вказується, що «…жодного натяку на мир немає”, “про дотримання Мінських угод не може бути і мови”(17.02, 28:50, закадровий текст). Про перспективи миру більше запитували бійців, ніж цивільних. Після “припинення вогню” почалася атака сепаратистів на Дебальцеве. Канали сфокусувались саме на цьому ракурсі.

Результати контент-аналізу сюжетів “ТСН” кардинально відрізняються від результатів “Подробиць” У підсумку виявилося, що матеріалів, які можна віднести до журналістики миру в програмі “ТСН” було лише 20% від загальної кількості(52 од.). Натомість у фреймі журналістики війни були подані 70 % матеріалів(178). Нейтральними можна назвати 10 % сюжетів. Контент-аналіз “Подробиць” показав наступні результати. Зі 188 включених до вибірки матеріалів, 39 % (74 сюжетів) були обрамлені як такі, шо належать до журналістики війни, 32 відсотки (60 сюжетів) – до журналістики миру. Нейтральними виявилися 29 % матеріалів. Гіпотеза

дослідження

підтвердилася

стосовно

обох

телеканалів.

Припущення, що більшість репортажів та сюжетів, що стосуються конфлікту у Донецькій на Луганській областях, висвітлені у

домінуючому фреймі

журналістики війни, підтвердилося. Після заявленого припинення вогню 15 лютого, більшість сюжетів описували ситуацію довкола м. Дебальцеве, суттєвих змін у висвітленні подій у зоні АТО не спостерігалося. Після виводу українських військових з міста кількість сюжетів про події в зоні АТО пішла на спад (з 22 лютого). Через таку різницю у висвітленні каналами конфлікту стає очевидним, що журналісти та редактори цього ЗМІ дотримуються дещо інших критеріїв при роботі, але цього контент-аналіз дослідити не може. Ми можемо лише припустити це. Зрештою, це дослідження лише робить спробу спроектувати модель на українські реалії, а дослідник розуміє, що таку незначну кількість матеріалів, які можна віднести до журналістики миру, можна пояснити неознайомленістю українських журналістів з цією моделлю. Фактично, журналісти діяли інтуїтивно,

керуючись принципами роботи своїх ЗМІ, і своїми власними

поглядами та принципами.

Для забезпечення нормальної роботи під час висвітлення конфліктів, медіа мають заздалегідь виробити програму дій. Загальноприйнята практика — уникати прямого репортажу з місця події, розвиток якої непередбачуваний. У разі, якщо люди налаштовані агресивно щодо журналістів, краще не афішувати свою роботу. Слід уникати емоційного забарвлення фактів. Треба також дистанціюватися від тих осіб, які вочевидь розраховують лише на привернення уваги мас-медіа. Також не слід ретранслювати відверто образливі та нецензурні висловлювання. Журналіст має пам’ятати, що він не є суддею, тому повинен надавати збалансовану інформацію і аналізувати перебіг подій, а не ставати на чийсь бік і проголошувати, хто правий, а хто винний. Замовчувати конфлікт та бойові дії теж не варто. Однак експерти переконані, що замовчування конфлікту призведе до заповнення інформаційної ніші чутками, неперевіреною інформацією, а засоби масової інформації, натомість, втратять довіру аудиторії. Журналіст має подавати всю важливу інформацію, яку він здобув. Не варто давати власні оцінки, краще говорити фактами. При цьому слід чітко усвідомлювати, де закінчується право на інформацію і починається право на безпеку. Можна виділити такі необхідні компетенції журналістів, які висвітлюють антитерористичну операцію: 1. Ґрунтовно підходити до репортажів, володіти теоретичними знаннями про всі аспекти конфлікту і ситуацію у даний момент; 2. дотримуватися заходів безпеки, вміння об’єктивно зважувати ризики; 3. висвітлювати події в місцевості, коли відбувається деескалація конфлікту і рівень насильства знижується; 4. уникати емоцій, оперувати фактами. Модель журналістики миру може бути відправною точкою у процесах становлення миру. З іншого боку, очевидно, що вона потребує подальшого

дослідження, щоб виробити ширшу стратегію для її користування українськими журналістами. Без реформ та створення безпечних умов для роботи журналістів, надання їм доступу на усю територію України, існує мало шансів, що журналісти зможуть збалансовано висвітлювати події, надавати голос усім учасникам конфлікту. До того ж, допоки модель журналістики миру буде незнайома тим, хто безпосередньо займається виробництвом новин, вона навряд чи отримає широке розповсюдження у нашій країні у короткий термін.

Висновки Конфлікт на сході нашої держави триває більше року. Очевидно, що процес становлення миру в Україні не буде простим. В контексті нинішніх подій у даному дослідженні

була розглянута модель журналістики миру, як

альтернативний підхід до традиційного висвітлення конфліктів – журналістики війни.

Дослідник поставив собі за мету з’ясувати, яким чином провідні

українські канали висвітлювали АТО та спробу налагодження мирних процесів у лютому 2015 року. Під час проведення

практичної частини даного дослідження було

проаналізовано підсумкові випуски новин «ТСН» та «Подробиці», а також – підсумкові тижневі випуски: «ТСН Тиждень» та «Подробиці тижня» за період від 5 лютого по 25 лютого 2015 року. До вибірки контент-аналізу було включено репортажі, інтерв’ю, проблемні та аналітичні матеріали, а також розгорнуті інформаційні повідомлення, озвучені ведучими (тривалістю від 45 секунд). На першому етапі контент-аналізу з усіх матеріалів було відібрано ті, що висвітлювали конфлікт на сході нашої країни, а також спроби його мирного врегулювання. Виявлено, що серед загальної кількості новин таких сюжетів було 49% – 441 матеріал, з яких 188(44% від загальної кількості матеріалів) було показано в програмі «Подробиці» і 253(53 % від загальної кількості новинних повідомлень) – у «ТСН». Результати показали важливість питання конфлікту на Донеччині та Луганщині

для аудиторії, високу зацікавленість аудиторії у

інформації з зони проведення АТО. Аналіз проводився вручну, без застосування комп’ютерних програм. Контент-аналіз цих сюжетів підтвердив гіпотезу дослідження, що більшість репортажів та сюжетів, які стосувалися конфлікту на сході України, були висвітлені у

домінуючому фреймі журналістики війни.

Одним із

дослідницьких питань було виявити, які індикатори журналістики війни і миру найчастіше зустрічалися у новинному контенті. Отже, індикатори журналістики

війни, що найчастіше можна було спостерігати в матеріалах «1+1»: реактивність, видимі наслідки конфлікту, мова, яка може сприяти «дегуманізації» та «демонізації» ворогів. Індикаторами журналістики війни, що найчастіше зустрічалися в сюжетах «Інтера» є реактивність та орієнтація на представників еліти. Найпоширеніші індикатори журналістики миру у програмі «ТСН» та «ТСН. Тиждень»:

довготривалі звіти, аналітика щодо причин та наслідків

конфлікту. Індикатори миру, які характеризують сюжети «Подробиць»: нейтральність та орієнтація на вирішення багатьох цілей та питань (win-win orientation). Результати цього дослідження

не можна поширювати на всі

українські канали, незважаючи на те, що «1+1» та «Інтер» тримаються на найвищих рейтингових сходинках. Потрібно віддати належне професійності журналістів, які працюють в «гарячих точках». Завдяки різноманітності своїх сюжетів, їх наповненості, вони намагалися створити цілісне бачення конфлікту.

Були виявлені наступні

закономірності: 1. Переважна більшість матеріалів обрамлені у фреймі журналістики війни. Це можна пояснити

бойовими діями, які відбуваються

безпосередньо на нашій території, неознайомленістю кореспондентів з моделлю «журналістики миру». Відсутність поїздок та територію «ДНР» та «ЛНР» призводила до однополярності бачення, відповідно – і висвітлення. І в жодному разі це – не вина журналістів. 2. Сюжети щоденних новинних випусків містять більше інформації про опис поточної ситуації на Донбасі. Матеріали, цілком присвячені ролі Франції чи Німеччини, свідчать про високий рівень впливовості цих держав у рішеннях, що стосуються конфлікту в Донецькій та Луганській областях. 3. Росія визначена як держава-агресор обома каналами. В «Подробицях» роль Росії здебільшого зводиться до фінансування сепаратистів, постачання зброї. В «ТСН» стверджується, що Росія через сепаратистів прагне

повністю контролювати Україну. Канали твердять, що Росія не тільки підтримує, а й контролює бойовиків. 4. Домінують характеристики сепаратистів як терористичної організації, найманців, що діють за вказівками Росії. «1+1» найчастіше визначають сторону конфлікту як «російсько-терористичні війська», «Інтер» – як терористів. Україна постає як держава-жертва окупанта, що захищає своїх громадян від небезпеки агресора. Причини конфлікту – напад на Україну, самозахист та відстоювання своїх територій.

Достатньо глибоко

висвітлена роль РФ у конфлікті. Були спроби провести серйозний аналіз позиції

РФ,

історичного

контексту

даної

ситуації,

причин

на

економічному, культурному чи політичному рівні. 5. Журналісти «Подробиць» в обраний період аналізують всі можливі наслідки та шляхи для мирного врегулювання. Натомість, напередодні примирення

«ТСН»

домінують

припущення

про

можливість

використання періоду затишшя як можливості для провокацій. 6. Головними наслідками конфлікту (у висвітленні каналів) є руйнування, матеріальні втрати, потоки біженців зі сходу України. Більшість сюжетів були присвячені поточним подіям. Зустрічаються згадки про зростання впливу сепаратистів на захоплених ними територіях, антиукраїнські настрої, що, начебто, там панують, як негативний наслідок затяжних бойових дій на сході 7. У період припинення вогню, що розпочався 15 лютого, головний акцент у новинах ставився на бойових діях в м. Дебальцеве, де тривали бойові дії. Після виводу українських військових з міста і тимчасового затишшя канали стали менше ефірного часу у новинах приділяти подіям на сході. 8. Щоб зацікавити аудиторію, канали вдавалися до таких практик, як надмірна драматизація, сенсація.

Якщо підсумувати вищесказане, можна

побачити позитивні тенденції у

висвітленні антитерористичної операції з точки зору журналістики миру. Головний акцент обох каналів ставився на історіях звичайних людей, на співчутті до їхніх трагедій, на допомозі тим, хто її потребує. Варто відзначити, що всі ці аспекти узгоджуються з нормами журналістики миру. Українські журналісти відповідально та виважено підходять до своєї справи, прагнуть повернути мир у суспільстві і навіть ризикують життям у зоні проведення антитерористичної операції, щоб донести до глядачів правдиву інформацію. Хоча розглянута модель у практичному застосуванні потребує подальшого дослідження та вдосконалення, я дійшла висновку, що журналістика миру має всі шанси знайти практичне застосування у нашій країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Дуцик Д. Р. "Мова ворожнечі" в дискурсі українських медіа / Дуцик Д. Р. // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління: зб. наук. пр. Дон. держ. ун-ту упр. Сер. "Соціологія" / [гол. ред. Поважний О. С. та ін.]. - Донецьк: Вид-во ДонДУУ, 2012. – Т. XIIІ, вип. 217. – С. 112-118. 2. Квіт С. М. Масові комунікації. – Київ, 2008. - 206 с. 3. Квіт С. Основи герменевтики: Навчальний посібник. – Київ, 2003.–С.192 с. 4. Різун В. В. Теорія масової комунікації: підруч. для студ. галузі 0303 "Журналістика та інформація" / В. В. Різун. — К. : Просвіта, 2008.– 260 с. 5. Шкляр В. І. Мас-медіа і виклики нового століття / Володимир Шкляр. – К.: Грамота, 2003. – 48 с. 6. Юськів Б. М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід: Монографія. / Б. М. Юськів — Рівне.:«Перспектива», 2006. – 204 c. 7. Bar-Tal D. The Lebanon War, the Peace Camp, and Israel // Palestine-Israel Journal of Politics, Economics and Culture. – 2006. – Vol. 13(3). – P. 93 –98. 8. Bläsi, B. Peace journalism and the news production process // Conflict & Communication Online. –2004. – Vol.3 (1/2). –P.1–12. 9. BRYANT, J. and MIRON, D. Theory and research in mass communication// Journal of Communication. – 2004. – Vol. 54(4). – P.662-704. 10.Chomsky N., Herman.E. A propaganda model. In Manufacturing Consent: The political economy of mass media. New York: The Pantheon Books. –2010. – P.1- 37 11.Clutterbuck, R. Living with terrorism. – New York: Arlington House 1975. – P.149. 12.DOVRING, K.

Quantitative Semantics in 18th Century Sweden // Public

Opinion Quarterly. –2004. –Vol. 18(4), – P.389

13.Entman R. Framing. U.S. coverage of international news: Contrasts in narrativesof the KAL and Iran Air incidents// Journal of Communication. – 1991.Vol 41(4). – P.6-27. 14.Entman R. Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradign// Journal of Communication: Oxford University Press – 1993.Vol 43 (4). – P.51-58. 15.Galtung J., Ruge M. The structure of foreign news: The presentation of the Congo, Cuba and Cyprus crises in four Norwegian newspapers// Journal of Peace Research. – 1965. –Vol. 2 (1). – P.64-90. 16.Galtung J. (1998). Peace journalism: What, why, who, how, when, where. Paper presented in, What are Journalists For? Workshop, 3-6 September 1998. TRANSCEND, Taplow Court,UK. 17.Galtung J. Conflict Transformation by Peaceful Means. New York: United Nations. 2000. 18.Galtung J. Peace Journalism – A Challenge. In: Kempf, W., Luostarinen, H. //Journalism and the New World Order. Vol. II. Studying War and the Media. Göteborg: Nordicom. –2002. –P. 259-272. 19.Gavilán T. Framing the news: from political conflict to peace.How the ‘framing theory’ and the ‘political context model’can enhance the peacejournalism model// Journal of Latin American Communication Research. –2011. –Vol.1(2), –P.48-61. 20.Goffman E. Frame analysis: An Essay on the Organization of Experience.. New York: Harper and Row. –1974. 21.Hanitzsch T. Journalists as Peacekeeping Force? Peace Journalism and mass communication theory// Journalism Studies. –2004. –Vol 5(4). –P.483-495. 22.K e m p f W. Conflict Coverage and Conflict Escalation // Journalism and the New World Order: Studying War and the Media. 2002. P. 59–72. 23.Krippendorff K. Content Analysis: An Introduction to Its Methodology. Thousand Oaks: SAGE. –2004. –P.413.

24.Lee S., Maslog C. War or peace journalism? Asian newspapercoverage of conflicts//Journal of Communication,2005. –Vol.55(2) –P.311-329. 25.Lee S., Maslog С., and Kim H. (2006). Asian Conflicts and the Iraq War: A Comparative Framing Analysis //International Communication Gazette. –2006. –Vol. 68. – P. 499-518. 26.Loyn, David, 2007. ‘Good journalism or peace journalism?’, Conflict and Communication Online, Vol. 6, No. 2. 27. Lynch J., McGoldrick A. Peace Journalism Stroud: Hawthorn Press, UK, 2005 28.Lynch J., Galtung J. Reporting Conflict: new directions in peace journalism. UK: U.Q.P. –2010. 29.Maslog C., Lee S., Kim S. Framing Analysis of a Conflict: How Newspapers in Five Asian Countries Covered the Iraq War// Asian Journal of Communication.–2006. –Vol.16 (1). –P.19-39. 30.Pedelty M. War stories: the culture of foreign correspondents. New York: Routledge. –1995. 31.Stone, P.J., Dunphy, D.C., Smith, M.S. and Ogilvie, D.M. (1966). The General Inquirer: A computer approach to content analysis, Cambridge, Mass: MIT Press 32.Ward S. An Answer to Martin Bell: Objectivity and Attachment in Journalism.//International Journal of Press Politics. -Vol. 3(3). – P.121-125. 33.Weber, R.P. Basic Content Analysis. Newbury Park, CA: Sage Publications. – 1990. 34.Wimmer, R. D., Dominick J. R.Mass media research: An introduction. Belmont, California: Wadsworth Publishing Company. –2000. –P. 35.Wolfsfeld, G. (1997). Media and political conflict: News from the Middle East. Cambridge England: Cambridge University Press. –1997. 36.Wolfsfeld, G. (2004). Media and the path to peace. New York: Cambridge University Press. –2004. –P.254.

37.Galtung, Theories of conflict. 2009 [Electronic resource]. –Available at: http://www.transcend.org/files/Galtung_Book Theories_Of_Conflict_single.pdf 38.K e m p f W . Constructive conflict coverage. A social-psychological research and development program // Conflict & communication online. 2003. 2 (2) [Electronic resource]. –Available at: http://www.cco.regener-online.de/2003_2/pdf_2003_2/kempf_engl.pdf. 39.K e m p f W . Peace journalism: A tightrope walk between advocacy journalism and constructive conflict coverage // Conflict & communication online. 2007. 6 (2) [Electronic resource]. –Available at: http://www.cco.regener-online.de/2007_2/pdf/kempf.pdf 40.Lynch J., Reporting The Peace Journalism Way, 2000. [Electronic resource]. – Available at: http://www.mediachannel.org/originals/peace.shtm 41.Lynch, J. (2008a). Questions of peace in war. Retrieved April 3nd, 2013. [Electronic resource]. –Available at: http://www.abc.net.au/unleashed/36996.html 42. Lynch, J. (n.d). Peace journalism for journalists. [Electronic resource]. – Available at: http://www.transcend.org/tms/about-peace-journalism/2-peace-journalism-forjournalists/ 43.McGoldrick, A., & Lynch, J. (2000). Peace Journalism – How to do it. 2000. [Electronic resource]. –Available at: http://www.transcend.org/pjmanual.htm 44.Report on the human rights situation in Ukraine. 2015. [Electronic resource]. – Available at: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/10thOHCHRreportUkraine.pdf

Додаток №1 Індикатори Примітка: останні три індикатори характеризують мову чи стиль письма журналіста 1.

2. 3. 4.

Журналістика війни Reactive (Звітність залежить від активізації бойових дій) Видимі наслідки конфлікту Орієнтація на еліти Орієнтація на різницю між сторонами конфлікту: цінності, мова, історичні та культурні відмінності «Тут і зараз» (про хід конфлікту )

Журналістика миру Proactive (Звітність незалежна від активізації бойових дій) Невидимі наслідки конфлікту Орієнтація на простих людей Акцент – на спільних цінностях

Звіти про причини та наслідки конфлікту 6. Дихотомія, поділ на «добро» і Уникання чіткого маркування «зло» 7. Орієнтація на 2 сторони Багатопартійність конфлікту 8. «Партизанська» журналістика Нейтральність (явна прихильність до однієї (журналіст не займає чіткої позиції сторони конфлікту) по відношенню до якоїсь сторони конфлікту) 9. Zero-sum orientation Win-win orientation Одна ціль - перемога Багато цілей та питань, орієнтація на їх вирішення 10. Відсутність звітів у період Реконструкція, відновлення і затишшя чи після мирних реалізація мирного договору домовленостей 11. Мова переможців Уникнення «мови переможців», 5.

12. Мова, яка може сприяти Уникнення «демонізації» дегуманізації та демонізації «дегуманізації» ворогів 13. Емоційна мова Уникнення емоційності

та

Додаток №2 Кодувальний лист Програма; Дата; Назва сюжету (якщо присутня); Тема (про що?); Джерела (герої, експерти, особи, на чиї слова чи дані посилається журналіст); 6. Сторони конфлікту 6.1 Ключові слова, епітети, метафори, якими автор описує українських лідерів, українську армію; 6.2 ключові слова, епітети, метафори, якими автор описує учасників конфлікту зі сторони самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», їхніх керівників; 6.3 ключові слова, епітети, метафори, якими автор описує РФ та ступінь її участі в конфлікті? 6.4 ключові слова, епітети, метафори, якими автор описує інших учасників конфлікту(якщо такі описуються в матеріалі). 7. Рамка журналістики війни чи рамка журналістики миру (згідно 13 індикаторів миру та 13 індикаторів війни (див. Додаток №1)? 1. 2. 3. 4. 5.

Додаток №3 3.1 Статистичні дані за період від 5.02 по 25.02

Інтер 418

188 74

25 ЛЮТОГО

24 ЛЮТОГО

23 ЛЮТОГО

22 ЛЮТОГО

21 ЛЮТОГО

20 ЛЮТОГО

19 ЛЮТОГО

18 ЛЮТОГО

17 ЛЮТОГО

16 ЛЮТОГО

15 ЛЮТОГО

14 ЛЮТОГО

13 ЛЮТОГО

12 ЛЮТОГО

11 ЛЮТОГО

10 ЛЮТОГО

9 ЛЮТОГО

8 ЛЮТОГО

7 ЛЮТОГО

6 ЛЮТОГО

5 ЛЮТОГО

ВСЬОГО

АТО

ВІЙНА

МИР

НЕЙТРАЛЬНІ

ІНТЕР

3.2

ТСН 487

253 178 52

0 25 ЛЮТОГО

24 ЛЮТОГО

23 ЛЮТОГО

22 ЛЮТОГО

21 ЛЮТОГО

20 ЛЮТОГО

19 ЛЮТОГО

18 ЛЮТОГО

17 ЛЮТОГО

16 ЛЮТОГО

15 ЛЮТОГО

14 ЛЮТОГО

13 ЛЮТОГО

12 ЛЮТОГО

11 ЛЮТОГО

10 ЛЮТОГО

9 ЛЮТОГО

8 ЛЮТОГО

7 ЛЮТОГО

6 ЛЮТОГО

5 ЛЮТОГО

ВСЬОГО

АТО

ВІЙНА

МИР

НЕЙТРАЛЬНІ

1+1

3.3 Зміни у фреймінгу новин телеканалу «Інтер» Кількість сюжетів

23 19

20 20 20

20 20

2 1 0 1

3 2

4 3

0 4

0 5

1 0 6

4 3

0 7

0 8

0 9

12 10

1 0 3

0 2

6 4 3 2

22 20 20

14 11 11

22 20 20

13 13

20 20

7 5 3

7 4

7 5

8 6

4 3

3 2

3 2 2 2 2 2 2 1 1 1 1 1 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

-день дослідження

Фрейм журналістики миру 10 9

8 7 6

5 4

2 1

3 2

2 1

0 1

9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

-день дослідження

3.4 Журналістика миру та журналістика війни у матеріалах каналу «1+1»

ТСН 14 13

13 12 10

8 7

7 5

4 3

2 1

0 9

Журналістика війни

0 16

Журналістика миру

2 1