Завжди найсмачніше
Драгобрат,
квиток в один кінець, будь-ласка
Свято родом з дитинства. День св. Миколая
У номері:
Подорожі
Драгобрат – квиток в один кінець, будь-ласка
Персона
За кавою з Євгеном Безніском
Місце
Некрополіс на Личакові
Подія
Різдвяний «Бурдон» в не зимовому Львові»
Історія
Свято родом з дитинства. День св. Миколая
Гороскоп
Найкращий подарунок для кожного знака
Голос народу
Як відсвяткувати Новий рік
Драгобрат, квиток в один кінець, будь-ласка
Це місце унікальне не тільки природою, краєвидами, чистим повітрям та смачними сосисками. Сніжна зима тут триває з листопада до травня. Це особливо актуально сьогодні любителям зимового відпочинку, які вимушені слухати вдома в середині січня пісні пташок та котів на вулиці.
Це справжній рай для лижників та лижниць, бордерів та бордерш. Це справжнє пекло для водіїв ратраків, бугельщиків, трактористів… Єдине місце на Україні, де в сезон снігу буває забагато. Настільки забагато, що інколи за годину засипає дороги, підйомники та двері у вашу хату так, що ледве за день розгрібають. Це справжня Мекка для поціновувачів екстремального та не дуже спорту. Тут можна і «катнути по пухлячку», і по гладенько відратраченим полям, і по лісу з маленькими ялиночками, надувами та трамплінами. Піднятися ратраком туди, куди наразі не піднімає жоден підйомник, та на 4 кілометри траси забути про все на світі. Долина Драгобрат знаходиться на висоті 1300 – 1400 м. над рівнем моря на початку
Свидовецького гірського масиву біля підніжжя гори Стіг (1707 м.) у 17 км. від селища Ясиня Закарпатської області. Назва «Драгобрат», за однією
найкращі траси на Україні, і для початківців, і для бажаючих поламати шию версією, виникла за часів Австро-Угорщини на честь двох братів, що служили в різних арміях. І під час сутички, впізнавши один одного, перестали воювати. За іншою ле-
гендою, два близнюки кохали одну дівчину, яка сказала, що брати повністю однакові, і вона вибере того, хто принесе їй квітку Едельвейс. Брати пішли на гору, там піднялася хуртовина, і вони загинули. Ту гору назвали на їх честь «Близницею». Іх пішли шукати жандарми, яких спіткала та сама доля, що й братів. Так утворилася назва гір «Жандарми», що неподалік від «Близниці». Туристичного розвитку Драгобрат став набувати у середині ХХ століття, коли на Україні з’явилися перші лижники. Біля підніжжя Близниці був побудований перший притулок, який через декілька років згорів. Згодом побудували новий, дещо нижче від старого. Тоді ще не було підйомників. Там переважно влаштовувалися туристичні
та лижні походи по Свидовецькому хребту. В притулку туристи та лижники жили на нарах та в мішках, всередині будівлі горіло багаття, від якого йшло тепло, на ньому ж готували їжу, яку носили з собою весь маршрут. Тоді не було магазинів у радіусі 20 кілометрів, ударостійких термосів, мембранних тканин, Мівіни та Снікерсів. Навіть макарони були в дефіциті.
цює 3 хороших бугельних підйомника, 1 тарілочний та декілька коротких гачкових. Перспектив багато. Як прогнозує Василь Молдавчук — адміністратор бази «Драгобрат», стрімке будування нових отелів припиниться за 2 роки, і власники майна почнуть працювати над поліпшенням умов проживання та відпочинку. Будуть встановлюватись і нові
Сучасний Драгобрат — це вже більше ніж 20 баз на всі смаки та гаманці, 10 кілометрів добре доглянутих трас, сауни, дискотеки, клуби, кафе, бари… Кататися можна з восьмої ранку до самого заходу сонця, який можна спостерігати на вершині Стога за флягою коньяку. На жаль, наразі траси майже не освітлюються, тому після цього спускатись треба швидко. Про траси: найкращі траси на Україні, і для початківців, і для бажаючих поламати шию. Для лижників — це гладенькі відратрачені спуски з постійним ухилом, без льоду і горбів. Від синіх до чорних. Для бордерів та взагалі всіх, хто любить фрірайд — нескінченні ліси, надуви, труби, маленькі полички, трампліни. Навіть до кінця дня не встигають розкатати всю цілину. Є можливість приблизно за 100 гривень піднятися на ратраці на г. Близницю (1883 м.) і спускатися 4-5 кілометрів по нетронутому схилу. Зараз на Драгобраті пра-
Ходять уперті чутки про те, що Буковель хоче будувати підвісну дорогу до Близниці і ставити там свої підйомники. Так що можна спрогнозувати тільки розвиток цього регіону у найближчі роки. Добратися на Драгобрат можна з селища Ясиня, що у Закарпатській області. Їдуть там тільки УАЗи та ГАЗ 66. Можна заїхати і на модному джипі, але, як показує досвід, все ж краще скористатися послугами місцевих «Тоні Мяккінених». Дорога туди не меньш екстремальна від самого катання. Доїхати до Ясиня навіть зі Львова не просто. Спочатку треба їхати поїздом Чернівці – Мостиська до Франківська, потім ковбойськім дизелем до Пункту призначення, не зімкнувши очей та обнявши свої речі. Ця дорога займає цілу безсонну ніч, після якої ще треба займатися поселенням (їхати на один день немає сенсу). Хоча і у цьому щось є.
підйомники. Крісельні. Як у Польщі. Вагомий внесок у розвиток регіону та мотивацію місцевих жителів вносить близьке розташування Буковеля. Останні дуже сильно потерпали цього сезону з зрозумілих причин. На всій Україні сніг був тільки на Драгобраті.
За кавою
з Євгеном Безніском
Нещодавно художник Євген Безніско відсвяткував свій сімдесятий день народження. З нагоди ювілею у Львові відкрилася виставка митця у Львівській картинній, відбувся святковий вечір в театрі Заньковецької. Було чимало теплих слів, спогадів, квітів, привітань та побажань. Та для того, щоб познайомитися з Євгеном Безніском потрібно побувати в його майстерні, де зараз працює митець і його друга дружина Леся.
Де оживають герої Франка і карпатські краєвиди Майстерня знаходиться на останньому поверсі висотного будинку, а тому осіннього недільного ранку тут сонячно і тепло. «Заходьте, сідайте, зараз я зготую каву і ми зможемо поспілкуватися», - говорить Безніско. Коли гаряча кава вже парує в філіжанках, а пан Євген затягується довгою цигаркою, ми починаємо говорити про Карпати. «Доки залишилось ще кілька теплих днів, хочемо поїхати з Лесею в гори, що ви там казали про Яремче? Там, я ще не малював, дуже люблю львівські Карпати: Воловець, Славськ, Сколе, але хотілося б попрацювати і на Франківщині», - каже пан Євген.
Творчість Безніска дуже цікава і різноманітна - понад 40 років художник офортами та ліноритами ілюструє літературну спадщину Шевченка, Франка, Лесі Українки та Стефаника. За великий цикл художніх робіт до творів саме Івана Франка, він був удостоєний нині Національної премії України імені Тараса Шевченка. В кінці дев’яностих він працював над художнім циклом «Чорнобильська Голгофа». Свого часу він також створив портретну галерею визначних постатей України різних часів: лики Мазепи, Виговського, інших гетьманів Запорозької Січі, Короля Данила. А Портрет Патріарха Йосипа Сліпого роботи Безніска Львів подарував Папі Римському Іванові Павлу ІІ.
Окремо варто згадати і про Біблійні мотиви та Євангельські сюжети в роботах Безніска - роботи, присвячені образу Ісуса Христа (біля якого, за словами мистецтвознавця, академіка Володимира Овсійчука, не помолишся, але обов’язково зупинишся, помовчиш, замислишся). Та все ж найбільше, серед подарованих і придбаних робіт Безніска, це пастельні замальовки Карпат та Львова. «Яка пастель Вам більше подобається? Вірменський собор чи квітуча алича в Сколе?», питає пан Євген, затягуючись черговою цигаркою. Вибрати одну, мені просто бракує сил.
скульпторку Теодозію Бриж. З якою вони проживуть разом більше сорока років так виховають дітей Ярему та Максима. «Фана (так Теодозію Бриж називали рідні та друзі) була унікального таланту скульптор. Я з усією відповідальністю стверджую, що вона була генієм, які на землі народжуються нечасто. Ми багато що спільно замислювали і спільно над цим працювали, наприклад, пантеон на Маківці чи пам’ятник Юрію Котермаку в Дрогобичі, на відкритті якого був присутній тодішній Пре-
З Кагарлика до Львова Народився Євген Безніско в Кагарлику, на Київщині. Розкішна природа захоплювала і надихала взятися за пензель та олівці ще в дитинстві. А близькість містечка до столиці відкрили доступ до музеїв і галерей, храмів. Кожна поїздка до Києва була для майбутнього художника великим святом та розвивала художні навички і смак. Пізніше Безніско закінчить художню школу імені Шевченка в столиці. Згодом родина Безнісків переїжджає до Самбора. Цей переїзд назавжди пов’яже долю митця з Львівщиною та містом Лева, де він отримає диплом Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Тут він також знайшов чимало однодумців – свідомих українців, котрі присвятили себе розвитку національної культури. І саме у Львові він зустріне і покохає талановиту
зидент, і фахівець Дмитро Крвавич назвав його таким, що не має аналогів у Європі. Чимало її проектів, з огляду на брак коштів, і передчасну смерть Фани, так і не були втілені. А тому маю перед собою сьогодні найбільше завдання — встановити на міжнародній трасі під Сколівськими Бескидами наш пам’ятникнекрополь князя Святослава (до речі, уже відлитий у бронзі) як остаточне ствердження про віковічну присутність українців на цій землі і під цим небом. Для Фани це було дуже важливо», - так Євген Безніско говорить про свою першу дружину.
Особливим місцем для багатьох була також майстерня творчого союзу БезніскоБриж. Свого часу казали, що хто з митців приїжджав до Львова, а в цій майстерні не був, столиці Галичини так і не бачив. Сьогодні це місце так і називається Меморіальна майстерня Теодозії Бриж. А колись в ній часто гостювали Іван Драч, Богдан Ступка, Іван Миколайчук і Микола Вінграновський, Алла Горська та Дмитро Павличко, Віталій Розстальний і Сергій Данченко, Лесь Танюк і Ліна Костенко та багато інших. «Для мене Євген Безніско це сяйво білосніжної бороди, сократівського чола і дивовижно синіх очей. Він належить до чоловіків із шармом», - так про художника говорить акторка театру Заньковецької Олександра Бонковська. Спілкування з митцем завжди дуже цікаве і приємне, навіть важко повірити, що пан Євген вже відсвяткував своє сімдесятиліття. «А коли у Вас день народження?», раптом питає він, коли ми вже допили каву. «За кілька місяців», - відповідаю. «Якщо справді подобається, забирай і Вірменку, і квітучу аличу, - каже Пан Євген, - нехай це буде мій подарунок на день народження», на прощання каже художник. На фотографії зображено роботу Євгена Безніска “Тайна вечеря“, пастель, 2006р.
Некрополь на Личакові Вони тільки спочинуть і встануть… Ці слова можна побачити на багатьох нагробних плитах і гробівцях Личаківського цвинтаря, може тому прогулянка по такому здавалося б похмурому місці не здається чимось дивним, автобуси переповнені туристами приїжджають на Личаків, чемно купують квитки, беруть екскурсовода і цілий день блукають по мертвому місті з фотоапаратами; представники молодіжних субкультур і любителі готичного настрою через лише їм відомі дзюрки в парканах заходять на улюблений цвинтар щоб попити пива і порозмислити над сутністю життя; для оригінальних романтиків і закоханих зарослі плющем давні плити під тінню віковічних дерев є чудовим місцем для дуже особливих побачень.
Адже, насправді, Личаків це не лише місто померлих, а місце пам’яті, культури, історії, своєрідний архів, який відкрився ще за панування у Львові Республіки Польща, коли у XVI-XVІІ столітті тут знаходились поховання місцевої бідноти, діяв крізь XVІІІХІХ століття, коли за Австрії і офіційної заборони влаштовування поховань біля церков, у 1786 році відкрили офіційний цвинтар для львів’ян на Личакові, і існує відкритий цей некрополь до сьогодні, – сюди приходять люди, які пам’ятають своїх померлих рідних, а також ті, хто цікавиться історією і життям обивателів Львова, серед яких були українці і поляки, німці і вірмени; католики і греко-католики, православні і протестанти; співаки і науковці, військові і священики, філософи і політики, художники і архітектори; матері і діти, кохані чоловіки і вірні дружини, улюблені діти і дорогі бабусі; самотні і аж ніяк не одинокі, щасливі і нещасні, святі і грішники.
Найдавніші надмогильні плити цвинтаря походять із 1675 року, камінні фігури ангелів і святих зі смутком схиляються над гробами мешканців мертвого міста, пам’ятаючи їх імена, навіть якщо написи вже давно стерлися на плитах;
півзруйновані каплиці протягом більш ніж двох століть ховають у собі молитви і плачі людей, котрі втратили тут своїх рідних і близьких, смутні постаті Богородиць і трагічні розп’яття відмолюють душі померлих перед судом Бога, залишаючи нам, мов свічу, надію на вічність.
це місто мертвих і живих, пам’яті й історії, книга, що промовляє до нас камінними фігурами, напівстертими написами й іменами
Окрім особливої настроєвості і контемпляційного клімату, Личаківський цвинтар - це видатна пам’ятка культури, яка від 1991 року набула статусу музею. Серед звичних для нас металевих хрестів тут можна побачити нагробні пам’ятники авторства Гартмана Вітвера, братів Шімзерів, Івана Левицького, Євгена Дзиндри та інших відомих і незнаних нам з імені художників XVІІІХХ століть, які є справжніми витворами мистецтва.
античні герої, котрі уособлюють чесноти померлих, їх доброту і мужність, їх чесність і відвагу, гасять камінні смолоскипи їх життя об землю, з якої ми всі вийшли і до якої свого часу повертаємось, на-
На території Личаківського цвинтаря знаходяться Меморіальні місця поховань Січових стрільців і воїнів Української Галицької Армії, Польські поховання Листопадового і Січневого повстань, поховання воїнів Радянської армії, поховання дітей і дорослих жертв НКВД, з Замарстинівської тюрми і тюрми на Лонцького, коло їх гробниць ніколи не в’януть квіти і не гаснуть свічки. Тут, серед личаківських віковічних дерев, поховано керівника гурту «Ватра» і легендарного композитора Ігоря Білозіра, символ української пісні, композитора і поета, більшість творів котрого вже давно стали народними, Во-
лодимира Івасюка, людинулегенду, автора неповторної поезії, поета-семидесятника Тараса Чубая. На Личакові знайшли спочинок відомі українські композитори Анатолії Кос-Анатольський і Філарет Колеса, видатний історик Іван Крип’якевич, примадонна світової театральної сцени Соломія Крушельницька, художники Іван Труш, Олена Кульчицька, архітектор Іван Левицький, Іван Франко, ім’я якого говорить саме за себе… І цей список можна продовжувати до безкінечності, бо кожна з душ, що піднялася після своєї смерті до неба з Личакова, залишила на землі застиглі в камені сльози і вічну пам’ять: Благочконь Кле-
ментина, найдорожча моя дружина, до побачення, Михайло Мацькевич, обиватель міста Львова, Гануся і Андрійчик, найдорожчі доця і синочок, Місьо (1871-1878), сини св. О. Домініка, котрі
тертими написами й іменами, особливим настроєм і повітрям, в якому блукає меланхолія і ностальгія, а одночасно віра і надія в те, що під цими давніми плитами лежать люди, котрі не померли, але відпочивають від руху і смутків життя, аби колись прокинутись до зустрічі з Богом і з нами, тими, що пам’ятають, у вічності.
Вони тільки спочинуть і встануть… спочинуть і встануть… Що ще сказати?.. Некрополь на Личакові це місто мертвих і живих, місце зберігання пам’яті й історії, відкрита книга, що промовляє до нас камінними фігурами, напівс-
На фото: Скульптурна група “Ангели скорботи”;
Поховальна каплиця кінця ХІХ ст. ; Надгробок “Ридаюча Галичина“;