Вікторія Перегуда - диплом, 2013 by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Факультет соціальних наук та соціальних технологій

Кафедра Могилянська школа журналістики Напрям підготовки 8.03030101 Журналістика

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: Феномен one-man crew журналістики: попит та пропозиція на українському медіаринку

Виконав (ла) _______________________________ Перегуда Вікторія Петрівна (підпис)

(ПІБ)

Науковий керівник ________ Кандидат філологічних наук, доцент Дуцик Д.Р. (підпис)

(науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали)

Роботу допущено до захисту _________ (дата)

Київ-2013

_____________Федченко Є.М. (підпис)

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….4 Розділ 1. Суть феномену one-man crew журналістики……………………….6 1.1.

Передумови та причини виникнення one-man crew журналістики……6

1.2.

Визначення поняття………………………………………………………..9

1.3.

Характеристика роботи one-man crew журналіста……………………17

1.4.

Проблемні питання роботи у форматі one-man crew ………………...20

Розділ 2. Методологія дослідження та характеристика груп респондентів….22 2.1. Обґрунтування вибору методу дослідження……………………………...22 2.2. Характеристика методу: глибинне інтерв’ю………………………………23 2.3. Застосування методу у дослідженні……………………………………….25 2.3.1. Інструментарій…………………………………………………………….25 2.3.2. Вибірка…………………………………………………………………….26 2.3.3. Аналіз даних……………………………………………………………….27 2.3. Етапи та процедура проведення дослідження…………………………….30 2.5. Етичний аспект та труднощі у проведенні дослідження…………………31 Розділ 3. Аналіз інтерв’ю: попит та пропозиція щодо one-man crew журналістів на українському медіа ринку……………………………………..32 3.1. Феномен one-man crew в українському медіа просторі………………...33 3.2. Аналіз взаємних очікувань та пропозицій працівників медіа формату OMC та роботодавців……………………………………………………………45 3.3. Проблемні аспекти роботи у форматі OMC……………………………….58

Висновки…………………………………………………………………… …63 Використана література…………………………………………………………66 Додатки…………………………………………………………………………...70

ВСТУП

Виникнення

«нових

медіа»

призвели

до

корінної

модифікації

журналістського фаху за рахунок «змішування» функцій різних форматів ЗМІ. Журналістські спеціалізації на кшталт «друкованої», «радіо» та «телевізійної журналістики» стають дедалі більш не актуальними, адже кожен серйозний медіа ресурс будь-якого спрямування прагне мати ще й онлайн-платформу для охоплення Інтернет-аудиторії, яка є за своєю суттю мультимедійною і передбачає використання як тексту, так і звуку чи відео. Виходить, що сучасний журналіст потребує мати у своєму робочому арсеналі мультиформатні навички, щоб задовольнити попит на ринку праці. Це явище отримало назву «конвергенція», і воно є передумовою появи іншого так званого «one-man crew» формату роботи, який є предметом даного дослідження. Поняття «one-man crew» з’явилось у західних ЗМІ. Так редактори та самі журналісти назвали формат роботи, коли цілісний медіа продукт створює виключно одна людина. Термін є поки що не закріпленим, тому вживається поряд із іншими синонімами як-то «backpack journalism», «oneman band journalism», «Video Journalism» (VJ) тощо. Актуальність даної роботи полягає у тому, що в Україні також починає поширюватись формат незалежної мультимедійної журналістики, який підпадає під визначення «one-man crew». Однак, це явище в нашій країні ще не вивчалося. Яким чином будують свою професійну діяльність українські «one-man crew» журналісти, чому обирають такий формат роботи та чи існує сьогодні попит на співпрацю із такими умовами на медіа ринку має на меті пояснити ця робота.

Тема: Феномен one-man crew журналістики: попит та пропозиція на українському медіа ринку. Мета: охарактеризувати феномен one-man crew журналістики та дослідити перспективи її поширення в українській медіа сфері. Об’єкт: феномен one-man crew журналістики. Предмет: українські журналісти та їхні роботодавці. Завдання: - дати визначення феноменові one-man crew журналістики; - вивчити передумови появи даного типу журналістики; - визначити степінь поширеності OMC-журналістів в Україні; - дослідити переваги та недоліки роботи OMC-журналістів: якість роботи, трудові права та соціальні гарантії; - порівняти взаємні очікування та пропозицію від OMC-журналістів та потенційних роботодавців; - розробити

рекомендації

щодо

взаємовигідної

співпраці

OMC-

журналістів та роботодавців в Україні. Методи:

глибинне

інтерв’ю

із

двома

українськими журналістами та роботодавцями.

категоріями

респондентів

РОЗДІЛ 1. Суть феномену one-man crew журналістики

Даний розділ розглядає суть феномену one-man crew журналістики, передумови та причини її виникнення, основні функції, окреслює переваги та недоліки даного виду журналістики. Важливим є огляд синонімічних назв феномену та визначення відмінностей між ними, адже досі в літературі та у професійній термінології немає єдиного означувального для нього поняття. Даний огляд дає підставу для операціоналізації об’єкта дослідження. Також у розділі наведені приклади роботи one-man crew журналістів за кордоном, що дає можливість визначити критерії відбору українських респондентів.

1.1. Передумови та причини виникнення one-man crew (OMC) журналістики Цифрова реальність сучасних медіа поряд із загостренням економічної ситуації у світі створює підґрунтя для виникнення нових модифікацій журналістської професії. Якщо традиційно журналістська освіта в Україні передбачала вибір конкретної спеціалізації: телебачення, радіо, преси, Інтернет-журналістики тощо

[1], то сьогодні межі між напрямами

журналістської освіти та, власне, роботи стираються, що ставить під питання необхідність фахової диференціації взагалі. Виникає поняття «нових медіа» (New Media), серед яких з часом виокремлюються поняття «конвергентної журналістики» (Convergent Journalism), «мультимедійної журналістики» (Multi-Media Journalism), «журналістики 2.0», «журналістики з рюкзаком за плечима» (Backpack Journalism), нових «відеожурналістів» (Video Journalists) чи то «команди з одного журналіста» (One-Man Crew та One-Man-Band Journalists), які об’єднані використанням різних засобів подання інформації,

мультифункціональністю та більшою незалежністю журналіста у процесі створення продукту у порівнянні із традиційними ЗМІ. «Нові медіа» або «нові ЗМІ». Терміни «Нові медіа» або «нові ЗМІ» з кінця 20-го століття почали використовувати для позначення інтерактивних електронних видань та нових форм комунікації виробників медіа контенту з його споживачами. Ці поняття є спорідненими із так званою «Журналістикою цифрової доби» (Journalism of the Digital Age), яка почалася із появою Інтернету. Вони є цікавими в рамках даного дослідження, як передумови виникнення концепту сучасного «універсального журналіста», який може поєднувати функції різних фахових напрямів та працювати як у штаті редакцій, так і незалежно від них. Ознаки «нових ЗМІ» V. Crosbie [2] надає дві основні характеристики нових медіа: 1.

Можливість одночасно відправляти індивідуалізовані повідомлення

необмеженій кількості адресатів; 2.

Кожна людина має змогу контролювати цей контент. Погоджуючись із першим твердженням, тренер програм нових медіа МГО

«Інтреньюз-Україна» А. Маштаков доповнює [3], що «головною відмінністю нових ЗМІ від традиційних є їхня інтерактивність», а «електронність» - це скоріш наслідок еволюції журналістики, аніж вимога жанру. Для того, щоб відповідати критеріям «нових медіа», ЗМІ мають не просто мати можливість користуватись перевагами «цифрової ери», але й робити це в житті. P. Konieczny зазначає [4], що більшість «нових медіа» є цифровими, компактними, інтерактивними та пов’язані із роботою у мережі. До прикладів можна віднести власне Інтернет, персональні сайти чи блоги, соціальні мережі, комп’ютерні мультимедіа та ігри. Телевізійні програми,

фільми та паперові видання стають «новими», коли

починають

використовувати інтерактивні цифрові технології. Переваги Звичайно, поширення «нових медіа», як і будь-якого нововведення, має своїх прибічників та критиків. Перші відстоюють думку про розширення спектру можливостей розповсюдження інформації та, як наслідок – залучення більшої аудиторії завдяки «новим медіа» [5]. H. Jenkins називав таку перевагу як можливість масового читача долучитися до творення сучасної культури через Інтернет [6]. Крім того, Інтернет робить доступнішою інформацію, у тому числі – навчальну, що дає можливість самоосвіти користувачів. - Недоліки У свою чергу, критики занепокоєні тенденцією «розмиття традиційної медійної ієрархії, зокрема, руйнуванням інституту авторського права та експертів» [7] та тим, що «Інтернет вбиває культуру та руйнує еліту» [8]. Таким чином, «нові медіа» є плацдармом для виникнення категорії журналістів, які, активно використовуючи здобутки «цифрової ери», можуть одноосібно створювати інтерактивний контент із використанням різних засобів: від текстових до аудіовізуальних – та поширювати його за допомогою або традиційних,

або соціальних медіа, або персональних

сторінок. З іншого боку це дає підґрунтя для розвитку так званої «непрофесійної журналістики». Американський журналіст D. Gillmor коротко окреслив цю тенденцію: «Ми є медіа» [9], адже тепер кожен, хто публікує свій матеріал у мережі по-суті є її співавтором, що, звичайно, згубно впливає на якість контенту, ускладнює розмежування професійного матеріалу від аматорського та створює проблеми в процесі забезпечення авторського права.

Висновки Хоча формат one-man crew журналістики і вважається сьогодні «новим», насправді

самостійні

телевізійні

репортери

існували

вже

роками.

«Ексцентричні фрілансери брали свої камери за три дев’ять земель, де знімали, писали та монтували історії власноруч. Однак, ці перші відео журналісти були рідким явищем, і так було до ранніх вісімдесятих, коли Toronto's CityTV представили своїх «відеографів». Їхнім завданням було висвітлення невеликих історій. Зростала популярність такої журналістики і за межами Канади. У 1989 році перша у світі телестанція, в основу роботи якої був покладений виключно такий формат, була відкрита у Бергені (Норвегія). Три роки потому у Нью-Йорку була відкрита цілодобова кабельна телестранція New York 1, яка наймала репортерів із камерами Hi-8, які б висвітлювали події міста. NY 1 згодом набув своїх послідовників у Чикаго, Вашингтоні, Сан-Франциско та навіть у Великобританії» [10].

1.2. Визначення поняття Поява «нових ЗМІ» змусила адаптуватися до нових умов як медії, так і аудиторію, зміна потреб якої призвела до появи журналістів нового покоління, спільна ознака яких – робота у мультимедійному форматі. Розглянемо докладніше, які види журналістики набули поширення за останній час. Конвергентна (мультимедійна) журналістика. Для описаної вище тенденції розвитку сучасних медіа характерне явище «конвергенції» (від англ. «зближення»). За словами Д. Макуєйла [11] це «взаємопроникнення технологій, стирання меж між ними, злиття». У практичному розумінні – розповсюдження одного контенту різними каналами та засобами. Подібне визначення надається й у S. Quinn [12].

Конвергентна журналістика є, по-суті, синонімом мультимедійної, коли відбувається комбінування та інтеграція різноманітних презентаційних форматів: тексту, відео, фото та звуку. Дослідження мультимедіа сьогодні стає одними з найпріоритетніших у галузі журналістики [13]. G. Meikle [14] виділяв три ключові аспекти сучасного конвергентного середовища, яке: 1. досліджує поточні процеси, пов’язані з появою нових гравців на медіаринку; 2. переосмислює професійні ролі у журналістиці; 3. аналізує протистояння між традиційними способами оповідання та сучасними підходами до створення новин з використанням баз даних та залученням інтерактивного середовища. У S. Quinn [12] наголошується, що журналістам необхідно відійти від «традиційного

оповідання» на користь мультимедійного. Директор

«Newsplex» K. Northrup [15] зазначав з цього приводу: «Репортери мають навчитися працювати по-новому, змінити свої звички». C. Bierbauer, декан Коледжу Масових комунікацій та інформаційних наук Університету Південної Кароліни (the College of Mass Communications and Information Studies at the University of South Carolina) писав про необхідність екстенсивної підготовки та зміни погляду на журналістику відповідно до вимог сьогодення [16]. Редакції повинні працювати «із різними видами медіа одночасно, у режимі реального часу, 24 години на добу 7 днів на тиждень, якщо вони хочуть відповідати потребам споживачів новинного та інформаційного медіа ринку, який безперестанку збільшується» [16]. Дослідниця J. Kolodzy [17] зазначала, що ситуація, яка склалася із «вихованням» мультимедійних журналістів схожа на те, що їх «готують до роботи, якої не існує».

K. Northrup ідентифікує чотири нові спеціалізації конвергентної журналістики: «менеджер новинного потоку» (news flow manager), який робить огляд матеріалів усіх медіа та забезпечує журналістів необхідними джерелами;

«сторібілдер» (story-builder), що займається супервізією

індивідуальних проектів; «фахівець з пошуку новинних джерел» (news resourser), який постачає інформацію з архівів, баз даних та інтернету для усієї редакції; «мульфункціональний репортер» (multi-skilled reporter), що збирає інформацію та робить матеріали для усіх типів медіаконвергентного ньюзруму. Інакше кажучи, менеджер новинного потоку зосереджується на історії, сторібілдер – на значенні історії, шукач новинних джерел – на контексті, а мультифункціональний репортер надає контент. K. Northrup підкреслює, що нові явища потребують нових назв, інакше практичні зміни у журналістиці не відбудуться [15]. C. Bierbauer зазначав, що «метою конвергентної журналістики не є скорочення

витрат

чи

трансформація

репортерів

One-man

Band

журналістів». Однак, набуваючи елементарних знань про аудіовізуальне виробництво, журналіст зможе розуміти граматику та логіку кожного виду медіа, покращуючи висвітлення тих чи інших подій [16]. Журналістика 2.0 Ще одне явище-наслідок наступу цифрової ери – це так звана «журналістика 2.0». Як зазначає U. Langer, версія журналістики 1.0 – це стаття, опублікована в Інтернет, але яка виключає можливість проведення інтерактивних дискусій. Шанс поспілкуватися із автором напряму є мінімальним, хоча й існує можливість відреагувати на текст, залишивши коментар, однак у випадку 1.0 коментарі модеруються редакторами сайту. Головна відмінність журналістики 2.0, за словами U. Langer`а, полягає у тому, що «публікація статті ще не означає, що на цьому поставлена крапка. Читачі та автор вступають у вільну дискусію і є рівноцінними частинами завершення історії» [18]. Традиційні медіа поставлені в умови, коли вони

змушені еволюціонувати до крос медійного виробництва, або втратити аудиторію [19]. Цікавим для даного дослідження прикладом журналістики 2.0 можна вважати блогосферу. Згідно із дослідженням Yandex 2009 року [20], українські користувачі ведуть понад 420 000 блогів та 20 000 ком’юніті. Також, все більшої прихильності отримує Twitter. Тобто, збільшується кількість людей, що обмінюються інформацією та повідомляють ЗМІ, які новини їх цікавлять. Це, на думку О. Гояна – представника “Deutsche Welle” в Україні – веде до зростання сектору громадянської журналістики, а також збільшення кількості журналістів, які поширюють свої думки за допомогою 2.0 незалежно від офіційних медіа [21]. One-Man-Crew журналістика та її аналоги Перейдемо до розгляду основних термінів, якими позначають журналістів «нового часу». Якщо описувати їх коротко, то це мусять бути «люди оркестри», які вміють працювати з будь-якої технікою, володіють програмами аудіо-, фото- та відеообробки, одним словом, такий журналіст (в ідеалі) має можливість замінити невеличку редакцію. Сьогодні їх називають по-різному: One-Man Crew, One-Man Band, Backpack Journalist, Video Journalists, mo-jos (мобільні журналісти) тощо. Професор журналістики J. Muller досить просто пояснює цю нову спеціалізацію: «Основна ідея One-Man Band журналістики в тому, що журналісти друкованих медіа, радіо та онлайну відходять в історію. Тепер залишаються просто журналісти, які мусять робити все це. Багато в чому це пояснюється економічними тенденціями» [22]. Зростає економічний тиск на телестанції, оскільки зменшується обсяг реклами під час вечірніх новин, а це спричинено перетіканням аудиторії до зростаючої кількості інших каналів та веб-сайтів [23].

І справді, для будь якої редакції економніше користуватися послугами one-man crew журналіста, бо він заміняє о одній особі чотирьох людей, які традиційно працювали би над матеріалом: оператора, режисера монтажу, кореспондента та продюсера [24]. «Власне технології – легкі камери зі штативами, мобільні програми для монтажу та Інтернет – зробили можливим виконувати всі завдання одній людині», - каже директор телестанції WUSA (Washington D.C.) [23], яка перша у штаті перейшла на OMC-формат ще у 2008-му році. Як уже було сказано, одним із видів медіаспеціалістів «на всі руки» є так звані відеожурналісти (Video Journalists) або ж, як їх ще називають, One-ManBand відеожурналісти. One-Man Band відеожурналісти мають дещо більший перелік обов’язків, ніж «звичайний» журналіст. Як пише E. Olsen, One-Man Band відеожурналісти «The New York Times» в статті «From TV News Shooter to One-Man Band VJ»: «Найчастіше мені доводиться самому знімати відео, писати текст до нього, монтувати, інколи й озвучувати або й повністю видавати готову до публікації відеоісторію» [25]. Оскільки понять, які описують цей новий тип журналістики, досить багато, виникає питання чи є між ними різниця та чи можна дати їм спільне визначення. David F. Carr в статті «One-Man Band Video Journalist Model Proliferates» надає досить однозначне визначення для всіх цих термінів: «Називайте їх відеожурналістами, журналістами із рюкзаками за спинами або ж One-Man Band – немає різниці. Все це репортери/оператори, які покликані зменшити витрати роботодавців, збільшити покриття та додати більше гнучкості при роботі з новинами» [26]. Президент та генеральний директор WUSA, А. Хорлік [23] оптимістично оцінює такі зміни: «Я твердо переконаний, що вони підвищать якість та кількість новин, які ми подаємо на телебаченні

та

на

нашій

Інтернет-сторінці.

Нас

надихає

концепт

мультимедійного журналіста, який ставить власні задачі у межах своїх

досвіду та інтересів та має необмежену віртуальну новинну платформу для їхнього вираження». David F. Carr наводить приклад A. Pero, редактора відділу новин телеканал KRON Сан-Франциско, який пояснює для чого потрібні такі журналісти. За його словами, завдяки використанню відеожурналістів можна покривати та висвітлювати резонансні події абсолютно з різних точок зору. Щоб зробити це зі стандартною знімальною групою потрібно задіяти вдвічі більше людей, а це економічно невигідно [26]. Звичайно, така журналістика має як переваги, так і свої обмеження. З одного боку, як пише E. Olsen, йому, як журналістові, дуже вигідно самому знімати свої

матеріали. Відпадає потреба пояснювати операторові, що

потрібно зняти, який план взяти, з якого ракурсу відзняти відеоряд. А найголовніше: коли ти знімаєш сам, то отримаєш саме те, що хочеш, а не те, що зрозумів оператор. З іншого боку, якщо One-Man Band відеожурналіст не справився із завданням, то відповідати за це може лише він. У такому випадку збільшується і рівень відповідальності, і психологічне навантаження. Крім того, існує й ряд інших проблем. Мало хто із журналістів мав можливість опанувати всі необхідні навички для того, щоб стати One-Man Band журналістом. В результаті, їм доводиться перекваліфіковуватися, вчитися речам, якими раніше вони могли навіть не цікавитися: монтаж, фотовідеозйомка тощо. Але й не всі журналісти прагнуть вчитися та працювати по-новому. C. Mahaney, головний редактор відділу новин каналів WTVR та WUPV в Річмонді (США), так описує цю проблему: «Я хотів би, щоб мої співробітники

були

гнучкими.

хочу,

щоб

на

мене

працювали

висококваліфіковані люди. Якщо у мене є хороший репортер, я хочу, щоб він знімав. Проте серед таких репортерів є люди, які просто не уявляють себе за камерою. Але ж моя місія – отримати якомога більше змісту, інформації. Для

цього мені може знадобитися більше камер на вулицях (а економічні ресурси залишаються обмеженими)». З іншого боку, E. Olsen, як яскравий представник One-Man Band, розповідає, що попри те, що він дуже давно цікавився відео- та фотозйомкою, проходив різноманітні курси та читав професійну літературу, але й у нього часто просто не виходить вибрати правильний план для передачі правдоподібної, реалістичної картинки. Або не вистачає вмінь, або немає можливості виставити потрібне світло. Зрештою він One-Man Band журналіст і фізично не може замінити всю знімальну групу. Тобто, канал не завжди виграватиме від гнучкості своїх працівників. Жуналіст J. Little, відомий своєю роботою як One-Man Band журналіст або ж, як їх ще називають, «цифровий журналіст» (digital correspondent) розповів в інтерв’ю, що крім вміння виконувати різноманітні завдання, One-Man Band журналіст мусить мати ще дві важливі речі: техніку, яка дозволить замінити оператора та «море креативності»: - Розкажіть, як у вас виходить самостійно знімати стендами? - Вся справа у технологіях, всі інші правила такі ж, як і в команді з двох людей <…>. Найбільшим проривом для One-Man Band/Visual журналістики я вважаю оборотний на триста шістдесят градусів відеошукач. Я можу повернути його, стати перед камерою та, за допомогою лазерної корекції зору, бачити себе в кадрі. Без цього мені доводилося витрачати на стендап більше п’ятнадцяти хвилин [27]. Та навіть попри всі технологічні прориви та будь-яку креативність, OneMan Band (One-Man Crew) журналісти не можуть самостійно виконувати всі типи завдань: «Інколи я просто мрію, щоб поруч зі мною був оператор <…>. Справитися самому при роботі в суді, розслідуванні або ж при «роботі над небезпечним завданням» практично неможливо або ж надзвичайно важко» [27].

Інший One-Man Crew журналіст S. Broom, якого називають як «журналістом із рюкзаком за плечима» (Backpack Journalist), так і One-Man Crew репортером, розповідає про десять вмінь та навичок, які необхідні для того, щоб стати таким репортером: 1.

Будь серед новин, а не в ньюзрумі.

Збільшую кількість технічних новинок.

Пиши та монтуй не від’їжджаючи від події.

Користуйся соціальними мережами.

Не знімай непотрібні речі.

Задавай справді відкриті запитання.

Не забувай про реакцію людей. Не губися в події.

Не витрачай «плівку» на приближення та інші відео-ходи.

Проси «показати», а не розказати.

10.

Слухай уважно, але придурюйся глухим [28].

Про проблеми пов’язані із One-Man Band (One-Man Crew) журналістами розповідає L. Prato, журналіст та професор із Penn State University. У статті «Can One-Man Bands Hit High Notes?» L. Prato задає риторичне запитання: «Утримувати One-Man-Band журналіста, можливо, й дешевше, але чи заспіває його історія?» [29]. У свої стаття L. Prato цитує C. Cravetz, керівника «New England Cable News channel», який стверджує, що фактично неможливо знайти журналіста, який зможе на 100% якісно виконувати абсолютно всі завдання. «Ми намагаємося створити продукт іншого [високого] рівня. Ми фокусуємося на аналітичній роботі. Мені потрібні люди, які вміють гарно писати та говорити, хороші журналісти. Я даю їм час для дослідження. Я не впевнений, що існують люди, які зможуть одночасно та якісно виконувати всі ці завдання [відеозйомка, монтаж, написання тексту та дослідження]» [29]. З цією думкою погоджуються й інші репортери, які стверджують, що журналістика це, перш

за все співпраця. На їхню думку «дві голови краще, ніж одна». Коли журналіст працює сам, то він заганяє себе в «прямий тунель», зменшує можливості для маневру та не бачить всієї картини. Схожу думку висловив H. Kurtz статті «Now playing: TV's one-man-bands» для Washington Post. «One-Man Band журналісти дешевші, швидші та спритніші, але вони не можуть передати тих глибоких нот журналістики з якими справляється невеличкий журналістський оркестр» [30]. Висновки Поява one-man crew журналістів тісно пов’язана із розвитком цифрових технологій та нових медіа, у тому числі - конвергентної журналістики та журналістики

2.0.

Технологічна

еволюція

журналістиці

сприяла

виникненню потреби у фахівцях нового типу, які здатні замінити знімальну групу, оперативно й дешево висвітлювати події для різних медіа платформ. Попри те, що розмови про мультифункціональних журналістів велися вже давно, деякі моменти в їхній діяльності досі стримують ЗМІ від загального переходу на їхні послуги. Перш за все це якість роботи, яку вони виконують. Абсолютно логічно, що одна людина, яка б «підкована» та забезпечена технікою вона не була, не зможе виконувати весь масив роботи одночасно, якісно та в короткі терміни.

1.3. Характеристика роботи OMC-журналіста Виходячи із вищенаведених визначень, складемо «професійний портрет» журналіста, що працює у форматі OMC, виділивши ключові його ознаки, необхідні для подальшого відбору респондентів для даного дослідження. У першу чергу розглянемо етимологію поняття «one-man crew» або ж «команди з однієї людини». Буквально це означає, що такий журналіст не

просто володіє різноманітними фаховими навичками, але й вміє їх використовувати для створення повноцінного медіа продукту. Тобто це – здатність створювати контент для будь-якого формату ЗМІ від розробки ідеї до розповсюдження готового матеріалу за допомогою медіа. Це передбачає вміння бачити актуальні теми, збирати інформацію, підбирати доцільний формат її публікації (преса, радіо, телебачення чи Інтернет) та просувати її у вже існуючих або власних медіа ресурсах. Таким чином, OMC-журналіст постає як «компактна редакція», поєднуючи функції редактора, репортера, спеціаліста з монтажу, фотокореспондента, менеджера тощо. Друга зазначена дослідниками ознака – конвергентність – є скоріш вимогою «цифрової доби», аніж формату OMC, для якого головним є створення завершеного продукту, аніж використання якомога більшої кількості технологій. Так, у випадку написання статті журналіст виконує свою традиційну роботу і не є конвергентним, однак, це може відбуватися у форматі OMC, якщо ідея, виконання та вибір медіа належить йому. Проте, якщо

зважати

на

сучасні

медіа

тенденції,

стає

зрозуміло,

чому

конвергентність, як правило, асоціюється із форматом OMC і часто постає його обов’язковою ознакою: Інтернет є найдоступнішою платформою поширення фахових

медіа контенту, а це вимагає комбінування знань з різних

напрямів

(створення

відео,

аудіо,

фотоматеріалів,

текстів,

інфографіки тощо). Згадана вище «здатність поєднувати функції усієї редакції» тягне за собою ще одну характерну ознаку – редакційну незалежність. OMC-журналіст є вільним обирати теми, форми подачі та місце призначення контенту, однак ця свобода також є відносною, адже матеріал має пройти «внутрішню цензуру» або редакцію того медіа, для якого він призначений. Попри це, у порівнянні із штатними працівниками редакцій, OMC-журналіст вочевидь має більшу свободу вибору.

Важливою рисою OMC-журналіста, зокрема, для даного дослідження є його професійність, знання журналістської етики, дотримання професійних стандартів. Ця ознака насамперед відрізняє його від звичайних Інтернетблогерів, які не є професіоналами й не несуть ніякої відповідальності перед суспільством за поширення тієї чи іншої інформації, окрім моральної. Висновки Визначення

критеріїв,

що

характеризують

OMC-журналістів,

важливим для даного дослідження з огляду на питання формування вибірки. Згідно із вищенаведеним, цей формат роботи визначатиметься наступними ознаками: редакційна незалежність, професійність та вміння виготовляти цілісний медіа продукт самостійно (див. Малюнок 1).

Малюнок 1. Розрізнення поширених форматів роботи у «нових медіа»

1.4. Проблемні

аспекти

роботи

форматі

OMC

–

журналістики Формат роботи OMC-журналістів окрім переваг в економії часу та матеріальних ресурсів, має певні обмеження. Як зазначають представники цього журналістського прошарку, робота у такому режимі важка фізично та морально. Роботодавці не поспішають наймати таких співробітників через те, що від завеликого навантаження у першу чергу страждає якість вихідного продукту. Окрім цього, цей вид журналістської роботи не є популярним через обмежені соціальні гарантії та нестабільну оплату. І, нарешті, із отриманням більшої свободи від редакції у таких журналістів з’являється ризик недотримання етичних засад професії через зменшення контролю профспілок. Про ці та інші перепони функціонування OMC-журналістики далі у підрозділі. Західні медіа аналітики розділилися на два табори: тих, хто із захопленням розповідає про переваги використання однієї людини замість трьох-чотирьох для створення журналістських історій та занепокоєних втратою якості вихідних продуктів. Так, редактор новин канадського телебачення BCTV каже у інтерв’ю The Vancouver Sun: «Людина може бути гарним оператором, однак, чи буде вона гарним репортером – це вже питання». Він аргументує це тим, що репортер може або знімати гарну картинку, або добре робити інтерв’ю, але ніколи – і те, й інше. Технічні задачі відволікають репортера від історії, а якість страждає. Іншою причиною непопулярності роботи таких журналістів у Канаді – це профспілки, які занепокоєні тим, що якщо на зміну роботі у команді прийде формат роботи однієї людини, то це призведе до безробіття великої кількості спеціалістів [10]. З метою профілактики можливого зменшення якості телевізійного продукту Windsor CBC наймає спеціального тренера для десяти відео журналістів щоденних новин, які працюють одноосібно (1994 рік). Половина

з них – колишні оператори, інша половина – репортери, тепер вони поєднують ці функції. Тренер Сінтія Рейс упродовж шести тижнів навчає перших репортерській роботі, а других – операторській. Цей приклад є цікавим щодо того, як у західних ЗМІ відбувається співпраця із one-man crew журналістами, та ілюструє ставлення до них із боку роботодавців. Західних one-man-crew журналістів від українських відрізняють стосунки між ними та їхніми роботодавцями. Якщо в Україні, де здебільшого зберігається традиційний формат, а конвергентних редакцій мало, феномен одноосібної журналістики сприймається радше як виняток, а роботодавці ще перебувають у пошуку форматів співпраці із такими журналістами, то у західних медіа вже з початку вісімдесятих вони були включені у штат [31], а, отже, користувалися та послуговувалися тими самими правами та стандартами роботи, що й «традиційні журналісти». Тому питання соціальних гарантій радше актуальне для українських журналістів і потребує вивчення. Висновки Зазначені дискусійні аспекти роботи у форматі one-man crew є проблемними і для західних, і для вітчизняних ЗМІ. Тому їх окреслення необхідне для подальшого формування опитувальників для респондентів даного дослідження з метою з’ясування їх поточного стану в нашій країні.

РОЗДІЛ 2. Методологія дослідження та характеристика групи респондентів

Другий дослідження,

розділ

обґрунтовує

описує

його

методи,

основні

обрані

етапи,

для

проведення

критерії

формування

інструментарію, відбору респондентів та аналізу даних, характеризує час, місце та процедуру його проведення. Наприкінці

зазначені етичні

особливості та складнощі, що мали місце під час дослідження.

2.1. Обґрунтування вибору методу дослідження Як зазначалося у вступі, метою цієї роботи є характеристика OMCжурналістики та вивчення перспективи її поширення на українському медіаринку. Відсутність ґрунтовних попередніх досліджень цього феномену разом із відсутністю його чіткого розуміння у професійному середовищі обумовили вибір якісних методів для його дослідження. На думку Семенової [32], «якісні методи потрібні тоді, коли необхідно зрозуміти природу невідомого досі феномену, що не може бути досліджено шляхом масових опитувань і кількісних даних». Головна перевага якісних досліджень, за словами Ядова [33], полягає у можливості глибше вивчати явища та пропонувати множинну інтерпретацію. На відміну від кількісних методів, які роблять дослідження «фрагментарними» та провокують отримання заздалегідь заданої відповіді, якісні відтворюють цілісну картину, адже їхня мета – отримання повної інформації для розуміння певного явища. У кількісному дослідженні отримуємо достатньо об’єктивну відповідь, що, як правило, фіксує кількість, тоді як у якісному – вивчаємо ставлення до певного явища, суб’єктивну цінність або значимість предмета для індивіда за його власними словами, виходячи з його соціального досвіду [32].

Найбільш поширеними видами якісних методів є спостереження, глибинне

інтерв’ю

використовується

та

фокус-групи

напівструктуроване

[34].

глибинне

даному інтерв’ю

дослідженні із

двома

категоріями респондентів: журналістами та роботодавцями - адже, виходячи із робочих завдань, нам важливо дізнатися експертну (професійну) думку працівників українських медій щодо перспектив роботи «універсальних» журналістів в Україні з одного боку та готовності співпраці із такими журналістами – з іншого.

2.2. Характеристика методу: напівструктуроване інтерв’ю Опитування, як зазначає Белановський, традиційно поділяються на два види: формалізовані та неформалізовані [35]. Перші призначені для отримання однотипних відповідей від усіх респондентів, які мають бути порівнюваними та піддаватися класифікації. Це означає, що відмінності у відповідях свідчать про відмінності між самими респондентами, а не про відмінності у постановці запитання чи розуміння цього запитання респондентом. У неформалізованому опитуванні немає вимоги сумісності питань та відповідей, воно не намагається отримати однотипні відповіді від усіх респондентів, а, отже, індивід у них не є статистичною одиницею. Різновидом таких опитувань є глибинне інтерв’ю. Глибинне інтерв’ю – це якісна техніка збору інформації, яка передбачає відкриті питання та роботу із респондентом віч-на-віч [36], що надає змогу деталізувати відповіді, враховуючи також невербальні сигнали. Зазвичай такі інтерв’ю тривалі та залежні від атмосфери, створеної під час опитування [38]. Дослідження, в яких використовується глибинне інтерв’ю, передбачають невелику кількість респондентів порівняно із кількісними опитуваннями, що охоплюють багато людей. Дослідницькі глибинні інтерв’ю декотрі вчені порівнюють із журналістськими [39], адже в них так само стають у нагоді

комунікаторські здібності

дослідника, вміння створити довірливу

атмосферу та адаптувати питання відповідно до ситуації, змінюючи їх порядок або навіть хід розмови [40]. Ключовими характеристиками глибинного інтерв’ю є [40]:  Відкриті питання. Питання мають звучати таким чином, щоб стимулювати респондента розвивати тему, унеможливлюючи відповіді «так» або «ні». Як правило, відкриті питання починаються

зі слів

«чому» та «як», що дає респонденту свободу у використанні слів.  Напівструктурований формат. Хоча інтерв’ю передбачає наявність підготовленого плану запитань, їхній порядок та формулювання може змінюватись залежно від попередніх відповідей респондента.  Розуміння та точна інтерпретація. Важливо використовувати навички активного слухання. Інтервю’єр має уточнювати сказане під час бесіди, домагаючись чіткості розуміння думок респондента. 

Запис відповідей. Зазвичай, інтерв’ю записується на диктофон, а важливі моменти (у тому числі – особисті спостереження) дублюються в блокнот. Особисте враження інтервю’єра має велике значення, адже невербальна поведінка також є важливим джерелом інформації.

Різновидом глибинного інтерв’ю, що використовується у даному дослідженні є напівструктуроване глибинне інтерв’ю. Ядов визначає його, як таке, що «складається із тематичних блоків з переліком обов’язкових аспектів щодо яких має бути надана інформація» [33]. У такому інтерв’ю питання мають природно ставитися у залежності від ходу бесіди таким чином, щоб не порушувати її логіку. Американський дослідник Паттон [41] називає такий вид інтерв’ю

- «гайдовим», що передбачає наявність у

дослідника «гайду» (інструкції) з питань, які необхідно задати.

2.3. Застосування методу у дослідженні Методологія проведення глибинного інтерв’ю складається з таких етапів [38]: - Визначення проблеми; - Пошук респондентів; - Проведення інтерв’ю; - Аналіз даних. Розглянемо їх докладніше в рамках даного дослідження. Для подальшого вивчення поставленої у дослідженні проблеми (у нашому випадку – для проведення глибинного інтерв’ю) необхідно розробити

відповідний

інструментарій,

що

представляє

перелік

дослідницьких питань або «гайд» інтерв’ю [41] для кожної категорії респондентів. У нашому випадку їх дві: українські журналісти, що працюють у режимі OMC, та їхні потенційні роботодавці. Детальніша характеристика цих категорій буде наведена нижче.

2.3.1. Інструментарій Гайд

напівструктурованого

інтерв’ю

містить

перелік

основних

відкритих питань, але їх порядок і формулювання можуть змінюватись відповідно до обставин. Опитувальник також включає закриті питання з можливостями однієї чи кількох відповідей, ранжування та оцінки. Закриті питання

за

потребою

супроводжуються

додатковими

відкритими

(поглиблюючими) запитаннями. Відкрити питання спрямовуються на глибоке вивчення позиції респондента, отримання інформації, що не піддається класифікації, але є важливою для розуміння теми, досвіду респондента та, за необхідністю, для корегування питань гайду під час пілотного інтерв’ювання. Закриті питання допомагають уніфікувати та

систематизувати відповіді для подальшого аналізу результатів (див. Додаток 1) Окрім загальних питань для обговорення, респондентам пропонується кілька структурованих питань з метою полегшення подальшого аналізу ключових аспектів. Зокрема, респонденти обох категорій заповнюють таблицю

соціально-демографічного

блоку

для

виявлення

сфери

професійних інтересів (див. Додаток 2, Таблиця 1) Для

аналізу

взаємних

очікувань

про

пропозиції

журналістів

та

роботодавців використовуються таблиці для самостійного заповнення (див. Додаток 2, Таблиця 2-4).

2.3.2. Вибірка Кількість вибірки у глибинному дослідженні обумовлюється так званим «порогом насиченості», точний спосіб вимірювання якого соціологи не зазначають. Вважається, що вибірка у 20 осіб є достатньою, а у 50 – завеликою [39]. Респонденти даного дослідження поділялися на дві категорії: 1. Українські журналісти, які працюють у режимі one-man crew, поєднуючи функції різних журналістських спеціалізацій. Відбір респондентів відбувався за такими критеріями: - Журналіст має бути мультифункціональним («універсальний», «новий» журналіст), вміти самостійно створювати повноцінний медіаконтент; - Журналіст має бути професіоналом (освіта та/або досвід роботи у медіа від 3 років); - Працювати в Україні, або ж отримувати основний прибуток з українських джерел, або мати українське походження.

Критерій належності до певного роботодавця ролі не відіграє. З огляду на принципи відбору використовувались такі як: принцип доступності та «снігової кулі». Було використано цілеспрямовану вибірку до порогу насиченості - 6 осіб. Така кількість обумовлювалась непоширеністю «універсальної журналістики» в Україні на даний момент у тому розумінні, яке закладено у даному дослідженні. Отже, кількість експертів, що відповідають усім поставленим критеріям, невелика. 2. Роботодавці українського медіа ринку. Відбиралися я за критеріями: - Належності до крупного медіа холдингу; - Роботи у конвергентній редакції. Спосіб відбору – використання готових списків, медійних баз даних, рейтингів. Кількість учасників другої категорії респондентів – 3 особи. У даному випадку це обумовлювалось загальною солідарністю роботодавців у питаннях співпраці із журналістами. Графік

проведення

інтерв’ю

та

узагальнену

інформацію

про

респондентів можна подивитися у Додатку 3.

2.3.3. Аналіз даних Роботу із отриманими даними умовно можна розділити на чотири етапи [37]: 1.

Транскрибування (розшифрування аудіо записів та нотаток дослідника);

Аналіз даних (систематизація відповідей відповідно до тем та підтем);

Верифікація даних (перевірка отриманої інформації за допомогою іншого джерела).

Оскільки вся інформація, отримана через глибинні інтерв’ю, є вербальною, головні складнощі у її аналізі – це систематизація, виділення головних тем, спільних для всіх респондентів, та їхнє співставлення (етап аналізу даних). Аби не заплутатися у транскриптах, дослідники методу рекомендують підсумовувати кожне інтерв’ю безпосередньо по його завершенню

та

класифікувати

головні

теми

обговорення

[39].

Класифікувати дані можна двома шляхами: за допомогою спеціалізованих комп’ютерних програм та методом складання «тематичного дерева», чим ми й скористаємося. Малюнок2. Схема аналізу результатів глибинних інтерв’ю за методом «тематичного дерева»

OMCJ

Тема

Підтема

1.1

1.2

2.1

2.2

3.1

3.2

Для систематизації та аналізу даних інтерв’ю було створено систему кодування відповідей за категорією респондентів та блоками запитань. Досліджувані категорії респондентів: «Ж» - журналісти; «Р» роботодавці. Нумерація респондентів відбуватиметься у порядку проведення інтерв’ю. Наприклад, «Ж1».

Блоки запитань: 1. Соціально-демографічний (виявлення сфери професійних інтересів); 2. Мотивація

до

роботи

режимі

OMC

(для

журналістів)

та

зацікавленість у співпраці із OMC-журналістами (для роботодавців); 3. Взаємні очікування та пропозиції; 4. Проблемні питання щодо функціонування OMC-журналістики в Україні. Отже, відповідно до вищезазначеного, відповіді систематизуватимуться таким чином: «Ж8-1», «Р2-3» тощо. Конкретні аспекти, обговорювані у певному блоці запитань, набуватимуть подальшого ранжування на кшталт «Ж1-1.1» тощо.

Малюнок 3. Схема кодування відповідей

Верифікація даних даного дослідження обумовлена наявністю двох категорій респондентів, що відповідають на аналогічні питання, таким чином надаючи погляд на проблему з двох сторін. Інформацію можна вважати вірною, якщо дані не суперечать одні одним.

2.4. Етапи та процедура проведення дослідження Дослідження проводилося у листопаді-квітні 2012-13 року в м. Києві у три етапи: 1.

Листопад-грудень 2012 року. Включав огляд вітчизняної та зарубіжної літератури щодо визначення феномену OMCJ, його витоків, ознак та причин. Також були проведені пілотні (позагайдові) інтерв`ю із журналістами та роботодавцями з метою операціоналізації понять для подальшого дослідження. Було обрано основний метод дослідження – якісне глибинне опитування у вигляді напівструктурованого інтерв’ю для двох категорій

респондентів

(українських

журналістів

та

роботодавців). 2.

Січень-квітень 2013 року. Розробка інструментів опитування: гайду

напівструктурованого

інтерв’ю,

карток

для

респондентів. Пошук респондентів та проведення інтерв’ю: пілотного та основного. 3.

Травень 2013 року. Аналіз даних опитування, узагальнення результатів, розробка висновків та рекомендацій.

По завершенню огляду літератури та визначення методів дослідження були сформовані критерії відбору респондентів та ключові поняття. На основі результатів цього етапу був складений опитувальник для експертів, розпочато пошук відповідних експертів та, власне, інтерв’ювання. Отримані результати проаналізовані та узагальнені у третьому розділі дослідження, на основі цього розроблені висновки та рекомендації.

2.5. Етичний аспект та труднощі у проведенні дослідження Опитування експертів не анонімниме. Респонденти представляються, називають місце роботи і посаду. Однак, кожному з респондентів гарантується забезпечення конфіденційності проголошеної інформації та використання її виключно у дослідницько-наукових цілях в узагальненому вигляді. Окремо з’ясовується можливість використання особистих даних респондента в роботі та вибіркового цитування. Труднощі у проведенні дослідження полягають у невеликій кількості респондентів першої категорії, які б відповідали критеріям вибірки.

РОЗДІЛ 3. Аналіз інтерв’ю: попит і пропозиція One-Man-Crew журналістів в Україні

У даному розділі представлені результати проведених глибинних інтерв’ю із журналістами та роботодавцями, що дає змогу охарактеризувати феномен OMC-журналіста та його розуміння у сучасному українському медіа середовищі. Крім того, проаналізовані основні характеристики даного формату роботи та їхні відмінності від вже усталених форм журналістських спеціалізацій.

Порівняні

очікування

журналістів

та

потенційних

роботодавців, а також мотивація до співпраці. Висвітлені основні переваги та обмеження роботи у даному форматі.

Характеристика респондентів У дослідженні взяло участь 9 осіб: 6 журналістів та 3 роботодавці. Кількість була обумовлена «порогом насиченості вибірки», який визначався досягненням оптимальної кількості відповідей для розуміння ключових питань дослідження. Стаж роботи респондентів у медіа галузі варіюється із 3-х до 19-ти років. Середній складає 8 років. Всі опитані (9) мають досвід роботи у різних видах медіа, п’ятеро (5) з них – спеціалізуються на мультимедійному (конвергентному) форматі. Зокрема, працюють (або працювали) у пресі – семеро (7) осіб, на радіо – одна (1) особа, на телебаченні – чотири (4) особи, у мережі Інтернет – усі дев’ять (9) респондентів (див. Діаграма 1). Більшість (7 осіб) займала або займає редакторські посади. Троє (3) респондентів мають профільну журналістську освіту.

Опитування було конфіденційним, респонденти погоджувались на використання наданої інформації в узагальненому вигляді, а також – на вибіркове цитування. Діаграма 1. Розподіл респондентів за досвідом роботи у різних видах ЗМІ

3.1. Феномен one-man crew в українському медіа просторі Першим завданням даної роботи було визначення феномену OMCжурналістики та з’ясування поширеності цього терміну в українських медійних колах. Опитування показало: 1. Термін «OMC- журналістика» чули тільки двоє (2) респондентів і він в Україні майже не використовується, окрім неформального спілкування. Як синонімічні

йому

«універсальна»

(3),

використовуються «мультимедійна»

журналістика та «професійний фріланс» (3);

поняття (7),

«конвергентна»

(4),

«мультиформатна»

(3)

Поширення тієї чи іншої професійної термінології обумовлюється передусім її використанням у науковій літературі та робочому середовищі. Із розвитком «цифрової журналістики» до Україні дійшли та закріпилися поняття «мультимедійних», «універсальних» та «конвергентних» медіа, що обумовлюється реаліями ринку праці. Редакції усіх типів традиційних ЗМІ мусять зважати на те, що їхня аудиторія все частіше використовує Інтернет для

задоволення

своїх

інформаційних

потреб.

Формат

онлайнової

журналістики передбачає поєднання різних способів подання інформації: як текстової, так і аудіовізуальної. Кожен серйозний медіа ресурс прагне мати власну веб-сторінку, для забезпечення життєдіяльності якої необхідні працівники нового формату – конвергентного, що об’єднує усі попередні. Це означає, що сучасному журналістові недостатньо вміти тільки писати, знімати чи монтувати. «Функціональний арсенал журналістів збільшується, адже з технічним прогресом виконувати те, що раніше робила ціла команда, стає можливим і одній людині». Однак, це не означає, що штатні працівники повністю

виробляють власний медіа продукт. Велику роль і надалі

відіграють редактори, які «замовляють» теми та контролюють їхнє подання. Саме тому «конвергентна» журналістика не є на думку Наталі Гуменюк синонімом OMC-журналістики, адже «штатні працівники апріорі не можуть бути незалежними і створювати власний у повному сенсі цього слова продукт. Якщо називати «конвергентних» журналістів

one-man-crew, то,

виходить, майже всі зараз є такими. І, навіть, якщо не брати до уваги сучасні тенденції, викликані розвитком цифрових технологій у медіа, кожен журналіст є one-man crew, адже робота у редакціях часто передбачає, що ти можеш когось підмінити і повинен знати, як працює кожна ланка. Це твій професійний обов’язок і в цьому немає нічого нового». 2. Виходячи із назви та наданих критеріїв визначення формату OMCжурналістики, респонденти підтверджували гіпотезу про те, що така

журналістика має місце в українському медіа просторі, і це явище поширюється. Більшість респондентів зійшлася на думці, що OMC-формат, виходячи із назви, перш за все передбачає створення повноцінного контенту однією людиною. Зокрема, Олександр Карпюк (головний редактор сайту «Фокус») зазначає: «Таке явище є цілком природним, коли журналіст набуває певного досвіду і хоче «свободи» - тобто самостійно працювати над обраними темами. Це, напевно, свідчить про вищий творчій потенціал у порівнянні з тими, кого влаштовує ремісницька журналістика». Андрій Баштовий (ведучій та веб-журналіст «Радіо Свобода») додає: «Журналіст у будь-який момент може стати one-man crew, але щоб його читали, йому необхідно вже мати якійсь авторитет та довіру аудиторії та інших ЗМІ, які будуть або не будуть на нього посилатися, від чого залежатиме успішність його незалежної журналістської діяльності». Наталя Гуменюк (на даний момент - незалежний журналіст) вважає термін «one-man crew» штучним: «У моєму розумінні це не щось нове, чому треба давати визначення. Я навпаки бачу в цій тенденції повернення до традиційної репортерської журналістики, коли репортер сам обирав та досліджував свою тему, а потім – пропонував редакції. Сьогодні змінилося хіба що те, що журналіст може подавати свій матеріал у різних формах». Редакційна незалежність one-man crew журналіста, названа більшістю респондентів як характерна риса даного формату, є поняттям відносним на думку керівника онлайн-проекту BeTV.com.ua Яна Голуба: «Щоб бути незалежним і об’єктивним принаймні для себе, треба просто не ставити за мету отримання грошей – тоді так, ви будете незалежні. Але голодні. Якщо one-man crew журналістика – це робота, яка годує, то вона залежна від потреб аудиторії, вимог спонсорів, цензури редакторів, яким ви пропонуєте матеріал». Однак, «такий формат має право називатися незалежним, доповнює журналістка BeTV.com.ua Вікторія Журавльова, - коли те, що ви

робите не суперечить редакційній політиці тих медіа, яким ви це пропонуєте».

Досвід роботи респондентів Усіх обраних респондентів об’єднує досвід роботи у різних медіа форматах, тобто мультимедійність. Найпоширенішим є робота у мережі, написання контенту для веб-сторінок. До цього виду діяльності були залучені всі (6) респонденти, а четверо (4) з них вважають Інтернет – своєю основною медійною платформою. Також всі шестеро (6) мають досвід роботи у пресі, адже робота із текстом – це первинна навичка журналіста, і, зазвичай, перший професійний досвід журналіст здобуває саме у друкованих ЗМІ. Однак, на момент опитування жоден (0) з респондентів не назвав друковані медіа своїм основним місцем роботи, хоча троє (3) продовжують періодично співпрацювати із такими виданнями. Двоє (2) респондентів мають досвід роботи на телебаченні, однак спеціалізується на ньому тільки один (1). Також тільки одна людина є на високому рівні обізнаною із форматом роботи радіостанцій, однак, своєю спеціалізацією вважає Інтеренет. І, зрештою, один (1) респондент не зміг визначити свою пріоритетну медіа платформу взагалі, з причини того, «що він робить проекти, які не тільки

об’єднують усі

вищезазначені формати, але й часом виходять за рамки самих медіа» (Богдан Логвіненко). З огляду на належність до певного роботодавця, респонденти поділяються на тих, хто (див. Діаграма 2): - має постійне місце роботи (3); - не має постійного місця роботи (1); - має постійне місце роботи, але своє (1); - не має постійного місця роботи, але займається своїми проектами (1).

Діаграма 2. Розподіл журналістів за типом зайнятості

До першої категорії належать журналісти, яких об’єднує робота у конвергентних редакціях – таких, що надають можливість/вимагають знання та використання різних форм подачі інформації, навичок її аудіовізуальної обробки та

виконання менеджерських задач. Так, Олександр Карпюк

займається відбором тем для сайту та їхнім розподілом між журналістами, пише власні матеріали, фотографує та обробляє фото: «Крім цього, я ще можу робити відео, але це в мене поки що виходить не на найвищому рівні. Моя мета – навчитися робити все. Я працюю в цьому напрямку, адже це, звісно, стане у нагоді». Андрій Баштовий, окрім роботи радіоведучого, виробляє власні новинні сюжети для сайту: «Я спеціалізуюсь на відео виробництві, тому що це – найефективніший шлях отримання комплексного матеріалу. З відео можна взяти текст для статті, або синхрон для радіо сюжету. Коли є час, намагаюсь ще зробити фотографії, однак, це небезпечно, адже поєднуючи і фото, і відео, ви стовідсотково втрачаєте на загальній якості матеріалу. […] Важливим елементом моєї робити є соціальні мережі, до яких я пощу замітки, фото або питання до своєї аудиторії з місця подій». Вікторія Журавльова є одним із двох постійних працівників BeTV.com.ua,

тому, за її словами, вона робить «усе»: підготовка анонсів он-лайнтрансляцій, промоушн у соцмережах, робота із замовниками трансляцій, організація зйомок та, власне, зйомка тощо. Наталя Гуменюк – респондент другої категорії, наразі працює із темами, які цікавлять саме її, та просуває матеріали у відповідних медіа: «Я хочу, щоб мій продукт читала саме моя аудиторія. Маю сміливість вважати, що вона є «якісною», мислячою, тому здебільшого обираю пресу. Усупереч думкам, що вона нібито «відмирає», хочу сказати, що ні. Аудиторія, що прагне читати хороші матеріали, завжди буде. І моя мета – отримати доступ до цієї аудиторії, навіть якщо мені при цьому заплатять менше, ніж, наприклад, на телебаченні, яке показує 3-хвилинні сюжети про чергове день народження англійської королеви, – це неважливо». Мати власне медіа – величезна перевага для тих, хто не може працювати в умовах цензури. Однак, ця свобода не завжди може «прогодувати» журналіста. «У мене є свій блог та інформаційна агенція «Поряд з вами», - ділиться Олена Білозерська, - однак, якщо на першому медіа ресурсі я взагалі нічого не заробляю, тому що не хочу забруднювати свій блог рекламою, то недолік другого - у тому, що складно конкурувати з іншими медіа цій галузі, коли в тебе обмежений ресурс. Відповідно «захмарних прибутків» воно не приносить. Тому я часто пишу матеріали ще до інших ЗМІ як фрілансер». Респондент четвертої означеної категорії Богдан Логвіненко на даний момент займається некомерційними культурними проектами, діяльність яких висвітлює

Інтернет-ресурс

NaturalEast.

Це

ще

один

приклад

мультифункціонального експерименту колишнього журналіста із створенням власної медійної платформи, яка з одного боку дає свободу самовираження, а з іншого важко піддається монетизації.

Досвід співпраці українських роботодавців із OMC-журналістами Учасники опитування у категорії «роботодавці» були підібрані за критерієм належності або досвіду роботи у різних типах ЗМІ. Виходячи з цього, була проаналізована можливість співпраці OMC-журналістів з різними медіа та рівень доступу до них. Найбільш лояльним до залучення позаштатних журналістів респондентами були названі онлайн-видання. Друге місце посідають друковані медіа. Третю сходинку – можливість залучення до роботи на радіо. Останню, відповідно – телевізійні канали. Така градація обумовлюється перш за все вартістю площини тексту/ хвилини ефіру, а, подруге, - фактичною наявністю або незаповненістю цієї площини або ефіру. З вищеназваних причин стає зрозуміло, чому просування матеріалів у мережі є найдоступнішим методом для більшості журналістів. Втім, й найменш оплачуваним. «В Україні вже є онлайн-ресурси, які заробляють мільйони, але це – питання репутації, ексклюзивності контенту та конкуренції у вибраній ніші», - розповідає Світлана Панюшкіна, редактор сайту «Сегодня». Однак, не всі ресурси на сьогодні можуть дозволити собі гідну оплату праці позаштатним кореспондентам. Редактор Інтернет-проекту BeTV.com.ua Ян Голуб каже, що це можливо за умов спрямованого фінансування під проект: «У нашій роботі, якщо є замовники трансляцій, то, відповідно, є і кошті. Ми залучаємо стільки людей, скільки необхідно, аби зробити якісний продукт. Це – оператори, техніки зі світла, ведучі, журналісти, режисери монтажу тощо. На оплату ще ніхто не скаржився, але треба зазначити, що це не постійний заробіток. У багатьох це – додаткова робота «для душі» у вільний час». Редактор відділу одного з українських друкованих видань додає, що «ми із радістю співпрацюємо навіть із непрофесійними дописувачами. Адже людина, навіть не маючи профільної освіти, може бути професіоналом у якісь своїй сфері, а це цікаво. Або, наприклад, вона робить матеріал про

якесь цікаве місце або подію, бо вона там була присутня, а ми – ні. Ми можемо взяти таку роботу, звичайно, із редакторськими правками, щоб вона відповідала стандартам нашого медіа. І це, звичайно, повинно адекватно оплачуватись». Олександр Карпюк з редакторського погляду на співпрацю із фрілансерами зазначає: «Їм необхідно давати шанс. Це, як правило, ентузіасти, які добре орієнтуються у своїй сфері. Якщо навчити їх життєво важливої журналістської грамотності, з них вийдуть перспективні і потрібні експерти».

Переваги OMC-журналістики Основною перевагою, що мотивує до роботи у форматі one-man-crew, респонденти називають редакційну незалежність. «Особливо це стосується професіоналів, що відчувають в собі сили творити інтелектуальні, високоякісні роботи, - каже Наталя Гуменюк, - можливо, й всупереч вимогам рейтингів, на які орієнтуються редактори, що змушені думати про прибуток. Так взагалі повинно бути: спочатку з’являється тема, що хвилює дослідника, потім він її вивчає і пропонує редакції. Саме так працювали старі репортери. На жаль, такий формат відійшов у минуле з низки економічних причин та необхідності висвітлювати якомога більше, аніж якомога якісніше. Можливо, формат one-man crew – це шанс повернутися, до вже забутого старого досвіду». Самостійне опрацювання обраної теми від ідеї до створення готового продукту допомагає

краще її

зрозуміти,

дає

можливість отримати

«комплексний матеріал», з якого потім вже легше робити медіа продукт потрібного тобі формату. «Незалежність організовує, змушує ретельно продумувати які вихідні дані тобі будуть потрібні, адже тільки ти відповідаєш за результат», - каже Андрій Баштовий.

Незалежність дає можливість самовираження та повнішої реалізації власних амбіцій – погоджуються Богдан Логвіненко та Олександр Карпюк. «Звичайно, бувають випадки, коли ти не можеш продати свій матеріал у тому вигляді, в якому хочеш, але вихід є: можна залишити його собі, опублікувати на блозі», - зазначає Олена Білозерська. «У моєму випадку, коли ми працюємо за попередніми домовленостями, є можливість обирати, з ким працювати, - додає Вікторія Журавльова. – Однак, коли йдеться про саме прямі трансляції, не має значення хто замовник: політичний діяч чи організатори фестивалю – ми об’єктивно знімаємо те, що відбувається та транслюємо в Інтернет. Вкрай рідко буває, що нам пропонують роботу, яка суперечить нашим принципам, а якщо так – просто відмовляємося». Інший фактор, названий на користь one-man crew журналістики – економічність. Вона проявляється

у двох взаємопов’язаних вимірах:

економія людських ресурсів та економія коштів. Деякі респонденти оцінюють зменшення штату за рахунок розширення його повноважень майже до one-man crew формату позитивно, адже це дозволяє «перемикатися з різних видів робіт», «вести свою тему від початку до кінця», «розвиває у професійному та технічному плані». Однак, більшість вказує і на зворотну сторону: одна людина не може все робити однаково добре, якість у чомусь обов’язково буде втрачена. «Це не так важливо у новинних ЗМІ, для яких головне – оперативність та ексклюзив, - розмірковує Наталя Гуменюк. – Однак, це істотно для якісних аналітичних видань, для проведення мультимедійних досліджень, виготовлення лонгітюдних історій». Андрій Баштовий у свою чергу підкреслює це твердження з огляду на власний і протилежний досвід роботи: «Я працюю у новинному форматі, тож для мене головне – швидкість. Самостійно я роблю матеріал швидше. Можливо, де-не-де якість картинки може бути не така ідеальна, як у професійних операторів з телеканалів, однак, для радіо новин та публікацій на сайті цього абсолютно достатньо».

Протилежний погляд щодо економії на людських ресурсах у конвергентних редакціях виказує Світлана Панюшкіна: «Конвергенція здебільшого означає не скорочення витрат за рахунок скорочення штату, а навпаки – його збільшення. Задля того, щоб ресурс був прибутковим необхідно якомога більше унікальних авторських матеріалів, а не звичайного «копі-пасту». Інвестування у штат конвергентних журналістів впливає на кількість аудиторії, а відтак – і на збільшення прибутку від рекламодавців». Економія матеріальних ресурсів за умов використання одного «універсального» журналіста замість цілої команди особливо відчутна, на думку Наталі Гуменюк: «У випадках висвітлення міжнародних подій, адже у відрядження відправляють, як мінімум, двох, що вже збільшує витрати вдвічі. А якщо це дійсно one-man-crew журналіст, незалежний від редакції, то витрати можуть скоротитися ще більше: позаштатний працівник не отримує заробітну плату, страхування, йому не оплачують транспорт, проживання та харчування. По суті, він працює у ліпшому випадку за гонорар». У редакціях «на місцях», посади яких часто заповнені людьми, ефективність роботи яких мінімальна, використання конвергентних або універсальних журналістів, робота яких оплачується по факту виконання, – це найбільш раціональне рішення, на думку Андрія Баштового. Недоліки OMC-журналістики Перший й очевидний недолік, що називають усі респонденти – це втрата якості через необхідність одночасно вирішувати багато задач. Сучасна журналістика, окрім пошуку інформації для створення текстових матеріалів, потребує підкріплення її аудіовізуальними даними: фото, відео, звуком, інфографікою. «Одна людина може навчитися робити все це на середньому рівні, достатньому для новинного формату», - зазначає Олександр Карпюк. «Так, для цього потрібно бути з технікою «на ти» і, напевно, мати певний склад характеру, бути гнучким, - додає ще один прихильник «універсальної» журналістики Андрій Баштовий. – Хоча я

розумію, що для багатьох людей це – стрес, їм складно концентруватися на багатьох

технічних

процесах».

Наталя

Гуменюк

ділиться

такими

враженнями: «Коли я знімала інтерв’ю на камеру під час самостійного відрядження, чесно кажучи, я постійно відволікалась. Тому що я звикла дивитись людям в очі, а не у відео шукач. Я почуваю себе некомфортно, коли доводиться так робити, це неприродно. Інший випадок: під час того самого відрядження я знімала демонстрацію. Можливо, проблема була в тому, що я робила все «про запас», без конкретної мети, тому вийшло не дуже… Більшість інформації я писала на диктофон, але потім згадувала, що, якщо це буде стаття, то мені потрібне фото – і починала фотографувати. А потім згадувала про відео… але я не можу утримати три речі в одній руці чисто фізично». Однак, додає респондента, формат one-man crew був вкрай корисним під час неформального спілкування з людьми, адже «коли ти не обвішаний беджами «преса» і з тобою немає ще якогось дядька з камерою, люди більш схильні розповісти про себе, поділитися тим, що ніколи не сказали на камеру, відвести до тих місць, до яких не можуть потрапити «не місцеві» та й з чисто матеріальної сторони – запросити до себе у гості, підвезти, пригостити, що, по-перше, зменшує витрати, а, по-друге, знову ж таки – допомагає глибше зрозуміти ситуацію зсередини». Інша проблема – втрата інформації через зосередження на технічних аспектах роботи. З цим погоджуються, як прихильники, так і супротивники мультимедійного формату. «Звичайно, під час відео зйомки ти вимушений контролювати якість запису через відео шукач. Те саме трапляється і з іншими видами технічного фіксування інформації», - каже Андрій Баштовий. Крім того, техніка часто «лякає» людей, що відбивається на тому, що вони і як кажуть – додає Наталя Гуменюк. За словами Вікторії Журавльової: «Виходом із цієї ситуації може бути тільки підлаштування під неї. За потребою можна комбінувати традиційний формат із конвергентним, якщо цього потребують обставини».

Серед недоліків, які впливають безпосередньо на журналістів, були названі фізичне та емоціональне виснаження та низька оплата праці. При роботі у конвергентних редакціях вкрай важливим є адекватне навантаження для журналіста. «Зробити навіть два самостійних матеріали для сайту за день одному журналістові вкрай важко, а інколи – нереально, - коментує Світлана Панюшкіна. – Робоче перевантаження може демотивувати журналіста та, звісно, відображається на якості роботи». Проте деякі журналісти вважають цей формат роботи природнім та цікавим, не вбачаючи у ньому «великого стресу». Одександр Карпюк, наприклад, пояснює це тим, що «робота переплітається з життям і є цим життям», тому він її «не помічає». Так само не вбачає фізичних та емоційних складнощів Андрій Баштовий, в якого «робота займає абсолютно весь час, окрім того, коли він спить». Низька оплата праці one-man crew журналістів пояснюється загальною низькою оплатою матеріалів позаштатних працівників, адже часто бюджет видань просто не включає такі витрати. Крім того, багато залежить від вміння просувати свій продукт, який не завжди виявляється потрібним через розходження із бажаним редакцією кутом подачі. Власні медіа можуть заробляти на рекламі чи замовленнях, але вони залежні від кількості аудиторії, яку не так просто отримати. Всі респонденти, які пробували на собі формат one-man-crew журналістики (5 – п’ятеро) відчували на собі дане обмеження, однак, їх об’єднує спільна думка, яку ілюструють слова Наталі Гуменюк: «Журналіст, що обирає цей формат роботи, ймовірно, не так зацікавлений у грошах, як у самореалізації та соціальному впливі на свою аудиторію, тому це не є принципово».

3.2. Аналіз взаємних очікувань та пропозицій працівників медіа формату OMC та роботодавців Даний підрозділ аналізує, які критерії є важливими для журналістів формату one-man crew та їхніх потенційних роботодавців для співпраці, показуючи, в чому вони спільні чи відмінні. Попередньо для опитування були визначені чотири аспекти співпраці: 1 – наявність заробітної платні або бонусу; 2 - страхування (соціальні гарантії); 3 – інформаційна підтримка редакції; 4 – відшкодування витрат. Окрім цих структурованих критеріїв вибору роботодавця, респонденти мали змогу додавати свої. Так само, як і роботодавці – свої варіанти умов співпраці. Також

наданий

огляд

функціональних

можливостей

опитаних

журналістів у порівнянні із редакційними потребами ЗМІ, названими роботодавцями. Обрані функції розподілялись на блоки відповідно до існуючих типів ЗМІ.

Погляд журналістів: ідеальний формат співпраці Слід зазначити, що окрім, визначених у гайді аспектів співпраці, респонденти назвали ще три, які мотивують їх до роботи у форматі one-man crew: редакційна незалежність (3 респонденти), простір для творчості (2) та соціальний внесок (6). Однак, вони не пов’язані напряму із роботодавцями, а залежать виключно від особистих зусиль журналіста, тому до основного аналізу вони включені не були.

1. Заробітна платня або бонус За словами респондентів-журналістів, цей критерій є суттєвим, якщо журналіст немає іншого джерела прибутку, окрім незалежної співпраці. З цієї причини половина (3) не може остаточно перейти виключно на one-man-crew формат роботи. Більшість надає високого значення цьому критерію, з чого можна зробити висновок, що наявність цього пункту угоди із роботодавцем матиме вплив на місце подання матеріалів. У той самий час, п’ятеро респондентів з шести зазначили, що у ситуації, коли опублікування матеріалу має більше значення, аніж його оплата, вони на це погодяться. Вибрані цитати: Андрій Баштовий: «Я надаю велике значення громадській діяльності, якою займаюся у позаробочій час. У мене вже є своя аудиторія, яка мені довіряє, а також ЗМІ, які часом передруковують мої матеріали. Я із задоволенням йду на це навіть без оплати, бо репутація та довіра – це безцінні речі. Це означає, що людям подобається, що я пишу або знімаю, а я намагаюся робити це правдиво. Мені не шкода, якщо правдивої інформації стане більше у світі, де її так бракує». Наталя Гуменюк: «Якщо мене погоджується надрукувати видання, читачами якого є моя бажана аудиторія, я можу продати свій матеріал дуже дешево, іноді – віддати просто так». Олена Білозерська: «Іншим виданням, зазвичай, безкоштовно матеріали не віддаю, бо безкоштовно я можу їх опублікувати на власних ресурсах. Однак, бувають винятки». Олександр Карпюк: «Думаю, що кожна робота повинна адекватно оплачуватись. Особливо, якщо це якісна робота. Я готовий робити 4-5 якісних матеріалів на місяць, будучи при цьому незалежним, якщо це покриватиме витрати на моє існування».

Діаграма 3. Розподіл оцінок важливості аспекту співпраці від 1 до 5: заробітна платня або бонус

2. Страхування (соціальні гарантії) Більшість респондентів солідарні у тому, що журналіст, який обирає формат one-man crew, свідомий того, що це не передбачає тих переваг, якими користуються штатні працівники. «Більш того, у нашій країні навіть штатні працівники не від чого не захищені, їхніми правами нехтують… що вже говорити про позаштатних», - коментує Андрій Баштовий.

Діаграма 4. Розподіл оцінок важливості аспекту співпраці від 1 до 5: страхування (соціальні гарантії)

3. Інформаційна підтримка Цей фактор всі респонденти оцінили як «абсолютно не важливий», адже «журналіст на те й журналіст, щоб знаходити інформацію». Богдан Логвіненко: «Хто як не він краще знає, що відбувається і до кого потрібно звернутися». Андрій Баштовий: «Часто виходить навіть навпаки: це я надаю інформаційну підтримку своїй редакції».

Діаграма 5. Розподіл оцінок важливості аспекту співпраці від 1 до 5: інформаційна підтримка

4. Відшкодування витрат Як правило, цей аспект є актуальним тоді, коли йдеться про відрядження до іншого міста або країни. Респонденти оцінюють даний

аспект стабільно високо, зазначаючи також, що він залежить від обставин: «Якщо це моя приватна поїздка, і я під час неї зробив матеріал, то, звичайно, відшкодування

будуть

менш

доречні,

аніж

випадку,

коли

ти

цілеспрямовано їдеш на подію», - Олександр Карпюк. «З мого досвіду: коли почалася 5-тиденна грузинсько-російська війна, я просила лише дати мені офіційне журналістське відрядження – документ, без якого мене б просто не пустили на місце подій або затримали б як шпигунку. Я готова була їхати власним коштом, бо сама того хотіла і мала на той час можливість, але мені не надали такий документ», - Олена Білозерська. «Інколи можна дозволити собі своє власне відрядження, тільки тому що тобі цікаво, але якщо це зовсім не приносить прибутку, то багато так не поїздиш», - Андрій Баштовий.

Діаграма 6. Розподіл оцінок важливості аспекту співпраці від 1 до 5: відшкодування витрат

Респонденти ранжували згадані критерії за важливістю від 1 до 5. Загальна картина оцінювання проілюстрована у Графіку 1:

Графік 1. Середня оцінка важливості аспектів співпраці: журналісти

Погляд роботодавців: ідеальний формат співпраці Картина реальних пропозицій роботодавців дещо відмінна від очікувань журналістів. Коротко оглянемо найважливіші аргументи. 1. Заробітна платня або бонус Роботодавці погоджуються з тим, що робота має так чи інакше оплачуватись. Однак, не завжди у бюджеті ЗМІ передбачені ці кошти. Крім

того,

оплата

варіюватиметься

від

якості

виконання,

ексклюзивності та необхідності вносити редакторські правки.

2. Страхування Роботодавці одностайно не вбачають критичної необхідності у цьому способі «винагороди», адже це – прерогатива штатних працівників. Однак, якщо матеріал схвалений та прийнятий, то редакція все ж повинна нести відповідальність за журналіста, який його надав, особливо у випадках, коли йому загрожує небезпека або необхідний юридичний захист.

3. Інформаційна підтримка Загалом редактори не проти надавати таку «допомогу», якщо співпраця із журналістам набуває постійного характеру. Крім того, це не тягне за собою додаткових витрат. Однак, респонденти зазначають, що у випадку, коли людина приходить «з вулиці» і ще не відомо, як він чи вона працює, - це розцінюється як зайвий клопіт. 4. Відшкодування витрат Відшкодування витрат на виготовлення потрібного й важливого матеріалу, на думку респондентів, так само природно, як і грошова винагорода. Однак, у сучасних українських реаліях це може мати місце за умов попередньої домовленості сторін.

Отже, графік (див. Графік 2) середньої оцінки можливості перелічених форм винагороди в українському медіа просторі виглядає наступним чином:

Графік 2. Середня оцінка важливості аспектів співпраці: роботодавці

Отже, кореляцію очікувань журналістів із пропозицією українських роботодавців можна побачити на наступному графіку: Графік 3. Порівняння очікувань журналістів із поточною пропозицією на медіаринку

Аналіз функціональних потреб та пропозицій за умови позаштатної співпраці У цьому підпункті розглядаються журналістські функції, якими володіють респонденти першої категорії, та зацікавленість у їх використанні потенційними роботодавцями. Журналісти самостійно оцінили рівень володіння навичками різних медіа форматів як «високий», «середній» або «низький». Роботодавці, у свою чергу, висловили свою думку щодо можливості залучення спеціалістів, які володіють відповідними навичками, до співпраці у форматі one-man crew. Отже, запропонувати на «високому рівні» журналісти можуть такі «послуги» (див. Діаграма 7): - написання текстів у різних жанрах преси (6); - редагування текстів (3); - переклад (2); - створення радіо сюжетів (1); - запис якісного звуку (4); - аудіо монтаж (0); - створення телевізійних продуктів (1); - відео зйомка (2); - відео монтаж (1); - створення Інтернет-контенту (5); - фотографування та обробка зображень (2).

Діаграма 7. Володіння навичками на «високому» рівні

На «достатньому рівні» володіє навичками така кількість респондентів (див. Діаграма 8): - написання текстів у різних жанрах преси (0); - редагування текстів (2); - переклад (1); - створення радіо сюжетів (0); - запис якісного звуку (2); - аудіо монтаж (6); - створення телевізійних продуктів (5); - відео зйомка (3); - відео монтаж (4); - створення Інтернет-контенту (1); - фотографування та обробка зображень (4).

Діаграма 8. Володіння навичками на «середньому» рівні

Не володіють вказаними навичками (див. Діаграма 9): - написання текстів у різних жанрах преси (0); - редагування текстів (1); - переклад (2); - створення радіо сюжетів (5); - запис якісного звуку (0); - аудіо монтаж (0); - створення телевізійних продуктів (1); - відео зйомка (0); - відео монтаж (1); - створення Інтернет-контенту (0); - фотографування та обробка зображень (0).

Діаграма 7. Володіння навичками на «низькому» рівні

У наступному Графіку 4 порівняні функції, якими більшість (від 4-ох) журналістів володіє на «високому» або «середньому» рівні, що є достатнім для створення медіа продукту на професійному рівні, із загальною зацікавленістю роботодавців у тих чи інших «послугах». Слід зазначити, що респонденти другої категорії не визначали конкретний рівень володіння навичками потенційними позаштатними журналістами, а відмічали, які види робіт можуть зацікавити редакторів українських медіа.

Графік 4. Співставлення професійних навичок журналістів із зацікавленням у них роботодавців

3.3. Проблемні аспекти роботи у форматі OMC Якість роботи у форматі OMC Респонденти обох категорій солідарні у тому, що із збільшенням навантаження та урізноманітненням професійних функцій журналіста зменшується якість вихідного продукту. Однак, ця тенденція притаманна не тільки OMC-формату, але й сучасній журналістиці в цілому, адже сьогодні, у цифрову добу, затребувані професіонали, які комфортно почуваються із технікою та постійно розширюють свій арсенал засобів подання інформації та її візуалізації, що передбачає постійне технічне вдосконалення. «Звичайно,

у кожної людини є те, що вдається найкраще і те, що не вдається, розповідає Вікторія Журавльова. – Ключ у тому, щоб або робити те, що знаєш та полюбляєш, або вчитися». «Я, наприклад, дуже добре знаходжу історії, люблю спілкуватися з людьми, - каже Наталя Гуменюк. - Думаю, я хороший репортер, але от не відео оператор. Звичайно, я можу відзняти і навіть змонтувати, але це не йде у порівняння з тим, як це роблять професійні оператори та режисери монтажу. Однак, я вирішила вчитися цьому, тому вступила на програму DFJ – щоб «підтягнути» себе технічно». «Робити віртуозно усе – нереально, але реально «підтягнути себе» до середнього рівня, - коментує Олександр Карпюк. – Будь-яка людина може навчитись базовим речам, яких буде достатньо для виготовлення медіа продуктів, що відповідають стандартам медіа». Ідеальне володіння технікою, однак, не завжди є гарантією якості в умовах висвітлення новин – зазначає Андрій Баштовий: «Можна вміти робити дуже якісно багато речей, але за умов дедлайнів та якщо все робиться одночасно – якість однозначно знижується. При чому і якість розуміння матеріалу кореспондентом, так і технічна якість подачі». Згідно до відповідей респондентів, можна виділити наступні фактори зниження якості вихідного продукту OMC-журналіста: - оперативність; - одночасне виконання багатьох функцій в умовах дедлайну; - психологічна негнучкість; - низький рівень володіння технікою. Фактори, що підвищують якість продукту: - вільне володіння технікою; - наявність достатнього часу для дослідження історії;

- психологічна готовність до швидкого «перемикання» між задачами; - вміння розставляти пріоритети під час підготування «комплексних» мультиформатних матеріалів.

Співпраця із обмеженою відповідальністю сторін Робота у штаті редакції, навіть конвергентної, передбачає певні соціальні та трудові гарантії для журналіста, юридичний захист його прав, інформаційну підтримку, що для декотрих людей є суттєвою перевагою у порівнянні із «незалежною зайнятістю». Цікаво, що більшість респондентівжурналістів, які мали досвід такої зайнятості, відповіли, що ці переваги їх майже не цікавлять. Наталя Гуменюк: «Якщо людина обирає незалежних формат роботи, то, очевидно, що щось стало причиною, і вона – пріоритетніше, аніж ці «переваги». Думаю, що всі незалежні журналісти прекрасно це розуміють, тому абсолютно не очікують нічого з вищенаведеного від роботодавців. І це логічно». «Відшкодування витрат у більшості випадків було би достатньо, розповідає Олександр Карпюк, - адже ти живеш, мандруєш, займаєшся улюбленою справою – чого ще можна бажати? Хіба що якогось бонусу на покриття витрат, «прожиткового мінімуму». А у страхування чи «захист редакції я не вірю». Погоджується з вищенаведеним і Андрій Баштовий: «Ми живемо в країні, де якось недоречно казати про соціальні гарантії з боку держави чи роботодавця. На жаль, це міф. Краще одразу про це забути і займатися тим, що до вподоби, адже фактично від «штатних» працівників вас не відрізняє нічого в цьому плані».

Роботодавці, у свою чергу, вважають природнім відсутність таких гарантій зі свого боку, адже за законом у них вже є зобов’язання перед працівниками, яких вони наймають офіційно. Якщо незалежний журналіст хоче запропонувати матеріал, то така форма співпраці є бізнесовою і передбачає, власне, тільки «купівлю-продаж» медіа продукту за взаємним бажанням. Однак, редактори погоджуються із тим, що необхідно захищати власні джерела, тож юридична підтримка в ідеалі має надаватися. Звісно, це передбачає і нерозголошення конфіденційної інформації, якщо така має місце. Інформаційна ж підтримка – це хоча й «несуттєва прерогатива», але найбільш вірогідна форма підтримки незалежного співробітника, тому що вона не потребує матеріальних витрат. Однак, респонденти виказують думку, що їм важко уявити ситуацію, коли б дійсно незалежному спеціалістові знадобилась така підтримка.

Дотримання професійної етики в умовах роботи OMC-журналіста З причини того, що на сьогодні не існує чіткої диференціації між новими типами журналістської професії, зокрема, усталеного визначення поняття «one-man crew журналіста», що доводять і відмінності у його трактуванні серед респондентів, до такого типу журналістів можуть відносити, наприклад, не професіональних дописувачів та блогерів. Очевидно, що такі люди не мають дотримуватись професійної етики за родом діяльності чи можуть взагалі бути мало із нею обізнаними. Інший випадок – це колишні «штатні» працівники, які свідомо обрали редакційно незалежний формат роботи, що зменшує контроль над ними з боку профспілок та професійної спільноти в цілому. Респонденти наводили свої міркування з приводу збереження якісної журналістики за даних умов.

«Звичайно, якщо людина називає себе журналістом, - розповідає Наталя Гуменюк, - цілком логічно очікувати від неї дотримання професійної етики та стандартів роботи навіть, якщо вона редакційно незалежна». «Передусім, треба визначити законодавчо, - додає Андрій Баштовий, - хто має право називатися журналістом, адже зараз кожен може отримати відповідне посвідчення і, використовуючи його неналежним чином (як, наприклад, нещодавно невідомі у спортивному одязі на мітингу під ВРУ), дискредитувати сумлінних працівників.

Допоки не буде цих офіційно

затверджених критеріїв, таке, на жаль, відбуватиметься». Редактор одного з новинних сайтів зазначив, що «відсутність профільної освіти, втім, не означає, що у людини немає шансів, адже на те існують редактори, щоб виправляти помилки і коригувати роботу». З цим погоджується й Олександр Карпюк: «Якщо людина справді хоче, її можна навчити життєво необхідної професійної грамотності. Фрілансерам треба давати шанс, адже з них можуть вийти чудові кореспонденти». Підсумовуючи дане обговорення, можна сказати, що журналістом вважатиметься не людина із відповідними документами, а людина, яка може і вміє якісно працювати. Саме тому критерій дотримання професійної етики та стандартів було додано до визначення формату one-man crew журналістики.

ВИСНОВКИ

1. «One-man crew журналістика» - це явище, притаманне медіа цифрової доби, яке виникло у західних ЗМІ разом із необхідністю протидії зростаючій конкуренції, спричиненої популяризацією Інтернету. Це змусило редакції модифікувати формат роботи, зокрема, почати активно використовувати мультимедійні засоби, що змінило й підхід до навчання майбутніх працівників медіа. Також, характерним для сьогодення є залучення великої кількості «позаштатних» журналістів задля покриття максимальної кількості подій на гонорарній основі, що є вигідним із фінансової точки зору. 2. Феномен «one-man crew журналістики» є новим для українського середовища, а тому – маловивченим. Це призводить до плутанини у визначеннях самого поняття та ототожнення його із спорідненими, зокрема,

«конвергентною»,

«універсальною»,

«мультимедійною

журналістикою», «блогерством» та «фрілансом». 3. Основні характеристики, що виводять «one-man crew журналістику» на самостійний

рівень

професійність

та

повноцінний

медіа

існування, вміння

це:

журналіста

продукт,

як

редакційна

незалежність,

самостійно

правило,

із

створювати

використанням

мультимедійних засобів. 4. Досліджуваний формат роботи журналіста з огляду на збереження якості медіа продукту за умов скорочення кількості людських ресурсів на

його

виготовлення

більше

підходить

для

аналітичної

та

репортерської роботи, аніж для роботи у новинному форматі. 5. Українських досвід функціонування формату one-man crew можна назвати

«експериментальним»,

адже

всі

досліджені

випадки

відрізнялися один від одного. Однак, їх можна умовно поділити на дві категорії: просування готових матеріалів у вже існуючі ЗМІ та

створення власної медіа платформи. Спільною рисою журналістів даного формату є бажання працювати незалежно від редакційної цензури. 6. Основними перевагами роботи у one-man crew форматі з погляду журналістів

незалежність

та

креативний

підхід,

можливість

самостійно обирати час для роботи та формати подання матеріалів. 7. Основними перевагами роботи у one-man crew форматі з погляду роботодавців є економія матеріальних ресурсів із одночасним збільшенням географії новинного покриття. 8. Основними недоліками one-man crew формату для журналістів є збільшення фізичного та психічного навантаження, непостійний дохід або його відсутність, соціальна та правова незахищеність. 9. Основним недоліком співпраці із журналістами one-man crew формату є загальна втрата на якості матеріалів, особливо – оперативних. 10. Ідеальним форматом роботи журналісти вважають такий, що передбачає відшкодування витрат та оплату на гонорарній основі. Однак, як зазначають респонденти, іноді це не є принциповим. Головне – це можливість висловити свою думку та поділитися нею із цільовою аудиторією. 11.Українські роботодавці погоджуються із справедливістю очікування адекватної оплати праці з боку журналістів-дописувачів, однак, зазначають, що це не завжди працює з огляду на відсутність відповідних запланованих статей у бюджеті редакцій. 12.Вивчення потенційних потреб роботодавців та відповідних пропозицій незалежних журналістів показало, що співпраця може бути затребувана у таких сферах як написання матеріалів для друкованої преси, обробка аудіо, виготовлення телевізійної (відео) продукції, створення Інтернетконтенту, фотографій та обробка зображень. Високим є попит на відео зйомку та монтаж, але не всі журналісти можуть впевнено запропонувати ці послуги. Менш затребуваними серед роботодавців-

замовників є редагування, переклад та виготовлення радіо сюжетів. Останні дві «послуги» також не входять до переліку розповсюджених журналістських пропозицій. 13.Дотримання стандартів роботи журналіста та професійної етики у форматі one-man crew розглядається респондентами як структурна проблема українських медіа, аніж проблема даного формату роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Михайлин І.Л. Основи журналістики, - К.: ЦУЛ. – 2002. – 284с.

Vin

Crosbie.

What

New

Media?

–

April

2006.

http://rebuildingmedia.corante.com/archives/2006/04/27/what_is_new_medi a.php 3.

Маштаков А. Що таке Нові Медіа? // http://elekcii.org/ref-lekciji/shchotake-novi-media.html

“Governance, Organization, and Democracy on the Internet: The Iron Law and the Evolution of Wikipedia” Piotr Konieczny, Sociological Forum. Vol. 24, No. 1 (Mar., 2009), pp. 162-192.

Новые медиа – миф или реальность? Практические примеры интеграции традиционных и новых медиа // http://www.mediaonline.ru/index.php3?id=46186

Henry Jenkins (2006), Confronting the Challenges of Participatory Culture: Media

Education

for

the

21st

Century

http://digitallearning.macfound.org/atf/cf/%7B7E45C7E0-A3E0-4B89AC9C-E807E1B0AE4E%7D/JENKINS_WHITE_PAPER.PDF http://digitallearning.macfound.org/atf/cf/%7B7E45C7E0-A3E0-4B89AC9C-E807E1B0AE4E%7D/JENKINS_WHITE_PAPER.PDF 7.

Дігтяренко В. Трансмедіа намертво прив’язує користувачів до брендів. – 2012 // http://osvita.mediasapiens.ua/material/6518

Andrew Keen. The Cult of the Amateur: How today’s internet is killing our culture. New York: Doubleday (2007). 228 pp.

Dan Gillmor, We the media: Grassroots Journalism by the People, for the People. O'Reilly Media (2006). 336 p.

10.

Frame, Angus. Crewless. – Ryerson Review of Journalism (1996) // http://www.rrj.ca/m3700/

67 11.

Павликова, М. Сетевые технологии и журналистика: Эволюция финских СМИ. М.: РИП – холдинг, 2001.

12.

Quinn, Stephen 2005, Convergent journalism : the fundamentals of multimedia reporting P. Lang, New York, N.Y – pp. 85-103.

13.

Opgenhaffen, Michael. "Redefining Multimedia: The (Dis)integrated Use of Multiple Media and Modalities in Convergent Journalism" Paper presented at the annual meeting of the International Communication Association, TBA, Montreal, Quebec, Canada, May 21, 2008

14.

Meikle, Graham (2012) Continuity and transformation in convergent news: the case of WikiLeaks. Media International Australia, 144 . pp. 52-59.

15.

Kelly

Northrup,

The

Newsplex

Convergence

Guides

(2004)

http://www.ifra.com/WebSite/nt.nsf/All/64747DA720E65172C1256F0F003 E2877/$FILE/102-105_0904_e.pdf 16.

Bierbauer

17.

Janet Kolodzy, Convergence Journalism: Writing and Reporting across the News Media. Rowman & Littlefield Publishers (2006). 288 p.

18.

David Cohn. Global Media Forum: 10 Strategies for a Journalism 2.0 // http://medialdigital.de/2009/06/04/global-media-forum-10-strategies-for-ajournalism-2-0

19.

Raoul, Boers. From Convergence to Connectivism: Teaching Journalism 2.0. - Online Journal of Communication and Media Technologies Volume: 2 – Issue: 4 – October – 2012.

20.

Блогосфера

Украины,

«Яндекс»,

2009

http://download.yandex.ru/company/yandex_on_ua_blogosphere_june_2009 .pdf 21.

Гоян О. 10 стратегій для журнаілстики 2.0, Представництво «Deutsche Welle» в Україні // http://journ.univ.kiev.ua/trk/10_strat_ukr/10_strat_ukr.php

68 22.

Judy Muller, «One-man Band» journalists are here to stay, - 2008 // http://annenberg.usc.edu/News%20and%20Events/News/080904Muller.asp x

23.

Paul Farhi, WUSA Moves to One-Person News Crews, - 2008 // http://articles.washingtonpost.com/2008-12-12/news/36857767_1_cablestation-multimedia-journalists-station-managers

24.

Akaash Saini, One Man News Crew: A Zooppa Intern’s Story, - 2012 // http://blog.zooppa.com/one-man-news-crew-a-zooppa-interns-story/

25.

Erik

Olsen,

From

News

Shooter

One-Man-Band VJ, - 2009 // http://digitaljournalist.org/issue0904/from-tvnews-shooter-to-one-man-band-vj.html 26.

David F. Carr, One-man Band Video Journalist Model Proliferates, Broadcasting

Cable,

4/1/2008

http://www.broadcastingcable.com/article/101401_One_Man_Band_Video_Journalist_Model_Proliferates.php 27.

Al Tompkins, How One-Man-Band Journalist Handles Multiple Roles Reporting, Shooting, Editing Video, -2009 // http://www.poynter.org/latestnews/als-morning-meeting/93913/how-one-man-band-journalist-handlesmultiple-roles-reporting-shooting-editing-video/

28.

Scott Broom, Top-Ten Tips for Backpack Journalists, - 2010 // http://onemansband.wordpress.com/2010/05/19/top-ten-tips-for-backpackjournalists/

29.

Lou Prato , Can One-Man Bands Hit High Notes? – American Journalism Review, - 1995 // http://ajr.org/Article.asp?id=345

30.

Howard Kurtz, Now playing: TV's one-man-bands, - The Washington Post, 2010

http://www.washingtonpost.com/wp-

dyn/content/article/2010/03/08/AR2010030801168.html 31.

One-man Crew // http://www.creativeplanetnetwork.com/dcp/reviews/oneman-crew/15436

69 32.

Семенова В.В. Качественные методы: введение в гуманистическую социологию: Учеб. пособие для студентов вузов / Ин-т социологии РАН. - М.: Добросвет, 1998. - 289 с.

33.

Ядов В.А. Стратегии и методы качественного анализа данных// Социология: методология, методы, математическое моделирование, 1991. №1.

34.

Qualitative Research Methods: A Data Collector’s Field Guide, - 2005 by Family

Health

International

http://www.fhi360.org/sites/default/files/media/documents/Qualitative%20R esearch%20Methods%20%20A%20Data%20Collector's%20Field%20Guide.pdf 35.

Белановский, С. А. Индивидуальное глубокое интервью. — М.: Никколо-Медиа, — 320 с.

36.

Boyce, C. & Neale, P. (2006). Conducting In-depth interviews: A Guide for Designing and Conducting In-depth Interviews for Evaluation Input. Online. http://www.pathfind.org/site/DocServer/m_e_tool_series_indepth_in terviews.pdf?docID=6301

37.

Kvale, S. (1996). Interviews: An Introduction to Qualitative Research Interviewing. Thousand Oaks, CA: Sage.

38.

Методологія медіа досліджень: вступ до якісної методології, інтерв’ю, фокус-групи, - Вікіпідручник // посилання

39.

Audience

Dialogue.

In-deapth

interviewing

http://www.audiencedialogue.net/kya10.html 40.

Wimmer R. D., Dominik J. R. Mass Media Research. An introduction. 8 th Edition. – Wadsworth Pub. Co., 2005. , 118 pp.

41.

Patton, M. Q. (1987) How to Use Qualitative Methods in Evaluation. California: Sage Publications, Inc.

ДОДАТКИ

Додаток 1. Гайд напівструктурованого глибинного інтерв’ю

Українські журналісти

Українські роботодавці

Визначення сфери професійних інтересів: - Освіта; - Спеціалізація; - Досвід роботи (стаж та посади).

З’ясування мотивації до роботи у З’ясування рівня зацікавленості у режимі one-man crew:

співпраці

one-man

crew

журналістами: - Як ви розумієте принцип роботи Який

ви

розумієте

принцип

роботи OMCJ?

OMCJ? -

Як

«режим

приваблює

роботи»

вас - Що, на ваш погляд призвело до

найбільше: появи

спеціалізований мультуфункціональний? Чому?

такої

категорії

чи журналістів? - Чи співпрацювали ви з OMCJ?

- Розскажіть про свій досвід роботи Якщо так, то в якому форматі? «універсальним журналістом»?

Якщо ні, то чому?

- Які позитивні та негативні сторони - Чи передбачаєте ви можливість ви можете означити?

співпраці

із

майбутньому?

OMCJ

Очікування роботодавців:

від Пропозиція для Очікування від Пропозиція для роботодавців:

- У якому форматі -

Які

журналістів:

робочі - Які вимоги ви -

ви співпрацювали із функції роботодавцями

журналістів:

у вашому

у висуваєте ваших

«універсального

Що ви можете будуть

журналіста»?

запропонувати? тотожні

- Який формат був - У чому ви є випадку

із

ідеальним?

вас експертом, що

працівників? Чи співпрацювати

додаток)

вони із OMCJ?

а OMCJ?

«просто -

вмієте»?

ви

зацікавлені

«арсеналі»?

для

якому

до форматі

якості

би

яких

(див. послугах OMCJ ви

могли

зацікавитись?

Обговорення проблемних питань щодо функціонування OMCJ в Україні: - Які недоліки ви вбачаєте у роботі OMCJ? - Чи впливатиме така журналістика на якість вихідного продукту, на ваш погляд? - Як ви ставитесь до співпраці із обмеженою відповідальністю за Трудовим Кодексом (на вільній основі)? - Чи є, на вашу думку, така журналістика правильним кадровим рішенням в умовах сучасної журналістики? - Чи впливатиме, на ваш погляд, поширення формату OMCJ на зниження професійних стандартів журналістики та загальне «знецінення» професії? Яким чином? Як цьому запобігти?

Додаток 2. Стандартизовані картки для респондентів

Блок 1. Сфера професійних інтересів Таблиця 1. Питання для респондентів

Освіта Спеціалізація Досвід роботи: - стаж - посади

Блок 3а. - Які аспекти є для вас обов’язковими для співпраці у режимі OMC? (питання для журналістів) - Які види винагородження ви могли б запропонувати журналісту, що працює у режимі OMC? (питання для роботодавців) Таблиця 2. Кореляція очікувань журналістів та пропозицій роботодавців

Очікування Оцінка важливості З\пл або бонус Страхування Інформаційна підтримка Відшкодування витрат

Блок 3б. Питання для журналістів: - Які професійні функції ми можете виконувати? На якому рівні?

Таблиця 3. Оцінка власних професійних навичок

Сфера медіа

Функція

Рівень навички Високий

Преса

Знання жанрів преси Редагування Переклад

Радіо

Знання

жанрів

радіомовлення Робота з диктофоном Аудіомонтаж ТБ

Знання ТВ-жанрів Зйомка Відеомонтаж

Інтернет

Знання веб-жанру Фото (зйомка, обробка)

Середній

Низький

Питання для роботодавців: - У яких видах послуг ви могли б бути зацікавлені?

Таблиця 4. Виявлення зацікавленості роботодавців у послугах OMC-журналістів

Сфера медіа Преса

Функція Написання текстів Редагування Переклад

Радіо

Виготовлення радіосюжетів Робота з диктофоном Аудіомонтаж

ТБ

Виготовлення відеосюжетів Зйомка Відеомонтаж

Інтернет

Створення веб-контенту Фото (зйомка, обробка)

+/-

Додаток 3. Графік проведення інтерв’ю із респондентами

№

Категорія

Дата

Дані про респондентів

п/п 1

20.04.2013 Незалежний Співпрацює

журналіст-міжнародник. із

Українська

Reuters,

TVP,

службою

RTL-4, Бі-Бі-Сі,

OpenDemocracy Russia, „Українська правда“, Tochka.Net, тижневик «Профиль» 2

3.05.2013

Універсальний

журналіст,

тижневик

«Фокус». 3

7.05.2013

Керівник

каналу

українського

онлайн-

телебачення. 4

7.05.2013

Універсальний журналіст онлайн-каналу.

10.05.2013 Конвергентний журналіст, Радіо «Свобода». Громадський активіст.

11.05.2013 Незалежний журналіст, блогер, громадський діяч, засновник власної ІА.

13.05.2013 Редактор

конвергентної

редакції

«Сегодня». 8

14.05.2013 Редактор телевізійного проекту.

20.05.2013 Універсальний журналіст, блогер.

сайту