Тутяна Гордієнко - диплом, 2012 by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Кафедра Могилянська школа журналістики

Напрям підготовки 0303 Журналістика

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: особливості висвітлення катастроф в електронних медіа на прикладі публікацій про вибухи на шахтах

Виконав(ла)

_____________________ Гордієнко Тетяна Олександрівна (підпис)

(прізвище, ім я, по-батькові)

Науковий керівник: Дейниченко Р.А., старший викладач (науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали)

Робота допущена до захисту 14.05.2012р. ______________ Є.М.Федченко

Київ – 2012

ЗМІСТ Вступ..........................................................................................................................3 Розділ І. Поняття медіаритуалу............................................................................7 1.1. Визначення терміну «медіаритуал»..................................................................7 1.2. Вживання терміну в світовому контексті.........................................................9 1.3. Централізований медіаритуал ........................................................................17 1.4. Децентралізований медіаритуал.....................................................................23 1.5. Медіаподії та медіаритуали.............................................................................26 1.6. Недоліки теорії медіаритуалів та медіаподій................................................29 1.7. Дослідження «медіаритуалу» в Україні.........................................................31 Розділ ІІ. Методологія дослідження...................................................................33 2.1. Визначення методу та його застосування......................................................33 2.2. Переваги і недоліки методу ............................................................................37 2.3.Особливості проведення контент аналізу.......................................................38 2.4. Визначення одиниць аналізу та кодування....................................................40 Розділ ІІІ. Результати дослідження................................................................... 43 3.1 Перевірка утворення медіа ритуалу в проаналізованих повідомленнях......45 3.2. Результати контент-аналізу............................................................................ 53 Висновки.................................................................................................................63 Список використаної літератури.......................................................................67

Вступ Поняття медіаритуалу відносно нове у медійній сфері – вперше воно було сформульоване та визначене науковцем Ніком Коулдрі (Nick Couldry) в 2003 році. Система дій, сформованих у медіаритуал, легітимізує силу медіа, підкреслює

їх

значимість.

Розуміючи

широку

значимість

та

вплив

медіаритуалів на формування соціального простору, це явище вартує уваги та дослідження [13]. Термін «медіаритуал» можна віднести до цілого ряду ситуацій, коли самі ЗМІ виступають як щось ширше, ніж розуміння їх прямих безпосередніх функцій, коли вони трактуються на фундаментальному організаційному рівні, на якому індивід починає розглядати себе як члена суспільства. Явище медіаритуалу може перебирати на себе частину функцій ЗМІ і водночас мати свої унікальні характеристики. Це водночас є і явищем медіа культури, і медіа простору [15]. У світовому контексті термін вживають і на означення

характеру

поведінки індивіда в присутності публічної особи (presence of media persone), і як форму подачі події (те, як її висвітлюють ЗМІ). В рамках цієї роботи останній контекст є найбільш відповідним. Важливою

характеристикою

медіаритуалів

те,

що

вони

організовуються навколо певних ключових подій чи медіаконструктів, будьчого, що виходить за межі звичного, що стає популярним дискурсом у медіа, захоплює увагу громадськості. Це можуть бути спортивні змагання, світові фестивалі, похорони знаменитостей, катастрофи. Відповідно, дана робота буде присвячена дослідженню утворення медіаритуалів в українських медіа на основі катастроф як ключових подій. Ступінь наукової розробки та наукова новизна: більшість

досліджень,

присвячених

вивченню

на сьогодні

медіаритуалів, написані

іноземними авторами. Основний розробник поняття Нік Коулдрі базував свою роботу на дослідженнях П’єра Бурдьє про конструювання реальності,

об’єднання індивідів за допомогою медіа Майкла Ріала,

поняття

медіаконструктів Дугласа Кельнера, шаблонів у висвітленні катастроф Френка Дурхема, поняття про громадське суспільство як сферу впливу Джека Парсона, значення і вплив повідомлення ЗМІ Деніса МакКвіла, дослідження дефініції та походження поняття «ритуал» Роя Раппорта, Роберта Вутноу та Мері Дуглас. Нажаль, в Україні поняттю медіаритуалів не присвячено достатньої уваги. З українських дослідників це явище розглядав лише Георгій Почепцов у статті «Люди як медіа: шістдесятники й альтернативні інформаційні потоки». Почепцов вважає, що зі зміною медіа розвиток людства теж зазнає суттєвої трансформації. Ці процеси призводять до вивільнення слова. Це перехід від слова-міфу до слова-ритуалу, а далі

- до слова-смислу.

Позиціонування слова-ритуалу як засобу підтримання ідентичності подібне до думки, висловленої Ніком Коулдрі по відношенню до медіаритуалів Зважаючи на невисокий рівень розробки досліджуваної проблематики, тема даної роботи є актуальною, а відсутність ґрунтовних досліджень на українському просторі дає роботі широкі можливості для дослідження. Більшість проведених досліджень, що стосуються вивчення публікацій в інтернет-ЗМІ чи висвітлення катастроф в Україні, не аналізують особливості публікацій з точки зору медіаритуалів. В цьому полягає новаторство даної роботи. Дослідницьке питання полягає в тому, щоб перевірити існування певного медіаритуалу у висвітленні катастроф в українських електронних медіа та визначити його тип (централізований, децентралізований). Відповідно з цього випливає головна мета даного дослідження - вивчення та аналіз специфіки висвітлення трагічних подій на основі медіаритуалів. Об'єкти дослідження: інформаційні матеріали з сайтів «Кореспондент», «Українська правда» та «УНІАН». Вибірка здійснювались за 2006-2011 роки. Основний критерій відбору матеріалів – тема повідомлень про вибухи на шахтах України.

Предметом дослідження є специфіка висвітлення катастроф в українських електронних ЗМІ, чи відповідає вона умовам формування медіаритуалу та яка його особливість для українського медійного простору. Методологія дослідження: оскільки об'єктом дослідження є текстові матеріали з електронних ЗМІ, то для їх аналізу було обрано метод контентаналізу. Він дозволяє оцінити та проаналізувати особливості у висвітленні заданої теми у досліджуваних матеріалах. Наукове та практичне значення: результати даного дослідження дозволять продемонструвати нові тенденції та проблематику у висвітленні тем катастроф в українських ЗМІ. Висновки цієї роботи можуть бути використані при подальшій розробці даної проблематики. Основні гіпотези даної роботи: 1. Висвітлення катастроф в електронних медіа має свої особливості, зумовлені їх специфічною тематикою та способом подачі. 2. Значну роль у формуванні та способі подачі повідомлень про катастрофи відіграє явище медіаритуалу. 3. Явище медіаритуалу присутнє в українських ЗМІ та зумовлює їх підхід до створення повідомлень та подачі інформації. 4. Сферою впливу медіаритуалів є безпосередньо коло споживачів інформаційних повідомлень. 5. Медіаритуал

висвітленні

катастроф

може

бути

двох

типів:

централізований та децентралізований. Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури. У першому розділі я розгляну поняття медіаритуалів, проаналізую наукові праці, що стосуються особливостей їх формування та функціонування, розгляну які зміни та фактори в медієзованому суспільстві викликали появу цього відносно нового явища. У другому розділі я розгляну методологію дослідження, характерні особливості використаних наукових методів, можливість їх застосування на

практиці в контексті визначених роботою теми, предмету та об'єкту дослідження. Третій розділ містить результати проведеного дослідження. Хронологічні рамки дослідження охоплюють публікації за період з 2006 по 2011 роки на сайтах «Кореспондент», «Українська правда» та «УНІАН». Дана робота передбачає виконання наступних завдань: ‐ визначення джерел інформації, структури у матеріалах, обсяг матеріалів, підбір героїв та коментарів у них, використання емоційно забарвленої лексики, акцентування на кількості, віці жертв, їх національній приналежності жертв; ‐ визначення пріоритетності (важливості) матеріалів на сайті; ‐ узагальнення отриманих після проведення дослідження даних.

Розділ І. Поняття медіаритуалу 1.1. Визначення терміну «медіаритуал» Медіаритуали – це певний тип формалізованих, медіадотичних дій, організованих довкола ключових медійних подій, категорій чи моделей поведінки [13]. Розглядати та інтерпретувати медіаритуали як ізольовані окремі дії неможливо – це питання загального, повного розуміння всього соціального простору, в рамках якого можливе існування самого явища меді ритуалу. Медіаритуал, як дія, легітимізує силу медіа, підкреслює їх значимість. Медіаритуали є ключовими механізмами, через які ця легітимність відтворюється. Тут доречно згадати про «міф медіацентру» («Myth of the mediated centre») – ми починаємо вірити в те, що в соціального світу є центр, і що деякою

мірою медіа говорять за нього, і єдиний доступ до нього

здійснюється також через медіа [14]. Міф «медієзованого центру» – це орієнтація на ТБ, радіо, пресу, Інтернет як на соціальний центр. Коулдрі вважає, що легітимація цього центру та його ролі втілюється в нашому житті. (Nick Couldry, Television and the myth of the mediated centre, 2003, 12). За допомогою медіа та медіаритуалів ми уможливлюємо, натуралізуємо існування цього центру. Ця символічна влада медіа перетинається із поняттям Бурдьє про силу конструювання реальності [7]. Термін «медіаритуал» можна віднести до цілого ряду ситуацій, коли самі ЗМІ виступають за щось ширше, ніж розуміння їх функцій, коли вони трактуються на фундаментальному організаційному рівні, на якому ми починаємо розглядати себе як члена суспільства[13]. Інакше кажучи, медіаритуали мають іще одну властивість – згуртовувати спільноти. Медіакультура об'єднує людей через ритуали. В ритуалі учасники відчувають та виражають єдність з історією самого ритуалу та його значенням, з іншими учасниками, а також з витоками та цілями людського [33].

За Майклом Ріалом, між медіаритуалом та реальністю існує дуже тісний зв´язок. Він об'єктивує реальність, висловлює колективний досвід, уніфікує дії та уявлення -

емоційно і символічно, повторює шаблони,

створює одночасну, спільну задіяність в сьогоденні, об'єднує учасників з подією, з іншими, з життям, структурує час та простір, поєднує з історичним минулим та фізичним середовищем, образно передає ідентичність людей, встановлює порядок і визначає ролі, переміщає

та перетворює явища,

здійснює перехід від світського (profane) до «священного» (sacred), публічно відзначає головні цінності культури, створює, зберігає, змінює, перетворює реальність [33]. Активно розробляти поняття почав Нік Коулдрі (Nick Couldry) в 2003 році. Медіаритуали є частиною його праці «Television and the myth of the mediated centre». Існують три широких підходи до терміна «ритуал» в антропології. «Ритуал» розуміється відповідно, як: 1.

Звичні

дії

(habitual

action).

Або

будь-яка

звичка

згідно

повторюваного шаблону (repeated pattern), не залежно від того чи має вона особливе значення. 2 . Формалізовані дії (formalised action). Наприклад, регулярний і осмислений шаблон: стіл використовують для їжі в тій чи іншій культурі. 3. Дії, пов'язані з трансцендентними цінностями (action involving transcendent values). Це такі дії, як Святе Причастя, яке в контексті християнської релігії розуміється як втілення почуття безпосереднього контакту з вищою цінністю - Богом [13]. Медіаритуалам найбільше відповідає третє, останнє, трактування ритуалу з точки зору антропології.

Вони можуть дещо перекриватися у

значеннях. Формалізовані дії значать набагато більше, ніж просто звичка вони передбачають що «ритуал» включає в себе впізнавану модель, спосіб подачі або форму, яка надає сенс цій дії. Якщо розглядати ритуал з третьої точки зору - як дію що включає

в себе широкі, навіть трансцендентні,

цінності – то виявляється, що цей погляд сумісний з другим підходом (по

суті, формальність ритуалу є те, що уможливлює його зв'язок з трансцендентним), але зміщує акценти від питань чистої форми

у бік

конкретних цінностей, що їх втілюють ритуальні дії. 1.2. Вживання терміну в світовому контексті Медіаритуалом може бути те, як ми поводимо себе в присутності публічної особи (presence of media person), це форма подачі події, те, як його висвітлюють ЗМІ. За допомогою технічних засобів медіаподії зображаються видовищно (наприклад природні катаклізми, пандемії, смерть Принцеси Діани, похорони Майкла Джексона). Ключовими подіями, довкола яких організовується медіаритуал, можуть бути будь-які медіаконструкти, які виходять за межі звичного, рутинного, які стають популярними медіаподіями, захоплюють увагу ЗМІ та громадськості [26]. Френк Дурхам (Frank Durham) в своїй статті «Media ritual in catastrophic time» окреслив новий конструкт, який може слугувати основою для медіаритуалів – це катастрофи [18]. На прикладі урагану «Катрін» він дослідив шаблони та підходи у висвітленні цієї теми. Коли мова йшлася про теракт 11 вересня, медіа дотримувались принципу порозуміння, а у випадку з руйнуваннями, спричиненими ураганом, підхід до висвітлення був протилежний. Деніел Халлін (Daniel Hallin) описує це явище як «сферу консенсусу». В ній медіа утворили «традиційний медіаритуал», єдність між людьми, самими медіа та владою. Висвітлюючи стихійне лихо медіа зіграли роль децентралізуючого ритуалу критики [25]. Дурхам пояснює це відсутністю доступу до офіційних джерел та пресслужб у процесі роботи. Вплив роботи з джерелами також підтверджується і у Коулдрі – він пише, що «медіаритуали формуються на основі ландшафту влади [13]. Тут же варто врахувати ефект щоденного перегляду – Роджер Сільверстон писав про зростаючий вплив ролі телебачення. Але з точки зору новітніх медіа Коулдрі відзначає зростаючу роль Інтернету та зМІ,

пов’язаних з ним, а отже цей ефект можна враховувати і відносно них також [48]. Щоденне споживання новин з’єднує повсякденне життя з ширшим соціальним простором через різноманітні наративи та споживацькі шаблони в медіа. Тому для свого дослідження

я аналізуватиму матеріали,

опубліковані в електронних медіа. Зручність пошуку та доступність архівів також є сильним аргументом на користь електронних ЗМІ. За приклади я проаналізую повідомлення про вибухи на шахтах за період з 2006 по 2011 рр. Повертаючись до особливостей висвітлення подій у медіа та впливу на спільноти людей, Парсон [40] вважає, що громадське суспільство – це сфера впливу, керована публічними думками та оцінками. Це свого роду замкнене коло – медіа дають посил на формування думки, що в свою чергу може керувати громадським суспільством. В цьому ж контексті Коулдрі пише, що зв’язки між соціальним простором («social space») і ритуальними діями в сферах повсякденних дій та переконань дають можливість існування медіаритуалів. Він переміщує акцент з питання їх значення (meaning) до питання їх влади. Соціальний простір в даному контексті розцінюється як одне велике ціле [47]. І медіаритуали постають в них не окремими частками – вони пронизують його наскрізь [13]. Цей простір формується навколо однієї центральної нерівності чи невідповідності (раніше вже йшлося про те, що медіаконструктом стають ті події, які виходять за межі звичного, рутинного), яка потім визначається та деталізується за допомогою шаблонів та визначних категорій – наприклад, що за медіа розповсюджує повідомлення, хто головні дієвці, місце події [15]. Таким чином ритуали дають нам категорії для оцінки дійсності, для визначення власної поведінки, орієнтири для свого відношення до події зокрема та соціального простору загалом [13]. Без ширшого контексту, без шаблону дій медіаритуал не сформується – він просто не діє. У своїй роботі я хочу дослідити чи утворюються медіаритуали в українських електронних медіа, беручи за конструкти - катастрофи (вибухи на шахтах).

Медіаритуали встановлюють зв’язок між порядком і хаосом в суспільстві, вони є комплексним поєднанням того й іншого. «Медіаритуали – це природа сучасного соціального укладу. І визначати місце медіа варто враховуючи це. «Ритуальний простір» медіа існує всюди – таке явище, як медіаритуал ущільнює шаблони дій, і ті, які підпадають під його категорії, відповідно, уможливлюють його існування і вплив». [13, 27]. Значення і вплив повідомлення ЗМІ вар’юється залежно від того, як воно застосоване – для інформування, соціальної ідентифікації, інтеграції чи розважання [37]. Тобто, для того, аби визначити можливість існування медіаритуалу в українських електронних медіа, потрібно визначити ті категорії, що є обов’язковими для його існування та впливу. Для роботи над практичною частиною дослідження використано контент-аналіз. Такий же метод використовував Френк Дюрхейм (Frank Durham) у своєму дослідженні медіаритуалів у висвітленні урагану Катрін [18]. Для того, аби з’ясувати категорії, обов’язкові для існування та впливовості медіаритуалу, потрібно звернутися до передумов виникнення поняття ритуалу і меж, на яких відбувається трансформація ритуалу в медіаритуал. Коулдрі розуміє витоки ритуалу з релігії [13]. Як приклад, він наводить визначення релігії Дюркхеймом: це насамперед система ідей, за допомогою якої люди собі уявляють суспільство, членами якого вони є і невизначені, але дуже персоналізовані, стосунки, які вона з ними має [20]. Таким чином, ритуал і є засобом, за допомогою якого підтримується ця система уявлень про суспільство. Релігія за Дюркгеймом ґрунтується не навколо космічного порядку (незалежно від того що сама вона заявляє про себе) [20], а навколо того, як соціальні істоти уявляють соціальні зв'язки, які їх об’єднують які членів певної групи [13]. Замість того, щоб аналізувати сучасну релігію, Дюркгейм запропонував теоретичний погляд на походження релігійної практики в

первісних суспільствах - в колисці анторопології (‘armchair anthropology’) [42]. Про власне антропологічне розуміння ритуалу вже йшлося раніше. Рой Раппорт (Roy Rappaport) визначав ритуал як здійснення більш-менш незмінюваних послідовностей формальних дій та висловлювань, не повністю декодованих та зрозумілих самим виконавцям ритуалу [43]. Ідея «ритуалу» - в розумінні як тільки «звичка» або «повторювання» часто асоціюється з ідеями про занепад «реальної» церемонії в сучасному детрадиціоналізованому суспільстві, і заміни ритуалу

звичаєм заради

звичаю: раннє головне значення використання терміну «ритуал» деградувало в номінальне його використання. Є, звичайно, багато серйозних міркувань про можливе зниження ритуальної дії в сучасному суспільстві, та й взагалі про роль ЗМІ в цьому, але вони не просунулися вперед в їх розумінні, даючи вільне означення «ритуальних дій» як повторюваних або звичних [13]. Якщо ми будемо трактувати ритуали саме таким чином, тоді численні аспекти повсякденного життя – від водіння машини до перевірки пошти та перегляду телевізора – автоматично мають бути включені в визначення ритуалу, але без будь-якого розрізнення чи відмінності між ними. В медійній соціології були спроби використання терміну «ритуал» аби описати аспект звички у людей, коли вони дивляться телевізор. Але ці спроби використання терміну ритуалу в такому контексті не зробили значного внеску в антропологічну теорію. Відтак Коулдрі радить відкинути таке трактування, оскільки доводить, що ці використання не роблять ніякого значного внеску розвитку антропологічній теорії і самі по собі не є основним використанням терміна. Так само мало інтересу для дослідження представляє визначення терміну як вторинне відображення ритуалу: наприклад, коли медіа відображає вже існуючу ритуальну дію, наприклад транслює її в ефірі [13]. Терміни «ритуал» (і «лімінальний» - перехідний, пороговий) виділяють певні типи дій і звичаїв, включаючи значення «медіаритуалу» як особливого

виду ритуальної дії, що відрізняється особливим типом ставлення до медіапроцесу, що потребує окремого пояснення [13]. По відношенню до формальної релігії - цей наголос на формальності і точності повторення виправданий і самодостатній. Ритуальна дія завжди постає чимось більшим, ніж здається. Ритуальна дія, по суті, є виконання певної дій або висловлювання «не зовсім зрозуміле і декодоване виконавцями» [13]. У ритуалі більш широкі шаблони та змісти розуміються так, як це загальноприйнято. Загальноприйняті критерії також не обов'язково сформульовані самими виконавцями. Ритуальна дія – це дія , чиє приховане значення набагато ширше заявленої форми [43]. Це твердження важливе для визначення категорій, необхідних для утворення медіаритуалу. Також Рой Рапорт наголошує, що у фундаментальному розгляді, ритуал завжди є дія, а не ідея – це твердження дає подальший розвиток поняття «медіаритуалу» саме в такому ключі [43]. Тому не кожен ритуал виражає приховане значення, в якому виконавці недвозначно і чітко вірять в свої дії і розуміють їх. Таким чином ритуали по своїй формі мають відтворювати повторювані категорій та шаблони мислення, вони обходять чіткі переконання і уявлення їх виконавців. І навпаки, якщо форма і зміст ритуалу чіткі, багато з ідей, виражені цими ритуалами, можуть бути відторгнуті або принаймні взяті під сумнів. Їх ритуалізована форма, яка дозволяє їм бути успішно відтвореними, не піддає питанню їх «зміст». Це допоможе зрозуміти яким чином ритуали працюють по відношенню до медіа, де немає чітко заявлених загальноприйнятих уявлень про ЗМІ, які поділяють усі. Але існують дотичні до медіа моделі та шаблони дії, думки і слова, які втілюють та ієрархічно структурують процес (непомітної) легітимізації влади ЗМІ [13]. Робер Вутноу (Robert Wuthnow), американський соціолог релігії, пропонує визначення ритуалу не як типу дії, а просто як «символічного експресивного аспекту поведінки, який взаємодіє в межах соціальнихі відносин, часто в досить драматичній і формальній манері» [51].

Медіаритуалом, з цієї позиції, була б будь яка комунікація в ЗМІ в межах соціальної реальності. Але це вільне визначення нехтує первинний визначений вимір цього явища - вимір звичаю, звички [49]. Медіаритуали – це певний тип формалізованої, медійної дії, а не просто виразний спосіб створення повідомлення у ЗМІ. Парадоксально, але це явище не повинне залучатися до процесу створення медіа взагалі. Вони створені навколо ключових категорій, моделей поведінки, шаблонів [13]. Існує безумовний зв’язок між формальними властивостями ритуальних дій та ширшим соціальним простором. Ритуальні дії несуть в собі резонанси ширшого значення ніж встановлені рамки розуміння. В ритуальних діях ми часто маємо відчуття, що ці ширші значення займають навіть більшу частку впливу, ніж формальні. Через те, що ми знаємо про цей зв'язок, ритуальні форми є важливим способом, в якому легітимність передбачуваних ширших значень може бути підтверджена і висловлена. Цей нюанс може допомогти нам зрозуміти, як ритуали в кінцевому рахунку пов'язані з владою [15]. Думка, що ритуал може направити або «фреймувати» увагу аудиторії до чогось ширшого, ніж вкладено в зовнішню форму ритуалу, підтверджена багатьма авторами, як у сфері антропології, так і в сфері медіа досліджень [13, 14, 15, 19]. Мері Дуглас (Mary Douglas) пише, що «ритуали зосереджують увагу за допомогою фреймінгу; такий підхід оживляє пам’ять та пов’язує сучасне з відповідним минулим» [17]. «Фреймінг» - термін, похідний із соціології Гофмана [24] і, зрештою, з Грегорі Бейтсона [1]. Він відображає те, як дія може бути описана прямо, на одному рівні – наприклад, коли одна людина одягає іншій каблучку на палець - визначається всіма учасниками дії залежно від контексту. Тобто це може бути і церемонія одруження, і розігрування церемонії одруження, і дитяча гра. Як визначив Гофман [24] дія в одному розумінні може бути переосмислена в іншому.

Втім, більшість західних дослідників сходяться на думці, що одним із найкращих є пояснення Роберта Ентмана, згідно з яким англійське дієсловотермін «to frame» у цьому випадку означає «вибирати певні аспекти реальності та робити їх більш помітними у комунікованому тексті, популяризуючи таким чином певне визначення проблеми, інтерпретацію її причин, моральну оцінку та можливе її розв’язання» [22]. Що саме мається на увазі під «фреймінгом» у контексті «ритуалів»? Це можна пояснити підсилюючи попереднє визначення медіаритуалів, наведене вище. Ритуали – дії, що відповідають за їх значення через шаблони та рамки їх розуміння. Цей зв’язок (або фреймінг) діє наступним чином: 1. Дія містить ритуали, структуровані навколо категорій та/або меж. 2. Ці категорії мають на увазі – або підтримують - його основне фундаментальне значення. 3. Це значення відображає наше розуміння того, що соціальний вимір є важливою складовою ритуалу. Під фреймінгом у відношенні до ритуалів мається на увазі щось більш специфічне, ніж випадкові асоціації від виконання ритуалу.

Мається на

увазі, що регулярні категоризації світу організовують окреме виконання ритуалу, і, таким чином, робить матеріальну, більш широку модель, категорію, смисл або ієрархію в ритуалі. Концепт фреймінгу в свою чергу окреслює два інших аспекти ритуалу: його межі та його медійні категорії [13]. Таким чином окрім визначення категорій у медіаритуалі, важливо окреслити і фреймінг, визначення проблеми, її інтерпретацію. Практичне місце застосування теорії медіаритуалів – події. Медіаподії – поворотні події в значенні утворення конструкції (constructions), а не вираження (expressions) «суспільного

порядку». Ці процеси будують не

тільки наше почуття соціального «центру», а також демонструють привілейовані відносини між медіа та «центром». Медіаподії, таким чином, є привілейованими, особливими відрізками часу, не тому, що вони показують

солідарність більшості членів суспільства, а тому, що вони найкраще розкривають утворення міфічного медійованого центру [15]. Девід Чейні розрізняє три таких значення, які могли б окреслити як спрацьовують ритуали в медіа, як охоплюють їх дію, але не суперечать одне одному. • ритуал, про який медіа звітує; • способи представлення даних ритуалів, які самі є ритуальними діями; • ситуації, коли «засіб вираження сам по собі може бути ритуалом або колективною церемонією» [10]. В контексті даного дослідження розглядатиметься саме третє значення – коли дії медіа у надзвичайних ситуаціях підпадають під певну модель. У ритуальному контексті медіа, як узагальнений упорядкований погляд на суспільство [8], містить в собі метанаратив описаної події. Метанаратив – це розповідь, певна інтерпретація певного аспекту реальності. Це свого роду пояснювальні системи, що організовують суспільство [32]. Засоби масової інформації можуть перетворювати подію в «історичний поворотний момент». Отже, медіаритуал, який спрацьовує в тій чи іншій події, може змінити динаміку роботи засобів масової інформації [2]. Медіаритуал - поняття змінне [23]. Але розуміння того, як, наскільки і чому - залежить від концептуалізації ритуальних зв'язків засобів масової інформації з іншими елементами в організаційній структурі. Внутрішня структура медіаритуалу через впізнавані форми діяльності визначає вибір і запис конкретних аспектів подій під час висвітлення катастроф. У зв'язку з цим розвинулись два різні підходи – цетралізований та децентралізований. 1.3. Централізований медіаритуал Перший і більш традиційний підхід, відображає концепцію Дюркгейма про структурно централізовані медіа [21; 23]. Друга концепція представляє «нео-Дюркгеймівську» теорію медіаритуалу в ЗМІ [13], яка полягає в

запереченні центральної ролі засобів масової інформації на користь більш децентралізованої і навіть популістської форми ЗМІ. Тобто, в якості нормативних характеристик «централізованої», або структурно фіксованої форми дії медіаритуалу, як їх описує Джеймс Етема (Ettema) [23], професор комунікативних досліджень в Північно-Західному університеті (Northwestern University, USA), з одного боку є класичні цінності журналістики, і навпаки таблоідизація, як показник «децентралізованої» або менш структурно орієнтованої форми медіаритуалу, з іншого боку [13]. Медіа дослідник Колін Спаркс (Sparks) визначає таблоідизацію як похідну від газетної форми «таблоїд». Це специфічна для газет зокрема та журналістики загалом подача новин. З цієї точки зору, форма таблоїду характеризується двома основними особливостями: вона приділяє порівняно мало уваги політиці, економіці та суспільним проблемам і відносно багато таким темам як спорт, скандали, і популярні масові розваги [5]. Ця

різниця

журналістиці,

звичайно,

напряму

залежить

від

пріоритетів медіа і впливає на такі якості як точність і об'єктивність [11]. Таблоїди не входять до категорії ЗМІ, що можуть мати вплив на населення, тому що вони не виявляють свою власну позицію з того чи іншого приводу, а відтворюють міркування своїх читачів [58]. Крім того, розглядаючи поняття «медіаритуал» як цілісну, але різнобічну «культурну програму», це дозволяє уникнути традиційного виробництва-споживання дихотомії на користь теоретичного акценту на те, яким чином журналісти резонувати з їх культурними аудиторіями за допомогою їх медіа шаблонів [23;28]. Щоб розширити і пояснити цей теоретичний опис за ключові поняття беруться професіоналізм і об'єктивність в якості нормативних характеристик «централізованого» або структурно фіксованого ритуалу, описаного Етемою (Ettema,

1990),

«децентралізованості»,

одного або

боку, менш

медіаритуалу, з іншого боку [13].

таблоідизації

структурно

як

показника

орієнтованих

форм

Майкл

Шудсон

вважає

об'єктивність

важливим

принципом

професіоналізму журналістів. Журналістська об'єктивність може посилатися на справедливість, безкорисливість, фактичність, і безпартійності, але найчастіше включає в себе всі ці якості [45]. У контексті журналістики, об'єктивність можна розуміти як синонім нейтралітету. Це слід відрізняти від мети об'єктивності у філософії, яка буде описувати незалежні від фактів свідомості категорії, які незалежні від людських почуттів, переконань або суджень . Шудсон стверджує, що «віра в об'єктивність є віра в «факти», недовіра до «цінностей», і прихильність до їх сегрегації». Мова йде про превалюючу ідеологію збору інформації та звітності, яка підкреслює очевидців події, підтвердження фактів з декількома джерелами і баланс точок зору. Це також означає інституційну роль журналістів як четвертої влади - орган, який існує окремо від уряду і великих зацікавлених груп [45]. У своєму дослідженні я аналізую електронні медіа. Інтернет журналістика дуже прискорила швидкість розповсюдження новинних повідомлень, які іноді входять в конфлікт зі стандартами об'єктивності. З іншого боку, інтернет-журналістика як легкий доступ до журналістської практики може висувати певні проблеми, які для інших каналів інформації, заявлених як об'єктивні, є не доступними [38]. Крім того, розглядаючи поняття медіаритуалу як цілісної, але змінної культурної дії, дозволяє уникнути

дихотомії на користь теоретичного

акценту на те, яким чином журналісти взаємодіють з їх культурною аудиторією за допомогою вироблених медіашаблонів (media routines) [23;28]. Шаблони в традиційній журналістиці визначаються як повторні процедури, методи і форми, які спрощують для журналістів виконання їх функцій в нестабільному середовищі, в умовах обмежень, і які мають тенденцію до асиміляції. Памела Шумейкер (професор у галузі масових комунікацій та теоретик гейткіпінгу) і Стівен Різ (професор журналістики та заступник декана з

навчальної роботи в коледжі комунікації, Техас, Сполучені Штати Америки) [46] вказували на те, що створення такого шаблону допомагає

медіа

визначити, що є прийнятним для аудиторії. Цілком ймовірно, що медіашаблони засновані на очікуваннях аудиторії, і здебільшого встановлюються виходячи із досвіду попередньої поведінки аудиторії [13]. Медіашаблон допомагає медіа організації швидко оцінити, який тип контенту відкинути, а який навпаки – розширити [18]. Медіашаблон також допомагає і споживачам новин визначити свої очікування від медіа [41]. Матеріали, які не резонують з аудиторією, часто перестають бути в системі суспільного інтересу і в подальшому не стають частиною будь-якого медіашаблону [13]. Шаблони створюються на основі того контенту, який медіа здатні виробляти. Є безліч прикладів медіашаблонів. Журналісти «категоризують» події на окремі типи новин, такі як «hard news» і «soft news». Це дозволяє отримати прогноз і контроль за потоком новин та виробництва в складній системі чи мінливому середовищі [50]. Альтернативні до традиційних засобах масової інформації медіа також виявили, що вони мають користь від медіашаблонів: вони зменшують фактор невизначеності і користуються усіма вище наведеними перевагами від існування шаблонів. Враховуючи велику кількість повідомлень на тему катастроф, ці повідомлення

належать

до

утвореного

стабільного

медіашаблону

враховуються як медіа при створенні новин, так і аудиторією при взаємодії з медіа. Повертаючись до «централізованого» або структурно фіксованого ритуалу, ЗМІ можуть показати єдність з урядом, таку взаємодію Деніел Халлін (Hallin) описав як поняття «сфера консенсусу» [25]. Таке утворення традиційного «медіа ритуалу» сприяло єдність між людьми, ЗМІ та урядом.

Основні ознаки утворення цієї схеми ритуалу – це дотримання норм об’єктивності, професіоналізму [18]. Нормативна концепція «медіа ритуалу» традиційно визначається в термінах зміщення позиції медіа в контексті подій. Цей зсув тяжіє до централізації, до фіксованих структур уряду [21; 23; 26; 45). Джеймс Етема (Ettema) пояснює, відносини медіа-структури як осередок «стабільності і змін одночасно» які властиві медіашаблону (routines) [23]. Його домінуюче інтерпретаційне поняття медіаритуалу пропонує мінливість, виходячи із загального контексту в якому працюють журналісти це мінлива реальність і робота з фіксованими інституційними джерелами. В такій взаємодії і відбувається процес підготовки новини [23]. Філіп Еліот (Elliot) показав, що медіаритуали представляють «підхід взаємодії», який залежить від роботи ЗМІ «спільно з політичними і соціальними інститутами» [21]. У цьому важливому сенсі, він переосмислив традиційний

функціоналізм

Дюркгеймівської

парадигми

ритуалу

як

«інструменту і вираження соціальної солідарності»; він запропонував підхід до медіаритуалу з більш широкої інтрепретаційної сторони - відтворення суспільної думки [20]. Своїми діями, медіа сигналізують коли і де перформативний характер події починається і закінчується, і вносить у внутрішню структуру подій визначеність і послідовність. У випадку ж з надзвичайними умовами – наприклад, стихійні лиха, катастрофи – сам факт здійснення може позначати початок події, а не навпаки – визначення події через початок ретрансляції повідомлень про неї засобами медіа [18]. Проте найбільш важлива їх роль в постійному зміщенні фокусу події в рефлексивність, перетворення події в мета-наратив [2]. Майкл Шудсон (Schudson) вважає, що найвідоміші форми метанаративу

виникли

відносно

недавно,

на

основі

медіаритуалу,

проаналізованого ним у новинних матеріалах теракту 11 вересня 2001 року. Шудсон проаналізував новини New York Times після атаки веж-близнюків і

дійшов висновку, що між журналістами та офіційними джерелами відбулося «злиття». Мета-наратив коливався між «правомірними суперечностями» («legitimate controversy») та консенсусом із владою. Медіаритуал тут зіграв об'єднуючу роль, функцію самоконтролю та саморегуляції ЗМІ. Ключовою тут є структура взаємодії – тяжіння медіа до цетралізованого шаблону дій [45]. У цій замкненій системі новини про такі кризові ситуаціїсамі по собі стали

«мета-наративами»,

що

сигналізують

про

початок

складного,

глибокого моменту «катастрофічного часу» («catastrophic time») [2]. Також відомі як «обряд преси» («press rites»), такі «історії відображають стабільність соціальної системи, показуючи її під дією загрози, подолання загрози або роботу в єдиній узгодженій системі» [21]. Як

«культурний

побудувати

новинні

перформанс», наративи,

журналісти

засновані

на

бачать

нормах

можливість

нейтралітету

фактичності як центральних професійних уміннях [50]. Грунтуючись на цих професійних цінностях, «об'єктивність» становить інституційно визначену спробу допомогти індивідуально журналістові подолати його або її людську суб'єктивність, або те, що Ліппман [30] визначив як «картинки в наших головах» (the pictures

in our heads) , щоб точно визначити і зобразити

спостережувану та пізнавану дійсність [8]. У цьому сенсі традиційна, або «якісна», журналістика пов'язана з мережевою

(або

системною)

журналістикою,

дотримується

більш

інституційно пов'язаних загальноприйнятих норм професіоналізму та об'єктивності, часто через професійні зусиллля, які Роланд Бішоп (Bishop) описує як «межу утримання» в обороні серйозної журналістикт проти таблоїдизації [6]. Але,

враховуючи

мінливість

медіаритуалу,

ця

межа

повинна

розглядатися теж як змінна. Таким чином, шаблон об'єктивність слугує для відтворення нормативних медіаритуалів. Вони так як і раніше залежать від зовнішніх культурних визначень і обмежень.

Це означає, що практика об'єктивності - і як ідея, і як шаблон - може бути змінена, як і будь-яка інша форма медіаритуалу, в залежності від сталості медіа-структури та співвідношення її елементів [21; 23]. Професійні норми і цінності пов'язані з структурним контекстом їх виробництва. Таким чином є дуже важливим як ці аспекти медіаритуалу можуть змінитися, коли змінюються їх структурні контексти або умови відтворення дій. В умовах, які поширюються на шаблони за допомогою яких журналісти відтворюють традиційні медіа структури ритуалу, Гайє Такман (Tuchman) описує підлаштування журналістів до «шаблонних не-стандартів» («routinely non-routine») новин [50]. Таким чином, медіа структура показує внутрішню рефлексивність взаємодії медіа та щоб структури, концептуалізацію зрушень між ними для роботи в звичаних та кризових умовах і, більш загально, для підтримки вищезгаданого типу медіаритуалу [23]. 1.4. Децентралізований медіаритуал Щоб розглянути що відбувається, коли мета-оповіді (metanarrative) відхиляються

таким

чином,

що

підривають

нормативний

(або

«централізований») медіа-ритуал, потрібно звернутися до розгляду концепції, запропонованої Ніком Коулдрі (Couldry) про ритуалізовані дії в медіа. Він виступає

за

«радикалізовану

концепцію

Дюркгейма»

щодо

більш

популярних, «децентралізованих» і навіть таблоідизованих засобів масової інформації [13]. Виступаючи у підтримку «децентралізованих» ЗМІ, він аргументує за радикалізацію Дюркгеймівської концепції ритуалу, яка може слугувати як більш локалізоване, і навіть популістське, джерело соціальної влади для окремих індивідів [15]. Він засновує свою ідею на таких передумовах: «ми можемо тільки зрозуміти, як медіа дотичні дії мають сенс як ритуальні дії, якщо ми проаналізуємо ширший простір, який я називаю ритуальним простором засобів масової інформації (the ritual space of the media)» [13; 18].

Відбувається радикальна переорієнтація стосунків між споживачами медіа продукції та самими медіа. Через свої ритуалізовані дії медіа більше звертаються до своєї аудиторії і менше - до центральної соціальної структури. Автор наголошує, що розширена Коулдрі метафора «ритуального простору»

дозволяє

показати

контраст

між

звичним

поняттям

«централізованості» та радикалізованим концептом Дюркгейма, себто децентралізованим медіаритуалом [18]. Евристично,

ця

відмінність

між

«централізованими»

«децентралізованими» медіа забезпечує більш гнучкий спосіб інтерпретувати можливі відносини між урядом і засобами масової інформації, оскільки вони зазнають змін під час «катастрофічного часу» («catastrophic time») [18]. Ця відмінність також дозволяє побачити, як соціальна сила може бути створена і застосована поза контекстом централізованих медіаритуалів [13]. Оскільки

таблоїдизована

журналістика

відображає

професійну

ідеологію, засновану на культурному резонансі з аудиторією, а не на загальноприйнятій орієнтації на взаємодію з структурою та пов'язаною з нею «об'єктивністю», вона являє собою корисну теоретичну точку відліку для аналізу децентралізованого медіаритуалу [23]. Таблоїдизована журналістика не дає нормативного або інституційно узаконеного

уявлення

про

об'єктивність

для

підтримки

процесу

конструювання реальності. Скоріше, вона створює культурний консенсус з глядачами на основі чотирьох основних характеристик: - виділення особистого наративу; - привілеювання видимого, очевидного над тим, що потребує глибшого розуміння та аналізу; - посилання на історію конкретного персонажу (human interest story) більше, ніж на будь-які інші джерела новин; акцент на «невідкладні питання повсякденного життя» [18]. В цілому, в дискусії щодо бульварної журналістики в не-кризових обставинах, Джон Лангер відзначає, що через цей консенсус, встановлений

між журналістами і аудиторією, глядачі новини «непрямим чином посилаються на тло, контекст припущень, що лежать в основі вже накопичених культурних знань» [28; 23]. Як

сукупність

шаблонів

виробництва

(production

routines),

медіаритуали відображають яким чином журналісти досягають взаємодії з аудиторією, акцент у висвітленні подій вказує на популістський нахил, який доповнює децентралізовані зв'язки медіаритуалу [13]. На відміну від традиційних форм новинних мереж, таблоїди також відносяться до більш популярних, і, отже, менш елітних джерел. Таким чином вони навіть в певній мірі представляють «голос народу» («voice of the people») [18]. У цьому порівнянні, загальні припущення про значення «жорстких новин», а також про шаблони виробництва новин, які використовуються для їх створення, як правило, відрізняються епістемологічно в новинних мережах та телебаченні. В результаті, глядачі автоматично ідентифікують процеси, використані

для

створення

традиційних

форматів

виробництві

«легітимованих новин» [28]. В цьому сенсі, як глядачі так і журналісти можуть сприймати шаблон збору інформації як падіння нижче нормативних стандартів професіоналізму та об'єктивності навіть більше, ніж «мережеві шаблони» (network routines). Те, що колись було сирими інгредієнтами журналістики тепер стало сирим продуктом [18]. На підтримку цього популістського підходу до новин, таблоїдизована журналістика також включає в себе базування на стилі розповіді, орієнтованість на особисті наративи індивідів, а не на «елітні джерела» [11]. Структурованість зменшується по мірі того як публічна сфера стає менш помітною, а дискурсивний аналіз або навіть об'єктивний опис, візуальні образи, набирають популярність, навіть переходять в інсценування подій і використання перебільшених засобів візуалізації, таких як оброблені (перебільшені)

фотографії,

тощо

[5].

Популістські

виміри

новин

підкреслюють

обов'язковий

поворот

від

структурних

шаблонів

до

децентралізованого популізму [13]. Інтенсивність несе особливе значення для ритуалу як цілого, нарівні з піковими моментами в ритуальному контексті. Вони слугують як збірні символи і узагальнюють значення, розсіяне через подію загалом. Ця якість виділяється дослідниками не через те, що були зроблені висновки на основі досліджуваної події чи досягнення верхньої точки у її висвітленні [15]. Це відбувається тому що журналісти, камери, тощо, фокусуються на якомусь одному аспекті від «загальної атмосфери». Дюркхейм наводить приклад як висвітленняподії перетьворюється на медіа подію - місце роботи медіа перетворюється із просто простору на «місце перформансу» [18]. Таким чином, фундаментальні зв'язки медіа та «структури» відображають як відбувається

зсув

до

висвітлення

більш

децентралізованих

форм

медіаритуалу. 1.5. Медіаподії та медіаритуали В одному з попередніх підрозділів було наведене визначення медіаритуалу як «формалізованих дій, організованих навколо основних медіа, дотичних категорій і рамок або дій, що пов'язані

з широкими

медійними цінностями». Медійні цінності, до яких привертають нашу увагу медіаритуали, засновані на міфі про медійований центр (mediated centre): конструювання соціального центру, та конструювання уявлення про ЗМІ як суспільну привілейовану точку доступу, або «фрейм» до цього «центру» [15]. «Медіаритуали» - специфічні, локалізовані дії, структуровані навколо категорій і фреймів,

пов'язано з зазначеним вище міфом в основі. Але

«медіаподії» - це великі сукупності дій в кількох місцях (трансляції подій, мільйони переглядів, вироблення і циркуляція дискурсу навколо трансляції подій) [13]. В якому сенсі «медіаподії» представляють собою або включають в себе медіаритуали?

Зв'язок із «медіаритуалами» відбувається в або межах загальної організації: те, що об'єднує сукупність дій у різних місцях і поєднує їх разом, як «медіа подію» є фактом, або конструюванням факту, що через фрейм наративу

цієї

медіаподії

соціальна

колективність

встановлюється.

посилюється і зберігається [14]. Медіаподії, іншими словами, є великі медіасфокусовані соціальні процеси, загальна організація яких формулює певні цінності, або те, що вважається

загальноприйнятими

цінностями,

які

лежать

основі

Дюркгеймівської концепції медіаритуалу: затвердження соціального зв'язку через медіа процеси [18]. В рамках медіаподії можуть виникати багато локальних дій, які можуть називатися «медіаритуалами»,

тому що фрейм дії

пов'язує їх з медіа

дотичними цінностями. По суті, це залишається вірним, розглядаючи ці дії в контексті більш широкого медіа заходу [13]. З цієї точки зору, немає необхідності ставити під сумнів два важливі моменти, які досліджували Деніел Даян (Dayan) і Еліу Кац

(Katz) і які

наведені нижче: по-перше, телебачення (і сучасні засоби масової інформації загалом) змінило умови сучасного ритуалу (медіа переймають ролі соціальної інтеграції та зв’язку з з трансцендентним виміром [3], і, по-друге, що в контексті медіаподій часто виникає спеціальний режим перегляду - як правило, з іншими людьми, в супроводі формалізованої поведінки (можливі шаблони з вживаням їжі у перерві трансляції) - що саме по собі заслуговує назва медіаритуал [16]. Даян і Кац називають це «святковий перегляд» («festive viewing») [16]. «Святковий перегляд» вивчали через інші медіаподії: Супербоул, (Super Bowl. Real 1975), Олімпійські ігри (Real 1989б Rothenbuhler 1988). Важливо, що «святковий» в Даяна і Каца не означає, щасливий, це поняття так само включає в себе час загальної печалі. Аспект соціальності був співпережитий безпосередньо в ситуації загального перегляду [15], або принаймні мірі так конструюється враження від перегляду.

Ці форми соціального перегляду, безумовно, є медіаритуалами: вони є формалізованими діями, вони організовані на їх відмінності від «звичайних» переглядів, з тією різницею, що вони демаркують ситуації, коли роль ЗМІ як точки доступу до соціального центру особливо підкреслюється [18]. Медіаподії «не просто реле, яке спрацьовує без будь-чийого втручання чи допомоги», але воно переформулювує елементи і об'єкти існуючого ритуалізованого процесу в повністю медійну подію, форма якою була немислима до появи електронних засобів масової інформації [16]. Медіаподії

продукують

складні,

сстворені

багатьма

авторами,

розташовані в кількох місцях, різнобічни тексти, іноді дуже великої потужності і впливу. МакЛюен визначав зумовленість впливу таких повідомлень їх широтою охоплення [36]. Медіаподії - це випадки, коли засоби масової інформації роблять можливим

стежити

за

незвичайними,

позачерговими

подіями,

які

відбуваються «в центрі» суспільства. Цей тип подій рідкісна реалізації повного потенціалу технологій електронних медіа технологій як рушійної сили соціальної інтеграції [16]. Таким чином, медіаподії - це не тільки період часу, коли великі суспільні групи «разом», але при цьому ця близькість сприймається як щось позитивне (Даян і Кац вважають, що «близькість» не повинна бути обов'язково лише позитивною) [16]. Медіаподії «святкують примирення, а не конфлікту», вони гегемонічні (не руйнують соціальні зв'язки, а навпаки встановлюють їх) [18]. Новини з медіа подій інтегрують суспільство, сторюють «колективне серцебиття» і викликають відновлення лояльність по відношенню до суспільства і його легітимованих повноважень [16]. Медіаподії більше, ніж просто повторювані, пам'ятні акти, в яких люди беруть участь за звичкою. Вони насправді є актом «переконання», принаймні, в демократичних країнах [18], де відбуваються складні переговори між медіа,

політичниими інститутами і аудиторією, які лежать в основі будь-якої успішної медіаподії [13]. 1.6. Недоліки теорії медіаритуалів та медіа подій Дана теорія має і свої недоліки. Перша трудність полягає в описовості. Додаткові обмеження у визначенні Даяна і Каца мржуть сприяти тому, що медіаподії для них завжди несуть позитивний і гегемонічний ефекти. Але, враховуючи ідеологічні конфлікти, наявні в конструюванні медіа [16], це обмеження достатньо довільне. Щоб називати медіаподію гегемонічною (домінуючою, провідною), залежить від конкретного тлумачення випадку, навіть Даян і Кац не стверджую, що медіаподії, які вони аналізували, не залучали інакодумців або байдужих спостерігачів, і їх вибір, що вважати медіаподією включає в себе оціночні судження [18]. Таким чином, описова сторона теорії медіаподій Даяна і викривлює

їхнє

бажання

змусити

медіаритул

працювати

Каца в

нео-

Дюркгеймівському напрямку [16]. Як рішення Коулдрі пропонує менш суворі визначення, в поєднанні з більш чітким розмежування між загальним аналізом і особливими випадками [13]. Зосередившись виключно на передбаченні інтегративних наслідків політичного ритуалу, ці аргументи ігнорують велику частину всже існуючого науковго підгрунтя. Але є ритуали, які працюють на противагу системі цінностей суспільства, або які посилюють соціальні конфлікти, або які не досягають стабільної гегемонії інтерпретації, проти наміру тих, хто їх констурює [31]. Навіть якщо це незвично для медіаподій - протидіяти системи суспільних цінностей, - це тільки виносить на поверхню наскільки ідеологічно консервативною є теорія медіа подій [13].

Факт того, що медіаритуали, як правило, зосереджені на підтримку одного набору цінностей, тих, які виявилися домінуючими, сприймається природно – іще одна слабка сторона теорії [18]. Підхід Дюркхейма стверджує, що такі ритуали є значними, оскільки вони тримають суспільство об'єднаним і робить це, за допомогою утворення загального набору цінностей [19]. Той факт, що суспільство стабільне (в тому сенсі, що його члени не в стані громадянської війни) не обов'язково означає, що члени цього суспільства мають спільний набір цінностей [34], або (навіть якщо вони їх мають), що саме ці цінності, а не щось зовсім інше (інерція, примусу в різних його формах, відчай, тощо), «тримає їх разом». Ритуал може бути універсальним, навіть якщо конкретно медіаритуал ні. Наприклад, Рой Раппопорт (Rappaport) [43] вважає, що ритуали є універсальними, оскільки вони є діями, форма яких вказує на світ за межами людської дії, у сфері божественного. Для Дюркгейма [19], ритуали не відносяться до трансцендентного в метафізичному сенсі, але відносяться дл трансцендентного, як спосіб у який люди уявляють собі абсолютний характер зв'язку, який вони мають в якості членів соціальної групи. Якщо це так, припускає Дюркгейм, тоді ритуал універсальний як і існування самих соціальних груп [19]. Поки конкретний ритуалах стає недійсним, втрачає свій сенс, і в той же час як ритуальна практика сама по собі може бути порушена в період, коли соціальний досвід деструктується, прагнення створити ритуальні форми, на думку Дюркгейма [19], універсальне. Однак Коулдрі [13; 15]не визнає таку властивість медіаритуалів. Наші нинішні форми медіації (радіо, телебачення, інтернет і т. д.) є історично недавніми надбаннями. Медіаритуали, принаймні, в їх нинішньому вигляді, не є універсальними, оскільки вони є соціальними формами, які легітимізують той факт про сучасні медіа, що відбувається інтенсивна концентрація

символічних

ресурсів

суспільства

централізованих

інститутах, які ми називаємо «засоби масової інформації». Ця концентрація не є необхідною, і ми можемо сприймати реальність за її межами, і тому ми можемо сприймати реальність і за поточний форми медіаритуалу теж [18]. 1.7. Дослідження «медіаритуалу» в Україні Медіаритуали в Україні поки залишаються мало дослідженими. Георгій Почепцов у своїй статті «Люди як медіа: шістдесятники й альтернативні інформаційні потоки» зачепив схоже поняття слова як ритуалу [57]. Почепцов пише, що із зміною медіа розвиток людства теж зазнає суттєвої трансформації. Ці процеси призводять до вивільнення слова. Це перехід від слова-міфу до слова-ритуалу, а далі - до слова-смислу. В одному і тому ж слові можуть бути заховані зовсім інші смисли, на які слід по-різному реагувати. Цей перехід збільшує вербальну складову слова і зменшує подієву складову. Адже, наприклад, ритуал взагалі може не мати жодного слова. Автор пише, що ритуал виконує функції підтримання ідентичності, тимчасом як слово-міф формує цю ідентичність. Позиціонування слова-ритуалу як засобу підтримання

ідентичності подібне до думки, висловленої Ніком

Коулдрі по відношенню до медіаритуалів [13]. Щодо слова-смислу Почепцов притримується думки, що, отримавши волю, воно взагалі може зруйнувати створену ідентичність. На цьому рівні люди втрачають уже ту запрограмованість долі, яка була центральною для життя в минулі віки. Георгій Почепцов визначає такі переходи: - слово-міф - слово-ритуал - слово-смисл Почепцов вважає загальнозрозумілим, що слово-ритуал у сьогоднішній уяві було наступником слова-міфу, хоча історично все могло бути і навпаки: ритуал міг існувати і за відсутності слова. При переході до сучасного стану

чітко зростає незалежність і падає запрограмованість. Як приклад він пропонує демонстрацію радянської доби на честь Жовтневої революцію [57]. Демонстрація мала своєю ціллю утримання ситуації єднання партії й народу, моделювання щастя народу під керівництвом партії. Ці меседжі були всюди. Одночасно вона чітко посилалася на міфологію того періоду – матроси з червоними стрічками й под. Цю подію можна розглядати як медіаритуал – масовість, видовищність, створення спільної ідентичності, використання фреймів [13]. Слово-ритуал, однак, має зв’язок із сакральністю (хоча і не надто сильний, що знову ж перегукується із позицією Коулдрі, який визнає антропологічні зв’язки медіаритуалу з первинним значенням ритуалу як такого, але вказує на їх послаблення і малу роль у сучасному контексті), але не має зв’язку із реальністю. Фактично Почепцов заперечує владу ритуалу (слова чи медіа) конструювати реальність [7; 57]. Однак інших ґрунтовних досліджень на українському просторі немає. Це дає простір для дослідження медаритуалів у моїй роботі. Спираючись на світових науковців, що розглядали ритуали в медіа, в практичній частині мого дослідження я дослідила наскільки запропоновані моделі діють в українських ЗМІ. Підсумовуючи, в даному розділі було розглянуто та пояснено явище медіаритуалу, особливості розвитку цієї теорії в світі та вживання цього терміну у світовому контексті [13; 14; 15; 18; 19]. Також розглянуто умови виникнення медіаритуалу та два типи медіаритуалу, які спрацьовують в «катастрофічний час»: центреалізований та децентралізований [18]. Ці ключові поняття є основою для даного дослідження.

Розділ ІІ. Методологія дослідження 2.1.Визначення методу та його застосування Для роботи над практичною частиною дослідження я використаю контент-аналіз. Я звертаюсь до цього методу, аби визначити ті категорії, що є обов’язковими для існування та впливу меді ритуалу у висвітленні катастроф в українських електронних медіа та який тип медіаритуалу функціонує у якому випадку: централізований чи децентралізований. Клаус Кріпендорф визначає контент-аналіз як аналіз очевидного і прихованого змістів комунікованого повідомлення (у будь-якому вигляді, будь то книга, газетна стаття, чи фільм) через класифікацію, складання таблиць, оцінку його ключових символів, тем, щоб встановити його значення і можливий вплив [27]. Берельсон визначав контент-аналіз з огляду на природу та особливості медіа. За його працями, контент-аналіз — це дослідницька техніка для об'єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника [4]. Інакше кажучи, контент-аналіз – це систематична процедура, метою якої є об’єктивний аналіз змісту будь-якого тексту [56]. Контент-аналіз має історію більш ніж 50 років використання в комунікації, журналістиці, соціології, психології та бізнесі. Цей метод, передусім, методи походить від досліджень суспільства та природи поведінки індивідів, але застосування методу досягло також і таких віддалених областей, як право і охорона здоров'я [39]. Цей метод зародився та розвивався разом із зростанням феномена масової інформації. Безпосередньо сам контент-аналіз зародився з потреб масових комунікацій і розпочався як кількісно-орієнтований метод аналізу преси. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. у США з'явилися перші контентаналітичні дослідження текстів газет, виробництво яких перетворилося в масове. Дослідження преси попередніх років в основному зводилися до

підрахунку площі, яку займали ті чи інші теми на сторінках газет, або частоти вживання в літературі різних періодів певних слів, частин мови тощо. Контент-аналіз продовжував розвиватися в руслі теорій масових комунікацій. Науковці,

перебуваючи

під

впливом

ідей

Г.Лассуелла,

намагалися

скористатися практичним і теоретичним досвідом попередніх років [29]. Модель комунікацій Г.Лассуелла стала теоретично і практично затребуваною не лише для опису пропагандистських, а й інших видів масових комунікацій – рекламних, маркетингових, політичного PR, PR- кампаній, розрахованих на масову аудиторію; вона досить широко використовувалася у практиці ЗМІ та соціології [29]. З'явилася нова тенденція: дослідницькі центри намагаються залучити до контент-досліджень висококваліфікованих фахівців з інших наукових сфер – психолінгвістики, семіотики, соціології, політології, історії, обчислювальної техніки. Контент-аналіз як науковий метод, розроблений в США в 1920-1930 рр., уже мав принципово інші основу – це, зокрема, відзначає Карней (Carney) [9]. Клаус Кріпендорф у своїх висновках іде далі, він убачає істотну різницю між кількісним газетним аналізом, який вимірює пресу в категоріях предмета досліджень, і тим, що він називає «ранній» контент-аналіз, який став новою стадією інтелектуального розвитку контент-аналізу [27; 61]. У традиційній літературі текст досліджується в основному в рамках, лінгвістики, герменевтики, семіотики, культурологи і є одним з основних понять культури ХIХ-ХХ ст. В основному текст розглядається як галузь філології, літературознавчої дисципліни, що вивчає твори писемності, з метою встановлення їх особливої організації, відношення між текстом і культурним контекстом;

як система висловлювань, що володіють єдиним сенсом і як

форма передача інформації [61]. Нерідко текст розглядають як дискурсивну єдність, тобто специфічний спосіб і правила організації мовної діяльності, незалежно письмовій або усній,

володіє різноманітною смисловою структурою, що породжує нові смисли і т.д. [52]. Леонід Авер'янов в рамках контент-аналізу розглядає текст принципово з іншої сторони. Він вважає, що текст - це передусім формально-логічне утворення, яке можна досліджувати деякими формалізованими методами. Методологічною

основою

такого

дослідження

виступає

статистичний

принцип частотного розподілу ознаки (або сукупності ознак), які у взаємозв'язку утворюють нові смисли. Такий підхід був частково реалізований в контент-аналізі [52]. Кімберлі Неуендорф вважає контент-аналіз далеко не найпростішим методом дослідження. Він обмежений вибіркою, рамками власних категорій та термінів, засобом комунікованих повідомлень [39]. Сучасний контент-аналіз виходить за рамки традиційних уявлень про символ, зміст, і значення. Це можна прослідкувати в еволюції концепції комунікації, в тому, як розвиток медійних технологій сформував наше уявлення про комунікацію і роль культури у наданні особливого значення тому, що в дослідженні аналізується [27]. Виходячи з цього, досліджувати можна тільки те, що зафіксовано. (Те, що не зафіксовано не існує) [52]. Є два способи фіксації інформації: свідомість людини, точніше її пам'ять і будь-які матеріальні фізичні носії. Досліджувати що-небудь можна тільки двома способами: аналітичним і статистичним. Статистичний

метод

дослідження

має

два

варіанти:

інтуїтивний

формалізований. Формалізований метод має дві форми: лінійне і двовимірне частотний розподіл. Аналітичний (якісний) метод в рамках контент-аналізу передбачає, в основному, сприйняття узагальненого знання, основних домінант або смислів об'єктів,

так

званих,

аналітичних

матеріалів,

припускає

сприйняття

зафіксованого знання відразу і цілком. У тому числі передбачає чуттєвий, емоційний метод сприйняття об'єктів і такий же спосіб фіксації та передачі знання, наприклад, у формі художніх творів, тощо [52; 61].

Статистичний

(кількісний)

спосіб

припускає

прораховування

розподілу якоїсь ознаки як об'єкта в інформаційному полі, наприклад, в тексті, і тим самим встановлює його значення. Тут немає почуттів та емоцій, лише голий статистичний розрахунок. Якщо досліджувана ознака, як змінна величина, отримала якесь кількісне вираження відносно частотного розподілу іншої ознаки, що виступає константою, то досліджувана ознака отримує своє значиме співвідношення і, можливо, сенс. [52] Однак, ту варто зосередитись на явному значенні (контенті), а не на прихованому. Це дещо іде врозріз із підходом американських дослідників контент-аналізу, яких вважають основоположниками цього методу (зокрема Кріпендорфом). Однак, для якісного дослідження потрібно встановити рамки і межі [39]. Аналітичному контент-аналізу характерні такі категорії як оцінювання, пояснення, розшифровка концепції, якісні характеристики тексту, теорія як частина дослідницького процесу, людина як центр уваги, суб’єктивність, абстрактні поняття. Статистичному контент-аналізу характерні вимірювання, обчислення, обробка зібраної інформації, підрахунок показників, стати стичність, підтримка/спростування теорії як результат дослідження [56]. 2.2.Переваги і недоліки методу Обраний для дослідження метод має свої переваги та недоліки. Серед переваг дослідники цього методу визначають: - об’єктивність - систематичність - кількісний характер - метод не вимагає фінансових витрат - не потребує втручання в життя людей - дає можливість опрацювати великий обсяг матеріалів - сприяє розумінню контексту, в якому створювався текст (тексти)

[4; 56]. Серед недоліків даного методу зазначають: - значні витрати часу - прив’язаність до обраної термінології та категорій дослідження - можлива нестача відповідних повідомлень - спрощення процедури дослідження (дослідження зводиться до арифметичного підрахунку ключових слів та понять) [12; 56]. Обраний для дослідження метод перш за все відповідає меті і завданню дослідження: він дозволяє перевірити існування медіаритуалу у висвітленні катастроф в українських електронних медіа та проаналізувати специфіку висвітленння трагічних подій на основі визначених типів медіаритуалів – централізованого та децентралізованого [18]. Наявні матеріали доступні для аналізу і їх кількість дозволяє провести дослідження і їх тип відповідає умовам дослідження. Якщо говорити про об’єкт вивчення контент-аналізу – то це інформаційні матеріали з сайтів «Кореспондент», «Українська правда» та «УНІАН» за період з 2006 по 2011 роки. Основний критерій відбору матеріалів – тема повідомлень має стосуватись вибухів на шахтах України за вказаний період, тобто відповідати заявленим дослідницьким питанням. Точніше ключові слова для відбору повідомлень пояснені в підрозділі 2.4. Богранде та Дресслер описують ще декілька вимог до текстів для проведення контент-аналізу. Це зв’язність, логічність, інформативність [35]. Досліджувані тексти є публікаціями новинних інтернет-ресурсів і логічно відповідають даним умовам. Повідомлення перед публікацією проходять редагування редакторами новинних служб, а отже відповідають загальним вимогам до зв’язності та композиційної побудови, а також містять інформацію корисну для перевірки гіпотези та висунутих дослідницьких питань.

2.3.Особливості проведення контент-аналізу Поняття «контент-аналіз», відповідно до загальноприйнятої точки зору, передбачає аналіз змісту тексту. Але це не зовсім точно, контент-аналіз не займається власне змістом, а виключно частотним розподілом смислових одиниць в тексті, або по іншому - аналізом статичних закономірностей частотного

розподілу

смислових

одиниць

тексті.

свою

чергу

закономірності частотного розподілу смислових одиниць в тексті нерідко дозволяють зрозуміти закономірності саме смислового визначення об'єкта [52]. Таким чином, для проведення контент-аналізу потрібно сформулювати дослідницьке питання або гіпотезу, запропонувати оперативний термін, обрати вибірку, обрати одиницю вимірювання, створити категорії (систему класифікації),

встановити

систему

вимірювання,

провести

пілотне

дослідження, кодувати контент відповідно до встановлених термінів, проаналізувати зібрані дані та інтерпретувати результатів [56]. На початковому етапі дослідження, як правило, формулюється так звана «емпірична теорія» дослідження. Тобто, в ході підготовки до проведення контент-аналізу систематизується гіпотези, що існують в контексті даної проблематики і відбувається «відсів» тих, які не піддаються верифікації на даних обумовленого інформаційного масиву [61]. Крім того, на першому етапі дослідження формується ідеологія дослідницької програми. Інакше кажучи, в цей момент формулюються філософські

(теоретичні)

передумови,

визначаються

основні

завдання

дослідження і базові правила процедури, що випливають з них [55]. З методичної точки зору, саме на цьому етапі відбувається актуалізація системного співвідношення мети, об'єкта і засобів дослідження і визначається їх оптимальну конфігурацію в процесі майбутньої роботи [56]. На другому – операціональному - етапі дослідження створюється основа для верифікації використовуваних дефініцій і термінів. Як правило, в цей момент в суцільному текстовому масиві виділяються відносно автономні

частини - релевантні

одиниці контексту, як для утримання всього

текстового масиву, так і загальної сукупності сформульованих дефініцій і термінів [52]. При цьому, при виявленні латентної інформації, представляється доцільним використовувати двоетапну методику яка передбачає існування в тексті двох категорій аналізу: категорій структурування, як засобу витягання латентної інформації і категорій інтерпретації, залежної від першої [55]. Так, у 1926 р. Mейєр Уїллі [12] в своїх дослідженнях вже не зупиняється на тематичному дослідженні преси. Насамперед він використав класифікацію газетних повідомлень за трьома параметрами: – темою або тією сферою дійсності, яку ці матеріали відображають (наприклад, політика, економіка, література); – формою (новини, передові статті тощо); – їхньою комбінацією (наприклад, політичні новини). Ці групування, незалежно від способу їхнього утворення, одержали в американській журналістиці та соціології назву «категорій». Уїллі також сформулював критерії, за якими виділяються сукупності категорій. Перший критерій полягає в тому, що система категорій має застосовуватися до всіх газет загального характеру, а не орієнтуватися лише на спеціальні видання [12]. Другий критерій: система категорій повинна будуватися таким чином, щоб дати можливість порівнювати номери різних газет за той самий день, одні й ті ж газети в різний час або різні газети в різний час. Ця вимога універсальної порівнянності означала необхідність високої стандартизації категорій, що дозволяло використовувати статистичні методи для аналізу змісту. Третє правило: система категорій повинна давати максимум точності і зводити елемент суб'єктивності до мінімуму [61]. На третьому етапі дослідження - етапі рахунку - проводиться власне контент-аналіз. Тобто, здійснюється збір інформації, облік індикаторів, первинна обробка результатів, що включає встановлення видів і змісту відносин зв'язків між елементами рахунку (індикаторами контент-аналізу).

Причому, останнє - як усередині сукупності даних, так і по відношенню до самої сукупності, як цілісної інформаційної системи [54]. На даному етапі, принципової важливість набуває та обставина, що отримані

дані

повинні

гарантувати

тимчасову,

інтерсуб'єктивну

та

інструментальну стабільність дослідження, а також повною мірою відповідати (знаходитися в контексті) його теоретичних посилок [52]. У випадках, якщо отримані дані розходяться з теоретичними посилками, на застосування контент-аналітичних процедур завершується і дослідження починається заново [61]. Залишковий аналіз даних. На четвертому етапі здійснюється агрегування (інтерпретація

числового

матеріалу

метою

його

узагальнення),

структуризація і угрупування отриманих даних для формування адекватних моделей в контексті завдань, поставлених на першому етапі дослідження. В цілому аналіз отриманого матеріалу прямо залежить від трьох режимів сприйняття інформації: режиму «налаштування», режиму сприйняття основної інформації та режиму сприйняття поворотної інформації. Причому, якщо перші два режими важливі на першому та другому етапах контентаналізу, то третій режим набуває особливого значення на четвертому етапі і виявляється повністю обумовленим якістю робіт на першому та третьому етапах [55]. Окремо слід зупинитися на проблемі відбору джерел

матеріалу для

дослідження. Для того щоб застосування контент-аналізу було успішним, джерело має відповідати певним вимогам. Тобто, перш за все, при виборі джерела потрібно визначити, якою мірою його зміст відповідає поставленому завданню. Необхідно також вивчити всі існуючі джерела з даної проблеми і, якщо знадобиться, виявити оптимальний розмір репрезентативною випадкової вибірки [55]. Найскладніше в контент-аналізі визначити смислове наповнення слова. Іншими словами, визначити яку об'єктивну реальність відбиває дане поняття.

Це дозволяє зробити контекст даного поняття, який, виділяючи відповідні ознаки, тим самим визначає зміст і основного поняття. Але навіть у цьому випадку

зміст

об'єктивної

реальності

може

бути

вельми

незрозумілим, втім так само як і об'єктивна реальність досліджуваного сенсу [52]. Отже, в моєму дослідженні гіпотеза полягає в тому, щоб перевірити існування певного типу медіа-ритуалу у висвітленні катастроф в українських електронних медіа. Оперативним терміном тут виступає поняття медіаритуалу. Для вибірки я використаю інформаційні матеріали з сайтів Кореспондент, Українська правда та Уніан. Вибірка буде здійснюватись за 2006-2011 роки. Основний критерій відбору матеріалів – зміст повідомлень має бути про вибухи на шахтах України. Для системи класифікацій я виділю основні найбільш використовувані прийоми та синтаксичні елементи, обсяг матеріалів, підбір героїв та коментарів у матеріалах. Потім на основі спільних елементів я

спробую виділити моделі та шаблони, використовувані в

повідомленнях, і виявити, наскільки вони відповідають оперативному терміну медіа-ритуалу і чи підтримують його існування та вплив на аудиторію.

2.4. Визначення одиниць аналізу та кодування Як вже згадувалось раніше, для проведення контент-аналізу потрібно обрати одиницю вимірювання, створити категорії (систему класифікації), встановити систему вимірювання, провести пілотне дослідження, кодувати контент відповідно до встановлених термінів, проаналізувати зібрані дані та інтерпретувати результатів. Одиниці аналізу — це малі чи великі фрагменти тексту, за якими кодувальник методично спостерігає, відшукуючи в них посилання на категорії значень або їхні вербально виражені ознаки. До стандартних одиниць аналізу належать: слово або символ (наприклад дати), частина речення, одне або кілька речень, абзац, уся стаття, нарешті [54].

Оскільки у даному дослідженні потрібно дослідити формування медіаритуалу у висвітленні катастроф на шахтах та тип ритуалу, що функціонує в таких умовах, створення кодувального лиска для аналізу має виходити з певних умов: ‐ Джерела повідомлення (у випадку, коли в одному повідомленні використовується кілька джерел, або основна інформація іде від офіційних державних інституцій мова іде про централізований медіаритуал). ‐ Акцентування або ігнорування на кількості жертв, їх вік, національна приналежність (приділення надмірної уваги таким подробицям вказує на таблоідизацію, а отже – децентралізований тип медіаритуалу). ‐ Динаміка повідомлень, дата публікації матеріалу (дозволить від слідкувати піковий момент кількості повідомлень, а отже – і момент взаємодії медіаподії та медіаритуалу). ‐ Емоційно забарвлена лексика (наявність чи відсутність її у повідомленні дозволить проаналізувати частиною якого типу медіаритуалу є повідомлення) . ‐ Заголовок (для електронних ресурсів характерно публікувати новини в такому ж вигляді, в якому вони отримують його по розсилці. Проаналізувавши заголовки можна визначити, які заголовки були доопрацьовані, а які розміщені методом «copy – paste». Відповідно – де спрацьовують норми професіоналізму як ознаки централізованого медіаритуалу). ‐ Обсяг матеріалу (потрібно аналізувати в контексті з динамікою та часом публікації. В «кризовий час» може продукуватись велика кількість коротких повідомлень, які, тим не менше, є важливими і однозначно виступають складовими медіаритуалу. Значні за обсягом тексти можуть вказувати на велику кількість інформації, наданої офіційними або приватним джерелами і також аналізується контекстуально).

Отже, кодувальний листок для даного дослідження має такий вигляд: 1. Заголовок 2. Час публікації 3. Обсяг матеріалу 4. Джерела інформації та структура повідомлення 5. Наявність емоційно забарвленої лексики 6. Акцентування або ігнорування на кількості жертв, їх вік, національна приналежність. Серед категорій, обраних для кодувального листка є як властиві для аналітичного контент-аналізу, так і для статистичного. Таким використання

чином, методу

даному

розділі

контент-аналізу,

було його

розглянуто історичний

особливості розвиток

становлення, недоліки та переваги, його відповідність даному дослідженню та обмеження у використанні, описано етапи проведення дослідження. Також визначено ключові слова у виборі новинних повідомлень, окреслено основні дані обраних для аналізу джерел, визначено критерії кодування та описано кодувальний листок.

Розділ ІІІ. Результати дослідження Цей розділ містить результати аналізу публікацій про вибухи на шахтах України

за

2006-2011

роки

обраних

для

дослідження

виданнях:

«Кореспондент», «Українська правда» та «УНІАН». Характеристики джерел, обраних для аналізу: Для проведення контент-аналізу використані повідомлення з сайтів Кореспондент, Українська правда та Уніан за 2006-2011 роки. У виборі джерел повідомлень я керувалась впливовістю та масовістю сайтів, охопленням ними великої аудиторії, їх авторитетністю серед споживачів новин. «Кореспондент» — це український тижневий журнал, заснований 2002 року. Електронна версія почала працювати на два роки раніше самого журналу — у серпні 2000 року. На разі сайт має 45 746 підписників через мережу Facebook, 28,904 у Twitter та 23 353 в мережі Vk.com (перевірено – 2. 05. 2012). Сам себе «Кореспондент» позиціонує як «інформаційно-новинний інтернет-ресурс № 1 в Україні. Українська мережа новин korrespondent.net пропонує

відвідувачам

незалежну

та

оперативну

інформацію

про

найважливіші події в Україні та світі, а також новини бізнесу та економіки, здоров'я і спорту, науки та шоу-бізнесу. Сайт має російськомовну та україномовну

версії,

які

оновлюються

цілодобово

без

вихідних.

Середньомісячна аудиторія складає більше 1100000 користувачів» [53]. «Українська правда» - українське інтернет-видання. Основна тематика — політика, соціальні проблеми, економіка. На сайті є постійно оновлювана стрічка новин, архів публікацій, блоги політиків, письменників, журналістів, спортсменів. Видання було засноване у квітні 2000 року журналістами Георгієм Ґонґадзе та Оленою Притулою. У 2005 році видання вийшло на самоокупність, отримуючи дохід від реклами [59]. Кількість підписників у мережі Facebook сторінки в мережі Vk.com немає..

- 31 669, Twitter - 5 539,

«УНІАН» - Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин. Інформаційне агентство, засноване в 1994 році; випускає продукцію трьома мовами (українською, російською та англійською). На сьогодні агенція входить до медійної групи Приват. Позиціонує себе як «один з найбільших в Україні виробників і постачальників політичної, соціальної і ділової інформації. Серед засновників агентства — Національна спілка журналістів України і Союз юристів України. З 2008 року випускає 26 інформаційних продукти (в тому числі спецпроекти «УНІАН-Культура», «УНІАН-Здоров'я», «УНІАН-Фондовий ринок», регіональні проекти «УНІАН-Харків», «УНІАНКрим», «УНІАН-Євро-2012» і «УНІАН-Страхування» та інші) [60]. Кількість підписників у мережі Facebook 4,471, сторінок в Twitter та Vk.com немає. Новини, які безпосередньо стосуються вибухів на шахтах як правило знаходяться в розділах «Україна», «Новини», «Стрічка новин» або рідше «Економіка». Для визначення релевантності матеріалів для аналізу я визначила набір ключових слів: ‐ Шахта ‐ Вибух ‐ Катастрофа ‐ Шахтарі ‐ Жертви ‐ Загиблі ‐ МНС (Міністерство надзвичайних ситуацій України) Обсяг вибірки вмотивований тим, щоб охопити й проаналізувати достатню кількість подій, адже, як було зазначено в першому розділі роботи, не усі події стають медіаподіями. Відповідно, не усі з них дають основу для утворення і функціонування медіаритуалу. Опрацювання матеріалів та інтерпретація отриманих результатів дають можливість перевірити висунуту в дослідженні гіпотезу та досягнути поставленої мети дослідження.

Для проведення дослідження був використаний метод контент-аналізу. Медіаритуали – це певний тип формалізованих, медіадотичних дій, організованих довкола ключових медійних подій, категорій чи моделей поведінки [13]. Тому визначення елементів, які складають ці формалізовані дії, умови, за яких виникає та функціонує медіаритуал можливо здійснити за допомогою контент-аналізу. Його особливості, переваги та недоліки, відповідність для дослідження медіаритуалів та обмеження були розглянуті раніше. Також для аналізу у дослідженні були використані одиниці аналізу, визначені у розділі ІІ. Представляючи результати проведеного дослідження я користуюсь наочними матеріалами: таблицями та схемами, аби якнайліпше пояснити отримані результати. У першому розділі я наводила думку західних дослідників контентаналізу як методу, що його основна мета – це виявити певні зразки, теми, категорії соціальної реальності. Його метою є показ певних зразків, тем та категорій соціальної реальності. Інтерпретація результатів дослідження має представляти теоретичне розуміння дослідником феномену проведеного дослідження. 3.1.Перевірка утворення медіа ритуалу в проаналізованих повідомленнях Основними гіпотезами даної роботи було завлено: Висвітлення катастроф в електронних медіа має свої особливості, зумовлені їх специфічною тематикою та способом подачі. Значну роль у формуванні та способі подачі повідомлень про катастрофи відіграє явище медіаритуалу. Явище медіаритуалу присутнє в українських ЗМІ та зумовлює їх підхід до створення повідомлень та подачі інформації. Сферою впливу медіаритуалів є безпосередньо коло споживачів інформаційних повідомлень.

Медіаритуал у висвітленні катастроф може бути двох типів: централізований та децентралізований. Для підтвердження гіпотез, перш за все, потрібно довести сам факт утворення медіаритуалу в процесі висвітлення катастроф українськими електронними медіа. В теоретичному розділі термін «медіаритуал» було визначено як такий, що можна віднести до цілого ряду ситуацій, коли самі ЗМІ виступають за щось ширше,

ніж

розуміння

їх

функцій,

коли

вони

трактуються

на

фундаментальному організаційному рівні, на якому ми починаємо розглядати себе як члена суспільства [13]. Тобто, вони мають властивість – згуртовувати спільноти. Такого ефекту досягають і проаналізовані повідомлення. Умовно їх можна поділити на два типи: - новинні матеріали, які резонують з аудиторією (велика кількість переглядів, коментарів). - новинні матеріали які не резонують з аудиторією (характеристики, протилежні до попередьного . Відповідно, матеріали, які у тісній взаємодії з аудиторією відтворюють описану вище властивість згуртування спільноти і є однією з ознак утворення медіа ритуалу. Аналізуючи далі, варто зупинитись на такому пункті, що формалізовані дії значать набагато більше, ніж просто звичка - вони передбачають що «ритуал» включає в себе впізнавану модель, спосіб подачі або форму, яка надає сенс цій дії. Впізнаваною моделлю в даному випадку є специфічна структура подання матеріалу – за формулою 5w 1h: новини відповідають на питання хто, що, де, коли, чому і як. Повідомлення подаються у звичній читачеві формі. З іншого боку, це може бути і ознакою медіашаблону. Пізніше, в наступному підрозділі, ця характеристика буде більш детально потрактована як одна з ознак централізованого медіаритуалу.

Іще одна ознака виникнення медіа ритуалу була сформульована Майклом Ріалом: «між медіаритуалом та реальністю існує дуже тісний зв´язок» [33]. Медіаритуал об'єктивує реальність, висловлює колективний досвід, уніфікує дії та уявлення -

емоційно і символічно, повторює шаблони, створює

одночасну, спільну задіяність в сьогоденні, об'єднує учасників з подією, з іншими, з життям, структурує час та простір, поєднує з історичним минулим та фізичним середовищем, образно передає ідентичність людей, встановлює порядок і визначає ролі, переміщає та перетворює явища, здійснює перехід від світського (profane) до «священного» (sacred), публічно відзначає головні цінності культури, створює, зберігає, змінює, перетворює реальність [33]. Виходячи з цього, найбільше єднання з аудиторією, з її очікуваннями і потребами, досягається тоді, коли ці потреби задовольняються. Теми, які не резонують з інтересами читачів не розвиваються і поступово перестають висвітлюватись у новинах. Найбільшу кількість повідомлень викликали аварія на шахті імені Засядька 18 листопада 2007 року, вибух на шахті імені Карла Маркса в м. Єнакієве Донецької області 8 червня 2008, та аварія на шахті ім. Скочинського в Донецьку 8 червня 2009 року. Відповідно, в цих випадках можна припустити утворення медіаритуалів. Ключовими подіями, довкола яких організовується медіаритуал, можуть бути будь-які медіаконструкти, які виходять за межі звичного, рутинного, які стають популярними медіаподіями, захоплюють увагу ЗМІ та громадськості [26]. Ці три аварії на шахтах і можуть виступити такими медіаконструктами. Цей новий конструкт (згідно праці Френка Дурхама «Media ritual in catastrophic time») може слугувати основою для медіаритуалів. Наступну

ознаку

утворення

медіаритуалу

описав

Парсон

[40]:

медіаритуалу постають частками громадського суспільства – це сфера впливу, керована публічними думками та оцінками. Соціальний простір в даному контексті розцінюється як одне велике ціле [47]. Це дещо перегукується з ознаками згуртування спільноти і об’єднанням учасників із подією. Але відмінність вже закладена у самій дефініції Джека

Парсона. Тут розглядається громадське суспільство як ціле. І цей простір формується навколо однієї центральної нерівності чи невідповідності (раніше вже йшлося про те, що медіаконструктом стають ті події, які виходять за межі звичного, рутинного), яка потім визначається та деталізується за допомогою шаблонів та визначних категорій – наприклад, що за медіа розповсюджує повідомлення, хто головні дієвці, місце події [15]. Таким чином, медіаритуали пронизують це ціле (громадське суспільство) наскрізь, а не постають його окремими частинками. Тема вибухів на шахтає постає важливою для громадського суспільства, резонує з цільовою аудиторією, і послідовно формує навколо себе свій власний медіапростір, в якому виникають і функціонують медіаритуали. Згадуючи про простір, в межах якого функціонує описане явище «Ритуальний простір» - варто навести твердження Ніка Коулдрі, що « явище медіаритуалу ущільнює шаблони дій, і ті, які підпадають під його категорії, відповідно, уможливлюють його існування і вплив». [13, 27]. Як зазначолось вже раніше, такий шаблон у висвітленні катастроф на шахтах українськими електронними медіа є, і відповідно він уможливлює існування в цьому процесі явища медіаритуалу. Медіаритуали дають засобам масової інформації та споживачам їх продукту категорії для оцінки дійсності, для визначення власної поведінки, орієнтири для свого відношення до події зокрема та соціального простору загалом [14]. Тобто, разом із такими категоріями існує і ширший контекст. В першому розділі роботи наявність такого контексту наводилась як одна з ознак утворення та функціонування медіаритуалу [13]. Поняття «медіаритуалу» виділяє певні типи дій і звичаїв як особливого виду ритуальної дії, що відрізняється особливим типом ставлення до медіапроцесу, що потребує окремого пояснення [13]. В даному випадку в рамках мого дослідження тип ставлення до медіапроцесу визначається характером медіаритуалу, який виникає під час висвітлення: цетнтралзований це медіаритуал чи децентралізований. Він

визначає, до яких джерел звернеться ЗМІ під час роботи над створенням матеріалу, яка структура, тип повідомлення це буде. Детальніше ці особливості будуть розглянуті у наступному підпункті в результатах проведеного контент-аналізу. У ритуалі більш широкі шаблони та змісти розуміються так, як це загальноприйнято.

Загальноприйняті

критерії

також

не

обов'язково

сформульовані самими виконавцями. Ритуальна дія – це дія , чиє приховане значення набагато ширше заявленої форми [43]. Тобто, виходячи з цього, звичайна функція інформування аудиторії за допомогою медіаритуалу набуває нових, ширших значень. Це вже описані вище згурнтування спільноти читачів, формування моделей поведінки та критеріїв оцінки цінностей, єднання учасників із подією,

формування

медіапростору,

визначення

медіаконструктів

та

медіаподій, тощо. Тобто, вихід за межі заявленої форми (новинних повідомлень) також вказують на утворення медіаритуалу. Ритуали по своїй формі мають відтворювати повторювані категорій та шаблони мислення, вони обходять чіткі переконання і уявлення їх виконавців. І навпаки, якщо форма і зміст ритуалу чіткі, багато з ідей, виражені цими ритуалами, можуть бути відторгнуті або принаймні взяті під сумнів. Тому медіаритуали виникають не в усіх розглянутих випадках катастроф. На основі проаналізованих повідомлень можна зробити висновок, що за період останніх п’яти років медіаритуал на основі катастроф на шахтах утворювався в тих випадках, коли медіаконструкт був достатньо значним і подія у високій мірі резонувала з аудиторією. «Катастрофічний час» не можна назвати чітким, проникнутим одніює ідеєю. За Френком Дюрхемом, це період випробування роботи «системи» [18]. Ритуалізовані форми, які дозволяють новинним повідомленням бути успішно відтвореними, не піддають питанню їх «зміст». Це допомагає зрозуміти яким чином ритуали працюють по відношенню до медіа, де немає

чітко заявлених загальноприйнятих уявлень про ЗМІ, які поділяють усі. Але існують дотичні до медіа моделі та шаблони дії, думки і слова, які втілюють та ієрархічно структурують процес (непомітної) легітимізації

влади ЗМІ.

Вони створені навколо ключових категорій, моделей поведінки, шаблонів [13]. «Фреймування» - наступна ознака виникнення медіаритуалу. Роберт Ентман пише, що фреймінг так чи інакше неминуче присутній у медіа. Розвиваючи цю думку, Мері Дуглас (Mary Douglas)

пише, що «ритуали

зосереджують увагу за допомогою фреймінгу; такий підхід оживляє пам’ять та пов’язує сучасне з відповідним минулим» [17]. Що діє на користь і згуртування спільноти, і єднання учасників з подією. Процес вибору певних аспекти реальності та їх посилення, ескалація у комунікованому тексті призводить до популяризації таким чином певного визначення проблеми, інтерпретацію її причин, моральну оцінку та можливе її розв’язання [22]. Ритуали – дії, що відповідають за їх значення через шаблони та рамки їх розуміння. Цей зв’язок (або фреймінг) діє наступним чином: 1.Дія містить ритуали, структуровані навколо категорій та/або меж. 2.Ці категорії мають на увазі – або підтримують - його основне фундаментальне значення. 3.Це значення відображає наше розуміння того, що соціальний вимір є важливою складовою ритуалу. Таким чином окрім визначення категорій у медіаритуалі, важливо окреслити і фреймінг, визначення проблеми, її інтерпретацію. В даному дослідженні розгляд фреймінгу не тільки є однією з ознак виникнення чи не-виникнення медіаритуалу, але і допомагає визначити, до якого типу медіаритуалу він належить: централізованого чи децентралізованого. Практичне місце застосування теорії медіаритуалів – події. Медіаподії – поворотні події в значенні утворення конструкції «суспільного порядку». Ці процеси будують не тількипочуття соціального «центру» в аудиторії, а також

демонструють привілейовані відносини між медіа та «центром». Такий ракурс трактування медіаподій вказує не лише на власне існування медіаритуалу в процесі висвітлення медіаподії, але і на приналежність утвореного медіаритуалу до централізованого типу. Якщо говорити про три значення медіаритуалу, наведені Девідом Чейні, і які могли б окреслити як спрацьовують ритуали в медіа, як охоплюють їх дію, але не суперечать одне одному, то в рамках даного дослідження потрібно виокремити лише один з них - коли дії медіа у надзвичайних ситуаціях підпадають під певну модель. Отже, підсумовуючи доведення гіпотези, у висвітленні катастроф в українських електронних медіа, в проаналізованих повідомленнях було виявлено такі ознаки утворення медіа ритуалу: - згуртування спільноти споживачів новин; - включення впізнаваної моделі дій; - єднання учасників з подією; - організація навколо медіаконструкту; - сфера впливу – соціальтний простір; - соціальний простір визначається та деталізується за допомогою шаблонів та визначних категорій («медіашаблонів»); - врахування контексту дій; - зосередження уваги за допомогою фреймінгу; -практичне місце застосування медіаритуалів – події. (Звідси – «медіаподії»); - ритуальізація зв'язків засобів масової інформації з іншими елементами в організаційній структурі. - утворення підвищеної уваги до медіаподії і відповідно – продукування більшої кількості повідомлень. За досліджений проміжок часу вдалось виявити три конструкти, які відповідають описаним вище ознакам і є конструктами, на основі яких утворюється медіа ритуал - це аварія на шахті імені Засядька 18 листопада

2007 року, вибух на шахті імені Карла Маркса в м. Єнакієве Донецької області 8 червня 2008, та аварія на шахті ім. Скочинського в Донецьку 8 червня 2009 року. Специфіка цих медіа конструктів визначається ще й тим, що вони представляють собою «катастрофічний час» (catastrophic time) – цей проміжок часу може змінювати шаблони, сформовані медіа для категоризації дійсності і спрощення свого функціонування і сприйняття аудиторією повідомлень; може змінюватись і структура роботи медіа, джерела з якими медіа працює [18]. Всі ці фактори впливають на медіаритуал, можуть змінити його роботу, і, відповідно, тип. В теоретичному розділі йшлося про два типи медіа ритуалів, які можуть діяти в «катастрофічний час»: - централізований; - децентралізований; Однак, дослідник Джеймс Еттема робить акцент на таку властивість медіа ритуалів як змінність. «Медіаритуал - поняття змінне. Але розуміння того, як, наскільки і чому - залежить від концептуалізації ритуальних зв'язків засобів масової інформації з іншими елементами в організаційній структурі» [23]. Таким чином не можна відкидати того, що в даному дослідженні окрім самого медіаритуалу потрібно враховувати і можливість зміни його концептуалізованих зв'язків. Виявлення зміни цих зв'язків є важливим для даного дослідження, оскільки встановлення типу медіа ритуалу в українських електронних медіа є одним із завдань даної роботи.

3.2.Результати контент-аналізу Всього в процесі дослідження було проаналізовано 308 матеріалів. Найбільше повідомлень було згенеровано на сайті «Кореспондент» - 178 матеріалів. Українська правда – 28 матеріалів. УНІАН - 102. В 73,16% заголовок новин не змінювався – він співпадав із заголовками розсилки УНІАН, тощо. За часом публікацій утворилась певна динаміка, безпосередньо пов’язана з медіа подією: Діаграма 3.1.1 Динаміка публікацій на сайті «Кореспондент»

25 20 15 10 5 0 2006

2009

Динаміка повідомлень

На цій схемі продемонстровано, як зростає кількість повідомлень по мірі ескалації «катастрофічного часу» і розвитку медіаподії. Що стосується типу медіаритуалу, який

утворюється у

виданні

«Кореспондент»

під час

висвітлення вибухів на шахтах, то на початку медіаподії - це централізований медіаритуал. В теоретичному розділі роботи було наведено визнаяення Етеми (Ettema,1990) що в якості нормативних характеристик централізованого (або структурно

фіксованого

ритуалу)

типу

медіаритуалу

вважаються

професіоналізм і об'єктивність. У 93% - це повідомлення, що базуються на офіційних джерелах. Найчастіше такими джерелами виступають Міністерство

надзвичайних ситуацій України, Центральний штаб державної воєнізованої гірничорятувальної

служби, Державана

служба гірничого

нагляду

та

промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України), керівництво шахти,

місцеві

обласні

державні

адміністрації,

лікарі.

Відповідно,

підтверджується їх структурна фіксованість і наближеність до «медієзованого центру» та підкреслюєтьс яїх привілейоване користування інформацією, що надходить із цього «центру». У новинах наводиться декілька джерел, дотримується структура 5w 1h: новини відповідають на питання хто, що, де, коли, чому і як. Коли медіаподія, яка слугує основою для медіаритуалу перевалює за свій пік змінюється і тип медіаритуалу: він стає децентралізованим. Серед джерел інформації з’являються приватні особи, безпосередні учасники події, у наративі виділяється емоційно забарвлена лексика, акценти на віці жертв, подробиці з їх життя. Наприклад: «За трагічним збігом обставин, сьогодні загиблому виповнилося б 42 роки», «Трагедія на шахті Засядька: Створено комісію із розслідування причин загибелі двох осіб», «Наймолодшому шахтарю, який загинув на шахті Засядька було 20 років, найстаршому - 49», тощо. В теоретичному розділі дослідження вже згадувалось, що в якості нормативних характеристик «централізованої», або структурно фіксованої форми дії медіаритуалу, як їх описує Джеймс Етема [23], з одного боку є класичні цінності журналістики, і навпаки - таблоідизація, як показник «децентралізованої» або менш структурно орієнтованої форми медіаритуалу, з іншого боку [13]. Прикладом такої зміни медіаритуалу на сайті «Кореспондент» є аварія на шахті імені Засядька 18 листопада 2007 року, вибух на шахті імені Карла Маркса в м. Єнакієве Донецької області 8 червня 2008, та аварія на шахті ім. Скочинського в Донецьку 8 червня 2009 року.

Діаграма 3.1.2. Ілюстрація зміни медіаритуалу на прикладі повідомлень сайту «Кореспондент» про вибух на шахті ім. Засядька 18 листопада 2007 року

Повідомлення з децентралізовани м типом медіа ритуалу Повідомлення з централізованим типом медіа ритуалу

Всього про цю аварію на сайті було згенеровано 27 повідомлень, із них згідно аналізу під тип децентралізованого ритуалу підпадають сім новинних матеріалів. Що характерно, зміна типу медіаритуалу почалась після 20 листопада 2007 року – за два дні активного інформаційного обміну офіційні джерела або не могли більше задовольнити запити журналістів, або вичерпали себе, і ті, в свою чергу, змінили свою модель роботи від структурованої до таблоїдизованої. Іще одна особливість, яку варто виділити – це те, що не усі випадки «катастрофічного часу» ведуть до утворення медіаритуалу. Проміжок часу до масштабної

катастрофи

на

шахті

ім..

Засядька

теж

насичений

повідомленнями про катастрофи на шахтах. Ключовими подіями, довкола яких організовується медіаритуал, можуть бути будь-які медіаконструкти, які виходять

за

межі

звичного,

рутинного,

які

стають

популярними

резонують з аудиторією, часто перестають бути в системі суспільного інтересу і в подальшому не стають частиною будь-якого медіашаблону. Описаний вище зсув типу медіаритуалу сайту «Кореспондент» повторюється і у випадках з вибухом на шахті імені Карла Маркса 8 червня 2008 та аварією на шахті ім. Скочинського 8 червня 2009 року. З 13 повідомлень про вибух газо-повітряної суміші на шахті імені Карла Маркса 9 відповідають типу централізованого медіаритуалу. Решта 4 за своїми ознаками належать до децентралізованого типу медіаритуалу. Зміна відбулась у повідомленнях після 12 червня 2009: 12 гірників не могли знайти, офіційні джерела мовчали, що і призвело до децентралізації в структурі дії медіа. Діаграма 3.1.3. Ілюстрація зміни медіаритуалу на прикладі повідомлень сайту «Кореспондент» про вибух на шахті ім..Карла Маркса 8 червня 2008 року

Повіломлення з децентралізованим типом медіа ритуалу Повідомлення з централізованим типом медіа ритуалу

Аварія на шахті ім. Скочинського в Донецьку 8 червня 2009 року дала поштовх до появи 9 новинних повідомлень. Відповідно з них 7 відповідають централізованому медіаритуалу, 2 – децентралізованому.

Діаграма 3.1.4. Ілюстрація зміни медіаритуалу на прикладі повідомлень сайту «Кореспондент» про вибух на шахті ім. Скочинського 8 червня 2009 року

Повідомлення з децентралізованим типом медіа ритуалу Повідомлення з централізованим типом медіа ритуалу

Аналізуючи матеріали сайту «Українська правда», я дійшла висновку, що в матеріалах цього ресурсу домінує централізований медіаритуал. Перш за все варто відмітити, що з 28 матеріалів про вибухи на шахтах України лише 9 із них – короткі новинні повідомлення. Решта 19 – розлогі авторські аналітичні матеріали. Вони мають власні заголовки, представляють більш ніж одну сторону, мінімальна кількість наведених джерел – 2, максимальна – 8 (Міністерство надзвичайних ситуацій України, Центральний штаб державної воєнізованої гірничорятувальної служби, Державана служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України), керівництво шахти, місцеві обласні державні адміністрації, спікери (spokespersons) прем'єр, віце-прем'єр, прокурор Донецької області, директор енергетичних програм центра ім. Разумкова, голова Незалежної профспілки гірників, міністр вугільної промисловості, тощо), емоційно забарвлена лексика трапляється в 5 («Наслідки вибуху метану в лаві та сусідніх виробітках для людини шахтарі порівнюють із шансами таргана в стволі при пострілі з рушниці», «Тобто, карма в Засядька така - людей губити пачками», «Прокляття сталінського вугільного наркома», тощо).

Діаграма 3.1.4. Типи медіаритуалу в повідомленнях сайту «Українська правда» 20062011 рр.

Повідомлення з децентралізованим типом медіа ритуалу Повідомлення з централізованим типом медіа ритуалу

Хоча дивлячись на діаграму 3.1.4. складається враження, що частка повідомлень з децентралізованим типом медіаритуалу в повідомленнях сайту «Українська правда» домінує, однак головна особливість висвітлення катастроф цього ресурсу в тому, що тут мова йде не про зсув типу медіаритуалу, як це було у випадку з сайтом «Кореспондент». Повідомлення з децентралізованим типом медіаритуалу в динаміці публікацій – поодинокі й несистематичні, що і проілюстровано в діаграмі 3.1.5. Діаграма 3.1.5. Порівняння динаміки повідомлень з централізованим та децентралізованим медіаритуалом на сайті «Українська правда» 8 7 Повідомлення з централізованим медіа ритуалом

6 5 4

Повідомлення з децентралізованим медіа ритуалом

3 2 1 0 2006

2007

2008

2009

2010

Отже,

випадку

«Української

правди»

тип

централізованого

медіаритуалу тут є основним і 68% повідомлень про катастрофи на шахтах відповідають саме йому. Аналізуючи матеріали УНІАН згідно визначених у другому розділі дослідження критеріїв я виділила 102 повідомлення. З них лише 12 – розлогі (більше 300 слів), решта – короткі інформаційні матеріали, засновані на офіційних джерелах або заявах спікерів (найбільш повторювані джерела такі ж, як і в попередніх проаналізованих виданнях: Міністерство надзвичайних ситуацій

України,

гірничорятувальної

Центральний

штаб

служби, Державана

державної

воєнізованої

служба гірничого

нагляду

та

промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України), керівництво шахти, місцеві обласні державні адміністрації, лікарі, спікери (spokespersons) прем'єр, віце-прем'єр, прокурор Донецької області, директор енергетичних програм центра ім. Разумкова, голова Незалежної профспілки гірників, міністр вугільної промисловості, тощо). У висвітленні катастроф на шахтах УНІАН утворюється структурно орієнтована форма медіаритуалу (централізована). У порівнянні з раніше проаналізованим інтернет-ресурсами, повідомлення УНІАН мають спільні і відмінні риси. На відміну від повідомлень сайту «Кореспондент», в новинах УНІАН не відбувається

зміна

типу

медіаритуалу.

Це

постійно

централізований

медіаритуал, не залежно від того на якому етапі медіаподії повідомлення сформовані і розповсюджені – на її початку чи кінці. Однак підтверджується те, що не усі випадки «катастрофічного часу» ведуть до утворення медіаритуалу. Медіаподіями, які пізніше стали основою для утворення медіаритуалів є описані вище катастрофи: аварія на шахті імені Засядька 18 листопада 2007 року, вибух на шахті імені Карла Маркса в м. Єнакієве Донецької області 8 червня 2008, та аварія на шахті ім. Скочинського в Донецьку 8 червня 2009 року. Якщо прослідкувати динаміку повідомлень УНІАН за проміжок 2006-2011 роки, то найбільше повідомлень було згенеровано саме в ці випадки «катастрофічного часу».

Діаграма 3.1.6. Динаміка публікацій на сайті «УНІАН» 2006-2011 рр. 16 14 12 10 8 6 4 2 0 2006 2007

2008

Динаміка повідомлень

Іще одна особливість, яку варто виділити – це те, що не усі випадки «катастрофічного часу» ведуть до утворення медіаритуалу. Проміжок часу до масштабної

катастрофи

на

шахті

ім..

Засядька

теж

насичений

за

межі

звичного,

рутинного,

які

стають

популярними

медіаподіями, захоплюють увагу ЗМІ та громадськості [26]. Однак, ці події були менш масштабними, відповідно, не стали медіаподіями, і їх висвітлення обмежується застосуванням «медіашаблону» - вироблених медіа спосіб у який журналісти взаємодіють зі своєю культурною аудиторією і який був розглянутий раніше у теоретичному розділі [23; 28]. Матеріали, які не резонують з аудиторією, часто перестають бути в системі суспільного інтересу і в подальшому не стають частиною будь-якого медіашаблону. На прикладі заголовків до матеріалів УНІАН також верифікується твердження

Дюркхейма,

що

«засоби

масової

інформації

можуть

перетворювати подію в «історичний поворотний момент» [19]: наприклад,

«Вибух на шахті ім. Засядька: найбільша аварія на українських шахтах за останні роки», «Найбільша за всю історію незалежної України аварія сталася в березні 2000 року на шахті ім. Баракова в Луганській області». Порівнюючи особливості висвітлення катастроф на сайтах УНІАН і «Українська правда» можна виділити такі характерні риси: повідомлення на обох ресурсах хоча і суттєво відрізняються, зокрема за жанровими ознаками, обсягом, однак на основі виділених для аналізу критеріїв

і ті, і ті

відповідають типу централізованого медіаритуалу. Тут можна говорити про таку характеристику медіаритуалу як універсальність [43]: медіаритуали є формалізованими діями, і прагнення суспільства до створення ритуалу і структурування

за

допомогою

нього

соціальної

дійсності

також

універсальним. Універсальність медіаритуалів, як правило, підкріплюється зосередженістю на підтримку одного набору цінностей, і як правило тих, які виявилися домінуючими. Таким чином, відмінність у жанрах, обсягу, формі, структурі не є критичними, адже повідомлення обох ресурсів виконують спільні функції, тим паче, що вони належать до одного типу медіаритуалу. Що ж стосується критики Коулдрі властивості універсальності медіаритуалу, то в своїй праці він розглядає децентралізований (таблоідизований) тип медіаритуалу [13]. У даному випадку ця критика не має підґрунтя, оскільки проаналізовані повідомлення «УНІАН» та «Української правди» під нього не підпадають. Невелику кількість матеріалів на сайті «Українська правда» можна пояснити тим, що вони охоплюють саме великі медіаподії (масштабні аварії), не відображаючи при цьому менші (нещасні випадки, тощо), у випадку яких спрацьовує «медіашаблон». Отже, підсумовуючи дослідження, я дійшла таких висновків: ‐ медіаритуал у висвітленні катастроф в українських електронних медіа існує; ‐ в основ медіаритуалу лежить медіаподія;

‐ не всі катастрофи стають основою медіа подією і, відповідно, основою для медіаритуалу; ‐ медіаритуал у «катастрофічний час» має два типи: централізований і децентралізований; ‐ в разі зміни джерел інформації і структури роботи медіа – змінюється і тип медіаритуалу (так званий «зсув» - shift); ‐ в результаті контент-аналізу було визначено тип медіаритуалу сайтів: «Кореспондент» - централізований із зсувом у децентралізований наприкінці медіаподії; «Українська правда» - централізований; «УНІАН» - централізований; ‐ у випадках, коли подія не є достатньо резонансною, щоб стати основою для утворення медіаритуалу, спрацьовує «медіашаблон»; ‐

«засоби

масової

інформації

можуть

«історичний поворотний момент» [19].

перетворювати

подію

Висновки Між медіаритуалом та реальністю існує тісний зв´язок -

він

об'єктивує реальність, висловлює колективний досвід, уніфікує дії та уявлення - емоційно і символічно, повторює шаблони, створює одночасну, спільну задіяність в сьогоденні, об'єднує учасників з подією, структурує час та простір, поєднує з історичним минулим та фізичним середовищем, образно передає ідентичність людей, встановлює порядок і визначає ролі, переміщає та перетворює явища, здійснює перехід від світського (profane) до «священного» (sacred), публічно відзначає головні цінності культури, створює, зберігає, змінює, перетворює реальність [44]. Медіаритуали – це певний тип формалізованих, медіадотичних дій, організованих довкола ключових медійних подій, категорій чи моделей поведінки [13]. Термін «медіаритуал» можна віднести до цілого ряду ситуацій, коли самі ЗМІ виступають за щось ширше, ніж розуміння їх функцій, коли вони трактуються на фундаментальному організаційному рівні. Інакше кажучи, медіаритуали мають іще одну властивість – згуртовувати спільноти. Для розуміння

цього

явища

меді

ритуалу

необхідне

розуміння

всього

соціального простору, в рамках якого можливе його існування. Ключовими подіями, довкола яких організовується медіаритуал, можуть бути будь-які медіаконструкти, які виходять за межі звичного, рутинного, які стають популярними медіаподіями, захоплюють увагу ЗМІ та громадськості [26].

Френк Дурхам в своїй статті

«Media ritual in

catastrophic time» окреслив новий конструкт, який може слугувати основою для медіаритуалів – це катастрофи [19]. Метою даного дослідження було заявлено вивчення та аналіз специфіки висвітлення трагічних подій на основі медіаритуалів. Тема даної роботи є актуальною через невисокий рівень розробки досліджуваної проблематики. В теоретичному розділі роботи вже було

відмічено відсутність ґрунтовних досліджень на українському просторі. Новаторство даної роботи полягає в тому, що більшість проведених досліджень стосовно вивчення публікацій в інтернет-ЗМІ чи висвітлення катастроф в Україні не аналізують особливості публікацій з точки зору медіаритуалів.. Дослідницьке питання роботи полягало в тому, щоб перевірити існування певного медіаритуалу у висвітленні електронних

медіа

децентралізований).

та

визначити

Об'єктами

даного

його

катастроф в українських тип

(централізований,

дослідження

було

визначено

інформаційні матеріали з сайтів Кореспондент, Українська правда та Уніан (вибірка здійснювалась з 2006 по 2011 роки). Основний критерій відбору матеріалів – тема повідомлень про вибухи на шахтах України. Для чіткого визначення релевантності матеріалів для аналізу я визначила набір ключових слів: шахта, вибух, катастрофа, шахтарі, жертви, загиблі, МНС (Міністерство надзвичайних ситуацій України). Для здійснення аналізу об'єктів дослідження було обрано метод контент-аналізу, оскільки

він

оптимально

підходить

для

перевірки

поставленого дослідницького питання. Він дозволяє перевірити існування медіаритуалу у висвітленні катастроф в українських електронних медіа та проаналізувати

специфіку

висвітленння

трагічних

подій

на

основі

визначених типів медіаритуалів – централізованого та децентралізованого. Серед недоліків даного методу зазначають: значні витрати часу, прив’язаність до обраної термінології та категорій дослідження, можлива нестача відповідних повідомлень, спрощення процедури дослідження (дослідження зводиться до арифметичного підрахунку ключових слів та понять). Для доведення гіпотези в проаналізованих повідомленнях у висвітленні катастроф в українських електронних медіа, було виявлено такі ознаки утворення медіа ритуалу: - згуртування спільноти споживачів новин;

- включення впізнаваної моделі дій; - єднання учасників з подією; - організація навколо медіаконструкту; - сфера впливу – соціальтний простір; - соціальний простір визначається та деталізується за допомогою шаблонів та визначних категорій («медіашаблонів»); - врахування контексту дій; - зосередження уваги за допомогою фреймінгу; -практичне місце застосування медіаритуалів – події. (Звідси – «медіаподії»); - ритуальізація зв'язків засобів масової інформації з іншими елементами в організаційній структурі. - утворення підвищеної уваги до медіаподії і відповідно – продукування більшої кількості повідомлень. В

процесі

дослідження

було

проаналізовано

308

матеріалів:

«Кореспондент» - 178 матеріалів. Українська правда – 28 матеріалів. УНІАН - 102. Проаналізувавши матеріали з зазначених вище сайтів були отримані такі результати: ‐ існування медіаритуал у висвітленні

катастроф в українських

електронних медіа підтвердилось; ‐ в основ медіаритуалу лежить медіаподія – конструкт, який бере безпосередню участь у формуванні явища медіаритуалу; ‐ не всі катастрофи стають основою медіа подією і, відповідно, основою для медіаритуалу; ‐ медіаритуал у «катастрофічний час» має два типи: централізований і децентралізований, описані раніше Френком Дюрхеймом (Frank Durham). ‐ тип медіаритуалу може змінюватися протягом проміжку часу, поки триває медіаподія, що лежить в його основі – це залежить від зміни

джерел інформації і структури роботи (відбувається так званий «зсув» - shift); ‐ в результаті контент-аналізу було визначено тип медіаритуалу сайтів: «Кореспондент» - централізований із зсувом у децентралізований наприкінці медіаподії; «Українська правда» - централізований; «УНІАН» - централізований; ‐ у випадках, коли подія не є достатньо резонансною, щоб стати основою для утворення медіаритуалу, спрацьовує «медіашаблон»; ‐

«засоби

масової

інформації

можуть

перетворювати

подію

«історичний поворотний момент» [19]. Таким чином, в результаті проведеного дослідження було перевірене дослідницьке питання та досягнута мета дослідження. Результати даного дослідження продемонстрували нові тенденції та проблематику у висвітленні теми катастроф в українських ЗМІ на прикладі вибухів на шахтах України. Висновки цієї роботи можуть бути використані при подальшій розробці даної проблематики. Слабкості даного дослідження полягають в тому, що метод контентаналізу не може повною мірою відкрити закономірності виникнення та функціонування медіа ефектів, до яких можна віднести і медіаритуали. Компенсувати даний недолік дозволяє великий відрізок часу, обраний для вибірки – таким чином, в результаті було виявлено виникнення трьох медіаритуалів, було перевірено висунуті гіпотези та підтверджено мету дослідження.

Список використаних джерел і літератури

Bateson, Gregory. Steps to an Ecology of Mind // 1973. – P. 179, 89.

Becker, Karin. Media and the Ritual Process//, Media, Culture and Society. – 1995. - 17: 629–46.

Bell, Catherine. Ritual: Perspectives and Dimensions // New York: Oxford University Press. - 1997. - 242-6

Berelson, Bernard. Content analysis in communication research// Free press. 1952. - P 42.

Bird, Elizabeth S. Audience Demands in a Murderous Market: Tabloidization in U. S. Television News // New York: Rawman & Littlefield. - 2000.

Bishop, Roland. From Behind the walls: Boundary of work by News Organizations in their Coverage of Princess Diana’s Death// Journal of Communication Inquiry. – 1999. - 23: 90 – 112.

Bourdieu, Pierre. Language and symbolic power// Cambridge University Press. – 1991. – P. 166.

Carey, James. Communication as Culture// Boston: Unwin Hyman. – 1975. – P. 92.

Carney T.F. Content analysis: Techniques for systematic inference from communications// Winnipeg. - 1972.

10.

Chaney, David. A Symbolic Mirror of Ourselves: Civic Ritual in Mass Society// Media, Culture and Society. – 1986. - 5(2): 119–36

11.

Connell, I. Mistaken Identities: Tabloid and Broadsheet News Discourse// Javnost. – 1998 - 5(3):11-32

12.

Content analysis: a methodology for structuring and analyzing written material// General Accounting Office, Washington D. C. New York. - 1996. - p. 64.

13.

Couldry, Nick. Media rituals, Critical approach// New York: Rotledge. – 2003.

68 14.

Couldry, Nick. Television and the myth of the mediated centre// New York: Rotledge. - 2003.

15.

Couldry, Nick. The Place of Media Power: Pilgrims and Witnesses of the Media Age// New York: Rotledge. – 2000. - P. 42-52.

16.

Dayan, Daniel. Katz, Elihu. Media events: the live broadcasting of history// 1992 : 9

17.

Douglas, Mary. Current Anthropology// - 1984. – P. 64

18.

Durham, Frank. «Media ritual in catastrophic time»// Journalism. – 2008. 9:95

19.

Durkheim, Emile. The Division of Labour in Society (tr. W. Halls)// Basingstoke: Macmillan. – 1984.

20.

Durkheim, Emile. The Elementary Forms of Religious Life// - 1995. – P. 227

21.

Elliott, Philip, Press Performance as Political Ritual’ in H. Christian (ed.)// The Sociology of Journalism and the Press. University of Keele. – 1982.

22.

Entman, Robert M . Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradigm// - 1993.

23.

Ettema, James, Press Rites and Race Relations: A Study of Mass-Mediated Ritual// Critical Studies in Mass Communication. – 1990. - 7(4): 309–33.

24.

Goffman, Erving. Frame Analysis: an essay on the organization of experience// - 1975. – P. 79.

25.

Hallin, Daniel. The uncensored War: The media and Vietnam. New York// Oxford University Press. – 1986.

26.

Kellner, Douglas, Media Spectacle// - 2003.

27.

Krippendorff, Klaus. Content analysis: an introduction to its methodology// SAGE. – 2004. - page xvii.

28.

Langer, John. Tabloid Television// New York, Routledge. – 1998.

29.

Lasswell, Harold Dwight. Rogow, Arnold A. Politics, personality, and social science in the twentieth century// University of Chicago Press. – 1969.

30.

Lippmann, Walter. Public Opinion// New York, Macmillan. – 1922.

69 31.

Lukes, Steven. Political Ritual and Social Integration// Sociology. – 1975. 29: 289–305., 300-1

32.

Lyotard, Jean-François. The Postmodern Condition: A Report on Knowledge// University of Minnesota Press. – 1984.

33.

Macmillan. Real, Michael. Super Bowl: Mythic Spectacle// Journal of Communication. – 1975. - 25(1): 31–43.

34.

Mann, Michael. The Social Cohesion of Liberal Democracy// American Sociological Review. -1970. - 35(3): 423–39.

35.

Marsh E. E. Content analysis: A flexible methodology// The Free Library. 2006.

36.

McLuhan, Marshall. Understanding Media: The Extensions of Man// NY. 1964.

37.

McQuail, Denis. Mass Communication Theory: An Introduction. – 1983.

38.

Mindich, David T. Z. Just the Facts: How "Objectivity" Came to Define American Journalism// New York University press. – 1998.

39.

Neuendorf, Kimberly A. The content analysis guidebook// SAGE. – 2002. Page xv.

40.

Parson, Jack. Population Fallacies// - 1979.

41.

Peterson Cris, Domino David. Making Online News// Peter Lang Publishing, New York. – 2008.

42.

Pickering, Andrew. Constructing Quarks: A Sociological History of Particle Physics// - 1984. – P. 348.

43.

Rappaport, Roy. Ritual and Religion in the Making of Humanity// Cambridge: Cambridge University Press. – 1999.

44.

Real, Michael R. Exploring media culture// - 1996.

45.

Schudson, Michael. Discovering the News: A social history of American newspapers// - 1978.

46.

Shoemaker, Pamela J., Reese, Stephen D. Mediating the message// Longman. – 1996.

47.

Silverstone, Roger. Social space as a whole// - 1981. - 61-7.

70 48.

Silverstone, Roger. Television and everyday life// - 1994.

49.

Talal Asad. Genealogies of Religion: Discipline and Reasons of Power in Christianity and Islam// - 1993.

50.

Tuchman, Gaye. Making News by Doing Work: Routinizing the Unexpected// American journal of Sociology. – 1978. - (79) 1:110-31.

51.

Wuthnow, Robert. Meaning and Moral Order: Explorations in Cultural Analysis// - 1987. – P. 109.

52.

Аверьянов Л. Я. Контен-анализ// КноРус. - 2007. - с. 36.

53.

Кореспондент - о нас. [Електронний документ] (http://www.kpmedia.com.ua/rus/inet/kornet/). Перевірено 09.05.2008.

54.

Макеєв С. О. Соціологія: навчальний посібник// 4-те вид. «Українська енциклопедія». - 2008 . – с. 344.

55.

Манекин Р.В. Контент-анализ как метод исторического исследования //«Клио». Международный ежеквартальный научно-исторический журнал Донецкого отделения Советской Ассоциации Молодых Историков и Агентства «Информсервис» - №2 от 01.05.1991. - c. 30-36.

56.

Методологія медіа досліджень: Контент-аналіз. [Електронний документ] – (http://uk.wikibooks.org/wiki/Методологія_медіадосліджень/Контент-аналіз). Перевірено 09.05.2008.

57.

Почепцов, Георгій. Люди як медіа: шістдесятники й альтернативні інформаційні потоки. [Електронний документ] (http://www.osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/2069). Перевірено 09.05.2008.

58.

Таблоїди. [Електронний документ] (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0% B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7). Перевірено 09.05.2008.

59.

Українська правда. [Електронний документ] (http://www.pravda.com.ua/). Перевірено 09.05.2008.

71 60.

УНІАН. [Електронний документ] (http://www.unian.net/http://www.pravda.com.ua/). Перевірено 09.05.2008.

61.

Юськів Б. М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід: Монографія// Рівне.: "Перспектива". - 2006.