Наталія Гривняк - диплом, 2012 by ukma journalist

Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

Могилянська школа журналістики

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики за темою УКРАЇНСЬКА ТАБОРОВА ПЕРІОДИКА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКОГО СВІТОГЛЯДУ ПОЛОНЕНИХ УКРАЇНЦІВ НА ТЕРЕНАХ НІМЕЧЧИНИ ТА АВСТРО-УГОРЩИНИ (1915-1918 рр.) Гривняк Наталії Олександрівни

Науковий керівник – Доктор історичних наук, професор І.В.Срібняк

Київ 2012

ЗМІСТ Вступ

РОЗДІЛ I: Огляд літератури 1.1

Роль преси у патріотичній просвітницькій діяльності. Огляд досліджень

1.2

Основні чинники формування світогляду. Огляд досліджень

1.3

Історіографія та огляд української таборової періодики

РОЗДІЛ ІІ. Діяльність видавничих товариств у таборах полонених українців в Австро-Угорщині та Німеччині 2.1 Історичні передумови створення таборів та таборових часописів на території Австро-Угорщини та Німеччини 2.1.1

Діяльність Союзу Визволення України

2.2 Українське національне життя у таборі Фрайштадт. 2.2.1

21 25 29

Заснування та діяльність таборового часопису «Розвага». 33

2.3. Налагодження національно-патріотичної роботи в таборі Раштат. 2.3.1

Заснування та діяльність таборового часопису «Розсвіт» 39

2.4. Життя полонених українського табору Вецляр

2.4.1 Діяльність таборового часопису «Громадська думку»/ «Просвітницький листок». 2.5. Просвітницька діяльність табору Зальцведель 2.5.1.Заснування таборового часопису «Вільне Слово» 2.6. Підсумок

42 43 45 48

РОЗДІЛ ІІІ. Національне самоствердження полонених українців через таборову пресу 3.1. Огляд загальних характеристик таборової преси

3.2. Тематично-жанровий аналіз 3.2.1.Результати дослідження

70 108

3.3. Відношення полонених до діяльності часописів та їх подальша активність

110

Висновки

117

Список використаної літератури

120

Вступ Упродовж століть український народ воював за національну автономію та незалежність від держав-поневолювачів. Початок ХХ століття став важливим етапом втілення свідомими українцями національних ідей у реальність. Саме тоді виникає українська зарубіжна преса, та збільшується активність української патріотичної преси, частиною якої є таборова періодика. Вона має великий вплив на духовний розвиток, консолідацію думок та на формування громадянського суспільства. Наразі відчувається брак патріотично орієнтованої публіцистики, яка мала би позитивний вплив на відношення українців до поняття патріотичності та цінності української державності. Згідно статистичним даним, рівень патріотизму в деяких регіонах теперішньої Східної України, а у минулому Наддніпрянської нижче за регіони Західної Україні, як і на початку ХХ століття. Також, дослідження виокремлюють збільшення еміграції з України та зниження зацікавленості до державних тем. Так, згідно дослідженню компанією Research & Branding Group улітку минулого року патріотами України себе вважає 84% львів'ян, 63% кіровоградців, і тільки 53% донеччан. Близько 50% українців особливо у проміжку 18 -39 років мають високу готовність до еміграції (близько 50%) [85]. Тож не дивно, що наразі в Україні «патріотична преса» майже не існує, бо зазвичай, присутня велика залежність від їх власників, рекламодавців, та політики тієї чи іншої партії. Майже, відсутня преса, яка би просвіщала, надавала читачам позитивну національну самоідентичність. Наразі, в Україні відчувається недостача національної свідомості. Це показує результати моніторингу «Українське суспільство 1992-2010. Соціологічний моніторинг». Так, серед основних результатів, що є дотичними до нашої теми, є такі: політикою, а отже і державотворчими процесами зовсім не цікавляться 18,7%; рівень задоволеності життям та справами в Україні – 4.19 з 10 балів, що є найнижчім в Європі.[86]. Це підтверджує актуальність вивчення функціонування та впливу таборової періодики ХХ століття, яка є прикладом патріотичної преси. Безумовно, досліджувані часописи виходили у воєнний період і не можуть по всім показникам прирівнюватись до мирних часів. Однак аналіз номерів чотирьох 4

таборових видань доповнить огляд патріотично-спрямованої журналістики ХХ століття і стане у нагоді при майбутніх дослідженнях факторів впливу публіцистичних матеріалів на національно-державницький світогляд. Об’єктом дослідження є вплив таборової періодики на вироблення національно-патріотичного світогляду полонених українців, а також тематичні, стилістичні особливості таборової преси, які формували у полонених почуття національної ідентичності та патріотичності. Предметом наукового аналізу стали чотири видання «Розвага», «Розсвіт», «Громадська думка» та «Вільне слово» українських полонених в Німеччині та Австро-Угорщині (1914 - 1918 рр.). Метою роботи є дослідження таборової періодики, як чинника національно-патріотичного світогляду полонених таборів у містах Раштат, Фрайштадт, Верцляр та Зальцведель. Таким чином, для реалізації поставленої мети в роботі будуть виконані такі завдання: - Пошук та синтез інформації, щодо передумов створення таборів та таборової періодики, умов життя полонених та функціонування таборів; - Визначити чинники впливу на патріотичні почуття полонених за допомогою аналізу вигляду, оформлення, рубрикації, назви таборових часописів, з вироблення узагальненої таблиці данних для подальших досліджень; - Аналіз змісту публікацій та визначення тематичних референцій, слова і словотворення, а також жанри матеріалів у 16 номерах чотирьох таборових часописів; - Провести дослідження за рахунок пошуку реакції полонених означених таборів на публікації часописів. В якості джерельної бази для даної роботи були обрані праці І.В.Срібняка, Н.М. Сидоренко, І.В. Крупський, О.І.Савченко, які досліджували таборову періодику та устрій таборів Австро-Угорщини та Німеччини, матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, які були надані дослідниками, суміжні дослідження науковців щодо ролі преси та національних організацій у формування патріотичного світогляду, 5

а також безпосередньо випуски таборових часописів, які знаходяться у Національній Бібліотеці ім. Вернадського. На останні і був зроблений акцент роботи. Предметом емпіричного аналізу було обрано видання чотирьох газет «Розсвіт», «Розвага», «Вільне Слово», «Громадська думка» за 1915-1918 роки для оглядового ознайомлення та загальних висновків, щодо тематики, жанрів, стилю написання та редакційного складу кожного видання, а також 16 номерів часописів, для більш детального ознайомлення з тематичною складовою. Гіпотеза дослідження полягає у тому, що оптимальний вибір тем, назви, структури видань та використовування патріотичних закликів і словотворень впливають на патріотичні почуття людини.. Наша робота дає фактичне доповнення твердженню дослідників таборової періодики, що українська західна преса воєнного періоду мала великий вплив на національне усвідомлення людей з Українських регіонів. Симбіоз цих та інших чинників, зокрема різнобічна просвітня діяльність зумовлює підвищення національної свідомості полонених. Наукова новизна полягає у дослідженні основних чинників формування національно-патріотичного світогляду таборовою пресою за рахунок надання фактичного матеріалу, щодо використаних тем, жанрів, слів, закликів. Ще однією новизною роботи є систематизація інформації, щодо діяльності таборових часописів та їх зовнішніх ознак, яка доповнює праці попередників. Практичне значення роботи полягає у можливості застосування інформації для подальшого вивчення впливів українських таборових видань на світогляд людей. Ступінь наукової розробки теми. Тема таборової періодики досліджувалась у контексті національно-духовного самоствердження, національно-патріотичної преси, української зарубіжної преси, досліджень українських полонених під час І Світової Війни та у контексті воєнної преси. Патріотична публіцистика цього періоду також доволі добре висвітлена, проте немає узагальнюючої праці, яка би надавала конкретні систематизовані та підкріплені контент дослідженнями характеристик часописів таборів Австро6

Угорщини та Німеччини, у контексті тематичного вибору матеріалів та їхнього впливу на формування світогляду полонених. Основні методи дослідження: при аналізі періодичних видань, (зокрема журналістських текстів і дотичних до них наукових досліджень та архівних матеріалів (спогадів, листування)), а також при вивченні біографій та спогадів авторів журналістських текстів та вражень полонених використовувались методи історичного аналізу, якісного та кількісного контент-аналізу, а також бібліографічно-описовий, порівняльний, та, проблемно-тематичний методи. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі надається історіографія досліджень, щодо таборової та зарубіжної української преси, а також розкривається національно-патріотична термінологія. У другому розділі розглядаються передумови створення та функціонування таборових часописів та власне таборів Австро-Угорщини та Німеччини на основі вже написаних праць дослідників. У третьому розділі надається теоретична основа методів дослідження, використаних у нашій роботі, та аналізуються власне самі результати: розгляд основних характеристик таборових видань та виокремлення найбільш вживаних тем та жанрів, які використовувались на сторінках часописів. Подібний розділ слугуватиме підтвердженням думкам науковців, щодо національно-патріотичного впливу української таборової періодики на світогляд полонених українців.

1. Огляд літератури 1.1 Роль преси у патріотичній просвітницькій діяльності. Огляд досліджень Для правильного розгляду даної теми, треба передусім дати пояснення основним термінам, таким як «Нація», «Держава», і «Таборова преса» та основним функціям преси, як національно-державницького органу. Саме від правильного означення та розуміння дефініцій можливе правильне сприйняття такої форми публіцистики, як українська таборова періодика, що є частиною преси. Дослідник української національної ідеї Анатолій Черненко характеризує термін «Нація», як велику спільність людей, які усвідомлюють єдність своїх політичних, господарських та культурних інтересів під час формування їх спільної території, економічних зв’язків, літературної мови, національної держави або масової боротьби за її створення. Суміжним до цього терміну, є словотворення «Національна ідея», що є сукупністю політичних ідей та цінностей окремої країни. [50]. При відсутності власної держави, основою для її подальшого створення є консолідація людей навколо культури, мови, територіальних кордонів. Однак, подібне об’єднання є реальним тільки при розумінні власної національної ідентичності, при знанні культурних доробків власного народу та при вмінні аналізувати політичну ситуацію. Ці знання може надавати преса у якості просвітницького органу. Цю думку підтримують автори дослідження «Чотири теорії преси» де однією з семи функцій автори Фред Сіберт, Теодор Петерсен та Уїлбур Шрамм вбачають у просвіті публіки, для її подальшої здатності до самоуправління.[51] За часів друкування таборових часописів не було незалежності українських територій, тому саме в просвітленні народних мас вбачала українська інтелігенція створення у подальшому держави. Ф. М. Кирилюк у підручнику з політології, так виокремив просвітницьку функцію преси: «Інформаційна діяльність ЗМІ дає людям можливість адекватно судити про політичні події й процеси лише в тому випадку, якщо вона виконує й 8

просвітницьку функцію. Ця функція виявляється в повідомленні громадянам знань, завдяки чому можна адекватно оцінювати й упорядковувати зведення, одержувані зі ЗМІ й інших джерел, правильно орієнтуватися в складному й суперечливому потоці інформації.» [52] Ще однією класифікацій функцій преси може слугувати схема Г.Лассуела та Ч.Р. Міллса, де виділяють такі основні напрямки періодичних видань: інформувати, задля забезпечення інформації щодо події у світі та країні; корелювати для інтерпретування, пояснення змісту подій та соціалізація.[53] Всі ці функції виконувала і таборова періодика, оскільки публікації висвітлювали міжнародні політичні, воєнні події. Вона інтерпретувала основні події, та явища, надавала інформативного забарвлення та допомагало соціалізуватись полоненим, які писали листи до редакцій. Основне визначення таборової періодики надає Наталія Сидоренко, яка у своїй монографії «Національнодуховне самоствердження», описує подібний жанр преси так: «українська таборова періодика ХХ століття – досить своєрідне духовно-політичне явище, викликане не тільки гострими світовими протиріччями, а й внутрішніми невирішеними питаннями державно-незалежного статусу» [54]. Тож, реалії створення часописів були такими, що було національно важливо консолідуватись ти вибороти незалежність, поки були сприятливі умови. Засновники таборових часописів, зокрема активісти Союзу Визволення України (СВУ) розуміли вплив преси на свідомість людей. Зокрема Василь Сімович, український мовознавець та філолог, який з 1914 по 1918 роки був співробітником СВУ та організатором просвітницької діяльності в таборах військовополонених так сказав про роль преси: «Друковане слово є тим містком, що лучить автора з народом в одне гармонійне тіло, бо те слово таємничими шляхами підсвідомо доходить до душі й зрозуміння нашого селянина-хлібороба в овечій свитині та заторкує струни його національного «я» і розбуджує його національну свідомість». [55] Для того, аби було відчуття патріотизму та національної приналежності, потрібно мати чи то історичне підґрунтя державницького досвіду, чи формувати світогляд на основі просвітницької діяльності. Тоді нація може консолідуватись, а надалі створити 9

в реальності державу на основі власної культури, мови, територіальних кордонів. У період з 1914–1918 р, було піднесення національно-визвольної боротьби. Українське питання щодо незалежності історичних територій постало на перший план через революційне потрясіння та Першу Світову Війну. У зв’язку з цим, роль преси як інформативного, просвітнього і патріотичного інструменти стала важливішою і національно необхідною. Для того, аби сформувати державу, треба мати політично свідому націю, яка береже власну культурну, політичну та історичну спадщину, бо згідно визначенню терміну «держава» - це «інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням. Найчастіше, термін використовується в більш глибшому означенні «суверенної держави», коли є суверенітет національностей і народу. Тобто, держава – це є політико-територіальний спосіб організації публічної влади, покликаний керувати суспільними процесами, сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади».[56] Можна сказати, що таборовий устрій був передусім, як держава у розрізі, через характерний поділ на уряди, виконавчі організації, видавничу та культурно-соціальну діяльність. Ігор Срібняк у своїй монографії «Полонені Українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914-1920рр) так описав один із таборів у своїх висновках. «Дякуючи заходам Союзу Визволення України, українська громада у Веслярі пройшла шлях від не чисельного гуртка прихильників української справи в часі заснування табору до справжньої «української республіки», більшість членів якої взяли активну участь у розбудовчих і державотворчих процесах в Україні».[57] Національна свідомість, як сукупність національних ідей, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування є важливою складовою здоров’я нації. Розвиток національної самосвідомості передбачає появу таких національних почуттів, як почуття любові до своєї Батьківщини, свого народу, національної культури і рідної мови; почуття причетності до долі свого народу, своєї країни; почуття 10

національної гордості чи національного невдоволення; готовності й волі до здійснення національної мети.[58] Почуття патріотизму чи любові до власної країни виникають тоді, коли відчувають гордість та радість, щодо власного громадянства, мови, традицій. [87] Дослідники, які вивчали вплив преси на державно-національний світогляд можна поділити на декілька періодів. Перший період, охоплює дослідників початку 20-х років ХХ століття, які використовували тогочасні документи та мали диспут до царських архівів. До таких ми можемо віднести дослідження І. Житецького, яке присвячене розвитку українських періодичних видань, і осмисленню функцій тогочасної преси. Зокрема, доповнюючи попередні параграфи, І.Житецький вбачав в однією з функцій преси вплив на усвідомлення та ідейність читачів. Суміжною з роботою автора є праця В.Ігнатієнко, котрий намагався дослідити розвиток преси на території України та пробудження державного і політичного життя в більшовицькій Україні. Вартими уваги є і праці учасників національновизвольних змагань в Україні 1917 – 1920 рр, які описували історію Української Революції та роль преси в житті української нації. Серед них варто зазначити таких людей, що є також важливими до нашого дослідження: як В. Касіян, О.Кобець, О. Терлецький, А.Жук, В. Сімович. Другим етапом дослідження ролі преси, стали праці таких науковців, як О.Підгайний, Т.Гунчак, П.Мірчук, Р.Млиновецький, Н.Полонської-Василенко, І.Лисяк-Рудницький [59] . Третій етап досліджень вже розпочався після проголошення незалежності України, коли були відкриті доступи до архівів. Важливо зазначити колективну монографію Інституту історії України НАН «Нариси з історії українського національного руху», яка стала першою аналітичною працею з історії українського національного руху. Одними з провідних дослідників розвитку української преси початку ХХ століття та її ролі на розвиток патріотичного світогляду, є Іван Крупський, який виокремив закономірності розвитку української журналістики, зокрема торкаючись теми таборової періодики, та Олександра Коновця, який дослідив просвітницьку функцію преси. На особливу увагу у цьому контексті заслуговує праця Івана Крупського «Національно-патріотична журналістика України», де автор звернувся і до 11

історичного надбання української преси воєнних часів, що мала національнопатріотичний характер.[85] Наталія Сидоренко вважає таборову пресу однією з головних ланок до усвідомлення українцями власної національної приналежності. «Видання, котрі постали за досить несприятливих обставин для людського існування, давали змогу різночасово тисячам українців випробувати й загартувати свою національну свідомість, підтримувати духовно-культурну енергію, зберегти патріотичні почування й віру у незалежність батьківщини». [54:6] З тим твердження згідний дослідник військовополонених в АвстроУгорських і Німецьких таборах Й. Саєвич, котрий вважає дослідження таборової преси однієї з найактуальніших, через її вплив на «утвердження серед них (полонених – авт.) національної гідності, ідей самостійності України» . Освіта – одна з найбільших заслуг таборової періодики. Переважно «неосвічені та малограмотні» вояки потребували не тільки військової організації та знань, але і грамотності, що в майбутньому допомагала у їх становленні , як свідомих громадян. [65]Також дослідження української періодики проводив Науководослідний центр періодики при Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника Отже, підсумовуючи, преса – є важливою частиною української культури, бо є відображенням та формуванням народної свідомості. Її основні функції – це інформувати і просвіщати, а також скеровувати полонених. 1.2.Основні чинники формування світогляду. Огляд досліджень Ще одним важливим питанням для розгляду у контексті даної роботи, є дослідження формування світогляду. Багато дослідників торкались теми формування світогляду, де вони визначають його, як «форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність. У світогляд входять узагальнені уявлення про світ і саму людину, а також система переконань, принципів та ідей»; «складний духовний комплекс, в якому пов’язані всі суттєві сили людини: розум, почуття, воля, здібності, хвилювання, досвід тощо. Об’єктом світогляду є не «світ сам по 12

собі», а ставлення до світу, тому він виступає, перед усім, як форма суспільного (індивідуального) самоусвідомлення і самовизначення особистості».[60] Досить цікавою є стаття Буканової О.В. «Фактори формування світоглядних орієнтацій людини: український контекст»[61], в якій авторка аналізує різні фактори впливу на формування світогляду, і яку ми беремо за теоретичну основу. І хоча вона досліджує сприйняття світу сучасною людиною, однак її праця може бути використаною і в нашому огляді. Дослідниця виокремлює суб’єктивні та об’єктивні фактори, які в свою чергу поділяються на природні та соціальні. Вона наводить таблицю, де показує різні чинники формування в залежності від контексту. Дивись у додатках: Таблиця № 1 Якщо розглядати вплив часописів на національну усвідомленість та світогляд за допомогою даної таблиці, то можна дати декілька припущень, щодо того, як повинна таборова періодика функціонувати і як впливати. Саме на основі цього співставлення, редакції можуть вибирати теми, жанри, стиль та мову. Отже, відношення публікацій до історичного фактору походження людей може бути у вигляді ознайомлення з культурними традиціями та реаліями життя; дотичністю до рівнів культури, освіти та ідеологічних преференцій. Для успішного впливу по цим критеріям, у пресі повинні з’являтись публікації, які навчають, та аналізуючи різні ідеологічні засади, виокремлюють важливість якоїсь конкретної ідеології. Якщо брати вплив преси по соціально суб’єктивним критеріям, то редакція часописів повинна впливати на ціннісні ідеали, бажання до волі та нових знань. Так як, таборові мешканці були полоненими, то багато референцій повинно бути до визвольної-боротьби за вільне власне життя, та життя близьких. охарактеризування чинників впливу. Дослідниця вважає, що «набуті властивості історичного «ми» постійно чинять вплив на індивіда через свої структури, інституції, мову, символіку та інші «внутрішні» закони. [61:124]. Це є важливим твердженням для розглядання ситуації з полоненими українцями, які зазнавали впливу історично-свідомих представників СВУ. Вони намагались відкрити історичне усвідомлення територіальної приналежності до Української держави за рахунок використання української мови, створення просвітницьких організацій в 13

таборах та надання акценту на державній символіці у своїх публікаціях. Такими символами ставали, як класики української літератури Т.Г. Шевченко, так і державної символіки. [1] Ще одним чинником формування світогляду виступає соціальна активність людини. Зміна умов життя та виживання, особисті проблеми, фізичні загрози досі є факторами, що спонукають людину до дії. Якщо впливати на такі соціально суб’єктивні фактори, як «життєвий досвіт», на цінності та знання людини, та залучати до соціальної активності ,то з часом буде мінятись сприйняття світу. Через воєнні часи, та доволі складні умови перебування у таборах, психологія полонених була хоч і у мінорному стані, однак могла бути більш гнучкою. Причинами цього було бажання бути вільним, бажанням повернутись додому. Серед дослідників, які досліджували питання світогляду є як західні так і українські. Серед них, найцікавішими щодо нашого дослідження є праці В.Дільтея «Типи світогляду та їх існування у метафізичних системах» - в якій дослідник описує різні типи та функції світогляду відносно життєвих реалій; М. Шеллера «Філософський світогляд»; М.В.Поповича та декілька його філософських праць, а саме: «Раціональність і виміри людського буття», «Нарис історії культури України». Отже, формування світогляду є важливою складовою людського життя, а його спрямованість вже залежить від різних чинників, зокрема: досвіду, історичних та культурних реалій територій, на якій мешкає людина, рівню освіти та життєвих умов. Подібні припущення, ми спробуємо вплести у наше дослідження, аби перевірити, чи дійсно було вдале наближення до важливих чинників впливу на світогляд українських полонених.

1.3. Історіографія та огляд досліджень української таборової періодики Українська таборова періодика виникла під час першої Світової війни, коли була майже відсутня будь-яка українська видавнича діяльність в наддніпрянській Україні. Однак саме воєнні роки 1915-1918 років та збільшення цензури Російським урядом стали сприятливими для збільшення 14

активності національно-патріотичної роботи. Дослідженням таборової преси займались, як зарубіжні так і українські дослідники, починаючи з років Першої Світової Війни, коли полонені самі описували пережиті події. Серед цих праць можна виокремити Омеляна Терлецького, співробітника СВУ у таборах військовополонених, котрий описав таборові реалії та зокрема видавничу діяльність таборового часопису «Розсвіт» у праці «Історія громади в Раштаті. 1915-1918р». Саме цю працю дослідник Ігор Срібняк вважає дуже ґрунтовною через використання широкого кола джерел та цілеспрямованого дослідження власне таборових реалій у Раштаті, життя полонених, а також надання багато спогадів людей, що перебували у ці роки у таборі. [57: 9] Також, треба зазначити праці Олекси Кобця чи Олекса Варавви, котрий також був співробітником СВУ, проте вже у таборі Фрайдштадт. Його основна праця «Записки полоненого» дають уявлення про функціонування таборів, життя полонених та видавничу діяльність, бо автор сам був членом редакційної колегії часопису «Розвага». Ще однією важливою працею для огляду є спогади Василя Сімовича, українського мовознавця та філолога, які він описав у книжці «Культурно-просвітня праця в таборах». Він разом з багатьма українськими вченими, письменниками та громадськими діячами, такими як мовознавець та голова бойових січових стрільців у 1917 році Степан Смаль-Стоцький, мовознавець та політик Роман Смаль-Стоцький, який дав опис таборової діяльності Зальцведелі у книзі згадок про іншого українського активіста Зенона Кузелі. У свою чергу, видатний журналіст і мовознавець Зенон Кузеля, котрий за дорученням Союзу визволення України, проводив просвітницьку діяльність серед полонених з російської армії також дав опис видавничій діяльності, та повертався до таборової тематики, у своїх працях «Богдан Лепкий. 1872—1921. Життя і творчість» та «Золота липа» - збірка присвячена українському поету і літературознавцю Богдану Лепкіну, котрий також був задіяний у просвітницькій діяльності в таборах Вецляр і Раштат, роботі у часописі «Вісник Союзу Визволення України». Ще однією заслугою Зенона Кузелі був фонд української преси, де вчений збирав номери, статті, замітки на українознавчі теми із зарубіжної преси 20-40 років Також варто згадати такі імена, як Василь 15

Пачовським – українського поета, котрий працював в просвітніх відділах у декількох таборах Німеччини та Австро-Угорщини, та до речі досліджував і національну ідею у праці «Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації. «Український світ»». Іншими цікавими роботами для подальшого дослідження, можна виокремити такі: праця табірного священика П. Катеринка, який описав просвітницьку роботу у таборі Раштат. Важливою для нас роботою є праця літературознавця та громадського діяча Володимира Гнатюка «Національне відродження австро-угорських українців», бо саме ця робота є дотичною до нашого дослідження українських полонених. Всі ці постаті є важливим джерелом інформації, щодо створення, та існування таборів, просвітницької діяльності СВУ. Однак ці джерела є хоч доволі суб’єктивними, бо відчувається брак наукового аналізу ситуації. Наступним етапом досліджень таборової тематики можна назвати 20- ті та 30-ті роки, коли з’являлись статті, щодо існування таборів, дивізій Синьожупанників та Сірожупанників, а також діяльності СВУ. Серед цих джерел основними джерелами дотичними нашій темі можуть виступати статті у «Літописі Червоної Калини», щомісячному історичному ілюстрованому виданню, яке було присвячене українським визвольним змаганням . Найцінніше у цьому джерелі є те, що видання складалось з різних спогадів та документів того періоду, що є важливим для подальшого дослідження таборових реалій закордоном. Дослідники виділяють також праці публіциста, політика та науковця Дмитра Дорошенка, котрий у своїй роботі «Історія України 1917-23» (ч. І-2, 1930, 1932) описує просвітницьку роботу Союзу Визвольної України, що зокрема і включає табори в Німеччині та АвстроУгорщині, а також працю українського радянського історика Осипа Гермайзе «Матеріли до історії Українського руху за Світової Війни», де можна зокрема знайти інформацію про діяльність СВУ. Післявоєнним дослідниками, дослідження яких можуть допомогти у розкритті нашої теми, є такі як Павло Дуб рівний, котрий був старшиною 1-ої козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії. У своїй праці «Союз Визволення України в 1914-1918 р», автор детально описав просвітницьку роботу у таборі 16

Фрайдштадт та проаналізував культурно-освітні праці полонених.[76] Радянські дослідники також торкались теми діяльності СВУ у таборах військовополонених, однак за твердженням Ігоря Срібняка є доволі «конфронтаційними» та «заідеологізованими» [57:9]. Серед праць зарубіжних дослідників варто виокремити працю «Українська еміграція» Симона Наріжного, де можливо знайти інформацію (фактичні дані) щодо видавничої справи таборів на території Австро-Угорщини та Німеччини. Найбільш обґрунтованими можна вважати вже праці дослідників незалежної України. Через доступ до раніш закритих архівів, та можливість проаналізувати об’єктивно історичні данні, подібні дослідження виступають за основу нашої роботи. Передусім це роботи істориків Ігоря Срібняка «Полонені Українці в Австро-Угорщині та Німеччині», Івана Крупського «Становлення української таборової преси: Основні тематичні напрями її діяльності» [87] – в якій дав обширну інформацію, щодо використаних тематичних ліній, Наталії Сидоренко[54], Олександра Савченко [86]. Кожен з них надав власний важливий внесок до пояснення мети створення та функціонування газет. До заслуг науковця Ігоря Срібняка можна віднести розкриття історичної важливості таборової преси, аналіз функціонування видань та дослідження способів їх розповсюдження. Також, історик подав інформацію, щодо культурно-просвітницької діяльності серед полонених, через дослідження власне вояків, що потрапляли до таборів. Ще однією важливою роботою для розуміння національно-духовного піднесення полонених є дослідження Наталії Сидоренко, що як і пан Срібняк надала детальний опис існування таборової періодики, редакційний склад, та тематичність випусків. Дослідник Іван Крупський детально дав опис тематичної направленості випусків газет, зокрема у своїй роботі «Українська таборова преса на теренах Австрії (1915 — 1918 рр.) де він дав жанрово-тематичні характеристики часопису «Розвага» і виділив декілька провідних тематичних ліній публікацій: розважальна, просвітницька, лінія розвінчання суті царської політики до України. [63]. В ній дослідник розкрив тематику випусків, надав багато цитувань зі статей, а також надав історичні факти існування полонених у таборі Фрайштадт. Так, як метою цього 17

дослідження є подивитись на чинники (зокрема тематично-жанрове наповнення) формування національно - патріотичного світогляду періодикою на українців, робота цих науковців беруться за основу. Варто зазначити, що у своїх дослідженнями, історики використовували наступні архівні дані (ЦДАВО України - Фрайштадт (ф.4404), Раштат (ф.4406), Зальцведель (ф.4418), Вецляр (ф.4382). Звісно, і інші дослідники торкалися теми періодики в таборах у різних контекстах, від дослідження просвітницької діяльності Союзу Визвольної України, зокрема дослідження Івана Патера [64] до дослідження життя українських полонених і української зарубіжної преси, наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття Й.Саєвича.[65] Ще одним науковцем, якого варто зазначити є Степан Кость та його праця «Феномен західноукраїнської преси першої половини ХХ ст.», яка надає нам інформацію, щодо умов існування національно-свідомих видань на терені Східної Галичини, Буковини та Карпатської України, їх відмінності від тієї ж ситуації на Наддніпрянській Україні, звідки і походять більшість полонених українців таборів АвстроУгорщини та Німеччини. Доречними до огляду можна вважати праці дослідників військової преси, до якої ми можемо віднести і таборову, через її існування за умов Першої Світової війни та яка створювалась полоненими вояками. Внесок щодо досліджень військової преси, здійснили М. Бойко, В. Винниченко, Д. Донцов, С. Ефремов, А. Животко, Ю. Тернопільський. Однією з найбільш важливих причин існування таборової періодики було «інформаційно-духовне сполучення у робітничих командах і осередках цивільної еміграції» [54:7] а також «Просвітні відділи в таборах особливо дбали про підготовку відповідних кадрів з-поміж самих полонених для ведення національно-усвідомлювальної праці.» [64]. Подібна преса переважно видавалася в обмежених умовах у таборах для військовополонених, однак розповсюджувалась і поза таборами. Це були необхідні кроки, бо історично український народ зазнавав «на батьківщині (передусім на Східній Україні) репресій, утисків, перешкод на шляху розвитку національного друкованого слова.» [54: 8] Ще однією з найважливіших причин необхідності подібної преси 18

у ті часи було «збереження національної-ідентичності українців поміж інших народів» та те, що періодика була «неперевершеним документом народного буття українців у чужих землях» [66] Підсумовуючи, треба сказати, що багато дослідників схильні вважати, роки 1915-1918р дуже плідними щодо національно-визвольного руху. Причинами були, як і бажання осередніх держав до противаги Російській Імперії, так і дещо закритий та окремий простір територій, де перебували військовополонені. Так от Наталія Сидоренко стверджує, що «Українська еміграція завжди використовувала найменшу нагоду для культурно-просвітньої і духовно-мистецької праці, видавничої діяльності й поширення рідного слова на чужині» [54:5] Причинами був брак можливостей до існування подібної періодики на теренах України. Висновки Серед основних функцій преси є просвітницьке завдання, бо воно зумовлює консолідацію людей навколо культури, мови, територіальних кордонів, що є визначальним для формування державницького світогляду. Дослідники також виділяють і інші функції, які характерні для преси: інтерпретування даних, пояснення змісту, соціалізація. Всі ці якості мала і таборова преса, бо було соціально важливо підготувати людей до виборення майбутньої незалежності України. Національна самосвідомість дуже важлива для консолідованої нації, бо формується любов до Батьківщини, свого народу, національної культури і рідної мови, до почуттів причетності до свого народу. Тож, було дуже важливо, аби таборова преса формувала ці почуття, загартовувала патріотичні почуття. Дослідники сходяться у думці, що таборова преса була саме патріотично налаштованою, бо мала великий вплив на утвердження серед мас національної само індикації. Для формування державницького світогляду та патріотичних почутті треба передусім мати політично свідому націю, що береже власну спадщину. Держава у термінології дослідників означає спосіб організації публічної влади, що керує суспільними процесами, тож заснування таборів з 19

чітко структурованою організацією було навчання українських полонених засадам. Згідно суб’єктивним та об’єктивним факторам впливу, таборова преса для формування світогляду людина повинна відноситись до історичного фактору походження, тож покривати такі теми, як минуле життя вдома, ознайомлення з культурними традиціями земель, звідки полонені прийшли. Важливою є дотичність до рівня культури і освіти, що можна знайти у стилістиці написання, у піднятих темах.. Відношення до соціальних суб’єктивних факторів може бути освіта, вироблення цінностей та ідеалів, та закликів до соціальної активності. На основі цих чинників і формується жанрово-тематичні, стилістичні та зовнішні характеристики часописів, які ми детально продивимось у наступних розділах. Серед основних дослідницьких праць, які треба виокремити є спогади самих полонених, таких як О.Терлецький, О.Кобець, В.Сімовича, П.Катеринка; іноземні дослідники, такі як: С.Наріжний; а також сучасних науковців: І.Крупського, Н.Сидоренко, І.Срібняка, О.Савченко, С.Кость. Згідно досліджень, основними причинами існування таборової періодики були інформаційно-духовне сполучення, національно-усвідомлююча праця, збереження національної ідентичності Тож, осмислення ролі впливу преси є важливим завданням для дослідників, журналістів та просто свідомих українців. Це підтверджує думка дослідника А. Кобинця, який стверджує, що «національна преса в Україні має потужні витоки, її можна з упевненістю вважати важливим чинником у формуванні національної свідомості українського народу, пробудженні його патріотичних почуттів. Стрімкий розвиток масових українськомовних видань, який розпочався на початку ХХ ст., зобов'язує дослідників до осмислення історичного минулого, прагнення зберегти давні джерела, примножити набутки попередників» [67]

2. Діяльність видавничих товариств у таборах полонених українців в

Австро-Угорщині та Німеччині.

2.1. Історичні передумови створення таборів та таборових часописів на території Австро-Угорщини та Німеччини Аби краще зрозуміти роль таборової періодику у формування національного світогляду військовополонених треба передусім дослідити діяльність власне самих таборів в Австро-Угорщині та Німеччині, подивитись на інші просвітницькі роботи, що там велись. Також, важливо знати, як сама спочатку сприймалась подібна національно-патріотична робота, аби потім краще зрозуміти тематичний, жанровий аналіз видань. Бо саме від наповнення та від зацікавленості аудиторії залежав просвітницький успіх українських активістів. Однак передусім треба розкрити ситуацію націольного визначення мешканців українських земель, як на західних землях, що були окуповані Австро-Угорщиною, так і земель Наддніпрянської України, що були під владою Російської Імперії. [68] Це є важливим, через те, що більшість полонених у таборах Німеччини та Австро-Угорщини були з Наддніпрянської України, зокрема з таких регіонів: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). До складу Австро-Угорщини входили три українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. І західноукраїнське, і східноукраїнське населення зазнавало національного гніту. Тож спочатку ми дослідимо, яка ситуація була на територіальній Україні, аби зрозуміти настої полонених Російської армії. Наддніпрянщина відчувала вплив Російської імперії, а Західна Україна зберігала культурне і політичне домінування австро-угорців, німців та поляків. Однак галицьке та Буковинське населення мало більше можливостей розвивати власну національну культуру, ніж українці на територіях Російській імперії, бо царська Росія прагнула об’єднати всі слов’янські народності в одну, та русифікувати. Це. дозволяло розв'язати дві проблеми: по-перше, розширити 21

кордони російських володінь; по-друге, ліквідувати організаційні центри українського визвольного руху в Галичині. Австро-Угорщина ж на противагу Росії не проводила жорстку асиміляцію і тому надавала більше свобод до саморозвитку. Однак вона також прагнула розширити власні володіння та зміцнити позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші населені українцями території, зокрема Волинь і Поділля. Підтримувала її у цьому і Німецька імперія, що також добивалася розширення територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня [69]. Усі воюючі сторони обстоювали виключно власні інтереси і були байдужими до національних запитів українського народу, бо змінювало власні позиції, щодо «українського питання» згідно ситуації. Німеччина напередодні війни поширювала ідею, що український та інші народи Східної Європи не здатні створювати свої власні держави, а тому історичною місією німців є поглинення та освоєння цих земель, однак вже з початком війни почало стверджувати протилежне. У документі Генерального штабу Німеччини від 1 грудня 1915 р стверджується «що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України. Якщо ми зуміємо змінити стан України на незалежну державу і утримати незалежну Україну при житті, то з певністю дамо смертельний удар Великій Росії». Австрія підтримувала політику Німеччини, щодо українських земель. В ноті міністерства закордонних справ до послів Австро-Угорщини у Константинополі та Берліні від 20.11. 1914 р. пишеться, що «Головною нашою метою у цій війні є глибоке послаблення Росії, а тому у випадку перемоги ми розпочали б створення незалежної від Росії Української держави. На наш погляд, існування такої держави завдало б значної шкоди пануванню Росії на Чорному морі, або, навіть, цілковито знищило б його…» [70] Наддніпрянська Україна була знаною мірою зрусифікована. Люди, що мешкали на територіях, що упродовж декількох століть належали Російській імперії мали двояке відношення до подій, що розгортались на початку ХХ століття. З одного боку, міське та сільське населення було переважно російськомовним, та підпадало до політичної пропаганди Росії. Проте з іншого боку роки поневолення, кріпацтва, гноблення, а також події 1905-1907 рр (часи 22

масових селянських виступів, коли влада жорстко придушувало подібні дії) були тією мотивацію, яка надавала можливість до проведення української просвітницької діяльності надалі. Ще одним каталізатором, що спричинило відтік української інтелігенції, та народне обурення були реформи Петра Столипіна, який після розпуску думи царем Миколою II ліквідував навіть ті маленькі демократичні зрушення, щодо більш толерантної політики, щодо українізації. Саме тоді почався період переслідування опозиційного (національно орієнтованого) українського руху. Нові реформи до законів забороняли викладання українською мовою в школах та вищих навчальних закладах, реєструвати національні («інородчеськие») товариства та видавати українські книжка та пресу. Тоді ж відбувається умовний розкол серед української інтелігенції, щодо політики майбутньої державності України. Був створений між партійний політичний блок — Товариство українських поступовців (ТУП), лідерами якого стають М. Грушевський, Д. Дорошенко. Це товариство відстоювало конституційно-парламентський шлях боротьби та ідею національно-територіальної автономії України в складі Росії. Напередодні першої світової війни на самостійницьких позиціях серед східноукраїнських лідерів стояли лише адвокат М, Міхновський, історик В. Липинський та публіцист Д. Донців, що в майбутньому відіграють велику роль у просвітницькій діяльності СВУ на у таборах на землях Австро-Угорщини та Німеччини. Їхнім прагненням було створення конституційної монархії, яка б мала демократичний устрій, забезпечувала вільний розвиток усіх національностей та незалежну українську церкву і мову. [88]Не дивно, що такі обставини зумовили перенесення осередків майбутнього національновизвольного руху до територій Західноукраїнських Земель, де були більш сприятливі умови. Причинами цього були, за словами історика С.Томашівського існування конституційних реформ 60-х років ХІХ ст. в Австро-Угорській імперії, які відіграли важливу роль у формуванні національно патріотичного руху та в можливості просвітницької діяльності української інтелігенції. Початок ХХ ст. відзначався активним самовизначенням інтелігенції, а за твердженням того ж С. Томашівскього «в 23

руках інтелігенції перебувають усі ключі від національної долі того народу, представницею якого вона виступає» [89] Починають створюватись українські політичні партії, і саме Галичина стає тим центром, яким за задумом активістів національно-визвольного руху може «з’єдинати українські землі». Для нас ця інформація є важливою через діяльність емігрантів з Наддніпрянщини, які перебрались до Галичини. Головним здобутком Наддніпрянців, серед яких були Левко Юркевич, Андрій Жук, В’ячеслав Липинський, Володимир Кушнір, була розробка ідеї СВУ [54:19] Серед інших позитивних моментів умов перебування на Західноукраїнських територіях було відношення до мовної політики. На відміну від Російської імперії україці, що мешкали на території АвстроУгорщини, мали змогу бути більш національно свідомі через можливість використовувати української мови. Отже, як висновок, можна сказати, що Галичина, де більшість населення становили українці, поступово перетворилася на могутній генератор ідей національного визволення та об’єднання українських земель. Михайло Грушевський, визначаючи місце Галичини в історії загальноукраїнського національного відродження, наголошував на важливості взаємовпливів Наддніпрянщини та Галичини, що дало змогу українцям досягнути помітного поступу на шляху усвідомлення себе як окремої нації [71] Для нашого дослідження дуже важливе значення набуває саме розвиток західноукраїнської преси, яка за словами Степана Костя мала «високий інтелектуальний та професійний рівень» [90] через те, що багато співробітників СВУ мали досвід роботи у подібних виданнях. Так наприклад, Василь Сімович працював над виданням «Гасло» в Чернівцях, Володимир Дорошенко став редактором кількох видань СВУ, Андрій Жук, який співпрацював з газетам «Земля і Воля» і «гасло» а згодом став активним діячем СВУ та редагував ілюстрований українське щомісячне видання СВУ французькою мовою «Ревю Украініен» та ін. 1 серпня 1914 року, протистояння двох військово-політиних блоків європейських держав: Антанти (Англії, Франції і Росії) та Австро-німецького блоку (Троїстий союз чи Центральні держави) спричинило майже громадянську війну всередині українських земель. Жителі українських земель, що належали 24

різним державам були вимушені воювати на боці російської з 3.5 млн. людей чи австрійської з 250 тис. солдатів. Вони воювали за чужі інтереси, і вели братовбивчу війну. Більшість ж західноукраїнських політиків підтримала у війні Австро-Угорщину. У серпні 1914 р. представники радикальної, соціалдемократичної і національно-демократичної партій заснували у Львові міжпартійний блок — Головну Українську Раду (ГУР). Її очолив активний учасник національного руху в Галичині Кость Левицький. Діячі ГУР взяли активну участь у формуванні українських військових підрозділів. Понад 2,5 тис. добровольців утворили легіон Українських січових стрільців, що брав активну участь у бойових діях на боці Австро-Угорщини. З початком Першої світової війни відродженням української державності разом з ГУР активно опікувався Союз визволення України (СВУ), створений у Львові 14 серпня 1914 р. політичними емігрантами з підросійської України (Д.Донцов, В.Дорошенко, А.Жук, М.Залізняк. М.Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський та ін.) [72] І попри кращі умови на території Австро-Угорщини для подібної національної роботи, все ж Австрійці всіляко обмежували вплив українського національного руху та тримала його під своїм «жорстким контролем».[73] Проте, це було краще, ніж взагалі не мати можливість для діяльності. У зверненні СВУ «До українського народу в Росії» австрійці та німці характеризувалися як визволителі, які допоможуть «розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя». Така позиція привернула увагу німецького уряду, який був зацікавлений у послабленні Росії із середини, і надав фінансової підтримки лідерам СВУ. [74] Тож, тут ми бачимо вже тематичну лінію для майбутніх часописів – анти царську. Для подальшого ознайомлення з роками, що передували Першій Світовій та власне самою війною, можете скористатись нашою історичною довідкою, наведеною у додатках. 2.1.1. Діяльність Союзу Визволення України У Вересні 1914 року, війська царської Росії зайняли Східну Галичину і захопили такі міста, як: Львів, Борислав, Дрогобич, Стрий, Перемишель. Саме тоді, галичанська інтелігенцію, яка скаладалась з активістів українсько 25

визвольної боротьби та визвольні організації вимушені були втікати на Захід, до територій Австро-Угорщини та Німеччини. Історик Олександр Савченко так описує цю ситуацію: «Так, українські політичні організації, такі як Союз Визвольної України перенесли свої головні офіси до Відню. Більш лояльна колонізаторська лояльна політика Австро-Угорців змінилась суворими заборонами проти «мазепинства» (так називали українських політичних та громадянських діячів, які виступали за підтримку центральних держав, сподіваючись на їх допомогу у виборені незалежності українських територій.» [86:91]. В організаційній діяльності СВУ було зайнято більше 30 співробітників. Його центр знаходився у Відні, філіали – у Берліні, Львові, Лозанні і Стамбулі та ін. Також існували представники і в інших країнах. СВУ за весь час свого існування відповідно до списку, складеного Андрієм Жуком, нараховував понад 250 членів, серед яких ми зустрічаємо і вже відомі нам імена українських активістів, які були задіяні в просвітницькій діяльності у таборах військовополонених Б. Лепкий, О. Назарук, П. Карманський, І. Крип’якевич, Є.Левицький, М. Новаківський, B. Пачовський, Р. і С. СмальСтоцькі, В.Сімович, а також В.Бачинський, О.Бачинський, О. Безпалко, Я. Весоловський, М. Возняк, Л. і М.Ганкевичі, М.Голубець, Р.Домбчевський. З СВУ активно співпрацювали З. Кузеля, С. Рудницький, В. Старосольський, C. Томашівський, В. Темницький, Л. Цегельський, А. і М. Чайковські та інші. [64] У період війни вони претендували на те, щоб представляти інтереси Великої України і проводили переговори з державами Троїстого союзу та деякими нейтральними європейськими країнами, спрямовані на визволення українських земель з під гніту російського царизму. Осівши у Відні, Союз визволення України, окрім політичної та інформаційно-дипломатичної діяльності, розвинув широку культурно-просвітницьку роботу, зокрема щодо національного усвідомлення полонених українців російської армії. Завдяки зусиллям Союзу в кінці 1914 р. було отримано дозвіл австрійських властей на зібрання полонених українців в табори: Фрайштадт, Дунасардегль у Словаччині, Терезієнштадт в Угорщині, старшинський у Йозефові, а після створенням у квітні 1915 р. у Берліні Централі СВУ, українців було виділено в табори: Вецляр, Зальцведер, 26

Раштат. [64] У всіх таборах здійснювалась активна робота серед полонених солдат російської армії – українців, а їх за деякими підрахунками було 250 тис людей [86:102] Для налагодження національно-усвідомлювальної та культурнопросвітньої праці в усіх таборах військовополонених українців було створено «Просвітні відділи СВУ», куди добиралися особи, які стояли на ідеологічній платформі Союзу. Саме завдяки їх зусиллям, в таборах створювались поліпшені умови життя, організовувались школи, бібліотеки, церкви тощо. Визначною була видавнича діяльність СВУ. Так у Відні видавався журнал «Вісник Союзу Визволення України», тижневик «Ukrainische Nachrichten», у Льозанні «La Revue Ukrainienne». Ці видання виписували і читали полонені, тож не тільки таборові часописи, але і інша періодика мала вплив на національний підйом нації. До іншої просвітницької діяльності можна віднести книги (близько 50) і брошур про Україну (близько 30) на різних мовах, та кілька ґрунтовних праць, таких як: «Ukraina, Land und Volk» C. Рудницького, «Geschichte der Ukraine» М. Грушевського, «Півтораста літ української політичної думки» і «Українство в Росії» В. Дорошенка, «Галичина в житті України» М. Лозинського, «Національне відродження австро-угорських українців» В. Гнатюка, «Українське Військо» І. Крип'якевича, «Українські Січові Стрільці» В. Темницького та ін. Важливу інформацію, ми можемо почерпнути зі «Звіту з діяльності Союзу визволення України серед полонених російської армії української народності», що надана у додатках монографії І.Срібняка [57]. Тут була надана інформація щодо діяльності просвітницького відділу СВУ у таборі Фрайдштадт, зокрема йшла мова про цілі подібної роботи: «Ціль роботи. Пробудження національної свідомості серед полонених, поглиблення культурного рівня, поширення серед них ідеї політичної самостійності української нації, горожанське вихованнє на основах політичної активності та самодіяльності.» Одну з основних ролей для цієї діяльності давали на створення періодичної часописи: «Дуже важним средством в масовій роботі є часопись. Служить вона доповненням загальних читань і лекцій. Редакційний комітет часописи складається з полонених під керівництвом кількох осіб з учительського тіла. Пишуть до часопису також переважно 27

полонені. Друкується часопис самими полоненими у власній зорганізованій Союзом на місці в таборі друкарні. Часопис ведеться в патріотичнім українськім дусі, з спеціальним вкрапленням політичної і культурної історії українського народу і внутрішніх відносин в Росії […] В друкарні ведеться курс зецерства (коректури – авт.). [57:25] Зрештою така активність СВУ серед полонених дозволила створити з них українські дивізії – одну Сірожупанників в Австрії та дві Синьожупанників в Німеччині, які пізніше брали участь у боротьбі за незалежність Української Держави. Отже, СВУ представляв більш радикальні та активні позиції українського руху у порівнянні з ГУР. До організації по різному ставились українські політики зокрема через те, що СВУ активно співпрацювала з урядами Німеччини та Австро-Угорщини у боротьбі проти царату та Російської пануванню. Не визнавав СВУ і М.Грушевський. Він не вбачав за Союзом права бути представниками українців, які проживають на території Російської Імперії. [75] Це все призвело до розколу, а не навпаки консолідації українського визвольного руху, що спричинило відносну марність спроб до створення українського визвольного війська Висновки Передумовами до створення таборів на територіях Німеччини та АвстроУгорщини стало поглиблення анти українських настроїв на території Наддніпрянщини і більш сприятливі умови для ведення національнопатріотичної роботи на територіях Австро-Угорщини. Розкол між українською інтелігенцію, щодо майбутнього України, спричинило еміграцію В.Дорошенка, А.Жука та інших спочатку до Галичини, де була створений Союз Визволення України, а потім у 1914 році до Відня. Саме діяльність цієї організації мала величезний вплив на усвідомлення полоненими власної національної ідентичності. Діяльність відділів СВУ у таборах зумовило прихильне ставлення до просвітницької роботи, як то курси, школи, культурні осередки, та видавничої діяльності. Українські організації налаштовували побут, вирішували проблеми, давали полоненим можливості до розради і соціалізації у якості часописів, книг, гуртків, читань. 28

2.2. Українське національне життя у таборі Фрайштадт Історичний джерельний аналіз власне таборової ситуації краще розпочати з табору в Австрійському місті Фрайштадт через його першість у виданні таборового часопису «Розвага», та передусім початкової діяльності СВУ. Табір виник зусиллями активістів Союзу Визвольної України, що на той момент осіли у Відні і де розпочалась активна культурно-просвітницька діяльність направлена на полонених українців російської армії. У кінці 1914 р. було отримано дозвіл австрійських властей на відділення полонених українців від російських і створення окремих таборів для їх перебування. Першими з них стали Фрайштадт (Верхня Австрія), Дунасардегль у Словаччині, Терезієнштадт в Угорщині, старшинський у Йозефові (Богемія). [64:56]. Проте, в таборах опинялись не тільки вихідці з Українських земель, бо історик І. Срібняк дослідив, що на момент початку українізації табору у жовтні 1914 року при переписі полонених Українців активістами СВУ О.Скоропис-Йолтуховським та М.Гаврилка, ними був встановлен контакт з представниками і інших національностей та етнічних груп, до яких входили грузини, росіяни (донські та кубанські козаки) та євреї. [57:41] Цікаву інформацію, щодо вигляду табору надає дослідниця Н.Сидоренко: «Зовні це був ніби звичайний табір: висока колюча огорожа, вартові будки через кожні 200-300 метрів; бараки з вікнами і дверима, з печами на зиму, з толевою покрівлею. з усіма комунальними службами».[54:30] Відомий письменник О.Кобець, у своєму визначному творі «Записки полонених» у згадках описує табір, як той, в якому був «окремий барак-театр на тисячу глядачів, окремий барак-зал для засідань і зборів, книгозбірня на десятки тисяч томів, фотоательє, майстерня художників, приміщення редакції, друкарня тощо». [3:286]. До речі, у своїй праці, письменник виділив відмінність табору від інших, зокрема: «внутрішній життя, побут, оточення і праця полонених», яка начисляла дві – три тисячі постійних жителів та «понад п'ятнадцять тисяч полонених на постійних роботах поза табором» [3:287] 29

У листопаді 1914 року розпочався процес українізації табора. У кінці місяця засновується «Відділ Союзу Визволення України» зусиллями М.Гаврилюка, де головою стає М.Бондаренко, а секретарем В.Клепач. Основною політичною метою було поставлено «відділення України від Росії». [57:41]. 6 Лютого 1915 року був затверджений статут товариства, членами якого стали 20 людей с самостійницькими (тобто за вболівання за незалежність) переконаннями. Серед них були як і прибічники сугубо просвітницької діяльності, так і ті, хто хотів виборювати незалежність зі «зброєю в руках» [57:42]. Доповнює цю відомість у своєму дослідженні Іван Патер, що виділяє серед перших членів товариства восьмеро галичан, вчителя – В. Левицького, письменників, зокрема В. Пачовського, митця М. Голубця та публіциста О. Безпалко, а також три наддніпрянця – композиторів Є. Турула, О. Гнідого і скульптора М. Гаврилко, який за твердженням Івана Патера в майбутньому стане січовим стрільцем. Крім цих людей прихильниками української просвітницької роботи стали і прості солдати, однак далеко не всі. Дослідники австрійських та німецьких таборів виділять великий супротив населення щодо просвітницької діяльності на початку роботи товариства, та низьку національну свідомість більшості полонених. Так, вони називали себе «руськими», «малоросами» «православними», та навіть «хохлами», і тим самим показували власне ставлення до себе, як до українців. [86:103]. Передусім, основними причинами були як і «наявність у свідомості полонених залишків російського патріотизму», і «шаленою агітацію в таборі «чорної сотні» з внесенням прізвищ осіб, що співпрацювали з українською стороною до «чорної книги»» [57:42], так і відчуття страху перед політичним режимом у Росії, бо тоді співпрацювання з ворогами режиму (у випадку Першої Світової війни, це були представники Троїцького Союзу) розцінюється як зрада. Багато полонених саме через сприйняття німців та австрійців як агресорів та загарбників відмовлялись співпрацювати з організаціями, що могли діяти легально на їх територіях [86:102]. Все це не давало можливості відкрито агітувати товариству, тож було прийнято рішення до популяризації української мови та поширення 30

національних ідей персональними розмовами. Цікаву пораду знайшов історик І. Срібняк під час власного дослідження щодо проведення просвітницької дільності серед вояків на перших порах: «У п 11 статуту наголошувалося на тому, шо «на перший час треба перед народом не дуже освічувати наші політичні думки і змагання, а старатись розвивати національну свідомість, роз’яснювати економічні питання і достоїнства кожної людини»» [57:41]. Подібні дії мали успіх, бо збільшилась кількість людей, що цікавляться українськими справами. До цієї праці можна віднести місячні художні курси М.Голубця, [4] ознайомлення з творами українських письменників під проводом доктора В.Сімовича, народний хор, а потім і оркестр з керівником Є.Турулою, масові вечірні «загально-доступні читання» у бараках [57:43], курси німецької мови з О.Безпалко, курс української граматики В.Сімовичем та драматичний гурток. Спочатку ці спроби були зустріти доволі негативно: «Виступи супроводжували «вигуки, свисти, а то й насміхи, демонстрації з боку старшин у бараках, співи «Боже, царя храни». [76] Через це, зусиллями В.Сімовича, було знайдено приміщення, що могло вміщати близько 1500 чоловік. З часом, більше і більше людей почали цікавитись читаннями відомих класиків Української літератури, таких як Т.Шевченко, І. Франко, Б.Грінченко і вже кількість слухачів збільшилась до 2000 тис. [55] Персональні якості представників товариства, зокрема В. Сімовича сприяли збільшенню пошани полонених, а доволі активна діяльність мала відчутні результати: більшість учасників курсів граматики, навчилась читати і писати і рахувати, кількість прихильників до «української справи» відчутно збільшилась. Так багато згадок про українських активістів табору надає вже згадуваний Олекса Кобець, який описує сприйняття людьми таких постатей, як Домбчевського Романа, якого О.Кобець називав «дуже милою і привітливою людиною» [3:300], що керувала хоровим гуртком імені М.Вербицького та музичним імені М.Лисенка, чи як наприклад доктора Миколу Чайковського, який «багато пише і друкує про літаки». Він викладав математику у таборі і був дуже приємною людиною: «Сімнадцять раз зустрівши вас на території табору, сімнадцять раз простягає руку…і щиро-щиро вітається», чи Костя Даниленко, свідомого українця, який 31

був теплим та відданим товаришем [3: 298-299] Серед іншої діяльності відділу, можна назвати: систематичні виклади з діапроектором, створення «Соціального кружка» де обговорювались наукові-популярні теми, курси німецької мови та історії української літератури, курс для неграмотних, бібліотека [54:44] створення декількох культурно-освітніх товариств, серед яких «Суспільнопросвітній гурток», фотографічне т-во «Світло», кошове товариство «Січ», лекції із національно-суспільних проблем, публічні сходини, віча, дискусії, а також заснування окремих земляцтв. [54:31]. Також, треба виділити заснування у 1915р «Суспільно-Просвітнього гуртка», члени якого проводили роботу в Фрайштадті на підставі спеціально розроблених правил. Ці діяння передували тому, що у серпні 1915 р було поновлено пропаганда національно-визвольних ідей. Підтвердженням того, що населення табору вже було готове до цього, було звернення полонених до президії СВУ з пропозицією створення газети, передусім з українською назвою «для популяризації нашого імені між населенням» [55]. Тож, було створене видавниче т-во І.Франка, яке обєднало полонених Українців, що працювали в галузі літератури та журналістики Воно також створило архів видань газети, що вже виходили до цього, та устновили ціну (перші номери давались безкоштовно). [86:108] З 1915 по 1916 р було створено 3 бібліотеки, курси граматики та українських соціальних наук, які відвідували близько 100-300 осіб, кооперативні курси. Таборовий актив поступово перебирав функції відділення СВУ, що вилилось у створенні т-ва «Просвіта» ім. Драгоманова, яке об’єднало всю національну просвітницьку діяльність. Цікаву статистику приводить історик І.Срібняк, щодо відвідування подібних заходів: «кількість полонених, що відвідувало 63 курса налічувала 5753 людина, а лекції відвідували 7864 людини» [57:50]. Організація таборового життя надавала можливість полоненим жити «повноцільним громадським та культурним життям» [3:350]. У 1917 році, було вирішено створити у таборі уряду полонених «Головну Українську Раду», яка дала можливість полоненим самостійно вирішувати проблеми пов’язані з побутом, духовним життям і працевлаштуванням поза табором. 32

2.2.1. Заснування та діяльність таборового часопису «Розвага». Проте, однією з найбільш дієвих методів просування національних ідей і формування патріотизму серед «русифікованих» полонених стала саме видавнича діяльність, а зокрема періодичне видання «Розвага». Часопис, став першим з когорти таборових періодичних видань, і саме його редактори ділились досвідом з іншими таборами (як наприклад поїздка фрайдштадців до табору Вецляр) і саме тому багато дослідників, зокрема І. Крупський, намагалися детально дослідити та проаналізувати редакційну діяльність періодики. Ідея заснування, як вже зазначалось у попередньому розділі виникла ще у 1914 році. К. Даниленко так згадував відношення СВУ до пропозиції таборових представників «представники національної інтелігенції добре розуміли значення друкованого слова в пропаганді національно-визвольних ідей». [55] На початку 1915 року відбулися перші організаційні збори «Видавничого гуртка». Тижневик назвали українським словом «Розвага», що викликало позитивне відношення до власне самого видання, і мав на меті розважати та вчити полонених. Редактором став В.Сімович, що ще до таборового перебування був відомим українознавцем і громадським діячем, котрий «щиро вболівав за культурне-національне відродження нації» [54:29]. Згодом редактором став Федір Шевченко. На зборах було виділено декілька тематичних напрямків публікацій, а саме: «культурно-національнопросвітницький» для виховання полонених, та «суспільно-національнопатріотичний», що мала на меті сприяти збільшенню чисельності активу табору.[54:104]. Перший тематичний напрямок, включав у собі статті про відродження українського народу, статті на літературні, наукові, українознавчі теми, огляди міжнародних і воєнних подій, та художні твори самих полонених та активу табору. [57:52]. Другий, включав публікації про діяльність СВУ та визвольну боротьбу, а також підіймались соціально-економічні теми [86:105]. Газета мала декілька тематичних ліній: просвітницьку, інформаційнорозважальну, антиросійську, мовну, та визвольну. [63] 33

Газета спочатку мала наклад близько 1000, та виходила щотижня. Обмежені фінансові ресурси не давали можливості у закупці гарного друкарського верстату, бо представник редакції «її купив десь на розторжі, у нащадків самого Гутенберга. Це була безперечно його часів друкарська машина» [3:350], тому у перші роки майже не було ілюстрацій, а робота складальника (у перші роки ним був Дегтяренко) була доволі складною. Незважаючи на цей факт, «жодного разу не зривався друк тижневика, що треба поставити до заслуги видавничої команди». [3: 350] Через початкове негативне відношення полонених та брак фінансів тираж був навіть менше зазначеного, тому у випуску газети за 22 липня 1915 руку, було дано таке повідомлення «Давайте з рук до рук, з барака до барака», а пізніше «всі читачі повинні її по змозі грошей підпирати». [6] Спочатку відношення було негативне, проте за рік редакція змогла здобути повагу загалу та збільшити тираж. Інформацію про це ми можемо прочитати у статті «Роковини» в газеті «Розсвіт» за 24 січня 1917 р. «Розвага» всюди виловлювала своїх поодиноких патріотів, що читали її з насолодою й радістю.»[7]. Обов’язками редактора за статутом товариства було ведення справ часопису, коректування публікацій, готування планів роботи. Зустрічалась редакція двічі на тиждень, щопонеділка і щочетверга, при чому у понеділок оглядались найважливіші матеріали і назначались репортери Навіть попри недостатність тиражу, редакційний комітет намагався осягнути максимальну кількість полонених. Окрім, закликів до активу табору, та видавничої групи, були проведені такі дії, щодо розповсюдження часопису: при виїзді робітничої групи на роботи, редакція надавала багато примірників «Розваги», таборові видання та матеріали СВУ для подальшого розповсюдження на поза таборових територіях. Також, редакція регулярно розсилала до кожної великої робітничої команди по 10 примірників часопису, аби охватити якомого велику кількість полонених. У 1915 році старий друкарський верстат змінився на новий, що збільшило тираж до 1600 примірників. Попри цей факт, з 26 лютого по 2 серпня 1916 року «Розвага» не видавалась, через погіршення фінансового становища. Замість неї випустили два числа «Метеликів», які вміщали кілька сторінок тексту. 34

Незважаючи на труднощі, редакція «Розваги» допомагала іншим тоборових видавничим зібранням, що знаходились в інших таборах. Так, В.Сімович залишив у таборах у Раштаті, Вецлярі та Зальцведелі 13 працівників власного видання, примірники якого «розібрали за 5 хвилин» [5:161].Після Жовтневої революції, посилюється інтерес до часопису, і редколегію було прийнято рішення, щодо встановлення скриньок з надписом «Жертвуйте перечитані часописи, брошури, книжки для своїх братів полонених, що перебувають на роботах» [8]. Часопис також виписували полонені інших таборів, та україномовне населення окупаційних земель. За час свого існування тижневик мав освітній вплив на полонених, бо надавав можливості до спроби себе на різних журналістських та видавничих позиціях. За роки діяльності, постійними співробітниками, окрім редакційного складу були ще 87 полонених, що могли пробувати себе на різних видавничих позиціях. Так Кость Пархоменко спробував підрахувати кількість дописувачів «Розваги» за їх професіями та становищем. Отже він назвав такі цифри: «20 учителів, 20 хліборобів, 9 писарів, 6 робітників, 5 конторників, по 1 представнику агрономів, артисти, студенти, учні гімназії, семінаристи, учні середніх шкіл, земці, бухгалтери, газетні співробітники, та 8 людей інших професій.» [54: 38] У статті, іншого таборового часопису «Розсвіт», що видавався у таборі Раштат у Німеччині за у виданні за 27 вересня, ми можемо прочитати думку В.Сімовича, щодо важливості «Розваги». За його словами часопис надав можливість полоненим українцям починати називати себе власне саме «українцями», та сприймати себе у вирі світових подій, як громадянина української держави. Ще один його коментар передає ставлення інших полонених до газети: «Другий день після виходу числа у таборі ясніють. Усі до тебе всміхаються, підступають, вітаються. Під бараками збилися гуртками «дядьки», один усередені читає, як уміє. Всі слухають, кожний щось додає, пояснює. Відчуваєш, що всі вважають часопис за свій і ясність бє з очей. Правда, біда ще з українською мовою. Не дочитують останньої останньої букви…. А проте читають.»[77]. У свою чергу у «Звіті з діяльності Союзу визволення України серед полонених української народності» від 4 листопада 35

1915 року схвально оцінюється робота видавничої команди і вказується, що часопис «відіграє важливу роль у культурно-просвітницькій роботі.» [78] Останній випуск «Розваги» побачив світ 27 липня 1918 року 2.3. Налагодження національно-патріотичної роботи в таборі Раштат. На відміну від табору у Фрайштадті, де більшість населення були вихідці з українських земель, до Раштатського полону потрапили багато росіян з «В’ятської губернії», поляки і євреї, що на думку історика І.Срібняка сталося внаслідок гуртування полонених у Раштаті не за «національним признаком, а за територіальною ознакою і необізнаністю полонених самим терміном «Україна»» [57:72] Раштатський табір був заснований у перших числах 1915 року. Представниками СВУ, що почали просвітницьку діяльність в таборі, стали П.Бензю, О.Пачаток. Вони були вихідцями з Наддніпрянської Україні, що надало їм можливість порозумітись з російсько мовними таборовими мешканцями. Взагалі, якщо дати характеристику полонених, то великий загал був неписьменним та малограмотним, бо були вихідцями з села. До цього треба додати, що майже всі були зрусифікованими людьми, котрі боялись потенційної кари Російської Імперії. Хоча, «потаємно» вояки тягнулись до Української мови та української культури [57:72] «через нагадування їм, їх власної домівки». Розмовляли полонені не на чистій російській мові, а з домішками українських слів. Причиною страху перед карою Російського уряду була присутність серед полонених офіцерів царської армії. Це не дозволяло у повній мірі вести просвітницьку діяльність поміж полонених. [57:72] Представники СВУ Бензю та О.Початок вирішили «грати» на земельному питанні, бо саме у цій сфері полонені виказували незадоволення. Але і тут, необхідна було підняття українського питання, бо майже всі селяни не сприймали вирішення земельного питання з становлення Української державності. Починаючи з 12 травня 1915 р, представники СВУ почали відвідувати бараки полонених, де мешкало близько 2000 людей і ознайомлювати їх з українськими питаннями. За згадками О.Терлецького, збільшилось почуття страху у таборі: «загальне почуття страху опанувало з 36

дуже малими виїмками цілий табор» [9] і це спричинило доволі вороже ставлення щодо української агітації. Підкріплювались ці почуття як вже зазначалось вище присутністю офіцерів царської армії, які за власними переконаннями були «чорносотенцями». Вони записували номера тих, хто співпрацював з представниками СВУ та знищували українські книжки, які з великими труднощами розповсюджував просвітницький відділ [57:74] Тож можна сказати, що агітація серед населення йшла з великими труднощами, хоча і були перші спроби розпочати курси для неписьменних (відвідувало близько 100 людей), та бесіди на політичні теми. Останні були закриті через тиждень після початку, через невідвідуваність. Якщо підсумувати життєвий цикл табору, то спочатку ситуація у таборі складалася дуже ворожою, навіть попри той факт, що за пропозицією СВУ туди звозились полонені українці інших таборів Згідно досліджень історика О.Савченка навіть «кілька свідомих українців міняли власні переконная і від’їжджали на роботи подалі від табору, бо чинились справжні напади на тих, хто підтримує українських активістів. Три блоки відмовилися від відвідування курсів навіть попри присутність представників СВУ на їх територіях.» [86:116]. Попри подібні чинники, все ж представники СВУ знайшли декількох вірних помічників із числа полонених. Ними стали А.Полуботок, та П.Яременко. Через деякий час, життєві умови, зокрема харчування, поліпшились. Це зменшило опозиційні настрої полонених. Це дало можливість у серпні 1915 року створити «Просвітній відділ Союзу Визволення України в Раштаті», головою якого призначили О.Безпалка. Членами стали як студенти і вчителі (вихідці з України) так і полонені - вихідці із Росії. Всього було 8 людей. Рішенням відділу було проголошене віче, щодо поліпшення умов існування полонених. Це і змінило у подальшому відношення вояків до української присутності в таборі. Надалі просвітницька діяльність тільки збільшилась. Продовжили роботу мовні та письменні курси, створюється «Суспільно-Просвітнє Товариство», виникають три освітні гуртки. Серед організаційних зрушень можна виділити створення «блокових комітетів», які займались справами кожного бараку та запобігали цькуванню українських активістів. 31 Серпня 1915 р було проведено віче та вибори до «центрального 37

комітету», котрий став представницьким органом полонених. Укупі з поліпшенням умов життя полонених, подібні зрушення стали причиною зміцнення проукраїнських настроїв. Подальший поштовх просвітницькій діяльності дало обрання «центрального комітету», бо саме тоді почали з’являтись нові курси, співбесіди з полоненими, читання. Поволі почав формуватись актив табору. Цьому сприяли і демократичні засади роботи з полоненими: на вічах можливо було спілкуватись російською, («не зраджуючи тим царю» [57:79]. Подібна позиція українського активу спричинила збільшення україномовних полонених. Однак, все рівно, після проведеного дослідження, щодо використання таких слів, як «Україна» та «українців», перші випуски часопису показують їх доволі помірне вживання. Іншим зрушенням стало більш прихильне ставлення полонених до українських шкіл, а виклад О.Скоропис-Йолтуховського щодо самостійності України вислухали «доволі спокійно». У Лютому 1916 році була заснована громад «Самостійна Україна», яка складалась з «Суспільно-Просвітницького товариства», яке вирішувало справи пов’язані з харчуванням й побутом полонених. Згодом товариство поділилось на дві частини: Політичну (національну після 5 жовтня 1916 р) та Соціальну Секцію. Почали з’являтись артистична секція, хор, оркестр, школа - майстерня з різьбярства, малювання, моделювання та гончарства. [57: 78]. Це все, як зазначив М. Паращук необхідно було для «згуртування полонених і… виховувати в них любов до рідного мистецтва» [57: 82]. Тож на початок лютого 1916 року, існувало вже близько 12 національних організацій, на чолі з Просвітнім відділом, які були об’єднані 29 січня 1916 року в одну організацію «Генеральну раду». До її складу входило відділення «Генеральна Старшина», яке відігравало роль умовного уряду табору. До кінця 1916 року збільшилась кількість прихильників української справи, що згодом стане однією з причин влиття до лав Синьожупанників. зусиллями громада та проведенною роботою кількість прихильників. Дослідники вказують на те, що у роки 1916-1918 табір поступово змінювався та українізувався. Функціонував магазин з продажу української літератури, дія україномовний театр, і навіть бараки носили українські назви. 38

2.3.1. Заснування та діяльність таборового часопису «Розсвіт» У грудні 1915 року був заснований редакційний комітет, а вже 23 січня 1916 року вийшов перший номер часопису. Через рік, у номері за 24 січня 1917 року редакція напише: «…те, чого неможливо було зробити за поміччю живого слова можливо було осягнути словом друкованим. Всі заходи вживались для того, щоби пробудити в людях охоту письменного висловлювати свої думки» [7] Згідно зі статуту «Самостійної України» редакційний комітет складався з голови, редактора, дописувачів, коректорів, заступників, а також делегатів від просвітницького відділу СВУ та від Генеральної старшини табору. Тобто, всього було 8 членів.. До складу редакційного комітету увійшли: О.Безпалко, Слюсар, Слюсарчук, Минько, Крижанівський, Кривусів і Сергаїїв (І. Срібняк). У грудні 1916 року редакційна секція перетворилась на видавниче т-во «Український рух», які видавали українські книжки. [54:65]. Засідання, як і в таборі Фрайштадт відбувалися 2 рази на тиждень: щовівторка та щоп’ятниці. Першими завданнями, редакція вбачала у просвіті, пробудженні українського духу серед полонених. Як пише, І.Срібняк: «Перші числа часопису у розмірі 1500 примірників швидко розійшлись серед полонених. Вони з’являлись щотижнево у кількості 500 примірників (з 1917 р двічі на тиждень). З них 600 примірників розходилося в таборі, а решта надсилалася робітничим командам (100 примірників) та до головного офісу СВУ». [57:88]. Після організації таборового парламенту, почалося розповсюдження часопису до інших таборів, і вже за січень-березень 1917 року, випускалось більше ніж 96000 примірників [57: 88] Так як переважно публікації мали більш менш дипломатичний, «злагідний» політичний характер, тобто висвітлювали національно-патріотичні теми доволі «помірковано», то і населення у перші роки існування табору, через вищезгадане негативне відношення доволі нормально сприймало написаний матеріал. У замітці «Крок вперед» написаною Пахом, читачі «Розсвіту» описувались, як ті, які «мов жагучі припадають до джерела світла і науки і жадібно пють сей живучий нарзан» [54: 70]. Відношення до видавничої 39

діяльності часопису можна прочитати також у листах з робітничих команд, що друкувались на сторінках таборового видання. У номері за 24 січня 1917року, редакція пише, щодо активності читачів, у якості дописувачів: «читачі все частіше звертаються за порадою до редакції, висловлюють їй подяку і все частіше присилають їй свої твори». [7]. Однак це не допомогло газеті у скруті, що розпочалась з серпня 1917 року, коли з табору виїхали друкарі, а потім і об’яви інших чинників, що призвели до закриття газети у 1918 році. 2.4 Життя полонених українського табору Вецляр Табір в німецькому місті Вецляр став другим після Раштату, який був створений Німецькою централью СВУ. У вересні 1915 року розпочалась просвітницька діяльність, яку розпочав С.Смаль-Стоцький, разом з комендантом табору полковником Веллером. Тоді ж був утворений «Просвітний відділ СВУ», який упродовж року виконував основну організаційну і просвітницьку функцію. На відміну від інших таборів, українські полонені доволі спокійно зустріли освітню та просвітницьку діяльність, через те, що житті в них було доволі нудне. Так за згадками П.Лисецького, полонені бажали «прогнати буденщину» через читання. [11:36]. Тому, у кінці вересня 1915 року були створені курси для неписьменних, читальні, курси української та німецької мов. Через декілька тижнів український актив створив «Кружок таборової інтелігенції», основними досягненнями якого були: організація народної школи та хору, створення бібліотеки (почала діяти у жовтні 1915 року), та зібрання струнного оркестру. Всього було спочатку 15 членів кружка.[11]. Попри більш менш позитивне сприйняття, відвідування курсів, бібліотеки було доволі низьким. Причинами цього можна назвати знову ж таки вплив Російської пропаганди. Полонені вважали освітню діяльність «політичною кузнею», а відвідувачів «христопродавцями», через «характерний червоний хрест на сорочках» [11:15]. Доходило до того, що «номери полонених, які цікавились українськими справами записували та віддавались російській контррозвідці». [57: 94]. Однак, поступово ситуація змінювалася і сприяла 40

цьому гарно поставлена організаційна робота та допомога комендантів табору. 28 листопаду 1915 року, була створена «Пресова секція», тоді ж створили «товариство співаків і музикантів» та «кружок таборової інтелігенції». Саме останньому товариству полонені завдячують друку попередника «Громадської думки» часопису «Просвітній Листок» починаючи з 15 жовтня 1915 року. «Пресова секція» складалась з декількох підсекцій, таких як: газетна, друкарська, видавнича та книгарська. [57:95]. Крім власне «Просвітного Листка» полонені мали змогу читати та виписувати «Вісник СВУ», «Розвага», «Українське слово». У 1916 році головою секції став Лазько, а редактором Терешко. Представником від Просвітнього відділу став В.Пачовський. Подальші хронологічні події показують, що організаційна робота відділу набувала все ліпших форм та приносила гарні результати, щодо просвітницької діяльності. Серед основних дат, які треба виокремити, є заснування у грудні 1916 року спiлки «Кооперативна Чайня у Веслярі», де за частіш збирались військовополоненні, аби прочитати нові випуски «Просвітнього Листка» чи придбати українськi книжки та брошури. Також у таборі влаштовувались збори чи як їх ще називала таборові віче, де обговорювались адміністративні справи. Згодом, почав діяти «Соціальний гурток», засновниками якого стали: Лисецький, Бiлик, Волошин, Полуботко. Основним завдання нової організації стало знов ж таки вирішення суспільно політичних й національно-творчих проблем, яке досягалось проведенням загальних читань з подальшим обговоренням. Це все стало результатом збільшення таборової активності серед полонених. У жовтні 1916 р. «Просвітня секція» була реорганізована у «Просвітню громаду iменi М.Драгоманова» на чолi з полоненим Мочульським, що стало важливою віхою в історії табору, через те, що важливі адміністративні рішення перейшли саме полоненому. У кiнцi 1916 р. у Вецлярi постали два товариства «Сiч» i «Самостiйна Україна», головними завданнями яких стали окрім просвітництва поліпшення буденного життя у робітничих командах. Це дало позитивний результат, і на кінець 1917 року та на початку 1918 року нараховувалося вже 26 робiтничих команд, де активно дiяли українськi

органiзацiї. На початку 1917 року дослідники нараховують близько 1500 свідомих українців. [57: 95-108] 2.4.1. Діяльність таборового часопису «Громадська думку»/ «Просвітницький листок». Ідею створення газети дав Степан Смаль-Стоцький на перших зборах просвітницького відділу. Саме тоді, було вирішено назвати видання «Просвітній листок», та видавати 130 примірників 2-3 рази на місяць [57:94] «друкуючи матеріли на машинці». [54: 56]. Доктор С. Смаль-Стоцький мешкав за містом, тому організаційні збори спочатку проходили там. 28 листопада 1915 року було обрано П.Карманського, «як референта пресового відділу, редактором став пан Смаль-Стоцький. Серед присутніх також були М.Митієвський, Бахір (який став головою пресової секції), Полуботок (що став секретарем), Білик, Шевчук (який став скарбником), Волошин, Решетило, Забіяка, Сидоренко, Якубчук, Брежицький, Волинець, Чумак.[54:56]. Основними завданнями, часопис ставив висвітлювання на шпальтах газети як «загальне життя, так і таборове». [57:95]. З 1916 часопис друкувався у міській книгарні 2 рази на місяць, бо тоді ще не було видавництво. Проте скоро головнокомандуючий табору надав барак у таборі для друкарських потреб, і саме після цього друк часопису та добір матеріалів виконувались власне самими полоненими, що сприяло авторитету видання. Також, поліпшенню видавничої діяльності сприяв приїзд до табору 13 представників табору Фрайштадт у червні 1916 року. Редколегія збільшилась до 11 людей, і головним завданням визначило: «часопись… стала звертати на справу нашого суспільного і національного освідомлення, як і на змагання до кращої будучини». [54: 57] Формат видання становив 6-8 сторінок, які вміщували теоретичні статті, оповідання, вірші та таборову хроніку. [86:113] Після перетворення відділення на видавниче товариство 20 січня 1917 року, редакція стала більш вимогливою до матеріалів, і почала проводити більше часу навчаючи полонених газетярській справі та даючи різні репортерські завдання. В кiнцi 1916 р. тираж збільшився і досяг 4-6 тисяч 42

примiрникiв. Важлива подія сталася 18 грудня 1916 року, коли назва газети змінилась на «Громадська думка». Редакція пояснила цю зміну пошуком нових форм діяльності, та тим, що слово «просвіта» не охоплює всього того, що розвинулось в житті табору. [86: 114] Змінилась тематика часопису, бо стали більше приділяти уваги розгляду майбутнього України, та визвольній боротьбі. Розповсюджувалась газета щоденно і доставлялась до кожного бараку газетярем. Також була регулярна розсилка часопису до робітничих команд. Так історик І.Срібняк надав таку статистику: З 3000 примірників часопису 200 надсилалось до СВУ, 200 до Зальцведельського табору, 200 – до Раштату, 18002000 на робітничі команди, решту продавали [57: 95]На сторінках часопису редакція вели листування з робітничими командами. Існування часопису продовжувалось до червня 1918 року, коли видання заборонили німецька комендатура, попри заклики СВУ. За всю історію вийшло близько 170 номерів часопису [77:47] 3.5. Просвітницька діяльність табору Зальцведель Ще один табір на території Німеччини був організован близько міста Зальцведель. Представником СВУ виступив Зенон Кузеля, який згуртував 10 українських активістів для продення просвітницької роботи. За твердження історика І.Срібняка, табір був наймолодший з усіх і на перших порах так само як і в інших таборах ситуація була несприятливою для українізації. Проте за твердженням історика, ситуація була навіть більш ворожою через велику кількість полонених (майже 10 000) прибічників царату, які були «вірними за щитниками царя і Отєчєства». [12]Як згадували самі полонені в часописі у номері за 2 січня 1918 року, то був присутній страх серед тих, хто вирішував підтримувати просвітницькі організації: «Бувало, що гнали з бараків і боялись навіть самої назви, як за щось за що можна потрапити на шибеницю по повороті до Росії». (вільне слово. 2 січня 1918 року). Історик І.Срібняк надає ще одне враження від тієї ситуації, в якій опинився українсько свідомий актив: «полонений П.Павленко писав у табiрному часописi у листопадi 1917 р.: «люди темнi, скалiченi, обдуренi, не знаючи нiчого про українську справу, не розумiли 43

хто їх приятель, а хто ворог, i тому тих людей, що несли їм слово правди й науки, жертвуючи своїм власним щастям i здоров'ям, вони прийняли за своїх ворогів»» [57: 111]. Однак незважаючи ні на що, члени «Нацiонально-Просвiтнього Гуртка», до якого в різні часи входили такі діячі як Р.Смаль-Стоцький, З.Кузеля, Є.Турула, Б.Лепкий, В.Сiмович, В.Левицький, О.Семенiв, П.Бендзя, П.Мороз, П.Чикаленко продовжували освітню роботу. Як і в інших таборах на перших порах влаштовувались курси для неграмотних, велось активне культурне життя, засновувались українознавчі курси, навіть попри відсутність книжок та приміщення. Ентузіазм українського просвітницького гуртка вражав наполегливістю. Заняття проводились в бараках, влаштовувались театралізовані вистави. Тоді ж, на початку існування табору було вирішено заснувати періодичний друкований орган, що поширював би українське слово, проте тоді не було друкарні, тож спочатку друкувались одноднівки під назвою «Нова Зоря». Перша подібна спроба, яку відносно привітливо зустріли полонені вміщувала різдвяні привітання, вірші та оповідання [57: 112] Подібне тепле сприйняття було спричинене майже повною відсутністю друкованого слова у таборі. Ця ситуація надала можливості просвітницькому гурті створювати підсекції і розширяти власну активність. Ними упродовж 1916 року стали «просвітня, нацiональна, видавнича (редакцiйна або пресова), соцiальна, драматична, сiльсько-господарська (агрономiчна), спiвацько-музична, кооперативна i гімнастична. Був організован хор, скликались таборові збори, на яких вирішувались нагальні соціальні питання». [57: 112] Кожна з секцій доповнювала іншу і найбільшим завданням було популяризування української культури та консолідація національних активістів. Дослідниками встановлена така хронологія українізації табору згідно секцій гуртка: 10 жовтня 1916 р. при редакцiйнiй секцiї було створено «Гурток студіювання української мови», члени якого мали сприяти поширенню української мови у таборi. 17 листопада редакцiйна секцiя заснувала «Фонд українського шкільництва», який почав збирати кошти шляхом добровiльних пожертв на розвиток початкових шкiл в Українi. Іншою впливовою 44

просвітницькою організацією варто зазначити Кооперативну чайню, що на 1 грудня 1916 року була найбільш чесельною – близько 1062. [57:113] Це було прибуткове пiдприємство полонених, заробленi кошти якого щомiсячно рiшенням управи розподiлялися по рiзних табiрних органiзацiях. У сiчнi 1917 р. була створена організація «Українська Громада». До неї увійшли всi табiрнi органiзацiї полонених. Вона складалась з «Народної (Генеральної) Ради», шістьох представників «Народного Віча», членiв Просвiтнього вiддiлу та Генеральної Старшини. Майже кожна з табiрних секцiй i органiзацiй мали власні бiблiотеки, об’єднані в одно, загально табірну. Одним з цікавих проектів, якого не було в інших таборах, можна назвати «мандрівні бібліотеки». Генеральна старшина «Української громади» так відзначила цю ініціативу: «в таборi Зальцведель є тiльки однi українцi, яких начисляється понад 25 тис. Зглядно цьому полоненi українцi потребують тiлько одну українську лiтературу, як красне письменство, так i наукову [...] Генеральна Старшина взяла на себе обов'язок урегулювати читання книжок полоненими i заснувала мандрiвнi бiблiотеки по 30-40 книжок рiзного змiсту, якi й розсилає по робiтничих командах, пильнуючи аби всi полоненi мали змогу у вiльний час читати книжки». [57:116] Подібні заходи були ще одним фактором становлення патріотичного світогляду полонених. 2.5.1. Заснування таборового часопису «Вільне Слово» Перша апробація видавничої справи була одноднівка «Нова Зоря», яка вийшла 24 грудня 1915 року. Побачивши позитивний результат друкарської спроби представники «Просвітницького гуртка» разом з «Просвітнім відділом СВУ» 11 лютого 1916 року вирішили створити часопис на зразок «Розваги», і вже перший номер вийшов 1 березня 1916 року у кількості 2 тис примірників. [86: 112]. Очолив редакцію спочатку П.Карманський, а згодом Зенон Кузеля, професор східноєвропейської історії у Відні. Саме завдяки цій постаті, часопис завдячує вчасним друком (він роздобував папір і фарби для друкарні) та гарними цікавими статтями. Як пише його помічник у таборі Роман Смаль45

Стоцький, то Зенон Кузеля є «людина, що ніколи нікого не образила, завжди привітна […]був ходячою енциклопедією україністики й ходячим архівом» [79] На початку січня 1917 р. редакцiйна секцiя була реорганiзована у «Видавниче товариство Куліша», де працювали 8 чоловік, які відповідали за друк часопису. З монографії історика І. Срібняка ми можемо дізнатись, що «до складу товариства увiйшло 40 чол. з числа полонених. Друкарський персонал складався з 5 чол. (три складачi текстiв, машинiст i його помiчник)». [57:120] Тож, це доводить, що не тільки просвітницька діяльність, але і персональні якості українських активістів впливали. Розповсюджувався часопис по баракам, а також продавався у створеному спеціальному кіоску. Формат спочатку дещо змінювався, від виходу 2 рази на тиждень, до тижневика. Проте в серпні 1916 року, часопис вже остаточно випускається двічі на тиждень. Складовою видання були огляди відомостей з усього світу, огляди громадських питань всередині табору. Полонені надавали власні матеріали, і редакція заохочувала їх до цього. Історик Н. Сидоренко надала звернення таборовій громаді написане в одному з номерів часопису: «Отже, не гайся ніхто працювати для великого діла. Зробімо нашу часопись душею цілого нашого табору, щирою товаришкою і розрадницею кожного, кого доля чи недоля завела в отсю загорожу». [54: 45] Іншими видавничими проектами було створення бібліотеки та архіву, організація передплати на більш ніж 30 періодичних видань, відкриття палітурної майстерні, яка здійснювала оправлення книжок для приватних замовлень полонених. Тодi ж було створено видавничу комiсiю, яка видавала популярні книжки i брошури для полонених, таку як наприклад брошуру «Голос пробудженого українця». Важливою датою, став травень 1916 року, коли було прийнято рішення обирати редактором когось із полонених терміном на 6 місяців. Це дало можливість спробувати на журналістських позиціях багатьом зацікавленим, що у кінці надало більше можливостей для реаліалізації у поза таборовому житті. [86: 115] 29 серпня 1916 року було запропоновано створення Союзу письменників, А у жовтні 1917 р. товариство органiзувало триденнi курси з журналiстики, які складались з теоретичної та практичної частин. Цікавим фактом є те, що 46

редакція також влаштовувало відвідування друкарі німецької газети "Salzwedeler Wochenblatt", де працівники видавництва мали нагоду ознайомитися з роботою друкарських машин та способами складання текстiв. Попит та тираж на газету збільшувався, як і тираж, від 3 тис примірників до 10 тис. [86: 116]. Цікаву інформацію знайшла дослідник Н. Сидоренко щодо розсилки газети: «у протоколі №48 від 6 жовтня 1916 року зафіксовано, що поза межі Зальцведеля відправлено 5700 примірників[…] від 13 жовтня збільшився на 100. Тираж у травні 1917 року становив 3500 примірників, з яких 900 надсилались до Берліна, 2620 в інші табори, 2296 надсилалось в інші робітнчі командию. Також примірники надсилались цензурі, до архіву, на Волинь, на продаж у таборовий кіоск». [54:49] Окрім часопису, друкувались також безкоштовно різна інша паперова документація, як то афiши, плакати, брошури. Загалом, за підрахунками Н.Сидоренко, «було видруковано 17450 примiрникiв рiзних паперових виробів, а прибуток секції склав 447,50 нiм.мар.» [54: 49] Пророблена робота не пропала марно, бо розповсюдження газети збільшилось. І навіть проти невміння читати багатьма, часопис читав один, а слухали десятки. Так з анкетування газети у грудні 1917 року, серед відповідей були такі: «Читає один, слухає вся команда», «читають багато і слухають теж багато», «чотири чотаря читають самі, а решта також охоче слухає». [54: 50]. На початку січня 1917 року формат часопису змінюється на більш газетний, а в кінці 1918 року, газета перестає видаватись. Замість цього видавництво дає життя новій газеті «Шлях», редактором якого стає Зенон Кузеля, в якій поширювалась інформація щодо українців в Німеччині та світі, а також висвітлювався подальший процес українізації в таборах. Як написано у сотому чилу «Вільного Слова»: «Завдяки часопису ми мали змогу більш менш освідомитися кількадесят тисяч полонених українцiв, як iншою дорогою так освiдомитися не змогли б. Освiдомилося багато людей i iнших нацiй, а також своєю працею ми звернули на себе увагу громадянства всього культурного світа» [13]. Для полегшеного сприйняття матеріалу, ми надаємо порівняльну таблицю видавничої та організаційної структури таборів у додатках. Таблиця №1 47

2.6. Підсумок Отже, як висновок ми можемо сказати, що українські полонені, які були у Російському війську мали ототожнення влади з царатом, з переслідуванням інакодумців, з придушенням громадської патріотичної діяльності. Вони зазнавали національного гніту, що позначилось на їх сприйнятті . Однак, австро-угорські території зазнавали меншого культурно-національного гніту, тож після столипінських реформ, і погіршення становища на Правобережній Україні спричинило утворення низки політичних організацій для протистояння владі. Ними стали: Товариство українських поступовців, на чолі з М.Грушевським, товариство самостійників М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова. Останні відіграли велику роль у створенні СВУ у майбутньому разом і ідейниками руху Андрієм Жуком, Левком Юркевичем, В’ячеславом Липинським та Володимиром Кушніром. Рух був створений 14 серпня 1914 року. Царська діяльність на території Наддніпрянщини зумовило майбутній вибір тем, зокрема: анти царські публікації, висміювання російської мови. Основне за що виступав Союз Визволення України - незалежність України, розвиток української культури, освіти та поширення української мови. Всі ці завдання Союз переніс у таборову просвітницьку діяльність, після переїзду до Відня через погіршення ситуації у Галичині. Починаючи з кінця 1914 року почалось створення таборів для виключно українських полонених, зокрема табір Фрайдштадт, а з 1915 року виникли табори Вецляр, Зальцведер, Раштат. Основними цілями СВУ на теренах таборів було: поглиблення культурного рівня, поширення серед полонених політичної української думки, самодіяльність. Активістами просвітніх редакційних відділів СВУ стали люди освіченні, з досвідом роботи у західноукраїнських виданнях, як наприклад В.Сімович, Володимир Дорошенко, С.Смаль-Стоцький Немале значення мали і персональні якості українських активістів, зокрема згідно згадок, С. СмальСтоцький, В.Сімович, З.Кузеля та ін, мали щирі, відкриті характери, що зумовлювало прихильність таборового народу. Діяльність відділів СВУ у 48

таборах зумовило прихильне ставлення до просвітницької роботи, як то курси, школи, культурні осередки, та видавничої діяльності. Українські організації налаштовували побут, вирішували проблеми, давали полоненим можливості до розради і соціалізації у якості часописів, книг, гуртків, читань. Кожен з таборів мав схожу організаційну структуру, які розпочинались з приїзду представників СВУ, та створенням просвітницьких відділів СВУ, які носили різні назви. Кожен з таборів мав вигляд маленької держави з власними земляцтвами, блоковими комітетами, урядом та політичними громадами, такими як «Самостійна Україна» у таборах Раштат і Вецляр, «Головна Українська Рада» у Фрайштадті, та «Українська громада» у Зальцведелі. Всі вони виконували організаційні функції, що мало значний вплив на просвітництво. Зокрема у редакціях були присутні представники таборових урядових організацій, що унеможливлювало зміни у тематичних та жанрових напрямках. Були створені економічні товариства «Кооперативні чайні», що вчили полонених економічним засадам, «Соціальні гуртки» для обміну думками та талантами. А також багато культурних осередків: школи, курси, хорові та музичні колективи. Все це, допомагало у консолідації полонених та більш позитивному сприйняттю видавничої діяльності. Вона була поширеною, бо окрім часописів видавались листівки, календарі, книги. Були присутні бібліотеки, читальні та книжкові магазини, існували брошури, як наприклад «Голос пробудженого українця». Хоча і виписувались інші часописи, зокрема вісник СВУ, «Українське слово» та інші таборові часописи, існували тільки ці чотири офіційних часописи, що вплинуло на вибір полонених. Проте варто зазначити, що саме завдяки гарному розповсюдженню у таборах та поза ним, представники СВУ могли охоплювати до 100 000 полонених, а також мешканців Австро-Угорщини, які виписували періодику. Ще одним важливим фактором впливу було призначення на видавничі та керовані посади самих полонених, що впливало як на сприйняття проектів іншими полоненими, так і на подальший культурний та національний розвиток тих хто працював на подібних посадах. Попри виважену організацію спочатку сприйняття полоненими українських питань було негативним чи помірним, однак згодом 49

ставлення змінювалось, зокрема через діячів товариств, вирішення соціальних проблем, поліпшення рівня освіти. Це видно зі збільшення тиражу, спогадів полонених та більшій соціальній активності 3. Національне самоствердження полонених українців через таборову пресу Спочатку ми провели узагальнений аналіз основних характеристик українських таборових періодики, які впливають підсвідомо на сприйняття прочитаного

через

тотожність

до

суб’єктивних

чинників

формування

світогляду, таких як особисті смаки та уподобання, та до чинника «життєвого досвіду», бо часописи мала реальну газетну структуру, а назви, і стиль написання були близькими до полонених. По-друге, ми провели контент аналіз того, скільки і які теми використовували, а також кількісне використання слів і словотворень, які впливають на національну ідентичність людей. Цей підрозділ має показати вплив на суб’єктивний внутрішній світ людина, зокрема на її знання, цінності та ідеали. По-третє, ми спробували надати знайдені у часописах та інших джерелах враження полонених, щодо видавничої діяльності редакцій, аби зрозуміти чи був досягнутий той національно-патріотичний вплив, якого здобували редакції часописів. У кінці, ми також зупиняємось на тому, яку подальшу національно-патріотичну активність вели полонені, та табірний актив. 3.1 Огляд загальних характеристик таборової преси Наша перша частина дослідження була зроблена такими методами, як бібліографічно-описовий,

проблемно-тематичний,

пошуковий.

Перший

застосовується переважно на початковій стадії роботи й дає можливість зануритися в суть явища, процесу, зрозуміти, наскільки вони є невивченими, актуальними для наукової теорії і практики. Інший метод - проблемнотематичний. За допомогою його автори здебільшого чітко окреслюють коло питань, які слід розглянути в межах теми, визначають провідну проблему, над 50

якою треба працювати. Насамперед проблемно-тематичний метод ефективно використовується в дослідженні певної теми, яка висвітлюється в засобах масової інформації, або, скажімо, під час дослідження якоїсь проблематики окремо взятого автора. Пошуковий метод дослідження дозволяє знаходити необхідне пояснення тим чи іншим піднятим питанням, та дає основу для подальшого аналізу знайдених даних. Нами було проаналізовані всі випуски чотирьох часописів «Громадська думка», «Вільне Слово», «Розсвіт» та «Розвага» за період 1915-1918 рр. на особливості оформлення, рубрикації, вибору назви, редакційного складу видань та стилістики написання. За основу ми беремо праці таких дослідників, як Ігор Срібняк, Наталія Сидоренко, Іван Крупський, через їх вже зібраний матеріал по даній конкретній тематиці. Ми доповняємо їх роботи, аби у кінці довести точку зору науковців, щодо впливу подібної преси на світогляд людини. 3.1.1 «Просвітницький листок»/ «Громадська думка» Назва 28 Листопада 1915 року, С.Смаль-Стоцький запропонував ідею створення журналу, і з оголошених назв «Україна» та «Просвітній листок» вибрали останнє. [54: 56]Назви дають поняття основного ідейного спрямування часопису: інформація буде відноситись до української справи та буде мати просвітницький характер. Якщо дослідити, слово просвітництво, то його термінологія доволі багатогранна. З одного боку, під цим терміном розуміють просвіту широких верств населення, прилучення їх до культури, наук, мистецтва. З іншого, до нього відносять означення власне ідейного руху, який розгортався в країнах Європи для подолання проблем у

соціально-

політичному, соціально-економічному і соціокультурному життю населення. [91:112]. Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких просвітників - Вольтера, Дідро, Руссо та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії, які стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. 51

Своєрідність українського Просвітництва - це є віра у перетворюючу силу освіти. [81]. Саме тому «Просвітницький листок» вів розмову саме про національне виховання, до пошани своєї літератури і культури. Як говорила власне сама редакція, щодо цього: «Наші завдання наголошувалось, що найголовнішим грунтом для майбутнього змужніння може стати тільки просвіта (класи неграмотних, бібліотеки, газети і вечірні читання), а також широка організація нас самих») [54: 57] Назва «Громадянська думка» виникла після зборів 18 грудня 1916 року. Були пропозиції щодо таких назв, як «Хвиля», «Шлях», «Наша думка», «Думки і мрії». Всі мають відношення чи то специфіка висловлювань української думки, чи мають референцію до козачих подорожей, чи до специфіки буднів воєнної періодики. Проте вибрали назву «Громадська думка». Таку саму назву мав київський щоденник, який видавався з кінця 1905 року і символізував живу думку людей, котрі могли змінити власне становище та середовище навколо. Редакція так пояснила власний вибір: «Коли ж просвіта розвинулась у ширших розмірах, коли забило живцем організаційне життя, у просвіті почала брати участь ціла громада табору», а тому слід було шукати нових форм діяльності….тут як найліпше прислужилися традиції щоденника «Громадська думка»…Тому вецлярський часопис мав стати продовженням живої думки, яку неможливо закувати в кайдани чи закувати забороною» [14]. О.І. Савченко доповняє причини зміни назви у власному дослідженні української зарубіжної преси на початку ХХ століття: «автори передовиці заявляли, що слово «просвіта» своїм поняттям не охоплює всього того, що розвинулось в житті табору. «Просвіта є тільки тим джерелом із якого живі люди черпають духовну силу для розумного громадського життя. Се життя без просвіти сохне…а з просвітою виростає в нову силу, що в цілому вже орудує просвітою і дає їй напрямок» [86:114] Оформлення

Формат «Просвітнього листка» становив 6-8 сторінок, об’ємом 1\4 друкованого листа. Формат «Громадської думки» зберігся так само. Кожна сторінка розподілена на 4 колонки, проте починаючи з другою сторінки нижня частина листа є для художніх чи освітніх статей. Наступні 3-4 сторінки є новинними, остання вміщує новини з таборового життя, оголошення, інформація щодо благодійності, та побутові новини табору. У тексті зачастіш виділяється основний текст, на який треба звернути увагу. Так як наприклад у номері за 8 квітня 1917 року: в основному тексті де йде мова про заяву Українців до міністра загринчних справ Мілюкова, словосполучення «рідної мови» у контенсі речення «свобідне уживання рідної мови» виділяється жирним шрифтом. Цікавим фактом є те, що в рубриці «З Російського життя» заголовків як такових нема, а є просто виділення у тексті та характерний відступ, що символізує початок нової новини. На відміну від цього оформлення в рубриці «Революція в Росії» кожна новини віділяється не тільки відступом але і характерним окремим заголовком та жирним шрифтом. Як і рубрики «З Української республіки», та аналітичні головні статті і авторська творчість. Це підсвідомо виділяло що є головним і важливим, а що менш. Ілюстрацій в «Громадській думці» нема, що зумовлено умовами друку, проте папір і саме написання – охайне та легке для сприйняття Рубрики Нами було проведено дослідження, щодо двох років видання саме «Громадської

думки»,

через

відсутність

доступу

до

матеріалів

«Просвітницького листка». Отже, рубрикація за 1917 рік була наступною: перші дві сторінки не мають назв рубрик. Перша стаття (чи дві, в залежності від номеру) є аналітичними на важливі теми щодо перебігу національно-визвольної боротьби, та перебігу воєнних дій. Наступна є або художньою, чи освітньою. Далі вже ідуть назви рубрик: «Революція в Росії»; «Війна»; далі «Вісті з Росії й зі світу», «З таборового життя», «Листи з робітничих команд»(непостійна рубрика зявлялась тільки 8, 15 квітня), «Жертви» (маються на увазі пожертви на видавничу чи іншу благодійну діяльність.

В 1918 року змінився трохи тематичний напрямок матеріалів, що вплинуло на видозмінення рубрик. Причинами було перетворення пресової секції у видавниче товариство, що познало нову ментальність та сприйнятті української думки таборовим населенням. Як пише, Наталія Сидоренко у монографії «Національно-духовне самоствердження»: «редакція прискіпливіше почала ставитися до підбору матеріалів, активніше привчала полонених до газетярської справи, доручала їм різноманітні відповідальні роботи – від репортерства до статей.» Доповнити науковця можна цитатою зі статті першого номеру «Громадської думки», де редакція закликає приносити власний матеріал: «Несіть кожне своє зерно до нашої «Громадської думки», щоб воно збагачувалося, щоб була думкою нашої громади й відбивала б те, що ми є та якими хочемо бути». [15]. Отже, перший номер (проте після цього не кожен) починався з віршів на важливу тогочасну тему, потім йшла стаття чи то аналітична, або приурочена до якоїсь конкретної дати, як у випадку з першим номером, який вийшов на Новий рік. Потім йшли статті чи від редакції чи аналітичного спрямування. Як і на протязі 1917 року, на другій сторінці внизу під рискою поміщали навчальні статті чи художні твори. На відміну від 1917 року стало більше віршів. (майже в кожному номері). З’явилась нова рубрика «Україна і більшовики», «З Української Республіки», де розміщувались новини відносно політичних та суспільних подій незалежної республіки, «Вести зі світа», «З російського життя», «Війна», «з таборового життя», «Жертви». На останній сторінці розміщувалися:

Повідомлення адміністрації (одержання

грошей на газету від робітничих команд), афіша щодо театральних та музичних виступів, реклама списку видань, які можливо було придбати. Серед непостійних рубрик, можна виділити такі: «З газет» (іноді дає пряме цитування меншим шрифтом як за 14 лютого 1918 та підписом автора В.), почтова скринька. Як висновок, можна сказати, що візуально всі рубрики мали гарне положення та, яке було комфортне для читання, бо йшли логічно один за одним. Вони мали прості постійні назви, які були легкі для сприйняття та запам’ятовування. Автори та редакційний склад 54

Авторами ставав таборовий актив, який поступово через іншу діяльність набирав повагу серед таборового населення. Переважно членами редакцій та авторами становились викладачі, студенти,….. що вже мали досвід та мали власний світогляд. Через те, статті сприймалась як авторитетні та професійні, вони впливали на міркування таборового населення, що окрім на перших порах російської пропаганди «чорносотинцев» не мали іншого аналітичного трактування подіям, що відбуваються. Основною фігурою у просвітницькому русі табору Вецляр був професор С.Смаль-Стоцький, який запропонував ідею заснування часопису, та був ініціатором перших редакційних зборів. Так Олекса Кобець описує професора як невтомного працівника на ниві просвітництва, якого за його роботящість дуже поважали і цінували. «Через годину – він у другому гуртку, потім у третьому й у четвертому. І так от понеділка, до суботи включно. Платив йому хтось щось за цю велетенську працю? Ні, ніхто і нічого…» І додає, що «ми всі, може, любимо, то безперечно, всі глибоко шануємо цього старенького юнака, відомого в Європі видатного українського вченого. [3: 295-297] Це звісно впливало на сприйняття публікацій часопису. Після заснування «Пресової секції», яку очолив В.Бахіо (як автор статтей, часто виступав під псевдонімом У.Б., Д.Чалий, В.Хвиля, Петро Т, Горобець, Гончар), референтом від просвітницького відділу СВУ став П.Карманський, який відповідав за редакцію, коректування та технічний бік видавництва. Авторами та редакційною групою також стали:Петро Горобець, А.Полуботок, який був першим серед тих, хто підтримав представників СВУ та один з тих, хто був на зборах, щодо заснування Соціального гуртка –першої постійно діючої просвітницькою організацією (псевдонім А.Поток, А.П-ток), Брежицький (А.Б. Полонський чи А.Б.Полонений), Волинець (Косар), Білик, як і Полубок був серед активістів Соціального гуртка і був серед людей один з найактивніших (Н.Б.), Шевчук – вчитель арифметики (Чорних), Чумак, котрий писав поезію (П.І.Ч.), Якубчук (Перекотиполе, Згода, Отава, Самотний, А.Джерело, К.Нечуйвітер, К.Шестерня, К.Перемога, К.Тополя, К.Барва, К.Мороз, К.Сваволя, К.Искра, К.Шумливий, К.Жвавий, К.Химера, К.Очерет, К.Я) Онисим Чемара, Д.Волиняк, Г.Трутень – член драматичного товариства ім. 55

Котляревського,

В.Гончар,

В.Пачовський,

який

стояв

на

початку

просвітницької діяльності в таборах, співробітник просвітнього відділу, референт «Інституту народного віча» де готувались доповіді на різні суспільнополітичні теми (перший коректор – В.П., П.), Лазько (О.Чемара), Терешко, ученик В.Сімовича (Трутень), Довгаленко, Козицький – активний член центрального комітету соціального гуртка (С.К-ий, Зубченко, С.Офіра, С.Троянда чи іноді Січовик), Степанович – член управи гуртка «Союз для визволення України», Волошенко (Ст..Журба), Ємець, Андріюк, Буховенко, С.Зубченко, Буховенко – член соціального гуртка (Ін-ціонал), Фадей Горемиченко, І. Мороз – представник табірної громади

при зустрічі з

представниками головного відділу СВУ, референт «Інституту народного віча», П.Лисецький, який після табору написав спогади, де спробував проаналізувати просвітницьку діяльність у таборах (Подоляк, Л.), Забіяка (П.Шкриба) [86: 115] та [54:59], Зет (Zet), Гаврило Бараник . Полонені писали самі вірші, фейлетони, оголошення, поради та замітки: А.Б., Степан Журба, Ф.Степанюк, Гуляй біда, Билин, К.Отава, К.Завзятий, К.Гучний, П.Гаєнко, Л.Любисток, Стиль написання та заклики Стиль написання був схожий на стиль написання часопису «Розвага». Великий

акцент

приділявся

національному

відродженню,

національній

самоусвідомленню, визвольній боротьбі та нагальним потребам таборового життя. Через те, і мова була розмовною, проте з великою кількістю патріотичних закликів. Декілька прикладів: у номері за 6 січня 1918 року [17], у вірші про подорож трьох мудреців «провідна зоря» є референція до визвольної боротьби та про їх тяжку долю. «Що їм подорож далека, незнайома і тяжка? Все вони стерпіти раді, вони знають що ця путь їх до світа , сонця правди приведе коли-небудь». В цьому же номері, стаття «під різдво» описюючи українські обряди на свят вечір, використовується порівння обрядів німців та «Москалів», та є згадка про слова Шевченка, якому подобалось це свято «відродження викохано на його «Кобзарі». Тобто, навіть за одним номером ми можемо зробити висновок, що робиться противопоставляння Росії 56

та України з їх союзником Німеччиною, та проводиться паралель до класика літератури, та державного героя Т.Г. Шевченка. Якщо це новини, то стиль є більш нейтральним і відбувається констатація фактів, проте все проходить через призму українського питання і майже всі новини, що надходять з Росії трактуються у негативному ключі. Так, у номері за 6 січня у новині про перешкоду стремлінню України до сепаратного миру ідуть такі слова редакції «Київ мати городів руських. Петро Великий хотів перенести столиці до Києва, проте боявся зукраїнення. Бо за Мазепи – українська культура була вища за російську).

Також,

важливо

зазначити,

що

використання

народних

фразеологізмів для буття більш ближчим до вихідців з села, а також цитати І.Франка та Т.Г. Шевченка « Весь час по залі радісна тиша і дуже поважний настрій» (шевченківські роковини), «тут кланяючись образу Тарасу» - спасибі тобі батько….16 березня 1918 року [18] Серед закликів можна виділити такі номери, як за 13 січня [19] «Не гайте часу, зголошуйтесь до нашого табору!». У номері за 23 березня

у статті

«Дорогі земляки автор Гаврило Бараник закликає бути свідомими українцями – «та готуючись до відїзду не забувайте дорогі земляки, що будуча воля українського народу залежатиме від нього самого. Від того, як український нарід, а значить і ми полонені української держави (та –авт) від того, як зуміємо боронити незалежність і цілісність - залежить наша будучина і щастя наших дітей» ««В організації (народу – авт.) лиш сила народу» тож організуємось дорогі земляки, зе тут у полоні в такі земляцькі товариства, які могли б найбільше відповідати інтересам цілого Українського народу, в такі товариства які зразу ж по повороті до дому могли би стати до великої творчої роботи в нашім будучім громадянськім і державним життю» [20]. За 8 квітня 1918 року є заклик «До сеї боротьби мусимо тепер же стати, мусимо до неї наложито приготовитися. Мусимо встановити в усій повноті наші національні постуляти і змагатись до поєднання ї в житті. Але се треба вибороти[….]і вже тепер, як можемо і чим можемо , підпомагаймо революцію, бо побіда революції є й нашою побідою» , що готує полонених до повернення додому, і до подальшої національно свідомої роботи 57

3.1.2. «Розсвіт» Назва Етимологія використання назви «Розсвіт» можна віднести до пояснення власне самого часопису. «Український народ мусить підняти голову до сонячного світла і ствердити (ся- авт.) на своїй землі […] Перед вами починає світати, мов перед сходом, тому й часопис цю назвали ми Розсвіт». [21] Синонімом може виступити слово «світанок», що згідно термінологічного словника є пора доби перед сходом сонця, коли починає розвиднятися; початок ранку. Тобто це є зародженням чого-небудь. Кожного року, в перших числах редакція робила підсумок прожитого року, та давала розуміння, яку головну задачу в цьому році буде виконувати часопис. Назва «Розсвіт» вписувалась в основне завдання, що перемежовувалось з іншими. Так, 23 січня 1916 року, редакція пише: «не марнуйте час, наполегливо вчіться[…],бо кожен знаходиться напередодні вирішальних подій. Починає світати, мов перед сходом». 24 січня 1917 року, редакція підтримує цю лінію «ся назва ознаменувала собою те, що й для Українців починається нове життя, проходять часи несвідомості[…. ]Нація пробуджується і прийде скоро день свободи, вільного розвитку, духовного і економічного.», «Перед початком 1918 р редакція «Розсвіту» стоїть нині завдання…. Редакції прийдеться тепер звернути пильнішу увагу на поглиблення тих думок та ідей, які вони ширили дотепер»[22] Оформлення Формат часопису був ¼ друкованого аркуша. Аркуші паперу були поділені на 3 колонки. Ілюстрації в часописі були, проте їх було небагато. Передусім, через брак гарного обладнання. Так, ми можемо побачити ілюстрацій в наступних номерах: роковини Шевченка за 10 березня 1917, 23 серпня (карта воєнних дій), 11 липня 1917 р – малюнок Ониска Федорчука, 1 вересня – карта український земель, 4 жовтня 1917 р – фото школи, до якої надходили благодійні жертви Раштатовського табору, 23 лютого були надані ілюстрації Володимира Винниченка та Всеволода Голубовича. Віділення у 58

тексті присутні, проте вони не постійні (виділяють основні думки), виділення заголовків схожа на «Громадську думку». Рубрики Як і в часописі «Громадська думка», перша сторінка не мала назви рубрик. Туди вміщували головні статті, які відповідали важливим датам чи на особливі теми, як наприклад, статті про Різдво Христове чи роковини Т.Г.Шевченка. Далі йшли наступні рубрики: «Революція в Росії», «Вісті зі світа» (24 травня), «Ріжні вісті» чи іноді «(Світ)», «Про Україну в статтях», «Війна», «Хроніка таборового життя» чи іноді «Новість у таборі» (17 лютого). На останній сторінці розміщувались «Оголошення», «Спис» (жертви на часопис), іноді надавались посмертні згадки та переписки редакції. З 1918 року були деякі зміни в рубрикації: з’явилися «Вісті з України», «Вісті з Росії», «Мирові вісті» (Україна і світ). Автори та редакторський склад Авторами були: М.Чалий, Куцюба, Максименко, Пахом, Ф. Ващенко, П.Л., Василь Верни воля, А.В., К.Немова, О.Кречетів, Г.І., В.Ф., О.Г., Соняшник, І.Кулик. Характерним, є те, що присутні менше підписів, ніж у інших газет. Поезії: Микола Чалобов, Микола Чорний, (Наталія Сидоренко пише, що можливо це превсодіним одного автора – М.Кравчука. Н. СИдоренко [54:66]), Чумак, Метеор. Новели писали: П.Хоменко, Ф.Ващенко, І.Онищенко, Максименко, Тихонович, Химич, Пах. Сатиричні фейлетони: Вашка, С.Бичнка. Редакційний комітет вміщував таких полонених: Слюсар, Слюсарчук, Минько, Крижановський, Кривусів, Сергіїв, В.Левицький, Валерян Бахталовський, . Дописувачами

основних

статей

виступають:

О.Глевкий,

С.Воробкевич,

В.Сімович (змістовні і обтяжні статті, а також просвітницькі матеріали) Стиль написання та заклики Багатьом публікація «Розсвіту» притаманний тон безпосереднього звернення до читачів, зворушливі інтонації без повчань. Наталія Сидоренко 59

пише

так,

щодо

манери

написання:

«натомість

постійне

повторення

«прописних істин», які мають бути засвоєні назавжди - різними словами, у багатьох матеріалах, із номера у номер». Так наприклад, у номері за 28 травня 1917 рік [23] редакція пише: «Сьогодні сотий раз нагадуємо про спільну працю, пригадаймо про наші ідеали та закликаємо до боротьби за нашу кривджену націю», чи як у випуску за 1916 рік 9 квітня, де редакція закликала до здорового життя: «Гімнастика оздоровлює не тільки тіло, а й дух, дає віру в силу – силу українського народу». Там же пишеться у публікації «Геть з рабством»: «нехай ніколи не прийдеться написати історикам: у тім, а в тім часі жило 30 мільйонів хахлів та згинуло десь, як слина на вітрі.» Редакція спочатку намагалась досить тактовно підходити до гострих питань, і про Україну йшлося тільки в поезії, однак вже з 1917 року, коли за твердженням редакції [24] «Ще на початку цього року могли ми впливати тільки на тих Українців, які були свідомі своєї народності. На кінці цього року ми можемо сміло сказати, що наш вплив сягає на масу українського елементу, без огляду чи та маса цілком свідома, и напів свідома своєї національності. Тепер, коли в нас є своя держава, коли є своя українська школа. Немає вже в нас потреби заохочувати Українців послуговуватись до мови; це тепер усі Українці самі добре розуміють, а ще краще зрозуміють, коли повернуться по війні назад до дому». «Коли ми бралися до видання часописи, то нашою метою було витворення кадрів борців за нашу народну думку. Тепер за нами стоять вже не одиниці з-поміж Українців, але тисячі.» Починаючи з номерів 1917 років майже в кожному номері присутня референція любові до України. Доволі нейтрально описують події у світі. «Солдати домагаються поліпшення умов їжі [25]. Редакційний підпис 24 грудня 1917 про те що назріває революція, а сама новина нейтрально про оголошення військового стану в Петербурзі, стаття про втечу державної думи з Росії 19 вересня 1917, а внизу підпис редакції: «Цю вістку подаємо, але треба брати її обережно, бо вже не раз надходили такі чутки.». Серед закликів, можна виділити визвольні та спонукаючі до боротьби «Доволі! Час уже настав, Щоб ви б той рай пошкандибали.Вже голос помсти залунав – Брати мої до бою встали!...»[26],

освітні та спонукально-повчальні «Шануйте рідне слово, 60

сказане в газеті, бо це ж твори ваших товаришів полонених, і коли будете поважати його, то тим будете поважати й себе самих»[21]. 24 вересня 1916 року у статті «Не спати нам!» були такі заклики «Прокиньтесь! Бо настала хвиля, що вимагає від нас життя і вказує дорогу, як позбутись кайданів. Спати в час, який приходить через сотки літ, страшно!». Також, починаючи з 1917 року, були заклики до «благодійності» та «буття свідомими українцями». У червні 1917 року подається заклик Генеральної старшини до жертвування на національний фонд, який сприяв би становленню молодої української держави: «Гроші зараз є нашою зброєю! Чим більше їх буде, тим сильніше розівється наш національний дух і тим скоріше осягнемо нашу мету!». 3.1.3. «Вільне слово» Назва У самій назві ми можемо відчути глибинне прагнення людей, до волі, вільного висловлювання та до незалежності від будь-якого гніту, та насаджування пропаганди. Власне, по нашим спостереженням, «Вільне слово» було найбільш об’єктивним та толерантним до різних думок, скоріш за все, через присутність багатьох національностей у таборі на початку, а також вибраної політики редакції. Також, одним з чинників впливу на це, можемо виділити постать самого редактора професора Зенона Кузелі, про якого його помічник Роман Смаль-Стоцький писав: «Людина, що ніколи голосу не підносила, що нікого не образила, завжди привітлива, безмежно тепляча». [79] Використання у назві, слова «Слово» також не випадкове, бо це не тільки говорить про друкований часопис, але і окреслює основне завдання редакційної секції, яка прагнула навчити «охочих і здібних земляків» володіти словом, помічати недоліки у громадському житті й уміти їх виправляти». В одному з повідомлень «Із діяльності редакційної секції» у номері за 8 липня 1916 року [28], пишеться про необхідність освідомлення полонених друкованим словом та допомагати їм у пізнанні себе. Оформлення 61

Формат ¼ друкованого аркушу. Логотип назви на відміну від інших часописів містив ілюстрацію кобзаря, що символізувало вільну передачу того, що відбувається навколо. Колонок було три, і як і в інших часописах, перші сторінки були для головних статей: аналітичних чи подієвих, а на другій сторінці під рискою внизу художні чи освітні статті. Однак вже у першому номері виділяється одна особливість. На першій сторінці за рискою можна побачити статтю сугубо авторсько-аналітичну від редакції. Щодо виділення тексту, для привертання уваги та підсвідомого нав’язування «наших» і «їхніх», то як і в написанні матеріалів відчувається нейтральність. Так немає різниці між шрифтами та виділенням заголовків різних рубрик, будь то «Вісті з російського життя», чи «Українське життя». Маємо враження, що редакція залишала вільний простір для власного осмислення та власної інтерпретації подій, що і було завданням редакції: виховати свідомих людей, які мають доступ до інформації, проте вміють її аналізувати. Однак, в тексті є виділення основних слів, накштальт «України» (у випусках за 27 червня, 16 червня 1917) В першому номері часопису ми можемо читати: треба «плекати у собі свідомість горожанських і національних прав, а через те стрясти з себе цей намул несвідомості, байдужості і заляканості, яким замулили нашу душу віки неволі.» [29] Щодо ілюстрацій, то в часопису зображення є, окрім логотипа тільки у випусках за 25 квітня 1917 рік, потім декілька карикатур за 7 квітня, 31 березня, 27 червня, 16 червня 1917 року, а також представлені хрести в посмертних оповістках. Присутні також таблиці/місячні звідомлення, як наприклад за 3 квітня, та 17 березня 1917 року Рубрики За 1917 рік, рубрикація є такою: «Українське життя»,

«Вісті з

російського життя», «Російські новини», «У справі мира», «Війна», «Що діється у світі», «Огляд світових подій,» «Дрібні вісті», «Українська література», «Наука і мистецтво» та на останній сторінці: «Листи з робітничих команд», «Переписка редакції», «Шукаю», «Спис жертв», «Спростування».

За 1918 рік додалися нові розділи та змінилась дещо назва старих: «З України», де друкувалась аналітика повідомлень різних часописів, «Мирні перемови», що не була постійною рубрикою, «До конфлікту більшовиків з Україною» чи по інакшом називався цей розділ «Україна й більшовики» 12 січня та 16 січня 1917 року, «З таборового життя», «Вісті з російського життя», «Лист із України», що також не була постійною , «Що діється у світі», «Театр», «Війна», «Переписка редакції», «Оголошення» Автори та редакційний склад За знайденим протоколом Наталії Сидоренко №34 від 18 серпня 1916 року, розподіл обов’язків у редакційній секції був таким: над передовими статтями працювали Гладкий, Орищенко, вірші писали Кислий та Олянчин, статті на громадські теми готували Лапко, Миньків, Батіжок і Бачинський, а на господарсько-економічні

теми:

Савчук

Кравцов.

Театральне

життя

висвітлював Лапко, таборові справи – Олянчин, фейлетони писали Олянчин і Бачинський, російських проблем торкалися д-р Кузеля, Гладкий і Куць. [54: 44] До наданих імен, ми можемо додати: Іван Невеселий, Товариш, Полонений, Якимець, Українець, який пише про речі, що торкаються розвитку України, та пояснення щодо того чи іншого національно чинника, як наприклад у статті за 3 січня 1917 року, М.Дмитренко, Ів. Невеселий, Н.К. Доля, М.Простий, М.Певний, Я.р-ь, Марко-Вовчок-Пащенко, Ф. Якимець, Д. Подоляк, Нечеса (оповідання), З. Липовець (аналітика), Данило, І.Н. (авторське оповідання – 6 січня), П. Павленко: оповідання про становище на Фронті і про ситуацію полонених, КСМ, Ів. Невеселий, І.Н., Д. О-чин, Ф.Я., Ярослав. Вірші: М.Простий, Чумак Янченко, М. Струмок, О. Невідомий, Жук Колоніст, Барабан, М.Далекий, Р.Танько, Савко, П.Лівобережний, Д.В. Сумний, Богун (огляд світових подій (10березня). Також, характерною ознакою прагнення редакції до освіти полонених, був друк відомих мислителей того часу, як наприклад Рудольф Ойкне у номері за 17 березня 1917 року, де автор розповідає про народну школу [32]

Стиль написання та заклики Попри доволі нейтральний підхід до надання новин, головні статті різного спрямування були хоч і толерантними однак містили багато закликів національного підґрунтя. 13 грудня 1916 р в статті «пізнаваймо рідну мову» М. Дмитренко закликав «скинути з себе пута чужої мови, виточити нашу мову чудову могучу зброю». [30] Статті сприймаються більш вільно, ненав’язливо. Всюди головний ворог - Росія, та заклики до консолідації. Враження, що надається більш повної інформації - більш повної свободи самовираження. Матеріал є більш-менш об’єктивним, який намагається бути схожий на аналітичний та скерований на освічену публіку. Присутня більш офіційна мова, проте з розмовними оборотами, як наприклад «що минає котові масляна». Також, надається більше інформації з різних джерел. «А через те, що тепер усякому вільно говорити, чого він хоче, й коли нам дається змога подати свій голос, то кожний мусить скористатись цією змогою […] багато ще може підтримувати батюшку царя, проте рано чи пізно вони самі переконаються, що з тими страхами й з батюшками треба буде розпрощатись [31] «Помішуванні в наших таборових часописах голоси чужинців про українську справу зацікавило дуже

наше

полонене

громадянство»

[32]

Серед

інших

патріотично

налаштованих матеріалів варто виділити: «нашого національно-політичного руху ніщо не спинить. Так Росія зуміла нас заховати і замазати в очах Європи», «Нас Українців у полоні є доброго пів мільйона й це є самий цвіт, сама есенція нашого народу «перше ми кидали докір масі, шо вона байдужа, вперта і дурна, требі слідити за собою,щоб не дати поводу не довіряти собі, «Що значить бути зорганізованим про перевагу не робити «то, що хоче та протів царських законів жити», а «без нього в організації не обійдеться, що він усюди потрібний. Людина в першу чергу відповідає перед совістю. Аби не забруднитись», «Взагалі скажемо, що Українська справа має велику вагу в світі і вдивляє своєю живучістю весь світ і нині Європа дивиться на Україну, як на рівноправного члена будучої Великої сім’ї народів», «Люди завжди мусять мати собі якийсь авторитет, а ми повинні витворити собі своїх власний авторитетів, які б на підставі нашого власного здорового розуму заслуговували б нашу повагу.», 64

«Наш народ ще має жевріти волю свободи, ще досі не забуває він рідного ще й досі виховує борців, що йдуть, що гинуть.

І тепер настає час, іменно

революція, де син нашого замученого народу роздує огонь свободи». Виділяється спільний ворог Росія та царська, а потім більшовицька влада: так у номері за 31 березня 1918 року пишеться «Одначе російські заходи, що до Українців не мають успіхів. Українці добре вже пізналися на московськім братолюбні й починають боротись за чужі інтереси», «Але скоро їм буде кінець. Стиль написання авторсько просвітницьких статей як наприклад за 7 квітня [36]: «Нам доведеться стрітися із обома напрямками (українськопрогресивними Союзом і Українськими соціалістами) тому не зайвими буде знати кілька фраз» 3.1.4. «Розвага» Назва Часопис «Розвага» почав видаватись ще у 1915 році 5 червня, ставши найпершим таборовим часописом. Головна мета редакції полягала в просвіті полонених, формуванні у них національної свідомості, а також розрадження у часи воєнних дій. Звідси походить і назва часопису, як щось, що надає позитив, допомогу, щось, що зміцнює дух. Часопис приносив «єдину втіху та розраду» для багатьох трудяг табору [3: 180] За однією з версій «Розвага» походить від спеціального пристрою для рихлення землі в таборі, який на лямках тягнули за собою кілька полонених. Оформлення Формат був 6 сторінок, ¼ друкованого аркушу. Був розподіл на дві колонки, та не було виділено рубрики, як в інших часописах. Матеріали йшли один за одним. 10 жовтня 1915 р відбувалась зміна у логотипі, бо додаються квіти. Іноді з’являються «таборові малюнки», як наприклад 11 липня 1915 року, де намальований портрет Мазепи. Рубрики 65

О.І. Савченко у власному дослідженні західної преси надає інформацію, щодо того, які завдання ставила перед собою редакція. За його словами, 5 червня відбувалася нарада, де визначили два окремих розділи часопису: «культурно-національно-просвітній» та «суспільно-національно-патріотичний». У першому розміщувались статті, якими готували майбутніх активістів національного

руху

після

повернення

на

батьківщину.

Статті

мали

українознавчий підтекст, тому всі були присвячені українському питанню. Другий розділ був складений зі статей про Союз Визволення України, його відділи в різних таборах, а також статті на соціально-економічні теми. [86:105]. Також варто згадати виокремлення декільком тематичних ліній Іваном Крупським: просвітництво, інформування, боротьба з царатом і більшовиками, мовлене ва тема. Головною особливістю часопису, що відрізняла його від інших, була рубрика «Історичний календар», як наприклад у номері за 1 серпня 1915 року, де йде мова про Івана Франка. В цій рубриці говориться про історичні події, які стались в різні роки у дні видачі номерів. Іноді дається рубрика «посмертна картка». Постійними рубриками можна вважати також: «Із Терену війни», «Вісті із цілого світа», «Відомості із таборового життя», «Із нашого життя», «Календар», «Важливі прикази для полонених», що не була постійною рубрикою. Рубрика «Веселий куток» [33] мав на меті розважальний вплив. Автори та редакційний склад Авторами були І. Чумак, Р.І. Кость, Пархоменко, І. Юрченко, Дмитро Гаркуша, Гриць Червоний, Байда, Ів.Надніпрянець, Лукіян Маркіянович, Пущик, М.Гуревич, Т.С.К. І П-ків, П. Самотній, Федько Якимець, С.Капіберда, М.Нагнібіда, Онисим Чемара, Г.Трутень, В.Кобка, О.Кобець, Д.Піддубний, В.Ілюченко, М.Нечипорук. Редактором виступав В.Сімович, а після його відїзду до інших таборів, редакцію очолювали О.Охримович, Ф.Шевченко. Дописувачами були такі полонені, як К.Даниленко, І.Мороз, Олекса Силенко, Аврам Ступак, Гаврило Ткаченко, Микола Славинський, Максим Нечипорук, Єлисей Кулинич, Йосип Казбан, Іванченко, О. Репецький. 66

Стиль написання та заклики Стиль написання був розмовним спочатку, однак вже ближче до 1917 та 1918 років став більше офіційним. Ось декілька прикладів мовленнєвого написання. Так 1 серпня 1915 року ми можемо прочитати: «пригадаймо собі наше життя в мирний час[…]Не солодко було[….] Кого обороняти. Віру[…] ні, бо[…].нешкідлива «отєчество», наше «отєчество» таке, що наші діди, батьки працювали на панській ниві. Єдине наше «отєчество» - це сила, яка удержує чоловіка на світі батюшка «царя»? За наші гроші цар держить собі одних блюдолизів. Говори, що хочеш проти Бога – їм байдуже, а скажи, що цар неправду робить, то тебе повісять. Якби ми всі в один зручний час сказали : «досить плну, все, що ми придбали належить нам і ми. Так отже, товариші, коли є змога, коли є час, коли нам ніхто не затуляє рота, то гріх спати! Ділимося своїми думками, єднаймося, намічуймо собі шлях і в добрий час ідем на своїх гнобителів» [34] Були також заклики до навчання: «все і всюди пишіть по-своєму, по-українськи, за пів-години, кожний може навчитися по-своєму читати і писати. Хіба це тяжко?» [додаток № 2], «пора вже пора, взятись за науку»[35] Кожна стаття закінчується в такому дусі «приєдуйнте товариші до нашої спілки, вчіться, а по повроті на Україну застосовуйте такі спілки»[36] 29 жовтня 1916 в кожні статті референція до значення подій для українців». («Самостійна Польша»: «Ця подія має на меті і для нас Українців, дужу й дуже велике значення…. Бо ж в той час, як загал укр… народа боїться навіть поміж собою одверто говорити… не тільки про самостійність України, а й про ті способи, при помочі яких можна поліпшити свою долю…може хоч тепер зрозуміють, що війна може принести таких змін, яких ніхто не сподівався…»). Надається увага просвітницькій діяльності СВУ: «Також повинен мати кожний українець – пам’яткову книжку Союза Визвольної України – календар на 1917 рік» [37] Висновки

Назви мали значимість для полонених, були їм зрозумілі. Вони також охарактеризували основний напрям діяльності часописів. Зокрема, «Просвітницький Листок» мав тотожність зі словом просвіта та освіта, «Громадська думка» з можливістю ділитися власним досвідом та громадською активність, тож основним завданням редакція бачила у просвіті, пошані української літератури, мови, культури, наголошенні на соціальній активності, що має дотичність до нашої таблички формування світогляду. Часопис «Розсвіт» наголошував на піднятті національно-патріотичного духу та самоствердження на свої землі у воєнні та революційні часи, коли є можливість виборювати незалежність. «Вільне слово» характеризувало себе, як джерело інформації вільне від утисків та гніту, а також як інструмент «плекання горожанських (городських – авт.) та національних прав». Всі назви були написані українською мовою, що позначало не тільки мову всього часопису, але і національну приналежність. Всі часописи мали об’єм 6-8 сторінок, та друкувались об’ємом ¼ друкованого листа, що мало змогу вмістити як міжнародні огляди, так і 3-4 обширні статті, таборові замітки, оголошення. Зміст, та положення статей було зручним для зрозуміння, та понятим через повторюваність положення рубрик. На першій сторінці були статті, що окреслювали найголовніші теми, за частіш ними були: міжнародні ситуації щодо державного статусу України, заклики до визвольної боротьби, листи редакції до полонених. Сторінки були поділені на 2-3-4 колонки, шрифт був близько 12 кегель, що давало змогу вільного сприйняття інформації. Іноді, підсвідомо часописи маніпулювали психологічним ставленням до тієї чи іншої теми оформленням рубрик, та виділенням тексту. Так, у «Громадській думці» у номері за 8 квітня виділяється словосполучення «рідна мова», у рубриці «З російського життя» заголовків як такових нема, на відміну від рубрики «Революція в Росій», а потім «З Української республіки» де кожна новина виділяється окремим заголовком, а іноді і підзаголовком. Це свідчить про заздалегідь маніпуляцією думкою читача. У часописі «Вільне слово» рубрики були написані в одному стилі, що залишало вільний простір для власного осмислення. Проте є у часописі 68

виділення найбільш важливих з точки зору редакції слів. «Розвага» мала поділ на 2 колонки, і була трохи меншою у розмірі. Через брак гарний друкарських верстатів, ілюстрації, які також могли б впливати на патріотичні почуття, майже нема. Однак, у «Вільному слові» та згодом ц «Розвазі» ми можемо бачити іллюстрацїї в назвах, а також подекуди на сторінках всіх часописів, окрім «Громадської думки». Більшість знайдених іллюстацій друкувались на тематичні свята, як 10 березня, коли народився Т.Г. Шевченко, чи Різдво, чи мали карикатурний підтекст (у «Вільному слові», чи фотографії українських політичних та культурних діячів, чи малюнки та фотографії, що несли соціальне підґрунтя (хрест в посмертних оповістках, фотографій шкіл до яких надавали грощі полонені у якості благодійництва). Рубрики мали відношення до тогочасних тем, які цікавили полонених. Це теми війни, українські теми, просвітні, таборові. У всіх часописах присутні рубрики про новини в Росії, новини з України, про воєнні події на фронті, відомості з таборового життя. Є унікальні рубрики, такі як «Історичний календар» у «Розвазі», «Дрібні вісті» у «Вільному слові». Вибір тематичність рубрик впливав на сприйняття полоненими тогочасних подій убік патріотичного усвідомлення. Мовою всіх часописів була українською, бо одним з завдань СВУ було поширення української мови. Однак, іноді у часописах зустрічались слова розмовного жанру, іноді російські слова, що було ближчим до полонених. [54: 164] Це було важливо через мало освіченість українському слову та граматиці спочатку. Використовувалось багато патріотичних закликів детально які ми описуємо, і стиль написання був національно піднесеним. Часто, як у часописі «Розвага», «Розквіт» стиль написання був немов розмова з читачами, що надавало можливість індивідуального сприйняття інформації Дописувачами окрім освічених національно-культурних діячів, були також і полонені, що дозволяло використовувати більш дотичні до таборового життя теми, да ї сприймалось полоненими, як тими, що пишеться «товаришами» для своїх. [54: 164]Цікаво простежити абревіатури та псевдоніми дописувачів до часописів. Так у «Вільному слові» окрім справжніх імен та 69

скорочень від імен присутні такі псевдоніми: «Українець», у «Розсвіті», «Верни воля»; у «Громадській думці» - «Перекотиполе», «Завзятий», що мали проукраїнський характер. Тож, підсумовуючи, ми бачимо, що зовнішні характеристики мали вплив на сприйняття часописів, та на подальше національне усвідомлення. 3.2 Жанрово-тематична специфіка таборової преси Мета нашого дослідження полягає у доповненні робот, які торкались діяльності та наповненості періодики. Ми плануємо зробити кількісні підрахунки референцій до основних тем, які за гіпотезою вибудовують у полонених почуття патріотизму та національної приналежності. Нам цікаво прослідити

які

теми

найчастіше

з’являлись,

які

жанри

преси

були

найпопулярнішими, який був об’єм публікацій та скільки разів було згадано такі слова та словосполучення, як «Україна», «українська держава», «нація», що впливають на національну свідомість. Підрахувати використання слів нам важливо по декільком причинам: по-перше, частотою використання можна проаналізувати

можливість

таборових

полонених

українців

сприймати

словосполучення, які відіграють важливу роль у державницько-патріотичному світогляді. По-друге, подібним підрахуванням, ми зможемо привести ще один доказ того, що таборова преса мала патріотичний характер, і мала вплив на національну ідентичність бувших «малоросів» та «хохлів». Результати цього дослідження допоможуть нам зрозуміти, наскільки великим був вплив на свідомість українців та підтвердити фактичними даними корелятивний

зв’язок

між

обранням

тематики

таборової

періодики

становленням національного світогляду. Ці питання мають описовий характер, тому саме контент-аналіз є доцільним інструментом аналізу. Ми звертаємо увагу переважно на інформаційне наповнення та форму подачі публіцистичних матеріалів для виокремлення жанрового-тематичного опису. Нами було проаналізовано 16 номерів чотирьох часописів: «Вільне Слово», «Розвага», «Громадська думка» і «Розсвіт» за 1915-1918 роки. Номери обиралися із 70

врахуванням життєвих циклів часописів, тобто було розглянуто перші номери кожного року і два номери упродовж року у випадковому порядку для чистоти дослідження. Для того, аби з’ясувати перше дослідницьке питання, ми ознайомились із публікаціями у аналізованих нами виданнях та визначили ключові категорії, на які опиратимемось у нашому досліджені. Ці категорії ми виокремили після прочитання праць Наталії Сидоренко і Олександра Савченко та статтей Івана Крупського. Ми сформулювали наступні теми для дослідження, які на нашу думку впливали на національно-державницьке світосприйняття українських полонених. У дужках ми зробили абревіатуру для полегшення написання назв у таблицях (приклад кодувального листа ми надаємо у додатках під номером 3): -

тема державотворення (Держ.)

«футуристичні

візії»

майбутнього

української

держави

(Майб. України) -

міжнародні теми (Між.теми)

визвольна боротьба українського народу (Виз.Боротьба)

таборове життя (Таб.Життя)

просвітянські теми (Просвіта)

Для більш глибинного аналізу ми зробили підтеми: - Тема патріотичного державотворення 1.

Прагнення до розбудови незалежної демократичної держави

Любов до власної країни

Приналежність до української держави та народу

Важливість українських державотворчих ознак: мова, територія, інститут права і т.д.

Історична ретроспектива України, як держави

- Теми майбуття Української державності 71

1. Автономія від завойовників та країн-сусідів 2. Подальше життя після повернення з полону полонених - Міжнародні події 1. Аналіз чи згадки про воєнні події Першої Світової Війни 2. Взаємовідношення Української Народної Республіки та інших країн 3. Історична ретроспектива України, як держави у контексті міжнародних відносин 4. Ситуація в Німеччині та Австро-Угорщині 5. Російські новини у формі розвінчання суті царської та більшовицької політики - Теми визвольної боротьби українців 1. Майбутня боротьба за українську державність 2. Минула боротьба (референція до козаків та закликів національних письменників І.Франка, Т.Г.Шевченка) 3. Створення дивізій та подальша військова участь у національновизвольній боротьбі 4. Робота Союзу Визволення України та його відділів - Таборове життя 1. Таборові проблеми та життя під час війни 2. Суспільно-культурне життя табору та відносини таборів 3. Організаційний устрій та діяльність організацій 4. Персональні історії життя - Просвітянські теми (Просвіта) 1. Важливість та підняття українознавчих тем та освіти (мова, історія, літератури) 2. Навчання культурно-національного здобутку України (літературні твори, мемуари відомих українців, історичні успіхи українців 72

3. Науково-соціальна тематика (навчання основам наук, підняття і роз’яснення соціальних тем) Для того, аби з’ясувати наше друге дослідницьке питання, щодо жанрової специфіки матеріалів, та його зв’язку з патріотичною складовою номерів, ми проаналізували кожну публікацію в обраних виданнях, визначили їх жанри, проаналізували та надали інформацію у розділі оприлюднення інформації нашого контент-аналізу. Ми припускаємо, що жанри у виданнях повторюються, через однакову історію створення часописів. Тому нам цікаво прослідкувати та проаналізувати обрані номера на те, чи існує певна закономірність жанрову відбору у написанні публікацій. Одиницями нашого аналізу для визначення тематичної специфіки слугуватимуть окремі публікації у кожній із зазначених часописів. Ми будемо підраховувати всі публікації, та аналізувати тематичну складову, заголовки , жанрову

специфіку

кожної

одиниці,

також

поширені

теми,

що

використовувались. Оскільки, для наших цілей підтвердження національнотворчих функцій таборових часописів ми обрали підрахунок використаних тем, жанрів публікацій, тож і доцільно брати за одиницю дослідження саме окремий газетний матеріал. Також, ми вирішили проаналізувати топові теми кожного видання з наданням цитат із аналізованих публікації. Для полегшення підрахунку, ми створили кодувальний листок, де містяться наступні складові: відомості про дату та результати підрахування. Протокол контент-аналізу заповнюється на основі підрахунків усіх кодувальних листів по кожному аналізованому номері. У кожному кодувальному листі ми зазначали різні категорії тем та підтем. Система кодування Згідно нашої гіпотези, основими темами таборових часописів були теми державотворення, прогнозів майбутнього української держави, таборового життя, міжнародні теми, а також ті, які освіщали та спонукали до визвольної боротьби. Для визначення жанрових особливостей, ми використовували дослідження таких науковців, як О. Тертичний [82], та вже згадуваних 73

дослідників таборової преси, як Наталія Сидоренко, Олександр Савченко, Іван Крупський. Ми також використали Літературознавчий словник-довідник [83] для опису жанрів. Отже, за гіпотезою жанрами української таборової періодики є: замітки, репортаж, статті, кореспонденція (зачастіш з використанням лозунгів), аналітичні огляди, рецензії, нариси, оповідання, анекдоти, поезія (іноді памфлети), фейлетони. Далі ми виокремили категорію «Обсяг публікації», яка допоможе нам з’ясувати об’єм матеріалів. Підпунктами виступали латинські літери a, b, c, d , де най об’ємніший матеріал позначався буквою a, 4-6 абзаців – b, 2-3 абзаци - c, і один абзац – d. В основному тексті роботи ми подаємо окремі таблиці по кожному номеру з подальших аналізом топових тем, заголовків. «Громадська думка» 8 квітня 1917 року Категорія

Держ

Майб. України 1 8 4 2 7 3 3 5 4 1 5 2 Кількість публікацій: 30

Між. теми. 3 2 2 2 7

Визв. Боротьба 3 1 2 1 -

Таб.Життя Просвіта 0 1 1 0 -

1 0 2 -

Обсяг публікацій: a-4 b-5 c-9 d - 12 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 43 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка» 1 «Нація» 0 «Українська держава» 0 «Український народ» 2 74

13 травня 1917 року Категорія

Держ

Майб. України 2 2

1 7 2 6 3 5 4 4 5 2 Кількість публікацій: 33

Між. теми. 7 5 1 2 9

Визв. Боротьба 5 1 1 1 -

Таб.Життя Просвіта 0 2 1 1 -

4 1 1 -

Обсяг публікацій: a-2 b-1 c-7 d - 23 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» -50 «Українська Народна республіка» - 3 «Нація» - 0 «Українська держава» -0 «Український народ» 1 6 січня 1918 р Категорія Держ

Майб. України 1 15 16 2 14 14 3 20 4 8 5 7 Кількість публікацій: 63

Між. теми. 16 18 5 4 19

Визв. Боротьба 10 6 4 3 -

Таб.Життя Просвіта 7 5 5 6 -

8 6 5 -

Обсяг публікацій: a-8 b-4 c - 10 d -40 Вживання слів та словотворень: 75

«Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» - 80 «Українська Народна республіка» - 22 «Нація» - 2 «Українська держава» - 6 «Український народ» - 4 30 березня 1918 Категорія Держ

Майб. України 1 9 3 2 5 4 3 7 4 3 5 5 Кількість публікацій: 31

Між. теми. 5 10 2 3 7

Визв. Боротьба 5 3 3 0 -

Таб.Життя Просвіта 0 3 2 0 -

3 2 0 -

Обсяг публікацій: a -3 b-2 c-6 d - 21 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» - 80 «Українська Народна республіка» - 11 «Нація» - 0 «Українська держава» - 2 «Український народ» - 1 Загальна кількість проаналізованих публікацій (часопис «Громадська думка» ) = 157 Кількість матеріалів (референцій), які містять наступні теми: - державотворення – 140 - Майбутнє української держави - 48 - Міжнародні події - 130 - визвольна боротьба - 49 - таборове життя - 34 - просвітні теми – 33 Конкретно по під категоріям: прагнення до розбудови незалежної демократичної держави – 39; любов до власної країни – 32; приналежність 76

до

української

державотворчих

держави ознак:

та мова,

народу

37;

територія,

важливість суд

т.д.16;

українських Історична

ретроспектива України, як держави – 16. Автономія від завойовників та країн-сусідів – 27; подальше життя після повернення з полону – 23. Аналіз воєнних подій Першої Світової Війни – 31; Взаємовідношення Української Народної республіки та інших країн – 35; Історична ретроспектива України, як держави у контексті міжнародних відносин - 14; Ситуація в Німеччині та Австро-Угорщині – 11;

Розвінчання суті царської та більшовицької

політики та Російські новини - 42. Боротьба за українську державність – 23, минула боротьба - 11, створення дивізій для укр. армії - 10, робота Союзу Визволення України – 5. Таборові проблеми та життя під час війни – 7, суспільно-культурне життя табору та відносини таборів – 11, організаційний устрій та діяльність організацій – 9, персональні історії життя

- 7.

Важливість та підняття українознавчих тем та освіти (мова, історія, літератури) – 16, навчання культурно-національного здобутку України - 9, науково-соціальна тематика – 8. Кількість публікацій, що не містять жодної з обраних категорій – 0 Кількість «а» публікацій - 17 Кількість «b» публікацій - 12 Кількість «с» публікацій - 32 Кількість «d» публікацій - 96 Найбільше використані жанри по темам: державотворення: інформаційно-аналітичні, такі як статті, кореспонденція, замітки, огляди, лозунги та художні: такі як оповідання, вірші. По темі майбутнє України: статті, кореспонденція, замітки, огляди та поезія. По темі міжнародні події: фейлетон та поезія, а також кореспонденція, огляд, замітки, та статті. По темі визвольна боротьба: фейлетон та поезія, а також замітки, лозунги, кореспонденція, огляд, репортаж . По темі таборове життя: замітки, нариси, 77

історії, поезія, замітки та рецензії. По темі просвітня тематика: статті, огляд, нариси, рецензії, замітки, кореспонденція Загальний підсумок вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» - 253 «Українська Народна республіка» - 37 «Нація» - 2 «Українська держава» - 8 «Український народ» - 8 Характерним є збільшення вживання словотворень «українська Народна республіка», «нація» та слова «Україна» та його похідні з проходженням часу, що свідчить про можливість полонених до нормального сприйняття назви нової країни, та приналежності до окремої нації та етносу. «Український народ» та «Українська держава» використовувались по різному. Для того, аби глибше зрозуміти стилістику, на додачу до нашого попереднього розділу, проаналізуємо обрані номери часописів. 8 квітня 1917 року Головною темою номеру стала революція, що охопила Російську Імперію, та сподівання редакції на рівність народів, свободу поглядів, «самоуправу». У першому лозунгу/замітці йде мова про збирання пожертв на подальшу визвольну боротьбу та відбудовування вільної України «поки се наступить зорганізуємось і складаємо пожертви українському бойовому фонду. Побіда революції є і наша побіда. Сконцентруємось всі духові й матеріальні сили на одну велику ціль – привернення волі й незалежності нашій рідній землі – Україні». Наступні новині замітки, статті, описи, кореспонденції та огляди, містять такі заголовки, та тематичну направленість: «Заява Українців до міністра 78

заграничних справ Мілюкова», про те що Українська нація має повне право аби «удержувати з заграницею свої дипломатичні зносини, мати національне військо, самостійне правительство, власне судівництв»

Редакція надає

інформацію про переяславський договір 1654 року та дає власну думку, щодо того, які права повинна мати нова незалежна держава: «Окрім української мови, дипломатичних зносин з заграницею, свойого, судівництва, шкіл на українській мові, Україна мусить мати право мита, право накладання податків… український парламент.» Виокремлюється тема Російській імперії, як ворога Української державності. Майже в кожній публікації (чи то в новинній замітці, чи в художньо-публіцистичному чи в аналітичному жанрах) Російська імперія згадується в негативних тонах: у аналітичній статті про Російську революцію «Вецляр, 8 квітня 1917 року», ми можемо читати: «Настали часи суму пам’яті Столипіна, що загнав у тюрму 181 тис свобідних горожан….хабарність та продажність чиновників росла з дня на день, аж до вибуху нинішньої революції. Серед таких обставин російське правительство (не народ) розпочали війну з Німеччиною. Виявилась слабість царату виявилась. Росія – зла сила та кривда поколінь. Не мовчить ненька Україна, співають визвольні пісні…. І ми народ – молодий, хоч і старий культурою. Ми хочемо самі рішать о своїй долі. Ми бажаємо правительства демократичного, українського, покликаного волею українського народу до правління нами. Ми хочемо самостійної України!». Підтримується цього негативного забарвлення і рубрика«Революція в Росії». У новинній замітці «Тяжке положення правительства» йде мова, що політичне положення Російської імперії, яке є «у безладі», чи як наприклад в історичному огляді «Остання година царського правительства», де йде мова про 400 студентів, які були повішені за годину до здобуття революціонерами Петропавловсьої кріпості. «Так царське правительство прощалось з Властю» . Інші заголовки номеру: «Войовничий настрій російського правительства»; «Зміни і настрій у російському війську»;«Настрій селян!», де йде мова, що селяни «тепер є панами й візьмемо свою долю в свої руки»;

«Розлам

робітничих партій»,; «Революція на Україні і її домагання» в якій йде мова, що за українську республіку в Харкові на маніфестацію вийшли 30 000 79

представників,

в Києві знесений і розбитий пам’ятник Столипіну, а у

Петрограді відбулась маніфестація «інородцев», де українці носили хоругви з надписами «Хай живе українська республіка! Хай живе російська федерація»; «Офіціальне становище осередніх держав до нової Росії»; «Білоруси в полоні», в якій йде мова про національну роботу білорусів; «Освободженнє митрополити Шептицького»; «В справі автономії України (передреволюційні наради Українців із кадетами)», «Збори за республікою», «Чхеїдзе домагається голосування війська про війну і мир»; «Розпорядження міністра просвіти», де йде мова про повернення вчителів до роботи, котрі були звільнені по політичним умовам. В рубриці «З таборового життя» розглядається як діяльність просвітніх організацій (вибори, адміністративні справи) так і йде мова про конкретні життєві історії, як то у підрозділі «Листи з робітничих команд». Цікавим фактом є розповідь про вибори до товариства «Січ», де було розглянуто прохання товариша У-ка, щодо його прийняття до організації. «Йому закидували, що він довгий час не брав активної участі у визвольних роботі та свідомо не брав участь через інтернаціональні переконання… його прийняли бо інші казали, що тепер вже свідомо він хоче працювати і набувати знань щодо України». 13 травня 1917 року - Головною темою номеру, стало обговорення важливості Східної Галичини. У першій статті «Східна Галичина - ключ східної і західної Європи» обговорювалась цінність регіону в міжнародних взаємовідносинах Української Народній Республіки. Давалась інформація, що історії, етнографії регіону та реакцію Росії на посягання поляків на ці території. Суміжними темами номеру були вибрані: визвольна боротьба України, культурна українська спадщина, важливість освіти та перебіг революційних та воєнних подій. У номері присутні вірші: «Думка» - про недолю і страждання воєнних та страждання їх близьких, «Вірш», про війну та заклики до боротьби: «і плач батьків, їх сум і гнів на струнах нам приніс. Він зрозумів світ козаків і гайдамаків шум. Чув кнутів ляск…в найгіршій бій казав: «не млій – побіда надійде! Мечі гостріть, а дух кріпіть, велика хвиля йде». ..Най нас веде в Свобідну Україну – у гору дух!....» 80

Цінною є стаття про Миколу Лисенко, в якій йде мова про культурну пісенну спадщину України де «крізь історію нашого народу ллється пісня» : «Народ України славиться прегарними піснями… вона його веселить. «Одна від одної краща, одна від другої цінніша». У статті також згадується біографія Лисенко, який походив з козацького роду, і який хотів присвятити свою роботу не світовій славі, а рідній музиці. Серед заголовків, можна виокремити такі: «Революція в Росії й мир»; «Рада робочих і солдатів проти українського війська»; «Росія опрацьовує проект автономії Галичини»; «Союз Слав’ян південної Росії в Києві», «Заворушення в Петрограді», «Російські мирові умови», «Розв’язка питань національностей в Австро-Угорщині», «Проекти мирових переговорів партії Керченського», «Вступні переговори до мирової соціалістичної конференції в Стокгольмі»; «Спокій на російському фронті», «Число полонених в осередніх державах»; «Будучий російсько-німецькояпонський союз». У рубриці «З таборового життя» цікавою є замітка про конференцію українських таборів, організацію таборових освітянських курсів малювання з використанням «мотивів, та орнаментів, котрі наш народ вживає на Україні». 6 січня 1918 р Цей номер можна вважити тематичним через Різдвяне забарвлення майже у кожній публікації. Починається номер двома віршами «Слава в вишніх Богу і на землі мир» та «Провідна зоря», де Біблійні мотиви порівнюються з темами війни та сподіваннями на її закінчення і остаточним виборенням незалежності від панування інших держав. У першому вірші ми можемо читати такі слова: «так і ми почувши про кінець війни, веселимося нині як колись вони», де йде референція про радість ангелів на народження Христа. Інший вірш розповідає про халдеїв, які йшли в Палестину вклонитись Христу не боячись, бо знали що йдуть до «Світа, сонця правди». Підтримує різдвяну тематику і наступна публікація «Під різдво», де йде мова про різні традиції святкування зимового свята німцями, «москалями» та українцями. Йде згадка про національно поета Тараса Григоровича Шевченка та його різдво у «Кобзарі», якого згадують і в інших номерах 81

часопису. Так автор Богдан Лепкий пояснює рефрен до поета: «Тарас Шевченко про якого годі нам не згадати при кожній нагоді, в долі і в недолі. Нинішнє українське відродження виросло, викохало ся на його «Кобзарі», це наше «народнє євангеліє». Кожний знайде у його творах відповідь Інші теми, що підіймаються у цій статті: повернення додому, про трагедії сімей, що залишились у домівках. Також йде мова про необхідність освіти «Тільки треба вміти читати», про повернення до «вільної, рідної України». Наступними публікаціями є замітки, статті, оповідання, поезія, нариси, фейлетон, огляди та кореспонденція та такі тематики як: Різдво, взаємини Української народної республіки, про діяльність Української центральної ради, про революційні події. Використовувались наступні заголовки: вірш «На різдво», про зустріч Різдва на чужині, але радість щодо відродження України; «Самостійні міжнародні взаємини України» про українську дипломатію на міжнародній арені; . «Перевага большевиків у Харківщині»; «примана Антанти в сторону України» про перешкоджання союзу держав Україні у взятті участі у мирних перемовах; просвітня стаття «З політичного поля», де надається інформацію та факти про державотворчі функції та діяльність: «наш народ мусить показати що він не лишень всіє знищити старе, але і збудувати нове. Під цим заголовком будемо давати відомості про деякі особливості з політичного поля, відомості які потрібно знати, аби можна бодай трохи орієнтуватись в політичному житті України». Як і в минулому номері, що ми розглядали у статті Російська імперія описана негативно: «правда є такі держави, які зложені «штучним способом» Російська держава, ми різні з ними, як вдягаємось, як розмовляємо, які є наші пісні». Інші заголовки: репортаж «Погром винного льоху зимового палацу в Петрограді»; «Участь України в теперішній мировій конференції», «Всеукраїнський церковний собор» ; «Гроші української народної республіки» і інші. Цікавими є художні публікації: Нарис «Чому я викладаю астрономію» про таборове життя і сприйняття українізації табору (ми розглядали оповідання у попередніх розділах), і художня історія «Віолончель», де йде мова про каліцтво людей війною; та фейлетон «Самогонка», що висміює заборону 82

Російського уряду алкогольних напоїв. Серед заміток у рубриці «З таборового життя» варто виділити рецензійну замітку, щодо виступу театрального гуртка Вецлярського табору та такі слова журналіста: «Особливо треба було б товаришам дбати про чистоту мови, бо часами доходять навіть до того, що чуєш як подане суфлер якесь українське слово, а воно зараз же передається за сценою по московські. Досі не звикли по українські думати». 30 березня 1918 р Головною темою стало Українське державотворення. На першій сторінці була стаття щодо зустрічі і параду українського війська в Києві. Основним тематичним забарвленням було позивне враження населення від створення і прийняття у столиці вояків: «Музика грала, радісно всі співали: «Слава, ще не вмерла Україна!». Наступна стаття «Державний герб України» містила інформацію, щодо історичного значення гербу, його створення та варіації. Надаються у статті ілюстрації. Серед заголовків цього номеру ми можемо знайти такі: «Начальство австро-угорської армії до населення УНР» де вітається українська незалежність, «Українські представники у Берліні», «Турецька поміч для Криму», «Нові українські гроші»; «Укр. Домагання (в справі Бессарабії і каспійського моря)»; «Донецькі вугляні копальні приналежні до України», «Сполученнє України з осередніми державами», « Внутрішня організація України »У рубриці «З таборового життя» ми можемо читати такі замітки: «Про приїзд делегатів українського Правительства» в якій йде мова про зустріч ад’ютанта ради народних міністрів «з хлібом сіллю» і співом гімну «вже воскресла Україна». В замітці також йде мова про запис до лав української армії, а ті хто вже поїхав до армії України, то: «вони зрозуміли що значить дисципліна в армії, позакидали решту сумнівів щодо проводи укр. Політики». Взагалі цей номер був сповнений оптимізму щодо створення та діяльності незалежної держави. Вільне Слово 25 липня 1917 року 83

Категорія 1 2 3 4 5

Держ

Майб. України 5 4 3 1 9 2 1 Кількість публікацій: 14

Між. теми. 8 6 2 2 7

Визв. Боротьба 2 1 2 1 -

Таб.Життя Просвіта 2 7 1 0 -

2 0 3 -

Обсяг публікацій: a-2 b-1 c-0 d - 11 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 60 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка» 20 «Нація» 3 «Українська держава» 5 «Український народ» 20 24 листопада 1917 р Категорія 1 2 3 4 5

Держ

Майб. України 7 4 3 1 6 4 1 Кількість публікацій: 37

Між. теми. 11 7 2 2 10

Визв. Боротьба 5 1 2 1 -

Таб.Життя Просвіта 1 10 1 0 -

3 2 2 -

Обсяг публікацій: a-4 b-1 c-8 d - 24 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 32 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка» 8 «Нація» 0 «Українська держава» 0 «Український народ» 20 13 березня 1918 Категорія 1 2 3 4 5

Держ

Майб. України 2 1 2 1 8 0 1 Кількість публікацій: 28

Між. теми. 5 8 0 3 3

Визв. Боротьба 1 0 1 0 -

Таб.Життя Просвіта 0 1 1 3 -

3 2 0 -

Обсяг публікацій: a -4 b-3 c-4 d - 17 Вживання слів та словотворень:

«Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 60 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка»2 «Нація» 2 «Українська держава»3 «Український народ» 22 2 січня 1918 Категорія 1 2 3 4 5

Держ

Майб. України

3 5 7 3 10 6 3 Кількість публікацій: 42

Між. теми. 5 10 1 3 3

Визв. Бороть ба 2 1 1 1 -

Таб.Життя Просвіта 1 2 2 1 -

2 2 0 -

Обсяг публікацій: a -3 b-1 c-8 d - 30 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 66 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка» 5 «Нація» 0 «Українська держава» 3 «Український народ» 0 86

Загальна кількість проаналізованих публікацій (часопис «Вільне Слово») = 121 Кількість матеріалів (референцій), які містять наступні теми: - державотворення – 73 - Майбутнє української держави - 20 - Міжнародні події - 81 - визвольна боротьба - 21 - таборове життя - 36 - просвітні теми – 21 Конкретно по під категоріям: прагнення до розбудови незалежної демократичної держави – 17; любов до власної країни – 15; приналежність до

української

державотворчих

держави ознак:

та мова,

народу

територія,

30; суд

важливість і

т.д.-12;

українських Історична

ретроспектива України, як держави – 6. Автономія від завойовників та країнсусідів – 14; подальше життя після повернення з полону – 6. Аналіз воєнних подій Першої Світової Війни – 28; Взаємовідношення Української Народної республіки та інших країн – 31; Історична ретроспектива України, як держави у контексті міжнародних відносин - 9; Ситуація в Німеччині та Австро-Угорщині – 10;

Розвінчання суті царської та більшовицької

політики та Російські новини - 23. Боротьба за українську державність – 10, минула боротьба - 3, створенная дивізій для укр. армії - 6, робота Союзу Визволення України – 3. Таборові проблеми та життя під час війни – 4, суспільно-культурне життя табору та відносини таборів – 20, організаційний устрій та діяльність організацій – 5, персональні історії життя

- 4.

Важливість та підняття українознавчих тем та освіти (мова, історія, літератури) – 10, навчання культурно-національного здобутку України - 6, науково-соціальна тематика – 5. Кількість публікацій, що не містять жодної з обраних категорій – 0 Кількість «а» публікацій - 13 87

Кількість «b» публікацій - 6 Кількість «с» публікацій - 20 Кількість «d» публікацій - 82 Найбільше використані жанри по темам: у номерах були замітки, репортажі, статті, описи, рецензії. Загальний підсумок вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» - 218 «Українська Народна республіка» - 35 «Нація» - 5 «Українська держава» - 11 «Український народ» - 62 25 липня 1917 Номер починається з огляду «Автономія України», автором якого є О. Невідомий. Стаття розкриває сподівання, щодо майбутньої незалежності від Москви слідом за автономією Фінляндії після оприлюднення подібного бажання українським урядом. Однак і тут, виділяється спільний ворог – Росія, яка не дає так легко Українській державі стати незалежною: «Українці йшли весь час шляхом порозуміння і згоди, й могли б сказати з певністю, що у нас нема й зерна неправди за собою[. …] українці хотіли полагодити усі справи домашнім способом, як це й подобає братам, якими називають нас Москалі, але тяжко доводиться меншому братові у кожній сій а особливо у такій як Росія, де складена сім’я зі зведенюків». Тобто на основі навіть цієї цитати, ми бачимо що протистояння ідеологій хорошого «українця» та поганого «росіянина» надає основу до зміни пріоритетів вояками. Майже в кожній публікації виділяється у негативному окрасі небажання Росії до нормально, щасливого майбутнього України. «Воно (українське правительство – авт. ) вмовляло не руйнувати армію, бо з загибеллю Росії загине і Україна. Проте (Росія – авт) соізволіла вислати самих міністрів.» І відразу за описом ситуації дається заклик та 88

настанова на те, що українці повинні виборювати власну незалежність та гарне життя: «Відтепер ми самі будемо вторити собі життя. Слово сказано й інакше не може бути. Творити життя самим собі – це невід’ємне право кожної людини, а в тім числі й нам, Українцям, так довго не маючим змоги до цього. Але це нелегка після років життя в тісних рамках, і перед нами стоїть велика задача: як його поставити в будучині». Перша стаття дала тематичну лінію всьому часопису, бо наступні публікації були причасні до теми автономності та незалежності. Ось декілька заголовків, які про це свідчать «Стремління поневолених російських народів до самостійності», «За Україною, і Фінляндія оголосила себе самостійною», «Нехай щастить Фінляндії», «Формування українського війська», «Про українізацію» та ін. Важливим доповненням до цієї теми слугує друк універсалу у повному обсязі, що дозволяє читачам власне самостійно зробити висновки, щодо прагнень українського уряду, та бути у курсі політичних перепетій на Україні. У рубриці «Вісти з російського життя», присутні такі заголовки, як «Нові розрухи й нове правління в Росії», «Кроваві військові розрухи в Петербурзі», «Розрухи тривають дальше». Назви свідчать про певну однобокість, проте підкріплену фактами. У рубриці «З таборового життя» йде мова про екскурсії, музичні виступи, тобто показано у позитивному ключі соцільно культурну роботу. 24 листопада 1917 р У номері продовжується тема незалежності та автономності від Російської імперії, і зокрема це видно з розширеної замітки під назвою «Вовчі зуби». В ній йде мова про Чорну сотню, яка «визвірилась проти українства» та яка не хочу визнавати ні українського уряду, ні проголошення незалежності. Автор замітки додає закликів, щодо віри народу у власні сили «не забуваємо, що наша вища краєва влада народ[…] (ми-авт.) з’явилися на світ волею революційного народу України, що є запорука в будучині[…]від розпаленого заліза волі народу українського розлетяться вони в найдрібніші трісочки!» Одним з найпопулярніших тем є аналіз воєнної ситуації, через природне бажання полонених знати яка є ситуація у світі, та яка є політика тієї чи іншої 89

країни. Тож на наступній сторінці ми можемо читати статтю «Грядущий голод», написану американським вченим Сіднеєм Вебом. В ній йде мова про ті нещастя, які несе світові війна. У рубриці «Українське життя» серед заголовків новин більшість є на військову тематику, але також і на державницьку тематику, тобто ті дії, які виконує самопроголошений український уряд. Так, можемо навести приклад таким темам: «проголошення воєнного стану», «дві резолюції з’їзду про демобілізацію України», «резолюція про судові власті на Україні», «збори Українського Центрального кооперативного комітету», «Українські середні школи» та ін. У цьому номері, ми також можемо знати бібліографічну статтю про Івана Котляревського, яка просвіщає полонених щодо його діяльності, життя та боротьби за Українську незалежність. Зокрема у статті, можна читати таке: «Але твори твої й досі живуть між народом, котрий прокинувся й свідомо добуває свої права й вільності, котрі при тобі почали відбирати від нього. І він їх добуде.». Подібний настрой на позитивне вирішення справи присутній і в інших статтях цього періоду, бо після проголошення автономності виник піднесений настрій, та сподівання на успішне завершення розпочатої роботи, а так як переважно до часописів дописували полонені (їх редагували) подібні статті свідчать про національно-духовний підйом. Про це свідчать і заголовки таких новин, як «більшовики хочуть заключити мир», «більшовики дають волю народом поневоленим самим вирішувати чи жити далі з Москвою чи ні», «державний переворот у Фінляндії». Цікавою є новина «Англія помагає Росії молитвами», де доволі сатирично розповідається про молитви у церквах в Англії за російського союзника та брак справжньої підтримки. Замітку може охарактеризувати ось така цитата: «Англія воює до посліднього руського солдата – прислів’я» 2 січня 1918 Номер відкривається гаслами до просвітницької діяльності «між мас полонених» і дається опис сприйняття таборових часописів полоненими відносно відповідей на анкету, котра була проведена у грудні 1917 року. Зокрема говориться, що робота принесла гарний урожай», бо за часопис 90

питають з усіх сторін Німеччини, Австро-Угорщини, і «навіть цивільні і інші національності бажають читати його» Редакція потім запевняє читачів у дотримуванні курсу редакції «Ми завжди стояли на ґрунті досягнення цілковитої свободи й незалежності нашого народу. Весь номер був написаний у піднесеному та позитивному пориві, через підписання 27 Січня 1918 року у Бересті мирної угоди між більшовицькою вже на той час Росією, та четвертним союзом. Визначною ця угода є не тільки, через початок закінчення війни, а ще тим, що мирну угоду підписала Українська Народна Республіка, на що Л. Троїцький мусив заявити, що Росія визнає право націй на самовизначення. Як висновок, УНР стала незалежною, отримувала Холмщину та Підляшшя. 3 березня 1918 року УНР уклала мирову справу з більшовицькою Росією. Як висновок багато номерів таборових часописів були присвячені цій визначній події. Це підтверджують такі заголовки, як «Признання довір’я й привітання Української Центральної Ради з приводу проголошення Української Народної Республіки» раді з приводу проголошення укр. Народ республіки, «Троїцький признав незалежність України», «Україна і мир», «штаб Української Республіки», «Дипломатичні зносини України». У номері ми можемо знайти багато привітань з різних військових та цивільних формувань на території України: «нехай живе вільна Українська народна республіка! Від першого українського запасного полку, від козаків 1-ро укр. Ім. Б.Хмельницького полку.». Також були привітання від фльоти (флоту – авт.), від херсонського земства, з м. Хоролу, з полтавської губернії, від служащих київського губерніального земства, від київських робітників, київських залізничників та ін. З’явилась рубрика «До конфлікту більшовиків з Україною», де цікавою заміткою стала інформація про українське військо, що відбило Одесу. Редакція дає дуже характеру цитату «Київ став центром важливішим від «столиці «Петрограду», бо там велися переговори, і вже почали рахуватись з Українською державою. 13 березня 1918 Перша стаття-репортаж цього номеру називалась «Українська маніфестація у Львові», де йшла мова про укладення миру України з 91

осередніми державами та про велике свято, що його наразі святкують у Галичині. Надається опис радісного народу, яке описується також сугубо в позитивному сенсі «Юрби народу в такому ж «взірцевому порядку, який весь час був у поході, розійшлися по своїх домах»». Тобто можна сказати, що часописи вибудовували образ позивного українця, який воліє іти до визволення та укріплення знову збудованої держави. Подальші новині замітки були вибудовані вже на основі того, що вже створена держава і які є її перші кроки. Так, зокрема ми можемо читати такі заголовки «В справі мира між Україною й Московщиною», «Торгівельні переговори з Україною». Ще однією провідною темою стало допомога у боротьбі з більшовиками. Так у номері ми можемо читати про полонених, які поїхали з табору Фрайштадт аби вступити до армії Української Народної Республіки, що була сформована у 1917 році воєнним М. Міхновським. Саме до неї і поїхали частини сформованою сірожупанської дивізії. Редакція дуже схвально описує цей поступок «наші товариші – козаки, поїхали на Україну….». У цьому номері ми також можемо побачити освітню статтю, де йде мова про українську пресу, та дається цінне джерело для подальшого дослідження Української преси. Автор статті описує «присутність давніх обмежень, а тим самим і соромної пам’яті указу за 1876 р, що наложив був кайдани на українську мову, книжку, газету.» Революційні ж зміни «отворило уста українському народу» і «викликало зараз же цілий ряд видань на пекучі питання дня, а передусім появу української преси». Також автор висловлює сподівання, що більше не буде цензури і преса стане доступною як інтелігенту так і вченому селянину та робітнику. Головним завданням вбачається «будівництво нового життя та реформація в Україні». Ще однією просвітницькою статтею є історичний огляд О.Терлецького, який описує причини революції та згадує діяльність та боротьбу за національне визначення Т.Г. Шевченка. Розсвіт 23 січня 1916 р 92

Категорія 1 2 3 4 5

Держ

Майб. України 6 7 6 3 5 1 3 Кількість публікацій: 25

Між. теми. 3 0 1 1 1

Визв. Боротьба 5 3 1 0 -

Таб.Життя Просвіта 5 4 2 3 -

6 3 1 -

Обсяг публікацій: a -3 b-1 c-2 d - 18 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 5 «Українська Народна республіка» 0 «Нація» 0 «Українська держава» 0 «Український народ» 0 16 квітня 1916р

Категорія 1 2 3 4 5

Держ

Майб. України 5 5 5 2 7 2 3 Кількість публікацій: 14

Між. теми. 3 0 2 1 4

Визв. Боротьба 4 3 1 0 -

Таб.Життя Просвіта 4 4 6 6 -

3 4 2 -

Обсяг публікацій: a -7 b-2 c-0 d -5 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 7 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка0 «Нація» 1 «Українська держава» 0 «Український народ» 13 24 січня (1) 1917 року

Категорія 1 2 3 4 5

Держ

Майб. України 3 4 3 5 9 1 1 Кількість публікацій: 26

Між. теми. 8 0 1 1 4

Визв. Боротьба 3 2 0 3 -

Таб.Життя Просвіта 4 3 3 2 -

3 2 0 -

Обсяг публікацій: a -5 b-2 c-7 d -12 Вживання слів та словотворень: 94

«Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 12 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка2 «Нація» 1 «Українська держава» 0 «Український народ» 2 17 січня 1918 року

Категорія 1 2 3 4 5

Держ

Майб. України 3 3 4 2 1 1 0 Кількість публікацій: 13

Між. теми. 5 8 0 1 7

Визв. Боротьба 4 1 1 0 -

Таб.Життя Просвіта 1 2 1 0 -

2 0 1 -

Обсяг публікацій: a -4 b-0 c-3 d -6 Вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 28 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка4 «Нація» 2 «Українська держава» 0 «Український народ» 3 95

Загальна кількість проаналізованих публікацій (часопис «Вільне Слово») = 78 Кількість матеріалів (референцій), які містять наступні теми: - державотворення – 69 - Майбутнє української держави - 31 - Міжнародні події - 46 - визвольна боротьба - 29 - таборове життя - 50 - просвітні теми – 27 Конкретно по під категоріям: прагнення до розбудови незалежної демократичної держави –23 ; любов до власної країни – 24; приналежність до

української

державотворчих

держави ознак:

та мова,

народу

-27

територія,

; суд

важливість і

т.д.-

українських 6;

Історична

ретроспектива України, як держави –10. Автономія від завойовників та країн-сусідів – 26; подальше життя після повернення з полону –15 . Аналіз воєнних подій Першої Світової Війни –22 ; Взаємовідношення Української Народної республіки та інших країн – 8; Історична ретроспектива України, як держави у контексті міжнародних відносин - 5; Ситуація в Німеччині та Австро-Угорщині -5 ; Розвінчання суті царської та більшовицької політики та Російські новини -17 . Боротьба за українську державність –21 , минула боротьба

- 12, створенная дивізій для укр. армії

- 3, робота Союзу

Визволення України – 3. Таборові проблеми та життя під час війни –14, суспільно-культурне життя табору та відносини таборів – 13, організаційний устрій та діяльність організацій –12, персональні історії життя

-11 .

Важливість та підняття українознавчих тем та освіти (мова, історія, літератури) –14 , навчання культурно-національного здобутку України -9 , науково-соціальна тематика –4 . Кількість публікацій, що не містять жодної з обраних категорій – 0 Кількість «а» публікацій - 19 96

Кількість «b» публікацій - 5 Кількість «с» публікацій - 12 Кількість «d» публікацій - 41 Найбільше використані жанри по темам: у номерах були замітки, репортажі, статті, історичні огляди, рецензії, а також художньо-публіцистичні жанри, такі як: оповідання, фейлетон, поезія, анекдоти. Загальний підсумок вживання слів та словотворень: «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» - 52 «Українська Народна республіка» - 6 «Нація» - 4 «Українська держава» - 0 «Український народ» - 18 23 січня 1916 р Коли береш до рук найперший номер, часопису то першим чином читаєш звернення редакції, її основні завдання. Назва першої статті першого номеру «Розсвіт», називається «До земляків», що вже з перших строк залучає до перегляду статті. Так як, суміжна просвітницька діяльність давала зрозуміти, що всі полонені вихідці з одних територій, то подібна назва є дружньою та відкритою. У статті редакція обговорює ситуацію в яку потрапили полонені українці та закликає до єднання у читанні, самоосвіті для подальшої персональної так і державної свободи: «коли людина на волі, то вона робить те, що хоче, але не всі є вольні. От ви тут в неволі зв’язані неволею фізичною, зате ви вольні духом, вам вільно говорити все що думаєте, що бажаєте, а щоб ті думки мали можливість почути другі ваші товариші, даємо нагоду всім полоненим писати в цій часописі. А почути думки – се дуже важне для життя, бо тепер такий світ, хто має розум, того мають за чоловіка, того поважають і з 97

ним числяться, а хто не освічений, темний – той раб, той не людина». Крім самоосвіти редакція також закликає до обміну думками, до самопізнання, до скидання «ярма рабства». Ще одним важливим для нашого дослідження закликом є порівняння інших полонених з товаришами і брати і звернення щодо шанування друкованої праці один одного. «Шануйте рідне слово, сказане в газеті, бо це ж твори ваших товаришів полонених, воно не панське, а просте і коли ви будете поважати його, то тим будете поважати й себе самих бо між всі однакові, пам’ятайте що тільки така людна, що поважає себе й своїх усно що рідне і своє є громадянином. Не скучайте за домом, за тими кого ви кинули в рідній стороні, бажаємо як най скоріше побачити й втерти сльози батьків, синів і жінок». К. Довгий писав: «вас тут учать як боронитися від кривди, як вибороти собі правду, а ви не хочете…. Не хочете просвіти….це панам і начальству дуже добре що ви темні… через це не бійтеся ходити на науку. Такими словами, редакція намагалась якомого приблизитись до почуттів полонених. Тож, у перших номерах дуже багато творчого та художнього доробків , як наприклад, такі вірши: «Моя Україна», «Мій човен» про боротьбу за свободу («вперед я прямую свій човен, до цілі святої народу, де кривди й голоти не має де люди одержать свободу»»), «Землянка робітника». Були присутні і художні твори, зокрема оповідання «Ніч перед різдвом» (про похорони товаришів на війні, коли люди згадують Христа), «Жертва війни під Різдво» (Про існування життя хлопця що думає про життя і війну, «образи рідного краю , широких степів, картини вільного життя неслися перед ним…., але обличчя і тепер казало: я люблю житіє, я хочу жити»), «Із подорожі по табору» (в фейлетоні йде мова вартість культурної спадщини України). З цього жартівливого оповідання варто виписати цитату, що показує дійсне ставлення полонених до українізації, та думку на це українських активістів: «що ж таке Шевченко? Хіба він нас своїм хлібом годував, чи що? Він же хотів, аби людям краще жилось, щоб була своя школа свої порядки. - Та до чого воно мені та я воля, та своя школа, та рідна мова здалася! Хіба воно мене хлібом годуватиме?.» Серед інших публікацій не так багато новинних

заміток. Ті що є надають інформацію про збільшення цін на України, про мобілізацію Румунії, про воєнні події. 16 квітня 1916р Основною темою цього випуску є захист української справи, як у політиці, так і серед полонених. Редакція закликає до усвідомлення полоненими того, що Україна має власну унікальну культуру, історію, мову. Вони наводять у першій статті слова посла із Катеринославщини кадета А.Александрова, який у критиці на політику цькування українців сказав: «.Українці мають таке ж право на історичний поступ (розвиток – авт.) Але замість обережного відношення, народ поставлен у неможливе положеннє. Вся українська печать заборонена, закриті просвітні середовища[….] Цю політику не можна пояснити інакше як свідомий гніт». Редакція у статті доповнює слова посла порівнянням з таборовою ситуацією. «І інколи ми тут у таборі часом ведемо гостру критику проти російського уряду, то хай нас це не дивує. Ми вже повнолітні і можемо сказати свою думку. Годі ховатись по кутках! Пора подібно Александрову виступити з гострою думкую». Цю статтю можна також приєднати до іншої, котра йде на стр. 4 під назвою «Дещо про Росію», в якій обговорюється промови послів у Думі, котрі виступають за само визначеність народів і проти «переслідування міністрів та поступових людей». Як і в попередньому номері, на сторінках можна знайти вірші та оповідання, зокрема вірш «Твоя слава», присвячений критиці царя Миколи, оповідання «Із споминів» про воєнні труднощі. Цікавою є стаття «Єднання», де йде мова про красу та багатство природи України та про героїзм її визволителів. Редакція закликає до їх пошани: «І кожний свідомий українець, де б він не мешкав, а також і в полоні повинен з пошаною ставитись бо його доля вирішується. «будьте готові бо час уже наступає! Пора вже внукам славних козаків запанувати на своїй власній землі і багатствами користуватися всім, а не одному. Свідомих українців ніщо не може спинити, вони не стануть перед якими би то не було перепонами» . 24 січня (1) 1917 року

Ми обрали саме цей номер, через аналіз редакції «Розсвіту» власної діяльності. Основне, що можна знайти в основній статті номеру, це те, що український актив табору радіє пробудженню нації, та проходження часів несвідомості. Саме у пресі, редакція вбачає найкращий спосіб у поширення рідного слова до тих, «серця яких не торкнулись ні куси, ні виклади». Повторюється тематика огляду діяльності російської політики. У історичному описі «Петиція до царя Миколи» автор Коцюба надає данні про загибель людей на мирній демонстрації через указ царя. У статті «Новорічні надії» також зображується небажання Росії іти на мирні перемови, а також бажання інших держав союзників Росії «кидати ще молодих людей на смерть». «Росія ще раз запусте кігті глибоко в маси народів, витягне звідтам все, о живе й може рухатися і розкида по далеких фронтах на поміч сусідам. На яких і кладе надію, що вони здобудуть для неї бажаний шлях. Англія як і в останні роки хоче миру на руїнах Берліну, аби збагатитись». Інші статті цього номеру включають такі теми, як прагнення до свободи та мирного життя у вірші «Новий рік», відношення Росії до поневолених народів «Жиди», яку написав М.Горький, сподівання на мир, ситуацію на війні. Як і у попередніх номерах, закінчується описом діяльності таборової громади, рецензією на театральну постановку, та листами від полонених. 17 січня 1918 року Акцент цього номеру був зроблений на новинах з України у рубриці «Вісті з України», через вже згадану нами історичну визначну дату – підписання мирної угоди з осередніми державами. Серед заголовків цього номеру ми можемо зустріти такі: «Українські делегати на мирових переговорах», «Українські пашпорти», «Банки на Україні», «Телефонне злучання між Києвом і Віднем», «Голоси Російської Преси», що показує вже становлення у думках думки скорого наближення національно відродженої держави. У цьому номері з’являється аналітична стаття Верни воля під назвою «Мирова справа в 1917 р» де аналізується останній революційний рік, та епохальні події, щодо становлення Української держави. «словом повна 100

націоналізація нашого життя переводилася в 1917 році[… ]епохальне[…]шли на сторінках нашої часописи тисячі дрібних заміток, десятки статей про ту твору роботу, яка займала уми цілого народу на Україні». Це останнє уточнення дуже важливо для нашого дослідження, бо характеризує те, які цілі перед собою ставила редакція, щодо національного просвітництва. Розвага 1 серпня 1915 р

Категорія

Держ

Майб. України 1 3 2 2 6 2 3 2 4 0 5 1 Кількість публікацій: 20

Між. теми. 1 0 2 1 4

Визв. Боротьба 4 3 0 0 -

Таб.Життя Просвіта 4 7 2 2 -

5 3 2 -

Обсяг публікацій: a -2 b-2 c-3 d -13 Вживання слів та словотворень «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 11 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка0 «Нація» - 0 «Українська держава» / у цьому контексті це «наше отєчество» - 3 «Український народ» -0 6 січня 1916 року

101

Категорія

Держ

Майб. України 1 6 1 2 7 3 3 2 4 1 5 1 Кількість публікацій: 12

Між. теми. 0 0 0 0 3

Визв. Боротьба 2 2 0 0 -

Таб.Життя Просвіта 1 2 2 4 -

4 7 2 -

Обсяг публікацій: a -4 b-2 c-2 d -5 Вживання слів та словотворень «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 11 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка0 «Нація» - 0 «Українська держава» - 1 «Український народ» -0 4 лютого 1917 року (17)

Категорія

Держ

Майб. України 1 1 1 2 2 1 3 3 4 1 5 1 Кількість публікацій: 22

Між. теми. 2 0 0 1 2

Визв. Боротьба 1 0 0 0 -

Таб.Життя Просвіта 2 2 2 0 -

1 2 1 -

Обсяг публікацій: a -3 b -1 102

c-3 d -15 Вживання слів та словотворень «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» -23 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка-0 «Нація» - 0 «Українська держава» - 1 «Український народ» -0 7 січня (20) 1918 року

Категорія

Держ

Майб. України 1 3 4 2 2 1 3 4 4 2 5 1 Кількість публікацій: 25

Між. теми. 2 3 1 2 2

Визв. Боротьба 2 1 0 1 -

Таб.Життя Просвіта 0 0 0 0 -

1 1 0 -

Обсяг публікацій: a -1 b -0 c-0 d -24 Вживання слів та словотворень «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» 52 «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка і16 103

«Нація» - 0 «Українська держава» - 0 «Український народ» -0 Загальна кількість проаналізованих публікацій (часопис «Вільне Слово») = 79 Кількість матеріалів (референцій), які містять наступні теми: - державотворення – 49 - Майбутнє української держави - 14 - Міжнародні події - 25 - визвольна боротьба - 15 - таборове життя - 30 - просвітні теми – 28 Конкретно по під категоріям: прагнення до розбудови незалежної демократичної держави –13 ; любов до власної країни – 17; приналежність до

української

державотворчих

держави ознак:

та мова,

народу

-11

територія,

; суд

важливість і

т.д.-

українських 4;

Історична

ретроспектива України, як держави –4. Автономія від завойовників та країнсусідів – 8; подальше життя після повернення з полону –7. Аналіз воєнних подій Першої Світової Війни –5 ; Взаємовідношення Української Народної республіки та інших країн – 3; Історична ретроспектива України, як держави у контексті міжнародних відносин - 4; Ситуація в Німеччині та АвстроУгорщині -4 ;

Розвінчання суті царської та більшовицької політики та

Російські новини -11 . Боротьба за українську державність –9 , минула боротьба

- 6, створенная дивізій для укр. армії

- 0, робота Союзу

Визволення України – 1. Таборові проблеми та життя під час війни –7, суспільно-культурне життя табору та відносини таборів – 11, організаційний устрій та діяльність організацій –6, персональні історії життя

-6 .

Важливість та підняття українознавчих тем та освіти (мова, історія, літератури) –11 , навчання культурно-національного здобутку України -13 , науково-соціальна тематика –5 . 104

- Кількість публікацій, що не містять жодної з обраних категорій – 0 - Кількість «а» публікацій - 10 - Кількість «b» публікацій - 5 - Кількість «с» публікацій - 8 - Кількість «d» публікацій - 57 Найбільше використані жанри по темам: у номерах були замітки, репортажі, статті, історичні огляди, кореспонденція, а також художньопубліцистичні жанри, такі як: оповідання, поезія, анекдоти. Загальний підсумок вживання слів та словотворень: - «Україна» та похідні: «український», - «українська», «українське», «українець», «українка» - 97 - «Українська Народна республіка» -16 - «Нація» - 0 - «Українська держава» - 5 - «Український народ» - 0 1 серпня 1915 р Першою статтю стала стаття «Що робити» в якій йшлася мова про нагальну потребу тогочасного табора – популяризації української ідеї та змінити ідеологічне сприйняття полонених. Ця тематика виникає упродовж наступних місяців. Ось, як редакція пише, щодо батьківщини для полонених: «пригадаймо собі наше життя в мирний час[…]Не солодко було[…. ]Кого обороняти. Віру[… ]ні, бо[….]нешкідлива[…. ]«отечество»[…] наше «отєчество» таке, що наші діди, батьки працювали на панській ниві…. Єдине наше «отєчество» - це сила, яка удержує чоловіка на світі» На гіпотетичне питання щодо того, чи Цар – є ознакою батьківщини автор далі пише: «батюшка «царя»?[ ….] За наші гроші цар держить собі одних блюдолизів[….] Говори, що хочеш проти Бога – їм байдуже, а скажи, що цар неправду робить, то тебе повісять» натякаючи на переслідування тих полонених, які все-таки вирішили приєднатись до активу табору. У статті йде декілька закликів, щодо майбутніх визвольних дій: «Так отже, товариші, коли є змога, коли є час, коли нам ніхто не затуляє рота, то гріх спати! Ділимося своїми думками, єднаймося, 105

намічуймо собі шлях і в добрий час ідем на своїх гнобителей». Як зазначав Іван Крупський у своїй статті одним із завдань «Розваги» було розважати полонених, давати їм цікаві матеріали для читання, та публікувати всього того, що накипіло в «потомленій душі»[63]. Редакція на нашу думку вела доволі правильну політику, бо часопис створювався для полонених з розрахунком включення до видавничої діяльності українських військовополонених [57: 262] Так і у номері за 1 серпня ми можемо знайти вірш «Дорогому краєві», автором якого був Микола пройдисвіт, вірш «Життя» І.В. Чорно доля («Уродила мене мати, й як душу кохала, та не дала мені долі, в москалі віддала»), вірш «Коли б» та цікаве оповідання «Суперечка між дядьками в таборі..» яке моделює почуття полонених щодо просвітницької роботи і знову ж таки підіймає тему відносин українців з Російським царатом: «А то ти тілько знаєш «щтокать» да «какать» та ха «за царя-батюшку» шию підставляти» прийдеш, то побачиш, як цар «обо всєх печоться». Ти б земляче, коли не хочеш сам повчитися в розумних людей, як за себе постояти, то хоч другим не перешкодав би вчить . Ти б послухав, хто живє на тій Україні, хто з тебе жили витягає, хто тебе в ярмо запрягає і твоїми ж жилами тебе погоняє. Тоді не казав би, що тепер у «Расєї (Росія – авт.) харашо жити». Провідна функція часопису було надання знань полоненим, щодо української культурної спадщини. Ця тема прослідковується у статті «Тарасове свято в полоні», де йде рефрен до Шевченка та його бажання «сонце волі, яке потрібно зійти для поневоленого народу на Вкраїні». Ще однією просвітницькою рубрикою як ми вже зазначали «історичний календар», в якому у цьому номері можна знайти інформацію про народження І.Франка, про його життєвий шлях та його любов Української нації. Редакція закликала «Беріть тільки та читайте!» (в ч.3 «Розваги» про бібліотеку з його творами у таборі.) 6 січня 1916 року Головною тематикою цього номеру є історичне поняття Різдва та його паралелі до табору Фрайштадт. Так у віршах, оповіданнях описується таборове життя під час роздумів щодо людсього призначення, самоусвідомлення людини та щодо мирного часу. «Ні з одним святом не зв’язано стільки народних звичаїв 106

про те, що полонених «защадила доля від страшних чудовищ війни»[…]Нам за довгий час неволі одкрилися очі.. ми пізнали хто ми такі й чого нам треба […]миру на Україні». В іншому вірші «Різдво» у всіх злиднях звинувачують царів, тобто уряди: «Коли Ти, Господи, родився, гинули діточки милі! Тепер теж гинуть….подивися! А все царі, а все царі». Серед оповідань, які є легкими для сприйняття полоненими, через використання розмовної мови, та можливості тотожності читача з текстом, у номері даються аж чотири великі тексти та ще два вірша (один на воєнну тематику Вірш «Дезертир», інший вірш Богдана Лепкого, на різдвяну тематику з ціллю просвітити полонених Галицьким різдвяним традиціям: «Чи й нині мерехтять зірки над хаткою старою? Гей, краю мій, не знаєш ти, як тужу за тобою!....». Із текстів, основна тематика – це спогади мирного життя та святкування Різдва: «Оповідання Вечір на хуторі під Різдво» Присвяти Н.С.,; Оповідання «Різдвяні згадки»: «Як не жилось нам погано, а все таки діждали Святого вечора, про зустріч Різдва в полоні, …. Великий переворот зробився у полонених, думки перенеслись до молодості, сім’я, задувається його, Івана різдво, коли дівчата і хлопці йшли колядувати, коли йому було дванадцять, про його жінку. На відміну від попереднього у номері з’являється розважальна приповістка чи анекдот Василя Кобка, що має також різдвяну тематику, проте з вкрапленням теми висміювання російської мови: «Василь кобка про москаля, що забрів на Україну, «як то кажуть, посідали такичи за столом, а москаля як гостя на покуті посадили»[… ]«енто стало бить кутя єресь хахлацкая, а нє то что!». Як і попередній номер, цей придержується просвітницької лінії. У рубриці «Гісторичний календар» вийшла інформація, щодо життя Миколи Чернявського, Степана Ковалева, Володимира Александрова у контексті розповіді про то, як запорожці під проводом Івана сірка побили яничар. Також згадувалась смерть Петра Могили («Чим найбільш важний для нас Могила, то тим що він зрозумів, як треба було з Польщею боротися, щоб не пропасти»). Ще одними цікавими просвітницькими статтями стали «Українські колядки», де йшла мова про історію цієї української культурної традиції, та «Чому різдво припадає на 25 грудня» 107

4 лютого 1917 року (17) Топова стаття номеру під назвою «Український Театр», яку написав Кость Пархоменко є репортажною кореспонденцією. В ній говориться про створення народного дому у Києві та дискусію навколо того, кому дім повинен дістатися в управління Українським представникам чи Російським. Цікаво продивлятись цю статтю на приклади манери написання. Зокрема, при висвітлені позиції представника українського активу, автор виводить текст у позитивне сприйняття читачами. Так наприклад, «Ігнатович високо підносить …значіння театру й каже, що свою ціль, що усякий театр може осягнути лише тоді, коли з театрального підмостка будуть промовляти до народу його рідною мовою[.….]зриваються оплески». Анти руську позицію висвітлює і оповідання Гриця Червоного «Наша школа» де йде мова про нового вчителя, що розмовляв по-українськи, і був позитивною постаттю упродовж публікації, на відміну від попа, котрий був при владі (завідував школою), розмовляв російською та був негативним персонажем, бо «забирав гроші на «ремонт»»і не віддавав. Подібна тематика видна і у новинній рубриці і в поетичних пробах. Так у замітці «Не треба помагати полоненим», редакція так пише, про те, що написала російська урядова часопис: «ще один доказ як уряд дбає про власних горожан»». У вірші «на зорі» автор Дмитро Гаркуша пише про красу природу, і про «Живая могила, дивний цвинтар, жертва волі, царя крокодила». 7 січня (20) 1918 року Останній досліджуваний номер має топову новину «Мирові переговори в Берест Литовськім», де на першій шпальті помістили статтю про перебіг мирових переговорів та про Українську делегацію. Майже весь номер складається з новинних заміток на тему взаємовідносин української народної республіки та інших держав, а також про її функціонування. 3.2.1.Результати дослідження Нами було проаналізовано 435 публікацій у 16 номерах. Найбільше референцій було до теми державотворення – 331, слідом за нею ідуть міжнародні події, зокрема про згадки воєнних дій, відносин українських 108

територій, а потів Української Народної Республіки з різними країнами, а також згадки про Росію та Австро - Угорщиною. Далі йдуть теми таборового життя – 150 згадок, бо це звісно турбувало полонених, теми боротьби та закликів до неї – 114, слідом за ними просвітні теми з 109 референціями, а також теми майбутнього України – 103. Попри той факт, що всі тематичні категорії впливали на національнодержавницький

світогляд,

ми

приводимо

детальний

підрахунок

саме

референцій теми державотворення, бо вбачаємо у цьому найбільшу доцільність. Результати є доволі очікованими, через національно-патріотичний уклін часописів. Так найбільш референцій було до підтеми «приналежність до української держави та народу» з 105 згадками. Серед найбільш популярних були заклики до усвідомлення власної національності, власного місця у розбудові держави. Наступною по популярністю темою стала «прагнення до розбудови незалежної демократичної держави – 92. Потім йшла підтема «важливість українських державотворчих ознак» з 84 референціями, потім підтема «любов до власної країни» - 64 згадки. На останньому місці стойть підтема історичної ретроспективи України як держави (тобто згадки про воєнні перемоги, козаків, історії Української державності і т.д.) – 36. Ці результати є доволі очікованими, бо основною місією було формування усвідомлення полоненими власно національного «я». Для цього були публікації як про важливість батьківщини так і про любов до власної рідної землі, про необхідність автономності і важливість державницьких установ. Дотичним до цього є наш підрахунок використання слів. Найбільшою кількістю вживаних слів є слова «українець», «Україна», «український», «українськая» «українка» і т.д. – 620. Звісно це впливало на усвідомлення полонених власної національної приналежності і формувало в них, за браком знаходження в Україні, дотичність до географічних чинників впливу на свідомість, а також на суб’єктивні, такі як «суб’єктивний внутрішній стан людини». Словосполучення «Українська Народна Республіка» має 94 повторення, проте звістно у номерах часописів за 1917 і 1918 роки. 109

Найбільш популярним обсягом публікацій був один параграф – 276, завдяки новинам у часописі. Проте навіть більші статті були розбиті для кращого читання на маленькі абзаци. Щодо жанрів, то найбільше були використані замітки у новинах про світові, українські, російські, таборові події, художньо-публіцистичні, як вірші, нариси, оповідання та фейлетони, а також аналітичні: кореспонденція, огляди. Ці жанри були легкими для сприйняття, і робили враження індивідуальної розмови з полоненими. Велике значення мали вірші, оповідання через їхню близькість до життя таборових мешканців. 3.3.

Відношення полонених до діяльності часописів та їх подальша

активність Так як, майже неможливо провести якісний контент-аналіз сприйняття публікації часописів у теперішні часи, і підтвердити чи спростувати наше гіпотезу, ми спробували проаналізувати згадки полонених, котрі знайшли на сторінках часопису та на сторінках різних досліджень та джерел. Нам також важливо прослідити саме вплив на пересічних полонених, бо наразі існує багато джерельних спогадів українських активістів, котрі за часів таборів були чи співробітниками СВУ чи полонені, які вже мали до табору досвід публіцистичної, видавничої чи наукової діяльності. Одних з основних джерел для нас у цьому розділі є власне самі таборові часописи, до яких дописували багато полонених у вигляді листів чи прохань, в тому числі ділилися власними враженнями. З них, ми саме і можемо дізнатись, чи готові були назвати себе самі полонені українцями, чи прагнуть вони подалі бути активними щодо українського питання. Головне було зацікавити полонених, бо насильно часописи ніхто не буде читати. Тож, дуже цінним є таке лист, який показує зацікавленість громади у публікаціях: «Ці книжки і часописи вже дві неділі кожний товариш читає й не начитається. В неділю й у свято часописи так і ходять з рук до рук. Той каже – «ти вже читав, дай мені» а то відповідає – «я ще мало читав» №948 команда [7], ««Щиро дякуємо за «Розсвіт», «Розвагу» «Вісник». №205) [7]. У Громадській думці за 17 травня 1917 є такий лист «Ми одержуємо вашу часопис «Громадську думку» й бачимо 110

що наша праця марно не пропадає. Зійде ясне сонце й на нашій рідній Україні». «2512№». За цей же рік, в номері за 15 квітня 1917 йде таке звернення до Громадської думки: «щиро дякуємо, що не забули й за нас і несете правдиве, тепле […] ми живемо, як вовки в лісі, нічого не бачимо й не чуємо, нічого не бачимо й не чуємо, що діється на нашій Україні. Хіба ж ми не Українці? Хіба ми ж не сини нашої рідної України» № 2160. За концепцією формування світогляду, яку ми розібрали в «Огляді Літератури», таборові часописи були тим інструментом, який надавав людям знання, всиляв цінності до освіти, культури. Тим самим, люди міняли сприйняття власного світогляду. Однак, найголовніше завдання було в прикріпленні національних цінностей, бо без любові до батьківщини, національно-патріотичного сприйняття та пошани до власної батьківщини. Тож окрім просвітницької роботи в таборі, редакційні комітети прагнули бути підпорою, допомогою у поширенні важливих для держави думок. Те, що вони змогли це зробити, і робили це ненав’язливо, роблячи публікації «цікавими, потрібними» (Розвага (Фрайштадт) 1915 – 5 червня, можна засвідчити тими листами, які самі полонені писали. «Ми хочемо щоби була Самостійна Україна, але коли цього не можна буде осягнути, то хай московське правительство верне нам ту умови, яку зробив Хмельницький. Будемо читати часописи, і як почуємо, що наша рідна земля себто мати Україна буде вільна то від великої радості будемо день і ніч плакати (Сахау Еммендіген) №179415 квітня 1917 р. Команда Гогенгеннінген пише, що національна й загальна свідомість полонених «йде наперед. При приході часописей вони читалися й над прочитаним вели дискусії. […].Завдяки часопису свідомість значно зростає» 13 березня 1918р Вільне Слово. Починаючи з 1916 років, все більше стали використовувати такі слова, як «Українець», «Україна». Все більше полонених почали себе сприймати, як у номері за 13 березня 1918 вільне слово, тоді полонені з команди Незеніц написали: «За національну свідомість нічого й писати, бо всі тут Українці, а загальна свідомість теж добре виглядає, бо товариші радо читають книжки й часописи, а також добувають собі розуміння й з викладів, що тут зачастень (за 111

частіш –авт.) відбувають (ся- авт.). Часопис робить дуже гарне вражіння й над прочитаним розводяться дискусії, а особливо над українським життям.» Особливо важливим додатком, виступає продовження цитати: «Ми вивчились на чужині любити свою батьківщину… однієї думки: щастя і багатство рідного краю». Тож, недаремно багато публікацій були на теми любові до України, видобування її незалежності. Важливим документом для розгляду реакції полонених на діяльність таборових часописів є анкета за грудень 1917 року , яка була створена часописом «Вільне слово». У додатку №4 подається весь документ Однак для нас найважливішими питаннями для розгляду є: питання щодо національності, та щодо ставлення до таборових видань. Так серед відповідей, які надала Наталія Сидоренко на питання щодо національного просвітництва можна виділити наступні відповіді: «узнали, що ми тепер вільний і свобідний народ і порвали кайдани», «поширило світогляд і привчило товаришів цікавтися читанням», «багато людей пізнали хто вони», «тепер я почуваю соціал-демократом і українцем-націоналістом», «я став сином нашої ненькиУкраїни». [54:53]. Доповнити знахідки дослідника ми можемо знайденими на сторінках «Вільного Слова» відповіді: «До побачення на вільній Україні», «Я желаю вам скорого мира і щасливого життя на вільній, самостійній Україні» Серед цікавих оповідань, в яких можна побачити ставлення полонених до діяльності часописів, є нарис «Бажання», [17] часопис «Громадська думка» . З нього ми можемо багато дізнатись про життя полонених, іх світогляд, мрії та надії. Через важливість публікації до нашої теми, ми приводимо декілька характерних цитат: «Багато перемінилось за ці довгі роки неволі, дивуємось де ці сили брались, щоб цю неволю цілими роками видержати, бо-ж колись такої можливості не припускалося. На початку полону ніхто і в думці не припускав такої довгої неволі[…]Всі чекали миру[…] тільки тепер надходячи мир уже не мрія, а таки дійсність. Так і в нас, за ці роки побуту в полоні, серед Німців, багато як то кажеться світу прийшлося побачити, багато нових вражень та знання волею-неволею набралося і коли повернемо до дому, то тільки там як свідомо оцінимо все це надбання, тільки там воно виявить свою силу й 112

значіння. Ті нові умови в яких довелося нам жити, ті переміни що до подій на своїй на Україні, та духовна робота, що йшла чи сама собою, чи організовано, зробили нас інакшими, хоч би ми самі того й не помічали, і ми вже вернемося новими людьми. Пішли ми на війну творячи волю кривавого ката, а повернемо тепер до дому вже по волі неньки-україни, як повноправні свобідні громадяне республіки – України! На нас тепер ждуть в Україні, ждуть нас як тих громадян, які широко почали українську просвітно-організаційну роботу багато раніш, ніж до цього явилася змога на Україні. Тому певно вірять наші дома, що ми повернемося до низ свідомими, щирими громадами , що ми додамо нових думок, нових сил для великої будови народоправства на Україні, для будови народного щастя й добробуту. Будуть чекати нас дома, як таких зрілих громадян. На нас покладаються в Україні надії, що ми приїдемо з далекої неволі та станемо кріпкою піддержкою для нового ладу на Україні, для нового незалежного уряду українського... Нехай громадська думка переходить разом зі всіма з неволі… щоб там в нових умовах на широких просторах сповняти громадський обов’язок друкованим українським словом!». Ще один доказ більшої національної свідомості ми можемо знайти у тому ж номері, в нарисі «Як я викладав астрономію», де автор О.Т. пише, що «знайшлися товариші які раді дещо дізнатись не тільки про землю, про Україну, про наш народ, а дещо й більше. Про Україну, про український народ». Зокрема, автор розповідає який національний світогляд був до просвітницької діяльності, і який став опісля: «Мої слухачі не знали своєї історії, ні географії, ні літератури, а ще більше – вони навіть не знали, хто вони такі, чи вони малороси, чи руські, чи «хахли». Українцями вони себе не називали, проте всі були укр. Походження[…]Що ж скажуть в Росії напевно вони запитають коли у таборі почують про України, «може повісять?». То це була причина що не міг говорити про українські справи, а викладав астрономію[…]Тепер сі самі слухачі…щирі українці. Тепер прийдеться вертатись не до московської а до Української Держави.». Підсумовуючи надаємо думку одного з полонених, мемуари якого надає історик І. Срібняк у своїй монографії [57:70]: «робилось великої історичної ваги

113

діло – культурно-національне усвідомлення, сотнями роками затурканої, планово й уперто засимільованої, сірої маси». Цікаво прослідкувати, як самі редакції писала, про зміцнення національної свідомості, так редакція «Вільного слова» у номері за 2 січня 1918 року підбила підсумки своєї роботи і досягнення власних цілей. Зокрема, у статті на цю тему редакція пише, що спочатку «Бувало, що гнали з бараків і боялись навіть самої назви, як за щось за що можна потрапити на шибеницю по повороті до Росії». – проте «ніхто не зкує душі живої і слова живого – воно знову оживає. Не дивлячись на такий твердий грунт – продовжуємо сіяти слово волі й правди.» У продовжені вони показують наслідки видавничої діяльності «Вільного Слова», яке «164 рази виходить» і в якого «вже майже не має ворогів», бо «робота принесла гарний урожай[…].його питають з усіх сторін Німеччини, Австро-Угорщини, навіть цивільні і інші національності бажають читати його [… ]1500 постійних передплатників, а також передплат на окупованих місцевостях України та по іншим таборам. 500 000 примірників за 2 роки, кількадесят тисяч читачів. [43]. Багато історичного аналізу надає таборовий часопис «Розсвіт», зокрема у номерах за 24 і 5 січня 1917 і 1918 відповідно. Так у 1917 році, редакція пише, що в першому році «багато було людей, котрі не хотіли слухати живого слова перших учителів і відгороджувалися міцною стіною від всього того, що може порушити їх спокій.» і слідом за цим «Але те, чого неможливо було зробити за поміччю живого слова можливо було осягнути словом друкованим». Як результат у статті пишеться: «У другий рік видання ми вже не потребуємо ще раз повторювати нашим читачам хто вони, не потребуємо повторювати їм про любов до рідного слова». У 1918 році, вже набагато більш оптимістично описується підйом патріотизму серед українських полонених: «Коли ми бралися до видання часописи, то нашою метою було витворення кадрів борців за нашу народну думку. Тепер за нами стоять вже не одиниці з-поміж Українців, але тисячі[….]І з цих тисячі треба витворити практичних робітників на народній ниві».

114

Цікаво прослідкувати, що сталось з полоненими в останні місяці існування таборів та поза них. Згідно історичним згадкам, перше, що треба виокремити, це створення двох дивізій Сіро і синьожупанників. Ці військові формування засновані у 1917 р і були складені з вихідців всіх розглянутих таборів. До 1920 року, вони боролись за державність України, тобто тому, чого вони навчились упродовж років полонення, коли письмове слово їх «Розраджувало» і давало все те, що «було інтересним і потрібним» (Розвага 5 червня 1915р). Дивізія Сірожупанників була утворена за рахунок українських полонених у таборі Фрайштадт, і називалась: Перша стрілецько-козацька дивізія. Після Берестейського миру, були сформовані дві дивізії з Німецьких таборів, які більш відомі під назвою Синьожупанників. Вони існували не дуже довго, проте стали «помітним гравцем серед національно-визвольних боїв» [54:124]. Серед полонених, яких можливо відслідковувати у дивізіях вирізняються Віктор Зелінський, Микола Шаповал, Микола Бутович, Василь Проходь, Йосип Мандзеник (який потім також описав полонених у іншому таборі у Йозефштадті). Ще одним із перших практичних кроків у мирному житті стало заснування товариства «Молода Україна» у Києві, де було вирішено об’єднати колишніх військовополонених. Ця культурно-просвітницька організація поставила за мету «плекати серед українського народу національну ідею і прямувати через зорганізування свідомих елементів до нової незалежної України як національно-культурної, так і політично-економічної», [54: 151], а також об’єднати при можливості колишніх полонених Німеччини та АвстроУгорщини, ширити загальне та національне усвідомлення. Для втілення мети, організація влаштовувала бібліотеки, читальні, книгарні, видавництва, налагоджувала друк українських часописів, організовувала курси українознавства, хори, мандрівні театри, спортивні змаганні. Тобто за основу взялась просвітницька діяльність СВУ в таборах військовополонених. Активістами нової організації стали колишні полонені: Й. Калюжний, М. Шаповал, В. Мороз, Кость Пархоменко, О. Кобець. Українські таборові активісти, які мали великий вплив на усвідомлення полонених українців 115

власної національної приналежності, продовжили просвітницьку діяльність у мирні часи, після розформування таборів. Так, Зенон Кузеля, Василь Сімович, Степан і Роман Смаль-Стоцькі, Осип Безпалко, В. Пачовський, Богдан Лепкий, Омелян Терлецький та ін. стали професорами, учителями, адвокатами, письменниками і публіцистами. Важливо виокремити працю О.Кобця, поета і письменника, який написав «Записки полоненого», де є можливість знайти багато інформації, щодо його сприйняття національної роботи у таборах, та сприйняття інших полонених. Так Олекса Кобець, котрий всім серцем «ненавидить хижацьку імперіалістичну війну», знає, що « треба навіть набагато більшого «культурного освідомлення» тій країні, що «віками національно і соціально» була «гнічена та визискувана». [3:289]. Проте він всім серцем був вдячний за школу «громадьско-політичного життя, школо глибокої національної свідомості, школо вільного, незалежного життя, Фрайштадтський таборе полонених!» [3: 310] До речі, треба сказати, що багато дописувачів, редакторів таборових часописів продовжили письменницьку чи журналістську кар’єру. Так, як і О.Кобець, Микола Гладкий, Іван Павлюк, Микола Чалий, Василь Сімович, Зенон Кузеля, Богдан Лепкий та багато інших, котрих ми згадували у роботі продовжили займатись видавничою діяльністю. Андрій Жук, уповноважений СВУ так підсумував просвітницьку діяльність у таборах так і в мирний час: «Загалом нема, здається, жодної місцевості, де живуть полонені українці, а де не поширено б української періодичної преси й української книжки, що несуть світло знання й національного освідомлення» [84] Тож, якщо узагальнити то, ми виявимо, що вплив часописів дійсно був. Так, відношення полонених до діяльності часописів ми можемо знайти з рубрик «Листи з робітничих команд» у часописах «Вільне Слово», «Громадське слово». У інших часописах подібні відгуки писались під іншими назвами. Ми можемо побачити, що полонені вже відчувають свою національну приналежність, і хочуть і подалі читати часописи, розмірковувати над піднятими темами, а також їхати до України та визволяти від большевицьких атак і розбудовувати державу. Так і вийшло, і близько 11 тис полонених потрапили до двох дивізій Синьожупанників і Сірожупанників у 116

якості козаків. І хоча діяльність дивізій не була довгою, однак це була ознака усвідомлення приналежності до держави, бо це змінило їх ідеологію, ментальність; вибудувала в них бажання до волі на теренах вільної країни. Ці всі чинники формували національно-державницький світогляд. Створення товариства «Молода Україна», також показало національну усвідомленість, бо воно поставило за мету «плекати національну ідею» і подалі. Гарним прикладом впливу редакційного і журналістського досвіду стали майбутні письменницькі творчі здобутки О.Терлецького, О.Кобця. V Висновки Метою дипломної роботи є дослідження таборових періодики у вигляді часописів «Розвага», «Розсвіт», «Громадська думка», «Вільне слово» задля виявлення характерник ознак впливу на усвідомленість полонених власної державної приналежності, що формує національно-державницький світогляд. Аби виявити тотожність чинникам впливу, класифікацію яких ми знайшли у дослідниці Буканової О.В. ми провели аналіз зовнішніх ознак, жанровотематичного наповнення, вражень полонених від діяльності часописів, та розібрали подальшу поза таборову діяльність полонених табору. Наші результати показали, що таборова періодика мала всі функцій преси, такі як інформування, просвітництво, інтерпретування та соціалізація. Просвітництво зумовило консолідацію людей навколо культури, мови, територіальних кордонів, що є визначальним для формування державницького світогляду. Українська таборова періодика зокрема формувала у полонених любов до України, до української культури та мови, прищеплювало в них почуття національної приналежності та надихало брати активну участь у соціальному житті та виборюванні незалежності країни. Передумовами створення таборів, а отже і таборової періодики була Перша Світова Війна, та репресійний вплив Російської імперії на національний рух на Наддніпрянщині. Це зумовило створення Союзу Визволення України, та їх подальшу просвітницьку та організаційну діяльність на теренах АвстроУгорщини та Німеччини. Вони створили табори на подобі маленької держави, 117

що надавало можливість полоненим відчувати себе приналежним до територіальної спільноти, навчатись різним наукам, брати участь у соціальній активності, навчатись українській мові, і видавати газети. Активістами просвітніх редакційних відділів СВУ ставали люди освіченні, з досвідом роботи у західноукраїнських виданнях, як наприклад В.Сімович, Володимир Дорошенко, С.Смаль-Стоцький. Немале значення мали і персональні якості українських таборових діячів, зокрема згідно згадок, С. Смаль-Стоцький, В.Сімович, З.Кузеля та ін, мали щирі, відкриті характери, що зумовлювало прихильність таборового народу. Українські організації налаштовували побут, вирішували проблеми, давали полоненим можливості до розради і соціалізації у якості часописів, книг, гуртків, читань, влаштовували культурні осередки, як то хорові, музичні колективи. Попри виважену організацію спочатку сприйняття полоненими українських питань було негативним чи помірним, однак згодом ставлення змінювалось, зокрема через діячів товариств, вирішення соціальних проблем, поліпшення рівня освіти. Це видно зі збільшення тиражу, спогадів полонених та більшій соціальній активності Таборові часописи мали легкий для сприйняття стиль написання, писались українською мовою, та у більшості використовували національнопатріотичні теми для засадження патріотичних почуттів серед полонених. Рубрики мали відношення до тогочасних тем, які цікавили полонених: війни, українські, просвітні, таборове життя. Редакторами та дописувачами також часто ставали полонені, тож видавнича діяльність формувала і нові журналістські та письменницькі кадри у майбутньому. Використовувалось багато слів, які пов’язані з Україною, що формувало у читачів національну та державницьку приналежність, зокрема у нашому дослідження в 16 номерах таборових часописів «Розвага», «Розсвіт», «Громадська думка» та «Вільне слово» ми виявили близько 620 слів «Україна» та їх похідних. Саме слова «Українець», «українці» використовували у листах до редакцій полонені у 1917 та 1918 роках, що є свідченням успішної реалізації задуманих цілей просвітницьких відділів СВУ. Часописи писались українською, бо одним з завдань СВУ було поширення української мови. Однак, іноді у часописах 118

зустрічались слова розмовного жанру, іноді російські слова, що було ближчим до полонених. Це було важливо через мало освіченість українському слову та граматиці спочатку. Використовувалось багато патріотичних закликів детально які ми описуємо упродовж нашої роботи, і стиль написання був національно піднесеним. Часто, як у часописі «Розвага», «Розквіт» стиль написання був немов розмова з читачами, що надавало можливість індивідуального сприйняття інформації. Наш конент-аналіз підтвердив гіпотезу, що теми формували у полонених національно-патріотичний світогляд, бо серед 435 публікацій, які ми проаналізували найбільше референцій було до теми державотворення з підтемою «приналежності до української держави та народу». Серед них, ми виділяємо багато закликів до усвідомлення власної національності і ролі у розбудові держави. Обсяг публікацій та жанровий вибір указує на те, що матеріали готувались у такому вигляді, які найлегше сприймались читачами. Так, найпопулярніший обсяг матеріалів, був один параграф, проте навіть великі статті були розбиті для кращого читання на маленькі абзаци. Щодо жанрів, то найбільше були використані замітки у новинах про світові, українські, російські, таборові події, художньо-публіцистичні, як вірші, нариси, оповідання та фейлетони, а також аналітичні: кореспонденція, статті, огляди. Ці жанри були легкими для сприйняття, робили враження індивідуальної розмови з полоненими, а також роз’яснювали різні підняті теми. Велике значення мали вірші, оповідання через їхню близькість до життя таборових мешканців. Тож, сумування всіх цих факторів дає нам розуміння того, що справді був вплив на національну-державницький світогляд українських полонених і велику роль у цьому відігравало тематично-жанрове оформлення, структура та вигляд часописів, індивідуальна спрямованість до читачів, а також сукупність газетної діяльності з іншими просвітніми заходами у таборах. Закінчити нашу роботу хотілось би словами М.Грушевського, котрий писав ще у 1909 році: «Надзвичайно важне, просто універсальне значення, яке здобуває тепер газета в життю суспільності. Впливи школи, літератури, сцени ідуть на другий план перед щоденним, неустанним впливом газети» [85] 119

Список літератури: Джерела: 1. Громадська думка - 13 травня 1917 р /Вільне слово 10 березня 1917 р 2. Томашівський С. Галичина. Політично-історичний нарис з приводу світової війни. 2-е вид. - 1915- с.231-232 3. Кобець (Варавва) О. В неволі: Записки полоненого ІІ. -Х.; К. : Література і мистецтво, 1931. -350с. 4. Голубець М. Усвідомлення полонених у таборі Фрайштадт творами українських письменників //Союз Визволення України. 1914-1918. Відень – Нью-Йорк, 1979 - с.9 5. Даниленко К. Видавниче т-во ім. І. Франка// Союз Визволення України. с.157 6. Розвага - 22 липня 1915 р 7. Розсвіт - 24 січня 1917 р 8. Розсвіт - 5 серпня 1917 р 9. Терлецький О. України в Німечині 1915-1918: історія української громади в Раштаті. Київ – Ляйпцинг, 1919. -429с. 10. Розсвіт - 24 Січня 1917 р 11. Лисенький П. Як виглядає просвітно-організаційне життє в українськім таборі у Веслярі// Вісник політики, літератури й життя. - Відень, 1918р 20 січня. - Ч.3 (186). - С.36 12. Вільне Слово - 24 січня р 13. Вільне слово - 23 травня 1917 р 14. Громадська думка - 5 січня 1917 р 15. Громадська думка - 1 січня 1917 р 16. Громадська думка - 14 лютого 1918 р 17. Громадська думка - 6 січня 1918 р 18. Громадська думка - 16 березня 1918 р 19. Громадська думка - 13 січня 1918 р 20. Громадська думка - 23 березня 1918 р 21. Розсвіт - 23 січня 1916 р 22. Розсвіт - 5 січня 1918 р 23. Розсвіт - 28 травня 1917 р 24. Розсвіт -5 січня 1918 р 25. Розсвіт -24 грудня 1917 р 26. Розсвіт - 21 лютого 1917р 27. Розсвіт -23 січня 1916 р 28. Вільне слово -8 липня 1916 р 29. Вільне слово - 3 січня 1917 р 30. Вільне слово -13 грудня 1916 р 31. Вільне слово -7 квітня 1916 р 32. Вільне слово -17 березня 1917 р 120

33. Розвага - 21 січня 1917 р 34. Розвага - 1 серпня 1915 р 35. Розвага -5 вересня 1915 р 36. Розвага -10 січня 1916 р 37. Розвага - 7 січня 1917 р 38. Громадська думка - 8 квітня 1917 р 39. Громадська думка - 30 березня 1918 р 40. Вільне слово -25 липня 1917 р 41. Вільне слово -24 листопада 1917 р 42. Вільне слово - 13 березня 1918 р 43. Вільне слово -2 січня 1918 р 44. Розсвіт - 23 січня 1916 р 45. Розсвіт -16 квітня 1916 р 46. Розсвіт -17 січня 1918 року р 47. Розвага - 6 січня 1916 року р 48. Розвага - 4 лютого 1917 року р 49. Розвага - 7 січня 1918 року р Монографії та збірники 50. Черненко Анатолій. Українська національна ідея: Монографія. -К.: Дніпропетровськ, 1994. - 144 с. 51. Siebert F. Four Theories of the Press/F. Siebert, T. Peterson, W. Schramm. Urbana, 1956. - с.153 52. Кирилюк Ф. М., Батрименко О. В. Історія зарубіжних політичних вчень: Навч.-метод. посібник. - К - ТОВ. «ХХІ століття: Діалог культур»- 2005. 256с. 53. Bond F. F. An introduction to jornalism. A survey of the Fourth Estate inall its forms. 2 nd ed. The Macmillan cоmpany/Fraser F. Bond. -New York, 1961. 359с 54. Сидоренко Н.М. Національно-духовне самоствердження: У З ч. Ч.І. Українська таборова періодика часів Першої світової війни. - К.: Дослідницький центр історії української преси, 2000. – 202с 55. Даниленко К. Розвій суспільно-національної думки в таборі Фрайштадт// Союз Визволення України- с.18 56. Котюк І. І. Курс правознавства. Частина І: Основи теорії держави і права: Навч. посіб. 2-ге вид. доп. і випр. / І. І. Котюк, О. І. Котюк. -К.: Версія, Видавець Іван Котюк. - 2008. - 234 с 57. Срібняк. І.В. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (19141920 рр.) - К.: Київський державний лінгвістичний університет, 1999. 296 с. 58. Савицька О. В. Етнопсихологія. - Кам'янець-Подільський, 2002. - 44 с. 59. Гутковський В.В. Українська преса Наддніпрянщини в національнокультурному та державотворчому процесі (друга половина XIX ст.-1920 р.) - Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2002. - 18 с. 60. В.І.Шинкарук, Іванов В.П. Актуальні проблеми дослідження 121

світоглядних функцій діалектичного матеріалізму// Питання філософії. – 1981. - С.45-55. 61. Буканова О.В. Фактори формування світоглядних орієнтацій людини: український контекст// http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpgvzdia/2009_37/pdf/VISNIK_37_ 12.pdf - с.250 62. Дорошенко Дмитро. Історія України 1917-23 (ч. І-2, 1930, 1932)// http://torrentsql.org/item/7892066283173 63. Крупський І.В. Українська таборова преса на теренах Австрії (1915 — 1918 рр.) // Наукова конференція// http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/Internet/konference_ZMIST_UKR.htm 64. Патер І. Просвітня діяльність союзу визволення України серед військово Полонених українців у таборах Австро - Угорщині та Німеччині 1914– 1918. – 19с. 65. Саєвич Й. Українські військовополонені в таборах Німеччини: Фінансово-господарська і культурно-освітня діяльність (1914 – 1918 рр.). // Вісник Національного університету «Львівська політехніка»- Львів 2006. - с. 244 – 250. 66. Остапенко Н.Ф. Традиції українських видань на чужині//Наукова конференція: Журналістика, Лінгвістика, Дидактика - Полтава - 2010. с.190 67. Кобинець А. В. Громадська думка / Рада (1905–1914 рр.) – перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України: утвердження національної ідеї: Автореф. дис. к. філол. н. – К. 2005. 68. Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. / О. Д. Бойко. — 3-тє вид, виправл., доповн. -К. : Академвидав, 2010. - 688 с. 69. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. Нариси політичної історії. – К.,-1993. 70. Новітня історія України. Частина перша. 1914 - 1939. 10 клас, Турченко Ф.Г. 2003 стр, 105-107 71. Горинь В. До питання про український П’ємонт: Михайло Грушевський і Галичина. – 1994 р., т. 1, с. 239 -248. 72. Васюта І. Національно-визвольний рух у західній Україні (1918—1939 рр.) // Український історичний журнал. -2001. -С. 22-42 73. Адамович С. Наддніпрянська політична еміграція в Суспільнополітичному житті західноукраїнських земель(1914 - 1918) - ІваноФранківськ, 2003. -148 с. 74. Підкова І.З., Р.М. Шуст Довідник з історії України : в 3-х т. - К.: Генеза, 1993. - 239 с. 75. Дорошенко Д. З історії української політичної думки за часів світової війни – Прага, 1936 - 99 с 76. Дубрівний П. Союз Визволення України в 1914-1918 рр//Наукові записки Українського технічно-господарського Інституту – Мюнхен 1968. С.79 77. Сімович В. Культурно-просвітня праця в таборах // Календар «Слово» 1975 78. Срібняк І.В., Васильчук В.М. Союз визволення України в 1914-1917 рр. 122

1997 79. Смаль-Стоцький Р. спогади про Зенона Кузелю// Збірник на пошану Зенона Кузелі. – Париж; Нью-Йорк; Мюнхен; Торонто; Сідней, 1962.С.47. 80. Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін.; за ред. Т. Б. Гриценко. - [2-ге вид. |. - К.: Центр учбової літератури, 2009. – с.112 81. Причепій Євген Миколайович, Черній Анатолій Михайлович, Чекаль Леонід Андрійович. Філософія: підручник. — Вид. 3-тє, стер. — К. : Академвидав, 2009. — 592с 82. Тертичний А. Жанры периодической печати: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 312 с 83. Літературознавчий словник-довідник (за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. - К.: ВЦ «Академія», 2007 84. Жук. А. Союз Визволення України//З великого часу: Український альманах з 98 ілюстр. – Київ-Львів-Відень, 1921. – С.381 85. Іван Крупський Національно-патріотична журналістика України: (Друга половина ХІХ-перша чверть ХХ ст.) - Львів : Вид-во «Світ», 1995. - 184с 86. Савченко О.І. Українська зарубіжна преса наприкінці ХІХ. – на початку ХХ ст. – Запоріжжя: ЗНУ, 2006 – 183с 87. Крупський І.В. Становлення української таборової преси: Основні тематичні напрямки її діяльності. Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики: Доп. та повід. Міжнародної Наукової Конференції, 25-26 серпня 1995 р, Львів, 1996. – С.341 – 352 88. Орест Субтельний. Історія України. Частина п'ята. Україна у XX столітті. Застій та спроби реформ. Русифікація. – К.: Либідь, 1994.- Ст.450-454 89. Томашівський С. Галичина. Політично-історичний нарис з приводу світової війни. 2-е вид. – Б.м.в., 1915.- с.231-232 90. Кость C. Феномен західноукраїнської преси першої половини ХХ ст./ Західноукраїнська преса першої половини ХХ ст. у всеукраїнському контексті – К:Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка - 2006. - 512 с 91. Грищенко Т.Б. Витоки та основні засади Просвітництва// Культурологія – Київ: Центр навчальної літератури – 2007. – 392 с. Електронні джерела: 92. Патріотами України себе вважають 84% львів'ян і 53% донеччан//Львівські новини -20129 лютого http://lviv.expres.ua/news/2012/02/09/50713) 93. Українське суспільство 1992-2010. Соціологічний моніторинг //Інститут соціології НАНУ НАН України - 2010 - с. 87, -с.99 // http://isoc.com.ua/institute/smonit_2010.pdf 94. Почуття патріотизму//http://ukraine.ck.ua/index.php?option=com_wrapper&view=wra pper&Itemid=5 123

Таблиця №1 Фактори впливу на свідомість із дослідження Буканової О.В.

124

Додаток № 2

125

Додаток № 3 Кодувальний лист - Тема патріотичного державотворення 6. 7. 8. 9. 10.

Прагнення до розбудови незалежної демократичної держави (1) Любов до власної країни (2) Приналежність до української держави та народу (3) Важливість українських державотворчих ознак: (4) мова, територія, інститут права і т.д. Історична ретроспектива України, як держави (5)

- Теми майбуття Української державності 3. Автономія від завойовників та країн-сусідів (1) 4. Подальше життя після повернення з полону полонених (2) - Міжнародні події 6. Аналіз чи згадки про воєнні події Першої Світової Війни (1) 7. Взаємовідношення Української Народної Республіки та інших країн (2) 8. Історична ретроспектива України, як держави у контексті міжнародних відносин (3) 9. Ситуація в Німеччині та Австро-Угорщині (4) 10. Російські новини у формі розвінчання суті царської та більшовицької політики (5) - Теми визвольної боротьби українців 5. Майбутня боротьба за українську державність (1) 6. Минула боротьба (референція до козаків та закликів національних письменників І.Франка, Т.Г.Шевченка) (2) 7. Створення дивізій та подальша військова участь у національновизольній боротьбі (3) 8. Робота Союзу Визволення України та його відділів (4) - Таборове життя 5. 6. 7. 8.

Таборові проблеми та життя під час війни (1) Суспільно-культурне життя табору та відносини таборів (2) Організаційний устрій та діяльність організацій (3) Персональні історії життя (4)

- Просвітянські теми (Просвіта) 126

4. Важливість та підняття українознавчих тем та освіти (мова, історія, літератури) (1) 5. Навчання культурно-національного здобутку України (літературні твори, мемуари відомих українців, історичні успіхи українців (2) 6. Науково-соціальна тематика (навчання основам наук, підняття і роз’яснення соціальних тем) (3) Приклад оформлення результатів дослідження Дата категорія Держ. Майб. Між. України теми 1 2 3 4 5 Кількість публікацій:

Визв. Таб.Життя Просвіта Боротьба

Обсяг публікацій: abcdВживання слів та словотворень «Україна» та похідні: «український», «українська», «українське», «українець», «українка» «Українська Народна республіка», у цьому контексті використовувалося словотворення «Українська республіка «Нація» «Українська держава» «Український народ»

127

Додаток № 4 Анкета, розроблена редколегією у грудні 1917 року. Анкета надана Ігорем Володимировичем Срібняком 1. Якої ви народності? (Українець, Москаль, Поляк, Жид і т.д.) 2. З якої місцевості? 3. Чим займались дома? 4. Скільки вам літ? 5. Які ви покінчили школи? 6. Коли не ходили до школи, то де виучилися грамоти? 7. Чи читали Ви дома або в солдатах часописи й книжки взагалі? 8. Чи читали ви ще до війни українські часописи й книжки? 9. Які українські чи російські часописи читали до війни? 10. Чи належали ви до якої-небудь політичної партії? А коли належали, то до якої? 11. Чи належали Ви до якої професіональної спілки або кооперативного товариства? 12. Як довго вже в полоні? 13. В яких таборах перебували й до якого табору зараз належите? 14. Чи зараз ви у таборі живете, чи на робітничій команді? 15. Як довго жили в таборі й як довго на робітничій команді? 16. Які ви зараз читаєте українські таборові часописи й чи давно їх читаєте? 17. Крім таборових, які ще часописи читаєте? 18. Яка з таборових часописей вам більше всього подобається? («Розвага», «Громадська думка», «Розсвіт», Вільне слово») 19. відколи читаєте «вільне слово» і чи постійно його читаєте? 20. Від чого ви починаєте читати часопись? «Чи з передовиці, з громадської статті, з відділу «Українське життя», світові події й т.д.) Взагалі про що перше всього починаєте читати? 21. Чи погодитесь із напрямом часописі «вільне слово»? 22. Чим особливо Вам «вільне слово» подобається, а чим ні? 23. Які відділи часописі Вас більше всього цікавлять? Чи таборове життя, чи російське, чи українське життя, та ін? 24. Чи подобаються Вам передовиці й статті на громадські теми у «Вільному Слові»? 25. Коли щось подобається, то чому, а коли не подобається, то чим? 26. Про що часопись на вашу гадку мало пише й про що треба найбільше писати? 27. Який відділ у часописі, по Вашому, треба розширити, зменшити, викинути, або новий завести? 28. Чи вважаєте потрібним містити у часописі вірші й оповідання? 29. Які статті, може пам’ятаєте, зробили на вас і на товаришів Ваших сильне вражіння? 128

30. Яку користь взагалі принесло Вам і товаришам читання «вільного слова»? 31. Скільки людей у Вам на команді читає або слухає читання часописі?

129

25 липня 1917

130

4 лютого 1917 року

131

8 квітня 1917 р

132

17 Січня 1918 р

133

Таблиця №1 Просвітянська діяльність таборів та виробництво часописів «Розвага», табір Фрайштадт Виникненн У кінці 1914 р. я табору було отримано дозвіл австрійських властей на створення табору Листопад Організація 1914 р – табору заснування «Відділу Союзу Визволення України».( Голова – М. Бондаренко, секретар В. Клепач) 1914-1915 заснування кошового т-ва «Січ», окремих земляцтв, кооперативів

«Розсвіт», табір Раштат

«Громадська думка», табір Вецляр Був Був заснований на заснований на початку початку 1915 1915р р

«Вільне слово», табір Зальцведель

У вересні 1915 року був створений «Просвітній відділ СВУ», що виконував і організаційну і просвітницьку функцію

11 Листопада 1915 р був створений «НацiональноПросвiтній Гурток»

У сiчнi 1917 р. була створена «Українська Громада», до складу якої увiйшли всi

У серпні 1915 р – створення «Просвітньог о відділу Союзу Визволення України в Раштаті», з головою О.Безпалком

Був заснований в середині 1915 р

У 1917 році був заснований уряд полонених «Головна Українська Рада»

31 Серпня 1915 р – проведено віче, щодо виборів до «центральног о комітету»

Упродовж 1916 року виникли такі підсекції, як: просвiтня, нацiональна, видавнича (редакцiйна або В грудні пресова), соцiальна, 1916 року драматична, організувалас сiльськоь спiлка господарська «Кооперативн (агрономiчна), а Чайня у спiвацько-музична, Веслярі» кооперативна i гімнастична. У 1916 році був 1 грудня 1916 була заснований створена «Соціальний «Кооперативнв гурток» чайня»

1914 р – створення художніх курсів М.Голубця,

У лютому 1916 року була заснована громада

У кiнцi 1916 р. у Вецлярi постали два товариства

Серпень 1915 р створення «блокових комітетів»

134

народного хору та оркестру, вечірні читання, курси німецької та української мови і літератури, курси неграмотних, бібліотека

1914-1915 р Просвітниц – створення ька діяльність культурноосвітніх товариств «Суспільнопросвітній гурток», фото гурток «Світло», віче, лекцій

«Самостійна Україна» На початку 1916 року існувало 12 національних організацій на чолі з Просвітнім Відділом

«Сiч» i «Самостiйна Україна», завданнями яких була просвітницька та організаційна робота

табiрнi органiзацiї полонених. Складалась з : «Народної (Генеральної) Ради» , шiстьох представникiв «Народного Віча», членiв Просвiтнього вiддiлу та Генеральної Старшини»

12 травня 1915 р, початок відвідування полонених активістами СВУ Створення «СуспільноПросвітнього Товариства» та трьох освітніх гуртків.

У кінці вересня 1915 року були створені читальні, курси для неписьменних , курси української та німецької

1915 р – створення курсів для неграмотних, українознавчі курси, хор

У жовтні З 1915-1916 1915 року р – заснування було створено 3-х бібліотек, товариство курсів Після «Кружок українських створення таборової соціальних «центральног інтелігенції», наук, о комітету у що створила кооперативні серпні 1915 р, хор, оркестр, курси були створені бібліотеку курси, 1 Серпня відбуваються 28 1916 р співбесіди з Листопада Створення т-ва полоненими, було створено «Просвіта» створюється «товариство ім..Драгоманов бібліотека співаків і а музикантів», У лютому та «кружок 1916 року таборової було інтелігенції»

10 жовтня 1916 р. при редакцiйнiй секцiї було створено «Гурток студіювання української мови» 17 листопада редакцiйна секцiя заснувала «Фонд українського шкільництва» 1 грудня 1916 була створена «Кооперативнв чайня» 10 жовтня 1916 р. створення «Гуртка студіювання української мови» 1917 р – виникнення 135

засноване «суспільнопросвітницьк е товариство», яке було частиною громади «Самостійної України». Виникли гуртки національної секції, народний хор, і редакційний комітет

Роман та Степан СмальСтоцький, полонені А.Полуботок, Лисецький, Бiлик, П.Яременко Волошин, Полуботко 28 Листопаду У Грудні На початку 1915 року 1915 року 1915 року – була створена заснували організаційні «Пресова редакційний збори секція», «Видавничого комітет голова Лазько гуртка» У 1916 р було 20 січня засноване У серпні 1915 видавництво перетворення року було створене т-во І. «Український секції на видавниче тРух» Франка во

Українські В.Сімович, активісти, представни ки СВУ

Видавнича діяльність

У жовтні 1916 р. Просвiтня секцiя була реорганiзован ау «Просвiтню громаду iменi М.Драгомано ва» на чолi з полоненим Мочульським

П.Бензю, О.Пачаток

«мандрівних бібліотек»

Р.Смаль-Стоцький, З.Кузеля, Є.Турула, Б.Лепкий, В.Сiмович, В.Левицький, О.Семенiв, П.Бендзя, П.Мороз, П.Чикаленко Перша спроба одноднівка «Нова Зоря» 24 грудня 1915 року На початку сiчня 1917 р. редакцiйна секцiя була реорганiзована у Видавниче товариство м.П.Кулiша, де працювали 8 чоловік, які відповідали за друк часопису 1916-1917 р – 136

створення архіву, відкриття бібліотеки, організація передплати на 30 періодичних видань на різних мовах. Восени 1916 р. була створена палiтурна майстерня, яка здійснювала оправлення книжок для приватних замовлень полонених. 1916 – створення спеціальної комiсiї, яка видавала популярні книжки i брошури для полонених, таку як наприклад брошуру «Голос пробудженого українця» 29 серпня 1916 року – виникла ідея створення Союзу письменників, У березні та жовтнi 1917 р. товариство органiзувало курси з журналiстики, та коректури

137

Таборовий часопис

Починав виходити з січня 1915 року щотижня

Починав виходити з 23 січня 1916 року

Зустрічі редакції відбувались двічі на тиждень, щопонеділка і щочетверга.

Засідання, відбувалися 2 рази на тиждень: щовівторка та щоп’ятниці.

З 26 лютого по 2 серпня 1916 року замість часопису видавались «Метелики» Останній випуск «Розваги» - 27 липня 1918 року.

Редакційни Редактор – й склад В.Сімович, складальник Дегтяренко, та близько 87 полонених, які дописували до часопису

Вихід часопису був щотижневим. Останні випуск вийшов у 1918 році

Почав видаватись починаючи з 15 жовтня 1915 року

11 лютого 1916 була ідея створення часопису, і 1 березня 1916 р вийшов перший номер

З 1916 часопис друкувався у міській книгарні 2 рази на місяць

В серпні 1916 року, часопис вже остаточно випускається двічі на тиждень

18 грудня 1916 назва газети змінилась на «Громадська думка» і починаючи з 1 січня 1917 року табірний часопис друкується під новою назвою і виходить 6 разів на місяць

Останній випуск вийшов у червні 1918 року Редактор Слюсар, Терешко та Слюсарчук, С.СмальМинько, Крижанівськи Стоцький, а й, Кривусів і також полонені Сергаїїв

З січня 1917 року часопис змінює формат на газетний і в такому вигляді продовжує видаватись до кінця 1918 року

редколегію спочатку очолював П.Карманський, а згодом редактором став Зенон Кузеля У травні 1916 року, було прийнято рішення обирати редактором когось із полонених терміном на 6 місяців 138

Особливос ті сприйняття видавничої діяльності на початку існування таборів

До 1915-1916 р сприйняття просвітницької діяльності були негативнопомірними через діяльність «чорносотенців » та російських офіцерів, а також представників інших національносте й

До табору окрім українців потрапили багато росіян, поляків та євреїв, тож українська просвітницьк а робота була доволі складною на початку.

Більш сприятливі умови для просвіти, однак відчувався на початку вплив Російської пропаганди.

Ситуація як і в інших таборах була несприятливою для українізації, однак в таборі Зальцведель ситуація була навіть ще більш ворожою, через те, що майже 10 000 полонених з Наддніпрянщини були сторонникам царату

Висновки З систематизації даних, ми можемо зробити висновок, що у багато чому ситуація з видавничою діяльністю є схожою. Зокрема, головними цілями видання часописів було українізація населення, інформування щодо просвітницької діяльності табору, та спроба змінити ставлення людей до ідеї Української державності, та визвольної боротьби за вільну країну. Це було доволі складно на початку, через активну роботу «чорносотенців», російських офіцерів серед полонених, а також існування інших національностей. Однак, систематична, організаційна робота активістів СВУ та українського активу таборів дало можливість до зміни ставлення як до української проблематики так і до сприйняття українського слова, зокрема часописів. Доказом цього є збільшення тиражу, та дописувачів до часописів.

139

Таблиця №2 Загальний опис таборових видань

Назва

Основні цілі

Громадська думка Символізує живу думку людей, які можуть змінити власне становище та середовище навколо«Вец лярський часопис мав стати продовженн я живої думки. Яку неможливо закувати у кайдани чи закувати забороною». (2.08.1917) «Із завданням, щоб з кожної одиниці виробити свідомого Громадянин а України», «Громадська думка порушує і розбиває різні документі» (2.08.1917)

Розквіт

Вільне Слово

Розвага

Означає новий початок «Перед нами починає світати мов перед сходом»

Символізує вільну громадську думку «Але ніхто не зкує душі живої і слова живого – воно знову оживає. Не дивлячись на такий твердий грунт – продовжуємо сіяти слово волі й правди» (2.01.1918)

«Вона призначена для наших духовних потреб, для нашої розваги. Вона міститиме все те, що для нас являється інтересним і потрібним» (6.06.1915)

«….обмінювали ся думками, училися, пізнавали самі себе…», «український народ мусить підняти голову до сонячного світла і ствердитись на цій землі». «не марнуйте час наполегливо вчіться» (23.01.1916)

«навчити охочих і здібних земляків володіти словом, помічати недоліки у громадському житті й уміти їх виправляти», аби «пізнавати себе» (8.07.1916), «подати дрібку душевної розради і забуття про власну недолю, подавати як найцінніші відомості зі світу й батьківщини,

«Часопис ведеться в патріотичнім українськім дусі, з спеціальним увзглядненням політичної і культурної історії українського народу і внутрішніх відносин в Росії» (Звіт з діяльності СВУ, знайдений у 140

Оформлен ня

Рубрики

оглядати громадські питання, щоби плекати у собі свідомість горожанських і національних прав …учімося жити громадським життям» (10.03.1916) Формат А4, Формат А4, 6-8 Формат А4, 6-8 друкованого сторінок, аркуш сторінок, поділений на 3 розподіл на 3 листа, 6-8 колонки. Серед колонки, у сторінок, ділення на 4 ілюстрацій – логотипі карти, колонки. ілюстрація малюнки, Нема кобзаря – вільна ілюстрацій. зображення передача видатних Не інформації, що однаковість українських відбувається діячів проте не навколо ). у виділенні багато рубрик ( «З Присутні Російського карикатури, життя» та місячні «Революція звідомлення. в Росії» чи«З Нема різниці між Української шрифтами, та республіки») виділенням заголовків, однак є виділення у тексті, наприклад «Україна» (16 та 27 червня 1917) Схожість рубрик Схожість Рубрики охоплювали рубрик різниця різниця тільки у тільки у назвах назвах міжнародні Поява рубрики події, Поява рубрики інформацію «Ріжні вісті», «Дрібні вісті», щодо подій у про події в «Українська світі Росії, а література, наука згодом і і мистецтво» України, просвітні статті, а

книжці «Полонені Українці в АвстроУгорщині та Німеччині (1914-1920 рр)» Ігоря Срібняка

Формат А3, 6-8 сторінок. Розподіл на 2 колонки. Розподіл на рубрики унікальний, бо не було конкретної структури, матеріали йшли один за одним. У логотипі з 19 жовтня додаються квіти. Серед малюнків портрети українських діячів, проте не багато Схожість рубрик різниця тільки у назвах Поява нової рубрики «Історичний календар», та «Веселий куток» 141

Стиль написання та заклики

також таборові новини і огляд ситуації на фронтах схожий на стиль написання часопису «Розвага». Розмовна мова з великою кількістю патріотични х закликів. «Треба аби була Україна в серці твоїм» (15.04.1917) «Збирайтеся в одну велику сім’ю –в українську громаду. Об’єднані ставайте в боротьбу за ваші права і волю, за кращу будучність своєї батьківщини », «Тебе жде вся Україна» (2.08.1917)

Патріотичні заклики «нас українців у полоні є доброго пів мільйона й це є самий цвіт, сама есенція нашого народу» Заклики до Визвольні та спонукуючи до боротьби: «І тепер настає час, боротьби де син нашого «брати мої до замученого бою встати»1 народу роздує (21.02.1917) огонь свободи» СпонукальноПросвітня повчальні «Шануйте рідне заклики: «єдиний слово, сказане в порятунок – це просвіта й газеті» організація (23.01.1916), ….треба знати, заклики до хто ми….треба буття свідомими шанувати і добре українцями знати свою рідну «Свідомих українську Українців ніщо мову…. Вільна не може Україна, земля й спинити вони воля» (16.03.1916) не стануть Анти царська, а перед якими би згодом антибільшовицька то не було політика перепонами» «Українці добре (16.05.1916) вже пізналися на московськім братолюбії і починають боротися за чужі інтереси» (31.03.1917) Публікація притаманні тон безпосередньог о звернення до читачів, зворушливі інтонації

Розмовна мова індивідуальног о спрямування з патріотичним закликами Просвітницьки ми: «Пора вже пора взятись за науку», (7.10.1915), «приєднуйте товариші до нашої спілки, вчіться, в повороті на Україну застосовуйте… » (10.01.1916) Заклики до визвольної боротьби «Гріх спати! Ділимося своїми думками, єднаймося, намічуймо собі шлях і в добрий час ідем на своїх гнобителів» (1.08.1915) Заклики до вивчення української мови (додаток 2)

142

143